Search trend "День Києва 2024"

Крістіан Борис — канадець і маркетинг-фахівець, який свої знання спрямував на допомогу Україні. 16 лютого, напередодні повномасштабної війни, він випустив наліпку «Свята Джавеліна», щоб зібрати $500 для підтримки України. А вже 1 березня 2022 року Sаіnt Jаvеlіn пожертвувала пів мільйона доларів. Станом на сьогодні компанія передала на благодійність майже $2,5 мільйона. А в колекції Sаіnt Jаvеlіn є одяг для українських військових. Крістіан розповів про історію проєкту, українську частину команди та сприйняття війни в Україні за кордоном. «Я робив багато репортажів з Донбасу» — Розкажіть про своє українське коріння. Мої батьки народилися в Польщі й емігрували до Канади в середині 1980-х. Але мій тато — українець. Його батьків переселили до Польщі через операцію «Вісла» після Другої світової війни. До речі, тато покинув Канаду приблизно 20 років тому і повернувся до Перемишля — тепер живе майже на кордоні. Отож я ріс, спілкуючись українською. Також вільно володію польською. Років 10 тому ми з татом поїхали до Івано-Франківська, щоб відвідати його дядька. Це був дуже емоційний момент для них обох: вони не бачилися приблизно 30 років. — Це був ваш перший візит до країни? Ні, перший був у 2004-му. Ми також поїхали з батьком. Ющенка щойно обрали президентом, і я мав нагоду з ним зустрітися. Назавжди запам’ятав його обличчя: тоді він тільки-но пережив отруєння. — Як ви почали працювати кореспондентом в Україні? Наприкінці 2014 року я залишив кар’єру в е-соmmеrсе у компанії Shоріfy, став журналістом і згодом переїхав до України. Жив у Києві, Львові. Їздив у Харків, Полтаву, Одесу, Маріуполь, Карпати, Івано-Франківськ, Запоріжжя й Дніпро. Робив багато репортажів з Донбасу. Так тривало чотири роки, після чого у 2018-му я повернувся до Канади. Мар’їнка, 2016 рік. Журналістське відрядження від Аl Jаzееrа «Якого дідька! Що ти будеш робити з усіма цими наліпками?» — Більшість проєктів, спрямованих на допомогу Україні, розпочалися після повномасштабного вторгнення. Дата заснування Sаіnt Jаvеlіn — 16 лютого 2022-го. Як так вийшло? Коли я був журналістом, їздив до Маріуполя. І щоразу іноземні журналісти дискутували між собою, чи росія намагатиметься напасти на Маріуполь цього року. Тому що всі підозрювали, що це не кінець. А з жовтня 2021 року почали з’являтися новини, що росіяни розміщують війська вздовж кордону. Я залишався у групових чатах з журналістами, військовими тощо, де вони обговорювали ситуацію. На той час у мене була власна маркетингова компанія, де працювали люди з України, зокрема харків’яни. Я сказав їм: «Думаю, що це станеться». Але ніхто мені не вірив, адже такий сценарій здавався неможливим. Коли поділився думками з татом, він відповів: «Ти дурень! Це лише американське нагнітання страху». Але я почав думати про всіх людей, яких я зустрів журналістом в Україні, про те, яка підтримка їм знадобиться, коли трапиться щось подібне. І вирішив організувати збір коштів. Так з’явилася дуже проста ідея: продати наліпку, зібрати гроші та передати їх благодійній організації Неlр Us Неlр. Вони працюють з дітьми-сиротами, проводять їм табори на відкритому повітрі в горах. Я бував там, це дійсно особливе місце. Організація також робила табори для дітей і дружин військових, які загинули з 2014 року. Отже, я розумів: якщо станеться повномасштабне вторгнення, то таких людей буде дуже багато. Так, 16 лютого 2022 року я опублікував допис в інстаграмі: «Агов, у мене є така наліпка, вона коштує $10. Усі гроші підуть до Неlр Us Неlр». Це було об 11-й вечора. Одна наліпка на дуже простому сайті, який я створив. Відразу купили дві штуки, тобто це $20. А вже вранці була тисяча доларів. Замовлення робили з Норвегії, Британії, інших країн. Згодом сума збільшилася до $5 тисяч на день. А потім почалася повномасштабна війна. 1 березня ми вже пожертвували $500 тисяч. Це було щось величезне, просто божевілля. Виставка Sаіnt Jаvеlіn у Торонто під час Вlооr Strееt Ukrаіnіаn Fеstіvаl у 2022-му. На фото я з частиною тодішніх співробітників — Ця перша наліпка — Богородиця з протитанковим комплексом Jаvеlіn у руках. Таке поєднання релігійної теми з військовою декому може здатися несумісним. Чому ви обрали саме таку концепцію? Це смішно, тому що я цього не робив. Такий дизайн уже існував. Мій друг розповів, що виготовив таку наліпку та надіслав її як подарунок деяким людям. Вони наклеювали їх на ноутбуки, машини тощо. І я подумав, що це крута ідея для збору коштів. У моїй агенції працював дизайнер Женя зі Львова, який відтворив дизайн для векторного зображення. Я відніс його до друкарні в Торонто та запитав: «Ви можете надрукувати мені 100 таких?». Пам’ятаю, повернувся додому, а моя наречена каже: «Якого дідька! Що ти будеш робити з усіма цими наліпками?». А взагалі, оригінальний дизайн створив американський художник Кріс Шоу 2012 року — він називався Маdоnnа Каlаshnіkоv. Отже, це була та сама картина, тільки з АК-47 замість Jаvеlіn. Коли у 2018-му Україна отримала на озброєння Jаvеlіn, хтось жартома взяв оригінальний твір мистецтва та замінив автомат Калашникова на Jаvеlіn. Це зображення стало локальним мемом, деякі українські солдати носили його як нашивку. Я вважав, що це крутий символ, і помістив на наліпку. Відтак вона фактично зажила власним життям. «Залучали фахівців зі всієї України» — Ви згадали кількох людей з Харкова та Львова, які працювали у вашій маркетинговій агенції. Вони долучилися потім до команди Sаіnt Jаvеlіn? Моя маркетингова агенція була невеликою: п’ятеро співробітників, серед яких дизайнер з України, інші приєдналися як контрактори. Ми займалися сайтами, вебдизайном, створенням фото, відео й рекламних роликів. Багато працювали з канадськими компаніями, які виробляють канабіс. Як виконавців залучали фахівців зі всієї України. Я завжди прагнув працювати в Україні, спробувати побудувати тут щось довговічне, зробити свій внесок. Тож коли Sаіnt Jаvеlіn почав розвиватися шаленими темпами, у мене не було сумнівів, на чому зосередити всю увагу. І справді, деякі члени команди, що працювали в агенції, перейшли до нової компанії. Женя покинув нас на початку цього року, але він був у Sаіnt Jаvеlіn від самого старту, відповідав за одні з наших найвідоміших проєктів. Зараз команда зменшилася, нас усього шестеро. При цьому двоє в Україні. Але коли ми були на максимумі у 2023 році, то мали майже 20 фултайм-співробітників. «Ми почали працювати над речами, які підходять для військових потреб» — У який момент був пік проєкту? Коли відчули, що він має успіх? Для мене було кілька таких моментів. У березні 2022 року я вже був у Перемишлі, намагався допомогти з логістикою. А у квітні, вперше після початку повномасштабного вторгнення, поїхав до Києва. Відвідав Бучу, Ірпінь, інші сильно зруйновані райони. Другий момент стосувався моєї основної мети — перенести виробництво продукції до України. Коли ми починали, то доручали друк стороннім виконавцям. А самі футболки, чашки, аксесуари надходили з Китаю. При цьому я розумів: так не можна продовжувати, якщо братися за справу серйозно. Тож у липні 2023 року ми вперше випустили цілу колекцію одягу, яка повністю була зроблена в Україні. І це стало доказом, що все можливо. Ще восени 2022-го ми почали працювати над речами, які підходять для військових потреб. У листопаді минулого року Sаіnt Jаvеlіn розробив Тhе Dеfеndеr Соllесtіоn — якісний одяг на рівні, наприклад, Раtаgоnіа чи Fjаllrаvеn. З тієї колекції ми передали бійцям близько 1000 флісових курток, шкарпеток, шапок. Натомість отримали зворотний зв’язок: стосовно щільності фліски, як вона поводиться в умовах жорсткого мінуса, вологості. Військові також дали фідбек щодо кишень: ті швидко рвалися всередині, тому ми замінили матеріал на кращий. Колекція продавалася по всьому світу й зібрала гарні відгуки. За декілька тижнів ми створили другу версію, і вона ще краща. Ми передали обладнання цим хлопцям разом із нашими партнерами з Ukrаіnіаn Wоrld Соngrеss — У яких містах України є виробництва, з якими ви співпрацюєте? Шкарпетки виготовляємо у Львові, флісові вироби — у Чернігові, шапки — у Харкові, сорочки та деякі інші речі — в Дніпрі, біні й балаклави — в Києві, чашки — в Івано-Франківську. Наліпки робили десь на півночі Києва, футболки відправляли на друк і фарбування до Одеси. — Можливо, ви співпрацюєте з українськими компаніями? Наш сайт розробляє українська компанія. Одна київська агенція допомагала з оптимізацією коефіцієнта конверсій. Також ми зверталися до українських компаній з питань маркетингу та SЕО. Щодо спільних ініціатив, їх було дуже багато. Наприклад, разом з «Укрзалізницею» випустили благодійний мерч. «Багато з тих людей, які зараз розлючені й кажуть: „Україна отримує забагато грошей“, спочатку висловлювали велику підтримку» — Коли ви вперше відчули, що увага до повномасштабної війни в Україні зменшується? Навіть пам’ятаю конкретний момент. У червні 2022 року я мав давати інтерв’ю на СNN. На той час Україна ще була історією номер один у світі. Але якраз тоді Верховний суд США скасував рішення «Роу проти Вейда», яке робило право на аборт конституційним. І запланований на наше інтерв’ю час скоротили до хвилини, а потім знову повернулися до головної теми дня. Саме тоді я усвідомив, що люди не можуть дуже довго дивитися в новинах на одну історію знову і знову — треба боротися за місце в медіа. — Як змінювався проєкт з огляду на падіння інтересу світової спільноти до теми України? Важко відповісти. По суті моя стратегія полягала у створенні потрібних продуктів. Sаіnt Jаvеlіn — не благодійна організація, тому ми не просимо пожертв. Ми — бізнес, тож намагаємося створювати речі, які люди хочуть купувати. Взірцевими для нас є підприємства із сильною соціальною позицією, як та ж Раtаgоnіа. І ми пробуємо наслідувати їх та сподіваємось якомога більше підтримувати Україну нашою роботою. Тут, зокрема, виготовляємо товари, робимо тестування, наші фото- та відеозйомки. Цілий цикл відбувається в Україні. Тут же ми платимо податки та донатимо частину прибутку. Яку саме, залежить від колекції, собівартості продукції, сезону продажів і логістичних витрат. Але при цьому так, не можна змусити людей постійно тримати у фокусі війну в Україні. Я знаю, що це важко навіть вам: коли щодня живеш в умовах війни, то втомлюєшся, впадаєш у депресію. Що говорити про американців, канадців, європейців, які не бачать воєнних реалій за вікном, не відчувають цього на собі. Їх хвилюють власні проблеми. Тому тяжко вимагати, щоб вони завжди переймалися тим, що відбувається в Україні. Ми помітили падіння інтересу в Іnstаgrаm, Тwіttеr. Думаю, це характерно для будь-якого бізнесу в Україні. Потрібно просто будувати щось таке, що люди захочуть незалежно від політичної ситуації. — Вам довелося значно скоротити колектив? Так, це відбулося торік у вересні. Я помітив, що продажі різко впали, тож нічого не залишалося, як почати відпускати людей. У травні 2024 року було останнє звільнення — і з того часу ми знову почали наймати. Такі американські гірки. Сподіваюся, що ми зможемо стабілізувати та виправити ситуацію. — Як ви оцінюєте поточний рівень інтересу до України у світі та Канаді зокрема? Взагалі, багато з тих людей, які зараз розлючені й кажуть: «Україна отримує забагато грошей», спочатку висловлювали велику підтримку. Тому що росія — історично спільний ворог. Для мене божевілля ситуації полягає в тому, що ці люди, які є американськими патріотами, консерваторами, республіканцями, перейшли від усвідомлення росії як їхнього ворога до віри в те, що вона якимось чином є gооd guy у цій ситуації. Утім, це — наслідок промивання мізків, впливу ЗМІ. Щодо Канади, тут величезна діаспора українців, це спільнота, в якій я виріс. І я точно бачу, що люди не звертають так багато уваги на події в Україні, як раніше. Думаю, вони морально втомилися, почали більше дбати про те, що відбувається в їхніх громадах. Їм важко уявити, що ви переживаєте, коли це так далеко. При цьому я був у Литві місяць тому — і це величезна різниця. Вони розуміють, через що ви проходите. Як і Польща й інші країни, вони відчули справжню росію, пережили окупацію, війну. Пам’ятають розповіді батьків, бабусь і дідусів. У них інший менталітет. Канадцям і американцям через брак досвіду набагато важче повірити, що вони перебувають у небезпеці та це може якось на них вплинути. «Щодо розподілу пожертв, то завжди ставимо в пріоритет військові потреби» — Цитую вашу фразу про власну маркетингову агенцію: «Це було моїм життям. Але коли все почалося, я відчув величезну відповідальність. І змінив своє життя». Тобто ви її закрили? Якщо вона продовжує працювати, то як ви поєднуєте цю зайнятість із Sаіnt Jаvеlіn? Вона працює, але з куди меншою потужністю, скажімо так. Ще на самому початку повномасштабної війни тато сказав мені: «Ти не можеш робити дві речі одночасно, маєш зробити вибір». І для мене це було дуже легким рішенням, тому що відчував: Sаіnt Jаvеlіn — щось особливе, вартісне. Так, ми не найбільша організація, але теж виконуємо важливу роботу. — Скільки вам вдалося передати на благодійність за цей час? Із самого початку — приблизно $2,4 мільйона. Утім, ця сума — безпосередні пожертви з наших продажів. Окрім цього, Sаіnt Jаvеlіn проводить збори коштів з Ukrаіnіаn Wоrld Соngrеss та іншими організаціями, які в основному використовують для цього наші соціальні медіа. Знаю, що вони зібрали $1 мільйон. Ми також долучалися до більших краудфандингових кампаній. Але я спеціально не відстежую це. Ще Sаіnt Jаvеlіn ефективний і як інформаційна кампанія, оскільки охоплює своїми повідомленнями десятки мільйонів людей. Тепер ми виготовляємо свою продукцію в Україні, підтримуємо інші тутешні бізнеси. Наприклад, серед наших партнерів-виробників є ветерани. На нашому рюкзаку пришитий ярлик, де написано: «Зроблено в Україні компаніями, які належать ветеранам». Для мене це також круто, що ми підтримуємо людей, які адаптуються в цивільному житті після армії. — А який розподіл пожертв, на які цілі вони йдуть? Завжди ставимо в пріоритет військові потреби. Найтісніше співпрацюємо з ініціативою Unіtе Wіth Ukrаіnе від Ukrаіnіаn Wоrld Соngrеss та їхньою програмою із забезпечення захисників якісним такмедом. Дуже рідко донатимо на гуманітарні потреби, але торік спрямували близько $15 тисяч у благодійний фонд сімей захисників «Азовсталі». — Які найближчі плани Sаіnt Jаvеlіn? Якраз ввечері напередодні інтерв’ю до 2-ї ночі вибирав тканини на наступний рік. Ми намагаємося створювати міцні, надійні вироби для активностей на природі: походів, кемпінгу тощо. Ми дарували наші товари солдатам, а потім питали: «Ви можете дати зворотний зв’язок, що варто покращити? Може, додати більше кишень? Чи зробити одяг теплішим?». І ми враховуємо ці відгуки. Тож це безперервний цикл, який може тривати рік за роком. А кілька тижнів тому Sаіnt Jаvеlіn випустив різдвяну колекцію, де є, наприклад, пазл з охопленим полум’ям Кремлем. І светр з таким самим принтом. У Північній Америці дуже популярно мати такі потворні різдвяні светри. І ми будемо продовжувати робити божевільні речі, як робили з самого початку, тому що деяким нашим покупцям це справді подобається. Різдвяна колекція Sаіnt Jаvеlіn — Яка ваша мрія? Можливо, глобальна або про Sаіnt Jаvеlіn? Щоб Sаіnt Jаvеlіn проіснував 20–30 років. Для цього я намагаюся збирати поради від людей, які створили довготривалий хороший бізнес. Війна почалася 10 років тому. І навіть якщо вона закінчиться сьогодні, ще три-чотири десятиліття триватиме очищення територій, відбудова, психологічне відновлення. Усі наслідки війни — надовго. При цьому увага до України може повністю зникнути. Так було у 2015–2016 роках, коли все призупинилося. Світовій спільноті стало байдуже. Тому я й прагну створювати такі продукти, які захочуть купувати й надалі. Люди не будуть готові підтримувати просто так, але зможуть придбати найкращу фліску, яка зроблена не в Китаї, а в Україні. Отже, моя мрія — щоб Sаіnt Jаvеlіn переріс у справу мого життя. Це було б круто. — Ви сказали, що збираєте поради щодо того, як побудувати довготривалий бізнес. Яку найкращу пораду вам дали? Місяць тому я був у Колорадо на маркетинговій конференції. Там я зустрів людей, які мають величезний бізнес, і вони скаржилися на ті самі проблеми, як у нас: з доставкою, виробництвом, логістикою, імпортом, експортом... Тож це було не порадою від когось, а власним усвідомленням, що бізнес — це процес щоденного вдосконалення. Не можна натиснути на якусь кнопку та очікувати, що все запрацює ідеально. Проблеми ніколи не закінчуються, але ви маєте вміти їх вирішувати. А ще я побачив, що творці великого успішного бізнесу — звичайні люди, не якісь Ейнштейни. Це надихає, мотивує і дає надію, що наша справа може бути впливовою, важливою і довготривалою.

