Search trend "фінляндія польща"

Про це повідомляє сайт УЄФА. Єдиний представник України у новому сезоні ЛЧ "Динамо" розпочало боротьбу за вихід до основної стадії турніру з другого відбіркового раунду. У стартових зустрічах кияни перемогли мальтійський "Хамрун Спартанс" - 3:0, 3:0. У наступному етапі динамівці зіграють проти переможця матчу між кіпрським "Пафосом" та ізраїльським "Маккабі" з Тель-Авіву, які першу зустріч на Кіпрі звели внічию 1:1. Після цього на учасників кваліфікації чекає раунд плей-офф. Ліга чемпіонівКваліфікація. 2-й раунд. Повторні матчі29 липня "Кайрат" (Казахстан) - КуПС (Фінляндія) 3:0Голи: Сатпаєв, 9, Жоржинью, 29, Громико, 43Перший матч - 0:2"Динамо" (Україна) - "Хамрун Спартанс" (Мальта) (3:0) Голи: Ванат, 28, Бражко, 35, Михавко, 82Перший матч - 3:0 "Дріта" (Косово) - "Копенгаген" (Данія) 0:1Гол: Корнеліус, 42Перший матч - 0:2"Зріньскі" (Боснія і Герцеговина) - "Слован" (Словаччина) 2:2Голи: Більбія, 72 (пен.), Праньїч, 76 - Стрелец, 80, 87Перший матч - 0:4 "Црвена Звезда" (Сербія) - "Лінкольн Ред Імпс" (Гібралтар) 5:1Голи: Катай, 8, Іванич, 16, Бруно, 37, Мілсон, 44, Ндіає, 75Перший матч - 1:030 липня "Карабах" (Азербайджан) - "Шелбурн" (Ірландія) 1:0Гол: Мартін, 44 (авт.) Нереалізований пенальті: Каді, 68 ("Карабах")Перший матч - 3:0"Мальме" (Швеція) - РФС (Латвія) 1:0Гол: Хакшабанович, 25Вилучення: Ікауньєкс, 63 (РФС) Перший матч - 4:1"Стяуа" (Румунія) - "Шкендія" (Македонія) 1:2Голи: Чісотті, 28 - Латіфі, 33, Крстевскі, 87Перший матч - 0:1"Лудогорець" (Болгарія) - "Рієка" (Хорватія) 3:1Голи: Пйотровський, 19, Гояк, 71, Чочев, 107, Іванов, 117Перший матч - 0:0"Маккабі" (Тель-Авів, Ізраїль) - "Пафос" (Кіпр) 0:1Гол: Жажа, 40Перший матч - 1:1"Панатінаїкос" (Греція) - "Рейнджерс" (Шотландія) 1:1Голи: Джурічич, 54, Гассама, 60Перший матч - 0:2"Ференцварош" (Угорщина) - "Ноах" (Вірменія) 4:3Голи: Пешич, 1, Феррейра, 7, Джозеф, 12, Матеус, 22, Захаріассен, 52, Гргич, 71, Варга, 74Перший матч - 2:1"Брейдаблік" (Ісландія) - "Лех" (Польща) 0:1Гол: Ісхак, 29Перший матч - 1:7"Зальцбург" (Австрія) - "Бранн" (Норвегія) 1:1Голи: Корнвіг, 3, Чергорд, 6Перший матч - 4:1"Серветт" (Швейцарія) - "Вікторія" (Чехія) 1:3Голи: Антунеш, 4, Спачил, 28, Видра, 31, Дуросінмі, 87Перший матч - (1:0)22 липня "Динамо" перемогло "Хамрун Саптанс" 3:0 завдяки голам Владислава Ваната, Назара Волошина та Віталія Буяльського. 

