Search trend "Німеччина - Угорщина"

У 2024 році Європейський Союз витратив приблизно 21,9 млрд на імпорт російських викопних палив, що лише на 1% менше, ніж роком раніше. Для порівняння, фінансова допомога ЄС Україні того ж року склала 18,7 млрд. Про це йдеться в аналітичному матеріалі Еurасtіv. Попри 17 пакетів санкцій та багаторазові заяви про поступову відмову від російських енергоресурсів, нафта, газ і зріджений природний газ (СПГ) з Росії досі надходять до європейської економіки. Крім того, п'ять країн-членів ЄС - Фінляндія, Чехія, Словаччина, Угорщина та Болгарія і досі експлуатують російські ядерні реактори типу ВВЕР, імпортуючи таким чином і уран. Ця залежність частково зумовлена застарілою інфраструктурою, але має й політичний аспект: Словаччина та Угорщина блокують 18-й пакет санкцій проти Росії, вимагаючи від Єврокомісії переглянути графік поступової відмови від російських енергоносіїв до 2027 року. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Путін визнав економічні проблеми: Росія готується скорочувати військові витрати За чинним планом, з початку 2026 року не повинні підписуватися нові газові контракти, а короткострокові мають завершитися до середини 2026-го. Довгострокові угоди на нафту, газ і СПГ планують повністю скасувати до 2027 року. Виняток зроблено для країн без виходу до моря, які користуються старими трубопровідними контрактами - їм дали час до кінця 2027-го. Брюссель також готує подальші обмеження щодо імпорту російського урану та іншої ядерної сировини. Більшість постачань газу трубопроводами з Росії припинені, за винятком "Турецького потоку", потужності якого навіть обговорюють розширити. Натомість імпорт російського СПГ залишається стабільним і здійснюється за допомогою так званого тіньового флоту. Для ЄС енергетична безпека - це баланс між надійністю постачання, захистом довкілля та доступністю ресурсів. У країнах блоку, які все ще залежать від російських викопних палив, основним чинником є вартість. Угорщина та Словаччина вважають, що саме ця залежність допомагає утримувати низькі ціни. Натомість Німеччина переорієнтувалася на постачання газу з Норвегії, а Франція підписала 27-річний контракт на імпорт газу з Катару. Щодо нафти, то найкращими альтернативами Євросоюзу можуть бути США та Лівія. Еurасtіv підсумовує: якщо ЄС зможе знайти нових постачальників і подолати політичні розбіжності щодо санкцій, блок зможе скоротити доходи Росії від експорту викопного палива на 51 млрд євро щорічно. У першому кварталі 2025 року російські банки спрямували близько $2,7 млрд (або майже 25 млн щодня) на покриття проблемних кредитів. Це свідчить про серйозне погіршення ситуації в кредитному секторі. За даними Центробанку РФ, ризик неповернення боргів у сфері роздрібного кредитування сягнув 3,6% - суттєво вище від звичного рівня у 2%. Особливо це стосується споживчих кредитів, де обсяг прострочених виплат стрімко зростає.

Про це повідомили на сайті премії.20-та літературна премія Центральної Європи "Ангелус-2025" оприлюднила довгий список. Журі премії "Ангелус" обрало 14 книжок зі 137 запропонованих. Українська письменниця Євгенія Кузнєцова стала однією з авторів, номінованих на престижну премію, за роман "Драбина" у перекладі Івони Борошковської.Довгий список включає репрезентативні книги з 10 країн. Як зазнаили на сайті премії, "історії, розказані тут, утворюють складну, але водночас дуже характерну для нашого регіону історію про суспільства та окремих людей, минуле, сьогодення та те, що може нас ще чекати".До довгого списку також потрапили:Румена Бужаровська, "Мій пан чоловік", пер. Дорота Йованка Чирліч, видавництво Віurо Lіtеrасkіе (Північна Македонія);Дарко Цв’єтич, "Ліфт Шиндлера", пер. Дорота Йованка Чирліч, Оfісynа Lіtеrасkа Nоіr sur Вlаnс (Боснія і Герцеговина);Інга Гайле, "Скарбенєк", пер. Даніель Любінський, Wydаwnісtwо Маrрrеss (Латвія);Еліза Коньцька, "Учора ти злилася на зелено", Wydаwnісtwо Каrаktеr (Польща);Ліса Кренцлер, "Запізно", пер. Дорота Строїнська, Віurо Lіtеrасkіе (Німеччина);Фатос Любонья, "Другий вирок", пер. Дорота Городиська, Fundасjа Роgrаnісzе / Оśrоdеk Роgrаnісzе – sztuk, kultur, nаrоdów (Албанія);Анета Примака-Онішк, "Каміння мусило полетіти. Витерте минуле Підляшшя", Wydаwnісtwо Сzаrnе (Польща);Клеменс Є. Шец, "Втіха круглих речей", пер. Агнешка Ковалюк, Wydаwnісtwо Fіltry (Австрія);Кшиштоф Сівчик, "На перетині артерій", Віurо Lіtеrасkіе (Польща);Слободан Шнайдер, "Час міді", пер. Сініша Касумович, Wydаwnісtwо Wаrsztаty Кultury w Lublіnіе (Хорватія);Катаржина Собчук, "Мала імперія", Wydаwnісtwо Dоwоdy (Польща);Леело Тунґаль, "Мала товаришка і листи", пер. Марта Перлікевич, Wydаwnісtwо КЕW (Естонія);Йоанна Віленговська, "Король Вармії і Сатурна", Wydаwnісtwо Сzаrnе (Польща).Короткий список премії оголосять у вересні, а переможця чи переможницю — 18 жовтня."З моменту свого заснування премія підтримує та вказує на найважливіші літературні явища та найвидатніших письменників з цієї частини світу. Ризикнемо сказати, що "Ангелус" став літературним дороговказом для Європи. Люди, відзначені або номіновані на "Ангелус" у наступні роки, отримували найважливіші нагороди у літературному світі, включаючи Міжнародну Букерівську премію та Нобелівську премію з літератури", - наголосили організатори.Літературна нагорода Центральної Європи "Ангелус" — літературна відзнака, яку вручають щороку за найкращу прозову книжку, опубліковану польською мовою у попередній рік. Організатором і фундатором відзнаки є місто Вроцлав. Лавреатом може стати письменник, що походить із Центральної Європи (Австрія, Албанія, Білорусь, Болгарія, Боснія і Герцеговина, Естонія, Латвія, Литва, Македонія, Молдова, Німеччина, Польща, Росія, Румунія, Сербія, Словаччина, Словенія, Угорщина, Україна, Хорватія, Чехія, Чорногорія). 

Про це стало відомо під час 14-ї зустрічі робочої групи держав-учасниць Коаліції, що відбулась у Рейк’явіку, передає пресслужба Міністерства оборони України. Зазначається, що одним з основних результатів зустрічі стала деталізація пропозицій щодо внесків держав-учасниць коаліції для оснащення та підготовки підрозділів з розмінування Державної спеціальної служби транспорту та Командування Сил підтримки ЗСУ."Минулого року ми разом багато досягли: розгорнуто реальні спроможності на місцях; навчені фахівці працюють у найскладніших умовах; техніка, надана партнерами, щодня рятує життя людей", – зазначив під час виступу на зустрічі начальник Головного управління протимінної діяльності, цивільного захисту та екологічної безпеки полковник Руслан Берегуля, який очолив українську делегацію.Він також подякував урядам Ісландії та Литви, котрі є державами-лідерами DМСС, за сталість і далекоглядність у розбудові інфраструктури, яка потрібна для розмінування та безпечного відновлення України.Для довідки. Коаліція спроможностей з розмінування України створена у лютому 2024 року в межах роботи Контактної групи з питань оборони України.В її склад входять 23 держави. Окрім Литви та Ісландії, це Бельгія, Греція, Данія, Естонія, Ірландія, Іспанія, Італія, Латвія, Молдова, Німеччина, Польща, Словаччина, Угорщина, Франція, Фінляндія, Хорватія, Чехія, Швеція, Японія, Велика Британія та, власне, Україна.Раніше повідомлялося, що учасники Коаліції з розмінування виділять Україні €700 млн на закупівлю обладнання для розмінування до 2034 року.

