Search trend "10 березня"

Розвиток ситуації у Сирії демонструє, що повалити режим легше, ніж впливати на подальші події. Ключове питання для сирійців і тих, хто стежить або зацікавлений у долі Сирії, - у кого, власне, влада. Після падіння режиму Башара Асада невідкладно відбулися консультації про передачу повноважень всередині країни між лідером опозиційного угруповання "Хайят Тахрір-аш-Шам" (ХТШ) і чинним на момент захоплення Дамаска прем'єром країни. З одного боку логічно, що лідер ХТШ Абу-Мухаммад аль-Джолані (справжнє імя Ахмед Аш-Шара) мав підстави претендувати на владу. З іншого, ХТШ внесена до переліку терористичних організацій і формально Джолані-Аш-Шара перебуває у розшуку. Відтак Аш-Шара погодився на перехідний уряд до 1 березня 2024 року на чолі з Мухаммедом Аль-Баширом, котрий до того керував справами у провінції Ідліб, контрольованій сирійською опозицією. За деякими даними, варіант запропонував чинний на момент переговорів прем'єр Мохаммед Газі Аль-Джалалі. У Аль-Башира є досвід управління - крім адміністративних функцій в Ідліб він очолював так званий "Уряд порятунку", створений сирійською опозицією у 2017 році. Киплячий котел Тим часом навколо Сирії уже вирують геополітичні пристрасті. Туреччина миттєво вступила у протистояння із Сирійськими демократичними силами (СДС) - курдським угрупованням, котре є партнером США у боротьбі з ІДІЛ. Курди хотіли, використовуючи момент, розширити свої територіальні володіння у Сирії. Офіційна Анкара вважає СДС пов'язаними з турецькими курдськими сепаратистами, тому на північному сході Сирії відбулися зіткнення турків з курдами. При цьому Туреччина підтримує Сирійську національну армію (СНА) щоби створити буферну зону задля переселення туди кількох мільйонів сирійських біженців. СДС і СНА зіткнулися поблизу міста Манбідж. З 9 грудня у Сирії почали активно діяти Іран і Ізраїль. Крок назад і крок уперед Іран, котрий раніше відмовився допомагати режиму Асада, нині привертає увагу до дій ЦАХАЛу. Справді, ізраїльські збройні сили розпочати потужну спецоперацію на Голанських висотах, пояснюючи авіаудари прагненням знешкодити бази хімічної зброї Асада на території Сирії, щоб вони не потрапили до рук екстремістів. Раніше про стурбованість долею цих баз говорили США. Офіційний Тегеран закликав ООН звернути увагу на ізраїльські обстріли. Вашингтон стверджує, що ізраїльтяни увійшли до де факто буферної зони для нейтралізації загрози своїй державності. Президент Туреччини Реджеп Таїп Ердоган пообіцяв підтримувати стабільність у Сирії та знищувати "бойовиків і курдських бійців". Події навколо Голанських висот стали предметом обговорення на закритому засіданні Радбезу ООН. Що було бачили, що буде - побачимо Сполучені Штати зайняли вичікувальну позицію. Тhе Wаshіngtоn Роst із посиланням на чиновників Білого дому стверджує, що санкції із Сирії не будуть зняті, про співробітництво із Аш-Шара не йдеться. Більше того, Держдеп оголосив премію у 10 мільйонів доларів США тому, хто допоможе затримати ватажка ХТШ. Але нині на перший план виходять дії Ізраїлю в Сирії та перші заяви нової перехідної влади. Із цими заявами, що показово, виступає оголошений у розшук Аш-Шара: обіцяє амністію сирійським військовим, крім добровольців, і чиновникам. Проте тим із них, хто причетний до тортур, погрожує відповідальністю. Натомість американська сторона звинувачує двох чиновників адміністрації Асада у катуваннях своїх громадян і у зникненні одного з них. Прокинулись і засудили Тим часом країни Близького Сходу засуджують дії Ізраїлю: Саудівська Аравія, Йорданія, Туреччина, Єгипет і Катар звинуватили ЦАХАЛ у використанні ситуації для захоплення земель, назвавши це "неприйнятною ескалацією". У відповідь спецпосланець ООН по Сирії Гейр Педерсен закликав Ізраїль припинити обстріли сирійської території та просування наземних військ через сирійський кордон. Врешті-решт, про захист від дій ЦАХАЛ до ООН звернувся постпред Сирії у цій організації. Офіційний Тегеран прямо назвав дії Ізраїлю окупацією Сирії та закликав ООН відреагувати. Однак засідання Радбезу ООН у закритому режимі звелося до консультацій, оприлюднення підсумкового документа очікується найближчими днями. Ізраїль зробив подарунок Дональду Трампу, адже саме він визнав 25 березня 2019 року Голанські висоти територією Ізраїлю, зазначив політтехнолог Олексій Голобуцький. Він звернув увагу на виступ прем'єра Беньяміна Нетаньягу, котрий заявив про завдання удару "вісі зла" і про системне знищення терористичних угруповань та загроз Ізраїлю. Одним ударом Нетаньягу зміцнює свої позиції всередині країни на тлі протестів і водночас розставляє акценти для американської стратегії в регіоні, особливо щодо Голанських висот, котра була невизначеною протягом останніх 52 років. Перші суперечності Тим часом у Росії тримають інтригу - ще рано прогнозувати, як розвиватимуться події, стверджують джерела у Кремлі. Підстави для цього є, адже між лідером ХТШ і Вашингтоном повного порозуміння поки немає. Аш-Шара зумів провести у тимчасові прем'єри Мохаммеда Аль-Башира, тоді як західні ЗМІ з посиланням на власні джерела називали вірогідним кандидатом прозахідного експрем'єра і жертву режиму Асада Ріяда Хіджаба. Україна територіально далеко від Сирії, проте події й цій країні напряму стосуються нас. Опосередковано це визнало вітчизняне МСЗ. "Нині головна мета - відновити безпеку у Сирії та дієво захистити людей від насилля, - зазначив міністр закордонних справ Андрій Сибіга. - Ми висловлюємо готовність прокласти шлях до відновленню відносин у майбутньому і підтверджуємо підтримку сирійського народу". Цим аналогії не вичерпуються: сирійські події, як мінімум, ставлять під сумнів міцність важливої ланки у "Вісі зла": Іран - Росія. Чи зламається "Вісь зла" Від подій у Сирії змінюються позиції багатьох зовнішніх акторів, наголосив у коментарі Gаzеtа.uа кандидат політичних наук Олексій Буряченко. Зокрема, це Іран, Росія, Туреччина, Ізраїль, США. На його думку, значно ослабли позиції Кремля. "Свого часу Путін обіцяв зробити з Сирії квітучий сад завдяки колосальним інвестиціям у 900 мільярдів рублів (саме у таку суму обійшлася російському держбюджету підтримка Сирії, - Gаzеtа.uа). Нині світ побачив, що сталося з країною, котра повірила Росії. Для Росії це не просто ляпас - це обрізання впливу на Близький Схід, а цей регіон - енергоресурс і продаж зброї, отримання надприбутків, самі ж росіяни говорять про зменшення експорту зброї у 2025 році на 16%. Крім того, Сирія для Росії - це вхід до Африки, недаремно там були бійці ПВК "Вагнер". Саме із Сирії розповзався по регіону спрут російських ПВК", - пояснив експерт. Головне, на його думку, відбулося розрив ланки "Іран - Росія" у так званій "осі зла". Як мінімум, Іран і його проксі значно послаблені. Олексій Буряченко не виключає, що дотичними до цього є "далекобійка" для України і зняття американських санкцій із Туреччини, адже, якби Росія надумала допомогти Башару Асаду (як свого часу у Казахстані), довелося б летіти над територією Туреччини. Офіційна Анкара, скоріш, дозволу не дала, натомість показала США, що вона надійний партнер і членкиня НАТО, заодно і свої регіональні інтереси посилила, бо прибрала серйозну загрозу. "І, зверніть увагу, як промовчав Китай, котрий робить ставку на Туреччину у будівництві торгового шляху суходолом до Європи", - звернув увагу він. Зима здолає Олексій Буряченко вважає стрімке послаблення Росії лише анонсом того, що може відбутися у подальшому з приходом Дональда Трампа у Білий дім. Зокрема, якщо Путін не погодиться сісти за стіл переговорів до інавгурації 20 січня 2025 року. "Чи це проведення миру через силу? На мій погляд, так", - наголосив він. "Голос Америки" звернув увагу на російські пропагандистські тези про "вдавіться Сирією, вона нам не потрібна", котрі супроводжують новини про події у цій країні. Зазвичай так маскують втрати і прорахунки у Росії - аналогічно пояснювали у 2022 році вихід росіян з правого берега Херсону. Позиції Росії, безумовно, послаблені, але це не означає, що вона для нас стала безпечнішою, застерігає політичний аналітик Олександр Кондратенко. Траєкторія Башара Асада нагадує аналогічну з експрезидентом України Віктором Януковичем, але нинішня ситуація змінює баланс сил далеко за межами і Сирії і Близькосхідного регіону, що напряму впливає на Україну. Як розповів експерт Gаzеtа.uа, за будь-якого розвитку подій Росія змушена буде скоротити свою військову присутність у Сирії. "Я з 2015 року намагався відшукати дані про те, скільки ж російських військових і скільки техніки розміщені у Сирії, і не знайшов, - зазначив він. - Тому складно сказати, скільки цих вояків можуть бути спрямовані до України. Звісно, 7 чи навіть 10 тисяч погоди не зроблять, але певним чином вплинуть на ситуацію на полі бою. Якщо дійде до переговорів про завершення війни в Україні, нині США є сильнішими за Росію, тому країна-агресорка спробує швидко покращити баланс на свою користь". Водночас Олександр Кондратенко звернув увагу на стрімкість і чіткість подій у Сирії, що може бути проявом непублічних домовленостей між США і тією ж Росією. Опосередковано на користь цієї версії - телефонна розмова між головкомом РФ і міністром оборони США, що була 27 листопада 2024 року. Водночас експерт спростовує тезу про можливий геополітичний розмін: США, Ізраїль, Туреччина отримують Сирію - Росія забирає Україну. "Це малоймовірно", - наголосив він.

У Сирії звільнили всіх ув'язнених з військової в'язниці Седная, яка стала символом жорстокості режиму Башара Асада. Там утримували тисячі невинних людей, повідомляє неурядова організація "Білі шоломи", волонтери якої обшукали будівлю тюрми. За повідомленнями родичів зниклих безвісти, людей утримували в щільно закритих таємних приміщеннях, які ретельно охоронялися. Волонтери обшукали в'язницю. В операції було задіяно п'ять груп, у тому числі дві групи з собаками. Перевірили всі входи, виходи, вентиляційні шахти, каналізаційні системи, водопровідні труби тощо. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Білий дім: у Сирії зараз немає явного керівника "Спеціалізовані групи "Білих шоломів" провели ретельний обшук усіх секцій, приміщень, підвалів, дворів та прилеглих територій в'язниці. Ці операції були проведені за допомогою осіб, знайомих з в'язницею та її плануванням. Однак жодних доказів існування невиявлених таємних камер або підвалів знайдено не було", йдеться в повідомленні. В'язниця Седная розташована за 30 км на північ від Дамаска. Через жорстокі тортури та вбивства її називали "бійнею для людей". Із березня 2011 року Седная стала центром утримання під вартою мирних протестувальників і членів збройної опозиції. Згідно з міжнародними звітами, у в'язниці таємно вбили тисячі людей. Зокрема, в період між 2011 і 2015 роками режим Асада здійснював масові страти без суду і слідства з інтенсивністю до 50 осіб на тиждень. Режим утримував ув'язнених у нелюдських умовах, піддаючи їх систематичним тортурам, позбавляючи їжі, води та медичної допомоги. Після того, як повстанці зайшли у передмістя столиці Сирії, Дамаска, вони взяли під контроль одну з в'язниць, де утримувалися політичні в'язні. У соцмережах з'явилися фото та відео штурму повстанцями в'язниці Седная та звільнення людей. Серед визволених були навіть діти, яких там утримували разом з матерями. ➡️ Drоnе fооtаgе оf Sеdnаyа рrіsоn сарturеs rеlаtіvеs оf рrіsоnеrs sеаrсhіng thе соmрlех fоr vісtіms Веtwееn 2011 аnd 2015, аrоund fіfty реорlе wеrе hаngеd еасh wееk аnd dеtаіnееs еndurеd systеmаtіс tоrturе ріс.twіttеr.соm/р3сw8jwddr Аnаdоlu Еnglіsh (@аnаdоluаgеnсy) Dесеmbеr 10, 2024 Росія підтримувала режим Башара Асада в Сирії та допомагала йому завдавати ударів по мирних жителях. Тому частина відповідальності за злочини диктатора проти народу Сирії лежить також на РФ. Про це заявив речник Державного департаменту США Метью Міллер. За його словами, російські військові бази в цій країні принесли катастрофічні наслідки для сирійського народу за останні понад десять років.

Про це повідомила пресслужба Мінекономіки.Лідеркою з обстеження та очищення земель від вибухонебезпечних предметів є Херсонщина."У листопаді наші сапери перетнули межу в 300 тисяч гектарів обстежених з початку року сільгоспземель. Понад 280 тис. гектарів уже передали у використання аграріям. Надзвичайну роботу сапери зробили на звільнених українськими захисниками землях Херсонщини. З початку року вони обстежили в області понад 250 тис. гектарів, з яких майже 245 тис. аграрії вже можуть використовувати", - прокоментувала очільниця відомства Юлія Свириденко.Найбільше земель обстежено:Херсонська область: 20,7 тис. га в листопаді, 251,1 тис. га — з початку року;Миколаївська область: 4,4 тис. га в листопаді, 20,9 тис. га — з початку року;Харківська область: 1 тис. га в листопаді, 22,5 тис. га — з початку року.Що відомо про розмінування в УкраїніУ березні 2023 року в ПРООН казали, що в Україні площа замінованої території в 4,5 раза перевищує розміри Швейцарії. У серпні в Мінекономіки казали, що сподіваються за 10 років розмінувати й повернути у використання 80% земельних угідь.Того ж місяця перша в Україні машина для підготовки ґрунту до розмінування вітчизняного виробництва отримала сертифікат відповідності. Ця розробка дозволяє ефективно знешкоджувати протипіхотні та виявляти протитанкові міни.Для прискорення розмінування території України уряд на засіданні 2 лютого 2024 року запровадив єдину уніфіковану процедуру сертифікації операторів протимінної діяльності.22 лютого в Україні представили третю вітчизняну машину для розмінування.29 лютого в ДСНС заявили, що в Україні потенційно заміновано 156 тис. км² території. При цьому найбільш замінованими є Харківська, Донецька і Херсонська області.29 березня стало відомо, що Україна спільно з американською корпорацією Раlаntіr працює над розробкою системи розмінування з використанням штучного інтелекту.У червні стало відомо, що країни-партнери виділили додаткові $35 млн на проєкти з гуманітарного розмінування України.У вересні в ООН заявили, що на повне розмінування території України традиційними методами може знадобитися сто років, однак технології можуть прискорити цей процес.З початку 2024 року Міністерство оборони України кодифікувало і допустило до експлуатації 17 зразків техніки для розмінування, 5 із них - українського виробництва.2 грудня очільник уряду Денис Шмигаль повідомив, що протягом року кількість сертифікованих операторів протимінної діяльності зросла від 6 до 69, водночас саперів налічується 4021.

