Search trend "стамбул"

У провінції Стамбул, яка включає турецький мегаполіс, діє запроваджена напередодні рішенням губернатора заборона на будь-які демонстрації та мітинги. Попри це, протести тривають, відбуваються вони і в інших містах, включно зі столицею Туреччини Анкарою

Наші - в Джедду, американці - в Джедду, Віткофф - до Москви. Усі перемовляються. Але найбільше бентежить у теперішній геополітично-дипломатичній ситуації, що ми надзвичайно мало розуміємо, до чого можуть дійти. Як загалом формуються ті чи інші лінії компромісу? Ми розуміємо, точиться війна, війна кривава. Ворог сильний, ворог потужний. Адміністрація Трампа генерує регулярні повідомлення, але ми в Україні також хотіли б бути учасниками чи бодай розуміти, про що можуть домовлятися і якою є формула справедливого миру.І коли ми доходимо до того, що може називатися підписанням чи певною торгово-дипломатичною пропозицією, яка буде надходити до Сполучених Штатів, а Сполучені Штати вже б якось так намагалися це все діло розподілити по дипломатичних каналах, все одно хотілося б відчувати, що ми також при ділі, що ми розуміємо, що відбувається. Якщо говорити про параметри подібних угод, протокольна частина - це одне (хоча ми її до кінця також не розуміємо, що може бути прописано в офіційній частині). А є ще й частина кулуарна?Я сиджу зараз в автомобілі на території Польщі й по польському радіо почув заклик президента Польщі Дуди дати Трампу шанс. Мовляв, ніхто не міг зупинити війну. Давайте дамо Трампу шанс. Тому я хочу підтримати президента Дуду і, оскільки я через два тижні буду в США на міжнародній конференції (там Міжнародний університет Флориди, який за 20 км від резиденції Трампа), то ще раз хочу прогнутися, і підтримати, і шанс дати президенту Трампу теж.Але якщо серйозно трошки відрефлексувати те, що відбулось у Джедді, насправді для нас це повернення в точку початкової стадії ведення переговорів. Нас із вами дуже сильно гойдає вгору-вниз. Трамп то нас дуже любить, то називає останніми словами, але на сьогодні більше нервують росіяни, тому що так уже сподобались результати зустрічі, але нас це, звичайно, насторожує. Кожен раз, коли люди, яким ми не дуже довіряємо, говорять про те, що щось сподобалось, ми відчуваємо підвох. І це стосується і американської сторони, і української влади так само. Наприклад, те, що відбувається в Суджі. Є великі підстави думати, що все-таки та інформація, як ви говорите, кулуарна, та інформація, яка просочувалася, що частиною або умовою росіян приступити до переговорів принципово по безпеці було виведення українських військ із Суджі. Я не військовий експерт, але зрозуміло, що багато було інформації, і що українським військам уже потрібно було виходити з Суджі, бо там були загрози оточення. Але хай це коментують військові експерти.З політичної точки зору ми розуміємо, що в України, в принципі, іншого варіанту, ніж погодитись на американську пропозицію про оці 30 днів, фактично не було. Хоча ми спочатку думали й досі вважаємо, що перемир'я буде слугувати тільки росіянам, а росіяни стверджують, що перемир'ям скористаються українці, бо нас із вами зараз американці завалять зброєю, - з обох сторін іде така інформаційна хвиля невдоволення, але зрозуміло, що в нас не було іншого варіанту.Після отої ситуації в Овальному кабінеті, українська делегація не мала права зараз не піти на цей контакт. І тому ми дуже вдячні президенту Трампу, під його мудрим керівництвом ми зробили свій крок. Тепер президент Трамп і його команда говорять про те, що Україна вже знову згодна на мирні переговори.Але речниця президента Трампа… Цікаво, що американські журналісти просто дуже уважно відслідковують все, що відбувається, і в адміністрації Трампа немає шансів якось там видати бажане за дійсне. От вони запитували: а що буде, якщо Росія порушить ці перемовини? А українці просто отак-от руками розводять: а що, буває так, що росіяни не порушують свої домовленості?Мало того, у них навіть публікації йдуть, що зараз міжнародну угоду треба укладати так, щоб знайти можливість, обов'язково зберегти можливість Росії вийти й порушити цю угоду, бо - мені це не подобається - росіяни кажуть, що, бачте, вони вже обпеклися на Мінських угодах.І це цікава тема. Коли Меркель заявила про те, що, виявляється, тільки заради нашої безпеки, заради того, щоб дати нам можливість відбитися, вона спочатку нам заблокувала вхід у НАТО, а потім проштовхувала ці Мінські угоди, які очевидно були вигідні Росії, в яких була очевидна формула Штайнмаєра. Штайнмаєр не українець, і його формула була дуже небезпечна. Я пам'ятаю ті моменти. І тепер, коли Меркель, по-перше, не попросила пробачення і не покаялась, на відміну від президента Клінтона, а стверджує, що це було спеціально зроблено, щоб, мовляв, дати паузу Україні, росіяни вхопилися за цю тему. І тепер у них мантра така - "нас уже більше не обманути". Ну всі ж дурять цих довірливих росіян, вони завжди виконують свої зобов'язання - а їх усі дурять.  Так, був Мінськ, був Мінськ-2. Був Стамбул, зараз може бути Джидда і може бути ще невідомо що. Був такий прогресивний "женевський формат", але чомусь американці захотіли прилетіти в Саудівську Аравію, замість того щоб на фазенді Рубіо у робочій атмосфері зустрітися. Це трошки дивно, тому що ми не потребуємо зустрічі на нейтральній території, адже довіряємо нашим американським друзям і партнерам і готові відрядити весь найцінніший український політикум - Єрмака, Умєрова, Сибігу. Ну немає в нас секретів і застережень перед американцями. Чому Саудівська Аравія?Чому Джедда? Ну, напевно, тому що Саудівська Аравія – "намолене" місце, вони вже там провели ряд успішних переговорів. Може, там уже є дисконти в готелях, їх там приймають нормально… Плюс там температура краща…Серйозно - не знаю. Я думаю, що американці у дивній ситуації, бо ми спочатку думали, що вони наш партнер. Ну а партнер - це значить, що ми разом виступаємо на переговорній позиції. Потім почали говорити, що вони ж насправді медіатор, тобто посередині. Ну, добре, посередині. Я це сприймаю. Але коли ми зараз чуємо про те, що вони відновили, дякувати Богу, - от уже в Жешуві працює аеропорт, бо говорили, що там уже плити бетонні розібрали, зброя пішла, допомога пішла, розвіддані пішли. Посередник не може допомагати одній стороні. Мало того, там держсекретар сказав, що вони не будуть надавати військову й фінансову допомогу Росії. Ну, слава Богу, а то був би вже повний абсурд.Вони трохи заплутались у цих ролях, але вони всі заручники Трампа. Трамп сказав, що буде посередині, - і от вони займають цю точку зору, хоча вона не витримує критики, коли ти починаєш аналізувати якісь ознаки, що таке, власне, посередник. Бо посередник не може давати зброю одній зі сторін конфлікту, або війни, або агресії. У нас уже був «Мінськ-1», «Мінськ-2», далі «Стамбул» був - абсолютно неприйнятний і відрізнявся від «Мінська» тим, що передбачав демілітаризацію, денацифікацію і так далі. Що можуть зараз вимагати росіяни? І що можуть намагатися пропхнути наші союзники-партнери-посередники, які десь збоку? І взагалі невідомо, що завтра напише у своєму твіттері президент Трамп.Ну, ми дуже вдячні і цінуємо Трампа за те, що він узяв на себе цю відповідальність і мудро веде нас до миру. Але так, попередній досвід нам говорить про те, що нам не варто зараз уже знову вважати, що Трамп партнер і Сполучені Штати - партнери. Усе, довіра порушена, не потрібно мати якихось надзвичайних очікувань, бо нас трохи кидає, нас свідомо розхитують ментально - то перемога, то зрада. І особливо ненадійний настрій і стан Трампа.Але Трамп сказав - я хочу повторити, бо я дивився цю цитату і вона мене дуже вразила - Трамп сказав, що він знає бачення Росією миру. Але це бачення розуміє тільки він, воно є тільки в голові у нього, у Трампа, і більше ніхто у світі не спроможний це зрозуміти. Ну от, нам треба в оцю мантру Трампа вірити. Але ми ж розуміємо чудово, що Трамп нарветься. Ми ж розуміємо, що Росія ніколи не виконувала міжнародних угод.Коли прессекретарку Трампа прямо запитали про це, вона зійшла з теми: вона не відповіла і сказала, що це ще зарано. Тому ми зараз у ситуації, коли черговий шанс американського президента перезавантажити стосунки з Росією і Росія до таких сценаріїв готова. Зараз перед Росією виклик. Ми прийняли цей мирний план, причому це мирний план американської адміністрації - оці 30 днів перемир'я. Росія каже, що ні-ні-ні. А потім Пєсков каже: ну, треба подивитися, ми ще офіційно не отримали. Але зрозуміло, що, скоріше за все, Росія буде використовувати тактику, де вони вже набили руку дуже сильно, - вони будуть тягнути час. Їм потрібно зробити так, щоб винуватою завжди була Україна.  Ми розуміємо, що основна задача Путіна - це немовби про щось домовитись із Трампом і знайти винного у зриві всіх домовленостей, звісно, нас із вами, Україну, а після того продовжити агресію. Хочеться вірити в мудрість Трампа, що він не поведеться на це.