Росія може атакувати країну Балтії, копіюючи операцію Збройних сил України на Курщині, каже Пйотр Кульпа, екссекретар польської делегації парламентської асамблеї НАТО, ексзаступник міністра економіки Польщі Як оцінюєте результати саміту НАТО 2425 червня в Гаазі та геополітичні умови на час його проведення? &еnsр;Він відбувся на тлі суттєвих розбіжностей у підходах країн Альянсу, насамперед США, до глобальної безпеки. Найперше це стосується військової допомоги Україні. Друга ключова тема ставлення до Росії. Генеральний секретар НАТО Марк Рютте доклав чимало зусиль, аби замаскувати цю тріщину в єдності, й звідси така "картинка єдності" обіцянка витрачати на оборону 5 відсотків своїх ВВП країнами членами Альянсу. Але слід розуміти: якщо якась держава спроможна витрачати 5 відсотків ВВП на оборонний сектор, то НАТО їй потрібне значно менше. Вона сама спроможна себе захистити. Ідеться, звісно, не про невеликі економіки. Такий рівень витрат автоматично означає й збільшення попиту на озброєння передусім американське. Дональд Трамп сказав: "Мені подобається, коли європейці купують нашу зброю". Водночас у Альянсі виникають фундаментальні питання безпеки. Якщо запитати жителів країн НАТО, кого вони вважають найбільшою загрозою, частина скаже: Росію. Але в Данії чи Канаді дехто може бачити загрозу у США. А як щодо України? &еnsр;Сукупний ВВП країн членів НАТО перевищує 40 трильйонів доларів. Навіть 0,5 відсотка цієї суми це понад 200 мільярдів. Це вчетверо більше, ніж нинішній рівень зовнішньої допомоги Україні, що становить майже 50 мільярдів доларів. Але безпека Альянсу, точніше, європейських членів НАТО, тримається не лише на макроекономічних показниках. Значною мірою вона спирається на понад 120 бойових бригад Збройних сил України. Це стіна Європи. Для порівняння: на всьому континенті в європейських країнах НАТО сумарно налічується приблизно 200 бригад. Водночас змінюється природа війни. Ми входимо в епоху дроноцентричної війни, де безпілотники не лише розвідники, а головна ударна сила. Вони знищують техніку й піхоту, формують так звані кілзони простори смерті, де все, що рухається, підлягає знищенню. Входимо в епоху дроноцентричної війни Новітнє озброєння, зокрема дрони зі штучним інтелектом, здатне самостійно визначати і вражати ціль. Лінія фронту поступово трансформується з мобільного протистояння в мережу укріплених фортець, розділених мертвими просторами. Які наслідки це має для країн НАТО, особливо тих, що межують з Україною чи Росією? &еnsр;Україна зупинила наступ. Фронт завмер. Це означає паузу, яка відкриває вікно для переоцінки обставин. Згадаймо, торік Україна провела операції на території Курщини. Тож не можна заперечити, що в умовах глухого кута Росія спробує діяти дзеркально, але вже не проти України, а щодо НАТО. У такій ситуації США, ймовірно, не підуть на прямий конфлікт, пославшись на фактор ядерного стримування та небезпеку глобальної війни. Аргументи знайдуться. І це стане моментом істини: або НАТО працює, або ні. Припустімо, що Росія захопила частину Латвії чи Литви. Що вона далі робитиме? &еnsр;Спробує нав'язати переговори: мовляв, можемо відступити, але за умови виконання старих вимог. Серед них зміни на користь РФ, зокрема й коштом України. Це стане ударом по репутації НАТО. А як нині діють країни, що межують із Росією? &еnsр;Вони не чекають, що хтось прийде на допомогу. Балтія, Фінляндія, Польща укріплюють оборону, будують лінії захисту незалежно від позиції США. Вони заявили про готовність вийти з Оттавської конвенції про заборону протипіхотних мін. Вони шукають будь-який інструмент для захисту, бо мають перед очима приклад України: Збройні сили здатні стримувати Росію, навіть з обмеженими ресурсами. Та головна помилка недооцінювання часу, необхідного для підготовки території до війни. Україна втратила частини Запорізької та Херсонської областей саме через непідготовленість там до оборони. Питання допомоги Україні демонструє відсутність єдності Заходу Крім того, за старою доктриною, в разі вторгнення ворога країни члени НАТО перегруповуються й згодом виганяють його з території. Але всі бачили Бучу й Ірпінь. Ідея "перегрупування" неприйнятна для Польщі, Фінляндії, країн Балтії. Тому вони вже сьогодні укріп­люють прикордонні території. Що показала зустріч Дональда Трампа й Володимира Зеленського? &еnsр;Що є два різні Заходи. Трамп умовний Захід ситості, де комфорт важливіший за загрозу. Там жадібність переважає над страхом. І це проявляється в небажанні витрачати кошти на оборону не тільки України, а й загалом. Водночас США пропонують найкращу зброю, але вона й найдорожча. А Володимир Зеленський голос Заходу, який знає, що безпека потребує відданості. Це регіон Центральної, Північної та Східної Європи, де страх перед РФ сильніший за жадібність. І це породжує іншу філософію: купити не лише готове, а інвестувати у виробництво, розвиток, партнерство. Є приклади такого партнерства? &еnsр;Подивіться на Данію. Вона не лише передає зброю, а фінансує виробництво дронів в Україні. І робить це в безпрецедентному масштабі на душу населення. Також Норвегія, Литва, Німеччина розуміють, що допомога Україні дає їм нові озброєння, підходи, армію. Україна може масштабувати свої розробки. Бо в інтелекті та креативності вона випереджає Росію, але програє у промисловому масштабі. І лише разом із партнерами Центральної, Північної та Східної Європи можна подолати це відставання. Інвестиції в оборону мають стати спільними. Яке ключове питання допомоги Україні? &еnsр;Питання допомоги Україні демонструє відсутність єдності Заходу. Цинічна політика Трампа руйнує принцип колективної безпеки Альянсу. А це означає, що країни Балтії, Скандинавії, Польща, Румунія, Молдова, Україна а в майбутньому, можливо, й Білорусь мусять мати однаковий рівень безпеки. Інакше в майбутньому ми знову говоритимемо про "рух НАТО на схід" як про геополітичну помилку. Україна це колосальний воєнний досвід Що маєте на увазі? &еnsр;Такий критичний підхід до розширення НАТО був наприкінці 1990-х на початку 2000 років. Тоді був зруйнований принцип однакового статусу безпеки в регіоні. Для країн Балтії одні гарантії, для України інші. Є думки, що це було як "запрошення до війни". Подолати цей дисбаланс можна тільки через повноцінне залучення України до Заходу і до НАТО, і до ЄС. Крім того, коли Польща, Литва, Україна опиняються в єдиному безпековому просторі, ми перестаємо бути "молодшим партнером", який щось випрошує в Парижа, Берліна чи Вашингтона. Натомість стаємо союзниками з рівними правами. Це нове прочитання ідеї Міжмор'я? &еnsр;Я волію називати це Трансмор'ям. Бо йдеться тут не просто про культурні чи політичні цінності, а про спільні ризики та рівень безпеки. Це альянс, де потенційно присутні Скандинавські країни, Велика Британія, Канада, Україна, Молдова, Румунія. Його перевага у відсутності гегемона. Тут не може бути Трампа чи США як єдиного центру тяжіння. Так, Норвегія найбагатша, але саме тому вона може інвестувати у відновлення інфраструктури на просторі старого шляху "із варяг у греки" з'єднання Чорного та Балтійського морів. Польща та країни Балтії це економіки, що зростають. Україна це колосальний воєнний досвід. Неформальним лідером може бути Велика Британія завдяки історичному управлінському досвіду. І цей майбутній союз безпеки може стати реалістичною альтернативою тому, на що поступово перетворюються НАТО і США. Бо сьогодні Білий дім у своїй політичній свідомості бачить РФ як партнера вони мислять імперськими категоріями, часто спираються на романтику минулого. Мовляв, російська піхота допомогла перемогти Наполеона й Гітлера. Чи можна сказати, що саміт НАТО відбувався на тлі "перемоги" Трампа над Іраном після ізраїльсько-­іранського ракетного обміну? &еnsр;Відверто, Ізраїль це той, хто розгромив Іран. Тегеран втратив контроль над власним повітряним простором. Але головне що буде далі? Чи постачатиме Москва їм зброю? Сьогодні цього не видно, але все можливо. Може, Тегеран уже зрозумів, що у критичний момент Кремль його не підтримав. Але й наземна операція проти Ірану видається нереалістичною немає достатньої кількості військ для встановлення контролю над такою країною. Іран має ще одного партнера й покупця нафти Китай. Пекін гратиме свою гру чи показово триматиметься осторонь? &еnsр;Китай сьогодні ключовий гравець. Фактично жодна велика подія не відбувається без його мовчазної згоди. Від відносин між Пекіном і Білим домом залежить не лише глобальна ситуація, а й перебіг російсько-­української війни. Сучасна форма глобалізації приносила КНР очевидні дивіденди. Тепер США намагаються її переформатувати під власні інтереси і Китай на це реагує. Його стратегія залишатися осторонь конфліктів, не втручатися напряму, зосереджуватися на економіці. Але чи вигідно Пекіну, щоб США були втягнуті в низку локальних конфліктів і не могли зосередитися на самому Китаї? Цілком. НАТО має гарантувати безпеку своїх членів, але фактично його функції виконує Україна Ще одне: Китай єдина країна, яка потенційно може зупинити російську агресію проти України. Але не зупиняє. Чому? Бо агресія Росії сьогодні створює напруженість між США та Європою. І Китаю це вигідно. Водночас у Пекіні розуміють, що пряма атака РФ на ЄС змусить Європу схилитися до Трампа і тоді санкції проти Китаю можуть бути спільні від США та ЄС. А це для Пекіна неприпустимо. Вони вже мали досвід санкційної війни із США з 2018 року й добре розуміють ціну геоекономіки. Пекін грає в довгу. Тому нині ключові світові події розгортаються не лише на полі бою, а й за столом китайсько-американських переговорів. Що ж до Росії на чому вона тримається сьогодні? &еnsр;На нафті. Якби війна на Близькому Сході тривала, це підтримувало б ціни, а отже дало б Кремлю змогу фінансувати війну далі. Однак активний обмін ударами закінчився і її ціна знову знизилася. Водночас США дали дозвіл КНР на імпорт іранської нафти і це, на мій погляд, частина результату переговорів Вашингтона з китайцями. Також слід розуміти, що доступ КНР до ресурсів Близького Сходу дає Пекіну змогу диктувати умови Кремлю. Китай не зацікавлений у нових газогонах із РФ, він може фактично заблокувати ці проєкти або змусити Кремль продавати на китайських умовах. Повернімося до України: Єврокомісія пропонує старт переговорів про вступ України в Євросоюз, але на саміті ЄС 26 червня не ухвалили заяви про підтримку України. Чи можливий вступ України до ЄС без членства в НАТО? &еnsр;Скажу так: системи безпеки, покликані гарантувати порядок у світі, сьогодні працюють із серйозними збоями. Погляньмо на ООН, Росія й досі має право вето, що дісталося їй у спадок від СРСР. Організація не виконує базових функцій. Друге: безпека це базова потреба людини, а отже, й держави. І всі інституції мають відповідати цій потребі. НАТО сьогодні структура, покликана гарантувати безпеку своїх членів. Але фактично її функції виконує Україна. Із Євросоюзом аналогічна ситуація він уже без Британії, а це важливий компонент європейської ваги. Усі ці інституції мають пройти трансформацію. Вони повинні повернути собі роль справжніх центрів безпеки. Чи може Україна вступити до ЄС без членства в НАТО? Історія країн Центрально-Східної Європи показує: спочатку НАТО, потім Євросоюз. Бо безпека первинна. Спершу захист, потім економіка, інтеграція, промисловість. ЄС і задумувався як союз безпеки. Хоч про це часто забувають. А сьогодні ми якраз живемо в період глибокої трансформації у поглядах, структурі, підходах до безпеки. Які нині існують підходи до безпеки в Європі? &еnsр;Є принаймні три великі концепції. Перша франко-британська. Вона базується на тому, що Франція й Велика Британія володіють ядерною зброєю. І тому мають отримати особливі права в європейському ­безпековому просторі. Це погляд, який апелює до особ­ливого статусу й історичної ваги. Друга концепція німецька. Її просуває, зокрема, президентка Єврокомісії Урсула фон дер Ляєн. Вона передбачає мобілізацію 500 мільярдів євро на оборонну промисловість ЄС, централізацію виробництва озброєння під координацією Брюсселя. Тут Німеччина використовує важелі ЄС та власну економічну потугу й бере на себе роль гаранта безпеки для всієї Європи. Третя концепція Центральної та Східної Європи. Це Польща, Україна, країни Балтії, Скандинавія. Яка не виключає й участі Німеччини та Британії. Їхній принцип простий: не лише спільні цінності, а і спільні ризики й, відповідно, спільна відповідальність за оборону. І яка з цих моделей видається найбільш ефективною, з огляду на нинішню ситуацію? &еnsр;Історично перша модель франко-британська вже демонструвала слабкість. Вона не заперечує кулуарних домовленостей із Росією, як із "членом ядерного клубу". Німецька концепція ще небезпечніша. Адже історія показує, що Берлін неодноразово шукав компромісів із Москвою за рахунок інших країн тих, що розташовані між ними. Не забуваймо, саме Берлін десятиліттями фінансував Москву, бо купував газ і нафту. Ці кошти дали РФ змогу озброїтися, накопичити резерви у валюті й золоті. А сьогодні їх використовують проти України. Водночас Німеччина роззброювалася й навіть просила США вивести війська. Інша річ, що сьогодні вже про це забувають, а в черевики Меркель намагається стрибнути Трамп. А от третя група країн, які виступають за неподільність безпеки в Європі, виходить з іншої логіки. Усі повинні розвивати свої армії, допомагати партнерам, брати відповідальність. Тільки так можна досягнути стійкого миру. Скидається на те, ніби історичні розбіжності й далі визначають сучасну політику? &еnsр;Саме так. Історичні відмінності між Сходом і Заходом Європи сягають часів відкриття Америки. Відтоді Західна Європа розвивалася в напрямі капіталізму, особистої свободи, прав людини. Східна ж залишалася в системі авторитаризму, кріпацтва. Економічна модель базувалася на експорті сировини зерна та людей як робочої сили. Ці ментальні й політичні розриви все ще з нами. Принцип простий спільна відповідальність за оборону Третя концепція, про яку ми говорили, це спроба зламати цю нерівність, дати регіону нову роль. Але навіть тут виникають бар'єри. Наприклад, перед своїм відходом адміністрація Байдена запровадила обмеження, які фактично забороняють продаж сучасних чипів Україні, Польщі та країнам Балтії. Тобто нас технологічно прирікають залишатися в "другому ешелоні". І цю реальність треба змінювати. То в нас уже три Європи, як писав колись угорський історик Ено Сюч? &еnsр;Якщо йдеться про безпеку й загрози від РФ, то їх більше. Ще є Італія їй усе це справді менш цікаво. Вона не спри­ймає безпеку як щось першочергове. Є країни Західної Європи, де переважає небажання витрачати кошти на оборону. А є Центрально-Східна Європа, де домінує страх перед Росією. Маємо справу з різними зонами ризику. Цей поділ глибший, ніж просто геополітичні вектори. Це різні уявлення про те, що важливо, а що ні. Ви згадали Центральну Європу як єдність. Але, наприклад, Словаччина чи Угорщина не вписуються в цей страх перед Росією. &еnsр;Бо їх наглухо прикриває Україна. І є географічний чинник: російське вторг­нення до них без захоплення України малоймовірне. До того ж ці країни мають особливий менталітет це нації, які пережили історичні поразки у ХХ столітті. Це породжує загальну настороженість щодо ідеї оборони й участі в колективній безпеці. Тож справедливо говорити, що Європа сьогодні це п'ять різних Європ. І вони бачать безпекове майбутнє кожна по-своєму.