Ви неодноразово наголошували, що Україна вже де-факто є частиною європейської оборонної архітектури. Що, на вашу думку, потрібно зробити, аби це сприйняття змінилося серед політиків Європейського Союзу і було інтегроване в правові та інституційні рамки?Знаєте, я вірю, що більшість політиків у Європейському Союзі сьогодні усвідомлюють важливість України й те, що ви є невіддільною частиною нашої спільної системи безпеки.Ми діємо спільно, особливо після того, як у Вашингтоні відбулися певні зміни. Європейська Комісія оперативно виступила з ініціативою переозброєння Європи, загальний обсяг якої може сягнути 800 мільярдів євро. Частиною цієї ініціативи є програма SАFЕ, яка передбачає 150 мільярдів євро. Зараз ми ведемо активні дискусії про те, як саме слід використовувати ці ресурси.Ця ініціатива переважно базується на механізмі кредитування, що дозволяє як країнам-членам, так і самій Європейській Комісії залучати кошти від імені ЄС для подальшого спрямування їх на підтримку України.Передусім ідеться про вашу оборонну промисловість, адже ми добре розуміємо потребу в її зміцненні та модернізації. Ми уважно спостерігаємо за цим процесом.Ми добре усвідомлюємо, що Україна здатна виробляти значно більше, ніж сьогодні, але для цього критично важливою є фінансова підтримка. Саме тому питання розвитку вашої оборонної промисловості вже інтегроване в усі ключові стратегічні документи Європейського Союзу.Сьогодні ми працюємо над формуванням основ спільного оборонного союзу в межах ЄС, оскільки розуміємо: майбутнє та безпека європейського континенту залежать від нашої відповідальності та рішучості. Так, ми прагнемо зберегти євроатлантичну єдність якомога сильнішою. Однак маємо бути готові до будь-якого сценарію. Сьогодні майже всі проєвропейські, відповідальні політики розуміють, що світ змінився — і це не залежить від того, хто буде президентом Сполучених Штатів.Ми більше не можемо спиратися лише на оборонний потенціал і гарантії США. Світ стикається з дедалі більшими викликами. Ситуація на Близькому Сході може загостритися, і хоча я не хочу робити передчасних прогнозів, ми повинні бути готові до можливих загроз у Східній і Південній Азії.США мають широкий спектр глобальних зобов’язань. Ми, європейці, повинні рішуче зміцнювати власні оборонні спроможності. Україна відіграє в цьому визначальну роль, адже саме ви сьогодні стримуєте головну загрозу для всієї Європи та нашого спільного майбутнього.Що ми маємо робити? Переконувати інші країни, зокрема ті, що знаходяться далі від лінії фронту, на відміну від нас у Литві, сприймати ситуацію з усією серйозністю та діяти відповідально.Попереду – результати саміту НАТО. Майже всі країни вже погодилися на збільшення оборонних витрат. Деякі ще вагаються, але я впевнена, що вони також приєднаються.І безумовно, членство України в Європейському Союзі. Цей процес уже розпочався і відкриває шлях до глибшої інтеграції, яка буде корисною і для України, і для всієї Європи.Перш за все, хочу щиро подякувати вам, і всім європейцям, від імені всіх українців за ту допомогу і підтримку, яку ми отримуємо. Усім європейцям загалом і, зокрема, нашим дружнім країнам, таким як Литва.18 червня ви написали у своєму акаунті на платформі Х, і я цитую: "Будьмо сміливими, а не боязкими". Як ви вважаєте, що сьогодні стримує Європу від цієї сміливості?І не лише Європу. Коли я порушувала тему НАТО, зокрема під час наших пленарних дебатів щодо майбутнього саміту, то говорила про помилки, яких уже було припущено в нашій новітній історії. Йдеться про період до 2014 року, коли багато країн проводили політику залучення Росії. У 2008-му році Україну та Грузію не запросили до Плану дій щодо членства в НАТО. Тоді ж питання розширення Європейського Союзу майже не розглядалося. І лише після 2014 року, а особливо у 2023-му, коли українці звільнили Херсон і Харків, настав момент, коли потрібно було зробити все можливе, щоб підтримати Збройні сили України й дати їм змогу рухатися далі.Якби це сталося тоді, можливо, сьогодні ми були б у зовсім іншій ситуації. Та, як ми пам’ятаємо, тоді переважав страх, а не рішучість. Кремль вдався до ядерного шантажу, і саме цей страх, на мою думку, призвів до серйозних стратегічних прорахунків. Сьогодні ми маємо справу з їхніми наслідками.Надзвичайно важливо усвідомити, що збереження "сірих зон" на європейському континенті працює на руку Путіну. Він – опортуніст, який просувається рівно настільки, наскільки йому дозволяють.Ми не можемо дозволити собі повторювати ті ж помилки. Потрібно мати сміливість вистояти, чинити опір і не боятися перемоги над цією терористичною державою. Водночас деякі політики досі цілковито не поділяють такого підходу, і ми вже бачимо ознаки цього, зокрема, у позиції Вашингтона.Часом мені здається, що я гортаю сторінки історії 1938 року – коли дехто вірив, що з Гітлером можна домовитися, уклавши мирні угоди. Ми всі чудово знаємо, чим це закінчилося.Сьогодні ми ведемо політичні бої. Я називаю їх нашими битвами на західному фронті – за те, щоб змінити ставлення до цієї війни серед тих політиків, які досі не зайняли чіткої позиції.Чи вдасться змінити настрій у Вашингтоні – сказати важко. Натомість у європейському контексті я покладаю великі сподівання на Берлін і нового канцлера Фрідріха Мерца. Його позиція є чіткою, послідовною і сильною. Чим більше у нас буде таких лідерів, як Фрідріх Мерц, тим більше шансів на перемогу України – і надійну безпеку для всієї Європи.Продовжуючи те, про що ви почали говорити, чи вдалося Україні зламати стереотип про те, що вона є лише отримувачем допомоги, а не повноцінним суб'єктом безпеки?Звісно. Я завжди повторюю одне й те саме. Коли мова заходить про ідею створення європейських збройних сил, я тривалий час була категорично проти. І навіть зараз залишаюся стриманою у своїй оцінці. Наразі я не вважаю це реалістичним.Єдиний шлях до створення справді потужних європейських збройних сил я бачу у співпраці з Україною. Сьогодні Україна – єдина демократична держава на європейському континенті, яка має найсильніші та найдосвідченіші збройні сили. Вони тримають східний фронт. І так, це можливо.Саме тому я намагаюся донести до колег, що Україна – не споживач безпеки, а її гарант для всієї Європи. Це підтверджується, зокрема, й тим, як швидко ви змогли розвинути власну оборонну промисловість.Це наша спільна відповідальність. Для таких політиків, як я, для представників країн Балтії, Польщі та інших держав важливо залишатися сильними, послідовними та не допустити нових помилок у майбутньому.Я рада, що мій колега Андрюс Кубілюс зараз обіймає посаду комісара з питань оборони та космосу. Його голос має вагу і звучить чітко. Однак, як відомо, демократії працюють інакше. Путін може діяти миттєво. Демократичним країнам потрібен час.Проте в довгостроковій перспективі саме демократії повинні перемогти, адже демократичний підхід до побудови сильної системи безпеки значно потужніший за все, що намагається нав'язати Путін.І демократії таки переможуть. Ми разом переможемо.Мусимо.Пропоную обговорити практичні питання. Які кроки необхідно зробити зараз для інтеграції оборонної промисловості України в загальноєвропейський оборонний ринок?Отже, як я вже згадувала, ми зараз наближаємося до завершення роботи над нашою стратегією розвитку оборонної промисловості. Вона вже схвалена Європейським парламентом, і наразі тривають узгодження між основними інституціями.На жаль, досі залишаються певні розбіжності щодо окремих питань. Вони можуть здаватися незначними в загальному контексті, проте є чутливими для деяких країн. Йдеться, зокрема, про те, якою мірою треті країни можуть брати участь у доступі до фінансування. Вірю, що нам вдасться знайти рішення.Можливо, з 1 липня, коли Данія перебере на себе головування в Раді ЄС, ця тема отримає новий поштовх. Ми сподіваємося, що вже до кінця літа ця надзвичайно важлива стратегія буде остаточно ухвалена.Наразі тривають інтенсивні переговори між Європейським парламентом та Радою за участі Європейської Комісії. Делеговані депутати активно ведуть діалог із представниками держав-членів. Це надзвичайно важливий документ, і участь України в ньому вже передбачена.Як ми прагнемо бачити серед партнерів Велику Британію, так само ми наполягаємо на залученні Норвегії та України, країн із потужними оборонними промисловостями. Бо чим ширше коло співпраці, тим міцнішою є наша спільна безпека.Це один аспект. Інший полягає в тому, що в усіх стратегічних документах, які нині перебувають на розгляді, таких як ініціатива "RеАrm Еurоре" та програма SАFЕ, Україна вже розглядається як один із ключових і пріоритетних партнерів.Водночас повноцінна і незворотна інтеграція можлива лише через членство України в Європейському Союзі. Саме воно стане остаточним етапом цього процесу.Ви вже згадали про членство України в Європейському Союзі, тож наступне питання стосуватиметься саме цього.Що б Ви порадили українським парламентарям? Які кроки, на Вашу думку, має зробити Верховна Рада, щоб якомога більше депутатів Європейського парламенту послідовно підтримували вступ України до ЄС?Я не бачу перешкод у Європейському парламенті. Питання розширення ЄС підтримується стабільною більшістю, і відповідні резолюції ухвалюються голосами п’яти головних проєвропейських політичних груп, які послідовно виступають на підтримку України.Звісно, є ультраправі й частково ультраліві сили, які не поділяють цього курсу. Найпомітнішими серед них є партії, такі як "Альтернатива для Німеччини", які відкрито просувають проросійські наративи. Вони гучні, активно виступають у публічному просторі, але становлять невелику меншість – близько 30 депутатів із 720. Впливу на ухвалення рішень вони не мають.Тому основна проблема не в парламенті. Найбільший виклик сьогодні — це позиція Угорщини. Угорщина блокує ключові рішення та фактично виступає як канал впливу Кремля в межах Європейського Союзу. І це без перебільшення серйозна загроза. Мушу визнати, що наразі дієвих інструментів, як зупинити таку поведінку, бракує.Багато хто покладає великі сподівання на парламентські вибори в Угорщині, які мають відбутися у 2026 році. З’явилася нова політична сила, яка належить до Європейської народної партії, моєї політичної родини. Вона лідирує в опитуваннях. Можливо саме угорське суспільство зможе змінити ситуацію та відкрити шлях до конструктивної європейської політики.Як ми знаємо, в Угорщині може бути проведено референдум щодо членства України в ЄС. Віктор Орбан, як і багато інших авторитарних лідерів, грає в дуже просту, але надзвичайно небезпечну гру – створює уявного ворога, а потім мобілізує політичну підтримку, змагаючись із ним. На жаль, сьогодні таким ворогом для нього стала саме Україна.Не можна виключати, що й інші країни з часом можуть чинити подібний опір. Саме тому виникає потреба змінити правила ухвалення рішень у межах ЄС. Ви запитували про роль Європарламенту. У попередньому скликанні ми вже підтримали чітку позицію щодо скасування права вето. Ми вважаємо, що зміни до установчих договорів ЄС необхідні. Втім постає складне питання: як це реалізувати, якщо ці договори були ратифіковані на референдумах у кожній країні-члені? Це дуже непростий і політично чутливий процес.Тому сьогодні як ніколи важливо, щоб у кожній державі-члені були відповідальні лідери, здатні діяти в інтересах європейської єдності. Саме тому я згадала Фрідріха Мерца. Я покладаю великі надії на такі країни, як Німеччина, які мають не лише ресурси, а й достатню політичну вагу, щоб допомогти Європейському Союзу визначити чіткий курс і впевнено його дотримуватися.Чи існують практичні механізми, які Європейський Союз може застосувати, щоб не допустити затягування або блокування переговорів з боку окремих країн, таких як Угорщина?Коли створювався Європейський Союз, так само як і НАТО, ніхто не очікував, що окремі політики можуть діяти настільки безвідповідально і виступати проти інтересів самого Союзу, як це сьогодні робить Орбан.На той момент навіть не передбачалося, що може виникнути необхідність виключати чи карати державу-члена за деструктивну поведінку. Саме тому проблема має глибше коріння — вона закладена в інституційних механізмах ЄС.Сьогодні все частіше лунають серйозні дискусії про застосування статті 7 Договору про Європейський Союз, яка передбачає можливість призупинення права голосу країни-члена та її участі в ухваленні рішень. Однак це надзвичайно складна юридична процедура, оскільки потребує одностайної згоди всіх інших 26 держав-членів.Попри складність, процес уже запущено.  Ми неодноразово порушували це питання в Європарламенті. Лише минулого тижня в Страсбурзі, під час пленарного засідання, відбулися дебати, присвячені ситуації в Угорщині. Так, юридичні механізми існують, але вони надзвичайно складні, багаторівневі й вкрай важкі в реалізації.На мою думку, перед наступним розширенням ЄС найбільший виклик полягатиме не зовні, а всередині самого Союзу, особливо у сфері ухвалення рішень. Уявімо, що ми збережемо нинішні процедури й матимемо понад 30 країн-членів з абсолютно різною політичною динамікою і непередбачуваними результатами виборів у кожній з них. У такій ситуації будь-якій третій державі, чи то Росії, чи іншій, буде достатньо вплинути лише на одну країну-члена, щоб заблокувати ухвалення рішень для всього Євросоюзу.Ми, литовці, добре знаємо, чим це загрожує. Разом із поляками, а також українцями, які тоді були частиною Речі Посполитої, ми маємо власний історичний досвід. Один із факторів, який призвів до падіння нашої спільної держави у 1795 році, це право вето.Росія скористалася корупційною системою, підкуповуючи окремих політиків, і вето врешті-решт повністю заблокувало роботу нашої Співдружності.Дякую. Пані Юкнявічене, і на завершення – яким, на вашу думку, є найреалістичніше бачення розвитку подій у 2025–2026 роках? Коли можна очікувати не лише продовження перемовин, а ухвалення справжніх політичних рішень?Скажу відверто – сьогодні ніхто у світі не може з упевненістю передбачити, що станеться, адже далеко не все залежить від нас.Ми перебуваємо у постійній гонці з часом, особливо коли мова йде про оборону та безпеку. Усі очікують рішень, але навіть найближчі події залишаються непередбачуваними. Ми не знаємо, яким буде результат саміту НАТО і який сигнал надійде від нашого головного партнера – Сполучених Штатів.Те, що зараз відбувається між Ізраїлем та Іраном, теж має величезне значення. Ці події напряму впливають на безпекову ситуацію у нашому регіоні. Адже все взаємопов’язано і з війною Росії проти України, і з ширшими глобальними процесами.Я впевнено можу сказати лише одне. Коли у 1939 році світ опинився на межі катастрофи, Вінстон Черчилль сказав: "Зберігайте спокій і продовжуйте". І саме цього ми маємо дотримуватися сьогодні. Наше завдання – якнайшвидше зміцнювати власну безпеку й обороноздатність. Водночас надзвичайно важливо зберегти трансатлантичну єдність і забезпечити присутність США у НАТО якомога довше.Я не можу передбачити майбутнє, але я чітко знаю, що маємо робити вже сьогодні.

Таку думку висловив заступник Голови СБУ (2014-2015), генерал-майор запасу СБУ, військовий і громадський діяч Віктор Ягун в етері Еспресо."Про те, що угорська армія маршем йшла в сторону Закарпаття, оприлюднив цю інформацію я, і я її можу підтвердити. Тому що є свідки, наші військовослужбовці, які поверталися в лютому, 24-25 лютого поверталися до України через Угорщину, і вони самі спостерігали зі здивуванням марш цієї армії в сторону України. Легенда угорців блискуча. Вони казали, що: "Ми боялися проблем на кордоні, прорив кордону неорганізованими групами біженців і на всякий випадок підтягнули армію і силові структури для того, щоб блокувати кордон". Це версія угорців. Тепер хочу сказати, що Угорщина - це країна НАТО. Є узгоджені позиції, узгоджені дії всіх країн НАТО, в тому числі і східного блоку, які мали бути згоджені зі всіма в Брюсселі. Цього ніхто не може підтвердити. Інші країни, через які наші поверталися, таких фактів не представляють. Навпаки, там поліцейські бачили, поляки відкрили кордони, румуни без документів пропускали і так далі, і так далі. Тобто питання до угорців залишається", - сказав він.Віктор Ягун зауважив, є підтверджена інформація щодо того, що перед повномасштабним вторгення Росія пропонувала західним сусідам України майже такий самий план поділу нашої країни, який узгодили Радянський Союз та Німеччина перед нападом Гітлера на Польщу в 1939 році. "На фоні цього треба згадати, що передувало широкомасштабному вторгненню. А передувала пропозиція, яка була офіційно неофіційна. Неофіційно це її озвучували пропагандисти російські, а офіційно вони вийшли на країни, які межують з Україною і на пряму запропонували приблизно те саме, що було в договорах 39-го року 23 серпня, який підписав Молотов і Ріббентроп про розподіл України тільки, а не Польщі. Реально єдина країна, яка офіційно на рівні Міністерства закордонних справ підтвердила цю інформацію, це була Польща. І міністр закордонних справ сказав: "Так, нам була така пропозиція. І ми її відкинули, як неприйнятну навіть не обговорюючи". Опосередковано цю інформацію підтвердила, неофіційно, опосередковано, підтвердила Румунія. Словаччина промовчала, Угорщина промовчала, зрозуміло, що в Білорусі ніхто не питав", - зазначив він.За його словами можна зробити припущення, що такий меморандум був запропонований Угорщині, і там просто чекали."Як і було в березні 39-го року, зайти на Закарпаття і спробувати захопити його. Так от підтвердженням цієї інформації є те, що саме цікавило військову розвідку Угорщини на нашій території. А їх цікавило, крім питань військових, політичних, громадських, їх цікавила позиція громадян України щодо можливого заходу на їхню територію угорських військ та відношення до них. Ну, звідки могла з'явитися така позиція і таке питання в тому, що намагався з'ясувати їхній агент. Тобто це однозначно говорить про те, що вони не полишають своїх мрій захопити Закарпаття", - додав він.Водночас Віктор Ягун наголосив, що найбільш патріотично налаштованим населенням Закарпаття є українці угорського походження. "Я хочу сказати на цьому фоні, що найбільш патріотична частина населення Закарпаття - це українські угорці. Тому що, вони настільки прихильно ставляться до України, і вони розуміють свій статус. Вони розуміють, що вони мають значну кількість пільг. Вони розуміють, що з приходом Угорщини це все може просто зникнути. І тому вони навпаки ставляться з дуже великими підозрами до тих людей, які намагаються втягнути їх у політичні процеси. Це в переважній більшості. І ми вже стикалися із ситуацією, коли вони писали від своїх представників громадських організацій прохання до угорського уряду сприяти Україні в її просуванні в ЄС. Але угорська влада ігнорує не тільки своїх громадян України угорського походження, вона ігнорує всі процеси в ЄС. Тому вони справді йдуть хибним шляхом. Це моя особиста думка", - зауважив генерал-майор запасу СБУ Віктор Ягун.10 червня міністр закордонних справ Угорщини Петер Сіярто заявив, що президент Володимир Зеленський прагне отримати проукраїнський "маріонетковий уряд, аби він насдсилав гроші Україні.