Але є ще крайній граничний сценарій. Можливо, ми бачимо лише пазли надзвичайно великої угоди й насправді все найважливіше вже відбулося, коли ми говоримо про розмови між американцями та росіянами, адже їхні делегації вже зустрічалися і Трамп міг отримати від росіян, наприклад, пропозицію «ви собі берете Арктику, а наші інтереси в Україні ви будете толерувати». Але це тільки просто може бути трошки розтягнутим у часі - на пів року, на рік і так далі.І не тільки Арктику, ми, росіяни, дамо вам певні африканські країни, ви хочете метали рідкісноземельні - ми запропонуємо вам свої, можете видобувати рідкісноземельні метали на тих територіях, які ми зараз окупували. Для мене нема жодного сумніву, що це є основна тактика Росії, розуміючи, що Трамп дуже ведеться на бізнес, на ці мільярди та трильйони якихось міфічних прибутків. І те, що основний переговорник зараз не Рубіо, а Віткофф, і з російського боку Дмитрієв, такий собі олігарх, член родини, - оці два, Віткофф і Дмитрієв, насправді домовляються і, можливо, вже й домовились про реальні речі.Тобто, зрозуміло, ми не можемо конкурувати, ми не можемо запропонувати Трампу більше, ніж може йому запропонувати Росія. Якби він міг тільки економічними інтересами керуватися, у нас би не було шансів, але є інші речі, зокрема є політичні речі, геополітичні. І реакція Європейського Союзу нам дуже була помічною. Треба сказати, що якби не така швидка, миттєва і дипломатична реакція, підтримка України Європейським Союзом, якби не зусилля Британії, президента Макрона, прем'єрки Італії, то, напевне, нам би не вдалося зараз вирулити з цієї ситуації, яка відбулася у Джедді. Там точно попрацювали європейці.І от, як ми з вами зараз говоримо, європейці вже зараз розглядають і форсують оцей план того, що терміново надати Україні, і вони, враховуючи їхні нормальні темпи, зараз розвили просто реактивну швидкість у згуртуванні. І, звичайно, на Трампа це впливає, тому що там є геополітичні інтереси в Трампа, він хоче з Китаєм якось там тягатися. Зараз уже пишуть відверто, що Китай переграє Америку вже технологічно, і якщо взяти об'єднані ринки Європейського Союзу і Китаю, то Америці нема що робити.Європейський Союз уже відповів адекватно на тарифи рівно на таку суму, на скільки Америка ввела тарифи на європейські товари. Але Трамп не пустив в Овальний кабінет Каю Каллас - міністра закордонних справ Європейського Союзу, людину, яка репрезентує собою зовнішню політику об'єднаної Європи. Не пустили її в урядовий кабінет, сказали: ми зайняті, обідаємо. Це скандал, який можна порівнювати з розмовою Зеленського з Трампом в Овальному кабінеті, це небачена історія у світовій дипломатії за останні роки, принаймні у стосунках між Америкою і Європою. Але це сталося, і Трамп теж демонструє свою готовність їхати далі тим курсом.Трамп демонстрував цю готовність поки Європа ще не роздуплилася. Він і президента Дуду, а Польща - це найбільший партнер… Згадайте, Байден скільки разів був у Польщі, він не був під час війни у жодній іншій країні, він окремо дякував полякам, бо поляки зробили дуже багато, вони - хаб для постачання зброї, ми знаємо всю цю історію. І протримати президента Польщі ледве не півтори години, а потім дати йому 10-15 хвилин аудієнції - це не менш знущальне дипломатичне приниження.Але, бачите, Дуда все рівно хоче дати Трампу шанс. І Європейський Союз, у принципі, все розуміє. Але, розуміючи, що зараз просто повністю порвати стосунки зі США неможливо, намагаються Штати втримати.Підкреслю: я думаю, що дипломати вже собі занотували, що не потрібно на майбутнє просто кидатись у підписання збройних контрактів зі США, тому що можуть бути сюрпризи і з літаками, і з дозволами. У доктрині безпеки, я думаю, ЄС точно врахує ризики, пов'язані з тим, що якщо ви дуже залежите від Сполучених Штатів, то ви будете заручниками того, хто буде там при владі. Ну, поки там буде Трамп. А якщо після Трампа буде Венс, то це набагато веселіше. А якщо після Венса буде Маск? Розуміємо, що в них міняється концепція, але якщо ми постійно будемо однією з розмінних карт, це попросту страшно. І тут ключова історія не в тому, чи ми будемо отримувати або не отримувати американську допомогу. Ми справді віримо в наших європейських союзників, але ми розуміємо, що американці можуть бути доволі мстивими і вони можуть бути послідовними у своїх діях, спрямованих проти нас. Наприклад, знову випустять на арену шановну конгресменку Вікторію Спарц з нашої сонячної Чернігівщини, і вона з папкою документів вийде, і звернеться до американського народу, і поіменно буде перелічувати всіх тих, кого вона вважатиме розкрадачем американської допомоги. І потім американське ДБР, і американський же ж Татаров, так би мовити, візьмуться за оті всі можливі зловживання, які чинилися в окремо взятих колгоспах Української Республіки.Якось так може бути. І після того можуть бути ще й санкції. Не дай Боже, звісно, але я не виключаю, коли Маск прозоро натякнув і пригрозив деяким найвидатнішим українським політикам: виїжджайте, мовляв, у нейтральну країну з амністією, нічого вам за це не буде. Ми розуміємо, що вони і так можуть - наші дорогі американські партнери.Як людина, яка займалася вступом України в Міжнародний валютний фонд, у Світовий банк, я вам скажу, що там найбільша загроза. Тому що американці - це ключовий акціонер валютного фонду Світового банку. У нас така дивовижна програма співпраці з валютним фондом: ми зазвичай підписуємо програму, і там у ній є, допустимо, 10 траншів, 10 переглядів. Ми десь на другому чи на третьому перериваємо цю програму і починаємо нову з нового стартапу. Зараз ми пройшли там найдовшу дистанцію з валютним фондом.Але рішення приймає рада директорів: підтримати чи не підтримати Україну, виконала чи не виконала Україна свої зобов'язання. І якщо валютний фонд не продовжить програму співпраці, це миттєво відіб’ється на поведінці інших кредиторів і на вартості запозичень і всього іншого. Я вже мовчу про програми Світового банку. Поки що там американці зупинили багато мільйонів. Я не знаю, між іншим, чи вони відновили програму відновлення енергоструктури, але в них дійсно є можливості тиснути, і причому не треба там виходити на окремих українських олігархів - треба просто сказати, що країна не виконує.І дуже часто у нас є підстави для того, щоб нас звинувачували в невиконанні. Якщо взяти під мікроскопом подивитися, які ми робимо реформи і як ми там боремося з корупцією, то ми з вами знаємо. Але мова зараз про інші речі, значно більші, геополітичні. З точки зору геополітичної у нас просто іншого шляху немає, ніж бути абсолютно монолітним із цим клубом охочих, які вже були відважні, - там зараз десь 37 країн. Це формується така коаліція неформальна Європейського Союзу, яка навіть розглядає можливість надати Україні своїх - не люблю слово «миротворці», бо миротворці у нас асоціюються з солдатами в білих шоломах, які ні на що не впливають, а то військові, які мали б зробити неможливим порушення Росією мирної угоди. І європейці, дуже швидкими темпами, зараз уже проводять чергову зустріч і вже проговорюють якісь деталі. Ми чули про закрите небо, ми чули багато речей. Тобто Україна зараз тільки має шанс вистояти, якщо ми будемо дуже цінувати оці стосунки з ЄС.І те, що Трамп там зробив по відношенню до головної дипломатки Європейського Союзу, - для нас це тільки свідчення того, що ЄС не на словах, а справді проявляє солідарність. У мене таке враження, що зараз треба тиснути на гальма. Зараз треба дати дошкою два на чотири по носу Маска, бо він просто псує зовнішню політику. Трамп що там - «Теслу» його рекомендував біля Білого дому? Ну, ми знаємо, як упали акції Білого дому, але бог з ними, з акціями. З точки зору технологій Маск реально непересічна людина, але давати йому можливість втручатися і так коментувати безпардонно політику… Він робить величезні проблеми для Трампа.Тепер Канада показала палець неповаги. Гренландія вчора провела вибори, переможець виборів показав палець неповаги. Китай показав більше пальців неповаги і зустрічні тарифи. Європейський Союз дає зустрічні тарифи. Просто економічно, я думаю, Трампу вже пояснять, що тут треба гальмувати, і всі економічні серйозні видання про це говорять.Тому далі просто йти оцим буром проти всіх одночасно, м'яко кажучи, з не зовсім професійною і компетентною командою, допускати таких людей, як Маск, до публічних заяв і до можливості робити політичні заяви та втручатися в справи інших країн - це реальна катастрофа. Стільки проблем створити за 50 днів - це треба зуміти. Значно більше проблем створено, ніж досягнень. Це ще не проблеми, це лише квіточки, ягідки почнуться трошки згодом. Ми знаємо, як американські капіталісти, не побоюся цього соціалістичного слівця, можуть купувати - вони люблять купувати, коли все дешево. А коли щось дороге, то вони його хочуть здешевити. Ну і от, чи не можуть вони взяти й обвалити наші зовнішні акції? Чи обвалити курс гривні до курсу 150 000 гривень за один гватемальський болівар? Після того можуть спокійно у дестабілізовану в соціально-економічному плані країну зайти зі своїми пропозиціями й за один долар скуповувати по 150 га наших родючих чорноземів і так далі.