Search trend "день молоді в україні 2025"

Свято Різдва Іоанна Хрестителя, також відомого як Іоанн Предтеча - одне з найбільших у християнському календарі, яке має глибоке духовне значення. Іоанн Хреститель відіграв ключову роль у підготовці народу до приходу Ісуса Христа, його життя та діяльність мають особливе місце в християнській традиції. Крім того, цього дня відзначають ще свято Івана Купала, що пов'язане з літнім сонцестоянням і культом родючості, води та вогню.Хто такий Іоанн Хреститель та яка його місія?Іоанн Хреститель народився у подружньої пари священика Захарії та його дружини Єлисавети. Його народження вважається чудесним, адже батьки були вже в похилому віці і не могли мати дітей. Ангел Гавриїл з'явився Захарії, щоб сповістити про народження сина, який стане великим пророком і підготує шлях для Месії.Іоанн Хреститель провів майже все своє життя у пустелі, ведучи аскетичний спосіб життя. Його проповіді були сповнені закликів до покаяння та духовного очищення. Він хрестив людей у річці Йордан, символічно очищуючи їх від гріхів і готуючи їх до приходу Ісуса Христа.Одним із найважливіших моментів у житті Іоанна Хрестителя було хрещення Ісуса в річці Йордан. Саме тоді на Ісуса зійшов Святий Дух у вигляді голуба, і голос з неба проголосив Його Сином Божим. Цей епізод став ключовим у християнському вченні про Трійцю.У церковному календарі є шість свят, що присвячені Івану Хрестителю. Всі вони вшановують різні етапи життя і діяльності Іоанна Предтечі, який відіграв важливу роль у християнській історії та духовному житті.Фото: УНІАН /Іоанн Предтеча хрестив у водах річки Йордан Ісуса Христа)Свято Івана Купала та Різдво Іоанна Хрестителя: зв’язок та походженняУ слов'янських країнах християнське свято Різдва Іоанна Хрестителя подекуди поєдналося з давнім язичницьким святом Івана Купала, яке також відзначається в цей період. Івана Купала пов'язане з літнім сонцестоянням і містить багато елементів, що символізують природу та родючість, зокрема вогнища, купання у воді, плетіння вінків та інші обряди.Головні відмінні риси:Походження: Різдво Івана Хрестителя має християнське походження, тоді як Івана Купала – язичницьке.Відзначення: свято Іоанна Хрестителя супроводжується переважно релігійними обрядами, в той час як Івана Купала – народними традиціями і обрядами, пов'язаними з природою.Символіка: Івана Купала пов'язане з культом природи, води та вогню, тоді як Різдво Івана Хрестителя – з релігійними аспектами народження святого.Церква, прагнучи інтегрувати народні традиції у християнську культуру, часто зіставляла свята, так сталось і цьому випадку. Багато традицій Івана Купала стали частиною святкування Різдва Іоанна Хрестителя, збагачуючи і доповнюючи одне одного. Однак, варто пам'ятати, що це різні за змістом та значенням свята.Ще декілька років тому, на офіційній сторінці ПЦУ у Fасеbооk з'явився допис про те, що важливо чітко розрізнювати ці події, адже вони не є тотожними. Церковнослужителі зазначають, що не було у християн такого святого як "Іван Купало", і це все давні язичницькі основи, що не мають нічого спільного зі славним пророком Іоаном:Тож, "Івана Купала" та Різдво Іоана Предтечі – це цілком різні відзначення.Свято Різдва Іоанна Хрестителя – це не лише можливість згадати про великого пророка і його внесок у християнську історію, але й нагода для кожного вірянина замислитися про важливість покаяння, духовного очищення та підготовки до зустрічі з Богом. Це свято об’єднує духовні цінності християнства з багатими народними традиціями, створюючи унікальну і багатогранну культурну спадщину.Коли Івана Купала та свято Іоанна Предтечі у 2025 році?Раніше свято Іоанна Хрестителя відзначали в Україні 7 липня згідно з юліанським календарем, але після переходу ПЦУ на новоюліанський календар святкування цих дат перенесли.Тому, Різдво Івана Хрестителя тепер відзначається 24 червня, як і в інших країнах, які використовують григоріанський або новоюліанський календар. Це означає, що Івана Купала, яке традиційно відзначалося одночасно з Різдвом Івана Хрестителя, також відзначатимуть в ніч із 23 на 24 червня.Різдво Іоанна Хрестителя та Івана Купала: традиції Свято Різдва Іоанна Хрестителя відзначається урочистими богослужіннями, під час яких читаються спеціальні молитви та піснеспіви. У багатьох країнах в цей день влаштовують хресну ходу, де віряни несуть ікони Іоанна Хрестителя і співають духовні пісні.Крім того, церква закликає до милосердя і допомоги нужденним, наслідуючи приклад Іоанна, який жив скромно і присвятив себе служінню іншим.Якщо ж говорити про давньослов’янські звичаї, свято Івана Купала — це одне з найяскравіших і найтаємничіших свят у календарі слов'янських народів. Це свято поєднує в собі язичницькі обряди та традиції, зокрема:Стрибки через багаття. Вважається, що це очищує від злих духів і захворювань, приносить удачу та здоров'я. Молоді пари часто стрибають через вогонь разом, тримаючись за руки, щоб перевірити силу своїх почуттів: якщо руки не розімкнуть під час стрибка, то їхній шлюб буде міцним.У цю ніч вода набуває цілющих властивостей. Люди купаються у річках, озерах чи ставках, вірячи, що вода змиває всі негаразди, хвороби та очищує душу і тіло, однак, обов’язково до заходу сонця.На Івана Купала збирають різноманітні трави, оскільки вважають, що вони мають особливу силу саме цього дня. Зібрані рослини використовують для лікувальних настоїв та оберегів.Дівчата плетуть вінки з польових квітів і трав. Потім ці вінки пускають на воду, щоб дізнатися про свою долю. Вважається, що якщо вінок пливе далеко і не тоне, то дівчина скоро вийде заміж.Фото: вільні джерела.За легендою, в ніч на Івана Купала цвіте папороть, і той, хто знайде цю квітку, буде мати особливі здібності, зможе знайти скарби та отримати велику удачу. Хоча науково доведено, що папороть не цвіте, цей обряд залишається однією з найромантичніших традицій свята.Співання обрядових пісень, що супроводжуються танцями, є важливою частиною святкування. Пісні славлять природу, сонце та воду. Молоді дівчата часто ворожать на свою майбутню долю, намагаючись дізнатися, чи скоро вийдуть заміж і яким буде їхнє майбутнє.Свято Івана Купала поєднує в собі духовні, релігійні та природні аспекти, створюючи неповторну атмосферу єдності з природою і глибокого символізму. Це свято продовжує жити і розвиватися, зберігаючи давні традиції та пристосовуючись до сучасного світу.Що заборонено робити цього дня?Іоанн Хреститель загинув мученицькою смертю — був обезголовлений за наказом царя Ірода. У зв'язку з його мученицькою смертю, деякі церковні служителі зазначають, що все ж краще відмовитися від веселощів, співів, танців та уникати сварок. Також варто уникати дій, що пов’язанні із розрізанням круглих предметів, зокрема хліба, кавунів чи будь-яких інших круглих плодів.Однак, всі ці заборони все ж більше стосуються відзначення дати Усікновення глави Іоана Хрестителя, що припадає на 29 серпня. Різдво Іоанна Хрестителя - це світле свято народження, що немає таких суворих обмежень. Головне - це молитва, покаяння та духовне очищення. Якщо ж говорити про Івана Купала, тут існує ряд заборон та обмежень, які пов'язані з народними повір'ями та традиціями:Люди вірили, що в ніч на Івана Купала активізуються злі духи, відьми та інші надприродні сили. Тому важливо було мати з собою обереги з трав, які збирали в цей день, щоб захиститися від злих сил. Крім того, щойно сонце ховалось за обрій, входити у воду або гуляти лісом сувого заборонялось. Інакше, можна нібито потрапити до рук цих міфічних істот, заблукати чи навіть зникнути безвісти. Не варто цього дня давати гроші в борг або підбирати знайдені на вулиці кошти. Це вважається поганою прикметою, що може принести фінансові труднощі.Не варто говорити про відьом, злих духів чи інші темні сили, щоб не привертати їхню увагу і не накликати на себе біду.Ці заборони та обмеження базуються на давніх віруваннях і традиціях, які передавалися з покоління в покоління. Дотримуючись їх, люди намагалися захистити себе від можливих небезпек та забезпечити добробут своїм родинам.

У програмі "Власні назви" про особливості цьогорічного Книжкового арсеналу розповіла директорка фестивалю, заступниця гендиректорки Мистецького арсеналу Юлія КозловецьФото: bооk.аrtаrsеnаl.іn.uаОтже, "Все між нами – переклад" – така фокус-тема цього року. Я вважаю, що просто в серце влучає ця тема. Як виникла ця метафора, хто її придумав, яким чином ви її віднайшли? Фото: bооk.аrtаrsеnаl.іn.uаРобота над програмою фокус-теми триває доволі довго, приблизно з літа попереднього року, коли ми визначилися з тим, що фестиваль хоче цього року запросити кураторкою фокус-теми відому історикиню Марсі Шор. Вона запропонувала запросити співкураторкою до своєї фокус-теми Оксану Форостину – відому видавчиню, перекладачку, публічну інтелектуалку. І так вдвох разом вони почали працювати над тим, якою метафорою буде влучно назвати те, про що хочеться говорити. Якщо ми подумаємо про це ретроспективно, то зрозуміло, що влітку вгадати, яка тема буде актуальною навесні наступного року, – це трохи ризикована історія. Але насправді багато речей було зрозуміло майже одразу, коли вони почали спілкуватися між собою. Я часто кажу, що спостерігати за їхньою дискусією, за тим, як вони разом працювали над визначенням головних фокусних моментів, про які хочеться говорити наступного фестивалю, – це справді привілеї організатора цієї події. "Все між нами – переклад" – це фраза, яку Марсі Шор запозичила у Юрка Прохаська, який кілька років тому у німецькому виданні сформулював цю метафору, коли говорив про свої власні спостереження і якісь свої рефлексії стосовно того, як переклад і те, що вкладається нами в слово "переклад", коли ми говоримо не лише про перекладання з мови на мову, а також і про тлумачення, і про переповідання або оповідання якихось речей іншою мовою. Зв'язок цього явища з філософією – це те, що Юркові настільки близько. Марса запропонувала цю тему як фокусну тему для наступного фестивалю, Оксана Форостина дуже швидко підхопила цю дискусію і далі їхня розмова була побудована як дискусія.Коли ми підійшли до етапу коли нашим кураторкам ми запропонували написати кураторський текст до своєї програми, то дуже швидко стало зрозуміло, що саме формат дискусії та діалогу і лишиться таким експериментальним форматом цього року для їхнього кураторського тексту. Він вийшов доволі довгий, але надзвичайно цікавий, і у своєму кураторському тексті, в цьому есеї у вигляді діалогу вони розкривають ці кілька підтем, які вони пропонують для обговорення під час своєї програми. Одразу стало зрозуміло, що під перекладом ми розуміємо не лише лінгвістичну вправу і не лише перекладання з однієї мови на іншу, хоча це безперечно теж. Але це також і про розуміння про якісь речі, які всередині однієї мови, викликають питання. Сьогодні це надзвичайно актуально для нас усіх – пошук цієї мови, взаєморозуміння, обережне використання певних слів, гуманістична направленість того, як ми спілкуємося, те, що викликає непорозуміння, речі, які складно перекласти, досвіди, які важко описати словами. У цій темі дуже швидко виявилося дуже багато підтем. Чи вам близьке поняття, що ми живемо після мови? Ми живемо в такий час, коли утруднена комунікація між людьми, утруднене порозуміння, пошук якихось одних і тих самих мовних засобів, які б дозволили нам почути одне одного. Чи бачите ви всередині країни приклади ось такого нерозуміння між людьми, неперекладності?Насправді ми живемо у період надзвичайно різних досвідів переживання цього часу. Мені здається, що це ключове. Абсолютно не кожний досвід може бути в принципі описаний словами. І коли важко описати словами те, що ти відчуваєш або через що людина проходить, коли ми вживаємо цей вираз: "Немає слів", то, власне, виникає оцей ризик непорозуміння або ризик загублення зв'язку і додумування, можливо, за людину і так далі. Власне, це, скоріш за все, є причиною якихось певних непорозумінь між нами як людьми в одному суспільстві, які начебто переживають однакові обставини. Але загалом в програмі фокус-теми, наприклад, буде подія у співпраці з радіо "Хартія", яка пропонує розмову про те, чи потрібний переклад з мови військових на мову цивільних. Чи це переклад, чи це тлумачення певних речей? Чи потрібний насправді переклад всередині цивільних, оскільки цивільні теж переживають дуже різні досвіди сьогодні? Одні досвіди переживають люди, які живуть у Харкові, і ті, які живуть в Чернівцях, але вони живуть всі в Україні, якісь інші люди живуть поза межами країни. І дуже часто лунають закиди про те, що вони не розуміють нас, тих, хто живе в Україні сьогодні. Фото: rаdіоkhаrtіа.соmКожна з цих частин українського суспільства часом має якісь певні претензії до інших. І, власне, оцей пошук відповідної мови, влучних відповідників тому, що ми переживаємо, і є таким шляхом до цього порозуміння. Марсі в останній реплиці у своєму кураторському тексті говорить, що оця робота перекладача над перекладом і над формулюванням мовними засобами опису цих досвідів є запорукою успішності, можливо, в пошуку порозуміння, хоча не гарантією.Я звернула увагу на те, що Оксана Форостина у своїй цій дискусії згадує книжку літературознавця Джорджа Стайнера "Після Вавилону" про мову і переклад у цьому сенсі, в якому ми говоримо. Наскільки я розумію, Стайнер вважає, що вже сам переклад є універсальною мовою спілкування і мислення, тобто переклад як спроба порозумітися. І він каже, що навіть всередині однієї мови ми постійно перекладаємо, бо мова змінюється. Чи можна сказати, що неперекладність – це не лише проблема, але і спосіб знаходження слів для порозуміння, для заліковування оцих болючих розривів у суспільства, які ми вже відчуваємо? Так, я погоджуюсь, що це може бути джерелом розвитку і пошуку якихось рішень в  конфліктних ситуаціях або в ситуаціях непорозуміння. Певно, кожну ситуацію можна обернути якоюсь позитивною стороною. Питання в бажанні пошуку цього порозуміння, в бажанні намацати tоnе оf vоісе, уважному підбиранні слів, чутливому і гуманістичному підході до співрозмовника, а також в уважному слуханні. Часом причиною непорозуміння, крім вади перекладача, є також нездатність слухача почути, неуважність або недостатня чутливість. Ми підходимо до того, що для того, аби це порозуміння віднайшлося, ми маємо бути дуже уважні один до одного. Я думаю, що багато хто з нас, особливо тих, хто працює зі словом, зараз відчувають на собі момент, коли ми маємо бути обережними. Майже будь-яке необережне слово вкинуте в простір, в соцмережі, може стати причиною вибуху, тригернути когось. Власне, ця наша обережність тих людей, які уважні до співрозмовників є не гарантією, але запорукою того, що це порозуміння в суспільстві збережеться, а тріщинки будуть полагоджені.  Я хочу процитувати пост Катерини Калитки – поетки, яка якраз працює зі словом і пише про те, як війна впливає на мову. Вона пише: "Я вже втомлена, мені вже тяжко говорити про це, але я зафіксую зараз факт того, як війна впливає на мову. Перемінений слововжиток, редукція художньої надмірності до строгої художньої необхідності, перевага щирості над іронічною грою, метонімія, що заступає метафору. Речі геть іншої метафізичної тонкості відбуваються часто поза нашою волею. І над цим жорстоким лабораторним експериментом хочеться завмерти, не дихаючи. Результати його невідомі, позбавлені будь-якої прогностичної рамки". І про це саме говорять між собою Марсі Шор та Оксана Форостина. Вони цитують Галину Крук, іншу нашу поетку, яка говорить, що моя мова, моя любов страшенно зранена. Чи будуть на Книжковому арсеналі розмови про тексти і про поезію в час надмірного болю, де мова нібито безсила вже?Так, звісно, будуть такі події. Власне, оця наша увага до поезії зараз багато про що говорить. Поезія як жанр і поетичне слово майстерне дуже швидко і дуже чітко реагує на все, що з нами відбувається. І саме тому ми маємо бум зараз нашої поезії. Цікаво, що перекладачі, які перекладають з української мови, звертають увагу саме на поетичні тексти. Виходять друком антології поетичні збірки. У багатьох країнах перекладачі розуміють, що саме там оцей нерв часу, саме там найтонкіший голос, найчіткіша метафора сьогодні. Поезія дає нам дуже багато емоційного відгуку на те, що з нами відбувається. Часом люди, які раніше не читали поезії, зараз починають її читати або слухати у виконанні авторів або тих, хто декламує, і знаходять для себе, часом не словесні, але емоційні гачки і моменти, які їх заземлюють. А перекладачі, перекладаючи поезію, доносять це знання, ці рефлексії, ці думки до читачів у своїх країнах, які не володіють українською мовою. Вони є фактично медіаторами між нашими суспільствами, які намагаються пояснити наш досвід в перекладі. Це, звісно, не буквальний переклад, а художній. Він завжди носив співавторство в якомусь сенсі, але оця сама увага до поетичного слова як ніколи важлива сьогодні.Такою подією фактично буде відкриватися програма фокус-теми. Після офіційного відкриття заходу 29 травня першою буде подія про переклад поетичних текстів. Я думаю, що коли Марсі та Оксана обирали цю подію для відкриття своєї програми, йшлося саме про цю точність, щирість і неймовірну актуальність поетичного слова сьогодні. Ще раз хочу відмітити, як чутливо вибрана ця тема. Це справді те, що сьогодні є найточнішою, найбільш виразною точкою нашого переживання війни. Ви сказали про поезію, я згадала чудову збірку, антологію поезії "Поміж сирен", яку уклав Остап Сливинський. Весь час, коли я думаю про поезію війни, я згадую цю книжку, де фактично кожен текст надзвичайно болючий і талановитий. Це просто геніальна збірка текстів. Отже, поговорімо зараз безпосередньо про програму. Це запрошення директорки на книжковий арсенал 2025. 29 травня відкривається книжковий арсенал. Уже третє під час Великої війни. І це наше спільне свідчення сміливості жити, сміливості бути, сміливості творити, читати, писати, рефлексувати. Власне кажучи, створювати культуру. Оскільки людьми нас робить саме культура. Головне питання, навколо якого обертатиметься програма книжкового арсеналу, його фокус-тема звучить так. Все між нами – переклад. Або англійською – еvеrythіng іs trаnslаtіоn. І говорити ми будемо про те, як можуть порозумітися люди або суспільство. Як передати досвід однієї людини до іншої. Чи можлива безпосередня передача цього досвіду, чи думки, чи рефлексій, скільки неперекладностей, непорозумінь, помилок трапляється на цьому шляху, і як деякі помилки стають початком нової цілої людської креативності. Про все це говоритимемо поруч з однодумцями, поруч зі своїми так би мовити. З 29 травня по 1 червня різні мистецтва будуть об'єднані в Мистецькому арсеналі в контексті книги. І ми сподіваємося побачитися. Розкажіть, будь ласка, структуру цьогорічного фестивалю. Що буде нового, які гості? Крім Марсі Шор і Оксани Форостини, є ще куратори, наприклад, Ірина Славінська зі своєю програмою. І це ще не все. Хто буде організовувати, керувати подією? Власне, коли ми обираємо кураторів фокус-теми щороку, і вони починають працювати над цією метафорою і назвою, з цього стартує робота з іншими запрошеними кураторами і кураторками, які спостерігають за цією роботою і намацують для себе якісь цікаві спостереження і речі, які будуть перегукуватися з програмою фокус-теми в їхніх програмах.А як іде робота? Вони говорять в зумі, чи вони якось зустрічаються? Цього року це був експериментальний формат, оскільки це вперше в нас така інтернаціональна пара є кураторками програми фокус-теми. Ми зустрічалися так в зумах, це ще було завжди з урахуванням різниці в часі, оскільки Марсі жила спочатку в Америці, а тепер в Канаді, а Оксана і ми всі тут. Тобто ми це все враховували і періодично зустрічалися в зумах і мали кілька спільних документів, в яких обмінювалися думками, рефлексіями, ідеями, фіксували просто якісь речі, які могли бути помічними чи викликати наступне коло дискусії. В основній програмі цього року дуже цікавий для нас фокус на авторах. Ми цьогоріч додали ще одну сцену, сценічний майданчик фестивалю, яка називається "Авторська сцена". На ній у фокусі уваги буде автор. Якщо ми говорили в програмах 2023-2024 року про значне скорочення програми "Книжковий арсенал", ми намагалися в одну панельну дискусію поєднати кілька підтем, кілька важливих спікерів, розуміючи цю рамку часову, в якій ми хочемо вмістити якнайбільше важливого, то цього року ми дозволили собі розкіш мати якусь частину подій, де соло, в публічних інтерв'ю будуть виступати автори, важливі для нас голоси української літературної сцени – це Оксана Забужко, Софія Андрухович, Іра Цілик і Катя Калитко. Такі розмови, де година часу присвячена конкретній одній особистості, – це можливість поставити фокус уваги, важливий для нас голос, який сьогодні промовляє до всіх. Це може бути цікаво, і я сподіваюся, що аудиторія це оцінить.Тобто в Іриній програмі є і різність тем, і фокус на новинках, які виходять друком до Книжкового арсеналу. Іра як кураторка спостерігає за тим, що відбувається в літературному процесі, і намагається якісь такі знакові речі вихопити і поставити фокус уваги, або панельних дискусій, або окремих подій в інших форматах. Крім Ірини Славінської і її основної програми, у нас також є традиційні формати спеціальних програм в межах фестивалю. Це і спеціальна програма Українського ПЕН – нашого інституційного партнера вже не перший рік. Програма Українського ПЕН є такою важливою частиною програми фестивалю і цього року це не виключення. Також ми повернулися торік до формату, який я особисто, як директорка фестивалю, безумовно люблю, – це формат "фестиваль-гість". У міжнародних ярмарків і фестивалів є такий формат "країна-гість". Дуже часто ми чуємо, що там є "країна-гість" у Франкфурті чи на Болонському книжковому ярмарку. А у нас вже доволі давно така кураторська знахідка оргкомітету нашого фестивалю ми запрошуємо в гості не країну, а фестиваль. Того року це був фестиваль "П'ятий Харків", і ми таким чином мали Харків на нашій сцені. Це був надзвичайно цікавий експеримент і надзвичайно вдала наша кооперація з Харківським літмузеєм, як одним зі співорганізаторів фестивалю "П'ятий Харків". Ми мали такий потужний харківський десант в Києві, і київська аудиторія мала можливість доступу до цього харківського культурного продукту.Цього року природно, що в гості ми запросили перекладацький фестиваль "Транслаторіум". Це невеличкий фестиваль, який щороку проходить в Хмельницькому, який присвячений темі перекладу. Вони багато років вже працюють саме з цією темою, об'єднуючи спільноту перекладачів. Вони привозять і міжнародних гостей, і українських перекладачів в Хмельницький восени, близько до Всесвітнього Дня перекладача. Це фестиваль, який цього року надзвичайно дотичний до нашої фокус-теми і матиме власну програму подій. Традиційно, звісно, в нас буде програма про дітей та підлітків. Її кураторка Ольга Русіна – дитяча письменниця і журналістка. Також не в межах цієї програми, але таке класне місце займає спеціальна програма для підлітків цього року. Торік ми побачили просто неймовірну зацікавленість підліткової аудиторії, молодих людей, старших підлітків до подій програми, які були їм цікаві. Тобто зали саме підліткових подій були наповнені молодими людьми, які не йшли з фестивалю. Вони проводили дуже багато часу на подіях іншої програми, але об'єднувалися завжди на цих подіях, які були присвячені саме таким важливим для них темам. І ми подумали, що це класна можливість поекспериментувати в цьому напрямку, тож цьогоріч ми запропонували формат кураторства спеціальної програми для підлітків. У нас є підліткова рада Мистецького арсеналу – це старші підлітки, які працюють з різними відділами мистецького арсеналу, опановуючи різні іпостасі медіаторів на виставках, кураторів, людей, які розробляють освітні події до виставок тощо. А також друга група підлітків, яка працює теж цілий рік, – це підліткова літературна лабораторія. Це молоді люди, які пишуть тексти, експериментують зі словом, з перекладом дуже часто. Ми запропонували цим двом групам підлітків зробити кураторську програму для своїх однолітків. Це така спеціальна мультидисциплінарна програма для підлітків з перформансами і сімома подіями. Тобто молоді люди говорять про теми, які актуальні їм, і їм здається, що це актуально для їхніх однолітків. Звісно, їм допомагають відповідальні дорослі, але загалом оце програмування тем, наприклад, фокус на ментальному здоров'ї, або так само зустрічі з перекладачами і воркшоп з перекладу, з пошуку власної мови, – це все теми, які були запропоновані власними підлітками для своїх однолітків. Така експериментальна програма буде в нас цього року теж. Ви сказали про окрему програму Українського ПЕНа. Які події вона включає?Дуже часто програма ПЕН, і цього року не виключення, – це програма на межі літератури, правозахисту, актуальних речей, які сьогодні відбуваються в спільноті письменників,журналістів, людей, які пишуть. Так само цього року у нас є панельні дискусії на важливі теми, які присвячені проєктам, котрими опікується ПЕН. Це і події за участі міжнародних гостей, наприклад, приїздять колеги з Литви, які багато спільно з командами ПЕНа працюють на прифронтових територіях, їздять з гуманітарною допомогою, привозять автівки або збирають на дрони і зброю. Але при цьому вони – перекладачі і літератори, які мають спільні проєкти і в літературі також. Вони будуть гостями програми Українського ПЕНа. Також у нас буде подія, присвячена проєктам ПЕНа, які втілюються щороку. Наприклад, буде велика дискусія, присвячена премії для перекладачів Drаhоmаn Рrіzе. До дискусії долучаться її лауреатки. Також в програмі ПЕНу буде перша фактично українська подія, присвячена книжці Вікторії Амеліної, яка вийшла друком одразу в кількох країнах. Український ПЕН був партнером цього видання, долучалися до презентацій в різних країнах. І, власне, на події на Книжковому арсеналі зберуться героїні цієї книжки. Це буде фактично перша подія в Україні, яка буде присвячена виходу цієї книжки.Крім того, буде традиційна, поетична, перформативна подія в програмі ПЕНа. Насправді хочу сказати, що Книжковий арсенал тримає цю марку мультидисциплінарного фестивалю. Для нас дуже важливо в кожній програмі мати перетин різних мистецтв. Ми пропонуємо часто кураторам думати ширше, ніж просто дискусія або паблік-ток з цікавою особистістю, але також думати в форматах виставкових, перформативних проєктів, музичних подій. Цього року не виключення. У нас буде важлива перформативна програма, вечірні концертні події, які частково будуть перегукуватися із назвою фокус-теми, частково будуть входити в кураторські програми інших програм, і відповідно буде зберігатися оцей міждисциплінарний формат фестивалю. Також хочу сказати, що щороку у нас багато виставкових проєктів, цього року їх 15. Це надзвичайно цікава робота нашого відділу сучасного мистецтва, які намагаються через образотворче мистецтво, фотографію, через різні медіа, які є складовими цих виставкових проєктів, нанизати оцю канву, яка буде з одного боку перегукуватись з фокус-темою, а з іншого боку додавати об'ємності самої дискусії на фестивалі.Ви сказали про перформативні формати і я згадала про подію минулого року. Це була подія першого дня Книжкового арсеналу 2024 року – читання Каті Калитко під спів Мар'яни Садовської. Ми всі були під величезним враженням, і запам'ятали це надовго. Тож подібні формати далі будуть, я так розумію?Так, звісно.Розкажіть, будь ласка, про зіркових гостей. Може, хтось приїде із західних авторів?Це буде третій фестиваль, який ми проводимо в умовах повномасштабної війни. Саме на міжнародній презентативності це дуже швидко відобразилося. Починаючи з 2023 року, у нас не так багато закордонних гостей, як це було раніше. Цього року все одно ці гості будуть, адже щороку є люди, для яких важливо бути разом з нами на Книжковому арсеналі. Часом це не надто гучні імена, але це абсолютно точно дуже невипадкові гості.Цього року в програмі фокус-теми буде Кшиштоф Чижевський з Польщі. Він і братиме участь в одній події, і модеруватиме ще одну подію. У нас буде Карл Генріх Фредріхсон – це шведський письменник, який зараз живе у Відні. Він, до речі, був на Книжковому арсеналі у 2023 році. Тоді це також для нього було досвідом, який він запам'ятав. Він дуже швидко відгукнувся на наше запрошення. На запрошення Марсі Шор приїде Мелія Глейзер — відома перекладачка з української на англійську, завдяки якій, наприклад, вийшла в Америці книжка Галини Крук. Буде багато перекладачів – Клаудія Датте з Німеччини, Ірина Дмитришин з Франції, Ріта Кіндлєрова з Чехії. Я згадала думку Марсі Шор про те, як Кшиштоф Чижевський пояснив їй, що українське слово "перемога" етимологічно відрізняється від англійського "vісtоry" чи російського "победа". Українське "перемога" означає "сягати понад можливості". Коли Марсі з Оксаною це обговорювали і накидували ідеї події, яка буде присвячена цьому моменту, ми потім це розвертали і додавали ще свої асоціації або свої якісь слова, які нам приходять також в цьому контексті в голову, і я теж про це подумала вперше. Це настільки цікаво. З одного боку, це якась лінгвістична вправа, а з іншого боку, ти просто починаєш більше розуміти про себе, коли ти про це думаєш. Марсі дуже часто згадує також, наприклад, слово "свої" під час виступів перед широкими аудиторіями в різних країнах різними мовами. Для того, щоб пояснити те, що українці вкладають у слово "свої", вона каже, що їй часом потрібно кілька хвилин. І це не означає, що вона пояснила це на 100%. Кожна з нас, хто були під час цього обговорення, почали накидувати якісь свої приклади таких речей, які є в українській мові дуже нашими, і які потребують не просто перекладу, а тлумачення, введення в контекст для того, щоб пояснити глибше те, що ми маємо на увазі.Марсі дуже гарно говорить також про те, що переклад з мови на мову – це не є про прозорість чи не прозорість, а про просвітлення. І ось це просвітлення – це надзвичайно цікава штука. Це велике просвітлення, бачення крізь слова, крізь поняття. Я сподіваюся, що на Книжковому арсеналі цього року будуть такі взаємні просвітлення і відкриття. Насправді мені також цікаво побувати на подіях, де будуть зустрічатися перекладачі, які перекладають з української на різні мови. Адже часом вони перекладають, наприклад, спільні тексти, і в них виникає дуже цікава дискусія про те, як вони своїми мовами працюють з різними випадками або цікавими оборотами, фразеологізмами в різних текстах. Це професійна дискусія, за якої цікаво спостерігати, тому що ми розуміємо цей український контекст і її корені. З іншого боку, дуже цікаво також спостерігати за дискусією людей, які перекладають на українську. Наші прекрасні перекладачі, які працюють з тлумаченням інших історій нашою мовою. Я весь час думаю, що, з одного боку, події, які зазвичай ми включали в професійну програму, зараз ми програмуємо як події для широкої аудиторії. Я сподіваюся, що це програмування, воно знайде свій відгук в аудиторії Книжкового, адже ми зараз надзвичайно самі уважні до того, як ми використовуємо мову. Загалом мовне питання для нас важливе, воно так чи інакше виринає постійно і є в зоні нашої уваги. Мені здається, саме тому ця фокус-тема вийшла настільки актуальною цього року, як ніколи. Я думаю, що професійні дискусії стовідсотково цікаві будуть широкому загалу. У наших волонтерських поїздках ПЕНу на схід я чую дискусії філософів, які перекладають Ніцше з німецької. Коли я чую дискусії Тараса Лютого з Вахтаном Кебуладзе, де вони говорять про якісь слова і як в українську їх перекласти, я не є фахівчиня з цього питання, але це зачаровує. Ми всі в автобусі затихаємо, тому що ця розмова не лише професійно цікава, вона є універсальна.Так, вона тебе включає. І ця якась інтелектуальна лінгвістична вправа, з одного боку, пропонує фокус думання і ти просто включаєшся в цей процес. Як краще купувати квитки? Квитки на Книжковий арсенал я всім раджу купляти онлайн. Вони продаються на сайті Книжкового арсеналу. Є кнопка "Квитки" і розділ на сайті, на якому є лінк, як купити. Є квиток на один день, є квиток на абонемент на всі дні фестивалю. Є програма лояльності, де перераховані всі люди, які мають право безкоштовного відвідування Книжкового арсеналу – це внутрішньо переміщені особи, люди з інвалідністю і їхні супроводжуючі, діти до 12 років, військові, ветерани бойових дій. Звісно, будуть продаватись квитки і в касах, але черги на Книжковий арсенал – це вже щось легендарне. Тим не менше, ми працюємо над тим, щоб було максимально зручно, комфортно, і раджу дуже купити квитки заздалегідь. Цьогоріч ми так само матимемо підвищені заходи безпеки на фестивалі, будуть встановлені рамки безпеки одразу за касою і, відповідно, треба закладати трошки більше часу на те, щоб пройти ці всі рамки. Крім того, дуже раджу ознайомитись з програмою завчасно, яка опублікована на сайті Книжкового арсеналу. Вона є двома мовами – українською та англійською. Є функція додавання собі в календар відібраних подій, можна наклацати ті події, які ти обрав, і створити собі свою власну програму. Ми не змогли відмовитись від друкованого путівника фестивалем. Щороку в нас виникають дискусії, і щороку нам шкода цього лампового формату, тож ми все-таки друкуємо путівник фестивалем. Я бачила людей, які підкреслюють собі певні події. Або торік я була свідком як літня пані, сидячи на останній події літературної програми, записувала собі певні цитати на полях цього путівника. Я знаю також, що є люди, які збирають путівники Книжкового арсеналу, в них є ціла колекція. Путівник друкований можна буде отримати вже в просторі фестивалю на адміністративних стійках, так само, як є зручна мапа, де можна подивитися, де є стенд вашого улюбленого видавництва, або де виставковий проект, який ви би хотіли подивитися. Багато новинок, вітрина новинок в співпраці з нашим постійним партнером цього проєкту медіа "Читомо", на якому виходять добірки новинок різних жанрів. Тобто наша команда вкладає дуже багато зусиль. Для Мистецького арсеналу це один із найважливіших проєктів. Ми всі робимо для того, щоб було максимально цікаво і комфортно. Чотири фестивальних дні – з 29 травня по 1 червня. Сподіваюся, що в нас все вийде і будемо всіх раді бачити. 

