
"Вийти з буса ТЦК – 10 тисяч доларів, із приміщення ТЦК – 15 тисяч. А тепер з'явилася послуга "під ключ" за 50–70 тисяч доларів людину просто з буса переправляють за кордон", – розповідає уповноважений Верховної Ради з прав людини Дмитро Лубінець.
Він одним із перших публічно заговорив про порушення під час примусової мобілізації. Тому частина колег у правозахисному середовищі підозрює Лубінця у спробах використати антимобілізаційну риторику як політичний трамплін і навіть пропонує обмежити право омбудсменів балотуватися певний час. Сам уповноважений Верховної Ради з прав людини, чия каденція закінчується за рік, переконаний: війна – надовго, а вибори неможливі до повного завершення бойових дій.
В інтерв'ю "Українській правді" Лубінець пояснює, в чому полягає його пропозиція щодо мобілізації, розповідає про переговори з росіянами і катастрофічну ситуацію, в якій опинилися оборонці Маріуполя.
"Безкарність породжує безкарність"
– Розпочну з вашої ж нещодавньої цитати: "Напруга довкола мобілізації досягла небезпечного рівня. І до такої ситуації призвели, зокрема, недопрацювання попереднього керівництва Міністерства оборони". Що ви мали на увазі? І який рівень наступний, якщо нинішній ви розцінюєте як небезпечний?
– Суспільний супротив. Його випадки будуть траплятися на території всієї України і щодня. До цього призвели дії усіх попередніх міністрів оборони та командувачів Сухопутних військ, починаючи з 2022 року. Немає одного винуватця, є в цілому недопрацювання державної політики. У 2022 році до мене звернулися 18 людей щодо захисту їхніх прав під час мобілізації, вже за рік ця кількість зросла в рази, а на початку 2024 – у сотні разів.
– Що тоді сталося?
– У 2022–2023 більшість людей долучалися до Сил оборони добровільно. У 2024 почали затримувати примусово, навіть без повідомлень (про виклик у ТЦК – УП) затягати в буси – з'явилося саме поняття бусифікації. Тоді варто було запустити додаткову аргументацію для людей, чому треба долучатися до війська. Замість цього було ухвалене чергове просте рішення: давайте поставимо план, що нам треба приблизно 30 тисяч громадян України в місяць на території всієї України.
Виконуючи план, почали забирати всіх підряд і з'явилася тотальна корупція в системі мобілізації. Коли цілком придатна людина може відкупитися, її за фінансовий аргумент відпускають. А план же треба було виконувати. Почали брати всіх підряд: недужих, наркозалежних, людей старшого віку. Кількість порушень прав людини під час примусової мобілізації почала зростати.Суспільство для себе ухвалило рішення, що якщо наші права порушуються, то ми їх будемо відстоювати самостійно, вчиняючи кримінальні злочини.
Безкарність породжує безкарність. Я засуджую напади на службовців ТЦК та СП і так само засуджую з боку працівників ТЦК та СП скоєння кримінальних правопорушень. Не можна робити вигляд, що одним можна діяти поза законом, а іншим – ні.
– Який закон регулює силову мобілізацію і які саме його норми порушують військовослужбовці ТЦК?
– Одна з моїх перших ініціатив – юридичне врегулювання процедури через постанови уряду та внутрішні накази Міністерства оборони, встановлення порядку дій працівників ТЦК. Цього справді досі немає. Відсутність юридичного документа якраз і використовують працівники ТЦК та СП, кажуть: у нас же немає постанови, як діяти.
Але ніхто не відміняв Конституцію України і Кримінальний та Цивільний кодекси України. Ніхто не може затримати людину довше, ніж на 3 години. Затримуєте довше – складайте протокол про адміністративне затримання. Більше того, законом передбачено, хто це повинен робити – органи правопорядку: Національна поліція, Національна гвардія, Державна прикордонна служба України.
– Чому тоді згадані вами органи самоусунулися і переклали цю функцію на військових?
– У 2025 році юридично було врегульовано, що всі групи оповіщення повинні мати в складі представників Національної поліції. Почалося хоч якесь мляве реагування – наприклад, у ТЦК з'явився обов'язок носити бодікамери. Інша історія, що вони ніколи не працюють.
На мою думку, зараз ситуація почне поліпшуватися. Цього року за моїми матеріалами ДБР, Нацпол та СБУ почали відкривати провадження щодо порушень під час мобілізації. Це може трохи заспокоїти українське суспільство. Точку неповернення ми ще не пройшли, але дуже до неї наблизилися.
Чому в той час самоусунулися правоохоронні органи? На мій погляд, питання мобілізації настільки непопулярне, що до нього ніхто не хоче торкатися.
Хоча відповідно до закону, мобілізацією повинні займатися різні органи, зокрема й місцевого самоврядування. Парафією військових є лише облік та перевірка військово-облікових документів.
Лубінець: Громадянин України, згідно із законодавством України, може звернутися до омбусмана, де б він фізично не перебував. Із закордону я отримував багато звернень
Автор фото: Українська правда
– Як ви ділите повноваження з Офісом військового омбудсмана?
