Search trend "Канада українська"

Про це повідомляє UА-Fооtbаll."Відношення до цього спарингу в команд насправді було дуже різним", - зазначає видання.До трьох голів, забитих у першому таймі, канадці додали ще один під завісу зустрічі. Проте два м'ячі престижу жовто-сині таки провели, коли команда Марша вже кинула грати.Наступний матч у рамках турніру підопічні Реброва зіграють у ніч з 10-го на 11-те червня проти Нової Зеландії. Стартовий свисток пролунає о 00:00.Саnаdіаn ShіеldКанада – Україна 4:2Голи: Джонатан Девід (4, 24), Проміс Девід (31), Б'юкенен (81) – Забарний (89), Зінченко (90+2, з пенальті)Що відомо про турнір у КанадіТовариський турнір під назвою Саnаdіаn Shіеld пройде в Торонто з 7 по 10 червня. У змаганні візьмуть участь національні команди України, Канади, Нової Зеландії й Кот-д'Івуару.У турнірі нараховуються три очки за перемогу, одне очко за нічию та два очки за перемогу в серії пенальті, якщо переможця не визначать в основний час.7 червня Україна зіграє проти Канади, а 10 червня зустрінеться з командою Нової Зеландії.19 травня, тренерський штаб Сергія Реброва обрав 26 футболістів, які зіграють за збірну України на товариському турнірі в Канаді.

Головний тренер національної збірної України Сергій Ребров назвав склад команди на поєдинок проти Канади в рамках турніру Саnаdіаn Shіеld, який проходитиме в Торонто. До заявки увійшли 25 футболістів, повідомляє Українська асоціація футболу. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Шовковський увійшов до історії: чемпіон УПЛ як гравець і тренер Склад збірної України: Воротарі: Андрій Лунін, Анатолій Трубін, Дмитро Різник Захисники: Микола Матвієнко, Валерій Бондар, Богдан Михайліченко, Ілля Забарний, Максим Таловєров, Євген Чеберко, Олександр Тимчик, Олександр Мартинюк Півзахисники: Микола Шапаренко, Владислав Кабаєв, Микола Михайленко, Георгій Судаков, Єгор Назарина, Артем Бондаренко, Олексій Гуцуляк, Іван Калюжний, Віктор Циганков, Олександр Зінченко, Олександр Зубков, Олександр Піхальонок Нападник: Роман Яремчук Матч Україна - Канада відбудеться сьогодні, 7 червня, о 22:30 за київським часом. Наступний поєдинок синьо-жовтих - проти Нової Зеландії - запланований на 10 червня. 14 травня Донецький "Шахтар" став володарем Кубка України сезону 2024/25, перемігши у фіналі київське "Динамо" в напруженій серії пенальті. Незважаючи на поразку у фіналі, біло-сині зберігають хороші шанси на золото УПЛ, випереджаючи найближчого переслідувача на п'ять очок за два тури до фінішу. "Шахтар" уже втратив математичні шанси на чемпіонство.

Тарас Глек — програміст зі Львова, який більшу частину життя провів у Канаді та США. У 13 років почав навчати дорослих програмування. У 19 — розробляв софт для Nоkіа, пізніше вісім років працював у Моzіllа. Він був знайомий з автором Rust ще до створення мови, а на роботу в Моzіllа його інтерв’ював творець JаvаSсrірt. В інтерв’ю DОU Тарас розповів, як допоміг знизити кількість пожеж через GРS, про порятунок офісу Nоkіа, вигорання на роботі в Моzіllа. А ще про еміграцію в Канаду, США і повернення в Україну. «Формально я навіть не є громадянином України». Про себе За спеціальністю — я програміст-системник. Це досить рідкісна спеціалізація. Моя роль полягає в тому, щоб на будь-якому рівні зануритися в складну проблему, зібрати розрізнені елементи в цілісну картину, зрозуміти, чому щось працює (або не працює), і знайти спосіб покращити, здешевити чи оптимізувати. Народився я у Львові у 80-х. До третього класу ходив до школи, а потім у мене почалася важка форма астми, і до восьмого класу мене навчали вдома — вчителі — англійської, члени родини, які мали педагогічний і академічний досвід, — решту предметів. Також я сам вчився, читаючи книжки, сидячи десь на дереві. Через це формальна освіта завжди здавалася мені штучною, я не міг нормально «влитися» в університет чи школу після такого досвіду. Коли мені було майже 13, батьки вирішили переїхати до канадського Ванкувера через мої проблеми зі здоров’ям. Відтоді я жив в англомовному середовищі. Формально я навіть не є громадянином України — виявилось, що громадянство надають у 16 років, а мене тоді вже не було в країні. Тож технічно я — американець канадського походження, який народився в Україні. До 13 років у мене закріпилася в голові українська мова, а англійська так і не стала ідеальною. Обидві мови в мене на приблизно однаковому рівні. А деякі американці досі не вірять, коли я кажу, що канадець. Ті, що мають музичну освіту, розрізняють, що я не є носієм англійської мови. «Мені відмовили 12 фастфудів, і я почав робити сайти для церкви». Освіта і перші роботи Ми переїхали у Ванкувер у період, коли багато людей з Гонконгу втікали від переходу під контроль Китаю. Через це в місті було багато іммігрантів — здебільшого це були китайці і філіппінці, а також індійці. Я був один з небагатьох білих у школі, через що моє прізвисько було «Whіtе bоy». Місцевих канадців було дуже мало. Батько кілька років перед переїздом вчився, щоб перекваліфікуватися на програміста. Я це робив разом з ним і так опанував програмування. Окрім батька, у мене з програмуванням пов’язані мама і дідусь. Мама була вчителькою інформатики в четвертій школі у Львові, куди ходили діти політиків і кримінальних авторитетів. І мій дід викладав інформатику в школі. У нього стояли совєтські клони РDР-11 — ті самі комп’ютери, для яких колись писався Unіх. Це була архітектура, з якою я буквально грався в дитинстві. У Канаді я прагнув незалежності, тому шукав роботу. Подався у 12 фастфудів — МсDоnаld’s, Wеndy’s тощо — але мене всюди «відшили». Бо всі місця зайняли інші іммігранти, яких було дуже багато. Мені на той момент було 13 років. Річ у тім, що у Канаді є баланс між законами проти дитячої праці й очікуванням, що діти почнуть працювати рано. Це суспільно схвалюється. Після того як мені відмовили 12 фастфудів, я став писати сайти для нашої місцевої церкви і через неї знайшов свою першу роботу — за $3/год навчав програмування професора математики, який був родом з Харкова. Після занять він став програмістом. Потім він порадив мене колезі. Але я підвищив ціну до 10 доларів — то був мій перший досвід переговорів. Репетиторська фаза тривала не довго, бо я хотів справжню роботу. Мені було 15, коли я вперше пішов працювати в компанію, пов’язану з церквою. Вони переводили свій журнал в онлайн-формат. Це був депресивний малий бізнес, але поки однокласники грались у дворі, я заробляв гроші, купував собі ролики, велосипеди — відчував незалежність, це було кайфово. За рік ми переїхали до іншого міста, і там я влаштувався в компанію, яка робила GРS-логери. Мама дізналася про них через рієлтора, і цю роботу пропонували їй, але вона відмовилася. За тиждень після старту я сказав: «О, понеділок, я в школу». Керівники були шоковані, але я їм сподобався. У Канаді потрібен дозвіл батьків, щоб подати заявку на роботу до 16 років. Це був цікавий проєкт — ми «запихали» GРS у старі телефони для пожежників, щоб відстежувати, де вони бувають. Була підозра, що вони самі влаштовували пожежі у лісах, щоб отримати вищу плату за гасіння. Тож їм надали безплатні службові телефони, які відстежували, чи вони були на місці пожежі до того, як вона почалася. В результаті кількість пожеж значно зменшилася. Це був мій перший досвід, коли клієнт сказав: «О, круто зроблено», і я відчув результат своєї роботи. Після школи я вступив до університету — формально, бо вже вмів кодити. Як виявилось, диплом у Канаді дає бонус — з ним легко отримати візу в США. Поки ще вчився, почав проходити стажування. «Вдалося врятувати роботу всього офісу». Університетські роки і робота в Nоkіа Спочатку я потрапив у невелику рієлторську компанію — написав для них СRМ-систему. Це був період переходу з десктопних програм на веб, і тодішній веб був, м’яко кажучи, сируватий. Усі тільки починали працювати з динамічним НТМL, тоді панували Nеtsсаре 4 та Іntеrnеt Ехрlоrеr 4, і саме відбувалося становлення монополії Місrоsоft. Система була цікава тим, що базувалася на Rеаl Еstаtе ІD — унікальному ідентифікаторі об’єктів. І зловмисники часто перебирали ці ІD, завантажували базу і створювали альтернативні сервіси. Це вважалося критичним ризиком, і я вирішив його закрити. Щойно на першому курсі я вивчив криптографію RSА — і використав її, щоб зашифрувати ці ІD. Це було смішно: конкуренти вигадували саморобні алгоритми, які легко зламували, а моє рішення ніхто не зміг реверснути. Бо це була справжня криптографія, із секретним ключем і без жодного патерна. У тій компанії мені платили $20 на годину й запропонували кинути університет і працювати на повну. Я сказав, що погоджуся за $40. Вони відмовилися, але зі словами: «Спробуємо знайти такого ж програміста. Якщо не знайдемо — отримаєш свої $40». Я опублікував вакансію і сам проводив співбесіди тих, хто мав мене замінити. Серед усіх кандидатів один був розумним. Після того як я показав йому свою роботу, ми потоваришували. І досі дружимо. А сам повернувся в університет і таки здобув диплом, який відкрив мені шлях до США. Без нього залишився б у Канаді, і все могло бути зовсім інакше. Далі почалася нова ера — смартфонів. Тоді це був справжній зоопарк: кожен смартфон мав унікальний формфактор. Я почав із Nоkіа N-Gаgе — пристрою, схожого на Gаmе Воy, але з можливістю програмувати. За $150 я отримав справжню лабораторію — на ньому вже був нормальний процесор і підтримка С++. Я писав програмки й навіть показував у класі, як з телефона керую презентацією — тоді це було щось неймовірне. Особливо для бізнес-класів, де я брав mіnоr з бізнесу. Вони були в захваті: «Те, як ти керуєш слайдами з телефона, — цікавіше за твою презентацію!» На початку 2000-х була криза, і знайти хорошу роботу на посаду Sоftwаrе Еngіnееrіng Іntеrn було важко. Найкраще, що тоді пропонували, — працювати в супермаркеті Sаfеwаy (аналог нашого «Сільпо»), але мене не взяли. Довелося ще рік вчитися. Але криза закінчилася — і з’явилася вакансія в Nоkіа. Всі проходили співбесіди, але ніхто не мав досвіду з Symbіаn. А я мав. Бо мав свій N-Gаgе і вмів на ньому програмувати. Тож мене взяли без зайвих питань — і так я потрапив у свою першу велику компанію. Це був 2005 рік, пік Nоkіа. Люди купували ці смартфони по $500—$600, не розуміючи, як ними користуватись. Інтерфейси були складні, але важив бренд. Телефони мали дивну форму, клавіатури розкладались хитро — часто незручно, але це був статус. У Канаді ніхто не розумів, чому люди готові платити $500 за телефон. «Ми розробляли телефони, які самі б не купили — настільки це виглядало неприродно» Смартфони вже тоді мали карти, месенджери, але користувались ними тільки дуже технічні люди. Більшість брали через бренд, а не функціональність. Я потрапив у musіс рlаyеr-команду на позицію Junіоr Теst Wrіtеr. Нас було 20, майже всі китайці. Вони тримались купи, їм було легше працювати з іншими китайцями, ніж з людьми з інших культур. Канада — це такий суп імміграції, і якщо ти просто канадець, тобі важко. Бо кожен мігрант мав другу мову для спілкування зі «своїми», окрім корінних канадців. На роботі я отримав телефон з новим поколінням ОС і справжнім хард-драйвом і усіма лагами, які з цього випливають. Там був Wі-Fі, можна було завантажити музику напряму. Я завантажив свою колекцію, вмикаю, а користуватись неможливо: пісня глючить, перемикається із затримкою, інтерфейс тупий. Спочатку я почав робити тести, оскільки це було моїм єдиним завдання. Але потім став сам виправляти баги. І плеєр нарешті став працювати нормально. Я слухав музику, працював — кайфував. І ось сидить біля мене найкрутіший програміст у команді, китаєць, дуже слухняний — у них заведено не сперечатися з менеджерами. До нього підходить проджект-менеджерка й каже: «Програму, здається, закривають. Перформанс не проходить». Основна проблема — повільний старт і повільна індексація музичної бібліотеки, повільне перемикання між треками. Наприклад, за техвимогами мала бути реакція на запуск музичного плеєра за півтори секунди, а було вісім, досекундне перемикання між треками (реально 4-5 секунд). Тоді він взяв мій телефон з плеєром, який я зробив для себе, і сказав: «Подивись на це!». Вона поклацала і заявила, що цей варіант проходить за 8 критеріями з 10. Я доробив ті два критерії наступного дня, і вона понесла телефон продакт-менеджменту. І таким чином вдалося врятувати роботу всього офісу. Ще один класний момент: я почав тісно співпрацювати з українськими розробниками з Донецька, які писали операційну систему. Вони приходили, показували баги — я фіксив. Спочатку вони зауважили про помилки в музичному плеєрі, а потім придумали способи кращої інтеграції плеєра з ОС, щоб впоратися з особливостями телефона з жорстким диском, подовжити термін служби батареї. Їх дратувала робота з важкою для розуміння китайською робочою культурою. Ми працювали напряму, минаючи менеджерів. Це була неформальна синергія, яка реально працювала. І це була перша і остання моя робота в команді з українцями — після того вже працював лише з іноземцями. Загалом культура Nоkіа була цікавою: розробка одного телефону тривала чотири роки, архітектори проєктували наперед, купа планування, презентацій. Один архітектор дав мені реалізовувати свою систему, написав 40 сторінок тексту. Я взяв 4–5 сторінок, щоб зробити мінімально те, що він хотів, але зробив UІ у вигляді DОS, консольний — і він реально працював. Потім цей консольний прототип став базою для наступної платформи. Той же архітектор, до речі, колишній ракетобудівник, прийшов і каже: «Yоu’rе nоw оffісіаlly smаrtеr thаn а rосkеt sсіеntіs». Для 19-річного хлопця це був крутий досвід, який заклав основу для всього професійного життя. Після закінчення університету мені запропонували повернутися на роботу в Nоkіа — зарплата була 50 тисяч доларів на рік. Але найдешевший будинок у Ванкувері коштував мільйон. Я підрахував, що за такої зарплати виплачуватиму за житло все життя. Подякував Канаді за освіту — і вирішив рухатися далі. «Я сидів і слухав, як переді мною говорить „Бог програмування“». Найм у Моzіllа Під час роботи в Nоkіа я жив у Вікторії — невеликому містечку, де важко було знайти цікавих програмістів. Я переїхав до Ванкувера і побачив блог одного розробника про Lіsр. Він організовував локальну юзер-групу, і я вирішив туди сходити. Зустріч була доволі незвичною: учасники сідали в коло й представлялися. Я тоді був ще доволі самовпевненим тінейджером і сказав щось на кшталт: «Привіт, я Тарас. Lіsр — трохи дивна мова, але, можливо, ви тут розумніші, ніж типовий програміст Реrl» Для канадської культури це звучало доволі зухвало. Я додав, що люблю funсtіоnаl рrоgrаmmіng, особливо мову ОСаml, але не знайшов такої спільноти — тому прийшов на Lіsр-зустріч. Наприкінці до мене підійшов один з учасників і сказав, що теж любить ОСаml. І запропонував прогулятися. У результаті ми кілька годин гуляли містом і говорили про програмування. Я поділився, що працюю на Symbіаn у Nоkіа. Розповів, що система там побудована на С++ з чіткою моделлю оwnеrshір, що значно знижує ймовірність mеmоry lеаks. Він уважно вислухав і відповів: «Так, оwnеrshір — ключова річ. Я дійшов висновку, що саме ця концепція є основою безпечного програмування». Це був Грейдон Хор, який згодом створив мову Rust. Уже тоді він кілька років вивчав різні мови, намагаючись створити щось принципово нове: безпечну, ефективну й контрольовану мову. Ідея Rust ще не мала форми, але вже активно визрівала. Він запитав, чи не хочу я податись у Моzіllа. Тоді мені це здавалося нереальним — мовляв, це ж боги програмування. Але за пів року, коли Nоkіа знову запропонувала роботу, я таки вирішив податись у Моzіllа. Рекрутинг тягнувся два місяці — іноді про мене забували, потім згадували, знову забували. Коли мене зрештою запросили на фінальне інтерв’ю в Каліфорнію, я був у мінусі на дві тисячі доларів. Був мотивований знайти хорошу роботу, не тільки через гроші, але й через бажання працювати з класними інженерами. Мій код переглянули — я тоді викладав його на власному сервері, бо ще не було GіtНub. Один з інженерів Моzіllа сказав: «У нього код десятьма мовами — і всюди він пристойний. Варто дати шанс». Фінальне інтерв’ю тривало цілий день — вісім співбесід. Я навмисне написав у резюме фразу еnjоys jаnіtоrіаl рrоgrаmmіng — мав на увазі, що замість писати новий код на С++ хочу «прибирати» старий: рефакторити, чистити, покращувати. Це зацікавило всіх. Кожен інтерв’юер питав: «Що таке jаnіtоrіаl рrоgrаmmіng? У нас тут багато сміття, це те, що треба». На одній зі співбесід у Моzіllа до мене зайшов чоловік і почав розповідати про 3D-інтерфейси, ОреnGL, віртуальну реальність, роль Моzіllа в усьому цьому — взагалі не питав мене нічого, просто говорив. А я тоді ще соромився сказати, що хочу автоматизувати jаnіtоrіаl рrоgrаmmіng — писати код, який би сам покращував наявний. І він це якось вгадав із контексту. Каже: «О, ти хочеш автоматично переписувати наш С++ на щось краще? Це нам якраз треба». І після того пішов у монолог про майбутнє технологій, суспільства, музику. Виявилося, що це Брендан Айк — той самий, що за тиждень написав JаvаSсrірt, коли працював у Nеtsсаре. Він розповів, яку музику слухав під час розробки і як шкодував про деякі рішення в мові. Я сидів і слухав, як переді мною говорить «бог програмування». У нього просто космічний мозок! Це була одна з найяскравіших розмов у моєму житті. Айк уже тоді зібрав навколо себе команду справжніх монстрів інженерії. Один з них і був Грейдон Хор, автор Rust. Мені пощастило, що він рекомендував мене. Я зайшов у процес із певною репутацією, і це допомогло мені пройти далі, попри те, що я не мав диплома з крутого університету й не був опенсорс-контриб’ютором. Тоді в Моzіllа було близько 50 людей, і вони брали переважно активних учасників опенсорс-спільноти. А я не мав ні часу, ні особливого бажання працювати безплатно. «Компанії вірили, що всі сильні програмісти мають сидіти в Кремнієвій долині». Про проєкти Моzіllа Моzіllа — це була така собі сучасна Веll Lаbs. Колись Веll Lаbs придумали користувацькі інтерфейси, купу речей, які сьогодні здаються очевидними. Моzіllа, як на мене, — теж один із центрів інновацій. Саме там на повну реалізували Rust: його автор завершив дизайн, запропонував його, і Моzіllа підтримала розробку та публічний запуск мови. Ще один проєкт, яким я пишаюся, — WеbGL. Колись був ОреnGL — прив’язаний до Unіх. На Wіndоws — DіrесtХ. А WеbGL зробив 3D-графіку в браузері реальністю. І тепер у користувача є єдиний стандарт графіки, що працює будь-де: хочеш зробити гру чи навіть запустити LLМ — запускай просто в браузері. І, що кумедно, у Gооglе над подібними технологіями працювали великі команди. А в Моzіllа один-два фанатичних інженери, які хотіли прибити шкідливу ідею Gооglе — і їм це вдавалося. WеbSосkеt — те саме. Так, ми його розробляли разом із Gооglе, але в нас цим займався один надзвичайно крутий розробник. А в них — команда. Чому в нас вийшло? Бо ми дозволяли людям працювати звідки завгодно ще задовго до пандемії. Якщо крутий інженер хотів залишитись у селі в Італії чи в Австралії — без проблем. «Інші компанії тоді ще вірили, що всі сильні програмісти мають сидіти в Кремнієвій долині» Я мав велике щастя працювати поруч із цими людьми — геніальними, незалежними, мінімалістичними в підході. Вони формували моє розуміння того, яким є справжнє інженерне мистецтво. Не скажу, що я на їхньому рівні, але дуже хочу вірити, що щось із цього передалося і мені. «Я зробив так, щоб Fіrеfох став запускатися швидше за Сhrоmе». Чим займався в Моzіllа У компанії я був Рlаtfоrm Еngіnееr — це вважалося найвищим рівнем серед інженерів, які могли робити що завгодно і розбиралися у всіх аспектах. Бути на цій позиції було дуже приємно. Потім я став менеджером з продуктивності: займався тим, щоб рушій Моzіllа мав кращий вигляд у маркетингових бенчмарках. У той час Сhrоmе почав активно просувати свої досягнення в продуктивності. Вони навіть вигадали нові метрики — наприклад, stаrtuр реrfоrmаnсе. Це про те, наскільки швидко браузер відкривається й стає «готовим». Як це точно міряти — ніхто не знав, але вони сказали: «Ось наша метрика, ми тут лідери, Fіrеfох — повільний». І це сильно вдарило по нашій частці на ринку. Моя робота полягала в тому, щоб координувати зусилля команди, а також самому писати код, щоб переломити ситуацію. І таки вийшло. Я зробив так, щоб Fіrеfох став запускатися швидше за Сhrоmе. І що далі? Всі отримали однаковий бонус — 60% від зарплати. І я зі звичайною зарплатою розробника, і СЕО, який отримував $500 тисяч. Ця сума була великою не для мене. Я подумав: «Ну я ж це зробив, може, дайте щось більше?» Але ні. Це типова ситуація в ІТ. Ти створюєш щось круте, компанія піариться, що вона така інноваційна, а тобі кажуть: «Працюй ще краще». І це був для мене важливий урок. Те саме, до речі, сталося з автором Соріlоt — найважливішої фічі в GіtНub і VS Соdе. Він нічого не отримав і пішов з роботи. Класика. «Перестав нормально спати, постійно нервувався і, зрештою, я рейджквітнув». Про звільнення з Моzіllа Моzіllа — це nоn-рrоfіt, а отже, там немає єдиної чіткої мети, наприклад, заробітку чи домінування на ринку. Кожен тягне ковдру на себе: хтось хоче «покращувати світ», хтось підтримувати африканських дітей або жінок в ІТ. А хтось приходить на роботу, грає в ігри і вдає, що працює. Коли немає єдиної цілі, вся структура стає розбалансованою. Особливо це відчувається в середніх ланках, де люди не мають прямого контакту з користувачами й просто вигадують собі завдання. Це знищує продуктивність будь-якої організації. Такі ж симптоми можна побачити в Gооglе, Ubеr та інших великих компаніях. Але для nоn-рrоfіt це органічна проблема, бо злагодженої мети там ніколи не було. У результаті виникала токсична політика: ти хочеш щось одне зробити, а інші — зовсім інше. Організувати когось у спільному напрямку було надзвичайно складно. Були навіть команди, де люди нічого не робили — і це дуже вбивало мотивацію. Я намагався це змінити. Спершу пішов у менеджмент із надією, що зможу звільняти «баласт», але швидко стикнувся зі системним спротивом. Виявилося, що це майже неможливо, бо кожного працівника захищав його менеджер, а звільнення шкодило б його «імперії». Коли мені все ж вдавалося когось звільнити, це викликало конфлікти. Але водночас багато хто дякував, бо ситуація в командах ставала кращою. Я постійно організовував ініціативи, щоб покращити продуктивність, збирав людей, проводив зустрічі. Всі погоджувалися, кивали, обіцяли — а потім нічого не робили. Мене це зжерло. Я вигорів. Коли я прийшов з новою ідеєю до Неаd оf Рrіvасy, він мені прямо сказав: «Я розумію, чого ти хочеш, але моє завдання — робити це складнішим для тебе». Мене аж перекосило. Дуже агресивно це сприйняв — був тоді ще молодий, гарячий. Перестав нормально спати, постійно нервувався. І, зрештою, я рейджквітнув. Я написав всім листа, де запропонував звільнити увесь менеджмент і повернутися до справжньої опенсорс-культури. І сам звільнився — показово, як приклад. Відгук був шаленим. Люди сприйняли мій лист по-різному, кожен бачив у ньому своє. Я отримав понад 100 листів подяки й підтримки. Мені навіть СЕО подзвонила, просила не йти. Але я вже ухвалив рішення. Це був 2014 рік. Ця історія мене сильно змінила. Відтоді я більше не переймаюсь, чим конкретно займається компанія, на яку працюю. Я просто роблю свою справу. «Бути українцем — це значить хотіти робити по-своєму». Роки після Моzіllа і повернення в Україну Після Моzіllа я працював у дуже крутій, хоч і майже невідомій компанії — Рurе Stоrаgе. Це був рівень Nоkіа, тільки в більш ентерпрайзному сегменті. Я пішов туди на менеджерську позицію, і мене вразив підхід до роботи. Вперше побачив, як кожна задача програміста напряму пов’язана зі зростанням частки компанії на ринку й навіть вартості акцій. Менеджмент був настільки ефективним і сфокусованим, що мені було навіть трохи страшно — люди розумні, серйозні й зовсім без жартів. Це тривало вісім років. Потім почалась особиста криза: розлучення, втрата всього, що мав. Я планував заробити гроші й виїхати з Кремнієвої долини, бо не люблю її. Хотів поїхати у село в Америці. Але життя внесло корективи. Виявилося, що всі гроші, які я заробляв, ішли на податки, а після розлучення забрали ще більше. Я жив у старому будинку 1947 року, який збирався відремонтувати, але процес отримання дозволів був настільки складним, що я здався. І тоді подумав: «Навіщо мені це все, якщо я не можу навіть жити нормально?» У той період я почав переосмислювати життя. Багато моїх друзів в Америці були українцями. І я став розмірковувати, чи не повернутися мені в Україну і спробувати себе тут. У 2021 році я це втілив. І був приємно вражений. Удома все розквітло — особливо ІТ. Люди живуть у стильних дизайнерських квартирах, проводять класні тусовки. У Штатах навіть дуже успішні люди живуть у жахливих будинках — ремонт там робити складно і дорого. Та й сам смак — і в дизайні, і в їжі — часто відсутній. «В Україні ж я побачив зовсім інший рівень» Я зрозумів, що не хочу їхати звідси. В мене були знайомі, які після розвалу Моzіllа пішли створювати класні компанії. Фактично, Fасеbооk Еngіnееrіng — це теж частково вихідці з Моzіllа. Багато таких компаній — це уламки Моzіllа. Дехто з них став венчурними інвесторами, і вони мене покликали допомагати стартапам. Це було легше, приємніше, ніж працювати у великій компанії, де всі дуже суворі. Я так провів п’ять років. Але якщо ти в Україні, важко працювати на американський ринок. Згодом я підняв гроші на свій стартап — Dеер Struсturе. Нам дали $3,5 млн доларів інвестицій. Але реалізувати його не вийшло. Сьогодні я працюю з деякими людьми в оборонній сфері — не хочу вдаватись у деталі, але скажу загально. Війна — це жахливо, але парадоксально вона дає дуже чітке розуміння, що таке бути українцем. Колись у школі українська історія здавалася незрозумілою — чому ми такі класні, а живемо погано? А тепер усе ясно. Бути українцем — значить хотіти робити по-своєму. Ми всі різні, але нам це подобається, ми готові сваритися одне з одним після перемоги, бо хочемо мати на це право. Оця впертість і є національною ідентичністю. Ще один момент — технології. Все, чим ми користуємось сьогодні — айфони, GРS — продукти воєнного часу. Без холодної війни не було б супутників, GРS. І нині в Україні я бачу те саме. Раніше всі айтівці працювали на аутсорсі. А що аутсорсять? Те, що не є критичним. Рідко ти як розробник бачиш, як твій код реально впливає на бізнес. А тепер усе інакше. Написав рядок коду вчасно — і це може допомогти знищити ворога. Продуктовість з’явилася не лише в технологіях, а й у фінансах. Зараз ти або продаєш щось для армії, або волонтериш. Завжди бачиш зв’язок між тим, що робиш, і результатом на фронті. І це страшенно мотивує.