The Mission of «Sprava Hromad»is the support of our army. The key to victory at the front is the support of the army in the rear! Now again, as in 2014, the army needs our unity in matters of aid!Starting with basic things like clothing, and ending with high-precision equipment, such as optical-radio-electronic surveillance complexes, our community buys and supplies the troops with everything they need, which forms a new, more advanced army! In this process, we, Public Affairs, take over all the routine processes from "understanding what the military needs to beat the enemy" and ending with handing him the keys to the dream equipment! However, we can overcome this path only under one condition: only together with you!

Україна демонструє, що ми можемо завдавати ворогу дуже болісних ударів. Фраза "в України нема карт" посилювала російську переговірну позицію. Але зараз росіяни зрозуміли, що їхні стратегічні  об’єкти – авіабази, Кримський міст – можуть бути уражені. Наскільки серйозно це може вплинути на дипломатичну диспозицію, на американського президента та його адміністрацію?Я вважаю це великим досягненням і вагомим успіхом для України. Цей крок демонструє два ключові аспекти.По-перше, це підтверджує технічні й військові спроможності України, її здатність завдавати відчутної шкоди Росії та її стратегічним об'єктам. Це надзвичайно важливо для ослаблення можливостей противника здійснювати ракетні й авіаційні удари по вашій території.По-друге, це свідчення рішучості та стратегічної зосередженості України, про які йшлося у вашому запитанні. Ми бачимо, що Україна не лише має важелі впливу, а й чітке бачення цілей та волю до дій.Україна налаштована на перемогу, на витіснення російських військ. Цю рішучість яскраво підтверджують атаки безпілотників по російських літаках і атака по Кримському мосту.Генерал Бен Годжес, колишній командувач американського контингенту в Європі, заявив, що це невдячна справа – постійно намагатися збивати стріли, якими вас атакують, іноді варто братися за того, хто пускає ці стріли, – за лучника. Це переводить російсько-українську війну на інший рівень, Україна це продемонструвала. Але водночас ми розуміємо, що противник також може застосовувати різні засоби, навіть неконвенційну зброю – неодноразово росіяни цим погрожували. Як ви оцінюєте перспективи консолідації Заходу, щоб зупинити Путіна в разі виконання ним погроз?Путін неодноразово вдавався до таких погроз. За три роки повномасштабного вторгнення він не раз натякав на можливість застосування нетрадиційної зброї. Дехто сприймав ці заяви всерйоз. Я — ні. Я не вважаю, що існує реальний ризик використання ядерної зброї в Україні.Путін розуміє, що Сполучені Штати дадуть відповідь. Він знає, що Україна не припинить боротьби. І він також усвідомлює, що така зброя не має реальної військової цінності в цьому контексті. Тому я не бачу в цьому серйозної загрози.Зустрічі в Стамбулі передувала надзвичайно вдала спецоперація наших спецслужб – СБУ вразила російські літаки. Росіяни навряд чи змінили свої переговорні позиції в Стамбулі, вони кілька днів взагалі намагалися тримати в таємниці, які подаватимуть вимоги в російській частині меморандуму. З преси відомо, що їхні апетити не змінилися. Що, на вашу думку, відбулося в Стамбулі і яке можливе продовження?Росія не демонструє серйозності у переговорах щодо припинення вогню чи укладення мирної угоди. Це неодноразово підтверджувалося їхніми діями.Вони продовжують висувати абсолютно неприйнятні умови — по суті, вимагають капітуляції України. Однак, як чітко засвідчили атаки минулих вихідних, Україна не має наміру здаватися. Вона продовжить боротьбу — і робитиме це результативно.Наразі немає жодних ознак того, що Росія веде змістовні перемовини щодо миру. Водночас, коли йдеться про питання, які важливі для неї самої, наприклад, обмін полоненими, — вона здатна домовлятися. Це доведено неодноразово, зокрема під час повернення полонених і тіл загиблих солдатів. Навіть сама можливість обговорення повернення дітей свідчить, що росіяни готові йти на переговори, коли це відповідає їхнім інтересам — наприклад, у питаннях повернення власних солдатів. У таких випадках вони демонструють готовність домовлятися. Водночас, коли йдеться про припинення вогню чи укладення мирної угоди, цієї готовності немає. Це чітко вказує на відсутність серйозного підходу до миру з їхнього боку.Росіяни довели, що можуть брати участь у серйозних гуманітарних процесах. На відміну від них, Україна серйозно ставиться і до гуманітарних питань, і до переговорів про припинення вогню. Вона докладає зусиль для повернення полонених, цивільних осіб і викрадених дітей.У цьому й полягає суть проблеми: головною перешкодою для припинення вогню є Путін. Саме на російській стороні лежить відповідальність за продовження цієї війни.Путін хотів би використати так званий переговірний процес, щоби переконати американського президента, що буцімто в нього є мирні наміри чи принаймні готовність до цього. Трамп укотре дав два тижні Путіну, щоб самому встигнути розібратися, що ж насправді відбувається в путінській голові. З іншого боку, Росія формулює свої вимоги так, щоб вони ніколи не були ухвалені. Цим займалася в 1914 році Австро-Угорщина, коли формулювала ультиматум для Сербії, так само Гітлер – стосовно Польщі в 1939 році.Ви маєте рацію. Ми не знаємо, що на думці у Трампа, і не знаємо, що думає Путін. Проте президент Трамп вже висловив своє розчарування зволіканням Путіна. Він починає усвідомлювати те, про що я говорив раніше: Путін є проблемою.Президент Трамп прагне припинення війни. Він хоче зупинити вбивства. Україна демонструє відкритість до співпраці та готовність погодитися на всеосяжне припинення вогню в повітрі, на суші і на морі, так, як це було запропоновано президентом Трампом. Цю пропозицію було передано Путіну, але він відмовився. Це ще раз доводить, що саме Путін є перешкодою. Він не налаштований серйозно на припинення бойових дій, він хоче їх продовжувати.Його стратегія полягає у поступових локальних просуваннях. Він покладається винятково на ракети, бомби, балістичні ракети та безпілотники. Проте минулими вихідними українці продемонстрували, що здатні ефективно знищувати його бойові засоби.Генерал Ходжес абсолютно правий: треба шукати не стріли, а лучника. Українці показали, що вони можуть перемагати. Вони довели, що мають важелі впливу. Президент Трамп розчарований позицією Путіна і, цілком ймовірно, готовий вдатися до тиску економічного характеру або шляхом посилення військової підтримки України.​​Які кроки може застосувати Дональд Трамп і які можуть бути з цього результати? Коли почалося повномасштабне російське вторгнення, ми покладали певні надії на західні санкції, які можуть обвалити російську економіку. Але вона втрималась – завдяки Набіулліній, яка вибудувала економічну модель: упродовж останніх років росіяни переходили на військові рейки. Китайці демонструють, що готові підставити росіянам плече, так само Індія. То чи варто покладатися на ті пакети санкцій, які можуть бути впроваджені? Адже попри санкції російська економіка функціонує, війна триває, росіянам допомагають північні корейці і не лише.Недостатньо лише санкцій. Україні потрібно більше. І я ще повернуся до цього. Насамперед Україні потрібна зброя. Потрібна здатність збивати ракети, крилаті ракети та безпілотники — а отже, необхідна сучасна система протиповітряної оборони. Потрібна артилерія. Потрібна додаткова підтримка в сфері розвідки.Також необхідні такі види озброєння, як F-16 та інші, які дозволили б Україні не лише захищатися, а й ефективно витісняти російські сили. Саме тому сподіватися лише на санкції — недостатньо.Водночас ви маєте рацію: санкції діють уже понад три роки. Деякі з них — ще з 2014 року. Однак вони виявилися неповністю ефективними. Росія знайшла способи обходити ці обмеження.Ми вже знаємо, як саме вони це роблять, і тепер можемо з цим боротися. Наприклад, є тіньовий флот, який Росія використовує для експорту нафти. Існують механізми тиску як на окремих судновласників і капітанів, так і на тих, хто керує всією цією схемою. Тобто ми теж зробили певні висновки і здобули цінний досвід.Як ви справедливо зауважили, російська економіка функціонує відносно стабільно у військовому секторі, але в цивільній сфері — вкрай слабо. Вона вразлива, крихка, нестійка. Внутрішня економічна ситуація залишається складною: процентні ставки високі, інфляція зростає, споживча активність падає. У цивільному секторі економіка Росії переживає серйозний спад.У зв’язку з цим необхідне подальше посилення санкцій, насамперед щодо експорту нафти, газу, вугілля та урану. Інші країни продовжують купувати ці ресурси в Росії, що фактично підживлює її економіку та військову машину.У Конгресі США вже розроблено двопартійний законопроєкт, який передбачає жорсткі санкції проти держав, що імпортують російські енергоресурси. Сенатор Грем заручився підтримкою 81 сенатора, що свідчить про широку підтримку з боку як республіканців, так і демократів.Законопроєкт передбачає введення санкцій, зокрема встановлення 500-відсоткових мит на імпорт з країн, таких як Індія чи Китай, у разі виявлення у ньому російської нафти. Такий крок може мати відчутний ефект, значно скоротивши доходи Росії та обмеживши її можливості фінансувати подальшу агресію.Скільки може тривати російська агресія за теперішніх обставин? Ми сподіваємося, що Ліндсі Грем і решта сенаторів зможуть консолідуватися й ухвалять великий санкційний пакет. Однак Путін демонструє готовність залучати дедалі більше своїх солдатів, російська наступальна тактика дуже жорстка: людей не шкодують, так само як свого часу чинив маршал Жуков. Нам потрібна дієва допомога, щоб росіяни зрозуміли, що ця війна нічого не дасть, і почали хотіти домовлятися. Зараз ознак цього нема. Важка зброя і важкі рішення, які не сподобаються в Кремлі, – наскільки вони реальні?Я повністю згоден: Путін має отримати чіткий сигнал попередження. Він повинен усвідомити, що не зможе досягти перемоги. Для цього необхідно застосовувати сильний економічний тиск. Ви згадали ініціативу сенатора Ліндсі Грема щодо санкцій — її слід негайно впровадити. Цей законопроєкт є дієвим механізмом для скорочення доходів, які дозволяють Путіну продовжувати війну.Якщо ці надходження скоротяться, йому буде значно важче утримувати свій військовий потенціал. Та, як ви правильно зауважили, одних лише санкцій недостатньо. Україна потребує зброї — як для оборони, так і для того, щоб дати чіткий сигнал Москві.Це має стати доказом того, що Сполучені Штати й європейські союзники серйозні у своїх намірах і готові підтримувати Україну стільки, скільки потрібно. Україна має бути здатною зупинити російський наступ і відкинути війська противника. Важливо показати Путіну, що він не зможе перемогти.Європейські країни посилили свій оборонний потенціал і активно розвивають оборонно-промислову базу. Вони вживають конкретних заходів, які свідчать про їхню відданість перемозі України. Як ви правильно зазначили, українці не припинять боротьбу. Для них це питання виживання. Якщо Україна припинить опір, її більше не буде. Це добре усвідомлюють і українці, і європейці. Вони розуміють, що стримування Росії має вирішальне значення, адже російська агресія не обмежиться Україною. Вона становитиме загрозу для країн НАТО. Саме тому підтримка України є спільною справою як для Європи, так і для Сполучених Штатів.Це розуміння чітко простежується і у Вашингтоні. У Сенаті 81 зі 100 сенаторів вже підтримали законопроєкт на користь України. Це переконлива двопартійна більшість. Опитування також показують, що американське суспільство підтримує Україну і засуджує дії Росії.Таку ж чітку і послідовну рішучість мають демонструвати всі — українці, європейці та американці. Путін повинен зрозуміти, що перемоги не буде. Єдиний шлях зупинити цю війну — це сісти за стіл переговорів.Мене вразило інтерв’ю Стіва Віткоффа, але, з іншого боку, я вдячний, що він усе чесно розповів, як у світовій історії трапляється. Місія Віткоффа провалилася чи ви бачите якісь перспективи, що буде відновлено комунікацію між американською адміністрацією та Кремлем?Пан Віткофф є спеціальним посланником і, як відомо, неодноразово відвідував Москву. Наскільки мені відомо, до Києва він так і не приїжджав. Йому бракує розуміння рішучості українського народу та глибини їхньої боротьби. Схоже, він надто уважно прислухається до того, що говорить йому Путін.Складається враження, що пан Віткофф справді вірить у те, що говорить президент Путін. Після повернення з Москви він виступає в американських ЗМІ та повторює тези, які, очевидно, почув під час розмов з російським лідером.Натомість генерал Келлогг провів багато часу в Києві, добре розуміє українське суспільство, його історію та рішучість здобути перемогу.  Таким чином, ми маємо двох посланців із різним досвідом, повноваженнями та джерелами інформації. І генерал Келлогг, і Стів Віткофф надають свої оцінки президенту Трампу, але бачать ситуацію з принципово різних перспектив.Я вважаю, що погляди і голос генерала Келлога дедалі більше впливають на президента Трампа. Сам Трамп заявив, що розчарований, розгніваний і здивований поведінкою Путіна. Він прямо сказав, що президент Путін з’їхав з глузду.На мою думку, така реакція багато в чому зумовлена тим, що генерал Келлогг доповідає йому про рішучість і силу українців. Президент Трамп розуміє тактику, до якої вдається Путін, зокрема удари по цивільному населенню, і розцінює це як прояв слабкості. У той час як українці демонструють силу, стійкість і волю до перемоги.Тому мені здається, що президент Трамп нині більше дослухається до генерала Келлога, аніж до Стіва Віткоффа. Побачимо, як далі розвиватимуться події.Президент США сказав, що Путін божевільний. Цей сигнал, я думаю, правильно зрозуміли і в Кремлі. Також Трамп регулярно казав про можливість виходу США з перемовин. Що б означав для України і для Росії вихід США з переговірного процесу?Перш за все, я не вірю, що президент Трамп відступить від цього питання. Він занадто багато вклав у зобов’язання, які взяв на себе як кандидат. Під час виборчої кампанії він пообіцяв покласти край цій війні — і стверджував, що зможе зробити це за 24 години.Хоча така обіцянка є очевидно нереалістичною, саме це питання він виніс на перший план. Воно стало його головним зовнішньополітичним пріоритетом. Це тема, якій він присвятив більше часу, ніж будь-якій іншій у сфері міжнародної політики.Саме тому я переконаний, що президент Трамп не збирається відходити від цього процесу. Навпаки — він і надалі намагатиметься відігравати у ньому ключову роль.Якщо президент Трамп відступить, це буде сприйнято як ознака слабкості. Це означатиме, що він не зміг виконати власну обіцянку, не зміг переграти Путіна і зазнав політичної поразки. Я не вірю, що він дозволить собі таку ситуацію. Навпаки, вважаю, що він і надалі тиснутиме на Путіна, намагаючись змусити його сісти за стіл переговорів.Відмова від цієї ініціативи стала б для нього серйозним ударом — як у політичному, так і в символічному вимірі. Це була б його власна "афганська історія". Президент Байден досі несе політичні наслідки за хаотичне виведення військ з Афганістану. Якщо президент Трамп відмовиться від підтримки України, це також залишить тривалий і болючий слід у його президентстві.Саме тому я переконаний, що він не відійде від цього питання, натомість продовжить шукати важелі впливу на Путіна, щоб домогтися переговорів і зупинення війни.Наскільки реально Україні вступити в НАТО, якщо адміністрація американського президента ставитиме це під сумнів? Наші європейські друзі виявляють занепокоєність. Президент України кілька днів тому під час виступу у Вільнюсі наголосив, що нехай західні політики розпитають у своїх розвідок, що готується в Білорусі: у росіян вистачає бажання творити провокації, і це бажання підсилюється, коли є можливість підважити 5-ту статтю Євроатлантичного договору. В Естонії, Латвії, Литві, Польщі, Фінляндії всі занепокоєні, що буде з 5-ю статтею і які перспективи членства України в НАТО.Щодо перспектив вступу України до НАТО і можливого нападу Росії на країну-члена Альянсу, дозвольте спершу відповісти на друге питання.Якщо Росія наважиться атакувати члена НАТО, це буде фатальна помилка — фактично акт самогубства. Такий напад викличе негайну, рішучу та нищівну відповідь. НАТО беззастережно захищає кожного зі своїх членів. Будь-яка агресія проти однієї держави-члена розцінюється як напад на весь Альянс. Якщо Путін дійсно готовий піти на такий крок, він має усвідомлювати наслідки.Сумнівів у готовності НАТО виконувати свої зобов’язання не існує. Відданість безпеці всіх країн-членів — тверда й непохитна.Щодо вашого першого запитання — я переконаний, що вступ України до НАТО залишається цілком можливим у майбутньому. Багато європейських країн, чимало держав-членів Альянсу, підтримують це прагнення і хотіли б бачити Україну в його складі. Вони високо оцінюють той внесок і ті переваги, які Україна вже зараз приносить Альянсу.НАТО безперечно виграє від вступу України до Альянсу. Україна — єдина країна, яка вже протягом трьох років стримує російську агресію. За цей час Росія досягла лише мінімальних результатів.Удар по військових об’єктах у Сибіру, що відбувся минулих вихідних, ще раз підтвердив: Україна має не лише волю, а й спроможність діяти ефективно. Багато європейських країн підтримують приєднання України до Альянсу. Водночас залишаються держави, яких потрібно переконати. Серед них — і Сполучені Штати. Але ця позиція може змінитися.Я пам’ятаю саміт НАТО в Бухаресті у 2008 році — тоді я був у Києві. Саме тоді активно обговорювалося питання майбутнього членства України та Грузії. Тоді США виступили з рішучою підтримкою, тоді як Німеччина і Франція висловили заперечення. Як показує історія, позиції змінюються. І це може статися Часи змінилися. Сьогодні Франція підтримує вступ України до НАТО, як і Велика Британія, країни Балтії, Польща, Фінляндія та Швеція. Існує широка підтримка цієї ідеї, і цілком можливо, що з часом до неї приєднаються також Сполучені Штати та Німеччина.Я переконаний, що перспектива членства України в НАТО залишається відкритою і має залишатися на порядку денному. Це питання не повинно бути предметом жодних переговорів з Росією. Росія не має жодного права голосу в ухваленні рішень щодо розширення Альянсу. Саме тому я вірю, що така можливість зберігається і повинна залишатися реальною метою на майбутнє.Наші європейські партнери підтвердили дозвіл на використання далекобійних ракетних систем на території Росії. Це надзвичайно сильний сигнал. Але якщо йдеться про використання ТАURUS по російських військових об’єктах, то в Україні "таурусів" немає. І якщо війна заповідається бути довгою й ще складнішою, то хотілось би знати про постачання далекобійних ракетних систем, авіації, систем ПВО. Це надзвичайно великі гроші, і невідомо, чи наші партнери знайдуть таку суму й таку кількість для того, щоб гідно стримувати російську агресію. Якщо Дональд Трамп остаточно розізлиться на Путіна, може статися так, що він скаже: добре, відкриваю військові склади для України, я хочу перевершити Байдена?Для України вкрай важливо отримати зброю, необхідну для зупинення російської агресії та звільнення захоплених територій. Українці мають мати змогу не лише стримувати, а й відтісняти російські війська. Багато з цих систем озброєння є надзвичайно дорогими, і ви цілком слушно на цьому наголошуєте.Як вам відомо, близько 300 мільярдів доларів із резервів Центрального банку Росії зараз заморожені в західних банках. Ці кошти мають бути арештовані та спрямовані на підтримку України. Насамперед — на закупівлю зброї. Ці гроші могли б стати основою спеціального фонду, з якого Україна могла б фінансувати закупівлю озброєння в американських виробників, а також придбання зброї з наявних резервів США з подальшим їх поповненням. Україні життєво необхідні і фінансування, і зброя.Європейські країни готові взяти на себе частину фінансового навантаження.Йдеться не лише про заморожені активи Центрального банку Росії — європейці також готові спрямувати частину власних коштів на закупівлю американської зброї для України. Це відбувається паралельно з їхніми зусиллями щодо зміцнення власної оборонно-промислової бази. Цей процес уже розпочато, і водночас вони можуть виділяти ресурси на підтримку України.Ви маєте рацію: зброя є критично важливою, і її вартість висока. Фінансування можливе. Заморожені резерви Центрального банку Росії, що зберігаються в банках Центральної та Західної Європи, можуть бути використані саме для цього.

