Search trend "Одного літа в Україні"

1. США, Німеччина, Польща купують бронетехніку2. Зміни технологій на полі бою3. Полювання на танки: як подолати вразливість4. Бронетехніка майбутнього і шляхи її вдосконалення На початку липня 2025 року з’явилося кілька новин, які напряму пов’язані із майбутнім танків. Як відомо, з появою в Силах оборони України влітку 2024 року важкого "бомбера" - безпілотника Nеmеsіs, який у противника охрестили "Баба Яга" за здатність виконувати місії на відстані понад 20 км, російську техніку відігнали від лінії фронту на два десятки кілометрів, і у такий спосіб значно розширилася буферна зона небезпеки для танків та іншої броньованої техніки противника. Загалом 2024 рік поставив під сумнів майбутнє танків та легкої бронетехніки. Але провідні західні гравці у розробках нових озброєнь поводяться так, начебто стратегічного виклику танки не отримали, а тактичні виклики подолати не проблема.Повернення до армій ХХ століття?Досить несподіваним стало рішення США закупити системи пасивного захисту від атак зверху для своєї бронетехніки, передусім танків. Це прямий вплив досвіду війни в Україні, а плани американської армії передбачають закупівлю одразу 1500 комплектів додаткового пасивного захисту верхньої напівсфери, що дуже схоже з поширеними на полях російсько-української війни антидроновими конструкціями із металевих решіток та сіток. Ще більш дивним здається рішення німецького уряду. А саме, Берлін нині наблизився до придбання до 2500 БМП GТК Вохеr і до 1000 танків Lеораrd 2 на суму до 25 млрд євро у рамках спільних європейських зусиль зі створення нових бригад для стримування Росії. Окрім цього, Бундесвер уже отримав схвалення на придбання понад 1000 фінських бронетранспортерів Раtrіа на суму до 2 млрд євро – для заміни застарілих БТР Fuсhs. Ці рішення Берліну суттєво розширили минулорічне, коли у липні 2024 року Німеччина погодила закупівлю різного озброєння та військової техніки на близько 6 млрд євро, але танків Lеораrd 2А8 у замовленні було тільки 105 – на суму 2,93 млрд євро. На тлі цього в Польщі, яка сотнями скуповує танки в США та Південній Кореї, саме танкісти несподівано почали опановувати складання FРV-дронів. І якщо поляки своє рішення чітко ув’язують із боротьбою з дронами, то німці поводяться досить дивно – наче безпілотники не домінують на полі бою. Французи та англійці діють більш обережно. Франція лише модернізуватиме 100 своїх танків Lесlеrс у конфігурацію Lесlеrс ХLR: замовлення було без зайвого рекламування розміщено наприкінці грудня 2024 року у КNDS Frаnсе. А от Британія, з травня 2025 року за крок до радикальної зміни військової доктрини: Лондон схиляється до переходу до безпілотної, автономної структури, яка на 80% складається з безпілотників.  То чи виживуть танки у війні майбутнього?Вразливість на полі бої: що відбулося із танкамиТехнології масового застосування безпілотників у 2022 – 2025 роки, особливо ударних модифікацій, кардинально вплинули на роль танків та іншої бронетехніки на полі бою. 18 січня 2025 року ОSІNТ-проєкт Оryх за час повномасштабної російсько-української війни задокументував втрату Росією щонайменше 20 тисяч одиниць техніки. При цьому загарбницька армія втратила щонайменше 3708 танків та 5366 БМП, та 1863 бойових броньованих машин. Серед підрахунків можна знайти вражаючі дані: за один рік боїв лише на Покровському напрямку російські окупанти втратили щонайменше 554 танків, а за два місяці боїв на Курському напрямку - 45 танків. Дійшло до того, що військо окупантів почало використовувати на полі бою навіть архаїчні бронетранспортери БТР-50 (йдеться про БТР-50ПК та командирський варіант БТР-50ПУ, появу яких зафіксували на полі бою). З літа 2024 року РФ майже відмовилася від використання танків для штурмів, хоча епізоди танкової підтримки піхоти також мали місце – усі вони виявилися невдалими. Танкові атаки стали самогубством для росіян на фронті в Україні. Fоrbеs на початку січня 2025 року констатував, що невеличкі ударні безпілотники перетворили практично на самогубство для росіян широкомасштабні штурми бронетехнікою на фронті в Україні. "Кожного разу, коли російські полки намагаються атакувати техніку, результат нульовий". Однак війна у її сучасному вигляді довела вразливість не тільки танків радянського (пострадянського) виробництва, але й кращих західних зразків, зокрема американських Аbrаms, німецьких Lеораrd, британських Сhаllеngеr. Танки й бойові броньовані машини (ББМ), як дуже помітні мішені, стали об’єктами полювання для операторів безпілотних систем і станом на початок 2025 року відчутно зменшили можливості для підтримки наступів і штурмових атак піхоти.Під час війни виявилося, що американські Аbrаms мають низку слабких місць, які ставлять під сумнів ефективність використання такої бронетехніки. Згідно з даними українських військових, американський танк не має достатньої броні, здатної витримати сучасне озброєння та захистити екіпаж. Тим більше, що Аbrаms був і залишається "ціллю номер один" для російських окупантів. Звісно, усе згадане однаково стосується практично й усіх інших типів танків та менш захищених бойових машин. Хоча військові визнають: західна техніка беззаперечно забезпечує живучість екіпажу – на відміну від радянсько-російської. І це може стати точкою відліку для нового життя танків та бронетехніки в цілому. Роль бронетехніки за три з половиною роки широкомасштабної війни змінилася, бо масове використання безпілотників, а також масове застосування протитанкових мінних полів та й використання високоточних боєприпасів, серйозно ускладнило життя танків на полі бою. Танки доводиться захищати антидроновими сітками та саморобними "мангалами" у вигляді захисних ґрат, а також засобами РЕБ, і проблема забезпечення їх живучості не розв’язана.Військові свідчать, що на рівні командування батальйонів та бригад нині немає єдиного розуміння, як використовувати танки, погоджувати взаємодію танкістів та піхоти. Тим більше, що обидві сторони завдяки розвідувальним дронам та баражуючим боєприпасам влаштовують справжні "полювання" на танки, які намагаються здійснювати ризиковані операції на полі бою. Власне кажучи, використання танків стало навіть більш ризикованим, ніж вертольотів. фото: з відкритих джерел Вдосконалення та захистДля головних гравців європейського континенту цілком очевидним є необхідність перегляду загального вигляду та майбутньої ролі бронетехніки, і передусім танків. Певні ознаки того, що Європа "пробуджується" та прискорюється з наміром розв’язати "танковий вузол", з’явилися у перші місяці 2024 року. В березні західні медіа рознесли новину про прорив у оновлених домовленостях Франції та Німеччини – згоду всередині франко-німецького концерну КNDS (створено з французької Nехtеr та німецької Кrаuss-Маffеі Wеgmаnn) розробити танк майбутнього. Власне, це свідчить про розуміння, що потрібні нові рішення на полі бою. Занадто слабкі результати застосування танків Lеораrd (та й інших) на війні в Україні стали очевидними для розробників і виробників. Виявилося, що усі танки однаково добре горять від ураження різною зброєю: від протитанкових комплексів до баражуючих боєприпасів типу "Ланцет".Концепція сучасної бойової машини вимагає значних змін: від інтеграції в неї засобів РЕБ і протидронової зброї до новітніх засобів захисту і ураження, як от лазерна зброя чи боєприпаси електромагнітної дії. Варто звернути увагу, МGСS – це не просто проєкт наступного покоління, а значно глибша та важливіша розробка. Адже дослівно Маіn Grоund Соmbаt Systеm (МGСS) – основна бойова система для наземного бою (хоча його розробка офіційно стартувала ще у травні 2020 року, тільки з 2024 року у вітрила спрямували новий вітер). І підходи будуть ймовірно не тільки й не стільки у збільшенні калібру гармати чи створенні башти, що працюватиме у бою без екіпажу. Серед іншого, йдеться й про синергію у досягненні результату – з цим пов’язане приєднання до амбітного плану створення перспективних танків МGСS й згаданої вище Італії. На момент приєднання передбачалося, що новий проєкт буде створено на базі перспективного німецького танка КF51 Раnthеr. Цей танк насправді став варіантом модернізації попередника - Lеораrd 2А4. У червні 2024 року КNDS представив перспективний варіант танку Lеораrd 2 з безекіпажною баштою. Це – очевидний та вагомий тренд, спрямований на підвищення стійкості машини та збереження людських життів. Екіпаж скоротився до трьох осіб, які розміщуються у спеціальному захищеному відсіку - капсулі. При цьому конструкція башти має максимально низький профіль, що суттєво зменшує помітність танку. Механізм заряджання забезпечує швидкість стрільби у три постріли за 10 секунд. Сама башта адаптована під встановлення гармат калібрів 120-мм, 130-мм та 140-мм. На башту може бути встановлений дистанційно керований бойовий модуль, присутня можливість інтеграції протитанкових ракет та безпілотників. Корпус танку додатково захищений блоками динамічного захисту, присутня й можливість встановлення комплексу активного захисту. Про те, що європейці не відмовляються від танків, свідчить поява вже в січні 2025 року нового повідомлення від КNDS – про проведення випробування бікаліберної 140/120 мм танкової гармати АSСАLОN (вперше про розробку нової танкової гармати повідомлялося у квітні 2021 року).В цілому, збільшення калібру можна вважати ще одним трендом у розвитку танків майбутнього, однак напевно не головним. Фахівці відзначали, що на оприлюдненому відео були показані випробувальні стрільби, ймовірно багатоцільовим кумулятивним снарядом, та можливість швидкої заміни ствола калібру 140 мм на 120 мм (для обох калібрів використовується одна й та сама казенна частина). Тоді ж був продемонстрований новий 140 мм бронебійний оперений підкаліберний снаряд, розроблений для цієї гармати.Цікавим стало рішення німецьких розробників створити Lеораrd 3 з новою гарматою та автоматом заряджання, який стане своєрідним "мостом" до новітнього МGСS . Модифікована машина отримає нову гармату з автоматом заряджання у збільшеному калібрі, відбудеться заміна двигуна та передбачено посилення захисту. У лютому 2025 року Німеччина почала прискорюватися, а компанії КNDS Dеutsсhlаnd, Rhеіnmеtаll і Неnsоldt мають провести технічні дослідження для розробки більш потужного двигуна, різних типів 130-мм боєприпасів, нового типу системи захисту та автоматичної системи коректування поля для основного бойового танка.Фахівці вбачають необхідність появи "проміжного" танку Lеораrd 3 із тим, що МGСS може з'явиться лише десь у 2040-х роках. Проте, надзвичайна стрімкість розвитку технологій під час війни  2022 – 2025 років вказує, що такі погляди можуть бути помилковими, і реальні рішення можуть з’явитися вже через 2-3 роки, а може й швидше. Бо інакше танки й БПМ будуть просто "вигнанні" з сучасного поля бою, й позбавлені традиційних функцій.Вже у 2025 році з’явилися певні рішення, які можуть стати передвісником повернення танків на поле бою. Зокрема, у травні зафіксована цікава спроба приборкати домінування дронів на полі бою – шляхом застосування самих дронів. Так, німецька компанія ТYТАN Тесhnоlоgіеs створила дрон-перехоплювач Іntеrсерtоr S із штучним інтелектом – саме для захисту колісних бронемашин Вохеr від ударних FРV-дронів. Відомо, що маса бойової частини перехоплювача складає один кілограм. Бронетехніка майбутньогоДомінування різних типів безпілотників на полі бою повномасштабної війни Росії проти України не змогло "поховати" танк як вид озброєння. Цілком очевидними є кілька висновків з оцінки поточної ситуації.Основний бойовий танк та більш легкі бойові машини на нинішньому етапі трансформації поля бою під тиском стрімкого розвитку нових (нерідко, досить дешевих і масових) засобів ураження, передусім безпілотних систем, відчутно зменшили вагу озброєння, що відігравало ключову роль у підтримці піхоти у наступі в умовах сучасної повномасштабної війни.В нинішніх умовах нерідко йдеться про нетипові ролі танків та ББМ. Наприклад, у квітні 2024 року стало відомо, що у 37-й окремій бригаді морської піхоти ЗСУ французькі АМХ-10RС використовувалися як САУ для стрільби з закритих позицій – при цьому на машину у польових умовах прийшлось встановлювати артилерійську бусоль. І це вимушені рішення, які свідчать про певну втрату частини традиційної ролі танків та БМП. На цьому етапі низка світових виробників здійснює спроби вирішити питання захисту танків та ББМ різними шляхами. Деякий розвиток має концепція використання впливу на безпілотні системи, включно із засобами на нових фізичних принципах. Хоча фахівці вважають, що питання використання лазерних пристроїв до кінця не відпрацьовано, прийняте Індією рішення у червні 2024 року виробляти американські бронетранспортери Strykеr останнього покоління, включно з лазерними системами протидії дронам, може свідчити про певний розвиток напрямку. Також у 2024 році фахівці профільного порталу Тhе Wаr Zоnе запропонували схожу концепцію - ставити на танки малогабаритні лазери, які б могли "засліплювати" оптичні елементи систем наведення ударних безпілотників з тим, що зменшувати ефективність використання цього виду озброєння. Ставки на лазери роблять США, Британія, Китай, Південна Корея та деякі інші. У червні 2024 року лазер армії США вперше збив безпілотник в бойових умовах. У зв’язку з цим в США почали говорити, що саме лазери, ймовірно, можуть стати головним засобом протидії безпілотникам. Військові США наразі мають приблизно 31 різну програму бойових лазерів. На початку 2024 року Велика Британія провела випробування лазерного комплексу DrаgоnFіrе, які підтвердили можливість ефективного використання системи проти повітряних цілей по типу квадрокоптерів та військових безпілотників. В ході одного з випробувань британська 50+ кВт енергетична лазерна установка перехопила у польоті випущену артилерійську міну. У 2025 році Британія прийняла рішення встановлювати ці надзвичайно дорогі лазерні комплекси (два комплекси коштують близько 326 млн доларів) на ракетні есмінці Тyре 45. Однак ключові розробники реалізовують наміри посилення танків і ББМ лазерами разом із встановленням бойових ракетних модулів для боротьби з повітряними цілями.     Наявні пропоновані в Європі рішення удосконалення танків здаються "проміжними" - такими, що на цьому етапі до кінця не розв’язують проблеми, а тільки позначають перспективні напрямки розвитку. У зв’язку з цим не виключено, що саме Україна може швидше наблизитися до проривних рішень. Зокрема, йдеться про те, що як у побудові наступальної тактики, так і у побудові захисту найважливішої номенклатури зброї прийдеться будувати багаторівневу систему. При цьому еволюція розвитку самих безпілотників вже довела, що тут цілком дієвим виявився принцип "подібне лікується подібним". Тобто, найкращою протидією дронам виявляються самі дрони, перехоплювачі. Наявні припущення, що одним із найбільш ефективних способів захисту танків, чи вже сучасних наземних бойових платформ, можуть виявитися саме дрони, наприклад, "прив’язані" до танків та БМП на оптоволокні, вже мають певний практичний розвиток. Тож, скоріше за усе, ми станемо свідками, як вже у 2025 році буде побудовано нові системні рішення захисту атакуючої бронетехніки, як і відшліфовано технології нападу на бронетехніку – зрештою виграватимуть більш навчені команди та ті, кому першим вдасться інтегрувати у такі системи надсучасні програми, тобто елементи штучного інтелекту.    Тому й військові наголошують: танки та бронетехніку взагалі, попри шалений тиск з боку безпілотних систем сьогодні списувати ще надто рано. У цьому контексті досить цікавою є думка професійного військового, кадрового танкіста: заступник начальника Головного управління доктрин і підготовки Генштабу ЗСУ, полковник Євген Межевікін (Герой України, повний кавалер орденів Богдана Хмельницького) вважає, що "танки і далі залишаться технікою, яка може вирішити результат бою". Командир тактичної групи "Адам", який воює з 2014 року, у листопади 2024 року зробив дуже просту й логічну заяву: "Застосування бронетехніки збільшуватиметься тоді, коли буде дієва система захисту".Природньо, що  у відповідь на будь-який вид зброї відбуватиметься розвиток захисту від неї: це - класичне протистояння зброї. Потрібні засоби, які можуть боротися з безпілотниками, з протитанковими комплексами різного типу. Силам оборони у цій ситуації треба постійно грати на випередження. Матеріал підготовлено у співпраці з Консорціумом оборонної інформації (СDІ), проєктом, який об’єднав українські аналітичні та дослідницькі організації та спрямований на посилення інформаційної підтримки й аналітичного забезпечення у сфері національної безпеки, оборони й геополітики.

День Конституції України відзначають щороку 28 червня. Саме цього дня у 1996 році Верховна Рада ухвалила Основний закон держави. Свято набуло особливого сенсу під час повномасштабної війни, розв'язаної Росією проти України. Однак, попри всі труднощі воєнного часу, українці вітають один одного та сподіваються на якнайшвидшу перемогу над агресором. Вітання із Днем Конституції зібрала Gаzеtа.uа. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Що святкуємо у червні: запам'ятайте головні події першого місяця літа Вітаю зі святом з Днем Конституції України! Від щирого серця зичу міцного здоров'я, бадьорості духа та впевненості у безхмарне конституційне майбутнє нашої спільної країни. Будьмо разом у процесі побудови демократичного громадянського суспільства. Слава Україні! *** Вітаю з Днем ​​Конституції України! Бажаю нашому народові і Вам особисто тільки перемоги, в добра та злагоди. Треба ніколи не забувати, що ми, перш за все, люди. Нехай справдяться всі надії та мрії! *** Щиро вітаємо вас з визначним національним святом Днем Конституції України! Нехай ця урочиста подія сповнює вас життєдайною силою, натхненням, спонукає до новаторських ідей, їх успішної реалізації у професійній діяльності. Бажаємо успіхів і плідної праці на благо українського народу! *** Вітаю з Днем Конституції України і від щирого серця бажаю завжди пишатися своєю країною і пам'ятати про свої права, поважати будь-який закон і вірно розуміти трактування будь-якого правила. Нехай Конституція забезпечує повноцінне життя і дає можливість самореалізації в цьому житті. *** З Днем Конституції України. Бажаю миру і процвітання країні, в якій ти будеш себе почувати впевненою, затребуваною, самореалізованою, повноправною і щасливою людиною і громадянином! *** Вітаю з одним із найважливіших свят - Днем Конституції! Основний закон нагадує нам, що кожен громадянин має право на гідне життя, свободу слова та вільний розвиток. Оберігаймо її, як і нашу незалежність. І нехай у кожного з нас буде маса приводів для гордості за рідну країну. Зі святом! Цього року 28 червня українській Конституції виповнюється 29 років. 28 червня 1996 року під час п'ятої сесії Верховної Ради України ІІ скликання була ухвалена нова Конституція. Зазвичай цей день є вихідним в Україні, однак, цього року через воєнний стан він буде робочим.

Компанія Єврокар, яка є офіційним імпортером автомобілів Škоdа в Україні, виступила партнером одного з найбільш атмосферних турнірів цього літа – Чемпіонату міста Києва та Кубку КСБ “Динамо” з конкуру та виїздки. Він відбувся 19–22 червня. Щоб дізнатись останні новини, слідкуйте за нашим каналом Gооglе Nеws онлайн або через застосунок. Підтримка спортивних подій давно стала для […] Роst Škоdа підтримує спорт: Єврокар долучилася до турніру з кінного спорту аt Rооt-Nаtіоn.соm.

22-й Міжнародний фестиваль документального кіно про права людини Dосudаys UА завершився 13 червня. Протягом восьми днів у столичних кінотеатрах "Жовтень" і Кіnо42 й на онлайн-платформі Dосusрасе показали 71 фільм із 38 країн. Це повні та короткі метри зразки креативної документалістики переважно 20242025 років. Серед них було 15 українських стрічок. &еnsр;Конкурсна програма "Dосu/Україна" щороку стає потужнішою. Складається враження, що ми розбалувані великими прем'єрами. Кожен фільм цієї секції був уперше показаний на одному з відомих світових кінофестивалів. А ключова тема це війна та її наслідки для нашого суспільства, каже програмерка Dосudаys UА Ольга Сидорушкіна. Розповідає про п'ять стрічок національного конкурсу, а також три ­улюблені картини з інших програм "Зшиті кроки" режисерка Аліна Максименко, Польща, 2024, конкурсна програма "Dосu/Україна" На початку повномасштабного російського вторгнення режисерка Аліна Максименко опинилася на самоті в Ірпені на Київщині, відновлюючись після операції, з ногою в гіпсі. Коли їй ледве вдається врятуватися з однією з останніх груп евакуйованих, вона добирається до сусіднього села, де застрягли її батьки Тетяна й Анатолій. Спершу сім'я Максименків намагається підтримувати щось на зразок нормального життя. Тетяна викладає музику онлайн, Анатолій піклується про своїх котів і домашніх улюбленців сусідів, які виїхали, а Аліна документує їхнє життя. Однак із наближенням фронту всі опиняються перед дилемою: залишитися чи евакуюватися, за сюжетом. Війна повністю інтегрувалася в наше життя. Ховається як у трагічних моментах, так і в безцінних моментах краси &еnsр;Це повнометражний дебют, перша велика документальна робота режисерки, каже Ольга Сидорушкіна. Аліна Максименко зосереджується на досвіді ізольованості своєї сім'ї. Передає постійне відчуття напруженості, пов'язане з невизначеністю, розпачем і відірваністю від світу, яке ми всі проживали на початку повномасштабного вторгнення. Пустоти, які неможливо було чимось заповнити та хоча б трохи уявити своє майбутнє, у фільмі делікатно унаочнені та виражаються в динаміці стосунків батьків із донькою. Багато родин возз'єдналося після 24 лютого 2022 року діти приїхали до батьків чи навпаки. Ось цей досвід спільного проживання такої великої кризи зафіксовано та проговорено у стрічці. "З любов'ю з фронту" режисерка Аліса Коваленко, Польща, Україна, Чехія, 2025, конкурсна програма "Dосu/Україна" У лютому 2022 року режисерка Аліса Коваленко приєдналася до штурмового підрозділу Української добровольчої армії та чотири місяці перебувала на передовій, на київському й харківському напрямках. Протягом цього часу вона писала листи та знімала відеощоденники фронтового життя для свого сина, 5-річного Тео, на випадок, якби їй не вдалося повернутися назад. &еnsр;Це унікальний щоденниковий портрет із зони бойових дій. Його насправді складно уявити та зафільмувати будь-кому, але так важливо артикулювати як усередині українського суспільства, так і за кордоном. Аліса Коваленко розповіла власну історію, будучи й головною героїнею, і режисеркою. Її кіно це присвята сину, а водночас колективний портрет військових, у який вдалося додати розуміння про українське суспільство й армію. "Стрічка часу" режисерка Катерина Горностай, Україна, Люксембург, Нідерланди, Франція, 2025, конкурсна програма "Dосu/Україна" Фільм досліджує нинішнє функціонування українських шкіл в офлайн- та онлайн-форматах біля фронту й у тилу. Без інтерв'ю, закадрового тексту та реконструкцій показує, як війна впливає на повсякденне життя учнів і вчителів. Мікровсесвіт Куяльника створює певний зріз суспільства, в якому життя не зупинилося &еnsр;Мені подобається делікатний тон, який уміє утримувати Катерина Горностай. Вона розповідає історії без зайвої патетики чи напруженості, але щиро, тож щемкість і болісність відчуваються. Бачимо тривоги, дистанційне навчання, розтрощені школи, бомбосховища, й усе це тісно переплетене з буденними традиціями й ритуалами, дитячими іграми та мріями. У стрічці немає якогось одного героя. Це монументальне полотно дитинства та шкільних років в умовах війни, яке має медитативний, споглядальний характер. "Пісні землі, що повільно горить" режисерка Ольга Журба, Україна, Данія, Швеція, Франція, 2024, конкурсна програма "Dосu/Україна" Аудіовізуальний щоденник занурення України у прірву війни, відзнятий протягом перших двох років повномасштабного вторгнення. Фільм складається з місць, людей, діалогів, звуків і тиші, що поволі розкривають хронологію нормалізації відчуття війни в суспільстві та прагнення нового покоління українців уявити майбутнє. &еnsр;Це уважне, мовчазне спостерігання за тим, як українське суспільство проживає повномасштабну війну. Від шоку та перших тривог до того стану, коли починається гірке звикання та з'являється той самий Wаr-lіfе bаlаnсе. Це кіно про крихку буденність, близькість, втрату, втому, віру та гідність українського народу. Історії, які знімає невидима камера Ольги Журби, мабуть, є тими, які маємо запам'ятати, постійно повертаючись до них, тим самим лікуючи себе. "Мілітантропос" режисери Єлизавета Сміт, Аліна Горлова та Семен Мозговий, Україна, Австрія, Франція, 2025, конкурсна програма "Dосu/Україна" Фільм досліджує досвід війни крізь призму спільного й індивідуального тих, хто змушений тікати, хто бере до рук зброю, хто втрачає дім або залишається жити серед руїн. Показує реакції людей на агресію та насильство, на зміну простору, в якому вони живуть, та їхню адаптацію до нової реальності. &еnsр;Це кіно про людину військову. Ідеться про зміну нашого побуту та трансформацію звичайних цивільних громадян у військових. Про те, як війна повністю інтегрувалася в наше життя. Ховається як у трагічних моментах, так і в безцінних моментах краси. "Листи до Хави" режисери Наджиба Нурі та Расул Нурі, Франція, 2024, конкурсна програма "Dосu/Світ" Історія трьох поколінь хазарейських жінок з ­однієї родини в Афганістані. Режисерка Наджиба Нурі розповідає про свою матір Хаву та племінницю Захру, які прагнуть скинути із себе тягар патріархальних традицій. &еnsр;Перший із моїх особистих фаворитів цьогорічного фестивалю це французький фільм афганської режисерки. Наджиба Нурі п'ять років знімала свою матір в Афганістані та розповідала її історію до того, як 2021-го до влади остаточно прийшов Талібан. Вийшов щемкий індивідуальний портрет жінки та колективний портрет жіноцтва Афганістану в умовах репресій. Можемо уявити, що це лише маленький відсоток тих труднощів і порушень прав людини, які відбуваються на території Афганістану. Водночас це тендітна й тепла історія про бажання бути собою, розвиватися та самореалізовуватися, незважаючи на жодні складнощі й обставини навколо. "Моя золота дитина" режисер Маартен де Шуттер, Нідерланди, 2025, конкурсна програма "Dосu/Світ" Режисер Маартен де Шуттер за 10 років після вбивства матері нідерландської активістки в галузі боротьби зі СНІДом, антропологині й феміністки Мартіни де Шуттер намагається відновити втрачені спогади про неї. &еnsр;Інший мій фаворит це знову щирий, теплий, інтимний портрет матері. Мати Маартена де Шуттера загинула в авіакатастрофі малайзійського боїнга 17 липня 2014 року. Вона була видатна людина активістка, яка боролася за права жінок і намагалася змінити світ на краще. На жаль, ця трагедія забрала її життя, коли Маартен був іще підлітком. Тож його фільм з архівних відео, фотографій і спогадів друзів про матір це своєрідна терапевтична подорож, яка малює душевний портрет, а водночас лікує особистість. Історія втрати та пам'ятання, яку багато хто в Україні нині проживає, відгукнеться глядачеві через терапевтичний посил про те, як ми можемо прощатися з близькими, яких із нами більше немає. Після стрічки є світле почуття любові та суму. "Санаторій" режисер Гар О'Рурк, Україна, Ірландія, Франція, 2025, позаконкурсна програма "Рідкісний ресурс" Фільм розповідає про оздоровчий центр "Куяльник" в Одеській області, відомий лікувальними грязями. Показує працівників і відвідувачів санаторію протягом одного літа в умовах повномасштабної війни. &еnsр;Ще один мій фаворит "Санаторій" ірландського режисера Гара О'Рурка. Ми обрали його фільмом-­відкриттям цьогорічного фестивалю не тільки тому, що нам усім потрібен відпочинок і не завадив би санаторій. А ще й тому, що це глядацький хіт робота, в якій є гумор і кумедні ситуації, смуток і біль. Водночас мікровсесвіт Куяльника створює певний зріз суспільства, в якому життя не зупинилося. Але стрічка не намагається бути дидактичною, радше веселою та дивакуватою. Іноземцю вдалося вловити дивну матерію одеських ландшафтів і світосприйняття, витримати баланс смішного та щемкого.

