Search trend "Місце Зустрічі Змінити Не Можна"
Updates feed
Comments
IMI recommends
14°
зимаміністр оборонипенсіонерпальнефундація олени зеленськоїнамісце зустрічі змінити не можнаfpv-дронукраїнська правдановини київстудія «квартал 95»демі мурла-лігалеванте – атлетікпотап і настяковентрі – астон віллаіндексаціягра престолівандерлехт – ліонліга європиволейбол чемпіонат європимілан – бенфікамагнітні бурі20 вересняметрополітензаступник міністракиївський метрополітенкравченко руслан андрійовичміністр фінансівєвропаmore..
Підземний простір уже обладнали місцями та окремою системою голосування, але остаточні правила депутати ще мають затвердити окремою постановою.
Верховна Рада України готується працювати в спеціальному укритті під час тривалих повітряних тривог. У разі потреби народні депутати зможуть проводити засідання та голосування у приміщенні парламенту на вулиці Грушевського, 5.
Як повідомляє онлайн-медіа Укрінформ.
Голова Верховної Ради Руслан Стефанчук під час зустрічі з медіа пояснив, що посилення атак і часті сигнали повітряної тривоги можуть суттєво впливати на безперервність роботи державних органів. Наразі депутати мають переривати пленарні засідання та переходити до укриття, а це потребує часу.
З огляду на те, наскільки зросла кількість атак, це може призвести до паралічу діяльності української влади. Саме тому ми запропонуємо народним депутатам альтернативний варіант. Ви перебуваєте в приміщенні, яке може бути використане для діяльності Верховної Ради.
– Руслан Стефанчук
Як облаштоване укриття Верховної Ради
Робочий простір для парламенту розмістили на мінус першому поверсі будівлі. Він включає конференц-залу та прилеглі холи. Наразі тут підготували 368 місць для народних депутатів, водночас за необхідності їхню кількість можна збільшити.
Для проведення голосувань у сховищі створили окрему внутрішню електронну систему. Вона працюватиме лише в межах цього приміщення, тому проголосувати поза укриттям не вдасться. Такий підхід має забезпечити особисту участь депутатів під час ухвалення рішень.
Регламент Верховної Ради передбачає голосування за допомогою електронної системи або руками. Голосування руками в нинішніх умовах не є варіантом, адже розгляд кожного закону міг би тривати невизначено довго. Тому розроблено альтернативний механізм для збереження всіх регламентних положень.
– Руслан Стефанчук
Коли депутати працюватимуть в укритті
За словами Руслана Стефанчука, нове приміщення не стане постійною заміною сесійної зали. Його планують залучати лише в ситуаціях, коли через загрози безпеці провести засідання у звичайному форматі буде неможливо.
Правила роботи Верховної Ради в укритті мають затвердити окремою постановою. Її проєкт уже підготували апарат парламенту та профільний комітет. Перед розглядом документа в сесійній залі народні депутати протягом тижня тестуватимуть електронну систему голосування.
Евакуацію або перенесення роботи парламенту з Києва не розглядають. Депутати залишатимуться на своїх робочих місцях у столиці, а трансляції засідань із укриття планують зберегти.
Читайте також:
- Світовий конгрес українців і представники Верховної Ради обговорили міжнародну підтримку України, санкції проти Росії, захист українців за кордоном та відповідальність агресора.
- Росія атакувала Київську, Донецьку, Херсонську та Дніпропетровську області. Є поранені, пошкоджені сотні об’єктів, знищено логістичний хаб, а Київ просить змінити правила під час тривог.
- Президент Володимир Зеленський звільнив Андрія Кузьменка з посади посла України в Катарі та присвоїв Руслану Стефанчуку дипломатичний ранг посла.
Під час повітряної тривоги засідання Верховної Ради планують продовжувати в укритті. Робочі місця для народних депутатів облаштували на мінус першому поверсі в парламентській конференц-залі і прилеглих коридорах.
Джерело: заява спікера українського парламенту Руслана Стефанчука на зустрічі з журналістами, де була присутня кореспондентка "Української правди"
Деталі: В апараті Ради розробляли систему голосування за межами сесійної зали з початку повномасштабної війни, але досі не виникало потреби її використовувати, зазначив Стефанчук. Зважаючи на збільшення кількості російських атак, депутатам запропонують продовжувати роботу в укритті на Грушевського, 5.
Пряма мова Стефанчука: "Я одразу хочу зруйнувати деякі міфи. Говорять, що народні депутати будуть голосувати невідомо звідки і незрозуміло якими способами. Регламент Ради передбачає два види голосування: за допомогою електронної системи і руками. Голосувати руками – не варіант, бо розгляд кожного документа триватиме невизначену кількість часу. Тому ми розробили альтернативний механізм (електронного голосування – УП), щоб зберегти всі регламентні процедури".
Деталі: Стефанчук нагадав основні положення парламентського регламенту. По-перше, засідання мають проводитися лише в будівлі Ради. По-друге, народні депутати можуть голосувати виключно особисто.
Спікер наголосив, що зроблено "все можливе", аби кожен парламентар мав можливість особисто проголосувати в укритті на Грушевського, 5 – за допомогою електронної системи.
Наразі в конференц-залі та прилеглих коридорах облаштовано 368 робочих місць для нардепів. Станом на 1 вересня у Раді 392 депутати. "Ми орієнтувалися на максимальну явку під час останніх засідань. Але ми знайдемо можливість розмістити в укритті весь склад парламенту, якщо буде така необхідність", – уточнив Стефанчук.
Після оголошення повітряної тривоги в депутатів буде приблизно 10 хвилин, щоб спуститися в укриття і продовжити голосування. Після відбою – парламентарі повертатимуться до роботи в сесійній залі. Онлайн-трансляція засідання з укриття здійснюватиметься.
Робочі місця для депутатів в укритті Робочі місця для депутатів в укритті Трибуна для виступів народних депутатівКерівник апарату Ради Вячеслав Штучний розповів, що електронне голосування здійснюватиметься за допомогою QR-кодів, які розміщуватимуться на персональних картках нардепів.
"Для голосування в укритті на картці для голосування в кожного депутата буде QR-код, за допомогою якого можна буде зайти в мережу. Це закрита мережа, визначена межами периметру. Якщо депутат вийде за ці межі, зникне звʼязок – продовжувати голосування буде неможливо. Оскільки картка персональна, ніхто інший не зможе зайти в систему за цим кодом", – пояснив Штучний.
Народні депутати зможуть голосувати як з особистих телефонів, так із робочих планшетів.
Приклад голосування за новою системоюСпікер парламенту підкреслив, що впродовж тижня парламентарі тестуватимуть нову систему. Згодом буде ухвалено проєкт постанови, щоб унормувати цей механізм.
Передісторія:
Напередодні в Апараті Верховної Ради заявили, що працюють над тим, аби парламент міг безперебійно працювати під час повітряних тривог. Однак не пояснили, що саме планують змінити.
Go to pravda.com.ua
"Футбол 24" обговорив 4-й тур УПЛ з екс-наставником донецького Металурга, Карпат, Говерли та багатьох інших клубів Олександром Севідовим. – Карпати вперше втратили очки в цьому сезоні, зігравши внічию з Лівим Берегом. Зважаючи на їхній впевнений старт і те, що суперник лише повернувся до УПЛ, цю нічию можна назвати невдачею для львівʼян?
– Ну, якщо дивитися на таблицю та ранг суперника, то, звісно, мабуть, можна. Але треба розуміти, що рано чи пізно будь-яка команда втрачає очки. Цілком можливо, що це була певна недоналаштованість на Лівий Берег, на новачка УПЛ. Тому нічого надзвичайного чи трагічного для Карпат у цьому не сталося.
Легіонер Карпат – про рівень чемпіонату України: "УПЛ залишається в десятці найкращих ліг світу"
– Могло позначитися на команді те, що вона вже провела кілька важких, а головне успішних матчів на старті сезону, чи говорити про втому поки зарано?
– Звичайно, втомитися команда не могла. Просто, я думаю, накопичилася, можливо, якась зайва самовпевненість, тому що попередні поєдинки були складними, і Карпати повигравали ці матчі з сильнішими суперниками. Можливо, якась внутрішня самовпевненість, що цю команду ми легко можемо обіграти. Але так у футболі зараз не буває.
– Шахтар сенсаційно програв Поліссю 0:2. Що вас найбільше здивувало в цій поразці: результат, сама гра Шахтаря чи те, наскільки впевнено Полісся скористалося проблемами суперника?
– Сказати, що прямо здивувало... Взагалі Шахтар навіть у виграшних матчах зараз не особливо вражає, незважаючи на якісь гучні заяви. І вже там порахували, скільки очок Шахтар набере в Лізі чемпіонів. Не знаю, де і з ким він їх набере, але вже порахували.
На мій погляд, Шахтар зараз ще далекий від ідеальної форми – можливо, навіть не стільки фізичної, скільки ігрової. Тому що не виглядає тією командою, яка може вийти і будь-якого суперника обіграти.
Що стосується цієї гри, ну, погодьтеся, що у Полісся теж дуже пристойний склад. І те, що Полісся десь пригальмувало на старті, особливо після невдачі у своїй єврокубковій кампанії, зараз вони трохи компенсували.
Єдине, що залишається побажати Поліссю, – не зупинятися. Тому що зазвичай після ігор із грандами команди трохи розслабляються. Розслаблятися Поліссю зараз не можна, якщо вони хочуть завоювати медалі, які декларують.
– Після матчу Арда Туран, відповідаючи на запитання про суддівство, запропонував Ігорю Суркісу, Андрію Шевченку та Ніколі Ріццолі разом переглянути всі спірні епізоди цього туру, натякаючи на помилки... Як ви сприйняли таку заяву тренера?
– Знаєте, в принципі, це нормально. Будь-який тренер захищає свою команду. У нас багато наставників звертають на це увагу. Тренери, а ще більше журналісти, особливо ті журналісти, які симпатизують тій чи іншій команді.
Помилок дійсно зараз стало багато. Незважаючи на те, що там говорять, мовляв рівень суддівства підвищився, таких результативних помилок, погодьтеся зі мною, стало багато. І навіть якщо куратор визнає ці помилки, чого раніше не було, завжди знаходили якісь причини, щоб виправдати суддів.
Я на це особливої уваги не звертаю, тому що це емоції після програної зустрічі. Багато тренерів часто висловлюють претензії арбітрам. Чи вплинуло це на гру? Знаєте, все-таки ми звикли до того, що у нас Шахтар і Динамо – це гранди. І скарги на суддівство з боку таких команд ми вже бачили. Були епізоди, коли це навіть перетворювалося на меми. Тому для мене особисто нічого дивного, що тренер поскаржився на суддівство одразу після матчу.
– Чорноморець здобув першу перемогу в сезоні, обігравши Кривбас. Наскільки цей результат може допомогти команді швидше адаптуватися до УПЛ після повернення в еліту? Ще й на тлі ударів по стадіону, базі...
– Знаєте, я не прихильник втручати сюди війну, хоча вона й позначається на житті всіх громадян України, не лише футболістів. Певно, на футболістах вона позначається менше, ніж на інших громадянах.
Якщо брати суто спортивні моменти, то перемога завжди дає позитивні емоції. Але Чорноморцю буде дуже важко набирати очки. Хоч я особисто давно знаю Романа Григорчука, з яким колись грав, команді непросто і з кадровим складом, і загалом буде складно здобувати очки.
Кривбас традиційно є нестабільною командою: може виграти матч і обіграти будь-якого суперника, а може поступитися. Тому сподіваюся, що одесити трохи піднімуть дух, адже невдачі негативно позначаються на емоційному стані команди.
– Матч ЛНЗ – Верес через повітряні тривоги розтягнувся майже на сім годин, а завершився перемогою рівнян. Можливо, ви у своїй кар’єрі теж потрапляли в ситуації, коли матч надовго переривався. Як такі паузи впливають на футболіста і наскільки складно після тривалого очікування знову увімкнутися в гру?
– Під час війни я не тренував команди, тому мені важко судити саме з нинішньої ситуації. Але були моменти, коли команда, наприклад, приїжджала і матчі переносили. Це змінює підготовку. Взагалі, за такої обстановки, коли матч триває по шість із половиною годин, про якусь емоційну, тактичну чи психологічну підготовку вже не йдеться. Грають як виходить.
Тому тут, на мій погляд, Вересу просто пощастило забити зі стандарту. У ЛНЗ уже просто не було часу відігратися.
"Точки відліку для мене не існує": Шандрук про гол Чечера, складний календар Вереса і слово, яке не подобається
Тренеру та команді другий рік поспіль дуже важко. Залишається лише побажати ЛНЗ удачі, тому що, вважаю, результат у минулому чемпіонаті був для команди дещо більше авансом. За рівнем гравців, на мою думку, ЛНЗ не належить до топ-4 чи топ-5 УПЛ. Це хороша команда, середняк турнірної таблиці.
– Харків розгромив Зорю 3:0 після поразок від Полісся та Шахтаря. У клубу доволі серйозні амбіції. Чи бачите ви за цією командою потенціал, щоб цього сезону боротися за високі місця? Загадували ж навіть про чемпіонство.
– За чемпіонство точно навряд чи Харків побореться. А за медалі я вам так скажу: якщо київське Динамо дозволить боротися за медалі, то Харків може це зробити, чому ні? Якщо київське Динамо буде так продовжувати грати, як грає.
– Матч Зоря – Харків також довелося переривати через повітряні тривоги, причому гра відбувалася без глядачів. Якщо такі ситуації ставатимуть регулярними – як, на вашу думку, українському футболу адаптуватися до цих реалій? Чи є взагалі рішення, яке дозволить зберегти нормальний формат чемпіонату за таких умов?
– Знову ж таки, я не професійний функціонер, а ці питання вирішують вони. Та, на мою думку, треба проводити матчі лише на заході України, де таких тривог набагато менше.
Проводити їх ось так, коли по чотири, по три, по п’ять, а іноді, як у ЛНЗ, по шість годин, щоб зіграти матч, – це вже жодного стосунку до футболу не має. Це так: вийшли, пограли, пішли. Вийшли, пограли, пішли.
Погодьтеся, вже жодної динаміки, жодного задоволення, не кажучи про якусь видовищність. Тому, гадаю, треба ухвалити вольове рішення й грати, умовно, у Львові, Франківську, Ужгороді, де є можливість справді провести повноцінний матч, який можна дивитися, ну хоча б по телевізору.
– Матч Динамо та Буковини виявився видовищним. Усі три голи, які пропустив В’ячеслав Суркіс, враховуючи скасований, сталися через його помилки. Де причина такої невпевненої гри воротаря Динамо?
– Я б зараз не звалював усе на воротаря Динамо. Знаєте, як голкіпери раніше жартували в таких ситуаціях: "Не давайте бити". За великим рахунком, київське Динамо зараз перебуває на такому піку ігрової та, напевно, емоційної форми. Я не знаю, що відбувається в клубі. Взагалі я завжди з великою повагою, хоч і корінний донеччанин та вихованець донецького Шахтаря, ставлюся до Динамо, тому що в цього клубу мільйони вболівальників. І, як би нескромно це зараз не звучало, на всьому пострадянському просторі ці мільйони прихильників у київського Динамо залишилися.
Динамо зазнало розгрому від Буковини – Суркіс привіз три голи і попросив заміну, Костюк на межі відставки
Ще раз кажу: я не знаю, що там відбувається всередині. Враховуючи всі проблеми, які є у президента клубу, напевно, з фінансуванням, із можливістю купувати гравців, але, знаєте, все-таки, мабуть, варто щось змінити, щоб легендарний клуб так не програвав.
Те, що помилки Суркіса, – ну, сьогодні помилки Суркіса. У минулій грі помилки були не Суркіса. Київське Динамо, за великим рахунком, так у футбол і не грає. Якщо в перших турах, коли відбулася зміна тренера, ми бачили, що вони землю гризли, то зараз і такого немає. Занадто багато авансів ми роздаємо молодим хлопцям. І дуже часто, особливо в нашому футболі, ці аванси не виправдовуються.
Тут же треба віддати належне й Буковині – спокійно, холоднокровно, незважаючи на статус команди-новачка Прем'єр-ліги, граючи з грандом, вони робили свою справу, знали, хто кому що і як має робити та коли. Сказати, що рахунок 3:0 був закономірним – не можна. Але й сказати, що перемога Буковини була незаслуженою, дивлячись на ігрову форму Динамо, теж не можна.
Фейли Суркіса у відеоогляді матчу Буковина – Динамо – 3:0
– Другий гол Кожушка скасували через фол перед взяттям воріт. Чи справедливе рішення арбітра?
– Ми з вами можемо хоч скільки завгодно розмірковувати. Я просто сказажу одне: не бачу зараз у рішеннях арбітрів закономірності.
Якщо у нас є якісь рекомендації, які арбітрам дають, було чи не було порушення, для мене завжди важливо, як вони судять. Їх же перевіряють, вони проводять спори, вони вивчають правила. У них є куратори, є ті, хто дивиться за цими кураторами, і ті, хто повинні доносити їм єдині правила, як мінімум для чемпіонату України.
Ми можемо говорити про різні школи суддівства. В Англії, наприклад, зазвичай дають боротися, в Іспанії можуть свистіти при умовно жорсткій грі. А у нас таку боротьбу можна побачити повсюди, у різних матчах. Просто трактування нашими арбітрами одного й того ж епізоду розмите. І це викликає певне нерозуміння.
Якщо ви вже вирішили давати боротися, або якщо м'яч якось там летить у руку і це не пенальті – то це не пенальті. А якщо там у центрі поля порушення і високо піднята нога – це червона, то це червона. Якщо це червона для одного, а, ви пам'ятаєте, для Біловара – це не червона. Отже щось не так у нашому суддівському корпусі. Та й, у принципі, в нашому футболі.
– Костюк був під загрозою відставки. Після 0:3 поки тиша. От що ви б зробили в такій ситуації?
– Ви знаєте, Костюк усе своє свідоме життя пропрацював у київському Динамо. Як мінімум тренером, так. Подавати у відставку в такій ситуації, ну... Він, як там говорять, "динамівське серце". Думаю, що від першого дня він у тісному контакті з президентом клубу. Сумніваюся, що він ухвалить рішення подати у відставку.
Єдине, що, як раніше казали: "Не викидай старі личаки, поки не купив нові". Якщо у Динамо є на прикметі якийсь тренер і вже ведуться переговори або вони зараз екстрено проведуться, то я думаю, що Костюка змінять. Або будуть чекати, коли ці переговори пройдуть успішно. Інших варіантів просто немає.
– Хто може замінити його на посту тренера Динамо?
– Ось це ви зараз запитали... Це дуже важкий момент, знаючи специфіку київського Динамо – вони все-таки віддають перевагу людям, які добре знають клуб. Можливо, за логікою Ігоря Суркіса, це й правильно. А може й неправильно, тому що потрібне таке незамилене око, як кажуть, свіжий погляд на всі проблеми.
"Буковина нічим не здивувала": Костюк назвав причини розгромної поразки Динамо
Чи готовий президент щось змінювати, якщо до нього приходять і ставлять певні умови? Чи готовий президент змінювати відносини з клубом, які складалися вже десятиліттями? Це велике питання. Якби в Ігоря Михайловича була якась кандидатура з вітчизняних тренерів… Ну, зараз багато хто говорить за Сергія Кравченка. Але Сергій Кравченко ще не працював самостійно, тому дуже важко спрогнозувати, як це буде.
Ну, а кого ви бачите тренером Динамо, наприклад? Хто вам спадає на думку? Ось бачите, ось ми з вами не знайшли тренера для Динамо. Тому нехай Ігор Михайлович ламає голову (Сміється).
Я думаю, що це дуже важке питання. Ми з вами можемо міркувати про те, що бачимо з боку. Картинку ми бачимо – тільки вершину айсберга. Що відбувається в клубі, ми не знаємо. Але, на мій погляд, якщо вже змінювати, то змінювати треба все радикально, бо це не проблема Динамо сьогодні чи цього року. Ця проблема існує вже багато сезонів.
За моєю пам’яттю, останні кардинальні зміни в Динамо – це, мабуть, найяскравіші роки, були за Сергія Реброва. І нова команда була зібрана, звичайно ж, за іменами дуже серйозна. Але після цього якось усе тихіше, тихіше, тихіше. Потім був сплеск при Луческу, царство йому небесне, вони стали чемпіонами, але в єврокубках усе програли. І ми звикли, що київське Динамо програє у єврокубках. Тому, на мій погляд, треба щось кардинально змінювати, якісь підходи.
Чи готовий Ігор Михайлович до кардинальних змін – велике питання. Знайти тренера, який буде, знову ж таки, прислухатися до того, що говорять усі навколо, – це не вихід для київського Динамо.
"Перед Динамо не падати духом": вінгер ЛНЗ про найдовший матч і сенсаційну поразку від Вереса
Футбол 24
Футбол 24
– Ну, якщо дивитися на таблицю та ранг суперника, то, звісно, мабуть, можна. Але треба розуміти, що рано чи пізно будь-яка команда втрачає очки. Цілком можливо, що це була певна недоналаштованість на Лівий Берег, на новачка УПЛ. Тому нічого надзвичайного чи трагічного для Карпат у цьому не сталося.
Легіонер Карпат – про рівень чемпіонату України: "УПЛ залишається в десятці найкращих ліг світу"
– Могло позначитися на команді те, що вона вже провела кілька важких, а головне успішних матчів на старті сезону, чи говорити про втому поки зарано?
– Звичайно, втомитися команда не могла. Просто, я думаю, накопичилася, можливо, якась зайва самовпевненість, тому що попередні поєдинки були складними, і Карпати повигравали ці матчі з сильнішими суперниками. Можливо, якась внутрішня самовпевненість, що цю команду ми легко можемо обіграти. Але так у футболі зараз не буває.
– Шахтар сенсаційно програв Поліссю 0:2. Що вас найбільше здивувало в цій поразці: результат, сама гра Шахтаря чи те, наскільки впевнено Полісся скористалося проблемами суперника?
– Сказати, що прямо здивувало... Взагалі Шахтар навіть у виграшних матчах зараз не особливо вражає, незважаючи на якісь гучні заяви. І вже там порахували, скільки очок Шахтар набере в Лізі чемпіонів. Не знаю, де і з ким він їх набере, але вже порахували.
На мій погляд, Шахтар зараз ще далекий від ідеальної форми – можливо, навіть не стільки фізичної, скільки ігрової. Тому що не виглядає тією командою, яка може вийти і будь-якого суперника обіграти.
Що стосується цієї гри, ну, погодьтеся, що у Полісся теж дуже пристойний склад. І те, що Полісся десь пригальмувало на старті, особливо після невдачі у своїй єврокубковій кампанії, зараз вони трохи компенсували.
Єдине, що залишається побажати Поліссю, – не зупинятися. Тому що зазвичай після ігор із грандами команди трохи розслабляються. Розслаблятися Поліссю зараз не можна, якщо вони хочуть завоювати медалі, які декларують.
– Після матчу Арда Туран, відповідаючи на запитання про суддівство, запропонував Ігорю Суркісу, Андрію Шевченку та Ніколі Ріццолі разом переглянути всі спірні епізоди цього туру, натякаючи на помилки... Як ви сприйняли таку заяву тренера?
– Знаєте, в принципі, це нормально. Будь-який тренер захищає свою команду. У нас багато наставників звертають на це увагу. Тренери, а ще більше журналісти, особливо ті журналісти, які симпатизують тій чи іншій команді.
Помилок дійсно зараз стало багато. Незважаючи на те, що там говорять, мовляв рівень суддівства підвищився, таких результативних помилок, погодьтеся зі мною, стало багато. І навіть якщо куратор визнає ці помилки, чого раніше не було, завжди знаходили якісь причини, щоб виправдати суддів.
Я на це особливої уваги не звертаю, тому що це емоції після програної зустрічі. Багато тренерів часто висловлюють претензії арбітрам. Чи вплинуло це на гру? Знаєте, все-таки ми звикли до того, що у нас Шахтар і Динамо – це гранди. І скарги на суддівство з боку таких команд ми вже бачили. Були епізоди, коли це навіть перетворювалося на меми. Тому для мене особисто нічого дивного, що тренер поскаржився на суддівство одразу після матчу.
– Чорноморець здобув першу перемогу в сезоні, обігравши Кривбас. Наскільки цей результат може допомогти команді швидше адаптуватися до УПЛ після повернення в еліту? Ще й на тлі ударів по стадіону, базі...
– Знаєте, я не прихильник втручати сюди війну, хоча вона й позначається на житті всіх громадян України, не лише футболістів. Певно, на футболістах вона позначається менше, ніж на інших громадянах.
Якщо брати суто спортивні моменти, то перемога завжди дає позитивні емоції. Але Чорноморцю буде дуже важко набирати очки. Хоч я особисто давно знаю Романа Григорчука, з яким колись грав, команді непросто і з кадровим складом, і загалом буде складно здобувати очки.
Кривбас традиційно є нестабільною командою: може виграти матч і обіграти будь-якого суперника, а може поступитися. Тому сподіваюся, що одесити трохи піднімуть дух, адже невдачі негативно позначаються на емоційному стані команди.
– Матч ЛНЗ – Верес через повітряні тривоги розтягнувся майже на сім годин, а завершився перемогою рівнян. Можливо, ви у своїй кар’єрі теж потрапляли в ситуації, коли матч надовго переривався. Як такі паузи впливають на футболіста і наскільки складно після тривалого очікування знову увімкнутися в гру?
– Під час війни я не тренував команди, тому мені важко судити саме з нинішньої ситуації. Але були моменти, коли команда, наприклад, приїжджала і матчі переносили. Це змінює підготовку. Взагалі, за такої обстановки, коли матч триває по шість із половиною годин, про якусь емоційну, тактичну чи психологічну підготовку вже не йдеться. Грають як виходить.
Тому тут, на мій погляд, Вересу просто пощастило забити зі стандарту. У ЛНЗ уже просто не було часу відігратися.
"Точки відліку для мене не існує": Шандрук про гол Чечера, складний календар Вереса і слово, яке не подобається
Тренеру та команді другий рік поспіль дуже важко. Залишається лише побажати ЛНЗ удачі, тому що, вважаю, результат у минулому чемпіонаті був для команди дещо більше авансом. За рівнем гравців, на мою думку, ЛНЗ не належить до топ-4 чи топ-5 УПЛ. Це хороша команда, середняк турнірної таблиці.
– Харків розгромив Зорю 3:0 після поразок від Полісся та Шахтаря. У клубу доволі серйозні амбіції. Чи бачите ви за цією командою потенціал, щоб цього сезону боротися за високі місця? Загадували ж навіть про чемпіонство.
– За чемпіонство точно навряд чи Харків побореться. А за медалі я вам так скажу: якщо київське Динамо дозволить боротися за медалі, то Харків може це зробити, чому ні? Якщо київське Динамо буде так продовжувати грати, як грає.
– Матч Зоря – Харків також довелося переривати через повітряні тривоги, причому гра відбувалася без глядачів. Якщо такі ситуації ставатимуть регулярними – як, на вашу думку, українському футболу адаптуватися до цих реалій? Чи є взагалі рішення, яке дозволить зберегти нормальний формат чемпіонату за таких умов?
– Знову ж таки, я не професійний функціонер, а ці питання вирішують вони. Та, на мою думку, треба проводити матчі лише на заході України, де таких тривог набагато менше.
Проводити їх ось так, коли по чотири, по три, по п’ять, а іноді, як у ЛНЗ, по шість годин, щоб зіграти матч, – це вже жодного стосунку до футболу не має. Це так: вийшли, пограли, пішли. Вийшли, пограли, пішли.
Погодьтеся, вже жодної динаміки, жодного задоволення, не кажучи про якусь видовищність. Тому, гадаю, треба ухвалити вольове рішення й грати, умовно, у Львові, Франківську, Ужгороді, де є можливість справді провести повноцінний матч, який можна дивитися, ну хоча б по телевізору.
– Матч Динамо та Буковини виявився видовищним. Усі три голи, які пропустив В’ячеслав Суркіс, враховуючи скасований, сталися через його помилки. Де причина такої невпевненої гри воротаря Динамо?
– Я б зараз не звалював усе на воротаря Динамо. Знаєте, як голкіпери раніше жартували в таких ситуаціях: "Не давайте бити". За великим рахунком, київське Динамо зараз перебуває на такому піку ігрової та, напевно, емоційної форми. Я не знаю, що відбувається в клубі. Взагалі я завжди з великою повагою, хоч і корінний донеччанин та вихованець донецького Шахтаря, ставлюся до Динамо, тому що в цього клубу мільйони вболівальників. І, як би нескромно це зараз не звучало, на всьому пострадянському просторі ці мільйони прихильників у київського Динамо залишилися.
Динамо зазнало розгрому від Буковини – Суркіс привіз три голи і попросив заміну, Костюк на межі відставки
Ще раз кажу: я не знаю, що там відбувається всередині. Враховуючи всі проблеми, які є у президента клубу, напевно, з фінансуванням, із можливістю купувати гравців, але, знаєте, все-таки, мабуть, варто щось змінити, щоб легендарний клуб так не програвав.
Те, що помилки Суркіса, – ну, сьогодні помилки Суркіса. У минулій грі помилки були не Суркіса. Київське Динамо, за великим рахунком, так у футбол і не грає. Якщо в перших турах, коли відбулася зміна тренера, ми бачили, що вони землю гризли, то зараз і такого немає. Занадто багато авансів ми роздаємо молодим хлопцям. І дуже часто, особливо в нашому футболі, ці аванси не виправдовуються.
Тут же треба віддати належне й Буковині – спокійно, холоднокровно, незважаючи на статус команди-новачка Прем'єр-ліги, граючи з грандом, вони робили свою справу, знали, хто кому що і як має робити та коли. Сказати, що рахунок 3:0 був закономірним – не можна. Але й сказати, що перемога Буковини була незаслуженою, дивлячись на ігрову форму Динамо, теж не можна.
Фейли Суркіса у відеоогляді матчу Буковина – Динамо – 3:0
– Другий гол Кожушка скасували через фол перед взяттям воріт. Чи справедливе рішення арбітра?
– Ми з вами можемо хоч скільки завгодно розмірковувати. Я просто сказажу одне: не бачу зараз у рішеннях арбітрів закономірності.
Якщо у нас є якісь рекомендації, які арбітрам дають, було чи не було порушення, для мене завжди важливо, як вони судять. Їх же перевіряють, вони проводять спори, вони вивчають правила. У них є куратори, є ті, хто дивиться за цими кураторами, і ті, хто повинні доносити їм єдині правила, як мінімум для чемпіонату України.
Ми можемо говорити про різні школи суддівства. В Англії, наприклад, зазвичай дають боротися, в Іспанії можуть свистіти при умовно жорсткій грі. А у нас таку боротьбу можна побачити повсюди, у різних матчах. Просто трактування нашими арбітрами одного й того ж епізоду розмите. І це викликає певне нерозуміння.
Якщо ви вже вирішили давати боротися, або якщо м'яч якось там летить у руку і це не пенальті – то це не пенальті. А якщо там у центрі поля порушення і високо піднята нога – це червона, то це червона. Якщо це червона для одного, а, ви пам'ятаєте, для Біловара – це не червона. Отже щось не так у нашому суддівському корпусі. Та й, у принципі, в нашому футболі.
– Костюк був під загрозою відставки. Після 0:3 поки тиша. От що ви б зробили в такій ситуації?
– Ви знаєте, Костюк усе своє свідоме життя пропрацював у київському Динамо. Як мінімум тренером, так. Подавати у відставку в такій ситуації, ну... Він, як там говорять, "динамівське серце". Думаю, що від першого дня він у тісному контакті з президентом клубу. Сумніваюся, що він ухвалить рішення подати у відставку.
Єдине, що, як раніше казали: "Не викидай старі личаки, поки не купив нові". Якщо у Динамо є на прикметі якийсь тренер і вже ведуться переговори або вони зараз екстрено проведуться, то я думаю, що Костюка змінять. Або будуть чекати, коли ці переговори пройдуть успішно. Інших варіантів просто немає.
– Хто може замінити його на посту тренера Динамо?
– Ось це ви зараз запитали... Це дуже важкий момент, знаючи специфіку київського Динамо – вони все-таки віддають перевагу людям, які добре знають клуб. Можливо, за логікою Ігоря Суркіса, це й правильно. А може й неправильно, тому що потрібне таке незамилене око, як кажуть, свіжий погляд на всі проблеми.
"Буковина нічим не здивувала": Костюк назвав причини розгромної поразки Динамо
Чи готовий президент щось змінювати, якщо до нього приходять і ставлять певні умови? Чи готовий президент змінювати відносини з клубом, які складалися вже десятиліттями? Це велике питання. Якби в Ігоря Михайловича була якась кандидатура з вітчизняних тренерів… Ну, зараз багато хто говорить за Сергія Кравченка. Але Сергій Кравченко ще не працював самостійно, тому дуже важко спрогнозувати, як це буде.
Ну, а кого ви бачите тренером Динамо, наприклад? Хто вам спадає на думку? Ось бачите, ось ми з вами не знайшли тренера для Динамо. Тому нехай Ігор Михайлович ламає голову (Сміється).
Я думаю, що це дуже важке питання. Ми з вами можемо міркувати про те, що бачимо з боку. Картинку ми бачимо – тільки вершину айсберга. Що відбувається в клубі, ми не знаємо. Але, на мій погляд, якщо вже змінювати, то змінювати треба все радикально, бо це не проблема Динамо сьогодні чи цього року. Ця проблема існує вже багато сезонів.
За моєю пам’яттю, останні кардинальні зміни в Динамо – це, мабуть, найяскравіші роки, були за Сергія Реброва. І нова команда була зібрана, звичайно ж, за іменами дуже серйозна. Але після цього якось усе тихіше, тихіше, тихіше. Потім був сплеск при Луческу, царство йому небесне, вони стали чемпіонами, але в єврокубках усе програли. І ми звикли, що київське Динамо програє у єврокубках. Тому, на мій погляд, треба щось кардинально змінювати, якісь підходи.
Чи готовий Ігор Михайлович до кардинальних змін – велике питання. Знайти тренера, який буде, знову ж таки, прислухатися до того, що говорять усі навколо, – це не вихід для київського Динамо.
"Перед Динамо не падати духом": вінгер ЛНЗ про найдовший матч і сенсаційну поразку від Вереса
Футбол 24
Футбол 24
Go to football24.ua
Омбудсман Лубінець про мобілізацію: Точку неповернення ми ще не пройшли, але дуже до неї наблизилися
"Вийти з буса ТЦК – 10 тисяч доларів, із приміщення ТЦК – 15 тисяч. А тепер з'явилася послуга "під ключ" за 50–70 тисяч доларів людину просто з буса переправляють за кордон", – розповідає уповноважений Верховної Ради з прав людини Дмитро Лубінець.
Він одним із перших публічно заговорив про порушення під час примусової мобілізації. Тому частина колег у правозахисному середовищі підозрює Лубінця у спробах використати антимобілізаційну риторику як політичний трамплін і навіть пропонує обмежити право омбудсменів балотуватися певний час. Сам уповноважений Верховної Ради з прав людини, чия каденція закінчується за рік, переконаний: війна – надовго, а вибори неможливі до повного завершення бойових дій.
В інтерв'ю "Українській правді" Лубінець пояснює, в чому полягає його пропозиція щодо мобілізації, розповідає про переговори з росіянами і катастрофічну ситуацію, в якій опинилися оборонці Маріуполя.
"Безкарність породжує безкарність"
– Розпочну з вашої ж нещодавньої цитати: "Напруга довкола мобілізації досягла небезпечного рівня. І до такої ситуації призвели, зокрема, недопрацювання попереднього керівництва Міністерства оборони". Що ви мали на увазі? І який рівень наступний, якщо нинішній ви розцінюєте як небезпечний?
– Суспільний супротив. Його випадки будуть траплятися на території всієї України і щодня. До цього призвели дії усіх попередніх міністрів оборони та командувачів Сухопутних військ, починаючи з 2022 року. Немає одного винуватця, є в цілому недопрацювання державної політики. У 2022 році до мене звернулися 18 людей щодо захисту їхніх прав під час мобілізації, вже за рік ця кількість зросла в рази, а на початку 2024 – у сотні разів.
– Що тоді сталося?
– У 2022–2023 більшість людей долучалися до Сил оборони добровільно. У 2024 почали затримувати примусово, навіть без повідомлень (про виклик у ТЦК – УП) затягати в буси – з'явилося саме поняття бусифікації. Тоді варто було запустити додаткову аргументацію для людей, чому треба долучатися до війська. Замість цього було ухвалене чергове просте рішення: давайте поставимо план, що нам треба приблизно 30 тисяч громадян України в місяць на території всієї України.
Виконуючи план, почали забирати всіх підряд і з'явилася тотальна корупція в системі мобілізації. Коли цілком придатна людина може відкупитися, її за фінансовий аргумент відпускають. А план же треба було виконувати. Почали брати всіх підряд: недужих, наркозалежних, людей старшого віку. Кількість порушень прав людини під час примусової мобілізації почала зростати.Суспільство для себе ухвалило рішення, що якщо наші права порушуються, то ми їх будемо відстоювати самостійно, вчиняючи кримінальні злочини.
Безкарність породжує безкарність. Я засуджую напади на службовців ТЦК та СП і так само засуджую з боку працівників ТЦК та СП скоєння кримінальних правопорушень. Не можна робити вигляд, що одним можна діяти поза законом, а іншим – ні.
– Який закон регулює силову мобілізацію і які саме його норми порушують військовослужбовці ТЦК?
– Одна з моїх перших ініціатив – юридичне врегулювання процедури через постанови уряду та внутрішні накази Міністерства оборони, встановлення порядку дій працівників ТЦК. Цього справді досі немає. Відсутність юридичного документа якраз і використовують працівники ТЦК та СП, кажуть: у нас же немає постанови, як діяти.
Але ніхто не відміняв Конституцію України і Кримінальний та Цивільний кодекси України. Ніхто не може затримати людину довше, ніж на 3 години. Затримуєте довше – складайте протокол про адміністративне затримання. Більше того, законом передбачено, хто це повинен робити – органи правопорядку: Національна поліція, Національна гвардія, Державна прикордонна служба України.
– Чому тоді згадані вами органи самоусунулися і переклали цю функцію на військових?
– У 2025 році юридично було врегульовано, що всі групи оповіщення повинні мати в складі представників Національної поліції. Почалося хоч якесь мляве реагування – наприклад, у ТЦК з'явився обов'язок носити бодікамери. Інша історія, що вони ніколи не працюють.
На мою думку, зараз ситуація почне поліпшуватися. Цього року за моїми матеріалами ДБР, Нацпол та СБУ почали відкривати провадження щодо порушень під час мобілізації. Це може трохи заспокоїти українське суспільство. Точку неповернення ми ще не пройшли, але дуже до неї наблизилися.
Чому в той час самоусунулися правоохоронні органи? На мій погляд, питання мобілізації настільки непопулярне, що до нього ніхто не хоче торкатися.
Хоча відповідно до закону, мобілізацією повинні займатися різні органи, зокрема й місцевого самоврядування. Парафією військових є лише облік та перевірка військово-облікових документів.
Лубінець: Громадянин України, згідно із законодавством України, може звернутися до омбусмана, де б він фізично не перебував. Із закордону я отримував багато звернень
Автор фото: Українська правда
– Як ви ділите повноваження з Офісом військового омбудсмана?
– Конституція визначає лише одного омбудсмана, до якого громадяни України можуть звертатися щодо захисту своїх прав. Інші омбудсмани, за всієї поваги, Основним законом не прописані.
– Але існує закон про військового омбудсмана, він не був оскаржений…
– До появи інституту військового омбудсмана всі громадяни України, зокрема і військові, зверталися до уповноваженого Верховної Ради з прав людини. Тепер вони просто пишуть дві скарги. Я не маю права їх не розглядати. Що має робити військова омбудсмен пані Ольга? Те саме – зобов'язана відкривати провадження і діяти в межах своїх повноважень.
У нас хороша комунікація, і ми ще думаємо, як врегулювати ситуацію, щоб не було дублювання.
Щодо ТЦК: туди потрапляють цивільні. Поки вони не мобілізовані, то не підпадають під мандат військового омбудсмана. Вся система порушень ТЦК та СП підпадає в першу чергу під мою діяльність. Скарги військових щодо проблем з переведеннями, штурмових військ, порушення статутів – це вже її парафія.
Хоча щодо проблеми штурмових військ, наприклад, зверталися і до мене, і до Решетилової (Ольга Решетилова, у шлюбі Кобилинська – військовий омбудсман – ред.). І обидва офіси реагували. За нашими матеріалами відкриті кримінальні провадження. Тобто ми з двох сторін робимо все, щоб ситуація покращилася.
– Ви публічно оприлюднили такі цифри: вийти з буса ТЦК – 10 тисяч доларів, вийти з приміщення ТЦК – 15 тисяч доларів, 2% доходить до фронту з усієї маси мобілізованих на місяць. Сумніви викликає остання цифра. Підтверджуєте її?
– Так. Більше того, я надав свої рекомендації, однією з яких був аналіз ефективності кожної обласної ТЦК. На мою думку, ефективність повинна визначатися не кількістю людей, яких для галочки мобілізували, а кількістю людей, які дійшли до лінії фронту. Саме це я рекомендую нинішньому головкому. Можливо, тоді буде потрібно не 30 тисяч на місяць, а менше. Бо коли буде перед керівником ТЦК стояти задача набрати людей, які здатні дійти до лінії фронту, він буде думати не про те, як обілетити.
Одна з останніх історій, яку ми поки що підтверджуємо: у прикордонній області з'явилася нова послуга "під ключ" – людина може заплатити від 50 до 70 тисяч доларів, і тоді її прямо з буса переправляють за межі України.
Причому чинник корупції максимально розвинувся на Закарпатті, але його практично немає у Запоріжжі чи в Харкові. Те саме з нападами на ТЦК – чим далі від фронту, тим більше це трапляється. Але знову ж таки, я це в першу чергу пов'язую з проваленою державною політикою.
Зараз у мене є сподівання, що ситуація буде виправлятися. Ми вже говорили з уповноваженими людьми нового головкома Михайла Драпатого, яких він визначив відповідальними за напрямок мобілізації.
– З його попередником Олександром Сирським були такі розмови?
– Я особисто добре знайомий як із Драпатим, так і з Сирським. Не було жодного разу, щоб попередній головком на реагував на мої звернення. Проблема в іншому. Головком повинен займатися війною, а не непритаманними функціями. Мобілізація і є такою непритаманною функцією. Мені немає за що критикувати попереднього головкома чи нинішнього, але деякі відповідальні особи в сухопутних військах робили дуже багато негативних історій.
Те, що ми встановили на Закарпатті, важко пояснити з точки зору законодавства і з точки зору людської – там все було поставлено на потік: "Спочатку ми, потім держава. Ні, держава не потім, а далі, далі, далі".
Була реакція СБУ, виявлено купу готівки. Після появи інформації в публічній площині, очільника Берегівської ТЦК звільняють. А через 2 місяці він повертається у статусі тимчасового виконувача обов'язків на 30 днів. Я знову пишу офіційні листи. Мені відповідають: він ефективний. Місяць ефективний, другий ефективний, третій. Ми проводимо перевірки, встановлюємо незаконні затримання, встановлюємо людей, у яких є законно оформлене право на відстрочку, це право відміняється якоюсь комісією.
Одна людина перебувала у приміщенні ТЦК 55 днів. Ще один – ветеран з посвідченням, який пройшов Бахмут. Його затримали, кажуть: ні, підеш воювати або вези кошти. Або: 1500 достатньо молодих людей в один день знято з військового обліку і протягом тижня частина з них виїжджають за кордон. Або забирають студентів і кажуть: або 15 тисяч не гривень (доларів – УП), і ми вас відпускаємо, або ми у вас забираємо відстрочку.
І це я публічно демонструю 1% від того, що ми знаходимо.
– Чи можете підтвердити, що посада очільника ТЦК коштує в середньому 50 тисяч доларів?
– За моєю інформацією, коштувала. Але зараз відбуваються зміни, я знаю людей, які зайшли на цей напрямок від нового головкома. Наскільки це можливо, вони наведуть порядок.
"Ми не впливаємо на те, кого росіяни повернуть з полону"
– Інший важливий трек вашої діяльності – обміни полоненими. 19 серпня відбувся крайній, як кажуть у ці часи. Додому повернулося 103 людини. Того ж дня між вами і новим російським омбудсменом Яною Лантратовою відбулися переговори. Про що вони були?
– Яна Лантратова була призначена в кінці травня 2026-го року. До того я з 2022 року вів переговори з Тетяною Москальковою. Моя перша комунікація з Лантратовою відбулася через добу після її призначення. Тоді ми домовилися про зустріч і вже 5 червня вона відбулася одночасно з обміном, про який ми домовилися. 26, 27 червня були обміни військовополоненими, 17-го – окремий трек щодо цивільних, і ми повернули сімох людей, які були в полоні з 2022-го.
19 серпня відбувся обмін 103 на 103, і ми аналізували відповіді на запити, один до одного – працюють апарати, визначена одна особа з мого боку, одна особа з її боку. У щоденному робочому режимі вони працюють над передачею інформації і додатковою верифікацією.
– Останній обмін відбувся за сприяння Сполучених Штатів і Об'єднаних Арабських Еміратів. Яка їхня роль?
– Як це відбувається? Приймається рішення на політичному рівні. Політичний трек – це не моя історія, це історія президента України. Залучаються посередники, які додатково тиснуть на російську сторону. І потім російська сторона в робочому режимі виходить на операційний рівень, я це так називаю. Це якраз рівень Лантратової, плюс – представники різних, як кажуть росіяни, компетентних органів. На операційному рівні комунікація відбувається щодня. Востаннє я вів переговори з Лантратовою вчора – ми обмінювалися списками, інформацією.
– Наскільки розумію, ви формуєте списки за складною схемою і за погодженням з різними сторонами, а віддають вам усе одно – кого вважають за потрібне?
– Це основна проблема. Ще з Москальковою я намагався вийти на фіксацію критеріїв формування списків. Перший пріоритет – важко поранені, важко хворі. Це визначено міжнародним гуманітарним правом, женевськими конвенціями. Якщо прямо читати третю Женевську конвенцію, то важко поранені і важко хворі військовополонені повинні взагалі репатріюватися в обхід обмінних процесів і без привʼязки до кількості. Росіяни на це ніколи не підуть.
Друга категорія пріоритетності – жінки. У нас досі їх дуже багато в полоні. Не розумію, чому росіяни не хочуть віддати українських героїнь. Перший спеціальний серйозний обмін, який ми довго пропрацьовували із Москальковою, стосувався повернення жінок, це відбулося 17 жовтня 2022 року. З Лантратовою зараз ми ведемо подібні перемовини.
І третій критерій – хто найдовше в полоні, має виходити найшвидше. У нас є окремий список тих, хто в полоні ще з 2014 року.
Росіяни спочатку сказали: так, ми не проти розглянути критерії. Потім це було винесено на політичний рівень. За моєю інформацією, на політичному рівні в Стамбулі росіяни спочатку погодилися з принципами формування списків. Але рівно на наступний обмін вони привезли людей, які не підпадають під ці принципи. Тому з нашого боку завжди це відбувається наступним чином: я передаю списки за категоріями, наполягаючи на пріоритетності. Але кого насправді росіяни віддають, ми не знаємо, не впливаємо, не можемо напряму тиснути. Можуть тиснути десь наші посередники, партнери, яких ми зокрема публічно згадуємо. Інколи це працює. Зверніть увагу, що більш-менш почали віддавати хлопців, які в полоні з 2022 року.
Зараз ми ведемо окремі перемовини щодо найбільш складної категорії – оборонців Маріуполя. Ці перемовини максимально важкі.
– Командир "Азова" Денис Прокопенко вважає, що нинішня переговорна стратегія України щодо військовополонених вичерпала себе, і запропонував визначати пріоритетність з огляду на тривалість перебування в полоні, стан здоров'я, умови утримання. Чи вичерпала, на вашу думку, переговорна стратегія України і в чому відмінність критеріїв?
– Він перелічує ті пріоритетні категорії, на яких ми наполягаємо. Щодо нових підходів... Знаєте, з перемовною групою з української сторони ми спілкуємося щоденно. Як правило, у нас щодня виникають нові ідеї: що додатково ми можемо зробити, кого залучити, кого запросити, через кого спробувати натиснути, куди ще треба поїхати, де можна залучити родини військовополонених, зниклих безвісти, до якого іноземця їх можна відправити.Тобто ініціативи з нашого боку народжуються щодня. Ми ніколи не сиділи і не думали, що ми максимально ефективно виконуємо свою роботу. Доки хоч один чи одна залишаються в російському полоні, наша робота буде неефективною в очах родин, які чекають своїх.
Немає проблем з ініціативами. Є проблема з російською позицією. І проблема в тому, що тільки одна людина в Росії може кардинально міняти принципи повернення.
– Путін особисто поставив на стоп повернення захисників маріупольського гарнізону?
– Я не скажу, що вони поставили на стоп. Я попросив би дочекатися наступних обмінів і дати тоді оцінку переговорній стратегії переговорної групи з української сторони.
"Ми верифікували 186 офіційних місць, де тримають громадяни України"
– Щодо цивільних полонених: на днях росіяни дали 15 років 70-річній мешканці окупованого Токмака за донат 1500 гривень на українську армію. Скільки станом на зараз таких полонених?
– У нас створений спеціальний реєстр зниклих безвісти за особливих обставин. На теперішній час там в районі 16 тисяч. Верифікованих через цивільних через Міжнародний комітет Червоного Хреста – 840. Верифікованих за нашими джерелами – 1850. За це окрема подяка СБУ, ГУРу, СЗР. Додатково ми зараз ведемо верифікацію щодо ще 2275 цивільних осіб в російському полоні.
Насправді цифра може бути набагато, набагато більша. Є випадок, коли ми дізналися про незаконне затримання конкретної особи з Маріуполя тільки тоді, коли одна з членів родини виїхала з непідконтрольної території і офіційно до нас звернулася. До того часу люди елементарно боялися повідомити, що ще в 2022 році член родини був затриманий імовірно ФСБ.
Багато хто вже загинув від тортур чи був убитий. Навіть коли закінчаться активні бойові дії, російська сторона ніколи офіційно нас не поінформує, що з цими людьми сталося.
Щодо Світлани Рой, жінки, яку росіяни засудили на 15 років, я офіційно направив лист на Лантратову і прошу поінформувати про стан здоров'я, можливість відвідання і прошу передати її в Україну. Чекаю на відповідь. Подібні листи я направляю чи не щодня на російську сторону.
Лубінець: Сплеск скарг на ТЦК почався у 2024 році
Автор фото: Українська правда
– Вам відома достеменна кількість незаконних місць утримання українців на кшталт тих, у яких спочатку перебувала журналістка "Української правди" Вікторія Рощина?
– Ми верифікували 186 офіційних місць, де утримуються громадяни України – як військовополонені, так і цивільні. За нашими даними, неофіційні місця – такі як ями, гаражі, підвали – це як мінімум ще 150.
Місць, в яких перебувають наші громадяни України, більше 300. Насправді російський закон – це дуже умовна річ. Те, що вони роблять з громадянами України, є прямим порушенням міжнародного гуманітарного права. Навіть російський закон забороняє катування, але вони це роблять свідомо і системно. Росіяни публічно страчують українських військових на передовій з чітким розумінням, що це фіксується органами влади України. Це черговий сигнал світу – "ви з нами нічого не зробите, ми свідомо порушуємо Міжнародне гуманітарне право".
Затримали трьох офіційних співробітників ОБСЄ з дипломатичним імунітетом, піддали катуванням, засудили ще до початку повномасштабної агресії. Російська Федерація – член ОБСЄ. Коли Міжнародний кримінальний суд видав ордер на арешт президента Російської Федерації і уповноваженого російського президента із захисту прав дитини, Путін спеціально поїхав в одну з країн, яка ратифікувала Римський статут. На жаль, міжнародне співтовариство не зрозуміло, що Путін воює не проти України, він воює проти всього демократичного світу. І воює не сам, а з союзниками – Північною Кореєю, Іраном, країнами, які допомогають обходити санкції.
Переконаний, що російська армія почне в найближчому майбутньому робити прямі атаки на країни, які є членами НАТО. Якщо дрон залетів з Росії в Румунію, значить, він туди і планував. Це випробування реакції, вона була млява, отже для росіян це сигнал робити більше.
"Юридично у нас зафіксовано страту 345 українських військових. В реальності ця цифра щонайменше у 5 разів більша"
– Змінюється поле бою – зростає кілл-зона. Як змінюється ситуація зі стратами полонених на полі бою?
– 345 вбитих наших військових на лінії зіткнення. Останній випадок 22 липня. Хлопець у Донецькій області потрапив у полон, це було зафіксовано, після цього зафіксували, що його розстріляли. По кожному випадку я надсилаю окремі листи до Організації об'єднаних націй, МКЧХ, міжнародних, європейських інституцій, які повинні досліджувати, фіксувати ці злочини. Окремо працює Офіс Генерального прокурора України. Для нас дуже важливо, щоб у майбутньому у нас були юридичні підстави засудити конкретних російських військових.
Є військові частини, яким, таке враження, поставили задачу брати в полон якомога більше українців. Інші – просто розстрілюють наших хлопців.
Юридично у нас зафіксовано страту 345 українських військових, відкриті кримінальні провадження, це фіксується Офісом Генерального прокурора. В реальності ця цифра набагато більша – щонайменше у 5 разів.
– Які шанси, що росіяни будуть притягнуті за ці воєнні злочини відповідно до норм Міжнародного права?
– Дуже складна історія з наданням юридичної оцінки, дуже забюрократизована неефективна система. МКС відкрив кримінальне провадження, видав 2 ордери на арешт. Але МКС досліджує виключно воєнні злочини, злочини геноциду. На мій погляд, все, що роблять росіяни по відношенню до українських дітей – підпадає під 6 статтю Римського статуту про геноцид. МКС відкрив кримінальне провадження за 8 статтею – це скоєння воєнних злочинів, злочинів проти людяності.
У нас є позитивний трек – це створення спецтрибуналу. Це те, що не може юридично охопити МКС. Мова йде про оцінку вищому політичному і військовому керівництву Російської Федерації за сам факт розпочинання війни проти України. Скільки мине часу, поки ми отримаємо судове рішення, за яким буде засуджений президент Російської Федерації, я не знаю і не знає ніхто. Але наша задача – створити спецтрибунал рішенням Ради Європи і зробити це терміново. Принаймні в цьому році треба юридично запустити спецтрибунал, починати збирати докази і переходити до судового процесу.
Третє, що, на мій погляд, має зараз максимально розповсюдитися як практика – універсальна юрисдикція, щоб національні суди і органи правопорядку могли судити за воєнні злочини.
Вже є перший прецедент – Фінляндія засудила громадянина Російської Федерації, хоча у нього був фінський паспорт, за злочин 2014 року. Зокрема і розстріл українського військовополоненого. Ми просили про екстрадицію цього громадянина в Україну. Нам відмовили на підставі рішення Європейського суду прав людини про факти катування в українській пенітенціарній системі. Наскільки я знаю, Офіс Генерального прокурора шукає юридичний шлях, як все-таки цього громадянина забрати в Україну. Він нам треба як свідок в першу чергу.
Польща, Литва також роблять перші кроки з відкриття кримінальних проваджень. Фінляндія – це пілотне судове рішення. Я б дуже хотів, щоб усі країни Європи, почали це робити. У нас є купа фактів, які вони можуть брати до роботи.
Перший генеральний прокурор, який це зробив – генеральний прокурор Німеччини. Після початку повномасштабної агресії він відкрив перше кримінальне провадження за скоєння воєнних злочинів та злочинів проти людяності проти окремих представників російської армії. Є сподівання, що з одного боку вони будуть надавати оцінку цим фактам, з іншого боку, правильно розбиралися, що відбувається.
Бо коли затримали нашого Сергія Кузнєцова в Італії, якого підозрюють у підриві Північних потоків, Німеччина його забрала до себе. За моєю інформацією, там порушуються його права. Я піднімав це питання на найвищому рівні серед своїх європейських колег, європейського керівництва, європейської мережі національних інституцій захисту прав людини. Ми вимагаємо, щоб мені надали доступ до нього. Мені відомо, що до Кузнєцова негативне, ганебне ставлення. Це при тому, що Німеччина розуміє, що Росія скоїла цю агресію, є рішення Великої Британії про те, що ця газова гілка підпадає під ознаки військової інфраструктури. А отже – може бути ціллю для української армії.
На жаль, затриманий і другий хлопець. Спочатку у Польщі, де за рішенням польського суду його відпустили. Його дії були проаналізовані і визнані як законні. Для нас стало абсолютною несподіванкою, що він був затриманий у Хорватії. І зараз Німеччина звернулася за екстрадицією вже другого нашого громадянина.
Лубінець: Моя помилка, що мені треба було в публічність вийти ще в 2024 році
автор фото: Українська правда
"Зніміть, врешті-решт, рожеві окуляри. Без припинення бойових дій організувати вибори не тільки неможливо, це прямо забороняє Конституція"
– Цікава ваша думка як омбудсмана щодо виборів. Екс-міністр оборони Михайло Федоров фактично до цього закликав. За його словами, неефективна система потребує перезавантаження. На шальках терезів з одного боку – право громадян на зміну владу, з іншого – неможливість гарантувати можливість як голосувати, так і бути обраними. Ви за який варіант?
– Найлегше у цій ситуації – зробити публічний пост на мільйон лайків.
Чи можете уявити, що під час продовження бойових дій можна забезпечити право кожного голосувати чи бути обраним? 4,6 млн громадян України зі статусом ВПО зараз по всій території України. 8,5 млн громадян України виїхали за кордон, їх окремо треба перерахувати і передати бюлетені. Приміщення, організація голосування військових, створення реєстру виборців і ризик витоку інформації – кібератаки не припиняються.
Я організовував президентські і парламентські вибори у Волновасі у 2014-му. Забезпечити право голосу значної частини військових не вийшло. Без припинення бойових дій організувати вибори не тільки неможливо, це прямо забороняє Конституція.
Нам треба усвідомити, що війна надовго. І навіть припинення вогню не означатиме, що війна закінчилася. Зніміть, врешті-решт, рожеві окуляри.
