Search trend "Коли Вибори В Росії"

Міністр фінансів США Скотт Бессент під час зустрічі з російським колегою Антоном Сілуановим дав зрозуміти, що Москва не отримає жодних економічних послаблень чи домовленостей з інших питань до закінчення війни в Україні. Як повідомило обізнане джерело, двостороння зустріч міністрів відбулася на полях саміту керівників фінансових відомств країн G20 в Ешвіллі, штат Північна Кароліна, пише Reuters. 
Зокрема, перша особиста участь міністра фінансів Росії у зустрічі країн G20 після початку повномасштабного вторгнення в Україну викликала невдоволення серед європейських чиновників, які готують нові санкції проти Москви. Раніше представник США повідомив Reuters, що під час переговорів Бессента та Сілуанова головною темою був мирний план президента Дональда Трампа щодо України.
Так, у Міністерстві фінансів Росії повідомили, що під час зустрічі Бессент та Сілуанов обговорювали фінансову співпрацю в межах G20. Водночас, за словами джерела, коли російський міністр спробував порушити інші питання, які становлять взаємний інтерес, Бессент перервав його та заявив: «Нічого неможливо, доки не закінчиться війна».
ВАС ЗАЦІКАВИТЬ





Росія платить за війну дедалі вищу ціну: вибір стає жорсткішим


Reuters також зауважує, що у жовтні 2025 року США запровадили санкції проти великих російських нафтових компаній. Однак після того, як війна США та Ізраїлю проти Ірану призвела до перекриття постачання енергоносіїв через Ормузьку протоку, Бессент видав ліцензії на продаж російської нафти, що зберігалася на танкерах. Це мало допомогти з постачанням енергоносіїв, водночас частина грошей від продажу надходила до Москви.
Нагадаємо, що міністр фінансів Німеччини Ларс Клінгбайль висловив невдоволення через те, що США прийняли главу Мінфіну Росії Антона Сілуанова на зустрічі G20 у Північній Кароліні. Він, зокрема, заявив, що через війну Росії проти України до Москви не можна ставитися як до звичайного партнера.
Останнього разу Сілуанов брав участь у зустрічі міністрів фінансів G20 у липні 2022 року, причому дистанційно.

Міністр фінансів Німеччини Ларс Клінгбайль розкритикував Сполучені Штати за прийом російського міністра фінансів Антона Сілуанова на зустрічі G20 у Північній Кароліні. Він наголосив, що на тлі війни Росії проти України Москву не можна приймати як звичайного партнера.
Про це Клінгбайль заявив журналістам у понеділок, 31 серпня, в американському Ешвіллі, де проходить дводенна зустріч міністрів фінансів і керівників центральних банків країн «Групи двадцяти», пише Reuters.
«Люди гинуть щодня, ми щойно побачили чергову ескалацію атак. Не можна просто повернутися до нормального життя», — заявив німецький міністр.
Особливе занепокоєння Клінгбайля викликало те, як російську делегацію прийняла американська сторона.
«Я вважаю сигнал, який надсилає прийом російського міністра фінансів тут, досить тривожним. Я хотів би більшої чіткості з боку американців у тому, що його не повинні приймати тут як звичайного гостя», — наголосив він.
ВАС ЗАЦІКАВИТЬ





Росія платить за війну дедалі вищу ціну: вибір стає жорсткішим


На зустрічі G20 Росію представляють Сілуанов та представники російського Центробанку.
Нинішній візит — перший випадок від початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну, коли Сілуанов особисто бере участь у зустрічі міністрів фінансів G20.
За інформацією Deutschlandfunk, Клінгбайль безпосередньо звернувся до Сілуанова під час зустрічі та закликав його домогтися припинення війни Росії проти України.
Останнього разу Сілуанов брав участь у зустрічі міністрів фінансів G20 у липні 2022 року, причому дистанційно.
Тоді його виступ спричинив демонстративний протест: міністри та високопосадовці низки західних держав залишили залу, коли російський представник почав говорити. Серед них були тодішня міністерка фінансів США Джанет Єллен, голова Федеральної резервної системи Джером Павелл, представники Канади та інших країн, а також український міністр фінансів Сергій Марченко. Деякі учасники, які долучалися дистанційно, вимкнули камери.
Раніше заступник міністра закордонних справ Росії Алєксандр Панкін заявив, що росіян запросили взяти участь у саміті Великої двадцятки, який відбудеться у США 14-15 грудня

Його ролики містять незручні для російської влади запитання, які несподівано прозвучали в ефірі напередодні виборів до Держдуми.

Депутат Народного хуралу Бурятії Баїр Циренов, який висувається до Державної думи Росії від Комуністичної партії Російської Федерації, використав у передвиборчій кампанії гасло “Миру – мир” і питання про закінчення війни проти України.

Про це повідомляє проєкт Радіо Свобода Сибір.Реалії.

У телевізійних агітаційних роликах кандидата звучать запитання: “Коли закінчиться так звана спеціальна воєнна операція?”, “Чому все дорожчає?”, “Навіщо блокувати інтернет?”, “Навіщо потрібен утильзбір?” та “Як жити з такими податками?”. Російська влада продовжує офіційно називати повномасштабну війну проти України “спеціальною воєнною операцією”.

Циренов заявив, що здивований тим, що його передвиборчі матеріали з такими формулюваннями досі не зняли з телеетеру.

Представники КПРФ порушують тему завершення війни

Проєкт “Сибір.Реалії” звернув увагу, що представники Комуністичної партії Російської Федерації не вперше публічно говорять про необхідність припинити війну. Водночас партія неодноразово підтримувала російське повномасштабне вторгнення в Україну, розпочате 2022 року.

У травні депутат Державної думи від КПРФ Ренат Сулейманов заявив, що війну слід завершити якнайшвидше. На його думку, російська економіка не витримає її подальшого продовження.

У червні інший депутат Державної думи Валерій Мархаєв закликав оприлюднити чіткий план виходу Росії з війни. Він також попередив про ймовірність соціального вибуху.

Інші теми, які вам можуть сподобатися:

• Депутат КПРФ Ренат Сулейманов закликав якнайшвидше завершити «спеціальну військову операцію», аргументуючи це критичним навантаженням на бюджет і потребою переорієнтувати витрати на соціальні потреби.
• Представник Росії при ООН Василь Небензя заперечив підготовку масової мобілізації після виборів до Держдуми та відкинув повідомлення про виїзд росіян до Грузії.
• Володимир Зеленський заявив, що Росія наразі не демонструє готовності завершити війну. Україна та міжнародні партнери мають посилити тиск на Кремль і скоординувати подальші дії.

The post Кандидат КПРФ заговорив про завершення війни у кампанії до Держдуми Росії first appeared on Межа. Новини України..

Росія стикається з фундаментальною асиметрією, намагаючись змусити Україну підкоритися за допомогою посилених повітряних ударів по торгових центрах, електростанціях, портах та інших об’єктах інфраструктури. Зокрема тому, що Київ може розраховувати на надійне тилове забезпечення за межами своїх кордонів як для економічної стійкості, так і для військової логістики, пише у своєму матеріалі The Wall Street Journal.
Видання зазначає, що українські удари по мілітаризованій економіці Росії безпосередньо позначаються на здатності країни продовжувати війну. Відповідно однобока геополітична ситуація значною мірою нівелює перевагу Росії у вогневій потужності. Вона також стала головною причиною того, що, за словами західних чиновників, зумовлює розширення російської кампанії саботажу, хакерських атак та інших гібридних операцій, спрямованих на залякування європейських лідерів та виборців.
ВАС ЗАЦІКАВИТЬ





«Мене повісять»: The Economist пояснив, чому Путін не хоче зупиняти війну в Україні


Із посиланням на обізнані джерела WSJ пише, що головним посланням директора Центрального розвідувального управління США Джона Раткліффа під час нещодавньої поїздки до Москви було застереження Росії від поширення військових дій на членів НАТО в Європі.
Тривалий час країни Європи підтримують економіку та  військові зусилля України. Зі свого боку Росія змушена оплачувати власну війну самостійно в той час, коли її економіка перебуває під тиском українських ударів та західних санкцій. Двоє найближчих союзників Москви — Іран та Північна Корея — збанкрутували. А Китай користується скрутним становищем Росії, щоб домогтися зниження цін на нафту та газ, і сам стикається з економічними труднощами.
Керівництво РФ вважає, що їм потрібно швидко виправити цей дисбаланс, зазначив німецький депутат Європейського парламенту Сергій Лагодинський: «Вони бачать, що Україна може вижити й продовжувати боротися, бо має доступ до зовнішніх ресурсів та зовнішньої солідарності, і саме це вони хочуть перекрити або підірвати».
ВАС ЗАЦІКАВИТЬ





Масовані удари по тилах та виснаження: чи піде Путін на нову хвилю мобілізації через глухий кут на фронті


Значна частина території Росії, аж до центральної Сибіру, зараз перебуває в зоні досяжності українських дронів. Атаки обох країн одна на одну тривають щоночі. Але одним із прикладів розбіжності в наслідках є те, що Росія бореться з повномасштабною паливною кризою, оскільки українські дрони вивели з ладу понад третину нафтопереробних потужностей країни. Натомість в Україні АЗС працюють у звичайному режимі завдяки імпорту палива з Європи, хоча нафтопереробні заводи України були знищені ще у 2022 році.
Збройні сили України також використовують логістичні центри в таких країнах, як Польща, Німеччина та Румунія, тоді як українські оборонні підприємства налагодили виробничі лінії по всій Європі.
За винятком Білорусі та Північної Кореї, жоден із сусідів Росії, включаючи її офіційних оборонних союзників у Центральній Азії, відкрито не допомагає їй у веденні війни. Навіть Білорусь останнім часом намагається не провокувати нових санкцій із боку Заходу або військової відповіді з боку України.
З погляду Кремля ситуація є нестерпною: країни НАТО завдають стратегічних ударів по російській економіці та військовому потенціалу, зокрема по її космічній програмі, балістичній ракетній промисловості та флоту стратегічних бомбардувальників, використовуючи для цього Україну — і при цьому майже не платячи за це.
ВАС ЗАЦІКАВИТЬ





Акції російського ВТБ впали до історичного мінімуму через атаки українських дронів на Wildberries та Ozon


«Існує асиметрія щодо здатності Росії завдавати шкоди Заходу та змушувати його нести витрати за підтримку України», — зазначив директор Центру «Карнегі Росія-Євразія» Олександр Габуєв. За його словами, Україна активно перенесла «війну на територію ворога і отримує значну підтримку для цих операцій за лінією фронту».
Росія, тим часом, обмежена тим, що у Москви немає своєї «України» — союзника, який міг би завдавати удари по НАТО та приймати на себе удари у відповідь. Іран та єменські хусити є найближчими аналогами, але вони мають власні пріоритети, зосереджені на Близькому Сході, які лише частково збігаються з пріоритетами Москви
Тому Москві залишається єдиний вихід — гібридна війна  як ключовий важіль для зміни європейських настроїв.
Директорка з питань Євразії в Центрі досліджень з питань нерозповсюдження імені Джеймса Мартіна Ганна Нотте зазначила, що у Кремлі набирає популярності думка, що для перемоги у війні Росія мусить завдавати ударів по військових та логістичних об’єктах у європейських країнах. За її словами, ці голоси стають гучнішими і питання полягає в тому: як далеко зайде Росія?
ВАС ЗАЦІКАВИТЬ





Росія офіційно анонсувала масовані удари по енергетичній інфраструктурі України


Деякі чиновники попереджають, що наступним кроком Москви на шляху ескалації може стати обмежений одноразовий удар — можливо, із використанням захоплених українських дронів, а також ракет — по одній або двох логістичних цілях, які беруть участь у наданні допомоги Україні на європейській території. Коментатори на російському телебаченні вже кілька місяців голосно вимагають саме цього.
Звісно, такий ризик може мати катастрофічні наслідки, посиливши рішучість Європи проти Росії саме в той час, коли промосковські сили набирають сили напередодні виборів у Франції, Німеччині та Італії, пише видання.
Однак у випадку з Німеччиною посилення гібридної війни з боку Росії вже виявилося контрпродуктивним. Як зазначив німецький депутат Норберт Реттген, німцям стає дедалі очевиднішим, що Росія є загрозою й для них, і це зміцнює політичну рішучість Німеччини.
При цьому західні союзники України, а також сама Україна, мають засоби, щоб завдати Росії ще більшого болю, якщо конфлікт загостриться. США могли б різко підвищити здатність України вражати російські батареї балістичних ракет, дозволивши використовувати супутникову мережу Starlink для наведення дронів над територією Росії. Київ, тим часом, досі утримувався від ударів по російських аеропортах — незважаючи на те, що власна цивільна авіація України не літає з 2022 року.
«Так чи інакше, росіяни розширять війну, бо в їхній великій стратегії Україна є перешкодою, а не нагородою. Їхня мета — більший вплив на Європу та за її межами. НАТО не вдалося стримати російську агресію проти України, і зараз постає питання, чи зможе НАТО насправді стримати російську агресію проти самого НАТО», — вважає голова Центру оборонних реформ у Києві та колишній військовий і розвідник Олександр Данилюк.
За його словами, посилюючи руйнування українських міст, Москва сигналізує решті Європи, що будь-який опір є настільки болісним, що краще підкоритися волі Кремля.

Заступник голови обласного осередку ультраправої партії «Альтернатива для Німеччини» (АдН) у землі Саксонія-Ангальт Ханс-Томас Тіллшнайдер опинився у центрі гучного скандалу через символіку окупаційної армії РФ у власному робочому кабінеті. Після зйомок репортажу політик спробував задіяти адвокатів, щоб заборонити публікацію відеокадрів зі своїм атрибутом російських військових, повідомляє Bild.
Інцидент стався під час зйомок спеціального матеріалу віцешефа Bild Пауля Ронцхаймера про майбутні вибори до місцевого парламенту. 48-річний Тіллшнайдер особисто зустрів журналіста біля свого виборчого офісу у місті Кверфурт та запропонував провести екскурсію приміщенням. Під час показу робочого кабінету в кадр потрапив атрибут — чорна чашка із червоною зіркою та російським написом «Армія Росії». Жодних сувенірів Бундесверу (збройних сил ФРН) у кабінеті політика не виявилося, що викликало додаткові запитання щодо його політичної орієнтації.
ВАС ЗАЦІКАВИТЬ





Найпопулярніша партія Німеччини хоче повернутись до закупівель газу та нафти з РФ


Коли журналіст запитав депутата про причини розміщення символіки агресора, Тіллшнайдер заявив, що посуд просто лежить без діла, був подарований і не має для нього особливого значення. Однак надалі політик роздратовано закликав припинити розмову про це, а одразу після завершення зйомок звернувся до юристів з вимогою заборонити оприлюднення кадрів з його кабінету.
Деталі щодо походження атрибута:
Сувенір продається в офіційному армійському інтернет-магазині бренду «Армія Росії»;
Вартість становить приблизно вісім євро (близько 360 гривень);
Офіційним партнером магазину вказане міністерство оборони РФ;
Цільовою аудиторією товарів є прихильники російських військових.
Попри спроби заперечити солідарність із загарбниками, Тіллшнайдер є одним із ключових діячів радикального проросійського крила АдН. Через кілька місяців після початку повномасштабного вторгнення РФ в Україну він відвідав Росію, хоча перервав візит через тиск керівництва партії, а у жовтні 2025 року взяв участь у святкуванні дня народження диктатора Владіміра Путіна в посольстві РФ у Берліні. У разі перемоги партії на виборах політик претендує на посаду міністра освіти та планує кардинально змінити викладання історії в німецьких школах.
Політичний контекст
Вибори до парламенту землі Саксонія-Ангальт призначені на 6 вересня 2026 року. Згідно з опитуваннями громадської думки, ультраправа АдН набирає не менше 40% голосів виборців. На тлі зростання впливу радикалів міністр оборони ФРН та глава уряду землі Баден-Вюртемберг вже закликали розпочати процедуру офіційної заборони осередків цієї партії одразу в чотирьох східних землях Німеччини.
Більшість європейських правопопулістів після 2022 року принаймні змінили риторику щодо Росії. Але «Альтернатива для Німеччини» залишилася винятком. Що буде, якщо політична сила, яка відкрито виступає за зближення з Росією, одного дня визначатиме курс найбільшої економіки Європи? Це питання вже перестало бути теоретичним. Петро Герасименко у статті «"Альтернатива для Росії": чому німецька партія не відмовляється від підтримки Кремля?» пояснює, чим АдН відрізняється від інших європейських правих, аналізує її феномен та витоки проросійської позиції.

