Search trend "Академія Наук"

CyberCalmМобільні програми для навчання: топ-10 застосунків для студентів у 2026 році

Навчальний рік стартує — і разом із ним повертається питання, що поставити на смартфон, щоб не потонути в дедлайнах, конспектах та іспитах. Зібрали десять застосунків, які справді працюють у 2026 році: від розкладу занять і конспектів до інтервальних повторень та штучного інтелекту. До кожного — окремо про те, які дані він збирає, бо навчальні застосунки отримують доступ до всього, що ви пишете і фотографуєте.

1. My Study Life — розклад, дедлайни та іспити

Планувальник, зроблений саме під навчання, а не під офіс. Він розуміє те, чого не розуміє звичайний календар: пари можуть іти за парним і непарним тижнем, розклад — ротуватися, а сесія жити за власним графіком. У застосунку заводяться предмети з аудиторією, викладачем і часом, домашні завдання з нагадуваннями, іспити та оцінки.

Є вбудований таймер за методом Pomodoro для тих, хто вчиться сесіями по 25 хвилин, і синхронізація між телефоном, планшетом і компʼютером. Базові функції безкоштовні без обмежень за кількістю предметів.

Приватність: розкладу занять не потрібен доступ ні до контактів, ні до геолокації. Якщо застосунок просить такі дозволи — відмовляйте, функціональність від цього не постраждає.

Завантажити: Android, також доступний для iOS.

2. Microsoft OneNote — конспекти, які не загубляться

Найближчий цифровий аналог паперового зошита. Записник ділиться на секції та сторінки, всередині можна писати від руки стилусом, друкувати, малювати схеми, вставляти фотографії дошки та аудіозаписи лекцій — усе на одній сторінці й без обмежень на розмітку.

OneNote розпізнає текст на вставлених зображеннях, тому сфотографований конспект згодом можна знайти пошуком. Записники синхронізуються через OneDrive і відкриваються спільно — зручно для групових проєктів і курсових.

Приватність: усе, що ви пишете, зберігається в хмарі Microsoft. Для лекцій це нормально, для документів із персональними даними — ні. На окремі секції можна поставити пароль, але памʼятайте: якщо забудете його, Microsoft не відновить доступ.

Завантажити: Android, також доступний для iOS.

3. NotebookLM — штучний інтелект, що працює тільки з вашими матеріалами

Найкорисніший ШІ-інструмент для навчання за останні роки — і принципово інший за логікою, ніж звичайний чат-бот. У NotebookLM ви завантажуєте власні джерела: PDF методички, конспекти, посилання на статті, відео з YouTube. Далі сервіс відповідає на запитання, спираючись саме на ці документи, а не на власні «знання», і показує, з якого фрагмента взято кожну тезу.

Це різко зменшує ризик вигаданих фактів, який є головною проблемою чат-ботів у навчанні. Окрема функція — аудіоогляди: сервіс генерує розмову двох ведучих у форматі подкасту за вашими матеріалами, яку можна слухати в дорозі. Мобільні версії для Android та iOS вийшли в травні 2025 року.

Приватність: ви віддаєте Google повні тексти своїх методичок і робіт. Для відкритих навчальних матеріалів це прийнятно, для чернетки дипломної чи документів із чужими персональними даними — варто двічі подумати.

4. ChatGPT — помічник, якому не можна довіряти сліпо

Універсальний ШІ-співрозмовник, який добре дає раду з поясненням складних тем простими словами, розбором помилок у власному тексті, генеруванням запитань для самоперевірки та планів підготовки. Безкоштовної версії для навчальних задач зазвичай вистачає.

Ключове застереження: мовна модель упевнено вигадує факти, дати, цитати та неіснуючі джерела. Використовувати її як довідник фактів не можна — тільки як пояснювача та співрозмовника, з обовʼязковою перевіркою всього, що піде в роботу. Викладачі це бачать, а деякі виші прямо регулюють використання ШІ у своїх положеннях про академічну доброчесність.

Приватність: у налаштуваннях є перемикач, який забороняє використовувати ваші розмови для навчання моделей — знайдіть і вимкніть його одразу після встановлення. Персональні дані, документи компанії чи чужі роботи в чат не завантажують.

5. AnkiDroid — картки з інтервальними повтореннями

Інструмент для того, що насправді визначає результат на іспиті — запамʼятовування. AnkiDroid показує картку рівно тоді, коли ви ось-ось мали б її забути: алгоритм інтервальних повторень розтягує проміжки для того, що ви знаєте добре, і скорочує для того, що плутаєте. Для мов, анатомії, юридичних термінів чи формул це працює краще за будь-яке перечитування.

Картки можна створювати самому або завантажити з тисяч готових колод. Підтримуються зображення, звук і математичні формули. Застосунок безкоштовний, з відкритим кодом і без реклами, а вихідні тексти лежать на GitHub.

Приватність: синхронізація з AnkiWeb — опційна, її можна взагалі не вмикати й тримати всю базу локально на пристрої. Версія у каталозі F-Droid збирається з відкритого коду, а звіти про збої вимкнені за замовчуванням.

Завантажити: Android. Для iOS існує платний застосунок AnkiMobile від автора проєкту.

6. Photomath — розбір математичних задач за фотографією

Наводите камеру на рівняння — застосунок розпізнає його, зокрема й написане від руки, і показує не лише відповідь, а покроковий розбір розвʼязання. Охоплює арифметику, алгебру, геометрію, тригонометрію, статистику й основи математичного аналізу, будує графіки функцій.

Користь залежить від того, як ним користуватися: якщо переписати відповідь, нічого не станеться, якщо розібрати кроки — можна нарешті зрозуміти тему. Базові покрокові розвʼязання безкоштовні, розширені анімовані пояснення — за підпискою.

Варто знати, що Photomath більше не незалежний проєкт: хорватський стартап перейшов під контроль Google. Європейська комісія схвалила угоду у березні 2023 року, а в лютому 2024-го застосунок перевели на видавничий акаунт Google у магазинах. Сам продукт залишився окремим і безкоштовним, але дані тепер ідуть у загальну екосистему корпорації.

Приватність: застосунок потребує доступу до камери — це очевидно й виправдано. Доступу до всієї галереї для роботи не потрібно, на Android його можна не давати й підтверджувати кожен знімок окремо.

Завантажити: Android, також доступний для iOS.

7. OneDrive — сканер конспектів замість Microsoft Lens

Після того як Microsoft вимкнула Lens, вбудований сканер у OneDrive залишився офіційною заміною, яку рекомендує сама компанія. Він виправляє перспективу знятої під кутом сторінки, підтягує контраст і збирає кілька кадрів у один PDF — цього достатньо, щоб оцифрувати чужий конспект перед сесією.

Одна незручність, про яку варто знати заздалегідь: Microsoft зазначає, що OneDrive не підтримує збереження сканів локально на пристрій — файл лягає в хмару. Якщо потрібен саме локальний файл, доведеться завантажити його назад або взяти сторонній сканер.

Приватність: усі відскановані сторінки автоматично опиняються в обліковому записі Microsoft. Документи з паспортними даними, медичні довідки чи чужі роботи так сканувати не варто — для них краще офлайновий сканер без синхронізації.

8. Google Перекладач — словник, що працює через камеру й офлайн

Заміна для тих, хто раніше користувався мобільними словниками: переклад набраного тексту, переклад із камери в реальному часі — наводите на сторінку підручника чи англомовну статтю й бачите текст рідною мовою — і розмовний режим для практики.

Головне для навчання — офлайнові мовні пакети. Завантаживши потрібну мову заздалегідь, ви користуєтеся перекладачем без інтернету: в аудиторії, метро чи під час відключень світла. Для окремих слів корисніше дивитися не перший варіант перекладу, а розділ із визначеннями та прикладами вживання.

Приватність: в офлайновому режимі текст не залишає пристрій — це найбезпечніший спосіб перекласти щось чутливе. Онлайновий переклад надсилається на сервери Google, тому договори чи листування туди не вставляють.

9. Coursera — курси університетів і компаній зі світовим імʼям

Платформа, заснована 2012 року професорами Стенфордського університету, дає доступ до програм провідних вишів і сертифікаційних курсів від Google, IBM, Microsoft та Amazon Web Services. Мобільний застосунок дозволяє качати лекції наперед і дивитися їх офлайн — зручно, коли інтернет нестабільний.

Для українських студентів окремо важливо, що платформа переклала українською понад 4 000 курсів, а Міністерство освіти і науки запускало програму безкоштовного доступу для закладів вищої освіти через Coursera for Campus. Чи діє вона зараз для вашого вишу — варто спитати в менеджера з онлайн-освіти: доступ надають за корпоративною поштою закладу.

Приватність: сертифікати Coursera публічні за посиланням і показують ваше повне імʼя. Це нормально для резюме, але памʼятайте, що такий профіль легко знаходиться пошуком.

Завантажити: Android, також доступний для iOS.

10. Prometheus — найбільша українська платформа онлайн-освіти

Українська платформа масових відкритих онлайн-курсів із програмами від викладачів КНУ, КПІ, Києво-Могилянської академії та перекладеними курсами світових університетів. Напрями — від програмування й бізнесу до критичного мислення, історії та англійської. Більшість курсів безкоштовні, після завершення видають електронний сертифікат.

Мобільний застосунок дає доступ до каталогу й дозволяє проходити курси зі смартфона. Версія для iPhone та iPad — у App Store; версія для Android теж доступна.

Приватність: це українська некомерційна організація, і дані зберігаються поза юрисдикціями, які викликають питання. Для курсів державної служби та підвищення кваліфікації освітян це має значення.

Що вже не варто встановлювати — і чому

Добірки застосунків старіють швидше за будь-який інший формат, а в пошуковій видачі досі висять списки трирічної давнини. Ось три позиції, які там регулярно трапляються, але встановлювати їх уже немає сенсу:

• Microsoft Math Solver більше не існує. У вересні 2024 року Microsoft оголосила про припинення мобільних версій, а сам сервіс вивели з експлуатації 7 липня 2025 року. Компанія рекомендувала переходити на Math Assistant у складі OneNote. Деталі — у картці продукту.
• Microsoft Lens вимкнули слідом. Сканер документів, який завантажили десятки мільйонів разів, прибрали з App Store і Google Play, а можливість створювати нові скани відключили остаточно. Microsoft радить натомість користуватися вбудованим сканером у застосунку OneDrive — про це йдеться на сторінці підтримки.
• Сканер і словник ABBYY. FineScanner AI та Lingvo досі трапляються в добірках для студентів. Компанію ABBYY заснував 1989 року російський підприємець Давід Ян, а робота компанії в Україні була заборонена ще у 2017 році. У квітні 2022 року ABBYY передала свій російський бізнес окремій структурі. Про це докладно писало видання AIN.UA. Обидва завдання закривають альтернативи з цієї добірки — сканер у OneDrive і Google Перекладач.

Як перевірити застосунок перед встановленням

Будь-яка добірка застаріває, а магазини застосунків повні клонів із схожими назвами. Чотири звички, які варто мати:

• Дивіться розділ «Безпека даних» у Google Play. Він показує, які типи даних застосунок збирає і чи передає їх третім сторонам. Планувальник розкладу, який ділиться геолокацією з рекламними мережами, — привід пошукати інший.
• Перевіряйте розробника, а не назву. У картці застосунку внизу вказано юридичну особу та її адресу. Саме там зазвичай зʼясовується, що «студентський розклад» насправді видає компанія, яка робить систему обліку робочих змін для підприємств.
• Не давайте дозволів, яких вимагає логіка задачі. Сканеру потрібна камера, перекладачу — мікрофон і камера, планувальнику — тільки сповіщення. Доступ до контактів, дзвінків чи точної геолокації в навчальному застосунку — червоний прапорець.
• Перевіряйте дату останнього оновлення. Застосунок, який не оновлювався два роки, майже напевно містить незакриті вразливості у сторонніх бібліотеках — навіть якщо сам працює справно.

Коротко

Мінімальний набір, який закриває більшість навчальних задач:

• My Study Life — щоб не пропустити дедлайн.
• OneNote — щоб конспекти були в одному місці й шукалися.
• AnkiDroid — щоб вивчене залишилося в голові після сесії.
• NotebookLM — щоб швидко розібратися у великій методичці.

Решта додається за потребою — залежно від того, скільки у вас математики, іноземних мов і паперових конспектів, які треба оцифрувати.

Ця стаття Мобільні програми для навчання: топ-10 застосунків для студентів у 2026 році раніше була опублікована на сайті CyberCalm, її автор — Олена Кожухар

Багатомільярдна справа часів пандемії знову опинилася в центрі уваги після несподіваного кроку китайських відповідачів.

Китайська провінція Хубей, де наприкінці 2019 року зафіксували спалах коронавірусу, залучила міжнародну юридичну фірму «Вайт енд Кейс» для оскарження рішення суду США на 24,5 мільярда доларів. Штат Міссурі домігся цього рішення у справі про ймовірне накопичення Китаєм засобів індивідуального захисту на початку пандемії COVID-19.

Як зазначає Reuters

Народний уряд провінції Хубей і Китайська академія наук 31 серпня звернулися до федерального судді у Міссурі з вимогою скасувати заочне рішення та закрити позов.

