Search trend "Ілюзія безпеки"

Велика Британія провела симуляцію масованого ракетного удару Росії, засновану на сценаріях початку вторгнення в Україну. Як з'ясувалося, наявна система протиповітряної оборони країни не змогла б повністю відбити атаку, повідомляє Тhе Тіmеs. За інформацією видання, моделювання відбулося ще у 2022 році за участі Королівських ВПС. Під час випробувань було встановлено, що частина ракет прорвала б оборону Британії. Командор авіації Блайт Кроуфорд, який до нещодавнього часу очолював Центр повітряних і космічних бойових дій ВПС, зазначив, що тривалий час у британських збройних силах панувала ілюзія безпеки. "Ми почувалися захищеними, перебуваючи на заході Європи, зважаючи на буфер у вигляді інших країн. Протягом десятиліть ми зосереджувалися на операціях за кордоном і вважали, що на Батьківщині нам нічого не загрожує. Проте настав час змінити цю парадигму - тепер і Британія може опинитися під прямою загрозою", - заявив Кроуфорд під час виступу в Королівському інституті об'єднаних служб. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Велика Британія передумала відправляти війська в Україну - Тhе Тіmеs Випробування були частиною програми Glаdіаtоr вартістю 36 млн фунтів стерлінгів. Мета - змоделювати захист країни від сотень боєприпасів, що одночасно атакують з різних напрямків. Результати виявилися тривожними: деякі ракети змогли прорвати систему ППО. Після аналізу навчань британські військові модернізували частину своїх захисних споруд і провели тренування з посадки винищувачів Тyрhооn на льодову смугу у Фінляндії - задля підвищення гнучкості дій в нестандартних умовах. За даними Тhе Тіmеs, наразі ситуація дещо покращилася, і значну частину ракет вдалось би перехопити силами НАТО. Однак експерти наполягають: Британії слід терміново вдосконалити можливості швидкої мобілізації своїх літаків та ключової інфраструктури в межах години після загрози. Видання звертає увагу, що Міністерство оборони в останні роки істотно скоротило кількість аеродромів і припинило використання укріплених бункерів. Крім ядерного стримування та союзної підтримки з боку НАТО, Лондон майже повністю покладається на шість есмінців типу 45 для протидії балістичним ракетам. Водночас ці кораблі планують вивести з експлуатації в період між 2035 і 2038 роками. У відповідь на публікацію речниця Міністерства оборони заявила, що Британія повністю готова захищатися від будь-якої загрози разом із союзниками по НАТО. За її словами, країна володіє передовими технологіями для багаторівневого захисту, зокрема системою Sеа Vіреr, яка вже успішно перехоплювала балістичні ракети й дрони в Червоному морі. Велика Британія, ймовірно, відмовиться від планів відправити тисячі військових в Україну. Це пов'язано з високими ризиками, пов'язаними з такою операцією, особливо на фоні можливості розширення конфлікту у випадку зриву перемир'я України з Росією. Велика Британія та Європа більше не матимуть наземних сил, які охоронятимуть ключові міста, порти та атомні електростанції для забезпечення миру, зазначають анонімні джерела видання.

За словами дипломата, припинення вогню, не означатиме, що ЄС припинить підтримувати Україну. Він додав, що перемир'я одразу ж має бути підкріплене гарантіями безпеки, "інакше це буде ілюзія"

Про це він розповів в етері Еспресо."Україна заважає Трампу укласти оборудку з Путіним, щоб відтягнути Росію від Китаю, також мати доступ до російських ресурсів і передусім до ресурсів Арктики. І звичайно, з точки зору стратегії, це наче виглядає розумно. Я це називаю "Ніксонівський розворот", оскільки в 70-х роках Ніксон (37-й президент США – ред.) відтягнув Китай від Радянського Союзу. Зараз у цієї адміністрації США є ілюзія, що можливо відтягнути Росію від Китаю, таким чином взяти багато ресурсів і спрямувати їх на стримування Китаю. Це хибна думка, але поки вони не перевірять на практиці, що воно не працює, ця адміністрація точно не зупиниться", - прокоментував Олександр Хара.За його словами, щодо війни РФ проти України, то у Трампа є ЦРУ, державний департамент, від яких він міг дізнатися про ситуацію на полі бою, скільки допомоги надано, чи дійсно розширення НАТО стало причиною вторгнення РФ на територію України. Знаємо реакцію Зеленського, який сказав, що президент Трамп перебуває в дезінформаційному оточенні."Трамп є незвичайним політиком, його відчуття та емоції відіграють важливу роль. На жаль, вийшло так, що це обернулося для нас таким дипломатичним вибухом. І, звичайно, маємо очікувати певні негативні наслідки, які погіршать нашу ситуацію. Але, мені здається, є і позитивна річ. Європейці й так розуміють, що США забираються з Європи, і бачать по словах і діях американської адміністрації, що США не налаштовані бути на боці України. Трамп сказав, що він не хоче посилювати Україну, а хоче миру. А це не те саме, щоб досягнути справедливого, сталого і тривалого миру. До речі, у формулюванні в американській резолюції Генеральної асамблеї ООН та Раді безпеки йдеться просто про мир, не про всебічний та справедливий мир, адже в кожному цьому слові зашифровані певні речі", - пояснив дипломат.На його думку, ми отримали зараз вияв того, що у справжніх планах ця адміністрація США не збирається узгоджувати позицію з Україною для того, щоб по-максимуму захистити українські та європейські інтереси, і по факту американські."Зараз буде збільшуватися тиск на Україну, в тому числі й публічний, щоб ми пішли на будь-які умови, які будуть  висувати американці, звичайно, з формулювань росіян. Ще зазначу висловлювання спецпредставника по Близькому Сходу Стіва Віткоффа, який сказав, що в основу домовленостей між Росією та Україною можуть лягти так звані Стамбульські домовленості. Уявіть собі рівень інфільтрації російської пропаганди та російських наративів, якщо ті люди, які фактично беруть участь в перемовинах, так кажуть. Про Віткоффа знаємо, що в нього є бізнес-зв'язки з людьми, які були на зустрічі в Ер-Ріяді, які купували у Трампа нерухомість, здається, на $95 млн. Тому, на мій погляд, ця історія ділиться на дві частини. Перша - це вигода і вдячність за те, що росіяни робили, допомагаючи бізнесу Трампа: $2,5 млрд - позики Dеutsсhе Ваnk, де є активна участь росіян в дуже скрутні часи для Трампа. І друга частина - вони мають нову геополітичну стратегію, де роль України і Європи не проглядається", - резюмував Хара. У п'ятницю, 28 лютого, президент України Володимир Зеленський з робочим візитом прилетів до Вашингтону. Еспресо слідкує за подіями в режимі реального часу.Зокрема. під час пресконференції у Вашингтоні виникла суперечка між Трампом, Зеленським та віцепрезидентом США Джей Ді Венсом. 

Як Україні отримати реальні гарантії безпеки, а не пусті обіцянки

Я просто відчуваю: ми з вами починаємо нашу розмову, а в Сполучених Штатах відбуваються паралельні процеси. І поки ми з вами будемо оцінювати одну ситуацію, буквально за п'ять хвилин з'явиться якщо не Марко Рубіо, так Ді Венс, а можливо, канцелярія Трампа опублікує ще чергову геополітичну «нєтлєнку». Аж страшно стає жити, хоча, знаєте, і без Трампа було непросто.Російсько-українських перемовин немовби й бути безпосередньо не може, але ми відчуваємо «трампівський вітер», Трампу потрібна перемога - перемога Трампа, можливо, навіть не перемога України. Він готовий нас підтримувати для того, щоб «пошатати» і китайців, і китайських союзників у Кремлі. І, звісно, Трамп узагалі збирається перебудовувати світову архітектуру безпеки і всерйоз «побрити» наших європейських друзів. Путін немовби готовий іти на контакт - і немовби ті контакти відбуваються.Ось із чого варто почати, щоб зрозуміти, що відбувається, шляхом аналізу: усе суперечливе та неоднозначне, що лунає з Вашингтона, викликане тим, що Москва не збирається домовлятися не на своїх умовах. Саме тому там борються дві тенденції. Одна полягає в тому, щоб продовжувати тиснути на Москву, змусити її піти на переговори та укласти мир через перемир’я, через прийняття умов, які передбачає американський план. Очікується, що цей план буде озвучений на Мюнхенській конференції в середині лютого.З іншого боку, є група, яка каже: навіщо нам тиснути на Москву, якщо це складно й, можливо, безперспективно? Вони пропонують тиснути на Київ, змусити його прийняти кабальні умови. Адже Трамп під час виборчої кампанії обіцяв завершити цей конфлікт. Та він його й завершив — погляньте, гармати мовчать, люди не гинуть. А от на яких умовах - то вже деталі, які потребують доопрацювання. І якщо поступок буде більше, ніж вимагають інтереси України, то нічого страшного.Хтось може сказати, що це абстрактна схема. Але як тоді розцінювати заклики провести вибори в Україні до 2025 року? Адже всім зрозуміло, що як би не ставитися до влади в Україні, бути противником чи прихильником чинної влади, - реально провести чесні вибори під час війни саме в Україні неможливо.Тому що близько 9 мільйонів людей перебувають за межами країни - для них потрібно організувати голосування. Частина території окупована, звідти люди втекли, не тільки в РФ. До речі, в РФ також будуть дільниці створюватися? Москва, ймовірно, на це розраховує. Дільниці потрібно створювати й усередині України.Яким би не був результат виборів, у Москві точно, а й у Вашингтоні, можливо, теж, розраховують на зміну влади в Україні, що прийдуть ті, з ким можна буде домовитися. Я таких не бачу й не розумію, як вони можуть прийти в країні, де понад мільйон людей у військовій формі, на передовій сотні тисяч. Чи можливо привести до влади політиків, готових підписати капітуляцію перед Москвою?Отже, заяви Келлога та деяких осіб із команди Трампа – для чого вони зроблені? А тут ключова історія в тому, хто згенерував. Політ Трампа над гніздом зозулі: Гренландія, Панамський канал, торгова війна з Канадою і так далі - і тут вибори в Україні. Якби він хотів знести Спаську вежу одним прицільним пострілом «томагавку» - це одна історія, а от вибори, значить, хтось згенерував, хтось запропонував і хтось наполіг.Я не вірю в те, що Трамп буде танцювати по цій партитурі, але це лягає в російський сценарій, Тому що в Путіна особиста ненависть, зокрема, і до Зеленського. Тобто до всього українського політикуму, але до Зеленського персонально.На кого Трампу простіше тиснути і від кого добиватися результату? Він досягає успіху від тих, хто є частиною західної спільноти. Він добивається поступок від Мексики, Канади, хоча це може бути виправдано питанням боротьби з наркотрафіком, фентанілом тощо. Але тиснути на своїх простіше, неважливо, чи це Колумбія, Гренландія, точніше Данія, чи вже Україна. На них тиснути простіше, добиватися результатів легше. А ти спробуй натиснути на Пекін або Москву. Це значно складніше, ніж змушувати європейських союзників виконувати певні умови. Наприклад, щодо збільшення оборонних витрат у Європі. Ніхто не заперечує, що це необхідно. Але методологія, яку застосовують,  працює щодо союзників, тих, хто є слабшим відносно Вашингтона і не хоче сваритися з Вашингтоном через можливі економічні та інші наслідки.Але вибори в Україні, безперечно, в інтересах Москви. Чому? Бо Зеленський їх не влаштовує. Та й загалом українська державність їх не влаштовує - в особі Зеленського, Залужного, Порошенка, Тимошенко, та будь-кого. Їх влаштовує лише Медведчук або хтось подібний.Так, тільки Медведчук, це очевидно. Але які в нього шанси не просто посісти президентський пост, а навіть вижити? Тому Вашингтон у цьому питанні певною мірою діє відповідно до вимог Москви.Москва ставить питання: з ким ми будемо домовлятися? З ким підписувати угоду? Де легітимна влада? Але чому взагалі Москва бере на себе право оцінювати легітимність української влади? А легітимність влади в самій Москві - там хоча б коли-небудь відбувалися реальні вибори президента? Ні, таких не було. У 1990-х ще можна дискутувати, але у 2000-х виборів не було взагалі – навіть не йдеться про сфальсифікований результат, просто виборів не було. В Україні ж влада змінювалася: лише Кучма був два терміни, всі інші президенти йшли після першого, а на їхнє місце приходили опоненти.Якщо Вашингтон виходить із того, що з кимось іншим буде легше домовлятися, ніж із Зеленським, - це ілюзія. Це спроба Москви внести хаос в український політикум через підтримку і Вашингтона також. Щоб люди займалися не війною, а виборами. Але для Путіна також непросто спілкуватися з Зеленським. Водночас Кремль може зірвати будь-які перемовини.Путін використовує різні інструменти, щоб домогтися перемир’я на своїх умовах, тобто капітуляції України та знищення її суверенітету. Він тестує різні напрями: вибори, рішення РНБО про заборону переговорів із ним, ультиматуми щодо територій. Його тези «на землі» означають, що Росія наступає й може все захопити, то вимагає їй віддати навіть ті території чотирьох областей, які ще не окуповані.Стамбульські так звані домовленості, про які він говорить, передбачали скорочення армії, русифікацію через нав’язування російської мови. Це не питання мови – це питання суверенітету України. Денацифікація, демілітаризація – це прагнення деукраїнізувати Україну. Це все пропонується у вигляді різних способів, щоб не було демілітаризованої зони, не було членства в НАТО України. Ідеться про збереження російської військової присутності в Україні через окупацію областей, навіть якщо вони юридично визнаються тимчасово окупованими, перебувають під контролем Москви й Україна поки не має достатньо сил для їхнього звільнення. В підсумку Москва прагне встановити в Україні владу, яка буде підконтрольна їй, за тим же сценарієм, що і в Грузії, де вже повністю маріонеткова, підконтрольна Москві, встановлена й підтримувана Москвою влада.Кінцева мета цього сценарію – повне захоплення української політичної системи, її влади, а згодом і всієї України. Вони рухаються до цього поступово, поетапно, і їх не лякає, що це забере час. Тобто сценарій рухається поетапно. Як вони почали у 2014 році зі спроби окупувати Крим, так і далі по накатаній.Проблема Трампа в тому, що він не бачить у цьому небезпеки. Він не хоче втрати суверенітету України. Він не хоче продовження війни, це очевидно. Але через різні причини, зокрема через власні зобов’язання, він опинився у складній ситуації. Він пообіцяв, що завершить війну за 24 години. Хоча б за 100 днів, але завершить.Він став заручником своїх обіцянок. Він має виконати їх за будь-яку ціну, тому що дав слово під час передвиборчої кампанії, а він людина, яка вважає себе людиною слова. Якщо пообіцяв припинити війну у Східній Європі й Україні – значить, зроблю це будь-якими методами. Це дуже спокусливо для нього - показати, що він здатний вирішити те, чого не змогли інші.Але якою буде ціна за швидкість і поступки? Якщо задекларують поступки, такі як відмова від демілітаризованої зони з європейськими, натівськими контингентами всередині, це буде серйозна поступка, навіть небезпечніша за територіальні втрати чи мораторій на вступ України до НАТО.Це означатиме, що війна може розпочатися знову, коли Москва цього забажає. Вибори пройшли «погано», знову обрали Зеленського - Москва просто відновлює бойові дії. У цьому немає сумнівів. Мусить бути реальна військова, політична та економічна перешкоди для нового вторгнення. Щоб його неможливо було розпочати, і щоб у разі атаки жертвами стали не лише українці, а й британці, французи, німці й інші. Але не американці, так? Америка потрошечку виходить з Європейського континенту. І це дуже серйозно, це серйозніше, ніж вихід американських військ із Сирії. Це навіть серйозніше, ніж дуже дивна конструкція Трампа стосовно так званої палестинської автономії. Це дуже небезпечно, і поки всі ще обговорюють лайтовіші сценарії про американські гроші, але зміна sоftроwеr американської - ось вона, на поверхні, тобто заморозка старих класичних програм. І це програми не тільки демократів. Це програми ще і старих республіканців часів молодшого Буша.  