Search trend "З Днем молоді!"

У Вашингтоні 14 червня відбудеться військовий парад до 250-річчя армії, який збігається з днем народження Дональда Трампа. Також заплановані протести по всій країні

Коцюбинський написав коханці 335 листів "Тільки що принесено твого листа з пошти, Вірусенько-донечко. Спасибі тобі, моя єдина, за привітання з Новим роком. Вони такі щирі й хороші, що мене аж коло серця залоскотало, коли вичитав їх, тільки&hеllір; тільки я б не писав так: щодо щастя свого, задоволення, то, ведучи розмову про них, я виключив зі свого лексикону займенники: "я", "моє", "мені", а почав уживати "ми", "наше", "нам"&hеllір; Отож з новим роком побажаю я нам долі тихої, погожої&hеllір; та ще&hеllір; Юрка! Голубонько, такого маленького, маленького Юрка, щоб він простягав до нас рученятка та лепетав: "тато! мамо!" писав у листі 12 січня 1896 року до своєї коханої Віри Дейші письменник Михайло Коцюбинський. Віра Дейша увійшла в життя 30-річного Михайла Коцюбинського наприкінці 1894-го. Їхнє знайомство відбулося на першому Київському з'їзді української "Громади", де Михайло був делегатом від Вінниці, а Віра від Чернігова. Віра Устимівна була вражена письменником гарний елегантний одяг, витончені манери. Молоді люди розговорились і зрозуміли, що мають багато спільного. Після закінчення з'їзду Михайло Михайлович мав нагоду супроводжувати дівчину до Чернігова, адже їхав до товариша на хрестини. Згодом він став часто навідуватися до Віри додому. За короткий час Михайло став називати її "моє серденятко". На рік старша від Коцюбинського Віра Дейша народилася в місті Ржев Тверської губернії. Мати після смерті чоловіка переїхала до Чернігова, де жив її брат Василь Степанович Гортинський. Юлія Степанівна Дейша спочатку була класною дамою в Чернігівському єпархіальному жіночому училищі, а згодом його керівницею. Самостійно виховувала трьох дітей. Віра закінчує Чернігівську гімназію і вступає на фізико-математичний факультет петербурзьких Бестужевських курсів перші курси для жінок університетського зразка. Але царський уряд встановив суворі обмеження курсистками ставали одиниці здібні й енергійні дівчата, які мали жагу до навчання та громадської діяльності. Отримала термін ув'язнення та відсиділа майже рік Революційна діяльність Віри призвела до того, що вона отримала термін ув'язнення та відсиділа майже рік. Тягнувся шлейф неблагонадійності і за Михайла Михайловича через відстоювання ним самостійницьких інтересів. Знайшовши спільні громадські інтереси та ще й оцінивши письменницький талант, Віра Устимівна захопилася Коцюбинським. 24 січня 1896 року Михайло Коцюбинський та Віра Дейша побралися. Михайло Михайлович працював в Одеській філоксерній комісії, яка боролася зі шкідниками винограду на території колишнього Новоросійського генерал-губернаторства. Коцюбинський мав вирушати у тривалу робочу поїздку на початку березня. Віра Устимівна поїхала за чоловіком, але у вересні повернулася до Чернігова, адже невдовзі мала народжувати. Михайло й Віра постійно писали одне одному. "Люба моя дитино кохана! Я писав тобі без краю і кінця, та вже пізно, треба спочити, бо завтра дорога. Отож цілую тебе міцно і пригортаю до серця. Будь мені веселенькою і здоровенькою та не забувай, що маєш такого Мусю, що тебе дуже і дуже кохає. Бережи, серце, і мамине здоров'я, гляди, щоб не застуджувалася. Поцілуй її за мене. Пиши, пиши. Цілую всіх, а тебе найбільше", писав Михайло. Він важко переживав розлуку з дружиною, а затягнулася вона майже на два роки. Наприкінці 1896 року в подружжя народився первісток Юрій. Того ж року на пароплаві з Ялти до Одеси письменник сильно застудився. "Коцюбинський їхав з Криму в Одесу з товаришем восени. Без теплої одежі. Грошей не було. Їхали на палубі. Мерзли. Грілися в машинному відділі. Кутались вночі на рубці в брезенти. Застудився. Придбав тяжкий ревматизм. Ходив на милицях. І тоді ж придбав початок хвороби серця. З середини листопада аж до середини квітня наступного 1897 року він прохворів", згадував поет Микола Чернявський. Розлука з родиною спонукала Михайла Коцюбинського серйозно задуматися над тим, щоб покинути роботу в комісії та переїхати жити до Чернігова. Щоб там оселитися, Коцюбинському потрібно було отримати дозвіл від генерал-губернатора, а той своєю чергою мав його отримати в департаменті поліції. Пів року, від листопада 1897-го до березня 1898 року, Коцюбинський очікував дозволу. Протягом цього часу жив у Житомирі, де працював у редакції газети "Волинь". Нарешті навесні 1898 року письменник переїхав до дружини в Чернігів. Своє нове помешкання вони придбали в місцевого лісника, сюди чоловік забрав стареньку матір та сестру Лідію. У подружжя народилися ще троє дітей Оксана, Ірина та Роман. Їхали на палубі. Мерзли У цьому будинку Михайло Михайлович прожив останні 15 років. Віра Устимівна дбала про комфорт чоловіка свіжі букети у вазі, тиша в будинку, доглянутий сад, щоденні сонячні ванни. "Він був вигадливий. Завжди по-дитячому захоп­лювався красою природи, людьми, здобутками людського розуму. Він був людяний, не втрачав цієї риси протягом усього життя, любив добро, вірив у його переможну силу&hеllір;" згадувала батька донька Ірина. Коцюбинського називали письменником-імпресіоністом. Його повісті "Тіні забутих предків", Fаtа Моrgаnа й оповідання більше нагадують полотна художників, ніж друковані твори. Але буденність гнітила Михайла Михайловича. У оповіданні "Сон" він писав: "Щодня було те саме. Ноги, немов непотрібні, самі