Search trend "Коли вибори в росії"

На тлі переговорів, що відбулися у Стамбулі, Москва знову заговорила про "нелегітимність" президента України Володимира Зеленського. Питання про легітимність Зеленського матиме принципове значення, коли дійде до підписання мирної угоди, заявив очільник МЗС РФ Сергій Лавров, передають пропагандистські ЗМІ. Очільник російської дипломатії фактично дав зрозуміти, що РФ не сяде за стіл переговорів з президентом України. Також Лавров заявив, що проведення виборів в Україні було б "оптимальним варіантом" при вирішенні питання про те, хто від Києва міг би підписати мирну угоду. Раніше у МЗС РФ назвали Зеленського "нелегітимним" і заявили, що для підписання меморандуму з Росією українці мають обрати іншого президента. 19 травня президент Зеленський після розмови з Дональдом Трампом висловив думку, що Україна і РФ можуть підписати меморандум, який стане основою для подальшого мирного договору. Водночас речник Кремля Дмитро Пєсков заявив, що встановлення будь-яких термінів для підготовки мирного меморандуму є неможливим. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Необізнаність Трампа дає Путіну досягати своїх цілей Росія також відмовляється проводити переговори з Україною у Ватикані: "Уявіть собі Ватикан як місце проведення переговорів, трошки це неелегантно, я б сказав, коли православні країни будуть на католицькому майданчику обговорювати питання, що стосуються усунення першопричин, а одна з першопричин - це курс на знищення української православної церкви", - сказав сьогодні Лавров на конференції "Історичні південно-російські землі, національна ідентичність і самовизначення народів". За його словами, для Ватикану також буде "не дуже комфортно" приймати делегації двох країн. Попри те, що формально президентські повноваження Зеленського мали закінчитися в травні 2024-го, Україна не змогла провести вибори, оскільки після початку повномасштабного вторгнення Росії діє воєнний стан. Неможливість проведення виборів за таких умов закріплена в українському законодавстві. Щодо цього також є згода серед провідних політичних сил, включно із опозиційними до Зеленського. Припинення вогню й затяжні переговори можу призвести до того, що Україна отримає розділену країну. Становище Києва є складним, заявив ексрадник президента Сполучених Штатів Америки Дональда Трампа з питань національної безпеки Джон Болтон.

Після вже знаменитої телефонної розмови між Трампом та Путіним Трамп дав зрозуміти союзникам, що вірить у перемогу Росії у війні в Україні. Це – попри те, що лінія фронту з початку року змінилася несуттєво і президенту США це відомо.Американські аналітики вже не підбирають слів:"Путін має багаторічний досвід управління Трампом, і він знає, що американський президент любить оголошувати угоди, навіть коли угоди не існує"."Телефонна розмова стала болючим нагадуванням про те, що Трамп є молодшим партнером у російсько-американських відносинах, і що Путін продовжуватиме свою кампанію масових вбивств в Україні доти, доки йому це зійде з рук"."Трамп зробив Америку функціонально союзником Росії та, здається, особисто боїться розлютити Путіна".Багато хто з українців звинувачував демократів на чолі з Джо Байденом у недостатній підтримці та рішучості, які б дозволили Україні, якщо не перемогти Росію, то як мінімум покращити позиції на полі бою. Політики, політичні експерти та просто споживачі новин вважали, що Трамп точно буде рішучішим за Байдена й "зажене" Путіна. Сам Трамп підтримував таке уявлення про себе, обіцяючи закінчити війну за 24 години.Читайте також: Трамп ідеІ дійсно, Трамп рішучий. Він рішуче намагається сподобатися Путіну ціною інтересів України та європейських країн-партнерів, лідери яких ніяк не звикнуть не дивуватися самовбивчим політичним крокам президента США.В результаті війна триває. З Путіним Трамп говорив уже тричі й не зміг натиснути так, щоб Путін забрався з України зі своєю армією, виплачуючи репарації та даючи свідчення в міжнародному трибуналі. Навпаки, Путін продовжує вбивати українців з іще більшою жорстокістю, а Трамп – ігноруючи заклики до припинення вогню – рішуче відмовляється від санкційного тиску на РФ і, найімовірніше, від надання нової військової допомоги Україні, коли закінчиться пакет Байдена. Натомість він декларує "поліпшення відносин" з РФ та неперевершену економічну співпрацю.Любов Трампа до Путіна почалася не сьогодні. Ті, хто уважно спостерігав за першим президентським терміном Трампа, не мали ілюзій. А навпаки – мали погане передчуття.Згадаймо: 2016 рік, американські розвідки одноголосно заявили, що РФ втрутилася у вибори президента США, на яких переміг Трамп. Трамп це назвав полюванням на відьом, а згодом на спільній з Путіним пресконференції шокував заявою, що Путін заперечив втручання РФ, і він (Трамп) йому вірить – поставивши під сумнів авторитет країни, яку очолює.У 2018 році радники намагалися відмовити Трампа від ідеї привітати Путіна з перемогою на виборах президента РФ, пояснюючи, що Кремль використає слова американського президента, щоб заявити, що провідна світова демократія благословила його шахрайські вибори. Однак Трамп переповнювався гордістю за Путіна, був вражений масштабом перемоги й наполіг на розмові, під час якої радники Трампа поклали табличку з написом великими літерами: "не вітати".Читайте також: Багнюка та козиріТрамп і Путін розмовляли близько сорока хвилин, весело обговорюючи, як вони можуть вести економічні справи між своїми країнами. Трампа ніхто не зміг зупинити, і, проігнорувавши табличку, він привітав Путіна, що Кремль миттєво й використав.Тоді від близької дружби між Путіним і Трампом врятувало розслідування щодо втручання РФ у президентські вибори у США, на яких переміг Трамп. Багато хто ставив його перемогу під сумнів, і тому Трамп не міг робити кроки на підтримку РФ, окрім вербальних. Ці обставини сприяли тому, що президенту Порошенку вдалося переконати Трампа підписати Кримську декларацію (США визнають, що Крим – це Україна) та надати Україні Jаvеlіn.Друге президентство – кардинально відрізняється. Приголомшлива перемога та цілковита впевненість у собі, що межує з самодурством, дають Трампу карт-бланш на будь-які дії – шкідливі передусім для самих Сполучених Штатів. Знищення рівності та підтримки десятиліттями дискредитованих меншин, відмова від м’якої сили США, яка дозволяла впливати не зброєю, а підтримкою свободи слова, прав людини та наданням критично важливої для виживання допомоги.Чому Трамп підтримує Путіна? Якщо відкинути конспірологічні версії, то Путін йому просто подобається, бо має необмежену владу – ту, до якої прагне сам Трамп, знищуючи державні інституції.Читайте також: Заяви Трампа: убогість мислення прирікає на поразкуЩе у 2018-му Путін проявив уміння маніпулювати Трампом, змусивши того повірити, що удвох вони можуть реалізувати багато справ, якщо ігноруватимуть своїх радників, серед яких багато ненадійних. Він сказав Трампу, щоб той нікому у вашингтонській адміністрації не довіряв, тому що "наші підлеглі ведуть боротьбу проти нашої дружби". Трамп, який є параноїком, у це звісно повірив.Трамп бачить світ очима політика ХІХ століття, де працювало виключно право сили, міжнародного права не існувало, і можна було спокійно анексувати що завгодно, якщо ти міг.Заяви, що Канада – 51-й штат США, та намір анексувати Гренландію – це світогляд Путіна, який вже анексував Крим і розпочав війну проти самого існування України.Це і є ключові елементи симпатії, якою повною мірою користується Путін, якого Трамп називає милим джентльменом.Спеціально для ЕспресоПро авторку. Катерина Рошук, українська політологиня, медіаменеджеркаРедакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.

США, найбільш надійний союзник Європи протягом останніх 80 років, просто встав і вийшов. Формально Америка Трампа досі зобов'язана захищати своїх союзників по НАТО, але фактично Трамп дав зрозуміти, що Європа може не розраховувати на США у разі нападу Росії. Кинути своїх союзників напризволяще стає нормою і широко практикується як США в Іраку, Афганістані, Україні чи Росія в Сирії, Вірменії, на Балканах. Натомість нові союзи створюються довго і болісно. Україна майже 10 років чекала на допомогу ЄС і, нарешті, зараз це відбувається. Причому, не завдяки Україні чи ЄС, а передусім завдяки зраді Трампа. Тільки тоді, коли Трамп залишив Європу напризволяще, ЄС формує союз з Україною, як єдиною країною регіону, яка здатна захистити Європу від вторгнення. У цей час зрад і невизначеності довіра між державами стерта в нуль. Всі прекрасно розуміють, що підписані папірці нічого не варті, якщо на кону війна. Читайте також: Росія впаде. Це не надія, а реальна перспективаЄдиний партнер, який не зрадить державу в ці часи невизначеності – це власний народ. Розвиваючи відносини з Європою, Україна має спертися на свій народ. Тільки ми самі, єдині у цілому світі, хто зацікавлений, щоб Україна була. Нікому, крім нас не потрібні садки вишневі коло хати, ці поля пшениці, соняхи, що тягнуть голови до сонця. Нікому, крім нас, не потрібні дніпровські кручі, Свята Софія, лимани, львівські кам'яниці. Щоб вижити зараз, нам треба мобілізувати самих себе на справжню роботу, справжню війну. Не донатами, не репостами, не потужним інформаційним спротивом, а своїми власними ручками на воєнних заводах або в лавах ЗСУ.Мобілізація – чомусь в країні героїв, козаків, безжальних воїнів це стало страшне слово. Чомусь великий і вільний народ сидить по хатах і чекає, коли "наші котики" понищать всіх свиномордих за нас. Чомусь власна держава своїм Марафоном за три роки виховала націю ухилянтів, де сцятися за свою шкуру у жінки під спідницею стало не ганьбою, як мало б бути, а успєшним успєхом. Читайте також: Сто днів Трампа: як невизначеність може завершити війнуВ ці часи, коли нація балансує на межі загибелі, президент має виявити справжнє лідерство. Зеленський повинен забути про вибори, розпустити виборчі сітки в регіонах, згорнути проєкт "Блок Зеленського" і агітувати за мобілізацію. Так, це буде політичне самовбивство. Бо країна втомилася від війни, та мобілізація, якої так уникав Зеленський, щоб не дай боже, вона не асоціювалася з ним особисто, може поховати його бажання залишитися у владі ще на багато років. Але хто, як не президент має вести націю за собою? Хто, як не сам Зеленський, зможе достукатися до своїх миролюбних прихильників, щоб вони перестали уникати свого громадянського обов'язку і пішли захищати своїх жінок і дітей від катувань і вбивств?Пане Володимире Зеленський, ви ж хочете бути справжнім лідером? Маєте амбіції бути другим Черчиллем? То вставайте і підіймайте народ України на боротьбу! Ви ж маєте рейтинги, то конвертуйте їх в оборону країни!Оголосіть мобілізацію Великою мобілізацією під патронатом президента України. Агітуйте за це особисто. Ризикніть своєю політичною кар'єрою заради того, щоб Україна була. Будь те зі своїм народом. Він же ризикує не посадою, а життям. Долучайтеся!!Найкращий у цьому світі союз – це союз держави зі своїм народом.ДжерелоПро автора: Сергій Марченко, експерт ринку праці, блогер.Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.

Цей результат став несподіванкою, адже після першого туру саме Сіміон вважався фаворитом. Тому перемога Дана засвідчила, що румуни в останній момент вирішили не експериментувати з радикалізмом та популістським націоналізмом, а обрали стабільність, прозахідний курс і підтримку демократичних цінностей.Еспресо розповість більше про біографію та політичні погляди нового президента Румунії Нікушора Дана, зокрема, його ставлення до України.Біографія Нікушора Дана: від математика до політичного лідера Дан на вулицях Бухареста під час виборчої кампанії 2012 року. ВікіпедіяНікушор Дан народився 18 грудня 1969 року в місті Фегераш (центральна Румунія). З дитинства цікавився математикою. У шкільні роки він двічі здобував золото на Міжнародній математичній олімпіаді, що принесло йому міжнародне визнання. Після закінчення Університету Бухареста, Дан здобув ступінь кандидата наук у Паризькому університеті та працював у Франції, перш ніж повернутися до рідної країни.Його інтелектуальний бекграунд і аналітичний склад розуму стали основою для подальшої політичної кар’єри. Повернувшись до Румунії, Дан заснував Школу нормальної вищої освіти в Бухаресті та активно займався громадською діяльністю.Дан здобув популярність у 2006 році, коли заснував громадянську асоціацію "Врятуємо Бухарест". Ця організація боролася проти незаконної забудови в столиці, домагаючись через суди скасування корупційних девелоперських проєктів, які загрожували історичній спадщині міста. Його наполегливість і принциповість принесли йому репутацію чесного активіста, який не боїться протистояти впливовим інтересам та великому бізнесу. У 2015 році Дан заснував політичну платформу "Союз порятунку Бухареста", яка згодом трансформувалася в загальнонаціональну партію "Союз порятунку Румунії" (USR). Ця зелено-ліберальна сила виступала за прозорість, боротьбу з корупцією та європейську інтеграцію. Вперше Дан балотувався на пост очільника столиці Румунії у 2012 році, однак тоді здобув лише 8,5% голосів. Та поступово його партія стала головною в місті. Так у 2020 році Нікушор Дан, за підтримки USR, став мером Бухареста, а у 2024 році був переобраний на другий термін. Стосовно сімейного життя: Нікушор Дан проживає зі своєю партнеркою, Мірабелою Гредінару, менеджеркою в автомобільній компанії Rеnаult. Вони разом понад 20 років, але офіційно не одружені. Дан каже, що ні він, ні його партнерка не відчувають потреби в офіційному шлюбі, оскільки їхні стосунки ґрунтуються на довірі та взаєморозумінні. Пара виховує двох дітей. Однак сім’я нечасто потрапляє в об’єктиви телекамер. Дан свідомо тримає сімейне життя подалі від публічної уваги, що є частиною його іміджу. Адже його стиль управління характеризується раціональністю, стриманістю та уникненням популізму, що контрастує з агресивною риторикою багатьох сучасних політиків.Політична кар’єра та репутаціяДан із Сіміоном під час дебатів на Еurоnеws. ВікіпедіяНікушор Дан увійшов у політику як антисистемний кандидат, але, на відміну від ультраправих популістів, його підхід ґрунтувався на прозорості та європейських цінностях. Як мер Бухареста він зосередився на модернізації міста, боротьбі з корупцією та покращенні інфраструктури, хоча критики закидали йому недостатню ефективність у реалізації масштабних проєктів. Проте його репутація некорумпованого лідера та відданість принципам зробили його популярним серед міського електорату, особливо в Бухаресті (найбільше місто країни), де він отримав від 60 до 73% голосів у другому турі президентських виборів.На національному рівні Дан позиціонує себе як центрист, який виступає за зміцнення зв’язків із Європейським Союзом і НАТО, збільшення оборонних витрат до 3,5% ВВП і протидії російському впливу.Його передвиборча кампанія була зосереджена навколо необхідності єдності румунського суспільства, економічної стабільності та продовження реформ для боротьби з корупцією. Дан завжди уникає радикальних гасел, роблячи ставку на раціональні рішення та діалог. Вірогідно, це стало ключовим фактором його успіху серед виборців, стурбованих зростанням ультраправих настроїв.Румунський журналіст і політолог Флорін Негруцю зазначив, що Нікушор Дан, хоча й позиціонує себе як незалежний кандидат, не є наївним новачком у політиці. Він вважає, що Дан використовує свою незалежність для того, щоб змусити політичний клас зайняти чітку позицію, але попереджає, що надмірна антисистемна риторика може бути небезпечною та сприяти зростанню екстремізму в Румунії.  Водночас економічні аналітики зазначають, що перемога Дана може позитивно вплинути на інвестиційний клімат у Румунії.Що пропонує Румунії та які стосунки хоче мати з Україною  Як новообраний президент Нікушор Дан має намір продовжити прозахідний курс Румунії, зміцнюючи її позиції в ЄС і НАТО. Він виступає за економічні реформи, які сприятимуть залученню інвестицій, модернізації інфраструктури та підвищенню рівня життя. Антикорупційна боротьба залишатиметься одним із пріоритетів, адже Дан вважає, що без подолання системної корупції країна не зможе досягти справжнього прогресу.У зовнішній політиці Дан підкреслює важливість регіональної стабільності та співпраці з сусідами, зокрема Молдовою та Україною. Його перемога стала сигналом для Європи, що Румунія залишається надійним партнером для ЄС та НАТО. Дан також виступає за посилення обороноздатності країни, враховуючи загрози, які несе російська агресія, і підтримує ідею активної участі Румунії в європейських ініціативах.Європейські лідери з полегшенням сприйняли перемогу Дана. Його привітала очільниця Єврокомісії Урсула фон дер Ляєн, вона відзначила, що румуни "обрали обіцянку відкритої, процвітаючої Румунії в сильній Європі".  А президент Євроради Антоніо Кошта сказав, що "це потужний сигнал прихильності румунів до європейського шляху".Стосовно України: Нікушор Дан послідовно виступає за підтримку українців у війні проти Росії. До речі, це стало одним із ключових аспектів його передвиборчої кампанії. Він неодноразово заявляв, що війна в Україні є критично важливою не лише для Києва, але й для безпеки Румунії, Молдови та всієї Європи. Дан також виступає за вступ України до Європейського Союзу та обіцяє лобіювати це питання на європейському рівні."Я хотів би, щоб Україна увійшла до Європейського Союзу, так само як я хотів би, щоб Республіка Молдова увійшла до Європейського Союзу. Я буду боротися за це в європейських структурах", - заявив Дан. Румунія за останні роки стала важливим союзником України, передавши батарею ППО Раtrіоt, навчаючи українських пілотів і забезпечуючи експорт 30 мільйонів тонн українського зерна через порт Констанца. Дан підтримує ці ініціативи та виступає за їх розширення. Перемогу Дана також відзначив президент України Володимир Зеленський, назвавши її історичною та важливою для двосторонніх відносин. Адже для Києва це означає збереження стратегічного партнерства з Румунією, яка залишатиметься надійним союзником у протистоянні російській агресії. "Поважаємо Румунію та вибір румунського народу. Це країна, від якої багато залежить у питаннях безпеки. … Запросив Нікушора Дана приїхати до України. Також обговорили найближчі можливості зустрітися", – повідомив Зеленський про результати телефонної розмови з новообраним президентом Румунії. Цікаво, що перемога переконаного прихильника України Нікушора Дана також підштовхнула чинного в. о. президента Іліє Болояна до підписання закону, який нарешті дозволяє збивати російські безпілотники в повітряному просторі Румунії. Тож перемога Нікушора Дана на президентських виборах у Румунії стала не лише тріумфом прозахідного курсу, але й підтвердженням прагнення румунського суспільства до стабільності, європейських цінностей та підтримки України у війні з російським агресором. Від математика та антикорупційного активіста до президента – шлях Дана демонструє, що раціональність і принципи можуть переважити популізм навіть у складні часи. Читайте також: Хоче "Велику Румунію" та критикує допомогу Україні: хто такий Джордже Сіміон, лідер президентських перегонівНагадаємо, президентські вибори в Румунії стали скандальними через анулювання першого туру в грудні 2024 року Конституційним судом після звинувачень у російському втручанні на користь ультраправого кандидата Келіна Джорджеску. Повторні вибори 4 травня 2025 року завершилися перемогою іншого ультраправого лідера, Джордже Сіміона, який набрав 40,96% у першому турі, викликавши цим відставку прем’єра (теж кандидат на виборах). Проте в другому турі 18 травня 2025 року проєвропейський центрист Нікушор Дан здобув перемогу з 53,91% голосів проти 46,1% у Сіміона, підтвердивши прагнення Румунії до європейського курсу.

Про це повідомив Оnеt.Після підрахунку 100% голосів Державна виборча комісія оприлюднила офіційні результати першого туру президентських виборів. Так, лідером став Рафал Тшасковський із 31,4% голосів, коли Кароль Навроцький має 29,5%. Третє місце посів Славомір Менцен із результатом 14,8%.Фото: Оnеt/скріншотЗа даними з 99% дільниць, Рафал Тшасковський отримує 31,2% підтримки, а Кароль Навроцький може розраховувати на 29,7%. Третім іде Славомір Менцен із результатом 14,9%.Гжегож Браун отримує 6,4%, Шимон Головня — 5%, Адріан Зандберг — 4,8%, Магдалена Бєят — 4,2%, Кшиштоф Становський — 1,2%, Йоанна Сенишин — 1,1%, Марек Якуб’як — 0,8%, Артур Бартошевич — 0,5%, Мацей Мацяк — 0,2%, Марек Вох — 0,1%.Раніше про лідерство Тшасковського та Навроцького інформував офіційний сайт Теlеwіzjа Роlskа.Згідно з даними останнього пізнього опитування, яке враховувало результати 90 відсотків виборчих комісій, Рафал Тшасковський отримав  31,2% голосів. Друге місце та прохід до другого туру посів  Кароль Навроцький із результатом 29,7% відсотка. Оприлюднені раніше дані екзит-полу (на виході з дільниці виборців опитувала соціологічна служба ІРSОS) дещо відрізнялися, хоча й не надто суттєво:націонал-ліберал, міський голова Варшави Рафал Тшасковський (блок "Громадянська  коаліція") - 30,8%,націонал-консерватор, президент Інституту національної пам'яті Кароль Навроцький (партія "Право і справедливість") - 29,1%. Хто був представлений у першому туріУ Польщі в першому турі президентських виборів було представлено 13 кандидатів, повідомляє РАР.Виборчі дільниці в Польщі відкрилися о 07:00 за місцевим часом, й зачинилися вони о 21:00, коли завершується голосування.Майже 29 мільйонів виборців мали право голосу. Проголосувати поляки могли у понад 32 тис. виборчих дільницях у країні, а також 511 виборчих округах за кордоном.Читайте також: Напередодні виборів у Польщі: хто має найбільше шансів стати президентомУ бюлетені було 13 кандидатів: Артур Бартошевич (економіст), Магдалена Беят (кандидатка від "Нових лівих"), Гжегож Браун (депутат Європарламенту), Шимон Головня (маршал Сейму, кандидат від "Третього шляху"), Марек Якуб'як (депутат від групи "Вільні республіканці"), Мацей Мацяк (лідер "Руху за процвітання та мир"), Славомір Менцен (кандидат від "Конфедерації"), Кароль Навроцький (президент Інституту національної пам'яті, кандидат, підтриманий партією "ПіС"), Йоанна Сенишин (колишня депутатка від Альянсу демократичних лівих, економістка), Кшиштоф Становський (журналіст), Рафал Тшасковський (мер Варшави та кандидат від Громадянської коаліції), Марек Вох (кандидат від Безпартійних посадовців місцевого самоврядування), Адріан Зандберг (депутат парламенту, кандидат від партії Rаzеm).Після українсько-російських переговорів у Стамбулі міністр закордонних справ Польщі Радослав Сікорський 16 травня заявив, що Євросоюз та НАТО не допустять імперських амбіцій Росії. 