Коротка відповідь: без валютного фонду цього неможливо зробити. Бо саме основна задача валютного фонду - це організація, яка слідкує за тим, щоб країни-члени цієї організації були економічно спроможними повернути в тому числі і кредити, і борги, і виконати свої зобов'язання. Гіпотетично, дуже гіпотетично, для якогось там серіалу на «Нетфліксі» цей сценарій може бути. Але загалом немає особливого сенсу, бо в американських інвесторів, які підтримали Трампа, був списочок - скільки хто. Там, по-моєму, Маск лідер, він заслуговує десь 150 млрд.Вдумайтесь у суми: втратити за 50 днів президентства свого соратника Трампа 150 млрд - це треба бути геніальним інвестором. І там далі перелік американських мільярдерів, які втратили тільки на тому, що підтримали Трампа, бо зараз упав ринок крипти. Криптани ж святкували, що Трамп - це їхній чувак, вони вже там просто рахували ці прибутки.Вихолощений ринок капіталу, американський фондовий ринок знову в червоному, вони втрачають трильйони. І тому на цьому фоні Україна не є для них з точки зору там якихось пріоритетів важливою. Якщо не поставити на місце Росію, то яка різниця, що ти там будеш купувати, якщо нестабільний буде ринок.По-перше, та структура економіки, яка в нас була, - ми вже не будемо видобувати руду, експортувати ліс, у нас буде зовсім інша структура економіки. І вигідніше американцям зараз разом з європейцями зробити ринок України безпечним, а потім тут можна заробляти - ми ж не проти. Такого ринку відбудови України зараз в Європі точно немає. Це найбільший проєкт. Чому так шаленіють інвестори? Чому зараз інвестори, я не перебільшую, стоять у чергу і розглядають - я знаю від розмов зі своїми друзями, що вони стоять у чергу, вони хочуть взяти участь у відбудові України. І Ердоган там, і Китай навіть. Усі думають, що, подивіться, така величезна країна, її треба буде з нуля відбудувати. Це дуже привабливо. Для того щоб була успішна відбудова, потрібно, щоб тут були стабільні правила і щоб тут була безпека. Так, усі це розуміють, але, можливо, росіяни хотіли б контролювати якраз оцю точку входу іноземних інвесторів і пропускати це через путінського близького соратничка, пана Кирила Дмитрієва, уродженця, до речі, Києва. Ви про нього теж згадували. І загалом, якщо говорити про оферту, яка може надійти від Кремля, - так розуміємо, що вони готові. І Путін, і Дмитрієв говорили про те, що вони готові знову відновити їхню прекрасну економічну співпрацю з американцями - дуже продуктивну, взаємовигідну.Знаєте, у бегемота оттака пащека величезна - але там пролазять тільки яблучка. Росіяни могли б хотіти проковтнути, але зараз їм буде не до того. У росіян, у тому числі й у Путіна, виникають реально колосальні структурні економічні проблеми. Чому вони зараз скидають тему, що до 2026 року перемир'я не може бути, - тому що вони розуміють, що якщо зараз вони не підуть на пропозицію Трампа…Тут треба процитувати мого «улюбленця» Ліндсі Грема. Я кажу дуже іронічно «улюбленця», тому що це така дивовижна суміш популізму, недалекоглядності й у той же час особистої відданості Трампу. Але він зараз озвучує, цитую, що в нього вже готовий законопроєкт, який введе проти Росії «санкції, що переламають Росії всі кістки», от саме такі «кістколомні санкції», що там живого місця в Росії не залишиться, і цей проєкт готовий. Якщо тільки Путін каже, що він не погоджується, - то все. І Грем каже, що в нього є двопартійна підтримка. Я вірю, що депутати-демократи такий законопроєкт підтримають і будуть «ламати кістки» російської економіки.Я не знаю, скільки там правди, але ситуація така, що зараз поле маневру для Росії складніше. Скоріше за все, ми знаємо, що скажуть «да, но нет». У принципі погодяться і почнуть там накидати свої вимоги, які вони публікують щоденно, нічого там нового немає. Але ситуація для Путіна загрозлива.І коли ситуація досягає того рівня, що виникає загроза вже особисто для Владіміра Владімірича, - то він просто переплутав піжаму і вдягнув на себе вже військову форму і прийшов у Курськ. Усі кажуть, що це такого не було - у військовій формі його не бачили, ну, років 15, а тут так приперло.Я розумію, що Курськ, скоріше за все, тільки підтверджує: були домовленості, що наші будуть виходити з Курська. І йому ж треба продемонструвати, який він крутий перець, і він туди пішов, на передову. Але в них задача 9 Мая, 80 лєт… …перемоги над нацизмом. І вони хочуть, так би мовити, пришити капітуляцію. Якої не буде, тому що ні ми, ні американці також, не можемо погодитися на те, щоб хтось називав нашу перемогу нашою капітуляцію. І це також не лягає, особливо з урахуванням того, що частина нашого політичного істеблішменту збирається продовжувати свою політичну кар'єру.Принаймні штаби, попри оце от усе, на низькому старті. Тимчасова зупинка вогню може бути певним моментом, після того стається переформатування воєнного стану в стан надзвичайний чи ще якийсь, що дозволив би згідно з нашою Конституцією проводити це. Рішення ще має бути Дональда Трампа, можливо, він когось уже побачив іншого на посаді. Чи, наприклад, вони бачать іншу конфігурацію Верховної Ради.Вертаючись до благодатних часів, пам'ятаєте великі дискусії стосовно широкої коаліції - Юлія Володимирівна, Віктор Андрійович, Партія регіонів і так далі? Ну і, можливо, вони збираються зліпити таку Верховну Раду, яка б влаштовувала всіх і могла б блокувати будь-які рішення президента.Дуже добре пам'ятаю. Я годинами був змушений вислуховувати. РНБО, їхній секретар, радник з питань безпеки, Держдеп - на мобільний телефон. Добре пам'ятаю, що я не знав, як, якими словами їм пояснювати, що таке українська політика. А вони дуже хотіли зробити таку картинку широкої коаліції. І в мене було багато брифінгів їм потім про те, чому це неможливо, але я думаю, що вони так і досі не розуміють. У мене були вже після відставки регулярні контакти з Держдепом, і я звернув увагу на те, як вони взагалі, навіть ті чиновники, які дуже підтримували «помаранчеву» коаліцію або якісь наші атлантичні прагнення, наскільки вони у своєму світогляді близькі до русскіх у сенсі впливів.Чому я не любив «Голос Америки» і програму «Порівняння» з ВВС або радянську пропаганду - тому що «Голос Америки» у ті часи холодної війни дуже схожий був на радянську пропаганду. Говорили штампами, з не дуже глибоким аналізом, на відміну від «Німецької хвилі», чи «Радіо Свобода», чи ВВС. У них такий менталітет є, але вони дуже далекі від розуміння того, що відбувається. І ці розмови про те, що вони там проводили консультації, - ну проводьте собі консультації з українською опозицією.Вони ж самі - це ж не росіяни, не Путін. Ви маєте розуміти природу українських майданів, ви маєте розуміти, що таке українське суспільство, ви маєте розуміти, що, хто там не замінить Зеленського (чи не замінить - це не має значення), - жоден український президент не зможе ігнорувати громадську думку. Оце слово, яке вони так люблять - vіbrаnt сіvіl sосіеty, таке vіbrаnt, вібруюче, повне енергії громадянське суспільство. Вони це кліше створили, говорять - ото як невіруючі Отченаш, не розуміючи про що воно, - але не розуміють його природу. Через два тижні буду знову пояснювати - на конференції у Флориді, 20 кілометрів до Мар-а-Лаго, резиденції Трампа. Ну, я туди не поїду… Не кажіть гоп, що не поїдете. Можливо, вони наведуть такі аргументи, що все-таки вам доведеться з ними повечеряти.Там будуть багато республіканців на цій конференції. Жарти жартами, але для американців дуже важливо зрозуміти. Вони настільки стандартно повторювали речі класичні про демократію, що коли вони стикаються зі справжньою демократією, їм у голову не приходить, що це може бути, що це реально - Майдани ніким не організовані. Вони впевнені, і про це Трамп відверто сказав, це мене дуже здивувало: якби не ми, мовляв, то вас би вже не було б. «Джавеліни» «джавелінами» - та хіба це «джавеліни» зупинили російську навалу? Російську навалу зупиняв отой дядько, який стояв біля й руками упирався в танк. І ті люди, бабулі, які кидали коктейлі Молотова на російську техніку. І ми не знаємо, скільки росіян були протикнуті вилами десь там по лісах. Але вони цього не розуміють.Вони дійсно думають, що можна керувати, можна ставити своїх людей, можна змушувати керівництво країни приймати якісь рішення, які в них там у голові склалися, і при цьому повністю ігнорувати те, що відчувають українці. Вони, з одного боку, говорять нам ці стандартні компліменти - які ми мужні, які ми дивовижні, які ми стійкі. І потім, коли ми там ледве не голими руками вигнали Януковича з його гвардією, потім наші добровольчі батальйони зупинили першу навалу Росії… Ми уже давно вигнали б росіян, якби не оцей основний підхід американської політики демократів і республіканців - не допустити розвалу спочатку Радянського Союзу, а тепер Російської Федерації.Ми говоримо, що Китай - основний ворог. Але для американської зовнішньої політики, для дотримання національної безпеки їм дуже важливо, вони вбачають, що Росія має бути отакою, яка вона є, не складатися з незал­ежних національних утворень, бо там більше 100 національностей в Росії. Вони страшенно, як чорт ладану, бояться саме розпаду Росії. І тому кожен раз, коли ми приходимо до­ того, що ми можемо зараз погнати або розгромити росіян, вони включають ці інструменти для того, щоб цього не допустити.