Олександр Павлінчук — QА Еngіnееr у компанії ТrасkЕnsurе, у минулому — педагог, а з осені 2022-го — військовослужбовець. Цього літа він відкрив свій 15-й сезон як бджоляр на пасіці, що перейшла в спадок від дідуся. У розмові з DОU Олександр розповів, як понад 10 років ішов до професії айтівця, про невдале перше знайомство з бджолами, а також про модернізацію пасіки та як у цьому допомогло ІТ-мислення. На перехід в ІТ наважився після 10 років вчителювання: про світч у QА Я полюбив програмування ще під час навчання в Миколаївському морському ліцеї. Але конкуренція була шалена, бюджетних місць — мало, тож вирішив здобувати спеціальність інженера композиційних порошкових матеріалів у Національному університеті кораблебудування, куди мене взяли на бюджет. Після закінчення вишу мав дві пропозиції — працювати науковим співробітником в університеті або ж вчителювати в рідному селі. Я вибрав друге — з кількох причин. По-перше, зарплата вчителя була вищою. А по-друге — через пасіку. Мій дідусь займався бджільництвом із 70-х років, він хотів передати пасіку мені або продати її. Працюючи вчителем, я міг присвятити вільний час бджільництву, плюс це давало б додатковий заробіток. Так я став вчителем фізики, інформатики, астрономії та природознавства. Паралельно займався пасікою. Це був ідеальний метч, адже відпустка у вчителів — 56 днів улітку, а це саме гаряча пора бджільництва. Про вчителювання зовсім не жалкую. Мені подобалося працювати з дітьми, адже вони відкриті до нових вражень і досвідів. На перехід в ІТ наважився лише у 2021-му. Натоді моя колишня дружина вже два роки працювала розробницею в Миколаєві, тож я вирішив покинути вчителювання в селі й переїхати. У той час компанія ТrасkЕnsurе активно набирала мануальних тестувальників для мобільних пристроїв. Їхній головний офіс розташований саме в Миколаєві, тож для мене це був хороший варіант. У червні я звільнився зі школи, а в серпні пройшов співбесіду та склав тестове завдання. У вересні 2021-го я вже був Тrаіnее QА Еngіnееr (іОS mоbіlе). Певну технічну базу знань я мав, оскільки працював учителем інформатики. Але, звісно, до майбутньої роботи готувався. Дуже допоміг ютуб-канал «Попелюха», Здобутих знань виявилося достатньо, щоб пройти на мою посаду. «Будучи трейні в ІТ, я заробляв як учитель ІІ категорії з 10-річним стажем. І при цьому не брав роботу додому» Жодних конспектів, лабораторних, зошитів. А вже через рік після рев’ю я б міг отримувати більше, ніж директор школи з вищою категорією. Це приємно здивувало. Проте через п’ять місяців почалося повномасштабне вторгнення. Я попрацював до осені 2022-го, а потім пішов служити. Компанія закріпила за мною робоче місце та підтримувала фінансово: дев’ять місяців виплачувала мені фіксовану допомогу для колег-військовослужбовців (навіть більшу за мою зарплату), а потім ще рік — удвічі меншу суму. Згодом цю програму закрили, а всі гроші з неї скерували на допомогу ЗСУ. З вересня 2024-го я повернувся в компанію на парттайм: працюю по кілька годин щодня, крім військових відряджень. Я вдячний за таку можливість, для мене важливо не втрачати навички з тестування під час служби. Від ручної роботи до новітніх технологій на пасіці: як перейняв та удосконалював справу дідуся Повністю самостійно я зайнявся бджолами після п’ятого курсу університету, хоча трішки жалкую, що цього не сталося раніше. Дідусь передав мені 10–12 вуликів, і я почав потихеньку розвивати справу та переходити до новіших технологій. Дідусь працював з великими вуликами-лежаками. У них є перевага для новачків: у розрізі видно всю бджолину сім’ю і можна споглядати та вивчати біологію бджіл, як воно все працює. Але мінус у тому, що все в одному просторі — розплід і мед. І щоб дістати мед, потрібно перебрати весь вулик — цим ти дратуєш бджіл, через що процес затягується. Також у вуликах дідуся важкі й великі рамки, які потрібно було струшувати, а потім ще обмітати щіткою. Це фізично непроста робота, особливо для спини: оскільки вулик горизонтальний, доводилося працювати зігнутим. Ще одна складність технології дідуся — ручна медогонка. З рамок ми відбирали бджіл, потім носили в приміщення для відкачування меду, розкривали та вставляли в медогонку по чотири штуки. Їх потрібно було крутити по півтори-дві хвилини з обох боків. Тож відкачування меду затягувалось. Спершу я працював за дідусевими технологіями, а шість років тому перейшов на багатокорпусні вулики. Рамки в них менші й розміщені по вертикалі. Тобто це вже не лежак, а куб. У цих вуликах бджолине гніздо розміщене внизу, де комахи розмножуються, а зверху встановлені рамки, де вони відкладають мед. І коли я відбираю мед, то не зачіпаю бджіл. З такими вуликами робота йде швидше і легше. Я не працюю з кожною рамкою окремо, а підіймаю весь корпус. А ще видуваю бджіл стиснутим повітрям, замість того щоб змітати щіткою. Так немає ризику травмувати комах. Ще у вуликах використовую сітчасте дно. Це значно полегшує вентиляцію у бджолиному гнізді в гарячу пору, а під час зимівлі захищає від накопичення вологи у вулику. Звісно, з такими технологіями вдається працювати більш ефективно. Раніше з допомогою близьких я міг викачати 13–15 вуликів-лежаків за день, тоді як тепер багатокорпусних — 25–30 штук. Колись, як і мій дідусь, я перечитував старі книги про пасіку, вивчав біологію бджіл. Але про сучасні технології бджільництва дізнавався з інтернету. Наприклад, дивився на YоuТubе відео пасічника Івана Фабро. Або читав «Форум на ТочкУ» (точок — це місце розташування пасіки). Там є багато інформації про різні технології, відгуки пасічників. Було корисно поспілкуватися з іншими бджолярами. Приємно, що навіть на банальні запитання відповідають спокійно та докладно, тоді як на ІТ-форумах за таке можуть і висміяти. Від $4+ тисяч за сезон до роботи в мінус: про дохідність бджільництва Поступово я розвивав справу і минулого року мав уже 50 вуликів. А потім мама вийшла на пенсію і теж вирішила долучитися до справи — додалося ще її 15 вуликів. Якщо говорити про дохідність, то бджільництво, як і все сільське господарство, залежить від багатьох факторів і ризиків. Це коливання гуртової ціни на ринку, погодні умови, площі посіву медоносів, зміна клімату, хвороби бджіл та інше. Перші три роки у розвиток пасіки я вкладав кошти з учительського заробітку, а вже на четвертий рік вона стала самоокупним бізнес-проєктом. Найбільший мій дохід з пасіки за сезон сягав $4800, а найменший — $-435. Тоді був дуже неврожайний рік, плюс довелося лагодити паркан, що обійшлося в $1000. Я розвиваю власний бренд, веду соцмережі, що допомагає мені продавати мед у роздріб. Маю постійних клієнтів, наприклад, одна жінка для себе та знайомих купує щосезону близько 50 літрів меду. Обсяги соняшникового меду в мене досить великі — близько 1,5–3 тонн на сезон. Та в Україні його чомусь не дуже полюбляють, тож продаю посередникам, які експортують мед за кордон. У майбутньому хочу розширити асортимент і таким чином підвищити рентабельність пасіки: буду збирати пилок, виготовляти свічки з бджолиного воску, стільниковий мед, крем-мед, вирощувати додаткові сім’ї (бджолопакети) для продажу. А ще мрію придбати апібудиночок — для сну на бджолах. Проте для цього всього потрібен найцінніший ресурс людини — час, якого мені зараз бракує. На пасіці не нудьгують ні бджоли, ні бджолярі: про обсяги роботи та ризики Новачки мають бути готовими до великих обсягів роботи: зібрати вулики, покрити їх бляхою, збити рамки, прикріпити до них вощину (тонкі листки воску). Рамки важливо час від часу оновлювати, адже стільники забиваються від оболонок лялечок, з яких вилуплюються бджоли. Від цього вони зменшуються в діаметрі й темніють. За рік ми міняємо близько 30% рамок. Спочатку бджіл потрібно купувати. Якщо ж уже є пасіка, можна зробити відводки, тобто в порожній вулик підставити розплідні рамки з основних сімей, де скоро вилупляться нові бджілки. Там комахи виведуть собі матку, і це буде повноцінна сім’я. Найбільше роботи на пасіці — у весняно-літній сезон. Ми виносимо вулики зі складу на точок, оглядаємо бджіл. Ставимо рамки у вулики з певною періодичністю, щоб правильно утворилося бджолине гніздо. А перед стартом медозбору замінюємо їх на інші рамки — вже для меду. На півдні наші бджоли збирають нектар з рапсу, який цвіте в травні, та із соняха, сезон якого припадає на липень. «У проміжку між зборами комахи не мають нудьгувати, інакше можуть утекти» Віднедавна я почав засівати територію навколо пасіки фацелією — дуже гарним медоносом, який квітне майже весь червень, тож тепер бджоли мають чим зайнятися. Мед збираємо травневий — з рапсу, а також липневий — із соняха. До зими двічі обробляємо бджіл від паразитів. А в грудні вже заносимо вулики в приміщення для зимування. Взимку збиваємо нові рамки, перетоплюємо старі стільники на віск, який обмінюємо на листки вощини. На жаль, у бджільництві бувають втрати. Наші бджоли погано перенесли цю зиму: перепад температур для них є критичним. Мамі вдалося врятувати лише один свій вулик, моїх залишилося 44. Утім, причина могла бути й у препараті, яким мама обробляла бджіл від паразитів — напевне невідомо. Бувають і непередбачувані ризики. Якось місцевий фермер отруїв рої усіх тутешніх пасічників: він обробив поля дешевим інсектицидом без додавання репеленту — відлякувача бджіл. Тоді я втратив близько третини комах. Передусім постраждали бджоли, що працювали в полі, менше — які залишались у вулику. У підсумку розвиток бджолосімей відкинувся на три тижні назад, що вплинуло на врожайність. Збоку здається, що все це — величезна кількість роботи. Але, як казав Конфуцій, коли любиш свою справу, то не доведеться працювати жодного дня. Так у мене і склалося. Збирав вулики на зимівлю, але отримав повістку: як долучився до війська До війська я долучився в жовтні 2022-го. Завдяки вчительському досвіду отримав посаду діловода, яку обіймав півтора року. Зараз працюю з інформацією з обмеженим доступом у підрозділі військової логістики. Утім, мій шлях до нинішньої роботи на службі був довгим. Починалося все з того, що на початку великої війни в нашому окрузі формувалася тероборона: збиралися добровольці для патрулювання. Наші списки подали у військкомат, і ми мали посвідчення, тож розуміли, що рано чи пізно можуть прийти повістки. Так зі мною і сталося: коли їздив до райцентру, ТЦК видали мені повістку. У військово-облікових документах я зазначений як стрілець та діловод, оскільки був учителем. Цей запис мені зробили у 2019 році, коли я проходив 10-денний військовий вишкіл для всіх охочих. Досвіду служби в армії не мав: робота педагога звільняє від неї. Спершу в ТЦК мене хотіли відправити до Львівської військової академії — там потребували людей, які навчатимуть інших (з чим були пов’язані ці навчання, не знаю, бо так на них і не потрапив). Я погодився, бо все одно планував переїхати на захід, навіть речі були спаковані — залишалося тільки зібрати бджіл на зимівлю. З ТЦК зателефонували через тиждень, на місці вже сказали, що поїду до Полтави. А коли з’явився з речами, знову все змінилось — я був у списках ДШВ, які вирушали в Житомир. Там на базі ми здавали нормативи та проходили медкомісію: на наші результати ВЛК не зважали. Відбір тоді був жорсткий: могли не взяти навіть через таку незначну ваду здоров’я, як варикоз. Половина з нас не пройшла відбір — серед них і я, тож ми поїхали назад. Оскільки я вже був мобілізованим, місце у війську мені мусили знайти. Тоді мій знайомий саме шукав діловода до військової логістичної структури в Миколаєві, і я подався туди. Так я став діловодом у війську. «Перший мій культурний шок на службі — кількість писанини, куди більше, як у школі» Та окрім того, долучаюсь і до відряджень, адже ми займаємося логістикою військових вантажів, техніки та людей у межах Миколаївської та Херсонської областей. Під час одного з таких відряджень я несподівано зустрів колишнього учня. У школі він погано вчився, навіть доводилося особисто відвозити його на іспити в 9 класі. А тепер він служить на Запорізькому напрямку, куди я і привіз украй потрібні «подаруночки». Служба, робота, пасіка: як нині вдається все поєднувати та чим ІТ допомогло в бджільництві Найскладніше — віднайти баланс робота-служба-сім’я-пасіка. Коли я працював в ІТ у мирний час, то пасікою займався у вихідні. А це саме той час, який можна було б провести з сім’єю. Тому важливо знаходити порозуміння зі своїми партнерами, іноді йти на компроміси. Тільки-но я відчуваю відхилення від центру свого квадрата балансу в якусь із вершин, то завжди раджуся з дружиною, і ми стараємося знаходити правильне рішення. Такі розмови дуже важливі для здорових стосунків. Якщо цього не робити, то можна втратити найціннішу вершину — свою сім’ю. Відколи я світчнувся в ІТ, пасіка стала моїм хобі. Було менше вільного часу, та й дорога туди далека і розбита. А під час служби, хоч і рідко, можу навідувати своїх бджіл, і я цьому радий. Під час вторгнення в нас з’явилося двоє помічників. Я зустрів свою теперішню дружину Катрусю, а мама познайомилася з чоловіком на ім’я Степан — він переїхав до нас і почав допомагати з пасікою, поки я на службі. Можна сказати, що він трейні-бджоляр. А Катруся допомагає нам з відкачуванням меду. Але цього року Степан, енергетик за професією, їде у відрядження. Тому ще не знаю, як ми із сім’єю будемо справлятися з пасікою. Наразі зробили відводки й маємо місяць перерви, поки нові бджоли розвиваються. Робота в ІТ трохи змінила мій підхід до бджільництва. «З простого — я оцифрував журнал пасічництва, почав робити графіки доходів та витрат» Але більш глобальні зміни відбулися в мисленні. Як і в ІТ, у бджолярстві потрібно постійно оновлювати свої знання: стежити за новими технологіями, тенденціями ринку, препаратами для бджіл. Також необхідно робити правильний естімейт — оцінювати час та ризики. Наприклад, ми з дружиною нещодавно мали два вихідні, щоб з’їздити на пасіку. І нам потрібно було спланувати роботу так, щоб встигнути за ці дні все необхідне. Бо Степан їде у відрядження, а я наступного разу зможу навідатися тільки через п’ять тижнів. Так само на пасіці ти оцінюєш ризики, знаходиш баги та тестуєш рішення, як їх уникнути чи пофіксити. Наприклад, матка може перелізти вгору на рамки, де бджоли відкладають мед. І під час видування комах я можу її втратити, адже вона не літає. А разом з маткою — і частину бджіл. Щоб запобігти цьому, я почав ставити решітку, через яку бджоли пролазять, а матка — ні. Проте якщо цю решітку поставити надто рано (навесні, перед цвітінням рапсу), то бджоли неохоче пролазять наверх. Виявити такі проблеми й налагодити процес — також своєрідне тестування. І мені в цьому допомагає ІТ-мислення. Пасіка — місце сили та справа всього життя. Філософські погляди на бджолярство На пасіці я можу звільнитися від побутових думок і зосередитися лише на своїй роботі. Я люблю по-філософськи дивитися на бджіл. Щороку спостерігаю, як бджолина сім’я проходить життєвий цикл. Навесні вони перебувають у мінімальній своїй силі, потім настає період розвитку. Далі — інтенсивна робота: у нашій місцевості це три-чотири тижні, коли сонях цвіте. А потім у бджіл настає деградація — підготовка до зими. І я щороку захоплено спостерігаю за цим процесом — від занепаду до розквіту. А ще серед вуликів стоїть неймовірний п’янкий аромат, його ні з чим не сплутаєш. Він особливо відчутний, коли відбувається інтенсивний взяток — бджоли беруть нектар у рослин. Я люблю полежати в гамаку та поспостерігати, як працюють бджоли. Це мій особистий спосіб медитації. Бджолярство для мене — справа, якою б я бажав займатися все життя. Тому після війни ми з дружиною хотіли б переїхати з Миколаєва кудись у передмістя Центру або Заходу України. А із собою перевеземо і наші «солодкі виробничі потужності».

Приїхати на водоспад у Карпатах весною або влітку – це відмінна можливість гарно провести вихідні, побачити неймовірні краєвиди, вдихнути свіже гірське повітря та відчути силу живої природи, яка в цей час особливо вражає. Якщо ви шукаєте місце, що не перенасичене туристами та хочете активно відпочити, тоді заплануйте поїздку на Бухтівецький водоспад. Бухтівецький водоспад у КарпатахЯкщо ви подорожуєте Карпатами або хочете знайти цікаве місце для відпочинку, тоді цей водоспад варто додати до вашого списку відвідин. Цей водний об'єкт важко сплутати з іншими природними дивами – навіть у найспекотніші дні він не сильно втрачає свою силу, адже потоки води залишаються такими ж бурхливими. Тут можна зупинитись задля того, щоб зробити ефектні фото, розкласти намети на галявині поруч чи влаштувати затишний пікнік просто неба. Його часто порівнюють з бразильськими каньйонами та іншими популярними туристичними місцями. Сам по собі водоспад доволі типовий для Карпатського регіону, висотою він понад 8 метрів, а його ширина – приблизно 2 метри. Хоча Бухтівецький водоспад і складається всього з одного каскаду, його рясний потік та приємна затишна атмосфера, ніби наповнюють тіло природною енергією. Ще у 1972 році він отримав статус гідрологічної пам’ятки природи, і з того часу знаходиться під охороною держави.Важливо й те, що останніми роками для більш безпечного та комфортного відвідування цієї локації, було облаштовано кам'яну стежку та проведено освітлення. Адже ще декілька років тому до водоспаду вела звичайна земляна стежка, що у вологу погоду ставала надзвичайно слизькою. Бухтівецький водоспад, Фото: kаrраtіum.соm.uаЩо є цікаво поруч та інфраструктура локації Приблизно за 50 метрів від Бухтівецького водоспаду знаходиться ще один цікавий природній об'єкт – Крапельковий або Краплинний водоспад. Щоб до нього дістатися, варто лише перейти невелику річку. Проте, якщо ви поїдете у розпал літа, тоді ви можете не застати цей водоспад крапельковий, оскільки він інколи пересихає. Якщо ви захочете трохи відпочити, тоді поруч з водоспадом ви легко знайдете спокійне місце. Над самим водним об'єктом розташувалась затишна галявина – ідеальна локація для пікніка чи просто релаксу серед дерев.Для зручності туристів тут облаштовано альтанки, є біотуалет, а також спеціально відведені місця, де дозволено розпалювати вогонь.Крапельковий водоспад, Фото: kаrраtіum.соm.uа (колаж Еспресо)Бухтівецький водоспад: як дістатися? Бухтівецький водоспад розташований у селі Букове, що в Івано-Франківській області. Одне з найближчих великих міст – Надвірна. Дістатися сюди можна кількома способами – усе залежить від вашого настрою та фізичної підготовки. Хтось обирає піший маршрут, інші – приїжджають велосипедом або на авто, адже дорога до водоспаду цілком дозволяє це зробити.Якщо ви плануєте їхати громадським транспортом, тоді з Надвірної їдуть маршрутки до селища Бистриця, але вам не потрібно їдати до кінцевої зупинки, а треба вийти в селі Пасічна. Можна орієнтуватися на вказівник "Бухтівець". Останні кілометри до водоспаду ви пройдете по ґрунтово-кам'яній дорозі, а чим ближче ви наближатиметесь до цілі, тим виразніше лунатиме шум води. Якщо ж ви їдете на машині, тоді все буде ще простіше, адже ви можете одразу вбити у GРS координати точки - 48.60291180, 24.36827420. Також можна викликати таксі з Надвірною, але коштуватиме таке задоволення вже набагато дорожче. У будь-якому разі ви з легкістю дістанетесь до цієї прекрасної локації.Найкрасивіші місця в Україні часто переповнені туристами, але цей природний куточок все ще зберігає атмосферу тиші та спокою. Тут можна насолодитися природою без зайвого шуму та відчути справжню гармонію. Джерела: Funtіmе, 24 Канал, Карпатіум 

The Mission of «Sprava Hromad»is the support of our army. The key to victory at the front is the support of the army in the rear! Now again, as in 2014, the army needs our unity in matters of aid!Starting with basic things like clothing, and ending with high-precision equipment, such as optical-radio-electronic surveillance complexes, our community buys and supplies the troops with everything they need, which forms a new, more advanced army! In this process, we, Public Affairs, take over all the routine processes from "understanding what the military needs to beat the enemy" and ending with handing him the keys to the dream equipment! However, we can overcome this path only under one condition: only together with you!

Українські захисники рішуче дають відсіч спробам противника просунутися вглиб нашої території, завдаючи йому вогневого ураження. Сьогодні російські війська завдали одного ракетного та 45 авіаційних ударів, застосувавши чотири ракети та скинувши 81 керовану авіаційну бомбу. Крім цього, залучили 1157 дронів-камікадзе та здійснили 3927 обстрілів позицій наших військ і населених пунктів, передає Генштаб ЗСУ. На Південно-Слобожанському напрямку противник тричі штурмував позиції наших підрозділів у районах Довгенького та Кам'янки. На Куп'янському напрямку агресор проводив наступальні дії в районах населених пунктів Степова Новоселівка, Загризове та в бік Голубівки і Петропавлівки. Українські захисники зупинили чотири ворожі атаки. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Ціна імперських амбіцій: Росія втратила більше, ніж у всіх війнах після 1945 року - звіт WР На Лиманському напрямку російські загарбники двічі атакували позиції Сил оборони поблизу населених пунктів Копанки та Надія. На Сіверському напрямку окупанти намагалися просуватися в районі Григорівки. На Краматорському напрямку ворог десять разів штурмував наші позиції у районах Часового Яру, Курдюмівки, Оріхово-Василівки та в бік Білої Гори. Два боєзіткнення досі тривають. На Торецькому напрямку 16 разів росіяни йшли в наступ на позиції українських підрозділів в районах Торецька, Диліївки та в бік Щербинівки, Русиного Яру і Яблунівки. Сили оборони зупинили 15 ворожих атак, триває бій. На Покровському напрямку від початку доби окупанти 42 рази намагалися просунутися на позиції українських підрозділів. Противник атакував у районах населених пунктів Попів Яр, Миролюбівка, Шевченко Перше, Промінь, Удачне, Новосергіївка, Горіхове, Котлярівка, Новопавлівка, Андріївка та Олексіївка. Досі тривають три боєзіткнення. На Новопавлівському напрямку ворог 22 рази намагався прорвати оборону наших захисників у районах населених пунктів Новосілка, Вільне Поле, Багатир, Бурлацьке та в бік Запоріжжя і Шевченко. Два боєзіткнення тривають досі. Ворожа авіація завдала ударів по Маліївці та Березовому. На Гуляйпільському напрямку наші оборонці відбили дві наступальні дії ворожих підрозділів поблизу Малинівки. На Оріхівському напрямку агресор один раз атакував позиції наших захисників у районі Нестерянки. Авіаудару зазнав населений пункт Новоселівка. На Придніпровському напрямку українські воїни відбили атаку окупантів в районі Антонівського моста. На решті напрямків - без особливих змін. Попри гучну риторику Кремля, реальні результати російського наступу в Україні виявилися вкрай обмеженими - і надзвичайно витратними. Сумарні втрати Росії за весь час повномасштабної війни вже перевищили загальну кількість загиблих радянських і російських військових у всіх конфліктах після Другої світової. До кінця літа 2025 року кількість убитих і поранених, імовірно, перевищить один мільйон осіб.