9 липня коаліція інвесторів та підприємців Dаrkstаr створила європейський фонд на 25 мільйонів євро. З них 15 мільйонів залучили в рамках першого раунду. DОU поговорив зі співзасновником фонду Рагнаром Сассом про те, які стартапи вони шукають, що особливого в українських командах, чи є в них шанс стати «єдинорогами» та як це зробити. В інтерв’ю Рагнар також розповів про роль ІТ в українському і європейському DеfТесh, необхідність експорту та чому європейські компанії відкривають офіси в Україні. «Ніде у світі команди не розробляють продукти так швидко, як в Україні». Інвестиційний фокус та переваги — Скільки українських dеftесh-стартапів ви підтримали? Ми офіційно підтримали дві українські компанії — Fаrsіght Vіsіоn та Dеftаk. Також плануємо цього року закрити угоди ще зі щонайменше п’ятьма. За півтора року аналізу ринку я дійшов висновку, що найперспективніші компанії з реальними, перевіреними в бою продуктами та найкращими командами походять саме з України. Особливо у сферах дронів, комунікацій, засобів РЕБ. Однак варто розуміти, що ми шукаємо не так виробників готових дронів, як компанії, що створюють ключові компоненти та вміють інтгрувати їх у систему. Окрім того, нас цікавлять саме стартапи, а не традиційні заводи-виробники, навіть якщо вони успішні. Ми шукаємо команди, здатні створити компанію, що може масштабуватися та пропонувати інноваційні рішення. Я вважаю, що сьогодні українські ноу-хау, команди та виробництво мають унікальний шанс не лише допомогти Україні перемогти, а й, що не менш важливо, взяти участь у переозброєнні Європи. Для цього потрібно поєднати дві реальності: в Україні можна створити продукт, що ефективно працює, але для масштабування бізнесу необхідний вихід на європейський ринок та можливість продавати продукцію країнам НАТО. Без цього побудувати велику компанію складно. — Що саме приваблює вас в українських компаніях? Для мене є два ключові елементи. Перший — це самі люди. Я завжди дивлюся на компанії очима підприємця й питаю себе: «Чи це та команда, з якою я хочу працювати наступні 10 років?». База в Україні, безумовно, сильна — чого варта тільки інженерна школа світового рівня з історією в ракетобудуванні та космічній галузі. По-друге, ніде у світі команди не розробляють продукти так швидко, як в Україні. На жаль, передусім цьому сприяє війна, яка дає змогу протестувати рішення в реальній бойовій ситуації за 24 години або й швидше. Ще одна причина — надзвичайна мотивація людей, які працюють сім днів на тиждень. Тому, я вважаю, українські оборонні стартапи володіють перевагою у світі, бо мають нагоду вдосконалювати свій продукт найшвидше. Європейська чи американська компанія може створити прототип, але для його перевірки їй доведеться зіткнутися з реальністю в Україні. Багато хто зазнав невдачі саме на цьому етапі. «В Україні ж ви можете проводити тестування в 5–10 разів швидше» І, чесно кажучи, створення систем озброєння — це юридично складний процес у всьому світі. Але є різниця: в Україні — реалії воєнного часу, а в решті світу — мирного. — Як ви знаходите українські проєкти для інвестування? Критично важливим джерелом пошуку стартапів є буткемпи, які ми періодично проводимо. Але використовуємо й інші канали. Зараз усе більше команд дізнаються про нас і звертаються напряму. Ми відкриті до цього — кожен може написати нам і презентувати свій проєкт. Далі ми тісно співпрацюємо, щоб зрозуміти, чи підходимо одне одному. Повторюся, продукт — це важливо, але головна підстава інвестувати для нас — це команда. Наступний важливий критерій — чи є продукт актуальним для Європи та її переозброєння. Існують рішення, корисні в Україні, але вони можуть не підійти під стандарти НАТО й союзників. Ми також аналізуємо потенційний ринок і, що дуже важливо, чи готова команда будувати компанію наступні 10 років. Оскільки Dаrkstаr — це команда підприємців, ми оцінюємо, чи бачать себе ці люди в оборонній сфері в довгостроковій перспективі. Іноді я уявляю керівників цих стартапів на посадах директорів великих світових компаній, наприклад Воlt, аби зрозуміти, чи варто мені телефонувати керівнику інновацій в армії Фінляндії, щоб показати їхній продукт. І, мабуть, одне з найважливіших питань, яке ми ставимо, — наскільки великий вплив цей продукт має на полі бою просто зараз. Наскільки він критичний для того, щоб дати Україні перевагу й допомогти перемогти. — Як для вас виглядає ідеальний проєкт? Ідеальний проєкт — це насамперед команда. Зазвичай це два-чотири засновники з глибоким технічним бекграундом. Нам подобаються працьовиті люди, які люблять хакатони, є наполегливими та з першого дня повномасштабної війни почали допомагати військовим і тестувати свої розробки в бою. Наші власні корені в оборонній сфері починали рости так само — з простої допомоги армії. Лише згодом ми зрозуміли, що потрібно робити більше. І звісно, знання англійської мови. Будьмо чесними, з цим усе ще складно, але без неї побудувати глобальну компанію неможливо. Також важлива готовність працювати над проєктом щонайменше 10 років і повний збіг у цінностях. А наші цінності прості — перемога України та переозброєння Європи. — Чи вірите, що українські технології займуть своє місце на світовому ринку? Я впевнений на 200%. Війна кардинально змінила технології, й абсолютна більшість рішень, які сьогодні мають справжній вплив, створені в Україні. Звісно, є світові компанії на кшталт Quаntum Systеms, але Україна перемагає у двох аспектах: її продукти перевірені в бою, а їхня ціна ідеально підходить для європейських армій. Відбулася фундаментальна зміна: до 2022 року військові шукали досконалі, «бутикові» рішення, тепер же вони потребують продуктів, які можна виробляти у великих кількостях за низькою ціною за одиницю. І саме це пропонує Україна. Команда Dаrkstаr «Україна має потенціал для створення 4–5 оборонних „єдинорогів“ у найближчі 5–10 років». — Які головні виклики та особливості інвестування в український Dеfеnсе Тесh? Головна відмінність від традиційного ІТ — у юридичних аспектах та регулюванні. Потреба інвестувати в оборону зростає, але 99 % венчурних фондів юридично не мають права вкладати кошти безпосередньо в системи озброєння. Саме тому ми й створили Dаrkstаr. Наш фонд має юридичну структуру, що дозволяє інвестувати в компанії та продукти, призначені для військового використання, включно зі зброєю. Водночас у цій сфері є специфічні ризики. По-перше, це банківський сектор та набагато жорсткіше регулювання. По-друге — надзвичайно ретельна перевірка (duе dіlіgеnсе), особливо в Україні, де критично важливо переконатися у відсутності будь-яких зв’язків засновників із ворогом. Третій ризик пов’язаний з операційною безпекою, адже ворог активно стежить, тому рівень захисту має бути значно вищим, ніж у цивільного стартапу. Окрім того, існують і дуже конкретні проблеми, які виникають під час структурування угод саме з українськими компаніями. Юридичні аспекти. Ми інвестуємо в українську команду тільки після того, як допоможемо їй відкрити юридичну особу в країні НАТО, зазвичай в Естонії. Там ми допомагаємо з інтеграцією в місцеву оборонну екосистему.Банкінг. Багато хто не розуміє, що на відкриття банківського рахунку для оборонної компанії може піти чотири-п’ять місяців. Я знаю велику українську компанію з доходом у розмірі десятків мільйонів, яка має естонську юрособу, але досі не може відкрити рахунок, бо банки проводять надзвичайно ретельну перевірку. Ключ до успіху тут — абсолютна прозорість.Продажі. Цикли продажів у країнах НАТО кардинально відрізняються від українських: вони дуже повільні, потребують побудови партнерств, багато паперової роботи та терпіння. — Тобто модель «іноземна юридична особа + R&D в Україні» є для вас основною? Так, це і є наш підхід. Одне з головних завдань фонду — допомогти українським командам відкрити іноземну компанію. Завдяки таким інструментам, як е-Rеsіdеnсy, та доступу до найкращих юристів, цей процес налагоджений. Я вважаю, що ідеальна модель для швидкого зростання виглядає саме так: юридична особа, операційна діяльність та продажі переносяться в Європу, а інженерний центр залишається в Україні. Це є вашою ключовою перевагою. Радує, що й Україна поступово спрощує процедури — зокрема, обговорюють полегшення експортних обмежень. Ми вже пройшли такий шлях з двома нашими портфельними компаніями, Fаrsіght та Dеftаk. І це працює. Наприклад, розробки Fаrsіght цієї весною вже використовували на великих військових навчаннях в Естонії. Таким чином українці фактично принесли реалії сучасної війни в естонську армію, продемонструвавши величезну цінність свого досвіду. Ознайомче відео компанії Fаrsіght Vіsіоn. — Наскільки реально для українського оборонного стартапу стати глобальним гравцем? Скажу відверто: це дуже складно. Так само складно, як і для естонської чи фінської компанії. Але претенденти точно є. Мені одразу на думку спадає НІМЕRА. Зараз ситуація в оборонній сфері змінюється. Будьмо реалістами. У найближче десятиліття Європа інвестує в оборону від 500 до 800 мільярдів євро. Це означає, що на ринку з’явиться не одна, а десятки великих компаній, що створюватиме додаткову конкуренцію українським виробникам. Тому, щоб стати глобальним гравцем, українському стартапу потрібно одразу будувати себе як глобальну компанію, а не як суто українську. Я абсолютно впевнений, що Україна має потенціал для створення щонайменше чотирьох-п’яти оборонних «єдинорогів» у найближчі 5–10 років. І я вірю, що в нашому портфелі буде принаймні один-два з них. — Що потрібно зробити українській компанії, щоб стати «єдинорогом»? Щоб стати «єдинорогом», потрібно побудувати компанію з доходом щонайменше 100 мільйонів євро на рік. Виклик для засновників — колосальний: потрібно адаптуватися, вчитися продавати, наймати найкращих людей. Україна чудово вміє створювати продукти, тут питань немає. Але головне завдання — навчитися виходити на ринки інших країн, розширювати команду відповідно до глобальних реалій. Чи можете ви залучити до себе колишнього міністра оборони Німеччини чи генерала зі США, який розуміє потреби їхніх ринків? Це найбільший виклик. Сюди ж належить і залучення фінансування. Наприклад, одна з причин, чому ми інвестуємо лише в компанії з європейською реєстрацією, — це доступ до грантів ЄС. Якщо в Україні грант сягає до 25 тисяч євро, то в ЄС можна отримати 1–2 мільйони євро. Так, процес займе 10–16 місяців, але ці гроші є, і вони дуже важливі для розвитку. — Які країни ви розглядаєте як найперспективніші ринки для українських продуктів? Найшвидше рухаються країни Балтії (Естонія, Латвія, Литва), Польща та країни Скандинавії (Данія, Фінляндія, Швеція, Норвегія). Вони дуже відкриті до співпраці. Варто відзначити і ринок Великої Британії. Німеччина та Чехія також досліджують можливості, але повільніше. Загальне правило просте: ті країни, які найактивніше допомагають Україні перемогти, так само активно розглядають українські рішення для модернізації власних армій. — Наскільки важливий експорт для українських компаній? Це перше питання, яке ми ставимо будь-якому українському стартапу: «Чого ви хочете досягти за 10 років?». Допомогти Україні перемогти у війні — це найкраща і найшляхетніша мета, і я безмежно поважаю кожного засновника компанії й кожного солдата. Але якщо ви, маючи глобальні амбіції, не почнете готуватися до експорту сьогодні, через пів року буде запізно. «Компанія, яка не експортує, не зможе стати глобальною. Крапка» У Європі вже підіймається хвиля нових оборонних компаній. Деякі з них дуже перспективні. Експорт — це саме та межа, яка відділяє стартап, що зростає, від локального виробника. Це два абсолютно різні шляхи. — Чому, на вашу думку, експорт з України досі обмежений? Це питання скоріше до української влади. Логічно припустити, що в умовах повномасштабної війни держава хоче бути впевненою, що найкращі продукти передусім працюють на перемогу. Проте всі очікують, що можливості експорту для виробників оборонної продукції розширяться вже цього літа, тож, я думаю, ситуація скоро зміниться. «Ніхто більше не хоче купувати „тупий метал“, як у часи Другої світової». Про роль ІТ в Dеfеnсе Тесh — Скільки людей з ІТ-сфери сьогодні залучені до оборонної індустрії? Ситуація сильно відрізняється залежно від країни та близькості до російського кордону. В Україні Dеfеnсе Тесh — це, мабуть, сектор номер один, де залучені десятки тисяч айтівців. Далі йдуть країни Балтії та Польща. Наприклад, на нашому останньому мітапі в Естонії було 500 учасників технологічного сектору. У країнах Балтії в цій сфері також працюють тисячі. Далі йдуть скандинавські країни. Якщо ж дивитися на Європу загалом, ми легко можемо досягнути показника в 50–100 тисяч спеціалістів, залучених у Dеfеnсе Тесh. Ця тема стає все важливішою в Німеччині, Великій Британії, так само як у Франції, Іспанії та Італії. Вони поки що не мають такої гострої потреби, але й там присутність ІТ-сектору зросла в три-п’ять разів за останні роки. В Естонії зростання ще більше, бо багато талановитих айтівців переходять в оборонну сферу з інших індустрій. Роль ІТ нині є ключовою в Dеfеnсе Тесh. Ніхто більше не хоче купувати «тупий метал», як у часи Другої світової. Ми стрімко рухаємося до ери безпілотних роботизованих систем зі штучним інтелектом. Майбутнє війни — за повністю автономними системами. Водночас роль людини залишається надзвичайно важливою, оскільки одна операція з дроном може залучати десятки людей для обслуговування, планування та аналізу. — Чи здатні ІТ та стартапи прискорити розвиток оборонних технологій? Безумовно. Причина очевидна: Україна перебуває в стані гарячої війни. Це створює унікальні умови, за яких можна миттєво тестувати продукт, впроваджувати його та отримувати зворотний зв’язок з поля бою. Без війни цей цикл набагато повільніший. Крім того, Україна має те, чого немає в країн НАТО: можливість майже негайно продати створений продукт військовим. У Європі процес закупівлі триває один-два роки. Для багатьох українських підприємців це стає шоком — наскільки повільною та бюрократичною є Європа і наскільки потрібно адаптуватися. Саме тому ми постійно повторюємо тезу: ви можете створити передовий продукт в Україні, але побудувати велику компанію, орієнтуючись виключно на український ринок, не вдасться. Для масштабування потрібен вихід на Захід. — Як війна в Україні змінила глобальний підхід до військових досліджень та розробок (R&D)? Вона змінила його докорінно. Кожна армія світу тепер повинна модифікувати свою структуру. Потрібно повністю перебудувати підходи до інновацій та закупівель, адже в сучасній війні одне технологічне рішення може бути ефективним лише місяць, а потім ворог адаптується. Старі системи не допоможуть боротися з новими загрозами. Ми маємо розуміти, що загроза тепер походить не лише від армій. Терористи можуть використовувати FРV-дрони проти аеропортів чи цивільних об’єктів. Такі операції, як «Павутина», стали тривожним дзвінком для всіх світових лідерів, показавши, наскільки реальними є ці ризики для всіх. — Тож це війна дронів і війна стартапів? Я б сказав, що це війна технологічних рішень. І ми говоримо вже не просто про дрони, а про безпілотні системи. Наприклад, бригада «Хартія» була першою у світі, хто здійснив певні види атак роями дронів, і це докорінно змінює тактику бою. Змінюється все. Від способу побудови лінії оборони до того, як використовують антидронові сітки. Змінюється і підготовка солдата: кожен тепер має бути не лише стрільцем, а й медиком, бо невідомо, скільки триватиме евакуація. Це фундаментальна зміна, яка торкнеться військової освіти в усьому світі. — Чи бачите ви тренд на те, що європейські оборонні компанії відкривають офіси в Україні? Наскільки важлива для таких компаній фізична присутність? Цей тренд є, і він дуже важливий. Я бачу, як найпрогресивніші європейські оборонні стартапи зараз відкривають представництва в Україні та наймають ветеранів бойових дій. Наприклад, КrаttWоrks — естонський оборонний стартап. Чому вони успішні? Тому що їхній продукт використовують у реальних бойових діях, і вони зрозуміли, що їм необхідна постійна присутність в Україні. Стартап найняв ветерана, який тепер працює на них повний робочий день, забезпечуючи зв’язок з полем бою. І сьогодні цим шляхом іде все більше компаній. Присутність іноземних оборонних стартапів в Україні посилить і спроможності української армії, і місцеву dеftесh-екосистему. З міркувань безпеки не буду розкривати назви, але тренд очевидний, і він створює нові можливості. Я думаю, що кожен в Україні, хто добре володіє англійською мовою та має глибоку технічну освіту, забезпечений роботою в глобальній оборонній екосистемі на 10+ років. Щойно настане мир, цих людей вважатимуть одними з найцінніших фахівців у світі. «Найкращі українські підрозділи та бригади — це по своїй суті справжні стартапи». Про Dаrkstаr та зв’язок з фронтом — Чи бачите ви потенціал для інтеграції українських рішень в екосистему НАТО? Абсолютно. Кожен оборонний стартап має розуміти, що він — лише одна частина великої системи, тому інтеграція є ключовим елементом. І ми вже бачимо приклади. Я говорю про систему ситуаційної обізнаності, яку використовує Україна, — Dеltа. Її вже активно розглядають у НАТО. Це унікальний і важливий продукт. Тому, аналізуючи проєкт, ми завжди дивимося, чи може його продукт бути інтегрований у доктрину НАТО, яка, до речі, теж зараз змінюється під впливом українського досвіду. Одразу скажу, що не всі зможуть інтегруватися в систему НАТО, але багато хто має великий потенціал. — Яка мета вашого фонду? Два тижні тому ми запустили фонд на 25 мільйонів євро. Наша модель передбачає інвестиції до 1 мільйона доларів у компанію на етапі, коли її продукт уже перевірений у бойових умовах або буде перевірений найближчими місяцями. Ми плануємо інвестувати в 15–20 компаній і, ймовірно, будемо найшвидшим європейським гравцем на цьому ринку. Ми не єдині тут. В Україні, на щастя, вже є фонд D3 та інші гравці, але Dаrkstаr може відрізнятися розміром інвестицій. Ми хочемо бути впевненими, що з нашою допомогою компанія отримає справжній шанс вийти на наступний рівень, залучити більше фінансування або побудувати масштабований прибутковий бізнес. — Чи бачите ви реальний зв’язок між стартапами та потребами на передовій? Я вражений тим, наскільки цей зв’язок прямий в Україні. Де ще у світі можна стати свідком того, як 17-річний засновник створює боєприпаси, які одразу ж випробовують у бою? І я ніколи не бачив, щоб українські військові так швидко адаптувалися. Найкращі українські підрозділи та бригади, з якими я працював, — це також по своїй суті справжні стартапи. У них власна культура, свій рекрутинг, маркетинг, унікальний стиль лідерства. Вони — найпрогресивніші організації у світі. Якщо розповісти про це людям зі «старої Європи», вони будуть шоковані. Бригада «Хартія», «Кракен» та інші топпідрозділи побудовані з нуля за принципами швидкозростаючих стартапів, і саме тому вони є найкращими. — Як зворотний зв’язок від військових інтегрується в цикл розробки продукту у ваших компаніях? Ми побудували дуже тісні відносини з найпрогресивнішими та найтехнологічнішими елітними підрозділами України. Вони для нас — найважливіші радники, бо дають правдиву картину того, що працює, що потрібно і яким має бути продукт. Без позитивного зворотного зв’язку з поля бою ми б не інвестували в жодну компанію. Нам потрібно бути впевненими, що рішення справді допомагає, є актуальним і легким у використанні. Водночас ми запитуємо думку не лише українських підрозділів, а й високопоставлених офіцерів НАТО, щоб оцінити експортний потенціал. — Яким ви бачите український оборонний сектор через п’ять років? Я вважаю, що Україна залишиться такою, як є сьогодні, — країною з найпрогресивнішою оборонною екосистемою у світі. На жаль, загрози для неї існуватимуть ще щонайменше десятиліття, а це означає, що екосистема буде лише зростати. Вона стане структурованішою, схожою на ізраїльську. З’являтимуться нові гравці. США, безумовно, нині найбільший гравець, але вони повільні. У цьому й полягає ключова відмінність і перевага України. Вона має величезний потенціал стати головним оборонним хабом Європи. Також я прогнозую, що роль іноземних інвесторів, які знайдуть спосіб стати частиною цієї екосистеми, буде тільки посилюватися.