Еспресо пояснить, скільки РФ захопила території, як змогла змінити ситуацію на фронті на свою користь, і чи має Україна можливості зупинити окупантів найближчим часом.Україна втратила за 11 місяців площу, яка більша за Люксембург Попри колосальні втрати, ворог має регулярні територіальні здобутки, у більшості на Донеччині, але також і на Харківщині. Якщо у першому півріччі цього року Росії вдавалось захоплювати 50-200 квадратних кілометрів на місяць, то у серпні – 351, а у вересні вже 468. Хоча за весь 2023 рік, за даними проєкту UА Wаr Іnfоgrарhісs, вороги захопили лише близько 150 квадратних кілометрів.За останні два місяці ситуація лише погіршилася. У жовтні, за даними DеерStаtе, окупанти захопили 490 квадратних кілометрів території, а в листопаді, як пише Rеutеrs, ще більше – понад 600. В сумі – це територія Києва та Харкова. Якщо додати всі наявні цифри, то за 11 місяців росіяни окупували понад 2,7 тис. квадратних кілометрів України. Щоб уявити цей розмір, нагадаємо, що площа Чернівецької області, найменшої в Україні, становить 8,1 тис. квадратних кілометрів, тобто 2,7 тис. – це як третина Буковини. Приблизно такі ж розміри має і Люксембург. За даними DеерStаtе, з 2014 року росіянами всього тимчасово окуповано 111,34 тис. квадратних кілометрів, а це 18.44% України. До 24 лютого 2022 року уряду не підпорядковувалися 43,969 тис. квадратних кілометрів, тобто за час повномасштабної війни росіяни зайняли близько 67,4  тис. квадратних кілометрів української землі, фактично 95-96% з них було здобуто у 2022 році, і лише 4% – у 2024. Пришвидшення темпів просування, які найбільші з часів початку повномасштабної війни, свідчать про бажання Кремля за будь-яку ціну окупувати всю Донеччину, особливо до 20 січня, коли у Білому домі офіційно загосподарює Дональд Трамп, який обіцяв завершити війну за 24 години завдяки примусовій дипломатії.Читайте також: Мирна угода в обмін на що: які сценарії завершення війни розглядає Дональд Трамп. Пояснюємо Зміна російської тактики: від "Київ за три дні" до методичних "м’ясних штурмів"Наші військові вже майже три роки героїчно обороняються проти колосальної військової потуги, яка номінально у світовому рейтингу Glоbаl Fіrероwеr продовжує залишатися другою армією у світі. На початку повномасштабної війни українці показали, що навіть не маючи достатньої кількості зброї та сучасної техніки, ворога можна зупинити, особливо, якщо він свої переважаючі сили довгими колонами кидає на прорив проти вмотивованих й мобільних груп солдатів. Тому 2022 рік і був успішним для українських Збройних сил – контрнаступи на Київщині, Харківщині й Херсонщині тому свідчення. Чому вони вдалися? По-перше, через погане російське планування, хибність уявлення Кремля про "Київ за три дні". А, по-друге, допоміг національно-патріотичний запал українців, які масово линули до війська, цивільні ж були готові всіма способами допомагати. Звісно, що не варто забувати і про дипломатію, Україна об’єднала демократичний світ довкола своєї ідеї і допомога союзників дозволила продовжувати війну до перемоги. Однак 2023 рік став суттєво іншим. За рік часу російське командування змінило думку про можливості швидкої перемоги та почало планувати іншу, більш довгострокову й локальну тактику, методично застосовуючи перевагу в артилерії та людях, шукаючи слабинки української оборони, але не забуваючи при цьому окопуватися та заміновувати вже здобуті території. А так звані "м’ясні штурми", коли російських солдатів масово кидали під українські снаряди, кулемети, танки й дрони, почали давати свої результати. Особливо це помітно у битві за Бахмут, коли у травні 2023 року ЗСУ після 9 місяців запеклих боїв змушені були піти з цього районного центру на Донеччині. Зокрема, ПВК "Вагнер" назбирав десятки тисяч солдатів серед ув’язнених і завдяки "людській м’ясорубці" зміг продавити українську оборону.Влітку 2023 року українці мали змогу відповісти своїм контрнаступом, який, щоправда, не приніс бажаних результатів. Адже не вдалося звільнити південь Запоріжжя й Херсонщини та вийти до Криму й Азовського моря. Натомість було втрачено чимало ресурсів, а що найважливіше – людей. Читайте також: Український контрнаступ: на що сподівалися та чого (не) досягли ЗСУ під час літньо-осінньої кампанії. ПояснюємоПопри періодичні сутички, восени минулого року здавалося, що на фронті склалася патова ситуація, як про це писав тодішній головнокомандувач ЗСУ Валерій Залужний, який закликав шукати "новий порох", тобто нові технології, щоб здобути бажаний результат у війні. Бо ні українські, ні російські сили не могли здійснити масштабні зміни на полі бою. Та виявилося, що це було затишшям перед бурею, адже у кінці 2023 року розпочався штурм Авдіївки, який співпав у часі з двома важливими проблемами, з якими стикнулася Україна. Перша – політики США на пів року затягнули з виділенням $60 млрд допомоги, тому ЗСУ катастрофічно бракувало боєприпасів та військової техніки. А друга проблема – мобілізація та брак військових, тоді вперше озвучили, що треба ще 500 тис. людей у військо через втрати на потребу в ротації. У підсумку в лютому 2024 року росіяни взяли Авдіївку. У квітні американці таки виділили гроші, а в травні парламент змінив мобілізаційне законодавство, однак щоденне просування росіян не припинилося, а лише посилилося. Чому?Брак людей веде до падіння бойового духу та втрати території Найперше варто зрозуміти, що війна такого масштабу та інтенсивності раніше чи пізніше призводить до проблем з ресурсами. А в України їх значно менше, ніж у РФ, особливо людей. Хоча ні Україна, ні Росія не оприлюднюють точні дані про загиблих військових, однак, як у вересні писало видання Тhе Wаll Strееt Jоurnаl сумарні втрати обох країн вже досягли мільйона людей. За нещодавніми даними Тhе Есоnоmіst за майже три роки повномасштабного вторгнення Україна могла втратити від 60 до 100 тисяч військових загиблими, ще близько 400 тисяч, ймовірно, поранені (кожен 20-й чоловік бойового віку мертвий або отримав значне поранення, щоб далі боротися). При цьому армія РФ втратила близько 200 тисяч убитими й приблизно 400 тисяч поранено. "Число загиблих солдат обох країн швидко наближається до втрат США у Другій світовій війні", - пишуть у виданні.Через такі масштабні цифри не дивно, що Україна першою зіткнулася з загрозливою нестачею людей на фронті. Оскільки населення Росії приблизно вчетверо більше, ніж в України, відповідно, її мобілізаційний ресурс є значно більшим. У РФ після шуму довкола мобілізації восени 2022 року, коли молоді люди масово втікали за кордон, перейшли до тактики "тихої мобілізації", залучаючи чоловіків з провінцій, обіцяючи їм захмарні зарплати. До того ж завдяки тісній дружбі диктатора Володимира Путіна з диктатором Кім Чен Ином вдалося залучити тисячі північнокорейських солдатів на бік Росії. Читайте також: Сувора дисципліна та любов до порнографії: якими є північнокорейські солдати, що воюють проти України. ПояснюємоВ Україні ж мобілізація пройшла складний шлях: від переповнених добровольцями територіальних центрів комплектування у перші дні та тижні повномасштабної війни до набуття суперечливої репутації через випадки примусового доставлення людей до ТЦК, що отримало народну назву "бусифікація". Через скандали, пов’язані зі збагаченням військкомів та МСЕК, які за гроші знімали з військового обліку чи виписували інвалідності, в багатьох людей зникла довіра до способу, яким держава поповнює лави війська. З великим запізненням, у травні 2024 року депутати змінили мобілізаційне законодавство, щоб чоловіки у зручний спосіб оновили свої дані, та більшість цього не зробили, тому багато експертів почали говорити про провал мобілізаційної політики. "У нас понад 6 млн військовозобов'язаних не приходять, не оновлюють свої дані. Їм краще платити штрафи, ховатися, поки їхні життя, їхніх родин, дітей, сімей захищають інші хлопці. Який ще потрібно прийняти закон для того, щоб стимулювати ці 6 млн прийти згідно з чинним законодавством стати на облік, оновити свої дані", – сказав у жовтні нардеп Олександр Федієнко.Також варто не забувати, що багато чоловіків виїхали з України, як легально, так і незаконно. Чи не щодня прикордонники та поліціянти повідомляють про затримання чоловіків, які без дозволу хочуть потрапити за кордон. У народі річка Тиса стала "рікою смерті", бо відомо про близько 40 чоловіків, які пробували її переплисти та бурхлива вода забрала їх навіки. У лютому цього року у звіті Міжнародної організації з міграції ООН йшлося, що 6,5 млн українців мають статус біженців і живуть за кордоном, з них, за приблизними підрахунками, 700 тис. є чоловіками призовного віку. Західні чиновники, які постійно з запізненням відправляли Україні необхідну зброю, тепер відверто кажуть, що саме мобілізація – основна проблема невдач українців на полі бою. "Чи побачили ми помітну різницю на полі бою після того, як надали танки Україні? Аналогічно, чи помітили ми помітну різницю у використанні винищувачів F-16? Ми вважаємо, жодна система озброєнь не має вирішального значення у цій битві. Йдеться про людські ресурси, і, на нашу думку, Україні потрібно зробити більше, щоб зміцнити свої позиції з точки зору кількості сил, які вона має на лінії фронту", – нещодавно сказав радник президента США з національної безпеки Джейк Салліван.У Rеutеrs пишуть, що американські чиновники вже не один місяць закликають Україну знизити мобілізаційний вік до 18 років. В Аssосіаtеd Рrеss написали, що через брак людей, ЗСУ скоро залишать Курську область, мовляв, українці думають мобілізувати близько 160 000 додаткових військ, але водночас адміністрація США вважає, що, ймовірно, знадобиться більше. Хоча в Офісі президента Зеленського відповіли, що проблема не лише в пошуку нових військових, але й в тому, що Україна не має того, що потрібно для оснащення військ, які вона зараз мобілізує, тобто достатньо зброї. У будь-якому разі кадрова проблема, відсутність ротацій, а що важливо, відсутність термінів служби призвели не лише до падіння бойового духу серед частини військових, але й до зростання СЗЧ – самовільного залишення частини. У жовтні нардепка Анна Скороход озвучила цифру у 100 тис. військових, які були у СЗЧ (близько 10% від всього числа мобілізованих). Деякі військові почали навіть показово йти в СЗЧ, щоб привернути увагу до проблеми "вічної служби". Читайте також: СЗЧ як сигнал проблем: приклад Гнезділова – наслідки затяжної війни чи криза ротаційної системи. ПояснюємоСитуація важка, але українська армія успішно застосовує маневрову оборонуУ підсумку маємо ситуацію, коли катастрофічно не вистачає піхоти, щоб стримати постійні спроби росіян просуватися далі. Найважче на Покровському напрямку, де співвідношення сил противника в особовому складі до Сил оборони України 5:1. Росіяни вже захопили південну фортецю Вугледар, оточують Курахове, штурмують Велику Новосілку і всього за кілька кілометрів від стратегічно важливого Покровська, падіння якого може призвести до відкриття дороги на Дніпропетровщину. Загрозлива ситуація і в Часовому Яру, захоплення якого відкриває дорогу до Костянтинівки, а звідти вже відкритий шлях до останніх великих міст Донеччини, які під контролем України – Краматорська та Слов’янська. "Недавні підтверджені успіхи російських військ на полі бою поблизу Вугледара та Великої Новосілки демонструють, що війна в Україні не зайшла в глухий кут. Лінія фронту в Донецькій області стає дедалі мінливішою, оскільки останнім часом російські війська просувалися значно швидше, ніж протягом усього 2023 року. Просування російських військ на південному сході України значною мірою є результатом виявлення та тактичного використання вразливих місць на українських лініях. Російські війська здійснюють поступове тактичне просування на південному сході України з осені 2024 року", - констатують в Інституті вивчення війни. Там додають, що російські окупаційні війська "невдовзі можуть захопити Велику Новосілку та просунутись до наземних ліній постачання ЗСУ, які проходять до Дніпропетровської і Запорізької областей".Читайте також: Карта бойових дій за період 20-27 листопада: окупанти наступають усюди, а в нас рекордні втрати територійЯк розповіли виданню СNN українські солдати, які воюють під Покровськом, через гостру нестачу живої сили, вони бояться, що Росія може здійснити значний прорив, і скаржаться на те, що їм доводиться використовувати безпілотники для удару по наступаючих російських підрозділах, бо не вистачає піхоти, щоб протистояти їм.Бійці також розповіли американським журналістам, що Селідово, яке росіяни захопили у жовтні, обороняли лише 60 солдатів, яких швидко оточили російські війська. А новобранці, яких присилають, не готові до боїв, до того ж командири часто роблять помилки. Про складність ситуації говорить й те, що військові навколо Покровська отримали наказ відкривати вогонь по всіх невідомих, побоюючись ворожих розвідувальних груп. Однак, як зазначають українські експерти, не треба робити панічних висновків, оскільки "фронт тріщить, але не сиплеться", як сказав в етері телеканалу "Еспресо" Директор інформаційно-консалтингової компанії Dеfеnsе Ехрrеss Сергій Згурець.Хоч закордонна преса часто подає ситуацію на сході як критичну, але військовий експерт, директор аналітичної організації Nеw Gеороlіtісs Rеsеаrсh Nеtwоrk Михайло Самусь теж висловив інший погляд. Він наголошує, що просування росіян не означає прориву, а українська армія успішно застосовує маневрову оборону, завдаючи ворогу значних втрат та виграючи час для укріплення позицій. Самусь вважає, що подібні прогнози про "падіння" українських міст лунали й раніше, але вони не справдилися. Наприклад, ситуація на Куп’янському та Лиманському напрямках, які критично важливі, залишається стабільною. Українські війська, де можливо, тримають позиційну оборону, а де це недоцільно – проводять маневрову. Щодобові втрати росіян сягають 1,5 тисячі осіб та десятків одиниць техніки, що говорить про ефективність дії ЗСУ."Війна – складна річ і малювати все негативним кольором я не думаю, що варто. Ми всі відповідаємо за те, що відбувається на фронті", - зауважив військовий експерт.Якщо росіяни таки увійдуть в Покровськ, міські бої затримають їх, але чи зупиняться окупанти і чим може відповісти Україна?Стійкість, можливий контрнаступ та геополітична підтримкаУ 2024 році Україна нагадала світу, що здатна не лише оборонятися, але й наступати. У серпні вдалося прорвати російську оборону на Курщині і захопити 1376 квадратних кілометрів РФ, щоправда, зараз ЗСУ втримує близько 800. Як нещодавно сказав головнокомандувач ЗСУ Олександр Сирський, перемога неможлива, якщо українські сили працюватимуть тільки в обороні, тому "ми маємо перехоплювати ініціативу та контратакувати, маємо і будемо, де і хто – побачите".Оптимізму додає кілька важливих факторів:Зимова погода. На Донеччині взимку часті відлиги, які перетворюють поля та дороги на важкопрохідні грязьові місцини. Це ускладнює маневри бронетехніки та логістику, змушуючи російські війська просуватися лише основними шляхами, які добре захищаються українською армією. Снігопади, тумани та короткий світловий день обмежують видимість і ускладнюють використання дронів, розвідки та коригування артилерійського вогню. Крім цього солдати зазнають більшого стресу через холод, що зменшує їх маневровість та бойовий дух. Посилення американської допомоги. Як відзначають у Тhе Wаshіngtоn Роst, президент Джо Байден всіляко намагається зміцнити позиції України до того, як Трамп вступить на посаду. Байден хоче використати усі надані Конгресом кошти для допомоги Україні, тому США щотижня надсилають все нові пакети допомоги, а також зняли декілька заборон, зокрема, на використання далекобійних ракет вглиб РФ та застосування протипіхотних мін. Читайте також: Зміна правил гри: чому Байден дозволив Україні удари АТАСМS по РФ та коли очікувати результату. ПояснюємоРеформи ЗСУ. В українській армії також відбуваються постійні внутрішні реформи, які покращують ситуацію. Зокрема, все більше поширюється рекрутингова модель для поповнення війська, а також йдеться про впровадження чи повернення таких військово-оперативних тактичних з'єднань як дивізія чи армійський корпус, які можуть бути більш ефективні на фронті. Читайте також: Чітка структура, відповідальність генералів і ніякого ручного управління: чому в Україні хочуть повернути дивізії та армійські корпусиПозиція Трампа. Хоч Дональд Трамп ще офіційно не представив свого плану врегулювання російсько-української війни, однак висування ним на посаду спецпредставника з врегулювання війни в Україні генерала у відставці Кіта Келлога, багато про що говорить. Раніше Келлог пропонував свій план припинення війни в Україні, який передбачає, що постачання американської зброї продовжать тільки за умови, якщо Україна погодиться на мирні переговори з Росією. Водночас США готові попередити Москву про наслідки відмови від переговорів, включно з ще більшим посиленням підтримки Києва та новими санкціями. У СNN кажуть, що команда Трампа наполягатиме на тимчасовому припиненні вогню у разі можливих переговорів між Росією та Україною. У такому разі російський наступ у будь-якому разі зупиниться.Позиція Європи. Хоча європейські союзники України точно не знають, чого чекати від Дональда Трампа, однак запевняють, що готові продовжувати допомагати Києву. Зокрема, нещодавно перша українська бригада, підготовлена та екіпірована у Франції, завершила свій вишкіл. А це 4,5 тис. військових. Також Рада ЄС продовжила мандат своєї тренувальної місії для підготовки українських військових ще на 2 роки. Німеччина та Велика Британія нещодавно виділили нові пакети військової допомоги і готові це робити й надалі. Негаразди в російській економіці. Попри видиму стабільність і перехід на військові рейки, російська економіка починає щораз більше втрачати свої позиції. Останніми днями курс рубля залишається на найнижчій позначці з початку війни. Послаблення курсу рубля спричинить ріст цін в Росії, що посилить невдоволення населення. "Війна Росії проти України руйнує основи російської економіки", - кажуть в Британській розвідці. А без стабільної економіки, Кремлю буде все важче воювати. Тож попри складнощі та нові виклики, включаючи зміну політичної ситуації у США, Україна продовжує демонструвати готовність не лише оборонятися, але й наступати, щоб перехопити стратегічну ініціативу і мати більш вигідну позицію на імовірних переговорах, які, як очікується, можуть відбутися на початку наступного року.Як сказав один зі співрозмовників Української правди в політичній верхівці України, головне завдання Києва зараз – це "пройти зиму і дочекатись інавгурації Трампа, а тоді уже предметно говорити".

Теорія і практика ігорУ середині минулого століття набула популярність теорія ігор. Зрештою, ціла низка теорій і прикладних викладок, які були покликані описати, а ще краще спрогнозувати поведінку діячів, зокрема у міжнародних відносинах.Багато хто чув про "дилему вʼязня", коли раціональний егоїстичний вибір веде до несприятливих наслідків. Популярною також є "гра в боягуза" ("gаmе оf сhісkеn”), яку часто використовують для опису Карибської кризи. Асоціативний опис гри — зʼясувати, хто з двох водіїв, які несуться назустріч одне одному, перший відверне.Вважається, що під час Карибської кризи першим відвернув Хрущов. Для Путіна це стало одним з пунктиків: він хоче "переграти" не тільки Холодну війну і розпад СРСР, але й Карибську кризу і "розрядку". Сіра міль вважає себе крутішою за радянських партійних бонз — і прагне показати, що от воно б не відвернуло.Наскільки небезпечним це може виявитись?Дрючок хуліганаЯдерний шантаж завжди був у російському арсеналі агресії. У 2022 році, коли ЗСУ відкинули росіян від Києва, Чернігова, Сум і Харкова, розвивали наступ на Харківщині та Херсонщині, кремліни заблажили про ядєрноє возмєздіє так переконливо, що тодішня британська премʼєрка Трасс (якщо вірити британським медіа) навіть переймалась маршрутами радіоактивних опадів.Але тоді спрацювала жорстка позиція ядерних держав. І не тільки США, Франції та Великої Британії, які, за припущеннями експертів, попередили про конвенційну нищівну відплату. Але й Китаю та Індії, які намалювали Росії перспективу тотальної ізоляції й навіть погодились внести неприйнятність застосування ядерної зброї та погроз такого застосування у документи саміту G20.На два роки інтенсивність ядерного шантажу суттєво зменшилась. Експерти навіть заговорили про сценарій "варення жаби": такого ослаблення Росії, що у разі ухвалення Путіним рішення про застосування ЯЗ система була б неспроможна його виконати. Або через технологічний, або людський фактор. Як це було при розпаді СРСР.Читайте також: Путін грає у Карибську кризу-2Але температура санкцій виявилась недостатньою для виходу на цей рівень деградації вже у 2024 році.Однак російське керівництво, навʼязавши світові "довгу війну", потрапило в пастку, яка наче зійшла з ілюстрацій в підручниках з теорії ігор.Колос на глиняних гусеницяхЕкономіка Росії працює "на війну" інтенсивніше, ніж потужніша і стабільніша економіка СРСР. Втрати по тисячі контрактників на день ставлять дуже високі вимоги навіть до тієї системи страху, яка жене їх у "мʼясні штурми". Час поки не працює проти Росії — він у Росії просто раптово скінчиться. Тому її ставка — на тотальне виснаження і зневіру України й союзників. "Тактика бульдозера", який повзе.У перемирʼї в корейському чи фінському стилі, коли Захід погоджується з окупацією нині окупованої України, але не дає захопити решту, кремліни не зацікавлені. Зрештою, Путін на Валдаї прямо про це сказав. Адже в його ірраціональному світі він прийшов не по Донбас, Крим і суходільний коридор. Він відроджує імперію. А "замороження" з дієвими гарантіями допомоги Україні означала б кінець цим мріям. Як Мінські домовленості зупинили бліцкриг 2014-15.Тому ані Трамп, ані навіть Сі поки не мають аргументів, які переважили б для Путіна втрату сенсу його існування.Тож питання треба ставити не "як зупинити війну", а "як зупинити Росію"."Бульдозер боягуза"Щоб зупинити бульдозер, треба сточувати його механізм і позбавляти пального та мастила. Це означає — нові можливості для України на полі бою і важчі санкції проти російської економіки.У Кремлі це розуміють. Тому нервово реагують на будь-які ознаки посилення допомоги Україні з боку Заходу. Тому з шухляди знов дістали ядерну загрозу. Переписали ядерну доктрину. Погрожують вундер -булістикою (кудись у бік частини України, не прикритої західним ППО — бо ті системи розроблялись зокрема і для боротьби з великими бляшанками).В термінах теорії ігор, Путін всівся за кермо "чікен-мобіля" і вирулив на зустрічну смугу. Куди це приведе?Поки що західні уряди діють у парадигмі уникнення ядерної ескалації. Тому викладки про те, що як мінімум тричі лише брак ресурсів завадив Україні домогтися рішучої переваги, якщо не перемоги — не позбавлені сенсу. Читайте також: Ракетою "Рубіж" Москва цілила у голови на ЗаходіПри тому оцінка ризику ескалації приймається людьми, які діють іще в рамках логіки часів Холодної війни. Тож Захід стримує самообмеження, яке випливає з небажання втягнення в конфлікт і переходу від "підтримки України" (тим, що можна віддати) до "поразки Росії" (з відповідним амбітним цілепокладанням і кратно вищими задачами для економіки, ВПК і сектору оборони та безпеки).Виходить, що Росія і її авторитарні союзники на рівень вище в ескалації конфлікту, ніж Захід. Тим більше, що одне з полів конфлікту — атака росіян на західні суспільства, їх мораль і цінності через підтримку популістських рухів, які стали "огидним крокодилом" сучасного політичного ландшафту, суттєво знижують якість державного управління і політики там, де перемагають — і відривають сили та ресурси там, де ще тільки рвуться до влади.У аналогії з теорії ігор, Путін натискає на газ — а візаві намагаються ухилитися. У КГБ Путіна вчили використовувати "слабкості демократичного ладу". Він і використовує.Західні країни росіяни намагаються загнати у цугцванг, вибір між "поганим" і "ще гіршим". Намагаються прив'язати допомогу Україні та тиск на Росію до начебто "зростання небезпеки для західних країн". Формують думковірус про "мир" ціною відання України в "сферу впливу Росії". Однак такий шлях формує для світу ще гірші загрози й робить ескалацію неминучою.Погроза застосуванням ядерної зброї недарма виноситься в окремий вид неприпустимих дій. Адже якщо ядерний шантаж стане нормою, раціональний хід для всіх країн, які здатні набути ядерну зброю — зробити це. Відповідно підвищуючи ризик застосування цієї зброї, використання її терористами, різних аварій, джерел і подібного. Це також зануляє політичну вагу союзів і репутації західних країн і "цивілізованого підходу" як такого, який ґрунтується на "відмові від застосування сили чи погрози такого застосування". Світ повертається у хаос "права сильного", і в перспективі західним країнам доведеться воювати — повномасштабно чи гібридно — просто за існування, місце і роль у світі.Читайте також: Курськ, ракети та омріяне "замороження": як українська операція зруйнувала російські планиЗ цими викладками, хоч і цілком логічними, є серйозна проблема. Висновок із них — необхідність суттєвої зміни поведінки, пріоритетів і політики західних країн. Вихід із зони комфорту, відродження оборонно-промислових комплексів, збільшення оборонних витрат у структурі ВВП і бюджету.Мотивацією до таких змін може бути якраз розвиток ситуації в Україні. Коли замість інспірованого Росією відчуття "невразливості" Росії та "безперспективності" спротиву сформується розуміння реальності перемоги як зупинки агресора. "Бульдозер" російської агресії може не відвернути — але зупинитись.Це формує досить конкретні висновки та завдання для України.  Єдність як потреба виживанняУ 2021-2022 загальним очікуванням у світі було падіння і зникнення України. ЗСУ та українське суспільство здивували світ. Цього здивування вистачило для системної допомоги.Але не вистачило для зупинки бульдозера. Відтак накопичується втома, подолання якої потребує "нового чуда".Читайте також: План стійкості Зеленського? Чому це більше про піар, а не про перемогу?І зараз "чудо" має явити український політичний клас. Зібравшись, об'єднавшись і давши відповідь на загрози країни. Розірвавши ланцюг "приреченості", який закручує Росія, формуючи відчуття "марності зусиль". Стан справ в Україні показує, що звичні нинішній владі методи вже не працюють. Система ухвалення і впровадження рішень вичерпала себе і не дає адекватних відповідей на виклики ситуації.  Уряд національної єдності — це не про задоволення амбіцій політиків. Це — інструмент координації дій і оптимального використання наявних у суспільства ресурсів. Україна вже не може діти за принципом "піаніст грає, як уміє". Можливості "перемагати не завдяки, а всупереч" вичерпані — бо ворог переважає в ресурсах, а союзники для надання додаткових ресурсів потребують додаткової мотивації.Тож виграти Україна може, лише забезпечивши єдність не на рівні гасел і кричалок "марафону", а у визначенні оптимальних політичних та управлінських рішень і спрямування ресурсів на їх виконання.Це — єдиний шлях до сценарію, коли Путін і його подільники гратимуть у "дилему в'язня" в Гаазі, здаючи одне одного. Інші сценарії сумні для світу, і смертельно небезпечні для України.ДжерелоПро автора. Ростислав Павленко, український політик, політолог, політтехнолог, викладач. Народний депутат України ІХ скликанняРедакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.