Як Росія виховує нових агресорів Для будь-якої держави її громадяни є беззаперечною цінністю. Росія намагається не бути винятком, тому на рівні конституції фіксує головною метою своєї політики "створення умов, які забезпечують гідне життя і вільний розвиток людини". Тлумачення цієї норми за умов диктатури відбувається довільно, а втілення суто номінально. Утім у соціальних мережах і чат-рулетці російські користувачі вважають свої права найбільш захищеними у світі, хоча кожного можуть арештувати за самотній пікет із чистим аркушем паперу. Зазвичай за це на них чекає штраф, але за серйозніших проступків шанси зберегти свободу залишаються мізерними. Наприклад, тому що частка виправдальних вироків у російських судах менша за половину відсотка, а адвокати не встигають ознайомитися з доказами обвинувачення. Водночас ув'язнення лякає більше за ймовірну загибель, тому навіть блогери з антивоєнною позицією погоджуються підписати контракт, але в підсумку все одно збільшують кількість російських ­200-х. М'ясні штурми, каліч-полки, банзай-атаки, "верблюди", знімачі "дзвіночків", командири-живодери, кинуті на забій солдати строкової служби й решта зразків російського воєнного мистецтва підкреслюють байдужість Кремля до живої сили. Проте найгіршим її проявом є не ставлення до дорослих, які усвідомлено йдуть на загарбницьку війну, а мілітаристське виховання дітей. Військово-патріотичне виховання дітей і молоді З 2022 року російська система освіти перестала виконувати суто навчальну функцію, обернувшись інструментом для ідеологічного обробляння дітей. За два роки у школах відбулося відродження типових радянських практик піонерії ("Большая перемена", "Движение первых"), політінформації ("Разговоры о важном"), безальтернативного викладу історії та літератури, заохочення взаємних доносів у системі "учні вчителі батьки". Надмірна ідеологізація спускається й на рівень дошкільних закладів у жовтні президент Путін санкціо­нував поширення "Разговоров о важном" на дитячі садочки. У грудні докшільнятам почали розповідати про конфронтацію із Заходом на прикладі перемоги Діда Мороза над Спайдерменом і Джеком Горобцем. А вже в січні Вологда стала першим містом, де політзаняття пройшли в усіх 78 дитсадках. Згідно з навчальними планами, 2025 року вчителі й вихователі приділятимуть пропаганді майже 15% усієї роботи з дітьми. Дошкільнятам почали розповідати про конфронтацію із Заходом на прикладі перемоги Діда Мороза над Спайдерменом Для створення нових поколінь відданих солдатів і лояльних до режиму Путіна виборців пристосовано програму патріотичного виховання. Витрати на неї істотно збільшилися саме під час повномасштабного вторгнення в Україну. Протягом 20222024 років витратили 91 млрд руб., тоді як 2021-го і більшої частини 2022-го 4,9 млрд руб. "Юнармия" 2024 року влітку замість участі у традиційних мовних, наукових, творчих чи туристичних таборах сотні тисяч російських дітей метали ножі, здійснювали марш-кидки, займалися рукопашним боєм, стріляли по мішенях, розбирали автомат Калашникова, стріляли з нього та карабінів, стрибали з парашутом. Поводження зі зброєю навчають навіть підлітків, які стоять на профілактичному обліку в інспекції у справах неповнолітніх. Загалом різні організації з військово-патріотичного виховання дітей та молоді по всій Росії за два роки витратили майже 1 млрд руб. тільки на харчування вихованців, закупівлю прапорів, атрибутики та сувенірної продукції. Значна частина видатків на патріо­тичні акції лягає на регіональні бюджети чи відбувається за спонсорські кошти. За неофіційною статистикою, співвідношення між витратами держави й бізнесу на акції "Юнармии" становлять приблизно 1 до 3. Певні напрями фінансують за засекреченими програмами міністерства оборони. Тож реальне фінансування може бути великим, залишаючись у тіні. Водночас регіональні відділення організації можуть витрачати кошти як на згадану вище канцелярську чи сувенірну продукцію, так і на закупівлі відверто мілітаристського призначення. Наприклад, у Калінінграді купили 75 повнорозмірних макетів автомата Калашникова, обладнання для військово-тактичної гри з імітацією бойових дій, навчальні набої та світлошумові гранати. У Криму придбали тактико-вогневий комплекс імітації стрільби. Організація декларує, що з 2016 року об'єднала понад 1,7 млн дітей і має 89 регіональних штабів. Для вступу до неї достатньо заповнення анкети в мобільному застосунку. З жовтня 2024-го в "Юнармию" можуть вступити діти до 6 років. Рух декларує своєю метою "прищеплювання любові до збройних сил РФ", але фактично займається підготовкою підлітків до служби в армії й участі в бойових діях. Головний штаб "Юнармии" заявляє, що понад 5,5 тис. вихідців з організації вже бере участь у війні проти України. Існує чітка кореляція між активністю регіону в мобілізаційній кампанії й чисельністю "Юнармии" на його території. Татарстан став єдиним регіоном, де її відділення відкрили в усіх муніципальних районах. Загалом до лав організації вступило 54 тис. малолітніх і неповнолітніх жителів республіки. Подібні результати демонструють Башкортостан 51 тис., Краснодарський край 65 тис. На представників цих регіонів припадає й найбільша кількість підтверджених втрат ЗС РФ. На українських територіях "Юнармия" впроваджує мілітаристську ідеологію і в Україні, на тимчасово окупованих територіях. 2016-го її активна діяльність охопила Крим, де до січня 2022 року поширилася на 29 тис. дітей. Окремі з них після повномасштабного вторгнення Росії взяли до рук зброю. Найвідомішим прикладом є артилерист, 23-річний Ілля Зозульський. Приєднавшись до "Юнармии" 2016-го як учасник, він тепер є одним із 50 наставників руху, які воюють проти України. Існує кореляція між активністю в мобілізаційній кампанії й чисельністю "Юнармии" Кримське відділення "Юнармии" розробляє спеціальні програми відпочинку для дітей у літніх таборах, у яких діти проходять фактичну підготовку до служби в армії. З 2023 року в них організовують так звані патріотичні зміни, лекторами в яких є військові Чорноморського флоту та викладачі Чорноморського вищого військово-морського училища ім. П. С. Нахімова. На Сході України штаби ­"Юнармии" з'явилися після 2022 року, проте до цього в так званих Л/ДНР її функції виконувала організація прикриття "Військово-патріотичний рух "Молодая гвардия Юнармия". У травні 2019-го першими її членами стали 77 підлітків, станом на листопад 2024-го, їх уже майже 5 тис. 2023 року в Донецьку та Луганську відкрили "доми" "Юнармии" обладнані приміщення для вогневої та спортивної підготовки на території шкіл. Технічну допомогу для них час від часу надає Донецький офіс Червоного Хреста. На захоплених територіях у Херсонській і Запорізькій областях російські табори патріотичного виховання з'явилися в листопаді 2022-го. Перший "дім" "Юнармии" в ­Херсонській області відкрили в жовтні 2023 року в окупованому Генічеську. Відтоді організовують різні мілітарні навчання. Крім того, регіональні відділення "Юнармии" на окупованих територіях причетні до незаконної депортації та примусового переміщення українських дітей у РФ. У Запорізькій області активним учасником викрадення є керівник штабу "Юнармии", уродженець Уфи Фідаїль Бікбулатов. Він же організував тренування вихованців регіонального відділення російськими військовими з добровольчого батальйону ім. Судоплатова "Барс-32". Інші проєкти "Юнармия" є найбільш медійним проєктом військово-патріотичного виховання школярів і студентів, який володіє найбільшою фінансовою і матеріальною базою, пропонує найширшу програму мілітаризації дітей і молоді. Проте російська влада активно застосовує десятки аналогічних рухів та ініціатив. Окрім парасолькових організацій типу Російського центру громадянського й патріотичного виховання дітей і молоді ("Роспат­риотцентр"), президентського фонду "Защитники отечества", ДОСААФ Росії, військово-патріотичного центру "Вымпел" і Пошукового руху Росії, існують Центри "Воин" та "Авангард", мережі військово-історичних клубів, регіональні пошукові загони. Всі вони орієнтуються на дітей і молодь як мобілізаційний ресурс і тісно спів­працюють із російською громадською організацією ветеранів локальних війн і воєнних конфліктів "Боевое братство" (пов'язана з ГРУ), Росгвардією та Військовим університетом Міністерства оборони ім. Олександра Невського. Кожен із приблизно 700 наявних військово-патріотичних клубів має партнерство з підрозділами ЗС РФ, які проводять тренування зі зброєю для дітей та виконують інші тренерські й менторські функції. Це дає підстави всерйоз розглядати російський молодіжний і дитячий військово-патріотичний рух як сучасний аналог Гітлер'югенду. Окремої уваги потребує Центр військово-спортивної підготовки й патріотичного виховання молоді "Воин", створений у травні 2023 року за дорученням Путіна. У програмі занять: управління БПЛА, організація зв'язку, навички надання першої допомоги, основи вогневої, тактичної та інженерної підготовки. Інструкторами є учасники бойових дій усього майже 400 осіб. Попри те що центр орієнтований на молодь віком 1435 років, основну масу його учасників становлять старшокласники 1517 років. Головними форматами діяльності центру є військово-спортивна підготовка тривалістю три місяці та літні військово-патріотичні зміни по три 3 тижні. Резерв у 50 тисяч є серйозним підсиленням режиму Центр активно розвивається: спочатку функціонувало 12 філій, а станом на грудень 2024 року 21. На початку серпня 2024-го Путін доручив уряду РФ залучити учасників війни до розбудови філій центру в усіх регіонах. 2023-го підготували понад 15 тис. курсантів, протягом 2024 року вже 26 тис. із 35 тис. запланованих. Враховуючи, що ви­пускники центру прагнуть реалізувати себе не тільки в армії, але й у решті силових структур, резерв у 50 тис. є серйозним підсиленням режиму в майбутньому. Центр є партнером "Движения первых" у проведенні військово-патріотичної командної гри "Зарница 2.0" (реанімація радянського досвіду) з елементами початкової військової підготовки та симуляції виживання в екстремальній ситуації. Гра популярна в дітей віком до 17 років. Крім того, її проведення підтримує адміністрація президента РФ в особі Сергія Кирієнка, а Путін доручив "простягнути її до кожної школи". 2024-го "Зарница" вперше відбулася практично по всій Росії за участі понад 800 тис. школярів і 5 тис. наставників, серед яких майже 500 осіб ветерани війни проти України. Прикметно, що в кожній із команд визначено ролі відповідно до воєнної тактики ЗС РФ: окрім типових командира, радиста, сапера, медика і штурмовиків, є воєнкор, фахівець із кібербезпеки (він же політрук) і два оператори дронів. Загрозливі перспективи 20 грудня в Росії відзначають День ФСБ. Торік заходи "святкового" характеру буквально охопили і старого, і малого, відбувшись усюди від башт Кремля до дитячих садків. Така увага до чекістів у поліцейській державі закономірна, але й вона має свої особливості: якщо режим відверто насаджує захоплення силовиками, то воно не може поширюватися винятково на армію для боротьби із внутрішнім ворогом також потрібні ідеологічно затяті молоді люди. За програмою-максимум усі ці маси змалечку тренованих уже за кілька років можна легально й легітимно використовувати проти тих, хто постійно "надуває" Росію. Якщо ж не вдасться, їх завжди можна використати для консолідації влади й повчання всіх незгодних. То ж під час згаданого вище "свята" у школі №4 міста Донецька, яка тепер називається кадетським корпусом ім. глави "ДНР" Олександра Захарченка, декламували вірші про користь ВЧК, а також лунала пісня "Пусть ватником зовут и колорадом". Передплатити журнал "Країна"

Великдень є одним з найбільших свят у християн. Зараз українці, як і сто років тому, на святкування одягають найкраще вишите вбрання, освячують великодні кошики й обов'язково збираються усією родиною для спільної молитви і трапези, розпочинаючи її із освяченого яйця. Проте святування дня Воскресіння Господнього у давнину мало відміності від сьогодення. Gаzеtа.uа зробила огляд як святкували українці Великдень 100 років тому. Чим більша паска, тим краща Випікання паски було однією з найважливіших справ у приготуванні до Великодня. У деяких районах на заході України святковий хліб старалися спекти якнайбільшим, бо великий буханець свідчив про заможність сім'ї. Етнограф Юрій Жаткович писав, що наприкінці ХІХ століття паски пекли лише з пшеничного борошна. І тісто іноді важило 2025 кг. Крім великої спільної паски, часто для кожного члена родини випікали свою паску, і по тому, як вона вдавалася, "ворожили" про долю цієї людини на найближчий рік. Паски в нас декорували хрестами з тіста - символ терпіння, пташками-зозульками, із складеними крильцями - символ довголіття В Україні не було прийнято оздоблювати паски білим цукровим люкром, на відміну від "кулічєй", зазвичай покритих білою поливкою. Паски в нас декорували хрестами з тіста - символ терпіння, пташками-зозульками, із складеними крильцями - символ довголіття, косами і колосками - символ урожаю, та іншими взорами. Багато в чому символізм декорування пасок перегукується з декоруванням писанок. Щонайменше 50 крашанок Писанки та крашанки здавна є традиційними атрибутами Великодня. Крашанки зафарбовували одним або кількома кольорами. Їх обов'язково варили та споживали. Натомість писанки оздоблювали візерунками і залишали сирими. Їх на свято дарували родичам. Крашанки жінки фарбували здебільшого у лушпинні з цибулі. Також використовували польову нехворощу, проліски, гречану полову. Щоб зробити крашанки блакитними, брали проліски, зеленими ранні весняні трави, у першу чергу ряст. Найпоширеніший кольором був червоний, бо, згідно з тодішніми віруваннями, "Господь показав святим червону крашанку, бо всяке радіє червоному". А ще перевагу надавали червоному кольору, бо він символізує кров Ісуса Христа. Було суворо заборонено святити крашанки, пофарбовані в темні кольори, бо "нечистий тоді радіє". Писанки робили не лише з яєць курей, а й перелітних птиць. Саме такі птахи восени відлітають у вирій, що є аналогом християнського раю. У кожному регіоні були свій набір характерних візерунків. Було суворо заборонено святити крашанки, пофарбовані в темні кольори, бо "нечистий тоді радіє" На Полтавщині до Великодня кожна господиня готувала від 50 до 300 крашанок. У Чистий четвер яйця мили, у Страсну п'ятницю "галунили" - клали у розчин квасців, а у Велику суботу фарбували. У деяких селах писанки закопували на полі, щоб був добрий врожай. Шкарлупу також товкли й підсипали в їжу свійській птиці, щоб краще неслася. Кожен продукт мав своє призначення Українці строго дотримувались Великоднього посту, тому з нетерпінням чекали розговляння. Зазвичай, освячення кошика відбувалося в ніч на Великдень. До церкви несли цілий набір продуктів і речей: паску, сало, ковбаси, рибу, масло, сир, пшоно, гречку, пшеницю, мак, перець, хрін, сіль, квасці, ладан, свічку. Все це ніс до церкви батько або старший син у родині. Освячену паску давали хворим людям або тваринам, пшоно додавали у корм курчатам Кожен з предметів мав своє завдання. Освячену паску давали хворим людям або тваринам, пшоно додавали у корм курчатам. Маком обсипали корову, "щоб не зурочили", а пшеницю і гречку вкидали у воду і давали умитися людям, що мали хвороби очей. Свячений перець їли "від сліпоти". Хрін закопували у тих місцях, де ріс осот, "щоб не було бур'яну". Освячену сіль їли при хворобах шлунка, квасцями лікували більмо на очах у худоби. Курінням ладану лікували переляк, а шнурок, котрий освячували, носили для попередження сліпоти. Після освячення родина поверталася додому. У деяких регіонах вважали, що чим швидше господар добереться після церкви додому, тим краще вестиметься господарство цілий рік. Глава сімейства відчиняв двері, промовляв "Христос Воскрес", запалював свічку та курив ладаном. Потім починався святковий обід. За столом обов'язково мала зібратися вся сім'я. На Галичині молоді господині, які хотіли поповнення у сім'ї, ставили на святковий стіл пусте блюдце - наче закликаючи нову душу в рід. Після трапези українці йшли до церкви дзвонити у дзвони, а молодь - водити гаївки. На Великдень прийнято веселитися, бо хто буде сумувати в цей день, сумуватиме і весь рік. Якщо хтось помирає на Великдень, то вважалося, що його душа піде просто до неба, бо того дня "небо відкрите". Президент України Володимир Зеленський привітав християн східного обряду з Великоднем. Глава держави звернувся до українців із Великого Софійського собору. "Сьогодні всі ми віримо в нову перемогу України. І всі ми впевнені, що нас не знищить жодна орда й жодна нечисть. Ми долаємо темні часи. І в цей світлий день я і більшість із нас - не у світлих одежах, але ми боремося за світлу ідею. Ми на світлому боці. І на нашому боці правда, люди, Господь і вище небесне сяйво", - сказав Зеленський.