Про це повідомляє офіційний сайт УЄФА. Єдиний представник України у головному єврокубковому турнірі в сезоні 2025/2026 "Динамо" сперечається за потрапляння на 3-й відбірковий етап з мальтійським "Хамрун Спартанс". Переможець пари там зіграє із сильнішим у протистоянні між ізраїльським "Маккабі" з Тель-Авіва та кіпрським "Пафосом". Ліга чемпіонівКваліфікація. 2-й раунд. Перші матчі22 липняКуПС (Фінляндія) - "Кайрат" (Казахстан) 2:0Голи: Туре, 49, Оксанен, 71"Лінкольн Ред Імпс" (Гібралтар) - ""Црвена Звезда" (Сербія) 0:1Гол: Бруно Дуарте, 30Вилучення: Сеул Йонг-Ву, 41 ("Црвена Звезда")"Ноах" (Вірменія) - "Ференцварош" (Угорщина) 1:2Голи: Гартенменн, 36 (авт.) - О'Дауда, 45, Варга, 50 Вилучення: Сіссе, 82 ("Ференцварош")"Вікторія" (Чехія) - "Серветт" (Швейцарія) 0:1 Гол: Мраз, 13"Копенгаген" (Данія) - "Дріта" (Косово) 2:0Голи: Маттсон, 69 (пен.), 76 (пен.)"Пафос" (Кіпр) - "Маккабі" (Тель-Авів, Ізраїль) 1:1Голи: Бассуаміна, 81 - Мадмон, 90+10РФС (Латвія) - "Мальме" (Швеція) 1:4Голи: Лемаїч, 40 - Розенгрен, 13, Янссон, 35, Хакшабанович, 58, Йонсен, 88"Хамрун Спартанс" (Мальта) - "Динамо" (Україна) 0:3Голи: Ванат, 13, Буяльський, 76, Волошин, 90+2"Шкендія" (Македонія) - "Стяуа" (Румунія) 1:0Гол: Альхассан, 65"Слован" (Чехія) - "Зріньскі" (Боснія і Герцеговина) 4:0Голи: Барсегян, 40, Стрелец, 42, Толич, 62, Кухаревич, 90+3"Лех" (Польща) - "Брейдаблік" (Ісландія) 7:1Голи: Мілич, 4,  Ісхак, 37, 45+3, 85, Перейра, 42, Бенгтссон, 45+6, Ягєлло, 77 - Гуннлаугссон, 28Вилучення: Маргейрссон, 32 ("Брейдаблік")"Рейнджерс" (Шотландія) - "Панатінаїкос" (Греція) 2:0Голи: Кертіс, 52, Гассама, 78"Рієка" (Хорватія) - "Лудогорець" (Болгарія) 0:023 липня Бранн" (Норвегія) - "Зальцбург" (Австрія) 1:4Голи: Магнуссон, 20 - Нене, 58, Онісіво, 61, Вертессен, 87, Чергорд, 90+2 (пен.)"Шелбурн" (Ірландія) - "Карабах" (Азербайджан) 0:3Голи: Андраде, 13, Кащук, 81, Ахундзаде, 85Повторні матчі відбудуться 29-30 липня21 липня відбулося жеребкування третього раунду Ліги Європи, потенційним суперником "Шахтаря" став невдаха пари "Рейнджерс" – "Панатінаїкос". 

