Search trend "Коли вибори в росії"

Про це пише Rеutеrs із посиланням на внутрішню записку.Держдеп надіслав наказ усім послам із вмістом, що Вашингтон більше не видаватиме заяви щодо виборів за кордоном та не коментуватиме їх у соцмережах, якщо для Штатів немає "чіткого та переконливого" зовнішньополітичного інтересу."Коли доречно коментувати іноземні вибори, наше повідомлення має бути коротким, зосередженим на привітанні кандидата-переможця і, за необхідності, з відзначенням спільних інтересів зовнішньої політики", – йдеться в документі.Водночас у таких повідомленнях "повинні уникати думки про справедливість або цілісність виборчого процесу, його легітимність або демократичні цінності країни, про яку йде мова".Також американським дипломатам заборонили оголошувати заяви щодо результатів світових виборів самостійно."При Трампі адміністрація все більше віддаляється від просування демократії та прав людини, значною мірою розглядаючи це як втручання у справи іншої країни", – резюмує Rеutеrs.У червні  Марко Рубіо опублікував привітання з Днем Росії та закликав РФ до конструктивної взаємодії зі Сполученими Штатами заради миру в Україні.

Про це й не тільки писали світові ЗМІ станом на ранок 15 липня.50 днів на завершення атак по УкраїніЯк пише в аналітичному матеріалі головний кореспондент з міжнародних питань СNN Метью Хенс, Президент Трамп фактично дав Володимиру Путіну унікальне зелене світло. Мовиться про вимогу завершити його жорстокий літній наступ в Україні за 50 днів, перш ніж він зіткнеться з будь-якими наслідками. Тільки якщо до кінця цього періоду, тобто на початку вересня, не буде досягнуто домовленості про припинення війни, почнуть діяти попередні погрози про запровадження 100-відсоткових тарифів проти Росії та вторинних санкцій проти російських торговельних партнерів.фото: ДСНС України"Це, мабуть, здається вічністю для мільйонів українців, які зараз переживають ескалацію російської агресії у вигляді смертоносних ракетних обстрілів і масових ударів безпілотників по своїх містах і селищах. Але в Москві чиновники тихо зітхають з полегшенням. Зрештою, для них могло бути набагато гірше", – пише Хенс. Автор припускає, що санкції могли б бути негайними, якби президент Трамп захотів, або ж набагато вищими, як от в запропонованому двопартійному законопроєкті Сенату США, де обговорюються мита у 500%Однак експерт все ще наголошує, що санкції ніяк не змінять курсу Росії. "Росія вже є однією з найбільш жорстко санкціонованих країн світу, покараних за звинувачення у втручанні у вибори США, а також за інші зловмисні дії від Криму до Сирії, Британії та інших країн", – нагадав головний кореспондент з міжнародних питань СNN.Ба більше, він додає, що Кремль вже створив складний набір гнучких обхідних шляхів, щоб утримати свою крихку економіку на плаву, відмовляючись при цьому змінювати свою поведінку.І що найголовніше, 50-денне вікно до запровадження нових санкцій США – це достатньо часу для того, щоб їхній військовий поштовх в Україні окупився, або, якщо це не вдасться, щоб сумнозвісний мінливий президент Трамп знову змінив свою думку про Росію.Трамп пов'язав допомогу Україні з програмою "Америка понад усе"У понеділок президент Дональд Трамп пішов далі, ніж будь-коли, допомагаючи Україні захиститися від Росії, давши зелене світло Європі для закупівлі ракет систем ППО Раtrіоt та іншого озброєння для України.У матеріалі Роlіtісо покликаються на слова високопоставленого чиновника Білого дому, який стверджує, що Трамп все ще бачить перевагу на боці Москви, а от в України "немає карт у рукаві". Але в міру того, як зростає його розчарування президентом Росії Володимиром Путіним, він більш охоче бере участь у конфлікті, який, як він наполягав, може бути швидко врегульований"Президент вважає, що Росія переможе, питання лише в тому, скільки часу це займе. Росія має потужнішу економіку, більшу армію, має більш ніж достатньо тіл, щоб кинути їх у м'ясорубку, і їй просто байдуже. І хоча їхній прогрес повільний, він все ще є. Президент просто хоче зупинити вбивства", – заявив високопосадовець, який побажав залишитись анонімним, у коментарі виданню. І хоч Трамп хоче посилити тиск на Москву, ігноруючи ізоляціоністське крило руху МАGА, він наполягає на тому, що цей останній крок відповідає його стратегії "Америка понад усе". Такі дії нібито вписуються в десятиліттями сформовану думку про те, що США обікрали союзники, а Європа, зокрема, отримала безплатну оборону.Однак у матеріалі наголошують на тому, що під час зустрічі в Овальному кабінеті з Генсеком НАТО Марком Рютте в понеділок Трамп назвав перебільшену цифру витрат США на допомогу Україні та підкреслив, що європейці нарешті заплатять свою справедливу частку.фото: gеttyіmаgеs"Ми не купуємо, але ми будемо виробляти, і вони будуть платити за це. Вони дуже сильно переживають з цього приводу, і ми теж дуже сильно переживаємо з цього приводу, але нам доведеться заплатити багато грошей, і ми просто більше не хочемо цим займатися", – сказав Трамп, маючи на увазі європейських союзників. Читайте також: 50 днів Трампа: зрада скасовується

Декілька днів тому колишня німецька канцлер Ангела Меркель виступила у дворі Шверінського замку на панельній дискусії на теми агресивної війни Росії проти України, війни в Газі та нової цілі НАТО щодо збільшення військових витрат. Про це передало Північнонімецьке радіо (Nоrddеutsсhеr Rundfunk, NDR).Ангела Меркель (ХДС) навмисно дистанціювалася від міністра оборони Бориса Пісторіуса (СДПН) однією заявою. Вона сказала, маючи на увазі російську агресивну війну проти України: "Ми повинні стати здатними до миру завдяки військовій силі". Пісторіус раніше заявляв, що Німеччина повинна стати "здатною до війни".У своїй розмові з радіо NDR Меркель наголосила на важливості дипломатії в агресивній війні Росії проти України. Нападкам найкраще запобігти, розвиваючи стримувальний ефект та одночасно намагаючись підтримувати дипломатичні контакти, сказала колишній канцлер: "Саме так ми пережили холодну війну, і саме так ми повинні пережити майбутню". Добре, що люди знову розмовляють з Росією. "Без розмов ця війна точно не закінчиться", – підкреслила Меркель.Як бачимо, Ангела Меркель не змінює свою риторику. Її абсолютно не хвилює те, які розмови ведуться з Москвою. Для неї головне, щоб вони велися. Як і не хвилює й те, що жодними розмовами війну  Російської Федерації ніколи не зупинити. Про "миротворчі" перемовини Меркель з Путіним ми добре пам’ятаємо, як і про те, до чого вони у підсумку призвели для України.І щоразу, після страшних обстрілів російськими імперцями Києва та України, згадується про колишнього канцлера Німеччини Ангелу Меркель. Яка так само відповідальна за війну Путіна в Україні, як і її подільник – російський диктатор. Адже саме вона, на Бухарестському саміті у 2008 році, заблокувала, разом з президентом Франції Ніколя Саркозі, вступ України до НАТО.Читайте також: США і ЄС міняють стратегію щодо нашої війни. Що це означає?Тепер ця пані на "заслуженій" політичній пенсії, і, час від часу, розповідає медіа, що це її рішення було правильним. Але для нас, українців, ця особа відіграла дуже зловісну роль. Підігравши Путіну, вона відкрила йому дорогу для нападу на Українську державу. І очевидно, що ворога, який прийшов тебе убивати, умиротворити жодними словами – неможливо. Його можна тільки знищити.На її совісті сьогодні сотні тисяч смертей українських громадян. І дуже важливо, щоб ця "Фрау Миротворка" понесла всю повноту відповідальності за свої зловісні рішення щодо України. Адже вона перекрила нашій державі можливості потрапити в зону безпеки, яку надає членство в Північноатлантичному альянсі. Цим надіславши Москві чіткий сигнал, що Україна тепер залишається сам на сам з Російською Федерацією.Ця персона з минулого не дала шансу українцям на мирне життя, натомість підіграла своєму другу з Кремля, цинічно діючи в його геополітичних інтересах. З того часу, як її вперше обрали на посаду канцлера у 2005 році, Ангела Меркель стала для Путіна дуже цінним політичним активом. Адже вона зробила все для того, щоб критично зменшити збройні сили Німеччини, а закривши всі атомні електростанції, перевела Федеративну Республіку Німеччину на майже повну залежність від Росії у постачанні газу та нафти. Готуючи цим неможливість для німців зіскочити з газонафтової голки Російської Федерації.Також варто пригадати, що фрау Меркель просувала та захищала необхідність прокладання і функціонування німецько-російських трубопроводів "Північного потоку-1" і "Північного потоку-2". Які давно потрібно було б демонтувати, оскільки Кремль й досі не відмовився від планів реанімації  цієї енергетичної загрози для об’єднаної Європи.А зробивши Північноатлантичний альянс вразливим до примх противника, яким і після закінчення холодної війни була й залишалася Росія, Меркель цим самим показала Путіну, що до його вимог будуть прислухатися. І Москва може вирішувати, кого можна приймати до Альянсу, а хто не має права на колективний захист. Хоча саме для оборони Європи від СРСР НАТО й було створене.Проте ця фрау вважала, що членство в НАТО "зашкодило" б Україні. Тепер же ми наочно переконалися, якими трагічними кривавими наслідками вилилися рішення цієї людини для українського народу. Хоча ця проросійська політикиня такого високого рангу не могла не знати того,  що якби Україна була членом НАТО, захищеним статтею 5 Північноатлантичного договору, і членом Європейського Союзу, захищеним пунктом про взаємну оборону (стаття 42.7) Договору про Європейський Союз, то 24 лютого 2022 року Путін ніколи б не наважився вдертися на українські землі.Читайте також: Безсилля сильнихМайже 30 довгих років Україну тримали на порозі НАТО і Євросоюзу, провокуючи цим Путіна на напад. Адже, в такому разі, логіка Москви була наступною: якщо Європа не залучає Україну до європейських структур, значить вона, як і ми,  не вважає її повноцінною державою. А значить, що не існує жодних перешкод для вторгнення. Чим ще пояснити, що всім європейським державам можна було до НАТО і ЄС, а для України постійно вигадували байки про її неготовність до вступу?Диктатори не розуміють мову дипломатії – лише мову сили. І тепер вже для більшості європейських лідерів стає очевидним, що всі спроби умиротворення російського деспота, були марними та абсолютно провальними. А якщо Україні не допомогти, і дозволити Путіну захопити її території, то наступними вже точно будуть вони. Бо якщо впаде Україна – впаде Європа.Зрозуміло, що небагато хто з політиків готові визнавати свої помилки та неправоту. Але часто після виходу на пенсію, на порозі вічності, вони стають трохи чеснішими. Та це зовсім не стосується Меркель, котра за свого правління та після нього, впритул не бажала помічати корупцію та злочини проти людяності тоталітарного путінського режиму клептократів. Її помилки та хибні уявлення про реальність посилили наміри Путіна застосувати силу,  та проклали шлях до всіх його воєнних злочинів проти України.Дії Меркель щодо Путіна свідчать або про політичну неповноцінність, або про неприкрите її залучення до обслуговування політичних забаганок Москви. Алогічно, що людина, яка завдяки своїй посаді, мала від німецьких спецслужб всю необхідну їй інформацією, та колись проживала в НДР під радянським контролем, не розуміла того, яку небезпеку становить Путін.Політичні підходи Ангели Меркель дуже нагадують позицію прем’єр-міністра Великої Британії 1937-1940 років Невілла Чемберлена. Він також ніколи не брав на себе відповідальності за свої дії, але завжди умиротворення диктаторів призводить до війни. Якщо колишній канцлер не розуміла неминучого результату своєї "миротворчої" діяльності та загравання з російським диктатором, то вона весь час не відповідала посаді, на якій так довго перебувала.Читайте також: У прагненні миру ми абсолютно самотніМеркель є ганьбою для Німеччини. Працюючи на посту канцлера, вона відверто обслуговувала інтереси Путіна та Російської Федерації. За що "Фрау Миротворка" мусить понести заслужене покарання. В самій Німеччині це питання вже неодноразово порушувалося, але воно й досі так і не знайшло свого логічного продовження.Попередник Меркель, Шредер, отримував майже 1 мільйон доларів на рік від контрольованих Росією енергетичних компаній. Виглядає, що це зло глибоко вкорінене серед політичного класу в Німеччині. Тому навряд чи в Берліні зацікавлені у тому, щоб "політичне меркельство" в їхній країні надалі отримало своє продовження.Адже непокаране зло є запрошенням для інших європейських політиків працювати на інтереси Росії, наперед чудово знаючи, що їм за це нічого не буде. Звісно, можна розглядати різні варіанти. Та зараз вимальовується рішення, котре могло б спростити ситуацію, яка виникла з фрау Меркель. За зраду інтересів німецького народу, антинімецьку діяльність та бажання допомогти російським ворогам, позбавити  Ангелу Меркель, як і іншого колишнього канцлера Герхарда Шредера, громадянства Німеччини. З подальшою можливу депортацію цих осіб до Російської Федерації.Бо якщо ви так любите Росію та працюєте на її інтереси, то переїздіть туди і приєднуйтеся до компанії Башара Асада, Віктора Януковича  та інших політичних васалів диктатора Путіна, що прогоріли. Зло неодмінно мусить бути покаране.Адже перемога Росії війні  в Україні означала б розпад НАТО та ЄС, оскільки залякування та втручання у вибори покладуть край демократії в Європі.А коли Україна зможе виграти цю війну, путінізм та рашизм зазнають закономірного краху. Адже російсько-українська війна – це випробування не лише для України та Європи. Це випробування для всього колективного Заходу та демократичної цивілізації.ДжерелоПро автора. Віктор Каспрук, журналістРедакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.

Без політичного підтексту: що стало поштовхом до перших протестів у Сербіїфото: х.соm/Іngrіd_GеrсаmаПерший етап протестного руху в Сербії розгорнувся наприкінці 2024 року. На той момент він мав чітко виражений громадянський, а не політичний характер.  Безпосереднім поштовхом стала трагедія 1 листопада 2024 року, того дня трапився обвал даху на залізничному вокзалі в Новому Саді, через який загинули щонайменше 16 людей, а ще десятки отримали травми різної тяжкості. Це другий за величиною вокзал у Сербії, і лише в липні 2024 року він відновив свою роботу після трирічної реконструкції.Громадськість поставила під сумнів якість виконання інфраструктурних робіт і контроль з боку держави, серби вказували на ймовірні корупційні схеми під час будівництва та обслуговування об'єкта. Тим часом повільна та нечітка реакція влади лише посилювала суспільне обурення.Тож, перші акції протесту почалися в Новому Саді фактично одразу. А вже 3 листопада до них долучилися студенти з Белграда та інших університетських міст. Вони висували низку вимог, зокрема ключовими можна назвати незалежне розслідування трагедії, публічне покарання відповідальних чиновників, відставка керівництва місцевих органів влади та прозорість у розподілі державного фінансування на інфраструктуру.Натомість президент Сербії Александар Вучич обрав на той момент тактику вичікування, сподіваючись, що протести згаснуть. А от міністр будівництва, транспорту та інфраструктури Сербії Горан Весич подав у відставку практично одразу після виходу мітингувальників на вулиці зі своїми гаслами.Тим часом протести лише набували сили та до кінця листопада охопили понад 30 міст. Проте політичні гасла все ще не лунали з уст мітингувальників. Тобто на той момент це була ініціатива громадянського суспільства, сфокусована на питаннях звітності та справедливої державної відповідальності.Загострення сербських протестів: поява політичної складової та ультиматумівфото: відкриті джерелаПротести у Сербії з головним осередком у Белграді не припиняються від моменту трагедії, проте змінювалася риторика їхніх учасників. Від вимоги подолати корупцію й гідно розслідувати справу до запиту на дострокові парламентські вибори, а на піку – і президентських.Однією із найбільш масових стала акція 15 березня у Белграді, за підрахунками організаторів тоді зібралися близько мільйона людей. Аби дістатися до місця проведення мітингу, декому з учасників довелося понад добу йти пішки, оскільки у зв'язку з акцією залізничні квитки до Белграда на цей день не продавалися. Тим часом Міністерство внутрішніх справ Сербії заявляло про 107 тисяч присутніх. Тоді на завершення своєї акції студенти почали прибирати центр Белграду, а сама подія обійшлася без загострень.Разом із тим упродовж всього періоду протестів, особливо активними під час яких були студенти, спільнота так і не знайшла серед учасників лідера. Звичайно, до акцій приєднувалась опозиція, проте згуртуватись навколо якогось конкретного лідера мітингувальникам так і не вдалося.Ситуація тим часом загострилася, і найновіша, та чи не найбільш жорстка, хвиля протестів спалахнула 28 червня. Саме цього дня серби відзначають одне із важливих національних та релігійних свят – Відовдан, на яке припадає чимало важливих для країни історичних подій. Власне у цей день, 28 червня, студенти висунули Вучичу ультиматум: дострокові парламентські вибори. Проте сербський президент відхилив його одразу ж, навіть не чекаючи на те, аби минув час, який протестувальники дали на прийняття рішення. "Уряд мав усі механізми та весь час, щоб виконати вимоги та запобігти ескалації. Натомість вони обрали насильство та репресії проти громадян. Будь-яка радикалізація ситуації – це їхня відповідальність", – наголосили активісти, які все ж дочекалися закінчення встановленого для відповіді на ультиматум часу.Після цього протестувальники оголосили про початок масштабних акцій непокори, які тривають по сьогодні та мають різні форми. Реакція влади Сербії: придушення акцій, арешти та протидіяфото: Vеsnа LаlісВід початку масових протестів у Сербії наприкінці 2024 року президент Александр Вучич демонстрував поетапну зміну стратегії – від публічного ігнорування до посилення тиску на протестувальників і спроб перехопити контроль над ситуацією.У перші тижні після трагедії в Новому Саді Александар Вучич утримувався від активних коментарів. Заяви зводилися до загальних обіцянок "розібратися в ситуації" та передати відповідальність уряду й місцевим органам. Публічної самокритики або політичних кроків не було.Під тиском протестів влада оголосила про відставку прем’єр-міністра Мілоша Вучевича та мера Нові-Саду. Водночас Вучич анонсував часткову реорганізацію уряду, однак будь-яких згадок про дострокові вибори чи глибшу реформу продовжував уникати.Проте, як тільки масштаби протестів почали помітно зростати риторика президента різко змінилася. Він почав говорити про начебто деструктивний вплив протестів на країну, неодноразово згадував "іноземний слід" і порівнював події з кольоровими революціями, натякаючи на вплив Заходу.Після багатотисячного протесту 15 березня у Белграді влада перейшла до жорсткіших заходів. Тоді вперше застосували звукову зброю, щоб розігнати студентів і активістів, які блокували дороги та державні вулиці. Низка активістів тоді потрапили до лікарень, це стало причиною скандалів та реакції правозахисних організацій. Але сербський президент публічно підтримав силовиків і відкинув усі вимоги протестувальників.Під час масової ходи в Белграді наприкінці червня, яка зібрала близько 140 тисяч учасників, поліція застосувала сльозогінний газ і світлошумову зброю. Окрім того, жорстоко затримали декілька десятків учасників ходи, серед них були й студенти. Вучич назвав протест "закликом до державного перевороту" і повністю виправдовував дії силовиків, знову твердячи про закордонний вплив.Російський слід і відсутність лідерівфото: еurоtорісs.nеtПопри тривалість і масштаб протестів у Сербії, рух залишається здебільшого горизонтальним, тобто він не має єдиного координаційного центру чи лідерів, а ключову роль відіграють локальні ініціативи, громадські об’єднання та студентські групи. Таке позиціювання з одного боку створює гнучкість для реагувань та дій, а от з іншого робить учасників вразливішими до дезінформації.Від початку акцій основні гасла протестувальників апелювали до громадянських прав, безпеки, прозорості й протидії корупції. Організовані виступи з боку студентських колективів, асоціацій освітян, медиків і профспілок формували мережеву структуру протесту, яка так і не здобула лідера – це дещо збило з пантелику Вучича й стало для нього несподіванкою, адже він фактично не мав когось конкретного для ведення переговорів, чи навпаки – для спроб скомпрометувати. Але  це й не завадило йому використовувати загальну антипротестну риторику для звинувачень Заходу.Сама влада ж у процесі перешкоджання протестувальникам заявляла про допомогу їй Росії. Наприклад від віцепрем'єра Сербії Александара Вуліна пролунала наприкінці березня заява, що російські спецслужби допомагали стримувати багатомісячні антиурядові протести в Белграді."Я дуже вдячний російським спецслужбам, які завжди підтримують нас у боротьбі з кольоровими революціями, в першу чергу інформаційно, – сказав тоді Вулін. – Вони знають, яка небезпека нависла над Сербією".Водночас, коли протестний рух у Сербії досяг значного напруження, виник новий тип комунікації на мітингах і в соціальних мережах. Експерти говорять про вплив Росії на антиурядові протести. Оскільки поряд із конкретними вимогами та правовими претензіями до влади, починають з’являтися гасла, схожі за змістом до російської пропагандистської риторики, хоч і в адаптованій до сербського контексту формі.І тут варто зауважити, що упродовж тривалого часу акцій самі протестувальники не використовували прозахідної риторики, акцентуючи на внутрішніх проблемах: корупції, безкарності, відсутності реформ. Зовнішньополітичної ідеї, як, наприклад це було в Україні, протести не мали й не мають в цілому.Поряд із тим, на думку дипломата, надзвичайного і повноважного посла у Республіці Хорватія (2010-2017), у Боснії та Герцеговині (2011-2017) Олександра Левченка, учасників протестів не варто вважати проєвропейськими силами."Протестний рух зростає, це антиурядовий рух. У нас чомусь дехто це коментує як проєвропейські сили. Ні, це не проєвропейські сили. Це антиурядові сили вийшли на ці речі. Хоча студенти себе позиціонують поза політикою, поза партіями, – зазначає він. – Враховуючи, що все досить організовано відбувається, то багато людей ставлять питання, хто стоїть позаду всіх цих протестів. Щодо партій опозиційних, звісно, що вони там присутні, але багато поставало питань, що хтось з великих гравців світових мав би бути позаду всіх цих подій".І тут Олександр Левченко використовує метод виключення, якщо це не ЄС, США чи Китай, то залишається один варіант, найімовірніший, що це Росія. "Це не Європейський Союз точно. Що стосується окремих країн, які мають вплив на Сербію, Британія Німеччина чи Франція – не вони. Що стосується Сполучених Штатів Америки – не вони, – перераховує дипломат. – Не Китай, тому що причиною начебто всього був залізничний вокзал у Новому Саді, де фасад впав, який робили китайські робітники. Значить, Китай виключаємо. Хто в нас залишається? Москва. Не дивно, що Дугін заявив, що час Вучича вийшов. Його народ має знести. І в країні мають бути певні проведені зміни. Дугін – незалежний експерт, да начебто. Але ми знаємо, що цей експерт дуже-дуже близький до Путіна".  Чи бачить проблеми Сербії світова спільнота: що кажуть у Європі та СШАфото: bаlkаnіnsіght.соmСвітова спільнота, зокрема ЄС та США, висловлює стурбованість ситуацією в Сербії та закликає до мирного вирішення конфлікту, дотримання прав людини та проведення необхідних реформ. Однак деякі критики вважають, що реакція міжнародних організацій є недостатньо рішучою.Європейська комісія з прав людини та Аmnеsty Іntеrnаtіоnаl засудили "надмірне застосування сили" до протестувальників, затримання студентів і викладачів, а також тривожну практику затримань "дітей і ввічливих демонстрантів".Після повідомлень про репресії проти протестувальників наприкінці червня правозахисні організації Аmnеsty Іntеrnаtіоnаl та Сіvіl Rіghts Dеfеndеrs виступили зі спільною заявою."Хоча держава відповідає за забезпечення громадського порядку та реагування на окремі випадки насильства, будь-яке застосування сили має бути крайнім заходом, суворо необхідним і пропорційним для досягнення законної мети. Жорстка реакція на мирне незгоду не може бути виправдана, – наголошують організації. – Сербська влада повинна проявляти стриманість і забезпечити людям можливість безпечно брати участь у демонстраціях і висловлювати свою незгоду без залякувань, переслідувань або насильства".Американські офіційні особи висловлюють занепокоєння щодо випадків насильства проти протестувальників та обмеження свободи ЗМІ в Сербії. Окрім того, взимку у деяких містах США відбулися акції на підтримку студентів.Від Євросоюзу лунають заклики до деескалації та розслідувань, проте жодних рішень, наприклад щодо санкцій, політики наразі не приймають. Деякі експерти переконані, що нинішня позиція Брюсселя послаблює вплив ЄС у регіоні: тоді, як протести набирають обертів, сербські громадяни сприймають ЄС як менш актуальний, ніж у минулому, про що свідчить низька громадська підтримка вступу Сербії до ЄС і відсутність прапорів ЄС під час акцій.