Їхні інтереси представлятиме «Вайт енд Кейс» – юридична компанія американського походження, що має понад 2 500 юристів у різних країнах. До команди захисту увійшов Крістофер Карран із Вашингтона, старший партнер у сфері судових спорів, який раніше представляв інтереси низки іноземних держав у судах США.

Позов Міссурі проти Китаю через COVID-19

Штат Міссурі подав позов проти провінції Хубей, центрального уряду Китаю та інших відповідачів у квітні 2020 року. Влада штату вимагала відшкодування економічних втрат, які, на її думку, були пов’язані з пандемією коронавірусу.

У 2024 році федеральний апеляційний суд відновив частину позову, яку раніше відхилив суд нижчої інстанції. У справі, що залишилася на розгляді, стверджується, що відповідачі монополізували постачання засобів індивідуального захисту, через що ціни зросли, а економіка Міссурі зазнала збитків.

У березні 2025 року окружний суддя США Стівен Лімбо-молодший ухвалив заочне рішення проти відповідачів, оскільки вони не подали відповіді та не брали участі в процесі. Тодішній генеральний прокурор Міссурі Ендрю Бейлі заявляв, що штат домагатиметься стягнення коштів шляхом арешту активів, які належать Китаю, зокрема земель сільськогосподарського призначення в Міссурі.

Початково суд визначив компенсаційні збитки на рівні 8 мільярдів доларів. Відповідно до федерального законодавства цю суму автоматично потроїли, що збільшило загальний розмір стягнення до 24,5 мільярда доларів.

Аргументи сторін у справі

У новому клопотанні представники провінції Хубей і Китайської академії наук наполягають, що окружний суд не має повноважень розглядати позов щодо них. Вони також вважають, що заочне рішення неналежно втручається у сферу міжнародних відносин.

Міссурі не надав жодних доказів того, що будь-який із відповідачів порушив контракт на постачання засобів індивідуального захисту до Сполучених Штатів у відповідний період.

– Відповідачі

Юристи «Вайт енд Кейс» не надали коментарів щодо судового клопотання. Водночас представник генерального прокурора Міссурі заявив, що Китай запізнився з оскарженням рішення на кілька років.

Китай на кілька років запізнився зі спробою оскаржити це рішення. Ми й надалі притягуватимемо Китай до відповідальності за страждання, яких він завдав жителям Міссурі під час пандемії COVID-19.

– Офіс генерального прокурора Міссурі

Справу розглядає Окружний суд США Східного округу Міссурі. Позов зареєстрований під номером 1:20-цв-00099-СНЛДЖ.

Можливо, вам буде цікаво:

• Місія SMILE вийшла на орбіту; європейсько-китайський проект розпочав перевірки приладів і готує наукові дослідження космічної погоди.
• Суд США заблокував рішення Пентагону щодо Anthropic, визнавши незаконним внесення компанії до переліку ризиків для ланцюгів постачання через суперечку про використання Claude.
• Республіканські сенатори США оприлюднили перші повідомлення з телефона Ентоні Фаучі про вакцинацію під час вагітності та продовжили розслідування його рішень у період пандемії.

Н незвичайна скам’янілість віком близько 324 млн років змусила вчених по-новому подивитися на те, як життя виходило з води на сушу. Міжнародна команда дослідників описала істоту з 24 кінцівками, яка виявилася не давнім ракоподібним, як вважали раніше, а комахою на перехідному етапі від водного до наземного способу життя. Про роботу розповідає видання New Atlas.

Хто така Chosha praecursor

Скам’янілість була знайдена в Техасі й отримала назву Chosha praecursor. Спершу її віднесли до давніх ракоподібних: на це вказували сегментовані черевні придатки та інші риси, типові для цієї групи тварин.

Однак нове дослідження, проведене фахівцями Нанкінського інституту геології та палеонтології Китайської академії наук разом із колегами з Великої Британії, США та Іспанії, показало іншу картину. Використавши спостереження у перехресно поляризованому світлі, вони змогли розгледіти деталі будови, які раніше залишалися непомітними.

Під таким освітленням проявилися характерні для сучасних комах риси: три чіткі грудні сегменти та три пари ніг. Тобто базовий «план тіла» комах, який зберігся до наших днів.

Чому в «комахи» 24 кінцівки

Найдивовижніша частина знахідки — це черевце, з якого виходили ще дев’ять пар придатків. Вони не були повноцінними ногами для ходіння по суші, а радше нагадували структури, пристосовані до життя у воді.

На думку дослідників, Chosha praecursor зберігає перехідний етап еволюції: її предки жили у воді, а нащадки вже повністю пристосувалися до суші, втративши зайві придатки. Цей організм поєднує в собі риси водної тварини та наземної комахи.

Один із авторів роботи, Цай Ченьян (Cai Chenyang) з Нанкінського інституту, пояснює, що приблизно 320 млн років тому давні комахи на межі води й суші поступово розвивали нові структури тіла, придатні для дихання та пересування на суходолі.

Як жила давня істота

За оцінками вчених, скам’янілість належить дорослій самці завдовжки близько 3,2 см (до 5 см із витягнутим хвостом). Місце знахідки відповідає давній прибережній зоні, де зустрічалися вода й суша. Саме таке середовище, вважають дослідники, і стало ключовим чинником еволюційних змін.

Чому взагалі тварини виходили на сушу, залишається складним питанням. Серед можливих причин називають зміни температури води та рівня кисню, нестачу ресурсів, а також можливість зайняти нову екологічну нішу. У випадку Chosha praecursor поступовий перехід завершився тим, що протягом багатьох поколінь 18 додаткових придатків зникли, а шість ніг залишилися.

Шість ніг як еволюційний успіх

Автори роботи наголошують, що шестивідний «план тіла» комах може бути одним із найуспішніших рішень еволюції. Сьогодні комахи — це найбагатша на види група тварин, і саме шість ніг є їхньою визначальною ознакою.

У науковій публікації 2019 року, на яку посилається стаття, зазначається, що клас комах (Ectognatha) налічує понад мільйон описаних видів, а разом із менш численною групою Entognatha вони утворюють гексапод — усіх шестивідних організмів. Вони переважають за кількістю видів усі інші групи еукаріотичних організмів, тож будь-який проєкт зі складання повного переліку видів на Землі змушений буде приділяти основну увагу саме комахам.

Складна історія виходу на сушу

Скам’янілість Chosha praecursor свідчить, що її перехід на сушу відбувся пізніше, ніж у хребетних, які почали виходити з води приблизно 385 млн років тому, в девонський період. Водночас інші знахідки вказують, що безхребетні могли зробити цей крок приблизно на 50 млн років раніше за риб.

Нові дані підкреслюють, що перехід життя з води на сушу був багатоступеневим і різноманітним процесом. Дуже різні групи організмів, майже не схожі одна на одну, могли проходити подібні еволюційні етапи — це приклад так званої конвергентної еволюції, коли різні лінії розвитку приходять до схожих рішень.

Дослідники також нагадують, що попри колосальну роль комах в історії життя, ці тварини рідко привертають широку увагу, а їхнє вивчення часто недофінансоване. Водночас саме такі знахідки, як Chosha praecursor, у межах палеоентомології допомагають відтворити давні етапи еволюції та зрозуміти, як сформувалося сучасне біорізноманіття.

Стаття Скам’янілий комахоподібний з 24 ногами показав шлях життя на сушу з'явилася спочатку на Цікавості.

Глибоко під нашими ногами, приблизно за 2 900 кілометрів від поверхні, там, де в’язка мантія переходить у рідке зовнішнє ядро, вчені виявили шість раніше невідомих аномальних зон. Це стало можливим завдяки аналізу даних про землетруси за допомогою штучного інтелекту, повідомляє ScienceAlert.

Рух гарячих шарів усередині планети деформує земну кору, створюючи умови і для життя, і для небезпечних землетрусів та вивержень вулканів. Тому розуміння того, як поводяться глибокі шари Землі, важливе не лише з наукової цікавості, а й для оцінки природних ризиків.

Як землетруси «просвічують» надра планети

Безпосередньо пробурити до межі мантії та ядра неможливо, тож геофізики користуються сейсмічними хвилями від землетрусів. У новому дослідженні, опублікованому в Journal of Geophysical Research: Solid Earth, команда Китайської академії наук проаналізувала понад 2 мільйони записів землетрусів за останні три з половиною десятиліття.

Особливу увагу приділили слабким сейсмічним сигналам, відомим як попередники хвиль PKP. Це дуже тьмяні хвилі, які приходять трохи раніше за потужніші хвилі PKIKP. Коли хвилі проходять крізь Землю і зустрічають дрібномасштабні неоднорідності біля межі ядра й мантії, частина енергії розсіюється та йде іншими шляхами.

Розсіяні хвилі PKP проходять через рідке зовнішнє ядро, але не через тверде внутрішнє, і можуть досягати сейсмостанцій раніше основного сигналу PKIKP. За часом їхнього приходу можна судити про наявність незвичайних структур глибоко всередині планети.

Проблема в тому, що ці сигнали дуже слабкі, а виявити їх серед мільйонів записів — колосальна робота. Раніше дослідникам доводилося вручну переглядати сейсмограми, що повільно й суб’єктивно.

Штучний інтелект проти мільйонів сейсмограм

Щоб пришвидшити процес, науковці натренували систему глибокого навчання для попереднього відбору записів. Алгоритм проаналізував хвильові форми майже 5 000 землетрусів, що сталися між 1990 і 2024 роками.

Спочатку програма оцінювала якість записів, а потім визначала, чи містять вони попередники PKP. Важливо, що дослідники вручну перевіряли й виправляли помилки моделі, а скориговані приклади знову використовували для навчання. Так поєднали швидкість ШІ з контролем з боку фахівців.

У підсумку система виявила 174 929 якісних сигналів-попередників PKP — більш ніж у десять разів більше, ніж усі попередні роботи разом узяті. Завдяки такому масиву даних вдалося створити детальну глобальну карту структур на дні мантії.

Якщо раніше карти показували окремі, начебто випадкові «плями», то тепер стало видно, що деякі з них об’єднуються у великі, майже безперервні пояси.

Шість нових зон і їх можливе походження

Аналіз показав шість нових областей, позначених як B1–B6, які, за оцінкою авторів, містять «глибоко залягаючі розсіювачі» — неоднорідності, що помітно впливають на проходження сейсмічних хвиль. Ці зони раніше практично не досліджувалися за допомогою попередників PKP.

Дослідники обережно припускають, що частина виявлених структур може бути пов’язана з матеріалом, який занурився вглиб Землі внаслідок субдукції — коли океанічні плити занурюються під інші плити. За даними робіт 2023 року, в глибокій мантії можуть співіснувати різні типи речовини: континентальна й океанічна кора, осади, а також первинні мантійні матеріали.

Не виключено, що там зберігаються й залишки об’єкта, який колись зіткнувся із Землею та, ймовірно, спричинив утворення Місяця. На межі ядра й мантії, де панують гігантські тиски й температури, така речовина може хімічно змінюватися, частково плавитися або переходити в інші мінеральні фази, утворюючи «кишені» з властивостями, відмінними від навколишньої мантії.

Автори інтерпретують виявлені дрібномасштабні структури як можливі «термохімічні куполи», сформовані поєднанням кількох процесів: залишками багаторазово занурених плит, локальним частковим плавленням, мінеральними переходами та взаємодією з відомими «гігантськими грудками» — великими областями з низькою швидкістю зсувних хвиль.

Чому ці структури важливі для нас

Такі аномалії можуть впливати на рух мантії та на те, наскільки гарячою буде магма під вулканами або серединно-океанічними хребтами. Різні породи нагріваються й плавляться за різних температур, тож наявність особливих структур може визначати, чи відбудеться виверження і наскільки воно буде потужним.

Крім практичного значення для оцінки вулканічної активності, нові дані можуть допомогти розібратися з фундаментальними питаннями: як формувалися тектонічні плити, чому магнітне поле Землі має певні асиметрії та як у цілому працює глибинна динаміка планети.

Нова карта виділяє шість регіонів, які раніше були погано охоплені дослідженнями попередників PKP, але тепер виглядають перспективними для детальнішого аналізу. Серед них — області під високоширотною Євразією, Центральною Азією та Південною Атлантикою.

На думку авторів, ці зони мають стати пріоритетними для майбутніх високороздільних досліджень із використанням різних типів сейсмічних хвиль. Вони очікують, що зі зростанням каталогу таких сигналів вдасться суттєво уточнити моделі будови найнижчої частини мантії та краще зрозуміти геодинамічний стан глибин Землі.

Стаття Штучний інтелект виявив шість загадкових зон біля ядра Землі з'явилася спочатку на Цікавості.

Про це повідомляє Independent, передає Новини.LIVE.

Новий король Норвегії

Король Гокон має достатній досвід для виконання обов’язків, адже протягом останніх років неодноразово виконував функції регента через погіршення стану здоров’я свого батька.

Гокон є молодшим із двох дітей короля Гаральда. Його старша сестра, принцеса Марта Луїза, народилася на два роки раніше. Попри те що вона є первістком у родині, саме Гокон став наступним у черзі на норвезький престол як старший син монарха. Статус спадкоємця він отримав у 1991 році після смерті свого діда, короля Олава.