Після вже знаменитої телефонної розмови між Трампом та Путіним Трамп дав зрозуміти союзникам, що вірить у перемогу Росії у війні в Україні. Це – попри те, що лінія фронту з початку року змінилася несуттєво і президенту США це відомо.Американські аналітики вже не підбирають слів:"Путін має багаторічний досвід управління Трампом, і він знає, що американський президент любить оголошувати угоди, навіть коли угоди не існує"."Телефонна розмова стала болючим нагадуванням про те, що Трамп є молодшим партнером у російсько-американських відносинах, і що Путін продовжуватиме свою кампанію масових вбивств в Україні доти, доки йому це зійде з рук"."Трамп зробив Америку функціонально союзником Росії та, здається, особисто боїться розлютити Путіна".Багато хто з українців звинувачував демократів на чолі з Джо Байденом у недостатній підтримці та рішучості, які б дозволили Україні, якщо не перемогти Росію, то як мінімум покращити позиції на полі бою. Політики, політичні експерти та просто споживачі новин вважали, що Трамп точно буде рішучішим за Байдена й "зажене" Путіна. Сам Трамп підтримував таке уявлення про себе, обіцяючи закінчити війну за 24 години.Читайте також: Трамп ідеІ дійсно, Трамп рішучий. Він рішуче намагається сподобатися Путіну ціною інтересів України та європейських країн-партнерів, лідери яких ніяк не звикнуть не дивуватися самовбивчим політичним крокам президента США.В результаті війна триває. З Путіним Трамп говорив уже тричі й не зміг натиснути так, щоб Путін забрався з України зі своєю армією, виплачуючи репарації та даючи свідчення в міжнародному трибуналі. Навпаки, Путін продовжує вбивати українців з іще більшою жорстокістю, а Трамп – ігноруючи заклики до припинення вогню – рішуче відмовляється від санкційного тиску на РФ і, найімовірніше, від надання нової військової допомоги Україні, коли закінчиться пакет Байдена. Натомість він декларує "поліпшення відносин" з РФ та неперевершену економічну співпрацю.Любов Трампа до Путіна почалася не сьогодні. Ті, хто уважно спостерігав за першим президентським терміном Трампа, не мали ілюзій. А навпаки – мали погане передчуття.Згадаймо: 2016 рік, американські розвідки одноголосно заявили, що РФ втрутилася у вибори президента США, на яких переміг Трамп. Трамп це назвав полюванням на відьом, а згодом на спільній з Путіним пресконференції шокував заявою, що Путін заперечив втручання РФ, і він (Трамп) йому вірить – поставивши під сумнів авторитет країни, яку очолює.У 2018 році радники намагалися відмовити Трампа від ідеї привітати Путіна з перемогою на виборах президента РФ, пояснюючи, що Кремль використає слова американського президента, щоб заявити, що провідна світова демократія благословила його шахрайські вибори. Однак Трамп переповнювався гордістю за Путіна, був вражений масштабом перемоги й наполіг на розмові, під час якої радники Трампа поклали табличку з написом великими літерами: "не вітати".Читайте також: Багнюка та козиріТрамп і Путін розмовляли близько сорока хвилин, весело обговорюючи, як вони можуть вести економічні справи між своїми країнами. Трампа ніхто не зміг зупинити, і, проігнорувавши табличку, він привітав Путіна, що Кремль миттєво й використав.Тоді від близької дружби між Путіним і Трампом врятувало розслідування щодо втручання РФ у президентські вибори у США, на яких переміг Трамп. Багато хто ставив його перемогу під сумнів, і тому Трамп не міг робити кроки на підтримку РФ, окрім вербальних. Ці обставини сприяли тому, що президенту Порошенку вдалося переконати Трампа підписати Кримську декларацію (США визнають, що Крим – це Україна) та надати Україні Jаvеlіn.Друге президентство – кардинально відрізняється. Приголомшлива перемога та цілковита впевненість у собі, що межує з самодурством, дають Трампу карт-бланш на будь-які дії – шкідливі передусім для самих Сполучених Штатів. Знищення рівності та підтримки десятиліттями дискредитованих меншин, відмова від м’якої сили США, яка дозволяла впливати не зброєю, а підтримкою свободи слова, прав людини та наданням критично важливої для виживання допомоги.Чому Трамп підтримує Путіна? Якщо відкинути конспірологічні версії, то Путін йому просто подобається, бо має необмежену владу – ту, до якої прагне сам Трамп, знищуючи державні інституції.Читайте також: Заяви Трампа: убогість мислення прирікає на поразкуЩе у 2018-му Путін проявив уміння маніпулювати Трампом, змусивши того повірити, що удвох вони можуть реалізувати багато справ, якщо ігноруватимуть своїх радників, серед яких багато ненадійних. Він сказав Трампу, щоб той нікому у вашингтонській адміністрації не довіряв, тому що "наші підлеглі ведуть боротьбу проти нашої дружби". Трамп, який є параноїком, у це звісно повірив.Трамп бачить світ очима політика ХІХ століття, де працювало виключно право сили, міжнародного права не існувало, і можна було спокійно анексувати що завгодно, якщо ти міг.Заяви, що Канада – 51-й штат США, та намір анексувати Гренландію – це світогляд Путіна, який вже анексував Крим і розпочав війну проти самого існування України.Це і є ключові елементи симпатії, якою повною мірою користується Путін, якого Трамп називає милим джентльменом.Спеціально для ЕспресоПро авторку. Катерина Рошук, українська політологиня, медіаменеджеркаРедакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.

Про це повідомила віцепремʼєр-міністерка з питань європейської та євроатлантичної інтеграції – міністерка юстиції Ольга Стефанішина.За її словами, процедура конфіскації відбувається у межах канадського закону про спеціальні економічні заходи. Наразі рішення про конфіскацію має ухвалити Вищий суд Онтаріо."Це ще один важливий крок на шляху до справедливості та відновлення миру в Україні. Подання позову про конфіскацію літака до суду – спільний результат кропіткої роботи співробітників Міністерства юстиції, МЗС в тісній співпраці з нашими партнерами", – зазначила Стефанішина.Вона додала, що прокуратура Канади звернулася до Вищого суду Онтаріо з клопотанням про конфіскацію російського літака на підставі документів, які надала українська сторона.Зокрема, Мін'юст передав канадським партнерам рішення Вищого антикорупційного суду від серпня 2023 року про застосування санкцій у виді стягнення в дохід України активів підсанкційної "Волга - Днепр"."Переконана, всі дії ведуть до одного: "Руслан" незабаром матиме нову домівку — в Україні, де він служитиме на благо нашої держави. Вдячна Канаді за непохитну підтримку та рішучі дії. Справедливість — це не просто слова, а конкретні кроки, які ми сьогодні бачимо. І це лише початок", - наголосила Стефанішина.Варто зазначити, що Канада стала першою із західних країн, що законодавчо прописала можливість використовувати на підтримку України конфісковані російські активи, які потрапили під санкції через війну.

Українська громада Торонто (Канада) запросила всіх небайдужих приєднатися до урочистої ходи у вишиванках, яка відбудеться 15 травня о 18:30.

