Search trend "Танцюють Всі"

Sign up, for leave a comments and likes
Update your interests
Також, Ви можете змінити вподобання в налаштуваннях Стрічки
Дзеркало Тижня on we.ua
Суперечка між США та Канадою через перейменування озера Онтаріо загострилася цими вихідними. Канада встановила біля Гримсбі в Онтаріо великий білборд із написом «Озеро Онтаріо. Тепер і назавжди». У відповідь президент США Дональд Трамп опублікував відео: в ньому він знищує макет цього знака, замінює його табличкою «Озеро Америка» та танцює під пісню YMCA, повідомляє The Guardian.
У четвер Трамп підписав наказ, яким доручив федеральним агентствам США від неділі називати озеро «озером Америка». Це вже не перший подібний крок президента. Раніше він наказав перейменувати Мексиканську затоку на Американську затоку.
Суперечка навколо назви озера стала черговим проявом ширшого торговельного конфлікту між США та Канадою. Наслідком наказу стала зміна назв на картах. Google Maps для користувачів у США вже показує назву «озеро Америка». У компанії пояснили, що дотримуються практики відображення змін назв в офіційних державних джерелах. У цьому випадку Google орієнтується на Інформаційну систему географічних назв, яка є стандартом для офіційних карт США.
У Google уточнили, що користувачі в Канаді й надалі бачитимуть назву «озеро Онтаріо», а в інших країнах показуватимуть обидві назви. За інформацією Axios, Apple Maps назву не змінила. Сервіс MapQuest у своєму дописі прямо заявив: «Ми не змінюємо назву озера Онтаріо. Називайте як хочете на власний розсуд».
Премʼєр Онтаріо Дуг Форд заявив, що Трамп намагається перейменувати озеро через те, що Канада «відстоює себе». Він додав: «Ще довго після того, як президента Трампа не стане, це озеро й далі називатимуть озером Онтаріо».
Премʼєр-міністр Манітоби Ваб Кінью порівняв дії Трампа зі спробою гурту, який давно втратив популярність, повторити старий хіт. «Він намагається зіграти те, що вважав своїм великим хітом, Мексиканську затоку. Але, здається, всі тут вважають це трохи сумним і точно не найкращою його роботою», сказав Кінью.
Премʼєр-міністр Канади Марк Карні також відкинув перейменування. Він нагадав, що назва озера Онтаріо походить зі слова мовою вендатів, яке означає «озеро прекрасне, озеро велике», і використовується вже понад 400 років.
Великий вождь нації вендатів Пʼєр Пікар назвав перейменування спробою стерти історію корінних народів. «Неприйнятно, щоб президент міг знищувати нашу історію, культуру та ідентичність», заявив він.
ВАС ЗАЦІКАВИТЬ





США проти Канади: Онтаріо готує зупинку поставок електроенергії та урану


Перейменування озера Онтаріо стало продовженням політики Трампа щодо зміни географічних назв. У січні 2025 року його адміністрація офіційно перейменувала Мексиканську затоку на Американську та повернула горі Деналі назву Мак-Кінлі. У Канаді рішення Вашингтона не визнають, а указ не змінює міжнародно визнану назву озера, оскільки стосується лише федеральних органів США.
Новий указ Трамп підписав через  загострення торговельного конфлікту з Канадою, коли США запровадили 50-відсоткові мита на частину канадського імпорту.
Торговельна війна вже викликає занепокоєння через можливі наслідки для економік обох країн, зокрема американських споживачів і підприємств. Докладніше про тарифну політику Трампа у статті ZN.UA «Митар без митних скрижалів. Що залишилося від амбітних економічних планів Трампа» пише економіст та фінансовий аналітик Олексій Кущ.
Go to zn.ua
Українська правда on we.ua

Лариса, хазяйка квартири, де ми живемо, питає із Сорренто: "Ви ж ховаєтеся під час повітряних тривог?".

Сказати, що ми легковажні – ні. Пригадую слова Олега, мого колеги та друга, який мешкає в Харкові: "На кожну реагувати – життя не вистачить. Просто живеш, займаєшся своїми справами і знаєш: прилетить у будь-який момент".

У телеграм-каналі: "Тривога тривала 16 годин 40 хвилин у Полтаві. Це була найдовша повітряна тривога в Полтаві за час війни".

У телеграм-каналі: "Мешканка зруйнованої багатоповерхівки у Львові:

– Ви чули тривогу?

– Ну а як же ж.

– Не спускалися?

– Ні, хрестилася".

Я бачу, як кішка реагує на звуки за вікном – прокидається й дивиться, настороживши свої капловухі вуха, у той бік, де бахнуло. Так само, як і я, усі ми.

У телеграм-каналі: "У Полтаві увечері 22 березня близько 19:30 на вокзалі затримали два потяги у напрямку Києва. Один із них їхав від Харкова до Хелма. Пасажирів евакуювали на Київському вокзалі через повітряну тривогу. Для області була загроза ударних російських БпЛА. Люди чекали понад 2 години, танцювали під час евакуації на платформі біля потяга. Вимушена зупинка потяга через дронову загрозу перетворилася на імпровізований танцмайданчик".

Сьогодні прокинувся о пів на п'яту від гучного дзижчання за вікном. Мабуть, літав низько. Потім пролунав вибух, вікна й двері здригнулися. Потім ще кілька, десь далеко.

Позавчора влучило в термінал "Нової пошти", дружина й донька кажуть: було гучно, – але я проспав.

Дружина по роботі їде туди, куди вже багато разів прилетіло.

За вікном деренчить, наближається.

"О, летить. Ні, їде".

У телеграм-каналі: "Коли тривоги, літає над будинком, і тут машина їде прибирати дороги, це жах", – коментар до "Всім комунальникам, що миють дороги – пасіба, всравсь🥰".

"Вибухи, працює ППО. Мотоциклісти, як ви мені дорогі в такі моменти 🤬". Коментар: "Як зараз, шаболда поряд, і ці газують, хрін зрозумієш що, може, на зниження йде падла".

"Трамп під час виступу злякався птаха, бо переплутав його з дроном🙃"

"Ой-ой. Я подумав, що це дрон. Зараз їх роблять у всіх можливих розмірах – вони можуть бути дуже руйнівними", – сказав президент США".

Сусідська розумна собачка Муся при слові "шахед" біжить до вікна і дивиться на небо. Як і усі ми. Але коли вдарила ракета, її трясло. Як і нас.

На вулиці, зустрічаючись: "Ви вчора чули?" Так, було голосно і літало перед цим, як реактивний літак. Або "Ні, я проспав, четверта ранку" – "А я чув!" І заснути вже не міг після вибухів.

Здається, хто б не зустрівся, першою фразою – "У вас гучно було?" Гучно у всіх, якщо не сьогодні, то вчора. І буде завтра, коли зустрінемося.

З аспірантом поговорили про книги: запускається польський маркетплейс – і без жодного переходу: "На "Мотелі" позавчора з вашого боку вночі, так?"

У поїздах тільки й розмов:

""Дві ракети на Київ". Прочитала, і одразу – бах! бах!"

"Я у підвалі сиділа, дали відбій, виходжу – …"

"Під'їзд, як конструктор, склався".

"А тварини, і домашні, і в лісах – хто їх рахував? Біль, суцільний біль у повітрі. Величезний біль".

"Тра-та-та! Тра-та-та! Веземо чижа й кота, мавпу та собаку, півня-забіяку і папугу кольорову – от компанія чудова!"

""Тра-та-та, тра-та-та" – це обстріли та прильоти, все інше – переселенці".

""Тра-та-та" вони теж везуть із собою".

"Не звикнеш. Сусідка у Харкові нікуди не виїжджала. Дуже боїться, як тривога – виходить у спільній коридор. Щоразу. І сидить там, доки не закінчиться. Багато годин. Разом із іншою сусідкою. Та на початку війни виїжджала до дочки до Швейцарії, через півроку повернулася. Теж боїться дуже, коли тривога – одразу в коридор. І так до відбою там сидять разом. Інших сусідів на їхньому поверсі немає, усі виїхали".

Засинаю в плацкарті під ці історії, щось сниться з таким же сюжетом, прокидаюся – розмови ті самі:

"Та ушмалило так, аж загуло по землі".

"Сусіди добрі були. Дівчинка у них".

"У дворі фотографії обгорілі розкидані. Це все, що лишилося від дому. Від цілого життя".

"Якби не собака, якби не вийшла з нею гуляти".

"…прилетіло".

Історії не закінчуються, їх накопичилося в кожного багато. Поїзд їде та зупиняється серед поля, кричить провідник, усі виходять, над нами кружляє дрон. Буде ще одна історія, розповімо її новим попутникам на зворотному шляху.