Про це й не тільки писали світові ЗМІ станом на ранок 1 липня.Путін зазіхає не лише на Українуросійський диктатор Володимир Путін, фото: gеttyіmаgеsМи всі знаємо, що президент Росії Володимир Путін вторгся в Україну з танками у 2022 році. Але багато хто не знає, що у 2024 році він вторгся в Румунію – за допомогою твітів, пишуть на шпальтах Роlіtісо у спільному матеріалі колишні посли США у Румунії Марк Гітенштейн (2009-2012), Адріан Цукерман (2019-2021) та Джим Розапепе (1998-2001).В обох випадках він зазнав невдачі - поки що. Але агресія Путіна зосереджена на США і всіх їхніх союзниках. Він витрачає мільйони доларів, масово бомбардуючи європейських виборців маніпулятивними соціальними мережами і дезінформаційними кампаніями. Це новий тип війни з демократією, який усуває необхідність вводити танки в столиці.Постійно еволюціонуюча стратегія Путіна є результатом його невдалої військової кампанії із захоплення Києва та придушення української демократії. Він наштовхнувся на незламну стійкість України, і в результаті почав розгортати давню російську (і радянську) стратегію руйнування західних демократій зсередини, підтримуючи і культивуючи пропутінських політичних кандидатів. А ТіkТоk, Теlеgrаm та інші соціальні мережі стали зброєю в цій новій війні, зауважують експосли.Путін ніколи не відходив від свого кадебістського коріння і розуміє, що громадською думкою можна маніпулювати і формувати за допомогою політичних маріонеток і пропаганди, підконтрольних російському силовику. Достатньо лише поглянути на нещодавні вибори в Румунії, щоб підтвердити цю зловісну істину. У 2024 році він витратив мільйони, щоб обрати проросійського президента в Румунії. Його метод: проникати у вибори, підтримувати авторитарних кандидатів і маніпулювати цифровими платформами, щоб змінити громадську думку. Так, Путін витягнув кандидата Келіна Джорджеску з невідомості, і всього за два тижні Джорджеску набрав 21% голосів, приголомшивши 15 кандидатів, які розділили між собою виборче поле.Бліцкриг у соціальних мережах складався з дезінформації та багатомільйонних зусиль у ленінському стилі, спрямованих на знищення демократії в Румунії. Задум також передбачав підрив інтересів безпеки США, НАТО і ЄС. І саме вчасно це приховане вторгнення у виборчий процес Румунії було викрито румунськими та іншими західними розвідувальними службами."Разом з двопартійною групою з семи колишніх послів США в Румунії ми публічно закликали румунів відкинути кандидата Путіна. Ми не могли мовчки стояти осторонь і дозволити явно брехливій російській пропаганді залишатися безкарною. "Ми на власні очі бачили успішне сходження Румунії від нав'язаної Росією диктатури до свободи, інтеграції з рештою Європи в ЄС і союзу зі США через НАТО", – написали ми у відкритому листі", – згадують троє колишніх послів.Хоча зусилля Путіна в Румунії в кінцевому підсумку зазнали невдачі, але реальної шкоди можна було б завдати. На щастя, демократичні інститути і голоси країни не піддалися його новітній тактиці. "І тепер ми закликаємо інших підняти свої голоси, щоб протистояти спробам Путіна обезголовити демократію біля виборчих скриньок, – заявляють дипломати. – Румуни справедливо взяли на себе відповідальність за власне майбутнє - і вони обрали свободу і процвітання замість путінізму". Вони також відзначають, на жаль, занадто багато людей, які мали б знати краще, все ще підлабузнюються до Путіна, підтримуючи його проросійських кандидатів і підриваючи безпеку США та інших демократичних союзників. Румунська битва була виграна, але війна Путіна проти демократії триває. Хто наступний у його списку? Вибори цієї осені в Молдові, Естонії, Грузії, Нідерландах, Чехії та інших європейських країнах дозріли для втручання. Але перш ніж його пропаганда зможе закріпитися, необхідно припинити порушення ним виборчого законодавства.Боротьба за демократію тепер поширюється на кіберпростір, де тактика вторгнення Путіна має бути зірвана, як і на полі бою. Нове поле битви – онлайн, а ставки – демократичний суверенітет."Урок Румунії очевидний: найкращий захист від пропаганди – це правда і сміливість її говорити", – підсумовують експосли.Кім Чен Ин віддав публічну шану солдатам КНДР, загиблим у війні на боці РосіїКім Чен Ин, фото: rеutеrsКім Чен Ин віддав рідкісну публічну шану північнокорейським солдатам, загиблим на боці росіян у війні в Україні, повідомляє Тhе Guаrdіаn. Фото лідера з солдатськими трунами показали на гала-концерті з нагоди річниці військового договору з Росією.Він вшанував пам'ять, поклавши руки на їхні репатрійовані труни, що стало рідкісним публічним визнанням того, що його збройні сили зазнали втрат у цьому конфлікті, підкреслює видання.Захід у Великому театрі Східного Пхеньяну поєднував виступи північнокорейських і запрошених російських артистів із зображеннями на честь пакту про взаємну оборону, укладеного Кімом і Путіним у Пхеньяні в червні минулого року.Було не відразу зрозуміло, коли відбулася церемонія репатріації. Кім та інші офіційні особи, зокрема його впливова сестра Кім Йо Чжон і міністр закордонних справ Чхве Сон Хуй, одягнені в зимовий одяг, що дозволяє припустити, що останки солдатів, можливо, були повернуті на Північ кілька місяців тому.Місяцями заперечуючи, що північнокорейські солдати були відправлені воювати на боці російських військ, режим тепер намагається надати позитивного забарвлення своїй участі у війні в Україні."Північна Корея, ймовірно, хотіла представити загиблих солдатів не просто як жертви, а як частину наративу про перемогу, – сказав старший науковий співробітник Корейського інституту національного об'єднання Хонг Мін в інтерв'ю Yоnhар. – Схоже, що кадри були опубліковані після того, як обидві країни визнали розгортання військ".Кадри урочистої церемонії, яку транслювало північнокорейське державне телебачення КRТ, показували Кіма, який часом виглядав емоційно, сидячи поруч зі своєю гостею, міністром культури Росії Ольгою Любимовою, та його донькою Кім Чжу Е. Було показано, як люди в залі витирають сльози.Видання Коrеа Неrаld повідомило, що ця подія стала першим випадком, коли державні ЗМІ показали кадри і фотографії солдатів, відправлених до Росії, які можуть побачити громадяни Північної Кореї.З осені минулого року Північ відправила приблизно 15 тисяч військових для участі у війні. За даними південнокорейських законодавців, у квітні вони зазнали близько 4700 втрат, у тому числі 600 загиблих, а розвідувальне відомство Сеула нещодавно заявило, що в липні або серпні може відбутися додаткове розгортання військ.Північна Корея також надала Росії велику кількість боєприпасів, артилерійських снарядів, балістичних ракет та іншого озброєння, як повідомляється, в обмін на зброю і супутникові технології, а також економічну та іншу допомогу з боку Кремля.

Еспресо наводить переклад статті Wybоrсzа.6 червня урядова Комісія в справах вивчення російського і білоруського впливу на внутрішню безпеку і справи Республіки Польщі в 2004-2024 рр. підвела підсумки річної діяльності. Тихо – оголошення на сайті Міністерства юстиції, яке відповідало за її організацію і діяльність, з’явилося через 4 дні і без феєрверків.Відповідно до оголошення Комісія, яка складається з 11 експертів під керівництвом генерала Ярослава Стружика, керівника Служби Військової Контррозвідки, обговорила тайний рапорт, який 7 квітня передала прем’єру Дональду Туску. Тематика аналізу – це питання безпеки, зовнішньої політики, дезінформації та економіки. Як висновок представлено 50 рекомендацій, які "повинні слугувати укріпленню супротиву країни російським впливам".Дональд Туск, фото: з відкритих джерел Генерал Стружик нагадав, що Комісія направила в прокуратуру клопотання про порушення розслідування проти Антоні Мачеревіча (звинувачення в дипломатичній зраді) і полковника Пьотра Погоновського, колишнього керівника Агентства внутрішньої безпеки (ліквідація 10 з 15 делегувань).Міністр юстиції Адам Боднар підсумував: "В умовах сучасних геополітичних викликів, які в даний час є причиною найсерйозніших загроз безпеці Польщі, висновки та рекомендовані заходи, представлені Комісією, а також висновки, подані до прокуратури, є важливим внеском у покращення безпеки Польщі".Це лише декларації. Міністри, присутні на засіданні, - крім Боднара, це міністр внутрішніх справ та координатор спеціальних служб Томаш Шемоняк та міністр культури Ганна Врублевська - та члени Комісії повністю пропустили те, що двома днями раніше було викинуто до кошику аналіз впливу Росії на польсько-українські відносини.За ініціативою ПСЛ уряд (один депутат утримався) та опозиція проголосували за Закон про створення нового державного свята: 11 липня поляки відзначатимуть Національний день пам’яті для поляків - жертв геноциду ОУН та УПА на східних територіях Другої Польської Республіки.Направленого - визначає акт - у 1939-1946 роках "на польське населення" "українськими націоналістами з організації українських націоналістів (ОУН), української повстанської армії (УПА) та іншими українськими націоналістичними утвореннями, що діяли на східних землях Другої Польської Республіки (воєводства Волинське, Тарнопольське, Станіславівське, Львівське, Поліське), а також сучасних воєводств Люблінського і Підкарпатського".Чому немає свята 17 вересня 1939 року, ані дня Катині, але є свято волинської бійніЦе відкрито антиукраїнські дії, оскільки немає державного дня пам'яті ані 17 вересня (вторгнення СРСР до Другої Польської Республіки в 1939 р.), ані 5 квітня (рішення радянського політбюро 1940 р. про вбивство польських офіцерів у Катині), ані також 11 серпня (наказ 00485 від 1937 р. керівника НКВС Миколи Єжова в справі так званої польської операції в СРСР, в результаті якої розстріляно 111 000 осіб).Натомість вже в 2016 році Сейм і Сенат проголосували за рішення про створення 11 липня Національного дня пам’яті жертв геноциду, скоєного українськими націоналістами щодо громадян Республіки Польщі.А оскільки закон мовчить про скасування резолюції, то 11 липня поляки відзначатимуть з того ж приводу і Національне свято і Національний день пам’яті. Абсурд? Не єдиний.В законі також немає згадки про те, що в 2018 році до Закону про Інститут національної пам’яті - на додаток до "єврейських" поправок, які передбачають покарання за приписування польському народу чи польській державі відповідальності за злочини, вчинені нацистською Німеччиною – введено також "українські" поправки. Згідно з ними злочини українських націоналістів були прирівняні до комуністичних та нацистських злочинів, визначено, що вони тривали в період 1925-1950 років, також встановлено штрафи за заперечення їх.Президент Анджей Дуда та Адам Боднар, тогочасний речник Громадянських Прав, засудили використання фрази "українські націоналісти" та "Східна Малопольща".Трибунал погодився з їхніми застереженнями та видалив обидва терміни з закону.фото: з відкритих джерел Виконання судових рішень Конституційного трибуналу - це зобов'язання законодавчих та виконавчих органів влади, але протягом 6 років ані влада ПіС, ані нинішня не зробили нічого. Тобто закон зобов’язує, але без визначення того, хто вчинив злочин проти поляків у 1925-1950 роках та на якій території.У грудні парламентський клуб ПіС приніс проєкт, в якому було зазначено, що злочин було вчинено 2 членами та співробітниками ОУН - Бандера (ОUN -В) і УПА та іншими українськими формуваннями, що співпрацюють з Третім Німецьким Рейхом". І що мова йде про вчинки 1921-1950 років. Перше читання проєкту відбулося в Сеймі 6 лютого, після чого він опинився в комітеті.Також проводиться підрахунок кількості польських жертв. У законі, прийнятому 4 червня, мова йде про 100 тисяч осіб, Інститут національної пам’яті стверджує, що їх було 120 тисяч, а Пшемислав Чарнек, який представляв проєкт ПіСу, - 200 тисяч.У випадку польсько-українських історичних відносин немає ані норм, ані здорового глузду, оскільки все можна сказати і прийняти.Партія "Право і справедливість", фото: gеttyіmаgеs Зовсім не Інститут національної пам’яті. Де розташований "центр Путіна" в ПольщіЩо стосується проєкту Народної партії, уряд не зайняв позиції, оскільки, як заявив заступник міністра культури Мачей Врубел під час парламентської дискусії, "наразі вже нічого не стоїть на шляху урочистого святкування 11 липня, але Міністерство культури та національної спадщини, звичайно, не вносить поправок до цього парламентського законопроекту". Чому, можна запитати, очевидно, що влада вмила руки? Зрештою, у випадку обговорених історичних законів ми маємо справу з показовою присутністю московських фахівців."Українські" поправки до Закону про Інститут національної пам’яті були написані в інтересах Росії та її спеціальних служб. Не інакше є щодо закону, внесеного ПСЛ (Польською Селянською Партією). Войцех Чухновский заявив у "Газеті Виборчій", що в лютому комісія генерала Стружика надіслала список з 25 імен людей, що розповсюджують пропаганду Кремля в Агентстві Внутрішньої Безпеки.Зі слів його співрозмовника та члена Комісії, найважливішим джерелом пропаганди Кремля в Польщі є середовище, зосереджене навколо Видавничого Дому "Польська Думка" - "головний центр" для проросійських ініціатив у Польщі."Польська думка", перерахував співрозмовник Чухновського, має власне інтернет-телебачення, просуває там Гжегожа Брауна, закликає українців, які живуть у Польщі, щоб "поверталися додому", і розповсюджує фальшиві новини про прихильність до українців у черзі до лікаря, їх злочин і гроші, які вони отримують від держави і за які вони "не виражають вдячності".У своєму підході Європейський Союз є "тоталітарним творінням", Україна це "бандерівсько - фашистська держава", а "спеціальна операція в Україні" була спровокована американцями.Крім телеканалу "Польської думки", комісія в листі до Агентства внутрішньої безпеки назвала інші портали: Nаtіоnаlіsts.nеt, Nаtіоnаl.іnfо, krеsy.іnfо. Анонімний член Комісії заявив, що загальними цілями публікації цих ЗМІ є:• зменшення довіри до польського уряду (як попереднього, так і теперішнього);• розпад Європейського Союзу;• послаблення Заходу в цілому;• посварити Польщу з Україною.І він зробив висновок: "Цими порталами як джерелами користуються сторінки в соціальних мережах, які заражають польський публічний простір. Вони значною мірою обслуговуються спеціальними підрозділами російської армії, призначеними для підтримки фейкових сторінок".Після таких висновків експертів з російської дезінформації повинні включитися всі контрольні лампи в структурах, які дбають про безпеку держави.Вони не включилися. Навпаки, лампи, що застерігають від "центрів Путіна", згасли, натомість включилися лампи, що попереджають про "небезпеку" від України.Ексгумації йдуть добре, і ПСЛ обирає дипломата з ПНР та кореспондента з МосквиПредставником для звітності по Закону від 4 червня обрали депутата Тадеуша Самборського. У 1977 році він захистив докторську дисертацію в університеті імені Ломоносова в Москві, в 1970 -х та 1980 -х роках він був першим секретарем посольства Польської Народної Республіки у В’єтнамі та Лаосі, а потім був московським кореспондентом "Зеленого Прапора", органу Об’єднаної народної партії – партії-сателіта Польської об’єднаної робітничої партії на початку існування Польської Народної Республіки.Він двічі засідав у Сеймі від імені ПСЛ (1993-1997, 2001-2005), у 2023 році він отримав мандат від списків партії "Третій Шлях", був президентом фонду "Допомога полякам на Сході", до 2017 року він належав до керівництва Товариства "Польща - Схід" - до 1990 року Товариства польсько-радянської дружби.Самборський є постійним автором "Польських думок", він часто пише про злочини ОУН-УПА, у 2023 році він опублікував збірку своїх текстів у її видавничому будинку. "Польська Думка" - це медіа-покровитель його фестивалю.Майкл Олшевський, керівник закордонного департаменту "Виборчої", - один із небагатьох журналістів, який критично писав про закон, заявив, що "заявники з ПСЛ і "Третього Шляху" побачили шанс в антиукраїнських настроях і - як практично весь наш політичний клас - стали заручниками антиукраїнської риторики".Послідовність подій показує, що мова йде не лише про перегони, хто першим досягне союзу з Конфедерацією та Брауном. Наприкінці листопада міністри закордонних справ Польщі та України, Радослав Сікорський та Андрій Сибіга підписали декларацію, яка розблокувала питання про ексгумацію польських жертв в Україні та українських жертв у Польщі.Робоча група почала працювати під егідою міністерства культури. 24 квітня, завдяки особистому залученню прем’єр -міністра Дональда Туска та президента Володимира Зеленського, ексгумаційні роботи розпочалися в Пужниках на Тернопольщинні, завершилися в травні виявленням останків 42 поляків, убитих УПА. Прем'єр-міністр назвав цю подію "проривом".У відповідь Чарнек сказав, що прориву немає. Він стверджував, що після її прийняття "неможливо буде в Польщі під загрозою покарання прославляти УПА, бандеревців, всіх тих українських націоналістів, які вбивали наших співвітчизників 80 років тому"."Закон також покладе край цим ганебним переговорам Міністерства культури та національної спадщини з українською державою щодо можливих подальших пам’ятників УПА в Польщі", - додав він, представляючи поправку від ПіС до Закону про Інститут національної пам’яті.Здавалося б, усі розуміють, що "в нас є довоєнні часи", як зазначає Туск, і що якщо Україна потрапить під удари росіян і зраду американців, ми будемо сусідами з Росією Путіна не на ділянці 628 кілометрів (Кролівець, у російській номенклатурі Калінінград плюс Білорусь), а 1163. Можливість ведення Москвою гібридної війни від дезінформації та радіоелектронної боротьби до регулярного саботажу радикально зросте.Здоровий глузд вимагає мінімізувати все, що розділяє поляків та українців. Москва навіть не приховує, що однією з її цілей є конфлікт наших націй. Але це не так - Україна також є ворогом для численних польських політиків.Чи полегшує РSL завдання БраунуСвій проєкт Польська селянська партія (РSL) подала до маршалківської палати 25 квітня, тобто на другий день після початку ексгумації у Пужниках.Тими ж днями невідомі особи на поруйнованій могилі 62 вояків УПА на горі Монастир – також відомій як Монастир – у ґміні Горинець-Здруй встановили табличку з написом: "Спільна могила українців, членів УПА, відповідальних за терор і геноцид беззахисного польського, українського та єврейського населення. Господи Боже, змилуйся над ними і не зараховуй їм тих страшних вчинків, яких вони допустилися супроти своїх братів. "Прощення не означає забуття, але – зцілення болю"".Міністерства культури Польщі та України у спільній заяві назвали цей інцидент "свідомою провокацією, що слугує інтересам держави-агресора Росії  і має на меті зірвати конструктивний діалог, який останніми місяцями розвивається між нашими країнами".Табличку демонтували, тож Браун не зміг урочисто "відкрити" її 2 травня, як це собі планував.І можна було б відзначити невеликий поступ у розплутуванні польсько-українського вузла, якби не РSL і той спосіб, у який народники домоглися ухвалення свого проєкту.Генерал Стружик передав прем’єрові закритий звіт комісії 7 квітня, у якому містилася оцінка видання "Мyśl Роlskа" ("Польська думка") як "осередку Путіна" в Польщі, а також 50 рекомендацій щодо обмеження російського та білоруського впливу.фото: jаgіеllоnіа.оrg Чи передав глава уряду звіт Владиславу Косіняку-Камишу? Ми не знаємо, хоча це було фактично непотрібно, адже віцепрем’єр і міністр оборони делегував до комісії професора Ґжеґожа Мотику – керівника Військового історичного бюро та відомого дослідника польсько-українських відносин. Генерал Стружик кілька разів доповідав про результати роботи комісії на засіданнях уряду.Спочатку доповідачем проєкту, який підписав Косіняк-Камиш, мав стати віцеспікер Сейму Пьотр Зґожельський, який змагається у радикалізмі з Брауном щодо стигматизації українських націоналістів. Однак народний політик виявився недостатньо принциповим, і 30 травня його замінили на Самборського.Це трапилося перед другим туром президентських виборів, коли РSL сподівався на перемогу Рафала Тшасковського.Метою внесення на розгляд і проштовхування законопроєкту була не лише боротьба з антиукраїнським радикалізмом і зрив ексгумації. Йшлося також про те, щоб показати, що з "хабом Путіна" не може статися нічого поганого, незалежно від висновків комісії генерала Стружика та поточної політичної констеляції. До речі, представник "хабу" був делегований для того, щоб переконатися, що в антиукраїнському котлі під коаліцією, яка називає себе демократичною, не бракує політичних дров.Символічно, що закон про антиукраїнське національне свято був прийнятий 4 червня, в День свободи і прав людини, який відзначається в пам'ять про вибори 1989 року,  які призвели до краху комунізму в нашій країні (єдиний, хто помітив цей збіг, був Владислав Фрасинюк на шпальтах Nеwswееk) та ініціювали зміни в усьому регіоні, що незабаром привели до розпаду СРСР і становлення 15 його республік, зокрема й України, як незалежних держав.Донедавна польська влада представляла безперервність повстань за свободу і демократію в нашому регіоні як підставу для польської слави і політичної величі. Від польського Жовтня 1956 року та Угорського національного повстання, через Празьку весну, Солідарність 4 червня та Осінь народів 1989-го року до українських Майданів 2004-го та 2013-2014 років і нинішньої боротьби українців проти російських окупантів.А коли День волонтерів, які допомагають біженцям з УкраїниРозуміння цієї традиції могло б підштовхнути до заснування Дня польського волонтера в пам'ять про неймовірну солідарність, виявлену мільйонам українців після 24 лютого 2022 року. Тоді величезна частина польського населення показала здивованій Європі, що таке людська щедрість і серце і в чому проявляється дух старого континенту та його цінності.Натомість політики надірвали польську солідарність щодо України, додавши ще один ком у могилу знаменитої "лінії Ґедройця" у польській східній політиці.Інституції, такі як комісія генерала Стружика, мають пройти два випробування, щоб оцінити їхню реальну користь для безпеки держави.Першим є виявлення ворожих впливів серед попередньої влади. З цим, як видається, комісія справляється.Друге – виявлення російських та білоруських впливів серед своїх. А цим керівники держави знехтували. І менш важливо – чому: чи через підтримку коаліції заради голосів народників, чи змагання у антиукраїнстві з правими, чи відверті докори "невдячним українцям", які "не хочуть знати правду про Волинь".Значення має результат – те, що в польсько-українських відносинах ми зайшли в глухий кут.Українці вчинили мудро, коли надали кілька нових дозволів на ексгумацію, попри ворожий крок Польщі.А оскільки мости не спалено, варто шукати шляхи виходу з нинішньої ситуації.Починати варто із найголовнішого, тобто з громадської думки. Під час ексгумаційних робіт у Пужниках Кароліна Левицька в ефірі ТОК FМ розмовляла з професором Мотикою. Вона зазначила, що причиною запровадження Україною у 2017 році ембарго на ексгумаційні роботи було те, що їх проведення виявило б "ще більше полів, братських могил, наповнених кістками жертв з-поміж цивільного населення. І Києву рано чи пізно довелося б зіткнутися з цією дуже складною і темною сторінкою своєї історії".Вона додала, що, зрештою, зруйновані у 2015-2017 роках "невідомими зловмисниками" українські могили та меморіали, були незаконними.Брак знань не повинен звільняти від журналістської етики. Насправді частину руйнувань здійснили місцеві органи влади, тоді як російська агентура діяла відкрито, розміщуючи відео зі своїх дій на порталах так званої Донецької Народної Республіки. Могила на горі Монастир була впорядкована на підставі угоди Ради охорони пам’яті боротьби та мучеництва зі Спілкою українців у Польщі.Після кількарічних складних переговорів було домовлено, що на табличці з іменами з’явиться напис "загинули за вільну Україну". Головою Ради тоді був Станіслав Бронєвський, керівником "Сірих шеренг", у переговорах брав участь Світовий союз солдатів АК, зокрема середовище 27-ї Волинської дивізії.Ці люди знали події Другої світової війни з власного досвіду, їхні близькі загинули від рук українців, вони самі брали участь у польсько-українських боях. І все ж вони підтримали угоду Ради охорони пам’яті боротьби і мучеництва (RОРWіМ) зі Спілкою українців у Польщі (ЗUwР), вбачаючи в ній елемент ширшого порозуміння між поляками та українцями.Ось чому Росія та її агентура, а також проросійські та ендеківські сили роблять усе можливе, щоб могили на горі Монастир не відновили у погодженому вигляді. Кремль зацікавлений, щоб поляки і українці показали, що не здатні осмислити драматичне минуле і думати про спільне майбутнє.Дослідження професора Галагіди та неприємні факти для польських істориківКілька зауваг щодо істориків. У польській правовій системі відбувається жонглювання датами, назвами українських формувань і такими термінами, як "українські націоналісти", а також кількістю жертв. Це означає, що роль дослідників зведена до нуля, бо польська держава не зважає на їхні дискусії та висновки, проголошуючи "правду" залежно від політичних потреб.І це в контексті ситуації, коли під час підготовки до ексгумаційних робіт з'ясувалося кілька не дуже приємних для польської держави фактів.Підтвердилося, що єдині комплексні дослідження щодо ідентифікації жертв польсько-українського конфлікту 1940-х років проводить команда професора Ігоря Галагіди в Українському католицькому університеті у Львові. За 7 років роботи дослідники встановили імена понад 22 тисяч українських жертв і визначили їхню загальну кількість - понад 30 тисяч. Наразі вони працюють над ідентифікацією польських жертв.Завдяки цьому українська сторона змогла представити список із 200 населених пунктів у Польщі, у яких загинуло щонайменше 5 цивільних осіб української національності.Такого комплексного переліку для населених пунктів на території України не змогли представити ні Інститут національної пам’яті (ІРN), ні жодна з численних установ, що займаються історичною політикою.Те саме стосується кількості польських жертв і встановлення якомога більшої кількості імен.Також з'ясувалося, що, всупереч твердженням деяких істориків, політиків і журналістів, ексгумація не є способом встановлення кількості жертв та їхньої ідентифікації. Стосовно конкретних населених пунктів – це ефективний і необхідний метод, але не для всієї території, на якій у 1940-х роках розгорталася польсько-українська драма.А тому історики повинні виконати свою роботу, і село за селом, місто за містом намагатися встановити імена жертв, щоб порахувати їх з відносною точністю. Це єдиний і найнадійніший спосіб дізнатися реальну картину минулого і віддати данину пам'яті тим, хто був убитий.     В ефірі ТОК FМ професор Мотика назвав дослідників, які ставлять під сумнів польську цифру 100 тисяч, "науковими антивакцинаторами". Тому що ніхто не ставив під сумнів польські дослідження, які називають таку цифру. Слова професора мають державну вагу, адже він є найважливішою посадовою особою в історичній політиці нинішньої влади. Окрім того, що він очолює ВБГ і є членом комісії генерала Стружика, він також входить до Колегії ІНП.   Але польська історіографія досі оперує оцінками, за якими кількість розстріляних обчислюється десятками тисяч людей, хоча минуло достатньо часу для ретельного дослідження цього питання.Маючи певні знання про літературу на цю тему, польські, українські, радянські та німецькі документи, а також про часткові результати ідентифікації польських жертв, я можу дати дружню пораду. Історики зроблять суспільству послугу, коли почнуть готувати громадян до сприйняття інформації про те, що польських жертв було незрівнянно менше, ніж загальноприйняті 100 тисяч.Що не применшує значення того факту, що жертв було десятки тисяч, і що кожна з них заслуговує на поховання, відновлення імені й прізвища і пам'ять.І на завершення кілька слів до службовців із ліквідації загроз для безпеки Польщі. У гучному інтерв'ю Донати Субботко "Росія вже тут" генерал Пьотр Питель, голова Служби військової контррозвідки у 2014-2015 роках, заявив, що "все, що сталося в Польщі після 2015 року, відповідає російським інтересам". І що польські служби залишили державу "голою і незахищеною" перед обличчям російської загрози.Через півтора року після того, як колеги генерала повернулися до виконання службових обов'язків, доводиться констатувати, що у сфері впливу Росії на польсько-українські відносини такий стан справ зберігається і сьогодні.