Хотів би розпочати нашу розмову з найважливішої історії для українців - надзвичайно дивна політика США. До кінця не зрозуміла позиція самого президента Трампа. Також було дивне інтерв'ю Стіва Віткоффа, який виконує певну функцію, яку свого часу реалізував Кіссінджер, але Віткофф – це анти-Кіссінджер. Ми в Україні переживаємо з того приводу, що США можуть нас полишити з РФ у форматі "сам на сам". Звісно, є наші друзі з ЄС, але допомога Сполучених Штатів неоціненна. Просив би вас схарактеризувати поточний історичний момент.На жаль, я вважаю, що це правильне бачення ситуації. Найточніше політику президента Трампа щодо Росії можна охарактеризувати як поведінку молодшого партнера Путіна. Під "молодшим" я маю на увазі, що Трамп виконує все, чого хоче або що підтримує Путін, не вносячи жодного власного внеску в цю політику.У першій адміністрації Трампа всі зовнішньополітичні питання та кризове врегулювання були зосереджені в руках його зятя Джареда Кушнера. Цього разу цю роль виконує Стів Віткофф. Сьогодні його вплив значно перевищує вплив державного секретаря Марка Рубіо чи радника з національної безпеки Майка Волтца, якого багато хто називає "живим мерцем" — він втратив кількох ключових помічників і, схоже, довго не протримається на посаді.Політика Трампа була цілком очевидною. Він двічі голосував разом із Росією, Білоруссю та Північною Кореєю проти резолюцій, що засуджують російську агресію в Україні. Навіть Іран і Китай тоді утрималися. Росію підтримали лише близько десятка країн, але до них приєдналися і Сполучені Штати — це серйозний і тривожний сигнал. Водночас понад 100 держав в обох випадках проголосували за засудження російської агресії.Чи подобається Путіну USАІD? Ні, потрібно закрити. НАТО? Ні, послабити. "Радіо Свобода", "Голос Америки"? Ні, вимкнути. Чи підтримує він просування демократії за кордоном? Теж ні, згорнути. Трамп діє цілком передбачувано: він робить те, чого хоче Путін.Єдине стримування — це суспільна думка: близько двох третин американців підтримують Україну, зокрема майже половина республіканців. Тому Трамп не може діяти без обмежень. Йому потрібно створювати враження, ніби він намагається тиснути на Росію. Він зробив кілька заяв на кшталт: «Це вже занадто, припини бомбардування, Владімір», — але на цьому все і закінчилося. Сприймати це серйозно не варто.Цікаво, що Трамп не скасував жодних ключових санкцій проти Росії, а деякі навіть продовжив. Отже, він не наважується зайти настільки далеко, щоб надто багато людей, як і я, могли прямо сказати, що він діє як молодший партнер Путіна.Що ж має робити Україна? На мою думку, ваш уряд діє виважено й правильно: з одного боку, веде діалог зі Сполученими Штатами, аби ті не заблокували ліцензії на постачання озброєння; з іншого — відмовляється підписувати будь-які угоди, що можуть зашкодити.Ймовірно, Трамп незабаром оголосить про перемогу й просто відійде, незалежно від реального результату. І вкрай важливо, щоб Україна до того моменту не втратила нічого суттєвого. А ви бачите перспективи певного дипломатичного урегулювання російської агресії проти України? Ми чуємо дуже багато різних меседжів, які дуже часто суперечать одне одному. Але бачимо, що Росія наступає, обстрілює наші міста. І водночас розуміємо, що частина нашого населення плекає певну ілюзію, що, можливо, вдасться про щось домовитись. Росіяни регулярно повторюють свій ультиматум: вимагають окупації навіть ще незахоплених наших територій, проведення так званої денацифікації, демілітаризації й так далі. Лавров постійно повторює путінський ультиматум трирічний давності. Але в той самий час росіяни повторюють мантру про перемовини. Як ви думаєте, що це за така складна гра?На жаль, я налаштований доволі песимістично. Наразі, по суті, існує два можливих варіанти: або Україна підписує щось цілковито принизливе й неприйнятне — фактично лише тимчасове перемир’я, — або війна триває. Другий варіант виглядає кращим, адже Україна тримається впевнено й гідно, а Європа демонструє рішучу підтримку. Після принизливого прийому президента Зеленського в Білому домі 28 лютого Європа, за винятком Угорщини, консолідувалася довкола України. Військова промисловість ЄС разом із сильними українськими стартапами вже готується до збільшення обсягів і темпів постачання озброєння. Цього року Україна отримає близько 100 мільярдів доларів західного фінансування.Отже, фінансування вже забезпечене, але я не бачу жодної реальної можливості, що з цих переговорів вийде щось змістовне. Показово, що під час візиту Віткоффа до Москви він прибув без жодного помічника, тоді як Путін приймав його у присутності Юрія Ушакова та Кирила Дмитрієва. Я знаю обох — Дмитрієв доволі вправний і досвідчений гравець.Сергій Лавров більше не виконує функцій міністра закордонних справ — приблизно так само, як Марко Рубіо тут, у Вашингтоні. Натомість Лавров виступає як рупор пропаганди — не гірше, ніж Соловйов чи Симоньян.Ситуація виглядає саме так: Лавров не залучений до жодних реальних переговорів, принаймні наскільки я розумію. Та й загалом не варто вважати, що якісь справжні переговори взагалі ведуться. Навпаки, Путін просто намагається спокусити Віткоффа, а через нього — вплинути на Трампа.Складається враження, що саме Віткофф і Трамп фактично визначають політику США щодо Росії. На жаль, наразі найкращим підходом виглядає збереження діалогу та гарантія того, що Україна не підпише нічого справді шкідливого.У Вашингтоні я слухав прем’єр-міністра Шмигаля. Він заявив, що передбачена міжурядова угода щодо видобутку корисних копалин в Україні, після чого має бути підписана рамкова угода, а далі — конкретні домовленості по окремих проєктах. Це звучить як звичайний комерційний процес. Також Україна більше не повинна повертати грантову допомогу, яку вже отримала від США.Загалом, ситуація почала рухатися в правильному напрямку — на відміну від попереднього періоду, коли все виглядало вкрай тривожно. Водночас переговори про мир або припинення вогню, схоже, заходять у глухий кут. І, цілком ймовірно, що Трамп просто оголосить про певну перемогу без жодних на те підстав і дистанціюється від усієї ситуації. А що ви скажете щодо чергової угоди про українські корисні копалини, яка постійно трансформувалася? Адже спочатку були захмарні апетити з боку адміністрації Трампа, а зараз все це немовби суттєво зменшилось. Як, на вашу думку, може працювати подібна схема? Основне, що вдалося досягнути очевидної справи – ми не винні Сполученим Штатам. Тобто ту допомогу, яку нам надавала адміністрація президента Джозефа Байдена за погодженням Конгресу і Сенату, - це було безкоштовно. Україні були передані певні ресурси, тобто кредитні історії, – це зовсім інше, але нас намагалися поставити у позу боржника. Наскільки це серйозна історія щодо угоди про корисні копалини? Тому що свого часу американська адміністрація підписувала подібну угоду з урядом Афганістану. І це відбулося буквально за певний час перед тим, як помахала їм рукою і вивела американські війська з Афганістану.Я не вважаю, що порівняння з Афганістаном є доречним. Очевидно, що позиція США суттєво змінилася. Тепер зрозуміло: жодної вимоги, щоб Україна платила за вже отриману допомогу, більше не існує.Також була знята ідея про надання Сполученим Штатам права першої пропозиції. Коли я слухав прем’єр-міністра Шмигаля, він наголосив на двох ключових принципах.По-перше, жодна угода не повинна порушувати процес вступу України до Європейського Союзу. Я вважаю, що Україна повинна максимально залучати ЄС до цього процесу — і, схоже, саме так і відбувається. По-друге, жодна домовленість не повинна суперечити Конституції України та, відповідно, іншим національним законам.Схоже, що ця міжурядова угода, яка фактично є двостороннім інвестиційним договором, рухається в правильному напрямку. Наступний крок — укладення конкретних комерційних угод у межах цієї рамки, але вони не повинні передбачати жодних преференцій для Сполучених Штатів. Це мають бути стандартні інвестиційні домовленості. І, на мою думку, український уряд послідовно дотримується правильних принципів, і нині ми рухаємося саме в цьому напрямку.Усі попередні заяви Трампа про те, що Україна повинна повернути якісь фантастичні суми, які вона нібито отримала від США, а це не відповідає дійсності, більше не звучать. Як ви й зазначили, адміністрація Байдена надавала Україні гранти, а не кредити. Але Трамп поводиться як шантажист. І цьому слід рішуче протидіяти. Здається, український уряд робить це впевнено й достойно. Хочу вас розпитати про велику торговельну війну. Хочеться вірити, що все якось унормується і перейде у формат осмислених дій. Але ми бачили дивні рішення та реакції, потім все це переграється, і шановну публіку інформують через повідомлення у мережі Х. Однак світову економіку лихоманить і, відповідно, хтось на цьому хоче заробити, комусь це потрібно для того, щоб натиснути на той чи інший уряд. За вашим відчуттям, це кудись рухається цілеспрямовано чи вже починається хаотичне розповзання, зокрема і Бреттон-Вудської системи?Вважаю, що увагу слід зосередити на самій торговельній політиці. Її підґрунтя — цілковито абсурдне. Сполучені Штати отримали величезну вигоду від безпрецедентного обсягу зовнішнього фінансування.Нині близько $32 трильйонів іноземного капіталу зберігається в американських цінних паперах — облігаціях і акціях. Це стало можливим завдяки репутації США як надійної фінансової гавані. Однак ситуація змінилася, і тепер цілком імовірно, що значна частина цих коштів залишить країну. Чому ж тоді у США такий серйозний дефіцит торговельного балансу?Частково це пояснюється суттєвим профіцитом у сфері послуг. Інша причина — готовність іноземних інвесторів покривати масштабний дефіцит державного бюджету, який щороку становить приблизно 6,5% ВВП. За логікою відповідальної політики, цей показник мав би знижуватися щонайменше вдвічі, але жодних ознак таких змін немає.Саме тому Трамп і повторює наратив про те, що нібито весь світ обкрадає США.Реальність така: світ проявив надзвичайну щедрість, надавши Сполученим Штатам величезні обсяги фінансування. І водночас саме США, найімовірніше, найбільше постраждають від нових тарифів, адже сплачуватимуть їх не іноземці, а самі американці.Трамп уперто поширює неправду, стверджуючи, що платитимуть китайці — хоча це повністю суперечить фактам. Практично все, що він говорить, є маніпуляцією. Так звані взаємні тарифи, які ми сьогодні спостерігаємо, були значною мірою вигадані — без будь-якого обґрунтування.Найабсурднішим прикладом є те, що навіть острів, населений лише пінгвінами, мав би сплачувати 20% мита. Це повний нонсенс.У Детройті Трамп знову повторив більшість своїх неправдивих заяв — цього разу в украй агресивному тоні. Він не має наміру змінювати курс. Це передусім трагедія для самих Сполучених Штатів, але також і серйозний удар по світовій економіці. Як ви вже зазначали, Трамп відчуває себе найвпевненіше в атмосфері хаосу.Президент дійсно має повноваження запроваджувати тарифи. Він сам визнає, що ці рішення можуть бути оскаржені в суді, оскільки базуються на надзвичайному указі.У США немає жодної надзвичайної ситуації, але Трамп намагається її штучно створити. Загалом, якщо США запровадять 10-відсоткові тарифи на всі товари, це становитиме приблизно 1% ВВП. У поєднанні з кількома додатковими митами — можливо, до 2% ВВП. З одного боку, це доволі значні суми, але їх абсолютно недостатньо для фінансування федерального бюджету. Я переконаний, що Трамп і надалі триматиме всіх у стані невизначеності. Він живиться страхом і хаосом, тому боятися його — помилково. Він лише посилюватиме нестабільність.Нещодавно оприлюднені дані свідчать, що ВВП США у першому кварталі цього року скоротився на 0,3%. І я очікую, що темпи падіння лише зростатимуть внаслідок його політики. Наразі панує повна непередбачуваність у всіх сферах, і жодна розсудлива компанія за таких умов не ризикне робити серйозні інвестиції в США.Тарифи неминуче спричинять зростання цін, а отже, й посилення інфляції. Багато компаній усвідомлять, що за нових умов більше не здатні працювати з прибутком, і будуть змушені закритися. Долар уже втратив 10% вартості щодо євро і, найімовірніше, падатиме далі.Фондовий ринок зменшився приблизно на 20% і, судячи з усього, це ще не межа. Економічна політика Трампа — це пряма загроза як для економіки Сполучених Штатів, так і для світової фінансової стабільності. Його базовий принцип — атакувати, заперечувати, оголошувати перемогу, але ніколи не визнавати помилок і не змінювати курс.Ситуація, ймовірно, продовжуватиме погіршуватися. Питання лише в тому, що станеться раніше: Трамп устигне сконцентрувати в руках авторитарну владу чи натрапить на масштабну економічну кризу. І чи взагалі відбудуться демократичні вибори до Конгресу наступного року? Ми маємо справу з глибокою кризою — і демократичною, і економічною. На превеликий жаль, ми бачимо, що потужні демократичні інституції, які б мали підтримувати й розвивати, виявились не в змозі захистити демократію і закон в колисці демократії - у Сполучених Штатах. Ми хочемо вірити, що Європейський континент встоїть. Водночас бачимо в реальному часі створення військово-стратегічного союзу між Північною Кореєю і Росією. Не знаємо, до яких рішень можуть прийти у Китайській Народній Республіці. Але світ балансує на межі.Проблеми світу - це дуже серйозно і дуже поважно, але ми теж живемо в Україні, тому я хотів вас розпитати в теперішній комбінації: коли США можуть відшвартуватися від Європейського континенту, коли над Європою - не лише над Східною Європою, але й над Старою Європою - нависає привид війни. Я кажу про країни Балтії, Фінляндію. Швецію. Ми розуміємо, що путінський ультиматум вимагав повернення Євроатлантичного блоку до старих кордонів. Але Швеція і Фінляндія є членами НАТО, це було рішення, зокрема, і Джозефа Байдена. На вашу думку, що робити Україні в теперішній ситуації? Адже треба це робити якомога швидше.На жаль, усе, що я чую, повністю відповідає дійсності. Вважаю, що Україна нині діє максимально зважено — як в інтересах власної безпеки, так і в інтересах усієї Європи. Вона дійсно є форпостом, який стримує загрозу. Європа має робити все можливе, щоб забезпечити Україну фінансуванням і зброєю.Європейські армії, на жаль, виявилися надто слабкими. Сьогодні найбоєздатнішою армією в Європі володіє саме Україна, за нею — Туреччина. Європі критично важливо мати таких партнерів як найближчих союзників. Україна має мати повне право розраховувати на ту підтримку, яку Європа в змозі надати.Особливо прикро, що Німеччина та Франція не змогли мобілізувати політичну волю для арешту $200 млрд заморожених російських активів у Бельгії та передачі їх на підтримку України. Такий крок міг би радикально змінити хід війни вже протягом року. Але це рішення потрібно ухвалити. Я щиро сподіваюся, що зміни відбудуться тепер, коли Фрідріх Мерц, імовірно, стане канцлером Німеччини 6 травня. Німеччина має взяти на себе лідерство в Європі та забезпечити Україні справжню, беззастережну підтримку — чого раніше, на жаль, не було.Франція та Велика Британія діють у правильному напрямку, а найпотужніша підтримка, я б сказав, надходить від Північно-Балтійської вісімки, Швеції та, безперечно, Польщі. Європа дедалі рішучіше стає на бік України, але вона має йти до кінця — адже те, чого Україна досягла за останні три роки, справді героїчно і заслуговує на глибоку повагу. А що собою зараз являє російська економіка? Відомо, що росіяни перевели значну частину свого військового виробництва на воєнні рейки, але, як то кажуть, хтось за це має заплатити. Свого часу пані Набіулліна (голова центробанку РФ) зробила, на превеликий жаль, економічне диво – російська економіка встояла. Я спілкувався з нашим спільним знайомим, Деніелом Фрідом, який свого часу в Державному департаменті очолював напрям, пов’язаний із санкціями проти Росії. А санкції, які впровадили США та ЄС, проти РФ виявились заслабкими. Наскільки російська економіка в стані витримати тягар війни? Чи можна говорити про те, що є додаткові важелі, які міг би застосувати колективний Захід, чи Дональд Трамп, чи Господь Бог для того, щоби російська економіка зупинилася? Я просто не володію розумінням, за рахунок чого вони не просто функціонують, а далі й далі підтримують свою агресію. Можливо, це останні пару місяців?Так, я цілком згоден. Даніел Фрід — справді видатна особистість. Санкції загалом дали три основних результати. Перш за все, економічні санкції ефективно перекрили доступ Росії до міжнародного фінансування. Москва більше не має можливості залучати кошти на зовнішніх ринках.Другий результат — це технологічні санкції. Росія втратила доступ до значної частини сучасних технологій. Попри спроби завозити окремі компоненти контрабандою або через треті країни, дефіцит критичних технологій стає дедалі відчутнішим, і країна явно страждає.Третій аспект — нафтові санкції. Спочатку вони були малоефективними, однак тепер набирають сили. Частково це пояснюється тим, що адміністрація Байдена спершу остерігалася зростання цін на нафту всередині США. Натомість нині ми бачимо протилежну тенденцію: світові ціни на нафту падають. Вартість нафти Urаls опустилася до $50 за барель, що на $20 менше, ніж закладено в російському бюджеті. Це суттєво скорочує доходи Кремля й посилює тиск на економіку Росії.Це коштуватиме російському бюджету близько 2,5% ВВП. Крім того, у Росії стрімко вичерпуються ліквідні резерви Фонду національного добробуту — там залишилося лише приблизно 2% ВВП. Це означає, що в другій половині року уряду доведеться скоротити державні видатки приблизно на 4% ВВП. Таке скорочення — серйозне навантаження на систему.Сьогодні військові витрати Росії становлять близько 10% ВВП, тоді як в Україні — близько 50%. Росія теоретично ще має ресурс для збільшення витрат, адже її економіка не переведена в повністю воєнний режим.Як зазначила Ельвіра Набіулліна, цього року в Росії очікується стагфляція з приростом ВВП на рівні 1–2%. Це не колапс, але й аж ніяк не ознака стабільності. Уралвагонзавод нині випускає лише близько 300 танків на рік — надто мало для війни таких масштабів.Військово-повітряні сили також, судячи з усього, перебувають у стані глибокого виснаження. Отже, Росія вже не виглядає сильною — але й не перебуває на межі розпаду. А чи витримає українська економіка ту чи іншу негативну політику Сполучених Штатів, якщо американці вийдуть з гри?Президент Байден забезпечив виділення близько $20 млрд американської допомоги, яка цього року надходить через трастовий фонд Світового банку.  Трамп уже нічого не може з цим вдіяти — кошти фактично вийшли з Вашингтона. Допомогу також надають Європейський Союз, Велика Британія, Японія та Канада. Упродовж останніх двох років Україна щороку отримувала приблизно $100 млрд зовнішньої підтримки, і цього року обсяг допомоги буде подібним. Можна навіть сказати, що бюджет перефінансовано, але цього недостатньо. Україні вкрай необхідне суттєве збільшення витрат на озброєння, щоб мати шанс виграти цю війну.

