Search trend "Божевільні"

Боксери проведуть великий бій у Лондоні

Петунії будуть цвісти, як божевільні, якщо ви виконуватимете це завдання

Про це й не тільки писали світові ЗМІ станом на ранок 9 червня. Російські війська заявляють про нове просування вглиб УкраїниУ неділю Росія заявила, що її війська вперше просуваються в центральний український регіон – Дніпропетровську область, яку її війська намагаються захопити вже кілька місяців, і це може створити нові проблеми для сил Києва, які й так вже дуже розтягнуті, повідомляє СNN.Підрозділи 90-ї танкової дивізії російських військових досягли кордону Дніпропетровської області з Донецькою, значна частина якої вже перебуває під російською окупацією, згідно з повідомленням міністерства оборони Росії. Після цього вони продовжили рух до Дніпропетровська, стверджують там.Масштаби наступу залишаються незрозумілими, так само як і амбіції Москви щодо наступу. СNN не має можливості перевірити повідомлення з поля бою, а Україна заперечує російський наступ.Речник ОСУВ "Хортиця" Віктор Трегубов сказав СNN, що "росіяни постійно поширюють неправдиву інформацію про те, що вони увійшли в Дніпропетровську область з боку Покровська і Новопавлівки, але (в жодному з цих напрямків) ця інформація не відповідає дійсності".Проте якщо це підтвердиться, російське просування стане відступом для українських сил у той час, коли мирні переговори зайшли в глухий кут. Протягом останніх тижнів російські війська також досягли поступового прогресу на півночі Сумської області, а також поблизу Лиману на Донеччині.Російський наступ створить тиск і на українських військових, які утримують Покровськ, ключовий центр, що перебуває під російськими обстрілами вже кілька місяців, відзначає СNN. У неділю вранці Генеральний штаб України повідомив, що його війська зупинили 65 наступальних дій Росії в напрямку Покровська.Оцінка наступальної кампанії Росії, проведена Інститутом дослідження війни (ІSW), показала, що в суботу російські війська продовжували наступальні операції на Покровському напрямку, але не просунулися вперед. За даними української аналітичної групи Dеер Stаtе, Росія зараз контролює трохи менше п'ятої частини території України. Це включає Крим і частини східної України, які були окуповані до повномасштабного вторгнення Росії у лютому 2022 року.Тим часом Медведєв заявив, що Росія почала наступ на Дніпропетровськ після того, як Україна відмовилася визнати територіальні здобутки Росії під час мирних переговорів у Стамбулі.Однією із задекларованих цілей Росії є захоплення всіх трьох областей. Вона вже окупувала значну частину з них, за винятком невеликої частини Луганської.Дніпропетровська область, пише СNN, є менш заселеною і сільською, ніж ці чотири регіони, відомі як Донбас, і її буде важче захищати. Це важливий гірничодобувний і логістичний центр, в якому до початку війни проживало близько трьох мільйонів людей.Росія заявила про це через кілька днів після того, як її війська просунулися далі на півночі Сумської області, в результаті чого столиця регіону опинилася в зоні досяжності безпілотників і артилерії.Хоча захоплення столиці області, яка також називається Суми, швидше за все, виходить за рамки того, що Москва має намір зробити, цей крок підкреслює тиск, під яким перебуває Київ від північного кордону до Чорного моря.Просування Росії в Україні відбувається на тлі зіткнення між двома країнами після того, як у суботу не відбувся запланований обмін військовополоненими.Москва звинуватила Київ у несподіваній відстрочці передачі військовополонених і тіл загиблих солдатів, в результаті чого сотні українських тіл залишилися в рефрижераторах в очікуванні, коли їх заберуть з пункту обміну.Українські офіційні особи відкинули цю версію, заявивши, що обидві сторони домовилися про обмін тяжкопораненими та молодими солдатами в суботу, але дата репатріації солдатських тіл ще не призначена.Президент України Володимир Зеленський запевнив, що Україна робить усе можливе для звільнення полонених і повернення тіл загиблих.Тим часом критики звинувачують Путіна у затягуванні мирних переговорів, щоб його країна могла захопити більше українських земель. Попри те, що Путін наполягає на тому, що він хоче припинення бойових дій, він не погодився на безумовне 30-денне припинення вогню, натомість запропонувавши значно вужче перемир'я, яке триватиме лише два-три дні на певних ділянках лінії фронту.Президент США Дональд Трамп неодноразово заявляв Росії та Україні, що будуть наслідки, якщо вони не долучаться до його мирного процесу, хоча до цього часу він чинив опір зростаючим закликам як республіканських, так і демократичних законодавців використовувати санкції для тиску на Путіна, щоб змусити його згорнути війну. А минулого тижня він порівняв воюючі держави з дітьми, які б'ються."Іноді ви бачите двох маленьких дітей, які б'ються як божевільні. Вони ненавидять один одного і б'ються в парку, а ви намагаєтеся їх розборонити. Вони не хочуть, щоб їх рознімали. Іноді краще дати їм трохи побитися, а потім розняти", – заявив Трамп.Він також сказав, що тільки він може знати, коли настане правильний час для застосування санкцій проти Росії, і навіть припустив, що був би готовий застосувати нові каральні заходи проти України, якщо війна не закінчиться. Словаччина може заблокувати санкції ЄС проти РосіїПрем'єр-міністр Фіцо заявив, що Словаччина заблокує будь-які санкції Європейського Союзу проти Росії, які зашкодять інтересам Братислави, пише Роlіtісо.Його слова прозвучали після того, як словацький парламент у четвер схвалив резолюцію, що закликає уряд у Братиславі не голосувати за нові санкції ЄС проти Росії."Якщо буде санкція, яка зашкодить нам, я ніколи не проголосую за неї,  – наголосив прем'єр. – Я зацікавлений бути конструктивним гравцем в Європейському Союзі, але не коштом Словацької Республіки".Фіцо підкреслив, що вважає парламентську резолюцію "сильним політичним інструментом, на який я зможу покластися".Під керівництвом Фіцо, нагадує Роlіtісо, Словаччина, член ЄС і НАТО, розірвала зв'язок із західними союзниками щодо України. Братислава припинила офіційну військову допомогу Києву на тлі продовження російського вторгнення.Разом із тим уряд Фіцо досі не заблокував жодного з 17 пакетів санкцій ЄС проти Росії. Наразі ЄС працює над 18-м пакетом заходів проти Москви. 