Штурмовик спецпідрозділу ГУР МО України з позивним "Птах" вважає, що війна в Україні триватиме ще довго. За його словами, незалежність передусім означає право українців на вільний вибір і власну думку. Водночас військовий заявив, що для захисту незалежності Україні ще доведеться заплатити високу ціну.

Про це боєць ГУР розповів в інтерв’ю Новини.LIVE.

Боєць ГУР про війну в Україні

Говорячи про значення незалежності, військовий з позивним "Птах" зазначив, що йдеться насамперед про чесне та справедливе право голосу і право вибору. За його словами, українці можуть відкрито заявляти про власні бажання та погляди.

Водночас він навів у приклад ситуацію в Росії, де, за його словами, людей можуть бити за спроби відстоювати своє право на вибір. На думку військового, такі обставини є проявом залежності, а не свободи.

Оцінюючи перспективи завершення війни, боєць зазначив, що його слова можуть звучати цинічно, однак він очікує, що бойові дії триватимуть ще довго. Також він заявив, що для відстоювання права України на існування як держави та її незалежності країні доведеться пережити нові втрати.

"Мати чесне, справедливе право голосу, право вибору. Що ми хочемо? Якщо ми цього хочемо, то ми можемо про це заявити... А не як в Росії за це б'ють кийками жінок, бабусь. Без різниці, я думаю, їм кого. Це залежність, це точно не про свободу вибору.

А коли це настане, я думаю, що зараз це прозвучить трохи цинічно, але, на жаль, я думаю, що це буде ще тривати довго, саме війна. І, на жаль, нам прийдеться втратити ще багато людей для того, щоб відстояти своє право на існування як держави і на незалежність", — зазначив штурмовик спецпідрозділу ГУР МО України з позивним "Птах".

Новини.LIVE інформували, що у ніч проти 30 серпня Сили оборони України уразили Кіришський нафтопереробний завод у Ленінградській області РФ. Також українські військові завдали ударів по об’єкту зі зберігання та запуску ударних безпілотників у Міллеровому та аеродрому "Єйськ". Після ударів на території Кіришського НПЗ, об’єкта в Міллеровому та аеродрому виникли пожежі.

Новини.LIVE також писали, що у ніч проти 28 серпня Сили оборони України уразили нафтопереробний завод "Славнефть-ЯНОС" у Ярославлі. Після атаки на території підприємства виникла пожежа. У Генштабі зазначили, що масштаби завданих збитків уточнюються.

Але коли перед популістами — і не лише перед популістичними лідерами, а й перед популістичним суспільством — постають справжні, серйозні й небезпечні виклики, раптом виявляється, що відповісти на них популізмом неможливо.Реактивні дрони, які зараз атакують Україну, тероризують Київ та інші українські міста, не з'явилися нізвідки. Їхні перші зразки почали з'являтися вже давно, і було очевидно, що Росія зробить усе, щоб налагодити їхнє серійне виробництво.Що робила Україна в цей час?Ми відправляли у відставку уряд, змінювали міністра оборони, протестували проти цих змін, змінювали головнокомандувачів. Ми робили все що завгодно, але не готувалися системно до відбиття атак реактивних дронів.Виявилося, що система протидії, яка ефективно працювала проти "шахедів", що мають порівняно невелику швидкість, проти швидкісних реактивних дронів значною мірою безсила.Але ж можна було заздалегідь спрогнозувати, що Росія застосовуватиме цей тип зброї. Можна було готувати засоби протидії, навчати людей, вибудовувати систему оборони.Натомість нам здавалося: з часом розберемося, щось саме з'явиться. Прогнозувати реальні воєнні загрози, очевидно, набагато складніше, ніж прогнозувати уявні й нереальні вибори кожної наступної осені або весни, як до цього звикли в нашому суспільстві.Сьогодні працівники Офісу президента говорять, що проти реактивних дронів ефективно показують себе ПЗРК. І це справді так. Але ми фактично скоротили значну частину мобільних груп, які боролися з дронами на початку війни, перейшовши на інші технології протидії. А тепер виявилося, що вони не дають достатньої відповіді на нову загрозу. Нові засоби боротьби з реактивними дронами теж ще не готові. Читайте також: Терпець закінчується. І в українців, і у західних партнерівТе саме відбувається з енергетикою.Ми чекаємо, що буде з енергетикою наших міст цієї зими. Хоча цілком очевидно: Росія вироблятиме і застосовуватиме зброю, покликану нищити енергетичну інфраструктуру не лише в центрі чи на сході, а по всій Україні.Але більшість українських міст так і не підготувалися належним чином до можливих енергетичних криз, які можуть статися вже цієї зими, особливо якщо вона буде холодною.Свого часу я виступав із трибуни Верховної Ради і говорив про свій рідний Львів, який хотів брати кредити не на системи життєзабезпечення, не на створення незалежної та розподіленої енергетики, а на будівництво доріг та об'єктів соціальної інфраструктури. З мене тоді посміялося керівництво міста: мовляв, я нічого не розумію.Минув час. А Львів як був, так і залишається вкрай вразливим до масштабної енергетичної кризи.Парадокс у тому, що Львів тут зовсім не унікальний. У такому самому становищі перебуває більшість українських міст. Бо централізованої державної політики із забезпечення міст незалежною та розподіленою генерацією, зокрема когенерацією, як не було, так фактично й немає.Так само як немає достатньо системної політики протидії новим видам російської зброї, спрямованої на знищення наших міст.Чи є вихід із цієї ситуації? Очевидно, є.І він точно не в чергових розмовах про наступні вибори, хоча сама ситуація значною мірою породжена жахливою неефективністю державного управління.Провести нормальні демократичні вибори під час великої війни нереально. Тому вихід потрібно шукати в іншому.Суспільство має тиснути на владу не для того, щоб привести до влади одну чи іншу особу. Воно має вимагати професійного захисту держави. Має вимагати залучення професіоналів незалежно від їхніх політичних поглядів, якщо ці люди знають, як насправді організовувати оборону, виробництво зброї, захист міст та енергетики.Натомість ми далі думаємо, що справді важливі й цінні для української історичної пам'яті перепоховання можуть водночас стати інструментом підтримання рейтингу влади.Читайте також: Уроки війни та пастка "на потім"Ми чомусь досі переконані, що в наших пантеонах має бути радянський льотчик українського походження Іван Кожедуб, який не був прихильником української незалежності й залишався частиною радянської військово-політичної системи. І водночас майже не говоримо про людей, які, навіть перебуваючи свого часу в лавах радянської армії, згодом захищали справжні цінності свободи й людської гідності.Наприклад, про генерала Петра Григоренка — українського патріота, правозахисника, одного із засновників Української Гельсінської групи, безстрашного захисника кримськотатарського народу.Ніхто навіть не ставить серйозно питання про те, щоб колись повернути його прах в Україну.Я взагалі не переконаний, що зараз найкращий час переносити в Україну будь-чиї тлінні останки. Але якщо держава вже це робить, то варто принаймні пам'ятати про справжніх героїв, про яких наша влада чомусь не згадує.Бо будь-який популізм — чи стосується він безвідповідальності в оборонних технологіях, чи оборонної політики, чи енергетики, чи історичної пам'яті — завжди має наслідки. І ці наслідки, як правило, негативні.Вихід для сучасної України полягає в тому, щоб президент, уряд, представники парламентської більшості й представники опозиції нарешті почали відверто і чесно говорити про проблеми, які перед нами стоять, і про те, як їх вирішувати.А проблеми ці очевидні.Нам потрібна сучасна й ефективна оборонна промисловість — не як джерело корупційних потоків, а як інструмент захисту держави. Потрібне реальне планування війни, до якого необхідно залучати найкращих фахівців, зокрема й тих, кого свого часу усунули з військової служби з політичних міркувань і про кого потім забули, хоча ці люди захищали Україну на початку повномасштабного вторгнення.Нам потрібно системно думати про захист наших міст, української енергетики і взагалі всіх систем життєзабезпечення.Нам надзвичайно важливо думати про відносини з нашими союзниками, з Європейським Союзом, із сусідніми державами. Бо якщо в європейських країнах перемагатимуть ультраправі та антиукраїнські сили, а підтримка України слабшатиме, перед нами постануть ще більші загрози.Викликів дуже багато. Вони складні. І простих відповідей на них немає.Чергові заклики до чергових виборів, які під час війни ніхто, очевидно, проводити не буде, Україну не врятують.Не врятує її й піар на боротьбі з мобілізацією, який вигідний передусім Росії. Не врятує знищення авторитету ТЦК замість виправлення реальних проблем системи мобілізації. Не врятує підтримка не тих людей, які готові служити в армії та захищати Україну, а тих, хто хоче за будь-яку ціну втекти від свого обов'язку і сховатися.Читайте також: Мій прогноз: наступні пів року вирішальніНе врятує нас популізм. Не врятує боротьба з політичними опонентами замість боротьби з ворогом. Не врятує переконання, що державу можна захистити за допомогою замовних телеграм-каналів, контрольованого інформаційного порядку денного та нескінченного піару.Війна — це реальність, у якій піар рано чи пізно стикається з фізикою.Дрон летить із реальною швидкістю. Ракета має реальну траєкторію. Енергоблок або працює, або ні. Місто або має резервну генерацію, або залишається без світла і тепла. Армія або має людей, зброю і професійне командування, або не має їх.Тут неможливо підмінити результат рейтингом, телеграм-каналом чи телевізійною картинкою.Україну може врятувати тільки відповідальна держава і відповідальне суспільство. Держава, яка здатна передбачати загрози, а не лише реагувати на них після трагедій. Суспільство, яке вимагає від політиків не красивих слів і приємних обіцянок, а компетентності, чесності й результату.Бо ціна популізму під час війни — це вже не просто програні вибори чи поганий рейтинг.Ціна популізму під час війни — існування держави.ДжерелоПро автора. Микола Княжицький, журналіст, народний депутат УкраїниРедакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів чи колонок.

Таку думку в етері Еспресо висловив журналіст Віталій Портников.Про справжню мету неанонсованого візиту директора ЦРУ Джона Реткліффа до Москви, на думку Віталія Портникова, можна лише будувати версії. Також журналіст закликав не переносити автоматично логіку адміністрації Джо Байдена на команду Дональда Трампа. Портников нагадав, що попередній директор ЦРУ Вільям Бернс відвідував Москву перед початком повномасштабного вторгнення РФ, коли США вже знали про підготовку Росії до нападу на Україну. Однак нинішній візит зовсім не обов'язково має аналогічну причину."Якщо ми вважаємо, що Трамп діє рівно так, як Байден, то ж бачимо, що Трамп у переважній більшості політичних питань діє протилежним чином", — зазначив журналіст.Він не виключає, що Реткліфф міг обговорювати з російською стороною питання, які безпосередньо відповідають політичним інтересам Трампа напередодні виборів до Конгресу восени 2026 року.Перший можливий напрям — ціни на пальне. За словами Портникова, Вашингтону важливо покращити економічні показники перед виборами, зокрема на тлі високих цін на бензин та невизначеності навколо війни з Іраном."Для цього потрібно відкрити Ормузьку протоку. Я не виключаю, що директор Центрального розвідувального управління міг обговорювати з росіянами моменти, як вони можуть цьому посприяти", — припустив він.Другим питанням могли стати американські громадяни, яких утримують за кордоном. Портников вважає, що їхнє звільнення стало б для Трампа помітним політичним успіхом.Ще один можливий меседж — прохання до Путіна не вдаватися до масштабної ескалації до американських виборів."Якщо Трамп знає, що Путін готовий до якихось радикальних дій, просити його ці дії не робити до виборів, не погрожувати, а говорити Путіну: "Послухайте, якщо я програю вибори, вам буде гірше, ніж якщо я їх виграю. Тож не заважайте мені виграти", — зазначив журналіст.Портников наголосив, що це лише можливі сценарії, адже реальний порядок денний зустрічі невідомий."Ми можемо тільки створювати якісь версії щодо поїздки директора ЦРУ до російської столиці, і обов'язково помилимося", — підсумував він. Візит директора ЦРУ США Реткліффа до Москви: що відомоУ вівторок, 25 серпня, у московському аеропорту "Внуково" приземлився транспортний літак ВПС США Boeing C-17 Globemaster III, який летів з військової бази Ендрюс під Вашингтоном через Ригу. За даними джерел CBS News, саме цим бортом до Москви прилетів директор ЦРУ Джон Реткліфф для зустрічей у російській столиці — жодна зі сторін офіційно особу посадовця чи мету його візиту не підтвердила, в ЦРУ від коментарів відмовилися, а речник Кремля Дмитро Пєсков заявив, що жодних зустрічей із представниками адміністрації США цього тижня не планувалося. Того ж вечора борт вилетів з Москви в бік кордону з Латвією.За даними Axios, ще напередодні поїздки Реткліффа США повідомили Україну про візит високопоставленої делегації до Москви й попросили призупинити удари до її від'їзду.Президент США Дональд Трамп назвав візит "напіврутинним" і заявив, що директор ЦРУ — "фантастичний хлопець", який приїздив не з тих причин, про які запитували журналісти, — зокрема спростувавши версії про перевірку рішучості НАТО чи попередження щодо можливого удару по Британії. За словами Трампа, візит може принести "певні результати", адже Вашингтон продовжує працювати над завершенням війни в Україні.Водночас президент Литви Гітанас Науседа заявив, що країна була заздалегідь поінформована про несподіваний візит директора ЦРУ США Джона Реткліффа до Москви.