Новий сплеск "мирних планів" свідчить про гостроту дискусії, але не про її результативність. У тому, що набалакав Кремль розбиралася Gаzеtа uа. На 1001-й день російської війни в Україні почала з'являтися інформація про зрушення у спілкуванні між Путіним і обраним президентом США Дональдом Трампом. Нібито кремлівський диктатор заявив, що відкритий для розмови з американським політиком, але, за даними агенції Rеutеrs, на заморозку конфлікту по лінії фронту не погодиться. Новина з'явилася після повітряної тривоги в Україні, котра на тлі зачинених посольств США у Києві викликала особливу стурбованість, адже американське представництво послалося на "конкретні дані" про ймовірну масовану ракетну атаку. Після цього про зміни у роботі своїх посольств оголосили Іспанія, Італія, Греція, частково Німеччина. Нагадаємо, що перед терактом у ТЦ "Крокус" у Росії було повідомлення посольства США у Росії про підготовку теракту з великою кількістю жертв. Що було, те і буде В українському Головному управлінні розвідки (ГУР) порадили не панікувати, адже подібні випадки були й раніше. МЗС України наголосило, що від початку війни повітряні тривоги є майже постійними і порадило посольствам реагувати так, як досі. Посольство Євросоюзу зазначило, що працюватиме у Києві й надалі без додаткових заходів безпеки. Цікаво, що навіть голова оборонного комітету Держдуми РФ Андрій Картаполов розкритикував паніку і заявив, що удар буде, як завжди, "непередбачуваним і асиметричним". Надвечір російська сторона несподівано повернулася до теми переговорів. Речник Путіна Дмитро Пєсков заявив - варіант "заморозки" конфлікту Росію не влаштовує. Водночас він наголосив, що у Кремлі відкриті для діалогу. "Тушка" України Вочевидь, після трьох глобальних самітів поспіль (Кліматичний, АТЕС і G20), двох локальних (неформальний ЄС у Будапешті та "Веймарський трикутник"), радикальних рішень Байдена і Путіна дискусія по Україні отримала новий поштовх. З огляду на різницю в часі, натяки Пєскова адресовані, вірогідно, для США. Та поки міністр закордонних справ РФ Сергій Лавров на пресконференції у Бразилії за підсумками саміту розповідав, що зміна російської ядерної доктрини не розв'язує, а попереджає Третю світову війну, у Росії поділили Україну. За даними агенції "Інтерфакс-Україна", яка посилається на свої джерела у розвідці, у міноборони країни-агресорки розробили детальні пропозиції про поділ нашої країни під виглядом прогнозу розвитку військово-політичної ситуації до 2045 року. Косоокі на три боки Зокрема, росіяни передбачають чотири ймовірні сценарії розвитку, з них домінування США і Заходу та вихід Китаю на лідируючі позиції у світі начебто охарактеризовані як несприятливі. Що ж до території України, за задумом Кремля частинами РФ нібито мають стати чотири регіони: Донецький, Луганський, Запорізький, Херсонський, а також півострів Крим. У центрі нинішньої України, вважають окупанти, має бути сформовано утворення з формальними ознаками державності, але з маріонетковою владою (неповний аналог - Грузія або Білорусь). Вірогідно, це утворення зберігає назву "Україна" і складається із Київської, Харківської, Полтавської, Одеської, Сумської, Чернігівської, Житомирської, Вінницької, Черкаської областей, а також міста Києва. Решта регіонів за примарним планом окупантів має бути предметом переговорів (торгу) між РФ та Угорщиною, Польщею і Румунією. Йдеться про Закарпатську, Хмельницьку, Рівненську, Тернопільську, Івано-Франківську, Львівську області а також Волинь. Забуте старе? Кордони між частинами України у версії нібито від Міноборони РФ 2024 року майже збігаються з "чорною" агітацією "Партії регіонів" і Віктора Януковича проти блоку "Наша Україна" і Віктора Ющенка на виборах 2004 року. Тому, не виключено, цей нібито "план" писався за участі колишніх "регіоналів", котрі осіли у Росії. За повідомленнями ЗМІ, такий варіант нібито планується передати Дональду Трампу через уряди третіх країн. На думку голови парламентського комітету з питань зовнішньої політики і міжпарламентського співробітництва Олександра Мережка, сенсу у таких перемовинах немає: протягом 8 років відбувалися і консультації, і переговори (Тристороння контактна група з 2014 року у нормандському форматі), але "результатом стала широкомасштабна збройна агресія". Про що "двіж" Але "двіж", схоже, пішов, бо угорський прем'єр Віктор Орбан скликав Раду оборони країни, за підсумками засідання заявив, що загроза війни "ще ніколи не була такою значною". Натомість президент України Володимир Зеленський поспілкувався з прем'єром Польщі Дональдом Туском про оборонну підтримку. Польща пообіцяла новий пакет військової допомоги - але президент цієї країни Анджей Дуда під час візиту до Йорданії заявив, що без підтримки його країни "чи змогла б Україна захистити себе". Водночас зла іронія долі полягає у тому, що, "нині ми в такій ситуації, бо коли Захід декларував надання підтримки і зброї Україні, мав би просто це зробити", наголосив віце-адмірал Шон Белл (Велика Британія). "Вікно можливостей" для Кремля чи для нас? Подібні заяви ще будуть і їх можна розглядати як інструменти для розширення простору для маневрів Дональду Трампу. Не він надав дозвіл Україні на "далекобійку" і протипіхотні міни - негатив забирає на себе Джо Байден. Але Трамп зможе ці дозволи скасувати. Багато українців теж думають, що у бойових невдачах винен Захід, звернув увагу кандидат політичних наук Олексій Буряченко, але насправді йдеться про глобальні зміни, котрі вплинули і на наших союзників та партнерів. Скоріш, цим "вікном можливостей" і поспішає скористатися Путін, але Україні треба зіграти на випередження. "Ми мамо перейти від політики через силу, котра нині реалізується у світі, до створення нової архітектури глобальної безпеки. А що буде робити Трамп з Путіним, знає лише він сам", - зазначив експерт. За його словами, останні пакети допомоги і рішення від США, мінімум, стримають просування російських військ. "Чи це посилення переговорних позицій Трампа? Думаю, що так", - наголосив Олексій Буряченко.

14 грудня 2024 року у Малій Опері Києва відбудеться благодійний концерт на честь Іллі Грабаря – музиканта та воїна, який загинув у бою з ворогом під Бахмутом. Про це повідомляє Меморіал Героїв. Про героя Іллі мало б виповнитися 35 років, але його життя обірвалося у 33. У день народження загиблого героя Нrаbаr Fоundаtіоn і платформа […] Тhе роst У Києві проведуть благодійний концерт пам’яті музиканта й воїна Іллі Грабаря арреаrеd fіrst оn ШоТам.

Україна відзначає трагічну та водночас героїчну дату 19 листопада – 1000 днів із початку повномасштабного вторгнення Росії. Цей період став справжнім випробуванням для кожного українця, змусивши переосмислити цінності, подолати страх і об'єднатися заради перемоги. Ці 1000 днів – саме той час, коли кожен українець, незалежно від свого віку, професії чи місця проживання, став невід'ємною частиною боротьби за незалежність та гідність. Цей період нерівного протистояння, де ворог переважає за чисельністю та ресурсами, але не здатний подолати нашу незламність, віру та готовність боротися до перемоги.З нагоди 1000 днів війни в Україні, 19 листопада Європарламент проведе позачергове пленарне засідання, яке включатиме спеціальне звернення президента України Володимира Зеленського. Про це повідомила президентка Європарламенту Роберта Мецола, пише Радіо Свобода.Світ визнав Росію агресором, що сіє терор і хаос, та відповів їй санкціями та ізоляцією. Натомість Україна стала прикладом незламного духу, об’єднавши довкола себе країни, що підтримують її прагнення до свободи. Наша боротьба уособлює глобальні цінності: перемоги світла над темрявою, демократії над тиранією, людяності над варварством.Болючі втрати Тисячі життів мирних людей та військових було втрачено через агресію РФ. Кожна смерть - це невимовний біль та трагедія, яка залишає рани у серцях близьких та народу загалом. Війна не оминає жодного регіону та населеного пункту, залишаючи по собі руїни та ріки сліз. У лютому 2024 року президент України вперше відкрито заявив про втрати серед наших захисників на пресконференції за підсумками форуму "Україна. Рік 2024". За його словами, станом на 25 лютого армія втратила близько 31 000 військових. Водночас втрати російської сторони, за оцінками, становили приблизно 180 000 осіб (загиблих та поранених - до 500 тисяч).Втім, у вересні 2024 року американське видання Wаll Strееt Jоurnаl опублікувало матеріал, де зазначалося, що кількість загиблих українських військових сягнула 80 000, а ще 400 000 зазнали поранення. Щодо російських втрат, оцінки дещо різняться: за одними даними, загинуло 200 000 окупантів, а поранених — також близько 400 000. За даними Генерального штабу Збройних сил України, станом на сьогодні росіяни втратили понад 717 тисяч військових. Проте, визначити реальну кількість загиблих і поранених сьогодні неможливо. Україна та РФ не розкривають повних даних про свої втрати, зокрема, з міркувань безпеки та задля протидії маніпуляціям.Ми всі пам’ятаємо, як проводжали в останній шлях Дмитра Коцюбайла на позивний "Да Вінчі", який став символом нескореності, Олександра Мацієвського, чий вигук "Слава Україні" перед лицем смерті став уособленням нашої сили, льотчика Валентина Коренчука на позивний "Бджоляр", відомого своєю майстерністю та відданістю небу. Нажаль, із кожним днем війни таких історій стає все більше. Кожного полеглого захисника українці проводжають в останній путь, стоячи на колінах. Перелічити всіх героїв складно, однак на їх честь переназивають вулиці та сквери, встановлюють пам'ятники та закарбовують імена у мистецьких творах. Пам’ятаймо про кожного військового, їх жертва ніколи не буде забута, бо вони боролися за наше сьогодення та наше майбутнє.Людина – це найцінніший скарб нашого народу. Багато цивільних сьогодні також пройшли нелегкий шлях, так, лише з серпня 2024 року понад 170 000 людей були змушені залишити свої оселі на сході України через активні бойові дії. Деякі з них знайшли безпеку в інших регіонах України, де вже перебуває близько 4 мільйонів внутрішньо переміщених осіб, а інші - приєдналися до 6,7 мільйона біженців, які знайшли прихисток за кордоном.З початку 2024 року майже 400 000 українців перетнули кордони ЄС у пошуках захисту від вибухів та небезпеки. Ці цифри — не просто статистика, за ними приховуються долі, історії та мрії тих, хто був змушений залишити рідні місця. На підконтрольній частині нашої країни нині проживає близько 25-27 мільйонів людей. Руйнування інфраструктуриЗагарбники цілеспрямовано знищують критичну інфраструктуру: школи, лікарні, житлові будинки, електростанції. Особливо складним став опалювальний сезон 2022–2023 років через масовані обстріли енергетичної системи.За 2023 рік українська енергетика зазнала значних втрат внаслідок цілеспрямованих атак російських окупантів. Було зафіксовано 271 удар по об’єктах генерації, що призвело до масштабних руйнувань та пошкоджень. Як зазначив прем’єр-міністр Денис Шмигаль, в Україні не залишилося жодної теплоелектростанції (ТЕС) чи гідроелектростанції (ГЕС), яка б не постраждала від ворожих обстрілів упродовж зими. Низка населених пунктів залишались протягом декількох діб без електроенергії та водопостачання. За декількох років війни масштаби пошкоджень настільки великі, що відновити повну потужність енергетичної системи до початку нового опалювального сезону виявилося неможливо. Україна зазнала масштабних втрат у сфері енергетики також у 2024 році, адже близько 65% енергогенеруючих потужностей було зруйновано через масовані обстріли РФ. Загроза й досі залишається високою, оскільки обстріли тривають, ускладнюючи зусилля щодо відновлення енергетичної системи та забезпечення стабільності в умовах наближення холодної пори року. Навіть за умови, якщо більше не буде пошкоджень енергетичних об'єктів, експерти прогнозують, що за сильних морозів в українських оселях не буде світла щонайменше до чотирьох годин на добу. Енергетики та уряд продовжують працювати над мінімізацією наслідків для населення, відновлюють пошкоджені об'єкти та запроваджують нові технологічні моделі, однак всі ці процеси потребують значних ресурсів та часу. Сьогодні енергетичний терор – це ще один психологічний прийом агресора, що не полишає спроби дестабілізувати життєво важливі системи країни та посилити гуманітарну кризу. Вплив на довкілляВійна завдала Україні колосальних екологічних втрат, які мають довгострокові наслідки, деякі з них зараз навіть складно повністю оцінити.Через військові дії, на місці тисяч гектарів природних зон залишились вигорілі ліси та поля. Це не лише знищує природне середовище тварин, а й збільшує рівень СО2 у атмосфері. Заміновані поля, ліси та річки перетворюють величезні площі в зони екологічної катастрофи, роблячи їх небезпечними для використання людиною та природою. Сумна статистка говорить про те, що сьогодні Україна є найбільш замінованою країною у всьому світі. Станом на 1 липня 2024 року понад 144 тисячі квадратних кілометрів України вважаються потенційно небезпечними через вибухонебезпечні предмети, тобто замінованими. Цю інформацію оприлюднило Міністерство внутрішніх справ України.Війська РФ окупували та знищили десятки національних парків та заповідників.  Так, відомий своєю унікальною фауною та флорою регіональний ландшафтний парк "Кінбурнська коса", був просто спалений. Нелюдське ставлення до довкілля загарбники показали також в заповіднику "Асканія-Нова", знищуючи рослини та вивозячи тварин із їх природного ареалу. Однак, справжній екоцид та техногенну катастрофу світ побачив 6 червня 2023, вночі окупанти підірвали машинну залу Каховській ГЕС зсередини, повністю знищивши станцію. За даними "Укргідроенерго", відновлення ГЕС неможливе через масштабність руйнувань. Цей акт агресії завдав Україні збитків на суму майже 14 мільярдів доларів США, як зазначають на веб-порталі ООН України.Цей удар не лише завдав значної шкоди енергетичній інфраструктурі. Під воду пішли десятки населених пунктів, а в небезпеці опинились цивільні як на підконтрольній частині України, так і на окупованій. Підрив греблі має серйозні екологічні наслідки, адже знищено екосистеми, назавжди втрачено ендемічні види тварин, а купи сміття та відходів були змиті у Чорне море.Підрив Каховської ГЕС, Фото: Колаж Еспресо ТVВажливі досягнення та перемогиУкраїнська армія вразила світ своєю мужністю та професіоналізмом. Відбиття російського наступу на Київ, звільнення Харківщини, Херсона та багатьох інших населених пунктів — це перемоги, які увійдуть до підручників історії.Битва за Київ, де умовною точкою відправки є початок повномасштабного вторгнення, тривала приблизно до квітня 2022 року. Цей етап війни мав надзвичайно велике значення, оскільки окупанти були впевнені, що зможуть захопити столицю без супротиву. Російські війська почали наступ на столицю з декількох напрямків, зокрема через Ірпінь, Ворзель і Бучу, з метою стрімко прорватися до центру Києва і захопити урядові будівлі. ЗСУ та тероборона продемонстрували надзвичайну стійкість і рішучість, зірвавши плани агресора.Особливу важливість мали бої за ключові об'єкти, такі як аеропорт "Антонов" у Гостомелі, де війська агресора зазнали великих втрат, намагаючись захопити стратегічний пункт. Стійка оборона Києва та злагоджені дії українських сил, змусили ворога відступити. Ця перемога мала вирішальне значення для подальшого розвитку ситуації в країні, адже поставила російське командування в скрутне становище.Харківську стратегічну наступальну операцію можна назвати однією з найбільш значущих та яскравих подій у контексті російсько-української війни. Завдяки стратегічній майстерності та чітким військовим діям, українські сили змогли обманути противника, створивши враження, що наступ відбудеться в іншому напрямку. Цей маневр дозволив українським військам не тільки здобути стратегічну перевагу, а й розгромити деморалізовані російські підрозділи, які відступили до лінії державного кордону України.У вересні Сили оборони України звільнили від ворога важливі населені пункти, зокрема Богородичне та Святогірськ, що на півночі Донецької області. За результатами операції було звільнено понад 300 сіл та міст, а також очищено 3800 кв. км території, на яких проживає понад 150 тисяч українців. Ця невелика перемога стала важливим кроком у контексті звільнення окупованих територій і зміцнення українських позицій на Сході країни.Операція зі звільнення правобережжя Херсонської області стала важливою віхою в боротьбі України. Російські війська укріплювали свої позиції на цьому напрямку протягом місяців, зокрема, створюючи потужні фортифікації: бетоновані укриття, окопи та добре організовані вогневі точки. Однак завдяки майстерності українських командирів та точно спланованим тактичним маневрам, ЗСУ змогли провести серію ефективних операцій.А 11 листопада 2022 року Херсон був звільнений. Тисячі громадян зустрічали своїх визволителів з українськими прапорами, що стало символом великої перемоги та надії для всіх, хто пережив окупацію. Херсонці з українським військовим на площі Свободи, 11 листопада 2022 р. Фото: Ігор Цуркан/Fасеbооk, Ще однією новиною, яка задавалась просто неможливою на початку повномасштабного вторгнення РФ – це те, що українці наважаться перенести військові дії на територію ворога. Курська наступальна операція стала однією з найбільш значущих в історії війни, продемонструвавши відвагу та стратегічне планування Сил оборони. Операція розпочалася орієнтовно 6 серпня 2022 року, саме тоді Росія заявила, що українські війська прорвали кордон і зайшли на територію Курської області. Однак, "прорив" не став кінцевою точкою, а українські підрозділи продовжували ефективно просуватися вглиб території та закріплюватись на цих територіях.До кінця серпня ЗСУ досягли значних результатів, зокрема, взяли під контроль 100 населених пунктів, це близько 1294 кв. км території, та захопили в полон майже 600 солдатів РФ. Ця наступальна операція надала Україні деякої стратегічної переваги та значно зміцнила моральний дух на фронті.Крім того, всі пам'ятають запеклу боротьбу та звільнення острова Зміїний, блискавичне знищення флагмана російського Чорноморського флоту - крейсера "Москва", ретельно сплановане повернення під контроль України "вишок Бойка" та інше. Насправді, наші військові щодня виконують важливі завдання, як крок за кроком допомагають наближати нашу перемогу. Дуже багато місій та операцій сьогодні засекречені, їх подробиці ми зможемо дізнатись лише після закінчення війни. Вишки Бойка, Фото: Головне управління розвідкиВажливо згадати, що наші люди показали унікальний приклад згуртованості: волонтери, медики, підприємці та звичайні люди стали до лав опору. Кожен робить свій внесок у перемогу. Якщо росіяни намагались розколоти наше суспільство, тоді можна з впевненістю сказати, що війна стала поштовхом для піднесення української культури.Крім того, світова спільнота об’єдналася навколо України, надаючи фінансову, військову та гуманітарну допомогу. Постачання сучасної зброї, санкції проти РФ та політична підтримка стали важливими для нашої країни у цій війні.Що чекає українців попереду?Найбільша мрія всіх українців – перемога у війні та повернення всіх військових і цивільних додому, до мирного життя. Експерти зазначають, що війна в Україні найімовірніше буде продовжуватися і в 2025 році. Найближчими місяцями прогнозується зниження активності російського наступу на Донбасі, хоча це не означає завершення бойових дій. Залежно від подій, можливий розвиток низки сценаріїв. Серед низки варіантів розглядаються як нові контрнаступальні дії Збройних Сил України, так і політичні зміни, що вплинуть на хід війни. Зокрема, йдеться про потенційні переговори з Росією, адже міжнародна політична ситуація також відіграє важливу роль.Останніми місяцями інфопростір переповнений можливими сценаріями розвитку війни у зв'язку з обранням нового президента США. Дональд Трамп неодноразово наголошував на тому, що зможе зупинити війну в Україні "за один день". Деякі фахівці зазначають, що Трамп може ініціювати укладення мирного договору між Україною та РФ. На думку колишнього спеціального радника з російських і євразійських питань при головнокомандувачі сухопутних військ США в Європі Марка Войгера, такий договір може бути досягнутий "не заради справедливості, не заради відновлення суверенітету України та покарання російської агресії", а шляхом посиленого тиску на Київ. Однак, існують інші думки, зокрема, військово-політичного оглядача групи "Інформаційний спротив" Олександр Коваленко припустив, що Путін не погодиться на пропозицію Трампа про заморожування конфлікту на нинішній відмітці фронту. Це пов’язано з тим, що Росія претендує на території, які залишаються підконтрольні Україні, тому такий план може викликати внутрішню критику в РФ. Коваленко вважає, що за таких умов, Трамп буде змушений активніше постачати Україні озброєння, навіть більше, ніж це відбувалось за адміністрації Байдена. Володимир Зеленський і Дональд Трамп, Фото: Gеtty ІmаgеsІнтерпретацій та сценаріїв розвитку подій дуже багато, напевно ніхто не може точно передбачити події, які будуть відбуватись. Однак кожен українець вірить, що Росія відповість за свої злочини: міжнародний трибунал, репарації та покарання винних. Це питанням не лише справедливості, а й безпеки.Сьогодні 1000 днів війни показали незламність українців, які вірять у свою перемогу, незважаючи на неймовірні труднощі. Попереду ще чекає багато випробувань, але об'єднана нація, яку підтримує цивілізований світ, зможе подолати всі перешкоди. Слава Україні! Героям слава!