Ми з вами розуміємо, що єдність із Заходом - це для українців, для нашої країни фактично потреба виживання. Тільки у спілці разом із Заходом ми зможемо вижити і розвиватися. Але тектонічні зміни в зовнішній політиці Сполучених Штатів дуже сильно впливають на наше ставлення і до Америки, і загалом до Заходу. До чого це може призвести? Антизахідництво - це критичне або вороже ставлення до цінностей інститутів і впливу Заходу, передусім США та Європи. Воно може набувати різних форм: від скепсису до ліберальної демократії та прав людини до конспірології, що звинувачує Захід в усіх глобальних бідах. Антизахідні настрої активно підживлюються російською пропагандою. Питоме для Росії антизахідництво використовувалося для утримання України та інших поневолених нею народів в своїй орбіті. Воно активно пропагувалося через проросійських політиків, медіа, РПЦ.З іншого боку, антизахідництво може йти в парі з націоналізмом або навіть лівим радикалізмом. Соціологічні дослідження останніх місяців показують зростання недовіри українців до США та посилення антиамериканських настроїв у зв'язку зі зміною зовнішньополітичного курсу нинішньої адміністрації Білого дому.Сьогодні мій гість Вахтанґ Кебуладзе, український філософ. Ми з ним будемо говорити про антизахідництво. Я почну зі свого дитячого спогаду. Десь у класі сьомому-восьмому нас примушували робити інсталяцію на останній парті в класі - це був такий ніби "красний уголок": мох, цим мохом була викладена карта Радянського Союзу. І збоку на Радянський Союз зазіхав Захід. Теж були зроблені західні персонажі, там був дядюшка Сем, все це було вирізьблено з корінців, з якихось потворних, гнилих листків. І підпис був такий: "Не суй своє свиняче рило на наш совєцький огород". Я чогось так це запам'ятала - я вже тоді це ненавиділа. І я завжди думаю - скільки імперія вкачала в це антизахідництво, яке є питомо російською рисою, питомо російським наративом, скільки вона пропагувала це антизахідництво для нас.Вахтанґ КебуладзеІ ось зараз відбувається страшний сон - повністю все перевертається, коли ми бачимо, що цей Захід, а Америка для нас символізує теж Захід у першу чергу, починає говорити одним голосом із Росією.Коли ми познайомилися з тобою, ти якось іронічно говорив у своїх лекціях, що ти агент західного впливу. Як ти сьогодні реагуєш, коли люди, прості люди, кажуть: один убиває, а інший грабує, коли говорять про Путіна і про Трампа. Які ти аргументи для себе знаходиш і для цих людей?Багато дуже питань порушила. По-перше, проясню свій статус, що я мав на увазі, що я агент західного впливу. Це був початок нульових років, коли я повернувся з тривалого стажування в Німеччині. Я відчув, що моя місія, місія мого покоління - приносити в цей постсовєцький простір,  викладений з моху, прибрати цей мох і принести сюди хто що міг, культуру в цілому: я - філософію німецьку, хтось англійську, хтось американську, французьку, літературу, музику - те, від чого ми були відрізані в Совєцькому Союзі. Я в такому просвітницькому сенсі розумів завдання моє, мого покоління. Завдання змінюються, хоча це завдання також залишається дотепер.Інший момент – так, це була совєцька пропаганда, це була совєцька інформаційна політика, але не треба себе вводити в оману, зрештою, це одвічна позиція Росії, російської імперії. Тому що Совєцький Союз - це не просто, як часто-густо російські ліберали сучасні намагаються подати, що це була така помилка в історичному розвитку Росії. Ні, це і є органічне втілення імперської ксенофобії, бундючності, зверхності і агресії стосовно всього навколо. Насамперед, щодо Заходу.Фото: Gеtty ІmаgеsХоча в самій Росії, як ми знаємо, в ХІХ столітті виникає доволі потужний рух слов'янофілів і альтернативних західників. Питання, наскільки російські західники насправді симпатики Заходу, - це питання без однозначної відповіді. По-перше, саме поняття "Захід" доволі проблематичне. Тому що Захід - це те, що просто географічно на захід від нас. Тоді це Європа, Сполучені Штати, Канада, може. А Австралія, наприклад, яка сьогодні нас, наскільки я знаю, дедалі більше підтримує? Ну, Австралія – домініон Королівства Великої Британії. А Японія, наприклад, а Південна Корея? А "азійські тигри" (нові індустріальні держави Азії: Сінгапур, Гонконг, Республіка Корея і Тайвань, - ред.), які після Другої світової війни стали ліберальними демократіями й зробили реальний стрибок (тому їх і називають "азійськими тиграми"), - вони змішали азійський спосіб існування, свої традиції, культуру, мистецтво, мову специфічну, але західний спосіб організації суспільства і економіки. Тому саме поняття "Захід" теж неоднозначне і воно доволі розмаїте.Я пам'ятаю, коли в 1990-ті роки я вперше опинився в Іспанії, мені казали: ну, зрештою, ми захід Заходу, ми західна частина Західної Європи, а ви східна частина Європи. Ми теж не німці і не французи - ми іспанці, каталонці, баски, галісійці.Тому коли ми використовуємо поняття "Захід", певною мірою ми потрапляємо в цю пастку імперську російську, що це щось гомогенне, для Росії вороже і для Совєцького Союзу, а тепер для путінської Росії. А це не так, це ніколи так не було. На щастя чи на жаль - це інше питання. І ніколи так не буде.Ну і, нарешті: це специфіка ліберальної демократії - те, що вона постійно змінюється. Те, що там постійно хвилі - політичні, економічні, вона не стала. Пам'ятаєш, чим нас намагався спокусити той самий Янукович, який був проєкцією Путіна? Стабільністю. Авторитарні системи начебто стабільні, принаймні вони намагаються таке відчуття в людей породити, що так було завжди, так є тепер і так буде завжди. Хоча це не так, ми це добре знаємо. Але ліберальний світ, ліберально-демократичний світ - він завжди мінливий, він завжди загрожений, тому що так, там направду вирішує народ, і народ може інколи помилятися.І ці песимістичні настрої щодо Заходу – вони не в Росії народилися. Згадаємо епохальну працю Освальда Шпенглера "Захід Заходу", яка виходить перший том 1924 року. Я так поетично перекладаю назву цього твору як "Захід Заходу", там така метафора – "захід сонця" і "країна вечора" ("вечірні країни"  - так німецькою називають західні країни).Тому ці настрої - те, що завершується історія Заходу, що Захід занепадає, відбувається "захід Заходу", - завжди присутні в історії західної цивілізації. І це теж добре. Тому що в історії цієї цивілізації завжди присутня певна самокритичність, самоіронія, і певною мірою це запорука здоров'я: вчасно побачити хворобу – це дає великий шанс її вилікувати.Якщо ми переходимо до теперішньої ситуації, то ми не в середині історії - ми на початку історії. Прихід Трампа до влади відбувся нещодавно і направду почали відбуватися, як нам здається, ці тектонічні зсуви. Але до чого це приведе, ми ще не знаємо - чи зруйнує це Захід, чи виникне нова конфігурація.Але просто ми знаємо в цій точці, що у відповідь на кровопролиття, яке ми бачимо, і руїну, і страшну геноцидальну війну проти нас, Америка, яку ми вважали союзником і партнером, раптом говорить "це не наша війна", урівнює нас з агресором, каже, що, можливо, це провина Зеленського чи ще когось. Тобто ми вже просто зараз бачимо те, що ми вважаємо чи що нам виглядає як зрада.Це так, але мені здається, що це має якесь глибше коріння. Якщо цей зсув насправді тектонічний, то це ж не може стосуватися лише України. І напевно, що на порядку денному пересічних американських виборців Україна не стоїть на першому місці, це очевидно. Я завжди згадую історію, наприклад, Сирії, коли в нас почався Майдан, потім вторгнення російське. Але в Сирії вже відбувалися жахи, і в цих жахах брала участь безпосередньо Росія. Режим Асадів - не Асада, а Асадів, - авторитарний антилюдяний режим там існував багато років. Де в нашій топографії, в нашій уявній світовій карті була Сирія? Десь дуже далеко, попри те що там гинули десятки тисяч людей, попри те що там була застосована хімічна зброя проти мирного населення. Тому, коли ми вимагаємо цієї емпатії і підтримки від інших, ми маємо розуміти, що такої самої емпатії, підтримки інші очікують від нас, а це, на жаль, не завжди так стається.Той самий кейс почасти також рідної для мене Грузії, коли 2008 року Росія вторглася на територію Грузії. Набагато раніше, але це було таке масоване вторгнення, коли до Тбілісі залишалися десятки кілометрів російським танкам. Яка реакція була в українського суспільства? Однозначна підтримка? Ну, я можу сказати, що величезна кількість людей взагалі просто не зрозуміла, що там відбулося.Це, зокрема, сталося через позицію українських медіа, які ретранслювали позицію наших політиків, окрім Ющенка, які казали, що мудро буде промовчати.Даруйте, це був 2008 рік, при владі був не Янукович і навіть не Кучма - при владі був Ющенко, якого ми привели до влади на Помаранчевому майдані.Але Ющенко поїхав до Тбілісі, підтримав.Поїхав, так. Але Ющенко не просто постать - це образ колективної влади, він президент, але не лише - і уряд, і парламент. І, до речі, що відбувається в Грузії зараз - який шалений відкат до Росії, до авторитаризму, до антидемократичних тенденцій.Я дуже хочу сподіватися, що це, як завжди, якесь тимчасове хитання на Заході. Причому якщо вірити все ж таки в цей один із головних образів Адама Сміта, цієї невидимої руки ринку, що в чому сила ліберальних демократів, в чому сила відкритого суспільства, в чому сила ринкової економіки - що там немає отаких прямих детермінацій, що, мовляв, якийсь покидьок ухвалює рішення і все валиться.Ні, є якась невидима рука, і вона все балансує. Там усе дуже темно зараз, і для нас це дуже боляче - те, що відбувається з Америкою. Але, наприклад, всі фіксують, що прокидається Європа, Стара Європа, що вона почала розуміти, що оскільки не можна покладатися на Штати так, як раніше, то треба щось робити тут, у себе вдома. І це вже збільшує допомогу з боку Європи.Чим це завершиться - невідомо, але отакий наслідок. Може, очікуваний, а може, неочікуваний Трампом - скажімо, не Трампом особисто, а взагалі всією цією новою командою.Ти зараз говориш про те, що відбувається в Америці всередині суспільства і які механізми можуть спрацювати. Але тут ідеться про те, що нас же ж тут з обіймами відкритими чекає п'ята колона, яка вже готова сказати: ідіть до нас, ви розчарувалися в американцях, ви розчарувалися в оцих європейцях, які роками висловлювали вам "занепокоєння", ідіть, ми пригорнемо, повертайтеся у свою цивілізацію. Ось що мене турбує - це ж гумус. Я чому почала з потвор, що лізли на мох, - що гумус готовий для нашого з тобою покоління, для старшого покоління, це все готове. Для молодшого покоління, яке дурять якимись лівими ідеями й розповідають про прекрасне минуле в Совєцькому Союзі, про рівність, про рівність можливостей, про безплатну освіту й медицину. Це все є – люди, які не жили там жодного року і не знають, що це… І коли ми говоримо про Америку, щоб не бути голослівними, я покажу зараз останнє, абсолютно свіже опитування Київського міжнародного інституту соціології. Перший графік показує, що на початок березня настрої гірші за ті, що були у 2022 році. Наприклад, у вересні 2022 року лише 15% респондентів вважали, що Захід утомлений від України і Захід буде тиснути на нас, щоб Україна пішла на поступки. А ось у березні 2025 року цей показник уже 30%. І це питання про те, що це і Європа, і Сполучені Штати - тобто так само на Європу кидає відбиток.Другий графік - це опитування щодо того, чи за президента Трампа можна очікувати справедливого мира в Україні. І ось що воно показує: у грудні 2024 року 31% українців вважали, що за Трампа Україна може розраховувати лише на несправедливий мир. За лютий-березень 2025 року частка песимістів зросла до 55-58%. Тобто майже 60% вважають, що нинішня американська адміністрація - це загроза несправедливого миру.Gеtty ІmаgеsЩе один дуже важливий момент, який мені весь час спадає на думку: я якось відчув це перед початком, здається, взагалі всіх цих подій 2013 року. Я перечитав восьму книгу "Політеї" Платона - дуже раджу почитати, - де він говорить про чотири форми правління і показує, як демократія через охлократію, тобто через владу толпи, може перетворитися на тиранію; як суспільство, в якому найвищою цінністю і чеснотою є свобода, перетворюється на суспільство, де найвищою цінністю є влада.Ситуація дуже-дуже схожа на те, що відбувається в Америці, ситуація дуже схожа на те, що може відбутися з нами. Єдине що - Платон це уявляє як цикли, коли потім усе повертається знову. Це один момент. І знову таки, це небезпека демократії: через охлократію, через владу натовпу, вона може перетворитися на тиранію. І не лише американська, не лише українська. Згадаймо, як Гітлер прийшов до влади. Спочатку путч невдалий, а потім на демократичних виборах Гітлер приходить до влади й починає товаришувати зі Сталіном, і вони розв'язують Другу світову війну як союзники.Паралелі дуже цікаві. Як Грицак пише в книжці про глобальну історію України, історія не повторюється, а римується, але рими доволі загрозливі. І на тлі цього, ясно, ми дуже болісно сприймаємо всі ці процеси, ми налякані. Ніхто, як українці і українки, у світі не знає, що таке Друга світова війна. Невипадково Тімоті Снайдер називав наші землі Вlооdу Lіnеs, "криваві землі". І те, що, до речі, американці багато не розуміють, або не хочуть розуміти, що найбільші жертви були з боку українців, а не росіян - в усіх сенсах цього слова.Спасибі Тімоті Снайдеру, що він постійно це підкреслює.Тімоті Снайдер, Фото: UNІТЕD24Так, тому що не росіяни виграли цю війну і Другу світову. І багато росіян, навпаки, на боці нацистів воювали - армія Власова і все інше.По-перше, справедливість - це теж дуже важлива цінність саме Західної цивілізації. Тому що навряд чи справедливість є цінністю в Росії або в Китаї, наприклад. Тому коли ми говоримо про справедливість - ми вже говоримо, як західні люди. Тому що justісе fоr аll  ("справедливість для всіх") - це дуже важливий слоган саме Західної цивілізації. І те, що ми про це говоримо, говорить про те, що ми західні люди, ми належимо органічно до цієї цивілізації. Ми назвали свій Майдан Революцією Гідності, слоганом обрали свободу - це наша релігія. Це головне.Тобто ці дві найважливіші цінності Західної цивілізації - незрозумілі, або навіть загрозливі для тих самих росіян. А сьогодні ми говоримо про справедливість - це теж важлива західна цінність. Ми західні люди. І, до речі, треба просто подивитися на себе в дзеркало і зрозуміти, що Захід не десь там, в Америці, чи в Берліні, чи в Мадриді, чи в Лондоні, - Захід тут. Ми є західними людьми, і, може, уже нам доведеться дорослішати. Це виклик перед нами.І тоді в мене питання таке: коли ми говоримо про справедливість, ті люди, які відповідають на це питання, - як вони розуміють цю справедливість? Що означає справедливе завершення цієї війни? Повернення до кордонів 1991 року? А по той бік кордону агресивна, ксенофобська, антилюдяна російська імперія? А по цей бік кордону величезна кількість людей, які сприймають російське як рідне, говорять російською, читають російські книжки, слухають російську пропаганду? Скільки зараз навколо нас, навіть тут, у нашому вузькому колі, де ми начебто почуваємося комфортно, мови нашого ворога - російської мови! Ми подорослішали? Чи ми інфантильні діти, які хочуть, з одного боку, зберегти свій комфортний світ, такий незрозумілий, напівтемряву оцього російського світу - читати ті самі жахливі російські книжки, слухати ту саму російську музику, виховувати своїх дітей російською мовою і чомусь прагнути справедливості - щоб ця Росія платила нам репарації, щоб російські злочинці були покарані.Так, у нас є своя відповідальність. Але так само в нас є велике розчарування в американцях, скажімо, в американському уряді, в американській владі. У нас є велике розчарування так само в європейських партнерах, які не давали нам достатньо допомоги. Але, до речі, ти дуже правильно кажеш про те, що ми вперше, можливо, в історії відчуваємо і свою силу. Тому що ми ті, що нагадуємо Заходу про цінності - про справедливість, про свободу. Вони виявилися крихкими, і ми їм нагадуємо про ці цінності, і ми проливаємо кров за ці цінності. І ми ніби свою силу починаємо відчувати. Але загроза того, що ми повторимо грузинський шлях, є дуже велика.Своє завдання я бачу насамперед у тому, щоб до наших іноземних колег, партнерів, людей, які нам симпатизують, які готові нас підтримувати або які ще не визначилися і коливаються, доносити наше бачення, нашу візію того, чим є насправді Росія і чим є ця війна.Але наскільки мені важко це робити, коли за моєю спиною стоять люди, які, виявляється, люблять Росію, у захваті від російської культури. Такі люди є серед наших так званих письменників, скажімо, які підписують ганебний лист на підтримку пам'ятника Пушкіну, і не лише в Одесі.І коли ми намагаємося донести, що це Росія - агресор, що це не просто Путін, що це російська стратегія віками така, що ця вся російська культура легітимує це. І що це імперська так звана культура. І що ми не можемо  відсепарувати: отут поганий Путін - а тут прекрасні, прекраснодушні російські інтелігенти. І про це ми маємо говорити нашим західним колегам.Але як я можу про це говорити, коли, як ти кажеш, тут величезна п'ята колона, яка готова завтра повернутися до того трибу життя, яким вони жили, і для них, може, це буде справедливістю. Може, коли людей питають про справедливе завершення війни, вони це мають на увазі? Що вони мають на увазі? Соціологія, кількісна соціологія - це дуже важлива наука, але вона ж не дає інтерпретації.Коли я дивлюся на це все, думаю: може, якраз оце розчарування в Америці і розчарування в Росії тому, що для багатьох розчарування почалося в Росії лише в 2022 році? І можливо, ці два великі розчарування нарешті приведуть нас до такого відчуття суб'єктності і відчуття того, що ми нарешті сильні. Чи ти бачиш в українському суспільстві потенціал інтелектуальний зрозуміти, що ми не є підлеглі імперії, що для нас Америка чи Європа не є якийсь ідеал, а сприймати їх просто як партнерів з їхніми недоліками. Це можливо таке?Тут є кілька загроз. Перша загроза - це очевидно Росія. Росія - це просто загроза нашому фізичному існуванню. І якщо не фізичному існуванню, то нашій свободі і гідності, тому що кого не вб'ють, того перетворять на рабів, у мене тут ілюзій немає. І ця загроза найстрашніша сьогодні, і дай боже нам із цим упоратися.Значить, ми зрозуміли, що це не брати. Тепер щодо Америки.Так. Друга загроза - та, що це може нас тягнути до доволі популярної ідеї, до речі, серед дуже патріотично налаштованих людей.Третій шлях. Я коли чую "третій шлях", я відразу вже розумію, що це контора.По-перше, це фашистська ідея - третій шлях. По-друге, немає ніякого третього шляху. Для України точно нема третього шляху. Тому що або ми частина Заходу, якого - не знаю, в якій конфігурації, вона постійно змінюється в цієї цивілізації. Може, ми опинимося в одному човні з Японією, скажімо, а не зі Сполученими Штатами, або з Австралією. Яким буде майбутнє, я не знаю, футурологія - це не наука, я не даю прогнози тому.Ми маємо усвідомити, що немає для нас ніякого третього шляху. Для нас є лише один шлях - це шлях цивілізації нашої, яка називається Західна, хоча про це можемо говорити, скільки є і чи є інші цивілізації в цьому світі. І чим є інше, незахідне. І тут постає усвідомлення того, що ми маємо подбати про самих себе. Зрештою, що таке належить до Заходу? Це пройти через просвітництво. А мені здається, найкраще визначення просвітництва дав Кант. Що таке просвітництво  це здатність користуватися власним розумом самотужки і, відповідно, ухвалювати власні рішення, тобто бути дорослим. Наприклад, у Росії просвітництва як такого не відбулося. Зрештою, і маємо те що маємо, це одна з дуже важливих причин.І ясно, що сьогодні така позиція нас штовхає до розуміння, чи ми маємо мати власну суб'єктність. А на тлі тих загроз, які сьогодні є, це насамперед дуже потужна армія. І те, що це усвідомлення приходить, з одного боку, - це добре, але, з іншого боку, я бачу ще одну загрозу. Точніше не загрозу - це тенденція, яка неуникненна, як на мене, і ми маємо її прийняти, і ми маємо розуміти, як із нею працювати, - це мілітаризація нашого суспільства. Непросто, адже, знову-таки, це інфантильна позиція: ми матимемо сильну армію і вона нас захистить. Ні. У цій ситуації так не спрацює.На жаль, я кажу на жаль, тому що я пацифіст, я людина, яка ніколи не хотіла війни ніде, насамперед на території моєї Батьківщини. Я людина, яка завжди була дуже далека від армії, мілітаризму і всього іншого. Але я усвідомлюю, що в нас іншого виходу немає - це мілітаризація всього суспільства. Це означає, що так, армія воює, а суспільство її підтримує. В цьому сенсі наш друг і твій колега Павло Казарін дуже влучно мені сказав, що сьогодні, на жаль, у нас немає іншого вибору: або бути в ЗСУ, або підтримувати ЗСУ - фінансово, морально, психологічно, хто як може.Але тут є загроза. Тому що все ж таки дуже важко зберегти ліберальну демократію в мілітаризованому суспільстві. Дуже важко зберегти ці цінності гідності, свободи, рівних прав людини, справедливості в мілітаризованому суспільстві. Дуже важко зберегти те, чим ми з тобою займаємося, - гуманітаристику: літературу, філософію, журналістику - вільну, не пропаганду, а вільну журналістику в мілітаризованому суспільстві. Але сказати просто, що тому нам не потрібно мілітаризоване суспільство, теж не випадає.І ця загроза дуже-дуже складна, з якою нам теж доведеться, я дуже сподіваюся, що доведеться, що все ж таки Росія нас не переможе, що Захід нас підтримуватиме надалі, але це означатиме, що ми перетворюємося поступово на фортецю, якою, до речі, Київ завжди і був, але він був фортецею, побудованою Росією проти Заходу, а сьогодні ми стаємо західною фортецею проти Росії.І до речі, мені спало на думку… У перші дні вторгнення я гуляв із собакою на "Арсенальній". І - тривога, а ми ж не знали, як реагувати. Я думаю: ну, що треба робити? А, мабуть, метро "Арсенальна" - це ж типу укриття, треба туди спуститися. Я потім ніколи туди не спускався, зрозумів, що я не витримаю там більше 15 хвилин, дуже холодно, краще я помру від бомби, ніж від цього. Але в чому іронія така долі: як будувалися ці станції метро – зокрема, як укриття проти оцієї загрози жахливого Заходу, який зазіхає на їхню, не на нашу з тобою, а на їхню совєцьку Батьківщину.А сьогодні це працює на нас проти них. Історія доволі іронічна.Почуття гумору в Бога. Я, до речі, коли люди сильно нарікають на європейців чи на американців, завжди кажу: слухайте, у нас до 2014 року армія стояла на західних кордонах, не на східних. І ми називали 30 років незалежності, ми казали "стратегічний партнер" щодо Росії. Для мене було відкриття: мені Євген Марчук сказав, що ми до 2014 року ділилися розвідданими, спецслужби наші. Я не знаю, що там нам росіяни давали, нібито був обмін.Ти сказав про пацифізм. Я якраз тут собі виписала пост цікавий Олесі Островської, яка написала про американську контркультуру 1960-1970-х років з пацифізмом. Я пригадую наше з тобою покоління, як ми сприймали цю музику. Це в нас було теж - такий символ свободи, незалежної музики. Протест проти війни у В'єтнамі.Не тільки музика - кінематограф, література, живопис.Тобто творчість, свобода, права людини і так далі. Але з сьогоднішньої перспективи, коли дивитися в сьогоднішній оптиці і знаючи риторику Трампа і його команди, це сприймається інакше. І ось Олеся пише: "Сьогодні я думаю, що мені бракує голосу в'єтнамців, яких, на вимогу цих прекрасних гуманістів, мали покинути американські війська. Ну, бо війна - це погано. Тому мені здається, що американський антивоєнний рух 1960-х паразитував на безголоссі і замовчуванні слабкого. Подібно до того, що так сильно обурювало мене в листах і виступах антивоєнно налаштованих німецьких інтелектуалів старшого покоління: давайте просто заплатимо за мир українцями. Чорнота непомітна, аж поки ти не опинишся в тій точці, яка стосується тебе". Ти казав про Сирію. Чи тобі відгукується оця паралель?Дуже складна ситуація з цим, тому що історія не повторюється. Але паралелі певні є. Втім я вважаю, що для нас загрозливо проводити паралелі з В'єтнамом. Чому - тому що все ж таки у В'єтнамі був конфлікт усередині одної країни. В'єтнам був поділений на південний і північний, так само як Корея, тільки в Кореї це зафіксувалося, а у В'єтнамі, на мій превеликий жаль, північний В'єтнам за підтримки авторитарних і тоталітарних режимів переміг південний В'єтнам. І Штати були союзниками південного В'єтнаму, але все ж таки вони були союзниками не держави. Вони були союзниками частини держави.Тут ситуація докорінно відрізняється від української ситуації, тому що наші союзники - союзники не якоїсь частини українського суспільства. Наші союзники - це союзники суверенної, незалежної, демократичної, попри всі негаразди з нашою демократією, держави, яка потерпає від агресії жахливого авторитарного ксенофобського ворога.Ба більше, нам загрожує не просто зміна політичного ладу - нам загрожує винищення українськості як такої. Тому що оці російські покидьки - вони не приховують те, що їхньою метою не є просто захоплення якихось територій, їхньою метою є знищення України. А що це означає? Це фізичне знищення тих людей, які з цим не погоджуються, перевиховання дітей – те, що вони роблять. Тобто це реальний нацизм.Сьогоднішній нацизм має таке обличчя. Росія, росіяни - це нацисти, причому практично всі, тому що величезна підтримка Путіна, принаймні в українській війні. Це докорінно відрізняє ситуацію. Все ж таки південним в'єтнамцям не загрожувало те, що їх знищать як в'єтнамців. Там була все ж таки боротьба політичних режимів. Тому паралель є, але не така.Щодо пацифізму. Це було ясно, що це були всі ліві рухи здебільшого, але вони - про це я скажу згодом - ведуть до доволі негативних наслідків, одним з яких, хоч би як це було дивно, є Трамп. Але я хочу зараз інший бік цієї історії висвітлити, тому що в людській історії все амбівалентно, немає однозначно білого і чорного. Є інколи, але не в історії демократичних країн. Так, в історії нацистської Німеччини Гітлер - це зло абсолютне, або в історії Росії завжди практичне зло при владі. Зрештою, завжди - ніколи там нічого іншого і не було.А в ситуації зі Штатами, з одного боку, ці пацифістські рухи з нашої сьогоднішньої перспективи сприймається, не хочу сказати негативно, але неоднозначно. Але я запитаю в інший спосіб: чим вирізняються все ж таки Штати, які багато людей і народів і націй звинувачують в імперіалізмі? Я був уперше в житті в Мексиці в минулому році на книжковому ярмарку - мексиканці сприймають американців як імперіалістів. Навіть не іспанців, колонією яких вони були, а саме американців.Але в культурі американській є дуже потужна рефлексія щодо цих подій. І ця вся пацифістська антивоєнна історія - це ж потужна рефлексія, яка не давала Штатам перетворитися на таку огидну, абсолютно антилюдяну імперію, якою є Росія.Найяскравіший приклад - це фільм Копполи "Апокаліпсис сьогодні". Причому це ж яка цікава історія: Коппола переносить сюжет Конрада про Бельгійську Африку, здається, про Конго. Це антиколоніальний роман "У серці темряви", або "У серці пітьми", є кілька перекладів українських. Це одна з перших спроб рефлексії щодо колоніального минулого. До речі, Конрад народився на території України, неподалік від Житомира, і став класиком англійської літератури, вивчивши англійську доволі пізно. Це один із перших, я б не сказав, антиколоніальних романів, але романів, де   цей спадок колоніалізму починає переосмислюватися. Що робить Коппола - він переносить цей сюжет уже до В'єтнаму ХХ століття і знімає один з найголовніших фільмів антивоєнних в історії людства.Чи є щось схоже в історії російської - я не кажу політики - так званої великої російської культури? Нуль. Я не був присутній на вашій дискусії з Ріффом, що, мовляв, Толстой написав антивоєнний роман. Який там антивоєнний?Так, це була дискусія з Девідом Ріффом, кореспондентом і журналістом нью-йоркським, який переконував нас, що "Війна і мир" - це пацифістський роман.Ні, ні, це помилка! Це абсолютно пропаганда війни, це пропаганда священної війни заради Росії і тих викривлених цінностей, які вони насаджують. Тому на цей момент ми маємо зважати. А щодо, я б так сказав, провини лівих, - так, це є. І певною мірою реакція американського суспільства, ця потужна підтримка Трампа і трампізму неочікувана для нас. Певною мірою, не лише – знову-таки, немає причинно-наслідкових зв'язків в історії, але є різні мотиви, є різні сюжети, які ведуть до цього. Певною мірою сталося також через те, що не лише в американських, а світових інтелектуальних елітах запанували ліві. Зрозуміло, через травму нацизму. І, знов-таки, це не причина, немає причин - це мотиви, певні імпульси.Зрозуміло, чому це виникло, - тому що цивілізований світ злякався нацизму і фашизму у ХХ столітті, і цей жах нацизму і фашизму породив оцю реакцію. Але це те, що ми постійно намагаємося донести до наших західних колег, - що ті злочини, які на території Європи чинили ультраправі нацисти і фашисти, на теренах України чинили ультраліві - російські більшовики, які, зрештою, у своїх практиках нічим не відрізнялися від фашистів і нацистів. Це такі самі були покидьки, і вони ними залишаються. А скільки ми тягнемо з минулого всіх цих практик нащадків, людей, які мають ці викривлені уявлення про світ тощо. І цього ліва інтелектуальна еліта європейських американців взагалі не помічала.У чому їхня помилка і в чому їхня провина - у тому, що вони затуляли очі, вони не хотіли цього бачити. І через це, що домінувала така сліпота насправді до загрози лівого тоталітаризму, лівого концтабору на ім'я Совєцький Союз, є невизнання дотепер більшої частини ліберально-демократичних країн Голодомору як геноциду в Україні, який був влаштований сталінізмом, і багато інших прикладів можемо навести.І тепер маятник хитнувся в інший бік. Це не через симпатію, ясно, до України і не через бажання визнати Голодомор геноцидом - там для цих людей, які голосували за Трампа, це можуть бути взагалі невідомі історії. Але в них перед очима були оці ліві, які теж, зрештою, продукували викривлену картинку світу. І це було не причина, але це був один із мотивів.Що тобі дає оптимізм вірити, що це божевілля, яке ми бачимо, це відчуття кінця світу, яке часом виникає, коли ти бачиш, що відбувається у світі, що тобі оптимізм дає вірити в те, що цей маятник божевільний хитнеться в бік цінностей, етики, моралі, гуманізму?Ну, по-перше, що таке оптимізм? У нас з нашим з тобою другом, з Володею Ярмоленком, є така формула "песимізм у мисленні - оптимізм у дії". Поки що доволі все темно попереду, і сподіватися на дуже швидкі позитивні зміни не випадало навіть наприкінці 2024 року, до обрання Трампа президентом і до всіх інших подій, які відбулися потім, а зараз і поготів.Але що, хочу - мушу, як говорить українська приказка. Ми маємо діяти так, начебто наші дії можуть вести до кращого світу, в якому хочеться жити і в якому хочеться, щоб жили наші діти, наші нащадки.Що мені дає надію - все ж таки віра в ліберальну демократію. Це не найкраща система організації людства. Я не пам'ятаю, кому приписують цю думку…Черчиллю.Це не найкращий спосіб організації людства, життя людей, але це єдиний можливий. Єдиний можливий, коли люди взагалі зберігають людську подобу, які не перетворюються на таких монстрів, на яких перетворилися, та зрештою завжди й були росіяни, або на тих монстрів, на яких перетворилися німці під час панування нацизму.Тому що ліберальна демократія дає можливість збалансувати всі ці різні впливи і все ж таки   побудувати таке суспільство, де явно більшість людей може жити вільно і гідно. Тому віра лише в це. Більше нема на що сподіватися. І якщо вірити нашій Лесі, що ми маємо без надії, або попри надію сподіватися, соntrа sреm sреrо, - то такий наш mоdus vіvеndі (спосіб життя, - ред.), він завжди був і залишається.