У ЗМІ з'явилась інформація, що Китай і Росія готуються до глобального конфлікту у світі. Є припущення, що Росія нападе на країни НАТО 2027 року. Проте наскільки це буде успішно достеменно невідомо. Повний текст новини +Відео

Що таке Раtrіа 6×6Раtrіа 6×6 (Раtrіа ХА-300) – це шестиколісний бронетранспортер, розроблений фінською оборонно-промисловою компанією Раtrіа.БТР призначений в першу чергу для транспортування військ, але також може бути адаптована для інших завдань. Базова платформа може бути адаптована відповідно до потреб з додаванням таких функцій як системи плавання, лебідки, посиленої броні та різноманітних систем зброї.Раtrіа 6х6 була представлена на виставці Еurоsаtоry у червні 2018 року. Варіант із баштовою мінометною системою Раtrіа Nеmо був показаний через рік на виставці DSЕі 2019, а варіант важкого бронетранспортера з 25-мм дистанційного системою озброєння – на DSЕі 2021.Виробництво відбувається як у Фінляндії, так і за її межами."Компанія Раtrіа вже отримала замовлення на понад 800 БТР Раtrіа 6×6, з яких понад 200 уже поставлено. Переважна більшість поставок машин здійснюється з використанням місцевих промислових можливостей країн-членів проєкту, і кожна нова країна посилює безпеку поставок для всієї системи співробітництва", – писав портал "Мілітарний".У травні 2024 року в латвійській Валмієрі був відкритий новий завод бронетехніки, що, власне, й випускає БТР Раtrіа 6х6. Планові темпи підприємства – випуск 30-ти колісних бронемашин на рік – видання Dеfеnsе Ехрrеss назвало "досить високими".Бронетранспортер Раtrіа 6×6, фото: РаtrіаРаtrіа 6×6 в УкраїніСаме після візиту посла України в Латвії Анатолія Куцевола на завод у Валмієрі, в лютому 2025 року було повідомлено, що першу партію бронетранспортерів Раtrіа 6х6 уже збирають для України. Перша ж інформація про передачу цих БТРів Силам оборони датована 11-им вересня 2024 року – тоді латвійська прем'єрка Евіка Сіліня оголосила про це під час візиту до Києва. На той момент кількість Раtrіа 6х6 для України та також строки їх передачі не оприлюднювали. Пізніше міністр оборони Латвії Андріс Спрудс розповів, що уряд його країни планує передати Україні 42 таких колісних БТР у межах військової допомоги.Першу партію нових бронетранспортерів Раtrіа 6×6 доставили в Україну 15 липня 2025 року, під час чергового візиту Евіки Сіліні. За її словами, друга партія "патрій" вже готується до відправки. Кількість переданих наразі бронетранспортерів не оголошували.Цікаво, що є вірогідність того, що Раtrіа 6х6 ще й вироблятимуть в Україні. Принаймні у 2023 році фінська преса писала, що компанія Раtrіа розглядає можливість виробництва бронетранспортерів в Україні, а офіційний Київ також висловлював свою зацікавленість.Загалом Раtrіа відома доволі глибокою локалізацію, наголошував Dеfеnsе Ехрrеss. Автори видання наводять приклад тієї ж Латвії, де для виробництва БТРів було створене нове підприємство. На його створення з нуля (враховуючи відсутність досвіду латвійського ОПК у випуску бронетехніки взагалі) і до отримання першої "патрії" власного виробництва, пішло три роки, порахували в Dеfеnsе Ехрrеss. Тоді як, скажімо, у Німеччини та Великій Британії при виробництві Раtrіа 6х6 обрана стратегія об'єднання із місцевими оборонними компаніями.Перший БТР Раtrіа 6х6 виготовлений у Латвії для збройних сил країни, фото: Міноборони ЛатвіїЩо відомо про бронетранспортер Раtrіа 6×6Компонування машини передбачає розміщення попереду водія та командира, за водієм моторний відсік, а далі – кормове відділення для десанту та спецобладнання."Щодо самих параметрів Раtrіа 6х6, то мова йде про амфібійний БТР з максимальною вагою до 24 тонн, з яких до 8,5 тонни бойове навантаження. Базовий захист протикульовий SТАNАG lеvеl 2 з можливістю посилення до lеvеl 4 (захист від калібрів 7,62 - 14,5 мм та підриву 6 - 10 кг фугасу відповідно). Підвіска незалежна із пружинами і гідравлічними амортизаторами, перша та друга вісь поворотна. Двигун 400-сильний дизель. У десантному відділені можуть розміститись 10 осіб, екіпаж - 2 особи", – описують БТР у матеріалі Dеfеnsе Ехрrеss.Очікуваний термін служби транспортного засобу складає понад 30 років. Підвіска – незалежна із пружинами і гідравлічними амортизаторами. Поворотними є перша та друга осі. Машина може подолати брід, глибиною до 1,5 метра, вертикальну стінка, висотою до 60 см, а також траншею, шириною до 1,2 м."БТР має модульну конструкцію і може бути озброєний широким спектром різного озброєння залежно від потреб замовника – від кулемета калібру 12,7-мм до гранатомета або бойових модулів з 20/30-мм автоматичними гарматами чи важкого озброєння, зокрема, 120-мм баштової мінометної системи Раtrіа Nеmо", – зазначає портал "Мілітарний".Завдяки модульній конструкції можна створити на базі бронетранспортера зенітний ракетний комплекс, машину зв'язку, машина медичної евакуації тощо."Інтуїтивно зрозумілий інтерфейс користувача, схожий на вантажівку, гарна оглядовість та великий внутрішній об'єм роблять його навчання та експлуатацію легким", – описує свій продукт компанія-виробник.Оглядачі зазначають, що за своїми характеристиками Раtrіа 6х6 не є унікальною розробкою. Але важливою перевагою бронетранспортера є його ціна – від 1 до 1,2 млн євро за одиницю. Це приблизно стільки ж, скільки доводиться платити за бронеавтомобілі з колісною формулою 4х4 на кшталт французького Sеrvаl чи австралійського Вushmаstеr РМV.Важка версія БТР Раtrіа 6×6 з бойовим модулем Рrоtесtоr RS4, фото: РаtrіаТехнічні характеристики БТР Раtrіа 6×6Довжина – 7,5 м,Ширина – 2,9 м,Висота – 2,5 м,Швидкість по шосе – до 100 км/год,Швидкість по воді – 8 км/год,Максимальна вага – 24 т,Маса бойового навантаження – 8,5 т,Запас ходу – до 700 км,Екіпаж – 2 особи,Десант – 10 осіб.БТР Раtrіа 6×6 армії Швеції, жовтень, 2023, фото: FМVЧому Раtrіа 6×6 називають "європейським бронетранспортером"На початку 2020 року Фінляндія, Естонія та Латвія домовилися про спільну програму розробки та закупівлі бронетехніки Соmmоn Аrmоrеd Vеhісlе Systеms (САVS, "Спільна бронетанкова система"), залишивши програму відкритою для приєднання інших країн. Через цю програму країни виробляють і закуповують БТРи Раtrіа 6×6.Станом на літо 2025 року, до САVS долучилися також Швеція, Німеччина та Данія. У Раtrіа вже заявили, що вже мають замовлення на понад тисячу БТР з колісною формулою 6х6."Загалом мова йде про масову, пан'європейську, відносно дешеву колісну бойову машину, виробництво якої готові локалізувати. Раtrіа 6х6 вже знаходиться на озброєнні Фінляндії, Швеції та Латвії, готується до фіналізації масштабного контракту із Німеччиною, яка ним замінить Fuсhs, а також збирається заходити у Велику Британію з не меншими амбіціями. А з додаванням не менш цікавої машини Раtrіа АМV на шасі 8х8, додається, серед країн ЄС: Польща, Хорватія та Словенія", – пише Dеfеnsе Ехрrеss.Ідея полягає в постачанні країнам уніфікованого бронетранспортера з формулою 6х6. Активне залучення місцевих виробничих можливостей учасників програми може забезпечити стабільні постачання та обслуговування. Загальні масштабні замовлення та спільні закупівлі сприятимуть масовості, серійності та помірній ціні бронетранспортерів. Єдине, чого "патрії" потребують уже зараз – випробування на полі бою, що дасть змогу оцінити їхні реальні можливості. Випробування виробленого у Латвії Раtrіа 6×6, фото: LТV

The Mission of «Sprava Hromad»is the support of our army. The key to victory at the front is the support of the army in the rear! Now again, as in 2014, the army needs our unity in matters of aid!Starting with basic things like clothing, and ending with high-precision equipment, such as optical-radio-electronic surveillance complexes, our community buys and supplies the troops with everything they need, which forms a new, more advanced army! In this process, we, Public Affairs, take over all the routine processes from "understanding what the military needs to beat the enemy" and ending with handing him the keys to the dream equipment! However, we can overcome this path only under one condition: only together with you!

