Search trend "12 квітня"

Українські війська звільнили Слов'янськ та Краматорськ 5 липня 2014-го від бойовиків ДНР і російських військових. Слов'янськ і Краматорськ стали першими містами на Донбасі, які 12 квітня 2014-го захопили російські диверсанти. Розташовані на межі Донецької, Луганської та Харківської областей. Бойовики вчинили терор серед місцевого населення: у полон брали тих, хто розмовляв українською мовою. Заручників катували і обстрілювали житлові квартали. Було мародерство, не працювали дитсадки та школи. Від обстрілів постраждали 34 житлові будинки та інші споруди, в тому числі - чотири школи. Збитки від руйнувань склали 1,5 млрд грн. Спроби визволити Слов'янськ від окупантів 13 та 24 квітня виявилися невдалі. Проти терористів застосували авіацію. 3 травня сили АТО закріпилися на стратегічній висоті Карачун поблизу Слов'янська. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Російські диверсанти захопили Слов'янськ 5 липня бойовики залишили Слов'янськ та втекли до Донецька. Над міськрадою встановили український прапор. Утікаючи, окупанти залишили величезні арсенали зброї російського виробництва. За весь період боїв за Слов'янськ Україна втратила 70 військових. Знищили 470 ворогів. Бої в околицях Краматорська тривали у травні та червні. До звільнення міста були залучені підрозділи Національної гвардії України, "Альфа" СБУ. Після поразки в Слов'янську, бойовики ДНР та росіяни покинули і Краматорськ. Його зайняли українські війська. Краматорськ оголосили тимчасовим центром Донецької області. Україна відновила повноцінну життєдіяльність деокупованих міст. Збройні сили України забезпечують захист. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Машина горіла всі 300 км до аеропорту: український полковник посадив палаючий літак Вісім років тому, 13 червня 2014-го, Збройні сили України вперше звільнили Маріуполь від російських загарбників. З 13 квітня 2014 року, місто контролювали проросійські терористичні формування так званої ДНР. Операцію зі звільнення Маріуполя успішно провели сили підрозділів "Азов", "Дніпро-1" і 79-ї аеромобільної бригади. Нині Маріуполь знову знаходиться під російською окупацією. Однак в Офісі президента та ЗСУ заявляють, що місто обов'язково знову повернеться під контроль України.

День звільнення міста Краматорськ від проросійських бойовиків та Міжнародний день плювання кісточок від черешень: що ще відзначають 5 липня5 липня відзначається День звільнення Краматорська від проросійських терористів, які окупували місто 12 квітня 2014 року. Також сьогодні святкують Міжнародний день плювання кісточок від черешень та вшановують пам’ять святого преподобного Атанасія Атонського.

Про це повідомила пресслужба застосунку.Вартість облігації становить 1048 грн, а виплата здійснюватиметься 16 вересня наступного року."Як це працює? Купуєте 10 облігацій Алушта за 10 481 грн під 16,8% річних — через рік отримуєте 12 452 грн на картку єПідтримка. Купівля облігацій у Дії — це 0% комісії та 0 грн 0 коп. прихованих платежів", – йдеться в матеріалі.У Дії нагадують: аби придбати облігацію, у застосунку слід перейти на розділ "Військові облігації", де обрати облігацію, партнера й кількість.Після цього потрібно підписати та оплатити її. Облігація зʼявиться в застосунку протягом трьох робочих днів."Кожна придбана облігація — це внесок у зброю, техніку, медикаменти для наших військових, виплату зарплат медикам і вчителям, пенсій та соціальних допомог. А ще — це інвестиція з гарантованим прибутком", – додають у Дії.З жовтня 2022 року до 30 квітня 2025 року українці у Дії загально придбали військових облігацій на 13,5 мільярда гривень.

25-річний Ростислав Богуцький служив у 36-ї бригаді морської піхоти. Був саксофоністом військового оркестру. Під час оборони Маріуполя у 2022 році отримав поранення, а 12 квітня — потрапив до російської неволі з комбінату Ілліча

Песимізм інвесторів щодо долара США досяг максимуму з 2005 року. Випереджальна динаміка фондового ринку США закінчилася, пише Вlооmbеrg із посиланням на результати опитування Ваnk оf Аmеrіса. "Світові акції перевершать американські протягом наступних п'яти років, що підтверджує той факт, що інвестори все більше схиляються до того, що домінування Америки на ринку добігає кінця", - сказано в повідомленні. Міжнародні акції розглядаються як найкращий клас активів за останні 5 років. Песимізм великих інвесторів щодо перспектив долара США досяг максимуму за два десятиліття. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Валюта подешевшала після стрімкого зростання В опитуванні, проведеному 6-12 червня, взяли участь 190 інвесторів, під управлінням яких перебувають активи на суму приблизно $523 млрд. Переважання серед них тих, хто вважає, що долар США буде демонструвати результати кращі за ринкові, скоротилося до мінімуму із січня 2005 року. "Близько 54% керівників активами очікують, що міжнародні акції стануть вищим класом активів, тоді як 23% обрали американські акції. Тільки 13% заявили, що золото принесе найвищу прибутковість, а 5% роблять ставку на облігації", - свідчать дані опитування. Уперше в опитуванні Ваnk оf Аmеrіса інвесторам було запропоновано передбачити, який клас активів покаже найкращі результати протягом п'ятирічного горизонту. Відповіді відображають популярність торгівлі "Продай Америку", яка набирає чинності, оскільки президент Дональд Трамп підвищує тарифи і просуває законопроєкт, який, за оцінками, збільшить дефіцит бюджету на $2,4 трлн за 10 років. Індекс DХY, що показує динаміку долара відносно шести валют (євро, швейцарський франк, єна, канадський долар, фунт стерлінгів і шведська крона - Gаzеtа.uа), від початку 2025 року втратив близько 9,3%. Його падіння прискорилося відтоді, як на початку квітня президент США оголосив про введення взаємних імпортних мит проти більшості торговельних партнерів країни. Частка респондентів, переконаних у тому, що світовій економіці вдасться здійснити "м'яку посадку", зросла до 66% - максимуму за вісім місяців. Основними ризиками для світового зростання інвестори, як і раніше, вважають геополітичну напруженість і погіршення ситуації в міжнародній торгівлі. Попит на захисні активи залишається високим. Золото третій місяць поспіль посідає перше місце в рейтингу найнадійніших ставок (41% респондентів). За останні два місяці валютний ринок України помітно змінився. Попит на долари серед населення суттєво впав. У травні на міжбанківському ринку попит на валюту зріс. Причиною стало сезонне зменшення експортних надходжень. У відповідь НБУ посилив інтервенції - обсяги досягли $2,9 млрд. При цьому українці стали менше купувати валюту. У квітні та травні чистий попит населення впав до $0,2 млрд. Для порівняння, ще в січні ця сума сягала 1,5 млрд.

The "Come Back Alive" Foundation is close to the Ukrainian military. The front line of the Russian-Ukrainian war is not only the front. It is where the war for Ukraine is going on. In hospitals, in warehouses, landfills, in mass media, in offices. We supply and repair equipment, train soldiers and officers, help transform the Armed Forces, provide first-hand accounts of war and stem the flow of propaganda and disinformation. Provides the Ukrainian army with the most important tactical advantage.

Протягом тижня у ваше життя прийдуть нові люди і речі. Знайомства і зустрічі переростуть у романтичні стосунки. Про це Gаzеtа.uа розповіла астрологиня Олена Максимова. "У Тельців, Терезів, Раків і Стрільців цього тижня відкриється здатність передбачати майбутнє і проявляться цілительські здібності, - говорить астрологиня. - Цим чотирьом знакам вдасться здійснити усі свої бажання. Вам варто тільки захотіти. Застрахуйте від помилок коханих, друзів і колег. Вкладайте кошти тільки у перевірені проекти. Зав'язаний на цьому тижні службовий роман може закінчитися шлюбом. Підводитимуть нюх і смак. Не варто вибирати парфуми. Не зловживайте спеціями. Ризикуєте пересолити страви". Телець (21 квітня - 20 травня) Можете опинитися у любовному трикутнику. Зробити вибір буде непросто. Одруженим краще залишитися вірними партнерам. На порозі часто з'являтимуться гості. Щоб здатися щедрими, ви часто витрачатимете великі суми грошей і відмовлятимете собі у новому одязі чи аксесуарах. Рак (22 червня - 22 липня) Життя кипить і вирує. Не час брати відпустку. Інакше опустите можливість повноцінно реалізувати себе. Подбайте про збереження власного майна. Не займайтеся розширенням бізнесу. Вдалі покупки на вас чекають після вівторка. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Усе найкраще - попереду: кому середина червня насипе міх грошей і суперможливостей Терези (24 вересня - 23 жовтня) Рідні і друзі охоче повчатимуть і критикуватимуть. Вислухайте, але зробіть по-своєму. Фінансова ситуація покращиться. Шукайте пару. Є всі шанси знайти людину, з якою поберетеся до кінця року. Стрілець (23 листопада - 21 грудня) Навчання, листування і відрядження сприятимуть змінам в особистому житті. Довіряйте коханим. Вибачайте і менше критикуйте. Не варто стригтися і фарбувати волосся. Результат засмутить. Відвідайте батьків. Не відмовляйтеся від участі у родинних застіллях. Прийміть запрошення на новосілля та хрестини. Астрологиня склала детальний гороскоп на тиждень з 16 по 22 червня. Такий тиждень випадає раз на 12 років. Внутрішня зібраність і дисциплінованість - це запорука успіху. На багатьох чекають нові посади і підвищення заробітків.