– Низка правозахисних організацій вважає, що людина на посаді омбудсмена повинна бути позбавлена права обиратися на політичні посади певний час після закінчення каденції. Це має убезпечити посаду від перетворення на майданчик для піару. Чи підтримаєте цю ініціативу?
– Слухайте, я готовий підтримати будь-яку ініціативу, яка посилить інституцію. Якщо, на думку правозахисників це допоможе, я готовий підтримати. Але я не переконаний, що це нас посилить. І не тому, що маю політичні плани.
Проти нас воює сильний, підготовлений, підступний, заможний, сильний ворог. Це не закінчиться швидко. До цього треба готуватися в першу чергу.
Влада нарешті повинна зрозуміти, що із суспільством треба говорити. Говорити відверто і на серйозні теми. Час популярних рішень закінчився у перший день вторгнення. Зараз усі повинні займатися лише тим, щоб держава вижила і не зникла з політичної мапи світу.
Тетяна Даниленко
Він одним із перших публічно заговорив про порушення під час примусової мобілізації. Тому частина колег у правозахисному середовищі підозрює Лубінця у спробах використати антимобілізаційну риторику як політичний трамплін і навіть пропонує обмежити право омбудсменів балотуватися певний час. Сам уповноважений Верховної Ради з прав людини, чия каденція закінчується за рік, переконаний: війна – надовго, а вибори неможливі до повного завершення бойових дій.
В інтерв'ю "Українській правді" Лубінець пояснює, в чому полягає його пропозиція щодо мобілізації, розповідає про переговори з росіянами і катастрофічну ситуацію, в якій опинилися оборонці Маріуполя.
"Безкарність породжує безкарність"
– Розпочну з вашої ж нещодавньої цитати: "Напруга довкола мобілізації досягла небезпечного рівня. І до такої ситуації призвели, зокрема, недопрацювання попереднього керівництва Міністерства оборони". Що ви мали на увазі? І який рівень наступний, якщо нинішній ви розцінюєте як небезпечний?
– Суспільний супротив. Його випадки будуть траплятися на території всієї України і щодня. До цього призвели дії усіх попередніх міністрів оборони та командувачів Сухопутних військ, починаючи з 2022 року. Немає одного винуватця, є в цілому недопрацювання державної політики. У 2022 році до мене звернулися 18 людей щодо захисту їхніх прав під час мобілізації, вже за рік ця кількість зросла в рази, а на початку 2024 – у сотні разів.
– Що тоді сталося?
– У 2022–2023 більшість людей долучалися до Сил оборони добровільно. У 2024 почали затримувати примусово, навіть без повідомлень (про виклик у ТЦК – УП) затягати в буси – з'явилося саме поняття бусифікації. Тоді варто було запустити додаткову аргументацію для людей, чому треба долучатися до війська. Замість цього було ухвалене чергове просте рішення: давайте поставимо план, що нам треба приблизно 30 тисяч громадян України в місяць на території всієї України.
Виконуючи план, почали забирати всіх підряд і з'явилася тотальна корупція в системі мобілізації. Коли цілком придатна людина може відкупитися, її за фінансовий аргумент відпускають. А план же треба було виконувати. Почали брати всіх підряд: недужих, наркозалежних, людей старшого віку. Кількість порушень прав людини під час примусової мобілізації почала зростати.Суспільство для себе ухвалило рішення, що якщо наші права порушуються, то ми їх будемо відстоювати самостійно, вчиняючи кримінальні злочини.
Безкарність породжує безкарність. Я засуджую напади на службовців ТЦК та СП і так само засуджую з боку працівників ТЦК та СП скоєння кримінальних правопорушень. Не можна робити вигляд, що одним можна діяти поза законом, а іншим – ні.
– Який закон регулює силову мобілізацію і які саме його норми порушують військовослужбовці ТЦК?
– Одна з моїх перших ініціатив – юридичне врегулювання процедури через постанови уряду та внутрішні накази Міністерства оборони, встановлення порядку дій працівників ТЦК. Цього справді досі немає. Відсутність юридичного документа якраз і використовують працівники ТЦК та СП, кажуть: у нас же немає постанови, як діяти.
Але ніхто не відміняв Конституцію України і Кримінальний та Цивільний кодекси України. Ніхто не може затримати людину довше, ніж на 3 години. Затримуєте довше – складайте протокол про адміністративне затримання. Більше того, законом передбачено, хто це повинен робити – органи правопорядку: Національна поліція, Національна гвардія, Державна прикордонна служба України.
– Чому тоді згадані вами органи самоусунулися і переклали цю функцію на військових?
– У 2025 році юридично було врегульовано, що всі групи оповіщення повинні мати в складі представників Національної поліції. Почалося хоч якесь мляве реагування – наприклад, у ТЦК з'явився обов'язок носити бодікамери. Інша історія, що вони ніколи не працюють.
На мою думку, зараз ситуація почне поліпшуватися. Цього року за моїми матеріалами ДБР, Нацпол та СБУ почали відкривати провадження щодо порушень під час мобілізації. Це може трохи заспокоїти українське суспільство. Точку неповернення ми ще не пройшли, але дуже до неї наблизилися.
Чому в той час самоусунулися правоохоронні органи? На мій погляд, питання мобілізації настільки непопулярне, що до нього ніхто не хоче торкатися.
Хоча відповідно до закону, мобілізацією повинні займатися різні органи, зокрема й місцевого самоврядування. Парафією військових є лише облік та перевірка військово-облікових документів.
Лубінець: Громадянин України, згідно із законодавством України, може звернутися до омбусмана, де б він фізично не перебував. Із закордону я отримував багато звернень
Автор фото: Українська правда
– Як ви ділите повноваження з Офісом військового омбудсмана?
– Конституція визначає лише одного омбудсмана, до якого громадяни України можуть звертатися щодо захисту своїх прав. Інші омбудсмани, за всієї поваги, Основним законом не прописані.
– Але існує закон про військового омбудсмана, він не був оскаржений…
– До появи інституту військового омбудсмана всі громадяни України, зокрема і військові, зверталися до уповноваженого Верховної Ради з прав людини. Тепер вони просто пишуть дві скарги. Я не маю права їх не розглядати. Що має робити військова омбудсмен пані Ольга? Те саме – зобов'язана відкривати провадження і діяти в межах своїх повноважень.
У нас хороша комунікація, і ми ще думаємо, як врегулювати ситуацію, щоб не було дублювання.
Щодо ТЦК: туди потрапляють цивільні. Поки вони не мобілізовані, то не підпадають під мандат військового омбудсмана. Вся система порушень ТЦК та СП підпадає в першу чергу під мою діяльність. Скарги військових щодо проблем з переведеннями, штурмових військ, порушення статутів – це вже її парафія.
Хоча щодо проблеми штурмових військ, наприклад, зверталися і до мене, і до Решетилової (Ольга Решетилова, у шлюбі Кобилинська – військовий омбудсман – ред.). І обидва офіси реагували. За нашими матеріалами відкриті кримінальні провадження. Тобто ми з двох сторін робимо все, щоб ситуація покращилася.
– Ви публічно оприлюднили такі цифри: вийти з буса ТЦК – 10 тисяч доларів, вийти з приміщення ТЦК – 15 тисяч доларів, 2% доходить до фронту з усієї маси мобілізованих на місяць. Сумніви викликає остання цифра. Підтверджуєте її?
– Так. Більше того, я надав свої рекомендації, однією з яких був аналіз ефективності кожної обласної ТЦК. На мою думку, ефективність повинна визначатися не кількістю людей, яких для галочки мобілізували, а кількістю людей, які дійшли до лінії фронту. Саме це я рекомендую нинішньому головкому. Можливо, тоді буде потрібно не 30 тисяч на місяць, а менше. Бо коли буде перед керівником ТЦК стояти задача набрати людей, які здатні дійти до лінії фронту, він буде думати не про те, як обілетити.
Одна з останніх історій, яку ми поки що підтверджуємо: у прикордонній області з'явилася нова послуга "під ключ" – людина може заплатити від 50 до 70 тисяч доларів, і тоді її прямо з буса переправляють за межі України.
Причому чинник корупції максимально розвинувся на Закарпатті, але його практично немає у Запоріжжі чи в Харкові. Те саме з нападами на ТЦК – чим далі від фронту, тим більше це трапляється. Але знову ж таки, я це в першу чергу пов'язую з проваленою державною політикою.
Зараз у мене є сподівання, що ситуація буде виправлятися. Ми вже говорили з уповноваженими людьми нового головкома Михайла Драпатого, яких він визначив відповідальними за напрямок мобілізації.
– З його попередником Олександром Сирським були такі розмови?
– Я особисто добре знайомий як із Драпатим, так і з Сирським. Не було жодного разу, щоб попередній головком на реагував на мої звернення. Проблема в іншому. Головком повинен займатися війною, а не непритаманними функціями. Мобілізація і є такою непритаманною функцією. Мені немає за що критикувати попереднього головкома чи нинішнього, але деякі відповідальні особи в сухопутних військах робили дуже багато негативних історій.
Те, що ми встановили на Закарпатті, важко пояснити з точки зору законодавства і з точки зору людської – там все було поставлено на потік: "Спочатку ми, потім держава. Ні, держава не потім, а далі, далі, далі".
Була реакція СБУ, виявлено купу готівки. Після появи інформації в публічній площині, очільника Берегівської ТЦК звільняють. А через 2 місяці він повертається у статусі тимчасового виконувача обов'язків на 30 днів. Я знову пишу офіційні листи. Мені відповідають: він ефективний. Місяць ефективний, другий ефективний, третій. Ми проводимо перевірки, встановлюємо незаконні затримання, встановлюємо людей, у яких є законно оформлене право на відстрочку, це право відміняється якоюсь комісією.
Одна людина перебувала у приміщенні ТЦК 55 днів. Ще один – ветеран з посвідченням, який пройшов Бахмут. Його затримали, кажуть: ні, підеш воювати або вези кошти. Або: 1500 достатньо молодих людей в один день знято з військового обліку і протягом тижня частина з них виїжджають за кордон. Або забирають студентів і кажуть: або 15 тисяч не гривень (доларів – УП), і ми вас відпускаємо, або ми у вас забираємо відстрочку.
І це я публічно демонструю 1% від того, що ми знаходимо.
– Чи можете підтвердити, що посада очільника ТЦК коштує в середньому 50 тисяч доларів?
– За моєю інформацією, коштувала. Але зараз відбуваються зміни, я знаю людей, які зайшли на цей напрямок від нового головкома. Наскільки це можливо, вони наведуть порядок.
"Ми не впливаємо на те, кого росіяни повернуть з полону"
– Інший важливий трек вашої діяльності – обміни полоненими. 19 серпня відбувся крайній, як кажуть у ці часи. Додому повернулося 103 людини. Того ж дня між вами і новим російським омбудсменом Яною Лантратовою відбулися переговори. Про що вони були?
– Яна Лантратова була призначена в кінці травня 2026-го року. До того я з 2022 року вів переговори з Тетяною Москальковою. Моя перша комунікація з Лантратовою відбулася через добу після її призначення. Тоді ми домовилися про зустріч і вже 5 червня вона відбулася одночасно з обміном, про який ми домовилися. 26, 27 червня були обміни військовополоненими, 17-го – окремий трек щодо цивільних, і ми повернули сімох людей, які були в полоні з 2022-го.
19 серпня відбувся обмін 103 на 103, і ми аналізували відповіді на запити, один до одного – працюють апарати, визначена одна особа з мого боку, одна особа з її боку. У щоденному робочому режимі вони працюють над передачею інформації і додатковою верифікацією.
– Останній обмін відбувся за сприяння Сполучених Штатів і Об'єднаних Арабських Еміратів. Яка їхня роль?
– Як це відбувається? Приймається рішення на політичному рівні. Політичний трек – це не моя історія, це історія президента України. Залучаються посередники, які додатково тиснуть на російську сторону. І потім російська сторона в робочому режимі виходить на операційний рівень, я це так називаю. Це якраз рівень Лантратової, плюс – представники різних, як кажуть росіяни, компетентних органів. На операційному рівні комунікація відбувається щодня. Востаннє я вів переговори з Лантратовою вчора – ми обмінювалися списками, інформацією.
– Наскільки розумію, ви формуєте списки за складною схемою і за погодженням з різними сторонами, а віддають вам усе одно – кого вважають за потрібне?
– Це основна проблема. Ще з Москальковою я намагався вийти на фіксацію критеріїв формування списків. Перший пріоритет – важко поранені, важко хворі. Це визначено міжнародним гуманітарним правом, женевськими конвенціями. Якщо прямо читати третю Женевську конвенцію, то важко поранені і важко хворі військовополонені повинні взагалі репатріюватися в обхід обмінних процесів і без привʼязки до кількості. Росіяни на це ніколи не підуть.
Друга категорія пріоритетності – жінки. У нас досі їх дуже багато в полоні. Не розумію, чому росіяни не хочуть віддати українських героїнь. Перший спеціальний серйозний обмін, який ми довго пропрацьовували із Москальковою, стосувався повернення жінок, це відбулося 17 жовтня 2022 року. З Лантратовою зараз ми ведемо подібні перемовини.
І третій критерій – хто найдовше в полоні, має виходити найшвидше. У нас є окремий список тих, хто в полоні ще з 2014 року.
Росіяни спочатку сказали: так, ми не проти розглянути критерії. Потім це було винесено на політичний рівень. За моєю інформацією, на політичному рівні в Стамбулі росіяни спочатку погодилися з принципами формування списків. Але рівно на наступний обмін вони привезли людей, які не підпадають під ці принципи. Тому з нашого боку завжди це відбувається наступним чином: я передаю списки за категоріями, наполягаючи на пріоритетності. Але кого насправді росіяни віддають, ми не знаємо, не впливаємо, не можемо напряму тиснути. Можуть тиснути десь наші посередники, партнери, яких ми зокрема публічно згадуємо. Інколи це працює. Зверніть увагу, що більш-менш почали віддавати хлопців, які в полоні з 2022 року.
Зараз ми ведемо окремі перемовини щодо найбільш складної категорії – оборонців Маріуполя. Ці перемовини максимально важкі.
– Командир "Азова" Денис Прокопенко вважає, що нинішня переговорна стратегія України щодо військовополонених вичерпала себе, і запропонував визначати пріоритетність з огляду на тривалість перебування в полоні, стан здоров'я, умови утримання. Чи вичерпала, на вашу думку, переговорна стратегія України і в чому відмінність критеріїв?
– Він перелічує ті пріоритетні категорії, на яких ми наполягаємо. Щодо нових підходів... Знаєте, з перемовною групою з української сторони ми спілкуємося щоденно. Як правило, у нас щодня виникають нові ідеї: що додатково ми можемо зробити, кого залучити, кого запросити, через кого спробувати натиснути, куди ще треба поїхати, де можна залучити родини військовополонених, зниклих безвісти, до якого іноземця їх можна відправити.Тобто ініціативи з нашого боку народжуються щодня. Ми ніколи не сиділи і не думали, що ми максимально ефективно виконуємо свою роботу. Доки хоч один чи одна залишаються в російському полоні, наша робота буде неефективною в очах родин, які чекають своїх.
Немає проблем з ініціативами. Є проблема з російською позицією. І проблема в тому, що тільки одна людина в Росії може кардинально міняти принципи повернення.
– Путін особисто поставив на стоп повернення захисників маріупольського гарнізону?
– Я не скажу, що вони поставили на стоп. Я попросив би дочекатися наступних обмінів і дати тоді оцінку переговорній стратегії переговорної групи з української сторони.
"Ми верифікували 186 офіційних місць, де тримають громадяни України"
– Щодо цивільних полонених: на днях росіяни дали 15 років 70-річній мешканці окупованого Токмака за донат 1500 гривень на українську армію. Скільки станом на зараз таких полонених?
– У нас створений спеціальний реєстр зниклих безвісти за особливих обставин. На теперішній час там в районі 16 тисяч. Верифікованих через цивільних через Міжнародний комітет Червоного Хреста – 840. Верифікованих за нашими джерелами – 1850. За це окрема подяка СБУ, ГУРу, СЗР. Додатково ми зараз ведемо верифікацію щодо ще 2275 цивільних осіб в російському полоні.
Насправді цифра може бути набагато, набагато більша. Є випадок, коли ми дізналися про незаконне затримання конкретної особи з Маріуполя тільки тоді, коли одна з членів родини виїхала з непідконтрольної території і офіційно до нас звернулася. До того часу люди елементарно боялися повідомити, що ще в 2022 році член родини був затриманий імовірно ФСБ.
Багато хто вже загинув від тортур чи був убитий. Навіть коли закінчаться активні бойові дії, російська сторона ніколи офіційно нас не поінформує, що з цими людьми сталося.
Щодо Світлани Рой, жінки, яку росіяни засудили на 15 років, я офіційно направив лист на Лантратову і прошу поінформувати про стан здоров'я, можливість відвідання і прошу передати її в Україну. Чекаю на відповідь. Подібні листи я направляю чи не щодня на російську сторону.
Лубінець: Сплеск скарг на ТЦК почався у 2024 році
Автор фото: Українська правда
– Вам відома достеменна кількість незаконних місць утримання українців на кшталт тих, у яких спочатку перебувала журналістка "Української правди" Вікторія Рощина?
– Ми верифікували 186 офіційних місць, де утримуються громадяни України – як військовополонені, так і цивільні. За нашими даними, неофіційні місця – такі як ями, гаражі, підвали – це як мінімум ще 150.
Місць, в яких перебувають наші громадяни України, більше 300. Насправді російський закон – це дуже умовна річ. Те, що вони роблять з громадянами України, є прямим порушенням міжнародного гуманітарного права. Навіть російський закон забороняє катування, але вони це роблять свідомо і системно. Росіяни публічно страчують українських військових на передовій з чітким розумінням, що це фіксується органами влади України. Це черговий сигнал світу – "ви з нами нічого не зробите, ми свідомо порушуємо Міжнародне гуманітарне право".
Затримали трьох офіційних співробітників ОБСЄ з дипломатичним імунітетом, піддали катуванням, засудили ще до початку повномасштабної агресії. Російська Федерація – член ОБСЄ. Коли Міжнародний кримінальний суд видав ордер на арешт президента Російської Федерації і уповноваженого російського президента із захисту прав дитини, Путін спеціально поїхав в одну з країн, яка ратифікувала Римський статут. На жаль, міжнародне співтовариство не зрозуміло, що Путін воює не проти України, він воює проти всього демократичного світу. І воює не сам, а з союзниками – Північною Кореєю, Іраном, країнами, які допомогають обходити санкції.
Переконаний, що російська армія почне в найближчому майбутньому робити прямі атаки на країни, які є членами НАТО. Якщо дрон залетів з Росії в Румунію, значить, він туди і планував. Це випробування реакції, вона була млява, отже для росіян це сигнал робити більше.
"Юридично у нас зафіксовано страту 345 українських військових. В реальності ця цифра щонайменше у 5 разів більша"
– Змінюється поле бою – зростає кілл-зона. Як змінюється ситуація зі стратами полонених на полі бою?
– 345 вбитих наших військових на лінії зіткнення. Останній випадок 22 липня. Хлопець у Донецькій області потрапив у полон, це було зафіксовано, після цього зафіксували, що його розстріляли. По кожному випадку я надсилаю окремі листи до Організації об'єднаних націй, МКЧХ, міжнародних, європейських інституцій, які повинні досліджувати, фіксувати ці злочини. Окремо працює Офіс Генерального прокурора України. Для нас дуже важливо, щоб у майбутньому у нас були юридичні підстави засудити конкретних російських військових.
Є військові частини, яким, таке враження, поставили задачу брати в полон якомога більше українців. Інші – просто розстрілюють наших хлопців.
Юридично у нас зафіксовано страту 345 українських військових, відкриті кримінальні провадження, це фіксується Офісом Генерального прокурора. В реальності ця цифра набагато більша – щонайменше у 5 разів.
– Які шанси, що росіяни будуть притягнуті за ці воєнні злочини відповідно до норм Міжнародного права?
– Дуже складна історія з наданням юридичної оцінки, дуже забюрократизована неефективна система. МКС відкрив кримінальне провадження, видав 2 ордери на арешт. Але МКС досліджує виключно воєнні злочини, злочини геноциду. На мій погляд, все, що роблять росіяни по відношенню до українських дітей – підпадає під 6 статтю Римського статуту про геноцид. МКС відкрив кримінальне провадження за 8 статтею – це скоєння воєнних злочинів, злочинів проти людяності.
У нас є позитивний трек – це створення спецтрибуналу. Це те, що не може юридично охопити МКС. Мова йде про оцінку вищому політичному і військовому керівництву Російської Федерації за сам факт розпочинання війни проти України. Скільки мине часу, поки ми отримаємо судове рішення, за яким буде засуджений президент Російської Федерації, я не знаю і не знає ніхто. Але наша задача – створити спецтрибунал рішенням Ради Європи і зробити це терміново. Принаймні в цьому році треба юридично запустити спецтрибунал, починати збирати докази і переходити до судового процесу.
Третє, що, на мій погляд, має зараз максимально розповсюдитися як практика – універсальна юрисдикція, щоб національні суди і органи правопорядку могли судити за воєнні злочини.
Вже є перший прецедент – Фінляндія засудила громадянина Російської Федерації, хоча у нього був фінський паспорт, за злочин 2014 року. Зокрема і розстріл українського військовополоненого. Ми просили про екстрадицію цього громадянина в Україну. Нам відмовили на підставі рішення Європейського суду прав людини про факти катування в українській пенітенціарній системі. Наскільки я знаю, Офіс Генерального прокурора шукає юридичний шлях, як все-таки цього громадянина забрати в Україну. Він нам треба як свідок в першу чергу.
Польща, Литва також роблять перші кроки з відкриття кримінальних проваджень. Фінляндія – це пілотне судове рішення. Я б дуже хотів, щоб усі країни Європи, почали це робити. У нас є купа фактів, які вони можуть брати до роботи.
Перший генеральний прокурор, який це зробив – генеральний прокурор Німеччини. Після початку повномасштабної агресії він відкрив перше кримінальне провадження за скоєння воєнних злочинів та злочинів проти людяності проти окремих представників російської армії. Є сподівання, що з одного боку вони будуть надавати оцінку цим фактам, з іншого боку, правильно розбиралися, що відбувається.
Бо коли затримали нашого Сергія Кузнєцова в Італії, якого підозрюють у підриві Північних потоків, Німеччина його забрала до себе. За моєю інформацією, там порушуються його права. Я піднімав це питання на найвищому рівні серед своїх європейських колег, європейського керівництва, європейської мережі національних інституцій захисту прав людини. Ми вимагаємо, щоб мені надали доступ до нього. Мені відомо, що до Кузнєцова негативне, ганебне ставлення. Це при тому, що Німеччина розуміє, що Росія скоїла цю агресію, є рішення Великої Британії про те, що ця газова гілка підпадає під ознаки військової інфраструктури. А отже – може бути ціллю для української армії.
На жаль, затриманий і другий хлопець. Спочатку у Польщі, де за рішенням польського суду його відпустили. Його дії були проаналізовані і визнані як законні. Для нас стало абсолютною несподіванкою, що він був затриманий у Хорватії. І зараз Німеччина звернулася за екстрадицією вже другого нашого громадянина.
Лубінець: Моя помилка, що мені треба було в публічність вийти ще в 2024 році
автор фото: Українська правда
"Зніміть, врешті-решт, рожеві окуляри. Без припинення бойових дій організувати вибори не тільки неможливо, це прямо забороняє Конституція"
– Цікава ваша думка як омбудсмана щодо виборів. Екс-міністр оборони Михайло Федоров фактично до цього закликав. За його словами, неефективна система потребує перезавантаження. На шальках терезів з одного боку – право громадян на зміну владу, з іншого – неможливість гарантувати можливість як голосувати, так і бути обраними. Ви за який варіант?
– Найлегше у цій ситуації – зробити публічний пост на мільйон лайків.
Чи можете уявити, що під час продовження бойових дій можна забезпечити право кожного голосувати чи бути обраним? 4,6 млн громадян України зі статусом ВПО зараз по всій території України. 8,5 млн громадян України виїхали за кордон, їх окремо треба перерахувати і передати бюлетені. Приміщення, організація голосування військових, створення реєстру виборців і ризик витоку інформації – кібератаки не припиняються.
Я організовував президентські і парламентські вибори у Волновасі у 2014-му. Забезпечити право голосу значної частини військових не вийшло. Без припинення бойових дій організувати вибори не тільки неможливо, це прямо забороняє Конституція.
Нам треба усвідомити, що війна надовго. І навіть припинення вогню не означатиме, що війна закінчилася. Зніміть, врешті-решт, рожеві окуляри.
– Низка правозахисних організацій вважає, що людина на посаді омбудсмена повинна бути позбавлена права обиратися на політичні посади певний час після закінчення каденції. Це має убезпечити посаду від перетворення на майданчик для піару. Чи підтримаєте цю ініціативу?
– Слухайте, я готовий підтримати будь-яку ініціативу, яка посилить інституцію. Якщо, на думку правозахисників це допоможе, я готовий підтримати. Але я не переконаний, що це нас посилить. І не тому, що маю політичні плани.
Проти нас воює сильний, підготовлений, підступний, заможний, сильний ворог. Це не закінчиться швидко. До цього треба готуватися в першу чергу.
Влада нарешті повинна зрозуміти, що із суспільством треба говорити. Говорити відверто і на серйозні теми. Час популярних рішень закінчився у перший день вторгнення. Зараз усі повинні займатися лише тим, щоб держава вижила і не зникла з політичної мапи світу.
Тетяна Даниленко
Go to pravda.com.uaCyberCalmРезервне копіювання даних: як зробити правильно і які помилки коштують найдорожче
Диск виходить із ладу без попередження, телефон падає у воду за день до важливої зустрічі, а один необережний клік запускає шифрувальник, який за кілька хвилин робить нечитабельними всі робочі документи. Сценарії різні, наслідок один: у момент, коли це стається, зробити щось із оригіналом уже неможливо. Значення має лише те, чи існує його копія — і де саме вона лежить.
19 грудня 2024 року цей механізм спрацював у масштабі цілої країни: російські хакери атакували інфраструктуру Міністерства юстиції України і зупинили роботу десятків державних реєстрів. Нотаріальні дії, реєстрація бізнесу, операції з нерухомістю, частина послуг у «Дії» — усе це стало недоступним на тижні. Відновити дані вдалося лише завдяки резервним копіям, зробленим до атаки: за словами міністерки юстиції, держава мала бекап реєстрів станом на 19 грудня.
Для окремого користувача масштаб інший, механізм той самий.
Що таке резервна копія — і чим вона не є
Резервна копія (бекап) — це окрема копія даних, яка зберігається незалежно від оригіналу й дозволяє відновити інформацію, якщо оригінал знищено, пошкоджено або зашифровано.
Ключове слово тут — «незалежно». І саме з ним повʼязана найпоширеніша помилка: синхронізацію плутають із резервним копіюванням.
Google Drive, OneDrive, iCloud Drive чи Dropbox за замовчуванням синхронізують стан папки, а не архівують її. Якщо файл видалено на компʼютері, за кілька секунд він зникне і в хмарі. Якщо шкідливе ПЗ зашифрувало документи, у хмару поїде вже зашифрована версія — поверх справної.
Синхронізація перетворюється на щось схоже на бекап лише за трьох умов: сервіс зберігає історію версій файлів, має «кошик» із прийнятним терміном зберігання, і користувач заздалегідь перевірив, як звідти відновлюватися.
Правило 3-2-1 — основа, з якої варто починати
Агенція кібербезпеки та захисту інфраструктури США (CISA) називає правило 3-2-1 базовою рекомендацією для будь-якої організації. Для приватного користувача воно працює так само:
- 3 копії важливих даних — оригінал і дві резервні;
- 2 різні типи носіїв — наприклад, зовнішній диск і хмара;
- 1 копія поза межами основного місця зберігання.
Сучасне розширення правила — 3-2-1-1-0: додається ще одна копія, яка або фізично відключена від мережі, або лежить у незмінному (immutable) сховищі, а нуль означає нуль помилок під час перевірки відновлення.
Навіщо ця четверта одиниця, добре видно на тому ж кейсі Мінʼюсту: російський Telegram-канал стверджував, що дані було видалено зокрема з резервного сервера в Польщі. Копія «в іншій країні» рятує від пожежі, затоплення чи прильоту, але не рятує від зловмисника, який уже має доступ до мережі. Від нього рятує інше: відключений від живлення носій або сховище, з якого дані технічно неможливо стерти до кінця терміну зберігання.
Три типи резервного копіювання
- Повне — копіюються всі обрані дані цілком. Найнадійніший і найпростіший варіант, але потребує найбільше місця й часу. З нього завжди починається будь-яка схема.
- Інкрементне — копіюються лише файли, змінені після попереднього копіювання будь-якого типу. Найшвидше й найощадніше щодо місця, але для відновлення потрібен повний бекап плюс усі наступні інкременти по черзі: втрата одного елемента ланцюга ламає відновлення.
- Диференціальне — копіюються всі файли, змінені після останнього повного копіювання. Займає більше місця, ніж інкрементне, зате для відновлення достатньо двох елементів: повної копії та останньої диференціальної.
Для домашнього використання зазвичай достатньо повного копіювання раз на місяць плюс щоденного інкрементного — саме за такою логікою працюють вбудовані інструменти Windows і macOS.
Де зберігати копії і скільки живуть носії
Універсального носія не існує — у кожного свій профіль ризику.
Зовнішній жорсткий диск (HDD). Найдешевший спосіб отримати другий носій. За даними Backblaze, яка публікує статистику по власному парку дисків, річний відсоток відмов у 2025 році склав 1,36% на 344 тисячах дисків; у першому кварталі 2026-го — 1,24%. Це показник для дата-центру з ідеальним кліматом, і для диска, який возять у сумці, він гірший.
SSD і флешки. Швидкі, але поганий вибір для довгого зберігання «в шухляді». Стандарт JEDEC JESD218 вимагає, щоб споживчий SSD із вичерпаним ресурсом запису зберігав дані рік при 30 °C після відключення живлення; для серверних моделей норма — три місяці при 40 °C. Заряд у комірках памʼяті поступово стікає, і виробники прямо попереджають про ризик втрати даних після тривалого простою без живлення.
Оптичні диски. Спільне дослідження NIST і Бібліотеки Конгресу США показало великий розкид: із пʼятнадцяти протестованих типів записуваних DVD сім мали розрахунковий строк служби понад 45 років, а два — менш ніж 15 за умов зберігання 25 °C і 50% вологості. Проблема радше в іншому: приводи для читання дисків зникають із нових компʼютерів.
NAS — мережеве сховище. Зручно для родини чи невеликого офісу, дозволяє автоматичне копіювання з усіх пристроїв. Але NAS у тій самій квартирі — це не «копія поза межами», а RAID у ньому — це не бекап: він захищає від відмови диска, а не від видалення файлу чи шифрувальника.
Хмара. Google One, iCloud, OneDrive, Proton Drive, Backblaze, MEGA — це готова копія поза межами дому. Варто перевіряти два параметри: скільки днів зберігаються видалені файли та чи доступна історія версій. Програмне забезпечення й сервіси російського та білоруського походження використовувати не варто — незалежно від того, наскільки зручний інтерфейс.
Чому шифрувальники змінили правила гри
Резервне копіювання перестало бути захистом лише від зламаної флешки. За даними звіту Verizon Data Breach Investigations Report за 2026 рік, ransomware фігурував у 48% розслідуваних витоків — проти 44% роком раніше. При цьому 69% постраждалих відмовилися платити викуп, а медіанна сума виплати знизилася до 139 875 доларів. Відмовитися платити може лише той, у кого є з чого відновитися.
В Україні картина не мʼякша: команда CERT-UA опрацювала 5927 кіберінцидентів у 2025 році — на 37,4% більше, ніж роком раніше.
Практичний висновок простий: щонайменше одна копія має бути недосяжною для компʼютера в момент зараження. Зовнішній диск, який підключають лише на час копіювання і одразу відʼєднують, виконує цю роль краще за будь-який постійно змонтований мережевий диск.
Шифрування копій
CISA окремо називає шифрування серед обовʼязкових заходів захисту резервних копій — поряд із фізичною безпекою та офлайн-копіями. Логіка очевидна: зовнішній диск легко загубити або залишити при евакуації.
- Windows — BitLocker для всього носія; у домашніх редакціях доступне «Шифрування пристрою» або сторонні рішення на кшталт VeraCrypt.
- macOS — FileVault для системного диска, шифрування тому Time Machine вмикається під час налаштування.
- iPhone — під час створення локальної копії на компʼютері слід увімкнути опцію «Encrypt local backup»: лише зашифрована копія містить збережені паролі та дані «Здоровʼя».
Як налаштувати автоматичне копіювання
Windows 11. «Історія файлів» у «Панелі керування» зберігає версії файлів із бібліотек на зовнішній диск або мережеву папку. Паралельно працює «Резервне копіювання Windows», яке вивантажує файли, налаштування та застосунки в обліковий запис Microsoft. Обидва варіанти краще поєднувати, а не обирати один.
macOS. Time Machine налаштовується в «Системних параметрах» і працює автоматично щогодини. Apple рекомендує диск щонайменше вдвічі більшого обсягу, ніж вбудований накопичувач; підтримуються також мережеві томи та NAS із протоколом SMB.
Android. Резервне копіювання вмикається в «Налаштуваннях» → Google → «Резервне копіювання». Копіюються застосунки та їхні дані, історія викликів, контакти, SMS і налаштування пристрою; фото й відео — через Google Photos. Копія створюється автоматично, коли пристрій підключено до Wi-Fi і заряджання, і зникає, якщо пристроєм не користувалися 57 днів.
iPhone. iCloud створює копію автоматично, коли телефон заблоковано, підключено до живлення та Wi-Fi. Безкоштовних 5 ГБ вистачає рідко, тож варто або розширити тариф, або регулярно робити локальну зашифровану копію на компʼютер.
Копія, яку не перевіряли, — це не копія
Це та частина, яку пропускають майже всі. CISA радить не просто тестувати відновлення, а переконатися, що можна відкотити дані щонайменше на сім днів назад, і що доступ до критичних файлів є навіть без інтернету.
Домашній варіант перевірки займає десять хвилин раз на квартал:
- Відкрити резервну копію і відновити 3–5 випадкових файлів різних типів — документ, фото, відео, архів — в окрему тимчасову папку.
- Відкрити кожен із них і переконатися, що вони справді читаються, а не просто мають правильний розмір.
- Перевірити дату останньої успішної копії — часто виявляється, що процес мовчки зупинився кілька місяців тому.
- Переконатися, що пароль від зашифрованої копії досі відомий і збережений окремо від самої копії.
Сім помилок, які коштують найдорожче
- Не робити копій узагалі. Дані здаються неважливими рівно до моменту, коли їх немає. Найдешевша страховка коштує однієї вечірньої години на налаштування.
- Тримати копію на тому самому пристрої. Окремий розділ того ж диска не рятує ні від виходу накопичувача з ладу, ні від шифрувальника, ні від крадіжки ноутбука.
- Вважати синхронізацію бекапом. Хмарна папка повторює всі зміни, зокрема помилкові. Без історії версій це дзеркало, а не архів.
- Не мати жодної офлайн-копії. Усі копії, доступні з компʼютера в один клік, доступні й шкідливому ПЗ у той самий клік.
- Не перевіряти відновлення. Пошкоджений архів або зупинений півроку тому процес виявляються рівно тоді, коли відновлюватися вже терміново.
- Копіювати надто рідко. Частота має відповідати темпу змін: якщо робочі файли оновлюються щодня, місячна копія означає втрату до 30 днів роботи.
- Не підписувати копії. Через рік незрозуміло, що саме лежить на диску, від якої дати й чи є там потрібна папка. Достатньо текстового файлу з описом поруч із копією.
Український контекст
До стандартного переліку ризиків — поламаний диск, вкрадений телефон, помилкове видалення — в Україні додаються ще три: знищення техніки внаслідок обстрілу, тривалі відключення електроенергії й необхідність швидко виїхати, узявши мінімум речей.
Усі три закриваються однією й тією ж дією: одна копія має бути фізично поза домом. Це може бути хмара, зашифрований диск у родичів в іншому місті або в іншій країні. Для критичних документів — паспорт, свідоцтва, договори, дипломи — має сенс зберігати скани у зашифрованому контейнері в хмарі: він доступний із будь-якого пристрою і не залежить від того, що сталося з квартирою.
Коротко
Резервне копіювання — це не одна дія, а звичка з чотирьох елементів: три копії на двох типах носіїв, одна з них поза домом і одна недосяжна з мережі; автоматичний розклад замість ручного копіювання; шифрування носіїв; регулярна перевірка відновлення. Усе інше — деталі реалізації.
Читайте також про те, як увімкнути резервне копіювання на Android, що робити після втрати даних і як відновити видалену інформацію, як керувати резервними копіями в iCloud та як відновити пошкоджену флешку.
Ця стаття Резервне копіювання даних: як зробити правильно і які помилки коштують найдорожче раніше була опублікована на сайті CyberCalm, її автор — Олена Кожухар
29 червня приблизно о 21:00 у Монако пролунав вибух, внаслідок якого постраждали три особи, двоє з яких отримали дуже важкі поранення. Тоді джерела "Української правди" в бізнесових колах повідомили, що йдеться про підсанкційного українського бізнесмена Вадима Єрмолаєва та його близьких.
Після вибуху почалась масштабна операція з пошуку людини, яка заклала вибухівку, потрапивши на записи камер спостереження. Вважалося, що ця особа встигла виїхати на територію Франції. Пізніше журналісти з'ясували, що підозрюваною є жінка, яка могла видавати себе за чоловіка. Нею виявилася громадянка України Анастасія Березовська.
ЗМІ повідомляли, що слідство в Монако у справі про замах на Єрмолаєва розглядає версію про причетність СБУ.
7 липня стало відомо, що Березовську знайшли убитою і закопаною під Києвом.
Того ж дня Нацполіція, СБУ, ГУР та ОГП повідомили, що затримали двох осіб за підозрою у вбивстві жінки, яку розшукував Інтерпол. Слідство припускає, що чоловіки також могли бути причетні до замаху на українського бізнесмена в Монако, оскільки має дані, що вони неодноразово здійснювали перекази на криптовалютні та банківські рахунки Березовської.
За версією слідства, Березовську вбили 3 липня поблизу селища Юрів Київської області співробітник Головного управління розвідки Міноборони Владислав Реут і його спільник, колишній співробітник СБУ Віталій Жикович.
За даними співрозмовників "Української правди", близьких до розслідування, слідство вважає, що саме вони могли бути організаторами теракту в Монако.
Важливо зазначити, що станом на зараз у силових колах циркулюють дві полярні версії довкола розслідування резонансної справи. Джерела "Української правди" у Службі безпеки переконують, що за замахом можуть стояти "гурівці", близькі до Кирила Буданова. Тоді як в оточенні Буданова переконують, що цю справу може використовувати тимчасовий виконувач обов'язків голови СБУ Олександр Поклад, з яким у керівника Офісу президента відкритий конфлікт після вбивства Дениса Кірєєва.
"Українська правда" понад місяць намагалась домовитись із Вадимом Єрмолаєвим про інтерв'ю. Він тричі переносив дату, посилаючись на проблеми зі здоров'ям. На минулому тижні редакції вдалося записати велику розмову з потерпілим. Хто міг організувати спробу вбивства? Чому одразу після замаху бізнесмен зробив декілька суперечливих заяв? Хто справляє тиск на підозрюваних? І чи можуть тиснути на самого Єрмолаєва?
"Як вона виготовила цю бомбу?!"
– Вадиме Володимировичу, наскільки ми розуміємо, станом на зараз в Україні велика кількість людей перебувають у напрузі через теракт і спробу вбивства, які відбулися наприкінці червня в Монако. Ви ніколи не були скандальним бізнесменом, але чомусь хтось намагався вбити саме вас. Як правило, правоохоронці в таких випадках кажуть: назвіть 5–10 прізвищ, які, як ви вважаєте, можуть і могли б бути дотичними до спроби вбивства. Вам таке питання ставили, наприклад, французькі правоохоронці? Що ви відповіли?– Так, вони мені ставили подібні питання. Я їм сказав, що навіть не можу одного імені назвати. Я ніколи ні з ким не конфліктував, завжди обходив гострі кути, ніколи не займався якимось бізнесом, який має стосунок до криміналу або може викликати якусь там нездорову конкуренцію. Тому я навіть уявити собі не можу. Я нікому не винен, мені ніхто не винен.
– Тоді, по-вашому, що сталося і чому?
– Не розумію. Я дуже сподіваюся, що правоохоронці знайдуть відповідь на це питання. Це мене дуже хвилює, тому що як далі жити моїй родині? У мене є п'ятеро дітей, сім'я, вони всі тепер не знають, як їм жити.
– Коли ви востаннє були в Україні?
– 16 травня цього року, я був кілька днів.
– У нас теж була інформація, що ви менше ніж за місяць до того, що сталося тут, у Монако, відвідували Україну. З якою метою? Можливо, ви там з кимось зустрічалися? Це була робоча поїздка чи приватна?– Це була приватна поїздка, я давно не був, я хотів подивитися, яка зараз у Дніпрі обстановка, в якому стані все, що я створював, те, що я передав сім'ї в управління. Поїхав, подивився два дні і повернувся.
– А якісь робочі зустрічі, що стосуються бізнесових питань, у вас були?
– Ні, такого нічого немає.
– Я так розумію, до того ви в Україні давно не були? Коли востаннє?
– Я був в Україні до цього у грудні 23-го року. До того, як на мене запровадили санкції, я проводив в Україні весь час, який мені дозволяв закон. А закон мені дозволяв проводити 90 днів за останні 180 днів. Такий закон. Оскільки я не маю українського паспорта, я не громадянин України, я не податковий резидент України, тому я мав право і зараз маю право проводити в Україні 90 днів за останні 180 днів. Цим правом користувався і весь цей час проводив в Україні.
– Ви не пов'язуєте ніяк цей візит, якихось людей, з якими ви розмовляли, з тим, що сталося потім у Монако?
– Ні.
– А питання санкцій і вашого в'їзду в Україну – вони не суперечать одне одному?
– За законом я маю право в'їжджати, у мене немає обмежень для в'їзду в Україну.
– Можливо, хтось на вас виходив, коли ви були в Україні, пропонував зустрітися? Люди, пов'язані з бізнесовими структурами, кримінальними, правоохоронними?
– Ні, ніхто не виходив ні з правоохоронців, ні з бізнесових…
Я хотів би сказати ось що. Я це (поїздку в Україну і замах – УП) не пов'язую, по-перше. А по-друге, ми розуміємо, що стежити за мною почали набагато раніше, ніж я поїхав в Україну, ще в Монако. Виходить, ідея із замахом на мене, умовно, з'явилася набагато раніше, ніж я їздив в Україну. Тому моя поїздка в Україну не могла бути причиною того, що сталося.
Правоохоронці в Монако бачили на своїх камерах пані Анастасію Березовську, вони її бачили вже з початку травня або, може, навіть у квітні, як вона тут проводить, як назвати це, стеження чи що.
– А коли ви були в Україні, ви не помічали ніякого стеження, якихось дивних людей?
– Ні, я був дуже мало – 2,5 дня.
– Пропоную почати з 29 червня, дня, коли стався замах. Будь ласка, відтворіть той вечір, все, що ви пам'ятаєте.
– Я цілий день був удома. Моя цивільна дружина вдень ходила кудись із подругами. І потім ввечері, оскільки дитина захотіла їсти, ми пішли в кафе поїсти. Ми нічого не резервували, пішли на набережну в кафе "Зефір", якось так воно називається. Підійшли в одне кафе, там не було місць, у друге – в цьому кафе нам сказали: "Так, є столик на вулиці". Ми сіли, поїли протягом години і пішки повернулися сюди додому. У той момент, коли я підійшов до дверей, усі підійшли, і я дістав такий магнітний ключик, щоб прикласти його до дверей, у цей момент стався вибух.– Наскільки я розумію, на той момент у вас не було особистої охорони?
– У мене її взагалі ніколи немає. Я завжди їжджу сам за кермом, мені не потрібна ніяка охорона.
– Чи є інформація, що Березовська стежила за вами не одна?
– Це логічно, вона не могла одна працювати в Європі. Ми всі бачимо в кіно або як це в книжках відбувається. Зазвичай стежить не один, а 2–3 людини, які змінюються. Найімовірніше, Березовська теж була не одна.– Що вам відомо з матеріалів слідства, як готувався замах? Можливо, французьке чи українське слідство пояснило, як відбувалося стеження?
– Французьке слідство нічим не ділиться. Вони тільки ставлять питання періодично, але нічим не діляться. Я запитував у них кілька разів, можливо, вони знають ще якихось людей, які займалися стеженням за мною? Вони кажуть, що це таємниця слідства – ми нічого розповісти не можемо.
Цілком можливо, вони побоюються, що якщо вони знову назвуть якесь прізвище, то цю людину просто ліквідують так само, як Березовську. А якщо ці люди були і вони потім поїхали в Україну, то я не виключаю, що їх уже ліквідували, щоб нікому було давати жодні показання в разі, якщо їх спіймають.
– Тобто ви вважаєте помилкою те, що правоохоронні органи назвали Березовську, показали, що це вона?
– Так, я вважаю, що це була їхня помилка. Вони мали включитися з українськими правоохоронцями, затримати її, щоб вона давала показання. Але зроблено те, що зроблено, вони діяли за якимось своїм протоколом, опублікували її фотографію, оголосили її в міжнародний розшук, і вийшло те, що вийшло.
– Можливо, українське слідство більше співпрацює з вами?
– Вони теж нічого зайвого не говорять. Але з того, що зрозуміло, – вибухівка була дуже рідкісна. Із загальних джерел відомо, що у звичайних військових такої вибухівки немає, а в ГУР вона є. Водночас у цій історії фігурує офіцер ГУР Владислав Реут, який безпосередньо брав участь у вбивстві Березовської. Є також інформація, що Реут – фахівець із вибухових пристроїв і що саме він виготовив пристрій, використаний під час замаху. Тому сам собою напрошується висновок про можливий зв'язок між походженням цієї вибухівки та участю Реута.
– Тобто він не тільки міг брати участь у вбивстві, але й виконувати, власне, частину цієї задачі по замаху?
– Так, він точно в цьому брав участь.
– Вважаєте, вас хотіли саме вбити чи залякати?
– Думаю, вбити. Тому що те, що ми вижили – я не знаю, якась випадковість. Двері, величезні двері, які підняти неможливо, їх вибухом вирвало і розламало на тріски. Вони лежать, ви можете сфотографувати, за ліфтом, коли будете спускатися. Спробуйте їх підняти рукою – це неможливо.
Моя жінка, цивільна дружина Анна, була страшенно травмована, дуже сильно. От тільки зараз вона хоч потроху почала говорити. Вона місяць була в комі. Вона зараз тільки починає рухати руками. Це був потужний вибух. Дитину відкинуло – може, через те, що вона легка.
Коли це все сталося, я повернув голову, бачу, що син там махає закривавленими руками, у нього закривавлені руки, ноги, все. У нього зламалася якась частина кістки на нозі, він був у гіпсі, у нього були теж опіки, йому теж пересаджували шкіру, тому що без пересадки шкіри це все не могло загоїтися.
– Які ще вам відомі подробиці організації і виконання?
– Поки більше ніяких. Але я дуже сподіваюся, що правоохоронці наші, СБУ і МВС, зможуть цю справу просунути. Хоча, звісно, останнім часом розслідування якось почало гальмуватися.
– З чим ви це пов'язуєте?
– Думаю, якісь зацікавлені особи тиснуть на слідство, як мінімум на МВС, і МВС трохи пригальмовує свої дії. Ой, вибачте – Національна поліція. Національна поліція трохи пригальмовує свої дії в розслідуванні.
– Це серйозна заява. Хто, по-вашому, може здійснювати такий тиск?
– Не знаю. Ті, хто хоче якимось чином вигородити Реута, Жиковича та інших учасників цього злочину.
– 15 липня ви заявили про причетність чинних співробітників ГУР до вибуху, а 20 липня в інтерв'ю сказали, що не знаєте, хто хотів вас убити. Чому ви зробили такі різні заяви?
– Я думаю, це був неправильний переклад або хтось спотворив. Я весь час говорив, що, виходячи з тих людей, які брали участь у цьому злочині, зрозуміло, що брали участь співробітники на якомусь нижчому рівні, хоча пан Реут – підполковник ГУР, не такий вже він і маленький персонаж, не сержант за званням. Ну і, напевно, все-таки багато місяців ішла підготовка, потрібні були фінанси тощо. Найімовірніше, існує і замовник, і якийсь вищий середній рівень якихось людей у ГУР. Я впевнений, що в цьому, знову ж таки, мені так здається, що це не може бути ні Офіс президента, ну занадто, ні керівництво ГУР. Я думаю, ці люди не брали участі. Тому що якби ці люди брали участь у позасудових стратах, то я собі навіть уявити не можу, де тоді наша держава, на якому ми рівні розвитку. Тому я думаю, що це все-таки за гроші хтось найняв, організував усю цю процедуру. Коли спіймають, ми дізнаємося, яка була мотивація у того, хто це і замовив, і прийняв замовлення.– Можливо, ви знаєте про інших співробітників або службовців ГУР, окрім Реута, які могли бути задіяні?
– На жаль, не знаю. Я ж усе-таки не веду слідство, і слідство не ділиться з нами якимись секретними даними. Але думаю, що з усіх, хто міг бути задіяний ще, це мінімум рідний брат Владислава Реута, він теж співробітник або колишній співробітник ГУР, Євген Реут.
– Чи бачили або чули ви якісь докази того, що Реут виконував приватне замовлення – тобто його хтось найняв. Чи це могло бути завдання Головного управління розвідки?
– Ні, такої ніякої інформації немає, ми маємо тільки те, що маємо: що він брав участь, що він діяв; але іншої інформації у нас немає.
– Як ви вважаєте, якою могла бути мотивація співробітників ГУР – суто фінансовою?
– Думаю, так. Тому що зі мною вони ніколи не були знайомі. Яка в них ще могла бути мотивація? Тільки гроші.
– Але якщо до операції були залучені люди, пов'язані зі спецслужбами, вони мали усвідомлювати ризики: що Березовську можуть ідентифікувати, що залишаться сліди, що операцію в Монако ретельно розслідуватимуть. Ви все одно вважаєте, що вони могли піти на такий ризик за гроші?
– Поки, думаю, так, поки думаю, що за гроші. Березовська намагалася ховатися, вона маскувалася. Поліція Монако не відразу встановила її, у них на це пішло майже дві доби, поки вони зіставили всі зйомки за останній місяць, усе, що відбувалося.
– Чи зверталися ви або ваші представники безпосередньо до Головного управління розвідки, щоб отримати відповіді щодо можливої причетності Реута до замаху?
– Так, наш адвокат писав адвокатський запит, але поки ми відповідей не отримали.
– Запит був адресований керівництву ГУР?
– Думаю, так. Я, чесно кажучи, не знаю, але він людина грамотна, я думаю, він звертався до керівництва.
– За два місяці після вибуху з вами контактував хтось із Головного управління розвідки Міністерства оборони?
– Так, зі мною спілкувалися, але я не хочу називати прізвище поки. Так, мені люди намагалися пояснити, що Головне управління розвідки до цього не причетне. Ввічливо, культурно я їм так само сказав, що як воно може бути не причетне, коли підполковник ГУР прямо зараз заарештований і брав участь у цьому заході? Якщо він чинний підполковник, як може ГУР не бути причетним до цього? Він же не двірник, не охоронець десь на дверях. Якось так.
– Можливо, вони вважають, що Реут взагалі не причетний до замаху?
– Я не знаю, вони його не виправдовували, вони просто говорили про те, що треба краще в цьому розібратися, щоб звинувачення не було голослівним. Я кажу, що це ж моя особиста думка, я ж нікого не звинувачую. Це моя думка, що раз там є один із двох чинний офіцер ГУР, то, на мою думку, якось там і ГУР теж причетне. І в мене до них питання: минуло півтора місяця, при всій потужності цієї організації, ресурсах, чому вони досі не розібралися і не знайшли решту учасників цього всього.
– Ви ставили це питання людям із ГУР, які з вами контактували?
– Так.
– Що вони відповідали?
– Кажуть, що розбираємося.
– За інформацією джерел "Української правди", з вами контактував Дмитро Усов (колишній заступник керівника ГУР МО – УП). Це правда?
– Це ваші припущення, з ким я говорив, але я не хочу поки коментувати.
– Незалежно від того, з ким саме ви говорили в ГУР, чи чинили на вас під час цих розмов якийсь тиск або щось пропонували?
– Розмови були дуже культурні, ввічливі, взаєморозуміння. Вони потім мені теж сказали, що так, "ми розуміємо вас, що у вас там ваша жінка лежить у лікарні, дитина, ми все розуміємо, ваші, так скажімо, побоювання, звинувачення".
– Вони казали, що хочуть самі розібратися в цій історії?
– Так, пообіцяли, що вони будуть розбиратися.
– Минуло вже майже два місяці. Чи отримали ви за цей час якусь позицію ГУР щодо цієї історії?
– Насправді без малого два місяці минуло, і суспільство досі не почуло жодної публічної позиції ГУР за винятком того, що пан Юсов – я так розумію, це прессекретар ГУР – висловився про те, що "ми розбираємося". І все. Тобто був такий один коментар, і все інше – тиша, що я не я, хата не моя, це теж…– Тобто вас дивує, що ГУР досі публічно не висловилося навіть щодо затримання Реута?
– ГУР справді майже ніяк це не коментує. Їхня позиція зводиться до того, що слідство триває і поки нічого не зрозуміло. Але навіть щодо Реута ніхто публічно не заявив, що співробітник ГУР брав участь у вбивстві Анастасії Березовської. Це ж факт. Вони самі вказали, де її закопали. Якби вони її не вбивали, то не знали б, де вона похована, куди викинули пістолет і її телефон. Але вони самі все це показали. Отже, це вони її вбивали. Ми не суд і не можемо робити остаточних висновків, але є очевидні логічні факти.
– Щодо другого підозрюваного, Жиковича. Була інформація, що він раніше був позаштатним співробітником СБУ. Що вам про це відомо?
– Ми не знаємо, чи був він колись у МВС, але в матеріалах, у тому, що опубліковано, (йдеться – ред.), що він був колись позаштатним співробітником СБУ.– Чи є у вас якась актуальна інформація? Можливо, хтось із правоохоронних органів ділився з вами, чи мав Жикович на момент виконання цього замаху стосунок до якогось органу чи спецслужби, чи не мав?
– У нас немає такої інформації на цей момент. Ми знаємо, що він колись був позаштатним співробітником СБУ, потім він перестав бути позаштатним співробітником СБУ. Ким він був на момент цього злочину, ми точно не знаємо.
– Чи був він пов'язаний із ГУР або, можливо, зі Службою безпеки України – у вас немає жодної інформації?
– Ні.
– Я правильно розумію, що ні Жиковича, ні Реута, ні Березовську ви та члени вашої родини раніше не знали?
– Ніколи не бачили і ніколи не були знайомі.
– Чи відомо вам, як Березовська отримала інформацію про місце вашого проживання та інші дані, необхідні для стеження за вами?
– Ні, не знаю. Такої інформації у мене немає, як вона це все отримала. Я думаю, це теж було, найімовірніше, від замовника. Тому що знайти мене тут дуже нескладно, місто дуже маленьке, я ходжу пішки вулицями. Що тут? 4–5 вулиць. Якщо сісти в якесь кафе, то протягом тижня ти в будь-якому разі помітиш якусь людину, на яку ти чекаєш.
– Підозрювані, наскільки відомо, заявляли, що Березовська могла діяти з власної ініціативи або виконувати приватне комерційне замовлення, а її вбивство могло бути окремою операцією. Чому ви відкидаєте цю версію?
– А де вона тоді взяла вибухівку, яка є тільки у якихось суперспецпідрозділів типу ГУР? Як вона виготовила цю бомбу? Це не могла бути її особиста ініціатива, тому що вона гроші отримувала на витрати, вона звітувала. А кому вона звітувала?
– Українському слідству вдалося відновити відео Березовської, яке може бути звітом про виконання завдання. Чи відомо вам, для кого вона його записувала?
– Не знаю, цієї інформації у нас немає.
– Чи змінилися за ці два місяці ваші власні версії щодо мотиву та можливого замовника замаху? Ви отримали якусь нову інформацію?
– Ні.
– Серед версій замаху називали можливий зв'язок членів вашої родини з колцентрами. Як ви ставитеся до цієї версії?
– Я думаю, це якась дурниця.
– Можливо, ця версія виникла через те, що ринок колцентрів вважається досить агресивним?
– Я особисто ніколи ні до чого цього не мав жодного стосунку, крім як телефоном я не вмію користуватися нічим – ні комп'ютером, нічим. Тобто я взагалі далекий від подібних речей.– Вам відомо, чи перевіряло слідство цю версію?
– Слідство перевіряло цю версію. Я сподіваюся, що перевіряло, вони не звітують. Я сподіваюся, що вони вже все перевірили, всі подібні версії.
– Вашого сина Артура в грудні минулого року затримали на Кіпрі за запитом естонських правоохоронців. Його, зокрема, підозрювали у причетності до діяльності колцентрів. Що ви можете сказати про цю справу?
– Його підозрювали, але ми як батьки не могли погодитися з тим, щоб він три роки чекав початку суду. Тому ми з мамою наполягли на укладенні угоди з правоохоронцями. Він уклав її без визнання вини. Якби були очевидні докази його вини, навряд чи естонська сторона погодилася б на таку угоду без визнання вини і без інших наслідків.
– Є версія, що в межах цієї угоди ваш син міг надати інформацію про діяльність колцентрів і це могло стати мотивом для замаху на вас. Що ви про це думаєте?
– Я нічого цього не знаю, тому що я не був учасником цих подій. Моя дружина зі своїх коштів сплатила штраф, який був при укладенні угоди, і на цьому все. Все, що я знаю. Давав він якісь... Думаю, що жодних показань не було, тому що навряд чи він щось таке знав, що могло б їх зацікавити.