Раніше про таку можливість заявляв спецпосланець Трампа.

У Стамбул 27 лютого прибули російська та американська делегації. Між ними був новий раунд переговорів. Повний текст новини

Стамбул-2 – це по суті ослаблення України, а не мир.

90% українців сьогодні підтримують нашу армію, мову і віру

Еспресо нагадає головні віхи повномасштабної війни, як змінилися наші ЗСУ, стан справ на фронті та чого варто очікувати найближчим часом. Хронологія повномасштабного вторгнення: від війни не буде до перемоги і справедливого мируУсе почалося рано вранці 24 лютого 2022 року. Того дня не лише українці, але й весь світ прокинувся від шокуючих новин: Росія розпочала повномасштабне вторгнення в Україну. Близько 4-ї години за київським часом президент Росії Володимир Путін виступив із телезверненням, оголосивши про так звану спеціальну воєнну операцію з метою "демілітаризації" та "денацифікації" України. Ці слова стали лише прикриттям для агресії, яку Москва готувала роками. За лічені хвилини після промови російські ракети вдарили по аеродромах, військових об’єктах і містах по всій Україні. Сухопутні війська перетнули кордон із півночі, сходу й півдня, включно з окупованим Кримом і територією Білорусі, яка стала плацдармом для наступу.Хоча насправді ця війна не була чимось несподіваним. Вона стала кульмінацією російсько-українського конфлікту, який тлів із 2014 року, коли Росія анексувала Крим і розпалила сепаратистські рухи на Донбасі, створивши там маріонеткові "республіки" — "ДНР" і "ЛНР". Протягом восьми років Україна чинила опір гібридній агресії: бойові дії на сході, економічний тиск, інформаційна війна. Але повномасштабне вторгнення перевело цей конфлікт у нову, набагато жорстокішу фазу до якої, на жаль, українці не були сповна готові. Адже до останнього дня влада запевняла суспільство у тому, що ніякої війни не буде. Тому вже постфактум почалися дії для широкомасштабної відсічі: воєнний стан, мобілізація і висунення військ на позиції тощо.Перші дні війни були хаотичними й драматичними. Росія розраховувала на блискавичну перемогу. Її план передбачав швидке захоплення Києва — "за три-п’ять днів", за оцінками західних аналітиків, які спиралися на переконання Кремля в слабкості української армії та відсутності волі до опору в народу. Колони бронетехніки рушили на столицю з півночі через Чорнобильську зону, десант висадився в Гостомелі, намагаючись захопити аеродром як плацдарм. Але Україна не здалася. Збройні сили, тероборона й звичайні громадяни дали відсіч. Бої за Київ, зокрема в Бучі, Ірпені та Гостомелі, показали, що Росія недооцінила супротивника. Водночас на сході та півдні окупанти просувалися швидше, захопивши частину Херсонської області, підступивши до Маріуполя, однак заштопорилися на Харківщині, Сумщині, Чернігівщині. Березень 2022 року став переломним. Російський наступ на Київ захлинувся. Українські сили, підтримані масовим опором населення, зірвали плани ворога. Водночас світ побачив жахіття війни: зруйновані міста, розбомблений театр у Маріуполі, де ховалися сотні цивільних, і масові вбивства в Бучі, які згодом назвуть геноцидом. До кінця місяця Росія відступила з півночі, залишивши Київщину, Чернігівщину й Сумщину, але зосередила зусилля на Донбасі та півдні. Маріуполь же став символом трагедії й героїзму: захисники "Азовсталі" трималися до травня, попри облогу, голод і безперервні обстріли. Місто впало, але ціною величезних втрат для ворога.Літо 2022 року принесло нову фазу. Західні демократії об’єдналися довкола України і ЗСУ отримали перші значні поставки натівської зброї, зокрема, американські НІМАRS, які дозволили вражати російські склади й командні пункти. Спершу українці звільнили о. Зміїний, а у серпні ЗСУ почали готувати контрнаступ. У вересні стався прорив: блискавична операція на Харківщині звільнила Ізюм, Балаклію й Куп’янськ, змусивши росіян тікати, кидаючи техніку. У листопаді прийшла ще одна перемога — звільнення Херсона, єдиного обласного центру, захопленого Росією після 24 лютого. Та радість українців була рівносильна і болю від новин про звірства окупантів на звільнених територіях.Саме тоді, наприкінці 2022 року, здавалося, що Росія може остаточно відмовитися від свого непродуманого плану з захоплення України. Тим більше, що військові невдачі загострили питання використання ядерного арсеналу – Кремль був близький до цього, але втручання США та Китаю змусили Путіна відмовитися від використання найстрашнішої зброї. Натомість Москва вирішила змінити тактику, зокрема, вона вдалася до масового терору, здійснюючи ракетні удари по енергетичній інфраструктурі залишили мільйони українців без світла й тепла в холодну пору. Кремль намагався морально зламати опір українців, але це лише посилило рішучість. 2023 рік став роком затяжних боїв, однак майже без територіальних змін. Україна розпочала великий контрнаступ улітку, прагнучи прорвати російські укріплення на Запоріжжі та Донбасі. Прогрес був повільним: ворог створив глибокі лінії оборони, замінував поля, кинув у бій резерви. Тому операція не принесла бажаних результатів. Натомість Бахмут, який росіяни захопили в травні після місяців кровопролиття, став символом війни на виснаження.Читайте також: Як почався, розгортався і зупинився літній контрнаступ України: детальний аналіз від Тhе Wаshіngtоn РоstДо кінця 2023 року фронт стабілізувався, але бойові дії не припинялися. Росія продовжувала обстрілювати мирні міста й села використовуючи дрони й ракети. Україна ж відповідала ударами по військових об’єктах на території Росії та в окупованому Криму, демонструючи, що війна має наслідки й для агресора. Зараз українські дрони здатні вражати цілі у РФ за тисячі кілометрів від кордону.Також українцям вдалося знешкодити перевагу Росії в Чорному морі завдяки поєднанню інноваційних технологій, сміливих операцій і стратегічної адаптації, попри відсутність потужного флоту. Ключовим моментом стало знищення флагмана Чорноморського флоту РФ — крейсера "Москва" — двома ракетами "Нептун", що продемонструвало вразливість російських кораблів і підірвало їхню впевненість. Згодом Україна розгорнула масове використання морських дронів, таких як Маgurа V5 і Sеа Ваby, які атакували й потопили або пошкодили десятки суден — від великих десантних кораблів до патрульних корветів. Це змусило ЧФ РФ відступити від Криму до Новоросійська й фактично втратити контроль над західною частиною моря. Завдяки цьому Україна розблокувала зерновий коридор, який почав наповнювати бюджет грошима. Західна підтримка — зброя, фінанси, санкції проти Росії — залишалася і набирала обертів, хоч відбувалося і вагання через внутрішні політичні дебати в США та Європі. Зокрема, найбільшою проблемою була затримка з боку американських законодавців, які на пів року залишили Україну без фінансування, що одразу позначилася на просуванні росіян на Донеччині, яке вдалося лише нещодавно стабілізувати. До того ж західні союзники обіцяли Києву більше, ніж могли (чи хотіли) реально надати. Та й за кожну новітню систему озброєння (танки, ППО, літаки) потрібно було місяцями, а то й роками, дипломатично боротися. Адже країни НАТО, відчуваючи свою неготовність, боялися прямого конфлікту з РФ, особливо через її ядерний потенціал. Тому так звані "червоні лінії" Кремля були додатковою лінією фронту, яку потрібно було пробивати нашим дипломатам. Читайте також: Багато обіцянок, але мало поставок: яку зброю Україна отримала від союзників у 2023 році та що чекати даліДля України 2024 рік видався турбулентним з усіх боків. Зміна головнокомандувача ЗСУ Валерія Залужного на Олександра Сирського, втрата Авдіївки, прорив на Харківщині, саміт миру в Швейцарії, наступ ЗСУ на Курщину, прорив росіян на Донеччині й втрата Вугледара й можливість втрати Покровська, вибори президента США, постійні розмови про мир через Дональда Трампа та загальна невизначеність на тлі постійних атак росіян на цивільних та їх просування на сході країни. Все це змінило також наративи, які просуває українська влада – від перемоги й повернення всіх окупованих земель силовим методом, до справедливого миру та повернення захоплених територій дипломатичним шляхом. Натомість посил росіян не змінився, однак набрав дещо туманного вигляду через ігри Кремля з адміністрацією Трампа. Попри все це, на лютий 2025 року, коли минає три роки від початку повномасштабного вторгнення, війна триває. Україна вистояла там, де багато хто чекав падіння. Вона довела, що може не лише оборонятися, а й перемагати. Та ціна цього — тисячі життів, зруйновані міста, мільйони біженців.Читайте також: Чого досягли Україна та Росія у 2024 році: підсумки для фронту та перспективи миру. ПояснюємоВійськова міць України: від все тримається на волонтерах до випуску мільйонів дронів та героїчної оборони на Донеччині Безперечно, що головний гарант і причина, чому Україна досі є незалежною – це наші Збройні сили. Без них війна, яка триває вже 1097 днів, могла б завершитися давно і точно не на користь України. Але історія української армії під час цієї війни — це не просто розповідь про героїзм, а й про еволюцію: від хаотичного опору, що тримався на волонтерах і застарілій техніці, до однієї з найпотужніших армій Європи, оснащеної мільйонами дронів і винищувачами F-16.  