З 13 до 22 червня триває Міжнародний фестиваль кіно для дітей і підлітків "Чілдрен Кінофест". Проходить в обраних кінотеатрах 12 міст України та на сайті оnlіnе.сhіldrеnkіnоfеst.соm. Безкоштовно покажуть 12 повнометражних фільмів із різних країн Європи, а також 19 українських короткометражних робіт, які увійшли до фіналу дитячого кіноконкурсу. Лише в онлайн-форматі можна переглянути спеціальну програму "Найцінніший вантаж". Складається з трьох стрічок, присвячених захисту дитинства. Одна з них - це анімація "Найцінніший вантаж" французького режисера Мішеля Азанавічуса.Мішель Азанавічус - лауреат премії "Оскар" за драму "Артист". Серед інших його картин - "Кінцевий монтаж", "Молодий Ґодар" та "Агент 117". "Найцінніший вантаж" - перша анімаційна робота кінематографіста. Також він є амбасадором Unіtеd24 - глобальної ініціативи з підтримки України, започаткованої після повномасштабного російського вторгнення. А цьогоріч випустив книжку "Записки з України", написану під враженням від відвідування нашої країни.Дія мультфільму "Найцінніший вантаж" відбувається під час Другої світової війни. Недалеко від колії, якою щодня проносяться потяги смерті, мешкають лісоруб із дружиною. Одного разу жінка знаходить у снігу немовля - маленьку єврейську дівчинку. Попри заперечення чоловіка, вона вирішує прихистити дитину, за сюжетом. За словами Мішеля Азанавічуса, "це не фільм про різанину, війну чи смерть, а світла історія про те, як ланцюжок солідарності може врятувати життя". В основі сюжету - однойменний роман французького письменника Жана-Клода Ґрумберґа.Світова прем'єра відбулася торік в основному конкурсі Каннського кінофестивалю, а українська - 8 квітня цього року. Режисер тоді особисто презентував свою стрічку в київському кінотеатрі "Жовтень". Він також відповів на запитання редактора "Країни" та глядачів. Чому ви вирішили приїхати в Україну, щоб представити свою нову роботу? - Я мав нагоду представляти цей мультфільм у багатьох країнах. Але зробити це в Україні - для мене велика честь і привілей. Будь-яка можливість ще раз проявити свою підтримку вашій країні та її бійцям - це гарна нагода, і я завжди її використовую. До того ж у мене тут багато друзів і я з радістю повертаюся сюди. Я вже приїжджав в Україну багато разів від початку широкомасштабного вторгнення. У цьому залі також бачу багато дружніх облич. Про що ваша книжка про Україну та чому ви її написали? - Це галерея портретів українських захисників і захисниць, з якими я мав можливість зустрітися під час своєї подорожі в листопаді 2023 року. Я тоді здійснив поїздку до лінії фронту. Ця книжка - щось на кшталт звіту, до якого входять не тільки мої тексти, а й мої малюнки. На сьогодні вона вийшла тільки у Франції, тому адресується, звісно, французам. Усі доходи від продажу - мої роялті та прибутки видавництва - будуть направлені на платформу Unіtеd24 для підтримки України. Чим мультфільм "Найцінніший вантаж" може зацікавити саме українців і як він може бути сприйнятий у нинішньому контексті війни, на вашу думку? - Мені важко передбачити, як на стрічку будуть реагувати українці в цій ситуації. Але це фільм, який приносить із собою надію. Він показує найгірше та найкраще в людях. А також демонструє, як треба робити вибір, ким бути та як поводитися. Гадаю, це універсальний всесвітній меседж, і українці його оцінять. Як виникла ідея стрічки та чому ви обрали саме анімацію, хоча завжди знімали ігрове кіно? - Фільм скоріше обрав мене, а не навпаки. Мій продюсер надіслав мені книжку Жана-Клода Ґрумберґа. Я прочитав її та був глибоко вражений цією простою, але потужною історією. Тому попри вагання та складність, все ж таки вирішити зробити це кіно. Для нас було очевидним обрати анімаційну форму. Адже інакше складно показувати Голокост, знімати потяги з депортованими до концтаборів людьми. Анімація дозволяла нам не бути прив'язаними до реалізму. Ми хотіли натякнути на те, що відбувалося. Треба було діяти саме так, тому що фільм адресовано також і дітям. Їм не можна демонструвати жахіття Голокосту безпосередньо, прямо й жорстоко, бо є ризик травмувати. Але інакше все одно не можна про це розповідати, бо ризикуємо набрехати. А ми не хотіли ні брехати, ні травмувати. Як робився цей фільм і на які візуальні джерела ви спиралися? - Я робив основні малюнки, створював персонажів, оскільки малюю з десяти років. Але не міг працювати саме над анімацією. Тому ми разом із командою аніматорів шукали, в який спосіб і в якому стилі анімувати тих персонажів, яких я зобразив. Коли прочитав роман Жана-Клода Ґрумберґа, в мене виникло враження, що це класична література, тому хотів передати відповідний дух. Надихався французьким живописом ХІХ століття. Водночас спирався на тогочасні японські гравюри, зокрема художника Утаґави Хіросіґе, щоб зображення було схожим на ілюстрації. Це дало нам змогу створити саме анімаційний фільм у дусі класики. Коли ви придумували персонажів, чи були реальні прототипи? - Прототипів персонажів у реальному житті не було. Єдиний виняток - дружина лісоруба. Коли створював її, спирався на образ італійської акторки Анни Маньяні. Хотів, щоб ця героїня не була гарненькою, як у мультфільмах Dіsnеy. Але водночас щоб її зовнішність не була надто жорсткою, бо все ж таки глядачам треба провести з нею майже півтори години. Це жінка, яка на початку стрічки, можливо, й не гарна, але вона стає такою через вибір, який робить, та шлях, який проходить. Який був бюджет фільму та скільки років ви над ним працювали? - Робота над стрічкою зайняла шість років. Але на один рік мусив зупинитися через пандемію. За цей час швиденько зняв інше кіно - "Кінцевий монтаж". Тобто над "Найціннішим вантажем" працював п'ять років. З них два роки тривала загальна підготовка і три роки - виробництво. Щодо фінансування, то на початку бюджет становив 10 мільйонів євро. Але як це часто трапляється в анімації, ми його перебільшили. Остаточна вартість - 11 мільйонів євро. Чому багато митців повертаються до теми Голокосту та створюють нові твори про це, тоді як інші трагедії висвітлюють менше? - З мого погляду, важко визначити ту дистанцію, з якої можна розповідати про такі жахіття. Тому особливо важко показувати ті страхіття, як відбуваються нині. Навіть якщо ми говоримо про Голокост, довгі роки було неможливо зробити про це фільм чи виставу. Свого часу спиралися виключно на свідчення людей, які вижили та мали змогу розповісти. Мені здається, візуальні твори про ті події почали створювали не так давно. Тоді, коли вцілілі почали йти з цього світу. Але наші спроби розповісти якісь частини цієї історії - це вже якийсь доробок. Ми намагаємося це візуалізувати тільки тепер, коли маємо якусь дистанцію. Чому люди почали забувати різні трагедії? - Мені здається, ми живемо в таку непевну епоху, де багато всього намішано. Змішуються пропаганда, популізм і демагогія. Люди почуваються загубленими. Вони втрачають частини змісту, розуміння якихось речей. Хочуть забути і про Голокост, і про трагедії сьогодення, бо не дуже розуміють, що відбувається. А це уможливлює збільшення ненависті серед людей. Хотів би дати якусь розумнішу відповідь, але поки що не можу. Чому у світі так багато зла та чому так складно добру? - Простіше зробити щось погане, ніж щось хороше. А для брехні достатньо п'яти секунд, тоді як правду треба пояснювати десять хвилин. Мені взагалі здається, що сьогодні добро і зло мають нерівну зброю. А гроші довели до божевілля багато людей. Але не забувайте: я просто фільми знімаю.

Коцюбинський написав коханці 335 листів "Тільки що принесено твого листа з пошти, Вірусенько-донечко. Спасибі тобі, моя єдина, за привітання з Новим роком. Вони такі щирі й хороші, що мене аж коло серця залоскотало, коли вичитав їх, тільки&hеllір; тільки я б не писав так: щодо щастя свого, задоволення, то, ведучи розмову про них, я виключив зі свого лексикону займенники: "я", "моє", "мені", а почав уживати "ми", "наше", "нам"&hеllір; Отож з новим роком побажаю я нам долі тихої, погожої&hеllір; та ще&hеllір; Юрка! Голубонько, такого маленького, маленького Юрка, щоб він простягав до нас рученятка та лепетав: "тато! мамо!" писав у листі 12 січня 1896 року до своєї коханої Віри Дейші письменник Михайло Коцюбинський. Віра Дейша увійшла в життя 30-річного Михайла Коцюбинського наприкінці 1894-го. Їхнє знайомство відбулося на першому Київському з'їзді української "Громади", де Михайло був делегатом від Вінниці, а Віра від Чернігова. Віра Устимівна була вражена письменником гарний елегантний одяг, витончені манери. Молоді люди розговорились і зрозуміли, що мають багато спільного. Після закінчення з'їзду Михайло Михайлович мав нагоду супроводжувати дівчину до Чернігова, адже їхав до товариша на хрестини. Згодом він став часто навідуватися до Віри додому. За короткий час Михайло став називати її "моє серденятко". На рік старша від Коцюбинського Віра Дейша народилася в місті Ржев Тверської губернії. Мати після смерті чоловіка переїхала до Чернігова, де жив її брат Василь Степанович Гортинський. Юлія Степанівна Дейша спочатку була класною дамою в Чернігівському єпархіальному жіночому училищі, а згодом його керівницею. Самостійно виховувала трьох дітей. Віра закінчує Чернігівську гімназію і вступає на фізико-математичний факультет петербурзьких Бестужевських курсів перші курси для жінок університетського зразка. Але царський уряд встановив суворі обмеження курсистками ставали одиниці здібні й енергійні дівчата, які мали жагу до навчання та громадської діяльності. Отримала термін ув'язнення та відсиділа майже рік Революційна діяльність Віри призвела до того, що вона отримала термін ув'язнення та відсиділа майже рік. Тягнувся шлейф неблагонадійності і за Михайла Михайловича через відстоювання ним самостійницьких інтересів. Знайшовши спільні громадські інтереси та ще й оцінивши письменницький талант, Віра Устимівна захопилася Коцюбинським. 24 січня 1896 року Михайло Коцюбинський та Віра Дейша побралися. Михайло Михайлович працював в Одеській філоксерній комісії, яка боролася зі шкідниками винограду на території колишнього Новоросійського генерал-губернаторства. Коцюбинський мав вирушати у тривалу робочу поїздку на початку березня. Віра Устимівна поїхала за чоловіком, але у вересні повернулася до Чернігова, адже невдовзі мала народжувати. Михайло й Віра постійно писали одне одному. "Люба моя дитино кохана! Я писав тобі без краю і кінця, та вже пізно, треба спочити, бо завтра дорога. Отож цілую тебе міцно і пригортаю до серця. Будь мені веселенькою і здоровенькою та не забувай, що маєш такого Мусю, що тебе дуже і дуже кохає. Бережи, серце, і мамине здоров'я, гляди, щоб не застуджувалася. Поцілуй її за мене. Пиши, пиши. Цілую всіх, а тебе найбільше", писав Михайло. Він важко переживав розлуку з дружиною, а затягнулася вона майже на два роки. Наприкінці 1896 року в подружжя народився первісток Юрій. Того ж року на пароплаві з Ялти до Одеси письменник сильно застудився. "Коцюбинський їхав з Криму в Одесу з товаришем восени. Без теплої одежі. Грошей не було. Їхали на палубі. Мерзли. Грілися в машинному відділі. Кутались вночі на рубці в брезенти. Застудився. Придбав тяжкий ревматизм. Ходив на милицях. І тоді ж придбав початок хвороби серця. З середини листопада аж до середини квітня наступного 1897 року він прохворів", згадував поет Микола Чернявський. Розлука з родиною спонукала Михайла Коцюбинського серйозно задуматися над тим, щоб покинути роботу в комісії та переїхати жити до Чернігова. Щоб там оселитися, Коцюбинському потрібно було отримати дозвіл від генерал-губернатора, а той своєю чергою мав його отримати в департаменті поліції. Пів року, від листопада 1897-го до березня 1898 року, Коцюбинський очікував дозволу. Протягом цього часу жив у Житомирі, де працював у редакції газети "Волинь". Нарешті навесні 1898 року письменник переїхав до дружини в Чернігів. Своє нове помешкання вони придбали в місцевого лісника, сюди чоловік забрав стареньку матір та сестру Лідію. У подружжя народилися ще троє дітей Оксана, Ірина та Роман. Їхали на палубі. Мерзли У цьому будинку Михайло Михайлович прожив останні 15 років. Віра Устимівна дбала про комфорт чоловіка свіжі букети у вазі, тиша в будинку, доглянутий сад, щоденні сонячні ванни. "Він був вигадливий. Завжди по-дитячому захоп­лювався красою природи, людьми, здобутками людського розуму. Він був людяний, не втрачав цієї риси протягом усього життя, любив добро, вірив у його переможну силу&hеllір;" згадувала батька донька Ірина. Коцюбинського називали письменником-імпресіоністом. Його повісті "Тіні забутих предків", Fаtа Моrgаnа й оповідання більше нагадують полотна художників, ніж друковані твори. Але буденність гнітила Михайла Михайловича. У оповіданні "Сон" він писав: "Щодня було те саме. Ноги, немов непотрібні, самі знали звиклі дороги, і очі, теж наче зайві, байдужне приймали все до нудоти знайоме. Пливли перед ними і безслідно зникали маломістечкові доми і все ті ж самі люди, наче потерті меблі у хаті, між якими роками можна ходити, не помічаючи навіть". На початку 1900-х Михайло Коцюбинський із дружиною працювали у статистичному бюро. Воно мало репутацію демократичної установи, його називали притулком для політично неблагонадійних інтелігентів. Однак така служба виявилася великою мукою для Михайла Михайловича, адже заважала літературній діяльності, забирала всі сили та час. До того ж за цю роботу він отримував мізерні кошти. Увійшла пара, яка моментально привернула мою увагу Якось у бюро влаштувалася молода працівниця Олександра Аплаксіна. Як згадувала потім жінка, перше знайомство відбулося вдома в подруги 1902 року, куди завітало подружжя Коцюбинських: "У кімнаті вже були присутні кілька гостей. За деякий час увійшла пара, яка моментально привернула мою увагу. Вона з підстриженим волоссям, високого зросту, квітучим цікавим обличчям, але трохи різкими манерами. Він стрункий, елегантно одягнений. Вражав його блідий навіть матовий колір обличчя&hеllір;" Того разу Михайло Михайлович не звернув уваги на дівчину. Тому, коли Олександра прийшла першого робочого дня в бюро, Коцюбинський їй відрекомендувався. Це засмутило дівчину, бо вийшло, що він її не запам'ятав. Спочатку їхні стосунки були робочими, але згодом Коцюбинський почав приділяти їй більше уваги. Якось Михайло Михайлович покликав Олександру до телефона у віддаленому коридорі. Ніякого дзвінка не було, натомість Коцюбинський пристрасно поцілував дівчину й освідчився в коханні. Ображена, вона втекла, на записки із вибаченнями не відповідала. Попри симпатію Аплаксіна боялася довіритися почуттям. Крім того, була суттєва різниця у віці їй 24 роки, а йому 40. Для Коцюбинського подружнє життя давно перетворилося на рутину, хоча для всіх вони залишалися зразковою парою. Аплаксіна ж не поспішала відповідати на залицяння чоловіка. Тому Михайло Михайлович пообіцяв більше не набридати зізнаннями. Він почав уникати Олександру, а в разі зустрічі поводив себе сухо та стримано. Так тривало понад рік. Їхнє спілкування поновилося в грудні 1905 року. Тоді одна з працівниць запросила Аплаксіну на вечірку, де Коцюбинський мав читати свої твори. Олександра прийняла пропозицію, а коли побачила письменника, то зрозуміла: за цей час його почуття не зникли. Наступного дня на своєму робочому столі вона знайшла записку від Коцюбинського з освідченням у коханні. Дівчина вирішила з ним зустрітися. "Михайло Михайлович вже чекав на мене. Він помітно хвилювався. Ми мовчки повернули до площі, так само мовчки він узяв під руку. Мовчки ми пройшли квартал", згадувала Олександра. Того вечора вони довго гуляли безлюдними вулицями. Згодом Коцюбинський і Аплаксіна почали зустрічатися майже щовечора за містом. Зустрічі були короткі, тому домовилися обмінюватися листами, які непомітно підкладали на роботі. "Якою ж важкою видається така тривала розлука, та все ж я безмежно щасливий знаючи, що ти мене любиш. Це таке величезне, таке яскраве, захопливе щастя, що я буквально сп'янів від нього. Ти мене любиш! Ти моя! Я можу цілувати тебе, пестити, чути твій голос, бачити твої чудові очі, любити тебе й віддати тобі своє серце нероздільно", було в одному з послань Коцюбинського Аплаксіній. Загалом написав коханці 335 листів. Пізніше Олександра Іванівна згадувала: "Якщо спочатку ми жили сьогоднішнім днем, то з часом нас усе більше гнітили думки саме про майбутнє про сумісне життя. Михайло Михайлович часто говорив і писав, що не може жити без мене, що ­задихається в таких умовах. Він повторює, що й робота у нього пішла б краще, і здоров'я подужчало, якби ми жили разом". Однак покинути сім'ю письменник не наважувався. Віра Устимівна про все знала, але робила вигляд, що нічого не сталося. Якось Михайло Михайлович від'їхав у термінових справах, а молоду коханку попередити не встиг. Тому лист, адресований Коцюбинському, прочитала дружина. З цим листом жінка прийшла до матері Олександри Аплаксіної. Віра Устимівна просила вплинути на доньку, а також погрожувала, що заради чоловіка готова навіть на вбивство. Але із суперницею говорити відмовилася. Після цього Віра Устимівна мала розмову з чоловіком, деталі якої Коцюбинський розповідає в листі: "Мені було пред'явлено твого листа з поясненням, що це лист від тебе. Вона перевершила сама себе жодного докору, жодних сцен. Навпаки, стільки було виказано благородства і співчуття та доброти, що я був приголомшений. Як виявилося, Віра Устимівна дуже любить мене, що я навіть не очікував. Вона благала мене не кидати родину і не губити всіх. Мені було неймовірно тяжко, так нестерпно, що я плакав. Не знаю, чи переживу таку тяжку душевну драму цей конфлікт між обов'язками та почуттями. Що робити?" Олександра спершу вирішила розірвати стосунки з коханцем, але змучений вигляд чоловіка викликав жалість і вона вирішила залишити все, як було. Драми вирували не лише в особистому житті Михайла Коцюбинського. 1908 року за наказом губернатора його виключили з товариства "Просвіта", де письменник обіймав посаду голови. Це було пов'язано з революційною діяльністю сестри Ольги. Та з часом життя Коцюбинського повернулося у звичний ритм. Чоловік пообіцяв дружині розірвати стосунки з Аплаксіною, а Віра Устимівна зробила вигляд, що повірила. Здоров'я Михайла Коцюбинського стрімко погіршувалося. Лікарі поставили невтішний діагноз хвороба серця і астма. Полегшення приносив відпочинок на острові Капрі на Півдні Італії. Погрожувала, що заради чоловіка готова навіть на вбивство У травні 1911 року Київська спілка допомоги українській літературі, науці та мистецтву виділила Коцюбинському постійну пенсію 2 тисячі рублів на рік. Також ним почали цікавитися як письменником і за кордоном. Це дало змогу покинути службу у статистичному відділі. У цей період він багато подорожував та писав. Проте після чергової подорожі в Карпати влітку 1912-го Коцюбинський захворів. Поїхав на лікування до Києва. За три місяці повернувся до Чернігова. 12 квітня 1913 року Михайло Коцюбинський помер. Серед натовпу, який проводжав письменника в останню путь, були дві головні жінки дружина та коханка. Свій вінок Аплаксіна сплела з білих квітучих гілочок яблуні. Його поклали біля голови покійного, хоч Віра Устимівна категорично заборонила приймати від Аплаксіної будь-які квіти. Через вісім років померла Віра Дейша-Коцюбинська. Олександра Аплаксіна на все життя залишилася самотньою. Після смерті Коцюбинського вона переїхала до Москви, де працювала в бібліотеці. Переживши важку душевну травму, вона втратила зір. 1945 року повернулася до Чернігова. Померла в грудні 1973-го у віці 92 років. Передплатити журнал "Країна"