"Радіо Свобода": ""У людей немає такого страху перед купівлею нерухомості. Люди звикли, що треба жити сьогодні й не відкладати на завтра. І купують. Ми ні від кого не приховуємо цю інформацію. Ми стоїмо зараз на "шахедному боці". І з цієї панорами відкриватиметься не лише гарне море", – розповідає Олена".

Перші враження від моря найяскравіші. Чекаєш його, їх, щоб запам'ятати надовго. Жити з ними в пам'яті. Повертатись до них часто. Приїхали пізно, четвертий поверх, море з балкону зливається з небом. За цей вид можна все пробачити, всі мінуси дороги та дорогого невибагливого курортного сервісу. На небі тільки й розмов, що про море. Поки зірки не починають падати. Розгорятися та наближатися. Море добре доносить і посилює звуки; може, зірки вибухають у небі, може, вже над тобою. Гуркіт – на все небо та море. Гучно – і так красиво, що з укриття, напівпідвалу з диванами, тягнуться люди дивитись і дивитись. Дочку теж із балкона не виженеш. Та й мене. Коли падають зірки.

На морі тільки й розмов, що про небо. Ідемо з дружиною вранці містом до АТБ і тільки й чуємо: "Усю ніч не спали", "Це страшенно чудово. Така краса". "Дивися сам – небо стає ближче. З кожним днем". Пляж переповнений, виє тривога, просять пройти в укриття, але літо, пляж – ніхто не йде.

Дружина: "Ми стали якимись простими. Радіємо, що вдалося побачити шахед. Зняти вибух. Як персонажі того серіалу, що ви з Надею дивилися, де їх вбивають за величезний приз. Лише без призу. Нас просто вбивають, і все".

Я згадую притчу Моема у п'єсі "Шеппі". Чоловік зіткнувся зі Смертю в Багдаді в натовпі і біжить від неї в інше місто, в Самарру, за сто двадцять п'ять кілометрів, щоб зникнути. Не знаючи, що саме там на нього чекає зустріч з нею.

Ні, ми не легковажні – на пляжі під виттям сирени, балконі з шахедом, що летить. Ми просто вже не біжимо з Багдаду до Самарри – смерть, "тра-та-та, тра-та-та", чекає на нас і там і тут. А небо красиве страшенно.

Ви часто думаєте про смерть – як усе закінчиться?

Скільки разів уявляв: вибух, і мене, і нас зносить ударною хвилею. Або без вибуху, вибух почуємо потім. Або вже не почуємо. Ми сиділи, стояли, готували біля плити на кухні, дивилися у вікно чи йшли з кімнати до кімнати: вибух – і все. Уявляв і на вулиці: я йду чи їду в тролейбусі, вибух. Підходжу до супермаркету, відчуваю тілом, спиною і плечима, і мозком, що може статися будь-якої миті, й зараз. Тут, на підході, в самому супермаркеті – полиці злітають, консерви, пляшки та крупи, падають люди.

Щоразу, коли проходжу повз ТЕЦ, що поряд з нами, з величезних труб якої валить пара, уявляю і з'їжуюся.

Усі ТЕЦ перебиті. Це одна, поряд із нами, залишилася.

У Моема: "Смерть розповідає: "Жив у Багдаді купець. Послав він слугу на базар за товаром, але той прибіг назад, блідий і тремтячий, і сказав: "Пане, на базарі в натовпі мене штовхнула якась стара; я озирнувся і побачив, що мене штовхнула сама смерть. Вона подивилася на мене і погрозила мені. Пане, дай мені коня, виїду з цього міста, сховаюся від своєї долі. Поїду я в Самарру, де смерть не знайде мене". Дав купець слузі коня, сів слуга на коня, встромив шпори йому в боки, і помчав кінь з усіх ніг. А купець пішов на базар, побачив мене в натовпі, підійшов і запитав: "Чому ти погрозила? вранці?" – "Я не загрожувала йому, – відповіла я. – У мене лише вирвався жест подиву. Я не очікувала побачити його в Багдаді, тому що сьогодні ввечері у нас з ним побачення у Самаррі"".

У Моема Смерть рятує героя п'єси і взагалі симпатична. А "дорога до Самарри" легка. Смерть не загрожує, Смерть дивується – нашому нефаталізму, непокорі долі. Ми ніколи не готові до побачення у Самаррі. Бачимо загрозу смерті в жестах її подиву. Але дивує у Моема навіть не те, що Смерть симпатична і людяна, а те, що слуга, Смерть побачивши, якби залишився в Багдаді, на місці, не зустрівся б із нею.

Проходжу повз величезну ТЕЦ неподалік від нашого будинку. Часто повз неї ходжу. І щоразу уявляю, як у неї влітає ракета. Добре бачу це. Відчуваю, на спині волосся дибки встає. Це атавізм, тваринне відчуття небезпеки. Я тварина, у якої піднімається шерсть. А ракета летить. Поки що десь. Кудись. Але я відчуваю – будь-якої миті прилетить.

Проходимо з дружиною повз ТЕЦ до "Маркетопту". А деренчить, наростає. Дивлюсь у телефоні: тривоги немає. А все чутніше деренчить. Кажу: "Хочеш, на той бік перейдемо?" Ледве не додаю: "до Самарри". І все чутніше деренчить, небо чисте, тривог немає. Переходимо дорогу, подалі від ТЕЦ.

Хто як, а я відчуваю це спиною. Точніше, плечима. На них щось навалюється, м'язи напружуються. Як на картинці, алегоричній, Середньовіччя: Смерть стоїть за спиною людини і обіймає її кістлявими руками. Я відчуваю, ці обійми міцні.

У телеграм-каналі: "В Азербайджані поховали студентку медуніверситету Фатіму Ільяс кизи Гусейнову, яка загинула 29 червня у Холодногірському району Харкова. Дівчині було 23 роки. Вона приїхала до Харкова з Німеччини, щоби 30 червня отримати диплом про закінчення університету. Студентка загинула за день до церемонії вручення".

"У німецькій лікарні померла 23-річна випускниця Харківського національного медуніверситету Ннані Адаобі Меріан, яка зазнала тяжких поранень внаслідок авіаудару по Харкову 29 червня".

У коментарях: "Це та дівчинка, яка отримала 90 відсотків опіків тіла, втратила ногу і око. Ну і подругу – азербайджанку".

У телеграм-каналі: "Наслідки атаки рф у Дарницькому районі Києва: серед вулиці тіла загиблих. Попередньо, люди загинули, коли йшли до укриття".

Олег розповідає: стояв біля входу в метро, закурив, і тут гучно бахнуло поряд. Жаль сигарету кидати, щойно закурив, курить далі, стоїть. Бахнуло знову, ближче. Затягнувся міцніше, викинув цигарку, спустився в метро. Шість КАБів тоді прилетіло до того місця. Кожен наступний – ближче до метро.

У телеграм-каналі: ""Не пристьогуйстесь, раптом FPV чи щось таке", – харківські таксисти створюють нові міри безпеки".

Ще більше дивує у Моема, що купець не боїться смерті – йде на базар її шукати, підходить і запитує. Ніби не чекає на нього, як і на слугу, побачення з нею. Очевидно, боїться, як усі ми, але з притчі не видно, там він зі Смертю на короткій нозі.

Померла сусідка зверху. Довго було її не чути. Зазвичай рано зранку починала рухати меблі, сусідка не дуже нормальна. Барикадувалася, боялася злодіїв, самотня. Поліцію викликали, коли трупний запах наповнив під'їзд. Дружину зводив з розуму, все шукала, де кішка напаскудила. Кішка дивилася на неї чесними очима. Поліція не змогла відкрити квартиру: сусідка перед смертю не розбарикадувалася. Дочка Надя, збуджена, була в гущі подій. Прибігала додому попити та розповісти. "Рятувальників викликали! Пожежку з драбиною! Полізуть крізь балкон!" Поки чекали на пожежку, дівчаток віку Наді зібралося людей п'ять. Усі хотіли побачити смерть. Ніхто з них ще не бачив її віч-на-віч. На фотографіях, відео страшних, з війни, бачили, але особисто з нею не зустрічалися. Ми відговорювали: навіщо тобі це, снитися буде потім, це удар по психіці. Але очі в дітей горіли і руки тремтіли від перезбудження. Перша смерть, коли стільки про неї читаєш, бачиш щодня у Телеграмі, стискаєшся від прильотів, думаєш про неї постійно. І ось вона тут за дверима. Ми здалися. Поліція не пускала, але дівчатка все одно прорвалися.

Життя спрощується від війни. Ти стаєш простішим. Просто живеш. Від прильоту до прильоту, відчуття їх у себе за спиною. Віч-на-віч і не відчуєш, просто не встигнеш.

