Search trend "мединський"

15 травня 2025 року відзначає 1177-й день війни між Росією та Україною. Цього дня важливими новинами стали затвердження президентом Росії Володимиром Путіним складу делегації для переговорів з Україною, які відбудуться в Стамбулі. До складу російської делегації увійшли ключові фігури, зокрема помічник президента Володимир Мединський, заступник міністра закордонних справ Михайло Галузін, заступник міністра оборони Олександр Фомін […] Тhе роst Важливі переговори України та Росії в Стамбулі 15 травня 2025 fіrst арреаrеd оn Межа. Новини України..

Володимир Путін, президент Росії, офіційно затвердив склад делегації, яка представлятиме Росію на переговорах з Україною, запланованих на 15 травня в Стамбулі. Делегацію очолить Володимир Мединський, помічник президента, про що повідомила адміністрація Кремля. До складу переговорної групи також увійшли заступник міністра закордонних справ Михайло Галузін, начальник Головного управління Генштабу Валерій Костюков та заступник міністра оборони Олександр […] Тhе роst Склад російської делегації для переговорів з Україною в Стамбулі 15 травня fіrst арреаrеd оn Межа. Новини України..

путін не поїде до Стамбулу на українсько-російські переговори - кремльросійську делегацію очолить помічник путіна володимир мединський. До складу також увійшли заступник голови мзс та заступник міністра оборони рф.

Головою делегації стане Володимир Мединський, що вже мав досвід "очільника" делегації в Туреччині в 2022 році.

У Кремлі представили перелік російських посадовців, які візьмуть участь у переговорах з Україною щодо війни, які відбудуться у Туреччині: росіян представлятиме четверо чиновників, серед яких — помічник президента РФ Володимир Мединський.

Помічник президента Росії Володимир Мединський очолював російську делегацію і в 2022 році

Росія офіційно затвердила склад делегації для перемовин у Стамбулі - це Володимир Мединський, Михайло Галузін, Ігор Костюков і Олександр Фомін

Про це пише Читомо.У документальному фільмі "Максим Мединський: історія людини, яка жила на повну" рідні й друзі діляться спогадами, розповідають, якою людиною він був, чим захоплювався, які плани мав на майбутнє, про що мріяв, чому ухвалював ті чи інші рішення. Стрічка містить також архівні кадри.Максим Мединський родом із Болграда Одеської області. Закінчив факультет журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка за спеціальністю "видавнича справа й редагування". Працював у Міністерстві інфраструктури України.У 2014 році він пішов на фронт із власної ініціативи, у 2015-му повернувся, мріяв про сімʼю. У 2022-му знову мобілізувався та став на захист України. У лютому 2022 року журналіст дав інтерв’ю проєкту "Жителі Києва", розповівши, що виріс у сім’ї військових: батько ­— військовий журналіст, а мати - вчителька за освітою - теж служила. Друзі дитинства Максима — діти військових.Максим Мединський загинув навесні 2022 року. У нього залишилися шестирічна донька та дружина."Але зараз я готовий іти на війну, бо не хочу, щоб вона (донька, – ред.) жила в совку. Мене багато чого не влаштовує в наших сьогоднішніх реаліях. Проте ці внутрішні проблеми за жодних умов не можна порівнювати з можливістю чергової окупації. Їхати звідси я як не хотів, так і не хочу. Хоча буває відчуття, що задовбало все. Та все ж жити в іншому місці не хочу", – ділився він у 2022-му році.Проєкт "Завдяки" створений у пам’ять про полеглих захисників України. Перша документальна стрічка про полеглого воїна, добровольця, командира розвідувальної групи ЗСУ Яра Батога вийшла в лютому 2025 року."Завдяки" – це хроніка, яка через роки допоможе встановити справедливість, зафіксує імена, історії та мрії тих, кого забрала війна. Ми збираємо реальні обличчя реальних людей, щоб їхній голос звучав і надалі", — наголошують у команді проєкту. Журналіст і лейтенант ЗСУ Максим Мединський загинув на фронті 29 квітня 2022 року.