Росія атакувала Україну дронами і ракетами, передусім Київ - нібито як відповідь на знищення частини її стратегічної авіації. Москва розпочала літній нступ. Путін хоче прориву на фронті, і захопити решту Донбасу. Україні у війні бракує людей і стабільних західних військових поставок. Слабка сторона Росії брак бронетехніки та накопичення проблем в економіці. Якщо Київ за допомоги Європи витримає російський наступ, Москва може піти на справжні переговори. Ось дещо з того, про що писали у світових ЗМІ. "Росія обстрілює Київ після обіцянки помсти", Тhе Guаrdіаn, Велика Британія Росія влаштувала смертельний обстріл Києва після обіцянки помститися за атаку України на бомбардувальники. Четверо загиблих і 20 поранених від ракетних обстрілів та атак дронів 6 червня на столицю України. Українські ВПС заявили, що місто атакували дронами та крилатими ракетами "Калібр". Голова Київської військової адміністрації Тимур Ткаченко заявив, що дрони вразили багатоповерхівки та спричинили пожежі. Минулого тижня українці знищили на землі російські стратегічні бомбардувальники за допомогою дронів, захованих у дерев'яні будиночки, під час однієї з найзухваліших атак на Росію. Президент Дональд Трамп після телефонної розмови з Володимиром Путіним заявив у середу, що Кремль планує відповідь на цю атаку. У четвер Трамп заявив, що, може, краще дозволити Україні та Росії "поборотися деякий час" перш, ніж негайно прагнути миру. Трамп заявив, що сказав Путіну, що дві країни схожі на "двох малих дітей, які сваряться, як божевільні", коли вони розмовляли по телефону в середу. "Путін планує завдати нищівного удару Україні літнім наступом", Тhе Теlеgrарh, Велика Британія Президент Володимир Зеленський каже, що Росія не шукає миру, а готується до ескалації. "Є докази, що росіяни готують нові наступальні операції", заявив він минулого тижня. Деякі аналітики вважають, що наступ вже почався. Влітку у війні в Україні бойові дії зазвичай загострюються, каже науковий співробітник з питань сухопутних воєн лондонського Міжнародного інституту стратегічних досліджень (ІІSS) Бен Баррі. Протягом минулого понад року росіяни поступово захопили українську територію, майже 4000 кв км, що еквівалентно 0,7% від площі України. Але ціна в життях була величезною. За українськими оцінками, Росія втратила 434 тис. солдат. Майже 109 солдат за 1 кв км. Але зараз імпульс може змінитися. Минулого місяця росіяни просувалися найшвидшими темпами від листопада 2024-го, захоплюючи в середньому 140 кв км на день у травні - вдвічі більше, ніж у квітні, за даними DеерStаtе. Російські командири сподіваються на прорив. Особливо на Донбасі Російські командири сподіваються на прорив. Особливо на Донбасі. Росіяни контролюють 99% Луганська та 77% Донецької області. Захоплення решти міст Донецької області буде головною метою наступу. Але мало хто вірить, що Росія зможе захопити весь регіон. Час наступу не випадковий. Літнє листя забезпечує кращі укриття для військ, що наступають. Росія провела зиму, нарощуючи людські ресурси, усуваючи технічні недоліки, вдосконалюючи тактику, покращуючи бойовий зв'язок та летальність і маневреність своїх дронів. Тепер вона готова випробувати все це. Прорив малоймовірний, хоча Путін впевнений, що зможе досягти значного прогресу на багатьох фронтах. Бої загострилися у Сумській області. Після того, як у березні ЗСУ витіснили з Курської області, вони тепер стикаються з тиском у сусідній Сумській, де Путін хоче створити буферну зону, щоб запобігти майбутнім вторгненням на територію Росії. За даними української розвідки, 125 тис. російських військ зосереджені вздовж кордонів Сумської і Харківської областей. За останні десять днів, росіяни захопили там чотири села. Малоймовірно, що Суми чи Харків - головні цілі Путіна Малоймовірно, що Суми чи Харків - головні цілі Путіна. Росії бракує сил на цих фронтах для проведення серйозних наступів на великі міста. Ці операції можуть бути спрямовані на те, щоб відтягнути сили ЗСУ від головної мети Донецької області. Вивівши війська з Курської області, українське командування хотіло посилити перевантажені частини в Донецькій. Необхідність оборони Сум завадила цьому. Відтак російські війська прорвали оборону між Покровськом і Торецьком, посилюючи тиск на Костянтинівку - життєво важливий логістичний вузол на перехресті автомобільних та залізничних доріг. Вона є частиною українського "поясу фортець" у Донецькій області. Її втрата ускладнить оборону, постачання та потенційно поставить Краматорськ, найбільше неокуповане місто області, в зону дії російської артилерії. Відтак Костянтинівка - головна початкова ціль літнього наступу Росії. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Убивство російського майора і нова тактика України на фронті: про що пишуть світові ЗМІ Росія зараз має перевагу на полі бою, що дозволяє її командирам вибирати ключові пункти для просування. Ця перевага зумовлена перевагою у людях та нещодавніми технологічними досягненнями в наступальній та оборонній зброї. Після 2022-го Росія почала імпорт з Ірану дронів Shаhеd, а пізніше уклала угоду на $1,36 млрд на виробництво власної версії цього БПЛА. Росія збільшила їх виробництво з 300 на місяць минулого року до 100 на день цього року, і цю цифру, за словами Зеленського, Москва прагне потроїти. Окрім нарощування виробництва, Росія модернізувала двигун цих дронів, що дозволило політ на більших висотах, ускладнило перехоплення і дозволило нести більше корисного навантаження. З кінця травня Москва не раз била дронами і ракетами по українських містах, зокрема Києву, щоб подолати ППО. Загинули десятки мирних жителів. Масові удари можуть стати частішими, бо Росія прагне підірвати моральний дух українців З огляду на ці покращення, такі масові удари можуть стати частішими, бо Росія прагне підірвати моральний дух українців. Аналітики попереджають, що атаки понад сотні дронів можуть бути неминучими. Зі зменшенням кількості діючих бомбардувальників дальньої дії від операції "Павутинка", атаки крилатими ракетами можуть зменшитися, що збільшить шанси для українських перехоплювачів ловити їх. "Поширене використання FРV-дронів на оптоволокні дозволяє росіянам на фронті ефективніше атакувати та знищувати укріплені позиції на передовій. Вони покращили координацію між FРV-ударами і наземними штурмами. Це одна з головних причин, чому Росія показує зараз кращі результати", - каже польський військовий аналітик Конрад Музика. Українські підрозділи кажуть, що дрони на оптоволокні завдовжки до 40 км, не випромінюють жодного сигналу. Лише зрідка українцям вдавалося їх нейтралізувати, фізично перерізавши кабелі. "Вони змінюють правила гри. Усі намагаються знайти контрзаходи. У нас їх немає, як і в росіян", - сказав один солдат. Іншою перевагою Росії є здатність залучати нових солдатів значно швидше, ніж в України. Цей успіх зводиться до грошей. Зокрема, добровольцям пропонують бонуси за вступ до $22 тис. та потенційний річний заробіток у $65 тис., що значно вище за середню зарплату росіян. "Росія витратила купу грошей на вербування. Вони збільшили зарплату найманців, масово вербують людей з бідних районів і етнічні меншини", - каже Баррі. Чисельність російських військ в Україні зросла з 500 до 620 тис Стратегія окупилася. Чисельність російських військ в Україні зросла з 500 до 620 тис. за рік, попри те, що у 2024-му росіяни втратили понад 400 тис. солдат, каже Микола Бєлєсков з київського Національного інституту стратегічних досліджень. Україна стикається з серйозними викликами цього літа. Опір тиску Заходу щодо мобілізації чоловіків до 25 років стає все важчим. Водночас цей крок був би вкрай непопулярним для Зеленського. Натомість Київ розпочав кампанію "18-24", пропонуючи молоді до 25 років $24 тис. за контракт. Але набір юнаків таким чином залишається значно нижчим за планові показники. Також є занепокоєння щодо майбутніх поставок західної зброї. Трамп навряд чи відновить значну підтримку, навіть якщо його терпець до Путіна увірветься. Малоймовірне повторення щедрості Джо Байдена, коли США надали Києву майже $70 млрд лише військової допомоги. Дві життєво важливі форми допомоги США зараз під сумнівом: системи ППО та обмін розвідданими. Європа не може зрівнятися зі США в цих сферах. Попри це, в Києві вважають, що збитки можуть бути обмежені, якщо Трамп дозволить Європі купувати зброю США та реекспортувати її в Україну. Європа починає заповнювати прогалину, принаймні в масштабах, якщо не в досконалості зброї. Німеччина, яка вже поставила ППО Раtrіоt, допомагає Києву поповнювати запаси ракет-перехоплювачів, що вичерпуються. Ріст європейських інвестицій в оборонний сектор України може виявитися ще важливішим. Київ сам закриває до 40% своїх потреб в ударних силах. Ця цифра може значно зрости за умови додаткової підтримки. Найбільше надбання України - її так звана "стіна дронів" Найбільше надбання України - її так звана "стіна дронів". Це величезний парк FРV-дронів, який дозволив підрозділам бити по російських військах на відстані в понад 15 км за лінією фронту. Дрони порушили логістику Росії, притупили її артилерійську перевагу та уповільнили просування військ, створюючи оборонні коридори вздовж більшої частини фронту. Хоча Москва швидко впроваджує інновації у відповідь, Україна планує цього року більш ніж удвічі наростити виробництво - до 5 млн FРV-дронів, що допоможе їй зберегти перевагу. "Якби не дрони, українці опинилися б у дуже скрутній ситуації. Збільшуючи виробництво, Україна намагається пом'якшити проблеми, спричинені нестачею людей, і вони роблять це з хорошим результатом", - каже Музика. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Як Україні вдається протистояти "потрійній удавці" від РФ: світові ЗМІ написали Але деякі українські солдати хвилюються, що їхня перевага за допомогою дронів зменшується. "Нашу перевагу в дронах, яку мали з 2023-го, перевершили росіяни. Ми першими почали використовувати дрони як зброю, але не змогли масштабувати виробництво достатньо швидко, щоб це мало значний стратегічний ефект. Росія та Україна зараз мають якісний паритет, а росіяни мають кількісну перевагу", каже офіцер 3-ї штурмової бригади. Навіть зі "стіною дронів", Україна залишається переважно в обороні. Контрнаступ малоймовірний, що змушує Київ вести кампанію на виснаження російських сил та уповільнити їхнє просування. Якщо Україна зможе пережити літо, і за умови, що не буде дипломатичних проривів, Росія зіткнеться з двома довгостроковими обмеженнями щодо змоги підтримувати війну на такому рівні інтенсивності. Росія відчуває брак бронетехніки, і близька до виснаження танкових резервів часів СРСР Росія відчуває брак бронетехніки, і близька до виснаження танкових резервів часів СРСР. За даними консалтингової компанії Rосhаn Соnsultіng, Москва збудувала близько 300 танків у 2024-му та відремонтувала 1300 старих. За даними ІІSS, вона втратила 1400 танків минулого року. Такі темпи втрат є неприйнятними. Хоча Росія може мати на складі до 3500 танків, багато з них в такому стані, що не підлягають ремонту. Танки самі по собі не застаріли. Вони більше не можуть діяти ізольовано на полі бою, де домінують дрони, але залишаються критично важливими для війни, за умови, що оснащені належним радіоелектронним захистом. Однак їх дефіцит може суттєво перешкодити росіянам. Ще більша загроза для зусиль Путіна може критися в економіці. Витрати на оборону становлять 40% держвитрат. Використання коштів Фонду національного добробуту країни поки що допомогло стимулювати ріст. Але перехід до воєнної економіки разом з санкціями спотворює економічний баланс. Дефіцит людей призвів до зростання зарплат на 18% минулого року. Інфляція кусається. "Ця модель росту не є сталою в середньостроковій перспективі", писав у звіті Світовий банк у квітні. Аналітики очікують, що ліквідна частина Фонду національного добробуту вичерпається протягом кількох місяців. Російська економіка ще не на межі колапсу. Але росіяни вже відчувають тиск. Жорсткіші санкції, якщо їх схвалить Трамп, і посилення ударів українських дронів і ракет по російській енергетичній інфраструктурі можуть посилити тиск. Наразі Росія має перевагу на полі бою. Але її військова машина виснажується економічно, промислово, демографічно. Якщо Україна витримає наступні місяці, тиск може змусити Росію сісти за стіл переговорів не з позиції сили, а на умовах, більш прийнятних для Києва.