Згодом, у 1990 році, до Конституції Норвегії внесли зміни, які запровадили принцип абсолютного первородства — право на престол для майбутніх дітей королівської родини більше не залежало від статі. Водночас нові правила не поширилися на тих, хто вже народився на момент їхнього ухвалення, тому порядок спадкування в родині Гаральда залишився без змін.

Марта Луїза у 2024 році одружилася з американцем Дюреком Верреттом, який позиціонує себе як шаман і цілитель. Ще у 2022 році вона заявила, що припиняє офіційно виконувати представницькі функції від імені норвезької королівської родини. Своє рішення принцеса пояснила численними питаннями щодо неї самої та ролі її нареченого.

Гокон здобув ступінь бакалавра з політології в Каліфорнійському університеті в Берклі, а згодом завершив магістерську програму з досліджень розвитку в Лондонській школі економіки та політичних наук. Під час навчання він спеціалізувався на питаннях міжнародної торгівлі та розвитку країн Африки.

У 1995 році спадкоємець норвезького престолу також закінчив Королівську військово-морську академію Норвегії. Крім того, він пройшов спеціальну програму професійної підготовки для дипломатів, організовану Міністерством закордонних справ країни.

У 2001 році Гокон одружився з Метте-Маріт Т'єссем Гьойбю. Подружжя виховує двох спільних дітей — принцесу Інгрід Олександру та принца Сверре Магнуса. Крім того, спадкоємець норвезького престолу став вітчимом Маріуса Борга Гьойбю — сина Метте-Маріт від попередніх стосунків. Водночас Маріус не входить до королівської родини в офіційному статусі та не має королівського титулу.

У червні суд визнав Гьойбю винним у низці тяжких злочинів та призначив йому покарання у вигляді чотирьох років ув’язнення. Із чотирьох епізодів зґвалтування, які розглядалися в суді, його визнали винним за двома, тоді як за іншими двома пунктами обвинувачення виправдали. Крім того, його визнали винним у нападі та жорстокому поводженні щодо людини, з якою він перебував у близьких стосунках. Його адвокати заявили про намір оскаржити рішення суду.

Розгляд справи відбувався на тлі підвищеної уваги до норвезької королівської родини. Додатковий резонанс викликала інформація про минулі контакти Метте-Маріт із Джеффрі Епштейном — американським сексуальним злочинцем.

Метте-Маріт публічно перепросила за підтримання цього контакту, визнавши, що її рішення продовжувати спілкування з Епштейном було необачним. Водночас жодних правопорушень їй не інкримінують.

У 2018 році королівський палац повідомив про діагноз Метте-Маріт — рідкісну форму хронічного легеневого фіброзу. Через стан здоров’я їй час від часу доводиться призупиняти виконання офіційних обов’язків.

Видання пише, що серед ключових викликів для короля буде збереження та зміцнення суспільної підтримки норвезької монархії. 

Як писали Новини.LIVE, 28 серпня в Національній лікарні Осло на 90-му році життя помер король Норвегії Гаральд V. Він очолював країну протягом 35 років. 

Крім того, нещодавно помер Тім Каррі, який здобув світову популярність завдяки ролі Пеннівайза в екранізації "Воно" та містера Гектора у фільмі "Сам удома 2: Загублений у Нью-Йорку".

Джерело: “Польське радіо”

У Польщі 29-30 серпня відбудуться загальнонаціональні тренування з реагування на сигнали тривоги та попереджувальні повідомлення Академії захисту населення та цивільної оборони.

Навчання пройдуть майже у 1400 пунктах по всій країні. Учасники під наглядом представників служб та експертів навчатимуться перевіряти інформацію, ухвалювати рішення в умовах обмеженого часу та визначати подальші дії у разі загрози.

Одним із елементів тренувань стане перевірка місць укриття. Навчальні пункти працюватимуть, зокрема, у містах і туристичних населених пунктах, біля пожежних частин добровільної пожежної охорони, у бібліотеках, будинках культури та інших місцях зустрічей мешканців.

Повний перелік заходів розміщено на сайтах воєводських управлінь. Участь у тренуваннях безплатна й відкрита для всіх охочих.

Алгоритм дій у разі загрози передбачає розпізнавання сигналу тривоги, перевірку повідомлення в офіційному джерелі, визначення подальшого порядку дій та перевірку місця укриття.

Як повідомило Міністерство оборони, невіддільною частиною навчань стане обговорення базового вмісту евакуаційного рюкзака, пристосування його вмісту до віку, стану здоров’я та потреб родини, а також найпоширеніших помилок, яких припускаються під час його комплектування.

Головний навчальний пункт організують у Варшаві на Центральній площі біля Палацу культури і науки.

Від початку 2026 року в заходах Академії захисту населення та цивільної оборони взяли участь майже 290 тисяч осіб.

Нещодавно стало відомо, що влада Польщі планує підготувати все населення країни до можливого збройного конфлікту з Росією, заявив начальник Генерального штабу Війська Польського Веслав Кукула в інтерв’ю Politico.

Готовність НАТО до війни з РФ

Раніше стало відомо, що НАТО планує координувати транспортування великої кількості поранених військовослужбовців від лінії фронту у випадку війни з Росією.

Президент Франції Емманюель Макрон повідомив про спільне усвідомлення європейськими країнами необхідності бути готовими до можливого нападу Росії у найближчі роки.

Читайте також: НАТО переміщує ракети ближче до кордонів Росії – Newsweek

У НАТО попередили, що занадто велика бюрократична тяганина заважає переміщенню військ у Європі, проблема, яка може спричинити серйозні затримки, якщо розпочнеться війна з Росією.

Своєю чергою, голова Військового комітету НАТО Роберт Бауер зазначив, що Альянс потребує “трансформації” й додав, що НАТО підтримуватиме Україну.

Глава Міноборони ФРН Борис Пісторіус заявив, що РФ може атакувати територію НАТО вже за кілька років. Також глава оборонного відомства попередив про гібридну загрозу від Росії. Також міністр заявив, що Бундесвер має бути готовим до оборони до 2029 року.

А згодом Генеральний секретар НАТО Марк Рютте закликав готуватися до війни, через що зокрема значно збільшити витрати на оборону та наростити виробництво озброєнь.

• Головнокомандувач Збройних сил Латвії Каспарс Пуданс вважає, що Росія накопичила значний досвід у використанні безпілотників під час війни, що дає їй перевагу над країнами НАТО.
• Мережа компаній з Латвії, Литви та Естонії постачала пальне танкерам російського “тіньового флоту”.
• Колишній генеральний секретар НАТО Єнс Столтенберг у своїй книзі написав, що готовий був вивести війська Альянсу з країн Балтії після перемовин з Росією.

Запис Польща проведе загальнонаціональні тренування з реагування на тривоги спершу з'явиться на Букви.

Учасниця російсько-української війни Тетяна Кучерява померла у  віці 39 років від раку IV стадії. Вона стала першою жінкою-танкісткою в Україні у 2015 році.

Про смерть військовослужбовиці повідомили її чоловік Олег Дундук та Харківський політехнічний інститут, де Тетяна здобувала вищу освіту.

Прощання з Тетяною Кучерявою відбулося в Гарнізонному храмі святих апостолів Петра і Павла у Львові.

У неї залишилися син, чоловік, мати, сестра та родина.

Що відомо про військовослужбовицю

Тетяна Кучерява родом із селища Шевченкове Харківської області. Вона закінчила військову кафедру при Військовому інституті танкових військ Харківського політехнічного інституту. Із 2011 року Тетяна проходила військову службу.

З початком російсько-української війни вона стала на захист України. Тетяна опанувала керування танком, а у 2015 році стала першою жінкою-танкісткою в Україні.

Фото: Фейсбук / прес-cлужба НТУ ХПІ

Окрім військової служби, Тетяна Кучерява захоплювалася психологією. Вона мала науковий ступінь кандидата психологічних наук.

У 2016 році Тетяна обіймала посаду заступника командира гуманітарного проєкту Управління цивільно-військового співробітництва Збройних сил України "Евакуація 200".

"Виконувала надзвичайно важливу місію з ексгумації, транспортування та передачі тіл загиблих українських військовослужбовців їхнім родинам. Згодом свій практичний і бойовий досвід передавала курсантам Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного", – розповіли у Львівській міській раді.

Останні дев'ять місяців Тетяна боролася з онкологією. Вона померла від раку IV стадії. В останньому повідомленні в соцмережах від 9 червня Тетяна писала, що її стан значно погіршився.

Фото: Фейсбук / прес-cлужба НТУ ХПІ

Тетяна Кучерява була нагороджена відомчими відзнаками Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних сил України.

Нагадаємо, раніше стало відомо про смерть продюсерки, кастинг-директорки та офіцерки відділення комунікацій у 10 окремій гірсько-штурмовій бригаді "Едельвейс" Вікторії Бобрової (Квітки).

А на Запорізькому напрямку під час виконання бойового завдання від удару дроном загинули дві військовослужбовиці з позивними "Кара" та "Лайза".

Також на фронті загинула медикиня підрозділу "Гострі картузи", волонтерка Марина Воронцова, якастала на шлях захисту України ще з 2014 року.

Крім того, на фронті під час виїзду на евакуацію за пораненими загинула медикиня добровольчого батальйону "Госпітальєри" Марія-Христина Двойнік із позивним "Альпака".

The post У Львові попрощалися з першою жінкою-танкісткою України Тетяною Кучерявою appeared first on Рубрика.

Космічний телескоп Nancy Grace Roman, який NASA готує до запуску, має незвичне походження: в його основі — «нутрощі» колишніх американських шпигунських супутників. За даними Space Astronomy, саме це дало змогу створити потужну обсерваторію для вивчення темної енергії, далеких світів і будови Всесвіту.

Roman має стартувати найближчої неділі, 30 серпня, на ракеті Falcon Heavy компанії SpaceX. Телескоп вважають наступним великим кроком в астрономії: він досліджуватиме прискорене розширення Всесвіту, шукатиме й вивчатиме екзопланети та розширюватиме наші уявлення про космос. У центрі обсерваторії — оптичний телескопічний модуль Optical Telescope Assembly з головним дзеркалом, ще дев’ятьма дзеркалами, несівними конструкціями та електронікою.

Як шпигунська оптика опинилася в NASA

Джерелом цієї оптики стало Національне управління військово-космічної розвідки США (NRO), яке створює апаратуру для спецслужб на кшталт ЦРУ. У 1999 році NRO запустило багатомільярдну програму Future Imagery Architecture, замовивши компанії Boeing нове покоління оптичних і радарних розвідувальних супутників.

Після подій 11 вересня 2001 року роботи лише прискорилися, адже питання національної безпеки стали особливо гострими. Однак проєкт швидко зіткнувся з величезними перевитратами. До 2005 року програму закрили, а газета New York Times назвала її «можливо, найяскравішим і найдорожчим провалом за 50 років історії американських шпигунських супутників».

Попри провал, частина техніки виявилася надзвичайно цінною. У 2012 році NRO передало NASA два невикористані космічні телескопи з цієї програми. Їхня оптика, за оцінками, була подібна до оптики космічного телескопа «Габбл». Для NASA це стало спокусливою можливістю: два безплатні телескопи з висококласною оптикою.

Рішення використати «подарунок» розвідки

На той момент місія Roman, тоді ще під назвою WFIRST, уже була запропонована, але перебувала на ранній стадії. Хоча переробка апаратури й добудова всієї обсерваторії вимагали значних коштів, використання готової оптики могло суттєво знизити загальну вартість.

Після обговорень команда дійшла висновку, що це правильний крок. У 2011 році, ще до формального затвердження Roman (WFIRST) як місії NASA, агентство оголосило, що повторно використає технології шпигунських супутників. Це рішення узгоджувалося з рекомендаціями десятирічного огляду астрономії та астрофізики Національної академії наук США 2010 року, де майбутній Roman був визначений найвищим пріоритетом.

Перевага була подвійною: оптика високої якості й відсутність витрат на її створення з нуля. На тлі цього особливо помітним був контраст із космічним телескопом James Webb (JWST), який стартував у 2018 році, але розроблявся з середини 1990-х і зрештою коштував близько 10 мільярдів доларів, значно перевищивши початковий бюджет і графік.

Поки JWST боровся з затримками та зростанням витрат, Roman уже перебував у розробці. Тому не дивно, що NASA вирішило скористатися можливістю, коли до них фактично «прийшов» готовий високотехнологічний телескоп. Водночас команді Roman довелося повністю замінити електроніку, яку NRO демонтувало перед передачею.

Чи справді це зекономило гроші

Питання економії залишається відкритим. Кожен подарований телескоп оцінювали щонайменше у 250 мільйонів доларів, але експерти не дійшли згоди, чи переробка старого обладнання в підсумку зменшила витрати, чи, навпаки, додала нових.

Разом із безплатним «скарбом» дісталися й особливості. Окрім необхідності замінити електроніку та адаптувати конструкцію, команді Roman довелося вивчати телескоп, маючи неповну інформацію: частина технічних даних була засекречена й у документах залишалася зафарбованою, як повідомляла газета Washington Post.

Попри це, місія Roman залишається однією з найстабільніших за графіком і бюджетом серед космічних телескопів такого масштабу. NASA досі має другий телескоп від NRO, але поки не оголошувало, як планує його використати.

Незвичайний ланцюг подій — від провальної розвідувальної програми до наукової місії — зрештою привів до створення повноцінного космічного телескопа. Тепер Roman чекає на стартовому майданчику, готовий вирушити за межі Землі й допомогти розкрити таємниці Всесвіту.