Про це повідомила пресслужба МОЗ.12 червня 2025 року набув чинності указ президента України №397/2025, який вносить зміни до Положення про проходження військової служби громадянами України у Збройних Силах. Документ конкретизує умови служби для медиків, фармацевтів і фахівців з реабілітації, особливо в умовах воєнного стану.Головна новація — заборона призначати таких фахівців на військові посади, що не відповідають їхній медичній, фармацевтичній або реабілітаційній кваліфікації, або ж передбачають нижчий рівень освіти, якщо сам військовослужбовець не погодився добровільно.Крім того, уточнено перелік спеціальностей, які дають змогу служити на офіцерських посадах у сфері медицини та реабілітації.Указ також розширює коло осіб, які можуть отримати звання молодшого лейтенанта, включаючи фармацевтів.Це рішення доповнює попередні урядові ініціативи, спрямовані на бронювання медпрацівників і водночас — на забезпечення потреб ЗСУ у кваліфікованих кадрах.У лютому 2025 року Кабмін дозволив забронювати 100% медпрацівників.Пізніше у МОЗ пояснили, за яких умов мобілізуватимуть заброньованих медпрацівників.30 квітня Міноборони повідомило, що в Україні розбронюють фахівців, які мають військово-медичну підготовку та потрібні для доукомплектування медичних підрозділів ЗСУ, зокрема Сухопутних військ.

В Устеріках Верховинського району на Івано-Франківщині 12 квітня 2025 року відкрили пам'ятну дошку бійцю Роману Моканюку. Він загинув 29 травня 2024 року на Бахмутському напрямку

У четвер, 12 червня, ціни на нафту знизилися, оскільки ринок відреагував на рішення США частково евакуювати персонал із Близького Сходу напередодні перемовин з Іраном щодо його ядерної програми. Про це повідомляє еnkоrr з посиланням на Rеutеrs. Ф'ючерси на нафту марки Вrеnt впали на 30 центів (0,4%) - до $69,47 за барель, тоді як американська WТІ втратила 23 центи (0,3%) - до $67,92. Напередодні ціни зросли більш ніж на 4%, до максимуму з початку квітня. Президент Дональд Трамп пояснив евакуацію зростанням загроз у регіоні, заявивши, що США не дозволять Ірану отримати ядерну зброю. Іран, у свою чергу, запевнив, що його ядерна програма має виключно мирний характер. Загроза подальшого загострення конфлікту спричинила побоювання щодо перебоїв у постачанні нафти. За даними Rеutеrs, США також готують евакуацію з іракського посольства, враховуючи ризики для безпеки. Ірак - другий за обсягами видобутку нафти в ОПЕК після Саудівської Аравії. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Кінець торгової війни: США та Китай домовились про нові правила гри Аналітики вважають, що зниження цін частково зумовлене технічними чинниками, адже Вrеnt досягла важливих рівнів опору. Деякі інвестори розраховують, що заплановані на неділю переговори між США та Іраном можуть знизити напруженість. Проте, як зазначає Вівек Дхар із Соmmоnwеаlth Ваnk, різке зростання Вrеnt вище $70 було перебільшеним, оскільки США не надали доказів безпосередньої загрози з боку Ірану. Він додав, що ціни залишатимуться нестабільними, допоки не буде ясності щодо результатів перемовин. Іранський міністр оборони Азіз Насірзаде попередив, що Тегеран завдасть ударів по американських базах у регіоні, якщо США спровокують конфлікт. Трамп, своєю чергою, пригрозив бомбардуванням Ірану, якщо сторонам не вдасться домовитися. Спецпредставник США Стів Віткофф планує зустрітися з главою МЗС Ірану Аббасом Арагчі в Омані, однак аналітики АNZ зазначають, що перспективи домовленості слабшають - сам Трамп визнав, що сумнівається в успіху переговорів. На цьому тлі Управління енергетичної інформації США (ЕІА) повідомило, що запаси сирої нафти минулого тижня скоротилися на 3,6 млн барелів - її до 432,4 млн, що перевищує очікування аналітиків (2 млн). У першій декаді червня середня ціна бензину марки А-95 зросла на 44 коп. та наблизилася до 55 грн/л. Водночас вартість дизельного пального залишилася майже незмінною, а скраплений газ продовжив дешевшати, впавши в ціні на 62 коп. - до 34,21 грн/л.

12 червня кортітиме стати успішним і втерти носа колишнім знайомим. Щоб чогось досягти, доведеться працювати удвічі більше. Не надійтеся, що все вдасться саме по собі. За кожною перемогою - місяці та роки наполегливої праці. Про це Gаzеtа.uа розповіла астрологиня Олена Максимова. "Навчіться слухати інших, тоді й самі будете почутими, - говорить астрологиня. - Дійте, як підказує розум і совість. Збільшити кількість доходів вдасться наполегливим і працьовитим. Скорпіони, Терези і Водолії заживуть, як мільйонери. Вас щедро винагородить доля. Гроші липнутимуть до ваших кишень, а вдалі пропозиції дозволять розширити власну справу і знайти надійних бізнес-партнерів. Відкриється нове дихання. На роботі запропонують підвищення. Вдасться згуртувати навколо себе команду однодумців і досягти неймовірного результату. Не шукайте пару в інтернеті. Там навряд чи вдасться знайти гідну половинку. Доки інші насолоджуватимуться відпусткою, ви обкладетеся книгами та складатимете плани на майбутнє". Овен (21 березня - 20 квітня) Вам вдаватиметься те, що іншим не під силу. Зумієте вийти на новий рівень у кар'єрі та бізнесі. Скористайтеся нагодою добре заробити на початку місяця. Вдалими будуть покупки Телець (21 квітня - 20 травня) Не бійтеся власних бажань. Навчайтеся і набувайте нового досвіду. Вдасться більше, ніж ви планували. Гроші знайдуть шлях до вашої кишені. Зумійте правильно ними скористатися. Близнюки (21 травня - 21 червня) Приймайте гостей у своєму домі. З ними прийдуть цікаві новини. Хтось із друзів чи родичів підкаже, як стати успішним і багатим. Це вдалий час, аби змінювати зачіску, робити манікюр чи корекцію брів. Рак (22 червня - 22 липня) Конфлікти у домі розгоратимуться ні з чого. Зустрічатимуть неприємні персони, які псуватимуть настрій на весь день. Не панікуйте. Після обіду перешкоди відступлять. У ваше життя повернуться сили та наснага. Лев (23 липня - 23 серпня) Усе навколо перестане подобатися. Хотітимете більшого і кращого. Відчуєте відразу до людей, який любили багато років. Схаменіться і обійміть коханих. Надійде солідна сума грошей. Економити та відмовляти собі у всьому набридло. Захочете купити усе і відразу. Контролюйте вагу, не допускайте переїдання. Діва (24 серпня - 23 вересня) Варто більше часу проводити з рідними. Розкажіть дітям, ким були ваші предки. Нехай це стане для них гарним прикладом і мотивацією. Підтримайте тих, хто просить. Не заздріть і не панікуйте. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Найвищий рівень ІQ: які три знаки є справжніми інтелектуалами Терези (24 вересня - 23 жовтня) Вам пасуватиме новий образ. Якщо хочете когось закохати у себе, залишайтеся собою. Намагання завоювати чиєсь серце екстравагантною поведінкою, навпаки, відштовхне партнера. Повернеться біль у спині. Навідайтеся до остеопата чи масажиста. Скорпіон (24 жовтня - 22 листопада) Від четверга заробітки зростуть, а роботи стане більше. Йтимете до мети, незважаючи на те, що цим шкодите оточенню. Годі демонструвати свої переваги та зверхність. Поважайте колег та партнерів. Стрілець (23 листопада - 21 грудня) Подякуйте долі, що ненадійні і підлі люди зникають із вашого життя. Поїхати на відпочинок за кордон не вдасться, а от мандрівки Україною приємно вразять. У дорозі зрозумієте, чим хочете заробляти на життя далі. Козоріг (22 грудня - 20 січня) Доки інші будуть відпочивати, ви наверстаєте втрачене. Перехід на нове місце роботи та зміна посади будуть вдалими. Заявити про себе, як про хорошого керівника і лідера. Заробітки зростуть. Зараз як ніколи доречно вкладати гроші у нерухомість. Добре перевіряйте документи перед тим, як укладете договір про купівлю квартири. Водолій (21 січня - 20 лютого) Розпочинайте справи, якими хочете займатися до кінця року. Вони допоможуть солідно покращити матеріальне становище. Давно мріяли створити власні курси і ділитися досвідом. Зараз вам нема рівні. Будете цікавим для оточуючих. Знайдете гарних учнів. Риби (21 лютого - 20 березня) Житимете у передчутті, що ось-ось усе має стати краще. Час змін гряде. Пам'ятайте, що найтемніша ніч - перед світанку. Не переймайтеся тим, що зараз життя більше нагадує застій. Це період відпочинку, самозаглиблення та пізнання. У червні працьовиті та наполегливі зуміють досягти своєї мети. Нехай вас не спиняє критика. Дозвольте собі бути трохи шаленими та непокірними. Астрологиня зробила фінансовий прогноз на червень і назвала два знаки, які будуть за крок до багатства та зірвуть справжній куш.