– Конституція визначає лише одного омбудсмана, до якого громадяни України можуть звертатися щодо захисту своїх прав. Інші омбудсмани, за всієї поваги, Основним законом не прописані.
– Але існує закон про військового омбудсмана, він не був оскаржений…
– До появи інституту військового омбудсмана всі громадяни України, зокрема і військові, зверталися до уповноваженого Верховної Ради з прав людини. Тепер вони просто пишуть дві скарги. Я не маю права їх не розглядати. Що має робити військова омбудсмен пані Ольга? Те саме – зобов'язана відкривати провадження і діяти в межах своїх повноважень.
У нас хороша комунікація, і ми ще думаємо, як врегулювати ситуацію, щоб не було дублювання.
Щодо ТЦК: туди потрапляють цивільні. Поки вони не мобілізовані, то не підпадають під мандат військового омбудсмана. Вся система порушень ТЦК та СП підпадає в першу чергу під мою діяльність. Скарги військових щодо проблем з переведеннями, штурмових військ, порушення статутів – це вже її парафія.
Хоча щодо проблеми штурмових військ, наприклад, зверталися і до мене, і до Решетилової (Ольга Решетилова, у шлюбі Кобилинська – військовий омбудсман – ред.). І обидва офіси реагували. За нашими матеріалами відкриті кримінальні провадження. Тобто ми з двох сторін робимо все, щоб ситуація покращилася.
– Ви публічно оприлюднили такі цифри: вийти з буса ТЦК – 10 тисяч доларів, вийти з приміщення ТЦК – 15 тисяч доларів, 2% доходить до фронту з усієї маси мобілізованих на місяць. Сумніви викликає остання цифра. Підтверджуєте її?
– Так. Більше того, я надав свої рекомендації, однією з яких був аналіз ефективності кожної обласної ТЦК. На мою думку, ефективність повинна визначатися не кількістю людей, яких для галочки мобілізували, а кількістю людей, які дійшли до лінії фронту. Саме це я рекомендую нинішньому головкому. Можливо, тоді буде потрібно не 30 тисяч на місяць, а менше. Бо коли буде перед керівником ТЦК стояти задача набрати людей, які здатні дійти до лінії фронту, він буде думати не про те, як обілетити.
Одна з останніх історій, яку ми поки що підтверджуємо: у прикордонній області з'явилася нова послуга "під ключ" – людина може заплатити від 50 до 70 тисяч доларів, і тоді її прямо з буса переправляють за межі України.
Причому чинник корупції максимально розвинувся на Закарпатті, але його практично немає у Запоріжжі чи в Харкові. Те саме з нападами на ТЦК – чим далі від фронту, тим більше це трапляється. Але знову ж таки, я це в першу чергу пов'язую з проваленою державною політикою.
Зараз у мене є сподівання, що ситуація буде виправлятися. Ми вже говорили з уповноваженими людьми нового головкома Михайла Драпатого, яких він визначив відповідальними за напрямок мобілізації.
– З його попередником Олександром Сирським були такі розмови?
– Я особисто добре знайомий як із Драпатим, так і з Сирським. Не було жодного разу, щоб попередній головком на реагував на мої звернення. Проблема в іншому. Головком повинен займатися війною, а не непритаманними функціями. Мобілізація і є такою непритаманною функцією. Мені немає за що критикувати попереднього головкома чи нинішнього, але деякі відповідальні особи в сухопутних військах робили дуже багато негативних історій.
Те, що ми встановили на Закарпатті, важко пояснити з точки зору законодавства і з точки зору людської – там все було поставлено на потік: "Спочатку ми, потім держава. Ні, держава не потім, а далі, далі, далі".
Була реакція СБУ, виявлено купу готівки. Після появи інформації в публічній площині, очільника Берегівської ТЦК звільняють. А через 2 місяці він повертається у статусі тимчасового виконувача обов'язків на 30 днів. Я знову пишу офіційні листи. Мені відповідають: він ефективний. Місяць ефективний, другий ефективний, третій. Ми проводимо перевірки, встановлюємо незаконні затримання, встановлюємо людей, у яких є законно оформлене право на відстрочку, це право відміняється якоюсь комісією.
Одна людина перебувала у приміщенні ТЦК 55 днів. Ще один – ветеран з посвідченням, який пройшов Бахмут. Його затримали, кажуть: ні, підеш воювати або вези кошти. Або: 1500 достатньо молодих людей в один день знято з військового обліку і протягом тижня частина з них виїжджають за кордон. Або забирають студентів і кажуть: або 15 тисяч не гривень (доларів – УП), і ми вас відпускаємо, або ми у вас забираємо відстрочку.
І це я публічно демонструю 1% від того, що ми знаходимо.
– Чи можете підтвердити, що посада очільника ТЦК коштує в середньому 50 тисяч доларів?
– За моєю інформацією, коштувала. Але зараз відбуваються зміни, я знаю людей, які зайшли на цей напрямок від нового головкома. Наскільки це можливо, вони наведуть порядок.
"Ми не впливаємо на те, кого росіяни повернуть з полону"
– Інший важливий трек вашої діяльності – обміни полоненими. 19 серпня відбувся крайній, як кажуть у ці часи. Додому повернулося 103 людини. Того ж дня між вами і новим російським омбудсменом Яною Лантратовою відбулися переговори. Про що вони були?