От в USАІD взяли і приїхали ревізори.Безумовно, хоча варто підкреслити, що є певна різниця між тим, як Трамп діє на Близькому Сході (я схвалюю його політику, вона ефективна), і тим, як він діє в Європі, зокрема у війні в Україні.Наприклад, щодо палестинської автономії, сектору Гази під час останнього візиту прем'єр-міністра Нетаньягу Трамп заявив, що США беруть на себе відповідальність. Це означає аж навіть до введення військ у сектор Гази. Він про це сказав: ми беремо відповідальність. Не арабські країни, не Саудівська Аравія – вони всі по черзі відмовляються, не хочуть брати на себе цей тягар. Там він готовий брати відповідальність, а тут, у демілітаризованій зоні на території України – чомусь ні.Хтось може сказати: ну, ти порівняв - ядерну Росію, великомасштабну війну в Україні і сектор Гази, локальну операцію на Близькому Сході. Хоча зараз охоплений вогнем увесь Близький Схід, ці осередки загрози гасяться і в Сирії, і в Лівані, і в інших місцях. Подивимося, що буде з хуситами, що буде з Іраном. А тут масштаб інший, але проблема не в цьому, а в методах.Якщо в одному випадку Трамп ставить жорсткі умови, то чому він цього не робить у випадку з Україною? Наприклад, щодо Близького Сходу він заявив: "Не віддасте заручників – я вам влаштую пекло", звертаючись до ХАМАСу. Було укладено мирну угоду, хоч і далеко не ідеальну, але все ж таки укладено. Він попередив Іран, що якщо той не піде на умови Вашингтона, то війна можлива. У листопадовому інтерв’ю журналу Тіmе йому прямо поставили запитання: чи можлива війна з Іраном? Він відповів: можлива.А що він говорить про Москву? "Я хочу допомогти своєму другу Путіну, я йому роблю послугу, у нього погана економіка, нехай укладе вигідну угоду". Він каже, що слово за Москвою, що Зеленський готовий. Саме це він заявив після 20-го числа.Чому ж він не ставить такі ж ультиматуми Москві? Чому не каже: припиняйте це безумство, інакше ми запускаємо «томагавки» та вмикаємо режим повного ембарго на ваші вуглеводні? Було б цікаво подивитися, як цей механізм спрацював би. Самі ж декларують принцип миру через силу. Але мир через силу – це не порятунок режиму Путіна через укладення вигідної йому угоди щодо України та збереження його влади. Це означає встановлення чітких умов: досить, ви вже вбили сотні тисяч людей, захопили території, занурили Європу в хаос з мігрантами, з ринками. Досить, або ми застосуємо механізми, які коштуватимуть вам удесятеро більше, навіть без безпосереднього втягування США у війну - як на Близькому Сході, у секторі Гази, де американські війська не беруть безпосередньої участі, але результат досягається швидко.Але чомусь цього не робиться. Хтось скаже: це страх. Можливо. А можливо, небажання сваритися з Путіним. Можливо, це просто інше ставлення до опонентів. До Китаю також - замість 25% мита, як для Канади чи Мексики, запровадили лише 10%, хоча й відклали ці заходи на 30 днів. Але тут тактика інша у взаєминах із сильними суперниками – Москвою та Китаєм, тут набагато обережніше діють Трамп і його адміністрація, ніж з Іраном чи іншими опонентами США. Саме через відсутність єдиної політичної лінії ці конфлікти лише розпалюються. Якби Вашингтон мав єдину методологію, то результати були б досягнуті значно швидше, а через поступки чи тиск на Київ результату досягти не вийде, це вже випробувано - ось у чому проблема. Тобто, наскільки я розумію, хімія між Трампом і Зеленським на порядок менша, ніж могла би бути, і ця історія може тягнутися з часів старої образи, яка була пов'язана з першим трампівським імпічментом. Тоді з'явилася нечесна, недобра пропозиція - щоб в Україні почали полювати в слідчий спосіб за сином президента Джозефа Байдена, Гантером Байденом. Тут, можливо, є ще якісь особистісні моменти між Трампом і Зеленським.Ні, вони точно є. Не можна робити велику політику заручником особистих відносин - ось у чому суть. До речі, Трампа дуже легко образити. Він навіть на Нетаньягу ображався, коли той у 2020 році привітав президента Байдена з перемогою на виборах. Трамп сприйняв це як особисту образу, як певне приниження. Але він це подолав – і ось перший державний візит до Вашингтона здійснив саме прем'єр-міністр Ізраїлю Нетаньягу.Це ж означає пріоритети американської зовнішньої політики. Тож теоретично Трамп може долати такі речі.  Сьогодні президентом є Зеленський. Якщо завтра буде хтось інший –  з ним теж доведеться вибудовувати відносини. Це стосується і Банкової, президента Зеленського та його адміністрації. Був Байден – тепер Трамп.Зрештою, державна політика має бути послідовною. Саме в цьому її сутність – вона не повинна залежати від особистих симпатій, компліментарності, якоїсь особливої теплоти у стосунках. Якщо все ґрунтуватиметься лише на особистих уподобаннях, далеко не заїдеш. Я не допомагатиму, бо мені не подобається Зеленський? Добре, але що як він знову виграє вибори в Україні - що з цим робити? Тому зараз це, безумовно, впливає, але цілком можливо, що цю проблему буде подолано.Зрештою, відносини між країнами-союзниками будують не лише на взаємодії Трампа та Зеленського, не лише на образах чи старих рахунках через справу "Бурісми", Гантера Байдена тощо. Вони формуються у співпраці адміністрацій, міністерств, відомств, військових структур. Наприклад, якщо в Умєрова та нового глави Пентагону складуться хороші відносини, що це змінить? Це може стати навіть важливішим фактором, ніж особисті відносини між президентами.Так, головні питання вирішуються на найвищому рівні, але це комплекс відносин. І якщо Трамп не має особливої симпатії до Зеленського, це не є нездоланною перешкодою. Чотири роки – це лише чотири роки. За цей час потрібно досягати результатів, а не чекати зміни влади в Україні чи намагатися стимулювати цей процес. Тим більше що з огляду на війну це не буде швидким процесом.Тому я вважаю, що цю проблему буде подолано. Це точно не стане головною перепоною. Тим більше що Україна перебуває в залежному становищі, і Зеленський не стане свідомо дратувати Трампа чи його адміністрацію. Навіщо це робити, якщо Україна потребує підтримки США?За багатьма ознаками можна судити, що цей бар’єр уже долається. Адже військову допомогу Україні відновлено – її ж не скасували повністю. Так, можливо, її обсяги недостатні, необхідні нові засоби. Але це точно не буде залежати лише від особистих відносин між Трампом і Зеленським. Скоріше за все, з цим якось упораються. Повертаючись до параметрів – тих, які висуватиме Кремль, тих, на які можуть погодитися у Вашингтоні, і тих, які відповідають нашим інтересам, - цей трикутник не складається. Відповідно, можуть тиснути на нас шляхом ненадання нам певної допомоги - фінансової чи військової. Наприклад, по-тихому її скоротити. Але, якщо вірити кільком аналітикам-блогерам, адміністрація Байдена теж трошки зекономила і далеко не все, що вона обіцяла, було виділено Україні. Це також така собі не надто порядна арифметика. Але тиснутимуть на нас.І якщо брати, наприклад, Кремль і опозицію, вони, в принципі, були готові вступати в перемовини з Вашингтоном. Але вони будуть намагатись продавлювати свою лінію, чи купувати свою лінію. Торгова позиція: ви нам можете поступитися в українському питанні, а ми віддамо вам ваші права на Панамський канал. Це я надто грубо формулюю. Але  це питання торгів, так? І ось питання: як нам правильно озвучити нашу позицію і продавлювати нашу позицію? Тому що ми не можемо собі дозволити сваритись із Вашингтоном, але якщо ми не будемо активними, тоді Кремль буде просто продавлювати чи купувати  конкретні переговірні ситуації. Тому що для Путіна війна з Україною - це екзистенційна історія. Це не про гроші, не про вплив. Путін живий завдяки агресії проти України. І це може тривати нескінченно.По-перше, чи має Москва торгову позицію? У цьому є великі сумніви. Москва ніколи не торгує чимось реальним. Навіть раніше вона не пропонувала жодних реальних поступок. Це завжди були фантомні пропозиції.Я поясню, про що це. Москва завжди пропонує щось нематеріальне, якесь «повітря». Наприклад, ви віддаєте їй Україну, а вона обіцяє не просуватися далі в Європу, не йти в Сувальський коридор, Гельсінкі, Жешув, країни Балтії тощо. Але нічого реального ніколи не пропонувалося.А що Москва може реально запропонувати? Не втручатися в Арктику? Але там її можливості обмежені – і фінансові, і військові, і технологічні. Дотримуватись угод, з яких вона давно вийшла? Навіть Вашингтон, якщо говорити про ДРСМД, його вже не дотримується. Чим Москва може торгувати зараз? Близьким Сходом? Але там вона все втратила. Іранський союзник - у кризі, і невідомо, чим це закінчиться. «Хезболла» більше не є самодостатньою силою, ХАМАС у підвішеному стані, невідомо, чи він взагалі залишиться. Проксі-угруповання, які Москва вважала союзниками, зокрема хусити, також у складному становищі.Чим Москва може торгувати? Що вона може запропонувати? Бази в Тартусі вже нема, «Хмейміма» може скоро не бути. Москва не має жодного реального ресурсу для торгу. Вона продає лише фантоми.Вона заявляє, що агресивно налаштована й має плани повернути всі пострадянські території під свій контроль – Молдову, Грузію, Україну, можливо, країни Балтії, а також інші країни НАТО, що межують із Росією. Вони наполягатимуть на виконанні меморандуму Путіна – того, що він запропонував у грудні 2021 року, коли вимагав демілітаризації країн, які вступили в НАТО після 1997 року. Тобто фактично скасування членства цих держав у Північноатлантичному альянсі.Москва торгує лише обіцянками не робити чогось. Вона ніколи не пропонує щось натомість, якщо це вимагатиме від неї реальних жертв. Наприклад, якщо їй запропонувати розірвати відносини з Китаєм, як хоче Трамп. Але це точно не відбудеться. Це наївне та недалекоглядне припущення. Москва та Пекін тісно пов’язані, і Москва не може погодитися на такий розрив із Китаєм, щоб його геополітично огороджувати від Вашингтона і його союзників. І Москві доводиться пропонувати лише фантомні речі.Щодо України, вона може пропонувати рідкісноземельні метали, розробку сланцевої нафти, інвестиційні проєкти, співпрацю в рамках плану Маршалла після війни. Але це другорядне. Головним активом є повне інтегрування України в західне співтовариство.Втрата України стане для Заходу стратегічною катастрофою. Це найбільша країна Східної Європи, яка до війни мала 40 мільйонів населення. Зараз, можливо, 25 мільйонів. Але все одно це не можна просто так віддати. Це єдиний геополітичний буфер, який відділяє Європу від Росії. Без нього Європа залишиться беззахисною перед східною загрозою.Якщо Україна буде поглинута, а Білорусь уже фактично окупована, тоді три найбільші східнослов’янські народи опиняться під контролем Москви. Це стане серйозною загрозою для країн Балтії, Польщі та інших держав.Тому для України не потрібно нічого вигадувати. Якщо Захід не зрозуміє, що існування України – це питання його власної безпеки, то жодні аргументи вже не допоможуть. Якщо не буде України, загроза прийде безпосередньо до них.У Європі це вже розуміють. У США – менше, бо вони за океаном, вони «острів». Але в Європі все частіше говорять, що війна з Росією можлива через рік чи два. Вони вже розуміють реальність конфлікту з Москвою, намагаються готуватися: змінюють законодавство, повертаються від контрактних армій до призову - у Німеччині цей процес уже триває, у Франції поки що добровільний.Європа збільшує витрати на оборону, військовий бюджет. Раніше був мінімум 2% ВВП, зараз говорять уже про 5%. Хоча це відбувається під тиском Вашингтона, не всі країни можуть собі це дозволити, але дискусія вже йде, уже розглядають ці нормативи для забезпечення обороноздатності Європи.Але поки не буде України як редуту проти Москви, всі ці зусилля марні. Якщо Європа хоче захиститися від загрози зі сходу, без України вона цього не може зробити. Та ключова проблема – це непередбачуваний Дональд Трамп. Якщо брати ті самі параметри, так сказали, що не буде в нас «Мінська-3». І «Стамбула-2» чи «Стамбула-3» також не буде. Може бути Женева, якийсь Лісабон чи Ер-Ріяд. Стосовно нашого членства в євроатлантичній спільноті американці сказали, що це далеко не факт, а може, і ні.Другий момент - ядерна зброя. Відразу після того як Зеленський згадав про неї, одразу почали: о ні, вірогідність мінімальна або навіть від'ємна. Відповідно, що нам залишається? Виведення російських окупантів з наших територій - так наразі ніхто нічого не спростовував.Я би сказав, що жоден із цих пунктів не знімається з порядку денного.Щодо ядерної зброї – це відкрите питання. Незважаючи на те що й Україна декларує свою відданість без'ядерному статусу та не має офіційних планів щодо його перегляду, ситуація може змінитися та розвиватися радикально. Україна, напевно, не закриває для себе цей шлях. Зеленський недаремно про це обмовився.У вересні 2024 року, наприкінці Генеральної Асамблеї ООН, під час зустрічі з Трампом він сам себе цитував: "А який у нас вихід? Або членство в НАТО, або ядерна зброя". І Трамп, за словами Зеленського, навіть погодився, що це логічно. Якщо Вашингтон не приймає Україну в НАТО, вводить мораторій на 20 років або щось подібне, то має бути щось взамін.Гарантії безпеки, які Україна укладала раніше, або ж розміщення військового контингенту, який не дозволить відновити війну в демілітаризованій зоні, – це фактично майже НАТО. Якщо 100 000 військових європейських контингентів НАТО опиняться на території України, це буде майже аналогічно членству в Альянсі, не повністю, але все ж таки дуже близько, адже це суттєві сили, які, прибувши в Україну, вже ніколи не підуть.І Москва це розуміє, тому буде всіма силами перешкоджати, аби ці контингенти не з'явилися. Інакше заради чого вона воювала? Це піррова перемога, це означає, що решта, 80% України ніколи не буде під контролем Москви. У військовому сенсі точно, а питання суверенітету випливає з військової безпеки України, що також очевидно.Україна може втратити ще більше територій, якщо їй взамін запропонують щось конкретне, а не абстрактне. Єдиною реальною пропозицією може бути тільки військова допомога, втручання або постійна військова присутність на її території, що гарантуватиме захист від відновлення війни та збереження суверенітету. Усе інше – фікція.Москва може в певний момент піти на маневр - погодитися на демілітаризовану зону, не заперечувати проти військових контингентів, але не НАТО. Вона може пропонувати присутність військ М'янми, Північної Кореї, Білорусі чи інших союзників, щоправда, невідомо, хто на це пристане. Гутерреш особисто приїде в касці миротворця на розмежувальну лінію фронту. Але очевидно, що це не розв’яже проблему, а лише зробить відновлення війни неминучим. І питання не буде розв’язане з появою лояльних до Москви чи союзних їй армій, казахстанської наприклад.Тому Москва буде опиратися до останнього, аби не допустити військової присутності НАТО в Україні під будь-яким мандатом. І питання зведеться до того, чи готові Вашингтон та європейські країни самостійно реалізувати гарантії безпеки, розмістити війська на території України, що є абсолютно законним - якщо український уряд і народ на це погоджуються, ніхто не може цьому завадити. Також можливо створення безпольотної зони над Україною, щоб ці війська НАТО не зазнавали авіаударів. Це логічно.Це безальтернативне рішення. Коли Вашингтон і НАТО зважаться на це? Ймовірно, коли стане очевидним, що Путін не збирається домовлятися й іти на жодні поступки. Він хоче всього. Його маневри, заяви про готовність до переговорів – лише слова, які нічим не підкріплені. А реальні дії – це продовження наступу, нарощування військового виробництва, залучення північнокорейських військових.Отже, слід чекати тупикової ситуації в мирному процесі, коли всім стане зрозуміло, що з Москвою домовитися неможливо. Ось такою є моя оцінка ситуації.  