знали звиклі дороги, і очі, теж наче зайві, байдужне приймали все до нудоти знайоме. Пливли перед ними і безслідно зникали маломістечкові доми і все ті ж самі люди, наче потерті меблі у хаті, між якими роками можна ходити, не помічаючи навіть". На початку 1900-х Михайло Коцюбинський із дружиною працювали у статистичному бюро. Воно мало репутацію демократичної установи, його називали притулком для політично неблагонадійних інтелігентів. Однак така служба виявилася великою мукою для Михайла Михайловича, адже заважала літературній діяльності, забирала всі сили та час. До того ж за цю роботу він отримував мізерні кошти. Увійшла пара, яка моментально привернула мою увагу Якось у бюро влаштувалася молода працівниця Олександра Аплаксіна. Як згадувала потім жінка, перше знайомство відбулося вдома в подруги 1902 року, куди завітало подружжя Коцюбинських: "У кімнаті вже були присутні кілька гостей. За деякий час увійшла пара, яка моментально привернула мою увагу. Вона з підстриженим волоссям, високого зросту, квітучим цікавим обличчям, але трохи різкими манерами. Він стрункий, елегантно одягнений. Вражав його блідий навіть матовий колір обличчя&hеllір;" Того разу Михайло Михайлович не звернув уваги на дівчину. Тому, коли Олександра прийшла першого робочого дня в бюро, Коцюбинський їй відрекомендувався. Це засмутило дівчину, бо вийшло, що він її не запам'ятав. Спочатку їхні стосунки були робочими, але згодом Коцюбинський почав приділяти їй більше уваги. Якось Михайло Михайлович покликав Олександру до телефона у віддаленому коридорі. Ніякого дзвінка не було, натомість Коцюбинський пристрасно поцілував дівчину й освідчився в коханні. Ображена, вона втекла, на записки із вибаченнями не відповідала. Попри симпатію Аплаксіна боялася довіритися почуттям. Крім того, була суттєва різниця у віці їй 24 роки, а йому 40. Для Коцюбинського подружнє життя давно перетворилося на рутину, хоча для всіх вони залишалися зразковою парою. Аплаксіна ж не поспішала відповідати на залицяння чоловіка. Тому Михайло Михайлович пообіцяв більше не набридати зізнаннями. Він почав уникати Олександру, а в разі зустрічі поводив себе сухо та стримано. Так тривало понад рік. Їхнє спілкування поновилося в грудні 1905 року. Тоді одна з працівниць запросила Аплаксіну на вечірку, де Коцюбинський мав читати свої твори. Олександра прийняла пропозицію, а коли побачила письменника, то зрозуміла: за цей час його почуття не зникли. Наступного дня на своєму робочому столі вона знайшла записку від Коцюбинського з освідченням у коханні. Дівчина вирішила з ним зустрітися. "Михайло Михайлович вже чекав на мене. Він помітно хвилювався. Ми мовчки повернули до площі, так само мовчки він узяв під руку. Мовчки ми пройшли квартал", згадувала Олександра. Того вечора вони довго гуляли безлюдними вулицями. Згодом Коцюбинський і Аплаксіна почали зустрічатися майже щовечора за містом. Зустрічі були короткі, тому домовилися обмінюватися листами, які непомітно підкладали на роботі. "Якою ж важкою видається така тривала розлука, та все ж я безмежно щасливий знаючи, що ти мене любиш. Це таке величезне, таке яскраве, захопливе щастя, що я буквально сп'янів від нього. Ти мене любиш! Ти моя! Я можу цілувати тебе, пестити, чути твій голос, бачити твої чудові очі, любити тебе й віддати тобі своє серце нероздільно", було в одному з послань Коцюбинського Аплаксіній. Загалом написав коханці 335 листів. Пізніше Олександра Іванівна згадувала: "Якщо спочатку ми жили сьогоднішнім днем, то з часом нас усе більше гнітили думки саме про майбутнє про сумісне життя. Михайло Михайлович часто говорив і писав, що не може жити без мене, що ­задихається в таких умовах. Він повторює, що й робота у нього пішла б краще, і здоров'я подужчало, якби ми жили разом". Однак покинути сім'ю письменник не наважувався. Віра Устимівна про все знала, але робила вигляд, що нічого не сталося. Якось Михайло Михайлович від'їхав у термінових справах, а молоду коханку попередити не встиг. Тому лист, адресований Коцюбинському, прочитала дружина. З цим листом жінка прийшла до матері Олександри Аплаксіної. Віра Устимівна просила вплинути на доньку, а також погрожувала, що заради чоловіка готова навіть на вбивство. Але із суперницею говорити відмовилася. Після цього Віра Устимівна мала розмову з чоловіком, деталі якої Коцюбинський розповідає в листі: "Мені було пред'явлено твого листа з поясненням, що це лист від тебе. Вона перевершила сама себе жодного докору, жодних сцен. Навпаки, стільки було виказано благородства і співчуття та доброти, що я був приголомшений. Як виявилося, Віра Устимівна дуже любить мене, що я навіть не очікував. Вона благала мене не кидати родину і не губити всіх. Мені було неймовірно тяжко, так нестерпно, що я плакав. Не знаю, чи переживу таку тяжку душевну драму цей конфлікт між обов'язками та почуттями. Що робити?" Олександра спершу вирішила розірвати стосунки з коханцем, але змучений вигляд чоловіка викликав жалість і вона вирішила залишити все, як було. Драми вирували не лише в особистому житті Михайла Коцюбинського. 