– Яна Лантратова була призначена в кінці травня 2026-го року. До того я з 2022 року вів переговори з Тетяною Москальковою. Моя перша комунікація з Лантратовою відбулася через добу після її призначення. Тоді ми домовилися про зустріч і вже 5 червня вона відбулася одночасно з обміном, про який ми домовилися. 26, 27 червня були обміни військовополоненими, 17-го – окремий трек щодо цивільних, і ми повернули сімох людей, які були в полоні з 2022-го.
19 серпня відбувся обмін 103 на 103, і ми аналізували відповіді на запити, один до одного – працюють апарати, визначена одна особа з мого боку, одна особа з її боку. У щоденному робочому режимі вони працюють над передачею інформації і додатковою верифікацією.
– Останній обмін відбувся за сприяння Сполучених Штатів і Об'єднаних Арабських Еміратів. Яка їхня роль?
– Як це відбувається? Приймається рішення на політичному рівні. Політичний трек – це не моя історія, це історія президента України. Залучаються посередники, які додатково тиснуть на російську сторону. І потім російська сторона в робочому режимі виходить на операційний рівень, я це так називаю. Це якраз рівень Лантратової, плюс – представники різних, як кажуть росіяни, компетентних органів. На операційному рівні комунікація відбувається щодня. Востаннє я вів переговори з Лантратовою вчора – ми обмінювалися списками, інформацією.
– Наскільки розумію, ви формуєте списки за складною схемою і за погодженням з різними сторонами, а віддають вам усе одно – кого вважають за потрібне?
– Це основна проблема. Ще з Москальковою я намагався вийти на фіксацію критеріїв формування списків. Перший пріоритет – важко поранені, важко хворі. Це визначено міжнародним гуманітарним правом, женевськими конвенціями. Якщо прямо читати третю Женевську конвенцію, то важко поранені і важко хворі військовополонені повинні взагалі репатріюватися в обхід обмінних процесів і без привʼязки до кількості. Росіяни на це ніколи не підуть.
Друга категорія пріоритетності – жінки. У нас досі їх дуже багато в полоні. Не розумію, чому росіяни не хочуть віддати українських героїнь. Перший спеціальний серйозний обмін, який ми довго пропрацьовували із Москальковою, стосувався повернення жінок, це відбулося 17 жовтня 2022 року. З Лантратовою зараз ми ведемо подібні перемовини.
І третій критерій – хто найдовше в полоні, має виходити найшвидше. У нас є окремий список тих, хто в полоні ще з 2014 року.
Росіяни спочатку сказали: так, ми не проти розглянути критерії. Потім це було винесено на політичний рівень. За моєю інформацією, на політичному рівні в Стамбулі росіяни спочатку погодилися з принципами формування списків. Але рівно на наступний обмін вони привезли людей, які не підпадають під ці принципи. Тому з нашого боку завжди це відбувається наступним чином: я передаю списки за категоріями, наполягаючи на пріоритетності. Але кого насправді росіяни віддають, ми не знаємо, не впливаємо, не можемо напряму тиснути. Можуть тиснути десь наші посередники, партнери, яких ми зокрема публічно згадуємо. Інколи це працює. Зверніть увагу, що більш-менш почали віддавати хлопців, які в полоні з 2022 року.
Зараз ми ведемо окремі перемовини щодо найбільш складної категорії – оборонців Маріуполя. Ці перемовини максимально важкі.
– Командир "Азова" Денис Прокопенко вважає, що нинішня переговорна стратегія України щодо військовополонених вичерпала себе, і запропонував визначати пріоритетність з огляду на тривалість перебування в полоні, стан здоров'я, умови утримання. Чи вичерпала, на вашу думку, переговорна стратегія України і в чому відмінність критеріїв?
– Він перелічує ті пріоритетні категорії, на яких ми наполягаємо. Щодо нових підходів... Знаєте, з перемовною групою з української сторони ми спілкуємося щоденно. Як правило, у нас щодня виникають нові ідеї: що додатково ми можемо зробити, кого залучити, кого запросити, через кого спробувати натиснути, куди ще треба поїхати, де можна залучити родини військовополонених, зниклих безвісти, до якого іноземця їх можна відправити.Тобто ініціативи з нашого боку народжуються щодня. Ми ніколи не сиділи і не думали, що ми максимально ефективно виконуємо свою роботу. Доки хоч один чи одна залишаються в російському полоні, наша робота буде неефективною в очах родин, які чекають своїх.
Немає проблем з ініціативами. Є проблема з російською позицією. І проблема в тому, що тільки одна людина в Росії може кардинально міняти принципи повернення.
– Путін особисто поставив на стоп повернення захисників маріупольського гарнізону?
– Я не скажу, що вони поставили на стоп. Я попросив би дочекатися наступних обмінів і дати тоді оцінку переговорній стратегії переговорної групи з української сторони.
"Ми верифікували 186 офіційних місць, де тримають громадяни України"
– Щодо цивільних полонених: на днях росіяни дали 15 років 70-річній мешканці окупованого Токмака за донат 1500 гривень на українську армію. Скільки станом на зараз таких полонених?