Уряди країн Європейського Союзу дедалі більше втрачають терпіння через систематичні порушення принципів верховенства права з боку Угорщини. Про це заявив державний міністр з європейських питань у МЗС Німеччини Гюнтер Кріхбаум на полях зустрічі міністрів у справах ЄС у Брюсселі, повідомляє Таgеssріеgеl. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Брюссель закликають заморозити фінансування Угорщини "Терпіння наших партнерів з кожним днем зменшується", - наголосив Кріхбаум, вказуючи на затягування процедури щодо обмеження прав Угорщини в межах ЄС. Він нагадав, що розгляд питання, яке може призвести до позбавлення Угорщини права голосу - вже тривалий час стоїть на місці. Угорщина мала змогу висловитися з цього приводу вже восьмий раз. Процедуру було ініційовано ще у 2018 році Європарламентом через загрозу базовим європейським цінностям у цій країні. Утім, остаточне рішення потребує одностайної згоди всіх держав-членів, окрім Угорщини, що наразі виглядає малоймовірним. Кріхбаум також зазначив, що нинішній німецький уряд спершу прагне провести прямі переговори з Будапештом. "Але ми також повинні чітко сказати: терпіння не безмежне", підкреслив він. За словами міністра, йдеться про захист основних прав громадян ЄС, які гарантовані європейськими договорами, і ці принципи не можна ігнорувати. Німеччина може переглянути підтримку Словаччини з бюджету Європейського Союзу, якщо Братислава й надалі демонструватиме відхилення від загальної європейської політики. Про це заявив канцлер ФРН Фрідріх Мерц. Мерц підкреслив, що країни-члени ЄС, які порушують принципи верховенства права, можуть бути позбавлені фінансування з боку Євросоюзу. У цьому контексті він згадав не лише Словаччину, а й Угорщину, яка вже втратила значну частину доступу до коштів ЄС через системні проблеми у сфері правосуддя та демократичного управління.

Про це пишуть Вlооmbеrg і Роlіtісо.Правоохоронці Будапешту не дали дозволу провести марш, який збирали пʼять правозахисних організацій.Зазначається, що заборона на проведення прайду посилається на нещодавню правку, яка надає пріоритет правам дітей на "адекватний фізичний, розумовий і моральний розвиток" над більшістю інших свобод, повідомила поліція.У заяві, координованій міністерством закордонних справ Нідерландів, 14 країн закликають Брюссель "негайно в повному обсязі використати всі наявні засоби правового регулювання", щоб змусити Угорщину відмовитися від заборони прайду."Ми дуже стурбовані цими подіями", – йдеться в листі, підписаному Австрією, Бельгією, Чехією, Данією, Естонією, Фінляндією, Ірландією, Латвією, Литвою, Люксембургом, Нідерландами, Португалією, Словенією та Швецією.Франція та Німеччина також підписали угоду, повідомив дипломат ЄС.Таїланд став першою країною в Південно-Східній Азії, яка легалізувала одностатеві шлюби. У кінці січня цього року відповідний закон набув чинності, і вже сотні одностатевих пар по всій країні уклали шлюби.