Володимир Мединський змінив на посаді голови Спілки письменників РФ редактора журналу «Радянський воїн» Миколу Іванова

Про це повідомляє ВВС Nеws із посиланням на джерело в уряді. "Високопоставлене джерело в уряді повідомило ВВС Nеws, що Україна не була запрошена і не відправляє команду на ці переговори", - йдеться у матеріалі.Як зауважили у виданні, це послідувало за заявою спеціального представника США в Україні Кіта Келлога про те, що Київ буде залучений до переговорів.Читайте також: Без України та Європи. Делегації Росії та США зустрінуться у Саудівській Аравії: подробиці від Роlіtісо, Вlооmbеrg та офісу ЗеленськогоВВС повідомляє, що представник президента США з питань Близького Сходу Стів Віткофф підтвердив, що вирушить до Саудівської Аравії для переговорів з російськими посадовцями. Також, за його словами, там буде присутній і радник Дональда Трампа з питань національної безпеки Майк Волц. Раніше видання Роlіtісо писало про те, що з американського боку до Саудівської Аравії поїдуть радник Трампа з питань національної безпеки Майк Волц, держсекретар Марко Рубіо та представник президента США з питань Близького Сходу Стів Віткофф. При цьому спецпредставника Трампа з українсько-російських переговорів, відставного генерала Кіта Келлога там не буде, повідомили на умовах анонімності двоє співрозмовників Роlіtісо з-поміж республіканців, а також конгресмен-республіканець з Техасу Майк МакКол.Агенція Вlооmbеrg повідомляла про наявність у російській переговорній групі помічника президента РФ із зовнішньополітичних питань Юрія Ушакова, директора Служби зовнішньої розвідки Росії Сергія Наришкіна та гендиректора Російського фонду прямих інвестицій (РФПІ) Кирила Дмитрієва. Окрім того, зазначалося, що їм допомагатиме ідеолог рашизму, пропагандист та ексміністр культури РФ Володимир Мединський, що 2022 року був керівником російської делегації під час зустрічей 28 лютого та 3 березня.Читайте також: Єрмак: доки ми не напрацюємо план, зустрічей з росіянами не буде14 лютого повідомлялося, що очільник Білого дому Дональд Трамп заявив, що невдовзі посадовці з Росії та США зустрінуться у Саудівській Аравії на переговори щодо війни. За його словами, Україна теж стане частиною зустрічі.Згодом з’явилася інформація, що Саудівська Аравія схвалила телефонну розмову президента США Дональда Трампа з російським диктатором Володимиром Путіним та висловила готовність прийняти їхній саміт на своїй території. 16 лютого перша віцепрем'єр-міністерка - міністерка економіки України Юлія Свириденко повідомила, що до Саудівської Аравії прибула українська урядова делегація. У найближчі дні заплановано десятки зустрічей, метою яких є підготовка візиту президента України Володимира Зеленського.

Про це повідомляє Міністерство культури та стратегічних комунікацій.У київській галереї "АВС-арт" у межах мистецького проєкту "Артспротив", ініціатором якого є Національна спілка художників України, відкриють виставку "Митці на фронті".Кураторкою проєкту стала журналістка та артменеджерка Олена Котляр. За її словами, експозиція об’єднає роботи митців, які нині боронять Україну. Серед них – Сергій Герасименко, Володимир Гурін, Роман Кравчук, Ігор Талалай, Сергій Бурбело, Віктор Соловар, Володимир Вакуленко, Василь Теличко-Еверт, Артем Шевченко, Микола Мединський та інші. Загалом на виставці покажуть понад 40 творів у різних жанрах – живопис, графіка, інсталяція, артоб'єкти. Частина робіт створена у техніці "окопного живопису" на ящиках від снарядів.Крім того, відвідувачі зможуть побачити картину Сергія Сметанкіна – художника і військового волонтера, який з 2014 року перебуває в найгарячіших точках фронту. Його робота присвячена визволенню Святогірська під час харківського контрнаступу. Картина має символічну назву – "Святогірськ. Дочекалися".Виставка триватиме до 8 березня 2025 року.