– Чи може замах на вас бути якось пов'язаний із подіями, що відбулися на початку року на Балі?
– Думаю, взагалі ніяк, думаю, це взагалі з різних життів.
– Тобто версію про зв'язок замаху з колцентрами ви відкидаєте?
– Так, я відкидаю цю версію, тому що я до цього ніколи жодного стосунку не мав, ні до чого подібного.
– А щодо вашого сина?
– Ми ж уже з вами визначилися, що він вину не визнав. Займається зараз якимось своїм бізнесом, сім'єю, у нього троє дітей. Все. Я знаю, що він точно... Давайте, раніше я його не контролював – дорослий чоловік. Але на сьогодні з того, що мені відомо, то він 100% жодного стосунку ні до чого подібного не має.– Чи пов'язана бізнес-діяльність вашого сина з бізнесом Олександра Петровського (відомий у кримінальних колах бізнесмен з Дніпра – УП)?
– 100% ні. Наша сім'я з сім'єю Петровського в плані якихось бізнесових відносин ніколи не перетиналася.
– Чи розглядаєте ви російський слід у замаху на вас і вашу родину?
– Я не можу сказати, я не знаю. Я так само ніколи не був пов'язаний із Росією – я не розумію, навіщо їм це треба. Так само я не розумію, навіщо це треба було б, наприклад, нашому Офісу президента або росіянам. Я ні для тих, ні для тих не становлю жодного інтересу.– Останнім часом ви отримували якісь погрози, повідомлення чи сигнали з Росії або від пов'язаних із Росією бізнесменів чи структур?
– У мене взагалі немає жодного зв'язку з російськими бізнесменами, з Росією. Взагалі жодного.
– Пропоную перейти до санкцій.
– Будь ласка. У нас ще питання щодо Реута і Жиковича. У нас є інформація, що вони отримують повідомлення про те, що їм краще помовчувати і краще думати про сім'ю. Хто їм передає ці "привіти", я не знаю, але вони їх отримують.
– Тобто, за вашою інформацією, Реут і Жикович, перебуваючи в СІЗО СБУ, отримують погрози?
– Скажімо так. Від кого, я не знаю.
"Я з державою ніколи не працював"
– За що, на вашу думку, проти вас запровадили санкції РНБО і на якій стадії зараз їх оскарження?
– Санкції – це незрозуміла історія. Їх запровадили, коли завели кримінальну справу за підозрою, і там був якийсь аргумент про те, що я працюю в Криму і плачу податки в Криму. Це була підозра. На підставі цієї підозри було порушено кримінальну справу. Вона не була розслідувана, а просто почалося розслідування, і на мене запровадили санкції за підозрою. Ця справа була розслідувана, я вам передам документи, у мене є копія рішення суду, копія листа від генерального прокурора, від Служби безпеки, що я до цієї справи не маю стосунку. Ми зверталися, щоб ці санкції були зняті, але поки наше звернення не розглянуто.
– Я правильно розумію, що СБУ підозрювала вас або пов'язані з вами структури в тому, що після окупації Криму вони продовжили працювати за російським законодавством і сплачувати податки до бюджету Росії?
– Так точно. Ці підприємства і зараз продовжують працювати. Але як і що, нам це невідомо. Тому що в середині 23-го року ці підприємства були націоналізовані.
– У 2023-му році?
– Так. А ми перестали їх контролювати десь уже в 15-му році. Як тільки заборонили працювати на території, яку захопила Росія, ми теж перестали, ми хотіли продати, коли ще була можливість. Нам це не вдалося. Потім туди приїхали якісь бандити, які тиснули на директора, змусили його працювати на них. Звинувачувати цього хлопця після того, що його побили, було неможливо. Будь-яка людина, якщо на неї так будуть тиснути, фізично бити, погрожувати сім'ї, звичайно, вона буде робити те, щоб урятувати себе і врятувати свою сім'ю. Ми втратили контроль над цими підприємствами, і вони вже існували самі по собі.
– Після цього у вас не залишилося жодного зв'язку з цими підприємствами і ви не отримували від них грошей?
– Ні.
– Жодних доходів?
– Немає жодних фактів. Ми ніколи звідти не отримали жодної копійки. А як вони розпоряджалися вже отриманими грошима, це вже нам невідомо.
– Тобто, хто фактично отримував прибутки від "Алеф-Віналь-Крим" після окупації Криму, ви не знаєте?
Це був Двоскін Євген Володимирович (російський кримінальний бізнесмен – УП). Про нього ви можете прочитати в інтернеті те, що написано.
– Ви вважаєте, що саме Двоскін отримав контроль над цими підприємствами?
– Думаю, так, але не знаю, це невідомо. В інтернеті пишуть, що він на своїй дорогій машині заїжджає у двір ФСБ Росії в Москві. Це написано в інтернеті. Хоча сам він із кримінального світу.
– Після запровадження санкцій до вас виходив хтось, пов'язаний із владою, правоохоронними органами чи РНБО, і пропонував за гроші або в обмін на бізнес посприяти їх скасуванню?
– Ні, ніхто не виходив.
– А ви самі намагалися через когось домовитися про зняття санкцій?
– Ні, я не знаю, на кого треба виходити. Ми зверталися в усі органи, які в цьому беруть участь, писали в Генеральну прокуратуру. Адвокати писали всюди, де можна писати. Особисто я ні з ким не спілкувався і ні на кого не виходив.
– Тобто ви не розумієте ані причин запровадження санкцій, ані мотиву замаху на вас і вашу родину?
– Ні, не розумію. Цікавий факт, що майно, яке колись нам належало в Криму, в середині 23-го року разом із майном нашого президента було все націоналізовано одним указом Росії.
– Ви маєте на увазі квартиру Володимира Зеленського?
– Так. Був один указ, і ось у ньому були колишні наші підприємства, квартира.
– Якими українськими підприємствами ви зараз керуєте після запровадження санкцій? Чи передані вони в управління вашим близьким?
– Я не керую, моя сім'я займається управлінням. Я фактично вийшов на пенсію і займаюся інвестиціями тільки в цінні папери на фондовому ринку.
– Водночас пов'язані з вами компанії вже після запровадження санкцій отримували землю під порт на Одещині, відновлювали спецдозволи на користування надрами та продовжували працювати з державою. Як ви це пояснюєте?
– Я з державою ніколи не працював. Те, що ті підприємства, які колись мали до мене стосунок, побудували маленький річковий порт, напевно, треба пишатися, що люди під час війни будують інфраструктуру. Не розбиратися, як, що, навіщо. Тому що це дуже ризиковано.
Я, можливо, навіть і не будував би цей порт, якби це я робив. Тому що маленький причал, ще щось у нинішній ситуації можуть бути знищені, всі інвестовані гроші пропадуть. Тому мені здається, що навпаки треба вітати тих людей, які інвестують у ризиковані інфраструктурні речі для того, щоб країна могла щось експортувати. Я не розумію причин цього розбирання. Я думаю, це якась знову ж таки дурниця.
– Ви були знайомі з Андрієм Портновим? Чи допомагав він вам у питаннях санкцій або проблем із правоохоронними органами?
– Ні.
– Ви взагалі з ним не були знайомі?
– Я його бачив кілька разів у житті, але ми не були якимись близькими друзями, у нас не було якогось регулярного спілкування. Просто я його кілька разів у житті бачив.
– Є версія, що Портнов під час поїздок в Україну перед своїм убивством порушував питання щодо вас і запроваджених проти вас санкцій. Вам щось про це відомо?
– Я взагалі не знаю. Про Андрія Портнова не знаю нічого. Крім того, що його вбили – я прочитав у пресі, – я про нього не знаю нічого. Я ніколи не жив у Києві, ніколи не був у політичній тусовці, для мене це все чуже.– Чи пов'язуєте ви запровадження санкцій зі спробою перерозподілити або забрати ваш бізнес?
– У мене немає якогось монопольного бізнесу, який був би надзвичайно цікавий. У мене є мережа бізнесів, партнери. Як відібрати, а партнерів куди подіти? Ні. Я більше інвестор, я інвестую в бізнес, а управляють ним інші. Так було раніше. Зараз цим далі займається сім'я, сімейний бізнес, а я займаюся інвестиціями у фондовий ринок Америки.
– При цьому санкції досі залишаються чинними?
– Ну, я сподіваюся, коли-небудь дадуть у руки розглянути ці матеріали, які я вам передам. Захочете – опублікуєте якусь частину.
"До Монако у мене претензій немає"
– Коли ви відмовилися від українського громадянства, ви пояснювали це, зокрема, потребою в міжнародному захисті. Від чого саме ви хотіли бути захищені?
– Не так, щоб у захисті. Просто світове законодавство більш надійне, ніж просто українське законодавство. А на Кіпрі воно міжнародне, британське право фактично. Ну от дивіться, я звертався до Верховного суду з питанням розглянути питання моїх санкцій по суті. Верховний суд відповідає, розглядає і каже, що на підставі поданих документів президент мав право запровадити санкції. У нас питання: ми ж не запитуємо у Верховного суду, мав право президент чи не мав. На підставі поданих документів, звичайно, мав і запровадив. Але у нас тепер є нові документи, які говорять про те, що я до цього не маю стосунку. І ми їх просимо розібратися по суті. А вони не розбираються. Їм ставиш одне питання, а вони відповідають на інше. Ось це і є, так скажімо, якщо ти десь у Європі, у світі, то якось більш захищена система.
– В одному з інтерв'ю ви сказали, що волієте жити в безпечному Монако, а не в Україні. Але замах на вас стався саме тут. Ви й після цього вважаєте Монако безпечнішим? І чи маєте претензії до князівства щодо того, що замах взагалі став можливим?
– Ну, давайте так, до князівства Монако у мене претензій ніяких немає. Уявіть собі, що якщо це відбулося тут, скільки це зусиль коштувало – адміністративних, фінансових, організаційних – організувати це тут, то в Україні, якби я жив, то, напевно, це можна було б зробити в 10 разів простіше.
– Клод Моніке (ексспівробітник французької розвідки DGSE, експерт з питань безпеки – УП) заявляв, що ви нібито готували виступ у Європарламенті про корупцію в Україні. Це правда?
– Це неправда. Я збирався просто брати участь, бути присутнім на інвестиційному... Це збиралися зробити круглий стіл щодо інвестицій у відновлення України. Щоб це було дослівно і чітко. Ні про яку корупцію під час цього круглого столу, мови не було ні в порядку денному, ніде. Збиралися поговорити про те, які інвестиції можна робити у відновлення України, які треба, які вигідно. Ось така була тема саме цього запланованого заходу.
– Після замаху ви залишаєтеся в Монако. Чи змінили ви заходи особистої безпеки?
– Я найняв собі зараз приватну охорону, поки триває слідство. Я сподіваюся, що коли слідство знайде замовників, то я зможу жити життям звичайної просто людини.
– Ви вірите, що слідство знайде замовника?
– Я на це дуже сподіваюся, дуже.
– Ви говорили, що під час замаху використали незвичайну вибухівку, яка може бути в розпорядженні спецслужб. Що саме це була за речовина?
– Це була якась рідка вибухівка. Вона була перевезена з України, доставлена вже у вигляді виробу, який виготовив Владислав Реут, була доставлена в Європу і тут уже застосована. Це дуже рідкісна річ, це рідка вибухівка, від якої потім залишаються страшні хімічні опіки на тілі. Ось такий теж є нюанс. Така вибухівка не продається ні в магазині, ніде, її немає у звичайних військах. Це дуже спеціалізована річ, дуже.
– Якщо, за вашою інформацією, пристрій виготовив Реут, ви припускаєте, що цю вибухівку він міг отримати в ГУР?
– Напрошується відповідь, що так. Десь же він її взяв? Найімовірніше, на роботі.
– Люди, які стежили за вами і готували замах, бачили, що ви перебуваєте разом із родиною. Тобто, на вашу думку, вони свідомо ухвалили рішення здійснити вибух, розуміючи, що постраждають усі троє?
– Так, звичайно, вони стежили за мною з моменту, як я вийшов із сім'єю з дому і пішов на набережну, зайшов у кафе, там поїли ми всі втрьох і так само втрьох повернулися. Вони, звичайно, розуміли, що ми всі троє разом, і в них був час на прийняття рішення, робити цей вибух чи ні. Тобто вони чітко розуміли, що постраждають усі троє, і вони прийняли це рішення, напевно, порадившись.
– В Україні є чимало тяжких злочинів, які роками залишаються нерозкритими. Якщо замовника цього замаху не встановлять, для вас фактично зберігатиметься пряма загроза. Що ви можете робити в такій ситуації?
– А мені нічого більше не залишається. Де є гарантія, що вони не повторять те, що вони зробили, ще раз? Моє завдання – знайти все-таки замовника і закінчити цю історію в залі суду. У мене немає іншого варіанта. Ви праві, що якісь злочини не розкривалися. Але в цьому злочині є двоє вже заарештованих людей, і вони не найпростіші люди. Їм загрожує довічний строк ув'язнення. Тобто їм треба добре подумати, хочуть вони отримати просто якийсь строк ув'язнення чи довічний. Тобто у них є вибір.
– Ви маєте на увазі, що підозрювані можуть піти на угоду зі слідством і назвати замовника або інших учасників злочину?
– Так точно, так і є. Ці люди є, це не так, що у нас глухий кут і ми нічого не розуміємо. Є конкретні два виконавці, які вбили ще одну виконавицю, які брали участь у всьому цьому. Тим більше займаються такі служби, як СБУ, МВС. ГУР обіцяє теж бути на боці справедливості, хоча ми поки цього не помітили, щоб вони вийшли з якоюсь заявою. Навіть про того ж Реута Владислава, який уже затриманий за вбивство Березовської, теж тиша.
Михайло Ткач
Після вибуху почалась масштабна операція з пошуку людини, яка заклала вибухівку, потрапивши на записи камер спостереження. Вважалося, що ця особа встигла виїхати на територію Франції. Пізніше журналісти з'ясували, що підозрюваною є жінка, яка могла видавати себе за чоловіка. Нею виявилася громадянка України Анастасія Березовська.
ЗМІ повідомляли, що слідство в Монако у справі про замах на Єрмолаєва розглядає версію про причетність СБУ.
7 липня стало відомо, що Березовську знайшли убитою і закопаною під Києвом.
Того ж дня Нацполіція, СБУ, ГУР та ОГП повідомили, що затримали двох осіб за підозрою у вбивстві жінки, яку розшукував Інтерпол. Слідство припускає, що чоловіки також могли бути причетні до замаху на українського бізнесмена в Монако, оскільки має дані, що вони неодноразово здійснювали перекази на криптовалютні та банківські рахунки Березовської.
За версією слідства, Березовську вбили 3 липня поблизу селища Юрів Київської області співробітник Головного управління розвідки Міноборони Владислав Реут і його спільник, колишній співробітник СБУ Віталій Жикович.
За даними співрозмовників "Української правди", близьких до розслідування, слідство вважає, що саме вони могли бути організаторами теракту в Монако.
Важливо зазначити, що станом на зараз у силових колах циркулюють дві полярні версії довкола розслідування резонансної справи. Джерела "Української правди" у Службі безпеки переконують, що за замахом можуть стояти "гурівці", близькі до Кирила Буданова. Тоді як в оточенні Буданова переконують, що цю справу може використовувати тимчасовий виконувач обов'язків голови СБУ Олександр Поклад, з яким у керівника Офісу президента відкритий конфлікт після вбивства Дениса Кірєєва.
"Українська правда" понад місяць намагалась домовитись із Вадимом Єрмолаєвим про інтерв'ю. Він тричі переносив дату, посилаючись на проблеми зі здоров'ям. На минулому тижні редакції вдалося записати велику розмову з потерпілим. Хто міг організувати спробу вбивства? Чому одразу після замаху бізнесмен зробив декілька суперечливих заяв? Хто справляє тиск на підозрюваних? І чи можуть тиснути на самого Єрмолаєва?
"Як вона виготовила цю бомбу?!"
– Вадиме Володимировичу, наскільки ми розуміємо, станом на зараз в Україні велика кількість людей перебувають у напрузі через теракт і спробу вбивства, які відбулися наприкінці червня в Монако. Ви ніколи не були скандальним бізнесменом, але чомусь хтось намагався вбити саме вас. Як правило, правоохоронці в таких випадках кажуть: назвіть 5–10 прізвищ, які, як ви вважаєте, можуть і могли б бути дотичними до спроби вбивства. Вам таке питання ставили, наприклад, французькі правоохоронці? Що ви відповіли?– Так, вони мені ставили подібні питання. Я їм сказав, що навіть не можу одного імені назвати. Я ніколи ні з ким не конфліктував, завжди обходив гострі кути, ніколи не займався якимось бізнесом, який має стосунок до криміналу або може викликати якусь там нездорову конкуренцію. Тому я навіть уявити собі не можу. Я нікому не винен, мені ніхто не винен.
– Тоді, по-вашому, що сталося і чому?
– Не розумію. Я дуже сподіваюся, що правоохоронці знайдуть відповідь на це питання. Це мене дуже хвилює, тому що як далі жити моїй родині? У мене є п'ятеро дітей, сім'я, вони всі тепер не знають, як їм жити.
– Коли ви востаннє були в Україні?
– 16 травня цього року, я був кілька днів.
– У нас теж була інформація, що ви менше ніж за місяць до того, що сталося тут, у Монако, відвідували Україну. З якою метою? Можливо, ви там з кимось зустрічалися? Це була робоча поїздка чи приватна?– Це була приватна поїздка, я давно не був, я хотів подивитися, яка зараз у Дніпрі обстановка, в якому стані все, що я створював, те, що я передав сім'ї в управління. Поїхав, подивився два дні і повернувся.
– А якісь робочі зустрічі, що стосуються бізнесових питань, у вас були?
– Ні, такого нічого немає.
– Я так розумію, до того ви в Україні давно не були? Коли востаннє?
– Я був в Україні до цього у грудні 23-го року. До того, як на мене запровадили санкції, я проводив в Україні весь час, який мені дозволяв закон. А закон мені дозволяв проводити 90 днів за останні 180 днів. Такий закон. Оскільки я не маю українського паспорта, я не громадянин України, я не податковий резидент України, тому я мав право і зараз маю право проводити в Україні 90 днів за останні 180 днів. Цим правом користувався і весь цей час проводив в Україні.
– Ви не пов'язуєте ніяк цей візит, якихось людей, з якими ви розмовляли, з тим, що сталося потім у Монако?
– Ні.
– А питання санкцій і вашого в'їзду в Україну – вони не суперечать одне одному?
– За законом я маю право в'їжджати, у мене немає обмежень для в'їзду в Україну.
– Можливо, хтось на вас виходив, коли ви були в Україні, пропонував зустрітися? Люди, пов'язані з бізнесовими структурами, кримінальними, правоохоронними?
– Ні, ніхто не виходив ні з правоохоронців, ні з бізнесових…
Я хотів би сказати ось що. Я це (поїздку в Україну і замах – УП) не пов'язую, по-перше. А по-друге, ми розуміємо, що стежити за мною почали набагато раніше, ніж я поїхав в Україну, ще в Монако. Виходить, ідея із замахом на мене, умовно, з'явилася набагато раніше, ніж я їздив в Україну. Тому моя поїздка в Україну не могла бути причиною того, що сталося.
Правоохоронці в Монако бачили на своїх камерах пані Анастасію Березовську, вони її бачили вже з початку травня або, може, навіть у квітні, як вона тут проводить, як назвати це, стеження чи що.
– А коли ви були в Україні, ви не помічали ніякого стеження, якихось дивних людей?
– Ні, я був дуже мало – 2,5 дня.
– Пропоную почати з 29 червня, дня, коли стався замах. Будь ласка, відтворіть той вечір, все, що ви пам'ятаєте.
– Я цілий день був удома. Моя цивільна дружина вдень ходила кудись із подругами. І потім ввечері, оскільки дитина захотіла їсти, ми пішли в кафе поїсти. Ми нічого не резервували, пішли на набережну в кафе "Зефір", якось так воно називається. Підійшли в одне кафе, там не було місць, у друге – в цьому кафе нам сказали: "Так, є столик на вулиці". Ми сіли, поїли протягом години і пішки повернулися сюди додому. У той момент, коли я підійшов до дверей, усі підійшли, і я дістав такий магнітний ключик, щоб прикласти його до дверей, у цей момент стався вибух.– Наскільки я розумію, на той момент у вас не було особистої охорони?
– У мене її взагалі ніколи немає. Я завжди їжджу сам за кермом, мені не потрібна ніяка охорона.
– Чи є інформація, що Березовська стежила за вами не одна?
– Це логічно, вона не могла одна працювати в Європі. Ми всі бачимо в кіно або як це в книжках відбувається. Зазвичай стежить не один, а 2–3 людини, які змінюються. Найімовірніше, Березовська теж була не одна.– Що вам відомо з матеріалів слідства, як готувався замах? Можливо, французьке чи українське слідство пояснило, як відбувалося стеження?
– Французьке слідство нічим не ділиться. Вони тільки ставлять питання періодично, але нічим не діляться. Я запитував у них кілька разів, можливо, вони знають ще якихось людей, які займалися стеженням за мною? Вони кажуть, що це таємниця слідства – ми нічого розповісти не можемо.
Цілком можливо, вони побоюються, що якщо вони знову назвуть якесь прізвище, то цю людину просто ліквідують так само, як Березовську. А якщо ці люди були і вони потім поїхали в Україну, то я не виключаю, що їх уже ліквідували, щоб нікому було давати жодні показання в разі, якщо їх спіймають.
– Тобто ви вважаєте помилкою те, що правоохоронні органи назвали Березовську, показали, що це вона?
– Так, я вважаю, що це була їхня помилка. Вони мали включитися з українськими правоохоронцями, затримати її, щоб вона давала показання. Але зроблено те, що зроблено, вони діяли за якимось своїм протоколом, опублікували її фотографію, оголосили її в міжнародний розшук, і вийшло те, що вийшло.
– Можливо, українське слідство більше співпрацює з вами?
– Вони теж нічого зайвого не говорять. Але з того, що зрозуміло, – вибухівка була дуже рідкісна. Із загальних джерел відомо, що у звичайних військових такої вибухівки немає, а в ГУР вона є. Водночас у цій історії фігурує офіцер ГУР Владислав Реут, який безпосередньо брав участь у вбивстві Березовської. Є також інформація, що Реут – фахівець із вибухових пристроїв і що саме він виготовив пристрій, використаний під час замаху. Тому сам собою напрошується висновок про можливий зв'язок між походженням цієї вибухівки та участю Реута.
– Тобто він не тільки міг брати участь у вбивстві, але й виконувати, власне, частину цієї задачі по замаху?
– Так, він точно в цьому брав участь.
– Вважаєте, вас хотіли саме вбити чи залякати?
– Думаю, вбити. Тому що те, що ми вижили – я не знаю, якась випадковість. Двері, величезні двері, які підняти неможливо, їх вибухом вирвало і розламало на тріски. Вони лежать, ви можете сфотографувати, за ліфтом, коли будете спускатися. Спробуйте їх підняти рукою – це неможливо.
Моя жінка, цивільна дружина Анна, була страшенно травмована, дуже сильно. От тільки зараз вона хоч потроху почала говорити. Вона місяць була в комі. Вона зараз тільки починає рухати руками. Це був потужний вибух. Дитину відкинуло – може, через те, що вона легка.
Коли це все сталося, я повернув голову, бачу, що син там махає закривавленими руками, у нього закривавлені руки, ноги, все. У нього зламалася якась частина кістки на нозі, він був у гіпсі, у нього були теж опіки, йому теж пересаджували шкіру, тому що без пересадки шкіри це все не могло загоїтися.
– Які ще вам відомі подробиці організації і виконання?
– Поки більше ніяких. Але я дуже сподіваюся, що правоохоронці наші, СБУ і МВС, зможуть цю справу просунути. Хоча, звісно, останнім часом розслідування якось почало гальмуватися.
– З чим ви це пов'язуєте?
– Думаю, якісь зацікавлені особи тиснуть на слідство, як мінімум на МВС, і МВС трохи пригальмовує свої дії. Ой, вибачте – Національна поліція. Національна поліція трохи пригальмовує свої дії в розслідуванні.
– Це серйозна заява. Хто, по-вашому, може здійснювати такий тиск?
– Не знаю. Ті, хто хоче якимось чином вигородити Реута, Жиковича та інших учасників цього злочину.
– 15 липня ви заявили про причетність чинних співробітників ГУР до вибуху, а 20 липня в інтерв'ю сказали, що не знаєте, хто хотів вас убити. Чому ви зробили такі різні заяви?
– Я думаю, це був неправильний переклад або хтось спотворив. Я весь час говорив, що, виходячи з тих людей, які брали участь у цьому злочині, зрозуміло, що брали участь співробітники на якомусь нижчому рівні, хоча пан Реут – підполковник ГУР, не такий вже він і маленький персонаж, не сержант за званням. Ну і, напевно, все-таки багато місяців ішла підготовка, потрібні були фінанси тощо. Найімовірніше, існує і замовник, і якийсь вищий середній рівень якихось людей у ГУР. Я впевнений, що в цьому, знову ж таки, мені так здається, що це не може бути ні Офіс президента, ну занадто, ні керівництво ГУР. Я думаю, ці люди не брали участі. Тому що якби ці люди брали участь у позасудових стратах, то я собі навіть уявити не можу, де тоді наша держава, на якому ми рівні розвитку. Тому я думаю, що це все-таки за гроші хтось найняв, організував усю цю процедуру. Коли спіймають, ми дізнаємося, яка була мотивація у того, хто це і замовив, і прийняв замовлення.– Можливо, ви знаєте про інших співробітників або службовців ГУР, окрім Реута, які могли бути задіяні?
– На жаль, не знаю. Я ж усе-таки не веду слідство, і слідство не ділиться з нами якимись секретними даними. Але думаю, що з усіх, хто міг бути задіяний ще, це мінімум рідний брат Владислава Реута, він теж співробітник або колишній співробітник ГУР, Євген Реут.
– Чи бачили або чули ви якісь докази того, що Реут виконував приватне замовлення – тобто його хтось найняв. Чи це могло бути завдання Головного управління розвідки?
– Ні, такої ніякої інформації немає, ми маємо тільки те, що маємо: що він брав участь, що він діяв; але іншої інформації у нас немає.
– Як ви вважаєте, якою могла бути мотивація співробітників ГУР – суто фінансовою?
– Думаю, так. Тому що зі мною вони ніколи не були знайомі. Яка в них ще могла бути мотивація? Тільки гроші.
– Але якщо до операції були залучені люди, пов'язані зі спецслужбами, вони мали усвідомлювати ризики: що Березовську можуть ідентифікувати, що залишаться сліди, що операцію в Монако ретельно розслідуватимуть. Ви все одно вважаєте, що вони могли піти на такий ризик за гроші?
– Поки, думаю, так, поки думаю, що за гроші. Березовська намагалася ховатися, вона маскувалася. Поліція Монако не відразу встановила її, у них на це пішло майже дві доби, поки вони зіставили всі зйомки за останній місяць, усе, що відбувалося.
– Чи зверталися ви або ваші представники безпосередньо до Головного управління розвідки, щоб отримати відповіді щодо можливої причетності Реута до замаху?
– Так, наш адвокат писав адвокатський запит, але поки ми відповідей не отримали.
– Запит був адресований керівництву ГУР?
– Думаю, так. Я, чесно кажучи, не знаю, але він людина грамотна, я думаю, він звертався до керівництва.
– За два місяці після вибуху з вами контактував хтось із Головного управління розвідки Міністерства оборони?
– Так, зі мною спілкувалися, але я не хочу називати прізвище поки. Так, мені люди намагалися пояснити, що Головне управління розвідки до цього не причетне. Ввічливо, культурно я їм так само сказав, що як воно може бути не причетне, коли підполковник ГУР прямо зараз заарештований і брав участь у цьому заході? Якщо він чинний підполковник, як може ГУР не бути причетним до цього? Він же не двірник, не охоронець десь на дверях. Якось так.
– Можливо, вони вважають, що Реут взагалі не причетний до замаху?
– Я не знаю, вони його не виправдовували, вони просто говорили про те, що треба краще в цьому розібратися, щоб звинувачення не було голослівним. Я кажу, що це ж моя особиста думка, я ж нікого не звинувачую. Це моя думка, що раз там є один із двох чинний офіцер ГУР, то, на мою думку, якось там і ГУР теж причетне. І в мене до них питання: минуло півтора місяця, при всій потужності цієї організації, ресурсах, чому вони досі не розібралися і не знайшли решту учасників цього всього.
– Ви ставили це питання людям із ГУР, які з вами контактували?
– Так.
– Що вони відповідали?
– Кажуть, що розбираємося.
– За інформацією джерел "Української правди", з вами контактував Дмитро Усов (колишній заступник керівника ГУР МО – УП). Це правда?
– Це ваші припущення, з ким я говорив, але я не хочу поки коментувати.
– Незалежно від того, з ким саме ви говорили в ГУР, чи чинили на вас під час цих розмов якийсь тиск або щось пропонували?
– Розмови були дуже культурні, ввічливі, взаєморозуміння. Вони потім мені теж сказали, що так, "ми розуміємо вас, що у вас там ваша жінка лежить у лікарні, дитина, ми все розуміємо, ваші, так скажімо, побоювання, звинувачення".
– Вони казали, що хочуть самі розібратися в цій історії?
– Так, пообіцяли, що вони будуть розбиратися.
– Минуло вже майже два місяці. Чи отримали ви за цей час якусь позицію ГУР щодо цієї історії?
– Насправді без малого два місяці минуло, і суспільство досі не почуло жодної публічної позиції ГУР за винятком того, що пан Юсов – я так розумію, це прессекретар ГУР – висловився про те, що "ми розбираємося". І все. Тобто був такий один коментар, і все інше – тиша, що я не я, хата не моя, це теж…– Тобто вас дивує, що ГУР досі публічно не висловилося навіть щодо затримання Реута?
– ГУР справді майже ніяк це не коментує. Їхня позиція зводиться до того, що слідство триває і поки нічого не зрозуміло. Але навіть щодо Реута ніхто публічно не заявив, що співробітник ГУР брав участь у вбивстві Анастасії Березовської. Це ж факт. Вони самі вказали, де її закопали. Якби вони її не вбивали, то не знали б, де вона похована, куди викинули пістолет і її телефон. Але вони самі все це показали. Отже, це вони її вбивали. Ми не суд і не можемо робити остаточних висновків, але є очевидні логічні факти.
– Щодо другого підозрюваного, Жиковича. Була інформація, що він раніше був позаштатним співробітником СБУ. Що вам про це відомо?
– Ми не знаємо, чи був він колись у МВС, але в матеріалах, у тому, що опубліковано, (йдеться – ред.), що він був колись позаштатним співробітником СБУ.– Чи є у вас якась актуальна інформація? Можливо, хтось із правоохоронних органів ділився з вами, чи мав Жикович на момент виконання цього замаху стосунок до якогось органу чи спецслужби, чи не мав?
– У нас немає такої інформації на цей момент. Ми знаємо, що він колись був позаштатним співробітником СБУ, потім він перестав бути позаштатним співробітником СБУ. Ким він був на момент цього злочину, ми точно не знаємо.
– Чи був він пов'язаний із ГУР або, можливо, зі Службою безпеки України – у вас немає жодної інформації?
– Ні.
– Я правильно розумію, що ні Жиковича, ні Реута, ні Березовську ви та члени вашої родини раніше не знали?
– Ніколи не бачили і ніколи не були знайомі.
– Чи відомо вам, як Березовська отримала інформацію про місце вашого проживання та інші дані, необхідні для стеження за вами?
– Ні, не знаю. Такої інформації у мене немає, як вона це все отримала. Я думаю, це теж було, найімовірніше, від замовника. Тому що знайти мене тут дуже нескладно, місто дуже маленьке, я ходжу пішки вулицями. Що тут? 4–5 вулиць. Якщо сісти в якесь кафе, то протягом тижня ти в будь-якому разі помітиш якусь людину, на яку ти чекаєш.
– Підозрювані, наскільки відомо, заявляли, що Березовська могла діяти з власної ініціативи або виконувати приватне комерційне замовлення, а її вбивство могло бути окремою операцією. Чому ви відкидаєте цю версію?
– А де вона тоді взяла вибухівку, яка є тільки у якихось суперспецпідрозділів типу ГУР? Як вона виготовила цю бомбу? Це не могла бути її особиста ініціатива, тому що вона гроші отримувала на витрати, вона звітувала. А кому вона звітувала?
– Українському слідству вдалося відновити відео Березовської, яке може бути звітом про виконання завдання. Чи відомо вам, для кого вона його записувала?
– Не знаю, цієї інформації у нас немає.
– Чи змінилися за ці два місяці ваші власні версії щодо мотиву та можливого замовника замаху? Ви отримали якусь нову інформацію?
– Ні.
– Серед версій замаху називали можливий зв'язок членів вашої родини з колцентрами. Як ви ставитеся до цієї версії?
– Я думаю, це якась дурниця.
– Можливо, ця версія виникла через те, що ринок колцентрів вважається досить агресивним?
– Я особисто ніколи ні до чого цього не мав жодного стосунку, крім як телефоном я не вмію користуватися нічим – ні комп'ютером, нічим. Тобто я взагалі далекий від подібних речей.– Вам відомо, чи перевіряло слідство цю версію?
– Слідство перевіряло цю версію. Я сподіваюся, що перевіряло, вони не звітують. Я сподіваюся, що вони вже все перевірили, всі подібні версії.
– Вашого сина Артура в грудні минулого року затримали на Кіпрі за запитом естонських правоохоронців. Його, зокрема, підозрювали у причетності до діяльності колцентрів. Що ви можете сказати про цю справу?
– Його підозрювали, але ми як батьки не могли погодитися з тим, щоб він три роки чекав початку суду. Тому ми з мамою наполягли на укладенні угоди з правоохоронцями. Він уклав її без визнання вини. Якби були очевидні докази його вини, навряд чи естонська сторона погодилася б на таку угоду без визнання вини і без інших наслідків.
– Є версія, що в межах цієї угоди ваш син міг надати інформацію про діяльність колцентрів і це могло стати мотивом для замаху на вас. Що ви про це думаєте?
– Я нічого цього не знаю, тому що я не був учасником цих подій. Моя дружина зі своїх коштів сплатила штраф, який був при укладенні угоди, і на цьому все. Все, що я знаю. Давав він якісь... Думаю, що жодних показань не було, тому що навряд чи він щось таке знав, що могло б їх зацікавити.
– Чи може замах на вас бути якось пов'язаний із подіями, що відбулися на початку року на Балі?
– Думаю, взагалі ніяк, думаю, це взагалі з різних життів.
– Тобто версію про зв'язок замаху з колцентрами ви відкидаєте?
– Так, я відкидаю цю версію, тому що я до цього ніколи жодного стосунку не мав, ні до чого подібного.
– А щодо вашого сина?
– Ми ж уже з вами визначилися, що він вину не визнав. Займається зараз якимось своїм бізнесом, сім'єю, у нього троє дітей. Все. Я знаю, що він точно... Давайте, раніше я його не контролював – дорослий чоловік. Але на сьогодні з того, що мені відомо, то він 100% жодного стосунку ні до чого подібного не має.– Чи пов'язана бізнес-діяльність вашого сина з бізнесом Олександра Петровського (відомий у кримінальних колах бізнесмен з Дніпра – УП)?
– 100% ні. Наша сім'я з сім'єю Петровського в плані якихось бізнесових відносин ніколи не перетиналася.
– Чи розглядаєте ви російський слід у замаху на вас і вашу родину?
– Я не можу сказати, я не знаю. Я так само ніколи не був пов'язаний із Росією – я не розумію, навіщо їм це треба. Так само я не розумію, навіщо це треба було б, наприклад, нашому Офісу президента або росіянам. Я ні для тих, ні для тих не становлю жодного інтересу.– Останнім часом ви отримували якісь погрози, повідомлення чи сигнали з Росії або від пов'язаних із Росією бізнесменів чи структур?
– У мене взагалі немає жодного зв'язку з російськими бізнесменами, з Росією. Взагалі жодного.
– Пропоную перейти до санкцій.
– Будь ласка. У нас ще питання щодо Реута і Жиковича. У нас є інформація, що вони отримують повідомлення про те, що їм краще помовчувати і краще думати про сім'ю. Хто їм передає ці "привіти", я не знаю, але вони їх отримують.
– Тобто, за вашою інформацією, Реут і Жикович, перебуваючи в СІЗО СБУ, отримують погрози?
– Скажімо так. Від кого, я не знаю.
"Я з державою ніколи не працював"
– За що, на вашу думку, проти вас запровадили санкції РНБО і на якій стадії зараз їх оскарження?
– Санкції – це незрозуміла історія. Їх запровадили, коли завели кримінальну справу за підозрою, і там був якийсь аргумент про те, що я працюю в Криму і плачу податки в Криму. Це була підозра. На підставі цієї підозри було порушено кримінальну справу. Вона не була розслідувана, а просто почалося розслідування, і на мене запровадили санкції за підозрою. Ця справа була розслідувана, я вам передам документи, у мене є копія рішення суду, копія листа від генерального прокурора, від Служби безпеки, що я до цієї справи не маю стосунку. Ми зверталися, щоб ці санкції були зняті, але поки наше звернення не розглянуто.
– Я правильно розумію, що СБУ підозрювала вас або пов'язані з вами структури в тому, що після окупації Криму вони продовжили працювати за російським законодавством і сплачувати податки до бюджету Росії?
– Так точно. Ці підприємства і зараз продовжують працювати. Але як і що, нам це невідомо. Тому що в середині 23-го року ці підприємства були націоналізовані.
– У 2023-му році?
– Так. А ми перестали їх контролювати десь уже в 15-му році. Як тільки заборонили працювати на території, яку захопила Росія, ми теж перестали, ми хотіли продати, коли ще була можливість. Нам це не вдалося. Потім туди приїхали якісь бандити, які тиснули на директора, змусили його працювати на них. Звинувачувати цього хлопця після того, що його побили, було неможливо. Будь-яка людина, якщо на неї так будуть тиснути, фізично бити, погрожувати сім'ї, звичайно, вона буде робити те, щоб урятувати себе і врятувати свою сім'ю. Ми втратили контроль над цими підприємствами, і вони вже існували самі по собі.
– Після цього у вас не залишилося жодного зв'язку з цими підприємствами і ви не отримували від них грошей?
– Ні.
– Жодних доходів?
– Немає жодних фактів. Ми ніколи звідти не отримали жодної копійки. А як вони розпоряджалися вже отриманими грошима, це вже нам невідомо.
– Тобто, хто фактично отримував прибутки від "Алеф-Віналь-Крим" після окупації Криму, ви не знаєте?
Це був Двоскін Євген Володимирович (російський кримінальний бізнесмен – УП). Про нього ви можете прочитати в інтернеті те, що написано.
– Ви вважаєте, що саме Двоскін отримав контроль над цими підприємствами?
– Думаю, так, але не знаю, це невідомо. В інтернеті пишуть, що він на своїй дорогій машині заїжджає у двір ФСБ Росії в Москві. Це написано в інтернеті. Хоча сам він із кримінального світу.
– Після запровадження санкцій до вас виходив хтось, пов'язаний із владою, правоохоронними органами чи РНБО, і пропонував за гроші або в обмін на бізнес посприяти їх скасуванню?
– Ні, ніхто не виходив.
– А ви самі намагалися через когось домовитися про зняття санкцій?
– Ні, я не знаю, на кого треба виходити. Ми зверталися в усі органи, які в цьому беруть участь, писали в Генеральну прокуратуру. Адвокати писали всюди, де можна писати. Особисто я ні з ким не спілкувався і ні на кого не виходив.
– Тобто ви не розумієте ані причин запровадження санкцій, ані мотиву замаху на вас і вашу родину?
– Ні, не розумію. Цікавий факт, що майно, яке колись нам належало в Криму, в середині 23-го року разом із майном нашого президента було все націоналізовано одним указом Росії.
– Ви маєте на увазі квартиру Володимира Зеленського?
– Так. Був один указ, і ось у ньому були колишні наші підприємства, квартира.
– Якими українськими підприємствами ви зараз керуєте після запровадження санкцій? Чи передані вони в управління вашим близьким?
– Я не керую, моя сім'я займається управлінням. Я фактично вийшов на пенсію і займаюся інвестиціями тільки в цінні папери на фондовому ринку.
– Водночас пов'язані з вами компанії вже після запровадження санкцій отримували землю під порт на Одещині, відновлювали спецдозволи на користування надрами та продовжували працювати з державою. Як ви це пояснюєте?
– Я з державою ніколи не працював. Те, що ті підприємства, які колись мали до мене стосунок, побудували маленький річковий порт, напевно, треба пишатися, що люди під час війни будують інфраструктуру. Не розбиратися, як, що, навіщо. Тому що це дуже ризиковано.
Я, можливо, навіть і не будував би цей порт, якби це я робив. Тому що маленький причал, ще щось у нинішній ситуації можуть бути знищені, всі інвестовані гроші пропадуть. Тому мені здається, що навпаки треба вітати тих людей, які інвестують у ризиковані інфраструктурні речі для того, щоб країна могла щось експортувати. Я не розумію причин цього розбирання. Я думаю, це якась знову ж таки дурниця.
– Ви були знайомі з Андрієм Портновим? Чи допомагав він вам у питаннях санкцій або проблем із правоохоронними органами?
– Ні.
– Ви взагалі з ним не були знайомі?
– Я його бачив кілька разів у житті, але ми не були якимись близькими друзями, у нас не було якогось регулярного спілкування. Просто я його кілька разів у житті бачив.
– Є версія, що Портнов під час поїздок в Україну перед своїм убивством порушував питання щодо вас і запроваджених проти вас санкцій. Вам щось про це відомо?
– Я взагалі не знаю. Про Андрія Портнова не знаю нічого. Крім того, що його вбили – я прочитав у пресі, – я про нього не знаю нічого. Я ніколи не жив у Києві, ніколи не був у політичній тусовці, для мене це все чуже.– Чи пов'язуєте ви запровадження санкцій зі спробою перерозподілити або забрати ваш бізнес?
– У мене немає якогось монопольного бізнесу, який був би надзвичайно цікавий. У мене є мережа бізнесів, партнери. Як відібрати, а партнерів куди подіти? Ні. Я більше інвестор, я інвестую в бізнес, а управляють ним інші. Так було раніше. Зараз цим далі займається сім'я, сімейний бізнес, а я займаюся інвестиціями у фондовий ринок Америки.
– При цьому санкції досі залишаються чинними?
– Ну, я сподіваюся, коли-небудь дадуть у руки розглянути ці матеріали, які я вам передам. Захочете – опублікуєте якусь частину.
"До Монако у мене претензій немає"
– Коли ви відмовилися від українського громадянства, ви пояснювали це, зокрема, потребою в міжнародному захисті. Від чого саме ви хотіли бути захищені?
– Не так, щоб у захисті. Просто світове законодавство більш надійне, ніж просто українське законодавство. А на Кіпрі воно міжнародне, британське право фактично. Ну от дивіться, я звертався до Верховного суду з питанням розглянути питання моїх санкцій по суті. Верховний суд відповідає, розглядає і каже, що на підставі поданих документів президент мав право запровадити санкції. У нас питання: ми ж не запитуємо у Верховного суду, мав право президент чи не мав. На підставі поданих документів, звичайно, мав і запровадив. Але у нас тепер є нові документи, які говорять про те, що я до цього не маю стосунку. І ми їх просимо розібратися по суті. А вони не розбираються. Їм ставиш одне питання, а вони відповідають на інше. Ось це і є, так скажімо, якщо ти десь у Європі, у світі, то якось більш захищена система.
– В одному з інтерв'ю ви сказали, що волієте жити в безпечному Монако, а не в Україні. Але замах на вас стався саме тут. Ви й після цього вважаєте Монако безпечнішим? І чи маєте претензії до князівства щодо того, що замах взагалі став можливим?
– Ну, давайте так, до князівства Монако у мене претензій ніяких немає. Уявіть собі, що якщо це відбулося тут, скільки це зусиль коштувало – адміністративних, фінансових, організаційних – організувати це тут, то в Україні, якби я жив, то, напевно, це можна було б зробити в 10 разів простіше.
– Клод Моніке (ексспівробітник французької розвідки DGSE, експерт з питань безпеки – УП) заявляв, що ви нібито готували виступ у Європарламенті про корупцію в Україні. Це правда?
– Це неправда. Я збирався просто брати участь, бути присутнім на інвестиційному... Це збиралися зробити круглий стіл щодо інвестицій у відновлення України. Щоб це було дослівно і чітко. Ні про яку корупцію під час цього круглого столу, мови не було ні в порядку денному, ніде. Збиралися поговорити про те, які інвестиції можна робити у відновлення України, які треба, які вигідно. Ось така була тема саме цього запланованого заходу.
– Після замаху ви залишаєтеся в Монако. Чи змінили ви заходи особистої безпеки?
– Я найняв собі зараз приватну охорону, поки триває слідство. Я сподіваюся, що коли слідство знайде замовників, то я зможу жити життям звичайної просто людини.
– Ви вірите, що слідство знайде замовника?
– Я на це дуже сподіваюся, дуже.
– Ви говорили, що під час замаху використали незвичайну вибухівку, яка може бути в розпорядженні спецслужб. Що саме це була за речовина?
– Це була якась рідка вибухівка. Вона була перевезена з України, доставлена вже у вигляді виробу, який виготовив Владислав Реут, була доставлена в Європу і тут уже застосована. Це дуже рідкісна річ, це рідка вибухівка, від якої потім залишаються страшні хімічні опіки на тілі. Ось такий теж є нюанс. Така вибухівка не продається ні в магазині, ніде, її немає у звичайних військах. Це дуже спеціалізована річ, дуже.
– Якщо, за вашою інформацією, пристрій виготовив Реут, ви припускаєте, що цю вибухівку він міг отримати в ГУР?
– Напрошується відповідь, що так. Десь же він її взяв? Найімовірніше, на роботі.
– Люди, які стежили за вами і готували замах, бачили, що ви перебуваєте разом із родиною. Тобто, на вашу думку, вони свідомо ухвалили рішення здійснити вибух, розуміючи, що постраждають усі троє?
– Так, звичайно, вони стежили за мною з моменту, як я вийшов із сім'єю з дому і пішов на набережну, зайшов у кафе, там поїли ми всі втрьох і так само втрьох повернулися. Вони, звичайно, розуміли, що ми всі троє разом, і в них був час на прийняття рішення, робити цей вибух чи ні. Тобто вони чітко розуміли, що постраждають усі троє, і вони прийняли це рішення, напевно, порадившись.
– В Україні є чимало тяжких злочинів, які роками залишаються нерозкритими. Якщо замовника цього замаху не встановлять, для вас фактично зберігатиметься пряма загроза. Що ви можете робити в такій ситуації?
– А мені нічого більше не залишається. Де є гарантія, що вони не повторять те, що вони зробили, ще раз? Моє завдання – знайти все-таки замовника і закінчити цю історію в залі суду. У мене немає іншого варіанта. Ви праві, що якісь злочини не розкривалися. Але в цьому злочині є двоє вже заарештованих людей, і вони не найпростіші люди. Їм загрожує довічний строк ув'язнення. Тобто їм треба добре подумати, хочуть вони отримати просто якийсь строк ув'язнення чи довічний. Тобто у них є вибір.
– Ви маєте на увазі, що підозрювані можуть піти на угоду зі слідством і назвати замовника або інших учасників злочину?
– Так точно, так і є. Ці люди є, це не так, що у нас глухий кут і ми нічого не розуміємо. Є конкретні два виконавці, які вбили ще одну виконавицю, які брали участь у всьому цьому. Тим більше займаються такі служби, як СБУ, МВС. ГУР обіцяє теж бути на боці справедливості, хоча ми поки цього не помітили, щоб вони вийшли з якоюсь заявою. Навіть про того ж Реута Владислава, який уже затриманий за вбивство Березовської, теж тиша.
Михайло Ткач
Go to pravda.com.uaДо середини серпня вже п’ять фільмів 2026-го подолали позначку в мільярд доларів світових зборів, а американський літній прокат удруге після пандемії (уперше це сталося в рік «Барбенгаймера») перевищив 4 млрд дол. Проте осінь цікава якраз тим, що після гарантованих літніх блокбастерів студії випускають значно дивніші проєкти.
Том Круз у «Діґґері» грає літнього нафтового магната, який спричинив глобальну катастрофу. Роберт Паттінсон перевтілюється в телеведучого Кріса Гансена. Мартін МакДона відправляє Джона Малковича та Сема Роквелла на острів Пасхи напередодні перевороту в Чилі 1973 року. А Бред Пітт після «F1» проводить майже весь новий фільм посеред дикої природи поруч із собакою-рятувальником.
ZN.UA зібрало сім світових релізів, які цієї осені виходять в український прокат.
ВАС ЗАЦІКАВИТЬ «Залаштунки»: Фільм про жовті шпалери й порожні коридори зібрав понад 390 мільйонів доларів. Чому глядачів притягує безвихідь
«Практична магія 2» — 10 вересня
Коли перша «Практична магія» вийшла 1998 року, вона не виглядала очевидним кандидатом на франшизу. Фільм Ґріффіна Данна із Сандрою Буллок і Ніколь Кідман одержав стримані відгуки й провалився в прокаті, зате з роками став культовим.
Продюсерка Деніз Ді Нові згадувала, що картина фактично знайшла свою головну аудиторію вже після прокату — через домашні перегляди, стримінги, а згодом TikTok та Instagram.
Знімала сиквел Сюзанн Бір — режисерка «Пташиного короба», яка змінила Ґріффіна Данна. 28 років по тому Буллок і Кідман знову грають сестер Саллі та Джилліан Овенс. Повертаються й Даян Віст та Стокард Ченнінг у ролях тіток Джет і Френні. Молодше покоління родини представляють Джої Кінґ і Мейзі Вільямс.
Сюжет знову обертається навколо родинного прокляття Овенсів: чоловіки, яких кохають жінки цієї родини, приречені на смерть. Цього разу проблема переходить до наступного покоління, а сестрам доводиться повернутися до історії сім’ї.
Є й симпатична деталь для тих, хто пам’ятає оригінал. Для сиквелу заново відтворили будинок Овенсів, причому Буллок розповідала, що декорацію відбудували аж до дрібниць на кшталт ткацького верстата в їдальні. Це добре пояснює, на кого передусім розрахована нова «Практична магія»: фільму потрібно одночасно повернути глядача у знайомий світ і довести, що він існує не лише заради ностальгії.
ВАС ЗАЦІКАВИТЬ Шон Пенн заспіває «Червону руту», а Сеітаблаєв зіграє офіцера ГУР: п’ять українських кінопрем’єр
«Resident Evil: Оселя зла» — 17 вересня
Кіноадаптації Resident Evil за два десятиліття встигли дуже далеко відійти від ігор, повернутися до Раккун-Сіті, ще раз перезапуститися й отримати серіальну версію. Тепер Sony разом із німецькою Constantin Film здійснило чергову спробу — але цього разу режисером став Зак Креґґер, автор «Варвара» та «Зброї», який написав сценарій у співавторстві з Шеєм Гаттеном.
Головний герой Браян, якого грає Остін Абрамс, — не поліціянт, не спецагент і не знаменитий персонаж із відеоігор. Він — медичний кур’єр, який везе вантаж до лікарні Раккун-Сіті й опиняється всередині катастрофи буквально посеред робочої зміни. Креґґер розповідає нову історію, що відбувається паралельно з подіями Resident Evil 2, але переносить її у сучасність і свідомо відходить від буквальної хронології гри.
Це важлива зміна після років, коли екранізації намагалися або будувати окрему міфологію навколо героїні Мілли Йовович, або якомога швидше показати глядачам упізнаваних Леона, Клер, Вескера та інших персонажів. Креґґер отримує можливість працювати з базовою механікою Resident Evil: звичайна людина потрапляє у простір, де ще не знає правил і значно слабша за те, що на неї полює.
Із бюджетом близько 80 млн дол. Resident Evil тепер має перевірити, скільки авторської свободи можна зберегти всередині одного з найконтрольованіших брендів ігрової індустрії.
ВАС ЗАЦІКАВИТЬ Держкіно причетне до зйомок польського фільму «Санаторій Горького. Поєдинок»: яка вигода для України
«Серце звіра» — 24 вересня
У «Серці звіра» Бред Пітт грає Джеймса Белмонта — ветерана Сил спеціальних операцій Армії США, який після авіакатастрофи опиняється у віддаленій частині Аляски. Поруч із ним — Одін, його бойовий пес у відставці. У другорядних ролях — Джей Кей Сіммонс та Анна Ламб.
Режисує фільм Девід Еєр, який уже працював із Піттом у «Люті». Еєр відомий історіями про поліціянтів, військових і чоловіків, замкнених усередині жорсткого середовища, але новий фільм він сам описує значно м’якше — як історію про горе, зцілення та зв’язок людини із собакою. Попри те, що дія відбувається на Алясці, картину знімали повністю в Новій Зеландії. До деяких гірських і льодовикових локацій групу доставляли вертольотами, і кількість обладнання доводилось обмежувати.
Одіна переважно грає Убер — собака з пошуково-рятувальною підготовкою, який належить новозеландському рятувальнику-волонтеру; у певних сценах його підміняли трьома його ж нащадками. Причому різних собак використовували залежно від завдання. Еєр звернув увагу на те, наскільки спокійно пес поводився навіть у вертольоті. У проморолику Пітт називає Одіна «номером один у знімальному плані» й головною зіркою картини.
Для самого Пітта це теж цікава зміна масштабу. Після великих ансамблевих і видовищних проєктів значну частину фільму на ньому триматимуться сцени, де акторові просто немає з ким вести звичний діалог. Якщо взаємини Джеймса й Одіна справді працюватимуть, «Серце звіра» може виявитися доволі камерним фільмом.
ВАС ЗАЦІКАВИТЬ Творець “Зоряних війн” назвав штучний інтелект майбутнім кіновиробництва
«Діґґер» — 1 жовтня
Том Круз протягом останніх двох десятиліть майже методично переконував глядачів, що здатен урятувати будь-що: пасажирський літак, команду агентів, ядерний арсенал і за потреби весь світ. У «Діґґері» він грає людину, через яку світ узагалі доводиться рятувати.
Діґґер Роквелл — ексцентричний нафтовий магнат, чия компанія спричиняє екологічну катастрофу: за сюжетом вибух на свердловині відколює від ґренландського льодовика брилу розміром із Коннектикут, і це запускає ланцюгову реакцію аж до загрози ядерної війни.
Після цього Діґґер береться доводити людству, що саме він здатен усе виправити. Джон Ґудмен грає хворого президента США, який вимагає від Діґґера «прибрати за собою».
Для ролі Круз змінив голос, отримав сиве поріділе волосся, живіт і зовнішність, яка майже демонстративно суперечить його звичному образу в блокбастерах. Актор сказав, що йому знадобилося 40 років кар’єри, щоб узути чоботи Діґґера Роквелла.
Для режисера Іньярріту це перший англомовний повнометражний фільм після «Легенди Г’ю Ґласса» (2015). Сценарій він написав іще 2023-го разом зі співавторами «Бердмена» Ніколасом Джакобоне й Александром Дінеларісом та мексиканською письменницею Сабіною Берман; знімали пів року у Великій Британії, до того ж на плівку VistaVision. У картині також зіграли Сандра Гюллер, Різ Ахмед, Майкл Стулбарґ, Джессі Племонс, Емма Д’Арсі та Софі Вайлд.
Поєднання Іньярріту й Круза цікаве вже саме собою. Режисер уміє доводити акторів до фізичної й психологічної крайності. Студія Warner Bros. Pictures описує фільм як «комедію катастрофічних масштабів».
ВАС ЗАЦІКАВИТЬ Заплакав на «Гамлеті», провалив вступ до «акторки» і став режисером лише в 47: історія Міхаеля Ганеке
«Соціальна розплата» — 8 жовтня
У фіналі «Соціальної мережі» 2010 року Марк Цукерберг сидів перед ноутбуком і без кінця оновлював сторінку Facebook. Минуло 16 років, і режисер Аарон Соркін повертається до компанії, яка за цей час стала Meta, придбала Instagram і WhatsApp та опинилась у центрі дискусій про алгоритми, політику, психічне здоров’я підлітків і межі відповідальності технологічних платформ.
«Соціальна розплата» — не пряме продовження фільму Девіда Фінчера, а, за формулюванням Sony, його companion piece (споріднена історія). За основу взято розслідування The Facebook Files, опубліковане The Wall Street Journal 2021 року: співробітниця Facebook Френсіс Хауґен у виконанні Майкі Медісон передає журналістові Джеффу Горвіцу (Джеремі Аллен Вайт) внутрішні документи компанії. У фільмі також знялися Білл Берр, Вунмі Мосаку, Біллі Маґнуссен і Бетті Ґілпін.
Марк Цукерберг цього разу теж інший. Соркін три дні намагався переконати Джессі Айзенберга знову взяти роль, яка принесла акторові номінацію на «Оскар», але той відмовився: за словами Соркіна, Айзенберг більше не хоче, щоб його ототожнювали з Цукербергом. Його замінив Джеремі Стронг, зірка «Спадкоємців».
Стронг написав Цукербергу. Актор пояснив, що хотів попередити: підходитиме до ролі серйозно та з повагою, незалежно від ставлення до свого героя. Цукерберг відповів, але зміст листування Стронг не розкрив.
Одна з головних інтриг полягає в тому, чи залишить Соркін героям достатньо простору для суперечностей — чи перетворить складну історію Facebook на процес із уже готовим обвинувальним висновком.
ВАС ЗАЦІКАВИТЬ Анатомія обману: як фільми-головоломки грають на тому, чого ми насправді боїмося
«Праймтайм» — 22 жовтня
У середині 2000-х американський журналіст Кріс Гансен став телевізійною знаменитістю завдяки циклу розслідувань To Catch a Predator («Спіймати хижака»). Дорослих чоловіків, які в Інтернеті домовлялися про зустріч із неповнолітніми, заманювали в підготовлений будинок. Там замість підлітка на них чекали Гансен, приховані камери, а згодом — поліція.
Саме цю історію розповідає «Праймтайм». Кріса Гансена грає Роберт Паттінсон. A24 описує події дуже лаконічно: 2006 рік, ведучий To Catch a Predator вирішує увійти в історію телебачення.