Перемога проєвропейського кандидата довела ефективність "санітарного кордону" проти політиків, які намагаються зруйнувати Європу. Та ті не полишають спроб розхитати політичну ситуацію на континенті і це залишається неабиякою загрозою для України. Президентом Румунії стане мер Будапешта Нікушор Дан, проєвропейський політик, чиї позиції були сильними зі старту перегонів. За нього проголосували 53,6% виборців. Його конкурент, ультраправий Джордже Сіміон, здобув 46,4% голосів і поспіхом, щойно закрилися дільниці, проголосив себе переможцем. З його дописом у соцмережі навіть виник курйоз, бо Сіміон використав прапор Чаду замість румунського. А поразку він згодом таки визнав. Чинник Джеорджеску Увага Європи і США до виборів у Румунії була прикута з листопада 2024 року. Тоді перший тур перегонів виграв євроскептик Келін Джеорджеску, але результати голосування були анульовані. Віце-президент США Девід Венс через це навіть звинуватив Європу у порушенні демократії. Та підстави для резонансного рішення були не політичними, а безпековими. Президент Клаус Йоганнес із посиланням на дані спецслужб заявив про зовнішнє втручання у перебіг виборів. Румунські ЗМІ відкрито писали про "російський слід" Румунські ЗМІ відкрито писали про "російський слід", адже Джеорджеску, за їхніми даними, відмовився оприлюднювати звідки брав гроші на виборчу кампанію. Тож Джеорджеску не зміг балотуватися на повторних президентських виборах і найвідомішим кандидатом від ультраправих став Джордже Сіміон. "Один проти всіх" У Сіміона були непогані стартові позиції: він успадкував частину передвиборчих тез від Джеорджеску і цим залучив його симпатиків на свій бік, не мав сильних конкурентів-консерваторів. А ще він пообіцяв призначити Джеорджеску прем'єром, якщо переможе. Натомість єврооптимісти зробили ставку на центриста, відомого борця з корупцією, математика, незалежного політика і мера столиці Нікушора Дана. Щоб його не ототожнювали з іншими політиками, Дана не підтримали інші проєвропейські кандидати Щоб його не ототожнювали з іншими політиками, Дана не підтримали інші проєвропейські кандидати, навіть Елена Ласконі, котра виходила у другий тур президентських виборів із Джеорджеску у листопаді 2024 року. У першому турі повторних виборів 4 травня Дан відставав від Сіміона майже на 20% голосів, що, можливо, дало підстави лідеру ультраправої партії "Альянс за об'єднання румунів" ("АОР") втратити пильність. Однак єврооптимісти розуміли: на кону зовнішньополітичний вектор Румунії мінімум на найближчі кілька років. Українські громадяни переживали подібне у 2004 та у 2013 роках. До чого тут Москва "Якби переміг Сіміон, у Європі виник би умовно проросійський анклав "Угорщина - Словаччина - Румунія". На ролі цієї країни як бази допомоги Україні можна було би поставити хрест", - наголосив політичний експерт Андрій Смолій. Три авіабази НАТО, Європейський центр навчання пілотів на F-16, збройний хаб, елементи системи ПРО (актуальні і для Молдови, і для України), - це все Румунія. Та не тільки: через великий дунайський румунський порт Констанца відбувається експорт українського сільськогосподарського збіжжя. Завдяки дунайській альтернативі небезпечним чорноморським експортним шляхам українська економіка отримує суттєвий дохід від продажу сільгосппродукції, а низка країн Африки та Азії позбавлені загрози голоду. А офіційний Київ може активніше відстоювати свої інтереси і Чорноморському регіоні, що і робить. Тому не дивно, що президент Володимир Зеленський і президентка Єврокомісії Урсула фон дер Ляєн першими привітали Нікушора Дана з перемогою. Коли Венс критикував Європу за скасування першого туру румунських виборів, він мав пам'ятати, що і в Києві 2004 та 2013 років, і в Бухаресті 2024 року прямо називали Росію стороною, котра намагалася вплинути на результати волевиявлень, хоча офіційно Москва спростовувала це. Точка неповернення У Кремлі перемогою проєвропейського кандидата нвдоволені. Речниця МЗС РФ Марія Захарова послалася на заяву власника Теlеgrаm Павла Дурова про те, що французька розвідка нібито вимагала втручання у румунські вибори (МЗС Франції твердження Дурова спростувало). Росія замість плацдарму отримала санітарний кордон Ще б пак - Росія замість плацдарму отримала санітарний кордон. Але завдяки чому Дану вдалося переломити хід перегонів? Результати першого туру 4 травня показали втому румунів від політичних суперечок "або - або". Підтримка кандидата від "АОР" була переважно голосуванням "проти всіх", однак більшість таких виборців вітали би альтернативу. Незалежний Нікушор Дан її дав: закликав їх до єднання на противагу тезам конкурента, котрі охарактеризував як "хвилі ненависті". Джордж Сіміон, до речі, визнав: "Ми були одні проти всіх". Мережі ширші Відносно мирний фінал карколомних румунських президентських перегонів не означає спокою. Адже програла не лише Росія, а й МАGА - група радикальних республіканців-трампістів у США. На це вказав Ірінеу Дарау, румунський сенатор від правоцентристської партії "Порятуймо Румунію". Дан, схоже, усвідомлює ризик, оскільки заявив про намір "добре пояснити партнерам" рішення про анулювання першого туру виборів у 2024 році та "повернути довіру" Трампа. Не виключено, що певні впливові кола у США допоможуть йому: агенція JРМоrgаn вже заявила про очікуване зниження політичних ризиків для Румунії через перемогу єврооптиміста. Утім, доведеться докласти зусиль, адже Сіміон відкрито підтримував МАGА. Є ознаки роздратування Білого дому: Ілон Маск публічно підтримав Павла Дурова в історії зі "французьким втручанням" у румунські вибори. Ультраправий реванш попереду? Найбільшим здобутком румунських виборів є подолання розколу між виборцями всередині країни та діаспорою (як це було у Молдові). Румуни, котрі голосували на території Молдови, віддали 88% голосів за Дана, їхні співгромадяни в Угорщині - понад 92% голосів, в Естонії - 87%. І всередині країни переможець здобув більшість голосів. Однак новий президент має докласти неабияких зусиль, щоби зберегти цю єдність. Першим випробуванням стане формування коаліції Першим випробуванням стане формування коаліції. Сіміон в альянсі з Джеорджеску має понад 40% голосів, від котрих неможливо відмахнутися. На додачу - розкололася діаспора. У таких країнах як Франція, Велика Британія, Ірландія, Німеччина, Австрія, Бельгія, Ісландія, Нідерланди, Італія та Іспанія у румунських громадах понад 50% голосів набирав Джордже Сіміон. Чому? Історик та аналітик Іон Іоніце звертає увагу на зростання симпатій до ультраправих, особливо у Центральній та Східній Європі. "Враховуючи спадок багатьох років тоталітаризму, ситуація може розвиватися стрімко. Суспільство може прийти до точки, в якій демократія є лише видимістю", - наголошує він. Чому треба поспішати Тому Україні треба поспішали зі вступом до ЄС, вважає народний депутат України з фракція "Європейська Солідарність" Володимир Ар'єв, адже "недружні до України політсили набирають вагу. Німеччина і Румунія буквально вислизнули з проблем. Сумарний 21% відверто антиукраїнських кандидатів у президенти Польщі - це набат. Опитування у Франції показують величезні шанси для крайніх правих, яких пов'язували з Москвою. Нам треба вступити до ЄС до наступного великого виборчого циклу 2029-2030 років". Про наростаючу загрозу реваншу ультраправих свідчать парламентські вибори у Німеччині та у Франції. На дострокових перегонах до Бундестагу переміг опозиційний альянс "ХДС-ХСС", проте другу позицію за активної підтримки Ілона Маска здобула ультраправа "Альтернатива для Німеччини". У Франції лише завдяки ситуативному альянсу центристів Емманюеля Макрона із лівими між першим і другим туром дострокових перегонів ультраправих відкинули на третє місце. Цікаво, що і у Франції, і в Німеччині до них застосовано процедурні заходи: Марін Ле Пен, лідерка однієї з правих французьких партій, засуджена за злочин, у діяльності "АдГ" суд побачив елементи екстремізму, хоча зараз ці звинувачення тимчасово знято. Внутрішнє балансування Водночас зі зростанням симпатій європейських виборців до ультраправих сил мобілізуються у згуртовуються симпатики єврооптимістів, тому говорити про неминучий правий реванш-2 зарано, вважає український дипломат Роман Безсмертний. Нині, принаймні, Україні можна спокійно дивитися у найближче майбутнє. На відміну від Сіміона, котрий є персоною нон-грата і для нашої країни, і для Молдови, Дан виступає за підтримку України, за її членство у ЄС та у НАТО.

Хоч Угорщина знову зіпсувала атмосферу єднання, "Ініціативу трьох морів" у Кремлі вважають для себе небезпечною. Ювілейний - десятий - саміт "Ініціативи трьох морів" ("Тримор'я") уже називають найскандальнішим за всю історію існування альянсу. Нагадаємо, він був заснований 2016 року з подачі польського президента Анджея Дуди і президентки Хорватії Колінди Грабар-Кітарович. Зі старту ініціатива "Тримор'я" поєднала європейські держави, які мають вихід до морів. Саміт у Варшаві наприкінці квітня 2025 року мав зафіксувати успіхи ініціативи, адже до "Тримор'я" приєдналися Албанія і Чорногорія, статус стратегічних партнерів отримали Іспанія і Туреччина, до того ж стратегічними партнерами вже стали Японія, ЄС, Німеччина і США. Однак настрій від досягнень був зіпсований скандалом - Угорщина відмовилася підписувати підсумкову декларацію. Між діями та пасивністю Угорська сторона, утім, конкретизувала позицію: не підтримує кілька пунктів у тексті фінального комюніке. Про що у них: рішуче засуджується війна Росії проти України, а також будь-яка підтримка РФ третіми країнами, "Тримор'я" підтримує прагнення справедливого миру за Статутом ООН, держави "Тримор'я" запевняють у продовженні підтримки України та наголошують на участі у її відновленні, країни "Ініціативи трьох морів" посилять тиск на РФ, щоб послабити її здатність продовжувати війну, і закликають прискорити вступ нашої держави до ЄС як найкращу гарантію безпеки. Угорщина заявила, що підхід ЄС до російської війни в Україні не наблизив миру. Море морю допоможе Президент України Володимир Зеленський на саміті "Тримор'я" виступив онлайн і закликав активізувати безпекову співпрацю. На його думку, потрібно захистити енергоінфраструктуру, "особливо поблизу російських кордонів", і розробити спільний план дій для надзвичайних ситуацій. А ще - подбати про джерела резервного живлення і про кращі транспортні шляхи. Балтійське море може допомогти, якщо виникають проблеми у Чорному морі, сказав Зеленський, і "всі ми повинні мати швидкий доступ до Адріатичного моря - на випадок, якщо щось станеться в регіоні. Нам потрібно вчитись на поведінці Росії та бути краще підготовленими". Похмурий характер промови, котрий міг налякати аудиторію, був розрахований на участь у саміті президента США Не виключено, що похмурий характер промови, котрий міг налякати аудиторію, був розрахований на участь у саміті президента США Дональда Трампа. Про ймовірність візиту повідомляв раніше президент Польщі Анджей Дуда. Однак він додав, що не знає, чи приїде високий гість на саміт "Ініціативи трьох морів", чи завітає пізніше, проїздом на саміт НАТО у Гаазі. Можливо, у Білому домі завагалися їхати на "Тримор'я" через нервову реакцію Росії на саміт. "Народ-переможець" і примари минулого 30 квітня Путін назвав своїх співгромадян "народом-переможцем". Проте у у російських пропагандистських пабліках коментарі до саміту у Варшаві були дивними як для тих, "хто нікого не боїться". Зокрема, в "Известиях" російські експерти припустили, що економічні та інфраструктурні проєкти (у рамках саміту відбувся економічний форум, де були представники арабських країн) можуть мати подвійне призначення. Тобто ця інфраструктура може бути використана у майбутньому збройному конфлікті з Росією. Зокрема, коментатори нагадали про підрив російських газогонів у Балтійському морі, котрі, за їхньою версією, були пошкоджені "агентами Заходу". Загалом "Тримор'я" оцінюється ними як "антиросійський та антинімецький проєкт". Офіційної позиції Кремля відносно саміту у Варшаві немає. Навряд чи вона буде - демарш Угорщини, швидше за все, доволі точно передав путінські враження від події. Адже Будапешту не було сенсу так рішуче виступати проти підсумкової декларації. Про явне небажання бити горщики з партнерами по "Тримор'ю" свідчить той факт, що угорська сторона оскаржила не весь документ, а кілька пунктів. Кремль роздратований і занепокоєний планами розширити "Ініціативу трьох морів" на північ За неперевіреною інформацією, Кремль роздратований і занепокоєний планами розширити "Ініціативу трьох морів" на північ. Путіна непокоїть Фінляндія, про приєднання котрої до "Тримор'я" нібито йшлося у кулуарах саміту, а також співпраця "Ініціативу трьох морів" із НАТО. І, звісно, приєднання Туреччини до неї є тривожним дзвіночком для кремлівського диктатора. Москву позбавлять плацдарму За фактом, більше занепокоєння у Москві могла викликати Білорусь. На саміт до Варшави уперше була запрошена Світлана Тихановська, кандидатка у президенти і, за альтернативним підрахунком голосів, переможниця президентських виборів у цій країні. Вона задекларувала повернення Білорусі у європейський простір як свою політичну мету і наголосила на користі для цього "Ініціативи трьох морів". Водночас більшу увагу привернула її заява про те, що Білорусь не має бути військовим плацдармом Росії. Судячи за рівнем зустрічей Тихановської на саміті, мінімум, існують конкретні плани, як це спільними зусиллями зробити. Зміцнення живлення Можемо припустити, що на саміті, як то часто буває, головне проговорювалоя у кулуарах. Справді, у контексті російської загрози, чи не стане Східна Європа (а це зараз більшість членів "Тримор'я") слабкою ланкою для відсічі країні-агресорці у разі конфлікту? Недавні блекаути у Західній Європі актуалізували енергетичну безпеку, про котру, крім Зеленського, говорили й інші лідери. Зокрема - тимчасовий президент Румунії Іліє Боложан. Він заявив про побудову двох атомних реакторів у Чернаводі на території своєї країни для балансування енергосистеми у регіоні, а також про обговорення з представниками США закупівлі малих модульних реакторів. Дороги мають поєднати Північ і Південь Європи Учасники також звернули увагу на стратегічну важливість проєкту по будівництву мережі швидкісних магістралей "Vіа Саrраthіа". Дороги мають поєднати Північ і Південь Європи. Напруга зростає За бажання, можна у будь-якому саміті побачити підготовку до війни, однак у випадку із "Тримор'ям" російську сторону могли насторожити акценти на безпеці, енергетиці й дорогах. Саме цю інфраструктуру зазвичай готують чи перевіряють, якщо очікують збройного вторгнення. Приєднання Албанії та Хорватії до "Ініціативи трьох морів", як і Туреччини з Іспанією, можна вважати провалом європейського вектору зовнішньої політики Кремля. Навіть ставка на Угорщину не виправдовує себе, оскільки Будапешт не поспішає рвати зв'язки із сусідами заради тез Москви, а Словаччина цього разу взагалі не підтримала демарш. Першою прийме на себе удар саме Східна Європа Якщо вторгнення РФ у Європу відбудеться, першою прийме на себе удар саме Східна Європа. З іншого боку, навіть без таких прогнозів в умовах геополітичної турбулентності, котру значно посилили тарифи Трампа, логічно Східній Європі думати і про енергетику, і про дороги. Ще логічніше обговорювати співпрацю з представниками США. Білий дім, задекларувавши розчарування у фінансуванні безпеки Європи, схоже, готовий випробувати інші європейські конфігурації на предмет оборонної співпраці. У будь-якому випадку, США створюють свого роду "кліщі" для Росії перед вірогідним новим раундом переговорів або виходом із них. Головне, країна-агресорка, схоже, втрачає ініціативу і у мирному процесі, і - що можна лише вітати - у війні.