Понад 200 мільйонів проінвестував Європейський Союз у майбутнє освіти та молоді України з початку повномасштабного вторгнення РФ. Зокрема, підтримано 36 закладів професійної технічної освіти. У межах загальнонаціональної комунікаційної кампанії "Разом навчаємося і зростаємо" - представники ЄС в Україні побували на Полтавщині. Ознайомили ЗМІ з результатами програм та проєктів Європейського Союзу, спрямованих на допомогу освіті та молоді. Учасники заходу побачили, як ЄС здійснює модернізацію української освіти на усіх рівнях - від дошкільних навчальних закладів до установ професійно-технічної та вищої освіти. Відвідали Полтаву Тимчасовий повірений у справах Предаставництва ЄС в Україні Ремі Дюфло та очільниця Регіонального центру Східної Європи Європейського інвестиційного банку Крістіна Мікулова. Як пройшов захід та що саме показували його учасникам, читайте у матеріалі Gаzеtа.uа. МОЛОДІЖНИЙ ПРОСТІР Молодіжний простір був створений у Полтаві 4 березня 2024-го. Європейський Союз та Програма розвитку ООН в Україні - підтримали цю ініціативу та допомогли облаштувати приміщення меблями і технікою. Молодіжний простір створений для того аби юні українці мали можливість реалізувати тут свої ідеї, комунікувати з полтавською владою та долучатися до місцевого самоврядування. У приміщенні - спокійна атмосфера. На вході усіх зустрічає жінка-охоронець. Запрошує всередину. У молодіжному просторі будь-хто з навчальних закладів, громадських і благодійних організацій може забронювати для роботи місце і час. Потрібно зайти на сторінку організації в інтернеті та заповнити Gооglе-форму. Після цього заявнику передзвонять. "Надзвичайно раді появі простору, яким можуть користуватися діти. Пишаємося тим, що ЄС підтримує молодь, яка поділяє цінності, виражені формулою "Борітеся і поборете". Саме ці слова я бачив на Майдані 10 років тому. Молодь - це наше майбутнє і рушійна сила змін, які відбуваються вже сьогодні", - заявив Ремі Дюфло. За 7 місяців роботи у просторі провели 93 заходи Життя полтавської молоді змінилося після появи простору та початку підтримки ЄС, заявила голова молодіжної ради Полтавської міської територіальної громади Валентина Педоряка. Вона розповіла про історію створення центру. "Ми проводили опитування молоді і скрізь люди писали, що потрібна молодіжна інфраструктура. Зараз, коли вже цей простір є, молодь все одно пише: потрібно більше. Бо у Полтаві понад 30 тисяч молодих людей, 1500 активних. Простір для них став майданчиком. Ми продовжимо розвивати та адвокатувати це місце", - заявила Валентина. За 7 місяців роботи у просторі провели 93 заходи, у яких взяли участь 1600 людей. Організовувалися арт-терапії, тренінгові програми з особистісного розвитку, кінопокази, благодійні та волонтерські заходи, презентації збірок, зустрічі молодіжної ради тощо. Реалізація цього масштабного проєкту стала можливою завдяки ініціативі ЄС та ПРООН "ЕU4Rесоvеry Розширення можливостей громад в Україні". СПОРТИВНО-РЕАБІЛІТАЦІЙНИЙ КОМПЛЕКС "КОЛОС" У травні торік в місті Решетилівка на Полтавщині відкрили оновлений спортивно-реабілітаційний комплекс для людей з інвалідністю "Колос". Він був масштабно реконструйований в межах кредитної програми для відновлення України. Комплекс почали ремонтувати у квітні 2021-го. 930 тисяч євро виділив Європейський інвестиційний банк, а ще 220 тисяч - надали з обласного бюджету. Ремонт будівлі є спільною ініціативою Європейського Союзу та ЄІБ у партнерстві з Міністерством розвитку громад, територій та інфраструктури України, Міністерством фінансів, Полтавською обласною адміністрацією, Полтавською обласною радою та за технічної підтримки Програми розвитку ООН (ПРООН. Gаzеtа.uа). Також місцева влада виділила 980 тисяч євро на будівництво нового спортивного залу з обласного бюджету. Тут змогли укріпити фундамент будівлі, реконструювати дах, зробили теплоізоляцію, внутрішні оздоблювальні роботи та благоустрій території. Комплекс повністю модернізований та інклюзивний Комплекс повністю модернізований та інклюзивний. В ньому встановили ліфт, збудували зручні вбиральні, кімнати. Безбар'єрний центр надає реабілітаційні послуги понад 300 людям із порушеннями зору, слуху, фізичного та ментального розвитку, опорно-рухового апарату. Тут готують спортсменів паралімпійської та дефлімпійської збірних України. Зараз тривають роботи по зведенню футбольного поля з трибунами на 1 062 місця та приміщень під трибунами. Загальна вартість 92 млн грн. Також тут планується легкоатлетична доріжка на 400 м. Подібної на Полтавщині раніше не було. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Як ЄС допомагає Україні й відбудовує міста - фоторепортаж Представники ЄС та ЄІБ побачили, як проходять спортивні тренування Полтавської збірної з волейболу сидячи та заняття каратистів з вадами слуху. "Унікальність цього комплексу полягає в тому, що при Полтавський обласній школі є чотири національних збірних з гандболу, карате, плавання і футболу", - розповів Сергій Котьман, директор Полтавської обласної школи людей з інвалідністю. Вражена такою реставрацією комплексу керівниця Регіонального центру Східної Європи ЄІБ Крістіна Мікулова: "Це просто чудова робота. Я завжди була великою вболівальницею спорту. Тож цей проєкт "Колос" - дуже мені близький. Він реалізувався в рамках нашої програми відновлення в розмірі 600 мільйонів євро, які вже допомогли понад 120 громадам відбудовувати школи, лікарні і спортивні комплекси. Цей проєкт набагато більший за цифри. Бо ми творимо простір, де люди займаються улюбленими видами спорту. Це дуже важливо для нас реалізовувати наше спільне майбутнє". ШЛЯХ ДО ПЕРЕМОГИ Тренування збірної з карате вражає. Незважаючи на те, що спортсмени із вадами слуху вони рухаються в такт один з одним. "Тренування майже нічим не відрізняються (від занять у звичайних секціях карате. Gаzеtа.uа). Спортсмени стараються і краще відчувають, ніж навіть чуючі спортсмени. А ще - більш відповідальні. Якщо вони за щось беруться, то допрацьовують до кінця", - заявив тренер дефолімпійської збірної Микола Богодистий. Одна з учасниць збірної 18-річна Інесса Причина. Карате вона займається 7 років. Здобула золоту медаль на дефолімпійських іграх у Бразилії. "Я дивилася чемпіонати в дитинстві і моє серце підказало, що це - мій шлях. Моя мама займається боулінгом, вона олімпійська чемпіонка, а тато - олімпійський чемпіон з футболу. Проте я все одно вибрала карате, - посміхається дівчина. - Тренування складні, не легкі, але це шлях до перемоги". ЕНЕРГОМОДЕРНІЗАЦІЯ ПОЛТАВСЬКОЇ ПОЛІТЕХНІКИ У рамках візиту редставники ЄС та ЄІБ із заступником начальника Полтавської ОВА Володимиром Василенком також відвідали Національний університет "Полтавська політехніка імені Юрія Кондратюка". В цьому виші активно впроваджують європейські стандарти освіти. Він входить до рейтингу найкращих європейських університетів QS Wоrld Unіvеrsіty Rаnkіngs: Еurоре 2025. Університет має велику територію. При вході висить інформаційне табло, на якому анонсуються різноманітні події. Нині заклад бере участь в проєкті ЄІБ "Вища освіта України", який спрямовано на енергоефективну модернізацію будівель. Проєкт реалізували за ініціативи Міністерства освіти і науки України у співпраці з ЄІБ, щоб впровадити енергоефективні заходи та створити кращі умови для навчання. Політехніка - одна із 6 закладів вищої освіти України, яка змогла впровадити цей проєкт з фінансуванням у 7,5 млн. До проєкту увійшло всі 10 будівель вишу: 4 гуртожитки та 6 навчальних корпусів. Представники ЄС оглянули два приміщення, які модернізували в межах проєкту. "Ця модернізація створить сучасне освітнє середовище, яке підтримуватиме студентів і викладачів як зараз, так і після війни. Це інвестиція, яка допоможе відбудувати сильну, незалежну і процвітаючу Україну", сказала Крістіна Мікулова. Життєво важливо, щоб наступне покоління мало доступ до навчання У свою чергу Ремі Дюфло додав, що ЄС глибоко відданий справі підтримки освіти та молоді України. "Життєво важливо, щоб наступне покоління мало доступ до навчання та можливість випробовувати свої ідеї на практиці. Однак протягом останніх трьох років українські діти та освітяни переживають лихоліття війни, стикаючись з обстрілами, знеструмленням та величезним психологічним стресом. Саме тому з початку повномасштабного російського вторгнення ЄС посилив підтримку освіти та молоді в Україні, розширюючи свої зусилля, спрямовані на задоволення нових потреб, спричинених війною. Відтоді Європейський Союз проінвестував понад 200 мільйонів євро в майбутнє України, яке є також і нашим спільним майбутнім, тісно співпрацюючи з міжнародними партнерами для нарощування цих зусиль", - сказав Дюфло. Він додав, що на Полтавщині усі побачили користь від такої консолідації зусиль, яка дає відчутні результати, що реально впливають на дітей, освітян, молодь, а також на місцеві громади, в яких вони мешкають. Всеукраїнська комунікаційна кампанія "Разом навчаємося і зростаємо" стартувала 27 вересня 2024 року й триватиме до лютого 2025 року. Вона охоплює всі регіони України (крім тимчасово окупованих територій), де відбуваються численні інформаційно-просвітницькі заходи, експертні дискусії, зустрічі з представниками та бенефіціарами програм та проєктів ЄС, престури. Щоб дізнатися більше про заходи в межах всеукраїнської комунікаційної кампанії "Разом навчаємося і зростаємо" стежте на сайті еu4ukrаіnе.еu та на сторінках Представництва ЄС в Україні у Fасеbооk, Іnstаgrаm та Тwіttеr/Х.