Андрій Краснящих

 on we.ua
Межа on we.ua
За яскравими шоу приховується інша реальність: на заводах машини досі повільні, нестабільні та болісно залежать від умов.
Китай активно нарощує виробництво людиноподібних роботів, однак їхня здатність працювати на заводах поки що суттєво поступається видовищним демонстраціям. Машини можуть танцювати, битися кунг-фу чи брати участь у боксерських поєдинках, але під час виконання звичайних виробничих завдань часто діють повільно, припускаються помилок і не можуть адаптуватися до найменших змін умов.
Як зазначають Reuters
У навчальному центрі в Лючжоу на півдні Китаю понад 100 гуманоїдних роботів тренують для сортування ящиків, пакування локшини та приготування кави. Оператори в гарнітурах бачать навколишній простір очима роботів, а контролери з датчиками передають машинам рухи рук людини.
Втім, навчання залишається надзвичайно повільним. Недосвідчений тренер може отримати один придатний рух лише після 300 спроб, тоді як досвідчений оператор досягає такого результату приблизно за 50 спроб.
Компанія UBTech у жовтні 2025 року виграла тендер уряду автономного району Гуансі на $18 млн для постачання роботів і обладнання до центру. Його завданням є збір даних для так званого втіленого штучного інтелекту – систем, здатних сприймати фізичне середовище, ухвалювати рішення та виконувати дії.
Такі технології розглядають як можливу відповідь на демографічні проблеми Китаю. Населення країни старішає та скорочується, а це поступово зменшує кількість працівників, на яких тривалий час спиралася китайська промисловість. Водночас китайські військові дослідники також вивчають потенційне використання робототехніки та штучного інтелекту у майбутніх системах озброєння.
Роботи вміють виступати, але не працювати без помилок
Навчальний центр у Лючжоу планує продавати дані, зібрані під час тренування роботів, промисловим підприємствам. Проте працівники центру визнають, що проєкт, який залежить від субсидій, поки не має зрозумілої моделі прибутковості через високі витрати на роботу та низьку вартість даних на молодому ринку.
Ключова проблема китайського ринку гуманоїдів полягає в розриві між масштабами державного фінансування та реальними можливостями роботів. Китайські виробники вже створюють конкурентне обладнання, але машинам бракує інтелекту для універсальної роботи поза заздалегідь підготовленими сценаріями.
Інтелект роботів надто низький. Значна частина того, що ми бачимо, – це танці, замасковані під роботу.
– Тан Веньбінь, співзасновник і генеральний директор компанії Yuanli Lingji
Найскладнішими для гуманоїдів є ситуації, що потребують інтуїції або відхилення від запрограмованого порядку дій. Робот може добре виконувати завдання на конкретному робочому місці, але помилятися після зміни освітлення, положення предмета, кута камери, поверхні чи обладнання.
За оцінкою BofA Global Research, у 2025 році у світі поставили близько 20 тисяч людиноподібних роботів, причому 95% виробили китайські компанії. Представник Міністерства промисловості та інформаційних технологій Китаю Гань Сяобінь у липні заявив, що країна розраховує створити понад 100 тисяч таких машин у 2026 році. До 2030 року глобальні щорічні поставки можуть зрости до 1,2 млн одиниць.
У липні 2026 року адміністрація Дональда Трампа заборонила імпорт нових китайських гуманоїдів до США. Обмеження пояснили необхідністю захистити американську галузь штучного інтелекту від можливих кіберзагроз і ризиків перебоїв у постачанні.
Державні субсидії прискорюють розвиток галузі
Пекін застосовує до гуманоїдних роботів підхід, який раніше використовував для електромобілів і сонячних панелей: влада субсидує стратегічний сектор, нарощує виробничі потужності та посилює конкуренцію, щоб зменшити собівартість продукції.
Однак електромобілі та сонячна енергетика вже були зрілими галузями, коли Китай почав масштабне промислове розширення. Гуманоїдні роботи все ще залишаються технологією раннього етапу розвитку. Їхнє масове застосування обмежують проблеми зі спритністю, надійністю, штучним інтелектом і ціною.
Державні структури Китаю одночасно виступають великими інвесторами та покупцями роботів, що штучно підтримує попит. Частина аналітиків сумнівається, чи має сенс створювати універсальну машину у формі людини, якщо промислові роботизовані маніпулятори коштують менше, працюють надійніше та вже широко застосовуються у виробництві.
Сьогодні економічні умови не підтримують масове впровадження таких машин. Водночас китайський ринок капіталу дуже агресивно оцінює технологію гуманоїдів, оскільки інвестори фактично роблять ставку на її майбутню корисність.
– По Чжао, аналітик і автор інформаційного бюлетеня Hello China Tech
По Чжао вважає, що у найближчій перспективі гуманоїди можуть знайти застосування у небезпечних, повторюваних і чітко структурованих видах робіт. Перспективними також можуть бути будинки та заклади догляду, де робот у людській формі зможе користуватися дверима, сходами та побутовими інструментами без суттєвої перебудови простору.
За даними Національної комісії з розвитку та реформ Китаю, у країні діє понад 150 компаній, що займаються гуманоїдними роботами. Це більше, ніж кількість китайських брендів електромобілів. Водночас сама комісія попереджала, що підприємства масово входять у галузь ще до того, як технології та бізнес-моделі досягли зрілості.
У першій половині 2026 року державні органи Китаю витратили щонайменше $230 млн на закупівлю гуманоїдів, навчальних систем, обладнання та демонстраційних проєктів. За аналогічний період 2025 року ця сума становила $62 млн, а у 2024 році – лише $6 млн.
Міністерство промисловості та інформаційних технологій Китаю разом із державним регулятором активів у червні оголосили, що десять провінцій мають визначити щонайменше по 20 майданчиків для практичного навчання гуманоїдів і систем штучного інтелекту.
Державна електромережева компанія Китаю у квітні повідомила про плани витратити $1 млрд на гуманоїдів зі штучним інтелектом, дворуких роботів і роботів-собак для обслуговування мереж та перевірки підстанцій. За оцінками державних медіа, кожна така машина може заощаджувати від $74 тисяч до $119 тисяч на рік на витратах на працю.
Конкуренція знижує ціни та підвищує ризики
Місто Шеньчжень хоче до 2027 року сформувати промисловий кластер вартістю $15 млрд, до якого входитимуть понад 1 200 компаній у сфері робототехніки та втіленого штучного інтелекту. Місцева влада в різних регіонах пропонує виробникам знижки, безкоштовні виробничі площі, доступ до обчислювальних потужностей і ваучери на придбання даних.
У технозоні Ічжуан у Пекіні постачальник компонентів Lingyi iTech у травні запустив виробництво на “суперфабриці”, де створюють комплектуючі, збирають і тестують роботів різних брендів. Перший етап передбачає випуск 10 тисяч роботів на рік, а до 2030 року потужність планують збільшити до 500 тисяч машин щороку.
Віцепрезидент Lingyi Філіп Ян пояснив, що підтримка міської влади дала змогу перейти від планування до запуску виробництва за чотири місяці.
Водночас фінансові показники виробників свідчать про залежність сектору від політики субсидування. Компанія Deep Robotics, яка виробляє промислових чотириногих і колісних роботів у Ханчжоу, отримала близько 42% чистого прибутку за 2025 рік завдяки субсидіям. За 2024 і 2025 роки вона продала лише чотири гуманоїди.
UBTech у четвертому кварталі 2025 року уклала контракти щонайменше на $123 млн на поставки гуманоїдів і супутніх технологій державним підприємствам. Це перевищило її загальний дохід від продажу гуманоїдів за весь 2025 рік, який становив $122 млн. Минулого року компанія поставила 1 079 повнорозмірних роботів.
Посилення конкуренції вже тисне на ціни. Morgan Stanley очікує, що середня вартість гуманоїда у 2026 році зменшиться на 15%. Середня ціна повнорозмірного робота Kuavo виробництва Leju Robotics у 2025 році впала на 26% – приблизно до $46 тисяч.
Кевін Лі, директор із маркетингу китайської платформи оренди роботів Sharebot, зазначив, що роботів для танцювальних виступів тепер здають в оренду за $440–600 на день. Роком раніше така послуга коштувала близько $1 500 на добу.
Надлишкові витрати в цій моделі не є випадковістю, а частиною механізму пошуку. Однак надвиробництво легко запустити й важко згорнути.
– Ліззі Лі, дослідниця економіки Китаю в Інституті політики Азійського товариства
Промисловість поки обирає роботизовані маніпулятори
У китайській автомобільній промисловості виробничі лінії вже значною мірою автоматизовані, але основу цієї автоматизації становлять не гуманоїди, а спеціалізовані промислові роботи. Вони швидші, простіші в управлінні та стабільніше працюють у повторюваних процесах.
На заводі електромобілів Xiaomi у Пекіні автоматизовано 91% складального процесу. У кузовному цеху використовують понад 700 промислових роботів для точкового зварювання, клепання та нанесення клею під час створення каркаса автомобіля.
Xiaomi також навчає гуманоїдів виконувати окремі операції, зокрема встановлювати гайки. Проте на активній складальній лінії таких роботів поки не використовують як основний інструмент виробництва.
Бренд Zeekr компанії Geely у 2025 році разом з UBTech тестував гуманоїдів на заводі в Нінбо. Роботів залучали до сортування матеріалів, переміщення коробок і роботи з компонентами. У Geely уточнили, що всі ключові операції на діючій складальній лінії виконують роботизовані маніпулятори та автоматизовані транспортні засоби.
Проблема переходить від останніх 10 сантиметрів до останнього сантиметра, а інколи навіть до одного міліметра.
– Цзя Баосюн, дослідник Пекінського інституту загального штучного інтелекту
Аптеки стали одним із перших комерційних напрямів
Окремі практичні сценарії для гуманоїдів уже з’являються. Виробник Galbot розгортає роботів в аптеках більш ніж у двох десятках китайських міст, де машини мають допомогти вирішити проблему нестачі персоналу та пришвидшити видачу ліків.
У пекінській аптеці робот Galbot отримує цифрове замовлення, визначає потрібний товар на полиці та забирає його за допомогою захвату і присоски. Машина має голову, руки й тулуб, але пересувається на колісній платформі. Для орієнтації вона використовує кілька камер, зокрема камеру на зап’ясті.
Директор зі стратегії Galbot Чжао Юлі заявив, що робот може знайти та підготувати товар приблизно за одну хвилину. Звичайна аптека площею від 30 до 50 квадратних метрів має у запасі від 5 до 6 тисяч найменувань, тому підбір продукції є повторюваним завданням, яке можна автоматизувати.
За даними Galbot, успішність роботи системи перевищує 95%. Більшість помилок пов’язані не з неправильним вибором ліків, а з труднощами під час фізичного захоплення упаковки.
Штучний інтелект гуманоїдів відрізняється від чатботів на кшталт DeepSeek і Kimi. Чатботи працюють на великих мовних моделях, які опрацьовують величезні масиви тексту. Робот для фабрики має аналізувати візуальні дані та перетворювати побачене на фізичну дію: взяти тканину, відрегулювати силу під час закручування гвинта або перемістити крихкий предмет.
Такі системи називають моделями “бачення – мова – дія”. Їх складніше навчати, ніж великі мовні моделі, адже для цього потрібні тисячі годин даних із реальних умов. У секторі накопичено близько 500 тисяч годин якісних навчальних даних, тоді як для досягнення справжнього фізичного інтелекту роботам може знадобитися близько 100 млн годин.
Щоб створити такі моделі, спершу потрібні дані, а для отримання даних необхідна величезна кількість встановленого обладнання, яке їх збиратиме.
– Роберт Ву, технологічний інвестор і генеральний директор компанії Baiguan
Ринок очікує на хвилю консолідації
Засновники робототехнічних компаній та інвестори прогнозують, що наприкінці 2026-го або у 2027 році в Китаї може початися консолідація галузі. Вони очікують, що влада поступово обмежуватиме субсидії та зосередить підтримку на компаніях, які зможуть довести життєздатність своїх бізнес-моделей.
Кожна з цих компаній розуміє, що до кінцевої комерційної мети ще дуже далеко. Саме тому вони відчайдушно намагаються залучити якомога більше капіталу зараз – щоб купити собі достатньо часу для виживання після того, як бульбашка лусне.
– Роберт Ву, технологічний інвестор і генеральний директор компанії Baiguan
Аналітики вважають, що UBTech і Unitree можуть увійти до числа компаній, які переживуть майбутній відбір. Unitree є найбільшим у світі продавцем роботів-собак і другим за обсягом виробником гуманоїдів. Під час дебюту на Шанхайській фондовій біржі 19 серпня 2026 року вартість її акцій зросла більш ніж у п’ять разів, а ринкова оцінка компанії сягнула приблизно $50 млрд, хоча згодом котирування знизилися.
Китайські виробники компонентів уже зменшують ціни так швидко, що іноземним конкурентам важко встигати за ними. Водночас приклад Tesla показує, наскільки великою залишається різниця між очікуваннями та реальними витратами. Гуманоїд Optimus поки не продається у відкритому продажу, а цільова ціна близько $20 тисяч, про яку говорив генеральний директор Ілон Маск, розрахована на масштабне виробництво в далекій перспективі. Morgan Stanley оцінював вартість комплектуючих для моделі Optimus Gen 2, випущеної малими партіями, у $50–60 тисяч.
На змаганнях RoboCup 2026 у Південній Кореї в липні команди гуманоїдних роботів грали у футбол. Представник південнокорейського виробника AeiROBOT Кім Хо Чжон зазначив, що раніше учасники привозили на міжнародні змагання власних роботів, а тепер майже всі використовують машини китайського виробництва.
Попри перевагу Китаю у виробничій інфраструктурі та ланцюгах постачання, гуманоїди все ще надто повільні й схильні до помилок для широкого комерційного використання. У центрі в Лючжоу один із роботів мав труднощі з перенесенням ящиків, а працівник центру оцінив їхню продуктивність приблизно у 20% від швидкості або результативності людини. Водночас він припустив, що за два-три роки машини можуть суттєво скоротити цей розрив.
Інші новини, які можуть вас зацікавити:
Фізичний ШІ залучає мільярдні інвестиції, але роботам бракує даних і надійності для автономної роботи. Найкращі результати демонструють спеціалізовані машини.
Китайські змагання роботів за 25 років перетворилися зі студентських турнірів на масштабну платформу для розвитку робототехніки, випробування гуманоїдних машин і перевірки їхньої готовності до практичного застосування.
Вересень може посилити тиск на світові ринки через війну з Іраном, рішення центральних банків, бюджетні ризики в Європі, вибори у США та ажіотаж навколо ШІ.
The post Китай нарощує виробництво гуманоїдів, але роботи помиляються на заводах first appeared on Межа. Новини України..
Go to mezha.net
Букви on we.ua