Що це було? Чому Путін виліз зі своїми "одкровеннями" і почав заводити вічну балалайку про те, що в Стамбулі "ми все вирішимо", і вислав технічну делегацію? Задача Путіна, наскільки я розумію, була прив'язати "старий Стамбул", на якому було поставлено жирний хрест Україною, європейцями та американцями. Але він хоче пролонгації, повернутися до кремлівського канібальського ультиматуму. На вашу думку, що рухало Путіним, коли він почав говорити про немовби готовність без якихось додаткових умов до переговорного процесу?Треба трішки відмотати до того, коли Путін розважав Сі Цзіньпіна, коли сиділи ці ряджені ветерани та відбувався парад. Як сказав Трамп, Путін був дуже зайнятий цим парадом, тому йому не до мирних переговорів. Трампа це відверто дратувало.А в цей час в Україні відбулася знакова подія, коли лідери чотирьох європейських країн прибули до Києва і фактично дуже чітко сформулювали вимогу, яку Росія небезпідставно назвала ультиматумом. Путіну було сказано, що є декілька днів, і якщо до 12-го числа без усіляких еківоків, без придумувань ти або зупиняєш вогонь, або тобі мало не здасться. А щоб підкріпити цю позицію, під телекамерами поставили телефон на спікер і Макрон поінформував про цей сценарій, вимоги 30-денного припинення війни. До речі, Трамп давно пропонував це сам, відповідно, цю ініціативу європейців він підтримав.Далі було чітко зрозуміло, що Путіну треба було щось робити, бо включили ультиматум. Мало того, пунктуальні німці години рахували, і Макрон про це нагадував. Європа казала, що лічильник запрацював: 12 травня не погоджуєтеся, не припиняйте війну, ми починаємо вас рвати на шматки, як мавпа газету.Що зробив Трамп? І що зробив Путін? Путін робив це, виключно розраховуючи на реакцію Трампа, як завжди, і не прогадав. Путін виступає з цією ідеєю, а європейські союзники після консультації беруть паузу. Трамп вимагає просто ультимативно, щоб обов'язково Зеленський був у Стамбулі. Він не вимагає цього і від Путіна, адже вірить, що Путін теж там буде, щоб почалися переговори.Трамп своїм втручанням практично зруйнував трансатлантичну позицію. У дуже дурному стані виявилися європейці, бо ну вони реально були налаштовані, це було видно по їхній риториці, як говорили їхні міністри закордонних справ, як говорили Макрон, Стармер, Мерц, що вони були налаштовані на рішучі кроки й були впевнені, що з ними в альянсі стоїть Трамп.Тепер для Путіна питання цього ультиматуму просто зникло, адже він уже не відбувся. Пройшло і 15 травня, і 16 травня, і я можу вас переконати, що тепер з цими новими нюансами тільки особиста зустріч Путіна і Трампа може вирішити проблему. І тепер до цієї зустрічі знову всі підвішені. Не буде ж зараз Америка, Трамп підтримувати якісь драконівські санкції, якщо він готує зустріч із Путіним. Це ж логічно.Таким чином ми виявилися в дуже дивній ситуації, коли, здавалося б, уже 12 травня і Путіну не було куди діватися, він робить оцей крок, про який ми з вами кажемо, і в результаті ситуація повертається на круги своя. Знову для Путіна важлива зустріч із Трампом, але не Україна має бути центральною темою.Ми і європейці в досить дурному становищі, тому що Путін буде продовжувати наступальні операції. Він хоче започаткувати ці перемовини, в яких Росія живе, як мікроби в унітазі, бо дуже швидко розмножуються в такій атмосфері. І тоді все для Путіна нормально. Вони неприховано готують літній наступ, за результатами якого, скоріше за все, ми повернемось до цієї теми десь на осінь.А поки будемо чекати зустрічі Трампа і Путіна. У нас мільйон питань до цієї зустрічі. Де логіка?Щодо логіки зустрічі, в мене є невеличке уточнення. Розуміємо, що на Близькому Сході було все накрито: скатертина-самобранка, зустріч з близькосхідними падишахами, червона килимова доріжка, приїхав Трамп, то і Путін міг би мотнутися. А Трамп каже: Путін, звісно, не поїхав, тому що знав, що я не поїду. А я не поїхав, бо чого я поїду, якщо Путін не поїде. Це такий елементарний геополітичний розводняк. Частина персонажів це проковтнула. Але суттєвий момент: це планувалося. Якщо вислали туди Рубіо, який мав комунікувати не з Мединськими, то планувалися якісь представники, можливо, серйознішого рівня. Я не впевнений у тому, що Путін би наважився, але хтось міг би бути вище. Однак упродовж декількох днів планочку опустили нижче плінтуса. Прислали відомого пропагандиста, який засідав в Стамбульській групі, показував чужі документи. Це відвертий, неприхований демарш Путіна, який поставив у дуже незручне положення європейців. Ідея була принизити Зеленського, але тут складніше з цим, тому що він досить майстерно комунікує.І для Зеленського, і для української делегації було що робити: були зустрічі з Ердоганом, потім переліт в Албанію ще на одну важливу зустріч. Ми були готові. Ми продемонстрували цю готовність. І знову Україна це робить з однією метою - показати, хто не хоче, хто все провалює, хто все відтягує, хто відверто знущається з Трампа. Але в цьому сенсі Трамп так не вважає. Щось мені підказує, що він уже сказав, що розуміє, чому там не було Путіна.Я не розумію, чому Трамп наполягав на зустрічі в Стамбулі та говорив, що треба провести цю зустріч, щоб подивитися, хто хоче миру, а хто не хоче. Путін це чудово зрозумів, послав другорядну чи третьорядну делегацію. Але Трамп все одно скаже, що вперше за всі роки війни він змусив країни сісти за стіл переговорів. А що буде на виході, то не так важливо, бо Трамп знову ж таки казав, що без нього нічого не вирішиться. Однак усе, галочку поставили.Тепер будуть готуватися до зустрічі на вищому рівні, як говорив Трамп, також про це зазначав і Рубіо. Якби в Стамбулі був міністр закордонних справ РФ Сергій Лавров, то держсекретар США Марко Рубіо міг би обговорювати можливу зустріч Путіна з Трампом. Але зараз Трамп взяв все на себе. Путіну не треба нічого пояснювати, його дії зараз пояснює, "відмиває", захищає Трамп, руйнуючи всі домовленості. А що робимо ми, поки вони там готують собі зустріч із Путіним? Як нам зруйнувати очевидний сценарій Путіна: імітувати переговори, за цей час захопити максимальну кількість української території та десь на осінь, з урахуванням реалій, продемонструвати бажання до миру?Є декілька напрямів. Один із них - потрібно працювати з Трампом, пояснюючи, що Путін його використовує. Трамп придумав собі версію про зустріч із Путіним. Цікаво, як він бачить успіх цієї зустрічі? Але ми тонко відчуваємо, що на цій зустрічі Путін буде намагатися мінімально приділяти увагу Україні, а спробує заманити Трампа в російські обійми іншими багатомільярдними, трильйонними перспективами busіnеss dеаls.Дуже важливий сигнал, який ми побачили, - збираються реанімувати так звану раду Росія - НАТО. Путін буде намагатися продавати сфери впливу і можливої демілітаризації Центральної Європи. Адже Путін напад на Україну вчинив під гаслом "збирайте манатки й забирайтеся до кордонів 1997 року (чи 2004 року)", він вимагає цього. Нас в Україні цікавить зупинення війни та виведення російських інтервентів з наших територій. Але розуміємо, що Путіну цього мало, плани в нього більші. Європейці ж недарма приїздили до Києва, спілкувалися з Володимиром Зеленським і казали, що наступними можуть бути вони.Європейці невпевнені ні у Трампові, ні в тому, що спрацює 5-та стаття. Відповідно, мали б зараз поглиблювати безпекову комунікацію та укладати союзницькі відносини з Україною. Укладати конкретні безпекові угоди, тобто в разі нападу на члена-підписанта союзники зреагують у такий спосіб. Це може бути навіть поза НАТО. Якраз я збирався до цього переходити, бо українців цікавить, що ми робитимемо в цій ситуації. Не тільки європейці, а ми розуміємо, що Трамп, при всій повазі, можна багато зробити реверансів і компліментів, але це точно не є надійним і прогнозованим партнером. Ми бачимо, що Путін грається з ним, досить легко і впевнено маніпулює. Тому вибудовувати будь-яку стратегію, яка будується на тому, що ми маємо Сполучені Штати в одній команді, як відповідального гравця в коаліції протидії Путіну, ми не можемо.Ми не можемо - і європейці не можуть. Тобто європейці тепер у досить складному становищі, бо прокукурікали, тому що фактично виставили ультиматум, який закінчився нічим – його зруйнував Трамп. А щоб повторно якийсь ультиматум робити, я думаю, що час для цього вже минув. Тоді що залишається? Те, про що вони говорили, що європейці обіцяли, як ви назвали це оформленням союзу, але більше політично-дипломатичного, а в реальності нас не стільки це цікавить, як зброя. Тобто ми розуміємо, що зараз попре русня, будуть валити по полях, погода їм допомагає, поки що їм це легко зробити. Вони накопичили сили, накупили велосипедів, байків і всього іншого. Будуть перти. Відповідно, їх треба переробляти, залишати в українській землі.Гарна ініціатива в Мерца - не треба звітувати Путіну про свої дії. Але тепер на хвилі наступу росіян ми маємо мати стільки зброї, щоб вистачило на усіх цих окупантів. І про це не треба багато говорити, але це точно потрібно робити. Європейці мають це усвідомлювати. Ми вже почули багато теоретичних погоджень щодо розуміння небезпеки. Макрон сказав, що всю зброю, яку виробили у Франції, віддають Україні. Мерц, не називаючи ТАURUS, сказав, що зроблять все, що можуть, а також робитимуть німецьку армію найбоєздатнішою в Європі, бо зараз вона одна з найменш боєздатних. Тобто ми почули багато правильних слів.Ми чули паралельно і про контингенти європейських країн, які могли б стояти чи десь на кордонах з Білоруссю, чи десь в Одесі, чи в якихось важливих українських містах, що дуже-дуже вкурвило росіян, які аж до стелі стрибали. Але одні кажуть, що наші влада та дипломати не підхопили вчасно цю ініціативу. Інші кажуть, коли доходиш до деталей, то між своїми, європейськими країнами, нема погодження. Зрозуміло, що це теж лежить на карті, бо там умовою було припинення війни.А що робити, якщо ні миру, ні війни? З погляду Путіна і Трампа - будуть іти мирні переговори, з погляду України - русня буде на нас перти,  з погляду європейців - не наступає той момент, коли можна гарантовано, спокійно посилати своїх солдатів. Але це треба якось змінити. Якщо це не змінити, то нам доведеться до осені зробити максимально все для того, щоб російський наступ захлинувся, щоб вони не просунулися, а якщо будуть знову переговори на осінь, то ми були б у більш сильній позиції.Тут величезна відповідальність і величезний виклик для європейців. Повторюю, Трамп для нас уже зрозумілий, при всій повазі, - йому треба гроші. Він каже, що він любить гроші, йому треба новий літак. У нього багато проблем. Йому треба ще якісь мільярдні контракти, треба домовлятися з Китаєм.Наприклад, законопроєкт Ліндсі Грема. Я не дуже в нього вірю, бо він передбачає 500% підвищення тарифів для країн, які купують російські енергоресурси. Це дві країни - Китай і Індія. Обидві країни, з якими Трамп зараз заграє і намагається вибудувати стосунки. Тобто у нього купа інших проблем. Тому Трамп для нас тут - як мінімум ненадійний партнер.Для того, щоб ми вистояли, щоб вистояла Європа, треба робити не стільки декларативні речі, скільки, можливо, без жодного публічного розголосу, але Україна має отримати точну далекобійну зброю, якою можна буде завдавати удари далеко в глиб Росії по командних постах. Можливо, вже час Кримський міст якось послати на дно Чорного моря. Одним словом, нам потрібна зброя, нам потрібно бути готовим до того, щоб захлинулася російська атака. І тоді Трампу буде легше. Трампу можна легко це пояснювати.Ми не надто покладаємося на Дональда Фредовича, адже він демонструє надзвичайно дивну, підозрілу непослідовність. Якщо говорити про перспективи того чи іншого великоформатного мирного процесу, бо РФ намагається переділити сфери впливу, щоб до себе, як у вирву, затягнути Україну. Не факт, що американці будуть в теперішній грі перегравати на нашу користь. Можливо, нам треба якось полоскотати трішки наших прекрасних американських друзів з адміністрації Трампа. Які перспективи створення принципово нової конференції, де можна було б за допомогою різних сторін спонукати американців бути більш дієвими, щоб зсунути все з такої замороженої точки?Експерти привертають увагу на те, що Путін пішов о 02:00 ночі робити свою заяву після начебто теплої зустрічі з Сі Цзіньпінем. Хоча ми не знаємо, про що йшла у них мова, але ідуть витоки про те, що Сі міг спонукати Путіна до активних дій. Коли в різних форматах учасники закритих конференцій порушують тему, особливо європейці в присутності американців, говорячи їм про те, що "ви вже дістали", то, можливо, є сенс робити якийсь певний альянс з Китаєм. Але американці стрибають до стелі й кажуть, що це дуже небезпечно і цього не можна допускати.Для мене основна проблема - спроможності нашої дипломатії. Бо тільки на одних колишніх прокурорах і чиновниках, які після корупційних скандалів стали послами, важко будувати таку далекоглядну дипломатію, яка могла б готувати подібні речі. Ми тут точно не можемо бути самостійними, не можемо зараз робити це без європейців. Найперспективніший шлях – вибрати серед європейського товариства тих, хто називає себе рішучими, чи сміливими, чи готовими, і сформувати абсолютно нову реальність, яка б діяла узгоджено, яка б не будувалася виключно на бажанні або готовності Трампа їх підтримати.Трампа треба якось заманювати, йому треба дарувати літаки, це Катар робить. Йому треба купувати маленькі компанії. Я прочитав нещодавно, що маленька компанія, яка пов'язана з іншою маленькою компанією, яка володіє ТікТок в Америці, просто купила на $300 млн оцих мемкоїнів, які випустив Трамп. Потім береш цей рахуночок, ідеш до лобістів у Вашингтоні й вирішуєш свої питання. Ми не можемо їх перебити, у нас немає можливості купити стільки мемкоїнів самого Трампа, подарувати йому щось таке, дати йому якісь багатомільярдні перспективи. Європейці теж цього не можуть зробити. А китайці в такі ігри грають. І росіяни в такі ігри грають. Тому нам туди треба рухатися. Нам потрібно вибудовувати оцей союз дуже активно. Якщо зараз перспектива перемир'я якось відсувається мінімум на осінь, я цього не знаю, але досить впевнено можу стверджувати, що переговори закінчаться нічим. Далі можу впевнено говорити, що для Трампа це не буде підставою для жорстких акцій.Європейський Союз оголосив 17-й пакет, зараз може бути 18-й, але європейські дипломати відверто кажуть: усе, що можна було  вичерпати санкціями, ми вже вичерпали.Оцей інцидент з естонськими морськими та повітряними силами, танкером, який упіймали на території Естонії, але туди прилетів російський винищувач. І що? Це відвертий виклик, це натівське море, натівські літаки, а танкер собі пішов далі, закінчилось нічим. Естонія викликала посла й оголосила якийсь протест. Це країна НАТО. Росія відверто демонструє, що вона готова своїми літаками захищати фактично свій тіньовий флот від санкцій.Що більше? Які ще потрібні речі? Ми ж розуміємо, що росіяни, не моргнувши оком, будуть іти на загострення. Це не раз уже було, і в Балтійському морі, і в повітряному просторі, і в Чорному морі. І кожного разу їм це сходить з рук.Тому з таким настроєм брати Росію на перевірку і сподіватися, що вона десь блимне і зупиниться, - неможливо, поки не буде відчутна сила, готовність, взаємодія європейців в якомусь колі. Цікаво, що для Мерца це особливо образлива ситуація, бо він пішов, я б сказав, буром. Німецьке посольство почало говорити, що там залишилось стільки-то годин. Мерц сказав, що треба зробити все, щоб припинилась війна. Правильно, це свіжа кров з'явилася, бо Макрон і Стармер це і раніше говорили. У Польщі зараз вибори. Було відчуття, що європейці вже точно спалять мости, але зараз ці мости зависли, але до теми треба повертатися.Якщо не сформувати те, про що ви говорите, необов'язково політично, а в реалії, то Путін буде вести свою гру, а Трамп буде йому підігрувати. І ми з вами будемо свідками оцієї тягомотини а-ля "Стамбул" або в якихось інших містах. Є там ще Швейцарія, де вони з Китаєм зустрічаються. Наскільки це перспективно з Китаєм - можливо, але реально небезпечно. І я не знаю, чи у нас є спроможності. Я можу впевнено говорити, що не нашим топменеджерам грати в такі складні ігри. Ой-ой-ой, не нашим. Там просто тисячолітня історія китайської дипломатії, і нам сам на сам нема там що робити. Ми вже в часи Януковича пробували підписувати контракти, за якими мали б віддати Херсонську область, чорнозем, всі урожаї на багато-багато років уперед і ми б уже мали китайські міста по всій Україні.Тут необов'язково щось аж підписувати з Пекіном. Але незабаром відбудеться щось таке сакраментальне в україно-китайських відносинах, і тоді, можливо, Дональд Фредович був би змушений зарухатись.Я дуже сподіваюся, що це для нас не буде основною грою. Ми можемо використовувати, і це роблять європейці. Зверніть увагу, що європейці стосовно до Китаю займають принципово відмінну позицію від Сполучених Штатів. Тому це вже має бути викликом для Трампа. Якщо Європейський Союз і Україна не будуть жорсткими союзниками Трампа в протистоянні з Китаєм, то Трампу буде дуже важко, тому що потенційно ринки ЄС, України та Китаю, стосовно до яких Європа буде мінімум нейтральною, зробить неможливим для Трампа здійснювати тиск. Він уже і так змушений відступати. Тому я дуже сподіваюсь, що прийде розуміння Трампом, що Європа - це важливо. Хоча він зараз каже, що Європа - складніше, а з Китаєм мати справу легше, що Європа - складна зі своїми інституціями, процедурами. 

