Search trend "олександр алієв"

Колишній футболіст національної збірної України та київського Динамо Олександр Алієв був затриманий поліцією.

Олександр Алієв: ексфутболіст &quоt;Динамо&quоt; та збірної України затриманий поліцією через підозру у водінні авто напідпитку, що саме сталося, як сам Алієв коментує ситуацію — Суспільне Спорт

Колишній гравець Динамо та збірної України Олександр Алієв дав коментар щодо свого затримання поліцією.

Після інциденту Олександр Алієв категорично заперечував, що був напідпитку, але у поліції інша думка.

У Києві патрульна поліція зупинила на дорозі водія автомобіля Меrсеdеs, в якому був колишній футболіст київського "Динамо" Олександр Алієв. Поліціянти кажуть, що він мав явні ознаки алкогольного сп’яніння та був агресивним. Перед цим Алієв це заперечував.

Олександр Алієв після інциденту вийшов на зв’язок та заперечив, що був у стані алкогольного сп’яніння.

Колишня зірка Динамо Олександр Алієв у Києві був затриманий працівниками патрульної поліції. Ексфутболіст оперативно прокоментував скандальну ситуацію. Повний текст новини

Олександр стверджує, що за кермом перебував у тверезому стані

Колишні футболісти збірної України та київського Динамо Олександр Алієв та Артем Мілевський зустрілися з керівником ГУР Кирилом Будановим. Ця подія відбулася на одному з ветеранських матчів. Повний текст новини

Колишні футболісти київського Динамо та збірної України Олександр Алієв та Артем Мілевський зустрілися з головою ГУР Кирилом Будановим.

Артем Мілевський та Олександр Алієв трохи розслабилися...

Олександр Алієв пройшов бліц-опитування

Екс-гравець київського «Динамо» не стримав емоцій

Сьогодні, 29 березня, відбувся благодійний матч на підтримку ЗСУ, в якому взяли участь Артем Мілевський та Олександр Алієв.

Олександр Алієв розповів про свою останню травму

Відомі українські футболісти Артем Мілевський та Олександр Алієв отримали відзнаку за партнерство в межах медіапроєкту ІGNІS FС &mdаsh; в січні вони оголосили про те, що разом виступатимуть за один клуб після тривалої перерви

До Москви на 9 травня планують прибути самопроголошений президент Білорусі Олександр Лукашенко, президенти Таджикистану й Азербайджану Емомалі Рахмон та Ільхам Алієв.

Колишній хавбек Динамо і збірної України Олександр Алієв переконаний, що Михайло Кополовець випадково опинився у новинах про затримання Олега Вагнера.