Джерело: Variety

У віці 80 років помер британський актор Тім Каррі, відомий за ролями у “Шоу жахів Рокі Горора”, “Воно”, “Сам удома 2” та десятках інших фільмів і серіалів.

Причину смерті поки що не повідомили. Водночас відомо, що після важкого інсульту у 2012 році Каррі мав серйозні проблеми зі здоров’ям і користувався кріслом колісним.

Тім Каррі народився 19 квітня 1948 року в селі Граппенголл у графстві Чешир. Після смерті батька його родина переїхала до південного Лондона. Майбутній актор навчався в Бірмінгемському університеті, де вивчав англійську мову та драматичне мистецтво.

Його першою професійною театральною роботою стала участь у лондонській постановці мюзиклу “Волосся” у 1968 році. Саме там Каррі познайомився з Річардом О’Браєном, який згодом написав “Шоу жахів Рокі Горора”.

За кар’єру, що тривала понад пів століття, Каррі працював у театрі, кіно й на телебаченні, записував музику та багато займався озвучуванням. Він отримав премію “Еммі”, а також був номінований на престижні театральні премії “Тоні” та Лоуренса Олів’є.

Найвідомішою роллю актора став доктор Френк-Н-Фертер у мюзиклі “Шоу жахів Рокі Горора” та його однойменній кіноверсії 1975 року. Каррі вперше зіграв цього персонажа на сцені в Лондоні, а згодом повторив роль у Лос-Анджелесі, Нью-Йорку та в кіно.

Спочатку фільм провалився в прокаті, однак пізніше став одним із найвідоміших культових мюзиклів. Особливо популярними стали його опівнічні покази, під час яких глядачі приходили в костюмах, повторювали репліки персонажів і танцювали просто в залах.

Сам Каррі ще у 1975 році визнавав, що розумів ризик настільки яскравої ролі.

“Я вагався, тому що, якби все вдалося, цього образу могло бути важко позбутися. Але я часто думав, що немає сенсу щось робити, якщо ти не готовий ризикувати”, – говорив він в одному з інтерв’ю.

Попри те, що образ Френка-Н-Фертера залишився головним у його кар’єрі, Каррі зіграв багато інших помітних ролей.

У 1981 році він отримав номінацію на премію “Тоні” за роль Моцарта у нью-йоркській постановці “Амадей”. Наступного року його номінували на премію Лоуренса Олів’є за участь у постановці “Пірати Пензанса”.

У кіно серед його найвідоміших робіт – Рустер Гарріган у мюзиклі “Енні” 1982 року, головний лиходій Темрява у фентезі Рідлі Скотта “Легенда” 1985-го та дворецький Водсворт у комедійному детективі “Підказка”.

Глядачеві Каррі також добре знайомий за роллю містера Гектора, консьєржа готелю “Плаза”, у фільмі “Сам удома 2: Загублений у Нью-Йорку”.