Його вірші читають під обстрілами, його пісні звучать у бомбосховищах. Він міг обрати будь-яке місто світу, але вирішив залишитися в рідному Харкові.Служить у Збройних силах і волонтерить, та між тим влаштовує зустрічі з читачами і концерти в Україні та за кордоном. Сьогодні ми говоримо з письменником, перекладачем, музикантом, волонтером, військовим Сергієм Жаданом. Сергій Жадан - український письменник, музикант, волонтер, військовослужбовець. Народився в місті Старобільськ на Луганщині. Його батько працював водієм і був членом комуністичної партії, хоча й не мав відданої прихильності до комунізму.Сам Сергій навчався у початкових класах українською мовою, а в старших перейшов до російськомовної гімназії у Старобільську. У 1991 вступив до Харківського Національного педагогічного університету імені Григорія Сковороди на українсько-німецьку філологію. У 1997 році Жадана обрали віце-президентом Асоціації українських письменників.Від 2000 по 2004 рік працював викладачем кафедри української та світової літератури в Харківському національному педагогічному університеті, але звільнився через політичну ситуацію і бажання зайнятися літературною та громадською діяльністю. Автор романів "Депеш Мод", "Ворошиловград", поетичних збірок "Цитатник", "Ефіопія" та інших. Зараз його твори одержали численні національні та міжнародні нагороди, були перекладені 13-ма мовами.Під час Помаранчевої революції 2004 року Жадан був комендантом наметового містечка у Харкові. Він також активно брав участь у подіях Революції гідності і дістав травми під час захисту Харківської ОДА 1 березня 2014 року. У 2000 році у Харкові заснували рок-гурт "Собаки в космосі", який виконував пісні на вірші Сергія Жадана.Від 2008 музиканти виступають під назвою "Жадан і собаки", а у 2017 письменник став фронтменом гурту "Лінія Маннергейма". Активно допомагає фронту як волонтер, а у 2024 році вступив до лав ЗСУ. Отже, вітаю вас, пане Сергію, у нас в гостях. Рада бачити. І перше моє запитання, воно пов'язане з одним рядком вашої біографії. У вас скоро буде річниця, як ви у війську. Так, скоро.І що? І як враження? Тімоті Снайдер, американський історик, сказав, що Жадан має бути не з гвинтівкою, а з Нобелівкою. Ну, я не з гвинтівкою, насправді-то, але і без Нобелівки. А Тімоті дуже вдячний за слова підтримки, але мені здається, всі українці не мали би зараз бути з гвинтівками, з автоматами в окопах, а мали би займатися своєю країною. Але в нас війна і відповідно, мені здається, що мобілізуватися - це справа честі і обов'язку.Ми з друзями, частина нашої команди "Жадан і собаки" мобілізувалися минулого року. Несемо службу в 13-й бригаді Національної гвардії України "Хартія". Зараз це корпус, ми розрослися, тому роботи дуже багато. Я не на бойовій посаді, одразу випереджаючи хейтерів, які будуть говорити, чому я в студії, а не в окопі. Я не на бойовій посаді, я комунікаційник, несу службу в С9, секція цивільно-військового комунікування. Власне, я роблю свою роботу.Сергій Жадан, Фото: fасеbооk/sеrhіy.zhаdаn Ви згадали хейтерів, але хейтери раніше казали, чому Жадан не у війську. Тепер Жадан у війську і все одно будуть щось говорити.Ну, хай, то їхня така робота.Це весь час одні і ті самі люди? Слухай, це ж дуже часто не ті люди, це боти. Але я не знаю, хто це, насправді. Воно впливає на вас, цей хейт? Та ні. Бачите ж, от несу службу далі.Як це змінило ваше життя?Ну, ти вже собі не належиш великою мірою, тому що так чи інакше, ти належиш Національній гвардії. Все-таки контракт є контракт. і навіть попри те, що я зараз дійсно не в окопі, все одно мій командир знає, що я зараз у вас в студії. То, ну, це служба. А поїздки за кордон? Їх немає, поїздок за кордон. Я в останнє за кордоном був два роки тому, здається. Але ви, коли їздили за кордон, ви там говорили від імені України.Ну, зараз, я думаю, є кому говорити. У нас велика кількість митців, які можуть виїжджати, зокрема жінок поеток, акторок, співачок. Я думаю, вони можуть це зараз робити не менш переконливо і не менш успішно, ніж би це робили митці-чоловіки. Вони це робили і раніше, та і зараз хай роблять. Але вас кличуть за кордон? Так, постійно. І що, ви відмовляєтесь? Ну, зараз я на службі, я зараз і не поїду.Ну то чекайте, таке буває, що виїжджають.Послухайте, я не служу ще року, в мене дуже багато роботи тут. Справді багато роботи, я не кокетую, і служба забирає фактично весь час зараз. Ми поговоримо ще про цю вашу роботу, але я все-таки повернуся знову до вашого волонтерства. Наскільки зменшилися, чи можна так сказати, обороти волонтерські обороти Сергія Жадана, як він пішов у військо? Чесно, вони збільшились. У мене тепер є можливість, як у військовослужбовця, як у представника бригади "Хартія" звертатися напряму до представників великого бізнесу, громад територіальних, до міських голів, до голів обласних військових адміністрацій. Тому що я тепер представляю не просто себе як громадянина, я представляю свою бригаду, свій підрозділ, свій корпус і, відповідно, це зовсім інший рівень співпраці, зовсім інший рівень взаємодії і, повірте мені, це зовсім інші суми.Тому що я зараз забезпечую не просто свій фонд, який потім розподіляє кошти, як це було до минулого травня, а зараз я забезпечую свою бригаду і, відповідно, це зовсім інша механіка співробітництва. І це зовсім інша цифра, насправді. Я думаю, це, знову ж таки, якщо ми знову згадуємо про хейтерів, бо багато людей не розуміють, як це відбувається. Вони думають, що волонтерство - це закупівля там якогось шолома чи бронежилету. Це теж дуже важливо, це дуже потрібно і таке волонтерство далі є.Люди забезпечують своїх рідних, близьких, але в основному зараз волонтерська діяльність трансформувалася, і вона діє і здійснюється або через великі фонди, такі як "Повернись живим" або фонд Сергія Притули, з яким ми активно працюємо, і з Тарасом Чмутом активно працюємо. Або ж підрозділи, бригади, які мають комунікаційну службу, мають проєкти, от як наша бригада, наприклад. Вони працюють напряму із представниками бізнесу, з представниками міської місцевої влади. Це сьогодні так працює. Фото: fасеbооk/sеrhіy.zhаdаnЧи ви рахували, скільки грошей ви, як волонтер, і зараз вже як військовий зібрали? Ні, я не рахував. Ну, це дуже важко. Тому що іноді от передають тобі коробку турнікетів. Ти їх не купував, але саме через тебе їх передали бригаді. То і відповідно, як це рахувати? Ну, насправді, це не так важливо. Головне, щоби бригада була забезпечена, щоби бійці були убезпечені, щоби у всіх все було, аби не було потреб у якихось елементарних речах, щоб була зброя, щоб було спорядження, щоб було харчування, щоб було медичне забезпечення, ну і так далі. Це все велика машина, яка потребує величезних, колосальних коштів, ресурсів. Ну, але якщо це приносить результат, якщо бригада виконує свою роботу, і якщо при цьому мінімальні втрати, то значить ми свій хліб їмо недаремно.А з-за кордону ще допомагають? Так, постійно.Це ваші прихильники? Ну, це по-різному буває. Часто це особисті зв'язки, та ті люди, які допомагали раніше, і зараз теж допомагають. Оскільки я в "Хартії", то вони допомагають безпосередньо їй. Вони знають, де буде та машина, яку вони передадуть, де буде той РЕБ, який вони передадуть, де буде ще щось. Це вчора викладав пост, де розповів, що ми звернулися до організації в Німеччині, попросили їх купити кілька РЕБів.Вони передали кошти, ми замовили харківським виробникам, вони виготовили ці РЕБи, ми їх передали на наш підрозділ. Тобто якась така співпраця. Сергій Жадан і Валерій Залужний, Фото: fасеbооk/sеrhіy.zhаdаn"Хартія" займає зараз все місце у вашому серці? Ну, все місце у моєму житті, в моїй голові. Слухайте, це вже не робота, це дійсно частина життя. Тому що одна річ, коли ти допомагаєш підрозділу, знаходячись ззовні, а ми з друзями "Хартію" підтримували від моменту її створення. Я, власне, і назву "Хартія" вигадав.Інша річ, коли ти знаходишся всередині, ти вже особисто знаєш сотні бійців, сотні сержантів, десятки офіцерів, коли ти з ними проходив БЗВП, коли ти з ними був на полігонах, коли їздиш постійно в розташування, бачиш, де вони несуть службу, де вони воюють, то, відповідно, це зовсім інший рівень включеності і зовсім інший рівень якоїсь відповідальності. Тому що це вже дійсно як велика родина. Ми багато, знову ж таки, як комунікаційники працюємо і підтримуємо нашу патронатну службу.Це служба, яка займається нашими пораненими хлопцями, дівчатами, родинами поранених та загиблих. І, відповідно, це теж про пам'ять, про повагу, про взаємозв'язок. Це про те, що бригади - це не просто 5 тисяч людей, ситуативно об'єднаних контрактами чи мобілізацією. Це про те, що ми справді намагаємося створити середовище однодумців, людей, які можуть один на одного спертися, один одному допомогти. Відповідно, ми намагаємося так і працювати. А ваші побратими, чи від них ви коли-небудь чули, або десь може там за спиною чули, мовляв "о, вояка, а гвинтівка ж в руках не тримає, з нами в окопі не сидить"?Ну в очі не говорили, можливо так і думають, я не знаю. Я чув інше, наприклад, мені нещодавно один із комбатів сказав, що багато іноземців, які йдуть в "Хартію", йдуть тому, що знають про неї саме із медійного поля.Тому що "Хартія" на слуху, тому що "Хартія" присутня, про "Хартію" багато говорять, і відповідно для них був якийсь рекламний подразник. Вони на нього зреагували, прийшли в бригаду і не шкодують. Я знаю, що в "Хартії" дуже багато уваги приділяють тому, щоб з бійцями говорити про історію. Я підозрюю, що є частина глядачів, які скажуть: "Як знання історії нам допоможе перемогти у війні чи вбити росіян, які прийшли до нас?" Ну, напряму, мабуть, ніяк. А опосередковано, безперечно, допомагає."Хартія" намагається створювати середовище людей, які постійно займаються самоосвітою, які виявляють свої лідерські якості, тому що, от ми коли говоримо про натівські стандарти, багато хто думає, що це про якусь натівську уніформу і натівську зброю. Безперечно, зброя - це дуже важливо, це ключовий момент, але це так само натівський стандарт - це зовсім інший спосіб комунікування. Це про те, що кожен може бути лідером. Це про те, що є, наприклад, сержантський склад, сержантський корпус, який перебирає на себе роль цих лідерів, посередників між офіцерами і бійцями. І це про те, що бійці теж повинні постійно вдосконалюватися, отримувати освіту, навчатися і не зупинятися в цьому розвитку.Тобто, армія - це не помиральна яма, це простір реалізації, це великий соціальний ліфт, який може дати тобі можливість реалізуватися. Фото: fасеbооk/sеrhіy.zhаdаnНу, але тим не менше, все одно є таке, що певні бригади мають таку славу, що там тебе точно відправлять на вірну смерть.Слухайте, ну я не знаю таких бригад, де точно тобі скажуть, що тебе відправлять на обов’язкову смерть. Давайте, знову ж таки, будемо об'єктивні. Про військо існує дуже багато стереотипів, часто вони неправдиві, часто вони шкідливі, часто вони антидержавницькі. І дуже часто ці стереотипи вкидаються в наш інформаційний простір не українцями, вони вкидаються нашим ворогом. Відповідно, те, що частина українців їх радо підтримує, підхоплює і поширює, ну, це вже питання до нас самих, але це теж можна багато чим пояснити. Насправді зрозуміло, що Сили оборони різні. Є різні бригади, різні роди військ, різні командири, і тут людський фактор теж багато значить і багато важить.Але, знову ж таки, мені здається, тут не треба мірятися хто кращий, хто гірший. Мені здається, що якщо той чи інший підрозділ має якийсь позитивний досвід, то ним треба ділитися. От, наприклад, "Хартія" справді багато в чому інноваційна. Я не говорю, що ми найкращі, я не говорю, що ми маємо себе протиставляти іншим підрозділам. Зовсім ні, але є якісь такі речі, які ми активно впроваджуємо, на яких ми робимо акцент, зокрема от планування операцій, планування будь-якої бойової дії. У нас це поставлено просто дуже професійно, і це визнає як вище керівництво, так і командири інших бригад, які до нас регулярно приїжджають. І цим якраз от наша команда ділиться. Тому що це не робиться для того, щоб показати, що ось ми унікальні, а всі інші на це не здатні. Навпаки, ми розуміємо, що ми всі разом. Це наша армія, це наше військо, це наша країна, і відповідно, що ж тут ділитися, що ж тут відмежовувати? Треба якраз цим досвідом ділитися, показувати і ховати тут немає чого.І знову ж таки, от ви згадали про історичну освіту.Ми одна з небагатьох бригад, де є хорунжа служба і в ній несуть службу професійні історики, зокрема і Вахтанг Кіпіані, якого, я думаю, ви знаєте. І Володя Бірчак з нами теж, і ще є кілька їхніх колег. Вони займаються освітою бійців на полігонах, в підрозділах, в розташуваннях. Ми в "Хартії" запустили освітні курси для сержантів.Це теж страшенно цікава річ, тому що сержанти - це переважно молоді хлопці, десь 30 років, які вже мають бойовий досвід, які прийшли в "Хартію" частково з інших підрозділів, вже маючи за плечима бойовий досвід. І ми коли їм пропонували, власне, ці курси, трішки остерігалися, тому що не знали, наскільки добре вони це сприймуть. Вони бойові сержанти, в них за плечима війна, бої, втрати. Вони керують бійцями в бойових умовах і тут раптом їх запрошують на лекції. І на лекції не лише по історії, не лише з питання ідеології, а наприклад, на лекції з ораторського мистецтва. І було певне побоювання, але виявилось, що ні, що вони якраз дуже добре все розуміють, вони включилися в навчання і сказали, що це було цікаво, особливо сказали, що їм був цікавий саме курс ораторського мистецтва. Тому що вони говорять з бійцями, і, відповідно, мають бути логічними, аргументованими, послідовними і переконливими. Їх мають розуміти.І вони це усвідомлюють, і, насправді, є це розуміння того, що це не просто для галочки,  це не робиться просто тому що командир вирішив, що всі мають пройти курс ораторського мистецтва.І вірші читати Жадана.Ну, цього якраз у нас нема, до речі.Фото: fасеbооk/sеrhіy.zhаdаnЩо не читають? Ні, ну читають. Це теж цікава річ, але мається на увазі, що на цих курсах не читають. Так ось, виявилося, що всі все розуміють і всі усвідомлені. Я вам розкажу, до речі, це от був один з проєктів нашої служби комунікаційної. Ми вигадали бібліотеку хартійця, звернулися до кількох наших видавництв, зокрема, видавництва Старого Лева, Абабагааламаги, Меридіан Черновіц, Нашого Формату, Фоліо, Віват, Смолоскипуі ще кількох видавництв, і попросили їх надати нам книжки.І ми зібрали 10 комплектів, це разом було десь під 1000 книжок, і всі ці комплекти передали на батальйони. Передали з тим, щоби бійці, сержанти, командири читали. Ми розуміли, що, ну, далеко не у всіх є час читати, далеко не у всіх є навичка читати. І теж у нас було таке побоювання, що ці книги будуть десь лежати, але от я їжджу, регулярно буваю і в батальйонах, і на в розташуваннях бійців. Бачу, що книжки читаються. Ведуться облікові записи, хто скільки брав книжок. Можна побачити книжку то на столі командира, то десь там на ліжку бійця біля подушки. Тобто видно, що книжки читаються. Це дуже приємно. Ці книжки - це художня література? Там дуже різні книжки. Ми намагалися підібрати збалансований такий склад, там є вірші, але їх небагато. Ми чудово розуміємо, що більшість людей вірші читають за трішки інших обставин, хоча читають.А там є багато історичної літератури, національно-патріотичної літератури, літератури пов'язаної з нашою історією. Є українська класика, себто Хвильовий, Домонтович, Куліш, Підмогильний. Є трішки перекладної класики, себто ми так намагалися підібрати книги для бійців з різними запитами і з різними культурним і освітнім бекграундом. Багато всього, але ще є радіо.Так,  ще радіо. Але, знову ж таки, дехто думає, що радіо - це основне місце роботи. Насправді, це не так. Радіо займає у цій всій цій нашій діяльності, ну, не знаю, відсотків 5-10. Це найкоханіші, найтрепетніші 5%, тому що, насправді, це така кохана дитина наша, Радіо "Хартія". Власне, це була моя ідея. Я запропонував командуванню бригади зробити таке радіо, це перше бригадне радіо, наскільки я знаю, в силах оборони. І потім після нас ще кілька бригад, здається, почали робити такі проєкти. І це дуже приємно.Знову ж таки, ми готові ділитися досвідом. Для чого ми це робили? Ну, для мене було очевидно, що є велика така прірва, інформаційний вакуум між Силами оборони і цивільним суспільством. Ви, ваші колеги журналісти, багато дійсно робите і за це величезна подяка. Справді, постійно, нібито з одного боку є якась інформація з лінії фронту, з лінії боєзіткнення із тилових якихось підрозділів, а з іншого боку дуже мало є цієї щоденності, буденності. Нам якраз хотілося показати армію всередині, і хочеться далі показувати, ми цим займаємося. Хочеться показати, що військо не складається з якихось ідеальних людей. Військо - це віддзеркалення суспільства, там є різні люди, але так чи інакше склалося так, що сьогодні українська армія має унікальні можливості. З огляду на цю війну мобілізувалася величезна кількість людей, які би ніколи не опинилися в армії, якби не ця війна. Це люди з вищою освітою, люди з досвідом ведення бізнесу, люди з досвідом ведення якихось креативних практик. Тобто, насправді це величезний інтелектуальний, економічний і маркетинговий потенціал. І відповідно, добре було б, щоби армія цей потенціал використала хоча б частково.Тому що, ми ж чудово розуміємо, що коли закінчиться воєнний стан, коли закінчиться те, що ми називаємо війною, коли настане той день, коли зможемо сказати, що війна закінчилася, більшість цих людей повернеться в мирне життя. А відповідно, дуже би хотілося, щоб армія далі зберігала цей потенціал до розвитку, щоб армія якось трансформувалася, реформувалася, рухалася вперед, щоб це справді була передова інноваційна армія. Ви кажете, "коли закінчиться". Я знаю, що люди, які у війську, вони не люблять цих запитань, і це зрозуміло. Нема відповіді на це питання. Ви хочете запитати, коли закінчиться війна? Чи є у вас якесь відчуття? Нема. Ну, немає. Я чудово розумію, що навіть якщо війна закінчиться умовно завтра, то післязавтра ми всі не розійдемося, тому що наш ворог, наш сусід ніде не зникне. І відповідно, так чи інакше, ми будемо змушені, під ми  я маю на увазі Україну як державу, змушені будемо вибудовувати якусь доктрину, якусь стратегію захисту, розвитку свого війська. Тому що досвід цієї війни показав, що відсутність сильного війська, відсутність якоїсь продуманої, розумної стратегії оборони призводить, передусім, до величезних втрат.Про втрати територій: ваш рідний Старобільськ, що на Луганщині, в окупації вже давно. Чи ви сподіваєтесь, що він повернеться в Україну, у вільну Україну?Да, безперечно, я переконаний в тому, що обов'язково повернуся до себе додому і буду мати можливість, власне, побачити ті місця, де виростав. Я не думаю, що це станеться завтра, чи це станеться післязавтра, тобто в мене немає якихось ілюзій. Я розумію, що це буде складний болючий процес повернення, але в його незворотності я не сумніваюсь.А маєте з кимось там зв'язок?Так, маю.І що ці люди пишуть?Там багато речей, я не можу вам говорити. Але там погані речі, тому що Росія просто асимілює територію, яку окуповує, вона просто випалює там все українське, вона просто перевербовує на свій бік громадян, підкуповує їх, задобрює їх, скажімо, соціальними дотаціями чи високими пенсіями точковими, які спотворюють, дещо деформують загальну картину.Вона спонукає людей приймати російське громадянство, а найстрашніше, що вона робить – вона мілітаризує цю територію. Там створюються якісь кадетські училища, військові училища, куди йдуть українські діти. І вона мобілізує українських дітей. Тобто, я думаю, ви самі знаєте, що вже от є інформація, здається, про 9 чи 10 тисяч офіційно. А українські підлітки, які мобілізовані до Збройних сил Російської Федерації, фактично, зараз воюють проти своїх співвітчизників. Тобто росіяни свідомо створюють громадянський конфлікт. І я навіть не знаю, що складніше: повернути територію чи тих людей повернути.За стільки років, а точніше 11, це вже такий добрячий кавалок життя. Ну так, і тут же ж ми маємо розуміти, що мова йде не лише про якусь емоційну чи етичну складову. Тут йдеться про правову складову, тому що так чи інакше, є закони України, і потрібно відповідати за ці закони, потрібно їх дотримуватись. Відповідно, якщо ти їх порушив, ти маєш нести відповідальність. І я припускаю, що далеко не всі наші співгромадяни, які залишились на окупованих територіях, про це пам'ятають. Тому, так, безперечно, це буде дуже болюча тема. І до неї треба готуватися вже сьогодні. Дивіться, ви розказуєте про те, що говорите з військовими в "Хартії" про історію. Я знаю, що Вахтанг Кіпіані розповідав, що дуже часто буває, особливо серед старших людей, які ще застали Совок…Ну це я (сміється).Так і я застала СРСР. Але їм в школі викладали іншу історію трохи. Я вже застала час, коли там почала мінятися історія. Ми писали історію від руки, бо книжок не було, радянські вже викинули, а не радянських ще ніхто не друкував, або ж вони були у дуже рідкісних екземплярах. І, власне, ті люди кажуть: "А я от цього не розумію. А чому ось це? А як мені ставитися? От в мене дід там, чи прадід воював в часи Другої світової війни". І як бути з тими людьми, які зараз на окупованих територіях? У них же теж зараз своя якась історія. Ну, точніше, у них якраз в тому то й трагедія, що це не своя історія, а та історія, яку їм нав'язують. І це велика біда. Як їх переконувати?Доволі травмований регіон, я маю на увазі Лівобережжя та Наддніпрянщину. Так сталося, що в "Хартії" основу бригади складають саме бійці або з Наддніпрянщини, тобто це Дніпро, Запоріжжя, Нікополь, Кривий Ріг. У нас майже півтисячі бійців із Кривого Рогу. Або ж воїни з Донеччини, Луганщини, Харківщини або Полтавщини, тобто східняки. Це українці, які справді часто просто були жертвами цього інформаційного потоку, який і в радянський час, і в пострадянський час всіх нас збивав з ніг, намагаючись нам, власне, провадити цю російську чи пострадянську якусь візію історії. Це болюча тема, тому що ну насправді, з одного боку, ти ніби маєш дідуся і бабусю, які тобі розповідали щось.От я пам'ятаю, що мені розповідала бабуся про війну. Вона брала участь в Другій світовій війні, вона нічого хорошого не розповідала, вона ділилася з яким, насправді, презирством до Червоної армії ставилися поляки, які так і не дочекалися підтримки під час Варшавського повстання. Я це пам'ятаю з дитинства, цю історію. Ця історія не розповідалася публічно, але вдома це все проговорювалося. Відповідно, от є нібито ця родинна правда, твоя приватна правда.З іншого боку, є всі ці нескінченні російські серіали про великого полководця Йосипа Сталіна, який створює Україну та який звільняє Європу. І відповідно, це ж так чи інакше десь на підсвідомості відкладається. Тим більше важливо все це сьогодні проговорювати, обговорювати з фахівцями, істориками, які можуть аргументувати не просто емоційно, а фактово і суттєво показуючи якісь речі, наводячи якісь приклади, якусь статистику і, в принципі, пояснюючи якісь речі. Насправді, знаєте, я вам скажу таку річ, що більшість бійців, навіть попри те, що не мають якоїсь історичної освіти та якихось великих історичних знань, насправді їх не треба мотивувати.Вони все розуміють, вони розуміють, за що воюють, вони розуміють, де вони знаходяться, розуміють, хто почав цю війну. Інша річ, що деякі речі можна проговорити, це не буде зайвим, це, скоріше просто розставити все на свої місця. Ми згадали про підлітків на окупованих територіях і що з ними там відбувається. Вони вибору фактично не мають, так? Ну, є діти, які досягаючи повноліття якось вириваються з тої тюрми. Це дуже важко, насамперед. Це справді біда. Але знаєте, це питання до батьків, які не вивезли дітей і загалом от, власне, до всіх тих подій, які тоді відбувалися. Фото: fасеbооk/sеrhіy.zhаdаnАле є ще підлітки, які на вільній території України, і ми чуємо ці історії, як вони співпрацюють з агресором, або, не знаю, слухають російську музику.Ви знаєте, мені здається, це трішки різні речі. Я би тут дуже обережно якось говорив та не змішував на купу.Мені здається, знову ж таки, можливо, я трошки ідеалізую, можливо не до кінця щось знаю, але з того, що я бачив, з того, що я знаю, дуже часто за цим слуханням російської музики, за споживанням російського контенту і подальшим перебуванням в російському інформаційному полі, якраз не стоїть якийсь свідомий вибір, не стоїть якась українофобія, не стоїть якесь заперечення українця.У дуже багатьох випадках це просто якась інерційність, невміння себе впевнено поводити в інформаційному полі, критично мислити і якось відсіювати чужий наратив. А ще дуже часто за цим стоїть просто елементарний підлітковий протест. Коли тобі тут з одного боку говорять про те, що твоя країна захищається, що Росія агресор, що не варто, не можна, неприпустимо підтримувати агресора навіть в спосіб просто споживання контенту, виникають оці терміни – "не варто", "не можна", "не слід". Підліток часто сприймає їх як заклик заперечувати це все. Мені здається, це одна із причин. Я думаю, часто за цим немає якоїсь ідеологічної складової, а просто елементарний підлітковий спротив. Такий, не дуже розумний, не надто симпатичний, але ну от він такий.Підлітки в 13 років намагаються робити те, що батьки їм забороняють робити. А ваш підлітковий спротив який був? Ну, теж такий. Просто мій підлітковий вік припав на початок перебудови. Відповідно, і та я теж слухав якусь, до речі, російську музику. Російський рок тільки, це ж кінець 80-х. А це та музика, яка дратувала старших, яка дратувала дорослих. Батьки сварилися з вами? Та ні, насправді ні. У мене якось не було підліткових конфліктів, і з татом покійним не було, якось ми так жили. Ясна річ, що були якісь спалахи в 13 років, але дуже швидко якось ми порозумілися, за що я своїм батькам надзвичайно вдячний, за їхню мудрість і витримку.Хто до вас приходить на концерти? Люди якого віку слухають "Жадана і Собак"? Сьогодні приходять, переважно, підлітки. Дуже юна аудиторія, і це зараз змінилося.Це в них теж протест? Слухай, ну підлітки дуже різні. Ви ж не можете сказати, що всі підлітки слухають російську музику. Очевидно ні. І оце прослуховування навряд забезпечене лише підлітками. Мені здається, то все значно складніше, і значно укоріненіше. І знову ж таки, це, як на мене, це дуже нехороший симптом, але навряд чи він безнадійний, навряд чи його не можна викрити. Я думаю, це те, що буде змінюватися, так чи інакше.А ось повертаючись до авдиторії, я пам'ятаю, десь навесні 22-го року, вже кілька місяців йшла велика війна, ми тоді якось рушили з музикантами в перші концерти, щоб позбирати кошти на Сили оборони, почали продавати квитки і побачили зали. По-перше, ми побачили, що людей стало значно більше. А по-друге, ми побачили, що змінилася авдиторія. Причому докорінно змінилася, вона сильно помолодшала.Відтоді і до сьогодні, переважно у залі молоді люди, студенти або навіть старшокласники. Іноді вони навіть приходять з батьками. Це особливо зворушливо, і це особливо якось цікаво і за цим приємно спостерігати, ці поєднання поколінь в залі. Багато військових. Хтось купує квитки, когось ми запрошуємо. Тобто це таке дивне поєднання сьогодні на концертах. Це або люди з фронту, з армії, або діти.А діти, які приходять, вони ж потім підходять фотографуватися, просити автографи і дуже багато з них веде якісь збори, тому що в них всіх хтось воює сьогодні. Просять передати там привіти своєму тату на фронт, або братові на фронт, або сестричці на фронт. І сьогодні, насправді, цією війною всі пов'язані, всі прошиті від Ужгорода до Сум, від Києва до Миколаєва, від Херсону до Одеси. Але чому діти слухають "Жадана і собак"? Ви собі задавалися цим питанням? Що їм подобається?Я думаю, вони там знаходять те, що хотіли би почути від дорослих, але дорослі з ними про це не говорять. Тобто я припускаю, що ми для них ті дорослі, з якими можна говорити щиро і відверто. А вони знають вас як письменника? Чи вони знають вас як Жадана?Хтось знає, хтось не знає, але, насправді, знають. Буває можливість робити якісь літературні виступи і приходить приблизно та сама авдиторія, теж молоді люди. Вони приходять з книжками, просять підписати цю книжку. Я дуже сподіваюсь, що вони цю книжку читають. Ну або колись прочитають. Ну або колись прочитають. Хоча читають. Ну я ж бачу, це проходять книжки в закладках, книжки з якимись там підкресленими рядочками. Це так якось теж мило. Ми в свій час так книжки не читали, ні. Ну це було якось, ну, інакше. Згадайте, ну, згадайте, хоч ми з вами і різного віку, але от я пам’ятаю свій підлітковий вік, чи, скажімо, свої 20 років. Ми трішки інакше читали.Зараз книжка - це щось таке більш інтимне, більш приватне, що тримається, що дійсно є твоїм, частиною твого світу, частиною твого простору, трішки інша предметність. Про ваш Харків рідний хочу запитати. Він змінився за цей час?Ну так, він візуально навіть змінився. Точніше, передусім візуально, тому що він сильно побитий. Чи він змінився внутрішньо? Та змінився безперечно, там зміни на кожному кроці, в кожній якійсь сфері.По-перше, багато людей виїхало. Виїхало багато іноземців, тому що Харків був завжди дещо мультикультурним містом. Ці люди поїхали, вони вже, мабуть, і не повернуться. Натомість приїхало дуже багато, як це називається, внутрішньо переміщених осіб. Тобто наших громадян із Харківської області, з Донецької області, з Луганської області. У Харкові далі живе більше мільйона людей, 1,3 млн наскільки я знаю.Це і далі велике місто, там далі вдень заповнені хідники, заповнені перехрестя, заповнені автомобілями дороги, але зрозуміло, що це місто сильно побите, сильно травмоване і так чи інакше, це місто, яке тримає оборону. Тобто, це його статус фортеці, статус форпоста, статус міста, яке собою, ну, фактично, прикриває велику територію.Фото: fасеbооk/sеrhіy.zhаdаnПро настрої в місті: до повномасштабного вторгнення часто можна було почути: "У нас тут свій язик, харківський"Ну, не часто. Це сказав один політик, і, як на мене, це було не дуже мудро. Це, знову ж таки, ті стереотипи, які хтось вкидав спеціально, і дуже прикро, що хтось їх підхоплював. Так само, як, скажімо, про Львів вкидалися теж стереотипи про те, що тут не сприймають, в принципі, східняків, що тут дивляться на лівобережну Україну, як не на Україну.Теж такий шкідливий та контрпродуктивний стереотип. На превеликий жаль, його вкидали деякі політики, і шкода, що наші співгромадяни на сході України у все це вірили. Насправді, я думаю, ви ж чудово розумієте, що це зовсім не так. І відповідно, мені здається, що якраз ця війна мала би подолати багато наших стереотипів. Тим більше, сьогодні дуже багато громадян України, наприклад, з заходу, з півдня, які ніколи не були на сході, там побували.І сьогодні в Харкові, довкола Харкова воюють багато хлопців, дівчат із Львівщини, з Тернопільщини, з Франківщини, з інших регіонів, з Закарпаття. І я дуже сподіваюсь, що якраз от вони по цій війні будуть тими, хто матиме зовсім інше якесь уявлення про схід, про лівий берег, про південь України. Будуть розуміти, що ті стереотипи, які створювалися, які нам накидалися, у більшості своїй не відповідають дійсності.Слухайте, є стереотип, але є якась так само історична правда про те, що Україна була між двох імперій розділена. Ну так, безперечно так. Просто ви розумієте, в цьому випадку, знову ж таки, як ми хочемо це бачити і чиїм наративом ми говоримо. Якщо ми говоримо українським наративом, то варто говорити про те, як стосовно нас на сході застосовувалися величезні, масштабні і дуже цинічні репресивні механізми. Я маю на увазі і кілька голодоморів, які відбувалися в 20-х роках, 33-го року, 47-го року. Це, скажімо, мої території. Там мої дідусі, бабусі. Хтось це пережив, хтось не пережив. У мене є дідусь покійний, був 22-го року народження. Він голод 33-го року дуже добре пам'ятав. І він мені розповідав про нього, знову ж таки. Це ж наші території, там, де вимирали просто тисячами люди, цілими селами вимирали. І зрозуміло, що це накладало великий страшний відбиток і на настрої, і на погляди, і на поведінку, і на соціальну активність, політичну активність і так далі.І плюс, знову ж таки, специфіка регіону великою мірою формувалася штучно, коли завозилися просто громадяни з території Росії на заводи, на виробництва, на підприємства, на будівництва великих індустріальних комплексів. Вони лишалися, відповідно потім, через 10 - 15 років комуністична партія давала цю картинку як об'єктивну і говорила: "Ну подивіться, тут всі говорять російською мовою, тому що так сталося історично".Зрозуміло, що це, знову ж таки, підміна поняття, що це така нехитра маніпуляція. Ну, Трамп вживає цю підміну.Що б ви йому сказали? Я би сказав, що Трампу якраз добре було б пройти курси нашої хорунжої служби та трішки дізнатись про історію. Ну, насправді, це, я не знаю, це жалюгідно, коли президент Сполучених Штатів Америки виставляє себе просто невігласом. Людиною, яка не знає елементарних речей, і тим більше впевнено говорить про те, в чому не розбирається, чого не знає і виставляє себе просто посміховиськом. Оце от його твердження про те, що Росія захопила території, де живуть росіяни, тому що вони говорять по-російськи, ну це навіть порівняно з путінськими якимись наративами звучить просто безпорадно і жалюгідно.Але тим менше, коли ви чуєте російську, вона вас травмує, чи немає такого? Ну, послухайте, я озираюся, тому що сьогодні російською говорять ті люди, які нас збивають. Відповідно, коли ти в місті чуєш російську, ти напружуєшся, думаєш, хто це, що це. Я не можу сказати, що більшість бійців зараз говорять українською, багато хто далі говорить російською, але, так чи інакше, більшість людей, які в Силах оборони на твоє звернення українською, ну, скоріше теж будуть відповідати українською. Принаймні, вони не будуть ігнорувати твою українську. Це зовсім інший стан, інше ставлення, зовсім інший рівень функціонування і присутності цієї мови. Але, ну, далі є люди, які говорять російською, відповідно, ти так щоразу напружуєшся.А в Харкові стало більше української? І батьки з дітьми якою розмовляють?Ну, батьки різні, діти різні і говорять по-різному. Але української стало більше, да, справді. І причому українською стало говорити більше молоді, і старші люди переходять. Ось навесні 22-го року, коли з Харкова дуже багато людей поїхало, і, відповідно, лишалися або ті, хто не мав куди виїхати – це люди, які там старшого віку або матері з дітьми, вони лишалися, багато з них ховалися в метрополітені, наприклад.Або лишалися військові, бо дуже багато харків'ян тоді справді пішло воювати і в тероборону, і в інші підрозділи, добровольчі підрозділи, або ж ті, хто займався волонтерством. Харків перетворився на такий величезний потужний волонтерський хаб, були просто десятки волонтерських організацій. І, відповідно, так чи інакше на вулицях, на поверхні міста лишалися саме вони, і це не метафора. Багато людей ховалися під землею, був підземний Харків та наземний Харків, і місто було порожнє.І фактично, от коли ти їхав там в центр міста, або йшов в центр міста, то більшість людей, яких ти бачив, ти їх або знав, або розумів, звідки вони. Тому що, якщо це волонтери, в них були якісь позначки з якої вони організації. Якщо це військові, то це було видно, що це військові. І відповідно ці люди у більшості своїй говорили українською. І от на кілька місяців Харків був майже цілком україномовним. Це було дуже дивно. Потім багато людей повернулися, багато людей піднялися з метро. Ясна річ, що ця хвиля трішки розбавилася, але знову ж таки, я бачу цю склянку скоріше напівповною, я бачу, як вона прибуває. Без якогось надмірного ідеалізму, я розумію, що це буде довгий, тривалий, складний процес. У ньому, мабуть, і далі будуть якісь речі, які будуть багато кого дратувати, викликати недовіру, істерику. Будуть крики про зраду, будуть оці підлітки, які слухають російську музику, далі будуть російські музиканти десь у нас в топ-листах, але те, що цей процес незворотний, і те, що, я маю всі шанси дожити до того, що буду жити в цілком україномовному Харкові – я в це вірю. З Андруховичем ми говорили, і він каже, мовляв, "я вже цього не застану, щоб вся Україна була україномовною". Ну ні, Юрій Ігорович, дай йому Боже здоров'я, сподіваюсь колись навіть приїде у теж цілком українськомовний Харків.Він, до речі, приїздив до нас в часи цієї великої війни, і була зустріч, дуже зворушлива, дуже така щемка, було багато людей у підвальному приміщенні. Ігор читав нові речі. Ми з ним їздили навіть туди ближче, безпосередньо на кордон, показували ці території, які були захоплені росіянами, окуповані, потім були звільнені. 38% українців за останнім опитуванням вважають, що в школах все-таки має викладатися російська мова. Вона нам треба, ця російська мова? Як я переконана, вона нам не треба. Я думаю, що цей статус російської, як мови міжнаціонального спілкування, все це перебільшено, це скоріше, все-таки, пропагандистський наратив, пропагандистський вкид Росії. Я припускаю, що частина людей, які так от говорять, роблять це не тому, що дуже люблять російську мову, а тому, що вони просто бояться. Вони бояться, тому що вони далі в чомусь керуються російськими наративами, вони бояться, що в такий спосіб їх намагаються позбавити їхньої ідентичності. Їм здається, що їх намагаються позбавити їхньої пам'яті, їхньої історії, їхнього, власне, наповнення. Я боюсь, за цим стоїть страх, за цим стоїть робота ворожої пропаганди, але за цим навряд чи стоїть, знову ж таки, якесь заперечення і відштовхування української мови як такої. А яка вона, українська ідентичність? Вона вже сформована до кінця?Ну, мені здається, вона зараз і формується цією кривавою війною, і на превеликий жаль, ця ідентичність формується занадто дорогою ціною. Наполягаю на тому, що у нас є наша країна, наша держава, і це дуже важливо зараз усвідомлювати, що ми не просто живемо на землі, на території, на якій жили наші предки, а ми живемо в своїй державі, яка існує 34 роки і буде існувати далі після нас, за участі наших дітей.І відповідно, так чи інакше, саме ця держава забезпечує наші права, саме ця держава забезпечує, власне, нашу реалізацію. Саме ця держава є нашою державою, вона захищає нас, а ми мусимо захищати її.Чи ви стежите, чи маєте час за тим всім, що ви робите в "Хартії", слідкувати за тим, що відбувається на політичній арені українській. Ну, у нас хіба є політична арена? Он там хтось говорить, що може і будуть якісь вибори, але зараз все трохи притихло. Ми коли говоримо з якимось політичними експертами, я от мав розмову з очільницею партії "Слуга народу", пані Оленою, то я її запитав, що у нас по виборах? Вона сказала, виборів не буде ближчим часом. Яка політична арена? Країна воює. Ну, вони кажуть, що не буде, але паралельно ведеться якась підготовка на "раптом що".Мені здається, що в нас порушене політичне поле, і відповідно, про якусь повноцінну, цивілізовану, нормальну, стандартну, політичну діяльність поки що його говорити не доводиться. Країна воює, і я думаю, що зараз би активізація тих чи інших політичних сил, вона би скоріше дратувала. Мені видається, можливо я помиляюся, ясна річ, що є люди, які вимагають проведення виборів вже завтра. І знову ж таки, емоційно це можна зрозуміти. Ми українці звикли, що в нас є вибір. Ми українці потребуємо вибору, коли в нас немає вибору на руках, то ми починаємо нервувати. Ми починаємо підозрювати владу в тому, що вона все корумпувала, що вона все узурпувала і що нас позбавляють наших елементарних свобод. Але з того, що я бачу, мені здається, що більшість людей чудово розуміють, що в цих умовах вибори проводити та просто нереально. Частина території окупована, частина громадян знаходиться в міграції, в тимчасовій чи постійній, частині громадян воює і не мають можливість просто проголосувати. Можливо фахівці скажуть, що це можна зробити. Я, насправді, не зовсім розумію, як би це було. Але коли будуть вибори, я, звичайно, піду на них. Я свідомий громадянин, я ходжу на всі вибори. Завжди ваш вибір справджується? Ні. Ні, не завжди. От на останніх виборах мені було дуже прикро. Я говорю не про президентські вибори, я говорю про місцеві вибори, про парламентські вибори. Від мого району йшов депутат Куницький. Я звертався до президента України і закликав зняти цю кандидатуру як негідну, нечинну. І там було порушення, наскільки я пам'ятаю, певних приписів. Ясна річ, що ніхто не дослухався. Куницький переміг і зараз він, наскільки я знаю, просто втік з України. Прикро, що от, власне, кандидат з мого району втік з України. А чому, як думаєте, не звернули увагу на ваш заклик?Я не знаю, не буду коментувати, чого не знаю. Що робити нам з тими людьми, які зараз за кордоном? У нас тут є всередині країни якісь дискусії стосовно мови, стосовно того, як працювати, наприклад, з підлітками, стосовно якогось нашого такого договору. А ці люди, вони зараз перебувають трохи поза контекстом, і дуже часто, наприклад, можна почути про те, що коли жінки повертаються на якісь там канікули сюди, щоб побачити своїх рідних, побачити свої домівки…Полікувати зуби (сміється). Це я повторюю одне з цих із кліше і стереотипів, які є в соціальних мережах. Про українців, українок, які приїжджають полікувати зуби. Насправді я ніколи з такими не стикався. І знаєте, що я скажу?Мені здається, що в цій ситуації, в якій ми зараз знаходимося, на четвертому році великої війни, я думаю, будь-яку сферу, будь-який аспект нашого життя, нашої реальності слід використовувати з користю для країни, з користю для держави. Ми нещодавно говорили з Андрієм Шевченком, не з Андрієм Миколайовичем, не з футболістом, а з Андрієм, який журналіст, який був послом України в Канаді. Власне, ми говорили про канадські вибори, говорили про Канаду, як країну, де бути українцям престижно, де бути українцям досі модно, і це без прив'язки до цієї війни, так було традиційно. І знову ж таки, ми говорили про те, що це слід використовувати. Тому що зараз та ситуація, коли внаслідок війни, і це теж цікава річ, про це поки що мало говорять, а говорити треба, що більшість українців, все-таки, живе за межами, за межами українських кордонів.Тобто, ми маємо на увазі ті мільйони українців, які виїхали на захід, і ті мільйони українців, які знаходяться в окупації. Так чи інакше, вони не підпорядковуються українській державі, вони знаходяться поза межами чинності українського законодавства. І це вперше так сталося, коли більшість українців знаходяться не в Україні, а поза її межами. І, знову ж таки, можна керуватись цим принципом, що всі, хто виїхав, це зрадники, всі, хто виїхав, це не зовсім українці, адже вони поза контекстом, вони не розуміють наших реалій, вони ніколи не повернуться, вони зрадники і так далі. А можна розуміти, що це далі лишаються наші співвітчизники і вони далі можуть виконувати роль наших амбасадорів, вони далі можуть говорити про Україну, далі можуть бути українським голосом. Ну, в принципі, що вони і роблять по всьому світу, якщо ви бачите. Коли трапляються якісь мітинги чи якісь демонстрації в світі, туди виходять тисячі українців. Плюс тисячі українців далі донатять на Сили оборони і допомагають. А ті, що за кордоном починають шукати якусь російську громаду?Люди різні. Хтось шукає російську громаду, хтось говорить, що ніколи не повернеться, хтось тішиться з того, що йому вдалося перетнути межі України. Люди різні, і найпростіше це, звичайно, всіх заганяти під якийсь один шаблон. Але це тоді нічого не пояснить. Коли вони будуть повертатися, приймати всіх?Ну, послухайте, знову ж таки, є закон України. є Конституція України. Є люди, які її порушили, є люди, які її не порушували. І мені здається, емоції, наші емоції, вони цілком зрозумілі, вони виправдані і, очевидно, їх не можна ігнорувати, але крім наших емоцій є ще закони. Про наші емоції, до речі. Зараз всі страшенно наелектризовані, будь-який допис, будь-яка думка і публічна особа тут же піддається хейту, з якого ми починали, так? Дуже часто це такий шакалячий експрес, який просто закриває рот. Знову ж таки, згадую Андруховича, розмову з ним. Тоді, коли він виступив з Шишкіним на одній платформі, як його критикували після того. Я спитала, чи він займається самоцензурою.Він сказав, що "якщо я не публікую політику вже рік, то можна сказати, що це самоцензура". У вас є самоцензура, щоб часом не потрапити під шквал критики? Ні, такої самоцензури в мене немає, тому що те, що ви називаєте критикою, це насправді не критика, це такий-собі симулякр. Люди, які присутні в соціальних мережах, самі для себе створюють ілюзію того, що їхній голос на щось впливає.Він, безперечно, ні на що не впливає, і безперечно це таке его людське, яке людина, власне, так-от реалізує. У неї є можливість написати якісь коментарі, вона цією можливістю користується. Часто це нерозумно, часто це неконструктивно, часто неаргументовано, але соціальні мережі дають таку фантастичну можливість. тобі бути озвученим, мати право голосу. Навіть якщо ти там не під своїм іменем, навіть якщо ти ховаєшся з якимось ніком і так далі. Але це ж ні на що не впливає. Але ви помітили, що таких людей, які пишуть негатив, їх стало тепер більше? Ну, у зв'язку з тим, що є можливість, тому що це найпростіший спосіб якось вилити своє невдоволення, взяти і просто на когось спрямувати свою злість. Я просто до того, що це ні на що не впливає. Тобто, якщо люди думають, що вони через соціальну мережі дійсно змінюють якусь думку, дійсно ставлять когось на місце, все це ілюзія, це не працює.Але ви запитали про цензуру. Ну да, безперечно є. Послухайте, якщо я пишу, наприклад, чи говорю про військо, про армію, є багато речей, які я не можу сказати. Ти мусиш про це зараз думати. Якщо ти говориш про людей, які так чи інакше мають стосунок до якихось речей, пов'язаних з реальністю війни, треба тричі подумати, перш ніж складати. Тут є етичний момент і тут є безпековий момент, безперечно. Щось можна сьогодні озвучувати, щось не можна озвучувати.Це така самоцензура, вона присутня на різних рівнях. І знову ж таки, хтось намагається говорити, що цензура - це погано. Цензура - це погано, безперечно. Але коли за цензурою стоїть і безпека, коли цензура рятує життя, це вже ж не просто про твої права, це і про твої обов'язки так само. Тобто ти маєш розуміти, що нашкодити не можна. А про політиків, про владу, теж самоцензуруєте думки?Та ні, я от коли почалася велика війна, пам'ятаю написав пост на підтримку президента. Мені здавалося, що тоді, навесні 22-го року, це було важливо і правильно – підтримати чинного керівника держави. Та після того я про нього нічого не говорю. Тому що я займаюсь своєю роботою, я не бачу зараз політичного поля і тому особливо сказати не маю що. Про свою роботу – чи ви пишете, чи маєте час поміж тим всім, що робите? Ні, майже не пишу нічого.Анджей Стасюк в нас на інтерв'ю сказав, що буде видавати вашу книгу.Це "Арабеска", книга, яка вийшла минулого року. Це книга, яка писалася до мобілізації. Ні, зараз справді немає часу, знову ж таки, я там не перебільшую, тому що служба майже все забирає. Дуже багато справ, дуже багато обов'язків, дуже багато різних речей, які треба робити. Дай Бог, буде колись можливість повернутися до писання і до створення книжок. 