У Конгресі все більше незадоволених політикою Дональда Трампа. Він єдиний в історії США президент, до якого уже двічі намагалися застосувати імпічмент. І от зараз серед критиків президента не тільки демократи, а й однопартійці. Якщо незгодних серед республіканців стане більше, він втратить контроль над Конгресом, а імпічмент з неймовірного стане ймовірним. Gаzеtа.uа розповідає про такі прецеденти в американській історії, саму процедуру імпічменту та те, якими є зараз загрози для Трампа. Соцопитування: стало тільки гірше Згідно з лютневим опитуванням соціологів із Gаlluр, 42% американців схвалюють економічне управління Трампа, тоді як 54% не схвалюють. І це помітно нижчий показник порівняно з початком першого президентства Трампа у 2017 році, коли схвалення сягало 53%. При цьому лише 30% опитаних вважають, що економічна ситуація нині покращується. 64% респондентів вказали, що їхній рівень життя погіршується, тоді як лише 20% відзначають поліпшення. Це найсвіжіші дані. А тепер трохи прокрутимо годинник назад та перенесемося у 20 січня, день інавгурації Трампа. Тоді компанія Gаlluр, котра з 1953 року досліджує з яким рівнем довіри / недовіри заступає на посаду обраний американський лідер, у випадку з Трампом зафіксувала новий антирекорд. До прикладу, найбільше довіри мав Джон Кеннеді. У 1961-му йому довіряли 72%, а не довіряли 6% респондентів. На другому місці - Дуайт Ейзенхауер. У 1953-му з нього й почалося заміряння рейтингів, а його баланс довіри / недовіри становив 68% та 7% відповідно. Третє місце у 2009-му посів Барак Обама йому, як і Ейзенхауеру довіряли 68%, але не довіряли 12%. Трамп перший за останні 70 років президент, недовіра до якого превалює над довірою Що ж стосується Трампа, то йому у 2025-му довіряли 47%, а не довіряли 48%. Під час першої каденції Трамп мав паритет перша та друга група респондентів становила по 45% кожна. Нині рівень недовіри вище, та й загалом Трамп перший за останні 70 років президент, недовіра до якого (хай навіть на один відсоток) превалює над довірою. У коментарях до свого дослідження компанія Gаlluр зазначає, що Трамп також є перший президентом, довіра до якого як під час першої, так і під час другої каденції не піднімалася вище 50%. 61% респондентів не схвалюють бажання Трампа отримати контроль над Гренландією Така хитка позиція викликана рядом скандальних заяв Трампа, частина з яких не має загальної підтримки. Так, опитування YоuGоv, проведене на замовлення СВS Nеws, засвідчило, що 61% респондентів не схвалюють бажання Трампа отримати контроль над Гренландією. А у матеріалі Тhе Nеw Yоrk Тіmеs йшлося про те, що більшість членів Республіканської партії, яких попросили висловити свою думку, не підтримують запровадження тарифів і мит для експорту з інших країн. Правлінню Трампа нема і двох місяців, а vох рорulі вже не на його боці. Проте не глас народний запускає процедуру імпічменту. Ось як це робиться в Америці. Коли Сенат каже "ні" 6 лютого представник Демократичної партії у Конгресі США з Техасу Ел Грін заявив, що готуватиме проєкт оголошення імпічменту президенту Дональду Трампу через його заяву про подальшу долю Сектора Газа. Як пише Тhе Guаrdіаn, політик назвав "ганебним вчинком" намір Трампа взяти цей анклав на березі Середземного моря під власний контроль та здійснити переселення палестинців. Якщо Грін й справді підготує такий проєкт, то це буде вже третя спроба усунути Трампа шляхом імпічменту. Перші дві зазнали поразки, але про це згодом. У Конституції США зазначено, що президент "може бути усунутий з посади за державну зраду, хабарництво або інші серйозні злочини та правопорушення". Право ініціювати імпічмент у США належить нижній палаті Конгресу Палаті представників, яка нараховує 435 депутатів. Для затвердження імпічменту необхідна проста більшість голосів (50% + 1). Якщо Палата представників підтримує звинувачення, справу передають до Сенату США. З цього моменту процедура набуває форми судового процесу. Палата представників виступає в ролі сторони обвинувачення, фактично виконуючи функції прокурорів. А сенатори виконують роль присяжних, які ухвалюють остаточне рішення. Щоб імпічмент було затверджено, за нього повинні проголосувати щонайменше дві третини сенаторів Щоб імпічмент було затверджено, за нього повинні проголосувати щонайменше дві третини сенаторів (не менше 67 голосів зі 100). Якщо Сенат підтримує звинувачення, посадовець автоматично усувається з посади. Нагадаємо, що перший імпічмент щодо Дональда Трампа ініціювала 24 вересня 2019 року спікерка Палати представників Конгресу США Ненсі Пелосі. Причиною став тиск на президента України Володимира Зеленського у 2019 році, який Трамп чинив, щоб обвинуватити у корупції сина Байдена Гантера. Гантер Байден був членом ради директорів однієї з найбільших приватних газодобувних компаній України Вurіsmа. В обмін на те, щоби син Байдена був офіційно звинувачений українською владою у протиправних діяннях, Трамп пропонував нашій стороні фінансову та військову допомогу. Але "угода" не відбулася, і це, як кажуть експерти, і є головною причиною особистої неприязні Трампа до Зеленського. Та першу спробу оголосити імпічмент заблокував Сенат. Власне, із другою спробою було так само, тільки тоді обвинувачення Трампу стосувалося зловживання владою та перешкоджання роботі Конгресу. Додамо, що стосовно жодного президента Сполучених Штатів імпічмент не розпочинали двічі. Але були ті, хто бодай раз під цю процедуру потрапляв. Третім будеш? Першим лідером, щодо якого оголошували процедуру імпічменту, був 17-й президент США Ендрю Джонсон, який обіймав посаду з 1865 року. Він прикметний тим, що наклав вето на майже одностайно ухвалений Конгресом закон про повернення до Союзу південних штатів і цивільну рівноправність чорношкірих. Цей президент мав тривалий конфлікт з Конгресом, в тому числі і через намагання відправити у відставку військового міністра. Джонсон кілька разів звільняв міністра оборони Едвіна Стантона, але Сенат кожного разу визнавав недостатніми підстави для звільнення і повертав його на посаду. Для відсторонення з посади Джонсона у Сенаті не вистачило лише одного голосу Через це Палата представників розпочала процедуру імпічменту в 1868 році, й більшість її представників проголосувала "за". Втім, для відсторонення з посади Джонсона у Сенаті не вистачило лише одного голосу. До речі, окрім процедури імпічменту, Ендрю Джонсон запам'ятався тим, що купив у Росії Аляску. Ще одним президентом, який опинився під обвинуваченнями Палати представників, був Білл Клінтон. Мова йде про відому справу Моніки Левінскі. Але у випадку з Біллом Клінтоном приводом для початку процедури імпічменту стали не його стосунки з Монікою, а те, що президент США збрехав про ці стосунки під присягою. Палата представників тоді проголосувала більшістю на користь імпічменту президента Клінтона по першому обвинуваченню, яке стосувалося неправдивих показів на суді присяжних, та по другому перешкоджання правосуддю. Але Сенат все ж таки виправдав Клінтона, тому він зберіг свою посаду. Третім і останнім поки що президентом, якому намагалися проголосити імпічмент, був Трамп. Обізнаний читач, втім, може запитати: а як же Ніксон? Дійсно, коли у 1972 році Річарда Ніксона вдруге обрали президентом США, весь другий термін його президентства пройшов на фоні Вотергейтського скандалу. Команду Ніксона звинувачували в прослуховуванні штабу конкурента від Демократичної партії під час виборів А суть його полягала в тому, що команду Ніксона звинувачували в прослуховуванні штабу конкурента від Демократичної партії під час виборів. Крім того, у серпні 1974 року були оприлюднені записи розмови президента Ніксона щодо скандалу і намірів перешкодити розслідуванню за допомогою ФБР та ЦРУ. На той момент підтримка імпічменту в обох палатах Конгресу була повною. Ніксон зрозумів, що його гра програна і добровільно подав у відставку. Республіканці незадоволені Але Трамп не Ніксон, і добровільно у відставку він не піде. Вона йому і не загрожує, адже чинний президент подбав про те, щоби змінити державну машину так, щоб на ключових посадах перебували віддані йому люди. Просто зараз у державних органах США відбуваються масові звільнення чиновників, що зводить нанівець систему стримування та противаг. Команда Трампа складається винятково зі стовідсотково лояльних до нього посадовців. Медовий місяць Трампа і його виборців добігає кінця, і справа тут не в Україні Це поляризує та розколює Америку: хтось критично ставиться до ситуації, що склалася, а хтось радіє, що президент діє дуже рішуче. Та хай там як, а медовий місяць Трампа і його виборців добігає кінця, і справа тут не в Україні. Для пересічного американця став гіршим став доступ до програм медичного страхування, зросла інфляція, були заборонені протестні виступи молоді, а демократія та свобода висловлювань зазнає очевидних атак. Окремим тригером є постать Ілона Маска. Його спробу скоротити федеральних робітників в інтересах президента США Дональда Трампа виборці, м'яко кажучи, "не оцінили". А щоб донести своє незадоволення до влади, вони протестують біля автосалонів Теslа, і кількість таких пікетів більш або менш масових вже наближається до сотні. Приміром у Нью-Йорку на протест прийшло близько 300 осіб, з яких дев'ятьох заарештувала поліція. Проти політики Трампа та його команди виступають і деякі впливові республіканці. Вони незгодні із багатьма речами і, зокрема, із позицією, яку займає чинний президент щодо російсько-української війни. Так, приміром, сенатор Джон Кеннеді (обраний від штату Луїзіана) нагадує Трампу, що "це Володимир Путін почав війну". Він називає Путіна гангстером і стверджує, що той "має сталінський смак до крові". Сенатор Роджер Вікер (Міссісіпі) повторює занепокоєння Кеннеді, говорячи, що переговори про припинення війни мають відбуватися за участю України, але з урахуванням європейських інтересів. "Путін є воєнним злочинцем і повинен сидіти у в'язниці до кінця свого життя, якщо його не стратять", сказав він. Іще один член Сенату Том Тілліс (Північна Кароліна) також наголошує, що саме Путін "несе відповідальність за цю війну" "Це його рішення призвело до вбивства, зґвалтувань, тортур і викрадення незліченної кількості українців", додав він в інтерв'ю журналістам. І все це підкреслимо республіканці, голосів котрих поки що небагато, але вони звучать вже. Та в історії з гіпотетичним імпічментом Трампа є й погана новина. Навіть якби імпічмент відбувся, це не означало би нових негайних виборів президента США. Главою держави став би віцепрезидент, тобто налаштований проти України Джей Ді Венс. Саме так було зі згадуваним вище Ендрю Джонсоном. Він став віцепрезидентом у 1864 році, а вже у 1865-му після вбивства президента Авраама Лінкольна посів його крісло. Тож перспектива навіть за умови відсторонення від влади Трампа виглядає невеселою. Україні просто треба навчитися жити, не озираючись на Америку. Сполучені Штати вже не є нашим союзником, хоча така ситуація триватиме, ймовірно, лише до зміни влади. Нам слід протриматися лише чотири роки, відлік першого з яких вже почався.

Представника України на Євробаченні-2025 визначили 8 лютого. У фіналі Національного відбору за результатами голосування журі та глядачів переміг рок-гурт Zіfеrblаt із піснею Віrd оf Рrаy. Музиканти отримали 19 балів: 9 від журі та 10 від глядачів. У застосунку "Дія" українці віддали за них 90&thіnsр;390 голосів. Zіfеrblаt заснували 2015 року в Києві. До складу входять соліст Даниїл Лещинський, гітарист Валентин Лещинський і барабанщик Федір Ходаков. У доробку колективу мініальбом "Кіносеанс" 2017-го, альбом "Перетворення" 2023-го та сингли. Два роки тому отримали премію Мuzvаr Аwаrds у номінації "Найкращі нові імена альтернативної музики". Торік провели перший всеукраїнський тур. Цьогоріч Zіfеrblаt утретє став учасником Нацвідбору. 2022-го потрапили до лонгліста, але не вийшли у фінал. 2024-го посіли друге місце у фіналі. Перший півфінал 69-го Євробачення відбудеться у швейцарському Базелі 13 травня, а фінал 17 травня. У нинішньому пісенному конкурсі візьмуть участь 37 країн. Про свою участь у Євробаченні розповідають учасники гурту Zіfеrblаt Валентин і Даниїл Лещинські Що відчуваєте прямо зараз, після перемоги в Нацвідборі та перед підготовкою до поїздки в Базель? Валентин: Поїхати на Євробачення це дитяча мрія. А враховуючи війну, це ще й шанс учергове нагадати європейцям про те, що в нас відбувається у країні. Тепер ми сфокусовані на підготовці. Для нас це все нове, тому кожен день відрізняється від попереднього. Даниїл: Будемо чесні, Євробачення може дати певний ресурс для продовження творчої діяльності. Але особисто для мене це подія, яку я дивився з дитинства по телевізору. Які відгуки найчастіше зустрічаєте після Нацвідбору та як реагуєте на критику? Валентин: Багато всього пишуть. І хороше, і погане. Ми готові були до будь-якого сценарію, адже неодноразово це вже проходили. Критику сприймаємо гідно, бо вона є породженням свідомого вибору. Це досить звичний процес для кожного представника нашої країни. І такі емоційні гірки в суспільстві відбуваються щороку, доки Україна не посідає місце в п'ятірці найкращих. Що нам залишається? Ми перемогли. Українці нас вибрали. Тому старанно готуємося, аби якомога краще представити країну в Базелі. Це головне. Даниїл: На конструктив реагую адекватно, бо намагаюся виокремити з цього корисне, що допомогло б нам якісніше підготуватися до Швейцарії. Як з'явилася пісня Віrd оf Рrаy і про що вона? Валентин: Я створив її ще на початку літа 2024 року. Хотілося зробити щось, що потенційно відрізнятиметься від того, що зазвичай представляють країни на Євробаченні. Наша композиція рефлексія на останні три роки. Це меседж для всіх українців, зокрема для тих, яких розкидало по світу. Це пісня-надія, головним символом якої є пташка. Які меседжі плануєте доносити за кордоном та як гадаєте, наскільки зможете зацікавити європейців своєю музикою? Валентин: Основні меседжі залишаються незмінними третій рік: нам потрібні підтримка, допомога та розуміння. Європейський світ втомився від війни в Україні, і наша головна мета донести правду до мільйонної аудиторії. Люди мають знати, що ситуація тільки загострюється. Україна завжди непередбачувана у своєму виборі пісні на Євробачення, і цього разу ми представили нетипову композицію. Я назвав би її темною конячкою вона або захоплює слухача, або ні. Багато хто розсмаковує трек тільки з третього прослуховування. Також робимо ставку на цей фактор. Що можете сказати про номер, який готуєте для виступу? Валентин: Наразі говорити зарано. Якщо хочете почути, чи буде новий номер для Базеля, так, це буде нове шоу. Україна завжди славилася своїм стейджингом. Ми не можемо переривати цю традицію дивувати європейців ефектними постановками. Пісня, яка теж іще зазнає змін, максимально цьому сприяє. Багато хто розсмаковує трек тільки з третього прослуховування Чи плануєте найближчим часом іще якісь активності, як-от нові релізи, чи поки що фокус виключно на шляху до Євробачення? Валентин: Щодня наша команда проводить стратегічні сесії, готуючи кілька англомовних пісень, щоб європейська аудиторія змогла познайомитися з нашим творчим доробком не лише через конкурсну композицію. Адже участь у Євробаченні для нас це не самоціль, а лише початок, який, сподіваюся, стане стартом великої історії. 2025-го вашому гурту виповнюється 10 років. Як оцінюєте шлях, який пройшли за цей час, і як бачите себе наступного десятиліття? Валентин: Це довгий і непростий шлях. В Україні нас спри­ймали не надто тепло, і навіть тепер стикаємося з викликами. Наші пісні поки що не радіофрендлі, а індустрія, можливо, не надто захоплена від формату нашої музики. Але це нормально. Ми альтернативні артисти і звикли існувати в такому середовищі. Та найголовніше наша наполеглива праця нарешті дає результати. Безмежно цінуємо наших слухачів, адже саме вони мотивують рухатися вперед. Що буде за 10 років? Я про це не думаю. Нині кожен день як останній. Думаю, ви розумієте. 19 разів Україна брала участь у Євробаченні протягом 20032024 років. Представники нашої країни завжди проходили у фінал конкурсу та тричі перемагали: Руслана з піснею Wіld Dаnсеs 2004-го, Джамала з піснею "1944" 2016-го та гурт Каlush Оrсhеstrа з піснею Stеfаnіа 2022-го. На думку музичного оглядача Ігоря Панасова, п'ять найкращих виступів України це три переможні, а також номери Вєрки Сердючки 2007 року та гурту Gо-А 2021-го Нам потрібно доводити, що маємо таланти &еnsр;Уперше я познайомився з піснями Даниїла та Валентина Лещинських 2013 року, коли вони ще називалися Runnіn' Вluе. Це була музика, в якій відчувався вплив психоделії 1960-х. А вокал, як і назва гурту, що збігалася з назвою пісні американських рокерів Тhе Dооrs, видавав велику любов до творчості Джима Моррісона. Але головне, що я помітив, ці молоді люди в музиці не випадково, вони шукають себе, каже музичний оглядач Ігор Панасов. На сьогодні Zіfеrblаt є стабільною фігурою на молодій українській сцені. Мені імпонує, що вони не женуться за кількістю матеріалу й роблять ставку на якість. За 10 років у них є лише один великий альбом та один ЕР. Усе, що виходить у гурту, наповнено сенсами і творчими ідеями. Це виділяє їх на тлі сцени як такої, де більшість артистів вважає за головне якомога частіше нагадувати про себе. Завдяки двом нацвідборам на Євробачення можна говорити про те, що Zіfеrblаt досяг того рівня популярності, що ним може похвалитися музикант, який не працює за штампами мейнстриму. Участь у конкурсі в Базелі ще додасть їм медійності. Чи втримають вони цю планку і чи піднімуть її вище, залежить від того, чи готові будуть системно працювати над тим, щоб набувати успішності, а не лише вирішувати творчі завдання. Як на мене, Zіfеrblаt стратегічно працює у стилістиці пісенного артроку 19701980-х, піонерами якого на Заході були англійські гурти Gеnеsіs і Yеs, та адаптує його на українському ґрунті. Це особлива музика, яка одночасно має елементи й попкультури, й вишуканого мистецтва. У Європі вона давно отримала визнання, а в нас завжди була в андеґраунді. Те, що Zіfеrblаt вперто робить ставку на такий шлях, заслуговує на велику повагу. Якби знайомив когось із цим гуртом, поставив би пісні "Для чого ти прийшла?" 2022 року та "Диско-Фанко терапія" 2023-го. А потім обов'язково увімкнув би кліп на композицію "Земля" 2022-го. Бо це витвір мистецтва високого ґатунку, натхнений повістю Ольги Кобилянської. Віrd оf Рrаy прекрасна пісня. Складна, різноманітна, надихальна. Професійно придумана суто по-композиторському та чудово виконана по-музикантському, якщо можна так висловитися. Мій прогноз Zіfеrblаt точно пройде у фінал Євробачення і посяде там 810 місце. Якщо відчутно посилять свій номер візуально, мають шанси на п'яте-шосте місце. Якщо проведуть ще й геніальну піар-кампанію в Базелі напередодні Євробачення, можуть розраховувати на третє-четверте місце. У перемогу не вірю сама пісня занадто мистецька для попконкурсу, щоб бути серед фаворитів. Для українського суспільства Євробачення важливе тому, що ми ще шукаємо своє місце у світі та завойовуємо авторитет серед інших країн. Ми молоді як нація. Через це нам, як підліткам, потрібно доводити, що маємо таланти й узагалі варті уваги. Тому в Україні так шалено й масово радіють перемогам своїх співгромадян у будь-яких міжнародних змаганнях від Олімпійських ігор до конкурсів рекламних агенцій. Усюди, де учасник виступає під прапором своєї країни, присутня політика це неминуче. Євробачення в цьому не виняток. Якщо там почнуть виступати артисти, які презентують лише себе, свій талант і нічого більше, тоді в ньому зникне політичний контекст. Мистецтва на цьому конкурсі, на мою думку, мало. Сказати, що він задає тренди, теж не можу. Але Євробачення останніх 10 років непогано відображає наявні тренди як суспільні, так і музичні. Воно є концентрованим ярмарком актуальних стереотипів і показує трошки креативу. Цим і цікаве особливо мені, бо такий яскравий прояв маскульту допомагає розуміти, в якому світі я живу.

Британський прем'єр Кір Стармер відвідав США. І президент Дональд Трамп запевнив його, що скоро досягне з диктатором Володимиром Путіним угоди про припинення вогню, пишуть цього тижня світові ЗМІ. Проте Штати не будуть давати суттєвих гарантій безпеки, йдеться у матеріалах медіа. Також видання акцентують увагу на тому, що Путін хвалить Трампа. Але попри це перспектив завершення бойових дій поки не видно. Окремо медіа писали про угоду щодо видобування в Україні рідкоземельних металів та акцентували увагу на серйозних демографічних проблемах, які очікують нашу державу. Gаzеtа.uа ознайомилася із матеріалами у світових ЗМІ. "Трамп: "Ми закінчимо війну в Україні", Тhе Тіmеs, Велика Британія Серед переважно оптимістичних переговорів по Україні були явні розбіжності. Трамп сказав Стармеру, що вірить Путіну, що той дотримає слова, а робітники зі США в Україні стримають Росію від нового нападу. Трамп заявив, що припинення вогню в Україні "дуже досяжне", але відмовився гарантувати підтримку США миротворчій місії. Стармер попередив, що Росія знову вторгнеться, якщо США не дадуть гарантій безпеки британським і французьким миротворчим силам, і що без них не може бути "довговічного миру". Стармер додав, що мирна угода між Україною і Росією не може "винагородити агресора", додавши, що якщо це станеться, це підбадьорить інші ворожі країни, такі як Іран. Але Трамп не підтвердив, чи включатиме угода гарантії безпеки США, припустивши, що угода про корисні копалини, яку він має підписати з президентом Володимиром Зеленським у п'ятницю сама по собі буде "запобіжним механізмом", бо "ми будемо там працювати". За словами Трампа, британські солдати "можуть подбати про себе самі й не потребують допомоги". Стармер і європейські лідери вимагають від Трампа подальших запевнень щодо військової підтримки США. Трамп наголосив на важливості угоди про надра з Україною. Він виключив приєднання України до НАТО, що Британія рішуче підтримує. Також президент США відмовився від своєї заяви, що Зеленський є диктатором. "Я це сказав? Я цього не пам'ятаю", - сказав Трамп. "Трамп пробує домовитися з Путіним", Тhе Fіnаnсіаl Тіmеs, Велика Британія Путін назвав перші контакти з адміністрацією Трампа "такими, що дають певну надію". Це його найбільш позитивні заяви з початку американсько-російських переговорів щодо припинення війни в Україні. Коментарі Путіна прозвучали під час зустрічі дипломатів Росії і США у Стамбулі в четвер, де обговорювали умови відновлення дипвідносин двох країн. "Маємо спільну готовність працювати над відновленням міжурядових відносин і вирішенням величезної кількості накопичених системних і стратегічних проблем у глобальній архітектурі, що спровокувало українську кризу та інші регіональні конфлікти", - сказав Путін на зустрічі з керівництвом ФСБ. Його заяви прозвучали на тлі того, що Трамп прийняв багато поглядів Кремля щодо війни в Україні. Перший раунд переговорів Росії і США відбувся минулого тижня в Ер-Ріяді та "заклав основу для майбутньої співпраці", включаючи відновлення економічних зв'язків, роботи посольств і створення робочих груп щодо умов припинення вогню в Україні. У своїй промові Путін заявив, що діалог і перспектива припинення конфлікту стали можливими завдяки "мужності та стійкості" російських військ та їхнім "щоденним перемогам" в Україні. Минулого тижня Трамп заявив, що Росія "захопила багато території, тому у неї є всі шанси" на мирну угоду з Україною. Він назвав Зеленського "диктатором" звинуватив його у вторгненні Росії й тому, що український лідер не закінчив війну раніше. Путін заявив, що "західні еліти" хочуть "підтримувати глобальну нестабільність" Країни Європи засудили таку позицію, побоюючись, що Трамп просуватиме угоду про припинення вогню на користь Росії. У четвер Путін заявив, що "західні еліти" хочуть "підтримувати глобальну нестабільність": "Ці сили намагатимуться зірвати чи дискредитувати розпочатий діалог". Лідери Франції і Британії окремо відвідали Трампа цього тижня. Вони розробляють спільний план, який окреслює можливе розгортання європейських "сил заспокоєння" в післявоєнній Україні, передусім на базі ВПС і за підтримки США. Але Трамп досі відмовлявся взяти на себе зобов'язання щодо такого "захисту", який діяв би як стримуючий фактор проти майбутньої російської агресії. Попри те, що Трамп стверджує, що Путін сказав йому, що не проти розгортання європейських сил у післявоєнній Україні, глава МЗС Росії Сергій Лавров у середу заперечив, що Москва схвалила такий план, заявивши, що "ніхто їх про це не запитував". Лавров також виключив угоду, яка дозволила б "знову накачати Україну західною зброєю", і сказав, що РФ хоче, щоб "те, що залишилося від України", скасувало "расистські закони", що обмежують російську мову та культуру. "Мрії Трампа про мінеральну угоду зустрічаються з розтерзаною війною реальністю", СNN, США Частково іржава механічна рука екскаватора в'ється над мерзлою землею, над розлогим місячним ландшафтом неприродних кольорів. Видобуток титану тут, в Іршанську, як ніколи актуальний. Електроенергія, яка живить величезні машини, працює лиш іноді по три години на день. Але такі ресурси як титан потенційно є ключовими для угоди про рідкоземельні мінерали, яка раптово опинилася в центрі розмов про мир в Україні. Сторони, які її підпишуть, США і Україна, мають протилежні інтерпретації умов, що залишає багато гострих деталей для обговорення. Чиновники США сумніваються у заявах Трампа, що потенційна угода, яку він збирається підписати з Зеленським, дасть США легкий доступ до великої кількості рідкоземельних мінералів. Багато з того, що існує, важко використати, особливо під час війни. Із цієї шахти в Іршанську важко уявити, як Україна могла б дістатися до $500 млрд, які Трамп припускав, що вони можуть повернути. Щодня бачимо, як руйнується енергосистема України "Ми не знаємо, що і як буде далі з нашою роботою завтра", - каже директор українського гірничо-збагачувального комбінату Grоuр DF Дмитро Голік. "Щодня бачимо, як руйнується енергосистема України. Щодня цілі регіони знеструмлені", додав він, маючи на увазі удари дронів і ракет, які щоночі Росія завдає по українських будинках і енергетичній інфраструктурі. Персонал заводу складається переважно з чоловіків, яких не призвали в армію, оскільки титан вважається критичною галуззю. Прибутки низькі, перспективи туманні. "Наше підприємство нестабільне. Це призводить до високої собівартості нашої продукції", - каже Голік. Запропонована угода, яка зараз лежить в основі подальшої допомоги США Україні в найбільшій війні в Європі з 1940-х, свідчить про фантастичність ідеї майбутнього процвітання. Трамп у четвер заявив, що персонал зі США в Україні буде працювати над видобутком корисних копалин після того, як угода набуде чинності. "Коли говорите про економічний розвиток, у нас там буде багато людей. Тож будемо працювати, тож не думаю, що у вас виникнуть проблеми", - каже Трамп. Природа рамкової угоди, яку мають підписати міністр фінансів США Скотт Бессент і глава МЗС України Андрій Сибіга, є такою ж непрозорою, як і елементи індустрії, яку вони прагнуть використовувати. Обсяг мінеральних багатств України невідомий. У Києві визнають, що іноді покладаються на геологічні розвідки радянських часів. Але у недавній презентації міністерства екології та природних ресурсів Україна заявила про 7% світових запасів титану та про 3% запасів літію, які ще не видобуті. Там також йдеться, що Україна входить в п'ятірку країн із найбільшими запасами графіту та має поклади рідкоземельних мінералів танталу, ніобію та берилію. Україна займає п'яте місце серед виробників титану Ці цифри нагадують дані "Щорічника корисних копалин" Геологічної служби США за 2020-2021 роки. Там йшлося, що Україна займає п'яте місце серед виробників титану та шосте за обсягом виробництва графіту. У звіті за 2025 рік не було даних про запаси графіту. Доктор геології та член Австралійського інституту геологів Наталія Барацька каже, що критична сировина є на різних стадіях дослідження і розвідки. "Дуже складно говорити про реальну вартість цих родовищ. Можемо говорити про цінність елементів у надрах, але слід розуміти, що потрібні великі інвестиції, щоб видобути, переробити та продати їх", - каже Барацька. "В умовах низької народжуваності, війни і еміграції українців стає все менше", Тhе Wаshіngtоn Роst, США Війна забрала життя десятків тисяч мирних жителів і солдатів. Ще понад 5 млн втекли і живуть за кордоном. П'ята частина, ще 5 млн, під російською окупацією. Населення України в 1991-му було 52 млн осіб. Зараз 31 млн живе на землі, яку контролює Київ. Кількість смертей втричі перевищує кількість народжень. Ці зниклі українці залишають зяючу діру в сучасній Україні, що значною мірою визначить, яка країна залишиться після війни. Зменшення населення може мати серйозний вплив на економічний стан країни, політичну стабільність, етнічний склад і здатність вести війни в майбутньому. Якщо демографічні тенденції збережуться, очікується, що населення України буде 25 млн до середини століття і 15 млн у 2100-му. Щоб підвищити народжуваність і зберегти зв'язки з людьми за межами країни, уряд запровадив ряд ініціатив - від центрів інтеграції для тих, хто живе за кордоном, щоб інформувати їх про можливості працевлаштування вдома, до безкоштовного лікування безпліддя для солдатів та їхніх сімей. "Наше завдання повернути родини, дітей, мотивувати українців народжувати більше дітей, щоб Україна після перемоги процвітала. У кожній українській родині має бути не менше трьох дітей", заявив прем'єр Денис Шмигаль. У розвинутих країнах світу спостерігається демографічний спад. Східна Європа - свідок одного з найрізкіших падінь через низьку народжуваність, ранню смертність і високий рівень еміграції. Але ще до війни демографічні показники країни були одні з найгірших у світі. Через історично низький рівень народжуваності чоловіків у віці 20-30 років сьогодні в Україні порівняно мало. Менше половини українських біженців заявили, що повернуться додому Українські чиновники сподіваються спонукати тих, хто покинув країну, повернутися після війни. Тим паче, що значна частина з них - молоді, освічені спеціалісти та жінки дітородного віку. Дана Павличко належить до цільової групи. 37-річна дівчина зі ступенем МВА Оксфордського університету живе в Німеччині з чоловіком Романом і трьома дітьми, але не планує повертатися в Україну. Вона розповіла, що серед її знайомих українців за кордоном лише половина кажуть, що повернуться. Опитування, опубліковане минулого тижня Центром економічної стратегії в Києві, показало, що "менше половини українських біженців" заявили, що повернуться додому. У 2001-му в Україні фіксували в середньому 1,1 дитини на жінку - значно нижче коефіцієнта заміщення в 2,1 і на той час цей показник був найнижчий у світі. У наступні роки цифри покращилися, але потім прийшла війна. "Рівень народжуваності впав нижче 1,0", - писав Фонд народонаселення ООН в Україні в липні. "Та частина населення, яка має народжувати дітей, яка може мати сім'ї, значно зменшилася. Велика кількість жінок репродуктивного віку живе за межами країни, а чоловіки загинули, воюють, поранені, або виїхали. Решта у стресі, в економічній стагнації, у бідності. Не всі хочуть, можуть, чи готові створювати сім'ї", каже лікар клініки "Мати і дитина" у Києві Віталій Радько. Після початку війни "Мати і дитя", найбільша в Україні клініка з лікування безпліддя, та інші заклади почали пропонувати великі знижки чи безкоштовні послуги для військових і їхніх сімей, зокрема заморожування сперми. Для чоловіків, які становлять більшість українських військових, це дає змогу мати дітей, навіть якщо вони поранені чи вбиті. Минулого року Верховна Рада прийняла закон, що передбачає державну підтримку таких процедур, і військові можуть зберігати сперму протягом трьох років після смерті. Щомісяця до "Матері та дитини" приїжджає близько 200 військових. Наразі послугою скористалися близько 3 тис. військових. Після війни Україні слід буде переходити до меншої, краще освіченої країни Після війни Україні слід буде переходити до меншої, краще освіченої країни, з акцентом на технології, оборонну промисловість і сільське господарство, каже керівник Київської школи економіки Тимофій Милованов. "Країні слід буде імпортувати велику кількість іноземних працівників. Інакше буде старіння і скорочення населення, де кількість літніх значно переважатиме молодь. Але імміграція може створити тертя", - каже він. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: НАТО може зникнути: про що пишуть світові ЗМІ Перепис населення 2001-го показав, що населення України складається на 95% з білих, слов'янських груп, переважно українців і росіян, і мало що змінилося. На недавній київській конференції, присвяченій демографічній стратегії країни до 2040-го, точилися гострі дискусії. Дехто стверджував, що країні слід зберегти культурний та етнічний склад. Милованов вважає, що загроза з боку Росії означає протилежне - Україні слід прийняти велику кількість заробітчан з-за кордону. "Ми живемо поруч із сусідом, який хоче нас знищити. Нам потрібна армія, якщо хочемо існувати. Це означає багато людей", - каже він.