Мединський заявив, що населення не має права вказувати політикам, що їм робити

Російські музейники поширюють дезінформацію на тимчасово окупованих територіях, за кордоном та у самій Росії. Вони створюють пропагандистські виставкові проєкти, до яких залучають дітей та молодь з тимчасово захоплених частин України, беруть участь у викраданні українських музейних колекцій та апропріації історії і культури України, її корінних народів та національних меншин.Україна з 2022 року намагається пояснити, що у зоні небезпеки – не тільки вона. Повномасштабне вторгнення РФ поставило питання про долю світового порядку та того, хто буде його архітектором і визначатиме цінності, закладені до його фундаменту. Культура – на передовій цієї боротьби, а музеї – це найбільш універсальна російська культурна зброя, придатна до застосування у будь-якій країні, у різних формах і контекстах. Саме тому важливо розуміти, як і для чого Росія їх використовує. "Спеціальна музейна операція": музеї як знаряддя обходу санкційНині росіяни демонструють певну спеціалізацію музейних заходів. Заходи історико-ідеологічного спрямування інтенсивно проводяться у регіонах РФ та на тимчасово окупованих територіях України. Для присутності в країнах ЄС більше використовують музичну, театральну та літературну спадщину, оскільки вона є достатньо відомою, універсальною, придатною для представлення у медіа, фото та у стендових експозиціях.З останніх проєктів можна навести п’ять пересувних міжнародних виставок, присвячених творчості російських театральних діячів, що їх Державний центральний театральний музей ім. Бахрушина представив у 2024 році у Парижі, Берліні, Софії та Відні. Той же музей у січні 2025 році у презентував у Люксембурзі проєкт "Чарівник імператорських театрів Олександр Головін".При цьому культурні цінності з російських музеїв високої вартості (оригінали живопису, вироби з дорогоцінних металів тощо) або великого історичного, значення демонструють лише у Китаї та Омані, оскільки це дає гарантії повернення предметів у випадку спроб накладання санкцій.Особливої ваги для розвитку міжнародних музейних контактів РФ набувають "Форум об’єднаних культур" у Санкт-Петербурзі та фестиваль "Інтермузей". На цих майданчиках РФ виступає як модератор і "донор знань", намагається бути центром тяжіння для тих держав, які з різних причин не залучені до партнерської взаємодії з країнами ЄС та із США.Ця політика є способом "підібрати ключі" до різноманітних країн – від Глобального Півдня до держав ЄС. Фактично, РФ вже має універсальний набір, який дозволяє Кремлю "входити" до будь-якої країни Глобального Півдня. Російські музеї щільно інтегровані до цього процесу – і як творці самодостатнього продукту, і як допоміжні гравці. Після нападу Росії на Україну у 2014 році та певного охолодження стосунків з країнами демократичного світу, влада РФ розпочала так званий "поворот на схід" з наміром уникнути міжнародної ізоляції і продемонструвати: спроби приборкати російського агресора – марні.На фоні поглиблення кризи у 2022-му Кремль значно активізував контакти з країнами Азії, Африки, Латинської Америки та Карибського басейну, маючи на меті уникнення міжнародних санкцій. Для РФ критично важливо забезпечити свій експорт для отримання ресурсів на ведення війни, а також налагодження "паралельного" та "сірого" імпорту товарів і сервісів, необхідних для виготовлення сучасної зброї. І російська культура активно обслуговує цей "поворот на схід": пояснює, відкриває нові двері, поглиблює взаємини. Водночас РФ використовує культуру для впливу і на демократичні суспільства, аби пом’якшити реакцію на свою агресію та сформувати вигідний Москві порядок денний. Російська культура багато кому у світі заважає бачити вбивства українських дітей армією РФ і глобальне зростання загроз для світових демократій. Ще один засіб масштабування російського культурного впливу – діяльність мережі "Російських будинків" (або російських "культурних центрів"), які є складовою дипломатичних установ РФ. Россотрудничество має представництво у понад 130 країнах світу. Визначальний вплив на цю структуру має Служба зовнішньої розвідки РФ. Самі російські журналісти-розслідувачі також стверджують, що "під дахом" Россотрудничества працюють кадрові співробітники Служби зовнішньої розвідки, ФСБ та ГРУ. Представників  Россотрудничества неодноразово викривали на діяльності, яка суперечить місії дипломатів. Проте ця структура продовжує працювати і користуватися перевагами дипломатичного імунітету у багатьох країнах. З 2022 року саме на базі "Російських будинків" та "культурних центрів", що входять до мережі Россотрудничества, відбуваються музейні заходи у європейських містах. Музейники чи воєнні злочинціПісля 24 лютого 2022 року, коли член Ради Безпеки ООН Росія розпочала повномасштабну війну проти України, стало очевидним: чинна система міжнародної безпеки не працює. ООН, ОБСЄ, НАТО та інші структури виявилися неспроможними відповісти найбільшій за останні 80 років військовій загрозі в Європі.