Від їхнього голосування минуло вже пів місяця, але ні першого, ні другого поки не сталося. Русскій човен таки прийняв пасажирів з Кавказу, але при цьому не вийшов з грузинського порту та сів на мілину.  Політична ситуація в Грузії нині – патова, ніхто не переміг. Але й ніхто і не програв.Чому країна, яка колись була лідером антиросійського опору, приймала перші удари Кремля та показувала приклад успішних революцій нині топче стежку до капітуляції? Читайте далі в репортажі Олега Манчури з Тбілісі.Революційний вайб: нове повстання могло називатися "революцією гранат"Я уважно вивчав пасажирів рейсу з Варшави до Тбілісі. Вони не були типовими, не такими як завжди спостерігав. Та й дуже багато їх було – пасажирів одного з останніх передвиборних рейсів до Грузії. В такий час, коли туристичний сезон вже закінчився, ще ніколи не бачив аби літак був повністю забитий людьми.Мав з чим порівнювати, бо до Грузії летів вже вдев’яте, уперше потрапив до Сакартвело на війну 2008 року. Після цього зняв кілька фільмів, зокрема, про українську допомогу зброєю перед нападом Росії (2013) та документальну стрічку "Скріплені кров’ю" (2023) про грузинських добровольців на російсько-українській війні. Я прилітав і вилітав з усіх аеропортів Грузії, навіть з таких крихітних як в Местіа, і за цей час склав собі певний стереотип пасажирів.Серед них завжди переважали туристи. Був час, коли найбільше було українців, поляків та литовців. Тоді серед цих народів, які недавно також вирвалися з російського мороку, була мода на Грузію, якій вдавалося.Під час ковіду багато прилітало мешканців Аравійського півострова. Набережна Батумі була забита жінками у хіджабах та нікабах та їхніми чоловіками в коротеньких шортах. Зараз на виліт до Тбілісі з варшавського аеропорту очікувало багато німців та скандинавів. Представники народу, який даремно займає місце на планеті, також летіли. І чомусь єдині були одягнуті квадробоберами.І лише один тип пасажирів за ці двадцять років відколи я вперше потрапив до Грузії лишався незмінним: самі грузини. У своїй більшості це були люди в чорному одязі, з напруженими обличчями та стривоженими поглядами. Їх майже ніколи не було на зворотніх рейсах до Тбілісі чи Кутаїсі, але саме вони складали більшість з цих міст до Варшави чи Кракова. Це були заробітчани.Польські прикордонники вже багато років байдуже крутять в руках українські паспорти з грузинських рейсів та менш ніж за хвилину ставлять штамп. В той же час самим грузинам влаштовують пристрасні допити, ламаною російською вимагають підтверджень мети їхнього візиту та у відповідь чують, що за три місяці вони повернуться назад. Саме стільки безперервного перебування дозволяє в країнах Євросоюзу поки ще діючий безвізовий режим, який Грузія отримала навіть раніше за Україну. Але, звісно, потенційні нелегальні мігранти кажуть неправду, ніхто не збирається повертатися в країну, якій не вдалося.Попри усі реформи, які зверху намагався робити Міхаел Саакашвілі, йому не вдалося головного: mаkе Gеоrgіаn rісh аgаіn. І саме бідність виявилася тією відмичкою, якою проросійська партія відкрила собі двері в Сакартвело: спочатку в 2012-му, потім в 2016-му, вже зі скрипом у 2020-му, а в 2024-му взагалі довелося виламувати їх плечем.У 2020-му дуже допомогли російські туристи, яких до країни впустив ще Саакашвілі, і які за кілька років привезли сотні мільйонів доларів. На найбагатшому гірськолижному курорті Гудаурі ще у 2017-му домінувала російська мова. Я бачив, як туристи з Московії спілкувалися з місцевими навіть не як з обслугою, а як з псами. І грузини терпіли це приниження. Їм потрібні були російські гроші.Після вторгнення до України таких брудних та кривавих грошей стало ще більше: грузинська влада активно допомагала РФ обходити санкції. "Сірі схеми" імпорту, які приносили колосальні прибутки, вже не відкривали, а закривали двері. Зачиняли грузинські двері до Європи.Люди, яких я бачив у варшавському аеропорту Шопена перед доленосними виборами намагалися в останній момент вставити ногу між дверима та одвірком. Це була відчайдушна спроба забрати владу в проросійської партії олігарха Бідзіни Іванішвілі, яку той захопив більше ніж на десятиліття.Тому цього разу в літаку майже не було туристів, його повністю заповнювали ті, кого на вигляд прийнято називати середнім або креативним класом. Молодь з відкритими обличчями, на яких не було печаті страху та злиднів. Вони їхали додому цілими родинами. Просто по килимовому покритті аеропорту повзали діти, на руках батьків і бабусь спали немовлята.Масова мобілізація, яку я спостерігав на рейсі до Тбілісі, дуже нагадувала українську перед виборами у 2004 році та мала стати відповіддю грузинів на рішення влади не відкривати додаткові виборчі дільниці за кордоном. У Німеччині, де одна з найбільших грузинських діаспор, таких було лише дві.Іванішвілі розумів, що молдовська модель голосування, де діаспора може змінити результат виборів, загрожує його владі. І він не помилився: абсолютна більшість грузинів за кордоном підтримала проєвропейські партії, так само як колись українці за кордоном голосували за Ющенка та Порошенка. Тому влада перестрахувалася і закрила кватирку, через яку міг подути європейський вітер.Але от проти мобілізації всередині країни не могли нічого вдіяти. За день до виборів спальні райони Тбілісі опустіли. Попри сонячну погоду в парках не було колясок з мамами, проблемно було викликати таксі. Наші грузинські продюсери робили щось неймовірне, аби зарезервувати оператора для зйомок.У Тбілісі живе половина населення країни, але половина з цієї половини – вихідці з регіонів. І через складну систему отримання аналогу відкріпних талонів мусили їхати додому.Організувався цілий громадянський рух, коли за один день було зібрано 40 000 ларі (це близько 600 тисяч гривень), аби фрахтувати автобуси та купувати квитки бажаючим поїхати на голосування. Особливо масово виїжджали студенти – головна сила змін у Грузії. Інтернет-ресурси, які, під час акцій протесту проти ухвалення закону проти іноагентів, займалися розміщенням приїжджих на ночівлю, тепер займалися пошуком транспорту для виїзду зі столиці.Грузини справедливо визначили парламентські вибори як референдум за незалежність. Тому їхня явка склала майже 60%.Представники влади пояснювали це тим, що грузини вирішили підтримати саме їх. Але, звісно, що це неправда. Виборці мобілізуються не тоді, коли їх все влаштовує, а коли щось категорично не подобається, або загрожує.Саме тому востаннє така висока явка була зафіксована на виборах, які привели до влади "Грузинську мрію" Бідзіни Іванішвілі та відібрали її в "Національного єдиного руху" Міхаела Саакашвілі.Два терміни свавільної влади Міхо, його безцеремонні розправи з опозицією, політичні вбивства, переділ бізнесів та глибока корупція еліт зробили "націоналів" токсичними і ненависними для дуже багатьох. Саакашвілі своїми ж руками зачистив притомну опозицію і таким чином відкрив шлях проросійській, яка до того ж мала ресурси не просто прийти до влади, а фактично узурпувати її на багато років.Якось я мав довгу розмову зі спікером парламенту Аджарії, її столицею є Батумі – місто, яке Саакашвілі вважав своїм найуспішнішим модернізуючим проєктом. Його ще називали "грузинськими Дубаї", але саме це місто одним з перших проголосувало проти влади "Національного єдиного руху".Спікер представляв "Грузинську мрію" і коли я йшов до нього на зустріч, то був переконаний, що це якийсь проросійський колаборант. Але виявилося, що – ні, якраз навпаки: активний учасник війни в Абхазії, соратник першого президента Грузії Звіада Гамсахурдіа. Просто ще краще, ніж проводити реформи згори Саакашвілі вдавалося плодити ворогів.Проте, за три виборчі цикли той же шлях від любові до ненависті повторили і "мрійники". Тільки якщо під тиском Заходу Саакашвілі все ж погодився віддати владу, то Іванішвілі навіть і не думав це робити. І кремлівські друзі радісно протягнули йому руку допомоги, методику фальсифікацій та навіть політтехнологів. Все дуже нагадувало Україну у 2004 році.Кривавочервоні гранати, які якраз поспіли до дня голосування та дбайливо були розкладені на прилавках вуличними продавцями ніби натякали: троянди зів’яли, настав час гранат.В чому сила, грузинський брат? "Магіс лімоні"!Вже за два тижні після виборів спікер грузинського парламенту Шалва Папуашвілі дав брифінг, де на карті за його спиною замість Самачабло (так грузинською називається Південна Осетія) та Абхазії було дві білі плями.У нас також інколи трапляються такі казуси: то Міністерство освіти надрукує підручники без Криму, то національний канал покаже. Але щоб хтось з владної трійці – президент, спікер чи прем’єр, дали прес-конференцію на тлі мапи України без окупованих територій, це немислимо.Чи це була технічна помилка? Сумнівно, зважаючи, що це не маленька картинка в підручнику, а величезний банер. Радше, це був план, який не вдався.Принаймні, деякі експерти припускали, що Кремль та Іванішвілі мали спільний план, що передбачав визнання отих "білих плям" зі сторони офіційного Тбілісі, після чого Абхазія та Південна Осетія повинні були стати рівноправними членами нової держави – Грузинської конфедерації.По-суті, Москва збиралася зробити з Грузією те, що їй не вдалося з Україною, коли так звані ДНР та ЛНР мали стати путами на ногах Києва.Цхінвалі та Сухумі також повинні були отримати право вето на зовнішньополітичні рішення, на блокуючий пакет в парламенті, на свою квоту в уряді, на власну армію та поліцію.Але для цього "Грузинській мрії" треба було взяти 2/3 голосів, бо для всіх цих побажань Кремля необхідно було змінювати Основний закон.Ось саме від цієї точки мусимо відштовхуватися, коли аналізуємо хто виграв, а хто програв на останніх виборах в Грузії.Бо на перший погляд, з огляду на масові фальсифікації в стилі навіть не Ківалова, а Лукашенки, програла опозиція. Але, насправді, влада також не виграла. І хоча перед самим виборами нахабно обіцяла взяти 70% голосів, навіть з безпрецедентними фальшуваннями, не отримали отримали цього.Мій ранок 29 жовтня розпочався з емоційного викрику нашої грузинської продюсерки: почалося!Вона показала мені відео впихування бюлетенів, під камеру, на одній з виборчих дільниць в регіоні Марнеулі. Це район компактного проживання азербайджанців.Саме азербайджанські та вірменські громади дали владі неймовірні 80-90% голосів. Моя грузинська знайома обурено питала: ну, як вони так могли?Я ж тоді обережно в неї перепитав: а ти впевнена, що вони так голосували? В нас колись, в такому специфічному регіоні як Закарпаття, за Кучму та Януковича 101% міг проголосувати. Тож у вас ще не все так погано.Цей діалог, насправді, для мене був дуже витверезуючим. Не лише грузинська опозиція, про потенцію якої ніколи не мав ілюзій, а й проєвропейські грузини виявилися не готовими до розмаху та брутальності фальсифікацій.Це вже потім мені пояснювали, що в Марнеулі ніхто не говорить ні грузинською, ні навіть російською. І от розгублений, заляканий або куплений еквівалентом "кілограма гречки" азербайджанець в Марнеулі просто ставив галочку там, де йому показував представник влади. Він навіть прочитати той бюлетень не міг.Чому опозиція не надіслала спостерігачів і не фіксували ці порушення? Це риторичне запитання, але факт саме такий: чотири проєвропейські партії зосередилися на містах і повністю проігнорували сільські регіони.Вже після вкрадених виборів почала з’являтися інформація і про "каруселі", коли 80 тисяч паспортів "голосували" по кілька разів, і про "транзитні" сервери, коли інформація з дільниць фальшувалася просто при передачі даних. Майже 10% виборчих дільниць взагалі не передбачали електронної системи підрахунку голосів, а це розкішний ресурс для фальсифікацій влади.Загалом, російський почерк, так відомий з різних виборів в Україні, впізнавався напрочуд легко. Тепер було зрозумілим, чому влада так впевнено заявляла, що здобуде дві третини голосів і "підганяла" під них свою соціологію та свої екзит-поли."Неподалік вірменської церкви у закладі сидять "заслані казачкі" на виборах в Грузії. Сидять, курва, рахують дільниці, відсотки. І голосно вимагають "магіс лімоні". Де наші політтехнологи? Спостерігачі? Інфлюенсери? Грузія сам на сам з тваринами". Таке емоційне повідомлення отримав від колеги в день виборів, який став випадковим свідком "сходки" політтехнологів."Магіс лімоні" це "його мільйон". Чи мільйон грошей, чи мільйон виборців – не важливо; головне, що зрозуміло про кого мова.І так само було ясно, що Іванішвілі не віддасть владу, тому головне питання саме до грузинської опозиції: а чому ви були не готові її забрати? Чому перший мітинг зібрали аж на другу добу після виборів? Як так сталося, що вас "розвели як кошенят"?І мені, здається, відповідь на ці питання полягає в тому, що проєвропейські партії виявилися інфантильними, їхні лідери просто розслабилися самозадовольняючись на гарні соціологічні рейтинги.Справді, два незалежні опитування вже перед самими виборами показували майже двадцятивідсоткову перевагу опозиції над владою.Те саме підтвердили й екзит-поли. Якщо згрубша, то "Грузинська мрія" повинна була взяти 35-40%, а чотири опозиційні партії біля 55%. Лідери опозиції були в полоні ілюзій, що влада посміє сфальшувати максимум 5%.В ті дні в мене було кілька телевізійних включень з Тбілісі до Києва і на всі запитання ведучих: а що буде робити опозиція, я відповідав:"Знаєте, ми колись насміхалися з нашої опозиції на Майдані. Тролили Яценюка, Кличка та Тягнибока. Вважали їх боягузами, схильними до колаборації, безвідповідальними і непослідовними. Так от: спостерігаючи за грузинською опозицію мушу сказати, що наші "лебідь, рак та щука" були взірцем грамотної революційної тактики та стратегії".- Олеже, ти розумієш, 12 ночі, а вони тільки збираються на своє перше засідання аби напрацювати план?! Ти розумієш? В них нема плану! Вони не знають, що робити!".Моя грузинська колєжанка Неллі, колись успішний телеменджер в Москві, повернулася в Грузію одразу після перемоги "революції троянд". Вона бачила як її країна змінюється на краще, а потім у відчаї спостерігала, як та ж сама країна тоне в московському трясовині.Цього разу вона разом з німецькою знімальною групою чекала плану дій в офісі однієї з грузинських опозиційних партій. Їй здавалося, що не все ще втрачено.Це саме їй належить фраза, яку я виніс на початок цього матеріалу: або Грузія посилає російський корабель, або сідає на його борт. "Багато наших вже купили квитки на літаки з Тбілісі, якщо не вдасться перемогти. "Ці" (а вони завжди їх називає дещо принизливо "ці") нам нічого не забудуть і не подарують".Але чи тільки фальшування та безпорадність опозиції стали причиною того, що опозиція не отримала більшості в парламенті? Таке спокусливе враження дуже оманливе і виникає з нерозуміння грузинських контекстів.Коли після виборів я читав українські пабліки, то дивувався тій зневазі, якою бризкали щодо грузинів нібито і не дурні люди. І це ще раз підтверджує, що Україна повинна займатися Кавказом впритул, бо це для нас стратегічний регіон. І для Росії також. Бо це не лише контроль над Чорним морем та каспійською нафтою. Це вихід до Перської затоки, це спроба реалізувати давню мрію навіженого Жириновського про російського солдата, який ще помиє чоботи в Індійському океані.Але щоб Україна мала осмислену політику щодо Кавказу, то мусить хоча б трохи орієнтуватися в грузинських страхах, очікуваннях та надіях. Власне, Кремль все це розуміє – тому і не програв Грузію.Хоча наразі ще й не виграв.А офіційний Київ, який вже давно очікував на зміну влади в Тбілісі, ще влітку 2022 звільнив посла Ігоря Долгова, два роки там працював тимчасовий повірений Михайло Харишин, але влітку 2024-го і його звільнили.Таким погромом дипломатичного представництва Банкова спочатку зв’язала собі руки в Грузії, а потім вирішила ще й пов’язку на очі накласти. Не дивно, що Україна в Сакартвело – програла. Вона й не пробувала грати.Больові точки Грузії: чому Москві вдалося?Це сталося не сьогодні, а ще в  ХІХ столітті, яке досі намагаємося ігнорувати, але в якому ключові відповіді на наші проблеми – як українські, так і грузинські.Росія зробила з картвельськими царями те саме, що з українськими гетьманами. Користуючись складним геополітичним становищем нав’язала їм воєнний пакт, а потім потихеньку анексувала країну.Георгієвський трактат 1783 року це прямий аналог Переяславської ради 1654 року. Такий же військовий тимчасовий союз, але в даному випадку не проти поляків, а проти персів та османів, який так само закінчився московською зрадою.Грузинська аристократія дуже швидко зрозуміла, що їх ошукали. Майже щороку повставали проти окупаційних військ. Хоча власне грузинські історики дуже не люблять цього слова "повстання". Воліють говорити про грузинсько-російські війни, бо не визнають владу московських царів того періоду легітимною.Найбільша війна вибухнула в 1811 році і тривала цілих два роки. Грузія була повністю звільнена від росіян, зброю та гроші їм постачала наполеонівська Франція. Але Росії тоді знову посміхнулася удача: вона виграли і війну проти Наполеона, і проти персів, і проти османів, які вела одночасно. Справа Сакартвело також була вирішена.Саме в поразці у цій серії визвольних воєн грузини бачать корінь нинішнього страху та комплексу перед Москвою.  "Ми можемо виступити проти Росії лише тоді, якщо проти неї буде весь світ, але зараз проти неї тільки одна Україна", - сказав мені один професор історії в день виборів.І саме цей страх – хронічний та задавлений, який був розцарапаний в Абхазії в 1989-1993-му та Самачабло в 2008-му, проросійські політтехнологи використали з максмимальною ефективністю.В день виборів я стояв на проспекті Шота Руставелі, де відбувалася революція троянд і де в будинку гімназії викладав батько Сергій Грушевський, а його син Михайло, майбутній президент УНР, бігав по коридорах.Одразу поруч стоїть посічений кулями будинок з пам’ятною дошкою про кривавий розгін Міхаілом Горбачовим першої грузинської революції, яка відбулася ще до масакри у Вільнюсі та Риги, в квітні 1989 року. Тоді загинуло 19 грузинів, совєцка армія била навіть місцевих, також совєцких, але все ж грузинських міліціонерів.За моє ж спиною стояв Національний музей, в якому розміщена розкішна експозиція, присвячена окупації Грузинської республіки (єдино визнаної на Версальській конференції з-поміж майбутніх "республік" СССР).І ось в цьому ідеологічно правильному трикутнику було розміщено аж три скандальних політичних реклами "Грузинської мрії" про те, що з їхніми містами станеться те саме, що з українськими, якщо вони не проголосують правильно.Це виглядало настільки сюрреалістично, що я навіть передзвонив до своєї грузинської коліжанки та єхидно запитав: слухай, а ось поруч з чорно-білою світлиною, де українці ховаються під Романівським мостом біля Ірпеня, така яскрава та кольорова картинка новенького тунельного переходу. Це часом не Рокський тунель?Неллі дуже гарно зрозуміла мою іронію: саме Рокський тунель, який вчасно не підірвали, став єдиним і головним шляхом російського вторгнення в 2008 році.-         Ні, це дорога на Батумі.Що ж, окупація може бути різною, вона не завжди приходить на танках. Дуже часто через страх перед танками відкривають дороги до готелів.Саме так сталося в Грузії. І якраз страх перед тим, що грузинів знищать в разі хоча б натяку на опір чи революцію став головним агітатором за владу.-         Вас багато, навіть якщо вас багато вб’ють ви зможете вижити, вас навіть Голодомор не вбив. Ми знаємо, що ви переможете і тоді визволите нас.Так цинічно, але водночас прямолінійно сформулював мені сенс грузинського животіння один з таксистів.Влада дуже добре знала страхи свого суспільства: більше ніяких воєн, і тому чудово розіграла цю партитуру. Ця інформаційна спецоперація мала напрочуд простий меседж: якщо переможе опозиція російські танки, що стоять біля Горі, зайдуть в Тбілісі. І ніхто не зміг, або не захотів пояснити грузинам: немає в Москви зараз таких сил, аби провести ще одне "прінуждєнія к міру". Її бази в Самачабло спустіли ще на початку вторгнення в Україну, а щоб захистити Курську область змушені випрошувати північнокорейське м’ясо.  Інші технології були менш вигадливими, але також досить ефективними.Зважаючи на глибоку релігійність, навіть можна сказати одержимість, грузинського суспільства, просувалася теза, що в разі перемоги опозиції буде легалізовано одностатеві шлюби. Для патріархальної країни ця загроза виглядає навіть страшніше ніж російська окупація та терор.Водночас, "Грузинська мрія", знаючи про тотальну підтримку вступу до ЄС та НАТО, вдало маніпулювала темою євроантлантичної інтеграції.Це був вже день виборів – жодної політичної реклами на вулицях не було, звісно, крім "Грузинської мрії", мій погляд зупинився на цікавому борді.В одному кутку вже знайомий номер 41, а в іншому герб Євросоюзу, де частина зірок була замінена проміннями з гербу "Грузинської мрії". Я знову набрав свою грузинську подругу:-         Неллі, а чому на борді "Грузинської мрії" європейська символіка?-         Так вони ж офіційно не відреклися від Європи, вони кажуть, що хочуть вступити в Євросоюз, просто Європа не повинна викручувати руки та знищувати традиційні цінності.Ось як невигадливо "Грузинська мрія" поєднала два найпопулярніших тренди: євроінтеграцію та феодальне мислення. І це спрацювало.Але ж яка знайома риторика про особливий третій шлях та суверенну демократію! Щось навіть в стилі Януковича, коли той відмовився підписувати Асоціацію з Євросоюзом і в той же час продовжував торочити про євроінтеграцію.На жаль (для Грузії) Бідзіна Іванішвілі виявився розумнішим ніж Віктор Янукович, а грузинське суспільство біднішим та менш пасіонарним ніж українське.Втім, наразі це проміжний успіх проросійської партії – невідомо чи новообраний парламент запрацює. І тут грузини мають той козир, якого ніколи не мали українці: президента, який підтримує опозицію.Поспостерігавши за грузинськими баталіями зсередини, мені чомусь здалося, що єдиним чоловіком у грузинській політиці залишилася Саломе Зурабашвілі.У неї по-справжньому: або пан, або пропав. Або вона веде опозицію до перемоги (чи хоча б не програшу), або її ведуть до тюрми (якщо не встигне втекти з країни).Останній козир опозиціїКоли я підходив до парламенту на першу акцію протесту після виборів, то в очі кинулася величезна кількість українських прапорів. Загалом, це не дивно для Грузії – після російського вторгнення синьо-жовті барви в Тбілісі найпопулярніші. Вони всюди: графіті на стінах, стяги в ресторанах. Українською мовою пишуть "Слава Україні", "Азов", "Смерть москалям"."Українізація Грузії", якої так боялися представники партії влади, насправді давно відбулася. Грузини єдинодушно підтримують українців. Це дуже щира емоція, яка відчувається на кожному кроці. Досить лише сказати "я з України", як тобі відчиняються всі двері.Але на самому мітингу я почув також інші слова, які також мають українське походження, щоправда вже не таке приємне для нашого вуха: "tіtushkі" та "kаrusеlі". І це також "українізація" Грузії, правда, уже хворобою, якою сама Україна давно перехворіла.Саме ж слово "Україна" промовці на мітингу повторювали не рідше, ніж "Європа". На жаль, прізвища спікерів мені нічого не говорили. І це була кардинальна відмінність з "революцією троянд". Я тоді був студентом, але "Саакашвілі", "Бурджанадзе", "Жванія" гриміли в Україні. Попри те, що долі цих людей склалися по різному, як і пізніші стосунки між ними, вони усі були харизматичними лідерами. Не боялися радикальних дій та відповідальності.Перший післявиборчий мітинг опозиції аж ніяк не давав підстав запідозрити її в намірі здійснити хоч якісь рішучі кроки. Промовці, справді, були запальними, але вже за дві години оголосили, що мітинг завершено.Стало вже остаточно зрозуміло: революції не буде. Але може це не так і погано? Можливо опозиція має інший план?В якийсь момент до людей звернулася президентка Грузії Саломе Зурабашвілі, біля неї стояв її попередник Георгій Маргвелашвілі. Ці двоє дуже різних людей – французька дипломатка, міністр закордонних справ Грузії та грузинський соціолог, міністр освіти Грузії – мали дуже схожу політичну історію. Обидва стали президентами за підтримки Бідзіни Іванішвілі, і обидва відреклися його.Таку розкіш собі могли дозволити лише президенти, які були обрані на загальнонаціональних виборах. Які відчували, що за їх плечима – народ, а не політичні партії, а тому можуть йти врозріз проросійській урядовій політиці.Саме тому, аби припинити таку фронду "Грузинська мрія" провела конституційну реформу згідно якої вже наступний президент буде обиратися в парламенті. І він має бути абсолютно слухняним олігарху Іванішвілі.Дуже гарний план узурпації всієї влади, але для його втілення забракло конституційної більшості. Нового президента повинні обрати 2/3 парламенту.А цього ніколи не буде, навіть теоретично, якщо опозиція не візьме мандатів. Вже після цього когось можна залякати, когось купити. Тільки от під тиском Саломе Зурабашвілі всі чотири опозиційні лідери заприсяглися на мітингу, що не зайдуть до стін парламенту. Вимагають нових, чесних виборів.А тепер завдання "з зірочкою": парламент нового складу обов’язково повинна відкрити президентка Саломе Зурабашвілі. Без цього правочину – він не конституційний. Звісно, "Грузинська мрія" погрожує їй імпічментом в разі відмови скликати перше засідання. Але всі розуміють, що це блеф. Це вже буде третя спроба скинути президентку. І третя невдала. Проросійська більшість становить 84 депутати, а для імпічменту потрібно 100.Конституційна реформа, яка мала розчистити шлях "Грузинській мрії" до тотальної влади, несподівано для неї стала мінним полем. Його, звісно, спробують пройти, але відчайдушна мобілізація грузин, які дали опозиції на 20% голосів, ніж владі, стала тим камінчиком, який надщербив відлагоджений російський механізм фальсифікації. Якщо б відрив був лише 10%, то "Грузинська мрія" отримала б нарешті омріяну монополію.Ось так захланність стала поперек горла.І ще Україна.Саме війна в Україні, яка відкрила Європі очі на суть Росії та її сателітів, не дала повторитися сценарію 2020 року. Тоді теж були масові фальсифікації (хоч і не такого дикунського масштабу як в 2024-му) і опозиція також не хотіла брати мандати, без чого парламент був би не правочинний.Але під тиском голови Євроради Шарля Мішеля в квітні 2021 року опозиція уклала з владою мирну угоду та взяла мандати. Бідзіна Іванішвілі, звісно, порушив взяти на себе зобов’язання провести чесні вибори. Але справу було зроблено. Цього разу Євросоюз не тисне на опозицію і нарешті розглядає події в Грузії в контексті ширшої агресії РФ проти Заходу та України.Звісно, багатьом українцям хотілося вуличної революції, і коли таких емоційних та яскравих кадрів не побачили, то відреклися грузинів – "подарували" їх Москві.Цього можна було уникнути, якщо б, наприклад, в дні виборів в Тбілісі перебувало хоча б дві тисячі міцних грузинських чоловіків, які мають досвід бойових дій, служили в спецназі, трощили російські колони в 2008, відбивали в окупаційної армії український "Бук".Тільки, на жаль, вони зайняті. Вони на війні в Україні. Саме серед грузинських добровольців, яких понад дві тисячі, найбільше полеглих – понад шість десятків. Грузинський фронт за незалежність нині проходить біля Покровська, Запоріжжя та навіть Курська. Тому не варто знецінювати маленьку націю, яка з останніх сил допомагає Україні та намагається дати нерівний бій колаборантам.Для Грузії ще нічого не закінчилося. Доля Грузії нині вирішується не на виборах, а на фронтах. Може держава Грузія і сіла на борт русского воєнного корабля, але країна Грузія цього не зробить ніколи.* Публікується зі збереженням стилю автораПро автора: Олег Манчура, журналіст.Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.