Так і живемо на гойдалках надії. Одного дня ніби божевільні, а наступного — вже й нормальні, написала акторка у мережі

Дональд Трамп вкотре ошелешив світ своєю реакцією на важливі геополітичні події. Попри, здавалося б, абсурдну поведінку хазяїна Білого дому, американські медіа говорять про можливу зміну його політичної стратегії. Дві ночі поспіль Росія масово атакує Україну великою кількістю безпілотників та ракет. Загинуло 12 мирних жителів. Президент Володимир Зеленський заявив: мовчання США і Заходу лише заохочує Путіна вбивати. У цей напружений момент усі чекали не ракцію США. І - "дочекалися". Замість засудження агресії рашистів Дональд Трамп опублікував фото, як під час гри у гольф Стіва Віткоффа вкусив лебідь. "Завжди казав, гольф може бути небезпечним видом спорту", - пояснив президент США. Та Кіт Келлог заявив, що російські обстріли є порушенням Женевської конвенції, а пастор і духовний радник Трампа Марк Бернс висунув звинувачення Росії. Аж тоді президент США натякнув на божевілля кремлівського диктатора: "Він (Путін. Gаzеtа.uа) убиває багато людей і я не знаю, що з ним сталося. Божевільні дії". Та про Зеленського теж згадав. Мовляв, те, що каже президент України, створює проблеми. Дивні відносини з Іраном Не менш дивною є реакція Дональда Трампа на іранські переговори по ядерній угоді, черговий раунд котрих відбувся цими вихідними. Політик назвав перемовини "дуже хорошими". "У мене відчуття, що зможу розповісти вам протягом наступних двох днів дещо добре", - заінтригував він. Але представник Ірану Есмаіл Багаї повідомив: Іран "за жодних обставин" не поступиться своїм правом збагачувати уран. За даними Багаї, дата і місце наступного раунду переговорів не визначені. Отже, що мав на увазі Трамп під "дещо добрим", сказати складно. Зіпсований вікенд У Європи вихідні були напруженими: 23 травня Трамп анонсував 50% митні тарифи на всю продукцію з ЄС, які мали б бути запроваджені вже за тиждень. Та після дзвінка президентки Єврокомісії Урсули фон дер Ляєн мита було відтерміновано до 9 липня. Обоє назвали розмову "хорошою". Утім, Трамп додав, нібито фон дер Ляєн "просила про відтермінування". Європа готова діяти швидко і рішуче, прокоментувала бесіду президентка ЄК, котра ще два тижні тому вимагала від США "конкретних пропозицій" для початку перемовин. Карнавал невизначеності Суперечливі заяви Дональда Трампа можуть приховувати корінну перебудову не лише тактики, а й стратегії чинної адміністрації Білого дому. Умовно перший її етап - тиск і швидкість. Купа указів у день інавгурації, різкі заяви з метою викликати реакцію (Венс про демократію в Європі), багатообіцяючі анонси. Цей етап було завершено, коли Дональд Трамп відтермінував свої тарифи. Другий етап - більше туману. Чинна адміністрація США заявляє про результативні переговори (Іран, Україна, Близький схід), що спростовують інші учасники перемовин. Трамп в один день засуджує Росію за обстріли, в інший - Україну за непоступливість. Така тактика дозволяє маневрувати у широких межах і не дає з високою вірогідністю спрогнозувати наступні кроки Трампа. Схоже, маневри вичерпуються. Що далі? Сюрприз для агресора Чинний президент США в Україні може зазнати гіршого провалу, ніж Байден в Афганістані, адже досі його зусилля призвели до невдач, вважає експерт-міжнародник Девід Ігнатіус. На його думку, обіцянки і погроза Трампа, котрі він не виконує ("пекельні санкції", "останній термін для переговорів" тощо) призвели до зміцнення позицій Росії. "Він тисне не на РФ, а на Україну", - зазначив експерт. Натомість Путін отримав від нього подарунок через три дні після інавгурації - телефонний дзвінок поклав край міжнародній ізоляції кремлівського диктатора. Після нової порції переговорних невдач "стратегія США змінилася у бік особистісної дипломатії", наголошує Ігнатіус. Весняна перебудова у секторі безпеки Досі жодні консультації без участі Трампа не були результативними. Ймовірно тому господар Білого дому терміново реформує Раду нацбезпеки. Американські ЗМІ пишуть про заміну політичних членів Радбезу дипломатами, щоб узгодити його діяльність із трампівським порядком денним, а також посилити роль Держдепу у зовнішній політиці. Іншими словами, чинний президент США хоче покласти край будь-якій самостійності у власній адміністрації. Це означає, що суперечливі його реакції - не стратегія, а лише засіб для її формування. Особистісна дипломатія Дональд Трамп не збирається змінювати стратегічний вектор, розповів Gаzеtа.uа кандидат політичних наук Олексій Буряченко. На його думку, президент США хоче прямих переговорів із Москвою. "Його реакція на обстріли України була вимушеною, під тиском ЗМІ. Але що ж він сказав? Крім яскравих фраз, котрі взяли собі у заголовки провідні таблоїди, там нічого немає. Зеленського Трамп критикує більше для балансу і не говорить нічого, що могло би зашкодити його переговорному треку з росіянами", - звернув увагу він. Україна на терезах На думку експерта, Трамп намагається видати свою модерацію у припинені вогню як велику перемогу. Мовляв, через це Путін не захопив усю нашу країну, наголосив Олексій Буряченко. Для України зміна тактики чинного президента США загрожує залежністю від прямих переговорів Трампа з Путіним. Якщо Трампа зацікавлять пропозиції Путіна, то Україні буде складно залишатися у центральному фокусі підтримки чинної адміністрації США, припускає Буряченко. З іншого боку, якщо Трамп і Путін не дійдуть згоди, для чинного президента США завершення війни в Україні є принциповим. Тоді можливі і "пекельні санкції". У Сенаті, до речі, відповідний законопроєкт готові підтримати як демократи, так і республіканці. Кремль загрався У Кремлі нервують. Речник Путіна Дмитро Пєсков назвав пост Трампа про "божевілля" "емоційним". На думку старшого наукового співробітника Американського інституту підприємництва у Вашингтоні Леона Арона, Путін відчуває, що може грати Трампом. "Усе, що потрібно робити, це періодично тішити його самолюбство, махати рукою з Кремля, і все піде за планом, - наголосив Арон. - На жаль, поки що це спрацьовує".