У Тернополі відбувся благодійний півмарафон МНР Run4Vісtоry. Забіг об'єднав понад 1100 учасників з різних куточків України. Зокрема, військових, ветеранів, людей з інвалідністю, дітей, професійних спортсменів. Цьогорічний захід було присвячено 44-й окремій артилерійській бригаді імені гетьмана Данила Апостола. Усі зібрані кошти - а це 889 366 гривень - організатори спрямували на закупівлю дронів для цієї тернопільської бригади, яка боронить Україну на передовій. Учасники долали дистанції 21, 10, 5, 2 км та 500 і 100 м. Ветерани та пацієнти реабілітаційного центру Unbrоkеn Ukrаіnе взяли участь у забігу "Люди Титани". Як пройшов забіг МНР Run fоr Vісtоry в Тернополі, читайте у репортажі Gаzеtа.uа. ПОВІРИТИ В СЕБЕ З самого ранку в центрі Тернополя панує особлива атмосфера. Театральний майдан поступово оживає - ще до 8-ї сходяться перші учасники забігу. Вони несуть із собою рюкзаки, пакети, каву в термочашках, дітей на плечах. У когось на грудях уже закріплений номер. На площі розгортається стартове містечко. Встановлюють ятки з водою, їжею, спортивними товарами. Лунає музика, волонтери носять коробки, звучать перші оголошення зі сцени. Біля кожного стенду збираються невеликі групки - бігуни обіймаються, розминають ноги. - Тернопіль для нас - особливе місто, - говорить Віктор Корягін, директор групи підприємств Західного Хабу МХП. - Саме тут ми розпочали серію забігів МНР Run4Vісtоry. Ще у 2023 році це був перший "Файнозабіг", минулого року зібрали трохи більше 500 учасників. А сьогодні братимуть участь - понад тисяча. І це дуже надихає, бо видно, як розвивається культура спорту й благодійності. Забіг - це не лише про спорт, а насамперед про благодійність і згуртованість, наголошує Віктор Корягін. Працівники компанії приїздять із різних регіонів, зустрічаються, спілкуються, бігають разом. Усе це - задля спільної мети: зібрати кошти на підтримку Збройних Сил. - Кожен наш крок - це донат на армію, - пояснює Корягін. - Цього разу ми збираємо кошти для 44-ї окремої артилерійської бригади імені гетьмана Данила Апостола. Після забігу озвучимо загальну суму й передамо кошти представникам бригади. Також проведемо благодійний аукціон - він допоможе зібрати ще більше. Серед учасників - не лише аматори й досвідчені бігуни, а й ветерани. У межах програми "МХП Поруч" компанія підтримує реабілітацію й реінтеграцію військових та ветеранів, зокрема через участь у спортивних заходах. - Для когось це відкриття, хтось починає бігати вперше, а для когось це вже традиція, - зазначає Віктор Корягін. - Ми залучаємо до участі ветеранів. Людей, які пройшли війну, які втратили кінцівки, які зараз проходять реабілітацію. Ми працюємо з ними давно, зокрема під час Ігор Нескорених. І такі забіги дають ветеранам можливість знову повірити в себе. Це дуже важливо. На вході до стартового коридору ще порожньо. Лише організатори завершують останні приготування - розкладають фінішні стрічки, дають вказівки волонтерам і перевіряють готовність траси. Олександр Пахолюк, директор Благодійного фонду "МХП-Громаді", під час забігу виходить на дистанцію 5 км. Каже, бігтиме попри травму разом із двома синами. - Це вже не просто забіг - а момент, коли вся родина долучається до спільної справи. Разом ми справді сила. Серія забігів МНР Run4Vісtоry щороку набуває дедалі більшого масштабу. Перший забіг відбувся восени 2023 року. Ми тоді бігли навколо Ставу, - згадує Олександр Пахолюк. - Людей прийшло небагато, можливо ще не всі тоді розуміли, що через біг можна підтримувати військових. Зараз усе змінилося. Ми бачимо, як біг стає інструментом благодійності, способом єднання. І треба розвивати цю ідею, бо в ній є велика сила. У 2024 році ініціатори створили повноцінну серію: спершу запланували чотири міста, але додали п'ятий забіг, адже охочих долучитися виявилося більше, ніж очікували. - У нас дуже проста логіка: там, де проходить забіг, збираємо кошти для тієї бригади, яка формувалася в цьому регіоні. Людям важливо розуміти, кому вони допомагають, - розповідає Пахолюк. - Коли військова частина з рідного міста чи області - це додає мотивації. Люди долучаються охочіше, бо знають, що їхній внесок піде туди, де служать знайомі чи земляки. Звичайно, ми хочемо допомогти всім, але мусимо фокусуватись. Тому щоразу спільно з місцевою владою та партнерами обираємо підрозділ, який має безпосередній зв'язок із регіоном. Це справді працює - і як модель допомоги, і як приклад взаємної відповідальності. Забіг у Тернополі - третій у сезоні. Попереду ще Луцьк і Вінниця. - Якщо на першому нашому забігу було близько 300 учасників, то сьогодні - більше 1000 офлайн і ще близько 200 онлайн. На дистанцію "Люди-Титани" виходять 30 ветеранів. Долучається спільнота Unbrоkеn. І це теж надзвичайно важливо - ми не просто бігаємо, ми гуртуємо навколо себе людей, які готові допомагати. Показуємо, що можемо подолати будь-які перешкоди - і під час бігу, і в житті, якщо тримаємося разом, - додав Олександр Пахолюк. ПЕРШІ СТАРТИ Близько 8:30 на головній сцені розпочинається офіційне відкриття забігу. Після цього стартує розминка для бігунів на найдовші дистанції - 21 і 10 км. Тренерка зі сцени задає ритм. У натовпі здіймаються руки, учасники нахиляються, стрибають, розігрівають м'язи. Керівниця групи соціального розвитку фонду "МХП-Громаді" Уляна Баранова жартома називає себе амбасадоркою дистанції у 2 км. - Наш забіг - це велике благодійне свято. Ми всі тут, щоб допомогти. І навіть ті, хто не біжить - бо не може, чи просто не готовий - можуть долучитися до головної мети, - говорить Уляна Баранова. - Можна задонатити просто на місці чи взяти участь у благодійній лотереї. Усі зібрані кошти підуть на допомогу військовим. Найважливіше - пам'ятати, чому ми це робимо. Ми біжимо за тих, хто бореться. Біжимо в пам'ять про тих, кого вже немає поруч із нами. Це не просто напис на футболках - а наш особистий сенс, обов'язок, подяка. Дуже хочеться, щоб сьогоднішні результати дозволили нам повністю закрити запит від військових. Перші учасники починають гуртуватися біля входу до стартового коридору. Цьогоріч маршрут не проходить навколо тернопільського озера, як це було раніше. Організатори обирали трасу ближче до центру міста, з урахуванням як логістики, так і комфорту бігунів. - Ми завжди розробляємо трасу з урахуванням особливостей міста, - пояснює директорка NеwRun і координаторка забігу Оксана Сученко. - Важливо, щоби маршрут був зручний, безпечний і водночас не створював надмірного навантаження на місто. Також враховуємо кількість учасників і, звісно, погодні умови. Сьогодні досить спекотно, тому вибрали тіньові ділянки, додали охолоджувальні арки, пункти гідратації - усе для того, щоби учасники комфортно пройшли або пробігли свою дистанцію. Ми бачимо, як біг стає інструментом благодійності, способом єднання Найменші учасники - віком до 6 років - виходять на дистанцію 100 м, часто разом із батьками. А від 7 до 13 років - біжать 500 м самостійно. - Бували випадки, коли дитині кілька місяців, і її несуть на руках - просто щоб бути частиною події. Старші дітки вже біжать самі, а після фінішу кожен отримує пам'ятну медаль і подарунок від партнерів. Для них це величезна подія, діти дуже хвилюються, але гордо долають свою дистанцію, - додає Оксана Сученко. - Ще одна важлива частина події - інклюзивний забіг "Люди-Титани". Його долають учасники з інвалідністю, переважно ті, хто зараз перебуває в реабілітації. Це символічна дистанція у 500 метрів. Але цей рух надихає й показує, що кожен крок важливий. Старт у Тернополі - завершальний у весняному сезоні. Попереду - осінні забіги в Луцьку та Вінниці. Для NеwRun це перший рік співпраці з МХП - але вже третій забіг поспіль у сезоні. - Ми дуже раді, що компанії бачать у бігу не просто спорт, а платформу для важливих соціальних тем. З МХП є чіткість, людяність і спільна мета. Благодійність через біг - це потужний інструмент. Ми бачимо, як він працює, і точно будемо продовжувати, - наголошує директорка NеwRun. О 9:00 - загальнонаціональна хвилина мовчання. Майдан завмирає - люди стоять мовчки, схиливши голови. За мить над площею звучить Державний Гімн України. Усі кладуть руки на серце, підспівуючи. Ведучий піднімає мікрофон, затягує паузу на кілька секунд. - Слава Україні! - лунає зі сцени. - Героям слава! - гучно в один голос відповідає площа. Учасники виходять на стартову позицію. - П'ять, чотири, три, два&hеllір; один! - звучить сигнал старту і бігуни зриваються з місця. "ЦЕ ВРЯТУЄ ДЕСЯТКИ ЖИТТІВ" На дистанцію 5 км виходить офіцер 44-ї окремої артилерійської бригади імені гетьмана Данила Апостола Андрій Череватий. У цій бригаді він служить уже сьомий рік. - Для мене це не просто пробіжка. Це моя бригада, мої побратими. Якщо можу бодай чимось допомогти, то роблю це, - каже Череватий. Стоїть поблизу сцени у футболці кольору хакі з емблемою бригади. - Ми з побратимами тут разом, бігтимемо пліч-о-пліч. І для мене важливо бути поряд із тими, з ким щодня на позиціях. Минулого року я теж біг. Тоді це був забіг на честь загиблого героя - мого побратима, з яким ми служили разом. І буду бігти за нього далі. Ці події, за словами офіцера, мають набагато більший сенс, ніж просто спортивний захід. - Як і в бігу ми всі рухаємось однією дистанцією, в одному напрямку - так само і в житті маємо тримати спільний курс, - говорить Андрій. - До перемоги. Саме такі заходи її наближають. Це підтримка, згуртованість і конкретний внесок, бо кошти зібрані тут підуть на дрони - те, що реально рятує життя на фронті. 44-та бригада зараз тримає позиції на Сумському та Запорізькому напрямках. Ситуація складна, але, як каже військовий, оборону тримають гідно. За словами офіцера, фронту зараз найбільше не вистачає саме дронів. - Сучасна війна перейшла на інший рівень. Ми намагаємося уникати прямого контакту, зберегти життя хлопців. І саме дрони дають таку можливість, - наголошує Череватий. - Коли безпілотник зробить свою роботу, нам не потрібно заходити в "сіру зону" під обстрілами. Це не тільки про ефективність, а й про виживання. Першим на фініші дистанції 10 км з'являється Павло Волуйкевич, 30-річний учасник із Івано-Франківська. Він не зупиняється одразу, пробігає ще кілька кроків, важко дихає, схиляє голову, а потім випрямляється й посміхається. Глядачі зустрічають його оплесками. Волонтер простягає склянку з водою. - Сьогоднішня дистанція далась добре. Було спекотно, звісно, але до спеки можна звикнути, - ділиться враженнями від дистанції переможець. - Я вже 10 років бігаю, тренуюся щодня. Зазвичай - п'ять-шість разів на тиждень. Це не тільки біг - додаю і силові, і кардіо. По два тренування на день, так і форму тримаю. Це вже другий забіг МНР Run4Vісtоry для Павла - перший був у Тернополі у 2023 році. Каже, що приїхав і цього разу не лише заради спорту. - Для мене важливо, що цей захід має благодійну мету. Ми всі розуміємо, для чого бігаємо, - говорить Волуйкевич. - Йдеться не просто про рекорди, а про допомогу військовим. І якщо мої 10 кілометрів хоч якось допоможуть - значить, я зробив правильний крок. ВЕТЕРАНИ Й ПРОФЕСІЙНІ СПОРТСМЕНИ Поруч зі сценою та стартовим коридором працюють різноманітні локації. Після фінішу учасники підходять на короткий відновлювальний масаж, щоб зняти напругу після бігу. Триває безпрограшна благодійна лотерея. Можна зробити донат і отримати подарунок: книги, шкарпетки, солодощі, ковдри, пледи, кепки з мерчем забігу, блокноти, термочашки тощо. Неподалік - дитяча локація. Малеча ловить мильні бульбашки, бере участь у майстер-класі з виготовлення слаймів. У одному з наметів можна безкоштовно дізнатися свою групу крові. Там також роздають буклети про донорство. На фініші дистанції 10 км з'являється чоловік у спортивному одязі кольору хакі. На правому зап'ясті - гіпс. Біля нього - жінка в яскравому костюмі. Вони тримають темп і фінішують майже водночас. Це 31-річний Максим із позивним Маестро, командир підрозділу Сил спеціальних операцій. Попри поранення, вирішив долати дистанцію. - Поранення отримав трохи більше місяця тому на Донецькому напрямку. Ми працюємо з дронами, я сам командир підрозділу. Буває, що і по нас прилітає, - говорить військовий. - Десять кілометрів біг вперше. До цього бігав у парку просто для себе - коли був час і настрій. Звик бігати по рівній місцевості, а тут, звісно, складніше, ще й спека. Але я свідомо вийшов на старт, бо хотілося випробувати себе. Максим біг дистанцію разом із дружиною. Це було важливо для них обох, зізнається. - Підтримували одне одного. І я точно хочу ще брати участь у таких забігах. Це не просто про дистанцію, а про людей, єднання й те, що нас тримає разом, - підкреслює Маестро. - Зараз тренуюсь, наскільки дозволяє стан. Бо планую вже в середині літа повертатися на фронт. Мені важливо бути в формі. Кожен такий захід - це підтримка. І це наближає той день, коли справді буде перемога. На фініші найдовшої дистанції у 21 км з'являється Іван Стребков - 33-річний спортсмен родом із Бучача. На ньому легка спортивна форма, обличчя мокре від поту. - Біг сьогодні давався важче, ніж зазвичай. Спека дуже відчувалась, - каже Стребков і робить ковток води. - Але я вже звик до таких умов. Бігом займаюся з 2006 року. В національній збірній України - з 2010-го. Проходив дистанцію разом зі своїм учнем Миколою. Ми домовились бігти разом, так і вийшло. Микола добре тримав темп, і, чесно кажучи, якби сьогодні він мене обійшов - я б тільки зрадів. Для мене, як тренера, це був би найкращий результат. Якщо мої 10 кілометрів хоч якось допоможуть - значить, я зробив правильний крок Іван тренує учнів у власному біговому клубі. Його дружина - рекордсменка України з бігу на 3000 м із перешкодами, учасниця Олімпійських ігор у Токіо. - У 2021 році вона була єдиною спортсменкою з Тернопільщини, яка представляла нашу область на Олімпіаді. Але зараз вона вдома - 15 квітня у нас народилась донечка. Тож вона виховує малу, а я - бігаю і треную. Ми дуже спортивна сім'я, - розповідає Іван. - Сьогодні я не ставив собі мету бігти на максимум. У таку погоду бігати на результат небезпечно, особливо для непідготовлених людей. За тиждень Іван пробігає в середньому 150 км. Це різні типи тренувань - від інтервальних до довгих кросів по 25-30 км. Тренується двічі на день - вранці й увечері. Також Стребков тренує й консультує військових: допомагає їм повернутися до спорту або просто переключити увагу з фронту. Чоловік постійно бере участь у благодійних забігах - це його принципова позиція. - Ми всі повинні робити те, що можемо. І якщо я можу бігти й таким чином привернути увагу, збирати кошти - я це роблю. Адже зараз головне - допомогати армії, - підсумовує переможець. ЛЮДИ-ТИТАНИ Ведучий оголошує початок благодійного аукціону із лотами від 44-ї окремої артилерійської бригади. У центрі уваги - тубус від артилерійського заряду, пам'ятна плакетка та бригадний прапор. Ставки учасники роблять просто біля сцени. На Театральній площі стає дедалі людніше, лунає запальна музика. Підходять нові учасники - ті, хто готується долати дистанції 2 і 5 км. Разом із ними на розминку виходять пацієнти центру UNВRОКЕN. Серед них - Сергій із позивним Дрон. Він пританцьовує у такт музиці на протезі. Бере участь у символічній дистанції "Люди Титани", разом із ще 11 пацієнтами UNВRОКЕN, зокрема й амбасадоркою центру Яною Степаненко. - Бігати не можу. Ну, куди вже, - пояснює Сергій. - Стараюся більше ходити, займатися на тренажерах. Такі заходи дуже важливі, бо не дають нам сумувати. Перед стартом дистанції "Люди Титани" слово бере ветеран, амбасадор і ментор центру реабілітації UNВRОКЕN Володимир "Будда" Рудковський. - Хотілося б, щоб заходи такого формату відбувалися щотижня у кожному місті, - звертається він до учасників. - Кожна ваша гривня - може врятувати життя. Маленьких донатів не буває. Поки ми тут - наші побратими воюють. І ми маємо робити все, щоб вони якнайшвидше повернулись до своїх дітей, до родин. Слава Україні! Починається дистанція. Під оплески "Люди Титани" вирушають уперед - хтось із тростиною, на протезах, дехто на кріслах колісних. Глядачі та інші учасники підтримують їх протягом усього маршруту - плескають, усміхаються. Усі крок за кроком повертаються до старту - повільно, але впевнено. На фініші знову лунають оплески. Після дистанції Володимир "Будда" Рудковський розповідає, що такі заходи для них уже добра традиція: - На щастя, ми разом із хлопцями та дівчатами, які проходять реабілітацію в Unbrоkеn, доволі часто долучаємось до таких ініціатив. Дякуємо соціально активному бізнесу, бо якби не вони, ми б рідше бували на таких заходах. А це справді важливо, - наголошує Рудковський. - Сьогодні ми в Тернополі, щоби ще раз нагадати - що таке війна і які її наслідки. Для нас, ветеранів, такі події - частина адаптації до мирного життя. Але й для інших це сигнал - бачать нас, підходять, дякують, фотографуються. І розуміють, як важливо бути поруч із тими, хто повернувся з війни. Нас сьогодні приїхало 12. Якщо підійти до кожного і запитати про емоції - ви побачите тільки посмішки і щире задоволення. ДОПОМАГАЄМО, ЧИМ МОЖЕМО Серед учасників дистанції 2 км - Ірина Яворська, працівниця компанії МХП, приїхала на забіг з чоловіком. - Я вражена, що змогла й не зупинилася. Ми бігли в Києві минулого разу, коли був марафон, тоді було легше. Поки бігла, думала: як витримують наші солдати там, на передку? Якщо вони тримаються, то я теж зобов'язана витримати заради них, - наголошує Яворська. Спеціально до забігу не готувалась, але фізична активність - частина її життя. - Важливо бути тут і підтримувати, - додає. - Ми передаємо на фронт продукти: тушонку, сало, шкварки, смалець, картоплю, гречку, рис - усе, що можемо. Знаємо, що люди, які повернулися звідти, пережили болі, депресії, злами. Я вірю, що коли ми тут біжимо, допомагаємо, обіймаємо ветеранів - це теж важливо. Після основних стартів розпочинається підготовка до дитячих забігів. На дистанцію виходить наймолодша група учасників - хтось тримає батьків за руку чи весело підстрибує на місці. У яскравому одязі дітлахи виходить останніми на трасу, але з таким самим запалом, як і дорослі. Серед учасників - п'ятирічний Дмитро Даневич, амбасадор МНР Run4Vісtоry. Хлопчик бере участь у всіх забігах серії й щоразу присвячує свою дистанцію дідусеві - полковнику Вячеславу Вороному, який загинув у 2022 році під час евакуації поранених з "Азовсталі". Подолала дистанції родина зі Львова: батьки Тарас і Любомира привезли на забіг трьох дітей - 10-річного Ігоря, 6-річного Юру та півторарічну Інну. До Тернополя приїхали зранку, спеціально на МНР Run4Vісtоry, і одразу вирушили на старт. Усі троє дітей брали участь у своїх категоріях: Ігор біг 500 м, Юра - 100, наймолодша Інна також пройшла свою дистанцію разом із батьком. Незважаючи на спеку, їм вдалося подолати маршрут - Юра навіть фінішував із третім результатом у своїй віковій групі. - Вони дуже люблять брати участь у таких заходах, - каже Любомира. - Старший біг уже вдруге, середній уперше, але обом дуже сподобалося. А маленька Інна просто все повторює за братами. - Ми хотіли, щоб діти не лише змагалися, а й розуміли, що такі події - не просто спорт, а підтримка наших військових. Це важливо. Хочемо долучатися і надалі, - додає батько. Усі учасники отримали медалі фінішерів - символ подоланої дистанції. Переможців нагородили грошовими призами, а також подарунками від партнерів забігу. Завдяки реєстраційним внескам і благодійним донатам учасників організаторам забігу в Тернополі вдалося зібрати 889 366 грн. За ці кошти придбали дрони для тернопільської бригади.