Досі і президент Росії Володимир Путін, й інші російські високопосадовці та представники зовнішньополітичного відомства Російської Федерації постійно заперечували, що удари Росії по українських містах спрямовані на залякування мирного населення. Вони стверджували, що ці удари завдаються виключно по об'єктах військово-промислового комплексу України, а також інфраструктурних об'єктах країни, які використовуються для потреб української армії.Толстой першим здав усіх. Він сказав те, що всі й так у Москві чудово розуміють, але бояться — принаймні до сьогоднішнього дня — визнати. Удари російської армії по території України спрямовані насамперед на залякування і деморалізацію мирного населення, на провокування виступів проти української влади із закликами до капітуляції України на будь-яких умовах, які будуть висунуті Російською Федерацією.При цьому Пйотр Толстой відкинув ідею про те, що є хоч якісь громадяни України, які підтримують російського агресора, зазначивши, що на території, яку бомбить армія Російської Федерації, немає невинуватих. Підходячи з суворими мірками, заступник голови Державної думи Російської Федерації відкрито зізнався у воєнних злочинах власної нікчемної країни та закликав до продовження цих воєнних злочинів. У дусі гітлерівського підходу до війни Толстой закликає стріляти по жінках і дітях, вважаючи, що і вони винні в українському опорі окупації.Так, це певною мірою підтверджує тезу, яка була висунута президентом Росії Владіміром Путіним ще до початку великої війни з Україною, коли глава Російської держави стверджував, що у разі вступу російської армії на територію України попереду російських солдатів стануть українські жінки та діти. Але тоді хоча б російське зовнішньополітичне відомство пояснювало ці людожерські заяви Путіна виключно тим, що самі громадяни України будуть із квітами зустрічати російських солдатів і йти попереду їхніх загарбницьких колон. Зараз же жодних ілюзій у російських керівників більше немає. Вони чудово розуміють, що ніхто в Україні не збирається зустрічати їх із квітами. Вони хочуть знищити та залякати мирне населення. Вони хочуть змусити українців погодитися з тим, що жодного іншого вибору, окрім як беззастережна капітуляція перед Росією та очищення своєї території для так званих переможців, не існує.Читайте також: Чим відрізнятиметься ймовірна війна Росії проти НАТО від вторгнення в УкраїнуІ цілком логічно, що першим із цією тезою виступив саме Пйотр Толстой. Не тому, що зараз заступник голови Державної думи Російської Федерації та невдаха-журналіст є лідером виборчого списку партії "Єдіная Россія» і має старатися, щоб довести свою потрібність господарям. А ще й тому, що для того, аби відкрито говорити про воєнні злочини та закликати до них, потрібно бути відвертим циніком. А у Пйотра Толстого з цинізмом усе гаразд. Оскільки я вчився з ним і потім неодноразово перетинався в робочих поїздках, рівень презирства прямого нащадка графа Льва Ніколаєвіча Толстого до російського народу та власної країни я добре уявляю.Тому що це презирство тоді, коли Пйотр Толстой з його рідною французькою мовою працював для інформаційного агентства Франс Прес, ніколи особливо й не приховувалося. Завжди було чітке відчуття того, що граф є представником справжньої російської еліти, а все навколо — напівписьменне бидло, яке потрібно використовувати у своїх інтересах. Втім, про ці настрої своєї власної родини — навіть, можливо, її ще не народжених членів, — досить добре розповів сам Лєв Ніколаєвич Толстой. Я повторюватися не буду і конкурувати з ним у цій оцінці сімейних настроїв теж не буду. Підкреслю лише, що ці настрої знайшли своє блискуче підтвердження вже у XXI столітті.Може виникнути питання: а навіщо, власне, чекістам Пйотр Толстой, якщо вони, звісно, добре обізнані про те, що он думає про них насправді? Яке ставлення до Путіна, Володіна та всієї цієї гоп-компанії із самих низів суспільства у нащадка великого письменника та дворянина? Але мені здається, що тут теж усе абсолютно очевидно. Якщо ти є вихідцем із запльованого петербурзького під'їзду, то, зрозуміло, тобі приносить особливе задоволення, коли цілий граф чистить тобі чоботи — до того ж класично, язиком. І, зрозуміло, такого графа ти завжди триматимеш для послуг, як Сталін тримав у послуг іншого "червоного графа" — Алєксєя Ніколаєвича Толстого.Читайте також: Кремль дзеркально повторює риторику останніх років СРСРТому, коли ти почуваєшся графом на службі у бидла і мусиш доводити цьому бидлу, що ти намагаєшся заслужити його довіру, ти перший розповідаєш про воєнні злочини своїх господарів-кураторів, про те, що у них на умі, голосно, впевнений, що такого роду заяви не будуть ніким засуджуватися, а навпаки — дадуть тобі додаткові очки в російському чиновницькому табелі про ранги. Якщо ти робиш свій моральний вибір, підтримуючи зло, ти обов'язково рано чи пізно починаєш говорити про необхідність убивств жінок і дітей, стверджувати, що в житловому будинку, який бомбила твоя бандитська армія, немає невинуватих, і пояснювати будь-який геноцид національними інтересами російської держави та російського народу.Тому вибір Пйотра Толстого на роль людини, яка нарешті публічно озвучила від імені російської влади її злочинні наміри, — це аж ніяк не випадковість. Це закономірність цинізму, яка тепер зведена у ранг кар'єрної конкуренції. І таких "чесних" воєнних злочинців, які з екранів закликають убивати, ґвалтувати та грабувати, в російській політиці, звісно, буде все більше і більше в міру розростання російського агресивного потенціалу та збільшення території воєн, які веде Російська Федерація.ДжерелоПро автора. Віталій Портников, журналіст, лауреат Національної премії України ім. ШевченкаРедакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів 

Директор Центрального розвідувального управління США Джон Реткліфф 25 серпня відвідав Москву та зустрівся з представниками російських спецслужб. Напередодні візиту Вашингтон звертався до української сторони з проханням не атакувати Росію, поки там перебуватиме очільник їхньої розвідки.
У Кремлі заявили, що візит Реткліффа пов'язаний начебто із "контактами між спецслужбами Росії і США", а Дональд Трамп називав поїздку "рутинним візитом". Схоже, це не зовсім так.
Керівник Головного управління розвідки Міноборони в 2015−2016 роках, генерал-лейтенант Валерій Кондратюк у коментарі УП припустив, що Реткліфф приїхав до Росії, щоби зробити попередження Кремлю та самому Путіну.
За останні 10 років це лише четверта поїздка глави ЦРУ до російської столиці. У 2016 році тодішній очільник Джон Бреннан приїжджав, щоб обговорити події в Сирії. Через рік новий глава ЦРУ Майк Помпео прибув у Москву на тлі скандалу з російським втручанням в американські вибори.
Останній візит керівника американської розвідки відбувся в листопаді 2021 року, і він був найвагомішим для України. Вільям Бернс, який був головою ЦРУ, приїжджав до Москви попередити про наслідки повномасштабного вторгнення в Україну, яке планувала Росія.
Якою могла бути справжня причина візиту Реткліффа, чи пов'язаний він із загрозою країнам НАТО та що є найважливішим для України в цій історії – читайте в новому форматі "УП. Коротко".
Про що міг говорити Реткліфф із росіянами
Цього разу приїзд очільника ЦРУ до російської столиці мав схожу мету з тією, що була в 2021 році, припускає ексглава Головного управління розвідки Валерій Кондратюк.
За інформацією Кондратюка, Реткліффу вдалося донести російському президенту те, що він планував.
Пряма мова Кондратюка: "Найважливіше повідомлення Путіну могли передати безпосередньо телефоном (Кремль заявляв, що особистої зустрічі не було – УП), а детальні питання вже обговорити з керівництвом російських спецслужб".
І цим найважливішим повідомленням, ймовірно, було попередження з боку США про наслідки можливої ескалації війни, повідомляє Politico. Йдеться про загострення відносин з НАТО, зокрема з країнами Балтії – Естонією, Латвією та Литвою.
Ще на початку серпня американська розвідка повідомляла про плани Кремля – Росія може завдати удару по одній з країн НАТО ще до закінчення війни в Україні.
За словами Кондратюка, Реткліфф міг сказати російській стороні: якщо нинішній курс не зміниться, Росія рухатиметься до стратегічної поразки.
Пряма мова Кондратюка: "Вони (російська розвідка – УП) можуть доповідати Путіну те, що він хоче почути, але самі добре розуміють справжню ціну продовження війни.
Сигнал міг бути дуже простим – якщо Путін не здатен змінити курс, спецслужбам доведеться обирати: або далі обслуговувати його політику, або почати думати, як врятувати Росію".
Чому розмовляли не дипломати і як візит вплине на Україну
Колишній глава Міністерства закордонних справ та експосол України у Великій Британії Вадим Пристайко наголосив, що розвідники їдуть з візитом, якщо тема торкається безпеки агентів та є конфіденційною.
Пряма мова Пристайка: "Керівника розвідки надсилають говорити, коли основу обговорення складає закрита інформація, зібрана його відомством. І ця інформація настільки чутлива, що її не можна передовірити нікому, навіть колегам із Держдепу".
Ексглава ГУР Кондратюк підкреслив, наскільки важливим є те, що Реткліфф у цій місії замінив спецпредставника президента США Стівена Віткоффа. Бо зазвичай дипломатія – це загальні обіцянки, водночас розвідники говорять конкретніше – мовою даних, реальних можливостей і наслідків.
На думку Кондратюка, роль Реткліффа у цьому візиті грає на руку Україні. За його словами, глава ЦРУ приїхав у Москву, щоби сказати Кремлю: якщо РФ не змінить свої плани, Україна стане значно сильнішою.
Дії ЦРУ будуть рішучими, якщо Росія не візьме до уваги попередження американської розвідки, як це і відбулось у 2021 році.
Пряма мова Кондратюка: "У разі провокацій Росії щодо НАТО Україна отримає набагато більше речей (озброєння – УП). Налякати Путіна можна лише одним – якщо Україна отримає не лише ракети для протиповітряної оборони, але й ракети для ударів по Росії. І це дійсно для них вагомо. Вони зараз вже сильно стражають, але поки що лише від дронів. При наявності ще технологій або самих далекобійних ракет – це будуть серйозні речі. Це може зупинити Росію".
Ексглава ГУР підкреслив, що Україна розробляє власні далекобійні ракети, тому партнери можуть допомогти технологіями – навіть у такому разі ситуація росіян у рази погіршиться.
Не виключено, що Кремль міг сам спровокувати візит представників ЦРУ до Москви, підвищуючи градус напруги біля країн НАТО. Зокрема, у липні 2026 року Росія провела навчання з мобілізації у Калінінградській області, яка межує з двома країнами Європейського Союзу: Польщею та Литвою.
"Коли росіяни в патовій ситуації, їм треба змінити ландшафт реальності для того, щоб з'явилися нові можливості. Росія підштовхнула Захід не просто дивитися, а реагувати", – сказав ексглава ГУР Кондратюк.
Загалом візит Реткліффа до Москви виходить за межі звичайних контактів між спецслужбами, хоча в Кремлі акцентували саме на цьому.
Для України важливо, що цього разу сигнал Кремлю передавав саме керівник американської розвідки, що трапляється вкрай рідко.
Чи змінить це розрахунки російського керівництва і чи дієвими будуть попередження, покажуть подальші дії Росії не лише щодо України, а й у регіоні країн Балтії.
Тетяна Кривішин, УП

1. Почати потрібно з того, що Кремль давно навчився маніпулювати західними журналістами. Формулювання "надійні джерела" та формула "я свої джерела не розкриваю" дає безмежні можливості в контрольованій російській дійсності. Як це працює? Ви знаєте, що в Москві працює журналіст Х з фіксером Y. Далі справа техніки підсунути правильні джерела. І ці джерела дають частину інформації, яка 100% відповідає дійсності (зливає непотрібну псевдосекретну історію). Але, паралельно, підсовує і потрібну напівправду, яка є найважливішою частиною майбутньої статті. Це, безумовно, не завжди вистрілює, адже далі є фільтр в редакції, але маючи необмежені ресурси по контролю за тим, хто з ким і як зустрічається в Москві, вірогідність попадань в точку більш ніж висока.2. Тепер щодо статті про ескалацію і підготовку до ядерного удару. Якби журналісти проаналізували російські удари останнього місяця-двох, вони б із подивом дізналися, що ескалація вже почалася. І це особливо помітно на фоні відсутності Patriot. Ну, а щодо мобілізації, то про неї тільки лінивий не писав. Тому коли я читаю про ескалацію в майбутньому, то варто чесно сказати: Bloomberg запізнився на 30 днів, як мінімум. 3. Щодо ядерної мантри, то ми про це чуємо замалим не пʼять років, і це завжди джек-пот. Це те, що завжди продається. І головне, завжди має свого адресата, адже вся соціологія показує, що в Україні, наприклад, є приблизно 30%, які бояться ядерного удару.Ядерний удар — це останній козир загнаного в кут Путіна, який буде використаний тільки у випадку, якщо він розумітиме, що результатом цього стане Ялтинська конференція-2.  А в нинішніх умовах — це буде ізоляція, яку Путіну дуже не хочеться переживати вдруге. Читайте також: Якщо директор ЦРУ особисто летить у Москву, йдеться про щось екстраординарне4. Не хочу бути конспірологом, але стаття вийшла більш ніж вчасно: якраз в той момент, коли керівник ЦРУ відвідав Москву з таємничим і явно малорезультативним візитом. Я далекий від думки, що Кремль заплатив комусь, щоб ця стаття вийшла саме в цей момент. Думаю, логіка тут була куди простіша. Є матеріал, який можливо, потребує шліфування, але є й подія (візит Редкліффа), а відтак, є можливість отримати максимальний резонанс завдяки не найсильнішому матеріалу. Логіка редактора тут залізобетонна. 5. І наостанок, трохи про візит керівника ЦРУ.Судячи з усього, тема якогось перемирʼя (морського, енергетичного чи  ще  якогось) там була присутня. Також можна зробити припущення, що сторони говорили й про підтримку Ірану Росією. І, нарешті, третя (можливо, головна тема) - загроза зі сторони Росії одній з країн НАТО.Версія, яку запропонували росіяни, зводиться до того, що   США ніби погрожують розширенням допомоги Україні, якщо Путін не піде на якісь угоди. Ця версія повністю лягає в виборчу логіку РФ, що війну не можна закінчити не через Путіна, а через агресію США.Американці поки не дали якоїсь своєї стрункої версії. Зазвичай, такі історії стають відомими американській пресі доволі швидко. Але поки ЦРУ тримає марку.Читайте також: Це вже було... Навіщо Джон Реткліфф літав до МосквиВодночас, якщо ми виходимо з найбільш реалістичної версії, що Трамп застерігає від ударів по Балтійських країнах і пропонує  якийсь вид тимчасового перемирʼя, то Путін явно буде тягнути час, розуміючи, що його гра на підняття ставок починає працювати. Обіцянка не нападати на країни Балтії в обмін на щось по Україні  — це та гра, яку Путін затіяв кілька місяців тому. Ми маємо розуміти: зустріч Редкліффа з Путіним не відбулася через одну причину: Путін хоче особистої розмови з Трампом. У своїй манері, Путін, виглядає, вирішив удати, що він ображений на відсутність дзвінків і особистих контактів. Трамп же, через вибори, може розмовляти з Путіним лише за умови, що він розуміє: розмова матиме практичний результат.ДжерелоПро автора: Вадим Денисенко, політолог, керівник аналітичного центру Ділова Столиця.Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.