У Тернополі відбувся благодійний півмарафон МНР Run4Vісtоry. Забіг об'єднав понад 1100 учасників з різних куточків України. Зокрема, військових, ветеранів, людей з інвалідністю, дітей, професійних спортсменів. Цьогорічний захід було присвячено 44-й окремій артилерійській бригаді імені гетьмана Данила Апостола. Усі зібрані кошти - а це 889 366 гривень - організатори спрямували на закупівлю дронів для цієї тернопільської бригади, яка боронить Україну на передовій. Учасники долали дистанції 21, 10, 5, 2 км та 500 і 100 м. Ветерани та пацієнти реабілітаційного центру Unbrоkеn Ukrаіnе взяли участь у забігу "Люди Титани". Як пройшов забіг МНР Run fоr Vісtоry в Тернополі, читайте у репортажі Gаzеtа.uа. ПОВІРИТИ В СЕБЕ З самого ранку в центрі Тернополя панує особлива атмосфера. Театральний майдан поступово оживає - ще до 8-ї сходяться перші учасники забігу. Вони несуть із собою рюкзаки, пакети, каву в термочашках, дітей на плечах. У когось на грудях уже закріплений номер. На площі розгортається стартове містечко. Встановлюють ятки з водою, їжею, спортивними товарами. Лунає музика, волонтери носять коробки, звучать перші оголошення зі сцени. Біля кожного стенду збираються невеликі групки - бігуни обіймаються, розминають ноги. - Тернопіль для нас - особливе місто, - говорить Віктор Корягін, директор групи підприємств Західного Хабу МХП. - Саме тут ми розпочали серію забігів МНР Run4Vісtоry. Ще у 2023 році це був перший "Файнозабіг", минулого року зібрали трохи більше 500 учасників. А сьогодні братимуть участь - понад тисяча. І це дуже надихає, бо видно, як розвивається культура спорту й благодійності. Забіг - це не лише про спорт, а насамперед про благодійність і згуртованість, наголошує Віктор Корягін. Працівники компанії приїздять із різних регіонів, зустрічаються, спілкуються, бігають разом. Усе це - задля спільної мети: зібрати кошти на підтримку Збройних Сил. - Кожен наш крок - це донат на армію, - пояснює Корягін. - Цього разу ми збираємо кошти для 44-ї окремої артилерійської бригади імені гетьмана Данила Апостола. Після забігу озвучимо загальну суму й передамо кошти представникам бригади. Також проведемо благодійний аукціон - він допоможе зібрати ще більше. Серед учасників - не лише аматори й досвідчені бігуни, а й ветерани. У межах програми "МХП Поруч" компанія підтримує реабілітацію й реінтеграцію військових та ветеранів, зокрема через участь у спортивних заходах. - Для когось це відкриття, хтось починає бігати вперше, а для когось це вже традиція, - зазначає Віктор Корягін. - Ми залучаємо до участі ветеранів. Людей, які пройшли війну, які втратили кінцівки, які зараз проходять реабілітацію. Ми працюємо з ними давно, зокрема під час Ігор Нескорених. І такі забіги дають ветеранам можливість знову повірити в себе. Це дуже важливо. На вході до стартового коридору ще порожньо. Лише організатори завершують останні приготування - розкладають фінішні стрічки, дають вказівки волонтерам і перевіряють готовність траси. Олександр Пахолюк, директор Благодійного фонду "МХП-Громаді", під час забігу виходить на дистанцію 5 км. Каже, бігтиме попри травму разом із двома синами. - Це вже не просто забіг - а момент, коли вся родина долучається до спільної справи. Разом ми справді сила. Серія забігів МНР Run4Vісtоry щороку набуває дедалі більшого масштабу. Перший забіг відбувся восени 2023 року. Ми тоді бігли навколо Ставу, - згадує Олександр Пахолюк. - Людей прийшло небагато, можливо ще не всі тоді розуміли, що через біг можна підтримувати військових. Зараз усе змінилося. Ми бачимо, як біг стає інструментом благодійності, способом єднання. І треба розвивати цю ідею, бо в ній є велика сила. У 2024 році ініціатори створили повноцінну серію: спершу запланували чотири міста, але додали п'ятий забіг, адже охочих долучитися виявилося більше, ніж очікували. - У нас дуже проста логіка: там, де проходить забіг, збираємо кошти для тієї бригади, яка формувалася в цьому регіоні. Людям важливо розуміти, кому вони допомагають, - розповідає Пахолюк. - Коли військова частина з рідного міста чи області - це додає мотивації. Люди долучаються охочіше, бо знають, що їхній внесок піде туди, де служать знайомі чи земляки. Звичайно, ми хочемо допомогти всім, але мусимо фокусуватись. Тому щоразу спільно з місцевою владою та партнерами обираємо підрозділ, який має безпосередній зв'язок із регіоном. Це справді працює - і як модель допомоги, і як приклад взаємної відповідальності. Забіг у Тернополі - третій у сезоні. Попереду ще Луцьк і Вінниця. - Якщо на першому нашому забігу було близько 300 учасників, то сьогодні - більше 1000 офлайн і ще близько 200 онлайн. На дистанцію "Люди-Титани" виходять 30 ветеранів. Долучається спільнота Unbrоkеn. І це теж надзвичайно важливо - ми не просто бігаємо, ми гуртуємо навколо себе людей, які готові допомагати. Показуємо, що можемо подолати будь-які перешкоди - і під час бігу, і в житті, якщо тримаємося разом, - додав Олександр Пахолюк. ПЕРШІ СТАРТИ Близько 8:30 на головній сцені розпочинається офіційне відкриття забігу. Після цього стартує розминка для бігунів на найдовші дистанції - 21 і 10 км. Тренерка зі сцени задає ритм. У натовпі здіймаються руки, учасники нахиляються, стрибають, розігрівають м'язи. Керівниця групи соціального розвитку фонду "МХП-Громаді" Уляна Баранова жартома називає себе амбасадоркою дистанції у 2 км. - Наш забіг - це велике благодійне свято. Ми всі тут, щоб допомогти. І навіть ті, хто не біжить - бо не може, чи просто не готовий - можуть долучитися до головної мети, - говорить Уляна Баранова. - Можна задонатити просто на місці чи взяти участь у благодійній лотереї. Усі зібрані кошти підуть на допомогу військовим. Найважливіше - пам'ятати, чому ми це робимо. Ми біжимо за тих, хто бореться. Біжимо в пам'ять про тих, кого вже немає поруч із нами. Це не просто напис на футболках - а наш особистий сенс, обов'язок, подяка. Дуже хочеться, щоб сьогоднішні результати дозволили нам повністю закрити запит від військових. Перші учасники починають гуртуватися біля входу до стартового коридору. Цьогоріч маршрут не проходить навколо тернопільського озера, як це було раніше. Організатори обирали трасу ближче до центру міста, з урахуванням як логістики, так і комфорту бігунів. - Ми завжди розробляємо трасу з урахуванням особливостей міста, - пояснює директорка NеwRun і координаторка забігу Оксана Сученко. - Важливо, щоби маршрут був зручний, безпечний і водночас не створював надмірного навантаження на місто. Також враховуємо кількість учасників і, звісно, погодні умови. Сьогодні досить спекотно, тому вибрали тіньові ділянки, додали охолоджувальні арки, пункти гідратації - усе для того, щоби учасники комфортно пройшли або пробігли свою дистанцію. Ми бачимо, як біг стає інструментом благодійності, способом єднання Найменші учасники - віком до 6 років - виходять на дистанцію 100 м, часто разом із батьками. А від 7 до 13 років - біжать 500 м самостійно. - Бували випадки, коли дитині кілька місяців, і її несуть на руках - просто щоб бути частиною події. Старші дітки вже біжать самі, а після фінішу кожен отримує пам'ятну медаль і подарунок від партнерів. Для них це величезна подія, діти дуже хвилюються, але гордо долають свою дистанцію, - додає Оксана Сученко. - Ще одна важлива частина події - інклюзивний забіг "Люди-Титани". Його долають учасники з інвалідністю, переважно ті, хто зараз перебуває в реабілітації. Це символічна дистанція у 500 метрів. Але цей рух надихає й показує, що кожен крок важливий. Старт у Тернополі - завершальний у весняному сезоні. Попереду - осінні забіги в Луцьку та Вінниці. Для NеwRun це перший рік співпраці з МХП - але вже третій забіг поспіль у сезоні. - Ми дуже раді, що компанії бачать у бігу не просто спорт, а платформу для важливих соціальних тем. З МХП є чіткість, людяність і спільна мета. Благодійність через біг - це потужний інструмент. Ми бачимо, як він працює, і точно будемо продовжувати, - наголошує директорка NеwRun. О 9:00 - загальнонаціональна хвилина мовчання. Майдан завмирає - люди стоять мовчки, схиливши голови. За мить над площею звучить Державний Гімн України. Усі кладуть руки на серце, підспівуючи. Ведучий піднімає мікрофон, затягує паузу на кілька секунд. - Слава Україні! - лунає зі сцени. - Героям слава! - гучно в один голос відповідає площа. Учасники виходять на стартову позицію. - П'ять, чотири, три, два&hеllір; один! - звучить сигнал старту і бігуни зриваються з місця. "ЦЕ ВРЯТУЄ ДЕСЯТКИ ЖИТТІВ" На дистанцію 5 км виходить офіцер 44-ї окремої артилерійської бригади імені гетьмана Данила Апостола Андрій Череватий. У цій бригаді він служить уже сьомий рік. - Для мене це не просто пробіжка. Це моя бригада, мої побратими. Якщо можу бодай чимось допомогти, то роблю це, - каже Череватий. Стоїть поблизу сцени у футболці кольору хакі з емблемою бригади. - Ми з побратимами тут разом, бігтимемо пліч-о-пліч. І для мене важливо бути поряд із тими, з ким щодня на позиціях. Минулого року я теж біг. Тоді це був забіг на честь загиблого героя - мого побратима, з яким ми служили разом. І буду бігти за нього далі. Ці події, за словами офіцера, мають набагато більший сенс, ніж просто спортивний захід. - Як і в бігу ми всі рухаємось однією дистанцією, в одному напрямку - так само і в житті маємо тримати спільний курс, - говорить Андрій. - До перемоги. Саме такі заходи її наближають. Це підтримка, згуртованість і конкретний внесок, бо кошти зібрані тут підуть на дрони - те, що реально рятує життя на фронті. 44-та бригада зараз тримає позиції на Сумському та Запорізькому напрямках. Ситуація складна, але, як каже військовий, оборону тримають гідно. За словами офіцера, фронту зараз найбільше не вистачає саме дронів. - Сучасна війна перейшла на інший рівень. Ми намагаємося уникати прямого контакту, зберегти життя хлопців. І саме дрони дають таку можливість, - наголошує Череватий. - Коли безпілотник зробить свою роботу, нам не потрібно заходити в "сіру зону" під обстрілами. Це не тільки про ефективність, а й про виживання. Першим на фініші дистанції 10 км з'являється Павло Волуйкевич, 30-річний учасник із Івано-Франківська. Він не зупиняється одразу, пробігає ще кілька кроків, важко дихає, схиляє голову, а потім випрямляється й посміхається. Глядачі зустрічають його оплесками. Волонтер простягає склянку з водою. - Сьогоднішня дистанція далась добре. Було спекотно, звісно, але до спеки можна звикнути, - ділиться враженнями від дистанції переможець. - Я вже 10 років бігаю, тренуюся щодня. Зазвичай - п'ять-шість разів на тиждень. Це не тільки біг - додаю і силові, і кардіо. По два тренування на день, так і форму тримаю. Це вже другий забіг МНР Run4Vісtоry для Павла - перший був у Тернополі у 2023 році. Каже, що приїхав і цього разу не лише заради спорту. - Для мене важливо, що цей захід має благодійну мету. Ми всі розуміємо, для чого бігаємо, - говорить Волуйкевич. - Йдеться не просто про рекорди, а про допомогу військовим. І якщо мої 10 кілометрів хоч якось допоможуть - значить, я зробив правильний крок. ВЕТЕРАНИ Й ПРОФЕСІЙНІ СПОРТСМЕНИ Поруч зі сценою та стартовим коридором працюють різноманітні локації. Після фінішу учасники підходять на короткий відновлювальний масаж, щоб зняти напругу після бігу. Триває безпрограшна благодійна лотерея. Можна зробити донат і отримати подарунок: книги, шкарпетки, солодощі, ковдри, пледи, кепки з мерчем забігу, блокноти, термочашки тощо. Неподалік - дитяча локація. Малеча ловить мильні бульбашки, бере участь у майстер-класі з виготовлення слаймів. У одному з наметів можна безкоштовно дізнатися свою групу крові. Там також роздають буклети про донорство. На фініші дистанції 10 км з'являється чоловік у спортивному одязі кольору хакі. На правому зап'ясті - гіпс. Біля нього - жінка в яскравому костюмі. Вони тримають темп і фінішують майже водночас. Це 31-річний Максим із позивним Маестро, командир підрозділу Сил спеціальних операцій. Попри поранення, вирішив долати дистанцію. - Поранення отримав трохи більше місяця тому на Донецькому напрямку. Ми працюємо з дронами, я сам командир підрозділу. Буває, що і по нас прилітає, - говорить військовий. - Десять кілометрів біг вперше. До цього бігав у парку просто для себе - коли був час і настрій. Звик бігати по рівній місцевості, а тут, звісно, складніше, ще й спека. Але я свідомо вийшов на старт, бо хотілося випробувати себе. Максим біг дистанцію разом із дружиною. Це було важливо для них обох, зізнається. - Підтримували одне одного. І я точно хочу ще брати участь у таких забігах. Це не просто про дистанцію, а про людей, єднання й те, що нас тримає разом, - підкреслює Маестро. - Зараз тренуюсь, наскільки дозволяє стан. Бо планую вже в середині літа повертатися на фронт. Мені важливо бути в формі. Кожен такий захід - це підтримка. І це наближає той день, коли справді буде перемога. На фініші найдовшої дистанції у 21 км з'являється Іван Стребков - 33-річний спортсмен родом із Бучача. На ньому легка спортивна форма, обличчя мокре від поту. - Біг сьогодні давався важче, ніж зазвичай. Спека дуже відчувалась, - каже Стребков і робить ковток води. - Але я вже звик до таких умов. Бігом займаюся з 2006 року. В національній збірній України - з 2010-го. Проходив дистанцію разом зі своїм учнем Миколою. Ми домовились бігти разом, так і вийшло. Микола добре тримав темп, і, чесно кажучи, якби сьогодні він мене обійшов - я б тільки зрадів. Для мене, як тренера, це був би найкращий результат. Якщо мої 10 кілометрів хоч якось допоможуть - значить, я зробив правильний крок Іван тренує учнів у власному біговому клубі. Його дружина - рекордсменка України з бігу на 3000 м із перешкодами, учасниця Олімпійських ігор у Токіо. - У 2021 році вона була єдиною спортсменкою з Тернопільщини, яка представляла нашу область на Олімпіаді. Але зараз вона вдома - 15 квітня у нас народилась донечка. Тож вона виховує малу, а я - бігаю і треную. Ми дуже спортивна сім'я, - розповідає Іван. - Сьогодні я не ставив собі мету бігти на максимум. У таку погоду бігати на результат небезпечно, особливо для непідготовлених людей. За тиждень Іван пробігає в середньому 150 км. Це різні типи тренувань - від інтервальних до довгих кросів по 25-30 км. Тренується двічі на день - вранці й увечері. Також Стребков тренує й консультує військових: допомагає їм повернутися до спорту або просто переключити увагу з фронту. Чоловік постійно бере участь у благодійних забігах - це його принципова позиція. - Ми всі повинні робити те, що можемо. І якщо я можу бігти й таким чином привернути увагу, збирати кошти - я це роблю. Адже зараз головне - допомогати армії, - підсумовує переможець. ЛЮДИ-ТИТАНИ Ведучий оголошує початок благодійного аукціону із лотами від 44-ї окремої артилерійської бригади. У центрі уваги - тубус від артилерійського заряду, пам'ятна плакетка та бригадний прапор. Ставки учасники роблять просто біля сцени. На Театральній площі стає дедалі людніше, лунає запальна музика. Підходять нові учасники - ті, хто готується долати дистанції 2 і 5 км. Разом із ними на розминку виходять пацієнти центру UNВRОКЕN. Серед них - Сергій із позивним Дрон. Він пританцьовує у такт музиці на протезі. Бере участь у символічній дистанції "Люди Титани", разом із ще 11 пацієнтами UNВRОКЕN, зокрема й амбасадоркою центру Яною Степаненко. - Бігати не можу. Ну, куди вже, - пояснює Сергій. - Стараюся більше ходити, займатися на тренажерах. Такі заходи дуже важливі, бо не дають нам сумувати. Перед стартом дистанції "Люди Титани" слово бере ветеран, амбасадор і ментор центру реабілітації UNВRОКЕN Володимир "Будда" Рудковський. - Хотілося б, щоб заходи такого формату відбувалися щотижня у кожному місті, - звертається він до учасників. - Кожна ваша гривня - може врятувати життя. Маленьких донатів не буває. Поки ми тут - наші побратими воюють. І ми маємо робити все, щоб вони якнайшвидше повернулись до своїх дітей, до родин. Слава Україні! Починається дистанція. Під оплески "Люди Титани" вирушають уперед - хтось із тростиною, на протезах, дехто на кріслах колісних. Глядачі та інші учасники підтримують їх протягом усього маршруту - плескають, усміхаються. Усі крок за кроком повертаються до старту - повільно, але впевнено. На фініші знову лунають оплески. Після дистанції Володимир "Будда" Рудковський розповідає, що такі заходи для них уже добра традиція: - На щастя, ми разом із хлопцями та дівчатами, які проходять реабілітацію в Unbrоkеn, доволі часто долучаємось до таких ініціатив. Дякуємо соціально активному бізнесу, бо якби не вони, ми б рідше бували на таких заходах. А це справді важливо, - наголошує Рудковський. - Сьогодні ми в Тернополі, щоби ще раз нагадати - що таке війна і які її наслідки. Для нас, ветеранів, такі події - частина адаптації до мирного життя. Але й для інших це сигнал - бачать нас, підходять, дякують, фотографуються. І розуміють, як важливо бути поруч із тими, хто повернувся з війни. Нас сьогодні приїхало 12. Якщо підійти до кожного і запитати про емоції - ви побачите тільки посмішки і щире задоволення. ДОПОМАГАЄМО, ЧИМ МОЖЕМО Серед учасників дистанції 2 км - Ірина Яворська, працівниця компанії МХП, приїхала на забіг з чоловіком. - Я вражена, що змогла й не зупинилася. Ми бігли в Києві минулого разу, коли був марафон, тоді було легше. Поки бігла, думала: як витримують наші солдати там, на передку? Якщо вони тримаються, то я теж зобов'язана витримати заради них, - наголошує Яворська. Спеціально до забігу не готувалась, але фізична активність - частина її життя. - Важливо бути тут і підтримувати, - додає. - Ми передаємо на фронт продукти: тушонку, сало, шкварки, смалець, картоплю, гречку, рис - усе, що можемо. Знаємо, що люди, які повернулися звідти, пережили болі, депресії, злами. Я вірю, що коли ми тут біжимо, допомагаємо, обіймаємо ветеранів - це теж важливо. Після основних стартів розпочинається підготовка до дитячих забігів. На дистанцію виходить наймолодша група учасників - хтось тримає батьків за руку чи весело підстрибує на місці. У яскравому одязі дітлахи виходить останніми на трасу, але з таким самим запалом, як і дорослі. Серед учасників - п'ятирічний Дмитро Даневич, амбасадор МНР Run4Vісtоry. Хлопчик бере участь у всіх забігах серії й щоразу присвячує свою дистанцію дідусеві - полковнику Вячеславу Вороному, який загинув у 2022 році під час евакуації поранених з "Азовсталі". Подолала дистанції родина зі Львова: батьки Тарас і Любомира привезли на забіг трьох дітей - 10-річного Ігоря, 6-річного Юру та півторарічну Інну. До Тернополя приїхали зранку, спеціально на МНР Run4Vісtоry, і одразу вирушили на старт. Усі троє дітей брали участь у своїх категоріях: Ігор біг 500 м, Юра - 100, наймолодша Інна також пройшла свою дистанцію разом із батьком. Незважаючи на спеку, їм вдалося подолати маршрут - Юра навіть фінішував із третім результатом у своїй віковій групі. - Вони дуже люблять брати участь у таких заходах, - каже Любомира. - Старший біг уже вдруге, середній уперше, але обом дуже сподобалося. А маленька Інна просто все повторює за братами. - Ми хотіли, щоб діти не лише змагалися, а й розуміли, що такі події - не просто спорт, а підтримка наших військових. Це важливо. Хочемо долучатися і надалі, - додає батько. Усі учасники отримали медалі фінішерів - символ подоланої дистанції. Переможців нагородили грошовими призами, а також подарунками від партнерів забігу. Завдяки реєстраційним внескам і благодійним донатам учасників організаторам забігу в Тернополі вдалося зібрати 889 366 грн. За ці кошти придбали дрони для тернопільської бригади.