Серед найголовніших факторів, які будуть впливати на перебіг бойових дій у 2025 році, що б ви в першу чергу виділили?Ольга Лень, фото: dеtесtоr.mеdіа Я б виділив декілька ключових факторів. Насправді дякую вам за можливість висловитися стосовно цих надзвичайно важливих аспектів російсько-української війни. Як ми бачимо, Україна знову перебуває на перших шпальтах світових газет. Ми знову в заголовках усіх світових медіа. Це пов'язано з початком консультацій - так вони називаються правильно - між Сполученими Штатами і Російською Федерацією. Україна через вибір цих двох країн участі в консультаціях не бере.Звідси перше ключове питання: чи збереже Україна в тій самій формі політичну підтримку наших союзників, в першу чергу нашого головного стратегічного союзника, Сполучених Штатів Америки, так, як це було до 20 січня - моменту вступу на посаду 47-го президента США Дональда Трампа?Друге: чи збережуться і чи збільшаться обсяги надання воєнної допомоги Збройним Силам України у 2025 році? Тому що армія - це величезна машина, армія налічує сотні тисяч людей, які потребують відповідного матеріального забезпечення. І це не те, що можна надати завтра, - воно потрібно тут і сьогодні. Тому що якщо вам не надходить потрібна кількість БК, ви не отримуєте необхідну кількість пального, не отримуєте потрібну кількість FРV-дронів, це обертається втратою життів наших військовослужбовців. На жаль, така є ціна війни.Саміт "Підтримай Україну", 24 лютого 2025 р., фото: Gеtty Іmаgеs Третє питання, я би сказав, ключове, і воно багато в чому буде визначальне не тільки для 2025 року, але й для долі завершення цієї війни, - це питання мобілізації. Те, як триває мобілізація на сьогоднішній день, безперечно, не може задовольнити потреби Збройних Сил України. І не може відповідати тому характеру війни, яку веде проти нас наш противник, хоч він має серйозні проблеми насправді, і вони нагромаджуються, і очевидно, що ці проблеми ставатимуть у нього все більшими, тому що противник не враховує очевидних помилок своїх власних хронічних.Але давайте говорити про нашу ситуацію. Ситуація з мобілізацією очевидно не може вважатися задовільною. І 2023-й, і 2024-й роки показують, що ми не добираємо потрібної нам кількості військовослужбовців. І цю інформацію, оскільки ми демократична країна, відверто повідомляють і політики, і наші командувачі.Четверте питання - це питання підготовки і мотивації того складу підрозділів Збройних Сил, який уже є, який мобілізований або який знаходиться за контрактом. Ми бачили приклади, коли новостворені бригади з різним ступенем готовності демонстрували і свою бойову виучку, і злагодженість, і, найголовніше, готовність виконувати завдання. Питання моральної готовності і професійної готовності виходить сьогодні на перший план, тому що ми входимо в четвертий рік повномасштабної війни, а для багатьох наших побратимів це вже буде 12-й рік війни. І в мене є багато таких побратимів, які в лавах Збройних Сил з 2014 року - уявіть собі.І нарешті п'яте питання - це готовність самого українського суспільства продовжувати підтримувати. Тому що армія - вона виконує бойові завдання на фронті, вона виконує бойові завдання в тилу, в тому числі де відбувається відновлення, ротація, перепідготовка особового складу. Але ми бачимо дуже серйозні проблеми всередині суспільства - посилюються, на жаль, конфлікти, штучні віруси, які закидає нам противник, успішно приживаються в тілі українського суспільства.І вся ця колотнеча, в тому числі політична, обговорення можливої тематики виборів - усе це, звичайно, не сприяє мобілізації. І мобілізації, в тому числі внутрішньої, наших Збройних Сил.От давайте з цього кінця і почнемо - просто з оцих настроїв, які є. Як взагалі настрої з оцим, що "от, зараз може хтось про щось домовитися, потім вибори"? Як вони взагалі впливають на тих людей, які на фронті? І, якщо ширше, - як вони впливають на можливість мобілізувати додаткові сили для війни?Я думаю, що про це можуть краще розповісти цивільні експерти. Як людина військова, я можу сказати, що, за великим рахунком, у 2022 році політичні питання і питання внутрішньополітичного життя взагалі не порушувались. І не тому, що вони не існували, - вони існували й тоді. Але було не до того, ми були в гарячій фазі бойових дій. У нас відбулися дві успішні контрнаступальні операції - одна з них Харківська, інша - Херсонська. В обох, до речі, взяли участь підрозділи славетної 1-ї бригади спеціального призначення, в якій я починав свою службу у 2022 році.2023-й - це був рік українського контрнаступу який дав обмежені результати, і це був теж рік мобілізації. А далі починається 2024 рік - певне розхолодження, починаються політичні розмови. Давайте говорити відверто: вперше розмови про те, що вибори можуть відбутися, почалися ще наприкінці 2023 року. 2024 рік - вони вже обговорювалися абсолютно відкрито, у 2025-й ми входимо - і в нас просто іде злива цієї інформації.ЗСУ, Донецька область, 22 лютого 2025 р. Фото: Gеtty Іmаgеs Як це може не впливати на внутрішнє самопочуття військових? Звичайно, всі ми люди, ми всі спілкуємося. У нас є рідні, у нас є друзі, багато наших побратимів списані, тому що вони важко поранені. І зрозуміло, що, коли вони входять в цивільне життя, стикаються з реальними проблемами адаптації, нерозумінням суспільства, невідповідністю дій місцевих органів влади на їхні потреби. Звичайно, для них постає питання, в тому числі, - що відбувається?Усе це має різний вплив, але здебільшого деструктивний, на психіку військовослужбовців. Тому що там, де починається оця внутрішня політика і ворожнеча, - там починаються серйозні проблеми у людей, які й так відчувають постійно умови бойового стресу.Як вам здається, які є способи подолати це? Тому що не одні ми в історії світу проходили через ці моменти. Прямо скажемо, будь-яка велика війна в будь-кого тягне якісь спади, якесь розчарування. Із неї просто треба виходити. Якими методами?Це цікаве питання. Давайте почнемо все-таки з того, як можна впоратися з наслідками бойового стресу. Давайте казати відверто: достатньої кількості підготовлених фахівців, психоаналітиків, психологів, які працювали б з нашими військовослужбовцями, не було ні в 2022 році, їх нема і в 2025-му.Для фактично мільйонної армії потрібно мати як мінімум десятки тисяч. Я не можу сказати, скільки здатен обслуговувати постійно й тримати в полі зору професійний психоаналітик. Але я думаю, що ми говоримо про кількість щонайменше 20-30 тисяч спеціалістів. Їх не було тоді, їх нема і сьогодні.Більшість випадків, коли військовослужбовці звертаються до подібної допомоги в рамках своїх підрозділів, - вони не можуть отримати відповідної реакції, тому що люди, які повинні цим займатися, не мають найчастіше відповідної освіти. Тоді починається пошук інших речей. Найкращий психоаналітик - це завжди твій побратим, той, хто тебе зрозуміє найкраще, той, хто розуміє, що тобі потрібно. І ця допомога насправді є найбільш ефективною.Ми найчастіше обговорюємо всі ці проблеми у своєму колі. Не тому, що ми не хочемо ними ділитися, а тому, що в більшості випадків ми знаємо, що нас не зрозуміють. Цей розрив відбувається не те що з чужими людьми - навіть із близькими. Тому що військовослужбовці стикаються з цим, повертаючись хто на лікування, хто у відпустку, повертаючись до своїх родин, зустрічаючись… А в багатьох родини навіть не в Україні досі. Так, частина змогла повернутися, але дуже багато родин наших військовослужбовців досі перебувають за кордоном.Ці зустрічі дуже рідкі. Це може бути навіть не кожен рік, це може бути раз на два роки. І віддаляються, звичайно, люди. Ну і найголовніше, що ті сім'ї, які виїхали на початку війни, вже адаптувалися до нового життя. Вони забули, що таке війна. Вони не розуміють, що таке щоденні нальоти, які ми спостерігаємо в наших містах, ворожих дронів, удари крилатими балістичними ракетами. І тому від цього починається непорозуміння, конфлікти і як результат - розлучення, розбиті сім'ї, люди розходяться.Тут потрібна допомога в першу чергу самої держави. Держава, органи місцевої влади повинні були б реагувати на це, наймати в тому числі додаткових - так, ми знаємо, що міжнародні різні організації і фонди фінансують діяльність тисяч подібних психоаналітиків. Вони успішно працюють над подоланням наслідків психологічних травм, яких зазнали наші громадяни. В першу чергу це злочини сексуального характеру, тортури. Я спілкувався, коли ми заходили на наші щойно звільнені території, ми чули жахливі історії від наших людей, що вони пережили, у першу чергу жінки.Харківщина, Херсонщина - я, чесно кажучи, наслухався таких історій, що розумію, що все це має стати предметом серйозних міжнародних розслідувань. І якщо з ними хоч якось працюють усі ці міжнародні організації - вони відмовляються працювати з військовими, вони чітко ставлять бар'єр, кажуть: якщо це цивільні - так, ми будемо допомагати; військові – все, ми з ними працювати не будемо і не хочемо. Це їм прямо заборонено.Ну, це дивно, але в нас, з іншого боку, є такі можливості для партнерства. Наприклад, з Хорватією. Я знаю, що в Хорватії якраз військовою психологічною реабілітацією займається людина, яка сама пройшла бойові дії. І, можливо, у цьому відповідь: більше тих людей, які вже з якоїсь причини не можуть воювати, - намагатися їм надати можливість саме як психологам реалізуватися. У нас, якщо подивитись на армію, багато є людей, які, непогано підготовлені у своїй базі, грамотні люди. Вони не можуть працювати на якихось інших роботах, вони не можуть воювати, але вони могли б працювати в тому ж цивільно-військовому співробітництві як психологи для військових.Так. Але, знаєте, це дуже специфічна історія. Я можу поділитися своїм досвідом. Я стикнувся з наслідками бойового стресу, в першу чергу через те, що я брав участь кілька днів в ексгумації тіл убитих українців і закатованих військових. Це було в Ізюмському лісі, і кілька днів я буквально з ранку до вечора перебував у цьому місці, де все це відбувалося. Там була потрібна моя присутність, насамперед тому що працювали співробітники іноземних медіа й потрібно було забезпечувати їхню безпеку.Я скажу, що для мене це стало дуже великою психологічною травмою, з наслідками якої я борюся до сьогоднішнього дня. Зрозумійте, що будь-яка людина, тим більше цивільна, навіть на той момент я вже мав досвід участі в бойових діях, але коли ти бачиш, як перед тобою витягують тіло дитини, в якої відсутня половина голови, або 20 плюс тіл наших військовослужбовців, в яких за спиною зав'язані руки колючим дротом і всі вони вбиті в стилі НКВД пострілом у потилицю… Потім ми заходимо в місцеву таємну в'язницю, де знаходимо засоби тортур: електричні стільці, молотки, ножі і купу ганчір'я в крові, яке лежало просто скрізь в їхніх камерах.І зрозумійте, що для будь-якої людини це може стати дуже серйозно. Так от, я, маючи досвід цієї історії, звернувся до психоаналітиків - це було на комерційній основі - і стикнувся з повним нерозумінням того, що відбувається. Тобто ті поради, які там дають, - вони сміхотворні. І, відверто кажучи, всі історії, майже 100 відсотків випадків, я чую те саме від своїх товаришів. На жаль.Ще раз повторю: усі ці історії будуть мати дуже серйозні наслідки через роки і десятиліття наперед. І ми не знаємо, як все це відгукнеться. Давайте подивимося на досвід навіть Сполучених Штатів, де подібна система створена й функціонує десятками років. Я пам'ятаю, коли свого часу я відвідав Вашингтон - тоді ми створили одну з перших правозахисних організацій Frее Сrіmеа, яка займалася дослідженням російських злочинів, порушень прав людини в окупованому Криму, - і статистика, яку нам повідомляли американські військові, теж була жахлива: у них фактично кожен 50-й військовослужбовець не повертається в сім'ю. Вони стають антисоціальними елементами, тобто йдуть на вулицю, маючи величезну пенсію. Тобто тут навіть не тільки питання в тому, що тобі можуть забезпечити. З усіма їхніми соціальними гарантіями у людей відбуваються незворотні зміни в психіці й в організмі. І тут одними грошима ви ситуацію не вирішите.Ну, мова не йде тільки про гроші. Я ж кажу, треба дивитися на досвід країн, які мали саме таку вітчизняну війну. От Хорватія тут хороший приклад, тому що в них було дуже велике залучення людей, у них дуже багато ветеранів. Повторюю: в них саме ветерани бойових дій працюють у тих структурах, з відповідною освітою, де це важливо.Ви розказуєте про речі, які об'єктивно, тобто зі сторони як подивитися, лякають, вони, звичайно, у тої людини, яку ми закликаємо долучитись до війська, не викликають прямо скажемо, позитивного відгуку. І що б мало тоді спонукати зараз людей долучатися до війська? Нам це необхідно, нам треба вибудовувати цю систему.Ну, дивіться, в першу чергу це не має виглядати таким чином. От ви кажете, що це виглядає лякаюче. Ну, послухайте, це війна. Війна - це не історія, де пахне фіалками, на жаль. Це історія, де пахне порохом, де є запах смерті, де є страх завжди.І ніхто з тих людей, які вам розповідають, що там не страшно і що все було так добре, ми все пройшли і ми поводилися настільки сміливо, це в першу чергу або відверті шахраї, або люди, які ніколи там не були. Давайте казати відверто.Тим не менше, за три роки фактично вже з моменту повномасштабного російського вторгнення, ми стали однією з найсильніших армій не тільки Європейського континенту, але й світу. У нас дуже багато професійних, підготовлених підрозділів. У нас абсолютно іде сьогодні нова генерація наших командирів - молодих командирів, дуже часто віком від 25 до 40 років. Це люди, які не тільки самі мають величезний досвід, але й успішно ним діляться.Тому перебування в складі Збройних Сил у першу чергу дає можливість не тільки матеріального заохочення, достатньо непоганого. Давайте казати відверто: перші місяці й роки ми трималися виключно на патріотизмі. Ніхто не ставив питання, скільки я отримаю, чи мені заплатять бойові і таке інше. Зрозуміло, що це питання важливе, тому що в усіх є сім'ї. Дуже багато - сім'ї за кордоном, їх потрібно підтримувати. Тому соціальні виплати і грошове забезпечення, які отримують регулярно, без затримок, усі підрозділи Збройних Сил України, надзвичайно важливо. І у нас дуже багато військовослужбовців, які ніколи в житті не заробляли таких грошей.Я пам'ятаю, перші місяці для багатьох було шоком, коли солдат міг отримувати на картку 100 000 + на місяць, тому що було грошове забезпечення солдата 30 000, які на той момент виплачувались, плюс бойові виплати. І у нас люди, які перебували постійно в зоні бойових дій, отримували регулярно 100 000 +. Плюс знищена техніка, плюс бонуси і додаткові виплати.І тому ця система зазнає певних коригувань і іншого, але тим не менше це є важливий фактор на сьогоднішній день. Тому що це забезпечена робота, в тому числі і пільги, якими забезпечується і військовослужбовець після завершення війни, і якими буде забезпечуватися його сім'я.Друге питання, яке дуже часто кажуть, - що, перебуваючи в складі Збройних Сил України, у вас набагато більше шансів інколи вижити, ніж якщо ви є цивільною особою і знаходитеся в прифронтовій полосі.Костянтинівка, Україна 23 лютого 2025 р. Фото: Gеtty Іmаgеs По-перше, засоби захисту, вміння зберігати життя своє і свого побратима на кілька порядків вище у військовослужбовців, ніж у цивільної людини. І тому, коли в результаті ворожих обстрілів ми бачимо неспівмірну загибель цивільних людей, військових у цей момент загине набагато менше, в рази менше, тому що вони привчені зберігати своє життя і життя своїх товаришів на полі бою. Це теж дуже важливо.Ще один важливий аспект полягає в тому, що, на жаль, ті наші громадяни, які не виконали свій обов'язок або ховалися відверто від мобілізації в прифронтових регіонах, після цієї окупації не мали такого вибору. І ми пам'ятаємо слізливі пости, які були перші місяці, ДНР-ЛНР так звані, плюс, на жаль, наші окуповані регіони - Херсонська, Запорізька області, де людей ніхто не питав. І більшості цих людей, наших громадян, яких насильно забрали в збройні формування Російської Федерації, уже немає в живих. Або вони отримали фатальні поранення без жодних виплат, без жодної надії на те, що хтось коли-небудь буде все це компенсувати.Тому набагато краще завжди воювати в армії своєї країни, розуміючи, за що ти воюєш, і, по-друге, маючи всі ці гарантії і забезпечення.Знаєте, що ще найгірше? У нас, на жаль, силами ворога були створені і проведені успішні операції психологічного впливу, так звані ІПСО, в результаті яких був створений імідж наших ТЦК ледве не як карателів, людей, які вживають ті чи інші заходи. Так, на жаль, є конкретні випадки порушення законодавства, перевищення їхніх службових обов'язків. Про все це завжди чесно говорить Генеральний штаб Збройних Сил України. Усі ці випадки розслідуються - на відміну від Росії. І для людей настає конкретна правова відповідальність. Більше того, вона зараз буде посилюватися, як ми бачимо.Тому, коли ми говоримо питання, потрібно воювати чи ні, - ну, знаєте, якщо людина за своєю психологією, давайте казати відверто, не готова захищати свою країну і є ухилянтом, вона готова платити десятки тисяч доларів за те, аби уникнути виконання цього обов'язку або взагалі незаконно втекти з цієї країни, нам такі люди очевидно не потрібні в Збройних Силах України. Нам потрібні люди, які розуміють, що вони там роблять і для чого.ЗСУ, фото: www.fасеbооk.соm/GеnеrаlStаff.uа Хоча і тут є винятки. Є зараз багато прикладів того, коли люди ухилялися від виконання обов'язків, потім вони були мобілізовані, часто попри їхню волю, і вони стали прекрасними успішними воїнами. Ваші колеги з видання НВ нещодавно писали про один із таких випадків, коли подібний ухилянт - використаємо оцю розмовну лексику - став суперуспішним оператором БПЛА і зараз прекрасно воює. І він нікуди не тікає.Тому що насправді такі "ідейні ухилянти" - це мізерна частка людей.Згоден.Інші просто йдуть, куди їм дозволяє йти більшість і коли створюється певна атмосфера в суспільстві. Зараз вона не зовсім здорова місцями. До 2023 року була просто здорова атмосфера, коли люди захищають свою країну і в принципі розуміють, що це треба.Зараз внаслідок, як ви сказали, і атак інформаційних, і психологічних атак, багатьох інших процесів ця атмосфера зламалася. Але тут таке питання: чи можемо, як ви вважаєте, ми далі розраховувати на те, що ми будемо йти тільки шляхом набору добровольців і тих людей, які добровільно готові йти? Чи мають бути якісь способи все ж таки примусу? Ну, 6 мільйонів ще не стали просто на облік - щось із цим треба робити. І не всі з цих 6 млн є ухилянтами, просто думають: можна не стати – я не стану.Ну, давайте казати відверто. Є фраза банальна, я її повторю: закон один для всіх. І люди, які не стали на облік, вони не виконали обов'язок, який покладений на них державою, законодавством, - вони є порушниками цього закону. Це абсолютна аксіома. Я навіть не хочу обговорювати питання того, що, як у відомому скетчі, "понять і простіть" - тільки за те, що хтось, якась мамина "квіточка" або "черешенька" каже, що "я не створена для війни", "я краще тут собі поп'ю рав-каву" або "позаписую собі якісь там рілзи для своєї дівчини".Ви розумієте, питання в тому, що людина за своєю психологічною суттю не створена для війни. Тому що вбивати живу істоту, вбивати людину - це є проти людської природи. Я скажу, що для багатьох наших людей, для багатьох наших побратимів на початку було важко психологічно, коли ти цілишся в людину її вбити. Але все це минає, все це проходить, тому що у тебе є банальне питання: або ти вбиваєш, або вбивають тебе.І давайте казати відверто - психологія українського військовослужбовця, українського воїна виявилася набагато стійкішою, ніж психологія більшості, абсолютної більшості наших західних європейських сусідів. Скільки вже було сказано, скільки протрималася б середньостатистична європейська армія?Давайте не будемо ображати, я не буду називати національності. Але уявімо якусь достатньо велику сусідню центральноєвропейську країну. Ті опитування, які відбувалися в багатьох цих країнах, чітко показують: понад 50% молодих людей віком до 35 років, а в деяких випадках це 70% плюс, вони в принципі не готові до захисту своєї країни. Навіть якщо буде йтися про те, що ворог буде окуповувати, зайде в їхню домівку, вибачте, вчинить сексуальні злочини по відношенню до їхніх близьких і інших, - вони не готові, вони будуть тікати і виїжджати.Я був у відпустці минулого року, в законній відпустці, в одній центральноєвропейській країні, в якій живуть мої друзі університетські. Вони місцеві, не українці, ми вчились в університеті Шевченка. І він мені каже: ти знаєш, така цікава історія - у нас величезний потік моїх співгромадян зараз купують вілли в Іспанії або житло і виїжджають. А чому? Кажуть, бояться мобілізації, бо якщо почнеться війна, його можуть загрести. І він розуміє, що в Іспанії шанси попасти в армію набагато менші, ніж тут. І він собі тихенько виїжджає туди. Тобто вони вже зараз до цього готуються.І тому я кажу, що стійкість українського воїна - вона є фантастичною. Вона здивувала не тільки росіян (росіян в першу чергу), - вона здивувала й шокувала весь світ. Тому що воювати, давайте так казати, 11 років плюс і три роки повномасштабного вторгнення - хто собі може дозволити? Я маю на увазі, з точки зору психологічної стійкості. І ця відданість у першу чергу, і жертовність, і професіоналізм, який ми продемонстрували, вони ставлять українські Збройні Сили в топ. Так, ціна, яку ми платимо, безперечно, є страшною.Але наші підрозділи розуміють, за що вони борються, - вони борються за те, щоби люди мали можливість жити – мирним життям жити зараз ніде не можете, ви знаєте, що прилетіти може скрізь, навіть у Мукачево, - умовно мирним життям, принаймні їсти сніданок спокійно. У вас часто є світло, у вас часто є гаряча вода.Що відбувається на фронті, ви розумієте? Там побутові умови далеко від ідеальних. Хоча хазяйновитість наших українських воїнів - вона є легендарною. І вони можуть собі влаштувати і баню, і випратись - у нас ніхто не ходить брудний. Коли там дивуються і кажуть: та це ж якісь там інста-воїни, вони там фотографуються, вони чисті - вони не на фронті. Люди думають, що вони мають бути такі замазюкані.Ні, вибачте, у нас люди, які навіть сидять на нулі, вони виходять - да, він може бути там кілька днів, да, в нього немає можливості помінятись, але завжди тягне з собою один запасний комплект. Навіть якщо він іде на нуль, він завжди з собою тягне чисті речі. Розумієте, в чому річ? А коли людина знаходиться там, вона вийшла на відведення - вона завжди чиста, випрана, прекрасно виглядає.Да, є, звичайно, окремі організми, які цього не дотримуються, але вони в абсолютній меншості, тому що все ж таки армія - це дисципліна, а дисципліна - це порядок.Ну, бачите, не тільки в нашій одній умовній центральноєвропейській країні молодь якось немотивована - у нас також довелося приймати рішення, щоб додатково мотивувати саме молодь, тому що, хто б що не казав, молодим людям чисто фізично легше воювати очевидно.Мені цікаво, як ви прогнозуєте – чи це дасть можливість дійсно виконати ті завдання, які намагаються рішенням про додаткове фінансове стимулювання людей від 18 до 20 років? Чи буде зворотний ефект?Давайте відверто: усі мої діди воювали в складі Червоної армії в Другій світовій війні. Один мій дід був зв'язківцем, і він закінчив у званні старшого лейтенанта, другий був артилеристом, і він закінчив у званні майора. Обидва.У мене аж три, навіть чотири, з усіх боків, тобто і рідні, і двоюрідні, і це було, коли їм було десь 21, 22, 18.Мамин батько, він був зв'язківцем, закінчив війну в Берліні. А другий дід, з Миргорода родом, - він закінчив війну в Дрездені. І я завжди пам'ятаю, що коли будь-які розмови починалися, що ж там було на фронті, я хотів почути якісь героїчні історії, вони завжди казали: ти знаєш, малий, давай краще про це не будемо. Вони не хотіли навіть про це говорити.І не хотіли говорити зі зрозумілих причин. Вони починали в молодому віці. І я завжди пам'ятаю те небагато, що вони казали, - скільки молоді поклали тоді комісари, скільки багато українців. Згадайте, коли відбувалося звільнення правобережної України, товариш Жуков понабирав 16-річних українських парубків і, навіть не одягаючи їх у військову форму, кинув їх сотнями тисяч на штурм Києва і правобережної України. І поклав їх тут фактично.Це я веду до того… Знаєте, я не політик, я можу собі дозволити говорити непопулярні речі. Коли нам починають казати, в тому числі окремі наші союзники, що ми маємо знизити вік до 18-річного, я вам скажу, що 18-річні солдати бувають прекрасні. Але, за великим рахунком, у нинішніх умовах це не військовий, який був мобілізований в 1939-му, 1941 році. Тоді 18-річна людина вже могла завести сім'ю і мати вже не одну дитину.Сьогодні це підліток, це не доросла людина. Він не може, він не здатен здебільшого. Ще раз повторю, є винятки. Але я кажу про те, що мобілізувати 17-річних - це є злочином і проти нашого майбутнього, і проти логіки. Має бути добровільно: так, якщо людина хоче долучитися, у 18 років їй має бути надано право і - після проходження БЗВП в обов'язковому порядку - вона може це зробити.Але, якщо ми говоримо про зниження мобілізаційного віку, воно має мати певну логіку. Ну, до 23 років знизити ще є сенс. Нижче - я не бачу сенсу, у першу чергу тому, що цих молодих людей, відверто кажучи, не так багато. Потрібно зберігати їх. І в першу чергу, ще раз повторю, через психологічну здатність усе ж таки краще, щоб це були вже трошки старші хлопці і дівчата.Давайте ще просто обговоримо якусь таку більшу рамку того, що відбувається. Ми всі бачили, з чого почався рік, з яких заяв наших союзників деяких. І це все поставило перед нами таке питання: а чим і як воювати нам доведеться в цьому році? Тому що деяка допомога поки не проглядається нова, деяка доїхала. Ну і, цікаво, що в нас є і які тут перспективи.Що в нас є - я вам не скажу, ви розумієте, з яких міркувань. Я скажу так, що ми маємо на сьогоднішній день велику кількість надійних союзників, які здатні задовольнити значну частину потреб Збройних Сил України.Крім того, український ВПК в умовах війни показує шалені темпи зростання, як по виробництву продукції, так і по кількості зразків, які проходять дуже швидко етап від дослідних до уже тих, які вводяться в серію. Це і українська артилерія, скажімо, "Богдана".Я пам'ятаю ті перші "Богдани" в мізерній кількості. Я вам розкрию таємницю - я побачив тільки аж одну "Богдану" на півдні України, яку дуже ретельно ховали, бо їх було декілька, але конкретно на напрямку була одна. Зараз у нас "Богданами" обладнані, точніше озброєні, підрозділи в кількості багато-багато одиниць в кожному.І те, як воно виглядало на початку, ті механізми зарядження, які використовувалися, ті снаряди, які використовувалися, і потім, що нам почало приходити вже від чехів, від наших партнерів, - це небо і земля. І результати цієї роботи ми бачили. Тобто ми багато разів брали участь у бойових стрільбах, і те, як вони працюють у польових умовах, - це просто фантастика: і результативність, і точність стрільби.Українські системи FРV-дронів - скільки ми зараз виробляємо прекрасних власних систем, які наш ворог не здатен зробити. Українські прекрасні морські дрони "Магура", які досягають фантастичних результатів, які загнали під плінтус рештки, підкреслю, рештки Чорноморського флоту противника. Понад 30% їхнього плавскладу було виведено назавжди зі строю або дуже суттєво пошкоджено. Це все результати.Тому, ще раз повторю, для нас ключове питання - збереження цієї підтримки на належному рівні або її відповідне нарощення. На щастя, останні заяви, які були зроблені нашими союзниками, зокрема свіжа заява президента Франції Емманюеля Макрона, який провів аж дві екстрені зустрічі в Парижі, запросивши союзників, і який на днях відбуває до Сполучених Штатів для переговорів разом із британським прем'єром Кіром Стармером, - це якраз-таки про військову допомогу, про озброєння.І я думаю, і сподіваюсь, і розраховую на те, що наші союзники виконають свої зобов'язання. Ну, і наш ВПК так само, звичайно.Я так розумію, що найбільш вузьке місце - це системи ППО. І це пов'язано з цивільним населенням. Мабуть, цей рік буде для цивільного населення не такий безпечний, як були попередні роки. Вони були небезпечні й ті, але…Не можу це коментувати зі зрозумілих причин, але ще раз скажу: наші системи захисту протиповітряної оборони теж не стоять на місці. Я пам'ятаю ті системи "Бук", системи "Ігла", "Стріла", які були на початку, і нечисленні "Стінгери", і те, що ми маємо на сьогоднішній день, у тому числі на батальйонному і ротному рівнях. Ті системи ПЗРК, які ми маємо, ті системи зенітно-ракетних комплексів у тій кількості, які надійшли, і те, наскільки фантастично зріс рівень.От питання: хто краще підготовлений до ведення дій - умовно кажучи, оператор румунської ППО чи навіть американської ППО, який бере участь тільки в навчальних стрільбах три-чотири рази на рік, або український пепеошник - да, у нього є зміни, є відпочинок, - який знищує інколи до кількох десятків цілей на місяць, навіть не на рік? Тобто - про що ми говоримо?Тому навіть з обмеженою кількістю систем ППО наші системи Повітряних сил здатні просто робити неможливе. Тому я би сказав так, що нема підстав зараз говорити про те, що буде гірше, що є приводи для занепокоєння. На сьогоднішній день і на завтра ми можемо дивитись достатньо впевнено, що все буде під контролем.З огляду на ці ваші слова, чи варто нам зараз буквально іти таким шляхом, щоб прагнути зупинити бойові дії за будь-яких умов, за будь-якого тиску, просто тому, щоб зупинити заради того, щоб зупинити? Це кому треба - більше нам чи більше Росії зараз, зрештою?Це питання до політиків, до дипломатів, які мають самі визначати умови. Але умови для початку цих переговорів відомі. Про це говорить українське політичне керівництво, про це говорять президент України Володимир Зеленський і наші партнери. Якщо складуться умови ведення переговорів з позиції сили - це буде момент для початку цих переговорів. Коли вони складуться, яким чином - це робота, яка має бути забезпечена як політиками, так і партнерами, так і Збройними Силами України. Коли все це станеться, коли все це складеться, тоді ці переговори мають початись.Я хочу наголосити: офіційна позиція, яка була виголошена урядом Сполучених Штатів, зокрема державним секретарем Марко Рубіо, який пояснив, чому переговори відбувалися в форматі американці – росіяни, - тому що там обговорювались на 90 з чимось відсотків питання двосторонніх відносин Америки і Росії. Питання війни, яку Путін розв'язав проти України, обговорювалось, але воно не було мейнстримом.Тому це пояснює, що наші союзники тим самим сигналізують, що вони почали попередні консультації, але це ще не мирні переговори.А які тоді умови мають скластися, зрештою, для того щоб це були мирні переговори, а не шантаж?Дивіться, ситуація в Російській Федерації, скільки б не намагалася приховувати пропаганда, дуже далеко від ідеалістичної. Вони намагаються повсякчас нам навіяти враження про те, що їхня економіка втрималася в режимі санкцій, що російські збройні сили мають достатній мобілізаційний підготовлений резерв, що російська армія має надійних союзників в особі Ірану, Північної Кореї і Китаю. І тому, мовляв, "ми здатні і готові воювати до побєдного конца" - до польської і румунської границі. Це те, що вони постійно нам розказують.Але давайте подивимося навіть на їхню внутрішню аналітику. Нещодавно були оприлюднені дані економічного центру, який очолює рідний брат міністра оборони Російської Федерації Бєлоусова. До речі, він має рідну племінницю в Києві. Так, у нього є рідна племінниця: у нього був старший брат, і оцей старший брат, він уже помер, - він у Києві жив. І його племінниця родом з Києва, вона киянка. Так от скількись місяців тому була гучна історія - вона просто принизила, записала до нього відеозвернення і пояснила: "Дядя, вот приедь і посмотри, кто кого обстреливает и что летит сюда на наш город Киев, в который ты сам приезжал к моему отцу". Ну, тобто все це було.І тому оцей центр, який очолює, я так розумію, ще один брат, очевидно молодший, пана Бєлоусова, оприлюднив за замовленням російського уряду достатньо невтішні оцінки стосовно ситуації на російському ринку, і фондовому в тому числі. І ми бачили, як росіяни раділи навіть початку цих переговорів. У них починають злітати ринки. Чому? Вони виключені.Оцей останній пакет санкцій, який запровадив президент Байден, 180 кораблів їхнього тіньового нафтового флоту - все це просто підрізало їм крила. І не тільки про гроші. Китай і Індія починають переключатись на інші країни. Що для них найгірше, розумієте? Питання мобілізаційного ресурсу - так, він поки працює, але вони змушені постійно задирати планку. Вони вже платять 40 000 доларів на нос мобілізованому. Скільки вони будуть платити - за 100 000?Ну, уже цю ціну вони не зможуть витягти. Крім того, наявність ресурсу вони починають закривати іноземцями. Звідси північні корейці, звідси жителі країн Африки, жителі Азії і таке подібне. І тому я ще раз кажу, що для них теж, щоб вони не говорили, ситуація складається гірше, гірше й гірше. І вони теж будуть поспішати з цими переговорами. Вони Путіну так само потрібні.Інша річ - що Путін, звичайно, буде дивитись на нашу ситуацію. Якщо у нас нерозумні люди почнуть розкачувати всю цю історію, робити внутрішню колотнечу, - звичайно, Путін буде цим користатись. І він цим користається. Я ще раз кажу, що ключове питання - це збереження внутрішньої єдності, тієї, яку ми продемонстрували всьому світу у 2022 році.Від цього залежить, які умови будуть цього всього - припинення, неприпинення, тимчасове зупинення. Тобто як не кажи, але це важливо в першу чергу. Чи буде це те, що дозволить укріпитися Путіну, чи це буде те, що не дозволить йому далі воювати зрештою.Так, безперечно, тому що плани Путіна - і про це каже відверто і українська військова розвідка, і про це каже президент Зеленський - плани Путіна не обмежуються Україною. Він думає про захоплення держав Балтії, він думає про захоплення Польщі. Більше того, плани створення 15 додаткових дивізій на західному фланзі Росії - це про що? Про Україну? Ні. Вибачте, вони проти кого будуть розвернуті? А Сувальський коридор - вибачте, вся ця історія з воєнної точки зору для НАТО може обернутися дуже серйозними наслідками. Вони зараз стикнулись з тим, що виведення армії Сполучених Штатів вимагає від них зараз розгортання.От останні цифри НАТО, вони підрахували. Знаєте, скільки їм потрібно ресурсу? Я зразу скажу, цього ресурсу в них нема, - 300 000 особового складу, додатково призваного, в країнах у всій Європі. Де вони будуть шукати, з урахуванням тих тенденцій, які ми вже обговорили? 2000 танків і 1400 бронемашин їм потрібно виробити. З їхніми темпами виробництва, а все це - забезпечення, робочі місця, підготовлені екіпажі, БК до всіх цих танків і бронеавтомобілів - це ж не рік, не два, не три, це не п'ять років навіть.У них темпи виробництва такі, що вони це будуть виробляти дуже довго. А Путін не буде чекати 5 і 10 років, розумієте? Він може - якраз-таки на своїх криворуких станках, вивезених із Німеччини в 1945 році, це ж досі ці станки, які працюють там. Вони вкрадені. Там "подшаманенные", "подкрученные Ваней под две банки спирта где-то" відремонтовані.І коли починають наші окремі блогери чи так звані військові експерти глумитись - ну, вони вивели танки 1960-х, 1970-х, - вибачте, всі ці танки їздять, вони стріляють, вони вбивають. Якщо ти такий розумний, іди й мобілізуйся в підрозділ ЗСУ. Хай це не буде передовою лінією. Навіть у підрозділ РЕБ кудись там піди. І спробуй посидіти під обстрілами російського танка. Я вас запевняю, що це задоволення незабутнє просто буде. Навіть якщо це буде танк, вироблений в 1950-х роках.