Похолодання стосунків між Вірменією і Білоруссю є черговим проявом геополітичної перебудови близького зарубіжжя. Чи зачепить процес Україну, - з'ясовувала Gаzеtа.uа. Вірменія може розірвати дипломатичні відносини з Білоруссю після того, як Олександр Лукашенко звинуватив прем'єра Вірменії Нікола Пашиняна у тому, що нібито через нього Вірменія втратила Арцах (регіон, який ще називають Нагірним Карабахом). Самопроголошений президент Білорусі також пригрозив, що бажання Вірменії вступити у Євросоюз може мати погані наслідки. Білоруський керманич згадав про вірменського прем'єра не з доброго дива, бо напередодні вийшло інтерв'ю Пашиняна Громадському телебаченню Вірменії. Він звинуватив азербайджанське керівництво у тортурах. Пашинян посилався на дані своєї розвідки і казав, що в'язням роблять ін'єкції психотропних речовин, щоби вони свідчили на користь Азербайджану, зокрема й - про причини війни. Хто (не) винен Ось Лукашенко й кинувся захищати президента Азербайджану Ільхама Алієва. "У тому, що сталося (у війні. - Gаzеtа.uа), провина керівництва Вірменії. Тільки їхня провина", - наголосив білоруський диктатор. У свою чергу, за даними вірменських медіа, така риторика Лукашенка спричинила обговорення офіційного розриву дипломатичних відносин із Білоруссю. Переговори по врегулюванню між Вірменією та Азербайджаном "зависли" через погодження кількох пунктів майбутньої угоди. Вочевидь, сторони грають на нервах, - але до чого тут Білорусь? Підіграти сюзерену Навряд чи у Кремлі задоволені прозахідною орієнтацією Вірменії після революції, внаслідок якої до влади прийшов чинний прем'єр Нікол Пашинян. Водночас РФ прагне зберегти імідж миротвориці за рахунок збереження статусу припинення вогню, посередницею досягнення якого була. Офіційно у Москві майже не звернули уваги на "заморозку" Пашиняном участі в ОДКБ. Вірменський прем'єр, утім, і сам не бажає задарма дражнити Росію, адже виступив на форумі за особистої участі Путіна дистанційно. З іншого боку, азербайджанський президент є важливим для нових газових схем. Ільхам Алієв може сподіватися отримати велику вигоду від цього. У тому числі, ідеологічну і територіальну. Якщо Кремлю потрібно дати сигнал на користь Єревану, це треба зробити так, щоб не порушити умовний нейтралітет у питанні Арцаху. Для цього зручно транслювати меседжі через Олександра Лукашенка. Причому вигода подвійна, бо його заяви підважать посередницький статус Білорусі. Крах Мінських домовленостей завдав цьому статусу нищівного удару. Заяви Пашиняна про причетність Лукашенка до участі в підготовці війни між Вірменією та Азербайджаном вимагають відповіді, тож білоруський керманич старанно озвучує те, що треба. Путін же нацьковує Білорусь і Вірменію, одним махом підвішуючи й самого Лукашенка. Тим паче, "похолодання" у відносинах Білорусі й Вірменії не раптове. Стисло натисли Влітку 2024 року Нікол Пашинян пообіцяв не відвідувати Білорусь доти, доки нею керує Олександр Лукашенко. Повідомила про таке рішення вірменська служба Радіо "Свобода". Пашиняна, мовляв, обурив вислів Лукашенка про віру в перемогу Азербайджану в карабахському конфлікті. "І взагалі, жоден офіційний представник Республіки Вірменія не відвідає Білорусь", - не вгамовувався Пашинян. На доказ серйозності заяв МЗС Вірменії відкликало з Білорусі свого посла з формулюванням "для консультацій". Не розрив, так перерва Білоруський посол у Єревані теж не затримався. Водночас у білоруському МЗС наголосили, що не збираються погіршувати відносини з Вірменією. "Ми ніколи не робили нічого на шкоду нашим друзям, не втручаємося у внутрішні справи, поважаємо вірменський народ і щиро бажаємо лідерів, котрі дійсно будуть думати про майбутнє країни і благополуччя народу", - зазначив офіційний представник МЗС Анатолій Глаз. 26 січня 2025 року на пресконференції після виборів білоруський очільник визнав, що вірменська сторона на нього ображається, хоча "завжди підтримував здоровий глузд, був за те, щоб не було війни". У Вірменії інші дані - Лукашенко обговорював перспективи перемоги Азербайджану у карабаській війні незадовго до її початку. Зокрема, на зустрічі з президентом Азербайджану Ільхамом Алієвим у Баку у травні 2024 року Лукашенко проговорився: "Я згадав нашу розмову перед вашою війною за свободу, коли ми обидва філософськи дискутувати за обіднім столом. Тоді ми дійшли висновку, що війну можна виграти". Геополітичні кубики пострадянщини Напруга між Вірменією та Білоруссю - з одного боку, між Вірменією та Азербайджаном - з іншого, та між Азербайджаном і Росією свідчить про геополітичну перебудову східного флангу пострадянського простору. Йдеться про орієнтацію на центри впливу, але нині питання "Росія чи Захід" руба не стоїть. Приклад Грузії, котра ще відносно недавно була флагманом євроінтеграції та змін, розхолоджує лідерів тих пострадянських країн, котрі воліли б узагалі відмовитися від тісної взаємодії з РФ, обмежившись, хіба що, торгівлею. З іншого боку, залишаючись в орбіті російського впливу, східні пострадянські держави втрачають можливість вибору, балансу і маневру. Декотрі непокояться, що це назавжди. Їх наводить на філософські роздуми приклад Білорусі, на території якої вже розміщена російська ядерна зброя, а вірність Кремлю забезпечує збройний контингент. Не зайве подивитися й у бік Таджикистану й Узбекистану, котрі втягуються у дедалі тіснішу економічну взаємодію з Росією. Нарешті, є приклад України і Молдови. Але Кремль наочно продемонстрував, що за "крок уліво - крок управо" або війна, або енергетична блокада. Хоча західний світ активно підтримує прозахідність двох країн, лідери інших пострадянських держав можуть вагатися щодо потреби ризикувати. Водночас перепалка Лукашенка і Пашиняна свідчить, що структурні зміни на пострадянському просторі критично назріли. Для України це унікальна можливість створити дружнє коло. У тому числі, на противагу домінуванню Росії у тій частині континенту, до чого Кремль свідомо прагне.