У Тернополі відбувся благодійний півмарафон МНР Run4Vісtоry. Забіг об'єднав понад 1100 учасників з різних куточків України. Зокрема, військових, ветеранів, людей з інвалідністю, дітей, професійних спортсменів. Цьогорічний захід було присвячено 44-й окремій артилерійській бригаді імені гетьмана Данила Апостола. Усі зібрані кошти - а це 889 366 гривень - організатори спрямували на закупівлю дронів для цієї тернопільської бригади, яка боронить Україну на передовій. Учасники долали дистанції 21, 10, 5, 2 кілометри та 500 і 100 метрів. Ветерани та пацієнти реабілітаційного центру Unbrоkеn Ukrаіnе взяли участь у забігу "Люди Титани". Як пройшов забіг МНР Run fоr Vісtоry в Тернополі, читайте у репортажі Gаzеtа.uа. ПОВІРИТИ В СЕБЕ З самого ранку в центрі Тернополя панує особлива атмосфера. Театральний майдан поступово оживає - ще до 8-ї сходяться перші учасники забігу. Вони несуть із собою рюкзаки, пакети, каву в термочашках, дітей на плечах. У когось на грудях уже закріплений номер. На площі розгортається стартове містечко. Встановлюють ятки з водою, їжею, спортивними товарами. Лунає музика, волонтери носять коробки, звучать перші оголошення зі сцени. Біля кожного стенду збираються невеликі групки - бігуни обіймаються, розминають ноги. - Тернопіль для нас - особливе місто, - говорить Віктор Корягін, директор групи підприємств Західного Хабу МХП. - Саме тут ми розпочали серію забігів МНР Run4Vісtоry. Ще у 2023 році це був перший "Файнозабіг", минулого року зібрали трохи більше 500 учасників. А сьогодні братимуть участь - понад тисяча. І це дуже надихає, бо видно, як розвивається культура спорту й благодійності. Забіг - це не лише про спорт, а насамперед про благодійність і згуртованість, наголошує Віктор Корягін. Працівники компанії приїздять із різних регіонів, зустрічаються, спілкуються, бігають разом. Усе це - задля спільної мети: зібрати кошти на підтримку Збройних Сил. - Кожен наш крок - це донат на армію, - пояснює Корягін. - Цього разу ми збираємо кошти для 44-ї окремої артилерійської бригади імені гетьмана Данила Апостола. Після забігу озвучимо загальну суму й передамо кошти представникам бригади. Також проведемо благодійний аукціон - він допоможе зібрати ще більше. Серед учасників - не лише аматори й досвідчені бігуни, а й ветерани. У межах програми "МХП Поруч" компанія підтримує реабілітацію й реінтеграцію військових та ветеранів, зокрема через участь у спортивних заходах. - Для когось це відкриття, хтось починає бігати вперше, а для когось це вже традиція, - зазначає Віктор Корягін. - Ми залучаємо до участі ветеранів. Людей, які пройшли війну, які втратили кінцівки, які зараз проходять реабілітацію. Ми працюємо з ними давно, зокрема під час Ігор Нескорених. І такі забіги дають ветеранам можливість знову повірити в себе. Це дуже важливо. На вході до стартового коридору ще порожньо. Лише організатори завершують останні приготування - розкладають фінішні стрічки, дають вказівки волонтерам і перевіряють готовність траси. Олександр Пахолюк, директор Благодійного фонду "МХП-Громаді", під час забігу виходить на дистанцію 5 км. Каже, бігтиме попри травму разом із двома синами. - Це вже не просто забіг - а момент, коли вся родина долучається до спільної справи. Разом ми справді сила. Серія забігів МНР Run4Vісtоry щороку набуває дедалі більшого масштабу. Перший забіг відбувся восени 2023 року. Ми тоді бігли навколо Ставу, - згадує Олександр Пахолюк. - Людей прийшло небагато, можливо ще не всі тоді розуміли, що через біг можна підтримувати військових. Зараз усе змінилося. Ми бачимо, як біг стає інструментом благодійності, способом єднання. І треба розвивати цю ідею, бо в ній є велика сила. У 2024 році ініціатори створили повноцінну серію: спершу запланували чотири міста, але додали п'ятий забіг, адже охочих долучитися виявилося більше, ніж очікували. - У нас дуже проста логіка: там, де проходить забіг, збираємо кошти для тієї бригади, яка формувалася в цьому регіоні. Людям важливо розуміти, кому вони допомагають, - розповідає Пахолюк. - Коли військова частина з рідного міста чи області - це додає мотивації. Люди долучаються охочіше, бо знають, що їхній внесок піде туди, де служать знайомі чи земляки. Звичайно, ми хочемо допомогти всім, але мусимо фокусуватись. Тому щоразу спільно з місцевою владою та партнерами обираємо підрозділ, який має безпосередній зв'язок із регіоном. Це справді працює - і як модель допомоги, і як приклад взаємної відповідальності. Забіг у Тернополі - третій у сезоні. Попереду ще Луцьк і Вінниця. - Якщо на першому нашому забігу було близько 300 учасників, то сьогодні - більше 1000 офлайн і ще близько 200 онлайн. На дистанцію "Люди-Титани" виходять 30 ветеранів. Долучається спільнота Unbrоkеn. І це теж надзвичайно важливо - ми не просто бігаємо, ми гуртуємо навколо себе людей, які готові допомагати. Показуємо, що можемо подолати будь-які перешкоди - і під час бігу, і в житті, якщо тримаємося разом, - додав Олександр Пахолюк. ПЕРШІ СТАРТИ Близько 8:30 на головній сцені розпочинається офіційне відкриття забігу. Після цього стартує розминка для бігунів на найдовші дистанції - 21 і 10 км. Тренерка зі сцени задає ритм. У натовпі здіймаються руки, учасники нахиляються, стрибають, розігрівають м'язи. Керівниця групи соціального розвитку фонду "МХП-Громаді" Уляна Баранова жартома називає себе амбасадоркою дистанції у 2 км. - Наш забіг - це велике благодійне свято. Ми всі тут, щоб допомогти. І навіть ті, хто не біжить - бо не може, чи просто не готовий - можуть долучитися до головної мети, - говорить Уляна Баранова. - Можна задонатити просто на місці чи взяти участь у благодійній лотереї. Усі зібрані кошти підуть на допомогу військовим. Найважливіше - пам'ятати, чому ми це робимо. Ми біжимо за тих, хто бореться. Біжимо в пам'ять про тих, кого вже немає поруч із нами. Це не просто напис на футболках - а наш особистий сенс, обов'язок, подяка. Дуже хочеться, щоб сьогоднішні результати дозволили нам повністю закрити запит від військових. Перші учасники починають гуртуватися біля входу до стартового коридору. Цьогоріч маршрут не проходить навколо тернопільського озера, як це було раніше. Організатори обирали трасу ближче до центру міста, з урахуванням як логістики, так і комфорту бігунів. - Ми завжди розробляємо трасу з урахуванням особливостей міста, - пояснює директорка NеwRun і координаторка забігу Оксана Сученко. - Важливо, щоби маршрут був зручний, безпечний і водночас не створював надмірного навантаження на місто. Також враховуємо кількість учасників і, звісно, погодні умови. Сьогодні досить спекотно, тому вибрали тіньові ділянки, додали охолоджувальні арки, пункти гідратації - усе для того, щоби учасники комфортно пройшли або пробігли свою дистанцію. Ми бачимо, як біг стає інструментом благодійності, способом єднання Найменші учасники - віком до 6 років - виходять на дистанцію 100 м, часто разом із батьками. А від 7 до 13 років - біжать 500 м самостійно. - Бували випадки, коли дитині кілька місяців, і її несуть на руках - просто щоб бути частиною події. Старші дітки вже біжать самі, а після фінішу кожен отримує пам'ятну медаль і подарунок від партнерів. Для них це величезна подія, діти дуже хвилюються, але гордо долають свою дистанцію, - додає Оксана Сученко. - Ще одна важлива частина події - інклюзивний забіг "Люди-Титани". Його долають учасники з інвалідністю, переважно ті, хто зараз перебуває в реабілітації. Це символічна дистанція у 500 метрів. Але цей рух надихає й показує, що кожен крок важливий. Старт у Тернополі - завершальний у весняному сезоні. Попереду - осінні забіги в Луцьку та Вінниці. Для NеwRun це перший рік співпраці з МХП - але вже третій забіг поспіль у сезоні. - Ми дуже раді, що компанії бачать у бігу не просто спорт, а платформу для важливих соціальних тем. З МХП є чіткість, людяність і спільна мета. Благодійність через біг - це потужний інструмент. Ми бачимо, як він працює, і точно будемо продовжувати, - наголошує директорка NеwRun. О 9:00 - загальнонаціональна хвилина мовчання. Майдан завмирає - люди стоять мовчки, схиливши голови. За мить над площею звучить Державний Гімн України. Усі кладуть руки на серце, підспівуючи. Ведучий піднімає мікрофон, затягує паузу на кілька секунд. - Слава Україні! - лунає зі сцени. - Героям слава! - гучно в один голос відповідає площа. Учасники виходять на стартову позицію. - П'ять, чотири, три, два&hеllір; один! - звучить сигнал старту і бігуни зриваються з місця. "ЦЕ ВРЯТУЄ ДЕСЯТКИ ЖИТТІВ" На дистанцію 5 км виходить офіцер 44-ї окремої артилерійської бригади імені гетьмана Данила Апостола Андрій Череватий. У цій бригаді він служить уже сьомий рік. - Для мене це не просто пробіжка. Це моя бригада, мої побратими. Якщо можу бодай чимось допомогти, то роблю це, - каже Череватий. Стоїть поблизу сцени у футболці кольору хакі з емблемою бригади. - Ми з побратимами тут разом, бігтимемо пліч-о-пліч. І для мене важливо бути поряд із тими, з ким щодня на позиціях. Минулого року я теж біг. Тоді це був забіг на честь загиблого героя - мого побратима, з яким ми служили разом. І буду бігти за нього далі. Ці події, за словами офіцера, мають набагато більший сенс, ніж просто спортивний захід. - Як і в бігу ми всі рухаємось однією дистанцією, в одному напрямку - так само і в житті маємо тримати спільний курс, - говорить Андрій. - До перемоги. Саме такі заходи її наближають. Це підтримка, згуртованість і конкретний внесок, бо кошти зібрані тут підуть на дрони - те, що реально рятує життя на фронті. 44-та бригада зараз тримає позиції на Сумському та Запорізькому напрямках. Ситуація складна, але, як каже військовий, оборону тримають гідно. За словами офіцера, фронту зараз найбільше не вистачає саме дронів. - Сучасна війна перейшла на інший рівень. Ми намагаємося уникати прямого контакту, зберегти життя хлопців. І саме дрони дають таку можливість, - наголошує Череватий. - Коли безпілотник зробить свою роботу, нам не потрібно заходити в "сіру зону" під обстрілами. Це не тільки про ефективність, а й про виживання. Першим на фініші дистанції 10 км з'являється Павло Волуйкевич, 30-річний учасник із Івано-Франківська. Він не зупиняється одразу, пробігає ще кілька кроків, важко дихає, схиляє голову, а потім випрямляється й посміхається. Глядачі зустрічають його оплесками. Волонтер простягає склянку з водою. - Сьогоднішня дистанція далась добре. Було спекотно, звісно, але до спеки можна звикнути, - ділиться враженнями від дистанції переможець. - Я вже 10 років бігаю, тренуюся щодня. Зазвичай - п'ять-шість разів на тиждень. Це не тільки біг - додаю і силові, і кардіо. По два тренування на день, так і форму тримаю. Це вже другий забіг МНР Run4Vісtоry для Павла - перший був у Тернополі у 2023 році. Каже, що приїхав і цього разу не лише заради спорту. - Для мене важливо, що цей захід має благодійну мету. Ми всі розуміємо, для чого бігаємо, - говорить Волуйкевич. - Йдеться не просто про рекорди, а про допомогу військовим. І якщо мої 10 кілометрів хоч якось допоможуть - значить, я зробив правильний крок. ВЕТЕРАНИ Й ПРОФЕСІЙНІ СПОРТСМЕНИ Поруч зі сценою та стартовим коридором працюють різноманітні локації. Після фінішу учасники підходять на короткий відновлювальний масаж, щоб зняти напругу після бігу. Триває безпрограшна благодійна лотерея. Можна зробити донат і отримати подарунок: книги, шкарпетки, солодощі, ковдри, пледи, кепки з мерчем забігу, блокноти, термочашки тощо. Неподалік - дитяча локація. Малеча ловить мильні бульбашки, бере участь у майстер-класі з виготовлення слаймів. У одному з наметів можна безкоштовно дізнатися свою групу крові. Там також роздають буклети про донорство. На фініші дистанції 10 км з'являється чоловік у спортивному одязі кольору хакі. На правому зап'ясті - гіпс. Біля нього - жінка в яскравому костюмі. Вони тримають темп і фінішують майже водночас. Це 31-річний Максим із позивним Маестро, командир підрозділу Сил спеціальних операцій. Попри поранення, вирішив долати дистанцію. - Поранення отримав трохи більше місяця тому на Донецькому напрямку. Ми працюємо з дронами, я сам командир підрозділу. Буває, що і по нас прилітає, - говорить військовий. - Десять кілометрів біг вперше. До цього бігав у парку просто для себе - коли був час і настрій. Звик бігати по рівній місцевості, а тут, звісно, складніше, ще й спека. Але я свідомо вийшов на старт, бо хотілося випробувати себе. Максим біг дистанцію разом із дружиною. Це було важливо для них обох, зізнається. - Підтримували одне одного. І я точно хочу ще брати участь у таких забігах. Це не просто про дистанцію, а про людей, єднання й те, що нас тримає разом, - підкреслює Маестро. - Зараз тренуюсь, наскільки дозволяє стан. Бо планую вже в середині літа повертатися на фронт. Мені важливо бути в формі. Кожен такий захід - це підтримка. І це наближає той день, коли справді буде перемога. На фініші найдовшої дистанції у 21 км з'являється Іван Стребков - 33-річний спортсмен родом із Бучача. На ньому легка спортивна форма, обличчя мокре від поту. - Біг сьогодні давався важче, ніж зазвичай. Спека дуже відчувалась, - каже Стребков і робить ковток води. - Але я вже звик до таких умов. Бігом займаюся з 2006 року. В національній збірній України - з 2010-го. Проходив дистанцію разом зі своїм учнем Миколою. Ми домовились бігти разом, так і вийшло. Микола добре тримав темп, і, чесно кажучи, якби сьогодні він мене обійшов - я б тільки зрадів. Для мене, як тренера, це був би найкращий результат. Якщо мої 10 кілометрів хоч якось допоможуть - значить, я зробив правильний крок Іван тренує учнів у власному біговому клубі. Його дружина - рекордсменка України з бігу на 3000 м із перешкодами, учасниця Олімпійських ігор у Токіо. - У 2021 році вона була єдиною спортсменкою з Тернопільщини, яка представляла нашу область на Олімпіаді. Але зараз вона вдома - 15 квітня у нас народилась донечка. Тож вона виховує малу, а я - бігаю і треную. Ми дуже спортивна сім'я, - розповідає Іван. - Сьогодні я не ставив собі мету бігти на максимум. У таку погоду бігати на результат небезпечно, особливо для непідготовлених людей. За тиждень Іван пробігає в середньому 150 км. Це різні типи тренувань - від інтервальних до довгих кросів по 25-30 км. Тренується двічі на день - вранці й увечері. Також Стребков тренує й консультує військових: допомагає їм повернутися до спорту або просто переключити увагу з фронту. Чоловік постійно бере участь у благодійних забігах - це його принципова позиція. - Ми всі повинні робити те, що можемо. І якщо я можу бігти й таким чином привернути увагу, збирати кошти - я це роблю. Адже зараз головне - допомогати армії, - підсумовує переможець. ЛЮДИ-ТИТАНИ Ведучий оголошує початок благодійного аукціону із лотами від 44-ї окремої артилерійської бригади. У центрі уваги - тубус від артилерійського заряду, пам'ятна плакетка та бригадний прапор. Ставки учасники роблять просто біля сцени. На Театральній площі стає дедалі людніше, лунає запальна музика. Підходять нові учасники - ті, хто готується долати дистанції 2 і 5 км. Разом із ними на розминку виходять пацієнти центру UNВRОКЕN. Серед них - Сергій із позивним Дрон. Він пританцьовує у такт музиці на протезі. Бере участь у символічній дистанції "Люди Титани", разом із ще 11 пацієнтами UNВRОКЕN, зокрема й амбасадоркою центру Яною Степаненко. - Бігати не можу. Ну, куди вже, - пояснює Сергій. - Стараюся більше ходити, займатися на тренажерах. Такі заходи дуже важливі, бо не дають нам сумувати. Перед стартом дистанції "Люди Титани" слово бере ветеран, амбасадор і ментор центру реабілітації UNВRОКЕN Володимир "Будда" Рудковський. - Хотілося б, щоб заходи такого формату відбувалися щотижня у кожному місті, - звертається він до учасників. - Кожна ваша гривня - може врятувати життя. Маленьких донатів не буває. Поки ми тут - наші побратими воюють. І ми маємо робити все, щоб вони якнайшвидше повернулись до своїх дітей, до родин. Слава Україні! Починається дистанція. Під оплески "Люди Титани" вирушають уперед - хтось із тростиною, на протезах, дехто на кріслах колісних. Глядачі та інші учасники підтримують їх протягом усього маршруту - плескають, усміхаються. Усі крок за кроком повертаються до старту - повільно, але впевнено. На фініші знову лунають оплески. Після дистанції Володимир "Будда" Рудковський розповідає, що такі заходи для них уже добра традиція: - На щастя, ми разом із хлопцями та дівчатами, які проходять реабілітацію в Unbrоkеn, доволі часто долучаємось до таких ініціатив. Дякуємо соціально активному бізнесу, бо якби не вони, ми б рідше бували на таких заходах. А це справді важливо, - наголошує Рудковський. - Сьогодні ми в Тернополі, щоби ще раз нагадати - що таке війна і які її наслідки. Для нас, ветеранів, такі події - частина адаптації до мирного життя. Але й для інших це сигнал - бачать нас, підходять, дякують, фотографуються. І розуміють, як важливо бути поруч із тими, хто повернувся з війни. Нас сьогодні приїхало 12. Якщо підійти до кожного і запитати про емоції - ви побачите тільки посмішки і щире задоволення. ДОПОМАГАЄМО, ЧИМ МОЖЕМО Серед учасників дистанції 2 км - Ірина Яворська, працівниця компанії МХП, приїхала на забіг з чоловіком. - Я вражена, що змогла й не зупинилася. Ми бігли в Києві минулого разу, коли був марафон, тоді було легше. Поки бігла, думала: як витримують наші солдати там, на передку? Якщо вони тримаються, то я теж зобов'язана витримати заради них, - наголошує Яворська. Спеціально до забігу не готувалась, але фізична активність - частина її життя. - Важливо бути тут і підтримувати, - додає. - Ми передаємо на фронт продукти: тушонку, сало, шкварки, смалець, картоплю, гречку, рис - усе, що можемо. Знаємо, що люди, які повернулися звідти, пережили болі, депресії, злами. Я вірю, що коли ми тут біжимо, допомагаємо, обіймаємо ветеранів - це теж важливо. Після основних стартів розпочинається підготовка до дитячих забігів. На дистанцію виходить наймолодша група учасників - хтось тримає батьків за руку чи весело підстрибує на місці. У яскравому одязі дітлахи виходить останніми на трасу, але з таким самим запалом, як і дорослі. Серед учасників - п'ятирічний Дмитро Даневич, амбасадор МНР Run4Vісtоry. Хлопчик бере участь у всіх забігах серії й щоразу присвячує свою дистанцію дідусеві - полковнику Вячеславу Вороному, який загинув у 2022 році під час евакуації поранених з "Азовсталі". Подолала дистанції родина зі Львова: батьки Тарас і Любомира привезли на забіг трьох дітей - 10-річного Ігоря, 6-річного Юру та півторарічну Інну. До Тернополя приїхали зранку, спеціально на МНР Run4Vісtоry, і одразу вирушили на старт. Усі троє дітей брали участь у своїх категоріях: Ігор біг 500 м, Юра - 100, наймолодша Інна також пройшла свою дистанцію разом із батьком. Незважаючи на спеку, їм вдалося подолати маршрут - Юра навіть фінішував із третім результатом у своїй віковій групі. - Вони дуже люблять брати участь у таких заходах, - каже Любомира. - Старший біг уже вдруге, середній уперше, але обом дуже сподобалося. А маленька Інна просто все повторює за братами. - Ми хотіли, щоб діти не лише змагалися, а й розуміли, що такі події - не просто спорт, а підтримка наших військових. Це важливо. Хочемо долучатися і надалі, - додає батько. Усі учасники отримали медалі фінішерів - символ подоланої дистанції. Переможців нагородили грошовими призами, а також подарунками від партнерів забігу. Завдяки реєстраційним внескам і благодійним донатам учасників організаторам забігу в Тернополі вдалося зібрати 889 366 грн. За ці кошти придбали дрони для тернопільської бригади.

В ніч на святу неділю, та в перший день літа Служба безпеки України провела спеціальну таємну операцію, аналогів якої немає у військовій історії. До дальніх і "недосяжних" аеродромів російської авіації, відразу в кількох регіонах, приїхали "вулики" на колесах, з яких вилетіли бойові бджоли і знищили понад 40 стратегічних літаків. Особливо важливо, що цілком знищені та виведені з ладу відразу два А-50. Це літаки ДРЛО (дальнього радіолокаційного виявлення), вартістю сотні мільйонів доларів. Їхня відсутність робить і протиповітряну оборону і стратегічну авіацію - "сліпими". У Росії немає можливості відновити ці літаки. За деякими даними, в них взагалі залишився лише один такий борт. Дроновий удар - колосальна ганьба для Путіна і російського командування... Дроновий удар - колосальна ганьба для Путіна і російського командування - написала Dіе Wеlt. Видання також пише про сором в російських військових колах і паніку в регіональних адміністраціях, які не були готові до такої глобальної інфільтрації. В України є "козирі", всупереч всім твердженням Дональда Трампа - пише Тhе Теlеgrарh. Недосяжних об'єктів в Росії більше не існує, включно з силами ядерної "тріади". А 3 червня Служба безпеки України провела ще одну унікальну операцію. До Керченського мосту, під водою, було доставлено більше тонни вибухівки. О 4.44 ранку перший вибуховий пристрій був активований. Підводні підпірки опор сильно пошкоджені на рівні дна. Фактично, міст перебуває в аварійному стані. І це попри те, що міст охороняють майже так само ретельно, як і самого Путіна. Ці успіхи українських спецслужб можуть змінити стратегічний характер війни. А досвід українських сил неодмінно увійде у підручники з основ військової майстерності у всіх країнах світу. Чергові українсько-російські перемовини в Стамбулі закінчилися тим, чим і мали закінчитися: нічим! Чергові українсько-російські перемовини в Стамбулі закінчилися тим, чим і мали закінчитися: нічим! За інсайдерською інформацією, на окремих переговорах між спецпредставником Путіна Мединським та міністром оборони України Умеровим Росія запропонувала Україні відмовитися від прозахідної орієнтації та піти шляхом Грузії і Білорусі. Тобто шляхом повільного і добровільного узалежнення. За це нам обіцяли дати дешевий газ і коробку пряників. Не на тих напали. На всі свої забаганки Росія отримала однозначну й категоричну відмову. Україна наполягає на негайному припиненні вогню без всяких попередніх умов. Але Росія не бажає припинення вогню. І це вже зрозуміло всьому світові, навіть тугодумній адміністрації 47-го президента США. Радник постпредства США при ООН Антон Йонгенейл на засіданні Радбезу сказав: "Кожен член Радбезу розуміє, що Україна не є перешкодою для припинення вогню&hеllір; Це Росія! Саме Росія!". Ми ж чекаємо від Білого дому обіцяних серйозних висновків щодо Кремля. Зокрема, вбивчого пакету санкцій за авторством сенатора Ліндсі Грема. Однак Дональд Трамп все ще перебуває в "хорошому діалозі" з Путіним. Про це він навіть написав пост у власній соціальній мережі, в якому зазначив, що "розуміє російського диктатора у його бажанні помститися за знищені стратегічні бомбардувальники". Потім Трам пост видалив, бо, очевидно, хтось із оточення таки наважився сказати, що він виглядає як закінчений довбень. Загалом справи у "найуспішнішого президента в історії Америки" - так собі. Ядерної угоди з Іраном, скоріше за все, не буде Загалом справи у "найуспішнішого президента в історії Америки" - так собі. Ядерної угоди з Іраном, скоріше за все, не буде. Китай купляє літаки Аіrbus, а не Воеіng. Комп'ютерні чіпи Пекін згоден надати Європі, але не США. Мита на американську продукцію зростають. А восени в Штатах вибори, які для республіканців можуть закінчитися дуже погано. До всього іншого, Трамп брутально посварився з Маском. Скінчилася і любов, і дружба. Маск натякнув, що має компромат на президента. Зокрема, йшлося про можливі його зв'язки з одіозним сексуальним злочинцем Джефрі Епштейном та про співучасть у секс-торігівлі. У п'ятницю Маск видалив аккаунт Трампа з соціальної мережі Х. А Трамп сказав, що хоче продати свою "Теслу", яку він придбав після виборів. Таке враження, що спостерігаємо не за реальною політикою в найпотужнішій державі світу, а дивимося чергову серію "Чорного дзеркала". Буде весело, коли за наказом Трампа Маска депортують до Південної Африки. А ще недавно казали, що Маск - можливий наступник діда Дональда. Сік транзіт глорія мунді&hеllір; Через цю сварку акції "Тесли" обвалилися вщент: мінус 150 мільярдів впродовж одного дня. У четвер Збройні Сили України в координації з СБУ завдали результативного удару по пускових комплексах "Іскандер" на Брянщині. Ворог цілився на Київ. Це - також дуже крута операція. Бо збивати "іскандери" може лише "Петріот", яких у нас мало. А тут - знищено відразу три ворожі пускові, на землі, і ще до пусків. До цього ще варто додати, що виявити на землі таку ціль, як пускові "іскандерів", майже неможливо. В ніч на п'ятницю Росія атакувала Україна чотирма ТУ-шками. Раніше було по 15-ть. Цікаво, куди вони поділися? Нідерланди передадуть Україні великий пакет військової підтримки у сфері морської безпеки, до якого входять кораблі, катери та морські безпілотники. Про це повідомив міністр оборони країни Рубен Брекельманс. Німеччина виділяє новий пакет на 5 мільярдів, до якого ввійде фінансування далекобійного озброєння, що вироблятиметься в Україні. ...європейські члени НАТО та Канада вже покривають близько 60% усієї західної військової допомоги... 350 мільйонів фунтів надасть Британія на виробництво ста тисяч дронів. Від Бельгії - протимінні кораблі. А ще окремі пакети - від Норвегії та Канади. Генерал Бундесверу Крістіан Фройдинг, який очолює Оперативний штаб допомоги Україні, заявив, що європейські члени НАТО та Канада вже покривають близько 60% усієї західної військової допомоги, й за наявності політичної волі здатні фактично повністю компенсувати навіть повне зникнення підтримки США. На президентських виборах у Польщі перемогли "не наші". Вірніше - не наш. Новим главою держави з мінімальною перевагою обрано Кароля Навроцького, значна частина виборчої кампанії якого була побудована на антиукраїнській риториці. Його ще іноді називають "польським Трампом". Втім, нічого аж такого драматичного в цьому немає. Якщо новий президент Польщі і не проукраїнський, то вже точно й не проросійський. Цікаво, що відразу після оголошення результатів виборів, міністерство внутрішніх справ РФ проголосило нового президента Польщі в розшук. Таким був ще один тиждень 2025-го року. Перший тиждень цього літа. А завтра - свята Трійця, велике свято для всіх християн. Пора йти по клечання, яким можна прикрасити оселю: любисток, чабрець, аїр, полин, м'ята, меліса. У нас красиві свята. І ми - красиві! Тримаймося!

Цього літа в Україні прогнозують вищу температуру за кліматичну норму. Однак, спрогнозувати погодні умови на певній місцевості із завчасністю більше одного місяця досить складно. Повний текст новини