Стаття Як шпигунський супутник став телескопом NASA Roman з'явилася спочатку на Цікавості.

Століттями українська рукописна книжність залишалася привласненою імперськими наративами, а наші найцінніші пам’ятки осідали в закордонних фондах із хибною атрибуцією. Сьогодні українські дослідники спонукають світові інституції змінювати каталожні описи і переатрибутовувати манускрипти, а видавництво «Горобець» відтворює їх у факсимільних виданнях.

«Проєкт “Повертаємо в Україну культурну спадщину” започаткований 2009 року видавництвом “Горобець”, покликаний пропагувати середньовічну й модерну українську рукописну книгу за кордоном як історико-культурну й мовну писемну спадщину Русі-України, а також повернути у факсимільних копіях унікальні манускрипти, які з різних обставин опинилися протягом століть поза межами сучасної України. Переважна більшість українських середньовічних рукописів перебуває далеко від тих центрів, у яких вони були створені. Нині ці рукописи є безцінними доповненнями до книжкових зібрань Австрії, Німеччини, Італії, Польщі, Росії, Франції та інших країн. Наша місія — повернути Україні її глибинний писемний спадок та репрезентувати значення української культури у світі», — зазначає в коментарі для Тижня Ганна Горобець, директорка видавництва «Горобець», засновниця проєкту «Повертаємо в Україну культурну спадщину».

Про те, як науковці викривають імперські міфи славістики, за якими критеріями відбирають рукописи, де пролягає межа між реставрацією та факсиміле і як ці видання стають інструментом культурної дипломатії, розповідає команда проєкту — мовознавець Віктор Мойсієнко, кодиколог Людмила Гнатенко, фахівець з епіграфіки В’ячеслав Корнієнко та керівниця проєкту Ганна Горобець.

Деколонізація спадщини Русі

Віктор Мойсієнко, член-кореспондент НАН України, доктор філологічних наук, професор, завідувач кафедри української мови Житомирського державного університету ім. Івана Франка, ветеран ЗСУ

— У російській славістиці всі пам’ятки з Києва, Володимира на Волині, Галича як називали «древнерусскими» та «церковнославянскими русской редакции», так і продовжують називати. На жаль, і в закордонних славістичних осередках зміни в цьому річищі майже не відбуваються. Що потрібно зробити українським медієвістам, щоб закордонні вчені змінили погляд на спадкоємність Русі і України?

Віктор Мойсієнко: Відповідь на це питання з одного боку дуже проста — україністам потрібно ґрунтовно й кваліфіковано робити свою справу. Але є інший бік: уся світова славістика перебуває під тиском авторитету російських учених-медієвістів. І лише декому із західних учених вдається мислити поза цим тиском. Прозріння настає дуже повільно, і для цього мають бути вагомі докази української академічної спільноти.

Для початку кілька прописних істин.

1. На час становлення держави Русь — друга половина Х — перша ХІ століття — відбулось об’єднання руських племен навколо Києва. Можна по-різному оцінювати й трактувати близькість / віддаленість літописних племен полян, деревлян, сіверян, дулібів, уличів, тиверців, білих хорватів, але не можна заперечити їхню протоукраїнську етнографічно-культурно-мовну основу. Основу Руси, етно-мовне ядро на час її становлення й перетворення в державу складали русини, предки майбутніх українців. Загалом цього не заперечують і росіїсти (фахівці з дослідження російської культури, мови, історії). Термін «русисти» свідомо не вживаю, бо це інша сфера наукових досліджень — Русь, яка до Московії, майбутньої Росії, має не безпосередню, а відносну дотичність.
2. Схема, запропонована російськими славістами в ХІХ столітті, коли Україна й Білорусь не мали держав і були позбавлені права називатись окремим народом: праслов’яни до V–VI ст., спільносхіднослов’яни (давньоруська народність) від VІІ/VIІІІ до ХІІІ ст., росіяни, українці, білоруси від ХІV ст., — виявилася настільки живучою, що й досі ще в багатьох славістичних осередках її послідовно дотримуються.

Читайте також: Євген Джиджора: «Дослідників літератури ХІ–ХV століть усього декілька на всю країну»

Для представлення мовного минулого східнослов’янських мов необхідно уточнити терміни для називання народів і мов, які мешкали на теренах первісної Русі-України та розширеної внаслідок експансії на північ і схід великої Руси.

Позиція перша.

Оскільки в науковому славістичному світі назва «Русь» з огляду на необґрунтовані й зовсім невиправдані з погляду етно- та глотогенезу претензії російських славістів ототожнюється з назвою «Росія», то відповідно й усі похідні від цих хоронімів з подачі російських гуманітаріїв також тотожні: російською мовою Русь — русский, Россия — русский. Назви нашої країни «Україна» та нашого народу «українці» ніби виводять це геополітичне утворення за часові межі Русі як щось нове, пізніше, похідне. Тому аби щоразу українському медієвістові, пишучи про найдавніші періоди своєї історії, не подавати підсторінкове покликання з поясненням, що Україна — це та сама Русь, але назва вперше з’являється від кінця ХІІ століття, а утвердилася на позначення народу лише за козацької доби, то необхідно прийняти й утвердити термін для називання нашої країни для періоду становлення державності — «Русь-Україна». Звідси, відповідно, мають утвердитися й мовоназви для періоду ХІ–ХІІІ століть: для некнижної світської — «давньорусько-українська мова», для книжної — «церковнослов’янська мова давньорусько-української редакції».

Позиція друга.

Славістика ніколи не вийде з глухого кута, до якого завели російські мовознавці з теорією спільної для східних слов’ян давньоруської мови, якщо не усвідомимо очевидне: новгородці зі своєю мовою на час підкорення Руссю північних слов’янських та неслов’янських племен, тобто в Х–ХІ століттях, були окремим слов’янським етномовним феноменом, а не частиною давньоруської народності або ще більш абсурдніше — частиною простору російської мови, про яку в цей час не можемо нічого певного сказати. Якою була її структура, що було на теренах Залісся в час становлення й розквіту русько-української та новгородської писемності в ХІ–ХІІ століттях неповторного власне московського в мові і чи взагалі до XIV століття це неповторне як слов’янське на Московії було?

Тому, говорячи про найдавніший період руської писемності ХІ–ХІІІ століть та поширення книгописання разом із церковнослов’янською мовою доречно говорити про її дві редакції — давньорусько-українську та давньоновгородську. Це ж стосується й східнослов’янських мов як окремих структур: після розпаду праслов’янської мовної спільноти на теренах, де тепер мешкають східні слов’яни, від ІХ століття є всі підстави говорити про існування двох мов: протодавньоукраїнської та протодавньоновгородської, в основі яких лежали протослов’янські діалекти. Таким річищем, найімовірніше, розвивалася й білоруська мова, але, на жаль, наразі славістика не має в розпорядженні давньобілоруських пам’яток до XIІІ століття, які б засвідчували мовну окремішність білорусів. Щодо теренів постання російського етносу — Залісся / Московія — то в мовному плані про цей регіон сказати щось певне до XIV століття взагалі неможливо. Передовсім тому, що слов’янське населення там було в цілковитій меншості.

Читайте також: Поза тінню Росії: як Україна переосмислює спадщину Русі

Позиція третя.

На теренах Русі-України, Білорусі, Новгородщини поряд із церковнослов’янською мовою відповідних редакцій функціювала говіркова мова місцевого слов’янського населення, яка впродовж усього історичного розвитку співіснувала з церковнослов’янською. Нічого подібного не можемо сказати про мовну ситуацію на Заліссі / Московії. Від часу заснування на підкорених Руссю землях Залісся місцевих єпархій, безперечно, туди проникає й русько-українська писемність та відповідно церковнослов’янська мова давньорусько-української редакції. Чи було на теренах Ростовської, а пізніше Володимиро-Суздальської й Рязанської єпархій слов’янське населення, а якщо було, то в якому зіставленні з місцевим фіно-угорським — наразі питання дискусійне. Незаперечним є один факт: слов’янську говірку на терени підкореного Залісся / Московії принесли київські князі та священники разом зі своєю прислугою. Підставою для такого висновку є те, що на сьогодні ніхто із росіяністів не навів жодного мовного факту, жодної мовної місцевої говіркової риси з московських (не русько-українських — київських, галицько-волинських, не новгородсько-псковських, не білоруських — полоцьких, смоленських) пам’яток до XIV століття, які б давали підґрунтя для висновку про мовну слов’янську окремішність Московії. Тобто, від часу приєднання північно-східних земель Залісся до Русі аж до завоювання Новгорода відбувалася постійна русифікація Московії: культурно-мовна експансія передовсім Русі-України, а згодом і Новгорода та Білорусі на Московію.

Проте Новгород і новгородці не розвинулися до окремого територіально-мовного утворення й були поглинуті (знищені) Московією. Відтоді й припинився розвиток новгородців як окремого народу зі своєю самобутньою східнослов’янською мовою. Отже, Московія від XVІ століття становить поєднання напівслов’янських москвинів з окремим слов’янським народом — новгородськими словенами. Уся багатюща писемно-мовна спадщина Новгорода після московського завоювання проголошена московською. Московія завдяки Новгороду значно ослов’янилася. Тому від XVІ століття ми вже не говоримо про чотири східнослов’янські народи і відповідно чотири мови, а про три: русини або українці, литвини або білоруси й москвини або росіяни. Після завоювання слов’янського Новгорода вся подальша історія Московії була спрямована на завоювання й підпорядкування двох інших східнослов’янських народів — українців і білорусів. Тобто, після падіння Новгорода та підпорядкування внаслідок Переяславської угоди в XVІІ столітті Русі-України почалася московізація або в річищі перейменування Московії на Росію — росіїзація України й Білорусі.

Читайте також: У тисячолітніх руських літописах — код української ідентичності. Як його прочитати?

Які першочергові завдання стоять перед україністикою наразі?

1. Ґрунтовне й кваліфіковане дослідження своєї руської (не новгородської, не білоруської, не московської) писемної спадщини ХІ–ХІІІ століть та якнайширше оприлюднення результатів. Йдеться про видання писемних пам’яток, написаних або переписаних русинами-українцями передовсім найдавнішої доби становлення нашої державності — від ХІ століття. Над чим і працюють учасники проєкту «Повертаємо в Україну культурну спадщину».
2. Написання багатотомної академічної наукової праці «Українська писемність ХІ–ХІІІ ст.» із залученням провідних вітчизняних та закордонних славістів.
3. Укладання й видання багатотомного «Словника давньоукраїнської мови та церковнослов’янської русько-української редакції ХІ–XІV ст.».

Якщо видання окремої пам’ятки ще може бути посильне й такій приватній ініціативі, яку здійснюють учасники проєкту «Повертаємо в Україну культурну спадщину», то втілення другого й третього пунктів без підтримки держави неможливе. Це завдання для наукових установ НАН України, кафедр україністики університетів. Причому це треба робити негайно. Парадокс реформування вищої освіти, крім багатьох інших «позитивів», полягає і в тому, що з навчальних програм філологічних факультетів зникає предмет «Старослов’янська мова», а «Історія української мови» викладається з невеликою кількістю годин. За такого підходу ще два-три випуски українських філологів — і в Україні не буде фахівця, здатного прочитати пам’ятку української мови.

Пошук, атрибуція та цифровізація

Людмила Гнатенко, докторка історичних наук, старша наукова співробітниця відділу кодикології та кодикографії Інституту рукопису Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського

— Закордонним інституціям часто бракує розуміння українського походження рукописів у їхніх фондах. Наскільки зараз західні науковці та інституції готові до перегляду каталожних описів і відмови від усталеного імперського наративу, де східнослов’янська книжність за замовчуванням маркувалася як «російська»?

Людмила Гнатенко: Позиції західних науковців щодо цього питання поступово змінюються, на жаль, через війну РФ проти України, яка призвела до розуміння свідомою науковою спільнотою, що український народ є окремою нацією зі своєю давньою культурою й книжковою спадщиною.

Офіційна наука за замовчуванням продовжує використовувати імперські наративи спільної східнослов’янської спадщини й відповідно позначення рукописних пам’яток як давньоруських (= російських), або взагалі російських.

Західні інституції сьогодні ще не готові до перегляду каталожних описів і відмови від усталеного імперського російського й радянського наративу.

І це непросте питання, його вирішення безпосередньо не залежить від наукових інституцій. Відверто кажучи, закордонні наукові установи не будуть ініціювати зміни в суспільних поглядах щодо східнослов’янської спадщини. Вони зосереджені на вивченні своєї національної спадщини.

Розв’язання цієї проблеми потребує найперше державницького підходу самої України, дипломатичних та наукових зусиль щодо просування вирішення цього питання з країнами-зберігачами книг зі східнослов’янської спадщини. Це потребує змін в їхніх основних (юридичних, фахових) термінологічних положеннях щодо визначення самого поняття руський = російський, руська мова = російська мова, східнослов’янська (= російська) книжкова спадщина; визначення книг різного етнічного походження як руські (= російські). Відповідно, такі зміни потребують і зміни термінології, зафіксованої в закордонних енциклопедіях, словниках, підручниках тощо.