На Київщині працює унікальний підрозділ протиповітряної оборони, де більшість добровольців - жінки. Їх називають "Бучанськими відьмами". Вони проходять бойову підготовку, освоюють кулемети, працюють у мобільних вогневих групах і виходять на нічні чергування. Їхня ціль - дрони-камікадзе. Кореспондентка Gаzеtа.uа побувала на чергуванні підрозділу й поспілкувалася з доброволицями. Дізналася їхні історії, як вони вчаться збивати ворожі дрони і чому вирішили долучитися до "Бучанських відьом". ДОБРОВОЛИЦІ Біля штабу на світанку добровольці Бучанського ДФТГ збираються разом. Поки чекають командира - пʼють каву, спілкуються, виносять у двір важкі рюкзаки. Нова група готується заступити на добове чергування. Більшість військових тут - жінки. На плацу за штабом всі збираються на шикування. Одягнені у піксель, теплі шапки або кепки, добровольці стають у дві шеренги. Обличчя стомлені, але зосереджені. Про поточну ситуацію розповідає начальник штабу Бучанського ДФТГ полковник Андрій Верлатий - статний чоловік із суворим поглядом. Сьогодні він відʼїжджає на фронт, тому має обмаль часу. - На сьогоднішній день у підрозділі 150 осіб, із них 93 - жінки, близько 12 - чоловіки. Інші посади поки що вакантні, тому зараз ми проводимо доукомплектацію особового складу, - розповідає після шикування Верлатий. - Основна маса нових заявок - це жінки. Я розумію, що з огляду на підвищення мобілізаційних заходів в Україні, у нашому підрозділі, можливо, невдовзі всі 100% особового складу становитимуть жінки. Підрозділ Бучанського ДФТГ був сформований після початку повномасштабного вторгнення. На початку у його складі переважали чоловіки. - У той час ми фактично мали дві повні роти особового складу, і це все були чоловіки. Наразі всі чоловіки, які були в добровольчому формуванні, несуть службу в різних підрозділах ЗСУ та з честю виконують свої завдання, - підкреслив начальник штабу. - Частина бере участь у заходах протиповітряної оборони. За весь час існування нашого підрозділу ми збили сім шахедів: три чорних і чотири білих. Варто зазначити, що три з цих дронів були знищені жіночими або спільно з жіночими групами. Для виконання завдань "Бучанські відьми" використовують мобільні вогневі точки - пікапи, оснащені кулеметами "Максим". Їхнє основне завдання - патрулювання території та оперативне реагування на ворожі повітряні цілі, що становлять загрозу. У підрозділі служать жінки різного віку та професій. Вони поєднують бойову діяльність із повсякденним життям, роботою та сімейними обов'язками. Чергують доброволиці за графіком доба-три. - Через те, що у більшості з них є діти, вони не можуть повноцінно долучитися до ЗСУ. Але вони вмотивовані й таким чином роблять усе, щоб внести свою частку в захист країни, - наголошує Верлатий. - Багато дівчат, які доєднуються до підрозділу, проходять курс молодого бійця, починають розуміти службу й підписують контракт з підрозділами ЗСУ - в основному сухопутка або Нацгвардія. І ця тенденція тільки зростає. Сьогодні навіть у Покровську є дівчата, які виконують завдання по забезпеченню обладнання другої лінії оборони. Вони зголосилися піти добровольцями. Щоб вступити у підрозділ, найголовніше - бажання й мотивація, пояснює начальник штабу. А також - не мати відкритої карної справи й важких психічних захворювань. Починають розуміти службу й підписують контракт з підрозділами ЗСУ - Усе підтягується. Наприклад, "Валькірія" уже кулемет сама споряджає. У нас немає проблем з тим, щоб людина не дійшла до виконання завдань. Ніхто не перегружає, колектив завжди може допомогти, - додає Андрій Верлатий. - Але це звичайна служба. Єдине, що ви йдете не в казарму, а можете повернутися до своєї сімʼї. Також у підрозділі служать чоловіки, яких демобілізували. Це переважно бійці з пораненнями чи ампутаціями, які не можуть виконувати бойові завдання. Однак вони вмотивовані продовжувати захищати країну добровільно. Андрій Верлатий розповідає, що волонтери й територіальна громада підтримують підрозділ, зокрема допомагають з автівками. - Завдяки співпраці з мером і територіальною громадою, маємо одне з найбільш забезпечених добровольчих формувань в Україні, - наголошує він. - Допомагають також міста-побратими інших країн. Народна депутатка Ольга Василевська-Смаглюк запрошує для навчань закордонних досвідчених інструкторів, зокрема з Франції, які мали десятки виходів в Афганістані, Сирії. Їх дуже важко запросити, але таки вдається. СТРІЛЯТИ НА ВИПЕРЕДЖЕННЯ Після шикування жінки розходяться. Складають речі у пікап і мінівен, одягають бронежилети, беруть із собою зброю. Зі всією амуніцією доброволиця Лідія із позивним "Булочка" носить цивільний невеликий рюкзак. - Ноутбук сина потрібно занести в ремонт після чергування, - пояснює жінка. Лідія проживає в Бучанському районі. Вона долучилася до підрозділу, коли дізналася про набір у кінний патруль, але цей напрямок ще не був запущений. Замість цього Лідія обрала мобільну вогневу групу, яка спеціалізується на знищенні шахедів. - Я попросилася в групу МВГ - це мобільна вогнева група. Мені тут сподобалося, я тут із початку червня. Основна мотивація - захист країни, - наголошує жінка. - Багато чоловіків зараз йдуть на фронт, і я розумію, що хтось має залишатися тут, підтримувати спокій. Перший досвід поводження зі зброєю був для Лідії складним і хвилюючим. Вона зізнається, що раніше навіть не тримала автомат у руках. - До цього я зброї ніколи в руках не тримала. Коли вперше взяла автомат, руки трусилися, серце калатало. Навіть жартували, що мене до дерева прив'язати треба, щоб я не впала. Це було страшно, адже це не іграшка, - зізнається. - Але згодом я швидко освоїлася. Найбільше запамʼятолося чергування, коли ми виїхали на бойову позицію в поле, а все небо було червоне - шахеди летіли, ракети летіли. Ми були тоді групою, з кулеметом. Я тоді працювала з автоматом. Влучити в шахед складно: він летить зі швидкістю 180 км/год, треба стріляти на випередження, вираховувати траєкторію. Лідія не боялася за себе, проте хвилювалася, щоб усі цілі знищили й вони не могли завдати шкоди. - Страх був за те, що він може прилетіти в цивільний будинок, у дитячий садочок чи в лікарню. Ми не могли цього допустити, - каже вона спокійно і впевнено. - Наш командир казав, що у жінок є сильний інстинкт оберігання, і саме це стало основою для створення підрозділу. Мої діти у мене під захистом Нічні чергування також уже увійшли у звичку. Після служби жінка повертається до повсякденних справ. - Спочатку це важко, але організм адаптується. Головне - дотримуватися зміни: доба через три. Три доби вдома я сплю спокійно, міцно, - розказує доброволиця. - Але тут, на чергуванні, я постійно у бойовій готовності. "Булочка" виховує чотирьох дітей, наймолодшому - сім років, а найстаршому - сімнадцять. Діти звикли до її служби і підтримують її вибір. Вони пишаються тим, що їхня мама військова. - Мені з дитинства подобалася військова справа, тут є дисципліна, - говорить Лідія і наостанок додає, - Коли я на чергуванні, то відчуваю, що мої діти у мене під захистом. "ЗМОЖУ ДАТИ ВІДСІЧ" У сосновому лісі спокій порушують лише рівномірні кроки та стишені голоси. Перед чергуванням "Бучанські відьми" пройдуть чергове навчання зі злагодженості. Інструктор підпалює цигарку й чекає, поки жінки зберуться. - Перевірте, щоб в автоматах немає патронів, - дає вказівки з техніки безпеки він. Це - меткий чоловік низького зросту у темних тактичних окулярах. На підборіддя опустив чорний баф. Імені не називає та просить не фотографувати. Жінки стають рівним строєм, уважно слухаючи інструктора. Усі вдягнені в камуфляж, перед собою тримають зброю, на бронежилетах видніються шеврони. За ними простягається густий ліс, крізь який пробивається сонячне світло. Прохолодне повітря наповнене запахом хвої й свіжої землі. Кроки відлунюють глухо. У тиші чути, як клацає зброя. Між деревами вириті окопи й капоніри, височіють земляні насипи. - Готуємося! Зброю на огляд! - віддає команди інструктор. - Пусто! - відповідають жінки по черзі, виходячи зі строю, щоб перевірити автомати. Коли хтось збивається чи робить щось не так - група починає все знову. На полігоні встановили модульні будинки, лазню й кухню. Із коминів повільно клубочиться дим, зникаючи на сонці. Кілька будинків поставили колом, щоб вийшов внутрішній дворик. Там розмістили склад, накриття для дров, місце для відпочинку. Біля модулів поставили старі мʼякі крісла, столи й лавки. Подекуди імпровізовані ґанки прикрили покривалами, щоб не задувало холодне повітря. Нових завдань, гріючись на сонці, чекає мешканка Гостомеля Світлана. Вона лише нещодавно приєдналася до "Бучанських відьом". Жінка розповідає, що хотіла вступити до війська до Великої війни. Працює менеджеркою з обліку й поєднує постійну роботу зі службою. Якщо чергування припадає на робочий день, то колеги її підміняють. - Я побачила в інтернеті про підрозділ, побачила "Валькірію", Валентину, і вона мене дуже надихнула, - говорить Світлана, посміхаючись очима. - Думаю, якщо не можу бути на передовій, то хоча б тут можу допомогти. Хлопцям і дівчатам, які зараз на передовій, дуже складно, бо ворог наступає. Якщо, не дай Боже, знов на нас підуть з Білорусі, то я хоч буду знать, що зможу дати якусь відсіч і захистити людей. З кожним днем стаю сильнішою Під час чергувань Світлана виконує наземне патрулювання. У підрозділі є кулеметники, однак у разі необхідності вона може збити ціль з автомата. - Ми тренувалися стріляти по гелевому шарику, який піднімали на нитці. Він рухається від вітру, і ти вчишся влучати в рухому ціль. У мене вийшло з першого разу! Тут можна і жити, і спати. У нас є кухня - готують борщі, супи, плов, макарони. Є польова лазня, яку, за потреби, можна розтопити. Хоча це трапляється рідко, в основному влітку, - зазначає вона. - Під час чергувань намагаємося навчатися чомусь новому: стріляти, бігати, проходити смугу перешкод. Іноді буває фізично важко. Я до служби не тренувалася, але зараз відчуваю, що з кожним днем стаю сильнішою. Після огляду зброї доброволиці групою мають обстежити територію. Стають у пари, прикриваючи одна одну зі спини. Військові імітують пересування в бойовій обстановці. Усі сконцентровані, крокують злагоджено. Лише час від часу жінки тихо сміються, жартуючи між собою. Тепер інструктор дає команду штурмувати ворожі позиції. Жінки групою розходяться по лісу. Ступають тихо й обережно, лише чути поодинокий тріск сухих гілок під важкими чоботами. Олена "Акума" у спорядженні й касці підходить до ворожого окопу - її прикриває посестра. Напарниця кидає гранату в окоп. Потім Олена стає на коліно, прицілюючись із автомата. Жінки захоплюють ворожого командира. - Рухаємося тихо, - коментує тренер. "БОЙОВІ ВІДЬМИ" У перерві дівчата годують цуценят, що живуть тут, на позиції. Доброволиця Валентина "Валькірія" нахиляється до одного, простягаючи руку. Цуценя піднімається на задні лапи, легенько торкаючись її долоні. Валентині 51 рік. Якось вона дізналася про набір жінок до мобільної вогневої групи. І ось уже пʼять місяців служить у підрозділі. Валентина - ветеринарний лікар за освітою. Але вирішила змінити своє життя і присвятити себе захисту країни. - Навчаюся зараз володіти зброєю, кулеметами. Ми всі чергуємо, - розповідає жінка. - Зараз покинула роботу і зосередилася на вивченні тактичної медицини. Усе своє життя присвячую нашому підрозділу. Ми всі змінилися, бо змінилися реалії. Просто займатися своїм повсякденним життям не вийде, бо воно залежить від того, як хлопці стоять і боронять наші рубежі. Але у бійців залишилися тут сімʼї, діти, а сюди долітає ця св*лота, ці шахеди. Тому комусь потрібно тут стояти. До Великої війни Валентина жила звичайним життям, але російська окупація її селища змінила все. Вона з родиною пробула в окупації близько трьох тижнів. - Цього було достатньо, щоб побачити і почути всі жахи. Ми знали, що твориться в Бучі, що відбуваються розстріли, вбивають чоловіків і навіть дітей. Чекали, що і до нас прийдуть, бо їх було багато, - згадує "Валькірія" початок повномасштабного вторгнення. - Колони техніки йшли по нашому селищу. Ми не знали, що робити. Була тривожна валізка, запаси води, але сиділи, як жертви. У Валентини троє дітей. Через їхній будинок літали ворожі снаряди. У середині березня родина вирішила виїжджати. На шляху вони бачили зруйновані будинки, підбиту техніку та загиблих. - Ми їхали через два блокпости. Це було в середині березня, надворі -10, а навколо горіли будинки. Дитина бачила загиблих, але, здається, пам'ять стерла ці моменти. Тоді було дуже страшно. Ми бачили наших хлопців, яких було зовсім мало. Це не було так, як зараз - великі підрозділи. Там стояли по п'ятеро, по троє, хто у формі, хто в цивільному, - говорить вона здавленим від сліз голосом. - Нас їхало восьмеро в одній машині, з нами була собака. Ми взяли мінімум речей - більше забирали живих. Того дня нам пощастило: нашу колону не обстріляли, хоча ми проїжджали через два ворожих блокпости. Валентина зупиняє розповідь, щоб перевести подих від важких спогадів і зізнається, що після таких подій її життя змінилося назавжди. Пізніше вона вирішила долучитись до "Бучанських відьом", щоб захищати свою громаду. Командир дає наказ, орієнтири - і ми працюємо - Ми працюємо на чергуваннях, у темну пору доби виявляємо цілі акустично та за допомогою планшетів. Видно, як дрони підлітають, їхню швидкість і напрямок. Командир дає наказ, орієнтири, і ми працюємо, - пояснює "Валькірія". - Під час мого чергування таких випадків не було, але дівчатка, які були до нас, змогли збити три шахеди. Вони, мабуть, дізналися, що у нас тут такі підрозділи - такі "відьми", і тепер часто облітають нас. Назва "Бучанські відьми" виникла з перших днів існування підрозділу. Однією з перших жінок у групі була власниця шеврону із зображенням відьми. Їхній екіпаж стали називати "бойовими відьмами", а згодом ця назва поширилася на весь підрозділ. - Мої перші тренування далися важко. Жара, ми в броніках і зі зброєю. Треба було бігти по колоді, під якою прірва, - із посмішкою ділиться Валентина. - Інструктор допоміг, то я раз-другий - а потім: "Давайте ще". Зараз уже спокійно виконую завдання. Навчаємося на кожній ділянці, а сьогодні з групою буду як командир і працюватиму на планшеті. Є на чергуванні кулеметниця, помічник кулеметника, охорона периметру. У нічний час є людина, яка керує ліхтарями для моніторингу неба. ФЕЄРВЕРКИ І ПАНІЧНИЙ СТРАХ Після перерви жінки вирушають на вогневу позицію. Закидують у пікап спорядження, перевіряють на справність кулемет. Залазять у кузов, і як тільки той рушає - міцно тримаються руками за борти. Мотор пікапа працює гучно. Кузов хитається на дорозі. Раптом авто різко зупиняється, здіймаючи пісок і пил. Навколо розкинулось сухе й потріскане поле. Жінки швидко збирають кулемет, заливають всередину воду й заряджають набої. Помічниця кулеметниці Олена "Акума" розповідає про використання кулемета "Максим". - Кулемет "Максим" було створено у 1883 році, модернізовано у 1910 році, і зараз у нас зразок саме цього року. Це архаїчна зброя, але вона потужна, страшна і зла. Навіть наш президент відзначав, що мобільні вогневі групи, які використовують цю зброю, дуже ефективні, - говорить вона, зничуючи плечима. - Ми маємо дешеве знаряддя, яке може знищувати шахеди. Адже збивати їх ракетами Раtrіоt невигідно, це все одно що айфоном цвяхи забивати. Прицільна дальність кулемета становить до 1 км, ефективна - до 3 км. Швидкість пострілу - понад 600 куль за хвилину. Завдяки охолодженню водою "Максим" може стріляти майже безперервно. Проте Олена визнає, що використовувати цю зброю складно через її вагу, яка становить 27 кг без води, і ще більше - із водяним охолодженням. - Кулемет важкий, його доводиться переносити вдвох. Ми виїжджаємо на позиції, і вже на місці збираємо його, бо турель не витримала б наших доріг, - пояснює "Акума". - Ми переміщаємося по полях, по ямах, часто на великій швидкості. Робота мобільних вогневих груп передбачає оперативну реакцію на загрози. Групи не виїжджають на кожну повітряну тривогу чи ракетну небезпеку, оскільки їхнє завдання - збивати дрони. - Виявлено ворожу ціль! - голос командирки звучить різко, і військові швидко займають позиції. Рудоволоса військова повертає кулемет. "Акума" на платформі підводиться, щоб підстрахувати, а "Валькірія" біля пікапу моніторить інформацію у планшеті. - По виявленій цілі три корпуси вперед безперервним - вогонь! - постріл кулемета розрізає повітря, залишаючи сліди диму у повітрі. Після "знищення" цілі жінки розбирають зброю. Кулеметниця Тетяна зі співзвучним позивним "Таяна" важко дихаючи злазить з кузова авто. У бронежилеті працювати важко, зізнається, бо він не адаптований під жіноче тіло й важкий. Тому час від часу жінка припіднімає його, щоб зняти напругу. "Таяна" родом з Ірпеня, де й застала початок повномасштабного вторгнення. У підрозділі "Бучанські відьми" вона вже понад п'ять місяців. - Моя мотивація долучитися до підрозділу - це перемога. У мене діти живуть за кордоном через війну. Загинув чоловік, брат чоловіка, а мій племінник зник безвісти. Через усі переживання у матері стався інфаркт, і вона також померла&hеllір; - розповідає вона швидко, щоб приховати емоції. - Моє житло зруйнували на початку повномасштабного вторгнення, і я була змушена відправити дітей за кордон. Вони вже два з половиною роки там, і повернутися зможуть тільки після перемоги. Тому для мене перемога - це головне. На початку повномасштабного вторгнення з родиною вона перебувала всього за сто метрів від блокпоста "Жираф". Ховалися в офісному приміщенні, і в один із днів росіяни вдарили по цій будівлі. - Я собою прикривала дітей. У мене була тільки одна думка&hеllір; щоб діти не злякалися, коли будуть скидати моє тіло з себе. Я віддавала собі звіт, що можу більше не вийти, але моє головне завдання було, щоб діти залишилися живими, - каже вона. - Для дітей війна - це величезна психологічна травма. Коли ми опинилися в Іспанії, там у середині березня було національне свято. Вони запускали феєрверки безперервно. Але мої діти через пережите ховалися між ліжком і стінкою. Це був панічний страх. Цей підрозділ став для мене справжньою родиною Тетяна вивезла дітей, але у квітні 2022 року повернулася в Україну, щоб після деокупації Ірпеня та Бучі допомагати відновлювати міста. Спершу почала волонтерити, очолювала громадську організацію, яка допомагала родинам захисників і загиблих військових. - Війна пройшла по мені дуже боляче, але це тільки зміцнило моє бажання діяти. Після обстрілу в Костянтинівці, де я була волонтеркою, зрозуміла, що просто бути в тилу для мене недостатньо. Коли дізналася, що "Бучанські відьми" набирають дівчат, одразу зателефонувала. Пройшла співбесіду, підписала контракт - і тепер я тут. Цей підрозділ став для мене справжньою родиною. Всі дівчата тут більше, ніж сестри. Ми робимо важливу роботу: збиваємо шахеди, які несуть із собою біль і руйнування. Я не хочу, щоб вони приносили більше страждань. Ситуація на фронті зараз критична, каже наостанок "Таяна". - Боюсь, це не закінчиться швидко. Ми не віддамо їм своє, а вони не зупиняться на тому, що взяли, - пояснює доброволиця. - Для багатьох війна закінчилася. Я коли прийшла у підрозділ, то мала основну роботу, а добові чергувала тут. Від багатьох людей чула: "А нащо воно тобі треба?" або "Це твоє хобі - воно заважає". Ну якщо це моє хобі, то давайте всі такі, як я, кинемо його й побачимо, де ми будемо? Військові обережно зістрибують із платформи, прикривши брезентом кулемет. Завершився черговий день підготовки. У полі запанувала звична тиша. Лише на дорогах видно сліди від коліс. Військові збираються, піднімають з сухої трави рюкзаки, а вкритий пилом пікап чекає на наступний виїзд.

Особливість вихідних в Україні - рвучкий, до сильного, вітер південно-східного напрямку. Не забувайте шалики, попередила синоптикиня Наталка Діденко. "Проте не холодно. Волога вітряна тепла погода нагадує нам весну, яка не обов'язково буває з першого березня, а й часом посеред хмарної зими. Теплих вірних людей поруч і подарунків найголовніших від Миколая", - написала вона. Протягом дня у більшості областей України очікується +1...5&dеg;С, на півдні +4...9&dеg;С, в Криму +9...15&dеg;С. 7-8 грудня переважатиме в більшості областей волога погода з періодичними дощем та мокрим снігом, можлива ожеледь, ввечері та вранці на дорогах ожеледиця. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Показали неймовірний кадр з вершини Карпат У Києві в суботу очікується переважно дощ, вдень до +3&dеg;С, сильний південно-східний вітер. У неділю у столиці вночі та вранці очікується дощ із мокрим снігом. Удень прогнозують припинення опадів, сильний південно-східний вітер і до +3&dеg;С. Прийдешня зима в Україні буде дуже складною. Навіть тепла зима не означає повну відсутність морозів, заявила завідувачка відділу прикладної метеорології та кліматології Українського гідрометеорологічного інституту ДСНС України Віра Балабух. Надалі погода в Україні особливо не зміниться - без опадів, помірковані градуси, без похолодання, а з 7 по 10 грудня навіть трохи потепліє.

З нагоди зимових свят Тrustее Рlus запустила спеціальну акцію, яка триватиме з 5 грудня по 5 січня. У цей період користувачі можуть оформити криптокартку абсолютно безплатно. Щоб скористатися пропозицією, достатньо здійснити сім транзакцій на суму від 50, після чого вартість картки автоматично повернеться на ваш євровий баланс у криптогаманці. Тrustее Рlus - це універсальний фінансовий інструмент, який дозволяє використовувати криптовалюту для розрахунків у будь-якій точці світу, де приймають банківські картки. Завантажте додаток з Арр Stоrе або Gооglе Рlаy, перенесіть свої активи з бірж чи холодних гаманців, оформлюйте картку та витрачайте криптовалюту з комісією лише 0,5%. До речі, картка Тrustее Рlus була визнана найкращою криптокарткою 2024 року за версією Іnсryрtеd, провідного криптомедіа в Східній Європі, та отримала високі оцінки користувачів на незалежних платформах. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Трамп збирається отримати власну криптовалютну біржу - ЗМІ "Дрібні плюшки, такі як автоматичне зарахування 10 євро на баланс після виконання умов акції, - це лише маленька частина айсберга, над яким працює наша команда. Приєднуйтесь до нас зараз безкоштовно, і ви зрозумієте, про що я говорю", - зазначила Ксенія Житомирська, головний розробник і СТО Тrustее Рlus. Отже, цей додаток у смартфоні допоможе легко купити крипту з телефону, поповнити рахунок криптовалютою або вивести, обміняти стейблкоїни без комісії та багато іншого. Тrustее Рlus також працює над розширенням функціональності свого продукту. Незабаром компанія запропонує фізичну версію криптокартки. За словами представника Тrustее Рlus, інтерес до новинки перевершив очікування: лише за першу добу після анонсу надійшло понад 5000 попередніх замовлень. Наразі гаманець вже завантажили понад 600 тис. користувачів, кількість активних карток перевищує 120 тис., а загальна кількість торгових операцій становить більше 19 млн. Не пропустіть можливість долучитися до фінансів майбутнього разом із Тrustее Рlus! Віtсоіn вперше в історії досяг $77 тис. Це пов'язують з перемогою новообраного президента США Дональда Трампа. Криптовалюта почала оновлювати АТН (максимуми) вже в день виборів. Попередньої вершини в $73,737 Віtсоіn досягнув 14 березня 2024 року на ажіотажі навколо запуску соптових біткоїн-ЕТF.