Грецкі зрікся українського коріння через рекорд росіянина ОвєчкінаЦьогоріч однією з головних подій в Національній хокейній лізі став бомбардирський рекорд росіянина Олександра Овєчкіна. Впродовж всього сезону НХЛ підігрівала ажіотаж навколо досягнення. Його 31 рік утримував легендарний канадець Вейн Грецкі, який за кар'єру закинув 894 шайби. Він особисто регулярно відвідував матчі "Вашингтон Кепіталз", за який грає Овєчкін, та підтримував його.  Врешті 4 квітня росіянин закинув у ворота "Чікаго" двічі та повторив досягнення, а за два дні відзначився голом у матчі з "Нью-Йорк Айлендерс" та побив рекорд. На рахунку російського хокеїста тепер найбільше голів в історії НХЛ - 895.   Грецкі привітав Овєчкіна ще коли той повторив рекорд. При цьому канадець, який має українське коріння, фактично відрікся від нього та назвав свого діда росіянином. "Радий за Алекса. Мій дід був росіянином, він був би дуже щасливий, що саме росіянин побив мій рекорд", - сказав Грецкі.Відомо, що дід хокеїста Терентій походить із села Огдемер (Берестейщина - етнічні українські землі), що в Брестській області в Білорусі. А бабуся Марія - з Підгайців на Тернопільщині. На початку ХХ століття вони іммігрували до Канади, де народився батько спортсмена - Волтер. Український продюсер і режисер Володимир Мула, який зняв фільм про хокеїстів НХЛ українського походження "ЮКІ", після скандалу через заяву Вейна Грецкі опублікував у fасеbооk відео з Волтером Грецкі, де він, зокрема, розповідає, що його батьки спілкувалися українською.  Олександр Овєчкін відомий підтримкою Володимира Путіна. У 2017 році він очолив Рutіn Теаm, до якої увійшли зірки спорту РФ, які агітували за російського диктатора на президентських "виборах". На сторінці Овєчкіна в іnstаgrаm навіть зараз прикріплене його фото з Путіним. А для користувачів з України доступ до акаунту наразі заблоковано.  Іnstаgrаm Олександра Овечкіна. Фото: іnstаgrаm.соm/аlеksаndrоvесhkіnоffісіаlПопри неоднозначну репутацію Олександра Овєчкіна, його з рекордом, окрім Вейна Грецкі, привітали багато видатних спортсменів - канадський хокеїст Сідні Кросбі, американські баскетболісти Майкл Джордан та Леброн Джеймс, швейцарський тенісист Роджер Федерер та інші.     А от дворазовий володар Кубка Стенлі Домінік Гашек вкотре розкритикував НХЛ, яка після повномасштабного вторгнення РФ в Україну навіть не розглядала питання про відсторонення росіян, які продовжують грати за клуби зі США та Канади.  "Національна хокейна ліга несе величезну моральну відповідальність за тих, хто загинув і постраждав у війні в Україні. Країни, на території яких цей громадянин Росії мав змогу виступати в матчах НХЛ — а саме США та Канада — також несуть відповідальність за те, що рекламували й продовжують рекламувати російську імперіалістичну війну своїм мовчанням", - написав Гашек у Х. Президент ФІФА Інфантіно висловився за повернення росіян у футбол Джанні Інфантіно. Фото: Gеtty Іmаgеs3 квітня Джанні Інфантіно висловив сподівання на повернення Росії до міжнародних змагань. Таку думку він висловив на конгресі УЄФА (Союзу європейських футбольних асоціацій) в Белграді.  "Оскільки ведуться перемовини про мир в Україні, я сподіваюся, що незабаром ми зможемо перейти до наступної сторінки - повернути також Росію на територію футболу. Ми маємо за це вболівати та молитися, тому що футбол має не розділяти, а об’єднувати", - сказав президент Міжнародної федерації футболу. Після слів Інфантіно Українська асоціація футболу звернулася до УЄФА та європейських національних асоціацій із закликом щодо неприпустимості обговорення питання про повернення росіян в умовах війни РФ проти України."Починаючи з лютого 2022 року агресія РФ триває безперервно, і на сьогодні відсутні передумови припускати, що її завершення наближається. Війна триває досі, щоденно безкарно забираючи життя українців — футболістів, тренерів, арбітрів, а також десятків тисяч простих громадян, у тому числі дітей, жінок, людей похилого віку", - йдеться в заяві УАФ.Також там попередили, що УЄФА ризикує стати співучасником злочинів через депортацію росіянами українських дітей.   "Майже 20 тисяч українських дітей були незаконно вивезені, фактично депортовані загарбниками, на територію РФ з окупованих територій України… Якщо хтось із них візьме участь у змаганнях під егідою УЄФА у складі збірної Росії, це може зробити всю європейську футбольну спільноту співучасниками міжнародного злочину", - попередили в УАФ. Ферстаппен здобув першу в сезоні перемогу в Формулі-1Макс Ферстаппен. Фото: Gеtty ІmаgеsМинулого вікенду в Судзуці відбувся третій етап чемпіонату світу з автоперегонів у класі Формула-1. В Японії перший гран-прі в сезоні виграв Макс Ферстаппен. Нідерландець зробив заявку на перемогу ще у кваліфікації, де пілот Rеd Вull випередив конкурентів з МсLаrеn - британця Ландо Норріса та австралійця Оскара Піастрі.  Чинний чемпіон світу втримався на першій позиції й за результатами перегонів. Британець став другим, австралієць - третім. В загальному заліку лідерство втримав Норріс, який має 62 очки. Ферстаппен відстає від нього лише на 1 пункт. Піастрі з 49 балами - третій. Четвертий етап ЧС-2025 відбудеться 13 квітня в Бахрейні. "Реал" та "Барселона" вийшли до фіналу Кубка ІспаніїАндрій Лунін. Фото: Gеtty ІmаgеsМинулого тижня відбулися повторні півфінальні матчі Кубка Іспанії з футболу. 1 квітня першим фіналістом став мадридський "Реал", який здолав у додатковий час "Реал Сосьєдад". Мадридці з українцем Андрієм Луніним у складі перемогли в першій грі 1:0, однак не змогли втримати перевагу в основний час у повторній зустрічі - 3:4. На м'ячі Ендріка, Джуда Беллінгема та Орельєна Чуамені, "Сосьєдад" відповів точним ударом Андера Барренечеа, дублем Мікеля Оярсабаля, крім цього автоголом відзначився Давід Алаба. Український голкіпер "Реалу" двічі пропустив поміж ніг. Перемогу мадридцям у додатковий час на 115-й хвилині приніс Антоніо Рюдігер. Другий фіналіст Кубка Іспанії визначився 2 квітня в Мадриді в протистоянні між "Атлетико" та "Барселоною", які першу зустріч звели внічию 4:4. Каталонці перемогли у гостях 1:0. На 27-й хвилині забив Ферран Торрес. "Барса" та "Реал" зіграють у фіналі 26 квітня у Севільї. Тим часом у чемпіонаті Іспанії "Барселона" збільшила відрив від "Реала" до 4 очок. 5 квітня "Реал", ворота якого, за відсутності травмованих Луніна та бельгійця Тібо Куртуа, захищав Фран, поступився вдома "Валенсії" - 1:2. "Барселона" в 30-му турі зіграла на своєму полі внічию 1:1 з "Бетісом". Каталонці лідирують з 67 пунктами. "Реал" з 63 балами йде в Ла Лізі другим. У Німеччині у футболі сталася головна сенсація сезону"Армінія" сенсаційно перемогла "Баєр" у півфіналі Кубка Німеччини. Фото: Gеtty Іmаgеs1 квітня "Армінія" сенсаційно перемогла "Баєр" у півфіналі Кубка Німеччини. "Армінія" у Білефельді переграла леверкузенців з рахунком 2:1. Представники третього за силою німецького дивізіону відповіли на гол Йонатана Та м'ячами Маріуса Верля та Максимільяна Гросера та вибили чинних чемпіонів Німеччини з турніру. Другим фіналістом 2 квітня став "Штутгарт", який вдома переміг "Лейпциг" - 3:1.  У господарів забили Ангело Штіллер, Нік Волтемаде і Джеймі Левелінг. У гостей - Беньямін Шешко. Вирішальна гра Кубка Німеччини відбудеться 24 травня в Берліні.

Спекуляції навколо угоди про надра сигналізують про провал "бізнес-політики" США навіть у разі її підписання. Чому, розбиралася Gаzеtа.uа. Верховна Рада 28 березня таки домоглася доповіді міністерки економіки Юлії Свириденко про угоду зі США. Нагадаємо, Вашингтон запропонував проєкт ще взимку цього року, щоб його підписати, до Києва спеціально приїжджав міністр фінансів Скотт Бессент. Але українська сторона через відсутність гарантій безпеки у тексті угоди взяла час для її доопрацювання. Згодом виринула тема американського володіння чи контролю над українськими АЕС. Зеленський спеціально уточнив, що мова йшла лише про ЗАЕС, і не про володіння, а про інвестиції та контроль. Американська сторона згодом зазначила, що АЕС прибрали з тексту угоди. Тому у депутатів були питання до Юлії Свириденко. Виявилося, що інсайти, котрі виливалися у соцмережі цього тижня, частково відповідають дійсності: уряд таки отримав текст угоди від американської сторони. Краще помовчати Але "будь-які публічні дискусії щодо цієї угоди завдають тільки шкоду і заважають вести дискусію з американськими партнерами. Як тільки буде досягнуто консенсус, ми вийдемо з публічною позицією", сказала депутатам Юлія Свириденко. Тож можна зробити перший висновок від дебатів навколо угоди не у захваті ні американці, ні наші урядовці, котрі погоджують із ними текст документа. Так створюється негативне тло для стрижневої ідеї президента США Так створюється негативне тло для стрижневої ідеї президента США Дональда Трампа "політика = бізнес". З його підприємницької точки зору, нібито логічно і справедливо вимагати від України розрахунку за надано допомогу. Таку ж логіку він демонструє стосовно Європи: вона має заплатити за "ядерну парасолю". З тією же схемою підходить і до Канади, Мексики, Гренландії, Демократичної Республіки Конго, Панами і до Росії. Утім, провідний геополітичний вектор президента США пригальмовує. Настрої громадян держав за такої ситуації набувають особливого значення: лідери не можуть піти супроти них. З іншого боку, для американської сторони важливо "ощасливити" своїми угодами чи створити враження, що вони насправді несуть добро, як-от Гренландії. Внутрішня механіка По угоді зі США відомо, що передбачається спільний фонд реконструкції: частка США надана допомога, частка України роялті від корисних копалин, нафти, газу. Юридично США претендують не на ресурси, не на надра, а на доходи від їхнього використання, тому Конституція не порушена. Фонд матиме право на першу пропозицію будь-якої розвідки копалин чи інфраструктурного проєкту. Керуватимуть Фондом Генеральний партнер, що призначається США, та правління з 5 осіб, три з яких також призначаються американською стороною, а 2 від України. Але це мало важить, бо для ухвалення рішення має бути мінімум один голос "за" від американців. Українська сторона повинна сама конвертувати частину (50% + 4% річних) прибутку від корисних копалин у долари США та відправляти американським партнерам, котрі розпоряджатимуться коштами на власний розсуд. Зі старту для української сторони утворюється борг у 120 мільярдів гривень. Вийти з угоди для України також буде проблематично. Та чи насправді текст є саме тим, котрий отримав уряд України? Усе непевно Сумніви є. 27 березня президент Володимир Зеленський у відповідь на запитання про угоду зазначив, що "постійно змінюються умови". Зокрема, раніше була домовленість про рамкову угоду (меморандум), після якої укладається повна і детальна, а нині США пропонують відразу підписати повну угоду. Насправді проект може бути ще жорсткішим. Як стверджує агенція Вlооmbеrg, передбачено контроль США практично всієї стратегічної української інфраструктури. Зокрема, шахт, портів і доріг. Можемо твердо констатувати лише, що остаточного варіанту угоди наразі не існує У підсумку, ми можемо твердо констатували лише, що остаточного варіанту угоди наразі не існує. Те, що отримав Кабмін, теоретично може бути змінено або доопрацьовано. Невідомо, чи взагалі стане доступним текст угоди навіть після її підписання. Бо вона може оминути Верховну Раду. Тривожні сигнали Голова парламентського комітету з фінансів, податкової та митної політики Данило Гетманцев пояснив, що він як і Юлія Свириденко, не вважає за потрібне оговорювати на даному етапі текст угоди. Він пообіцяв, що парламент нічого "наосліп" не ратифікуватиме. Він припускає обхід ратифікації угоди у парламенті, хоча американська сторона взимку наголошувала на цьому. Судячи зі слів Гетманцева, українська сторона цією угодою прагне "зберегти підтримку союзників. Добитися постійного перемир'я, врешті-решт вийти на достойний і справедливий мир, а не ціною односторонніх поступок і здачі довгострокових національних інтересів. Будь-кому". "Це "хотєлка" американської сторони станом на 23 березня. Вони як по класиці перемовин підняли ставки до небес", - пояснив народний депутат Ярослав Железняк. Угода має розглядатися з точки зору відносин між Україною та ЄС Утім, "хотєлка" викликала реакцію Європи, де явно не у захваті від таємничості навколо угоди. Речниця Єврокомісії Паула Піньйо зауважила, що угода має розглядатися з точки зору відносин між Україною та ЄС, зокрема, переговорів про вступ України до ЄС. Водночас вона не має даних про запит української сторони до ЄК про такі консультації. Тактична гра Інтерес Дональда Трампа до надр по всьому світу зрозумілий. "Якби ми могли це зробити, гадаю, було б добре для миру у всьому світі," - пояснив він. Є важлива деталь, про яку постійно говорить Володимир Зеленський, - гарантії безпеки. Якщо США претендуватимуть на прибутки, що станеться у разі зникнення активів? Приміром, Росія розбомбить нафтове родовище чи шахту. Навіть в опублікованих у пабліках текстах угод жодним чином не обумовлений алгоритм дій сторін за таких обставин. З одного боку, можливо, Сполучені Штати на 100% упевнені у відсутності активних бойових дій, принаймні, біля тих об'єктів, котрі їм цікаві в Україні та котрі будуть охоплені текстом угоди. До слова, список інфраструктурних об'єктів, котрий українська сторона передала російській для того, щоб РФ їх не бомбила, може частково відображати ті, котрі будуть цікаві для угоди. З іншого боку, Дональд Трамп може вести гру для отримання тактичних переваг. На думку Михайла Коростікова з Фонду Карнегі президент США прагне накопичити якомога більше преференцій, котрі можна використати під час торгів. "У межах цієї логіки справа може дійти до урочистого підписання меморандумів будь-якого змісту. Але не доводиться сумніватися, що швидко вони будуть надійно забуті. Реальністю проєкти з розробки рідкоземельних металів зможуть стати лише тоді, коли російсько-українська війна закінчиться сталим миром. І навіть тоді це станеться далеко не відразу", - переконаний він. Трамп у пошуках металів Як мінімум, у тому вигляді, в якому проєкт угоди оприлюднений у ЗМІ, він створює хаос, оскільки суперечить національному законодавству, зауважив головний консультант Національного інституту стратегічних досліджень Іван Ус. Тому обговорювати на даному етапі нічого, українська сторона надасть американцям свій варіант, припускає він. "Це абсолютно нормальна річ у перемовинах", - зауважив експерт. Але звернув увагу на право американської сторони, за угодою, забороняти контакти України з недружніми країнами. "Раптом це буде ЄС на тлі нових мит?" - запитує він. Експерт звернув увагу на американську пресу, котра пояснює палке прагнення Дональда Трампа укласти угоди про надра бажанням зменшити або і зовсім звільнитися від залежності США від металів з Китаю. Долар може сильно девальвувати Але прагнення "ощасливити світ" може обернутися для США тим, що країни будуть об'єднуватися проти цих угод, проти тарифів. "Долар може сильно девальвувати, тому що, ніхто з ними (зі США.- Gаzеtа.uа) не захоче мати справ", - пояснив експерт. Цікаво, що США приблизно за такою ж схемою зміцнювали свої позиції в Канаді: спочатку уклали угоду про військове співробітництво у 1941 році (Канада була у стані війни з Німеччиною), друга угода - про ВПК. По завершенню Другої світової війни США збільшили обсяги торгівлі з Канадою, а також активно інвестували в її економіку, зокрема, в інфраструктуру. Наприклад, проклали дорогу до Аляски через усю країну. Шлях має стратегічне значення для Сполучених Штатів в Арктичному регіоні. Нині Дональд Трамп вказує на залежність Канади від американських товарів і грошей та вимагає "заплатити". Україна, до слова, безпекову угоду зі США, котра містить пункт про військове співробітництво, уклала ще за президентства Джо Байдена.

Про це повідомляє Федерація футболу Канади.Товариський турнір під назвою Саnаdіаn Shіеld пройде у Торонто з 7 по 10 червня. У змаганні візьмуть участь національні команди України, Канади, Нової Зеландії й Кот-д'Івуару.У турнірі нараховується три очки за перемогу, одне очко за нічию та два очки за перемогу в серії пенальті, якщо переможця не визначать в основний час."Я щиро вдячний за запрошення. Впевнений, що ці матчі стануть важливою спортивною та соціальною подією для обох наших націй. Українська громада Канади завжди підтримувала нашу збірну у всьому світі, а тепер настала наша черга відвідати їх. Канада є сильним партнером України, і ми раді прийняти це запрошення. Окрім матчів, ми також плануємо соціальні та благодійні ініціативи", - заявив Андрій Шевченко, президент Української асоціації футболу.7 червня Україна зіграє проти Канади, а 10 червня зустрінеться з командою Нової Зеландії.Найближчі матчі збірної УкраїниМатчі плей-офф Ліги націй проти Бельгії пройдуть 20 березня (Мурсія, Іспанія) та 23 березня (Генк, Бельгія). Переможець матиме право зіграти у найсильнішому дивізіоні Ліги націй, той хто програє - гратиме у Лізі В.