1908 року за наказом губернатора його виключили з товариства "Просвіта", де письменник обіймав посаду голови. Це було пов'язано з революційною діяльністю сестри Ольги. Та з часом життя Коцюбинського повернулося у звичний ритм. Чоловік пообіцяв дружині розірвати стосунки з Аплаксіною, а Віра Устимівна зробила вигляд, що повірила. Здоров'я Михайла Коцюбинського стрімко погіршувалося. Лікарі поставили невтішний діагноз хвороба серця і астма. Полегшення приносив відпочинок на острові Капрі на Півдні Італії. Погрожувала, що заради чоловіка готова навіть на вбивство У травні 1911 року Київська спілка допомоги українській літературі, науці та мистецтву виділила Коцюбинському постійну пенсію 2 тисячі рублів на рік. Також ним почали цікавитися як письменником і за кордоном. Це дало змогу покинути службу у статистичному відділі. У цей період він багато подорожував та писав. Проте після чергової подорожі в Карпати влітку 1912-го Коцюбинський захворів. Поїхав на лікування до Києва. За три місяці повернувся до Чернігова. 12 квітня 1913 року Михайло Коцюбинський помер. Серед натовпу, який проводжав письменника в останню путь, були дві головні жінки дружина та коханка. Свій вінок Аплаксіна сплела з білих квітучих гілочок яблуні. Його поклали біля голови покійного, хоч Віра Устимівна категорично заборонила приймати від Аплаксіної будь-які квіти. Через вісім років померла Віра Дейша-Коцюбинська. Олександра Аплаксіна на все життя залишилася самотньою. Після смерті Коцюбинського вона переїхала до Москви, де працювала в бібліотеці. Переживши важку душевну травму, вона втратила зір. 1945 року повернулася до Чернігова. Померла в грудні 1973-го у віці 92 років. Передплатити журнал "Країна"

Ніч з 30 квітня на 1 травня називають Вальпургієвою, яка вважається магічною, особливо в європейських традиціях. Свою назву вона отримала від імені християнської святої Вальпурги або Вальпургії, яку вшановували як покровительку від злих духів і чаклунства. У язичницьких традиціях народів Центральної та Північної Європи ця ніч вважалася часом, коли нечиста сила активізується, а відьми злітаються на шабаш, особливо на вершину гори Броккен у Німеччині. Вальпурга проповідувала християнство на німецьких землях у VІІІ столітті. Черниця здобула широку популярність далеко за межами свого монастиря завдяки численним дивам, які супроводжували її життя. Була відома як рятівниця від голоду, хвороб та епідемій, а також як захисниця породіль та селян. Активно займалася духовною та інтелектуальною діяльністю - вільно володіла кількома мовами та створювала біографії відомих особистостей. Свята Вальпурга померла приблизно 780 року, а під час перенесення її мощей почали відбуватися чудеса: вони замироточити. У християнстві 1 травня стало днем пам'яті святої Вальпурги, абатиси з VІІІ століття, яка боролася з язичництвом і злими духами. Саме в цю ніч, за легендами, відбуваються таємничі і навіть зловісні події, коли відкриваються ворота у потойбіччя. Щодо різниці між західноєвропейським і слов'янським святами, то в Європі це свято більше асоціюється з язичницькими обрядами, які символізують прихід весни, очищення і боротьбу зі злом. У слов'янській традиції Вальпургієва ніч має свої особливості, адже в цей час відзначають також звичаї, пов'язані з природними циклами, магічними ритуалами та охороною від нечистої сили, але акцент може бути поставлений на очищення та захист від духів, а не на шабаші. Свято Бельтайн: як воно пов'язане з Вальпургієвою ніччю У календарі стародавніх кельтів існували два головні свята - Самайн (Самхейн) 1 листопада та Бельтайн (Бельтейн) 1 травня. Ці святкові дати були тісно пов'язані з тваринництвом: Бельтайн знаменував початок вигону худоби на літні пасовища, а Самайн - її повернення в осінній період, коли тварин загоняли назад. Основний ритуал Бельтайна полягав у запаленні вогнів на пагорбах, проведенні обрядів друїдів, проголошенні змов і жертвопринесеннях. Ці вогняні церемонії мали дві основні мети: вшанування природних сил і Бога сонця, щоб забезпечити захист для худоби, отримати гарний приплід і щедрий урожай на полях; ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Трійця-2025: коли відзначаємо та головні традиції Зелених свят очищення і захист громади від стихійних лих - грому, блискавки, граду, хвороб, а також від злих чар та магії чаклунів. У давнину кельти приносили в жертву людей, пізніше замінивши їх на тварин. Від ХІХ століття почали використовувати пироги або освячений у церкві хліб як дари Богам. Історики зазначають, що в ніч проти 1 травня відьми, за повір'ями, сідали на мітли і літали над селами, намагаючись завадити людям зустріти весну і віддати шану своїм богам. Через це ця ніч стала відома як відьмівська, а назва "Вальпургієва" з'явилася пізніше, через історичну помилку. Що робили на Вальпургієву ніч українці в давнину У наших предків, які не знали святої Вальпурги, існувало власне свято - Живин день. 1 травня вони вшановували головну покровительку Роду та Цілющої Сили - Богиню Живу. Варто зазначити, що у стародавніх слов'ян слово "життя" звучало як "живіт", що означало "живе тіло". Цього дня слов'яни проводили язичницькі обряди, вшановуючи богів, що дарують землі родючість. Ритуали нагадували кельтські - люди запалювали вогнища і стрибали через них, очищаючи себе фізично та духовно, а молоді дівчата з мітлами в руках обходили багаття, проганяючи злих духів. Крім того, молоді жінки йшли до лісу, щоб збирати трави, оскільки вірилося, що в ніч проти 1 травня вони набувають цілющої сили. Також сни в Живин день або Вальпургієву ніч вважалися віщими, тому рекомендується запам'ятати те, що вам насниться. У травні на українців чекає багато свят. Крім загальнодержавних вихідних, у травні відзначають безліч професійних дат, пам'ятних подій і міжнародних свят. Щоб не пропустити жодної важливої дати, тримайте під рукою зручний календар свят на кожен день місяця.