Народні депутати планують найближчим часом розглянути в другому читанні законопроєкт народних депутатів Григорія Мамки (обраний від екс-ОПЗЖ) та адепта ФСБ в рясах Максима Бужанського (12320) . Про це повідомляє Фундація DЕJURЕ, і громадській ініціативі "Голка" це ж підтверджують народні депутати.Співавторами є також В'ячеслав Медяник, Сергій Іонушас, Сергій Мінько та Володимир Захарченко. Проєкт передбачає нібито захист адвокатів від журналістів і громадського сектору, аби адвокатів не ототожнювали з клієнтами. Чому ж він виник? Бо про це прямо попросила Національна асоціація адвокатів України (зробила публічне звернення), яку очолює 12 років незмінно соратниця Віктора Медведчука Лідія Ізовітова.Знімок екрана з сайту Національної асоціації адвокатів України, новина від березня 2024 рокуІ схожий проєкт у травні 2024 року зареєстрував представник фракції "Слуга Народу" Василь Ватрас (11279), а згодом з'явився вище згаданий проєкт Мамки, який уже пройшов комітет і готується до другого читання.Чому в соратників Медведчука виник такий запит? Я про це раніше писала на 24-му каналі, але перед розглядом цього законопроєкту треба повторювати знову...Зараз суспільство особливу увагу звертає на тих адвокатів, хто системно представляє в суді інтереси зрадників, "суддів Майдану" та інших шкідників державності. І не просто представляють їхні інтереси, а й активно захищають і відбілюють своїх клієнтів у медіаполі.До прикладу, є такий адвокат не України Ростислав Кравець – захисник В'ячеслава Богуслаєва. Того самого Богуслаєва, що очолював "Мотор Січ", якого звинувачують у державній зраді і який просив Офіс президента обміняти його на наших за кордоном. Тобто Богуслаєв з радістю опинився б не на лаві підсудних в Україні, а в рідній йому рф. І я про це писала не раз.Тут треба також згадати, що адвокат Богуслаєва Ростислав Кравець уже відкрив проти мене кримінальну справу за абсолютно мертвою статтею кримінального кодексу (ч. 1 ст. 397 "Втручання в діяльність захисника чи представника особи"). Тобто за цією статтею немає жодного рішення суду. Але так ватники намагаються показати суспільству, що про це писати не можна. І шукають додаткові важелі впливу, щоб про такі речі боялися писати.Але тут треба додати, що адвокати в Україні можуть самі обирати собі клієнтів. Як і в багатьох інших країнах, наш адвокат може відмовитися від прийняття доручення від клієнта, "виходячи з будь-яких причин та без їх пояснення". На це прямо вказують Правила адвокатської етики, які діють в Україні (ст. 17).Такі відмови можуть мати місце не тільки тоді, коли в адвоката немає часу чи він не відчуває себе спеціалістом у певній сфері, але й, зокрема, тоді, коли репутація адвоката має для нього значення. Якщо у підозрюваного немає адвоката, його може надати держава. Тобто без захисника людина не залишиться. Тому зараз важливо звернути увагу на тих адвокатів, які системно та самостійно обирають собі "ватних" клієнтів і на судових засіданнях відчайдушно їх захищають. Тобто їх на такий захист відповідні органи не уповноважують.Крім Ростислава Кравця є ще й адвокат покійного Іллі Киви – Олексій Шевчук. Сюди ж можна додати і адвоката зрадника Януковича Віталія Сердюка, який розповідав в інтерв'ю журналістам про те, що мир в Україну може повернути тільки Янукович. Більше того, фірма Аvеr Lех, яку представляв Сердюк, у розділі "Про нас" має пункт "Фахівці з комунікацій" – посилюють "захист клієнта в медійній сфері, забезпечують ЗМІ і громадськості через створення інфоприводів і надання коментарів".Знімок екрана з сайту АvеrLехТобто адвокати пишуть, що вони будуть формувати інформаційне поле під клієнтів, як-от із заявами "мир повернеться тільки з Януковичем", а журналісти не зможуть писати про адвокатів-зрадників, бо будуть боятися відповідальності перед законом?Тут також варто згадати адвоката Медведчука та Шарія Володимира Рибіна, який балотувався від "Партії Шарія" у 2020 році до Київради. До речі, Рибіну, який втік в Іспанію в березні 2022 року, СБУ вже повідомила про підозру. Інші троє поки без належної уваги правоохоронців.Знімок екрана зі сторінки Володимира РибінаАдвокатці Тетяні Монтян теж повідомили про підозру, свого часу вона балотувалася в народні депутати в Києві у 2014 році. Через два роки після парламентських виборів під час перетину кордону вона сказала прикордонникам: "Прийде росія і вас тут всіх повішає на телеграфних стовпах. І я буду цьому дуже-дуже рада. Так вам і треба, скотам".З нею тоді був Володимир Бойко, який веде tеlеgrаm-канал "Записки пасквілянта", який входить до кремлівської мережі. Інтереси Бойка нині представляє той таки Ростислав Кравець. Тобто це все одна мережа.Такі "адвокати" не просто захищають своїх клієнтів у залі суду. Вони можуть нести далі їхню ідеологію в маси й формують інформаційне поле.А це вже далеко не адвокатська робота.Фото з соцмереж. Ілля Кива та адвокат ШевчукНескладно переглянути Єдиний державний реєстр судових рішень, щоб визначити, хто був їхніми клієнтами, починаючи, скажімо, з періоду після Революції Гідності. Але для розуміння ситуації можна наразі сконцентруватися на двох одіозних особах – це вже згадані Кравець і Шевчук, які активно і далі діють в інформаційному полі.А Шевчука поставили на посаду спікера Національної асоціації адвокатів України. Саме він представляв інтереси нині покійного зрадника, екснардепа ОПЗЖ Іллі Киви. Такі, як Кравець та Шевчук, загрожуватимуть політичній системі країни не лише зараз, але й у майбутньому.Шевчук уже балотувався в депутати Київради, і під час війни у Fасеbооk помітна його кампанія з прицілом на Оболонський округ столиці (там, де він вибори не виграв).Знімок екрана з fасеbооk-реклами ШевчукаТобто Шевчук уже посилено готується до виборів. У Київраді, до речі, досі залишається депутатом адвокат обвинуваченого в державній зраді Віктора Медведчука – Ігор Кириленко.Кириленко зайшов у раду як представник від нині забороненої ОПЗЖ. Але Верховна Рада ніяк не може ухвалити урядовий законопроєкт (7476), аби позбутися представників заборонених партій у місцевій владі. Проросійські партії суди заборонили два роки тому, а депутати від цих партій – досі з мандатами.З такою державною політикою у нас на виборах після перемоги вкотре може бути реальна загроза для державності – носії імперської ідеології можуть знову зайти у політичну систему. І вони до цього готуються.Адвокат не України Кравець зараз нарощує аудиторію і в Теlеgrаm, і в Yоutubе. Насамперед через навколопрофесійну критику практики мобілізації, бо інші його псевдопрофесійні дописи ніколи не викликали інтересу у притомних громадян. На майбутніх виборах він може або сам балотуватися, або підтримувати "ватних" кандидатів. Нарощувати впізнаваність Кравцю допомагають деякі національні медіа, зокрема "1+1", які його показують як експерта з будь-яких питань.Тому вже сьогодні треба аналізувати діяльність таких адвокатів не України та спонукати спецслужби та законотворців до дій.Кравець. Справа БогуслаєваБогуслаєва, якого захищає адвокат не України Ростислав Кравець, звинувачують не лише в державній зраді. Є ще одна справа, яку слухав антикорупційний суд. У ній позивачем був Мін'юст. Він домігся застосування санкцій – стягнення у дохід держави активів Богуслаєва: більше 30 одиниць нерухомого майна (житлових і нежитлових приміщень, земельних ділянок), корпоративних прав на більш ніж 10 підприємств, майнових прав на торговельні марки та патенти на промислові зразки, чималу кількість вогнепальної зброї тощо.Під час засідання у цій справі Кравець обґрунтовував, чому з Богуслаєва та його родини нічого стягнути не можна. А в його адвокатському виступі чітко зчитується, що якщо було постачання компонентів для російської військової та цивільної авіації, то це не доводить, що ці компоненти використовувалися для збройної агресії проти України.А ось про що йдеться в рішенні Вищого антикорупційного суду Іменем України: "... дії відповідачів були спрямовані на постачання авіаційних двигунів до Російської Федерації, що призвело до накопичення нової та модернізації старої авіаційної техніки Росії, яка активно використовується збройними силами РФ у ході агресивної, неспровокованої війни проти України... постачання підприємствам авіабудівної галузі РФ спеціальної техніки, знарядь, деталей, двигунів чи інших складових частин літальних апаратів... шкодило національній безпеці, ставило під загрозу територіальну цілісність та суверенітет України..."Фрагмент рішення Вищого антикорупційного суду в справі БогуслаєваУ своєму виступі Кравець не обійшовся без маніпуляцій. Він зазначив: "З такою аргументацією можна у половини мешканців Запоріжжя стягнути все майно, яке було ними надбане завдяки тому, що вони десятки років працювали на підприємстві "Мотор Січ", яке ніби належить Богуслаєву".Кравець і "судді Майдану"Від початку війни у 2014 році свідомі українці, які тоді вийшли на Майдан, були під прицілом не просто судової системи, яку вибудував "смотрящий" Януковича за судами Андрій Портнов, а й під прицілом "вати" в адвокатурі.Керівництво Національної асоціації адвокатів України вибачилося перед суддями за поведінку тих адвокатів, які стали на захист майданівців. І так робило не лише керівництво Асоціації в Києві. Рада адвокатів Харківської області від імені нібито всіх адвокатів області висловила підтримку диктаторських законів 16 січня, що обурило спільноту адвокатів, і вони записали відеозвернення. Після скандалу це повідомлення видалили з вебсайту без спростувань і вибачень.Знімок екрана з вебсайту Ради адвокатів Харківської областіГоловою Ради адвокатів Харківської області тоді була і нині залишається Вікторія Гайворонська – соратниця голови Національної асоціації адвокатів України Лідії Ізовітової. Остання незмінно очолює цю асоціацію з часів Януковича.Нереформована адвокатура впливає негативно на судову реформу. Понад 10 років тривають суди, пов'язані з "суддями Майдану". В одних вони оскаржували їхнє звільнення з посади судді, в інших – захищали нібито їхню честь і гідність, а ще в інших – самі були підсудними.Щонайменше одного з таких "суддів Майдану" досі представляє Ростислав Кравець (за даними Єдиного державного реєстру судових рішень інші його клієнти-судді здебільшого потерпіли фіаско у Великій Палаті Верховного Суду). Мова йде про відставного суддю Олександра Хрімлі, який судився з Автомайданом і програв.Знімок екрана з fасеbооk-сторінки Катерини Бутко, очільниці АвтомайдануНа своєму ТГ-каналі Кравець атакує не лише громадський сектор (дописів, у яких згадується Автомайдан, близько 80), але й суддів Верховного Суду, яким потрапила на розгляд справа клієнта Кравця Хрімлі. А з огляду на те, що ТГ-канал Кравця входить до кремлівської мережі, яку виявила громадська ініціатива "Голка", то під час таких інформаційних атак долучаються й анонімні канали. Зокрема "Под мантией".І тут мова йде не лише про спробу тиску на суд у якійсь одній справі, але й про системне намагання Кремля заблокувати хід судової реформи, яка важлива на євроінтеграційному шляху.Кравець наразі виконує завдання, яке дуже потрібне Кремлю, – б'є по ситу судової реформи, намагаючись дезінформаційними вкидами вплинути на підбір кадрів до Вищої ради правосуддя та Вищої кваліфікаційної комісії суддів.Саме тому завдання спецслужб - виявляти такі мережі і не давати можливості агентурі Кремля, яка формує інформаційне поле, набирати вплив на свідомість громадян.Завдання Комітету з питань правової політики Верховної Ради, який очолює "Слуга Народу" нардеп Денис Маслов, нарешті реформувати адвокатуру, якою незмінно керує соратниця зрадника Медведчука, який є кумом Путіна, Лідія Ізовітова.Так, адвоката не слід асоціювати з клієнтом. Але такі, як Кравець та Шевчук, самі себе з такими клієнтами асоціюють своїми діями та комунікацією, яка відбувається поза судовим процесом.А деякі справи адвокатів просто дуже показові, щоби продемонструвати неперебірливість у зароблянні грошей на захисті інтересів зрадників, колаборантів, перевертнів у мантіях чи у мундирах. Про таких захисників суспільство має знати. Зокрема тому, щоб на найближчих виборах не помилитися і не обрати безпринципних людей до парламенту та місцевих рад.А завдання для комітету, який очолює голова партії "Слуга Народу" Олена Шуляк, – зробити все, аби урядовий законопроєкт (7476), спрямований на очищення місцевого самоврядування від представників заборонених партій, винесли на розгляд Верховної Ради і підтримали.Спеціально для ЕспресоПро авторку. Ірина Федорів, журналістка та викладачка, лідерка громадської ініціативи "Голка"Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.

Сьогодні ми поговоримо про Україну, про російсько-українську війну, про Путіна і про Дональда Трампа, оскільки саме посол Болтон прекрасно знає внутрішню кухню Білого дому.Дональд Трамп неодноразово заявляв, що дуже швидко закінчить війну, яку Росія почала в Україні, причому тисне на Київ, щоб Україна пішла на якісь поступки. Це такий дипломатичний хід з боку Трампа чи примус України до поступок?Гадаю, Трамп хоче знайти способи завершення війни, тому що це в його програмі. Під час президентської кампанії у 2024 році він казав багато разів, що аби він був президентом, то війна не почалася б. Це твердження не можна ні спростувати, ні підтвердити. Він просто хоче бачити цю війну як проблему Байдена, щоб йому не треба було про неї турбуватися. Звісно, що після тієї кампанії він хотів би посадити за стіл Путіна й Зеленського, щоб вони підписали якусь угоду. Він був готовий до цих поступок Росії навіть іще до інавгурації. Навіть якби йшлося про суверенітет України, відмову від майбутнього членства України в НАТО, якісь гарантії безпеки. Тобто Путін апріорі був у вигідній позиції. І проблема України в тому, що увага Трампа – дуже короткоперспективна й треба дивитися на те, що він зараз говорить не просто про припинення вогню, а про довготривалу перспективу, чи буде припинена військова допомога.Отже, перспектива для України – це те, як буде пропонувати Трамп припинення вогню. Ми не знаємо, чи воно відбудеться, але треба, щоби було хоча б щось, щоб у Трампа був привід продовжувати допомогу Україні.А чи готовий Трамп умиротворювати Путіна? До якої межі він готовий зайти в цьому?Фото: Gеtty Іmаgеs Трамп переконаний, що стосунки між країнами визначаються особистими стосунками між керівниками цих країн. Він переконаний, що Путін його друг і якщо в нього гарні особисті стосунки з Путіним, то це буде так само для двох країн – для США і для Росії. Це не означає, що сам Путін так ставиться до Трампа, але це означає, що президент Трамп готовий продовжувати в тому ж дусі. І він поводиться так - очікує, що менші, дрібніші союзники будуть поводитися у відповідності зі стосунками цих двох. Тут пригадуються ті телефонні розмови, які відбулись у 2019 році. Тобто він не просто вмиротворює Росію -  він бачить це як небажання образити свого друга. Але як далеко він зайде на цьому шляху – це важко передбачити.Ви неодноразово говорили, що Трамп розглядає зовнішню політику через призму особистої вигоди. Чи говорив Трамп про якісь плани щодо завершення війни в Україні? Він постійно говорить: я завершу цю війну за 24 години, до нового року, до інавгурації і так далі – поки що нічого немає. То чи можуть бути ці плани в Трампа і його команди?Мені здається, що Трамп не цікавиться, які будуть умови угоди чи миру, він не розуміє це як проблему. Це буде означати просто ще одну перемогу Трампа. Він не розуміє, як це буде вписуватися в більшу картину, він це сприймає на рівні вигоди: якщо в нас буде припинення вогню - значить, я досяг успіху, я переможець. Усе решта для нього значно менш важливе.За час першої каденції Трампа Руді Джуліані, його особистий адвокат, виконував роль посланця в справах України. Чи є в команді Трампа хтось, хто проводить негласну комунікацію з Росією- мова не про Келлога чи Віткоффа, - щоб завершити війну в Україні?Володимир Путін тисне руку посланнику президента США Дональда Трампа Стіву Віткоффу під час зустрічі в Санкт-Петербурзі 11 квітня 2025 року. Фото: Gеtty Іmаgеs Зараз це агент з нерухомості Стівен Віткофф. Він нічого не знає ні про Україну, ні про Росію – він ніколи не займався цими країнами, небагато займався і Путіним. Він не дуже часто користується даними розвідки. Він просто показав, що повідомляє пропаганда Путіна. Його завдання – просто укласти якусь угоду, щоби прибрати цю проблему. Він також перемовник з проблем Ірану – і про Іран він теж нічого не знає. І тут Україна в дуже важкому становищі. Зараз ці всі питання будуть зосереджені в руках Марко Рубіо, який більше розуміється на тому, що відбувається, і він розуміє, що це була неспровокована агресія.А чи є в адміністрації Трампа радники, які мають нахабство говорити Трампові, що його ідеї стосовно припинення війни в Україні не можуть працювати?Дуже важко точно сказати, що там усередині відбувається. Там усього лише кілька людей, які мали сміливість сказати: дивіться, пане президенте, є такі «за», є такі «проти», є така інформація, можливо, треба подивитися ще на якісь факти, щоб урахувати їх і зробити більш ефективні рішення. Я сподіваюся, що Марко Рубіо, а ще ті, хто підтримує Україну в сенаті, Ліндсі Грем наприклад, - можливо, є люди, які мають певний запас підтримки України. Я б запропонував працювати з тими людьми в сенаті й у конгресі. Я думаю, що це на майбутнє буде надзвичайно важливо, щоб досягнути до президента.Зважаючи на ваш великий досвід роботи в Білому домі особисто з Дональдом Трампом, чи можете ви навести бодай один приклад, коли Трамп або слухає своїх радників, або ухвалює власні рішення стосовно зовнішньої політики? Хто або що допомагає йому ухвалювати такі рішення?Із тих, хто був у минулому, у тій старій адміністрації, дуже мало перейшло в нову адміністрацію. Трамп приймає рішення дуже неочікувано, реагуючи на сьогодення. Він не планує це як політику, він робить кроки, які більше спрямовані на публічність. І він частіше орієнтований на те, як це сприймуть, наприклад, у Кремлі. Дуже часто аргументи, які можуть на нього вплинути, щоб змусити його зробити той чи інший крок, - що буде для нього більш вигідно.З того, як ви працювали з Трампом під час його першої каденції, чи вважаєте ви, що він реально розуміє довгострокову стратегію Путіна? Чи, як ви кажете, він більше бізнесмен, тому більше зосереджений на короткострокових угодах?Його увага розподіляється в дуже вузькому спектрі. Він зараз спрямований на досягнення припинення вогню в наступні кілька тижнів. І тут небезпека для України полягає не стільки в тривалості того припинення вогню, а в тому, що за цей час Росія може підготуватися до відновлення Російської імперії. Москва добре розуміє, що без повернення України у сферу свого впливу вони не зможуть відновити Російську імперію. Тому під час перемир’я вони можуть відновити свою армію, яка страшенно постраждала під час боїв в Україні, і підготуватися до наступних завоювань. Саме тому потрібні гарантії безпеки у вигляді прийняття України в НАТО. Це головне питання, і воно лежить за межами короткострокової угоди. Але я не думаю, що він так думає, - що  для того, щоби припинити цю війну, треба думати саме в такому напрямі.Це думаєте ви, це ви думали, коли працювали з Трампом у Білому домі під час його першої каденції, це думали тоді його радники. Чи розуміють це оточення Трампа зараз і особисто він?Гадаю, коли Трамп набирав радників, він не дуже думав про національну безпеку під час свого другого терміну. Він підібрав людей, які завжди кажуть «так» президенту, які будуть робити те, що він скаже. Він не вибирав людей, які будуть служити національним інтересам, – він вибирав тих, що будуть віддано служити президенту Трампу. І, можливо, виняток зараз – це Марко Рубіо тепер, коли пішов Волц. А всі решта думають тільки таким чином.Чи немає у вас інсайдерської інформації, можливо з чинної адміністрації Білого дому, яке зараз ставлення в Трампа до керівництва України?Фото: Gеtty Іmаgеs У мене немає жодної інсайдерської інформації, але гадаю, що в момент інавгурації в січні президент Зеленський зробив дуже гарний поступ уперед і намагався переконати президента Трампа в правильних речах. Він прийняв багато речей, які хотів президент Трамп, включно з припиненням вогню. Навіть якщо це було не дуже можливо.Отже, для Трампа дуже важливо, щоб його пропозиції приймали. І виявилося, що Зеленський дуже добре сприймає бажання Трампа. Мені здається, це найкраща стратегія для Зеленського в короткотерміновій перспективі. Але треба уважно дивитися, що робитиме Путін. На зараз дуже важлива та відкритість, яку демонструють президент Зеленський і Україна.Я запитав про це, тому що трішки більше місяця тому з’явилася інформація про те, що Трамп дуже незадоволений Зеленським і що оточення Трампа, можливо, шукає якихось людей в Україні, щоб протискати ідею виборів в Україні. Тобто зараз Трамп нормально працює з Зеленським?Здається, Трамп трохи більше задоволений Зеленським. Те питання про вибори було спровоковано російською пропагандою. Переконавшись, що вибори в Україні неможливі під час війни, що це такий величезний консенсус суспільства в Україні частково через окупацію Росії, мені здається, що завдяки цьому президент Трамп зрозумів, що це неможливо. Гадаю, що все одно його незадоволення Зеленським через те, що траплялося під час його першого строку президентства, залишається загроза для України. А окрім того, Путін постійно намагається маніпулювати Трампом, щоб привести його до точки зору, правильної з позиції Росії.Трамп неодноразово – і під час першої каденції, і під час другої – ставить під сумнів глобальні альянси США. Чи загрожує архітектура безпеки, яка склалася після Другої світової війни, розпадом на тлі таких заяв Трампа?Гадаю, що така загроза залишається, що Трамп ставить під сумнів саме існування НАТО й навіть загрожує двостороннім безпековим союзам  і союзам із ключовими європейськими країнами. Я гадаю, що важко очікувати, що в наступні чотири роки це буде якось інакше. На жаль, він вважає, що європейцям належить платити за свою безпеку. Я вважаю, що та система безпеки теж давала змогу США жити в безпечному світі. У 2014 році вперше було порушено питання про 2% ВВП, які члени Альянсу повинні були виділяти на оборону, потім, під час першого строку Трампа, було сказано про більше ніж 5%. І зараз усім зрозуміло, що треба мати оборонну потугу, щоб стримувати агресора. Тому це такі зусилля, які мають продовжуватися, тому що безпека – це те, для чого повинні існувати такі альянси.

Виробники та імпортери трохи десь щось ужмуть у кошторисах, і американські бюргери можуть взагалі не побачити диких цін на айфони та футболки. Ринки лікують, акції рвонули в гору, особливо у данського перевізника "Маерск". Бо це ж тепер знову поновлюються контейнери між США і Китаєм, які зупинились у квітні й вже на літо американців чекали пусті полиці або дикі цінники. Як влучно підмітив оглядач "Волл стріт джорнел", "ще кращою причиною такого великого відскоку - 3,1% по ф'ючерсах S&Р і падіння ціни на золото на 3,8%, - є те, що, видно, міністр фінансів Скотт Бессент тепер контролює торговельну політику. Простіше кажучи, дорослі вже в кімнаті".Як інтелігентно він зумів взагалі не написати "Ї**нашку Трампа знешкодили з його дурацькими виходками"! Просто "дорослі вже в кімнаті"... Буду вчитись у майстрів.Але для нас з усього цього запобігання світовому армагеддону – є погана новина. Не буде від Америки найстрашніших для Путіна санкцій – а саме вторинних санкцій на країни, які купують рашистську нафту. Читайте також: Для Путіна поїздка до Стамбула означала б втрату ініціативиНещодавно американські сенатори лякали чутками що написали страшний-страшний для Кремля законопроєкт з санкціями 500(!) відсотків. А основним покупцем рашистської нафти є Китай і Індія. І от ви бачите що Трамп вже відповз від Китаю з набагато менш як 125% тарифом. Ну, може ще Індію полякає. Але це теж навряд чи. Якщо дуже спрощено – індуси є останньою надією США хоч якось балансувати у тому регіоні (Пакистан вже воює китайськими літаками, а не Ф-16).А окрім цих вторинних санкцій на рашистську нафту, я так і не найшов ніде якогось притомного повідомлення, чим таким страшним Стармер, Макрон, Мерц і Зеленський можуть налякати Путіна. Всю решту санкцій він вже бачив і йому не больно. Рашистські терпіли проковтнуть багато чого. Для накладення фізичних санкцій на його нафтові термінали у нас досі нема ракет. По танкерах шмалять стрьомно, бо це екологічна катастрофа для країн союзників (це реально вплине на моря). А на Далекий Схід і Північ ми тупо взагалі добити нічим не можемо. Було б звісно добре, якби партизани х*рачили по нафтових поїздах в глибинці Росії. Але де ж тих партизанів взяти у необхідній кількості на досить довгий час для колапсу економіки.В общім, імхо, Трамп не накладе жодних жахливих санкцій на ворогів України, і блеф "Коаліції охочих з’їздити на вихідні в Києв" стане очевидним. І значить Путін продовжить крізь зуби диктувати умови всім ворогам. Ніяких "Стамбул так Стамбул". Будемо воювати далі. Читайте також: Битва за Стамбул…Ну, я розумію, як Зеленський самообманювався цими фантазіями про санкції. Він так само як і всі українці замахався від війни. Він би вже давно вдягнув піджака і гайсав по будмайданчиках, щоб пиляти ролики про Велику відбудову на вибори. Та й кожен з нас багато б чого хотів би вже робити без загрози загибелі.Ну, я розумію ще наївність Мерца і Стармера, вони тільки очолили свої уряди, ще не дуже нюхали пороху. Але матьорий Макрон – як він міг не розуміти, що Трамп не буде розганяти хвилю проти Росії і Китаю? Особливо, коли Трамп ще минулого тижня включив задню і сам заговорив про зниження тарифів. І оце своїми руками поставили дедлайн Путіну на 12 травня, щоб вранці 13 травня що? Ехххх… Оце так мати справи з чуваками по пояс в зоні комфорту і з вішфул сінкінг в голові... Хоча наші з самітами — рівно такі самі.*Публікується зі збереженням стилю автораДжерелоПро автора. Юрій Ніколов, журналістРедакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів. 

Про це йдеться в матеріалі Радіо Свобода.Уже 8 липня завершується п’ятирічний термін повноважень чинного мовного омбудсмена Тараса Кременя. Попри заяви Уповноваженого з захисту державної мови про готовність продовжити роботу на цій посаді, його кандидатуру не подали на повторний термін. Натомість, як стверджують активісти й деякі політики, Офіс президента втручається у процес обрання нового мовного омбудсмена, просуваючи кандидатів без досвіду у правозахисній сфері. Таке втручання активісти називають небезпечною тенденцією, особливо в час війни.Свої кандидатури на цю посаду подали три державні органи: Міністерство юстиції – Ірину Коваль-Фучило (філологиня, яка спеціалізується на фольклорі), Міністерство культури – Павла Полянського (держчиновник, який працював у МОН), Уповноважений з прав людини – Олену Івановську (профе­сорка кафедри фольклористики Київського національного університету імені Тараса Шевченка, доктор філологічних наук). Однак жоден із них, за словами активістів, не має достатнього досвіду у сфері захисту прав чи державної мови.Читайте також: "Такого рівня досвіду не має жоден із претендентів": Кремінь заявив, що готовий залишатися мовним омбудсменомЛьвів'янин Святослав Літинський, відомий тим, що майже 15 років захищає українську мову, зокрема в судах, а також один із претендентів на посаду мовного омбудсмена у 2020 році, вважає, що це "буде не обрання, а призначення". Літинський звернувся із запитами до трьох структур, які подали своїх кандидатів цьогоріч, щоб надали йому відповідь, чи відповідають вони двом вимогам, відповідно до законодавства. За його словами, процедури не є прозорими, а вимоги до кандидатів ігноруються."Уповноважений з прав людини відповів, що не зобов’язаний надавати інформацію. У міністерствах відповіли, що така інформація потребує збору, даруйте, інформації серед значної кількості даних, тому швидкої відповіді не дадуть. А що відповідати? Я просив відповідь на два запитання. Кандидати, може, й мають добрі знання з української мови, але таке ставлення до подання претендентів, відсутність публічних конкурсів, інформації про них, зокрема, чи відповідають законодавчим вимогам, схиляє до думки, що це буде не обрання, а призначення", ‒ зазначив Літинський.Він наголосив, що такий розвиток подій – коли слабка людина не обирається, а призначається – на руку Росії. "Ми бачили ще з 2014 року, початку війни з Росією. Карта перших земель України, які були загарбані ворогом, на 90% збігалися з даними перепису, коли люди визначали їхньою рідною мовою російську. Ми бачимо чітко, що мовний кордон є дуже важливий, в тому числі для протистояння військовим загарбанням. Як і тоді, так і тепер, така діяльність із захисту державної мови, з утвердження української мови як державної, є важливою з погляду безпеки України. Оскільки ідентифікація людини, що вона є українцем, громадянином України – це існування самої держави, її безпека. А цього разу немає конкуренції щодо обрання мовного омбудсмена. За моєю інсайдерською інформацією, Офіс президента вказав не подавати Кременя і це розпорядження прийшло в останній день подання", ‒ додав Святослав Літинський.Народний депутат від "Європейської Солідарності" Микола Княжицький зауважив: якщо мовним омбудсменом буде людина недосвідчена й без чіткої позиції щодо державної мови, то існує кілька небезпек. Це, на переконання Княжицького, по суті, м’яч у бік Росії."Бо прямою вимогою Росії до України є так звана, як вони кажуть, денацифікація, яка за їхньою точкою зору полягає у скасуванні Закону про мову і в дозволі діяльності Російської православної церкви. По-друге, в Україні відбиватимуться вибори, і, очевидно, Росія підтримуватиме проросійські політичні сили. І будуть кандидати, які розраховуватимуть на цей електорат і будуть зацікавлені в тому, щоб якомога менше людей говорили українською мовою, щоб русифікація продовжувалася. Це не менша небезпека, коли буде продовжуватися русифікація, підтримувана таємно або відкрито РФ або антиукраїнськими силами, а Українська держава не матиме ефективного органу, який міг би цьому запобігти. Таким чином, вони будуть намагатися впливати на результати майбутніх виборів. Має бути виконаний закон, мовним омбудсменом має бути людина з досвідом правозахисної діяльності", ‒ наголосив депутат.Про те, що на тлі загроз русифікації посада мовного омбудсмена набуває особливого значення, зазначив і військовослужбовець Антон Петрівський. Він звернув увагу, що це не лише адміністративна, а й стратегічна фігура."У час війни мовний омбудсмен – це більше ніж державна посада, це інструмент української інформаційної великої політики, в якій українська мова має отримати статус домінуючої в усіх сферах", – зауважив Петрівський.Громадські організації, зокрема Всеукраїнський рух "Єдині", Ініціатива "Бойкот російської попси", Громадська ініціатива "Голка", Громадський сектор Євромайдану, також вважають, що влада намагається послабити інституцію мовного омбудсмена. У заяві понад 20 організацій, поширеній наприкінці квітня, ідеться про неприйнятність кулуарних дій і висування непридатних кандидатів."Влада подала кандидатури потай від громадськості, і більшість із них не відповідають кваліфікаційним вимогам", – наголошують у заяві.Громадські активісти у своєму зверненні вимагають від президента і його офісу "не втручатися в процес призначення Уповноваженого із захисту державної мови, який є виключною компетенцією уряду". Також вони закликали кандидатів, які не відповідають визначеним законом кваліфікаційним вимогам, не бути інструментами реалізації сценарію послаблення важливої інституції та зняти свої кандидатури. Очільників міністерств і відомств, які висунули згадані кандидатури, просять відкликати ці подання і внести натомість кандидатів, що мають досвід діяльності з захисту державної мови та будуть здатні ефективно виконувати покладені на них обов’язки.Активісти й політики наголошують: посада мовного омбудсмена не обмежується звітами про кількість порушень чи мовну ситуацію. Передусім це менеджер процесів лобіювання й інформаційної політики щодо важливості різних законодавчих ініціатив, які посилили б державну мову, яка сьогодні для України є національною безпекою. Саме тому надважливо, щоб на цій посаді була компетентна і досвідчена у правозахисних питаннях людина. Відтак активісти вимагають, щоб влада припинила втручання, а кандидатури були відкрито проаналізовані з урахуванням професійної придатності.Довідково. Проблеми з дотриманням мовного законодавства існують по всій Україні. За даними Офісу мовного омбудсмена, найбільше їх у Києві, Одесі, Харкові та Дніпрі, згідно з останніми даними Уповноваженого з захисту державної мови. Лідером щодо російськомовності є Київ. Часто трапляються випадки, коли молодь у публічних місцях слухає російські пісні, не кажучи про російськомовний контент у соцмережах, який домінує.В українських школах 345 учнів навчаються російською мовою, 109 школярів вивчають її як другу іноземну. За даними опитування, проведеного Київським міжнародним інститутом соціології, 58% українців виступають проти вивчення російської мови в школах. При цьому 78% громадян України вважають українську мову рідною. Для порівняння, ця цифра 2006 року була лише 52%.