Наші - в Джедду, американці - в Джедду, Віткофф - до Москви. Усі перемовляються. Але найбільше бентежить у теперішній геополітично-дипломатичній ситуації, що ми надзвичайно мало розуміємо, до чого можуть дійти. Як загалом формуються ті чи інші лінії компромісу? Ми розуміємо, точиться війна, війна кривава. Ворог сильний, ворог потужний. Адміністрація Трампа генерує регулярні повідомлення, але ми в Україні також хотіли б бути учасниками чи бодай розуміти, про що можуть домовлятися і якою є формула справедливого миру.І коли ми доходимо до того, що може називатися підписанням чи певною торгово-дипломатичною пропозицією, яка буде надходити до Сполучених Штатів, а Сполучені Штати вже б якось так намагалися це все діло розподілити по дипломатичних каналах, все одно хотілося б відчувати, що ми також при ділі, що ми розуміємо, що відбувається. Якщо говорити про параметри подібних угод, протокольна частина - це одне (хоча ми її до кінця також не розуміємо, що може бути прописано в офіційній частині). А є ще й частина кулуарна?Я сиджу зараз в автомобілі на території Польщі й по польському радіо почув заклик президента Польщі Дуди дати Трампу шанс. Мовляв, ніхто не міг зупинити війну. Давайте дамо Трампу шанс. Тому я хочу підтримати президента Дуду і, оскільки я через два тижні буду в США на міжнародній конференції (там Міжнародний університет Флориди, який за 20 км від резиденції Трампа), то ще раз хочу прогнутися, і підтримати, і шанс дати президенту Трампу теж.Але якщо серйозно трошки відрефлексувати те, що відбулось у Джедді, насправді для нас це повернення в точку початкової стадії ведення переговорів. Нас із вами дуже сильно гойдає вгору-вниз. Трамп то нас дуже любить, то називає останніми словами, але на сьогодні більше нервують росіяни, тому що так уже сподобались результати зустрічі, але нас це, звичайно, насторожує. Кожен раз, коли люди, яким ми не дуже довіряємо, говорять про те, що щось сподобалось, ми відчуваємо підвох. І це стосується і американської сторони, і української влади так само. Наприклад, те, що відбувається в Суджі. Є великі підстави думати, що все-таки та інформація, як ви говорите, кулуарна, та інформація, яка просочувалася, що частиною або умовою росіян приступити до переговорів принципово по безпеці було виведення українських військ із Суджі. Я не військовий експерт, але зрозуміло, що багато було інформації, і що українським військам уже потрібно було виходити з Суджі, бо там були загрози оточення. Але хай це коментують військові експерти.З політичної точки зору ми розуміємо, що в України, в принципі, іншого варіанту, ніж погодитись на американську пропозицію про оці 30 днів, фактично не було. Хоча ми спочатку думали й досі вважаємо, що перемир'я буде слугувати тільки росіянам, а росіяни стверджують, що перемир'ям скористаються українці, бо нас із вами зараз американці завалять зброєю, - з обох сторін іде така інформаційна хвиля невдоволення, але зрозуміло, що в нас не було іншого варіанту.Після отої ситуації в Овальному кабінеті, українська делегація не мала права зараз не піти на цей контакт. І тому ми дуже вдячні президенту Трампу, під його мудрим керівництвом ми зробили свій крок. Тепер президент Трамп і його команда говорять про те, що Україна вже знову згодна на мирні переговори.Але речниця президента Трампа… Цікаво, що американські журналісти просто дуже уважно відслідковують все, що відбувається, і в адміністрації Трампа немає шансів якось там видати бажане за дійсне. От вони запитували: а що буде, якщо Росія порушить ці перемовини? А українці просто отак-от руками розводять: а що, буває так, що росіяни не порушують свої домовленості?Мало того, у них навіть публікації йдуть, що зараз міжнародну угоду треба укладати так, щоб знайти можливість, обов'язково зберегти можливість Росії вийти й порушити цю угоду, бо - мені це не подобається - росіяни кажуть, що, бачте, вони вже обпеклися на Мінських угодах.І це цікава тема. Коли Меркель заявила про те, що, виявляється, тільки заради нашої безпеки, заради того, щоб дати нам можливість відбитися, вона спочатку нам заблокувала вхід у НАТО, а потім проштовхувала ці Мінські угоди, які очевидно були вигідні Росії, в яких була очевидна формула Штайнмаєра. Штайнмаєр не українець, і його формула була дуже небезпечна. Я пам'ятаю ті моменти. І тепер, коли Меркель, по-перше, не попросила пробачення і не покаялась, на відміну від президента Клінтона, а стверджує, що це було спеціально зроблено, щоб, мовляв, дати паузу Україні, росіяни вхопилися за цю тему. І тепер у них мантра така - "нас уже більше не обманути". Ну всі ж дурять цих довірливих росіян, вони завжди виконують свої зобов'язання - а їх усі дурять.  Так, був Мінськ, був Мінськ-2. Був Стамбул, зараз може бути Джидда і може бути ще невідомо що. Був такий прогресивний "женевський формат", але чомусь американці захотіли прилетіти в Саудівську Аравію, замість того щоб на фазенді Рубіо у робочій атмосфері зустрітися. Це трошки дивно, тому що ми не потребуємо зустрічі на нейтральній території, адже довіряємо нашим американським друзям і партнерам і готові відрядити весь найцінніший український політикум - Єрмака, Умєрова, Сибігу. Ну немає в нас секретів і застережень перед американцями. Чому Саудівська Аравія?Чому Джедда? Ну, напевно, тому що Саудівська Аравія – "намолене" місце, вони вже там провели ряд успішних переговорів. Може, там уже є дисконти в готелях, їх там приймають нормально… Плюс там температура краща…Серйозно - не знаю. Я думаю, що американці у дивній ситуації, бо ми спочатку думали, що вони наш партнер. Ну а партнер - це значить, що ми разом виступаємо на переговорній позиції. Потім почали говорити, що вони ж насправді медіатор, тобто посередині. Ну, добре, посередині. Я це сприймаю. Але коли ми зараз чуємо про те, що вони відновили, дякувати Богу, - от уже в Жешуві працює аеропорт, бо говорили, що там уже плити бетонні розібрали, зброя пішла, допомога пішла, розвіддані пішли. Посередник не може допомагати одній стороні. Мало того, там держсекретар сказав, що вони не будуть надавати військову й фінансову допомогу Росії. Ну, слава Богу, а то був би вже повний абсурд.Вони трохи заплутались у цих ролях, але вони всі заручники Трампа. Трамп сказав, що буде посередині, - і от вони займають цю точку зору, хоча вона не витримує критики, коли ти починаєш аналізувати якісь ознаки, що таке, власне, посередник. Бо посередник не може давати зброю одній зі сторін конфлікту, або війни, або агресії. У нас уже був «Мінськ-1», «Мінськ-2», далі «Стамбул» був - абсолютно неприйнятний і відрізнявся від «Мінська» тим, що передбачав демілітаризацію, денацифікацію і так далі. Що можуть зараз вимагати росіяни? І що можуть намагатися пропхнути наші союзники-партнери-посередники, які десь збоку? І взагалі невідомо, що завтра напише у своєму твіттері президент Трамп.Ну, ми дуже вдячні і цінуємо Трампа за те, що він узяв на себе цю відповідальність і мудро веде нас до миру. Але так, попередній досвід нам говорить про те, що нам не варто зараз уже знову вважати, що Трамп партнер і Сполучені Штати - партнери. Усе, довіра порушена, не потрібно мати якихось надзвичайних очікувань, бо нас трохи кидає, нас свідомо розхитують ментально - то перемога, то зрада. І особливо ненадійний настрій і стан Трампа.Але Трамп сказав - я хочу повторити, бо я дивився цю цитату і вона мене дуже вразила - Трамп сказав, що він знає бачення Росією миру. Але це бачення розуміє тільки він, воно є тільки в голові у нього, у Трампа, і більше ніхто у світі не спроможний це зрозуміти. Ну от, нам треба в оцю мантру Трампа вірити. Але ми ж розуміємо чудово, що Трамп нарветься. Ми ж розуміємо, що Росія ніколи не виконувала міжнародних угод.Коли прессекретарку Трампа прямо запитали про це, вона зійшла з теми: вона не відповіла і сказала, що це ще зарано. Тому ми зараз у ситуації, коли черговий шанс американського президента перезавантажити стосунки з Росією і Росія до таких сценаріїв готова. Зараз перед Росією виклик. Ми прийняли цей мирний план, причому це мирний план американської адміністрації - оці 30 днів перемир'я. Росія каже, що ні-ні-ні. А потім Пєсков каже: ну, треба подивитися, ми ще офіційно не отримали. Але зрозуміло, що, скоріше за все, Росія буде використовувати тактику, де вони вже набили руку дуже сильно, - вони будуть тягнути час. Їм потрібно зробити так, щоб винуватою завжди була Україна.  Ми розуміємо, що основна задача Путіна - це немовби про щось домовитись із Трампом і знайти винного у зриві всіх домовленостей, звісно, нас із вами, Україну, а після того продовжити агресію. Хочеться вірити в мудрість Трампа, що він не поведеться на це.Але є ще крайній граничний сценарій. Можливо, ми бачимо лише пазли надзвичайно великої угоди й насправді все найважливіше вже відбулося, коли ми говоримо про розмови між американцями та росіянами, адже їхні делегації вже зустрічалися і Трамп міг отримати від росіян, наприклад, пропозицію «ви собі берете Арктику, а наші інтереси в Україні ви будете толерувати». Але це тільки просто може бути трошки розтягнутим у часі - на пів року, на рік і так далі.І не тільки Арктику, ми, росіяни, дамо вам певні африканські країни, ви хочете метали рідкісноземельні - ми запропонуємо вам свої, можете видобувати рідкісноземельні метали на тих територіях, які ми зараз окупували. Для мене нема жодного сумніву, що це є основна тактика Росії, розуміючи, що Трамп дуже ведеться на бізнес, на ці мільярди та трильйони якихось міфічних прибутків. І те, що основний переговорник зараз не Рубіо, а Віткофф, і з російського боку Дмитрієв, такий собі олігарх, член родини, - оці два, Віткофф і Дмитрієв, насправді домовляються і, можливо, вже й домовились про реальні речі.Тобто, зрозуміло, ми не можемо конкурувати, ми не можемо запропонувати Трампу більше, ніж може йому запропонувати Росія. Якби він міг тільки економічними інтересами керуватися, у нас би не було шансів, але є інші речі, зокрема є політичні речі, геополітичні. І реакція Європейського Союзу нам дуже була помічною. Треба сказати, що якби не така швидка, миттєва і дипломатична реакція, підтримка України Європейським Союзом, якби не зусилля Британії, президента Макрона, прем'єрки Італії, то, напевне, нам би не вдалося зараз вирулити з цієї ситуації, яка відбулася у Джедді. Там точно попрацювали європейці.І от, як ми з вами зараз говоримо, європейці вже зараз розглядають і форсують оцей план того, що терміново надати Україні, і вони, враховуючи їхні нормальні темпи, зараз розвили просто реактивну швидкість у згуртуванні. І, звичайно, на Трампа це впливає, тому що там є геополітичні інтереси в Трампа, він хоче з Китаєм якось там тягатися. Зараз уже пишуть відверто, що Китай переграє Америку вже технологічно, і якщо взяти об'єднані ринки Європейського Союзу і Китаю, то Америці нема що робити.Європейський Союз уже відповів адекватно на тарифи рівно на таку суму, на скільки Америка ввела тарифи на європейські товари. Але Трамп не пустив в Овальний кабінет Каю Каллас - міністра закордонних справ Європейського Союзу, людину, яка репрезентує собою зовнішню політику об'єднаної Європи. Не пустили її в урядовий кабінет, сказали: ми зайняті, обідаємо. Це скандал, який можна порівнювати з розмовою Зеленського з Трампом в Овальному кабінеті, це небачена історія у світовій дипломатії за останні роки, принаймні у стосунках між Америкою і Європою. Але це сталося, і Трамп теж демонструє свою готовність їхати далі тим курсом.Трамп демонстрував цю готовність поки Європа ще не роздуплилася. Він і президента Дуду, а Польща - це найбільший партнер… Згадайте, Байден скільки разів був у Польщі, він не був під час війни у жодній іншій країні, він окремо дякував полякам, бо поляки зробили дуже багато, вони - хаб для постачання зброї, ми знаємо всю цю історію. І протримати президента Польщі ледве не півтори години, а потім дати йому 10-15 хвилин аудієнції - це не менш знущальне дипломатичне приниження.Але, бачите, Дуда все рівно хоче дати Трампу шанс. І Європейський Союз, у принципі, все розуміє. Але, розуміючи, що зараз просто повністю порвати стосунки зі США неможливо, намагаються Штати втримати.Підкреслю: я думаю, що дипломати вже собі занотували, що не потрібно на майбутнє просто кидатись у підписання збройних контрактів зі США, тому що можуть бути сюрпризи і з літаками, і з дозволами. У доктрині безпеки, я думаю, ЄС точно врахує ризики, пов'язані з тим, що якщо ви дуже залежите від Сполучених Штатів, то ви будете заручниками того, хто буде там при владі. Ну, поки там буде Трамп. А якщо після Трампа буде Венс, то це набагато веселіше. А якщо після Венса буде Маск? Розуміємо, що в них міняється концепція, але якщо ми постійно будемо однією з розмінних карт, це попросту страшно. І тут ключова історія не в тому, чи ми будемо отримувати або не отримувати американську допомогу. Ми справді віримо в наших європейських союзників, але ми розуміємо, що американці можуть бути доволі мстивими і вони можуть бути послідовними у своїх діях, спрямованих проти нас. Наприклад, знову випустять на арену шановну конгресменку Вікторію Спарц з нашої сонячної Чернігівщини, і вона з папкою документів вийде, і звернеться до американського народу, і поіменно буде перелічувати всіх тих, кого вона вважатиме розкрадачем американської допомоги. І потім американське ДБР, і американський же ж Татаров, так би мовити, візьмуться за оті всі можливі зловживання, які чинилися в окремо взятих колгоспах Української Республіки.Якось так може бути. І після того можуть бути ще й санкції. Не дай Боже, звісно, але я не виключаю, коли Маск прозоро натякнув і пригрозив деяким найвидатнішим українським політикам: виїжджайте, мовляв, у нейтральну країну з амністією, нічого вам за це не буде. Ми розуміємо, що вони і так можуть - наші дорогі американські партнери.Як людина, яка займалася вступом України в Міжнародний валютний фонд, у Світовий банк, я вам скажу, що там найбільша загроза. Тому що американці - це ключовий акціонер валютного фонду Світового банку. У нас така дивовижна програма співпраці з валютним фондом: ми зазвичай підписуємо програму, і там у ній є, допустимо, 10 траншів, 10 переглядів. Ми десь на другому чи на третьому перериваємо цю програму і починаємо нову з нового стартапу. Зараз ми пройшли там найдовшу дистанцію з валютним фондом.Але рішення приймає рада директорів: підтримати чи не підтримати Україну, виконала чи не виконала Україна свої зобов'язання. І якщо валютний фонд не продовжить програму співпраці, це миттєво відіб’ється на поведінці інших кредиторів і на вартості запозичень і всього іншого. Я вже мовчу про програми Світового банку. Поки що там американці зупинили багато мільйонів. Я не знаю, між іншим, чи вони відновили програму відновлення енергоструктури, але в них дійсно є можливості тиснути, і причому не треба там виходити на окремих українських олігархів - треба просто сказати, що країна не виконує.І дуже часто у нас є підстави для того, щоб нас звинувачували в невиконанні. Якщо взяти під мікроскопом подивитися, які ми робимо реформи і як ми там боремося з корупцією, то ми з вами знаємо. Але мова зараз про інші речі, значно більші, геополітичні. З точки зору геополітичної у нас просто іншого шляху немає, ніж бути абсолютно монолітним із цим клубом охочих, які вже були відважні, - там зараз десь 37 країн. Це формується така коаліція неформальна Європейського Союзу, яка навіть розглядає можливість надати Україні своїх - не люблю слово «миротворці», бо миротворці у нас асоціюються з солдатами в білих шоломах, які ні на що не впливають, а то військові, які мали б зробити неможливим порушення Росією мирної угоди. І європейці, дуже швидкими темпами, зараз уже проводять чергову зустріч і вже проговорюють якісь деталі. Ми чули про закрите небо, ми чули багато речей. Тобто Україна зараз тільки має шанс вистояти, якщо ми будемо дуже цінувати оці стосунки з ЄС.І те, що Трамп там зробив по відношенню до головної дипломатки Європейського Союзу, - для нас це тільки свідчення того, що ЄС не на словах, а справді проявляє солідарність. У мене таке враження, що зараз треба тиснути на гальма. Зараз треба дати дошкою два на чотири по носу Маска, бо він просто псує зовнішню політику. Трамп що там - «Теслу» його рекомендував біля Білого дому? Ну, ми знаємо, як упали акції Білого дому, але бог з ними, з акціями. З точки зору технологій Маск реально непересічна людина, але давати йому можливість втручатися і так коментувати безпардонно політику… Він робить величезні проблеми для Трампа.Тепер Канада показала палець неповаги. Гренландія вчора провела вибори, переможець виборів показав палець неповаги. Китай показав більше пальців неповаги і зустрічні тарифи. Європейський Союз дає зустрічні тарифи. Просто економічно, я думаю, Трампу вже пояснять, що тут треба гальмувати, і всі економічні серйозні видання про це говорять.Тому далі просто йти оцим буром проти всіх одночасно, м'яко кажучи, з не зовсім професійною і компетентною командою, допускати таких людей, як Маск, до публічних заяв і до можливості робити політичні заяви та втручатися в справи інших країн - це реальна катастрофа. Стільки проблем створити за 50 днів - це треба зуміти. Значно більше проблем створено, ніж досягнень. Це ще не проблеми, це лише квіточки, ягідки почнуться трошки згодом. Ми знаємо, як американські капіталісти, не побоюся цього соціалістичного слівця, можуть купувати - вони люблять купувати, коли все дешево. А коли щось дороге, то вони його хочуть здешевити. Ну і от, чи не можуть вони взяти й обвалити наші зовнішні акції? Чи обвалити курс гривні до курсу 150 000 гривень за один гватемальський болівар? Після того можуть спокійно у дестабілізовану в соціально-економічному плані країну зайти зі своїми пропозиціями й за один долар скуповувати по 150 га наших родючих чорноземів і так далі.Коротка відповідь: без валютного фонду цього неможливо зробити. Бо саме основна задача валютного фонду - це організація, яка слідкує за тим, щоб країни-члени цієї організації були економічно спроможними повернути в тому числі і кредити, і борги, і виконати свої зобов'язання. Гіпотетично, дуже гіпотетично, для якогось там серіалу на «Нетфліксі» цей сценарій може бути. Але загалом немає особливого сенсу, бо в американських інвесторів, які підтримали Трампа, був списочок - скільки хто. Там, по-моєму, Маск лідер, він заслуговує десь 150 млрд.Вдумайтесь у суми: втратити за 50 днів президентства свого соратника Трампа 150 млрд - це треба бути геніальним інвестором. І там далі перелік американських мільярдерів, які втратили тільки на тому, що підтримали Трампа, бо зараз упав ринок крипти. Криптани ж святкували, що Трамп - це їхній чувак, вони вже там просто рахували ці прибутки.Вихолощений ринок капіталу, американський фондовий ринок знову в червоному, вони втрачають трильйони. І тому на цьому фоні Україна не є для них з точки зору там якихось пріоритетів важливою. Якщо не поставити на місце Росію, то яка різниця, що ти там будеш купувати, якщо нестабільний буде ринок.По-перше, та структура економіки, яка в нас була, - ми вже не будемо видобувати руду, експортувати ліс, у нас буде зовсім інша структура економіки. І вигідніше американцям зараз разом з європейцями зробити ринок України безпечним, а потім тут можна заробляти - ми ж не проти. Такого ринку відбудови України зараз в Європі точно немає. Це найбільший проєкт. Чому так шаленіють інвестори? Чому зараз інвестори, я не перебільшую, стоять у чергу і розглядають - я знаю від розмов зі своїми друзями, що вони стоять у чергу, вони хочуть взяти участь у відбудові України. І Ердоган там, і Китай навіть. Усі думають, що, подивіться, така величезна країна, її треба буде з нуля відбудувати. Це дуже привабливо. Для того щоб була успішна відбудова, потрібно, щоб тут були стабільні правила і щоб тут була безпека. Так, усі це розуміють, але, можливо, росіяни хотіли б контролювати якраз оцю точку входу іноземних інвесторів і пропускати це через путінського близького соратничка, пана Кирила Дмитрієва, уродженця, до речі, Києва. Ви про нього теж згадували. І загалом, якщо говорити про оферту, яка може надійти від Кремля, - так розуміємо, що вони готові. І Путін, і Дмитрієв говорили про те, що вони готові знову відновити їхню прекрасну економічну співпрацю з американцями - дуже продуктивну, взаємовигідну.Знаєте, у бегемота оттака пащека величезна - але там пролазять тільки яблучка. Росіяни могли б хотіти проковтнути, але зараз їм буде не до того. У росіян, у тому числі й у Путіна, виникають реально колосальні структурні економічні проблеми. Чому вони зараз скидають тему, що до 2026 року перемир'я не може бути, - тому що вони розуміють, що якщо зараз вони не підуть на пропозицію Трампа…Тут треба процитувати мого «улюбленця» Ліндсі Грема. Я кажу дуже іронічно «улюбленця», тому що це така дивовижна суміш популізму, недалекоглядності й у той же час особистої відданості Трампу. Але він зараз озвучує, цитую, що в нього вже готовий законопроєкт, який введе проти Росії «санкції, що переламають Росії всі кістки», от саме такі «кістколомні санкції», що там живого місця в Росії не залишиться, і цей проєкт готовий. Якщо тільки Путін каже, що він не погоджується, - то все. І Грем каже, що в нього є двопартійна підтримка. Я вірю, що депутати-демократи такий законопроєкт підтримають і будуть «ламати кістки» російської економіки.Я не знаю, скільки там правди, але ситуація така, що зараз поле маневру для Росії складніше. Скоріше за все, ми знаємо, що скажуть «да, но нет». У принципі погодяться і почнуть там накидати свої вимоги, які вони публікують щоденно, нічого там нового немає. Але ситуація для Путіна загрозлива.І коли ситуація досягає того рівня, що виникає загроза вже особисто для Владіміра Владімірича, - то він просто переплутав піжаму і вдягнув на себе вже військову форму і прийшов у Курськ. Усі кажуть, що це такого не було - у військовій формі його не бачили, ну, років 15, а тут так приперло.Я розумію, що Курськ, скоріше за все, тільки підтверджує: були домовленості, що наші будуть виходити з Курська. І йому ж треба продемонструвати, який він крутий перець, і він туди пішов, на передову. Але в них задача 9 Мая, 80 лєт… …перемоги над нацизмом. І вони хочуть, так би мовити, пришити капітуляцію. Якої не буде, тому що ні ми, ні американці також, не можемо погодитися на те, щоб хтось називав нашу перемогу нашою капітуляцію. І це також не лягає, особливо з урахуванням того, що частина нашого політичного істеблішменту збирається продовжувати свою політичну кар'єру.Принаймні штаби, попри оце от усе, на низькому старті. Тимчасова зупинка вогню може бути певним моментом, після того стається переформатування воєнного стану в стан надзвичайний чи ще якийсь, що дозволив би згідно з нашою Конституцією проводити це. Рішення ще має бути Дональда Трампа, можливо, він когось уже побачив іншого на посаді. Чи, наприклад, вони бачать іншу конфігурацію Верховної Ради.Вертаючись до благодатних часів, пам'ятаєте великі дискусії стосовно широкої коаліції - Юлія Володимирівна, Віктор Андрійович, Партія регіонів і так далі? Ну і, можливо, вони збираються зліпити таку Верховну Раду, яка б влаштовувала всіх і могла б блокувати будь-які рішення президента.Дуже добре пам'ятаю. Я годинами був змушений вислуховувати. РНБО, їхній секретар, радник з питань безпеки, Держдеп - на мобільний телефон. Добре пам'ятаю, що я не знав, як, якими словами їм пояснювати, що таке українська політика. А вони дуже хотіли зробити таку картинку широкої коаліції. І в мене було багато брифінгів їм потім про те, чому це неможливо, але я думаю, що вони так і досі не розуміють. У мене були вже після відставки регулярні контакти з Держдепом, і я звернув увагу на те, як вони взагалі, навіть ті чиновники, які дуже підтримували «помаранчеву» коаліцію або якісь наші атлантичні прагнення, наскільки вони у своєму світогляді близькі до русскіх у сенсі впливів.Чому я не любив «Голос Америки» і програму «Порівняння» з ВВС або радянську пропаганду - тому що «Голос Америки» у ті часи холодної війни дуже схожий був на радянську пропаганду. Говорили штампами, з не дуже глибоким аналізом, на відміну від «Німецької хвилі», чи «Радіо Свобода», чи ВВС. У них такий менталітет є, але вони дуже далекі від розуміння того, що відбувається. І ці розмови про те, що вони там проводили консультації, - ну проводьте собі консультації з українською опозицією.Вони ж самі - це ж не росіяни, не Путін. Ви маєте розуміти природу українських майданів, ви маєте розуміти, що таке українське суспільство, ви маєте розуміти, що, хто там не замінить Зеленського (чи не замінить - це не має значення), - жоден український президент не зможе ігнорувати громадську думку. Оце слово, яке вони так люблять - vіbrаnt сіvіl sосіеty, таке vіbrаnt, вібруюче, повне енергії громадянське суспільство. Вони це кліше створили, говорять - ото як невіруючі Отченаш, не розуміючи про що воно, - але не розуміють його природу. Через два тижні буду знову пояснювати - на конференції у Флориді, 20 кілометрів до Мар-а-Лаго, резиденції Трампа. Ну, я туди не поїду… Не кажіть гоп, що не поїдете. Можливо, вони наведуть такі аргументи, що все-таки вам доведеться з ними повечеряти.Там будуть багато республіканців на цій конференції. Жарти жартами, але для американців дуже важливо зрозуміти. Вони настільки стандартно повторювали речі класичні про демократію, що коли вони стикаються зі справжньою демократією, їм у голову не приходить, що це може бути, що це реально - Майдани ніким не організовані. Вони впевнені, і про це Трамп відверто сказав, це мене дуже здивувало: якби не ми, мовляв, то вас би вже не було б. «Джавеліни» «джавелінами» - та хіба це «джавеліни» зупинили російську навалу? Російську навалу зупиняв отой дядько, який стояв біля й руками упирався в танк. І ті люди, бабулі, які кидали коктейлі Молотова на російську техніку. І ми не знаємо, скільки росіян були протикнуті вилами десь там по лісах. Але вони цього не розуміють.Вони дійсно думають, що можна керувати, можна ставити своїх людей, можна змушувати керівництво країни приймати якісь рішення, які в них там у голові склалися, і при цьому повністю ігнорувати те, що відчувають українці. Вони, з одного боку, говорять нам ці стандартні компліменти - які ми мужні, які ми дивовижні, які ми стійкі. І потім, коли ми там ледве не голими руками вигнали Януковича з його гвардією, потім наші добровольчі батальйони зупинили першу навалу Росії… Ми уже давно вигнали б росіян, якби не оцей основний підхід американської політики демократів і республіканців - не допустити розвалу спочатку Радянського Союзу, а тепер Російської Федерації.Ми говоримо, що Китай - основний ворог. Але для американської зовнішньої політики, для дотримання національної безпеки їм дуже важливо, вони вбачають, що Росія має бути отакою, яка вона є, не складатися з незал­ежних національних утворень, бо там більше 100 національностей в Росії. Вони страшенно, як чорт ладану, бояться саме розпаду Росії. І тому кожен раз, коли ми приходимо до­ того, що ми можемо зараз погнати або розгромити росіян, вони включають ці інструменти для того, щоб цього не допустити.