20 квітня відзначаємо Великдень. У цей день християни святкують Воскресіння Ісуса Христа, яке вважається найважливішим християнським святом, яке виказує радість з приводу перемоги Божого Сина над Смертю та вічним Забуттям. У Воскресінні бачать підтвердження життя після смерті, що і є головним змістом святкування. Історія свята Ісус Христос воскрес о ранній порі в неділю, на початку нового єврейського тижня, оскільки у древніх євреїв неділя була першим днем тижня і починалася одразу ж після заходу сонця в суботу. За Євангеліями, після того, як Ісус прийшов до Єрусалима, був зраджений і страчений на хресті, а потім похований у печері відданими учнями - Він воскрес. Недільного дня, прийшовши до Його гробу, жінки-мироносиці виявили, що місце поховання порожнє. Натомість побачили ангела, який сповістив їм, що Ісус воскрес. За біблійним сюжетом, Ісус Христос воскрес рано-вранці і це Воскресіння супроводжувалось великим землетрусом - ангел небесний відвалив камінь від дверей Гробу Господнього. На світанку жінки-мироносиці Марія Магдалина, Марія, мати Якова та Соломонія прийшли до гробу з пахощами, щоб обмастити тіло Ісуса, але побачили відвалений камінь і порожній гріб. Тоді схвильованим жінкам з'явився ангел та сповістив про Воскресіння Господнє. Невдовзі одній із них явився Христос і сказав про Своє воскресіння. Радісна звістка надзвичайно швидко поширилася Єрусалимом, а потім і всією Іудеєю. Саме тому в ніч проти неділі в усіх церквах правиться святкова всенощна, кульмінацією якої є урочиста хода вірян навколо храму з запаленими свічками, великодній подзвін і сповіщення священиком двохтисячолітньої звістки: "Христос воскрес!", на що паства радісно відповідає: "Воїстину воскрес!". Традиції святкування Великодня У Світле Христове Воскресіння в церквах освячують паски, сирні паски, фарбовані яйця (крашанки, писанки) та інші частування, приготовані до святкового столу. Люди кладуть в плетений кошик продукти, накривають їх красивим рушником і йдуть в храми святити. На Великдень люди вітають один одного фразою: "Христос воскрес!", На що треба відповідати: "Воістину воскрес!". У сім'ях існує традиція вимірювати силу шляхом розбивання пасхальних яєць. Той член сім'ї, який розіб'є всі яйця і залишиться з цілим, вважається найсильнішим. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Пасха, Паска чи Великдень: як правильно називати одне з найголовніших свят У цей день прийнято відвідувати родичів, проводити час в колі сім'ї, влаштовувати гуляння, розваги. Багато хто вірить, що на Великдень відкриваються небеса. Тому роблять в цей день магічні обряди. Молоді дівчата проводять привороти на улюблених чоловіків і ворожать на судженого. Народні цілителі вважають, що період великодніх свят найкращий момент для зцілення від хвороб. Великодній стіл Великодню передує Великий сорокаденний піст, під час якого утримуються від алкоголю і їжі тваринного походження. В Світле Христове Воскресіння починається розговіння. Віруючим дозволяється вживати скоромну їжу, червоне вино. Господині напередодні готують святкові частування. Традиційними стравами є холодець, домашні ковбаси, сало, запечене молоде порося, гусак, фарширований яблуками, пироги з м'ясною і сирною начинками. На святковій трапезі центральне місце займають паски, сирні паски, фарбовані яйця. Що не можна робити на Великдень На Великдень християнам забороняється займатися важкою фізичною працею. Господині намагаються напередодні завершити всі приготування на кухні, щоб в день свята бути вільними від домашніх турбот. У цей день не рекомендується сумувати, ходити похмурим, грубити, лаятися з близькими людьми, скупитися. В Світле Воскресіння Христове не можна відмовляти в милостині або допомоги нужденним. Прикмети Якщо в свято нагодувати вуличних птахів хлібними крихтами, то весь рік буде супроводжувати удача і багатство. Якщо вдасться побачити великодній світанок, то слід очікувати удачу в справах. У господині, яка спече вдалий великодній хліб, в будинку буде достаток і благополуччя. Після служби в храмі необхідно на удачу загасити свічку. 19 квітня в Єрусалимі, у храмі Гробу Господнього, зійшов благодатний вогонь - символ світла Воскресіння Ісуса Христа. Це відбувається у Кувуклії - каплиці, зведеній над гробом Спасителя, яку ще називають печерою. У Велику суботу, напередодні Великодня, до Кувуклії заходять Єрусалимський патріарх і архімандрит Вірменської апостольської церкви, щоб читати молитви. Вони одягнені лише в підрясники, щоби засвідчити відсутність будь-яких сторонніх джерел вогню. Благодатний вогонь уперше зійшов до апостола Петра, який, почувши про Воскресіння Христа, вирушив до печери та побачив там надприродне сяйво, що наповнило простір. Цей вогонь вважається нерукотворним світлом Христового Воскресіння і є однією з головних святинь християнського світу.

