Search trend "юрій мороз"

14 липня померли Олександр Мітта та Юрій Мороз.

Юрію Морозу було 68 років. Свою кар'єру в кіно він почав як актор, але потім переключився на режисуру, створивши популярні серіали.

Юрій Мороз не думає, що фінанси дуже важливі для центрбека

Авторитетний фахівець залишився розчарований діями підопічних Унаї Мельгоси на турнірі

Фахівець вважає, що в грі з фінами Бражка потрібно було міняти раніше, ніж він заробив вилучення

Юрій Мороз ексклюзивно для Sроrt.uа прокоментував поразку синьо-жовтих

The "Come Back Alive" Foundation is close to the Ukrainian military. The front line of the Russian-Ukrainian war is not only the front. It is where the war for Ukraine is going on. In hospitals, in warehouses, landfills, in mass media, in offices. We supply and repair equipment, train soldiers and officers, help transform the Armed Forces, provide first-hand accounts of war and stem the flow of propaganda and disinformation. Provides the Ukrainian army with the most important tactical advantage.

Авторитетний український фахівець висловився про матч Євро-2025 (U-21) Україна – Данія

На фронті загинули ще семеро захисників з Волині: Сергій Демчук, Андрій Мороз, Назарій Гнатюк, Сергій Кравченко, Юрій Малихін, Микола Веремчук і Олексій Каплун