Однією з його найпомітніших телевізійних ролей став клоун Пеннівайз у мінісеріалі “Воно” 1990 року за романом Стівена Кінга.

Каррі знімався у фільмах “Три мушкетери”, “Янголи Чарлі”, “Дуже страшне кіно 2” та біографічній драмі “Кінсі”.

Окреме місце в його кар’єрі займало озвучування. За роль капітана Гака в анімаційному серіалі “Пітер Пен і пірати” Каррі отримав премію “Еммі”. Він також працював над мультфільмами “Тропічний ліс: Історія долини папороті”, “Карапузи” та “Дика сімейка Торнберрі”.

Після інсульту 2012 року саме озвучування стало для актора одним із головних напрямів роботи. Він продовжував брати участь у мультфільмах і відеоіграх, хоча значно рідше з’являвся перед камерою.

У 2016 році Каррі повернувся до всесвіту “Шоу жахів Рокі Горора” у телевізійному римейку, де виступив у ролі оповідача. Френка-Н-Фертера тоді зіграла Лаверн Кокс.

  • Канадська та американська акторка Кетрін О’Хара, відома роллю матері Кевіна у фільмі “Сам удома”, померла у віці 71 року. Причина смерті наразі не розголошується.

Запис Помер Тім Каррі – зірка «Воно» та «Сам удома 2» спершу з'явиться на Букви.

 on we.ua
Фокус on we.ua
Український хореограф та ексчемпіон світу зі спортивних бальних танців Віталій Загоруйко долучився до лав Збройних сил України.
Go to focus.ua
Gazeta.ua on we.ua
Співачка Мадонна привітала своїх молодших названих доньок-близнючок Стеллу та Естер із 14-річчям.
В Instagram артистка поділилася серією світлин з дівчатами. Мадонна пригадала момент знайомства з доньками та зізналася, що відчула особливий зв'язок із ними ще тоді.
"З днем народження, мої близнючки-Діви - Стелло та Естер. Ви такі сповнені життя, музики та власних думок. Не можу повірити, що вам уже 14. Ви живете в чарівному світі, який можуть пізнати лише близнюки. Я відчула глибокий зв'язок із вами в ту саму мить, коли зустріла вас у Home of Hope", - написала знаменитість.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Ніколас Карма виїхав з України з особливою метою: що робив блогер у День Незалежності
Мадонна показала, як її доньки змінилися за роки, опублікувавши зворушливі кадри з їхнього дитинства та сучасні фото.
"Ви виросли й стали прекрасними дівчатами. Такі впевнені й непохитні. Як і всі ваші сестри, ви не терпите дурнів. Малавійські королеви. Нехай ваше правління буде довгим", - додала артистка.
Стелла та Естер народилися в Малаві. Мадонна удочерила близнючок у 2017 році, коли їм було чотири роки.
Раніше Мадонна ефектно та гучно відсвяткувала своє 68-річчя на грецькому острові Корфу. Для святкування іменинниця обрала атмосферну місцеву таверну просто неба. До вечірки долучилися її діти та коханий - 30-річний футболіст Акім Морріс. Свято пройшло у надзвичайно колоритній і душевній обстановці: гості смакували традиційні страви, насолоджувалися живою музикою, танцювали, пили напої та за старовинною традицією розбивали тарілки на щастя.
Go to gazeta.ua
Рубрика on we.ua
22 серпня у Львові завершився семиденний інтеграційний Recovery Camp. Його мета — не просто створити спільний інклюзивний простір, а дати молодим українцям можливість взаємодіяти на рівних, краще розуміти одне одного, підтримувати та будувати стосунки без бар'єрів.
"Рубрика" дізнавалася, яким був кемп.
У чому проблема?
В Україні адаптованих таборів, де діти з інвалідністю і без можуть безпечно відпочивати і брати участь у спільних активностях, дуже мало. Про це постійно говорять і батьки, і організації, які працюють з дітьми та молоддю з інвалідністю.
Яке рішення?
Проєкт психосоціальної реабілітації дітей Recovery Camp працює вже три роки і за цей час отримав багато схвальних відгуків та міжнародне визнання. Над кемпом щороку працює команда професійних психологів, ігропрактиків і фахівців із кризової підтримки. 
Цьогоріч Recovery Camp став інтеграційним. Тут підлітки та молодь з інвалідністю і без на рівних тренуються, змагаються, працюють із психологами та просто проводять час разом. 
Організатором інклюзивного табору є Благодійна організація "Львівський благодійний фонд "Щире серце". А його проведення стало можливим завдяки фінансовій підтримці Linde Gas. Партнером табору виступила також ГО "Об'єднання батьків дітей з розщілиною хребта і гідроцефалією «Сяйво духу»".
Як це працює?
Фото: Recovery Camp
Засновниця українського проєкту психосоціальної реабілітації дітей Recovery Camp Христина Дудашвілі розповідає:
"Це не перший наш досвід роботи з сім'ями, які виховують дітей з інвалідністю. У команді Recovery Camp є фахівці, які добре знають їхні потреби, і ми розуміємо, наскільки важливі для цих дітей соціалізація, спілкування з однолітками та психологічна підтримка. Коли до нас звернулася ГО «Сяйво духу» з проханням прийняти в табір 15 підлітків і молодих людей, які користуються кріслами колісними, ми зрозуміли, що не хочемо робити окремий табір тільки для дітей з інвалідністю. Нам захотілося створити простір, де вони зможуть бути разом з однолітками без інвалідності". 
Так з'явилася ідея запросити підлітків із прифронтових територій, які потребують психосоціального відновлення, але водночас можуть стати друзями і підтримкою для інших. 
Що у програмі
"Ми продумали всі елементи програми так, щоб кожен учасник табору, незалежно від способу пересування, мав можливість на рівних брати участь у іграх і активностях, почуватися прийнятим та невідстороненим", — говорить головний ігропрактик інклюзивного табору Ростислав Машталєр.
Фото: Recovery Camp
Навіть звичайна ранкова руханка тут виглядає інакше: тренер сам сідає у крісло колісне та показує рухи, які можна виконувати сидячи. Так реалізується одна з головних ідей Recovery Camp: не просто говорити про рівність і безбар'єрність, а створювати ситуації, у яких учасники проживають новий досвід разом.
Частина програми передбачена для матерів дітей та молоді з інвалідністю. Вони працюють із психологами, долучаються до спільних активностей із дітьми, але водночас мають час для себе: поки підлітки та молодь беруть участь у програмі, мами отримують можливість присвятити час відпочинку.
А це точно працює?
Фото: Recovery Camp
"Для мене дуже важливо, що в цьому таборі немає поділу на тих, кому допомагають і тих, хто допомагає. Інколи наше власне відновлення починається саме тоді, коли ми простягаємо руку іншому. Саме з таких простих речей і починається справжня безбар'єрність", — каже Христина Дудашвілі.
Діти починають бачити, скільки насправді між ними спільного, в інвалідність перестає бути головною темою чи перешкодою для знайомства та дружби.
Богдан, учасник Recovery Camp. Фото: Recovery Camp
16-річний Богдан приїхав до табору з Надвірної (Івано-Франківщина). Хлопець поділився враженнями:
"Найбільше мені сподобалася командна робота. Ми разом грали у волейбол, готувалися до шоу талантів, багато спілкувалися. Кожен день було цікаво. Особливо запам'яталася перемога нашої команди у боччі".
Софія, учасниця Recovery Camp. Фото: Recovery Camp
Інша учасниця табору, пʼятнадцятирічна Софія Масло, каже: 
"Поспілкувавшись з учасниками табору, я зрозуміла, що ми всі дуже схожі. Мене здивувало, наскільки активна молодь з інвалідністю. Вони беруть участь у всіх активностях, грають, спілкуються, перемагають у спортивних змаганнях і навіть танцюють на кріслах колісних. Я дуже рада, що потрапила в цей табір і змогла познайомитися з такими чудовими людьми".
Для команди Recovery Camp цей табір став пілотним для нового інтеграційного формату. Досвід табору команда планує проаналізувати, допрацювати програму та використовувати її під час наступних заїздів.
↓Читайте також





Звукоопис, переклад жестовою мовою та матеріали шрифтом Брайля: Львівський театр адаптує вистави для людей з порушеннями зору та слуху







На Миколаївщині розширюють мережу соціального таксі: послугами вже скористалися понад 12,5 тисячі людей







"Доступність — це не формальність, а частина атмосфери фестивалю": як зробити масовий захід інклюзивним на прикладі Faine Misto