Читайте також: Як українська медієвістика пережила ХХ століття: колоніальна травма й інтелектуальна відвага

Сучасні фахові дослідження українських та західних вчених сприяють виокремленню давніх українських книг з т. зв. «спільного російського джерельного спадку». Та, на жаль, такі дослідження ще є одиничними.

Щоб це питання могло бути вирішене на міжнародному рівні, найперше українство має означити й зібрати свою давню культурну спадщину, безпосередньо писемну. Саме цьому сприяють сучасні електронні ресурси, такі як База даних УРК, які доступні з кожної країни світу й красномовно засвідчують національну належність книжкових джерел.

Саме для цього і створюється База даних українських рукописних книг XІ–XVI століть, яка з часом має наповнитися метаданими всіх виявлених книг українського походження. Щоб закордонні наукові інституції, інституції-зберігачі книг і дослідники мали змогу встановити, що певна збережена книга має саме українське, а не російське етнічне походження.

Створення Бази даних українських рукописних книг XІ–XVI століть спрямоване на деколонізацію давньої української спадщини.

— Як переконати іноземних утримувачів переатрибутувати рукопис як пам’ятку української писемності? Як «Флорентійський» (Луцький) Псалтир 1384 року став успішним прецедентом?

Людмила Гнатенко: Для цього закордонні фахівці повинні мати офіційні й наукові підстави. Цьому безпосередньо сприятиме й База даних УРК.

Щодо Луцького Псалтиря 1384 року, то в книзі зафіксовано його етнічне українське походження. Факсимільне видання рукопису видавництвом «Горобець» і його включення до Бази даних УРК посприяли тому, що на сьогодні в науковому обігу пам’ятка фіксується як українська, церковнослов’янської галицько-волинської мовної редакції, а не, як в імперських російських наукових каталогах і працях, давньоруської редакції (=російської), з вказівкою на галицько-волинські особливості.

Презентація Галицько Волинського Євангелія в НЗ Софія Київська

— Якщо пошук у державних бібліотеках спирається на каталоги, то як побудована робота з виявлення, атрибуції та отримання прав на копіювання пам’яток, що перебувають у закритих приватних зібраннях за кордоном?

Людмила Гнатенко: Залучення приватних зібрань є справою майбутнього. Але в нас вже сьогодні є зацікавлення деякими раритетними книгами у приватних, зокрема монастирських зібраннях, метадані яких включені до БД УРК. Зокрема, йдеться про Євангеліє XIV століття з румунського монастиря Путна.

Читайте також: Чи перевидають в Україні літературу від Русі до Гетьманщини: що читати

— На якій стадії наразі перебуває створення загального Реєстру української рукописної книги за кордоном, і за якими критеріями ви визначаєте черговість і пріоритетність видання пам’яток?

Людмила Гнатенко: У рамках багаторічного проєкту створюється База даних українських рукописних книг XІ–XVI століть, до якої вже включені книги, збережені як за кордоном, так і в Україні. Це необхідно для зібрання писемної спадщини та атрибуції книг. На кінець цього етапу роботи у проєкті, до Бази даних УРК буде включено метадані 1400 книг.

20 серпня 2024 у Вроцлаві, в Національному Закладі Оссолінських

Від початку проєкту основна увага приділена українським кириличним рукописним книгам, які зберігаються за межами України.

У проєктах 2025 та 2026 років, що здійснюються за грантової підтримки Українського культурного фонду, робота зосереджена на виявленні українських за походженням рукописів у книгосховищах РФ та Польші. В Росії наші національні рукописні раритети перебувають під фізичною й культурною анексією, ще й приховані під загальновизначеною фіксацією в каталогах, довідниках, наукових працях як давньоруські, руські (= російські).

Черговість видання пам’яток ми визначаємо за наявним атрибутивним комплексом метаданих, що засвідчують саме українське походження книги: точна дата й місце локалізації, мова (мовна редакція), письмо й художнє оздоблення, наявні записи книжників-писців та тогочасних державних і церковних діячів.

Пріоритет надаємо найдавнішим пам’яткам, але вже плануємо до видання й рукописи XV–XVI століть.

— Окрім випуску фізичних примірників, як проєкт розв’язує питання відкритого цифрового доступу для студентів та дослідників?

Людмила Гнатенко: Електронні копії факсимільних видань із дослідженнями вчених доступні на сайті «Українська рукописна книга», якщо видавництво отримало такий дозвіл від установи-зберігача рукопису.

Також для відкритого цифрового доступу до всіх зафіксованих у Базі даних УРК електронних копій книг студенти та дослідники можуть отримати електронну адресу розміщення книг на цифровому ресурсі установи, де зберігаються оригінали.

Наукова експертиза та природничі методи

В’ячеслав Корнієнко, доктор історичних наук, старший науковий співробітник, заступник генерального директора з наукової роботи Національного заповідника «Софія Київська». Дослідник та науковий упорядник книг проєкту. Започаткував онлайн-реєстр «База даних українських рукописних книг»

— Більшість відтворених пам’яток — це богослужбові книги, проте записи на берегах чи особливості створення (як у Лавришівському Євангелії) розкривають їх і як давні підручники, юридичні акти чи свідчення приватного життя. Як ви формуєте команду науковців під конкретний проєкт?

В’ячеслав Корнієнко: Дійсно, під час підготовки кожного проєкту дослідницька команда формується відповідно до специфіки кожного рукопису, який плануємо видати. Основу складають науковці, які досліджують ті чи ті аспекти рукопису. Вона практично незмінна у вивченні рукописів, написаних кирилицею: В’ячеслав Корнієнко, Людмила Гнатенко, Віктор Мойсієнко, Поліна Яницька. Дослідження цих науковців, відповідно, висвітлюють історію виявлення й вивчення манускрипту, його кодикологічних, мовних та мистецьких особливостей.

А вже до цієї основи долучаються інші фахівці, які здатні висвітлити деякі інші аспекти історії пам’ятки — літургійний, текстологічний, біографію пов’язаних із нею осіб тощо. Упорядники та відповідальні редактори на базі вивчення історіографії пам’ятки контактують із тими дослідниками, які вже її вивчали і мають із цієї теми наукові публікації, і запрошують узяти участь в проєкті. Головне, щоб це були нові дослідження, а не повторення вже давно опублікованих текстів. У разі публікації рукопису, написаного іншою мовою, наприклад, латиною, науковий редактор формує дослідницьку команду з урахуванням як наявних досліджень, так і потенційних можливостей науковців виконати ті чи і дослідницькі завдання. Наприклад, у виданому молитовнику Гертруди, що налічує надзвичайно багату бібліографію, головний акцент був зроблений на українському дискурсі пам’ятки та на перекладі написаних у Києві молитов Гертруди з латини на українську. Це було зроблено вперше — і так вони стали доступними українському читачеві.

— Яку роль відіграють природничі дослідження (аналіз складу чорнил, пігментів, структури паперу чи пергамену) для встановлення датування, локалізації та виявлення прихованих шарів тексту?

В’ячеслав Корнієнко: Для нашого проєкту надзвичайно важливо забезпечити можливість фахівцям безпосередньо побачити оригінал пам’ятки, що дозволяє краще простежити місця стертого тексту (як у випадку з Реймським Євангелієм). Водночас сучасні можливості сканування з високою роздільною здатністю дозволяють дослідити низку елементів — як-от послідовність накладання шарів фарби й висвітлення окремих тонів. Це надзвичайно важливо для дослідження художніх особливостей пам’ятки, адже дає змогу детально простежити етапи роботи середньовічного ілюмінатора. Можна виявити і деякі затерті тексти, зокрема й службового характеру. Наприклад, у Віденському октоїху це записи для переписувачів тексту з вказівкою, що переписувати, а чого не писати.

Важливу роль у дослідженні відіграють хіміко-технологічні аналізи чорнил та пігментів, проте такі роботи не завжди вдається провести. Адже українське видавництво не може забезпечити виконання таких досліджень на території країни, де ця пам’ятка зберігаються. Це можливо лише за наявності зацікавлення тих установ, у яких зберігаються ці пам’ятки. А вони не завжди хочуть це робити. Адже такі аналізи передбачають певне, хоч і невелике, втручання в цілісність пам’ятки (взяття частин чорнил та фарб, елементів пергамену). Там, де установа зацікавлена в дослідженні точними методами, такі дослідження проводяться й доволі успішно. Прикладом є наше видання Віденського октоїха, коли Австрійська національна бібліотека здійснила дуже цікаві й важливі дослідження — і їх результати були включені до наукової частини проєкту. Ці результати дозволили прояснити сенс деяких написів на берегах рукопису.

Поліграфічні технології та реставраційна естетика

— Де для вас пролягає межа між факсимільним відтворенням і реставраційно-видавничою реконструкцією? Що в пріоритеті відтворити точно, а коли доцільніше заповнити пошкодження?

В’ячеслав Корнієнко: Головним принципом видання факсимільного типу, якого ми дотримуємось в межах проєкту, є точне відтворення візуального образу сторінок. Для цього здійснюються і проби кольору — коли надруковані в кількох варіантах сторінки рукопису порівнюються з оригінальною пам’яткою, аби підібрати той баланс кольорів і тонів, який би відповідав її справжньому вигляду, передаючи колір пергамену й чорнил. Ми не «підтягуємо» вигляд сторінки зі слабким проявом тексту чи розмитим місцями — це все подається в тому вигляді, в якому наявне в оригіналі. А якщо такі місця потрібно реставрувати, то це подаватиметься саме в дослідницькій частині, у відтворенні тексту чи реконструкції мініатюри. Тож у факсимільній частині в пріоритеті — саме оригінальний вигляд пам’ятки, без додаткових доповнень.

— Як вирішується завдання відтворення оправи, якщо оригінальний оклад рукопису не зберігся, був втрачений або замінений у пізніші століття?

В’ячеслав Корнієнко: На сьогодні практично всі рукописи, які ми видавали, не мають первинних оправ, адже зазвичай за час використання пам’ятки оправа зношувалась, розтріпувались та рвалися шнури, якими зшивали аркуші пергамену. Внаслідок цього часто власники замовляли заміну оправи, і ця операція могла відбуватись не один раз. Виходячи з принципу повного відтворення вигляду пам’ятки, до факсимільної частини включені й фотографії наявної оправи рукопису, включаючи корінець та форзаци. Щодо історії самої оправи, якщо це можна чітко встановити, то в дослідницькій частині, в статті щодо історії рукопису та його кодикологічному описі потрібні відомості про неї наведені. А для обкладинки самого факсимільного видання художник виготовляє власний макет сучасної оправи, хоча й використовує давні зразки. Адже ми не імітуємо давнину, а видаємо сучасне книжкове видання, хоча й факсимільного типу.

Культурна дипломатія і представлення за кордоном

Ганна Горобець, директорка видавництва «Горобець», засновниця та керівниця проєкту «Повертаємо в Україну культурну спадщину»

— З якими юридичними й бюрократичними перешкодами ви стикаєтеся під час укладання угод про оцифрування, публікацію та право факсимільного відтворення рукописів із закордонними музеями й бібліотеками?

Ганна Горобець: Проєкт масштабний і багатогранний за своїми завданнями. Реалізується він поступово, набираючи в останні роки значних обертів завдяки гуманітарній політиці держави, грантовому фінансуванню Українського культурного фонду, значній підтримці меценатів і спонсорів, завзятості праці залучених до проєкту науковців та небайдужих до давньої української писемної культури людей, як в Україні, так і по всьому світові.

Повернення рукописів у вигляді факсимільних копій відбувається доволі повільно, на підготовку до друку та на саме видання факсимільного типу одного манускрипта витрачається два-три роки. Видавництво укладає офіційні домовленості щодо співпраці, отримуємо електронні копії рукописних пам’яток і дозвіл на їхню публікацію факсимільним типом. Потім триває наукова робота: факсимільні видання супроводжуються новітніми науковими дослідженнями залучених до проєкту фахівців: істориків, кодикологів, палеографів, філологів, мистецтвознавців. Багато часу займають переговорні процедури та отримання цифрових копій і дозволу на публікацію. Добре, якщо дозвіл на публікацію надається безкоштовно, в межах культурного обміну між країнами. Інколи право на публікацію досить вартісне. І тоді, окрім витрат на підготовку факсимільного видання і друку, видавництво сплачує певну суму за право на публікацію закордонним інституціям, де зберігаються рукописи українського походження, що значно збільшує собівартість видання.

Презентація Реймського Євангелія в Центрі Анни Київської у Франції

Бувають випадки, наприклад, коли видавництво «Горобець» і партнер проєкту «Національний заповідник «Софія Київська» отримали право на факсимільне відтворення Реймського Євангелія, що зберігається в Реймсі (Франція) за сприяння Посольства України у Франції і особисто Посла Олега Шамшура. Але і це ще не все. Так як бібліотека муніципальна, то щоб надати право на публікацію, на сесії міської ради голосували за надання Україні прав на публікацію легендарного Реймського Євангелія, або ж Біблії Анни Ярославни.

Читайте також: Література Русі в оптиці українських медієвістів, російських пропагандистів і західної академії

— На кого насамперед орієнтований проєкт — на закордонну спільноту для деколонізації нашої спадщини чи на українського читача? Які ключові меседжі про українську книжність ви прагнете донести і які головні практичні зміни у сприйнятті цих пам’яток в Україні та світі вже вдалося вибороти?