Ви зараз в Україні, бо презентуєте тут свою книгу. "Столик з видом на Кремль". І, звичайно, там йдеться про Росію, але починається книга з України, з Бучі.Насправді зараз без України неможливо розповісти про Росію. На  початку книги я пишу, що Росія сама спакувала себе до чорного мішка  і скоїла самогубство. Якби хоч трохи людяності залишилося в цій країні, то вона б заплакала від того, що сталося в Бучі чи Ірпені. Ви добре про це знаєте, бо Ви там жили, а для мене це було щось вражаюче. Моя оповідь  починається в Києві, в порожньому Києві, виють сирени, невдовзі почнеться обстріл. Я сам у квартирі, в місті - пустка. З-поміж мешканців будинку залишився тільки я. Я повернувся з Бучі, і вся квартира просякнута запахом Бучі, запахом тіл, які були розкидані цим містом. Я пишу текст про це, зрештою, не перший день, вже працюю кілька днів. Публікую це не лише в тижневику "Політика", але й на Фейсбуці, щоб якнайбільше людей довідалися про це. Раптом виявляється, що хтось перекладає ці тексти російською, не запитуючи мене, але перекладає їх дуже добре і розміщує їх на сайті "Радіо Свобода". І тоді я подумав, що всі люди, яких знаю в Росії, повинні знати, що я тут, повинні читати те, що пишу, дивитися фотографії, які  зробив. Я очікував, що невдовзі вони почнуть мені писати, телефонувати, невдовзі я отримаю купу повідомлень звідти, але телефон мовчав. Зателефонувала тільки одна людина, і, власне, про це моя книга. Що ця людина сказала?Запитала, чи це відбувається насправді.Росіяни завжди кажуть, що те, що вони зробили в Бучі - неправда.Це був один дзвінок, під час якого ця людина, яка є головною героїнею книги, хотіла дізнатися, що там відбувається. І, власне, далі я розповідаю про нашу з нею дружбу, про нашу симпатію. Вразило мене те, що більше ніхто не дзвонив. Це було дивно і до болю сумно. Важко, знаючи Росію, вірити в неї на політичному рівні, коли країною керує офіцер КГБ, то на що можна сподіватися. У ширшому сенсі соціальні дослідження демонстрували, що росіянам подобаються такі речі, як, наприклад, обстріли Грозного чи відбирання частини території у своїх сусідів (маю на увазі Крим). Це все призвело до того, що російська влада зараз є все  популярнішою. Але для мене це не було чимось дивним. Я радше був розчарований, що люди, яких я знав на такому дружньому рівні, на рівні довгих розмов, симпатії, не помічали нічого з того, що було очевидним.Якби Вам зателефонували ці російські друзі і запитали у Вас, що Ви робите в Україні під час повномасштабного вторгнення (я так розумію, що ви потрапили до Бучі після деокупації), то що б Ви їм відповіли?Що я тут для того, щоб задокументувати воєнні злочини і вбивства людей, які коїть Росія на території сусідньої держави, яка не зробила нічого поганого, що це не якісь партизани, бойовики, а люди, офіцери, які носять російські однострої. І що неможливо змити ганьбу з їхньої військової форми. Знаєте, моя свекруха - етнічна росіянка, яка в Сибіру познайомилася з моїм свекром - українцем за походження. Відтак, вона переїхала з ним в Україну.  Ще в 2014, коли вони жили в Криму, свекруха телефонувала своїм родичам і запитувала "Навіщо ви це робите, що я змушена втікати зі свого дому?" У 2022 році, коли вона вирвалася з обстрілюваного Києва, зателефонувала російській родині з тим самим запитанням. На що її сестра відповіла:  Росія ніколи не починає першою.Так, це, звичайно, неймовірно! Скажу Вам, що я теж фіксую подібні  історії. Їх у мене багато в записнику, багато у книзі. Адже є в Україні родини, які живуть і по той бік кордону. До прикладу, людина, про яку я хочу розповісти, знаючи, що я знову приїхав в Україну, що у мене презентація книжки, написала мені: "Пане Павле, ми знайомі, я з Харкова, з Салтівки, ви якось пили у мене чай під час обстрілу". Це не було звичайне чаювання,  бо та пані розповідала, що їй телефонував брат, який переїхав колись до Росії (працював там якимось інженером), а вона залишилася на Салтівці, яка дійсно розбомблена, знищена. Так от він до неї дзвонить і питає: "Сестро, чому ви по нас стріляєте"? Вона каже: "Тобто? Адже я навіть житла тут не маю, твої племінники звідси поїхати, тут гинуть люди". А він відповідає: "У нас на телебаченні сказали, що це ви в нас стріляєте". Отже, ось таке бачення когось, хто не може в це повірити, але мусить. З іншого боку, у 21-му столітті, коли є інтернет, ютуб, все доступне в мережі - правдива і неправдива інформація, вдавати, що чогось не знаєш, не можна. Чесно кажучи, взагалі, вдавати, що моя країна вчиняє вбивства, що армія, на яку сплачуються податки, вчиняє вбивства, ніколи не вийде. У 30-х, 40-х роках минулого сторіччя німці вдавали, що немає чогось такого. Але це не означає, що не знали, що не мали зеленого поняття, що їхні єврейські сусіди, які жили поруч усе життя, раптово зникли, бо раптом переїхали до якогось кращого світу. Що німці не знали про те, як тих катують. Я не думаю, що середньостатистичний росіянин може не знати якихось речей. Не може бути жодного виправдання. Мене це не переконує, вважаю, що це просто відмовка. Власне, ваша розповідь у книжці  починається з Бучі, але там також багато про Росію, бо Ви жили в Росії певний час, приблизно 4 роки, так?Якщо все додати, то може вийти навіть більше, бо це була одна з тих країн, які мене найбільше цікавили. Як кореспондента видання Rzесzроsроlіtа?Так, я був кореспондентом Rzесzроsроlіtа. Постійно там працював три роки, подорожував Росією, потім повертався. Раніше повертався, а потім вже не міг. Ви були закохані в Росію?Росія була неймовірно цікавим місцем для репортера. З точки зору журналістики там завжди було, що описувати. Цей край подобався мені з професійного погляду, але й подобався… Я жив там, мав друзів, мені здавалося, що у мене там є близькі друзі, а потім виявилося, що багато чого, мені лише здавалося.  Як так сталося, що Ви опинилися в Росії? Це Ви захотіли туди поїхати, чи це було завдання редакції?Життя журналіста – це випадок, я їхав до Афганістану, коли почалася війна з талібами в Афганістані, і я летів через Москву. Треба було летіти до Москви, потім до Ташкента, потім треба було їхати до Душанбе. Загалом дорога не була легкою. У Москві працював наш багаторічний кореспондент Славомир Поповський, неймовірний знавець Росії. Це був такий старший пан, який ходив Москвою з цигаркою і собакою басетом. І я, коли приїхав, кажу: "Друже, тут стільки всього, що можна описати!". Він каже: "Ні, тут все таке нецікаве, сіре", а я йому "Але подивись! Цілий світ в одному місті - в Москві", на що він відповів, що це все не має значення. Повертався я з Афганістану, також через Москву, і Славомир (дуже приємна людина, чудовий журналіст, він залюбки допомагав молодшим колегам) зустрів мене в аеропорту. Я був дуже втомлений після того відрядження, тож Славомир приготував вечерю і каже: "Я за тебе домовився". Я питаю: “Щодо чого?”, а він: "У мене зупинявся наш керівник, і я сказав, що ти хочеш зайняти моє місце кореспондента у Москві. Я насправді вже хочу повернутися до Польщі, а ти будеш тут". І так я опинився в Москві та почав там працювати кореспондентом. Яким було ваше перше враження від Москви? Це велике місто.Але воно незатишне. До війни, тобто до 2014-го, я була якось у Москві у відрядженні. І коли повернулася звідти до Києва, то подумала, що обожнюю його. Раніше вважала, що Київ – це місто, яке стоїть в заторах, але Москва просто живе в тих заторах.Так, Москва дуже специфічна, її можна любити, або не любити. Я колись її дуже любив, натомість я не любив Петербург. Це місто мені завжди здавалося похмурим. Воно ж побудоване на кістках. Попри це, його архітектура вражала. А от Москва для мене - це інший вимір. Я там працював, і життя там вирувало. Мені це дуже подобалося! Але, звичайно, коли я приїхав перший раз до Києва на Помаранчеву Революцію, то подумав: "О, тут круто!" Київ, з одного боку, це велике місто, а, з іншого, воно дає можливість його опанувати, зрозуміти. Але маю визнати, що Москва мене, як журналіста, дуже приваблювала, там постійно щось відбувалося, тим більше, що в той час, коли я там жив, багато всього відбувалося на околицях колишньої імперії: Революція Троянд в Грузії, Помаранчева Революція. Було видно, що ці народи, колись пов’язані з Росією політично, мають іншу думку, обрали для себе інший шлях. Також було помітно, і це було неймовірно, це було дуже цікаво, що Росія не хоче це зрозуміти. Але як так? Адже ми брати. Росія не могла зрозуміти, що не всі хочуть братніх стосунків, що країни, народи, які мають сумніви щодо сусідства з Росією, не мають бажання з нею ще більше зближуватися, хотіли б послабити ці відносини. І це все було цікаво. Росія в ті часи була трохи шалена, але вже тоді було помітно, що закручуються гайки. Я з цікавістю спостерігав, що все менше прислухаються до  людей, яких я неймовірно поважав, які бували у мене вдома, таких як Сергій Ковальов (царство небесне). З людей, які були демократами та вважали, що Росія могла б мати інший вигляд, робили божевільних, зрадників. Таке відбувалося, але це теж було цікаво, це не був різкий процес, це відбувалося крок за кроком. А найцікавішим було те, що люди, яких я знав, теж змінювалися. Звісно, ці зміни були дуже повільними, та я міг їх помітити.Свою книгу я писав майже все життя, але у мене в голові вона добре повкладалася якраз в ту ніч у Києві, після повернення з Бучі, коли я почав помічати речі, які я не хотів би помічати, як почали змінюватися люди. Я тоді почав усе аналізувати, пазли зійшлися. У цій книзі багато чого переплітається, є ретроспектива Росії і розповідь про війну, про вторгнення в Україну, про те, що я бачив, бо я був в багатьох місцях під час цього вторгнення, не лише в Бучі й Ірпені, а й у Лисичанську, Сіверськодонецьку, Вугледарі. Багато міст, які я називаю: Часів Яр, Бахмут - не можна назвати містами, це вже згарища насправді. Водночас вони є демонстрацією того, що означає той "рускій мір", і що означає братнє рукостискання, рукостискання з Москвою. І воно не раз уже повторювалося. Це вже було. Наприклад, із Грозним. Але для чого це росіянам? Всі ці українські знищені міста, які Ви перелічили - Ви вірите в те, що вони їх відбудують. У Вас в книзі є фрагмент, де Ви розмовляєте зі своєю подругою про Курильські острови і про те, нащо вони Росії. Чи це щось подібне?Я вважаю, що ця історія має сенс.  Це повторюється і повторюється у 20 столітті, у 21-му. Росія така є. Я також описую свою подорож з Владивостоку до Москви транссибірською магістраллю. Дорога потягом займає 7 днів і 7 ночей. Після неї тебе хитає наче на кораблі. Виходжу я на вокзалі, і мій друг, який зараз є емігрантом, який ще до анексії Криму, або одразу після покинув Росію, (потім жив в Україні, допомагав, зараз у Фінляндії) зустрічає мене на пероні і каже: "Слухай – це цікаво, я ніколи так не їздив. А можеш мені розповісти про свою подорож? Я задумався, а потім кажу: "Можу описати цю мандрівку одним словом, і це слово – пустка”.7 днів і 7 ночей пустки?Так. Звичайно, упродовж подорожі відбувається різне, потяг проїжджає Байкал.  Але в цілому, якщо описати це одним словом, то це – порожнеча. У мене також був цікавий досвід, бо я випадково взяв з собою у  потяг книгу "Острів Сахалін" Чехова, який мандрував тією ж дорогою, коли ще не було залізниці, тільки в протилежний бік - від Москви на Сахалін, на Далекий Схід. І, щиро кажучи, у мене було враження, що те, що я бачу за вікном, і те, що він описував, дуже схоже! Тобто минуло стільки років, а за великим рахунком, я в книзі Чехова читаю про те ж, що бачу за вікном: якесь болото, руїни, відмінність лише в тому, що з’явилися електроопори. І в той момент у мене з’являється така рефлексія: "Люди, якщо у вас є так багато всього, але ви не дбаєте про це, то навіщо вам ще більше".Власне, це Ви запитали у своєї подруги щодо Курильських островів, для чого?ТакІ що вона відповіла?Це була розмова у неділю. Кінець вихідних. Завтра на роботу. Ми дивилися телевізор. І я спитав М.: "Може ви б віддали якийсь там острів на Курильських островах японцям? Настав би мир, підписали б якісь торговельні відносини?", на що вона обурилася, що "Ми не віддамо жодного острову, жодного шматочка землі". Я сказав: "Чому?" Вона ж відповіла: "Бо там проливалася кров наших предків!" "Але ж це гори!” - апелював я. Втім, вона стояла на своєму твердо:  “Нікому нічого не віддамо!” Те, що вони нікому нічого не віддадуть, - це один пункт програми, але те, що хочуть ще більше. Адже Путін ще в 2021 році сказав, що він має на думці, і там була не тільки Україна, а набагато більше. Україна була тільки початком, ще б мало бути витіснення військ НАТО з таких країн, як, наприклад, Польща. Тобто, якби там не було військ НАТО, то утворилася б така сіра зона. Але для чого він хоче створити таку сіру зону? Не вірю в те, що Литва, Латвія, Естонія і Польща нападуть на Росію, бо у нас є цікавіші справи, так само, як в  українців є цікавіші справи, ніж напад на Росію. Це така ідея, щоб нас ослабити, розбити єдність Заходу і зробити наступний крок. Я абсолютно впевнений, абсолютно – абсолютно, що путінська Росія не зупиниться на Україні, що Україна – це лише певний етап. Я знайшов таку метафору, в романі братів Стругацьких про злу планету, яка існує тільки для того, щоб пожирати інші планети. То Росія трохи у мене з цим асоціюється. Знаючи історію Росії, то їм постійно мало, постійно хотіли б ще. Я думаю, що вони почнуть себе почувати в безпеці тільки тоді, як з одного боку буде Атлантичний океан, а армія буде розташована в Португалії, а потім будуть говорити, що з іншого боку океану ще є такий острів, який називається Сполучені Штати, і теж нам загрожує. Якщо керуватися такою логікою, то на всьому світі буде тільки одна велика Росія. А потім вони почнуть окуповувати космос. Тому я вважаю, що Україна не може програти в цій війні, це була би величезна трагедія! Я вважаю, що Україна повинна бути в НАТО, повинна отримати гарантії безпеки! Українська армія, яка показала, що може роками захищати свою країну, від, не будемо приховувати, значно більшої армії, краще оснащеної, повинна бути включена до системи безпеки всіх демократичних країн, і не тільки Захід повинен дати гарантії Україні, але Україна повинна бути частиною цих гарантій безпеки.Ви їздите на український фронт,  бачите все на власні очі, але чи всі Ваші співвітчизники так зараз думають? На початку повномасштабного вторгнення Польща дуже допомагала українцям. Але нинішні настрої серед поляків, зважаючи навіть на недавні вибори, видаються нам антиукраїнськими.  Чому так?Я дуже пишаюся поляками, що вони повели себе так добре, коли наші друзі – сусіди були у великій біді, коли на них напали. Зараз з’явився  політичний чинник. Я вважаю, що, на жаль, польська політика дуже змінилася. Політики замість того, щоб задавати суспільні настрої, вони роблять дослідження, які показують, що поляки можуть чогось побоюватися. І замість того, щоб зменшувати такі настрої, вони їх підносять, і кожен хоче на цьому отримати більше відсотків. Я вважаю, що це дуже погано, що є такі висловлювання, що Україна не повинна бути в НАТО. Це чи нерозуміння політичної ситуації в Польщі, чи якась майже зрада. Я не песиміст, хоча з фактами не посперечаєшся. Коли бачиш ентузіазм в підтримці України і українців на початку російського вторгнення і зараз, то звичайно зараз ця підтримка менша. Але з іншого боку, так, українці вдячні, але через це розсипання зерна, через такі історії, настрої змінилися. Колись ми мали максимум довіри, а зараз інші країни нас випередили і це не добре, це знецінює суспільний настрій, і настрій країни. Адже, треба сказати, що не лише суспільство допомагало українцям, але й на державному рівні теж було багато потрібних і відповідних рішень - наприклад, надання доступу до навчання, до системи охорони здоров’я. Це все було в порядку! І що ми бачимо зараз? Те, що українці дуже потрібні польській економіці! Згідно з  деякими дослідженнями, їхній вплив на зростання ВВП у Польщі може становити навіть 1 відсоток. Це люди, які працюють, які не простягають руку за соціальною допомогою, які платять податки, які хочуть інтегруватися, інвестувати. Вони не тільки винаймають, але й хотіли би купувати житло. Це ідеальна міграція! Така міграція зміцнює Польщу, але, на жаль, послаблює Україну. Я дуже сподіваюся, що коли весь цей жах закінчиться, то зникнуть кордони між Польщею і Україною, ви будете в Європейському Союзі, і буде такий непомітний кордон між Польщею. Я сам із західної Польщі, то у нас там був був кордон, заставлений пунктами пропуску. Нещодавно моя кузина там їхала, помилилася дорогою і каже: "Знаєш, я їду, їду, якась незнайома місцевість, а я їду додому, і раптом бачу: всі написи німецькою, зрозуміла, що  мушу повертатися". Ось такий тепер кордон з Німеччиною, тобто його немає. Сподіваюся, що ми дочекаємося, коли будемо так їздити в Україну. І  українська економіка буде пришвидшувати польську, а польська – українську. Українська мова дуже популярна на вулицях Польщі, скрізь можна зустріти українця або українку, і з ними співпрацювати, можна зустріти в магазині, в лікарні, познайомитися. Отже, я думаю, що поляки бачать, що це класні люди, і як можна не любити когось, хто від ранку до вечора працює, усміхнений, незважаючи на те, що пережив жах, намагається збудувати своє життя, допомагає своїй країні. На рівні людей маємо дуже позитивні приклади. Я не чув, щоб хтось на щось скаржився, на такому побутовому рівні. Звісно, в інтернеті ситуація виглядає, на жаль,  по-іншому. Власне, про пропаганду. Чи лише в ній причина в сьогоднішньому ставленні поляків до українців - про це ми поговоримо після короткої паузи. Пане Павле, чи це російська пропаганда, або ж якісь внутрішні сили в Польщі намагаються посварити поляків і українців? І навіщо їм це?Напевно, російський слід там помітний, щодо цього немає сумнівів. Звісно, найпростіше все звалити на Росію, але я б не перебільшував її роль у цьому. Я навіть досліджував, як, наприклад почали з’являтися історії, так майстерно складені, що хтось пише, що знайома знайомого мені розповідала, ніби це історія з життя, а потім ідентична історія з’являється у Вроцлаві, в Кракові, в Гданську, аж важко повірити, що одна й та сама ситуація могла  відбутися в стількох місцях. Або ж інша бувальщина “гуляла” соцмережами,  що жінку з України взяла до себе родина, бо їй не було, де жити, вона втекла від війни. І от ця українка закохує в себе чоловіка, а бідна нещасна полька плаче і залишається сама. Я думаю, що серцю не накажеш і така історія могла би статися, але ж не одночасно у стількох містах. Тому зрозуміло, що це вигадка, бо деталі збігаються, відрізняються тільки назви міст. Інша історія, яка дуже часто повторюється в інтернеті, абсолютно абсурдна, мовляв, поляк із дитиною, яка задихається, йде до лікарні, а медик каже, що не може його прийняти, бо начебто приймає тільки українців. Навіть я чула цю історію.Ось бачите. Це такий абсурд! Це важко уявити, що дитина не може дихати, а лікар ось так відповідає. Немає таких лікарів, а навіть, якщо і є, то це самогубці, бо зрозуміло, що наступна розмова буде вже з прокурором. Але ця історія була дуже поширена. Її перевірили, і помітили, що вона розповсюджується з якихось російських сайтів. Абсурд. Однак, якщо навіть до Вас ця історія дійшла, то дійсно вона розійшлася.Я це прочитала і подумала "Боже, що за нісенітниця?!". Але як журналістка вирішила подивитися на профілі людей, які писали про цю та інші історії в своїх коментарях. Звісно, шо були реальні користувачі, але було й багато ботів з порожніми сторінками.Так. А скільки ще таких вигаданих історій пішло в люди – невідомо. Це одна справа. Також я вважаю, що хтось хотів з цього отримати політичну вигоду, думаю партії, політики, скоріш за все праві, ніж ліві, які мають більше почуття національної гордості, не знаю, може хотіли заробити якісь політичні дивіденди. На мою думку, це не має сенсу. У нас є велика спільна справа з українцями і це – безпека. Звичайно, є речі, які нас відрізняють, і будуть нас відрізняти.А які?Велике занепокоєння в Польщі викликає можливість відкриття ринків для сільськогосподарських товарів з України. В Україні великі площі сільськогосподарських земель, кращий ґрунт, у цілому це все на іншому рівні, тому нашим фермерам важко з цим конкурувати, і це викликає занепокоєння. Був контекст ввезення збіжжя, думаю, що зараз не ввозиться, адже його немає, але треба думати про те, що, якщо Україна стане членом  Європейського Союзу, то треба думати, як це узгодити. На мою думку, можна домовитися, щоб це було вигідно і для одних, і для інших. Схожа ситуація була, коли Польща приєднувалася до Європейського Союзу, то французькі фермери теж дуже непокоїлися, і мали аргументи. Але все це можна обговорити. Інша справа, яка поляків непокоїть, - це історичні суперечки, серед яких вбивства на Волині. Було дуже незрозуміло, коли Україна не погоджувалася на ексгумацію останків жертв Волинської трагедії. Але зараз це зрушило з місця, і знаєте - це чудово. І я сподіваюся, що Польща також відповість приязно, бо знаю, що є проблема з таблицею на горі Монастир. Я сподіваюся, що буде так, що українці будуть задоволені тим, який вигляд матиме та таблиця, і що це вдасться вирішити. Натомість те, що міністр Сибіга домовився з польським інститутом закордонних справ, знайшли якийсь вихід – це чудово. Знаєте чому? По-перше, це треба зробити, а по-друге, це позбавить аргументів людей, які з якихось причин не прихильні до нормальних, класних, добрих, дружніх відносин між Польщею і Україною. Я абсолютно переконаний, що це треба зробити якомога швидше, адже це не робиться проти когось. Я знаю, що під час війни це нелегко, також я знаю, що, коли а Тернопільській області відбувалася ексгумація, то була пересторога, щоб, не дай Боже, росіяни там не поцілили якоюсь ракетою, бо була б ще одна велика трагедія. Я знаю, що є багато чинників, які непокоять, але я сподіваюся, що це зрушить із мертвої точки, що це все закінчиться так, що пам’ять про всіх буде вшанована належним чином, і що ми зможемо йти далі, що це не буде лежати якимось важким тягарем, який буде нам заважати йти вперед, і говорити про майбутнє. Ви знаєте росіян, знаєте вже українців, і знаєте поляків, бо Ви поляк. Чи ми схожі між собою?  Росіяни завжди переконують, що вони слов’яни, українці заперечують, що ті - радше монголи. У чому ми схожі, а чим відрізняємося?Мені здається, що поляки і українці дуже між собою схожі, мають такий дух, що поєднує анархію і демократію. Отже, думаю, що це схоже. Звичайно, колись ваш експрезидент написав книгу, що Україна – не Росія, це мене дуже потішило. Ну, і справді, ці дві країни і ці два суспільства не можна сплутати, це точно. Точно знаю, приїжджаючи багато років до України, викладаючи тут, знаючи цю країну, і маючи російський досвід, то ні.Але росіяни говорили, що ми – брати, один народ.Ну так, знаю.Отже, на Ваш погляд, що відрізняє українців і росіян?Мені здається, що українці, наприклад, ніколи б не погодилися з диктатурою. Диктатура, тиранія може бути насаджена українцям силою, але вони будуть викручуватися як той в’юн, будуть боротися, будуть намагатися цього позбутися. Я не можу собі уявити, щоб Україною почав керувати диктатор. Навіть в цій політичній ситуації, яка не є такою очевидною, бо у нас війна.У нас воєнна цензура.У вас війна, воєнна цензура, телемарафон, багато обмежень.  З іншого боку, коли у українців запитують, чи вони хочуть зараз вибори, то говорять: "Ні, давайте зачекаємо". Традиції Запорозької Січі були такі, що то була така дуже демократична, анархічна спільнота, але коли справа доходила до війни, то вони обирали отамана, який міг робити все, але коли війна закінчувалася, то той отаман мав понести за все відповідальність, а якщо програв, то тим більше. Отже, я вважаю, що і у поляків, і у українців є неймовірна жага до свободи. І це без пафосу. Навіть інколи.Це не йде на користь, так?Так. Аж занадто. Однак, в Росії я мав таке враження… Так, там добре жилося, якщо у тебе паспорт іншої країни, тож ти завжди можеш виїхати. Але  Росія мені нагадувала в'язницю. В'язницю для свого народу. В Україні я ніколи не відчував нічого схожого, навіть в складні часи шаленої корупції, не було так, що людина, побачивши українського поліцейського,  хотіла перейти на інший бік вулиці. А там, якщо комусь це було вигідно, то з тебе могли зробити і дилера наркотиків, ким завгодно. В Росії було задушливо.А до Вас прискіпувалися російські міліціонери?Знаєте, у мене були різні пригоди в Росії, навіть одного разу мене сильно побили російські спецслужби. Це була така історія дуже відома, пов’язана також і з польсько-українськими відносинами, бо польсько-російські відносини дуже погіршилися, і ніколи вже не покращувалися, після того, як президент Квасневский з дипломатом Кучковським взяли участь в Помаранчевій Революції, з метою якось налагодити комунікацію між політиками, президентами Кучмою, Ющенком і Януковичем. Квасневський звичайно підключився до цього, а Росії це не подобалося. Як завжди.Так, як завжди. Чесно кажучи, Польща підключилася на прохання президента Кучми, який дуже не хотів кровопролиття, що відрізнялося від позиції президента Януковича, який призвів до кровопролиття. Але! Відтоді відносини дуже охололи. Коли я працював у Москві як журналіст, то в Польщі сталася така історія: хулігани побили дітей російських дипломатів і вкрали у них мобільні телефони. Троє дітей були побиті. Владімір Путін сказав, що Росія дасть пропорційну відповідь, і тоді почали бити польських дипломатів. Але тих їм трохи забракло, оскільки посольство запровадило заходи безпеки, дипломатам заборонили виходити на вулицю по одному. Втім, російські спецслужби мали будь-що виконати. І оскільки третього дипломата для побиття знайти не могли, то вирішили побити польського журналіста.О Боже!Так, і побили мене в підземному переході на Кутузовському проспекті, недалеко від мого житла. Але що ж. Загоїлося. От така була Росія. Було зрозуміло, грщо щось подібне може статися. Зараз я вже не поїхав би до Росії, бо велика вірогідність, що мене звинуватять у  шпигунстві, як багато іноземців, а особливо журналістів. Або звинуватять в продажі наркотиків, або в чомусь ще гіршому - наприклад, розповсюдженню дитячої порнографії. Вони можуть зробити все! І мушу сказати, що це відчувалося. Там було добре, поки у тебе був польський паспорт, і можна було поїхати в аеропорт і сказати "Відчепіться, у мене є квиток". Я мав таку пригоду. Оскільки редакція відправляла мене в різні відрядження, то я мав   багаторазову візу для іноземних журналістів. Цю візу треба було отримувати раз на рік. І я як раз був на відпочинку, повернувся до Росії з одноразовою візою, і мав піти, щоб мені поставили багаторазову, але якраз почалася Революція Троянд в Грузії, і редакція каже: "Знаємо, що ти щойно приїхав, але поїдь до Тбілісі". Ну добре, я взяв рюкзак, сказав "вау, летимо до Тбілісі". І я поїхав в аеропорт, а там кажуть, що я не можу виїхати. Питаю: "Чому? Я не є громадянином Росії", а вони кажуть, що у мене є тільки віза для в’їзду, і немає візи на виїзд. Виявилося, що я не можу виїхати. Маю Вам сказати, це було досить травматично, бо я подумав, що гарна розвага, поки ти  спостерігач, але коли ти вже учасник, то це дуже погано.Чому росіяни не хочуть з цього ув’язнення, як Ви описали Росію, втекти, або зробити так, щоб перетворити цю вʼязницю на нормальну країну?Мустафа Джемілєв сказав мені під час інтерв’ю, що Росія, - а він знає і Росію, і Радянський Союз, був дисидентом, відсидів роки, людина, яку я дуже поважаю, - сказав мені, що Росія може змінитися тільки тоді, коли програє цю війну, коли розпадеться на частини, або коли її окупують інші демократичні держави. Чи росіяни не хочуть? Мені здається, що переважна більшість не хоче, є поодинокі випадки, люди, які виїхали, які чинять опір, я знаю таких, вони живуть у Варшаві. Але навіть ті, хто виїхав, чесно кажучи, я співпрацюю з журналістами з "Тhе Іnsіdеr", інколи пишемо разом тексти, вони справляють на мене велике враження, вони реально вистежують агентів КГБ, які гуляють Європою, викрадають людей, вбивають їх якимись "Новачками" і Доброхотов і ціла команда дбають про те, щоб їх було менше. І це чудово. Я з великою повагою ставлюся до них. Натомість, я замислююся над тим, чому на українському боці в цій війни воює так мало росіян? Чому є різні легіони, але немає легіону, наприклад "Демократична Росія"?Але якийсь є.Але це не те. Я сподівався наНа більшу кількість?Так! Я сподівався, що Курську область будуть звільняти самі росіяни. Бо Україні не дуже потрібна Курщина, а їм якраз має бути потрібна, вони могли би створити там міні демократичну квазі-країну і там розмножуватися. Але у них немає такого бажання. Немає також такого, щоб в Західній Європі був оголошений великий набір до міграційних сил вільної Росії, це би означало, що все серйозно. Розмови про демократію, права людини, про те, що Росія має змінитися, є, але оскільки триває війна, і Росія атакує інші країни, скоює військові злочини, то може варто би було поборотися з тією диктатурою не лише на словах, а й зі зброєю в руках.Може справа в тому, що це і є російська душа? Така, яку не можна зрозуміти.Я не знаю, чи її неможливо зрозуміти.А можна? Що таке російська душа?Мені здається, що після цих трьох років війни …Великої війни, бо вона почалася в 2014 році.Так, після вторгнення, після Криму, після Чечні, і після суспільної реакції на це, я можу сказати, що я підозрюю …Що вони не мають душі?Так, скоріше не мають душі. Дуже шкода. Часто це кажу, у мене є одна з найважливіших книг, це, як Томас Манн виступав для своїх співгромадян, які жили в Третьому Рейсі, він з Америки читав їм свої фейлетони, розмови, і це дійсно важлива книга для мене, бо це було зібрано і видано в Польщі. Його головним посланням було, він кричав до них з-за океану: "Рятуйтесь! Бо те, що ви вдаєте, що ходите в кінотеатри, театри, вдаєте, що те, що відбувається, насправді не відбувається, це вас вбиває, забирає у вас людяність, душу". Він мав надію, що його хтось там почує, але його скоріше за все ніхто не почув, і  Але німці змінилися, тому що вони програли, були окуповані, і їм треба було показати фотографії з Аушвіцу, Треблінки, з усіх жахливих місць і сказати їм: "Ні-ні, це ви, ваші батьки, сини, матері, це ви катували всіх цих людей, і нічого вас не врятує, ані ваша література, ані ваша музика, ви - вбивці".Ну добре. Є росіяни, які живуть в Росії, в своїй вʼязниці - хтось свідомо, хтось ні. Є росіяни, які виїхали з Росії і не хочуть погоджуватися з цим режимом, але є також росіяни, які виїхали з Росії, давно живуть, до прикладу, в Польщі, Литві, Естонії, вже мають паспорти Європейського Союзу, але щороку 9 травня вони виходять на вулиці європейських країн з червоними прапорами з серпами і молотам і викрикують, що можуть повторити. Як це зрозуміти? Де-юре вони вже європейці, але де-факто залишаються русскомірівцями.Кілька років тому я би сказав, що це мине, але зараз видно, що не дуже минає. Я думаю, що це велика проблема в таких країнах, як країни  Балтії, де ця меншість є суттєва. Я розумію, що загроза не в тому, що якісь дідусі вийдуть з прапорами і щось покричать, але загроза полягає в тому, що Росія може там збудувати якусь п’яту колону. Питання полягає в тому, що з цим робити, як дотримуватися демократичних стандартів. І це велике питання. Як протистояти Росії, не лише російській пропаганді, але і таким гібридним атакам. Оскільки ми демократичні країни, оскільки Європа – це еклектичний організм, а вони – диктатура, перш ніж ми ухвалюємо якесь рішення, минають тижні, місяці, а там приходить диктатор і говорить, що робити, і ніхто йому не скаже, що він зійшов з глузду, "Чому ми скидаємо бомби на Харків, в якому ще на минулому тижні ми були і робили покупки, в якому живуть наші знайомі". А тільки говорять "Ура! Скидаємо бомби на Харків, це правильно, бо Харків на нас напав". І це велика проблема: як боротися з диктатором, як боротися з кимось, хто знехтував всіма правилами, в той же час намагаючись їх не порушувати. Це великий виклик. Немає сил. Якщо ми не будемо протистояти, то історія з російською окупацією повториться ще раз.Коли ця війна закінчиться. А ми сподіваємося, що вона закінчиться і, звісно, хотілося б, щоб перемогою України. Чи Ви зателефонуєте тоді своїм друзям з Росії? Знаєте вже, що скажете їм?  Я б не телефонував.Взагалі?Просто не дзвонив би. Я не знаю, напевно, не дзвонив би. Я вважаю, що було достатньо часу, щоб розплющити очі. З багатьма, на жаль, мені нема про що говорити. І скоріше за все, вже ніколи не буде, про що поговорити. Так, я думаю, що з людьми, які були мені близькі, мені не було б цікаво вже говорити, хоча сам процес, з точки зору журналіста, дуже цікавий: спостерігати, як людина змінюється: коли показують фотографії з Аушвіцу, і ти не можеш відвернутися, не можеш вдавати, що цього не було! Тому хотів би побачити їхню реакцію. Але не хотів би.