The post Інтеграційний Recovery Camp: яким був інклюзивний табір для підлітків у Львові appeared first on Рубрика.
Go to rubryka.com
New Voice on we.ua
Танцівник і хореограф, учасник проєктів Танці з зірками та Танцюють всі! Віталій Загоруйко у День Незалежності України розповів, що приєднався до лав ЗСУ.
Go to life.nv.ua
New Voice on we.ua
Акторка студії Квартал 95 Катерина Нікітіна поділилася серією фото з коханим. Нікітіна підтвердила,
що зустрічається з Богданом Урховим.
Go to life.nv.ua
Gazeta.ua on we.ua
24 серпня Україна вкотре відзначає День Незалежності цього року в дуже непростий для країни час. Напередодні свята ми поговорили з нашим співвітчизником Єгором Фідінічем, уродженцем Запоріжжя, якого повномасштабна війна змусила залишити Україну й практично з нуля почати нове життя у США. Сьогодні Єгор затребуваний викладач і хореограф однієї з нью-йоркських танцювальних студій, фіналіст номінації "Топ Тічер" і хореограф дебютантського балу Піаристів одного з найстаріших світських заходів Нью-Йорка, черговий, 64-й, бал якого відбудеться вже цієї осені.
Єгоре, напередодні Дня Незалежності хотілося б почати з головного: як війна змінила ваше життя і кар'єру?
Через війну в Україні мені довелося повністю змінити життя і почати практично з нуля. У якийсь момент здавалося, що танцювальна кар'єра взагалі залишилась у минулому - на той час я вже здобув освіту реабілітолога і не планував повертатися у професію. Але опинившись у новій країні без звичної опори, я зрозумів: танці - це те, що я справді вмію і хочу робити. Повернення у професію в Нью-Йорку стало для мене майже другим стартом.
Ваш шлях у танцях починався задовго до Нью-Йорка - у Запоріжжі. Як це було?
Я прийшов у бальні танці у шість років - у моїй школі, гімназії №11, після уроків почав викладати молодий тренер. Мама привела мене, і я, особливо не роздумуючи, почав займатися. Вже через місяць вийшов на свої перші змагання. Далі були різні клуби - "Ронд", "Гранд", різні тренери, кожен з яких додавав щось своє. До моменту, коли я поїхав з України, за плечима було понад п'ятнадцять років тренувань і виступів.
У резюме - несподіване поєднання: диплом медичного університету за спеціальністю "Фізична терапія та реабілітація" - і бальні танці. Як це поєдналося?
У професійному спорті травми неминучі, і я досить рано почав цікавитися, як влаштоване тіло спортсмена і як воно відновлюється. Мої тренери й раніше пояснювали техніку через біомеханіку, тож в університеті багато чого було мені вже інтуїтивно зрозуміло. Сьогодні ці знання реально допомагають у роботі - особливо з учнями старшого віку: я враховую фізичні особливості людини і намагаюся робити заняття максимально безпечними.
Один із ваших нинішніх проєктів - хореографія для дебютантського балу Піаристів, одного з найстаріших світських заходів Нью-Йорка. Як українець потрапляє в такий закритий американський світ?
Через танцювальну студію, де я працюю з 2023 року. Організатори балу звернулися саме туди, а далі спрацювала репутація - на той момент я вже був фіналістом номінації "Топ Тічер" на Американському відкритому чемпіонаті з танців і мав великий досвід постановки номерів. Торік я вперше працював над балом, і, судячи з усього, результат влаштував обидві сторони, бо цього року мене запросили знову. Моя роль - не просто поставити танець, а познайомити учасників із культурою класичного балу: пояснити традиції, етикет, манеру триматися.
Сьогодні ви працюєте в танцювальній студії не лише як викладач, а й як наставник для інших інструкторів. У чому різниця між тим, щоб навчати учня, і тим, щоб навчати вчителя?
Коли переді мною учень, завдання одне - навчити його танцювати. Коли переді мною інструктор, я навчаю вже не руху, а професії загалом: як будувати урок, як чути мету людини, як вести її не один урок, а весь шлях - від першого заняття до результату. Відповідальності тут помітно більше, але й задоволення теж - спостерігати, як початківець-викладач поступово стає впевненим професіоналом, для мене найцінніша частина роботи.
Чим американська школа бальних танців відрізняється від української, у якій ви виросли?
В Україні та Європі бальні танці - це частіше серйозний спортивний шлях: діти починають рано, багато тренуються, змагаються. У США танцювальна культура ширша - балет, контемпорарі, джаз, хіп-хоп, - тож бальні танці частіше стають хобі або способом самовираження, а не спортивною кар'єрою. Але зрештою все залежить не від країни, а від конкретної людини: комусь потрібна техніка й результат, комусь - упевненість і задоволення. Я намагаюся спершу зрозуміти мету, а вже потім будувати програму.
Які у вас плани на найближчі роки? Чи є мрія, пов'язана з Україною?
Найближча мета - остаточно закріпитися в ролі менеджера студії: зараз я поєдную викладання, наставництво і частину організаційної роботи в одному з філіалів. Далі хотілося б керувати вже власною студією. А найбільша мрія - відкрити власну школу бальних танців для дітей. У США цей напрям розвинений значно менше, ніж в Україні та Європі, і мені хочеться показати новому поколінню - у тому числі дітям з української громади, - що бальні танці це не просто гарне хобі, а спосіб життя, який виховує дисципліну, повагу і вміння працювати в парі.
Go to gazeta.ua
Telegraf on we.ua
Коли почалася "велика" війна чоловік зібрав речі і приїхав в Україну
Go to war.telegraf.com.ua
iTechua on we.ua
Гуманоїдні роботи можуть перейти від ефектних демонстрацій до масового використання вже протягом наступного десятиліття. Так вважає засновник китайської компанії Unitree Robotics Ван Сінсін. Своїм прогнозом він поділився під час Всесвітньої конференції з робототехніки в Пекіні. За його словами, галузі потрібен власний “момент ChatGPT” – технологічний прорив, який різко прискорить розвиток роботів.
На думку Сінсіна, нинішні гуманоїдні роботи все ще перебувають на ранньому етапі розвитку. Їм потрібно навчитися краще взаємодіяти з навколишнім середовищем, виконувати складні завдання та працювати поруч із людьми. Лише після вирішення цих проблем роботів можна буде використовувати значно ширше – від промисловості до сфери послуг і побуту.
Водночас технологія вже активно виходить за межі лабораторій. Unitree у 2025 році поставила понад 5500 гуманоїдних роботів, а на 2026 рік компанія розраховує збільшити обсяги до 10-20 тисяч машин. Інші китайські виробники також використовують роботів на заводах, складах і виробничих лініях.
Інтерес до галузі стрімко зростає і серед інвесторів. Після виходу Unitree на китайську біржу попит на її акції з боку приватних інвесторів перевищив пропозицію більш ніж у 8000 разів. Це показує, наскільки великими можуть бути очікування щодо майбутнього робототехніки.
Проте прогноз на десять років не означає, що вже завтра в кожному будинку з’явиться робот. Для масового поширення потрібно суттєво знизити ціну, підвищити надійність і навчити машини безпечно виконувати широкий спектр завдань. Якщо ці проблеми вдасться вирішити, наступне десятиліття справді може стати переломним для гуманоїдної робототехніки.
Думка редакції
Прогноз засновника Unitree виглядає амбітно, але вже зараз видно, що гуманоїдні роботи розвиваються набагато швидше, ніж кілька років тому. Особливо важливо, що вони поступово переходять із демонстрацій на реальні підприємства. Однак масовість залежатиме не від того, наскільки ефектно робот танцює чи бігає, а від його здатності стабільно виконувати корисну роботу. Якщо виробникам вдасться поєднати низьку ціну, надійність та хороший ШІ, десять років можуть виявитися цілком реалістичним терміном.
Запис Гуманоїдні роботи можуть стати масовими вже протягом наступних 10 років спершу з'явиться на iTechua - Новини про смартфони, гаджети і різні девайси.
Go to itechua.com
Громадське радіо on we.ua
У Центрі життєстійкості Лебединської громади впроваджують програму підтримки психічного здоров’я дітей та підлітків «Я підтримую своїх друзів».  Тут вчать дітей бути уважними до себе та інших і надавати першу психологічну допомогу.
Знайшла нових друзів і відчуває їхню підтримку
12-річна Альбіна разом з мамою і татом живе у Лебедині Сумської області. Час від часу місто потерпає від атак російської армії, за останні роки сюди долітали ракети та дрони, мешканці міста прокидалися вночі від вибухів.
«Ми з родиною весь час у Лебедині, нікуди не виїжджали з 2022 року. Нам, дорослим, мабуть, трохи легше, ніж дітям. Альбіні у 2022-му було вісім років. Були вибухи, ракети, самольоти, прильоти… Все це діти чують, і, звичайно, це має вплив на них. У доньки були порушення сну, тривожність, але найбільше, що ми помітили, відбулося зниження ініціативності, вона стала більш стриманою в емоціях і спілкуванні з друзями», — розповідає Ігор, батько Альбіни.
Про Центр життєстійкості батьки дівчинки дізнались з Facebook, записали доньку на програму «Діти та війна. Навчання технік зцілення», з того часу вже рік Альбіна відвідує простір.
У 2026 році Альбіна стала учасницею нової програми для дітей та підлітків «Я підтримую своїх друзів», її почали впроваджувати в Центрах життєстійкості Сумщини за підтримки ГО «Всеукраїнський громадський центр «Волонтер». За словами Ігоря, відвідування заходів в межах програми допомогло Альбіні, рідні побачили позитивні зміни.
«Звичайно, я побачив покращення. Через те, що діти в основному навчаються онлайн, їм не вистачає спілкування з друзями, однолітками. В Центрі життєстійкості у Альбіни     з’явилась компанія, вона почала виходити гуляти, стала більше часу проводити в колективі, не сидіти в телефоні чи в ноутбуці», – додає Ігор.
Альбіна вже шість років займається спортивними танцями. Під час війни вона продовжує танцювати та представляти своє місто на конкурсах та фестивалях. Відвідування Центру життєстійкості допомагає дітям відновлювати ресурси, встановлювати цілі та досягати їх.
12-річна Альбіна вже рік відвідує Центр життєстійкості у Лебедині/Фото: Центр життєстійкості Лебединської громади
«Я сюди ходжу регулярно вже рік, мені подобаються заняття з арттерапії та психологічні вправи, де ми розбираємо свої емоції, поведінку з друзями», – розповідає Альбіна.
Вона каже, що завдяки відвідуванню Центру життєстійкості знайшла нових друзів і відчуває їхню підтримку.
«Ми ходили разом на ці заняття і вони нас згуртували. Зараз у нас завдяки цим заняттям є своя компанія. І ми ходимо гуляти всі разом», — додає дівчинка.
«Дитина отримує навички, які допоможуть їй бути щасливою»
Жителька Лебедина Лаура каже, що для її 13-річної доньки участь у заняттях в Центрі життєстійкості стала справжньою підтримкою. Жінка каже, що вважає програму «Я підтримую своїх друзів» корисною для підлітків, тому що допомагає їм формувати здорові стосунки та впевненість у собі.
У просторі підліткам допомагають формувати здорові стосунки та впевненість у собі/Фото: Центр життєстійкості Лебединської громади
«13 років вік непростий — багато емоцій, переживань, сумнівів. Після програми вона навчилася краще розуміти себе й інших, стала більш впевненою у спілкуванні. Часто розповідає мені, як вони на заняттях обговорюють дружбу, взаємоповагу, як вчаться допомагати один одному. Я бачу, що вона переносить ці знання у життя: вдома, у спілкуванні з родичами.
Це дуже цінно для мене як мами, знати, що моя дитина отримує навички, які допоможуть їй бути щасливою й підтримувати інших».
Учасниками програми стали також син і донька Аліни.
«Чесно кажучи, я навіть не очікувала таких результатів. Донька стала більш відкритою, почала ділитися своїми переживаннями, а син навчився краще слухати й не перебивати. Вони часто розповідають мені історії з занять: як підтримували однокласника, який хвилювався перед виступом, або як допомогли подрузі, коли вона почувається самотньою. Це такі маленькі, але дуже важливі кроки. Я щаслива, що діти отримують цей досвід саме зараз, у підлітковому віці, коли вміння дружити й підтримувати одне одного має величезне значення».
Коментар фахівчині
Оксана Гаращенко, соціальна менеджерка Центру життєстійкості Лебединської громади:
«Стандартизовані програми справді допомагають підліткам. Після занять вони стають більш відкритими, краще висловлюють свої емоції, вчаться справлятися зі стресом і підтримувати одне одного, більше спілкуються. Зараз, під час війни, це особливо важливо. Багато дітей живуть у постійній тривозі, закриваються, переживають втрати, зміну звичного життя. Програми дають їм безпечний простір, дружню атмосферу, де можна бути собою, говорити про свої почуття та отримувати підтримку».
На зустрічах діти стають більш відкритими, вчаться краще висловлюють свої емоції/Фото: Центр життєстійкості Лебединської громади
Довідка
Програма «Я підтримую своїх друзів» була створена ЮНІСЕФ, організацією Save the Children/платформа MHPSS Collaborative та Всесвітньою організацією охорони здоров’я у 2021 році. У 2025 році експерти ГО «Всеукраїнський громадський центр «Волонтер» та Центру психічного здоровʼя НаУКМА адаптували програму до реалій України.
Програма складається з п’яти зустрічей, під час котрих дітей вчать допомагати друзям, знайомим, які перебувають у стресі або пережили травматичний досвід. Тренери програми створюють безпечний простір прийняття, довіри та підтримки, де кожна дитина може висловити почуття, переживання, не боятись осуду.
Проєкт з розбудови Центрів життєстійкості в Україні реалізується Міністерством соціальної політики, сім’ї та єдності України і є складовою Всеукраїнської програми ментального здоров’я «Ти як?» Першої леді Олени Зеленської.
Проєкт ЮНІСЕФ UNICEF Ukraine із підтримки та розвитку Центрів життєстійкості у Сумській області впроваджується ГО «Всеукраїнський громадський центр «Волонтер».
 