Чи стало для вас більш зрозумілим, що буде у стосунках України і Сполучених Штатів Америки, а також що буде у стосунках США зі світом з огляду на інавгурацію 47-го президента Дональда Трампа?Не стало. І кожен день ми з вами будемо дізнаватися все більше і більше якихось моментів. Що зрозуміло, що плану встановлення миру в Європі немає. Його не було ні в попередній адміністрації, ні зараз. Але зараз, у новій адміністрації, як говорив сам Трамп, прагнуть дуже швидко встановити припинення вогню між Росією та Україною. Ні про який довгостроковий, справедливий мир, про гарантії безпеки не йдеться. Ціль – припинення вогню, тож Дональд Трамп буде діяти в цьому плані. Уже проявились деякі механізми, про що він сказав, – це "кнут і пряник".Якщо "кнут" – Росія не захоче зараз домовлятися, це спричинить збільшення санкцій і тарифів, і далі вся американська робота піде на те, щоб знизити ціни нафту. Ви знаєте, що близько 120 мільярдів Росія планує витратити з бюджету на війну, а це практично експорт нафти. Тіньовий, відкритий експорт, навіть за нижчими цінами. Але якщо знизити нафту з 80 доларів за барель до 40, то прибуток все рівно залишається в Росії, але він не дає можливості фінансувати війну.інавгурація 47-го президента США Дональда Трампа, Фото: gеttyіmаgеs Водночас "пряник" – це обіцянка розглядати Росію і Путіна рівними в обговоренні денуклеаризації, тобто скорочення ядерних озброєнь спільно з Москвою і Пекіном. У принципі президент США показав інструменти. Ще раз наголошую: не треба одразу дуже радіти, адже ще невідомо, чим це закінчиться. Проте принаймні це не той період, коли війна тривала, і ми не знали, скільки вона буде йти. Зараз буде спроба дещо змінювати конфігурацію. Я вважаю, що після цих спроб, навіть якщо буде зупинка вогню, припинення війни не станеться, адже для цього потрібен комплексний всеосяжний план. А для реалізації навіть тих цілей, про які говорить Дональд Трамп, потрібен час, це не робиться за день чи за три місяці.Виступаючи у контексті міжнародного економічного форуму в Давосі, Трамп привідкрив завісу співпраці США з Саудівською Аравією про сподівання на певні інвестиції і про те, що ціни на нафту мали б бути нижчими вже. Тоді б війна між Україною і Росією навряд чи почалась."Я також збираюся попросити Саудівську Аравію та ОПЕК знизити ціни на нафту. Ви повинні їх знизити. Чесно кажучи, я здивований, що вони не зробили цього перед виборами. Я був трохи здивований цим, адже якби ціна знизилася, війна між Росією та Україною закінчилася б негайно. Просто зараз ціна зависока, тому війна триває", - сказав Трамп.виступ Дональда Трампа в Давосі, Фото: gеttyіmаgеs Багато хто оцінює цю заяву як несвоєчасну з боку не самого Трампа, а американського президента, не оцінюючи персоналію на цій посаді, оскільки Росія уже налагодила свої поставки ресурсів в Індію, Китай, в економіку глобального півдня, і має з цього свої зиски. Зниження ціни на нафту якось повпливає на Росію саме в цей історичний момент?Звичайно, ми хотіли цього з самого початку. Я скажу, що порушення статуту ООН про агресію передбачає санкції у вигляді ембарго. Це заборона будь-якої торгівлі з боку Росії. Але цього не сталося. До речі, це передбачає створення озброєної коаліції, яка може примусити агресора. Теж цього немає. Тобто у нашому випадку, на жаль, те, що зараз відбувається, не зовсім відповідає міжнародному праву. Джозеф Байден разом з європейцями почав відсікати тіньовий флот РФ вже в кінці свого перебування на посаді президента, але це можна було робити раніше.Тут не йдеться тільки про американські прибутки, стратегія американців відрізняється від нашої, але кроки були зроблені. Попросити Саудівську Аравію – це, я думаю, добре, але треба гарантувати їй безпеку від хуситів, від обстрілів з Ємену. Якщо Дональд Трамп це зробить, і загроза з Ірану зникне, тоді Саудівська Аравія це зробить також. Вони хочуть інвестувати 600 мільярдів, але поки що це не той обмін. Тут, скоріше за все, вони очікують від Трампа додаткових безпекових гарантій. Якщо американці почнуть видобувати 3 тисячі барелів, я думаю, це заповнить те, що Росія постачає тіньовим флотом. Навіть видобуток й експорт нафти американцями закриє той дефіцит, який міг би бути з боку РФ. Так що, так, це цілком можливо за якийсь час. І ще є один момент – в Україні закриті транспортування російської нафти.Фото: gеttyіmаgеsМи досі транспортуємо, це правда.Це дивно, тому що у нас насправді є контракти, але, наскільки я розумію, не з європейцями. З росіянами контракти треба розривати. На цьому Україна не заробляє. Це у Росії там мільярди, а у нас близько 260 мільйонів, і то не факт, що ми їх отримали. Тому я думаю, що варто принаймні заявити, що ми умовно з 1 червня все, нехай вони там готуються, переробляють свої схеми. Чехи зараз будуть отримувати альтернативну додаткову нафту, це може перейти сюди. Якщо хтось переживає в Угорщині чи Словаччині, це все закривається. Тому нашому уряду треба припиняти російський транзит і діяти скоординовано з американцями. Але це тільки один фактор.Я думаю, Дональд Трамп не до кінця ще усвідомлює російські спроби підвищення ставок. Ще побачимо далі, вони будуть ще багато всього говорити. На мій погляд, цього недостатньо, потрібні ще додаткові аргументи, зокрема, все-таки не знімати з порядку денного озброєння України, проголосувати з республіканцями і демократами про ленд-ліз, принаймні підготувати інструментарій для Дональда Трампа. Краще отримувати допомогу за програмами, фінансованими американцями, але сам інструмент ленд-лізу може бути виписаний у двосторонній угоді по-різному. Наприклад, так, що віддавати нічого не прийдеться: все, що знищено на полі бою, воно все знищено. А війна зараз така активна, широкомасштабна, що ці постачання "Бредлі", 31 танк "Абрамс" фактично всі знищуються. Поки що у Вашингтоні не звучать фрази про те, що Дональд Трамп хоче цього інструменту, але якщо Путін зараз не відповість, то я думаю, що Трамп повернеться до більш комплексного плану тиску.Небагато хто очікував, що фактично на другий день на посаді президента США Дональд Трамп через соціальні мережі поставить ультиматум Путіну. "Я не хочу нашкодити Росії, я люблю російський народ і завжди мав дуже добрі стосунки з президентом Путіним. Ми ніколи не повинні забувати, що Росія допомогла нам перемогти у Другій світовій війні, втративши при цьому майже 60 мільйонів життів. З огляду на все це, я збираюсь зробити Росії, чия економіка зазнає краху, і президенту Путіну дуже велику послугу. Домовтеся зараз і припиніть цю безглузду війну. Якщо ми не укладемо угоду до того ж найближчим часом, у мене не залишиться іншого вибору, окрім як запровадити високі мита, тарифи та санкції на все, що Росія продає Сполученим Штатам та іншим країнам. Покінчімо з цією війною, яка ніколи б не почалась, якби я був президентом. Ми можемо зробити це легким або важким шляхом. І легкий шлях завжди кращий. Настав час укласти угоду. Більше не має бути втрачено жодного життя", - сказав Трамп.На вашу думку, якою зараз може бути реакція Росії? Чи можемо ми взагалі її якось спробувати спроєктувати, з урахуванням того, що Путін продовжує доволі тепле спілкування із Сі Цзіньпіном?Ми бачимо реакцію, вона така сама, як завжди, – витримати паузу, почекати, поки воно все розсмокчеться, і тоді знову диктувати умови з позиції сили. Дональд Трамп одразу опустив Путіна у плані того, що він не поставив його рівним, і тому ця історія не піде далі.gеttyіmаgеsЯ вже не чіпаю питання, скільки українців віддали життя за мир в Європі під час Другої світової, а Трамп каже, що це росіяни допомогли у війні. Він оперує цифрами досить довільно, часто додає масштаб. До цього треба звикати, у нас політики теж часто додають масштаби цифрам. Але сам підхід і розуміння американця правильні. Водночас він недооцінює того, що для Путіна тепер ця війна – це середовище виживання як одноосібного диктатора, російського царя, адже він не боїться нічого, крім заколоту навколо себе. Тому цей меседж Трампа зайшов багатьом людям. Це ультиматум, очевидно. Зрозуміло, що Путін буде намагатись не відповідати, а в черговий раз випускати Пєскова на арену. Вони не дурні. Коли сила є, вони починають крутитися, як вуж на сковорідці. Але Дональд Трамп теж не сильно розуміє ці всі нюанси російського підходу. Ще раз наголошую, що один економічний вплив на Росію недостатній, їх треба зупинити силою на фронті. Це те, що роблять наші Збройні Сили, але це треба підсилити.Важливо сказати, що указ, який ухвалив президент Трамп про зупинку зовнішньої допомоги на три місяці, наскільки я знаю, не стосується військової. Тому, навіть не використовуючи 3,8 мільярда, які ще висять, можемо шукати кошти, щоб закуповувати озброєння. Тобто позиція України має йти таким планом, що все, що говорить Дональд Трамп, не зробиться. Я на 99,5% кажу, що воно ні за день, ні за три місяці не зробиться. Нам потрібно підсилювати позицію України максимально і говорити про це з американцями, дати інструментарій Дональду Трампу, запропонувати своє бачення, тому що наступний ультиматум прилетить в Київ. У нього стиль такий – спочатку ультиматум, а потім dеаl. І от слово dеаl по-американськи не зовсім звучить як аgrееmеnt. Це називається dеаl, хоча для нас це угода. У чому відмінність? У цій угоді, коли домовлялись щодо подолання ембарго lеthаl wеароns, тобто летальних озброєнь, запропонували, що ви постачаєте нам "джавеліни", протитанкову зброю, а ми відповідно не тільки отримуємо, а й купуємо. Але і ми також даємо гроші. Тоді це були гроші навіть українські.І плюс так само домовлялися щодо вертольотів на перших стадіях. Навіть тодішній міністр оборони сформував мільярд у бюджеті на закупівлю Раtrіоt. Ось це для Трампа dеаl – коли він виглядає успішним бізнесменом у стосунках з країнами. Це значить, що ми маємо отримати гроші в Європіі на ці гроші закупити американське озброєння. Це Дональд Трамп абсолютно сприймає. Тому не треба нам чекати, як воно розсмокчеться. Це буде пастка для нас, якщо ми сподіватимемося на те, що Трамп прийде і порядок наведе, і не робитимемо подальші кроки. Не забувайте, що ми підписали угоду з британцями. Це хороший результат, і є просування далі. Нема гарантій безпеки, звісно, але є поглиблення максимальної співпраці, партнерства з Францією, Німеччиною. От у Німеччині поки пройдуть вибори, потім вся конфігурація влади, і потім тільки бюджет, і потім тільки літо. А часу немає.Тому я думаю, що нам треба йти не за планом, який передбачає, що Дональд Трамп все-таки швидко домовиться, буде зупинка вогню, вибори в Україні. Зараз у Києві дивлюсь висять білборди, як вибори вже йдуть. І я кажу людям, які у це вкладаються, – це марно витрачені гроші. Я можу помилятися, але я дуже глибоко раніше займався Росією, був в Америці, і я вам скажу, що не бачу поки що з цього всього наразі, що це приведе до результату. Максимум, що може бути в такій конфігурації, – припинення вогню на якийсь час. А це нам не підходить, тому що це буде зроблено коштом України.Зацитую генсека НАТО Марка Рютте: "Що стосується України, нам також потрібно, щоб США залишалися залученими. Якщо нова адміністрація Трампа готова продовжувати постачати Україну із своєї оборонно-промислової бази, рахунок буде оплачений європейцями. Я абсолютно переконаний, ми повинні бути готові це зробити". Чи є розуміння у нього?У нього. А чи розділяється розуміння уряду, щоб заплатити? Бельгійська позиція, як я чув звучить так: навіть якщо станеться якесь припинення вогню, перемир'я, тоді санкції не знімають. Але ж такої позиції немає у всіх інших. Німецький бізнес та інші країни дуже хочуть, щоб вже знімались санкції з Росії. Тому це дуже небезпечно. Я ще раз кажу, для нас припинення вогню – це добре, але, по-перше, на яких умовах, а по-друге, а що далі? А яка ціна виходу, а де гарантії? Про це взагалі ніхто не говорить. Це для нас дуже погана історія, тому що ми Росія перевела наратив, що це війна двох і обидві сторони мають зробити кроки назад, щоб не вбивати далі. Це те, до чого ми дійшли. Марк Рютте, Фото: gеttyіmаgеsАле ж насправді одна країна напала на іншу, абсолютно порушивши все, використовуючи право сили, а не силу права.Є небезпека, що Дональд Трамп який говорить про силу Америки і говорить, що поважає Китай, може діяти, як великий, не помічаючи цих нюансів. І це погано для країн середнього рівня, як Україна, а також тих, які можуть бути регіональними лідерами. Але на сьогодні під тиском нам потрібні угоди, правила, коаліції, і ми повинні це створювати прямо зараз. Нехай займається Трамп своїм, а ми повинні створити оборонний союз з Британією і Польщею зараз, не чекаючи, що буде далі. У нас один аргумент – війна. Наші Збройні Сили воюють, волонтери й активне частинне суспільство допомагають. Але треба рухатись далі.Чому ми не говоримо у Вашингтоні про ленд-ліз? Хіба це не реалістично? Я стверджую, що це абсолютно реалістично. Республіканці хотіли цього, Трамп цього хотів. Чому ми не наполягаємо на цьому? Ленд-ліз зараз максимально актуальний як інструментарій, який навіть своїм фактом ведення дає меседж у Москву. Шкода, що цей інструментарій не був використаний, але коли Джозеф Байден підписав 9 травня, то в Москві був переполох. Але, на жаль, це залишилось тільки чистим популізмом. Чому ж тоді наша сторона офіційно каже, що ми боролись за ленд-ліз? Неправда. Почитайте, що писали офіційні наші структури: нам ленд-ліз не потрібний зараз, ним краще не користуватися. Не хотіли взагалі Джозефа Байдена ображати. Це неправильно.Ми не можемо просто брати все, що виробляє Білий дім. Вони не обов'язково все правильно роблять. Їм треба давати пропозиції, які співпадають з тим, що хоче зробити президент США.От хоче він, незалежно від російської війни проти України, виробляти більше нафти, він буде це робити, так чи інакше. Те, що співпадає з цим, оце треба робити. Наприклад, припинити постачання російського урану. Я взагалі не розумію, чому вони брали уран російський, тому що у них урану повно, але він і у нас є. У нас є те, що вже заявлено було президентом Зеленським. Тобто умовно там, де Росія зараз забирає території деякі, там же є ці розробки.Путін насправді хоче показати свою велич і успіх навіть із загарбанням територій. Він сказав, що території – теж непогано. Вони, до речі, в якийсь момент переключились від цієї дурної риторики, яку ніхто вже не сприймав, щодо денацифікації, до того, що продають політично всередині країни загарбання території. Це сприймається російським народом дуже радісно.Тим не менш російські пропагандистки Симоньян, Скабеєва і оце все шобло ніби як готують своє населення до того, що Одеса, Миколаїв – навряд чи, тож давайте виходити із реалій на землі.Так і наші інформресурси нас готують так само. Я не буду влазити в деталі, але ось ці всі речі, щоб трошки понизити рейтинг Збройних Сил України, десь там генералів поганять по клітках – абсолютно неприпустимо. Не можна бойового генерала саджати за грати, коли ще суду не було. Це неприпустимо. Це одна сторона, це видно. Друга сторона – це натяки, що росіяни вже йдуть, їх не зупиниш, все рівно Україна нічого не зробить. І третє – ті ж самі натяки, що все рівно щось треба віддавати. Я також вважаю, що та стратегія війни на виснаження Україні не підходить. Тобто нам треба в цьому році діяти швидко, але не поспішаючи, як Трамп.Нас цікавлять зустрічі з точки зору рішень, гарантій безпеки, а не з точки зору "порєшать" щось за спиною України. Тут також ризики є. Насправді немає зараз такого, щоб от тепер буде все краще. Щоб був оптимізм, я скажу: раніше не видно було кінця і краю цьому. Зрозуміло було, що Україна немає таких людських ресурсів для війни на виснаження. А от зараз вже 50 на 50. Але хороший сигнал, що настрої щодо того, що цьогоріч треба ставити крапку, вже повсюди: і в бізнесі, і в політиці. Правда, це кожен рік було. Головне, щоб це не було коштом національних інтересів України. Поки воно так не виглядає.Європейці кажуть, що 2029-30 року Росія може піти на країну НАТО. Нарешті вони почали це вже розглядати. Я знову наполягаю на тому, що це не лише моя думка. От уявімо собі, що Дональд Трамп і всі заучені досягли того, що війна зупинилася, Путін порахував, що це йому вигідно: зупинитись, а потім піти далі. У цей момент що робиться в російських військах кількістю у 680 тисяч? Вони будуть тримати 680 тисяч чи підуть частково на ротацію? Частина піде на ротацію. Можуть вони з цих 20 бригад, наприклад, зібрати і поставити на кордон з Естонією чи на Польщу? Абсолютно. Але ж куди прийдуть їхні колишні солдати, хто танками давив українців і радів з цього, з такою психологією? Туди, де повідомляють росіяни, коли вбивають своїх, приходячи назад. Вони вже не будуть в мирному часі, вони в тюрми не вернуться, а де заробляти такі гроші, не знайдуть. Путін їх не розпустить, і в цьому є загроза. Є варіанти, можна було б сказати, що станеться, як в Сирії раніше, Африка. Але зараз для цього менше можливостей, за це треба знайти, хто заплатить. У Росії вже таких коштів немає. Африка може, Сирія вже ні. І на Близькому Сході, до речі, ситуація трошки заспокоїлася. Це добре, тому що фокус уваги буде залишатись на нашому питанні ще кілька місяців.gеttyіmаgеsТобто, поки сильний Трамп, поки такі обставини, – це вікно можливостей. Але знову ж таки – не поспішаючи, бо є ілюзія, що всі чомусь будуть вирішувати так, щоб нам було вигідно. Ні, будуть вирішувати просто, щоб зупинити обстріли. Нам вигідно, звісно, коли не гинуть люди, але ж це ж не зупиняє війну. Тут треба дуже грамотно діяти, набуваючи більшої суб'єктності, беручи участь у всьому. З європейцями треба швидко скоординувати зусилля. Помилка, що ми будемо говорити тільки про Америку. Треба говорити в усьому цьому трикутнику. Добре, що Трамп згадав, що у нього є якась розмова з Китаєм, що він може попросити чи вплинути, щоб китайці сказали Путіну.Розмова є. З іншого боку, у Трампа тепер вже є ухвалені рішення стосовно всіх тих додаткових мит на імпортні товари, і Китай поставляє багато чого у США. Ми розуміємо, наскільки західний світ є великим ринком збуту для Китаю. З іншого боку, Росія для них є вигідною сировинною базою. Як буде балансувати Китай в цій історії?В Америки немає такого великого імпорту з Росії, тому тарифи чи мита – це санкції. З Китаєм  у американців трильйон двісті мільйонів дефіциту. Це великий дефіцит. Тобто вони купують у китайців на трильйон двісті мільйонів менше, ніж продають. І це буде вирішуватися. Нещодавно була заява про суцільне блокування великої китайської мережі ТіkТоk, і тут раптом знайшли компроміс. Далі йшлося про те, що можуть бути зупиняючі мита – 20-30%, навіть 50% звучало деколи, а зараз вже 10%. Це ж зовсім інший підхід. Трамп буде вводити мита для китайців, і по антидемпінговому розслідуванню, по сталі не буде пускати все, але такого, як він говорить щодо Канади і Мексики, не звучить з Китаєм сьогодні. Я не чую зараз того, що звучало в передвиборчій кампанії.Для Китая звучить пропозиція така: вам не потрібно буде доводити вашу кількість боєголовок стратегічної ядерної зброї до кількості американських чи російських. У Китаї, як кажуть американці, їх 500 штук, а хочуть тисячу до 2030 року. Це дуже дуже дорого. Водночас у Росії 1710 боєголовок, а у Америки – 1770 на чергуванні. Це американські цифри, я не знаю, скільки вони правдиві. Тому що загалом боєголовок у Рос і в США по 5,5 тисяч є. Трамп пропонує Сі Цзіньпіну, щоб Китай не випускав боєголовки більше, а Америка їх скорочуватиме. Він фактично вертається до своєї пропозиції, яка була в минулий період. Китай не дуже хотів брати в цьому участь, але Путін може захотіти, адже це ставить його на рівень рівний.Тобто у Трампа є, що запропонувати Китаю. Навіть невведення таких зупиняючих мит – це також компроміс. Тому я впевнений, що при бажанні політичному у Дональда Трампа є важелі впливу на Китай. Ну і взаємно, звісно.У Сан-Франциско тоді приїхав Сі Цзіньпін, лідер Китаю, і запропонував Джозефу Байдену дуже публічно поділити світ. Зараз такого ще не звучало, але це те, що Дональду Трампу може сподобатись. Він поки про це не говорить. Росії тут немає від слова зовсім, але оця пропозиція, озвучена Путіну, що давай ти будеш знову рівним, як в радянські часи, бо у тебе ядерна зброя, була схоплена у РФ одразу. А Україна тим часом відмовилася від ядерної зброї. Питання не розповсюдження і скорочення – це наше питання, ми маємо його обговорити. Не просто називати той же Будапештський меморандум папірцем.Ми дивимося в минуле в цьому випадку. Потрібно окреслити їм, що буде в разі, якщо Україна як країна, яка відмовилася від ядерної зброї, опиниться реально вбитою жертвою агресії.Якщо прийдеться виживати, треба шукати способи виживання країни. Для виживання людей є різні способи – покинути країну, уникнути бойових дій. А от спосіб виживання країни – це захистити суверенітет і територіальну цілісність. Якщо б у нас були балістичні ракети "Щит і меч" в достатній кількості, мова йде про тисячі ракет. Це не так просто, але розробки у нас є. Україна, мабуть, в десятці країн світу, які можуть здійснити повний цикл виробництва крилатих ракет. У нас є балістичне озброєння. Ми можемо запропонувати Європі спільно робити щит європейський, не тільки наш. У нас ракети, у Франції – ядерна зброя. Ми можемо спільно це робити. У нас не буде ядерної зброї, але вона буде у наших союзників. Тобто є різні варіанти.Фото: gеttyіmаgеsЧи обов'язково нам для цього ставати членом Північноатлантичного альянсу хоча б в тих фактичних межах, які ми контролюємо?Попри те, що зараз немає такої політичної можливості, але це найбільш ефективна поки що система. Нічого потужнішого у світі немає. Інша справа, наскільки це може бути випробуванням п'ятої статті Вашингтонського договору. Що буде робити НАТО – це теж питання. Моя позиція така – розробляти активно субрегіональний оборонний союз. Якщо НАТО і Брюссель скаже, що ми розмиваємо натовські структури… Слухайте, ви нас не берет, тоді ми будемо сидіти і чекати поки нас тут взагалі розберуть на запчастини? Є країни, які можуть погодитися, тому що вони наступні.Ми якось малювали трикутники: Британія, Польща, Україна. Чому далі не пішло? Тому що партнери сказали, що ви там не спішіть. Тепер прийшов час все, що завгодно, шукати  і захищатися. Я не прибічник лякати когось ядерним поверненням. Тим паче Росія одразу користується, якщо хтось в Україні щось заявляє такого типу. Треба менше говорити, більше справу робить.Тож є балістичні ракети, які можуть також показати, що у нас є зброя стримування. Я не кажу, що це зброя недопущення, як зараз пропонує натівська концепція. Однак стримування може бути. Тому нам треба від наших партнерів отримувати технології і добиватися, щоб вони дозволяли нам... Вони нам зараз не дозволять робити "Петріот". Це сучасне озброєння, але тільки їм уже 30 років. Чи вони так просто нам дадуть свої технології при ракетах? Ні, звісно. Але дозволити, щоб ми хоча б себе захистили, мали таку кількість ракет середньої дальності, так.До речі, Договір про ліквідацію ракет середньої та малої дальності (ДРСМД) забороняв ці ракети. Росіяни називають ракету "Орешник". Це колишня радянська рубеж-ракета, вони там трошки дошаманили і проводять випробування на нас, на живих людей, пускають її в Дніпрі. Це ж ракети середньої дальності. Росіяни брехуни. Коли вони сказали, що все знищили, вони залишили кілька оцих екземплярів, і тепер їм лякають світ. Заборони тепер немає, росіяни і американці вийшли з ДРСМД. Україна має всі права робити ракети до п'яти з половиною тисяч кілометрів дальності. У нас були такі технології? Звісно. Той же Маск називав українські ракети найкращими після своїх. Але він знав, про що говорив.В Україні залишились ще люди, також є технології. Так що потенціал є, але це все гроші. У нас таких грошей не закумулювано, тому що ми навіть виживаємо реально за рахунок американців. Проте ми можемо виробляти зброю.Головне, щоб це було рентабельно, принаймні в очах тих, хто ухвалює рішення зараз.Головне, щоб були пріоритети, щоб вони не блоки атомні викидали, бо це чиста корупція, а от якраз направляли на оборону країни.