Формат швидко став масовим видовищем, породив наслідувачів, а методи творців дедалі частіше викликали питання про межу між журналістикою, правоохоронною роботою та публічним приниженням.
За час виходу проєкту в ефір і внаслідок співпраці з громадською групою Perverted Justice та поліцією було здійснено численні затримання. Серед підозрюваних опинялися люди різних професій: учителі, поліціянти, військові, священники та чиновники.
Найгучніша операція відбулася в листопаді 2006-го в містечку Мерфі, штат Техас. Один із фігурантів, помічник окружного прокурора, так і не приїхав до підставного будинку — тоді поліція разом зі знімальною групою вирушила до нього додому. Під час обшуку він застрелився. Проти решти затриманих у Мерфі місцева прокуратура згодом зняла всі обвинувачення, а сестра загиблого подала до NBC позов на понад 100 млн дол., який сторони врегулювали позасудово. До 2007-го проєкт завершився.
Для режисера Ленса Оппенгайма це дебют у повнометражному ігровому кіно після документальних робіт для HBO. Сценарій написав Аджон Сінґ. Паттінсон не тільки виконує головну роль, а й продюсує картину — серед продюсерів також Арі Астер. Цього року стрічка змагатиметься у Венеції за «Золотого лева».
«Праймтайм» може виявитися фільмом не стільки про телебачення нульових, скільки про те, чому аудиторії настільки подобається дивитися, як покарання перетворюється на контент.
ВАС ЗАЦІКАВИТЬ На фронті загинув актор Євген Бушмакін, відомий за фільмом “Герой мого часу”
«Дикий кінь номер дев’ять» — 5 листопада
Мартін МакДона знову збирає двох складних чоловіків, відправляє їх у красиве віддалене місце й поступово руйнує їхні стосунки. Після Брюгге та острова Інішерін цього разу місцем дії стає Рапа-Нуї, або острів Пасхи, а героями — двоє агентів ЦРУ.
Події відбуваються напередодні військового перевороту 11 вересня 1973 року, який скинув уряд Сальвадора Альєнде й привів до влади Авґусто Піночета. Агенти Кріс і Лі прибувають із Сантьяго на острів за наказом керівника бюро MJ, якого грає Стів Бушемі. Кріса грає Джон Малкович, його молодшого напарника — Сем Роквелл.
МакДона розповідав, що побував на острові Пасхи багато років тому й відтоді хотів знайти історію, яку варто було б там зняти. У центрі нового фільму він ставить Кріса — досвідченого, складного за характером агента. Саме зв’язок Кріса з двома бунтівними студентками (Маріана ді Джіроламо та Айлін Салас) ставить поїздку під загрозу.
Сам режисер описує картину як розмову про провину, гріхи й підбиття підсумків власного життя. Це його перший повний метр після «Банші Інішеріна». Світова прем’єра відбудеться на Венеційському кінофестивалі на початку вересня, де фільм змагатиметься за призи.
З МакДоною Роквелл працює втретє — після «Семи психопатів» і «Трьох білбордів за межами Еббінга, Міссурі». Том Вейтс теж повертається до режисера після «Семи психопатів». Але цього разу особливо цікавою видається пара Роквелл — Малкович: у МакДони такі чоловічі союзи майже ніколи не залишаються просто дружбою чи партнерством. Через них він говорить про образи, провину, вірність і про речі, які люди роками не можуть сказати одне одному прямо.
Втручання США у чилійську політику й таємні операції ЦРУ проти уряду Альєнде підтверджені розсекреченими документами й сенатськими розслідуваннями. Водночас прямої участі ЦРУ саме у перевороті 11 вересня 1973 року ці матеріали не встановлюють.
Go to zn.uaКілька хвилин на епізод, смартфон і фінал на найцікавішому місці — новий формат уже змінює правила американського ринку розваг.
Голлівудські зірки, продюсери й інвестори дедалі частіше звертають увагу на мікродрами – короткі художні серіали, розраховані насамперед на перегляд зі смартфона. Такі проєкти складаються з епізодів тривалістю кілька хвилин і роблять ставку на емоційні конфлікти, несподівані сюжетні повороти та напружені фінали, після яких глядачі переходять до наступної серії.
Як повідомляє Techcrunch
За прогнозом аналітичної компанії Omdia, дохід американського ринку мікродрам у 2026 році може сягнути 1,5 млрд доларів. Формат уже перетворюється на окремий напрям індустрії розваг, у якому відомі актори не лише знімаються, а й запускають власні платформи та вкладають кошти у виробництво.
Чому мікродрами приваблюють Голлівуд
Перший масштабний успіх короткі вертикальні серіали здобули в Китаї, а тепер їх активно розвивають у США. На цьому ринку працюють застосунки ReelShort, DramaBox та інші сервіси. Платформу для такого контенту під назвою PineDrama також запустив TikTok.
Мікродрами можна створювати швидше й дешевше, ніж традиційні телевізійні серіали. Водночас вони конкурують за увагу аудиторії з короткими роликами у TikTok, Instagram Reels і YouTube Shorts. Для індустрії це можливість залучити користувачів, які звикли дивитися контент невеликими частинами впродовж дня.
Відомі актори у вертикальних серіалах
Джеймс Франко виконав головну роль у мікросеріалі “Кохання, брехня і Френк” для Shortical. Його персонаж – керівник рекламної агенції, який опиняється в кримінальній історії, де є перевертні та заборонений роман. Проєкт став одним із перших коротких вертикальних серіалів, знятих у межах нової угоди SAG-AFTRA для малобюджетних проєктів цього формату.
Ісса Рей разом зі своєю компанією Hoorae Media працювала над трилером “Екранний час” для PineDrama. Історія розповідає про подвійне побачення, яке руйнується після захоплення телевізійного сигналу невідомою людиною. Вона змушує учасників зустрічі розкрити особисті секрети. За перший тиждень серіал набрав майже 75 млн переглядів, а пізніше цей показник перевищив 150 млн.
Джессі Тайлер Фергюсон приєднався до музичної комедії “Театрали проти зомбі”, створеної для платформи aTwist. Тай Діггз став виконавцем і виконавчим продюсером мікродрами “Поза межами й тільки моя”, а також запустив власну платформу вертикального контенту Microhouse Films.
Кім Кардаш’ян та Кріс Дженнер інвестували в GammaTime. Участь знаменитостей у мікродрамах дедалі менше обмежується епізодичними ролями: вони долучаються до виробництва, створюють нові сервіси та формують інфраструктуру ринку коротких серіалів.
Не пропустіть інші новини:
- Character.AI презентує мікродрами на базі ШІ – три першi серії з інтерактивними персонажами для дорослих глядачів і майбутні інструменти для творців.
- Paramount і позивачі проведуть переговори щодо врегулювання спору навколо поглинання Warner Bros. Discovery. Для компромісу можуть знадобитися структурні зміни.
- Мікродрами – короткі серійні шоу на платформах типу TikTok, що приносять мільярди доларів, зростаючи на американському ринку та змінюючи модель монетизації контенту.
Go to mezha.net
«Навколо матеріалів НАБУ є великий інформаційний шум»
Вікторія Єрмолаєва: Нещодавно стало відомо, що на плівках НАБУ, які зараз активно обговорюють, можливо, також фігурує керівник Офісу Президента Кирило Буданов. До цього він мав доволі хорошу репутацію, а його рейтинги були високими. Чи очікували ви почути саме його ім’я та прізвище в цьому контексті?
Юлія Забєліна: По-перше, ми маємо чітко розмежувати, у якому контексті обговорюємо його прізвище.
Те, що зараз навколо цього є великий інформаційний шум, — це одне. Але, наскільки мені відомо, він наразі не має жодного процесуального статусу в цьому розслідуванні. Я особисто не чула ані про підозри, ані про будь-які претензії до нього з боку антикорупційних органів. Додам, що я навіть спеціально про це розпитувала.
Я постійно готуюся до своїх ефірів, і ніхто мені не підтвердив, що він має якийсь процесуальний статус. Тому, мені здається, тут треба чітко розмежовувати: ми почули його прізвище в контексті інформаційного супроводу, який, на жаль, спостерігаємо останні кілька років навколо дуже гучних антикорупційних справ, коли заголовки часто замінюють вироки чи реальний розгляд справи.
Щодо того, у якому саме контексті звучить його прізвище: за моєю інформацією, так, його там згадували, і не один раз. Але тут також треба розуміти, що Ірина Мудра була його заступницею. І я не виключаю, що саме такого роду розмови між ними справді могли потрапити на плівки.
Але, знову ж таки, треба зрозуміти, у якому контексті це відбувалося. Якщо, наприклад, запишуть нас із вами, коли ми перебуваємо в Офісі Президента, то в якому статусі потім розглядатимуть нас у межах такого запису?
Тому я б тут чітко відмежовувала той факт, що наразі немає жодних згадок про його процесуальний статус у розслідуванні, від того, що я спостерігаю в інформаційному просторі: його справді дуже активно намагаються прив’язати до подібних історій. Уже ледь не звучать твердження, що саме він організував усю цю спецоперацію, у якій Ірина Мудра фігурує як підозрювана.
Юлія Забєліна. Фото: Громадське радіо
«Ми ворожимо на кавовій гущі, коли намагаємося вгадати, чиї слова переповіла Ірина Мудра»
Вікторія Єрмолаєва: Поки немає жодних офіційних підтверджень, але на плівках є фігурант, якого називають або Кирилом, або Кирилом Олексійовичем. Ірина Мудра говорить, що все, що робить, погоджує зі своїм керівництвом.
Ми розуміємо, що її керівництвом на той момент були дві людини — керівник Офісу Президента Кирило Буданов і президент Володимир Зеленський.
Крім того, знову ж таки, на цих плівках начебто саме Буданову можуть належати слова про те, що з корупцією не треба боротися — її треба контролювати.
Юлія Забєліна: Я, чесно кажучи, дуже активно вивчаю цю справу і кілька разів переслуховувала ці плівки. Насправді що це взагалі за плівки? Це матеріали НСРД — негласних слідчих (розшукових) дій.
Наскільки мені відомо з моїх джерел, Максим Микитась — підозрюваний, якому, здається, призначили заставу в розмірі 30 мільйонів гривень, — увесь цей час записував Ірину Мудру. Я тут утримаюся від коментарів щодо того, якого характеру були їхні стосунки, але, за моєю інформацією, це людина, яка була дотична до цих записів.
І, якщо я не помиляюся, сама Мудра в суді також говорила, що її записувала близька людина. Тобто ці аудіозаписи є частиною матеріалів НСРД — негласних слідчих (розшукових) дій.
Наскільки я знаю, таких записів значно більше. Є ще багато аудіоматеріалів, яких ми досі не чули й, можливо, ще почуємо. Тому питання в тому, чи можемо ми зараз достеменно знати, кому саме належали ці слова. Ми з вами, знаєте, трохи ворожимо на кавовій гущі, коли намагаємося вгадати, хто саме це сказав і як саме ці слова переповіла Ірина Мудра.
Мені здається, що ми тут трохи занурилися в такі глибини… І не тільки ми, насправді. Я це спостерігаю загалом у медіапросторі. Ми намагаємося замість слідства самі визначити, кому належать ті чи інші слова і чому саме вони були сказані. Тобто ми не знаємо, чи були ці слова вирвані з контексту, про що саме йшлося і за яких обставин вони прозвучали.
Ви на початку сказали, що Кирило Буданов — людина з доволі позитивною репутацією. Чесно кажучи, я не пам’ятаю, щоб за весь цей час він був пов’язаний із якимось корупційним скандалом. Але, знаєте, щойно потрапляєш в Офіс Президента, тебе одразу накриває цією негативною хвилею різноманітних корупційних шлейфів, на жаль.
Тому, думаю, тут усе-таки важливо дочекатися саме результатів слідства і того, що офіційно оголосять правоохоронні органи.
Ми сподіваємося, що антикорупційні органи діятимуть неупереджено. Тому що зараз я фіксую певні застереження навіть в іноземних медіа, за якими теж дуже активно стежу. Днями британський журнал The Economist опублікував доволі гучний матеріал про певну політизованість наших справ і розслідувань. Тобто про те, що вони іноді мають більший медійний ефект, ніж дають реальні результати. А саме реальних результатів, я думаю, хочемо побачити й ви, і я.
Ми пам’ятаємо, що вже близько року триває антикорупційне розслідування щодо корупції в енергетиці. Є окрема справа, пов’язана вже з ексочільником Офісу Президента Андрієм Єрмаком. До цього також було декілька інших розслідувань.
Насправді дуже хочеться обговорювати не заголовки й не чиїсь вирвані з контексту фрази, а реальні вироки та зміну системи. Мені здається, що саме про це ми говоримо значно менше — про зміну системи державного управління.
До чого все це зрештою може призвести? Чи здатне воно справді спричинити якісь системні зміни? Чи все обмежиться тим, що Мудру звільнили — і на цьому все? Система не зміниться, а через певний час ми побачимо таке саме розслідування вже щодо наступника Мудрої в Офісі Президента.
«Повністю відмежуватися від цієї ситуації президенту не вдасться»
Вікторія Єрмолаєва: Ім’я президента не фігурує на плівках напряму чи в якомусь іншому контексті, і він також не є фігурантом справи. Але водночас суспільство цілком справедливо ставить питання: де проходить межа між «я не знав, що робить моя команда» і «чому ти не знав, що твоя команда робить такі речі»?
Юлія Забєліна: Я, до речі, була на цій зустрічі, на цій розмові з президентом. Я б не називала її розмовою off the record. Багато хто взагалі критикує те, кого запрошують на такі зустрічі, а кого — ні.
Це була розмова, більша частина якої, насправді десь 90%, потрапила у ЗМІ. І на цій зустрічі президент якраз зазначив, що в антикорупційних органів до нього запитань немає. Це зрозуміло, адже, перебуваючи на посаді президента, він не може бути підслідним НАБУ та САП — так це передбачено законодавством.
Але він чітко на цьому наголосив, по суті відмежовуючи себе від свого оточення. Хоча тут теж постає питання, чи справді всі ці люди є його оточенням.
Якщо ми зараз говоримо, зокрема, про Ірину Мудру, то, на відміну від Тимура Міндіча, який був дуже близьким до президента, вона не була людиною з команди президента. Ірину Мудру до Офісу Президента запросив тодішній його керівник Андрій Єрмак. Тобто вона насправді радше належала до орбіти Єрмака, а не Буданова.
Якщо хтось пам’ятає, вона прийшла на заміну тодішньому заступнику керівника Офісу Президента Андрію Смірнову, якого також звинуватили в незаконному збагаченні. Власне, Ірина Мудра замінила його на посаді заступниці керівника Офісу Президента і прийшла туди саме за протекцією Андрія Єрмака.
Тому тут теж, знаєте, важливо розуміти, що не всі люди, які працюють в Офісі Президента, обов’язково належать до найближчого оточення президента. Але чи є вони його підлеглими — це вже інше питання.
І тут знову постають два запитання. Чи може президент знати абсолютно про все, чим займаються його підлеглі на робочому місці? Напевно, ні. Я абсолютно впевнена, що він так само не знає всього. Хоча, можливо, зараз саме час поцікавитися, чим займається, наприклад, Олег Татаров, чим займається Віктор Микита, що роблять інші люди, які обіймають певні посади в Офісі Президента.
Тому повністю відмежуватися від цієї ситуації президенту не вдасться. Адже, навіть якщо всі ці люди не були йому особисто близькими, це люди, з якими він працював. Це люди, яких він призначав на посади, яким довіряв певні повноваження та обов’язки.
І навіть якщо припустити, що президент абсолютно нічого не знав про те, що відбувалося, ці люди все одно кинули тінь і на нього, і передусім на державну службу, на те, що зараз відбувається в українському політикумі. Тому що протягом останніх місяців основне, що ми чуємо про владу, — це розслідування, корупційні злочини, проблеми, скандали: когось затримали, когось на чомусь спіймали.
Напевно, президенту все-таки варто переглянути свою кадрову політику і звернути увагу на те, за якими критеріями він добирає людей до влади та до своєї команди. Це могло б принаймні зменшити кількість подібних скандалів і допомогти відновити довіру українського суспільства до влади. Бо зараз, мені здається, ця довіра перебуває на доволі низькому рівні. І це вже серйозна проблема.
Чого очікувати восени?
Юлія Забєліна: Українські політики найближчим часом хотіли б очікувати поновлення переговорного процесу. Насправді це можливо вже найближчими місяцями, і я б навіть сказала, що певне пожвавлення може відбутися у вересні. Якщо не помиляюся, Буданов учора чи позавчора також зазначав, що у вересні можливе певне пожвавлення переговорного процесу.
Якщо ми з вами будемо обговорювати, зокрема, поїздку директора ЦРУ Джона Реткліффа до Москви, то, мені здається, зараз він намагається стати певною альтернативою команді Джареда Кушнера та Стіва Віткоффа — спецпредставників Трампа, які, я б сказала, досить неуспішно займалися українським напрямком.
Тому думаю, що у вересні-жовтні можна очікувати певних змін у переговорному процесі. І, наскільки я знаю, це одна з основних цілей, на яку покладаються окремі представники українського істеблішменту.
Щодо внутрішніх змін, то вибори зараз точно неможливі. І, звісно, ми не будемо очікувати їх ані у вересні, ані у жовтні, ані у листопаді. З огляду на повітряні тривоги ми навіть на практиці можемо уявити, як люди мали б дістатися виборчих дільниць. Під час тривоги вони, найімовірніше, були б закриті. Тобто в нинішніх умовах це неможливо.
Тоді постає питання: чи треба змінювати правила функціонування Києва — і не тільки Києва — під час повітряних тривог? Наприклад, не закривати певні приміщення, розробити новий безпековий протокол. Чи все-таки треба визнати, що поки триває війна в нинішньому форматі, проведення виборів неможливе?
Чи можуть найближчим часом відбутися якісь інші зміни, зокрема кадрові, у владі? Скажу так: в Офісі Президента, наскільки мені відомо, жодних масштабних кадрових змін не планується, окрім звільнення, яке вже відбулося. Йдеться про Ірину Мудру.
Крім того, був звільнений керівник юридичного департаменту. Це теж дуже важливий департамент, просто далеко не всі знають прізвища цих чиновників. Йдеться про Віктора Дубовика, який певний час навіть претендував на посаду очільника АРМА — Агентства з розшуку та менеджменту активів. Тому жодних інших суттєвих змін особисто я поки що не очікую.
«Росіяни планують гібридне вторгнення в країни Балтії»
Вікторія Єрмолаєва: Американська розвідка повідомляє, що Росія хоче додатково мобілізувати 600 тисяч людей: 300 тисяч цього року і ще 300 тисяч — наступного. Після проведення своїх псевдовиборів, де результати, очевидно, будуть намальовані, Росія може оголосити нову хвилю мобілізації.
Чи може це бути однією з причин, чому директор ЦРУ поїхав до Москви? Зокрема, через побоювання, що Росія може піти далі — наприклад, у напрямку країн Балтії?
Юлія Забєліна: Питання мобілізації, якщо говорити саме в контексті України, і загалом мобілізації в Росії, яка насправді відбувається постійно, просто у прихованій формі, наскільки я розумію, не є основною причиною.
Перша причина — це справді наміри Росії щодо поки що гібридного вторгнення в країни Балтії. Йдеться, зокрема, про Естонію та Литву.
Я знаю, що представники цих держав, та й загалом країн Балтії, протягом останніх місяців дуже активно спілкуються про це в закритому режимі — у різних аналітичних центрах і державних установах. Вони попереджають, що, за даними їхніх розвідок, загроза для цих країн найближчим часом є цілком реальною. Йдеться про перспективу приблизно пів року.
Тобто, за їхньою інформацією, Росія вже ухвалила рішення піти на таке гібридне вторгнення.
Вікторія Єрмолаєва: Про що саме йдеться?
Юлія Забєліна: Насправді вони вже частково це роблять: запускають дрони, влаштовують окремі провокації. Я думаю, що може йтися, наприклад, про ДРГ — про появу якихось окремих невстановлених елементів у повітрі чи на землі, щоб спробувати захопити хоча б невелику частину території.
І ми пам’ятаємо, як усе починалося в Україні. Адже в Україні війна теж розпочалася не одразу з повномасштабного вторгнення. Спочатку Росія почала наступ на Донбасі та захопила Крим. І тоді багато хто в Європі та США також називав це гібридним вторгненням. Але мені здається, що це вже було повномасштабне вторгнення — просто тоді його було зручно називати інакше.
Це був такий перший акт, своєрідний вступ до того, щоб Росія надалі реалізовувала свої плани. На жаль, схожі плани, на мою думку, вона має і щодо країн Балтії.
І саме про це Україна весь цей час попереджала своїх партнерів: не треба думати, що Україна завжди зможе залишатися цим форпостом і постійно захищати Європу. Ні, не завжди. Тому що якщо ви не зупините Путіна зараз, він піде далі, далі й далі. Україна, до речі, постійно нагадувала і про Крим, і про Донбас. І ми, по суті, спостерігаємо, що дуже часто Україна справді опиняється в ролі єдиного дорослого в кімнаті — і у розмовах із європейцями, і з американцями.
«У Росії могли обговорювати виведення американських військ з Європи»
Юлія Забєліна: Друга причина приїзду Реткліффа — і це вже частково з’являлося в іноземних ЗМІ — співпраця Росії та Ірану, тобто допомога Тегерану.
І ще одна причина, про яку мені відомо, — можливе виведення значної кількості американських військ із Європи. Але тут важливо розуміти: це лише пропозиція для обговорення. Коли певну пропозицію кладуть на стіл, це ще не означає, що щодо неї вже ухвалено рішення. Це радше спосіб протестувати настрої іншої сторони.
Останніми місяцями досить активно обговорювали, що робити з американським контингентом у Німеччині: чи перекидати його до Польщі, чи взагалі скорочувати присутність американських військ у Європі. Наскільки я знаю, Польща дуже активно вела непублічні переговори з американськими посадовцями щодо цього. Польські чиновники їздили до Сполучених Штатів і зустрічалися, зокрема, із заступником міністра оборони США Елбріджем Колбі.
Тобто обговорювали кілька варіантів: перекинути цей контингент до Польщі, вивести його з Європи або загалом скоротити американську військову присутність. І це, відповідно, могло б стати певним важелем у переговорах із Росією.
Умовно: якщо ми виводимо американські війська з Європи, що можемо отримати від Росії натомість? Тому що під час переговорного процесу постійно тестують, що саме можна запропонувати Росії, щоб вона погодилася, наприклад, на певне призупинення війни в Україні.
Для нас в Україні це подекуди може звучати як спроба Америки домовитися з Росією або навіть як спроба продати українські інтереси Росії. Але насправді переговорні процеси приблизно так і відбуваються. Ти не приходиш на переговори лише для того, щоб диктувати свої умови. Ти постійно тестуєш позицію іншої сторони.
Наскільки я знаю, навіть в американській адміністрації далеко не всі підтримали ідею виведення американського контингенту з Європи, особливо з огляду на дедалі очевиднішу загрозу для країн Балтії.
Днями із відповідними заявами виступили й американські конгресмени. Вони прямо не говорили, що саме це було причиною поїздки Реткліффа до Москви, але для мене це стало своєрідним підтвердженням.
Деякі конгресмени, зокрема члени комітетів із питань розвідки, мають доступ до інформації із закритих брифінгів. Один із них — Дон Бейкон — написав у соцмережах, що вимагає від американської адміністрації не лише зберегти, а й збільшити американський військовий контингент у Європі.
Запис У вересні-жовтні можна очікувати зміни у переговорному процесі — Юлія Забєліна спершу з'явиться на Громадське радіо.
Вікторія Єрмолаєва: Нещодавно стало відомо, що на плівках НАБУ, які зараз активно обговорюють, можливо, також фігурує керівник Офісу Президента Кирило Буданов. До цього він мав доволі хорошу репутацію, а його рейтинги були високими. Чи очікували ви почути саме його ім’я та прізвище в цьому контексті?
Юлія Забєліна: По-перше, ми маємо чітко розмежувати, у якому контексті обговорюємо його прізвище.
Те, що зараз навколо цього є великий інформаційний шум, — це одне. Але, наскільки мені відомо, він наразі не має жодного процесуального статусу в цьому розслідуванні. Я особисто не чула ані про підозри, ані про будь-які претензії до нього з боку антикорупційних органів. Додам, що я навіть спеціально про це розпитувала.
Я постійно готуюся до своїх ефірів, і ніхто мені не підтвердив, що він має якийсь процесуальний статус. Тому, мені здається, тут треба чітко розмежовувати: ми почули його прізвище в контексті інформаційного супроводу, який, на жаль, спостерігаємо останні кілька років навколо дуже гучних антикорупційних справ, коли заголовки часто замінюють вироки чи реальний розгляд справи.
Щодо того, у якому саме контексті звучить його прізвище: за моєю інформацією, так, його там згадували, і не один раз. Але тут також треба розуміти, що Ірина Мудра була його заступницею. І я не виключаю, що саме такого роду розмови між ними справді могли потрапити на плівки.
Але, знову ж таки, треба зрозуміти, у якому контексті це відбувалося. Якщо, наприклад, запишуть нас із вами, коли ми перебуваємо в Офісі Президента, то в якому статусі потім розглядатимуть нас у межах такого запису?
Тому я б тут чітко відмежовувала той факт, що наразі немає жодних згадок про його процесуальний статус у розслідуванні, від того, що я спостерігаю в інформаційному просторі: його справді дуже активно намагаються прив’язати до подібних історій. Уже ледь не звучать твердження, що саме він організував усю цю спецоперацію, у якій Ірина Мудра фігурує як підозрювана.
Юлія Забєліна. Фото: Громадське радіо
«Ми ворожимо на кавовій гущі, коли намагаємося вгадати, чиї слова переповіла Ірина Мудра»
Вікторія Єрмолаєва: Поки немає жодних офіційних підтверджень, але на плівках є фігурант, якого називають або Кирилом, або Кирилом Олексійовичем. Ірина Мудра говорить, що все, що робить, погоджує зі своїм керівництвом.
Ми розуміємо, що її керівництвом на той момент були дві людини — керівник Офісу Президента Кирило Буданов і президент Володимир Зеленський.
Крім того, знову ж таки, на цих плівках начебто саме Буданову можуть належати слова про те, що з корупцією не треба боротися — її треба контролювати.
Юлія Забєліна: Я, чесно кажучи, дуже активно вивчаю цю справу і кілька разів переслуховувала ці плівки. Насправді що це взагалі за плівки? Це матеріали НСРД — негласних слідчих (розшукових) дій.
Наскільки мені відомо з моїх джерел, Максим Микитась — підозрюваний, якому, здається, призначили заставу в розмірі 30 мільйонів гривень, — увесь цей час записував Ірину Мудру. Я тут утримаюся від коментарів щодо того, якого характеру були їхні стосунки, але, за моєю інформацією, це людина, яка була дотична до цих записів.
І, якщо я не помиляюся, сама Мудра в суді також говорила, що її записувала близька людина. Тобто ці аудіозаписи є частиною матеріалів НСРД — негласних слідчих (розшукових) дій.
Наскільки я знаю, таких записів значно більше. Є ще багато аудіоматеріалів, яких ми досі не чули й, можливо, ще почуємо. Тому питання в тому, чи можемо ми зараз достеменно знати, кому саме належали ці слова. Ми з вами, знаєте, трохи ворожимо на кавовій гущі, коли намагаємося вгадати, хто саме це сказав і як саме ці слова переповіла Ірина Мудра.
Мені здається, що ми тут трохи занурилися в такі глибини… І не тільки ми, насправді. Я це спостерігаю загалом у медіапросторі. Ми намагаємося замість слідства самі визначити, кому належать ті чи інші слова і чому саме вони були сказані. Тобто ми не знаємо, чи були ці слова вирвані з контексту, про що саме йшлося і за яких обставин вони прозвучали.
Ви на початку сказали, що Кирило Буданов — людина з доволі позитивною репутацією. Чесно кажучи, я не пам’ятаю, щоб за весь цей час він був пов’язаний із якимось корупційним скандалом. Але, знаєте, щойно потрапляєш в Офіс Президента, тебе одразу накриває цією негативною хвилею різноманітних корупційних шлейфів, на жаль.
Тому, думаю, тут усе-таки важливо дочекатися саме результатів слідства і того, що офіційно оголосять правоохоронні органи.
Ми сподіваємося, що антикорупційні органи діятимуть неупереджено. Тому що зараз я фіксую певні застереження навіть в іноземних медіа, за якими теж дуже активно стежу. Днями британський журнал The Economist опублікував доволі гучний матеріал про певну політизованість наших справ і розслідувань. Тобто про те, що вони іноді мають більший медійний ефект, ніж дають реальні результати. А саме реальних результатів, я думаю, хочемо побачити й ви, і я.
Ми пам’ятаємо, що вже близько року триває антикорупційне розслідування щодо корупції в енергетиці. Є окрема справа, пов’язана вже з ексочільником Офісу Президента Андрієм Єрмаком. До цього також було декілька інших розслідувань.
Насправді дуже хочеться обговорювати не заголовки й не чиїсь вирвані з контексту фрази, а реальні вироки та зміну системи. Мені здається, що саме про це ми говоримо значно менше — про зміну системи державного управління.
До чого все це зрештою може призвести? Чи здатне воно справді спричинити якісь системні зміни? Чи все обмежиться тим, що Мудру звільнили — і на цьому все? Система не зміниться, а через певний час ми побачимо таке саме розслідування вже щодо наступника Мудрої в Офісі Президента.
«Повністю відмежуватися від цієї ситуації президенту не вдасться»
Вікторія Єрмолаєва: Ім’я президента не фігурує на плівках напряму чи в якомусь іншому контексті, і він також не є фігурантом справи. Але водночас суспільство цілком справедливо ставить питання: де проходить межа між «я не знав, що робить моя команда» і «чому ти не знав, що твоя команда робить такі речі»?
Юлія Забєліна: Я, до речі, була на цій зустрічі, на цій розмові з президентом. Я б не називала її розмовою off the record. Багато хто взагалі критикує те, кого запрошують на такі зустрічі, а кого — ні.
Це була розмова, більша частина якої, насправді десь 90%, потрапила у ЗМІ. І на цій зустрічі президент якраз зазначив, що в антикорупційних органів до нього запитань немає. Це зрозуміло, адже, перебуваючи на посаді президента, він не може бути підслідним НАБУ та САП — так це передбачено законодавством.
Але він чітко на цьому наголосив, по суті відмежовуючи себе від свого оточення. Хоча тут теж постає питання, чи справді всі ці люди є його оточенням.
Якщо ми зараз говоримо, зокрема, про Ірину Мудру, то, на відміну від Тимура Міндіча, який був дуже близьким до президента, вона не була людиною з команди президента. Ірину Мудру до Офісу Президента запросив тодішній його керівник Андрій Єрмак. Тобто вона насправді радше належала до орбіти Єрмака, а не Буданова.
Якщо хтось пам’ятає, вона прийшла на заміну тодішньому заступнику керівника Офісу Президента Андрію Смірнову, якого також звинуватили в незаконному збагаченні. Власне, Ірина Мудра замінила його на посаді заступниці керівника Офісу Президента і прийшла туди саме за протекцією Андрія Єрмака.
Тому тут теж, знаєте, важливо розуміти, що не всі люди, які працюють в Офісі Президента, обов’язково належать до найближчого оточення президента. Але чи є вони його підлеглими — це вже інше питання.
І тут знову постають два запитання. Чи може президент знати абсолютно про все, чим займаються його підлеглі на робочому місці? Напевно, ні. Я абсолютно впевнена, що він так само не знає всього. Хоча, можливо, зараз саме час поцікавитися, чим займається, наприклад, Олег Татаров, чим займається Віктор Микита, що роблять інші люди, які обіймають певні посади в Офісі Президента.
Тому повністю відмежуватися від цієї ситуації президенту не вдасться. Адже, навіть якщо всі ці люди не були йому особисто близькими, це люди, з якими він працював. Це люди, яких він призначав на посади, яким довіряв певні повноваження та обов’язки.
І навіть якщо припустити, що президент абсолютно нічого не знав про те, що відбувалося, ці люди все одно кинули тінь і на нього, і передусім на державну службу, на те, що зараз відбувається в українському політикумі. Тому що протягом останніх місяців основне, що ми чуємо про владу, — це розслідування, корупційні злочини, проблеми, скандали: когось затримали, когось на чомусь спіймали.
Напевно, президенту все-таки варто переглянути свою кадрову політику і звернути увагу на те, за якими критеріями він добирає людей до влади та до своєї команди. Це могло б принаймні зменшити кількість подібних скандалів і допомогти відновити довіру українського суспільства до влади. Бо зараз, мені здається, ця довіра перебуває на доволі низькому рівні. І це вже серйозна проблема.
Чого очікувати восени?
Юлія Забєліна: Українські політики найближчим часом хотіли б очікувати поновлення переговорного процесу. Насправді це можливо вже найближчими місяцями, і я б навіть сказала, що певне пожвавлення може відбутися у вересні. Якщо не помиляюся, Буданов учора чи позавчора також зазначав, що у вересні можливе певне пожвавлення переговорного процесу.
Якщо ми з вами будемо обговорювати, зокрема, поїздку директора ЦРУ Джона Реткліффа до Москви, то, мені здається, зараз він намагається стати певною альтернативою команді Джареда Кушнера та Стіва Віткоффа — спецпредставників Трампа, які, я б сказала, досить неуспішно займалися українським напрямком.
Тому думаю, що у вересні-жовтні можна очікувати певних змін у переговорному процесі. І, наскільки я знаю, це одна з основних цілей, на яку покладаються окремі представники українського істеблішменту.
Щодо внутрішніх змін, то вибори зараз точно неможливі. І, звісно, ми не будемо очікувати їх ані у вересні, ані у жовтні, ані у листопаді. З огляду на повітряні тривоги ми навіть на практиці можемо уявити, як люди мали б дістатися виборчих дільниць. Під час тривоги вони, найімовірніше, були б закриті. Тобто в нинішніх умовах це неможливо.
Тоді постає питання: чи треба змінювати правила функціонування Києва — і не тільки Києва — під час повітряних тривог? Наприклад, не закривати певні приміщення, розробити новий безпековий протокол. Чи все-таки треба визнати, що поки триває війна в нинішньому форматі, проведення виборів неможливе?
Чи можуть найближчим часом відбутися якісь інші зміни, зокрема кадрові, у владі? Скажу так: в Офісі Президента, наскільки мені відомо, жодних масштабних кадрових змін не планується, окрім звільнення, яке вже відбулося. Йдеться про Ірину Мудру.
Крім того, був звільнений керівник юридичного департаменту. Це теж дуже важливий департамент, просто далеко не всі знають прізвища цих чиновників. Йдеться про Віктора Дубовика, який певний час навіть претендував на посаду очільника АРМА — Агентства з розшуку та менеджменту активів. Тому жодних інших суттєвих змін особисто я поки що не очікую.
«Росіяни планують гібридне вторгнення в країни Балтії»
Вікторія Єрмолаєва: Американська розвідка повідомляє, що Росія хоче додатково мобілізувати 600 тисяч людей: 300 тисяч цього року і ще 300 тисяч — наступного. Після проведення своїх псевдовиборів, де результати, очевидно, будуть намальовані, Росія може оголосити нову хвилю мобілізації.
Чи може це бути однією з причин, чому директор ЦРУ поїхав до Москви? Зокрема, через побоювання, що Росія може піти далі — наприклад, у напрямку країн Балтії?
Юлія Забєліна: Питання мобілізації, якщо говорити саме в контексті України, і загалом мобілізації в Росії, яка насправді відбувається постійно, просто у прихованій формі, наскільки я розумію, не є основною причиною.
Перша причина — це справді наміри Росії щодо поки що гібридного вторгнення в країни Балтії. Йдеться, зокрема, про Естонію та Литву.
Я знаю, що представники цих держав, та й загалом країн Балтії, протягом останніх місяців дуже активно спілкуються про це в закритому режимі — у різних аналітичних центрах і державних установах. Вони попереджають, що, за даними їхніх розвідок, загроза для цих країн найближчим часом є цілком реальною. Йдеться про перспективу приблизно пів року.
Тобто, за їхньою інформацією, Росія вже ухвалила рішення піти на таке гібридне вторгнення.
Вікторія Єрмолаєва: Про що саме йдеться?
Юлія Забєліна: Насправді вони вже частково це роблять: запускають дрони, влаштовують окремі провокації. Я думаю, що може йтися, наприклад, про ДРГ — про появу якихось окремих невстановлених елементів у повітрі чи на землі, щоб спробувати захопити хоча б невелику частину території.
І ми пам’ятаємо, як усе починалося в Україні. Адже в Україні війна теж розпочалася не одразу з повномасштабного вторгнення. Спочатку Росія почала наступ на Донбасі та захопила Крим. І тоді багато хто в Європі та США також називав це гібридним вторгненням. Але мені здається, що це вже було повномасштабне вторгнення — просто тоді його було зручно називати інакше.
Це був такий перший акт, своєрідний вступ до того, щоб Росія надалі реалізовувала свої плани. На жаль, схожі плани, на мою думку, вона має і щодо країн Балтії.
І саме про це Україна весь цей час попереджала своїх партнерів: не треба думати, що Україна завжди зможе залишатися цим форпостом і постійно захищати Європу. Ні, не завжди. Тому що якщо ви не зупините Путіна зараз, він піде далі, далі й далі. Україна, до речі, постійно нагадувала і про Крим, і про Донбас. І ми, по суті, спостерігаємо, що дуже часто Україна справді опиняється в ролі єдиного дорослого в кімнаті — і у розмовах із європейцями, і з американцями.
«У Росії могли обговорювати виведення американських військ з Європи»
Юлія Забєліна: Друга причина приїзду Реткліффа — і це вже частково з’являлося в іноземних ЗМІ — співпраця Росії та Ірану, тобто допомога Тегерану.
І ще одна причина, про яку мені відомо, — можливе виведення значної кількості американських військ із Європи. Але тут важливо розуміти: це лише пропозиція для обговорення. Коли певну пропозицію кладуть на стіл, це ще не означає, що щодо неї вже ухвалено рішення. Це радше спосіб протестувати настрої іншої сторони.
Останніми місяцями досить активно обговорювали, що робити з американським контингентом у Німеччині: чи перекидати його до Польщі, чи взагалі скорочувати присутність американських військ у Європі. Наскільки я знаю, Польща дуже активно вела непублічні переговори з американськими посадовцями щодо цього. Польські чиновники їздили до Сполучених Штатів і зустрічалися, зокрема, із заступником міністра оборони США Елбріджем Колбі.
Тобто обговорювали кілька варіантів: перекинути цей контингент до Польщі, вивести його з Європи або загалом скоротити американську військову присутність. І це, відповідно, могло б стати певним важелем у переговорах із Росією.
Умовно: якщо ми виводимо американські війська з Європи, що можемо отримати від Росії натомість? Тому що під час переговорного процесу постійно тестують, що саме можна запропонувати Росії, щоб вона погодилася, наприклад, на певне призупинення війни в Україні.
Для нас в Україні це подекуди може звучати як спроба Америки домовитися з Росією або навіть як спроба продати українські інтереси Росії. Але насправді переговорні процеси приблизно так і відбуваються. Ти не приходиш на переговори лише для того, щоб диктувати свої умови. Ти постійно тестуєш позицію іншої сторони.
Наскільки я знаю, навіть в американській адміністрації далеко не всі підтримали ідею виведення американського контингенту з Європи, особливо з огляду на дедалі очевиднішу загрозу для країн Балтії.
Днями із відповідними заявами виступили й американські конгресмени. Вони прямо не говорили, що саме це було причиною поїздки Реткліффа до Москви, але для мене це стало своєрідним підтвердженням.
Деякі конгресмени, зокрема члени комітетів із питань розвідки, мають доступ до інформації із закритих брифінгів. Один із них — Дон Бейкон — написав у соцмережах, що вимагає від американської адміністрації не лише зберегти, а й збільшити американський військовий контингент у Європі.
Запис У вересні-жовтні можна очікувати зміни у переговорному процесі — Юлія Забєліна спершу з'явиться на Громадське радіо.
Go to hromadske.radio
Професійні знайомства на афтепаті, QR-код у телефоні замість візитки, відвідування конференцій на самоті — у кожного айтівця свої правила нетворкінгу.
Ми поговорили з чотирма активниками учасниками спільноти — Єгором Стадним, Романом Савіцьким, Євгеном Толчинським і Катериною Грицаєнко про те, де вони знайомляться з людьми, як починають розмову, що роблять після зустрічі та які знайомства допомогли їм у кар’єрі.
🔥 Нова робота завдяки нетворкінгу
Для Єгора Стадного, віцепрезидента з питань освіти Київської школи економіки, цінність нетворкінгу полягає насамперед у контексті. За його словами, спілкуючись з людьми, можна швидше зрозуміти, що відбувається в індустрії. Він називає контакти доступом до можливостей. Нинішня робота Єгора з’явилася завдяки нетворкінгу — спільна знайома порекомендувала його на запит про потенційного кандидата.
«Я отримав офер просто за посередництва спільної знайомої людини, яка на питання „Кого ти можеш порадити“? — порадила мене. І через день я вже мав зустріч».
Роман Савіцький, Ph.D. і старший викладач Житомирської політехніки, каже, що нетворкінг — це спосіб швидше фільтрувати інформацію і дає точки для взаємодії. Його багаторічне професійне спілкування з колегою Сергієм Бабічем переросло у спільні ініціативи — від мітапів до конференцій.
«Коли ми з Бабічем спілкуємося, то закидаємо одне одному абсолютно божевільні ідеї. Частину, звісно, фільтруємо, але деякі залишаємо й потім намагаємося реалізувати. Так свого часу народжувалися конференції в Житомирі, Meatup, а зараз є ідея зробити серію мітапів у різних містах».
QA Lead у mono Євген Толчинський розповідає, що пропозицію роботи в mono він отримав під час DOU Architecture Day.
«Роботу в mono я знайшов після спілкування з Євгеном Моспаном на DOU Architecture Day. Ми трохи поспілкувалися, він доповідав, а потім запропонував: „Приходь до мене на співбесіду“... Я погодився».
А Senior Software Engineer у Solidgate Катерина Грицаєнко називає ком’юніті та нетворкінг одними з головних речей, які вплинули на її кар’єру. Для прикладу, нова робота Катерини почалася зі знайомства на конференції у Варшаві. Вона виступала на заході та шукала потенційних партнерів для Google Developer Group. Серед них були представники Solidgate — вона підійшла до них запропонувати співпрацю, а натомість отримала пропозицію роботи.
«Я підійшла до них і розповіла про проєкт, який ми робили, запропонувала партнерство. Вони зацікавилися і запропонували поспілкуватися. Так, зрештою, я змінила роботу».
☺️ Як подолати дискомфорт перед знайомством
Здавалося б, формула нетворкінгу проста: прийти на конференцію, знайти цікавих людей, познайомитися, обмінятися контактами, трохи згодом нагадати про себе — і ось у тебе вже є нове корисне знайомство. Але на практиці все не так просто: навіть досвідченим нетворкерам не завжди легко підійти до незнайомої людини.
Катерина Грицаєнко досі відчуває дискомфорт, коли потрібно приєднатися до чужої розмови.
«Я дуже люблю спілкуватись з людьми. Але мені все ще страшно до когось підходити. Кожного разу треба трошки себе переступати. Отож я люблю ходити одна, тому що так можу переміщатися між компаніями й бачити набагато більше людей.
Якщо приходиш на івент із фіксованою тусовкою, мозок хоче безпеки — ти сідаєш зі знайомими й усю конференцію проводиш з тими самими людьми. А важливо перескакувати від людини до людини, щоб охопити нетворкінгом якомога більше людей».
DOU Day Picnic 2024
Євген Толчинський радить долати страх поступово.
«Я розумію, що людині складно підійти до когось, хто на два-три рівні вище в ієрархії. Тому для початку можна поспілкуватися Middle з Middle, Senior із Senior, Junior із Junior. Так простіше. Не треба одразу намагатися познайомитися з CEO. Але якщо ви все-таки підійдете до CEO, він теж не пошле вас подалі. Просто внутрішньо це чомусь складніше для більшості людей».
Своєю чергою, Єгор Стадний визнає, що не дуже любить першим заговорювати з незнайомими людьми. Його рішення — залучати спільних знайомих, які можуть його представити та допомогти.
«В університетські роки мені було легше знаходити підробітки через знайомих. Я жодного разу не подавався на студентські роботи через резюме. Зазвичай мав якісь контакти: люди знали мене, я знав їх, тому просто питав у знайомих, чи можна десь підзаробити. І зараз я залишаюся більш-менш консервативним і нові знайомства заводжу за посередництва спільних знайомих».
DOU Day Picnic 2024
🚕 Де шукати знайомства
Конференції залишаються одними з найкращих місць для нетворкінгу. Євген Толчинський відвідує події, що стосуються розробки, тестування, DevOps, People Management та Engineering Management.
«Є DOU Day, DOU Day Picnic, Freeworks Day. Я відвідую конференції, які стосуються розробки, тестування і так далі. Навіть DevOps відвідував. І, відповідно, ти завжди знайдеш якусь конференцію, щоб кудись піти, послухати, поспілкуватися. І там завжди знайдеться цікавий контакт».
DOU Day Picnic 2025
DOU Day Picnic 2025
Роман Савіцький нагадує: на великих заходах цінними можуть бути не лише доповіді.
«Минулого року на конференції DOU я не зайшов на жодну з доповідей. Просто була висока концентрація людей, з якими я хотів поспілкуватися».
Тому конференція може бути корисною навіть тоді, коли ви провели більшу частину дня не в залі, а в коридорі.
Також Роман радить не обмежуватися великими подіями й звертати увагу на невеликі конференції.
«Я намагаюся відвідувати невеликі, однозальні конференції. Там є багато людей, яких ти можеш не знати, а учасники мають різний досвід — від джуніорів до керівників компаній. Усі перебувають в одному залі, тому ти слухаєш доповіді й можеш знайти щось, що тобі відгукнеться. Наприклад, минулого року я був на конференції в Хмельницькому. Там слухав виступ CEO та співзасновниці Tayra AI Юлії Тичинської — мені сподобалися її технічне рішення і подача. Ми перетнулися, а потім я запросив її до нас в університет».
🔋 Шукайте професійні спільноти або створюйте їх
Катерина Грицаєнко каже, що для нетворкінгу добре працюють професійні спільноти, тож радить кожному знайти свою. Серед прикладів вона називає LeetCode-спільноту та канал Мар’яни Шами, де можна знайти професійні події й нові можливості для знайомств.
«Мар’яна дуже розуміється на нетворкінгу. Якщо у вас її немає в списку друзів, дуже рекомендую на неї підписатися. У неї є канал, де вона розповідає про різні івенти та цікаві заходи».
Про події індустрії та інсайди нетворкінгу в каналі «Розфокус» розповідає Head of Events в DOU Даша Гончарук.
Також Катерина розповідає, що під час навчання в університеті Google-спільнота допомогла їй не почуватися самотньою та знайти своє професійне оточення.
«Під час карантину в університеті мені було сумно: шкільні друзі вже роз’їхалися, а університетські ще не з’явилися. Тоді я долучилася до Google-спільноти як дизайнерка. Мені сподобалася тусовка, я почала займатися організацією івентів, а потім поступово стала лідом. Через цю спільноту я почала знайомитися з людьми, потрапляти на різні заходи, і так поступово сформувалося моє професійне оточення».
DOU Day 2025
✂️ Не бійтеся виходити за межі своєї спеціалізації
Ще одна порада Романа — не ходити лише на події, які безпосередньо стосуються вашої роботи. Він відвідує заходи на суміжні та навіть зовсім інші теми. Наприклад, одного разу прийшов на науково-популярну доповідь про полімери. Там його зацікавило, як спікерка подає матеріал, і вони познайомилися.
«Насправді формати відкритих дверей, особливо там, де ти ніколи не був, але знаєш, що це близько до твого напрямку, дуже добре працюють для розширення кола контактів. Це справді топовий формат — раджу всім».
Євген Толчинський також радить ходити на заходи, навіть якщо вони не дуже співпадають з вашими інтересами.
«Наприклад, нещодавно я пішов на захід, де мені був не дуже цікавий сам продукт. Але там я поспілкувався з CPO, Head of Product та іншими людьми. Мені було цікаво просто мати цей контакт і побачити людей, які стоять за сервісами, якими я користуюся».
DOU Day Picnic 2025
📴 Афтепаті та вечірки — це теж частина конференції
Після завершення програми конференції починається, мабуть, найменш формальна частина нетворкінгу. Роман Савіцький радить не розходитися одразу після останньої доповіді і каже, що афтепаті — хороше місце, щоб знайти нові знайомства. Саме на одному з афтепаті виникла ідея Beard.js.
«Той самий Beard.js у нас зародився з події, яку організовував Бабіч. На афтепаті залишилося близько 20 людей, серед яких були пітоніст (Python-розробник), тестувальник і два фронтендери, які раніше між собою не були знайомі. І вони сказали: „Давайте щось будемо робити разом“. Так і зробили Beard.js. Причому з JavaScript до цього були знайомі лише двоє з чотирьох організаторів. Троє з чотирьох взагалі ніколи нічого не організовували в ІТ. Але це спрацювало — і працює до сьогодні».
А Єгор Стадний окремо виділяє камерний формат, коли одна людина збирає знайомих із різних сфер.
«Я люблю формат вечірок, коли одна людина збирає своїх знайомих з різних сфер, і ці знайомі зазвичай між собою не перетинаються. Але 2–3 години в неформальній атмосфері достатньо, щоб обмінятися думками й познайомитися. Це дуже продуктивно».
DOU Day 2025
🛜 Як підійти до незнайомої людини
Одного універсального скрипту немає, але ось кілька порад від наших співрозмовників:
Катерина радить починати з чесної цікавості:
«Привіт, як справи? Можна з вами поспілкуватися?» або «Я бачила тебе в LinkedIn — мені сподобався твій пост». Просто чесна цікавість набагато краща за завчені фрази для знайомства.
Євген Толчинський підходить ще простіше:
«Просто підійти й сказати: „Привіт“. Можна запитати: „Можна до вашої розмови приєднатися?“ Або: „Привіт, чув твою доповідь“, якщо людина щойно виступала. Умовно, CTO — це така сама людина, як Middle QA, він теж може поспілкуватися, пожартувати тощо. Але для цього треба прибирати психологічний бар’єр. У крайньому випадку він скаже: „Вибач, я не готовий спілкуватися“. Окей, що від цього зміниться? Мені здається, нічого».
DOU Day Picnic 2025
А Роман не радить витрачати час на штучний small talk.
«Я не прихильник формату, коли ми починаємо говорити про бутерброди, а потім вже переходимо до теми. Якщо ви хочете знайти точку взаємодії, то її потрібно шукати. Якщо це спікер на конференції, можна почати із запитання після виступу. Якщо ви почали говорити на тему, яка вам обом цікава, вас запам’ятають, і ви зможете продовжити цю розмову».
Також він радить підходити до людини залежно від ситуації та дотримуватися відповідного рівня спілкування — без фамільярності, але й без зайвого пафосу. Якщо є конкретна мета, її можна озвучити прямо: наприклад, сказати, що ви хотіли б більше дізнатися про компанію або можливості роботи.
«Якщо це якесь зібрання CEO і ви просто відвідувач, напевно, це не найкращий момент для таких запитань. Але якщо почалося неформальне спілкування — чому б ні? Я сам якось спілкувався з CEO однієї з топових компаній України. У нас зайшла палка дискусія про освіту, і хоча ми мали абсолютно різні думки, це не завадило продовжити розмову. Я сказав: „Дякую, я приймаю вашу думку, але моя аргументація така“. Тому субординацію ми зберігаємо, але не бійтеся висловлювати свою думку і пропонувати щось. Саме дурні пропозиції іноді створюють класні речі».
DOU Day Picnic 2025
Єгор Стадний радить задавати більше питань та щиро цікавитися співрозмовником.
«У професійній сфері важливо вміти ставити запитання, щоб вибудовувати нетворкінг. Щоб налагодити зв’язок із людиною, треба цікавитися чимось конкретним — тим, чим вона займається і в чому добре розбирається. Я питаю не про погоду і не просто „як справи“, а про щось предметне. Тоді й зав’язується змістовна розмова. У мене є таке правило, що я більше розпитую, ніж розповідаю».
✅ Що робити після знайомства
Познайомитися — це лише половина справи. Якщо після розмови людина зникає у вашому LinkedIn серед сотень інших контактів, це навряд чи можна назвати успішним нетворкінгом.
Тому Євген Толчинський додає нових знайомих у LinkedIn і приблизно за тиждень пише їм коротке повідомлення:
«Привіт, ми з тобою спілкувалися на такій-то конференції». Просто щоб ти побачив, що це я, а я побачив, що це ти«.
А також намагається підтримувати контакти, наприклад, перед конференцією:
«Я знаю, що буде DOU Architecture Day, і знаю кількох людей, які можуть бути спікерами або просто відвідати захід. Я можу написати: „Саш, привіт, ти не плануєш відвідати DOU Architecture Day?“ Якщо людина не планує — окей, побачимося наступного разу. Або вона каже, що буде спікером — тоді можна домовитися зустрітися після виступу, випити пива або поспілкуватися на перерві. Я підтримую контакти плюс-мінус зі всіма, але з кимось більше, з кимось менше. Не можна тримати всі контакти гарячими».
А Катерина Грицаєнко не радить перетворювати підтримку контактів на механічний календар.
«Мені здається, що це не дуже працює, тому що якщо вісім людей вивчили правило писати протягом тижня, у тебе в результаті буде цілий кілометр однакових повідомлень».
Натомість вона запам’ятовує деталі про людину і повертається до розмови, коли є природний привід.
«Мені колись давно Google Program Manager, який був моїм керівником, радив запам’ятовувати якусь особисту деталь про людину. Наприклад, вона любить собак. А потім, коли згадуєш про це, написати: „Я побачив цю собаку і згадав про тебе“. Такий формат мені подобається більше».
Тобто не треба писати «Привіт, як справи?» кожні три місяці. Пишіть, коли вам справді є що сказати.
Єгор Стадний додає, що вже декілька років не користується соціальними мережами, тому просто залишає людям свій номер телефону.
«Побачив у голлівудських фільмах, як люди просто дають телефон, щоб інша людина внесла свій контакт, і вже вперше так зробив».
Ми поговорили з чотирма активниками учасниками спільноти — Єгором Стадним, Романом Савіцьким, Євгеном Толчинським і Катериною Грицаєнко про те, де вони знайомляться з людьми, як починають розмову, що роблять після зустрічі та які знайомства допомогли їм у кар’єрі.
🔥 Нова робота завдяки нетворкінгу
Для Єгора Стадного, віцепрезидента з питань освіти Київської школи економіки, цінність нетворкінгу полягає насамперед у контексті. За його словами, спілкуючись з людьми, можна швидше зрозуміти, що відбувається в індустрії. Він називає контакти доступом до можливостей. Нинішня робота Єгора з’явилася завдяки нетворкінгу — спільна знайома порекомендувала його на запит про потенційного кандидата.
«Я отримав офер просто за посередництва спільної знайомої людини, яка на питання „Кого ти можеш порадити“? — порадила мене. І через день я вже мав зустріч».
Роман Савіцький, Ph.D. і старший викладач Житомирської політехніки, каже, що нетворкінг — це спосіб швидше фільтрувати інформацію і дає точки для взаємодії. Його багаторічне професійне спілкування з колегою Сергієм Бабічем переросло у спільні ініціативи — від мітапів до конференцій.
«Коли ми з Бабічем спілкуємося, то закидаємо одне одному абсолютно божевільні ідеї. Частину, звісно, фільтруємо, але деякі залишаємо й потім намагаємося реалізувати. Так свого часу народжувалися конференції в Житомирі, Meatup, а зараз є ідея зробити серію мітапів у різних містах».
QA Lead у mono Євген Толчинський розповідає, що пропозицію роботи в mono він отримав під час DOU Architecture Day.
«Роботу в mono я знайшов після спілкування з Євгеном Моспаном на DOU Architecture Day. Ми трохи поспілкувалися, він доповідав, а потім запропонував: „Приходь до мене на співбесіду“... Я погодився».
А Senior Software Engineer у Solidgate Катерина Грицаєнко називає ком’юніті та нетворкінг одними з головних речей, які вплинули на її кар’єру. Для прикладу, нова робота Катерини почалася зі знайомства на конференції у Варшаві. Вона виступала на заході та шукала потенційних партнерів для Google Developer Group. Серед них були представники Solidgate — вона підійшла до них запропонувати співпрацю, а натомість отримала пропозицію роботи.
«Я підійшла до них і розповіла про проєкт, який ми робили, запропонувала партнерство. Вони зацікавилися і запропонували поспілкуватися. Так, зрештою, я змінила роботу».
☺️ Як подолати дискомфорт перед знайомством
Здавалося б, формула нетворкінгу проста: прийти на конференцію, знайти цікавих людей, познайомитися, обмінятися контактами, трохи згодом нагадати про себе — і ось у тебе вже є нове корисне знайомство. Але на практиці все не так просто: навіть досвідченим нетворкерам не завжди легко підійти до незнайомої людини.
Катерина Грицаєнко досі відчуває дискомфорт, коли потрібно приєднатися до чужої розмови.
«Я дуже люблю спілкуватись з людьми. Але мені все ще страшно до когось підходити. Кожного разу треба трошки себе переступати. Отож я люблю ходити одна, тому що так можу переміщатися між компаніями й бачити набагато більше людей.
Якщо приходиш на івент із фіксованою тусовкою, мозок хоче безпеки — ти сідаєш зі знайомими й усю конференцію проводиш з тими самими людьми. А важливо перескакувати від людини до людини, щоб охопити нетворкінгом якомога більше людей».
DOU Day Picnic 2024
Євген Толчинський радить долати страх поступово.
«Я розумію, що людині складно підійти до когось, хто на два-три рівні вище в ієрархії. Тому для початку можна поспілкуватися Middle з Middle, Senior із Senior, Junior із Junior. Так простіше. Не треба одразу намагатися познайомитися з CEO. Але якщо ви все-таки підійдете до CEO, він теж не пошле вас подалі. Просто внутрішньо це чомусь складніше для більшості людей».