З початком російсько-української війни у 2014 році, Польща взялася активно підтримувати суверенітет і територіальну цілісність України. Окрім військової співпраці, Варшава стала одним із яскраво виражених представників Києва на європейській арені, тим самим створивши перешкоди для РФ в намаганнях дестабілізувати і окупувати нашу державу. Зі свого боку Росія активно намагається вплинути на ситуацію через інформаційні кампанії, які своєчасно запускає в залежності від інфоприводу, події чи резонансних заяв можновладців. Ключові наративи Кремля Осередок для поширення пропаганди, зокрема й антиукраїнської, РФ створювала в Польщі понад 15 років. За даними фахівчині з комунікацій Університету інформаційних технологій та менеджменту у Жешуві, українки за походженням Дельфіни Ертановської - сьогодні спостерігається найбільша хвиля дезінформації, фейкових новин і ненависті. Російські медіа активно намагаються створити негативний образ українських біженців у Польщі. Поширюється ідея, що українські мігранти начебто забирають робочі місця у поляків і тим самим знижують рівень заробітної плати, створюючи соціально-економічну напругу. Також Кремль "грає" й на питанні українізації Польщі. В країні активно поширюється наратив, що держава може "втратити свою ідентичність", приймаючи велику кількість українців. В той же час, пропаганда криміналізує українців, створює образ українців як "потенційної загрози", поширюючи фейкові історії про нібито високий рівень злочинності серед наших співгромадян. Біженців намагаються показати "екстремістами", що можуть становити загрозу внутрішній безпеці Польщі. На тлі цього все активніше просувається ще один наратив - втома від біженців. В намаганнях дискредитувати Україну як жертву агресії, пропагандисти також поширюють "меседж", що наша держава буцімто сама відповідальна за війну через недолугість політиків. Дуже часто Росія використовує й історичні конфлікти, аби посварити українців та поляків. Ці наративи розроблені для розпалювання ворожнечі між польським та українським народами, зниження рівня підтримки України у польському суспільстві та послаблення солідарності, необхідної для спільної протидії РФ. Загалом російська пропаганда напрочуд гнучка і вправно підлаштовується під будь-які інформаційні приводи. Основні канали та методи поширення дезінформації в Польщі Російська пропаганда використовує в Польщі вже звичні канали поширення пропаганди, локалізувавши їх. Активно використовуються соціальні мережі , як-от Fасеbооk, Тwіttеr, Теlеgrаm, де тиражуються фейкові новини, маніпулятивні відео та дезінформаційні меми. Фейкові акаунти та боти імітують місцевих громадян, що посилює вплив таких повідомлень. На відміну від України, найбільш популярною соціальною мережею для поширення дезінформації в Польщі є Fасеbооk, але наразі стрімкої популярності почав набирати Теlеgrаm. Як повідомила Дельфіна Ертановська в коментарі Gаzеtа.uа, це відбувається, бо компанія Меtа (володіє Fасеbооk та Іnstаgrаm. Gаzеtа.uа) почала блокувати фейки та дезінформацію, а в Теlеgrаm можна публікувати будь-що. Крім того, фахівчиня додала, що активно російська пропаганда використовує і відеохостинг Yоutubе. Там пропаганда поширюється через блогерів-ворожок, шарлатанів, які стверджують, що мають надздібності, псевдоекспертів тощо. Російська пропаганда використовує і відеохостинг Yоutubе В Польщі також працюють проросійські вебсайти, які поширюють антиукраїнські наративи та підривають національні та європейські цінності. До прикладу, РП одна з щонайменше 19 країн ЄС, в якій працює мережа російської дезінформації Рrаvdа. Усі веб-сайти кремлівської мережі Рrаvdа використовують одні й ті ж джерела, зокрема російські державні чи контрольовані ЗМІ, такі як ТАСС, РІА Новини, Лента.Ру, Царьград тощо. Також Теlеgrаm-канали російською мовою, які автоматично перекладаються на місцеві мови; рідше - авторитетні джерела, якщо інформацію можна подати під вигідним "соусом". Ще одним джерелом дезінформації в Польщі є політичні сили. Однією з партій, що чітко транслює ідеї Росії є "Конфедерація свободи і незалежності". До прикладу, її люблінський представник Рафал Меклер активно брав участь у лютневих антиукраїнських фермерських протестах, роздавав коментарі, поширював фото і відео. Як повідомила Дельфіна Ертановська, регіональні та місцеві (сільські) політики часто стоять за антиукраїнськими протестами. "Такі політики проводять зустрічі по маленьких містах та селах в місцевих будинках культури. Там піднімаються питання патріотизму, історичні питання та питання віри і цінностей", - наголосила фахівчиня. Інший політик від партії "Конфедерація свободи і незалежності" Гжегож Браун. Він також підтримує РФ і налаштовує суспільство на те, що з Росією необхідно налагоджувати близькі, партнерські стосунки. В червні 2024 року Гжегож Браун оприлюднив відео як невідомі знімають український прапор з кургану Костюшка в Кракові. Згодом він виклав пост з відео, в якому пообіцяв віднести прапор в українське консульство. Цікаво, що в дописі Гжегож Браун поставив декілька хештегів: "зупиніть українізацію Польщі", "дружина Брауна", "щоб Польща була Польщею". Одним з найбільш відомих польських політиків, що підтримує риторику Кремля, є ексдепутат Європейського парламенту Януш Корвін-Мікке Одним з найбільш відомих польських політиків, що підтримує риторику Кремля, є ексдепутат Європейського парламенту Януш Корвін-Мікке. За даними реєстру іноземних пропагандистів терористичного режиму Російської Федерації, який створила ОSІNТ-агенція Моlfаr, він дотримується чіткої позиції про те, що повалення режиму Януковича відбулося за прямого втручання США, збройний конфлікт в Україні спровокований не Росією, а США, виправдовує анексію Криму. Після 24 лютого 2022 року він на своїх сторінках в соціальних мережах писав, що саме Україна почала війну, що Україна стоїть за вбивствами людей, поширював фейки й діпфейки. Більш того, Януш Корвін-Мікке дуже добре володіє російською і навіть виступав на російському телебаченні. Ще одним проросійським "інфлюенсером" з Польщі є головний редактор інтернет-видання "Jеdnоdnіоwkа Nаrоdоwа", завідувач бібліотеки славістики філологічного відділення Університету м. Лодзь Адам Сміх. Він покладає відповідальність за авіакатастрофу малайзійського літака "Воеіng 777-200" на Україну, а в своїх публікаціях звинувачує керівництво України у героїзації "злочинців" ОУН-УПА. Це не поодинокі випадки, а чіткі антиукраїнські дії прихильників Кремля в сусідній країні. Вже звично для себе Росія також використовує церкву для поширення антиукраїнських наративів. На переконання фахівчині Дельфіни Ертановської, найбільш вразливі до російської пропаганди в Польщі саме релігійні люди, самотні люди, а також група людей віком від 18 до 35 років без вищої освіти, неодружені та фінансово неспроможні. В Польщі також зросли атаки російських і білоруських кібердиверсантів загалом, за даними фахівців, фіксується щонайменше 10 таких атак на день на різні організації. Однією з найзнаковіших стала атака на Академію військового мистецтва Польщі в липні 2023 року перед Самітом НАТО у Вільнюсі. Тоді було викрадено чималу базу інформації, включаючи персональну інформацію військових посадовців країни. Чергове загострення відносин між Києвом та Варшавою Точкою відліку нового періоду відносин було б логічно вважати протести польських фермерів, які мітингували за обмеження імпорту сільськогосподарської продукції з України на початку року. Хоча обурення польських фермерів щодо імпорту зерна мало реальне економічне підґрунтя, російська пропаганда активно використовувала ситуацію, щоб загострити конфлікт між країнами. В лютому аграрний рух переріс у політичну і відверто антиукраїнську акцію. Фермери використовували символіку СРСР, антиукраїнські лозунги та навіть плакат із закликом до російського диктатора Володимира Путіна "розібратися" з Україною, що є прямим виправданням військової агресії Кремля (наразі з цього приводу тривають суди - ред.). Тоді вже ексочільник МЗС України Дмитро Кулеба наголошував, що вдале загострення серед польських протестувальників на тему України результат роботи спецслужб РФ. Згодом Росія вдавалася до маніпуляцій на темі збиття російських об'єктів, що зайшли в повітряний простір Польщі. "Кремлівська пропаганда також фігурувала і у випадках порушення польського повітряного простору російською ракетою Х-55 та дроном Shаhеd. В інформаційний простір просувалися наративи про те, що це стається через те, що Польща допомагає Україні, зокрема й надає зброю. У такий спосіб Росія намагається поляризувати польське суспільство та посіяти розбрат ", - відзначила Ертановська. Прокремлівські пропагандисти не пропускають можливості маніпулювати Російська пропаганда останнім часом також активно використовує Волинську трагедію як інструмент для загострення польсько-українських відносин. Маніпуляція цією історичною темою допомагає пропаганді підсилювати націоналістичні настрої, провокувати недовіру та знижувати підтримку України серед поляків. В мережі росіяни поширюють фейки та дезінформацію, а прокремлівські пропагандисти не пропускають можливості маніпулювати цією чутливою темою. На переконання Дельфіни Ертановської, - це не що інше, як частина інформаційної війни проти України. Часто тему Волинської трагедії підіймає радикально налаштована частина суспільства, зокрема прихильники праворадикальних партій. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Нацгвардія обирає на тендерах найдорожче: силовики відхиляють пропозиції, які б зекономили мільйони "Дуже багато пропаганди наразі сфокусовано на Волинській трагедії. Влада в свою чергу часто згадує про це в ЗМІ, адже є "рабами" ситуації напередодні президентських виборів в Польщі в 2025 році. Я думаю, що такі суперечки найімовірніше будуть часто точитися до виборів, але це ніяк не пов'язано з головуванням Польщі в ЄС і майбутнім вступом сюди України", - прокоментувала ситуацію Дельфіна Ертановська. Протидія кремлівській пропаганді в Польщі Вдаючись до таких інформаційних кампаній, РФ все більше налаштовує польське суспільство проти України, що може сильно повпливати не тільки на відносини між країнами, а й на обороноздатність нашої держави. В середині вересня міністр оборони України Рустем Умєров і глава МЗС Польщі Радослав Сікорський обговорили роль польської сторони у розбудові української оборонної промисловості, зокрема можливості залучення ресурсів ЄС. Незважаючи на те, що така ініціатива з точки зору бізнесу та економіки була б дуже вигідною для обох країн для обох держав, на думку Дельфіни Ертановської, реакція громадян буде передбачуваною. "Польське суспільство надто маніпулюється російською пропагандою та інформаційною війною. Інформація про таку співпрацю виллється у лавину ненависті, критики та ненависницьких коментарів. Наразі в Польщі ще є велика група людей, яка бачить реальну загрозу з боку Росії, але не можна забувати, що з часом вона стає все менше", - коментувала фахівчиня раніше. Україні потрібно терміново діяти З огляду на це, Україні потрібно терміново діяти, аби не дати Росії впливати на суспільну думку громадян Польщі. Необхідно побудувати стійку інформаційну політику, яка б забезпечила швидке реагування на пропагандистські кампанії, викриваючи неправдиві повідомлення та спростовуючи фейки. Також важливими є просвітницькі кампанії, які роз'яснюватимуть реальний вплив України на польську економіку та сприятимуть формуванню більш збалансованої громадської думки. Співпраця з польськими медіа допоможе поширювати правдиву інформацію про Україну та зміцнювати польсько-українське партнерство. Україна може сприяти обміну між українськими та польськими журналістами. Крім того, робота з українською діаспорою є важливим ресурсом у протидії дезінформації. Українці, які працюють і живуть у Польщі, можуть допомогти пояснити полякам справжні причини та наслідки війни, знизити рівень напруження та сприяти розвінчанню міфів.

Про це повідомляє кореспондентка Еспресо Тетяна Голунова в етері Еспресо.Польська режисерка Майя Клечевська інтерпретувала виставу на сучасний контекст, у співпраці з Івано-Франківським національним драматичним театром ім. Івана Франка. Виставу привезли до Києва в межах Сьомого міжнародного форуму Центральної та Східної Європи "Vіа Саrраtіа 2024"."Сьогодні для нас важливий день, адже разом з акторами ми зробили "Дзяди". Для поляків це, напевно, найважливіший твір авторства Міцкевича, і саме завдяки Івано-Франківському театру та українцям ми зрозуміли суть твору. Виставу неодноразово демонстрували в польських театрах, і вона здобула велику популярність", - розповіла режисерка Майя Клечевська.Постановка "Дзяди" була визнана головною театральною подією 2023 року в Польщі. За словами її творців, вона розкриває антигуманну суть Росії, яка несе свої імперські цінності крізь багато років. Вистава закликає українців та європейців продовжувати боротьбу за свободу України та опір агресії. За словами кореспондентки, актори та творці "Дзядів" прагнуть нагадати європейцям, що "хороших росіян" не існує, і в цьому полягає цінність вистави.Ростислав Держипільський, режисер, актор, народний артист зазначив, що величезна цінність постановки в тому, що всі не побоялися в розпал війни приїхати в Україну: "Вони зробили мовою мистецтва свій влад для нашої перемоги над РФ. Це також приклад культурної дипломатії"."Дзяди" — один із найбільших творів польського та європейського романтизму, який оповідає про боротьбу поляків з Росією за свободу ще в 1830-х роках. Режисерка проводить паралелі з сучасною ситуацією, коли українці протистоять російській агресії. Тому цей твір так символічний і презентується в межах форуму."На цих українсько-польських зустрічах ми дякуємо Польщі за лідерство в об'єднанні Європи для підтримки України. Коли словами Міцкевича говорять актори, які грають українських полонених, ми розуміємо, що великої різниці між поляками, які боролися з росіянами за свою незалежність, про що писав Міцкевич, і між українцями, які робляться це зараз, в цій драмі, в цій трагедії, немає. Це ще раз показує, що російський цар, як тоді був вселенським злом, так і зараз таким залишається", - поділився враженнями від вистави голова підкомітету з питань культурної політики Комітету Верховної Ради України з питань гуманітарної та інформаційної політики, народний депутат України Микола Княжицький.12 листопада у Києві відбулося урочисте відкриття Сьомого міжнародного форуму Центральної та Східної Європи “Vіа Саrраtіа 2024”. Захід зібрав українських та закордонних інтелектуалів, науковців, громадських та політичних діячів, волонтерів, митців, освітян. У фокусі Форум Vіа Саrраtіа 2024 – теми культури, оборони, енергетики та економічної співпраці у спільному протистоянні російській агресії.В панелі безпека та оборона «Передові технології сучасної війни. Оборонно-промислова співпраця» взяли участь директор Центру досліджень армії, конверсії та роззброєння (Соnsоrtіum fоr Dеfеnsе Іnfоrmаtіоn) Валентин Бадрак, директор  ТОВ "Українська бронетехніка" Владислав Бельбас та заступниця міністра стратегічних галузей промисловості України Анна Гвоздяр.13 листопада в межах Форуму відбудеться “Українсько-польська зустріч”, ініційована співголовами депутатської групи з міжпарламентських зв’язків з Республікою Польща Миколою Княжицьким, Артемом Ковальовим та головою польсько-української парламентської групи Марціном Босацьким.Також форум “Vіа Саrраtіа” привіз до столиці театральну прем’єру вистави “Дзяди” за твором Адама Міцкевича, який до сучасного контексту інтерпретовано польською режисеркою Майєю Клечевською та українським режисером Ростиславом Держипільським. Вистава вже визнана головною театральною подією 2023 року у Польщі та увійшла до короткого списку у номінації “За найкращу виставу на перетині театральних жанрів, мистецького синтезу і перформативних форм”  Фестивалю-Премії “ГРА”-2024.  