Мав честь виступати на великій українській вечері, яка проходить під час економічного форуму в Давосі, перед лідерами багатьох країн світу

Відповіді Трампа на запитання журналістів не залишають сумнівів у тому, що він абсолютно не уявляє собі, яким має бути шлях цього закінчення, і тільки сподівається, що Путін усвідомлює необхідність домовитися, бо, за словами Трампа, ця війна руйнує Росію і російський очільник не може бути у захваті. "В нього не все так добре", - переконував журналістів Дональд Трамп. І він не дуже добре виглядає через це. І, звісно, Трамп нагадував журналістам про величезні цифри втрат у російсько-українській війні й підкреслював, що він добре ладнає з Путіним і зможе з ним домовитися. Непоганою новиною в цій оцінці ситуації Дональда Трампа є те, що тепер він упевнений, що український президент Володимир Зеленський прагне домовленості заради закінчення війни і не збирається скасовувати санкції, запроваджені проти Російської Федерації його попередниками. Таким чином, Трамп збирається домовлятися з Путіним, залишаючи у своїх руках всі ці інструменти, які були створені для тиску на російського диктатора. Але виникає питання, наскільки сам Путін готовий розмовляти саме такою мовою? Напередодні інавгурації Дональда Трампа російський очільник виступив на засіданні Ради Безпеки Російської Федерації із вимогами, які у самих Сполучених Штатах однозначно трактуються як ультиматум новому американському президенту. Тобто Путін дійсно готовий до завершення війни, однак саме на тих умовах, які були висунуті їм ще у 2022 році, коли ухвалювалися рішення щодо нападу на Україну. І ці умови не залишали та зараз не залишають жодного сумніву в тому, що російський президент прагне встановити повний контроль над Україною і не допустити не тільки її вступу до Північноатлантичного Союзу, але й перетворення України на державу, яка буде здатна долати у майбутньому російську агресію. Читайте також: Про Трампа, "війну" з трансгендерами й чому не запросили ЗеленськогоОчевидно, що сам Дональд Трамп — не та людина, яка погоджується з мовою ультиматумів. І тут ми перебуваємо в досить непростій ситуації: Трамп упевнений, що Путіну потрібна ситуація, в якій він би міг вийти з російсько-української війни, зберігаючи обличчя і відновлюючи економіку Російської Федерації, а Путін прагне насамперед зустрічі із Трампом заради того, щоб продемонструвати повний провал своєї ізоляції, яку намагалися організувати на Заході після лютого 2022 року.І ці різні цілі, з якими президенти Сполучених Штатів і Російської Федерації підходять до своєї майбутньої зустрічі, а ми вже розуміємо, що ця зустріч, швидше за все, відбудеться, тому що Трамп доручив її готувати, а Путін не виступає проти такого контакту, прирікає принаймні перший російсько-американський саміт після великого нападу Росії на Україну на провал або принаймні на відсутність якихось конкретних результатів. Звісно, все буде залежати від того, наскільки і Трамп, і Путін будуть зацікавлені у продовженні діалогу між собою. В такому разі Путіну доведеться шукати якихось можливостей для того, щоб у Трампа склалася ілюзія, що з ним можна домовитися, якихось мінімальних компромісів, яких можна буде досягти під час першої зустрічі, щоб виникли сподівання на другу. Цікавою є реакція самого Трампа, коли він усвідомить, що з ним ніхто не бажає домовлятися і його просто використовують як інструмент для того, щоб підняти престиж самого Путіна, зокрема у країнах Глобального Півдня, які й так орієнтуються на співробітництво із російським президентом і які можуть бути ще більше зацікавлені у в цьому співробітництві після перемоги Дональда Трампа на президентських виборах у Сполучених Штатах і інавгурації нового американського президента. Читайте також: У команди Трампа немає чіткого плану завершення війни в УкраїніЧому зацікавлені? А тому, що, очевидно, готовність Трампа диктувати іншим країнам свою волю з позиції сили перетворює Російську Федерацію на комфортну ядерну парасольку для тих, хто не збирається погоджуватися з новим президентом Сполучених Штатів, а навпаки збирається протистояти його амбіціям.І в цій ситуації зовнішньополітична роль Росії для країн, які не хочуть погоджуватися із Трампом, зокрема для авторитарних і диктаторських режимів у всьому світі, починає зростати як на дріжджах, і Путін це прекрасно розуміє. З кожною новою такою заявою Трампа саме він, Путін, перетворюється на геополітичного лідера і на магніт для всіх цих диктаторів, і, до речі, не тільки для диктаторів. Читайте також: Чи скасує Трамп санкції Байдена проти РосіїОтже, в цій ситуації головним є навіть не те, наскільки Трамп прагне зустрітися зі своїм російським колегою, а те, наскільки дійсно довго він погодиться зберігати санкції проти Російської Федерації й посилювати їх, і як ці санкції будуть у майбутні роки даватися взнаки на стані російської економіки.І, звичайно, багато що буде залежати не тільки від заяв Дональда Трампа, що президент України Зеленський прагне домовленостей щодо закінчення війни, але й від готовності нового американського президента продовжувати та збільшувати американську допомогу Україні. Адже те, що говорить Дональд Трамп, абсолютно не означає, що він буде витрачати гроші на ситуацію, яку буде характеризувати як програшну для себе і свого іміджу. Хоча, як знати, адже журналісти запитали в американського президента, що він тепер думає про свої обіцянки закінчити війну за 24 години. І Трамп, як завжди, звично глузуючи з тих, хто вірить у його слова, сказав тільки, що у нього залишилося ще пів дня. ДжерелоПро автора. Віталій Портников, журналіст, лауреат Національної премії України ім. ШевченкаРедакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.

Московські землі й все те, що розташоване на схід від них та поки залишається під їхнім пануванням — не буде в наступні десятиліття іншим, кращим, цивілізованішим.Там немає надії. Там буде деградація, конвульсії імперії, які завершаться розпадом, раніше чи пізніше.Ми маємо бути до цього готовими. Мало відстояти своє право жити та звільнити Україну. Треба побудувати таку стіну безпеки, включно з ядерною парасолькою, щоби їх руйнування не "накрило" нас у майбутньому. Щоб трупний сморід розпаду цього новітнього фашистського режиму не отруїв Україну, яка зараз стікає кров'ю своїх дочок та синів, але неодмінно вистоїть і буде розвиватися як велика європейська нація. Не дайте себе обманювати далі. Не вірте більше їхній брехні! Немає більше жодної надії на здоровий глузд, людяність чи інстинкти самозбереження тих, хто підкорився злочинцям і вбивцям.Читайте також: Європа мусить створити коаліцію з Україною. Інакше на неї чекає війнаУкраїна вистоїть лише як національна  Держава, зі своєю мовою, вірою та потужними Збройними Силами.Жодного відступу від цих позицій не може бути. Це протистояння — екзистенційне. Не можна допустити проникнення знову в Україну бацили повернення до минулих часів. Повернутися назад до дружби «братніх» народів — ілюзія. Всі спроби компромісів, дружніх кроків, благих намірів Україна вже давно вичерпала. Той, хто пропонує роззброєний нейтралітет — ворог. Хто пропонує повернути московську церкву — ворог. Хто пропонує повернути українській мові минулі другорядні позиції — ворог.Не має бути жодних ілюзій: лише зовнішня сила, всеосяжні санкції, включно з ембарго на експорт й імпорт й внутрішньоросійська масштабна економічна криза можуть їх зупинити.Ми не можемо залишатися буферною сірою зоною між демократією та диктатурою, між добром і злом, між правом сили та ослабленим міжнародним правом.Тільки потужна у військовому плані, добре озброєна Україна, зі своїм ракетним щитом та мечем може вистояти. Більше того — без входження до спільних оборонних союзів це буде дуже важко й надто затягнуто в часі.Тому — йдемо своїм шляхом. Слухаємо партнерів та їх лідерів, але чуємо голоси десятків тисяч тих, хто віддав життя за нову Україну: соборну, самостійну, демократичну, успішну, яка обрала і відстоює свій суверенний шлях, громадяни якої залишать у своїй пам'яті чіткі спогади про ці історичні часи, які змінять Європу і багато в чому весь Світ!ДжерелоПро автора. Валерій Чалий, український дипломат, колишній надзвичайний і повноважний посол України у СШАРедакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.

У 2025 році Україні вдасться укласти мирну угоду з Російською Федерацією. Видання Fіnаnсіаl Тіmеs зазначає, що для цього президенту США Дональду Трампу доведеться погрожувати більш жорсткими санкціями Росії та посилити підтримку України. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "Це ілюзія" - Подоляк пояснив, чому переговори з Кремлем зараз неможливі "Президент України Володимир Зеленський погодиться на фактичний, але не юридичний контроль Росії над територією, яку вона зараз займає, в обмін на європейські гарантії безпеки за підтримки США, в той час, як вступ України до НАТО буде остаточно заморожений. Володимир Путін розраховує, що рішучість європейців зрештою похитнеться", - повідомляє репортер Бен Холл. Радники Дональда Трампа публічно і приватно висувають різні плани щодо припинення війни в Україні. Вони всі передбачають відмову від членства у НАТО. План Кіта Келлога був розроблений у співавторстві з колишнім чиновником Ради національної безпеки Фредом Флейцем і представлений Трампу на початку 2024 року. У ньому закликають заморозити нинішні лінії фронту. Трамп надасть більше зброї лише у тому разі, якщо Київ погодиться на мирні переговори. При цьому він попередить Москву, що збільшить допомогу США Україні, якщо Москва відмовиться від переговорів. Призупинять інтеграцію України до НАТО. Україні також запропонують гарантії безпеки США, які можуть включати збільшення постачань зброї після укладення угоди.

Переговори з Кремлем нині неможливі. Росію поки не змусили заплатити достатньо високу ціну за війну, заявив радник глави Офісу президента Михайло Подоляк в інтерв'ю ВВС. "Багато говорять про переговори, але це ілюзія. Жодного переговорного процесу не може бути, тому що Росію не змусили заплатити достатньо високу ціну за цю війну", - каже він. На даний момент українські офіційні особи відкидають будь-які розмови про тиск або припущення, що приїзд новообраного президента США Дональда Трампа обов'язково означає, що мирні переговори неминучі. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: У Путіна заявили, що не бачать передумов для завершення війни Останніми місяцями лунає багато заяв щодо переговорів України з Росією. При цьому більшість з них надходять з боку Кремля. Натомість дії окупантів говорять про протилежне. Радники Дональда Трампа публічно і приватно висувають різні плани щодо припинення війни в Україні. Вони всі передбачають відмову від членства у НАТО. План Кіта Келлога був розроблений у співавторстві з колишнім чиновником Ради національної безпеки Фредом Флейцем і представлений Трампу на початку 2024 року. У ньому закликають заморозити нинішні лінії фронту. Трамп надасть більше зброї лише у тому разі, якщо той погодиться на мирні переговори. При цьому він попередить Москву, що збільшить допомогу США Україні, якщо Москва відмовиться від переговорів. Призупинять інтеграцію України до НАТО. Україні також запропонують гарантії безпеки США, які можуть включати збільшення постачань зброї після укладення угоди.

Про це й не тільки писали світові ЗМІ станом на ранок 1 січня.Кремль втратив ще один важіль впливу на ЄвропуЧи не всі провідні медіа написали про припинення Україною постачання російського газу з 1 січня після закінчення п’ятирічної транзитної угоди. "Закриття одного з найстаріших газових маршрутів Росії до ЄС було очікуваним і відбулося в той момент, коли війна Москви в Україні невдовзі вступає в четвертий рік. Міністерство енергетики України заявило, що розірвало угоду "в інтересах національної безпеки", - відзначають у СNN. Також у виданні додають, з моменту початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну, Європейський Союз намагався диверсифікувати своє енергопостачання та зменшити свою залежність від Росії. За даними Європейської ради, імпорт трубопровідного газу до Європейського Союзу з Росії різко скоротився, впавши з понад 40% у 2021 році до приблизно 8% у 2023 році.Після закриття маршруту через Україну у Росії залишиться лише один спосіб доставлення газу по трубах до Європи: через газопровід "Турецький потік", який проходить через Туреччину до Болгарії.У Rеutеrs зауважують, що Росія та колишній Радянський Союз витратили півстоліття на створення значної частки європейського газового ринку, яка на піку становила близько 35%, але війна майже знищила цей бізнес для Газпрому. У виданні нагадують, що газопровід Ямал - Європа через Білорусь також був закритий, а маршрут Nоrd Strеаm через Балтійське море до Німеччини був підірваний у 2022 році.У 2023 році Росія поставила через Україну близько 15 млрд кубометрів газу, що менше порівняно з 65 млрд кубометрів, коли останній п’ятирічний контракт почався у 2020 році.У ВВС додають, що Росія все ще може відправляти газ до Угорщини, а також Туреччини та Сербії газопроводом "Турецький потік" через Чорне море."Припинення транспортування через Україну означає кінець ери дешевого російського газу в ЄС. Словаччина постраждала найбільше, тоді як Європейська комісія каже, що вплив буде обмеженим завдяки ретельному плануванню та альтернативним поставкам. Однак стратегічний і символічний вплив для всієї Європи є величезним. Росія втратила важливий ринок, але її президент Володимир Путін каже, що країни ЄС постраждають найбільше", - пишуть британські журналісти. Європейська комісія також заявила, що газова система континенту є "стійкою та гнучкою" і має достатню потужність, щоб впоратися з припиненням транзиту через Україну.Хоча у Тhе Guаrdіаn кажуть, що експорт припиняється на Новий рік зимою, коли Європа очікує різкого похолодання і має більші, ніж зазвичай, проблеми з падінням газових резервів. "Можливо, Україна зможе задовольнити свій власний попит на газ після відключення за нормальних погодних умов, покладаючись на власне виробництво та зберігання викопного палива, але Міжнародне енергетичне агентство заявило, що холодніша за середню зима може збільшити кількість газу, необхідного Україні. Різке похолодання цього тижня вже виглядає як одне з найважчих випробувань для європейських газових ринків за останні роки після періоду, коли запаси спалювалися найшвидшими темпами з початку енергетичної кризи", - відзначають у виданні. Однак у виданні також наголошують на тому, що це "момент геополітичного значення", як сказав незалежний аналітик ринку газу Том Марзек-Мансер, бо припинення транзитної угоди закриває головну газову артерію, що з’єднує російські запаси газу з Європою. "А це може означати, що країни Східної Європи імпортуватимуть більше газу з ринків північно-західної Європи", - додав експерт. У Dеr Sріеgеl зауважують, що Словаччина, яка межує з Україною, масово протестувала проти рішення Києва зупинити потік російського газу. Також там кажуть про складну ситуацію в Молдові. "Ліворадикальний прем'єр-міністр Роберт Фіцо, якого критики звинувачують у проросійській позиції, пригрозив припинити поставки електроенергії зі Словаччини в Україну", - пишуть німецькі журналісти. Та у Роlіtісо відзначають, що Україна називає блефом заяву влади Словаччини. Міністр енергетики України Герман Галущенко також каже, що Київ може купувати електроенергію в Румунії та Польщі, якщо втратить постачання з Братислави.Путін хвалиться 25-річним правління, але насправді ситуація у РФ стає все гіршою Володимир Путін, Фото: gеttyіmаgеs У Тhе Nеw Yоur Тіmеs написали, що виступаючи з нагоди 25-ї річниці свого правління, керівник РФ Володимир Путін "виступив з оптимістичним і розпливчастим передноворічним посланням, у якому не говорилося про жертви в Україні чи зростання інфляції вдома". Американські журналісти відзначають, що через 25 років після приходу до влади президент Росії Володимир Путін у передноворічному зверненні заявив, що країна долає виклики та рухається вперед. Проте він не уточнив, куди саме прямує Росія, залишивши поза увагою війну в Україні, економічні проблеми та дипломатичні невдачі. Попри вшанування "захисників Батьківщини" та проголошення 2025 року їхнім роком, Путін уникав згадок про причини та наслідки війни. "Звернення підкреслило суперечності його керівництва: заклики до мобілізації суспільства поєднувалися з намаганнями зберегти ілюзію нормального життя. У промові не було згадано ні України, ні навіть звичного евфемізму "спеціальна військова операція", що свідчить про намагання приховати реальні проблеми. Тим часом Росія стикається з тривалою війною, економічними труднощами та втратою міжнародного статусу, які кидають виклик оптимістичним заявам Путіна", - наголошують у Тhе Nеw Yоur Тіmеs.У Wаshіngtоn Роst теж пишуть, що насправді "позиція Москви хитка", попри показний оптимізм. Адже Росія опинилася у значно складнішому становищі, ніж демонструє риторика Путіна. "Хоча війська РФ повільно просуваються в Україні, війна, яка триває майже три роки, забрала життя або поранила сотні тисяч російських військових, за оцінками НАТО. Українські сили контролюють частину Курської області, використовуючи її як важіль у потенційних переговорах. Економіка країни зазнає серйозного тиску через санкції, інфляція наближається до 10%, а Центробанк зберіг високу процентну ставку на рівні 21%", - відзначають у виданні.Також американські журналісти нагадують, що Росія втрачає вплив на Близькому Сході: сирійський диктатор Башар аль-Асад утік до Москви, змусивши Кремль скорочувати військову присутність у Сирії. Додатково ситуацію ускладнила катастрофа азербайджанського літака в Казахстані, що, за версією західних офіційних осіб, могла бути спричинена російською ППО.Читайте також: Чого досягли Україна та Росія у 2024 році: підсумки для фронту та перспективи миру. Пояснюємо

Про це він заявив перед початком другого дня засідання міністрів оборони країн НАТО, передає Громадське радіо. "Є ілюзія, що ми не можемо якось забезпечити Україну всім необхідним. І тому ми просто копаємося в бруді, намагаючись знайти пару сотень мільйонів євро чи доларів на підтримку України. Але, якщо ви подивитеся на конфлікти, які були в недавньому минулому - візьмемо Афганістан та Ірак - ми витратили трильйони на ці війни. Тому, якщо порівнювати, скільки ми витратили на Україну, це мізер", -  сказав Ландсберґіс. На думку очільника МЗС Литви, позиція України за столом переговорів залежить від того, наскільки сильною вона зможе бути на полі бою. Він наголосив, що для того, щоб був мир, необхідні також гарантії безпеки. "Якщо ми хочемо, щоб в Україні був мир, іншого шляху немає. Нам доведеться надавати гарантії безпеки, і з нашої точки зору немає кращого, дешевшого способу надання гарантій безпеки, ніж фактичні гарантії безпеки НАТО за статтею 5", - підсумував Ландсберґіс. 18 листопада міністр закордонних справ Литви Габрієль Ландсбергіс під час засідання Ради глав МЗС країн ЄС у Брюсселі закликав переглянути стратегію перемоги України. На його думку, Україні потрібна нова стратегія, орієнтована на силу, а не на уникнення ескалації конфлікту.