Еспресо розповість, що відомо про одного з найвпливовіших політиків світу, який може розпочати перший ядерний конфлікт після другої світової війни.Коротка біографія Нарендри МодіНародився Нарендра Моді 17 вересня 1950 року у Ваднагарі, штат Гуджарат, в родині продавця чаю. Крім нього в сім'ї було ще п'ятеро дітей.Закінчив школу у Ваднагарі в 1967 році. Вчителі описували його як середнього учня і талановитого оратора, який цікавився театром. Театральний досвід пізніше вплинув на його політичні навички.У вісім років Моді дізнався про мілітаристську націоналістичну організацію "Раштрія сваямсевак санґх" (RSS – Союз добровільних слуг Батьківщини) і почав відвідувати місцеві тренувальні заняття. Там Моді познайомився з Лакшманрао Інамдаром, широко відомим як Вакіл Сахеб, який став його політичним наставником. Моді зарахували до Національного кадетського корпусу.За традиціями касти торговців, до якої належав Моді, його сім'я одружила сина з 17-річною дівчиною, на ім'я Джашодабен Чіманлал. Йому самому на той час було 18 років. Такому шлюбу Моді не зрадів, а на знак незгоди покинув дружину і не визнавав її впродовж 40 років.Лише у квітні 2014 року, незадовго до національних виборів, на яких він вперше став прем'єр-міністром, Моді публічно підтвердив, що він одружений. Як писав тоді його біограф, Моді тримав шлюб у таємниці, тому що він не зміг би стати місіонером в Індійському республіканському союзі, для якого целібат колись був обов'язковою умовою. Нарендра Моді, фото: gеttyіmаgеsПолітична кар'єраПерша відома політична діяльність Моді в дорослому віці датована 1971 роком, коли він намагався записатися добровольцем для участі у Визвольній війні за незалежність Бангладеш проти Пакистану.У 1978 році Моді здобув ступінь бакалавра з політології при Делійському університеті. У 1983 році він здобув ступінь магістра політології в Університеті Гуджарату.У 1980-х приєднався до ВJР – "Бхаратія джаната парті" (Індійська народна партія, яка була створена на основі RSS). Там він обіймав кілька посад у партійній ієрархії до 2001 року, піднявшись до рангу генерального секретаря.З 2001 і аж до 2014 року був головним міністром штату Гуджарат. Під його керівництвом, стверджують, регіон став економічно успішний, хоча його управління було затьмарене заворушеннями 2002 року, під час яких загинуло понад тисячу людей, переважно мусульман.Очоливши ВJР (Індійську народну партію), він виграв вибори у 2014 році з великим відривом і став 14-м прем’єр-міністром Індії. Моді – перший глава Індії, який народився вже після здобуття Незалежності від Британії у 1947 році.Особливості політики Нарендри МодіМоді на посаді прем'єр-міністра обіцяв трансформувати країну. Після років економічного застою та корупції, його обіцянки викликали ентузіазм. Він активно просував ідеї економічного зростання, започаткувавши ініціативи на кшталт Dіgіtаl Іndіа, запровадив єдиний податок GSТ, провів демонетизацію з метою боротьби з тіньовою економікою (ці кроки принесли суперечливі оцінки); залучив іноземні інвестиції у промисловість, зокрема в оборону та залізницю; провів грошову реформу, вилучивши купюри по 500 і 1000 рупій, як такі, що найбільше підробляють, податкову реформу у 2017 році. У зовнішній політиці сповідує багатовекторність, у внутрішній – націоналізм.Під час свого другого терміну адміністрація Моді скасувала особливий статус Джамму і Кашміру і запровадила Закон про внесення змін до Закону про громадянство, що викликало широкі протести і спровокувало заворушення в Делі у 2020 році, під час яких мусульмани зазнали жорстокого поводження і були вбиті натовпами індусів.Крім іншого, Моді керував реакцією Індії на пандемію СОVІD-19, під час якої, за оцінками Всесвітньої організації охорони здоров'я, померло 4,7 мільйона індійців. Нарендра Моді, фото: gеttyіmаgеsМоді й російсько-українська війнаІндія відмовилася засудити повномасштабне російське вторгнення в Україну у 2022 році та залишилася нейтральною. Нарендра Моді закликав до мирного врегулювання, пропонував провести прямі переговори між Росією та Україною, однак уникав покладання відповідальності за війну на Кремль.Першим візитом Моді після переобрання у 2024 році став візит у Москву. 8 липня 2024 року Моді називав Путіна "дорогим другом" та обіймався з ним. У той же день російська ракета влучила в дитячу лікарню "Охматдит", через обстріл в Україні загинуло 47 людей, з них 33 – в Києві."Це величезне розчарування і нищівний удар по мирних зусиллях – бачити, як лідер найбільшої демократії світу обіймається з найкривавішим злочинцем у світі в Москві в такий день", – написав тоді Володимир Зеленський.Сам Моді відреагував на злочин російських військ у Москві. "Коли вбивають невинних дітей, серце обливається кров'ю, і цей біль дуже жахливий", – дорікнув він Путіну.Обстріл у день зустрічі з Путіним похитнув міжнародний авторитет індійського прем'єра, відтак уже наступного місяця він, аби відбілити репутацію, приїхав до Києва. Це був перший в історії візит лідера Індії в Україну. Київ і Нью-Делі підписали документи про співпрацю в медичній та аграрній сферах, гуманітарних відносинах і культурі.Індія надсилала Україні допомогу, включаючи ліки та предмети першої потреби, а в перші дні після повномасштабного вторгнення організувала операцію "Ґанґа" з повернення з України на Батьківщину 20 тис. індійських громадян (90% із них – студенти).Значно глибшу співпрацю Моді налагодив із росіянами. Так ВВС описував співпрацю між країнами як фінансову залежність Індії."Передусім мова про зброю і про нафту. Після початку повномасштабної війни Росії проти України й запровадження санкцій Заходу проти РФ Москва почала продавати Індії нафту зі знижкою у мільярди доларів, внаслідок чого товарообіг між країнами стрімко зріс. Не меншою є залежність Індії, що має одну з найбільших армій у світі, від російської зброї. Росія досі, попри шалені витрати на озброєння своєї армії для війни проти України, лишається головним постачальником озброєнь до Індії", – йшлося в матеріалі. Нарендра Моді, фото: gеttyіmаgеsСаме тому Моді й намагається балансувати між двома сторонами – не свариться з росіянами, аби не перервати економічно вигідну для себе співпрацю і не штовхнути РФ повністю до Китаю. Підтримує стосунки з Україною, роблячи реверанс у бік Західного світу, де Індія також має надзвичайно важливі зв'язки.Моді й загроза ядерної війниПід час своєї передвиборчої кампанії Нарендра Моді обіцяв бути "жорстким щодо Пакистану" і називав сусідню країну "експортером тероризму". Втім після обрання прем'єр-міністр Пакистану Наваз Шаріф прийняв запрошення бути присутнім на інавгурації. Це було історичною подією. До того часу ще ніколи прем'єр-міністри Індії та Пакистану не приїжджали на інавгурацію своїх колег, а країни понад 60 років перебували в стані холодної чи відкритої війни.Однак уже у 2016 році уряд Моді відзвітував про авіаудар по пускових майданчиках терористичних ракет в Азад Кашмір. Пакистан заявив, що жодних ударів не було. Натомість в індійських ЗМІ писали, що загинуло до 50 терористів та пакистанських військових, а міжнародні аналітики стверджували, що масштаби удару та кількість жертв були  перебільшені індійцями. У 2019 році уряд Моді санкціонував авіаудар по Балакоті – 26 лютого 12 індійських винищувачів Міrаgе 2000 перетнули лінію контролю в Кашмірі, щоб завдати авіаудару  по ймовірному тренувального табору терористів. Акцію подавали як помсту за теракт за два тижні до того, коли загинуло 45 людей. За даними Індії, літаки знищили табір і повернулися в повітряний простір Індії цілими та неушкодженими. За даними противників, Пакистан підняв свої F-16, коли літаки порушили його повітряний простір, і змусив опонентів відступити, а жодних жертв чи збитків завдано не було.Значно серйозніший конфлікт назрів уже у 2025 році. У відповідь на теракт в індійській частині Кашміру (26 жертв) уряд Моді зупинив дію договору про води Інду від 1960 року. За угодою води річок, що беруть свій початок у Кашмірі, повинні бути порівну розподілені між Індією та Пакистаном. 24 квітня Індія заблокувала води річки Інд, закривши всі 4 шлюзи, Пакистан назвав такі дії актом агресії. Через кілька днів обидві сторони заявили про перестрілки на кордоні, а 7 травня збройні сили Індії розпочали військову операцію, завдавши ударів по інфраструктурі Пакистану, по Джамму та Кашміру. Загалом індійська сторона заявляє про атаку на девʼять "терористичних обʼєктів". Внаслідок обстрілів загинуло 26 цивільних, серед них діти, 46 людей отримали поранення, пише Тhе Guаrdіаn. Одна з ракет поцілила в мечеть, там загинуло 13 осіб. Пакистанські військові того ж дня завдали удару у відповідь і відзвітували про 5 збитих винищувачів. Особлива увага до цього конфлікту прикута тому, що населення двох країн сягає майже 1,7 млрд людей, а обидві країни володіють ядерною зброєю. І хоча під час попередніх конфліктів до використання найсмертоноснішого засобу не доходило, зараз про "ядерку" говорять багато. Зокрема, міністр оборони Пакистану Хаваджа Мухаммад Асіф зазначив, що його країна застосує свій арсенал ядерної зброї, якщо "виникне пряма загроза її існуванню".Нарендра Моді, Фото: gеttyіmаgеsТакож у мережі поширили заяву міністра оборони Пакистану Хаваджа Асіфа: "Якщо Індія нападе, якщо існування Пакистану опиниться під загрозою, ніхто не виживе. Ми не дозволимо жодній країні жити на цій планеті без нас. Боронь Боже, але саме так і буде".Цікаві фактиМоді активно використовує соціальні мережі для спілкування з громадськістю. На сьогодні прем'єр-міністр Індії має у твіттері понад 108 млн підписників. Це 6-й показник за кількістю фоловерів. Його випередили лише Ілон Маск, Барак Обама, Кріштіану Роналду, Джастін Бібер і Ріанна. Він є однією з найвпливовіших фігур у глобальній політиці й часто потрапляє до списків наймогутніших людей світу за версією Fоrbеs.Вегетаріанець з юності, у той час відмовився і від алкоголю.

Як відомо, у грудні Конституційний суд Румунії скасував результати першого туру президентських виборів, що відбулися 24 листопада, через підозри у російському втручанні, зокрема через маніпуляції в ТіkТоk на підтримку ультраправого кандидата Келіна Джорджеску, який несподівано набрав 23%. Це стало безпрецедентним випадком в історії Румунії, адже раніше суди не скасовували президентських виборів. Рішення ґрунтувалося на розсекречених даних спецслужб про кібератаки та агресивну кампанію в соцмережах, що порушила виборче законодавство. Тому вибори було перезапущено, а Джорджеску виключили з повторних перегонів. Нові вибори відбулися 4 травня цього року, а їх результати лише посилили політичну кризу. Зокрема, прем’єр Румунії Марчел Чолаку оголосив про відставку через невтішні результати президентських виборів, де 40,96% голосів зібрав скандальний радикал Джордже Сіміон, натомість провладний Чолаку - лише 20,07%, зайнявши третю сходинку, бо його випередив Нікушор Дан з 20,99%. Еспресо розповість детальніше про особистість політика Джордже Сіміона, який має всі шанси, щоб обійти свого найближчого суперника та стати президентом Румунії. Історик-активіст-ультрас, який став політиком-популістом-націоналістомДжордже Сіміон народився 21 вересня 1986 року в місті Фокшани, Румунія. Ще з підліткового віку Сіміон став лідером футбольних ультрас, що сформувало його агресивний стиль публічної діяльності.Він здобув освіту в престижному Національному коледжі Георге Лазара в Бухаресті, а згодом навчався в Бухарестському університеті та Університеті Александру Іоана Кузи в Яссах, де здобув ступінь магістра історії, спеціалізуючись на темі "Злочини комунізму". Джордже Сіміон почав свою активну публічну діяльність зі студентських років – у 2004 році він уперше заявив про себе на акції вшанування героїв Румунської революції, розгорнувши націоналістичні банери. Із часом його активізм став чітко націоналістичним: він очолив рух "Nоіі Gоlаnі", який просував гасло "Бессарабія – це Румунія", маючи на увазі території сучасної Молдови та частини України.У 2011 році Сіміон заснував Платформу уніоністів "Асțіunеа 2012", що виступала за об’єднання Румунії з Молдовою. Він організовував численні марші, культурні акції та кампанії, що апелювали до історії "Великої Румунії". У 2017-му заснував "Альянс до сторіччя", який об’єднав понад 100 організацій і влаштував "Марш сторіччя" – піший похід від Алба-Юлії до Кишинева для відзначення 100-річчя Великого об’єднання 1918 року. Окрім акцій, Сіміон активно підтримував румунські громади за кордоном, особливо в Молдові, Україні (зокрема в Придністров’ї та на Буковині) та Сербії, допомагаючи румунським школам та виступаючи за права меншин.Він також написав дві книги – одна з них аналізує історію Молдови й просуває ідею її возз’єднання з Румунією, інша – це збірка політичних есеїв про зустрічі з румунськими політиками. Обидві мають націоналістичний підтекст і спрямовані на широку публіку, а не академічне коло. Тобто попри історичну освіту, Сімон так і ніколи не займався історією як наукою, натомість просував націоналістичні ідеї, будучи помітним активістом. Ініціативність Сіміона принесла йому популярність серед націоналістично налаштованих громадян, хоча й зробили його недружньою особистістю у сусідніх країнах Румунії. Політична кар’єра Сіміона розпочалася всього шість років тому – у 2019 році, коли він балотувався як незалежний кандидат на виборах до Європейського парламенту, отримавши понад 117 тис. голосів. Хоча цього не вистачило для перемоги, кампанія продемонструвала його здатність мобілізувати чимало виборців. Того ж року, 19 вересня 2019-го, Сіміон заснував власну партію "Альянс за об'єднання румунів" (АUR), яка стала платформою для його ультраправих поглядів.Всього за рік, АUR здобула несподіваний успіх на парламентських виборах 2020 року, отримавши 9% голосів і ставши четвертою за величиною партією в парламенті. Цей прорив зробив Сіміона помітною фігурою в румунській політиці. А у 2024 році АUR ще більше зміцнила свої позиції, подвоївши їх, ставши другою за величиною партією в обох палатах парламенту. За роки парламентської діяльності Сіміон зарекомендував себе як харизматичний лідер опозиції, здатний апелювати до широких верств населення. Експерти пояснюють стрімке зростання популярності АUR завдяки кільком взаємопов’язаним факторам. Насамперед – популістська риторика та соціальні мережі. Сіміон активно використовує соціальні мережі, зокрема ТіkТоk, для просування своїх ідей. Його антиелітарна риторика, спрямована проти "корумпованої брюссельської бюрократії" та румунського істеблішменту, резонує з виборцями, які відчувають розчарування в традиційних румунських партіях, які ведуть прозахідний курс, що не приніс результатів (Румунія залишається однією з найбідніших країн ЄС). Риторика партії вдало використовує соціально-економічне невдоволення. Адже зростання вартості життя та економічні труднощі підживлюють підтримку АUR серед середнього класу та сільських громад. Сіміон обіцяє захистити "простих румунів" від глобалізації та іноземного впливу.Натомість чи не основна ідея партії – об'єднання Румунії з Молдовою та акцент на "румунській ідентичності" знаходять відгук серед патріотично налаштованих виборців. АUR також використовує історичні наративи, апелюючи до образів румунських героїв та ідеї "Великої Румунії", яка включає насамперед молдовські та українські землі, а також меншою мірою угорські, сербські та болгарські. Цікаво, що антиковідна позиція теж додала партії популярності. Під час пандемії СОVІD-19 АUR виступала проти обов’язкової вакцинації та жорстких карантинних обмежень. А це привернуло увагу консервативних і скептично налаштованих громадян, особливо в сільській місцевості та малих містах.Ну і не варто забувати, що Джордже Сіміон молодий політик, що також дозволяє залучити додаткову підтримку серед молоді. Харизматичний стиль Сіміона, його активність у соцмережах і образ "свого хлопця" приваблюють молодих виборців, які раніше не цікавилися політикою. Навіть своє весілля він зробив публічним гулянням, трендовим у соцмережах, коли в серпні 2022 року одружився з Ілінкою Мунтяну і зібрав на заході 10 тис. людей. Ідеологічні позиції СіміонаДжордже Сіміон позиціонує себе як націоналіста, євроскептика та прихильника "традиційних цінностей". Його політичними кумирами є президент США Дональд Трамп та прем’єрка Італії Джорджа Мелоні. Якщо узагальнити, то ключові погляди Сіміона можна звести до:Націоналізм довкола "Великої Румунії". Сіміон активно виступає за об'єднання Румунії з Молдовою та повернення "історичних румунських територій", що включають частини сучасної України (Північна Буковина, Південна Бессарабія) та Молдови. Наприклад, у 2024 році він заявив, що не визнає існування окремої молдовської державності та вважає кордон по річці Прут "несправедливим". Звісно, що вся ця риторика викликала занепокоєння в сусідніх країнах, тому Сіміонові заборонили в’їзд як в Модову, так і в Україну.Євроскептицизм. Сіміон критикує Європейський Союз, називаючи його "надмірно бюрократичним" і таким, що обмежує суверенітет Румунії. Він виступає за перегляд відносин з ЄС, хоча не закликає до виходу з нього. Традиційні цінності. АUR і Сіміон підтримують консервативні погляди, виступаючи проти ЛГБТ-руху, абортів і секулярних реформ. Цікаво, що Сіміон також висловлювався проти обов’язкового викладання історії Голокосту в школах, що, звісно, викликало критику, особливо серед єврейської громадськості.Антикорупційна риторика. Сіміон також позиціонує себе як борця з корупцією, критикуючи традиційні партії за "зраду інтересів народу". Вважаючи, що лише він зможе навести лад в країні. Підтримка Трампа та Мелоні. Сіміон відкрито симпатизує Дональду Трампу, називаючи його своїм політичним кумиром. Він носив бейсболку з написом "Тrumр Sаvе Аmеrіса" і заявляв, що поділяє ідеологію руху МАGА. Також Сіміон прихильний до прем’єрки Італії Джорджи Мелоні, він навіть закликав "мелонізувати" Європу, тобто поширити практики італійської національної політики. Ставлення до України та російський слід Ставлення Джордже Сіміона до України є суперечливим і викликає особливе занепокоєння в контексті його можливої перемоги на виборах. Адже у Румунії президент має досить широкі повноваження, там діє напівпрезидентська (змішана) форма правління, подібна до французької моделі. Хоча реальна влада в країні зосереджена у парламенті та уряді, однак президент очолює зовнішню політику та оборону, призначає прем’єр-міністра (за згодою парламенту), має право вето і може розпустити парламент. Служба безпеки України заборонила Сіміону в’їзд до України ще в 2021 році на тлі його антиукраїнської діяльності пов’язаної з ідеями "Великої Румунії" та можливими зв’язками з російськими спецслужбами. У 2024 році заборону було поновлено ще на три роки. Після початку повномасштабної війни Сіміон публічно називав диктатора Росії Володимира Путіна "військовим злочинцем", а також заявляв, що санкції проти Росії є "недостатніми". Проте він виступає проти надання додаткової військової допомоги Україні та експорту зерна через його країну, аргументуючи це тим, що Румунія повинна "зосередитися на власних інтересах". Ця позиція збігається з риторикою проросійських політиків у Європі, хоча Сіміон заперечує звинувачення в проросійських симпатіях, називаючи АUR "найбільш русофобською партією Румунії". Також Сіміона підозрюють у зв’язках з російськими ультранаціоналістами, зокрема Олександром Дугіним, ідеологом "русского мира". Та особливу тривогу викликають заяви представників АUR, зокрема сенатора та соратника Сіміона Клаудіу Тирзіу, про необхідність "повернення" українських територій, таких як Північна Буковина та Південна Бессарабія, які колись певний час належали Румунії. Сам Сіміон уникає прямих заяв про анексію, але його підтримка ідеї "Великої Румунії" та територіальні претензії партії створюють напругу у відносинах з Україною.Ще одним тривожним сигналом є обіцянка Сіміона призначити проросійського політика Келіна Джорджеску, якому заборонили балотуватися на виборах, на посаду прем’єр-міністра в разі перемоги. Джорджеску відомий своєю антиукраїнською позицією, зокрема закликами припинити допомогу Україні та заборонити транзит українського зерна. Крім того, він противник НАТО і ЄС.Хоча після перемоги в першому турі виборів, Сіміон помірковано закликав до припинення вогню в Україні, зокрема, очікувано підтримав позицію адміністрації Дональда Трампа щодо агресії РФ, не деталізуючи своїх ідей.  Що кажуть експерти та чи є шанс в іншого кандидата Сіміон та його конкурент Дан. Фото: Вікіпедія Майже всі аналітики занепокоєні тим, що Джордже Сіміон, ймовірно, стане президентом. Зокрема, як пишуть у DW, потенційна перемога Джордже Сіміона у другому турі президентських виборів загрожує стати історичним поворотом, який наближає країну до влади правих екстремістів – явища, небаченого з часів диктатури Іона Антонеску та його союзників із православно-фашистської "Залізної гвардії" під час Другої світової війни."Для Румунії та для Європи обрання Сіміона стало б серйозним поворотним моментом і політичною катастрофою: у такому разі вперше країна ЄС мала б самопроголошеного "руйнівника системи" на посаді глави держави, того, хто обіцяє "змести" румунську еліту та виступає за жорстку позицію проти ЄС та НАТО – у найважливішій країні ЄС та НАТО в Південно-Східній Європі. Окрім проросійських та антиукраїнських урядів Словаччини та Угорщини, він був би ще одним лідером у країні ЄС, який підтримує президента США Дональда Трампа, має проросійські позиції та виступає проти допомоги Україні", - наголошують у виданні. Румунський політолог Крістіан Пирвулеску зазначає, що перемога Сіміона справді може змінити геополітичний курс Румунії, наближаючи її до країн ЄС з націоналістичними урядами, таких як Угорщина та Словаччина. А це може ще більше посилити антиєвропейські настрої в Європейському Союзі, який і так переживає не найкращі часи через зростання євроскептиків.  Інший румунський експерт, Крістіан Андрей, застерігає, що президентство Сіміона може призвести до політичної кризи в Румунії, оскільки він може використати соціальне та економічне незадоволення для просування ще більш консервативних та популістських тем, а також посилити скептицизм щодо ЄС та Заходу. Ситуація може призвести до згортання демократичних інституцій, як це зробив Орбан, та загострити суспільну боротьбу й посилити кризу. Загалом АUR та Сіміон популярні у сільській місцевості, малих містах і серед діаспори, де вони апелюють до економічного невдоволення та патріотичних настроїв. Це може дати шанс іншому кандидату, меру столиці, Нікушору Дану, завоювати симпатії великих міст та об’єднати довкола себе прозахідну частину суспільства. Однак проблема в тому, що в Румунії, фактично, лише одне місто є дійсно великим – Бухарест з його 2 млн людей, за ним йдуть Клуж-Напока, Яси, Констанца, Тімішоара, кожен з яких має трохи більше, ніж 250 тис. населення. Однак дипломат та політолог Роман Безсмертний вірить, що Джордже Сіміон досяг своєї "електоральної стелі" у першому турі президентських виборів і не має можливості набрати більше голосів, тому Дану цілком може перемогти. "Очевидно, що після виборів кандидати вперлись у свою електоральну стелю і, як кажуть фахівці та аналітики, цю стелю навряд чи Сіміон здатен подолати. А от мер Бухареста Нікушор Дан має таку можливість. Якщо скласти голоси всіх однодумців є можливість здобути понад 60%. Ця сума голосів явно говорить про те, що у Нікушора Дана є шанс стати президентом Румунії", - сказав експерт в етері Еспресо.Якщо коротко, то Нікушор Дан – це 55-річний математик зі ступенем доктора наук, громадський активіст і політик, який з 2020 року обіймає посаду мера Бухареста. Він зосередив свою політику на модернізації міської інфраструктури, покращенні громадського транспорту та боротьбі з корупцією в муніципальній владі. Однак його популярність зосереджена великою мірою у Бухаресті та довкола, що є проблемою. Як вважає політтехнолог та член Асоціації професійних політичних консультантів України Олег Постернак, шанси мера Бухареста досить низькі. Адже розрив між ними після першого туру 20% і електоральна історія майже не знає випадків, коли в другому турі можна наздогнати цю 20-відсоткову відстань між основними кандидатами. Тим більше, що явка на виборах була низькою, бо чимало міських жителів проігнорували вибори. "На перший тур прийшло лише 53,2% виборців. Тому розширення підтримки коштом "тихого електорату" може стати ключем до переваги у другому турі над Сіміоном, який має доволі зцементований ядерний електорат, що обов’язково прийде за нього голосувати у другому турі. Але Дану буде значно важче сформувати широку коаліцію виборців через маловідомість, мінімум часу та ресурсну обмеженість. Натомість інші учасники президентської гонки вже "поплили", - зауважує Постернак. У будь-якому разі, як нагадує в етері Еспресо журналіст та політичний експерт Віталій Портников, це дуже скандальні вибори, бо вони відбуваються після скасування попереднього першого туру виборів президента. "Переможця першого туру Келіна Джорджеску звинуватили в тому, що він незаконно провів передвиборчу кампанію, що він не відзвітував про неї. Це призвело не лише до ануляції першого туру виборів, але й до того, що його не допустили до повторного голосування. Хоча варто розуміти, що він мав всі шанси перемогти через свою популярність. Але Джордже Сіміон виявився єдиним ультраправим кандидатом допущеним до виборів: і Джорджеску, і Шошоаке, яка відома своїми антиукраїнськими поглядами, не були допущені. Таким чином Сіміон зібрав весь ультраправий електорат. Тепер головне питання, чи він зможе його зберегти та розширити під час другого туру", - сказав Портников.Також він відзначає, що результати першого туру президентських виборів у Румунії знову нагадали всім, наскільки впливовими стають ультраправі та популістські тенденції в теперішньому політичному житті Європи та США.Читайте також: Питання, що станеться швидше: Трамп встигне сконцентрувати в руках авторитарну владу чи натрапить на масштабну економічну кризу, - Аслунд