Ганна Горобець: Цінність проєкту полягає в тому, що він робить українську культурну спадщину зрозумілою, доступною і корисною сьогодні для людей як в Україні, так і за кордоном.

Проєкт збирає та впорядковує інформацію про давні українські рукописні книги XI-XIV століть і відкриває до неї доступ. Завдяки цьому не лише науковці, а й студенти, викладачі та всі зацікавлені можуть дізнатися більше про історію української культури з перевірених джерел. Він допомагає краще зрозуміти, що українська культура має глибоке коріння і розвивалася на наших землях протягом століть. Це важливо для формування усвідомлення власної історії та відповідального ставлення до неї. Проєкт робить українську літописну спадщину видимою у світі — через матеріали англійською мовою та представлення міжнародній науковій спільноті Бази даних українських рукописних книг XI–XVI століть, що розміщена на сайті «Українська рукописна книга». Це відкриває можливості для співпраці та зацікавлення Україною за кордоном.

Переклад і видання аналітичних досліджень англійською мовою знакових рукописів XI століття — Реймського і Турівського Євангелій — додають вагомих аргументів українській культурній дипломатії. У цих давніх манускриптах помітні мовні особливості київської редакції церковнослов’янських богослужбових книг, які збережені і в сучасній українській мові. І це свідчить про те, що в XI столітті хоч і переписували книги церковнослов’янською мовою, а розмовна мова була українська, подібна до сучасної. Тоді коли, Московія, яка претендує на літописну спадщину Русі-України, ще не скоро з’явиться на мапі світу.

Ми прагнемо донести правдиву і надзвичайно цікаву інформацію про культуру України-Русі до української та світової громадськості. Українці мають знати і пишатися своєю історією, багатовіковою культурою і традиціями. Європейці — знати, що рукописи часів Київської Русі, переписані на її теренах, є спадщиною сучасної української держави.

Проєкт має надзвичайну державну вагу, тому що він окреслює такі поняття як самоідентифікація нації, українська культура та історія, які впродовж століть у нас намагаються вкрасти. Вивчення давніх фоліантів, їх ідентифікація, визначення часу і місця створення, а також з’ясування обставин та шляху мандрівки до останнього місця зберігання збагачують культуру України. Тому й надалі видавництво повертатиме українцям рукописи у вигляді факсимільних видань, послуговуючись Базою даних українських рукописних книг XI–XVI століть, яку ми створили за підтримки Українського культурного фонду. Саме База даних допоможе усвідомити, якою насправді великою колекцією рукописних видань ми володіємо, навіть якщо вони зберігаються за кордоном. Головне, що їх переписували українці на землях наших пращурів. Ми можемо пишатися, що багато музеїв, бібліотек і університетів світу мають у своїх колекціях рукописні перлини родом з України.

— Як відбуваються презентації в місцях зберігання рукописів, яку реакцію це викликає серед зарубіжної наукової спільноти? Чи є випадки, коли іноземні інституції змінили опис манускрипта в своїх каталогах?

Початок роботи над Христинопільським Апостолом

Ганна Горобець: Безпосередньому розвитку, дієвості й результативності проєкту сприяє багаторічна культурно-дипломатична діяльність видавництва «Горобець», у рамках якої здійснюються не лише переговорні процедури для отримання копій та дозволів на їхнє відтворення, а і презентація вже надрукованих книг, особливо за кордоном, що репрезентує на високому культурному й науковому рівні ці пам’ятки саме як твори української середньовічної книжності, рукописну книгу як бренд української культури.

Це особливо важливо відзначити, адже у свідомості багатьох людей, особливо за кордоном, ще й досі українська середньовічна культура сприймається саме як російська, тому подібні презентаційні заходи викликають велике зацікавлення, а нерідко й здивування, бо руйнується міф про спільне минуле «трьох братніх народів» та утверджується безпосередня належність писемної спадщини Русі-України до сучасної української держави.

Географія наших презентацій доволі широка. З 2011 року видавництво регулярно представляє українську рукописну книжність на Франкфуртському книжковому ярмарку. За ці роки наші факсиміле побачили у Франції, Італії, Австрії, Польщі, Сербії, Білорусі та інших країнах.

26 жовтня 2019 р. в бібліотеці Карнегі у місті Реймс (Франція) відбулася презентація Реймського Євангелія

З-поміж найважливіших віх відзначу такі:

• Італія: Луцький Псалтир 1384 року ми презентували в Бібліотеці Лауренціана Медичі у Флоренції, Посольстві України в Римі та Консульстві в Мілані.
• Франція: у 2019 році в бібліотеці Карнегі у Реймсі та Центрі Анни Київської у Санлісі ми презентували Реймське Євангеліє.
• Австрія: того ж року в Університеті Відня відбулася презентація Віденського Октоїха — із залученням австрійських науковців, які проводили мультиспектральні й хімічні дослідження рукопису. Це стало важливою подією в межах Року української культури в Австрії.
• Польща: наші презентації у Кракові та Перемишлі не лише відкрили пам’ятки місцевій спільноті, а й допомогли налагодити контакти для пошуку Лавришівського Євангелія.

Особливими віхами стали дві аудієнції у Вселенського Патріарха Варфоломія I — у 2019 та 2024 роках, під час яких ми передали Його Всесвятості факсимільні видання наших манускриптів.

Прийом у Вселенського Патріарха Варфоломія

Презентації в провідних університетах і бібліотеках світу стають елементами дієвої культурної дипломатії, яка утверджує українську середньовічну книгу як окремий, самобутній бренд. Проєкт доносить до світової спільноти розуміння величезного внеску українського народу у скарбницю культурних і духовних цінностей людства.

27 серпня 2026 року минає 170 років від дня народження Івана Франка – видатного українського письменника, поета, публіциста, перекладача, громадського діяча та вченого. Франко народився в селі Нагуєвичі на Львівщині й став однією з ключових постатей української літератури та культури. Творча й наукова спадщина Франка справила значний вплив на розвиток української суспільної думки.

Іван Франко народився 27 серпня 1856 року в родині заможного коваля Якова Франка та Марії Кульчинської у селі Нагуєвичі Дрогобицького повіту. У дев’ять років втратив батька, а згодом, у 16 – матір. Вітчим, Григорій Гаврилик, підтримував дітей, і Франко зберігав із ним дружні стосунки все життя.

У 1862-1864 роках Іван навчався в початковій школі, де опанував основи математики, української, польської та німецької мов. За спогадами Михайла Коцюбинського, Франко, одягнений у простий селянський одяг, часто ставав об’єктом насмішок, але завдяки своїм здібностям закінчував навчальний рік найкращим учнем. З 1864 по 1867 рік він навчався у Дрогобицькій міській школі з німецькою мовою викладання, а з 1867 по 1875 рік – у Дрогобицькій гімназії імені Франца-Йосифа, де отримав похвальне свідоцтво.

У гімназії Франко виявив виняткові здібності: цитував напам’ять лекції, знав увесь “Кобзар” Тараса Шевченка, писав вірші польською мовою, перекладав античні тексти (Софокла, Евріпіда, “Слово о полку Ігоревім”), збирав фольклор і створював власну бібліотеку. Ці роки стали основою для його оповідань, таких як “Грицева шкільна наука” та “Олівець”.

У 1875 році Франко вступив на філософський факультет Львівського університету, де вивчав класичну філологію, українську мову та літературу. Того ж року він почав друкуватися в журналі “Друг” під псевдонімом “Джеджалик”. Активна участь у молодіжних гуртках і дискусіях про соціальну справедливість привернула увагу австрійської поліції, і в 1877 році його вперше заарештували за підозрою в антиурядовій діяльності. Франко згадував дев’ять місяців у в’язниці як “тортури”, адже його тримали в переповненій камері разом зі злочинцями.

Загалом Франка ув’язнювали чотири рази (1877, 1880, 1889, 1892) через його громадську діяльність. Після першого арешту його виключили з університету, але в 1878 році він ненадовго відновив навчання. У цей період Франко співпрацював із польськими соціал-демократами, ставши редактором газети “Praca”. Повну вищу освіту він здобув лише у 1893 році у Віденському університеті, захистивши докторську дисертацію з філософії.

З 1908 року здоров’я Франка погіршилося через ув’язнення та інтенсивну працю. Проте він продовжував писати, читати лекції та записувати фольклор. У 1913 році його 40-річний літературний ювілей відзначали в Україні та діаспорі.

Від 13 листопада 1915 до 1 квітня 1916 року (за іншими джерелами — 15 березня 1916 року) поет перебував у Притулку українських січових стрільців.

Іван Франко у притулку січових стрільців

Франко помер 28 травня 1916 року у Львові. Поховання на Личаківському цвинтарі зібрало тисячі людей, а в 1933 році на його могилі встановили пам’ятник із зображенням Каменяра.

Літературна та громадська діяльність

Франко залишив величезну творчу спадщину – понад 8 тисяч творів, зокрема поезію, прозу, драми, переклади, наукові праці українською, польською, німецькою та іншими мовами. Його найвідоміші твори – поетичні збірки “З вершин і низин”, “Зів’яле листя”, поема “Мойсей”, повість “Захар Беркут” і драма “Украдене щастя” – увійшли до шкільної програми. У 1882 році Франко переміг у конкурсі журналу “Зоря” з повістю “Захар Беркут”, написаною за шість тижнів.

Він також створив близько 50 дитячих казок, 20 з яких увійшли до збірки “Коли ще звірі говорили”, написаних для своїх дітей. Франко використовував народну творчість, додаючи гумор і мудрість у свої твори. Його драма “Украдене щастя” (1891–1893) отримала другу премію на конкурсі Львівського крайового виділу і стала класикою української літератури.

Франко знав 14 мов і перекладав твори від античності до початку ХХ століття, зокрема 75 текстів античної літератури. Його переклади супроводжувалися історичними коментарями, що сприяли популяризації світової культури в Україні. У 1898 році він очолив філологічну секцію Наукового товариства імені Шевченка, а також був співредактором “Літературно-наукового вісника”.

У громадському житті Франко був співзасновником Русько-Української радикальної партії (1890) і Національно-демократичної партії (1899), але згодом відійшов від політики, зосередившись на літературі та науці. У 1895 році його кандидатуру розглядали на посаду професора Львівського університету, але через судимості призначення не відбулося.

Франко залишив після себе понад 220 видань, включаючи 60 збірок. Його називали “титаном праці” та “академією в одній особі” за енциклопедичні знання. У 1916 році його номінували на Нобелівську премію з літератури, але смерть стала на заваді. Сучасники, зокрема Євген Маланюк, відзначали його велич: “Кожен, почувши ім’я Франка, здіймає шапку незалежно від свого місця народження”.

Цитати Івана Франка

“Ми мусимо навчитися чути себе українцями – не галицькими, не буковинськими, а українцями без офіційних кордонів. Здобувайте знання, гартуйте свою волю, виробляйте себе на свідомих громадян, повних любові до свого народу” (“Одвертий лист до галицької української молоді”, 1905).

“Треба насамперед просвітити нарід, а тільки тоді допускати до політики. – Жаль в такім разі, що наша конституція допускає анальфабетів до голосування, значит, в останній інстанції віддає в їх руки керму політики”.

“Не раз чоловік гадає, що не знати яка на нього біда впала, аж за день, за другий озирається, а воно вже йому на добро вийшло”.

“Яке ти маєш право бути вільним, коли твій народ у неволі? Яке ти маєш право вдовольняти свої примхи і любовні бажання, коли мільйони твого народу не мають чим вдовольнити найконечніших потреб життя?”.

“Закон! Розуміється, і ми чували дещо про закон, але ж надто добре знаємо, що закон – се теорія, що в книжці, на папері виглядає дуже гарно, а практика, жива дійсність має свої спеціальні закони, далеко не такі гладкі та заокруглені, а зате повні розгалужень, закарлюк та різнорідності”.

“… лихвар і ксьонз заглядають найліпше в людські душі. Обом люди говорять таке, чого не скажуть нікому іншому”.

“Який я декадент? Я син народа, Що вгору йде, хоч був запертий в льох. Мій поклик: праця, щастя і свобода, Я є мужик, пролог, не епілог”.

“Певно, певно, більшина тих, що йдуть шукати чудового діаманту, або збиваються з дороги в темнім лісі, або знаходять скляні черепки. Але се ще не значить, що діамантів і зовсім нема і що знайти їх зовсім неможливо”.

“І ласки панські, й панські жарти – Мужик все виніс на спині.”

“А у нас чи то вже натура така, чи такий здавна звичай, досить, що хто розбагатіє, той відвертає лице і серце від того люду, з якого він вийшов”.

“Мій патріотизм – се не сентимент, не національна гордість, то тяжке ярмо”.

“В якій мові вродився і виховався, тої без окалічення своєї душі не можеш покинути, так як не можеш замінятися з ким іншим своєю шкірою”.

“Лиш боротись – значить жить!”.

Треба “витворити з величезної етнічної маси українського народу українську націю, суспіьний культурний організм, здібний до самостійного культурного і політичного життя, відпорний на асиміляційну роботу інших націй…”

“Все, що йде поза рами нації, це або фарисейство людей, що інтернаціональними ідеалами раді би прикрити свої змагання до панування однієї нації над другою, або хворобливий сентименталізм фантастів, що раді би широкими вселюдськими фразами покрити своє духовне відчуження від рідної нації”.