– У нас створений спеціальний реєстр зниклих безвісти за особливих обставин. На теперішній час там в районі 16 тисяч. Верифікованих через цивільних через Міжнародний комітет Червоного Хреста – 840. Верифікованих за нашими джерелами – 1850. За це окрема подяка СБУ, ГУРу, СЗР. Додатково ми зараз ведемо верифікацію щодо ще 2275 цивільних осіб в російському полоні.
Насправді цифра може бути набагато, набагато більша. Є випадок, коли ми дізналися про незаконне затримання конкретної особи з Маріуполя тільки тоді, коли одна з членів родини виїхала з непідконтрольної території і офіційно до нас звернулася. До того часу люди елементарно боялися повідомити, що ще в 2022 році член родини був затриманий імовірно ФСБ.
Багато хто вже загинув від тортур чи був убитий. Навіть коли закінчаться активні бойові дії, російська сторона ніколи офіційно нас не поінформує, що з цими людьми сталося.
Щодо Світлани Рой, жінки, яку росіяни засудили на 15 років, я офіційно направив лист на Лантратову і прошу поінформувати про стан здоров'я, можливість відвідання і прошу передати її в Україну. Чекаю на відповідь. Подібні листи я направляю чи не щодня на російську сторону.
Лубінець: Сплеск скарг на ТЦК почався у 2024 році
Автор фото: Українська правда
– Вам відома достеменна кількість незаконних місць утримання українців на кшталт тих, у яких спочатку перебувала журналістка "Української правди" Вікторія Рощина?
– Ми верифікували 186 офіційних місць, де утримуються громадяни України – як військовополонені, так і цивільні. За нашими даними, неофіційні місця – такі як ями, гаражі, підвали – це як мінімум ще 150.
Місць, в яких перебувають наші громадяни України, більше 300. Насправді російський закон – це дуже умовна річ. Те, що вони роблять з громадянами України, є прямим порушенням міжнародного гуманітарного права. Навіть російський закон забороняє катування, але вони це роблять свідомо і системно. Росіяни публічно страчують українських військових на передовій з чітким розумінням, що це фіксується органами влади України. Це черговий сигнал світу – "ви з нами нічого не зробите, ми свідомо порушуємо Міжнародне гуманітарне право".
Затримали трьох офіційних співробітників ОБСЄ з дипломатичним імунітетом, піддали катуванням, засудили ще до початку повномасштабної агресії. Російська Федерація – член ОБСЄ. Коли Міжнародний кримінальний суд видав ордер на арешт президента Російської Федерації і уповноваженого російського президента із захисту прав дитини, Путін спеціально поїхав в одну з країн, яка ратифікувала Римський статут. На жаль, міжнародне співтовариство не зрозуміло, що Путін воює не проти України, він воює проти всього демократичного світу. І воює не сам, а з союзниками – Північною Кореєю, Іраном, країнами, які допомогають обходити санкції.
Переконаний, що російська армія почне в найближчому майбутньому робити прямі атаки на країни, які є членами НАТО. Якщо дрон залетів з Росії в Румунію, значить, він туди і планував. Це випробування реакції, вона була млява, отже для росіян це сигнал робити більше.
"Юридично у нас зафіксовано страту 345 українських військових. В реальності ця цифра щонайменше у 5 разів більша"
– Змінюється поле бою – зростає кілл-зона. Як змінюється ситуація зі стратами полонених на полі бою?
– 345 вбитих наших військових на лінії зіткнення. Останній випадок 22 липня. Хлопець у Донецькій області потрапив у полон, це було зафіксовано, після цього зафіксували, що його розстріляли. По кожному випадку я надсилаю окремі листи до Організації об'єднаних націй, МКЧХ, міжнародних, європейських інституцій, які повинні досліджувати, фіксувати ці злочини. Окремо працює Офіс Генерального прокурора України. Для нас дуже важливо, щоб у майбутньому у нас були юридичні підстави засудити конкретних російських військових.
Є військові частини, яким, таке враження, поставили задачу брати в полон якомога більше українців. Інші – просто розстрілюють наших хлопців.
Юридично у нас зафіксовано страту 345 українських військових, відкриті кримінальні провадження, це фіксується Офісом Генерального прокурора. В реальності ця цифра набагато більша – щонайменше у 5 разів.
– Які шанси, що росіяни будуть притягнуті за ці воєнні злочини відповідно до норм Міжнародного права?
– Дуже складна історія з наданням юридичної оцінки, дуже забюрократизована неефективна система. МКС відкрив кримінальне провадження, видав 2 ордери на арешт. Але МКС досліджує виключно воєнні злочини, злочини геноциду. На мій погляд, все, що роблять росіяни по відношенню до українських дітей – підпадає під 6 статтю Римського статуту про геноцид. МКС відкрив кримінальне провадження за 8 статтею – це скоєння воєнних злочинів, злочинів проти людяності.