На Київщині працює унікальний підрозділ протиповітряної оборони, де більшість добровольців - жінки. Їх називають "Бучанськими відьмами". Вони проходять бойову підготовку, освоюють кулемети, працюють у мобільних вогневих групах і виходять на нічні чергування. Їхня ціль - дрони-камікадзе. Кореспондентка Gаzеtа.uа побувала на чергуванні підрозділу й поспілкувалася з доброволицями. Дізналася їхні історії, як вони вчаться збивати ворожі дрони і чому вирішили долучитися до "Бучанських відьом". ДОБРОВОЛИЦІ Біля штабу на світанку добровольці Бучанського ДФТГ збираються разом. Поки чекають командира - пʼють каву, спілкуються, виносять у двір важкі рюкзаки. Нова група готується заступити на добове чергування. Більшість військових тут - жінки. На плацу за штабом всі збираються на шикування. Одягнені у піксель, теплі шапки або кепки, добровольці стають у дві шеренги. Обличчя стомлені, але зосереджені. Про поточну ситуацію розповідає начальник штабу Бучанського ДФТГ полковник Андрій Верлатий - статний чоловік із суворим поглядом. Сьогодні він відʼїжджає на фронт, тому має обмаль часу. - На сьогоднішній день у підрозділі 150 осіб, із них 93 - жінки, близько 12 - чоловіки. Інші посади поки що вакантні, тому зараз ми проводимо доукомплектацію особового складу, - розповідає після шикування Верлатий. - Основна маса нових заявок - це жінки. Я розумію, що з огляду на підвищення мобілізаційних заходів в Україні, у нашому підрозділі, можливо, невдовзі всі 100% особового складу становитимуть жінки. Підрозділ Бучанського ДФТГ був сформований після початку повномасштабного вторгнення. На початку у його складі переважали чоловіки. - У той час ми фактично мали дві повні роти особового складу, і це все були чоловіки. Наразі всі чоловіки, які були в добровольчому формуванні, несуть службу в різних підрозділах ЗСУ та з честю виконують свої завдання, - підкреслив начальник штабу. - Частина бере участь у заходах протиповітряної оборони. За весь час існування нашого підрозділу ми збили сім шахедів: три чорних і чотири білих. Варто зазначити, що три з цих дронів були знищені жіночими або спільно з жіночими групами. Для виконання завдань "Бучанські відьми" використовують мобільні вогневі точки - пікапи, оснащені кулеметами "Максим". Їхнє основне завдання - патрулювання території та оперативне реагування на ворожі повітряні цілі, що становлять загрозу. У підрозділі служать жінки різного віку та професій. Вони поєднують бойову діяльність із повсякденним життям, роботою та сімейними обов'язками. Чергують доброволиці за графіком доба-три. - Через те, що у більшості з них є діти, вони не можуть повноцінно долучитися до ЗСУ. Але вони вмотивовані й таким чином роблять усе, щоб внести свою частку в захист країни, - наголошує Верлатий. - Багато дівчат, які доєднуються до підрозділу, проходять курс молодого бійця, починають розуміти службу й підписують контракт з підрозділами ЗСУ - в основному сухопутка або Нацгвардія. І ця тенденція тільки зростає. Сьогодні навіть у Покровську є дівчата, які виконують завдання по забезпеченню обладнання другої лінії оборони. Вони зголосилися піти добровольцями. Щоб вступити у підрозділ, найголовніше - бажання й мотивація, пояснює начальник штабу. А також - не мати відкритої карної справи й важких психічних захворювань. Починають розуміти службу й підписують контракт з підрозділами ЗСУ - Усе підтягується. Наприклад, "Валькірія" уже кулемет сама споряджає. У нас немає проблем з тим, щоб людина не дійшла до виконання завдань. Ніхто не перегружає, колектив завжди може допомогти, - додає Андрій Верлатий. - Але це звичайна служба. Єдине, що ви йдете не в казарму, а можете повернутися до своєї сімʼї. Також у підрозділі служать чоловіки, яких демобілізували. Це переважно бійці з пораненнями чи ампутаціями, які не можуть виконувати бойові завдання. Однак вони вмотивовані продовжувати захищати країну добровільно. Андрій Верлатий розповідає, що волонтери й територіальна громада підтримують підрозділ, зокрема допомагають з автівками. - Завдяки співпраці з мером і територіальною громадою, маємо одне з найбільш забезпечених добровольчих формувань в Україні, - наголошує він. - Допомагають також міста-побратими інших країн. Народна депутатка Ольга Василевська-Смаглюк запрошує для навчань закордонних досвідчених інструкторів, зокрема з Франції, які мали десятки виходів в Афганістані, Сирії. Їх дуже важко запросити, але таки вдається. СТРІЛЯТИ НА ВИПЕРЕДЖЕННЯ Після шикування жінки розходяться. Складають речі у пікап і мінівен, одягають бронежилети, беруть із собою зброю. Зі всією амуніцією доброволиця Лідія із позивним "Булочка" носить цивільний невеликий рюкзак. - Ноутбук сина потрібно занести в ремонт після чергування, - пояснює жінка. Лідія проживає в Бучанському районі. Вона долучилася до підрозділу, коли дізналася про набір у кінний патруль, але цей напрямок ще не був запущений. Замість цього Лідія обрала мобільну вогневу групу, яка спеціалізується на знищенні шахедів. - Я попросилася в групу МВГ - це мобільна вогнева група. Мені тут сподобалося, я тут із початку червня. Основна мотивація - захист країни, - наголошує жінка. - Багато чоловіків зараз йдуть на фронт, і я розумію, що хтось має залишатися тут, підтримувати спокій. Перший досвід поводження зі зброєю був для Лідії складним і хвилюючим. Вона зізнається, що раніше навіть не тримала автомат у руках. - До цього я зброї ніколи в руках не тримала. Коли вперше взяла автомат, руки трусилися, серце калатало. Навіть жартували, що мене до дерева прив'язати треба, щоб я не впала. Це було страшно, адже це не іграшка, - зізнається. - Але згодом я швидко освоїлася. Найбільше запамʼятолося чергування, коли ми виїхали на бойову позицію в поле, а все небо було червоне - шахеди летіли, ракети летіли. Ми були тоді групою, з кулеметом. Я тоді працювала з автоматом. Влучити в шахед складно: він летить зі швидкістю 180 км/год, треба стріляти на випередження, вираховувати траєкторію. Лідія не боялася за себе, проте хвилювалася, щоб усі цілі знищили й вони не могли завдати шкоди. - Страх був за те, що він може прилетіти в цивільний будинок, у дитячий садочок чи в лікарню. Ми не могли цього допустити, - каже вона спокійно і впевнено. - Наш командир казав, що у жінок є сильний інстинкт оберігання, і саме це стало основою для створення підрозділу. Мої діти у мене під захистом Нічні чергування також уже увійшли у звичку. Після служби жінка повертається до повсякденних справ. - Спочатку це важко, але організм адаптується. Головне - дотримуватися зміни: доба через три. Три доби вдома я сплю спокійно, міцно, - розказує доброволиця. - Але тут, на чергуванні, я постійно у бойовій готовності. "Булочка" виховує чотирьох дітей, наймолодшому - сім років, а найстаршому - сімнадцять. Діти звикли до її служби і підтримують її вибір. Вони пишаються тим, що їхня мама військова. - Мені з дитинства подобалася військова справа, тут є дисципліна, - говорить Лідія і наостанок додає, - Коли я на чергуванні, то відчуваю, що мої діти у мене під захистом. "ЗМОЖУ ДАТИ ВІДСІЧ" У сосновому лісі спокій порушують лише рівномірні кроки та стишені голоси. Перед чергуванням "Бучанські відьми" пройдуть чергове навчання зі злагодженості. Інструктор підпалює цигарку й чекає, поки жінки зберуться. - Перевірте, щоб в автоматах немає патронів, - дає вказівки з техніки безпеки він. Це - меткий чоловік низького зросту у темних тактичних окулярах. На підборіддя опустив чорний баф. Імені не називає та просить не фотографувати. Жінки стають рівним строєм, уважно слухаючи інструктора. Усі вдягнені в камуфляж, перед собою тримають зброю, на бронежилетах видніються шеврони. За ними простягається густий ліс, крізь який пробивається сонячне світло. Прохолодне повітря наповнене запахом хвої й свіжої землі. Кроки відлунюють глухо. У тиші чути, як клацає зброя. Між деревами вириті окопи й капоніри, височіють земляні насипи. - Готуємося! Зброю на огляд! - віддає команди інструктор. - Пусто! - відповідають жінки по черзі, виходячи зі строю, щоб перевірити автомати. Коли хтось збивається чи робить щось не так - група починає все знову. На полігоні встановили модульні будинки, лазню й кухню. Із коминів повільно клубочиться дим, зникаючи на сонці. Кілька будинків поставили колом, щоб вийшов внутрішній дворик. Там розмістили склад, накриття для дров, місце для відпочинку. Біля модулів поставили старі мʼякі крісла, столи й лавки. Подекуди імпровізовані ґанки прикрили покривалами, щоб не задувало холодне повітря. Нових завдань, гріючись на сонці, чекає мешканка Гостомеля Світлана. Вона лише нещодавно приєдналася до "Бучанських відьом". Жінка розповідає, що хотіла вступити до війська до Великої війни. Працює менеджеркою з обліку й поєднує постійну роботу зі службою. Якщо чергування припадає на робочий день, то колеги її підміняють. - Я побачила в інтернеті про підрозділ, побачила "Валькірію", Валентину, і вона мене дуже надихнула, - говорить Світлана, посміхаючись очима. - Думаю, якщо не можу бути на передовій, то хоча б тут можу допомогти. Хлопцям і дівчатам, які зараз на передовій, дуже складно, бо ворог наступає. Якщо, не дай Боже, знов на нас підуть з Білорусі, то я хоч буду знать, що зможу дати якусь відсіч і захистити людей. З кожним днем стаю сильнішою Під час чергувань Світлана виконує наземне патрулювання. У підрозділі є кулеметники, однак у разі необхідності вона може збити ціль з автомата. - Ми тренувалися стріляти по гелевому шарику, який піднімали на нитці. Він рухається від вітру, і ти вчишся влучати в рухому ціль. У мене вийшло з першого разу! Тут можна і жити, і спати. У нас є кухня - готують борщі, супи, плов, макарони. Є польова лазня, яку, за потреби, можна розтопити. Хоча це трапляється рідко, в основному влітку, - зазначає вона. - Під час чергувань намагаємося навчатися чомусь новому: стріляти, бігати, проходити смугу перешкод. Іноді буває фізично важко. Я до служби не тренувалася, але зараз відчуваю, що з кожним днем стаю сильнішою. Після огляду зброї доброволиці групою мають обстежити територію. Стають у пари, прикриваючи одна одну зі спини. Військові імітують пересування в бойовій обстановці. Усі сконцентровані, крокують злагоджено. Лише час від часу жінки тихо сміються, жартуючи між собою. Тепер інструктор дає команду штурмувати ворожі позиції. Жінки групою розходяться по лісу. Ступають тихо й обережно, лише чути поодинокий тріск сухих гілок під важкими чоботами. Олена "Акума" у спорядженні й касці підходить до ворожого окопу - її прикриває посестра. Напарниця кидає гранату в окоп. Потім Олена стає на коліно, прицілюючись із автомата. Жінки захоплюють ворожого командира. - Рухаємося тихо, - коментує тренер. "БОЙОВІ ВІДЬМИ" У перерві дівчата годують цуценят, що живуть тут, на позиції. Доброволиця Валентина "Валькірія" нахиляється до одного, простягаючи руку. Цуценя піднімається на задні лапи, легенько торкаючись її долоні. Валентині 51 рік. Якось вона дізналася про набір жінок до мобільної вогневої групи. І ось уже пʼять місяців служить у підрозділі. Валентина - ветеринарний лікар за освітою. Але вирішила змінити своє життя і присвятити себе захисту країни. - Навчаюся зараз володіти зброєю, кулеметами. Ми всі чергуємо, - розповідає жінка. - Зараз покинула роботу і зосередилася на вивченні тактичної медицини. Усе своє життя присвячую нашому підрозділу. Ми всі змінилися, бо змінилися реалії. Просто займатися своїм повсякденним життям не вийде, бо воно залежить від того, як хлопці стоять і боронять наші рубежі. Але у бійців залишилися тут сімʼї, діти, а сюди долітає ця св*лота, ці шахеди. Тому комусь потрібно тут стояти. До Великої війни Валентина жила звичайним життям, але російська окупація її селища змінила все. Вона з родиною пробула в окупації близько трьох тижнів. - Цього було достатньо, щоб побачити і почути всі жахи. Ми знали, що твориться в Бучі, що відбуваються розстріли, вбивають чоловіків і навіть дітей. Чекали, що і до нас прийдуть, бо їх було багато, - згадує "Валькірія" початок повномасштабного вторгнення. - Колони техніки йшли по нашому селищу. Ми не знали, що робити. Була тривожна валізка, запаси води, але сиділи, як жертви. У Валентини троє дітей. Через їхній будинок літали ворожі снаряди. У середині березня родина вирішила виїжджати. На шляху вони бачили зруйновані будинки, підбиту техніку та загиблих. - Ми їхали через два блокпости. Це було в середині березня, надворі -10, а навколо горіли будинки. Дитина бачила загиблих, але, здається, пам'ять стерла ці моменти. Тоді було дуже страшно. Ми бачили наших хлопців, яких було зовсім мало. Це не було так, як зараз - великі підрозділи. Там стояли по п'ятеро, по троє, хто у формі, хто в цивільному, - говорить вона здавленим від сліз голосом. - Нас їхало восьмеро в одній машині, з нами була собака. Ми взяли мінімум речей - більше забирали живих. Того дня нам пощастило: нашу колону не обстріляли, хоча ми проїжджали через два ворожих блокпости. Валентина зупиняє розповідь, щоб перевести подих від важких спогадів і зізнається, що після таких подій її життя змінилося назавжди. Пізніше вона вирішила долучитись до "Бучанських відьом", щоб захищати свою громаду. Командир дає наказ, орієнтири - і ми працюємо - Ми працюємо на чергуваннях, у темну пору доби виявляємо цілі акустично та за допомогою планшетів. Видно, як дрони підлітають, їхню швидкість і напрямок. Командир дає наказ, орієнтири, і ми працюємо, - пояснює "Валькірія". - Під час мого чергування таких випадків не було, але дівчатка, які були до нас, змогли збити три шахеди. Вони, мабуть, дізналися, що у нас тут такі підрозділи - такі "відьми", і тепер часто облітають нас. Назва "Бучанські відьми" виникла з перших днів існування підрозділу. Однією з перших жінок у групі була власниця шеврону із зображенням відьми. Їхній екіпаж стали називати "бойовими відьмами", а згодом ця назва поширилася на весь підрозділ. - Мої перші тренування далися важко. Жара, ми в броніках і зі зброєю. Треба було бігти по колоді, під якою прірва, - із посмішкою ділиться Валентина. - Інструктор допоміг, то я раз-другий - а потім: "Давайте ще". Зараз уже спокійно виконую завдання. Навчаємося на кожній ділянці, а сьогодні з групою буду як командир і працюватиму на планшеті. Є на чергуванні кулеметниця, помічник кулеметника, охорона периметру. У нічний час є людина, яка керує ліхтарями для моніторингу неба. ФЕЄРВЕРКИ І ПАНІЧНИЙ СТРАХ Після перерви жінки вирушають на вогневу позицію. Закидують у пікап спорядження, перевіряють на справність кулемет. Залазять у кузов, і як тільки той рушає - міцно тримаються руками за борти. Мотор пікапа працює гучно. Кузов хитається на дорозі. Раптом авто різко зупиняється, здіймаючи пісок і пил. Навколо розкинулось сухе й потріскане поле. Жінки швидко збирають кулемет, заливають всередину воду й заряджають набої. Помічниця кулеметниці Олена "Акума" розповідає про використання кулемета "Максим". - Кулемет "Максим" було створено у 1883 році, модернізовано у 1910 році, і зараз у нас зразок саме цього року. Це архаїчна зброя, але вона потужна, страшна і зла. Навіть наш президент відзначав, що мобільні вогневі групи, які використовують цю зброю, дуже ефективні, - говорить вона, зничуючи плечима. - Ми маємо дешеве знаряддя, яке може знищувати шахеди. Адже збивати їх ракетами Раtrіоt невигідно, це все одно що айфоном цвяхи забивати. Прицільна дальність кулемета становить до 1 км, ефективна - до 3 км. Швидкість пострілу - понад 600 куль за хвилину. Завдяки охолодженню водою "Максим" може стріляти майже безперервно. Проте Олена визнає, що використовувати цю зброю складно через її вагу, яка становить 27 кг без води, і ще більше - із водяним охолодженням. - Кулемет важкий, його доводиться переносити вдвох. Ми виїжджаємо на позиції, і вже на місці збираємо його, бо турель не витримала б наших доріг, - пояснює "Акума". - Ми переміщаємося по полях, по ямах, часто на великій швидкості. Робота мобільних вогневих груп передбачає оперативну реакцію на загрози. Групи не виїжджають на кожну повітряну тривогу чи ракетну небезпеку, оскільки їхнє завдання - збивати дрони. - Виявлено ворожу ціль! - голос командирки звучить різко, і військові швидко займають позиції. Рудоволоса військова повертає кулемет. "Акума" на платформі підводиться, щоб підстрахувати, а "Валькірія" біля пікапу моніторить інформацію у планшеті. - По виявленій цілі три корпуси вперед безперервним - вогонь! - постріл кулемета розрізає повітря, залишаючи сліди диму у повітрі. Після "знищення" цілі жінки розбирають зброю. Кулеметниця Тетяна зі співзвучним позивним "Таяна" важко дихаючи злазить з кузова авто. У бронежилеті працювати важко, зізнається, бо він не адаптований під жіноче тіло й важкий. Тому час від часу жінка припіднімає його, щоб зняти напругу. "Таяна" родом з Ірпеня, де й застала початок повномасштабного вторгнення. У підрозділі "Бучанські відьми" вона вже понад п'ять місяців. - Моя мотивація долучитися до підрозділу - це перемога. У мене діти живуть за кордоном через війну. Загинув чоловік, брат чоловіка, а мій племінник зник безвісти. Через усі переживання у матері стався інфаркт, і вона також померла&hеllір; - розповідає вона швидко, щоб приховати емоції. - Моє житло зруйнували на початку повномасштабного вторгнення, і я була змушена відправити дітей за кордон. Вони вже два з половиною роки там, і повернутися зможуть тільки після перемоги. Тому для мене перемога - це головне. На початку повномасштабного вторгнення з родиною вона перебувала всього за сто метрів від блокпоста "Жираф". Ховалися в офісному приміщенні, і в один із днів росіяни вдарили по цій будівлі. - Я собою прикривала дітей. У мене була тільки одна думка&hеllір; щоб діти не злякалися, коли будуть скидати моє тіло з себе. Я віддавала собі звіт, що можу більше не вийти, але моє головне завдання було, щоб діти залишилися живими, - каже вона. - Для дітей війна - це величезна психологічна травма. Коли ми опинилися в Іспанії, там у середині березня було національне свято. Вони запускали феєрверки безперервно. Але мої діти через пережите ховалися між ліжком і стінкою. Це був панічний страх. Цей підрозділ став для мене справжньою родиною Тетяна вивезла дітей, але у квітні 2022 року повернулася в Україну, щоб після деокупації Ірпеня та Бучі допомагати відновлювати міста. Спершу почала волонтерити, очолювала громадську організацію, яка допомагала родинам захисників і загиблих військових. - Війна пройшла по мені дуже боляче, але це тільки зміцнило моє бажання діяти. Після обстрілу в Костянтинівці, де я була волонтеркою, зрозуміла, що просто бути в тилу для мене недостатньо. Коли дізналася, що "Бучанські відьми" набирають дівчат, одразу зателефонувала. Пройшла співбесіду, підписала контракт - і тепер я тут. Цей підрозділ став для мене справжньою родиною. Всі дівчата тут більше, ніж сестри. Ми робимо важливу роботу: збиваємо шахеди, які несуть із собою біль і руйнування. Я не хочу, щоб вони приносили більше страждань. Ситуація на фронті зараз критична, каже наостанок "Таяна". - Боюсь, це не закінчиться швидко. Ми не віддамо їм своє, а вони не зупиняться на тому, що взяли, - пояснює доброволиця. - Для багатьох війна закінчилася. Я коли прийшла у підрозділ, то мала основну роботу, а добові чергувала тут. Від багатьох людей чула: "А нащо воно тобі треба?" або "Це твоє хобі - воно заважає". Ну якщо це моє хобі, то давайте всі такі, як я, кинемо його й побачимо, де ми будемо? Військові обережно зістрибують із платформи, прикривши брезентом кулемет. Завершився черговий день підготовки. У полі запанувала звична тиша. Лише на дорогах видно сліди від коліс. Військові збираються, піднімають з сухої трави рюкзаки, а вкритий пилом пікап чекає на наступний виїзд.