Своєю чергою, Єгор Стадний визнає, що не дуже любить першим заговорювати з незнайомими людьми. Його рішення — залучати спільних знайомих, які можуть його представити та допомогти.
«В університетські роки мені було легше знаходити підробітки через знайомих. Я жодного разу не подавався на студентські роботи через резюме. Зазвичай мав якісь контакти: люди знали мене, я знав їх, тому просто питав у знайомих, чи можна десь підзаробити. І зараз я залишаюся більш-менш консервативним і нові знайомства заводжу за посередництва спільних знайомих».
DOU Day Picnic 2024
🚕 Де шукати знайомства
Конференції залишаються одними з найкращих місць для нетворкінгу. Євген Толчинський відвідує події, що стосуються розробки, тестування, DevOps, People Management та Engineering Management.
«Є DOU Day, DOU Day Picnic, Freeworks Day. Я відвідую конференції, які стосуються розробки, тестування і так далі. Навіть DevOps відвідував. І, відповідно, ти завжди знайдеш якусь конференцію, щоб кудись піти, послухати, поспілкуватися. І там завжди знайдеться цікавий контакт».
DOU Day Picnic 2025
DOU Day Picnic 2025
Роман Савіцький нагадує: на великих заходах цінними можуть бути не лише доповіді.
«Минулого року на конференції DOU я не зайшов на жодну з доповідей. Просто була висока концентрація людей, з якими я хотів поспілкуватися».
Тому конференція може бути корисною навіть тоді, коли ви провели більшу частину дня не в залі, а в коридорі.
Також Роман радить не обмежуватися великими подіями й звертати увагу на невеликі конференції.
«Я намагаюся відвідувати невеликі, однозальні конференції. Там є багато людей, яких ти можеш не знати, а учасники мають різний досвід — від джуніорів до керівників компаній. Усі перебувають в одному залі, тому ти слухаєш доповіді й можеш знайти щось, що тобі відгукнеться. Наприклад, минулого року я був на конференції в Хмельницькому. Там слухав виступ CEO та співзасновниці Tayra AI Юлії Тичинської — мені сподобалися її технічне рішення і подача. Ми перетнулися, а потім я запросив її до нас в університет».
🔋 Шукайте професійні спільноти або створюйте їх
Катерина Грицаєнко каже, що для нетворкінгу добре працюють професійні спільноти, тож радить кожному знайти свою. Серед прикладів вона називає LeetCode-спільноту та канал Мар’яни Шами, де можна знайти професійні події й нові можливості для знайомств.
«Мар’яна дуже розуміється на нетворкінгу. Якщо у вас її немає в списку друзів, дуже рекомендую на неї підписатися. У неї є канал, де вона розповідає про різні івенти та цікаві заходи».
Про події індустрії та інсайди нетворкінгу в каналі «Розфокус» розповідає Head of Events в DOU Даша Гончарук.
Також Катерина розповідає, що під час навчання в університеті Google-спільнота допомогла їй не почуватися самотньою та знайти своє професійне оточення.
«Під час карантину в університеті мені було сумно: шкільні друзі вже роз’їхалися, а університетські ще не з’явилися. Тоді я долучилася до Google-спільноти як дизайнерка. Мені сподобалася тусовка, я почала займатися організацією івентів, а потім поступово стала лідом. Через цю спільноту я почала знайомитися з людьми, потрапляти на різні заходи, і так поступово сформувалося моє професійне оточення».
DOU Day 2025
✂️ Не бійтеся виходити за межі своєї спеціалізації
Ще одна порада Романа — не ходити лише на події, які безпосередньо стосуються вашої роботи. Він відвідує заходи на суміжні та навіть зовсім інші теми. Наприклад, одного разу прийшов на науково-популярну доповідь про полімери. Там його зацікавило, як спікерка подає матеріал, і вони познайомилися.
«Насправді формати відкритих дверей, особливо там, де ти ніколи не був, але знаєш, що це близько до твого напрямку, дуже добре працюють для розширення кола контактів. Це справді топовий формат — раджу всім».
Євген Толчинський також радить ходити на заходи, навіть якщо вони не дуже співпадають з вашими інтересами.
«Наприклад, нещодавно я пішов на захід, де мені був не дуже цікавий сам продукт. Але там я поспілкувався з CPO, Head of Product та іншими людьми. Мені було цікаво просто мати цей контакт і побачити людей, які стоять за сервісами, якими я користуюся».
DOU Day Picnic 2025
📴 Афтепаті та вечірки — це теж частина конференції
Після завершення програми конференції починається, мабуть, найменш формальна частина нетворкінгу. Роман Савіцький радить не розходитися одразу після останньої доповіді і каже, що афтепаті — хороше місце, щоб знайти нові знайомства. Саме на одному з афтепаті виникла ідея Beard.js.
«Той самий Beard.js у нас зародився з події, яку організовував Бабіч. На афтепаті залишилося близько 20 людей, серед яких були пітоніст (Python-розробник), тестувальник і два фронтендери, які раніше між собою не були знайомі. І вони сказали: „Давайте щось будемо робити разом“. Так і зробили Beard.js. Причому з JavaScript до цього були знайомі лише двоє з чотирьох організаторів. Троє з чотирьох взагалі ніколи нічого не організовували в ІТ. Але це спрацювало — і працює до сьогодні».
А Єгор Стадний окремо виділяє камерний формат, коли одна людина збирає знайомих із різних сфер.
«Я люблю формат вечірок, коли одна людина збирає своїх знайомих з різних сфер, і ці знайомі зазвичай між собою не перетинаються. Але 2–3 години в неформальній атмосфері достатньо, щоб обмінятися думками й познайомитися. Це дуже продуктивно».
DOU Day 2025
🛜 Як підійти до незнайомої людини
Одного універсального скрипту немає, але ось кілька порад від наших співрозмовників:
Катерина радить починати з чесної цікавості:
«Привіт, як справи? Можна з вами поспілкуватися?» або «Я бачила тебе в LinkedIn — мені сподобався твій пост». Просто чесна цікавість набагато краща за завчені фрази для знайомства.
Євген Толчинський підходить ще простіше:
«Просто підійти й сказати: „Привіт“. Можна запитати: „Можна до вашої розмови приєднатися?“ Або: „Привіт, чув твою доповідь“, якщо людина щойно виступала. Умовно, CTO — це така сама людина, як Middle QA, він теж може поспілкуватися, пожартувати тощо. Але для цього треба прибирати психологічний бар’єр. У крайньому випадку він скаже: „Вибач, я не готовий спілкуватися“. Окей, що від цього зміниться? Мені здається, нічого».
DOU Day Picnic 2025
А Роман не радить витрачати час на штучний small talk.
«Я не прихильник формату, коли ми починаємо говорити про бутерброди, а потім вже переходимо до теми. Якщо ви хочете знайти точку взаємодії, то її потрібно шукати. Якщо це спікер на конференції, можна почати із запитання після виступу. Якщо ви почали говорити на тему, яка вам обом цікава, вас запам’ятають, і ви зможете продовжити цю розмову».
Також він радить підходити до людини залежно від ситуації та дотримуватися відповідного рівня спілкування — без фамільярності, але й без зайвого пафосу. Якщо є конкретна мета, її можна озвучити прямо: наприклад, сказати, що ви хотіли б більше дізнатися про компанію або можливості роботи.
«Якщо це якесь зібрання CEO і ви просто відвідувач, напевно, це не найкращий момент для таких запитань. Але якщо почалося неформальне спілкування — чому б ні? Я сам якось спілкувався з CEO однієї з топових компаній України. У нас зайшла палка дискусія про освіту, і хоча ми мали абсолютно різні думки, це не завадило продовжити розмову. Я сказав: „Дякую, я приймаю вашу думку, але моя аргументація така“. Тому субординацію ми зберігаємо, але не бійтеся висловлювати свою думку і пропонувати щось. Саме дурні пропозиції іноді створюють класні речі».
DOU Day Picnic 2025
Єгор Стадний радить задавати більше питань та щиро цікавитися співрозмовником.
«У професійній сфері важливо вміти ставити запитання, щоб вибудовувати нетворкінг. Щоб налагодити зв’язок із людиною, треба цікавитися чимось конкретним — тим, чим вона займається і в чому добре розбирається. Я питаю не про погоду і не просто „як справи“, а про щось предметне. Тоді й зав’язується змістовна розмова. У мене є таке правило, що я більше розпитую, ніж розповідаю».
✅ Що робити після знайомства
Познайомитися — це лише половина справи. Якщо після розмови людина зникає у вашому LinkedIn серед сотень інших контактів, це навряд чи можна назвати успішним нетворкінгом.
Тому Євген Толчинський додає нових знайомих у LinkedIn і приблизно за тиждень пише їм коротке повідомлення:
«Привіт, ми з тобою спілкувалися на такій-то конференції». Просто щоб ти побачив, що це я, а я побачив, що це ти«.
А також намагається підтримувати контакти, наприклад, перед конференцією:
«Я знаю, що буде DOU Architecture Day, і знаю кількох людей, які можуть бути спікерами або просто відвідати захід. Я можу написати: „Саш, привіт, ти не плануєш відвідати DOU Architecture Day?“ Якщо людина не планує — окей, побачимося наступного разу. Або вона каже, що буде спікером — тоді можна домовитися зустрітися після виступу, випити пива або поспілкуватися на перерві. Я підтримую контакти плюс-мінус зі всіма, але з кимось більше, з кимось менше. Не можна тримати всі контакти гарячими».
А Катерина Грицаєнко не радить перетворювати підтримку контактів на механічний календар.
«Мені здається, що це не дуже працює, тому що якщо вісім людей вивчили правило писати протягом тижня, у тебе в результаті буде цілий кілометр однакових повідомлень».
Натомість вона запам’ятовує деталі про людину і повертається до розмови, коли є природний привід.
«Мені колись давно Google Program Manager, який був моїм керівником, радив запам’ятовувати якусь особисту деталь про людину. Наприклад, вона любить собак. А потім, коли згадуєш про це, написати: „Я побачив цю собаку і згадав про тебе“. Такий формат мені подобається більше».
Тобто не треба писати «Привіт, як справи?» кожні три місяці. Пишіть, коли вам справді є що сказати.
Єгор Стадний додає, що вже декілька років не користується соціальними мережами, тому просто залишає людям свій номер телефону.
«Побачив у голлівудських фільмах, як люди просто дають телефон, щоб інша людина внесла свій контакт, і вже вперше так зробив».
Go to dou.ua"Я народився у 1907 році на Україні, в місті Мелітополі, у багатому фруктами регіоні, – згадував 1994 року у своїх мемуарах Павло Судоплатов, виконавець і організатор політичних вбивств Кремля. – Як і всіх дітей – а нас було в родині п'ятеро, – мене хрестили в російській православній церкві".
Початкова освіта Судоплатова, який за допомогою вибухового пристрою, закладеного нібито в коробку з цукерками, вбив у Роттердамі лідера ОУН Євгена Коновальця, охоплювала вивчення Нового і Старого Завіту та основ російської мови. "У царські часи викладання української в школах заборонялося. Користувалися нею лише як розмовною", – писав спецслужбіст, який після смерті Сталіна провів 15 років за ґратами як "пособник Берії".
Судоплатов – взірцевий українець для будь-якого російського режиму: царського, більшовицького, комуністичного, путінського та й навіть казково-ліберального. Такий, якими століттями воліли бачити "молодших братів" Пітер і Москва – людьми, чиє існування поза імперською політикою, культурою та історією неможливе.
Судоплатов слідом за Сталіним був переконаний, що на заході України живуть "не такі" українці, а потяг націоналістів до незалежності прирівнював до одного з найстрашніших злочинів в СРСР. Не дивно, що напередодні Другої світової, що вела до перекроювання світової мапи, серед головних ворогів сталіністів опинився Євген Коновалець, очільник ОУН, який бачив Україну самодостатньою та соборною.
У Москві не могли забути про роль Коновальця в придушенні більшовицького повстання в Києві 1918 року. Кремль непокоїли його організаторські здібності та принциповість щодо ідеї незалежності, яку він не відкинув в еміграції після програшу Української революції. Коновалець розвивав націоналістичний рух не тільки за кордоном, а й в підпіллі, на підконтрольних радянській владі територіях.
До Коновальця, полковника Січових стрільців у минулому, Судоплатов мав свої, особисті рахунки – його брат загинув 1921 року в бою проти січовиків за Житомир.
"Кривава маса"
На вулиці Колсінгель у Роттердамі опівдні 23 травня 1938 року було, як зазвичай у такий час, спокійно та тихо. Але о 12:16 сталася подія, яка приголомшила випадкових перехожих, серед яких був містянин Г. де Йонг. Того ж дня емоційну розповідь свідка переповіла вечірня газета Rotterdams Nieuwsblad.
Йонг звернув увагу на пана середнього зросту в "сивому" капелюсі, який виглядав "як справжній джентльмен, але вбраний дещо скромно". Чоловік ніс у правій руці "валізочку", а коли зупинився на мить біля кінотеатру "Люм'єр", пролунав вибух.
"Бачу, як носій валізочки розлітається на шматки, – розповідав репортеру Йонг. – Направо й наліво летять ноги й руки. Кривава маса. Тулуб з великим розмахом летить за тротуар на двадцять метрів. Я відчуваю шок від важкого тиску повітря, але втримуюсь на ногах. Лунає дикий брязкіт побитого скла. З усіх сторін падають на вулицю шибки".
Загиблим у центрі Роттердама був Євген Коновалець, про що громадськість дізналась не одразу. Як і про причетність Москви до вбивства. У дипломатичних колах і ЗМІ спочатку поширювали найзрозумілішу всім версію: загинув терорист, який чи то невдало переносив вибухівку, чи то не доніс свою пекельну машину до місця злочину.
Пройшло не більше ніж година між тим, як Євген Коновалець зійшов з потяга в Роттердамі, зустрівся з Судоплатовим і загинув від вибуху на вулиці. На фото тіло полковника та посмертний малюнок його обличчя
Колаж: Андрій Калістратенко
Як згадував журналіст, науковець, професор Євген Онацький – Коновалець прожив у нього в Римі кілька зимових місяців перед загибеллю – довелося докласти чимало зусиль, щоб спростувати припущення про "прикре самогубство".
На зустрічі з поважним представником МЗС Італії Онацький почув: "Відомо, що полковник Коновалець був знаним терористом". Тож чому не вірити, що він і є винуватцем власної смерті?
"Таким хочуть представити його наші вороги! – заперечував Онацький, маючи на увазі насамперед польських дипломатів. – Тільки в голову такого пана Бека (Юзеф Бек, очільник МЗС Польщі – УП) могло вскочити, що Коновалець займається терористичними актами".
"У такому широкому рухові, як український націоналістичний рух, існує й бойова частина, – не приховував український професор. – Але акти терору виникають тільки на нашій національній території як реакція на акцію, як вияв протесту проти поневолення. Смішно навіть думати, щоб Вождь такого руху, як український націоналістичний, міг займатися виготовленням чи перевозкою бомб".
Ярослав Чиж на псевдо "Ярослав Кутько" в дослідженні "Пекельна машина в Роттердамі" (1953 рік) описував тактику, яку після вбивства Коновальця використовував Кремль, та до якої росіяни вдаються досі – вкидати в інформпростір кілька версій, щоб відволікти від очевидної, як це, зокрема, було у випадку зі збитим бортом MH17 на Донбасі в 2014 році.
Про реакцію на вбивство Коновальця Чиж писав: "Комуністична преса на всіх мовах зручно звертала підозріння щодо вчинення замаху в Роттердамі в різні боки: на польську політичну поліцію, на німецьке Гестапо і навіть на внутрішні українські політичні чвари".
Майстрами з дезінформації, за словам Чижа, були також українські комуністи, які отримали відповідні директиви з Москви: "Тою димовою заслоною оперували не тільки в пресі і в промовах на всяких зборах, але також у спеціальних брошурах, які розкидали тисячами між людьми".
Читайте також: Повернення України. УП показує оцифровані в США столітні фотоархіви легіону Українських січових стрільців
Операція "Ставка"
За вульгарними зразками сторітелінгу, розповідь про зраду, що призвела до смерті лідера ОУН у 1938 році, можна починати з Каїна та Авеля. Але насправді для повноти картини достатньо згадати Євгена Коновальця та Василя Хомяка. Обидва – січовики. Обидва воювали проти росіян і деякий час провели в російському полоні під час Першої світової.
Після поразки Директорії УНР Василь Хомяк опинився за кордоном, де залишився у націоналістичному русі. Пізніше він став агентом ГПУ/НКВС на псевдо "Лебедь" та "82". Отримав трикімнатну квартиру та тисячу рублів за те, що ввів у коло Євгена Коновальця його майбутнього вбивцю Павла Судоплатова.
Згідно з розсекреченими документами Служби зовнішньої розвідки України (СЗРУ), до рук чекістів Хомяк потрапив у 1921 році. На територію СРСР, як і деяких інших побратимів, його на рік раніше відправив Коновалець – розбудовувати підпільні повстанські осередки. "Вибір перед Лебедем стояв простий, – згадував у 1990-х Судоплатов про Хомяка, якого розкрили радянські спецслужби. – Або працювати на нас, або вмерти".
У межах операції "Ставка", метою якої було вбивство лідера ОУН, агента Лебедя / Хомяка "вивели" з території СРСР у 1933 році, за п'ять років до теракту в Роттердамі. Він прибув у Бельгію як член команди радянського вантажного судна, а потім "втік" і попросив політичного притулку.
У доповіді радянському начальству Хомяк розповів, що знав Євгена Коновальця з 1917 року, коли той командував Січовими стрільцями. Познайомив їх Андрій Мельник, на той момент начальник штабу січовиків, якого Хомяк знав ще з австрійської армії. За словами Хомяка, після повалення Гетьманату Скоропадського в 1918 році Коновалець наказав йому вести переговори з отаманом Зеленим, загони якого не сприймали владу Директорії. Також Хомяк зазначав, що товаришував з молодшим братом Коновальця Степаном
Колаж: Андрій Калістратенко
Коли про вигадану "втечу" Хомяка в Європу стало відомо українським націоналістам, йому влаштували ретельні перевірки ще до його зустрічі з лідером ОУН. Пізніше у своїх доповідях московському керівництву Лебідь розповідав, що попри недовіру з боку певних членів ОУН його перші сходини з Коновальцем пройшли в цілому нормально – "провідник обійняв його, розцілував і почав розповідати присутнім, як добре він його знає".
Коновалець багато розпитував Хомяка про ситуацію в радянській Україні. Про голод, про опір селян колективізації, випадки саботажу в промисловості, ставлення молоді до влади, національний склад червоної армії, про ставлення українських комуністів до ідеї незалежності від Москви тощо. Знаючи методи московських спецслужб, допитував Коновалець гостя й про те, як саме він утік від більшовиків і опинився в Європі.
З аналітичних матеріалів СРЗУ:
Як свідчать матеріали справи, у Проводі ОУН після понад року перебування В. Хомяка за кордоном дійшли висновку, що йому краще повертатися в радянську Україну і там створити розгалужену підпільну організацію для участі у майбутній боротьбі за незалежність. У жовтні 1934 року він повернувся до СРСР і доповів у НКВС, що поставлене завдання із завоювання довіри керівництва ОУН виконав. Надалі у листах за кордон повідомляв про створення підпільної мережі і залучення до неї відданих справі осіб.
Невдовзі визріло рішення ввести у розробку Проводу ОУН кадрового співробітника центрального апарату НКВС. На цю роль обрали Павла Судоплатова (оперативне псевдо "Андрій"). У листах до Є. Коновальця В. Хомяк повідомив, що до роботи в підпіллі залучив свого далекого родича, з яким давно знайомий, виховував його у націоналістичному дусі і вважає, що з цієї молодої людини вийде корисний борець за ідею незалежності України.
У липні 1935 року вони удвох перетнули радянсько-фінський кордон і опинилися в Фінляндії. Невдовзі В. Хомяк повернувся до СРСР, а його "вихованець", якого в середовищі ОУН прозвали Приймаком, а згодом – Павлусем, Вельмудом, Норманом, Валюхом, залишився за кордоном. Упродовж кількох місяців до нього придивлялися, вивчали, перевіряли, перш ніж прийняти рішення про залучення до роботи і посвячення в найпотаємніші аспекти роботи організації за кордоном.
Читайте також: Росіян, які б підтримували українську незалежність, немає. Яким бачили життя в Україні агенти ЦРУ – дослідження УП
Прогулянки з убивцею
Уперше Євген Коновалець зустрівся зі своїм вбивцею у Берліні навесні 1936 року в присутності інших оунівців. За кілька днів лідер українських націоналістів вже запросив Судоплатова пройтись удвох вечірнім містом. Спираючись на документи, в Службі зовнішньої розвідки України про цю прогулянку, що тривала майже до опівночі, розповідають так:
"Є. Коновалець зауважив, що був би радий, якби П. Судоплатов разом з В. Хомяком підшукали й допомогли переправити до Європи когось із відомих українців, із ім'ям, типу Олександра Шумського, якого він ввів би у міжнародні кола для привернення уваги до вирішення українського питання.
При цьому Коновалець цікавився й долею самого О. Шумського, що з ним і чи не могли б організувати його втечу за кордон. На той час український радянський і партійний діяч О. Шумський перебував у засланні в Красноярську за антирадянську націоналістичну діяльність, убитий у 1946 році за вказівкою Сталіна і безпосередньої участі П. Судоплатова на шляху із заслання до Києва".
Влітку 2022 року російська окупаційна влада поставила пам'ятник вбивці Євгена Коновальця у Мелітополі
Колаж: Андрій Калістратенко
Про одну з подальших зустрічей з лідером ОУН, цього разу в Парижі, докладно згадував у 1990-х вже сам Судоплатов у мемуарах. Щоправда, порівнюючи його книги та задокументовані, деталізовані доповіді московському керівництву, в Службі зовнішньої розвідки України сумніваються у правдивості багатьох деталей, згаданих Судоплатовим на пенсії.
Хай там як, вбивця Коновальця хизувався прогулянками з Коновальцем у Франції, які нібито зміцнили довіру лідера українських націоналістів до кремлівського агента.
З книги Судоплатова "Розвідка і Кремль. Записки небажаного свідка":
"Коновалець прив'язався до мене (...) Під час нашого перебування в Парижі запросив відвідати разом із ним могилу Петлюри. Коновалець обожнював цю людину, називаючи її "нашим прапором і найулюбленішим вождем". Він говорив, що пам'ять про Петлюру має бути збережена (...).
Ми пройшли через весь цвинтар і зупинилися перед скромним надгробком на могилі Петлюри. Коновалець перехрестився – я наслідував його приклад. Якийсь час ми стояли мовчки, потім я витяг з кишені носову хустку і загорнув у неї жменю землі з могили.
– Що ти робиш? – вигукнув Коновалець.
– Цю землю з могили Петлюри відвезу на Україну, – відповів я, – ми на його пам'ять посадимо дерево і доглядатимемо за ним.
Коновалець був у захваті. Він обійняв мене, поцілував і палко похвалив за чудову ідею. У результаті наша дружба та його довіра до мене ще більше зміцнилися".
Читайте також: Сепаратист № 1. Як уродженець Курщини Сергєєв-Артем створив міф про незалежність Донбасу
Остання година
23 травня 1938 року об 11:24 на залізничній станції в Роттердамі вийшов незнайомець з двома валізами. Німецькою з акцентом він попросив таксиста відвезти його у готель "Централь". Дорога зайняла не більше як 10 хвилин.
"Вписавшись, як Новак, він замовив скромну кімнату... Полагодження формальностей потривало кілька хвилин", – так останню годину життя Євгена Коновальця описував у 1970-х дослідник Омелян Кушпета.
У номері лідер ОУН розклав речі. На столі біля вікна поставив друкарську машинку, а на меншому столику – будильник і хрест, той самий, що за родинною легендою йому дала мати, і який він постійно возив із собою.
Постоялець "Централю" вмився, розложив на ліжку піжаму, і ближче до 12:00 вийшов з номеру. Пройшовся коридором трохи знервовано, повернувся у номер, а потім знов вийшов і попрямував на вулицю. Без плаща, бо була тепла весняна погода.
У своїх споминах Судоплатов хизувався, що вибухівку заклали у "коробку шоколадних цукерок", бо Коновалець, за його словами, дуже їх любив. На фото з місця вбивства (джерело: cdvr.org.ua) вона схожа на валізу, про що і розповідали репортерам свідки. "Як показало дослідження над залишками пекельної машини, механізм часової бомби був не звичайного годинника, а хімічного препарату у трубці. Годинник мусив був "тікати" і Є.Коновалець міг його почути через упаковку", – писав Ярослав Кутько в 1953 році в книзі про історію вбивства лідера ОУН
Колаж: Андрій Калістратенко
Опівдні Коновалець / Новак вже був у кав'ярні "Атланта". Він запам'ятався офіціанту тим, що замовив склянку хересу, бо зазвичай у такий час херес замовляли рідко. Через мить до Новака приєднався якийсь чоловік. Він попросив пива.
"Це була самовпевнена постать у віці коло 30 років, висотою 1,76-1,78 метра, педантно вбрана і гарно обголена людина. Волосся було темно-брунатне й добре зачесане. Брови у нього зрослись, а очі темні, мабуть, карі", – писав Омелян Кушпета.
"Після привітання з чоловіком при столику коло вікна вони обмінялися короткими словами, – продовжував автор реконструкцію події. – Новий клієнт передав якийсь пакуночок, поспішно заплатив за пиво, поспішно попрощався та поспішно залишив "Атланту". Опісля і перший чужинець заплатив та вийшов о годині 12:13 на вулицю".
Через лічені хвилини в центрі Роттердама пролунав вибух. Про те, що небіжчиком виявився лідер українських націоналістів, нідерландська преса повідомить за тиждень.
Історик, журналіст і політичний діяч Петро Мірчук у книзі "Євген Коновалець" (у 20-річчя смерті)" про вразливі місця в безпеці лідера ОУН:
"Безпосереднє керівництво організаційною сіткою на Наддніпрянщині та контакти із зв'язковими, які приїжджали для зустрічі з полк. Коновальцем з підбольшевицької України, крили в собі дуже серйозну небезпеку для самого життя полк. Євгена Коновальця. Але він рішуче й послідовно стояв на становищі, що особливості підбольшевицької дійсності вимагають, щоб керівництво поодинокими центрами підпільно-революційної організації й контакт із провідниками тих центрів перебували таки безпосередньо в його руках. Весною 1938 р. полк. Коновалець подав своїм найближчим співробітникам, що приготовляється до того, щоб в найближчих місяцях особисто дістатись нелегально, організаційним зв'язком до УРСР і там на місці перевірити ситуацію, стан і можливості підпільно-революційної дії".
Читайте також: "Гарантія сто відсотків". Як лідери Угорської революції пішли на мирні перемовини з Кремлем і опинилися на шибениці
"Ніколи не снилося жити в такій квартирі"
Радянський режим, що йому вірно служили Василь Хомяк і Павло Судоплатов, зазнав краху 1991 року. Натомість Україна на 35-му році незалежності повернула рештки Коновальця додому та продовжує боротися за право бути собою поза межами імперії. Б'ється з тим самим ворогом. За обставин, значно сприятливіших, ніж сто років тому: із соборністю, наявністю своєї армії та міжнародного визнання. Але й за наявності того ж невігластва, що й раніше.
2022 року в Мелітополь, де народився Судоплатов, на танках в'їхали росіяни. Окупаційна адміністрація вивісила борди із зображенням Судоплатова й написом російською: "Он знал, что делать с бандеровцами!". Окупанти "відмінили" рішення місцевої влади за 2016 рік, яким одну з вулиць назвали на честь ще одного уродженця міста, ідеолога українського націоналізму Дмитра Донцова. Тепер вони знов називають її на честь Судоплатова.
"Неважливо, як названа вулиця, бо вона освітлена та заасфальтована". Слова, що їх 2020 року, в своєму першому новорічному зверненні промовив Володимир Зеленський, дуже швидко та вкотре спростувала історія. Яким би гарним не був дім, має значення чи належить він його господарям.
Після завершення операції "Ставка" Василь Хомяк написав Павлу Судоплатову запрошення на новосілля в житло, яке відібрали у його репресованих власників:
"Добрий день, Павле Анатолійовичу. Перш за все я Вас від душі поздоровляю з успішно закінченою справою… Я тепер вже днів десять ніде не працюю, але гадаю, що скоро буду працювати, в цьому мені допомагає тов. Тимошенко. Квартиру я теж змінив. Тов. Тимошенко дав мені таку квартиру, що мені ніколи і не снилося жити в такій квартирі. Квартира із трьох кімнат, в хорошому районі, прекрасно обмебльована, правда меблі можуть кожної хвилини забрати, але поки що не забирають, і я, користуючись ними, відпочиваю з насолодою. Хотів би дуже, щоби Ви приїхали і побачили як мене тов. Тимошенко влаштував".
Попереднього господаря квартири, коментує дослідник історії спецслужб Олександр Скрипник, у 1937 році засудили до розстрілу за "зраду батьківщині", а його дружину вислали на п'ять років до Казахстану.
"Усім тим, що за своє життя нажили "вороги народу" (повністю виправдані у 1959 році за відсутності складу злочину), почав насолоджуватися співучасник вбивства Євгена Коновальця. Серед меблів були, як свідчать документи, старовинні цейсівські книжкові шафи, комин із бронзовим годинником на ньому, дубові меблі на кухні, фарфорові сервізи, срібні столові прибори, віденська качалка, піаніно, гобелени, килими, патефон".
Якби не розпад СРСР, комуністичний Кремль міг увійти в історію як автор "остаточного вирішення українського питання". Але вчорашні тріумфатори, які стояли за вбивством лідера ОУН у Роттердамі 1938 року, за кілька десятиліть опинилися в програші. Тепер нищенням України займається Росія путінська.
Євген Руденко – УП
Початкова освіта Судоплатова, який за допомогою вибухового пристрою, закладеного нібито в коробку з цукерками, вбив у Роттердамі лідера ОУН Євгена Коновальця, охоплювала вивчення Нового і Старого Завіту та основ російської мови. "У царські часи викладання української в школах заборонялося. Користувалися нею лише як розмовною", – писав спецслужбіст, який після смерті Сталіна провів 15 років за ґратами як "пособник Берії".
Судоплатов – взірцевий українець для будь-якого російського режиму: царського, більшовицького, комуністичного, путінського та й навіть казково-ліберального. Такий, якими століттями воліли бачити "молодших братів" Пітер і Москва – людьми, чиє існування поза імперською політикою, культурою та історією неможливе.
Судоплатов слідом за Сталіним був переконаний, що на заході України живуть "не такі" українці, а потяг націоналістів до незалежності прирівнював до одного з найстрашніших злочинів в СРСР. Не дивно, що напередодні Другої світової, що вела до перекроювання світової мапи, серед головних ворогів сталіністів опинився Євген Коновалець, очільник ОУН, який бачив Україну самодостатньою та соборною.
У Москві не могли забути про роль Коновальця в придушенні більшовицького повстання в Києві 1918 року. Кремль непокоїли його організаторські здібності та принциповість щодо ідеї незалежності, яку він не відкинув в еміграції після програшу Української революції. Коновалець розвивав націоналістичний рух не тільки за кордоном, а й в підпіллі, на підконтрольних радянській владі територіях.
До Коновальця, полковника Січових стрільців у минулому, Судоплатов мав свої, особисті рахунки – його брат загинув 1921 року в бою проти січовиків за Житомир.
"Кривава маса"
На вулиці Колсінгель у Роттердамі опівдні 23 травня 1938 року було, як зазвичай у такий час, спокійно та тихо. Але о 12:16 сталася подія, яка приголомшила випадкових перехожих, серед яких був містянин Г. де Йонг. Того ж дня емоційну розповідь свідка переповіла вечірня газета Rotterdams Nieuwsblad.
Йонг звернув увагу на пана середнього зросту в "сивому" капелюсі, який виглядав "як справжній джентльмен, але вбраний дещо скромно". Чоловік ніс у правій руці "валізочку", а коли зупинився на мить біля кінотеатру "Люм'єр", пролунав вибух.
"Бачу, як носій валізочки розлітається на шматки, – розповідав репортеру Йонг. – Направо й наліво летять ноги й руки. Кривава маса. Тулуб з великим розмахом летить за тротуар на двадцять метрів. Я відчуваю шок від важкого тиску повітря, але втримуюсь на ногах. Лунає дикий брязкіт побитого скла. З усіх сторін падають на вулицю шибки".
Загиблим у центрі Роттердама був Євген Коновалець, про що громадськість дізналась не одразу. Як і про причетність Москви до вбивства. У дипломатичних колах і ЗМІ спочатку поширювали найзрозумілішу всім версію: загинув терорист, який чи то невдало переносив вибухівку, чи то не доніс свою пекельну машину до місця злочину.
Пройшло не більше ніж година між тим, як Євген Коновалець зійшов з потяга в Роттердамі, зустрівся з Судоплатовим і загинув від вибуху на вулиці. На фото тіло полковника та посмертний малюнок його обличчя
Колаж: Андрій Калістратенко
Як згадував журналіст, науковець, професор Євген Онацький – Коновалець прожив у нього в Римі кілька зимових місяців перед загибеллю – довелося докласти чимало зусиль, щоб спростувати припущення про "прикре самогубство".
На зустрічі з поважним представником МЗС Італії Онацький почув: "Відомо, що полковник Коновалець був знаним терористом". Тож чому не вірити, що він і є винуватцем власної смерті?
"Таким хочуть представити його наші вороги! – заперечував Онацький, маючи на увазі насамперед польських дипломатів. – Тільки в голову такого пана Бека (Юзеф Бек, очільник МЗС Польщі – УП) могло вскочити, що Коновалець займається терористичними актами".
"У такому широкому рухові, як український націоналістичний рух, існує й бойова частина, – не приховував український професор. – Але акти терору виникають тільки на нашій національній території як реакція на акцію, як вияв протесту проти поневолення. Смішно навіть думати, щоб Вождь такого руху, як український націоналістичний, міг займатися виготовленням чи перевозкою бомб".
Ярослав Чиж на псевдо "Ярослав Кутько" в дослідженні "Пекельна машина в Роттердамі" (1953 рік) описував тактику, яку після вбивства Коновальця використовував Кремль, та до якої росіяни вдаються досі – вкидати в інформпростір кілька версій, щоб відволікти від очевидної, як це, зокрема, було у випадку зі збитим бортом MH17 на Донбасі в 2014 році.
Про реакцію на вбивство Коновальця Чиж писав: "Комуністична преса на всіх мовах зручно звертала підозріння щодо вчинення замаху в Роттердамі в різні боки: на польську політичну поліцію, на німецьке Гестапо і навіть на внутрішні українські політичні чвари".
Майстрами з дезінформації, за словам Чижа, були також українські комуністи, які отримали відповідні директиви з Москви: "Тою димовою заслоною оперували не тільки в пресі і в промовах на всяких зборах, але також у спеціальних брошурах, які розкидали тисячами між людьми".
Читайте також: Повернення України. УП показує оцифровані в США столітні фотоархіви легіону Українських січових стрільців
Операція "Ставка"
За вульгарними зразками сторітелінгу, розповідь про зраду, що призвела до смерті лідера ОУН у 1938 році, можна починати з Каїна та Авеля. Але насправді для повноти картини достатньо згадати Євгена Коновальця та Василя Хомяка. Обидва – січовики. Обидва воювали проти росіян і деякий час провели в російському полоні під час Першої світової.
Після поразки Директорії УНР Василь Хомяк опинився за кордоном, де залишився у націоналістичному русі. Пізніше він став агентом ГПУ/НКВС на псевдо "Лебедь" та "82". Отримав трикімнатну квартиру та тисячу рублів за те, що ввів у коло Євгена Коновальця його майбутнього вбивцю Павла Судоплатова.
Згідно з розсекреченими документами Служби зовнішньої розвідки України (СЗРУ), до рук чекістів Хомяк потрапив у 1921 році. На територію СРСР, як і деяких інших побратимів, його на рік раніше відправив Коновалець – розбудовувати підпільні повстанські осередки. "Вибір перед Лебедем стояв простий, – згадував у 1990-х Судоплатов про Хомяка, якого розкрили радянські спецслужби. – Або працювати на нас, або вмерти".
У межах операції "Ставка", метою якої було вбивство лідера ОУН, агента Лебедя / Хомяка "вивели" з території СРСР у 1933 році, за п'ять років до теракту в Роттердамі. Він прибув у Бельгію як член команди радянського вантажного судна, а потім "втік" і попросив політичного притулку.
У доповіді радянському начальству Хомяк розповів, що знав Євгена Коновальця з 1917 року, коли той командував Січовими стрільцями. Познайомив їх Андрій Мельник, на той момент начальник штабу січовиків, якого Хомяк знав ще з австрійської армії. За словами Хомяка, після повалення Гетьманату Скоропадського в 1918 році Коновалець наказав йому вести переговори з отаманом Зеленим, загони якого не сприймали владу Директорії. Також Хомяк зазначав, що товаришував з молодшим братом Коновальця Степаном
Колаж: Андрій Калістратенко
Коли про вигадану "втечу" Хомяка в Європу стало відомо українським націоналістам, йому влаштували ретельні перевірки ще до його зустрічі з лідером ОУН. Пізніше у своїх доповідях московському керівництву Лебідь розповідав, що попри недовіру з боку певних членів ОУН його перші сходини з Коновальцем пройшли в цілому нормально – "провідник обійняв його, розцілував і почав розповідати присутнім, як добре він його знає".
Коновалець багато розпитував Хомяка про ситуацію в радянській Україні. Про голод, про опір селян колективізації, випадки саботажу в промисловості, ставлення молоді до влади, національний склад червоної армії, про ставлення українських комуністів до ідеї незалежності від Москви тощо. Знаючи методи московських спецслужб, допитував Коновалець гостя й про те, як саме він утік від більшовиків і опинився в Європі.
З аналітичних матеріалів СРЗУ:
Як свідчать матеріали справи, у Проводі ОУН після понад року перебування В. Хомяка за кордоном дійшли висновку, що йому краще повертатися в радянську Україну і там створити розгалужену підпільну організацію для участі у майбутній боротьбі за незалежність. У жовтні 1934 року він повернувся до СРСР і доповів у НКВС, що поставлене завдання із завоювання довіри керівництва ОУН виконав. Надалі у листах за кордон повідомляв про створення підпільної мережі і залучення до неї відданих справі осіб.
Невдовзі визріло рішення ввести у розробку Проводу ОУН кадрового співробітника центрального апарату НКВС. На цю роль обрали Павла Судоплатова (оперативне псевдо "Андрій"). У листах до Є. Коновальця В. Хомяк повідомив, що до роботи в підпіллі залучив свого далекого родича, з яким давно знайомий, виховував його у націоналістичному дусі і вважає, що з цієї молодої людини вийде корисний борець за ідею незалежності України.
У липні 1935 року вони удвох перетнули радянсько-фінський кордон і опинилися в Фінляндії. Невдовзі В. Хомяк повернувся до СРСР, а його "вихованець", якого в середовищі ОУН прозвали Приймаком, а згодом – Павлусем, Вельмудом, Норманом, Валюхом, залишився за кордоном. Упродовж кількох місяців до нього придивлялися, вивчали, перевіряли, перш ніж прийняти рішення про залучення до роботи і посвячення в найпотаємніші аспекти роботи організації за кордоном.
Читайте також: Росіян, які б підтримували українську незалежність, немає. Яким бачили життя в Україні агенти ЦРУ – дослідження УП
Прогулянки з убивцею
Уперше Євген Коновалець зустрівся зі своїм вбивцею у Берліні навесні 1936 року в присутності інших оунівців. За кілька днів лідер українських націоналістів вже запросив Судоплатова пройтись удвох вечірнім містом. Спираючись на документи, в Службі зовнішньої розвідки України про цю прогулянку, що тривала майже до опівночі, розповідають так:
"Є. Коновалець зауважив, що був би радий, якби П. Судоплатов разом з В. Хомяком підшукали й допомогли переправити до Європи когось із відомих українців, із ім'ям, типу Олександра Шумського, якого він ввів би у міжнародні кола для привернення уваги до вирішення українського питання.
При цьому Коновалець цікавився й долею самого О. Шумського, що з ним і чи не могли б організувати його втечу за кордон. На той час український радянський і партійний діяч О. Шумський перебував у засланні в Красноярську за антирадянську націоналістичну діяльність, убитий у 1946 році за вказівкою Сталіна і безпосередньої участі П. Судоплатова на шляху із заслання до Києва".
Влітку 2022 року російська окупаційна влада поставила пам'ятник вбивці Євгена Коновальця у Мелітополі
Колаж: Андрій Калістратенко
Про одну з подальших зустрічей з лідером ОУН, цього разу в Парижі, докладно згадував у 1990-х вже сам Судоплатов у мемуарах. Щоправда, порівнюючи його книги та задокументовані, деталізовані доповіді московському керівництву, в Службі зовнішньої розвідки України сумніваються у правдивості багатьох деталей, згаданих Судоплатовим на пенсії.
Хай там як, вбивця Коновальця хизувався прогулянками з Коновальцем у Франції, які нібито зміцнили довіру лідера українських націоналістів до кремлівського агента.
З книги Судоплатова "Розвідка і Кремль. Записки небажаного свідка":
"Коновалець прив'язався до мене (...) Під час нашого перебування в Парижі запросив відвідати разом із ним могилу Петлюри. Коновалець обожнював цю людину, називаючи її "нашим прапором і найулюбленішим вождем". Він говорив, що пам'ять про Петлюру має бути збережена (...).
Ми пройшли через весь цвинтар і зупинилися перед скромним надгробком на могилі Петлюри. Коновалець перехрестився – я наслідував його приклад. Якийсь час ми стояли мовчки, потім я витяг з кишені носову хустку і загорнув у неї жменю землі з могили.
– Що ти робиш? – вигукнув Коновалець.
– Цю землю з могили Петлюри відвезу на Україну, – відповів я, – ми на його пам'ять посадимо дерево і доглядатимемо за ним.
Коновалець був у захваті. Він обійняв мене, поцілував і палко похвалив за чудову ідею. У результаті наша дружба та його довіра до мене ще більше зміцнилися".
Читайте також: Сепаратист № 1. Як уродженець Курщини Сергєєв-Артем створив міф про незалежність Донбасу
Остання година
23 травня 1938 року об 11:24 на залізничній станції в Роттердамі вийшов незнайомець з двома валізами. Німецькою з акцентом він попросив таксиста відвезти його у готель "Централь". Дорога зайняла не більше як 10 хвилин.
"Вписавшись, як Новак, він замовив скромну кімнату... Полагодження формальностей потривало кілька хвилин", – так останню годину життя Євгена Коновальця описував у 1970-х дослідник Омелян Кушпета.
У номері лідер ОУН розклав речі. На столі біля вікна поставив друкарську машинку, а на меншому столику – будильник і хрест, той самий, що за родинною легендою йому дала мати, і який він постійно возив із собою.
Постоялець "Централю" вмився, розложив на ліжку піжаму, і ближче до 12:00 вийшов з номеру. Пройшовся коридором трохи знервовано, повернувся у номер, а потім знов вийшов і попрямував на вулицю. Без плаща, бо була тепла весняна погода.
У своїх споминах Судоплатов хизувався, що вибухівку заклали у "коробку шоколадних цукерок", бо Коновалець, за його словами, дуже їх любив. На фото з місця вбивства (джерело: cdvr.org.ua) вона схожа на валізу, про що і розповідали репортерам свідки. "Як показало дослідження над залишками пекельної машини, механізм часової бомби був не звичайного годинника, а хімічного препарату у трубці. Годинник мусив був "тікати" і Є.Коновалець міг його почути через упаковку", – писав Ярослав Кутько в 1953 році в книзі про історію вбивства лідера ОУН
Колаж: Андрій Калістратенко
Опівдні Коновалець / Новак вже був у кав'ярні "Атланта". Він запам'ятався офіціанту тим, що замовив склянку хересу, бо зазвичай у такий час херес замовляли рідко. Через мить до Новака приєднався якийсь чоловік. Він попросив пива.
"Це була самовпевнена постать у віці коло 30 років, висотою 1,76-1,78 метра, педантно вбрана і гарно обголена людина. Волосся було темно-брунатне й добре зачесане. Брови у нього зрослись, а очі темні, мабуть, карі", – писав Омелян Кушпета.
"Після привітання з чоловіком при столику коло вікна вони обмінялися короткими словами, – продовжував автор реконструкцію події. – Новий клієнт передав якийсь пакуночок, поспішно заплатив за пиво, поспішно попрощався та поспішно залишив "Атланту". Опісля і перший чужинець заплатив та вийшов о годині 12:13 на вулицю".
Через лічені хвилини в центрі Роттердама пролунав вибух. Про те, що небіжчиком виявився лідер українських націоналістів, нідерландська преса повідомить за тиждень.
Історик, журналіст і політичний діяч Петро Мірчук у книзі "Євген Коновалець" (у 20-річчя смерті)" про вразливі місця в безпеці лідера ОУН:
"Безпосереднє керівництво організаційною сіткою на Наддніпрянщині та контакти із зв'язковими, які приїжджали для зустрічі з полк. Коновальцем з підбольшевицької України, крили в собі дуже серйозну небезпеку для самого життя полк. Євгена Коновальця. Але він рішуче й послідовно стояв на становищі, що особливості підбольшевицької дійсності вимагають, щоб керівництво поодинокими центрами підпільно-революційної організації й контакт із провідниками тих центрів перебували таки безпосередньо в його руках. Весною 1938 р. полк. Коновалець подав своїм найближчим співробітникам, що приготовляється до того, щоб в найближчих місяцях особисто дістатись нелегально, організаційним зв'язком до УРСР і там на місці перевірити ситуацію, стан і можливості підпільно-революційної дії".
Читайте також: "Гарантія сто відсотків". Як лідери Угорської революції пішли на мирні перемовини з Кремлем і опинилися на шибениці
"Ніколи не снилося жити в такій квартирі"
Радянський режим, що йому вірно служили Василь Хомяк і Павло Судоплатов, зазнав краху 1991 року. Натомість Україна на 35-му році незалежності повернула рештки Коновальця додому та продовжує боротися за право бути собою поза межами імперії. Б'ється з тим самим ворогом. За обставин, значно сприятливіших, ніж сто років тому: із соборністю, наявністю своєї армії та міжнародного визнання. Але й за наявності того ж невігластва, що й раніше.
2022 року в Мелітополь, де народився Судоплатов, на танках в'їхали росіяни. Окупаційна адміністрація вивісила борди із зображенням Судоплатова й написом російською: "Он знал, что делать с бандеровцами!". Окупанти "відмінили" рішення місцевої влади за 2016 рік, яким одну з вулиць назвали на честь ще одного уродженця міста, ідеолога українського націоналізму Дмитра Донцова. Тепер вони знов називають її на честь Судоплатова.
"Неважливо, як названа вулиця, бо вона освітлена та заасфальтована". Слова, що їх 2020 року, в своєму першому новорічному зверненні промовив Володимир Зеленський, дуже швидко та вкотре спростувала історія. Яким би гарним не був дім, має значення чи належить він його господарям.
Після завершення операції "Ставка" Василь Хомяк написав Павлу Судоплатову запрошення на новосілля в житло, яке відібрали у його репресованих власників:
"Добрий день, Павле Анатолійовичу. Перш за все я Вас від душі поздоровляю з успішно закінченою справою… Я тепер вже днів десять ніде не працюю, але гадаю, що скоро буду працювати, в цьому мені допомагає тов. Тимошенко. Квартиру я теж змінив. Тов. Тимошенко дав мені таку квартиру, що мені ніколи і не снилося жити в такій квартирі. Квартира із трьох кімнат, в хорошому районі, прекрасно обмебльована, правда меблі можуть кожної хвилини забрати, але поки що не забирають, і я, користуючись ними, відпочиваю з насолодою. Хотів би дуже, щоби Ви приїхали і побачили як мене тов. Тимошенко влаштував".
Попереднього господаря квартири, коментує дослідник історії спецслужб Олександр Скрипник, у 1937 році засудили до розстрілу за "зраду батьківщині", а його дружину вислали на п'ять років до Казахстану.
"Усім тим, що за своє життя нажили "вороги народу" (повністю виправдані у 1959 році за відсутності складу злочину), почав насолоджуватися співучасник вбивства Євгена Коновальця. Серед меблів були, як свідчать документи, старовинні цейсівські книжкові шафи, комин із бронзовим годинником на ньому, дубові меблі на кухні, фарфорові сервізи, срібні столові прибори, віденська качалка, піаніно, гобелени, килими, патефон".
Якби не розпад СРСР, комуністичний Кремль міг увійти в історію як автор "остаточного вирішення українського питання". Але вчорашні тріумфатори, які стояли за вбивством лідера ОУН у Роттердамі 1938 року, за кілька десятиліть опинилися в програші. Тепер нищенням України займається Росія путінська.
Євген Руденко – УП
Go to pravda.com.ua
AIN підсумовує головні технологічні, бізнесові та Defense Tech новини 26 серпня.
MAUDAU скорочує частину штату через російські атаки на логістичні обʼєкти
Маркетплейс MAUDAU проводить часткове скорочення штату через наслідки російських ударів по логістичних обʼєктах.
У компанії зазначили, що вимушена оптимізація окремих посад є необхідним кроком для адаптації до поточних умов і забезпечення стійкості бізнесу.
Точну кількість співробітників та підрозділи, які потраплять під скорочення, у компанії не розкривають.
Більше — у повній новині.
SpaceX планує побудувати другий космодром Starbase за $100 млрд
SpaceX планує інвестувати $100 млрд у будівництво другого власного космодрому на узбережжі Мексиканської затоки для запусків ракети Starship.
Проєкт має бути повністю автономним комплексом із власним виробництвом палива, електрогенерацією, портом та аеропортом.
Початок будівництва запланований на 2027 рік із прицілом на перший запуск у 2029 році, а сам об'єкт забезпечить створення 3000 постійних робочих місць у регіоні.
Більше — у повній новині.
Євросоюз планує виділити до €100 млрд на нову програму співпраці з Україною
Європейська комісія запропонувала закласти до €100 млрд на нову програму співпраці з Україною в проєкті наступного семирічного бюджету ЄС на 2028–2034 роки.
Як повідомив президент Європейської Ради Антоніу Кошта, пропозицію наразі обговорюють держави-члени блоку.
Сам бюджетний процес із рекордними загальними видатками приблизно у €2 трлн стане ключовим фокусом Євросоюзу з вересня.
Більше — у повній новині.
OpenAI відкрила функцію планування завдань у ChatGPT для безкоштовних користувачів
OpenAI відкрила функціонал планування завдань для користувачів безкоштовної версії ChatGPT.
Таким чином вони зможуть налаштовувати та одночасно запускати до трьох автоматизованих процесів.
Водночас компанія розширила можливості ChatGPT Work для підписників Plus та Pro: сервіс тепер підтримує тригерні сценарії, що автоматично реагують на події та зміни у Slack, Gmail і GitHub.
Більше — у повній новині.
Франція хоче обмежити закупівлю Україною зброї за межами Європи
Франція хоче обмежити термін дії винятків, які дозволяють Україні купувати військову техніку за межами Європи за кошти кредиту ЄС на €90 млрд.
За умовами кредиту, не більш як 35% його коштів можна витрачати на компоненти або обладнання, вироблені за межами ЄС і Європейської економічної зони. Україна вже отримала два винятки — для китайських компонентів для дронів та американських ракет-перехоплювачів Patriot.
Франція хоче, щоб у майбутньому більша частина коштів ЄС ішла на європейське озброєння. Водночас дев’ять країн ЄС закликали залишити Україні максимальну свободу у виборі зброї та використовувати винятки для закупівель у виробників із третіх країн.
Більше — у повній новині.
Володимир Зеленський нагородив Ілона Маска орденом Свободи
Президент України Володимир Зеленський нагородив керівника SpaceX і Tesla Ілона Маска орденом Свободи. Відповідний указ він підписав 26 серпня.
Маска відзначили «за визначні особисті заслуги у захисті життя людей та свободи, розвиток відносин між народами України і Сполучених Штатів Америки».
Наприкінці липня Зеленський просив Дональда Трампа домовитися з Маском про використання Starlink для наведення українських дронів по цілях у росії. Маск також відмовився від окремої зустрічі із Зеленським для обговорення цього плану.
Більше — у повній новині.
Хакери маскують шкідливе ПЗ під демоверсію GTA VI
Кіберзлочинці використовують ажіотаж навколо Grand Theft Auto VI, щоб поширювати шкідливе програмне забезпечення. Вони створюють фейкові сайти, які імітують офіційний сайт Rockstar Games.
На таких сайтах користувачам пропонують завантажити нібито демоверсію гри. Насправді легальної демоверсії GTA VI наразі не існує, а завантажений файл містить інформаційного крадія.
Таке ПЗ шукає на комп’ютері паролі, файли cookie та активні сесії в браузерах. У деяких випадках це може дозволити зловмисникам увійти в акаунти жертви навіть із увімкненою багатофакторною автентифікацією.
Більше — у повній новині.
У новому доповненні до «Відьмака 3» не буде російського дубляжу
У новому доповненні до гри «Відьмак 3: Дике Полювання» — «Баллади минулого» — не буде російського дубляжу. Про це повідомила CD Projekt RED.
У компанії пояснили рішення припиненням співпраці з податковими резидентами росії та Білорусі з березня 2022 року.
Під час запуску доповнення звук автоматично перемикатиметься на польську мову. Водночас російський текст залишиться доступним, а російське озвучення й надалі буде в основній грі та двох попередніх доповненнях.
Більше — у повній новині.
Читайте також: Від власної соцмережі до «держави у смартфоні». 35 фактів про український інтернет
Go to ain.ua
Його прізвище досі мобілізує частину еміграції, але дедалі більше союзників сумніваються, чи здатен він об’єднати розколоту опозицію.
Реза Пахлаві, син останнього іранського шаха, активізував кампанію за роль керівника перехідного процесу в Ірані після можливого падіння ісламської влади. Однак його претензії на лідерство дедалі частіше викликають сумніви як у Вашингтоні, так і серед частини іранської опозиції та власних фінансових прихильників.
Як стало відомо з Reuters
Пахлаві майже пів століття не був в Ірані. Після початку війни США та Ізраїлю проти Ірану наприкінці лютого він заявив, що готовий очолити перехід до нової влади. У березні він виступив на Консервативній конференції політичної дії у Техасі, де отримав тривалі оплески від прихильників Дональда Трампа та іранців, які живуть у США.
Іранський народ закликав мене очолити перехідний процес після падіння режиму. Я прийняв цю відповідальність.
– Реза Пахлаві
Втім, подальші заяви Трампа про намір “стерти Іран з лиця землі” та повернути його “в кам’яний вік” викликали обурення серед частини іранських емігрантів. Деякі донори, які надали кампанії Пахлаві понад 3 мільйони доларів, були невдоволені тим, що він не виступив із різким засудженням цих слів.
У січні Трамп висловив сумнів, чи зможе Пахлаві здобути широку підтримку в самій країні. Під час підготовки засідання Ради Безпеки ООН 15 січня представник США Майк Волц також порадив ірансько-американському правозахиснику Ахмаду Батебі не згадувати Пахлаві у виступі про жорстоке придушення протестів у Тегерані.
У червні угода про припинення вогню між США та Іраном не містила положень про зміну влади. Вашингтон погодився поважати суверенітет Ірану й не втручатися в його внутрішні справи, після чого Білий дім знову публічно дистанціювався від перспективи призначення Пахлаві лідером країни.
Президент Сполучених Штатів ніколи не заявляв, що його мета – привести Резу Пахлаві до влади як нового лідера Ірану.
– Джей Ді Венс
Пахлаві наполягає на ролі перехідного лідера
У липневих інтерв’ю Пахлаві заявив, що нинішня влада Ірану “дуже близька” до краху. Він стверджує, що не прагне довічної посади чи повернення монархії, а хоче допомогти країні пройти період переходу до демократичної системи.
Ця кампанія почалася як місія всього мого життя зі звільнення Ірану 46 років тому. Вона ніколи не була про мене. Вона завжди була про іранський народ і його право на самовизначення.
– Реза Пахлаві
Я не є кінцевою метою, я міст до кінцевої мети.
– Реза Пахлаві
Він заперечує твердження, що не має масового руху всередині Ірану. За його словами, з ним контактують лідери осередків більш як тисячі різних груп, зокрема представники робітників, академічного середовища, релігійних та етнічних спільнот. Незалежно перевірити масштаби такої мережі неможливо.
Пахлаві також заявив, що після масових убивств учасників протестів у січні змінив погляд на іноземне військове втручання. Один іранський посадовець тоді оцінював кількість загиблих щонайменше у 5 тисяч людей, тоді як Пахлаві називав цифру 40 тисяч.
За його словами, іранці мають залишатися головною силою змін на місці, але потребують зовнішньої військової допомоги, щоб вирівняти можливості у протистоянні з владою. При цьому Пахлаві заявляє, що удари мають бути спрямовані проти державного апарату, а не проти цивільної інфраструктури.
Він запевняє, що не просив жодну іноземну державу чи політика визначати майбутнього керівника Ірану. Питання про майбутній державний устрій, на його думку, мають вирішити громадяни країни.
Опитування серед 31 450 іранців, проведене наприкінці липня нідерландським Інститутом досліджень “Гамаан”, показало, що приблизно 48% респондентів ставляться до Пахлаві позитивно. Водночас в авторитарній державі отримати точні соціологічні дані складно.
Спадщина шаха і розкол опозиції
Реза Пахлаві залишив Іран 1978 року у віці 17 років, коли вирушив до Техасу на навчання пілотуванню реактивних літаків. Після революції 1979 року, яка повалила його батька Мохаммеда Резу Пахлаві та привела до влади ісламську теократію, він залишився за кордоном. Згодом здобув ступінь бакалавра із соціальних наук та комунікації в Університеті Південної Каліфорнії.
Його життя в еміграції супроводжувалося особистими трагедіями. Батько помер 1980 року через ускладнення, пов’язані з неходжкінською лімфомою. Молодша сестра Лейла померла в Лондоні 2001 року від передозування наркотиками, а брат Аліреза наклав на себе руки 2011 року.