На момент повномасштабного вторгнення 24 лютого 2022 року Збройні сили України не були готові до війни такого масштабу. Армія налічувала близько 300 тисяч осіб, мала радянську техніку — танки Т-64, БТР-80, артилерійські системи типу "Гіацинт" — і лише частково оновлювалася після 2014 року завдяки вітчизняним розробкам, як-от ПТРК "Стугна", розробці ракети "Нептун" та певним модернізаціям старої техніки. Росія ж кинула в бій приблизно 200 тисяч солдатів (зараз на території України близько 600 тис. російських солдатів) із сучасними Т-90, "Іскандерами" і авіацією, що значно переважала українську. Аналітики прогнозували швидкий крах. Але в перші тижні війни стало зрозуміло, що ключову роль відіграють не лише регулярні війська, а й народний опір. Волонтери буквально врятували фронт: вони збирали кошти на бронежилети, дрони DJІ Маvіс, тепловізори, автомобілі. Бої за Київ, Харків і Чернігів в тому числі виграли завдяки цьому ефективному симбіозу армії, тероборони й цивільних, як це було і в 2014-2015 роках. До літа 2022 року ситуація почала змінюватися. Західна допомога — спочатку Jаvеlіn і NLАW, а згодом бронетранспортери і НІМАRS — дала ЗСУ змогу перейти від оборони до контрнаступів. Звільнення Харківщини й Херсона показали, що Україна може не лише тримати лінію, а й перемагати. Поступово ЗСУ наповнилися і західними танками, і сучасними системами ППО (зокрема, Раtrіоt). Волонтери поступово відходили на другий план (хоча й досі без них важко обійтися), держава налагоджувала і власне виробництво: у 2023 році Україна вже випускала сотні тисяч FРV-дронів — дешевих, але смертельних для ворожої техніки. До кінця 2024 року країна досягла позначки в 1,5 мільйона дронів на рік, ставши світовим лідером у їх бойовому застосуванні. Дрони замінили брак артилерійських снарядів, нищачи російські танки й склади з точністю, яку важко уявити на початку війни (зараз 85% техніки та солдат росіян нищать завдяки дронам). Також значно зріс оборонно-промисловий комплекс, зараз третина зброї - вітчизняного виробництва. Кульмінацією всієї цієї трансформації ЗСУ стало прибуття F-16 у серпні 2024 року, які доповнили наші радянські винищувачі. За оцінками британського RUSІ, на сьогодні ЗСУ стали армією, яка за бойовим досвідом, адаптивністю та технологіями поступається в Європі хіба що кільком країнам НАТО (хоча за чисельністю та бойовим досвідом – всіх перевершує), а за інтенсивністю використання дронів і гібридних тактик — не має аналогів.Та ця міць має свою ціну й обмеження. Перший виклик — мобілізація. На початку війни добровольців вистачало: за три місяці до армії долучилися понад 100 тисяч людей. Але до 2023 року ентузіазм вичерпався, а значні втрати змусили уряд посилювати призов. У 2024 році новий закон знизив мобілізаційний вік до 25 років і посилив штрафи за ухиляння, що викликало суперечки в суспільстві через випадки "бусифікації". Адже люди втомилися, економіка страждає від браку робочих рук, натомість фронт потребує свіжих сил. Та й військовослужбовці такі ж люди, які мають свої сім’ї і просто хочуть відпочити. Однак поки демобілізація в умовах війни є лише розмовою без чітких термінів служби. Другий виклик — залежність від союзників. Хоча Україна нарощує власне виробництво (наприклад, ті ж ракети "Нептун", САУ "Богдана", артилерійські снаряди та дрони), ключові системи — Раtrіоt, НІМАRS, F-16 — приходять із Заходу. Затримки поставок, як у випадку зі снарядами у 2023 році, коли ЄС не виконав обіцянку в 1 мільйон одиниць, або політичні дебати в США щодо фінансування, ставлять ЗСУ в уразливе становище. Та й Трамп натякає на скорочення допомоги, якщо Київ не піде на переговори.Читайте також: Шлях до перемоги: як український ОПК долає історичні труднощі та залучає міжнародні компанії. ПояснюємоТретій і найочевидніший виклик — розмір ворога. Росія, попри втрати (понад 750 тисяч убитими й пораненими), має населення вчетверо більше, ніж Україна, і економіку, яку підживлюють долари з величезних покладів нафти й газу. Її армія, хоч і менш адаптивна та вмотивована, спирається на масовість: у 2024 році Путін мобілізував ще 300 тисяч осіб, а виробництво дронів типу "Ланцет", "Герань-2" і ракет досягло промислових масштабів. До того ж з осені додалися ще й солдати та зброя з Північної Кореї з якою Путін почав активно дружити. Тому Україна б’ється не лише з Росією, до того ж змушена утримувати хиткий баланс між захистом, наступом і внутрішнім виживанням країни.Читайте також: Сувора дисципліна та любов до порнографії: якими є північнокорейські солдати, що воюють проти України. ПояснюємоВійна також прискорила реформи в Збройних силах України, наблизивши їх до стандартів НАТО. Після 2014 року почався перехід від радянської моделі — у 2016 році стартувала "Дорожня карта" з децентралізацією командування, а з 2022 року, під тиском повномасштабного вторгнення, ЗСУ впровадили натівську систему управління, класифікацію звань і тактику малих груп, що дозволило швидко реагувати на полі бою. Логістику перебудували за західним зразком із цифровим обліком і хабами, а навчання скоротили до 6-8 тижнів із фокусом на виживання й технології, як-от управління дронами. У 2024 році з’явилися рекрутингові центри замість хаотичного призову, у певних ланках застаріле керівництво замінили молодші офіцери з західною освітою. Відбувається перехід на систему "корпус-бригада". Всі ці зміни підвищили боєздатність армії. Читайте також: Чітка структура, відповідальність генералів і ніякого ручного управління: чому в Україні хочуть повернути дивізії та армійські корпусиЗараз війна перебуває в позиційній фазі з елементами локальних наступів і контратак. Лінія фронту простягається на тисячі кілометрів (моніторинг кордону Білорусі – це теж затрата військових ресурсів), але ключові бої зосереджені на кількох напрямках. Найгарячіша точка — Донецька область, зокрема Покровський напрямок. Тут російські війська намагаються оточити Покровськ — важливий логістичний центр ЗСУ. Вони просуваються з півдня й сходу, наблизившись на відстань 6-7 кілометрів до міста, і намагаються перерізати шляхи постачання. Захоплення Покровська відкрило б росіянам шлях до Дніпропетровської області, але ЗСУ чинять запеклий опір, стримуючи ворога за допомогою артилерії й дронів. Ще одна складна ділянка — район Курахового, що південніше. Після падіння Вугледара в жовтні 2024 року й просування до Курахівської ТЕС росіяни майже замкнули тут оперативне оточення — так званий "курахівський мішок". Їхня мета — закріпити контроль над південною частиною Донеччини й вийти до Великої Новосілки, яка перебуває в напівоточенні. У разі успіху це послабить українську оборону на стику Донецької та Запорізької областей. Водночас ЗСУ намагаються утримати позиції, спираючись на укріплення й контратаки малими групами.На півночі Донеччини бої тривають за Часів Яр і Торецьк. Росія прагне захопити ці міста, щоб просунутися до Костянтинівки, а згодом — до Слов’янсько-Краматорської агломерації. Поки що прогрес ворога повільний: Часів Яр залишається під контролем ЗСУ, хоча південні околиці під сильним тиском, а Торецьк частково окупований. Успіх тут залежить від того, чи вдасться росіянам сконцентрувати резерви, адже їхні втрати величезні.Окремий театр бойових дій — Курська область Росії. В перші дні українцям вдалося утримувати близько 1000 км² території, але зараз ця цифра зменшилася удвічі. Росіяни повернули кілька сіл і тиснуть на Суджу з південного сходу. Їхня ціль — вибити українські сили за державний кордон, зруйнувавши плацдарм. ЗСУ відповідають контратаками. Утримання Курщини виснажує російські резерви, також є додатковим козирем в переговорах, але це і ризик розпорошити сили.На півдні ситуація на карті не так помітна, однак там відбувається не менше складні бої через постійні артилерійські обстріли та спроби росіян просунутися далі. Також на Харківщині загострилися намагання росіян захопити Куп’янськ. Крім цього прифронтові міста й села на прикордонні з РФ постійно страждають від ворожих обстрілів. А що з українським контрнаступом? ЗСУ мають потенціал повернути ініціативу, але не всюди. На Курщині нові атаки можуть відкинути росіян від Суджі, зберігши плацдарм. На сході можливі локальні операції — наприклад, повернення позицій біля Часового Яру чи Времівки, де ворог недавно просунувся. Та для великого наступу, як у 2022 році, бракує резервів і західної зброї. За оцінками аналітиків, новий масштабний контрнаступ можливий не раніше літа 2025 року, коли прибудуть додаткові F-16 і сформуються свіжі бригади. Однак до цього часу все може змінити миротворча ініціатива найбільшого союзника України. Мирні переговори: від таке вже було до цього разу має спрацюватиЗ приходом до влади Дональда Трампа в останні місяці, а особливо тижні, війна в Україні знову опинилася в самому центрі міжнародної політики та уваги через нові заяви про можливість миру. Цього разу тон дискусії задають не лише Київ і Москва, а й Вашингтон, де новообраний президент США активно просуває ідею мирної угоди, яка багатьом його опонентам видається капітуляцією України. Але, щоб зрозуміти, що відбувається, варто згадати попередні спроби домовленостей — Мінські угоди та Стамбульські переговори. Мінські угоди, підписані у 2014 та 2015 роках, стали першим великим кроком до врегулювання конфлікту на Донбасі після анексії Криму та початку війни на сході України. Вони передбачали припинення вогню, відведення важкого озброєння, обмін полоненими та політичні реформи, зокрема особливий статус для окремих районів Донецької та Луганської областей. Проте ці домовленості так і не принесли миру. Росія використовувала їх як інструмент тиску на Україну, трактуючи пункти на свою користь, тоді як Київ наполягав на повному виконанні безпекових умов перед політичними поступками (тобто гарантії безпеки, які й зараз є каменем спотикання всіх переговорів). У підсумку Мінськ став символом замороженого конфлікту, який не зупинив бойові дії, а лише відтермінував ескалацію, що вибухнула у 2022 році.