The "Come Back Alive" Foundation is close to the Ukrainian military. The front line of the Russian-Ukrainian war is not only the front. It is where the war for Ukraine is going on. In hospitals, in warehouses, landfills, in mass media, in offices. We supply and repair equipment, train soldiers and officers, help transform the Armed Forces, provide first-hand accounts of war and stem the flow of propaganda and disinformation. Provides the Ukrainian army with the most important tactical advantage.

Її суть проста: нав’язавши довготривалу боротьбу на виснаження, перемогти в ній. За розрахунками росіян, Україна "ось-ось" впаде в ідеальний шторм:система мобілізації не зможе відновлювати втрати (нещодавно Путін знов заявив про це як про факт);терор тилових міст позбавлятиме волі до спротиву;удари по промисловій та енергетичній інфраструктурі зменшуватимуть можливості виробництва;заглиблення Заходу у власні проблеми, постійна активізація та посилення "п’ятої колони" і вплив на вибори постійно зменшуватимуть західну допомогу;постійний тиск на фронті, не рахуючи із втратами, дозволятиме створити враження "невідворотності втрати території" - а згодом і можливості для проривів.Простота стратегії дає ворогу сподівання на її успішність. Тим більше, що українська влада продовжує на кожному повороті звертати "не туди", практично провалила стосунки із ключовим союзником (США), далека від оптимального в переведенні стосунків з іншими союзниками від слів до постачання, а всередині країни ганяється за аплодисментами, а не результатами.Читайте також: Як треба розуміти слова Путіна "вся Україна — наша"Замість об’єднання усіх ресурсів і можливостей, Зеленський з Єрмаком та "менеджерами" заходилися монополізувати владу. Намагаються зробити з Петра Порошенка "негативний приклад" марності спротиву. Насаджують атмосферу страху і безініціативності серед військових. Прагнуть отримати прямий доступ до ресурсів громад заради їхнього розпилу. Утримують тотальну перевагу в каналах донесення інформації, зокрема "телеграмі". Заганяють бізнес у схеми лояльності та підпорядкованості, збираючи данину і перешкоджаючи будь-якій опозиційній діяльності.Така система пригнічує активну частину суспільства і дуже сприяє путінському "удаву": позбавлене енергії, загнане у покору, українське суспільство може втратити волю, "масу" до спротиву. В якийсь момент не залишається кому, чим і заради чого воювати. Таке вже бувало в історії.Чимало ознак вказують на те, що критичний час настане вже восени. Коли виснаження на фронті, проблеми з постачанням і провали зовнішньої політики й утворять отой "ідеальний шторм", у якому чинна влада не зможе впоратись із ситуацією.Питання, як цьому протидіяти. Бо перемога росіян означатиме кінець – при тому для багатьох цілком фізичний. А будь-яка форма капітуляції означає припинення існування України – якими б словами це не прикривалось.Тож, як розірвати кільця удава, поки вони не стиснулись надто щільно?Читайте також: На що спроможна кожна людина у цій війні?1. Змінити порядок мобілізації. Мобілізація вважається ворогом нашим слабким місцем – і він докладає системних зусиль для її зриву. Влада, замість розв'язання конкретних проблем, іще глибше заганяє ситуацію в кризу, намагаючись дистанціюватись від непопулярної теми.  Натомість вирішення елементарних речей: впорядкування призову (у взаємодії з працедавцями, за принципом "служитимуть усі, але з розумом"); відкриття доступу родичів до тренувальних центрів; створення системи зворотного зв’язку і реагування на порушення прав; чітка система підготовки, розподілу мобілізованих, встановлення строків служби, дотримання стандартів забезпечення – все це принесе результат дуже швидко. У цьому ж переліку і нормальна фортифікація, яка зберігає життя, і облаштування позицій, зокрема безпілотними системами. Тут головне – не тікати від проблем, а вирішувати їх.2.  Економіку – на військові рейки: визискування – геть, пріоритет воєнним замовленням."Військові рейки" будуть метафорою доти, доки виконання оборонних замовлень буде не привілеєм, а фактично покаранням через надмірну прискіпливість контрольних органів і відтак – корупцію.Залучення приватних західних інвестицій має стати запорукою довготривалої допомоги – і стратегічної співпраці на десятиліття вперед.Критерій успішності економіки на військових рейках – здатність влаштовувати на Росії "варфоломіївські ночі" не раз на квартал, а день у день. Не сплять через тривогу кияни, дніпряни, харків’яни, одесити, будь-хто в Україні – наступної ночі поганий сон має прийти до москвичів, пітерців, казанців, нижньоновгородців і навіть новосибірців чи тобольців. І так раз за разом, поки не відвикнуть по містах стріляти. Або поки бензин не улетить у захмарні далі від знищення НПЗ та іншої інфраструктури.Читайте також: Чому українські ракети — питання нашого виживання3. Гроші – бригадам. Рішення про закупівлю дронів, спорядження, технологічних рішень тощо має бути "спущене" до рівня бойових частин.Натомість завданням Міноборони, Мінстратегпрому та інших з усіма агенціями та підприємствами – це стандартизація, масштабування та поширення вдалих знахідок, а також контроль якості.Роботи вистачить усім, просто кожен має робити свою.4. Приклад у санкціях + дипломатичний хаб.Мають бути ухвалені всі рішення, які створять для Росії економічні проблеми. Від зупинки нафтопроводу "Дружба" до активізації спільних із партнерами робочих груп для перекриття шляхів уникнення санкцій.Щоб санкцій ставало більше, до дипломатичної роботи мають підключатися всі, хто має можливості та зв’язки: від Петра Порошенка до експертів і бізнесменів. Цей "Дипломатичний хаб" має залучати структури прийняття рішень, і насамперед у США, в режимі 24/7.5. Серйозна розмова.Інформаційна політика має бути докорінно змінена. Замість солодкої казочки – серйозна розмова. Не про "все пропало", а про конкретні кроки із вирішення всім відомих проблем.Замість очорнення Порошенка і вихваляння Зеленського, канали й телеграм-пабліки Банкової мають роз’яснювати, як вирішуються проблеми з мобілізацією, з постачанням армії, із застосуванням нових технологій.Новинна стрічка у смартфоні має не славити правлячу партію, а давати українцеві чітке відчуття, що його чують, про його проблеми – знають їх вирішують.***Щоб досягнути переліченого, не потрібні астрономічні бюджети. Потрібна політична воля і виконавці, здатні досягнути поставлених цілей.Саме для цього потрібен Уряд національного порятунку – який об’єднав би не лояльних, а здібних. Це дозволило б Україні вистрибнути з кілець "удава" і рвати зміюку на частини доти, доки вона сама не сконає.Влада поки демонструє до цього нульовий інтерес. Завдання виконує пізно і в кращому разі на "задовільно". Втрачаючи людей, території й час.Бульдозер повзе. Удав затягує кільця. Маємо думати, як змінити політику.ДжерелоПро автора. Ростислав Павленко, український політик, політолог, політтехнолог, викладач. Народний депутат України ІХ скликанняРедакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.

Про це в ефірі Еспресо сказав журналіст Віталій Портников."Коли ви говорите про це припинення вогню, яке ніхто не підписував (між Іраном та Ізраїлем, - ред.). Як буде виглядати припинення вогню на російсько-українському фронті? Путін, якщо він вирішить, що буде припинення вогню, то може так вийти Трамп і сказати: "Все, все. Досить цього кровопролиття. Україна припиняє вогонь сьогодні. У Росії є ще шість годин, щоб зупинити рух на своїх позиціях. Вогонь припиняється на 48 годин, і якщо ці 48 годин припинення дотримується, це і буде означати припинення вогню постійне, під час якого мають відбуватися мирні перемовини", - зазначив він.На думку Портникова, це і є ідея Трампа. "А ви будете весь час питати: А що далі? Нам воєнний стан скасовувати чи не скасовувати? А як ми його скасуємо, коли немає ніякої угоди? А як проведемо вибори? В цій ситуації Трамп і інші будуть на них наполягати. А що таке? У вас припинення вогню. Вам президент США сказав, що припинення вогню. Ви що, президенту США не довіряєте? Ви спеціально йому не довіряєте, щоб не проводити вибори. А ми хочемо, щоб у вас була демократія. Скасовуйте воєнний стан, проводьте вибори", - додав журналіст.Він вважає, що доведеться скасувати воєнний стан, призначити вибори, бо ми будемо рівно в такій ситуації, в якій знаходиться Нетаньягу, щоб не дратувати Трампа. "І через місяць Росія на нас нападе. Під час передвиборчої кампанії. Скаже, що ми там щось порушили, обстріляли Донецьк, Луганськ. І кудись там почне військовий рух. І Трамп буде говорити: "Як же це сталося? Я не розумію, президент Путін такий милий, в нас з ним такі хороші стосунки, зупинись". Так може бути, абсолютно. Тільки в цій ситуації, розумієте, ми будемо в такому випробуванні знаходитись", - наголосив Портников.Журналіст прогнозує, що в цій ситуації будуть виникати питання. "А люди, які біженці, у них буде статус чи вже не буде? А кордони відкриють чи не відкриють? Чи вони будуть закритими, хоча воєнного стану не буде? Це теж буде жахливе збурення, до речі. Але сам президент, який очевидно буде балотуватися на другий термін, буде прекрасно розуміти, що ці закриті кордони в принципі знищують його можливість переобратися. Він їх сам відкриє. І виступить ще по телебаченню: "Тепер для українців весь світ відкритий", - сказав він.На думку Портникова, величезна кількість людей буде думати - може, відкритий, але ненадовго, вони поїдуть."Потім через місяць, коли буде напад, буде дуже цікаво. Це все потрібно якраз обговорити, це припинення вогню між Іраном і Ізраїлем, щоб потім не говорили, що ми не попереджали, що буде рівно така сама ситуація з ще більшими викликами для України. Мені здається, це абсолютно очевидна річ. Навіть важко пояснити, наскільки це серйозне випробування для нас буде. Якщо буде припинення вогню в такому варіанті", - додав він.Водночас журналіст сказав, що не вірить у такий варіант."Я абсолютно не розумію, чому Путіну, якщо він може тероризувати Україну, потрібно взагалі погоджуватися на якесь припинення вогню, якщо ніякого реального тиску на нього з боку Трампа немає, окрім побажань", - підсумував Портников.

Ви неодноразово наголошували, що Україна вже де-факто є частиною європейської оборонної архітектури. Що, на вашу думку, потрібно зробити, аби це сприйняття змінилося серед політиків Європейського Союзу і було інтегроване в правові та інституційні рамки?Знаєте, я вірю, що більшість політиків у Європейському Союзі сьогодні усвідомлюють важливість України й те, що ви є невіддільною частиною нашої спільної системи безпеки.Ми діємо спільно, особливо після того, як у Вашингтоні відбулися певні зміни. Європейська Комісія оперативно виступила з ініціативою переозброєння Європи, загальний обсяг якої може сягнути 800 мільярдів євро. Частиною цієї ініціативи є програма SАFЕ, яка передбачає 150 мільярдів євро. Зараз ми ведемо активні дискусії про те, як саме слід використовувати ці ресурси.Ця ініціатива переважно базується на механізмі кредитування, що дозволяє як країнам-членам, так і самій Європейській Комісії залучати кошти від імені ЄС для подальшого спрямування їх на підтримку України.Передусім ідеться про вашу оборонну промисловість, адже ми добре розуміємо потребу в її зміцненні та модернізації. Ми уважно спостерігаємо за цим процесом.Ми добре усвідомлюємо, що Україна здатна виробляти значно більше, ніж сьогодні, але для цього критично важливою є фінансова підтримка. Саме тому питання розвитку вашої оборонної промисловості вже інтегроване в усі ключові стратегічні документи Європейського Союзу.Сьогодні ми працюємо над формуванням основ спільного оборонного союзу в межах ЄС, оскільки розуміємо: майбутнє та безпека європейського континенту залежать від нашої відповідальності та рішучості. Так, ми прагнемо зберегти євроатлантичну єдність якомога сильнішою. Однак маємо бути готові до будь-якого сценарію. Сьогодні майже всі проєвропейські, відповідальні політики розуміють, що світ змінився — і це не залежить від того, хто буде президентом Сполучених Штатів.Ми більше не можемо спиратися лише на оборонний потенціал і гарантії США. Світ стикається з дедалі більшими викликами. Ситуація на Близькому Сході може загостритися, і хоча я не хочу робити передчасних прогнозів, ми повинні бути готові до можливих загроз у Східній і Південній Азії.США мають широкий спектр глобальних зобов’язань. Ми, європейці, повинні рішуче зміцнювати власні оборонні спроможності. Україна відіграє в цьому визначальну роль, адже саме ви сьогодні стримуєте головну загрозу для всієї Європи та нашого спільного майбутнього.Що ми маємо робити? Переконувати інші країни, зокрема ті, що знаходяться далі від лінії фронту, на відміну від нас у Литві, сприймати ситуацію з усією серйозністю та діяти відповідально.Попереду – результати саміту НАТО. Майже всі країни вже погодилися на збільшення оборонних витрат. Деякі ще вагаються, але я впевнена, що вони також приєднаються.І безумовно, членство України в Європейському Союзі. Цей процес уже розпочався і відкриває шлях до глибшої інтеграції, яка буде корисною і для України, і для всієї Європи.Перш за все, хочу щиро подякувати вам, і всім європейцям, від імені всіх українців за ту допомогу і підтримку, яку ми отримуємо. Усім європейцям загалом і, зокрема, нашим дружнім країнам, таким як Литва.18 червня ви написали у своєму акаунті на платформі Х, і я цитую: "Будьмо сміливими, а не боязкими". Як ви вважаєте, що сьогодні стримує Європу від цієї сміливості?І не лише Європу. Коли я порушувала тему НАТО, зокрема під час наших пленарних дебатів щодо майбутнього саміту, то говорила про помилки, яких уже було припущено в нашій новітній історії. Йдеться про період до 2014 року, коли багато країн проводили політику залучення Росії. У 2008-му році Україну та Грузію не запросили до Плану дій щодо членства в НАТО. Тоді ж питання розширення Європейського Союзу майже не розглядалося. І лише після 2014 року, а особливо у 2023-му, коли українці звільнили Херсон і Харків, настав момент, коли потрібно було зробити все можливе, щоб підтримати Збройні сили України й дати їм змогу рухатися далі.Якби це сталося тоді, можливо, сьогодні ми були б у зовсім іншій ситуації. Та, як ми пам’ятаємо, тоді переважав страх, а не рішучість. Кремль вдався до ядерного шантажу, і саме цей страх, на мою думку, призвів до серйозних стратегічних прорахунків. Сьогодні ми маємо справу з їхніми наслідками.Надзвичайно важливо усвідомити, що збереження "сірих зон" на європейському континенті працює на руку Путіну. Він – опортуніст, який просувається рівно настільки, наскільки йому дозволяють.Ми не можемо дозволити собі повторювати ті ж помилки. Потрібно мати сміливість вистояти, чинити опір і не боятися перемоги над цією терористичною державою. Водночас деякі політики досі цілковито не поділяють такого підходу, і ми вже бачимо ознаки цього, зокрема, у позиції Вашингтона.Часом мені здається, що я гортаю сторінки історії 1938 року – коли дехто вірив, що з Гітлером можна домовитися, уклавши мирні угоди. Ми всі чудово знаємо, чим це закінчилося.Сьогодні ми ведемо політичні бої. Я називаю їх нашими битвами на західному фронті – за те, щоб змінити ставлення до цієї війни серед тих політиків, які досі не зайняли чіткої позиції.Чи вдасться змінити настрій у Вашингтоні – сказати важко. Натомість у європейському контексті я покладаю великі сподівання на Берлін і нового канцлера Фрідріха Мерца. Його позиція є чіткою, послідовною і сильною. Чим більше у нас буде таких лідерів, як Фрідріх Мерц, тим більше шансів на перемогу України – і надійну безпеку для всієї Європи.Продовжуючи те, про що ви почали говорити, чи вдалося Україні зламати стереотип про те, що вона є лише отримувачем допомоги, а не повноцінним суб'єктом безпеки?Звісно. Я завжди повторюю одне й те саме. Коли мова заходить про ідею створення європейських збройних сил, я тривалий час була категорично проти. І навіть зараз залишаюся стриманою у своїй оцінці. Наразі я не вважаю це реалістичним.Єдиний шлях до створення справді потужних європейських збройних сил я бачу у співпраці з Україною. Сьогодні Україна – єдина демократична держава на європейському континенті, яка має найсильніші та найдосвідченіші збройні сили. Вони тримають східний фронт. І так, це можливо.Саме тому я намагаюся донести до колег, що Україна – не споживач безпеки, а її гарант для всієї Європи. Це підтверджується, зокрема, й тим, як швидко ви змогли розвинути власну оборонну промисловість.Це наша спільна відповідальність. Для таких політиків, як я, для представників країн Балтії, Польщі та інших держав важливо залишатися сильними, послідовними та не допустити нових помилок у майбутньому.Я рада, що мій колега Андрюс Кубілюс зараз обіймає посаду комісара з питань оборони та космосу. Його голос має вагу і звучить чітко. Однак, як відомо, демократії працюють інакше. Путін може діяти миттєво. Демократичним країнам потрібен час.Проте в довгостроковій перспективі саме демократії повинні перемогти, адже демократичний підхід до побудови сильної системи безпеки значно потужніший за все, що намагається нав'язати Путін.І демократії таки переможуть. Ми разом переможемо.Мусимо.Пропоную обговорити практичні питання. Які кроки необхідно зробити зараз для інтеграції оборонної промисловості України в загальноєвропейський оборонний ринок?Отже, як я вже згадувала, ми зараз наближаємося до завершення роботи над нашою стратегією розвитку оборонної промисловості. Вона вже схвалена Європейським парламентом, і наразі тривають узгодження між основними інституціями.На жаль, досі залишаються певні розбіжності щодо окремих питань. Вони можуть здаватися незначними в загальному контексті, проте є чутливими для деяких країн. Йдеться, зокрема, про те, якою мірою треті країни можуть брати участь у доступі до фінансування. Вірю, що нам вдасться знайти рішення.Можливо, з 1 липня, коли Данія перебере на себе головування в Раді ЄС, ця тема отримає новий поштовх. Ми сподіваємося, що вже до кінця літа ця надзвичайно важлива стратегія буде остаточно ухвалена.Наразі тривають інтенсивні переговори між Європейським парламентом та Радою за участі Європейської Комісії. Делеговані депутати активно ведуть діалог із представниками держав-членів. Це надзвичайно важливий документ, і участь України в ньому вже передбачена.Як ми прагнемо бачити серед партнерів Велику Британію, так само ми наполягаємо на залученні Норвегії та України, країн із потужними оборонними промисловостями. Бо чим ширше коло співпраці, тим міцнішою є наша спільна безпека.Це один аспект. Інший полягає в тому, що в усіх стратегічних документах, які нині перебувають на розгляді, таких як ініціатива "RеАrm Еurоре" та програма SАFЕ, Україна вже розглядається як один із ключових і пріоритетних партнерів.Водночас повноцінна і незворотна інтеграція можлива лише через членство України в Європейському Союзі. Саме воно стане остаточним етапом цього процесу.Ви вже згадали про членство України в Європейському Союзі, тож наступне питання стосуватиметься саме цього.Що б Ви порадили українським парламентарям? Які кроки, на Вашу думку, має зробити Верховна Рада, щоб якомога більше депутатів Європейського парламенту послідовно підтримували вступ України до ЄС?Я не бачу перешкод у Європейському парламенті. Питання розширення ЄС підтримується стабільною більшістю, і відповідні резолюції ухвалюються голосами п’яти головних проєвропейських політичних груп, які послідовно виступають на підтримку України.Звісно, є ультраправі й частково ультраліві сили, які не поділяють цього курсу. Найпомітнішими серед них є партії, такі як "Альтернатива для Німеччини", які відкрито просувають проросійські наративи. Вони гучні, активно виступають у публічному просторі, але становлять невелику меншість – близько 30 депутатів із 720. Впливу на ухвалення рішень вони не мають.Тому основна проблема не в парламенті. Найбільший виклик сьогодні — це позиція Угорщини. Угорщина блокує ключові рішення та фактично виступає як канал впливу Кремля в межах Європейського Союзу. І це без перебільшення серйозна загроза. Мушу визнати, що наразі дієвих інструментів, як зупинити таку поведінку, бракує.Багато хто покладає великі сподівання на парламентські вибори в Угорщині, які мають відбутися у 2026 році. З’явилася нова політична сила, яка належить до Європейської народної партії, моєї політичної родини. Вона лідирує в опитуваннях. Можливо саме угорське суспільство зможе змінити ситуацію та відкрити шлях до конструктивної європейської політики.Як ми знаємо, в Угорщині може бути проведено референдум щодо членства України в ЄС. Віктор Орбан, як і багато інших авторитарних лідерів, грає в дуже просту, але надзвичайно небезпечну гру – створює уявного ворога, а потім мобілізує політичну підтримку, змагаючись із ним. На жаль, сьогодні таким ворогом для нього стала саме Україна.Не можна виключати, що й інші країни з часом можуть чинити подібний опір. Саме тому виникає потреба змінити правила ухвалення рішень у межах ЄС. Ви запитували про роль Європарламенту. У попередньому скликанні ми вже підтримали чітку позицію щодо скасування права вето. Ми вважаємо, що зміни до установчих договорів ЄС необхідні. Втім постає складне питання: як це реалізувати, якщо ці договори були ратифіковані на референдумах у кожній країні-члені? Це дуже непростий і політично чутливий процес.Тому сьогодні як ніколи важливо, щоб у кожній державі-члені були відповідальні лідери, здатні діяти в інтересах європейської єдності. Саме тому я згадала Фрідріха Мерца. Я покладаю великі надії на такі країни, як Німеччина, які мають не лише ресурси, а й достатню політичну вагу, щоб допомогти Європейському Союзу визначити чіткий курс і впевнено його дотримуватися.Чи існують практичні механізми, які Європейський Союз може застосувати, щоб не допустити затягування або блокування переговорів з боку окремих країн, таких як Угорщина?Коли створювався Європейський Союз, так само як і НАТО, ніхто не очікував, що окремі політики можуть діяти настільки безвідповідально і виступати проти інтересів самого Союзу, як це сьогодні робить Орбан.На той момент навіть не передбачалося, що може виникнути необхідність виключати чи карати державу-члена за деструктивну поведінку. Саме тому проблема має глибше коріння — вона закладена в інституційних механізмах ЄС.Сьогодні все частіше лунають серйозні дискусії про застосування статті 7 Договору про Європейський Союз, яка передбачає можливість призупинення права голосу країни-члена та її участі в ухваленні рішень. Однак це надзвичайно складна юридична процедура, оскільки потребує одностайної згоди всіх інших 26 держав-членів.Попри складність, процес уже запущено.  Ми неодноразово порушували це питання в Європарламенті. Лише минулого тижня в Страсбурзі, під час пленарного засідання, відбулися дебати, присвячені ситуації в Угорщині. Так, юридичні механізми існують, але вони надзвичайно складні, багаторівневі й вкрай важкі в реалізації.На мою думку, перед наступним розширенням ЄС найбільший виклик полягатиме не зовні, а всередині самого Союзу, особливо у сфері ухвалення рішень. Уявімо, що ми збережемо нинішні процедури й матимемо понад 30 країн-членів з абсолютно різною політичною динамікою і непередбачуваними результатами виборів у кожній з них. У такій ситуації будь-якій третій державі, чи то Росії, чи іншій, буде достатньо вплинути лише на одну країну-члена, щоб заблокувати ухвалення рішень для всього Євросоюзу.Ми, литовці, добре знаємо, чим це загрожує. Разом із поляками, а також українцями, які тоді були частиною Речі Посполитої, ми маємо власний історичний досвід. Один із факторів, який призвів до падіння нашої спільної держави у 1795 році, це право вето.Росія скористалася корупційною системою, підкуповуючи окремих політиків, і вето врешті-решт повністю заблокувало роботу нашої Співдружності.Дякую. Пані Юкнявічене, і на завершення – яким, на вашу думку, є найреалістичніше бачення розвитку подій у 2025–2026 роках? Коли можна очікувати не лише продовження перемовин, а ухвалення справжніх політичних рішень?Скажу відверто – сьогодні ніхто у світі не може з упевненістю передбачити, що станеться, адже далеко не все залежить від нас.Ми перебуваємо у постійній гонці з часом, особливо коли мова йде про оборону та безпеку. Усі очікують рішень, але навіть найближчі події залишаються непередбачуваними. Ми не знаємо, яким буде результат саміту НАТО і який сигнал надійде від нашого головного партнера – Сполучених Штатів.Те, що зараз відбувається між Ізраїлем та Іраном, теж має величезне значення. Ці події напряму впливають на безпекову ситуацію у нашому регіоні. Адже все взаємопов’язано і з війною Росії проти України, і з ширшими глобальними процесами.Я впевнено можу сказати лише одне. Коли у 1939 році світ опинився на межі катастрофи, Вінстон Черчилль сказав: "Зберігайте спокій і продовжуйте". І саме цього ми маємо дотримуватися сьогодні. Наше завдання – якнайшвидше зміцнювати власну безпеку й обороноздатність. Водночас надзвичайно важливо зберегти трансатлантичну єдність і забезпечити присутність США у НАТО якомога довше.Я не можу передбачити майбутнє, але я чітко знаю, що маємо робити вже сьогодні.