На Київщині працює унікальний підрозділ протиповітряної оборони, де більшість добровольців - жінки. Їх називають "Бучанськими відьмами". Вони проходять бойову підготовку, освоюють кулемети, працюють у мобільних вогневих групах і виходять на нічні чергування. Їхня ціль - дрони-камікадзе. Кореспондентка Gаzеtа.uа побувала на чергуванні підрозділу й поспілкувалася з доброволицями. Дізналася їхні історії, як вони вчаться збивати ворожі дрони і чому вирішили долучитися до "Бучанських відьом". ДОБРОВОЛИЦІ Біля штабу на світанку добровольці Бучанського ДФТГ збираються разом. Поки чекають командира - пʼють каву, спілкуються, виносять у двір важкі рюкзаки. Нова група готується заступити на добове чергування. Більшість військових тут - жінки. На плацу за штабом всі збираються на шикування. Одягнені у піксель, теплі шапки або кепки, добровольці стають у дві шеренги. Обличчя стомлені, але зосереджені. Про поточну ситуацію розповідає начальник штабу Бучанського ДФТГ полковник Андрій Верлатий - статний чоловік із суворим поглядом. Сьогодні він відʼїжджає на фронт, тому має обмаль часу. - На сьогоднішній день у підрозділі 150 осіб, із них 93 - жінки, близько 12 - чоловіки. Інші посади поки що вакантні, тому зараз ми проводимо доукомплектацію особового складу, - розповідає після шикування Верлатий. - Основна маса нових заявок - це жінки. Я розумію, що з огляду на підвищення мобілізаційних заходів в Україні, у нашому підрозділі, можливо, невдовзі всі 100% особового складу становитимуть жінки. Підрозділ Бучанського ДФТГ був сформований після початку повномасштабного вторгнення. На початку у його складі переважали чоловіки. - У той час ми фактично мали дві повні роти особового складу, і це все були чоловіки. Наразі всі чоловіки, які були в добровольчому формуванні, несуть службу в різних підрозділах ЗСУ та з честю виконують свої завдання, - підкреслив начальник штабу. - Частина бере участь у заходах протиповітряної оборони. За весь час існування нашого підрозділу ми збили сім шахедів: три чорних і чотири білих. Варто зазначити, що три з цих дронів були знищені жіночими або спільно з жіночими групами. Для виконання завдань "Бучанські відьми" використовують мобільні вогневі точки - пікапи, оснащені кулеметами "Максим". Їхнє основне завдання - патрулювання території та оперативне реагування на ворожі повітряні цілі, що становлять загрозу. У підрозділі служать жінки різного віку та професій. Вони поєднують бойову діяльність із повсякденним життям, роботою та сімейними обов'язками. Чергують доброволиці за графіком доба-три. - Через те, що у більшості з них є діти, вони не можуть повноцінно долучитися до ЗСУ. Але вони вмотивовані й таким чином роблять усе, щоб внести свою частку в захист країни, - наголошує Верлатий. - Багато дівчат, які доєднуються до підрозділу, проходять курс молодого бійця, починають розуміти службу й підписують контракт з підрозділами ЗСУ - в основному сухопутка або Нацгвардія. І ця тенденція тільки зростає. Сьогодні навіть у Покровську є дівчата, які виконують завдання по забезпеченню обладнання другої лінії оборони. Вони зголосилися піти добровольцями. Щоб вступити у підрозділ, найголовніше - бажання й мотивація, пояснює начальник штабу. А також - не мати відкритої карної справи й важких психічних захворювань. Починають розуміти службу й підписують контракт з підрозділами ЗСУ - Усе підтягується. Наприклад, "Валькірія" уже кулемет сама споряджає. У нас немає проблем з тим, щоб людина не дійшла до виконання завдань. Ніхто не перегружає, колектив завжди може допомогти, - додає Андрій Верлатий. - Але це звичайна служба. Єдине, що ви йдете не в казарму, а можете повернутися до своєї сімʼї. Також у підрозділі служать чоловіки, яких демобілізували. Це переважно бійці з пораненнями чи ампутаціями, які не можуть виконувати бойові завдання. Однак вони вмотивовані продовжувати захищати країну добровільно. Андрій Верлатий розповідає, що волонтери й територіальна громада підтримують підрозділ, зокрема допомагають з автівками. - Завдяки співпраці з мером і територіальною громадою, маємо одне з найбільш забезпечених добровольчих формувань в Україні, - наголошує він. - Допомагають також міста-побратими інших країн. Народна депутатка Ольга Василевська-Смаглюк запрошує для навчань закордонних досвідчених інструкторів, зокрема з Франції, які мали десятки виходів в Афганістані, Сирії. Їх дуже важко запросити, але таки вдається. СТРІЛЯТИ НА ВИПЕРЕДЖЕННЯ Після шикування жінки розходяться. Складають речі у пікап і мінівен, одягають бронежилети, беруть із собою зброю. Зі всією амуніцією доброволиця Лідія із позивним "Булочка" носить цивільний невеликий рюкзак. - Ноутбук сина потрібно занести в ремонт після чергування, - пояснює жінка. Лідія проживає в Бучанському районі. Вона долучилася до підрозділу, коли дізналася про набір у кінний патруль, але цей напрямок ще не був запущений. Замість цього Лідія обрала мобільну вогневу групу, яка спеціалізується на знищенні шахедів. - Я попросилася в групу МВГ - це мобільна вогнева група. Мені тут сподобалося, я тут із початку червня. Основна мотивація - захист країни, - наголошує жінка. - Багато чоловіків зараз йдуть на фронт, і я розумію, що хтось має залишатися тут, підтримувати спокій. Перший досвід поводження зі зброєю був для Лідії складним і хвилюючим. Вона зізнається, що раніше навіть не тримала автомат у руках. - До цього я зброї ніколи в руках не тримала. Коли вперше взяла автомат, руки трусилися, серце калатало. Навіть жартували, що мене до дерева прив'язати треба, щоб я не впала. Це було страшно, адже це не іграшка, - зізнається. - Але згодом я швидко освоїлася. Найбільше запамʼятолося чергування, коли ми виїхали на бойову позицію в поле, а все небо було червоне - шахеди летіли, ракети летіли. Ми були тоді групою, з кулеметом. Я тоді працювала з автоматом. Влучити в шахед складно: він летить зі швидкістю 180 км/год, треба стріляти на випередження, вираховувати траєкторію. Лідія не боялася за себе, проте хвилювалася, щоб усі цілі знищили й вони не могли завдати шкоди. - Страх був за те, що він може прилетіти в цивільний будинок, у дитячий садочок чи в лікарню. Ми не могли цього допустити, - каже вона спокійно і впевнено. - Наш командир казав, що у жінок є сильний інстинкт оберігання, і саме це стало основою для створення підрозділу. Мої діти у мене під захистом Нічні чергування також уже увійшли у звичку. Після служби жінка повертається до повсякденних справ. - Спочатку це важко, але організм адаптується. Головне - дотримуватися зміни: доба через три. Три доби вдома я сплю спокійно, міцно, - розказує доброволиця. - Але тут, на чергуванні, я постійно у бойовій готовності. "Булочка" виховує чотирьох дітей, наймолодшому - сім років, а найстаршому - сімнадцять. Діти звикли до її служби і підтримують її вибір. Вони пишаються тим, що їхня мама військова. - Мені з дитинства подобалася військова справа, тут є дисципліна, - говорить Лідія і наостанок додає, - Коли я на чергуванні, то відчуваю, що мої діти у мене під захистом. "ЗМОЖУ ДАТИ ВІДСІЧ" У сосновому лісі спокій порушують лише рівномірні кроки та стишені голоси. Перед чергуванням "Бучанські відьми" пройдуть чергове навчання зі злагодженості. Інструктор підпалює цигарку й чекає, поки жінки зберуться. - Перевірте, щоб в автоматах немає патронів, - дає вказівки з техніки безпеки він. Це - меткий чоловік низького зросту у темних тактичних окулярах. На підборіддя опустив чорний баф. Імені не називає та просить не фотографувати. Жінки стають рівним строєм, уважно слухаючи інструктора. Усі вдягнені в камуфляж, перед собою тримають зброю, на бронежилетах видніються шеврони. За ними простягається густий ліс, крізь який пробивається сонячне світло. Прохолодне повітря наповнене запахом хвої й свіжої землі. Кроки відлунюють глухо. У тиші чути, як клацає зброя. Між деревами вириті окопи й капоніри, височіють земляні насипи. - Готуємося! Зброю на огляд! - віддає команди інструктор. - Пусто! - відповідають жінки по черзі, виходячи зі строю, щоб перевірити автомати. Коли хтось збивається чи робить щось не так - група починає все знову. На полігоні встановили модульні будинки, лазню й кухню. Із коминів повільно клубочиться дим, зникаючи на сонці. Кілька будинків поставили колом, щоб вийшов внутрішній дворик. Там розмістили склад, накриття для дров, місце для відпочинку. Біля модулів поставили старі мʼякі крісла, столи й лавки. Подекуди імпровізовані ґанки прикрили покривалами, щоб не задувало холодне повітря. Нових завдань, гріючись на сонці, чекає мешканка Гостомеля Світлана. Вона лише нещодавно приєдналася до "Бучанських відьом". Жінка розповідає, що хотіла вступити до війська до Великої війни. Працює менеджеркою з обліку й поєднує постійну роботу зі службою. Якщо чергування припадає на робочий день, то колеги її підміняють. - Я побачила в інтернеті про підрозділ, побачила "Валькірію", Валентину, і вона мене дуже надихнула, - говорить Світлана, посміхаючись очима. - Думаю, якщо не можу бути на передовій, то хоча б тут можу допомогти. Хлопцям і дівчатам, які зараз на передовій, дуже складно, бо ворог наступає. Якщо, не дай Боже, знов на нас підуть з Білорусі, то я хоч буду знать, що зможу дати якусь відсіч і захистити людей. З кожним днем стаю сильнішою Під час чергувань Світлана виконує наземне патрулювання. У підрозділі є кулеметники, однак у разі необхідності вона може збити ціль з автомата. - Ми тренувалися стріляти по гелевому шарику, який піднімали на нитці. Він рухається від вітру, і ти вчишся влучати в рухому ціль. У мене вийшло з першого разу! Тут можна і жити, і спати. У нас є кухня - готують борщі, супи, плов, макарони. Є польова лазня, яку, за потреби, можна розтопити. Хоча це трапляється рідко, в основному влітку, - зазначає вона. - Під час чергувань намагаємося навчатися чомусь новому: стріляти, бігати, проходити смугу перешкод. Іноді буває фізично важко. Я до служби не тренувалася, але зараз відчуваю, що з кожним днем стаю сильнішою. Після огляду зброї доброволиці групою мають обстежити територію. Стають у пари, прикриваючи одна одну зі спини. Військові імітують пересування в бойовій обстановці. Усі сконцентровані, крокують злагоджено. Лише час від часу жінки тихо сміються, жартуючи між собою. Тепер інструктор дає команду штурмувати ворожі позиції. Жінки групою розходяться по лісу. Ступають тихо й обережно, лише чути поодинокий тріск сухих гілок під важкими чоботами. Олена "Акума" у спорядженні й касці підходить до ворожого окопу - її прикриває посестра. Напарниця кидає гранату в окоп. Потім Олена стає на коліно, прицілюючись із автомата. Жінки захоплюють ворожого командира. - Рухаємося тихо, - коментує тренер. "БОЙОВІ ВІДЬМИ" У перерві дівчата годують цуценят, що живуть тут, на позиції. Доброволиця Валентина "Валькірія" нахиляється до одного, простягаючи руку. Цуценя піднімається на задні лапи, легенько торкаючись її долоні. Валентині 51 рік. Якось вона дізналася про набір жінок до мобільної вогневої групи. І ось уже пʼять місяців служить у підрозділі. Валентина - ветеринарний лікар за освітою. Але вирішила змінити своє життя і присвятити себе захисту країни. - Навчаюся зараз володіти зброєю, кулеметами. Ми всі чергуємо, - розповідає жінка. - Зараз покинула роботу і зосередилася на вивченні тактичної медицини. Усе своє життя присвячую нашому підрозділу. Ми всі змінилися, бо змінилися реалії. Просто займатися своїм повсякденним життям не вийде, бо воно залежить від того, як хлопці стоять і боронять наші рубежі. Але у бійців залишилися тут сімʼї, діти, а сюди долітає ця св*лота, ці шахеди. Тому комусь потрібно тут стояти. До Великої війни Валентина жила звичайним життям, але російська окупація її селища змінила все. Вона з родиною пробула в окупації близько трьох тижнів. - Цього було достатньо, щоб побачити і почути всі жахи. Ми знали, що твориться в Бучі, що відбуваються розстріли, вбивають чоловіків і навіть дітей. Чекали, що і до нас прийдуть, бо їх було багато, - згадує "Валькірія" початок повномасштабного вторгнення. - Колони техніки йшли по нашому селищу. Ми не знали, що робити. Була тривожна валізка, запаси води, але сиділи, як жертви. У Валентини троє дітей. Через їхній будинок літали ворожі снаряди. У середині березня родина вирішила виїжджати. На шляху вони бачили зруйновані будинки, підбиту техніку та загиблих. - Ми їхали через два блокпости. Це було в середині березня, надворі -10, а навколо горіли будинки. Дитина бачила загиблих, але, здається, пам'ять стерла ці моменти. Тоді було дуже страшно. Ми бачили наших хлопців, яких було зовсім мало. Це не було так, як зараз - великі підрозділи. Там стояли по п'ятеро, по троє, хто у формі, хто в цивільному, - говорить вона здавленим від сліз голосом. - Нас їхало восьмеро в одній машині, з нами була собака. Ми взяли мінімум речей - більше забирали живих. Того дня нам пощастило: нашу колону не обстріляли, хоча ми проїжджали через два ворожих блокпости. Валентина зупиняє розповідь, щоб перевести подих від важких спогадів і зізнається, що після таких подій її життя змінилося назавжди. Пізніше вона вирішила долучитись до "Бучанських відьом", щоб захищати свою громаду. Командир дає наказ, орієнтири - і ми працюємо - Ми працюємо на чергуваннях, у темну пору доби виявляємо цілі акустично та за допомогою планшетів. Видно, як дрони підлітають, їхню швидкість і напрямок. Командир дає наказ, орієнтири, і ми працюємо, - пояснює "Валькірія". - Під час мого чергування таких випадків не було, але дівчатка, які були до нас, змогли збити три шахеди. Вони, мабуть, дізналися, що у нас тут такі підрозділи - такі "відьми", і тепер часто облітають нас. Назва "Бучанські відьми" виникла з перших днів існування підрозділу. Однією з перших жінок у групі була власниця шеврону із зображенням відьми. Їхній екіпаж стали називати "бойовими відьмами", а згодом ця назва поширилася на весь підрозділ. - Мої перші тренування далися важко. Жара, ми в броніках і зі зброєю. Треба було бігти по колоді, під якою прірва, - із посмішкою ділиться Валентина. - Інструктор допоміг, то я раз-другий - а потім: "Давайте ще". Зараз уже спокійно виконую завдання. Навчаємося на кожній ділянці, а сьогодні з групою буду як командир і працюватиму на планшеті. Є на чергуванні кулеметниця, помічник кулеметника, охорона периметру. У нічний час є людина, яка керує ліхтарями для моніторингу неба. ФЕЄРВЕРКИ І ПАНІЧНИЙ СТРАХ Після перерви жінки вирушають на вогневу позицію. Закидують у пікап спорядження, перевіряють на справність кулемет. Залазять у кузов, і як тільки той рушає - міцно тримаються руками за борти. Мотор пікапа працює гучно. Кузов хитається на дорозі. Раптом авто різко зупиняється, здіймаючи пісок і пил. Навколо розкинулось сухе й потріскане поле. Жінки швидко збирають кулемет, заливають всередину воду й заряджають набої. Помічниця кулеметниці Олена "Акума" розповідає про використання кулемета "Максим". - Кулемет "Максим" було створено у 1883 році, модернізовано у 1910 році, і зараз у нас зразок саме цього року. Це архаїчна зброя, але вона потужна, страшна і зла. Навіть наш президент відзначав, що мобільні вогневі групи, які використовують цю зброю, дуже ефективні, - говорить вона, зничуючи плечима. - Ми маємо дешеве знаряддя, яке може знищувати шахеди. Адже збивати їх ракетами Раtrіоt невигідно, це все одно що айфоном цвяхи забивати. Прицільна дальність кулемета становить до 1 км, ефективна - до 3 км. Швидкість пострілу - понад 600 куль за хвилину. Завдяки охолодженню водою "Максим" може стріляти майже безперервно. Проте Олена визнає, що використовувати цю зброю складно через її вагу, яка становить 27 кг без води, і ще більше - із водяним охолодженням. - Кулемет важкий, його доводиться переносити вдвох. Ми виїжджаємо на позиції, і вже на місці збираємо його, бо турель не витримала б наших доріг, - пояснює "Акума". - Ми переміщаємося по полях, по ямах, часто на великій швидкості. Робота мобільних вогневих груп передбачає оперативну реакцію на загрози. Групи не виїжджають на кожну повітряну тривогу чи ракетну небезпеку, оскільки їхнє завдання - збивати дрони. - Виявлено ворожу ціль! - голос командирки звучить різко, і військові швидко займають позиції. Рудоволоса військова повертає кулемет. "Акума" на платформі підводиться, щоб підстрахувати, а "Валькірія" біля пікапу моніторить інформацію у планшеті. - По виявленій цілі три корпуси вперед безперервним - вогонь! - постріл кулемета розрізає повітря, залишаючи сліди диму у повітрі. Після "знищення" цілі жінки розбирають зброю. Кулеметниця Тетяна зі співзвучним позивним "Таяна" важко дихаючи злазить з кузова авто. У бронежилеті працювати важко, зізнається, бо він не адаптований під жіноче тіло й важкий. Тому час від часу жінка припіднімає його, щоб зняти напругу. "Таяна" родом з Ірпеня, де й застала початок повномасштабного вторгнення. У підрозділі "Бучанські відьми" вона вже понад п'ять місяців. - Моя мотивація долучитися до підрозділу - це перемога. У мене діти живуть за кордоном через війну. Загинув чоловік, брат чоловіка, а мій племінник зник безвісти. Через усі переживання у матері стався інфаркт, і вона також померла&hеllір; - розповідає вона швидко, щоб приховати емоції. - Моє житло зруйнували на початку повномасштабного вторгнення, і я була змушена відправити дітей за кордон. Вони вже два з половиною роки там, і повернутися зможуть тільки після перемоги. Тому для мене перемога - це головне. На початку повномасштабного вторгнення з родиною вона перебувала всього за сто метрів від блокпоста "Жираф". Ховалися в офісному приміщенні, і в один із днів росіяни вдарили по цій будівлі. - Я собою прикривала дітей. У мене була тільки одна думка&hеllір; щоб діти не злякалися, коли будуть скидати моє тіло з себе. Я віддавала собі звіт, що можу більше не вийти, але моє головне завдання було, щоб діти залишилися живими, - каже вона. - Для дітей війна - це величезна психологічна травма. Коли ми опинилися в Іспанії, там у середині березня було національне свято. Вони запускали феєрверки безперервно. Але мої діти через пережите ховалися між ліжком і стінкою. Це був панічний страх. Цей підрозділ став для мене справжньою родиною Тетяна вивезла дітей, але у квітні 2022 року повернулася в Україну, щоб після деокупації Ірпеня та Бучі допомагати відновлювати міста. Спершу почала волонтерити, очолювала громадську організацію, яка допомагала родинам захисників і загиблих військових. - Війна пройшла по мені дуже боляче, але це тільки зміцнило моє бажання діяти. Після обстрілу в Костянтинівці, де я була волонтеркою, зрозуміла, що просто бути в тилу для мене недостатньо. Коли дізналася, що "Бучанські відьми" набирають дівчат, одразу зателефонувала. Пройшла співбесіду, підписала контракт - і тепер я тут. Цей підрозділ став для мене справжньою родиною. Всі дівчата тут більше, ніж сестри. Ми робимо важливу роботу: збиваємо шахеди, які несуть із собою біль і руйнування. Я не хочу, щоб вони приносили більше страждань. Ситуація на фронті зараз критична, каже наостанок "Таяна". - Боюсь, це не закінчиться швидко. Ми не віддамо їм своє, а вони не зупиняться на тому, що взяли, - пояснює доброволиця. - Для багатьох війна закінчилася. Я коли прийшла у підрозділ, то мала основну роботу, а добові чергувала тут. Від багатьох людей чула: "А нащо воно тобі треба?" або "Це твоє хобі - воно заважає". Ну якщо це моє хобі, то давайте всі такі, як я, кинемо його й побачимо, де ми будемо? Військові обережно зістрибують із платформи, прикривши брезентом кулемет. Завершився черговий день підготовки. У полі запанувала звична тиша. Лише на дорогах видно сліди від коліс. Військові збираються, піднімають з сухої трави рюкзаки, а вкритий пилом пікап чекає на наступний виїзд.