У нас є позитивний трек – це створення спецтрибуналу. Це те, що не може юридично охопити МКС. Мова йде про оцінку вищому політичному і військовому керівництву Російської Федерації за сам факт розпочинання війни проти України. Скільки мине часу, поки ми отримаємо судове рішення, за яким буде засуджений президент Російської Федерації, я не знаю і не знає ніхто. Але наша задача – створити спецтрибунал рішенням Ради Європи і зробити це терміново. Принаймні в цьому році треба юридично запустити спецтрибунал, починати збирати докази і переходити до судового процесу.
Третє, що, на мій погляд, має зараз максимально розповсюдитися як практика – універсальна юрисдикція, щоб національні суди і органи правопорядку могли судити за воєнні злочини.
Вже є перший прецедент – Фінляндія засудила громадянина Російської Федерації, хоча у нього був фінський паспорт, за злочин 2014 року. Зокрема і розстріл українського військовополоненого. Ми просили про екстрадицію цього громадянина в Україну. Нам відмовили на підставі рішення Європейського суду прав людини про факти катування в українській пенітенціарній системі. Наскільки я знаю, Офіс Генерального прокурора шукає юридичний шлях, як все-таки цього громадянина забрати в Україну. Він нам треба як свідок в першу чергу.
Польща, Литва також роблять перші кроки з відкриття кримінальних проваджень. Фінляндія – це пілотне судове рішення. Я б дуже хотів, щоб усі країни Європи, почали це робити. У нас є купа фактів, які вони можуть брати до роботи.
Перший генеральний прокурор, який це зробив – генеральний прокурор Німеччини. Після початку повномасштабної агресії він відкрив перше кримінальне провадження за скоєння воєнних злочинів та злочинів проти людяності проти окремих представників російської армії. Є сподівання, що з одного боку вони будуть надавати оцінку цим фактам, з іншого боку, правильно розбиралися, що відбувається.
Бо коли затримали нашого Сергія Кузнєцова в Італії, якого підозрюють у підриві Північних потоків, Німеччина його забрала до себе. За моєю інформацією, там порушуються його права. Я піднімав це питання на найвищому рівні серед своїх європейських колег, європейського керівництва, європейської мережі національних інституцій захисту прав людини. Ми вимагаємо, щоб мені надали доступ до нього. Мені відомо, що до Кузнєцова негативне, ганебне ставлення. Це при тому, що Німеччина розуміє, що Росія скоїла цю агресію, є рішення Великої Британії про те, що ця газова гілка підпадає під ознаки військової інфраструктури. А отже – може бути ціллю для української армії.
На жаль, затриманий і другий хлопець. Спочатку у Польщі, де за рішенням польського суду його відпустили. Його дії були проаналізовані і визнані як законні. Для нас стало абсолютною несподіванкою, що він був затриманий у Хорватії. І зараз Німеччина звернулася за екстрадицією вже другого нашого громадянина.
Лубінець: Моя помилка, що мені треба було в публічність вийти ще в 2024 році
автор фото: Українська правда
"Зніміть, врешті-решт, рожеві окуляри. Без припинення бойових дій організувати вибори не тільки неможливо, це прямо забороняє Конституція"
– Цікава ваша думка як омбудсмана щодо виборів. Екс-міністр оборони Михайло Федоров фактично до цього закликав. За його словами, неефективна система потребує перезавантаження. На шальках терезів з одного боку – право громадян на зміну владу, з іншого – неможливість гарантувати можливість як голосувати, так і бути обраними. Ви за який варіант?
– Найлегше у цій ситуації – зробити публічний пост на мільйон лайків.
Чи можете уявити, що під час продовження бойових дій можна забезпечити право кожного голосувати чи бути обраним? 4,6 млн громадян України зі статусом ВПО зараз по всій території України. 8,5 млн громадян України виїхали за кордон, їх окремо треба перерахувати і передати бюлетені. Приміщення, організація голосування військових, створення реєстру виборців і ризик витоку інформації – кібератаки не припиняються.
Я організовував президентські і парламентські вибори у Волновасі у 2014-му. Забезпечити право голосу значної частини військових не вийшло. Без припинення бойових дій організувати вибори не тільки неможливо, це прямо забороняє Конституція.
Нам треба усвідомити, що війна надовго. І навіть припинення вогню не означатиме, що війна закінчилася. Зніміть, врешті-решт, рожеві окуляри.
– Низка правозахисних організацій вважає, що людина на посаді омбудсмена повинна бути позбавлена права обиратися на політичні посади певний час після закінчення каденції. Це має убезпечити посаду від перетворення на майданчик для піару. Чи підтримаєте цю ініціативу?
– Слухайте, я готовий підтримати будь-яку ініціативу, яка посилить інституцію. Якщо, на думку правозахисників це допоможе, я готовий підтримати. Але я не переконаний, що це нас посилить. І не тому, що маю політичні плани.
Проти нас воює сильний, підготовлений, підступний, заможний, сильний ворог. Це не закінчиться швидко. До цього треба готуватися в першу чергу.
Влада нарешті повинна зрозуміти, що із суспільством треба говорити. Говорити відверто і на серйозні теми. Час популярних рішень закінчився у перший день вторгнення. Зараз усі повинні займатися лише тим, щоб держава вижила і не зникла з політичної мапи світу.