Про це він написав на своїй сторінці у соцмережі Х.Гутерреш зазначив, що ескалація конфлікту між двома країнами вже призвела до трагічних наслідків, таких як загибель та поранення мирних жителів, руйнування будинків та цивільної інфраструктури, а також атаки на ядерні об'єкти. "Розширення цього конфлікту може запалити вогонь, який ніхто не зможе контролювати. Ми не повинні допустити цього", - наголосив він.В іншому дописі Гутерреш закликав до спільних зусиль, щоб "врятувати регіон і наш світ від катастрофи"."Є моменти, коли наші вибори є визначальними, коли обраний напрямок може потенційно сформувати наше спільне майбутнє. Нинішній конфлікт між Ізраїлем та Іраном є саме таким моментом. Не давайте собі можливості згадувати цей момент із жалем. Давайте діяти — відповідально та спільно — щоб врятувати регіон і наш світ від катастрофи", - додав генсек ООН.Читайте також: Ердоган вважає, що конфлікт Ізраїлю та Ірану "прямує до точки неповернення"Як пише Вlооmbеrg, екстрене засідання Ради Безпеки ООН, присвячене цій темі, виявило значні розбіжності між постійними членами. Росія та Китай висловили різку критику на адресу Ізраїлю, тоді як Сполучені Штати виступили на його захист.Посол Росії в ООН Василь Небензя закликав Ізраїль негайно припинити атаки на Іран, звинувативши США та їхніх європейських союзників у співучасті.Натомість виконуюча обов'язки представника США в ООН Дороті Шей закликала Іран "змінити курс"."Іранські лідери могли б уникнути цього конфлікту, якби погодилися на угоду, яка б завадила їм коли-небудь отримати ядерну зброю. Але вони відмовилися це зробити, вирішивши замість цього затягувати час і заперечувати", – наголосила вона.Гутерреш також закликав Іран дотримуватися Договору про нерозповсюдження ядерної зброї, визнавши, що існує "розрив у довірі", навіть попри те, що Тегеран заявляє, що не прагне отримати ядерну зброю."Ми не дрейфуємо до кризи — ми мчимо до неї, — наголосив він. - Ми не спостерігаємо поодинокі інциденти — ми рухаємося до потенційного хаосу".20 червня президент Франції Емманюель Макрон розповів, що Париж разом із Великою Британією та Німеччиною готує для Ірану дипломатичну пропозицію, аби зупинити ескалацію конфлікту з Ізраїлем. Документ, зокрема, передбачає припинення збагачення урану.

Ситуація з безпекою у світі погіршуватиметься, каже Роман Безсмертний, політик і дипломат 2025 року відбулися значні зміни в міжнародній політиці: новий президент у Сполучених Штатах Америки, новий уряд у Німеччині, новий Папа у Ватикані. Як ці зміни впливають на Україну? Чи не витісняють вони питання українсько-російської війни з порядку денного? &еnsр;Війна все більше вражає інші держави й поширює свій вплив на людство. Теми російської агресії та близькосхідної війни стають невіддільними складовими міжнародних відносин і диктують зовнішню політику багатьох країн. Ці два вогнища однієї війни війни між віссю зла та несформованою коаліцією свободи й демократії визначають поведінку держав та їхніх лідерів. І це показник того, що ситуація з безпекою у світі погіршуватиметься. Без адекватних рішень людство впевненими темпами рухатиметься до континентальної та глобальної війни. Ще недавно принципом Німеччини було "триматися подалі від мілітаризму", а тепер вона збільшує фінансування армії та посилює підготовку війська. Британія також змінює свою військову доктрину. Європа готується до війни з Росією? &еnsр;Вона довго очікувала, що агресію Росії вдасться вгамувати іншим способом, але в лютому 2022 року Рубікон було перейдено. Країни ЄС нині на етапі швидкого зростання оборонно-промислового комплексу, пере­оснащення збройних сил у рамках НАТО. Це підготовка до протидії агресії Кремля, про яку необхідно говорити. Це гібридна війна, що йде проти переважної більшості європейських держав. РФ виношує плани ударів по країнах НАТО. Є різноманітні варіанти, найімовірніші з них відпрацьовують на навчаннях у районі Балтики. Ті, хто розуміє цю загрозу, починають швидкими темпами посилювати підготовку та збільшувати допомогу Україні. Бо ЗСУ сьогодні забезпечують час, вкрай необхідний європейським державам, щоб підготуватися до високо­ймовірної агресії Москви. Щодо можливих варіантів прояву такої агресії, то Євро­па нині сконцентрована на Балтиці, бо напруженість там зростає. У цієї напруженості є два вогнища. Перше для Росії це одне з джерел формування її мілітаристського бюджету, бо Балтика є ключовим каналом для постачання на чорний ринок тіньовим флотом нафти й нафтопродуктів. Друге нарощування сил у районі Балтики з боку Росії, що є повторенням ситуації, яка відбувалася на українсько-російському кордоні впродовж 20192021 років. Чи можна сподіватися, що згадувана вами "несформована коаліція свободи й демократії" оформиться в реальний антиросійський союз? &еnsр;Коаліція свободи й демократії має серйозне підґрунтя, щоб бути оформленою. Таким підґрунтям є формат "Рамштайн", що діє в межах технологічних необхідностей. Йому варто тільки доповнити вищий воєнно-політичний рівень, утворити об'єднаний штаб і сформувати відповідні підрозділи під його командуванням, а також спільний оборонно-промисловий комплекс. Чи є необхідність у формуванні окремих європейських збройних сил? Переконаний, що складовою коаліції мають бути спеціальні сили оборони Європи, невіддільною частиною яких повинні стати Збройні сили України. Балаканина про вступ України в НАТО втратить сенс Росія продовжує реалізовувати свій план зі знищення України та відновлення імперії. Важливо, щоб сили оборони Європи почали активно взаємодіяти між собою. За рік ми зрозуміємо, що вся балаканина про вступ України в НАТО втратить сенс. Ситуація може бути така, що Альянс запрошуватиме Україну до вступу. До цього все йде балачки президента США Дональда Трампа створюють серйозну загрозу для Європи. Тому європейцям треба всіляко дбати, щоб реалізувати те, про що каже посол України у Великій Британії, генерал Валерій Залужний, утворення оборонного альянсу Європи, в який увійшла б Україна, і формування на основі європейських армій сили протидії Росії. Виборчий цикл у сусідніх з Україною державах показав, що недружні до Києва політсили набирають вагу. Як зупинити радикалізацію європейського суспільства? &еnsр;За останні 1015 років кожна європейська країна проходила випробування і лівими, як Греція, і правими, як Нідерланди, радикальними силами. Європа це електоральна демократія, яка передбачає можливість приходу до влади різних сил у конституційних рамках. Тому вона допускає такі речі, як вихід у фінал президентських виборів Джордже Сіміона в Румунії або обрання сподіваюся, востаннє Віктора Орбана в Угорщині та повернення в політику Словаччини Роберта Фіцо після гучних звинувачень проти нього. Також слід пам'ятати, що є різні праві. Новий німецький канцлер Фрідріх Мерц належить до правоконсервативного крила, як і голова італійського уряду Джорджа Мелоні. Водночас і вони дотримуються єврооптимістичної позиції, хоча Мерц значно правіший за Ангелу Меркель. Важливо, щоб праві політичні сили не підігрували ні Путіну, як це роблять Орбан із Фіцо, ні Трампу. Бо ми бачили, як періодично Орбан кидається то виконувати доручення Москви й паскудити Україні, то виконувати доручення Трампа й руйнувати Європейський Союз. Чи є загроза тотального формування антиукраїнських сил? Ніколи не кажи "ніколи". З огляду на результати виборів у Польщі перемоги Кароля Навроцького з його особливими поглядами щодо України треба готуватися до гіршого варіанта, але сподіватися на краще. Маємо розуміти, що сповідувати певні погляди право кожного європейця. Інша річ наскільки ці погляди стають офіційними. У Молдові, Румунії, Португалії, Німеччині на останніх виборах перемогли здебільшого правоконсервативні сили, але не антиукраїнські. Власне, часто в людей на виборах одна поведінка, і зовсім інша біля керма. Вибори часом здіймають таку піну, і на ній стільки сміття підіймається, що за ним не бачиш істини. Треба відстежувати, яку політику провадить той чи той обранець. Якщо виходити з балансу держав членів ЄС, то ситуація сприятлива для України. Проти двох прихильників Москви Орбана й Фіцо маємо абсолютну більшість прихильників України. Путін розглядає переговори як засіб ведення війни Як можете прокоментувати перемогу Кароля Навроцького на президентських виборах у Польщі? &еnsр;Колишній мер Варшави Рафал Тшасковський мав серйозні шанси перемогти, кількість прихильників у нього й Навроцького була приблизно однакова. Польща розколота навпіл: половина за ліберально-консервативний шлях, половина за традиціоналістсько-консервативний. Перевага визначилася кількістю тих, хто прийшов на вибори. Якби активність молоді була вища переміг би Тшасковський. Функції президента Польщі чималі, але вони не визначають внутрішньої та зовнішньої політики. Тому виборці й поводяться досить флегматично. У Польщі політично активніша молодь, але дисципліна на виборах краща в людей старшого віку. Загалом же в Європі скрізь видно зростання популярності правих сил. 510 років тому цей правий ухил спостерігався на Півночі, а нині він скотився до Центральної Європи й, очевидно, покотиться далі на Південь, де нещодавно повністю домінували ліві. Це маятник електоральної демократії. Перевага Європи в тому, що вона об'єднана спільним інтересом громадян її держав. ЄС ухвалив 17-й пакет антиросійських санкцій, спрямований, зокрема, проти тіньового флоту РФ. Урсула фон дер Ляєн заявила про підготовку 18-го пакета, який вдарить по найбільших російських газопроводах. Чи можуть ці санкції зупинити агресора? &еnsр;Санкції підривають економіку ворога. Чи є вони визначальними? Ні. Санкційна політика неочікувана. Чи могли ми 2020 року уявити, що 2024-го російським банкам заборонять використання системи SWІFТ, не кажучи про енергетичні санкції, визначення ціни на сиру нафту? Санкції мають проміжний характер, але вони діють. Не говоритиму про їхню ефективність, бо винятки із санкцій створюють обхідні маневри для ворога. Фривольне дотримання санкцій багатьма європейськими столицями дає рашистській системі змогу уникати обмежень. Інакше як потрапляють європейські комплектуючі в РФ? А їх можна знайти в більшості ракет, які прилітають в Україну. Потрібні не тільки санкції, а й дисципліна їх виконання та покарання за недотримання. Тож санкції мають вплив, але не є визначальним фактором перемоги над ворогом. У Стамбулі відбулися переговори між РФ та Україною. Чи виправдали вони очікування Києва? Чи можна перемогти Росію за столом переговорів? &еnsр;Кремль не вважає міжнародні відносини й дипломатію інструментом вирішення питань. Він розглядає переговори як засоби ведення війни, мета якої відновлення контролю над Центральною та Східною Європою. Росія висловила дві тези, яких не чують у Вашингтоні. Перша теза: "Законні територіальні інтереси РФ" а це кордон впливу до 1991 року, тобто східний кордон колишньої Федеративної Республіки Німеччина. Друга теза: "Виведення військ НАТО зі Східної та Центральної Європи" тобто повернення Альянсу до кордонів 1991 року, виведення з Європи американських військ і ракетних комплексів. Москва трактує вступ України в НАТО як небезпеку для себе. Росія це чорна діра, що продукує війну і кров Ми входимо в декілька років, які потребуватимуть чітких і жорстких рішень, спрямованих на формування коаліції свободи і демократії, щоб подолати російську агресію і відновити світовий порядок. Чи створити новий порядок, що базуватиметься на нормах міжнародного права і статуті ООН. Або ж закласти нові інституції, які забезпечували б дотримання норм міжнародного права. Щодо подальших переговорів українська сторона має продумувати свою інформаційну політику, яка обслуговувала б цей процес. Після попередніх раундів в Ер-Ріяді, Джидді і Стамбулі інформаційний простір був забитий рашистськими наративами. До ведення переговорів, особливо їхнього інформаційного забезпечення, треба серйозно готуватися зосереджуватися не тільки на матерії переговорів, а й на інформуванні всього світу про їх перебіг. Очевидно, що приховування змісту документів із російського боку є бажанням подиктувати наративи. Коли наша сторона прибуває на переговори, вона не знає, що обговорюватиме. Можу запропонувати такі варіанти поведінки. Перший подякувати за надані матеріали та взяти паузу для ознайомлення з ними. Другий розцінювання запізнілого надання документів як крок до зриву переговорів і заява про це. Третій із російського боку на переговори приїздить склад, що може виконувати роль стенографістів або диверсантів і не відповідає рівню події. Україна ж представлена особами, що уповноважені ухвалювати рішення, бо обтя­жені політичною відповідальністю. Зробити заяву про непродуктивність російської делегації в цій ситуації абсолютно коректно. Щодо переговорної тактики має бути відпрацьована спільна позиція української делегації та європейських партнерів. Коли відбулася перша зустріч у Стамбулі, мене здивувало, що з українського боку ніхто не сказав про резолюції, ухвалені Генеральною асамблеєю ООН після початку так званої СВО. У них дано чітку оцінку російській агресії з 2014 року та рекомендації як світу реагувати на це. Зокрема є вказівки на необхідність надання допомоги Україні, додержання принципу територіальної цілісності й суверенітету. Шкода, що представники української делегації забули про це. Ми всі заскочені думками про безсилля ООН, але не вказувати ворогу на пряме порушення цих резолюцій підігрування тим, хто хоче імпотентності Генасамб­леї. Рашистські делегати останнім часом навіть підтримують нікчемні резолюції Вашингтона. Це свідчить про небезпечну ситуацію в Раді Безпеки ООН. Але резолюції Генасамблеї не можна ігнорувати й не використовувати як аргумент для відстоювання інтересів України. 15 червня в Канаді відбудеться саміт G7, 24 червня заплановано саміт НАТО в Гаазі. Чого можна очікувати Україні від цих заходів? &еnsр;До цих подій я додав би ще червневу зустріч Європейської ради. Всі вони дадуть відповідь на запитання: як розвиватиметься ситуація далі (розмовляємо з Романом Безсмертним на початку червня Країна)? Якщо "Велика сімка" й НАТО ухвалять резолюції, що стосуватимуться об'єднання сил і збільшення допомоги Україні, буде один варіант розвитку. Якщо ж ізоляціоністські підходи Вашингтона підіграють Кремлю, восени ми станемо свідками агресивних дій Кремля в районі Балтики. Москва затягує переговори у Стамбулі, щоб отримати сигнал: що буде на зібранні "сімки" й саміті НАТО. Від цього залежатиме її поведінка посилення чи гальмування агресії. Якщо "сімка" й НАТО продемонструють єдність у підтримці України та формування нової моделі глобальної безпеки, це означатиме, що московський фюрер завів себе у капкан йому доведеться катастрофу видавати за перемогу. Дональд Трамп на початку своєї каденції робив реверанси в бік Кремля, однак після масованих травневих атак по Україні заявив, що розчарувався в Путіні. Чи означає це, що Трамп дозрів до рішучих дій? &еnsр;Розраховувати можна лише на те, що в результаті зміни кадрів до керівництва США прийдуть фахові, підготовлені люди. Не вірю, що сам Трамп може радикально змінити позицію. Він не бачить себе в системі координат, які передбачають сильну дію разом з європейськими партнерами. З його відносин із Беньяміном Нетаньягу видно, що союзництво для нього не існує як цінність. Трампа цікавлять не так державні, як особисті інтереси. Що ж до дієвої допомоги Україні вона буде, якщо в результаті кадрових змін з'являться люди, які візьмуть на себе цю роботу, як це було під час першої каденції Трампа. Я довго не розумів, як Трамп прийняв рішення про надання допомоги "джавелінами". Але згодом дізнався, що він до цього не має стосунку. Що ж до спільних дій, то активність Хакана Фідана (міністр закордонних справ Туреччини. Країна) це прояв того, що Трамп передоручає Реджепу Ердогану частину своїх функцій. У процес вступає Туреччина, яка періодично дружить то з Мос­квою, то з Києвом. Мої політичні вчителі казали: "Ніколи не довіряйте людині, яка не усміхається". А Ердоган якраз не усміхається. Тому треба бути обережним, тим паче, що для Трампа кумирами є Ердоган, Путін і Кім Чен Ин. Захід усе ще вважає РФ демократичною країною, а масові випуски ракет по українських містах непорозумінням. Як можна змінити ставлення Заходу до країни-агресора й зняти з нього рожеві окуляри? &еnsр;Починаючи з ХVІІ століття Захід сприймав Росію як тоталітарну державу. В геополітичному розкладі це чорна діра, що продукує війну і кров. Вона завжди полювала на європейські держави. Настільки низькоінтелектуальне суспільство не може бути демократичне. Захід помиляється в тому, що конкурентне середовище в Росії можливе. І перехід від розвалу Радянського Союзу до ринкової моделі сприйняли як перехід на західну модель суспільних відносин. Тому й виникла ця ідея: Росія така, як ми, з нею можна говорити. У цю гру Америка не Захід! грала від Джорджа Буша-старшого з його промовою "Котлета по-київськи". Далі був Білл Клінтон ядерне роззброєння, Джордж Буш-­молодший спершу атака на Кремль, потім пом'якшення після 11 вересня, Барак Обама перезавантаження відносин. Джо Байден і Дональд Трамп спочатку хотіли "зустрітися й вирішити", але це зазнало краху. Але то все США, не колективний Захід. Президент Володимир Зеленський заявив, що сподівається на завершення війни в червні 2026 року. Чи є у президента реальні підстави говорити про конкретні терміни завершення війни? &еnsр;Я так зрозумів, що президент спирався на дані української розвідки. Є певні дії, в результаті яких війна може завершитись і в червні наступного року, і в інший час. Усе залежатиме від ключових акторів міжнародної політики. Якщо коаліція свободи й демократії буде сформована, це прискорить перемогу над тоталітаризмом. Якщо ні розтягуватиме війну в часі, утворюватиме її нові вогнища. Будь-який конфлікт ставатиме міжнародним. 2025 року російські втрати сягнуть мільйона осіб це в Європі. Кричущий, неприпустимий факт. Такі речі мають лягти в основу дій лідерів і Європи, і США. Цю війну не можна заморозити, вона не охолоджується. Якщо знизити напруженість по лінії Москва Київ, то напруженість по лінії Москва Брюссель буде така, що запалить і Київ. Якщо погасити напруженість по цій лінії, то лінія Москва Вашингтон запалить усю Європу. Цього не розуміють у багатьох столицях світу. І це впливає на часові рамки. Ще треба згадати небувалий технологічний стрибок у площині зброї цієї війни. Вона показує війну майбутнього. І це також впливає на часові рамки. Тому визначати ці рамки можна залежно від того, як світ реагуватиме на рашистську агресію. Якщо зволікатиме з реакцією, війна набере континентального, а тоді й глобального характеру. Політика стає заручницею призначених осіб Суспільству нав'язали модель двох думок офісно-президентської і неправильної. Ворожим ІПСО називають усе, що відрізняється від позиції влади. Чи справді це так? &еnsр;Причина цього слабкість політичної системи, яка за часів Віктора Януковича була зруйнована й не відродилася. Слабкість системи призводить до слабкості політичних партій, а це призводить до відсутності в політиці професіоналів. Їх відсутність веде до заміни функції представництва в державних органах, де замість політиків з'являються мародери й рекетири. Політика стає заручницею призначених осіб. Не треба жалітися на поведінку президента, коли у країні знищено політичну систему. Через це метастази розростаються по всьому державному організму. Спроба пояснити це війною змушує мене сказати: "Не знаєте, що робити, дивіться в Конституції". Але певні особи трактують Конституцію як хочуть. Це лягає на ґрунт низької правової культури. У результаті маємо, з одного боку, громаду людей, які прикривають свої дії війною, з іншого тих, кому нав'язують монополію на істину від влади. Але немає тих, хто фахово заявив би, що цього робити не можна незалежно від того, є стан війни чи немає, бо так прописано в Конституції. Це стосується не лише тиску на певних людей та інституції, а й усіх подій, що відбуваються в державі в бізнесі, економіці, фінансовій сфері. Передплатити журнал "Країна"