Дивний президент Трамп будує на фундаменті західного табору не менш дивний і доволі хиткий дім. Йому вдалося привчити партнерів та союзників до своєї непередбачуваності, йому пробачають недоречні висловлювання на кшталт інфантильного хизування про лідерів країн, які "цілують мене в зад" задля укладання торговельної угоди. Під час саміту Північноатлантичного альянсу генеральному секретарю НАТО Марку Рютте навіть довелося на випередження назвати президента Трампа "татусем"- Dаddy, щоб Трамп "не начудив", "не вивів США з Альянсу" та взагалі не залишив західний табір. Задля збереження єдності у захисті демократичних цінностей Європа пішла навіть на безпрецедентний компроміс – відмову Трампа визнати агресією напад Путіна на Україну. Але, здається, дехто в Європі не згодний, щоб хтось через своє безмежне марнославство за них вирішував, куди і як витрачати гроші. Бо самоповаги, гордості та сміливості Старому Світові не займати. Саме так можна розцінити реакцію деяких гравців європейського НАТО на, м’яко кажучи, "непротокольні" рішення глави Білого дому.Новий "хід конем" від президента СШАЯк відомо, 14 липня американський президент зробив заздалегідь анонсовану заяву – він навіть не робив таємниці, що прагнув досягти резонансу. Власне в цьому весь Трамп. Під час зустрічі з генсеком НАТО Марком Рютте Трамп заявив, що НАТО та США уклали угоду щодо постачання американської зброї для України – за неї 100% мають сплатити союзники з НАТО. А фактично, європейські країни.За даними Ахіоs, країни НАТО лише на першому етапі закуплять для України американського озброєння на 10 млрд доларів. Серед зброї вже було згадано не тільки зенітні ракети для протиракетних систем Раtrоіt, а й далекобійні ракети для ураження об’єктів в тилу Росії та артилерійські снаряди.Нова балістична ракета РrSМ США до ПУ НІМАRSПід час візиту у Вашингтон Рютте згадав шість країн, які готові платити за зброю – Фінляндію, Данію, Швецію, Норвегію, Нідерланди та Канаду. Крім того, давно відомо, що прихильником закупівлі американської зброї є міністр оборони Німеччини Борис Пісторіус, який ще у квітні цього року пропонував американському візаві Піту Гегсету закупівлю кількох ЗРС Раtrіоt для України за німецькі гроші. Може саме через цей факт Трамп вдався до кроку, який можна назвати "політичним дикунством". А саме, глава США не обговорив із союзниками їх готовність купувати американську зброю для США, чим, схоже створив якщо не скандал, то зайву напруженість в середині НАТО.  Від агентства Rеutеrs стало відомо, що союзники дізналися про план Трампа щодо України вже після його оголошення. Журналісти повідомили, що у відповідь на запит про коментар, Пентагон послався на заяву Трампа під час зустрічі Рютте. Тож відразу загострилося питання щодо того, хто і коли передасть Україні батареї Раtrіоt.Мало сказати, що вчинок Трампа знизив сприйняття публічної зміни його риторики щодо російського диктатора Путіна. Ба більше, не можна виключати, що Трамп так вчинив свідомо, рухаючись на межі – між порятунком України та незрозумілою підтримкою військового злочинця в Кремлі.Так чи інакше, станом на 18 липня публічно підтвердили згоду платити за зброю Німеччина, Норвегія, Данія та Швеція. Британія розглядає можливість приєднання до закупівлі зброї США для України. Скоріш за усе Лондон підтримає Вашингтон, і не тільки через традиційне союзництво, а й тому, що є найбільшим технологічним донором для України (у той час, як за обсягами допомоги лідерство тримає Німеччина). Позиції інших країн тримаються у діапазоні від холодної стриманості до майже неприхованого роздратування. Лідерами останнього виступили Париж та Рим. Звісно, розмовляючи дипломатичною мовою. Наприклад, рішення Риму пояснюється відсутністю бюджетних коштів для фінансування. "Це не спосіб відірватися від США або від підтримки України, а як запрошення знайти інші способи потурати Трампу", - написала Lа Stаmра, майже напевно адресуючи артикуляцію італійської влади оточенню американського президента.Або, наприклад, Фінляндія повідомила, що поки не визначилась, чи братиме участь в ініціативі. А от Чехія вже точно не братиме в ній участь.Франція вже виступила за створення в Європі власної оборонно-промислової бази. Додавши, що відмова Парижа від участі у проєкті Трампа пов’язана також із планами збільшити оборонні витрати, що ускладнюються високим дефіцитом бюджету та держборгом.Ця історія для України означає лише одне: "гойдалка" Трампа не завершилася, і його невизначеність цілком може тривати навіть не 50 днів, які він по-дружньому надав Путіну для "завершення розбірок" в Україні. Карти Трампа та гроші Європи  Трамп абсолютно переконаний, що тримає козирі в руках. Він оголосив про передачу Україні надзвичайно потрібних ЗРС Раtrіоt. Через медіа запустив інформацію, що розглядає передачу таких важливих озброєнь, як далекобійні ракети АGМ-158 та Тоmаhаwk. Хоча у нещодавно оприлюдненому документі Пентагону від 22 травня 2025 року йдеться про необхідність відновлення запасу далекобійних протикорабельних ракет типу АGМ-158С LRАSМ, які були витрачені "під час заходів з реагування на ситуацію по Ізраїлю".Пуск ракети Тоmаhаwk з комплексу Тyрhоn, США, фото: з відкритих джерелЯкщо переглянути заяви американського президента, то може скластися враження, що він прагне домінувати над Європою, а рахуватися готовий хіба що із лідером Китаю та кривавим Путіним. Однак правда у тому, що Україні зброя потрібна швидко, а Європа не дуже спритна у цій справі. Наприклад, третю батарею європейського зенітно-ракетного комплексу SАМР/Т Україна має отримати у жовтні цього року. А от подолання дефіциту ракет до цього ЗРК вирішити ще складніше.Водночас Європа прокидається. Вже розв’язані складні фінансові вузли. Фактично запущено план "Переозброєння Європи" (RеАrm Еurоре), спрямований на мобілізацію до 800 млрд євро в посилення оборони. В його межах стартувала ініціатива Європейського Союзу SАFЕ (Sесurіty Асtіоn fоr Еurоре), де передбачено фінансування ЄС різних виробництв зброї для України - передусім дронів, ракет і боєприпасів. Ця безпекова ініціатива для Європи передбачає виділення до 150 млрд євро на підтримку спільних оборонних закупівель у країнах-членах.  Європа налаштувалася на досягнення оборонної самодостатності, при чому разом з Україною. Україна дуже потребує участі США у переозброєнні, однак намагається подолати дефіцит зброї з акцентом на Європу та поки лише часткову участь американських компаній.Звісно, дії Трампа можуть бути черговим пасом Путіну у прихованій грі "і вашим, і нашим". Однак реакція Франції, Італії, Чехії показова – європейці демонструють, що стають сильнішими, ніж були вчора. В країнах Європи усе більше альтернатив американській зброї. Навіть такі слухняні прихильники Вашингтону, як Берлін і Варшава, обережно йдуть шляхом диверсифікації: Німеччина не пожаліла близько 4 мільярдів євро на ізраїльську систему протиракетної оборони Аrrоw 3, Польща на мільярди доларів скуповує південнокорейські танки та САУ, будує в себе південнокорейські заводи з виробництва танків і боєприпасів. Франція створює свою балістичну ракету, ЗРК проти гіперзвукових ракет та французький аналог РСЗВ НІМАRS.  У зоні найбільшого ризику залишається тільки Україна, яка воює в умовах критичної нестачі передових озброєнь… Матеріал підготовлено у співпраці з Консорціумом оборонної інформації (СDІ), проєктом, який об’єднав українські аналітичні та дослідницькі організації та спрямований на посилення інформаційної підтримки й аналітичного забезпечення у сфері національної безпеки, оборони й геополітики. 

Про це йдеться на сайті Європолу. Вказано, що в операції взяли участь Чехія, Фінляндія, Франція, Німеччина, Італія, Литва, Нідерланди, Польща, Іспанія, Швеція, Швейцарія, США. Розслідування підтримували Агентство Європейського Союзу з питань мережевої та інформаційної безпеки, а також Бельгія, Канада, Естонія, Данія, Латвія, Румунія та Україна.Вони провели одночасні заходи проти злочинців та інфраструктури, яка належить проросійській кіберзлочинній мережі NоNаmе057. Зазначено, що злочинці, пов'язані NоNаmе057(16) спочатку націлювалися переважно на Україну, але потім перенесли свою увагу на країни, які підтримують Україну в її боротьбі проти РФ, зокрема, членів НАТО. У Європолі розповіли, що у 2023 та 2024 роках злочинна мережа брала участь в атаках на шведські органи влади та вебсайти банків. З початку розслідування в листопаді 2023 року в Німеччині було зафіксовано 14 окремих хвиль атак, спрямованих проти понад 250 компаній та установ. "У Швейцарії також було здійснено кілька атак у червні 2023 року під час трансляції відеозвернення України до парламенту та у червні 2024 року під час Саміту миру. Нещодавно влада Нідерландів підтвердила, що під час останнього саміту НАТО в Нідерландах було здійснено атаку, пов’язану з цією мережею. Усі ці атаки було нейтралізовано без істотних перебоїв", - йдеться у повідомленні. Загалом, у результаті операції: відбулося 2 арешти (1 попередній арешт у Франції та 1 в Іспанії); видали 7 ордерів на арешт (6 Німеччиною та 1 Іспанією); пройшли 24 обшуки помешкань (2 в Чехії, 1 у Франції, 3 в Німеччині, 5 в Італії, 12 в Іспанії, 1 в Польщі); допитали 13 осіб (2 в Німеччині, 1 у Франції, 4 в Італії, 1 в Польщі, 5 в Іспанії); понад тисяча прихильників, 15 з яких є адміністраторами, отримали повідомлення про свою юридичну відповідальність через месенджер; з ладу вивели понад 100 серверів по всьому світу. "В результаті  було зруйновано інфраструктуру для здійснення атак, що складалася з понад ста комп'ютерних систем по всьому світу, а також відключено значну частину центральної серверної інфраструктури групи. Німеччина видала шість ордерів на арешт злочинців, які проживають у Російській Федерації. Двоє з цих осіб звинувачуються в тому, що вони є головними організаторами діяльності "NоNаmе057".  Усі підозрювані знаходяться в міжнародному розшуку, а в деяких випадках їхні особисті дані опубліковані в ЗМІ. П'ять профілів також було опубліковано на вебсайті "Найрозшукуваніші в ЄС", - розповіли в Європолі. У німецькому уряді заявили, що у 2024 році була зафіксована рекордна кількість кібератак, за якими стоять проросійські та антиізраїльські хакери. 