Запис Справлятися зі стресом і підтримувати одне одного: у Лебединському Центрі життєстійкості впроваджують програму для дітей та підлітків спершу з'явиться на Громадське радіо.
Go to hromadske.radio
ФАКТИ on we.ua
Артистка, яка у 2017 році стала срібною призеркою «Танців з зірками», шукатиме серед учасників самобутніх і талановитих танцівників, готових до професійної сцени
Go to fakty.ua
Детектор медіа on we.ua
Вона розповіла, що під час проєкту шукатиме самобутніх, яскравих і талановитих людей, з якими невдовзі зможе вийти на одну сцену.
Go to detector.media
Telegraf on we.ua
Go to news.telegraf.com.ua
New Voice on we.ua
Національний онлайн-кінотеатр SWEET.TV оголосив повний склад жюрі танцювального шоу Танцюють всі. Четвертою суддею стала Надя Дорофєєва (DOROFEEVA).
Go to nv.ua
24 Канал on we.ua
Надя Дорофєєва стала четвертою суддею нового сезону шоу "Танцюють всі". Повний текст новини
Go to 24tv.ua
Новини.Live on we.ua
Чи відважаться росіяни на протести після виборів у Держдуму 20 вересня і чи буде закінчення війни цього року — читайте в другій частині інтервʼю із командиром РДК Денисом Капустіним White Rex.
У першій частині інтервʼю читайте чи відважиться Путін на велику мобілізацію у Росії і як атаки українських дронів по складам Wildberries впливають на росіян.
Очікуєте протестів після парламентських виборів в Росії?
— Не думаю, що нас чекають сценарії, подібні білоруському 20-го року (протести у Білорусі після сфальсифікованих виборів президента 2020 року. - ред). Думаю, росіяни прекрасно розуміють той захмарний рівень жорсткості російських силовиків, які тільки й чекають можливості вийти на площі і збивати до крові протестуючих.
Тому не думаю, що протести будуть у такій формі.
Хто на вашу думку воює в Україні — Путін чи все ж таки російський народ? Все ж таки на території України 700-800 тисяч росіян.
— З перших днів війни я говорив, що я проти персоніфікації цієї війни. Після смерті Сталіна Радянський Союз ще 40 років існував і пив кров із російського народу, розширював ядерний потенціал, який міг багатократно знищити земний шарм.
Тому так, Путін — на вершині цієї війни. В Кремлі величезна команда людей, що налаштована на тотальне знищення всієї української держави, знищення західного світу. І багато росіян є прихильниками цього.
Але більшість солдат путінської армії не ідеологізовані. Це люди, які не знайшли іншого способу та можливості заробити собі на життя. Вони просто пішли на заробітки. Недавно запитував в одного військовополоненого, що він думає про цю війну, навіщо вона. Відповідає: "Мабуть, за територію". Я йому кажу: "Ти громадянин найбільшої у світі країни, нам ще потрібні території?" І він такий: "Ну, не знаю".
І я розумію, що він ідеологічно невмотивований, він вмотивований лише матеріально. Із цим складно щось зробити. Коли населення країни задавлене у бідності і єдина можливість з неї вилізти — отримати контракт на тз СВО, то для багато кого це є достатньою причиною відправитися сюди.
Зрозуміло, що когось затягують обманом, комусь щось обіцяють, що ти тракторист, а будеш танкіст або раз ти музикант — будеш співати чи танцювати. Але в результаті всі вони зустрічаються в одному окопі і йдуть вперед. Але вже пізно.
До того ж російська пропаганда досі намагається нагріти настрої у суспільстві, що от наша армія йде вперед, це армія, яка атакує та перемагає. Звісно, декому хочеться бути частиною атакуючої армії, а не армії, яка обороняється. Правда, в реальності все зовсім не так.
Недавно читав, що середня тривалість життя російського солдата в українській війні хвилин 25, допоки у нього не влетить дрон.
То все ж таки хто веде війну проти України — російський народ чи Путін?
— Я б сказав так, що частина російського народу. Об'єктивно є люди, які проти війни, їх голос раніше взагалі не звучав. Вони просто сиділи і не підтримували. Але зараз їхній голос починає проростати і пробиватися. І це дуже важливо. Українські атаки по російським НПЗ дали росіянам імпульс.
Удар по російському НПЗ
Але так, досі є багато людей, які гаряче підтримують політику Путіна. У будь-якому соціумі так. Але росіянам зрозуміло, що перемоги не буде.
Як ця війна може закінчитися і коли це може статися?
— З дипломатичної точки зору ми можемо говорити лише про якесь перемирʼя. Мабуть, воно закладе базове протиріччя між Росією і Україною.
Росія, безумовно, своїх заявлених цілей не досягла, ні одне велике українське місто не знаходиться під контролем РФ. Тобто варіант замороження по нинішній лінії фронту їх не влаштує. Українську сторону теж не влаштує окупація територій і зруйнований промисловий потенціал. Що в російському, що в українському суспільстві партія війни виступатиме за дотиснути. В Україні ще додаватимуть, що це не той результат, який нас влаштовує, там наші люди, нам таке не підходить. Бо Донецьк, Крим, Донбас, Луганськ — наша територія та наші землі.
https://t.me/novynylive/208806
Але я, як і в перший день війни, який багатьом видавався катастрофічним, все одно продовжую вірити в перемогу України. Об'єктивно, на полі бою мені її представити складно, як не крути.
Російська армія — це велика і на жаль, сучасна та еволюційна військова машина. Там теж достатньо багато розумних людей. Нагадаю вам, що першими дрони на оптоволокні стала масово використовувати РФ. Тому їхній технологічний потенціал достатньо високий і вони добре вчаться.
Ну і фінансово вони не пошкодують жодної копійки на війну. До речі, зараз вже говорять, що на війну можуть забирати навіть банківські вклади росіян, замінені на військові облігації.
Але для перемоги потрібен комплекс дій. Це економічні, політичні і, звичайно, що військові. Знищення танкерного тіньового флоту РФ, я вважаю, дуже серйозно б'є по доходам РФ та їхнім енергоносіям. Удари по ОПК та НПЗ теж є дуже важливими. Адже знищення якогось серйозного військового підприємства означає виключення його з ігри на дуже довгий час.
Паралельно з цим має продовжуватися дипломатична ізоляція. Але голка Кощея таки знаходиться у Криму. Це перлина зовнішньо-політичного треку Путіна.
Це все ще важливо?
— Жителю Москви, Санкт-Петербургу, Новосибірська такі назви міст як Бахмут чи Солідар нічого не скажуть. А от Крим, який він знає з дитинства і в який він не може тепер поїхати на відпочинок — це вже інше. Тим більше росіяни вважають Сімферополь та Севастополь російськими містами. Мовляв, вони програли війну за Крим у ХІХ столітті, а зараз виграли її. Без крові. І це все для них досі має сакральне значення.
Чим запам'ятається Путін за свої 25 років влади? Кримом! Тому його втрата дуже боляче вдарить і по внутрішній стабільності, і по партії влади, і по всім їхнім рішенням. Битва за Крим буде дуже важливою. Але якщо вона буде виграною —- посиплеться і фронт і почне тріщати російська держава. Але до цього ще далеко, об'єктивно кажучи. Треба воювати і працювати.
Удари по Криму
А чи вірите у перемир’я чи заморозку цієї війни цього року? Особливо в умовах, коли обидві країни готуються до складної зими.
— Так, складна зима для Росії — це велика зміна в російській риториці. Вже навіть Соловйов з екранів каже "готуйтесь до тяжкої зими". Тобто раніше вони готували то Європу, то Україну до тяжкої зими, а тепер пропонують готуватися самим. Це дуже хороший знак і це означає, що вони реалістично дивляться на військові можливості України.
Вони розуміють, куди будуть направлені удари. І зрозуміло, що все тепер йде зовсім не так.
Інша справа, що я не передбачаю якихось прогнозів. Памʼятаю, як у січні цього року всі жили в очікуванні. Що от Дональд Трамп прийде — порядок наведе, всіх помирить і все буде добре. І це була доволі серйозне просідання по мотивації. Багато українських солдаті не хотіли померти в останній день війни або в останній тиждень. Бо всі чекали, що от зараз воно все закінчиться.
А в російській армії навпаки був різкий сплеск по кількості контрактників. Всі побігли встигнути отримати пільги, статус ветерана СВО, отримати якісь гроші. Я впевнений, що більшість цих січневих контрактників наше інтервʼю не прочитають, бо вже давно стали удобренням в українській землі.
Адже замість отримати пільги — вони отримали кулю або український дрон. Тому зараз вже ніхто не робить особливих прогнозів про закінчення війни.
Нагадаємо, масований удар по Запоріжжю в ніч на 11 серпня забрав життя шістьох людей. Ще двадцятеро отримали поранення. Росія вдарила по місту балістичними ракетами та керованими авіаційними бомбами. 
 