Після повномасштабного вторгнення з’явилася нова спроба — Стамбульські переговори у березні-квітні 2022 року. Тоді Росія висувала ультимативні вимоги: нейтралітет України, відмова від НАТО, визнання Криму російським і "незалежності" так званих "ДНР" та "ЛНР". Україна пропонувала компроміс — нейтралітет в обмін на гарантії безпеки від кількох країн, але без територіальних поступок. Проєкт угоди, як пізніше стало відомо, обговорювався до червня, але зірвався: Київ відмовився через виявлені звірства в Бучі та впевненість у тому, що Росія не виконуватиме зобов’язань, а Москва заявила, що Україна "відступила під тиском Заходу". Так Стамбул залишився ще одним прикладом того, як мирні ініціативи розбиваються об взаємну недовіру.Тепер, у лютому 2025 року, на горизонті з’явився новий фактор — одіозний бізнесмен-політик Дональд Трамп. Після перемоги на виборах у листопаді 2024 року він неодноразово заявляв, що завершить війну "за один день", хоча його радники згодом скоригували ці очікування до "місяців". Трамп уже провів телефонні розмови з Володимиром Путіним і Володимиром Зеленським 12 лютого, назвавши їх "чудовими" і запевнив про "можливість завершити цю криваву війну". Читайте також: Мирна угода в обмін на що: які сценарії завершення війни розглядає Дональд Трамп. ПояснюємоТа найбільшою несподіванкою для громадськості стало відновлення прямих дипломатичних стосунків між США та РФ, а саме публічна зустріч в Саудівській Аравії держсекретаря Рубіо та міністра іноземних справ Лаврова (у Rеutеrs кажуть, що до цього було чимало непублічних зустрічей). Вони відбулися без участі України та Європи, Зеленський взагалі сказав, що не знав про її планування. Тобто за спинами українців та європейців американці почали домовлятися про мир, що одразу напружило стосунки між Вашингтоном та Києвом й іншими європейськими столицями. За інформацією ЗМІ, команда Трампа розробляє триступеневий план: припинення вогню, вибори і тоді остаточна мирна угода. Це означає, що лінія розмежування наразі проходитиме по теперішній лінії фронту. Трамп також підтримує ідею демілітаризованої зони з миротворцями, але наполягає, щоб їх надавали Європа, Китай чи Бразилія, а не США. Його мотивація очевидна: він хоче виконати передвиборчу обіцянку й увійти в історію як миротворець (і отримати Нобелівську премію), водночас зменшивши американські витрати на підтримку України. Ба більше, він вимагає, щоб Київ повернув гроші, які вже були надані та хоче в рази більше натомість. Зокрема, в цьому й проблема угоди про корисні копалини на $500 млрд на якій наполягає Трамп, бо Україна має резонні перестороги. І мова не лише про гроші (хоча офіційно ми отримали від США лише сотню мільярдів, та й не у формі боргу, а гранту). Читайте також: Трамп, Зеленський і рідкісноземельні ресурси: що насправді Київ пропонує Вашингтону. ПояснюємоЗеленський демонструє обережну готовність до діалогу, але з чіткими умовами. Він неодноразово заявляв, що ця війна — "не те, що можна завершити папірцем", бо нам потрібні гарантії безпеки, щоб "не повторити Мінськ". Зеленський готовий до переговорів, якщо США й Європа забезпечать захист, посилять нашу армію, але відкидає замороження конфлікту без механізмів стримування Росії, називаючи це "афганським сценарієм". З іншого боку, під дією Трампа, президент змінив позицію про те, що і Крим, і весь Донбас треба повертати силовим способом, говорячи тепер про силу дипломатії. Чому так?По-перше, війна виснажила Україну: десятки тисяч померлих, сотні тисяч поранених, мільйони біженців, зруйнована інфраструктура й економіка. По-друге, невизначеність щодо підтримки США. Якщо Трамп не отримає бажаної угоди, він звинуватить у всьому Україну (вже почав, критикуючи, що Київ нібито частково винний у всьому цьому і, зокрема, Зеленський, який "диктатор", бо не проводить вибори, а хоче війни). А це може призвести до скорочення чи заморозки американських поставок зброї, відключення Stаrlіnk, припинення надання розвідувальних даних та багато іншого. Це важелі впливу Трампа. З іншого боку, Київ може зробити хід конем – повністю покластися лише на підтримку Європи та свої власні спроможності. Однак, за різними оцінками, тоді Україна матиме близько пів року часу. Тому Зеленський шукає у переговорах шанс закріпити бодай частину здобутків — наприклад, через вступ до НАТО (хоча й визнає, що це не відбудеться найближчим часом, але, можливо, автоматично в разі ще одного нападу РФ) чи інші реальні військові гарантії захисту, — замість ризику втратити все. Тобто головна дилема Києва – як максимізувати досягнення, щоб це не виглядало й не було капітуляцією перед бажаннями Кремля. Також влада не хоче несправедливих боргових зобов’язань перед США, які будуть українці поколіннями виплачувати. Тому шукає компромісний варіант. Читайте також: Якщо США перестануть допомагати, чи вистачить Україні зусиль Європи. ПояснюємоТим часом Європа ж перебуває у стані тривоги й розгубленості. Лідери ЄС публічно заявляють, що лише Київ вирішуватиме, коли й як домовлятися, але за лаштунками побоюються, що Трамп укладе угоду з Путіним, залишивши Європу сам на сам із фінансуванням відбудови України (Вlооmbеrg оцінює її у понад 3 трильйони доларів) та її захистом. Хоча Трамп наполягає, що угода про корисні копалини – це і є гарантія відбудови України та її захисту, бо американці будуть зацікавлені в цьому. Франція й Німеччина, які раніше виступали посередниками в Мінську, тепер утратили ініціативу, а пропозиція Трампа про європейських миротворців сприймається ними як спроба перекласти відповідальність. Високопосадовці ЄС висловлюють побоювання, що "США не бачать ролі Європи в геополітичних питаннях", а це може підірвати єдність Заходу. Інше хвилювання – можливість Трампа виведення американських військ з європейського континенту, що одразу в рази послабить оборону Заходу. Тому Європа почала діяти на випередження, зокрема, Паризький саміт, щоб знайти порозумінням з Трампом, розробила план з миротворцями на випадок перемир’я (кажуть, їх буде 30 тис., хоча Зеленський вважає, що треба як мінімум 200 тис., та цього Європа без США не може надати).  Важливим у цьому рівнянні є не лише бажання України, Америки й Європи, але й найважливіше питання, чи хоче агресор зупинитися, чи готовий Кремль до миру? Публічно Москва постійно вітає переговори, заявляючи, що готова до діалогу, хоча проти миротворців НАТО. Проте реальні наміри викликають сумніви. Путін неодноразово повторював, що його ціль — повне підкорення України, тому часткова анексія чотирьох областей у 2022 році лише посилила апетити. Експерти відзначають, що в Кремлі бачать поспіх Трампа як шанс виторгувати для себе максимум — наприклад, визнання окупації чи зняття санкцій, — не поступаючись стратегічно нічим. Російські втрати (понад 750 тисяч убитими й пораненими) не змусили Путіна відступити, а його тактика затягування часу, як у Мінську, свідчить, що мир для нього — це, можливо, пауза перед новим наступом. До того ж економіка Росії, попри видиму стабільність, стала дуже хиткою: ціни ростуть, високі ставки по кредитам та нестача робочих рук. Як ілюстративно кажуть у СNN, вона тримається на "на кокаїні і стероїдах", а це не може тривати довго. Тому Трамп має можливості для маневрів – посилити санкції у разі відмови переговорів, або послабити їх у разі домовленості, чого і добиваються зараз у Кремлі. Отже, нинішні заяви про мир — це складна гра. Трамп тисне на всіх, щоб досягти швидкого результату, Зеленський маневрує між виживанням країни і принципами, Європа боїться залишитися на узбіччі, а Кремль прикидається готовим до діалогу, вичікуючи вигідний момент. Мінськ і Стамбул показали, що без реальних гарантій угода може стати лише черговою ілюзією. Чи вдасться цього разу знайти справжній мир, залежить від того, чи зможуть сторони переступити через особисту недовіру, амбіції та усунути справжню причину війни – російський імперіалізм помножений на Путінське бажання відновити вплив Росії як за часів холодної війни. Поки що відповідь, як і раніше, висить у повітрі. Всю цю невизначеність, коли не до кінця зрозуміло ні позицію нашого найбільшого союзника, ні справжні мотиви найбільшого ворога, ні реальну можливість вибору, який є в України, можна схарактеризувати відомими слова"Quо Vаdіs", куди ж ми рухаємося і чи правильно? Та відповідь на це питання зможуть дати лише наші наступники. 