У Тернополі відбувся благодійний півмарафон МНР Run4Vісtоry. Забіг об'єднав понад 1100 учасників з різних куточків України. Зокрема, військових, ветеранів, людей з інвалідністю, дітей, професійних спортсменів. Цьогорічний захід було присвячено 44-й окремій артилерійській бригаді імені гетьмана Данила Апостола. Усі зібрані кошти - а це 889 366 гривень - організатори спрямували на закупівлю дронів для цієї тернопільської бригади, яка боронить Україну на передовій. Учасники долали дистанції 21, 10, 5, 2 кілометри та 500 і 100 метрів. Ветерани та пацієнти реабілітаційного центру Unbrоkеn Ukrаіnе взяли участь у забігу "Люди Титани". Як пройшов забіг МНР Run fоr Vісtоry в Тернополі, читайте у репортажі Gаzеtа.uа. ПОВІРИТИ В СЕБЕ З самого ранку в центрі Тернополя панує особлива атмосфера. Театральний майдан поступово оживає - ще до 8-ї сходяться перші учасники забігу. Вони несуть із собою рюкзаки, пакети, каву в термочашках, дітей на плечах. У когось на грудях уже закріплений номер. На площі розгортається стартове містечко. Встановлюють ятки з водою, їжею, спортивними товарами. Лунає музика, волонтери носять коробки, звучать перші оголошення зі сцени. Біля кожного стенду збираються невеликі групки - бігуни обіймаються, розминають ноги. - Тернопіль для нас - особливе місто, - говорить Віктор Корягін, директор групи підприємств Західного Хабу МХП. - Саме тут ми розпочали серію забігів МНР Run4Vісtоry. Ще у 2023 році це був перший "Файнозабіг", минулого року зібрали трохи більше 500 учасників. А сьогодні братимуть участь - понад тисяча. І це дуже надихає, бо видно, як розвивається культура спорту й благодійності. Забіг - це не лише про спорт, а насамперед про благодійність і згуртованість, наголошує Віктор Корягін. Працівники компанії приїздять із різних регіонів, зустрічаються, спілкуються, бігають разом. Усе це - задля спільної мети: зібрати кошти на підтримку Збройних Сил. - Кожен наш крок - це донат на армію, - пояснює Корягін. - Цього разу ми збираємо кошти для 44-ї окремої артилерійської бригади імені гетьмана Данила Апостола. Після забігу озвучимо загальну суму й передамо кошти представникам бригади. Також проведемо благодійний аукціон - він допоможе зібрати ще більше. Серед учасників - не лише аматори й досвідчені бігуни, а й ветерани. У межах програми "МХП Поруч" компанія підтримує реабілітацію й реінтеграцію військових та ветеранів, зокрема через участь у спортивних заходах. - Для когось це відкриття, хтось починає бігати вперше, а для когось це вже традиція, - зазначає Віктор Корягін. - Ми залучаємо до участі ветеранів. Людей, які пройшли війну, які втратили кінцівки, які зараз проходять реабілітацію. Ми працюємо з ними давно, зокрема під час Ігор Нескорених. І такі забіги дають ветеранам можливість знову повірити в себе. Це дуже важливо. На вході до стартового коридору ще порожньо. Лише організатори завершують останні приготування - розкладають фінішні стрічки, дають вказівки волонтерам і перевіряють готовність траси. Олександр Пахолюк, директор Благодійного фонду "МХП-Громаді", під час забігу виходить на дистанцію 5 км. Каже, бігтиме попри травму разом із двома синами. - Це вже не просто забіг - а момент, коли вся родина долучається до спільної справи. Разом ми справді сила. Серія забігів МНР Run4Vісtоry щороку набуває дедалі більшого масштабу. Перший забіг відбувся восени 2023 року. Ми тоді бігли навколо Ставу, - згадує Олександр Пахолюк. - Людей прийшло небагато, можливо ще не всі тоді розуміли, що через біг можна підтримувати військових. Зараз усе змінилося. Ми бачимо, як біг стає інструментом благодійності, способом єднання. І треба розвивати цю ідею, бо в ній є велика сила. У 2024 році ініціатори створили повноцінну серію: спершу запланували чотири міста, але додали п'ятий забіг, адже охочих долучитися виявилося більше, ніж очікували. - У нас дуже проста логіка: там, де проходить забіг, збираємо кошти для тієї бригади, яка формувалася в цьому регіоні. Людям важливо розуміти, кому вони допомагають, - розповідає Пахолюк. - Коли військова частина з рідного міста чи області - це додає мотивації. Люди долучаються охочіше, бо знають, що їхній внесок піде туди, де служать знайомі чи земляки. Звичайно, ми хочемо допомогти всім, але мусимо фокусуватись. Тому щоразу спільно з місцевою владою та партнерами обираємо підрозділ, який має безпосередній зв'язок із регіоном. Це справді працює - і як модель допомоги, і як приклад взаємної відповідальності. Забіг у Тернополі - третій у сезоні. Попереду ще Луцьк і Вінниця. - Якщо на першому нашому забігу було близько 300 учасників, то сьогодні - більше 1000 офлайн і ще близько 200 онлайн. На дистанцію "Люди-Титани" виходять 30 ветеранів. Долучається спільнота Unbrоkеn. І це теж надзвичайно важливо - ми не просто бігаємо, ми гуртуємо навколо себе людей, які готові допомагати. Показуємо, що можемо подолати будь-які перешкоди - і під час бігу, і в житті, якщо тримаємося разом, - додав Олександр Пахолюк. ПЕРШІ СТАРТИ Близько 8:30 на головній сцені розпочинається офіційне відкриття забігу. Після цього стартує розминка для бігунів на найдовші дистанції - 21 і 10 км. Тренерка зі сцени задає ритм. У натовпі здіймаються руки, учасники нахиляються, стрибають, розігрівають м'язи. Керівниця групи соціального розвитку фонду "МХП-Громаді" Уляна Баранова жартома називає себе амбасадоркою дистанції у 2 км. - Наш забіг - це велике благодійне свято. Ми всі тут, щоб допомогти. І навіть ті, хто не біжить - бо не може, чи просто не готовий - можуть долучитися до головної мети, - говорить Уляна Баранова. - Можна задонатити просто на місці чи взяти участь у благодійній лотереї. Усі зібрані кошти підуть на допомогу військовим. Найважливіше - пам'ятати, чому ми це робимо. Ми біжимо за тих, хто бореться. Біжимо в пам'ять про тих, кого вже немає поруч із нами. Це не просто напис на футболках - а наш особистий сенс, обов'язок, подяка. Дуже хочеться, щоб сьогоднішні результати дозволили нам повністю закрити запит від військових. Перші учасники починають гуртуватися біля входу до стартового коридору. Цьогоріч маршрут не проходить навколо тернопільського озера, як це було раніше. Організатори обирали трасу ближче до центру міста, з урахуванням як логістики, так і комфорту бігунів. - Ми завжди розробляємо трасу з урахуванням особливостей міста, - пояснює директорка NеwRun і координаторка забігу Оксана Сученко. - Важливо, щоби маршрут був зручний, безпечний і водночас не створював надмірного навантаження на місто. Також враховуємо кількість учасників і, звісно, погодні умови. Сьогодні досить спекотно, тому вибрали тіньові ділянки, додали охолоджувальні арки, пункти гідратації - усе для того, щоби учасники комфортно пройшли або пробігли свою дистанцію. Ми бачимо, як біг стає інструментом благодійності, способом єднання Найменші учасники - віком до 6 років - виходять на дистанцію 100 м, часто разом із батьками. А від 7 до 13 років - біжать 500 м самостійно. - Бували випадки, коли дитині кілька місяців, і її несуть на руках - просто щоб бути частиною події. Старші дітки вже біжать самі, а після фінішу кожен отримує пам'ятну медаль і подарунок від партнерів. Для них це величезна подія, діти дуже хвилюються, але гордо долають свою дистанцію, - додає Оксана Сученко. - Ще одна важлива частина події - інклюзивний забіг "Люди-Титани". Його долають учасники з інвалідністю, переважно ті, хто зараз перебуває в реабілітації. Це символічна дистанція у 500 метрів. Але цей рух надихає й показує, що кожен крок важливий. Старт у Тернополі - завершальний у весняному сезоні. Попереду - осінні забіги в Луцьку та Вінниці. Для NеwRun це перший рік співпраці з МХП - але вже третій забіг поспіль у сезоні. - Ми дуже раді, що компанії бачать у бігу не просто спорт, а платформу для важливих соціальних тем. З МХП є чіткість, людяність і спільна мета. Благодійність через біг - це потужний інструмент. Ми бачимо, як він працює, і точно будемо продовжувати, - наголошує директорка NеwRun. О 9:00 - загальнонаціональна хвилина мовчання. Майдан завмирає - люди стоять мовчки, схиливши голови. За мить над площею звучить Державний Гімн України. Усі кладуть руки на серце, підспівуючи. Ведучий піднімає мікрофон, затягує паузу на кілька секунд. - Слава Україні! - лунає зі сцени. - Героям слава! - гучно в один голос відповідає площа. Учасники виходять на стартову позицію. - П'ять, чотири, три, два&hеllір; один! - звучить сигнал старту і бігуни зриваються з місця. "ЦЕ ВРЯТУЄ ДЕСЯТКИ ЖИТТІВ" На дистанцію 5 км виходить офіцер 44-ї окремої артилерійської бригади імені гетьмана Данила Апостола Андрій Череватий. У цій бригаді він служить уже сьомий рік. - Для мене це не просто пробіжка. Це моя бригада, мої побратими. Якщо можу бодай чимось допомогти, то роблю це, - каже Череватий. Стоїть поблизу сцени у футболці кольору хакі з емблемою бригади. - Ми з побратимами тут разом, бігтимемо пліч-о-пліч. І для мене важливо бути поряд із тими, з ким щодня на позиціях. Минулого року я теж біг. Тоді це був забіг на честь загиблого героя - мого побратима, з яким ми служили разом. І буду бігти за нього далі. Ці події, за словами офіцера, мають набагато більший сенс, ніж просто спортивний захід. - Як і в бігу ми всі рухаємось однією дистанцією, в одному напрямку - так само і в житті маємо тримати спільний курс, - говорить Андрій. - До перемоги. Саме такі заходи її наближають. Це підтримка, згуртованість і конкретний внесок, бо кошти зібрані тут підуть на дрони - те, що реально рятує життя на фронті. 