Візити директора ЦРУ Джона Реткліффа та секретаря Ватикану з відносин з державами Пола Річарда Галлахера до Москви стали головною геополітичною інтригою. У той час як один проводив лічені години у контактах зі спецслужбами РФ, інший затримався для тривалих дипломатичних переговорів з МЗС Росії.
Навряд чи ці візити синхронізовані між собою, розповів Gazeta.ua президент Міжнародного інституту безпекових досліджень Олексій Буряченко. Президент США Дональд Трамп, прибічником якого є Реткліфф, не у найкращих стосунках із чинним Папою Римським Левом XIV.
Без Держдепу та спецпосланців: чому приїхав саме шеф ЦРУ
Навіть якщо припустити підготовку зустрічі у трикутнику "США - Ватикан - Росія", то, з урахуванням попередніх помилок, чинна адміністрація Сполучених Штатів мала би направити до Москви або дуже наближену до Трампа персону, або забезпечити високий рівень представництва. Як мінімум, державного секретаря США Марко Рубіо, зауважив експерт, або спецпредставників президента США Стіва Віткоффа і Джареда Кушнера.
А приїзд керівника ЦРУ більше про горизонтальні зв'язки на рівні спецслужб.
Секретні архіви для Трампа та компромат на демократів
"Напередодні виборів Трампу щось було потрібно. Перший напрямок - обмін полоненими, звільнення політичних в'язнів, громадян США на території РФ. Це був би непоганий политичний сигнал для американців перед реанімацією переговорного процесу. Але могло бути ще щось", - пояснив Олексій Буряченко.
Трампу за лояльність Росія готова була надати якісь секретні матеріали
Експерт розповів, що минулого разу за можливість поспілкуватися телефоном з Трампом російський диктатор Володимир Путін розрахувався секретними даними по вбивству президента США Джона Кеннеді.
"Можливо, і цього разу Трампу за лояльність Росія готова була надати якісь секретні матеріали і для цього особисто приїхав керівник ЦРУ. Напередодні виборів! Отже, ця інформація могла стосуватися корупційних зв'язків Демократичної партії", - припустив він.
Обмін політв'язнями як фасад для виборчих бонусів
Експерт звернув увагу, Реткліфф полетів із Москви у супроводі літака РФ, із ним на борту міг бути політичний в'язень чи політичні в'язні.
З певних політичних сигналів експерт дійшов висновку, була фасадна перемовна частина у вигляді контактів спецслужб зі звільненням політв'язнів. Що могло би виправдати візит керівника ЦРУ у період певного загострення у відносинах.
"Але була і не фасадна - можливість і бажання отримати електоральні ресурси через оприлюднення матеріалів, які є у росіян, щоб дискредитувати політичних опонентів", - зауважив він.
Ватикан як новий переговорний майданчик для Брюсселя
Ініціатива про візити могла виходити від будь-якої зі сторін. Навіть від Росії, яка може сприйняти Ватикан, якщо європейці готові прийняти умови росіян.
Ватикан не проти відіграти роль майданчика
Тому візит представника Ватикану суто політичний і не пов'язаний з американським треком.
"Мені видається, Ватикан не проти відіграти роль майданчика. З брифінгу (Галлахера і міністра закордонних справ Росії Сергія Лаврова. - Gazeta.ua) зрозуміло, що мова про це йшла… Ватикан більше про релігію, ніж про політику, у сприйнятті пересічних європейців. Коли про переговори з РФ починають говорити на рівні Брюсселю, то досі не можуть верифікувати вимоги і навіть визначитися з переговорником. Тобто на рівні ЄС дуже серйозна політична криза. Брати участь у переговорах Європа хоче, але не знає - як. А Ватикан може залучити до перемовин європейців, але не з ініціативи самих європейців", - припустив Олексій Буряченко.
Тобто Ватикан - це чергова спроба європейцям вийти на діалог. Тому візит настільки довгий, тому і представники спілкуються, більше політичні, зовнішньополітичні.
І Росія також не проти знайти третю сторону для комунікації з європейцями, звернув увагу експерт.
Геополітичні капості Путіна та роздратування Вашингтона
А от про війну Путіна з Європою чи США у Москві взагалі не йшлося. Максимум - потенційний сценарний розвиток прораховувався сторонами, зауважив експерт.
Штатам треба приструнити Путіна
"Це не співмірні величини. Але Штатам треба приструнити Путіна, тому що він багато шкодить Трампу. І по незавершенню війни з Україною, і постійною загрозою війни з НАТО, що також може завдавати репутаційної шкоди, і по підтримці Ірану та загострення в Індо-Тихоокеанському регіоні через вищого керівника КНДР Кім Чен Ина. Всюди за найбільш гарячими точками в Євразії стоїть Путін. Тому США зацікавлені зменшити деструктивний вплив його на Євразійському континенті. Який шлях буде обрано - тиск чи переговори - наразі не зрозуміло", - пояснив Олексій Буряченко.
Шантаж замість реальної війни: чи витримає Кремль другий фронт
Війна з Європою - один з варіантів.
"Чи може Путін на неї піти? Може. Та для цього йому потрібно завершити російсько-українську війну. Шляхи її завершення дуже складні, у тому числі, для самої Росії. Паралельно організувати подібну агресію, принаймні, на сьогодні це дуже непроста історія. Спробувати щось порогове зробити, дестабілізувати зсередини умовну Нарву - може. Але ж будь-яку подібну дію потрібно підкріплювати військовими силами. Чи є спроможності у Путіна? Я не впевнений. З іншого боку, найкраща переговорна позиція - лякати війною. Коли ти воюєш, це не працює, а коли лякаєш - так. Чи будуть росіяни лякати європейців війною, що і роблять, щоб без війни європейці погодилися на їхні багатошарові умови, починаючи від контролю над Сувалкським коридором і Балтійською акваторією до припинення допомоги Україні? Ось коридор інтересів, через який конфліктують і який непросто вирішити, бо сторони не можуть сісти за стіл переговорів із об'єктивних і суб'єктивних причин", - розповів Буряченко.
Почати розв'язувати цей вузол можна лише через завершення російської війни проти України, для чого, припустив експерт, Ватикан і готовий надати майданчик.

Наприкінці літа, коли після великих кадрових перестановок минув уже певний час, можна спробувати зафіксувати їхні політичні й електоральні наслідки.

Передусім – зрозуміти, що сталося після звільнення Михайла Федорова з посади міністра оборони та його фактичного виходу з команди Володимира Зеленського.

Чи перетворився Федоров на самостійну політичну фігуру і чи сформувалося навколо нього окреме електоральне поле? Як його поява вплинула на позиції Зеленського, Залужного та Буданова? Наскільки стійкими є нинішні рейтинги довіри, як на них впливають корупційні скандали та протести – і чи готові українці до виборів під час війни?

Про все це в новому випуску подкасту "УП-2" Роман Романюк і Роман Кравець говорять з одним із провідних українських соціологів – керівником Соціологічної групи "Рейтинг" Олексієм Антиповичем.

"Зниження підтримки влади через корупційні скандали відбувається планомірно, але повільно"

Р. Романюк: Почати хочу з питання трохи філософського. Коли стартували ці протести, ми в редакції довго говорили про те, що можна умовно назвати "Дух Майдану": причину, з якої починаються в Україні революції та протести. Чи бувало таке, що це була суто персональна акція? І чи готові українці в принципі виходити за якусь конкретну людину, чи це завжди ширший набір причин?

О. Антипович: Я взагалі не казав би про персоналії, хоча хтось і мусить бути на чолі процесу чи подій. Але в будь-якому разі українець виходить за справедливість. Точніше, проти несправедливості. Тому Майдан 2004-го був, тому ж Майдан 2013 року – це про несправедливість. І, зрештою, електоральний Майдан 2019 року – це так само про несправедливість.

Вона штовхає людей на протести й зараз. Абсолютна більшість українців підтримує сам факт проведення будь-яких протестів проти рішень, з якими суспільство не згодне, – це цілком нормально. Але ми розуміємо, що далеко не всі, хто на словах підтримує, готові виходити на будь-який Майдан, особливо в умовах війни.

Р. Кравець: Зараз ми так чи інакше обговорюватимемо продовження антикорупційних скандалів, зокрема розслідування НАБУ "Форест Гамп". Коли буде коректно робити заміри й дослідження щодо рейтингів президента та інших учасників? Коли соціологія буде бачити наслідки того, що сталося?

О. А.: Почнімо з того, що громадська думка інертна. Колись хтось із технологів розраховував, за який час інформація доходить до виборця – близько двох тижнів. Зараз, гадаю, час стиснувся: інформація осідає дуже швидко, але й дуже швидко забувається. Відповідно, і поширення, і будь-які оцінки з'являються швидше.

Але ми зараз говоримо про вплив на рівень підтримки, на напрямок руху справ у державі, на підтримку президента чи на будь-яких політиків. У цьому питанні громадська думка все одно залишиться інертною, бо попри корупційні розслідування й попри всілякі скандали в нас зберігаються певні усталені погляди на те чи інше прізвище.

І якщо Михайло Федоров злетів буквально в момент своєї відставки й "Картонкового Майдану", то всі інші прізвища існували й раніше. Тому вплив на рівень довіри Зеленського тут незначний, а у, скажімо, Буданова чи Залужного цього впливу взагалі немає.

Зниження рівня підтримки влади через корупційні скандали відбувається планомірно, постійно, але повільно. І воно перебивається іншими подіями – успіхами чи невдачами на фронті тощо. В людини перемикається порядок денний, і на неї починають впливати зовсім інші події.

На жаль, ми всі звикли жити в корупції. Ми знаємо, що вона максимально поширена і в центральній владі, і не менше – в місцевій. І ми з цим змирилися. Людей, по суті, дратує не так сам факт корупційних діянь, як те, як це коментують самі учасники. І оці записи, звичайно, б'ють дуже боляче. Це зухвальство: "чотири мішки на парковці", "нам всім п..зда" і так далі. От це дуже боляче слухати.

Р.Р.: Я для себе розділяю: політичні рейтинги кандидата в президенти більш чутливі до таких речей, а рівень довіри – показник більш інертний. Зараз дивлюся на рівень довіри в опитуваннях і бачу, що Зеленський уже навіть не другий і не третій. Можна сказати, що цей постійний контекст корупційних скандалів у близькому оточенні президента все-таки наздогнав?

О. А.: Там же не тільки корупційні скандали – там і рішення всередині держави, і неправильні призначення… Скажімо, звільнення Федорова – це теж не підтримується людьми і впливає.

Але Зеленського "рятує" те, що він підтримує основну вимогу й сподівання українців: що він завершить війну. Питання, яким чином і як? Але його знають у світі, з ним домовляються, він нас не зрадив, він точно боронить державу. Тобто є довіра до президента воюючої країни, і вона дуже міцно тримається.

Ви кажете, що він уже не перший і не другий, але різниця між першим і другим дуже незначна. Там в топі п'ять прізвищ, де різниця між першим і п'ятим у сумі 10%. Тобто це всі по 1–2 відсотки. Тобто Зеленському досі довіряють, у нього позитивний баланс довіри. Інша річ, що ця довіра вже така, як була у 2022 році. Тоді було єднання навколо прапора – це вже минуло.

А зараз внутрішня ситуація не приносить президенту жодних позитивів. І якщо глянути на електоральні поля, то тому ж Михайлові Федорову дісталося поле, яке існувало завжди. Це громадянське суспільство, демократія, свобода слова, знову ж таки Майдан, право на вибори – усе це, і антикорупція в тому числі.

От зараз Федоров один із хедлайнерів цих цінностей і установок. Не знаю, чи хотів він цього, але він цей кластер очолив. Він зараз ситуативно обраний людьми.

Р.К.: Ситуативно обраний людьми – це гарно.

Р.Р.: До цього ще повернемося, я хотів закінчити з довірою. Наприкінці минулого року, після "Міндічґейту" й усього іншого, було видно, як рівень довіри до Зеленського почав різко просідати. А потім, на початку року, він цю ситуацію стабілізував – за рахунок того, що прикрився у внутрішній ситуації Федоровим і Будановим, підтягнув найрейтинговіших людей, які давали позитив. Зараз видно пряму кореляцію між тим, як президент втратив Федорова, і падінням рівня його підтримки?

О. А.: Дивіться, це ж не тільки на початку року президент підправив своє зниження рейтингу. Насправді скандали з "Міндіч-ґейтом" тоді перебилися розмовами про переговори – мовляв, ось-ось будуть. Коли переговори канули в Лету, з'явилися нові призначення в Офісі, які теж стали певною надією для виборця, для українця, що після "Міндічґейту" щось змінюватиметься.

Це процес, і важливо, що буде далі. Якщо не станеться чогось цікавішого, ніж "Форрест Гамп", буде просідання довіри до президента. Якщо ж знову буде з його боку перемикання на щось цікавіше, позитивніше, скажімо, діпстрайки по Москві чи ще щось, то рейтинг зростатиме. Але, знову ж таки, очікувати якогось різкого падіння рейтингу в когось майже нереально.

Багато обговорювали заяву Федорова щодо виборів – наскільки це йому додало чи не додало. Особливо нічого не дало. Просто є частина людей, які за вибори й зміну влади, і є частина, яка проти виборів в умовах війни. Усе це якимось чином балансується. Динаміка покаже, але кардинальних змін у консервативній Україні я б не очікував.

Антипович: "Абсолютна більшість українців підтримує сам факт проведення будь-яких протестів проти рішень, з якими суспільство не згодне, – це цілком нормально"

"Довіра у Федорова на рівні 67% на піку. Про яку аналогію з "Самопоміччю" можна говорити?"

Р.Р.: Як ви сказали, Михайло Федоров ситуативно обраний народом на певне електоральне поле. Мені доводилося чути від певних експертів, що Федоров – це така "Самопоміч 2.0". Мовляв, в Україні завжди було 10–15% людей проєвропейського, реформаторського, ліберального спрямування, які от зараз отримали собі лідера в особі Федорова.

Ви бачите портрет тих, хто підтримує Федорова: це насправді "Самопоміч 2.0" чи все ж "Слуга народу 2.0"? Кого там більше серед його прихильників?

О. А.: Я абсолютно не згоден із тезою про "Самопоміч", "Голос" і все інше. Можливо, це якась картинка з "Картонкових Майданів", з тієї аудиторії, що там була.

Але якщо ми говоримо про довіру у Федорова на рівні 67% на піку, зараз трохи менше, але все одно за 50% – то це кожен другий українець, навіть більше. Про яку "Самопоміч" чи громадянське суспільство тут можна говорити? Хоч би скільки ми їх роздували, це все одно рівень 15–17–20%.

А тут величезний запит, значно ширший. Якщо відштовхуватися від наявної влади в особі Володимира Зеленського, то до появи Федорова в нас залишалося лише так зване умовне мілітарне поле. Самі військові: Залужний, Буданов, Білецький та інші, з якимось невеликим вкрапленням людей типу Дмитра Разумкова, Сергія Притули тощо. Крім них майже нікого не існувало. Ні Юлії Володимирівни Тимошенко, ні Юрія Бойка – усе це майже зникло, це якісь фонові рівні підтримки.