Найбільш популярними містами для туристів у Туреччині були названі Стамбул, Ізмір, Анкара та Анталія

Влада Стамбула закрила школи через снігопад

У Стамбулі триває інтенсивний снігопад. Місцева влада закрила школи та садочки, також частину людей відправили в адміністративні відпустки. Повний текст новини

У Туреччині через потужний снігопад скасували навчання у всіх навчальних закладах Стамбула. Певним категоріям працівників надали адміністративну відпустку, заявив губернатор провінції Давут Гюля в соцмережі Х. "Снігопад продовжує охоплювати Стамбул. Холодна погода негативно впливає на життя. Згідно з метеорологічними даними, по всьому місту очікується продовження снігопадів і похолодання. З цієї причини у середу у всіх навчальних закладах Стамбула на один день буде призупинено навчання", - йдеться в його заяві. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Грецію сколихнула серія землетрусів Для деяких школярів це вже другий день вимушених канікул, оскільки відповідно до рішення губернаторства Стамбула, були закриті школи в дев'яти найбільших районах Стамбула. "Люди з інвалідністю, люди із хронічними захворюваннями та вагітні працівники державних установ та організацій будуть вважатися такими, що перебувають в адміністративній відпустці у середу", - сказано в дописі. Як вказує метеорологічна служба Туреччини, 12 лютого у трьох провінціях на північному сході Країни (Текірдаг, Киркларелі, Стамбул) оголошено підвищений рівень небезпеки через погодні умови, зокрема через снігопади, обмерзання, налипання мокрого снігу. Японію накрили потужні снігопади. Найбільше опадів зафіксували в префектурі Хоккайдо. Сніговий покрив там сягнув 1 м. Через негоду в Японії скасовують авіарейси та залізничні маршрути. Жителі змушені відкопувати власні автівки. Метеорологічне агентство країни назвало цей снігопад найсильнішим за останні кілька років. У місті Сіракава (префектура Гіфу) за 48 годин випало 129 см снігу. Це рекордний показник.