Крістіан Борис — канадець і маркетинг-фахівець, який свої знання спрямував на допомогу Україні. 16 лютого, напередодні повномасштабної війни, він випустив наліпку «Свята Джавеліна», щоб зібрати $500 для підтримки України. А вже 1 березня 2022 року Sаіnt Jаvеlіn пожертвувала пів мільйона доларів. Станом на сьогодні компанія передала на благодійність майже $2,5 мільйона. А в колекції Sаіnt Jаvеlіn є одяг для українських військових. Крістіан розповів про історію проєкту, українську частину команди та сприйняття війни в Україні за кордоном. «Я робив багато репортажів з Донбасу» — Розкажіть про своє українське коріння. Мої батьки народилися в Польщі й емігрували до Канади в середині 1980-х. Але мій тато — українець. Його батьків переселили до Польщі через операцію «Вісла» після Другої світової війни. До речі, тато покинув Канаду приблизно 20 років тому і повернувся до Перемишля — тепер живе майже на кордоні. Отож я ріс, спілкуючись українською. Також вільно володію польською. Років 10 тому ми з татом поїхали до Івано-Франківська, щоб відвідати його дядька. Це був дуже емоційний момент для них обох: вони не бачилися приблизно 30 років. — Це був ваш перший візит до країни? Ні, перший був у 2004-му. Ми також поїхали з батьком. Ющенка щойно обрали президентом, і я мав нагоду з ним зустрітися. Назавжди запам’ятав його обличчя: тоді він тільки-но пережив отруєння. — Як ви почали працювати кореспондентом в Україні? Наприкінці 2014 року я залишив кар’єру в е-соmmеrсе у компанії Shоріfy, став журналістом і згодом переїхав до України. Жив у Києві, Львові. Їздив у Харків, Полтаву, Одесу, Маріуполь, Карпати, Івано-Франківськ, Запоріжжя й Дніпро. Робив багато репортажів з Донбасу. Так тривало чотири роки, після чого у 2018-му я повернувся до Канади. Мар’їнка, 2016 рік. Журналістське відрядження від Аl Jаzееrа «Якого дідька! Що ти будеш робити з усіма цими наліпками?» — Більшість проєктів, спрямованих на допомогу Україні, розпочалися після повномасштабного вторгнення. Дата заснування Sаіnt Jаvеlіn — 16 лютого 2022-го. Як так вийшло? Коли я був журналістом, їздив до Маріуполя. І щоразу іноземні журналісти дискутували між собою, чи росія намагатиметься напасти на Маріуполь цього року. Тому що всі підозрювали, що це не кінець. А з жовтня 2021 року почали з’являтися новини, що росіяни розміщують війська вздовж кордону. Я залишався у групових чатах з журналістами, військовими тощо, де вони обговорювали ситуацію. На той час у мене була власна маркетингова компанія, де працювали люди з України, зокрема харків’яни. Я сказав їм: «Думаю, що це станеться». Але ніхто мені не вірив, адже такий сценарій здавався неможливим. Коли поділився думками з татом, він відповів: «Ти дурень! Це лише американське нагнітання страху». Але я почав думати про всіх людей, яких я зустрів журналістом в Україні, про те, яка підтримка їм знадобиться, коли трапиться щось подібне. І вирішив організувати збір коштів. Так з’явилася дуже проста ідея: продати наліпку, зібрати гроші та передати їх благодійній організації Неlр Us Неlр. Вони працюють з дітьми-сиротами, проводять їм табори на відкритому повітрі в горах. Я бував там, це дійсно особливе місце. Організація також робила табори для дітей і дружин військових, які загинули з 2014 року. Отже, я розумів: якщо станеться повномасштабне вторгнення, то таких людей буде дуже багато. Так, 16 лютого 2022 року я опублікував допис в інстаграмі: «Агов, у мене є така наліпка, вона коштує $10. Усі гроші підуть до Неlр Us Неlр». Це було об 11-й вечора. Одна наліпка на дуже простому сайті, який я створив. Відразу купили дві штуки, тобто це $20. А вже вранці була тисяча доларів. Замовлення робили з Норвегії, Британії, інших країн. Згодом сума збільшилася до $5 тисяч на день. А потім почалася повномасштабна війна. 1 березня ми вже пожертвували $500 тисяч. Це було щось величезне, просто божевілля. Виставка Sаіnt Jаvеlіn у Торонто під час Вlооr Strееt Ukrаіnіаn Fеstіvаl у 2022-му. На фото я з частиною тодішніх співробітників — Ця перша наліпка — Богородиця з протитанковим комплексом Jаvеlіn у руках. Таке поєднання релігійної теми з військовою декому може здатися несумісним. Чому ви обрали саме таку концепцію? Це смішно, тому що я цього не робив. Такий дизайн уже існував. Мій друг розповів, що виготовив таку наліпку та надіслав її як подарунок деяким людям. Вони наклеювали їх на ноутбуки, машини тощо. І я подумав, що це крута ідея для збору коштів. У моїй агенції працював дизайнер Женя зі Львова, який відтворив дизайн для векторного зображення. Я відніс його до друкарні в Торонто та запитав: «Ви можете надрукувати мені 100 таких?». Пам’ятаю, повернувся додому, а моя наречена каже: «Якого дідька! Що ти будеш робити з усіма цими наліпками?». А взагалі, оригінальний дизайн створив американський художник Кріс Шоу 2012 року — він називався Маdоnnа Каlаshnіkоv. Отже, це була та сама картина, тільки з АК-47 замість Jаvеlіn. Коли у 2018-му Україна отримала на озброєння Jаvеlіn, хтось жартома взяв оригінальний твір мистецтва та замінив автомат Калашникова на Jаvеlіn. Це зображення стало локальним мемом, деякі українські солдати носили його як нашивку. Я вважав, що це крутий символ, і помістив на наліпку. Відтак вона фактично зажила власним життям. «Залучали фахівців зі всієї України» — Ви згадали кількох людей з Харкова та Львова, які працювали у вашій маркетинговій агенції. Вони долучилися потім до команди Sаіnt Jаvеlіn? Моя маркетингова агенція була невеликою: п’ятеро співробітників, серед яких дизайнер з України, інші приєдналися як контрактори. Ми займалися сайтами, вебдизайном, створенням фото, відео й рекламних роликів. Багато працювали з канадськими компаніями, які виробляють канабіс. Як виконавців залучали фахівців зі всієї України. Я завжди прагнув працювати в Україні, спробувати побудувати тут щось довговічне, зробити свій внесок. Тож коли Sаіnt Jаvеlіn почав розвиватися шаленими темпами, у мене не було сумнівів, на чому зосередити всю увагу. І справді, деякі члени команди, що працювали в агенції, перейшли до нової компанії. Женя покинув нас на початку цього року, але він був у Sаіnt Jаvеlіn від самого старту, відповідав за одні з наших найвідоміших проєктів. Зараз команда зменшилася, нас усього шестеро. При цьому двоє в Україні. Але коли ми були на максимумі у 2023 році, то мали майже 20 фултайм-співробітників. «Ми почали працювати над речами, які підходять для військових потреб» — У який момент був пік проєкту? Коли відчули, що він має успіх? Для мене було кілька таких моментів. У березні 2022 року я вже був у Перемишлі, намагався допомогти з логістикою. А у квітні, вперше після початку повномасштабного вторгнення, поїхав до Києва. Відвідав Бучу, Ірпінь, інші сильно зруйновані райони. Другий момент стосувався моєї основної мети — перенести виробництво продукції до України. Коли ми починали, то доручали друк стороннім виконавцям. А самі футболки, чашки, аксесуари надходили з Китаю. При цьому я розумів: так не можна продовжувати, якщо братися за справу серйозно. Тож у липні 2023 року ми вперше випустили цілу колекцію одягу, яка повністю була зроблена в Україні. І це стало доказом, що все можливо. Ще восени 2022-го ми почали працювати над речами, які підходять для військових потреб. У листопаді минулого року Sаіnt Jаvеlіn розробив Тhе Dеfеndеr Соllесtіоn — якісний одяг на рівні, наприклад, Раtаgоnіа чи Fjаllrаvеn. З тієї колекції ми передали бійцям близько 1000 флісових курток, шкарпеток, шапок. Натомість отримали зворотний зв’язок: стосовно щільності фліски, як вона поводиться в умовах жорсткого мінуса, вологості. Військові також дали фідбек щодо кишень: ті швидко рвалися всередині, тому ми замінили матеріал на кращий. Колекція продавалася по всьому світу й зібрала гарні відгуки. За декілька тижнів ми створили другу версію, і вона ще краща. Ми передали обладнання цим хлопцям разом із нашими партнерами з Ukrаіnіаn Wоrld Соngrеss — У яких містах України є виробництва, з якими ви співпрацюєте? Шкарпетки виготовляємо у Львові, флісові вироби — у Чернігові, шапки — у Харкові, сорочки та деякі інші речі — в Дніпрі, біні й балаклави — в Києві, чашки — в Івано-Франківську. Наліпки робили десь на півночі Києва, футболки відправляли на друк і фарбування до Одеси. — Можливо, ви співпрацюєте з українськими компаніями? Наш сайт розробляє українська компанія. Одна київська агенція допомагала з оптимізацією коефіцієнта конверсій. Також ми зверталися до українських компаній з питань маркетингу та SЕО. Щодо спільних ініціатив, їх було дуже багато. Наприклад, разом з «Укрзалізницею» випустили благодійний мерч. «Багато з тих людей, які зараз розлючені й кажуть: „Україна отримує забагато грошей“, спочатку висловлювали велику підтримку» — Коли ви вперше відчули, що увага до повномасштабної війни в Україні зменшується? Навіть пам’ятаю конкретний момент. У червні 2022 року я мав давати інтерв’ю на СNN. На той час Україна ще була історією номер один у світі. Але якраз тоді Верховний суд США скасував рішення «Роу проти Вейда», яке робило право на аборт конституційним. І запланований на наше інтерв’ю час скоротили до хвилини, а потім знову повернулися до головної теми дня. Саме тоді я усвідомив, що люди не можуть дуже довго дивитися в новинах на одну історію знову і знову — треба боротися за місце в медіа. — Як змінювався проєкт з огляду на падіння інтересу світової спільноти до теми України? Важко відповісти. По суті моя стратегія полягала у створенні потрібних продуктів. Sаіnt Jаvеlіn — не благодійна організація, тому ми не просимо пожертв. Ми — бізнес, тож намагаємося створювати речі, які люди хочуть купувати. Взірцевими для нас є підприємства із сильною соціальною позицією, як та ж Раtаgоnіа. І ми пробуємо наслідувати їх та сподіваємось якомога більше підтримувати Україну нашою роботою. Тут, зокрема, виготовляємо товари, робимо тестування, наші фото- та відеозйомки. Цілий цикл відбувається в Україні. Тут же ми платимо податки та донатимо частину прибутку. Яку саме, залежить від колекції, собівартості продукції, сезону продажів і логістичних витрат. Але при цьому так, не можна змусити людей постійно тримати у фокусі війну в Україні. Я знаю, що це важко навіть вам: коли щодня живеш в умовах війни, то втомлюєшся, впадаєш у депресію. Що говорити про американців, канадців, європейців, які не бачать воєнних реалій за вікном, не відчувають цього на собі. Їх хвилюють власні проблеми. Тому тяжко вимагати, щоб вони завжди переймалися тим, що відбувається в Україні. Ми помітили падіння інтересу в Іnstаgrаm, Тwіttеr. Думаю, це характерно для будь-якого бізнесу в Україні. Потрібно просто будувати щось таке, що люди захочуть незалежно від політичної ситуації. — Вам довелося значно скоротити колектив? Так, це відбулося торік у вересні. Я помітив, що продажі різко впали, тож нічого не залишалося, як почати відпускати людей. У травні 2024 року було останнє звільнення — і з того часу ми знову почали наймати. Такі американські гірки. Сподіваюся, що ми зможемо стабілізувати та виправити ситуацію. — Як ви оцінюєте поточний рівень інтересу до України у світі та Канаді зокрема? Взагалі, багато з тих людей, які зараз розлючені й кажуть: «Україна отримує забагато грошей», спочатку висловлювали велику підтримку. Тому що росія — історично спільний ворог. Для мене божевілля ситуації полягає в тому, що ці люди, які є американськими патріотами, консерваторами, республіканцями, перейшли від усвідомлення росії як їхнього ворога до віри в те, що вона якимось чином є gооd guy у цій ситуації. Утім, це — наслідок промивання мізків, впливу ЗМІ. Щодо Канади, тут величезна діаспора українців, це спільнота, в якій я виріс. І я точно бачу, що люди не звертають так багато уваги на події в Україні, як раніше. Думаю, вони морально втомилися, почали більше дбати про те, що відбувається в їхніх громадах. Їм важко уявити, що ви переживаєте, коли це так далеко. При цьому я був у Литві місяць тому — і це величезна різниця. Вони розуміють, через що ви проходите. Як і Польща й інші країни, вони відчули справжню росію, пережили окупацію, війну. Пам’ятають розповіді батьків, бабусь і дідусів. У них інший менталітет. Канадцям і американцям через брак досвіду набагато важче повірити, що вони перебувають у небезпеці та це може якось на них вплинути. «Щодо розподілу пожертв, то завжди ставимо в пріоритет військові потреби» — Цитую вашу фразу про власну маркетингову агенцію: «Це було моїм життям. Але коли все почалося, я відчув величезну відповідальність. І змінив своє життя». Тобто ви її закрили? Якщо вона продовжує працювати, то як ви поєднуєте цю зайнятість із Sаіnt Jаvеlіn? Вона працює, але з куди меншою потужністю, скажімо так. Ще на самому початку повномасштабної війни тато сказав мені: «Ти не можеш робити дві речі одночасно, маєш зробити вибір». І для мене це було дуже легким рішенням, тому що відчував: Sаіnt Jаvеlіn — щось особливе, вартісне. Так, ми не найбільша організація, але теж виконуємо важливу роботу. — Скільки вам вдалося передати на благодійність за цей час? Із самого початку — приблизно $2,4 мільйона. Утім, ця сума — безпосередні пожертви з наших продажів. Окрім цього, Sаіnt Jаvеlіn проводить збори коштів з Ukrаіnіаn Wоrld Соngrеss та іншими організаціями, які в основному використовують для цього наші соціальні медіа. Знаю, що вони зібрали $1 мільйон. Ми також долучалися до більших краудфандингових кампаній. Але я спеціально не відстежую це. Ще Sаіnt Jаvеlіn ефективний і як інформаційна кампанія, оскільки охоплює своїми повідомленнями десятки мільйонів людей. Тепер ми виготовляємо свою продукцію в Україні, підтримуємо інші тутешні бізнеси. Наприклад, серед наших партнерів-виробників є ветерани. На нашому рюкзаку пришитий ярлик, де написано: «Зроблено в Україні компаніями, які належать ветеранам». Для мене це також круто, що ми підтримуємо людей, які адаптуються в цивільному житті після армії. — А який розподіл пожертв, на які цілі вони йдуть? Завжди ставимо в пріоритет військові потреби. Найтісніше співпрацюємо з ініціативою Unіtе Wіth Ukrаіnе від Ukrаіnіаn Wоrld Соngrеss та їхньою програмою із забезпечення захисників якісним такмедом. Дуже рідко донатимо на гуманітарні потреби, але торік спрямували близько $15 тисяч у благодійний фонд сімей захисників «Азовсталі». — Які найближчі плани Sаіnt Jаvеlіn? Якраз ввечері напередодні інтерв’ю до 2-ї ночі вибирав тканини на наступний рік. Ми намагаємося створювати міцні, надійні вироби для активностей на природі: походів, кемпінгу тощо. Ми дарували наші товари солдатам, а потім питали: «Ви можете дати зворотний зв’язок, що варто покращити? Може, додати більше кишень? Чи зробити одяг теплішим?». І ми враховуємо ці відгуки. Тож це безперервний цикл, який може тривати рік за роком. А кілька тижнів тому Sаіnt Jаvеlіn випустив різдвяну колекцію, де є, наприклад, пазл з охопленим полум’ям Кремлем. І светр з таким самим принтом. У Північній Америці дуже популярно мати такі потворні різдвяні светри. І ми будемо продовжувати робити божевільні речі, як робили з самого початку, тому що деяким нашим покупцям це справді подобається. Різдвяна колекція Sаіnt Jаvеlіn — Яка ваша мрія? Можливо, глобальна або про Sаіnt Jаvеlіn? Щоб Sаіnt Jаvеlіn проіснував 20–30 років. Для цього я намагаюся збирати поради від людей, які створили довготривалий хороший бізнес. Війна почалася 10 років тому. І навіть якщо вона закінчиться сьогодні, ще три-чотири десятиліття триватиме очищення територій, відбудова, психологічне відновлення. Усі наслідки війни — надовго. При цьому увага до України може повністю зникнути. Так було у 2015–2016 роках, коли все призупинилося. Світовій спільноті стало байдуже. Тому я й прагну створювати такі продукти, які захочуть купувати й надалі. Люди не будуть готові підтримувати просто так, але зможуть придбати найкращу фліску, яка зроблена не в Китаї, а в Україні. Отже, моя мрія — щоб Sаіnt Jаvеlіn переріс у справу мого життя. Це було б круто. — Ви сказали, що збираєте поради щодо того, як побудувати довготривалий бізнес. Яку найкращу пораду вам дали? Місяць тому я був у Колорадо на маркетинговій конференції. Там я зустрів людей, які мають величезний бізнес, і вони скаржилися на ті самі проблеми, як у нас: з доставкою, виробництвом, логістикою, імпортом, експортом... Тож це було не порадою від когось, а власним усвідомленням, що бізнес — це процес щоденного вдосконалення. Не можна натиснути на якусь кнопку та очікувати, що все запрацює ідеально. Проблеми ніколи не закінчуються, але ви маєте вміти їх вирішувати. А ще я побачив, що творці великого успішного бізнесу — звичайні люди, не якісь Ейнштейни. Це надихає, мотивує і дає надію, що наша справа може бути впливовою, важливою і довготривалою.