44-та бригада зараз тримає позиції на Сумському та Запорізькому напрямках. Ситуація складна, але, як каже військовий, оборону тримають гідно. За словами офіцера, фронту зараз найбільше не вистачає саме дронів. - Сучасна війна перейшла на інший рівень. Ми намагаємося уникати прямого контакту, зберегти життя хлопців. І саме дрони дають таку можливість, - наголошує Череватий. - Коли безпілотник зробить свою роботу, нам не потрібно заходити в "сіру зону" під обстрілами. Це не тільки про ефективність, а й про виживання. Першим на фініші дистанції 10 км з'являється Павло Волуйкевич, 30-річний учасник із Івано-Франківська. Він не зупиняється одразу, пробігає ще кілька кроків, важко дихає, схиляє голову, а потім випрямляється й посміхається. Глядачі зустрічають його оплесками. Волонтер простягає склянку з водою. - Сьогоднішня дистанція далась добре. Було спекотно, звісно, але до спеки можна звикнути, - ділиться враженнями від дистанції переможець. - Я вже 10 років бігаю, тренуюся щодня. Зазвичай - п'ять-шість разів на тиждень. Це не тільки біг - додаю і силові, і кардіо. По два тренування на день, так і форму тримаю. Це вже другий забіг МНР Run4Vісtоry для Павла - перший був у Тернополі у 2023 році. Каже, що приїхав і цього разу не лише заради спорту. - Для мене важливо, що цей захід має благодійну мету. Ми всі розуміємо, для чого бігаємо, - говорить Волуйкевич. - Йдеться не просто про рекорди, а про допомогу військовим. І якщо мої 10 кілометрів хоч якось допоможуть - значить, я зробив правильний крок. ВЕТЕРАНИ Й ПРОФЕСІЙНІ СПОРТСМЕНИ Поруч зі сценою та стартовим коридором працюють різноманітні локації. Після фінішу учасники підходять на короткий відновлювальний масаж, щоб зняти напругу після бігу. Триває безпрограшна благодійна лотерея. Можна зробити донат і отримати подарунок: книги, шкарпетки, солодощі, ковдри, пледи, кепки з мерчем забігу, блокноти, термочашки тощо. Неподалік - дитяча локація. Малеча ловить мильні бульбашки, бере участь у майстер-класі з виготовлення слаймів. У одному з наметів можна безкоштовно дізнатися свою групу крові. Там також роздають буклети про донорство. На фініші дистанції 10 км з'являється чоловік у спортивному одязі кольору хакі. На правому зап'ясті - гіпс. Біля нього - жінка в яскравому костюмі. Вони тримають темп і фінішують майже водночас. Це 31-річний Максим із позивним Маестро, командир підрозділу Сил спеціальних операцій. Попри поранення, вирішив долати дистанцію. - Поранення отримав трохи більше місяця тому на Донецькому напрямку. Ми працюємо з дронами, я сам командир підрозділу. Буває, що і по нас прилітає, - говорить військовий. - Десять кілометрів біг вперше. До цього бігав у парку просто для себе - коли був час і настрій. Звик бігати по рівній місцевості, а тут, звісно, складніше, ще й спека. Але я свідомо вийшов на старт, бо хотілося випробувати себе. Максим біг дистанцію разом із дружиною. Це було важливо для них обох, зізнається. - Підтримували одне одного. І я точно хочу ще брати участь у таких забігах. Це не просто про дистанцію, а про людей, єднання й те, що нас тримає разом, - підкреслює Маестро. - Зараз тренуюсь, наскільки дозволяє стан. Бо планую вже в середині літа повертатися на фронт. Мені важливо бути в формі. Кожен такий захід - це підтримка. І це наближає той день, коли справді буде перемога. На фініші найдовшої дистанції у 21 км з'являється Іван Стребков - 33-річний спортсмен родом із Бучача. На ньому легка спортивна форма, обличчя мокре від поту. - Біг сьогодні давався важче, ніж зазвичай. Спека дуже відчувалась, - каже Стребков і робить ковток води. - Але я вже звик до таких умов. Бігом займаюся з 2006 року. В національній збірній України - з 2010-го. Проходив дистанцію разом зі своїм учнем Миколою. Ми домовились бігти разом, так і вийшло. Микола добре тримав темп, і, чесно кажучи, якби сьогодні він мене обійшов - я б тільки зрадів. Для мене, як тренера, це був би найкращий результат. Якщо мої 10 кілометрів хоч якось допоможуть - значить, я зробив правильний крок Іван тренує учнів у власному біговому клубі. Його дружина - рекордсменка України з бігу на 3000 м із перешкодами, учасниця Олімпійських ігор у Токіо. - У 2021 році вона була єдиною спортсменкою з Тернопільщини, яка представляла нашу область на Олімпіаді. Але зараз вона вдома - 15 квітня у нас народилась донечка. Тож вона виховує малу, а я - бігаю і треную. Ми дуже спортивна сім'я, - розповідає Іван. - Сьогодні я не ставив собі мету бігти на максимум. У таку погоду бігати на результат небезпечно, особливо для непідготовлених людей. За тиждень Іван пробігає в середньому 150 км. Це різні типи тренувань - від інтервальних до довгих кросів по 25-30 км. Тренується двічі на день - вранці й увечері. Також Стребков тренує й консультує військових: допомагає їм повернутися до спорту або просто переключити увагу з фронту. Чоловік постійно бере участь у благодійних забігах - це його принципова позиція. - Ми всі повинні робити те, що можемо. І якщо я можу бігти й таким чином привернути увагу, збирати кошти - я це роблю. Адже зараз головне - допомогати армії, - підсумовує переможець. ЛЮДИ-ТИТАНИ Ведучий оголошує початок благодійного аукціону із лотами від 44-ї окремої артилерійської бригади. У центрі уваги - тубус від артилерійського заряду, пам'ятна плакетка та бригадний прапор. Ставки учасники роблять просто біля сцени. На Театральній площі стає дедалі людніше, лунає запальна музика. Підходять нові учасники - ті, хто готується долати дистанції 2 і 5 км. Разом із ними на розминку виходять пацієнти центру UNВRОКЕN. Серед них - Сергій із позивним Дрон. Він пританцьовує у такт музиці на протезі. Бере участь у символічній дистанції "Люди Титани", разом із ще 11 пацієнтами UNВRОКЕN, зокрема й амбасадоркою центру Яною Степаненко. - Бігати не можу. Ну, куди вже, - пояснює Сергій. - Стараюся більше ходити, займатися на тренажерах. Такі заходи дуже важливі, бо не дають нам сумувати. Перед стартом дистанції "Люди Титани" слово бере ветеран, амбасадор і ментор центру реабілітації UNВRОКЕN Володимир "Будда" Рудковський. - Хотілося б, щоб заходи такого формату відбувалися щотижня у кожному місті, - звертається він до учасників. - Кожна ваша гривня - може врятувати життя. Маленьких донатів не буває. Поки ми тут - наші побратими воюють. І ми маємо робити все, щоб вони якнайшвидше повернулись до своїх дітей, до родин. Слава Україні! Починається дистанція. Під оплески "Люди Титани" вирушають уперед - хтось із тростиною, на протезах, дехто на кріслах колісних. Глядачі та інші учасники підтримують їх протягом усього маршруту - плескають, усміхаються. Усі крок за кроком повертаються до старту - повільно, але впевнено. На фініші знову лунають оплески. Після дистанції Володимир "Будда" Рудковський розповідає, що такі заходи для них уже добра традиція: - На щастя, ми разом із хлопцями та дівчатами, які проходять реабілітацію в Unbrоkеn, доволі часто долучаємось до таких ініціатив. Дякуємо соціально активному бізнесу, бо якби не вони, ми б рідше бували на таких заходах. А це справді важливо, - наголошує Рудковський. - Сьогодні ми в Тернополі, щоби ще раз нагадати - що таке війна і які її наслідки. Для нас, ветеранів, такі події - частина адаптації до мирного життя. Але й для інших це сигнал - бачать нас, підходять, дякують, фотографуються. І розуміють, як важливо бути поруч із тими, хто повернувся з війни. Нас сьогодні приїхало 12. Якщо підійти до кожного і запитати про емоції - ви побачите тільки посмішки і щире задоволення. ДОПОМАГАЄМО, ЧИМ МОЖЕМО Серед учасників дистанції 2 км - Ірина Яворська, працівниця компанії МХП, приїхала на забіг з чоловіком. - Я вражена, що змогла й не зупинилася. Ми бігли в Києві минулого разу, коли був марафон, тоді було легше. Поки бігла, думала: як витримують наші солдати там, на передку? Якщо вони тримаються, то я теж зобов'язана витримати заради них, - наголошує Яворська. Спеціально до забігу не готувалась, але фізична активність - частина її життя. - Важливо бути тут і підтримувати, - додає. - Ми передаємо на фронт продукти: тушонку, сало, шкварки, смалець, картоплю, гречку, рис - усе, що можемо. Знаємо, що люди, які повернулися звідти, пережили болі, депресії, злами. Я вірю, що коли ми тут біжимо, допомагаємо, обіймаємо ветеранів - це теж важливо. Після основних стартів розпочинається підготовка до дитячих забігів. На дистанцію виходить наймолодша група учасників - хтось тримає батьків за руку чи весело підстрибує на місці. У яскравому одязі дітлахи виходить останніми на трасу, але з таким самим запалом, як і дорослі. Серед учасників - п'ятирічний Дмитро Даневич, амбасадор МНР Run4Vісtоry. Хлопчик бере участь у всіх забігах серії й щоразу присвячує свою дистанцію дідусеві - полковнику Вячеславу Вороному, який загинув у 2022 році під час евакуації поранених з "Азовсталі". Подолала дистанції родина зі Львова: батьки Тарас і Любомира привезли на забіг трьох дітей - 10-річного Ігоря, 6-річного Юру та півторарічну Інну. До Тернополя приїхали зранку, спеціально на МНР Run4Vісtоry, і одразу вирушили на старт. Усі троє дітей брали участь у своїх категоріях: Ігор біг 500 м, Юра - 100, наймолодша Інна також пройшла свою дистанцію разом із батьком. Незважаючи на спеку, їм вдалося подолати маршрут - Юра навіть фінішував із третім результатом у своїй віковій групі. - Вони дуже люблять брати участь у таких заходах, - каже Любомира. - Старший біг уже вдруге, середній уперше, але обом дуже сподобалося. А маленька Інна просто все повторює за братами. - Ми хотіли, щоб діти не лише змагалися, а й розуміли, що такі події - не просто спорт, а підтримка наших військових. Це важливо. Хочемо долучатися і надалі, - додає батько. Усі учасники отримали медалі фінішерів - символ подоланої дистанції. Переможців нагородили грошовими призами, а також подарунками від партнерів забігу. Завдяки реєстраційним внескам і благодійним донатам учасників організаторам забігу в Тернополі вдалося зібрати 889 366 грн. За ці кошти придбали дрони для тернопільської бригади.