Історія, культура та мова це фундамент, на якому тримається нація. Розуміти їх означає усвідомлювати, хто ми є, звідки прийшли та куди рухаємося. Щоб глибше зануритися в українську спадщину, варто читати книжки, які розповідають про наш шлях, традиції та боротьбу за суверенітет. СЕО видавництва Vіvаt Юлія Орлова радить книжки, які допоможуть краще пізнати Україну таку, яка вона була, є і буде "Як зрозуміти українців. Кроскультурний погляд" Марина Стародубська Що робить українців такими, якими ми є? Чому в нас особливий стиль комунікації, своєрідне ставлення до влади та суспільних норм? Марина Стародубська крізь призму кроскультурних досліджень пояснює характерні риси українського менталітету, їхні витоки та вплив історичних подій. Ця книжка допоможе краще зрозуміти себе й інших, розібратися в національних особливостях без стереотипів і зайвих емоцій. "Українська мова. Подорож із Бад-Емса до Страсбурга" Орися Демська Це ґрунтовне дослідження історії української мови як невіддільної частини національної ідентичності. Авторка фіксує шлях мови від зародження до сучасності, висвітлює спроби утвердження, репресії та русифікацію. А що найважливіше визнання української на рівні ЄС. Орися Демська доступно пояснює ключові історичні події, що впливали на розвиток української словесності, та показує, чому захист мови це питання існування держави. "Країна жіночого роду" Вахтанг Кіпіані Україна це історія не лише видатних полководців, політиків чи революціонерів, а й жінок. Книжка Вахтанга Кіпіані повертає голоси тим, кого часто недооцінювали або забували. Тут зібрано розповіді про лікарок, письменниць, військових, діячок культури та науки від Лесі Українки до Людмили Павличенко, від Катерини Білокур до Валентини Шевченко. Ця книжка не просто знайомить з їхніми долями, а й нагадує: українська історія пишеться не лише чоловічими руками. "Еволюція українського вбрання. Сторінки історії" Зінаїда Васіна Українське вбрання це історія, вплетена у візерунки, кольори та силуети. Дослідження Зінаїди Васіної фіксує еволюцію національного костюму від скіфських шат до вишуканих строїв козацької доби. Розкриває зв'язок одягу з культурою, традиціями та подіями, що формували українську ідентичність. Кожна сторінка цієї книжки це зустріч із минулим, яке продовжує надихати й сьогодні. "Зродились ми великої ­години&hеllір; ОУН УПА. Історична правда" упорядник Вахтанг Кіпіані Діяльність ОУН УПА досі для багатьох залишається контраверсійною і таємничою. Вахтанг Кіпіані, Надія Білань, Володимир Мороз, Ігор Гошовський, Юрій Нестор, Руслан Забілий, Ігор Бігун, Осип Зінкевич проаналізували різні аспекти цієї сторінки нашої історії й поділилися думками у статтях. А ми у Vіvаt зібрали їх в одну книжку, яка відповість на запитання, які могли вас цікавити чи турбувати. "Я перетворююсь&hеllір; Щоденник окупації. Вибрані вірші" Володимир Вакуленко-К. Ця книжка свідчення окупації, закарбоване в щоденнику українського письменника Володимира Вакуленка-К., убитого росіянами. Його записи, заховані в саду, стали голосом незламності, пам'яті та спротиву. Разом із поезією автора та спогадами близьких вони розповідають історію життя, обірваного війною, та правди, яку неможливо знищити. Ця книжка важливий документ війни та цінний літературний проєкт, який не дає змоги забути про звірства ворога й силу українців. "Діалоги про війну" Ольга Муха Коли світ стикається з війною, доводиться шукати нові слова для визначення дійсності. Саме цим і займаються українські та світові інтелектуали у своїх "діалогах про війну". Вони намагаються осмислити досвід, який здався б неможливим у ХХІ ст. Ця книжка руйнує стереотипи, шукає правду та допомагає зрозуміти, як вижити, коли звичний світ руйнується, і що робити, щоб його відбудувати. "Її війна. 25 історій про сміливість, силу і любов" Євгенія Подобна 25 історій про жінок, які пережили окупацію, полон, втрати, але не втратили себе. Військові, лікарки, волонтерки, переселенки їхні голоси звучать крізь вибухи, через темряву підвалів і втому доріг, щоб розповісти про біль, стійкість і любов. У цих розповідях є смерть і страх, але є і світло віра, вдячність, народження дітей попри обстріли. Це документ про війну й людяність, яка навіть у найтемніші часи не згасає в українцях. "Слова і кулі" Наталя Корнієнко Коли слово стає зброєю, а письменники та журналісти змінюють тексти на окопи, народжуються історії, які варто почути. "Слова і кулі" це 24 інтерв'ю з тими, хто колись творив сенси, а тепер творить майбутнє, тримаючи в руках зброю або допомагаючи тим, хто на передовій. Ця книжка розповідає про трансформацію сучасності людей, ролей, самого життя. У ній війна звучить через голоси тих, хто знає силу слова, але мусив навчитися сили дії. "Чому Україна виграє" Сергій Громенко Це видання спростовує історичні міфи, розкладає по поличках геополітичні прорахунки Кремля та реальність, яка вже не лишає Росії шансів. Це книжка про причини війни, її невідворотний фінал і майбутнє, яке формується просто зараз. Зібрані у виданні тексти автор писав іще до широкомасштабного вторгнення, але їхня актуальність вражає. Сергій Громенко пояснює логіку цієї війни, її наслідки для всього світу та чому москва приречена на поразку.