Скільки ти років в Україні?Ну, вже буде так більше ніж 10.А чому Україна?Просто я приїхала сюди, ще коли я навчалася в Академії мистецтв у Варшаві, ще коли була студенткою. І у нас була така, можна сказати, практика - кожного року треба було десь на практику їхати. І я приїхала перший раз до Жовкви, побачила костел святого Вавжинця, побачила Жовкву, побачила взагалі цей настрій України - це була любов з першого погляду. Я вже тоді зрозуміла, що я б дуже хотіла зробити мою магістерську роботу в Україні, і я би хотіла довше бути тут і продовжувати захист нашої спільної спадщини. І так просто почалося пізніше: я робила магістерську роботу у Львові, біля костела, біля площі Ринок є сім скульптур апостолів, одна з них була моєю магістерською роботою. Це був дуже цікавий час, це був такий час для мене, коли я знайомилася з Україною, я тут була дуже довго. Просто, коли в нас студенти роблять таку роботу, то ти маєш на це 2-3 місяці, я тут просто рік сиділа постійно, бо мені так тут сподобалося.Чи ти маєш українське походження? Ти говориш українською мовою, кажеш, що Україна – твоя любов. То щось там є десь у родині?Я не маю, це просто так почалося, що я сюди приїхала і мені тут дуже сподобалося. І сама Україна, і друзі, яких я тут зустрічала тоді, які до сьогодні зі мною - як моя родина. Я просто тут відчула себе як вдома, і я думаю, що це завдяки тому, що, власне, люди, яких я зустрічала, вони мені це дали, вони мені дозволили це, показали, що ти тут з нами, ти можеш почуватися тут як удома. Також пам’ятки архітектури. Ми працюємо з дуже важливими пам’ятками, з кінця ХVІ століття, для реставратора пам’яток – це як мрія, у мене вже з’явився такий шанс, що можна таке робити, то не було такої думки, що ні, я просто зрозуміла, що тут моє місце, мені тут дуже подобається, і я хочу просто довше тут бути. До речі, чи тобі робили зауваження українці - мовляв, чому ви так погано говорите українською?Часто чую, коли намагаюся говорити українською: "Ви можете говорити польською, ви не мусите говорити українською". Я завжди відповідаю те, що відповіла тобі: "Я хочу вчитися. Як маю вчитися, не розмовляючи?" І тоді вже: "Ну добре, говоріть своєю ламаною українською". Я не вивчала раніше, вчуся сама, на слух, коли слухаю друзів, знайомих, отже розумію, що це займає більше часу, і, скажу тобі, що я почала швидше вивчати українську, коли почалася повномасштабна війна. Раніше ми теж завжди працювали в польсько-українських колективах, і моїм друзям було важливо вчити польську мову, тому вони хотіли більше розмовляти польською. Тоді я не надавала цьому такого значення. Коли почалася повномасштабна війна й треба було дуже швидко розмовляти з військовими, з іншими волонтерами, з друзями, які евакуювалися, то тоді українська почала швидше запам’ятовуватися.Скільки разів ти вже була на українському фронті?Сама я була 7 разів, може, для когось, хто постійно їздить, це не багато.Я, до прикладу, там ще не була. І підозрюю, що багато українців теж.Але знаєш, на початку, протягом перших кількох місяців ми загалом відправляли допомогу з іншими волонтерами, які їздили, коли взагалі не було відомо, що відбувається. А потім ми вже почали самі їздити, бо зі мною також їздить моя подруга Наталія Ястшемська, ми разом працюємо в нашій організації. Попереду в нас черговий виїзд, в середині червня, їдемо відвозити машину швидкої допомоги в Суми, і поїдемо на Донбас подивитися, як там справи, що там коїться.Які твої перші враження, коли ти опинилася на фронті? Як це сталося? Як ти вирішила, що хочеш їздити на український фронт?Вперше я була в Чернігові. Чернігівщину звільнили від росіян, і, може, за 2-3 місяці після того ми поїхали туди до друзів, які займалися навчанням медиків. Вони нас просто запросили, щоб ми приїхали. Тож це не був такий спланований виїзд із допомогою, просто друг нам сказав: "Приїдьте, побачите це все на власні очі". Це був наш перший досвід, перший раз, коли ми зблизька побачили війну, доторкнулися до того всього, що зробили росіяни. І цей виїзд справив на мене величезне враження, воно до сьогодні зі мною. Я чітко пам’ятаю розмови з людьми, я пам’ятаю відчуття, коли я вперше побачила цілі райони, знищені просто вщент, нічого там не залишилося... Є такі картинки, які важко викинути з голови. Вони завжди будуть зі мною. З тієї поїздки я також пам’ятаю те, що я постійно говорила Наталії, що в нашій машині якийсь дивний звук, може, щось зламалося, а потім виявилося, що це був звук від асфальту, знищеного танками, які там їздили. Велике враження справляли деталі. Наприклад, двері, вікна, паркани з маленькими дірками від обстрілів. Ми тоді жили у пана, який під самим містом має хостел, він приймав дуже багато людей, які втікали, одразу біля його будинку були таблички "Міни", "Заміновано". Тоді було літо, і як ми сиділи і тільки трохи світла падало назовні, він постійно просив, щоб ми закривали штори, бо росіяни можуть нас вистежити. А тоді місто вже було деблоковане, вже не  було такої великої загрози, перш за все ракетні обстріли і дрони. Там я перший раз у житті розмовляла з людиною, яка пережила евакуацію, тобто втечу від росіян, вона єдина зі своєю вагітною сестрою, решта людей з того автобусу загинули, вони втікали в останній момент, через останній міст. Я тієї розмови не забуду до кінця життя, очей тієї дівчини, бо дійсно такі очі зовсім інакші, ніж, наприклад, очі людини, у якої депресія.Ніколи не хочеться запитувати, бо невідомо, чи та людина хоче розмовляти, але потім виявляється, що люди хочуть, люди дійсно хочуть це розповідати, для них це теж звільнення від цих страшних історій. Тож та поїздка до Чернігова була першою, а потім уже наступна наша поїздка - це вже був виїзд конкретно з допомогою. Ми відвозили машину нашому другу Максу, який тоді служив у 67-й бригаді, Макс – медик. Він багато років разом зі мною займався реставрацією архітектурних пам’яток тут, у Львові. Ми разом урятували не одну пам’ятку - і на Личаківському цвинтарі, і Костел бенедиктинок, і статуї біля площі Ринок. Зараз Макс медик. Тож це була наша перша поїздка, де ми були біля Умані, де ми застали всі ті звуки, постійні обстріли, і артилерію було чути, і це справляло враження. Та перша волонтерська поїздка була дуже спонтанною, з таким трохи, я би сказала, наївним ставленням, бо тепер ми вже їздимо зовсім інакше підготовлені. У нас є бронежилети, шоломи, все, що потрібно. А тоді це була поїздка на емоціях, бо там наш друг, треба йому відвезти машину, тоді вже не було так багато охочих поїхати на фронт, тож ми вирішили, що ми поїдемо, але це також була чудова поїздка, під звуки обстрілів, зустрічі з друзями, яких давно не бачила, і ввечері спільні посиденьки, вечеря, а навколо постійно чути обстріли, отже та поїздка була така цікава... Хоч важко сказати цікава, через ті руйнування, які зробили росіяни. Це було важливо: волонтери їздять на схід, ми маємо це показувати в Польщі, всім говорити, нагадувати постійно, тож ця волонтерська допомога – це одне, а інше - це збирання інформації, щоб засвідчувати те, що постійно відбувається на сході. Ця війна для всіх уже досить далеко, я це спостерігаю і тут, в Україні, і в Польщі взагалі вже давно, що фронт стоїть, фронт узагалі є в тому місці. Є трохи журналістів, які постійно розповідають цю інформацію, але багато також волонтерів, які їздять, які розмовляють з військовими, зустрічаються з ними. Наприклад, коли ми були в листопаді, то ми побачили, як будують нові лінії оборони. Коли ми були раніше, то їх ще не було, а в листопаді ми були з іншого боку Покровського, коли вже виїжджали з Донеччини, то ми побачили це все. Це дає усвідомлення того, що те, що фронт стоїть на місці, не означає, що це добре, не означає, що війна виграється, тільки, не дивлячись ні на що, фронт потроху переміщується.Коли ти повертаєшся зі сходу, коли повертаєшся з України до Польщі, приїжджаєш до Варшави, зустрічаєшся зі своїми знайомими, друзями, про що тебе запитують?Скажу тобі, що такі зустрічі для мене дуже важкі, зараз я вже трохи звикла до того, що в Польщі життя без війни і що багато людей взагалі не цікавляться цією війною. І я мусила в своїй голові поламати кордон щодо того, що я дуже залучена і спочатку багато людей були залучені, і я думала, що так буде завжди, до кінця війни ми будемо в такій великій кількості допомагати. Я мала навчитися, що життя життям, і кожен повертається до своїх обов’язків, кожен повертається до свого нормального життя, йде в кіно, театр, і просто займається звичними речами, про які я трохи забула через цю допомогу. Ми від перших хвилин повномасштабної війни кинулися допомагати, і це тривало майже дотепер. Тоді я була вперше в Польщі так довго від початку війни, була три місяці і також мусила зробити це для себе, щоб трохи відпочити, трохи побачити, що зі мною відбувається після трьох років інтенсивного життя в постійному стресі, і я мала на якийсь час зупинитись і поїхати.Що з тобою відбувалося? Що ти зрозуміла про себе в Польщі за ті три місяці?Я зрозуміла, що найперше я мушу подбати про себе, бо якщо я цього не зроблю, то у мене не буде сили, щоб допомагати далі. Протягом цих трьох років я практично не робила нічого іншого. День у день те саме, недоспані ночі. І настав такий момент, коли я почала вигорати фізично, в голові ти постійно хочеш допомагати, а твоє тіло тобі вже не дає можливості, хтось телефонує, а ти просто плачеш через утому. Треба було навести лад, тобто трохи просто відпочити, поїхати ненадовго на відпочинок, але це теж було складно, бо я постійно мала докори сумління, що я буду відпочивати, а мої друзі на фронті, як я можу поїхати на відпочинок, коли вони там постійно воюють. Але я повинна була навчитися цього - що ти мусиш інколи зупинятися, відпочивати, бо якщо хочеш довше допомагати, а це дійсно марафон, знаємо, що він швидко не закінчиться, тому маєш відновитися і зібрати себе. Скажу тобі, що ті поїздки багато мене навчили: коли ти постійно тут у стресі, людина вже звикає до нього, він стає твоєю буденністю, але, попри це, стрес реально сильний, і коли ти їдеш туди, де немає сирен, обстрілів, то це починає з тебе виходити.Чи ти чула в Польщі від своїх знайомих, що вони втомлені війною, хоча ці люди не беруть в ній участі ні як волонтери, ні як військові (адже знаємо, що багато поляків також воює на боці України).Коли я казала про те, що поляки відсторонилися від цієї війни, я занадто узагальнила це, бо є багато поляків, які весь час допомагають, які не забувають про Україну, які пишуть щодня чи то в соціальних мережах, чи то в інших засобах масової інформації, постійно про все це нагадують. Натомість, повертаючись до твого запитання, я дуже часто про це чула, і довго не знала, що людям відповідати, бо для мене це все однозначне: тут іде війна, ту відбуваються страшні події, ми не можемо від цього відвернутися, для всіх нас це іспит на людяність. Я завжди говорила моїм знайомим, що ви нічого не знаєте про втому від війни, ви не жили без світла, ви не чуєте цих страшних історій, не прокидаєтесь щодня з думкою, що можливо сьогодні загине твій друг, не бачите цих поховань, ви взагалі цим не втомлені. Можливо, ви трохи перевтомлені кількістю фотографій з війни, бо зараз ми можемо практично бути на цій війні онлайн, але з утомою це не має нічого спільного. Завжди намагаюся це всім говорити, і буду це весь час повторювати. Я би назвала це по-іншому, є таке слово "байдужість", власне до цього дійшло, але це не лише в Польщі - в Україні також багато людей повторює, що вже набридла їм ця війна. Це з точки зору психології, на жаль, нормально, і з цим треба змиритися. Це досліджувалося, як, наприклад, допомога під час війни: 14 відсотків суспільства задіяні у війні, часто чую, що багато українців не допомагає або що їх багато в Польщі. На жаль, так буває під час війни. І ми нічого з цим не вдіємо, це про сумління, про власне рішення, що ти зробиш з собою під час війни, як ти будеш в ній брати участь. Тому я вважаю, що ця байдужість - це вже трохи риса всієї Європи. Думаю, що росіяни передбачили, що так буде, вони просто чекали цього моменту. Тому наше завдання – це постійно людям нагадувати про цю війну, неважливо, що будуть повторювати, що вони втомлені, треба їм постійно нагадувати, що це триває.Крім нагадувань, що війна триває, як переконати, що варто допомагати, не брати участі, може, безпосередньо, але стояти поруч з Україною?Намагаючись пізнавати Україну, ми через те, що займаємося також пам’ятками, намагаємося також це в Польщі показувати, що ми тут разом, поляки з українцями, разом рятуємо нашу спадщину. Це колись були польські пам’ятки, сьогодні це українські, але історично вони наші спільні. Дуже важливо, на мою думку, показувати культурні події, яких багато відбувається. Чудові українські поети їздять за кордон на фестивалі, показують свою творчість, артисти показують свою творчість. Це дуже важливо, бо насправді, на мою думку, поляки і українці як сусіди взагалі не знають одне одного. Ми знаємо одне одного тільки з трагічних історичних подій, але так, щоб знати про одне одного більше, про культуру, то жодна зі сторін цього не знає. Тому ми намагаємося робити спільні польсько-українські культурні заходи. Нещодавно ми робили виставку у Варшаві "Зачинена надія", під час якої ми виставляли скриньки з фронту, які розмалювали українські митці. Катерина Міхаліцина, Юлія  Мусаковська приїхали до нас,  розповідали нам, як вони допомагають під час війни, читали вірші з Володимиром Ольшанським, який керує видавництвом Аudіо Stоrіеs, ми проводимо такі спільні проєкти. І це треба робити, і це треба в першу чергу показувати, що разом ми можемо зробити так багато чудових речей. Щоб той кордон, який, на жаль, фізично є між нами, не перейшов у сферу емоцій, у сферу нашого спільного сусідського життя. Бо цей фізичний кордон, на жаль, може переміститися і з’явитися між людьми. Тож, на мою думку, такі заходи дуже важливі. І те, що багато українок, українців виїжджає за кордон про це розповідати, це важливо. Не можна сказати, що війна має свої плюси, так? Але, це такий хороший аспект війни, бо, правду кажучи, перед повномасштабною війною мало людей цікавилися Україною, а в Україні чудова культура, ви чудовий народ, і важливо, щоб світ це побачив. Україна передусім - це дуже хороший партнер в різних справах. Тож ми, окрім допомоги виключно волонтерської на фронті, намагаємося робити багато таких спільних проєктів.Росіяни, перед тим як почали цю велику війну, завжди говорили, а багато українців повторювали цю тезу, що українці і росіяни – брати. Ти мала досвід спілкування з росіянами? Що про них думаєш? І, на твою думку, чи подібні між собою українці і поляки?Знаєш, я взагалі не знаю росіян. Знаю про них з історії, з того, що я вивчала з літератури, з музики. Не знаю, чи я можу відповісти на це питання, бо я дуже емоційно пов’язана з Україною, я завжди буду на боці України. Але це польсько-українське братерство трохи проблемне, немає чого приховувати. На жаль, багато трагічних історичних подій, тема Волині, яка постійно повертається, використовується пропагандою і політиками, для того щоб не допомагати нам у побудові братерства. Багато моїх друзів-волонтерів до війни дуже мало приїздили до України, почалася війна - і якийсь голос всередині сказав: "Треба поїхати допомогти", і ці люди вже під час війни пізнають Україну і говорять те саме, що і  я: що Україна – це чудова країна, звичайно теж має свої вади, так само, як і Польща, має плюси, має мінуси. Я, трохи живучи і там, і там, можу об’єктивно ці плюси і мінуси побачити, але завжди повторюю, що ми маємо як багато спільного, так і багато відмінного, але це не означає, що це погано, бо з відмінностей часто народжуються найкращі речі, найкращі ідеї, найкращі проєкти, найкраща співпраця, тільки треба зрозуміти, що це так, і не злитися через це, лише прийняти ці відмінності, бо так відбувається в усіх відносинах, між друзями, між дівчиною і хлопцем, бо ми не однакові, завжди відрізняємось. Мова про те, щоб прийняти ці відмінності і з них будувати гарні речі, але, на жаль, пропаганда і політики люблять це використовувати. У Польщі пропаганда почала добре працювати, з’явилися трохи антиукраїнські настрої, є частина суспільства, яка проти українців, на мою думку, це результати дуже добре поширеної російської пропаганди.Цікава твоя думка, що спільного між українцями і поляками, а що нас різнить - про ті плюси і мінуси, про які ти сказала.Напевно те, що обидва народи дуже відважні, коли потрібно діяти в якійсь критичній ситуації, то і поляки і українці вміють одразу зібратися: треба - то підемо боротися, все організуємо. Початок війни показав це. Тут, в Україні, усі пішли захищати свою країну, а поляки відразу згуртувалися в допомозі. Це точно хороша риса обох наших народів. Але, наприклад, є така риса - і там, і там її спостерігаю - це гордість, яка інколи призводить до того, що замість розвиватися і йти вперед, ти закриваєшся в собі, бо "Я найважливіший, хто мені, що скаже". Я вважаю, що ця риса, яка під час війни потрібна і хороша, для побудови співпраці може бути складна. Інколи треба трохи відпустити, піти на компроміс, треба зрозуміти певні речі з обох сторін, я так це бачу, якщо коротко. Власне, щодо пропаганди. Яка ця пропаганда? В чому проявляється? Я не думаю, що пропагандисти ходять вулицями і щось нашіптують людям на вухо.Ні. Це все робота в Інтернеті, в соціальних мережах. Не знаю, чи ти пам’ятаєш, в Польщі були пожежі, дуже потужні, зараз вже офіційно наш уряд підтвердив, що це були умисні підпали, які робили росіяни. Когось підкупили, щоб це зробити. Тобто те, що російські шпигуни є в Польщі, то вже очевидно, і вони виконують багато роботи. Ми не знаємо, хто може бути тими шпигунами, але відомо, що таких осіб багато, і вони так діють. Але, на жаль, також дуже часто дописи, які з’являються в соціальних мережах, підбурюють. Наприклад, була така справа з фермерами, які страйкували на кордоні. Це була дуже складна тема, бо, з одного боку, дійсно польський фермер, який був злий на нашу владу, просто хотів вийти, показати і поборотися за своє, а ті фермери стали жертвами російської пропаганди. Це постійно працює, і ми дійсно інколи навіть самі не знаємо взагалі, де і як. Наприклад, часто так буває, що напишеш якийсь допис у фейсбуці і до нього з’являється багато різних коментарів, бувають негативні коментарі, а люди це читають і це залишається у них в голові, бо в більшості ці коментарі пишуть боти, створені росіянами, але багато з тих осіб - то справжні люди, які дійсно пишуть коментарі. Часто і політики не допомагають своїми коментарями, створюють такі думки, що в Польщі зараз потрібно боятися, дуже легко в людях пробудити думку, що чуже – це твій ворог. Хтось приїхав до твоєї країни, він поганий, потрібно його боятися. І у нас на цьому тлі почало це працювати. На початку допомога, а потім раптом: "А-а-а! Багато українців - вони забирають у нас роботу", або щось ще. Насправді це те, що тобі хтось десь сказав, і ти починаєш це переварювати в своїй голові, хоча це взагалі неправда, і потроху починаєш в це вірити, у цьому і є суть. Це мене найбільше вражає. Я часто, коли в Польщі зустрічаюся з такими висловами: "У моєї знайомої була така ситуація в магазині, коли прийшла українка і щось там зробила" - я кажу: "Ти була там? Ти це бачила? Ти була свідком цього, тебе це безпосередньо стосувалося?" І чую: "Ну, ні, я це почула". Я кажу: "Як уже почула, то та історія вже 10 разів перекручена".Треба брати до уваги те, що багато людей, які втекли до Польщі, все своє життя жили в України, ніколи не виїжджали, приїзд до Польщі або до іншої країни, бо мова не тільки про Польщу, є чимось новим, бачиш новий світ, нові речі. Поляки часто забувають, що треба давати людям шанс, просто, по-людськи, хтось приїжджає до тебе - і це не означає, що він одразу має знати, як тут живеться, які тут правила, треба йому дати час, щоб він цього навчився, щоб він це побачив. Я стараюся такі історії блокувати.А це також вплив пропаганди, що поляки на цих президентських виборах проголосували як проголосували?  Як тобі результати виборів? Це складна тема. Сьогодні одна половина поляків радіє, інша половина сумна. Те, що ми поділені таким чином, відомо вже давно, це не перші вибори, під час яких ми йдемо майже порівну голосувати за різних кандидатів. Я, на жаль, вважаю, що пропаганда також мала на це великий вплив, натомість те, що в Польщі сталося, - це також наша внутрішня політична проблема, бо в нас це голосування було здебільшого проти іншого кандидата…Проти Тшасковського чи проти Навроцького?Проти Тшасковського. Думаю, що, на жаль, у цей бік пішло. Раніше у нас говорилося, що йдемо голосувати за менше зло, так зараз бачу за думками різних знайомих, що було голосування проти. І трохи шкода, що так сталося, бо я розумію, що, як поляки, ми трохи розчаровані урядами, які були до цього, але мало людей дивиться ширше в майбутнє - що це вибори, які можуть нас привести до чогось поганого.Українцям дуже боляче, що поляки бачать більшу загрозу в українцях, а не в росіянах.Мені теж боляче від цього. Я також не можу цього зрозуміти. Але не можемо узагальнювати. Маємо пам’ятати, що це якась частина нашого суспільства, що більшість поляків за українців.Аню, вибач, 50 і 50 фактично.Ну, так, але багато моїх друзів, які постійно допомагають Україні, приїжджають сюди, волонтерять, голосували за Навроцького. Побачимо, що буде далі відбуватися.Мене найбільше стривожили результати першого туру, які нам показали,  що  від 15 до 20 відсотків людей в нашій країні вірять в ідеологію, таку максимально націоналістичну, таку фашистську, і це дуже непокоїть. І ми зараз знаємо, що багато чого буде залежати від майбутніх виборів до парламенту, бо президент є, але не до кінця має владу в Польщі, однак уряд і прем’єр більше беруться до уваги. Думаю, що попередня влада отримала велике попередження, побачимо, що з цим зроблять. Я, як завжди, стараюся дивитися на це так, щоб розуміти обидві сторони, і те, що люди вже могли втомитися і бути розчарованими, але вибір проти тільки для того, щоб той кандидат не став президентом, - це велика помилка, і думаю, що тільки через якийсь час люди зрозуміють, що це була помилка.Поляки бояться війни?Бояться. Дуже бояться. А на чому базуються твої висновки?Зараз уже, мабуть, набагато менше, страх найбільше був на самому початку повномасштабної війни. Думаю, що він також значно мотивував допомагати, однак перспектива того, що будемо мати сусіда Росію, дуже мобілізувала людей. А зараз, фактично як фронт стоїть, то люди заспокоїлися, і в нас є такий підхід, що немає такого варіанту, що Росія нападе на Польщу, і є НАТО, яке нас захистить, яке, в разі чого, стане за нас і нам допоможе.Я не експертка, чи так буде, я не знаю, але бачу, як здійснюються різні сценарії, які ще три роки тому здавалися нам неможливими. Ця війна здавалася нам неможливою. Кожен з нас до останнього не вірив, що вона розпочнеться, потім всі наступні сценарії, які відбуваються на наших очах. Через три роки такої страшної війни Україна починає перебувати в такій ситуації, коли не лише є жертвою, але і мусить захищатися від світу, від потенційних кандидатів, які хочуть робити бізнес і якось використати Україну в своїх цілях. Це страшно. Дивишся на це і замислюєшся, що з нами всіма відбувається. Що відбувається з нашим людством, що такі речі діяться. Я завжди стараюся бути оптимісткою, але останнім часом всі ми маємо таке відчуття, що це йде в неправильному напрямі.Велика кількість українців, коли було, до прикладу, висипання зерна, та чи навіть зараз результати виборів сприйняли болісно. Я бачила коментарі, мовляв, поляки такі самі, як росіяни. Як тобі таке чути? Напевно боляче таке чути, бо ми взагалі не такі самі. Польща показала себе, і довела, і постійно це робимо, що ми за Україну, і якщо якийсь відсоток нашого суспільства ні, це не означає, що так можна говорити про всіх поляків.Мені теж соромно, як якісь наші політики публічно кидаються антиукраїнськими гаслами, але тим українцям, які так говорять, то я би їх просила, щоб вони побачили, скільки хороших речей відбувається. Це так само, як у нас хтось щось скаже на українців, завжди так буде, і це також виникає з того, що люди не знають одне одного. Припускаю, що таке може сказати хтось, хто мало знає поляків, хто взагалі не був у Польщі. Мої друзі, які багато разів були в Польщі, які знають багатьох поляків, ніколи б нічого такого не сказали. А ти, як збиралася в Україну, як уперше приїхала сюди, мала якісь стереотипи? Що знала про Україну? Знаєш, Україна дуже змінилася протягом 10 років. Не дивлячись, що ці зміни відбувалися дуже поволі, вони відбувалися в правильному напрямі. Україна, яка є зараз, - це інша Україна. Бо я ще бачила Україну, яка є в стереотипах поляків, тобто базари, бабусі, які щось там продають на цих базарах, маршрутки, подорожі маршруткою з куркою, з  зачиненими вікнами і бабусі, які кричать, що ці вікна не можна відчиняти.Але такі бабусі є навіть зараз.Ну так, є. Але зараз вже менше такого, бо це гарні речі, які будують такий характер, атмосферу кожної з наших країн. Я спочатку пізнавала Україну від культури, фактично багато речей мене трохи шокували, серед іншого - їзда на машинах. Я, коли їду до Польщі і повертаюся, то маю нагадати собі, що є правила, світлофори, бо тут я вже навчилася так їздити, знаєш, по-українськи: хто сильніший, той перший проїде, що світлофори не для всіх мають червоний і зелений кольори. Це одна з таких речей. Але в дійсності Україна змінилася, немає вже тих жахливих доріг, бо колись це була справжня пригода – поїхати маршруткою зі Львова до Кам’янця-Подільського тими зруйнованими дорогами, селами, де на тебе постійно чекали якісь пригоди. Зараз уже їдеш суперасфальтом, все це зміни на краще. Я також маю надію, що зміни будуть і в питаннях корупції, бо я пам’ятаю Україну більш корумповану. Це досі є, але ситуація вже набагато краща. Під час цієї виборчої кампанії нерідко  звучало, і взагалі ми час від часу чуємо, що, може, не варто приймати Україну до Європейського Союзу. Як ти вважаєш, Україна вже готова до того, щоб бути в Європейському Союзі? Чи вона є європейською країною?Для мене – так! Я постійно повторюю, що Європа повинна це зробити, і я розумію, що ще є багато аспектів, пов’язаних із функціонуванням країни, які треба виправити, щоб Україна увійшла до Європейського Союзу. Так, як було в Польщі, ми теж отримали список завдань, які країні треба було виконати, щоб Польща увійшла до Європейського Союзу: побороти корупцію, змінити функціонування судової системи і так далі. Маленькими кроками це вдавалося робити, і я вважаю, що українці вже так сильно показали, що Україна вже повинна увійти до Європейського Союзу, що як це станеться, то все буде йти в кращому напрямі, всі ті недоліки країни, те, що не працює, на мою думку, буде змінюватися на краще. Я знаю, що політична ситуація в Україні також складна, але я, не дивлячись ні на що, вірю, що це повинно мати хороше завершення.Також я розумію, що Європа боїться впускати Україну через воєнну ситуацію, але, на мою думку, це було би очевидним сигналом всієї Європи для Росії, що ми не погоджуємося з тим, що РФ робить, і не хочемо цього. Бо я вважаю, що зараз, крім того, що Європа допомагає, і надходить зброя, і постійно йде військова допомога, то на мою думку, замало зроблено в цьому напрямі, щоб Росія чітко зрозуміла сигнал. І, на жаль, я вважаю, що в перший чи другий рік війни було, коли зупинили військову допомогу, і Росія просто отримала час, щоб краще озброїтися, щоб відкрити заводи, бо ми всі знаємо, що це там відбувається. На мою думку, Європа повинна ще більше зробити, щоб чітко поставити крапку в тому, на чиєму ми боці. Через те, що це все нечітко, з’являється прийняття війни, що взагалі незрозуміло, ніхто з нас не хоче війни, ми не хочемо так жити, але, не дивлячись ні на що, на це є дозвіл, дозвіл для Росії робити все те, що вона робить. Я так вважаю. Замало санкцій, замало осуду того, що робить Росія, цього має бути набагато більше.А чуєш від своїх співгромадян, що, може, краще б Україна віддала, не знаю, наприклад схід і погодилася, що Крим російський, і тоді було би спокійніше. Чую таке навіть тут часто в розмовах, що хай вони вже заберуть те, що взяли. Я не знаю, що відповідати в таких ситуаціях, бо це, мабуть, буде залежати від того, що вирішить ваша влада і ваше суспільство, це буде, на мою думку, українське рішення. Щиро, то нам ззовні немає до того діла, це має бути українське рішення, робити так чи ні. Я можу тобі сказати, що я думаю. Стільки людей вже загинули за захист цих земель, то я дійсно вважаю, що так не повинно статися. Росія напала на Україну, не маючи права, забрала землю, у нас є якесь міжнародне право, якого ми всі хочемо дотримуватися, тож голоси за те, щоб віддати Росії ці землі, абсурдні, бо тоді ми даємо дозвіл на це. То через рік, не знаю, хтось нападе на Польщу і забере у нас шматок землі і через три роки всі нас будуть змушувати віддати ці землі. Для мене все однозначно в цій ситуації, все чорно-біле, хоча в житті я завжди намагаюся бути десь посередині і шукати розв’язання, шукати сірих відтінків нашого життя. А тут, дозволяючи таке Росії, ми даємо дозвіл. Путін матиме згоду всього світу на те, щоб так робити далі. Ми не можемо цього допустити.Росіяни також часто роблять провокації, запускають в інформаційний простір щось на кшталт: "Поляки теж хочуть забрати шматок України, претендують на якісь землі, кажуть, що ці землі колись були польські". Як гадаєш, таке реально?Маю надію, що ні. Але війна мене навчила того, що можуть статися різні сценарії, я сподіваюся, що до такого не дійде, навіть думка про це дуже страшна, абсурдна. Це може бути тільки результатом підбурювання російської пропаганди. Якби коли-небудь щось подібне сталося б, я буду перша тут воювати з українцями. Давайте не створювати такий сценарій, не підсилювати таких розмов, бо це стовідсоткова робота пропаганди, щоб в українцях викликати нелюбов до поляків.Чи ти вже знаєш, чим будеш займатися, коли війна, маємо таку надію, закінчиться і закінчиться добре для України?Я взагалі про це не думаю, підчас війни я навчилася жити одним днем, всі плани і надії відкладені в сторону. Проте я думаю, що буду займатися тим самим, чим займаюся зараз, сподіваюся, що наша польсько-українська команда постійно буде рятувати пам’ятки, що будемо це робити не лише тут в Україні, але і в Польщі, бо до війни так було. Щоб мої друзі виїжджали на роботу до Польщі і там цим займалися. Також недавно ми відкрили фонд, завданням якого є створення спільних проєктів. Дуже хотіла би, щоб це розвивалося, щоб ми і надалі цим займалися. Я, напевно, буду робити те саме, що зараз, тільки без волонтерства вже. Але насправді я не знаю, побачимо, що цей час нам принесе. Я просто дуже хочу, це моя мрія, щоб ця війна закінчилася, щоб вона закінчилася на хороших умовах для українців, і щоб поляки і українці, це таке моє особисте звернення до поляків і українців, щоб вони не дали себе посварити, перш ніж вони себе гарно пізнають. Бо зараз, на жаль, все знову починає йти в такий бік. Щоб ми краще пізнали одне одного і будували для себе майбутнє і не дозволили злим голосам вплинути на наше життя.