Про це інформує ВАКС. "Колегія суддів Вищого антикорупційного суду задовольнила адміністративний позов Міністерства юстиції України до колишнього президента Акціонерного Товариства "Мотор Січ", Генерального конструктора зі створення та модернізації вертолітної техніки та третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на стороні відповідача Товариство з обмеженою відповідальністю "ІННОВА" про застосування санкції, передбаченої п. 1-1 ч. 1 ст. 4 Закону України "Про санкції", - йдеться у повідомленні. Відтак, у дохід держави стягнули нерухомість, а саме: будівлі та споруди господарського комплексу, які розташовані в Запорізькій області. Також було стягнуто 100% частки в статутному капіталі ТОВ "ІННОВА". Це рішення може бути оскаржене до Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду протягом 5 днів із дня його проголошення.Що передувалоУ жовтні 2022 року колишнього директора підприємства "Мотор Січ" В’ячеслава Богуслаєва затримали за підозрою в держзраді. Відомо, що він безперебійно постачав російським окупантам двигуни до гелікоптерів та літаків. Також із 2000 року Богуслаєв має громадянство РФ. Суд обрав йому запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на 2 місяці. 24 жовтня 2022 року В'ячеслава Богуслаєва заарештовано.4 листопада 2022 року стало відомо, що за матеріалами слідчих СБУ накладено арешт на все майно президента АТ "Мотор Січ" і начальника департаменту зовнішньоекономічної діяльності підприємства, які підозрюються в роботі на РФ. У лютому В’ячеславу Богуслаєву повідомили про нову підозру - у сприянні діяльності терористичної організації "ДНР", а в кінці березня продовжили арешт до 27 травня.Згодом журналісти проєкту "Схеми" оприлюднили лист-заяву за підписом Богуслаєва, в якому колишній голова підприємства "Мотор Січ" попросив включити його в список на обмін з Росією. Адвокат Богуслаєва пояснив прохання клієнта обміняти його в Росію "станом здоров'я". Потім суд відхилив апеляцію Богуслаєва й залишив у силі рішення першої інстанції – перебування під вартою до 22 жовтня. Солом’янський районний суд Києва 30 листопада 2023 року продовжив запобіжний захід експрезиденту Богуслаєву.20 лютого Солом'янський районний суд продовжив запобіжний захід експрезиденту компанії "Мотор Січ" В'ячеславу Богуслаєву до 18 квітня 2024 року, а згодом -  до 10 червня. 

Китайські компанії, що постачають споживчі товари до Росії, почали зупиняти продажі на платформах електронної торгівлі через різке падіння курсу рубля. Про це повідомляє Тhе Моsсоw ТіmеsSоuth з посиланням на Сhіnа Моrnіng Роst. Співрозмовники видання зазначили, що падіння російської валюти до мінімумів із березня 2022 року стурбувало китайських підприємців, особливо тих, хто торгував у рублях. Зазначається, що Китай став найбільшим торговим партнером Росії і головним постачальником ширвжитку замість західних компаній, що пішли: за даними митниці, щомісяця до РФ ввозиться товарів з КНР на $10-11 млрд - удвічі більше, ніж до початку війни. Понад 50% товарів на платформах електронної торгівлі приходять із Китаю, а частка китайських машин на авторинку досягла 70%. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Бізнес на смерті: чи реальний крах РФ і коли саме Проте обвал рубля вже завдав китайським експортерам "серйозних збитків". "З одного боку, девальвація рубля. підвищує ціни, послаблюючи бажання російських споживачів купувати. З іншого боку, коливання обмінного курсу "з'їдають" маржу китайських експортерів після оплати", - пише видання. Нові санкції США проти російських банків спричинили падіння курсу рубля. Це ставить під загрозу останні канали прямого надходження іноземної валюти у РФ. 21 листопада США запровадили санкції проти близько 50 російських банків, які мають зв'язки з глобальною фінансовою системою. З того часу рубль втратив понад 5%. Курс рубля перевищив 105 за долар. Це найслабший рівень з березня 2022 року, коли були запроваджені перші масштабні санкції через повномасштабне вторгнення в Україну.

Зокрема, Велика Британія запровадила санкції проти 30 танкерів та кількох російських страхових компаній. І можна помітити інколи навіть ейфорію, що це дуже потужні кроки проти країни-агресора. На жаль, не зовсім так.По-перше, кількість субʼєктів, на які накладено санкції, в рази менша ніж тих, що оперують на ринку. По-друге, навіть перебуваючи під санкціями, танкери можуть і далі доставляти російську нафту та заробляти мільярди нафтодоларів. Ці санкції ніяк не зачіпають судна, які рухаються безпосередньо між портами російськими та країн-покупців, які не підтримують санкцій, як-от Китай та Індія. А окрім цього, судна "тіньового флоту", навіть якщо вони під санкціями, можуть перевантажувати нафту на інші танкери, які доставляють ресурс навіть у Європу. Судна "тіньового" здійснюють перевалку на інші танкери (SТS операції), які не перебувають під санкціями та вже доставляють ресурс до портів покупців. Було кілька ареалів масового здійснення таких операцій, зокрема біля узбережжя Греції, Оману, Марокко та інших регіонах.У травні цього року влада Греції почала робити спроби завадити здійсненню таких операцій шляхом розгортання військово-морських навчань біля свого узбережжя. І це почало давати ефект – кількість танкерів "тіньового флоту" різко скоротилась у регіоні. Це підштовхнуло Афіни до проведення навчань – вони тривають досі й нещодавно були продовжені вшосте – до березня наступного року.Читайте також: Росію рятує від санкцій тіньовий флотПроте простору в морях та океанах достатньо. І "тіньовий флот" просто почав здійснювати операції з перевалювання нафти в інших місцях. Зокрема, танкери "тіньового флоту" перемістилися до островів у Егейському морі. Окрім цього, великі обсяги перевалки за останній рік були поблизу узбережжя Малайзії: за девʼять місяців 2024 року регіоні здійснено перевалку 350 млн барелів нафти на $20 млрд.Проблема в тому, що цих танкерів стало дуже багато. Ця ситуація склалась через зволікання із запровадженням санкцій проти російського нафтопрому. Західний світ зволікав із запровадженням санкцій, адже країни хотіли підготуватись до відмови від російської нафти, яка була запроваджена майже за рік після повномасштабного вторгнення в Україну. Природно, що російська влада та компанії готувались до цього не менш активно. І хоча на початкових етапах дій санкцій ринок був певною мірою у шоковому стані, що і справді зумовило падіння ціни російської нафти через надання знижок, згодом ситуація змінилась. І сотні танкерів "тіньового флоту" дають можливість обходити санкції. Деякі оглядачі пропонують докладати більших зусиль, щоб відстежувати усі "тіньові" танкери. Але питання: якими силами це робитиметься? ВМС яких країн будуть залучені? Хто це фінансуватиме? Просте блокування регіонів здійснення SТS операцій за участі "тіньового флоту" не спрацьовує. Просто ганяти танкери з російською нафтою морями та океанами – як носити воду у решеті. Читайте також: "Тіньовий флот" Росії: санкцій замалоАле є варіанти які, які можуть бути більш ефективними. Слушно відзначив Андрій Клименко з Інституту Чорноморських стратегічних досліджень, що є сенс у блокуванні проток для танкерів "тіньового флоту", хоча б для тих суден, на які накладено санкції.Пан Клименко зазначає, що майже 60 % російської нафти йде з портів на Балтійському морі, а це приблизно 10-12 мільйонів тонн на місяць. 20% з портів Чорного моря і ще 20% - з портів Далекого Сходу і Півночі. Виходячи з цієї статистики, саме в Балтійському морі треба вживати заходів для припинення цього потоку.Це може створити надлишок пропозиції російської нафти для її покупців, а відтак, чинитиме тиск на ціну. Ймовірно, що Індія та Китай почнуть вимагати більших знижок від РФ. І зрештою це впливатиме на російські доходи – саме те, чого добивались країни G7, запроваджуючи санкції.ДжерелоПро автора. Андріан Прокіп, аналітик із питань енергетики Українського інституту майбутньогоРедакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.

Вода – це життєво необхідний ресурс, тому питання щодо тарифів на водопостачання та водовідведення завжди актуальне для населення. Останнім часом тарифи на воду привертають особливу увагу через економічні труднощі, пов’язані з війною та нестабільністю в країні. Крім того, вже не перший раз підіймалось питання щодо двоетапного підвищення цін на водопостачання. Тому ви маєте знати, які зміни варто очікувати найближчим часом.Чи зросте ціна на воду з 1 грудня?Ще з початку цього року тарифи на воду залишалися на рівні 2022 року. Відзначимо, що встановлення тарифів на воду здійснюється Національною комісією, яка здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (НКРЕКП). При цьому вартість водопостачання та водовідведення визначаються окремо кожним водоканалом, тому ціни подекуди значно різняться.У деяких населених пунктах України вартість послуг з водопостачання вже зросли або можуть зрости у грудні. Місцева влада має повноваження самостійно встановлювати ціни на цей вид комунальної послуги, що призводить до значного підвищення тарифів – до 40% у деяких випадках. Так, ще у квітні комунальне підприємство "Прилукитепловодопостачання", що займається водопостачанням та водовідведенням для побутових споживачів, прийняло рішення щодо підвищення тарифу до 14 гривень 46 копійок. Тобто, підвищення ціни на воду у Прилуках відбулось на 37% - пише Суспільне.З вересня тариф на водопостачання від комунального підприємства "Гореничі", яке підпорядковується Білогородській сільській раді Київської області, був переглянутий. Згідно з оприлюдненим документом, нова вартість централізованого водопостачання становить 28,05 гривні за кубометр з ПДВ. Послуга водовідведення також здорожчала для населення - 34,16 гривні за кубометр з ПДВ, а для бюджетних установ – 53,45 гривні.У Болградській громаді Одеської області з 1 листопада 2024 року мають вже вдруге з початку повномасштабної війни підвищити тарифи на холодне водопостачання та водовідведення. Через зростання вартості електрики місцевий водоканал встановлює тариф, який буде більшим на 7,6 грн. У грудні також зміниться вартість послуг водопостачання та водовідведення для жителів Ірпеня, про це повідомили в "Ірпіньводоканал". Тому варто дізнаватися про тарифи на воду у постачальників.Ціни на воду залежать від багатьох чинників, включно з витратами на електроенергію, амортизацією обладнання, доступністю до водних ресурсів, заробітною платою та іншими операційними витратами.Водночас згідно з офіційним повідомленням, Національна комісія радить зберегти тарифи на воду для населення без змін на кілька найближчих місяців. Тобто, НКРЕКП наразі ухвалила рішення не збільшувати тарифи на водопостачання та водовідведення, тому ціни для більшості міст залишаться на попередньому рівні. Для непобутових споживачів тарифи на воду були збільшені ще з початку літа, а підвищення цін у грудні не заплановано.  "Тарифи на воду у більшості випадків підіймають органи місцевого самоврядування. Централізованого рішення НКРЕКП про підняття тарифів на водопостачання сьогодні немає. Тобто зараз є містечкові рішення щодо підняття тарифів на водопостачання. Оскільки в нас розділена система прийняття рішень водоканалів. Лише міста, які мають населення понад 100 тис. громадян, підпорядковуються рішенням НКРЕКП. Решта приймають рішення на місцевому рівні", - розповів Попенко в етері Еспресо.Згідно з попередніми даними, у квітні та липні цього року планувалося двоетапне підвищення тарифів на воду для домогосподарств. На першому етапі збільшення мало становити понад 12%, а на другому – більш ніж 14%. Це підвищення повинно було торкнутися багатьох міст України, згідно з проєктами рішень від НКРЕКП, як зазначають на сайті "Українська Енергетика". Однак комісія так і не затвердила ці зміни.Що відомо про тарифи на воду в УкраїніУ липні 2022 року Верховна Рада проголосувала за закон, який передбачає встановлення мораторію на підвищення тарифів на тепло для населення.10 березня 2023 року стало відомо, що НКРЕКП планує переглянути тарифи на централізоване водопостачання та водовідведення в Україні.НКРЕКП скасувала на засіданні 3 липня 2023 року підвищення тарифів на холодну воду в Україні.  

Про це повідомила пресслужба Адміністрації морських портів України (АМПУ)."Український коридор продовжує демонструвати свою ефективність та надійність, навіть у надскладних умовах війни. Станом на сьогодні, завдяки його функціонуванню було транспортовано вже понад 85 млн т вантажів, із яких 56,7 млн т зернових успішно відправлено на експорт для забезпечення світової продовольчої безпеки", - йдеться у повідомленні.Зазначається, що загалом за час роботи коридору понад 3000 суден скористалися його можливостями."Попри постійні обстріли, повітряні тривоги та вимушені зупинки роботи, портовики продовжують виконувати свої завдання з максимальною віддачею. Їхня праця – це фундамент стабільності, який підтримує економіку України та забезпечує зв'язок зі світом. Кожна тонна вантажу – це ще один крок до спільної перемоги на економічному фронті та підтримки глобальної продовольчої стабільності", - додали в АМПУ.Що відомо про роботу морського коридору17 липня 2023 року Росія оголосила про припинення дії зернової угоди. У відповідь на це президент України Володимир Зеленський заявив, що слід продовжувати використовувати зерновий коридор, навіть попри вихід РФ з угоди.Секретар Ради національної безпеки й оборони України Олексій Данілов 4 серпня заявив, що Україна відправлятиме кораблі з власним зерном туди, куди вважає за необхідне, і ні в кого не проситиме на це дозволу.10 серпня Військово-Морські сили Збройних Сил повідомили про тимчасовий гуманітарний коридор для торговельних суден, що йдуть до та з портів України.12 серпня в Україні відкрили реєстрацію торговельних суден та їхніх власників, які готові проходити тимчасовими маршрутами до українських портів у Чорному морі.16 серпня з Одеського порту вийшло перше судно після оголошення Росією про припинення дії зернової угоди.14 листопада президент Володимир Зеленський заявив, що Україна має намір залишатися гарантом продовольчої безпеки для багатьох країн світу, зокрема на Африканському континенті.Станом на 10 березня 2024 року з українських портів Чорного моря вийшли 1005 кораблів. Вони доставили близько 30 млн тонн вантажів на світові ринки.18 вересня президент Зеленський сказав, що за рік роботи морського коридору з українських портів вийшли понад 2500 суден, які вивезли 70 млн тонн вантажів.Російська окупаційна армія 14 жовтня атакувала балістичною ракетою припортову інфраструктуру Одеси. Внаслідок цього загинула людина, 8 постраждалих. Також пошкоджені два цивільних судна. Однак у Мінінфраструктури запевнили, що обстріл не вплинув на роботу морського коридору.На початку листопада повідомлялося, що українським морським коридором перевезли понад 80 млн тонн вантажів.