18 лютого 2015 року відбувся вивід українських військових з позицій на Дебальцівському плацдармі. Операцію з евакуації готували під цілковитою секретністю. Українські військові виходили двома маршрутами повз Луганське й Троїцьке. Наступ на місто почався 29 січня 2015-го, тобто напередодні зустрічі президента Франції Франсуа Олланда, канцлера Німеччини Анґели Меркель, президента України Петра Порошенка та глави Російської Федерації Володимира Путіна. Навіщо захищали Дебальцеве? Дебальцеве має широке залізничне сполучення. Цей вузол окупанти могли використовувати задля швидкого перекидування важкої техніки. Після тривалих боїв, що точилися з 14 квітня 2014-го місто повернулося під український контроль. Загострення почалося взимку 2015-го тоді окупанти почали гатити по самому Дебальцевому та містечках, що контролюють ЗСУ. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Повідомили хороші новини з передової Що сталося? На початку лютого анонсували дату проведення перемовин щодо врегулювання ситуації на Донбасі. У ніч на 4 лютого бойовики намагаються штурмувати Чорнухине і Міуса та зазнають втрат знищено 190 солдатів ворожого війська. 5 лютого Анґела Меркель та Франсуа Олланд відвідали Київ та поговорили із Петром Порошенком. Одночасно росіяни гатять по будинках Дебальцевого. Від російської агресії гине 5 цивільних. 6 лютого Меркель та Олланд вирушають до Москви на зустріч із Путіним. У той самий час бойовики дають згоду на вивіз цивільного населення з гарячої точки. У цей час на Донбасі помітили підрозділ десантників з 11-ї окремої десантно-штурмової бригади, яка дислокується в Улан-Уде, що в Бурятії. 8 лютого бойовики починають наступ на Новогригорівку. Відступають, отримавши міцний опір. 10 лютого у Берліні заступники міністрів держав "нормандської четвірки" зустрілися, щоб переговорити про зустріч голів держав у "нормандському форматі" та призначили дату 11 лютого 2015-го. У той самий час гібридні сили РФ, отримавши російську техніку, остаточно захопили Вуглегірськ та Логвинове. Почалися бої за Дебальцеве. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Росіянам підклали Арестовича, аби їх принизити політолог Два фронти 11 лютого в Мінську зустрічаються лідери "нормандської четвірки". Переговори тривають 16 год., Путін намагається залякати Петра Порошенка та змусити його здати українських військових в полон. "Ваші війська оточені в Дебальцеве. Там їх 8-9 тисяч. Наша вимога: здати зброю, підняти білий прапор і полоненими здатися. Мені здалося тоді, що Анґела і Франсуа повірили в це при тому, що я сказав, що ЗСУ не покриють себе ганьбою", - згадує той день Петро Порошенко. Президент Франції Франсуа Олланд потім згадував, як Путін грозився розчавити ЗСУ, але не зміг похитнути позицію України. А в цей час росіяни почали розсилати українським військовим фейкові повідомлення про відступ, відходять з-під Логвинового, не витримавши вогню української артилерії. А на ранок під Дебальцеве підводять 6 танків, 11 броньованих машин та декілька російських гаубиць Д-30. Під Вуглегірськом стоять 5 танків, а під Горлівкою - 2 "Гради". Починається бій. ЗСУ частково займають Логвинове, розблоковують трасу Артемівськ-Дебальцеве та зачищають від бойовиків населений пункт. У цій битві російські війська втрачають 8 танків Т-72. У цей день у Мінську приймають план дій, згідно з якими бої мають бути припинені, під документами підписався посол Росії в Україні Михайло Зурабов. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Після війни переселенці не повернуться додому Загнаний щур Попри домовленості про мирне врегулювання конфлікту, російська армія продовжує наступальні дії. 13 лютого ЗСУ залишають Логвинове, у місто завезли 7 російських танків. 16-17 лютого росіяни завезли під Вуглегірськ до 150 осіб живої сили, шість танків, 10 бронемашин, 2 броньованих тягачі БТС-4, 6 армійських вантажівок, 3 джипи, 3 автобуси. У селище Вергулівка Росія закинула ротну тактичну групу сил, що складалася з кавказців,15 танків, до 10 критих армійських вантажівок, шість 120-мм мінометів, 2 БМП-2 та 1 командно-штабну машину на базі БТР-80. У цей же день Семен Семенченко зливає план відходу українських воїнів, а вже ввечері Генеральний штаб АТО заявляє залізничний вузол повністю зруйнований. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Домовитися з Росією практично неможливо Кравчук Відхід 18 лютого президент Порошенко заявив про вихід з міста. Захисники України виходили звідти під обстрілами, для більшої безпеки 2 колонами та 3, яка була для омани ворога. "Команду про вихід нам дали 18 лютого о 17:00. На пів дорозі комбат наказав повертатися на позиції. Мовляв, треба протриматися ще кілька днів. Зайняти свої позиції не змогли, бо замінували їх. Деякі підірвали. Тому стали на сусідні. Утримували їх 4 дні. Вихід із Дебальцевого я не назвав би організованим, бо вибиралися хто як міг. І хто на чому міг. У невеличкі мікроавтобуси примудрятися влізти по 50 осіб. Хтось виходив полями. Спочатку люди брали з собою речі, бронежилети, зброю. А потім усе кидали тільки автомат мали з собою. Бо йти довелося 35 кілометрів. Ще й мороз 20 градусів. Нас крили "Градами". Хаотично, по всіх дорогах, околицях, щоб знищити якомога більше людей. Коли ми залазили до машини, поряд розірвався снаряд "Граду". Дивом не влучив", - розповідає боєць 128-ї бригади Сергій Мартинець. Останній бій У боях за Дебальцеве брало участь 4,7 тис. військових ЗСУ та 500 бійців Нацгвардії, МВС та СБУ. З нашого боку стояло 120 танків, 180 артилерійських систем та 65 реактивних систем залпового вогню. Натомість ворог гатив зі 170 танків, 290 артилерійських систем і 110 реактивних систем залпового вогню. Армія бойовиків нараховувала 10 тис. бойовиків і російських військових. 20 лютого 2015 року Юрій Бірюков повідомив, що під час боїв за місто загинуло 179 українських військовослужбовців. 20 лютого 2015 року головний редактор сайту "Цензор.нет" Юрій Бутусов назвав іншу кількість загиблих захисників - 159 загиблих, 118 полонених та 36 зниклих безвісти. У ході запеклих боїв українські захисники залишили в степах Донбасу 3779 росіянина, 50 ворожих танків, 44 броньованих автомобілі та 31 РСЗВ. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Росіяни підірвали дитину задля пропаганди Післямова Згідно з Мінськом-2, Дебальцеве є територією, яку має контролювати ЗСУ. У ході запеклих боїв Росія підвезла під Дебальцеве більшість техніки та живої сили, яку тримала на території України. Операція з наступу на Дебальцевський плацдарм була для ворога задорогою. Після виводу військ РФ не наважувалася йти в наступ. На Станично-Луганському та Щастинському напрямках передислоковують найманців 2-го армійського корпусу бойовиків. Дата проведення можливих провокацій запланована напередодні засідання ТКГ, повідомляє Gаzеtа.uа Дмитро Снєгирьов, співголова громадської організації "Права справа".