Тетяна Даниленко
Go to pravda.com.ua
У Києві на Софійській площі вп'яте відкрили Алею Героїв «Воїни світла», присвячену пам'яті полеглих Захисників і Захисниць України. Цьогоріч експозиція об'єднала 520 портретів та історій українських воїнів.
Про це повідомляють у Департаменті суспільних комунікацій КМДА, пише Рубрика.
На стендах представлені портрети воїнів ОЗСП «Азов», 12-ї бригади спеціального призначення «Азов» Національної гвардії України, ССО «Азов», 3-ї окремої штурмової бригади Збройних Сил України, батальйону «Донбас», добровольців і військовослужбовців, які загинули в боях за Україну.
Проєкт «Воїни світла» започаткували у 2022 році. Його авторка, ініціаторка та організаторка – Віра Литвиненко, мати полеглого бійця полку «Азов» Владислава Литвиненка з позивним «Вектор». За 5 років проєкт об'єднав сотні родин полеглих воїнів навколо збереження пам'яті про їхніх рідних.
Фото: КМДА
Через безпекову ситуацію у столиці цього року змінили формат відкриття. Алею Героїв традиційно розмістили на Софійській площі, а урочисту частину заходу провели в Колонній залі Київської міської державної адміністрації. Там зібралися родини полеглих Захисників, військовослужбовці, ветерани, побратими й посестри загиблих, представники громадських організацій та міської влади.
Фото: КМДА
Директорка Департаменту Олеся Зубрицька зазначила, що сьогодні практично немає родини в Україні, яку б не торкнулися наслідки війни. Багато українців, які не були професійними військовими, ще у 2014 році, а згодом і після початку повномасштабного вторгнення, залишили свої професії та родини, щоб стати на захист держави.
«Можна тільки уявити, скільки користі ці люди могли б принести мирній Україні після нашої перемоги. Ми згадуємо їх не лише сьогодні – щодня о 9:00 схиляємо голови у хвилині мовчання. Для міської влади, депутатського корпусу, мера Києва Віталія Кличка допомога Силам безпеки і оборони, підтримка ветеранів, родин загиблих, наших Захисників є одним із ключових питань. Вдячні пані Вірі та організації, яка вже кілька років ініціює проведення виставки «Воїни світла», і завжди підтримуватимемо родини наших полеглих Захисників. Вони житимуть, доки житиме пам'ять про них. І ми маємо передавати цю пам'ять нашим дітям, щоб вони знали, що їхні батьки були Героями, пишалися ними і знали: саме завдяки їм сьогодні існує держава Україна», – наголосила Олеся Зубрицька.
Фото: КМДА
Участь у заході також взяв уповноважений Київської міської ради з прав ветеранів війни, Захисник Маріуполя Станіслав Риженков («Морті»). Він наголосив, що для військових пам'ять про загиблих побратимів є частиною щоденного життя.
«Як і вся Україна, сьогодні ми вшановуємо хлопців і дівчат, які віддали свої життя за нашу свободу та незалежність. Цей день став офіційним Днем пам'яті не так давно, утім для нас пам'ять про побратимів живе щодня. Сьогодні, дивлячись на цю виставку, я згадую своїх побратимів, із якими мав честь бути в бою, пліч-о-пліч виконувати бойові завдання. За кожним із цих облич – людина, її життя, історія і родина. І дуже важко згадувати тих, кого вже немає поруч. У такі моменти особливо гостро відчуваєш порожнечу – їх справді дуже не вистачає. Утім ми маємо говорити про них, називати їхні імена і зберігати пам'ять про те, якими вони були і за що боролися», – зазначив Станіслав Риженков.
Фото: КМДА
Урочисту частину розпочали з відео «Навіки в строю», присвяченого пам'яті полеглих Захисників і Захисниць України. Під час заходу згадали різні етапи російсько-української війни: добровольців, які стали на захист країни у 2014 році, військових, що у 2016–2017 роках виконували бойові завдання на Донеччині та Луганщині, учасників Операції об'єднаних сил. Окремо вшанували оборонців Маріуполя, історії яких становлять значну частину експозиції «Воїни світла».
↓Читайте також
У Києві вшанували загиблих воїнів-мусульман: в Ісламському центрі відкрили меморіальну Стіну
У столиці ветерани з ампутаціями представили адаптивний чоловічий одяг
Сміливість нашого народу дозволила Україні вистояти протягом усіх років цієї війни: Зеленський вручив нагороди українським воїнам
The post У Києві відкрили Алею Героїв “Воїни світла”: на експозиції представлено 520 історій полеглих Захисників і Захисниць України appeared first on Рубрика.
Go to rubryka.com
У Львові поруч із Державним прапором України підняли особливий стяг – Прапор Надії, всеукраїнський символ підтримки та пам'яті про військовополонених, зниклих безвісти та тих, хто перебуває у російському полоні.
Про це повідомила Львівська міська рада, передає Рубрика.
Державний прапор України та Прапор Надії підняли:
- Матвій — син військового Романа, який зник безвісти торік,
- Максим — син військовополоненого, бійця 12-ї бригади спеціального призначення "Азов" Національної гвардії України Андрія,
- прикордонниця Еліна Мединіна, яка сама пережила російський полон.