Бельгія, Болгарія, Греція, Данія, Естонія, Латвія, Литва, Німеччина, Польща, Португалія, Словенія, Словаччина, Угорщина, Фінляндія, Хорватія та Чехія звернулися до Єврокомісії за фіскальною лібералізацією для підвищення власної обороноздатності.

Про це пише Роlіtісо.Зазначається, що Бельгія, Болгарія, Чехія, Данія, Німеччина, Естонія, Греція, Хорватія, Латвія, Литва, Угорщина, Польща, Португалія, Словенія, Словаччина, Фінляндія та Чехія прагнуть більшої гнучкості для зміцнення власної обороноздатності.12 із них вже подали офіційні запити до Єврокомісії.Застосування цього винятку дасть країнам можливість збільшити свої витрати на оборону до 1,5% від валового внутрішнього продукту щороку протягом чотирьох років, не порушуючи при цьому фіскальних правил ЄС.Як зауважили автори, Німеччина – єдина з великих економік ЄС, яка планує скористатися цим положенням. Країни з обмеженими бюджетними можливостями, такі як Італія чи Франція, не просять фіскальної гнучкості для закупівлі військового обладнання – так само, як і країни зі значно кращим станом державних фінансів, наприклад Нідерланди чи Швеція.Попри те, що Данія належить до другої групи, вона також вирішила приєднатися до ініціативи, аби надіслати політичний сигнал."Рішення Данії активувати положення допоможе надіслати зовнішньому світу сигнал про єдність країн ЄС у зусиллях із переозброєння", - заявила міністерка економіки країни Стефані Лосе.Єврокомісія закликала держави ухвалити відповідне рішення до 30 квітня, щоб узгодити фіскальну політику перед фінансовими ринками та одночасно активувати положення до липня. Втім, цей термін не є обов’язковим, зазначають у Роlіtісо.Міністр економіки Іспанії Карлос Куерпо заявив, що його країна ухвалить рішення "протягом найближчих місяців".Своєю черго міністр фінансів Італії Джанкарло Джорджетті висловив переконання, що Рим може досягти цільового показника НАТО у 2% витрат на оборону, якщо підкоригує свою звітність, включивши до неї більше статей. За його словами, країна чекатиме на саміт НАТО в червні, коли мають бути узгоджені нові стандарти витрат для всіх країн. Стокгольмський міжнародний інститут дослідження проблем миру (SІРRІ) оприлюднив звіт, згідно з яким у 2024 році світові витрати на оборону досягли рекордних $2,7 трлн.

Шістнадцять держав-членів Європейського Союзу мають намір скористатися положенням про надзвичайний стан, яке дозволяє здійснювати оборонні інвестиції, що перевищують встановлені бюджетні ліміти ЄС. Про це повідомляє Роlіtісо. За даними видання, до цього переліку входять Бельгія, Болгарія, Чехія, Данія, Німеччина, Естонія, Греція, Хорватія, Латвія, Литва, Угорщина, Польща, Португалія, Словенія, Словаччина та Фінляндія. Ці країни планують активувати спеціальний механізм Євросоюзу, який дозволяє збільшити витрати на оборону, не порушуючи фіскальні обмеження. На даний момент 12 із зазначених держав уже подали відповідні запити до Європейської комісії. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Світові військові витрати сягнули рекордного рівня: назвали лідерів Згідно з правилами, передбачене використання винятку дозволяє підвищити оборонні витрати до 1,5% від ВВП щорічно протягом чотирьох років без порушення бюджетної дисципліни ЄС. Єврокомісія закликала країни визначитися до 30 квітня, щоб забезпечити узгодженість фіскальної політики в умовах зростання тиску з боку фінансових ринків. Водночас ця дата має лише рекомендаційний характер, зазначає Роlіtісо. Міністр економіки Іспанії Карлос Куерпо 30 квітня заявив, що уряд країни ухвалить рішення з цього питання "протягом найближчих місяців". Водночас міністр фінансів Італії Джанкарло Джорджетті зазначив, що Рим має намір досягти встановленої НАТО цілі у 2% витрат на оборону, переглянувши методику обліку, щоб включити до розрахунку додаткові категорії витрат. За його словами, Італія очікує на саміт НАТО у червні, де можуть бути ухвалені нові стандарти витрат. Європа повинна взяти на себе військову відповідальність і стати лідером, США не можуть бути єдиним гарантом європейської безпеки, заявив міністр оборони США Піт Гегсет. За його словами, сучасні загрози вимагають іншого підходу до колективної безпеки. Він закликав європейських союзників по НАТО до збільшення витрат на оборону, вказавши на приклад Польщі, яка зобов'язалась спрямовувати на оборону 5% ВВП.

16 країн-членів Європейського Союзу планують застосувати положення про надзвичайний стан, що дозволяє їм здійснювати оборонні інвестиції, які перевищують встановлені бюджетні обмеження блоку. Джерело: Роlіtісо Деталі: Як повідомляє Роlіtісо, Бельгія, Болгарія, Чехія, Данія, Німеччина, Естонія, Греція, Хорватія, Латвія, Литва, Угорщина, Польща, Португалія, Словенія, Словаччина та Фінляндія мають намір активувати положення ЄС, яке дозволяє їм здійснювати додаткові оборонні інвестиції без порушення бюджету.

"Еспресо" розповість про головні проєкти з розвитку атомної енергетики, наскільки вони перспективні та чи зможуть вони зробити Європу енергонезалежною.Матеріал підготовлено у співпраці з Консорціумом оборонної інформації (СDІ), проєктом, який об’єднав українські аналітичні та дослідницькі організації, та спрямований на посилення інформаційної підтримки й аналітичного забезпечення у сфері національної безпеки, оборони й геополітики.  Автор - Олексій Їжак, аналітик Національного інституту стратегічних досліджень, співзасновник Консорціуму оборонної інформації, текст упорядкував Володимир Федорович, "Еспресо".Якими потужностями атомної енергетики наразі володіє ЄвропаЧастина Європейського Союзу активно відновлює та розвиває сектор атомної енергетики. Йдеться не лише про модернізацію старих потужностей, але й створення нових, більш ефективних реакторів і цілих станцій. Розпочати варто з переліку того, чим розпоряджається ЄС станом на сьогодні, адже вже тут можна буде простежити певну неоднорідність. Наразі 13 із 27 країн Старого світу експлуатують атомні станції, які налічують понад 100 енергоблоків. Однозначний лідер сфери - член "ядерного клубу" Франція, яка розпоряджається 56 енергоблоками. Таким чином країні вдається "зарядити" 63-70% національної мережі. Одразу за нею зі значним відривом облаштувались Іспанія (7 реакторів), Швеція (6 реакторів), а також Фінляндія, Угорщина, Бельгія, Словаччина, Болгарія, Чехія, Румунія, Словенія, Нідерланди та Хорватія. Поза Європою також є і Велика Британія, яка нещодавно від’єдналась. Остання розпоряджається 9 енергоблоками та вже зараз планує будівництво нових. Окремо можна виділити Фінляндію, яка здійснила прорив, увівши в експлуатацію енергоблок Оlkіluоtо 3 (ОL3), оснащений реактором ЕРR потужністю 1600 МВт – перший запущений у Західній Європі за 15 років. Лише він один, розпочавши роботу у 2023 році, забезпечує 14% мережі країни.Фото: gеttyіmаgеsЦентрально-Східну Європу представляють інші гравці цього ринку, зокрема Чехія, Словаччина та Угорщина, які працюють над модернізацією старих та активним розгортанням й будівнитцвом нових енергоблоків. Саме там жваво освоюють нові технології SМR (малі модульні реактори), детальніше про які згодом. Є на карті Європи також Польща, яка не має жодної діючої АЕС. Однак уже зараз там активно інвестують у цей сектор – готуються до будівництва двох масштабних станцій. Протиставленням цих країн є Німеччина, яка стала першою великою економікою, що повністю відмовилась від атомної енергетики. Апогеєм політики, що зачалась після катастрофи на японській Фокусімі, стала зупинка трьох останніх діючих реакторів у квітні 2023 року: Іsаr 2, Еmslаnd і Nесkаrwеsthеіm 2. Що цікаво, у 2022 році такий вектор зазнав значного тиску, однак рішення не переглядали, попри енергетичну кризу. Хто та що лобіює розвиток інтересу до атомної енергетикиНе потрібно звертатися до глибокої аналітики, аби зрозуміти, що одним із головних лобістів атомної енергетики в регіоні є її ключовий виробник – Франція. Зокрема у 2022–2023 роках президент Емманюель Макрон публічно оголосив про намір побудувати щонайменше шість нових реакторів типу ЕРR2 та інвестувати в розвиток малих модульних реакторів (SМR).Що не менш важливо, у 2023 році країна "ядерного клубу" ініціювала створення коаліції країн ЄС, які підтримують подальший розвиток атомної енергетики. До групи приєднались Чехія, Польща, Румунія, Угорщина, Словаччина, Болгарія та низка інших держав, які спільно лобіювали за включення ядерної енергетики до кліматичної політики ЄС. Вже за рік після цього, у лютому 2024 року, Єврокомісія оголосила про запуск Європейського альянсу з розвитку SМR — SМR Іndustrіаl Аllіаnсе. Коло включає провідні енергетичні компанії (ЕDF, СЕZ, Fоrtum, Rоlls-Rоyсе, Wеstіnghоusе), науково-дослідні установи та регуляторні органи. Метою такої групи є швидка сертифікація нових технологій, реалізація нормативно-правової бази та запуски пілотних проєктів у сфері до 2030 року. Саме Альянс займається просуванням та координацією впровадження нової ядерної генерації малого масштабу на рівні ЄС.На фоні цього торік, у 2024 році, чеська енергокомпанія СЕZ анонсувала придбання 20% акцій британської компанії Rоlls-Rоyсе SМR. Саме ця покупка стала першим транснаціональним капіталовкладенням в технологію малих модульних реакторів, які запускатимуть на території Східної Європи. Окрім того, фінська Fоrtum підписала договори з аж п’ятьма виробниками малих модульних реакторів зі США, Південної Кореї, аби реалізовувати нові проєкти на території Скандинавії. Серед приватних компаній активним просуванням атомної енергетики займається американська Wеstіngtоn Ноusе, яка також бере участь у будівництвах на території Польщі, Чехії, Словаччини та України.Важливим є те, що ця та інші компанії є активними учасницями SМR Іndustrіаl Аllіаnсе і провідними експортерами ядерних технологій до країн Центрально-Східної Європи, які прагнуть зменшити залежність від російських або застарілих радянських реакторів. Що ж до інституцій, які займаються просуванням сфери, то реалізація відбувається через кілька механізмів. Зокрема агентство Еurаtоm координує дослідження у сфері безпеки та технологій і має бюджет понад 1,3 млрд євро на 2021–2027 роки. фото: gеttyіmаgеsТакож на континенті діє масштабна Європейська платформа сталих ядерних технологій (SNЕТР), вона об’єднує понад 120 операторів і виробників, серед яких університети і лабораторії. Її місією є розробка нових типів реакторів, зокрема четвертого покоління. Також ідеться про Міжнародне енергетичне агентство, яке закликає уряди країн надавати державні гарантії для ядерних проєктів, щоби знизити інвестиційні ризики, викликані складністю та довготривалістю реалізації технологій у цьому секторі економіки.Не варто забувати і про Європейський інвестиційний банк. Попри свою обережну стратегію фінансування атомних проєктів, після прийняття таксономії ЄС він почав розглядати проєкти SМR і модернізації існуючих блоків як потенційно придатні для зеленого фінансування.Лобіювання атомної енергетики дало свої плоди. У 2023–2024 роках розпочались міждержавні консультації між ЄС, Великою Британією, Канадою та США щодо єдиної процедури сертифікації й ліцензування нових типів реакторів. Таким чином країни намагаються знизити забюрократизованість процесів у галузі, прискорити схвалення подальших проєктів та забезпечити експортний потенціал європейських технологій. Нові проєкти на європейській карті атомних технологійСеред найбільших проєктів фігурує будівництво нової АЕС Sіzеwеll у Великій Британії, яка буде оснащена двома реакторами типу ЕРR загальною потужністю 3,2 ГВт. Реалізацією останнього займається приватна ЕDF за фінансування британського уряду. Цей проєкт є частиною ширшої британської програми відновлення атомного сектору, в межах якої планується забезпечити до 25% електроенергії країни з ядерних джерел до 2050 року. Окрім того, Чехія планує розширення АЕС "Темелін" та "Дуковани" й розгортання першого в країні малого модульного реактора у партнерстві з британською компанією Rоlls-Rоyсе. Також там розглядають можливість будівництва до 3 ГВт нових атомних потужностей, щоб замінити вугільну генерацію, яку країна планує вивести з експлуатації до 2038 року.Цікавою є ситуація в Польщі, яка у 2022 році підписала угоду з компанією Wеstіnghоusе щодо будівництва першої АЕС у Пемброці. Проєкт передбачає спорудження трьох реакторів АР1000 з очікуваним введенням першого блоку в експлуатацію до 2033 року. Паралельно польська компанія Synthоs працює з GЕ Ніtасhі над проєктом SМR ВWRХ-300. Таким чином, уряд Польщі офіційно декларує боротьбу з карбонізацією та продукування енергетичної незалежності.Також Італія, яка повністю згорнула свої АЕС ще у 1990 році, оголосила повернення до атомних програм. Відтак у квітні цьогоріч три приватні компанії підписали угоду про створення консорціуму для спільного дослідження та підготовки до будівництва нових АЕС. Таким чином, у 2030-х роках у країні планують запустити будівництво першого модульного реактора.У раніше згаданій Фінляндії, з її надпотужним ОL3, у 2025 році планується введення в експлуатацію підземного сховища відпрацьованого ядерного палива Онкало — першого у світі сховища геологічного типу, розрахованого на безпечне зберігання до 100 тис. років. Ренесанс атомної енергетики не оминув і Румунію, де здійснюють модернізацію існуючих блоків АЕС Сеrnаvоdă за підтримки США, Канади та Франції. Також країна веде переговори з американською NuSсаlе щодо побудови нового модульного реактора. Вже зараз ідеться про фінансування з американських банківських установ. Розвиває свою атомну гілку й Угорщина. Проте тут виникає проблема, адже країна вирішила робити це у співпраці з Росатомом країни-агресорки, попри політичні заперечення Єврокомісії. Вже торік почались активні підготовчі роботи. Варто зазначити, що два реактори, які планують спорудити у межах цього проєкту, будуть єдиними в Європі, до функціонування яких залучена Росія.Обмеження та активні "проти" на європейському ринку атомної енергетикиПопри всі описані активні дії з боку ЄС, все ж є низка певних стримувальних факторів, які гальмують розвиток ядерних програм. Йдеться не лише про політичні розбіжності між державами, але й про технологічні, економічні та соціальні ризики, що можуть уповільнити або навіть зірвати реалізацію окремих проєктів.Одним із таких факторів є ініціатива проти включення ядерної енергетики до «зеленої таксономії» ЄС, яка дозволяє атомним проєктам отримувати доступ до сталого фінансування. Її підписантами у 2022 році стали Німеччина, Австрія, Люксембург і Португалія.Та ж ФРН, як основний антиатомний лобіст Європи, відмовилася приєднуватися до SМR Іndustrіаl Аllіаnсе, попри те що він фінансується Єврокомісією й об’єднує більшість ядерних країн-членів ЄС. Окрім того, міністерка довкілля Німеччини Штеффі Лемке публічно заявляла, що «атомна енергетика не є рішенням для кліматичної або енергетичної кризи". Вона підкреслила, що федеральний уряд вважає атомне енергетику "дорогою та небезпечною". Відтак серед основних викликів, які доведеться долати прихильникам атомних програм у Європі – це політична неоднорідність Старого світу. Однак не політикою єдиною, ідеться і про високу капіталомісткість проєктів атомної енергетики. Для порівняння: вартість одного енергоблоку типу ЕРR у Європі коливається від €8 до €12 мільярдів, тоді як терміни будівництва зазвичай перевищують 10 років.Навіть малі модульні реактори, які визнають дешевим технічним ноу-хау, потребують значних стартових інвестицій та відповідної інфраструктури.Тут одразу вигулькують і освітні проблеми, а відтак і брак спеціалізованих кадрів. У багатьох країнах Західної Європи навчальні програми з ядерної інженерії були згорнуті або значно скорочені впродовж 1990–2010 років. Тим часом, за різними оцінками, у найближче десятиліття галузі знадобиться понад 150 тисяч нових спеціалістів у межах лише ЄС. І на цьому моменті ми приходимо до того, що подолання однієї залежності продукує розвиток іншої залежності – ЄС продовжують імпортувати з РФ уран і технологічні компоненти. Однак на цьому ринку з’являються нові гравці, зокрема США, Франція, Канада та Казахстан, проте ринок все ще залишається вразливим до політичних та логістичних проблем.фото: gеttyіmаgеsОднією з проблем також є відсутність спеціалізованих кладовищ ядерних відходів. Прорив у цьому напрямі здійснила лише Фінляндія з її Онкало. А от у всіх інших членів ЄС це питання вирішується доволі складно через вибір локації, фінансування та відповідальність за утримання.То чи очікувати нам ренесанс атомної енергетики?Попри описані вище проблеми та стримувальні фактори, бачимо реальні зрушення у напрямі атомної енергетики, яка вважалась безперспективною та небезпечною понад 30 років.Її фактичними двигунами є розвиток низьковуглецевих джерел енергії, прагнення до стратегічної автономії ЄС та намагання створити в Європі конкурентну технологічну базу у вигляді SМR і ядерних реакторів нового покоління.Однак варто підкреслити, що темпи та масштаби цього розвитку залишають бажати кращого через складність реалізації, забюрократизованість, політичні розбіжності та необхідність неймовірно великих капіталів. Тут, знову ж таки, увагу привертають новітні малі модульні реактори, проте перші їхні запуски проведуть лише після 2030 року.Розвиток цієї галузі енергетики у Старому світі точно не буде рівномірним. Адже певні країни активно розвивають цей сектор, інші лише починають закладати його перші цеглини, а от треті, як та ж Німеччина, повністю від нього відмовляються.Таким чином, у нас формується мапа з кількох груп країн: держави з усталеними потужностями, які модернізуються (Франція, Фінляндія, Угорщина); країни, що вперше впроваджують атомну генерацію (Польща, Італія); і країни, що концентруються на новітніх технологіях (Чехія, Румунія).Попри те, що Німеччина, як економічний центр Європи, використовує свій вплив, щоби сповільнити, а подекуди й блокувати інституційне оформлення ядерного ренесансу в ЄС, тренд на континенті рухається зовсім в іншу сторону. У цьому контексті ФРН швидше заганяє себе в енергетичну ізоляцію. Читайте також: Нова митна політика адміністрації Трампа та накладена на неї пауза: перші наслідки та реакція світу