Юрій Мороз вважає функціонера головним «винуватцем» злету українського таланта

Колишній тренер юнацької збірної – про роботу з футболістом

Михайло Драй-Хмара знав дев'ятнадцять мов 25 жовтня 1939 року київський РАГС повідомив дружині українського поета-неокласика, перекладача Михайла Драй-Хмари, Ніні, що її чоловік помер у таборах ГУЛАГу. Згодом у документах про реабілітацію часів хрущовської відлиги написали, що смерть ученого-поліглота настала "від ослаблення серцевої діяльності". Таке трактування тоді було поширене, однак не мало нічого спільного з дійсністю. Зазвичай Міністерство державної безпеки вигадувало дату та причину смерті давно розстріляних людей. Інколи додавали, що слідчого, який вів справу, звільнено. Що теж було неправдою. "Був у мене на Колимі друг незабутній, ще й тезко, український поет, професор знавець мов і літератур. Прізвище поет мав якесь чудернацьке з двох окремих слів, одна половина ніби як німецька, а друга українська. Якщо ж перекласти по-російському, то буде "три тучи". Якось сонячного квітневого дня 1939 року, коли було по-колимському відносно тепло, а наша бригада поралася на дорозі, до нас наблизилося легкове авто "Емка". Конвой вишикував шеренгою бригаду із сорока доходяг. З "Емки" вилізли троє, притримуючи при боках маузери. Усі, як завжди тоді, "під мухою". Підійшли. Конвой щось їм доповів&hеllір; Один із трьох повільно витяг маузер із дерев'яної кобури і, підійшовши за кілька кроків до першого в'язня, трах, до п'ятого трах&hеllір; Ми з Драєм стояли аж у четвертому десятку поряд, а з другого боку стояв київський студент Володя, з чиїм батьком Драй дружив колись у Кам'янці. Отож, коли почали нізащо розстрілювати ­щоп'ятого, Драй умить обрахував, що під кулю потрапить саме Володя. Щойно кат наблизився до чергової п'ятірки, до Володі, як Драй рвучко відштовхнув студента і став на його місце зі словами: "Не чіпай, кате, молоде життя, бери моє"&hеllір; З цими словами він плюнув прибульцеві межи очі&hеllір; Усе відбулося блискавич­но&hеllір; Тієї ж миті кат упритул випустив у груди Драя решту набоїв&hеllір; Драй іще встиг прохрипіти "Гад!.." і, відштовхнувшись правицею від мого лівого плеча, бездиханно упав горілиць із розплющеними в небо очима", розповів свою версію загибелі поета арештант Михайло Добровольський. Він колись керував комсомольською організацією в Удмуртії, а наприкінці 1930-х також відбував термін на Колимі. Щойно кат наблизився до чергової п'ятірки, до Володі, як Драй рвучко відштовхнув студента Наступного дня п'ятьох розстріляних і роздягнених, бо одяг із ще теплих трупів забрала воєнізована охорона, з бирками на ногах поховали неглибоко у вічній мерзлоті. На могилі Драй-Хмари поставили хрест, який невдовзі хтось знищив. 1951 року розстріляли й автора розповіді. Михайло Драй народився 1889 року в селі Малі Канівці на Черкащині. Його прізвище походило від дієслова "драти" й було співзвучне з іншими козацькими: Мамай, Грицай, Ділай. Батько хлопця Опанас Драй був заможний мав 12 десятин землі, ліс, леваду. Передплачував газети, певний час був сільським писарем і старостою. У селі розповідали, що під час пожежі якось кинувся до сусідської клуні й вивів звідти двох переляканих дітей. Однак і він зазнав горя: коли малому Михайлові було 5 років, у селі сталася епідемія тифу. Мати родини, що мала своїх четверо дітей, пекла пироги й розносила їх хворим дітям бідняків. Так заразилася й померла. Старша Опанасова донька Ганна вийшла заміж і жила в селі неподалік батькової хати. Середня Єлизавета прийняла чернечий постриг і все життя прожила в одному з київських монастирів. Менші діти Маруся і Михайло ще змалечку мали хист до наук. На їх навчання батько витратив усі кошти, тому від 12 десятин не лишилося майже нічого. В селі говорили, що Драй "не пожалів і землі, щоби вивчити дітей". Єдина донька Драй-Хмари Оксана розповідала про дитинство батька: "Ще змалечку Михайлик був неймовірно щирий і довірливий. Батько купив йому сіру смушеву шапку, і хлопець був гордий з неї. Він надів її і пішов гратися з сільськими однолітками. Та заздрісні діти стали сміятися з нього, а потім намовили набрати в шапку води. Шапка збіглася і була вже ні до чого". Але, коли треба було, майбутній поет умів виявляти й характер. Коли йому було 9 років, батько віддав його в науку в село Панське під Черкасами, до вчителя Циганкова. Після батьківської хати наука в учителя видалася хлопцеві надто жорстокою Михайло втік додому за кількадесят кіломет­рів. Потім були чотири роки у школі Золотоноші й так само чотири роки в гімназії Черкас. Ще одним випробуванням для юнака стала російська мова, якою велося викладання. "Я мусив ламати свій язик на столичний й слова ласкаві міняти на чужі", писав пізніше. 