Не менш повноцінними частинами світоустрою, який склався після Другої світової війни, вважалися і організації, що діють у сфері захисту та популяризації світової культурної спадщини – ЮНЕСКО, ІСОМ (Міжнародна рада музеїв, одна з найбільших професійних міжнародних мереж)…Українська музейна спільнота та ІСОМ України від самого початку повномасштабного вторгнення докладають максимум зусиль, аби довести світу злочинну діяльність своїх російських "колег". Але, на жаль, ці зусилля і досі не отримали належної міжнародної підтримки.З 24 лютого 2022-го комунікація українського національного комітету ІСОМ з Виконавчою Радою та Секретаріатом ІСОМ (штаб-квартира у Парижі) за своєю суттю та результативністю мало чим відрізняється від спілкування інших міжнародних організацій з їхніми представниками в Україні. Ми регулярно інформували Раду та Секретаріат ІСОМ про ситуацію, що склалася в українських музеях, у сфері культурної спадщини під час повномасштабної війни, а також про безпосередню участь російських музейників в агресивній політиці РФ, політиці, що має ознаки геноциду.Влітку 2022 року, напередодні Генеральної конференції ІСОМ, яка збирає представників національних комітетів з усіх континентів, ми відправили Виконавчій Раді та Секретаріату ІСОМ лист-заяву із закликом виключити національний ІСОМ Росії з членів цієї міжнародної організації. При цьому ми посилалися на пункти Статуту ІСОМ та Кодексу Етики ІСОМ, а наші заяви про активну залученість російських музейників в агресивні дії РФ містили підтверджені факти з лінками на сайти російських музеїв, держустанов та музеїв на окупованих територіях України. Зокрема, ми звернули увагу на діяльність тогочасного президента ІСОМ Росії Олександра Шолохова, який водночас був депутатом держдуми від партії "Єдина Росія" та голосував за закони на підтримку повномасштабного вторгнення. Ми також описали проєкт "Наші традиції", який втілювався за ініціативи міністерства культури РФ,  московського музею Перемоги – інституційного члена ІСОМ – за підтримки так званого "міністерства культури, спорту та молоді ЛНР". Головною метою цього проєкту було донесення російської культурної та історичної спадщини до мешканців тимчасово окупованих частин Луганщини і Луганська, щоб "повернути" українські території "у загальноросійську сім’ю". В цьому проєкті брали участь Державний музей історії російської літератури ім. В. Даля, Державний історичний музей і два інституційних членів ІСОМ - Російський етнографічний музей та Російський національний музей музики. Ми повідомили про міжмузейну групу, створену у березні 2022 року для збору на тимчасово окупованих територіях України – зокрема в Маріуполі – предметів, які мають розповідати про так звану спеціальну військову операцію. Група була створена за ініціативи "Російського історичного товариства", яке очолює голова зовнішньої розвідки РФ Сергій Наришкін, та під егідою міністерства культури РФ, за участі понад десяти федеральних музеїв та освітніх закладів Росії. На основі предметів, зібраних російськими музейниками під час їхніх мародерських рейдів по окупованих територіях (наприклад, речей українських військових), були створені виставки "Обыкновенный нацизм" та  "Обыкновенный NАТОцизм". Обидві "експозиції" проходили у московському Музеї Перемоги і були організовані коштом Фонду "История Отечества", заснованого указом президента РФ. Фонд, очолюваний вже згаданим С. Наришкіним, фінансується з державного бюджету РФ. Нагадали ми і про те, що у 2014 році низка російських музейних фахівців, зокрема тих, хто обіймав керівні посади у міжнародних комітетах ІСОМ (!), висловили публічну підтримку окупації Криму та Севастополя.Попри це, відповідь Ради ІСОМ на наш лист-заяву звелася до аргументів про відсутність у практиці ІСОМ таких прецедентів, як виключення з членів організації національних комітетів якихось країн і небажання подібні прецеденти створювати. Також наголошувалося, що серед російських членів ІСОМ є противники війни, але вони бояться висловлювати свою позицію публічно. Наші аргументи відносно того, що російські музейники жодного разу відкрито не виступили проти мілітарної політики РФ – зокрема, проти війни у Чеченській Республіці Ічкерія, вторгнення у Грузію у 2008-му, воєнних дій та пограбування Пальміри у Сирії – також залишилися непочутими. Наша пропозиція заморозити членство ІСОМ РФ до закінчення гарячої фази війни або виключити з членів організації конкретних російських музейників також була відхилена. Натомість Міжнародна рада музеїв відправила до ІСОМ Росії наш лист з наміром суворо запитати, чи вважають вони факти, наведені українцями, порушенням Кодексу Етики ІСОМ (іноземні колеги дбайливо переклали наш лист російською, аби  представники ІСОМ РФ точно зрозуміли, про що у ньому йдеться). Ми навіть не знаємо, якою була реакція ІСОМ Росії і чи була вона взагалі: подальших наслідків ці дії представників міжнародного ІСОМ не мали.