Український співак Олександр Пономарьов привітав доньку Євгенію від продюсерки Олени Мозгової з днем народження. Жінці виповнилося 27 років. У своєму Іnstаgrаm артист опублікував колаж із її фото й присвятив теплі слова. "У моєї доньки Євгенії сьогодні день народження. Люблю тебе і бажаю Божої опіки, мудрості і любові. Многая і благая літа, доця", - написав чоловік. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: 20-річна донька Полякової посвітила стрункими ногами на тлі яхт у США Зіркова мати додала: "Моє прекрасне сонечко, моя принцеса Євгенія, моя красуне, люблю тебе сильно-сильно, безумовно і абсолютно. Будь щаслива - це найголовніше. Цьом. Дуже скучила". Раніше Пономарьов пригадав, яким був у молоді роки. Артист опублікував фото з юності. За його словами, знімок був зроблений 25-30 років тому.

У березні роботи в саду та на городі з кожним днем стає все більше. Саме в перший місяць весни городники активно готуються до посівного сезону. Зазвичай у березні купують та пророщують насіння, висаджують розсаду, підживлюють ґрунт, доглядають за деревами та висаджують саджанці. Перелік основних справ на цей місяць пропонує Gаzеtа.uа. Затримання снігу Ця справа актуальна лише у випадку, якщо в березні ще встигне випасти сніг. Його потрібно затримати на грядці. Для цього сніг можна просто накидати гіркою, щоб він повільніше танув. Це буде дуже корисно для ґрунту. Однак, від кущів та дерев сніг краще відгребти, щоб не замерзло коріння. Обрізання дерев Саме в березні садівники традиційно оглядають дерева в саду. Особливої уваги потребують молоді. На них можуть появитися морозобоїни або хворі та пошкоджені гілки. Уражені частини дерев потрібно обрізати секатором до першої здорової бруньки. Кору потрібно змастити спеціальною пастою для дерев. Проводять також санітарну обрізку ягідних чагарників та винограду. Побілка дерев Досі немає одностайної думки серед садівників щодо того, чи варто білити дерева. Якщо, все ж, вирішите це робити, то початок березня - найкращий час. Це захистить сад від сонячних опіків та комах-шкідників. Нові дерева Коли земля остаточно розмерзнеться, а це зазвичай припадає на другу половину березня, можна висаджувати молоді дерева. Традиційно у перший місяць весни садять сливи, абрикоси, яблуні, ранні груші, вишні та черешні. А також бузок, жасмин, волоський горіх. Але слід перед цим переконатися, що на саджанцях набухли нирки - інакше вони не встигнуть прижитися. Обробка від шкідників Коли температура повітря вже не опускатиметься нижче +5&dеg;, варто обробити сад від шкідників. Вони якраз у цей час прокидаються від зимової сплячки. Для цього можна застосувати універсальний інсектицид. Але обробляти сад потрібно до набухання нирок. Полуницю і ягідні чагарники можна полити гарячою водою - до 70℃. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Що робити в саду в перші дні весни: корисні поради Годівнички Зазвичай перелітні птахи повертаються в Україну до середини березня. Щоб вони краще полювали на шкідників, у саду можна розвішати ємності із зерном. Розсада У березні продовжують висівати на розсаду різні культури. Зокрема, на початку місяця сіють ранні помідори, перець, цвітну та білокачанну капусту. А в середині та наприкінці березня можна посіяти помідори, гарбузи, ранню моркву, баклажани, квасолю та буряки. Пікірування саджанців На початку весни також за розсадою варто уважно доглядати. Так, після появи молодих сходів їх потрібно пересадити в окремі стаканчики. Насамперед цієї процедури потребують баклажани й томати. Підготовка грядок Щоб посіви добре прижилися й дали гарний урожай, грядки потрібно заздалегідь удобрити. Вибір добрива залежить від того, що збираєтесь садити. Наприклад, капуста й кабачки люблять компост, а огірки і баклажани - перегній. Підготовка картоплі У березні варто відібрати найкращі бульби для посадки. Картоплю на насіння рекомендують проростити, щоб з'явилися білі паростки. Висадження овочів та квітів Деякі овочі та квіти у березні вже можна висаджувати у відкритий ґрунт. Зокрема, у березні можна посіяти редиску, ранню моркву, горох, буряки та зелень. Серед квітів сіють левиний зів, дзвіночки, ехінацею, азаріну, петунію та однорічні айстри. Весна вже кличе городників і дачників на грядки. Насамперед слід подумати, як зробити урожай багатим. Для цього потрібно правильно спланувати грядки. Варто, зокрема, пам'ятати, що жодну з городніх культур не можна щорічно вирощувати на одному і тому ж місці. Їх потрібно чергувати.

24 січня в Миколаєві відкриють Українсько-данський молодіжний дім. Новий простір для молоді відкриється подією Åbnе Dørе — Днем відчинених дверей, де всі охочі зможуть оглянути приміщення, познайомитися з командою та взяти участь в активностях. Про це повідомляють організатори. Протягом року в Миколаєві реалізували низку програм і ініціатив, зокрема навчання з методів діалогу, грантового менеджменту та […] Тhе роst У Миколаєві розпочне свою роботу новий простір – Українсько-данський молодіжний дім арреаrеd fіrst оn Рубрика.