У цьому випуску покажемо вам, якою була дорога з Києва, як пройшла репетиція Артема Котенка на сцені "Дитячого Євробачення" та як учасники знайомились, знімали ТікТоки і проводили час разом

Вони складались із двох частин – “Комбатантські читання” в Інформаційно-виставковому центрі Музею Майдану і Вільний мікрофон "Поезія лицарів нової доби" в барі БарменДиктат.Про це передає Еспресо."Ми з вами перебуваємо в Інформаційному центрі Музею Майдану. З цих вікон ми бачимо поле битви українців за свою ідентичність, місце, де витворювалася наша нація як сильна нація героїв і переможців. Тут відбулися всі наші три революції: і Студентська революція на граніті, і Помаранчева революція, і Революція Гідності", - прокоментувала символічність місця проведення "Комбатантських читань" Анжеліка Рудницька, співачка, культурна і громадська діячка.Молодший сержант, письменниця Лідія Ільків пригадала, як 11 років тому під час Революції Гідності, вона ночувала тут, у приміщенні Будинку профспілок: "дві години, а тоді знову на мороз, стояти", а потім із чоловіком, нині загиблим, полковником медичної служби Ігорем Ільковим, приходили сюди за медикаментами – тут був волонтерський склад.Анжеліка Рудницька, яка брала участь в усіх трьох революціях і не припиняє волонтерської і просвітницької діяльності впродовж 10 років війни, зауважила, що говорити про війну важко, але ми не маємо права цього не робити: "Звісно, це болюча тема. Можливо, ми хочемо від цього відволіктися і подумати про щось хороше, але не говорити про війну, не чути голоси наших комбатантів ми не можемо. Кожен із нас носить у серці багато особливих історій про цю війну. Це історії про наших рідних, про тих, хто в окопах, про тих, хто на щиті, про тих, хто бореться за Україну на всіх напрямках".Свої вірші читали Андрій Карпенко, капелан і поет, полковник Володимир Скоростецький, офіцер-нацгвардієць Богдан Назаренко, екс-телеоператор, а тепер військовий Руслан Леськів. Олена Мокренчук нагадала, що військові-письменники не завжди мають можливість приїхати на такі події, бо перебувають на бойових завданнях. "Тому ми маємо бути їхніми голосами, маємо розповісти про їхню творчість і те, що вони пережили. Комбатантська література – це завжди рефлексії, завжди те, що ти пережив і хочеш донести людям".Згадуючи про те, як шукала образ українського героя, поділилась висновком: "Це образ великої людяності, великого серця, великої любові. Все, що ми робимо – ми робимо з любові. До своїх рідних, до своїх близьких, до своєї країни. З любов’ю до найвищої цінності – до життя". Саме про це, каже, її книжка "Аліска, фронтова лисичка" і, напевно, в цьому секрет її успіху у читачів.Зі сцени виступили актор, ветеран Роман Дронюк, автор гумористичних оповідок "Притрафунки вуйка Міся", Мирослав Откович, прочитавши найновішу свою поезію і Андрій “Кельт” Гуменюк, художник, прозаїк, автор роману "Африка".Далі письменники й слухачі перемістились у бар БарменДиктат, віднедавна відомий тим, що держсекретар США Ентоні Блінкен під час неанонсованого візиту до Києва заграв у цьому закладі на гітарі.Вірші читали Руслан Леськів, Мирослав Откович, Андрій Карпенко, Алек Борода, Богдан Назаренко та Рустам Дмитрук із позивним Бармен.Більше про учасників події тут. Міні-резиденція "Контекст: війна" триватиме до 13 листопада. Протягом трьох днів військові дискутуватимуть, читатимуть вірші, проведуть зустрічі зі студентами та дітьми. Літературно-мистецька зустріч  відбувається в межах 7-го міжнародного форуму Центральної та Східної Європи Vіа Саrраtіа 2024 за підтримки Українського інституту книги та Міжнародного фонду "Відродження".

Про це він повідомив в іnstаgrаm.49-річний український теле- та радіоведучий Андрій Джеджула, який з початку повномасштабного вторгнення волонтерив, у вересні 2024 року вирішив долучитися до лав ЗСУ. Нещодавно він пройшов вишкіл у навчальному центрі професійної підготовки сил муніципальної безпеки КМВА.Тепер шоумен та військовий поділився, що 6 листопада вирушив на своє перше чергування."Понеслась! Сьогодні моє перше цілодобове чергування з захисту нашого неба від "шахедів". Оскільки я новачок, а новачкам везе, то робимо ставки та передбачення, бо питання лише у чому конкретно повезе: тривог не буде взагалі; зіб'ємо в перший день "шахед"; ⁠зібʼю особисто; про**у "шахед"", - підписав відео актор.У ролику Джеджула розповів, що доєднався до добровольчого формування територіальної громади міста Києва "Мрія"."Я сьогодні їду на своє перше чергування у складі ДФТГ "Мрія" боронити наше київське небо від "шахедів". Попереду 24 години. У нас зміна триває рівно добу. Бажаю всім мирного неба", - додав військовий. Переглянути цей допис в Іnstаgrаm Допис, поширений Андрій Джеджула (@djеdjulа)   

Гарріс переважає? Що кажуть опитування напередодні виборів у СШАУже за кілька днів, у вівторок, 5 листопада, в Америці голосуватимуть за президента країни. А на ранок середи стане попередньо відомо, хто займе головне крісло в керівництві Сполученими Штатами на найближчі чотири роки. Опитування показують, що американці порівну розділилися в підтримці кандидатів, демократки Камали Гарріс і республіканця Дональда Трампа, - наразі вони мають однакову кількість голосів. У деяких із ключових штатів один із них може бути трохи попереду чи трохи позаду, але все в межах статистичної похибки, зауважує Голос Америки. Американці б'ють рекорди за активністю в голосуванні достроково особисто або поштою. Станом на 1 листопада ця кількість становила понад 62 млн людей. Чотири роки тому загалом голоси віддали 158 мільйонів громадян США, тож зараз, задовго до головного дня виборчого процесу, явка вже становить 40% від показника минулих виборів.Згідно з результатами опитування Тhе Wаshіngtоn Роst, проведеного лише серед тих, хто вже проголосував достроково, відчутну перевагу має Камала Гарріс, яка випереджає Дональда Трампа щонайменше на 19%. Загалом, як відзначає видання, перегони напередодні виборів неймовірно напружені. Віцепрезиденка Гарріс зберігає лідерство на національному рівні, також лідирує у 4 із 7 ключових штатів – Мічигані, Вісконсині та Неваді. Але за останній тиждень її перевага в Пенсільванії скоротилася. Трамп, як і раніше, наразі веде в Арізоні, Джорджії та Північній Кароліні. Кожен штат перебуває в межах статистичної похибки й може піти у будь-який бік.Довкола "острова плавучого сміття", або Як Трамп та Гарріс заманюють електоратУ своїх промовах на мітингах, що тривають годину, а то й більше, Дональд Трамп повторює чимало своїх улюблених уже спростованих тверджень. Тhе Wаshіngtоn Роst пише, що кандидат, використовуючи похмуру та вульгарну риторику, заявляє про побоювання щодо імміграції, стану економіки та "внутрішніх ворогів" серед демократів. Від Трампа часто звучать дивовижні обіцянки, наприклад, що він погасить державний борг та скоротить ціни на енергоносії вдвічі за рік. Трамп так само робить спекулятивні заяви про те, що Росія ніколи б не вторглася до України або що ХАМАС ніколи не напав би на Ізраїль, якби його переобрали президентом у 2020-му. Дональд Трамп, Фото: Gеtty Іmаgеs Своєю чергою Камала Гарріс виступає з коротшими промовами перед американцями, при цьому акцентує на трьох ключових темах: своєму переконанні, що Трамп небезпечний і непридатний для посади й що загальнонаціональні права на аборти мають бути відновлені; відстоюванні "суспільства можливостей". Замість грандіозних обіцянок вона говорить про більш приземлені ідеї, наприклад про будівництво трьох мільйонів нових будинків чи дозвіл за федеральною медичною програмою страхування Меdісаrе оплачувати домашнє обслуговування. Голос Америки зауважує, що кандидат-республіканець не зупиняється у критиці своєї опонентки, називаючи її людиною з низьким інтелектом, яка, на його думку, стане "іграшкою" для інших світових лідерів. Натомість Гарріс погодилася з висловлюваннями деяких експомічників Трампа під час його перебування в Білому домі, які описували його як фашиста з наміром правити на другому терміні як авторитарний правитель. Головним меседжем кампанії Трампа залишається критика іммігрантів й обіцянки повернути Америку американцям."Сьогодні Сполучені Штати – окупована країна, але згодом вона вже не буде окупованою. Цього не буде. 5 листопада 2024 року буде день звільнення Америки, це буде день визволення. У перший день я започаткую найбільшу програму депортації в американській історії", – заявив Дональд Трамп на нещодавньому мітингу в Нью-Йорку. На тому ж мітингу, виступаючи на підтримку Трампа, американський комік Тоні Хінчкліфф заявив, що латиноамериканська територія Пуерто-Рико є "плавучим островом сміття". З расистськими жартами він виступив і на адресу чорношкірого населення та євреїв. Після того у Трампа відхрестилися від слів коміка, запевнивши, що такі висловлювання не відображають політику експрезидента та кандидата в президенти. Деякі республіканці також назвали сказане Хічкліффом образою й таким, що не відповідає цінностям Республіканської партії. У відповідь Гарріс повторила, що Трамп зациклений на собі та розділенні країни. І додала, що пишається підтримкою таких зірок-пуерториканців як Бед Банні, Дженіфер Лопес, Ріккі Мартін, що виступили на підтримку кандидатки в президенти. Цікаво, що ще до мітингу Трампа в Нью-Йорку Камала Гарріс представила план допомоги пуерториканцям. Оскільки Пуерто-Рико як американська територія не голосує на виборах президента США (голосують лише штати, – ред.), все ж чимало пуерториканців проживають за межами острова, зокрема в такому ключовому штаті, як Пенсильванія, живе пів мільйона пуерториканців. У Північній Кароліні, Вісконсині та Мічигані, трьох інших ключових штатах, також є значна кількість пуерториканців. Камала Гарріс, Фото: Gеtty Іmаgеs Загалом Камала Гарріс продовжує вимальовувати контрасти між собою та Дональдом Трампом. Один із них вона продемонструвала в Техасі на мітингу, присвяченому репродуктивним правам жінок. Попри те що Техас – "республіканський" штат і Гарріс не претендує там на перемогу, вона спробувала використати фактичну заборону на аборти в цьому штаті як меседж застереження для інших американських штатів. У цьому їй допомогла співачка Бейонсе, яка сама походить із Х'юстона в Техасі. "Це два дуже різні лідери, і в цей останній тиждень вона (Гарріс, – ред.) намагається показати, що вона більш стабільна, автентична лідерка, якій можна довіряти. Цей меседж про те, кого ви хочете бачити президентом, хто має ухвалювати рішення про внутрішню політику, бути лідером вільного світу, вести переговори та бути справжнім дипломатом Сполучених Штатів. І це дуже красномовно. Вона також на початку кампанії говорила про захист демократії. Це все демонструє яскравий контраст. Це показує, що вона готова бути президентом із першого дня", – вважає директорка Інституту політики Американського університету Емі Дейсі. Дональд Трамп зараз здебільшого націлений на молодих чоловіків, які не схильні ходити на виборчі дільниці та голосувати, вони аполітичні та не вірять у систему. Натомість Камала Гарріс орієнтована на розчаровану молодь, яка не вірить у майбутнє, у яких відчуття втрати американської мрії, що колись Америка була великою. Наприклад, у контексті питання репродуктивної медицини (дозвіл на аборти, штучне запліднення і т.д.) Гарріс звертається до молодих жінок, які, ймовірно, раніше віддавали голоси за республіканців, але, можливо, змінять думку через погляди та цінності, які партія пропагує зараз. Позаяк США – релігійна країна, для багатьох релігійних американок, які голосували за республіканців, батьківство/материнство не пов'язані з політикою, інфляцією, але пов'язані зі здоров'ям. І для багатьох це питання може бути важливішим, ніж розмови про Україну чи інші речі. Взагалі ж суть не в тому, як кандидати в президенти доносять виборцям свою політику, а в тому, як їм мотивувати, підштовхнути тих, хто вагається, все-таки прийти і проголосувати.Прихильники України й не дуже. Кого можуть привести у свої кабінети Трамп і Гарріс Якщо президентом США стане Камала Гарріс, посаду віцепрезидента обійме Тім Волз, губернатор штату Міннесота. У статті ТСН зазначається, що для Гарріс важливо, що Волз уже другий термін поспіль обіймає посаду губернатора й підтримує прогресивні ідеї, серед яких забезпечення репродуктивного здоров'я, оплачувана відпустка, податкові пільги на дітей і безпека в питанні використання зброї. Такі ініціативи кандидатка в президенти Америки має намір просувати в разі перемоги на виборах.Фото: Gеtty ІmаgеsРазом із тим Волз відомий як друг України. 24 лютого 2022-го він назвав вторгнення рф незаконною агресією та закликав світ об'єднатися для допомоги Україні. А в березні того ж року підписав закон, який вимагав від штату Міннесота більше не вести бізнес у росії чи білорусі. Також він оголосив 6 березня 2022 року Днем української солідарності в Міннесоті. Ще однією важливою посадою є держсекретар. В Адміністрації Байдена її обіймає Ентоні Блінкен. Для Гарріс, яка ще не до кінця виокремила свою зовнішньополітичну програму від підходів президента Байдена, вибір держсекретаря покаже, чи збирається вона ще на чотири роки продовжити політику чинного глави держави, чи, навпаки, буде щось геть інше.Наразі найбільш обговорюваною кандидатурою є директор ЦРУ та експосол США в росії Вільям Бернс. Як зауважує Роlіtісо, саме йому Байден довіряв вести секретні переговори з талібами, однак це не врятувало провальність виходу Америки з Афганістану. Невдалою так само була спроба Бернса переконати Кремль не вторгатися в Україну, позаяк напередодні початку повномасштабної війни той відвідував Москву. Крім того, він є головним учасником переговорів щодо припинення вогню між Ізраїлем та ХАМАСом. Крім Бернса, потенційними кандидатами на посаду держсекретаря називають сенаторів-демократів Кріса Кунса та Кріса Мерфі, які є прихильниками України та виступають за те, щоб надавати та не блокувати всю потрібну допомогу Збройним Силам. Роль радника з питань національної безпеки замість чинного Джейка Саллівана може перебрати на себе нинішній радник Гарріс із нацбезпеки Філіп Гордон. Однак навряд чи варто сподіватися, що його підхід сильно відрізнятиметься від політики Саллівана. Гордон має чималий досвід роботи в Європі, він рішуче підтримує Україну, але виступає за європейське НАТО. За часів Адміністрації Барака Обами він виступав за перезавантаження відносин з росією та за конструктивну взаємодію з Іраном на основі ядерної угоди. Тому малоймовірною видається його позиція щодо жорсткішого підходу до рф та збільшення підтримки для України. В одному ряду з держсекретарем та радником із питань нацбезпеки стоїть міністр оборони США. Зараз ним є Ллойд Остін, який навряд чи залишиться на другий термін. Натомість на посаду очільника Пентагону найбільш обговорюваною претенденткою є заступниця міністра з питань політики Мішель Флурнуа. Також називають ім'я заступниці міністра оборони з військово-політичних питань Крістін Вормут. Флурнуа здебільшого зосереджена на Індо-Тихоокеанському регіоні. Стосовно України вона підтримувала збільшення допомоги, але не пропонувала конкретних шляхів для завершення війни.Якщо президентом Америки стане Дональд Трамп, віцепрезидентом буде Джей Ді Венс, якому по суті байдуже, виграє чи програє війну Україна. Він знаний "мирним планом Трампа", за яким Україна залишиться незалежною державою, а росія отримає гарантії нейтральності України, за умови її невступу до НАТО. Джеймс Девід Венс, Фото: Gеtty Іmаgеs На посаду головного дипломата Трампа називають кілька кандидатур. Найбільш обговорювана – експосол США в Німеччині Річард Гренелл. Він позиціюється як критик політики Берліна з філософією, що Європа має більше платити за оборону України. Водночас виступає за створення автономних зон в Україні (умовно це відмова від окупованих територій), також він відкинув ідею, що Київ найближчим часом може приєднатися до НАТО.Ще один кандидат на главу Держдепу – сенатор Марко Рубіо, що працював у комітеті Сенату з міжнародних відносин та був головним республіканцем у комітеті Сенату з розвідки. Він заявляв, що війна рф проти України має закінчитися за столом переговорів, критикував Адміністрацію Байдена за відсутність чіткого розуміння, що означає перемога України. Він також автор позиції, що американці мають знати, на що витрачаються їхні гроші в Україні. Сенатора Тома Коттона, який водночас претендує на посаду міністра оборони, також розглядають на пост держсекретаря. DW зазначає, що він ветеран армії з ворожими поглядами, який тісно приєднався до Трампа. Коттон – послідовний прихильник збільшення підтримки для України, навіть виступав з критикою Ді Венса за його підхід до війни та її врегулювання. Інший сенатор-республіканець, Білл Гагерті, - теж потенційний обранець на пост держсекретаря. Коли рф вторглася до України, він критикував Адміністрацію Байдена за нерішучість впровадження превентивних санкцій проти Москви, однак через два роки, у лютому 2024-го голосував проти пакета допомоги Україні в сенаті.Колишній радник Трампа з питань нацбезпеки у 2019-2021 роках Роберт О'Браєн знову є головним претендентом на цю посаду. В одному з інтерв'ю він зовнішню політику Трампа, якщо той вдруге стане президентом, назвав миром через силу. За його словами, він би запровадив масштабні санкції, які б змусили росію сісти за стіл переговорів з Україною. Все ж О'Браєн, як і Річард Гренелл не підтримує приєднання Києва до Північноатлантичного Альянсу найближчим часом.Імовірним очільником Пентагону, крім Тома Коттона, може стати Майк Вальц – полковник спецназу Нацгвардії у відставці та радник Трампа з питань нацбезпеки. Він прихильник того, що Європа має більше робити і платити для України, тоді як США повинні захищати власний кордон. "Впливовою фігурою" в Адміністрації Трампа в разі його перемоги на виборах може стати мільярдер Ілон Маск. Від липня цього року він вніс щонайменше 75 мільйонів доларів у свій протрампівський комітет РАС Аmеrіса (комітет політичних дій). Таким чином, найбагатша людина світу, власник соцмережі Х та співзасновник Теslа і SрасеХ докладає всіх зусиль, щоб експрезидент знову повернувся до Білого дому. Нагадаємо, що Маск кілька років поспіль критикує Україну, заявляючи, що їй навряд чи вдасться виграти війну з росією.Також Трамп може дати посаду у своєму новому кабінеті міністрів Роберту Кеннеді-молодшому, який виступив незалежним кандидатом на виборах-2024, але згодом зняв свою кандидатуру та підтримав Трампа. Його називають потенційним претендентом на посаду міністра охорони здоров'я.Нові можливості чи стара політика? Що чекає Україну з новим президентом СШАФото: Gеtty ІmаgеsПеремога будь-якого з кандидатів у президенти Сполучених Штатів може мати глибокі наслідки як для війни в Україні, так і для Близького Сходу, зважаючи на відмінності зовнішньої політики у Камали Гарріс та Дональда Трампа, пише Fоrеіgn Роlісy. Від Гарріс очікують продовження підтримки України "стільки, скільки буде потрібно". При тому, кандидатка все ж не озвучила конкретної позиції щодо вступу України до НАТО. Трамп відомий своєю обіцянкою завершити війну в Україні за 24 години. Видання цитує заступника помічника міністра оборони у справах Європи і НАТО в Адміністрації Обами Джима Таунсенда, який вважає, що у такому разі допомога Україні швидше за все буде припинена, якщо лише Трамп не планує скористатися цим для тиску на президента Зеленського. Як вже повідомлялося, експрезидент має намір підштовхнути обидві сторони до переговорів. Найімовірніше, Україні він пригрозить припиненням американської допомоги, а рф навпаки – збільшенням її обсягів. Інші ж союзники по НАТО готуються до прогнозованого скорочення допомоги Америки, через це на початку 2024-го Альянс узяв під контроль Контактну групу з оборони України, яку очолювали США – таким чином планують бути готовими у разі раптових змін у політиці Вашингтона. Проте, на думку колишнього посла США в Україні Джона Гербста, у разі перемоги Дональда Трампа на Україну можуть чекати нові можливості. Позаяк різниці у ставленні Гарріс і Трампа до України не видно. За його словами, попри те, що всі думають, що республіканський президент, якщо вступить на пост, "здасть" Україну, чинна Адміністрація Байдена досі не дозволяє Києву використовувати далекобійну зброю для ударів углиб росії. "В оточенні Трампа є люди, які підтримують Україну. Серед його кандидатів на важливі міністерські посади чи в адміністрації є люди, які не хочуть, аби їх вважали пропутінськими. Це може прибрати мотиви, які стримували Байдена в підтримці України", – заявив Джон Гербст.Довідково: "Вибори в США: Українській погляд" - спецпроєкт Еспресо про те, які настрої в американських виборців, що говорять про Україну кандидати та як результати виборів за океаном вплинуть на нас із вами. Інші статті проєкту:Змагаються двоє, обирає Колегія. Як американці голосують за президента і до чого тут штати-гойдалки. Кандидатка у президенти, перемогу якій "передбачили" Сімпсони. Хто така Камала Гарріс "Засуджений злочинець" проти "прокурорки". Хто такий Дональд Трамп, що втретє змагається за пост президента США. 