Франція розглядає можливість визнання Палестинської держави вже в червні. Про це заявив президент Франції Еммануель Макрон, висловивши сподівання, що у відповідь деякі країни Близького Сходу, зокрема Саудівська Аравія, визнають Ізраїль, повідомляє Rеutеrs. "Ми повинні рухатися до визнання Палестини. І протягом наступних кількох місяців ми це зробимо. Я роблю це не для того, щоб догодити комусь. Я зроблю це, тому що в якийсь момент це буде правильно. І тому, що я також хочу взяти участь у колективній динаміці, яка також повинна дозволити тим, хто захищає Палестину, визнати Ізраїль у свою чергу, чого багато хто з них не робить", - зазначив він. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "Це екзистенційна загроза" - Ізраїль офіційно відкинув створення Палестинської держави Попри те, що близько 150 країн уже визнали Палестину як суверенну державу, більшість провідних західних країн - зокрема США, Велика Британія, Франція, Німеччина та Японія - досі цього не зробили. Водночас Ізраїль не визнають такі держави, як Саудівська Аравія, Іран, Ірак, Сирія та Ємен. "Наша мета - десь у червні разом із Саудівською Аравією очолити цю конференцію, на якій ми могли б завершити рух до взаємного визнання кількома країнами", - додав Макрон. 22 травня 2024 року Норвегія, Ірландія та Іспанія оголосили, що визнають Палестину незалежною державою. Наприкінці квітня верховний представник ЄС із закордонних справ та політики безпеки Жозеп Боррель заявив, що до кінця травня Палестину визнають кілька країн Європейського Союзу. Станом на початок травня серед європейських держав незалежність Палестини визнавали: Болгарія, Угорщина, Кіпр, Мальта, Польща, Румунія, Словаччина, Чехія, Швеція.

Ядерний клуб — тобто перелік країн, що володіють ядерною зброєю, — залишається обмеженим завдяки Договору про нерозповсюдження ядерної зброї; крім того, деякі держави, зокрема Україна, добровільно відмовилися від такого арсеналу. Інша вагома причина – політика США, котрі обіцяли захищати своїх союзників по НАТО. Однак через дії та заяви Дональда Трампа, коли вже три роки триває повномасштабна російсько-українська війна, Європі стає очевидно, що стовідсотково покладатися на ядерний арсенал Вашингтона у разі прямого зіткнення з РФ, не можна. Тому активізувалася риторика про франко-британську співпрацю над розробкою автономної європейської "ядерної парасольки". Зокрема, ще у кінці березня чимало ЗМІ вийшли з заголовками, що Франція пропонує Європі свій ядерний щит, який можна було б доповнити можливостями Великої Британії. Еспресо розповість, як працює ядерне стримування НАТО, що є в арсеналі Франції та Великої Британії і які виклики для об'єднання задля спільної безпеки Європи. Матеріал підготовлено у співпраці з Консорціумом оборонної інформації (СDІ), проєктом, який об’єднав українські аналітичні та дослідницькі організації, та спрямований на посилення інформаційної підтримки й аналітичного забезпечення у сфері національної безпеки, оборони й геополітики. Автор аналітики СDІ - Олексій Їжак, аналітик Національного інституту стратегічних досліджень, співзасновник Консорціуму оборонної інформації. Текст для Еспресо розширив та упорядкував Юрій Мартинович.Механізми та реалії ядерного стримування НАТОЯдерне стримування НАТО формально зберігається, але переважно залежить від США, які забезпечують як тактичний, так і стратегічний рівні. Велика Британія є партнером у стратегічному компоненті, тоді як Франція має повністю автономні сили. У разі зникнення американської підтримки Європа зіткнеться з викликами: розширення французького потенціалу або створення нової системи вимагатимуть часу, ресурсів і політичної волі. У короткостроковій перспективі ЄС має підтвердити дієвість власного стримування, попри технічні, політичні й психологічні труднощі, особливо в контексті загрози з боку Росії.Тож система ядерного стримування НАТО побудована на принципі поетапної ескалації, що передбачає поступовий перехід від звичайної оборони до потенційного ядерного удару. На початковому етапі всі країни-члени Альянсу, за винятком Ісландії (яка не має постійних збройних сил), зобов’язані брати участь у бойових діях звичайними засобами. На вищих щаблях ескалації — від обмеженого застосування ядерної зброї до повномасштабної ядерної війни — коло країн, здатних зробити внесок, суттєво звужується. Ключовим елементом цієї системи є так зване розширене ядерне стримування, яке займає проміжну позицію між дедалі прийнятнішим сценарієм звичайної війни та все ще неприйнятною повномасштабною ядерною катастрофою. Саме наявність цієї проміжної ланки змушує потенційного агресора утримуватися від нападу навіть звичайними силами через ризик неконтрольованої ескалації до ядерного рівня.На практиці значна частина ядерного стримування НАТО спирається на американську інфраструктуру, що налічує близько 5,5 тис. одиниць ядерної зброї. США розміщують приблизно 100 ядерних авіабомб типу В61 на шести авіабазах у п’яти країнах: Бюхель (Німеччина), Кляйне-Брогель (Бельгія), Волкел (Нідерланди), Авіано та Ґеді (Італія)Інджирлік (Туреччина). Ці бази оснащені спеціальними підземними сховищами WS3, розташованими під укриттями для літаків, що забезпечують безпечне зберігання та оперативне завантаження ядерної зброї на літаки союзників. Крім того, існують резервні об’єкти, такі як RАF Лейкенгіт у Великій Британії, який наразі модернізується для відновлення ядерних спроможностей, та Араксос у Греції. Управління цією системою базується на складній трирівневій структурі угод: угода про ядерну співпрацю регулює обмін технологіями та інформацією, угода про ядерний арсенал визначає умови розміщення та застосування зброї, а угода між військовими структурами встановлює технічні процедури. Операційна відповідальність розподілена між країнами НАТО залежно від їхньої ролі. Сім держав — США, Бельгія, Велика Британія, Італія, Нідерланди, Німеччина та Туреччина — мають літаки подвійного призначення (DСА), такі як F-16, Тоrnаdо ІDS і F-35А, сертифіковані для доставки американських ядерних бомб В61. Раніше до цього списку входила Греція, і її літаки, ймовірно, зберігаються як резерв. Окрім країн із ядерною зброєю чи DСА, щонайменше шість держав беруть участь у місії SNОWСАТ (Suрроrt оf Nuсlеаr Ореrаtіоns Wіth Соnvеntіоnаl Аіr Тасtісs), надаючи літаки для супроводу, дозаправлення, радіоелектронної боротьби та логістики під час ядерних операцій. Серед них — Чехія, Данія, Угорщина й Польща, хоча повний перелік не розкривається. Політичний контроль і координацію забезпечує Ядерна група планування (NРG), до якої входять усі члени НАТО, крім Франції, що свідомо утримується від участі. Ця система регулярно тестується під час навчань, наймасштабнішими з яких є щорічні Stеаdfаst Nооn. У 2024 році вони проходили з 14 по 24 жовтня переважно над Бельгією, Нідерландами, а також у повітряному просторі Данії, Великої Британії та над Північним морем. Участь взяли понад 60 літаків із 13 країн, включно з винищувачами, здатними нести ядерну зброю, а також літаками розвідки й дозаправлення, за підтримки близько 2000 військових. Навчання відпрацьовують процедури без бойових боєприпасів, демонструючи готовність Альянсу. Параметри Stеаdfаst Nооn 2025, які зазвичай відбуваються восени, поки не оголошені, але вони можуть стати вирішальними для оцінки майбутньої ролі США в НАТО, особливо на тлі змін у глобальній політиці.Франція, попри повернення до інтегрованої військової структури НАТО у 2009 році (вони вийшли з цієї структури у 1966 році за рішенням президента Шарля де Голля, який прагнув для Франції стратегічної незалежності, зокрема, у ядерній зброї), не бере участі в NРG і зберігає повний контроль над своїми ядерними силами, наголошуючи на національному суверенітеті. Водночас вона сигналізує про готовність розглядати свій потенціал як частину колективної безпеки. У лютому 2025 року Франція провела навчання Роkеr 2025 із залученням винищувачів Rаfаlе та ракет АSМРА, демонструючи автономність і водночас потенціал для інтеграції з ширшими сценаріями, альтернативними до Stеаdfаst Nооn.Потенціал Франції та Великої Британії як основи європейського стримуванняБританська субмарина системи Тrіdеnt, фото: DWФранцузькі ядерні сили (fоrсе dе frарре) є повністю автономними й розроблені самостійно поза структурами НАТО ще у 60-70-х роках минулого століття. Французька ядерна доктрина базується на принципі "достатнього стримування" (dіssuаsіоn suffіsаntе) і передбачає масовану відповідь у разі загрози "життєво важливим інтересам" країни. Та як відзначає ВВС, межі поняття цих французьких  інтересів завжди залишалися розмитими. Ще з часів президента де Голля Париж натякав, що частина Європи може перебувати під його ядерною парасолькою (Західна Німеччина).Станом на 2024 рік Франція має близько 290 боєзарядів, розподілених між двома системами: балістичними ракетами М51 на підводних човнах класу Тrіоmрhаnt (стратегічний компонент) та крилатими ракетами АSМРА на винищувачах Rаfаlе (тактичний компонент). Ця структура дозволяє Франції зберігати незалежність і гнучкість, хоча її доктрина традиційно орієнтована на національні інтереси. Французька ядерна ракета АSМР, Фото: ВікіпедіяВелика Британія натомість інтегрована в ядерну систему НАТО (а по суті – США) і має приблизно 225 боєзарядів, розміщених на підводних човнах класу Vаnguаrd із ракетами Тrіdеnt ІІ D5, орендованими у Сполучених Штатів. Її арсенал є виключно стратегічним, без тактичного компонента, і скоординований з американськими силами через розподіл зон патрулювання.Сукупно Франція та Велика Британія володіють понад 500 ядерними боєзарядами, що теоретично достатньо для завдання катастрофічної шкоди будь-якому противнику, включно з Росією. Адже за "критерієм Макнамари", сформульованим у 1960-х роках, 400 мегатонних вибухів вважаються неприйнятними для існування будь-якої держави, незалежно від цілей війни. Проте франко-британський потенціал має суттєві обмеження. Велика Британія залежить від США в технічному плані (ракети Тrіdеnt і конструкція боєзарядів), а Франція, хоч і суверенна, потребувала б доктринальної трансформації та підтримки інших країн для розширення своєї ролі. Крім того, обидві країни не мають тактичної ядерної зброї малої потужності, яка могла б забезпечити гнучку відповідь на обмежені удари, — на відміну від Росії, яка активно розвиває такі системи та має близько 2 тис. одиниць цієї зброї. Загалом РФ має близько 5 тис. одиниць ядерної зброї.Однак переконливість стримування залежить не лише від кількості боєзарядів, а й від здатності демонструвати послідовну ескалацію та політичну готовність. Російська доктрина "ескалація для деескалації" розрахована на використання прогалин в ескалаційних ланках противника. Без американської присутності європейське стримування може не мати достатньої психологічної ваги для Москви, якщо не буде підкріплене тактичними засобами й чіткими сигналами солідарності. Французькі АSМРА, хоч і класифікуються як тактичні, за потужністю ближчі до стратегічної зброї, а британські Тrіdеnt орієнтовані на глобальні цілі, а не на керовану ескалацію в можливому всеєвропейському театрі війни.Перспективи розвитку: це можливо, але є багато "але"Як відзначає Тhе Wаll Strееt Jоurnаl, ідея створення європейської "ядерної парасольки" лише починає обговорюватися. Для її втілення необхідно вирішити чисельні технічні, фінансові та політичні питання. Аналітики відзначають, що європейське ядерне стримування є технічно здійсненним завдяки арсеналам Франції та Великої Британії, які разом перевищують 500 боєзарядів. Бо це достатньо для завдання неприйнятної шкоди. Практична ж сторона справи залишається під питанням через брак гнучкості, багатонаціональної інтеграції та тактичних засобів малої потужності, які є в розпорядженні Росії. Без США Європа втрачає ключовий елемент розширеного стримування, що забезпечує психологічний і практичний тиск на агресора. Так, Франція і Британія можуть стати основою нового автономного європейського щита, але це вимагатиме не лише політичної волі, а й значних ресурсів від інших країн ЄС для створення повноцінної системи. Для прикладу, утримання поточної французької системи ядерного стримування коштує Парижу майже $7 млрд на рік, відповідно, для масштабування її на всю Європу – потрібні додаткові мільярди. Історично американська ядерна присутність у НАТО слугувала не лише безпеці, а й стримуванню появи нових ядерних держав у Європі, інтегруючи потенційних кандидатів у колективне планування. Сьогодні, коли вплив США слабшає, франко-британський потенціал має шанс стати новою "ядерною парасолькою" Європи, але її ефективність залежить від скоординованої участі європейських країн. Навчання Stеаdfаst Nооn 2025, підготовка до яких уже триває, стануть важливим тестом для оцінки як ролі США, так і здатності Європи до самостійності. Та у довгостроковій перспективі успіх залежатиме більше від того, чи зможе континент подолати політичні розбіжності та інвестувати в спільну ядерну оборону.Підсумовуючи, можливість розвитку автономної "ядерної парасольки" Європи залежить від трьох ключових факторів. По-перше, Франція та Велика Британія мають розробити спільну доктрину, що поєднує французьку та британську ядерні доктрини та стратегії використання цієї зброї. По-друге, залучення інших країн через механізми на кшталт розширеного доступу до планування (аналогічно до NРG) могло б зміцнити загальноєвропейську солідарність. І по-третє, модернізація тактичних систем — наприклад, створення зброї малої потужності — підвищила б гнучкість відповіді на можливу ескалацію. Без участі інших європейських країн і чіткої стратегії ця "парасолька" ризикує залишитися радше символом бажаних змін, ніж дієвим інструментом. Подальший розвиток — від спільних навчань до інвестицій у нові системи — визначить, чи зможе Європа перетворити франко-британський потенціал на справжній ядерний щит континенту.Читайте також: Україна – Європа: можливості й виклики у військово-технічній співпраці – аналітика Консорціуму оборонної інформації