Хотів би розпочати нашу розмову з найважливішої історії для українців - надзвичайно дивна політика США. До кінця не зрозуміла позиція самого президента Трампа. Також було дивне інтерв'ю Стіва Віткоффа, який виконує певну функцію, яку свого часу реалізував Кіссінджер, але Віткофф – це анти-Кіссінджер. Ми в Україні переживаємо з того приводу, що США можуть нас полишити з РФ у форматі "сам на сам". Звісно, є наші друзі з ЄС, але допомога Сполучених Штатів неоціненна. Просив би вас схарактеризувати поточний історичний момент.На жаль, я вважаю, що це правильне бачення ситуації. Найточніше політику президента Трампа щодо Росії можна охарактеризувати як поведінку молодшого партнера Путіна. Під "молодшим" я маю на увазі, що Трамп виконує все, чого хоче або що підтримує Путін, не вносячи жодного власного внеску в цю політику.У першій адміністрації Трампа всі зовнішньополітичні питання та кризове врегулювання були зосереджені в руках його зятя Джареда Кушнера. Цього разу цю роль виконує Стів Віткофф. Сьогодні його вплив значно перевищує вплив державного секретаря Марка Рубіо чи радника з національної безпеки Майка Волтца, якого багато хто називає "живим мерцем" — він втратив кількох ключових помічників і, схоже, довго не протримається на посаді.Політика Трампа була цілком очевидною. Він двічі голосував разом із Росією, Білоруссю та Північною Кореєю проти резолюцій, що засуджують російську агресію в Україні. Навіть Іран і Китай тоді утрималися. Росію підтримали лише близько десятка країн, але до них приєдналися і Сполучені Штати — це серйозний і тривожний сигнал. Водночас понад 100 держав в обох випадках проголосували за засудження російської агресії.Чи подобається Путіну USАІD? Ні, потрібно закрити. НАТО? Ні, послабити. "Радіо Свобода", "Голос Америки"? Ні, вимкнути. Чи підтримує він просування демократії за кордоном? Теж ні, згорнути. Трамп діє цілком передбачувано: він робить те, чого хоче Путін.Єдине стримування — це суспільна думка: близько двох третин американців підтримують Україну, зокрема майже половина республіканців. Тому Трамп не може діяти без обмежень. Йому потрібно створювати враження, ніби він намагається тиснути на Росію. Він зробив кілька заяв на кшталт: «Це вже занадто, припини бомбардування, Владімір», — але на цьому все і закінчилося. Сприймати це серйозно не варто.Цікаво, що Трамп не скасував жодних ключових санкцій проти Росії, а деякі навіть продовжив. Отже, він не наважується зайти настільки далеко, щоб надто багато людей, як і я, могли прямо сказати, що він діє як молодший партнер Путіна.Що ж має робити Україна? На мою думку, ваш уряд діє виважено й правильно: з одного боку, веде діалог зі Сполученими Штатами, аби ті не заблокували ліцензії на постачання озброєння; з іншого — відмовляється підписувати будь-які угоди, що можуть зашкодити.Ймовірно, Трамп незабаром оголосить про перемогу й просто відійде, незалежно від реального результату. І вкрай важливо, щоб Україна до того моменту не втратила нічого суттєвого. А ви бачите перспективи певного дипломатичного урегулювання російської агресії проти України? Ми чуємо дуже багато різних меседжів, які дуже часто суперечать одне одному. Але бачимо, що Росія наступає, обстрілює наші міста. І водночас розуміємо, що частина нашого населення плекає певну ілюзію, що, можливо, вдасться про щось домовитись. Росіяни регулярно повторюють свій ультиматум: вимагають окупації навіть ще незахоплених наших територій, проведення так званої денацифікації, демілітаризації й так далі. Лавров постійно повторює путінський ультиматум трирічний давності. Але в той самий час росіяни повторюють мантру про перемовини. Як ви думаєте, що це за така складна гра?На жаль, я налаштований доволі песимістично. Наразі, по суті, існує два можливих варіанти: або Україна підписує щось цілковито принизливе й неприйнятне — фактично лише тимчасове перемир’я, — або війна триває. Другий варіант виглядає кращим, адже Україна тримається впевнено й гідно, а Європа демонструє рішучу підтримку. Після принизливого прийому президента Зеленського в Білому домі 28 лютого Європа, за винятком Угорщини, консолідувалася довкола України. Військова промисловість ЄС разом із сильними українськими стартапами вже готується до збільшення обсягів і темпів постачання озброєння. Цього року Україна отримає близько 100 мільярдів доларів західного фінансування.Отже, фінансування вже забезпечене, але я не бачу жодної реальної можливості, що з цих переговорів вийде щось змістовне. Показово, що під час візиту Віткоффа до Москви він прибув без жодного помічника, тоді як Путін приймав його у присутності Юрія Ушакова та Кирила Дмитрієва. Я знаю обох — Дмитрієв доволі вправний і досвідчений гравець.Сергій Лавров більше не виконує функцій міністра закордонних справ — приблизно так само, як Марко Рубіо тут, у Вашингтоні. Натомість Лавров виступає як рупор пропаганди — не гірше, ніж Соловйов чи Симоньян.Ситуація виглядає саме так: Лавров не залучений до жодних реальних переговорів, принаймні наскільки я розумію. Та й загалом не варто вважати, що якісь справжні переговори взагалі ведуться. Навпаки, Путін просто намагається спокусити Віткоффа, а через нього — вплинути на Трампа.Складається враження, що саме Віткофф і Трамп фактично визначають політику США щодо Росії. На жаль, наразі найкращим підходом виглядає збереження діалогу та гарантія того, що Україна не підпише нічого справді шкідливого.У Вашингтоні я слухав прем’єр-міністра Шмигаля. Він заявив, що передбачена міжурядова угода щодо видобутку корисних копалин в Україні, після чого має бути підписана рамкова угода, а далі — конкретні домовленості по окремих проєктах. Це звучить як звичайний комерційний процес. Також Україна більше не повинна повертати грантову допомогу, яку вже отримала від США.Загалом, ситуація почала рухатися в правильному напрямку — на відміну від попереднього періоду, коли все виглядало вкрай тривожно. Водночас переговори про мир або припинення вогню, схоже, заходять у глухий кут. І, цілком ймовірно, що Трамп просто оголосить про певну перемогу без жодних на те підстав і дистанціюється від усієї ситуації. А що ви скажете щодо чергової угоди про українські корисні копалини, яка постійно трансформувалася? Адже спочатку були захмарні апетити з боку адміністрації Трампа, а зараз все це немовби суттєво зменшилось. Як, на вашу думку, може працювати подібна схема? Основне, що вдалося досягнути очевидної справи – ми не винні Сполученим Штатам. Тобто ту допомогу, яку нам надавала адміністрація президента Джозефа Байдена за погодженням Конгресу і Сенату, - це було безкоштовно. Україні були передані певні ресурси, тобто кредитні історії, – це зовсім інше, але нас намагалися поставити у позу боржника. Наскільки це серйозна історія щодо угоди про корисні копалини? Тому що свого часу американська адміністрація підписувала подібну угоду з урядом Афганістану. І це відбулося буквально за певний час перед тим, як помахала їм рукою і вивела американські війська з Афганістану.Я не вважаю, що порівняння з Афганістаном є доречним. Очевидно, що позиція США суттєво змінилася. Тепер зрозуміло: жодної вимоги, щоб Україна платила за вже отриману допомогу, більше не існує.Також була знята ідея про надання Сполученим Штатам права першої пропозиції. Коли я слухав прем’єр-міністра Шмигаля, він наголосив на двох ключових принципах.По-перше, жодна угода не повинна порушувати процес вступу України до Європейського Союзу. Я вважаю, що Україна повинна максимально залучати ЄС до цього процесу — і, схоже, саме так і відбувається. По-друге, жодна домовленість не повинна суперечити Конституції України та, відповідно, іншим національним законам.Схоже, що ця міжурядова угода, яка фактично є двостороннім інвестиційним договором, рухається в правильному напрямку. Наступний крок — укладення конкретних комерційних угод у межах цієї рамки, але вони не повинні передбачати жодних преференцій для Сполучених Штатів. Це мають бути стандартні інвестиційні домовленості. І, на мою думку, український уряд послідовно дотримується правильних принципів, і нині ми рухаємося саме в цьому напрямку.Усі попередні заяви Трампа про те, що Україна повинна повернути якісь фантастичні суми, які вона нібито отримала від США, а це не відповідає дійсності, більше не звучать. Як ви й зазначили, адміністрація Байдена надавала Україні гранти, а не кредити. Але Трамп поводиться як шантажист. І цьому слід рішуче протидіяти. Здається, український уряд робить це впевнено й достойно. Хочу вас розпитати про велику торговельну війну. Хочеться вірити, що все якось унормується і перейде у формат осмислених дій. Але ми бачили дивні рішення та реакції, потім все це переграється, і шановну публіку інформують через повідомлення у мережі Х. Однак світову економіку лихоманить і, відповідно, хтось на цьому хоче заробити, комусь це потрібно для того, щоб натиснути на той чи інший уряд. За вашим відчуттям, це кудись рухається цілеспрямовано чи вже починається хаотичне розповзання, зокрема і Бреттон-Вудської системи?Вважаю, що увагу слід зосередити на самій торговельній політиці. Її підґрунтя — цілковито абсурдне. Сполучені Штати отримали величезну вигоду від безпрецедентного обсягу зовнішнього фінансування.Нині близько $32 трильйонів іноземного капіталу зберігається в американських цінних паперах — облігаціях і акціях. Це стало можливим завдяки репутації США як надійної фінансової гавані. Однак ситуація змінилася, і тепер цілком імовірно, що значна частина цих коштів залишить країну. Чому ж тоді у США такий серйозний дефіцит торговельного балансу?Частково це пояснюється суттєвим профіцитом у сфері послуг. Інша причина — готовність іноземних інвесторів покривати масштабний дефіцит державного бюджету, який щороку становить приблизно 6,5% ВВП. За логікою відповідальної політики, цей показник мав би знижуватися щонайменше вдвічі, але жодних ознак таких змін немає.Саме тому Трамп і повторює наратив про те, що нібито весь світ обкрадає США.Реальність така: світ проявив надзвичайну щедрість, надавши Сполученим Штатам величезні обсяги фінансування. І водночас саме США, найімовірніше, найбільше постраждають від нових тарифів, адже сплачуватимуть їх не іноземці, а самі американці.Трамп уперто поширює неправду, стверджуючи, що платитимуть китайці — хоча це повністю суперечить фактам. Практично все, що він говорить, є маніпуляцією. Так звані взаємні тарифи, які ми сьогодні спостерігаємо, були значною мірою вигадані — без будь-якого обґрунтування.Найабсурднішим прикладом є те, що навіть острів, населений лише пінгвінами, мав би сплачувати 20% мита. Це повний нонсенс.У Детройті Трамп знову повторив більшість своїх неправдивих заяв — цього разу в украй агресивному тоні. Він не має наміру змінювати курс. Це передусім трагедія для самих Сполучених Штатів, але також і серйозний удар по світовій економіці. Як ви вже зазначали, Трамп відчуває себе найвпевненіше в атмосфері хаосу.Президент дійсно має повноваження запроваджувати тарифи. Він сам визнає, що ці рішення можуть бути оскаржені в суді, оскільки базуються на надзвичайному указі.У США немає жодної надзвичайної ситуації, але Трамп намагається її штучно створити. Загалом, якщо США запровадять 10-відсоткові тарифи на всі товари, це становитиме приблизно 1% ВВП. У поєднанні з кількома додатковими митами — можливо, до 2% ВВП. З одного боку, це доволі значні суми, але їх абсолютно недостатньо для фінансування федерального бюджету. Я переконаний, що Трамп і надалі триматиме всіх у стані невизначеності. Він живиться страхом і хаосом, тому боятися його — помилково. Він лише посилюватиме нестабільність.Нещодавно оприлюднені дані свідчать, що ВВП США у першому кварталі цього року скоротився на 0,3%. І я очікую, що темпи падіння лише зростатимуть внаслідок його політики. Наразі панує повна непередбачуваність у всіх сферах, і жодна розсудлива компанія за таких умов не ризикне робити серйозні інвестиції в США.Тарифи неминуче спричинять зростання цін, а отже, й посилення інфляції. Багато компаній усвідомлять, що за нових умов більше не здатні працювати з прибутком, і будуть змушені закритися. Долар уже втратив 10% вартості щодо євро і, найімовірніше, падатиме далі.Фондовий ринок зменшився приблизно на 20% і, судячи з усього, це ще не межа. Економічна політика Трампа — це пряма загроза як для економіки Сполучених Штатів, так і для світової фінансової стабільності. Його базовий принцип — атакувати, заперечувати, оголошувати перемогу, але ніколи не визнавати помилок і не змінювати курс.Ситуація, ймовірно, продовжуватиме погіршуватися. Питання лише в тому, що станеться раніше: Трамп устигне сконцентрувати в руках авторитарну владу чи натрапить на масштабну економічну кризу. І чи взагалі відбудуться демократичні вибори до Конгресу наступного року? Ми маємо справу з глибокою кризою — і демократичною, і економічною. На превеликий жаль, ми бачимо, що потужні демократичні інституції, які б мали підтримувати й розвивати, виявились не в змозі захистити демократію і закон в колисці демократії - у Сполучених Штатах. Ми хочемо вірити, що Європейський континент встоїть. Водночас бачимо в реальному часі створення військово-стратегічного союзу між Північною Кореєю і Росією. Не знаємо, до яких рішень можуть прийти у Китайській Народній Республіці. Але світ балансує на межі.Проблеми світу - це дуже серйозно і дуже поважно, але ми теж живемо в Україні, тому я хотів вас розпитати в теперішній комбінації: коли США можуть відшвартуватися від Європейського континенту, коли над Європою - не лише над Східною Європою, але й над Старою Європою - нависає привид війни. Я кажу про країни Балтії, Фінляндію. Швецію. Ми розуміємо, що путінський ультиматум вимагав повернення Євроатлантичного блоку до старих кордонів. Але Швеція і Фінляндія є членами НАТО, це було рішення, зокрема, і Джозефа Байдена. На вашу думку, що робити Україні в теперішній ситуації? Адже треба це робити якомога швидше.На жаль, усе, що я чую, повністю відповідає дійсності. Вважаю, що Україна нині діє максимально зважено — як в інтересах власної безпеки, так і в інтересах усієї Європи. Вона дійсно є форпостом, який стримує загрозу. Європа має робити все можливе, щоб забезпечити Україну фінансуванням і зброєю.Європейські армії, на жаль, виявилися надто слабкими. Сьогодні найбоєздатнішою армією в Європі володіє саме Україна, за нею — Туреччина. Європі критично важливо мати таких партнерів як найближчих союзників. Україна має мати повне право розраховувати на ту підтримку, яку Європа в змозі надати.Особливо прикро, що Німеччина та Франція не змогли мобілізувати політичну волю для арешту $200 млрд заморожених російських активів у Бельгії та передачі їх на підтримку України. Такий крок міг би радикально змінити хід війни вже протягом року. Але це рішення потрібно ухвалити. Я щиро сподіваюся, що зміни відбудуться тепер, коли Фрідріх Мерц, імовірно, стане канцлером Німеччини 6 травня. Німеччина має взяти на себе лідерство в Європі та забезпечити Україні справжню, беззастережну підтримку — чого раніше, на жаль, не було.Франція та Велика Британія діють у правильному напрямку, а найпотужніша підтримка, я б сказав, надходить від Північно-Балтійської вісімки, Швеції та, безперечно, Польщі. Європа дедалі рішучіше стає на бік України, але вона має йти до кінця — адже те, чого Україна досягла за останні три роки, справді героїчно і заслуговує на глибоку повагу. А що собою зараз являє російська економіка? Відомо, що росіяни перевели значну частину свого військового виробництва на воєнні рейки, але, як то кажуть, хтось за це має заплатити. Свого часу пані Набіулліна (голова центробанку РФ) зробила, на превеликий жаль, економічне диво – російська економіка встояла. Я спілкувався з нашим спільним знайомим, Деніелом Фрідом, який свого часу в Державному департаменті очолював напрям, пов’язаний із санкціями проти Росії. А санкції, які впровадили США та ЄС, проти РФ виявились заслабкими. Наскільки російська економіка в стані витримати тягар війни? Чи можна говорити про те, що є додаткові важелі, які міг би застосувати колективний Захід, чи Дональд Трамп, чи Господь Бог для того, щоби російська економіка зупинилася? Я просто не володію розумінням, за рахунок чого вони не просто функціонують, а далі й далі підтримують свою агресію. Можливо, це останні пару місяців?Так, я цілком згоден. Даніел Фрід — справді видатна особистість. Санкції загалом дали три основних результати. Перш за все, економічні санкції ефективно перекрили доступ Росії до міжнародного фінансування. Москва більше не має можливості залучати кошти на зовнішніх ринках.Другий результат — це технологічні санкції. Росія втратила доступ до значної частини сучасних технологій. Попри спроби завозити окремі компоненти контрабандою або через треті країни, дефіцит критичних технологій стає дедалі відчутнішим, і країна явно страждає.Третій аспект — нафтові санкції. Спочатку вони були малоефективними, однак тепер набирають сили. Частково це пояснюється тим, що адміністрація Байдена спершу остерігалася зростання цін на нафту всередині США. Натомість нині ми бачимо протилежну тенденцію: світові ціни на нафту падають. Вартість нафти Urаls опустилася до $50 за барель, що на $20 менше, ніж закладено в російському бюджеті. Це суттєво скорочує доходи Кремля й посилює тиск на економіку Росії.Це коштуватиме російському бюджету близько 2,5% ВВП. Крім того, у Росії стрімко вичерпуються ліквідні резерви Фонду національного добробуту — там залишилося лише приблизно 2% ВВП. Це означає, що в другій половині року уряду доведеться скоротити державні видатки приблизно на 4% ВВП. Таке скорочення — серйозне навантаження на систему.Сьогодні військові витрати Росії становлять близько 10% ВВП, тоді як в Україні — близько 50%. Росія теоретично ще має ресурс для збільшення витрат, адже її економіка не переведена в повністю воєнний режим.Як зазначила Ельвіра Набіулліна, цього року в Росії очікується стагфляція з приростом ВВП на рівні 1–2%. Це не колапс, але й аж ніяк не ознака стабільності. Уралвагонзавод нині випускає лише близько 300 танків на рік — надто мало для війни таких масштабів.Військово-повітряні сили також, судячи з усього, перебувають у стані глибокого виснаження. Отже, Росія вже не виглядає сильною — але й не перебуває на межі розпаду. А чи витримає українська економіка ту чи іншу негативну політику Сполучених Штатів, якщо американці вийдуть з гри?Президент Байден забезпечив виділення близько $20 млрд американської допомоги, яка цього року надходить через трастовий фонд Світового банку.  Трамп уже нічого не може з цим вдіяти — кошти фактично вийшли з Вашингтона. Допомогу також надають Європейський Союз, Велика Британія, Японія та Канада. Упродовж останніх двох років Україна щороку отримувала приблизно $100 млрд зовнішньої підтримки, і цього року обсяг допомоги буде подібним. Можна навіть сказати, що бюджет перефінансовано, але цього недостатньо. Україні вкрай необхідне суттєве збільшення витрат на озброєння, щоб мати шанс виграти цю війну.

Хоча рішення Трампа посилюють так звану комерційну дипломатію, та з його оточення йде представник великого бізнесу. Перші кадрові зміни в адміністрації сталися на 102-й день каденції президента США. Ситуація розвивалася стрімко: близько опівночі за київським часом Білий дім підтвердив, що Майк Волтц з радника президента йде на посаду представника США в ООН. Це є підвищення - запевняв віце-президент Девід Венс. Одночасно було повідомлено про те, що тимчасово виконувати обов'язки радника з нацбезпеки буде держсекретар Марко Рубіо. Американські медіа зазначили - Трамп запрошував на цю посаду Стіва Віткоффа та той категорично відмовився. Нова американська амбасадорка Якщо рокіровка у безпековому блоці Білого дому виглядає несподіваною і спонтанною, то призначення посла США в Україні таким бути ніяк не може. Однак саме у "ніч кадротрусу" нова американська адміністрація назвала Джулі Девіс своєю представницею в Україні. Білий дім не пояснив причин цих кадрових перестановок. З'явилися припущення - від конфліктного характеру Майка Волтца - до незадоволення Дональда Трампа скандалом із месенджером Sіgnаl. Об'єктивно є цікаві збіги: за кілька годин до зміни посади Майк Волтц публічно говорив про гарну близьку перспективу угоди між Україною та РФ, американські ЗМІ повідомили про ще дві підписані угоди у пакеті з Угодою про надра між Україною і США, Білий дім призначає посла США у нашій країні, Трамп офіційно оголошує 8 травня Днем перемоги Сполучених Штатів Америки у Другій світовій війні. Тому ми можемо припустити, що без України тут не обійшлося. Шукайте у надрах Підписання Угоди про надра потребувало повноправного посла США в Україні, тому, скоріш, кандидатура Джулі Девіс була погоджена заздалегідь. Її послужний список промовистий. Вона представляла США на Кіпрі, котрий і досі розділений між двома державами: Республікою Кіпром (членом ЄС) і самопроголошеною Турецькою Республікою Північного Кіпру. До того Девіс була спеціальною посланницею у справах Білорусі у Вільнюсі, заступницею постійного представника місії США при НАТО, заступницею держсекретаря США з питань Західної Європи та ЄС. Також вона має досвід роботи у посольству США у Росії, Грузії та - в Україні, вільно володіє французькою і російською мовами. Плутанина, яка спершу виникла з її статусом, теж могла бути спричинена реакцією американської сторони і на підписану угоду, і на те, як її тлумачать в Україні. З одного боку, зі США надійшли сигнали про роздратування: повідомлення у ЗМІ про три угоди, вимога прискорити ратифікацію. Народна депутатка з фракції "ЄС" Ірина Геращенко повідомила про екстрене засідання Верховної Ради наступного тижня. Її колега по фракції Олексій Гончаренко уточнив - засідання відбудеться 8 травня щоб ратифікувати Угоду про надра. З іншого, призначення тимчасової повіреної замість повноправної амбасадорки було би дуже явним негативним сигналом від Білого дому, котрий намагається утримати нейтралітет. Неймовірний Марко Але є сумніви, що Дональд Трамп високо цінує статус "над бійкою". Призначення Марко Рубіо тимчасовим радником президента США з нацбезпеки означає, що він замикає дипломатичну роботу на собі. Останнім часом Трамп схвально відгукувався про Рубіо як про "неймовірного Марко", котрий, коли йому дзвонить президент із проблемою, "вирішує її". "Проблема - рішення" є формулою, котрій Дональд Трамп у другій президентській каденції надає перевагу. Саме Марко Рубіо першим заявив про можливий вихід США з переговорів по Україні. До того він неодноразово робив аванси Росії щодо відмови нашої країни від претензій на тимчасово окуповані території, Крим тощо. Він та Віткофф є прибічниками результативної дипломатії, у тому числі, через комерцію. Його підвищення означає лише одне - чинний господар Білого дому зацікавлений не у справедливому, а у швидкому мирі. На доказ версії - оголошення 8 травня Днем перемоги США у Другій світовій війні. Дональд Трамп хоче протиставити Путіну із його 9 травня - свою дату. Рішення цілком у стилі Рубіо. Як стверджують американські ЗМІ, Волтц якраз і втратив посаду за те, що опонував Трампу. Тому Рубіо має єдиний стиль - стиль Трампа. І якщо "неймовірний Марко" замикає бере на себе всю дипломатичну зовнішньополітичну роботу, йдеться не про перемогу його підходу, а про тріумф підходу Трампа. Який же він, цей підхід? Доцільність VS лояльність У Тhе Аtlаntіс (головного редактора цього видання Майк Волтц додавав у закритий чат посадовців у Sіgnаl) вважають, що усе просто - лояльність до чинного президента США. У виданні вказують на перестановки у Раді нацбезпеки США з подачі Лори Лумер, котра не обіймає офіційної посади у Білому домі, але має прямий доступ до Дональда Трампа. З Ради пішли ті, хто, як і Волтц, надавав перевагу експертному підходу до проблеми. Замість них свої позиції посилили радник Трампа Стівен Міллер (прибічник масових жорстких депортацій) і спецпредставник Стів Віткофф, котрі дедалі частіше говорять чинному президенту США те, що він хоче чути. У СNN застерігають, що посилення позицій Марко Рубіо є верхівкою процесу заміщення реальної дипломатії, складної зовнішньополітичної роботи по врегулюванняю конфліктів тими методами, котрі до смаку Трампу. У Тhе Аtlаntіс звертають увагу на підхід чинного президента США до єменських хуситів: не треба глибоко вдаватися у деталі, щоб збалансувати інтереси, кілька ударів - і готово. У таких питаннях як Китай чи Україна трампівська адміністрація відчутно грузне. Тектонічний процес чи хвилі по воді Чинний президент США може ігнорувати експертний підхід із ретельним вивченням питання і тривалим балансуванням інтересів саме тому, що не має часу. Реакція на його перші сто днів каденції була достатньо чіткою: планетарного свята не сталося, чимало проблем, котрі він обіцяв здолати, досі не вирішені, демократи посилюють критику. Тарифи не стали чарівною паличкою, світ вистояв. З огляду на це, Дональд Трамп погано жартує про амбіції стати Папою Римським, хоча для американських католиків (важливий сегмент електорату республіканців) жарт занадто цинічний. До того ж, наближаються вибори у Конгрес. Оскільки Республіканська партія замкнена на Трампі, від його рейтингу залежить і рейтинг політсили, а отже - кількість місць у новому Конгресі. З огляду на падіння популярності чинного президента, республіканцям треба вживати екстрених заходів. Команда Трампа вже відчутно знизила публічність керівника DОGЕ, мультимільярдера Ілона Маска. Він може стати наступним кандидатом "на виліт". На останньому засіданні уряду чинний президент дуже дякував Маску за роботу, що скидалося на люб'язності перед звільненням. Девід Венс анонсував: Маск залишається в уряді, просто рідше з'являтиметься там. "Для мене було честю працювати з вами, дякую за все", - сказав Маск. Якщо відставки і не станеться найближчим часом, активність мільярдера піде на спад. З огляду на чутливість Трампа до порад республіканської правої активістки Лори Лумер, він позбавиться найближчим часом усіх, хто дратує американських виборців, щоб вивести на вибори Республіканську партію з позитивним рейтингом. На продовження "кадтртрусу" натякають і в Роlіtісо. Отже, Дональд Трамп переформатовує команду під вибори. А оскільки йому потрібен результат, можемо припустити посилення тиску на Україну і, можливо, на Росію.

Перші сто днів Трампа були лише репетицією перед встановленням цілковито тоталітарного правління. Таку думку висловлює головний редактор тижневика Тhе Nеw Yоrkеr Девід Ремнік. Він же називає останні три з половиною місяці "ста днями бездарності" і попереджає - далі буде тільки гірше. Американські оглядачі одностайні: Трамп не змінився з першої каденції. Він лишився таким, як і був. Прийшовши до влади у 2017-му, Трамп не приховував ані своїх схильностей, ані своїх намірів. Що завадило його натурі "розгорнутися" під час першого президентського терміну? Можливо, відсутність тієї глухої злоби та образи на всіх і вся, яку він накопичив, програвши у 2021-му вибори Джо Байдену. Гіркота поразки так підігріла в ньому бажання влади, що перегоріли усі запобіжники. І тепер ми спостерігаємо "Трампа у кубі" без будь-яких гальм. А відтак Девід Ремнік має рацію: перші сто днів нової адміністрації були ще "квіточками". Нині ж настає час "ягідок". Зовнішня політика: слон у кімнаті Перші 100 днів другого терміну Трампа були одними з найбільш дестабілізуючих в історії Америки. Президент видав низку наказів та повідомив про плани, які паралізували цілі урядові установи та відомства. Він погрожував силою захопити Гренландію, взяти під контроль Панамський канал та анексувати Канаду. І хоча поки що не сталося ані першого, ані другого, ані третього, складно уявити Трампа, який відмовляється від заздалегідь окреслених намірів. Трамп багато що переробив у декорі Білого дому, але не завжди дешева позолота - це лише дешева позолота. Деякі дизайнерські потуги Трампа розкривають його справжні наміри. Після вступу на посаду Трамп віддав належне своїм експансіоністським планам - повісив на видному місці в Овальному кабінеті портрет президента Джеймса Нокса Полка. А президент Полк, який помер у 1849-му, керував найбільшим розширенням території США в історії. Це він надбав для Америки Орегон, Техас, Каліфорнію та більшу частину південного заходу. На запитання, чи хотів би він, щоб його пам'ятали передусім за розширення території США, Трамп відповідає: "Я б не заперечував". Трамп без явної мети відштовхнув Європу, Японію, Мексику і Канаду Загравшись у ковбоя з ХІХ століття, Трамп без явної мети відштовхнув Європу, Японію, Мексику і Канаду. Він ще більше підірвав НАТО і ще яскравіше продемонстрував свою схильність до російського диктатора Путіна. Останній пункт варто обговорити окремо. Стосунки з Україною: нас для Трампа не існує Якщо розуміти під словом "союзник" того, хто стане з тобою пліч-о-пліч у бою, то Америка не була нам союзником і при Байдені. Але тоді США виступали нашим партнером. Трамп зіграв на пониження ставок і з партнера перетворився на стороннього спостерігача. Лишається сподіватися, що він зрештою не стане нашим ворогом. Попри амбіції Трампа бути другим Полком, його найімовірніше пам'ятатимуть за інше. А саме за те, що він порвав із десятиліттями тієї політики, яку провадили президенти-республіканці та демократи, і відверто став на бік Росії у війні з Україною. Не будемо зараз згадувати Рузвельта, котрий за спиною у Черчилля домовлявся зі Сталіним і навіть жив у радянському посольстві в Тегерані у 1943 році. Все це - надто давні події. Після них президенти США досить чітко вибудовували взаємини з "імперією зла" і більш-менш дотримувалися однієї лінії. Жодного з попередників Трампа не можна уявити як людину, котра звинуватила б Київ у розв'язанні війни. Але саме це і робить Трамп, називаючи серед винуватців повномасштабної агресії РФ Зеленського і Байдена. У його прозріння, яке буцімто сталося із ним під час розмови із Зеленським у Ватикані, повірити поки складно. Судова система: тиск та розправа з опонентами Використовуючи свій контроль над міністерством юстиції, Трамп наказав розслідувати діяльність політичних "ворогів". Він знищив значну частину державної служби, звільнивши понад сто тисяч федеральних працівників. Зрештою, Трамп проігнорував правила, прийняті після Вотергейту, котрий вартував відставки президенту Ніксону. коли суди нижчої інстанції наказували Трампу скасувати незаконні рішення, він часом ігнорував або публічно висміював їх Конгрес вже був готовий оголосити Ніксону імпічмент, але той, не чекаючи ганьби, сам склав повноваження. А правила ці полягали у системі противаг, котрі не давали президенту США втручатися у дії правоохоронних органів. Та коли суди нижчої інстанції наказували Трампу скасувати незаконні рішення, він часом ігнорував або публічно висміював їх. В одному випадку він не виконав рішення Верховного суду. Ухвалюючи рішення у його справі, суддя Гарві Вілкінсон, призначенець Рейгана і, мабуть, найвпливовіший консервативний юрист Америки, заявив, що поведінка нинішньої адміністрації загрожує "звести верховенство права до беззаконня та заплямувати ті самі цінності, за які завжди стояли американці з різними поглядами та переконаннями". У січні Трамп звільнив генеральних інспекторів 17 різних агентств, знищивши систему нагляду, запроваджену після згадуваного Вотергейту для захисту від неефективного управління та зловживань владою. Він замінив досвідчених прокурорів цілковито лояльними до себе особами. Внутрішнє життя: тотальна війна проти всіх Трамп розпочав війну з установами в усіх сферах американського життя: включаючи ЗМІ, університети, гуманітарні установи. При цьому він помилував або пом'якшив покарання кожному, хто був обвинувачений у заворушеннях 6 січня 2021 року. Тоді, як ми знаємо, Трамп програв вибори і повів прихильників на штурм Білого дому. Він помилував навіть тих, хто був засуджений за насильницькі дії. Трамп делегував Ілона Маска вчинити беззаконня проти держагентств, які рятують величезну кількість життів, а також із неприхованим задоволенням депортував більше двохсот осіб у "сальвадорський ГУЛАГ" (в'язницю СЕСОТ). За допомогою Департаменту ефективності уряду (DОGЕ) Маска, Трамп позбавив фінансування уповноважені Конгресом урядові відомства - від Агентства США з міжнародного розвитку до Агентства США з глобальних медіа. Він ліквідував міністерство освіти. Скрізь, де з'являвся Маск, починалося цунамі масових скорочень. З найвідоміших втрат відзначимо агентство USАІD, котре забезпечувало підтримку гуманітарних програм по всьому світу. Трамп і Маск намагалися також закрити Бюро фінансового захисту споживачів. Хтось підкорявся вимогам цього тандему, а хтось - чинив затятий спротив. Коли агенти DОGЕ спробували захопити Інститут миру США, некомерційну організацію, створену Конгресом, організація відмовилася їх впустити. Команда DОGЕ повернулася разом з ФБР та поліцією округу Колумбія. На шлях послідовної протидії Трампу стали хіба що університети. У них виявилося достатньо сміливості, щоби не злякатися погроз чинного президента. Нині престижні американські виші, включно з представниками Ліги плюща, створили неформальний альянс, щоб протистояти атакам на фінансування досліджень та академічну свободу. Ідея їх об'єднання виникла після публікації в Тhе Аtlаntіс колонки президента Принстонського університету Крістофера Айсгрубера. Він закликав колег до активних дій і зібрав колектив однодумців з університетських президентів та членів наглядових рад. Всі вони зайняті нині тим, як, не порушуючи закон, дати відкоша адміністрації Трампа та не втратити автономію у питаннях прийому студентів, найму викладачів та змісту навчальних програм. Боротьба з мігрантами: відвертий садизм Та найгірше з усіх американських студентів почуваються нині ті, хто до "країни рівних можливостей" приїхав навчатися здалеку. Розпочинаючи свою обіцяну програму масової депортації, Трамп мобілізував ряд урядових установ - від Податкової служби і до Поштової служби. Усі вони мусили докладати зусилля з пошуку, затримання та видворення іммігрантів. Останніх депортували з Америки до інших країн без належної правової процедури. Іноземних студентів буквально викрадали з вулиць та позбавляли віз Іноземних студентів буквально викрадали з вулиць та позбавляли віз - в тому числі за висловлювання, які просто не подобалися Трампу. Його адміністрація навіть американців погрожувала відправити до сумнозвісної в'язниці в Сальвадорі. Вище згадана тюрма СЕСОТ у перекладі з іспанської означає "Центр боротьби з тероризмом". Цей "центр" було відкрито у 2023 році, і з тих пір установа перебуває у полі зору правозахисних організацій, які переймаються тамтешніми жорстокими умовами утримання. Трамп дякував президенту Сальвадору Наїбу Букеле - диктатору із садистськими нахилами США вже відправили туди сотні мігрантів, за що Трамп дякував президенту Сальвадору Наїбу Букеле - диктатору із садистськими нахилами. Його він не дозволив собі принижувати так, як принижував Зеленського - під час вікопомної зустрічі в Овальному кабінеті. Як сказав один з високопосадовців адміністрації США, "наш успіх залежить від його здатності шокувати вас". Митні війни: гра без правил Прагнучи перебудувати світову економіку, Трамп розпочав торговельну війну і запровадив широкий спектр тарифів, які вже призвели до обвалу ринків. Щоб пояснити свій підхід до мит, Трамп використовує метафору, згідно із якою США - це світовий універмаг. "Це гігантський, гарний магазин, куди всі хочуть ходити за покупками. Від імені американського народу я володію цим магазином, я встановлюю там ціни, я кажу: "Якщо ви хочете робити тут покупки, вам доведеться заплатити", - каже Трамп. Він зважився на торгівельну агресію, не зважаючи на застереження економістів Тричі повторене ним в одному з інтерв'ю "я" та нерозуміння законів економіки вже виходять Сполученим Штатам боком. Президент США обклав митом імпорт товарів приблизно на 1,5 трильйона доларів у рік. Він зважився на торгівельну агресію, не зважаючи на застереження економістів про те, що це підірве американську економіку і розжене інфляцію, оскільки тарифи оплачуватимуть американські споживачі. Так і сталося. Федеральна резервна система забила на сполох - але не через інфляцію, а через колапс ринку казначейських облігацій США, який також зазнавав падіння. Зазвичай, коли акції підприємств починають продавати, інвестори переміщують свої активи в безпечну гавань державних облігацій США. Адже до недавнього часу такі облігації пропонували гарантовані виплати в майбутньому. Але тепер інвестори почали вкладали свої гроші в японську єну та швейцарський франк. Слід зазначити, що Дональд Трамп - не перший президент США, який розширив свої повноваження або вдався до екстраординарних кроків. Той таки Рузвельт закликав владу воєнного часу запровадити контроль цін, примусово ув'язнив 120 тисяч американців японського походження у таборах для інтернованих та намагався заповнити Верховний суд лояльними до себе суддями. А Джордж Буш реструктуризував апарат національної безпеки після 11 вересня, надавши уряду надзвичайні повноваження стежити за американцями та затримуючи підозрюваних у зв'язках з Аль-Каїдою поза судовою процедурою. Але обидва ці президенти мали справу із загрозою безпеці Сполучених Штатів, адже Буш протистояв тероризму, а Рузвельт керував країною у часи Другої світової. Але ані перше, ані друге не мають жодного стосунку до другої каденції Дональда Трампа. Що далі? Тривожні рейтинги та несміливі надії Опитування показують, що більша частина американців зараз живе в страху перед своїм урядом, а рейтинг схвалення Трампа значно впав. До 100 днів президентства Дональда Трампа низка відомих видань опублікували кілька опитувань, які показали зниження його популярності. Опитування Nеw Yоrk Тіmеs і Sіеnnа Соllеgе показало, що рейтинг Трампа впав на -12%: 54% не схвалюють роботу Трампа, 42% схвалюють. При цьому 66% американців описують його президентство як "хаотичне", а 59% - як "страшне". Респонденти негативно оцінили політику президента США у сфері імміграції (-4%), управління федеральним урядом (-8%), економіки (-12%), торгівлі (-11%) та війни між РФ та Україною (-21%). Опитування Аssосіаtеd Рrеss-NОRС Сеntеr fоr Рublіс Аffаіrs Rеsеаrсh показало падіння рейтингу Дональда Трампа на -20%: 59% його не схвалюють, 39% схвалюють. 31% вважають Трампа чудовим або хорошим президентом, 16% - посереднім, а 52% - поганим чи навіть жахливим. 44% респондентів вважають, що у Трампа неправильні пріоритети, а більшість негативно оцінює його політику в галузі економіки (-24%), імміграції (-7%), торгівлі (-25%) та міжнародних справ (-22%). Однак, як пише цитований вище Девід Ремнік, останніми днями на вулицях і в судах з'явилися обнадійливі ознаки опозиції Дональду Трампу, хоча страх і пристосуванство все ще беруть гору. Адміністрація Трампа веде наступ на основні принципи, і він триватиме доти, "доки не відчує опір народу, який більше не буде цього терпіти", резюмує редактор Тhе Nеw Yоrkеr. І тоді Трампа не врятують ані золоті віньєтки на стінах Овального кабінету, ані портрети у повний зріст, ані увесь той культ особи, який він зрощує та плекає. В Україні був один керманич, котрий міг би поділитися з американським президентом досвідом падіння своєї влади, яка видавалася непорушною. А також - досвідом ганебної втечі від розлюченого народу. Втім, такого фіналу ми Трампу не бажаємо. І водночас не надто віримо у його здатність змінюватися. Gоd blеss Дональда Трампа - хай береже його Бог від немудрих рішень, хаотичних дій та жорстокої зарозумілості. І тоді у президента США, який вже самовпевнено будує плани на наступні сто днів, з'явиться шанс гідно "досидіти" на посаді нинішню свою каденцію.