Самопроголошений керманич Білорусі свідомо кинув виклик ЄС, але від цих так званих виборів не в захваті і у Росії. "Мені фіолетово!" так відреагував білоруський диктатор на те, що Євросоюз не визнав президентських виборів у Білорусі. Натомість європейці й американці подивовані тим, що новим терміном "бацьки" не надто тішаться у Москві. За офіційними даними білоруської ЦВК, Олександр Лукашенко набрав 86,82% голосів. Проте протягом ночі на 27 січня доходило й до 87,60%. Якби така цифра збереглася до завершення підрахунку, то "бацька" обігнав би Путіна з його 87,2%. Білоруський керманич перевершив кремлівського диктатора у явці: 85,7%. У Росії на президентських виборах було 77,49%. І це не залишилося поза увагою Путіна. Попереду - "бацька" Офіційно той привітав свого колегу з "переконливою перемогою", що свідчить, мовляв, "про високий політичний авторитет". А також - про незмінну підтримку населенням державного курсу Білорусі, наголосив Путін. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "Лукашенко зачистив всіх" - політолог про результати виборів у Білорусі Остання фраза може бути виявом роздратування. Але не через нібито більшу любов білорусів до свого незмінного керманича, ніж росіян до свого. По-перше, Лукашенка напряму привітав лідер Китаю Сі Цзіньпін. А це яка-не-яка, та усе ж самостійність кремлівського васала. По-друге, окрилений "бацька", не чекаючи остаточних результатів голосування, на майже п'ятигодинній пресконференції озвучив нову порцію сенсацій. Переважно про Україну. Мовляв, розв'язка війни буде цього року, а миротворцями можуть бути білоруські вояки. На це швидко зреагував Центр протидії дезінформації РНБО України, де заявили, що Лукашенко, причетний до агресії, хоче так покращити свій імідж. Мінськ плюс Пекін? Ідея з миротворцями частково пояснює негативно-стриману реакцію США на сьомий президентський термін Лукашенка. Через Китай він міг запропонувати Трампу своїх солдатів в обмін на згоду розміщення "Орєшніків" на території Білорусі. Нагадаємо, миротворчий контингент був чи не головним каменем спотикання останніх кулуарних консультацій по російській війні в Україні. Більше шансів, що Путін бодай обговорить цей варіант, оскільки контролює Білорусь як союзну державу. Але кидається у вічі штучність виборів 26 січня 2025 року. Політолог Вадим Можейко порівняв їх із опудалом на городі, котре здаля нагадує людину. "Імітація нічого не змінює у політичному ландшафті. Лукашенко, звісно, мріяв перегорнути сторінку після 2020 року, та це йому не вдасться. Бачимо стратегію опозиції та світового співтовариства, котра робить нереальною легітимізацію влади Лукашенка", - переконаний експерт. "Закладка" від Путіна Це означає, що, попри ув'язнення політичних опонентів, стовідсоткових гарантій незмінності курсу Білорусі немає. У голосуванні не брали участі чимало білорусів за кордоном. Це важливий електоральний ресурс. Вони протестують і у Польщі, і в Литві. Чимало незадоволених і в самій Білорусі. У будь-який момент кількість протестувальників може сягнути критичної межі. Відтак суперстабільність по-білоруськи видається не такою й беззаперечною. Якщо йдеться про білоруських миротворців в Україні, зі зміною влади і курсу вони перетворяться з гарантів інтересів країни-агресорки в Україні на російських супротивників. Більше про таке може розповісти Ніколас Мадуро, котрий першим встиг привітати Лукашенка. Мирний транзит влади у Білорусі уявити складно, вважає Можейко. Натомість у російських пабліках експерти стверджують, що Захід працюватиме з білоруськими чиновниками другого ешелону і з молоддю. До кінця терміну "бацька" потрапить у подвійне коло, котре підштовхуватиме його до Заходу. Як