“Героїзмом можна назвати тільки таке діло, де мука і терпіння одиниці здобуває або окуплює добро цілого народу”.

• 27 серпня 2025 року, у річницю з дня народження українського письменника Івана Франка помер його правнук Петро Галущак.

Запис 170 років тому народився Іван Франко: життя, творчість і цитати поета спершу з'явиться на Букви.

Міністерство освіти і науки України рекомендує закладам вищої освіти скоригувати графік освітнього процесу на 2026–2027 навчальний рік. Через можливі загрози енергетичній інфраструктурі закладам вищої освіти радять ущільнити навчання, використовуючи суботні дні, а також продовжити освітній процес улітку.

Відповідну рекомендацію містить лист МОН щодо організації освітнього процесу у вишах під час осінньо-зимового періоду, пише Рубрика, посилаючись на Оsvita.ua.

У МОН наголошують, що навчання можливе лише за умов гнучкості, технологічності та алгоритмізації всіх процесів. Тому керівникам радять оптимізувати процеси, за необхідності проводячи навчання у дистанційному форматі, залишивши очний формат лише для тих видів занять, які не можуть ефективно та якісно бути проведені онлайн.

Зокрема, вишам пропонують використовувати суботи для занять восени 2026 року та навесні 2027-го, а також, за потреби, продовжити навчання влітку. Водночас це не стосується студентів випускних курсів.

Окрім того, вишам рекомендовано максимально цифровізувати навчальний контент із забезпеченням можливості асинхронного навчання (доступ до завантажених лекцій, лабораторних практикумів, автономних засобів самоконтролю).

Водночас заклади мають здійснити зонування матеріально-технічної бази, щоб у разі критичного дефіциту енергоресурсів концентрувати навчання та проживання студентів у найбільш захищених будівлях, забезпечивши належні умови перебування та тимчасову консервацію невикористовуваних площ.

Окремо в МОН закликають покращувати укриття, щоб у них можна було проводити окремі заняття. Для цього вони мають бути обладнані вентиляцією, освітленням, опаленням та зв'язком.

Вишам також рекомендують поступово переходити від окремих генераторів до більш надійних систем енергопостачання: сонячних електростанцій, накопичувачів енергії та систем безперебійного живлення.

У відомстві пояснюють, що такі зміни потрібні, аби через можливі перебої з електроенергією студенти не втрачали навчальний час.

↓Читайте також Навчалися під час війни, випустилися під час війни: American University Kyiv видав перші бакалаврські дипломи Одразу шість медичних вишів опинилися серед 20 найкращих у рейтингу Scopus 2026 У Києво-Могилянській академії запустили міждисциплінарну програму з гендерних студій

The post Навчання по суботах і влітку: МОН рекомендує університетам ущільнити графік освітнього процесу appeared first on Рубрика.

Китайські вчені зробили важливий крок у розвитку далекого космічного зв’язку. Дослідницькій групі вдалося вперше встановити двосторонній високошвидкісний лазерний канал між Землею та Місяцем на відстані понад 400 тисяч кілометрів.

Про успішний експеримент повідомив Китайський центр інженерних і технологічних досліджень космічного застосування при Китайській академії наук. Фахівці зазначають, що цей результат означає перехід китайських технологій лазерного зв’язку від навколоземної орбіти до простору між Землею та Місяцем.

Чому лазерний зв’язок важливий

Космічний лазерний зв’язок використовує світло для передачі інформації. Порівняно з традиційними радіосистемами він здатен забезпечувати вищу пропускну здатність, більшу швидкість передачі та надзвичайно вузький напрямлений промінь.

Але зі збільшенням відстані виникають серйозні проблеми. За словами дослідника Ян Лея, фахівцям доводиться долати три основні перешкоди: величезну відстань, надзвичайну точність наведення та дуже слабкий сигнал, який зрештою досягає Землі.

Ситуацію можна уявити як спробу навести надзвичайно тонкий промінь на рухому мішень, яка знаходиться за 400 тисяч кілометрів. Навіть крихітна помилка в куті наведення може призвести до відхилення променя на кілька кілометрів у районі цілі.

Як вдалося втримати промінь на цілі

Для розв’язання цієї проблеми команда врахувала одразу цілу низку факторів: рух орбітальних апаратів, похибки встановлення телескопів, заломлення світла в атмосфері та час, необхідний лазерному сигналу для подолання величезної відстані.

Завдяки цьому наземний телескоп і космічний апарат можуть коригувати наведення під час руху та підтримувати необхідну точність.

Не менш складним завданням виявилося саме приймання сигналу. Після подорожі на понад 400 тисяч кілометрів лазерне світло слабшає настільки, що на приймач можуть потрапляти буквально поодинокі фотони.

До того ж телескопу заважають місячне та зоряне світло, а також штучне освітлення із Землі. Щоб відокремити корисний сигнал від цього шуму, дослідники використали надчутливі детектори, здатні реєструвати окремі фотони, а також спеціальні алгоритми обробки даних.

8K-зображення Місяця — приблизно за 12 секунд

Ще одним важливим результатом став приріст швидкості передачі даних. Під час експерименту вдалося досягти швидкості 1,25 Мбіт/с у напрямку до Місяця та 100 Мбіт/с у напрямку до Землі.

Для порівняння, передача одного 8K-зображення місячної поверхні традиційним мікрохвильовим каналом зі швидкістю 5 Мбіт/с може займати близько 4–5 хвилин. При швидкості 100 Мбіт/с аналогічне зображення можна передати приблизно за 12 секунд.

Такий підхід може мати велике значення для майбутніх місячних місій. Вищі швидкості дозволять передавати на Землю більше фотографій, відео та наукових даних, а також забезпечувати швидший обмін інформацією між космічними апаратами та наземними центрами.

Наразі йдеться про експериментальну систему, але успішний двосторонній лазерний зв’язок на місячній відстані демонструє, що оптичні канали можуть стати важливою основою майбутньої інфраструктури зв’язку навколо Місяця та в далекому космосі.

Президент Володимир Зеленський присвоїв дипломатичний ранг голові Верховної Ради Руслану Стефанчуку. Відповідний указ №831/2026 від 25 серпня опубліковано на сайті Офісу президента.

“Присвоїти Руслану Стефанчуку дипломатичний ранг надзвичайного і повноважного посла”, — йдеться в указа.

Крім того, Зеленський присвоїв директору Дипломатичної академії України імені Геннадія Удовенка при МЗС Ігорю Осташу дипломатичний ранг надзвичайного і повноважного посланника другого класу.

Згідно із законом України «Про дипломатичну службу», ранг надзвичайного і повноважного посла України є вищим в Україні. Посадовець з таким рангом керує діяльністю посольства України, керівників інших закордонних дипломатичних установ у державі акредитації, а також делегацій України, які перебувають у цій державі. 

За даними руху «Чесно», Руслан Стефанчук є доктором юридичних наук, професором, а також членом-кореспондентом Національної академії правових наук України. 

ВАС ЗАЦІКАВИТЬ ВАКС обрав Стефанішиній запобіжний захід

Нагадаємо, 3 серпня Володимир Зеленський підписав указ №696/2026, яким звільнив Стефанішину з посади надзвичайного і повноважного посла України у Сполучених Штатах Америки. Через кілька днів НАБУ та САП оголосили підозру Стефанішиній у незаконному збагаченні та недостовірному декларуванні. Вищий антикорупційний суд призначив їй 6 млн грн застави. 

Серед можливих кандидатів на посаду посла раніше називали колишнього секретаря РНБО Рустема Умєрова та експрем’єрку Юлію Свириденко, однак Умєрова 3 серпня призначили головою Служби зовнішньої розвідки України, а нового посла у США поки не визначено. 

Команда китайських науковців запропонувала новий спосіб оцінювати різноманіття прісноводних риб у річках, поєднавши аналіз екологічної ДНК (еДНК) з кількома типами супутникових даних і методами машинного навчання. Як повідомляє Newswise Science News, така «фузія» джерел інформації дозволила з високою точністю прогнозувати таксономічне багатство риб на великих ділянках річкових систем.

Чому традиційні методи вже не вистачає

Прісноводні рибні спільноти зазнають тиску через забруднення, деградацію середовища, надмірний вилов і інші види людської діяльності. Класичні облови сітками чи пастками трудомісткі, повільні та їх важко регулярно повторювати на великих річкових мережах.

Метабаркодування еДНК дає змогу чутливо й безінвазивно виявляти навіть рідкісні види, але такі спостереження залишаються просторово розрізненими — це окремі точки, а не суцільна карта. Супутникове дистанційне зондування може «зшити» ці точки в ширшу картину, однак звичайні мультиспектральні знімки лише грубо описують умови середовища.

Гіперспектральні сенсори фіксують набагато детальніший «спектральний відбиток» води та прибережної рослинності, а так звані супутникові ембеддинги (embeddings) стискають складну інформацію про ландшафт у компактні числові ознаки. Дотепер було незрозуміло, наскільки ефективним може бути їхнє поєднання для прогнозування водного біорізноманіття.

Багатоджерельна рамка для оцінки рибних спільнот

У статті в Journal of Remote Sensing дослідники з Цінхуа, Гуанчжоуського та Північно-Східного лісотехнічного університетів, а також кількох інститутів Китайської академії наук описали багатоджерельну рамку для прогнозу таксономічного багатства риб.

Вони інтегрували:

• дані еДНК з річкових проб води;
• мультиспектральні знімки Sentinel-2;
• гіперспектральні дані китайського супутника Gaofen-5A (GF-5A);
• 64-вимірні ознаки Google Satellite Embedding (GSED), що узагальнюють умови середовища;
• алгоритми машинного навчання для побудови моделей.

Мета полягала в тому, щоб отримати своєчасні, точні й просторово безперервні оцінки різноманіття риб на рівні цілих річкових басейнів, чого складно досягти лише польовими обстеженнями.

Що показало порівняння супутникових джерел

Ключова інновація — поєднання інтерпретованих гіперспектральних індексів GF-5A з узагальненими GSED-ознаками, які відображають мультиджерельні характеристики ландшафту. Гіперспектральні предиктори виявилися інформативнішими за змінні Sentinel-2, а ембеддинги дозволили окремим моделям досягти коефіцієнта детермінації R² понад 0,90.

Найкращі результати дала саме фузія даних: R² = 0,94 і корінь середньоквадратичної помилки RMSE = 4,60. Для порівняння, лише Sentinel-2 забезпечував максимум R² = 0,65 (RMSE 11,40), GF-5A — R² = 0,81 (RMSE 8,53), а ембеддинги окремо досягали R² = 0,93 (RMSE 4,95).

Гіперспектральні індекси добре відображали оптичні властивості води та стан прибережної рослинності, тоді як ембеддинги фіксували ширшу структуру ландшафту й контекст антропогенних порушень.

Як збирали дані еДНК і тренували моделі

Дослідники зібрали 149 зразків еДНК у польових експедиціях і з опублікованих робіт у 15 річкових басейнах Китаю. Багатство рибних спільнот описували через операційні таксономічні одиниці (OTU), отримані методом метабаркодування.

На кожній ділянці відбирали воду на глибині 0,5 м, по три репліки об’ємом 550 мл. ДНК затримували на мембранах із порами 0,45 мікрометра, ампліфікували методом ПЛР, секвенували й перетворювали на OTU.

Кожен пункт спостереження пов’язували з набором супутникових ознак: 97 вегетаційних індексів Sentinel-2, 157 індексів GF-5A, 64 ембеддинг-ознаки або об’єднаний масив із 221 характеристики. Супутникові дані попередньо проходили радіометричну, атмосферну та геометричну корекцію.

Для відбору найважливіших предикторів застосовували методи SelectKBest, випадковий ліс і алгоритм extra trees. Було протестовано сім регресійних алгоритмів, тренування проводили у співвідношенні 3:1 між навчальною та тестовою вибірками, а якість оцінювали за R² і RMSE у трьох повторних серіях моделювання.

Найкраще з нелінійними екологічними зв’язками впоралися ансамблеві деревоподібні алгоритми, особливо extra trees. Вони забезпечили більш стабільні просторові прогнози, тоді як часткові найменші квадрати та метод опорних векторів іноді переоцінювали багатство видів при екстраполяції на нові ділянки.

Картування річок і практичні перспективи

Просторове моделювання в басейнах річок Дяньнун, Хуанхе (Жовта річка) та Цзіньцзян показало загалом стабільні міжрічні патерни й локальні відмінності, що узгоджувалися з умовами середовища та рівнем людського впливу.

Найважливіші предиктори відображали стан пігментів і продуктивність рослинності, структуру прибережних угруповань, конфігурацію ландшафту та оптичні властивості води. Це вказує, що супутникові ознаки можуть слугувати ефективними «проксі» для складних біологічних процесів у річкових екосистемах.

Автори вважають, що запропонована рамка може підтримувати інвентаризацію біорізноманіття, планування відновлення річок, оцінку впливу господарської діяльності, моніторинг прісноводних екосистем і аналіз наслідків змін землекористування чи клімату. Супутниковий «скринінг» допоможе виявляти «гарячі точки» різноманіття та спрямовувати польові команди на найбільш вразливі ділянки.