У Лондоні відбулися благодійні кінопокази української стрічки «БожеВільні» - історичної драми 2024 року режисера Дениса Тарасова. Фільм розповідає про 70-ті роки ХХ сторіччя, коли тоталітарна радянська система впровадила «каральну психіатрію» як інструмент боротьби з інакодумцями.

31 жовтня 2024 року в український прокат вийшла історична драма "БожеВільні". Одразу після цього в медійному просторі розгорілася хвиля обурення через те, що у стрічці знявся актор Роман Якимчук. Повний текст новини

Пам'ять про видатну гру Майкла Джордана продовжує приносити солідні прибутки.

Умови РФ для припинення вогню, як завжди божевільні

Історичну драму покажуть о 21:00 18 травня, До Дня пам&rsquо;яті жертв політичних репресій.

На "Золоту дзиґу" 2025 претендують 8 українських кінострічок: повний списокУ 2025 році 8 українських фільмів змагатимуться за нагороду "Золота дзиґа" у номінації "Найкращий фільм". Серед номінантів – "БожеВільні", "Будинок "Слово". Нескінчений роман" та інші.

Лесь Курбас у ті часи робив те саме, що й інші українські великі митці, наприклад Василь і Федір Кричевські. Він синтезував європейську традицію модерну з українською національною традицією. Лесь Курбас, один із найяскравіших представників Розстріляного відродження, - український режисер, актор, теоретик театру, драматург, публіцист і перекладач.Засновник шести театрів, серед яких Молодий театр і "Березіль", автор концепції умовно-метафоричного театру життя, натхненник українського сценічного конструктивізму, експериментатор і шукач нових форм. Здійснив синтез модернового європейського і традиційного українського театру, активно впроваджуючи авангардні декорації, світлові ефекти, контраст світла й тіні та жанр потоку свідомості на сцені. Перший серед радянських діячів мистецтва отримав театральну медаль Парижа і виховав цілу когорту учнів, що стали новою мистецькою генерацією тодішньої України. За звинуваченням в українському буржуазному націоналізмі репресований і розстріляний у 1937 році в урочищі Сандармох на Соловках.Сьогодні моя гостя Ганна Веселовська, театрознавиця і дослідниця спадщини Леся Курбаса.Ганна Веселовська, театрознавиця. Фото: скріншот Найперше, що мене завжди вражало й цікавило в Курбасі, - те, що ця людина вихована в іншій культурній традиції. Він вивчав філософію у Львівському університеті. Потім був Віденський університет. І ось у 1916 році Лесь Курбас потрапляє до Києва, а потім до Харкова. Як вплинув Захід, західна традиція на те, що він буде робити в театрі?Дуже цікаве питання, дякую за нього. Насправді Курбас дійсно був вихований, як ви сказали, в модерній традиції. Він цим дихав і знав добре тогочасний сучасний театр. Документальних стопроцентних підтверджень немає, але є припущення, що він відвідував студію Макса Райнгардта у Відні. Макс Райнгардт – дуже відомий німецький режисер, який тоді працював у Відні, він мав свої школи - студії. Ці школи відвідувало дуже багато людей насправді.Курбас відвідував ці курси, чи школу, майстерню, можна так сказати, і бачив зовсім інший підхід до театрального мистецтва, тобто як робиться вистава, - не в традиційному ключі, в якому звикли тоді вже працювати українські корифеї, а от саме, як ви кажете, в модерному. Тобто це метафора, це символізм, це дуже багато якихось алюзій - це інтелектуальний театр. Курбас це все, звісно, підхопив. І з цим "багажем" приїхав в Україну в 1916 році, в Київ. У нього ж і батьки були актори, він із середовища акторського. І я навіть дивлюся на його обличчя, як він виглядав, - по-перше, дуже красива людина була, але ще видно, що це якась така порода.Родина Леся Курбаса. Батько – Степан Янович, мати – Ванда Яновичева, сестра Надійка. 1910-ті Ну так, акторська. У нього дуже натхненне обличчя, артистичне. Але насправді той театр у Галичині, в якому працювали його батьки, - це український мандрівний колектив, називався Театр товариства "Руська бесіда", і він якраз не був, за великим рахунком, модерновим колективом. Там були різні матеріальні складнощі. Звичайно, були спроби зробити щось нове, але Курбас не був задоволений працею в цьому колективі - він там працював недовго, буквально півтора року перед Першою світовою війною. І це бажання змінити, тобто реформувати, зробити щось нове в нього було тоді, коли він працював у цьому театрі.У Київ він їхав із цим бажанням, розумів, що тут можливостей більше.Я читала ваш текст в "Українському тижні", що він, як поїхав у 1916 році, то вже ніколи не повернувся працювати в Галичину. І ось він приїжджає в Київ. Який культурний Київ у цей час його зустрічає?Київ - дуже різноманітне на той час місто, в якому багато театрів, і не тільки театрів - і кінематограф, і якісь такі розважальні різні заклади, тобто все. І я б сказала, що Київ достатньо таки вимогливе місто, тому що в Києві було уявлення про модерну європейську культуру.А український театр - це тоді театр Миколи Садовського, стаціонарний український театр. І, власне, Курбас приїжджає на запрошення Миколи Садовського працювати в цьому театрі. Український театр, можна сказати, балансував між тими традиціями, які вже були доволі міцними – це драматургія Карпенка-Карого, корифеїв. Але й були п'єси польських авторів, зокрема романтична поема "Мазепа" Словацького. Тобто це не можна назвати стопроцентно модерновим театром - це таке балансування. І, звичайно, працювало багато російських театрів, російськомовних, антиукраїнських стопроцентно - не можна ж про політичну ситуацію забувати: 1910-ті роки - це дуже чорносотенний період.Я читала спогади про Київ того часу, що між українським і російським театром тоді в Києві була ніби якась конкуренція.Це була конкуренція - за глядача, дуже серйозна, навіть ставились одні й ті самі п'єси українською і російською мовами. Це були, наприклад, п'єси польських авторів, які ставилися і там і там - різними мовами. І це була така серйозна боротьба за глядача.І ось Лесь Курбас переїжджає в такий Київ. З чого він починає, як створює Молодий театр?У нас є свідчення перших учасників Молодого театру, і всі вони пишуть, що ще в 1916 році  - Курбас тільки приїхав, це в березні місяці - він починає грати, репертуар просто треба грати,  але вже в цей час він створює так звану студію Молодого театру.Колектив Київського «Молодого театру» в день закриття 1-го сезону. 1918 р Тобто це не Молодий театр. Просто довкола Курбаса збираються молоді люди - це були студенти Київської школи тоді вже імені Миколи Лисенка, драматичний клас. Він створює довкола себе середовище. Це дуже важливо, тому що він весь час так буде. Я думаю, потім свідомо, а спочатку несвідомо створює коло людей, які підтримують його ідейно, підтримують його мистецькі уподобання. І ця студія доволі серйозно працює саме в плані художньому, щоб відійти від деяких кліше, які вже були напрацьовані на українській сцені.Це те, що називається Студія нового актора? Чи це пізніше вже буде?Ні, це пізніше. Це називається Студія Молодого театру. Створена в 1916 році, вона не була офіційно оформлена, тому що вже сам Молодий театр має офіційні документи, товариство на вірі. А це така спільнота людей, які хочуть робити новий театр.Я знаю, що він береться за античну драму, тобто це дуже серйозно. Як той Київ на це реагує?Вони взялися за "Царя Едіпа". "Цар Едіп" Софокла - це п'єса, що вийшла як вистава через два роки, тобто фактично вони два роки працювали над нею. Я б сказала, що коли навіть рецензії вже на виставу читаєш 1918 року, то багато скепсису: як це так, український театр - і "Цар Едіп", молоді люди, нікому не відомі, хто такі, чому це вони взялися і так далі. Є скепсис, але вже є і повага до такого рішення. Це амбітне рішення, але я думаю, що, якби вони не були такі амбіційні, у них би просто нічого не вийшло.