Пане Анджею, як сталося так, що свого часу ви полишили польську армію, але зараз допомагаєте армії українській?Ви знаєте, тоді армія була ще комуністичною. Тож за сім місяців там мені просто стало нудно, це не те, що я був пацифістом. Але це було так давно, а зараз усе цілком інакше. А чому допомагаємо? Бо потрібно це робити, просто потрібно робити, ми навіть не ставимо собі такого запитання – для чого. Це очевидно, що треба допомагати Україні, потрібно допомагати друзям, допомагати країні, яка бореться за європейські цінності, країні, яка нас захищає від росіян. Бо інакше вони прийдуть сюди, вони завжди приходили, коли мали таку нагоду. Тому наша допомога також в інтересах Польщі.Якби ви зараз були призовного віку, чи взяли б до рук зброю, аби боронити Польщу чи Україну?Якщо б був призовного віку, але я вже не призовного віку. Але знаєте, напевно, що так. Все б залежало від конкретної ситуації, але найімовірніше, що взяв би. Так я собі зараз це уявляю і так мені здається. Я дуже люблю свою країну і не хочу, аби хтось нищив її. Тому напевно, що я пішов би. Мої друзі на українському фронті набагато молодші за мене, вони пішли.Чи багато ваших друзів стали на захист України? Частина "Гайдамаків" перебуває на фронті. Ще Сергій Жадан, наприклад, видатний письменник і музикант, теж на фронті. А три дні тому я переписувався з Дмитром Кушніром, барабанщиком гурту "Гайдамаки", він також в українській Нацгвардії. Тому таки трохи є.Дослідження, проведені у Польщі 2023 року, показують, що лише 15% поляків готові ставати на захист своєї країни. Ще третина стала б волонтерами, а інша третина – втекла б, виїхала з Польщі. Як вам такі настрої поляків?Це просто опитування, але ми не знаємо, як би люди повелися у конкретних ситуаціях. Я ще з того іншого покоління, для мене війна була дуже актуальною з переживань бабусь, дядьків. Вона ще існувала, були ще варшавські руїни, а для тих молодих хлопців, дівчат війна є чимось абстрактним. Я пам’ятаю, як російська армія стояла у Варшаві, в Польщі, тому я маю зовсім інший досвід, більш конкретний. А молоді – для них, як я й кажу, війна є абстракцією чи зображенням на екрані. Але на цей момент вона є конкретною. І ми знаємо, що говорять опитування, але не знаємо, що принесла б реальність. Тим паче, що у цій війні передовсім бере участь молодь, багато всього відбувається, чималий розвиток у техніці, а молодь почувається впевнено у цьому, тож, може, це було б трохи як якась гра для них, а не сморід та бруд безпосередньо в окопі на фронті, можливо, це буде віртуальна боротьба.Чи готова Польща до того? Якщо розпочнеться війна, то це не буде великою несподіванкою?Польщі важко цього не очікувати. Але я не знаю про всю Польщу, інколи стежу, до мене доходять якісь повідомлення. У певному сенсі ми живемо тією війною, не так, як це було два роки тому, але вона увесь час існує поряд. У новинах, думках, у всьому, ми прифронтова країна, тому думаю, що так.Чи всі у Польще ще живуть цією війною? Бо ми часто чуємо, що поляки вже втомлені і кажуть, що це не є наша війна.Знаєте, одні поляки так кажуть, але інші кажуть інакше. Ймовірно, це вже не так, як було на початку війни, коли я упродовж багатьох тижнів перебував на кордоні і бачив, як Польща приймала біженців, бачив цю мобілізацію. Я не часто нами пишаюсь, бо ми народ дивний, але тоді я був гордий. Але зараз ми не те щоб були втомлені війною, але важко жити у такій напрузі довгі роки. Тому, як і всі теми, вона обертається.Проте з іншого боку, ми почали збирати гроші для хлопців з Луганська, з якими співпрацюємо, і за тиждень зібрали 120 тисяч злотих. Тож я не знаю, як воно з тією Польщею є. Люди увесь час думають про Європу, про Польщу, про Україну. Із нашим рівнем, із нашими можливостями, а ми є невеликим фондом, створеним дівчатами й хлопцями, але ми ці гроші зібрали. І постійно збираємо для фронту. Тож, ми змучені, розчаровані, але, з іншого боку, ті зібрані гроші впливають.Ви згадували про початок повномасштабної війни - що тоді поляки були дуже змобілізовані і багато допомогли українцям. Ви також тоді вирушили до кордону з Україною - що було далі? Яким було ваше життя у ті перші дні?Я мав друзів, які живуть поруч із кордоном, з польського боку є Будомєж, а з українського, здається, поруч Яворів. Тоді мої друзі об’єдналися для допомоги українцям, я подзвонив їм і запитую: "Добре, а що ж треба робити?" - "Просто приїдь", – було їхньою відповіддю. І я приїхав, мав велику автівку. Ми звільнили там місце і просто доставляли людей. Десь у той період якраз Яворівський полігон обстріляли ракетами, але я все одно це робив, бо була потреба. Особливо зважаючи на те, що мене залучив друг – є така добра фундація "Фольковіско", багато допомагає з гуманітаркою різним регіонам України. І я дякую, що мене в той момент не залишили без діла.Які перші ваші враження від того, що побачили на кордоні?Це було приголомшливо. Мені здалося, що я потрапив у сюжет про якусь холодну Африку після якоїсь катастрофи гуманітарної. Це був кінець зими – початок холодної весни: поля сірі, усе сіре, усе холодне, цвинтарі з українського боку. І сотні, тисячі жінок з дітьми і з валізками на коліщатках. Це було приголомшливо. Ми пішли на український бік тоді, і, власне, у тій пустці, у тому холоді чоловіки проводжали їх до переходу, а тоді поверталися. Приголомшливо, жахливо.Але що ж, потім ми взялися до роботи – перевозити й перевозити. Найперше треба було не роздумувати, а робити. А з іншого боку, в Польщі, розташувався великий табір, з пожежниками, з купою молоді з дредами, яка приїхала звідкись із великих польських міст, і вони просто всі були готові приймати ті великі натовпи дітей і жінок. І це був дуже активний громадський рух, величезний. Фантастичний. Бо попередній уряд багато в чому був антиукраїнським, і ця масова реакція поляків стала для них несподіванкою, тож мусили ту риторику приховати. Бо це переросло у великий суспільний рух. Тому поряд із тим, що це було приголомшливо, ми просто повинні були робити ті прості речі – возити, перевозити, допомагати. Навіть прикордонники допомагали, інколи жінки з дітьми мали проблеми з паспортами, але їх пропускали.Для вас стало несподіванкою те, що Росія пішла проти України великою війною, що почала обстрілювати міста? Як ви тоді відреагували? Чи це було очевидно, що воно колись почнеться?Я був здивований тим, що це викликало у мене здивування якось. Але з іншого боку – це увесь час тривало, Росія планувала це. Тому, скоріше, той десятилітній спокій був чимось підозрілим. Тому частково був здивований, а частково – ні. Трапилось те, що ми мали інтуїтивно відчувати, бо це мусило трапитися ще з часу Криму, це почало відбуватися ще з моменту Донбасу. Тож, був здивований і одночасно не був. Це завжди відбувалося - від Кавказу до Фінляндії. Це для Росії звичний хід подій. Я знаю Росію, бо неодноразово там бував. Це цивілізаційний занепад просто. І єдиним виходом була б внутрішня війна, яка змобілізує той народ і відволіче його. Це єдиний спосіб уникнути уваги до повного цивілізаційного краху країни. Вона у це занурена вічність.  А де саме ви бували в Росії? Ви кажете, що це цивілізаційний занепад, а багато людей захоплюються Росією і кажуть, що це велика й потужна країна. Як так може бути, що країна, яку ви називаєте цивілізаційним занепадом, викликає захоплення у стількох людей у світі, які навіть народилися в таких країнах, як США? Той самий Трамп, який говорить, що Росія є гарна, велика і має доброго лідера Путіна.Не знаю, бо я особисто з такими людьми не знайомий. Я знаю дуже багато людей, але не знаю нікого, хто б захоплювався Росією, особливо зараз. Знаєте, про Росію можна казати різні речі, але є щось на кшталт генія, і продаж того товару, який називається "російська душа", і люди це купують, не знаю навіщо. Мені вистачило поїхати туди один раз, я спеціально поїхав до Росії, бо потоваришував із польським консулом, тож ми поїхали, щоб його побачити, і це був єдиний раз. Але потім я часто, майже щороку їздив до центральної Азії, до Монголії, долаючи тисячі кілометрів через територію Росії. І я не знаю, чим там захоплюються, бо багато фальшивого. А про Трампа ми навіть не говоримо. У Польщі є люди, які втікають у Білорусь, що у них в головах – не знаю. Просто не знаю. Але я цим не цікавлюсь, бо психопатологія не є моєю спеціальністю. Але ця війна допомагає позбутися ілюзій багатьом людям, на Заході також, не лише нам, бо поляки у більшості не мають ілюзій, коли йдеться про Росію. Бо російський танк, Росія є жахливою. І Захід зараз трохи починає прозрівати. Бо Західна Європа у цій війні абсолютно проукраїнська у своїй більшості, у своїх діях, а рішення політиків є швидкими й потужними. Тому важко шукати ентузіастів-прихильників Росії у цій частині світу, як на мене. Але що думають прихильники – це глибока таємниця, яку складно розгадати.Ви сказали, що, коли їхали Росією, – навколо була пустка. І звідси питання: якщо росіяни мають стільки землі своєї, навіщо їм ще українська земля?Вони мають просто неосяжну кількість тієї землі, але не вміють дати з нею ради. Тому кудись їдуть і шукають пригод поза своєю територією. Якщо поїхати на схід від Москви, то там просто, знаєте, навіть складно підібрати цьому назву, бо це має вигляд чогось суцільно апокаліптичного, коли можна мати таку велику частину світу і так її зіпсувати. Вони просто не знали, що з цим робити, і лише копали й видобували. Бо природний газ не був заслугою Росії, вони просто його видобули, але нічого не вигадали.Люди, яких ви зустрічали у глибинці, - якими вони були?Як люди вони нормальні там, в якийсь людський спосіб вони є добрими. Але якщо вони збираються у групу, тоді стають стадом. Я ніколи не мав поганого досвіду в Росії, зупинявся, жив, спав. Із досвіду з простими людьми - раз чи два після алкоголю було складно, коли зайшло про історію. Тому я вивчив, що росіяни і алкоголь, а потому розмова про політику чи історію – це непоєднуване. Все є наче пронизане тимчасовістю, апокаліпсисом, бо все вони здобули або відібрали.Ви сказали, що росіянин, історія та алкоголь – це речі, які не можуть бути між собою якось поєднані. Вони так багато п’ють? І що тоді говорять про історію?П’ють, звичайно. Але тут не йдеться навіть про якусь таку народну особливість, бо всі народи п’ють, ті ж іспанці також чимало, поляки, може, не аж так багато. Тут, скоріше, йдеться про неможливість порозумітися на таких фундаментальних темах, як історія. Це зовсім інша картина історії, зовсім інша картина світу, аніж у нас. Вона сформована пропагандою, роками такої ізоляції суспільної, вони зовсім інакше думають, зовсім інакше сприймають світ. Це є певний бар’єр. Живе собі над Байкалом жінка, господиня, була в Америці, в Європі, продавала, працювала, має освіту, але вірить, що американці прилетіли на Байкал і скинули піраній, щоб вони місцеву рибу знищили. Байкал, який замерзає зовсім, - і там живе піранья з Амазонки. Не повіриш, що то настільки інакше, поки сам із цим не зіштовхнешся. Ми просто дуже різні. Інші, але хай собі будуть інші, але ж вони намагаються експортувати це, зараз на Україну, раніше на Східну й Центральну Європу. І експортувати ту іншість є чимось страшним насправді. От я вже бачу, як якийсь російський шпигун слухає нашу розмову і записує мене у списки на розстріл. Ця війна має для мене ще одну прикрість – не можу їздити до країн, які дуже любив, не можу їхати до Монголії, до Киргизстану, Таджикистану. Колись їхав автомобілем, тепер не можу.   Але як так може бути, що та російська душа, ті росіяни, які говорять дивні речі про історію, росіяни, які приходять з війною до інших країн, які прийшли з війною до України, які нищать Україну, які вбивають людей, стріляють у беззбройних, ґвалтують наших жінок, і разом з тим вони мають, як самі кажуть і кажуть у світі, велику культуру? Ми, українці, вважаємо, що коріння того російського варварства проростає з їхньої літератури. Бо їхні великі письменники завжди пишуть за такими двома стандартами – стандартами протиріччя. І українці хотіли б кенселінгу тієї літератури. Як ви думаєте, чи причина лихої душі росіянина лежить у тій літературі?І тут є черговий геній російської культури, але, з іншого боку, якщо уважно придивитися, ця культура завжди використовувалась як зброя. Коли я читав Достоєвського, то він є дуже антизахідним, повністю прошите тією антизахідністю, ненависне. Коли я читаю свого улюбленого Андрія Платонова, який описував комунізм найбільш реалістично, то його риторика також є антизахідною, ненависницькою до іншого, неросійського світу. Якщо читати точно божевільного Федорова, філософа, який винайшов концепцію загального воскресіння, дуже цікава концепція, що всі померлі можуть воскреснути, але вона є повною антитезою Заходу. Вона показує, що тільки російський народ до цього здатен. Це є культура комплексів – комплексів вищості й нижчості одночасно, руйнівне поєднання, бо це справді руйнує мозок. Поляки теж балансують між вищістю й нищістю, але не мають таких можливостей, як Росія, не є такі агресивні, і той комплекс у нас не є таким потужним. Видатним представником тієї російської культури, якого я цінував і шанував, є поет Бродський. А потім я прочитав той його вірш про Україну, жодна культура не дозволяє собі такого варварства, і це він емігрант, російський єврей, який взявся написати настільки огидний текст, як цей вірш про українців. І такий вигляд має російська культура – завжди всередині є комплекс та ненависть.    Тоді для чого читати російську літературу? Можливо, не варто?Це буде так, що хто хоче, той таки читатиме російську літературу і цього не можна заборонити. Але можна говорити, які сенси та література транслює. До війни ми видавали російських письменників, а тепер в жодному разі цього не робитимемо. Ми видавали, зокрема, відому книжку "Санькя", але після того як почалась війна – жодних росіян. Хтось мене в Польщі запитував - а як так? А отак, кажу,це моє власне видавництво, і не буде тут жодної російської літератури. Натомість ми відкриваємо українських письменників, які насправді є прекрасними. Тому очевидно, що я кенселю російську літературу.Ви народилися у Варшаві, але в певний момент переїхали в село, де виникло таке видавництво, яке називається "Чарне", бо це село також називалося Чарне. І в тому видавництві ви презентуєте багато українських книжок. Яких саме українських письменників ви видаєте в Польщі?Цим видавництвом більше опікується моя дружина, я не впорався б із ним сам в умовах без телефону чи без електрики. Тому це головним чином Моніка Шнайдерман перетворила все на велике видавництво. Ми починали з Юрка Андруховича, перша книжка була його. Він був у іншому видавництві, коли ми вирішили переманити його до нашого, побачились тоді у Кракові на вулиці, і я сказав: "Вітаю найвидатнішого українського письменника". А Юрко, як і кожен письменник, полюбляє похвалу, тож ми його переманили. А потім видавали ще Тараса Прохаська, Сергія Жадана. Але це все також поєднувалось із дружбою – з Андруховичем, з Тарасом мандрували Україною, українськими горами. Тому це було таке дуже дружнє, не лише робоче. Але очевидним є й те, що видавництво "Чарне" також і 12 – 15 років тому оцінило українську літературу, найбільше видавали, промотували – на зустрічах, фестивалях. Тож упродовж тривалого часу українська література в Польщі посідала важливе місце, була добре впізнаваною. Ми були одними з перших на цьому шляху. І цікавий момент, ми створили видавництво у селі Чарне, яке було одним із сіл, що потрапили під операцію "Вісла", коли багатьох людей поляки виселили, когось знищили. І ми жили в тому будинку без електрики і без телефону, і власне там створили видавництво. Це теж нас якось дуже зближувало з Україною, десь внутрішньо, ментально. … Тут було 5800 жителів, які були усі виселені, окрім може 5-7 господарів, але тут вціліла церква. Тому це теж атмосфера місця, Україна завжди була для нас ментально близькою. Коли ми грали з "Гайдамаками", то завжди сміялися, що от є такий поляк, який наш. Це не є до кінця правда, бо частина моєї родини виховувалась під білоруським кордоном, тому маю і від білорусів частину, але й від українців є частина… Тож ментально мені Україна близька. Це є особисті мотиви, які накладаються на загальні, на видавничі, на увагу до української культури, гру з українськими гуртами.А хто, на вашу думку, зараз є найвидатнішим українським письменником? Далі Юрка Андруховича?Не можу цього сказати, бо образяться. Ви знаєте, як це, письменники - маємо дуже велике его, я також, всі ми вразливі, не тільки письменники й письменниці, тому отак.Добре, розумію, не хочу, аби ви посварилися з друзями з України.Але це очевидно, що є значною мірою питанням смаку, питанням вибору, дуже особистого.Ви казали, що ментально для вас українці дуже близькі. Чи для всіх поляків так є? Чи схожі поляки й українці між собою.Я думаю, що це два найближчі народи. Вони є дуже близькими і ментально, і культурно. Ну, і історично. Та дуже складна, кривава, часто брутально історія часом розділяє, але також і об’єднує. Інколи можна порозумітися без слів, без перекладу жарту, наприклад.Ви згадали історичну тему, тут є трохи запитань між поляками й українцями. Як ви дивитесь на це з нинішньої перспективи? Чи вдасться українцям якось ті спільні історичні рани вилікувати?Парадоксальним чином у цьому допомагає війна. По-перше, до Польщі приїхали майже 2 мільйони українців, і поляки, наслухані про бандерівщину, не знали, якими вони будуть, спочатку уявляли їх якимись дикунами, а натомість приїхали звичайні, нормальні люди, з якими легко співіснувати, немає конфліктів. І це дуже важливо. По-друге, ця війна більше нас об’єднує, аніж розділяє. Це є єдиним плюсом тієї війни. Те, що я чую в Польщі щодня українську мову, – це фантастично поряд із польською мовою. Ця ментальність добре вплине. Відкриває думки, мислення. Мені це подобається.А що відмінного між поляками та українцями? Що є таке, в чому ми не є схожими?Складно мені на таке питання відповісти, я не є соціологом, не досліджую цього. Український схід, ця їхня відкритість – це такий колос між західним і східним, якась близькість. Так я це бачу. Але зараз складні воєнні часи, і я б не шукав відмінностей, краще схожості, політично це має більше сенсу.Зараз Польща готується до виборів президента. І багато також в інформаційному просторі кандидати говорять саме про Україну, і часто це не надто гарні речі. Навіть той самий Менцен, який на початку повномасштабного вторгнення підтримував Україну, а тепер каже, що "кінець, ми маємо свої проблеми". Як ви думаєте, за кого проголосує Польща?Побачимо, це велике невідоме. Я сподіваюсь, що не голосуватимуть за Менцена, бо це буде повний крах. Бо він ідіот, але хитрий. Побачимо, як проголосують люди. Але я думаю, що переможе Тшасковський, він часом теж звертається до легких антиукраїнських наративів, проте робить це суто з політичних поглядів для перемоги. Не знаю, у Польщі зараз дуже цікава ситуація. Тшасковський принаймні дає надію на цивілізовану розмову, на відміну від інших, я їх навіть не впізнаю. Не знаю, мені ще до всіх клопотів якраз польських виборів бракувало.  Це чудово, що можна втекти від світу, але буває так, що світ наздоганяє тебе, навіть у селі, де немає засобів комунікації, де навіть просто не працює мобільний зв’язок.Але працює, як бачите.Ви зазначили, що навіть Тшасковський інколи використовує певну антиукраїнську риторику. Чому польське суспільство хоче чути і приймає такі настрої, що "вистачить тієї війни", що "українці живуть тут на наші кошти", "ми витрачаємо забагато грошей на них, а маємо свої проблеми"?Кожне суспільство поділене з різних моментів, так само й поляки. Так мені здається. Я не політик і не соціолог, просто намагаюсь робити речі, які для мене мають сенс, як от ми зараз говоримо про Україну, тому я стараюсь якось змістовно говорити про сутність цих двох народів. Так, ми граємо з "Гайдамаками" і в нашого проєкту була фантастична футболка, яка зараз на мені, де польський орел був поєднаний з українським тризубом. У Польщі частина мене ненавидить за це, але частина - навпаки. Ми такі речі з "Гайдамаками" робимо капітальні, щоб вони показували, що спільно з українцями можна зробити, Міцкевича граємо. Бували якісь інциденти на концертах, коли десь із перших рядів голос вигукував: "А що з Волинню?" І я пропонував: "Виходь на сцену, маєш 15 секунд, починай". І волинський герой просто втікав. Таке життя є культурне, чи це допоміжне - не знаю, не задумуюсь, чи це має сенс - має. Бо Україна є європейською країною.Але також ви згадували, що хтось сказав "а що з Волинню?". Волинь – це питання також дуже часто лунає, коли говорять навіть, що Україна не вступить до ЄС, поки не вирішить це питання.Яким має бути те вирішення? Вони мають воскресить тих убитих поляків? Що Україна може зробити? Ви знаєте, зараз якась страшна мода на вибачення і також на те, аби відчувати себе жертвою. А я цього не визнаю. Волинь закінчилася, поставмо там пам’ятники, вшанування. Але ця тема вічного вибачення. Але що та Україна має ще зробити? Віддати Волинь, бо там лишилися наші могили? Те покоління, як би це не було цинічно, яке знало ту трагедію, яке пам’ятало Волинь, вимирає. І хоч це буде спеціально нагнітатися, але природним способом воно мало б минути. Була трагедія, були вбивства. Але також і кілька сотень років Польщі на українських землях, серед козацтва – це теж потоки крові та жертви.Це можна згадувати до нескінченності. І це теж використовують політики. Тому що має зробити Україна? Я не знаю, справді не знаю.Вас знову критикуватимуть за ці слова у Польщі…Так, мене не любить і правиця, і лівиця, ну, але тоді я відчуваю, що живу. Це частина історії. Не знаю. Бабцю моєї дружини вбили українці під час погромів, ми їздили, шукали. І поряд із тим моя дружина видає українську літературу. Це треба робити, хоч і не означає, що щось потрібно забути.Ви письменник, а ми вже довго розмовляємо і я досі не запитала, чи зараз щось пишете? Чи ця війна спонукає вас до якихось тем, чи ви пишете про війну?Зараз не пишу, бо маю поговорити з українським телебаченням. В моїй останній книжці про східний кордон Польщі, це є "Річка мого дитинства", Україна часто з’являється. І там є один розділ такого собі репортажу, як хлопців везуть автівки на фронт до Слов’янська. Вона з’являється, тим часом я не відчував себе в праві писати про українську війну, бо бачив її під час одного виїзду до Слов’янська на фронт. Ми після того повернулися, а фронт і українські хлопці залишились там, під обстрілами. Тому такі речі я не можу. Натомість Україна з’являється, але я зараз пишу книжку зі свого глибокого досвіду. Там є й частина про кордон, але це не є основною темою. Це українські письменники повинні дати ради з тією війною, і знаю, що вони впораються. Ми зараз видаємо книжку Сергія Жадана про війну, і це видатна робота. Його перша книжка про війну, про Донбас, була однією з найкращих, яку я читав, а ця ще краща. Він написав про свій досвід у Харкові, про свій воєнний досвід. Тому це українці мають про то писати.Які ви маєте передчуття? Як закінчиться війна?Росіяни мають програти, будь-яким способом.Мусять бути виштовхнуті зі світової арени. Через багато років вони зможуть знову там з’явитися. Але українську війну треба тим чи іншим способом виграти.Але, як ми бачимо, те, що зараз відбувається у світі, те, що говорить Трамп, то виглядає так, що світ не хоче, щоб росіяни програли. Трамп не хоче, але він взагалі безвідповідальний, і навіть невідомо, що з ним буде далі. І як Америка поведеться щодо Трампа. Америка не монолітна. Так, він виграв вибори, але може програти свою каденцію. Деякі мудрі люди говорять про те, що він не залишиться до кінця каденції, то такий хаос, що вже самі американці незадоволені. Але це шанс для Європи інтегруватися. Щоб навчилась міцно стояти на своїх ногах Західна Європа, ми. І це видається реальним. І щось у тій Європі починає відбуватися, якась інтеграція. Без огляду на Америку.А якщо Європі не вдасться?Вам здається, що не вдасться?Не знаю, але запитую: що буде, якщо не вдасться? Я б не хотіла того, бо від цього залежить доля моєї країни, моя доля і моїх рідних. Але якби так сталося?Моя доля і доля моєї країни, може, менше, аніж ваша, але також від європейської інтеграції залежить. Тому все мусить вдатися, розумію, що це таке бажане мислення, але все, що ми робимо, - ми робимо для того, аби це вдалося.Я дуже вам дякую, що ви допомагаєте українцям, допомагаєте українським військовим, українським письменникам, щоб їхній голос було чутно у Польщі. 