І абсолютно вільною була інша сторона електорального поля: ті, хто за демократію, за свободу слова, за вільне волевиявлення, за лібералізм, за реформи, за антикорупцію. І ця частина досить велика.

Насправді ці події – маю на увазі не воєнні умови, а саме такі історії, як "Форест Гамп", "Міндічґейт", підозра Єрмаку, вся внутрішня картина зі зміною уряду – це все про професіоналізм влади й про те, чим влада взагалі має займатися всередині країни. І от запит на оновлення цього всього й отримав Михайло Федоров. Це величезне поле.

Крім того, Михайло покриває й інші запити суспільства, якщо йдеться про зміну влади. Молодий. Має величезний управлінський досвід, працював у владі, був міністром оборони – тобто захищав державу. А це все – вимоги до умовного майбутнього президента. Ти не можеш іти на вибори, якщо не захищав державу; апріорі Україна цього не прийме, якщо ти десь відсидівся.

У цьому сенсі Михайло Федоров вписується ідеально. Питання, чи так само він бачить себе і свою роль, як бачать його виборці. Тут цікаві його заяви, що не Росія повинна визначати, коли в Україні будуть вибори. Це при тому, що абсолютна більшість українців усе одно проти виборів під час війни.

Р.Р.: А це цікаве питання. Людей питають, вони за проведення виборів чи проти. А чи питають їх, чому вони проти? Які причини називають?

О. А.: Питають. Скоро покажемо. Насправді йдеться про кілька позицій. Перша – фізична небезпека під час проведення виборів. Друга – і це два найбільші поля – участь військових. Це та категорія суспільства, яку українці найбільше прагнуть залучити до майбутньої влади. І тут важливі і питання балотування, і голосування.

Далі йдуть такі серединні позиції в опитуванні: участь біженців за кордоном, ВПО, тут же все, що пов'язане з російською пропагандою, дезінформацією, кібербезпекою тощо.

Причому якщо врахувати, що вибори в нас можуть бути президентські, до Верховної Ради й місцеві, то на національному рівні все, що я назвав, працює дуже сильно, а от місцеві вибори понад 50% опитаних уже підтримують – мовляв, можна провести. Хоча як: хіба на місцевих виборах немає ракетної небезпеки чи військові зможуть взяти участь у місцевих виборах? Українець тут певною мірою розщеплений.

Р.Р.: Цікаво, що всі попередні роки, коли говорили про вибори, одним із топових аргументів проти було те, що вони розколять суспільство.

О. А.: Ця відповідь так само досі існує. Опонентам ми не довіряємо. І розкол суспільства через політику, через вибори теж присутній у цьому списку страхів, але далеко не на перших позиціях.

Р.Р.: Тобто всі ці причини, які ви назвали, насправді інструментальні. Їх можна, за великим рахунком, вирішити, якщо підготувати інфраструктуру. Тобто якогось світоглядного спротиву немає?

О. А.: Ну, коли ми питаємо, чи потрібно проводити вибори в умовах війни, переважає думка "ні". Але коли питаємо, чи візьмете ви участь, якщо вибори все ж відбуватимуться, переважає відповідь: "Так, звичайно, візьму".

Р.К.: А чи намагаєтеся ви прощупати ось що: гаразд, якщо ви проти виборів під час війни, то що замість них ви готові підтримати, щоб щось змінити? Яка є альтернатива виборам?

О. А.: Це складне політологічне питання. Хіба ми говоритимемо зі звичайним українцем – з бабусею на моїй рідній Полтавщині – про те, що потрібно змінити уряд?

Р.К.: Маю на увазі, що часто лунають різні тези про якийсь там уряд національної єдності чи щось таке. А є запит на те, щоб Зеленський ділився владою, запрошував у свій уряд інші політичні сили?

О. А.: Я б тут говорив не про інші політичні сили, а про професіоналів – а вони можуть бути з будь-яких політичних сил. Оце українець точно підтримає. Про інші політичні сили народ теж скаже: так, звісно, усі гуртом, разом і батька легше бити, усі об'єднані навколо відбудови чи захисту держави – усе це вітатиметься. Але це ж соціально бажана відповідь.

Р.Р.: Типу люди кажуть: "Давайте всіх". Але потім же додають: "а чому тут люди Порошенка чи Тимошенко?".

О. А.: Так. Українець у цьому не дуже розбирається. Він може лише потім, на якихось інформаційних хвилях, зробити свої висновки: звідки ця людина, чия вона і що може зробити.

Р.Р.: Трохи повернуся до теми, з якої ми почали, – про нове електоральне поле, що отримало ситуативного лідера. Я так до кінця й не зрозумів: це опонент? Це опозиційне поле до Зеленського? Чи там є й частина тих, хто бачить у Федорові потенційного наступника?

О. А.: Дивіться, "опозиційний" і "наступник" – це не взаємовиключні речі. Наступник у будь-якому разі є опозиційним, якщо він з'явився. Тому зараз я говорив би про таке універсальне бачення Федорова як кандидата, що може замінити Зеленського, прийти йому на зміну: бо в нього є досвід, бо він молодий, бо він не задіяний у корупції, бо в нього є команда, бо його добре сприймають у світі, і так далі.

Але це ми говоримо про якесь вирване, ідеальне електоральне поле – про уявлення щодо Михайла Федорова сьогодні, під час Майданів. Це вирвано з контексту війни. А тепер повернімося до цього контексту й поставимо питання: чи зможе Федоров провести переговори з міжнародними лідерами? Хто краще впорається – Федоров чи Зеленський? Українець, напевно, скаже: Зеленський краще, бо він уже п'ятий рік цим займається.

Р.Р.: О, я не певний. Пам'ятаєте 19-й рік, перед виборами? Казали: є Порошенко, а є Зеленський, який актор, – ну як ви віддасте державу акторові?

О. А.: Це було не про державу в умовах великої війни. І Федоров, і Зеленський – обидва точно професіонали, обидва були у владі. Але з погляду саме ситуації війни, то сподівання, що зможе вирішити питання закінчення війни зараз явно сконцентровані не на Федорові й навіть не на інших, а таки на чинному президентові.

Антипович: "Михайло (Федоров - ред.) покриває й інші запити суспільства, якщо йдеться про зміну влади. Молодий. Має величезний управлінський досвід, працював у владі, був міністром оборони – тобто захищав державу. А це все – вимоги до умовного майбутнього президента"

"Федоров, який просто забрав третє місце в Буданова"

Р.Р.: Якщо говорити про Зеленського, то очевидно, що він стоїть особняком. Але за останні кілька років із людей, які були в команді Зеленського, а потім випали з неї, утворився певний пул осіб, які підтискають його в електоральних рейтингах.

Якщо говорити про Залужного, Буданова та інших військових, то як змінила поява Федорова розклад сил у цьому таборі "других номерів"?

О. А.: Якщо говорити про рейтинги довіри, про позитивне чи негативне ставлення, – усі ці люди, кого ви назвали, це один і той самий показник. У нас є Залужний, Буданов, Драпатий, Мадяр, Зеленський, Федоров – оце, напевно, шість прізвищ, які мають першу позицію в рейтингу довіри. Уся решта прізвищ нижча, хоча там уже підбирається Усик, там Сергій Притула та інші.

Не може ж бути так, що 55–60% довіряють Зеленському і водночас 55–60% довіряють Федорову, який сприймається вже як опозиційний кандидат. Тобто це одні й ті самі люди, які довіряють і Зеленському, і Федорову, і Буданову, і Залужному.

А от в електоральній картинці Зеленський на посаду президента – номер один, тут змін немає. Залужний – номер два, тут теж змін немає.

Р.К.: А не Залужний перший, а Зеленський другий? Я згадую цю історію з інтерв'ю Гриніва, що Зеленський уже не фаворит.

О. А.: Я посилаюся виключно на свої дані. Не пам'ятаю, у який саме момент Залужний десь випередив Зеленського – але незначно й дуже коротко.

На сьогодні це вже історія щонайменше дворічної давнини. Останні два роки рейтинги очолює Зеленський, тут жодних змін. Зеленський очолює, Залужний другий, а після них третім був Кирило Буданов як певна третя політична сила.

Так от, дуже довго це тривало, а потім з'явився Михайло Федоров, який просто забрав третє місце в Буданова. Рейтингово Федоров, як на мене, найбільше зрізав саме Буданова: той мав 12–13%, став 7–8%, а Федоров став 12–13%. Точніше 11% десь зараз.

Але це математика. Якщо ж говорити про сприйняття, то Буданов – це, все-таки, туди, де Залужний, війна, захист України, успішний бойовий досвід. А Федоров – туди, де демократія, свобода слова, антикорупція.

Р.К.: Але коли дивишся на моделювання других турів, то видно, що Зеленський зараз, по суті, програє і Буданову, і Федорову, і Залужному.

О. А.: Як то кажуть, не все так однозначно: програє, потім виграє, потім знову програє.

Р.К.: Мені здається, там доволі однозначно.

О. А.: Залежно, кому й що. Все має свою тяглість. Залужний у нас усе-таки переважає і з погляду довіри, і з погляду тяглості своєї присутності в уявленнях виборців щодо можливого майбутнього кандидата на посаду президента. А щодо всіх інших – це коливання. Тим паче різниці, про які ми говоримо – це 1–2 відсотки між кандидатами.

Далі треба врахувати, хто прийде на вибори. Чоловіча аудиторія, яка сидить удома, боїться ТЦК і в умовах війни може не піти на виборчу дільницю. Це з одного боку. А з іншого – саме на фронті у Збройних силах теж чоловіче населення. Це суттєво перекошує вибірку тих, хто по факту прийде на вибори. Тому дивімося ширше.

Р.К.: Важко навіть передбачити, хто прийде на ці вибори, бо незрозуміло, у яких умовах вони мають відбуватися.

О. А.: Згадаймо історію. Будь-який довоєнний екзитпол: хто взяв участь у виборах? У нас, я забув точну цифру, але за 40% були люди пенсійного віку. Натомість у молоді явка 6–7%. Молодь, яка прекрасно хоче потусити, узяти відповідальність за політиків, та ще й за тих, кого вона або не знає, або хто не дуже популярний серед неї, – вона й не прийде.

Р.К.: Чому? Вони можуть сказати і про Залужного, і за Буданова, і за Федорова.

О. А.: Виборець Залужного? Там жіночки пенсійного віку.

Р.К.: Але Федоров – це вже молодший електорат.

О. А.: Величезна кількість молодих людей не знає, про що ми з вами говоримо, не хоче цікавитися й не буде.

Р.К.: Тобто все-таки повертаємося до Усика?

О. А.: Усик зрозумілий. Довіра за 50%. Вибір Усика – це вибір дисциплінованого спортсмена, який падає, встає, досягає успіху, представляє Україну на міжнародній арені. Ви собі не уявляєте, там цілий кістяк виборців.

Р.Р.: Ми в Києві живемо, тут такий самий мер – не пам'ятаю, з якого року беззмінно.

Р.К.: Із 2015-го.

Р.Р.: Минулого тижня в мене був цікавий досвід. Я десь потрапив у базу соціологів, і тепер мені дзвонять різні компанії. І от питання таке: "Другий тур – Федоров і Залужний". І я аж замислився. Ви міряли такий другий тур?

О. А.: Поява Федорова – це всього кілька тижнів. Тому відверто скажу: не міряли, не знаю. Але підозрюю, що це мілітарне поле з громадянським суспільством ще покачаються.

А ще з огляду на те, що Залужного немає в Україні, що він не включений хоч у якесь інформаційне поле того, що відбувається всередині держави. Це певною мірою може бути, як колись з Анатолієм Гриценком. Прекрасний чоловік, поки немає виборів – ми за нього. А приходять вибори – і ми шукаємо інших людей, у конкретних діях, у конкретних ситуаціях.

Якщо вам цікаво, які розколи в суспільстві уже намітились і будуть впливати на політику в майбутньому, який реальний вплив Telegram та соцмереж на ухвалення рішень людьми, на чому тримаються шанси Зеленського залишитись у владі – слухайте повну версію розмови на відео.