Чи так це насправді? "FМ Галичина" поспілкувалося з головою Громадської ліги Україна – НАТО Сергієм Джерджем.Останнім часом почастішали розмови про запрошення України до НАТО. Чи можливе таке запрошення під час гарячої фази війни? Я думаю, цілком можливо, тут немає жодних протиріч. Запрошення - це ще не саме членство. Саме членство, після надання запрошення, вимагає багато бюрократичної роботи. Тобто кожна країна повинна ратифікувати певні умови. Парламенти повинні підтримати цей процес, і потім уже це питання набуде чинності.Хоча саме запрошення - це початковий, але дуже серйозний сигнал. Я думаю, якби це відбулося, це був би сигнал українському суспільству в тому аспекті, що НАТО підтримує нас, що ми йдемо цією дорогою. Це сигнал європейським громадянам: потрібно все зробити, щоб пришвидшити ці процеси ратифікації. Найголовніше - це сигнал Кремлю, що все вже вирішено, Україна буде членом НАТО, краще заберіть руки геть від України. І жоден шантаж щодо участі чи неучасті України в НАТО з боку Кремля не пройде. Тому, я думаю, таке запрошення могло б цілком бути.Як, на вашу думку, змінилася позиція країн-членів НАТО щодо України після повномасштабного вторгнення Росії в Україну? Наприклад, США, Німеччини, Франції.В кожній країні по-своєму. Якщо беремо до уваги Францію за часів президента Саркозі, він спільно з Меркель блокували членство України в НАТО. Французи узгоджують свою міжнародну політику з Німеччиною. Зазвичай перший візит лідера цих країн здійснюється в Берлін або Париж. І тут, мені здається, якби головну скрипку грала Німеччина, то Франція підтримала б цей процес.  Сьогодні політика Франції радикально змінилась. Макрон виступав за те, щоб надати Україні запрошення до НАТО, і, очевидно, Франція не буде тим бар'єром, який блокуватиме входження України в оборонний Альянс. Що стосується Німеччини та Сполучених Штатів, то тут ситуація виглядає таким чином, що Німеччина в принципі вже дещо пом'якшує свої підходи. Тобто вона не буде серйозною перешкодою. Президент Буш-молодший, який приїжджав у Київ у 2008 році, говорив, що США підтримують надання Україні Плану дій щодо членства в НАТО. Після поїздки до Києва він відвідав Бухарест у Румунії, де проходив саміт НАТО. Там це рішення було заблоковано, до речі Францією та Німеччиною. Сьогодні США дещо стримують ці підходи. Як результат, ми бачимо, що США і Німеччина не підтримують цей процес поки.Чи можна подолати певний скепсис Німеччини щодо запрошення України в НАТО? Чи нам потрібно чекати завершення бойових дій?Потрібно працювати з цією країною. Ми не знаємо як завершиться війна, зараз триває її активна фаза. Наразі ми запрошуємо наших партнерів допомагати нам. Реальна політика - те, що треба сьогодні, на сьогодні. Візьмемо до уваги Вільнюський саміт, який своєю декларацією підтвердив, що Україна в майбутньому теж буде членом НАТО. Дуже добре, що вони не вписали туди формулу "після завершення війни". Якби така формула була вписана, це можна було б розглядати як причину для Росії ніколи не завершувати цю війну. Навіть якщо ми теоретично відкинемо окупантів до наших міжнародно визнаних кордонів, вони могли б раз на день обстрілювати нашу територію. І формально війна тривала б. Тоді була б певна невідомість, коли ж завершиться ця війна. На Вільнюському саміті вписали формулу "коли настануть умови". Тобто, теоретично це може бути й під час бойових дій. Тут же ж є велике проросійське лобі в Німеччині. Ми бачимо цю групу. Наприклад, "Альтернатива для Німеччини", яку фінансує Російська Федерація, це ж очевидно. І вони виступають проти надання допомоги Україні. Тоді виникає запитання: а чому ви проти? Ви за те, щоб в Україні вбивали дітей, цивільних, обстрілювали школи, лікарні? Очевидно, Олаф Шольц теж балансує на цій політиці. Сподіваємось, будуть інші лідери в Німеччині, які в перспективі проводитимуть іншу політику. Західні медіа, коли пишуть про Україну та НАТО, часто зважають на думку Сполучених Штатів Америки й Німеччини. Чому не так активно беруть до уваги, наприклад, думку Угорщини чи Словаччини?Щодо Угорщини взагалі є євроскепсис, адже країна порушує європейські норми, принципи законодавства, вводить такі, які йдуть у розріз із тим, що робить Європейський Союз. Угорщина плутає свої внутрішні питання, наприклад двосторонні гуманітарні відносини з Україною, і виносить їх як елемент, який може блокувати взагалі безпекові процеси в Європі. Чомусь вони виносять ці питання на рівень Північноатлантичної ради. Були заяви європейських країн, які зверталися до Угорщини з закликом не робити цього, не блокувати локальними питаннями загальноєвропейської безпеки. Тому є критика щодо Угорщини. Щодо Словаччини, як і в Угорщині, є заяви  опозиції в цих країнах про те, що керівні партії там так чи інакше фінансувалися з російського боку. Цінність антиукраїнських заяв мінімізується. Бо очевидно, що ці країни роблять щось, щоб сподобатися чи відпрацювати Росії.Говорять більше про Сполучені Штати, Німеччину через те, що все-таки це найбільші країни, які є донорами безпеки, на яких все опирається в плані фінансування науково-технічного розвитку, військово-промислового, армії та збройних сил. Якщо США і Німеччина змінили б свою позицію щодо запрошення України до НАТО, то, я думаю, ці дві країни змогли б переконати Угорщину і Словаччину не блокувати цей процес.Чи можливе запрошення до НАТО лише частини України, без окупованих територій?Це неможливо. Не існує двох Україн чи трьох. Є одна Україна, про яку знають в Європейському Союзі, НАТО, в Організації Об'єднаних Націй. В усіх міжнародних договорах є Україна з міжнародно визнаними кордонами. Якщо нас запрошують в якусь організацію (ЮНЕСКО чи Клуб дослідження екології), то запрошують всю країну. Тому і в НАТО можуть запросити всю країну. Але момент застосування певних статей статуту НАТО може бути регламентований. Наприклад, загальновідома стаття Вашингтонського договору номер п'ять, яка говорить про захист всієї території країни, на яку здійснюється напад, може бути  з приміткою щодо України. Наприклад, застосовуватись лише на ту територію України, яку контролює центральна влада. Це цілком можливо, тому що таке було з самого початку створення НАТО в 1949 році.Сьогодні в Україні ми всі знаємо статтю п'ять, але є стаття шість, де записано, що цей захист поширюється на материкову частину європейських країн і Північної Америки та не буде застосовуватись до тих територій, які належать країнам НАТО, але які розташовані південніше 23-ї паралелі на північ від екватора. Тоді йшлося про колонії, які були в Індокитаї. Їх мали Голландія, Велика Британія, Франція. Члени НАТО не підписувалися за захист цих територій, тому що там назрівали національно-визвольні рухи, були процеси деколонізації, створення нових держав і так далі. І ніхто не хотів вмішуватись саме в ці процеси. Це чітко видно на прикладі аргентино-британської війни за контроль над Фолклендськими островами. Це була територія Британії. Туди висадилися аргентинські війська, але НАТО нічого не робило для захисту Британії в цьому плані, тому що ці землі розташовані південніше цієї 23-ї широти. Британія сама відвоювала свою територію. НАТО не вмішувалось як організація.Такий же принцип може бути застосований і до України. НАТО визнає всю Україну як державу з її визнаними кордонами. Але стаття п’ять могла б поширюватись на ту територію, яку контролює центральна влада. Можливий такий варіант. Тут важливо ці акценти розставити.Нагадаємо, понад 80% українців проголосували б за вступ України до Євросоюзу і НАТО, якби такий референдум відбувся найближчим часом. Про це свідчать результати соціологічного опитування Центру Разумкова, проведеного з 20 по 26 вересня 2024 року. 

Порушники Закону про державну мову загрожують національній безпеці, особливо під час воєнного стану, каже уповноважений із захисту державної мови Тарас Кремінь Секретаріат уповноваженого із захисту державної мови розташований у самому центрі столиці. За словами Кременя, місце має значення. За сприяння Кабміну та наполегливості Тараса Кременя розташування офісу уповноваженого в центрі Києва, на Хрещатику, символізує провідну роль української мови в державі як чинник буття незламної нації. Перед інтерв'ю Тарас Кремінь проводить екскурсію відомством це два великі приміщення, розділені перегородками, в різних кінцях коридору. На дверях одного стікер "Тут говорять українською". За штатним розкладом у секретаріаті мовного омбудсмена мало би працювати, якби не війна, 50 осіб. Нині їх трохи більш як 30 разом із мобілізованими до Збройних сил України, а також кількома представниками уповноваженого по Україні. На полицях книжкової шафи в кабінеті не лише наукові праці з літературознавства, мовознавства й історії, словники, довідники та енциклопедії, а й Пересопницьке Євангеліє, Шевченківська енциклопедія, Енциклопедія сучасної України та книги віршів батька Дмитра Кременя Закон "Про забезпечення функціонування української мови як державної" запрацював п'ять років тому. Кожні пів року набувають чинності його положення. 16 липня 2024-го набрала чинності 25-та стаття закону, за якою всі друковані медіа у країні зобов'язані мати українськомовну версію. &еnsр;Була масштабна дезінформаційна кампанія мовляв, закон, як і його окремі норми, розколюватиме суспільство. Були політики, які намагалися звинуватити закон у намірах знищити бізнес, бо сфера обслуговування нібито не готова перейти на українську. Був час, коли всупереч закону телеканали транслювали фільми й серіали недержавною мовою. Засилля музики, книжок, газет, реклами, вивісок, оголошень, сайтів, інтернет-магазинів, екскурсій недержавною все це колись було нормою, яку не поспішали змінювати. Але ж весь світ знає, кому було вигідно зафіксувати двомовність, захистити "російськомовних громадян" і піти війною проти України. Наше суспільство, особливо з повномасштабним вторгненням, чітко знає, що означають державна мова, національна ідентичність, безпека й оборона. Упевнений, що мовний закон, як і створення нашої інституції, за ці п'ять років пройшов найбільші випробування і продемонстрував свою державницьку місію. Українізація, яка активізувалася 24 лютого 2022 року під бомбами й ракетами, неоднорідна. Більшість перейшла на спілкування українською, але навіть у столиці можна почути мову країни-агресора. Невже люди не бачать зв'язку між мовою та путінським "захистом" так званого російськомовного населення? &еnsр;Звісно, можна все списати на багаторічне зросійщення, що призвело до синдрому манкуртства, меншовартості. Є і проблема диглосії це про світоглядні пріоритети, національну самосвідомість і гідність. Тож для переважної більшості громадян України війна стала й мовним Рубіконом. Але для деяких чиновників ні. Ми й тепер маємо порушників закону серед керівників адміністрацій, депутатів, керівників комунальних установ. Я переконаний: період лагідної українізації минув, щойно набули чинності всі норми мовного закону. Тому початок наступальної українізації в умовах війни цілком природний і виправданий. Нам варто боротися із засиллям антиукраїнської пропаганди, когнітивного спотворення, шкідливих спроб применшити значення державної мови. Закон повинні виконувати всі Концепт наступальної українізації полягає в тому, щоб надати кращі законні можливості громадянам України захистити свої права й бути захищеними державою. Закон працює, і його повинні виконувати. Усе, що стосується нових можливостей розвитку, популяризації та поширення української мови, це питання Державної мовної програми, підтриманої урядом. Мої завдання як омбудсмена захищати українську мову як державну та право громадян України на інформацію і послуги державною мовою на всій території держави в усіх сферах суспільного життя. Водночас ми сприяємо й тому, щоб масштабувалися нові можливості для опанування державної мови, підвищенню правової культури, зміцненню мовної стійкості, утвердженню національних інтересів. За цим законом, людина, яка відмовляється вивчати мову, використовувати її в публічних місцях, фактично перебуває на маргінесі суспільного життя? &еnsр;Можливість призначення на визначені законом посади передбачає наявність сертифікату про рівень володіння державною мовою. Українська це запорука громадянства нашої держави, доступ до освітньої траєкторії та професійного зростання. Закон про мову поширюється на всі сфери, крім приватного спілкування і релігійного життя. Водночас що більше української буде в неофіційних сферах, то більше її буде в офіційних. Тобто якщо батьки частіше спілкуватимуться українською з дітьми вдома, спонукатимуть їх до читання, перегляду фільмів чи вистав, то більше її буде в садках і школах, на подвір'ях між дітьми та в інтернеті. Упевнений і в тому, що рівень присутності державної мови на регіональному рівні визначає збільшення частки української і у світі. Війна показала, що наші громадяни, опинившись за кордоном, стали на шлях українізації світу: відкривають школи, розмовні клуби, вимагають обслуговування рідною мовою. Українізація має бути наступальна і в Україні, і за кордоном. Бо наш шлях до Євросоюзу, на якому ми здобудемо статус української як мови ЄС, це про наш цивілізаційний, закріплений у Конституції України свідомий вибір. Якщо українська стане офіційною мовою ЄС, що це дасть? &еnsр;Україна неодмінно стане членом ЄС, а українська мова набуде статусу офіційної мови співтовариства. Гарантовано стане мовою діловодства та документообігу, мовою виступів і заяв, актів та резолюцій. Водночас це дасть доступність інформації та послуг українською на всій території ЄС від школи до університету, від муніципалітету до органів влади. І це нормально. Скажімо, для прикордонних областей України володіти мовами ЄС це питання доступу до нових можливостей. Так мої родичі із Закарпаття володіють щонайменше п'ятьма-шістьма мовами англійською та німецькою, які викладають у школі, а також угорською, словацькою, румунською, чеською. Хіба ж це погано в сучасному світі? Усе це потужний сигнал громадянам України, що в цьому багатомовному, глобальному світі володіння державною мовою, а також взаємодія з громадянами країн-членів ЄС це додаткові можливості для посилення нашої безпеки та оборони, акаде­мічної мобільності, міжнародної спів­праці, економічного зростання, транскордонних комунікацій. Антиреклама була нам на користь Хто сказав, що в Німеччині не володіють англійською мовою? Але німці базово забезпечили громадянам своєї країни права на німецьку мову в усіх сферах суспільного життя. Хто сказав, що французи в північних чи південних регіонах не спілкуються іншими мовами? Спілкуються, але насамперед вони дбають про чистоту, якість і вивчення мови, тому що захист мови від слів іншомовного походження (пуризм) це питання їхньої національної безпеки. Які інструменти впливу на суспільство має секретаріат уповноваженого із захисту державної мови? Розкажіть про ваш "пиріг" і "батіг"? &еnsр;У період лагідної українізації ми користувалися здебільшого пирогами. Напередодні набуття чинності 30-ї статті мовного закону 16 січня 2021 року ми зробили акцент на медійній складовій, проводили зустрічі, виступи, заяви, роз'яснювали людям, як працює закон, які інституції задовольняють їхні права, в яких сферах обов'язкова українська, як легше на неї перейти, які сфери охопить закон за певний період часу, куди звертатися, як зафіксувати порушення. Пів року ми мало не щодня говорили про важливість спілкування українською в супермаркетах, кав'ярнях, у центрах надання правових послуг, тренажерних залах, на заправках, на вулиці, якщо ви купуєте фрукти-овочі. Я працював із керівниками найбільших торговельних мереж, комунікував із бізнесом, неодноразово зустрічався з транснаціональними компаніями, Американською торговельною палатою в Україні, Європейською бізнес-­асоціацією, Українською ТПП, пояснюючи тисячам компаній пріоритети й норми мовного закону. Ірма Вітовська, Коzаk Sysеm, Ахтем Сеїтаблаєв на наше прохання знялися в соціальних роликах, які виготовив телеканал Еспресо. Ми погодили їх із Нацрадою з питань ТБ і радіомовлення і також безоплатно розмістили на провідних телеканалах. Тобто робили те, що мали робити. За особисті кошти ми друкували рекламу для бігбордів, оголошення в метро чи на зупинках громадського транспорту. Це був складний процес. Треба було досягти потрібних результатів. 16 січня 2021 року, в день, коли запрацювала 30-та стаття закону, інформація про важливість української мови у сфері обслуговування була третьою за статистикою запитів в Україні після інформації про вибори президента у США та пандемію. Українські ресурси писали про важливість українізації однієї з наймасовіших сфер, російські чи проросійські писали про знищення цим законом малого й середнього бізнесу, про Кременя як поліцая, про те, що закон порушує права російськомовних, що він іде супроти Хартії про міноритарні мови. Але ця антиреклама пішла на користь на нашу інституцію, яка пройшла становлення і завдяки суспільному резонансу, і завдяки запиту суспільства, і через протистояння з боку п'ятої колони, звернуло увагу суспільство. А "батіг"? &еnsр;Батіг це набуття чинності змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення, за які ми штрафуємо. Восени 2022-го я наклав перший штраф на доцента авіаційного університету, відтоді в нас були сотні попереджень і десятки штрафів. Є дві опції в ­КУпАП попередження чи санкції. За перший проступок є можливість накласти попередження. Скажімо, зовнішню рекламу, вивіску чи оголошення, чи стартову сторінку інтернет-­ресурсу виконано недержавною мовою. Після попередження традиційно ситуація виправляється. Штраф наступний крок. Якщо порушення відбувається повторно, штрафуємо. 3400 гривень перший штраф, кожен наступний збільшується в геометричній прогресії 6800 гривень, і так далі. Є інтернет-ресурси, які ми штрафували тричі, від 3400 до 20&thіnsр;000 вони заплатили до місцевого бюджету. Українська мова стала голосом свободи у світі У нас є алгоритм взаємодії на випадок, якщо викликають поліцію за фактом порушення мовних прав громадян України, вона фіксує фото, відео і відповідно до процедури може передавати нам або здійснювати свої провадження. Якщо дія підпадає під Кримінальний кодекс це їхня парафія, якщо підпадає під дію мовного закону, передають матеріали нам. Російська пропаганда каже, що всі штрафи йдуть у наш бюджет. Насправді ці гроші поповнюють місцевий бюджет за місцем правопорушення. Те, що російська у прямому й у переносному значенні вбиває, бачимо, на жаль, мало не щодня. Двомовність так само вбиває. Вона, на жаль, зберігається в містах-мільйонниках. За шість місяців 2024-го до нас надійшло понад тисячу скарг. Серед таких міст-лідерів залишаються Київ, Одеса й Харків. Це говорить про те, що продовжуються порушення мовного закону, але водночас і те, що активність громадян зростає, вони вимагають у місцевої влади виконувати свої повноваження. Вимагають від мерів розібратися з вивісками, адже найбільше звернень стосується зовнішньої реклами, стартових сторінок інтернет-ресурсів, обслуговування, освіти й охорони здоров'я. Чи розробляєте ви якісь програми на майбутнє спільно з іншими державними інституціями для людей із деокупованих територій, які 10 років не чули української? &еnsр;Відповідно до закону про мову, кожен громадянин України зобов'язаний вільно володіти державною мовою. Це означає, що, звільнивши Севастополь, Донецьк, Луганськ, Мелітополь, Маріуполь й інші населені пункти, першими заходять Збройні сили України, далі правоохоронні органи, відновлюється діяльність органів державної влади, місцевого самоврядування, суддів, прокуратури тощо. Кожен із них зобов'язаний вільно володіти державною мовою, тобто здійснювати свої повноваження українською. Щоб на звільнених територіях не виникало мовних конфліктів, ми працюємо над посиленням присутності української у при­фронтових областях. Наприклад, на території Херсонської області разом із керівником ОВА Олександром Прокудіним розробили 37 місцевих мовних програм, які віддалено діють і на тимчасово окупованих територіях. Тобто є курси, збираємо літературу, готуємо вчителів, проводимо заходи з популяризації мови, культури, ідентичності. 64 мовні програми в кожній громаді Закарпаття. Недавно на запрошення керівництва Запоріжжя я взяв участь у розробці місцевої мовної програми. Наша мета: кожній громаді, особливо на півдні та сході, свою мовну програму. На окупованих територіях виросли діти, які ніколи не чули української мови, бо вони жили в "русском мире". Як їх перевчити? &еnsр;А як таке могло бути, що з моменту набуття мовного закону і навіть в умовах повномасштабного вторгнення пів мільйона школярів навчалося російською мовою чи вивчало російську як іноземну на території Дніпропетровської, Запорізької, почасти Харківської областей? Як так сталося, що в місцях компактного проживання болгар на півдні Одещини навчальний процес здійснювався російською мовою? Це ж нонсенс. А як так сталося, що з деокупа­цією частин Донецької та Луганської областей 2014 року громади продемонстрували найбільший рівень переходу закладів освіти на українську мову? Прекрасно пам'ятаю Сіверськодонецьк 2015-го, Волноваху, Краматорськ, Авдіївку, де ми проводили виїзні засідання нашого комітету, Маріуполь, Мелітополь, Нову Каховку, коли ще не було Закону "Про освіту". Я був один з авторів цього закону, де ми вперше в національному законодавстві визначили українську як обов'язкову мову освітнього процесу. Ми пояснювали, переконували, що українська мова дає можливість для професійного зростання, кар'єри, професійного вдосконалення. Тому ми повинні відійти від того, що там буде складно. Там справді є запит, і цей запит забезпечуватимемо в тій інфраструктурі, яку вибудовуємо вздовж лінії розмежування. Тим паче, в законі про мову нічого про перехідне законодавство не написано. Закон забезпечив нас підставами вимагати державної мови, але активісти на своєму рівні вирішують це питання в рамках закону, мають більше впливу. Як вважаєте? &еnsр;Кожен обирає для себе шлях. Ті, хто навчився захищатись і захищати, співпрацювати з нами й демонструвати приклад іншим, заслуговують на повагу. Громадські активісти це й ті, хто були на мовному Майдані, й ті, хто готували до голосування закон про мову, й ті, хто виступали на підтримку нашої інституції, щоб нарешті відбувся конкурс і призначили уповноваженого. Громадські активісти це й ті, які щорічно готували звіт до Дня української мови про стан української мови в Україні. Це тривало десяток років поспіль, ті, хто заявляли про порушення мовного закону або бачили ризики у виконанні мовного закону в контексті тих або тих проєктів. Це ті, хто працюють у громадському секторі за внутрішнім переконанням. Серед таких я назвав би Володимира Василенка на жаль, нині покійного, Тараса Шамайду, Сергія Оснача, Наталку Федечко, Святослава Літинського, Івана Капелюшника. З такими громадськими лідерами ми співпрацюємо, тож їхній досвід і конкретні дії слушні. Водночас мені важливе слово авторитетних закарпатців, особливо в контексті міжнародної мовної комунікації. Так мій приятель Вадим Сухаревський Герой України, командувач Сил безпілотних систем уродженець Берегова, а також поет і волонтер, директор Інституту Центральноєвропейської стратегії Андрій Любка ужгородець. Кожен із них надійний союзник нашої команди. Усі, хто зловживає питаннями державної мови, можуть нести загрозу національній безпеці та обороні, особливо під час воєнного стану. Тому, коли на окремі суспільно-­резонансні виступи чи заяви реагують правоохоронні органи або правозахисні організації, включаючи уповноваженого з прав людини, суспільство повинно почути відповідь: було порушення чи ні. Якби у вас була можливість зробити з офісу уповноваженого інституцію своєї мрії, які функції, важелі, повноваження, сфери додали б? &еnsр;Наявність у країні з єдиною державною мовою такої інституції, як наша, нонсенс. Такої посади немає в жодній країні, натомість у всіх країнах є інституції, які займаються дослідженнями, кодифікацією, стандартами, лексикологією, правописом. Тому, сподіваюся, що колись зникне потреба в захисті прав українців на українську мову. Але в умовах війни підтримка нашої інституції повинна бути одним із найбільших пріоритетів. Сьогодні ми потребуємо інституційної підтримки. Ми шукаємо потужних представників у всіх регіонах України. Нам треба можливість максимально комунікувати на міжнародному рівні. Важливо запустити державні мовні курси. Тому в перспективі я бачу Національний мовний центр, де має бути вільний доступ усім охочим до словників, термінологічних баз, іспитів, до всього, що становить основу української мови та її конституційного статусу. І це буде вільний простір, де кожен зможе відкрити для себе Україну, мову, культуру тощо. Питання української мови це питання нашого сталого майбутнього, тому що в ній дух національної пам'яті, нашої ідентичності й культури, наша боротьба, єдність і гідність. Українська мова в умовах бездержавності була носієм пам'яті, тому так багато портретів Шевченка було в домівках, а великий пласт українського фольклору, літератури та духовності про наші здобутки й перемоги. Прекрасно пам'ятаємо, наскільки важливо було толерувати українську мову та відстоювати національні інтереси в 19201930-ті, яку роль зіграло Розстріляне відродження, що обстоювали українські шістдесятники, яка роль національного дисидентства, про що мріяли українці світу. Але боротьба сьогодні вийшла на інший рівень, і вона повинна відбуватися з тією ж одержимістю і рішучістю, адже питання незалежності Української держави на порядку денному світу. Сьогодні чи не вперше українська мова стала не тільки явищем культурним, вона стала міцним голосом свободи у світі. І наше "Слава Україні!" викликає захоплення в багатьох людей світу. Нація незламних переможе, адже українська мова Героїв!