Тобто Київ сприйняв обережно ці експерименти.Так. І вже коли створений Молодий театр, а це 1917-й рік, тобто через рік. Молодий театр створений саме як товариство на вірі, де учасники цього товариства всі внесли кошти, які в них були, - театр не отримав підтримки державної. І це, звичайно, їх дуже пригнічувало, тому що створювався паралельно Український національний театр, який отримав державне фінансування, а Молодий театр - товариство на вірі, "працюйте самі".А вистава "Газ"? Я про неї довідалася, коли Вірляна Ткач багато розповідала про цю виставу в Мистецькому арсеналі. У чому новаторство цієї вистави і авангардизм?По-перше, треба сказати, що це вже було через шість років. Тобто в Київ Лесь Курбас приїжджає однією людиною в 1916 році, в 1917-му вже Молодий театр створюється. Потім іще був такий перехідний театр - Київський драматичний театр, мандрівний період. "Газ" - це вже вистава мистецького об'єднання "Березіль", яке було створено в Києві в 1922 році, а вистава - 1923 року.Зрозуміло. Я навмисне вихоплюю лише тільки поодинокі речі, адже ми не зможемо хронологічно все пройти з вами. У чому був феномен і в чому була проривна сила цієї вистави, що так захоплюється нею Вірляна Ткач, яка працює в театрі "Ла Мама" Нью-Йорку?Перш за все, це вистава неймовірно революційна для того часу за своїм художнім рішенням. Тобто це відмова від життєподібного, ілюстративного театру, це театр, побудований весь на ідеї і як цю ідею певним абстрактним і символічним способом втілити, реалізувати на сцені."Газ" - п'єса німецького драматурга Георга Кайзера, доволі популярного. Це експресіоністська п'єса, причому доволі депресивна. Але Курбас із неї зробив недепресивну.Як техніка, технології перемагають людство.Не зовсім. Там конфлікт розгортається на конкретному заводі, який виробляє газ. Цей газ потрібен для того, щоби продовжувати воєнні дії, і люди, які володіють цим заводом, хочуть виробляти як можна більше газу. Але є інженер, з тверезою позицією, який каже, що якщо ви будете виробляти цей газ далі, то завод вибухне, його потужності цього не витримають. (Ну, всередині цього є ще там любовна історія, але ми не будемо відхилятися.) З ним не погоджуються, завод працює. Зрештою він вибухає і всі робітники гинуть. Для експресіоністів це характерна п'єса з трагічним фіналом і з показом оцієї жадоби людей до збагачення попри здоровий глузд.Курбас змінив фінал. Не треба забувати, що це все-таки епоха революційна, 1923 рік, і в нього робітничий клас у фіналі повставав і далі йшов будувати, умовно кажучи, світле майбутнє.Але навіть не це зараз так цікаво, як саме художнє рішення, яким захоплюється Верляна Ткач і не тільки, бо всі, хто бачить фотографії того часу, вони просто дивуються - а як це можна було в Києві в 1923 році зробити таку виставу? Це дуже цікаве конструктивне рішення, там працював художник Меллер. Він зробив такі пандуси, і по цих пандусах людський натовп щось схоже на величезний гвинт робив. Також там були дуже цікаві пластичні рішення масових сцен, і це видно добре на фотографіях, де людські тіла, групи людей утворюють ті чи інші комбінації.І таким чином ми візуально бачимо, як із людських тіл, як із оцих масових сцен створюється певна символізація дійсності. Ну, наприклад, я вже сказала, що цей гвинт, який можна розглядати як символ індустріального суспільства, - він створюється через сценографію і через оцю комбінацію людських тіл.Це було щось немислиме для Києва того часу. Дуже часто кажуть, що ми бачимо в стилі Курбаса вплив Меєрхольда чи вплив німецького експресіонізму. Але ж це було також явище світового рівня. Це не просто впливи були - це дуже потужний геній самого Курбаса.Впливу Меєрхольда не було. Це витворений потім міф, з яким нам треба працювати. І цей міф невипадковий, тому що поет Мандельштам, який був тоді в Києві, бо він був одружений з киянкою, побачив вистави "Березоля" і написав про них, порівнюючи їх з меєрхольдівськими виставами.Я дуже добре розумію. Це та сама історія, що Тютюнник - це наш Шукшин. Така колоніальна штука.Так, це колоніальна штука. Він це щиро написав, і він написав, що "Березіль" кращий, ніж Меєрхольд. Але він порівнював, а далі з цього виросла історія, що Курбас щось запозичив у Меєрхольда. Так от, по-перше, Курбас його вистав не бачив. Він вистави Меєрхольда побачив пізніше, поїхав уже в 1925-1926-му і побачив вистави Меєрхольда. По-друге, у них абсолютно інші були підходи до того, як я створюю сценічне дійство. Тобто точка відліку для Курбаса - це було перетворення реальності і, як ви самі сказали, в метафорі. А це перетворення робиться різними художніми засобами, які можуть працювати на сцені. Тобто був знайдений свій унікальний шлях насправді, і він цим шляхом ішов. Ну, звичайно, допомагали й інші митці, які поруч із ними працювали, - це і Меллер, якого я вже згадала. Але це був його шлях.Не варто порівнювати його з іншими.Ми ж не порівнюємо. Знову-таки ми говоримо про Райнгардта, Гордона Крега, ми говоримо про Леона Шиллера і про Меєрхольда - про низку видатних діячів театру того періоду. І вони кожний опробовував свій шлях. Звичайно, якісь речі виглядають схожими, бо це один час, одна епоха, але вони проходили його по-різному.Отже, у 1926-му році Курбас приїздить до Харкова. І це для мене теж дивовижно, як така людина, як Курбас, потрапляє за 40 км від кордону російського - під колосальний російський вплив. І, наскільки я розумію, він потрапляє в місто, де є теж дуже потужна традиція російського театру і яке дуже сильно розбещене "увеселительными заведениями". Я читала його, Курбасові, відгуки щодо харківської публіки, яка спочатку не приймає, де він пише, що це "русотяпські тупоголові міщани", що вони не розуміють його, його постановок. Як Харків зустрів Курбаса і яка реакція в Харкова була на його роботу?Направду це дуже трагічна історія. Тому що дійсно вистава "Золоте черево" - це така складна п'єса бельгійського драматурга Кроммелінка, яку вони першою представили в Харкові вже восени 1926 року, - абсолютно не була зрозуміла.Юрій Шерех написав прекрасний відгук про цю виставу і якби пояснює нам, що це за вистава, але самі харків’яни її не сприйняли, зал був порожній. І навіть цікаво, що не було негативної критики - була критика  поміркована. І той же Смолич написав більш-менш помірковану статтю. Тобто це не той випадок, коли пізніше вистави Курбаса сприймалися публікою, але влада все робила, щоб їх знівелювати, щоб їх просто очорнити. Тут, навпаки, - дійсно глядач харківський був очевидно на інше орієнтований, зовсім до такого не був готовий. Це інтелектуальний, складний театр, який на метафорах і символах побудований, але не таких простих, які зразу зчитав - і все. А це такі повні коди, і, очевидно, не було бажання так дуже себе напружувати - ці коди розшифровувати і міняти.Там був театр Синельникова – це ж російський театр.Так, це російський театр, традиційний, він залишався працювати. І багато було дійсно різних розважальних антреприз. У нас же теж дуже багато було російського театру до повномасштабного вторгнення. І ми теж не змогли отак зразу: нам не треба російського театру в Україні. Хтось казав: а давайте те залишимо, а давайте це... І в той час у Харкові було багато російських антреприз. Я б навіть сказала, це не стільки харківські - кожне літо в Харків заїжджала величезна кількість московських антреприз, вони грали все літо і розбещували публіку - тобто замість того, щоб виховувати, спрямовувати і якось до іншого готувати, про інше говорити, вони просто її розбещували. Тобто харківська публіка була призвичаєна до театру розважального.