Світовий банк переглянув глобальний стандарт крайньої бідності. Новий показник становить $3 на особу на день. Раніше межа була встановлена на рівні $2,15. Відтепер ті, хто живе на менше ніж $3 щодня, вважатимуться такими, що перебувають у стані крайньої бідності, йдеться у повідомленні. Цей стандарт ґрунтується на паритеті купівельної спроможності. Його коригують, щоб врахувати зміни вартості базових товарів і послуг, як-от їжа, житло та одяг. Показник був запроваджений ще у 1990 році. Тоді дев'ять із десяти людей, які жили у злиднях, перебували в найбідніших країнах. Ситуація з того часу змінилася. Нині більшість населення Землі живе у країнах із середнім доходом. "Перегляд оцінок глобальної бідності свідчить про те, що за останні десятиліття більше людей уникли злиднів, проте світ бідніший, ніж ми думали", - повідомив Світовий банк. Щоб краще аналізувати ситуацію, з 2017 року Світовий банк додатково користується ще двома межами. Одна для країн з доходом нижче середнього - $4,20. Друга для країн з вищим середнім доходом - $8,30 на день. Банк підкреслює, що половина людства не заробляє $8,3 в день. А кожна п'ята людина не має навіть $4,2. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Як вилізти з бідності: 12 буденних звичок, які призводять до безгрошів'я За даними на 2024 рік, близько 700 млн людей жили у злиднях. Це становить 8,5% від усього населення світу. Більшість із них - мешканці країн Африки на південь від Сахари. Оновлена межа вплинула на статистику. Тепер очікується, що у 2025 році кількість бідних сягне 808 мільйонів осіб. Це 9,9% населення Землі. Раніше прогнозували 677 млн. Тобто кожен десятий житель планети не матиме змоги покрити базові потреби - харчування, житло та одяг. Світовий банк вважає, що до 2030 року рівень крайньої бідності залишиться на рівні 9%. За курсом НБУ, цей поріг в Україні становить 3860 грн на місяць. Про це заявила народна депутатка Ніна Южаніна. Вона зазначила, що на початок квітня 2025 року 36,2% пенсіонерів в Україні живуть за межею бідності. Згідно з даними Пенсійного фонду, понад 3,73 млн людей отримують менше ніж 4 тис. грн пенсії. У 400 тисяч осіб середній розмір - 2283 грн. У ще 3,34 млн - 3342 грн.