укріпиться режим Лукашенка Утім, не всі російські пропагандисти трактують чергові псевдовибори у Білорусі так однозначно. Дехто стверджує, що за Лукашенка нібито проголосували, бо бояться втратити самостійність і перетворитися в один із російських федеральних округів. За прикладами далеко ходити не треба: Крим у складі України - автономна республіка, Росія офіційно вважає Крим не більш ніж федеральним округом. Хоча Лукашенко від 2020 року втратив і багатовекторність, і значну частку самостійності, та він залишається здатним на сюрпризи політичним гравцем. За іншими версіями російської пропаганди, він маневруватиме між РФ і Заходом, використовуючи захищені й секретні канали спілкування між спецслужбами і, на подив, опозиціями. А всередині країни влаштує "глибоку заморозку" зі зміцненням силовиків і з розстановкою фігур свого оточення у стрункі ряди. Його новою ставкою можуть стати Туреччина і праві європейські політики. До слова, угорський прем'єр Віктор Орбан заблокував спільну заяву 27 країн-членів ЄС про невизнання так званих "виборів" у Білорусі. Відповзання від РФ Справді, сьомий термін Лукашенка - це не про владу, а про формування контуру можливості для "відповзання" від Путіна та РФ, розповів Gаzеtа.uа кандидат політичних наук Олексій Буряченко. Бо для плідності перемовин про "гарантії безпеки" для Білорусі і самого Лукашенка потрібен високий рівень легальності - оновлений термін повноважень. І в цьому контексті недаремно Лукашенко вчинив символічний жест - звільнив американку Анастасію Нуфер, - зазначив експерт. На його думку, такий великий відсоток підтримки, який білоруське ЦВК "намалювало" Лукашенку, потрібен йому для створення парадигми безальтернативності. І що говорити про подальшу долю Білорусі можна і потрібно тільки з ним і ні з ким більше. Що ні в Білорусі, ні поза її межами немає більш підтримуваного лідера, ніж він. "Якщо у Лукашенка вдасться "відірватися" від Росії під час її потенційної політичної кризи, він може навіть розраховувати на "добування" цього політичного терміну. Але найголовніше - він має шанс зберегти власне життя, - пояснив Олексій Буряченко. - При цьому Кремль дивиться на високі відсотки Лукашенка з іронією, не розуміючи до кінця його комбінації. Тепер варто очікувати поновлення перемовного треку з Китаєм, а потім і з країнами ЄС". Чеченсько-московський сценарій У Європі, до слова, є й позитивні сигнали щодо цього. Так, міністр закордонних справ Радослав Сікорський закликав не називати Лукашенка "останнім диктатором Європи", оскільки Путін набагато страшніший. Лукашенко не може озвучувати прозахідні тези, оскільки Путін чатує, пояснила політологиня Ольга Дриндова. Водночас звільнення політв'язнів є спробою дізнатися реакцію західних країн. "Те, що відбулося 2020 року, - повний обрив відносин із Заходом і залежність від Росії, - не влаштовує самого Лукашенка. Нині це не буде глобальне потепління, як до 2020 року, але, можливо, станеться якийсь прогрес, оскільки в ЄС розуміють, що цей режим надовго. Натомість і залежність від Росії посилюватиметься. Без політичної підтримки РФ, на самих репресіях, Лукашенко не утримав би влади", - пояснила експертка. Цікаво, що у другій половині дня 27 січня Лукашенку зателефонував президент Азербайджану Ільхам Алієв, у котрого складні стосунки з Путіним через авіатрощу АZАL 25 грудня 2024 року. Не виключено, що керманич Білорусі, котрий править незмінно з 1994 року, готується передати владу сину Миколі, та на заваді є його вік. Зараз ймовірному наступнику лише двадцять років. За деякими даними іншими претендентами на владу можуть бути губернатор Гродненської області Володимир Каранік та міністр закордонних справ Борис Риженков.