Фото: Львівська міська рада
У заході взяли участь родини військовополонених і зниклих безвісти, військовослужбовці, представники області, депутати, а також заступниця міського голови з гуманітарних питань Ірина Кулинич.
Як зазначається, одним із тих, хто підняв Прапор Надії у Львові, став 13-річний Матвій – син військового Романа, який зник безвісти 16 жовтня 2025 року.
Фото: Львівська міська рада
Відтоді минуло десять місяців. Увесь цей час родина шукає будь-яку звістку про чоловіка та бореться за його повернення додому.
Попри свій юний вік, Матвій є великою підтримкою для мами. З раннього дитинства хлопець має дві великі мрії — стати священником і професійним футболістом. Саме батько вперше привів його на футбольне поле, коли Матвієві було лише три роки.
Цього дня Матвій піднімав Прапор Надії не лише за свого тата Романа, а й за кожного захисника та кожну захисницю, на яких удома чекають рідні.
Фото: Львівська міська рада
До церемонії також долучилася Еліна Мединіна – прикордонниця, військова лікарка, захисниця Маріуполя та медикиня "Азовсталі", яка сама пережила російський полон.
На початку повномасштабного вторгнення Еліна очолювала службу охорони здоров'я Донецького прикордонного загону та виконувала завдання в оточеному Маріуполі. Згодом вона опинилася на території заводу "Азовсталь", де в складних умовах надавала медичну допомогу пораненим військовослужбовцям і цивільним.
21 травня 2022 року Еліна потрапила в російський полон. Нині вона очолює сектор охорони здоров'я Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України.
Прапор Надії Еліна піднімала за своїх побратимів і посестер, а також за всіх, хто досі перебуває у російському полоні або вважається зниклим безвісти.
Фото: Львівська міська рада
Ще одним учасником підняття Прапора Надії став Максим – син військовополоненого Андрія, бійця 12-ї бригади спеціального призначення "Азов" Національної гвардії України.
Після окупації рідного міста у 2014 році родина Максима переїхала до Маріуполя. Там його батько працював на комбінаті "Азовсталь".
З початком повномасштабної війни Андрій долучився до оборони Маріуполя у складі окремого загону спеціального призначення "Азов". Наприкінці травня 2022 року разом із побратимами він вийшов у полон.
Під час теракту в колонії в Оленівці 29 липня Андрій отримав важкі поранення. Нині він досі перебуває в російській неволі.
Довідка
Прапор Надії — біло-чорний стяг, що символізує віру та надію на повернення тих, кого чекають українські родини. Він нагадує про військових і цивільних, які перебувають у полоні або зникли безвісти, а також про випробування, через які щодня проходять їхні рідні.
Ініціативу підняття Прапора Надії започаткували в Україні у 2025 році. Її мета — вшанувати пам'ять про українських військовополонених і зниклих безвісти під час російсько-української війни та нагадувати суспільству про тих, хто досі не повернувся додому.
Ідея створення цього символу належить Сергію Волинському — Герою України, командиру 36-ї окремої бригади морської піхоти ВМС ЗСУ, учаснику оборони Маріуполя та колишньому військовополоненому.
23 серпня 2024 року він подав петицію до Президента України з проханням підтримати створення нового символу — Прапора Надії. Менш ніж за чотири дні петиція набрала необхідні 25 тисяч підписів.
Прапор Надії — це знак мовчазної пам'яті та віри у повернення полонених і зниклих безвісти.
Нагадаємо, 29 серпня в Україні відзначають День пам'яті захисників і захисниць України — державний пам'ятний день, встановлений для вшанування військовослужбовців і добровольців, які віддали свої життя в боротьбі за незалежність, суверенітет і територіальну цілісність держави.
Цю дату встановили у 2019 році указом президента України. Вона пов'язана з Іловайською трагедією 2014 року.
Як писала Рубрика, у Києві на Майдані Незалежності відбулася центральна акція до Загальнонаціональної хвилини мовчання. Захід провели на честь пам'яті полеглих військових.
↓Читайте також В пам'ять про зниклих безвісти воїнів: у Львові підняли Прапор Надії У Запоріжжі встановили перший в Україні "Прапор Надії": символ, що нагадуватиме про полонених та зниклих безвісти
The post У Львові поруч із Державним прапором України підняли Прапор Надії appeared first on Рубрика.
Go to rubryka.com
Поки військові залишаються далеко від дому, їхні близькі самостійно долають тривогу, фінансовий тиск і невизначеність щодо повернення.
За шість місяців війни США з Іраном родини американських військових зіткнулися з тривогою, невизначеністю та фінансовими труднощами. Кортні Сандерс допомагає близьким військовослужбовців вирішувати щоденні питання, які залишаються без відповіді після відправлення рідних у зону бойових дій: забирати дітей зі школи, компенсувати втрачений дохід і переживати тривалу розлуку.
Як стало відомо з Reuters
Це ніби постійно сидіти як на голках.
– Кортні Сандерс
Сандерс очолює відділення організації підтримки військових родин “Блу Стар Феміліс” у районі Чикаго. Її доньки служать у Військово-морських силах США та протягом останніх шести місяців перебували в різних закордонних локаціях, зокрема на Близькому Сході.