Понад 90% українців вважає свободу однією з головних цінностей, за даними опитувань. І три роки тому вся країна об'єдналася для її захисту. Українці стійко переживають важкі часи, не втрачають віри, демонструють сміливість, продовжують підтримувати одне одного. У спецпроєкті "Код свободи" ми розкажемо про цінності компанії ВАYАDЕRА GRОUР, її внесок у підтримку свободи та незалежності України. Покажемо, як компанія справляється з випробуваннями, підтримує захисників і працівників, долучається до відбудови країни, закладає основи майбутнього. ВАYАDЕRА GRОUР об'єднала понад 40 тисяч українців Ще до повномасштабного вторгнення, але вже під час анексії Криму та окупації частини Донбасу, ВАYАDЕRА GRОUР ініціювала створення першого віртуального ланцюга Соборності "Київ Сімферополь". Таким чином компанія змогла об'єднати понад 40 000 українців зі 101 країни світу і продемонструвати прагнення жити в єдиній соборній Україні. 22 січня, в День Соборності, українці традиційно об'єднуються в живий ланцюг, але 2021 року через пандемію коронавірусу масові заходи заборонили. Щоб підтримати єдність, прагнення до свободи, ВАYАDЕRА GRОUР закликала українців об'єднуватися віртуально. Результат вразив організаторів що три секунди додавався новий учасник. Маршрут і аватарки учасників можна було побачити на детальній супутниковій карті. Ініціативу активно підтримали жителі Криму, Донецької та Луганської областей, про що свідчать тисячі коментарів у інтернет-мережі. Протягом 21-22 січня 2021 року віртуальний ланцюг завдовжки 1058 км п'ять разів перетнув Дніпро. Тобто символічно об'єднав Україну в тих місцях, де щороку створювали живі ланцюги, на мосту Патона в Києві, на мостах у Дніпрі, Запоріжжі, біля Черкас, Кременчука. 2022: рік незламності Що вдалося зробити ВАYАDЕRА GRОUР за перші чотири місяці повномасштабної війни ВАYАDЕRА GRОUР сплачує податки до державної скарбниці: 14 300 000 грн компанія терміново сплатила для підтримки країни в перші дні війни 45 000 000 грн податки за березень 144 000 000 грн податки за квітень 180 000 000 грн податки за травень 3,7 млн грн витратили на запити військових: БпЛА "Бджола", квадрокоптер із тепловізором, портативний апарат для судинної хірургії, ліки, техніка, амуніція, засоби захисту тощо 5 млн грн перерахували для ЗСУ на офіційний рахунок у НБУ 01.03.2022 300 тис. грн перерахували для ЗСУ на офіційний рахунок у НБУ 26.04.2022 880 тонн питної води надало АТ "Радсад" для постраждалих на Миколаївщині 5,5 млн євро перерахували міжнародні партнери компанії для гуманітарної підтримки України та до Міжнародного комітету Червоного Хреста: LVМН (Lоuіs Vuіttоn Моеt Неnnеssy), КОSКЕNКОRVА, Rоyаl Wіnе Соrр (США) та інші Загалом 2022-й став роком незламності для ВАYАDЕRА GRОUР. Втративши внаслідок бойових дій майна, продукції, активів на суму до 100 млн грн, компанія продовжила працювати та підтримувати економіку України. Зокрема, запустили патріотичні лінійки в усіх категоріях напоїв, випустили першого року повномасштабної війни понад 20 нових продуктів. Людмила, НRD компанії ВАYАDЕRА GRОUР: Перші дні війни це паніка, тривога, але водночас відчуття єдності. Вмить життя стало іншим назавжди. 156 працівників невідкладно було мобілізовано до лав ЗСУ та в ТрО. У таких умовах холдинг прийняв усі ризики та збитки на користь збереження економіки країни та людей. Першою реакцією компанії була сплата податків до бюджету, перерахували 5 мільйонів гривень на рахунок ЗСУ в Нацбанку, виплатили зарплати. Також оперативно скасували ліцензію на виробництво горілки в Білорусі. З дня повномасштабного вторгнення і дотепер власники компанії та топменеджмент залишаються у країні разом із командою. Ганна, НR-менеджерка ВАYАDЕRА GRОUР: У компанії працюю з 2007 року. Спочатку шість років у філії в Горлівці, 2013-го перевелася до Донецька. Коли 2014 року почалася війна, вимушено переїхала до Дніпра. Рада, що ВАYАDЕRА GRОUР має філії по всій країні. Це дало змогу не втратити роботу. Ще й мала два варіанти на вибір Харків чи Дніпро. Скласти речі у валізу та поїхати непросте рішення, але я рада, що мій переїзд був усередині країни. Не було мовного бар'єру, й усі побутові питання розвʼязувалися досить швидко. Дуже вдячна своїй компанії за підтримку. Владислав, заступник директора департаменту продажів НоRеСа ВАYАDЕRА GRОUР: Я з Маріуполя, у компанії працюю з 2013 року. До повномасштабного вторгнення обіймав посаду заступника директора департаменту продажу регіону Південь. У липні 2022-го переїхав з родиною до Києва, бо окупанти захопили моє рідне місто. Довелося буквально починати все з чистого аркуша, звикати до нового темпу, облаштовувати житло. Але я вдячний компанії, що не втратив роботи, хоча й довелося змінити посаду, адже підпорядкована мені територія опинилася під окупацією. Найстрашніше для мене, коли гинуть люди. На півдні окупанти обстріляли цех первинного перероблення винограду АТ "Радсад" та потужності ТОВ "Миколаївський коньячний завод", зокрема й цех перекурювання коньячних спиртів. Було пошкоджено виробниче обладнання, системи кондиціонування та охолодження. Найболючіше це поранення працівників. Одна співробітниця загинула прямо під час збирання врожаю. Тетяна, спеціалістка зі зв'язків із громадськістю ВАYАDЕRА GRОUР: Свобода це виборювати право бути собою.У ці важкі часи я зрозуміла, що це не просто слово, а ціна, яку ми платимо щодня. Мені пощастило допомагати, бути корисною і відчувати, що ми разом будуємо майбутнє. Частина прибутку ВАYАDЕRА GRОUР на підтримку української армії У червні 2022 року керівництво холдингу ухвалює важливе рішення для підтримки свободи 10% від прибутку ВАYАDЕRА GRОUР перераховуватиме на підтримку української армії. Це один із пріоритетів компанії та громадянська позиція акціонерів, керівників і працівників. Анатолій Корчинський, СЕО ВАYАDЕRА GRОUР: Ми пишаємося тим, що ВАYАDЕRА GRОUР навіть у найскладніші для України часи залишається не лише лідером у своїй галузі, але й надійною опорою для держави. Від початку повномасштабного вторгнення неухильно дотримуємося принципу: бізнес має бути рушієм змін та підтримкою для країни. Відраховуючи 10% від прибутку на підтримку ЗСУ, організовуючи благодійні ініціативи та випускаючи патріотичні лінійки продукції, ми об'єднуємо наші зусилля заради спільної мети Перемоги. Разом із нашими працівниками, партнерами та споживачами щодня доводимо: українська єдність це сила, яка веде нас до кращого майбутнього та миру, на який заслуговують українці! 2023 року компанія відкрила європейське представництво ВАYАDЕRА РОLАND та увійшла до топ-2 експортерів горілки. В Україні ж вона зберігає безперечне лідерство в цій категорії з 2009 року. Понад 4 200 000 грн вдалося зібрати завдяки проєкту "За перемогу донать". 10 грн з кожної проданої пляшки горілки брендів КОЗАЦЬКА РАДА, НLІВNY DАR, ПЕРША ГІЛЬДІЯ перераховували протягом чотирьох місяців 2022 року до найбільшого фонду допомоги українським військовим "Повернись живим". На ці кошти фонд придбав квадрокоптери для 80-ї окремої десантно-штурмової бригади й сучасні радіостанції для 10-ї окремої гірсько-штурмової бригади. Також закупили два радіолокаційні відеоекстрактори, що автоматично виявляють цілі та визначають їхні координати. Їх використовують сили ППО для захисту нашого неба. Крім того, для Сумської військової бригади придбали 26 наборів для розмінування, які дуже потрібні на фронті. ВАYАDЕRА GRОUР: Патріотичне виховання молоді ВАYАDЕRА GRОUР долучилася до організації освітнього проєкту для студентів "Захист України". Основне його завдання формування в молодого покоління патріотичної свідомості, любові до Батьківщини, поваги до захисників і захисниць. Також увічнення пам'яті про героїчну боротьбу України проти російської агресії. ВАYАDЕRА GRОUР: Допомога 2023 року Компанія продовжує фінансувати конкретні запити військових. Придбали два БпЛА, квадрокоптер із тепловізором, дизельні генератори, портативний апарат для судинної хірургії, ліки, техніку, амуніцію, засоби захисту тощо. 25 000 грн за таку суму продали на благодійному аукціоні прапор, який підписували військові в рамках туру "Між нами козаками". У ВАYАDЕRА GRОUР із гордістю зберігають грамоти, відзнаки та трофеї від командування ЗСУ, ССО, ГУР МО, 93-ї, 95-ї, 13-ї, 112-ї та інших славетних бригад, полку "Азов". 160 200 грн на лікування дитини загиблого військовослужбовця зібрали в грудні 2023 року під час благодійного ярмарку в компанії. Також закупили медичне обладнання для лікування проблем зі слухом. ВАYАDЕRА GRОUР постійно проводить акцію добровільного донорства серед працівників. Вони регулярно здають кров для підтримки поранених бійців ЗСУ. ВАYАDЕRА GRОUР: Допомога 2024 року Придбали необхідне обладнання для Київського інституту реабілітації: прилад для безперервного пасивного розробляння колінного й кульшового суглобів (АRТRОМОТ К1); електростимуляційний прилад Сhаttаnооgа Wрr максимальний 4-канальний; змінні електроди для міостимуляції DURА-SТІСК РLUS 5 см. Серед пацієнтів закладу: військові з полку "Азов", 3-ї ОШБ, 5-ї ОШБ, ГУР, спецпідрозділу "Альфа", Іноземного легіону, полку імені Кастуся Калиновського. Також тут лікуються цивільні, наймолодшою пацієнткою інституту реабілітації стала 7-річна дівчинка з ампутацією перша протезована дитина в Україні. 1 млн грн перерахувала ВАYАDЕRА GRОUР на офіційний рахунок дитячої лікарні "Охматдит", що постраждала під час ворожого ракетного обстрілу. ВАYАDЕRА GRОUР: Соціальний проєкт "Миколаїв Нескорений" 30 липня 2024 року в Миколаєві відкрили оновлений сквер Данської солідарності (колишній "Вітрильний"), який став прикрасою міста і затишним місцем для відпочинку жителів. Завдяки зусиллям Миколаївського коньячного заводу та бренду КОВLЕVО сквер зазнав значних змін. Доброустрій цього простору було присвячено українським захисникам і місцевій громаді, що додає парку особливого значення. Оновлення включає встановлення сучасних лав (деякі з яких обладнано сонячними панелями та USВ-портами для заряджання пристроїв), а також урн для сміття та зелених насаджень. Такі зручності зробили парк улюбленим місцем зустрічей, прогулянок і відпочинку для містян різного віку. Особливою гордістю стало перейменування простору на сквер Данської солідарності на знак партнерства з Королівством Данія, що підкреслює міжнародну підтримку та єдність громади. Депутати Миколаївської міської ради підтримали рішення передати облаштовану територію в комунальну власність, що гарантує її подальший догляд та збереження для наступних поколінь. Завдяки ініціативі бренду КОВLЕVО жителі Миколаєва отримали не лише простір для відпочинку, а й символічне місце, що зміцнює зв'язки громади, нагадуючи про солідарність і стійкість українців. ВАYАDЕRА GRОUР: Бути лідером у підтримці свободи ВАYАDЕRА GRОUР є ровесницею незалежності восени 2024 року компанії виповнилося 33 роки. Від початку повномасштабного вторгнення вона сплатила до держбюджету 12 млрд грн податків, на допомогу ЗСУ перерахувала 85 млн грн. За даними Державної податкової служби, ВАYАDЕRА GRОUР є найбільшим платником податків в алкогольній галузі України. На сьогодні компанія об'єднує 3500 талановитих працівників, відкриває нові вакансії, виплачує своєчасно зарплати, дбає про безпеку персоналу. Зокрема, починаючи з 2014 року, допомогли релокуватися 60 працівникам і їхнім родинам. Значну увагу приділяють створенню робочих місць для ветеранів. Адже люди є головною цінністю для ВАYАDЕRА GRОUР. 2025 рік ми зустрічаємо з чітким усвідомленням відповідальності за нашу команду, споживачів і країну. В умовах війни наш бізнес залишається надійним тилом для економіки України, і ми готові продовжувати підтримувати державу на шляху до перемоги та відновлення. Ми плануємо масштабні ініціативи для розвитку бізнесу, створення нових робочих місць і розширення благодійних проєктів, які допомагають захисникам. Віримо, що наша праця не лише сприяє економічній стійкості, а й додає людям упевненості в завтрашньому дні. Ми продовжимо інвестувати у виробництво та якість продукції, тому що саме ці цінності допомагають будувати майбутнє. Головне завдання для нас залишатися сильними, підтримувати одне одного та продовжувати боротьбу за свободу. Разом до перемоги! прокоментував плани компанії Анатолій Корчинський, СЕО ВАYАDЕRА GRОUР. МІСІЯ ВАYАDЕRА GRОUР Ми компанія-лідер і команда добрих людей, яка створює та розвиває улюблені бренди по всьому світу! СЛОГАН ВАYАDЕRА GRОUР Ми з вами в моменти вашого життя! БЛАГОДІЙНА ДОПОМОГА ВАYАDЕRА GRОUР Допомога армії, реабілітація, навчання військових, релокація працівників, допомога родинам військових, просвітницькі проєкти для молоді. ЦІННОСТІ ВАYАDЕRА GRОUР ЛЮДИ ВАYАDЕRА GRОUР повага до особистості, взаємодопомога, порядність, наставництво, вміння слухати та чути одне одного САМОРЕАЛІЗАЦІЯ ВАYАDЕRА GRОUР всебічний розвиток особистості, постійний драйв, участь у нових проєктах, прагнення вчитися ЧЕСНІСТЬ ТА ЕТИЧНІСТЬ БІЗНЕСУ ВАYАDЕRА GRОUР виконання зобов'язань, репутація компанії, соціальна відповідальність бізнесу, довгострокове та взаємовигідне партнерство, благодійність, чесна конкуренція УЛЮБЛЕНІ БРЕНДИ ВАYАDЕRА GRОUР стабільно висока якість за справедливою ціною, натуральність продукту, позитивні емоції ЛІДЕРСТВО ВАYАDЕRА GRОUР амбітні плани, капіталізація та глобалізація бізнесу, міжнародне визнання, розвиток інновацій ГІДНИЙ ДОХІД ВАYАDЕRА GRОUР стабільність, комфортні умови, мотивація, гідна оплата праці ПРОФЕСІОНАЛІЗМ ВАYАDЕRА GRОUР постійне професійне зростання та розвиток, на всіх посадах професіонали найвищого класу, кар'єрне зростання (вертикальне та горизонтальне)