Більша частина, скажімо так.Ви Шереха (Шевельова) цитували, як він казав, що це був ляпас харківській публіці - курбасівський театр був ляпасом для харківської публіки тогочасної.Я думаю, що так, тому що він дуже докладно нам пише про цю виставу. І з тогочасного контексту можна зрозуміти, що там було дуже багато сатиризації, іронії в цій виставі по відношенню до харківської публіки. Але навряд чи вона це сприйняла.Отже, коли ми говоримо про постановки Курбаса в Харкові, то насамперед ідеться про виставу першу, яку ви згадали. Що це була за вистава? Першою виставою в Харкові була п'єса Фернана Кроммелінка. Це бельгійський драматург, трохи абсурдист, так можна сказати. "Золоте черево" - дуже дивна п'єса. Головний герой - це поет, у якого немає грошей, але раптом він отримує спадок і стоїть перед дилемою: чи поділитися цим спадком, чи якось собі його весь залишити. Тобто він змінюється. І змінюється він не на краще, а на гірше. Там зовсім абсурдистський сюжет, один із його близьких йому радить: замість того щоб ділитися цим спадком, ти з'їж це золото. Огюст, головний герой, його з'їдає, йому стає погано, і він помирає. Це фарс насправді, це насмішка. Але в оцих постатях, які оточували Огюста, в них сатиризувалося саме це міщанство, люди, які бачать тільки ціну. Взагалі всі цінності вони бачать тільки в монетизації. Але Курбас це дуже гостро представив, тому що вони були в нього представлені як звірі - там був вовк, там була лисиця. Тобто вони були звірі, звісно, без масок, але актор якось відігравав у цьому образі певні натяки, щоб можна було зрозуміти, що йдеться про лисицю. Або селяночки в нього виходили як курочки і квочечки - було зрозуміло, що це вони.Тобто середньостатистичному непману така вистава була неприємна.Я думаю, так, тому що він на одне був націлений, а йому зовсім про інше говорили.Якщо говорити про мистецьке об'єднання "Березіль" харківського періоду - що це було за явище? Це ж уже Курбас забрав з Галичини акторів, так? Хто входив до цього об'єднання і що це було за середовище?По-перше, вже в Харкові театр називався не Мистецьке об'єднання "Березіль", а просто "Березіль". Це була умова, що це буде звичайний театр. І це позбавило Курбаса тих студій, бо в нього в Києві це було об'єднання, де було багато різних студій.Театр «Березіль», Фото: з відкритих джерел Щодо складу театру, то там було багато тих людей, які були з ним у Києві. І також деякі галичани приїжджали: Софія Федорцева, яка переїхала до Харкова, Володимир Блавацький, дуже відомий актор, який працював у Галичині, приїхав на один сезон. Тому що все-таки в цьому середовищі вони відчували небезпеку й повернулися в Галичину - Блавацький, зокрема, повернувся. Але це був дуже цікавий колектив, багато про це написано. Зокрема, Роман Черкашин, Юлія Феміна, тобто люди, які працювали в "Березолі" разом із Курбасом, залишили такі прекрасні спогади - людські спогади. Можна зрозуміти, що вони були в дуже тісній взаємодії, були закохані, постійно займалися цією театральною справою - тобто вони жили театром, як я собі це уявляю.Я правильно розумію, що це була комуна - вони навіть жили на якійсь віллі, яка раніше була не просто віллою.Комуна почалася в Києві. Це взагалі ідея Курбаса, як я собі теж це уявляю, що в нього було таке тяжіння створювати таку спільноту, де всі люди переймаються однією справою. Це було і в Молодому театрі, у київський період особливо. Так, коли вони приїхали до Харкова, то вони жили в одному гуртожитку, дуже це все описано колоритно.Це на цій віллі був раніше публічний дім? Я правильно розумію?Я не знавець Харкова…Я просто чула від Тетяни Пилипчук, директорки Літмузею харківського. Так, вони це краще знають. А потім він уже жив у цьому будинку "Слово", отримав квартиру окрему.Тобто була очевидна ця ідея комуни, вона його не залишала. Якщо ми візьмемо вже 1933 рік, коли вони працюють над п'єсою Куліша "Маклена Граса", то вони їдуть до Києва - не зовсім до Києва, а під Київ, у Межигір'я, і там працюють над п'єсою. Це було таке бажання творити весь час таке художнє середовище довкола. Не тільки художнє - таку спільноту.А потім ці постійні гастрольні виїзди. Вони багато разів їздили в Одесу - весь час  живуть спільнотою. І ця спільнота живе всередині, вона є дуже новаторська, незважаючи на те що ззовні відбувається. Чи її приймають, чи не приймають - вона однаково лишається такою цільною.Я не знаю, мені здається, що там було дуже багато внутрішніх суперечностей.Лесь Курбас і Вадим Меллер. Одеса, 1927 Я маю на увазі саме творче життя.Творче життя було все дуже сконцентроване, тому що це надзвичайно багато праці. Курбас весь час вимагав цієї праці. Він сам, очевидно, був трудоголік - він весь час був у цій праці, і весь час іде процес - репетиції, підготовки. І плюс іще частина акторів знімається в кіно. Весь час іде дуже напружений процес. Можливо, це їм допомагало якось дистанціюватися. Тому що, наприклад, ми нічого конкретно не знаємо про реакцію Курбаса на процес СВУ (процес Спілки визволення України, показова сфабрикована справа проти вигаданої організації, - ред.), 1930­ рік. Вони в Харкові в цей час перебувають, вони випускають прем'єри, але реакцій якихось немає. Мабуть, така герметизація якось допомагала їм просто в цих умовах виживати.Курбас постійно співпрацює з Миколою Кулішем і ставить "Народного Малахія", він ставить "Мину Мазайла", "Маклену Грасу" - і усе це дуже-дуже небезпечно в цей час. Мене теж завжди це вражає, що такі речі можна було ставити. Наприклад, "Мина Мазайло" - це ж фактично виклик. Він усвідомлював? "Мину Мазайла" коли він поставив?Це 1929 рік, і це після "Народного Малахія". Якраз тоді сприймався більше як виклик "Народний Малахій". "Народний Малахій" - це взагалі сатира на радянську владу. Якщо її читати свідомо зараз, то це сатира на радянську владу, на те, як ми будували і що ми побудували, що в нас божевільні залишилися. У нас народний Малахій іде вирішувати справу в цей раднархоз, нічого там, зрозуміло, вирішити не може, а людина стає повією. Словом, це повне фіаско. І це 1928 рік, вибачте. Тоді дуже святкували в 1927 році десятиріччя Жовтневої революції, а в 1928-му він ставить виставу, в якій оце все фіаско - тобто ми нічого не збудували.Курбас був публічною людиною, дуже багато виступав. І от у цих виступах критичних він ніколи, здається, не переймався тим, як на це подивляться і як це сприймуть. Тобто не було якихось страховочних механізмів у нього. Це я розумію так, що він був дуже творчою людиною, креативною, яка була захоплена цією справою і в неї дуже вірила, то в нього ці перестороги не спрацьовували.Тому, мабуть, він і не зупинявся з тим, щоб, навіть ту ж "Маклену Грасу", - ну, стоп, подумай, чим і як це може позначитися. Такого ні, немає.Мина Мазайло і  ця тітонька з Курська, яка говорить: "Лучше быть изнасилованной, чим украинизированной", - це ж теж дуже...