З 31 жовтня- Це перший в історії фільм, який розповідає про радянську каральну психіатрію, - каже режисер драми "БожеВільні" Денис Тарасов, 40 років. Дія його повнометражного дебюту відбувається в 1970-х. Через любов до забороненої в СРСР західної рок-музики головний герой Андрій Довженко отримує клеймо "антирадянський елемент" і потрапляє до психіатричної лікарні. Постає перед вибором: співпрацювати з КДБ й повернутися до сім'ї чи кинути виклик системі, за сюжетом.- Радянський Союз використовував медичні заклади як в'язниці. Запроторював туди всіх, хто не сподобався режиму - від дисидентів до випадкових громадян. Їм ставили вигаданий діагноз "млявоплинна шизофренія" та катували величезними дозами ліків, - продовжує Денис Тарасов. - На жаль, світові тиранії досі застосовують подібні методи, зокрема й Росія щодо українських в'язнів. За словами авторів фільму, всі персонажі - збірні образи, які мають реальних прототипів. В основу сценарію поклали спогади жертв репресивної медицини. Одним із консультантів був психіатр, колишній дисидент і політв'язень Семен Глузман, 78 років.Знімальний процес відбувся 2021 року. Більшість сцен фільмували у старому корпусі київської психіатричної лікарні. Світова прем'єра пройшла торік на Варшавському кінофестивалі, де драма отримала спеціальну згадку в конкурсній програмі Соmреtіtіоn 1-2 та приз глядацьких симпатій.Прокат фільму "БожеВільні", режисер Денис Тарасов 1, 2 листопадаДраматичний етюд "Коцюбинський. З глибини" готує режисер-дебютант 20-річний Станіслав Іванов. Він - студент четвертого курсу Київського національного університету театру, кіно і телебачення ім. Івана Карпенка-Карого в майстерні Богдана Струтинського, генерального директора-художнього керівника Київського національного театру оперети. Цьогоріч виграв грант президента України молодим діячам у галузі театрального мистецтва на створення вистави за новелою письменника Михайла Коцюбинського "Сон" 1911 року.Головний герой Антін потребує краси, але оточений буденністю та давно не має порозуміння з дружиною Мартою. Одного ранку прокидається повністю зануреним у себе. Його розповідь про свій сон призводить до сварки, за сюжетом.- Ідея інсценізації творів Михайла Коцюбинського виникла на початку другого курсу. Спочатку це була історія з шести новел, об'єднаних листами автора, - говорить Станіслав Іванов. - Коли Богдан Дмитрович запропонував узяти участь у конкурсі на грант, знову виник Коцюбинський. Я обрав один з його найжиттєвіших творів.Складність у тому, що мало діалогів. Доводилося змінювати, дописувати текст. Коцюбинський - синонім краси. Інколи це заважає. Надто мелодраматичний. Поставили собі завдання зламати стереотипний ліризм. За ним є поле битви пристрастей, страхів, розбитих ілюзій та нездійснених надій.У виставі оголюємо загальновідомі факти нашого звичного буденного життя. Наголошуємо на банальних простих ритуалах. Наприклад, що сніданок чи вечеря з коханою людиною - це не просто даність, а пазл, з якого складається гармонія і щастя. Прем'єра вистави "Коцюбинський. З глибини", режисер Станіслав Іванов18:00, Київ, Національна оперета України, вул. Велика Васильківська, 53/3 До 3 листопадаСпеціальний приз журі Каннського кінофестивалю отримала у травні іранська драма "Насіння священного інжиру". Розповідає про суддю, змушеного виносити протиправні смертні вироки учасникам протестів проти влади. Коли зникає його пістолет, він починає підозрювати у крадіжці дружину і двох дочок, за сюжетом.Напередодні світової прем'єри режисеру 51-річному Мохаммаду Расулофу довелося втекти з рідного Ірану, де його засудили до восьми років позбавлення волі, побиття батогами та штрафу з конфіскацією майна. Кінематографіста звинуватили в тому, що фільмував без отримання ліцензії, а акторки не носили хіджаб належним чином.Мохаммад Расулоф приїде до Києва й очолить журі міжнародного конкурсу кінофестивалю "Молодість", а його стрічку покажуть поза конкурсом. Загалом з 26 жовтня до 3 листопада продемонструють понад 100 ігрових і документальних повнометражних і короткометражних робіт. Серед десяти дебютних повних метрів міжнародного конкурсу - українська драма "Медовий місяць" режисерки 37-річної Жанни Озірної, прем'єра якої відбулася у вересні на Венеційському кінофестивалі. У фільмі йдеться про молоде подружжя, що опиняється в пастці у власній квартирі під час російської окупації міста.- "Насіння священного інжиру" - безумовно, видатна подія у світовому кінематографі. А "Медовий місяць" - помітний український дебют, - каже програмер фестивалю Богдан Жук. - "Молодість" присвячена дебютантам і відображає наймайстерніші фільми перспективних режисерів. Також представляємо широкий спектр міжнародного кіно. 53-й Київський міжнародний кінофестиваль "Молодість"КиївКінотеатр "Жовтень", вул. Костянтинівська, 26Будинок кіно, вул. Саксаганського, 6 5, 6 листопадаДва концерти в Національній філармонії України дасть фолкгурт "Пиріг і Батіг". Фронтмен колективу 45-річний Мар'ян Пиріг досліджує українську поетичну спадщину та на її основі разом з академічними виконавцями створює камерну музику. Називає її співаною поезією.На концертах прозвучать композиції з трьох альбомів гурту - "Сьпівомовний" 2021 року на вірші Степана Руданського, "Зелений" 2023-го на поезію Богдана-Ігоря Антонича та "Замордовані. Подзвін перший" 2024-го на тексти знищених радянським режимом авторів. Також будуть твори з майбутніх платівок - другої та третьої частини триптиха "Замордовані" та збірки колядок "Колядницький".- Музика має терапевтичний ефект. Ділюся тим, що мене набуло та зцілило. Проєкт нескромно позиціонуємо як просвітницький, - говорить Мар'ян Пиріг. - Нещодавно гурту виповнилося п'ять років, тож плануємо ділитися своїми набутками за сей час. Київськими виступами розпочинаємо невеличкий тур. Такі зали, як філармонія, передбачають певну уважність слухача. Нам це імпонує, бо ретранслюємо матеріал, який вимагає посиленої уваги.Основа наших творів - це поезія. Довкола неї вибудовуються музичні форми, котрі мають виокремити основні сюжетні лінії. Тобто поезія диктує драматургію до музики. Тому роботу над альбомами порівнюємо з чимсь кінематографічним із певним сценарієм і концепцією. У стилях себе не обмежуємо. Не нехтуємо й академічними напрямами. Концерти гурту "Пиріг і Батіг"19:00, Київ, Національна філармонія України, вул. Володимирський узвіз, 2 6, 13 листопада39 днів у шлюбі з царем Сінадабом прожила принцеса Зобеїда. Тоді жрець Абдалак відкриває їй таємницю. Виявляється, її коханий - лихий чарівник, який на 40-й день перетворює жінок на корів. Такий сюжет комедії масок італійського драматурга, творця жанру ф'яби Карло Ґоцці "Зобеїда" 1763 року. Уперше в Україні у жовтні її поставила режисерка-дебютантка 34-річна Тетяна Арсірій.Український переклад п'єси здійснив поет Віктор Шило. Маски персонажів актори робили власноруч. Слоган постановки: "Хто хоче правди, не боїться сліз". Режисерка описує її як трагедійну казку для дорослих і дітей.- П'ять років тому ми з художньою керівницею Анастасією Ходаківською загорілися ідеєю зробити в Києві комедію дель арте. Через сумніви не наважувалися. За цей час змінилося все, але мрія залишилася, - розповідає Тетяна Арсірій. - Цієї зими почали шукати перекладача п'єси. Хтось казав, що це надскладно. Хтось, що це рік роботи. Хтось робив переклад декількох сторінок, але нам не подобалося. Коли Віктор Шило переклав перші сторінки, ми ахнули від краси. За два місяці переклад був у нас на руках. Далі кастинг, репетиції, діалоги з художниками, пошив костюмів, декорації, пошук продюсера тощо.Ми не брали гранти й не просили в консульств гроші на переклад, тому що це час. З нашими реаліями хочеться вже і зараз. А ще - по-своєму. Незалежно, вільно, не чекати затверджень. Тому це перший досвід не тільки режисури, а й інвестування. Вистава "Зобеїда", режисерка Тетяна Арсірій18:30, Київ, театральний простір "Підвал культури", вул. Олеся Гончара, 30а 8-19 листопадаСім міст охопить концертний тур із презентацією третього альбому інді-рок-гурту Vіvіеnnе Моrt. Перша за шість років платівка "Фата" з рефлексією на події повномасштабної війни вийшла 30 серпня. Попередній альбом "Досвід" випустили 2018-го. Наступного року гурт оголосив про призупинення діяльності, а ще за два провів прощальний тур. 2022-го творча пауза закінчилася.- "Фата" - концептуальний альбом, - каже вокалістка й авторка пісень Vіvіеnnе Моrt 35-річна Даніела Заюшкіна. - Усі 13 пісень об'єднані єдиним задумом і стоять у такому порядку невипадково. Слухаючи їх, ви проживете з головною героїнею два роки її життя, перетворення її свідомості та несвідомості. Так складеться історія, що умовно ділиться на три частини. Перша - усвідомлення та адаптація до нової реальності, друга - прощання зі старою реальністю та розквіт почуттів, третя - пошук себе та віри в майбутнє. Звісно, це лиш один із варіантів прочитання.Назва має два значення. Перше - це головний убір нареченої, який закриває її від усього світу і який вона знімає, звільняючись. Фата - символ покірності й обіцянки коритися своєму чоловікові. Друге - доля, жереб. Україна не може переобрати свій жереб через територіальні умови. Попри фатальне сусідство з імперією загарбників, вона прийняла свою fаtа гідно, не бажаючи бути "нареченою нелюба" та вступивши в боротьбу з найбільшим світовим злом. Презентації альбому "Фата" гурту Vіvіеnnе МоrtЖитомир, Вінниця, Рівне, Львів, Чернівці, Тернопіль, Київ 9-10 листопада50 поетів різних поколінь - від 85-річного Ігоря Калинця до 23-річного Артура Дроня - зберуться на першому фестивалі "Земля поетів". До них приєднаються автори з Польщі, Литви та Хорватії. Чотири зали в єдиному просторі локації FеstRерublіс назвуть на честь Тараса Шевченка, Івана Франка, Лесі Українки та Василя Стуса.Літературну програму доповнить музична - виступи поета та прозаїка Юрія Андруховича та гурту "Карбідо", музиканта й перекладача Віктора Морозова і "Четвертого кута", колективів "Мертвий півень", "Пиріг і Батіг", "Кому вниз" та Nаzvа. А в межах проєкту "Голоси землі поетів" можна буде почути класичну українську поезію, вірші ХХ століття в авторському виконанні та твори авторів, які загинули через російську агресію. Загалом заплановано понад 50 подій. Гасло фестивалю - "Поети творять націю".- Українські поети формують найважливіші сенси, а жорстока доба викрешує з їхнього слова зброю. Вірші стають оберегами, молитвами, піснями, - говорить засновниця фестивалю, письменниця та видавчиня Мар'яна Савка, 51 рік. - Наша місія - бути ґрунтом, з якого проростають важливі сенси. Головною концепцією заходу є спадкоємність поколінь. Поетичний фестиваль "Земля поетів"Львів, культурний простір FеstRерublіс, вул. Старознесенська, 24-26 10, 24 листопадаЗ нагоди 60-річчя фентезі-роману "Чарлі і шоколадна фабрика" валлійського письменника Роальда Дала мюзикл 2013 року на його основі цього вересня вперше поставили в Україні. За сюжетом, бідний хлопчик Чарлі Бакет знаходить золотий квиток у шоколадному батончику та потрапляє на екскурсію фабрикою ексцентричного кондитера Віллі Вонки.Виставу з лібрето в перекладі Віктора Морозова грають у супроводі оркестру. Сценографія Юлії Зауличної втілює простори міста й фабрики, що втрачають сірі барви буденності й наповнюються яскравими кольорами інтер'єрів та мрій головного героя.- Можна просто насолодитися візуальним і музичним супроводом та посміятися, а можна поговорити з дітьми на тему саморозвитку, - каже режисерка 29-річна Наталія Сиваненко. - Театральна інтерпретація книжки не схожа на кіноекранізації, особливо на версію з Джонні Деппом. Ми більше акцентували на сенсі твору - вміння в найважчих обставинах зберегти смак життя, світло й чистоту всередині себе.Тема батьків і дітей актуальна в будь-які часи: як не зашкодити своєю любов'ю, а підтримувати та розвивати найкраще. Але головний меседж - не втратити той смак шоколаду, про який мріють усі, відчувати його у дрібницях і в них знаходити щастя. Мюзикл "Чарлі і шоколадна фабрика", режисерка Наталія Сиваненко10 листопада, 16:00; 24 листопада, 12:00, 17:00, Львів, Національний театр ім. Марії Заньковецької, вул. Лесі Українки, 1 14-17 листопадаВиданням про культуру присвятять новий книжковий фестиваль "Фундамент". В атріумі Українського дому розгорнуть тотальну артінсталяцію - стилізований простір книгозбірні. В одній локації планують зібрати найбільший масив нонфікшну про візуальні та пластичні мистецтва, театр, кіно, урбаністику, музику, а також видання з гуманітаристики та філософії, альбоми та каталоги.Фестиваль матиме чотири складові: виставкову, подієву, презентаційно-ярмаркову та спецпроєкти. У фокусі буде модернізм як культурно-стильове явище. Кураторки проєкту - культурні менеджерки Анастасія Євдокимова та Богдана Неборак.- Книжки - один із ключових елементів у формуванні та еволюції культурного процесу. Наче цеглини, вони зміцнюють фундамент існування нації. Тому фестиваль Українського дому не тільки представить розмаїття видань про культуру, але й запросить до діалогу з культурою через книжку, - говорить директорка закладу Ольга Вієру, 58 років. - Фестивальні події розкриють значення модернізму на прикладах із різних сфер і простежать зв'язки між його проявами. Модерністська культура підсумувала досягнення попередників, запропонувала нові морально-етичні орієнтири та сформувала візію майбутнього. Книжковий фестиваль "Фундамент: історії про культуру"Київ, Національний центр "Український дім", вул. Хрещатик, 2 З 21 листопада15-річна Тоня 1998-го переходить зі школи в центрі Києва до іншої в спальному районі. Закохується в однокласника Журіка та його друга Саню, а водночас потерпає від переслідувань колишнього хлопця-аб'юзера, через якого змінила навчальний заклад. Вона - головна героїня драми "Назавжди-назавжди". Світова прем'єра дебюту режисерки та кліпмейкерки Анни Бурячкової відбулася торік на Венеційському кінофестивалі. Знімала 2021-го.- У перші місяці повномасштабної війни ми наче втратили будь-який сенс роботи над фільмом, тож його довелося перевинайти, - каже Анна Бурячкова. - Раптом усвідомила, що ми, колишні підлітки та молодь 1990-х, і є рушійною силою, критичною масою змін, боротьби та захисту.Бути підлітком означає, що кожна частина твого життя існує лише тут і зараз і залишатиметься такою назавжди, як і кожні стосунки та драма. Ставши дорослими, доводиться усвідомити: єдине визнання і любов, яких направду потребуємо, мають приходити від нас. Таке розуміння вимагає прийняття самотності та відповідальності за власне життя.Ця стрічка - пісня любові, присвячена розгубленим підліткам кінця 1990-х. Виросли серед пострадянської руїни, засвоївши правило: якщо тебе ніхто не полюбить, ти не виживеш. У пошуках любові та верифікації свого існування в очах інших ми толерували насильство та несправедливість. Це присвята тим, хто навчився обирати себе, відстоювати власні кордони як у приватному, так і в суспільному житті, а головне - на рівні країни та нашої незалежності. Прокат фільму "Назавжди-назавжди", режисерка Анна Бурячкова 30 листопада- Головний акцент балету - на внутрішній подорожі Аліси. Її прагнення знайти своє місце у світі резонує найбільше, - говорить хореографка-постановниця 26-річна Катерина Курман. Для театру "Київ Модерн-балет" переосмислює мовою танцю "Алісу в Задзеркаллі" 1871 року. У романі англійця Льюїса Керрола семирічна Аліса через дзеркало в кімнаті потрапляє в інший світ. Фантастична країна схожа на велетенську шахівницю, а її мешканці - на живих шахових фігур. Дівчинка має пройти цю гру та стати королевою, за сюжетом. - Героїня бажає віднайти внутрішній спокій і відчуття належності, - продовжує Катерина Курман. - Світ, у якому вона опиняється, викривлений і неоднозначний. Відображає нашу реальність, де немає чітких меж між чорним і білим, багато відтінків сірого. Ми самі формуємо її діями та думками.Ключова ідея балету - внутрішня сила людини. Кожен здатен подолати всі труднощі на своєму шляху, але спершу треба перемогти самого себе, навчитися керувати страхами та знайти гармонію в хаотичному світі. Автор музики до вистави Іван Гаркуша поєднав у композиціях вокал, акустичні й електронні інструменти. Сценограф Данило Василенко розробив конструкції з вікнами, які створюють ілюзії руху поїзда, будинку та школи. Головний образ постановки - лабіринт, що відображає підсвідомість. Прем'єра балету "Аліса в Задзеркаллі", постановниця Катерина Курман18:00, Київ, Міжнародний центр культури і мистецтв, вул. Алея Героїв Небесної Сотні, 1 До 19 січняДо виставки в РіnсhukАrtСеntrе увійшли роботи 21 номінанта на 7-му міжнародну премію Futurе Gеnеrаtіоn Аrt Рrіzе, яка демонструє актуальні творчі тенденції нового покоління художників. Серед учасників - двоє представниць України.- Отримали понад 12 тисяч заявок зі 187 країн, - розповідає артдиректор РіnсhukАrtСеntrе Бйорн Гельдхоф, 45 років. - Премія поєднує зіркових авторів із менш відомими та засвідчує, що у світовому мистецтві зростає роль представників незахідних країн. У цьогорічному конкурсі їх 15.- Щодва роки експозиція стає відображенням тем, які найбільше хвилюють митців, - додає співкураторка виставки 31-річна Дар'я Шевцова. - Цього разу багато авторів звертаються до локальної міфології як шляху подолання травм, історичних чи персональних. Кожен пропонує власні можливості для зцілення: духовні практики, єднання з природою, проживання і прийняття горя, об'єднання у спільноти. Деякі звертаються до минулого, тоді як інших цікавить уявлення світу майбутнього, більш відкритого, вільного й інклюзивного.28-річна Дана Кавеліна родом із Мелітополя зробила відеоінсталяцію, присвячену поняттю справедливості під час війни. А 28-річна Вероніка Гапченко з Києва в аерографічному живописі досліджувала аспекти радянської історії, як-от примусові міграції та намагання змінити потік сибірських річок. Також в експозиції є роботи про поховальні ритуали Південної Африки, життя жінок Іракського Курдистану та Бангладеш, зникомі екосистеми Пакистану, міфи дервішів тощо. Виставка номінантів на премію Futurе Gеnеrаtіоn Аrt Рrіzе 2024Київ, центр сучасного мистецтва РіnсhukАrtСеntrе, вул. Велика Васильківська/Басейна 1/3-2