Роман Романюк, Роман Кравець, УП-2

Сьогодні вже колишній міністр оборони говорить Reuters, що Україна "повільно програє", а Зеленському публічно рекомендує йти на вибори. Прикметно, що в Офісі президента на це відповіли одним реченням: на посаді Федоров оцінював хід війни позитивно, і єдине, що з того часу змінилося – це його власний статус. Еспресо нагадає й порівняє колишні і теперішні заяви Михайла Федорова, щоб зрозуміти, де тут політична сміливість людини, якій ситуація нарешті "розв'язала язик", а де – звичайна демонстрація того, що кабінетне крісло і мікрофон опозиціонера, яким стає Федоров, промовляють різними голосами.Довга кар’єра Федорова в команді Зеленського і коротка міністром оборонифото: Офіс президента УкраїниМихайла Федорова призначили міністром оборони 14 січня 2026 року – за нього проголосували 277 народних депутатів, а сам він увійшов в історію як наймолодший очільник цього відомства. До того сім років Федоров був віцепрем'єром і міністром цифрової трансформації, одним з авторів "Дії" і людиною, яку в урядових колах вважали одним з найуспішніших менеджерів команди Зеленського.На посаді міністра оборони він протримався трохи більше півроку. 16 липня 2026-го Федоров підтвердив, що залишає крісло. Офіційної комунікації щодо причин відставки практично не було, що саме собою викликало обурення. По всій країні люди виходили на вулиці на підтримку міністра, якого встигли пов'язати з переломом у війні завдяки дроновій кампанії проти нафтопереробки та військової логістики РФ.Хоч би яка версія звільнення була ближчою до істини, але факт залишається фактом: людина, яка ще в липні була "в команді", у серпні вже говорить мовою опозиційного політика і це створює ефект суперечностей. Фронт: "перевага на півроку" проти "повільно програємо"Найбільш промовиста ілюстрація – оцінка самого ходу війни. 16 червня цього року, ще будучи міністром оборони, Федоров в інтерв'ю ТСН прогнозував, що Україна збереже перевагу на полі бою щонайменше протягом наступних шести місяців – завдяки зміні процедур закупівель, конкурентним тендерам і якісним дронам, які, за його словами, сформували "нову реальність на полі бою на користь Сил оборони"."Росіяни, як показують попередні роки, адаптуються і намагаються перехопити ініціативу. Зараз найближчі шість місяців у нас точно буде перевага", - сказав Михайло Федоров.І ось 25 серпня – уже як колишній міністр – той-таки Федоров каже Reuters протилежне: Україна "поступово, повільно програє" війну, і в Києва залишилось лише кілька місяців, щоб ухвалити рішення, здатні переломити ситуацію. Він називає причини, зокрема: брак цілісного бачення перемоги, відхід від інновацій, а також вкорінена корупція, кумівство та недостатня політична незалежність державних інституцій."Я думаю, що зараз настав переломний момент, який визначить нашу майбутню траєкторію, але схоже, що ми поступово, повільно програємо", - відзначив Федоров. Різниця в риториці впадає у вічі не тому, що ситуація на фронті за два місяці не могла погіршитися, бо вона цілком могла. Але сам масштаб перегляду оцінки – від "зберігаємо перевагу" до "поступово програємо" – і збіг цього перегляду з датою звільнення дали Офісу президента привід для їдкої репліки, мовляв, на посаді Федоров говорив інакше, і єдине, що змінилося відтоді – це його статус. При цьому сам ексміністр наполягає, що в України "досі є всі шанси перемогти", просто потрібен терміновий план завершення війни, який дозволить змінити її перебіг. Вибори: від "немає законних підстав" до "треба знайти механізм"Михайло Федоров, фото: скриншот з відеоЩе виразніший розворот – щодо виборів під час війни. Коли Федоров очолював Мінцифри, саме йому доводилося публічно гасити ідею електронного голосування як спосіб провести вибори в умовах бойових дій. В останні дні 2025 року в ефірі телемарафону він пояснював, що на проведення виборів через інтернет сьогодні немає жодних законних підстав, що цифрове голосування вимагає складної підготовки, змін законодавства і високого рівня суспільної довіри, а питання це надзвичайно чутливе – особливо з огляду на кібератаки з боку Росії."Вибори – це завжди про довіру", – казав тоді міністр, пояснюючи, чому навіть офлайн-вибори тримаються на довірі до ЦВК і підрахунку голосів, а онлайн-формат цю довіру лише ускладнює.Після звільнення Федоров став чи не першим помітним політиком з команди Зеленського, який публічно зажадав виборів попри воєнний стан, назвавши кризу управління системною. У відео зверненні 18 серпня він поставив риторичне запитання: якщо війна триватиме ще рік, два чи три, чи означає це, що Росія фактично отримає право визначати, коли українці зможуть знову обирати владу? Демократія, за його словами, не може бути "заручницею Росії"."Ми воюємо саме тому, що хочемо залишитися вільною європейською державою. Тому ми повинні знайти законний, безпечний і реалістичний механізм, який дозволить Україні відновити повноцінний демократичний процес навіть за умов тривалої війни", – заявив він.Це вже не просто зміна акценту, а майже дзеркальний розворот тези: раніше – "немає законних підстав і це небезпечно", тепер – це "зволікання саме по собі є небезпекою". Зеленський у відповідь заявив, що такий крок здатен "знищити Україну", і припустив, що Федорова могли підштовхнути зовнішні сили – сам ексміністр це рішуче заперечив. "Моя позиція була чітка – якщо партнери запропонують нам конкретні умови, за яких можна безпечно, легітимно і демократично провести вибори в Україні – за участі військових, на прифронтових територіях, за кордоном, куди виїхали мільйони наших громадян, рятуючись від війни, безпечно – тобто без ударів та обстрілів, то давайте це обговорювати. Я вважаю, що у час такої війни вибори в цілому – це великі ризики. Вибори просто зараз – це цунамі для держави, яке розколить Україну", - сказав Зеленський. В Офісі президента ідею назвали нереалістичною на тлі російських ракетних та дронових атак, а голова Верховної Ради Руслан Стефанчук прямо сказав, що вибори під час війни неможливі, а позиція Федорова – безвідповідальна. Цікаво, що команда самого Федорова, за даними Української правди, навіть не має сформованої позиції, які вибори проводити першими – президентські чи парламентські, а сам ексміністр не виключає власної президентської амбіції, хоч і називає розмову про це передчасною.Показову оцінку цій непослідовності дав нардеп Микола Княжицький. За його словами, Федоров був у всіх урядах Зеленського з першого дня, але за всі ці роки від нього жодного разу не було чути публічної незгоди з недемократичними тенденціями у державі чи протесту проти практики точкових персональних санкцій як політичного інструменту. Лише після відставки й після того, як його кандидатуру повторно не внесли на посаду міністра, пролунала "фактично програмна промова", яка, втім, за словами Княжицького, так і залишила відчуття недомовленості. Бо заклик до виборів прозвучав без відповіді на власне питання Федорова про механізм онлайн-голосування, вразливість до атак ворога і неможливість гарантувати верифікацію результату – те саме, про що він сам публічно попереджав кількома роками раніше.Корупція: від "ефективного інструменту боротьби" до "вона нас гальмує"фото: facebook-сторінка Михайла ФедороваТретій сюжет важливий – корупція в державному апараті. Роками, очолюючи Мінцифри, Федоров публічно презентував саме антикорупційний ефект своїх реформ: електронні будівельні послуги на порталі "Дія" він називав "ефективним інструментом у боротьбі з корупцією", оскільки вони автоматизовані й виключають вплив людини на ухвалення рішень; відкриття державних наборів даних подавалося як інструмент, що дозволяє журналістам і громадськості "знаходити корупційні ризики й контролювати органи влади". Тобто образ, який Федоров роками формував про самого себе – це образ людини, яка технологічно демонтує корупційні схеми зсередини системи.Тепер риторика змінилась на протилежну: корупція, кумівство і брак політичної незалежності інституцій – це, за словами вже колишнього міністра, і є те, що заважає Україні або перемогти, або хоча б завершити війну в сильній позиції. "Є велика кількість людей, які побудували різні схеми і свої інтереси, і вони гальмують ухвалення правильних рішень. Я це відчув у Міністерстві оборони", – визнав Федоров в нещодавньому інтерв’ю, тим самим ретроспективно описуючи відомство, яке сам очолював, як частину проблеми, а не рішення.Тут різниця радше не в самому факті визнання проблеми (про корупцію в оборонних закупівлях говорили й до нього, і за нього – досить згадати конфлікт довкола реформи тендерів, який сам Федоров називає ключовою причиною свого звільнення), а в тому, коли саме ця відвертість стала можливою. Поки Федоров розпоряджався бюджетами й кадровими рішеннями, головним меседжем була ефективність технологій, які він впроваджує. Коли розпоряджатися перестав – головним меседжем стала системна гнилість, яка заважала йому теж, але тоді він це публічно не озвучував.Реформа мобілізації: від "ми почали" до "нам не дали закінчити"фото: Офіс президента УкраїниНа темі мобілізації розрив у Федорова не такий різкий, як у темі "перемога-програш" чи можливість виборів. Однак теж помітна зміна риторики. У червні 2026-го, ще міністром, він продавав суспільству реформу як процес, який уже пішов. Тому це не про одне рішення, яке, за помахом чарівною палички, все вирішить. Він говорив про короткі контракти на 10 і 14 місяців, виплати піхоті близько 300 тисяч, штурмовикам – до 460 тисяч, гарантована відстрочка після служби, калькулятор демобілізації, часткове звільнення "з осені" для тих, хто в армії з 2022-го чи раніше. Також про повернення із СЗЧ через "Армія ", як робочий механізм. Про ТЦК Федоров завжди казав обережно, мовляв, однієї зміни вивіски замало, систему треба ламати зсередини війська – контрактами, переведеннями, цифровим супроводом людини від повістки до частини. Тоді це звучало як "ми вже запустили перший етап".Після відставки та сама історія стала історією зірваного фіналу. У липневому інтерв’ю "Українській правді" Федоров уже називає точний графік, якого публічно в такій категоричній формі раніше не фіксував: показати реформу в липні, запустити в серпні, "щоб у вересні у нас вже не було взагалі цієї проблеми". Більше того, він каже, що в день звільнення мав підписати наказ про зняття балаклав у групах оповіщення, камери в ТЦК і "цифрову воронку". Тобто те, що в червні виглядало як уже розпочата трансформація, у липні–серпні стає майже готовою реформою, яку зупинили кадровим рішенням Банкової. Виглядає, як зручна конструкція: недолік системи пояснюється не шістьма місяцями його міністерства, а тим, що його не допустили до "другого етапу".Ще одна нестиковка – про відповідальність. На посаді Федоров говорив про мобілізацію як про поле, яке Міноборони перебудовує пакетом постанов і контрактів. Після 15 липня він регулярно нагадує: ТЦК підпорядковані Сухопутним військам і головкому, а не міністру. Логіка зрозуміла – частину повноважень він справді не мав. Але політично це виглядає як перекладання: поки був "своїм", система комплектування була об’єктом його реформи; коли ж крісло забрали, з’ясувалося, що ключі від ТЦК були в іншого кабінету. У подкасті Стерненка на початку серпня він уже описує наступний етап як відмову від моделі "два мільйони в розшуку" на користь черг із зрозумілими правилами. Ідея не нова і не суперечить червневим тезам. Новим є тон: тепер це не звіт міністра, а претензія людини, яку не дали довести справу.І тут є ще один сюжет, менш програмний, але по-своєму показовий. Нардеп Олексій Гончаренко звернув увагу, що вже 18 липня, а це буквально за кілька днів після відставки, Федоров оформив собі бронювання від мобілізації через благодійний фонд "Східна Європа". Гончаренко прямо назвав це суперечністю між публічними ініціативами ексміністра й тим, як він розпоряджається власним статусом, щойно втратив крісло. Чому це навряд чи додає йому прихильниківПарадокс ситуації в тому, що відвертість Федорова після звільнення теоретично мала б працювати на його користь: він озвучує речі, про які й так усі здогадувалися, тобто корупцію, кадрові війни, брак стратегії. Західні медіа називали цю хвилю критики найсерйознішим внутрішньополітичним викликом для Зеленського від початку повномасштабної війни.Але саме синхронність цієї відвертості зі звільненням і працює проти нього. Коли позиція змінюється рівно в момент втрати влади – і змінюється не в деталях, а на протилежну за суттю (від "зберігаємо перевагу" до "програємо", від "виборів не можна" до "вибори необхідні", від "боремося з корупцією" до "корупція нас душить", від "реформа мобілізації лише стартувала" до "нам не дали реформу от-от довести") – це читається доволі двозначно. Звісно, звільнення і не бажання займати ніяке інше крісло в команді Зеленського, крім міністра оборони, вивело Федорова у надто публічну площину. Але водночас воно змусило його перейти з позиції людини, яка відповідала за систему, у позицію людини, яка оцінює систему. І тепер суспільство має повне право запитати: де закінчується чесність колишнього чиновника, який нарешті може говорити вголос, і починається політичний розрахунок людини, яка більше не має посади, але може претендувати на щось більше, можливо, у своєму власному політичному проєкті?Читайте також: Таємний рейс глави ЦРУ до Москви: загроза для НАТО і попередження про удари по РФ, про що ще Реткліфф міг говорити з Путіним

Візит
директора ЦРУ Джона Реткліффа до Москви може бути пов'язаний із набагато
серйознішими питаннями, ніж контакти між спецслужбами. Вашингтон міг передати
Кремлю попередження через можливі плани Росії щодо нової мобілізації та
потенційної ескалації проти країн НАТО. Таку думку висловив політолог Ігор
Рейтерович.За
його словами, особливої уваги заслуговує рівень американського представника.
Востаннє директор ЦРУ відвідував Росію у 2021 році, коли Вашингтон застерігав
Кремль від вторгнення в Україну.Рейтерович
зазначив, що серед можливих причин нинішнього візиту обговорюється інформація
про підготовку Росією масової мобілізації. Ще небезпечнішим сценарієм може бути
бажання Кремля перевірити готовність НАТО виконати п'яту статтю договору
Альянсу. "Мова
йде про можливу ескалацію проти країн Балтії і проти Польщі. Реткліфф міг
зустрітися з Путіним, щоб передати йому умовно таке повідомлення: ми знаємо, що
ви збираєтеся зробити, і вам краще цього не робити", — пояснив політолог.На
користь такого сценарію, за його словами, може свідчити загострення ситуації
навколо Калінінградської області, проблеми зі зв'язком у Польщі та провокаційні
дії поблизу кордонів балтійських держав. При цьому ознак масштабного
перекидання російських військ поки немає.Рейтерович
наголосив, що Путіну необов'язково розпочинати повномасштабну війну проти НАТО.
Кремль може прагнути перевірити швидкість реакції Альянсу та поставити його
перед складним політичним вибором."Йому
треба просто поставити НАТО в дуже погане становище, показати, що вони вкрай
повільно приймають ті чи інші рішення", — зазначив експерт.Портал
"Коментарі" вже писав,
що посада посла України у Сполучених Штатах поки залишається вакантною, проте у
владі вже обговорюють кілька можливих кандидатур. Серед претендентів називають
представників військового середовища, дипломатів та політиків. Остаточного
рішення щодо того, хто представлятиме Київ у Вашингтоні, наразі немає. Про це
повідомляє РБК-Україна, посилаючись на власні джерела.

Українські
удари по об'єктах у глибокому тилу Росії поступово виходять за межі суто
військового ефекту та можуть посилювати економічні проблеми РФ. Одним із
найболючіших наслідків стає погіршення інвестиційної привабливості країни та
відтік капіталу. Про це заявив експерт з міжнародної економіки Іван Ус.За
його словами, Україна фактично переносить війну на територію держави, яка її
розпочала. Удари по логістичних центрах, підприємствах та інших об'єктах
змушують російський бізнес враховувати ризик втрати активів."Якщо
вас щось не влаштовує у тому, що відбувається, я нагадую, що ви ініціювали цю
війну, ви її розпочали, ви зробили перший крок — то будьте готові до всіх
наслідків", — наголосив Ус. Окремо
експерт звернув увагу на удари по логістиці великих російських маркетплейсів.
За його словами, вибір цілей може пояснюватися концентрацією товарів на окремих
великих складах: їх ураження завдає компаніям значно більшої шкоди. Проте
стратегічний ефект таких атак, за оцінкою Уса, значно ширший. Зниження вартості
російських компаній сигналізує інвесторам про зростання ризиків роботи в РФ."Коли
обвалюються акції, це означає, що економіка Росії втрачає. Потенційні клієнти
та інвестори бачать, що дуже небезпечно мати свої інвестиції саме в цій
країні", — пояснив він. За
словами експерта, це може прискорювати виведення капіталу. Він навів дані про
мільярдні обсяги коштів, які залишають Росію, зазначивши, що удари лише
посилюють бажання власників капіталу перевести гроші до безпечніших юрисдикцій.Ще
одним важливим важелем тиску Ус назвав обмеження постачання пального до РФ. На
його думку, одного політичного рішення недостатньо — необхідний дієвий механізм
контролю."Якщо
буде політичне рішення, що ми будемо перевіряти ці танкери, то щонайменше
збільшувати час, потрібний для того, щоб поставити це пальне в Росію. Ця
пропозиція матеріалізується в щось ефективне", — зазначив експерт. Нагадаємо,
портал "Коментарі" вже писав,
що навіть припинення активних бойових дій не означатиме остаточного завершення
російсько-українського протистояння. Україну можуть чекати тривалі переговори з
Росією, а ключовим завданням стане відновлення сил і створення власної моделі
безпеки. Про це заявив політолог Євген Магда, коментуючи запропоноване Валерієм
Залужним бачення завершення війни.