Для початку поговоримо про допомогу та підтримку, яку ми отримуємо від вашої країни. Наскільки я розумію, основна частина цієї допомоги є гуманітарною. Що вже було надано і які подальші плани?По-перше, минуло вже три роки від початку повномасштабної військової агресії Росії проти України. Ще один рік смертей, руйнувань і людських страждань для українського народу, ще один рік війни в Європі.  Швейцарія підтримує Україну не лише з 2022 чи навіть 2014 року. Насправді ця підтримка розпочалася понад 30 років тому й охоплює широкий спектр інструментів, від співпраці у сфері розвитку та економічного зростання до гуманітарної допомоги, яка залишається одним із наших ключових пріоритетів.Останнім часом основна увага була  зосереджена на підготовці до холодів, особливо в енергетичному секторі. Значні зусилля були спрямовані на забезпечення резервного енергопостачання та опалення, модернізацію котелень і підтримку нових внутрішньо переміщених людей.  Протягом 2024-2028 років Швейцарія через Швейцарське агентство з розвитку та співробітництва (SDС) виділить 58,7 млн. швейцарських франків (68,1 млн доларів) на цифровізацію та розвиток регіонів в Україні, Фото: Прес-служба Мінцифри  Ми також співпрацюємо з водоканалами, щоб підвищити енергоефективність систем перекачування води. Це дозволило покращити водопостачання для майже двох мільйонів людей, які мешкають поблизу лінії фронту.У ширшому контексті гуманітарна підтримка Швейцарії охоплює значні внески до різних інституцій і гуманітарних фондів. Водночас ми реалізуємо проєкти безпосередньо у співпраці з місцевою владою та партнерами на місцях. Практично щотижня співробітники посольства, зокрема інженери, які спеціалізуються на водній інфраструктурі, виїжджають у прифронтові райони, щоб надавати необхідну підтримку.  Такий підхід, на мою думку, дозволяє нам ефективно реагувати на потреби тих, хто потребує допомоги найбільше. Ми також активно займаємося локалізацією гуманітарної допомоги, оскільки вважаємо важливим розширення можливостей місцевих організацій і волонтерів, що сприятиме сталості гуманітарної підтримки в Україні.  Як донор ми несемо відповідальність за підтримку та визнаємо внесок волонтерів, які виконують надзвичайно важливу роботу в найнебезпечніших районах, допомагаючи тим, хто цього найбільше потребує. Саме тому ми підтримуємо відповідні ініціативи, такі як страхування життя та здоров’я волонтерів.  Ми продовжуємо працювати у ключових сферах нашої експертизи, зокрема у водопостачанні, санітарії, гігієні та захисті. Одним із пріоритетів залишається гуманітарне розмінування, на яке Швейцарія вже виділила 100 мільйонів швейцарських франків (це приблизно 100 мільйонів євро) у 2023 році на чотирирічний період.  У цій сфері ми підтримуємо безпосередні зусилля з розмінування, забезпечуємо постачання необхідного обладнання та техніки, а також надаємо консультативну підтримку уряду. Це є ключовим елементом для подальшого відновлення країни.Пане посол, ви згадали про співпрацю з місцевою владою. Чи охоплює вона всю Україну, чи ви зосереджуєтеся на окремих областях або конкретних містах?У нас є визначені пріоритети відповідно до стратегії діяльності в Україні, зосереджуючись на регіонах із найбільшими потребами. Це означає, що ми не обмежуємося одним конкретним регіоном, а працюємо по всій країні – від заходу до центру і сходу. Ми регулярно подорожуємо, щоб оцінити ситуацію на місцях, краще зрозуміти конкретні потреби та взаємодіяти з місцевими громадами та партнерами.Якщо говорити мовою цифр, якою є загальна сума гуманітарної допомоги, наданої Швейцарією Україні за ці роки? Скільки це буде в доларах?Зважаючи на масштабні потреби, за останні три роки ми суттєво збільшили наш внесок, який наразі становить приблизно 630 мільйонів швейцарських франків. Це не лише гуманітарна допомога, а комплексний пакет співпраці. Ми й надалі плануємо розширювати цю підтримку в найближчі роки.Посол Швейцарії Фелікс Бауманн. Фото: Gеtty Іmаgеs Чи надає Швейцарія Україні фінансову підтримку, окрім гуманітарної допомоги?Швейцарія використовує широкий спектр інструментів підтримки. Окрім гуманітарної допомоги, ми співпрацюємо з міжнародними фінансовими установами, такими як Європейський банк реконструкції та розвитку і Світовий банк, зокрема в реалізації енергетичних проєктів. Це також є частиною нашого внеску у відновлення та розвиток України.Дякую за вашу підтримку. Однак у мене є запитання. Наскільки мені відомо, Швейцарська Конфедерація не надає Україні військової допомоги. Я розумію, що це зумовлено певними причинами, але чи могли б ви детальніше пояснити їх?Так, це правда. Швейцарія не надає військової допомоги, і причина цього досить проста — це юридичне питання. Наш закон про військові товари, а також принцип рівного ставлення до воюючих сторін у збройному конфлікті, закріплений у законі про нейтралітет, не дозволяють нам постачати військову допомогу.  Те саме стосується реекспорту зброї та боєприпасів третіми країнами, які раніше придбали їх у Швейцарії. Відповідно до чинного законодавства вони не можуть передавати їх далі без нашого схвалення.  Що стосується цього питання, то наразі у швейцарському парламенті тривають дискусії щодо можливих змін у цих положеннях.Давайте детальніше розглянемо це питання. Швейцарські банки відомі у всьому світі своєю надійністю, і багато міжнародних компаній зберігають там свої активи та кошти.  Російський бізнес також традиційно мав і досі має значні фінансові ресурси у швейцарських банках. Однак після повномасштабного вторгнення Росії в Україну в лютому 2022 року значна частина російських активів і коштів були заморожені відповідно до санкцій.  Чи існує ймовірність, що у майбутньому Швейцарія передасть ці активи Україні для післявоєнного відновлення? Дякую за це запитання, воно дає змогу детальніше пояснити ситуацію.  Перш за все, важливо розрізняти приватні російські активи та державні активи, що належать Центральному банку Росії.  Швейцарія заморозила 7,6 мільярда швейцарських франків у державних активах російського центрального банку, що є частиною міжнародних санкцій.Посол Швейцарії Фелікс Бауманн. Фото: Gеtty Іmаgеs Скільки це в доларах? В євро ця сума приблизно така ж – близько 7,6 мільярда.На цей момент у Швейцарії, як і в Європейському Союзі, немає правових підстав для конфіскації та передачі Україні ані приватних російських коштів легального походження, ані активів російського Центрального банку.Щодо активів російського Центрального банку, то в Європейському Союзі ухвалено рішення використовувати частину прибутків, отриманих від цих активів, які зберігаються в центральних депозитаріях цінних паперів в ЄС. Тобто це те, що зазвичай називають надзвичайними прибутками.У Швейцарії, як я вже згадував, ми також заморозили активи російського Центрального банку. Однак є важлива відмінність: у Швейцарії центральний депозитарій цінних паперів не зберігає російські державні активи. Натомість вони розміщені в комерційних і приватних банках, що означає, що вони не генерують подібних надзвичайних прибутків.Дякую, пане посол. Наскільки я розумію, ви привезли літературу про швейцарські програми підтримки України. Чи могли б ви розповісти про них детальніше?Так, Україна й надалі може розраховувати на підтримку Швейцарії.  Реконструкція та відновлення України є ключовим пріоритетом нашої зовнішньополітичної стратегії на найближчі чотири роки. Лише минулого тижня уряд Швейцарії схвалив нову програму, яка стане основою для нашої конкретної підтримки України в цьому періоді.  Минулого року було оголошено про намір виділити Україні 5 мільярдів швейцарських франків (близько 5 мільярдів євро) протягом наступних 12 років. Зокрема, на період 2025–2028 років передбачено фінансування у розмірі 1,5 мільярда франків. Ця програма зосереджена на трьох ключових напрямах. Перший пріоритет — економічне відновлення. Другий — підтримка ефективного надання державних послуг в Україні. Третій — захист цивільного населення та забезпечення миру. Це ключові напрями нашої роботи.  Ми маємо широкий спектр інструментів, які вже використовували та обговорювали раніше, зокрема гуманітарну допомогу, підтримку реформ, економічний розвиток, а також миротворчі та посередницькі ініціативи. Гнучке поєднання цих механізмів дозволяє нам ефективно адаптовувати підтримку до реальних потреб у різних регіонах України.Ми також можемо адаптовувати наш підхід відповідно до змін у ситуації та конкретних потреб різних регіонів України.  Одним із нових аспектів цієї програми є те, що близько третини загальної суми буде спрямовано на залучення швейцарського приватного сектору до відновлення України. Це дозволить залучити додаткову експертизу та створити додану вартість у процесі відбудови.  У цьому контексті перша віце-прем'єр-міністерка України Юлія Свириденко та наш міністр економіки підписали меморандум про взаєморозуміння в Давосі в січні цього року. Це важливий перший крок у реалізації підтримки для приватного сектору. На початковому етапі основна увага буде приділена швейцарським компаніям, які вже працюють в Україні та реагують на конкретні потреби, визначені українською стороною. Водночас ці компанії також робитимуть власний внесок у процес відновлення, зокрема шляхом створення нових робочих місць і надання можливостей для професійного навчання молоді.  Окрім цього, варто зазначити, що в Україні працює значна кількість швейцарських компаній.Чи продовжується ця співпраця під час війни?Саме так. Більшість компаній залишилися в Україні, незважаючи на всі виклики та труднощі. Це був непростий період, але вони довели свою стійкість, продовжуючи працювати, створювати робочі місця та сплачувати податки, тим самим підтримуючи економіку країни.  Більш того, деякі компанії не лише зберегли свою діяльність, а й продовжують інвестувати навіть в умовах війни. Наприклад, у Львівській та Волинській областях розширюються виробничі потужності.На завершення нашої розмови про цю програму: чи вона ще перебуває на етапі обговорення, чи вже офіційно затверджена?Цю програму офіційно затвердив швейцарський уряд цього місяця. Перед цим відбулися консультації з українськими міністерствами, партнерами та зацікавленими сторонами. Фінансування вже схвалене парламентом, тож тепер можна розпочинати її реалізацію.Пропоную поговорити про політичні питання. Швейцарія приймала Глобальний саміт миру, на якому обговорювали можливі шляхи мирного врегулювання війни. Чи вважаєте ви його успішним?  І чи може Швейцарія в майбутньому організувати ще один такий саміт миру, який справді допоможе покласти край війні в Україні? Чи все ще існує реальна можливість досягти мирного врегулювання шляхом переговорів із Росією?Так, 2024 рік став одним із найактивніших у нашій двосторонній співпраці. Відбулися дві зустрічі між нашими президентами, переговори з прем’єр-міністром, а також Саміт з питань миру в Бюргенштоці, який став ключовим моментом року. Це була одна з найважливіших дипломатичних ініціатив.  Тоді, у червні, відбулася перша серйозна спроба на високому рівні обговорити та знайти рішення до ключових питань, пов’язаних із війною.Водночас це була спроба об’єднати широку коаліцію країн з усього світу, і нам це вдалося — у конференції взяли участь 100 держав та міжнародних організацій.  Ця інклюзивність, яка знайшла своє відображення у спільному комюніке, стала одним із головних досягнень саміту. Навіть зараз вона має залишатися орієнтиром для подальших дискусій щодо майбутнього мирного процесу.  Що стосується ролі Швейцарії, ми готові підтримати будь-який діалог, спрямований на мирне врегулювання, якщо залучені сторони звернуться до нас по допомогу. Водночас Швейцарія залишатиметься активним учасником дипломатичних процесів незалежно від цього.  Наприклад, у 2026 році наша країна головуватиме в Організації з безпеки і співробітництва в Європі (ОБСЄ).Яка ваша особиста думка щодо мирних переговорів, зокрема дискусій, які наразі відбуваються в Саудівській Аравії? Чи вважаєте ви, що за допомогою таких перемовин можливо переконати Росію вивести свої війська з України та покласти край війні?Останні кілька днів принесли помітні зрушення та прискорення в цьому питанні.  Загалом сам факт того, що Сполучені Штати й Росія ведуть діалог на високому рівні, є позитивним сигналом, і ми сподіваємося, що це допоможе закласти основу для майбутнього мирного процесу.  Водночас для Швейцарії принципово важливо, щоб Україна була залучена до цих переговорів від самого початку, адже йдеться про її майбутнє.  Наша позиція залишається незмінною: ми продовжуємо підтримувати всеосяжний, справедливий і стійкий мир для України, що ґрунтується на міжнародному праві та гарантує її безпеку, зокрема відповідно до Статуту ООН.Європа також повинна брати активну участь у таких переговорах. Адже ніщо, що стосується Європи, не повинно вирішуватися без неї, чи не так?Минулорічний саміт у Бюргенштоці, як ми вже згадували, продемонстрував, що участь 100 країн дала змогу провести змістовну та інклюзивну дискусію.Гаразд, тепер до іншої теми. На початку 2022 року багато українців були змушені покинути свої домівки через війну, і дехто з них знайшов прихисток у Швейцарії. Скільки українських біженців наразі перебуває у вашій країні?Швейцарське суспільство проявило велику солідарність з українськими біженцями від початку війни у 2022 році, і ця підтримка залишається незмінною навіть через три роки.  Загалом до Швейцарії прибули понад 100 000 українців, однак нині ця кількість трохи менша, оскільки частина біженців повернулася, а деякі нові прибули. На цей момент у країні перебуває приблизно 68 000 українців зі спеціальним статусом захисту, і ця цифра залишається стабільною протягом останнього року.  Примітно, що близько 30% із них уже працевлаштовані та працюють у Швейцарії.Я також читав, що у Швейцарії обговорювали можливість надання урядом фінансової підтримки українцям для повернення додому. Чи це питання все ще залишається актуальним?Навіть зараз ми надаємо одноразову фінансову допомогу окремим людям і сім’ям, які вирішують повернутися в Україну. Дійсно, у Швейцарії відбувалися дискусії щодо можливих механізмів підтримки повернення біженців, проте наразі ще зарано ухвалювати конкретні рішення щодо цього. Спеціальний статус захисту для українців відповідно до рішення ЄС був продовжений до березня 2026 року.  Ми повністю усвідомлюємо, наскільки важливо для України, щоб її громадяни зрештою повернулися та зробили свій внесок у відновлення та відбудову країни.  Водночас повернення потребує не лише фінансової підтримки, а й безпеки, стабільності, можливостей для працевлаштування та розвиненої інфраструктури – зокрема, доступу до якісної освіти, громадського транспорту, медичних послуг та інших життєво важливих сфер.Ще одне питання на цю тему. Двоє моїх друзів наразі перебувають у Швейцарії. Вони були змушені виїхати через війну на початку 2022 року й отримали статус біженців. Однак вони відмовилися від будь-якої державної підтримки, вирішивши самостійно працювати, сплачувати податки та повністю покривати свої витрати.  Чи зможуть вони залишитися у Швейцарії після закінчення війни в Україні, чи будуть зобов’язані повернутися?Я не можу коментувати конкретну ситуацію, не знаючи всіх деталей. Однак загалом, якщо громадянин України чи будь-який іноземець працює у Швейцарії та сплачує податки, то, ймовірно, має посвідку на проживання. Це вже інший випадок.  Для біженців зі спеціальним статусом захисту ситуація складніша. З одного боку, якщо вони залишаються на тривалий період, то важливо сприяти їхній інтеграції: допомогти знайти роботу, вивчити мову, влаштувати дітей до школи у Швейцарії.  Водночас ми добре усвідомлюємо, наскільки важливо для України, щоб її громадяни повернулися після завершення війни.І останнє моє запитання на сьогодні – про саміт у Давосі. Наскільки я розумію, ви були там присутні, а саміт відбувся наприкінці січня. На вашу думку, наскільки він був важливим? Чи це було лише місце зустрічі європейських лідерів для дискусій, чи там також обговорювали та впроваджували конкретні практичні заходи?Всесвітній економічний форум у Давосі, – це щорічна зустріч, яка проводиться вже багато років. Він не був присвячений виключно Україні, хоча війна в Україні, безумовно, стала однією з ключових тем.  Щодо Швейцарії можу сказати, що в кулуарах форуму ми провели багато інтенсивних двосторонніх переговорів з Україною. Наші президенти знову зустрілися, як і міністри закордонних справ. Крім того, відбулася зустріч між першим віце-прем'єр-міністром України та нашим міністром економіки, про яку я вже згадував.  Ми підписали Меморандум про взаєморозуміння щодо залучення приватного сектору та провели низку інших зустрічей, зокрема на більш технічному рівні.  Принаймні для Швейцарії ця платформа стала можливістю для змістовних дискусій з українською владою з широкого кола питань, і, на мою думку, ми використали її максимально ефективно.Пане Посол, це ваш робочий кабінет. Як виглядає типовий робочий день посла Швейцарської Конфедерації в Україні?Так, це мій офіс, але я намагаюся проводити якомога більше часу поза його межами, оскільки вважаю, що основна роль посла – це зустрічі з людьми.  Я часто спілкуюсь із представниками української влади, бізнесу, громадянського суспільства, партнерами проєктів, а також діячами культури та освіти.  Який мій типовий робочий день? Це, мабуть, найскладніше питання за все інтерв’ю, адже поняття "типовий день" у моїй роботі фактично не існує – кожен день не схожий на попередній. Іноді це зустрічі з представниками влади, підписання угод або участь у заходах, пов’язаних із передачею обладнання чи техніки, яку надає Швейцарія. Інколи беру участь у церемоніях або різних офіційних заходах. Тож так, мої робочі дні завжди різні.Важливу роль відіграє й управління роботою посольства, особливо з огляду на зростання внеску Швейцарії в підтримку України в останні роки. Досягнення наших цілей неможливе без сильної та компетентної команди.  Як наслідок, за останні два роки штат посольства значно розширився. Я справді можу покладатися на високопрофесійну та віддану команду колег – як українських, так і швейцарських. Без їхньої наполегливості та відданості ми не змогли б досягти всього того, про що сьогодні говоримо.І все ж таки, якщо бути більш конкретним, основна робота посла відбувається тут, у посольстві, чи за його межами?Мабуть, приблизно порівну. Звичайно, багато зустрічей проходить у посольстві, де ми приймаємо гостей. Водночас я докладаю значних зусиль, щоб діяти поза його межами – відвідувати наших партнерів і бенефіціарів. Вважаю, що це надзвичайно важливо.Говорячи про "поза його межами": ви вже близько півтора року обіймаєте посаду посла в Україні - чи мали ви можливість подорожувати країною?Так, я подорожував Україною, і вважаю, що для послів надзвичайно важливо виїжджати за межі столиці.  З огляду на різноманітні реалії в різних регіонах, важливо розуміти місцеві потреби та долучатися до діалогу з органами влади й партнерськими організаціями по всій країні.  Я кілька разів відвідував Харків і Запоріжжя, а також багато східних областей, зокрема Дніпро, Херсонську область, Миколаїв, Одесу та Чернігів. Звичайно, побував і в центральній та західній частинах країни.Моя перша поїздка була до Вінниці, адже у нас там склалися давні партнерські відносини. До того ж, саме у Вінниці курсують цюріхські трамваї, які ви бачите на обкладинці, і вони вже кілька років є частиною міського транспорту.  Окрім цього, я також відвідував захід України, зокрема побував у Львові. Там наразі готують до запуску низькопідлогові трамваї з Берна, які незабаром почнуть курсувати містом.Я переконаний, що подорожувати країною надзвичайно важливо. Особливо в районах, наближених до лінії фронту, де я мав змогу зустрічатися з бенефіціарами наших проєктів. Ці моменти стали одними з найбільш емоційних за весь мій час роботи тут.  Зустрічі з людьми, які щиро висловлюють вдячність за отриману підтримку, мають величезне значення. Це не лише надихає, а й дозволяє мені на власні очі побачити, як робота, яку ми здійснюємо тут, у Києві, реально впливає на життя багатьох українців.

Масниця, Сирниця, Масляна, Колодій, Туриця, Запусти – це невеликий список назв, які має це свято. Воно символізує проводи зими та зустріч весни, гармонійно поєднуючи язичницькі обряди з християнськими звичаями. Це свято має багатовікову історію, адже ще за дохристиянських часів воно було запроваджено на честь весни, а згодом його пов’язали з Великим постом, який проходить перед Великоднем. Коли Масниця в Україні у 2025 році?Традиційно Масницю відзначають у тиждень, що передує Великому посту, тому щороку дати змінюються. Оскільки у 2025 році початок посту припадає на 3 березня, свято Масниці розпочнеться 24 лютого та триватиме до 2 березня включно. Що таке Масниця та навіщо її святкують?Масниця в Україні ніколи не мала єдиного обряду чи способу святкування. Кожен регіон має дещо відмінні назви днів свята та навіть обряди. Однак сенс Масниці завжди залишався спільним для всіх – це було прощання із зимою, зустріч весни та підготовка до Великого посту, що включала деяку зміну раціону, зазначає в матеріалі "Української правди. Життя" етнографиня Галина Олійник. Звісно, в основі Масниці лежать багато язичницьких символів та традицій. Але це ж нормально, ми не сироти, ми ростемо на традиціях наших предків. Нове замінює старе, але зберігає частину його рис. Масниця це не тільки прощання з повним зимовим циклом, це своєрідне карнавалє – кінець м'яса (карнавал від саrnе vаlе, у перекладі з латинської "прощай, мясо", – ред.), - пояснює етнографиня. У Масницю вживають дуже багато молочних продуктів, зокрема, сиру та сметани, тому це свято часто називають Сирниця або Сиропусний тиждень. У кожній хаті обов'язково готувати вареники з сиром, також популярними були налисники з такою ж начинкою, молочні каші, яєчні запіканки, сирники, малаї (хлібобулочні вироби з кукурудзяного, горохового або пшоняного борошна), та ще багато солодощів. Вареники та млинці, Фото: Колаж ЕспресоОкремі ритуали на Масницю дійшли і до нашого часу, деяким нараховують понад 2 тисячі років. У цей період заведено веселитися та проводити обряди, які допомагають пробудити природу від зимового сну."Ми звикли, що перебранці (перевдягання, – ред.) були тільки на Різдво. Але ж Масниця була також цілою інтермедією, домашнім театром. Гуляння були дуже шумні, всі веселилися. Особливо відводила душу молодь, тому що вечорниць не буде аж до вересня!", - розповідає Галина.Важливо також те, що цей тиждень був часом не лише для веселощів, а й для духовного очищення перед Великим постом. Цікаво, що у цей час було заведено просити вибачення у тих, кому могли завдати кривди, щоб увійти в новий період із чистим серцем та душею.Чимало обрядів, які проводили під час цього святкового тижня стосувалися в'язання, волочіння та чіпляння колодки, адже недарма однією з назв Масниці є Колодій чи Колодка. Ці обряди мають глибоке коріння, за припущеннями дослідників вони ведуть до часів Трипільської культури.За давніми віруваннями, Колодій був покровителем шлюбу, кохання та родинного добробуту. Його образ нагадував молоді про необхідність створення сім’ї. Саме з цим пов’язаний жартівливий звичай прив’язувати колодку неодруженим парубкам та дівчатам, натякаючи їм на те, що час подумати про одруження. Звісно, ця традиція не єдина, так у деяких північних областях України кожен день тижня перед постом був тісно пов’язаний з Колодієм, тому місцеві жителі розігрували своєрідну інтермедію. Люди вірили, що дотримання традиційних обрядів допоможе захиститися від негараздів. Колодій або Масниця, Фото: аmаzіngukrаіnе.рrоУкраїнська масниця: святкування До ХVІІ століття Масницю чи Пущення відзначали протягом трьох тижнів. Кожен з цих тижнів мав свої особливості та правила, що стосувалися їжі й ритуалів. Перший тиждень, який називали Всеїдним, був часом, коли можна було вживати будь-які продукти, зокрема й м'ясо. Цей тиждень був ніби "останньою можливістю" для насичення перед постом.Другий тиждень, що звався Переступним або Гижковим, м'ясо можна було вживати в будь-який день, за винятком середи та п'ятниці. Це був час, коли люди вже відчували наближення посту, але ще могли насолодитися деякими дозволеними стравами. Останній тиждень, що отримав назву Масниця або Сиропуст, став кульмінацією святкувань перед великим постом. Нині Масниця триває тиждень, кожен з її днів має свої обряди та значення, крім того, вони відрізаються у різних регіонах. Так, у понеділок зазвичай ходили до гостей та катались на санях, а вівторок - це день загравання, коли молоді люди могли сформувати пари. У середу та четвер проводили гучні святкування, а столи ломилися від найсмачніших страв. У п'ятницю зять обов'язково мав запросити свою тещу у гості, а в суботу - невістки приймали свекрух на посиденьки. Неділя — це день прощення, коли у храмах відбуваються особливі богослужіння. Люди мають просити прощення не лише у рідних, а також у знайомих та тих, кого вони могли образити. Це допомагає з чистим серцем увійти у Великий піст.Масниця – це не лише про їжу та веселощі, але про й готовність попрощатися зі старим та зустрічі до чогось нового. Нехай це свято подарує вам тепло, спокій та радість.

Кошти йтимуть з виключно місцевих бюджетів.КиївУкраїнська столиця спрямувала додаткові 2,4 млрд грн на фонд заробітної плати для педагогічних працівників. Про це заявив заступник голови Київської міської державної адміністрації Валентин Мондриївський, передає Офіційний портал Києва.Зарплати столичним педагогам буде підвищено на 30% відповідно до кваліфікаційної категорії.Додаткові виплати вже отримали освітяни у Голосіївському, Деснянському, Дніпровському, Оболонському, Подільському, Святошинському та Солом’янському районах. У Печерському районі надбавки поки що отримали лише працівники дошкільної та позашкільної освіти.“Очікуємо, що найближчим часом усі райони столиці завершать виплату надбавок, які у 2025 році стануть щомісячними”, - наголосив Мондриївський.ОдесаМіська рада Одеси теж ухвалила рішення про щомісячну доплату працівникам освітньої галузі. Загальний розмір фінансування становитиме більш ніж 220 млн грн, повідомила "Новій українській школі" (НУШ) директорка Департаменту освіти і науки Одеської міської ради Олена Буйневич.За її словами в програму були включені всі працівники закладів освіти, засновником яких є міська рада.Доплату розподілили наступним чином:педагогічні працівники шкіл, садочків, позашкільних закладів отримуватимуть 2000 грн;бібліотекарі, медики в освіті, прибиральники, підсобні робітники, лаборанти, кухарі в садочках − по 1000 грн;молоді спеціалісти − 3000 грн, як минулого року.Як зазначила Буйневич, необхідні розпорядження вже в стадії підготовки і будуть винесені на наступну сесію. За її прогнозами, найбільш вірогідним варіантом перших виплат стане квітнева заробітна плата.Читайте також: Богдан Данилишин. Чим спричинена інфляція в Україні?“У нас наступна сесія має бути навесні − в квітні або в березні, але вже сьогодні я чула від депутатів, що треба скоріше прийняти рішення, щоб люди могли якнайшвидше отримати гроші”, - підсумувала Буйневич.Львів30 січня, Львівська міська рада внесла зміни до програми “Педагоги, які надихають” та затвердила премію у розмірі 15 тис. грн для 1000 освітян, поінформувала пресслужба міськради.Ця премія була прийнята ще минулого року і діятиме впродовж 2025-2030 років. Зміни, які затвердили депутати, стосувалися суми преміювання, яка надаватиметься впродовж одного року кожного місяця для 1000 педагогів.При цьому доплата торкнеться не тільки вчителів, а й освітян мистецьких шкіл та позашкілля. Станом на сьогоднішній день львівський педагог отримує 12 тисяч гривень, і за програмою він матиме можливість отримати додатково 15 тисяч без будь-яких відрахувань. Крім того, програма торкнеться фахових вчителів, які вже мають абсолютний авторитет серед дітей і багато працюють з ними. Ці педагоги сумарно отримають до 35 тис грн.Загалом отримати премії зможуть наступні категорії:Вчителі шкіл Львівської громади, які працюють не менше одного року у відповідному закладі освіти на посаді вчителя за основним місцем праці з тижневим навантаженням, що становить не менше 18 годин на тиждень.Соціальні педагоги, практичні психологи, педагоги-організатори, які працюють не менше одного року у відповідному закладі освіти на зазначеній посаді за основним місцем праці з навантаженням 40 годин на тиждень.Керівники гуртків закладів позашкільної освіти, які працюють не менше одного року у зазначених закладах за основним місцем праці з тижневим навантаженням, що становить не менше 18 годин на тиждень.Викладачі та концертмейстери мистецьких та музичних шкіл Львівської міської територіальної громади, які працюють не менше одного року у зазначених закладах культури за основним місцем праці з тижневим навантаженням, що в сумі становить не менше 18 годин на тиждень.Крім того, в програмі прописаний порядок обрання педагогів, що гідні нарахування й виплати згаданої доплати. Цей порядок передбачає проходження трьох етапів. На першому етапі учні анонімно голосуватимуть за вчителя, заповнюючи анкету. На другому етапі педагогічні працівники проходитимуть професійне тестування. І на останньому етапі викладача оцінюватиме експертна група, в яку увійдуть освітяни, батьки та представники учнівського самоврядування.У Львові також діє програма “Освітня премія Львова“, в межах якої кожного року на конкурсній основі обирають 150 освітян, які отримують премії: 147 педагогів отримують по 35 тисяч гривень, а троє найкращих з категорій загально середня освіта, дошкільна освіта та позашкілля отримують по 100 тисяч гривень.Вчительська зарплата розміром 4000 євро/доларів як передвиборча обіцянка команди ЗеленськогоПеред голосуванням на президентських виборах 2019 року тодішній представник виборчого штабу Володимира Зеленського Давид Арахамія публічно заявляв, що було б непогано підвищити зарплати вчителів до 4000 євро.Бажане підвищення вчительських зарплат до рівня 4000 доларів обговорювалося й у 13 випуску влогу "Зе Президент Слуга Народу", що вийшов 14 березня 2019 року, тобто між першим і другим туром голосування за нового президента, запис якого зберігся в офіційному фейсбуці партії "Слуга Народу". На тому відео щодо підвищення зарплати вчителів висловлюється сам Зеленський та нинішній народний депутат, голова комітету з питань освіти, науки та інновацій Верховної Ради України Сергій Бабак. При цьому Зеленський посилається на досвід Кіпру.Минулого 2024 року середня зарплата в Україні становила 20 тисяч гривень. Разом з тим, українські вчителі заробляли щомісяця в середньому 12 тисяч гривень, хоча законодавство вимагає платити вчителям три мінімальні зарплати, тобто 24 тисячі гривень.У січні 2025 року в Україні запрацювала урядова програма "Вчительська доплата", у межах якої педагогам почали виплачувати додаткову щомісячну виплату розміром 1 000 гривень. Наразі кошти отримують майже 500 тис. осіб.