У регіоні розміщено понад 50 тисяч американських військових. Для підтримки бойових дій США також направили туди тисячі морських піхотинців і моряків. За час конфлікту загинули 18 американських військовослужбовців, ще понад 750 зазнали поранень.
За словами Сандерс, періоди боїв, дипломатичних контактів і невдалих мирних переговорів перетворили життя військових родин на емоційне випробування.
Це справжні емоційні гойдалки. Щойно здається, що можна трохи перевести подих, як тебе знову боляче б’є ця ситуація.
– Кортні Сандерс
Партнери, діти, батьки та матері військових і раніше стикалися зі стресом під час відряджень рідних. Однак раптовий початок війни з Іраном та її непередбачуваний перебіг посилили психологічне навантаження.
На початку березня організація “Блу Стар Феміліс” опитала близько 200 родин військовослужбовців, які проходять активну службу. Підвищений рівень стресу через війну з Іраном відзначили 81% респондентів.
Організація розширила підтримку для таких сімей: створила онлайн-ресурси, проводить вебінари та особисті зустрічі, а також допомагає тим, хто вперше переживає відрядження партнера, спілкуватися з людьми, які вже мають подібний досвід.
Тривалі відрядження та фінансовий тиск
Частину відряджень військовослужбовців несподівано продовжили. Авіаносець “Авраам Лінкольн” понад 200 днів не заходив у порт, що, за оцінкою законодавців від Демократичної партії, стало сучасним рекордом. На борту служать близько 5 тисяч моряків і морських піхотинців.
У військових медіа з’являлися повідомлення про спроби самогубства та падіння морального стану серед екіпажу. Міністр оборони США Піт Гегсет заявив, що ці повідомлення зовсім неправильно відображають умови служби на кораблі.
Окремою проблемою для родин стали гроші. Бійці Національної гвардії у перервах між відрядженнями часто мають звичайну цивільну роботу. Раптова втрата основного заробітку може ускладнити забезпечення сім’ї найнеобхіднішим.
У цивільному суспільстві поширена велика хибна думка, нібито військовим оплачують усі рахунки. Насправді це зовсім не так.
– Кортні Сандерс
У Пентагоні заявили, що бачать труднощі військових сімей і чують їхні побоювання. Відомство наголосило на готовності надати їм необхідні ресурси, допомогу та стабільність у складний період.
Як родини військових переживають війну з Іраном
Шеннон, дружина військовослужбовця армії США та мати трьох дітей із Північної Кароліни, намагається менше стежити за новинами та політичними суперечками навколо війни. З міркувань безпеки вона попросила називати лише її ім’я.
У лютому її чоловік отримав п’ять днів на підготовку до відправлення в регіон. Протягом перших місяців він міг зв’язуватися з родиною лише зрідка. Від червня подружжя спілкується майже щодня, але тривога не зникає.
Емоцій дуже багато, особливо коли там гинуть люди.
– Шеннон
Влітку її діти почали відвідувати психолога. Шеннон намагається триматися перед ними, хоча іноді плаче, коли дітей немає поруч.
Після відправлення чоловіка вона долучилася до групи підтримки військовослужбовців і їхніх родин у його підрозділі. Там вона допомагає організовувати доставку готової їжі та іншу допомогу для сімей, яким це потрібно.
Не кожен день буде добрим, але потрібно рухатися далі й чимось себе займати.
– Шеннон
У Вірджинії Пат, дружина моряка Військово-морських сил США, також намагається зберегти звичний ритм життя для дітей, які навчаються у середній та старшій школі. Вона теж попросила не називати її прізвище з міркувань безпеки.
Чоловік Пат перебуває у відрядженні приблизно п’ять місяців. За її словами, сусіди суттєво допомагають родині: забирають дітей та беруть на себе частину побутових справ.
Щоп’ятниці її сім’я вдягає червоне на знак підтримки військових, які перебувають у відрядженнях. До цієї традиції долучилися й багато однокласників її дітей, зокрема ті, хто не має родичів у війську.
Чоловік Пат уже вирушав у відрядження раніше. Цього разу вона була приємно здивована тим, що на кораблі є Wi-Fi, тому підтримувати зв’язок стало простіше. Водночас родина й далі не знає, коли саме він повернеться додому.
Коли діти вже старші й розуміють, що тато не був поруч на їхніх спортивних подіях, це трохи емоційно важко. Але мої діти дуже стійкі.
– Пат
Для тисяч американських родин війна з Іраном залишається не лише питанням безпеки на Близькому Сході, а й щоденною боротьбою за звичне життя, психологічну рівновагу та зв’язок із рідними, які перебувають далеко від дому.
Корисне для прочитання:
- Війна США з Іраном триває шостий місяць. Дональд Трамп обирає між тимчасовою угодою, новими авіаударами та збереженням блокади, кожен варіант має значні політичні ризики.
- Shein планує провести IPO у Гонконзі 19 серпня з оцінкою до $40 млрд. Компанія стикається зі зниженням вартості, слабшими прибутками та посиленням конкуренції.
The post Війна США з Іраном виснажує родини військових: 81% повідомили про стрес first appeared on Межа. Новини України..