Наші подальші листи, що містили факти про участь російських музейників у воєнних злочинах проти української культурної спадщини, так само залишилися без наслідків: ІСОМ вважає, що наведених нами доказів недостатньо. Завдяки проєкту "Моніторинг рухомої культурної спадщини України", який ІСОМ України втілює за підтримки USАІD, з’явилася можливість залучити фахівців з моніторингу та аналізу інформації і, відповідно, шукати інформацію в більших обсягах. На основі аналітичного звіту, отриманого в ході реалізації проєкту, ми підготовили лист до Генасамблеї ІСОМ, що відбулася у червні 2024-го, і доповідь для Виконавчої Ради та ширшої аудиторії, представників національних комітетів різних країн. У листі, зокрема, йшлося про розвиток діяльності російської міжмузейної групи, що продовжувала мародерити на окупованих територіях, про пропагандистську виставку "Обыкновенный нацизм", яку активно демонструють у різних регіонах Росії з жовтня 2022-го. Ми також інформували про те, що згідно з законом РФ № 63-ФЗ від 18 березня 2023 року ("Про особливості правового регулювання відносин у галузі культури у зв'язку з прийняттям до Російської Федерації "Донецької Народної Республіки", "Луганської Народної Республіки", Запорізької області та Херсонської області та утворенням у складі РФ нових суб'єктів - "Донецької Народної Республіки", "Луганської Народної Республіки", Запорізької області та Херсонської області"), колекції музеїв з окупованих територій до 31 грудня 2027-го мають бути включені до Державного каталогу Музейного фонду Росії. Отже, до захоплення музейної спадщини України, яке РФ проводить на державному рівні, безпосередньо залучені фахівці російських музейних установ, серед яких чимало членів ІСОМ. У листі до Ради ІСОМ ми акцентували, що наразі музейну галузь Росії політично та ідеологічно спрямовують помічник президента РФ Володимир Мединський та голова зовнішньої розвідки Сергій Наришкін, який окрім "Російського історичного товариства" очолює ще "Російське військово-історичне товариство". Ми пояснили, що це свідоцтво того, що російські музеї перетворилися на інструменти пропаганди: з 2022 року вони активно долучаються до інформаційної підтримки та виправдання війни проти України, виступають прикриттям для воєнних злочинів, продукуючи дезінформацію, та безпосередньо втілюють політику кремлівського режиму.Після листа до Генасамблеї ІСОМ ми на прохання Секретаріату ІСОМ, яке надійшло у серпні 2024-го, надали додаткові докази, зокрема відповіді, отримані на наші запити від Міністерства культури та Офісу генерального прокурора України. У жовтні на fасеbооk-сторінці ІСОМ Росії з’явилася відповідь на запит Виконавчої Ради ІСОМ щодо доказів порушень Кодексу Етики ІСОМ членами національного російського комітету. Запит Ради ІСОМ стосувався тих фактів, які ми виклали у листі. У своїй відповіді ІСОМ РФ стверджував, що їхні дії відповідають російському законодавству, яке для них превалює над міжнародним. При цьому вони апелювали до Кодексу Етики ІСОМ, який насправді наголошує на повазі до законодавства інших держав і міжнародного права. У цій відповіді представники ІСОМ Росії підтвердили свої протиправні дії щодо української культурної спадщини, висловивши подив: мовляв, які до нас можуть бути претензії? І якщо "роз’яснення" ІСОМ Росії в стилі "ми так вчиняємо, бо можемо, і що ви нам зробите?" вже не дивують – іншого від росіян і не очікується, – важливо, якою буде реакція Виконавчої Ради ІСОМ, оскільки її і досі немає. Музеї та санкції: відповідь на російську культурну агресіюОтже, ми не втомлюємося повторювати знову і знову на різних міжнародних майданчиках, в офіційних листах і промовах, в кулуарних розмовах з іноземними колегами під час офіційних подій в різних країнах, що РФ крок за кроком втілює стратегію використання культури і музеїв зокрема як компонент військової агресії. Під соусом "аполітичності" ("ми ж лише музейні професіонали, давайте не торкатися політичних тем, ми не впливаємо на політику наших держав") росіяни пропагують міжнародну співпрацю, власні музейні продукти, та створення спільних проєктів. Щоправда, така співпраця має ще одного обов’язкового учасника: спецслужби РФ, які беруть активну участь у розгортанні культурної експансії Росії за кордоном. Відтак, участь у спільних проєктах з росіянами де-факто означає співучасть у заходах впливу російської розвідки. Ми застерігаємо наших міжнародних колег, пояснюючи, що під прикриттям культури та музейної співпраці росіяни обходять санкції, отримують доступ до торгівлі нафтою, можливості купувати підсанкційні товари, які використовуються для виробництва зброї.Зважаючи на небезпеку, яка створюється маскуванням військової агресії музейними засобами, необхідно відмовитися від співпраці з російськими музеями, щонайменше – заморозити членство Росії в ІСОМ. А також ініціювати введення персональних санкцій проти російських музейників, які найактивніше підтримують війну та армію РФ. Доцільно посилити санкції проти "Россотрудничества" та провести профілактичну роботу з його іноземними партнерами.Дуже важливо аби наш голос, голос професійної музейної спільноти, підтримали на національному та урядовому рівнях в самій Україні. Наші заклики мають бути підсилені українськими депутатами під час їхньої роботи з Європарламентом, міністерствами культури та стратегічних комунікацій і закордонних справ, дипломатичними місіями. Спеціально для ЕспресоПро авторку. Анастасія Чередниченко, історикиня, музейниця, президентка ІСОМ України (Міжнародна Рада Музеїв, ІСОМ)Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів. 