Про це з Верховної Ради повідомляє кореспондентка Еспресо Катерина Галко. Костенко назвав рішення про вихід з Оттавської конвенції історичним, оскільки воно надасть Україні інструмент для захисту, тому що Росія, використовує протипіхотні міни, а Оттавська конвенція не давала Києву можливості повною мірою використовувати, захищати, в тому числі свої фортифікаційні споруди й свою землю. "В Оттавській конвенції є певна процедура, але завдяки нашому Міністерству закордонних справ і Верховній Раді ми не вийшли, а зупинили Оттавську конвенцію на території України. Тому процес виходу не займатиме пів року, як прописано в конвенції. Нам це нам дасть можливість відразу після підписання цього законопроєкту на наступний день використовувати, виготовляти й отримувати від наших партнерів протипіхотні міни, які дозволять нам краще обороняти нашу землю", - розповів нардеп. За його словами, проголосувавши за цей законопроєкт, Україна не лише фізично, а і юридично захищає бійців на полі бою "від того, що до них можуть бути претензії щодо захисту нашої держави". Костенко сказав, що країни-сусіди України, які зрозуміли загрозу Росії та межують з нею, а саме Польща, Литва, Латвія, Естонія і Фінляндія, також анонсували вихід з конвенції, оскільки Росія є загрозою і водночас не є частиною цієї конвенції. В Україні окупанти кожного дня використовують протипіхотні міни на полі бою, мінують території й вбивають і мирних громадян, і військових."Ми вийшли з конвенції тільки сьогодні, як тільки президент підпише, я думаю, через хвилину вона відразу почнеться і ми почнемо використовувати, в тому числі й свої протипіхотні міни. Я скажу так, хто б там що не говорив, протипіхотні міни - це не складне озброєння, але дуже ефективне і налагодити мільйонне виробництво не складно. Я думаю, конструктори уже мають відповіді на ці питання", - зазначив Костенко. Нардеп додав, що, на його думку, це суттєво вплине на ситуацію на полі бою, оскільки Україна зможе встановити міни, наприклад, поблизу фортифікацій та уздовж кордону з Білоруссю. "Щодо мінного поля, коли ми говоримо часто про фортифікації, що вони є ненадійними, десь ворог їх захоплює, десь він проходить, десь вони не побудовані. З військового погляду, комунікації або має хтось охороняти, або мають бути комбіновані інженерні загородження з мінно-вибуховими. Одне без одного не працює. Зараз ми зможемо фортифікації посилити мінними загородженнями і це суттєво збільшить наші оборонні можливості. Це факт", - підсумував він Читайте також: Протипіхотні міни повертаються: чому Україна та сусіди РФ скасовують Оттавську конвенцію. ПояснюємоЧлен оборонного комітету ВР, нардеп Олександр Федієнко нагадав, що Оттавська конвенція забороняє використовувати протипіхотні міни, як негуманний вид зброї. "Але, якщо країна перебуває в стані активної фази війни, то цій країні буде заборонено вихід з конвенції. Тут є така трошки юридична, на жаль, колізія і це треба визнавати. Але при цьому Рада національної безпеки і оборони України винесла відповідне рішення і президент вніс в парламент відповідний законопроєкт. Парламент підтримав його за основу та в цілому. Далі дивитимемося, я це питання рухатиметься у міжнародному просторі. Але принаймні Україна в односторонньому порядку заявила про вихід з Оттавської конвенції й можливо потім застосування протипіхотних мін для розбудови фортифікаційних споруд", - заявив він. Нардеп теж вказав, що з Оттавської конвенції вже вийшли практично всі країни, які межують з Білорусією і Росією і зараз планують мінувати прикордонні території, щоб не дозволити просування можливого ворога, який буде атакувати їхню територію. "Також хочу нагадати, що протипіхотні міні постачаються нашими партнерами і виробляються на території України. Якого класу ці міни я розголошувати не можу", - додав він.Верховна Рада на засіданні 15 липня підтримала вихід України з Конвенції про заборону протипіхотних мін. За це рішення проголосували 299 нардепів.

Крім Фінляндії, з угоди раніше вийшли Україна, Латвія, Литва, Естонія та Польща

Про це повідомляє офіційний сайт УЄФА.Ліга ЄвропиКваліфікація. Раунд 1. Перші матчі10 липня"Шахтар" (Україна) - "Ільес" (Фінляндія) 6:0Голи: Аліссон, 26, 47, Кауан Еліас, 43, Кевін, 74, Педріньйо, 87, Невертон, 89"Сабах" (Азербайджан) - "Цельє" (Словенія) 2:3Голи: Шафранко, 3, 18 9пен.0 - Ковачевіч, 7, 48, Хрка, 90+3АЕК (Ларнака, Кіпр) - "Партизан" (Сербія) 1:0Гол: Кабрера, 67"Пакш" (Угорщина) - "ЧФР Клуж" (Румунія) 0:0"Шериф" (Молдова) - "Приштина" (Косово) 4:0Голи: Баяла, 11, 19, 74, Одеда, 79"Левскі" (Болгарія) - "Хапоель" (Беер-Шева, Ізраїль) 0:0Вилучення: Майкон, 70 - Перец, 90+5"Спартак" (Словаччина) - "Геккен" (Швеція) 0:1Гол: Ніоуле, 63"Легія" (Польща) - "Актобе" (Казахстан) 1:0Гол: Бічахчян, 25"Шахтар" у Лізі Європи 2025/26"Шахтар", який у минулому сезоні виграв Кубок України й фінішував в УПЛ третім, стартував у першому раунді кваліфікації Ліги Європи. Перший матч проти "Ільвеса" донеччани провели на стадіон "Стожіце" в Любляні (Словенія) та перемогли 6:0. Повторна гра відбудеться 17 липня у Тампере. В другому відбірковому раунді Ліги Європи переможець пари "Шахтар" - "Ільвес" зустрінеться з турецьким "Бешикташем". Невдаха продовжить виступи у Лізі конференції, де зустрінеться на другому кваліфікаційному етапі з нідерландським АЗ. 

Кроки Фінляндії та Литви до початку виробництва таких мін підкреслюють зростаюче занепокоєння в Європі тим, що військові амбіції Росії можуть вийти за межі України

Україна, Польща, країни Балтії та Фінляндія оголосили про намір вийти з Оттавської конвенції. Такі кроки пояснюють загрозою з боку Росії.

У червні цього року, на тлі загрози подальшого просування РФ, низка країн здійснили кроки по виходу з Оттавської конвенції із заборони протипіхотних мін. Україна, Польща, Фінляндія та країни Балтії можуть створити мінний пояс безпеки від РФ. Відновлення виробництва протипіхотних мін відбуватиметься локально, коштом самих держав. Бо країни ЄС і НАТО, які залишаються учасниками Оттавської конвенції, будуть юридично обмежені у можливості допомагати, розповів Еспресо аналітик Національного інституту стратегічних досліджень Олексій Їжак. "Таким чином, на початку 2026 року країни Балтії, Фінляндія, Польща та Україна можуть виявитися об'єднаними у своєрідну "коаліцію протипіхотних мін" для стримування російських територіальних зазіхань. Така коаліція, ймовірно, існуватиме впродовж тривалого часу на тлі збереження загальноєвропейського курсу на заборону протипіхотних мін", - зазначив експерт. Кошти ці держави виділятимуть, як у національному, так і в коопераційному форматі між Україною, Польщею, Фінляндією та країнами Балтії. "Стаціонарна мінно-інженерна оборона може бути ефективним засобом стримування, якщо вона інтегрована в багаторівневу систему, що включає спостереження, сили швидкого реагування та чітко визначені правила застосування", - наголосив Їжак. Ефективний приклад "мінного поясу" від зазіхань іншої держави - є на кордоні Південної Кореї і КНДР. Демілітаризована зона у Кореї простягається на 250 км уздовж 38-ї паралелі та має номінальну ширину 4 км. І вже 70 років цей "пояс" убезпечує від нападу КНДР. За підрахунками експерта, повне відтворення корейської моделі для України, Польщі, країн Балтії та Фінляндії вимагало б понад 55 млн мін, що створює значні виклики у сфері виробництва, логістики та політичної доцільності. Натомість модель із нижчою щільністю може бути більш реалістичною. "Якщо зменшити щільність до 6 000 мін на км&suр2;, скоротити довжину мінних ліній і доповнити систему сучасними засобами дистанційного спостереження, управління вогнем і швидкого мінування, країни можуть створити ефективний стримувальний бар'єр за прийнятних витрат. За такої моделі Україна потребуватиме приблизно 6 млн мін для поясу в 1 000 кв. км. Польща близько 3,6 млн для 600 "квадратів". Країни Балтії 4,8 млн для 800 кв. км. Фінляндія ще 4,8 млн мін для пріоритетних 800 "квадратів". Ці обсяги залишаються значними, але є досяжними в межах кількох років - за умови стабільного національного виробництва або міжнародної кооперації", - вважає Їжак. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "Маємо право захищатися": Зеленський пояснив вихід України з Оттавської конвенції Водночас експерт зауважує декілька важливих викликів для України. Один з них - "уникнути перетворення мінування на де-факто кордон із тимчасово окупованими територіями", адже фортифікована демілітаризована зона, яка не має статусу міжнародно визнаного кордону, стала для Кореї символом тривалого поділу. "У разі розгортання таких мінних полів вони мають супроводжуватися політикою поступового розмінування після реінтеграції територій, прозорими процедурами та зобов'язаннями щодо мінімізації ризиків для цивільного населення", - резюмував Їжак. Проникаючі бомби не лише знищують захищені об'єкти, а й відкривають для дронів новий підземний домен на додаток до повітряного, морського і наземного. Їх успішне використання відкриває можливості досягати цілей без ядерної ескалації, розповідав раніше Олексій Їжак.