Сенаторка США Дарлін Грем перемогла на праймеріз Республіканської партії у Південній Кароліні, отримавши можливість балотуватися на виборах до Сенату на місце свого покійного брата Ліндсі Грема на постійній основі. Це забезпечило чергову перемогу президенту США Дональду Трампу після того, як він підтримав кандидатуру Грем, пише AP.
ВАС ЗАЦІКАВИТЬ





Трамп може оголосити надзвичайний стан для посилення контролю над проміжними виборами в США — The Guardian


Грем перемогла члена Палати представників США Ральфа Нормана у вівторок, 25 серпня, під час другого туру спеціальних республіканських праймеріз. Другий тур відбувся через два тижні після того, як Грем і Норман посіли перші два місця у праймеріз, у яких брали участь десять кандидатів.
Попри те, що Грем є політичним новачком, вона обійшла деяких із найвідоміших політиків Південної Кароліни на спеціальних виборах, організованих після раптової смерті Ліндсі Грема минулого місяця. Губернатор штату Генрі Макмастер призначив Грем на посаду сенатора, щоб вона допрацювала решту місяців поточного терміну повноважень її покійного брата. Грем швидко отримала підтримку від Трампа, який заохотив її балотуватися на повний термін і минулого тижня агітував за неї в штаті.
“Останні кілька тижнів були неймовірно важким часом для нашої родини, але знаєте що? Ми це зробили”, — сказала Грем, звертаючись до своїх прихильників у вівторок ввечері, додавши, що сумує за братом щодня.
Грем також подякувала Трампу за підтримку.
“Наша перемога була б неможливою без вас. Ми щиро вдячні”, — сказала вона.
Грем і Норман зустрілися на єдиних дебатах у другому турі. Під час дебатів Грем заплуталася, відповідаючи на запитання про зовнішню політику — ключову тему, якою займався її покійний брат. Її запитали, чи мають США інтереси національної безпеки на Тайвані та в Південнокитайському морі, що є предметом тривалих суперечок як демократичних, так і республіканських адміністрацій.
Вона довго вагалася з відповіддю, а потім зізналася, що національна безпека — це не її сфера.
“Я не дуже обізнана в питаннях національної безпеки”, — сказала Грем.
Сенаторка ухилилася від прямої відповіді, натомість згадавши про багатий досвід свого брата та власне бажання зосередитися на внутрішніх питаннях, зокрема, на доступності житла. Норман, коли йому поставили те саме запитання, назвав Тайвань безперечним союзником і похвалив Трампа за надання Тайбею можливості захищатися від Китаю. Згодом він зазначив, що відповідь сенаторки Грем свідчить про її недостатню кваліфікацію для цієї посади.
Після втрати одного з головних прихильників у Сенаті, коли 11 липня помер Ліндсі Грем, Трамп намагався відіграти певну роль у виборі його наступника. Президент США схвалив призначення Дарлін Грем сенаторкою на місце її брата, закликавши її балотуватися на спеціальних праймеріз, щоб стати сенаторкою на постійній основі. 
Налагоджуючи стосунки з Грем, Трамп, можливо, прагне здобути ще одного союзника в Сенаті, який допомагатиме просувати його програму. Протягом своєї короткої передвиборчої кампанії Грем саме це й робила. Вона неодноразово наголошувала виборцям на своєму намірі підтримувати політичні позиції Трампа.
MAGA Inc. — головний протрампівський суперкомітет політичних дій, який підтримує Трампа та республіканців, витратив майже $830 тисяч на телефонні дзвінки виборцям та масові розсилки SMS-повідомлень на підтримку Грем. Деякі експерти, однак, сумнівалися, чи вистачить підтримки Трампа, щоб допомогти політичному новачку зі знаменитим прізвищем, перетнути фінішну лінію і здобути номінацію.
У листопаді Грем змагатиметься за постійне місце в Сенаті з кандидаткою від Демократичної партії Енні Ендрюс. Жоден демократ не вигравав місця в Сенаті США від Південної Кароліни вже кілька десятиліть. Коли Ліндсі Грем востаннє балотувався у 2020 році, він переміг свого суперника-демократа з перевагою у 10%.
ВАС ЗАЦІКАВИТЬ





Сенатор Ліндсі Грем — останній із «Трьох аміго»


Ліндсі Грем був близьким соратником Трампа та одним із найпослідовніших прихильників України серед республіканців. Грем неодноразово відвідував Київ, виступав за жорсткі санкції проти Росії та підтримував надання Україні військової допомоги. Покійний сенатор є співавтором законопроєкту про посилення санкцій проти РФ. Після смерті Грема його колеги вирішили продовжити просування документа як данину пам'яті сенаторові. 
Смерть Ліндсі Грема, якого вважали одним із найвпливовіших друзів України у Вашингтоні, здатним безпосередньо впливати на позицію Трампа, матиме серйозні стратегічні наслідки для нашої держави. Ця втрата може суттєво послабити позиції Києва у Конгресі США, ускладнити залучення фінансової допомоги та загальмувати ухвалення нових економічних обмежень проти Кремля, зазначав у коментарі ZN.UA колишній посол України в США Олег Шамшур.

Оголошення пролунало із запізненням, а головна інтрига тепер пов’язана не лише з датами, а й із майбутньою роллю сербського лідера.

Як повідомляє zn.ua.

Дострокові парламентські вибори в Сербії мають відбутися 18 або 25 жовтня 2026 року. Таке рішення ухвалив чинний президент Александар Вучич, який раніше оголосив про намір залишити посаду. Водночас обіцянка визначитися з датою протягом кількох тижнів не була виконана: оголошення пролунало лише наприкінці серпня, майже через два місяці.

Натомість дата дострокових президентських виборів досі не названа. Така невизначеність породжує припущення, що Вучич не планує остаточно залишати владу до завершення свого другого президентського терміну в жовтні 2027 року.

З президентського крісла – до уряду

Один із можливих сценаріїв передбачає перехід Александара Вучича на посаду прем’єр-міністра Сербії. Це дозволило б йому зберегти контроль над виконавчою владою вже в іншому статусі та водночас формально виконати обіцянку піти з посади президента.

Такий крок відповідає політичному стилю Вучича, який упродовж кар’єри неодноразово демонстрував здатність пристосовуватися до внутрішніх обставин і міжнародного тиску. Його можливе переміщення до уряду нагадує політичні трансфери, зокрема шлях, який свого часу використовував чорногорський прем’єр-президент Міло Джуканович.

Вучич перебуває в політиці з 1998 року. За цей час він тричі обирався депутатом Народної скупщини Сербії, був градоначальником Белграда, першим віцепрем’єр-міністром і міністром оборони, відповідав за боротьбу з корупцією, а 2014 року очолив уряд. У квітні 2017 року його обрали президентом Сербії – тоді він отримав 55,08% голосів.

Економічні здобутки та політичні суперечності

До президентської влади Вучич прийшов у складний для Сербії період. Країна переживала економічну кризу, відчувала нестачу інвестицій, мала високий рівень безробіття та погіршення добробуту населення.

За час його правління Сербія, за оцінками прихильників президента, змогла вийти з кризи й перетворитися на одного з економічних лідерів регіону. Країна залучила стабільні інвестиції, покращила фінансові показники та посилила роль транспортного вузла Європи.

Серед позитивних змін називають зниження інфляції, фінансову стабілізацію, зменшення безробіття та поступове зростання доходів населення. Середня нетто-зарплата, за наведеними даними, збільшилася з 350–400 євро у 2010 році до 999–1100 євро у 2015-му. Середня пенсія зросла з 204 євро у 2012 році до 484 євро у 2026-му.

Водночас економічне зростання розподіляється нерівномірно. Найшвидше зарплати підвищуються в ІТ-секторі та Белграді. Окремі інвестиційні проєкти викликають питання через потенційні ризики для здоров’я людей і довкілля. Корупція залишається загрозою для безпеки та розвитку, а молодь продовжує виїжджати до країн Європейського Союзу.

Критики Вучича звинувачують його в системному послабленні демократичних інститутів, обмеженні свободи преси та інакодумства, а також у посиленні каральних органів. Реформи держави фактично загальмувалися, тоді як зв’язки політичної влади з організованою злочинністю залишаються предметом гострих дискусій.

Євроінтеграція та баланс між Заходом і Росією

На початку свого правління Вучич обіцяв наблизити Сербію до Європейського Союзу. Однак останніми роками необхідні реформи були заблоковані, а процес євроінтеграції фактично зупинився. При цьому 42% опитаних сербів підтримують зближення з ЄС, тоді як орієнтацію на Росію поділяють 30%.

Зовнішня політика Белграда не завжди узгоджується із загальним курсом Євросоюзу. Сербія намагається одночасно підтримувати відносини з ЄС, США, Китаєм і Росією. 17 липня було започатковано стратегічний діалог зі Сполученими Штатами, однак така політика балансування дедалі більше викликає втому та роздратування як на Заході, так і на Сході.

Окремим джерелом напруження залишаються повільні переговори щодо нормалізації відносин між Белградом і Приштиною. Додаткові побоювання в сусідів викликають ідеї “сербського миру”, заклики об’єднати всіх сербів незалежно від країни проживання та активізація перегонів озброєнь. У регіоні, який ще пам’ятає балканські війни, це сприймають як потенційну загрозу стабільності.

Політика Вучича щодо України також залишається неоднозначною. Сербія підтримувала проукраїнські резолюції в ООН, постачала Україні боєприпаси та надала 80 млн євро невійськової допомоги. Водночас Белград не приєднався до антиросійських санкцій.

15 липня Вучич уперше від початку повномасштабної війни відвідав Україну, де взяв участь у п’ятому саміті Україна-Південно-Східна Європа. Однак він став єдиним учасником, який не підписав підсумкову декларацію із закликом до Москви припинити агресію проти України. Після повернення до Белграда президент Сербії зустрівся з російським послом, а за кілька днів прийняв Володимира Зеленського, який прибув із першим від початку війни офіційним візитом до Сербії. У Москві такі контакти сприйняли негативно.

Чому Вучич оголосив про відставку

Заява про відставку та дострокові вибори з’явилася на тлі падіння суспільної підтримки президента й тривалих протестів. За наведеними оцінками, рівень підтримки Вучича зменшився з 60% у 2023 році до 40% у 2025-му та 35% у 2026 році. Водночас 67% сербів, а в червні – 62%, не схвалюють його автократичний стиль управління.

Ще одним фактором стали студентські протести, які почалися понад півтора року тому після обвалу частини вокзалу в Нові-Саді. Згодом вони переросли в потужний політичний рух, здатний серйозно вплинути на майбутнє влади.

Якби голосування відбулося найближчим часом, результати основних політичних сил могли б бути такими:

• Сербська прогресивна партія – 35,7%, що на 9 пунктів менше, ніж у червні;
• Соціалістична партія, союзник СПП, – 3,8%;
• Студентський список – 44,9%, що на 8,2 пункту більше, ніж раніше.

На рішення Вучича також могла вплинути поразка Віктора Орбана та криза його політичної системи. Для сербського президента це стало сигналом, що авторитарна модель не гарантує довічного збереження влади. Перехід на посаду прем’єра може стати спробою одночасно втримати вплив, продемонструвати суспільству готовність до змін і виконати обіцянку студентам “піти”.

Окреме значення мають конституційні обмеження: президент Сербії не може обіймати посаду більш як два терміни. Другий мандат Вучича завершується в жовтні 2027 року, тому перехід до уряду дозволив би йому залишатися центральною фігурою сербської політики без прямого порушення Конституції.

Що чекає на Сербію після відставки президента

Після відставки президента його повноваження тимчасово перейдуть до спікерки Скупщини Ани Брнабич. Вона має офіційно оголосити дату президентських виборів, які повинні відбутися протягом 90 днів. Наразі невідомо ні коли саме відбудеться голосування, ні хто стане основними кандидатами.

Імовірно, Вучич прагнутиме привести до президентського крісла лояльну до себе людину без значних політичних амбіцій. Сам він, найімовірніше, очолить партійний список на парламентських виборах і претендуватиме на посаду прем’єр-міністра.

Про такий сценарій у червні заявив лідер Сербської прогресивної партії Мілош Вучевич. На багатолюдному мітингу СПП він закликав Александара Вучича очолити уряд і партійний список. Вучич погодився та пообіцяв до кінця липня оголосити про відставку й назвати дату позачергових парламентських виборів. Фактично це відбулося лише наприкінці серпня.

Вперше в Сербії парламентські та президентські вибори планують провести окремо. Це може розглядатися як поступка опозиції та студентському руху, які вимагали політичних змін. Водночас розділення виборчих кампаній дає Вучичу більше простору для маневру.

Студенти, російський вплив і ризики виборчої кампанії

Студентський список, який набирає популярності, здатен ускладнити плани президента. Якщо його представники отримають більшість місць у парламенті, формування уряду за участю Вучича може опинитися під питанням.

Окреме занепокоєння викликають спроби Росії посилити вплив на студентський рух. У ньому дедалі помітнішими стають настрої великосербства та проросійські погляди. Раніше Володимир Путін закликав підтримувати “патріотично налаштованих” студентів Сербії.

Очікується, що виборча кампанія буде короткою та жорсткою. Стислі терміни вигідні Вучичу і СПП, адже опозиція матиме менше часу на організацію. Серед ризиків називають підкуп виборців через соціальні виплати, маніпуляції з виборчими списками, фальсифікацію результатів, тиск на членів виборчих комісій і залучення сербів із Республіки Сербської.

Одним із можливих нововведень може стати висунення двох окремих списків на парламентських виборах: одного від керівної СПП та іншого – від решти політичних сил. Такий підхід здатен додатково заплутати виборців і ускладнити оцінку реальної підтримки партій.

Результат виборів визначить не лише майбутнє Александара Вучича, а й зовнішньополітичний напрям Сербії. Перемога СПП може забезпечити йому ще приблизно п’ять років фактичного контролю над владою. Поразка, навпаки, здатна започаткувати глибокі зміни та вплинути на подальше зближення Белграда з Євросоюзом. Не можна виключати й інший сценарій – посилення орієнтації Сербії на Кремль.

Ще цікаві матеріали:

• Президент Сербії Александар Вучич заявив у Києві про підтримку суверенітету і євроінтеграції України, пообіцяв гуманітарну допомогу, участь у відбудові міста та підтримку енергетичного сектору.
• Президентка Косова Вйоса Османі призначила дострокові вибори на 28 грудня через політичну кризу та неможливість сформувати уряд.
• Міністр освіти Індії Дхармендра Прадхан подав у відставку після масових протестів через витік завдань NEET та скасування результатів, що спричинило повторне тестування.

The post Вучич оголосив дострокові вибори в Сербії, але дату президентських не назвав first appeared on Межа. Новини України..