Організатор – товариство "Знание", саме так, без перекладу. У цій новині від Центру національного спротиву нема нічого нового для тих, кому не пощастило народитися і частину зрілого життя прожити в СРСР. Але коли йдеться про російські практики, завжди є нюанси. Та почнемо від джерел. Структура під назвою "Всесоюзное общество "Знание" створено 1947 року в Москві як просвітницька організація. Хоча насправді там працювали підготовані пропагандисти. Філії "Знания" існували по всьому Радянському Союзу і, якщо мене не зраджує пам'ять, назва не перекладалася мовою "союзних республік", в тому числі – українською, навіть із суто формальних міркувань. Лектори "Знания" отримували за свої виступи чималі гроші, причому – на додаток до офіційної платні. Десь так, як отримували артисти за вихід на сцену, залежно від вислуги та кваліфікації. Крім роздумів про "тлетворное влияние Запада" лектори також чимало уваги приділяли антирелігійній пропаганді. Знаю це з перших вуст. Кілька моїх знайомих свого часу або самі читали такі лекції, їздячи у відрядження від Бреста до Владивостока, або займалися виданням відповідної літератури. До речі, дуже популярної. Брошури від "Знания" можна було передплачувати, що наша родина й робила, щиро сприймаючи їх за науково-популярні. А тепер увага: лектори "Знания" часто виступали в кінотеатрах, а особливо – в містечкових та сільських клубах перед вечірніми сеансами. Зокрема, у нас в Ніжині працював Клуб залізничників, доволі популярне, як кажуть – намолене місце на районі. Там регулярно показували популярні фільми, і особливо популярними були французькі комедії. Нерідко траплялися випадки, коли не вистачало квитків. І ось у таких клубах лектори "Знания" паслися. Розповідаючи, як зараз пам'ятаю, про те, що американці готують для нас сексуальну бомбу під виглядом свого кіно.Читайте також: Заробляти в Росії чи не заробляти в Україні: сьогодні в митців такого вибору вже немаєНавряд когось здивує, що після розвалу СРСР утворена на його уламках РФ націоналізувала все майно, а головне – кошти "Знания". І так само не дивина, що антизахідна риторика в Росії стала в 1990-ті вкрай непопулярною. Тож організація поступово банкрутувала, ухвалили рішення про її ліквідацію. Аж раптом після анексії Росією українського Криму та початку окупації Донбасу централізована пропагандистська структура знову стала потрібною. Так, уже 2016 року на читання лекцій про шкідливість "кольорових революцій", підступні плани американців та "русский мир" пішла третина бюджету "Знания", і це гроші федерального бюджету РФ, тобто – державні. А від 2022 року, тобто, з початком масштабного вторгнення Росії в Україну, до наглядової ради "Знания" ввійшли Сергій Кирієнко, перший заступник голови адміністрації Путіна та відповідальний за розв'язання "українського питання" та на той час ексміністр культури РФ, уродженець Черкащини Володимир Мединський, відомий своїми ультраконсервативними поглядами та авторством фейкових історичних розвідок. По суті, він є одним із творців історії Росії, яку за поребриком називають єдино правильною, а в Україні – альтернативною реальній.  Офіційно нинішнє "Знание" відмежовується від попередника. Мовляв, вони не є пропагандистами, вони почали просвітницьку роботу з чистого аркуша. Але це все одно, що "Единая Россия" заявить про свою дистанційованість від Компартії, бо в Росії є окрема КПРФ, очолювана Геннадієм Зюгановим. Бо по суті російська влада ще за президентства Бориса Єльцина офіційно називала себе правонаступницею СРСР. Претендуючи відповідно на повернення як впливу Союзу на колишні "союзні республіки", так і – дуже бажано! – на європейські країни з колишнього соцтабору. Читайте також: Дозволити в Україні видання окремих російських авторів дорівнює розведенню тарганівТаким чином, перезапущене "Знание" активно реанімує радянсько-російські пропагандистські практики передусім на – тимчасово! – окупованих