Справа в тому, що "Мину Мазайла" ставили тоді всі театри. Тобто це не була заборонена п'єса. Вона йшла широко, її ставили і театр Франка в Києві, і в Дніпропетровську тогочаснім – словом, вона йшла на багатьох сценах. Якраз ця п'єса віталася, бо комедійно висміювався і дядько Тарас. Там і тьотя з Курська, і дядько Тарас - усі смішні. Але тільки у виставі Курбаса смішними були комсомольці. Оце треба зрозуміти. Він акценти ставив так, як він бачив реальність, і цю реальність перетворював у метафору. І ті комсомольці, які в нього там виходять у фіналі, - у нього це просто пародія на комсомольців. Тому всі вистави йшли спокійно, а його викликала питання, звичайно.Ми зараз говоримо про те, що частина публіки чи частина середовища не сприймали Курбаса, не були готові. Власне, ця публіка загальна міщанська - і київська, і харківська. Але ж паралельно відбувається - якраз у 1925 році стартує - літературна дискусія. Хвильовий, азійський ренесанс, сутички між елітарним мистецтвом і масовою культурою - Курбас якимось чином брав у цьому участь? Він десь свою позицію, окрім своєї роботи, озвучував чи ні?Так, бо після літературної стартувала театральна дискусія. І вона була теж дуже жорстка і гостра. І якраз Курбас і говорив про те, що не треба йти за масовим глядачем, треба з ним працювати, глядач повинен розвиватися. Тобто він ось так висловлювався, і теж дуже сміливо.Словом, не було якихось запобіжників. Ви знаєте, в мене все життя таке враження, що коли був знищений театр модерний Курбаса, ми залишились із тим, що називається - це моя суто фраза - ужвійщина. Наталя Ужвій, яка вже була не в Курбасі, а пізніше, і цей традиційний театр - із криком, із відсутністю якогось нюансування і якогось глибшого прочитання текстів. Фактично ми були приречені на десятиліття, і ми далі в академічному театрі українському відчуваємо ось цю інерцію так само цього театру традиційного і ніяк не можемо від нього відірватися. Чи ви згодні з цим? Я повторюю, що це лише моя думка, але мені дуже не подобалася завжди Наталя Ужвій і її гра. І я тут можу спиратися так само на більш авторитетні думки. Про це писав Кочур, здається, в листах до дружини. Насправді так. Коли театр "Березіль" був перейменований - він став театром Шевченка, - далі почався оцей жахливий період радянщини, як ви кажете. І залишились тільки актори, бо режисер - це інтерпретатор, це той, хто смисли певні транслює. Залишились тільки актори, і хороші актори - і Бучма, і Добровольський, і Ужвій, і інші, і Мар'яненко в Харкові. Але вони були сам на сам, і зрозуміла річ, що певною мірою хтось більше деградував, хтось менше. Хтось узагалі пішов дуже рано з життя, як той же Бучма. Це залишилось з українським театром до 1980-х років так точно.Тільки тоді, коли прийшло нове покоління, вони намагалися переформатувати, вони намагалися просто по-іншому працювати взагалі з акторами. І ще плюс було накинуто оце кліше формалізованої школи Станіславського - що вчимо всіх по Станіславському, і це вчили всіх у 1950-ті, 1960-ті, 1970-ті, і навіть зараз продовжують.Теж прокляття ще одне.Так, те, що робив Курбас, а він виховав фантастичних акторів і розробив свій шлях у театральній творчості, - і це не називають системою, тому що воно не викладено у формалізованому вигляді. Але це все пішло в шухляди, і з цим ніхто не працював дуже тривалий час. І зрозуміла річ, що коли актор залишається сам на сам тільки зі своїми емоціями, - він їх не контролює, і це може завести на манівці, скажімо так. З чого почалося знищення взагалі "Березолю"? З арешту Курбаса? Як це все відбувалося і як до цієї катастрофи наближався Курбас?Знищення театру почалося з величезної кількості статей, публікацій. Це була просто атака на нього з боку різних театральних критиків, журналістів. Різних видань було дуже багато. Почали з "Народного Малахія", 1928-й рік. Потім Курбас переробляє цю виставу. Тобто кінець 1920-х років - це дуже суворий тиск на театр саме "Березіль" у плані того, що "ви не зовсім так працюєте", "ми від вас хочемо одного, а ви робите зовсім інше". І от Курбас, дивна звичайна людина, робить те, що він хоче робити як митець.Ці статті насправді дуже страшно читати. Їх читаєш - це просто знищення людини. Бо в цих статтях - що він фашист і націоналіст. Словом, це такі знищувальні статті, і вони з'являються десь із початку 1930-х років - таких публікацій багато. Попри це він продовжує працювати.А вже арешт - це 1933 рік. Мені здається, якби це був не Курбас, така людина, яка жила мистецтвом, а якийсь прагматик, то він би сто разів зрозумів, що вже довкола нього такі не просто хмари - це залізне коло. Але він ще і відписував насправді. Це теж дуже дивно - коли його звинувачували в таких гріхах, в яких взагалі неможливо собі уявити, як ти можеш виправдатись. А він це все ще й намагався пояснювати.І вже 1933 рік - це арешт. І закриття вистави "Маклена Граса".Далі це слідство, одне заслання, потім друге. І 1937-й рік - його розстріляли.Але йому дали лише п'ять років.Так. І це було таке: ви виправтесь, а потім подивимося. Але ж він пройшов два етапи таборів. У перше заслання він потрапив у більш-менш притомні умови. Він працював, дійсно, у театрі працював, також ставив вистави. Погодін - це тогочасний російський автор, "Аристократи" - вистава про злочинців, які виправляються. Це ж величезна кількість військових, у них охорони, у них є дружини, вони всі ходили в театр, словом, це така інфраструктура. І Курбас працює там. Оскільки умови не такі жорсткі, то в нього, очевидно, ще й була якась мрія, або надія, що він повернеться. Але далі з'являється донос. Про нього дуже багато дискутують - хто його написав і хто інспірував, - і фігурують прізвища відомих українських акторів, що це вони інспірували.Наприклад, кого?І пані Ужвій згадували. Там кілька акторів, є ця історія. Я думаю, що там було досить складно.Але коли ми говоримо про Ужвій, то є ще текст цього доносу. Тобто це не є імовірно.Ми не знаємо, хто його точно писав, але могли людей примусити ставити підписи. Я не беру на себе відповідальність говорити, що це саме вони написали цей лист.І вже після цього доносу на нього - що ось такий буржуазний націоналіст, який працює, а він у вас на хорошому рахунку - після цього він і потрапляє на Соловки в 1936 році. Він туди потрапляє - і це вже кінець світу. Але він і там працює, він там теж працює як режисер.Фактично вони там із Миколою Кулішем зустрічаються.Так, Микола Куліш, Зеров - там дуже велика кількість українських літераторів, просто вони різними шляхами потрапляли в різні табори. І очевидно, що табори були різними за рівнем жорстокості.Тому що коли він працював у Медвежегорську, наскільки я розумію, то це був більш-менш вільний спосіб життя - більш-менш, скажімо так.Що означає для вас зрозуміти і вшанувати Курбаса - відчути й почути його школу, його новаторство й відродити зараз?Перш за все це означає те, що ми повинні звернутися до його практичного і теоретичного надбання. Бо в нас багато випускається акторів, готуються, працювали саме за цим методом. Це не називають методом, але от за тими пропозиціями, протоколами. Ми цього не зробили. Уже багато досліджень щодо його життя, щодо різних перипетій. Є прекрасний проєкт Ореn Кurbаs, Театральний музей зробив, - там відкрито дуже багато документів, можна подивитися.Але саме найважливіше для збереження не тільки театру - і кіно, і взагалі всієї візуальної культури - це працювати за його протоколами. Тому що це робить наш театр, взагалі всю нашу культуру особливою. Це її виокремлює серед інших. Ми себе ідентифікуємо через це з Україною.Тобто ці всі речі дуже важливі для того, щоб взагалі це все культурне середовище інакше почувалося й інакше працювало, вже ніколи не збочувалося на інше. Ми маємо цей просто фантастичний спадок, але воно не пропрацьовано практиками. 