Надзвичайно важлива історія - російський наступальний план і причини, чому Росія не хоче вступати в ті чи інші мирні перемовини за посередництва президента Трампа чи без нього. Росіяни готуються до надзвичайно серйозних і, можливо, драматичних подій цього літа. На вашу думку, яка зараз ситуація з перемовинами? Росіяни блефують чи справді готуються до ще більшої війни?Передусім хочу наголосити: ми непохитно підтримуємо Україну й продовжуємо надавати їй всебічну підтримку.Путін, якого обґрунтовано звинувачують у скоєнні військових злочинів, продовжує свою кампанію проти мирного населення. Російські війська обстрілюють села, які не мають жодного інфраструктурного чи військового значення. Це свідчить про його намагання досягти результатів не на лінії фронту, де він зазнає поразок, а шляхом терору проти українського суспільства.А чи є у вас розуміння, що відбувалося на останніх засіданнях у Стамбулі, коли росіяни відправили туди делегацію на чолі з Мединським, людиною надзвичайно низького державного рангу? Відповідно, вони пішли на пониження перемовин. Водночас вдалося обміняти військовополонених. Як ви вважаєте, чи буде продовження Стамбульського формату і що може входити в російські вимоги?Обмін військовополоненими — це окрема історія. Можливо, для Путіна це спосіб створити враження, що він готовий до співпраці, і подати це як нібито крок у напрямку мирного врегулювання. Однак, на мою думку, це жодним чином не пов’язано ні з його бажанням продовжувати війну, ні з провалом прямих переговорів у Стамбулі, які мали бути спрямовані на досягнення миру. Ба більше, він навіть не делегував на ці переговори високопоставлених представників. Тому, я би чітко відділив обмін військовополоненими від реальної готовності припинити війну, почати змістовні мирні переговори чи хоча б укласти тривале перемир’я.Ми розуміємо, що для того, щоб росіяни змінили своє ставлення до переговорного процесу, вони повинні отримати надзвичайно болісні удари, наприклад розгром того чи іншого військового угруповання на лінії фронту або перенесення частини війни на територію РФ, зокрема з використанням БПЛА. Слід зазначити, що росіяни теж не мають якихось надзвичайно великих успіхів у захисті їхніх військових об'єктів. Відповідно, є питання щодо ресурсів для ведення війни.Якщо говорити про БПЛА, то деякі з них справді важливіші за інші. Проте загалом вони не забезпечують вирішальної ударної сили чи суттєвої оперативної переваги. Обидві сторони активно застосовують безпілотники: Росія — здебільшого для терору, Україна — для ураження військової інфраструктури та об’єктів, що є законними цілями відповідно до норм міжнародного гуманітарного права.Такі операції потребують значних ресурсів і зусиль. Їхня мета — зруйнувати російську військову інфраструктуру, перерізати лінії постачання, а за можливості — знищити штаби та командні пункти. Це складні й тривалі дії, що можуть розтягнутися на місяці.Окремо варто згадати питання економічного тиску на Путіна, до якого ще потрібно повертатися в подальших обговореннях.Коли ми говоримо про далекобійні удари, йдеться не лише про дрони, а й про сигнал, який ми почули від канцлера Німеччини Фрідріха Мерца, який сказав, що є згода на використання далекобійної зброї. А під час своєї виборчої кампанії Мерц говорив про можливість передачі Україні ракет ТАURUS. Звісно, що в Кремлі істерично реагують на подібні сигнали, але ситуація на полі бою вимагає посилення певного нашого наступального потенціалу, щоб нейтралізувати військові цілі противника. Всі бачили, наскільки активно зараз ворог бомбардував нашу столицю, місто Київ і не лише його, відповідно, ми маємо нейтралізувати військові російські об'єкти.Так, проблема справді має технічний характер. Президент Зеленський на днях заявив, що Україна розробляє реактивний безпілотник із дальністю польоту 700 кілометрів, що вже наближається до параметрів ракет середньої дальності. Хоча технічно це не ракета, з технологічного погляду ми спостерігаємо зближення між системами БПЛА та ракетами середнього радіуса дії. Водночас навіть якщо Путін цілеспрямовано атакує цивільну інфраструктуру та вдається до терору проти населення України, це не дає Україні морального чи юридичного права відповідати ударами по об’єктах цивільного призначення.Відповідно до норм міжнародного гуманітарного права зброя великої дальності повинна застосовуватися виключно проти об’єктів критично важливої військової інфраструктури. Я особисто підтримую передачу Україні ракет ТАURUS, але переконаний, що їх використання має бути строго цілеспрямованим і не може ґрунтуватися на бажанні помститися. Такий підхід був би принципово помилковим.Якою може бути ситуація з ракетами ТАURUS?Я можу поділитися лише тим, що знаю, адже я не є фахівцем з озброєнь. Проте ракета ТАURUS, безумовно, має кілька переваг перед SСАLР і Stоrm Shаdоw.Передусім, у неї більша дальність. Вона також оснащена кількома системами навігації — як взаємопов’язаними, так і незалежними, що робить її значно стійкішою до засобів радіоелектронної боротьби. Крім того, її можна запрограмувати для ураження різних типів цілей.Тож це досить складна й технологічно просунута зброя. Наскільки мені відомо, вона має вражаючі характеристики порівняно з іншими аналогічними системами.Хотів би вас розпитати про теперішню безпекову ситуацію на Європейському континенті, адже ми в Україні не надто впевнені у стабільності американського президента Дональда Трампа. А що нині з безпековою компонентою, адже вся архітектура безпеки Європи базувалася на виконанні 5-ї статті Євроатлантичного договору? Зараз Путін недвозначно погрожує Європі. І були певні сигнали з боку моїх європейських друзів, що вони не до кінця впевнені в позиції США, якщо доведеться в силовий спосіб зупиняти російську військову провокацію проти тих чи інших членів НАТО на Європейському континенті. Йдеться про Естонію, Латвію, Литву, Фінляндію і, можливо, про Польщу.Це складне питання, і воно породжує ще більше невизначеностей.Передусім, якщо Путін наважиться зробити навіть найменший крок на територію НАТО, бодай на один квадратний метр, весь Альянс негайно застосує статтю 5. У цьому немає жодних сумнівів. Позиція НАТО з цього приводу чітка й однозначна.Це неодмінно станеться, і Путін це розуміє. НАТО готове захищати кожну країну-члена, незалежно від її розміру чи розташування, чи на півночі, півдні або центральному напрямку. І Сполучені Штати беззаперечно будуть частиною цієї відповіді.Європа протягом десятиліть фактично ігнорувала попередження і не реагувала на них належним чином. Сьогодні постає головне питання: що Європа може зробити, аби зміцнити власну безпеку і зменшити тягар, який досі переважно несуть Сполучені Штати?Щонайменше п’ятеро президентів США закликали європейські країни брати на себе більшу відповідальність за оборону і посилювати власну складову в межах НАТО.На жаль, лише війна в Україні змусила Європу по-справжньому усвідомити серйозність загроз. Сьогодні ми бачимо зусилля, спрямовані на посилення обороноздатності та більш самостійні дії. Водночас це зовсім не означає, що Європа більше не покладається на Сполучені Штати чи на їхню відданість статті 5 — як тепер, так і в майбутньому.Один мій приятель, британський військовий, сказав, що Велика Британія вступить у війну в разі військової конвенційної провокації проти Естонії. Зрозуміло, що він не є офіційною людиною, але трошки розуміється в настроях свого уряду. Наскільки жорсткою була б відповідь військового плану, якби росіяни здійснили військову провокацію або напад на ту чи іншу країну Балтії?Це загалом правильно. Якщо він так сказав, очевидно, він має на це підстави. Я не можу це коментувати, по-перше, не маю відповідних повноважень, а по-друге, не володію всією необхідною інформацією.Утім плани оборони Альянсу, як у Європі, так і в Канаді та США, уже розроблені й активно втілюються. Йдеться про інтегрований оборонний підхід, у межах якого кожна країна-член НАТО відіграє свою чітко визначену роль у забезпеченні колективної безпеки.Крім того, існує окремий процес планування сил, який гарантує, що всі країни Альянсу діятимуть відповідно до затвердженого загального плану.Кілька днів тому вийшла резонансна стаття у виданні Тhе Есоnоmіst, в якій ішлося і про модернізацію безпілотних систем нападу. Розуміємо, що безпілотники змінили концепцію ведення війни на суходолі та на морі. Звісно, росіяни переосмислюють нинішню концепцію ведення війни та переозброюються. Вони запускають 100 бойових машин, які несуть вибухову речовину приблизно 90 кг. Чи є зараз розуміння на європейському континенті, що діяти потрібно швидко? Адже у РФ стали на військові рейки, тому треба не тільки переписувати концепції, а переозброюватися та запускати нове виробництво, зокрема модернізованих систем нападу.Так, ми добре усвідомили поточну реальність, і сьогодні майже всі країни НАТО активно зосереджуються на пришвидшеній закупівлі безпілотників — не лише для нанесення ударів, а й для радіоелектронної боротьби, розвідки та спостереження.У багатьох державах, зокрема в Німеччині, пролунало чітке усвідомлення того, що необхідно терміново налагодити виробництво дронів — як у плані якості, так і кількості. Вочевидь, наші тактичні й оперативні концепції потребують переосмислення в умовах нової реальності.Разом із тим ми ще не знаємо, наскільки довго стратегія, побудована на використанні безпілотників, залишатиметься ефективною. Уже зараз з’являються технології, за яких дрони знищують один одного, а рої дронів вступають у складну взаємодію з ворожими системами. Це свідчить про новий етап боротьби у повітрі.Проте головне зрозуміло: ми усвідомили масштаб загрози і повинні діяти швидко та рішуче.На вашу думку, яка буде ситуація з авіацією, коли ми говоримо про надання Україні додаткових ескадрилій F-16? Чи є перспективи збільшувати наш український авіапарк?На мою думку, одна з ключових відмінностей між початком війни три роки тому і теперішньою ситуацією полягає в тому, що тоді українські Повітряні сили не мали змоги завдавати ударів у глиб російської території. Просто тому, що в них не було необхідних засобів.Наступальні спроможності, зокрема винищувачі типу F-16, з’явилися надто пізно — на той час війна вже перейшла у фазу активного використання безпілотників. Попри це, я й досі вважаю, що повітряні операції залишаються одним із ключових елементів сучасної війни в межах комплексного оперативного підходу.Захід, як свідчить і публічна інформація, і особисті спостереження, виявився неспроможним оперативно надати Україні необхідні літаки у потрібній кількості. Процес навчання пілотів розтягнувся в часі, а інтегровані військово-повітряні сили так і не були створені. Це серйозна стратегічна втрата, адже такі спроможності могли б радикально змінити ситуацію на фронті, дозволивши завдавати системних ударів по цілях у глибині російської території.На жаль, цього не сталося. Удари здійснювались лише епізодично і в обмеженому обсязі, що, безперечно, розчаровує.Які є перспективи активізації "коаліції рішучих"? Британський прем'єр-міністр Стармер, президент Макрон, канцлер Мерц сказали багато важливих слів та дали дуже потужні сигнали. На превеликий жаль, можливо, в США не до кінця розуміють загрозу або взагалі неправильно передбачають розгортання подій. Наскільки будуть активними представники "коаліції рішучих"? Наприклад, з боку Польщі вже пролунало припущення, що польські солдати не братимуть участь у миротворчій місії чи в стабілізаційній місії на території України.Це питання потребує всебічного обговорення, і така розмова може виявитися вирішальною. Водночас очевидно, що політичні лідери коаліції рішучих, як і керівники інших держав, не зможуть її оминути. Ми маємо заздалегідь підготувати чіткий план дій на випадок припинення вогню — з визначенням механізмів його забезпечення та відповідальних сторін.Ініціативу Франції, Великої Британії та Німеччини я сприймаю як провідний сигнал того, якою має бути позиція Європейського Союзу і НАТО. Йдеться не про те, що ці країни діють ізольовано, а про те, що вони формують спільний орієнтир для всіх членів ЄС. Саме так, на мою думку, і слід розуміти їхні дії.Якщо припинення вогню стає реалістичним сценарієм, необхідно вже зараз напрацьовувати конкретні кроки та визначати, хто візьме на себе відповідальність за гарантування безпеки. Досвід ОБСЄ, яка свого часу намагалася виконати цю роль, показав її обмежені можливості. Отже, потрібен інший підхід і новий суб’єкт, здатний забезпечити ефективний контроль і відповідальність.Як ви оцінюєте перспективи підтримки України у фінансовому плані? Розуміємо, що гроші – дрова війни, а це стосується і підтримки нашого бюджету, і підтримки ЗСУ. Не виключаємо, що істотною проблемою може бути закупівля в американців необхідного для України важкого озброєння за європейські гроші. Кілька днів тому я мав честь спілкуватися з європейським комісаром з питань безпеки та космосу Андріусом Кубілюсом, який сказав, що у фінансовому аспекті можна покладатися на Європейський Союз. А щодо закупівлі американської зброї, чи Пентагон дасть свій дозвіл і благословення, адже це залежить від президента Трампа?Безумовно рішення про постачання зброї Україні — це виключна компетенція Сполучених Штатів. Як суверенна держава, лише вони мають право ухвалювати такі рішення. У їхньому розпорядженні є відповідні системи озброєнь, і питання їх передачі залежить виключно від позиції Вашингтона.Окремо стоїть питання фінансування. Під час безпекового форуму, що відбувся кілька тижнів тому, було чітко озвучено: українська оборонна промисловість має значний потенціал. Вона здатна збільшити виробництво щонайменше на 50 відсотків. Проте їй критично бракує фінансових ресурсів, зокрема доступу до доларової ліквідності.Тому першим пріоритетом для Європейського Союзу, а також для країн-партнерів і союзників по НАТО має стати надання Україні необхідного фінансування — як для закупівлі зброї, так і для підтримки власного оборонно-промислового комплексу.Слід також зважати на наявність близько 300 мільярдів доларів заморожених російських активів. Наразі використовуються лише відсотки, що нараховуються на ці кошти. У міжнародному колі дедалі активніше обговорюється можливість ухвалення рішення на рівні G7 або G7 разом із ЄС про повне вилучення цих активів на користь України.Це складне рішення, яке може мати фінансові та політичні наслідки, зокрема з боку Росії. Проте воно має бути ухвалене якнайшвидше. Необхідні консультації з країнами, де ці активи розміщені, повинні відбутися найближчим часом на рівні G7 та Європейського Союзу.Війна – це також і про людей. Росія продемонструвала, що може збільшувати свій мобілізаційний ресурс за допомогою представників Північної Кореї. Чи є якесь бачення, як можна було б посилити українських військових, коли ми говоримо про особовий склад? Можливо, є якісь альтернативні бачення, як нам залучити додаткових людей для ведення війни на нашій території?Найважливіше — переконати молодих людей, здатних воювати, що вони борються за справедливу справу, за демократію, за свою країну як вільну й правову державу. Фінансові стимули можуть відігравати певну роль, але цього недостатньо.Не менш важливо, щоб технології, які використовує Україна, були сучасними й ефективними — такими, що максимально захищають життя військовослужбовців. Ідеться не лише про кількісну перевагу, а насамперед про якість, про технологічну перевагу, яка підвищує ефективність і зберігає життя тих, хто служить.Коли солдат знає, що він під захистом, що медична допомога доступна і про нього подбають у разі поранення чи потреби, він з набагато більшою готовністю скаже: "Так, я готовий захищати свою країну".Хотів би вас розпитати щодо погроз з російського боку застосувати тактичну ядерну зброю. Росіяни давали кілька сигналів, за неофіційною інформацією, вони ці сигнали відправляли у Вашингтон. Коли проводилася операція з визволення нашої Херсонської області, тоді росіяни погрожували застосувати тактичну ядерну зброю. І вони час від часу повторюють свої погрози, зокрема, вони демонстративно били по нашому українському місту своєю балістичною ракетою "Орешник". Чи є зараз осмислення належної відповіді в разі застосування неконвенційної зброї росіянами? Я переконаний, що загроза застосування тактичної ядерної зброї є реальною. Це серйозний виклик, насамперед спрямований проти цивільного населення України, але водночас і потужний сигнал Заходу — демонстрація готовності Путіна до ескалації найвищого рівня. Якщо така зброя буде застосована, це миттєво змінить хід війни на полі бою і спричинить масштабні геополітичні наслідки.Йдеться не лише про ризик ядерного удару. Путін також використовує ядерну інфраструктуру, зокрема атомні електростанції, як інструмент тиску та залякування. Це ще один рівень небезпеки, який не можна ігнорувати.На мою думку, Путін не наважиться перетнути цю межу. Якщо він усе ж це зробить, то втратить контроль над ситуацією. Наслідки будуть непрогнозованими, а відповідь міжнародної спільноти — рішучою й безкомпромісною. Такий крок ізолює його остаточно і може стати початком кінця його режиму.Яке ваше відчуття ситуації щодо термінів і підготовки Росії до довгої війни? Росіяни озвучують готовність воювати майже 20 років, я не знаю, чи це блеф, але є низка показників, які мали б показувати реальну ситуацію. Думаю, що західні розвідки володіють аналітичною інформацією, зібраною з різних джерел, стосовно реальної ситуації в російській економіці та російському військово-промисловому комплексі. Отже, виходячи з даних подібного роду, як ви оцінюєте готовність росіян вести 20-річну війну?Якщо фінансова, політична та військова підтримка продовжуватиметься в нинішніх темпах, цілком можливо, що ця війна затягнеться.Нам необхідно усвідомити й прийняти: Росію слід переконати політично, економічно і воєнно в тому, що продовження цієї війни позбавлене сенсу. Є й додаткові підходи — зокрема, стимулювання відтоку російських інженерів, які могли б шукати можливості за межами країни.На внутрішньому рівні важливо доносити до російського суспільства, особливо до жителів регіонів, менш залежних від центру, що ця війна спрямована не лише проти України, а й проти них самих. Це має бути скоординоване поєднання зусиль у політичній, інформаційній та соціальній площинах. Лише такий комплексний підхід може наблизити завершення війни.Окремо варто враховувати вплив Китаю, який є вагомим чинником у цьому конфлікті, а також визначальну роль Сполучених Штатів, без яких жодне стратегічне рішення не буде повним.

У програмі "Власні назви" про особливості цьогорічного Книжкового арсеналу розповіла директорка фестивалю, заступниця гендиректорки Мистецького арсеналу Юлія КозловецьФото: bооk.аrtаrsеnаl.іn.uаОтже, "Все між нами – переклад" – така фокус-тема цього року. Я вважаю, що просто в серце влучає ця тема. Як виникла ця метафора, хто її придумав, яким чином ви її віднайшли? Фото: bооk.аrtаrsеnаl.іn.uаРобота над програмою фокус-теми триває доволі довго, приблизно з літа попереднього року, коли ми визначилися з тим, що фестиваль хоче цього року запросити кураторкою фокус-теми відому історикиню Марсі Шор. Вона запропонувала запросити співкураторкою до своєї фокус-теми Оксану Форостину – відому видавчиню, перекладачку, публічну інтелектуалку. І так вдвох разом вони почали працювати над тим, якою метафорою буде влучно назвати те, про що хочеться говорити. Якщо ми подумаємо про це ретроспективно, то зрозуміло, що влітку вгадати, яка тема буде актуальною навесні наступного року, – це трохи ризикована історія. Але насправді багато речей було зрозуміло майже одразу, коли вони почали спілкуватися між собою. Я часто кажу, що спостерігати за їхньою дискусією, за тим, як вони разом працювали над визначенням головних фокусних моментів, про які хочеться говорити наступного фестивалю, – це справді привілеї організатора цієї події. "Все між нами – переклад" – це фраза, яку Марсі Шор запозичила у Юрка Прохаська, який кілька років тому у німецькому виданні сформулював цю метафору, коли говорив про свої власні спостереження і якісь свої рефлексії стосовно того, як переклад і те, що вкладається нами в слово "переклад", коли ми говоримо не лише про перекладання з мови на мову, а також і про тлумачення, і про переповідання або оповідання якихось речей іншою мовою. Зв'язок цього явища з філософією – це те, що Юркові настільки близько. Марса запропонувала цю тему як фокусну тему для наступного фестивалю, Оксана Форостина дуже швидко підхопила цю дискусію і далі їхня розмова була побудована як дискусія.Коли ми підійшли до етапу коли нашим кураторкам ми запропонували написати кураторський текст до своєї програми, то дуже швидко стало зрозуміло, що саме формат дискусії та діалогу і лишиться таким експериментальним форматом цього року для їхнього кураторського тексту. Він вийшов доволі довгий, але надзвичайно цікавий, і у своєму кураторському тексті, в цьому есеї у вигляді діалогу вони розкривають ці кілька підтем, які вони пропонують для обговорення під час своєї програми. Одразу стало зрозуміло, що під перекладом ми розуміємо не лише лінгвістичну вправу і не лише перекладання з однієї мови на іншу, хоча це безперечно теж. Але це також і про розуміння про якісь речі, які всередині однієї мови, викликають питання. Сьогодні це надзвичайно актуально для нас усіх – пошук цієї мови, взаєморозуміння, обережне використання певних слів, гуманістична направленість того, як ми спілкуємося, те, що викликає непорозуміння, речі, які складно перекласти, досвіди, які важко описати словами. У цій темі дуже швидко виявилося дуже багато підтем. Чи вам близьке поняття, що ми живемо після мови? Ми живемо в такий час, коли утруднена комунікація між людьми, утруднене порозуміння, пошук якихось одних і тих самих мовних засобів, які б дозволили нам почути одне одного. Чи бачите ви всередині країни приклади ось такого нерозуміння між людьми, неперекладності?Насправді ми живемо у період надзвичайно різних досвідів переживання цього часу. Мені здається, що це ключове. Абсолютно не кожний досвід може бути в принципі описаний словами. І коли важко описати словами те, що ти відчуваєш або через що людина проходить, коли ми вживаємо цей вираз: "Немає слів", то, власне, виникає оцей ризик непорозуміння або ризик загублення зв'язку і додумування, можливо, за людину і так далі. Власне, це, скоріш за все, є причиною якихось певних непорозумінь між нами як людьми в одному суспільстві, які начебто переживають однакові обставини. Але загалом в програмі фокус-теми, наприклад, буде подія у співпраці з радіо "Хартія", яка пропонує розмову про те, чи потрібний переклад з мови військових на мову цивільних. Чи це переклад, чи це тлумачення певних речей? Чи потрібний насправді переклад всередині цивільних, оскільки цивільні теж переживають дуже різні досвіди сьогодні? Одні досвіди переживають люди, які живуть у Харкові, і ті, які живуть в Чернівцях, але вони живуть всі в Україні, якісь інші люди живуть поза межами країни. І дуже часто лунають закиди про те, що вони не розуміють нас, тих, хто живе в Україні сьогодні. Фото: rаdіоkhаrtіа.соmКожна з цих частин українського суспільства часом має якісь певні претензії до інших. І, власне, оцей пошук відповідної мови, влучних відповідників тому, що ми переживаємо, і є таким шляхом до цього порозуміння. Марсі в останній реплиці у своєму кураторському тексті говорить, що оця робота перекладача над перекладом і над формулюванням мовними засобами опису цих досвідів є запорукою успішності, можливо, в пошуку порозуміння, хоча не гарантією.Я звернула увагу на те, що Оксана Форостина у своїй цій дискусії згадує книжку літературознавця Джорджа Стайнера "Після Вавилону" про мову і переклад у цьому сенсі, в якому ми говоримо. Наскільки я розумію, Стайнер вважає, що вже сам переклад є універсальною мовою спілкування і мислення, тобто переклад як спроба порозумітися. І він каже, що навіть всередині однієї мови ми постійно перекладаємо, бо мова змінюється. Чи можна сказати, що неперекладність – це не лише проблема, але і спосіб знаходження слів для порозуміння, для заліковування оцих болючих розривів у суспільства, які ми вже відчуваємо? Так, я погоджуюсь, що це може бути джерелом розвитку і пошуку якихось рішень в  конфліктних ситуаціях або в ситуаціях непорозуміння. Певно, кожну ситуацію можна обернути якоюсь позитивною стороною. Питання в бажанні пошуку цього порозуміння, в бажанні намацати tоnе оf vоісе, уважному підбиранні слів, чутливому і гуманістичному підході до співрозмовника, а також в уважному слуханні. Часом причиною непорозуміння, крім вади перекладача, є також нездатність слухача почути, неуважність або недостатня чутливість. Ми підходимо до того, що для того, аби це порозуміння віднайшлося, ми маємо бути дуже уважні один до одного. Я думаю, що багато хто з нас, особливо тих, хто працює зі словом, зараз відчувають на собі момент, коли ми маємо бути обережними. Майже будь-яке необережне слово вкинуте в простір, в соцмережі, може стати причиною вибуху, тригернути когось. Власне, ця наша обережність тих людей, які уважні до співрозмовників є не гарантією, але запорукою того, що це порозуміння в суспільстві збережеться, а тріщинки будуть полагоджені.  Я хочу процитувати пост Катерини Калитки – поетки, яка якраз працює зі словом і пише про те, як війна впливає на мову. Вона пише: "Я вже втомлена, мені вже тяжко говорити про це, але я зафіксую зараз факт того, як війна впливає на мову. Перемінений слововжиток, редукція художньої надмірності до строгої художньої необхідності, перевага щирості над іронічною грою, метонімія, що заступає метафору. Речі геть іншої метафізичної тонкості відбуваються часто поза нашою волею. І над цим жорстоким лабораторним експериментом хочеться завмерти, не дихаючи. Результати його невідомі, позбавлені будь-якої прогностичної рамки". І про це саме говорять між собою Марсі Шор та Оксана Форостина. Вони цитують Галину Крук, іншу нашу поетку, яка говорить, що моя мова, моя любов страшенно зранена. Чи будуть на Книжковому арсеналі розмови про тексти і про поезію в час надмірного болю, де мова нібито безсила вже?Так, звісно, будуть такі події. Власне, оця наша увага до поезії зараз багато про що говорить. Поезія як жанр і поетичне слово майстерне дуже швидко і дуже чітко реагує на все, що з нами відбувається. І саме тому ми маємо бум зараз нашої поезії. Цікаво, що перекладачі, які перекладають з української мови, звертають увагу саме на поетичні тексти. Виходять друком антології поетичні збірки. У багатьох країнах перекладачі розуміють, що саме там оцей нерв часу, саме там найтонкіший голос, найчіткіша метафора сьогодні. Поезія дає нам дуже багато емоційного відгуку на те, що з нами відбувається. Часом люди, які раніше не читали поезії, зараз починають її читати або слухати у виконанні авторів або тих, хто декламує, і знаходять для себе, часом не словесні, але емоційні гачки і моменти, які їх заземлюють. А перекладачі, перекладаючи поезію, доносять це знання, ці рефлексії, ці думки до читачів у своїх країнах, які не володіють українською мовою. Вони є фактично медіаторами між нашими суспільствами, які намагаються пояснити наш досвід в перекладі. Це, звісно, не буквальний переклад, а художній. Він завжди носив співавторство в якомусь сенсі, але оця сама увага до поетичного слова як ніколи важлива сьогодні.Такою подією фактично буде відкриватися програма фокус-теми. Після офіційного відкриття заходу 29 травня першою буде подія про переклад поетичних текстів. Я думаю, що коли Марсі та Оксана обирали цю подію для відкриття своєї програми, йшлося саме про цю точність, щирість і неймовірну актуальність поетичного слова сьогодні. Ще раз хочу відмітити, як чутливо вибрана ця тема. Це справді те, що сьогодні є найточнішою, найбільш виразною точкою нашого переживання війни. Ви сказали про поезію, я згадала чудову збірку, антологію поезії "Поміж сирен", яку уклав Остап Сливинський. Весь час, коли я думаю про поезію війни, я згадую цю книжку, де фактично кожен текст надзвичайно болючий і талановитий. Це просто геніальна збірка текстів. Отже, поговорімо зараз безпосередньо про програму. Це запрошення директорки на книжковий арсенал 2025. 29 травня відкривається книжковий арсенал. Уже третє під час Великої війни. І це наше спільне свідчення сміливості жити, сміливості бути, сміливості творити, читати, писати, рефлексувати. Власне кажучи, створювати культуру. Оскільки людьми нас робить саме культура. Головне питання, навколо якого обертатиметься програма книжкового арсеналу, його фокус-тема звучить так. Все між нами – переклад. Або англійською – еvеrythіng іs trаnslаtіоn. І говорити ми будемо про те, як можуть порозумітися люди або суспільство. Як передати досвід однієї людини до іншої. Чи можлива безпосередня передача цього досвіду, чи думки, чи рефлексій, скільки неперекладностей, непорозумінь, помилок трапляється на цьому шляху, і як деякі помилки стають початком нової цілої людської креативності. Про все це говоритимемо поруч з однодумцями, поруч зі своїми так би мовити. З 29 травня по 1 червня різні мистецтва будуть об'єднані в Мистецькому арсеналі в контексті книги. І ми сподіваємося побачитися. Розкажіть, будь ласка, структуру цьогорічного фестивалю. Що буде нового, які гості? Крім Марсі Шор і Оксани Форостини, є ще куратори, наприклад, Ірина Славінська зі своєю програмою. І це ще не все. Хто буде організовувати, керувати подією? Власне, коли ми обираємо кураторів фокус-теми щороку, і вони починають працювати над цією метафорою і назвою, з цього стартує робота з іншими запрошеними кураторами і кураторками, які спостерігають за цією роботою і намацують для себе якісь цікаві спостереження і речі, які будуть перегукуватися з програмою фокус-теми в їхніх програмах.А як іде робота? Вони говорять в зумі, чи вони якось зустрічаються? Цього року це був експериментальний формат, оскільки це вперше в нас така інтернаціональна пара є кураторками програми фокус-теми. Ми зустрічалися так в зумах, це ще було завжди з урахуванням різниці в часі, оскільки Марсі жила спочатку в Америці, а тепер в Канаді, а Оксана і ми всі тут. Тобто ми це все враховували і періодично зустрічалися в зумах і мали кілька спільних документів, в яких обмінювалися думками, рефлексіями, ідеями, фіксували просто якісь речі, які могли бути помічними чи викликати наступне коло дискусії. В основній програмі цього року дуже цікавий для нас фокус на авторах. Ми цьогоріч додали ще одну сцену, сценічний майданчик фестивалю, яка називається "Авторська сцена". На ній у фокусі уваги буде автор. Якщо ми говорили в програмах 2023-2024 року про значне скорочення програми "Книжковий арсенал", ми намагалися в одну панельну дискусію поєднати кілька підтем, кілька важливих спікерів, розуміючи цю рамку часову, в якій ми хочемо вмістити якнайбільше важливого, то цього року ми дозволили собі розкіш мати якусь частину подій, де соло, в публічних інтерв'ю будуть виступати автори, важливі для нас голоси української літературної сцени – це Оксана Забужко, Софія Андрухович, Іра Цілик і Катя Калитко. Такі розмови, де година часу присвячена конкретній одній особистості, – це можливість поставити фокус уваги, важливий для нас голос, який сьогодні промовляє до всіх. Це може бути цікаво, і я сподіваюся, що аудиторія це оцінить.Тобто в Іриній програмі є і різність тем, і фокус на новинках, які виходять друком до Книжкового арсеналу. Іра як кураторка спостерігає за тим, що відбувається в літературному процесі, і намагається якісь такі знакові речі вихопити і поставити фокус уваги, або панельних дискусій, або окремих подій в інших форматах. Крім Ірини Славінської і її основної програми, у нас також є традиційні формати спеціальних програм в межах фестивалю. Це і спеціальна програма Українського ПЕН – нашого інституційного партнера вже не перший рік. Програма Українського ПЕН є такою важливою частиною програми фестивалю і цього року це не виключення. Також ми повернулися торік до формату, який я особисто, як директорка фестивалю, безумовно люблю, – це формат "фестиваль-гість". У міжнародних ярмарків і фестивалів є такий формат "країна-гість". Дуже часто ми чуємо, що там є "країна-гість" у Франкфурті чи на Болонському книжковому ярмарку. А у нас вже доволі давно така кураторська знахідка оргкомітету нашого фестивалю ми запрошуємо в гості не країну, а фестиваль. Того року це був фестиваль "П'ятий Харків", і ми таким чином мали Харків на нашій сцені. Це був надзвичайно цікавий експеримент і надзвичайно вдала наша кооперація з Харківським літмузеєм, як одним зі співорганізаторів фестивалю "П'ятий Харків". Ми мали такий потужний харківський десант в Києві, і київська аудиторія мала можливість доступу до цього харківського культурного продукту.Цього року природно, що в гості ми запросили перекладацький фестиваль "Транслаторіум". Це невеличкий фестиваль, який щороку проходить в Хмельницькому, який присвячений темі перекладу. Вони багато років вже працюють саме з цією темою, об'єднуючи спільноту перекладачів. Вони привозять і міжнародних гостей, і українських перекладачів в Хмельницький восени, близько до Всесвітнього Дня перекладача. Це фестиваль, який цього року надзвичайно дотичний до нашої фокус-теми і матиме власну програму подій. Традиційно, звісно, в нас буде програма про дітей та підлітків. Її кураторка Ольга Русіна – дитяча письменниця і журналістка. Також не в межах цієї програми, але таке класне місце займає спеціальна програма для підлітків цього року. Торік ми побачили просто неймовірну зацікавленість підліткової аудиторії, молодих людей, старших підлітків до подій програми, які були їм цікаві. Тобто зали саме підліткових подій були наповнені молодими людьми, які не йшли з фестивалю. Вони проводили дуже багато часу на подіях іншої програми, але об'єднувалися завжди на цих подіях, які були присвячені саме таким важливим для них темам. І ми подумали, що це класна можливість поекспериментувати в цьому напрямку, тож цьогоріч ми запропонували формат кураторства спеціальної програми для підлітків. У нас є підліткова рада Мистецького арсеналу – це старші підлітки, які працюють з різними відділами мистецького арсеналу, опановуючи різні іпостасі медіаторів на виставках, кураторів, людей, які розробляють освітні події до виставок тощо. А також друга група підлітків, яка працює теж цілий рік, – це підліткова літературна лабораторія. Це молоді люди, які пишуть тексти, експериментують зі словом, з перекладом дуже часто. Ми запропонували цим двом групам підлітків зробити кураторську програму для своїх однолітків. Це така спеціальна мультидисциплінарна програма для підлітків з перформансами і сімома подіями. Тобто молоді люди говорять про теми, які актуальні їм, і їм здається, що це актуально для їхніх однолітків. Звісно, їм допомагають відповідальні дорослі, але загалом оце програмування тем, наприклад, фокус на ментальному здоров'ї, або так само зустрічі з перекладачами і воркшоп з перекладу, з пошуку власної мови, – це все теми, які були запропоновані власними підлітками для своїх однолітків. Така експериментальна програма буде в нас цього року теж. Ви сказали про окрему програму Українського ПЕНа. Які події вона включає?Дуже часто програма ПЕН, і цього року не виключення, – це програма на межі літератури, правозахисту, актуальних речей, які сьогодні відбуваються в спільноті письменників,журналістів, людей, які пишуть. Так само цього року у нас є панельні дискусії на важливі теми, які присвячені проєктам, котрими опікується ПЕН. Це і події за участі міжнародних гостей, наприклад, приїздять колеги з Литви, які багато спільно з командами ПЕНа працюють на прифронтових територіях, їздять з гуманітарною допомогою, привозять автівки або збирають на дрони і зброю. Але при цьому вони – перекладачі і літератори, які мають спільні проєкти і в літературі також. Вони будуть гостями програми Українського ПЕНа. Також у нас буде подія, присвячена проєктам ПЕНа, які втілюються щороку. Наприклад, буде велика дискусія, присвячена премії для перекладачів Drаhоmаn Рrіzе. До дискусії долучаться її лауреатки. Також в програмі ПЕНу буде перша фактично українська подія, присвячена книжці Вікторії Амеліної, яка вийшла друком одразу в кількох країнах. Український ПЕН був партнером цього видання, долучалися до презентацій в різних країнах. І, власне, на події на Книжковому арсеналі зберуться героїні цієї книжки. Це буде фактично перша подія в Україні, яка буде присвячена виходу цієї книжки.Крім того, буде традиційна, поетична, перформативна подія в програмі ПЕНа. Насправді хочу сказати, що Книжковий арсенал тримає цю марку мультидисциплінарного фестивалю. Для нас дуже важливо в кожній програмі мати перетин різних мистецтв. Ми пропонуємо часто кураторам думати ширше, ніж просто дискусія або паблік-ток з цікавою особистістю, але також думати в форматах виставкових, перформативних проєктів, музичних подій. Цього року не виключення. У нас буде важлива перформативна програма, вечірні концертні події, які частково будуть перегукуватися із назвою фокус-теми, частково будуть входити в кураторські програми інших програм, і відповідно буде зберігатися оцей міждисциплінарний формат фестивалю. Також хочу сказати, що щороку у нас багато виставкових проєктів, цього року їх 15. Це надзвичайно цікава робота нашого відділу сучасного мистецтва, які намагаються через образотворче мистецтво, фотографію, через різні медіа, які є складовими цих виставкових проєктів, нанизати оцю канву, яка буде з одного боку перегукуватись з фокус-темою, а з іншого боку додавати об'ємності самої дискусії на фестивалі.Ви сказали про перформативні формати і я згадала про подію минулого року. Це була подія першого дня Книжкового арсеналу 2024 року – читання Каті Калитко під спів Мар'яни Садовської. Ми всі були під величезним враженням, і запам'ятали це надовго. Тож подібні формати далі будуть, я так розумію?Так, звісно.Розкажіть, будь ласка, про зіркових гостей. Може, хтось приїде із західних авторів?Це буде третій фестиваль, який ми проводимо в умовах повномасштабної війни. Саме на міжнародній презентативності це дуже швидко відобразилося. Починаючи з 2023 року, у нас не так багато закордонних гостей, як це було раніше. Цього року все одно ці гості будуть, адже щороку є люди, для яких важливо бути разом з нами на Книжковому арсеналі. Часом це не надто гучні імена, але це абсолютно точно дуже невипадкові гості.Цього року в програмі фокус-теми буде Кшиштоф Чижевський з Польщі. Він і братиме участь в одній події, і модеруватиме ще одну подію. У нас буде Карл Генріх Фредріхсон – це шведський письменник, який зараз живе у Відні. Він, до речі, був на Книжковому арсеналі у 2023 році. Тоді це також для нього було досвідом, який він запам'ятав. Він дуже швидко відгукнувся на наше запрошення. На запрошення Марсі Шор приїде Мелія Глейзер — відома перекладачка з української на англійську, завдяки якій, наприклад, вийшла в Америці книжка Галини Крук. Буде багато перекладачів – Клаудія Датте з Німеччини, Ірина Дмитришин з Франції, Ріта Кіндлєрова з Чехії. Я згадала думку Марсі Шор про те, як Кшиштоф Чижевський пояснив їй, що українське слово "перемога" етимологічно відрізняється від англійського "vісtоry" чи російського "победа". Українське "перемога" означає "сягати понад можливості". Коли Марсі з Оксаною це обговорювали і накидували ідеї події, яка буде присвячена цьому моменту, ми потім це розвертали і додавали ще свої асоціації або свої якісь слова, які нам приходять також в цьому контексті в голову, і я теж про це подумала вперше. Це настільки цікаво. З одного боку, це якась лінгвістична вправа, а з іншого боку, ти просто починаєш більше розуміти про себе, коли ти про це думаєш. Марсі дуже часто згадує також, наприклад, слово "свої" під час виступів перед широкими аудиторіями в різних країнах різними мовами. Для того, щоб пояснити те, що українці вкладають у слово "свої", вона каже, що їй часом потрібно кілька хвилин. І це не означає, що вона пояснила це на 100%. Кожна з нас, хто були під час цього обговорення, почали накидувати якісь свої приклади таких речей, які є в українській мові дуже нашими, і які потребують не просто перекладу, а тлумачення, введення в контекст для того, щоб пояснити глибше те, що ми маємо на увазі.Марсі дуже гарно говорить також про те, що переклад з мови на мову – це не є про прозорість чи не прозорість, а про просвітлення. І ось це просвітлення – це надзвичайно цікава штука. Це велике просвітлення, бачення крізь слова, крізь поняття. Я сподіваюся, що на Книжковому арсеналі цього року будуть такі взаємні просвітлення і відкриття. Насправді мені також цікаво побувати на подіях, де будуть зустрічатися перекладачі, які перекладають з української на різні мови. Адже часом вони перекладають, наприклад, спільні тексти, і в них виникає дуже цікава дискусія про те, як вони своїми мовами працюють з різними випадками або цікавими оборотами, фразеологізмами в різних текстах. Це професійна дискусія, за якої цікаво спостерігати, тому що ми розуміємо цей український контекст і її корені. З іншого боку, дуже цікаво також спостерігати за дискусією людей, які перекладають на українську. Наші прекрасні перекладачі, які працюють з тлумаченням інших історій нашою мовою. Я весь час думаю, що, з одного боку, події, які зазвичай ми включали в професійну програму, зараз ми програмуємо як події для широкої аудиторії. Я сподіваюся, що це програмування, воно знайде свій відгук в аудиторії Книжкового, адже ми зараз надзвичайно самі уважні до того, як ми використовуємо мову. Загалом мовне питання для нас важливе, воно так чи інакше виринає постійно і є в зоні нашої уваги. Мені здається, саме тому ця фокус-тема вийшла настільки актуальною цього року, як ніколи. Я думаю, що професійні дискусії стовідсотково цікаві будуть широкому загалу. У наших волонтерських поїздках ПЕНу на схід я чую дискусії філософів, які перекладають Ніцше з німецької. Коли я чую дискусії Тараса Лютого з Вахтаном Кебуладзе, де вони говорять про якісь слова і як в українську їх перекласти, я не є фахівчиня з цього питання, але це зачаровує. Ми всі в автобусі затихаємо, тому що ця розмова не лише професійно цікава, вона є універсальна.Так, вона тебе включає. І ця якась інтелектуальна лінгвістична вправа, з одного боку, пропонує фокус думання і ти просто включаєшся в цей процес. Як краще купувати квитки? Квитки на Книжковий арсенал я всім раджу купляти онлайн. Вони продаються на сайті Книжкового арсеналу. Є кнопка "Квитки" і розділ на сайті, на якому є лінк, як купити. Є квиток на один день, є квиток на абонемент на всі дні фестивалю. Є програма лояльності, де перераховані всі люди, які мають право безкоштовного відвідування Книжкового арсеналу – це внутрішньо переміщені особи, люди з інвалідністю і їхні супроводжуючі, діти до 12 років, військові, ветерани бойових дій. Звісно, будуть продаватись квитки і в касах, але черги на Книжковий арсенал – це вже щось легендарне. Тим не менше, ми працюємо над тим, щоб було максимально зручно, комфортно, і раджу дуже купити квитки заздалегідь. Цьогоріч ми так само матимемо підвищені заходи безпеки на фестивалі, будуть встановлені рамки безпеки одразу за касою і, відповідно, треба закладати трошки більше часу на те, щоб пройти ці всі рамки. Крім того, дуже раджу ознайомитись з програмою завчасно, яка опублікована на сайті Книжкового арсеналу. Вона є двома мовами – українською та англійською. Є функція додавання собі в календар відібраних подій, можна наклацати ті події, які ти обрав, і створити собі свою власну програму. Ми не змогли відмовитись від друкованого путівника фестивалем. Щороку в нас виникають дискусії, і щороку нам шкода цього лампового формату, тож ми все-таки друкуємо путівник фестивалем. Я бачила людей, які підкреслюють собі певні події. Або торік я була свідком як літня пані, сидячи на останній події літературної програми, записувала собі певні цитати на полях цього путівника. Я знаю також, що є люди, які збирають путівники Книжкового арсеналу, в них є ціла колекція. Путівник друкований можна буде отримати вже в просторі фестивалю на адміністративних стійках, так само, як є зручна мапа, де можна подивитися, де є стенд вашого улюбленого видавництва, або де виставковий проект, який ви би хотіли подивитися. Багато новинок, вітрина новинок в співпраці з нашим постійним партнером цього проєкту медіа "Читомо", на якому виходять добірки новинок різних жанрів. Тобто наша команда вкладає дуже багато зусиль. Для Мистецького арсеналу це один із найважливіших проєктів. Ми всі робимо для того, щоб було максимально цікаво і комфортно. Чотири фестивальних дні – з 29 травня по 1 червня. Сподіваюся, що в нас все вийде і будемо всіх раді бачити. 