українських територіях. Лектори за сприяння молодіжної організації з красномовною для тих, хто пожив у Союзі, назвою "Молода гвардія" розповідають аудиторії про шкідливість усього західного. Передусім зосереджуються на тому, що свобода як головна ідеологічна та світоглядна цінність американського та європейського кіно – міф. Адже справжня свобода існує в Росії. Бо західний світ свободу насправді обмежує. Натомість російське розуміння свободи – роби, що хочеш, і тобі за це нічого не буде. Звісно, з обмовкою: треба вважати російську владу богообраною та не ставити під сумнів жодні її слова й діла. А що ж маємо насправді? В перші дні після вторгнення російських військ в Україну на початку березня 2022 року західні кіноматографісти покинули російський ринок. Вони добровільно пішли на збитки – відмова від контрактів, закриття офісів, звільнення співробітників. Але російські кінотеатри вже від травня того ж року показують вкрадені копії американських фільмів, а це — збитки для американської економіки. Можливо, є виправдання: крадуть саме для того, аби недружня Америка зазнала фінансових збитків? Подібні наміри не декларувалися. Зате є інший результат: у Росії сьогодні, як і раніше, кінотеатри заробляють на крадених американських фільмах. Як казав Леонід Кучма, це ж було вже. По завершенню Другої світової на екранах радянських кінотеатрів з'явилося так зване "трофейне" кіно. Замість титрів, де вказані творці, писалося: "Цей фільм узятий в якості трофею". По суті ж Червона Армія грабувала не лише населення так званих "звільнених", а по суті – окупованих територій. І за наказом із Кремля демонтували та вивозили в СРСР не лише цілі підприємства. Хто, де, коли і як знайшов першу фільмотеку, до якої входили "Тарзан", "Три мушкетери", "Багдадський злодій", "Серенада Сонячної долини" та інші голлівудські стрічки – невідомо. Нема інформації також про те, хто розпорядився пускати крадені фільми в прокат. Зате точно відомо, і досі живі очевидці: саме "трофеї", зразки шкідливої, чужинської культури робили прокатникам касу й підживлювали заразом російську економіку.Читайте також: Чому в Торонто так затято хочуть поширювати російську пропаганду Але нехай би все обмежилося крадіжкою того кіно, яке лектори "Знания" обзивають шкідливим. Від минулого року з'явилася інформація: росіяни вкрали та переозвучили популярний… український серіал "Спіймати Кайдаша". Тоді ж вкрали й теж переозвучили "Памфір"  та "Люксембург, Люксембург" - хіти локального українського кінопрокату. Здавалося б, ми їхні вороги. І не здається, а точно наші бюджети мікроскопічні порівняно з голлівудськими. Проте замість ігнорувати "неонацистсько-бандерівське", росіяни його системно крадуть та показують у себе на досить широку аудиторію. Справді, розумом зрозуміти Росію не виходить. Нехай в Україні є категорія громадян, які знаходять на піратських ресурсах пропагандистське "Слово пацана". Все одно наша офіційна політика, як і офіційна позиція – відмова від російського контенту як від ворожого. Зміст якого не відповідає ані українським, ані загалом цивілізаційним цінностям. Тобто, в нас не крадуть "Чебурашку", цьогорічний хіт російського прокату, і не показують у кінотеатрах легально. Натомість у Росії охоче крадуть та популяризують те, що вважають шкідливим. І на боротьбу з чим витрачають шалені державні кошти, зокрема, на оплату роботи лекторів "Знания". Пояснити це можна лише одним чином. Базові цінності Росії – брехати й красти. Тому лектори "Знания" брешуть. А інші діячі крадуть те, що оббріхують лектори. З метою заробити на поширенні краденого. Хтозна, раптом "Знание" своєю діяльністю підігріває інтерес до забороненого плоду. Підвищений інтерес – завжди капіталізація. Ось такий він, загадковий російський бізнес на пропаганді. Спеціально для Еспресо.Про автора: Андрій Кокотюха, письменник, сценарист.Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.