Критики Пахлаві вказують, що його головним політичним ресурсом є прізвище та статус сина останнього шаха. Він не має очевидного масового організованого руху, який міг би перебрати владу в Ірані у разі краху чинної системи. Водночас багаторічні репресії з боку держави обмежили появу інших впливових опозиційних лідерів.
Іранська опозиція об’єднує монархістів, республіканців, соціалістів, марксистів, світські, релігійні й етнічні рухи. Усі вони виступають проти ісламської республіки, але гостро розходяться у поглядах на те, хто й яким чином має замінити чинну владу.
Частина опозиціонерів не довіряє Пахлаві через авторитарну спадщину його батька. Інші вважають, що ностальгія за відносною стабільністю та добробутом часів шаха посилила його популярність серед окремих іранців.
Іранський експерт Алі Ваез, який зустрічався з Пахлаві близько 15 років тому, вважає, що тому бракує готовності до жорсткої політичної боротьби, необхідної для керівництва змінами в Ірані.
Спілкуючись із ним, розумієш, що він значно більше захоплюється футболом, їжею і фотографією, ніж політикою. Було й досі залишається абсолютно очевидно, що він не має якостей, потрібних лідеру.
– Алі Ваез
Письменник Скотт Андерсон, автор книжки про іранську революцію, також назвав середовище Пахлаві “монархічною бульбашкою”. Сам Пахлаві відповідає, що міг після смерті батька присвятити життя бізнесу чи приватним справам, але свідомо залишився в політичній діяльності заради країни.
Напади та переслідування критиків
Окреме занепокоєння викликають випадки насильства і переслідування, до яких, за свідченнями очевидців та даними правоохоронців, були причетні деякі прихильники Пахлаві. Відомо щонайменше про чотири інциденти у Великій Британії, Нідерландах та Австрії.
9 березня курдський позаштатний журналіст із Іраку Ділован Емадалдін Сілашор висвітлював конфлікт біля курдського ресторану в Лондоні. Перед цим прихильники Пахлаві вимагали, щоб заклад вивісив іранський прапор дореволюційного періоду з левом і сонцем.
Сілашор розповів, що кілька чоловіків напали на нього під час зйомки: повалили на землю та били ногами й руками по голові та спині. Того вечора журналіст звернувся до лікарні через значні забої ребер. Він стверджує, що досі відчуває біль у спині та ногах.
Поліція затримала двох чоловіків, однак згодом відпустила їх без висунення обвинувачень. Розслідування триває. Один із чоловіків, якого журналіст упізнав на фотографіях, заперечив свою причетність до нападу.
У Нідерландах поліція Гааги розслідує онлайн-кампанії, у межах яких іранців нібито переслідували та погрожували їм. Під перевірку потрапила бізнес-консультантка Шабнам Хоссейні, яка публікувала матеріали на підтримку Пахлаві та гасло “Джавід шах”, що означає “хай живе шах”.
Одним із об’єктів її публікацій став 38-річний інженер-програміст, який відвідав протест проти ймовірної атаки США на Іран. Після цього його фотографії почали поширюватися у дописах, де чоловіка називали прихильником іранської влади. Хоссейні також закликала його роботодавця обмежити доступ працівника до певних корпоративних даних. Сам інженер заявив, що кампанія спричинила йому сильну тривогу.
У Відні кілька людей, які назвалися прихильниками Пахлаві, вимагали від власника перського ресторану Мехді Шахпарварі вивісити дореволюційний прапор. За словами власника, після відмови йому погрожували знищити бізнес, ображали працівників і налякали відвідувачів. Один чоловік у цій справі був визнаний винним у небезпечній погрозі та примусі й мав виплатити Шахпарварі символічну компенсацію 100 євро.
Пахлаві засудив насильство з боку своїх прихильників і заявив, що винні мають відповідати перед судом.
Я це засуджую. Я відмежовуюся від цього. Я не виправдовую і не схвалюю цього. Ті, хто скоїв злочин, мають постати перед судом. Не можна просто ходити й жорстоко поводитися з людьми.
– Реза Пахлаві
Конфлікти в оточенні та вбивство в Канаді
Критики також звинувачують найближче оточення Пахлаві у розпалюванні ворожнечі проти інших опозиційних діячів. На початку 2023 року кілька представників іранської опозиції створили коаліцію, названу Джорджтаунською, на честь університету у Вашингтоні, де відбулася перша зустріч.
Під час зібрання в Торонто в березні 2023 року дружина Пахлаві Ясмін нібито сказала іншим опозиціонерам, що вони “нікчеми” порівняно з її чоловіком. Троє людей, знайомих із розмовою, стверджують, що ця репліка приголомшила присутніх. Ясмін Пахлаві заперечила це та назвала твердження повною вигадкою.
Один із ключових помічників Пахлаві Саїд Гассемінеджад у січні написав, що людина або підтримує принца Резу Пахлаві, або ісламську республіку, а будь-хто, хто послаблює “польового командира”, є агентом ворога.
Ви або з принцом Резою Пахлаві, або з ісламською республікою. Якщо з будь-якої причини ви послаблюєте польового командира, то ви агент ворога.
– Саїд Гассемінеджад
Гассемінеджад пояснив, що його допис був спрямований проти невеликої радикальної частини монархічного руху, яка критикувала Пахлаві за підтримку референдуму щодо майбутньої форми правління. Сам Пахлаві заявив, що вже обговорював із помічниками неприйнятну риторику та запроваджує суворіші правила для свого оточення.
Ви більше не можете діяти самостійно. Ви маєте бути значно обережнішими.
– Реза Пахлаві
У Канаді 6 березня знайшли тіло іранського академіка та репетитора з математики Масуда Масджуді, який жив неподалік Ванкувера. Двом прихильникам Пахлаві висунули обвинувачення у його вбивстві першого ступеня. Вони залишаються під вартою.
Масджуді раніше підтримував Пахлаві та спілкувався з ним під час відеодзвінка 2021 року, але згодом став його критиком. У 2024 році він подав низку позовів проти Пахлаві та його прихильників, стверджуючи, що ті організовували кібератаки проти іранських демократичних активістів.
Пахлаві подав присяжні заяви, у яких заперечив звинувачення та вказав, що не знає Масджуді. Пізніше він пояснив, що провів відеодзвінки з тисячами людей і не пам’ятає конкретної розмови з ним. Жодних даних про причетність Пахлаві до вбивства Масджуді немає.
Донори, кампанія проти Корпусу вартових ісламської революції та політичні перспективи
Пахлаві неодноразово підтримував внесення Корпусу вартових ісламської революції до переліків терористичних організацій. У січні Європейський Союз зрештою визнав корпус терористичним угрупованням, як це США зробили ще 2019 року.
Проте ірансько-шведський парламентар Аліреза Ахонді та активіст Хассан Веркіяні, які брали участь у міжнародній кампанії, заявили, що Пахлаві обмежився публікаціями у соцмережах. За їхніми словами, він не підписав спільну заяву опозиційних груп і не приїхав на акції в Страсбурзі та Брюсселі.
Реза Пахлаві бойкотував нас і уникав участі в усіх заходах, пов’язаних із кампанією проти Корпусу вартових ісламської революції.
– Хассан Веркіяні
Пахлаві відповів, що деякі активісти намагалися використати його ім’я для просування власних кампаній, а не спільної справи.
Після торішньої 12-денної війни Ізраїлю та Ірану група впливових ірансько-американських підприємців створила закритий чат у WhatsApp для обговорення ситуації. Згодом до нього увійшли 28 людей, а сукупкова ринкова вартість компаній, якими вони керують, перевищувала 1 трильйон доларів.
У січні частина учасників вирішила фінансово підтримати Пахлаві. Менше десяти осіб сукупно надали понад 3 мільйони доларів. Серед донорів був Дара Хосровшахі, головний виконавчий директор Uber. Представник компанії підтвердив внесок, пояснивши, що кошти переважно призначалися для безпеки Пахлаві, а не для підтримки відновлення монархії.
Інший донор організував зустріч Пахлаві з Джеймі Даймоном, головним виконавчим директором “Джей Пі Морган Чейз”. Хамід Мокаддам, виконавчий голова компанії “Прологіс”, зустрічався у Вашингтоні з державним секретарем Марко Рубіо та міністром внутрішніх справ Дагом Бергамом, щоб донести позицію ірансько-американської спільноти щодо демократії в Ірані.
Частина донорів згодом розчарувалася, оскільки Пахлаві не дослухався до їхніх порад активніше об’єднувати опозицію та чіткіше реагувати на агресивні дії радикальних прихильників. Сам Пахлаві заявив, що не має наміру змінювати свою місію відповідно до очікувань благодійників.
Попри нове загострення конфлікту, у якому загинули щонайменше четверо американських військових і багато людей дістали поранення, адміністрація Трампа продовжує переговори з іранською теократичною владою. Вашингтон не висуває вимогу зміни режиму, яку Пахлаві вважає необхідною умовою для демократичних перетворень в Ірані.
Інші теми, які вам можуть сподобатися:
Реза Пахлаві прагне очолити перехід Ірану до демократії, але втрачає підтримку через позицію Вашингтона, розкол опозиції, конфлікти з донорами та переслідування критиків.
Reza Pahlavi розповів про можливий політичний перехід в Ірані, роль громадян, референдум, зовнішнє втручання, критику опонентів і майбутнє Корпусу вартових ісламської революції.
Адміністрація Дональда Трампа заявила, що Центру Кеннеді у Вашингтоні може загрожувати знесення без масштабного ремонту. Заяву подали до суду в межах суперечки щодо повернення імені Трампа на фасад культурної установи.
The post Реза Пахлаві домагається ролі перехідного лідера Ірану, але стикається з недовірою first appeared on Межа. Новини України..
Реза Пахлаві, син останнього іранського шаха, активізував кампанію за роль керівника перехідного процесу в Ірані після можливого падіння ісламської влади. Однак його претензії на лідерство дедалі частіше викликають сумніви як у Вашингтоні, так і серед частини іранської опозиції та власних фінансових прихильників.
Як стало відомо з Reuters
Пахлаві майже пів століття не був в Ірані. Після початку війни США та Ізраїлю проти Ірану наприкінці лютого він заявив, що готовий очолити перехід до нової влади. У березні він виступив на Консервативній конференції політичної дії у Техасі, де отримав тривалі оплески від прихильників Дональда Трампа та іранців, які живуть у США.
Іранський народ закликав мене очолити перехідний процес після падіння режиму. Я прийняв цю відповідальність.
– Реза Пахлаві
Втім, подальші заяви Трампа про намір “стерти Іран з лиця землі” та повернути його “в кам’яний вік” викликали обурення серед частини іранських емігрантів. Деякі донори, які надали кампанії Пахлаві понад 3 мільйони доларів, були невдоволені тим, що він не виступив із різким засудженням цих слів.
У січні Трамп висловив сумнів, чи зможе Пахлаві здобути широку підтримку в самій країні. Під час підготовки засідання Ради Безпеки ООН 15 січня представник США Майк Волц також порадив ірансько-американському правозахиснику Ахмаду Батебі не згадувати Пахлаві у виступі про жорстоке придушення протестів у Тегерані.
У червні угода про припинення вогню між США та Іраном не містила положень про зміну влади. Вашингтон погодився поважати суверенітет Ірану й не втручатися в його внутрішні справи, після чого Білий дім знову публічно дистанціювався від перспективи призначення Пахлаві лідером країни.
Президент Сполучених Штатів ніколи не заявляв, що його мета – привести Резу Пахлаві до влади як нового лідера Ірану.
– Джей Ді Венс
Пахлаві наполягає на ролі перехідного лідера
У липневих інтерв’ю Пахлаві заявив, що нинішня влада Ірану “дуже близька” до краху. Він стверджує, що не прагне довічної посади чи повернення монархії, а хоче допомогти країні пройти період переходу до демократичної системи.
Ця кампанія почалася як місія всього мого життя зі звільнення Ірану 46 років тому. Вона ніколи не була про мене. Вона завжди була про іранський народ і його право на самовизначення.
– Реза Пахлаві
Я не є кінцевою метою, я міст до кінцевої мети.
– Реза Пахлаві
Він заперечує твердження, що не має масового руху всередині Ірану. За його словами, з ним контактують лідери осередків більш як тисячі різних груп, зокрема представники робітників, академічного середовища, релігійних та етнічних спільнот. Незалежно перевірити масштаби такої мережі неможливо.
Пахлаві також заявив, що після масових убивств учасників протестів у січні змінив погляд на іноземне військове втручання. Один іранський посадовець тоді оцінював кількість загиблих щонайменше у 5 тисяч людей, тоді як Пахлаві називав цифру 40 тисяч.
За його словами, іранці мають залишатися головною силою змін на місці, але потребують зовнішньої військової допомоги, щоб вирівняти можливості у протистоянні з владою. При цьому Пахлаві заявляє, що удари мають бути спрямовані проти державного апарату, а не проти цивільної інфраструктури.
Він запевняє, що не просив жодну іноземну державу чи політика визначати майбутнього керівника Ірану. Питання про майбутній державний устрій, на його думку, мають вирішити громадяни країни.
Опитування серед 31 450 іранців, проведене наприкінці липня нідерландським Інститутом досліджень “Гамаан”, показало, що приблизно 48% респондентів ставляться до Пахлаві позитивно. Водночас в авторитарній державі отримати точні соціологічні дані складно.
Спадщина шаха і розкол опозиції
Реза Пахлаві залишив Іран 1978 року у віці 17 років, коли вирушив до Техасу на навчання пілотуванню реактивних літаків. Після революції 1979 року, яка повалила його батька Мохаммеда Резу Пахлаві та привела до влади ісламську теократію, він залишився за кордоном. Згодом здобув ступінь бакалавра із соціальних наук та комунікації в Університеті Південної Каліфорнії.
Його життя в еміграції супроводжувалося особистими трагедіями. Батько помер 1980 року через ускладнення, пов’язані з неходжкінською лімфомою. Молодша сестра Лейла померла в Лондоні 2001 року від передозування наркотиками, а брат Аліреза наклав на себе руки 2011 року.
Критики Пахлаві вказують, що його головним політичним ресурсом є прізвище та статус сина останнього шаха. Він не має очевидного масового організованого руху, який міг би перебрати владу в Ірані у разі краху чинної системи. Водночас багаторічні репресії з боку держави обмежили появу інших впливових опозиційних лідерів.
Іранська опозиція об’єднує монархістів, республіканців, соціалістів, марксистів, світські, релігійні й етнічні рухи. Усі вони виступають проти ісламської республіки, але гостро розходяться у поглядах на те, хто й яким чином має замінити чинну владу.
Частина опозиціонерів не довіряє Пахлаві через авторитарну спадщину його батька. Інші вважають, що ностальгія за відносною стабільністю та добробутом часів шаха посилила його популярність серед окремих іранців.
Іранський експерт Алі Ваез, який зустрічався з Пахлаві близько 15 років тому, вважає, що тому бракує готовності до жорсткої політичної боротьби, необхідної для керівництва змінами в Ірані.
Спілкуючись із ним, розумієш, що він значно більше захоплюється футболом, їжею і фотографією, ніж політикою. Було й досі залишається абсолютно очевидно, що він не має якостей, потрібних лідеру.
– Алі Ваез
Письменник Скотт Андерсон, автор книжки про іранську революцію, також назвав середовище Пахлаві “монархічною бульбашкою”. Сам Пахлаві відповідає, що міг після смерті батька присвятити життя бізнесу чи приватним справам, але свідомо залишився в політичній діяльності заради країни.
Напади та переслідування критиків
Окреме занепокоєння викликають випадки насильства і переслідування, до яких, за свідченнями очевидців та даними правоохоронців, були причетні деякі прихильники Пахлаві. Відомо щонайменше про чотири інциденти у Великій Британії, Нідерландах та Австрії.
9 березня курдський позаштатний журналіст із Іраку Ділован Емадалдін Сілашор висвітлював конфлікт біля курдського ресторану в Лондоні. Перед цим прихильники Пахлаві вимагали, щоб заклад вивісив іранський прапор дореволюційного періоду з левом і сонцем.
Сілашор розповів, що кілька чоловіків напали на нього під час зйомки: повалили на землю та били ногами й руками по голові та спині. Того вечора журналіст звернувся до лікарні через значні забої ребер. Він стверджує, що досі відчуває біль у спині та ногах.
Поліція затримала двох чоловіків, однак згодом відпустила їх без висунення обвинувачень. Розслідування триває. Один із чоловіків, якого журналіст упізнав на фотографіях, заперечив свою причетність до нападу.
У Нідерландах поліція Гааги розслідує онлайн-кампанії, у межах яких іранців нібито переслідували та погрожували їм. Під перевірку потрапила бізнес-консультантка Шабнам Хоссейні, яка публікувала матеріали на підтримку Пахлаві та гасло “Джавід шах”, що означає “хай живе шах”.
Одним із об’єктів її публікацій став 38-річний інженер-програміст, який відвідав протест проти ймовірної атаки США на Іран. Після цього його фотографії почали поширюватися у дописах, де чоловіка називали прихильником іранської влади. Хоссейні також закликала його роботодавця обмежити доступ працівника до певних корпоративних даних. Сам інженер заявив, що кампанія спричинила йому сильну тривогу.
У Відні кілька людей, які назвалися прихильниками Пахлаві, вимагали від власника перського ресторану Мехді Шахпарварі вивісити дореволюційний прапор. За словами власника, після відмови йому погрожували знищити бізнес, ображали працівників і налякали відвідувачів. Один чоловік у цій справі був визнаний винним у небезпечній погрозі та примусі й мав виплатити Шахпарварі символічну компенсацію 100 євро.
Пахлаві засудив насильство з боку своїх прихильників і заявив, що винні мають відповідати перед судом.
Я це засуджую. Я відмежовуюся від цього. Я не виправдовую і не схвалюю цього. Ті, хто скоїв злочин, мають постати перед судом. Не можна просто ходити й жорстоко поводитися з людьми.
– Реза Пахлаві
Конфлікти в оточенні та вбивство в Канаді
Критики також звинувачують найближче оточення Пахлаві у розпалюванні ворожнечі проти інших опозиційних діячів. На початку 2023 року кілька представників іранської опозиції створили коаліцію, названу Джорджтаунською, на честь університету у Вашингтоні, де відбулася перша зустріч.
Під час зібрання в Торонто в березні 2023 року дружина Пахлаві Ясмін нібито сказала іншим опозиціонерам, що вони “нікчеми” порівняно з її чоловіком. Троє людей, знайомих із розмовою, стверджують, що ця репліка приголомшила присутніх. Ясмін Пахлаві заперечила це та назвала твердження повною вигадкою.
Один із ключових помічників Пахлаві Саїд Гассемінеджад у січні написав, що людина або підтримує принца Резу Пахлаві, або ісламську республіку, а будь-хто, хто послаблює “польового командира”, є агентом ворога.
Ви або з принцом Резою Пахлаві, або з ісламською республікою. Якщо з будь-якої причини ви послаблюєте польового командира, то ви агент ворога.
– Саїд Гассемінеджад
Гассемінеджад пояснив, що його допис був спрямований проти невеликої радикальної частини монархічного руху, яка критикувала Пахлаві за підтримку референдуму щодо майбутньої форми правління. Сам Пахлаві заявив, що вже обговорював із помічниками неприйнятну риторику та запроваджує суворіші правила для свого оточення.
Ви більше не можете діяти самостійно. Ви маєте бути значно обережнішими.
– Реза Пахлаві
У Канаді 6 березня знайшли тіло іранського академіка та репетитора з математики Масуда Масджуді, який жив неподалік Ванкувера. Двом прихильникам Пахлаві висунули обвинувачення у його вбивстві першого ступеня. Вони залишаються під вартою.
Масджуді раніше підтримував Пахлаві та спілкувався з ним під час відеодзвінка 2021 року, але згодом став його критиком. У 2024 році він подав низку позовів проти Пахлаві та його прихильників, стверджуючи, що ті організовували кібератаки проти іранських демократичних активістів.
Пахлаві подав присяжні заяви, у яких заперечив звинувачення та вказав, що не знає Масджуді. Пізніше він пояснив, що провів відеодзвінки з тисячами людей і не пам’ятає конкретної розмови з ним. Жодних даних про причетність Пахлаві до вбивства Масджуді немає.
Донори, кампанія проти Корпусу вартових ісламської революції та політичні перспективи
Пахлаві неодноразово підтримував внесення Корпусу вартових ісламської революції до переліків терористичних організацій. У січні Європейський Союз зрештою визнав корпус терористичним угрупованням, як це США зробили ще 2019 року.
Проте ірансько-шведський парламентар Аліреза Ахонді та активіст Хассан Веркіяні, які брали участь у міжнародній кампанії, заявили, що Пахлаві обмежився публікаціями у соцмережах. За їхніми словами, він не підписав спільну заяву опозиційних груп і не приїхав на акції в Страсбурзі та Брюсселі.
Реза Пахлаві бойкотував нас і уникав участі в усіх заходах, пов’язаних із кампанією проти Корпусу вартових ісламської революції.
– Хассан Веркіяні
Пахлаві відповів, що деякі активісти намагалися використати його ім’я для просування власних кампаній, а не спільної справи.
Після торішньої 12-денної війни Ізраїлю та Ірану група впливових ірансько-американських підприємців створила закритий чат у WhatsApp для обговорення ситуації. Згодом до нього увійшли 28 людей, а сукупкова ринкова вартість компаній, якими вони керують, перевищувала 1 трильйон доларів.
У січні частина учасників вирішила фінансово підтримати Пахлаві. Менше десяти осіб сукупно надали понад 3 мільйони доларів. Серед донорів був Дара Хосровшахі, головний виконавчий директор Uber. Представник компанії підтвердив внесок, пояснивши, що кошти переважно призначалися для безпеки Пахлаві, а не для підтримки відновлення монархії.
Інший донор організував зустріч Пахлаві з Джеймі Даймоном, головним виконавчим директором “Джей Пі Морган Чейз”. Хамід Мокаддам, виконавчий голова компанії “Прологіс”, зустрічався у Вашингтоні з державним секретарем Марко Рубіо та міністром внутрішніх справ Дагом Бергамом, щоб донести позицію ірансько-американської спільноти щодо демократії в Ірані.
Частина донорів згодом розчарувалася, оскільки Пахлаві не дослухався до їхніх порад активніше об’єднувати опозицію та чіткіше реагувати на агресивні дії радикальних прихильників. Сам Пахлаві заявив, що не має наміру змінювати свою місію відповідно до очікувань благодійників.
Попри нове загострення конфлікту, у якому загинули щонайменше четверо американських військових і багато людей дістали поранення, адміністрація Трампа продовжує переговори з іранською теократичною владою. Вашингтон не висуває вимогу зміни режиму, яку Пахлаві вважає необхідною умовою для демократичних перетворень в Ірані.
Інші теми, які вам можуть сподобатися:
Реза Пахлаві прагне очолити перехід Ірану до демократії, але втрачає підтримку через позицію Вашингтона, розкол опозиції, конфлікти з донорами та переслідування критиків.
Reza Pahlavi розповів про можливий політичний перехід в Ірані, роль громадян, референдум, зовнішнє втручання, критику опонентів і майбутнє Корпусу вартових ісламської революції.
Адміністрація Дональда Трампа заявила, що Центру Кеннеді у Вашингтоні може загрожувати знесення без масштабного ремонту. Заяву подали до суду в межах суперечки щодо повернення імені Трампа на фасад культурної установи.
The post Реза Пахлаві домагається ролі перехідного лідера Ірану, але стикається з недовірою first appeared on Межа. Новини України..
Go to mezha.netУсередині Meta готували найрадикальніший сценарій перебудови за всю історію компанії. Та реальні показники AI і гнів працівників змусили керівництво відступити.
На січневій щорічній зустрічі керівництва Meta на Гаваях Марк Цукерберг і його найближчі соратники обговорили масштабну перебудову компанії для епохи штучного інтелекту. План передбачав, що значну частину щоденних завдань тисяч працівників виконуватимуть системи AI, а за їхньою роботою стежитимуть компактніші команди фахівців.
Як зазначає Reuters
Ініціатива мала кодову назву проєкт OT – скорочено від “трансформація організації”. У внутрішніх сценаріях розглядали можливість скоротити окремі команди Meta на 60%. Частині співробітників планували запропонувати нові посади, інших – звільнити, не заповнювати відкриті вакансії або визнати недостатньо ефективними.
Реорганізацію хотіли провести двома етапами: перший мав стартувати у травні, а другий – у листопаді. За одним із розрахунків, масштаби скорочень могли зрівнятися або перевищити звільнення приблизно чверті персоналу Meta наприкінці 2022-го та на початку 2023 року.
Штучний інтелект мав перебрати значну частину щоденної роботи, яку виконують тисячі працівників. За віртуальними працівниками мали наглядати менші команди людей із високою концентрацією досвіду та навичок.
Однак увечері 19 травня, за кілька годин до початку першої хвилі, Цукерберг відмовився від подальшого плану. Наступного дня Meta скоротила близько 10% штату, але підготовку до листопадньої хвилі звільнень скасувала.
На той момент у компанії вже наростало невдоволення. Працівники вважали, що програма впровадження AI частково спрямована на заміну людей автоматизованими системами. Водночас внутрішні показники вказували, що автономні AI-агенти не забезпечують очікуваного зростання продуктивності, а інвестори дедалі уважніше оцінювали величезні витрати Meta на штучний інтелект.
У Meta підтвердили існування проєкту OT. У компанії пояснили, що він був розрахований на рік і стосувався скорочення витрат, перегляду структури команд та переведення співробітників на пріоритетні напрями, зокрема на створення навчальних даних для моделей AI.
Під час реструктуризації компанії на початку цього року деякі команди отримали завдання опрацювати сценарії можливого впливу переведень працівників, закриття вакансій і скорочень. У підсумку тисячі співробітників перейшли на пріоритетну роботу в кількох новостворених командах. Ми не реалізували кожен зі сценаріїв, і від початку не припускали, що це станеться.
– Meta
Як Meta хотіла стати компанією, створеною навколо AI
Після появи ChatGPT наприкінці 2022 року технологічні компанії почали шукати способи радикально змінити організацію праці завдяки генеративному штучному інтелекту. Особливу увагу привернули AI-агенти – системи, які повинні не лише відповідати на запити, а й самостійно виконувати дії: бронювати поїздки, купувати товари, створювати застосунки або працювати з клієнтами.
Керівники Meta зацікавилися підходом, за якого AI не просто додають до наявних процесів, а будують компанію навколо нього. У внутрішніх матеріалах цей принцип описували як середовище, де інструменти та агенти AI взаємодіють між собою, робочі процеси автоматизовані, а нові продукти від початку створюють із пріоритетом для штучного інтелекту.
Минулого року Алекс Шульц і Наомі Глейт відвідали Азію, де звернули увагу на стартапи, що вже формували свої організаційні структури навколо AI. Meta також досліджувала моделі роботи таких компаній і запускала внутрішні експерименти, щоб визначити, як цей підхід можна застосувати у власних командах.
Одним із перших тестових проєктів стала робота невеликих технічних груп. Іме Арчібонг описував цей підхід через аналогію з баскетболом: замість довгих циклів планування команди мали швидко створювати прототипи, перевіряти більше ідей та оперативніше переходити до наступних етапів розробки.
У баскетболі швидкий прорив дає змогу робити більше кидків і обирати кращі моменти для них. Ми очікуємо такого самого ефекту від інструментів AI: вони дозволять перевіряти більше ідей із меншими витратами та вищою точністю. Це не лише цікавіше – в епоху, де першочерговим є AI, ми вважаємо такий підхід переможним.
– Іме Арчібонг
У межах експерименту створили п’ять невеликих груп, до яких входили по двоє або троє інженерів і дизайнер. Замість фіксованого шестимісячного планування вони мали розробляти прототипи короткими чотиритижневими циклами.
Пізніше в Meta підготували ширші правила для команд, які переходили до нового формату. Традиційний поділ на дизайнерів продукту та інженерів передбачали замінити універсальною роллю “розробник”. Середні управлінські ланки планували скорочувати, а невеликі команди підпорядковувати безпосередньо керівникам великих підрозділів. Щоденні пріоритети мали допомагати визначати системи аналізу з підтримкою AI.
На початку року Цукерберг активізував проєкт OT і доручив керівникам почати змінювати управлінські структури. До червня щонайменше 11 підрозділів, зокрема інженерні та дослідницькі команди, вже запровадили формат малих груп.
У деяких підрозділах Meta перейшла до так званого “підходу села”. Оцінювання працівників і рішення щодо підвищень мали ухвалювати керівники організацій за підтримки кадрових спеціалістів та AI-систем. Один такий керівник міг відповідати за 30–50 людей, тоді як очільники малих груп координували щоденну роботу, але не отримували офіційних управлінських повноважень.
Новий порядок викликав плутанину. Один із працівників, якому доручили координувати групу, зазначав на внутрішньому форумі, що не проходить навчання для менеджерів і не має доступу до інструментів оцінювання персоналу. Meta наголосила, що рішення щодо оцінок і підвищень ухвалювали та продовжують ухвалювати люди, а не AI.
Паралельно компанія запустила кадровий інструмент для виявлення “незамінних талантів”. У документах згадувався умовний “виконавець 10X” – фахівець, який здатний виконувати обсяг роботи, співмірний із роботою десятьох людей. Частину коштів, зекономлених через скорочення, Meta планувала спрямовувати на великі компенсаційні пакети для залучення й утримання особливо сильних інженерів AI.
Невдоволення працівників і проблеми з продуктивністю
У березні інформація про можливі звільнення, які могли зачепити 20% або більше персоналу, викликала тривогу серед працівників. Багато співробітників дізналися про ймовірні масштаби скорочень раніше, ніж керівники встигли пояснити їм зміст майбутніх змін.
Керівництво намагалося запевнити команди, що їхні ролі просто “еволюціонуватимуть” під впливом AI. Але у квітні стало зрозуміло, що перша хвиля скорочень 20 травня торкнеться приблизно 10% штату, а в другій половині року можливі додаткові рішення.
Частину інженерів перевели до нового підрозділу прикладної інженерії AI. Його завданням було створювати завдання з програмування, які використовували б як навчальні дані для покращення здатності моделей Meta писати код. Деякі працівники називали цю роботу одноманітною та нецікавою.
До кінця травня чисельність окремих інженерних підрозділів скоротилася до 30% через поєднання переведень і звільнень. Компанія заявляла, що дані, створені новою інженерною командою, допомогли навчити одну з моделей AI, представлену в липні.
Особливе обурення викликала вимога встановити на пристрої працівників у США програмне забезпечення для фіксації натискань клавіш і рухів миші. Ці дані планували використати для навчання AI-агентів взаємодіяти з комп’ютером так само, як це роблять люди. Частина співробітників вирішила, що фактично навчає системи, які згодом можуть їх замінити.
На внутрішній платформі Workplace працівники залишали гнівні коментарі, жарти про звільнення та зображення слонів як символ очевидної, але замовчуваної проблеми. Деякі співробітники сперечалися з Ендрю Босвортом, який відповідав за технологічний напрям і захищав трансформацію.
Внутрішній індекс настроїв працівників упав із 74% до 55% позитивних оцінок. Паралельно активізувалися спроби працівників організовуватися для захисту своїх інтересів.
Водночас дані свідчили, що ставка на AI не дає очікуваного результату. Кількість змін у внутрішньому коді та інфраструктурі зросла на 220% у річному вимірі, однак кількість оновлень, які призвели до появи нових або вдосконалених функцій для користувачів, збільшилася лише на 36%.
Інфраструктурні команди ще в березні попереджали про ознаки проблем із надійністю через різке зростання обсягу коду, створеного за допомогою AI. У квітні інші внутрішні повідомлення вказували, що неконтрольовані агенти виконують масштабні та руйнівні дії, на які люди навряд чи пішли б самостійно.
Кількість великих технічних і безпекових інцидентів, зокрема перебоїв у роботі сервісів та потенційних витоків даних, зросла на 40% порівняно з попереднім роком. Час, який працівники витрачали на усунення таких проблем, зріс на 70%.
На початку червня проблеми стали помітними і поза межами компанії: зловмисники використали нового чат-бота підтримки Meta на основі AI, щоб отримати доступ до кількох відомих облікових записів Instagram, зокрема до неактивної сторінки Білого дому часів Барака Обами.
Цукерберг згорнув другу хвилю скорочень
Перед початком травневих звільнень Цукерберг провів додаткову нараду з ключовими керівниками та скасував листопадню хвилю реструктуризації. Вранці 20 травня Meta все ж скоротила близько 10% персоналу, але після розсилання повідомлень керівник компанії заявив працівникам, що не очікує інших загальнокорпоративних звільнень упродовж року та хоче забезпечити команді більше стабільності.
Після цього керівники намагалися відновити довіру всередині компанії. Вони закликали очільників підрозділів визнавати тривогу працівників, призупинили програму відстеження дій на комп’ютерах, дозволили деяким фахівцям нової інженерної команди AI повернутися до попередніх підрозділів і пообіцяли покращити офісні умови, витрати на поїздки та внутрішні заходи.
На внутрішній зустрічі в липні Цукерберг визнав, що компанія помилилася в оцінці темпів розвитку AI-агентів. За його словами, технологія не прискорилася так швидко, як він очікував, хоча найближчими трьома-шістьма місяцями він розраховував побачити відчутніші результати.
Публічна ставка на людей
Після згортання найрадикальніших кроків Meta почала активніше наголошувати на тому, що її стратегія нібито зосереджена на людях. У рекламній кампанії компанія заявила, що “робить ставку на людей”, а Цукерберг у своїх публічних виступах акцентував на прагненні зробити створення AI-агентів доступнішим для користувачів.
Ми єдина велика компанія, яка зосереджується на розширенні можливостей людей і наданні сили цієї нової технології мільярдам людей у всіх наших продуктах, а не передусім на автоматизації праці.
– Марк Цукерберг
Водночас формулювання Цукерберга про відсутність “загальнокорпоративних” звільнень саме “цього року” залишили простір для нових скорочень у межах окремих команд або через оцінювання результативності. Працівники також не виключають, що масштабніші рішення можуть відкласти на наступний рік.
Тиск на Meta посилюють витрати на AI. Компанія планує інвестувати щонайменше 130 мільярдів доларів у чипи для штучного інтелекту та іншу інфраструктуру протягом року. За оцінками аналітиків, ці вкладення можуть поглинути операційний грошовий потік Meta у 2026 році.
Цукерберг припускає, що в майбутньому робочих місць може стати більше, хоча самі компанії можуть мати менше працівників. Історія проєкту OT показала, що перехід до такої моделі виявився для Meta значно складнішим, ніж початково уявлялося: технологічні обіцянки зіткнулися з проблемами безпеки, сумнівною продуктивністю та гострим опором усередині компанії.
Можливо, вам буде цікаво:
Керівник Instagram Адам Моссері визнав, що до автоматичного ввімкнення функцією «Зроби перерву» користувалися лише кілька відсотків підлітків.
Німецькі компанії дедалі частіше пов’язують кібератаки з іноземними спецслужбами. Китай і Росія залишаються головними підозрюваними, а штучний інтелект посилює загрози для бізнесу.
Warp представила Warp Factories – платформу для створення AI-фабрик програмного забезпечення, яка допомагає командам автоматизувати розробку, тестування та перевірку коду.
The post Meta могла скоротити до 60% окремих команд через AI, але Цукерберг скасував другу хвилю first appeared on Межа. Новини України..
На січневій щорічній зустрічі керівництва Meta на Гаваях Марк Цукерберг і його найближчі соратники обговорили масштабну перебудову компанії для епохи штучного інтелекту. План передбачав, що значну частину щоденних завдань тисяч працівників виконуватимуть системи AI, а за їхньою роботою стежитимуть компактніші команди фахівців.
Як зазначає Reuters
Ініціатива мала кодову назву проєкт OT – скорочено від “трансформація організації”. У внутрішніх сценаріях розглядали можливість скоротити окремі команди Meta на 60%. Частині співробітників планували запропонувати нові посади, інших – звільнити, не заповнювати відкриті вакансії або визнати недостатньо ефективними.
Реорганізацію хотіли провести двома етапами: перший мав стартувати у травні, а другий – у листопаді. За одним із розрахунків, масштаби скорочень могли зрівнятися або перевищити звільнення приблизно чверті персоналу Meta наприкінці 2022-го та на початку 2023 року.
Штучний інтелект мав перебрати значну частину щоденної роботи, яку виконують тисячі працівників. За віртуальними працівниками мали наглядати менші команди людей із високою концентрацією досвіду та навичок.
Однак увечері 19 травня, за кілька годин до початку першої хвилі, Цукерберг відмовився від подальшого плану. Наступного дня Meta скоротила близько 10% штату, але підготовку до листопадньої хвилі звільнень скасувала.
На той момент у компанії вже наростало невдоволення. Працівники вважали, що програма впровадження AI частково спрямована на заміну людей автоматизованими системами. Водночас внутрішні показники вказували, що автономні AI-агенти не забезпечують очікуваного зростання продуктивності, а інвестори дедалі уважніше оцінювали величезні витрати Meta на штучний інтелект.
У Meta підтвердили існування проєкту OT. У компанії пояснили, що він був розрахований на рік і стосувався скорочення витрат, перегляду структури команд та переведення співробітників на пріоритетні напрями, зокрема на створення навчальних даних для моделей AI.
Під час реструктуризації компанії на початку цього року деякі команди отримали завдання опрацювати сценарії можливого впливу переведень працівників, закриття вакансій і скорочень. У підсумку тисячі співробітників перейшли на пріоритетну роботу в кількох новостворених командах. Ми не реалізували кожен зі сценаріїв, і від початку не припускали, що це станеться.
– Meta
Як Meta хотіла стати компанією, створеною навколо AI
Після появи ChatGPT наприкінці 2022 року технологічні компанії почали шукати способи радикально змінити організацію праці завдяки генеративному штучному інтелекту. Особливу увагу привернули AI-агенти – системи, які повинні не лише відповідати на запити, а й самостійно виконувати дії: бронювати поїздки, купувати товари, створювати застосунки або працювати з клієнтами.
Керівники Meta зацікавилися підходом, за якого AI не просто додають до наявних процесів, а будують компанію навколо нього. У внутрішніх матеріалах цей принцип описували як середовище, де інструменти та агенти AI взаємодіють між собою, робочі процеси автоматизовані, а нові продукти від початку створюють із пріоритетом для штучного інтелекту.
Минулого року Алекс Шульц і Наомі Глейт відвідали Азію, де звернули увагу на стартапи, що вже формували свої організаційні структури навколо AI. Meta також досліджувала моделі роботи таких компаній і запускала внутрішні експерименти, щоб визначити, як цей підхід можна застосувати у власних командах.
Одним із перших тестових проєктів стала робота невеликих технічних груп. Іме Арчібонг описував цей підхід через аналогію з баскетболом: замість довгих циклів планування команди мали швидко створювати прототипи, перевіряти більше ідей та оперативніше переходити до наступних етапів розробки.
У баскетболі швидкий прорив дає змогу робити більше кидків і обирати кращі моменти для них. Ми очікуємо такого самого ефекту від інструментів AI: вони дозволять перевіряти більше ідей із меншими витратами та вищою точністю. Це не лише цікавіше – в епоху, де першочерговим є AI, ми вважаємо такий підхід переможним.
– Іме Арчібонг
У межах експерименту створили п’ять невеликих груп, до яких входили по двоє або троє інженерів і дизайнер. Замість фіксованого шестимісячного планування вони мали розробляти прототипи короткими чотиритижневими циклами.
Пізніше в Meta підготували ширші правила для команд, які переходили до нового формату. Традиційний поділ на дизайнерів продукту та інженерів передбачали замінити універсальною роллю “розробник”. Середні управлінські ланки планували скорочувати, а невеликі команди підпорядковувати безпосередньо керівникам великих підрозділів. Щоденні пріоритети мали допомагати визначати системи аналізу з підтримкою AI.
На початку року Цукерберг активізував проєкт OT і доручив керівникам почати змінювати управлінські структури. До червня щонайменше 11 підрозділів, зокрема інженерні та дослідницькі команди, вже запровадили формат малих груп.
У деяких підрозділах Meta перейшла до так званого “підходу села”. Оцінювання працівників і рішення щодо підвищень мали ухвалювати керівники організацій за підтримки кадрових спеціалістів та AI-систем. Один такий керівник міг відповідати за 30–50 людей, тоді як очільники малих груп координували щоденну роботу, але не отримували офіційних управлінських повноважень.
Новий порядок викликав плутанину. Один із працівників, якому доручили координувати групу, зазначав на внутрішньому форумі, що не проходить навчання для менеджерів і не має доступу до інструментів оцінювання персоналу. Meta наголосила, що рішення щодо оцінок і підвищень ухвалювали та продовжують ухвалювати люди, а не AI.
Паралельно компанія запустила кадровий інструмент для виявлення “незамінних талантів”. У документах згадувався умовний “виконавець 10X” – фахівець, який здатний виконувати обсяг роботи, співмірний із роботою десятьох людей. Частину коштів, зекономлених через скорочення, Meta планувала спрямовувати на великі компенсаційні пакети для залучення й утримання особливо сильних інженерів AI.
Невдоволення працівників і проблеми з продуктивністю
У березні інформація про можливі звільнення, які могли зачепити 20% або більше персоналу, викликала тривогу серед працівників. Багато співробітників дізналися про ймовірні масштаби скорочень раніше, ніж керівники встигли пояснити їм зміст майбутніх змін.
Керівництво намагалося запевнити команди, що їхні ролі просто “еволюціонуватимуть” під впливом AI. Але у квітні стало зрозуміло, що перша хвиля скорочень 20 травня торкнеться приблизно 10% штату, а в другій половині року можливі додаткові рішення.
Частину інженерів перевели до нового підрозділу прикладної інженерії AI. Його завданням було створювати завдання з програмування, які використовували б як навчальні дані для покращення здатності моделей Meta писати код. Деякі працівники називали цю роботу одноманітною та нецікавою.
До кінця травня чисельність окремих інженерних підрозділів скоротилася до 30% через поєднання переведень і звільнень. Компанія заявляла, що дані, створені новою інженерною командою, допомогли навчити одну з моделей AI, представлену в липні.
Особливе обурення викликала вимога встановити на пристрої працівників у США програмне забезпечення для фіксації натискань клавіш і рухів миші. Ці дані планували використати для навчання AI-агентів взаємодіяти з комп’ютером так само, як це роблять люди. Частина співробітників вирішила, що фактично навчає системи, які згодом можуть їх замінити.
На внутрішній платформі Workplace працівники залишали гнівні коментарі, жарти про звільнення та зображення слонів як символ очевидної, але замовчуваної проблеми. Деякі співробітники сперечалися з Ендрю Босвортом, який відповідав за технологічний напрям і захищав трансформацію.
Внутрішній індекс настроїв працівників упав із 74% до 55% позитивних оцінок. Паралельно активізувалися спроби працівників організовуватися для захисту своїх інтересів.
Водночас дані свідчили, що ставка на AI не дає очікуваного результату. Кількість змін у внутрішньому коді та інфраструктурі зросла на 220% у річному вимірі, однак кількість оновлень, які призвели до появи нових або вдосконалених функцій для користувачів, збільшилася лише на 36%.
Інфраструктурні команди ще в березні попереджали про ознаки проблем із надійністю через різке зростання обсягу коду, створеного за допомогою AI. У квітні інші внутрішні повідомлення вказували, що неконтрольовані агенти виконують масштабні та руйнівні дії, на які люди навряд чи пішли б самостійно.
Кількість великих технічних і безпекових інцидентів, зокрема перебоїв у роботі сервісів та потенційних витоків даних, зросла на 40% порівняно з попереднім роком. Час, який працівники витрачали на усунення таких проблем, зріс на 70%.
На початку червня проблеми стали помітними і поза межами компанії: зловмисники використали нового чат-бота підтримки Meta на основі AI, щоб отримати доступ до кількох відомих облікових записів Instagram, зокрема до неактивної сторінки Білого дому часів Барака Обами.
Цукерберг згорнув другу хвилю скорочень
Перед початком травневих звільнень Цукерберг провів додаткову нараду з ключовими керівниками та скасував листопадню хвилю реструктуризації. Вранці 20 травня Meta все ж скоротила близько 10% персоналу, але після розсилання повідомлень керівник компанії заявив працівникам, що не очікує інших загальнокорпоративних звільнень упродовж року та хоче забезпечити команді більше стабільності.
Після цього керівники намагалися відновити довіру всередині компанії. Вони закликали очільників підрозділів визнавати тривогу працівників, призупинили програму відстеження дій на комп’ютерах, дозволили деяким фахівцям нової інженерної команди AI повернутися до попередніх підрозділів і пообіцяли покращити офісні умови, витрати на поїздки та внутрішні заходи.
На внутрішній зустрічі в липні Цукерберг визнав, що компанія помилилася в оцінці темпів розвитку AI-агентів. За його словами, технологія не прискорилася так швидко, як він очікував, хоча найближчими трьома-шістьма місяцями він розраховував побачити відчутніші результати.
Публічна ставка на людей
Після згортання найрадикальніших кроків Meta почала активніше наголошувати на тому, що її стратегія нібито зосереджена на людях. У рекламній кампанії компанія заявила, що “робить ставку на людей”, а Цукерберг у своїх публічних виступах акцентував на прагненні зробити створення AI-агентів доступнішим для користувачів.
Ми єдина велика компанія, яка зосереджується на розширенні можливостей людей і наданні сили цієї нової технології мільярдам людей у всіх наших продуктах, а не передусім на автоматизації праці.
– Марк Цукерберг
Водночас формулювання Цукерберга про відсутність “загальнокорпоративних” звільнень саме “цього року” залишили простір для нових скорочень у межах окремих команд або через оцінювання результативності. Працівники також не виключають, що масштабніші рішення можуть відкласти на наступний рік.
Тиск на Meta посилюють витрати на AI. Компанія планує інвестувати щонайменше 130 мільярдів доларів у чипи для штучного інтелекту та іншу інфраструктуру протягом року. За оцінками аналітиків, ці вкладення можуть поглинути операційний грошовий потік Meta у 2026 році.
Цукерберг припускає, що в майбутньому робочих місць може стати більше, хоча самі компанії можуть мати менше працівників. Історія проєкту OT показала, що перехід до такої моделі виявився для Meta значно складнішим, ніж початково уявлялося: технологічні обіцянки зіткнулися з проблемами безпеки, сумнівною продуктивністю та гострим опором усередині компанії.
Можливо, вам буде цікаво:
Керівник Instagram Адам Моссері визнав, що до автоматичного ввімкнення функцією «Зроби перерву» користувалися лише кілька відсотків підлітків.
Німецькі компанії дедалі частіше пов’язують кібератаки з іноземними спецслужбами. Китай і Росія залишаються головними підозрюваними, а штучний інтелект посилює загрози для бізнесу.
Warp представила Warp Factories – платформу для створення AI-фабрик програмного забезпечення, яка допомагає командам автоматизувати розробку, тестування та перевірку коду.
The post Meta могла скоротити до 60% окремих команд через AI, але Цукерберг скасував другу хвилю first appeared on Межа. Новини України..
Go to mezha.net
Верховна Рада навіть у нинішньому стані продовжує працювати. Попри проблеми монобільшості, дефіцит голосів, кадрове виснаження та якість законодавчого процесу, парламент ухвалює закони, необхідні країні, що воює. Але тут і виникає головний парадокс — і водночас пастка для держави.
Схоже, чи не єдиним механізмом, який сьогодні підтримує працездатність парламенту, стало тотальне політичне домінування президента. Банкова формує порядок денний, визначає кадрові рішення, збирає голоси й утримує монобільшість. І що сильніше президентський центр змушує цю конструкцію працювати, то більше сам парламент втрачає здатність виконувати свою конституційну функцію — бути самостійним суб’єктом політики й державного управління.
Адептам такої моделі може здаватися, що під час великої війни це і є оптимальним рішенням: один центр ухвалення рішень, мінімум політичної конкуренції, максимум керованості. Але проблема в тому, що сьогодні сама ця модель управління опинилась у глибокій кризі. Посилення президентського політичного центру атрофує інші державні інституції, які вже давно не працюють так, як це закладено їхньою природою (читайте — Конституцією). Кабмін перебудовується під потреби цього центру, а парламент переважно оформлює вже ухвалені рішення.
ВАС ЗАЦІКАВИТЬ
Тіньова коаліція в дії: хто допомагає владі успішно голосувати за важливі для неї питання
І головне — концентрація влади не забезпечила тієї якості управління, якою її можна було б виправдовувати під час війни. Нові справи НАБУ і САП, що стали резонансними останніми днями й у яких фігурують люди з оточення президента, зокрема кейс заступниці голови ОП Ірини Мудрої, вкотре показують: якість системи держуправління не змінилась, а корупція залишається однією з ключових проблем. (Ідеться про операцію НАБУ і САП «Форрест Гамп», у межах якої антикорупційні органи викрили схему легалізації 150 млн грн готівки для внесення застави за Германа Галущенка. За даними слідства, для цього використовували рахунки підконтрольних компаній та державний банк.)
І саме зараз роль Верховної Ради могла б стати принципово іншою.
Коли країна дедалі гостріше сперечається вже не просто про якість влади, а про те, як виходити з політичної та управлінської кризи під час війни, саме парламент міг би стати місцем, де цей кризовий стан принаймні визнають і почнуть шукати вихід із нього. Включно з відповіддю на питання, що для держави сьогодні небезпечніше — зберігати нинішню систему управління чи йти на вибори з усіма їхніми безпековими, політичними, юридичними та історичними ризиками.
Але парламент кризи не артикулює. Не пропонує ані альтернативної конструкції уряду, ані власного сценарію перерозподілу влади й відповідальності, ані, зрештою, відповіді на питання, як держава має виходити з цієї кризи.
ВАС ЗАЦІКАВИТЬ
Виборці можуть відслідкувати найрентиговіші голосування депутатів за шість років
Як Верховна Рада дійшла до стану, коли залежність від президента стала чи не єдиним механізмом, що підтримує її працездатність? Що ця залежність зробила із самим парламентом — його здатністю самостійно ухвалювати й навіть оцінювати рішення? І чи залишилися в Ради сили та інструменти, щоб у критичний для країни момент знову стати суб’єктом?
Як парламент опинився в залежності від президента
Іще на початку президентської каденції Володимира Зеленського для нього сформувалися, так би мовити, ідеальні умови. Після парламентських виборів 2019 року в Україні вперше в історії утворилася пропрезидентська монобільшість. Партія «Слуга народу» самостійно виборола 254 мандати (за необхідного мінімуму в 226 голосів для формування коаліції), що дало змогу отримати право на однопартійне формування уряду.
Але варто визнати: сама монобільшість від самого початку була вразливою конструкцією. На хвилі перемоги Зеленського до Ради зайшли сотні депутатів із зовсім різних сфер — без досвіду державного управління, публічної політики чи парламентаризму як такого. І саме звідси, схоже, тягнуться корені сьогоднішньої залежності: без президентської руки в залі — уособленої, зокрема, головою фракції «Слуга народу» Давидом Арахамією — парламент не відтворює нічого альтернативного. Ця початкова безхребетність і непрофесіоналізм людей, які прийшли до влади на емоційній хвилі, а не з власною політичною позицією, багато в чому й визначили подальшу траєкторію Ради.
Ще більше реального впливу президентському центру додала війна. В умовах воєнного стану роль президента у сфері безпеки та оборони закономірно зросла. Але разом із нею посилився і політичний вплив Банкової на інші державні інституції, зокрема на парламент.
На додачу до цього президент має неабиякий вплив на депутатів «зеленої» монобільшості (щоправда, давно з підпорами інших фракцій і груп), багато з яких досі відчувають певний борг перед гарантом за власний прихід у політику. В умовах війни такий вплив залишається чи не єдиним реанімаційним механізмом, який щоразу вдихає життя у знекровлене тіло парламенту та допомагає йому залишатися на плаву. Це вкрай важливий (якщо не ключовий) момент за обставин, коли перевибори залишаються примарним варіантом.
Держава без дієздатного парламенту неможлива. Ба більше, саме зараз від законотворців багато в чому залежить український європейський поступ, а також обсяги, темпи та якість фінансової підтримки закордонними донорами, що наразі має критичне значення. Втім, така «реанімація» невблаганно розхитує баланс між гілками влади. І очевидно, що зсув відбувається зовсім не в бік демократизації.
ВАС ЗАЦІКАВИТЬ
В Україні 47 мажоритарних округів залишаються без представників у Верховній Раді
Український парламент воєнного часу на сьомому році роботи виглядає, правду кажучи, як пацієнт, котрий радше мертвий. Попри відчайдушні спроби втримати його у притомному стані, відчувається тотальне виснаження. Те, що склеєне вже багато-багато разів, на ладан дихає і в будь-який момент ризикує розлетітися на шматки.
З різних причин (від кримінальних вироків до переходу на урядові посади) парламент систематично втрачає депутатів. І якщо вибулих за списками хоч і не без труднощів, але замінюють наступні в черзі, то з обраними в округах справжня проблема, яка поки не має розв’язання. Мажоритарна частина виборчої системи, за якою прийшов до влади парламент поточного скликання, не передбачає механізму «депутатської субституції».
Крім того, ізсередини Верховну Раду роз’їдають різні «болячки» — фрагментація, фізичне виснаження, та ж корупція. Втримати законотворців укупі намагаються методами паралельних умовлянь, підтримки та шантажу. Так, за словами першого заступника голови фракції «Слуга народу» Андрія Мотовиловця, «фракція «Слуга народу» втратила ядро» і наразі близько 40 народних депутатів готові скласти мандат за власним бажанням через втому, низькі зарплати тощо.
Що ця залежність зробила із законодавчим органом
Не можна оминути увагою й те, що саме пропонують «проковтнути» народним депутатам, як і процедуру, чи, точніше кажучи, «схему», за якою законопроєкти потрапляють до сесійної зали.
Колись Отто фон Бісмарк сказав: «Закони — все одно що сосиски: краще не бачити, як їх роблять». І цей вислів, на жаль, цілком відповідає сучасним українським реаліям. Порядки денні під кожне пленарне засідання вже давно не планують у середньостроковій перспективі. Наповнення відбувається фактично в режимі реального часу, зазнаючи кардинальних змін інколи в межах однієї доби, або й ночі.
Самі ж депутати втрачають навіть можливість зрозуміти, про що запропоновані рішення. Парламентська експертиза, яка мала залишатися професійним запобіжником від правових помилок і суперечностей, останнім часом теж зазнала суттєвих змін, а засідання комітетів замість майданчика для дискусій та пошуку найефективніших рішень стали формальністю для дотримання встановленого порядку проходження законопроєктів. Прикро визнавати, але цей блок законотворчого процесу перетворився з ефективних фільтрів на справжні конвеєри.
ВАС ЗАЦІКАВИТЬ
Синдром ліквідації. Немає парламенту — немає демократії
Після звільнення багаторічного заступника керівника Апарату Верховної Ради Михайла Теплюка, який координував увесь цикл парламентської експертизи, саму конструкцію розібрали. Посаду Теплюка ліквідували, Головне науково-експертне управління підпорядкували безпосередньо керівнику Апарату, а Головне юридичне управління — іншому його заступнику. Функції, які раніше були зосереджені в одному центрі, рознесли, а координацію експертизи фактично прибрали. Наступним тривожним сигналом стала, за інформацією джерел ZN.UA у парламенті, спроба запровадити попереднє погодження з керівником Апарату проєктів юридичних висновків щодо чутливих для влади законопроєктів. І тут ризик уже значно серйозніший за чергову реорганізацію: експертиза, яка має вказувати депутатам на помилки, суперечності та можливі наслідки їхніх рішень, сама ризикує стати частиною керованої вертикалі.
Як наслідок, під купол потрапляють переважно або нерелевантні часу та обставинам ініціативи (бо вони здатні зібрати хоч якісь голоси, і в такий спосіб створюється ілюзія роботи), або законопроєкти, зліплені за принципом «біг пес через овес» (бо «вимагають наші міжнародні партнери», бо «треба на вчора», бо «рейтинги», бо ще щось). Шалена законотворча м’ясорубка не гидує нічим, що в неї вкидають, видаючи у підсумку якесь незрозуміле, незбалансоване асорті. Замість глибоких та змістовних реформ, необхідних державі, отримуємо море спаму та закони, які потребують нескінченних доопрацювань.
Та навіть така «якість» законотворчого процесу вимагає дедалі більших зусиль. Закриті зустрічі президента чи його офісу з парламентськими фракціями щодо порядків денних засідань Верховної Ради стають чимось буденним і звичним, ніби негласно вклинившись у Регламент законодавчої обителі. Втім, і ці новації не завжди увінчуються бажаним результатом — консолідувати нардепів для голосувань дедалі важче. Показовим прикладом став парадоксальний провал голосування законопроєкту №13505, який передбачав поетапну заборону ворожого програмного забезпечення та обладнання до 2030 року. Про що там говорити? У лютому 2026 року через відсутність необхідної кількості обранців у сесійній залі парламент узагалі не зміг розпочати роботу.
І зауважте — наведені вище кейси навмисне обрані так, що не містять ані політичного забарвлення, ані «спірних моментів», що могли б слугувати причиною не тиснути на кнопки.
А там, де необхідні зміни вже зачіпають звичні правила існування самої владної системи, парламент не просто уникає рішень — він прибирає їх із порядку денного. 19 серпня, буквально одразу після скандалу зі спецоперацією «Форрест Гамп», очолюваний Сергієм Іонушасом комітет з питань правоохоронної діяльності рекомендував зняти з порядку денного одразу п’ять євроінтеграційних законопроєктів. Серед них — розширення повноважень НАБУ на розслідування керівництва офісу президента, скасування «поправок Лозового», конкурс на посаду генпрокурора. Формальна причина — «втрата актуальності». Реальна ціна питання, за оцінкою голови антикорупційного комітету Анастасії Радіної, — 8,3 млрд євро допомоги від ЄС, прив’язаної саме до цих реформ. Парламент не просто мовчить про кризу. Він її ідеологічно обслуговує.