Росія застосовує у війні на виснаження свої переваги кількість людей, дронів і КАБи. Вона дозволяє росіянам повільно просуватися з великими втратами, але не прорвати фронт. ЄС розробив план позик країнам-членам на 150 млрд євро, щоб переозброювалися. Ці позики використають, зокрема для спільних закупівель для України. Ось дещо з того, про що писали у світових ЗМІ минулого тижня. "Російська тактика потрійної удавки", Тhе Теlеgrарh, Велика Британія Росія застосовує стратегію, відому як "потрійна удавка", щоб вибити українські війська. ЗСУ стикаються з серйозним тиском на кількох фронтах, а росіяни працюють над тим, щоб довести їх до виснаження, інтегруючи три бойові елементи в цілісну стратегію, яка перевершує суму її частин. Росіяни здійснюють наземні штурми, щоб скувати ЗСУ, потім б'ють дронами, щоб обмежити пересування, а потім запускають КАБи для ударів по ворожих позиціях. Із минулого року були ознаки, що Росія застосовує цю тактику на полі бою, але зараз її значно збільшили. З початку року Росія потерпає від виснаження ресурсів та численних невдалих наступальних операцій. Її армія втрачає понад 1000 солдатів щодня. ЗСУ з початку року знищили 1159 російських танків і понад 2500 одиниць бронетехніки. Великі втрати означають, що Росія дедалі більше використовує ключові переваги над Україною - стабільне постачання солдатів і здатність швидко виробляти дрони та КАБи. Ці зусилля доводять свою ефективність. Минулого року росіяни захопили 4000 кв км території це найбільше досягнення з моменту початку вторгнення. "Це дуже виснажливий спосіб ведення війни", пояснює Нік Рейнольдс, науковий співробітник з питань сухопутної війни в Королівському інституті об'єднаних збройних сил (RUSІ). Інтенсивність боїв у таких місцях, як Покровськ, дуже висока Методичний підхід починається з наземних штурмів, спрямованих на те, щоб скувати ЗСУ, змусити їх зайняти оборонні позиції і зупинити здатність маневрувати. Тривалі атаки створюють сильний тиск на українську оборону. "Використовуючи величезну кількість людей та відправляючи їх на штурми, вони намагаються виснажити наших солдатів та ресурси. Інтенсивність боїв у таких місцях, як Покровськ, дуже висока, штурми відбуваються кожні дві години. Це виснажує наших солдатів", каже голова Українського центру безпеки та співробітництва Сергій Кузан. Далі йдуть дрони для обмеження мобільності ЗСУ, ведення спостереження, ураження вразливих точок і перешкоджання переміщенню військ. Це FРV-дрони, які дозволяють відстежувати позиції українців у режимі реального часу та швидко реагувати на переміщення військ. "Через дрони Україна змушена обладнувати передову статичними оборонними позиціями, що підтримуються масштабними заходами обману, наприклад, копаннями, щоб приховати фактичну концентрацію військ", каже Рейнольдс. Третій елемент - використання КАБів для враження ключових наступальних позицій з великих відстаней, що послаблює здатність України підтримувати операції. Ці далекобійні, високоточні боєприпаси націлені на ключові українські позиції, зокрема артилерію та оборонні споруди. "Тут виникає дилема, на яку немає відповіді. Окопування та захисні споруди чудово зменшують втрати від артилерії чи дронів, але КАБи зруйнують їх та поховають людей", каже Рейнольдс. Українські солдати змушені вибирати Через цю комбінацію українські солдати змушені вибирати між утриманням позицій, ризикуючи великими втратами і виснаженням ресурсів, і збереженням мобільності, що збільшує їх вразливість до ударів дронів та ізольованих атак. КАБи стали найважливішим елементом цієї стратегії, завдяки здатності Росії швидко їх виробляти. "Темпи російського виробництва і використання КАБів і FРV-дронів значно зросли", - каже заступник директора Програми з питань Росії Фонду захисту демократій Джон Гарді. За даними RUSІ, Росія планує виробити 75 000 КАБів у 2025-му, в середньому 205 на день, що значно розширить її змогу щодо застосування цієї тактики. Україна адаптувалася до потрійної удавки, перейшовши до динамічної стратегії оборони - постійна зміна позицій і непередбачуваність, а не утримання фіксованих позицій. За словами Гарді, ЗСУ використовує комбінацію мін, різних зон удару і традиційного вогню проти росіян. Україна також розширює підрозділи ударних дронів, які слугують ключовим мультиплікатором сили, та різко збільшила виробництво FРV- дронів та інших БПЛА. "Українці стали дуже вправними та інноваційними у протидії всім видам російських атак", каже колишній полковник британської армії Геміш де Бреттон-Гордон. Росія видавлює українські сили, але не може маневрувати Наразі будь-які здобутки для Росії є поступовими, і ця тактика не призвела до жодних масштабних оперативних проривів. "Росія видавлює українські сили, але не може маневрувати, щоб завдати вирішального удару", каже де Бреттон-Гордон. Проблеми недостатньо навчених солдатів і нестачі бронетехніки для Росії не вирішені. Росіяни використовують мотоцикли і навіть електросамокати для просування до українських оборонних ліній. КАБи також мають високий рівень відмов. "Їм важко зосередити сили, оскільки цей тип маневру вимагає багато тренувань та координації. Більшість солдатів на передовій - ледь навчені новобранці, які можуть просто атакувати по прямій. Багато хто навіть не може як слід почистити зброю", - каже Бреттон-Гордон. "Схема кредитування для переозброєння ЄС може допомогти Україні", Тhе Guаrdіаn, Велика Британія Програма позик на 150 млрд євро для переозброєння Європи, завершена цього тижня, може стати важливим проривом у військовій підтримці України зі сторони ЄС, заявив єврокомісар із питань оборони Андрюс Кубілюс. Кубілюс очікує, що багато країн-членів звернуться за позиками, підтриманими ЄС, у рамках схеми "Дія з безпеки для Європи" (SАFЕ) на 150 млрд євро. Єврокомісія пропонує позики з гнучкістю у фіскальних правилах в рамках плану переозброєння ЄС на 800 млрд євро. План був поспішно розроблений після рішення Трампа тимчасово призупинити військову допомогу США Україні. Після того, як наступного тижня затвердять угоду про позику, країни ЄС матимуть півроку, щоб розробити плани оборонних проєктів, які бажають фінансувати. "Країни-члени візьмуть позики і використовуватимуть для спільних закупівель з Україною та для потреб України", каже Кубілюс. Британські оборонні компанії теж матимуть більше можливостей брати участь в оборонних проєктах, що фінансуються за цією схемою, завдяки пакту про безпеку між ЄС та Британією. Європа може заповнити дефіцит військової допомоги США для України Кубілюс заявив, що Європа може заповнити дефіцит військової допомоги США для України. За даними Кільського інституту світової економіки, до третьої річниці вторгнення Європа дала Україні 62 млрд євро військової допомоги, порівняно з 64 млрд євро від США. Європа також надіслала 70 млрд євро гуманітарної та фінансової допомоги, порівняно з 50 млрд євро від США. Щоб замістити потоки допомоги від США, Європі потрібно витратити 0,21% ВВП, порівняно 0,1% ВВП, що витрачаються зараз. "Додаткові 0,1% не нуль, але це не те, що зруйнує наше фінансове становище", - каже Кубілюс. "Вибач, Дональде, Україна це твоя війна", Вlооmbеrg, США Колонка заслуженого професора Школи передових міжнародних досліджень Університету Джонса Гопкінса Гела Брендса Вирішальне випробування для політики Трампа щодо України мало статися, коли усвідомив, що те, що він вважав легким посередництвом в мирній угоді, виявилося складним. Він зіткнувся з вибором: виконувати складну і небезпечну роботу з пошуку сталого врегулювання чи відмовитися від конфлікту та дозволити війні йти своїм жахливим шляхом. Момент істини для Трампа настав, і він обирає втечу. Іронія в тому, що Україна не скоро завершить справи з президентом, який хоче одного - покінчити з Україною. По-перше, Трамп неправильно діагностував проблему як непоступливість України, а не небажання Путіна дозволити цій країні жити. По-друге, на цьому етапі компромісів не може бути. Війна триватиме, доки Україна не капітулює і її не розчленує російська диктатура або доки Путін не зрозуміє, що ціна цього занадто висока. У Путіна є стратегія: "бити і молоти" У Путіна є стратегія: "бити і молоти". Його армія буде молоти стійкі, але менші за чисельністю українські сили, щоб виснажити їх і зламати. Тим часом Путін далі буде обманювати Трампа, ніколи не ведучи серйозних переговорів, але й ніколи від них не відмовляючись. Таким чином, військова допомога США Україні завершиться цього літа, а Путін уникне гніву, який може викликати відверта відмова від пропозицій Трампа. Контури західної стратегії щодо зриву намірів Путіна не секрет. Вона передбачає підтримку поставок зброї зі США та Європи надалі, щоб Україна могла масово вбивати російських солдат, а Путін не зміг продовжувати боротьбу без додаткової, політично токсичної мобілізацій. Вона включає "руйнівні санкції", подібні до тих, що пропонує сенатор Ліндсі Грем, щоб скоротити продажі російської нафти і прискорити кризу воєнної економіки Росії. Захід одночасно посилив би Україну, допомагаючи будувати чи купувати дрони та ракети, які можуть зруйнувати інфраструктуру Путіна та поставити його в незручне становище. Він би фінансово підтримував війну Києва, захоплюючи заморожені активи Росії і передаючи їх Україні. І сформулював би серйозні європейські гарантії безпеки, підкріплені силою США, щоб утримати перемир'я. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Як Залужний оцінив реформи у ЗСУ та коли Путін може напасти на країну НАТО: світові ЗМІ написали Ця стратегія не гарантовано спрацює, враховуючи високу толерантність Путіна до болю. Але це найкращий шлях переконати його, що він зрештою не переживе своїх ворогів. На жаль, ця стратегія буде складною за будь-яких обставин, а Трамп ще більше її ускладнює. Амбівалентність Трампа щодо НАТО та його антипатія до України роблять питання гарантій безпеки таким, що неможливо розв'язати Застосування санкцій проти покупців російської нафти, а саме Китаю та Індії, стало складнішим, враховуючи, що Трамп зі своєю контрпродуктивною тарифною війною прагне укласти торговельні угоди з обома країнами. Підтримка поставок зброї вимагає значних інвестицій у ключові можливості, такі як системи ППО, яких бракує Пентагону. Амбівалентність Трампа щодо НАТО та його антипатія до України роблять питання гарантій безпеки таким, що неможливо розв'язати. Але головне, що Трамп не може перейти до більш агресивної стратегії, бо це вимагає зробити війну в Україні, яку він безкінечно називає війною Джо Байдена, своєю власною. Трамп від початку жорстоко критикував роль США в Україні. Він стверджував, що Вашингтон марнує гроші та спокушає Третю світову війну. Тож покарання Путіна означало б прийняття справи, в яку він ніколи не вірив. Це означало б подолання звички Трампа уникати неприємних викликів, які він не може легко вирішити. Але цього разу відхід Трампа далеко не заведе. Якщо він відійде від України, то в найкращому випадку це буде ще більш затяжна війна, в якій Росія залишиться мілітаризованою диктатурою, економіка якої підпадає під європейські санкції, а нафтопереробні заводи періодично палають. У найгіршому, це ерозія позицій України, яка почнеться повільно, а потім зросте, що призведе до повної поразки чи кривавого миру, нав'язаного під дулом пістолета. Американцям не сподобалося поєднання людської трагедії та стратегічного приниження, коли це сталося в Афганістані. Їм не сподобається, якщо це станеться в Україні. Війна в цій країні може переслідувати Трампа, як би він не наполягав, що це не його боротьба.

Мирні переговори у Стамбулі відбулися так як хочтів Кремль повільно та без результатів. Москву не хвилюють санкції Європи чи ризик розгнівати Дональда Трампа. Вони затягують війну без страху наслідків. Поки Трамп не натисне на Москву - прогресу в мирних переговорах не буде. Ось дещо з того, про що писали у світових ЗМІ минулого тижня "Мирний процес між Росією і Україною йде так, як хоче Москва - повільно", СNN, США Рішення президента Володимира Зеленського направити міністра оборони Рустама Умерова на зустріч з російською делегацією низького рівня в Стамбулі - складний вибір, вимушена необхідність. Його аудиторія - одна людина, президент Трамп. Київ має показати готовність зробити будь-які кроки до миру, інакше ризикує тим, що Трамп поступово почне відчувати, як прокремлівські голоси навколо нього зростають. Йому набриднуть ці процеси та/або він обмежить допомогу Україні. Зрештою, мирний процес йде так, як хоче Росія. Повільно і за ініціативою Кремля. За минулий тиждень, відколи Франція, Велика Британія, Німеччина та Польща виступили на боці України та вимагали 30-денного безумовного припинення вогню, яке мало набути чинності в понеділок, ми багато дізналися про справжні емоції Путіна та Трампа. По-перше, головним одкровенням є те, що Кремль не боїться подальших санкцій, тиску Європи, і не піддається на вмовляння Трампа. Наразі Володимир Путін вважає потенційні внутрішні пастки від можливості сфотографуватися з Трампом і Зеленським набагато більшими, ніж можливість шкоди, якщо розгніває Трампа. Путін насолоджується тим, як мирний процес просувається вперед Його відмова від цієї ініціативи - прорахований ризик, який вже окупається. Реакція Трампа - натяк, що "нічого не станеться", доки він не зустрінеться з Путіним. Вона відкидає всі очікування щодо дипломатії до двосторонньої зустрічі між ними. Це дозволяє Путіну вільно дотримуватися будь-якого курсу, усвідомлюючи, що глава Білого дому справді вірить у можливий прогрес, доки обидва президенти не зустрінуться особисто. Не виключено, що двостороння зустріч може відбутися найближчим часом, або навіть те, що переговори в Стамбулі в п'ятницю можуть призвести до саміту цих лідерів на вихідних. Але Путін насолоджується тим, як мирний процес просувається вперед, з достатньою удаваною щирістю, щоб Білий дім не відмовився від нього. Навіщо поспішати? Його сили зосереджуються на фронті. Рішення Путіна відхилити пропозиції Трампа щодо участі в саміті розкриває два ключові аспекти його мислення. Він готовий терпіти подальші "масові санкції", якими Європа погрожує за відмову від припинення вогню, а потім і від саміту в Стамбулі. Він також зробив ставку на обмежений гнів Трампа. Глава Кремля навіть був готовий ризикнути триденними спекуляціями і разом відхилити вмовляння Трампа щодо його участі, змушуючи світ чекати на склад російської делегації в Стамбулі. Трамп може далі уникати додаткових санкцій та наслідків для Росії Зеленський стикається з незручним моментом, під час якого він має бути присутнім на переговорах на випадок їхньої раптової ескалації, але не чекати наступного кроку Путіна. Поступово стає очевидним, що Трамп може далі уникати додаткових санкцій та наслідків для Росії, на які натякали Європа та Білий дім. Обмежений та "технічний" характер російської команди в Стамбулі дасть Трампу достатньо підстав сподіватися на прогрес і відкласти створення проблем для Москви. Переговори затягнуться. Кремль висуне низку максималістських вимог, а Київ гнівно вимагатиме припинення вогню, що Росія постійно відкидатиме. Навіть із додаванням високопосадовців Трампа до переговорів у п'ятницю, буде мінімальний прогрес і переговори про подальші переговори будуть мінімальними. Саме цього хоче Кремль. "Путін і незірка з мирних переговорів", Тhе Wаll Strееt Jоurnаl, США Редакційна стаття Президент Трамп хоче миру в Україні, але Путін продовжує опиратися США. Подивіться на ганебну неявку російського лідера в Стамбул у четвер. Цей показовий епізод розпочався минулого тижня, коли лідери провідних країн Європи запропонували "повне і безумовне 30-денне припинення вогню, щоб створити простір для переговорів про справедливий та тривалий мир". Це мета України і Трампа, але Путін відповів жорстким "ні". Путін на ультиматум Європи відповів пропозицію прямих переговорів між Україною і Росією. Трамп зажадав, щоб Зеленський погодився. Однак у четвер Путін вислав до Зеленського, держсекретаря Марко Рубіо та спецпосланця Трампа Стіва Віткоффа делегацію низького рівня, подібну до тієї, яку послав у 2022-му для несерйозних переговорів. З моменту інавгурації Трампа, Путін запустив по Україні 346 ракет і понад 13 000 дронів Трамп, який перебуває на Близькому Сході, спочатку заявив, що може здійснити візит до Туреччини, якщо відбудуться мирні переговори. Але після того, як Путін виказав небажання до переговорів, Трамп спробував загладити конфуз, заявивши, що "нічого не станеться, поки ми з Путіним не зустрінемося". ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Російські наративи Віткоффа і монополізація влади Зеленським: про що писали світові ЗМІ Ближче до реальності буде сказати, що нічого не станеться, доки Путін не відчує, що має стимул з'явитися і вести переговори. Неявка Путіна - останній доказ, що росіяни несерйозно налаштовані на припинення війни. Це не дивно. Путін вважає, що Трамп може покинути Україну і полегшити йому подальше захоплення української території. За підрахунками Інституту вивчення війни, з моменту інавгурації Трампа, Путін запустив по Україні 346 ракет і понад 13 000 дронів. "Володимире, СТОП!", - благав Трамп у соцмережах після того, як російський удар забрав життя мирних жителів у Києві в кінці минулого місяця. Путін не зупиняється. Минулого тижня внаслідок атаки на українську столицю загинули мирні жителі. З наближенням літа Росія готується до нового наступу. Москва здобула певну територію на сході України протягом зими, але за велику ціну і без стратегічних проривів. Але Путін знає, що Україна вичерпає запас американських боєприпасів за кілька тижнів. Найкращий шлях до миру - посилення тиску на Москву Трамп доклав щирих зусиль, щоб бути посередником у війні, але виглядає тим гірше, чим довше Путін говорить про мир, але веде війну. Трамп не хоче, щоб світ бачив його прохачем Кремля. Найкращий шлях до миру - посилення тиску на Москву. Трамп може почати з вторинних санкцій проти країн, які купують російську енергоносії. Колишній головний економіст мінфіну США Ерік ван Ностранд цього тижня писав, що вилучення чверті експорту російської нафти з ринку скоротить доходи Кремля від нафти на 20%. Світовий видобуток нафти достатньо високий, щоб це не призвело до значного підвищення цін на паливо у США. Трамп також може оголосити про свою підтримку більшої військової допомоги Україні. Тоді, коли Трамп нарешті зустрінеться з Путіним, Україна і Трамп будуть вести переговори з набагато сильнішої позиції. Хтось колись це назвав "миром через силу". "Трамп тисне на Україну без перспектив мирної угоди", Тhе Теlеgrарh, Велика Британія Колонка колишнього міністра оборони Великої Британії Бена Воллеса Книга 1991 року "Трампований" Джона О'Доннелла, одного з босів казино Трампа, багато розповідає нам про те, як президент США веде бізнес. Одне з найяскравіших спостережень в тому, що Трамп ніколи не бере на себе відповідальність за будь-які невдачі та ніколи не залишається достатньо довго, щоб його угоди викрилися як порожні, якими зазвичай вони є. Тож не варто дивуватися, що Джо Байдена звинувачують в угоді Трампа з Талібаном, або що Зеленського звинувачують у тому, що не капітулював перед Путіним. Україна для Трампа була лише угодою про корисні копалини - нічим більше і нічим менше. Йшлося не про глобальну політику, західні цінності чи безпеку НАТО. Тепер, коли він її отримав, то пішов далі. Це також зрозуміло Путіну. З першого дня цього президентства в США Путін знав, на чиєму боці Трамп. Європа та Україна повинні почати готуватися до самостійного вирішення проблеми Останнім поворотом подій стало залякування Зеленського зі сторони Трампа, щоб зустрівся з Путіним. Путін, як боягуз, не приїхав. Результат - Трамп нічого не робить. Не зовсім нічого - США блокують Зеленського від поїздки на саміт НАТО в Голландії наступного місяця. Ключове питання - що далі. Європа та Україна повинні почати готуватися до самостійного вирішення проблеми. Ніхто не має вірити, що без США українцям кінець. Це не так. Вони знають, як воювати. Знають, як впроваджувати інновації. І "життєво важливі" розвіддані, які отримують на полі бою, не є повністю американськими. Якщо ми в Європі вирішимо замінити Дядька Сема, то зможемо. Якщо справді цього хочемо, і якщо готові піти на власні жертви. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Як Залужний оцінив реформи у ЗСУ та коли Путін може напасти на країну НАТО: світові ЗМІ написали Нам також слід реалістично оцінювати, що ця нова американська адміністрація означає для нашої безпеки. Не сумніваюся, що на певному етапі Трамп визнає кордони 2014 року, нав'язані Україні російським вторгненням того року. Визнання суверенних кордонів, змінених силою, суперечить усьому, за що ми виступаємо, у що віримо. Хоча декому подобається стиль та манера Трампа, вони не розуміють, що зараз не 1920-ті. Росія будує військові бази біля Фінляндії Якщо Трамп визнає російський Крим, нам слід побоюватися, що це буде означати ближче до нашого дому, у Північній Європі. Ми вже бачимо, як Росія будує військові бази біля Фінляндії, агресивно порушує патрулювання неба та військово-морські пересування в Балтійському і Північному морях. Подивіться на це з точки зору Путіна. Він знає, що США не зацікавлені в цьому і збираються скоротити війська в Європі. Він знає, що, незважаючи на вторгнення в Україну, йому це зійшло з рук. Чому він має зупинитися зараз? Путін думає: "Чи справді Трамп ризикне американцями та ядерним Армагеддоном, якщо я захоплю трохи Естонії і Литви? Або навіть Фінляндії?". Великі держави Європи не готові до війни, а їхнє населення ще менше. Британія та Франція сильні у риториці, але досі не підкріпили її грошима.