Польща поповнила ряди євроскептиків та перестає бути нашим адвокатом, питання, чи взагалі вона ще буде нашим партнером. Загалом, важко сказати, що поляки щось робили нам з доброї волі. Їхня позиція під час війни була така: підтримуємо Україну зі стратегічного розрахунку, але ще маємо постійно за це щось отримувати. Коли розповідають про те, як поляки давали нам зброю, то насправді вони цю зброю просто вимінювали в США та інших держав. Аналогічно, підтримуючи українців на своїй території, вони намагались побільше вигребти з бюджету ЄС, і використовували це як аргумент. Не можна, мабуть, засуджувати їх за цю корисливість, але що точно не можна — це сидіти в рожевих окулярах щодо поляків.Тепер ситуація стане для нас значно гіршою. Польща приєднається до Угорщини та Словаччини в частині "гноблення нас", і використання війни для отримання додаткових моральних преференцій. Читайте також: Перемога Навроцького: у Польщі буде політичний шторм?Новий президент Навроцький нещадно експлуатував історичні дискурси про Волинь та УПА з метою перемоги на виборах, і від цього він точно не відступить. Щобільше, як і з угорцями, в цьому питанні не можна домовитись. Навроцький не хоче з нами розв'язати це питання — воно потрібне йому, щоб постійно тримати в тонусі своїх виборців. Йому вигідно, щоб ситуація була конфліктною, а він виглядав захисником польських інтересів. І в цьому він не буде себе стримувати. Як Фіцо й Орбан, він буде користатись будь-якою нагодою, чи то санкції проти Росії, чи блокування кордону, щоб вдарити нас.Це, безумовно, дуже погані новини для нас. Якби румуни не застосували адмінресурс, то з великою ймовірністю ми б були вже оточені ворожими до нас режимами. Попереду ще вибори в Молдові, де з великою ймовірністю Санду втратить парламент. То ж стоїть справедливе питання: чи можемо ми з цим щось поробити? Власне, ми це робили, але перестали. У 22 і 23 роках у тій же Польщі українці тримали сильну публічну позицію через акції та інформаційні заходи. Але волонтери виснажились, а держава не включилась в підтримку нових діаспорних організацій. Я прямо скажу — з 24 року ми взагалі перестали вести активні інформаційні кампанії на підтримку України на Заході. Це логічно з огляду на те, що в нас і всередині повністю провалилась комунікаційна політика. Як наслідок, цим почали користуватись росіяни, і тепер ми фактично оточені сусідами-недругами. Це ще один фронт поразка на якому завдасть нам поразки у війні в цілому.Що можна зробити в ситуації, яка склалась? Зараз в Польщі майже 1,5 млн українців. Це дуже велика сила. У них є свої організації, які на жаль тільки в зародковому стані й досить слабкі. Влада має надати їм інституційну підтримку, для того, щоб вони могли розгорнути активну діяльність на захист українців і підтримку нас у війні. Читайте також: Чому з українського дискурсу зникло слово "перемога"Ми маємо донести полякам  тільки один меседж "Спочатку перемога над Росією". Я відверто шокований, що росіяни змогли зробити тему Волині в Польщі більшою за тему Катині, де загинула значна частина еліти за сумнівних обставин. Тому мобілізувавши максимально наші організації, союзницькі організації поляків — ми точно можемо вивести питання перемоги над Росією на перше місце порядку денного. Навроцький хоча і буде нав'язувати свої питання, проте не буде йти проти такого порядку денного. В цьому питанні нам варто ще мобілізувати наших найбільших друзів — Балтійські країни. Вони теж можуть донести полякам необхідність перемоги над Путіним.На жаль, нічого з цього не буде зроблено. Бо за це відповідає міністерство і міністр, чиє прізвище ви навіть не чули. Управлінська криза наростає, і масштаб поганих новин від нас самих буде тільки збільшуватись. Кадри вирішують все. А у нас багато кадрів не вирішують нічого.Тримаймося. Вже йде четвертий рік, і ми точно не можемо сказати, що Господь був не на нашій стороні.ДжерелоПро автора. Віктор Андрусів, політичний та громадський діяч, аналітик та публіцистРедакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів. 

Таку думку висловив народний депутат України Микола Княжицький у проєкті "Світ і ми" з Євгеном Магдою."Політики дуже часто хочуть знайти винного, на якого звалити всі свої проблеми, чи з яким вони хочуть боротися. На жаль, багато серед польських політиків таких, які для цього вибирають українців. І це дуже велика проблема, тому що ми всі чудово знаємо, що як тільки Польща й Україна починають сваритися, виграє від цього Росія. Прикладів цього в історії було безліч, але люди, які дуже часто закликають нас вчити історію, самі насправді її не вчать і використовують цей український фактор", - сказав він.  Микола Княжицький зауважив, що це можна назвати таким собі вірусом, який вже досить давно запущений у польське суспільство."Цей вірус вже є запущений в польське суспільство. Свого часу партія “ПіС” зробила постанову, зараз вже прийняли закон про так званий геноцид поляків від рук українців. Хоча в той час українці були просто національною меншістю і громадянами Речі Посполитої. Коли були українсько-польські конфлікти, все це взагалі відбувалося на території, окупованій Німеччиною. Отже, Німеччина несе відповідальність за все, що відбувалось у той час на тій території, а точно ніяк не Україна, якої тоді просто не існувало", - зауважив народний депутат.Читайте також: Політоглядачка Попович розповіла про основну несподіванку президентських виборів у ПольщіТакож, на його думку, польські ультраправі політики перебувають під контролем Росії."Річ у тім, що от ми ж дивилися на ультраправих. Ультраправі використовують антиукраїнську карту, тому що я абсолютно переконаний, що вони знаходяться під контролем Росії. Просто праві, такі як “ПіС”, бояться втратити електорат, хочуть його отримати, теж беруться використовувати цю карту. І тут велику помилку робить уряд або теперішня правляча коаліція громадянської платформи, яка замість того, щоб чітко стояти на своїх принципах, починає підігравати тим ультраправим антиукраїнським ідеям, які народилися в цьому ультраправому середовищі, думаючи, що вони заберуть собі виборців. А насправді відбувається абсолютно протилежне, тому що ці люди їм не довіряють, вони в цій своїй антиукраїнській риториці не настільки послідовні й сильні, і віддають свої голоси тим, хто справді є антиукраїнцем, забираючи їх від правлячої коаліції", - додав Микола Княжицький. 1 червня у Польщі відбувся другий тур виборів президента. Переможцем став кандидат від  партії "Право і справедливість" Кароль Навроцький. Розрив між ним і опонентом, Рафалом Тшасковським  з "Громадянської платформи", становив менш ніж 2%. Чинний польський лідер Анджей Дуда привітав наступника. 

В ніч на святу неділю, та в перший день літа Служба безпеки України провела спеціальну таємну операцію, аналогів якої немає у військовій історії. До дальніх і "недосяжних" аеродромів російської авіації, відразу в кількох регіонах, приїхали "вулики" на колесах, з яких вилетіли бойові бджоли і знищили понад 40 стратегічних літаків. Особливо важливо, що цілком знищені та виведені з ладу відразу два А-50. Це літаки ДРЛО (дальнього радіолокаційного виявлення), вартістю сотні мільйонів доларів. Їхня відсутність робить і протиповітряну оборону і стратегічну авіацію - "сліпими". У Росії немає можливості відновити ці літаки. За деякими даними, в них взагалі залишився лише один такий борт. Дроновий удар - колосальна ганьба для Путіна і російського командування... Дроновий удар - колосальна ганьба для Путіна і російського командування - написала Dіе Wеlt. Видання також пише про сором в російських військових колах і паніку в регіональних адміністраціях, які не були готові до такої глобальної інфільтрації. В України є "козирі", всупереч всім твердженням Дональда Трампа - пише Тhе Теlеgrарh. Недосяжних об'єктів в Росії більше не існує, включно з силами ядерної "тріади". А 3 червня Служба безпеки України провела ще одну унікальну операцію. До Керченського мосту, під водою, було доставлено більше тонни вибухівки. О 4.44 ранку перший вибуховий пристрій був активований. Підводні підпірки опор сильно пошкоджені на рівні дна. Фактично, міст перебуває в аварійному стані. І це попри те, що міст охороняють майже так само ретельно, як і самого Путіна. Ці успіхи українських спецслужб можуть змінити стратегічний характер війни. А досвід українських сил неодмінно увійде у підручники з основ військової майстерності у всіх країнах світу. Чергові українсько-російські перемовини в Стамбулі закінчилися тим, чим і мали закінчитися: нічим! Чергові українсько-російські перемовини в Стамбулі закінчилися тим, чим і мали закінчитися: нічим! За інсайдерською інформацією, на окремих переговорах між спецпредставником Путіна Мединським та міністром оборони України Умеровим Росія запропонувала Україні відмовитися від прозахідної орієнтації та піти шляхом Грузії і Білорусі. Тобто шляхом повільного і добровільного узалежнення. За це нам обіцяли дати дешевий газ і коробку пряників. Не на тих напали. На всі свої забаганки Росія отримала однозначну й категоричну відмову. Україна наполягає на негайному припиненні вогню без всяких попередніх умов. Але Росія не бажає припинення вогню. І це вже зрозуміло всьому світові, навіть тугодумній адміністрації 47-го президента США. Радник постпредства США при ООН Антон Йонгенейл на засіданні Радбезу сказав: "Кожен член Радбезу розуміє, що Україна не є перешкодою для припинення вогню&hеllір; Це Росія! Саме Росія!". Ми ж чекаємо від Білого дому обіцяних серйозних висновків щодо Кремля. Зокрема, вбивчого пакету санкцій за авторством сенатора Ліндсі Грема. Однак Дональд Трамп все ще перебуває в "хорошому діалозі" з Путіним. Про це він навіть написав пост у власній соціальній мережі, в якому зазначив, що "розуміє російського диктатора у його бажанні помститися за знищені стратегічні бомбардувальники". Потім Трам пост видалив, бо, очевидно, хтось із оточення таки наважився сказати, що він виглядає як закінчений довбень. Загалом справи у "найуспішнішого президента в історії Америки" - так собі. Ядерної угоди з Іраном, скоріше за все, не буде Загалом справи у "найуспішнішого президента в історії Америки" - так собі. Ядерної угоди з Іраном, скоріше за все, не буде. Китай купляє літаки Аіrbus, а не Воеіng. Комп'ютерні чіпи Пекін згоден надати Європі, але не США. Мита на американську продукцію зростають. А восени в Штатах вибори, які для республіканців можуть закінчитися дуже погано. До всього іншого, Трамп брутально посварився з Маском. Скінчилася і любов, і дружба. Маск натякнув, що має компромат на президента. Зокрема, йшлося про можливі його зв'язки з одіозним сексуальним злочинцем Джефрі Епштейном та про співучасть у секс-торігівлі. У п'ятницю Маск видалив аккаунт Трампа з соціальної мережі Х. А Трамп сказав, що хоче продати свою "Теслу", яку він придбав після виборів. Таке враження, що спостерігаємо не за реальною політикою в найпотужнішій державі світу, а дивимося чергову серію "Чорного дзеркала". Буде весело, коли за наказом Трампа Маска депортують до Південної Африки. А ще недавно казали, що Маск - можливий наступник діда Дональда. Сік транзіт глорія мунді&hеllір; Через цю сварку акції "Тесли" обвалилися вщент: мінус 150 мільярдів впродовж одного дня. У четвер Збройні Сили України в координації з СБУ завдали результативного удару по пускових комплексах "Іскандер" на Брянщині. Ворог цілився на Київ. Це - також дуже крута операція. Бо збивати "іскандери" може лише "Петріот", яких у нас мало. А тут - знищено відразу три ворожі пускові, на землі, і ще до пусків. До цього ще варто додати, що виявити на землі таку ціль, як пускові "іскандерів", майже неможливо. В ніч на п'ятницю Росія атакувала Україна чотирма ТУ-шками. Раніше було по 15-ть. Цікаво, куди вони поділися? Нідерланди передадуть Україні великий пакет військової підтримки у сфері морської безпеки, до якого входять кораблі, катери та морські безпілотники. Про це повідомив міністр оборони країни Рубен Брекельманс. Німеччина виділяє новий пакет на 5 мільярдів, до якого ввійде фінансування далекобійного озброєння, що вироблятиметься в Україні. ...європейські члени НАТО та Канада вже покривають близько 60% усієї західної військової допомоги... 350 мільйонів фунтів надасть Британія на виробництво ста тисяч дронів. Від Бельгії - протимінні кораблі. А ще окремі пакети - від Норвегії та Канади. Генерал Бундесверу Крістіан Фройдинг, який очолює Оперативний штаб допомоги Україні, заявив, що європейські члени НАТО та Канада вже покривають близько 60% усієї західної військової допомоги, й за наявності політичної волі здатні фактично повністю компенсувати навіть повне зникнення підтримки США. На президентських виборах у Польщі перемогли "не наші". Вірніше - не наш. Новим главою держави з мінімальною перевагою обрано Кароля Навроцького, значна частина виборчої кампанії якого була побудована на антиукраїнській риториці. Його ще іноді називають "польським Трампом". Втім, нічого аж такого драматичного в цьому немає. Якщо новий президент Польщі і не проукраїнський, то вже точно й не проросійський. Цікаво, що відразу після оголошення результатів виборів, міністерство внутрішніх справ РФ проголосило нового президента Польщі в розшук. Таким був ще один тиждень 2025-го року. Перший тиждень цього літа. А завтра - свята Трійця, велике свято для всіх християн. Пора йти по клечання, яким можна прикрасити оселю: любисток, чабрець, аїр, полин, м'ята, меліса. У нас красиві свята. І ми - красиві! Тримаймося!

Про це в етері Еспресо розповів журналіст Віталій Портников."Щодо публічної сварки Маска з Трампом, то я погоджуюся з Маском, що без нього Трамп ніколи б удруге не став президентом США. Адже купівля Маском Тwіttеr перетворила цю соціальну мережу на справжню інформаційну зброю за допомогою певних алгоритмів. Відкрийте свій акаунт в Х і ви побачите, що вам рекомендують: 150 твітів Маска, 160 твітів Трампа, 290 твітів представників республіканської партії, а потім серед рекомендованих можете знайти якихось сенаторів-демократів чи ліберальних журналістів. Я вважаю, що внесок Маска як інформаційний, так і фінансовий у перемогу Трампа є визначальним", - підкреслив Віталій Портников.На його думку, є якась складна аналітика, а є арифметика, яка говорить: олігарх, який приводить випадкову, непрофесійну людину в кабінет очільника держави, стає першою жертвою власних амбіцій. І ми можемо сказати, що Маск не перший, бо перед ним є два прекрасні, геніальні приклади."Перший приклад - Борис Березовський, якого можна назвати автором президентської перемоги Володимира Путіна. У 1999 році, особливо у 2000 році, коли Путін став виконувачем обов'язків президента РФ, Березовський не просто допомагав Путіну перемогти на виборах президента РФ, він створив для нього партію, яка фактично стала альтернативою номенклатурному блоку, що мав завадити успіху Путіна. Ця партія зараз називається "Єдина Росія", але тоді це була "Єдиність" - партія, яка фактично стала головною рушійною силою путінської подальшої політичної кар'єри. Березовський мав вплив на "Перший канал" російського телебачення, що можна порівняти з Тwіttеr Маска". – зауважив журналіст.За його словами, Березовський вважав, що Путін у нього в кишені. Але потім був дуже здивований, коли той вибрався з кишені, вигнав Березовського з Росії, почав проти нього кримінальні справи та позбавив майна, а потім і життя."Є наступна постать - Ігор Коломойський. Таке саме ставлення до політичної реальності: я сам все тут буду вирішувати. Така ж готовність допомогти претенденту на посаду президента. Телеканал "1+1", на якому виходить у світ знаменитий культовий серіал, - це можна порівняти із Тwіttеr Маска. Тріумфуючий переможець на виборах президента і сам олігарх, який роздає інтерв'ю направо і наліво. Пам'ятаєте, скільки Коломойського було в інформаційному просторі у 2019 році? Більше, ніж Зеленського. Коломойський вирішив, що це він президент України, що він може у людини, яку підтримали 73% виборців, відібрати можливість ухвалювати рішення. Яка дивовижна зухвалість! І в результаті - ув'язнення та абсолютно незрозумілі перспективи в майбутньому. І це приблизно такі ж емоції, які Путін мав до Березовського, Зеленський має до Коломойського. Маск просто входить в цю тріаду, в цей тріумвірат", - резюмував Портников. Президент США Дональд Трамп сказав, що мав з Ілоном Маском, який раніше очолював департамент ефективності його уряду, чудові стосунки. Але глава Білого дому не знає, чи будуть вони такими ж надалі. Згодом Трамп висловився, що Маск збожеволів. Натомість Маск заявив, що чинний лідер Дональд Трамп програв би президентські вибори, якби не він. Згодом він написав, що у файлах Епштейна, якого звинуватили в педофілії, є згадки про чинного главу Білого дому. Видання Ахіоs зазначили, що суперечка між американським мільярдером Ілоном Маском та президентом США Дональдом Трампом коштувала обом чималих грошей. На тлі конфлікту інвестори почали масово позбуватися акцій їхніх компаній, що спричинило мільярдні втрати. 

Таку думку висловив в етері Еспресо журналіст Віталій Портников."Щодо зустрічі на рівні лідерів України, США та РФ, то Зеленський вже говорить, що готовий на якісь зустрічі, коли Трамп виступає в ролі посередника у форматі Трамп – Зеленський і Трамп – Путін. Серйозне питання – чи зустрінуться у такій редакції Путін – Зеленський. Розуміємо, що говорити про зустріч президентів РФ та України не доводиться, бо, з точки зору Путіна, повноваження президента України Володимира Зеленського є давно вичерпаними, відповідно, зустріч із ним – визнати його легітимність. І це абсолютно неприпустимо для українського політичного керівництва – діяти так з російською стороною, щоб давати їй можливість визначати, легітимний Зеленський чи ні", - прокоментував Віталій Портников.На його думку, Путіну також незручно зустрічатися з Зеленським після того, як у Кремлі неодноразово говорили, що президент України вже давно є людиною, яка просто узурпує владу, бо його повноваження завершені. Відповідно, така людина не може підписувати будь-які документи, які пов'язані з миром. Навіть якщо будуть досягнуті якісь домовленості, в яких братиме участь Зеленський, то документи мають бути підписані іншою людиною. З позиції РФ, проведення виборів в Україні – найкращий вихід із ситуації щодо легітимності. Тобто спочатку провести вибори, а потім вже підписувати якість серйозні документи."Звичайно, що це демагогія, яка далека від права, але вона нам дозволяє зробити висновок – зустріч між президентами РФ та України не відбудеться. Я можу зрозуміти, що цієї зустрічі прагне президент України, але ми розуміємо, що її точне не прагне президент РФ. Чи є у Трампа можливості спонукати Путіна зустрітися із Зеленським? Ні, немає. Я взагалі не впевнений, що Трамп може переконати Путіна зустрітися з собою. Бо для Путіна зараз зустріч із Трампом, з точки зору російського очільника, - нагорода Трампу, почесний приз, який Трамп отримає, якщо перестане морочити голову з Україною. І тому Путін намагається маринувати Трампа так довго, щоб президент США усвідомив, що дорога до рукостискання з ним лежить через ліквідацію української суверенності", - зауважив журналіст.За його словами, якщо Трамп цього не розуміє, то і така зустріч не дуже швидко відбудеться, хоча докладаються зусилля щодо її організації."І Туреччина вирішила: якщо вона зробить зустріч Путін – Зеленський – Ердоган – Трамп, то це, можливо, дасть російському президенту більш широкий простір для маневру. Адже це вже буде не участь у перемовинах чи особиста зустріч, а така собі міжнародна конференція, на яку Путін приїхав, де є Зеленський і Трамп. Але це не особисті побачення, заради яких він прибув до Стамбула, тобто це не буде нагорода Трампу чи нагорода Зеленському. Але я не думаю, що президент Росії так легко на це купиться", - резюмував Портников. Що відомо про перемовини з РФ16 травня у Стамбулі відбулася тристороння зустріч делегацій України, США та Туреччини, за якою слідували прямі переговори між представниками Росії та України. За словами міністра оборони Рустема Умєрова, ключовими питаннями були: обмін полоненими у форматі "1000 на 1000", можливість припинення вогню та потенційна зустріч президентів Зеленського та Путіна.19 травня Дональд Трамп, після розмови з Володимиром Путіним, заявив про негайний початок мирних переговорів між Україною та РФ. Однак вже 20 травня речник Кремля Дмитро Пєсков повідомив, що жодних часових рамок для підготовки мирного меморандуму немає.  Згодом, 22 травня, російське МЗС заявило, що Володимир Зеленський не має повноважень підписувати мирний меморандум, і Україна має обрати нового президента. 27 травня спецпредставник президента США Кіт Келлог повідомив, що Вашингтон отримав від України документ з умовами для миру і тепер очікує меморандум від Росії. Він також назвав можливе місце майбутніх перемовин між сторонами. Цього ж дня міністр закордонних справ Туреччини Хакан Фідан запропонував Стамбул як місце для нового раунду переговорів між Росією та Україною.28 травня глава МЗС Росії Сергій Лавров заявив, що про новий раунд переговорів української та російської сторін нібито буде оголошено найближчим часом. Водночас прессекретар російського диктатора Дмитро Пєсков зазначив, що зустріч Путіна та Зеленського можлива лише за умови досягнення конкретних домовленостей. Він також додав, що робота над російським проєктом меморандуму майже завершена.28 травня Володимир Зеленський повідомив, що Рустем Умєров телефонував помічнику російського диктатора Володимиру Мединському, однак меморандуму від РФ українська сторона так і не отримала.Після цього Лавров заявив, що російська делегація готова представити свій меморандум на другому раунді переговорів з Україною у Стамбулі 2 червня. Міністерство закордонних справ України вважає, що російська сторона гальмує мирний процес щодо завершення війни.

Початок війни та перших півтора року домінував дискурс про те, як допомогти Україні перемогти Росію. Зараз же, через низку обставин, в тому числі й неабиякі старання Кремля, світ говорить про те, як помирити Україну і Росію. Ініціатива була повністю на нашому боці, коли світ говорив про необхідність перемоги України над Росією. Як тільки світ почав говорити про неминучий мир між нами, то ініціатива почала переходити до Москви. Це абсолютно логічно, і ось чому. 1. Міжнародні партнери. Коли вони діяли в парадигмі перемоги України та поразки Росії, то були сфокусовані на тому, як надавати Україні більше, а Росію зробити слабкішою. Коли ж запанувала розмова про мир, то фокус уваги поступово зміщується з допомоги Україні на те, як досягти припинення бойових дій. Зокрема, й шляхом зменшення постачань Україні зброї й всього іншого для продовження війни. Бо якщо ми й усі інші за якнайшвидший мир з Росією, то навіщо нам зброя, велике військо та інше?! Мілітаризація і прагнення до миру дуже рідко працюють разом. Якщо ти готуєшся до миру, то не можеш готуватися до війни. Домінує щось одне. Особливо в сучасному світі "розніженої людини", якій не хочеться виходити із зони комфорту. Тому так легко запанувало сподівання на мир.Читайте також: Про готовність Путіна закінчити війну та "посередника" Трампа2. Українські цивільні. Якщо скоро буде мир, то навіщо їм мобілізуватися до війська, волонтерити і донатити?! Краще трохи почекати, і все вляжеться. Вдасться уникнути мобілізації до армії, розпорядитися своїм волонтерським часом на суто особисті справи, а те, що не пішло на донати війську, витрати на себе. Набагато ж приємніше думати про відпустку або приглядатися до нового автомобіля, ніж жити війною і думати, як допомогти армії. В очікуванні миру люди природно починають перемикатися на дозвілля, покупки зайвих речей, бізнес, роздуми про вибори… Про що завгодно, тільки не про фронт. 3. Українські військові. Коли про швидкий мир говорять звідусіль і всі повністю перемикаються на мирне життя, то військовослужбовець на "нулі" обʼєктивно починає більше думати не про війну і перемогу, а про цивільне життя. Він — така сама людина, з такими ж мріями й бажаннями, як і цивільні. Мало того, він має значно більше підстав сподіватися на відпочинок і відновлення, ніж інші. Безперервні та всюдисущі розмови про мир безумовно впливають на дух і налаштованість, демотивують воювати й ризикувати. Відтак, це дуже деморалізує під час бойових дій. Читайте також: Найкращий у цьому світі союз – це союз держави зі своїм народомВ сухому залишку маємо таке: дискурс про мир істотно знижує здатність оборонятися діям Росії та її союзників. Це стосується і наших партнерів, і нас. "Мирний" контекст сприйняття війни та ставлення до неї однозначно вигідний ворогу. Він де-факто роззброює нас і створює нові можливості для агресора. На певному етапі обставини дуже тиснули на Україну, щоб ми включилися в дискурс про мир. Але з цього точно треба вибиратися. Кожен наступний обстріл українських міст й втрати серед цивільних дають підстави знову повернути світ в парадигму перемоги України та поразки Росії. У підсумку все одно буде мир, але лише після поразки Росії. Однією з найбільших проблем з 2015 року було те, що ми дали росіянам втягнути себе і західних партнерів в "парадигму миру". Попри те, що це нібито дало змогу потягнути час, велика війна все одно постукала у двері. Це було не вирішення, а відкладання проблеми. Багато хто у світі, не використав той виграний час для підготовки до великої війни. Так буде і цього разу, якщо займатися самообманом.ДжерелоПро автора: Михайло Басараб, політолог.Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.