17-річним Михайло Драй, пройшовши жорсткий відбір, вступив до одного з найкращих у Російській імперії навчальних закладів колегії Павла Галагана в Києві. У класі було лише 12 учнів, троє з яких стали згодом професорами. Саме тут він досконало опанував французьку, німецьку та дві класичні мови грецьку й латину. Тоді були написані російською перші вірші. 1910-го Михайло став студентом історико-філологічного факультету Київського університету й на третьому курсі коштом Слов'янського товариства вирушив у тривалу подорож до Австро-Угорської імперії. Вивчав слов'янські мови в бібліотеках Львова, Будапешта, Белграда й Загреба. За дослідження творчості хорватського поета й філософа Андрія Качича-Міочича отримав золоту медаль. Загалом повернувся знавцем 19 мов, серед яких вивчив і складну фінську. Дорікали тим, що неокласики не йдуть у такт з добою 1910 року він познайомився з гімназисткою Ніною Длугопольською, а 1914-го закохані одружилися. Батьки Ніни жили в селі Тростянчик нинішнього Гайсинського району на Вінниччині. Відвідини їхньої хати в Тростянчику вважав найщасливішим періодом життя. Перша світова війна зачепила діяльність університету. Заклад евакуювали до Саратова, а Михайло Драй, який 1915 року отримав запрошення стати професорським стипендіатом на кафедрі слов'янських мов, обрав не поволзьке місто, а столицю Санкт-Петербург. Саме там зіштовхнувся з необхідністю підкоригувати прізвище. Якщо в Україні прізвище Драй було зрозуміле, то в охопленому російським патріотичним угаром Петербурзі схожість із німецьким Drеі щонайменше насторожувала. Майбутній поет додав другу частину прізвища Хмара. У травні 1917 року вже з подвійним прізвищем Драй-Хмара повернувся в Україну. 1918-го від знайомого ще по колегії Галагана Івана Огієнка отримав посаду приват-доцента кафедри слов'янської філології в новоствореному українському університеті Кам'янця-Подільського. Задовго до більшовицького наступу мав можливість емігрувати, але не скористався нею, бо любив Україну. В університеті Михайло Панасович читав слов'янознавство, церковно­слов'янську мову, історію польської, сербської, чеської мов і літератур. 1920-го університет видав його підручник "Слов'янознавство". Утім за кілька років Драй-Хмара потрапив під більшовицьку чистку професорсько-викладацького складу. 1923 року повернувся до Києва, викладав українську мову та літературу у столичних вузах. Того ж року в березні в родині народилася донька Оксана. У 19191920 роках почав писати перші вірші українською. Ще в Кам'янці вирішив готувати до друку першу збірку, однак на її вихід забракло паперу. Лише 1926-го світ побачила єдина прижиттєва збірка "Проростень". Критики одразу зарахували Михайла Драй-Хмару до київської групи неокласиків разом із Максимом Рильським, Юрієм Кленом, Миколою Зеровим та Павлом Филиповичем. Він різнився використанням старовинних та рідковживаних слів. Люблю слова ще повнодзвонні, як мед, пахучі та п'янкі, слова, що в глибині бездонній пролежали глухі віки. Загалом у ті роки неокласикам закидали ігнорування пролетарської культури, культ чистого мистецтва, переваги форми над змістом. Примітивні пролетарські поети дорікали, що неокласики, мовляв, не йдуть у такт із добою. На це Максим Рильський відповів: Коли доба нас дожене, то й ми підемо в такт з добою. 