Еспресо пояснить про причини громадянської війни в Сирії, чому зараз знову активізувалися бойові дії, та як це може допомогти Україні. Контекст конфлікту у Сирії: історія, авторитаризм Асада та громадянська війна Сирія має давню історію, адже на цій території колись зароджувалася сучасна людська цивілізація. За тисячі років, ці землі зазнали впливу різних народів та імперій, зокрема, Ассирійської, Перської, Римської, а пізніше Візантійської. У VІІ столітті регіон став частиною Арабського халіфату, що започаткувало тривалу ісламську спадщину.Однак теперішня історія Сирії пов’язана з розпадом Османської імперії, 400 років частиною якої вона була. Після Першої світової війни країна опинилася під мандатом Франції, що заклало основи її сучасних кордонів. Сирійці не були вдоволені правлінням французів, тому тут часто ставалися заворушення, все більших розмахів набув рух за незалежність і Друга світова дала можливість втілити задум. Сирія здобула незалежність у 1946 році, але відразу зіткнулася з політичною нестабільністю. Країна пережила численні перевороти, зокрема 1963 року, коли до влади прийшла партія Баас, яка підтримує арабський націоналізм. У 1970 році владу захопив генерал Хафез аль-Асад (або просто Асад), чий режим спирався на репресії, корупцію та централізовану економіку. Він став диктатором Сирії. У 2000 році після смерті Хафеза, його 34-річний син Башар Асад успадкував владу. Башар мав європейську освіту лікаря, вів за кордоном непримітний спосіб життя, та після смерті старшого брата, саме на його плечі поклали продовжити справу батька. Спершу Башар Асад обіцяв народу реформи в країні, особливо на це впливала його дружина британка. Однак за пів року під тиском верхівки – президент Сирії почав згортати демократизацію та повернувся до авторитарного стилю правління. Це спричинило соціальне невдоволення. Поки економіка контролювалася родинними кланами – це сприяло збагаченню політичної верхівки, але також все більшому зубожінню населення. У 2011 році у Сирії почалися протести, натхненні "Арабською весною", коли в кількох мусульманських авторитарних країнах вуличні заворушення переросли в революції. Частина сирійців хотіли повалити режим президента Башара Асада через масову корупцію та порушення прав людини. Після жорстокого придушення мирних демонстрацій конфлікт переріс у збройне протистояння між урядовими силами, опозицією, а згодом і терористичними угрупованнями.Ситуацію суттєво ускладнило втручання зовнішніх країн: Росія та Іран підтримали режим Асада, тоді як США, Туреччина та арабські країни надали допомогу опозиції. Також з’явилися курдські сили, які прагнули автономії, чого точно не бажає Туреччина. Таким чином громадянська війна в Сирії стала міжнародним конфліктом з багатьма сторонами.За ці майже 15 років війна спричинила масштабну гуманітарну кризу: понад 500 тисяч людей загинули, мільйони стали біженцями, а міста, як-от Алеппо та Ракка, зазнали масових руйнувань через обстріли та ракетні удари.Ключовими етапами війни стали утворення різних опозиційних військових угруповань, таких як Сирійська національна армія, Вільна сирійська армія, Гайят Тахрір аш-Шам, також Ісламська держава (ІДІЛ), та курдських формувань, які боролися як проти уряду, так і між собою.  Найбільше світова громадськість зреагувала саме на появу ІДІЛ, яка захопила значні території в Сирії та сусідньому Іраку. Її одразу визнали терористичною державою, адже вона використовувала терор і геноцид для утвердження своєї радикально-ісламської влади.З 2014 року коаліція на чолі зі США почала проводити операції проти ІДІЛ. Вона також підтримувала курдські сили, що стали основним наземним партнером у боротьбі з терористами. У 2015 році Росія приєдналася на боці уряду Асада, зокрема роблячи масові авіаудари та ракетні обстріли, які зміцнили позиції режиму, особливо у стратегічних регіонах, але спричинили дуже багато жертв серед цивільного населення. Битва за Алеппо 2016 року стала кривавим символом війни. У жорстоких боях між опозицією та урядовими силами місто зазнало значних руйнувань. У грудні 2016 року урядові війська за підтримки Росії повністю повернули контроль над містом. А у 2017 році курдські сили та міжнародна коаліція вибили ІДІЛ з їх столиці. До 2019 року Ісламська держава втратила майже всі контрольовані території, хоча її бойовики залишаються активними завдяки підпільним осередкам.Надалі активні бойові дії продовжувала Туреччина, яка провела кілька військових операцій у північній Сирії, заявляючи про боротьбу з курдськими загонами, яких вважає терористами, бо ті хочуть автономії. Це призвело до створення зон впливу, де Туреччина встановила свій контроль. До останнього часу Башар Асад, завдяки росіянам та іранцям, впевнено контролював більшість території каїни, та в кінці листопада цього року війна спалахнула з новою силою. Яка зараз у Сирії ситуація: блискавичний наступ повстанців, який може призвести до появи нової ІДІЛУ 2020 році Туреччина, по суті, врятувала сирійську опозицію від поразки військам Асада. Після угоди про припинення вогню в Ідлібі масштабні бої припинилися. Це дало можливість сирійській опозиції, зокрема "Гайят Тахрір аш-Шам" (або "Організація визволення Леванту", ГТШ), укріпити свої сили, перегрупуватися, змінити керівництво та підхід, щоб розпочати новий наступ. Ізраїльський політолог, підполковник запасу ЦАХАЛ Аріє Зайден зазначив в етері Еспресо, що загострення у Сирії сталося саме тепер через те, що до влади у США скоро прийде Дональд Трамп."Всі очікують, що прийде Дональд Трамп 21 січня, і закінчиться та епопея з війною на Близькому Сході. І тепер як завжди, як було це зараз у нас, перед тим, як починаються перемовини, ви повинні показати і захопити щонайбільше важливі позиції. Показати, що ви найсильніша сторона", - вважає підполковник запасу ЦАХАЛу.Цікаво те, що повномасштабний напад Росії на Україну зіграв лише на руку сирійським повстанцям. Адже російські військові ресурси застрягли в Україні. Так само війна в Ізраїлі теж допомогла сирійцям, бо "Хезболла" й Іран почали менше уваги приділяти допомозі режиму Асада. "Блискавичне просування повстанців за останні дні в частинах північної та центральної Сирії стало результатом кращої організації сил повстанців, ослаблення військових союзників президента Башара Асада та, можливо, удачі. Повстанці досягли приголомшливих успіхів проти сил президента Башара Асада, поки Росія, Іран і "Хезболла" відволікаються на інші конфлікти", - пишуть у Тhе Wаshіngtоn Роst.  Таку саму думку транслюють і в СNN, що "ілюзія контролю Асада над Сирією розбивається, оскільки Росія, Іран і "Хезболла" ослабили свою пильність".Хронологія цих військових успіхів розпочалася 26–27 листопада, тоді "Гайят Тахрір аш-Шам" та інші менші повстанські організації, яких підтримує Туреччина, почали свій несподіваний наступ, захопивши понад 20 населених пунктів і військову базу на півночі країни. Однак справжній прорив стався у наступні дні, коли ГТШ атакувала стратегічні позиції, захопила частину важливої траси, швидко наблизилася до Алеппо (другого найбільшого міста країни), який 1 грудня майже повністю захопили. Росіяни почали завдавати численних авіаударів, що спричинило нові жертви. Однак це не зупинило повстанців, які й далі продовжують наступати вже на півдні країні, відбиваючи нові території в режиму Асада, який пробує перегрупуватися. У СNN вважають, що оскільки повстанці зараз контролюють Алеппо, включаючи ключові військові об’єкти та аеропорт, будь-яка контратака буде важкою для армії Асада:"Місто протрималося майже два роки в майже безперервній облозі урядових сил, перш ніж його захопили в 2016 році".Як пише Вlооmbеrg, аналітики відзначають, імовірно, як повстанці, так і Туреччина, яка могла координувати їх просування, навіть не думали, що матимуть такі швидкі й масштабні успіхи. Бо головна мета була розширити свою зону впливу, а тепер ця мета починає геометрично рости.Старший науковий співробітник Інституту Близького Сходу у Вашингтоні Фірас Максад сказав Тhе Wаshіngtоn Роst, що Башар Асад довгий час покладався на військову потугу Росії, Ірану та "Хезболли", тому не розвивав ефективно свої військові сили, що і має зараз фатальні наслідки."Асад довів нездатність перетворити власну армію на ефективну бойову силу і натомість залишається сильно залежним від зовнішньої допомоги. Але Іран та "Хезболла" зараз мають найслабші позиції за останні десятиліття. Росія зосереджена в Україні. Тому тих компонентів, які стримували сили повстанців кілька років тому, їх більше немає, і це ставить режим Асада під загрозу", - вважає експерт.Однак, яка кажуть у Тhе Nеw Yоrk Тіmеs, розриву зав’язків між Сирією та Іраном не варто чекати, для іранців критично важливо зберегти свій вплив там. "Сирія перебуває в центрі сьогоднішньої регіональної боротьби за владу через критичний сухопутний коридор, який вона забезпечує Ірану до "Хезболли", найважливішого регіонального союзника Тегерана, у Лівані. Розрив цього "трубопроводу" для зброї, постачання та людей має вирішальне значення для Ізраїлю — і його захист настільки ж важливий для Ірану", - відзначають у виданні. Також експерти з якими говорили Тhе Nеw Yоrk Тіmеs вважають, що порушення хиткої рівноваги, яка склалася останніми роками в Сирії, може привести до появи нової версії ІДІЛ:"Зараз Сирія територіально поділена між Асадом, ісламістськими бойовиками, курдськими групами, яких підтримує США, і повстанцями, яких підтримує Туреччина. Порушення цієї хиткої рівноваги може підштовхнути інші групи до нападу на територію, яку контролює Асад, потенційно відновивши громадянську війну та викликавши новий наплив біженців або відродження груп джихадистів, подібно до підйому Ісламської держави в 2014 році".Як посилення війни в Сирії може допомогти чи зашкодити Україні За даними ВВС, восени 2024 року в Сирії перебувало близько 7,5 тисяч російських військових, здебільшого на авіабазі в Хмеймімі та технічній базі ВМФ у Тартусі. Однак останню нещодавно залишили всі російські кораблі, як підтверджують супутникові знімки Рlаnеt Lаbs. "Пункт матеріально-технічного забезпечення ВМФ Росії в Сирії — єдиний російський військово-морський об'єкт у Середземному морі, особливо важливий після початку вторгнення в Україну у 2022 році. Через закриття Туреччиною проток для військових кораблів російський флот не може поповнювати Чорноморське угруповання", - відзначають у ВВС.Крім основних баз, Росія має в Сирії інші військові та цивільні об’єкти. Частина бійців, зокрема колишніх "вагнерівців", охороняє їх. Проте постачання російських військових ускладнене через закриття турецьких проток і проблеми з авіалогістикою. Це обмежує їхню здатність брати активну участь у бойових діях, хоча авіація все ще підтримує сирійську урядову армію. Тобто через війну в Україні та складну логістику Росія наразі не має можливості суттєво наростити військову присутність у Сирії.Для України, розвиток війни в Сирії може мати як вигідні, так і невигідні аспекти, залежно від геополітичного контексту. Так, з одного боку, нам вигідно, щоб було розпорошення військових й економічних ресурсів Росії за умови, якщо Росія продовжить активно залучати свої сили до сирійського конфлікту. До того ж воєнні злочини чи ескалація у Сирії можуть призвести до посилення санкцій та ізоляції Росії, що сприятиме українській позиції. Однак, як вважає виконавчий директор Міжнародного фонду "Відродження" Олександр Сушко, Росія буде збільшувати свою військову присутність в Сирії тими силами, які вже перебувають в тому регіоні, без перекидання військ з фронту російсько-української війни."Я б не перебільшував впливу подій в Сирії на російсько-українську війну. Ми точно не дочекаємось того, що якісь російські підрозділи перекидатимуть з фронту в Сирію для підтримки режиму Асада. Цього не буде", - сказав Сушко в етері Еспресо. З іншої сторони, зростання напруги в регіоні може лише посилити глобальну нестабільність, створити міграційні кризи та залучити більше держав до конфлікту. У підсумку такий сценарій може відвернути увагу Заходу від допомоги Україні, як це було з війною в Ізраїлі. Крім цього, ескалація в Сирії може ще більше зміцнити зв’язки Росії, Ірану, режиму Асада, а це збільшить загрози для України. Для прикладу, як подяку, Асад може дозволити посилено вербувати солдат у Сирії для російських цілей в Україні. У Міністерстві закордонних справ України чітко заявили, що саме Москва та Тегеран несуть основну відповідальність за "деградацію безпекової ситуації в Сирії". У відомстві наголошують, що держава переживає новий небезпечний етап війни, який "може призвести до непередбачуваних наслідків для регіонального миру та безпеки".Та як каже старе прислів’я: "Ворог мого ворога – мій друг", у цьому ключі є чимало інформації, що деякі сирійські повстанці отримали допомогу й підготовку у Головному управлінні розвідки України. Щобільше, українські ГУРівці навіть залучені на боці сирійської опозиції, щоб знищувати російських найманців не лише на території України, але й всюди, де можна. Наприклад, у липні та вересні вони завдавали ударів безпілотниками по базі РФ у Сирії, про що самі інформували. А як пише турецький військовий портал Сlаsh Rероrt, саме "Україна допомогла сирійській опозиції створити безпілотну авіацію". Як відзначив політик і дипломат Роман Безсмертний, залучення ГУР до боротьби з росіянами в Сирії, є дуже важливим, бо в українців "є розуміння того, що вирішуються питання не тільки на російсько-українському фронті, але й деінде, де є наші інтереси, де є можливість боротися із ворогом".Читайте також: Вагнер: нинішній стан і значення подій в Малі для війни в України. Пояснюємо

За даними аудиторської компанії Рrохіmа Rеsеаrсh1, у 2023 році препарат із діючою речовиною налбуфін (nаlbuрhіnе) увійшов у топ-10 лікарських засобів за обсягами аптечних продажів в Україні, посівши при цьому п&rsquо;яте місце. Для налбуфіну це &mdаsh; велике досягнення, адже у 2022 році він посідав...