Про це пише Тhе Nеw Yоrk Тіmеs.Про постачання додаткових систем ППО За інформацією видання, цього літа після модернізації до України мають передати ЗРК Раtrіоt, який раніше базувався в Ізраїлі. Окрім цього, західні союзники обговорюють можливість передачі ще одного такого комплексу від Німеччини або Греції.Посадовці, які говорили на умовах анонімності, не прокоментували, чи підтримує американський лідер Дональд Трамп передачу цих систем або ж чи було це рішення ухвалене ще за адміністрації Джо Байдена. Рада національної безпеки Білого дому не розголошує деталі щодо потужності та розміщення систем протиповітряної оборони."Президент Трамп чітко заявив: він хоче, щоб війна в Україні закінчилася, а вбивства припинилися", - сказав речник ради Джеймс Г'юїтт.Міноборони Сполучених Штатів повідомило, що "продовжує постачати Україні обладнання з раніше затверджених" пакетів, маючи на увазі озброєння з наявних запасів і нові закупівлі.Ремонт наявних РаtrіоtЯк зауважили автори, наразі Україна має вісім систем Раtrіоt, однак лише шість перебувають у робочому стані. Інші дві перебувають на ремонті. Після доставки нових систем з Ізраїлю та Німеччини або Греції Україна матиме загалом 10 систем Раtrіоt, що посилить захист Києва, наголошують у виданні. За словами кількох посадовців, система з Ізраїлю, яка наразі проходить модернізацію для передачі Україні, є старою моделлю. Очікується, що її доставлять цього літа.Як зазначили у виданні, згідно з американськими правилами експорту чутливого оборонного обладнання Сполучені Штати повинні схвалити будь-яку передачу ракетних комплексів Раtrіоt американського виробництва в Україну, навіть якщо вони надходять через інші країни.У середині квітня президент Володимир Зеленський заявив, що Україна за фінансової підтримки партнерів готова купити в США 10 систем Раtrіоt для захисту мирних міст від атак РФ. 

Помста за СумиСили оборони України продовжують удари по місцях базування російських ракетних бригад, відповідальних за злочинний напад на Суми балістичною зброєю.  Сьогодні з'явилось відео, як українські безпілотники атакують базу дислокації 112-ї ракетної бригади, відповідальної за удар "Іскандерами" по Сумах. Місце дислокації цієї бази - Шуя, Іванівської області Росії. Це 700 км від кордону з Україною.Атаки почалися десь із трьох години ночі. Для цього використовувались наші безпілотні далекобійні ударні комплекси  "Бобер" та "Лютий", а саме Ан-196, який розроблений КБ "Антонова". Кадри досить гарні. Ми бачили відео, як на ціль здійснює атаку безпілотник "Лютий", а також були й інші зразки наших ударних дронів.А вчора, нагадаю, підрозділи безпілотних систем, Сил спеціальних операцій, Служби безпеки здійснили удар по місцю базування 448-ї ракетної бригади, це був пункт "Клюква" в Курській області, за 100 км від державного кордону. Про підсумки ударів по Курській області знаємо, що була детонація боєприпасів. Щодо ударів по Шуї поки інформація не надходила. Відомо, що начебто постраждали казарми. Сподіваюсь, що підсумки удару будуть більш результативними. Але в будь-якому разі, дійсно, зараз далекобійна зброя, безпілотні комплекси, FРV-дрони на лінії фронту знищують значну кількість озброєння і особового складу противника. Та все-таки не забуваємо про артилерію, яка також вкрай важлива, і яку повністю дрони замінити не можуть. Тут важливе значення має кількість боєприпасів, які використовують сили ворога і наші Збройні Сили. Сьогодні з'явилося цікаве дослідження британського Ореn Sоurсе Сеntrе, який здійснив аналіз постачання боєприпасів з Північної Кореї до Російської Федерації.Аналітики цієї структури проаналізували постачання з вересня 2023 року по березень 2025 року всіх рейсів, які здійснювалися з Північної Кореї з використанням контейнеровозів до двох російських портів. Вони відстежили, що було перекинуто аж 16 тис. контейнерів. Загалом це означає, що Росія отримала від Північної Кореї від чотирьох до шести млн. артснарядів за 20 місяців.Якщо ми говоримо про рік, то це десь від 2,8 млн до 3,8 млн боєприпасів. Це досить значні показники, тому що сама Російська Федерація за рік виготовляє десь трошки більше 2 млн снарядів великого калібру. Ми знаємо, що північнокорейські снаряди не є якісними, але в будь-якому разі вони навіть в такому стані є системною загрозою.Головнокомандувач Збройних Сил Олександр Сирський днями говорив про те, що зараз на лінії фронту співвідношення у використанні боєприпасів між Україною та Росією є один до двох на користь ворога, хоча раніше ця перевага була набагато суттєвішою. Виникає питання, як з боєприпасами для Сил оборони України? Поки що тут можемо згадувати про такі заяви. Зокрема знаємо про те, що буквально в березні представниця ЄС з питань закордонних справ Кая Каллас говорила про те, що Брюссель вважає реальним цього року поставити Україні десь 2 млн боєприпасів. І днями вона також говорила про те, що майже 1,3 млн з цих боєприпасів вже є такими, що можуть бути поставлені до України. Це суттєвий прогрес у порівнянні з минулим роком.І також знаємо, що існує чеська ініціатива, де минулого року було поставлено більше 1 млн боєприпасів до Збройних сил України, а цього року Чехія планує і далі реалізувати цю програму, і Збройні Сили мають отримати десь 1,6 млн боєприпасів.Це значні показники, вони дещо поступаються російським, але в будь-якому разі прогрес помітний, якщо ми до цього додамо ще і спробу України самостійно виготовляти боєприпаси. Хоча тут, є нюанси, тому що буквально минулого тижня ми писали матеріал про те, що домовленість між Сzесhоslоvаk Grоuр - це потужний чеський консорціум, який виготовляє боєприпаси, і українською компанією “Українська Бронетехніка” досі не реалізується через те, що Агенція оборонних закупівель не законтрактувала боєприпаси, які готова постачати українська компанія.Загалом був план, що цього року буде виготовлено 100 тис. боєприпасів, а наступного - 300 тис.  У будь-якому разі незаконтрактування цих обсягів з боку Міністерства оборони виглядає м'яко кажучи, дивним.Чи продаватимуть США зброю для УкраїниА далі ми будемо говорити про те, що нам постачають наші партнери. Яким чином забезпечити взаємодію з нашими європейськими партнерами, які зараз виглядають набагато надійнішими, ніж Сполучені Штати, які, якщо вірити публікації видання Віld, відмовляються нам навіть за гроші продавати комплекси Раtrіоt.Ця інформація, як на мене, досить критична, з огляду на те, що був варіант, що якщо Сполучені Штати не будуть постачати власне озброєння в рамках попередніх пакетів або нових рішень, то використання заморожених російських активів або отримання коштів від наших партнерів і купівля на них американської зброї виглядало цілком реалістичним.Але поки що перші публікації говорять про те, що навіть такий формат Сполучені Штати не зовсім влаштовує, що насправді абсолютно є неадекватною, як на мене, політикою з боку наших партнерів. Ситуація на лінії фронтуЗагалом, буквально декілька останніх днів, таке враження, що динаміка бойових зіткнень дещо зменшилася. Буквально була статистика, де декілька днів поспіль кількість бойових зіткнень на лінії фронту зменшилася до сотні бойових зіткнень.Це на тлі 250 чи 150 зіткнень виглядає, дійсно, зменшенням інтенсивності. Але у будь-якому разі ми розуміємо, що це пов'язано з одного боку зі значними втратами противника, ймовірно перегрупуванням, хоча по багатьох напрямках навіть разом з живою силою противник став все активніше використовувати бронетехніку.Ці спроби можна пояснити тим, насамперед, що ворог зараз намагається максимально більше загарбати нашої території, потенційно готуючись до того, аби більше територій було під контролем противника, з огляду ймовірно на подальші перемовини.Але насправді, ми чітко усвідомлюємо, що системно Російська Федерація не налаштована на будь-які перемовини. І зараз якраз реалізує тривалу стратегію виснаження, де за рахунок переваги в живій силі намагається якраз тиснути по всій протяжності лінії фронту. Якщо є тимчасове зменшення інтенсивності на лінії фронту, воно насправді дійсно є тимчасовим.А з іншого боку якраз збільшується кількість використання зокрема керованих авіаційних боєприпасів з боку противника. Динаміка свідчить, що кількість КАБів, які ворог починає скидати на наші позиції, суттєво збільшується. Декілька днів тому були навіть пікові показники близько 294 КАБів, які були за день скинуті на нашій позиції.Це говорить про те, що ворог намагається використовувати ті засоби враження, які він вважає найбільш ефективними. І це дійсно так, тому що збивати таке ми не можемо. А з огляду на те, що кількість виготовлення КАБів противника зростає, цього року ворог намагається їх виготовити за планом 70 тис., то, дійсно, це якраз один з тих складових бойових дій, які ворог і далі буде активно використовувати на лінії фронту.Щодо нашої відповіді, то насамперед це посилення нашої протиповітряної оборони, про що я казав раніше, і пошук варіантів боротьби з носіями КАБів - це вкрай складно. І також спроби пошуку варіантів нанесення ударів по місцях базування або складах, де зберігаються КАБи. Це один з варіантів, яким чином можна зменшувати потенціал використання противником цих засобів ураження.У будь-якому разі розуміємо, що тема зброї і військової техніки вкрай важлива з точки зору того, що саме зараз мають отримувати наші Збройні Сили. І буквально днями, як ми знаємо, було заявлено, що Україна розробляє системи протиповітряної оборони, які можуть суттєво посилити наш потенціал, говорилося це навіть про комплекс стратегічного призначення.Насправді тут ми можемо говорити, що напрацювання, які сьогодні є в українському ОПК, реалізуються на основі потенціалу тих розробок, які були раніше.Насамперед знаємо про те, що наше КБ "Луч", яке відоме тим, що розробляє і виготовляє ракети "Нептун" і цілу серію протитанкових ракетних комплексів, так само має проєкти, які стосуються створення зенітно-ракетного комплексу середньої дальності. Він якраз ґрунтується на тих напрацюваннях, які є в КБ, і, звісно, є розробки в КБ “Південмаш”, які так само стосуються зенітно-ракетних комплексів.Але в будь-якому разі, попри заяви наших лідерів, військових керівників про те, що ми можемо зробити комплекс не гірше ніж Раtrіоt, думаю, що це певне перебільшення. Це потребуватиме кооперації зусиль з нашими партнерами, це вкрай важливо."2025-й рік для Путіна залишається останнім шансом"А далі ми будемо говорити про те, що зараз відбувається на лінії фронту, яким чином посилювати фронт, і як співпрацювати з Європою. Про це розповів співзасновник Консорціуму оборонної інформації, керівник аналітичної організації Nеw Gеороlіtісs Rеsеаrсh Nеtwоrk Михайло Самусь. Начебто динаміка на лінії фронту дещо зменшується, попри те, що ворог використовує бронетехніку, на деяких напрямках у противника є просування, але є наші контратаки по окремих ділянках фронту, і таке враження, що відбувається певне балансування сил і можливостей. "Практична ситуація на полі бою, демонструє певний баланс. Але якщо подивитися на наміри та плани Путіна, Кремля, Росії стосовно демонстрації адміністрації США і особисто Трампу, що Росія перемагає в цій війні, то російська армія буде намагатися продовжувати ці інтенсивні атаки. І те, що ми бачимо за останні кілька днів, росіяни намагалися запускати і механізовані штурми, а не виключно "м'ясні" так звані хвилі. Тому я думаю, що в найближчий час росіяни будуть продовжувати інтенсивні спроби і на Сумському напрямку, і навіть пробувати заходити ДРГ на Чернігівському напрямку. Очевидно, Куп'янськ, Лиманський напрямок буде активний, Торецьк, Часів Яр, Покровський напрямок, Новопавлівський. Все це буде дуже активно намагатися "прощупувати" нашу оборону. Я впевнений, що ніякого результату це не принесе російській армії, але те, що інтенсивність може знову зростати, це однозначно. Тому що фактично 2025 рік для Путіна залишається останнім шансом для того, щоб продемонструвати, що вони щось можуть показати на полі бою", - сказав він. Водночас військовий експерт вважає що результати будуть мінімальними і протягом літа цього року, попри всі спроби, росіянам не вдасться досягти того, чого вони хочуть. Це вони постійно демонструють і декларують під час своїх контактів з американською стороною: захопити всі ті області, які вони включили собі в конституцію, і таким чином зафіксувати свої забаганки, враховуючи "ситуацію на землі"."Але це не вийде, і тому, на мою думку, все ж таки найактивнішим інструментом чи найактивнішим способом тиску на Україну, вимагаючи від України капітуляції, і тиску на американську адміністрацію стосовно демонстрації якраз сили позиції Росії будуть якраз удари балістикою по цивільному населенню, по українцях. Тобто оця проблема відсутності достатньої кількості тих же самих систем Раtrіоt відкриває таке вікно можливостей для росіян, щоб тероризувати українців, цивільне населення. Оскільки, ще раз повторюся, на фронті окупувати ще одне село, Трампа це навряд чи якось буде вражати. А ось вбити десятки цивільних, Трамп тим чи іншим способом буде реагувати на це. Його це насправді весь час якось так дратує. Фактично він говорить прямим текстом: "Чому Україна досі не здалася, вони просять в мене ракети, не треба було починати війну, якщо ви не можете воювати проти у 20 разів сильнішого противника". От його ці фрази і демонструють в принципі те, над чим росіяни будуть працювати: тероризування українських міст і при цьому, дійсно, намагання максимально використати останній шанс 2025 рік для пролому українського фронту", - вважає Михайло Самусь. Я раніше згадував про те, що зараз європейські партнери начебто активізуються в плані постачання боєприпасів для України, але по інших складових бувають бюрократичні лабіринти, які дещо зменшують ефективність роботи європейських країн в наданні нам військової допомоги. Військовий експерт пояснив, чи існують інші формати взаємодії з європейськими партнерами, зокрема, нові формати, які дозволять подолати ці бар'єри і забезпечити ефективнішу взаємодію з Україною у постачанні озброєння, створення нових проєктів, пов'язаних зі зброєю і підготовкою особового складу. "Купа планів, і біла книга випущена, і є нові, начебто, пропозиції, і склад Єврокомісії абсолютно проукраїнський. Купа всіляких стратегій. Насправді і "концепція дикобраза", як вони кажуть - перетворення України на потужну країну, напад на яку буде вартувати занадто багато. Тому агресор не буде навіть намагатися нападати на такого "дикобраза". Але при цьому, я хотів би відзначити, що дуже багато часу втрачено. З 2014 року йде війна, європейська оборонна промисловість займалася в принципі в основному експортними проектами. Не переймалася тим, що відбувається з боку Росії, і таким чином не було нарощення тих самих виробничих потужностей. Так само і з 2022 року начебто включилися європейці, але тільки зараз починає приходити розуміння, що, наприклад, випуск тих же самих далекобійних ракет на мінімальному рівні. Немає випуску, наприклад, сотень ракет на місяць. Абсолютно і не видно цього. І це ще в цьому році точно не буде досягнуто. Немає виробництва масового тих же самих зенітно-ракетних комплексів. Якщо ми говоримо про SАМР/Т, тобто комплекс, який може теоретично заміняти Раtrіоt, то тут мова знову про одиниці на рік, і це ще, я думаю, оптимістично зараз кажу", - розповів він.Михайло Самусь зауважив, що планів багато, і начебто вже достатньо вироблено механізмів, але це все горизонт 2030 року."Зараз, на жаль, дійсно, українська оборонна промисловість, незважаючи на всі проблеми і негаразди, які ми знаємо, все-таки більший показує прогрес, ніж вся європейська оборонна промисловість разом взята. Тому що, не зважаючи на те, що начебто і все зрозуміло і проблеми, і недоліки в європейській оборонній промисловості. Начебто шляхи вже знайшли, але ми ж розуміємо, щоб запустити завод чи збудувати новий завод з виробництва ракет, це треба певний час, скажімо так, не тижні, а місяці, а може і роки, і інвестиції, які з'являться знову ж таки в найближчий час. Але ми ж розуміємо, щоб це все запустити, потрібні потрібні певні зусилля і знову таки досить довгий період часу", - зауважив він."Українські корпуси можуть стати ядром майбутніх європейських Збройних Сил"Консорціум оборонної інформації і Михайло Самусь особисто неодноразово заявляли про необхідність створення Європейської армії, а точніше структури, яка може інтегрувати потенціал європейських держав. Це передбачає, власне, і сили, і засоби. Засоби - це техніка, про яку ми поговорили, а сили - це спроможність ефективно взаємодіяти підрозділам різних армій. Зараз в Україні говорять про створення корпусів. Михайло Самусь пояснив, чи можна ініціативу з корпусами зробити загальноєвропейською, де знайти точки дотику з європейськими країнами, аби отримати якусь синергію за цим напрямком."Коли ми говоримо про всі ці програми оборонної промисловості європейської і коли ми говоримо про 800 млрд, 150 млрд і так далі, називаються величезні начебто суми, які Європа вже готова витрачати на оборонну промисловість. Залишається одне питання: а хто буде замовником цього обладнання, зброї, досліджень і виробництва нової техніки або ракет, або зенітно-ракетних комплексів? Адже ми говоримо постійно, що це потрібно Україні, а кому ще це потрібно, окрім України? Чи буде це замовляти Міністерство оборони Франції, чи це буде замовляти Міністерство оборони Італії? Очевидно, що якщо не буде створено, грубо кажучи, Генеральний штаб Збройних сил Європи і Міністерство оборони Європи. Навіть не Європейського Союзу, а Європи, бо Україна, Норвегія, Велика Британія - це не члени Європейського Союзу, але дуже активні учасники всіх оборонних військових процесів. І тому насправді тут дійсно стає питання, хто ж замовник, хто буде визначати ті обсяги, хто буде контролювати, власне, виробництво і надходження цих всіх озброєнь. Можливо, навіть і в національні компоненти країн-учасниць нового формату, але все ж таки має бути інтегратор. Абсолютно вірно", - сказав він.Військовий експерт вважає, що своєю синергетичною спроможністю корпуси врятують Україну влітку, не дозволивши росіянам проломити фронт. "Це один посил, дійсно, я думаю, що українські корпуси, як самостійні одиниці, бойові, можуть стати ядром майбутніх Європейських Збройних сил. Тобто на основі вже українських корпусів, які будуть мати відпрацьовані в сучасних умовах, на сучасному полі бою можливостях. В тому числі, доктрину застосування і дронів, і доктрину застосування нових систем РЕБ, взагалі нового підходу до ведення бойових дій в умовах й інтеграції інформаційних потоків, і управління, і нових засобів ураження і так далі, якраз і стануть, можливо, тим ядром, на якому будуть будуватися майбутні європейські Збройні сили. Хоча, звісно, тут має бути ще наявна і політична воля з боку самих європейських країн. Я думаю, що, можливо, ці процеси, наприклад, якщо буде активізовано процес створення так званих сил стримування, які начебто матимуть певну роль при гіпотетичному припинені вогню, і ці сили стримування країн Європи можуть розташовуватися в Україні. Вони можуть стати разом з українськими Збройними силами, нашими корпусами, отим прообразом нових Збройних сил Європи. Але знову ж таки тут потрібен і політичний компонент, політична воля країн Європи", - вважає Михайло Самусь. Також він прокоментував інформацію про те, що начебто Сполучені Штати не занадто оптимістично відреагували на нашу пропозицію можливості закупівлі у них Раtrіоt або іншої зброї. "Чесно кажучи, я би виходив базовим сценарієм, що Сполучені Штати не будуть нам більше поставляти озброєння і військову техніку. У всякому разі під час перебування при владі Трампа. Це базовий сценарій. Можуть бути зміна в позитивному напрямку. Наприклад, якщо ми говоримо про ситуацію, коли Росія, дійсно, буде вже дратувати Трампа. Він провалиться в своїх зусиллях, Віткофф зазнає фіаско, і тоді певні партії всередині вже трампістів і республіканців, які будуть говорити, що: “Якщо ми продовжимо в такому напрямку рухатися, ми взагалі зазнаємо катастрофи на виборах у Конгрес у 26-му році, треба щось робити. І тому давайте вже все ж таки допоможемо Україні хоча би Раtrіоt, тому що це не наступальна зброя, тут взагалі жодних проблем”. А може бути ще й гірше, коли Трамп може припинити ту допомогу, яка йде ще з часів адміністрації Байдена. Тому наразі я би базовий сценарій все ж таки бачив продовження реалізації оцих пакетів допомоги Байдена, а нових пакетів допомоги, швидше за все, не буде. Хоча, знову ж таки, йдуть начебто позитивні сигнали стосовно підписання чи укладання оцієї угоди про рідкоземельні метали. Можливо, через це нам вдасться знайти шлях до більш позитивного розвитку відносин з Трампом", - зауважив Михайло Самусь, керівник аналітичної організації Nеw Gеороlіtісs Rеsеаrсh Nеtwоrk, а також співзасновник Консорціум оборонної інформації.