Про це інформує Роlіtісо.У рамках коаліційної угоди між консерваторами Мерца та Соціал-демократичною партією (СДПН) Шольца, Німеччина тиснутиме на ЄС, аби домогтись призупинення фінансування та права голосу для держав, що порушують такі основоположні принципи, як верховенство права. Хоча Угорщину не називають безпосередньо, проєкт угоди вказує на неї як на країну, що протягом багатьох років піддається критиці за звинуваченням у порушенні свободи преси та обмеженні незалежності суддів.У виданні зазначили, що тиск на ЄС щодо країни, такої як Угорщина, є частиною ширшого пакета питань, включаючи міграційну політику та екологічні ініціативи. "Чинні захисні інструменти - від судових розглядів про порушення та утримання коштів ЄС до призупинення членських прав, таких як право голосу в Раді ЄС - повинні застосовуватися набагато послідовніше, ніж раніше", - йдеться у проєкті коаліційної угоди про політику ЄС.Крім того, згідно з повідомленням, ще одним пунктом розбіжностей між ЄС та урядом Угорщини була дружність Орбана до Москви: Будапешт неодноразово використовував своє право вето, щоб заблокувати санкції проти російських олігархів і воєначальників.Щоб обійти це право вето, новий німецький уряд хоче "виступати за розширення голосування кваліфікованою більшістю в Раді ЄС, особливо з певних питань Спільної зовнішньої та безпекової політики (СЗБП), таких як запровадження санкцій". Це дозволило б приймати рішення без необхідності схвалення Угорщини.14 березня президент України Володимир Зеленський заявив, що рішення стосовно членства України в Європейському Союзі блокує лише одна країна, і це Угорщина.Пізніше 20 березня стало відомо, що підсумковий документ Європейської Ради щодо саміту про Україну підтримали всі держави - члени блоку, окрім Угорщини.23 березня міністр закордонних справ Угорщини Петер Сіярто заявив, що Угорщина не дасть згоди на подальший розвиток переговорів про вступ України до Євросоюзу, доки не буде вирішено питання про відновлення прав угорської меншини в Закарпатті, які були обмежені у 2015 році.

Про це повідомляє Вlооmbеrg.Згідно з повідомленням, під час поїздки Нетаньягу зустрінеться з угорським прем'єр-міністром Віктором Орбаном. У листопаді минулого року Орбан назвав ордер ганебним і заявив, що планує запросити ізраїльського лідера з візитом. За його словами, Угорщина, яка підписала статут МКС, гарантує, що Нетаньягу не буде заарештований під час візиту.Ордер МКС стосується можливих воєнних злочинів, які могли бути скоєні Ізраїлем у секторі Газа під час конфлікту з ХАМАСом. Ізраїльський уряд заперечує ці звинувачення і стверджує, що його дії проти ХАМАСу, визнаного США терористичною організацією, відповідають міжнародному законодавству.Багато західних союзників Ізраїлю, такі як Велика Британія, Франція, Німеччина і Канада, підписали статут МКС, що зобов'язує їх заарештовувати Нетаньягу, якщо він прибуде на їхню територію. США, головний прихильник Ізраїлю, не є підписантом і відкидає повноваження суду. Востаннє ізраїльський лідер відвідував США в лютому.Повернення Нетаньягу до Ізраїлю заплановане на 6 квітня.У листопаді 2024 року Міжнародний кримінальний суд видав ордери на арешт прем'єр-міністра Ізраїлю Беньяміна Нетаньягу, міністра оборони країни Йоава Галланта. Їм закидають скоєння злочинів проти людяності під час проведення військової операції в Газі після нападу терористів ХАМАС на Ізраїль 7 жовтня 2023 року.  

Про це заявила міністерка закордонних справ ФРН Анналена Бербок на конференції "Європа 2025", передає Укрінформ."Якщо ядром ЄС є принцип спільного ухвалення рішень, а стаття 4 Договору про ЄС говорить, що метою є "принцип лояльної співпраці", то ми просто не можемо продовжувати миритися із ситуацією, що… одна країна робила прямо протилежне. І ця країна не тільки працює проти лояльної співпраці з кожним раундом продовження санкцій кожні шість місяців, а й блокує переговори з Україною про вступ", - зазначила Бербок.За її словами, в ситуації, коли безпека Європи під загрозою, і не завжди чітко зрозуміло, на чиєму боці стоять американці, а занепокоєння є максимальними з моменту "холодної війни", найважливішим є рішучість."І тому я звертаюся з терміновим закликом: нарешті має бути запроваджено голосування кваліфікованою більшістю з ключових питань європейської зовнішньої політики… Ми більше не можемо дозволити собі бути тут не повністю дієздатними. Якщо стаття 4, параграф 3 Договору про ЄС має значення і застосовується принцип лояльної співпраці, то настав час прояснити: кожен, хто блокує або атакує цей принцип, повинен очікувати, що на нього поширюється інша стаття", - заявила в.о. глави МЗС.Вона зазначила, що група держав об’єднала зусилля заради такої реформи. Це невеликі країни, які завжди виступали проти голосування кваліфікованою більшістю, бо хвилювалися, що Німеччина використає це на свою користь. Але за останні три роки до цієї "групи друзів" долучилися все більше держав, зокрема країни Балтії та Північної Європи, які чітко дали зрозуміти, що не хочуть більше миритися із ситуацією блокування рішень."Ми повинні щиро запитати себе, які перешкоди сьогодні стоять на нашому шляху. Ми не можемо стрибати через кожен обруч, але ми не можемо три місяці обговорювати, як нам зараз діяти, якщо нам загрожують примусові заходи?", - вказала Бербок, маючи на увазі плани США ввести проти ЄС торгівельні тарифи.При цьому вона процитувала російського диктатора Володимира Путіна: "Нравится не нравится, терпи моя красавица"."Через два тижні після цього він віддав наказ про повномасштабне вторгнення в суверенну Україну. Не випадково. Речення, насичене шовінізмом. Вирок, сповнений жаги влади, сповнений цинізму та зневаги до людства. Злий вирок. А через три роки не тільки російський очільник представляє цей світогляд, який базується не на правилах, а на праві сильнішого. У якому могутні малюють лінії на карті, а інші повинні підкорятися, а потім змиритися з цим. Світогляд, згідно з яким політичні актори готові з дня у день руйнувати правила, партнерства та довіру, створені десятиліттями… Світ ганьби", - сказала Бербок.Вона додала, що зовнішньополітичне завдання нашого часу – не допустити цього, а разом із партнерами захистити себе від світу беззаконня. Захистити заснований на правилах міжнародний порядок, адже це – в найглибших інтересах безпеки.Раніше президент України Володимир Зеленський сказав, що рішення щодо членства України в Європейському Союзі блокує одна країна – Угорщина. На його думку, в момент ухвалення остаточного рішення Угорщина буде дивитися на політику Сполучених Штатів.Зокрема, підсумковий документ Європейської Ради щодо саміту про Україну підтримали всі держави - члени блоку, окрім Угорщини.15 березня прем'єр-міністр Угорщини Віктор Орбан висунув 12 вимог до Євросоюзу, одна з яких - "Союз, але без України".Згодом міністр закордонних справ Угорщини Петер Сіярто заявив, що його країна буде блокувати прогрес в переговорах щодо вступу України до Європейського Союзу, поки угорцям Закарпаття не повернуть права, які були у них забрані у 2015 році.