24 січня в Миколаєві запрацює новий простір для молоді — Українсько-данський молодіжний дім. Його офіційне відкриття відзначать подією Åbnе Dørе — Днем відчинених дверей. Усі охочі зможуть завітати, дослідити простір та познайомитися з командою. Про це повідомляють організатори. Дім для молоді Українсько-данський молодіжний дім стане місцем для ідей, навчання, творчості й співпраці. Тут можна організовувати […] Тhе роst У Миколаєві відкривають Українсько-данський молодіжний дім арреаrеd fіrst оn ШоТам.

Раннє прокидання може бути важким, особливо, якщо пізно лягаєте спати або мучило безсоння усю ніч. Але здатність рано прокидатися можна врегулювати, щоб увесь день був продуктивним, пише rеаlsіmрlе. "Ми всі маємо вбудований внутрішній біологічний годинник, який змінюється протягом життя. Наприклад, підлітки та молоді люди до 25 років, як правило, нічні сови, тоді як люди старшого віку від 70 до 80 років - ранкові люди. За правильного підходу можна змінити внутрішній біологічний годинник і зробити раннє пробудження легшим і приємнішим", - говорить доктор медичних наук, директор центру сну в Lеnох Ніll Стівен Генрі Файнсільвер. Але не для всіх добре стати "жайворонком". Зокрема, якщо відчуваєте денну сонливість (незалежно від того, скільки ви спите), спочатку зверніться до лікаря-сонолога. Денна сонливість є основним симптомом медичної проблеми зі сном. То ж спочатку треба впоратися зі своїми симптомами, а потім корегувати графік сну. Як звикнути прокидатися раніше Визначте свою мотивацію Спочатку визначте, чому хочете стати жайворонком. "Бажаєте побути наодинці, щоб попити чаю на тихій кухні? Або ви хочете приготувати сніданок, потренуватися або просто не поспішати, виходячи з дому? Якими б не були ваші наміри, визначення причин для того, щоб стати ранковою людиною, є ключовим для внесення змін", - каже терапевт Жанетт Лорандіні. Складіть чіткий графік сну та неспання Після встановлення будильника з ідеальним часом пробудження зробіть усе можливе, щоб не натискати кнопку відкладення. "Незалежно від того, наскільки погано ви себе почуваєте, вставайте, коли задзвонить ваш будильник", каже доктор Файнсільвер. Визначе скільки годин сну вам потрібно, щоб прокинутись бадьорими і виспаними. Наприклад, якщо ваша мета - спати сім годин, не лягайте спати раніше опівночі", каже доктор Фейнсільвер. Він додає, що до цього часу може бути важко не спати, але це спрацює і ваше тіло пристосується до нового розкладу. Почніть день з освітлення Наш внутрішній біологічний годинник знаходиться під прямим впливом світла, тому піддавати себе великій кількості протягом дня важливо, щоб стати ранковим людиною. Прокинувшись, випийте каву біля сонячного вікна. Якщо погода дозволяє, вийдіть на вулицю для швидкої легкої прогулянки. Світло і фізична активність допоможуть розбудити ваш мозок і тіло, особливо у холодну темну зиму. Дотримуйтесь гігієни сну Чим гірша якість вашого сну, тим важче вам буде встати вранці. Зробіть собі послугу та дотримуйтесь кількох основних правил здорової гігієни сну. Уникайте кофеїну за шість годин до сну. Кофеїн ускладнює засинання За словами доктора Фейнсільвера, вживання кофеїну надто ближче до сну може ускладнити засинання Не пийте алкоголь. Він може викликати у вас втому і бажання заснути. Він порушує міцний і глибокий сон посеред ночі, метаболізуючись в організмі. Інші хороші гігієнічні звички сну включають у себе темряву та прохолоду в кімнаті, використання вентиляторів або зволожувачів повітря Насолоджуйтесь процедурами прокидання Прокинувшись, знайдіть час для себе, щоб зробити щось позитивне, що мотивує вас на майбутній день. Незалежно від того, чи це ведення щоденника, розтяжка, прослуховування музики чи практичні вправи, робіть усе, що допоможе вам почуватися бадьорим і готовим до дня. Якщо ви справді займаєтеся чимось приємним і починаєте насолоджуватися ранковим часом, який ви приділяєте собі, ви, швидше за все, будете вставати з ліжка день за днем. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Назвали ідеальний час для сніданку Увечері присвятіть годину перед сном, займаючись чимось розслаблюючим далеко від ліжка. Наприклад, почитайте, послухайте музику. Будьте послідовними навіть у вихідні Коли намагаєтеся сформувати нові звички, як-от рано прокидатися, послідовність є ключовою, оскільки вона створює відчуття стабільності та передбачуваності. Це також допомагає нам зламати старі шаблони та створити нові, які більше відповідають нашим цілям і бажанням. Уникайте сну на годину довше після пробудження, навіть у вихідні дні. Наприклад, якщо вам потрібно вставати о 6 ранку в робочі дні, не спіть до 7 ранку в суботу та неділю. Хтось може заснути раптово, а хтось страждає безсонням і мусить півночі дивитись у стелю чи гортати стрічку соцмережі. Найгірше, коли безсоння починає впливати на життя. Експерт зі сну каже, є одна річ, якої слід уникати, якщо ви прокидаєтеся серед ночі. Це перевірка телефону.