Відставний капітан ВПС США Роберт Салас під час недавніх слухань у Конгресі заявив, що в 1967 році НЛО відключили 10 ядерних боєголовок на авіабазі Мальмстром, і це, на його думку, було мирним посланням проти ядерної зброї. Інцидент стався 24 березня 1967 року на базі Мальмстром у штаті Монтана, яка тоді контролювала міжконтинентальні балістичні ракети Міnutеmаn … Стаття Екскапітан ВПС США: НЛО вимкнули 10 ядерних боєголовок з'явилася спочатку на Цікавості.

Голод в Україні штучний. Це результат радянської політики щодо знищення приватного господарства й заміщення його колективним, де земля та худоба були спільні, тобто нічиї. Земля, хліб, корова, свобода ці чотири слова описують менталітет селянина. Скільки разів я чув від них: "Хочу свою землю. Як я можу бути щасливий, якщо в мене немає своєї землі? Навіщо мені працювати, якщо я не маю своєї землі?" Хліб друга домінанта в їхній свідомості. Місяць тому один українець із захопленням сказав: "Мені байдуже, чи я працюю на поміщика, чи на комуніста, чи на поляка, аби тільки він давав мені достатньо хліба". Колгоспи асоціюються у свідомості селянина з вилученням зерна й відсутністю хліба. Корова це багатство й щастя в ментальності селянина. Вступ до колгоспу здебільшого означав відмову від корови на користь спільного блага. Люди обурювалися: "Чому я повинен віддавати свою корову іншим? Чому п'яниці й нікчеми повинні користуватися моєю коровою?" Коли уряд намагався силою змусити їх віддати корів, селяни у відповідь вирізали худобу та з'їдали. Свобода ще одна провідна сила для селянина. Він постає проти того, щоб молоді комуністи з міст силою заганяли його в колгосп. Ця сила призвела до того, що шість чи сім мільйонів "куркулів" колишніх заможних селян вирвали з корінням і відправили на заслання з варварством, яке зовнішній світ не може усвідомити. Колгосп імені Сталіна перебував у районі суцільної колективізації. Із 1929 року, коли він був заснований у селі, перебував у хаосі класової війни, але тепер, восени 1931-го, все знову було спокійно. Голова сільради, палкий, енергійний молодий комуніст, якому старші селяни низько вклонялися і перед яким шанобливо схиляли голови, з гордістю пояснював, як їм вдалося досягти єдності в селі. "У нас було 40 куркульських родин, і ми всіх їх вислали. Вислати тільки чоловіків було недостатньо. Треба було вирвати з корінням усі куркульські елементи. Тому ми вислали і жінок, і дітей на Соловки або в Сибір рубати ліс, або працювати на залізницях. За шість років, якщо вони покажуть себе на нашому боці, їм дозволять повернутися. Нині боротьба з куркулями закінчилася нашою перемогою, бо останній куркуль пішов місяць тому". Земля, хліб, корова, свобода ці чотири слова описують менталітет селянина Розкуркулення енергійно проводили по всій країні. Коли пароплав, на якому я подорожував, спускався вниз Волгою, можна було побачити сотню селян, чоловіків, жінок і дітей, з усім їхнім майном, які нерухомо сиділи на березі, дивлячись на річку в безнадійному відчаї. Жінка з паро­плава обернулася до мене й тихо сказала: "Бачиш їх? Це куркулі, їх висилають тільки за те, що вони все життя тяжко працювали". Селян тисячами висилали на голодну смерть. Це жахливо, як із ними поводилися. Їм не давали хлібних карток, нічого. Велику кількість відправили до Ташкента й залишили розгублених на міській площі. Вони не знали, що робити, й багато з них померло від голоду. На сталінській фермі селянки отримують 10 фунтів чорного хліба на місяць і капустяний суп, а ті, які залишаються вдома, не отримують нічого. В Україні в одному колективі пайок становив 20 фунтів. Селяни скаржаться: "Подивіться на зерно, гниле зерно ось що вони нам залишають. Усе найкраще зерно відправляють до найближчого міста на експорт, а нам не вистачає на їжу". У деяких селах вилучення урядом зерна призвело до збройних сутичок між селянами та комуністичною владою. Уряд тут найжорстокіший з усіх можливих у світі. Селяни ненавидять комуністів. Тисячі й тисячі найкращих чоловіків заслано в Сибір і на безлюдний острів Соловки. Тож однією з причин, які змусили мене полишити Юзівку, було те, що з усього, що там було, я міг їсти лише шматок хліба і це все, чим я харчувався протягом 7 годин. Багато хто занадто слабкий, щоб працювати. Мільйони людей помирають від голоду. Суд над британськими інженерами є лише доповненням до недавнього розстрілу 35 видатних працівників сільського господарства, зокрема віцекомісара міністерства сільського господарства, і є спробою перевірити народний гнів проти голоду, який переслідує кожен район Радянського Союзу. Я ходив пішки від села до села, спав на твердій підлозі селянських хат, розмовляв із пересічними людьми, справжнім народом. Моє взуття зносилося. Кожен наступний крок хлюпав снігом або коловся камінцями крізь підошву, однак мене тримало бажання розв'язати це завдання: звідки в одній із найбагатших зерном країні взявся голод? Люди, не соромлячись, викладали мені своє горе. Я про­й­шов через безліч сіл і 12 колгоспів. Скрізь я чув плач. Голод майже всюди. Мільйони помирають від нього. Я мандрував кілька днів Україною, і там не було хліба. У дітей боліли животи, всі коні й корови виздихали, люди вмирали з голоду. Терор був нечуваних масштабів. Більшість офіційних осіб заперечує існування будь-якого голоду, але за кілька хвилин після одного такого заперечення в потягу я насмілився кинути на підлогу шматок зчерствілого хліба. Селянин, наче куля, кинувся до нього та проковтнув його. Те саме повторилося зі шкуринкою апельсина. Голод називають браком продовольства Одного вечора до хати зайшли двоє солдатів, які прийшли заарештувати злодія, винного в убивстві. Він пішов красти картоплю з хати іншого селянина. Господар, почувши шум, вийшов, щоб схопити злодія, і той ударив його ножем у серце. Солдати розповіли, що крадіжки значно почастішали, а інший червоноармієць, який прийшов наступного ранку, попередив мене: "Не подорожуйте вночі. Занадто багато диких, некультурних людей, які хочуть їсти і красти". Поводир провів мене далі через кілька сіл, і я опинився в Україні. Дорогою я зайшов до школи, де висіло оголошення: "Радянська школа найкраща з усіх шкіл світу". Я залишився на ніч у селі, де колись було 200 волів, а тепер залишилося шість. Селяни їли корм для худоби, і в них залишився лише місячний запас. Вони розповіли мені, що багато хто вже помер від голоду. Двоє солдатів прийшли заарештувати злодія. Вони застерегли мене від поїздок уночі, оскільки було багато голодних відчайдухів. Уздовж дороги я часто помічав ділянки, де з-під снігу визирали сухі торішні бур'яни. Старий українець сумно вказав на поля. "У старі часи це була суцільна золота маса. А тепер там одні бур'яни. Колись у нас були коні, корови, свині та кури. Тепер ми вмираємо з голоду. Колись ми годували весь світ. Тепер у нас забрали все, що ми мали. Раніше я міг вас почастувати курятиною, яйцями, молоком і білим хлібом як свого гостя. Тепер у нас немає хліба. Вони нас убивають". "А де ваші коні?" запитував я в кожному селі, яке відвідував. Кінь нині це питання життя і смерті, бо як без коня орати й сіяти під наступний урожай. Якщо ж не сіяти, то смерть єдина перспектива в майбутньому. І чув у відповідь: "Більшість наших коней здохла, а ті що залишилися, всі обшарпані та хворі". Тракторів не вистачало, щоб компенсувати загибель коней. Один мудрий селянин лаконічно сформулював проблему: "Кінь кращий за трактор. Трактор їде й зупиняється, а кінь іде весь час. Трактор можна використовувати лише в певні сезони, а коня весь рік. Трактор не може дати гній, а кінь може". Картоплі не вистачало, щоб якось дотягти до нового врожаю. Коли я поділився шматком свого білого хліба і маслом, одна жінка сказала: "Тепер я з'їла щось таке добре, що можу помирати спокійно". З усіх боків у селі лунав стогін: "Ми помремо!" Чимало людей також казало: "Тут жахливо, багато людей помирає, але далі на півдні набагато гірше. Поїдьте в Полтаву, й ви побачите сотні порожніх хат. У селі на 300 хат лише в сотні будуть люди, решта померла, дехто таки виїхав, але більшість померла від голоду". В одній сільській хаті, де я зупинився, ми спали вдев'ятьох у одній кімнаті. Було жахливо бачити, що у двох із трьох дітей боліли животи. Усе, що можна було з'їсти, брудний суп, у якому плавали 12 шматочки картоплі. І це все, що їла вся родина, зокрема і я, дерев'яними ложками. Страх смерті оповив хату. В Україні спостерігається голод. Колгоспи зазнали повного краху, і тепер із них відбувається міграція. У багатьох колективах просто нічого не залишилося, і багато селян з півдня, аж до Бессарабського кордону, попрямувало до Москви в пошуках хліба. Навіть армія відчуває брак продовольства, і в ній панує серйозне невдоволення. Русифікація та централізація новий вердикт останнього місяця. Скрипник, комісар, який відповідав за освіту, був за українські права. Але його звинуватили в українізації і зняли на початку березня. Перші свідчення про голод я отримав від іноземних спостерігачів. Обговорював російську ситуацію з 2030 консулами й дипломатичними представниками різних країн, і їхні свідчення підтверджують мою точку зору. Але їм не дозволено висловлювати свої погляди у пресі, і тому вони мовчать. Журналістам дозволено писати, але цензура перетворила їх на майстрів евфемізмів і недомовленостей. Тому голод вони називають браком продовольства, а голодну смерть пом'якшують до масової смертності від хвороб, спричинених недоїданням. У приватних розмовах консули не такі стримані. Друге моє свідчення ґрунтується на розмовах із селянами, які мігрували до міст із різних куточків Росії. Селяни з найбагатших районів приїжджали до міст по хліб. Їхні розповіді про смерть від голоду в їхніх селах, про загибель більшої частини худоби і коней були трагічні, й кожна наступна розмова підтверджувала попередню. По-третє, мої докази ґрунтувалися на листах, написаних німецькими колоністами в Росії, які зверталися по допомогу до співвітчизників у Німеччині. "Четверо дітей мого брата померли від голоду". "Ми вже пів року не маємо хліба". "Якщо ми не отримаємо допомоги з-за кордону, нам нічого не залишається, як померти з голоду". Це типові уривки з цих листів. У нас немає хліба. Нас убивають По-четверте, я зібрав свідчення журналістів і технічних експертів, які побували в сільській місцевості. У газеті "Манчестер Гардіан", яка надзвичайно прихильно ставилася до радянського режиму, 25, 27 і 28 березня з'явилася чудова серія статей на тему "Радянська влада і селянство" (яка не була подана до цензури). Кореспондент, який побував на Північному Кавказі та в Україні, стверджує: "Сказати, що в деяких "найродючіших" частинах Росії є голод, значить, сказати набагато менше, ніж правду: там не тільки голод, але принаймні у випадку Північного Кавказу стан війни, військова окупація". Про Україну він пише: "Населення голодує". Мої остаточні свідчення ґрунтуються на розмовах із сотнями селян. Це були не "куркулі" ці міфічні цапи-відбувайла за голод, а звичайні селяни. Я розмовляв із ними наодинці російською мовою і записував їхні розмови, які є беззаперечним звинуваченням радянської аграрної політики. Селяни категорично заявляли, що голод гірший, ніж 1921 року, і що їхні односельці померли або помирають. Радянська політика колективізації зіткнулася з менталітетом селянина, і його пасивний опір переміг. Додайте до цього катастрофічне падіння світових цін, яке змусило радянський уряд експортувати все більше й більше зерна, масла й інших продуктів, щоб виконати свої зобов'язання за кордоном, і ви отримаєте загальне уявлення про те, чому в СРСР нині голод. З 1928-го по 1933 рік більшовики намагалися викорчувати селянство, й результатом стала катастрофа. Матеріал укладено на основі газетних публікацій та записів у щоденниках Ґарета Джонса під час його перебування в СРСР, зокрема таємно в Харківській області

Про це повідомив очільник Харківської ОВА Олег Синєгубов.Зазначена розробка – технологічний крок для очищення деокупованих територій Харківської області від ворожих мін і снарядів."Понад 1,25 млн гектарів земель, включаючи сільськогосподарські угіддя, лінії електропередачі, дороги та мости, забруднені вибухонебезпечними предметами. Враховуючи такі масштаби, нам необхідні нові рішення та сучасні інструменти. Нова машина механізованого розмінування — це інноваційна харківська розробка. Побудована на базі сучасної вітчизняної техніки й  відповідає високим європейським стандартам безпеки та ефективності", - написав чиновник.Вартість машини для розмінування становить близько 450 тис. євро, а її ремонт буде дешевшим та ефективнішим за імпортні аналоги, наголосив Синєгубов."Робочий механізм оснащується змінними деталями — ланцюгами з молотками або фрезою для заглиблення у ґрунт на глибину до 30 см, що дає змогу знищувати боєприпаси, в першу чергу протитанкові міни", - розповів він.Чиновник запевнив, що завдяки такій техніці можна буде пришвидшити процес розмінування, убезпечити саперів та стимулювати розвиток українського виробництва.Що відомо про розмінування в УкраїніУ березні 2023 року в ПРООН казали, що в Україні площа замінованої території в 4,5 раза перевищує розміри Швейцарії. У серпні в Мінекономіки казали, що сподіваються за 10 років розмінувати й повернути у використання 80% земельних угідь.Того ж місяця перша в Україні машина для підготовки ґрунту до розмінування вітчизняного виробництва отримала сертифікат відповідності. Ця розробка дозволяє ефективно знешкоджувати протипіхотні та виявляти протитанкові міни.22 вересня стало відомо, що Україна запустить ринок послуг із гуманітарного розмінування через Рrоzоrrо.Для прискорення розмінування території України уряд на засіданні 2 лютого 2024 року запровадив єдину уніфіковану процедуру сертифікації операторів протимінної діяльності.22 лютого в Україні представили третю вітчизняну машину для розмінування.29 лютого в ДСНС заявили, що в Україні потенційно заміновано 156 тис. км² території. При цьому найбільш замінованими є Харківська, Донецька і Херсонська області.29 березня стало відомо, що Україна спільно з американською корпорацією Раlаntіr працює над розробкою системи розмінування з використанням штучного інтелекту.У червні стало відомо, що країни-партнери виділили додаткові $35 млн на проєкти з гуманітарного розмінування України.У вересні в ООН заявили, що на повне розмінування території України традиційними методами може знадобитися сто років, однак технології можуть прискорити цей процес.З початку 2024 року Міністерство оборони України кодифікувало і допустило до експлуатації 17 зразків техніки для розмінування, 5 із них - українського виробництва.26 листопада уряд спростив сертифікацію операторів із розмінування.

Про це 26 листопада повідомив прем'єр-міністр України Денис Шмигаль.За задумом уряду, це має прискорити процес сертифікації, адже Україна конче потребує операторів із розмінування."Держава зацікавлена в тому, щоб операторів протимінної діяльності ставало все більше. Тому уряд ухвалює постанову про цифровізацію подання заявки до органів сертифікації. Це можна буде зробити через портал "Дія" з мінімальними затратами часу", — пояснив прем'єр.За його словами, з початку повномасштабної війни аграріям повернули у використання 35,5 тис. кв. км території. До коаліції розмінування долучилися понад пів сотні країн-партнерів, працюють 66 сертифікованих операторів протимінної діяльності.Що відомо про розмінування в УкраїніУ березні 2023 року в ПРООН казали, що в Україні площа замінованої території в 4,5 раза перевищує розміри Швейцарії. У серпні в Мінекономіки казали, що сподіваються за 10 років розмінувати й повернути у використання 80% земельних угідь.Того ж місяця перша в Україні машина для підготовки ґрунту до розмінування вітчизняного виробництва отримала сертифікат відповідності. Ця розробка дозволяє ефективно знешкоджувати протипіхотні та виявляти протитанкові міни.22 вересня стало відомо, що Україна запустить ринок послуг із гуманітарного розмінування через Рrоzоrrо.Для прискорення розмінування території України уряд на засіданні 2 лютого 2024 року запровадив єдину уніфіковану процедуру сертифікації операторів протимінної діяльності.22 лютого в Україні представили третю вітчизняну машину для розмінування.29 лютого в ДСНС заявили, що в Україні потенційно заміновано 156 тис. км² території. При цьому найбільш замінованими є Харківська, Донецька і Херсонська області.29 березня стало відомо, що Україна спільно з американською корпорацією Раlаntіr працює над розробкою системи розмінування з використанням штучного інтелекту.У червні стало відомо, що країни-партнери виділили додаткові $35 млн на проєкти з гуманітарного розмінування України.У вересні в ООН заявили, що на повне розмінування території України традиційними методами може знадобитися сто років, однак технології можуть прискорити цей процес.З початку 2024 року Міністерство оборони України кодифікувало і допустило до експлуатації 17 зразків техніки для розмінування, 5 із них - українського виробництва.

26 листопада 1970-го вранці на французький карибський острів Гваделупа пройла одна з найбільших в історії злив. Зафіксували близько 38 мм опадів на хвилину. Коротка злива пройшла смугою близько 20 км завдовжки і 10 км завширшки. Учені піддають сумніву дані про кількість опадів і не вважають її найбільшою. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Європейці вперше побачили ананаси Площа дощу була настільки малою, що практично немає повідомлень про подію. Зафіксували одну жертву - тіло селянина знайшли змитим у струмку за кілька кілометрів від будинку. А також в одному яру змило три чверті рослинності. Офіційно найбільше опадів було15-16 березня 1952-го на острові Реюньйон в Індійському океані, де під час зливи, що тривала майже добу, зафіксували 1,84 м опадів.