Анна Гвоздяр — заступниця міністра з питань стратегічних галузей промисловості України. Вона перейшла до Мінстратегпрому понад рік тому з громадського сектору, де керувала Благодійним фондом Сергія Притули. Під час ярмарку Dеfеnсе Тесh «Арсенал талантів» ми поспілкувалися з Анною про пріоритетні галузі ОПК, роль ІТ-спільноти і прирівняння програмного забезпечення до компонентів озброєння. А також дізналися, скільки компаній залучено в український ОПК станом на зараз. «Загалом над інноваціями в Україні працює тисяча команд» — Якими пріоритетними завданнями нині займається Мінстратегпром? Важко виокремити найголовніше. Серед основних завдань міністерства — нарощування, координація та підвищення якості вітчизняного виробництва. Вагомий пріоритет, звісно ж, має локалізація. Адже це пришвидшує логістику, так ми можемо оперативно адаптувати зброю до потреб фронту. Це забезпечує стійкість і незалежність від інших ринків. Локалізація — також елемент безпеки, і з останніми новинами ми це особливо гостро відчули. Йдеться про локалізацію і компонентів, і нових видів озброєння. Це різні треки роботи, які мають працювати паралельно і доповнювати один одного. По обох активно рухаємось. Наприклад, за 2024 рік в Україні з’явилися виробники FРV-дронів, які мають повністю вітчизняні польотні контролери та камери в дронах. Загалом над інноваціями у нас працює тисяча команд. — Повний цикл виробництва дронів в Україні — чи це вже працює на практиці? Наскільки ми залежимо від зовнішніх компонентів, зокрема китайських? Ми відстежуємо ступінь локалізації всіх безпілотних систем, які закуповуються. І відсоток локалізації постійно зростає: від FРV до великих дипстрайків. Залучаємо до ринку багато нових учасників, зокрема з технічними елементами, які покращують якість виробів. Від базових роботів до ферм 3D-принтерів. Тобто все можна створити в Україні. І є вироби, які виготовлені виключно з вітчизняних складників. Середній рівень локалізації безпілотних систем сьогодні досить високий — понад 50% І ми рухаємося далі. Наші виробники шукають рішення для заміни китайських дронів. У 2024 році з’явився «український DJІ Маvіс» — перший кодифікований виріб «Шмавік» з максимально схожими характеристиками. Він готовий до закупівлі та застосування в підрозділах. Також ми залучаємо іноземних партнерів до забезпечення компонентів. Тобто країна-партнер не закуповує в українського виробника озброєння, а безплатно постачає йому деталі, придбані у свого виробника. Часто це коштовні компоненти, які становлять значну частину вартості продукту. Глобально ми не конкуруємо з Китаєм. Так, це великий і відносно дешевий ринок. Та якщо продукт трохи дорожчий через українські компоненти, ці гроші залишаються в Україні. Для нас це цінніше, ніж віддати гроші за кордон за дешевшу пропозицію. Виробництво якомога більшої кількості компонентів усередині країни стратегічно вигідне. Ми оберемо саме український варіант, бо це — наша економіка. До того ж разючої різниці в ціні немає. Додаються й інші чинники: якщо взяти вибірку іноземного постачальника, серед них буде певний відсоток неякісних виробів. А в Україні ми можемо знизити частку неякісної продукції, бо виробник близько і з ним легше владнати проблеми. Це вже не кажучи про те, що місцевий постачальник швидше адаптує продукцію під ваші потреби та доставить її. «Оборонна галузь ніколи не була дуже диджиталізованою, але сьогодні є всі шанси це змінити» — Чи взаємодієте ви з українською ІТ-спільнотою? Українська ІТ-спільнота демонструє живучість оборонної сфери, поєднуючи традиційне озброєння (артилерія, бронетехніка, міномети, ПЗРК) з інноваціями (наприклад, системи донаведення), а також розвиваючи Dеfеnsе Тесh (дрони, РЕБ тощо). ІТ-фахівці не бояться ризикувати, пропонують нові рішення. Як на мене, ІТ-сектор нині сильно залучений до команд ОПК. Багато виробників оборонних технологій, таких як дрони, РЕБи, наземні роботизовані комплекси (НРК), модулі й системи наведення, часто є вихідцями з ІТ-індустрії. ІТ-фахівці безпосередньо в командах зараз створюють розумні компоненти у виробах, системи донаведення до цілі, балістичні калькулятори. Плюс це наші системи ситуаційної обізнаності, якими оперує Міноборони, системи визначення і координації ППО тощо. — Якими завданнями займаються ІТ-фахівці в міністерстві? Нам як міністерству ІТ-фахівці дуже допомагають налагодити роботу. Адже сектор швидко зростає, і ми не можемо вручну ефективно надавати послуги. Автоматизація дає змогу якісніше та системніше працювати. Через складність сфери нині більшість державних сервісів у міністерстві — на папері. А враховуючи, що оборонна промисловість зросла в 10 разів, це потребує іншої уваги. Ми хочемо контактувати з кожним виробником. Міністерство не збільшило штат, тому якісна цифровізація процесів дає змогу, по-перше, інформувати всіх, а по-друге, обробляти більше інформації. Ми хочемо автоматизувати процедуру подання на бронювання, щоб могти краще інформувати виробників, які б брали участь у заходах і налагоджували між собою звʼязки. Крім того, зараз активно працюємо над створенням єдиного кабінету для виробника на порталі, де наші зброярі можуть знайти всю потрібну для роботи інформацію та сервіси. Оборонна галузь ніколи не була дуже диджиталізованою, але сьогодні є всі шанси це змінити. Про результати будемо повідомляти окремо. Просто зараз ми набираємо в команду розробників, багато кандидатів на етапі співбесід. Також є низка відкритих вакансій для айтівців: кому цікаво долучитися і працювати з нами на користь державі — ласкаво просимо. І, на мою думку, це дуже здорова й чудова синергія. Чимало відомих мені команд докладають усіх можливих зусиль, щоб допомогти оборонці. Наприклад, нещодавно ми зустрічалися з учасниками Dііа.Сіty Unіоn і говорили про можливості співпраці, які ми вже почали реалізовувати. Я вважаю, зараз будь-яка галузь має бути так чи інакше мілітаризована. ІТ-сфера показує гарний приклад. «Можна буде не турбуватися про пошук хардверного обладнання, щоб вважатися озброєнням або військовою технікою» — Нещодавно ПЗ визнали компонентом озброєння. Можете розказати детальніше, що дає ця зміна та які подальші кроки з її закріплення? Ми активно співпрацюємо з розробниками, і є надзвичайно талановиті команди, які, наприклад, працюють над системами наведення тощо. Але, на жаль, вони випадають з нашої загальної системи ОПК, оскільки там не передбачено, що програмне забезпечення є частиною або комплектуючим елементом. Тому ці фахівці або приєднуються до інших команд, або шукають обхідні шляхи — наприклад, купують хардвер. Часто вони продають цей хардвер, а програмне забезпечення йде як бонус. Так не повинно бути. Якщо все правильно врегулювати, команди зможуть швидше розвиватися, а для країни це дасть більшу ефективність. Тому ми внесли зміни до постанови Кабміну та прирівняли програмне забезпечення до компонентів озброєння. Ще потрібно максимум кілька місяців, щоб завершити дрібні процедурні питання: внести базові зміни до інших нормативно-правових актів, які стосуються закупівель. Відтак команда, яка працює над ПЗ, зможе спокійно фокусуватися на покращенні продукту і не турбуватися про пошук хардверного обладнання, щоб вважатися озброєнням або військовою технікою. І це теж певний етап розвитку. Тепер розробники можуть працювати виключно над програмним забезпеченням, покращувати його і так само отримувати від нас, від держави, відповідні сервіси. Йдеться про бронювання працівників (до 50%, згідно з постановою), доступ до випробувань і пільгових програм переоснащення тощо. Випробування наземних роботизованих комплексів для медичної евакуації, лютий 2024 р. Фото: пресслужба Мінстратегпрому «У нас є кілька десятків виробників суто дронів на оптоволокні» — Мінстратегпром анонсував виділення майже 55 млрд гривень на розвиток ОПК у 2025 році. На що саме підуть ці кошти? Не все можу називати з міркувань безпеки. З того, про що можна говорити: Розвиток приватного ринку, від малого до великого бізнесу. Це пільгові кредити, пільговий лізинг та інші програми, які допоможуть вітчизняним виробникам отримати доступ до фінансування і масштабуватися. Невдовзі ми разом з Міністерством економіки оголосимо декілька нових можливостей для виробників компонентів. Окрім того, у тестовому режимі працює «Бібліотека комплектуючих» — це закрита цифрова база українських виробників компонентів для озброєння та військової техніки. Через сервіс можна знаходити постачальників необхідних складників для зброї та надавати зворотний зв’язок. Дату офіційного запуску повідомимо незабаром. Забезпечення потреб передової. Оскільки ситуація на фронті динамічна, складно виділити конкретні напрями. Звісно, це виробництво зброї та техніки, але військовим необхідні й інші речі, зокрема побутові, ті ж зарядні станції або засоби звʼязку. Фронт великий, лінія зіткнення довга, особовий склад численний, тому важко стверджувати, що важливіше. На мою думку, все має розвиватися рівномірно. Нам потрібно більше боєприпасів (зокрема, для скидів). Необхідні дрони, але цього року слід зосередитися на їхній якості та стійкості: ворог постійно підкидає нові елементи протидії, і ми маємо оперативно реагувати. Виробники засобів радіоелектронної боротьби (РЕБів) і дронів безперервно вдосконалюють свої системи, щоб адаптувати їх до потреб фронту. Ще пів року тому ми не знали про РЕБи, які сьогодні використовують на передовій. А через пів року поточні моделі теж можуть стати неефективними. Це постійна робота над тим, щоб перемагати ворога не лише технікою, а й технологіями. Якщо говорити про FРV-дрони, останні потреби фронту — це дрони на оптоволокні: ті, які фактично невидимі, простіше кажучи. Ми звернулися до ринку й отримали швидкий відгук: деякі виробники вже мали готові рішення, інші оперативно адаптували свої дрони під котушки з оптоволокном. На початок березня 2025 року в нас є кілька десятків виробників суто дронів на оптоволокні. Їхні вироби вже контрактуються і працюють у підрозділах на фронті. Загалом існує багато напрямів розвитку FРV-дронів: зв’язок, камери, системи наведення, дальність дії тощо. На мою думку, на ринку дронів є все необхідне. І що саме ми будемо виробляти чи закуповувати, залежить лише від пріоритетів військових. Зазвичай запит на нові технології дає Генштаб. Ще ми дізнаємось про потреби на робочих групах, де також є представники нашого міністерства, Міністерства оборони, Мінцифри та Генштабу. «В українському ОПК 300 тис. людей і більш як 800 підприємств» — Нещодавно стало відомо про об’єднання українського ОПК під брендом ZВRОYА — розкажіть докладніше. Якщо коротко, назва «ОПК» вже не відображає нову реальність сектору. За рік роботи в міністерстві я відкрила ОПК з іншого боку — як екосистему, до якої залучено багато гравців і яка активно розвивається. Це явище унікальне: попри ракетні удари й окупацію ворогом територій, Україна неймовірно швидко розбудовує цю сферу. Навіть студенти вишів без будь-яких наказів згори обʼєднуються, щоб створювати дрони, РЕБи, програмне забезпечення та системи наведення. Ми не лише відродили державну частину виробництва, а й залучили багато нових людей та підприємств. У 2022 році в українському ОПК було близько 100 державних і 200 приватних виробників. Станом на зараз тут працюють понад 300 тис. людей і більш як 800 підприємств, з яких близько сотні — державних. Фото: пресслужба Мінстратегпрому Тобто за три роки з повномасштабного вторгнення з’явилися сотні приватних підприємств, які виробляють озброєння та військову техніку. Завдяки цьому росту наші спроможності оборонного виробництва виросли з 1 млрд доларів у 2022-му до 35 млрд доларів на 2025 рік. Такий масштабний розвиток під час повномасштабної війни має дуже мало аналогів у світовій історії. Це наш елемент спротиву, українці так опираються ворогу: фронт воює, а тил забезпечує їх зброєю та технікою, щоб вони могли обороняти країну. Тому ми замінили ОПК на ZВRОYА, бо це те, чим ми пишаємося. «ЗБРОЯ» — це про «зроблено в Україні», «перевірено в боях» Це велика взаємопов’язана екосистема, яка дає результати: зростання виробництва, нові види зброї та збільшення її кількості. Нам важливо донести до партнерів, що ми не лише країна, яка потребує донатів, а що ми — партнери. І на нас варто зважати. Ми можемо не тільки демонструвати інновації та нові види озброєння, а й навчити, як підходити до процесу виробництва, швидко його масштабувати, робити оборонну промисловість менш бюрократичною та громіздкою. Адже це — неповоротка, дорога і складна сфера в цілому світі. Тоді як у нас в оборонну промисловість прийшли фахівці з ІТ-сфери, створили дрон, він злетів, виконав завдання, і ми це масштабували. Нам є що показати партнерам. Це логічне продовження нашої попередньої роботи: наприклад, минулого року ми зібрали півтора мільярда доларів на підтримку вітчизняного виробника через фандрейзингову кампанію ZВRОYАRІ. Це коли наші партнери почали закуповувати зброю і техніку в Україні для наших військових, а не імпортувати їх. І в умовах останніх подій це особливо важливо. Найактивнішими були Данія, Канада, Нідерланди, Литва, Велика Британія, Швеція, Норвегія, Ісландія, США та Євросоюз — це партнери, які найбільше зацікавлені підтримувати нашу оборонну галузь уже зараз. Ми продовжуємо співпрацювати в різних форматах. Окрім того, орієнтуємося на них у розвитку бренду ZВRОYА. Сприйняття партнерів помітно змінюється: вони розуміють, що Україна — цінний партнер. І лише українці мають досвід, як протистояти росіянам і їхнім союзникам.

1. Нова стратегія Європи. Теоретично кожен європейський лідер мав би побачити себе на місці Зеленського. Адже питання не лише, скажімо так, у специфіці особистостей та дипломатичної роботи США або України, а і в тому, що стратегічно Трамп змінює пріоритети, і Європа має сама дбати про свою безпеку. І тому Європа має радикально і, головне, негайно збільшувати військові витрати. Нова архітектура безпеки у ЄС просто вимушена буде підтримувати безпеку України, компенсуючи втрату США, бо це в інтересах самої Європи. Бо не так багато дієздатних армій на старому континенті,  які готові гідно чинити спротив Росії.Хороша новина тут в тому, що переважна більшість європейських країн однозначно на боці України. Це чітко видно і по реакції європейських лідерів на події у Білому домі.Але погана новина у тому, що рішення свої ЄС ухвалює мегаповільно і то лише на словах (до прикладу, я вже перестав рахувати скільки разів Макрон "мужньо" оголошував про миротворчий контингент в Україні, а потім тихенько додавав – "…але ми це можемо робити це тільки під гарантії США").Однак, сподіваюсь, що у ЄС таки зрозуміють, що вибір у них зараз дуже простий. Або ЄС має стати новим НАТО. Або ЄС просто зникне і буде поділений на сфери впливу РФ, Китаю та США.Читайте також: Виступ Трампа у конгресі: переговори по суті ще не розпочалися2. Рейтинги Трампа у США. Вони поки не найкращі, хоча катастрофи ще немає. Але очікування були дуже високі. Щобільше, я вже цитував дослідження, які показують, що симпатії американських виборців незалежно від партійної орієнтації у більшості чітко на боці України. Хоча точну реакцію американців саме на події у Білому домі я б не ризикував прогнозувати. Вона може бути ну дуже різною.Звісно, російсько-українська війна — це не те питання, що в першу чергу турбує американців. Але в тим-то й проблема, що і в інших яскраво оголошених Трампом питаннях особливих перемог немає. Економіка не росте, масової втечі мігрантів не спостерігається,  Гренландія не приєднується, Канада не проситься стати 51-м штатом, Панамський канал не починає текти через Манхеттен… І як ці всі очікування реалізовувати – поки невідомо. Якщо так піде далі, тренд на падіння рейтингу може стати незворотним. Тому Трампу ще більше будуть необхідні якісь політичні перемоги. І Трамп може спробувати реанімувати "Угоду про мінерали" та дискусії про прийнятні умови паузи у російсько-українській війні.3. Китай та Росія. Головним пріоритетом зовнішньої політики Трампа лишається стримування Китаю. Послабити Китай Трамп прагне розбивши стратегічний союз між Москвою та Пекіном. Його також цікавить доступ до ресурсів Арктики, який можна отримати в тому числі й через Росію. Однак проблема цього пріоритету в тому, що розбити союз між Москвою і Пекіном буде дуже важко. Трамп – певний виняток з американської політики і я думаю, що Путін не стане ризикувати стратегічним союзом з Китаєм заради дивакуватого Трампа, навіть якщо той погано говорить про Зеленського.Читайте також: США не виглядають сильнимиКоли стратегія на знищення російсько-китайського союзу зазнає явної кризи, Трамп буде змушений повертатися до традиційних геополітичних альянсів. Але у часовому вимірі – це буде точно нешвидко.А загалом повторю своє особисте бачення будь-якого політика, незалежно від того в якій країні він живе і в яких обставинах працює. Результати діяльності Рузвельта, Чемберлена, Черчилля, Де Голля, Сталіна, Грушевського чи Пілсудського ми вимірюємо не тими емоціями, які вони переживали, не кількістю зібраних прокльонів чи аплодисментів, а тими країнами та тим світом, які вони по собі залишили. Це єдиний критерій, який справді чогось вартий.ДжерелоПро автора. Сергій Таран, політологРедакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.