Але перед тим ініціатори наїзду скоїли низку злочинів. Перш за все, це деморалізація війська:командири бачать, що крайніми за невдачі робитимуть їх. Це підвішує, це збільшує кількість вагань, це додає пасивності - "накой воно мені тра, бути крайнім за все..."; це додає відчуття несправедливості - сорян, може зведений батальйон ДБР і вогневою підтримкою дивізіону печерських суддів покаже майстерклас безпомилкових перемог? це акцентований абсурд — а відколи цивільні судді Печерного трешового суду стали розумітися на нюансах військової справи? На підставі яких знань вони буду вирішувати "добро/зло";це наголошена несправедливість — це хто військовим пред'яви кидає? Ті, хто ігнорували підготовку до війни і прос*али 21 рік? Ті, хто вивезли свої сім'ї й залишили на смерть тисячі тисяч цивільних, що замість анонсованого шашлику отримали окупацію? Ті, хто розказували військовим куди бігти, як наступати? Ті, хто методично і пафосно розміновували рейд Маріуполя і відводили ЗСУ в поля з облаштованих позицій? Ті, хто фиркали на Мінськ, але ваяли Оман і Стамбул? Ті, хто прос*али ракетну програму, розформовували військові частини, залишили беззахисними Гостомель і Жуляни, хто постачають у військо браковані міни? Серйозно?  Це вони  вирішили в розбірки погратися? Читайте також: За що судять генералів?Друге — моральний злочин. Спроба перекласти на військових про*оби війни, ігноруючи власний тотальний неадекват, це є політика чистої води. Втягувати військових в політику — зло. Влада просто виштовхує людей в погонах в політичне полп брю. Так, це початок відбілювання влади перед виборами, коли б вони не сталися. Це прелюдія до моменту, коли в хрипатих відосах будуть народу розчісувати, що дехто ж огого був потужним, а військові - "маємо те, що маємо". Тобто все хороше — в одне табло, а увесь негатив — то оті піксельні. Це цинічно, несправедливо і неправда. Третє — це використання владою службового становища — військові під час війни не можуть відповісти владі тою ж монетою. А сказати військовим є що. Про ідіотичні ідеї, генеровані ставкою, про тупання ніжками "я хочу наступ", про продавання суспільству повітря "два тижні..."... Читайте також: Чому не воює еліта? Бо вибрали антиелітуВлада сама штовхає військових до того, щоб вони почали говорити. Хтось впевнений, що масова зачистка генералів епохи Залужного не матиме наслідків. Хтось тестує суспільство на реакцію кейсами Галушкіна і Лапіна - "а шо ви зробите...". Хтось крепко впевнений, що йому нічого не буде і бумеранг не прилетить.Чи прилетить? Чи готові вищі офіцери говорити про фатальні помилки політичного керівництва? Коли настане червона лінія, коли "це більше не питання погон чи кар'єри, це питання справедливості"? Ясна річ, вихід із відкритим забралом розкриє багато неприйнятних речей у війську. І тим з вищих командирів, офіцерів і сержантів, хто піде в цей бій за чесність, доведеться визнати й власні помилки й прорахунки. Організаційні, бюрократичні, фахові, міжособистісні. Різні. Ніяких ілюзій, проблеми ЗСУ, це дзеркало проблем суспільства — там однакові люди. І там, і там є лизоблюдство, прогин під чин, некомпетентність, корупція (прости Господи), "кумівство", безсистемність. Але судово-дбрівськими наїздами ці біди не фіксяться. І якщо ми хочемо справедливого (!) з'ясування (!) причин проблем заради розуміння (!) як виправити (!), а не призначення винних і крайніх... то треба зараз не суди, а відкритість, гнучкість, готовність чути, придатність до нетипових рішень і дій.Читайте також: Арешти офіцерів: дайте армії спокій, дайте їй воюватиНу, й абеткове — робити висновки про правильність-неправильність дій/рішень військових можуть лише ті, хто мають аналогічні знання. Тобто військові. Це має бути окремий суд, де усі сторони можуть говорити однаковими термінами, ситуаціями та досвідами (!). Зараз цього нема. По фіналу... Почавши судові наїзди на військових,  влада сіє навіть не вітер — бурю. Аби ж то жнива торкнулися тільки сіячів. Власне, більше немає жодної причини, чому суспільство і військові не мають спитати у верховного і його аватарів про ЇХ зальоти. В суді спитати. Тільки не Печерському. Це вже якийсь спец трибунал за рівнем відповідальності. Ціна питання - 20% розваленої країни та сотні тисяч смертей. Висока ціна. Це і є вже відкрита Скринька Пандори.Ясна річ, після війни.ДжерелоПро автора. Віталій Гайдукевич, журналістРедакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.

Молдовський лоукостер Fly Оnе анонсував відкриття ще одного рейсу з аеропорту Кишинів, який із лютого 2022 року, після початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну, став одним із найзатребуваніших серед українців, які подорожують за кордон. Найбільша авіакомпанія Молдови почне літати в італійське місто Турин із 17 квітня 2025 року, повідомляє nеwsmаkеr.md. Зазначається, що рейси виконуватимуться двічі на тиждень - щочетверга та щонеділі. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Відкриття авіапростору: заступник міністра висловився про перспективи Кишинів (RМО) 17:20 - Турин (ТRN) 18:50 Турин (ТRN) 19:50 - Кишинів (RМО) 23:20 Вартість квитків на даний момент становить від 19 (близько 830 грн). Відомо, що наразі Fly Оnе виконує рейси з Кишинева за 60 міжнародними напрямками - як регулярними, так і чартерними: Лондон, Манчестер (усі - Велика Британія), Прага (Чехія), Дубай (ОАЕ), Болонья, Рим, Мілан (усі - Італія), Берлін, Мюнхен, Франкфурт (усі - Німеччина), Ларнака (Кіпр), Тель-Авів (Ізраїль), Дублін (Ірландія), Лісабон (Португалія), Париж (Франція), Стамбул (Туреччина) і багато інших. Авіакомпанія SkyUр оголосила про запуск регулярних рейсів із Кишинева, столиці Молдови. Польоти виконуватимуть за найпопулярнішими серед українців європейськими маршрутами. Повідомляється, що до списку маршрутів увійшли такі країни, як Іспанія, Португалія, Франція, Греція та Кіпр. Квитки на ці напрямки вже доступні, але перші рейси розпочнуться у квітні 2025 року.

За підсумками 2024 року у світовому рейтингу заторів на дорогах лідирують Стамбул, Нью-Йорк і Чикаго. В середньому водій протягом 12 місяців провів у пробках 100 годин, тобто 4 доби з невеличким хвостиком. Але це в середньому… Повний текст новини

Час від часу в інформаційному просторі знову з'являються заклики до перемовин між Україною та Росією. У державі-агресорці вкотре повторили свою позицію щодо цього. Повний текст новини

Археологи виявили візантійську споруду під час розчищення завалів, спричинених землетрусом у 2023 році в Антак'ї, Туреччина. Будівлю датували V-VІ століттями нашої ери, передає Неrіtаgе Dаіly. Споруду знайшли на глибині 5 м під уламками двоповерхового будинку на вулиці Куртулуш. Вона має напівкруглу бочкоподібну склепінчасту стелю з нішами, прикрашеними арками у візантійському стилі. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Квартал вікінгів та маяк: що знайшли археологи у Стамбул Фахівці вважають, що конструкція могла бути каплицею або гробницею часів Візантійської імперії. Відкриття є частиною зусиль Міністерства культури і туризму Туреччини за підтримки Європейського Союзу, спрямованих на відновлення історичних пам'яток після землетрусу. Директор Археологічного музею Хатай Алі Челікай підкреслив важливість знахідки для розуміння архітектурних і культурних практик візантійської епохи. Подальші дослідження спрямовані на уточнення функції споруди, а також на інтеграцію відкриття в туристичні ініціативи, які підвищать привабливість регіону. В античному місті Кібіров на території сучасної Туреччини археологи виявили 30 могил. Розкопки проводили в руїнах великого храмового комплексу. Могили виявили під базилікою. Це вказує на те, що поховання належали представникам еліти.

Колишній голова МВС і Генпрокурор України Юрій Луценко написав у Fасеbооk пост про необхідність припинення вогню і проведення виборів президента

Понад 47 мільйонів іноземних туристів відвідали Туреччину за останні 10 місяцівЗа 10 місяців 2024 року Туреччину відвідало понад 47 мільйонів іноземних туристів, що на 7,03% більше ніж торік. Найпопулярнішим містом став Стамбул з 15,8 мільйона відвідувачів.

Перебуваючи у заздалегідь програшній позиції, непомітно накрутити ворогу бейци на носа, тим самим виграти для країни ресурс, який нам ніхто не дасть. І купити нема де. Це… час, цілих сім років. Люди, яким "нема коли думати стратегічно", на таке неспроможні апріорі. Читайте також: Про реакцію Зеленського на дзвінок Шольца ПутінуЇхній рівень "просто перестать стрелять" і "побачити мир в очах Путіна", тобто максимум спробувати пограти в підкидного дурня або в Чапаєва. Не більше…Тому буде Стамбул або Пекін. Куди скажуть приїхати…* Публікується зі збереженням стилю автораДжерелоПро автора. Олексій Петров, ветеран АТО, блогерРедакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.