Керівник Офісу президента Кирило Буданов дав велике інтерв’ю італійському виданню La Stampa, в якому розповів про ситуацію на фронті і наступ рф, постачання ракет Patriot і головні потреби України. Також він висловився про можливі вибори під час війни, удари по рф, безпеку Чорного моря і подальшу підтримку України з боку Європи.
Ситуація на фронті: Буданов назвав напрямок, де ворог тисне найбільше
За словами Буданова, найсильніший тиск російських військ зараз зосереджений на півночі Донбасу - вздовж лінії Краматорська і Слов'янська. Саме там тривають найбільш інтенсивні бої.
Водночас керівник ОП наголосив, що російський наступ не набув тих масштабів, які прогнозував Генштаб рф, а втрати ворога перевищують їхні можливості поповнювати сили.
"Ми все ще стоїмо. Тиск противника зосереджений переважно на півночі Донбасу, вздовж лінії Краматорська та Слов'янська. Там бої більш інтенсивні. Однак російський наступ не розгортає тих масштабів, які прогнозував Генеральний штаб Москви. Їхні втрати перевищують можливості заміщення, про що свідчить частота, з якою змінюються командири на фронті", - заявив Буданов.
Удари по росії: Буданов розповів про атаки на нафтову інфраструктуру і російський флот
Буданов також відзначив удари ЗСУ по об'єктах на території росії. За його словами, атаки на нафтову інфраструктуру і російський флот безпосередньо впливають на економічну складову війни для Москви.
"Це найважливіший елемент: наші атаки на їхню нафтову інфраструктуру та їхній флот змінюють економіку цієї війни для Москви", - сказав він.
ППО: Буданов назвав головні потреби у війні
Серед першочергових потреб України керівник ОП назвав ракети для протиповітряної оборони. Також Україні необхідні розширення спільного оборонного виробництва з партнерами та передбачуване фінансування, яке дозволить військовим планувати операції.
"Три речі. Перше - це боєприпаси для систем ППО. Кожна перехоплена балістична ракета - це врятований дім, школа, що стоїть, люди, врятовані від смерті. Друге - спільне виробництво: ми вже виробляємо більше половини того, що нам потрібно для боротьби, але нам потрібні нові ліцензії, технології, спільні підприємства. Це дозволило б нам не залежати від політичних циклів країн-партнерів. Третє - це передбачуване фінансування; інакше армія не може планувати операції", - розповів Буданов.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Дефіцит фінансування оборонного бюджету становить 27 млрд грн - Зеленський
Ракети Patriot для України: в 2026 році поставок буде менше
Говорячи про ситуацію з Patriot, Буданов не став розкривати кількість ракет, які отримує Україна, однак повідомив, що у 2026 році їх буде менше, ніж торік.
"Я не називатиму цифр, бо не хочу давати ворогові перевагу чи бути несправедливим до наших партнерів. Однак скажу, що у 2026 році ми отримаємо менше, ніж у 2025 році. Поставки тривають, вони регулярні, але їх недостатньо, щоб протистояти темпам російських атак", - заявив він.
Буданов назвав "Петріоти" критично важливими для України, при цьому він наголосив, що одна система озброєння не здатна самостійно змінити перебіг війни. Проте більша кількість засобів перехоплення може суттєво вплинути на результативність російських атак.
"Для Кремля кожна балістична ракета, яка досягає цілі, є успіхом, тоді як кожна збита ракета - це питання для серйозних роздумів, зокрема економічних", - зазначив очільник ОП.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Зеленський повідомив про надходження ракет для Patriot: "Скільки, не можу сказати, але трішки"
Буданов прокоментував вибори в Україні під час війни
В інтерв'ю Буданов також прокоментував можливість проведення виборів в Україні в умовах війни. Він звернув увагу на низку питань, які необхідно вирішити, щоб голосування було прозорим, а його результати визнавалися суспільством.
Зокрема, йдеться про можливість проголосувати для військових на передовій та сотень тисяч українців на ТОТ, а також організацію виборчих дільниць у містах, які постійно перебувають під російськими атаками.
"Як може проголосувати солдат, коли він на фронті під загрозою дронів? Як голосують сотні тисяч людей, які проживають на окупованих територіях? Як працює виборча дільниця в Харкові, де тричі на день вмикається сирена повітряної тривоги? Хто гарантує, що результат буде визнаний усіма? Найтехнологічніші вибори у світі можна організувати: через смартфон, за годину, з елегантним інтерфейсом. Але голосування – це не просто технологічна формула; це питання довіри до прозорості процедури", - сказав Буданов.
Буданов пояснив, чому Чорне море - проблема не лише України
Ще однією темою інтерв'ю стала ситуація в Чорному морі. За словами Буданова, з липня росія веде систематичну кампанію проти українських портів, атакуючи Одесу, Чорноморськ, Південний і порти на Дунаї.
"Мета - зупинити український експорт. Це економічна війна, яка відображається на місцях: менше доходів для держави, отже, менше ресурсів для військових", - заявив Буданов.
Україна, своєю чергою, відповідає ударами по російському флоту та його інфраструктурі. 
"Нещодавній напад на Новоросійськ продемонстрував, що російський флот і термінали не є недоторканними. Але я хотів би наголосити на різниці: росія атакує порти, які постачають продовольство до Африки та Близького Сходу. Ми атакуємо флот, який бомбардує наші міста", - наголосив він.
Буданов наголосив на тому, що безпека Чорного моря давно вийшла за межі двостороннього протистояння України і росії. Від ситуації в регіоні залежить як світова продовольча безпека, так і безпека Європи та Середземномор'я.
"Чорне море - це не місцева проблема. Через нього проходить продовольча безпека світу та морська безпека Європи та Середземномор'я. Країна з морськими традиціями, як-от Італія, може зрозуміти це міркування краще за інших", - сказав він.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: росія в липні-серпні атакувала понад півсотні суден в Чорному морі: Україна звернулась до IMO
Допомога Україні: Буданов розповів, чого очікує від Італії
Керівник ОП високо оцінив підтримку України з боку Італії. Він нагадав про 12 пакетів допомоги, систему SAMP/T, яку Рим надав разом з Францією, та Конференцію з відновлення України.
За його словами, зараз важливо продовжити забезпечення України боєприпасами для SAMP/T. Ще одним перспективним напрямом він назвав спільне виробництво безпілотників, де Італія може запропонувати промислові можливості, а Україна - бойовий досвід.
Також Буданов назвав сфери, в яких Італія та інші європейські країни можуть посилити допомогу Україні в Чорному морі: захист судноплавства, повітряна та морська оборона, страхове покриття та безпека морських коридорів.
Як писав "Ми-Україна" раніше, 24 серпня Євросоюз схвалив виділення Україні 6,1 мільярда євро на системи протиповітряної та протиракетної оборони, ракети, боєприпаси і радари.

Отже, дострокові парламентські вибори у Сербії відбудуться 18 або 25 жовтня, вирішив чинний президент Александар Вучич, який раніше заявив про свою відставку. Щоправда, чекати на оголошення дати довелося не кілька тижнів (як він обіцяв), а майже два місяці.
Однак Вучич ніяк не наважується сказати: «Вибори президента відбудуться…». Невже він, гравець за натурою, навмисно тримає в напрузі всіх зацікавлених у країні та за кордоном, не маючи наміру йти з посади до жовтня наступного року, коли закінчується його другий президентський термін?
У будь-якому разі думати про завершення епохи Вучича ще зарано. Залишаючи посаду президента, він сподівається пересісти в крісло прем’єр-міністра Сербії, що дасть йому змогу цілком легально зосередити всю виконавчу владу у своїх руках. Як того й вимагає Конституція.
ВАС ЗАЦІКАВИТЬ





«Ми повністю підтримуємо Україну»: Вучич змінив риторику


Політична кар’єра чинного президента Сербії свідчить про силу та вміння Вучича вести політичну боротьбу й досягати своїх цілей, балансуючи як усередині країни, так і на міжнародній арені.
Нагадаю, що Вучич у політиці з 1998 року. Тричі був депутатом Народної скупщини Сербії, градоначальником Белграда, першим віцепрем’єром — міністром оборони, відповідав за боротьбу з корупцією; 2014 року очолив уряд. А у квітні 2017 року був обраний президентом Сербії, набравши 55,08% голосів.
Вучич опинився на вершині влади у важкий для Сербії час: економічна криза, відсутність інвестицій, зростання безробіття, погіршення рівня життя населення, політична нестабільність.
Президентство Вучича було суперечливим і неоднозначним. За 10 неповних років мандата йому вдалося вивести Сербію з кризи та перетворити на економічного лідера регіону, забезпечити стабільні інвестиції та їхнє ефективне використання. Зниження інфляції й досягнення фінансової стабільності створили умови для поступового поліпшення рівня життя населення, підвищення зарплат (середня нетто-зарплата зросла від 350–400 євро 2010 року до 999–1100 євро 2015-го) та пенсій (середня пенсія зросла від 204 євро 2012-го до 484 2026-го). Знизився рівень безробіття. Інвестиції перетворили Сербію на важливий європейський транспортний хаб.
ВАС ЗАЦІКАВИТЬ





Вучич неочікувано заявив, що йде у відставку: у Сербії наближаються позачергові вибори


Звісно, геть не все так «рожево» в країні: зарплати швидше зростають в ІТ-секторі та Белграді, інвестиційні проєкти часом небезпечні для здоров’я громадян та екології, корупція загрожує безпеці й розвитку, а молодь виїжджає у пошуках кращого життя до країн Євросоюзу.
Увійшовши до неформального клубу авторитарних лідерів, Вучич системно обмежував основи демократії — права людини, свободу преси, інакодумство, посилюючи каральні органи. Реформування держави зупинялося, а зв’язки влади з організованою злочинністю зміцнювалися.
Почавши своє правління з обіцянки привести країну до ЄС, президент останніми роками заблокував необхідні в цьому контексті реформи та фактично зупинив євроінтеграцію. Хоча 42% опитаних сербів підтримують зближення з Євросоюзом і лише 30% — із Росією.
Зовнішня політика Сербії не узгоджується з єдиною зовнішньою політикою ЄС. Від лавірування між ЄС, США (з якими 17 липня розпочато стратегічний діалог), Китаєм та Росією вже втомилися на Заході та Сході. Невдоволення викликають мляві переговори щодо нормалізації відносин між Белградом і Приштиною (вина обопільна). Політика «сербського миру» та заклики об’єднати всіх сербів, хоч би де вони жили, лякають сусідів і підривають стабільність регіону. Та й розв’язані Сербією перегони озброєнь змушують знову згадувати про недавні балканські війни.
Неоднозначним є ставлення президента Сербії й до України. Тут — підтримка проукраїнських резолюцій в ООН, постачання Україні боєприпасів, 80 млн євро невійськової допомоги та відмова приєднатися до антиросійських санкцій. Несподіваним став перший від початку війни візит президента Сербії до України 15 липня для участі у п’ятому саміті Україна—Південно-Східна Європа. Але Вучич є Вучич: узяв участь у саміті, але був єдиним, хто відмовився підписати підсумкову декларацію із закликом до Москви припинити агресію проти України. Повернувшись до Белграда, одразу зустрівся з російським послом (для доповіді?). А за кілька днів уже зустрічав президента Володимира Зеленського, який прибув із першим від початку війни офіційним візитом, що вкрай не сподобалось у Москві.
ВАС ЗАЦІКАВИТЬ





«Мені там не місце»: як Вучич у пошуках «ворога» зруйнував діалог на Балканах


Ось на такому тлі й пролунала заява Вучича про відставку та дострокові президентські й парламентські вибори. Заява породила кілька запитань, на які я й пропоную відповіді.
Важливо зазначити, що «розведення» парламентських і президентських виборів відбулось у Сербії вперше. І це стало важливою поступкою Вучича опозиції та студентам.
Якими є причини відставки? Першочергова з них — прагнення Вучича зберегти авторитарну владу, замінивши протокольне крісло президента на прем’єрське, і тим самим легітимізувати контроль над виконавчою владою.
Підштовхнуло Вучича до такого рішення й неприємне відкриття щодо падіння рівня підтримки: 2023 рік — 60%, 2025-й — 40, 2026-й — 35, а 67% (у червні — 62%) сербів не сприймають автократичний стиль його правління.
Наступна причина — прагнення заспокоїти студентські протести, які розпочалися понад півтора року тому після обвалу частини вокзалу в Нові-Саді й перетворилися на потужний політичний рух, що загрожує владі Вучича. Якби вибори відбулися сьогодні, то керівна Сербська прогресивна партія (СПП) отримала б 35,7% (-9 порівняно з червнем), Соціалістична партія, союзник СПП, — стабільні 3,8%, а сформований Студентський список — 44,9% ( 8,2).
Поразка Віктора Орбана та крах його системи також підштовхнули Вучича до дій щодо збереження влади. Тому в дусі політичних трансферів — за прикладом чорногорського прем’єр-президента Міло Джукановича — і був обраний Вучич-трансфер із президентського в прем’єрське крісло. Таке рокірування, напевно, вважає Вучич, і його особисту владу збереже, і стане відповіддю на запит суспільства щодо зміни влади й водночас виконанням обіцянки студентам «піти».
Зрештою, причина ще й у конституційних обмеженнях обіймати посаду президента Сербії більш як двічі. У жовтні 2027 року саме закінчується термін другого президентського мандата Вучича.
Варто наголосити, що Євросоюз не зацікавлений у відставці Вучича, і це дає йому змогу зволікати з оголошенням президентських виборів.
На думку європейських чиновників, лише він може зберегти стабільність у країні та забезпечити вступ до Євросоюзу. І тому вони заплющують очі на трансфер із крісла в крісло та наявні проблеми з демократією.
ВАС ЗАЦІКАВИТЬ





Вучич оцінив перспективи вступу України до ЄС: «Не очікуйте дива»


То яким є календар найближчих подій? У червні на багатолюдному мітингу СПП під гаслом «Сербія — одна сім’я» лідер партії Мілош Вучевич урочисто попросив Вучича обійняти посаду прем’єр-міністра й очолити партійний список на майбутніх парламентських виборах. Вучич милостиво погодився і заявив, що до «кінця липня» офіційно оголосить про відставку та «виконає свій останній президентський обов’язок» — назве дату позачергових парламентських виборів. Це сталося лише наприкінці серпня.
Згідно з Конституцією, після відставки президента його функції тимчасово перейдуть до спікерки Скупщини Ани Брнабич, яка офіційно оголосить дату позачергових президентських виборів, і вони мають відбутися протягом 90 днів. Але наразі залишаються невідомими дата й те, хто стане кандидатами. Зрозуміло одне: Вучич хоче бачити президентом таку собі лояльну особисто до нього персону без значних політичних амбіцій. На парламентських виборах основними гравцями стануть СПП, соціалісти, опозиція різного політичного забарвлення та студенти.
Студентський список, що набирає сили, може завдати чимало клопоту на виборах, ускладнивши трансфер Вучича з одного крісла в інше. Якщо, звісно, студенти здобудуть більшість місць у парламенті.
Непокоять спроби Росії посилити вплив на студентський рух, де набирають сили великосербство та проросійськість. Та й Путін особисто раніше закликав підтримувати «патріотично налаштованих» студентів Сербії.
Тож виборча кампанія буде короткою (що грає на руку Вучичу та СПП) і жорсткою — із масовим підкупом виборців (він уже розпочався у формі різних соціальних виплат), фальсифікаціями виборчих списків та підсумків голосування, залякуванням членів виборчих комісій, завезенням сербів із Республіки Сербської. Одним із механізмів фальсифікацій, схоже, стане поява двох списків на парламентських виборах: одного для керівної СПП, а іншого — для решти партій. Ось таке нововведення.
Ставки високі — або збереження влади Вучича (у разі перемоги СПП) іще на п’ять років, або початок докорінних змін у Республіці Сербія, які визначатимуть динаміку зближення (або віддалення) Сербії та ЄС. Не можна виключати й третій варіант — повернення Сербії в орбіту Кремля.