Чи здатна Верховна Рада знову стати парламентом
Наразі за формою правління наша країна є парламентсько-президентською республікою, в якій парламент формує урядову більшість, бере ключову участь у формуванні Кабміну та контролює його діяльність, тоді як президент зберігає визначені Конституцією власні повноваження.
Недарма ще Жан-Жак Руссо називав законодавчу владу «серцем держави», а виконавчу — її «мозком». Але так у теорії. В ідеальній теорії…
ВАС ЗАЦІКАВИТЬ
ВРУ не зібралась на засідання, хоча мала: які важливі законопроєкти зависили «в повітрі»
І тут замикається коло: інституція, яка вже має власні конституційні повноваження, у кризовий момент могла б стати ядром пошуку рятівних рішень. Натомість вона настільки залежить від президента, що практично втратила здатність побачити кризу окремо від нього.
То як тоді Раді повернути мізки, самостійність і ключі від Кабміну?
Насправді все максимально просто. Я — прихильниця вишукування позитиву навіть у безнадійних на перший погляд ситуаціях, тому зазначу, що теперішній стан парламенту — це не вирок, а діагноз, який лікується. І ліки — не в якихось кардинальних змінах, а в банальному відкритті Конституції на потрібних сторінках. Суб’єктність законодавцям не має повернути ані Зеленський, ані хтось інший. Суб’єктність — це не про слухняне очікування чийогось дозволу. Це частина єства парламентаризму, яку потрібно дістати зі сховища й просто використовувати.
Наразі парламент уже має всі необхідні конституційні інструменти для виходу з кризи. Вони — у конституційній місії, повноваженнях та механізмах реагування. Контроль над бюджетом, свідомі кадрові рішення — від формування Кабміну до призначень, у яких парламент бере участь відповідно до Конституції, зокрема голови СБУ та генерального прокурора за поданням президента, — робота через ТСК та якісні міжфракційні об’єднання, парламентські слухання, законодавчий фільтр через відхилення низькоякісних урядових законопроєктів… Перелік насправді невичерпний. Зрештою, саме парламентська більшість формує уряд, а отже, за наявності політичної волі Верховна Рада має інструмент не лише контролювати Кабмін, а й змінити саму конструкцію уряду та розподіл політичної відповідальності.
Але для того, щоби користуватися усім цим «добром», критично необхідні політична воля і, головне, — спроможні люди. Чи залишилося бодай щось із цього всередині Верховної Ради? Чи усвідомлять власну відповідальність політичні еліти? І чи стане це скликання парламентом незалежності? Покаже час. Але його мало.
Схоже, чи не єдиним механізмом, який сьогодні підтримує працездатність парламенту, стало тотальне політичне домінування президента. Банкова формує порядок денний, визначає кадрові рішення, збирає голоси й утримує монобільшість. І що сильніше президентський центр змушує цю конструкцію працювати, то більше сам парламент втрачає здатність виконувати свою конституційну функцію — бути самостійним суб’єктом політики й державного управління.
Адептам такої моделі може здаватися, що під час великої війни це і є оптимальним рішенням: один центр ухвалення рішень, мінімум політичної конкуренції, максимум керованості. Але проблема в тому, що сьогодні сама ця модель управління опинилась у глибокій кризі. Посилення президентського політичного центру атрофує інші державні інституції, які вже давно не працюють так, як це закладено їхньою природою (читайте — Конституцією). Кабмін перебудовується під потреби цього центру, а парламент переважно оформлює вже ухвалені рішення.
ВАС ЗАЦІКАВИТЬ
Тіньова коаліція в дії: хто допомагає владі успішно голосувати за важливі для неї питання
І головне — концентрація влади не забезпечила тієї якості управління, якою її можна було б виправдовувати під час війни. Нові справи НАБУ і САП, що стали резонансними останніми днями й у яких фігурують люди з оточення президента, зокрема кейс заступниці голови ОП Ірини Мудрої, вкотре показують: якість системи держуправління не змінилась, а корупція залишається однією з ключових проблем. (Ідеться про операцію НАБУ і САП «Форрест Гамп», у межах якої антикорупційні органи викрили схему легалізації 150 млн грн готівки для внесення застави за Германа Галущенка. За даними слідства, для цього використовували рахунки підконтрольних компаній та державний банк.)
І саме зараз роль Верховної Ради могла б стати принципово іншою.
Коли країна дедалі гостріше сперечається вже не просто про якість влади, а про те, як виходити з політичної та управлінської кризи під час війни, саме парламент міг би стати місцем, де цей кризовий стан принаймні визнають і почнуть шукати вихід із нього. Включно з відповіддю на питання, що для держави сьогодні небезпечніше — зберігати нинішню систему управління чи йти на вибори з усіма їхніми безпековими, політичними, юридичними та історичними ризиками.
Але парламент кризи не артикулює. Не пропонує ані альтернативної конструкції уряду, ані власного сценарію перерозподілу влади й відповідальності, ані, зрештою, відповіді на питання, як держава має виходити з цієї кризи.
ВАС ЗАЦІКАВИТЬ
Виборці можуть відслідкувати найрентиговіші голосування депутатів за шість років
Як Верховна Рада дійшла до стану, коли залежність від президента стала чи не єдиним механізмом, що підтримує її працездатність? Що ця залежність зробила із самим парламентом — його здатністю самостійно ухвалювати й навіть оцінювати рішення? І чи залишилися в Ради сили та інструменти, щоб у критичний для країни момент знову стати суб’єктом?
Як парламент опинився в залежності від президента
Іще на початку президентської каденції Володимира Зеленського для нього сформувалися, так би мовити, ідеальні умови. Після парламентських виборів 2019 року в Україні вперше в історії утворилася пропрезидентська монобільшість. Партія «Слуга народу» самостійно виборола 254 мандати (за необхідного мінімуму в 226 голосів для формування коаліції), що дало змогу отримати право на однопартійне формування уряду.
Але варто визнати: сама монобільшість від самого початку була вразливою конструкцією. На хвилі перемоги Зеленського до Ради зайшли сотні депутатів із зовсім різних сфер — без досвіду державного управління, публічної політики чи парламентаризму як такого. І саме звідси, схоже, тягнуться корені сьогоднішньої залежності: без президентської руки в залі — уособленої, зокрема, головою фракції «Слуга народу» Давидом Арахамією — парламент не відтворює нічого альтернативного. Ця початкова безхребетність і непрофесіоналізм людей, які прийшли до влади на емоційній хвилі, а не з власною політичною позицією, багато в чому й визначили подальшу траєкторію Ради.
Ще більше реального впливу президентському центру додала війна. В умовах воєнного стану роль президента у сфері безпеки та оборони закономірно зросла. Але разом із нею посилився і політичний вплив Банкової на інші державні інституції, зокрема на парламент.
На додачу до цього президент має неабиякий вплив на депутатів «зеленої» монобільшості (щоправда, давно з підпорами інших фракцій і груп), багато з яких досі відчувають певний борг перед гарантом за власний прихід у політику. В умовах війни такий вплив залишається чи не єдиним реанімаційним механізмом, який щоразу вдихає життя у знекровлене тіло парламенту та допомагає йому залишатися на плаву. Це вкрай важливий (якщо не ключовий) момент за обставин, коли перевибори залишаються примарним варіантом.
Держава без дієздатного парламенту неможлива. Ба більше, саме зараз від законотворців багато в чому залежить український європейський поступ, а також обсяги, темпи та якість фінансової підтримки закордонними донорами, що наразі має критичне значення. Втім, така «реанімація» невблаганно розхитує баланс між гілками влади. І очевидно, що зсув відбувається зовсім не в бік демократизації.
ВАС ЗАЦІКАВИТЬ
В Україні 47 мажоритарних округів залишаються без представників у Верховній Раді
Український парламент воєнного часу на сьомому році роботи виглядає, правду кажучи, як пацієнт, котрий радше мертвий. Попри відчайдушні спроби втримати його у притомному стані, відчувається тотальне виснаження. Те, що склеєне вже багато-багато разів, на ладан дихає і в будь-який момент ризикує розлетітися на шматки.
З різних причин (від кримінальних вироків до переходу на урядові посади) парламент систематично втрачає депутатів. І якщо вибулих за списками хоч і не без труднощів, але замінюють наступні в черзі, то з обраними в округах справжня проблема, яка поки не має розв’язання. Мажоритарна частина виборчої системи, за якою прийшов до влади парламент поточного скликання, не передбачає механізму «депутатської субституції».
Крім того, ізсередини Верховну Раду роз’їдають різні «болячки» — фрагментація, фізичне виснаження, та ж корупція. Втримати законотворців укупі намагаються методами паралельних умовлянь, підтримки та шантажу. Так, за словами першого заступника голови фракції «Слуга народу» Андрія Мотовиловця, «фракція «Слуга народу» втратила ядро» і наразі близько 40 народних депутатів готові скласти мандат за власним бажанням через втому, низькі зарплати тощо.
Що ця залежність зробила із законодавчим органом
Не можна оминути увагою й те, що саме пропонують «проковтнути» народним депутатам, як і процедуру, чи, точніше кажучи, «схему», за якою законопроєкти потрапляють до сесійної зали.
Колись Отто фон Бісмарк сказав: «Закони — все одно що сосиски: краще не бачити, як їх роблять». І цей вислів, на жаль, цілком відповідає сучасним українським реаліям. Порядки денні під кожне пленарне засідання вже давно не планують у середньостроковій перспективі. Наповнення відбувається фактично в режимі реального часу, зазнаючи кардинальних змін інколи в межах однієї доби, або й ночі.
Самі ж депутати втрачають навіть можливість зрозуміти, про що запропоновані рішення. Парламентська експертиза, яка мала залишатися професійним запобіжником від правових помилок і суперечностей, останнім часом теж зазнала суттєвих змін, а засідання комітетів замість майданчика для дискусій та пошуку найефективніших рішень стали формальністю для дотримання встановленого порядку проходження законопроєктів. Прикро визнавати, але цей блок законотворчого процесу перетворився з ефективних фільтрів на справжні конвеєри.
ВАС ЗАЦІКАВИТЬ
Синдром ліквідації. Немає парламенту — немає демократії
Після звільнення багаторічного заступника керівника Апарату Верховної Ради Михайла Теплюка, який координував увесь цикл парламентської експертизи, саму конструкцію розібрали. Посаду Теплюка ліквідували, Головне науково-експертне управління підпорядкували безпосередньо керівнику Апарату, а Головне юридичне управління — іншому його заступнику. Функції, які раніше були зосереджені в одному центрі, рознесли, а координацію експертизи фактично прибрали. Наступним тривожним сигналом стала, за інформацією джерел ZN.UA у парламенті, спроба запровадити попереднє погодження з керівником Апарату проєктів юридичних висновків щодо чутливих для влади законопроєктів. І тут ризик уже значно серйозніший за чергову реорганізацію: експертиза, яка має вказувати депутатам на помилки, суперечності та можливі наслідки їхніх рішень, сама ризикує стати частиною керованої вертикалі.
Як наслідок, під купол потрапляють переважно або нерелевантні часу та обставинам ініціативи (бо вони здатні зібрати хоч якісь голоси, і в такий спосіб створюється ілюзія роботи), або законопроєкти, зліплені за принципом «біг пес через овес» (бо «вимагають наші міжнародні партнери», бо «треба на вчора», бо «рейтинги», бо ще щось). Шалена законотворча м’ясорубка не гидує нічим, що в неї вкидають, видаючи у підсумку якесь незрозуміле, незбалансоване асорті. Замість глибоких та змістовних реформ, необхідних державі, отримуємо море спаму та закони, які потребують нескінченних доопрацювань.
Та навіть така «якість» законотворчого процесу вимагає дедалі більших зусиль. Закриті зустрічі президента чи його офісу з парламентськими фракціями щодо порядків денних засідань Верховної Ради стають чимось буденним і звичним, ніби негласно вклинившись у Регламент законодавчої обителі. Втім, і ці новації не завжди увінчуються бажаним результатом — консолідувати нардепів для голосувань дедалі важче. Показовим прикладом став парадоксальний провал голосування законопроєкту №13505, який передбачав поетапну заборону ворожого програмного забезпечення та обладнання до 2030 року. Про що там говорити? У лютому 2026 року через відсутність необхідної кількості обранців у сесійній залі парламент узагалі не зміг розпочати роботу.
І зауважте — наведені вище кейси навмисне обрані так, що не містять ані політичного забарвлення, ані «спірних моментів», що могли б слугувати причиною не тиснути на кнопки.
А там, де необхідні зміни вже зачіпають звичні правила існування самої владної системи, парламент не просто уникає рішень — він прибирає їх із порядку денного. 19 серпня, буквально одразу після скандалу зі спецоперацією «Форрест Гамп», очолюваний Сергієм Іонушасом комітет з питань правоохоронної діяльності рекомендував зняти з порядку денного одразу п’ять євроінтеграційних законопроєктів. Серед них — розширення повноважень НАБУ на розслідування керівництва офісу президента, скасування «поправок Лозового», конкурс на посаду генпрокурора. Формальна причина — «втрата актуальності». Реальна ціна питання, за оцінкою голови антикорупційного комітету Анастасії Радіної, — 8,3 млрд євро допомоги від ЄС, прив’язаної саме до цих реформ. Парламент не просто мовчить про кризу. Він її ідеологічно обслуговує.
Чи здатна Верховна Рада знову стати парламентом
Наразі за формою правління наша країна є парламентсько-президентською республікою, в якій парламент формує урядову більшість, бере ключову участь у формуванні Кабміну та контролює його діяльність, тоді як президент зберігає визначені Конституцією власні повноваження.
Недарма ще Жан-Жак Руссо називав законодавчу владу «серцем держави», а виконавчу — її «мозком». Але так у теорії. В ідеальній теорії…
ВАС ЗАЦІКАВИТЬ
ВРУ не зібралась на засідання, хоча мала: які важливі законопроєкти зависили «в повітрі»
І тут замикається коло: інституція, яка вже має власні конституційні повноваження, у кризовий момент могла б стати ядром пошуку рятівних рішень. Натомість вона настільки залежить від президента, що практично втратила здатність побачити кризу окремо від нього.
То як тоді Раді повернути мізки, самостійність і ключі від Кабміну?
Насправді все максимально просто. Я — прихильниця вишукування позитиву навіть у безнадійних на перший погляд ситуаціях, тому зазначу, що теперішній стан парламенту — це не вирок, а діагноз, який лікується. І ліки — не в якихось кардинальних змінах, а в банальному відкритті Конституції на потрібних сторінках. Суб’єктність законодавцям не має повернути ані Зеленський, ані хтось інший. Суб’єктність — це не про слухняне очікування чийогось дозволу. Це частина єства парламентаризму, яку потрібно дістати зі сховища й просто використовувати.
Наразі парламент уже має всі необхідні конституційні інструменти для виходу з кризи. Вони — у конституційній місії, повноваженнях та механізмах реагування. Контроль над бюджетом, свідомі кадрові рішення — від формування Кабміну до призначень, у яких парламент бере участь відповідно до Конституції, зокрема голови СБУ та генерального прокурора за поданням президента, — робота через ТСК та якісні міжфракційні об’єднання, парламентські слухання, законодавчий фільтр через відхилення низькоякісних урядових законопроєктів… Перелік насправді невичерпний. Зрештою, саме парламентська більшість формує уряд, а отже, за наявності політичної волі Верховна Рада має інструмент не лише контролювати Кабмін, а й змінити саму конструкцію уряду та розподіл політичної відповідальності.
Але для того, щоби користуватися усім цим «добром», критично необхідні політична воля і, головне, — спроможні люди. Чи залишилося бодай щось із цього всередині Верховної Ради? Чи усвідомлять власну відповідальність політичні еліти? І чи стане це скликання парламентом незалежності? Покаже час. Але його мало.
Go to zn.ua
Жіноча збірна України зазнала поразки від Чехії в четвертому турі групового етапу чемпіонату Європи-2026.
Зустріч завершилася із рахунком 1:3.
Перший сет підопічні Якуба Глушака провели важко. Фаворити групи почали тиснути на українських гравчинь, й це в підсумку завершилося поразкою нашої команди – 17:25.
Утім, вже згодом "синьо-жовті" спробували перевернути гру та закрили наступну партію з відривом у чотири очки (25:21).
Проте загальний малюнок гри це не змінило. Чеська команда в третьому сеті впевнено повернула собі ініціативу, вигравши його з перевагою в 6 очок.
А в заключній частині зустрічі суперниці остаточно закріпили за собою статус переможця цього протистояння, та гарантували собі вихід у плейоф змагань.
Чемпіонат Європи-2026 з волейболу
Груповий етап, 4-й тур
25 серпня
Чехія – Україна 3:1 (25:17, 21:25, 25:19, 25:21)
Варто зазначити, що Україна зможе пройти до стадії плейоф лише за умови, якщо випередить за очками Болгарію, в якої у запасі ще два матчі: одна гра проти Австрії, яка є аутсайдером групи, інша – проти Чехії.
А команда Якуба Глушака спробує ще позмагатися за вихід до 1/8 фіналу в матчі з Сербією, який відбудеться 27 серпня о 17:00 (за київським часом).
Додамо, що команда Сербії також вважається фаворитом у нашій групі й наразі посідає перше місце в турнірній таблиці.
Зауважимо, що це вже третя поразка "синьо-жовтих" на турнірі. До цього в першому матчі наша команда поступилась у трьох сетах Болгарії, а потім на тай-бреку зазнала поразки від Греції. Перша звитяга була здобута у матчі з Австрією.
З повним розкладом ігор чемпіонату Європи-2026 з волейболу серед жінок можна ознайомитися – тут.
Зустріч завершилася із рахунком 1:3.
Перший сет підопічні Якуба Глушака провели важко. Фаворити групи почали тиснути на українських гравчинь, й це в підсумку завершилося поразкою нашої команди – 17:25.
Утім, вже згодом "синьо-жовті" спробували перевернути гру та закрили наступну партію з відривом у чотири очки (25:21).
Проте загальний малюнок гри це не змінило. Чеська команда в третьому сеті впевнено повернула собі ініціативу, вигравши його з перевагою в 6 очок.
А в заключній частині зустрічі суперниці остаточно закріпили за собою статус переможця цього протистояння, та гарантували собі вихід у плейоф змагань.
Чемпіонат Європи-2026 з волейболу
Груповий етап, 4-й тур
25 серпня
Чехія – Україна 3:1 (25:17, 21:25, 25:19, 25:21)
Варто зазначити, що Україна зможе пройти до стадії плейоф лише за умови, якщо випередить за очками Болгарію, в якої у запасі ще два матчі: одна гра проти Австрії, яка є аутсайдером групи, інша – проти Чехії.
А команда Якуба Глушака спробує ще позмагатися за вихід до 1/8 фіналу в матчі з Сербією, який відбудеться 27 серпня о 17:00 (за київським часом).
Додамо, що команда Сербії також вважається фаворитом у нашій групі й наразі посідає перше місце в турнірній таблиці.
Зауважимо, що це вже третя поразка "синьо-жовтих" на турнірі. До цього в першому матчі наша команда поступилась у трьох сетах Болгарії, а потім на тай-бреку зазнала поразки від Греції. Перша звитяга була здобута у матчі з Австрією.
З повним розкладом ігор чемпіонату Європи-2026 з волейболу серед жінок можна ознайомитися – тут.
Go to champion.com.uaУкраїнська компанія F-Drones виробляє десятки тисяч безпілотників на місяць і має декілька сотень інженерів і ІТ-спеціалістів у команді. Вона також першою отримала дозвіл на експорт 2000 готових дронів для американської армії.
Донедавна F-Drones майже не виходила в публічний простір. За останні місяці компанія представила комплекс F-CAPTAIN класу middle strike і оновлений перехоплювач LITAVR , а також оголосила про плани запустити ліцензійне виробництво дронів в американському штаті Огайо, де працюватимуть 300 людей.
В інтерв’ю DOU CEO F-Drones Станіслав Хутор розповів, про бонуси в компанії, нові продукти, реліз симулятора FPV, інтеграцію ШІ, найм і навчання фахівців, а також про міжнародну співпрацю.
«Я долучився, коли вже існувала передсерійна версія F7»
До повномасштабного вторгнення я працював стоматологом. У 2022 році пішов служити у спецпідрозділ батальйону ТОР при патрульній поліції. Брав участь у звільненні й зачистці Київщини, Харківській операції, виконував завдання на Миколаївщині та Херсонщині.
Уже тоді в нашому підрозділі почали розвивати різні ударні комплекси. Під час операцій на Херсонщині застосовували й перші FPV-дрони.
Я долучився до F-Drones у тому ж 2023 році, коли вже існувала передсерійна версія F7. На той момент уже мав досвід застосування FPV у своєму підрозділі. Спочатку займався документацією, кодифікацією та продажами, потім розвивав технічний контроль і логістику, а згодом очолив компанію.
Коли я приєднався, команда вже працювала над F7 і могла виготовляти близько тисячі FPV-дронів на місяць. Сама ініціатива виникла у 2023 році: засновники F-Drones збирали серед друзів мільйонні суми, купували дрони в інших виробників і передавали їх військовим підрозділам. Через нестабільну якість комплектуючих і готових виробів вони вирішили налагодити власне виробництво.
Дрон F7
Перший рік компанія працювала без державних контрактів — виконувала волонтерські замовлення і продавала дрони приватним замовникам. Згодом ми почали брати участь у державних закупівлях, адже без них неможливо масштабувати виробництво. Це зовсім інший рівень вимог, відповідальності й ризиків.
«Приблизно 10–15% команди — це R&D»
Сьогодні F-Drones — це група з багатьма напрямами й виробництвом десятків тисяч виробів щомісяця. Точну чисельність працівників ми не розкриваємо з міркувань безпеки, але це чотиризначне число.
Протягом кількох років ми подвоювалися щороку і за кількістю продукції, і за розміром команди. Найбільше людей працює безпосередньо на виробництві. Водночас приблизно 10–15% команди — це R&D. Утримувати таку частку складно й дорого, але саме вона дає змогу одночасно працювати над FPV-дронами, мідлстрайком, перехоплювачами, НРК, оптикою, системами зв’язку, наземними станціями та софтом.
У нас немає чіткої межі між hardware- і software-командами. До кожного R&D-проєкту залучені розробники. Вони створюють софт із нуля, адаптують його або працюють над прошивками. Навіть над схожими рішеннями для донаведення останньої милі в нас паралельно можуть працювати три окремі команди.
Ми намагаємося замикати всередині групи якомога більше виробничого циклу: робимо двигуни, рами, електроніку, антени, прошивки та пластикові деталі. Уже можемо виробляти на власних потужностях усю номенклатуру комплектуючих, потрібних для наших дронів.
Для нас власна компонентна база — не лише питання собівартості, а й можливість швидше змінювати продукт і не чекати на зовнішнього постачальника.
Сьогодні купити готовий польотний контролер у Китаї й отримати передбачені державою переваги може бути дешевше, ніж розробити й виготовити його в Україні.
Це створює дивну ситуацію, коли держава говорить про локалізацію, але економічно імпортний компонент іноді вигідніший за український. Ми не раз порушували це питання на зустрічах із державними органами та галузевими об’єднаннями.
Розмови тривають, нас нібито чують, але змін я поки що не бачу.
«Дефіцит різних спеціалістів виникатиме постійно»
Найм у F-Drones триває постійно. Напряму вакансії в компанію не викладаємо, шукаємо через рекрутингові агенції. При цьому назву компанії приховуємо, часто пошук йде в умовного виробника побутових приладів [резюме можна відправити компанії напряму на пошту info@fdrones.com — ред.]. Я не хочу називати одну професію, якої сьогодні найбільше бракує. За кілька місяців вузьке місце може знову змінитись. Україна фактично створює цю індустрію з нуля, тому дефіцит різних спеціалістів виникатиме постійно.
Зараз особливо затребувані, зокрема, RF-інженери, embedded-розробники, схемотехніки, кваліфіковані конструктори та технічні райтери, інженери-випробувачі та пілоти-інструктори БпЛА, особливо на реактивні літачки.
Наша довгострокова ставка — виростити власну інженерну школу. Ми розвиваємо внутрішнє навчання, долучаємося до проєктів з університетами й допомагаємо створювати інженерні класи. Якщо хочемо, щоб безпілотні системи стали стратегічною галуззю для України, потрібно готувати людей, які розроблятимуть продукти десятиліттями.
Дрон F18
На співбесіді ми радше оберемо менш досвідченого, але вмотивованого кандидата, ніж супердосвідченого фахівця, який не розуміє, навіщо йому оборонка. Технічні прогалини можна закрити навчанням. Відсутність інтересу й відповідальності виправити значно важче.
До нас приходять люди з цивільного ІТ, зокрема й керівники окремих напрямів. При цьому ми радикально проти хантингу. Не намагаємося точково перекупити потрібного інженера в іншої оборонної компанії, навіть якщо через це доведеться довше й дорожче готувати свого. Інакше галузь не отримає нових фахівців: ті самі люди просто ходитимуть між виробниками.
Водночас наших працівників переманюють регулярно. У кількох випадках втрата конкретної людини спочатку здавалася болючою, але згодом її функції перебрали кілька колег, які виросли ще сильніше. Якщо працівник вирішив перейти в іншу компанію, ми не будемо йому заважати. Важливо лише нормально проговорити перехід, передати справи й урахувати нюанси з бронюванням.
«Доплата може сягати 150% базової зарплати»
Одна з наших внутрішніх програм називається F-Pilot. Вона з’явилася, коли компанії не вистачало людей, здатних підняти в повітря різні вироби, провести випробування або навчити інших.
До F-Pilot може долучитися працівник із будь-якого відділу. Компанія оплачує навчання у зовнішній школі пілотування БпЛА або навчає у власній. Далі людина поступово опановує різні платформи — від звичайного FPV чи дрона на оптоволокні до перехоплювача і мідлстрайка.
Доплата передбачена за додаткову кваліфікацію та обов’язки в межах F-Pilot. У програмі є кілька рівнів: учасники поступово опановують різні платформи, навчаються інструктувати інших і готуються до відряджень. На найвищому рівні також потрібно вільно володіти англійською та працювати з усією екосистемою F-Drones. Залежно від рівня доплата може сягати 150% базової зарплати.
У перший день програми ми отримали 38 заявок від працівників. Спочатку перевірили їхні навички, а потім вирішили власними силами довести всю першу групу до найвищого рівня. Комусь оплатили англійську, комусь — додаткове навчання. Частина учасників згодом очолила окремі місії, а з цієї ініціативи виросло кілька нових продуктів.
Ветеранський напрям передбачає залучення людей, які завершили службу, до розробки, випробувань і внутрішнього навчання. Їхній практичний досвід не можна отримати лише в офісі чи на полігоні, тому ми поєднуємо цей напрям із програмою F-Pilot.
«На мою думку, вигорають усі»
В оборонці все потрібно «на вчора». Це багато роботи, мало сну й постійне відчуття, що від твого рішення залежить ситуація на фронті. Тому, на мою думку, вигорають усі незалежно від посади.
Після важкого обстрілу я приїжджав на одну з наших локацій і бачив, як у людей, навпаки, зростає мотивація. Вони хочуть прямо сьогодні зробити щось, що допоможе дати відсіч. Це сильний імпульс, але він не скасовує емоційного виснаження.
Єдиного способу впоратися з ним немає. Хтось працює з психотерапевтом, хтось сам вивчає цю тему, а комусь легше прийняти такі умови як частину реальності. Та переконувати себе, що висока мотивація автоматично захищає від вигорання, не варто.
На найм також впливають мобілізаційні хвилі. F-Drones як оборонне підприємство має можливість бронювати 100% військовозобов’язаних працівників. Коли посилюються мобілізаційні заходи, ми бачимо більше відгуків на вакансії. Я не вважаю мобілізацію негативним чинником для роботи компанії. Це реальність, у якій живе країна.
«Ми одночасно працюємо і за трендом, і проти нього»
Семидюймовий дрон F7 був виробом, із якого почалася серійна історія F-Drones. Але ринок FPV дуже швидко змінився. Сіра зона розширюється, ворожа оптика бачить далі, а щоб знайти ціль, дрону потрібно подолати більшу відстань. Для цього потрібні більша батарея, потужніша силова установка і запас вантажності. Тому семидюймові платформи, які ще недавно були стандартом, поступово віддають основні місії більшим моделям.
Основним FPV-продуктом для нас став F10. Водночас для місій на більшій відстані ми розвиваємо F11, F15 і F18. Більші платформи можуть нести місткішу батарею, більше корисного навантаження та різні системи зв’язку. Їхня конфігурація залежить від завдання, зокрема потрібної дальності, каналу керування та бортового обладнання.
Водночас ми рухаємося і в протилежний бік — створили компактний, п’ятидюймовий F5 для роботи на передньому краю, у лісосмугах і в забудові. У радіоверсії він може нести один кілограм на відстань до семи кілометрів. Базова версія на оптоволокні розрахована приблизно на п’ять кілометрів, хоча для окремих місій використовують і котушку на шість кілометрів.
Дрон F5
Він маленький, тому на позицію можна принести відразу кілька таких дронів в одному рюкзаку. За роллю ми порівнювали його не з далекобійним ударним FPV, а з 82-мм мінометом. Це засіб, який постійно поруч і може допомогти втримати позицію, зупинити штурм або підтримати свою групу тут і зараз.
F5 можна встановлювати й на наземні роботизовані комплекси. Ми зробили змінну платформу, яку можна адаптувати до різних НРК, якщо вони здатні перевозити потрібну вагу. Один робот у такій конфігурації доставляє дев’ять дронів. Вони можуть чекати на позиції, підтримувати оборону або штурм. Це дев’ять окремих вильотів без прямого ризику для людини, яка інакше мала б нести дрони сама.
«Війську потрібен не один „переможець ринку“, а багато якісних рішень»
Окремий клас продуктів — middle strike. Якщо звичайний FPV працює ближче до лінії зіткнення, а далекобійні системи призначені для стратегічної глибини, то F-CAPTAIN закриває проміжок між ними. Це серійний комплекс для ураження стаціонарних і рухомих цілей на відстані до 100 кілометрів із корисним навантаженням до 10 кілограмів.
F-CAPTAIN має триметровий розмах крила і максимальну злітну масу 27 кілограмів. Він оснащений електричною силовою установкою, денною та тепловізійною камерами. Наше навігаційне й керувальне ПЗ дає змогу працювати без GPS, а для зв’язку можна використовувати Starlink і канали цифрового або аналогового відеозв’язку. На фінальній ділянці польоту є модуль останньої милі і бортове розпізнавання цілі. Тому втрата каналу не обов’язково означає зрив місії.
Middle strike F-CAPTAIN
Основні цілі для такого класу — логістика, склади, командні пункти, радари й системи ППО. Важливо було не просто досягти показників 10 кілограмів і 100 кілометрів, а втримати виріб у порівняно низькому ціновому сегменті [$4200, — Ред.].
Запит на наші системи класу middle strike вже вимірюється тисячами виробів. У перспективі плануємо наростити виробництво до десятків тисяч, але конкретних строків поки що не називаємо. Розширення сірої зони робить цей клас наступним великим напрямом після FPV. Я очікую, що більше українських компаній почнуть створювати такі системи, і вважаю це позитивним. Війську потрібен не один «переможець ринку», а багато якісних рішень.
«Життєвий цикл однієї версії дрона постійно скорочується»
Зараз може здатися, що FPV-дрон майже досяг технологічної стелі. Для частини силової установки це, можливо, справді так. Але дрон — не просто рама з моторами. Він має виконати місію в умовах РЕБ, втрати навігації та постійної зміни тактики ворога.
Попереду ще багато роботи з акумуляторами. Тут Україна досі залежить від Азії, і нам потрібні альтернативні рішення. Ще більше нерозв’язаних проблем стосуються зв’язку. Можна змінювати чипи, програмну й апаратну обв’язку, протоколи та наземну частину.
Розвиток зв’язку схожий на шахову партію
Ми робимо хід, ворог знаходить відповідь, а ми вже повинні мати кілька наступних варіантів. Якщо певний інструмент сьогодні працює, ним треба користуватися, але паралельно готувати заміну, бо невдовзі умови знову зміняться.
Тому життєвий цикл однієї версії дрона постійно скорочується. Раніше можна було довше випускати незмінну модель. Тепер конфігурація іноді змінюється навіть під час виконання одного контракту. Серійне виробництво доводиться одразу проєктувати так, щоб швидко замінити систему зв’язку, окремий модуль або програмне рішення без зупинки всієї лінії.
Наприклад, дистанційне керування потребує багато софту. Це вже не просто наземна станція, а робота із серверами, кібербезпекою, правами доступу та перемиканням між операторами. Такі рішення F-Drones передає військовим у різних формфакторах — від компактного модуля до повноцінної станції переднього краю.
«У оператора залишаються дві ключові дії: почати політ і підтвердити ціль»
Дрон-перехоплювач LITAVR ми почали розробляти ще до того, як цей напрям став трендом. Інвестували в нього понад $1 мільйон і витратили близько дев’яти місяців, щоб довести до готовності. Коли потреба в перехоплювачах різко зросла, ми змогли швидко перейти до масового випуску. Загалом виготовили десятки тисяч дронів.
Перша версія була повністю ручною, тобто всю місію виконував пілот. У наступній, яку зараз постачаємо війську, з’явилося бортове донаведення — його також називають Pixel Lock або донаведення останньої милі. Система допомагає побачити й зафіксувати ціль, оператор підтверджує вибір, а далі дрон сам завершує перехоплення.
Третя версія ще більш автоматизована. Вона пройшла польові випробування і тестується разом із військовими. За задумом, в оператора залишаються дві ключові дії: почати політ і підтвердити ціль. Ми ще не готові випускати цю версію серійно: хочемо допрацювати її за результатами тестів.
Перехоплювачі LITAVR
Змінюються й самі повітряні цілі: крім масових повільніших БПЛА, з’являються швидкісні й реактивні. Відповіддю стала посилена версія LITAVR , яка розвиває швидкість понад 400 км/год. Тобто розвиток перехоплювача відбувається одночасно у двох площинах: дрон стає швидшим, а частину роботи пілота перебирає на себе бортове ПЗ.
Нові продукти виникають двома шляхами. Іноді команда бачить проблему й сама пропонує військовим рішення. Іноді підрозділ приходить із конкретним запитом або навіть готовою концепцією. У нас є військові, яким можна подзвонити й просто запитати: «Чого зараз не вистачає?» З таких розмов часто починається нова розробка.
«У середньому протягом місяця ми бачили понад 2500 сесій на добу»
Окремий програмний напрям F-Drones — робота над симулятором бойових FPV-дронів разом з однією українською компанією, у якої вже був свій симулятор в дочасному доступі. На його основі ми і зробили свій.
Компанія створила основу гри та її механіки. Ми долучили власні моделі дронів, їхню фізику й тактико-технічні характеристики. Разом працювали над місіями, залучали військових і відтворювали різні конфігурації зв’язку. У симуляторі користувач може змінювати складники дрона, а це впливатиме на його поведінку й можливості.
На відміну від гоночних FPV-симуляторів, тут потрібно не просто пройти трасу, а виконати бойове завдання: знайти ціль, урахувати рельєф, заряд батареї, радіогоризонт і вплив РЕБ.
24 серпня відбувся повноцінний реліз в Steam нашого продукту — F-Drones Simulator. Для користувачів з України ми вирішили зробити його безплатним в цей день.
Є й розширена непублічна версія для Сил оборони. Її надаємо верифікованим військовим і навчальним центрам за запитом. Там більше функцій і сценаріїв, яких немає у відкритій грі.
Окремо ми співпрацюємо з українською командою CYBERNATION, яка створює тактичний шутер THREEDAYS. У грі з’являться F7, F10 і LITAVR. Ми надаємо 3D-моделі й характеристики, а наші пілоти перевіряють, чи реалістично дрони поводяться у віртуальному польоті. Якщо фізика не відповідає реальному виробу, повертаємо модель на доопрацювання.
«Зараз готуємо фінальний пакет документів за новою процедурою»
Наш перший американський контракт почався з програми Пентагону Drone Dominance. F10 посів шосте місце серед 25 учасників першого етапу, увійшов до одинадцяти відібраних рішень, і ми отримали замовлення на 2000 дронів. Уся партія вже доставлена американським військовим.
Її придбали передусім для початкового навчання військових і ознайомлення з платформою. Для масштабу армії США дві тисячі — це лише перший крок. Ми сподіваємося, що наступне замовлення буде на значно більшу партію.
Дозвіл на цю партію Державна служба експортного контролю видала 1 липня 2026 року. Наскільки нам відомо, це був перший офіційний дозвіл на експорт готових українських бойових безпілотних систем для армії США. Ми проходили ще стару процедуру разом із державним спецекспортером «Спецтехноекспорт», і весь шлях тривав близько двох місяців. Спочатку подавали заявку до Держекспортконтролю, далі отримували послідовні погодження від СБУ, ГУР, Міністерства оборони та Служби зовнішньої розвідки. Підсумкове рішення ухвалювала Міжвідомча комісія з політики військово-технічного співробітництва та експортного контролю.
Окремо потрібно було підтвердити, що експорт не завадить забезпеченню Сил оборони України. Для нас це не стало проблемою: ми можемо виробляти більше, ніж зараз замовляє держава.
Отриманий дозвіл дає можливість експортувати в цілому 3000 БпЛА, з яких 2000 — це основний контракт із Пентагоном, а решта 1000 — це так звані «бонусні замовлення», якщо вчасно і якісно виконати першу доставку. Цей дозвіл не дає можливості автоматично відвантажувати наступні обсяги. Для кожної нової партії буде потрібне нове звернення.
Зараз готуємо фінальний пакет документів за новою процедурою і паралельно чекаємо на частину рішень з американського боку. Реальну різницю у швидкості зможемо оцінити восени. Для нас цей контракт важливий не лише як продаж. Участь у Drone Dominance дає змогу впливати на те, якими будуть майбутні вимоги до дронів, компонентів і виробництва у США. Усі гроші за першу партію ми спрямовуємо в нові R&D-проєкти в Україні.
Окрім цього ми працюємо над дозволом на експорт технології, щоб могти виробляти наші БпЛА за ліцензією в США. Зокрема, американська компанія Ukrainian Defense Drones (UDD), з якою ми підписали меморандум і яка є нашим офіційним представником в США, планує збирати наші дрони за ліцензією на майданчику в Огайо.
Нові правила експорту передбачають, що технології передають без відчуження прав інтелектуальної власності, а реекспорт або передавання третій стороні потребуватиме письмової згоди України. Після отримання всіх дозволів до запуску й контролю характеристик долучатимуться наші фахівці.
Якщо погодження з обох боків пройдуть за планом, восени з конвеєра в Огайо має зійти наш перший F-дрон, виготовлений у США за українською технологією.
Ми ведемо перемовини і з іншими державами, але поки що не називаємо їх. Європейський напрям для нас — це, зокрема, EU—Ukraine Drone Alliance, до якого Єврокомісія відібрала дев’ять українських і дев’ять європейських компаній. Це не стосується експорту напряму, це радше спільний майданчик для deftech-індустрії Європи щодо ініціатив, партнерств, напрацювання спільних правил і рішень із виробництва дронів та систем протидії їм. Але саме через такі формати Україна може не лише продавати готові вироби, а й формувати правила майбутнього ринку.
Донедавна F-Drones майже не виходила в публічний простір. За останні місяці компанія представила комплекс F-CAPTAIN класу middle strike і оновлений перехоплювач LITAVR , а також оголосила про плани запустити ліцензійне виробництво дронів в американському штаті Огайо, де працюватимуть 300 людей.
В інтерв’ю DOU CEO F-Drones Станіслав Хутор розповів, про бонуси в компанії, нові продукти, реліз симулятора FPV, інтеграцію ШІ, найм і навчання фахівців, а також про міжнародну співпрацю.
«Я долучився, коли вже існувала передсерійна версія F7»
До повномасштабного вторгнення я працював стоматологом. У 2022 році пішов служити у спецпідрозділ батальйону ТОР при патрульній поліції. Брав участь у звільненні й зачистці Київщини, Харківській операції, виконував завдання на Миколаївщині та Херсонщині.
Уже тоді в нашому підрозділі почали розвивати різні ударні комплекси. Під час операцій на Херсонщині застосовували й перші FPV-дрони.
Я долучився до F-Drones у тому ж 2023 році, коли вже існувала передсерійна версія F7. На той момент уже мав досвід застосування FPV у своєму підрозділі. Спочатку займався документацією, кодифікацією та продажами, потім розвивав технічний контроль і логістику, а згодом очолив компанію.
Коли я приєднався, команда вже працювала над F7 і могла виготовляти близько тисячі FPV-дронів на місяць. Сама ініціатива виникла у 2023 році: засновники F-Drones збирали серед друзів мільйонні суми, купували дрони в інших виробників і передавали їх військовим підрозділам. Через нестабільну якість комплектуючих і готових виробів вони вирішили налагодити власне виробництво.
Дрон F7
Перший рік компанія працювала без державних контрактів — виконувала волонтерські замовлення і продавала дрони приватним замовникам. Згодом ми почали брати участь у державних закупівлях, адже без них неможливо масштабувати виробництво. Це зовсім інший рівень вимог, відповідальності й ризиків.
«Приблизно 10–15% команди — це R&D»
Сьогодні F-Drones — це група з багатьма напрямами й виробництвом десятків тисяч виробів щомісяця. Точну чисельність працівників ми не розкриваємо з міркувань безпеки, але це чотиризначне число.
Протягом кількох років ми подвоювалися щороку і за кількістю продукції, і за розміром команди. Найбільше людей працює безпосередньо на виробництві. Водночас приблизно 10–15% команди — це R&D. Утримувати таку частку складно й дорого, але саме вона дає змогу одночасно працювати над FPV-дронами, мідлстрайком, перехоплювачами, НРК, оптикою, системами зв’язку, наземними станціями та софтом.
У нас немає чіткої межі між hardware- і software-командами. До кожного R&D-проєкту залучені розробники. Вони створюють софт із нуля, адаптують його або працюють над прошивками. Навіть над схожими рішеннями для донаведення останньої милі в нас паралельно можуть працювати три окремі команди.
Ми намагаємося замикати всередині групи якомога більше виробничого циклу: робимо двигуни, рами, електроніку, антени, прошивки та пластикові деталі. Уже можемо виробляти на власних потужностях усю номенклатуру комплектуючих, потрібних для наших дронів.
Для нас власна компонентна база — не лише питання собівартості, а й можливість швидше змінювати продукт і не чекати на зовнішнього постачальника.
Сьогодні купити готовий польотний контролер у Китаї й отримати передбачені державою переваги може бути дешевше, ніж розробити й виготовити його в Україні.
Це створює дивну ситуацію, коли держава говорить про локалізацію, але економічно імпортний компонент іноді вигідніший за український. Ми не раз порушували це питання на зустрічах із державними органами та галузевими об’єднаннями.
Розмови тривають, нас нібито чують, але змін я поки що не бачу.
«Дефіцит різних спеціалістів виникатиме постійно»
Найм у F-Drones триває постійно. Напряму вакансії в компанію не викладаємо, шукаємо через рекрутингові агенції. При цьому назву компанії приховуємо, часто пошук йде в умовного виробника побутових приладів [резюме можна відправити компанії напряму на пошту info@fdrones.com — ред.]. Я не хочу називати одну професію, якої сьогодні найбільше бракує. За кілька місяців вузьке місце може знову змінитись. Україна фактично створює цю індустрію з нуля, тому дефіцит різних спеціалістів виникатиме постійно.
Зараз особливо затребувані, зокрема, RF-інженери, embedded-розробники, схемотехніки, кваліфіковані конструктори та технічні райтери, інженери-випробувачі та пілоти-інструктори БпЛА, особливо на реактивні літачки.
Наша довгострокова ставка — виростити власну інженерну школу. Ми розвиваємо внутрішнє навчання, долучаємося до проєктів з університетами й допомагаємо створювати інженерні класи. Якщо хочемо, щоб безпілотні системи стали стратегічною галуззю для України, потрібно готувати людей, які розроблятимуть продукти десятиліттями.
Дрон F18
На співбесіді ми радше оберемо менш досвідченого, але вмотивованого кандидата, ніж супердосвідченого фахівця, який не розуміє, навіщо йому оборонка. Технічні прогалини можна закрити навчанням. Відсутність інтересу й відповідальності виправити значно важче.
До нас приходять люди з цивільного ІТ, зокрема й керівники окремих напрямів. При цьому ми радикально проти хантингу. Не намагаємося точково перекупити потрібного інженера в іншої оборонної компанії, навіть якщо через це доведеться довше й дорожче готувати свого. Інакше галузь не отримає нових фахівців: ті самі люди просто ходитимуть між виробниками.
Водночас наших працівників переманюють регулярно. У кількох випадках втрата конкретної людини спочатку здавалася болючою, але згодом її функції перебрали кілька колег, які виросли ще сильніше. Якщо працівник вирішив перейти в іншу компанію, ми не будемо йому заважати. Важливо лише нормально проговорити перехід, передати справи й урахувати нюанси з бронюванням.
«Доплата може сягати 150% базової зарплати»
Одна з наших внутрішніх програм називається F-Pilot. Вона з’явилася, коли компанії не вистачало людей, здатних підняти в повітря різні вироби, провести випробування або навчити інших.
До F-Pilot може долучитися працівник із будь-якого відділу. Компанія оплачує навчання у зовнішній школі пілотування БпЛА або навчає у власній. Далі людина поступово опановує різні платформи — від звичайного FPV чи дрона на оптоволокні до перехоплювача і мідлстрайка.
Доплата передбачена за додаткову кваліфікацію та обов’язки в межах F-Pilot. У програмі є кілька рівнів: учасники поступово опановують різні платформи, навчаються інструктувати інших і готуються до відряджень. На найвищому рівні також потрібно вільно володіти англійською та працювати з усією екосистемою F-Drones. Залежно від рівня доплата може сягати 150% базової зарплати.
У перший день програми ми отримали 38 заявок від працівників. Спочатку перевірили їхні навички, а потім вирішили власними силами довести всю першу групу до найвищого рівня. Комусь оплатили англійську, комусь — додаткове навчання. Частина учасників згодом очолила окремі місії, а з цієї ініціативи виросло кілька нових продуктів.
Ветеранський напрям передбачає залучення людей, які завершили службу, до розробки, випробувань і внутрішнього навчання. Їхній практичний досвід не можна отримати лише в офісі чи на полігоні, тому ми поєднуємо цей напрям із програмою F-Pilot.
«На мою думку, вигорають усі»
В оборонці все потрібно «на вчора». Це багато роботи, мало сну й постійне відчуття, що від твого рішення залежить ситуація на фронті. Тому, на мою думку, вигорають усі незалежно від посади.
Після важкого обстрілу я приїжджав на одну з наших локацій і бачив, як у людей, навпаки, зростає мотивація. Вони хочуть прямо сьогодні зробити щось, що допоможе дати відсіч. Це сильний імпульс, але він не скасовує емоційного виснаження.
Єдиного способу впоратися з ним немає. Хтось працює з психотерапевтом, хтось сам вивчає цю тему, а комусь легше прийняти такі умови як частину реальності. Та переконувати себе, що висока мотивація автоматично захищає від вигорання, не варто.
На найм також впливають мобілізаційні хвилі. F-Drones як оборонне підприємство має можливість бронювати 100% військовозобов’язаних працівників. Коли посилюються мобілізаційні заходи, ми бачимо більше відгуків на вакансії. Я не вважаю мобілізацію негативним чинником для роботи компанії. Це реальність, у якій живе країна.
«Ми одночасно працюємо і за трендом, і проти нього»
Семидюймовий дрон F7 був виробом, із якого почалася серійна історія F-Drones. Але ринок FPV дуже швидко змінився. Сіра зона розширюється, ворожа оптика бачить далі, а щоб знайти ціль, дрону потрібно подолати більшу відстань. Для цього потрібні більша батарея, потужніша силова установка і запас вантажності. Тому семидюймові платформи, які ще недавно були стандартом, поступово віддають основні місії більшим моделям.
Основним FPV-продуктом для нас став F10. Водночас для місій на більшій відстані ми розвиваємо F11, F15 і F18. Більші платформи можуть нести місткішу батарею, більше корисного навантаження та різні системи зв’язку. Їхня конфігурація залежить від завдання, зокрема потрібної дальності, каналу керування та бортового обладнання.
Водночас ми рухаємося і в протилежний бік — створили компактний, п’ятидюймовий F5 для роботи на передньому краю, у лісосмугах і в забудові. У радіоверсії він може нести один кілограм на відстань до семи кілометрів. Базова версія на оптоволокні розрахована приблизно на п’ять кілометрів, хоча для окремих місій використовують і котушку на шість кілометрів.
Дрон F5
Він маленький, тому на позицію можна принести відразу кілька таких дронів в одному рюкзаку. За роллю ми порівнювали його не з далекобійним ударним FPV, а з 82-мм мінометом. Це засіб, який постійно поруч і може допомогти втримати позицію, зупинити штурм або підтримати свою групу тут і зараз.
F5 можна встановлювати й на наземні роботизовані комплекси. Ми зробили змінну платформу, яку можна адаптувати до різних НРК, якщо вони здатні перевозити потрібну вагу. Один робот у такій конфігурації доставляє дев’ять дронів. Вони можуть чекати на позиції, підтримувати оборону або штурм. Це дев’ять окремих вильотів без прямого ризику для людини, яка інакше мала б нести дрони сама.
«Війську потрібен не один „переможець ринку“, а багато якісних рішень»
Окремий клас продуктів — middle strike. Якщо звичайний FPV працює ближче до лінії зіткнення, а далекобійні системи призначені для стратегічної глибини, то F-CAPTAIN закриває проміжок між ними. Це серійний комплекс для ураження стаціонарних і рухомих цілей на відстані до 100 кілометрів із корисним навантаженням до 10 кілограмів.
F-CAPTAIN має триметровий розмах крила і максимальну злітну масу 27 кілограмів. Він оснащений електричною силовою установкою, денною та тепловізійною камерами. Наше навігаційне й керувальне ПЗ дає змогу працювати без GPS, а для зв’язку можна використовувати Starlink і канали цифрового або аналогового відеозв’язку. На фінальній ділянці польоту є модуль останньої милі і бортове розпізнавання цілі. Тому втрата каналу не обов’язково означає зрив місії.
Middle strike F-CAPTAIN
Основні цілі для такого класу — логістика, склади, командні пункти, радари й системи ППО. Важливо було не просто досягти показників 10 кілограмів і 100 кілометрів, а втримати виріб у порівняно низькому ціновому сегменті [$4200, — Ред.].
Запит на наші системи класу middle strike вже вимірюється тисячами виробів. У перспективі плануємо наростити виробництво до десятків тисяч, але конкретних строків поки що не називаємо. Розширення сірої зони робить цей клас наступним великим напрямом після FPV. Я очікую, що більше українських компаній почнуть створювати такі системи, і вважаю це позитивним. Війську потрібен не один «переможець ринку», а багато якісних рішень.
«Життєвий цикл однієї версії дрона постійно скорочується»
Зараз може здатися, що FPV-дрон майже досяг технологічної стелі. Для частини силової установки це, можливо, справді так. Але дрон — не просто рама з моторами. Він має виконати місію в умовах РЕБ, втрати навігації та постійної зміни тактики ворога.
Попереду ще багато роботи з акумуляторами. Тут Україна досі залежить від Азії, і нам потрібні альтернативні рішення. Ще більше нерозв’язаних проблем стосуються зв’язку. Можна змінювати чипи, програмну й апаратну обв’язку, протоколи та наземну частину.
Розвиток зв’язку схожий на шахову партію
Ми робимо хід, ворог знаходить відповідь, а ми вже повинні мати кілька наступних варіантів. Якщо певний інструмент сьогодні працює, ним треба користуватися, але паралельно готувати заміну, бо невдовзі умови знову зміняться.
Тому життєвий цикл однієї версії дрона постійно скорочується. Раніше можна було довше випускати незмінну модель. Тепер конфігурація іноді змінюється навіть під час виконання одного контракту. Серійне виробництво доводиться одразу проєктувати так, щоб швидко замінити систему зв’язку, окремий модуль або програмне рішення без зупинки всієї лінії.
Наприклад, дистанційне керування потребує багато софту. Це вже не просто наземна станція, а робота із серверами, кібербезпекою, правами доступу та перемиканням між операторами. Такі рішення F-Drones передає військовим у різних формфакторах — від компактного модуля до повноцінної станції переднього краю.
«У оператора залишаються дві ключові дії: почати політ і підтвердити ціль»
Дрон-перехоплювач LITAVR ми почали розробляти ще до того, як цей напрям став трендом. Інвестували в нього понад $1 мільйон і витратили близько дев’яти місяців, щоб довести до готовності. Коли потреба в перехоплювачах різко зросла, ми змогли швидко перейти до масового випуску. Загалом виготовили десятки тисяч дронів.
Перша версія була повністю ручною, тобто всю місію виконував пілот. У наступній, яку зараз постачаємо війську, з’явилося бортове донаведення — його також називають Pixel Lock або донаведення останньої милі. Система допомагає побачити й зафіксувати ціль, оператор підтверджує вибір, а далі дрон сам завершує перехоплення.
Третя версія ще більш автоматизована. Вона пройшла польові випробування і тестується разом із військовими. За задумом, в оператора залишаються дві ключові дії: почати політ і підтвердити ціль. Ми ще не готові випускати цю версію серійно: хочемо допрацювати її за результатами тестів.
Перехоплювачі LITAVR
Змінюються й самі повітряні цілі: крім масових повільніших БПЛА, з’являються швидкісні й реактивні. Відповіддю стала посилена версія LITAVR , яка розвиває швидкість понад 400 км/год. Тобто розвиток перехоплювача відбувається одночасно у двох площинах: дрон стає швидшим, а частину роботи пілота перебирає на себе бортове ПЗ.
Нові продукти виникають двома шляхами. Іноді команда бачить проблему й сама пропонує військовим рішення. Іноді підрозділ приходить із конкретним запитом або навіть готовою концепцією. У нас є військові, яким можна подзвонити й просто запитати: «Чого зараз не вистачає?» З таких розмов часто починається нова розробка.
«У середньому протягом місяця ми бачили понад 2500 сесій на добу»
Окремий програмний напрям F-Drones — робота над симулятором бойових FPV-дронів разом з однією українською компанією, у якої вже був свій симулятор в дочасному доступі. На його основі ми і зробили свій.
Компанія створила основу гри та її механіки. Ми долучили власні моделі дронів, їхню фізику й тактико-технічні характеристики. Разом працювали над місіями, залучали військових і відтворювали різні конфігурації зв’язку. У симуляторі користувач може змінювати складники дрона, а це впливатиме на його поведінку й можливості.
На відміну від гоночних FPV-симуляторів, тут потрібно не просто пройти трасу, а виконати бойове завдання: знайти ціль, урахувати рельєф, заряд батареї, радіогоризонт і вплив РЕБ.
24 серпня відбувся повноцінний реліз в Steam нашого продукту — F-Drones Simulator. Для користувачів з України ми вирішили зробити його безплатним в цей день.
Є й розширена непублічна версія для Сил оборони. Її надаємо верифікованим військовим і навчальним центрам за запитом. Там більше функцій і сценаріїв, яких немає у відкритій грі.
Окремо ми співпрацюємо з українською командою CYBERNATION, яка створює тактичний шутер THREEDAYS. У грі з’являться F7, F10 і LITAVR. Ми надаємо 3D-моделі й характеристики, а наші пілоти перевіряють, чи реалістично дрони поводяться у віртуальному польоті. Якщо фізика не відповідає реальному виробу, повертаємо модель на доопрацювання.
«Зараз готуємо фінальний пакет документів за новою процедурою»
Наш перший американський контракт почався з програми Пентагону Drone Dominance. F10 посів шосте місце серед 25 учасників першого етапу, увійшов до одинадцяти відібраних рішень, і ми отримали замовлення на 2000 дронів. Уся партія вже доставлена американським військовим.
Її придбали передусім для початкового навчання військових і ознайомлення з платформою. Для масштабу армії США дві тисячі — це лише перший крок. Ми сподіваємося, що наступне замовлення буде на значно більшу партію.
Дозвіл на цю партію Державна служба експортного контролю видала 1 липня 2026 року. Наскільки нам відомо, це був перший офіційний дозвіл на експорт готових українських бойових безпілотних систем для армії США. Ми проходили ще стару процедуру разом із державним спецекспортером «Спецтехноекспорт», і весь шлях тривав близько двох місяців. Спочатку подавали заявку до Держекспортконтролю, далі отримували послідовні погодження від СБУ, ГУР, Міністерства оборони та Служби зовнішньої розвідки. Підсумкове рішення ухвалювала Міжвідомча комісія з політики військово-технічного співробітництва та експортного контролю.
Окремо потрібно було підтвердити, що експорт не завадить забезпеченню Сил оборони України. Для нас це не стало проблемою: ми можемо виробляти більше, ніж зараз замовляє держава.
Отриманий дозвіл дає можливість експортувати в цілому 3000 БпЛА, з яких 2000 — це основний контракт із Пентагоном, а решта 1000 — це так звані «бонусні замовлення», якщо вчасно і якісно виконати першу доставку. Цей дозвіл не дає можливості автоматично відвантажувати наступні обсяги. Для кожної нової партії буде потрібне нове звернення.
Зараз готуємо фінальний пакет документів за новою процедурою і паралельно чекаємо на частину рішень з американського боку. Реальну різницю у швидкості зможемо оцінити восени. Для нас цей контракт важливий не лише як продаж. Участь у Drone Dominance дає змогу впливати на те, якими будуть майбутні вимоги до дронів, компонентів і виробництва у США. Усі гроші за першу партію ми спрямовуємо в нові R&D-проєкти в Україні.
Окрім цього ми працюємо над дозволом на експорт технології, щоб могти виробляти наші БпЛА за ліцензією в США. Зокрема, американська компанія Ukrainian Defense Drones (UDD), з якою ми підписали меморандум і яка є нашим офіційним представником в США, планує збирати наші дрони за ліцензією на майданчику в Огайо.
Нові правила експорту передбачають, що технології передають без відчуження прав інтелектуальної власності, а реекспорт або передавання третій стороні потребуватиме письмової згоди України. Після отримання всіх дозволів до запуску й контролю характеристик долучатимуться наші фахівці.
Якщо погодження з обох боків пройдуть за планом, восени з конвеєра в Огайо має зійти наш перший F-дрон, виготовлений у США за українською технологією.