Ситуація починає прояснятися, ми вже принаймні знаємо, хто наступний президент США і що в його кабінеті будуть також люди, які навряд чи нам сподобаються з огляду на їхню біографію і професійні здібності. Потенційний голова Пентагону – ведучий Fох Nеws, держсекретар – Марко Рубіо. У нас ще є два місяці, щоб підготуватися до таких сценаріїв, бо повпливати на ситуацію в нашого основного військового донора ми не можемо.Перш за все варто звернути увагу на те, що більшість людей, які долучаються, є досить розумними. Можливо, вони не мають достатнього професійного досвіду, але їхній інтелект і потенціал очевидні. У багатьох із них є дві головні причини бути там. По-перше, це їхня відданість Дональду Трампу, яка проявлялася протягом останніх восьми чи дев’яти років, адже відданість – це те, що Дональд Трамп високо цінує. По-друге, їхні погляди та ідеї збігаються з ідеями Дональда Трампа, що робить їх частиною руху, який прагне реалізувати гасло: "Зробимо Америку великою!"На мою думку, не варто оцінювати цю групу людей, про багатьох із яких я раніше навіть не чув і не мав уявлення, через українську призму, адже йдеться про американські вибори, які стосуються Америки та її політики. Це питання того, хто керуватиме Сполученими Штатами.Україна є другорядним питанням. Протягом останніх кількох років за президентства Джо Байдена ви залишалися другорядним питанням, і, гадаю,  з Дональдом Трампом ситуація не зміниться. У нього є важливіші пріоритети в самій Америці – гроші, влада, власний порядок денний, щоб стати, як би це висловитись, пожиттєвим лідером Америки. Він уже заявляв, що інших виборів у США не буде. Почекаємо - побачимо, як він спробує втілити це в життя. Однак будь-які зміни впливатимуть і на Україну, адже питання стосується Америки. Люди більше зосереджуватимуться на внутрішніх проблемах і менш охоче витрачатимуть кошти на зовнішні справи. Найбільша загроза в тому, що вони можуть повернутися до політики ізоляціонізму, подібної до тієї, що панувала за часів Другої світової війни, коли увага була зосереджена виключно на внутрішніх справах Америки, за винятком, можливо, Китаю.Безумовно, це матиме наслідки не лише для Америки, але й для Європи та всіх союзників, які можуть знадобитися Сполученим Штатам у разі війни з Китаєм, у разі, якщо така війна стане неминучою. Все більше скидається на те, що Китай готується до війни, адже він підтримує Росію, не стримує Північну Корею, яка також підтримує Росію, і, безумовно, не впливає на Іран, який діє в тому ж напрямку. Тому, вважаю, що нас очікують важкі часи.Щодо Дональда Трампа, на мій погляд, багато його планів і мрій будуть зруйновані в найближчі місяці під впливом непередбачуваних обставин. Саме ці обставини зрештою візьмуть гору та змусять його уряд зіткнутися з реальністю світу, а не лише з обмеженою реальністю американської політики. Американський ізоляціонізм завжди закінчувався великими війнами на Європейському континенті – це доконаний історичний факт. Дональд Трамп зараз займатиметься всім, але не Європою, і це може сильно збільшити російські апетити.Водночас є фігура, до якої ставляться з недостатньою серйозністю, - Ілон Маск. Пару днів тому я спілкувався з європейськими політиками щодо Маска, вони кажуть, що за пів року Маск посвариться з Дональдом Трампом. А я більш ніж упевнений: вони не посваряться. З другого боку, у Ілона Маска, як у молодої ще людини, є багато планів і потенціалу впливу.Ще ми бачимо, як США готуються до знищення чи блокування свого класичного дипстейту – потужної середньої ланки державних управлінців, патріотів Америки, які знають, що собою являє рейганівська доктрина. Ілон Маск буде опікуватися кадрами – це стосується як США, так і американської системи управління. Радше всього, він знайде спільну мову з керівником Пентагону. Які сценарії ви бачите в цій сфері?Перш за все, варто зазначити, що Росія, ймовірно, продовжить свої дії. Я не бачу жодних механізмів чи засобів, які могли б змусити її зупинитися, оскільки, як я вже неодноразово наголошував, Путін вірить у свою перемогу. І тут хочу пояснити, чому я так вважаю. Насамперед, він користується значною підтримкою з боку Північної Кореї, Китаю та Ірану. Це потужна допомога, яка включає постачання обладнання, техніки, технологій і, найважливіше, зброї. А тепер ще й додається жива сила.Отже, Путін має суттєву підтримку. Окрім цього, йому вдалось сформувати свій вплив у НАТО та Європейському Союзі, що створює значні проблеми для України в обох цих структурах. Для нього це потужний аргумент, і саме тому він вважає, що перемагає. Тепер перейдімо до Маска. Маск незвичайна особистість. Ми не знаємо, наскільки амбітними є його плани. У нього вже є всі гроші, які йому потрібні, і це викликає у мене занепокоєння, адже коли у людини є все багатство світу, наступною метою стає влада. Він уже є найбагатшою людиною у світі. Так, багато з його статків – борги, як і у Дональда Трампа, але формально він найбагатший у світі. Тож що буде його наступним кроком? Можливо, Дональд Трамп так активно залучає Маска, щоб він спробував очистити американську систему від зайвої бюрократії, адже є так багато урядовців, які виконують роботу не за призначенням і отримують за неї великі гроші. Це величезна, самозабезпечена індустрія, яка часто не приносить реальної чи значущої користі для США. Однак виникає питання: чи не зруйнує Маск, який не має досвіду в бюрократії, важливих речей? Чи не ліквідує він, наприклад, такі установи, як міністерство освіти, які справді мають сенс і значення для всієї країни? Це поки що невідомо, але одне очевидно: на Америку чекають справжні американські гірки.У найближчі роки частина цього руху торкнеться і нас. Як саме і наскільки сильно — сказати важко. Але я повертаюся до головного: Росія не має наміру зупинятися. Я не бачу нічого в діях чи заявах Дональда Трампа, що могло б переконати Путіна повернутися в рамки. Путін уже вийшов за них, він діє на власний розсуд і, наскільки я можу судити, планує рухатися далі. Може відбутися масштабування війни, яке охопить країни Центральної Європи. Це станеться наступного року, а частина європейських політиків тим часом нагадують бандерлогів із книжки Кіплінга. Бандерлоги дивляться на Каа, але цей пітон – то не Путін, ідеться про глобальне зрушення і глобальну війну. Треба ухвалювати швидкі, дієві й корисні рішення з урахуванням того, що система континентальної безпеки може стрімко помінятися – Трамп може знайти будь-який привід.Хочеться вірити, що все буде добре, але треба розглядати також критичний сценарій, коли Трамп зателефонує Путіну й скаже: зупиняй війну, – а Путін йому скаже: я не буду зупиняти війну, я хочу досягати своїх цілей. І що тоді? Про наслідки цієї розмови ми можемо й не дізнатися. Якщо вона ще відбудеться, адже невідомо, що Трамп може запропонувати або чим може пригрозити Путіну, щоб той вирішив зупинити війну.Якщо говорити про критичний сценарій, то це має бути напад на країну-члена НАТО. Малоймовірно, що це буде атака на країну, яка не є членом НАТО, за винятком, можливо, Грузії та Молдови, адже Грузія фактично вже контролюється Росією. Будемо відвертими: сьогодні Грузія є частиною російської сфери впливу. Поруч із нею розташована Вірменія, яку Путін намагатиметься підкорити а подальшому, використовуючи будь-які можливі хитрощі.Залишається ще Молдова, і, судячи з результатів останніх виборів, баланс у країні дуже хиткий між проросійськими та прозахідними настроями. Молдова ще не остаточно визначилася з орієнтацією на Захід, тож Путін може спробувати скористатися ситуацією, щоб посилити свій вплив там. Однак жодна з цих трьох подій не змусить Захід діяти активно. Лише напад на країни, такі як Норвегія, Швеція, Велика Британія, Іспанія чи інші ключові члени НАТО, здатний пробудити Захід, змусивши його зреагувати рішучіше.Путін не збирається діяти поспіхом, адже знає, що це змінить правила гри. Він не хоче змін. Його мета – зберегти поточний стан, де зміни відбуваються повільно і поступово, через підкуп політиків, дрібні атаки то тут, то там, щоб ситуація залишалася нестабільною. Він не прагне великої ескалації. Тому, думаю, ми й надалі спостерігатимемо таку ж стратегію. Малоймовірно, що він піде на масштабний наступ, адже це не відповідає його інтересам. Внаслідок цього ми продовжуватимемо бачити слабких, політиків, які, як ви виразились, дуже нагадують бандерлогів.Єдина надія, яка зараз з’явилася на горизонті, – це позбутися Шольца, який або працює на Росію, або має до неї такі симпатії, що не бажає чинити опір. Якщо на зміну Шольцу прийде сильніший політик у Німеччині, це може змінити баланс сил і саме цього ми дуже потребуємо. Макрон у свою чергу демонструє, що багато говорить, але мало робить.Нам необхідно, щоб Німеччина та Франція діяли разом і злагоджено, демонструючи силу та рішучість. Це означає, що потрібен сильний канцлер, а не слабкий, як зараз. Нещодавно я слухав промову Шольца в парламенті, і він говорив про те, чого не зробив, так, ніби це були його досягнення. Його поведінка нагадує поведінку розбещеної дитини, яка, не бажаючи грати у футбол, забирає м'яч і йде додому. Такі заяви просто жалюгідні. Тому чим швидше Шольц покине свою посаду, тим краще для всіх.Проте Захід досі не прокинувся. Боюсь, що це не станеться доти, доки не трапиться щось драматичне — або з боку Путіна, чого я не очікую, або, що більш імовірно, з боку Америки. Наприклад, якщо Трамп вирішить вивести війська з певного регіону і заявить: розбирайтеся самі, це не наша справа. Це могло б змусити людей діяти, але навіть тоді я не впевнений, що це станеться, оскільки сучасні політики виявляють надто велику слабкість. Путін використовує північнокорейських військових, з одного боку, щоб не оголошувати загальну мобілізацію й залишити в спокої Москву та Санкт-Петербург – міста, від яких залежить не лише функціонування Росії, але й внутрішньоросійська стабільність. Застосування корейців – це ляпас євроатлантичній спільноті. Наразі він їх використовує на території Курської області. Але непокоїть, що відбувається обкатка малообмеженого людського ресурсу. Північна Корея – диктатура, зрозуміло, що для них війна є певним шансом, соціальними сходами.З другого боку, класичним американським генералам, типу Міллі, командувача американських штабів, могло не сподобатися те, про що почав говорити генерал Залужний, колишній головнокомандувач ЗСУ, теперішній надзвичайний і повноважний посол України в Сполученому Королівстві Великої Британії та Північної Ірландії. Можливо, Залужний не до кінця провів ці паралелі, але, наприклад, підводні човни повністю змінили стратегію і хід Першої і Другої світових воєн. Класичні великі держави будували потужні надводні флоти – німці будували підводний флот, субмарини. Зараз ідеться про застосування різних БПЛА, про дронові армії, які можуть перебрати на себе функції ракет, можуть сильно виснажувати систему ППО. Зараз це все змінюється буквально на очах.Я повністю погоджуюсь із коментарем Залужного. Ми вже дійшли до того моменту, коли солдати повинні не лише спостерігати за лісом, а й постійно стежити за небом, адже значна частина бойових дій тепер відбувається саме там. З точки зору росіян, вони демонструють прогрес у своїх діях. Вони активно використовують безпілотники, хоча ще не змогли повністю інтегрувати їх у структуру своєї армії. Це означає, що їхнє використання дронів все ще централізоване, і солдати часто діють ізольовано. Проте варто відзначити, що вони дуже швидко навчаються та адаптуються.Українські війська демонструють виняткову ефективність, коли мають можливість діяти самостійно. Однак під час жорсткого контролю з боку генералітету їхня ефективність у бойових діях та логістиці помітно знижується.Надзвичайно важливо досягти кращої інтеграції у використанні безпілотників, щоб забезпечити війська необхідними дронами в потрібний час. Як показали дії українських військ під Курськом, коли вони добре екіпіровані та мають можливість воювати відповідно до реальних умов, їхня перевага над російськими силами стає очевидною. Водночас, коли українським військовим доводиться утримувати оборону конкретного села чи будівлі, росіяни отримують здобутки завдяки своїй чисельній перевазі та, що особливо важливо, більшій кількості безпілотників. Це підкреслює необхідність не лише належного забезпечення, але й автономії для українських сил у прийнятті тактичних рішень.Останнє, що нам потрібно робити в майбутньому, - це закріплювати наші війська на місці. Нам потрібно дати їм максимальну кількість безпілотників, яку ми можемо, і дозволити їм воювати. Якщо ми це зробимо, я думаю, що ми дійсно почнемо рухатися вперед, а не лише оборонятися. Примушувати війська залишатися на позиціях – це програшна стратегія. Ми чітко бачимо, що коли військових фіксують на місцевості, росіяни їх оточують і змушують відступати. Коли ж українські війська зберігають мобільність і мають у своєму розпорядженні достатню кількість безпілотників, вони здатні завдавати противнику значних втрат.Однак залишається проблема з урядовою системою закупівель. Хоча безпілотники постачаються, їхня кількість і типи не завжди відповідають потребам підрозділів. Значну частину забезпечення, до 70–80%, все ще покриває волонтерський рух. Уряд поки не вирішив бюрократичні труднощі, пов'язані з заміною втрачених безпілотників. Наприклад, дрони Маvіс вважаються витратними матеріалами, однак військовим досі потрібно подавати звіти про їх втрату. Це створює додаткові труднощі: деякі бригади навіть не хочуть отримувати урядові дрони, оскільки це тягне за собою обов'язок звітувати і ризик бути притягнутими до розслідувань у разі їхньої втрати, що є неминучим у бойових умовах. Цю ситуацію необхідно терміново виправляти, аби система працювала на підтримку військових, а не створювала для них зайвих перепон.Війна безпілотників має великий потенціал для розвитку, особливо у поєднанні зі штучним інтелектом. Із впровадженням штучного інтелекту та вдосконаленням безпілотників потреба у них, швидше за все, зростатиме, а не зменшуватиметься. Це вимагає створення ефективнішої системи доставки, покращення виробничих потужностей та оптимізації передачі технологій. Оскільки Росія постійно адаптує свою стратегію використання безпілотників, нам необхідно діяти ще швидше, оперативно реагуючи на їхні дії та застосовуючи всі доступні ресурси для протидії. У деяких аспектах Україна ще має пройти значний шлях, але вона рухається у правильному напрямку. Сподіваюся, що система буде вдосконалюватися, і ЗСУ зможе ефективно застосовувати потрібні дрони для виконання конкретних завдань. Хотів би вас розпитати вас про систему управління військами, зокрема про континентальну систему безпеки. Є генеральні штаби – Великої Британії, Франції, Німеччини, Литви, Польщі, України. Їм треба було б пропрацьовувати погані сценарії, готуватися до них, адже вони можуть настати впродовж кількох місяців. Ми залишаємося оптимістами, але доктрина американського ізоляціонізму є загрозою для Європейського континенту.В української армії непроста ситуація – і в середині війська, і на фронті, але це армія, яка витримала повномасштабне російське вторгнення і розгромила на окремих ділянках фронту російських інтервентів. Чи бачите ви зміни в оперативному керуванні тих держав, яким може загрожувати небезпека, - Німеччини, Франції, Польщі, Литви, щоб пропрацювати «план Б»? Попри те що населенню цих держав то може й не сподобатися, треба готувати людей до серйозних сценаріїв.Я б сказав, що ми досі перебуваємо на етапі "плану А+". Насправді не бачу ознак переходу до "плану Б". Немає жодних драматичних змін чи дій у жодній з країн, які б свідчили про те, що їхні лідери розуміють реальну ситуацію. І це сумно, адже просто вдосконалювати те, що вже робиться, недостатньо. Модернізація шляхом лише незначних покращень — це не вихід; потрібні радикальні зміни, нові підходи та повна трансформація способів ведення бойових дій.Як зазначає Залужний, це вже війна безпілотників. За останні два тижні я бачив три відео з навчань солдатів у різних європейських країнах. Люди хвалять ці тренування, але всі солдати продовжують дивитися вниз, так само, як і 20 років тому. Під час навчань не використовуються дрони, тому  солдати і не дивляться вгору, хоча це тепер життєво важливо. У деяких країнах навіть існують обмеження на запуски дронів під час тренувань із міркувань безпеки, що унеможливлює польоти дронів над солдатами. Це серйозна проблема, яка демонструє нерозуміння політиками того, що правила гри змінилися. В Україні ця зміна вже очевидна, і вона кардинально вплинула на підхід до війни. Іншим країнам потрібно якнайшвидше наздоганяти цей новий формат ведення бойових дій.Скільки офіцерів із цих країн їдуть безпосередньо на передову, щоб зрозуміти, як змінилися правила гри, і потім повертаються та запроваджують ці зміни у своїх арміях? На мою думку, їх дуже мало. Більшість із тих, хто приїжджає, — це переважно спеціалісти на пенсії, які роблять це з професійного інтересу, а не активні офіцери, готові повернутися додому та впроваджувати зміни. Я думаю, що ми повинні повернутися до вашого попереднього запитання - про те, який потрібен шок, щоб люди почали діяти. Шок може статися, але до того моменту це вже може бути запізно. Це ставить нас перед ризиком ще гіршої ситуації - не лише для України, а й для всієї Європи. Якщо люди не зрозуміють, що це серйозна історія, яка не зникне сама собою, наслідки можуть бути катастрофічними. Також є питання людського ресурсу – кількість військовозобов’язаних, комплектування частин і так далі. Невідомо, скільки Росія підготувала додаткового людського резерву, чи буде перекидати, наприклад з Курського на Харківський напрямок, північнокорейських інтервентів, але така вірогідність є. З урахуванням ширини фронту, можливо, треба було б осмислювати якісь додаткові ланки управління, можливо, треба б повертатися до якихось укрупнених ланок, переходити до дивізійної системи.За останні кілька тижнів ви, мабуть, чули заяви від Стерненка, Бутусова та від мене про те, що система управління є ключовим елементом для досягнення перемоги у цій війні. Її необхідно змінювати, адже багато її аспектів залишаються неефективними. На мою думку, надзвичайно важливо залучити більше цивільних до системи управління. На найвищих рівнях усе ще домінує армія, і часто спостерігається певна зарозумілість у припущенні, що тільки військові знають, як діяти найкраще. Це не так. Є багато цивільних фахівців, які здатні зробити значний вклад. Подивіться на приклади успішних цивільних ініціатив: виробничу ефективність і технологічний розвиток "Нової пошти" або те, як "Сільпо" вдається день за днем підтримувати безперебійну роботу супермаркетів навіть у сірих зонах. Ці приклади демонструють, що залучення цивільних може суттєво покращити управління та адаптацію до викликів. Саме цього нам так бракує у військовій системі, і саме це потрібно негайно впроваджувати.Необхідно запитати себе: де є належний рівень управління логістикою в Збройних силах? Але це лише одна з багатьох проблем. Постійне розділення бригад і переміщення батальйонів з одного місця на інше суперечить основним військовим принципам. Підрозділи мають зберігати свою цілісність.Бригада – це базова бойова одиниця, і її слід зберігати як єдине ціле. Розділення бригад допустиме лише в найкритичніших ситуаціях, і навіть у таких випадках це рішення має бути ретельно обґрунтоване та переглянуте. Проте така практика здійснюється постійно, що призводить до серйозних наслідків. Військовослужбовці не отримують належного матеріально-технічного забезпечення, командування стає дезорганізованим, а довіра руйнується. Підрозділи працюють значно ефективніше, коли вони знають, з ким воюють, і хто перебуває поруч. Важливо знати обличчя, імена, мати впевненість у своїх товаришах та командирах. Солдати воюють значно краще, коли вони впевнені у професійності й компетентності свого командування. Без цієї довіри бойова ефективність підрозділів знижується, що неприпустимо в умовах війни.Коли ви опиняєтеся під командуванням нового командира, ви не знаєте, як він мислить, як працює і що від нього очікувати. Він у свою чергу не знає вас, не розуміє ваших можливостей і не знає, чи можна вам довіряти. У військовій справі розбивати бригаду – це серйозний крок, якого слід уникати. Проте у нашому випадку така практика регулярна.Як на мене, однією з найефективніших управлінських змін, які можна запровадити уже зараз, є припинення практики розділення бригад. Бригади повинні залишатися згуртованими, і очолювати їх має найкращий можливий командир. І це не повинно залежати ні від рангу, ні від походження – командиром має бути той, хто найкраще підходить для цієї ролі.  А може у ворога зараз, під час зимової кампанії, завершитися наступальний імпульс? Чи вони поставили собі конкретне операційне завдання на найближчі три місяці – займати якомога більше територій, не рахуючись з утратами, і врахували втрати, як санітарні, так і незворотні?Це цікаве запитання. Багато хто вважає, що Росія докладає всіх зусиль, тому що вірить у наближення миру. Можливо, вони справді так думають, але я сумніваюся, що Росія насправді вірить у якийсь мир. Важливо розуміти, що для Росії, як і для багатьох інших, припинення вогню є насамперед політичним, а не військовим кроком. Це всього лиш політичний інструмент для виграшу часу, необхідного для підготовки та продовження військових дій.Отже, миру ми не отримаємо – це очевидно. І на Заході, і в Україні це розуміють, але все ще є чимало людей, які вірять, що Росію можна змусити до миру. Це ілюзія. Однак є й ті, хто побоюється, що Трамп може вдатися до радикальних дій, оскільки вони не розуміють його логіки та не знають, як він мислить. Наприклад, вони категорично не хочуть, щоб американські, британські війська чи навіть НАТО були залучені до конфлікту.Водночас росіяни, враховуючи свій спосіб мислення, можуть сприйняти заяви Трампа про можливий вихід із НАТО як хитрий маневр, спрямований на їх дезорієнтацію. Тому слова Трампа можуть мати зворотний ефект - їх можуть протлумачити по-іншому, ніж він того очікує, і призвести до наслідків, які є протилежними до його намірів.На мою думку, Путін зараз відчуває слабкість як з боку Заходу, так і з боку української влади. Він діє з максимальною інтенсивністю, використовуючи всі доступні можливості, поки може це робити. Путін не бачить перед собою сильного спротиву. Це всього лиш моє припущення, але воно ґрунтується на спостереженні за його діями та реакцією міжнародної спільноти.