Мене давно не дивує людство. Після того, що люди вчинили із Сократом і з могилою Моцарта, в мене до них жодних питань. Дратує, коли кажуть: хлопці повернуться з війни й наведуть лад. Хто наведе? Це перекладання відповідальності. Ім'ям загиблого 24-річного Романа Ратушного тепер на­звано вулицю. Він був активістом, він боровся із системою і незаконними забудовами. Ми жили в одному будинку, й дивлячись на Романа, я плекала надію, що такі будуть молоді політики сьогодення. 2020-го він балотувався в депутати Київради. Чого ж ви не проголосували за нього? Життя складається з великої кількості компромісів. Я із самого дитинства була соціально активною лідером у школі й училищі. Моє становлення відбувалося в часи перебудови, коли з'явилися незалежні ЗМІ, відкривалися заборонені архіви, фільми, література. Це вплинуло на мене. Ніколи не боялася висловлювати свою точку зору. Деякі вчителі радили мені вступати на історичний факультет. Казали: за два роки будеш у міськкомі комсомолу працювати, зробиш політичну кар'єру. Тато був офіцер радянської армії, але щовечора слухав по радіо заборонені тоді "Голос Америки", "Радіо Свобода". Робив для родини все, аби за його спиною ми почувалися як за кам'яною стіною. Але ніколи мене не виховував, що матеріальне головне. Купив за шалені гроші концертний баян "Баркарола" й сам навчився на ньому грати. Після смерті тата ми зберігали цей інструмент як реліквію. А потім мама побачила по телевізору, що талановитий хлопець Іван Шкромида в Івано-Франківській області грає на баяні, але інструмент у такому стані, що випадають клавіші. Ми подарували йому батьків баян. Нещодавно Іван на цьому ж баяні записав саундтрек до фільму. Я першою в родині перейшла на українську Мама була найдобріша у світі людина. З дитинства я бачила, що з нашого дому жодна людина не йшла без подарунків, уваги й турботи. Це найкращий приклад щедрості душі на все моє життя. Я першою в родині перейшла на українську, і то було, вже коли переїхала до Києва. Найбільші зміни відбулися в моїй голові після Майдану, 2004-го. Важливі рішення приймати допомагає така методика: аркуш паперу ділю навпіл, на одній половині пишу переваги, на другій недоліки. Що переважить, те й обираю. Так вирішила в 19 років приїхати працювати до Ужгорода з Києва. 2000-го, після першого ж серіалу, мені пропонували поїхати працювати в Росію. Обіцяли великі перспективи. Українських акторів, які поїхали туди, коли приїжджали до Києва на зйомки, уже сприймали, як московських. Їм платили набагато більше, ніж українським, і давали головні ролі. Але в такому разі мені треба було би відвезти сина до мами в Ужгород і чоловік тут залишався. Тоді мій поділений навпіл аркуш обрав родину, а не зйомки. Страшно уявити, що було б тепер зі мною, якби поїхала тоді в Москву. Після анексії Криму в березні 2014-го я заявила, що не зніматимуся в російських проєктах. Багато років я відчувала, що життя суцільний кастинг. А тепер нарешті почуваюся вільною у своїх вчинках і судженнях, не озираючись ні на кого, і не намагаюся сподобатися. Кохання? Якби хтось знав, що це таке. Нема жодних рецептів і логічних пояснень. Мені смішно, коли психологи намагаються розкласти стосунки по поличках: ці стосунки прив'язаність, а ці залежність. А ці у вас не було батька і ви шукали ніжності від чоловіка. Це ж не формули з точних наук, це хімія невідомого походження, й іноді неможливо жодним чином пояснити, чому ці дві людини разом. А вони при цьому щасливі. Вагітність я ретельно планувала. Ходила на курси майбутніх мам, читала книжки. Рахувала, що от я в такий-то місяць завагітнію, народжу і два місяці буду у відпустці. А тоді вискочу вже грати виставу. До п'ятого місяця я ще граю, потім три місяці літня відпустка в театрі. Але все пішло не так. Після народження сина мені зовсім не хотілося бігти на сцену. Бо щодня від Даниїла я отримувала стільки щастя. Щодня відкриття! Мистецтво не має стелі "День бабака" в декреті спочатку був жахливий. Декретні 18 гривень, а пачка памперсів 16. Витрачали по дві штуки на день на прогулянку й на ніч. Дитяче харчування імпортне не могли собі дозволити. Записала тоді рекламу з компанією Рhіlірs, 30 доларів отримала й купила ту рекламовану кавомолку й сама робила все для дитячих каш. З часом я відчула кайф у материнстві. Коли сину виповнився рік, чоловік каже: "Треба няню шукати, я ставлю "Гамлета", хочу, щоб ти грала Офелію". А я... не хочу. Уявляєте? Не хотіла грати Офелію! Чітко треба зрозуміти: дитина відчуває схильність до скрипки чи до боксу. Важливо не ламати й поважати особистість у будь-якому віці дитини. А ще важливо вкладати в її освіту, адже це найкращі інвестиції. Коли в четвертому класі син сказав, що tеасhеr означає учні, а сhіldrеn учитель, одразу знайшла курси англійської. Вони коштували 1800 гривень, і моя зарплата в театрі тоді була 1800. І тепер я бачу ці плоди. Важливо дарувати емоції. Із 3 до майже 8 років я жила в Угорщині. Приїжджали в Ужгород раз на рік, коли була відпустка в батька. Там уже не було тітки моєї мами, але був її чоловік Павло, який мені став за дідуся. Відкладав із пенсії гроші й купував мені найдорожчу й найкрасивішу ляльку, а потім ми йшли до кафе "Молочарня" в центрі міста і там їли збиті вершки з тертим шоколадом. Цього смаку дитинства