Ми ведемо перемовини і з іншими державами, але поки що не називаємо їх. Європейський напрям для нас — це, зокрема, EU—Ukraine Drone Alliance, до якого Єврокомісія відібрала дев’ять українських і дев’ять європейських компаній. Це не стосується експорту напряму, це радше спільний майданчик для deftech-індустрії Європи щодо ініціатив, партнерств, напрацювання спільних правил і рішень із виробництва дронів та систем протидії їм. Але саме через такі формати Україна може не лише продавати готові вироби, а й формувати правила майбутнього ринку.
Go to dou.ua
Легінси давно стали звичною частиною жіночого гардероба. Їх носять на тренування, прогулянки, шопінг і просто в дні, коли хочеться почуватися комфортно. Але цей одяг підходить не для кожної ситуації. Іноді навіть добре складений образ із легінсами може бути недоречним.
Редакція Новини.LIVE з посиланням на Ukr.media розповість, у яких випадках від легінсів краще відмовитися.
Офіс, ділова зустріч або важливі переговори
Для роботи з чітким дрес-кодом легінси — не найкращий варіант. Вони мають занадто розслаблений вигляд і можуть не відповідати загальному стилю офісу.
Це варто враховувати, якщо попереду зустріч із керівництвом, клієнтами чи партнерами. У такій ситуації більше підійдуть прямі брюки, костюм, спідниця або стримана сукня.
Весілля та інші урочистості
На весілля, випускний, святковий прийом чи іншу подію з урочистим дрес-кодом легінси краще не вдягати. Навіть дорогий жакет і взуття на підборах не завжди змінять їхнє повсякденне враження. Для святкового образу краще обрати сукню, костюм або широкі класичні брюки.
Співбесіда
Перше враження під час співбесіди має велике значення. Навіть якщо в компанії немає суворого дрес-коду, краще не ризикувати з надто спортивним або неформальним одягом. Легінси можуть створити враження занадто повсякденного образу.
Для зустрічі з потенційним роботодавцем краще підійдуть класичні брюки, спідниця міді, сукня або лаконічний костюм.
Релігійні місця та служби
Під час відвідування церкви чи іншого релігійного місця варто зважати на місцеві традиції та вимоги до одягу. У багатьох випадках бажано, щоб речі були не надто обтислими та відкритими. Тому замість легінсів можна вибрати довгу спідницю, сукню вільного крою або широкі брюки.
Навчальні заклади з дрес-кодом
Сам по собі похід до університету чи іншого навчального закладу не означає, що легінси заборонені. Усе залежить від конкретних правил.
Якщо школа, коледж або університет має вимоги до зовнішнього вигляду, їх варто враховувати. У разі сумнівів краще віддати перевагу джинсам, брюкам або іншому одягу, який точно відповідає встановленим правилам.
Робота, де важливий зовнішній вигляд
Є професії, у яких одяг працівника впливає на те, як його сприймають клієнти. Наприклад, це може бути робота в банку, магазині преміумсегмента, готелі чи офісі компанії з формальним стилем.
У таких випадках легінси краще замінити на прямі брюки, костюм або спідницю. Водночас для фітнес-тренера, танцівника чи працівника сфери, де прийнятий спортивний стиль, легінси цілком доречні.
Загалом легінси не потрібно повністю викреслювати з гардероба. Це зручна річ, яка чудово підходить для спорту, прогулянок, поїздок і повсякденних образів.
Раніше ми писали про те, у якій ситуації джинси можуть стати невдалим вибором. Улюблені джинси легко стають базою гардероба: вони зручні, практичні та добре поєднуються з різними речами. Проте є ситуації, коли навіть наймодніша пара деніму буде недоречною.
Також Новини.LIVE повідомляли, що з речей краще повісити на вішак, а що можна спокійно скласти в шафу. Одяг не варто зберігати однаково — спосіб залежить від тканини, фасону та самої речі.
Редакція Новини.LIVE з посиланням на Ukr.media розповість, у яких випадках від легінсів краще відмовитися.
Офіс, ділова зустріч або важливі переговори
Для роботи з чітким дрес-кодом легінси — не найкращий варіант. Вони мають занадто розслаблений вигляд і можуть не відповідати загальному стилю офісу.
Це варто враховувати, якщо попереду зустріч із керівництвом, клієнтами чи партнерами. У такій ситуації більше підійдуть прямі брюки, костюм, спідниця або стримана сукня.
Весілля та інші урочистості
На весілля, випускний, святковий прийом чи іншу подію з урочистим дрес-кодом легінси краще не вдягати. Навіть дорогий жакет і взуття на підборах не завжди змінять їхнє повсякденне враження. Для святкового образу краще обрати сукню, костюм або широкі класичні брюки.
Співбесіда
Перше враження під час співбесіди має велике значення. Навіть якщо в компанії немає суворого дрес-коду, краще не ризикувати з надто спортивним або неформальним одягом. Легінси можуть створити враження занадто повсякденного образу.
Для зустрічі з потенційним роботодавцем краще підійдуть класичні брюки, спідниця міді, сукня або лаконічний костюм.
Релігійні місця та служби
Під час відвідування церкви чи іншого релігійного місця варто зважати на місцеві традиції та вимоги до одягу. У багатьох випадках бажано, щоб речі були не надто обтислими та відкритими. Тому замість легінсів можна вибрати довгу спідницю, сукню вільного крою або широкі брюки.
Навчальні заклади з дрес-кодом
Сам по собі похід до університету чи іншого навчального закладу не означає, що легінси заборонені. Усе залежить від конкретних правил.
Якщо школа, коледж або університет має вимоги до зовнішнього вигляду, їх варто враховувати. У разі сумнівів краще віддати перевагу джинсам, брюкам або іншому одягу, який точно відповідає встановленим правилам.
Робота, де важливий зовнішній вигляд
Є професії, у яких одяг працівника впливає на те, як його сприймають клієнти. Наприклад, це може бути робота в банку, магазині преміумсегмента, готелі чи офісі компанії з формальним стилем.
У таких випадках легінси краще замінити на прямі брюки, костюм або спідницю. Водночас для фітнес-тренера, танцівника чи працівника сфери, де прийнятий спортивний стиль, легінси цілком доречні.
Загалом легінси не потрібно повністю викреслювати з гардероба. Це зручна річ, яка чудово підходить для спорту, прогулянок, поїздок і повсякденних образів.
Раніше ми писали про те, у якій ситуації джинси можуть стати невдалим вибором. Улюблені джинси легко стають базою гардероба: вони зручні, практичні та добре поєднуються з різними речами. Проте є ситуації, коли навіть наймодніша пара деніму буде недоречною.
Також Новини.LIVE повідомляли, що з речей краще повісити на вішак, а що можна спокійно скласти в шафу. Одяг не варто зберігати однаково — спосіб залежить від тканини, фасону та самої речі.
Go to novyny.live"Футбол 24" розповідає історію Єгора Дирди. Хлопець пережив важке поранення, але не відмовився від мрії знову грати у футбол. Український футбол уже багато років живе в реальності, де поруч із матчами, тренуваннями та перемогами існують тривоги, втрати, поранення й історії людей, чиє життя війна змінила назавжди. Та навіть у таких обставинах спорт для багатьох залишається місцем, куди хочеться повернутися попри все.
"З донечкою бачуся раз на рік": футболіст став командиром гармати, творив кубкову сенсацію, Карпати і МетаДон у минулому
Саме такою є історія Єгора Дирди. Ще кілька років тому він лежав у лікарні після важкого вогнепального поранення й не знав, чи зможе бодай нормально ходити. Лікарі говорили про тривале відновлення, пошкоджені нервові закінчення та роки боротьби за звичний рух. А він у той момент продовжував думати про футбол.
Єгор Дирда / Фото із соцмереж
Зрештою ця історія закінчилася не гірким присмаком втрати, а радісним поверненням. Сьогодні Єгор знову виходить на поле, виступає за медіафутбольний ФК Армат, грає поруч із Євгеном Селезньовим, бере участь у турнірах і вже встиг підняти над головою Кубок Зірок UA Steel League.
Як вдалося пройти шлях від важкого поранення до нових перемог на полі – Єгор Дирда розповів Футбол 24.
Ще до великої війни футбол для хлопця був типовою частиною щоденного життя. Навіть не припускав, що колись може її втратити. Усе почалося в Барвінковому, де у вісім років він вперше прийшов у футбольну школу. Потім були чотири сезони дитячого футболу, переїзд до Харкова і новий етап – уже серйозніший, вимогливіший, швидший.
"Виступав за ФК Алмаз, ФК Перша столиця, їздили на чемпіонати, грали по Харкову, по області. Був на перегляді в Металісті. Грали на область за дорослу команду, а також різні юнацькі чемпіонати – U-14, U-15, U-16".
Він ішов звичним шляхом молодого гравця – тренуватися більше за інших, чекати свого шансу і вірити, що далі буде вищий рівень. Однак все змінилось. Лютий 2022 року розірвав звичне життя мільйонів українців. Для Єгора той час теж став межею між "було" і "стало".
Єгор Дирда на фоні зруйнованого росіянами будинку в Харкові / Фото із соцмереж
Харків стрімко змінювався, коли знайомі вулиці наповнювалися сиренами, вибухами, нервовими зборами речей і постійною тривогою за завтрашній день. Родина вирішила виїжджати і саме та поїздка стала точкою неповернення.
"Спочатку планували виїжджати ввечері, але мамі було страшно, тому вирішили, що зранку 26-го будемо їхати. Потім зайшли в автобус, виїхали, трохи проїхали – ніби все нормально. На дорогах дуже багато розбитої техніки, машин майже не було. Проїжджаємо Волохів Яр – і починаються обстріли.
"У ногу влетів уламок масою 89 грамів, але я повернувся на поле": легендарний коментатор пройшов війну і грає з Рикуном
Стріляли, напевно, секунд 15-20. У моїх руках був телефон, він одразу весь опинився у крові. Люди почали кричати, виникла дуже велика паніка в автобусі. Спробував зателефонувати татові, але через те, що на телефоні було багато крові, я навіть не міг його розблокувати", – згадує Єгор.
Момент поранення врізався в пам’ять до деталей.
"Відчуваю, що мені в ліву стопу влучає спочатку, потім задня частина оніміла. Далі відчуваю, що в ікру. Одразу пригнувся. Автобус зупиняється, був вибух гранати, автобус трохи відкинуло. Потім настала тиша. Забігають солдати із ворожими стрічками, починають погрожувати автоматами. Потім витягли з автобуса і вже почали допомагати, бо побачили, що ми цивільні люди. Ми попросили, щоб нас відправили до лікарні, і так нас доставили туди. Там було дуже багато різних нюансів, бо вони не дуже хотіли нас везти".
Усього за кілька хвилин футбол, мрії і старе життя відійшли на другий план. Попереду на Єгора чекала зовсім інша боротьба – за здоров’я, рух і шанс колись знову повернутися на поле.
Єгор Дирда у лікарні / Фото з особистого архіву
Коли людині, яка мріяла про професійний футбол, рекомендують забути про м’яч і думати, чи зможе вона нормально ходити, це звучить жорстоко. Але саме такою стала нова реальність героя матеріалу.
"Коли тільки почали зашивати рани, то казали: дай Боже, щоб ходив. Були розмови, що можуть взагалі відрізати ногу чи ще щось. Потім уже сказали, що все нормально, але десь два роки можу ходити з палицею і буде дуже складно рухатися. А нервові закінчення лікуватимуться роками – мінімум п’ять, а можуть і взагалі повністю не відновитися", – згадує він.
Сам Єгор не приховує: найбільше боявся саме того, що більше не зможе грати.
"Я навіть коли зашивали рани, то одразу питав лікарів тільки за футбол. Було образливо, що саме в ноги влучило. Відразу думав, що не зможу бігати, футбол грати тим більше".
З часом найгірші сценарії залишилися позаду, однак наслідки травми нікуди не зникли. Організм і досі нагадує про пережите у щоденних речах і на футбольному полі. Єгор каже, що й зараз права нога відчувається значно краще, тоді як у лівій досі зберігається знижена чутливість, яка не дозволяє повністю забути про поранення.
Єгор під час реабілітації / Фото з особистого архіву
Реабілітація тривала довго. Повернення до навантажень відбувалося поступово – короткі прогулянки, легкий біг, а вже згодом перші повноцінні тренування. Те, що раніше здавалося банальністю, довелося починати майже з нуля.
"Десь рік проходив реабілітацію. Уже потрошку починав бігати. Не футбол – просто 500 метрів міг трохи пробігти, і на цьому все", – зізнається футболіст.
Саме в період поступового повернення до форми в житті Єгора з’явилася можливість зробити наступний крок. Через товариша, який займався блогерством у Полтаві, він вийшов на представників Армата. У клубі знали його історію та вирішили дати шанс. За словами Єгора, президент клубу прямо сказав: вірить у нього як у футболіста і хоче бачити в колективі саме людину, яка пройшла такий шлях повернення.
Втім, ще до переходу, Дирда почав поступово входити у футбольний ритм через тренування в академії Ворскли. Після тривалої паузи це був перший серйозний контакт із грою, який допоміг знову відчути себе футболістом. Єгор згадує, що спершу було непросто. Позначалася трирічна перерва, а також природний страх перед жорсткими стиками й боротьбою, особливо після перенесеної травми. "Боявся цього найбільше", – зізнається він.
Єгор Дирда грає у благодійному матчі за Ворсклу / Фото з особистого архіву
Попри це адаптація відбулася швидше, ніж він сам очікував. Уже за кілька тижнів організм почав звикати до навантажень, а впевненість поступово поверталася. У Ворсклі він тренувався близько року, а невдовзі почав паралельно працювати й з Арматом.
Перший офіційний матч після повернення Єгор пам’ятає до дрібниць. Наприкінці 2023 року Армат зустрічався з Маестро – командою, яка виграла перший сезон медіаліги. Для самого героя той поєдинок мав особливе значення незалежно від рахунку. Армат поступився 1:3, однак результат відійшов на другий план. Значно важливішим було інше – Єгор провів весь матч без замін і вперше за довгий час знову відчув справжній ігровий ритм, напругу боротьби та емоції офіційної зустрічі.
"Я зіграв увесь матч без замін. Емоції були дуже позитивні, хоч ми і програли", – згадує він.
Окремо йому запам’ятався рівень суперників. За словами Єгора, проти нього діяв нападник, який на той момент виступав за Інгулець. Усвідомлення цього лише додало позитиву, адже стало ще одним підтвердженням: після всього пережитого він здатен конкурувати й почуватися впевнено на полі. Попри поразку, після фінального свистка переважали зовсім інші відчуття. Єгор згадує, що йому сподобалася атмосфера в команді, сам матч і головне – момент, коли футбол остаточно повернувся в його життя. Єдиним, чого бракувало того вечора, залишився лише позитивний результат.
ФК Армат / Фото прес-служби клубу
Утім із часом прийшли і успіхи. Разом з Арматом Єгор став срібним призером сезону, а також здобув Кубок Зірок UA Steel League. Сам футболіст зізнається, що найбільше йому запам’яталося саме срібло, адже той сезон став справжньою перевіркою характеру для всього колективу. За його словами, команда не раз витягувала матчі завдяки волі та внутрішньому характеру. Бували зустрічі, в яких Армат поступався 0:3 після першого тайму, однак, відпочивши, повертався зовсім іншим.
"Заходили в роздягальню, Селезньов міг сказати кілька слів, і ми виходили та забивали чотири. Так увесь сезон і минув".
Армат дістався фіналу, де в драматичному матчі поступився Профану з рахунком 2:3. Попри це Єгор називає ту кампанію однією з найбільш пам’ятних у своєму житті.
Єгор із Кубком Зірок / Фото із соцмереж
Кубок Зірок, своєю чергою, став окремим успіхом. У тому турнірі гравців Армата розподіляли по різних командах, а сам Єгор потрапив у склад екс-капітана Динамо Миколи Морозюка.
Поступово Армат став для Єгора значно більшим, ніж просто команда, у якій він отримав шанс після важкого періоду життя. Тут він знову відчув атмосферу роздягальні, командний дух і ту футбольну енергію, за якою встиг скучити. Окремо герой матеріалу відзначає вплив Євгена Селезньова, який став для багатьох молодших партнерів важливою фігурою не лише на полі, а й поза ним.
За словами Єгора, у повсякденному спілкуванні легендарний нападник завжди відкритий і готовий допомогти, однак під час матчів чи тренувань може бути дуже вимогливим. Саме цим, переконаний Дирда, досвідчений форвард і задає правильний рівень усередині колективу.
"Він усе розуміє. Коли дізнався про мою ситуацію, одразу сказав: якщо треба якась допомога – звертайся. У нас був хлопець у команді, в якого вилетіло коліно, і Селезньов допоміг йому з реабілітацією, знайшов лікаря із Шахтаря. У цьому плані дуже сильно допомагає команді. Можна сказати, він для нас як батько. Якщо щось каже в роздягальні, ми це дуже близько сприймаємо. Починаємо грати не тільки за себе і команду, а й за нього. Бо для нього немає другого чи третього місця – існує тільки перше. І він це неодноразово каже".
Завдяки медіафутболу Єгор перетнувся з багатьма відомими людьми із футбольного середовища. Найбільше йому запам’яталися матчі проти Артема Мілевського та знайомство з Віктором Вацком. Каже, що Мілевський у спілкуванні дуже приємний і простий, але на полі ще той хитрий суперник – трохи зачепиш, і він уже падає, хоча все це робить з посмішкою. А от Вацко, за словами героя, справив враження дуже доброї та відкритої людини, з якою було справді приємно поспілкуватися.
Втім навіть після повернення до активної діяльності наслідки поранення повністю не зникли. Єгор зізнається, що й досі відчуває слабкість у лівій нозі. Це проявляється як у звичайному житті, так і під час тренувань та матчів. Іноді доводиться підлаштовуватися навіть у дрібницях – наприклад, вибирати екіпірування або уникати зайвого навантаження на ушкоджену ногу.
"Іноді не можу тренуватися у штанах, бо повітря нагрівається, заднє стегно починає дуже напружуватися. Через це навіть узимку можу тренуватися у шортах і гетрах. А от у штанах взагалі не можу", – зізнався Дирда.
Попри все, сам герой переконаний, що пережите суттєво змінило його характер і ставлення до життя. Якщо раніше невдалий матч чи поганий період могли сильно вибити з рівноваги, то зараз багато речей сприймаються інакше. Пам’ять про лікарню, відновлення та шлях назад у футбол допомагає дивитися на труднощі спокійніше.
"Після поганого матчу можеш засмутитися, але потім згадуєш, який шлях пройшов, щоб просто повернутися на поле. І вже на все дивишся по-іншому".
Окрім футболу, важливою частиною його життя стало блогерство. Єгор з усмішкою каже, що зняти якісний ролик іноді навіть складніше, ніж провести матч. Адже гра закінчується фінальним свистком, а над контентом потрібно думати ще довго після цього – обміркувати ідею, організувати зйомку, змонтувати та подати для глядача. Саме тому зараз він намагається поєднувати два напрями – футбол і медіа. А саму Медіалігу сприймає ширше, ніж просто розважальний формат. На його думку, це водночас і шоу, і реальний шанс для гравців проявити себе, отримати впізнаваність та навіть перейти на серйозніший рівень.
"Є випадки, коли гравці Медіаліги виступають за команди з області, які потім грають проти Шахтаря в Кубку України. Там четверо гравців виходили на матч проти "гірників". Тобто з Медіаліги можна фактично зіграти проти півфіналіста Ліги конференцій останнього сезону".
Попри всі досягнення, Єгор тверезо оцінює ситуацію і визнає, що до професійного футболу через стан здоров’я вже навряд чи повернеться. Однак амбіції нікуди не зникли. Він хоче виграти Медіалігу разом із командою, а також реалізувати нові контент-проєкти, пов’язані з українським футболом. Один із задумів – провести день або навіть тиждень усередині клубу УПЛ і показати це життя зсередини.
У футболі часто говорять про характер, але для кожного це означає щось своє. Для Єгора Дирди – це пройти складний шлях від лікарні до повернення в гру та не втратити бажання рухатися далі.
"Найголовніше – вірити в себе і ніколи не здаватися. Треба мати дисципліну. Якщо сказали вчасно пити ліки чи робити уколи – отже треба робити. І тільки тоді буде результат", – підсумовує наш герой.
"У полоні нам казали, що України вже нема": бомби на Азовсталь, мученицька смерть в Оленівці, допити і повітря свободи
Футбол 24
Футбол 24
Футбол 24
Футбол 24
"З донечкою бачуся раз на рік": футболіст став командиром гармати, творив кубкову сенсацію, Карпати і МетаДон у минулому
Саме такою є історія Єгора Дирди. Ще кілька років тому він лежав у лікарні після важкого вогнепального поранення й не знав, чи зможе бодай нормально ходити. Лікарі говорили про тривале відновлення, пошкоджені нервові закінчення та роки боротьби за звичний рух. А він у той момент продовжував думати про футбол.
Єгор Дирда / Фото із соцмереж
Зрештою ця історія закінчилася не гірким присмаком втрати, а радісним поверненням. Сьогодні Єгор знову виходить на поле, виступає за медіафутбольний ФК Армат, грає поруч із Євгеном Селезньовим, бере участь у турнірах і вже встиг підняти над головою Кубок Зірок UA Steel League.
Як вдалося пройти шлях від важкого поранення до нових перемог на полі – Єгор Дирда розповів Футбол 24.
Ще до великої війни футбол для хлопця був типовою частиною щоденного життя. Навіть не припускав, що колись може її втратити. Усе почалося в Барвінковому, де у вісім років він вперше прийшов у футбольну школу. Потім були чотири сезони дитячого футболу, переїзд до Харкова і новий етап – уже серйозніший, вимогливіший, швидший.
"Виступав за ФК Алмаз, ФК Перша столиця, їздили на чемпіонати, грали по Харкову, по області. Був на перегляді в Металісті. Грали на область за дорослу команду, а також різні юнацькі чемпіонати – U-14, U-15, U-16".
Він ішов звичним шляхом молодого гравця – тренуватися більше за інших, чекати свого шансу і вірити, що далі буде вищий рівень. Однак все змінилось. Лютий 2022 року розірвав звичне життя мільйонів українців. Для Єгора той час теж став межею між "було" і "стало".
Єгор Дирда на фоні зруйнованого росіянами будинку в Харкові / Фото із соцмереж
Харків стрімко змінювався, коли знайомі вулиці наповнювалися сиренами, вибухами, нервовими зборами речей і постійною тривогою за завтрашній день. Родина вирішила виїжджати і саме та поїздка стала точкою неповернення.
"Спочатку планували виїжджати ввечері, але мамі було страшно, тому вирішили, що зранку 26-го будемо їхати. Потім зайшли в автобус, виїхали, трохи проїхали – ніби все нормально. На дорогах дуже багато розбитої техніки, машин майже не було. Проїжджаємо Волохів Яр – і починаються обстріли.
"У ногу влетів уламок масою 89 грамів, але я повернувся на поле": легендарний коментатор пройшов війну і грає з Рикуном
Стріляли, напевно, секунд 15-20. У моїх руках був телефон, він одразу весь опинився у крові. Люди почали кричати, виникла дуже велика паніка в автобусі. Спробував зателефонувати татові, але через те, що на телефоні було багато крові, я навіть не міг його розблокувати", – згадує Єгор.
Момент поранення врізався в пам’ять до деталей.
"Відчуваю, що мені в ліву стопу влучає спочатку, потім задня частина оніміла. Далі відчуваю, що в ікру. Одразу пригнувся. Автобус зупиняється, був вибух гранати, автобус трохи відкинуло. Потім настала тиша. Забігають солдати із ворожими стрічками, починають погрожувати автоматами. Потім витягли з автобуса і вже почали допомагати, бо побачили, що ми цивільні люди. Ми попросили, щоб нас відправили до лікарні, і так нас доставили туди. Там було дуже багато різних нюансів, бо вони не дуже хотіли нас везти".
Усього за кілька хвилин футбол, мрії і старе життя відійшли на другий план. Попереду на Єгора чекала зовсім інша боротьба – за здоров’я, рух і шанс колись знову повернутися на поле.
Єгор Дирда у лікарні / Фото з особистого архіву
Коли людині, яка мріяла про професійний футбол, рекомендують забути про м’яч і думати, чи зможе вона нормально ходити, це звучить жорстоко. Але саме такою стала нова реальність героя матеріалу.
"Коли тільки почали зашивати рани, то казали: дай Боже, щоб ходив. Були розмови, що можуть взагалі відрізати ногу чи ще щось. Потім уже сказали, що все нормально, але десь два роки можу ходити з палицею і буде дуже складно рухатися. А нервові закінчення лікуватимуться роками – мінімум п’ять, а можуть і взагалі повністю не відновитися", – згадує він.
Сам Єгор не приховує: найбільше боявся саме того, що більше не зможе грати.
"Я навіть коли зашивали рани, то одразу питав лікарів тільки за футбол. Було образливо, що саме в ноги влучило. Відразу думав, що не зможу бігати, футбол грати тим більше".
З часом найгірші сценарії залишилися позаду, однак наслідки травми нікуди не зникли. Організм і досі нагадує про пережите у щоденних речах і на футбольному полі. Єгор каже, що й зараз права нога відчувається значно краще, тоді як у лівій досі зберігається знижена чутливість, яка не дозволяє повністю забути про поранення.
Єгор під час реабілітації / Фото з особистого архіву
Реабілітація тривала довго. Повернення до навантажень відбувалося поступово – короткі прогулянки, легкий біг, а вже згодом перші повноцінні тренування. Те, що раніше здавалося банальністю, довелося починати майже з нуля.
"Десь рік проходив реабілітацію. Уже потрошку починав бігати. Не футбол – просто 500 метрів міг трохи пробігти, і на цьому все", – зізнається футболіст.
Саме в період поступового повернення до форми в житті Єгора з’явилася можливість зробити наступний крок. Через товариша, який займався блогерством у Полтаві, він вийшов на представників Армата. У клубі знали його історію та вирішили дати шанс. За словами Єгора, президент клубу прямо сказав: вірить у нього як у футболіста і хоче бачити в колективі саме людину, яка пройшла такий шлях повернення.
Втім, ще до переходу, Дирда почав поступово входити у футбольний ритм через тренування в академії Ворскли. Після тривалої паузи це був перший серйозний контакт із грою, який допоміг знову відчути себе футболістом. Єгор згадує, що спершу було непросто. Позначалася трирічна перерва, а також природний страх перед жорсткими стиками й боротьбою, особливо після перенесеної травми. "Боявся цього найбільше", – зізнається він.
Єгор Дирда грає у благодійному матчі за Ворсклу / Фото з особистого архіву
Попри це адаптація відбулася швидше, ніж він сам очікував. Уже за кілька тижнів організм почав звикати до навантажень, а впевненість поступово поверталася. У Ворсклі він тренувався близько року, а невдовзі почав паралельно працювати й з Арматом.
Перший офіційний матч після повернення Єгор пам’ятає до дрібниць. Наприкінці 2023 року Армат зустрічався з Маестро – командою, яка виграла перший сезон медіаліги. Для самого героя той поєдинок мав особливе значення незалежно від рахунку. Армат поступився 1:3, однак результат відійшов на другий план. Значно важливішим було інше – Єгор провів весь матч без замін і вперше за довгий час знову відчув справжній ігровий ритм, напругу боротьби та емоції офіційної зустрічі.
"Я зіграв увесь матч без замін. Емоції були дуже позитивні, хоч ми і програли", – згадує він.
Окремо йому запам’ятався рівень суперників. За словами Єгора, проти нього діяв нападник, який на той момент виступав за Інгулець. Усвідомлення цього лише додало позитиву, адже стало ще одним підтвердженням: після всього пережитого він здатен конкурувати й почуватися впевнено на полі. Попри поразку, після фінального свистка переважали зовсім інші відчуття. Єгор згадує, що йому сподобалася атмосфера в команді, сам матч і головне – момент, коли футбол остаточно повернувся в його життя. Єдиним, чого бракувало того вечора, залишився лише позитивний результат.
ФК Армат / Фото прес-служби клубу
Утім із часом прийшли і успіхи. Разом з Арматом Єгор став срібним призером сезону, а також здобув Кубок Зірок UA Steel League. Сам футболіст зізнається, що найбільше йому запам’яталося саме срібло, адже той сезон став справжньою перевіркою характеру для всього колективу. За його словами, команда не раз витягувала матчі завдяки волі та внутрішньому характеру. Бували зустрічі, в яких Армат поступався 0:3 після першого тайму, однак, відпочивши, повертався зовсім іншим.
"Заходили в роздягальню, Селезньов міг сказати кілька слів, і ми виходили та забивали чотири. Так увесь сезон і минув".
Армат дістався фіналу, де в драматичному матчі поступився Профану з рахунком 2:3. Попри це Єгор називає ту кампанію однією з найбільш пам’ятних у своєму житті.
Єгор із Кубком Зірок / Фото із соцмереж
Кубок Зірок, своєю чергою, став окремим успіхом. У тому турнірі гравців Армата розподіляли по різних командах, а сам Єгор потрапив у склад екс-капітана Динамо Миколи Морозюка.
Поступово Армат став для Єгора значно більшим, ніж просто команда, у якій він отримав шанс після важкого періоду життя. Тут він знову відчув атмосферу роздягальні, командний дух і ту футбольну енергію, за якою встиг скучити. Окремо герой матеріалу відзначає вплив Євгена Селезньова, який став для багатьох молодших партнерів важливою фігурою не лише на полі, а й поза ним.
За словами Єгора, у повсякденному спілкуванні легендарний нападник завжди відкритий і готовий допомогти, однак під час матчів чи тренувань може бути дуже вимогливим. Саме цим, переконаний Дирда, досвідчений форвард і задає правильний рівень усередині колективу.
"Він усе розуміє. Коли дізнався про мою ситуацію, одразу сказав: якщо треба якась допомога – звертайся. У нас був хлопець у команді, в якого вилетіло коліно, і Селезньов допоміг йому з реабілітацією, знайшов лікаря із Шахтаря. У цьому плані дуже сильно допомагає команді. Можна сказати, він для нас як батько. Якщо щось каже в роздягальні, ми це дуже близько сприймаємо. Починаємо грати не тільки за себе і команду, а й за нього. Бо для нього немає другого чи третього місця – існує тільки перше. І він це неодноразово каже".
Завдяки медіафутболу Єгор перетнувся з багатьма відомими людьми із футбольного середовища. Найбільше йому запам’яталися матчі проти Артема Мілевського та знайомство з Віктором Вацком. Каже, що Мілевський у спілкуванні дуже приємний і простий, але на полі ще той хитрий суперник – трохи зачепиш, і він уже падає, хоча все це робить з посмішкою. А от Вацко, за словами героя, справив враження дуже доброї та відкритої людини, з якою було справді приємно поспілкуватися.
Втім навіть після повернення до активної діяльності наслідки поранення повністю не зникли. Єгор зізнається, що й досі відчуває слабкість у лівій нозі. Це проявляється як у звичайному житті, так і під час тренувань та матчів. Іноді доводиться підлаштовуватися навіть у дрібницях – наприклад, вибирати екіпірування або уникати зайвого навантаження на ушкоджену ногу.
"Іноді не можу тренуватися у штанах, бо повітря нагрівається, заднє стегно починає дуже напружуватися. Через це навіть узимку можу тренуватися у шортах і гетрах. А от у штанах взагалі не можу", – зізнався Дирда.
Попри все, сам герой переконаний, що пережите суттєво змінило його характер і ставлення до життя. Якщо раніше невдалий матч чи поганий період могли сильно вибити з рівноваги, то зараз багато речей сприймаються інакше. Пам’ять про лікарню, відновлення та шлях назад у футбол допомагає дивитися на труднощі спокійніше.
"Після поганого матчу можеш засмутитися, але потім згадуєш, який шлях пройшов, щоб просто повернутися на поле. І вже на все дивишся по-іншому".
Окрім футболу, важливою частиною його життя стало блогерство. Єгор з усмішкою каже, що зняти якісний ролик іноді навіть складніше, ніж провести матч. Адже гра закінчується фінальним свистком, а над контентом потрібно думати ще довго після цього – обміркувати ідею, організувати зйомку, змонтувати та подати для глядача. Саме тому зараз він намагається поєднувати два напрями – футбол і медіа. А саму Медіалігу сприймає ширше, ніж просто розважальний формат. На його думку, це водночас і шоу, і реальний шанс для гравців проявити себе, отримати впізнаваність та навіть перейти на серйозніший рівень.
"Є випадки, коли гравці Медіаліги виступають за команди з області, які потім грають проти Шахтаря в Кубку України. Там четверо гравців виходили на матч проти "гірників". Тобто з Медіаліги можна фактично зіграти проти півфіналіста Ліги конференцій останнього сезону".
Попри всі досягнення, Єгор тверезо оцінює ситуацію і визнає, що до професійного футболу через стан здоров’я вже навряд чи повернеться. Однак амбіції нікуди не зникли. Він хоче виграти Медіалігу разом із командою, а також реалізувати нові контент-проєкти, пов’язані з українським футболом. Один із задумів – провести день або навіть тиждень усередині клубу УПЛ і показати це життя зсередини.
У футболі часто говорять про характер, але для кожного це означає щось своє. Для Єгора Дирди – це пройти складний шлях від лікарні до повернення в гру та не втратити бажання рухатися далі.
"Найголовніше – вірити в себе і ніколи не здаватися. Треба мати дисципліну. Якщо сказали вчасно пити ліки чи робити уколи – отже треба робити. І тільки тоді буде результат", – підсумовує наш герой.
"У полоні нам казали, що України вже нема": бомби на Азовсталь, мученицька смерть в Оленівці, допити і повітря свободи
Футбол 24
Футбол 24
Футбол 24
Футбол 24
Go to football24.ua35 років тому, 24 серпня о 18:00, депутати Верховної Ради проголосували за Акт проголошення незалежності України. Історичне рішення підтримали 346 народних депутатів. На рішення парламенту під його будівлею очікували від 30 до 50 тисяч українців, які вперше так масово тримали синьо-жовті прапори та скандували «Незалежність! Незалежність!».
Ще тиждень до цього, перед сумнозвісним путчем ГКЧП, у такий швидкий розвиток подій було б складно повірити. Адже більшість депутатів у Верховній Раді досі були комуністами, вплив Москви на республіки, попри підготовку нового Союзного договору, залишався доволі сильним, а США ще 1 серпня прямо застерігали Україну проти виходу з СРСР. То як же за таких обставин Україні вдалося здобути незалежність?
Шлях до незалежності почався за понад 70 років до 24 серпня 1991
Для більшості з нас незалежність України асоціюється із 24 серпня 1991 року і розпадом СРСР після невдалого путчу. Але історики наголошують: цей шлях Україна почала значно раніше. А саме після того, як відчула смак української державності зі створенням УНР у 1918 році і потім втратила її.
«Падіння Української Народної Республіки, української державності, призвело до того, що почав формуватися міф про втрачену можливість, про втрачену державність», — говорить історик Олександр Зінченко.
Олександр Зінченко/Фото: Суспільне
Власне наступні події — повстання 1920-х років, визвольна боротьба ОУН і УПА, а згодом дисидентський рух 60-х і 70-х років – заклали фундамент для відновлення незалежності України.
«Уся ця робота, пророблена за 72 роки, була, до певної міри, ключовою в нашій історії», — наголошує Олександр Зінченко.
У кінці 80-х запит суспільства на формування власної держави посилився. Голова Українського інституту національної пам’яті Олександр Алфьоров зазначає, що на це вплинули, зокрема, смерть закатованого Василя Стуса у 1985-му та Чорнобильська катастрофа. А також нестерпні умови життя в Радянському Союзі.
Олександр Алфьоров/Фото з фейсбук-сторінки
«Українці вже кілька років до 91-го відчували, що ця система руйнується. Зрештою, СРСР – це була країна черг і дефіциту, країна, яка зневажала людину і вище за це ставила ідеологію, яку представляли геронтократи. Тобто старші люди, які знаходились на місцях не за своїми кваліфікаціями, а за вірність партії. А молодь була закритою. Молодь, яка прогресувала і розуміла, що це країна, з якої не можна виїхати, в якій не можна отримати нормальну освіту без ідеологічної підкорки», — каже Алфьоров.
Саме у той час, наприкінці 80-х, з’явився Народний рух – перша демократична сила в радянській Україні, що згодом стала політичною партією на противагу комуністам. Потім був «Живий ланцюг», Декларація про державний суверенітет України і «Революція на граніті». І вже до літа 1991 року ідея про незалежність України визріла в суспільстві і охопила маси.
Прапор України у Верховній Раді/Фото: Єфрем Лукацький
Чому проголосували комуністи?
У день голосування за Незалежність у залі Верховної Ради було 363 народні депутати, більшу частину з яких складали комуністи. Те, що комуністи підтримали незалежність України, стало чи не головним парадоксом цієї історичної події. То чому ж вони на це пішли?
Із одного боку, путч ГКЧП, який мав за мету утримати Радянський Союз і не допустити підписання нового Союзного договору, провалився. І вже 23 серпня 1991 року Борис Єльцин підписав указ про призупинення діяльності компартії через її підтримку державного перевороту. Це, певною мірою, налякало затятих комуністів в Україні.
«Юрій Костенко, інші депутати Народної Ради, згадували, що в перервах на засіданні 24 серпня 91-го року деякі з депутатів-комуністів підходили і так пошепки казали: «Ми проголосуємо за все що ви скажете, тільки не вішайте», — розповідає Олександр Зінченко.
Із іншого боку, частина комуністичної номенклатури вже змінила погляди, зокрема після Чорнобильської катастрофи. Тоді стало зрозуміло, що Москва в реальності не дбає про громадян республіки.
«Чорнобиль зруйнував суспільну угоду. Ви не чіпаєте нас, ми не чіпаємо вас. І от тут частина комуністичної номенклатури зрозуміла, що, в принципі, Москва вбиває їх всіх гуртом. І тому значна частина комуністичної номенклатури голосувала за незалежність України внаслідок тієї світоглядної еволюції, яку вони пережили», — зазначає Олександр Зінченко.
Фото: Голос України
Але була іще одна причина — частина «червоних директорів», тобто керівників великих держпідприємств і заводів, які стали депутатами, усвідомлювали, що економічно вигідніше працювати в незалежній Україні, ніж в СРСР.
«Наприклад, наша деревина йшла на обробку кудись умовно в Казахстан, де робили меблі, а потім ми в черзі за цими меблями стояли. І, в принципі, тоді стало зрозуміло, що Україна має свої невеликі об’єми газу і нафти, в нас є своє залізо, своє вугілля, підприємництво, величезні аграрні сектори. Але всі вони були замкнені на якихось інших республіках. А от така кругова історія, яку демонстрували в СРСР, не була нормальною», — підкреслює Олександр Алфьоров.
Москва була готова застосувати силу проти України?
Попри те, що ситуація в Україні виглядала спокійною, у перший день путчу, 19 серпня, Москва одразу почала погрожувати застосуванням сили. Адже Леонід Кравчук, який тоді був головою Верховної ради, не поспішав підписувати союзний договір. А значить, розуміли в Росії, Українська РСР замислюється про побудову окремої держави, за прикладом Литви, Латвії і Естонії. Над Верховною радою пролетіли вертольоти, а до Борисполя, як потім з’ясувалося, були відправлені 28 літаків зі спецназом. Тоді ж у Києві відбулася зустріч депутатів із командувачем військ Київського військового округу Віктором Чечеватовим, який підтримував ГКЧП.
«По Києву ходили чутки, що в Борисполі сіло 35 бортів якоїсь дивізії. І Генерал Віктор Чечеватов, відповідаючи на запитання депутатів, казав: «Чому 35 бортів? Тільки 28″. Тобто це пряме підтвердження про те, що в Київ були перекинуті війська спеціального призначення, які щось тут мали виконувати», — розповідає історик Олександр Зінченко.
У ніч з 20 на 21 серпня після загибелі людей у Москві міністр оборони СРСР Дмитро Язов дав команду зупини військову операцію. Відповідно, місцеве командування в Україні теж нічого не робило. Хоча наказ про застосування військової сили проти України тоді так і не віддали, але загроза була цілком реальною, вважає історик.
Державний комітет з надзвичайного стану (ГКЧП)
«Через те, що сам по собі цей заколот був абсолютно жахливо організований, а між учасниками цієї змови були абсолютно неймовірні суперечності, силу в Києві не застосували. Так само, як не застосували її на Західній Україні, як нібито хотів того заступник міністра оборони СРСР у 1991 році Валентин Варенніков», — наголошує Зінченко.
Голова Українського інституту Національної пам’яті Олександр Алфьоров також вважає, що загроза силового сценарію дійсно існувала. Але повноцінне розгортання військ було малоймовірним.
«Була сильна позиція кількох людей, зокрема і Євгена Марчука, міністра з питань оборони, нацбезпеки і надзвичайних ситуацій УРСР, які унеможливили це», – зазначає Алфьоров.
Він додає, що сама радянська армія на той час вже була малоефективною.
«Введення військ, наприклад, у Вільнюсі продемонструвало, що тепер це низькоякісний елемент. І, до того ж, проблеми військової радянської машини раніше показали вторгнення в Прагу і Афганістан», — зауважує голова інституту Нацпам’яті.
Тож незалежність України здобувалася не лише в складних історичних умовах, а й в умовах силової загрози з боку Москви. Сама ж Москва формально визнала незалежність України, але, як показали подальші події, не змирилася з нею остаточно. Вже тоді, 26 серпня, російські політики по телебаченню почали говорити про територіальні претензії до України – згадували Крим, Донбас, Харківщину і навіть Одещину. І вже в 2014 році Росія почала реалізовувати ці претензії в Криму і на Донбасі, а з 2022-го по всій території України.
Читайте також: Україна поруч: 35 років Незалежності в особистих історіях
Запис Вирішальний серпень 1991-го: як Україні вдалося здобути незалежність спершу з'явиться на Громадське радіо.
Ще тиждень до цього, перед сумнозвісним путчем ГКЧП, у такий швидкий розвиток подій було б складно повірити. Адже більшість депутатів у Верховній Раді досі були комуністами, вплив Москви на республіки, попри підготовку нового Союзного договору, залишався доволі сильним, а США ще 1 серпня прямо застерігали Україну проти виходу з СРСР. То як же за таких обставин Україні вдалося здобути незалежність?
Шлях до незалежності почався за понад 70 років до 24 серпня 1991
Для більшості з нас незалежність України асоціюється із 24 серпня 1991 року і розпадом СРСР після невдалого путчу. Але історики наголошують: цей шлях Україна почала значно раніше. А саме після того, як відчула смак української державності зі створенням УНР у 1918 році і потім втратила її.
«Падіння Української Народної Республіки, української державності, призвело до того, що почав формуватися міф про втрачену можливість, про втрачену державність», — говорить історик Олександр Зінченко.
Олександр Зінченко/Фото: Суспільне
Власне наступні події — повстання 1920-х років, визвольна боротьба ОУН і УПА, а згодом дисидентський рух 60-х і 70-х років – заклали фундамент для відновлення незалежності України.
«Уся ця робота, пророблена за 72 роки, була, до певної міри, ключовою в нашій історії», — наголошує Олександр Зінченко.
У кінці 80-х запит суспільства на формування власної держави посилився. Голова Українського інституту національної пам’яті Олександр Алфьоров зазначає, що на це вплинули, зокрема, смерть закатованого Василя Стуса у 1985-му та Чорнобильська катастрофа. А також нестерпні умови життя в Радянському Союзі.
Олександр Алфьоров/Фото з фейсбук-сторінки
«Українці вже кілька років до 91-го відчували, що ця система руйнується. Зрештою, СРСР – це була країна черг і дефіциту, країна, яка зневажала людину і вище за це ставила ідеологію, яку представляли геронтократи. Тобто старші люди, які знаходились на місцях не за своїми кваліфікаціями, а за вірність партії. А молодь була закритою. Молодь, яка прогресувала і розуміла, що це країна, з якої не можна виїхати, в якій не можна отримати нормальну освіту без ідеологічної підкорки», — каже Алфьоров.
Саме у той час, наприкінці 80-х, з’явився Народний рух – перша демократична сила в радянській Україні, що згодом стала політичною партією на противагу комуністам. Потім був «Живий ланцюг», Декларація про державний суверенітет України і «Революція на граніті». І вже до літа 1991 року ідея про незалежність України визріла в суспільстві і охопила маси.
Прапор України у Верховній Раді/Фото: Єфрем Лукацький
Чому проголосували комуністи?
У день голосування за Незалежність у залі Верховної Ради було 363 народні депутати, більшу частину з яких складали комуністи. Те, що комуністи підтримали незалежність України, стало чи не головним парадоксом цієї історичної події. То чому ж вони на це пішли?
Із одного боку, путч ГКЧП, який мав за мету утримати Радянський Союз і не допустити підписання нового Союзного договору, провалився. І вже 23 серпня 1991 року Борис Єльцин підписав указ про призупинення діяльності компартії через її підтримку державного перевороту. Це, певною мірою, налякало затятих комуністів в Україні.
«Юрій Костенко, інші депутати Народної Ради, згадували, що в перервах на засіданні 24 серпня 91-го року деякі з депутатів-комуністів підходили і так пошепки казали: «Ми проголосуємо за все що ви скажете, тільки не вішайте», — розповідає Олександр Зінченко.
Із іншого боку, частина комуністичної номенклатури вже змінила погляди, зокрема після Чорнобильської катастрофи. Тоді стало зрозуміло, що Москва в реальності не дбає про громадян республіки.
«Чорнобиль зруйнував суспільну угоду. Ви не чіпаєте нас, ми не чіпаємо вас. І от тут частина комуністичної номенклатури зрозуміла, що, в принципі, Москва вбиває їх всіх гуртом. І тому значна частина комуністичної номенклатури голосувала за незалежність України внаслідок тієї світоглядної еволюції, яку вони пережили», — зазначає Олександр Зінченко.
Фото: Голос України
Але була іще одна причина — частина «червоних директорів», тобто керівників великих держпідприємств і заводів, які стали депутатами, усвідомлювали, що економічно вигідніше працювати в незалежній Україні, ніж в СРСР.
«Наприклад, наша деревина йшла на обробку кудись умовно в Казахстан, де робили меблі, а потім ми в черзі за цими меблями стояли. І, в принципі, тоді стало зрозуміло, що Україна має свої невеликі об’єми газу і нафти, в нас є своє залізо, своє вугілля, підприємництво, величезні аграрні сектори. Але всі вони були замкнені на якихось інших республіках. А от така кругова історія, яку демонстрували в СРСР, не була нормальною», — підкреслює Олександр Алфьоров.
Москва була готова застосувати силу проти України?
Попри те, що ситуація в Україні виглядала спокійною, у перший день путчу, 19 серпня, Москва одразу почала погрожувати застосуванням сили. Адже Леонід Кравчук, який тоді був головою Верховної ради, не поспішав підписувати союзний договір. А значить, розуміли в Росії, Українська РСР замислюється про побудову окремої держави, за прикладом Литви, Латвії і Естонії. Над Верховною радою пролетіли вертольоти, а до Борисполя, як потім з’ясувалося, були відправлені 28 літаків зі спецназом. Тоді ж у Києві відбулася зустріч депутатів із командувачем військ Київського військового округу Віктором Чечеватовим, який підтримував ГКЧП.
«По Києву ходили чутки, що в Борисполі сіло 35 бортів якоїсь дивізії. І Генерал Віктор Чечеватов, відповідаючи на запитання депутатів, казав: «Чому 35 бортів? Тільки 28″. Тобто це пряме підтвердження про те, що в Київ були перекинуті війська спеціального призначення, які щось тут мали виконувати», — розповідає історик Олександр Зінченко.
У ніч з 20 на 21 серпня після загибелі людей у Москві міністр оборони СРСР Дмитро Язов дав команду зупини військову операцію. Відповідно, місцеве командування в Україні теж нічого не робило. Хоча наказ про застосування військової сили проти України тоді так і не віддали, але загроза була цілком реальною, вважає історик.
Державний комітет з надзвичайного стану (ГКЧП)
«Через те, що сам по собі цей заколот був абсолютно жахливо організований, а між учасниками цієї змови були абсолютно неймовірні суперечності, силу в Києві не застосували. Так само, як не застосували її на Західній Україні, як нібито хотів того заступник міністра оборони СРСР у 1991 році Валентин Варенніков», — наголошує Зінченко.
Голова Українського інституту Національної пам’яті Олександр Алфьоров також вважає, що загроза силового сценарію дійсно існувала. Але повноцінне розгортання військ було малоймовірним.
«Була сильна позиція кількох людей, зокрема і Євгена Марчука, міністра з питань оборони, нацбезпеки і надзвичайних ситуацій УРСР, які унеможливили це», – зазначає Алфьоров.
Він додає, що сама радянська армія на той час вже була малоефективною.
«Введення військ, наприклад, у Вільнюсі продемонструвало, що тепер це низькоякісний елемент. І, до того ж, проблеми військової радянської машини раніше показали вторгнення в Прагу і Афганістан», — зауважує голова інституту Нацпам’яті.
Тож незалежність України здобувалася не лише в складних історичних умовах, а й в умовах силової загрози з боку Москви. Сама ж Москва формально визнала незалежність України, але, як показали подальші події, не змирилася з нею остаточно. Вже тоді, 26 серпня, російські політики по телебаченню почали говорити про територіальні претензії до України – згадували Крим, Донбас, Харківщину і навіть Одещину. І вже в 2014 році Росія почала реалізовувати ці претензії в Криму і на Донбасі, а з 2022-го по всій території України.
Читайте також: Україна поруч: 35 років Незалежності в особистих історіях
Запис Вирішальний серпень 1991-го: як Україні вдалося здобути незалежність спершу з'явиться на Громадське радіо.
Go to hromadske.radioJoin to the Platform
Слово і Діло3.5 thous. of news
Texty.org.ua1.9 thous. of news
Радіо Свобода16.3 thous. of news
Український тиждень1.3 thous. of news
Еспресо21.6 thous. of news
Бабель8.6 thous. of news
New Voice77.3 thous. of news
Громадське радіо8.6 thous. of news
Дзеркало Тижня22.1 thous. of news
Суспільне82.4 thous. of news
Українська правда25.2 thous. of news
Last comments
Польські посадовці обурилися комунікацією Володимира Зеленського щодо ракет для Patriot
Болгарія погрожує заблокувати 21-й пакет санкцій ЄС проти РФ, якщо з нього не приберуть главу РПЦ Кирила та співзасновника "Лукойла"
Vitalii3 Jul. 20:02В політиці шлюхи не переведуться ніколи.
Двоетапна перевірка у месенджерах: як налаштувати WhatsApp, Telegram, Signal, Viber і Messenger
Росія завдала ракетно-дронового удару по Україні, ППО збило 82 безпілотники
Білорусь втратила частину можливостей допомагати рф атакувати Україну - ЛещенкоVitalii27 Jun. 21:22Хтось ще слухає що каще СерЛещ?!
Механіки застерігають від купівлі цих дорогих автомобілів
samohodbox.com.ua22 Jun. 16:26Найбільша проблема дорогих автомобілів починається не з купівлі, а з першого серйозного ремонту.На практиці власники часто стикаються не лише з високою вартістю робіт, а й з пошуком правильних запчастин. Особливо коли мова йде про Range Rover, Mercedes-Benz, BMW або Porsche.Саме тому перед покупкою будь-якого преміального авто варто заздалегідь перевірити доступність та вартість основних вузлів і запчастин. Багато корисної інформації про OEM-номери та підбір деталей можна знайти на SamohodBox.Надійність автомобіля — це не лише бренд на капоті, а й вартість його утримання.
Голова Пентагону вперше за тривалий час прибув на міністерський саміт НАТО: не стримувався у критиці союзників та зробив заяви щодо України – подробиці (Відео)Vitalii18 Jun. 17:19When morons are in charge of the USA. :(- Центр протидії дезінформації викрив російську кінопропаганду як системну загрозу
Українців попередили про штрафи за камуфляж: коли «піксель» може стати проблемою
Нейт9 May. 14:09Військова і вважаю що носіння форми цивілами це аморально, для мене це на рівні як начепити чужі ордени (ну тобто тіпа приписуєш собі заслуги і досягнення яких ніколи не мав). Виняток - тактичний одяг у волонтерів, вони хоч і не воюють але роблять для перемоги не менше. Ну тобто або працюй на перемогу або не допускай щоб про тебе думали що ти працюєш на перемогу коли це не так- Втрати військ рф перевищують їхнє поповнення - Жмайло
- СБУ розслідує вербування «злодієм в законі» мешканців Львівщини для роботи на спецслужби РФ
Музей збройних сил у німецькому Кобленці заборонив українцям відвідувати експозицію
Ihor Chaban14 Apr. 16:13Бояться що би що???😅
Угорці обрали свободу, це добра новина для України і Європи - Мерц- На Закарпатті озброєний чоловік викрав жінку з дитиною, при спробі затримання стріляв у поліцейськогоIhor Chaban14 Apr. 15:59Ужас, народ божеволіє!
«Сяйво» обходить конкурентів: Українці обрали назву національної LLM
Alexander30 Mar. 21:47Це просто крінж- Для важкої роботи. Renault планує запустити 350 людиноподібних роботів на своїх заводахIhor Chaban25 Mar. 13:25350 людей залишуться без роботи! жесть!
- Передача МіГ-29 Україні була хибним рішенням – президент Словаччини
SR-Team8 Feb. 10:58цитата-Жодна інша країна не вчинила так, щоб після передачі власного озброєння стала покладатися виключно на допомогу своїх сусідів", хочу нагадати ,а Україна за Будапештом як позбулася своєї зброї ,ядерної,літаків ТУ-160 ,теж надіялась на так звані "гарантії" !Щось слабонькі у нас дипломати ,не вміють 'дипломатично"по морді врізати!!! 
Військові показали, як нині виглядає Куп'янськ
Підтримка (Support)30 Dec. 2025 15:48Сумно ((- Зеленський обговорив з Мерцом підготовку до зустрічі з Трампом
Леонід Биков26 Dec. 2025 19:45Балакай не балакай, а путлєр на своїй хвилі... - Російські спецслужби вербують агентів через TelegramНейт1 Dec. 2025 06:35особисто стикалась ще з іншими методами, військова але думаю цивіли теж можуть зіткнутись з чимось схожим. коли десь в публічних чатах пишеш про свої проблеми (думаю особливо коли це невдоволення своїм командуванням, невдоволення владою або невдоволення роботою правоохоронних органів) то в особисті пишуть люди які тіпа тебе підтримують, більшість наші і пишуть щиро але серед них є і русня. так от з тих хто мені писав один одразу почав з того що він кацап і пропонує перейти до них, звісно одразу послала і заблокувала. а другий довго прикидався нашим (можливо навіть з окупації) і його видавало тільки те що якось надміру цікавили такі речі як де я, де мій підрозділ, скільки нас тут і так далі.. звісно я йому ніхєра не казала і теж залокувала але по факту він тупо намагався маніпулювати і цілком можливо що є лохи які через брак досвіду через отаких от нахаляву нададуть кацапам інфу самі того не розуміючи. самим цим ситуаціям мабуть більше року але можливо кацапи продовжать отак вишукувати людей у яких є певні проблеми які в теорії можуть зробити їх вразливими до маніпуляцій, при тому деякі все ж вміють прикидатися своїми тому все шо нам залишається це звертати увагу на підозрілі моменти типу надмірної цікавості і не довіряти нікому
Ранкова звичка, яка підсилює мозок і допомагає отримати підвищення — що показало дослідження
Village UA23 Nov. 2025 23:52пити каву?- Небезпечна рослина сусіда почала "захоплювати" чужий двір: відео вразило МережуVillage UA22 Nov. 2025 11:19кропива?
- Топ-7 собак, які ніколи не втомлюються: породи для по-справжньому активних сімейVillage UA22 Nov. 2025 11:14там 100% є хаскі)
- Трамп зробив гучну заяву про втрату Україною територійVillage UA22 Nov. 2025 11:12голодний дєдок, вже мікрофон жере)
- Яка зброя реально змінить ситуацію на фронті: експерт відповівVillage UA21 Nov. 2025 18:55якісна)
- Трамп оголосив дедлайн для погодження Україною мирного плануVillage UA21 Nov. 2025 18:54трамп гнилий дєд, який постійно забуває випити таблетки)
- Анджеліна Джолі в ТЦК: Мережа вибухнула мемамиVillage UA5 Nov. 2025 22:22такі новини мені подобаються!
- Орбан розкритикував "невдячність" Києва за підтримку від УгорщиниVillage UA4 Nov. 2025 23:02коли його вже викинуть у вікно?
- Квіти, що захищають оселю від зла й негативуVillage UA4 Nov. 2025 19:00валерянка?
Фіналісти конкурсу кумедних фото природи 2025 — коли переможець неважливий
Miro Baida3 Nov. 2025 19:22Дійсно хороша новина- Чому не можна віджимати пакетик чаю: багато хто не знаєVillage UA2 Nov. 2025 13:56в кого?
- Новорічний зворотний відлік: скільки днів до зустрічі 2026 рокуVillage UA1 Nov. 2025 12:10а хто зустрічатись має?
- Розвідка США розкрила несподівані постачання для війни РФ: що приховують Китай і МоскваVillage UA30 Oct. 2025 11:57моцква пишеться з маленької)
- Туск розніс Орбана: лідер найбіднішої країни в ЄС "зачарований Москвою"Village UA28 Oct. 2025 21:44фото супер!🤣
- Навіщо досвідчені господарі залишають кореневища від капусти після збору врожаю на городіVillage UA24 Oct. 2025 14:14щоб поламати об них ноги.
- Зеленський прибув з візитом до Лондона: з ким зустрінеться президент УкраїниVillage UA24 Oct. 2025 14:13з кимось)
- Росія створила фейковий Telegram, який стежить за користувачами — ЦПДПідтримка (Support)21 Oct. 2025 23:33А оригінальний тоді що робив? ))
- Рада продовжила воєнний стан і мобілізацію, а Бережну призначили міністеркою культури. Головне за день
Лютий Махновець21 Oct. 2025 22:12"міністерка"?... а якби чоловік, то - "мініструк"?...