Спрогнозувати, що відбудеться, ми не можемо, але певні напрямні є, уже представлена певна конфігурація нової адміністрації Дональда Трампа. Там присутній Ілон Маск, там є кілька дивних персонажів. Якщо вони не будуть стримані американським діпстейтом, може відбутися розкоординація американської присутності у світі. Хочеться вірити, що, навпаки, вони зберуться з силами і покарають як окремо взятого російського агресора, так і наведуть лад у стосунках із Китаєм. Але також розуміємо, що буде дуже складний період, і він почнеться буквально за пару місяців - адміністрація Байдена догулює на своїх посадах, пообіцяла позакривати всі основні фінансові питання до кінця року, до приходу Трампа. Щодо адміністрації Байдена, яка має йти, і закриття всіх фінансових зобов’язань – не зовсім зрозуміло, чому досі цього не було зроблено стосовно 6 мільярдів, чому для цього потрібно було чекати результатів виборів, як і в інших питаннях, щоб дізнатися неприємний для себе підсумок і тепер намагатися гарячково за ці два з половиною місяці створити якийсь заділ для України – для чого? Ці шість мільярдів не розв’яжуть проблему фінансування наступного року. Чому не займалися з урахуванням кінця року в США гарантіями надання допомоги на наступний рік? З нею зараз усе дуже туманно з огляду на такий результат виборів і на заяви, які робить спікер Джонсон. Так, звісно, якісь рішення ухвалюють, і Блінкен ось в Європу їздив, але цього недостатньо для війни. Для поточних справ на короткому відтинку – можливо, вони допоможуть. Засоби, боєприпаси отримає українська армія, їй буде простіше пережити зиму. А наступний рік залишається в тумані.Тепер щодо адміністрації майбутньої Трампа.Марко Рубіо, наприклад, інші дуже конкретні люди, але Україна, здається, не буде в них у пріоритетах.Бачте як – вона не в пріоритеті, судячи з заяв самого Трампа та його віцепрезидента Венса, приміром. Хоча це гранично централізована адміністрація, Трамп вибирає людей з огляду на особисту відданість і лояльність – це головний критерій, а не компетенція чи переконання, представництво від республіканського якогось істеблішменту, це не є вирішальним. Поза тим дехто з них, той самий Рубіо – авжеж, це людина елітна, з істеблішменту. А от ведучий на Fох Nеws, якого готують на місце міністра оборони, - ну аж ніяк, це антиелітний такий конфронтаційний елемент, який там повинен щось зробити, якісь радикальні реформи всередині Пентагону та інше.І що стосується України: якби взяли Помпео, ми б розуміли, що його план буде реалізовуватися. А зараз ми бачимо, що в умовах, коли Помпео, Ніккі Гейлі й іншим відмовлено, тих, кого припускали, може, інтегрувати в нову адміністрацію Трампа, це означає, що в питанні України гору бере план Венса - принаймні від Венса, від його імені цей план уже озвучували. Від Помпео ми план знаємо, він так чи інакше, з усіма застереженнями, комплементарний щодо України план.А що передбачає план, який, поки що принаймні, очевидно, буде реалізовуватися? Усе та сама ідея Трампа про те, що він може поговорити з тим і з іншим, з Зеленським і з Путіним, і тим самим мало не за добу довести до припинення вогню за допомогою переговорів. Також озвучено про те, що на 20 років заморожують, тобто мораторій запроваджують на членство України в НАТО, створюють демілітаризовану зону, а також територіальні втрати однозначно вже будуть, відторгнення територій на користь Москви, які окуповані. Ось ці три пункти плану, які публічно обговорюють.Решта пунктів залишаються загадкою, але вони точно є. Ми їх не бачимо, нам їх не озвучують, але вони є і вони мають більш чутливі деталі, щодо яких Вашингтон, я маю на увазі Трампа, не дуже хоче зараз публічно робити заяви: а що буде з українською армією? А що з фінансуванням, озброєнням, зобов’язаннями Москви – гарантіями їхніми про ненапад надалі? Про це ніхто нічого не каже.І Москва вже, що обнадіює, до речі, заявляє про те, що для неї це неприйнятно. Ми розуміємо чому - тому що якщо справді ці три публічні пункти пропонуються до обговорення, то для Москви найголовнішим неприйнятним пунктом є саме конкретно створення демілітаризованої зони з якимись під міжнародним мандатом військами.Там називали британські чи, можливо, американські - це абсолютно неприйнятно для Москви, це означає, що неможливо буде поновити нову війну, а Москва до неї, безумовно, готується, планує її по закінченню чи припиненню вогню теперішньої війни знову для того, щоб реалізувати головну мету Москви - захопити всю Україну, не частину її, не тільки ті окуповані території, навіть не ті чотири області до адміністративних кордонів, на яких наполягає Москва і Путін, а захопити всю Україну. Але якщо між тобою та Україною перебувають американські війська – ну, можна, звісно, але ризиків насправді більше.Москва за всі ці роки, починаючи з 2014-го, не погоджувалась на жодне посередництво, на жодні «прокладки» на лінії фронту, лінії ООС між собою та українськими військами. Це ж також невипадково, тому що війська, які прийшли один раз на територію України, нехай навіть «блакитні шоломи» під будь-яким міжнародним мандатом, уже з України не підуть, щонайменше тому, що Україна в цьому не зацікавлена, Україні є сенс домагатися й погоджуватися саме з появою іноземних військ під міжнародним приводом на території лінії фронту.І одночасно з тим Лавров, наприклад, сказав про план Трампа, що це нова редакція Мінських угод. Тобто їх це не влаштовує, тому що Мінські угоди, на думку нинішню Москви, були спробою відтермінування війни великої на користь України. Це і так, і не так одночасно, бо насправді Мінські угоди, можливо, і відтермінували війну на 8 років, але насправді створили безліч проблем внутрішньополітичних, адже навколо цього скільки було накручено всього щодо того, що можна було уникнути війни. Це була ілюзія, адже очевидно, що Москва весь час, з першого дня готувалася до війни. Просто намагалася досягти своїх цілей невійськовими методами - в комбінації з військовими.Але Москву це не влаштовує, зараз вона хоче все і відразу, це можна прочитати лише так. Тому насправді вони повторюють напам’ять свої пункти вимог, які містять і ті, що були оприлюднені напередодні Саміту миру. Це три вимоги: скасування санкцій, заборона на вступ до НАТО і, відповідно, передача чотирьох областей до адміністративних кордонів (тобто неокуповані частини повинні покинути сили ЗСУ й передати їх під контроль Москви, тобто не воювати, а просто подарувати їх). Ну і все те саме: демілітаризація, денацифікація, державна мова, весь той набір, який ми чули, починаючи від Стамбула з 2022 року лютого-березня, - ось це повторюється на різні лади знову.Тому, чесно кажучи, зараз зависла ситуація, явно за одну добу не вдасться ні про що домовитися. Але це було зрозуміло, на мій погляд. То була передвиборча риторика, інша річ - реальні справи, тут уже іде з боку штабу Трампа, напевно. 17 грудня тільки буде голосування вибірників, ще до нього треба дожити, ще багато чого станеться за цей період. І, власне, залежно від того, як ситуація складатиметься на фронті, буде або інтенсифікуватися цей процес, або ні.І ще останній, дуже важливий фактор, на який варто звернути увагу: на відміну навіть від Москви, Київ докладає неймовірних зусиль, щоб налагодити стосунки з майбутньою адміністрацією Трампа. І зараз, звісно, і Міністерство закордонних справ і, напевно, якесь оточення Зеленського докладає неабияких зусиль, щоб забезпечити нову зустріч Трампа та Зеленського, це зрозуміло, випередити Москву в цьому сенсі, заручитися якоюсь хоча б мінімальною підтримкою в позиції України. Є шанс, що це може принести результат, шанс є, не стовідсотковий, але шанс такий є.Ми до кінця не розуміємо, чого хоче Трамп. Адже Трамп не озвучував свого плану - ні Венса, ні Помпео, ні будь-якого іншого, а саме свого плану, як він бачить завершення цієї війни, він не озвучував. Він говорив тільки про свої бажання, він говорив тільки виключно про те, що, мовляв, через те, що я кращий за Байдена і його адміністрацію, я закінчу війну за одну добу. Але вибори закінчилися, тепер потрібно це підтвердити справами. І ось тут починаються проблеми. Ну, мабуть, потрібно трошки почекати, ми побачимо за реакцією всіх сторін, буде зрозуміло, яка тут перспектива. Спецпредставник і його функціонал, зокрема йдеться про альтер его на посаді, - Курт Волкер. Ми пам'ятаємо цю людину, він зробив дуже багато, активний, сильний переговірник. Зараз фігури ще нема. У мене було таке сподівання, що це міг би бути, наприклад, Помпео, але для Помпео це, наскільки я розумію, було би пониження, тобто своїм інтелектом, харизмою, знаннями, впливом, він міг би протягнути певні речі, але як колишній високопосадовець - не знаю, чи він би пішов.Хотілося б, щоби був певний функціонал, який дозволяв би вести серйозні рамкові перемовини. Але що могло би входити до пакету? Частина того, що вкладається у функціонал американського переговірника, стосується безпосередньо нашого суверенітету, і ця посада, і ті бачення, наприклад, з боку нового Білого дому, мали б узгоджуватися з параметрами того, як це бачать у нас. Інакше це буде внутрішній конфлікт, якщо нам почнуть навішувати те, що буде потрактовано як капітуляція. Це спровокує певну суспільну реакцію, і ми також маємо це враховувати і не допустити до подібного, адже ситуація на фронті не міняється, вона стабільно надзвичайно напружена, ведуться важкі наступальні бої. Чи врахують оті всі речі Трамп і його оточення?Я сказав би так, що шанси Майка Помпео обійняти посаду спецпосланника не дуже великі, адже щодо нього й Нікки Гейлі Трамп висловився досить виразно - що для них немає позицій в його адміністрації. Тому, чесно кажучи, я не високо розглядаю ці шанси - а навіщо ти тоді ігнорував Трампа на інших ключових постах, якщо він займатиметься війною? Радник із національної безпеки цілком міг би обійняти посаду, наприклад, а чому тільки спецпосланника? Пониження не пониження – ну, так, але війна - це дуже серйозне питання, досягнення там були б дуже записані, так би мовити, у заслугу такому спецпосланнику.Але є й інша проблема: річ у тім, що Трамп призначає людей, які не мають виражати бодай якогось свого норову. Тим паче для Трампа це другий, останній термін, він, напевно, хоче лише сам від себе діяти, не озираючись на республіканський істеблішмент. Помпео не така людина, йому не можна буде просто виконувати накази Трампа, а мені видається, що Трамп налаштувався саме на це. Спецпосланник має виконувати якусь «фасадну» роль ширми, це не людина, яка приймає рішення. Озвучувати директиви, які прописані особисто Трампом.Як Помпео озвучуватиме питання мораторію чи заборону вступу України в НАТО тощо? На мій погляд, він не надто готовий, він себе зв’язав планом, який оприлюднив. Я не знаю, чи узгодив він цей план із штабом Трампа чи це його особиста ініціатива - тут можна гадати. Тому насправді це для нього була б некомфортна ситуація, якщо його просто наймають на посаду людини, яка має прикривати своєю роботою і здійснювати ініціативи найпершої особи. Тобто в такому разі на яких умовах він би заходив - просто займати цю клітку? Я вважаю, що для Помпео ось це є пониженням, а не сама посада, не сама позиція спецпосланника. Тепер що стосується капітуляції - не капітуляції та що робити в цей період, поки є неясність, нерозуміння того, куди це все піде. Річ у тім, що капітуляція - це позиція Москви. Для Трампа, який хотів би відгородитися взагалі від проблеми, тобто ось, досягли перемир'я, точніше припинення вогню, це інше, - от і добре, а ми тепер займатимемося проблемами Китаю, Ближнього Сходу, внутрішніми проблемами, свою місію ми виконали: стрілянини нема, убивств нема, ну, щось там відбувається.Якщо ж питання не розв’язується, два варіанти поведінки Трампа такі: він може засмутитися, тобто образитися, як самозакоханий нарцис. Мовляв, чого це я не можу з цим упоратися - через Москву? Через те що вона не приймає цей план? Може, через Київ, який не згоден поступатися територіями, ділитися суверенітетом, відмовлятися від вступу в НАТО? Тобто це може його тригерити, і він продовжуватиме цим займатися, поки, не доведе всю цю ситуацію до якогось результату. Може таке бути.Але, з іншого боку, не можна виключати, що Трамп може цим скористатися, начебто зняти з себе відповідальність: ну не хочуть сторони домовлятися - що я можу зробити, у мене шансів тут небагато. Тому, певно, нехай все залишається як є. Тобто з якимось підсумком, з якимось результатом це буде завершено. Так, звісно, якщо постачання озброєнь, боєприпасів, узагалі виділення допомоги з боку Сполучених Штатів істотно, кардинально зменшиться, це погіршить становище Києва, безумовно. Хто б там що не казав, 50-55% допомоги, що виділяється Україні, військової допомоги, ідуть зі США, решта – від Європи та інших партнерів України. Питання в іншому: наскільки громадська думка в самих США та й істеблішмент, на який я б теж зважав, погодяться на такі доктринальні зміни - повне ігнорування й ізоляцію, дистанціювання від цієї війни й зняття з себе відповідальності навіть адміністрації Трампа.Так, це чотири роки, то будуть важкі чотири роки, можливо, кінцеві, бо тоді нові вибори… Є певні сумніви в тому, всі стандартно говорили про те, що Трамп подзвонить, висуне ультиматум, скаже: якщо ти не робиш так-то і так то, відповідно, тоді ми допомогу Україні збільшуємо. Ну, можливо, це фантазії, можливо, Трамп так і зробить. Але ми знаємо, хто сидить у Кремлі, і ілюзій з цього приводу ми не маємо. І розуміємо, що, не збирається Путін згортати свою агресію, тому що він за останніх два роки дуже сильно розкачав російське суспільство, а процес фашизації ти не можеш просто так зупинити. З іншого боку, він розкачав зв'язки з тою самою Північною Кореєю, з Іраном, і далі це стосується не так ідеології про вісь зла, як конкретного виробництва боєприпасів і активізації тої чи іншої оборонки.Звісно, я не перебільшую того, що зараз робиться в Росії. Ну, і от каже йому Трамп: так-то, і так-то, і так-то, - а той каже: ну, сорі, - ні. Тоді Трамп може справді обвалити ціну на нафту і обвалити ще щось. Але це знову середньостроковий період, який почне діяти не відразу, не в той момент.Позиція Путіна відома, самим фактом приходу до влади Трампа вона не змінилася б, це багато разів обговорювалося. Тобто уявити собі, що Трамп цього не розумів, - ну, напевно, таке можливо, але, чесно кажучи, слабо віриться. Просто Трамп говорив усе це, аби лише виграти вибори або роздавати популістські обіцянки, які нездійсненні. Можливо, він розумів прекрасно, що війна просто так от не закінчується дзвінками. Тобто потрібно домагатися або силою, або поступками якимись неймовірними, тоді, напевно, сильна сторона задовольниться. Уявити собі, що він цього не усвідомлював, не розумів - мені в це важко повірити, тому що він розумів, яка висока ціна всієї цієї історії, але йому треба було виграти вибори, тому він так поводився, тому він це заявляв.Вибори він виграв, так, на 4 роки він зайняв посаду. Повертаючись до того, про що я говорив, через чотири роки, якщо здати Україну, якщо це призведе до наслідків у самих США, будуть теж покарані за це – якщо наступника не залишиш. Є вірогідність того, враховуючи бекграунд Трампа, попри те що він уже вдруге стає президентом, що це дуже ризикована гра – зовсім злити Україну й сказати, що я тут ні до чого, це не моє питання. Нікуди ж не подінуться ні Демократична партія, ні еліти, з якими він воює. А Афганістан? Прекрасні демократичні хлопці сиділи в Кабулі, а потім якось так сталося, що невдобно вийшло, як кажуть у нас в Україні.Є різниця між Афганістаном і Україною, я поясню яка: Афганістан - це периферія, так, це була вимушена двадцятирічна війна, потрібно було відреагувати на події 11 вересня загалом. На якийсь час там теракти, пов'язані з Аль-Каїдою і Талібаном, який у себе прихистив Аль-Каїду, припинилися, незважаючи на те що політичних і державних та історичних завдань виконано не було, до влади прийшли ті, з ким 20 років воювали. Але це десь там, в іншій цивілізації, в середньовічному майже Афганістані, доля якого, чесно кажучи, мало кого хвилює, що там відбувається – всім байдуже, нехай він живе в цій архаїці вічно.Україна - це інше, зовсім інше. По-перше, це Європа, по-друге, це гігантська східно-європейська держава, там у найкращий свій період до 40 млн населення доходило. Це країна колишнього СРСР, яка прагнула до інтеграції з Заходом і тільки діями Заходу вона там не опинилася - наприклад, рішеннями 2007 року щодо НАТО стосовно України та Грузії. Якби опинилися обидві ці дві країни в НАТО, то, напевно, по-іншому пішла б історія.Тобто помилок і так було багато зроблено, і ось так махнути, плюнути на Україну з перспективою після поглинання України подальших дій Москви щодо Молдови, Грузії - вже зрозуміло, країн Балтії. Чи може собі дозволити доктринально американська політика і американські державні інтереси, національні інтереси? По-моєму, ні. Америка, поки що принаймні, зберігає своє лідерство західного світу і виконує функцію захисту і безпеки, яку вона повинна давати країнам, що інтегруються в колективний Захід.Тож плюнути на неї не можна. Афганістан і не прагнув до членства в НАТО, чи в ЄС, чи ще кудись. Це різні речі, ціна відповідальності за втрату України вища за Афганістан. Про Афганістан згадують цю серпневу втечу звідти у 2021 році, і це залишиться в історії за Байденом, можливо, не зовсім справедливо, бо ж Байден не 20 років був президентом.А з Україною все набагато складніше. Виходить, за Байдена - він казатиме й демократи - Україна воювала й себе зберегла, а за Трампа її здали. Такого теж не можна собі дозволити. Трамп на такі крайнощі теж піти не може. І план лише один – продовжувати надавати озброєння, продовжувати давати Україні змогу себе захищати. Просто, оскільки війна йде вже до третього року, це треба давати і робити більше, тобто по зростаючій за експонентою, а не продовжувати роздумувати, давати NLАW чи Jаvеlіn.Але це все залишилося в 2022 році, зараз уже йдеться про «Томагавки» наземного базування та про інші загалом засоби, які б дали змогу добитися паритету в цьому питанні з Москвою. І Трампу доведеться вирішувати це питання - або так, або ні - з усіма наслідками й висновками. Ми маємо зіграти зі свого боку дуже чітко, дуже правильно, дуже конкретно. Я кажу і про офіційний Київ, і про наше суспільство українське - маємо грати грамотно з новою адміністрацією, яка приходить за два місяці. Що було б помилковим, наприклад, прогнозуючи ту чи іншу нашу внутрішню українську консенсусну позицію стосовно Трампової адміністрації, тому що він може намагатися нав'язувати той чи інший так званий компроміс чи дуже жорсткий компроміс чи ультиматум. Тому що великі гравці так грають: або ти робиш, як я тобі кажу, або не буде нічого - така теж може бути торгова позиція.Ну, вона вже звучить, тому що, повторюю, фінансовий рік у жовтні закінчився, ми не знаємо, що з наступними 60 мільярдами, умовно, допомоги. А як без грошей Україна буде воювати, без озброєнь, без всього іншого? Це вже звучить. Але ж Україна готова до переговорів. Парадокс полягає в тому, що переговори, припинення вогню - Україна відповідає «так». Інше питання, що немає ніяких попередніх умов, які їй висуває Москва: от давайте ось це, і це, і це повинно бути попередніми умовами. Які ще попередні умови - ви припиніть вогонь і сідайте за стіл переговорів. Чого це відразу, зі старту, до переговорів ще треба визнавати юридично ці території російськими, які окуповані, треба взагалі відмовитися від вступу до НАТО?А що натомість? А натомість Москва пропонує тільки одне: а ми не будемо наступати на Київ, захоплювати Київ. І хто в це повірить? З урахуванням того, що з грудня минулого року, як би там не говорили про важку ситуацію на фронтах, але окуповано 2500 квадратних кілометрів Росією - нових із грудня 2023 року. Так, це успіх, але це не успіх вирішальний. А Україна на піку в серпні захопила 1200 квадратних кілометрів у Курській області. Тому так питання не можна формулювати, Україна ще не програла війну.Це не так, що якась уже настала фаза, де фронт зламався, тікає, наступає російське військо - чому вони висувають ці ультимативні умови? Вони висувають винятково з розрахунку на те, що Захід зламається і справді припинить підтримку України. Усе залежить від Заходу: якщо Захід цього не зробить, то все припиниться, все повернеться рівно до тієї точки, з якої все починалося, коли ні Москва не може перемогти, ні Україна не може повернути території до кордонів 1991 року шляхом війни. Тобто потрібен компроміс, а не капітуляція, зараз питання саме про це, що лише компромісом можна досягти задоволення інтересів того ж таки Києва.Інше питання – позиція Вашингтона. Зараз це неможливо передбачити, та якщо Вашингтон здасть Україну, то витрати для конкретно адміністрації Трампа будуть неймовірні. В чому вони будуть? Можливо, наслідки настануть лише за чотири роки, так теж може статися. Але як американське суспільство схилити до того, щоб відмовитися від України, як колись від Південного В’єтнаму, - тут так не вийде, ситуація інша. То десь в Індо-Китаї - а це поряд. І наслідки здачі України будуть негайні щодо країн НАТО, країн Балтії, Польщі. Сувальський коридор, який ми весь час обговорювали, Молдова – з Придністров’я почнеться, з Гагаузії якийсь похід російських військ і танків туди далі, там може бути різноманіття, ще когось долучать, це точно. А Путін і російське суспільство, на вашу думку, готові до довгої війни на виснаження? Втрати в російській армії колосальні, зеки закінчились, закінчились ті, хто сподівався заробити - кульок і пару мільйонів родині. З'явилися північні корейці. Але все одно, путінський план, якщо йдеться про перманентну довгу війну зі стрибком ще далі й глибше, передбачає і подальшу мобілізацію, а Путін вирішив уникнути загальної мобілізації - так и з'явилися північні корейці.Ми так вважали раніше - що є межі загиблих: сто тисяч, двісті тисяч, триста тисяч - і має настати якийсь перелом, тому що  це витрати неймовірні, яких уже Москва не уникне. Але, на жаль, за ці 2 роки і 7 місяців ми переконалися, що це не так. Звісно, вони залучають ресурси, ті ж північні корейці – це явно ресурс, який потрібно залучати. Нехай їх 12 тисяч, та ми ж не знаємо, які там плани: може, вони хочуть подивитися, як ті корейці воюють і привезти ще двадцять, тридцять чи п’ятдесят тисяч. Ми не знаємо плани, але навіщо ж привезли ці дванадцять тисяч – мабуть, щоб подивитися. А там країна понад двадцять мільйонів, резерв є.Ресурс, безумовно, не безкінечний. Але поки що - знову таки, що вважати затяжною війною – на найближчий рік Москві вистачить. Його ніколи не буде в надлишку чи достатньо, але ресурс цей є і вони готові його витрачати. Ця готовність і відсутність заперечення з боку цієї біомаси створює для Путіна неймовірну перевагу. Звісно, бо хто обурюється там цими проблемами? Ніхто. Росія зараз - це тоталітарна країна, у якій все це напівпримусово-напівдобровільно. Для зеків напівпримусово, хіба в них вибір є - або сидіти там 20 років, або їхати; це їх не виправдовує, і не вишукується для них виправдання, в жодному разі, але людина, яку змусили, обере можливість ризикнути й за шість місяців вийти на волю. Тим більше навколо цього корупція величезна.І північні корейці, і ще, можливо, щось станеться, Путін до цього по-новаторському підходить. Довго обговорювали північних корейців – будуть, не будуть, наскільки глибока співпраця у військових питаннях Північної Кореї та Москви, але, бачите, домовилися.Коли говорять про затяжну війну на десятиліття – це одне. Але зараз вирішуватимуть усе впродовж року, не більше, тому що тоді взагалі не можна передбачити, що буде далі. 