За словами заступника командира 3-го армійського корпусу Максима Жоріна, Росію можна змусити сісти за стіл переговорів лише за умови комплексного тиску. Це одночасний вплив на військову спроможність, економіку та політичну ситуацію всередині країни.
 
Go to novyny.live
Букви on we.ua

У далекому 2017-му співак Дорн дав інтерв’ю «хорошому русскому» Дудю. Дорн назвав війну Росії проти України «ссорой двух братьев». Та додав «младшие братья сказали “нет” всему от старшего брата, “хотим все свое”». Молодшими братами Дорн назвав українців – типовий меншовартісний світогляд, який десятиріччями Росія нав’язувала українцям. Це вже було після анексії Росією Криму та початку війни на Донбасі.

Це не заважало Дорну казати зі сцени у Москві: «Давайте всей Москвой передадим дружный Киеву привет! Между нами нет ничего кроме дружбы!» Мабуть, з міркувань дружби Росія анексувала у 2014-му Крим та почала війну на Донбасі, вбиваючи українців.

Тоді пів України дивилася 95-й квартал, Раміна літала у Москву, де брала інтерв’ю у третьосортних зірок реаліті-шоу. Туди ж співати у кокошнику їздила й Полякова.

На виборах 2019 року Полякова агітувала за Зеленського: «Вони говорять про Вову Зеленського, що типу це нове обличчя. Дорогі мої, яке ж це нове обличчя для нас? Ми знаємо цю людину 20 років? І своєю роботою, поведінкою він нам довів, що він чесний, сміливий, розумний, не злодій, відповідає за свої слова. Ви проголосували за нього, тому що ви йому довіряєте».

У лютому 2022-го Дорн, Полякова та Раміна раптом дізнались про війну. Виявилось, її веде Росія, а не Порошенко, щоб продавати цукерки росіянам у Ліпецьку. Всі троє покаялись та засудили Росію, одночасно втративши можливості там заробляти.

І от у 2026 році Полякова каже, що в Україні концтабір: «Ви скоро так задовбете людей цією зрадою, уже всі, як у концтаборі. Україна вже не вільна країна?» Полякову підтримують публічні особи, які «втомились від війни». Все частіше звинувачують українську владу. Корупційні скандали Міндіча та Єрмака дають їм підґрунтя казати, що Зеленський, а не Путін заробляє на війні. Свого часу те саме говорили про Порошенка.

Я хочу нагадати, що ми б не жили в «концтаборі», якби такі як Полякова не нормалізували Росію та не агітували за найнедосвідченішого кандидата в президенти країни у війні. Президента, який будував дороги, вірячи, що Путін не нападе, поки Полякова танцювала для тих, кому Путін згодом дав наказ знищити Україну. Але війну розпочала Росія. Не Порошенко та Зеленський, а Путін.

Реальні концтабори знаходяться в окупованих Росією українських містах. І лише завдяки людям в українській армії, які віддають життя та здоров’я, такі як Полякова можуть дозволити собі вільно висловлювати «думку» з Києва, а не бути зґвалтованою десь у підвалі реального концтабору, наприклад, в окупованому Маріуполі.

Запис Полякова в кокошнику співала в Москві, доки росіяни з 2014-го будували в Україні реальні концтабори спершу з'явиться на Букви.

 on we.ua

Join to the Platform

Captcha code

By clicking the "Register" button, you agree with the Public Offer and our Vision of the Rules

Back to authorization

Last comments

What is wrong with this post?