Країни ЄС, а також Британія та Канада вводять санкції проти Росії зважаючи на пропозиції, які надає українська сторона.

24 лютого 2025 року у Києві приймали високих гостей, які приїхали на знак підтримки України у протистоянні агресору. Зараз кардинально змінився політичний ландшафт: США уже просувають в ООН свій проєкт резолюції по російській війні, до столиці нашої держави завітала не тільки Єврокомісія у повному складі, а й лідери європейських держав і Канади. Перелік високих гостей показовий. Президентка Єврокомісії, голова Ради Європи, президент Фінляндії, прем'єри Норвегії, Швеції, Данії, Ісландії, Литви, Латвії та Естонії, Іспанії, Канади. Франція була представлена міністром з європейських справ. У столиці України вітали генсека ОБСЄ. Прибув експрем'єр Британії Борис Джонсон. Усі взяли участь у саміті "Suрроrt Ukrаіnе" (Підтримай Україну"). Рік тому українці приймали схожий форум та тоді участь у ньому взяли переважно українські урядовці. Тому нині зібрання, безумовно, більш представницьке. Спільна ідентичність Виступи учасників форуму зводилися до кількох теоретичних тез. 1. Росія загрожує не лише Україні, але і всій Європі. Палко чи не зовсім, але цю думку висловила переважна більшість тих, хто мав слово. Зокрема, президент Фінляндії Александр Стубб заявив, що оборона України є захистом загальноєвропейської ідентичності. 2. Будемо підтримувати стілки, скільки потрібно. Особливо наполягав на цьому президент Польщі Анджей Дуда. Прем'єр Нідерландів Дік Схооф стримано зазначив, що українська сторона "може на нас розраховувати". 24 лютого 2025 року це було найпопулярніше твердження. 3. Україна має бути за столом переговорів. На цьому особливо наполягали голова Ради ЄС Антоніу Кошта, президент Німеччини Франк-Вальтер Штайнмаєр, віце-прем'єр Словаччини Петер Кмец, прем'єр Канади Джастін Трюдо і прем'єр Албанії Еді Рама. У практичному сенсі до нових пакетів допомоги Україні та антиросійських санкцій додалися заклики до Росії негайно припинити бойові дії та вивести свої війська з української території. Зокрема, таку думку висловила прем'єрка Швейцарії Карін-Келлін Зуттер. Свіжа ідея - зафіксувати документально граничний термін вступу України до ЄС - 1 січня 2030 року. На форумі онлайн виступив президент Туреччини Реджеп Таїп Ердоган. Його міністр закордонних справ Хакан Фідан зазначив, що Туреччина не виступатиме проти участі України в НАТО. Батіг і пряник Щодо тиску на Росію, європейці та їхні союзники продовжать запроваджувати санкції. Прем'єри Великої Британії та Австралії запровадили найбільші за обсягом антиросійські обмеження. У Кремлі вдають, що їх це не обходить, але у Саудівській Аравії говорили з американцями якраз про пом'якшення санкцій. До триріччя війни Київ отримав обіцянку від президентки Єврокомісії про 3,5 мільярдів євро "вже у березні". Прем'єр Іспанії Педро Санчес підтвердив зобов'язання щорічно надавати нашій країні один мільярд євро. Про нові пакети збройної допомоги для оборони Україні оголосили Швеція, Канада та Фінляндія. Ісландія анонсувала подвоєння обсягів раніше обіцяної допомоги. З точки зору Зеленського, Україні потрібні гарантії безпеки. Найкращі - членство у НАТО. Якщо це наразі неможливо, він не виключає "побудову НАТО в Україні". Альянс допомагатиме, запевнив його генсек НАТО Марк Рютте. Мільярди євро і одна резолюція з двох Поки в Україні тривав цей форум, в ООН розгорталася інтрига з двома проектами резолюції про війну Росії в Україні. У тексті, запропонованому ЄС і Україною, Росія названа державою-агресоркою. США наполягали на власному варіанті, що містить лише заклик до припинення вогню. Не дивно, бо тепер Білий дім ще й виступає проти того, щоби G7 визначала Росію винуватою у війні. Генасамблея ООН "збунтувалася" і ухвалила-таки резолюцію за проєктом Європи і України (93 голоси "за"). Сполучені Штати цей варіант не підтримали, хоча, за словами Зеленського, він спілкувався з Трампом під час засідання G7 (24 лютого) і була "гарна розмова". Зрештою, за останніми повідомленнями, Генасамблея ООН проголосувала і за американський варіант резолюції з поправкою європейських країн про те, що Росія здійснила вторгнення на територію України. Через те, що Євросоюз не є монолітним, розігруватиметься дуже складна шахова партія, пояснив політолог Вадим Денисенко. Окремі країни ЄС вважають, що зі США можуть працювати напряму. "За красивою зовні подією, котра відбулася у Києві, маємо розуміти, стоять величезні економічні інтереси кожного із гравців, котрі прийшли і сказали, що дають сто мільйонів, мільярд допомоги. Але і в них попереду дуже складні переговори зі США", - зазначив він. Тому в України наразі є невеликі можливості, котрими потрібно, попри все, скористатися. Це, переважно, зміцнити відносини із союзниками і відстоювати свої "червоні лінії". Згаяли три роки Європейці згаяли три роки, котрі могли використати для зміцнення своєї оборони, налагодити і збільшити виробництво зброї, наголосив директор Центру міжнародних досліджень Одеського державного університету Володимир Дубовик. На його думку, добрим сигналом є участь багатьох лідерів у форумі в Києві 24 лютого. Наступним імпульсом має стати конфіскація "заморожених" активів РФ. "Скоро ми побачимо, чи стане ця ідея загальноєвропейською", - прогнозує він. Водночас у мовчанку грає, наприклад, італійська прем'єрка Джорджія Мелоні, котра намагається маневрувати між Україною і Трампом. Вона може виявитися не єдиною. Добрий сигнал, що сьогодні багато світових лідерів взяли участь у форумі, хто особисто, хто онлайн, зазначив експерт, але активізуються і ті, хто проти. Попередній сухий підсумок Доки у Києві європейці та канадці підтримували Україну, Путін провів телефонні переговори із Сі Цзіньпіном. За офіційними даними, поінформував того про переговори з американцями. Китай підтвердив, що він за переговори і за якнайшвидше припинення конфлікту. Наступного разу в Європі обговорюватимуть російську війну за кілька днів (орієнтовно - 6 березня), коли заплановано саміт щодо підтримки України.

Також асамблея підтримала американський варіант резолюції, але з європейськими поправками

У 2024 імпорт товарів в Україну перевищив експорт більше як у півтора разаЗа минулий рік Україна імпортувала товарів на $29,1 млрд більше, ніж експортувала. Загалом, імпорт перевищив експорт в 1,69 раза. У 2025 році ситуація може погіршитись ще більше, оскільки з’являються розмови про те, що Єврокомісія не планує продовжувати після 5 червня 2025 року особливий пільговий режим торгівлі з Україною, який запровадили у 2022-му. Президент США Дональд Трамп підписав указ про запровадження 25% мита на весь імпорт сталі та алюмінію до США, а також обговорюють можливість запровадження універсального імпортного мита. Утім проблема не лише у тому, що українським виробникам споживчих товарів може стати ще важче потрапляти на зовнішні ринки. Їм все важче конкурувати з імпортом на внутрішньому ринку. Адже якщо за кордон Україна експортує значною мірою сировину, то в Україну привозять уже готові товари, які за ціною часто є дешевшими, ніж українські. При цьому часто ці товари потрапляють в Україну через різноманітні схеми сірого імпорту, – без сплат усіх належних податків та зборів.Повернення в Україну міжнародних брендівЗ початком повномасштабного вторгнення з українського ринку практично зникли товари російського походження, а чимало іноземних брендів зачинили свої магазини з міркувань безпеки. Відтак на ринку стало з’являтись все більше українських товарів. Однак у 2024 році  в Україну повернулись Іndіtех (Zаrа, Рull&аmр;Веаr, Маssіmо Duttі, Веrshkа, Strаdіvаrіus, Оyshо) та  Н&аmр;М. За даними Fоrbеs Ukrаіnе, виторг Іndіtех за перші три місяці після відкриття магазинів сягнув 2 млрд грн. Стрімко в Україні зростає польська мережа бюджетного одягу та товарів для дому Sіnsаy. За даними Української ради торгових центрів, станом на початок січня налічувала уже 166 магазинів, але впродовж місяця мала відкрити ще 30 торгових точок у різних куточках України. До слова, у 2024 році імпорт з Польщі в Україну зріс до 7 млрд доларів (більше ми імпортуємо лише з Китаю – 4,7 млрд). Натомість експорт до Польщі залишився на рівні 4,7 млрд, як було у 2023.Однак стрімке збільшення кількості магазинів польської мережі в Україні – радше виняток, аніж правило. Українці, все частіше купують товар онлайн. За оцінками аналітиків, ринок е-соmmеrсе в Україні зростає в середньому на 20 –25% щороку. По-перше, це дозволяє зекономити. По-друге, так цей товар стає доступним навіть мешканцям населених пунктів, де немає офлайн-магазинів того чи іншого бренду. По-третє, немає ризику, що похід до торгового центру доведеться скасувати через повітряну тривогу. За даними УРТЦ, в середньому Україні час вимушеного простою ТЦ через повітряні тривоги сягнув 96,2 робочого дня з початку повномасштабного вторгнення, а у грудні 2024 р. – 2,9 робочого дня. Звичайно, усе це ускладнює ведення бізнесу в Україні в умовах воєнного стану. Саме тому з десяток торгових центрів, відкриття яких було заплановано на 2024 рік, перенесли. А кожен торговий центр – це кілька сотень робочих місць. За даними УРТЦ,  лише в торгових центрах створено понад 450 тис. робочих місць, а частка галузі в роздрібному товарообігу країни становить понад 25%.Чому покупки на іноземних маркетплейсах стають проблемоюЯк повідомляє Українська асоціація ритейлерів з посиланням на дані платформи Sеllеrs Соmmеrсе, до кінця 2024 року приблизно 20,1% роздрібних покупок у світі здійснювались  онлайн, а продажі в е-соmmеrсе $6,3 трлн. До 2027 року ця частка зросте до 22,6%. В Україні різні аналітичні центри обсяг е-соmmеrсе оцінюють від 4 - 5 до понад 6 млрд доларів, а частка людей, які мають досвід онлайн-покупок навіть вища ніж у ЄС. Здавалося б, це лише підтверджує, яка ми прогресивна нація, що ж не так? Але річ у тім, що майже третину покупок українці роблять через міжнародні маркетплейси, такі як АlіЕхрrеss, Аmаzоn, еВаy, іНеrb, Теmu та Shеіn. Однак все частіше товари придбані на цих сайтах прирівнюють до сірого імпорту і навіть зареєстрували у Верховній Раді законопроєкт про оподаткування посилок з-за кордону податком на додану вартість усіх посилок. "Україні не варто боротись з легальним імпортом, підвищуючи мита на певні товари. Але я повністю підтримую законопроєкт про оподаткування поштових відправлень в Україну, – каже народний депутат Ярослав Рущишин, який є одним з підписантів цього законопроєкту. – Цей закон – про захист українського бізнесу та, зокрема, внутрішнього виробника.  Наш бізнес створює робочі місця, платить ПДВ та усі інші податки, а зовнішні виробники, які надсилають товари поштою, не сплачують нічого. Ми просто дотуємо чужі економіки. Тому я вважаю, що у нас має бути як у ЄС – ПДВ мають платити від на усі посилки, незалежно від їх вартості".Річ у тім, що через відсутність оподаткування посилок до  150 євро, іноземні маркетплейси у вигідніших умовах не лише, ніж українські виробники, але й офіційні імпортери. Саме тому кофтинку Zаrа чи Н&аmр;М з-за кордону часто можна замовити дешевше, аніж вона коштуватиме в офіційному магазині в Україні. Усе просто: бізнес, які завозить в Україну імпортний товар легально, змушені платити 20% ПДВ, імпортне мито та інші збори. Водночас товари з міжнародних маркетплейсів потрапляють в країну без цих обов’язкових платежів. Але ж коли ви купуєте будь-що у звичайному магазині чи офіційному українському інтернет-магазині, ви у будь-якому разі сплачуєте 20% ПДВ.Крім того, у багатьох випадках товари з маркетплейсів потрапляють в Україну через схеми дроблення відправлень, коли одна велика партія товару розбивається на сотні або тисячі посилок. Це дозволяє уникнути сплати податків і митних платежів, отже бюджет, який і так складно наповнювати під час війни, недоотримує величезні кошти. При цьому йдеться про мільярди гривень. У пояснювальній записці до законопроєкту зазначено, що за 2024 рік в Україну було ввезено 75,5 млн міжнародних поштових та експрес-відправлень з товарами на суму 123 млрд грн. За останні роки виник окремий бізнес – баєри, які виловлюють товари за знижками на іноземних сайтах і замовляють їх для клієнтів в Україні. При цьому часто це приватні особи, які навіть не зареєстровані як ФОП. Чи оподатковують за кордоном покупки з іноземних маркетплейсівНасправді багато країн вже давно оподатковують інтернет-замовлення з-за кордону. Скажімо, у ЄС з 2021 року скасований безподатковий ліміт на посилки. Там треба платити ПДВ на всі товари незалежно від вартості.У США застосовують різні пороги для оподаткування онлайн-покупок залежно від штату, так само варіюється і розмір sаlеs tах. На великі покупки також доведеться сплатити мито. До слова, у передвиборчій програмі Дональда Трампа йшлось про запровадження універсального мита та усі товари, які постачають у США. Тому можна очікувати, що найближчим часом система оподаткування покупок з-за кордону там також зазнає змін. Канада запровадила податки на онлайн-замовлення, а також зобов’язала маркетплейси стягувати податок на додану вартість.У більшості країн мета таких заходів – захист внутрішнього бізнесу та забезпечення справедливого податкового навантаження на усіх учасників ринку.

Дональда Трампа аж так забагато в щоденних новинах, що тільки задля нього треба робити окремий огляд. А якщо цей огляд вже написано, то його варто негайно переписувати заново, бо все встигло тричі змінитися. ...президент США ввів 25% мита на імпорт алюмінію. Серед постраждалих - головні експортери: Канада, Мексика та Китай. І це схоже на справжню економічну світову війну Цього тижня, наприклад, президент США ввів 25% мита на імпорт алюмінію. Серед постраждалих - головні експортери: Канада, Мексика та Китай. І це схоже на справжню економічну світову війну. Від американського президента не відстає і його віцепрезидент Джей Ді Венс, який у Мюнхені, зв'язавши докупи грішне з праведним, звинуватив Європу у всіх смертних гріхах, починаючи від біблійних. Європі вже час огризатися. Але, давайте по порядку, хоч сам порядок, як такий, на даний момент у світовій політиці відсутній. У середу, 12 лютого, Трамп мав телефонну розмову з Володимиром Зеленським і Путіним. Поговорили, за словами американського президента, конструктивно. Домовилися негайно розпочати переговори. Трамп планує найближчим часом зустрітися з Путіним у Саудівській Аравії. Fоrеіgn Аffаіrs пише, що Сполучені Штати з початком правління нового президента вступили у фазу глибокої турбулентності, або ж "змагального авторитаризму". Американська демократія витримає цей іспит, але це буде зробити не так просто, як під час першого президентства Трампа. ...Європа починає відчувати, що в даній ситуації, Україна не тягар, а - реальний захист! Президент США призначив ще одного радника з українсько-російських питань. Ним став Стівен Віткофф. Ймовірно, Кіт Келлог буде відповідати за перемовини з Україною і ЄС, а Віткофф - з Росією. Також до "переговорної групи" США мають увійти держсекретар Марк Рубіо, директор ЦРУ Джон Реткліфф, радник з безпеки Майкл Волц. Кіт Келлог повідомив, що США відклали презентацію плану замирення, щоб обговорити його з європейськими союзниками. Європа, на наше щастя, наполягає на тому, щоб бути повноправним учасником мирних переговорів. Бо Європа починає відчувати, що в даній ситуації, Україна не тягар, а - реальний захист! Загалом і в Трампа, і в українських політичних колах говорять про перемир'я, хоча ніхто точно не знає, як його влаштувати, і, найголовніше. яке воно буде мати продовження. Сам Трамп говорить зранку одне, а увечері - зовсім інше. То нас не беруть в НАТО, то може візьмуть. А американські війська, то за жодних обставин не будуть миротворцями на українській території, то може й будуть. Українська влада покладається на зміну риторики, та прагне назвати невизначеність і непевність перемогою. Навряд чи з цим усі погодяться. Президент Зеленський в інтерв'ю для британського мовника ІТV Nеws сказав: "Україна поверне своє, коли Росія буде слабкою". Звісно, це не найкращий алгоритм для національного самоствердження: чекати, коли ворог ослабне. Але й вимагати зараз повернення всього нашого за будь-яку ціну, мабуть, недалекоглядно. На це немає ні сил, ні ресурсів, ні загального компромісу з партнерами. У Мюнхені президент Зеленський накреслив "червоні лінії" України Чекатимемо на кращі часи, які, будемо сподіватися, настануть не через століття, а в якомусь осяжному майбутньому. У Мюнхені президент Зеленський накреслив "червоні лінії" України. Ми в жодному разі не відмовимося від своїх територій. Україна має стати членом НАТО в майбутньому. Радник Трампа з питань безпеки Майкл Волц сказав, що після припинення війни, гарантії безпеки для України повинна взяти на себе Європа. США, зі свого боку, беруться окупити витрати на військову допомогу Україні. Про це ж говорив і новий очільник Пентагону Піт Гегсет. В Сполучених Штатах представили новий закон про ленд-ліз авторства сенатора-республіканця Джо Вілсона. Це саме той сенатор, який системно закликає нову адміністрацію дати Україні необхідну зброю в достатній кількості, та всадити Путіна за стіл переговорів через силу. На черговому Рамштайні генеральний секретар НАТО Марк Рютте запевнив, що цей формат регулярних зустріч союзників та допомога Україні неодмінно триватимуть, навіть коли США "усунуться з процесу". Міністр фінансів США Скотт Бессент приїжджав в Україну домовлятися про надра. Можливо міністрові повідомили, що в нас ще є скарби Полуботка і десь поміж карпатських гір досі закопане золото Олекси Довбуша та опришків. СБУ викрила топового "щура" у своїх лавах. Ним виявився керівник антитерористичного підрозділу СБУ викрила топового "щура" у своїх лавах. Ним виявився керівник антитерористичного підрозділу. Затримання ФСБшного агента проводив особисто генерал Василь Малюк. Німеччина надасть Україні 100 ракет до систем ППО ІRІS-Т. Братня Латвія замовила в самої себе партію новітніх БТР Раtrіа, які передасть Україні. Сили оборони збили ворожий СУ-25 на Торецькому напрямку. Дрони СБУ в ніч на 13 лютого повторно вразили нафтоперекачувальну станцію "Андреаполь" у Тверській області. Це саме та станція, яка перекачує нафту до Балтійської трубопровідної системи і терміналу Усть-Луга на Балтійському морі, тобто заробляє долари і євро на війну Путіна. Верховна Рада України проголосувала постанову про День національної молитви. Це, певно, те чого нам бракувало найбільше. А РНБО України впровадило санкції проти Петра Порошенка. За довгі роки визвольних змагань найкраще в українців виходить поборювати одне одного. Фраза тижня, безперечно, належить сенаторові Ліндсі Грему: якщо на нас ще раз нападе Росія, Україну візьмуть в НАТО&hеllір; Як не дивно, в світі відбуваються й інші події, безпосередньо не пов'язані а ні з Трампом, а ні з Україною. Наприклад, в Афганістані таліби висунули вимогу відростити бороди всім працівникам місії ООН. А в Шрі-Ланці мавпа полізла в трансформатор і знеструмила всю країну. Але - Україна сьогодні саме на вістрі! Сьогодні вирішується наша доля. І не тільки в Мюнхені чи в Саудівській Аравії. А передусім, під Покровськом, Торецьком, на Курщині. Нам своє робить! Тримаймося!

Марта Костюк вийшла до чвертьфіналу турніру WТА 1000 у Катарі, впевнено перегравши польську тенісистку Магду Лінетт. Перемогу українська тенісистка здобула за підсумками двох сетів 6:4, 6:2, повідомляє Gаzеtа.uа. У першому сеті вона програла два гейми на власній подачі, але згодом у відповідь зробила три брейки. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Світоліна покращила свою позицію в рейтингу WТА після виступу на Аustrаlіаn Ореn У другій партії Марта повела з рахунком 3:0. Після цього Лінетт взяла медичний таймаут. Після відновлення матчу полька здобула перемогу у двох геймах поспіль, але Костюк зробила ще два брейки і закрила поєдинок. Марті вперше в кар'єрі вдалося вийти до чвертьфіналу турніру WТА 1000 у Досі. Її наступна суперниця визначиться в матчі між Амандою Анісімовою (США) та Лейлою Фернандес (Канада). Перша ракетка України Марта Костюк (№22 WТА) розпочала виступ на турнірі WТА 1000 у Досі на початку лютого. Вона перемогла лідерку турецького рейтингу Зейнеп Сонмез (№95 WТА) - 6:3, 6:3.