Російські дрони й ракети долітають до умовного тилу регулярно. І навіть захід України не дасть відчуття повної безпеки та захищеності. Тому наші співгромадяни виїхали за кордон і що далі, то меншою є впевненість у їхньому поверненні, хай навіть у віддаленій перспективі. Але є тема, яку в нас не дуже люблять порушувати. Щобільше - складається враження, що такого явища, як виїзд людей на тимчасово окуповані Росією території, не існує. Виглядає так, що не лише на обговорення, а навіть на згадку про це явище накладено табу. Проте повернення в окупацію вже перетворюється з поодиноких фактів на тенденцію. Дати такому явищу однозначну оцінку не вийде. Днями про це говорили на засіданні Секції Асоціації міст України (АМУ) з розвитку деокупованих та тимчасово окупованих громад.  Цифри не називалися, і кількість тих, хто вирішив повернутися під російський чобіт, навряд більша або хоча б дорівнює кількості тих, хто осів у Європі. Але причина, яка спонукає шукати шляхи повернення в окупацію, очевидна, хоча й не завжди зрозуміла. Принаймні з позиції тих, хто має змогу жити у власному помешканні й щоночі молитися, аби не прилетіло. Читайте також: Велика війна не спровокувала велике переселення. Вона прискорила процесМожете сміятися, крутити пальцем біля скроні чи виявити свій скепсис в інакший спосіб. Тільки це нічого не змінить: уявіть собі, під окупацію люди повертаються не тому, що зрадники й хочуть "русского міра", а саме тому, що… бояться за свої життя. Мер окупованого Маріуполя Вадим Бойченко наголошує на іншій причині повернення: відсутність власного житла деінде та вплив російської пропаганди. Це теж стається, проте я наполягатиму на власному припущенні: на тимчасово окупованих територіях люди, про яких ідеться, шукають перш за все безпеки. Ви читали в новинах про регулярні обстріли того ж Маріуполя? Звісно, це було на початку масштабного вторгнення. Півмільйонне місто окупанти систематично рівняли з землею, і знімки та відеокадри зруйнованого міста заповнили соціальні мережі, ЗМІ та поширювалися за межами України. Причому дійшло до маніпуляцій. Зокрема, панівна партія Грузії "Грузинська мрія" використала для своїх передвиборчих банерів фотографії постраждалих від російських обстрілів українських міст (серед яких був і Маріуполь), які постраждали від російських обстрілів. У такий спосіб там хотіли наголосити: таке станеться з Грузією, якщо до влади прийде прозахідна опозиція. Але, нагадаю, фото ці зроблені не тепер. Бо відтоді, як Маріуполь захопили й окупували, бомби й ракети туди не летять.Існує ілюзія миру й спокою. Саме ілюзія: спокою, а тим більше миру жодна окупація за всю історію воєн ще нікому й нікуди не приносила. Проте ті, хто повертається в окуповані міста, так не вважають. Питання власної безпеки для кожної людини завжди важить навіть більше, ніж доступна їжа й дах над головою. Звісно, людині треба десь жити й щось їсти. Але якщо не реве повітряна тривога і не треба ховатися від дронів, всі інші обмеження виглядають тимчасовими й не аж такими суворими. Мовляв, якось та й переживемо, головне – жити. Попередній абзац – не мої припущення. Вище я цитую цілком реальних людей, котрі у березні 2022-го від окупації тікали, а потім почали спершу думати про повернення й нарешті зробили цей крок. Так, нам із вами він може здатися дивним. Поверненці ж так не вважають. Вони щиро, справді, щиро переконані, що їх обдурили. Передусім – українська влада. Яка обіцяла забезпечити роботою й житлом постраждалих і виплатити компенсацію за втрачене майно – і не зробила цього за два з гаком роки. Натомість наділила власних співгромадян статусом ВПО. Котрий, погодьтеся, дещо принижує й часом робить "внутрішньо переміщених осіб" людьми, скажемо так, нижчого сорту. Принаймні у їхніх власних очах. Так сприймають їх чиновники, хай не говорять про це вголос. І так вони поволі починають оцінювати себе самі. Не всі – але не всі й повертаються. Читайте також: Ніхто нічого не робитиме для повернення українцівЩо натомість відбувається, скажімо, в тимчасово окупованому Маріуполі? Велике, без лапок, будівництво й ще більше переселення народів. Окупаційна влада заохочує до переселення мешканців віддалених регіонів Російської Федерації. Для них тут зводять нові будинки, розчистивши територію забудови від руїн. І нема гарантії, що ці новобудови – не на кістках вроджених маріупольців, зниклих безвісти під час боїв за місто у лютому - травні 2022 року. Ані окупантів, ані тих, хто переїжджає ближче до моря – це одна з рекламних заманух, — ці факти не переймають. Ті ж містяни, хто вижив і залишився, на квартири в згаданих новобудовах прав не мають. І не матимуть, навіть якщо візьмуть – а вони й беруть, це теж умова виживання! – російські паспорти. Чи розуміють ті, хто повертається під окупацію саме зараз, що матимуть точно такий самий статус? Думаю, здогадуються. Проте вважають: втрачати нічого. Вони й без того все вже втратили. Чим статус ВПО кращий? В їхньому розумінні – зовсім нічим. До всього, повернення для них має навіть кілька переваг. Насамперед це повернення додому. Хай дім у поганенькому стані, але ж це дім, милий дім. Як то кажуть, удома й стіни допомагають. Відчуття повернення додому переважать усі інші. Це напряму пов'язане з емоційним станом. А ще одна перевага – мова. З поверненням на окуповану територію припиняються – принаймні в головах тих, хто повернувся, — всякі мовні обмеження. Звиклі до російськомовного середовища в ньому ж і опиняються без ризику нарватися на зауваження на кшталт "не говоріть до мене собачою" й тому подібні. Тож є категорія людей, для яких згадані умови є більш комфортними, ніж називатися ВПО. Або я помиляюся, або заборони на виїзд назад в окупацію в нас не існує. Навіть якби така заборона існувала, вона б нікого не зупинила в бажанні повернутися. Можна, наприклад, вибиратися через Білорусь, Молдову або взагалі – через Польщу. Чи потрібна така заборона? Навряд. В Україні ніхто нікого силоміць не тримав ані до масштабного вторгнення, ані до 2014 року. Люди, про яких ідеться, були нашими співгромадянами. І, що важливо, лишаються ними, навіть перебуваючи на тимчасово окупованих територіях. Тож думати зараз краще не про ставлення й сприйняття цих людей. А про те, що робити, аби наші не тікали від нас же. Хоч на Захід, хоч в окупацію. Бо деокупація швидко не настане. Спеціально для Еспресо.Про автора: Андрій Кокотюха, письменник, сценарист.Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.

Ми бачимо низку індикаторів, які показують, що Путін у теперішній ситуації - ми говоримо про його і психоемоційний стан, і ресурсний - готовий до сценаріїв так званої довгої, затяжної війни. Звісно, тут питання рівня ескалації, рівня готовності російського соціуму працювати військовим гарматним м'ясом. Але в будь-якому разі Путін подає свій сигнал.Можливо, це блеф, можливо, намагання продемонструвати свою сильну позицію. Але на Заході відчитують російську готовність і, я так бачу, роблять певні кроки. Можливо, ці кроки не військового плану, можливо, і військового. Який тепер військово-політичний сценарій Кремля? Перший пункт: так, Путін, який і до війни казав, що «на миру и смерть красна», таким чином визначаючи, що він готовий зайти максимально далеко і, навіть якщо економічний стан Росії зміниться, Кремль продовжуватиме цю війну, власне, зараз демонструє те ж саме. Адже ось щойно був виразний крок: президент Сербії Вучич розмовляв із Путіним півтори години. Після цієї розмови сказав, що питання перемир’я Володимира Путіна не зацікавило. Вучич питав його, чи не хоче він перейти до якоїсь іншої логіки, - ні, не зацікавило.Усі кремлівські спікери в один голос повторюють те саме, що Путін сказав у червні 2024 року на колегії МЗС, коли він сформулював чотири умови закінчення війни, - нема жодної нової в цьому сенсі інтенції. Постійно говорячи про те, що коли б зараз прийшов президент Трамп у Білий дім, виникне якась нова динаміка. Але говорити про це зараз неможливо впевнено. Це не лише рана, ба більше, те, що ми прочитали зараз із виступів республіканських стратегів, що займаються стратегічним плануванням у республіканців, ось ці молоді нові республіканці так звані те, що вони формулюють зараз, - так, це інша стратегія, ніж у Байдена. Але в тому, що вони кажуть, зовсім не звучить нічого подібного до того, що каже сам Трамп, який в умовах передвиборчої кампанії заявляє, що він за 24 години завершить війну.Ні, вони кажуть прямо протилежне: що треба відмовитися від байденівської стратегії широкої боротьби за демократію в усьому світі, зосередитися на пріоритетах. Але водночас вони кажуть, що коли вже ми змагаємося з путінізмом, то необхідно радикально наростити санкції, створити атмосферу більшої невизначеності для Кремля з боку американської політики і так далі.Так, можливо, і багато хто так вважає, що не вийде розвитку, якщо Трамп опиниться в Білому домі. Те, про що вони кажуть, - це непростий сценарій. Але поза тим тут немає якоїсь суттєвої зміни, яка змусила б усіх насторожитися й говорити, що ось зараз трапиться якась зрада з боку Сполучених Штатів, розвалиться глобальний альянс підтримки України - ні, слідів цього ми не бачимо.Кремль, Путін і його оточення – звісно, читають усі ті самі матеріали, які зараз у великій кількості публікують європейські експерти про стан російської економіки та її можливості. У Кремля є проблеми, це очевидно, і він їх загалом визнає - це проблеми, пов'язані з інфляцією, з підвищенням ставки центрального банку, з тим, що бракує людей, це очевидно, для ведення війни, це кадровий голод на підприємствах, зокрема, й військово-промислового комплексу - всі бачили, як щойно Чемізов виступав на засіданні державної думи і  прямо говорив про те, що підвищення ставки центробанку б'є по військово-промисловому комплексу.Тобто це все є, але доводиться готуватися, і говорити, і думати про тривалу війну далі, тому що політичний намір Путіна чітко ним заявлений. І ми бачимо, що його найближче оточення підтримує цю логіку довгої, нескінченної, виснажливої війни. А як ви оцінюєте, наприклад, залучення північно-корейських ландскнехтів? Це, з одного боку, можна прочитати як акт путінського мобілізаційного відчаю, тобто Путін не наважується братися за свою заповітну кубишку - Москву і Санкт-Петербург, Путін не йде на загальну мобілізацію.З іншого боку, це є свідченням того, що Путін готовий іти на геополітичний ризик. Він обтяжив свою агресивну війну ще одним злочином - геополітичним злочином: він зімкнувся з Північною Кореєю в певній осі. І розмови політологів, і оцінки політиків тепер мають підтвердження на рівні укладеного пакту.Так, звісно. Мені видається, що тут сам по собі такий начебто мобілізаційний ресурс - це не найголовніше зараз, що залучені північнокорейські військові. На мій погляд, тут Путін нібито асиметрично відповідає за Курську область, як це не парадоксально. Тобто приблизно така метафора можлива, що у відповідь на те, що українські війська ввійшли на територію Курської області й утримують там, як і раніше, на вчора, 600 квадратних кілометрів, зі свого боку Путін міг би вторгнутися на територію Естонії з метою подальшої ескалації.Але він вдався до аналогічного насправді кроку, показуючи всьому Заходу, що він ламає стару концепцію відносин із КНДР, усю свою минулу участь у санкціях проти КНДР і переходить до повномасштабної співпраці, даючи цим зрозуміти, що далі Іран теж може опинитися в такому становищі. Тому що угоду про стратегічне співробітництво з Пхеньяном Москва уклала. І тепер Пєсков, буквально вчора коментуючи це, заявляв, що нікого це не повинно непокоїти, це власна справа Росії, як чинити в межах такої стратегічної угоди, і що б ми не зробили, це є обґрунтованим і законним.Звісно, це все не так, але Кремль це так подає. Далі він обіцяє – цього не сталося на саміті БРІКС, але це обіцяно, - що буде підписана така сама угода з Іраном, і тоді Кремль зможе пред’явити на своїй території ще й іранських командос, сказавши, що вони там у них на військових навчаннях, це тренування, вони опановують техніку якусь. І при цьому Кремль говоритиме, що, так, ніяких немає обмежень, вони можуть брати участь з боку Кремля у воєнних діях проти України.Так, це ескалація, це, безсумнівно, такий демонстративний крок Путіна, спрямований на те, щоб показати: немає ніяких мирних переговорів, ніякого перемир'я, не треба морочити собі голову перемир'ям, наші наміри ось такі, ми будемо далі створювати проблеми, зокрема. й для міжнародної безпеки, буквально наочно конструюючи цю вісь: Росія – КНДР – Іран.Це, звісно, безумство. Але така наочна логіка Кремля зараз. Кілька років тому ми - я кажу загалом про західну цивілізацію - увійшли в принципово новий світ. І нічого дивного, що чергові макабричні моменти до нього постійно долучаються, для того, щоб картина загального апокаліпсису стала ще виразнішою.І ось - великий шабаш у Казані. Зрозуміло, що багато учасників могли б учинити, як зробив бразильський президент Лула, - послизнутися в душі й не прибути. Чи захворіти ковідом, - але ж ні, прибули всі, включно з Гутеррешем. Тут є три сторони. Одна сторона - що медійна картинка виглядала дуже яскраво і, безсумнівно, Кремль, і Путін, і Ушаков, який це готував, його помічник з міжнародних питань, - вони всі, авжеж, задоволені. Мабуть, отримують ордени й медалі за проведення цього саміту. Але все ж таки треба мати на увазі, що це медійний бік справи.А якщо подивитися на політичну й міжнародну складову цього форуму на рівні дипломатії, то там усе складніше. До саміту БРІКС кремлівські медіа якнайактивніше розповідали населенню, що проведення цього саміту - це формування такого собі політичного альянсу Глобального Півдня, що це зніме з Росії реальні наслідки санкцій, станеться розширення торгових коридорів і так далі.Та щойно справа наблизилася до самого саміту, було добре видно, що російські медіа дали команду знизити градус цього всього. Чому? Тому що і Китай, і Індія напередодні саміту наголошували й вимагали цього від Путіна - щоб усю риторику, буцімто створюється якийсь альтернативний альянс, було видалено з цього форуму.Так воно й було, і прем’єр-міністр Індії Моді, який був усього один день на форумі, негайно зробив про це додаткову публічну заяву: ні-ні, БРІКС не є жодним антизахідним союзом і нічого подібного там не формується і не буде формуватися; безумовно, всередині БРІКС є країни й режими, які зацікавлені в тому, щоб якийсь антизахідний союз формувався, але не вони є ядром цього. Це один важливий момент.Другий важливий момент полягає в тому, що видно добре за коментарями начебто найближчих економічних радників Путіна: нічого не просунулося до того, що Кремль хотів, - ні створення якоїсь там спільної валюти БРІКС (це взагалі нереальна, неможлива ідея), ні створення якоїсь переконливої платформи для взаємних розрахунків, на що Кремль розраховує. Банк БРІКС як відмовлявся інвестувати в російську економіку, так і продовжує далі, тому що навіть БРІКС не хоче цього робити, щоб не підпасти під вторинні санкції.У цьому плані реальний результат БРІКС не такий великий, як це виглядає на картинці зустрічей лідерів, що туди прилетіли. До цього треба додати, що це все неймовірно нагадує пізньорадянський період, коли країни тодішнього так званого третього світу залюбки в Кремлі брали гроші, оскільки - і це всі, хто приїхав туди, прекрасно відчувають, - Путін у слабкому становищі.Путін підранений і він має купувати лояльність - це всі чудово відчувають. Тому що Кремль, його люди безперервно, цілими днями, день і ніч, 24 години на добу шукають можливості обходу санкцій. І в цьому плані вони готові давати свої товари, які вони постачають на експорт, дешевше, вони змушені зважати на цінову стелю на нафту, на нові витрати. Це всі прекрасно розуміють і, звісно, хочуть на цьому поживитися, так було завжди.Звісно, не треба будувати ілюзій. Зрозуміло, що для багатьох країн отримання будь-яких кредитів дуже важливо й вони розраховують на кредити від Кремля, які можна буде не віддавати.Ось що відбувається навколо БРІКС. Я сказав би, що зараз - тим більше наприкінці року перейде головування вже до Бразилії - Росія опиниться в зовсім іншому становищі в БРІКС, головування не буде.  А що Сі Цзіньпін міг сказати Путіну? Свого часу в мене особисто були сподівання, що в певний момент після початку повномасштабного вторгнення і кривавої війни Сі Цзіньпін подзвонить Путіну, чи вони зустрінуться за якимось чаєм з малиновим варенням, і Сі Цзіньпін запитає: Володю, а ти довго збираєшся ще воювати? Бо це їм стає в принципі витратно.Китайці зараз є вигодонабувачами. З другого боку, путінські злочини впливають і на реноме Китаю. І не завжди це вигідно Пекіну.На мій погляд, воно так і відбувається: не тільки очільник Китаю, а й практично всі лідери великих економік, та й європейських теж, досі через інші канали часом запитують. Річ у тім, що є така ілюзія - що хтось може натиснути на Путіна або якось обґрунтувати йому необхідність припинення війни. Ні, у світовій дипломатії зараз так не може бути. Зараз усі його запитують насправді: яка ваша позиція, можливо, ви хочете припинити це - тоді ми готові допомогти.Так, справді, якби Путін припускав би згортати війну, то можна собі уявити конструкцію, за якої п'ять-шість великих країн, включно з Китаєм та Індією, могли б виступати… Одна країна-переговорник - це було б слабко, а альянс можна собі уявити як певну результативну конструкцію. Так, вони пропонують йому, вони всі чують від нього те ж саме, він відповідає всім однаково, що мети СВО, як це називається в Москві, буде досягнуто, зараз її не досягнуто. Власне, це все.На цьому місці Сі Цзіньпін може лише, далі посміхаючись, відійти: як знаєш, мовляв, ти сам обираєш свій сценарій і можеш у ньому діяти. Безумовно, Китай зазнає втрат. Щойно ми бачили обговорення того, що Росія будуватиме впродовж найближчих двох, навіть трьох років новий відтинок залізниці, щоб, обминувши навіть Грузію, вийти до затоки в напрямку Ірану. Тому що в цей бік залишилося тільки три транспортних коридори, два в Грузії - Lе Моndе щойно написало гарну статтю про це. Для Китаю все це перенесення транспортних шляхів, обминувши Росію, - через країни Центральної Азії, північний морський шлях, де Путін призначив тепер Патрушева командувати всією Арктикою й усім морським флотом. Але очевидно, що північний морський шлях не так розвивається, як міг би. Китай втрачає, так, але не тисне за жодних обставин, він виходитиме зі своєї традиційної політики, виступаючи за мир, деескалацію, підтримуючи ідею деескалації. Але чинити тиск на Кремль він не буде. Які перспективи так званого плану, чи планів, Трампа? Адже Трамп - це не сам по собі Трамп, Трамп - це навіть не сам по собі якийсь там конклав реднеків, республіканців. Це ще плюс Ілон Маск і так далі, Тобто така вибухонебезпечна суміш, яка взагалі може, і радше всього це є в планах, змінити не просто геополітику, а загалом глобальне управління у світі - є такі відчуття. І українську війну вони використовують, звісно, у своїх тактичних, а може, і не тактичних цілях.Так, оскільки триває передвиборча кампанія, то багато зараз, звісно, такої екзотичної, нетривіальної інформації, зокрема, про контакти Ілона Маска з Кремлем, з Путіним безпосередньо, і не тільки це.Але все-таки я б сказав, що стратегічно тут треба бачити три обставини. Перша: сили, які ведуть Трампа в Білий дім, неоднорідні. Це лише здається, що Трамп підтримується ізоляціоністською сільською більшістю з доволі похмурим світоглядом. Це не так щодо підтримки Трампа, там є підтримка республіканців, зокрема нових, які дійсно шукають нову стратегію для ХХІ століття, і їхні пошуки можуть виявитися корисними.Також усередині цієї трампівської підтримки є лібертаріанці, нові інвестори, які, на мій погляд, відчули смак великих швидких грошей усередині цієї нової цифрової, технологічної цивілізації. Як Маск, але він не один такий, їх там багато, вони мають свій погляд на ХХІ століття і хочуть його реалізувати через Трампа. А є ще, дійсно, Америка Іржавого поясу зі своїми очікуваннями від Трампа. Це все такий складний вузол. Але стосовно нас, тобто тих, хто мешкає в Центральній Європі, стосовно України, я гадаю, буде проста схема. Нам у Центральній Європі загалом байдуже, хто буде в Білому домі, тому що дипломатія, і українська дипломатія також, буде працювати з новою адміністрацією, вона буде шукати там способи забезпечити собі підтримку і вона знайде там ті двері, безумовно, і за Трампа теж, серед республіканців, які будуть підтримувати Україну. Тобто зараз постане питання, де Маккейн у новій адміністрації, - і він там знайдеться. Тобто сенатор Маккейн є, безумовно, символом республіканської взаємодії та підтримки демократизації в країнах Центральної та Східної Європи. Тому це один бік.З другого боку, так, Трамп, безсумнівно, створить проблеми для Європи, для європейських країн, Євросоюзу. У цьому мало хто сумнівається, і Берлін з Парижем до цього готові. У цьому плані треба сказати, що Європа підготувалася вже до того, що якщо буде Трамп, то будуть начебто суперечності і Європі доведеться зробити більший внесок на підтримку України. Так, усе так і буде, я в цьому ані секунди не сумніваюся. Я не вважаю, що Франція, Німеччина, Чехія, Польща, всі країни Північної Європи під впливом Трампа відмовляться підтримувати Україну чи начебто погодяться з тим, що Україна повинна втратити, - ні.