Кирило Сизов дістав важкі поранення через ракетний удар по дитмайданчику у Кривому Розі 4 квітня. 12 днів чоловік був у реанімації, а 16 квітня помер. Спогадами про єдиного онука поділилися бабуся та дідусь

Ефектна та ефективна спецоперація України по стратегічних аеродромах Росії досі в центрі уваги світу. Обговорюються різні аспекти цієї теми, і  серед них – чи може Росія відповісти, зокрема, ядерним ударом. Які варіанти розвитку подій - аналізуємо в розмові з експертом Національного інституту стратегічних досліджень, співзасновником Концерну оборонної інформації Олексієм Їжаком.Олексій Їжак. Фото: rаdіоsvоbоdа.оrgЯдерний шантаж як імунітет від покарання за агресіюОтже, пане Олексію, Україна ударила по стратегічних аеродромах Росії, обороняючись у цій кривавій війні. Росія натомість агресивно кричить на весь світ: це загроза російській ядерній безпеці, тож за нашою ядерною доктриною ми відповімо. На жаль, ми знаємо, що далеко не всі приймають нашу логіку. Що з цим робити світові?Нічого. Це хронічне російське питання ядерної ескалації. У РФ його часто трактують як право на імунітет від покарання за агресію. Як вони цим маніпулюють? Російська ядерна доктрина у своєму публічному викладі, закріплена указом президента РФ №355 від 2 червня 2020 року й оновлена у листопаді 2024 року, передбачає надзвичайно широкий перелік підстав для застосування ядерної зброї. Така розмитість формулювань створює враження, що Росія залишає за собою право на ядерну ескалацію майже в будь-яких критичних обставинах на полі бою.А що на практиці? На практиці ми маємо добитись, щоб світ визнав: це максималістське трактування втрачає сенс. Реальність війни доводить, що ядерні погрози є переконливими лише тоді, коли йдеться про виняткові обставини — загрозу самому існуванню держави. Це є загальновизнаним критерієм, якого дотримуються інші ядерні держави і який сприймається більшістю неядерних країн. Інакше — руйнується світовий ядерний порядок. І навряд чи Росія готова, а інші ядерні держави дозволять їй вийти за ці межі.Який аргумент мають застосувати ці держави до Росії?Той, що Москва системно залучає компоненти ядерних сил до ведення війни проти України. Російські системи подвійного призначення - Іскандер-М, Іскандер-К, «Кинджал», Су-24М, Су-34, Ту-22М3 — регулярно використовуються Росією у звичайному спорядженні для ударів по Україні. У таких випадках Росія не повинна очікувати, що їх потенційно ядерний статус забезпечить їм якийсь імунітет. Україна систематично знищує  і буде знищувати ці системи на полі бою, і для Заходу немає ніякого аргументу, який міг би спростував логіку дій України.Четверо людей загинули і ще щонайменше 20 отримали поранення внаслідок російської ракетної атаки. Киів, 6 червня 2025 року. Фото: Gеtty ІmаgеsМожете проілюструвати це якоюсь аналогією? Іноді такий прийом більше переконує, ніж найточніша формула… Спробую. Уявіть, що ракети КN-23 КНДР запустили у напрямку українських міст. І нам кажуть: не можна перехоплювати системами Раtrіоt лише тому, що це може спровокувати Кім Чен Ина на ядерну відповідь. Хіба не абсурд? Ці ракети можуть належати до ядерного арсеналу? Можуть. Але світ же не чекає після цього негайного ядерного удару від північної Кореї? Тобто Росія використала систему подвійного призначення в у звичайній війні…… після чого ця система втрачає будь-який особливий статус, пов’язаний із її потенційною ядерною функцією. Це повністю відповідає принципам міжнародного гуманітарного права, яке оцінює не потенціал, а фактичне використання та наслідки.Але далеко не всі наші читачі розуміються на тому, з чого складається ядерна потуга Росії, чому в одному випадку – це власне ядерна зброя, а в іншому – вона стає вже неядерною. Давайте розберемось в цьому.Давайте.Стратегічні і нестратегічні ядерні сили РосіїОтже, з чого складається російська ядерна потуга?Насамперед, російські ядерні сили мають стратегічний та нестратегічний (тактичний) компоненти. Стратегічний компонент перебуває у вищому ступені готовності - боєголовки змонтовані на носіях і стоять на бойовому чергування. Вони є предметом постійної комунікації зі Сполученими Штатами. Це понад 4 000 боєголовок, з них приблизно 1 700 розгорнуті, тобто встановлені на носіях у межах стратегічних ядерних сил. Решта перебуває на зберіганні, зазвичай у централізованих сховищах.Які носії Росія може використати для стратегічних ядерних боєголовок? Це  три основні компоненти, та сама тріада, яка часто на слуху:міжконтинентальні балістичні ракети (МБР) — розміщені як у шахтних пускових установках, так і на мобільних платформах. Загалом — приблизно 330 ракет, які можуть нести до 1 250 боєголовок;балістичні ракети підводних човнів (БРПЧ) — розгорнуті на 12 стратегічних субмаринах проєктів «Дельфін» і «Борей», які сумарно можуть нести до 992 боєголовок, з яких близько 640 перебувають на бойовому чергуванні;нарешті, стратегічні бомбардувальники Ту-95МС і Ту-160 — здатні нести крилаті ракети з ядерною бойовою частиною. Теоретично вони можуть нести до 586 боєголовок, але у звичайному режимі ядерні боєзаряди зберігаються окремо. Їхнє встановлення означало б демонстративну підготовку до ядерної війни, чого Росія на практиці не робить.Що тоді відноситься до нестратегічних ядерних сил? Це: морські тактичні системи — ракети типу «Калібр», «Онікс», торпеди, для яких у централізованих арсеналах передбачено ядерне оснащення;авіаційні системи подвійного призначення — літаки Ту-22М3, Су-24М, Су-34, МіГ-31К, які переважно виконують звичайні бойові завдання, але теоретично можуть бути оснащені ядерними боєприпасами;оперативно-тактичні ракетні комплекси «Іскандер-М/К» з опцією ядерного оснащення;зенітні ракетні комплекси типу С-300 і С-400, для яких, за деякими оцінками, у централізованих арсеналах можуть досі зберігатися ядерні боєголовки.І під час операції «Павутина» ударила саме по літаках з цього переліку…Так, 1 червня українські дрони завдали ударів по двох компонентах цієї структури: по стратегічних бомбардувальниках Ту-95МС на авіабазах Бєлая та Олєнья; по субстратегічних бомбардувальниках Ту-22М3 на авіабазі Бєлая.Окрім шахтних МБР і підводних балістичних ракет, майже всі інші носії ядерної зброї в арсеналі Росії є багатофункціональними. Стратегічні бомбардувальники Ту-95МС і Ту-160, хоч і вважаються ядерними платформами, регулярно використовуються для запуску крилатих ракет зі звичайними боєприпасами. Так само нестратегічні Ту-22М3, Су-34, «Кинджал», «Іскандер» є атрибутами повсякденної війни РФ проти України. Повторюсь, для цих систем ядерне оснащення є резервною опцією: ядерні боєприпаси зберігаються окремо від носіїв і можуть бути застосовані лише після спеціальної підготовки.Тож правильно я розумію: світ має визнати - такий статус позбавляє ці платформи будь-якого особливого імунітету у контексті російсько-української війни?Так, це звичайна зброя нападу з боку РФ, яка є об’єктом повсякденного знищення в межах законної оборони з боку України.Але тут деякі так звані незалежні експерти посилаються, що російські ядерні сили підпадають під дію договору Nеw SТАRТ, і це, мовляв, є важливим моментом в цій дискусії. Кого захищає Nеw SТАRТ?Президенти США і Росії Барак Обама і Дмитро Медведєв у Празі підписали історичний договір про скорочення ядерних арсеналів своїх країн, 8 квітня 2010 р. Фото: Gеtty ІmаgеsЩо ми маємо розуміти про цей договір?Так, частина російських ядерних сил підпадає під дію договору Nеw SТАRТ - останнього, хоча й частково призупиненого Росією, двостороннього договору між США і РФ у сфері контролю над озброєннями. Він формально залишається чинним до початку 2026 року. Договір установлює перевірювані обмеження на кількість розгорнутих стратегічних боєголовок і засобів їх доставки — тих самих міжконтинентальних балістичних ракет, балістичних ракет підводного базування та важких бомбардувальників, таких як Ту-95МС і Ту-160. Особливістю його є те, що Nеw SТАRТ не забороняє використання облікованих стратегічних систем у звичайних (неядерних) операціях, а також не вимагає постійного спорядження носіїв ядерними боєголовками. І росіяни посилаються саме на це? Так, але тут треба говорити про того самого диявола, що, його, як відомо, ховають в деталях. Договір передбачає процедури, які унеможливлюють сприйняття звичайного чи навчального застосування цих систем як початку ядерного удару — зокрема, засобами супутникового або дальнього радіолокаційного спостереження.Стратегічна авіація є найменш жорстко регламентованою складовою ядерної тріади. На відміну від шахтних МБР чи БРПЧ, бомбардувальники не перебувають у постійній бойовій готовності, а їхній статус значно гнучкіший і менш прозорий. Зліт бомбардувальника, який летітиме над океанами майже півдоби, не є ознакою негайного початку ядерної війни — на відміну від запуску міжконтинентальної ракети, яка досягає цілі менш ніж за годину й не залишає часу на роздуми щодо типу її бойового спорядження.Тож, наскільки я розумію, Росія педалює те, що  стратегічні бомбардувальники, для яких боєголовки зазвичай зберігаються окремо, контролюються не так суворо, як міжконтинентальні ракети на суші та підводні човни на морі? Так,  США та РФ не зобов’язані повідомляти одне одного про кожен зліт стратегічного бомбардувальника — на відміну від кожного запуску міжконтинентальної ракети, який підлягає обов’язковому інформуванню. І саме це дає Росії простір для широкого використання Ту-95МС з крилатими ракетами Х-101 у неядерній війні проти України — без жодних наслідків для договору Nеw SТАRТ. Але, і це ключове та найважливіше вже для нашої аргументації: так само, знищення цих літаків не суперечить договору, окрім, можливо, необхідності узгодження з США додаткових процедур їх ліквідації та виведення з обліку. Єдина потенційна юридична або політична складова, що могла б вплинути на вибір цілей, — це те, чи призначений конкретний Ту-95 або Ту-160 виключно для ядерних місій. Тож можна припустити, що відсутність наших ударів по місцях базування Ту-160 є наслідком того, що в окремих випадках важко достовірно відрізнити ядерні й неядерні конфігурації бомбардувальників.Отже, чи вірно я сформулюю, коли скажу, що критерій тут простий: якщо стратегічна ядерна система свідомо виводиться з ядерного планування для тривалого застосування у звичайній війні — вона стає законною військовою ціллю у цій війні?Абсолютно. Ми могли б навіть припустити, якби не знали нашого ворога: Росія, маючи таку політичну волю, могла б через нейтральні країни повідомити Україну, які саме бомбардувальники вона зберігає виключно для ядерного стримування проти інших ядерних держав і ніколи не використовуватиме у війні проти України. Чи можна дуже гіпотетично виключити таку можливість? Немає жодних ознак, що вона робила такі повідомлення. Тож просто констатуємо: РФ свідомо наражає на ризик увесь свій флот стратегічної авіації.Сумнівна неядерна роль ядерних силЧи є стратегічні бомбардувальники єдиним компонентом ядерних сил, який Росія вирішила використати у неядерному оснащенні? Давайте прояснимо ситуацію зі славнозвісним «Орешніком»…Колаж ЕспресоМи знаємо, що принаймні одного разу було підтверджено запуск неядерного варіанту МБР «Ярс», названого «Орешнік». Виведемо за дужки сумнівну бойову ефективність світлошумового запуску міжконтинентальної балістичної ракети на малій дистанції та надмірну вартість такого кроку. Констатуємо:  Росія заздалегідь повідомила США про запуск у рамках процедур Договору Nеw SТАRТ.Несхоже на нашого ворога…Так, але жодної політики в цьому не було — американські супутники фіксують запуск МБР, і США відповідно до договору мають знати, що ракета не летить у їхній бік, аби не реагувати на це як на початок ядерної війни. Інакше постраждала б сама Росія. Тож тут вони діяли дуже раціонально, не бавлячись з вогнем: краще заздалегідь повідомити, розуміючи, що така інформація моніториться американцями і доступна їм.А як до цього ставитись світові, коли Росія як звичайну зброю використала навіть міжконтинентальну балістичну ракету, що її важко відрізнити від ядерного варіанту «Ярсу»?Дуже негативно треба ставитись. Росія готова ризикувати, перетворюючи частину «Ярсів», а можливо, й інших стратегічних систем, на засоби звичайної війни. Про інші – це гіпотеза, але... Згадаємо, що неодноразово в різних контекстах Путін згадував МБР УР-100НУТТХ з бойовим блоком «Авангард», який може бути неядерним, але може здійснювати маневри в атмосфері як нове покоління гіперзвукової зброї. Ця ракета, відома у США як SS-19, розміщується у шахтах і обліковується відповідно до Nеw SТАRТ як така, що несе до шести ядерних боєголовок.Давайте спробуємо підсумувати ваші слова. «Павутина» чітко показала небезпеку змішування ядерних та неядерних ролей стратегічних ядерних сил РФ. Тепер сам агресор – ядерна держава цинічно волає про захист від неядерної країни, проти якої вона застовувала  елементи своєї ядерної тріади. Саме так. Росія сама зробила крок у цьому небезпечному напрямку й активно експлуатувала його в публічній риториці доти, доки не виявилася вразливість ядерних платформ до нових засобів ураження.При цьому вразливі не лише стратегічні бомбардувальники, які виявилися великими незахищеними цілями. Ледь захищеними є й мобільні комплекси «Тополь-М» та «Ярс» — по суті, великі військові вантажівки з небезпечною у космосі, але вразливою на землі ракетою.А що з ядерною балістикою?Хоча шахтні МБР захищені навіть від ядерного удару, при виході із шахти для запуску вони можуть бути не менш вразливими, ніж бомбардувальники, навіть для легкої кінетичної зброї. Стратегічні підводні човни, які у доках прикриті гротами, у відкритому морі чи бухтах стають майже такими ж вразливими, як і крейсер «Москва», знищений ракетою, або корвети й катери РФ, знищені українськими морськими дронами.З одного боку, це надихає, але, з іншого, погодьтесь, лякає реальною ядерною загрозою для світу…Справедливо. Втім, хто несе цю реальну загрозу? Упродовж десятиліть Росія виправдовувала свій спротив розширенню НАТО, серед іншого, аргументом про наближення неядерних ракетних систем до її ядерних сил, що начебто підриває їх живучість і стратегічний баланс. Кремль лякав цим російське населення, військові лякали Кремль. І ось тепер демонстрована уразливість ядерної тріади РФ у війні проти України робить цю аргументацію беззмістовною. Розшириться НАТО чи ні — нова вразливість російських ядерних сил не зникне.Допоки не зникне?Доки Росія не змінить власну політику, передусім — не припинить агресію проти України. Ядерним силам РФ не загрожує нічого, окрім їх використання для захоплення чужих територій. Якщо російська ядерна тріада не становитиме загрози іншим — її ніхто й не чіпатиме. Що з нею буде? Як і багато інших радянських арсеналів, благополучно згниє сама по собі протягом кількох десятиліть. Це буде найкращий вихід для людства. Розмовляв Олександр Калініченко

​12 квітня 2025 року в житловому комплексі «Синергія Сіті» відбувся благодійний Великодній фестиваль, який став справжнім святом єдності. А ще вдалося підтримати наших воїнів та посприяти патріотичному розвитку малечі та юнацтва. Саме вони — майбутнє України, і найбільшою мірою саме для них було це родинне свято з неповторною затишною атмосферою.

Про це пише Суспільне Спорт.Спортсменка вдруге в кар'єрі змагається на чемпіонаті Європи. Дебютна участь у Євро принесла їй дев’яте місце у фіналі багатоборства. Відтоді спортсменка виступала на Олімпійських іграх, а у 2025 році  виступила на шести турнірах та була на пʼєдесталі 29 разів з 30 можливих, здобувши 18 золотих нагород.На Чемпіонаті Європи-2025 Онофрійчук була однією з головних претенденток на перемогу. У кваліфікації вона показала найкращий результат серед усіх учасниць – 90.050 бала.Як пройшов фінал Євро-2025 в особистому багатоборстві?У фіналі змагалися 25 гімнасток, розділених на дві групи — А та В, кожна з яких по черзі виконувала вправи з предметами. Україну представляли Таїсія Онофрійчук та Поліна Каріка, яка також пройшла до фіналу, однак змагалася у групі В. Онофрійчук натомість потрапила до групи А.Онофрійчук до другої частини змагань підійшла з найкращими проміжними оцінками у вправах з обручем та м'ячем — 29.950 та 28.600 бала відповідно.Перед заключною ротацією Таїсія Онофрійчук мала перевагу в 1.5 бала над найближчою суперницею, Стіляною Ніколовою з Болгарії, і успішно втримала її до кінця змагань.Поліна Каріка замкнула десятку найкращих з результатом 109.950 бала.Євро з художньої гімнастикиОсобисте багатоборство, фіналТаїсія Онофрійчук (Україна) — 117.800 балаСтіляна Ніколова (Болгарія) — 116.700Дар'я Варфоломеєв (Німеччина) — 115.150...10. Поліна Каріка (Україна) — 109.950Значення золотої медалі Таїсії ОнофрійчукЦе перша в кар'єрі Таїсії Онофрійчук перемога на Чемпіонаті Європи з художньої гімнастики. До цього вона мала "бронзу" у вправах з обручем на Євро-2024.Крім того, це перша золота медаль України за 28 років на Чемпіонаті Європи з художньої гімнастики в особистому багатоборстві. Онофрійчук — лише третя українка, яка стала чемпіонкою у багатоборстві після Катерини Серебрянської (1996 рік) та Олени Вітриченко (1997 рік).Також це перше "золото" за два роки на Чемпіонаті Європи з художньої гімнастики. У 2023 році Вікторія Онопрієнко стала чемпіонкою Європи у вправах з обручем.Таїсія Онофрійчук буде представлена в усіх чотирьох фіналах Євро-2025. Вони відбудуться у неділю, 8 червня.Розклад фіналів за участі українських художніх гімнасток на ЄвроНеділя, 8 червня. 12:10-13:15. Обруч, м'яч: Таїсія ОнофрійчукНеділя, 8 червня. 13:20-14:25. Булави: Таїсія Онофрійчук, Поліна КарікаНеділя, 8 червня. 13:20-14:25. Стрічка: Таїсія Онофрійчук Нагадаємо, 21 квітня Онофрійчук здобула золото у вправах з обручем на етапі Кубка світу з художньої гімнастики у Баку. Під час церемонії нагородження вона публічно відмовилася від спільного фото з росіянкою, яка тепер представляє Кіпр та білорускою під нейтральним прапором.

Президент США Дональд Трамп підписав указ, що забороняє в'їзд на територію країни громадянам із 12 держав. Крім того, ще для семи країн будуть діяти часткові обмеження. Про це повідомляє СNN із посиланням на джерела в Білому домі. За словами представника адміністрації, ухвалення рішення пришвидшив нещодавній антисемітський напад у штаті Колорадо. Трамп, як стверджується, розглядав таку заборону раніше, але інцидент посприяв терміновому підписанню указу. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Трамп рішуче налаштований вигнати мігрантів з Америки Під повну заборону потрапили громадяни Афганістану, М'янми (Бірми), Чаду, Республіки Конго, Екваторіальної Гвінеї, Еритреї, Гаїті, Ірану, Лівії, Сомалі, Судану та Ємену. Аргументом для такого кроку стали "ризики для безпеки". Ще для семи країн - Бурунді, Куби, Лаосу, Сьєрра-Леоне, Того, Туркменістану та Венесуели - введені часткові обмеження. Вони стосуються певних категорій віз, а також передбачають посилені перевірки. Указ не поширюється на громадян цих країн, які мають дійсні візи або статус постійного резидента США. Також винятки передбачені для випадків, коли в'їзд відповідає національним інтересам Сполучених Штатів. Раніше адміністрація президента США Дональда Трампа ухвалила рішення скасувати тимчасовий правовий статус для 530 тисяч громадян Куби, Гаїті, Нікарагуа та Венесуели. Це може зробити багатьох з них вразливими до депортації. Згідно з повідомленням федерального уряду, тимчасовий статус мігрантів буде скасований 24 квітня.