Упродовж десятиліття у світі можуть з&rsquо;явитися нові ядерні країни

Чимало міст в Україні були перейменований в радянський час. Але в незалежній Україні не усі повернули свою історичну назву. Таким містом є й Івано-Франківськ. Повний текст новини

Чемпіон світу з боксу у надважкій вазі за версіями WВС, ІВО, WВА та WВО Олександр Усик поділився думками про російського диктатора Володимира Путіна.

У Вашингтоні можуть провести масштабний військовий парад, який планується на 14 червня - день 250-річчя армії США та 79-річчя Дональда Трампа. Про це повідомляє Аssосіаtеd Рrеss. Парад хочуть організувати на Національній алеї. Попередній план передбачає участь понад 6,6 тис. військовослужбовців, приблизно 150 одиниць техніки, 50 гелікоптерів, семи військових оркестрів, а також тисяч цивільних учасників. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Трамп накинувся на демократів за спробу імпічменту Хоча парад позиціонують як частину святкувань ювілею армії США, саме ідея проведення великого військового шоу стала помітним нововведенням, що збігається з особистими прагненнями Трампа - він ще у свою першу каденцію намагався організувати подібне, але через надмірну вартість плани не реалізували. Наразі проєкт параду перебуває на етапі обговорення, а його точна вартість не розголошується. Водночас очікується, що витрати можуть сягнути десятків мільйонів доларів - зокрема, через необхідність транспортування військової техніки, забезпечення логістики, харчування та проживання військових. Міська влада Вашингтона також висловила занепокоєння щодо потенційного пошкодження дорожнього покриття через переміщення важкої техніки. Президент Сполучених Штатів Америки Дональд Трамп жорстко розкритикував демократів за ініціативу щодо імпічменту. У соцмережі Тruth Sосіаl він назвав політичних опонентів нікчемами і психами, а їхні дії - абсурдними. "Демократи дійсно вийшли з-під контролю, втратили все і особливо свій розум. Ці радикальні ліві божевільні знову вляпалися в "імпічмент". У них вже є два безіменних, мало шановані конгресмени, обидва повні психи, які вже 20-й раз підкидають "імпічмент" Дональду Трампу, хоча вони не мають жодного уявлення, за що я можу бути підданий імпічменту", - написав президент США.

Президент Сполучених Штатів Америки Дональд Трамп жорстко розкритикував демократів за ініціативу щодо імпічменту. У соцмережі Тruth Sосіаl він назвав політичних опонентів нікчемами і психами, а їхні дії - абсурдними. "Демократи дійсно вийшли з-під контролю, втратили все і особливо свій розум. Ці радикальні ліві божевільні знову вляпалися в "імпічмент". У них вже є два безіменних, мало шановані конгресмени, обидва повні психи, які вже 20-й раз підкидають "імпічмент" Дональду Трампу, хоча вони не мають жодного уявлення, за що я можу бути підданий імпічменту", - написав президент США. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: США відходять від посередництва у мирних переговорах між Україною і РФ Трамп зазначив, що республіканці повинні почати думати про те, щоб виключити членів Демократичної партії з Конгресу. Він дорікнув демократам кризою на кордоні з Мексикою, інфляцією, виведенням військ з Афганістану, війною РФ проти України, нападом ХАМАС на Ізраїль. Політик також нагадав про свою першу каденцію, коли демократи вже вдавались до подібних спроб, і пообіцяв, що цього разу республіканці не дозволять їм вийти сухими з води. "Це повні нікчеми, які ненавидять нашу країну і все, що вона відстоює. Можливо, нам варто почати грати з ними в цю гру, і вигнати демократів за численні злочини, які вони скоїли - і це справжні злочини", - написав американський лідер. Член Палати представників США конгресмен-демократ зі штату Мічіган Шрі Танедар вніс статті про імпічмент щодо президента США Дональда Трампа.

Відповідний допис він опублікував у соцмережі ТruthSосіаl. "Демократи дійсно вийшли з-під контролю. Вони втратили все, особливо свій розум! Ці радикальні ліві божевільні знову взялися за імпічмент", - зазначив американський лідер.Він додав, що два маловідомі конгресмени ініціюють вже 20-ту спробу його імпічменту, попри відсутність чітких підстав. "Вони не мають жодного уявлення, за що я можу бути підданий імпічменту. Можливо, за прибирання безладу, який вони залишили нам на кордоні, або за найвищу інфляцію в історії нашої країни, або, можливо, за некомпетентне виведення військ з Афганістану, або за Росію/Україну, або за напад на Ізраїль 7 жовтня, який стався лише тому, що вони дозволили Ірану знову розбагатіти", - написав Трамп.Президент США також заявив, що республіканці повинні замислитися над тим, щоб виключити ініціаторів імпічменту з конгресу. "Це дуже нечесні люди, які не дадуть нашій країні зцілитися! Чому ми дозволяємо їм постійно використовувати імпічмент як зброю проти президента Сполучених Штатів, який, судячи з усього, докладає всіх зусиль, щоб врятувати нашу країну?" - додав Трамп.Він нагадав, що за його першої каденції демократи вже вдавалися до подібних спроб, і наголосив, що республіканці не дозволять їм "знову вийти сухими з води". "Це повні нікчеми, які ненавидять нашу країну і все, що вона відстоює. Можливо, нам слід почати грати з ними в цю гру і вигнати демократів за численні злочини, які вони скоїли", - написав американський лідер. Нагадаємо, 6 квітня конгресмен від Демократичної партії Ел Грін заявив, що протягом наступних 30 днів підготує подання про імпічмент президента США Дональду Трампу.28 квітня конгресмен від штату Мічиган Шрі Танедар оголосив, що подав до палати представників США статті про імпічмент Трампа. 

Тrаnsfеrmаrkt оцінює вартість Мак Аллістера в 90 млн. євро