Заміна начальника Київської міської військової адміністрації (КМВА) Сергія Попка на Тимура Ткаченка уже має перші наслідки. І "гайки затягують" не тільки Віталію Кличку. Про спробу розбалансувати владу та знищити місцеве самоврядування нещодавно Віталій Кличко заявив у відкритому зверненні до президента України Володимира Зеленського. Очільник столиці звинувачує новопризначеного начальника КМВА Тимура Ткаченка у блокуванні ключових господарських питань та в намаганні перебрати на себе повноваження мера. За словами Віталія Кличка, ці процеси стають критичними. Це дестабілізує управління містом і створює загрозу життєзабезпеченню столиці "Новий начальник КМВА, без військової освіти й досвіду, який замінив на посаді бойових генералів, блокує вирішення ключових господарських питань. Відновлення пошкоджених будинків, компенсації постраждалим мешканцям, відновлення інфраструктури та інші. Це дестабілізує управління містом і створює загрозу життєзабезпеченню столиці. Водночас, начальник КМВА намагається перебрати повноваження мера, міської ради та КМДА, порушуючи закон. Кияни обрали мера міста, в якому живуть. І я продовжу захищати їхні інтереси", так окреслив нову ситуацію міський голова. Віталій Кличко попросив президента як гаранта Конституції, не допустити руйнування місцевого самоврядування основи демократії. Зміни для підміни Показово, що окреслюючи менше тижня тому свої першочергові кроки на новій посаді, новопризначений начальник Київської міської військової адміністрації Тимур Ткаченко теж згадував главу держави, наголошуючи, що "мав плідну розмову з президентом України". Столиця України володіє найбільшим бюджетом та ресурсами в країні Начальник КМВА тоді заявив, що "питання безпеки та ефективної роботи Києва залишається стратегічно важливим", що "столиця України володіє найбільшим бюджетом та ресурсами в країні, однак навіть за таких переваг кияни стикаються з проблемами, які вимагають негайного вирішення". Вихід з цієї ситуації, за словами Тимура Ткаченка, один зміни. "Тому починаємо з того, що кияни зможуть відчути одразу заміни очільників районних державних адміністрацій", зазначив начальник Київської міської військової адміністрації. Чи кияни відчули й що саме питання. А ось столичний голова, судячи з його заяви, зміни вже відчув. Не столицею єдиною Як відомо, Віталій Кличко є головю Правління Асоціації міст України. Наприкінці січня Правління АМУ також поширило звернення до президента України із закликом захистити права громадян на місцеве самоврядування та демократію. В Асоціації навели приклади порушення законодавства, процедур і справедливості при проведенні процесуальних дій правоохоронними та судовими органами проти голів невеликих громад уже в 2025 році. Як приклад, у справі очільника Нетішинської міської ради (Хмельниччина) Олександра Супрунюка, голови Ірпінської міської ради (Київщина) Олександра Маркушина, голови Дрогобицької міської ради (Львівщина) Тараса Кучми. Отже міський голова Нетішина Олександр Супрунюк отримав від прокуратури звинувачення у службовій недбалості, суд відправив посадовця під нічний домашній арешт, а потім ще й відсторонив від посади. У звинуваченні йдеться про те, що у 2024 році міська рада провела закупівлю тисячі квадрокоптерів на понад 16 млн грн для забезпечення Сил оборони. Підрядник начебто заволодів частиною суми, встановив на дрони удвічі дешевше й нижчої якості навігаційне обладнання, а міський голова підписав акти приймання-передачі, не переконавшись у відповідності поставленої підрядником техніки обумовленим характеристикам. Олександр Супрунюк називає докази правоохоронців сфабрикованими Сам Олександр Супрунюк називає докази правоохоронців сфабрикованими й каже, що жодної скарги на ті дрони, які військовим передавала Нетішинська міська рада, не надходило. Серйозно розхитує місто Ірпінь, що на Київщині, ситуація довкола провадження проти його мера Олександра Маркушина. Цьому "кримінальному детективу" вже більше року. А нещодавно суд відсторонив міського голову від виконання обов'язків на час розслідування його виїзду за кордон у 2022 році. Про це Маркушин повідомив у своєму Теlеgrаm-каналі. У минулому році Печерський суд Києва відправив міського голову Ірпеня під варту до 22 березня з можливістю внести заставу у 30 млн гривень. Справа була порушена через те, що він був за кордоном з 24 по 30 серпня 2022 року. За даними правоохоронців, Маркушин нібито їхав в Італію не за допомогою військовим, а щоб побачити свого 2-річного сина. Сам Олександр Маркушин заявляє, що "виїхав за кордон на декілька днів після дозволу Київської ОВА, побачив сина, повернувся і привіз два дрони". Він називає справу проти себе "заполітизованою та замовною". Ще одна гучна історія щодо міського голови вже Дрогобича Тараса Кучми, якого оштрафував на 34 тисячі гривень місцевий ТЦК за буцімто "невиконання мобілізаційних заходів на належному рівні". Так, є постанова уряду про те, що відповідальність за мобілізаційні процеси лежить на органах місцевого самоврядування. "Але я говорив на всіх рівнях, у тому числі й віцепрем'єру про те, що немає бази даних. Може, в нас мобілізаційний резерв уже вичерпався? Усіх, кого могли забрати забрали. Це - повний нонсенс", так прокоментував у відео претензії ТЦК міський голова Дрогобича. Він має намір оскаржувати штраф у суді. До речі, за словами Тараса Кучми, оштрафували не тільки його, а й мерів Трускавця, Борислава та інших міст Львівщини. Шлях протистояння з Банковою Нагадаємо, популярність Віталія Кличка, найдосвідченішого з мерів у протистоянні з офісом президента, тривалий час трималась за рахунок молодіжного електорату. Однак його чималу частину підібрав на виборах президент Володимир Зеленський, як загалом в Україні, так і, зокрема, в Києві. На сьогоднішній день, зважаючи на чимале розчарування Зеленським у середовищі молодих виборців, Кличко почав повертати собі втрачену симпатію молоді. Однак, зазначимо, що про реальність виборів серйозно сьогодні не йдеться. Точно не навесні. А рейтингове сіпання всіх партій швидше вказує на замір середньої електоральної "температури по палаті". Хоча запущена репресивна машина щодо бунтівних органів місцевого самоврядування. І працює вона прицільно. Адмінресурс і його помічну силу на виборах кандидатам від влади нічим якіснішим поки що не замінили. І подальша сила позиції київського мера залежатиме від того, на скільки правильними та адекватними в протистоянні з Банковою будуть його кроки. Овації може отримати кожен. І прихильників може додатись кожному. Але у Зеленського важливий козир всеохопна влада. Хоча козир сумнівний, зважаючи на те, що близьке оточення президента помістило його в інформаційну бульбашку. Він не має альтернативної інформації, окрім тієї, яку йому пережованою подають з ОП. Чужий смак чужий несмак. А це означає відсутність об'єктивності й свободи волі та вибору. Тому Володимир Олександрович і не помічає як опинився у комфортному самоорганізованому безмежному полі свого дуже суб'єктивного права. До місцевої влади є питання, без сумніву їх треба задавати, але точно не більше, аніж до центральної. Бо виходить однобока й не сприятлива ситуація щодо органів місцевого самоврядування - глузування над демократією та утвердженням цивілізаційних норм правління на місцях. То, хто ж у нашому домі господар?

У грудні 2023 року Мінцифри презентувало стратегію цифрового розвитку інновацій. Одним з її пунктів було будівництво заводу з виробництва чипів до 2030-го. 14 січня 2025 року Кабмін затвердив цю стратегію. Ми розібралися, чи реально побудувати такий завод за п’ять років, скільки це може коштувати і які є нюанси з виготовленням чипів. Також Мінцифри розповіли DОU, які будуть перші кроки реалізації плану і у який спосіб можуть залучити партнерів. 📌 Навіщо Україні завод з виробництва напівпровідників Напівпровідникові технології необхідні для багатьох інноваційних рішень, таких як штучний інтелект, датацентри, мобільні пристрої, інтернет речей. Особливо важливими мікрочипи є для оборонної галузі. Зокрема, для виробництва дронів, систем РЕБ тощо. Створення власного виробництва напівпровідників є елементом незалежності. Таким чином можна уникнути зриву постачань, зауважує СТО «Око Камера​» Євген Сиваченко. «Мікрочипи бувають комерційного, подвійного призначення або для використання в ракетах. Якщо купуєте комерційні чипи, не факт, що виробник дав дозвіл на їхнє використання у товарах подвійного призначення, а тим паче у ракетах. Виробник може в будь-який момент заблокувати постачання, наприклад, якщо дізнається, що чипи використовуються саме у військових цілях», — зауважує Євген. Довідка. «Око Камера» — український розробник і виробник тепловізійних камер для БпЛА, наземних роботизованих комплексів (НРК) та інших оборонних систем. Здійснює повний цикл виробництва в Україні, з українських і європейських компонентів. Є кілька міжнародних маркетплейсів, наприклад Dіgіkеy, Моusеr тощо. На них можна придбати чипи, здебільшого комерційного призначення, але їхня кількість обмежена. Виробники продукції не можуть покладатися на ці майданчики для серійного виробництва, а купують чипи лише для прототипування. Щоб мати гарантоване постачання чипів, потрібно працювати безпосередньо з виробником, створюючи проєкт. Важливо вказати його ціль і кінцевого споживача. У разі обману уряд країни-виробника може застосувати санкції. Якщо проєкт буде призначений для військових цілей, великі виробники зазвичай відмовляються від співпраці через репутаційні ризики, хоча часто вони самі постачають ці чипи на внутрішній оборонний ринок. Якби в Україні був завод чипів, це стало б важливим фактором, щоб закордонні виробники погоджувалися на співпрацю з нашими оборонними компаніями. Багато чипів для оборонної сфери не є складними у виробництві, і їх розробка та виготовлення в Україні цілком можливі. Крім того, власне виробництво допоможе закрити питання ціни/якості. Китайські напівпровідники дешеві, але вони неякісні і їх масово купує росія. Тайванські, американські, канадські чи європейські кращої якості, але у кілька разів дорожчі за китайські. Зрештою, для України це також можливість стати учасником ринку напівпровідників. Інтегруватися у глобальні ланцюги постачання та розвивати власне виробництво мікросхем. До прикладу, США у 2022 році виділили $52 млрд на розвиток чипової індустрії. Також ЄС інвестує 43 млрд євро, прагнучи зайняти 20 % світового ринку до 2030 року. Особливо важливе власне виробництво напівпровідників для оборонної промисловості. «Війна — це економіка. Наприклад, зараз плати обробки в середині тепловізійної камери коштують сотні доларів за одиницю, водночас їх можна замінити одним чипом вартістю одиниці доларів. Наразі потреба в тепловізійних камерах на фронті вимірюється сотнями тисяч одиниць. Той, хто контролює мікроелектроніку, може виграти війну», — підсумовує СТО «Око Камера». ⭐ Які чипи нам потрібні Для виробництва сучасних смартфонів, комп’ютерів, процесорів для штучного інтелекту використовують 5 нм і 7 нм чипи. Однак виробництво таких чипів потребує інвестицій у десятки мільярдів доларів та доступу до передових технологій, які перебувають під суворими експортними обмеженнями. За словами Євгена Сиваченка, наразі Україні наразі набагато більше потрібні фабрики, які будуть виготовляти 110-180 нм чипи. Зокрема, саме чипи виготовлені за цією технологією є оптимальними для військової та промислової електроніки, а також аерокосмонавтики. Будівництво заводу для виробництва 110-180 нм чипів є значно простішим і дешевшим, зауважує експерт. Чипи, виготовлені за технологіями 150+ нм, мають перевагу для оборонної та космічної сфери, адже вони стійкі до іонізувального випромінювання. Аналогова мікроелектроніка, яка є основою для понад 60% військових пристроїв, оптимізована саме під 150+ нм технологічні процеси. «Деякі ракети досі працюють на аналогових обчислювачах, адже під час аналогових математичних операцій не втрачається точність, а оцифровування відбувається на останній операції. Звичайні комп’ютери зараз 64 бітні, а бітність аналогових комп’ютерів можна оцінювати тисячами», — пояснює експерт​. Фахівці підкреслюють, що головний виклик у війні — це не просто мати технології, а щоб вони були економічно доцільними. ⚙ «Відсоток виготовлення якісних чипів має бути не менше як 99%». Як відбувається розробка Розробка та виробництво мікросхем — це складний багатоступеневий процес, який охоплює кілька ключових етапів: від ідеї до готового чипа. "Завод сам собою не почне розробляти чипи — для цього потрібні компанії, які нададуть проєкти«​, - каже Віктор Бордюже, заступник директора з технічних питань компанії Меlехіs. Довідка. Меlехіs — міжнародна компанія, яка спеціалізується на розробці та виробництві напівпровідникових рішень, зокрема сенсорів та аналогово-цифрових мікросхем для автомобільної галузі, промислової, медичної та побутової електроніки. Має R&D представництво в Україні. Перший етап — визначення потреби у конкретному чипі. Це може бути запит від оборонного сектора, промисловості або стартапів, які розробляють нові технології. «Усе починається з того, що замовник або системний архітектор пише специфікацію на чип: які функції він має виконувати, які до нього технічні вимоги», — пояснює Віктор. На цьому етапі конструкторські бюро аналізують вимоги та обирають оптимальну технологію виробництва (наприклад, 110 нм або 180 нм), балансуючи між необхідною елементною базою та вартістю чипа. Далі інженери створюють схемотехнічне рішення — електронну схему майбутньої мікросхеми. Це охоплює:Аналогову та цифрову схемотехніку — розробка електричних схем аналогової частини та RТL-коду цифрової частини.Еmbеddеd SW — у випадку мікросхем, які мають вбудований мікропроцесор.Розробку топології (lаyоut) — створення фізичного дизайну мікросхеми для розміщення її компонентів на кристалі.Верифікацію та симуляцію — перевірку працездатності схемотехніки в програмних середовищах. «Спочатку ми розробляємо схемотехніку, потім переходимо до топології, яка визначає, як виглядатиме чип у кремнії», — зазначають у Меlехіs​. Після фінального затвердження дизайну мікросхеми її передають на виробничий завод (фаб), який виконує такі кроки:Фотолітографія — за допомогою ультрафіолетового світла та фоторезисту визначаються ділянки майбутніх транзисторів, резисторів, конденсаторів.Легування — внесення домішок у визначені ділянки, щоб отримати електричні властивості і з’ясувати тип провідності.Формування підзатворного діелектрика для МДН (метал — діелектрик — напівпровідник) транзисторів.Еtсhіng — видалення зайвих шарів матеріалу або фоторезисту формування області контактів тощо.Металізація — нанесення металевих шарів для створення електричних з’єднань поміж елементами схеми.Пасивація — вирощування шару захисного оксиду на поверхні чипа. «Кремнієва фабрика — це лише один крок у ланцюгу. Вона виготовляє чипи, але їх ще треба зібрати у корпус і протестувати», — пояснює експерт​. Після виготовлення чипи проходять корпусування, що передбачає: Розрізання пластини на окремі кристали.З’єднання контактних ділянок чипа з виведеннями корпусу за допомогою золотих чи мідних дротів.Формування пластику для захисту кристала від зовнішніх впливів. Після цього уся продукція тестується та дефектні чипи відбраковуються «Відсоток виготовлення якісних чипів має бути не менше ніж 97-99% — це ключовий показник ефективності виробництва», — зазначає представник Меlехіs​. Також кожна мікросхема перед серійним запуском у виробництво випробовується в умовах екстремальних температур, вологості, електромагнітних завад тощо. За словами Віктора, сучасна середньостатистична фабрика може виробляти до 100 тисяч пластин на рік, кожна з яких містить 3–5 тисяч чипів. Це дасть змогу закрити значну частину військових і цивільних потреб. Проте в Україні йдеться про менші масштаби виробництва. Наприкінці 2023 року Михайло Федоров казав, що завод зможе виробляти до 50 000 чипів на місяць. 🏗 «Нам не потрібен завод-монстр на десятки мільярдів». Яким має бути завод Експерти наголошують, що будівництво напівпровідникового заводу — це не просто зведення приміщення та встановлення обладнання. «Якщо ми хочемо робочий об’єкт, потрібен техпроцес, підготовлені люди і розуміння, як його інтегрувати в економіку країни. Нам не потрібен завод-монстр на десятки мільярдів. Є ризик, що його зруйнують. Нам потрібна невелика фабрика, яка вироблятиме саме те, що нам потрібно, і при цьому буде максимально захищена», — каже Євген, СТО «Око Камера». Також Євген є прихильником думки, що будувати завод на поверхні ризиково. Бо в умовах війни такі об’єкти стають пріоритетною ціллю для ракетних ударів. Тому бачить два варіанти: розмістити завод глибоко під землею або розподілити виробництво між кількома локаціями. Ще один виклик — обладнання. Літографічні установки та інші критичні компоненти постачають з великими затримками. Навіть за сприятливих умов доведеться чекати рік-півтора, поки їх доставлять і змонтують. «Нам треба вже сьогодні замовляти обладнання, не можна чекати. Навіть якщо ми трохи помилимося із технологією. Головне питання не тільки в обладнанні й термінах його постачання, а в тому, чи нам його взагалі продадуть. Бо постачальники прагнуть фінансового результату. Хоча не думаю, що з обладнанням для 150 нм чи бодай 80 нм технології будуть проблеми», — каже Євген​. Окрім цього, такий завод має мати чисті приміщення. Чисте приміщення — це спеціально обладнаний простір із контрольованим рівнем забруднень у повітрі, із стандартизованим рівнем вологості та атмосферного тиску. «Завод із виробництва чипів — це велика гермозона. Працівники проходять через гейти, обдуваються, одягають герметичні костюми. Якщо чип має розмір 2×3 мм, уявіть, що буде, коли на нього впаде щось зайве, наприклад волосина. Крім того, завод буде потребувати інфраструктури подачі/відведення певних хімікатів, систем контролю температури і вологості в гермозоні», — ділиться Віктор Бордюже. 💸 Скільки коштуватиме завод Оцінка вартості зведення заводу для виробництва чипів залежить від кількох ключових факторів. Окрім самого будівництва, важливу роль відіграє технологія та обладнання, яке буде використовуватися. «Заводу потрібні чисті гази, чисті приміщення, вся інфраструктура, розхідники, як-то клей, реагенти тощо. Постачальник обладнання захоче, щоб ми їх купували у нього, а наш інтерес виготовляти їх в Україні, треба заводити якомога більше технологій в середину країни», — підкреслює Євген. Додаткові витрати стосуються підготовки кваліфікованих фахівців, їхнього навчання та постійного підвищення кваліфікації. В «Око Камера​» оцінили вартість будівництва такого заводу в $1 мільярд. «Один мільярд — це лише старт. П’ять мільярдів виглядає реалістичніше. Але починати все одно треба», — каже Євген. Меlехіs, після консультації з бельгійськими колегами, також назвали оцінку в $1 мільярд для заводу, який може працювати з кремнієвими пластинами діаметром 8 дюймів (на сьогодні існують і більші діаметри пластин, як-от 12 дюймів). Йдеться саме про завод з виготовлення чипів. Корпусування та тестування інтегральних мікросхем можуть бути окремими заводами. «Якщо говорити про такі потужності, як у ТSМС, то там усе значно складніше й дорожче — одні лише фотошаблони коштують величезних грошей. Але якщо ми говоримо про 110 нм чи 180 нм техпроцеси — то такі техпроцеси будуть вимагати менше витрат, але вони лишаються актуальними і сьогодні. Меlехіs спеціалізується на розробці інтегральних мікросхем і не має власного кремнієвого заводу. В цьому питанні покладаємося на постачальників і партнерів. Так, за оцінками бельгійських колег, будівництво такого заводу коштуватиме близько мільярда доларів і займе два-три роки», — підсумовує Віктор. У коментарі для DОU представники Мінцифри зазначили, що вартість заводу буде визначатися на етапі переговорів з міжнародними партнерами, але за попередніми оцінками загальна сума може коливатися від $1 до $3 млрд. Цей діапазон вартості зумовлений вибором технології та масштабу виробництва. «Це дуже комплексне завдання, ми дивимося на це як на відбудову всієї напівпровідникової галузі, а не лише на фабрику. Окрім безпосереднього спорудження заводу, необхідно враховувати вплив державних субсидій та програм, які зазвичай покривають близько 30% витрат, хоча це залежить від конкретного проєкту», — підкреслює член експертної команди при Міністерстві цифрової трансформації України Євгеній Астахов. ⏰ За скільки часу його можна збудувати З урахуванням війни в Україні та труднощів у глобальних поставках обладнання, терміни будівництва заводу неможливо точно спрогнозувати. Однак експерти поділилися приблизними розрахунками. «Треба створити завод, який зможе якомога швидше задовольняти потреби воєнного часу, бо чипи потрібні негайно. Для цього важливим є не тільки проєктування та отримання дозволів на купівлю потрібного обладнання, а й захист заводу. За моєю оцінкою, потрібен приблизно рік на проєктування та захист», — каже Євген, СТО «Око Камера». Під захистом мається на увазі створення умов для розташування заводу глибоко під землею. Після цього почнеться безпосередньо монтування та запуск обладнання. Його тривалість Євген не прогнозував, але зауважив, що такий завод цілком реально побудувати до 2030 року в нинішніх реаліях. Заступник директора з технічних питань Меlехіs зазначив, що для будівництва середньостатистичного заводу з виробництва напівпровідників у мирний час необхідно 2-3 роки. Проте, зважаючи на українську ситуацію, строки можуть бути змінені: «Складно сказати точно, триває війна, можливо, все буде відбуватися швидше або повільніше, ніж ми очікуємо», — каже Віктор Бордюже. Мінцифри планувала почати будівництво фабрики у 2025 році, але зараз ці плани оновили. Ось новий приблизний таймлайн, яким поділилися з DОU: 1 квартал 2025 року — публікація секторальної стратегії розвитку напівпровідникової галузі.2025-2026 роки — розробка та ухвалення законопроєкту Сhірs Асt UА.2025 рік — створення WІNWІN СоЕ і Sеmісоnduсtоrs Lаb (освітні ініціативи).2025-2026 роки — запуск перемовин з потенційними партнерами та вибір одного з варіантів для співпраці. 🥼 Чи є в Україні потрібні фахівціШукаєте роботу в оборонці? Розвиток мікроелектронної галузі потребує належної підготовки висококваліфікованих кадрів, оскільки навіть якщо є виробничі потужності, важливу роль відіграють фахівці, здатні реалізувати складні технічні процеси. За словами Євгена Сиваченка, в Україні є компанії, які вміють виготовляти кремнієві пластини великих діаметрів (до 8 дюймів), вміють різати пластини на чипи та приварювати до чипів контакти. Але це тільки частина повноцінного виробництва мікросхем. Треба зробити сучасним весь цикл від проєктування дизайну чипа до корпусування так, як це відбувається на сучасних фабах. «Що ми вже вміємо робити в Україні щодо мікроелектроніки? Ми можемо добре вирощувати власне пластини, у нас багато кремнію. Нині наші фахівці працюють на Європу, але чому б не залучити їх для роботи на чиповому заводі в Україні», — каже Євген Сиваченко. Євгеній Астахов з Мінцифри зазначив, що українські підприємства виробляли до 40 % мікроелектроніки за часів СРСР. Але після розпаду союзу частина фахівців емігрувала або змінила сферу роботи. А ті, хто залишився, працюють у міжнародних компаніях над розробкою ПЗ і дизайном мікросхем. Віктор Бордюже з Меlехіs наголошує, що поява заводу в України потенційно зможе популяризувати напрям мікроелектроніки серед студентів. Це дозволить готувати молоді кадри в Україні. «Нині, якщо у студентів є знання математики, фізики, вони найчастіше обирають сферу програмування. Це через те, що багато людей розповідають про свій позитивний досвід роботи в галузі розробки програмного забезпечення, а результати вони бачать кожен день на екранах. Тому якщо завод стане реальною можливістю — це створить певний імпульс зацікавленості у нашої молоді », — зазначає Віктор. Щодо робочих місць, то, як зазначає представник компанії Меlехіs, на запитання про мінімальну кількість працівників, необхідних для функціонування заводу: «Скоріш за все це сотні, можливо до тисячі людей — нам треба брати до уваги, що сучасний завод має мати високий рівень автоматизації виробництва». 📝 Які варіанти для появи заводу бачать у міністерстві Як зауважує DОU представник Мінцифри Євгеній Астахов, експертна робоча група при міністерстві визначила два основних варіанти втілення проєкту з будівництва заводу чипів в Україні. Перший варіант передбачає ліцензування готової технології «під ключ». У такому разі Україна закуповує готову технологію з усіма супутніми документами та процесами. Цей варіант дає змогу скоротити час на запуск виробництва, адже технологія вже апробована в інших країнах. Важливим етапом є навчання українських фахівців, що потребує підготовки за кордоном. Як зазначає Євгеній Астахов, підготовка кадрів за кордоном є важливою для успішного освоєння цих технологій. Процес схожий на те, як навчаються пілоти для управління F-16 Залучення компанії через ліцензію дає змогу державі контролювати будівництво виробничих потужностей та запуск пілотної лінії. Однак експерт зазначає, що цей шлях потребує великих фінансових затрат, адже ліцензовані технології можуть бути досить дорогими. «Прикладом успішного застосування такої стратегії є Індія, яка ліцензувала технологію ТS18SL 180 нм від ізраїльської компанії ТоwеrSеmі. Після освоєння цієї технології Індія розширила виробництво для задоволення потреб власної оборонної та аерокосмічної галузей, а згодом вийшла на зовнішні комерційні ринки», — каже Євгеній Астахов з Мінцифри. Другий варіант — залучити стратегічного партнера, тобто знайти міжнародні компанії, які мають досвід у будівництві та запуску високотехнологічних виробництв. У цьому випадку Україна створює інвестиційно привабливі умови, щоб такі партнери погодилися цим зайнятися. Це може передбачати державні гарантії, підтримку бізнес-середовища для іноземного партнера та технічну підготовку до будівництва і запуску заводу. За світовими стандартами, держави зазвичай субсидують до 30% подібних проєктів. Однак навіть зі значними інвестиціями та підтримкою з боку держави запуск фабрики такого масштабу зазвичай займає два і більше років. Станом на сьогодні, на думку експерта Мінцифри, другий варіант є більш реалістичним для України, оскільки дасть змогу швидше запустити виробництво. Остаточне рішення щодо варіанту партнерства наразі не ухвалили. Згідно із планом Мінцифри, визначитися мають до кінця 2025 року. Окрім цього, Мінцифри виокремило ключові напрями для вибору технології: Фокус на зрілі технології. Для України не потрібно орієнтуватися на передові вузли, тому що їхня вартість може досягати десятків мільярдів доларів. Замість цього обрані технології, такі як 180-130 нм, є більш економічно доцільними.Універсальність у виробництві інтегральних схем. Технологія повинна підтримувати виробництво базових цифрових та цифроаналогових мікросхем для різних галузей: телекомунікацій, автомобільної електроніки, сенсорів тощо.Використання Мultі-Рrоjесt Wаfеr (МРW). Ця модель дає змогу оптимізувати використання ресурсів, розміщуючи різні типи мікросхем на одній пластині.Радіаційна стійкість. Технологія повинна підтримувати створення радіаційно стійких мікросхем для оборонної та аерокосмічної галузей.Програмне забезпечення для проєктування. Технологія повинна містити повний набір ЕDА (Еlесtrоnіс Dеsіgn Аutоmаtіоn) програмного забезпечення для створення сучасних мікросхем. Дякуємо за допомогу в підготовці матеріалу експертам: Віктор Бордюже — начальник відділу з розробки аналогової частини інтегральних схем, заступника директора з технічних питань компанії Меlехіs.Євгеній Астахов — член експертної команди при Міністерстві цифрової трансформації України. Євген Сиваченко — СТО "Око Камера"​, яка виготовляє тепловізійні модулі для дронів.

25 березня українці за новим церковним календарем ПЦУ відзначають Благовіщення Пресвятої Богородиці. Це свято пов'язане з важливою подією у житті Пресвятої Богородиці. Батьки віддали Діву Марію у молодому віці на виховання в храм, як і пообіцяли Господу ще до її народження. Вона залишалася дівою, адже дала обітницю Богу. Тому зі своїм чоловіком, Йосипом, вона вела благочестиве і скромне життя. Історія появи свята В Євангелії від Луки описана подія, коли архангел Гавриїл явився перед майбутньою Богоматір'ю, щоб сповістити їй благу вість - вона народить Спасителя людства. Побачивши ангела, Марія почула від нього такі слова: "Радуйся, Благодатна! Господь з тобою". Спочатку вона дуже злякалася, що повинна стати матір'ю Месії. Однак, згодом прийняла Божу волю. За православною традицією, зачаття Ісуса Христа стало спокутуванням гріха Єви у саду. 25 березня було обране не випадково. Адже, згідно з Церквою, Ісус Христос народився 25 грудня, а між цими датами рівно дев'ять місяців. Свято Благовіщення для вірян є символом втілення Господа в світі людей, початком відкуплення гріхів. Традиції свята Українці на Благовіщення йдуть до храму на святкове богослужіння, під час якого святять сіль. Цю сіль здавна використовували дуже економно, тому що існує повір'я, що вона здатна вилікувати будь-яку хворобу. Також цю сіль використовують, щоб посолити весільний коровай. Вважається, що тоді молоді завжди будуть разом і щасливі. В деяких регіонах України за традицією цього дня випускають голубів. Наші предки вірили, що, коли птахи долетять до небес, то розкажуть ангелам про все те хороше, що сталося за рік. На Благовіщення небо відкривається і Господь може почути кожну молитву вірян. Саме тому багато хто здійснює паломництво до святих місць. Хоча в цей період триває Великий піст, але на Благовіщення Церква дозволяє вживати рибу з оливковою олією, пити алкоголь. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Коли постувати в 2025 році: збережіть нові дати за церковним календарем Що не можна робити на Благовіщення стригти і фарбувати волосся; робити важку роботу; брати в борг або позичати гроші; вирушати у далеку подорож; шити, в'язати, вишивати; носити новий одяг. За народними прикметами, тепла ніч обіцяє, що весна буде такою ж приємною і лагідною. 24 лютого в Україні розпочинається Масниця, яка має особливе значення для вірян. Вона триватиме тиждень перед Великим постом, який передує Великодню. Його дата у 2025 році - 20 квітня. Традиційно протягом семи днів можна готувати млинці і ними пригощати рідних, друзів, сусідів.