не можу ніде знайти. Батьки не були в захваті від моєї професії. Але не забороняли. І я з часом зрозуміла, що підтримувати це не взяти попід руки й нести, іноді достатньо не заважати. Дозволити дитині самій відчути і злети, і падіння, розчаруватись у професії чи досягти успіху. За пів року до великої війни я вперше в житті взяла гроші у кредит для купівлі квартири. І от 2022-го лежу в ліжку, десь поряд бабахкає, а я принципово не поїхала з Києва, і от я рахую свої "бонуси": роботи нема й не очікується, кінопроєкти позакривалися назавжди, мені поставили депресію, в мами стався мікроінсульт, жодних острівців стабільності, а тут ще й квартира у кредиті. І думаю: найгірше тепер, то лишити після себе борги фінансові чи моральні. Треба всім усе віддати: комусь сказати, що любиш, а комусь що він негідник. Що більше в мене буде грошей, то більше віддаватиму. Усі місця в мене асоціюються з людьми. От, приміром, холодна й дощова Фінляндія для мене виявилася теплою. Це тепло відчула від людей, які мене там зустріли, там чудова українська громада. Можу поїхати на три дні кудись, але мати відчуття, що провела там два тижні. Перед поїздкою вивчаю історію країни чи міста. 1998-го на телебаченні мені казали, що не можуть узяти вести прямі ефіри, бо в мене неприродна українська мова. І вона була така. А за 10 років: "Можете не так гарно говорити українською? Бо ми вас не можемо взяти ведучою, ви вирізняєтеся серед наших учасників". Картаю себе за те, що не вивчила англійської. На лікарняному за все життя була, можливо, двічі. Навіть після операції зі швами й бинтами наступного дня бігала по сцені, стрибала й на драбину залазила. Нас навчали: якщо дорогою на репетицію тебе переїхав трамвай, бери свою голову в руки й далі йди на репетицію. Температура 40? Я граю і думаю: о, який цікавий стан, перебуваю в якомусь інфернальному світі. Мистецтво не має стелі так казав мій учитель балету Петро Іштванович Куштан. Його вже немає, а з його дружиною Євою Куштан, із якою вони разом навчали нас, спілкуюся досі. Ця інтелігентна родина дала мені естетичне виховання і навчила, як жити в мистецтві, досягти успіху, не втративши гідності. Мені комфортно в теперішньому віці. Кілька років тому почали запитувати: "У Вас такий гарний вигляд, який рецепт?" Відповідаю: "Є рецепт. Я нарешті виростила дитину". На всіх мотиваційних зустрічах із жінками розповідаю історію колеги-акторки. Вона казала: "Роман має бути завжди! От у мене нині балконний роман. Мені 70, і не треба, щоб він ходив перед очима і щоб валялися його шкарпетки. Я зранку виходжу на балкон із кавою, а він там навпроти. І з кожним днем його сорочки стають чистішими і світлішими. Ми в той самий час щоранку виходимо на балкони, довго п'ємо каву-чай, і я весь день потім радісна і щаслива". Раджу всім і собі. Син мій найбільший учитель. До великої війни я напівжартома його запитувала: "Ти щасливий?" Тепер не питаю цього, бо навколо стільки горя. Сподіваюся, що колись зможу знову спитати про це. Коли запитують про хороших росіян, кажу: давайте краще подумаємо про поганих українців які беруть хабарі, підпалюють машини військових, які за три тисячі ладні зробити тут маленькі теракти. Паспорт це ще не ознака твоєї приналежності до України. Недавно натрапила у книгарні на чоловіка з Фінляндії, який рік тому вивчив українську мову й на два тижні приїхав до Києва. Попросив порадити одну-єдину книжку, де зрозуміло написано про українців. Я взялася за історичну літературу, потім Наталку Полтавку співала, потім показую це в нас Розстріляне відродження, а це задушене відродження, розчавлене відродження. Врешті купила йому "Кайдашеву сім'ю". Наступною варто купити цьому панові "Тореадорів з Васюківки". Гоголя не можна так віддавати на поталу росіянам, як це нині роблять. Кожного письменника, митця маємо оцінювати в контексті часу, в який він творив. Не можемо давати оцінку з точки зору життя в незалежній Україні, якщо він жив в імперії. Про смерть думати почала давно, відколи в 16 років роздивилася на своїй долоні коротку лінію життя. І тоді я вирішила поспішати жити. Із 19 почала працювати у професії. Смерть це єдине, що ми знаємо, що неминуче станеться з нами. І я вже цей стан відрепетирувала безліч разів, помираючи на сцені в ролях Офелії, Панночки, Марії Стюарт, Русалоньки. І навіть грала Фантом Смерть у "Дон Жуані". Головне у стосунках щоб не було знецінення Я вразлива. Коли ображаюся, довго в голові прокручую цю ситуацію, копаю, аналізую, але немає такого, чого не пробачаю. Державні нагороди це пережиток совка. Акторів мають відзначати гонорарами. У державних театрах для акторів є категорії перша, друга, третя і "Майстер сцени". А зарплати майже не відрізняються. Не залежить, скільки разів на місяць і якої складності ролі ти граєш. Нема справжніх контрактів, диференційованої оплати праці, існує досі радянська зрівняйлівка. У деяких театрах на одну ставку оформлено чотирьох акторів. Головне у стосунках чоловіка й жінки щоб не було знецінення. Тільки янголам вдається всіх пробачити й усе прийняти, а ми ж не янголи. Перемога це не лише повернення до кордонів 1991-го. А й чітке визначення, хто свідомо був колаборантом. Бо легко бути патріотом у Тернополі, але важко в окупації. 90 відсотків своєї роботи виконую безкоштовно.