Історія війн і конфліктів переконливо свідчить: коли жодна зі сторін не здатна здолати іншу військовим шляхом, єдиним виходом залишається мирна домовленість. Проте справжній мир можливий лише за умови компромісу, коли обидві сторони усвідомлюють межі своїх можливостей і готові частково відступити від максимальних вимог. У таких випадках на столі переговорів залишаються базові цілі кожного учасника. Водночас усе, що лежить між мінімальними і максимальними вимогами, – зона для торгу і взаємних поступок. У контексті війни між Росією та Україною та мирної ініціативи США така формула набуває особливої гостроти, адже ставки – це не лише території чи політичні амбіції, а й питання виживання країни, справедливості та майбутнього мільйонів людей.Еспресо розповість, яким є американський план, чому переговори буксують і чи є шанс на мир у найближчому майбутньому. Позиція США: швидкий мир за будь-яку ціну?Володимир Зеленський і Дональд Трамп. Фото: gеttyіmаgеsНапевно, найкраще пояснення, чому президент США Дональд Трамп так любить укладати угоди, можна знайти в його книжці "Мистецтво укладати угоди": "Я займаюся цим не заради грошей – у мене їх значно більше, ніж знадобиться в житті. Це моє покликання, моя стихія: кожна угода – мій витвір мистецтва. Хтось має хист до малювання, хтось – талант до написання віршів. Я ж укладаю угоди. Бажано, масштабні. Це мій драйв, моя невгамовна жага".Українці добре запам’ятали, що перед поверненням у Білий дім, президент Трамп неодноразово обіцяв (53 рази!) завершити війну в Україні за 24 години. Хоча в підсумку він визнав, що це було просто перебільшенням. Згодом з’явилися натяки, що Трамп хоче досягти угоди між Україною та Росією за перші сто днів свого президентства (особливо бажаним було до Великодня). Навіть ставки на це почали робити, які особливо зросли з початком прямих переговорів між США та РФ, а також США та Україною, які стартували у лютому. Тобто адміністрація Трампа вже кілька місяців активно просуває мирну угоду, яка насамперед передбачає припинення вогню шляхом політичних компромісів з обох сторін, бо "щотижня гине 5 тисяч солдатів".Трамп також любить повторювати, що він хоче бути нейтральним і посередником для спільного добра, тому тисне як на росіян, так і українців, щоб досягнути угоди. За ці 100 днів часто лунали фрази від його адміністрації, мовляв, президент США незадоволений (чи розчарований) як позицією Зеленського, так і Путіна. Однак, якщо критику й ставлення до президента України з боку Дональда Трампа весь світ яскраво побачив та довго обговорював після поїздки Зеленського до Вашингтона, то чогось подібного на адресу Кремля так і не дочекалися. Були лише натяки про якісь нові потужні економічні санкції, якими насправді Кремль важко злякати, враховуючи, що вони роками з ними живуть і навчилися обходити. Натомість світ облетіли відео й фотографії відвертого панібратства представника Трампа Стіва Віткоффа з диктатором Володимиром Путіним під час їх зустрічей. Саме Віткофф в адміністрації Трампа має найбільш проросійські позиції і навіть натякав президенту, що найпростіше погодитися з вимогами Кремля і віддати чотири українські області. До речі, аналіз Вlооmbеrg показує, що погляди президента США на війну в Україні дедалі більше збігаються з поглядами Кремля. Це сталося одразу після першої офіційної телефонної розмови Трампа та Путіна, що відбулася 12 лютого. "Хоча Трамп і його команда вочевидь повторюють тези Путіна, незрозуміло, є це результатом впливу Кремля чи їхньої власної рішучості закінчити війну за будь-яку ціну, сказав один колишній американський чиновник. Віткофф не наївний щодо Путіна", – пише Вlооmbеrg. Чий Крим: що пропонує ТрампПісля квітневих переговорів у Парижі між Україною, США та європейськими лідерами, світові медіа зробили справжню зливу планів щодо угоди, яку пропонує Вашингтон Києву для досягнення миру з Росією. У будь-яких варіаціях – Україна має йти на значні поступки та взамін не отримує реальних гарантій, хоча Трамп постійно повторює, що сторони "дуже близькі" до укладання угоди і наступні дні будуть вирішальними. Згідно з інформацією від Rеutеrs та Ахіоs, США пропонують "остаточну пропозицію" мирного плану, який включає:Визнання окупованих територійДе-юре визнання Криму частиною Росії та де-факто визнання російського контролю над частиною Луганської, Донецької, Херсонської та Запорізької областей. Натомість Україні повернуть захоплені частини Харківщини. Також Україна отримає Кінбурнську косу (хоча неясно, чи всю, чи в межах лише Миколаївської області). Відмова від НАТОГарантії, що Україна не стане членом НАТО, хоча членство в ЄС залишається можливим.Економічні стимулиСкасування санкцій проти Росії, запроваджених з 2014 року, та економічна співпраця з Україною, зокрема угода про видобуток корисних копалин. Запорізька АЕС має управлятися американцями, які будуть продавати енергію як Україні, так і Росії. Натомість річка Дніпро буде вільною для торгівлі і проходу кораблів. Гарантії безпекиОбіцянки "надійних" безпекових гарантій для України, хоча їх деталі залишаються розмитими, а США не планують брати безпосередню участь у військовому забезпеченні. Та непублічно США нібито зголосилися долучитися до безпекових гарантій "коаліції охочих", тобто тих країн, які готові надіслати свої війська в Україну для підтримки миру. Армія, зброя та вибориСША наполягають, щоб Росія визнала право України мати власну армію без обмежень та можливість розвивати оборонну промисловість на свій розсуд. Також з порядку денного зняли питання негайних виборів президента та парламенту. Тобто все це виглядає як спроба заморозити конфлікт, зберігши статус-кво на лінії фронту. Таким чином Україна не отримає своїх максимальних цілей – вихід на кордони 1991 року, а Росія – всієї України. Хоча для Києва, за словами міністр оборони Німеччини Бориса Пісторіуса, це швидше нагадує капітуляцію, тому Зеленський і відкинув пропозицію стосовно визнання де-юре Криму російським (лише де-факто) і на переговорах у Лондоні українці надали свої умови для миру, який має початися з основного – реального 30-денного припинення вогню, про що домовилися ще у березні, але росіяни відкинули цю пропозицію. Натомість вони грають в гру затягування переговорів, пропонуючи то одноденне перемир’я на Великдень чи триденне до 9 травня без реального бажання покласти край війні. Цікаво те, що останніми днями публічні заяви Трампа та його непублічні розмови з урядниками свідчать, що президент США, здається, почав розуміти: мирна угода між Україною та Росією потребує чогось більшого, ніж термінів (24 години, 100 днів) чи залякувань про те, що американці "вмиють руки" і покинуть переговори. Адже нещодавно Трамп зізнався помічникам, що досягти миру в Україні складніше, ніж він сподівався. Щобільше, Трамп зрештою звернув увагу і на те, що Кремль продовжує гатити ракетами й дронами по цивільних об’єктах, щодня вбиваючи українців. "У Путіна не було жодних причин для того, щоб протягом останніх кількох днів запускати ракети по цивільних територіях, містах і селищах. Це змушує мене думати, що, може, він не хоче зупиняти війну, може, він просто дурить мене", - написав Дональд Трамп після зустрічі з Володимиром Зеленським у Ватикані на похоронах Папи Римського Франциска. Водночас Дональд Трамп вважає, що робить послугу Україні, а українці "не цінують його мирні ініціативи". Він прямо заявив Тhе Аtlаntіс, що "рятує Україну", інакше б українці "були розчавлені дуже скоро", бо Росія – це "велика військова машина", тому, якби не американська зброя, війна б "закінчилася за один день".Яка позиція України та Росії Україна категорично відкидає ключові пункти американського плану, наголошуючи на своїй територіальній цілісності та праві на самовизначення. Президент Володимир Зеленський неодноразово заявляв, що визнання анексії Криму чи інших окупованих територій суперечить Конституції України. Хоча водночас він додає, що силовим шляхом Україна не може їх повернути, тому це має відбутися завдяки силі дипломатії. Київ напрацював власний план у співпраці з європейськими партнерами. Найважливіший пункт – невіддільність територій, тобто відмова визнавати анексію Криму чи інших територій. Також важливо, якщо Україні забороняють бути членом НАТО, тоді українці мають отримати подібні гарантії безпеки, як 5-та стаття Альянсу. Звісно, що ніякої мови про обмеження ЗСУ не може бути або заборони на розміщення іноземних військ. Також важливо, що відбудова України має бути коштом заморожених російських активів, а санкції з Росії треба послаблювати поступово після сталого миру. Ще один пункт, про який не треба забувати, – повернення всіх полонених і депортованих, зокрема дітей. Німецьке видання ВІLD каже, що Україна також готує "план Б" на випадок провалу мирної угоди. Для цього Київ інтенсивного розвиває оборонну промисловість, щоб забезпечити собі захист у разі повного припинення військової допомоги від США, яка вже скоротилася, а нові пакети зброї за Трампа так і не були оголошені. Росія ж традиційно демонструє двоякий підхід до переговорів. З одного боку, Кремль вітає ініціативи Трампа, особливо щодо визнання окупованих територій і скасування санкцій. З іншого – Москва не поспішає йти на поступки та припинення вогню, наполягаючи на власних умовах, які вважає "основоположними причинами" конфлікту. Тому Кремль фактично відкинув пропозицію Трампа. Зокрема, нещодавно міністр закордонних справ РФ Сергій Лавров висунув низку вимог, аби Москва сіла за стіл переговорів з Україною. Мова йде про відмову України від вступу до НАТО та офіційне утвердження її нейтрального статусу, визнання російського суверенітету над тимчасово окупованими українськими територіями, також нікуди не зникло бажання "демілітаризації та денацифікації" України (а це включає статус російської мови й РПЦ) та скасування санкцій. Водночас Кремль наполягає, щоб Україна скасувала заборону на прямі перемовини з Росією, яку запровадив президент Зеленський восени 2022 року. Тобто Росія не готова відмовлятися від своїх максимальних цілей, головна мета яких - перетворити Україну, по суті, на ще одну слухняну Білорусь. Тому росіяни продовжують війну на виснаження. Що кажуть експерти та чи можливий мир найближчим часомХоча адміністрація Трампа постійно заявляє про просування в переговорах, реальні перспективи укладення мирної угоди залишаються туманними. Бо Росія не демонструє готовності до компромісів, Україна не готова до капітуляції, а США можуть втратити інтерес до процесу, якщо не досягнуть швидких результатів. У таких умовах мир найближчим часом малоймовірний, але не неможливий. Політичний огдядач Роlіtісо Джеймі Деттмер вважає, що запропонована США "потворна угода" була передбачуваною, але вона "лише тимчасово зупинить реваншизм Росії". На його переконання, без гарантій безпеки від США та твердої стратегії, що передбачає надання Україні сучасної зброї, угода стане черговим етапом у планах Путіна захопити країну."Безсумнівно, це жахлива угода для України. Кровопролиття може припинитися, але Київ не лише вийде з цієї жорстокої війни розчленованим, але й не матиме жодних надійних гарантій безпеки, оскільки Вашингтон відмовляється підтримувати європейців. Не буде жодної відповідальності за задокументовані російські воєнні злочини, а також не буде жодної чіткої компенсації від Москви за завдану нею шкоду", - каже Деттмер.5-й надзвичайний посол США в Україні, директор Євразійського центру при Атлантичній раді США Джон Гербст в етері Еспресо заявив, що Дональд Трамп зробить велику помилку, якщо дотримуватиметься ідеї перезавантаження відносин з Росією."Доктрина національної безпеки Росії прямо називає Сполучені Штати головним противником. Цю позицію підтримують багато високопосадовців у Москві. Водночас у колі президентських радників відчувається наївність. Один із них чомусь вважає, що можливо перезавантажити відносини з Росією. Це була провальна ідея адміністрації Обами. Ця група в оточенні Трампа висміює Обаму за м’якість, критикує Байдена, але водночас повторює ту ж помилку – фліртує з ідеєю перезавантаження. Це не спрацювало тоді й не спрацює зараз", - пояснив Гербст.Натомість російський політик і громадський діяч Марк Фейгін в етері Еспресо сказав, що Росія продовжуватиме використовувати Трампа й політично вигідну для неї американську адміністрацію, щоб досягти всіх своїх цілей невоєнним способом – шляхом тиску й переговорів. "Вони не бажають виходу Трампа з ситуації переговорів, це точно, бо він робить усе необхідне й проголошує все необхідне. Навіть якщо переговорів не буде й Україна та Європа опиратимуться, Росія отримуватиме поточні переваги – зняття санкцій, налагодження відносин, спільний бізнес", - вважає Фейгін.Українська журналістка та політична експертка Марина Данилюк-Ярмолаєва зауважила, що наявні американські пропозиції миру "кращі за капітуляцію в Стамбулі", до якої нас активно спонукала Росія у березні 2022 року. "Але це точно не той мир, про який три роки поспіль теревенять владні спікери на круглих столах, самітах і формулах миру. … Це буде поганий мир, який трошки ліпший за гарну війну. Що ж, Мінські угоди були не такими вже поганими. … Хоча два українських топ-очільники - Володимир Зеленський та Андрій Єрмак щонайменше два роки говорили, що за них такої ганьби, як Мінські угоди, підписано не буде", - написала Данилюк-Ярмолаєва.Читайте також: Як Росія укладає перемир’я та чого вартують угоди з Москвою

Кремлівський диктатор окреслює контури антизахідного союзу, повний склад якого, вірогідно, буде озвучений 9 травня. Посилення КНДР змінює баланс сил на Корейському півострові, ставить у незручне становище Китай і змінює плани США. Як вплине нова реальність на Україну, розбиралася Gаzеtа.uа. Північнокорейський лідер Кім Чен Ин 28 квітня оголосив про намір поставити пам'ятник бійцям КНДР у Курській області, так би мовити, увічнити їхній подвиг. Інформаційний ресурс країни повідомив про офіційну позицію Центрального військового комітету Трудової партії Кореї (ЦВК ТПК) щодо дій північнокорейських військових у Росії. Мовляв, РФ і КНДР спільно здобули перемогу у Курській області, а вступ у війну на боці РФ то було рішення Кім Чен Ина. "Могла би допомогти" Схоже, Ким Чен Ину було важко не коментувати дії співвітчизників, коли про них заявляли Україна, Південна Корея, Велика Британія та США на найвищих рівнях аж до ООН. Представник КНДР в ООН відмовлявся коментувати, натомість акцентував увагу на західній збройній допомозі Україні. Таким чином, підтвердилися дані південнокорейської розвідки. І Путін ухилявся від прямої відповіді на запитання про участь у війні проти України північнокорейських вояків. Лише 25 квітня після згадки начальника генштабу ЗС РФ Валерія Герасимова про "значну допомогу" північнокорейських військових у прикордонних районах Курської області Путін публічно подякував тим "за героїзм". Речник Дмитро Пєсков зауважив: російська сторона "могла би допомогти" КНДР у разі необхідності. Вірогідно, необхідність у "допомозі" виникне дуже скоро. Між виборами та агресією Офіційний Пхеньян нещодавно змінив військову доктрину. А в Сеулі розгортаються драматичні політичні події:відсторонення від влади президента Юк Сон Йоля. Нагадаємо, на 3 червня 2025 року там призначені дострокові президентські вибори. Результати праймеріз цими вихідними шокували південнокорейців. У Демократичній партії більшість голосів (89,8%) зібрав опозиційний депутат Лі Чже Мьон, котрий раніше виступав за активнішу взаємодію з Північною Кореєю. На думку південнокорейських спостерігачів, він є вірогідним фаворитом перегонів, оскільки конкуренти Лі Чже Мьона, губернатор однієї з провінцій Кім Дон Йон і депутат Кім Кьон Су, здобули 7% і 3% відповідно. Під час агітаційної кампанії на праймеріз Лі у ході дебатів зазначив, що КНДР "ставитиметься до нас так, як і ми до неї". Водночас він назвав обстановку на Корейському півострові "недоброю" і висловив підтримку альянсу зі США та Японією, хоча раніше виступав проти тіснішої співпраці із Заходом, особливо в оборонній сфері. Натомість жорстко критикував попередника, чия політика тиску на Північну Корею, вважає Лі, призвела до нового загострення. Але крихкий баланс буде порушено, якщо Пхеньян задумав агресію проти Сеула. Момент зручний: політична невизначеність, внутрішні кризи і зосередженість Південної Кореї на внутрішньому порядку денному. Знущання по-пхеньянськи Можливо, тому реакція Південної Кореї на офіційне визнання альянсу РФ - КНДР була гострою. У заяві південнокорейського МЗС зазначено: "Відправка північнокорейських військ, поряд із ширшим військовим співробітництвом між Росією та Північною Кореєю, є грубим порушенням міжнародних норм, зі Статутом ООН включно". Звісно, офіційний Сеул закликав Москву і Пхеньян припинити військову співпрацю, котра підриває мир і стабільність в Індо-Тихоокеанському регіоні і поза ним, з Європою включно. Згадка про Європу цікава. Швидше за все, йдеться про Україну. Далі у заяві МЗС Південної Кореї наголошено: тісно співпрацюватимемо зі світовим співтовариством і застосуємо всі необхідні заходи проти будь-яких дій, котрі загрожуватимуть нацбезпеці. Які саме можуть бути дії, багато в чому залежить від позиції США. Припиніть це негайно Держдепартамент Сполучених Штатів висловив занепокоєння участю бійців КНДР у війні проти України на боці Росії. Військове розгортання КНДР у Росії та будь-яка підтримка російської сторони у відповідь мають бути припинені, сказано в електронному листі представника Держдепу. Проте прямих коментарів ні від Марко Рубіо, ні від Дональда Трампа немає і досі. Натомість чинний президент США посилив критику Путіна, закликаючи його негайно припинити стріляти по Україні. У Дональда Трампа свій інтерес. За даними видання Ахіоs, Білий дім таємно готує зустріч шефа з лідером КНДР. Підготовку до саміту значно ускладнили заяви Путіна та Ина про військову співпрацю у Курській області. Альянс цих двох політиків обмежує шанси Трампа на пряме спілкування з ними поодинці, поки Росія не припинить обстрілів України. Драматизму додає наближення символічних 100 днів президентства Дональда Трампа (30 квітня). І - мовчання Китаю. Меню для Китаю МЗС КНР відмовилося коментувати військову співпрацю РФ та КНДР. "Це є відносини між двома країнами, у які Китай не втручається", - заявив офіційний представник відомства Го Цзякунь. Тим часом, Сі Цзіньпіна чекають у Москві 9 травня. Швидше за все, буде не лише урочисто оголошено про дружбу РФ і КНДР, але і північнокорейські військові візьмуть участь у параді на Красній площі. За такої ситуації китайський лідер схильний зачекати. Адже не все так урочисто-однозначно. Президент Володимир Зеленський офіційно заявляв і про участь китайських військових у боях на території України на боці РФ. Пекін спростовує це. Але що робити Сі у Москві 9 травня, якщо героєм дня буде Ин? Вочевидь, Путін приготував заохочення і китайському гостю. Одна з них - якраз і є гра із Пхеньяном. Хто (не) з нами Посилення КНДР на Корейському півострові може бути використано Китаєм, формально обидві країни сповідують спільну ідеологію. На подив, тактично воно вигідне і Дональду Трампу: зміцнить альянс "США - Японія - Південна Корея". Але і ризики чималі. Через Північну Корею Росія фіксує свої стратегічні інтереси не лише на Корейському півострові, а й в усьому Індо-Тихоокеанському регіоні. У разі прямого зіткнення двох Корей Москва і Вашингтон, через допомогу дружнім державам, увійдуть у непрямий конфлікт навіть за наявності договору про дружбу. А якщо не допоможуть країнам, ті позиратимуть на дружбу РФ та КНДР, де є практичний результат. На додачу, де факто проти України і партнерів воюють дві держави, що є кроком до статусу війни як світової. Дипломатія чи ракети У червні Південна Корея визначиться з президентом. Якщо переможе фаворит праймеріз, зависає у повітрі оборонна співпраця Києва із Сеулом, на яку сподівається чинна українська влада. Виголошувані успіхи поглибленого стратегічного партнерства РФ та КНДР контрастуватимуть із млявістю партнерів України та низькою ефективністю НАТО й ООН. За таких декорацій пряма зустріч Трампа з Путіним видаватиметься перемогою останнього. Єдине, що можна швидко протиставити грі чинного господаря Кремля, - мир в Україні і дипломатичний контрнаступ російським інтересам на всіх інших континентах. Таким чином, усе вкотре зводиться до з'ясування - що сильніше: дипломатія чи ракети.

Березневі статті, Будапештський меморандум, Мінські угоди – найвідоміші, але далеко не єдині договори, на які українському народу доводилось йти з Москвою. Еспресо розповість, чим закінчуються домовленості з Російською Федерацією та яку ціну доводилось платити тим, хто їх з нею укладав.З чого починались взаємини з РФ та як з Москвою доводилось домовлятися попередникамСтаном майже на середину 2025 року багатьом союзникам України стало зрозуміло, чим закінчується задобрення диктаторів та чого вартує намагання укласти мир за будь-яку ціну, коли у твій дім приходить агресор з бажанням знищити тебе. Однак і сьогодні залишаються адепти того, що угода може розв'язати проблему й вгамувати чиюсь багатовікову політику ненависті й тотального знищення. Ба більше, віра у це зберігається навіть після порушення так званого "Великоднього перемир’я" і 20 загиблих у Кривому розі й 12 – у Києві. Серед останнього – дев’ять вбитих російськими ракетами дітей.Атака РФ на Кривий Ріг, Фото: V_Zеlеnskіy_оffісіаl/tеlеgrаmЯкщо ж вищепереліченого після трьох років масових вбивств, розправ, геноциду залишається недостатньо, аби зрозуміти, що мир з Росією – це фікція, то потрібно всього лиш подивитися назад. В українській історії достатньо прикладів того, чого вартує спроба порозумітися з тим, хто прийшов знищити тебе і твій дім. Останні приклади будуть особливо показові й з урахуванням того, що з тих часів у Кремлі й влада не мінялась.Однак для початку заглянемо ще у добу Козаччини. І першим, хто спробував домовлятися з тоді ще Московським царством, був Богдан Хмельницький. За своєю суттю Березневі статті, підписані у Переяславі 1654 року, мали дещо інший характер. Йшлось не про мирну угоду як таку, а про протекторат Московії для Гетьманщини. Складно оцінити документ та його вплив на сьогодення, якщо він навіть не зберігся в оригіналі, однак учитель історії та переможець Glоbаl Теасhеr Рrіzе Ukrаіnе 2020 Василь Дяків вказує, що вже тоді, у 17 столітті, зіткнулись повністю протилежні світогляди – європейський та азійський."Європейські політичні традиції, які ввібрала Гетьманщина, зіштовхнулися з азійським підходом московської зовнішньої політики для вирішення своїх загарбницьких інтересів. Цей підхід базується на принципах золотоординського управління, сили та на безумовному підпорядкуванні цареві без будь-яких ознак поваги та партнерства до протилежної сторони", – пише вчитель. Також історик Сергій Плохій у своїй роботі "Брама Європи" пише, що в обох сторін було докорінно різне сприйняття цих домовленостей. "Козаки вважали Переяславську угоду контрактом, що має зв’язувати обов’язками обидві сторони. З боку Хмельницького, він та його держава потрапляли під протекторат царської влади. Вони обіцяли відданість та військову службу в обмін на захист, пропонований Московською державою. Цар, однак, сприймав козаків як нових підданих, щодо яких він не матиме жодних зобов’язань після того, як надасть їм певні права та привілеї", – пояснює професор кафедри української історії в Гарвардському університеті.  Остання теза є особливо цікавою, адже показує, що чи то сьогодні, чи то майже 400 років тому, угоди Росія визначає не як домовленість про рівну співпрацю, а як засіб для придушення та подальшого використання потенційного ворога. Власне про це свідчить і зміст Березневих статтей – Гетьманщина зберігає внутрішню ієрархію, правову та податкові системи, однак зобов’язується повідомляти про обрання гетьмана російського царя, обмежити розмір війська до 60 тис. солдатів, а також утримувати своїм коштом московську армію, яка тепер легально розміщувалась на територіях козацької держави. У 17 столітті російський цар був дещо поступливішим, а відтак декларативно в угоді надав суб’єктність Гетьманщині на ведення зовнішньої політики, однак з забороною на встановлення дипломатії з найближчими сусідами – Річчю Посполитою та Османською Імперією. Як бачимо, вже тоді Московське Царство намагалось перекрити Гетьманщині шлях до створення міцних союзів і закріплення на геополітичній карті. Саме це і можна прирівняти до тих угод, які Україні намагаються нав’язати сьогодні – заборона вступу до НАТО та навіть фактичних розмов про це. Що цікаво, саме це і зіграло злий жарт з тими, хто укладав Березневі статті. Адже поки Гетьманщина дотримувалась заборони на ведення переговорів, московські царі тричі таємно вирішували її долю із Річчю Посполитою. Згодом син Хмельницького, Юрій, спробує переглянути домовленості з Московією по смерті батька. Однак, замість забезпечення суверенітету, отримав Переяславські статті 1659 року, за якими Гетьманщину ще більше затиснули царськими обмеженнями. Таким чином на територіях теперішньої України розпочнеться період "Руїни", який розкриється після так званої "Чорної ради", проросійського гетьмана Лівобережжя Івана Брюховецького й Московських статтей. Пострадянські договори і фіктивні домовленості про територіальну цілісність та непорушність кордонів України Згодом, у період УНР, трапиться століття повноцінної окупації частини території України більшовиками за результатами Першої світової війни. Зокрема йдеться про розвал Австро-Угорщини та складні революційні події у Німеччині, адже саме сторони Четвертного союзу були стримуючим фактором для РСФСР та гарантією безпеки для Української Народної Республіки. Переживаючи гніт, геноциди, політичні репресії, винищення культури та народу як такого, у 1991 році Україні все ж вдасться вибороти незалежність та визнання її суверенітету. Надалі, у 1994 році, президент Леонід Кучма підпише Будапештський меморандум, за яким Україна зобов’язувалась набути неядерний статус в обмін на нечіткі, але такі солодкі "гарантії безпеки". "Російська Федерація, Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії та Сполучені Штати Америки підтверджують їх зобов'язання утримуватися від загрози силою чи її використання проти територіальної цілісності чи політичної незалежності України, і що ніяка їхня зброя ніколи не буде використовуватися проти України, крім цілей самооборони або яким іншим чином згідно зі Статутом Організації Об'єднаних Націй", – йшлось у другому пункті меморандуму. Складно сказати, чи це спланована та продумана стратегія РФ на чолі з Єльциним по роззброєнню сусіда, чи то дійсно цивілізований світ так боявся нового члена у "ядерному клубі". Однак, як вже писало ВВС, недієвість Будапештського меморандуму розумів і Леонід Кучма, який поставив свій підпис під документом. Другий президент України визнав, що після підписання його попереджали про порожність гарантій меморандуму."Тодішній президент Франції Франсуа Міттеран сказав: "Синку, не вір цьому документу, тебе обмануть", – заявив Кучма на міжнародній конференції в Єрусалимі.Згодом Україна, ще за десять років до повномасштабної війни з Росією і не один раз,  звертатиметься по допомогу до країн-підписантів. Спершу закликала провести термінові консультації під час конфлікту щодо острова Тузла у 2003 році та під час українсько-російської "газової війни" у 2006 році. Російсько-український конфлікт довкола острова Тузла. Фото: www.ukrаіnіаnwоrldсоngrеss.оrgТакож український парламент звертатиметься до підписантів Меморандуму підтвердити свою прихильність принципам у березні 2014 року, коли Росія розпочала анексію Криму. Тоді США ініціювали проведення в Парижі консультації з країнами-учасницями Будапештського меморандуму. На зустріч були тодішній держсекретар США Джон Керрі, міністр закордонних справ Великої Британії Вільям Хейг, в.о. міністра закордонних справ України Андрій Дещиця. Від країни-агресора не прибув ніхто, а згодом РФ узагалі відмовиться від таких консультацію. Повертаючись до 90-их, Україна ще один раз поведеться на російську угоду – Великий договір між Україною та Росією, який підпишуть 31 травня 1997 року. За ним РФ "визнає територіальну цілісність та непорушність кордонів України". І звучить це звісно поважно, але його основною передумовою був залишений у Севастополі "троянський кінь" у формі Чорноморського флоту. Як пише у колонці для "Радіо.Свобода" журналіст Віталій Портников, без російського флоту в українському Севастополі ніхто і не збирався підписувати "Великий договір". Єльцин чудово знав, як сильно Кучма зацікавлений у його візиті. І Москва пов'язала заключення "великого" договору з підписанням угоди про статус Чорноморського флоту Росії в Севастополі. Без цієї угоди Єльцин не хотів ні в Київ їхати, ні договір підписувати. Більш того, на певному етапі переговорів російська сторона навіть відмовилася вносити в документ пункт про взаємне визнання територіальної цілісності, хоча він і містився в угоді між РРФСР і УРСР, підписаній Єльциним і Леонідом Кравчуком ще до розпаду СРСР. Українській делегації стало зрозуміло, що без угоди щодо флоту ніякого "великого" договору не буде, принаймні не буде документа з конкретним змістом", – писав Портников ще у 2018 році. Згодом Чорноморський флот у Севастополі стане плацдармом для силового поширення "руского міра" на території України, а у 2003 році призведе до конфлікту на Тузлі і стане однією з причин, чому президент Кучма відмовиться від євроатлантичної інтеграції в НАТО та почне перемовини зі створення Єдиного економічного простору з Росією, Білорусією, Казахстаном. Перше вторгнення РФ на територію України і домовленості у МінськуЗгодом, коли Україна буде ослаблена після Революції Гідності, надійний і дружній сусід скористається ситуацією, аби розпочати введення "зелених чоловічків" у Крим і привести у дію сепаратистські війська на Донбасі, яких сам фактично і "відгодував". Реакцією на це стали Мінські угоди 2014 року, які утверджували тимчасове перемир'я у Війні на сході України. Мінські домовленості. Фото: hrоmаdskе.rаdіоПротокол тоді підписали учасники Тристоронньої контактної групи, зокрема тодішній спецпредставник голови ОБСЄ Гайді Тальявіні, другий президент України Леонід Кучма, тодішній посол Російської Федерації в Україні Михайло Зурабов, Олександр Захарченко і Ігор Плотницький.Що цікаво, останні двоє ніяк не значились у підписаній документації, хоча фактично були представниками від вирощених Росією банд, які керували на території самопроголошених Л/ДНР. Однозначної оцінки цій угоді немає, а думки та експертів у цьому питанні різняться.Зокрема колишній міністр закордонних справ України Павло Клімкін у коментарі "Суспільному" у 2021 році казав, що вони мали свої результати, однак визнає їхню "помилковість". "Свого часу Мінськ допоміг у розв'язанні гуманітарних питань, на зразок постачання води. Я б не назвав його ефективним, але так або інакше якісь рішення в рамках Мінська приймалися. А от щодо інших питань, як звільнення полонених, якусь особливу роль Мінськ не відіграв. Саме тому рішення про передачу політичних питань з нормандського формату на мінський майданчик однозначно було помилковим і завадило всьому процесу", – зазначав ексміністр. Однак за першим Мінськом, який був логічним продовженням Мирного плану п’ятого президента України Петра Порошенка та очевидно не влаштовував Москву, бої на Донбасі все ж відновились. Відтак на початок лютого 2015-го точились найзапекліші бої за Донецький аеропорт та Дебальцеве, де російські військові разом із бойовиками намагались оточити українців.Надалі Володимир Путін почне диктувати набагато жорсткіші умови для України, паралельно погрожуючи знищити її регулярну армію. Лейтмотивом других Мінських угод став "особливий статус для окремих районів Донецької та Луганської областей", який українська сторона зобов’язувалась закріпити у Конституції. Ба більше, за "Мінськом-2" органи місцевого самоврядування на Донбасі можуть мати власні статути, які, наприклад, дозволяють їм укладати угоди з іноземними державами, мати власний бюджет, проводити місцеві вибори та референдуми. "Наша задача була, по-перше, відвести загрозу або принаймні відтермінувати війну. Вибити собі вісім років, щоб ми відновили економічне зростання і побудували міць Збройних сил. Це була перша задача – і вона була досягнута", – коментуватиме ці угоди п’ятий президент у червні 2022 року.Повноцінно оцінити їхній зміст з оглядом на повномасштабне вторгнення Росії у 2022 році зможуть історики в майбутньому. Однак достеменно відомим залишається лише одне – будь-які домовленості з Москвою, який би політичний устрій та влада там не панували, це фікція, яку неодмінно використають проти України. Відтак і сьогоднішній "мир", який нав’язує адміністрація 47 президента США Дональда Трампа, Росія сприйме лише як для переозброєння, відновлення репутації на геополітичній карті та відновлення після санкцій Заходу. Читайте також: Цілі Росії очевидні: позбавити Україну доступу до Чорного моря, захопити Одесу й розширити свій вплив аж до Молдови, - дипломат Гербст