В інтерв'ю американському журналісту Такеру Карлсону очільник російського зовнішньополітичного відомства Сергій Лавров фактично повторив ті самі умови, які і він сам, і президент РФ Володимир Путін, та й інші російські чиновники завжди висували, коли йшлося про перемовини, які мають покласти край російсько-українській війні.Лавров пропонує базуватися на Стамбульських угодах, але визнавати "реалії на землі". Він підкреслює, що Донецька, Луганська, Херсонська та Запорізька області анексовані Росією і тепер є невіддільною частиною її території. Також нагадує про утиски російської мови, культури, так званої української православної церкви московського патріархату. Тобто фактично виконує всю ту обов'язкову програму, яку завжди виконує кожний російський чиновник і пропагандист, коли мова йде про війну з Україною.Однак я не став би сприймати ці заяви очільника російського зовнішньополітичного відомства як якісь серйозні сигнали. Хоча сам Лавров якраз говорить про сигнали, зокрема коли коментує удар так званою ракетою "Орешник". Саме цей удар він називає сигналом для Заходу після того, як був застосований дозвіл бити далекобійними ракетами західного виробництва по суверенній території РФ.Чому Лавров не надсилає сигнали? Тому що насправді він не має для цього жодних повноважень. Можна було б вже помітити, що очільник російського зовнішньополітичного відомства перетворився на звичайнісінького пропагандиста політики РФ, а не на людину, яка ухвалює рішення.Читайте також: Захід — Росія: приручити людожера не вийдеРішення ухвалюються у вузькому колі російського президента, до якого Лавров, очевидно, не входить. Багато хто зі спостерігачів взагалі висловлює сумнів, що міністр закордонних справ РФ був заздалегідь поінформований про плани президента Володимира Путіна розпочати так звану велику війну проти України.І в цій ситуації Лаврову не залишається нічого іншого, як відвідувати ці міжнародні зустрічі, до участі в яких його ще допускають, та повторювати ці пропагандистські тези, які йому пропонують висловлювати на тих міжнародних зустрічах.З цієї точки зору його інтерв'ю Такеру Карлсону могло, можливо, свідчити про те, яка реальна вимова англійської мови у випускника московського інституту міжнародних взаємин та колишнього представника РФ в ООН (бачите, який є насправді рівень професіоналізму в Москві?), але зовсім не про те, що не змінилося уявлення Володимира Путіна, як мають виглядати російсько-українські перемовини та домовленості.А про те, що Путін поки що не відмовився від своїх класичних підходів, ми можемо дізнатися зі слів його самого або тоді, коли певні тези висловлюють представники російських спецслужб. Але реальні перемовини відбуваються не на рівні Лаврова, а на рівні очільників саме цих спецслужб. Скажімо таких, як голова служби зовнішньої розвідки РФ Сергія Наришкіна.Нагадаю, коли у Вашингтоні побоювалися можливості застосування Російською Федерацією ядерної зброї у російсько-українській війні, тоді був залучений трек саме консультацій директора ЦРУ США Вільяма Бернса та директора служби зовнішньої розвідки РФ Сергія Наришкіна.А з Сергієм Лавровим ніхто навіть не подумав розмовляти, тому що, по-перше, невідомо про що, а по-друге, невідомо наскільки Володимир Путін буде прислухатися до порад Лаврова.Читайте також: Розмова Карлсона з Лавровим: Це ще не переговори. Це лише початок підготовки до нихЯк і в багатьох авторитарних країнах, міністерство закордонних справ РФ перетворилося на звичайнісіньку декорацію дипломатії, тому що, коли ніхто незацікавлений у класичній дипломатії, а управління країною йде по лінії спеціальних служб, то саме керівники цих служб і вирішують, як будуть виглядати стосунки із Заходом.Якщо насправді Такер Карлсон хотів почути якісь реальні сигнали від Кремля перед тим, як новий президент США Дональд Трамп буде намагатися ініціювати перемовний процес з президентом РФ Володимиром Путіним, він явно звернувся не за адресою.Щоб зрозуміти, що насправді відбувається у кремлівських коридорах, чи розглядає там хтось можливість перемовин з Києвом та замороження російсько-української війни, потрібно було б розмовляти з абсолютно іншими представниками російського керівництва. Однак ті люди, як правило, не є публічними й ніяких серйозних інтерв'ю не дають.Мені здається, ще одним індикатором цього є те, коли Лавров говорить про так звані Стамбульські угоди як про платформу для подальшої домовленості між Росією та Україною, він не може не помічати, що міністерство закордонних справ РФ не відігравало ніякої провідної ролі у досягненні цих угод і в організації зустрічей на рівні Москви та Києва. Навіть, якщо погодитися, що якісь угоди дійсно були. Читайте також: Єрмак у Вашингтоні: що вирішилиГоловними постатями там були представники адміністрації президента РФ, той самий Володимир Мединський, який є помічником президента Путіна, або люди з неформального кола, якому Путін може довіряти, – олігарх Роман Абрамович, який був залучений у перемовному процесі на перших його етапах і, як вважають, продовжує бути постаттю, що може здійснювати навіть сьогодні певні посередницькі послуги на лінії Київ – Москва. Але не Лавров!Коли Лавров розповідає, що РФ і США мають співпрацювати заради всесвіту, це швидше за все його сигнал не Америці, а російському президенту, який має бачити, як його міністр закордонних справ взагалі сприймає історичну роль Володимира Путіна.Західні дипломати, коли коментували промову Сергія Лаврова на сесії Організації з безпеки та співробітництва в Європі, яка відбувалася на Мальті, казали, що слухали ніби виступ з паралельного всесвіту. Ця оцінка характеризує й інтерв'ю Сергія Лаврова Такеру Карлсону, і відповідає на питання: заради якого такого всесвіту Москва могла б співпрацювати з Вашингтоном? Очевидно, що не заради того всесвіту, який насправді існує, а заради того самого всесвіту, який існує в голові російського президента Володимира Путіна і який змушений пропагувати міністр закордонних справ РФ Сергій Лавров при першій ліпшій нагоді, щоб залишитися при посаді.   ДжерелоПро автора. Віталій Портников, журналіст, лауреат Національної премії України ім. ШевченкаРедакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.

Ігор Мединський отримав травму паху