Надзвичайно тривожні й драматичні сигнали ми отримуємо зі Сполучених Штатів. Україна, а також Східна й Центральна Європа розуміють, що росіяни готуються до подальших дій. Можливо, вони будуть розширювати периметр війни. У теперішній ситуації найслабшою ланкою виявився американський президент Дональд Трамп. Ми цього не чекали. Я просив би вас оцінити теперішній драматичний момент.Мені надзвичайно приємно бути з вами. Я щойно провів тиждень в Україні — це був мій сьомий візит від початку повномасштабної війни. Новий етап європейської та світової історії розпочався 24 лютого 2022 року з повномасштабного вторгнення. Спершу ми пережили шок від самого факту вторгнення. Згодом прийшов шок від усвідомлення, що такі країни, як Китай, Індія, Туреччина, Бразилія та Південна Африка, не на нашому боці. І тепер ми стикаємося з третім великим потрясінням — шоком Трампа, можливо, найзначнішим з усіх: із відкриттям того, що Дональд Трамп, імовірно, почуває себе ближчим до Владіміра Путіна, ніж до Володимира Зеленського.Добра новина полягає в тому, що, як на мене, Україна нині майже здатна утримувати території, які вона контролює, за умови суттєвого посилення підтримки з боку Європи й за наявності критично необхідного мінімуму допомоги з боку Сполучених Штатів. Цей мінімум включає три ключові речі: розвідувальну інформацію, ракети-перехоплювачі Раtrіоt і 155-міліметрові боєприпаси.Це суттєва підтримка з боку Сполучених Штатів. А сьогодні, як свідчить реакція Європи — візити Фрідріха Мерца, Емманюеля Макрона, Кіра Стармера, Дональда Туска до Києва, приїзд усіх міністрів закордонних справ до Львова — існує реальна політична воля підтримувати Україну.Ми справді перебуваємо в надзвичайно складній ситуації — через поєднання чинників, пов’язаних із Путіним, Сі Цзіньпіном і Дональдом Трампом. Та я переконаний: Україна разом із Європою все ще здатні вистояти й впоратися з цією загрозою.Зараз не час простої дипломатії - зараз відбувається підготовка Росії до ще, можливо, масштабнішої війни, і цей процес буде тільки розгортатися. Чи встигнуть Дональд Туск, Емманюель Макрон, британський прем'єр та інші вдатися до сміливих, чесних і, можливо, жорстких і небезпечних кроків? У певному сенсі найнебезпечнішим було б, якби Путін просто погодився на припинення вогню. У такому разі Трамп міг би посилити тиск на Україну, можливо, знову припинивши військову підтримку. Наразі абсолютно очевидно, що саме Путін і Росія залишаються головною перепоною для будь-яких переговорів щодо припинення вогню, не кажучи вже про досягнення тривалого миру.І, як не дивно, в цьому є певний позитив — адже це означає, що Україна й надалі отримуватиме щонайменше мінімально необхідну підтримку з боку Сполучених Штатів. Відповідаючи на ваше запитання, скажу: так, я переконаний, що європейські лідери усвідомлюють, наскільки складною є ситуація. Якщо Росія розпочне новий наступ, можливо, доведеться ухвалювати надзвичайно складні рішення. Усе залежатиме від того, де саме відбудеться наступ і як він розгортатиметься.Проте я впевнений, що політична воля є. І якщо врахувати спільні зусилля,  зокрема Норвегії, Великої Британії, а також визначну ініціативу Чехії на чолі з президентом Петром Павелом щодо постачання Україні додаткових боєприпасів, ми маємо всі необхідні ресурси та потенціал, щоб протистояти цій загрозі.Архітектура Центральної Європи будувалася після Другої світової війни. Перша спроба після Першої світової війни закінчилася трагічно – Другою світовою. Яку роль може відіграти Центральна Європа і яке місце України в цьому теперішньому процесі?Існує проблема. Північно-Східна Європа, зокрема країни Балтії, Польща, Скандинавія та Фінляндія, з огляду на свій історичний досвід взаємодії з Російською імперією, рішуче підтримує Україну. Вони не лише на вашому боці, а й самі відчувають пряму загрозу.Ситуація може ускладнитися, якщо 1 червня пана Навроцького буде обрано президентом Польщі, адже тоді Польща буде глибоко занурена у власні внутрішні проблеми. Як відомо, серед польських правих політичних сил існують антиукраїнські настрої. Водночас загалом Північно-Східна Європа залишається солідарною з Україною та непохитною у своїй підтримці.Натомість проблему становлять Угорщина Віктора Орбана і Словаччина Роберта Фіцо, дві країни Південно-Східної Європи, а також Болгарія і Греція, які демонструють значно меншу стабільність та послідовність у підтримці України. На щастя, президентські вибори в Румунії пройшли у конструктивному ключі. Втім, у Східній Європі чітко відчувається розлом між Північчю та Півднем.Є два ключові аспекти. Перший — оборона України, адже саме з неї починається захист Східної Європи. Другий — безпосередня оборона самих європейських країн. Слід чітко усвідомлювати, що путінська Росія вже веде гібридну війну.Йдеться не про прямий збройний наступ, а про підпали, кібератаки, пошкодження підводних кабелів, спроби дестабілізувати політичні процеси через масштабні дезінформаційні кампанії, як це було під час виборів у Румунії. Тож завдання полягає не лише у стримуванні Росії, а й у перемозі в цій гібридній війні, яка охоплює всі країни регіону.Для Путіна політика — це продовження війни іншими засобами.Кілька тижнів тому я спілкувався з моїм сердечним другом Адамом Міхніком, відомим польським дисидентом, засновником "Газети виборчої". Він був надзвичайно стривожений - відчуває, що в Центральній Європі прокидається дух націоналізму, який може її дезінтегрувати. Путін також буде розраховувати на подібні сценарії для того, щоб Центральна Європа дезінтегрувалася зсередини.З іншого боку, сто років тому президент Вільсон запевняв Європу в тому, що ми будемо жити в новому світі - ми будемо жити згідно з планом Вільсона. Але план тоді не був затверджений американським конгресом - і архітектура європейської безпеки посипалась. Я з вами погоджуюсь: оцей імпульс, який зараз дав Дональд Трамп, є надзвичайно небезпечним, тому що розмикається євроатлантичний зв'язок. А євроатлантичний зв'язок - це про безпеку континенту, і для Путіна це аргумент атакувати.Ситуація, що склалась у Західній Європі після 1945 року, а в Центрально-Східній Європі — після 1989-го, є абсолютно винятковою в усій європейській історії. Протягом цього часу Сполучені Штати фактично виконували роль гаранта безпеки, створюючи захисний щит для європейської оборони. Це стосувалося спершу Західної Європи до падіння Берлінського муру і завершення холодної війни, а згодом і Центрально-Східної Європи. Проте, на жаль, це не охопило Україну, Молдову та Грузію.Паралельно ми стали свідками безпрецедентного рівня європейської інтеграції. В обох цих вимірах сучасна Європа не має історичних аналогів. Але саме тут і виникає проблема.У сучасній, більш інтегрованій Європі, як зауважує мій друг Адам Міхнік, ми спостерігаємо стрімке зростання впливу антиліберальних, націоналістичних і популістських сил дезінтеграції. І це явище вже давно не обмежується лише Східною Європою. Ці рухи набирають силу у Франції з Марін Ле Пен, у Німеччині з "Альтернативою для Німеччини", у Великій Британії з "Реформістською Британією", а також у Нідерландах та Італії.Ми стикаємося з внутрішніми загрозами європейській єдності в той момент, коли Сполучені Штати, на чию ядерну парасолю та безпекові гарантії ми довгий час покладалися, вже не є стабільною опорою. Що ще тривожніше — адміністрація Трампа, подібно до путінської Росії, відкрито підтримує ці самі антидемократичні та деструктивні сили.Це надзвичайно небезпечний момент для Європи, яку ми будували протягом останніх восьми десятиліть — Європи, що стала більш єдиною, вільною, заможною, демократичною і, в найкращому сенсі, ліберальною.Сьогодні нам як ніколи потрібен український дух, щоб захистити й нашу власну волю.Але водночас має бути точка політичної збірки, тобто пункт, або людина, яка зможе взяти на себе відповідальність. Не на словах - бути готовою дати конкретну військову відповідь Путіну.Путін намагається нас залякувати, демонструючи свою готовність вести так звану перманентну війну. Свого часу Лев Троцький запропонував концепцію перманентної революції, а Путін зараз використовує концепцію погрози перманентної війни, яка може пульсувати, точитися роками і десятиліттями.Хто може стати лідером і з якою концепцією? Це не про теорію, не про слова, не про голосування в Європейському парламенті - той із лідерів, можливо Кір Стармер, хто скаже: якщо ви нападете на Естонію, шановні російські противники, ми вступимо в війну.Перш за все, надзвичайно важливо усвідомити: у найближчому майбутньому Росія продовжуватиме війну проти Заходу. Це стало центральною ідеєю та сенсом існування режиму Путіна, навіть більшою мірою, ніж раніше.Йдеться не лише про російський реваншизм чи спробу відновити імперський контроль над Україною. Мова про постійну, перманентну війну проти Заходу, що ведеться різними засобами. Це не лише збройна агресія. І саме тому опір має бути багатовимірним, охоплюючи не лише військову, а й інформаційну, економічну та інституційну сфери.Що ж до європейського лідерства, то воно ніколи не зосереджуватиметься в руках однієї людини, як і не буде виходити виключно від Європейського Союзу.Ми стали свідками символічної миті в Києві, коли четверо лідерів стояли поруч із Володимиром Зеленським під банером із написом "Коаліція охочих". І головне питання зараз — чи буде в Європі достатньо країн і лідерів, частково серед держав-членів і поза межами ЄС, частково в європейських інституціях і в більш згуртованому НАТО, щоб зробити стримування Росії переконливим і дієвим.Це і є ключове питання. Відповідь на нього не залежатиме від однієї чи двох осіб, вона залежатиме від спільної волі багатьох. Європа ніколи не говорить одним голосом, це завжди спільна розмова.Я хотів би вам подякувати за те, що ви з Україною, за те, що приїжджаєте в Україну. Не лише ви - наприклад, мій приятель Генрі Марш, британець, регулярно приїжджає в Україну для того, щоб робити добрі справи, а ще й підтримати своєю присутністю, полковник британської армії у відставці Глен Ґрант також. Дуже багато людей, зокрема з Британії, приїжджають. Я хотів би, щоб ви поділилися власним досвідом, власним відчуттям ситуації, що вас вражає в Україні і які ви бачите виклики чи загрози, для нас тут, в Україні.Передусім варто сказати, що Генрі Марш справді видатна особистість, а перебування в Україні завжди є глибоко зворушливим, тривожним, натхненним і сповненим сенсу. Україна — це головна європейська історія нашого часу. Ми багато говорили про виклики, які несе війна, але те, що мене особливо вразило минулого тижня, це усвідомлення того, що нам слід замислитися і над викликами миру, або бодай часткового миру. Під час мого останнього візиту в Україну я відчув, наскільки глибоко людей турбує перспектива розколів у суспільстві та політичному житті, які можуть виникнути в момент укладання тривалого перемир’я.Українське суспільство сьогодні складається з дуже різних груп. Є мільйони, що переживають страшні страждання на окупованих територіях. Є внутрішньо переміщені особи. Є ті, хто живе у відносно безпечних регіонах України. Є українці за кордоном. І є ветерани, які повертаються з фронту. Ці досвіди різні за глибиною та болем, неминуче перетинатимуться, а подекуди й вступатимуть у конфлікт. І це серйозний виклик на шляху до мирного майбутнього.Об’єднати ці досвіди буде непросто. А коли повернеться повноцінне політичне життя, наприклад, якщо країна дійде до проведення виборів у належних умовах, із вільним медіапростором, повним виборчим реєстром і реальними можливостями для кожного громадянина проголосувати, політика повернеться з повною силою.Перед Україною стоїть серйозне завдання: зберегти єдність, якої вона змогла досягти в умовах війни, у час часткового миру або у період, коли активні бойові дії будуть припинені. Для мене і для багатьох людей, які підтримують Україну, викликом стане збереження високого рівня європейської підтримки. Коли гаряча фаза війни завершиться, навіть якщо тимчасово, на кілька місяців чи років, на Заході, зокрема в Європі, з’явиться сильна спокуса сказати: "Все, війна закінчилася. У нас є щось на кшталт миру. Маємо інші проблеми, давайте зосередимось на них". Саме це сталося з Боснією після 1995 року.Я не порівнюю Боснію та Україну в жодному іншому аспекті, окрім одного: існує реальна загроза втратити внутрішню єдність і водночас увагу та солідарність решти Європи.Я хотів би вас розпитати про вашу віру в перспективи дипломатичних перемовин і мирних конференцій. Віра в дипломатію в теперішній ситуації є небезпечною. Але ця віра лишається, тому що перспектива нескінченної війни з Російською Федерацією на нашій землі дуже багатьох може деморалізувати.З іншого боку, дипломатичний процес фактично стоїть на місці. І Дональд Трамп робить усе, щоб вийти з дипломатичного процесу й розповідати всьому світові, що нехай Україна та Росія домовляються за посередництва Ватикану. Це блюзнірство, наруга, цинізм, але такою теперішня ситуація є. Ми розуміємо, що світ утомився від російської агресії.Світ хотів би якось унормувати ситуацію, хоча повернутись до стану антебеллум (перед війною, - ред.) неможливо. Яким є ваше бачення ширших мирних конференцій? Адже ще є Китай зі своїм баченням, і є інші гравці.Уважаю за необхідне наголосити: навіть коли гарячі бойові дії завершаться, у найближчому майбутньому миру не буде — ані в Україні, ані в Європі.Ми опинимось у складному проміжному стані, коли це буде не війна, але і не мир. Буде щось на кшталт нової форми холодної війни. Така реальність тривала, складна й незручна для багатьох. Остаточні мирні домовленості після Другої світової були укладені лише у 1990 році, коли відбулося возз’єднання Німеччини. Минуло 45 років. А Корейський півострів досі не має такої мирної угоди.Очікувати на велику мирну конференцію найближчим часом не варто. Це малоймовірно. Проте можливе перемир’я. Його передумовою стане усвідомлення Росією поразки та відчуття болючих наслідків війни.У такому разі сценарій, ймовірно, нагадуватиме повоєнне відновлення Західної Європи у 1940–1950-х роках. Україна буде послідовно зміцнюватися, інтегруючись у західний простір і стаючи частиною системи колективної безпеки. Так створюються незворотні факти на місцях, які з часом можуть привести до справжнього миру. Ось на що ми найбільше сподіваємося.Та є серйозна загроза. Щойно буде досягнуто перемир’я, багато хто у світі скаже: ось вам і мир. Увага світу розсіється, напруга спаде, і Захід зосередиться на інших глобальних викликах. У цей момент Україна ризикує опинитися між історичним шансом і новою вразливістю.Коли ми говоримо про такі драматичні моменти, ми не можемо не розглядати роль тієї чи іншої особи в історії. Але ми говоримо не про Наполеона, Аттілу чи Гітлера. Ідеться про Путіна. Що ним рухає? Це психопатологічна історіософія чи це просто бажання повернутися в якийсь нікому не відомий світ першопричин, про які він регулярно говорить? Важливо наголосити: це і війна Путіна, і війна Росії. Імперії ніколи не здавалися без спротиву. Тому було ілюзією вважати, що Російська імперія, яка зникла на перший погляд раптово в період з 1989 по 1991 рік, не спробує відповісти ударом.Я переконаний, що незалежно від того, хто сидів би у Кремлі, ризик відновлення імперського проєкту з боку Росії завжди залишався високим. Але маємо ще й особистість Путіна. Як я пишу у своїй книжці, я познайомився з ним у 1994 році, коли він був маловідомим заступником мера Санкт-Петербурга. Уже тоді він говорив про території, які, за його словами, завжди були російськими, і наголошував, що Росія повинна їх або захищати, або повернути. Він прямо згадував Крим. Одержимість Путіна полягає не у відновленні Радянського Союзу. Його не цікавить радянське минуле як таке. Його ціль полягає у створенні російського союзу, і це чітко видно ще з 1990-х років.На мою думку, під час пандемії коронавірусу одержимість Путіна набула патологічної форми. Відтоді його політичне виживання стало прямо пов’язаним із продовженням війни. Він сформував економіку, орієнтовану на війну, і суспільство, якому нав’язується уявлення, що це останнє протистояння із Заходом.Це не просто політика, а неминучий реваншизм імперської Росії. Це соціальна психологія і викривлене історичне бачення, в яке вірить Путін. І сьогодні це вже не тільки його ідея — це внутрішній механізм його режиму.Він не зупиниться сам. Його потрібно зупинити.Як ви гадаєте, якою може бути потенційна нова "Ялта", до якої закликає Путін? Коли почалося повномасштабне вторгнення Російської Федерації в Україну, я був трішки оптимістичніший, тому що в Путіна не було жодного помітного асистента, який міг би підставити йому плече, можливо, крім китайців.Але зараз ми бачимо, що Дональд Трамп хоче використовувати російську агресію проти України загалом для потужних змін у всьому глобальному світі, йому війна потрібна, щоб досягати своїх політичних успіхів. Я не кажу, що вони збігаються з путінськими, це різні речі. Але Путін має свій фантомний біль за Україною і так намагається вписати себе в історичний процес.Домовленості досягнуть троє людей - Путін, Трамп і Сі Цзіньпін. Звісно, це все буде прикриватися дуже високопарними словами. Розповідатимуть про реформування Організації Об'єднаних Націй тощо. Але дуже багато речей не потрапляють в історичні протоколи - ми пам'ятаємо, що Сталін, Рузвельт і Черчилль визначили долю тої самої Польщі. Тоді Черчилль був бідним родичем. А тут ми бідного родича не бачимо - ми бачимо певну симфонію автократій: Путін, Сі Цзіньпін і, можливо, Трамп, який буде вдавати, що нічого не бачить.Ви маєте рацію: ця трійка сильних на їхній погляд лідерів прагне бачити світ саме таким. Великі держави збираються разом, якщо не в Ялті, то будь-де, щоб укладати угоди й ділити світ на сфери впливу.У Трампа простежується своєрідна одержимість Західною півкулею. Його ідеї щодо Гренландії, Канади, Панами та Мексики, уявлення про США як про домінуючу силу, такого гегемона в регіоні, доповнюються баченням Китаю в Азії і, можливо, Росії в Євразії. Такий спосіб мислення справді існує. Але саме тут криється принципова різниця.Європа сьогодні зовсім не така, якою була в 1945 році, коли в Ялті відбулася знаменита зустріч. Тоді континент лежав у руїнах, виснажений і безсилий. Сьогодні ж ми маємо найбільш об’єднану, найбагатшу і багато в чому найвпливовішу Європу за всю її історію. Сукупно економіки країн Європейського Союзу перевищують російську щонайменше в дванадцять разів.Ми справді витрачаємо значні ресурси на оборону. І якщо Європа матиме достатньо політичної волі, саме вона здатна запобігти реалізації такого сценарію. Водночас варто зауважити: Путін фактично одноосібно контролює Росію, тоді як Трамп не має аналогічної влади у Сполучених Штатах. Навіть у межах його власної Республіканської партії є чимало тих, хто не підтримує подібний підхід, не кажучи вже про представників інших політичних сил.Тож так, загроза існує. Ці троє лідерів хотіли б, щоб такий світ став реальністю, але ми маємо всі підстави й можливості цьому завадити.У мене відчуття, що ми повернулися в ті жахливі часи - просто мало хто наважується їх описати й охарактеризувати, - коли, наприклад, Сталін разом із польськими комуністами могли депортувати сотні тисяч людей, мільйони людей, коли депортовували німців із Чехії, поляків з України, коли українців, які мешкали на території теперішньої Польщі, розпорошували. Ще у Біблії було це описано як Екзодус.І зараз є відчуття, що ми повертаємось до тих страшних часів. Але, можливо, є певні червоні лінії, які можуть спрацювати? І недарма ми говоримо, зокрема, про Трампа. Трамп - це привід для багатьох, щоби сказати: ми не можемо змінити ситуацію, бачите, який Трамп. Хоча те, що Трамп виходить із континенту, подвоює - чи навіть потроює - російську загрозу.Минулого тижня я спілкувався з людьми, які були змушені тікати з Маріуполя, Мелітополя, Криму та Нової Каховки. Ми бачимо у вашій країні масштабні вимушені переміщення, що супроводжуються величезними людськими стражданнями — такими, яких Європа не знала з 1945 року.Водночас Трамп фактично дає згоду на те, щоб Ізраїль здійснював подібні дії проти двох мільйонів палестинців у Газі. Ми знову опинилися у світі не лише великих держав, які прагнуть перерозподілу глобального впливу, а й мільйонів простих людей, які стають жертвами цих процесів і зазнають неймовірних страждань. Боюся, що саме з цією реальністю ми сьогодні маємо справу.Саме тому, якщо дозволите, я хочу знову повернутися до України і підкреслити, наскільки важливо усвідомити, що сьогодні поставлено на карту. Зараз я готую коментар для "Гардіан". Протягом останніх тижнів багато журналістів і ведучих говорили: "Для України буде якась угода. Можливо, це означатиме кінець війни. Можливо, Україна поступиться частиною території." Вони використовують формулювання на кшталт "земля в обмін на мир".Потрібно постійно нагадувати: йдеться не лише про землю. Так, територія має значення. Проте передусім це — домівки, життя, особисті історії, родини, засоби до існування мільйонів людей.Ми не маємо права забувати про справжній масштаб людської трагедії, спричиненої тією самою геополітикою, яку колись щиро сподівалися залишити в минулому європейської історії.Шановний пане професоре, я хотів би вас розпитати про ідеологію нового світу. Я не знаю, хто будує цей новий світ, що собою являє ця "торгова фірма" МАГА, розуміємо, що йдеться про американський ізоляціонізм, про спробу перерозподілити загалом впливи у світі.Є певне середовище людей, і хоча офіційно публічний вплив Ілона Маска на американську політику немовби зменшується, але зрозуміло, що ми зайшли в цифрову добу. Так, цифровий контроль, намагання впливати на величезні маси населення за допомогою онлайн-придатків, адже всі люди зараз з мобільними телефонами.Свого часу Джордж Оруел доволі незле описав це в романі "1984". А яке ваше відчуття, що зараз будується? Дональд Трамп не просто самородок, який підкорив американських виборців. Ні, Дональд Трамп - це була ціла система людей, система впливів, грошей і, можливо, є певна ціль і ідеологія. Яку ви відчуваєте ціль того середовища, що будує зараз новий світ?Джордж Орвелл — один із моїх інтелектуальних і літературних героїв. Для мене він є абсолютним взірцем. Те, що ми переживаємо сьогодні, — це не "1984". Це інша реальність. Тож, мабуть справді нам потрібен новий Орвелл. Як на мене, сучасна епоха визначається трьома ключовими елементами. Перший — націоналізм, особливо великодержавний, який проявляється всюди, куди не глянути. Ми вже це обговорювали.Другий — зростання антилібералізму. Згадайте Ілона Маска чи Джей Ді Венса — вони підтримують націоналістичні популістські рухи як сили, що протистоять ліберальним цінностям і ведуть до реакційних змін.Третій — безпрецедентна цифрова революція, яку світ пережив у сфері інформації та комунікацій за останні сорок років. У результаті ми дедалі частіше не можемо відрізнити правду від брехні, факти від фейків.Це, безумовно, вигідно як Владіміру Путіну, так і Дональду Трампу, адже тоді йдеться вже не про те, що є правдою, а що — брехнею, а про те, чий наратив візьме гору.Гадаю, ми опинилися в новій, не менш небезпечній реальності. Це не один авторитарний режим, а світ, у якому під загрозою опинилася сама ліберальна демократія — система, яку ми крок за кроком вибудовували впродовж останніх десятиліть і яка тримається на спільному розумінні фактів, навіть за наявності різних поглядів і тлумачень.Можливо, сьогодні нам потрібен новий автор, здатний написати роман, який точно зафіксує суть цієї сучасної антиутопії.Якщо говорити про режим контролю, як би це мало виглядати, коли ми говоримо про окупаційні адміністрації з боку Росії чи системи керування? Тобто це було б так, що керує конкретний генерал НКВД? Чи все-таки вони шукали б формати, пов'язані з тими чи іншими генералами Ярузельськими, як свого часу було за комуністичної Польщі? Чи це взагалі може бути щось принципово інше?Не думаю, що йдеться про систему контролю в стилі генерала Ярузельського, який утримував Польщу під радянським впливом у 1980-х, або про модель Квіслінга, що забезпечував підпорядкування Норвегії нацистській Німеччині. Сценарій, про який ідеться зараз, навряд чи буде подібним.Здається, Путін мислить інакше — його мета не контроль над окремими територіями, а дестабілізація Заходу. У його уявленні Захід має бути слабким, роз'єднаним і дезорієнтованим, тоді як великі держави зберігають силу й контроль. Тобто мова не про встановлення неформального колоніального контролю, а про системне руйнування західної єдності зсередини.Китай — це зовсім інша історія. Китай Сі Цзіньпіна став головним вигодонабувачем глобалізації, вільної торгівлі та світової економіки. На відміну від Росії, Китай зацікавлений у збереженні базового міжнародного економічного порядку, який гарантує стабільність. Пекін не шукає політичних союзників, йому потрібні зручні партнери, тобто країни, які постачають ресурси і купують китайські товари. Їхній політичний устрій для Китаю не має значення. Важливе лише їхнє ставлення до Китаю.Отже, ми маємо справу з двома абсолютно різними типами геополітичних гравців.