Український фільм "Одного літа в Україні" увійшов у п'ятірку найкасовіших документальних стрічок українського кінопрокату за останні роки. Команда вже працює над його появою закордоном. Повний текст новини +Відео

DОU поспілкувався з цифровою командою Міноборони про останні зміни, які стосуються «Резерв+», реєстру «Оберіг» і військового обліку. Чи додадуть нові методи авторизації у «Резерв+» і скільки разів можна оновлювати в ньому дані? Як змінився підхід до розлогування у застосунку? За яких умов продовжать відстрочки? Коли висновки ВЛК стануть анонімними? А також що з автоматичним взяттям на облік чоловіків в Україні та за кордоном — розповідає заступниця міністра оборони з питань цифровізації Катерина Черногоренко. 🔸Як працюватиме анонімність і рандомізація у реформі ВЛК Військово-лікарські комісії почнуть розглядати справи анонімно. Загалом цифровізацію роботи ВЛК умовно поділили на три етапи. На першому, уже реалізованому, через «Резерв+» людина може самостійно подати запит і отримати електронне направлення на проходження військово-лікарської комісії. Раніше для цього потрібно було йти в ТЦК і брати паперове направлення. За словами Катерини Черногоренко, на сьогодні видали 30 тисяч електронних направлень. Крім цього, на першому етапі впровадили е-постанови ВЛК в Медичній інформаційній системі ЗСУ для оглядів військовозобовʼязаних і військовослужбовців, а також взаємодію цієї системи з реєстром «Оберіг». На другому етапі в електронний формат переведуть медичні висновки. Раніше військово-лікарські комісії писали постанови від руки, надсилали паперові висновки про військовозобов’язаних до ТЦК. Після цього документи оператори вручну вносили в реєстр «Оберіг». А вже потім висновок як статус підтягувався в електронний військово-обліковий документ у «Резерв+». З 1 квітня цього року алгоритм змінюється. «На другому етапі реформи ВЛК розділяємо медичний огляд і власне військово-лікарську експертизу. Таким чином цивільні лікарі оглянуть людину, внесуть результати в Електронну систему охорони здоров’я (ЕСОЗ), дані надійдуть до ВЛК, яка вже без участі людини ухвалюватиме рішення про придатність або непридатність. Цей етап буде впроваджуватись у кількох пілотних регіонах. Восени ці зміни мають бути запроваджені по всій території України. Це й буде третім етапом. Прозорість реформи забезпечать три фактори: 1. Рандомізація. Результати медоглядів будуть розподілятись між комісіями випадковим чином. 2. Анонімність. Комісія буде отримувати медичні дані без імені людини, яку розглядає.Тобто і людина не знатиме, яка ВЛК отримає її дані, і ВЛК не знатиме, чиї дані оцінює. 3. Цифровий слід. Медичні й адміністративні рішення зберігатимуться в системі з цифровими підписами відповідальних лікарів і працівників ВЛК. Це спрощує постаудит. Тож тепер, коли постанова буде електронна, інформація в „Оберезі“ та „Резерв+“ з’являтиметься значно швидше», — пояснює DОU Катерина Черногоренко, заступниця міністра оборони з питань цифровізації. Опцією електронного направлення можуть скористатися й ті, хто отримав паперову повістку на проходження військово-лікарської комісії. Якщо військовозобов’язаний подав запит, отримав е-направлення, але не з’явився впродовж двох тижнів від дати огляду, накладуть штраф. Чи можуть людину просити особисто віднести медичний висновок до ТЦК? Катерина Черногоренко зауважує, що ні. ВЛК має самостійно передати постанову до ТЦК: «Завдяки електронному кабінету постанову тепер оформлюють в електронному вигляді у Медичній інформаційній системі ЗСУ, після чого вона автоматично надходить до реєстру „Оберіг“, а отже і до ТЦК». 🔸За яких умов автоматично продовжуватимуть відстрочки Сьогодні кожна третя відстрочка оформлюється в застосунку, зауважує DОU Катерина Черногоренко. І додає, що наразі понад 240 тисяч людей отримали її онлайн: «Користувачі активно запитують про розширення можливостей — найперше доглядачі людей з інвалідністю, викладачі тощо. Ми працюємо над тим, щоб якомога швидше запустити нові типи відстрочок, налагоджуючи обмін даними між реєстрами». Автоматично продовжуються ті відстрочки, по яких «Оберіг» може самостійно перевірити підстави в інших реєстрах. Сьогодні відстрочку отримують люди з інвалідністю, які мають пенсійне посвідчення, студенти, аспіранти, докторанти, батьки трьох і більше дітей в одному шлюбі. Щодо інших категорій, то в Міноборони зауважують, з чим виникають складнощі: «Не завжди можливо перевірити підстави для відстрочки в державних реєстрах. Якщо у багатодітного батька одна дитина народилась за кордоном, дані про це не завжди доступні. Хоча між Україною та європейськими країнами є домовленості про взаємне визнання документів, ці свідоцтва про народження не вносяться в електронні реєстри. Тому навіть якщо дитина має громадянство України, дані не потрапляють до Мін’юсту і система не може підтвердити цю інформацію через електронну взаємодію». Команда продовжує тестувати різні сценарії та працює над цифровізацією тих типів відстрочок, які сьогодні складно автоматизувати. «Наведу приклади відстрочок, за якими наявних реєстрів і цифрових інструментів недостатньо, щоб побудувати логіку процесу. Це відстрочка для одного з батьків дружини (чоловіка) з числа осіб з інвалідністю І чи ІІ груп за умови відсутності інших осіб, які не є військовозобов’язаними та відповідно до закону зобов’язані їх утримувати. Також це відстрочка для особи, яка має дружину (чоловіка) з числа осіб з інвалідністю ІІІ групи, встановленою внаслідок онкологічного захворювання, відсутності кінцівок, кистей рук тощо», — каже Катерина Черногоренко. Відстрочку надають до кінця оголошеної мобілізації. Оскільки воєнний стан та мобілізація продовжуються кожні 90 днів, підстави для відстрочки перевіряються повторно. 🔸Розлогування — це все-таки баг чи фіча Раніше, якщо користувач не заходив до «Резерв+» впродовж тижня, застосунок автоматично розлогував його з міркувань безпеки. Це в цифровій команді МО називали фічею. Ми запитали в Катерини Черногоренко, чи змінився підхід, оскільки користувачі уже не відзначають регулярне розлогінення. «Автоматичне розлогування досі відбувається. Але ми продовжили терміни сесії, щоб зробити користувацький досвід зручнішим. Наразі сесія автоматично завершується, якщо людина не заходить у „Резерв+“ протягом 30 днів. Зокрема, такий підхід допомагає захистити застосунок від доступу сторонніх осіб у разі втрати чи компрометації пристрою. Але якщо людина користується застосунком регулярно, авторизація зберігається довше. Тож рекомендуємо заздалегідь зберігати електронний військово-обліковий документ на смартфон у форматі РDF — щоб могти пред’явити його швидко, без потреби повторно авторизуватися в застосунку», — пояснює заступниця міністра оборони з питань цифровізації. 🔸Наскільки часто можна оновлювати дані через Резерв+ Військовозобов’язані можуть оновити свій номер телефону, електронну пошту та адресу проживання. Повторно уточнювати ці дані користувач може необмежену кількість разів, але не частіше, ніж раз на сім днів, пояснює DОU Катерина Черногоренко. І доповнює: «Ми реалізували можливість змінити саме ті контактні дані, які найчастіше оновлюються, є важливими для зв’язку та недоступні нам автоматично з інших реєстрів. Наразі можливість редагувати інші дані не обговорюємо, адже інші відомості оновлюються в системі через інформаційну взаємодію між реєстрами. Придивляємося до опції, щоб у „Резерв+“ людина могла сама подати запит на оновлення даних з інших реєстрів — наприклад, оновити дані про освіту. Важливо, що йдеться саме про оновлення, а не виправлення даних. Тобто в реєстрах, до яких буде надсилатись запит, має міститись коректна інформація». 🔸Чи з’явиться у Резерв+ причина порушення військового обліку Наразі у «Резерв+» є сповіщення про порушення військового обліку, однак немає пояснення, у чому причина — проігнорована повістка, неправильно вказане місце проживання. Катерина Черногоренко підтверджує DОU, що ця функціональність у розробці: «Незабаром у „Резерв+“ до сповіщень про порушення військового обліку ми додамо поле з поясненням. Оператори ТЦК під час внесення інформації про порушення обов’язково вказуватимуть причину — чи йдеться про ігнорування повістки, некоректні дані про місце проживання або інші підстави. Це допоможе користувачам швидше виправити можливі неточності». 🔸Чи планують впровадити додаткові методи авторизації, окрім ВаnkІD Нещодавно в роботі мобільного застосунку «Резерв+» стався збій, пов’язаний із високим навантаженням на систему ВаnkІD. Через це авторизація користувачів була тимчасово недоступною. Цифрова команда Міноборони зауважує DОU, що розглядають й інші методи, однак не можуть уточнити терміни реалізації: «Це був не технічний збій у самому „Резерв+“, а проблема з сервісом авторизації, яка виникла через значну кількість запитів. ВаnkІD є одним з найпопулярніших способів віддаленої ідентифікації в Україні. Щодо додаткових методів авторизації — ми розглядаємо варіанти розширення можливостей входу. Наприклад, авторизацію через Дія.Підпис або напряму через банки, щоб залежність від одного механізму не створювала ризики у разі пікових навантажень». Кіберзахистом цифрових рішень міністерства опікується спеціальна профільна структура Центр реагування на кіберінциденти. «Фахівці центру на варті цілодобово, обробляють близько 850 спрацювань щотижня, а за рік розслідували понад 5000 кіберінцидентів. Крім того, „Резерв+“ успішно пройшов всі необхідні перевірки безпеки і отримав атестат відповідності комплексної системи захисту інформації (КСЗІ)», — кажуть DОU в Міноборони. 🔸Що відомо про військовий облік чоловіків 25–60 років за кордоном і видачу паспортів З квітня 2024 року українським чоловікам призовного віку заборонено отримувати закордонні паспорти та паспорти громадянина України за межами держави. Щоб люди 25–60 років за кордоном могли отримати паспорти, їх стали автоматично ставити на військовий облік. Однак лише тих, хто звернуся за паспортами до 24 квітня 2024-го. Їхні дані автоматично додають у реєстр «Оберіг». «Мета сьогодні — зробити так, щоб люди, які звернулися до зазначеної дати, могли швидко та зручно згенерувати електронний військово-обліковий документ та отримати паспорти. Без потреби відвідувати ТЦК чи проходити ВЛК», — пояснює DОU заступниця міністра оборони Катерина Черногоренко. При цьому зауважує, що питання щодо чоловіків, які звернулися до паспортних сервісів за кордоном після цієї дати, не врегульоване. Оскільки постанова № 163 від 14 лютого 2025 року законодавчо визначає саме ці часові межі. Наразі невідомо, коли ця можливість з’явиться для всіх інших. 🔸Кого автоматично беруть на облік в Україні З літа 2024 року «Оберіг» наповнюють даними про чоловіків 16–60 років. І реєстр «бачить» інформацію про тих, хто ніколи не ставав на військовий облік і не відвідував ТЦК, завдяки обміну даними з Єдиним демографічним реєстром і системою Державної міграційної служби. Чоловіків 16–25 років ставлять на облік автоматично, у них немає потреби звертатися до ТЦК і проходити медогляд. Люди від 18 років можуть згенерувати військово-обліковий документ у «Резерв+». Відповідно до задуму, автоматичне взяття на облік чоловіків 16–25 років триватиме протягом року. А тоді МО поділиться результатами експерименту. Поки що процес не завершився, через неповноту даних команда додатково перевіряє інформацію: «Ми отримали від інших відомств великий масив даних для взяття на облік чоловіків віком від 17 до 25 років. Наразі триває їхня постановка на облік. Масив даних може бути неповним, тому наша команда додатково перевіряє інформацію. Це дещо уповільнює процес, але гарантує надійність», — твердить заступниця міністра з питань цифровізації. Для військовозобов’язаних від 25 до 60 років автоматичної процедури постановки на облік поки що немає. Наразі чоловіки, яким виповнилося 25 років, мають стати на облік особисто, тобто прийти до ТЦК за місцем реєстрації, де працівник внесе дані вручну. Дистанційно вони можуть лише оновити облікові дані. Технічно цифрова команда готова взятися за втілення автоматичної постановки на облік усіх військовозобов’язаних чоловіків в Україні, пояснює DОU Катерина Черногоренко. Але для цього мають бути розроблені законодавчі підстави. Поки що в МО не готові коментувати, коли внесуть потрібні зміни. 🔸Чи будуть у «Резерв+» і в «Армія+» ШІ-помічники В Міноборони діляться, що сервіси в цих застосунках наразі потребують або повної автоматизації, або контролю з боку людей. «Для нас важлива коректність даних і безпека інформації, тому наші сервіси в „Резерв+“ та „Армія+“ поки що потребують або повної автоматизації, або контролю з боку людей. Водночас ми досліджуємо потенційні сценарії використання ШІ, які могли б підсилити сервіси в майбутньому. Якщо такі рішення відповідатимуть вимогам щодо безпеки та ефективності, ми розглянемо їхнє впровадження. Додавати конкретно ШІ-помічників у „Резерв+“ або „Армія+“ наразі не плануємо». 🔸Що планують змінити зі штрафами У застосунку «Резерв+» можна буде оплатити штраф за порушення військового обліку. Це стане доступним після ухвалення законопроєкту 12093. За словами Катерини Черногоренко, нововведення дасть змогу сплачувати штрафи в кілька кліків і навіть отримати знижку 50% (якщо людина добровільно визнала порушення), аналогічно до штрафів за порушення ПДР. Нова система працюватиме і для українців, які перебувають за кордоном. Для територіальних центрів комплектування, своєю чергою, спроститься процедура накладання штрафів. Якщо законопроєкт ухвалять, вони зможуть накладати штрафи без складення протоколу. Основні зміниСправи про адмінправопорушення за ст. 210, 210-1 можуть розглядати без людини, якщо вона згодна на притягнення її до адміністративної відповідальності;Доказами в таких справах буде визнаватись реєстрова інформація «Оберегу».Протокол про адміністративне правопорушення не буде окремо складатись по ст. 210, 210-1, а одразу буде виноситись постанова, якщо у ТЦК наявна інформація про те, що людина відмовилась від отримання повістки чи повістка не була вручена.Процес винесення постанови та притягнення до адмінвідповідальності за ст. 210, 210-1 буде подібним до того, який застосовується до правопорушень у сфері дорожнього руху, що зафіксовані в автоматичному режимі.Погодитись з притягненням до адміністративної відповідальності можна буде через «Резерв+». У такому випадку копія постанови також надходитиме в «Резерв+», а штраф повинен бути на рівні мінімального, передбаченого санкцією статті.Якщо сплатити штраф протягом 10 днів з дня набрання такою постановою законної сили, можна буде сплатити лише 50% штрафу, а не повну його суму. Також законопроєкт пропонує скасувати штрафи ТЦК для військових. Як приклад у Міноборони наводять ситуацію, коли людина не встигла оновити свої дані до мобілізації, але вже служить. Таким чином хочуть усунути бюрократичну перешкоду. Важливо зауважити, що законопроєкт очікує друге читання, тож можуть бути зміни в його положеннях.

Війна стала каталізатором удосконалення технологій і змін у сучасній тактиці ведення бойових дій. У цих умовах Україна демонструє неабияку гнучкість, використовуючи усі можливі методи та інструменти, аби протистояти ядерній потузі. Однак у питанні українських військових розробок не можна не помітити проблеми китайських технологій та компонентів, яка несе вагомі безпекові й політичні ризики.Велика війна та китайські обмеження Війна в Україні стала справжньою боротьбою інновацій. У асиметричних конфліктах подолання технологічного розриву є невіддільною частиною успішної стратегії слабшої сторони."Уже сьогодні ми винайшли спосіб, як воювати та перемагати проти сильніших армій у ХХІ столітті. Очевидно, що саме технології мають забезпечити стійкість української нації", – вважає колишній головнокомандувач Збройних Сил України генерал Валерій Залужний.Коли говорять про військові інновації, багатьом одразу спадають на думку безпілотні літальні апарати й дрони. Ще на початку війни вони були чимось рідкісним та здавалися важкими до опанування, однак нині виступають надзвичайно важливим інструментом ведення бойових дій. До прикладу, в умовах нестачі артилерійських снарядів Україна використовує дрони як спосіб компенсації диспаритету з противником. У цьому контексті БПЛА стали надзвичайно ефективним знаряддям війни: універсальні, оскільки забезпечують і розвідку, і можливість скиду боєприпасів, а освоєння апаратів типу FРV призвело до появи, по суті, керованих боєприпасів, здатних точково знищувати живу силу та дорогу техніку противника. Така реальність забезпечила прихований вплив Пекіну. Дешеві цивільні дрони, які українці та росіяни навчились переробляти у зброю, здебільшого постачаються з Китаю – найбільшого виробника цих пристроїв (та компонентів до них) у світі. Протягом останнього десятиліття, компанії, такі як DJІ та Аutеl, стрімко збільшували виробництво. Лише DJІ Тесhnоlоgy Со., найбільший виробник дронів у КНР та власник найвідомішої моделі Маvіс, займає понад 90% ринку споживчих дронів у всьому світі, згідно з даними аналітичної групи DrоnеАnаlyst. У перші місяці 2022 року техногігант оголосив про припинення бізнесу в Росії та Україні: компанія закрила свої магазини та начебто припинила більшість прямих продажів, аби запобігти використанню своєї продукції у бойових діях. Цьому прикладу наслідували й низка інших китайських корпорацій. Поки українські виробники та волонтери були змушені шукати нові способи продовження стабільних поставок, їхні зусилля наштовхнулися на нові перешкоди.У 2023 році китайський уряд запровадив перші державні обмеження: мова йшла про експортний контроль цивільних безпілотників дальнього радіуса дії (апаратів, які можуть перебувати в повітрі понад 30 хвилин та літати за межами природної видимості операторів, мають навісне обладнання і важать більш як 7 кілограмів) та тих, що оснащені інфрачервоними (тепловізійними) камерами й лазерними модулями вимірювання дальності. Восени цього року наявні обмеження було розширено, оскільки Міністерство торгівлі КНР запровадило нові правила, що встановлюють систему ліцензування експорту товарів подвійного призначення та створюють список товарів з контрольованим доступом. Їх експортери відтепер зобов'язані розкривати кінцевих отримувачів і цільове використання експортованих товарів.Ерік Вудс, фахівець з експортного контролю та науковий співробітник коледжу Міддлбері у США, зазначив, що Пекін такими діями намагається демонструвати державний контроль, аби уникнути санкцій з боку Заходу. Зазначається, що мова не йде про заборону: товари можна і надалі продавати за кордон, але лише у цивільних цілях. Тому, за його словами, ці обмеження навряд чи завадять Росії та Україні продовжувати використання китайських дронів. Однак після введення обмежень китайські компанії почали або скорочувати продажі дронів та їхніх компонентів українським споживачам, або ж вимагати використання складних мереж посередників (щось на кшталт того, що робить Росія для обходу американських та європейських санкцій). Тhе Nеw Yоrk Тіmеs пише, що китайські обмеження насамперед розширюють переваги для Росії. До прикладу, офіційні митні дані дають інформацію про те, що прямі поставки дронів китайськими компаніями до України у 2023 році (за період з січня до червня) склали трохи понад 200 тис. доларів. За той самий період Росія отримала цих технологій на щонайменше 14,5 мільйонів доларів та ще й у вигляді прямих поставок. Таким чином, хоча й Україна теж закупила значну кількість китайських дронів і компонентів, більшість із них були придбані через європейських посередників. Вибудовування нових шляхів імпорту, пошук надійних посередників та оновлення логістичних маршрутів вимагають дедалі більше часу, який в ситуації такого масштабного конфлікту стає на вагу золота. Навіть до введення санкцій існувала серйозна проблема затримок у виробництві, часто пов’язана із сильною залежністю від китайських компонентів, які доводиться чекати місяцями. Бували й випадки, коли електроніка приїжджала подекуди з браком, що складав чверть усієї партії, або ж із неправильними характеристиками.Долаємо залежністьОбмеження, хоч і ускладнили процес закупівлі та логістики, все ж виявилися не такими руйнівними, як очікувалось. Засновник дронової компанії ТАF Drоnеs Олександр Яковенко під час конференції FоrbеsТесh заявив, що нині українські дрони складаються на 80–90% із китайських комплектуючих. Україна, як і Росія, значною мірою продовжує покладатися на китайські запчастини для виробництва, зокрема, FРV-дронів. Однак тенденції змінюються. Нещодавно інноваційна українська компанія Vyrіy Drоnе створила FРV-дрон, повністю виготовлений з українських компонентів. У компанії наголошують, що в умовах наростання обмежень на постачання деталей з Китаю перехід на власне виробництво комплектуючих є критично важливим. Наразі понад 70% складових серійних моделей виготовляється в Україні, і цей показник постійно зростає. Частину деталей розробляють і виробляють безпосередньо у компанії, іншу – передають на виготовлення підрядникам. Для забезпечення виробництва необхідні матеріали шукають у різних країнах, і не завжди це Китай. Проблеми з ланцюжками постачання з Китаю змусили шукати альтернативи й оборонне підприємство Ukrsресsystеms, яке також намагається диверсифікувати джерела постачання комплектуючих, шукаючи надійних виробників у США, Тайвані та Європі. Представники компанії говорять, що практично не використовують китайських компонентів. Однак існує одна проблема: навіть ті компоненти, що марковані як американські чи європейські, часто все одно мають китайське походження. Через відсутність базової електроніки, що потребує великих інвестицій, та розвиненої інфраструктури про повноцінне серійне виробництво мови поки йти не може. Проте українські компанії мають можливість імпортувати мікросхеми та інші електронні компоненти не тільки з Китаю. До прикладу, компанія Skylаb, що займається виробництвом ударного дрона "Шуліка" та робота SІRКО-S, зазначає, що близько 40% комплектуючих для їхніх пристроїв виготовляються в Україні. Skylаb активно працює над збільшенням частки імпортних складових із країн Європи, зокрема батарей і електромоторів. Водночас там визнають, що повністю відмовитися від китайських компонентів, таких як камери, автопілоти чи планшети, наразі неможливо.На фоні таких викликів Україні неодмінно потрібно налагоджувати та постійно розвивати власне виробництво таких технологій.  Одна із запорук відносно дешевої ціни вітчизняного апарату є масштабування його виробництва. Представник однієї з компаній, що працює над поступовою відмовою від китайських складових, зазначає, що проблема дороговизни українського дрона у порівнянні з китайським Маvіс зумовлена тим, що ціна останнього формується через те, що його виготовляють мільйонами. За умови масового виробництва собівартість продукції знижується, тоді як у разі обмеженого випуску ціна залишається високою.  Тут не обійтись без послідовної політики уряду, що має бути зацікавлений у закупівлі насамперед української продукції. Поставлена президентом України ціль закупити 1 мільйон дронів до кінця року сприяє поступовому розв'язанню цієї проблеми. У 2024 році обсяги виробництва українських дронів зросли більш ніж у десять разів порівняно з попереднім. Відзначається значний прогрес у створенні дронів різного типу –  повітряних, морських і наземних, а також у розробці вітчизняних систем РЕБ. За словами очільника Мінстратегпрому Германа Сметаніна, перед владою стоїть завдання організувати повний замкнений цикл, здешевлення виробництва і постачання дронів у достатній кількості.Українські фахівці впевнені, що країна володіє всіма необхідними ресурсами та потенціалом для створення власних дронів та БПЛА, які можуть не тільки відповідати закордонним моделям, але й перевершувати їх за технічними характеристиками.Однією з причин, чому українці продовжують купувати китайські дрони та комплектуючі, полягає у тому, що західні аналоги не завжди демонструють вищий рівень якості. Цьогоріч Тhе Wаll Strееt Jоurnаl писало про провальний досвід американських дронів від компанії Skydіо. Зазначалось, що в умовах бойових дій ці дрони часто не могли подолати російські системи РЕБ, вирізнялися технічними недоліками, складністю обслуговування та дорогим ремонтом. Ба більше, західні дрони зазвичай коштують значно більше, іноді на десятки тисяч доларів, порівняно з китайськими аналогами. Зважаючи на те, що, за даними британського аналітичного центру Королівського об’єднаного інституту оборонних досліджень, ще у 2023 році українські військові щомісяця використовували до 10 тисяч дронів (а зараз ця цифра точно ще більша), масова закупівля дорогих моделей із США була б просто неможливою з фінансового погляду. Таким чином, нарощення власного виробництва з поступовою відмовою від китайських комплектуючих було б найоптимальнішим рішенням для України. Це не виключає залучення технологій партнерів, які українська влада та виробник вважатиме доцільними для освоєння та застосування. Як пам’ятаємо, дрони, обладнані тепловізійними камерами також підпали під обмеження китайського уряду. Одна з проблем українського виробництва камер полягає у тому, що з вітчизняного там зазвичай лише назва, натомість усе начиння складають китайські комплектуючі. Тепловізійні монокуляри від української компанії NVЕСТЕСН можуть слугувати таким прикладом.Якщо ж обирати тепловізійні камери серед західних аналогів, не можна не звернути уваги на такі відомі фірми, як Теlеdynе FLІR, Sееk Тhеrmаl чи Rаythеоn Тесhnоlоgіеs. Американська компанія FLІR, авторизованим представником якої в Україні є компанія «УМО УКРАЇНА», містить виробничі потужності у США, Швеції, Естонії та Франції. Її апарати вважаються одними з найякісніших на світовому ринку. У 2022 році компанія РІSÉО, що займається дослідженнями інновацій та промисловою експертизою в галузі аналізу електрооптичних виробів, опублікувала дослідження, у якому порівняла тепловізійні камери від FLІR та Sееk Тhеrmаl з двома апаратами відомої китайської компанії ІnfіRаy. Модуль FLІR ВОSОN 640 Рrо було визнано еталоном на ринку інфрачервоних камер. Продукт демонструє найдоступнішу функціональність, що забезпечує максимальну універсальність використання. Якість одержуваного зображення висока, а середній рівень сенсора компенсується потужними алгоритмами обробки зображень.  Нещодавно компанія випустила нову лінійку камер Воsоn+ з функцією радіометрії, які чудово інтегруються в дрони та можуть виконувати розвідувальні, спостережні або пошуково-рятувальні завдання в будь-яких умовах освітленості. Але знову ж таки, вартість американської продукції вища за китайські аналоги.Чому слід відмовлятися від китайських технологійПо-перше, через ненадійність Китаю як партнера, що ми вже з’ясували. По-друге, через нерівну конкуренцію з росіянами. Росіяни часто мають перевагу через те, що навіть попри обмеження продовжують отримувати дрони та комплектуючі напряму. Вони також можуть запропонувати нижчу ціну та замовляти більші партії. Разом з цим, продаж росіянам є політично безпечнішим для китайських компаній. Попри оголошення DJІ про припинення діяльності в Україні та Росії, проведене у 2023 році дослідження української консалтингової компанії Моlfаr у співпраці з Радіо Свобода засвідчили, що дрони цієї компанії продовжували реалізовуватися у Росії організаціями, пов’язаними з військово-промисловим комплексом РФ та іншими структурами, що займаються підготовкою військового персоналу.По-третє, через політичні ризики. З початку повномасштабної війни Пекін ніби намагається зберігати статус нейтральної держави. З одного боку, він не підтримав російське вторгнення, з іншого – не засудив дії Кремля та не визнав факту агресії. Найвищі китайські чиновники публічно окреслюють війну словосполученням «українська криза». Китай допомагає Москві обходити західні санкції та активно купує у неї енергоносії, тим самим підживлюючи російську економіку. КНР підсилює позиції РФ в ООН, відмовляючись голосувати за незручні для неї резолюції. Цей список можна лише продовжувати. Немає сумнівів, що попри усі публічні заяви в контексті глобального протистояння із Заходом китайці все-таки намагаються обережно підтримувати свого стратегічного партнера.Через посилення російсько-китайського воєнного співробітництва останнім часом б’ють на сполох у Європейському Союзі. У листопаді повідомлялось про таємну програму озброєнь, яку Росія може реалізовувати в китайській провінції Сіньцзян. Зокрема йдеться про дочірню компанію "Алмаз-Антей", яка, ймовірно, розробила й провела випробування нової моделі безпілотника за підтримки місцевих фахівців, що потенційно може бути використаний у бойових діях проти України. Відповідно до оцінок ЄС, до 70% ключових високотехнологічних продуктів, що використовуються російськими збройними силами, потрапляють до РФ з Китаю. По-четверте, обравши євроатлантичний вектор свого розвитку, Україна повинна дотримуватися спільної з партнерами політичної лінії, наближатись до усталених стандартів, що передбачають зниження залежності від китайських товарів, усвідомлювати виклики для трансатлантичної безпеки, які продукує КНР. Альянс займає чітку позицію відносно розглянутої нами проблеми. У декларації, оприлюдненій під час ювілейного 75-го саміту у Вашингтоні цього літа, НАТО назвала Китай вирішальним чинником, що сприяє війні Росії проти України. Документ містить згадку про постачання Китаєм матеріалів подвійного призначення, зокрема, компонентів озброєння, спеціального обладнання та сировини, що стає вагомим ресурсом для російського оборонного сектору.Для України воєнний досвід став не лише випробуванням, але й можливістю закласти фундамент для майбутнього технологічного прориву. Попри труднощі, пов’язані із залежністю та проблемами постачання, Україна демонструє здатність адаптуватися до нових реалій.Як бачимо, залежність від Китаю як ключового постачальника створює все більші логістичні та політичні виклики. Тому важливо продовжувати диверсифікувати ланцюги та джерела постачання, зосередившись на постачальниках, що відповідають стандартам НАТО та є політично дружніми до України. А найголовніше – держава повинна створювати сприятливі умови для розвитку насамперед власного виробництва, аби забезпечувати усі потреби та розвивати стійкість особливо на фоні невизначеності долі подальшої західної допомоги. Необхідно сформувати прозоре конкурентне середовище, що забезпечуватиме виникнення все нових і нових вітчизняних технологічних підприємств та сприятиме постійному покращенню якості виробленої продукції. Україна має усвідомити: дешево – не завжди якісно, не завжди швидко і, найголовніше, не завжди безпечно. А за безпеку потрібно платити.