1928 року, коли режим ще не закостенів, Михайло Драй-Хмара написав вірша "Лебеді", який присвятив колегам-неокласикам: О гроно п'ятірне нездоланих співців, крізь бурю й сніг гримить твій переможний спів, що розбиває лід одчаю і зневіри. Навіть для доволі поблажливої й іще не людожерської тоді радянської влади це було занадто. На поета звалилася гора критики. "Критика затаврувала Драй-Хмару як неоклясика. Це була висока марка, яка на пролетарському поетичному торжищі не мала вартості. Більше того, настав той час, коли назва неоклясик стала небезпечною. Друк вірша був необережністю. Його назвали вихваткою проти комуністичної сучасності. Репутація поета була докорінно зіпсована", писав про подію професор Володимир Міяковський. Зазнавши цькування, Драй-Хмара цілком поринув у науку. Він викладав на кафедрі українознавства Медичного інституту, при кафедрі лінгвістики у Всеукраїнській академії наук, у Сільськогосподарському інституті, Польському педагогічному технікумі, працював у комісії для складання словника живої української мови та комісії для дослідження історії мови. Багато займався перекладами. 21 березня 1933 року поета вперше заарештували за звинуваченням у створенні контрреволюційної організації в університеті Кам'янця. Протримавши два місяці, відпустили. Навіть справу закрили за браком доказів. Однак учений втратив засоби до існування з усіх наукових закладів його звільнили. Гра тривала до 1935 року й наступного арешту. Цього разу свідчення на Драй-Хмару дали заарештовані напередодні колеги-неокласики Зеров та Филипович. Розчавлений смертю сина Микола Зеров підписав усі папери, не читаючи. Жінка Павла Филиповича залишилась у Києві та збожеволіла з горя. Навіть за таких обставин Драй-­Хмара тримався, не визнавав жодної провини, не підписував жодного паперу, не видав нікого. На запитання, чому його заарештували, сказав дружині: "Тому, що я український інтелігент!" Отримав п'ять років таборів. Тішився, що відбуватиме ув'язнення на Колимі, де рік рахують за два. З Києва від'їжджав у квітні 1936-го. Перші місяці в таборах вибився в ударники, бо завжди мав добре здоров'я катався на ковзанах, легко перепливав Дніпро. "За серпень дістав стаханівський пайок: банку консервів із городини й пів банки гороху з м'ясом. Мені потрібні тільки продукти, що мають у собі вітамін С. Тому прошу прислати сала й часнику", писав дружині. На Колимі почав вивчати англійську. Однак ситуація швидко змінилася: за кілька місяців знесилений поет не міг виконати норми видобутку руди й отримував значно менше їжі. Підупав на силі: "Я дуже, дуже схуд. Запаси товщу, що відкладалися у мене на животі і грудях, зовсім зникли. Груди це шкура та кості: всі ребра видко. На руках і ногах понадималися жили, як у старих людей. Організм взагалі і в цілому ослаб, хоч і не переніс ніякої важкої хвороби. Іноді по обіді ледве плентаєшся на роботу і думаєш, як це ти будеш двигати кайлом, лопатою, але потім перемагаєш ту кволість, починаєш рухатися і входиш у норму. Більш за все руки болять мені, бо руками доводиться більш за все працювати, а вони у мене слабосилі, як у дитини. В ногах і плечах є ще сила. А в руках нема", писав дружині. У наступному листі ще гірше: "Я весь час страждав безсонницею не спав три тижні, бо не мав ні місця, ані постелі, а було холодно в неопаленім наметі, надворі стояв 30-ступневий мороз, і вітер часто стрясав полотняний ­діравий дах і підмивав нижні краї намету, обдаючи крижаним подихом груди тих, що спали, розмістившися на підлозі. Сидів я на страві Swіеtеgо Аntоnіеgо, дістаючи її раз на добу (400 грамів хліба, 50 грамів риби і черпак так званої баланди), тому насилував свою уяву, малюючи собі стіл, повний найсмачніших, найрясніших, жирних і солодких страв із гострими, пряними приправами, із запашними соусами, зі свіжими овочами, і натуральними виноградними винами". Груди це шкура та кості: всі ребра видко Розумів, що додому не повернеться. Хоч уник загибелі під час сумновідомих на Колимі гаранінських розстрілів масових страт у 19371938 роках. Але в самому таборі слідчі завели ще одну справу й дали додаткових 10 років. Певний час перебував на межі життя й смерті "доходив". Загинув 1939-го чи то від кулі ката, чи від знесилення. Офіційно датою загибелі Михайла Драй-Хмари вважають 19 січня 1939 року. Під час Другої світової донька й дружина емігрували у Францію, а звідти у США. Ніна Драй-Хмара померла 1996-го, доживши до 100 років, а донька Оксана Ашер ­2018-го, маючи 95 повних літ. З неокласиків урятувалися двоє Максима Рильського заарештували й відпустили, а німець за національністю Юрій Клен (справжнє ім'я Освальд-Еккард Бургардт. Країна), зумів в 1930-х виїхати в Німеччину. Филипович, Зеров і Драй-­Хмара загинули.