У Національному заповіднику "Софія Київська" відкрили виставку "Дві Марії". Вона присвячена творчості видатних українських художниць наївного мистецтва - Марії Примаченко та Марії Галушко. Експозиція об'єднує понад 100 унікальних робіт з фондової колекції Національного музею народної архітектури та побуту України, розповіла Gаzеtа.uа головний зберігач музею Людмила Назаренко. "Нам поталанило, що в нашому музеї зібралася ціла колекція робіт Марії Галушко, а також понад 200 розписів Марії Примаченко. Це друга за величиною колекція в Україні після Музею декоративного мистецтва", - зазначила Людмила Назаренко. За її словами, до цього музей рідко презентував такі масштабні експозиції. "Ми показували окремі роботи Примаченко, зокрема возили їх за кордон. Але Галушко досі залишалася невідомою широкій публіці. Ми вперше провели виставку її робіт у павільйоні музею, що викликала дуже теплі відгуки. Тому виникла ідея об'єднати двох художниць у спільній експозиції. Я впевнена, що Марія Примаченко вплинула на творчість Галушко. Вони мали різний матеріал для роботи, але їхні ідеї дуже схожі. Примаченко з дитинства працювала з образами звірів та квітів, а Галушко, починаючи з людських фігур, поступово перейшла до фантастичних образів. Між їхніми роботами можна знайти багато паралелей", - додала вона. Людмила Назаренко наголосила, що творчість Примаченко і Галушко має спільну ідею, хоча й втілена в різних матеріалах. "Їх об'єднує фантазія. Образи, які вони створювали, однаково вражають - чи то на папері, чи то в кераміці. Для багатьох молодих відвідувачів творчість Галушко стане відкриттям. Це чудова нагода для молоді запам'ятати, навчитися та передати наступним поколінням. Я працюю з цими роботами з 1974 року, але сьогодні вони справили на мене особливе враження. Побачити їх у кольорі, в такій експозиції - це неймовірно. Особливо всіх вражає скульптура Галушко, яка раніше ніде не виставлялася. Це щось унікальне", - сказала Назаренко. Марія Примаченко та Марія Галушко здобули світове визнання, їхні імена увійшли до "Всесвітньої енциклопедії художнього наїву" 1984 року. Експозицію створено за участі творчої команди "Lоft burо" під керівництвом Олега Волосовського. Простір виставки доповнюють роботи з артпроєкту "Наїв ковчег" сучасного скульптора Олексія Шевчука - солом'яні фігури фантастичних звірів за мотивами робіт Марії Примаченко. "Збереження культурної спадщини, підтримка стійкості культури та посилення комунікацій - ключові пріоритети МКСК. Ця виставка уособлює в собі всі три напрями, водночас відображаючи через мистецтво позитив, глибинну філософію та щирість українського народу. Це великий вклад в реалізацію нашої спільної з музеями просвітницької мети", - наголосила заступниця Міністра культури та стратегічних комунікацій Анастасія Бондар на відкритті. На превеликий жаль, у день відкриття експозиції Марія Галушко померла. Напередодні майстриня передала музею одну зі своїх останніх робіт. Її також можна побачити на виставці. "Ця виставка дуже важлива зараз, у непрості часи. Яскраві роботи Примаченко і Галушко наповнюють простір світлом, надихають і дарують радість. Навіть під час війни ми маємо пишатися такими колекціями, берегти їх і показувати людям", - підкреслила Людмила Назаренко. Виставка триватиме до 12 січня 2025 року. Її можна відвідати у столиці за адресою вул. Володимирська, 24 (Хлібня). "У цих залах ви можете побачити, які роботи двох мисткинь різні, але водночас мають багато спільного. Адже надихались вони тим, що бачили навколо. Вони обоє були українками з народу. Мисткині дуже тонко відчували український світ, культуру, пісню, кольори України", - сказала директорка Національного музею народної архітектури та побуту України Оксана Повякель. У США чоловік за $30 випадково придбав картину відомого німецького художника Альбрехта Дюрера, вартістю $50 млн. Бізнесмен і поціновувач мистецтва 55-річний Кліффорд Шорер, запізнюючись на вечірку з нагоди виходу на пенсію подруги, натрапив на малюнок 500-річної давнини.

31 жовтня - 1 листопада у Києві відбувся 10-й Київський безпековий форум для молоді, організований Фондом Арсенія Яценюка "Відкрий Україну". Ця подія стала першою з початку повномасштабного вторгнення. Головна тема - "Gеn W. Українське покоління війни". Форум обʼєднав понад 100 молодих лідерок та лідерів з усієї країни для обговорення сучасних викликів та ролі молоді у зміцненні української держави під час війни та після її завершення. Цьогорічний форум став місцем зустрічі з провідними українськими та міжнародними політиками, військовими, волонтерами, громадськими активістами та експертами у сфері безпеки та міжнародних відносин. Захід організували в партнерстві з Представництвом НАТО в Україні, за підтримки Національного демократичного інституту та Представництва фонду Фрідриха Еберта в Україні. Інституційним партнером заходу є Атлантична Рада. Метою Київського безпекового форуму для молоді є залучення молодих лідерів до обговорення питань національної безпеки та міжнародної співпраці, а також створення платформи для обміну думками та досвідом. Другий день форуму завершився роботою учасників над підготовкою звернень до генерального секретаря НАТО та Кабінету Міністрів. У листах молоді лідери й лідерки обґрунтували важливість для України стати членом Альянсу та вступити в Європейський Союз. Кореспондентка Gаzеtа.uа побувала на форумі й поспілкувалася з учасниками та гостями заходу. МОЛОДЬ, ЯКА ХОЧЕ ПЕРЕМОГИ У головній залі столичного готелю тривають останні приготування до відкриття форуму. До роботи готові оператори, от-от розпочнеться пряма трансляція. Прожектори підсвічують сцену. Сходами піднімаються гості заходу. Першими на форум поспішають молоді лідери. Це - учасники, яких відібрали із сотень охочих. - Це вже 10-й Київський безпековий форуму для молоді, але сам проєкт існує з 2012 року, - розповідає директорка благодійного фонду Арсенія Яценюка "Відкрий Україну" Раміна Шут, енергійна жінка у строгому чорному костюмі. - Це перший захід, який ми проводимо після повномасштабного вторгнення. Для команди цьогорічний проєкт дуже важливий, бо ми хотіли, щоб голоси молоді були почуті. Тому програма була сформована так, щоб на кожній сесії серед спікерів були представники молоді. Робота над форумом розпочалася три місяці тому. Заявки на участь у заході надіслали понад 400 молодих людей віком до 35 років. До резюме додавали мотиваційні листи. Анкети розглядала команда благодійного фонду "Відкрий Україну". Організатори намагалися зібрати учасників з усіх регіонів держави. Тож на форум приїхали представники Луганщини, Донеччини, Харкова та багатьох інших міст. - 75% від усіх учасників - це регіони, 25% - жителі Києва. 15-20% - це та молодь, яка нас знає і завжди подає заявки на участь у форумі. Ми любимо їх підтримувати, тому з лімітом 100 людей ще 20 ми запросили із молодіжної, як ми кажемо, команди форуму, - додає Шут. - Упродовж двох днів молоді лідери працюватимуть у групах, і підготують серйозні листи - до генерального секретаря НАТО та до українського уряду. У них йтиметься про необхідність Україні стати членом Альянсу та вступити в Європейський Союз відповідно. Раміна Шут була учасницею першого Київського безпекового форуму для молоді у 2012 році. Відтоді життя змінилося, зізнається. - Подала свою заявку, резюме - і мене запросили, - згадує Раміна. - Почала слідкувати за діяльністю фонду. Зайшла в конференц-залу, повну однодумців і людьми, яких я бачила лише по телевізору. І настільки цим захопилася, що навіть зараз відчуваю ті перші відчуття. Побачила, що в нас багато людей, які готові розвивати Україну. Є молодь, яка готова щось робити для держави. Але тоді навіть собі не уявляла, що в майбутньому можу бути причетною до організації таких подій. Що буду через кілька років вже думати сама над програмою, назвами, спікерами, запрошувати їх. У 2014-му Раміну Шут запросили на великий Київський безпековий форум, після закінчення дипломатичної академії. Уже в січні наступного року вона відгукнулася на вакансію проєктного менеджера від фонду "Відкрий Україну". Російська війна проти України забрала найкращих - Цей форум відрізняється від попередніх саме молоддю, - розповідає Раміна. - Учасники, які сьогодні з нами - це активна молодь, яка чітко знає, чого хоче - перемоги. Тому вони сьогодні тут, щоб бути почутими, презентувати свої проекти. У нас на форумі зібралися 120 молодих лідерів з різних регіонів, зокрема представники тимчасово окупованих територій. Це молодь, яка вже чогось досягла або робить все необхідне для нашої спільної перемоги. Минулі форуми відрізнялися своїм контекстом, зазначає Раміна Шут. - Як би ми з командою не старалися, але все одно відчуваємо атмосферу болю і скорботи на цьогорічному заході. Російська війна проти України забрала найкращих, - говорить. - Сьогодні з нами мали бути ті, хто віддав своє життя, боронячи нашу країну. Це смуток, але він активний. Тобто, учасники долучені до кожної сесії і вже намагаються знаходити якісь рішення, активно обговорюють важливі питання. Усе, що зараз відбувається в Україні - це велика трагедія. Кожен представник молоді переживає шокуючі обставини. У певних регіонах вони не мають можливості навіть навчатися. Лілія Гриневич, проректорка Харківського університету - говорила про те, що увійшло у звичку, коли половина корпусу може бути розбитою, а університети - продовжують навчання. Це те, за що ми маємо боротися. ДОСВІД ІЗРАЇЛЮ Учасники збираються на першу панель "GЕN W: покоління українських воїнів". Перед початком лунає державний гімн і в залі чути, як гості монотонно підспівують в унісон, гордо тримаючи голови. - У нас сьогодні зібралася цікава аудиторія. Наймолодшому - 18 років, найстаршому - 33. Я був вражений вашими мотиваційними листами. Значна частина тих, хто зараз на форумі - це люди, які вже відбулися. Дякую за те, що ви в Україні і маєте цілі. Дякую за віру в Україну, - говорить голова форуму Арсеній Яценюк. Тема цьогорічного заходу - Gеnеrаtіоn W. Це не просто покоління війни, а й генерація бійців і переможців, додає Яценюк. - Наша молода українська генерація Gеnеrаtіоn W повинна зробити Україну успішною, а це - ви. Я не бачу іншого успіху держави, ніж як те, щоб Україна була членом НАТО і ЄС. І тому мета нашого зібрання - не просто послухати неймовірних спікерів. Хочу, щоб цей форум був трибуною для тих, хто сьогодні бореться за Україну і трибуною для вас - тих, хто завтра буде відбудовувати країну. Ми зібралися, щоб це молоде покоління сказало своє бачення майбутнього держави. - В історії нашої країни було багато драматичних сторінок. Я хочу, як і кожен з нас, щоб ця драма завершилася історичною перемогою України, - продовжує голова КБФ. - Ми маємо зробити багато висновків з нашими західними союзниками. Переконаний, якщо така молодь, яка є у нас тут, буде висловлювати своє бачення - ми не будемо мати іншого Будапештського меморандуму. І ми не будемо мати іншого Бухареста 2008 року. Мої сподівання - на українську армію. Мої сподівання - на кожного з вас. І Gеnеrаtіоn W дійсно буде Gеnеrаtіоn оf wіnnеrs. Я в цьому переконаний. Слава Україні! - Героям слава! - вигукують глядачі й аплодують. На сцену виходять військовослужбовці - боєць із позивним "Фенікс", сержант із Фінляндії Саrlо, снайперка Анастасія, директор Департаменту міжнародного оборонного співробітництва Міністерства оборони України Геннадій Коваленко, військова медикиня Ярина Чорногуз. Головне дискусійне питання панелі - до чого зараз готуватися українській молоді. Більшість спікерів наголошують, що варто інтегрувати військову освіту у школах та вишах. Нашу молодь у школах і університетах недостатньо готують для оборони - Молодих людей намагаються відмежовувати від цього (розуміння, що потрібно захищати Україну. - Gаzеtа.uа). Якщо так триватиме, то ризикуємо виховати покоління тих, хто буде готовий прийняти капітуляцію, - каже Ярина Чорногуз. - Мені не імпонує, що нашу молодь у школах і університетах недостатньо готують для оборони. Чому? Тому що українці часто живуть за такою логікою: ми от зараз все швидко зробимо, переможемо - і відпочивати. Але з таким ворогом, як Росія - це не працює. Потрібно вміти воювати в довгу. - Головне - працювати над тим, щоб скоріше пришвидшити нашу перемогу і максимально долучатися, - додає Анастасія, обличчя наполовину прикриває кепкою. - Мотивованих, які пішли у перші дні війни - уже мало. Треба поставити нагальне питання ротації. Бо дуже велика втома. З самого першого дня повномасштабки і дотепер у нас таких ротацій, щоб ми відпочили більше місяця - немає. А взагалі - я пишаюся нашою молоддю, бо вона свідома й чітко розуміє, що відбувається. Від наймолодших до студентів, які рвуться й намагаються щось зробити - донатять, розповідають. Вони чітко розуміють, хто такий агресор. Це мотивує, тримає тебе на фронті, бо знаєш, що недарма воюєш. Слово бере сержант 3-ї окремої штурмової бригади з позивним Саrlо. Чоловік без вагань приїхав захищати Україну у 2022 році з Фінляндії. - Я представник країни, де 80% мужиків служить. Щороку вже більше ніж тисяча жінок добровільно вступають на строкову службу. Якщо ти не будеш під час повномасштабної війни служити, роби все, що можеш у тилу, - говорить Саrlо. - Треба боротися, готуватися до боротьби і виконувати свою роботу. - Ми повинні продовжувати виховувати наші покоління. Хочу навести кілька прикладів, - долучається до обговорення боєць з позивним "Фенікс". Своє імʼя не називає. - Ті молодіжні національно-патріотичні організації 2010-х років, 2008-х років - дали можливість свого часу створити такий феномен, як "Азов". Дуже багато моїх побратимів зараз знаходяться в різних бригадах і захищають Україну. Тому нам потрібно і в школах, і в університетах вже залучати молодь до оборони, щоб вони отримували фахові військові професії, які можуть знадобитися. Ми маємо масштабувати досвід і провідних країн світу. Мені імпонує досвід Ізраїлю й те, як молодь там мотивована піти в армію. ДЕМОКРАТИЧНА МІЛІТАРИЗАЦІЯ Після завершення панелі учасники виходять до фуршетної зали, де знайомляться зі спікерами й просять зробити з ними світлини на згадку. У натовпі тільки й чути звернення до військових: "Дякую за захист", "Захоплююся Вами". - Виховання молоді - це дуже важлива тема, - пояснює вже у коридорі Ярина Чорногуз. - Я би створила курси для вчителів, як виховувати покоління перемоги чи покоління дітей, які в майбутньому також будуть готові до оборони. Щоб дії Росії не застали їх зненацька. Я б таким вчителям доплачувала, зробила для них кращі умови. У нас загалом недооцінена освіта. Педагоги мають отримувати більше від держави. У нас є організація "Пласт". Чому вона досі не масштабована? У нашого ворога по всій країні є маленькі рашистські гуртки для дітей. Туди навіть насильно їх заганяють. У нас має бути інший, демократичний підхід. Тобто, це треба позиціонувати як курси для виживання, захисту себе, своїх друзів, родини. На рівні вишів Чорногуз пропонує створювати своєрідні вишкільні центри, де студенти могли б вчити спеціальності, корисні в обороні. - Демократична мілітаризація суспільства - це коли цивільні і молодь - усі залучені до процесів оборони держави. Кожен на своєму рівні, - каже Ярина. - Дітей у школах не обов'язково вчити стріляти, але можна дати навички першої допомоги чи керування дронами. Студентів і дорослих, очевидно, потрібно вчити володіти зброєю. Якщо в такі часи буде категорія людей, не залучених в оборону, то ми за кілька років побачимо, як люди, які стояли осторонь - будуть повторювати російські наративи. Молодь в Україні готова оборонятися, за словами Ярини. Також треба переконувати тих, хто зібрався емігрувати закордон, залишатися в країні. - Потрібно будувати правильну комунікацію. Не меседж "коли закінчиться війна", а що "я воюватиму, служитиму, оборонятиму свою державу стільки, скільки потрібно - і це круто". Треба зробити такий сучасний, демократичний мілітаризований стиль життя модним. "ТРИМАТИ ЗБРОЮ В РУКАХ" Наступна панель - "GЕN W: покоління стійкості". Тут спілкувалися про незламність українців на рівні компаній, спільнот, фондів. Про стійкість людей ведуча просить розповісти Анастасію Блищик - пресофіцерку 47-ї окремої механізованої бригади. Жінка долучилися до війська після загибелі на фронті її нареченого, військовослужбовця Олександра Махова. - Мої батьки були півроку в окупації на лівобережжі Херсонщини. Сьогодні говорили, що вибір виїжджати чи ні - залишається за людьми, які на прифронтових територіях. Проте я іншої думки. Люди не виїжджають, тому що їм немає куди виїжджати. Має бути потужна підтримка від держави, щоб людям було де і за що жити, - додає Блищик. - Мені допомагають триматися побратими, посестри. Ми всі тримаємося заради одне одного, заради своїх родин. Зараз військовим на фронті важко, зізнається Анастасія. Росіяни продовжують щодня закидати їхні позиції КАБами. Тоді як в української армії досі недостатньо засобів протидії. - Чому ми маємо досі думати, чим нам завтра працювати, де нам шукати ті дрони? Чому в артилеристів не вистачає снарядів? Чому ми постійно повинні звертатися до волонтерів і самі собі забезпечувати роботу на фронті? - запитує риторично пресофіцерка. Анастасія переконує, що після завершення цієї війни - почнеться наступна. Росія не залишить Україну в спокої, тому жінка готується і запасається необхідним для виживання. Усі повинні знати, як тримати в руках зброю - Я вважаю, що має бути обовʼязковою військова кафедра для всіх. Має бути підготовка, - наголошує жінка. Її голос звучить твердо, але схвильовано. - Усі повинні знати, як тримати в руках зброю, вміти нею користуватися, проходити вишколи, обов'язково курси такмеду. Я розумію, що воювати не хоче ніхто. Проте якщо ми зараз не будемо щось робити, то нам не буде і де відпочивати. Бо росіяни, активно рухаються на фронті. У війську не вистачає людей, снарядів, техніки, допомоги від партнерів. Тому включатися треба всім. Молодь зараз набагато розумніша й свідоміша, додає Блищик. Новому поколінню потрібна можливість реалізовувати свої проєкти, зокрема повʼязані з армією. У молодих людей нові погляди і підходи. НАЦІОНАЛЬНИЙ СВІТОГЛЯД Після панелей другого дня молодь готується до роботи у групах. Координаторка просить учасників розставити стільці й сісти по 10 людей у кола. Лідери розпочинають зі знайомства. Розповідають про себе учасникам у групах. - Я пишаюся своїм батьком, який зараз воює, хоч за віком уже може цього не робити. Коли зустрічаємося, завжди маємо тему для розмови, - розповідає чоловіку праворуч Остап. - Мене надихають незламні українські воїни, - відповідає йому Арсентій, 23-річний студент-правник. Учасники в колах мають визначитися й назвати дві найголовніші цінності для українців. У залі розгортається палка дискусія. Серед цінностей виділяють - людську гідність, верховенство права, відповідальність, ідентичність тощо. - Я пишаюся командою Київського безпекового форуму, моїми колегами, яким вдалося здійснити це і створити можливості для того, щоб 120 учасників - з усіх українських регіонів приїхали до Києва і взяли участь в роботі, - розповідає між панелями директор КБФ Данило Лубківський. Молодіжні форуми важливі, адже є невід'ємною складовою щорічного Київського безпекового форуму. Наступний такий захід пройде у травні 2025 року. - Молодіжний форум - це можливість комунікації з новим поколінням, можливість контакту і співпраці, тому що багато молодих лідерів згодом ставали нашими постійними учасниками. Більше того - вони ставали державними діячами, йшли в політику, бізнес, економіку. Так розвивається велика мережа спілкування і співпраці, яка для нас особливо є цінною, - розказує Данило Лубківський. - Різниця між попередніми й цьогорічним форумом для молоді - разюча. Зараз у назві "молодіжний форум" збереглася лише данина тому, що тут присутні молоді люди віком до 30 років. Але сам захід - зрілий, глибокий і серйозний. Це зробила війна - вона обікрала нас всіх. Вкрала наше життя, а в когось - молодість. Проте не зуміла вкрасти силу і здатність вірити, а отже перемогти. На десятиліття вперед нам треба буде жити в умовах постійної мілітарної загрози За багаторічними спостереженнями директора форуму, молодь в Україні - це пасіонарні люди, гострі, небайдужі й люблячі. Цьогоріч усі виступи обʼєднує теза про мілітаризацію демократії. - Це означає, що всі ми, від наймолодших до найстарших учасників в КБФ, усвідомлюємо, що на десятиліття вперед нам треба буде жити в умовах постійної мілітарної загрози, - пояснює Лубківський. - І при цьому зберегти свою природну, внутрішню демократію, яка відповідає українському національному світогляду і нашому характеру. Тобто це має бути демократія, що здатна ефективно оборонятися. "РОСІЯ НЕ ХОЧЕ ЗДАВАТИСЯ" Другий день форуму завершується спільними напрацюваннями листів до генсека НАТО та Кабміну. Учасники діляться на дві команди - кожній довірили один із документів. Під час дискусій команди мають визначитися з пʼятьма тезами, що й будуть основою звернень. У зверненні до НАТО молоді лідери зауважують, що українці розробили новий досвід і експертні знання, нові підходи і модернові стратегії в оборонній сфері. Розвиток України у безпілотних технологіях, тактичних інноваціях довів свою ефективність на полі бою. - Цей досвід допоможе забезпечити загальну безпеку всього Альянсу, посилити колективну безпеку і захист всього світу, - зачитує лист на завершальній панелі один із учасників. - Україна може стати надійним партнером, який готовий докластися до спільного виробництва і технологічного потенціалу Альянсу. Історія доводить, що Україна має легітимне право на членство в НАТО в межах своїх історично визнаних кордонах. Коли приєдналася Німеччина, чи була вона повна? Ні. Вона приєдналася як спочатку Західна Німеччина, а потім приєднала до себе решту країни. У нас також має бути така можливість. Українська молодь зробила рішучий вибір. Ми бачимо своє майбутнє в НАТО. Серед гостей заходу - заступник командира 3-ї ОШБР, підполковник Родіон Кудряшов. Такі заходи - це демонстрація сили, каже він після свого виступу перед молоддю. Зниження вікового цензу в Україні до 25 років є достатнім - Зараз військо побудоване на ентузіастах, а має бути система, - говорить Родіон про стан української армії. - Нам треба думати про молодь у контексті сьогоднішньої реальності. Ворог не відступить, Путін не відступить. Люди з логічним мисленням розуміють, що ворог не заспокоїться, поки повністю нас не знищить. Потрібно готуватися, а це - можна робити змалечку. Зниження вікового цензу в Україні до 25 років є достатнім. Однак ці молоді люди, які зараз сидять у залі, більше готові до викликів війни, ніж були ми свого часу. Але це не значить, що їм потрібно зупинятися. Важливо зараз цінувати час, який в них є для того, щоб вчитися і вдосконалюватися. Наразі ситуація на фронті дуже складна, за словами підполковника. Українська армія за останні роки стала в кілька разів потужнішою, однак у ворога є дві суттєвих переваги. Це - велика кількість особового складу і багато засобів та боєприпасів. Такі переваги Україна може подолати не кількістю, а лише розумовими здібностями, швидкими рішеннями тощо. Залучення ворогом армій іноземних держав, зокрема КНДР, свідчить про його прагнення збільшити ефективність свого війська. - Вони піклуються про те, щоб підвищувати свій потенціал. Тобто для мене це тригер не того, що вони заморилися, чи їх не вистачає, а що - ворог робитиме все, щоб захопити нашу країну. Росія не хоче здаватися, - говорить Родіон. - Ворог тисне по всій лінії фронту. Такими темпами російська армія унеможливлює концентрацію чи ротацію українських військ. Збройні сили України зараз роблять все для того, щоб зупинити ворога. Але співвідношення в кращому випадку - один до трьох, у найгіршому - 1/12, 1/14. Поки що ситуація дуже критична, але контрольована. Увечері перед закриттям учасники та гості заходу збираються разом у головній залі. Обмінюються думками й враженнями від події. У спілкуванні між молодими лідерами відчутна приязнь - більшість за два дні форуму вже встигли заприятелювати. - З моменту, коли Київський безпековий форум був заснований Арсенієм Яценюком, його команда була завжди одним із найактивніших адвокатів членства України в НАТО і ЄС. Це наша мрія, наша мета, задля цього ми і проводимо ці форуми, - каже насамкінець Данило Лубківський. - Я щасливий, що до нашої родини сьогодні приєднується ваша молода енергія, кожен з вас.

Кандидат у президенти США Дональд Трамп буде прагнути уникнути поразки України у війні з Росією під час своєї каденції. Про це сказав спеціальний представник уряду США з переговорів у справах України (2017-2019) Курт Волкер на 10-му Київському Безпековому Форумі для молоді. "Коли йдеться про Трампа, навколо нього є люди, які потужно підтримують Україну, і звісно, є ті, хто цього не робить. Але їхні мотиви зазвичай особисті. Що ж до самого Трампа, він не хоче провалу. Він не хоче, щоб за його влади Україна зазнала поразки і щоб його зробили за це відповідальним", - наголосив він. Волкер пригадав ситуацію з Афганістаном. Трамп погоджувався з президентом США Джо Байденом, що перебування американських військ там не відповідає довгостроковим інтересам держави. "Проте він сам не вивів війська, розуміючи, що це потенційно може стати катастрофою. Він прямо заявляв, що цього не робитиме, і, як ми бачили, виведення військ з Афганістану за Байдена справило не дуже гарне враження. Тому тут так само щодо України: Трамп не хоче, щоб вона програла", - зазначив дипломат. Але є певна динаміка, щоб досягти миру через силу. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Якщо Гарріс переможе, її політика буде відрізнятися від Байдена "Трамп часто звинувачує Байдена в слабкості та вважає, що причина війни в Україні - це слабкість Америки. Тому, на його думку, слід знову зробити Америку сильною. Можливо, не одразу після виборів, але Трамп може подзвонити Путіну й вимагати відведення військ, наприклад, до 20 січня. Чи зробить він це - ми не знаємо", - припустив Волкер. Він вважає, що Камала Гарріс у випадку перемоги продовжить політику Байдена. На його думку, це не погано. Волкер додав, що вже зараз варто думати про те, що буде після 2025 року, коли можливе припинення вогню та активних бойових дій. Він припустив, що НАТО буде працювати над запобіжниками, щоб Росія більше не могла просуватися та починати агресію проти України. Президентські вибори у США заплановані на 5 листопада. Вони стануть 60-ми виборами президента. Виборці оберуть колегії виборщиків, які через 41 день, у грудні 2024 року мають обрати президента та віцепрезидента. Також відбудуться вибори до обох палат Конгресу: Палати представників і третини Сенату.