Водночас для широкого впровадження потрібні більші масиви еДНК-даних, розширене просторове покриття, зіставні безхмарні гіперспектральні знімки та сильніша міжбасейнова валідація. У майбутньому дослідники розглядають інтеграцію з гіперспектральним LiDAR і ембеддингами великих моделей, щоб поєднати дистанційний скринінг із тривимірною характеристикою середовища проживання та краще оцінювати невизначеність для практичного управління.

Стаття Супутникові дані допомогли точніше картувати різноманіття риб з'явилася спочатку на Цікавості.

Тридцять п’ять років тому українці змогли вирватись із лап Російської імперії. Постала самостійна держава Україна, було відновлено тисячолітню незалежну державність українського народу. З’явилася надія на достойне життя на своїй землі в сім’ї вільних народів Європи і світу.

Чому Росія хоче нас знищити

Відтоді незалежна українська держава стала непробивним муром проти відродження й розширення Російської імперії та її експансії в Європу й у світ. Без України, чию історію росіяни крали, без освічених і працелюбних українців, без українців-воїнів у складі своєї армії Російська імперія існувати не може.

Та Російська імперія, хай би як вона себе називала, нікого не відпускає без крові. Московський агресор хоче знищити державну незалежність України, а з нею — українську ідентичність, мову, культуру, духовність. Хоче повернути нас у російське ярмо, щоб заволодіти ресурсами, перетворити українців на рабів та «остаточно розв’язати українське питання».

Лише завдяки титанічному подвигу воїнів і колосальному єднанню нації, коли світ давав незалежній Україні «три дні на падіння Києва й два тижні на падіння України» 2022 року, нам вдалося відвернути цей зловісний сценарій і дати відсіч орді.

Але ворог сильний і підступний. І своїх планів він не змінив.

Штампи й перекручення правдивої історії

Проте навіть у нинішніх умовах жорстокої війни з Росією в публічному просторі серед частини українського політикуму й громадян поширені неправдиві штампи й перекручення щодо новітньої історії здобуття державної незалежності України.

В одному ряду з маразматичними фразами Путіна та його сатрапів, що України немає, що це штучна держава, створена генштабом Німеччини й Владіміром Лєніним, поширюються нісенітниці доморощених «інтелектуалів», що незалежність нібито проголосила «колоніальна адміністрація», тому вона «несправжня», що незалежність нам з неба впала, тому державу треба перезаснувати.

Тут і твердження, що Акт проголошення незалежності ухвалили 24 серпня 1991 року «перелякані комуністи», а Радянський Союз нібито розвалили Єльцин, Кравчук і Шушкевич підписанням Біловезьких угод.

Ці та схожі фальсифікації легітимізують кремлівські прагнення знищити Україну, заперечують багатовікову тяглість державотворення українського народу й правдиву історію здобуття новітньої державної незалежності.

Тисячолітня й недавня історія Української державності

Український народ має тисячолітню історію державності й досвіду боротьби за неї. За тисячу років ми пройшли велетенський шлях від Скіфії-Сарматії, Київської держави князя-святителя Русі-України Володимира, його сина Ярослава Мудрого й до наших днів.

Ніколи не вщухало бажання українців мати власну незалежну соборну державу. Під час української революції початку XX століття на українських землях постало декілька національних держав: Українська Народна Республіка (УНР, 1917–1921), Українська Держава (1918), Західноукраїнська Народна Республіка (ЗУНР, 1918–1919), Кубанська Народна Республіка (1918–1920). Та всі знищив російський агресор та окупувала російсько-більшовицька імперія, яка згодом назвала себе СРСР.

Час перебування України під поневоленням московської комуністично-радянської імперії зла — СРСР — був особливо важким: війни, окупації, масові голодомори, депортації, примусові асиміляції, репресії, тюрми, концтабори…

Та українці боролися. У середині ХХ століття це були державники та воїни Карпатської України (1939), Української Держави (1941), воїни Української повстанської армії (1942–1956), дисиденти, правозахисники, політичні в’язні російсько-радянських тюрем і таборів (1960–1990).

І тому боротьба українського народу за свободу й незалежність наприкінці 80-х — на початку 90-х років ХХ століття, яка завершилась вершинною перемогою — здобуттям повної державної незалежності й створенням самостійної держави Україна, стала продовженням тисячолітньої боротьби українців за власну незалежну державу.

Боротьба за Українську державність наприкінці 80-х — на початку 90-х років ХХ століття

У той час Російська імперія, яка тоді називала себе Радянським Союзом, зазнаючи поразки в глобальному військово-політичному й економічному протистоянні із Заходом, змушена була після десятиліть терору й репресій послабити режим, цензуру, запровадити елементи демократії та поступово відпускати політичних в’язнів.

Працівники Київського Авіазавод та мешканці Києва на демонстрації за демократичний закон про вибори, суверенітет України, права громадян

В Україну з російських концтаборів повернулися й продовжили боротьбу за державну незалежність Левко Лук’яненко, Степан Хмара, В’ячеслав Чорновіл, Олесь Шевченко, брати Михайло й Богдан Горині, подружжя Калинців — Ігор та Ірина, Генріх Алтунян, Богдан Ребрик, Левко Горохівський, Микола Горбаль, Мустафа Джемілєв, Євген Сверстюк, Йосиф Зісельс, Анатолій Лупиніс, Мирослав Маринович, Василь Овсієнко, Зеновій Красівський, Іван Гель, Микола Руденко, Євген Пронюк, Василь Лісовий, Микола Матусевич, Сергій Бабич і десятки їхніх соратників.

Своєю незламною позицією вони надихали на боротьбу за незалежність мільйони українців. Державницький, національно-визвольний, національно-культурний, робітничий, молодіжний, екологічний, громадянський рухи заволодівали настроями людей.

Провідну роль, особливо на заході й у центрі України, відігравали заснована колишніми політв’язнями Українська Гельсінська спілка й створений у вересні 1989 року Народний рух України. На сході України важливою формою протесту були робітничий і страйковий шахтарський рухи, які від економічних вимог швидко еволюціонували до підтримки ідеї суверенітету й державної незалежності України.

Люди відганяли страх, виступали на захист прав, свобод, людської та національної гідності, боролися за державність української мови, відродження духовності, за економічні права, екологічну безпеку — і так скидали із себе російсько-комуністичну облуду.

Особливе значення мала боротьба за справедливий закон про вибори. Керівна Комуністична партія вже тоді хотіла нав’язати партійні списки, зарезервувавши собі половину місць у Парламенті для нібито громадських організацій, якими тоді була сама Компартія та її сателіти. Але справедливий виборчий закон вдалося вибороти, що мало величезне значення для подальшої боротьби за державну незалежність України.

22 січня 1919 року, перша річниця проголошення державної незалежності Української Народної Республіки (УНР). Софійська площа в Києві. Проголошення Акта злуки Української Народної Республіки із Західно-Українською Народною Республікою (ЗУНР), об’єднання в єдину Соборну державу українських земель. А через 70 років, 21 січня 1990 року трьохмільйонний людський ланцюг з національними прапорами і гаслами, довжиною більше 700 кілометрів від Івано-Франківська, через Стрий (з відгалуженням на Закарпаття до Ужгорода), Львів, Тернопіль, Рівне, Житомир з величезним мітингом на Софійської площі показав прагнення українців до державної незалежності і єдності Українських земель.

21 січня 1990 року, напередодні 72-ї річниці проголошення державної незалежності УНР (22 січня 1918 року) і 71-ї річниці Дня злуки — об’єднання ЗУНР і УНР в єдину соборну Українську державу (22 січня 1919 року), організований Народним рухом тримільйонний людський ланцюг з національними прапорами й гаслами довжиною понад 700 кілометрів від Івано-Франківська, через Стрий (з відгалуженням на Закарпаття до Ужгорода), Львів, Тернопіль, Рівне, Житомир до Софійської площі в центрі Києва показав прагнення українців до державної незалежності та єдності українських земель.

Читайте також: Декларація про державний суверенітет України та боротьба за неї

На цьому тлі навесні 1990 року відбулися перші в СРСР демократичні вибори до Верховної Ради Української РСР. У 450 виборчих мажоритарних округах на альтернативних засадах у жорсткому протистоянні кандидатів були обрані народні депутати УРСР дванадцятого скликання — останнього в радянській Україні й першого в історії незалежної держави Україна. У виборах взяли участь 85 % виборців, що становило 31 мільйон осіб, а склад Верховної Ради оновився на 90 %.

Уперше за сім десятиліть новітньої української історії депутати Верховної Ради не були призначені згори керованою з Москви Комуністичною партією. Кожен з них, незалежно від політичних уподобань, особисто боровся і був обраний громадянами — виборцями свого округу, де зазвичай жив і працював і сам кандидат, і його сім’я. Тому абсолютна більшість депутатів дорожила довірою виборців і прагнула її виправдати.

15 травня 1990 року новообрана Верховна Рада Української РСР розпочала роботу на постійній основі, а не дводенними сесіями двічі на рік, як раніше. Саме цьому скликанню Верховної Ради судилося «поховати» УРСР і одночасно «народити» самостійну незалежну державу Україна.

15 травня 1990 року. Зал засідань Верховної Ради. Народні депутати слухають доповідь Голови ЦВК, який відкрив перше засідання новообраної Верховної Ради Української РСР дванадцятого скликання і повідомив, що Верховна Рада є законно обраною і правомочною. Тут і далі фото: Олександр Клименко, Олексій Хилюк

Опозиція та більшість

У Парламенті сформувалися дві великі депутатські групи. 8 червня 1990 року заявила про своє створення опозиційна Народна Рада зі 125 депутатами. Основою Народної Ради став Демократичний блок, депутатів якого на виборах підтримували Народний рух України, Українська Гельсінська спілка, Зелений світ, Товариство «Меморіал», Товариство української мови імені Тараса Шевченка, Громадянський фронт, робітничі та шахтарські страйкові комітети Донбасу. До Народної Ради також увійшла більшість депутатів Демократичної платформи в Компартії України, утвореної напередодні виборів.

До складу Народної Ради увійшов і 37-річний Іван Заєць, науковий співробітник Інституту економіки Академії наук України, член Народного руху України, один із його фундаторів. Народним депутатом його обрали виборці Святошинського виборчого округу № 17 міста Києва, де Іван Заєць змагався з двадцятьма трьома іншими кандидатами й переміг у другому турі, отримавши 59,96 % голосів виборців.

28 червня 1990 року про офіційне оформлення оголосила парламентська більшість «За суверенну радянську Україну». З 380 депутатів-комуністів у Верховній Раді в згадану більшість увійшло лише 239 осіб. Частина комуністів, які залишилися позафракційними, пізніше створили інші депутатські групи: «Незалежні», «Земля і воля», «Аграрії», «Промисловці».

В центрі —народний депутат України Олесь Шевченко (місто Київ) дискутує з Анатолієм Матвієнком — членом Президії, головою Комісії з питань молоді та спорту (Вінницька область).

35-річний Микола Шведенко, член Компартії України, директор Луганського обласного виробничого рибокомбінату, увійшов до складу депутатської більшості «За суверенну радянську Україну». Народним депутатом його обрали виборці Станично-Луганського виборчого округу № 72 Луганської області, де Микола Шведенко змагався з трьома іншими кандидатами й переміг у другому турі, отримавши 62,18 % голосів виборців.

Більшість, яку в народі називали «Група 239» за кількістю її членів, політично не була однорідною. Частина депутатів, крім запеклих ортодоксів, досить швидко почала перейматися державницькими, національно-демократичними ідеями, почуваючись більше українцями, а не орієнтованими на Росію комуністами.

Тому комуністи, формально переважаючи кількісно й адміністративно (а це були переважно керівники міністерств, відомств, великих підприємств, установ, організацій, колгоспів, радгоспів, відповідальні працівники партапарату), не домінували в Парламенті. До того ж завдяки суспільній підтримці й справедливій позиції першого Голови Верховної Ради Володимира Івашка опозиція пропорційно кількості депутатів у Народній Раді отримала керівництво в семи з двадцяти трьох парламентських Комісіях, голови яких стали членами Президії Верховної Ради, що мала тоді значні владні повноваження.

Опозиційні депутати, серед яких особливий авторитет мали колишні політв’язні російсько-радянських концтаборів, уміло використовували методи парламентської боротьби для пропагування державницьких цілей і роз’яснення їх політичним опонентам. Дискусії в Парламенті завдяки прямій трансляції роботи Верховної Ради першими каналами українського радіо й телебачення безпосередньо впливали на настрої українців і, за словами третього Голови Верховної Ради Івана Плюща, «творили незалежну Україну». Своєю чергою, процеси, що відбувалися в суспільстві, постійні мітинги тисяч людей біля будівлі Верховної Ради, державницьке налаштування значної частини новообраних органів місцевої влади сильно впливали на позицію парламентарів під час обговорення доленосних для України питань.

Народні депутати України — колишні політв’язні в оточені людей із квітами. Зліва направо — Левко Горохівський, Олесь Шевченко, Левко Лук’яненко, Степан Хмара, Михайло Горинь, Богдан Ребрик, Ірина Калинець, В’ячеслав Чорновіл, Богдан Горинь, Генріх Алтунян, Михайло Косів.

Тому від самого початку роботи нова Верховна Рада під впливом державницьких, національно-демократичних ідей і суспільних настроїв послідовно рухалася до проголошення суверенітету й державної незалежності України.

Продовження за посиланням.