Юрій Мороз покинув посаду головного тренера юнацької збірної України

Юрій Мороз залишив посаду тренера юнацьких команд після закінчення терміну дії контракту.

Юрій Мороз залишив посаду після закінчення терміну дії контракту

Юрій Мороз залишив посаду після закінчення терміну дії контракту

8 січня вшановують святого преподобного Юрія. Походив з благочестивої родини, але у його житті мало деталей, що підтверджують його соціальне становище чи місце народження. Є припущення, що він народився в малому містечку або в монастирі. Він вступив на шлях чернецтва та став ченцем, присвятивши себе служінню Богу. Преподобний Юрій був відомий своєю відданістю молитві, а також великою силою духу. Він прагнув до тихого і скромного життя, але його духовний вплив поширювався на навколишніх. Він був відомий за свою доброту та співчуття до людей, допомагаючи нужденним і молячись за інших. Пам'ять про святого Юрія особливо вшанована в деяких монастирях, де його життя стало прикладом для інших ченців. Також 8 січня - день пам'яті святого ісповідника Еміліяна і святої преподобної Домніки. Святий Еміліан жив у період, коли християнство було в стані переслідування через римську імперію. Відзначався важким часом гонінь на християн, і багатьох святих мучеників і ісповідників того часу було змушено приховувати свою віру або проходити через страшні тортури. Святий Еміліан був людиною великої віри, яка стійко витримала випробування і спокуси того часу. Він був не тільки вірним слугою Бога, але й став прикладом для інших християн, закликаючи їх бути мужніми в боротьбі за віру. Святий Еміліан здійснював душпастирську діяльність, підтримуючи інших вірян у складні часи гонінь. Він був відомий своєю мудрістю, терпінням і відданістю справі поширення християнського вчення. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Китайський Новий рік: коли почнеться і шість основних традицій святкування Преподобна Домніка, ймовірно, народилася в християнській родині в період, коли християнство вже набуло певної популярності, але ще не стало офіційною релігією Римської імперії. Її батьки, можливо, були побожними людьми, і саме в родині вона отримала перші уроки християнської віри. Відома своєю благочестивою вдачею, Домніка вирішила посвятити своє життя Богу. Вона прийняла чернецтво, присвячуючи себе молитві, покаянню і аскезі. Монастирі в ті часи були важливими осередками християнського життя, і в одному з таких монастирів Домніка знайшла своє покликання. Преподобна Домніка проводила своє життя в молитві, пості та благих ділах. Її життєвий шлях відзначався великою духовною стійкістю. Вона прагнула до внутрішнього очищення та зростання в духовному житті, виявляючи відданість Богу в усіх своїх справах. Свята Домніка була відома своєю добротою та співчуттям до інших людей. Вона допомагала нужденним, підтримувала духовно тих, хто потребував допомоги, і зверталася до Бога з молитвами за всіх, хто страждав. Її добрі справи зробили її прикладом для інших вірян. Прикмети Вдарив мороз - ще нескоро потеплішає. Північний вітер - до сильного морозу. На гілках іній - чекайте на дощове літо. Що не можна робити, а що варто Не можна цього дня підвищувати голос, сваритися, лихословити, тому що будь-який конфлікт затягнеться надовго. Не слід тримати в домі надтріснутий посуд - це до нещастя. Цього дня запрошують в гості кумів. Їх обов'язково потрібно пригостити пирогами, холодцем, варениками, гречаною кашею, щоб хрещеник цілий рік мав міцне здоров'я. На українців у січні чекає багато релігійних свят за новим церковним календарем ПЦУ. Рік почався з вшановування Василя Великого. Шостого січня святкуємо Богоявлення Господнє (Водохреще). А наприкінці місяця - Трьох святих. Збережіть церковний календар на січень 2025 року на кожний день.

Головний тренер збірної України U-17 підбив підсумки тренувального збору

Головний тренер збірної України U-17 прокоментував майбутній поєдинок