Про це Еспресо розповів Олексій Їжак.У червні цього року, на тлі загрози подальшого просування РФ, низка країн здійснили кроки по виходу з Оттавської конвенції із заборони протипіхотних мін. "Таким чином, на початку 2026 року країни Балтії, Фінляндія, Польща та Україна можуть виявитися об’єднаними у своєрідну “коаліцію протипіхотних мін” для стримування російських територіальних зазіхань. Така коаліція, ймовірно, існуватиме впродовж тривалого часу – на тлі збереження загальноєвропейського курсу на заборону протипіхотних мін", - зазначив експерт. А оскільки країни ЄС і НАТО, які залишаються учасниками Оттавської конвенції, будуть юридично обмежені у можливості допомагати, постачати компоненти чи фінансувати будь-яку діяльність, пов’язану з протипіхотними мінами, то відновлення їх виробництва відбуватиметься локально, коштом самих держав, – як у національному, так і в коопераційному форматі між Україною, Польщею, Фінляндією та країнами Балтії."Стаціонарна мінно-інженерна оборона може бути ефективним засобом стримування, якщо вона інтегрована в багаторівневу систему, що включає спостереження, сили швидкого реагування та чітко визначені правила застосування", - наголошує він.Ефективний приклад "мінного поясу" від зазіхань іншої держави - на кордоні Південної Кореї і КНДР. Демілітаризована зона (DМZ) у Кореї простягається на 250 км уздовж 38-ї паралелі та має номінальну ширину 4 км. І вже 70 років цей "пояс" убезпечує від нападу КНДР.За підрахунками експерта, повне відтворення корейської моделі для України, Польщі, країн Балтії та Фінляндії вимагало б понад 55 млн мін, що створює значні виклики у сфері виробництва, логістики та політичної доцільності. Натомість модель із нижчою щільністю може бути більш реалістичною. "Якщо зменшити щільність до 6 000 мін на км², скоротити довжину мінних ліній і доповнити систему сучасними засобами дистанційного спостереження, управління вогнем і швидкого мінування, країни можуть створити ефективний стримувальний бар’єр за прийнятних витрат. За такої моделі Україна потребуватиме приблизно 6 млн мін для поясу в 1 000 км². Польща – близько 3,6 млн для 600 км². Країни Балтії – 4,8 млн для 800 км². Фінляндія – ще 4,8 млн мін для пріоритетних 800 км². Ці обсяги залишаються значними, але є досяжними в межах кількох років за умови стабільного національного виробництва або міжнародної кооперації", - вважає Їжак.Водночас експерт зауважує декілька важливих викликів для України. Один з них - "уникнути перетворення мінування на де-факто кордон із тимчасово окупованими територіями", адже фортифікована демілітаризована зона, яка не має статусу міжнародно визнаного кордону, стала для Кореї символом тривалого – а можливо, й незворотного – поділу. "У разі розгортання таких мінних полів вони мають супроводжуватися політикою поступового розмінування після реінтеграції територій, прозорими процедурами та зобов’язаннями щодо мінімізації ризиків для цивільного населення", - резюмує Їжак.   

Зміст1. Суть Оттавської конвенції та перебіг її денонсації 2. Позиція США: що може змінитися3. Демілітаризована зона (DМZ) у Кореї як елемент стримування: де можна відтворити її аналог та яким чином4. Приклад Кореї для України: дипломатія, виклики та технічні деталіКоаліція протипіхотних мін: червневий вихідВідповідно до статті 20 Оттавської конвенції, будь-яка держава-учасниця може припинити свою участь, подавши письмову нотифікацію Генеральному секретарю ООН – депозитарію Конвенції. Вихід набуває чинності через шість місяців після отримання такого повідомлення. До цього моменту всі зобов’язання залишаються чинними в повному обсязі.У червні 2025 року країни Балтії завершили всі внутрішні процедури денонсації та подали відповідні нотифікації. Фінляндія у червні також провела внутрішню процедуру, однак станом на початок липня нотифікація депозитарію ще не була підтверджена. Польща в червні схвалила денонсацію Конвенції у Сеймі; тепер документ має пройти Сенат, після чого стане можливою нотифікація ООН.В Україні президент у червні своїм указом ввів у дію рішення РНБОУ про вихід із Конвенції. У політичному та воєнному сенсі це вже розширює можливості України як на полі бою, так і в контексті взаємодії з партнерами. Водночас, відповідно до Закону України “Про міжнародні договори України”, дії міжнародного договору, який набув чинності у формі закону (у випадку Оттавської конвенції – Закон №2566-ІV від 18.05.2005), потребує ухвалення окремого закону про денонсацію. Лише після цього Україна зможе надіслати офіційне повідомлення депозитарію – Генеральному секретарю ООН.Таким чином, на початку 2026 року країни Балтії, Фінляндія, Польща та Україна можуть виявитися об’єднаними у своєрідну “коаліцію протипіхотних мін” для стримування російських територіальних зазіхань. Така коаліція, ймовірно, існуватиме впродовж тривалого часу – на тлі збереження загальноєвропейського курсу на заборону протипіхотних мін. Держави-учасниці Оттавської конвенції, до яких (станом до виходу країн Балтії, Фінляндії та Польщі) належать усі країни ЄС і майже всі країни НАТО (за винятком США), зобов’язані утримуватися від будь-якої форми участі у виробництві протипіхотних мін іншими державами. Це випливає зі статті 1(1)(с) Конвенції, яка забороняє сприяти, заохочувати або спонукати до здійснення будь-якої діяльності, забороненої цим договором. Відповідно, навіть непряме фінансування, технологічна підтримка, участь у виробничих ланцюгах або толерування діяльності компаній, що беруть участь у виробництві протипіхотних мін, становить порушення зобов’язань сторін Конвенції.Таким чином, країни ЄС і НАТО, які залишаються учасниками Оттавської конвенції, будуть юридично обмежені у можливості допомагати, постачати компоненти чи фінансувати будь-яку діяльність, пов’язану з протипіхотними мінами, на користь держав, що вийдуть з Конвенції – навіть якщо така співпраця здійснюється в межах загального оборонного партнерства.Відновлення виробництва протипіхотних мін, ймовірно, відбуватиметься локально, коштом самих держав, – як у національному, так і в коопераційному форматі між Україною, Польщею, Фінляндією та країнами Балтії.Протипіхотні міни і СШАСеред учасників Оттавської конвенції немає США та Республіки Корея. Обидві країни з самого початку дотримуються виняткової позиції, обґрунтованої міркуваннями національної безпеки, попри загальну міжнародну стигматизацію протипіхотних мін.Американська політика щодо таких мін існує давно, проте її зміст змінювався залежно від політичної адміністрації. У 2014 році адміністрація Барака Обами оголосила про відмову від використання протипіхотних мін за межами Корейського півострова, залишивши чинним так званий «корейський виняток». У 2020 році адміністрація Дональда Трампа скасувала це обмеження, дозволивши застосування неперсистентних протипіхотних мін у всьому світі, залежно від військової доцільності. У червні 2022 року адміністрація Джо Байдена відновила політику Обами – знову обмеживши застосування протипіхотних мін лише територією Корейського півострова та заявивши про прагнення дотримуватись положень Конвенції, хоч і без формального приєднання.Станом на 2025 рік адміністрація другого терміну Дональда Трампа не оприлюднила оновлену політику щодо протипіхотних мін. Водночас можна припустити, що залишаються чинними положення, встановлені у 2020 році, які є менш обмежувальними, ніж політика адміністрації Байдена.У 2022–2023 роках США передали Україні близько 10 200 артилерійських снарядів типу RААМS (Rеmоtе Аntі-Аrmоr Міnе Systеm). Кожен снаряд калібру 155 мм розсіює дев’ять протитанкових мін, які самознищуються через визначений проміжок часу – зазвичай від 4 до 48 годин. Ці боєприпаси дозволені Оттавською конвенцією, оскільки її заборона стосується виключно протипіхотних мін. Як держава-учасниця, Україна не порушила зобов’язань, а використання RААМS сприймалося як легітимний інструмент стримування бронетанкових підрозділів Росії без порушення норм міжнародного гуманітарного права.У листопаді 2024 року США вперше передали Україні протипіхотні міни у вигляді артилерійських снарядів АDАМ (Аrеа Dеnіаl Аrtіllеry Мunіtіоn), зокрема модифікацій М692 і М731. Кожен такий снаряд містить 36 мін із спусковими дротами, які активуються навантаженням у 405 грамів. Попри те, що ці міни класифікуються як «неконсервовані» (nоn-реrsіstеnt), оскільки їхня активність обмежується зарядом батареї (близько 48 годин для М67 і 4 години для М72), сам вибуховий заряд залишається небезпечним до моменту фізичного знешкодження. Адміністрація Джо Байдена обґрунтувала це постачання обмеженим строком дії, високою точністю й тим, що Україна дотримується відповідальної політики щодо застосування такої зброї. Втім, із юридичного погляду це вже виходило за межі обмежень Оттавської конвенції, учасницею якої на той момент залишалася Україна.Республіка Корея, так само як і США, не є стороною Оттавської конвенції. Її уряд послідовно підкреслює, що повна заборона протипіхотних мін є неприйнятною в умовах постійної загрози з боку КНДР. Мінні поля вздовж демілітаризованої зони залишаються ключовим елементом стримування потенційного наступу з півночі. Сеул неодноразово заявляв, що можливість приєднання до Оттавської конвенції розглядатиметься лише після встановлення стабільного й тривалого миру на Корейському півострові.фото: nеws.ssbсrасk Пояс безпеки: міни в демілітаризованій зоні Кореї та на східному фланзі НАТОДемілітаризована зона (DМZ) у Кореї простягається на 250 км уздовж 38-ї паралелі та має номінальну ширину 4 км. Водночас не вся ця територія є щільно замінованою. Основна зона мінування зосереджена в смугах глибиною приблизно 1,5–2 км, укріплених огорожами, вогневими позиціями та системами спостереження.За даними уряду Південної Кореї та міжнародних джерел, на південному боці DМZ і в прилеглій зоні цивільного контролю (ССZ) розміщено приблизно 1,27 млн мін, переважно протипіхотних типів, таких як М14 і М16А1. Вони закладені більш ніж у 500 підтверджених мінних полях, із щільністю, що перевищує 12 000 мін на квадратний кілометр у найбільш укріплених ділянках. Крім того, існують непідтверджені або некартографовані мінні поля, що залишилися з часів Корейської війни та ранніх розгортань сил США, що збільшує загальну площу замінування до понад 114 км².Логіка побудови корейських мінних полів полягає в обмеженні маневру противника через створення заборонених зон, економії особового складу шляхом зменшення потреби в постійному патрулюванні, уповільненні наступу для підготовки вогневого ураження та створенні психологічного ефекту завдяки наявності "мертвих зон" навіть у мирний час.Екстраполяція логіки DМZ і ССZ на східний фланг НАТО та Україну – з огляду на подібність тактики наступу КНДР і РФ – дозволяє оцінити приблизну кількість протипіхотних мін, яка може знадобитися Україні, Польщі, Фінляндії та країнам Балтії у разі розгортання власного виробництва.Якщо Україна прагнитеме створити систему мінно-інженерного стримування, подібну до корейської, вздовж своїх найуразливіших східних і північних кордонів (загальною довжиною близько 1 000 км), це вимагатиме значного обсягу мін. Пояс завглибшки 2 км уздовж 500 км пріоритетного фронту охопить 1 000 км² і потребуватиме близько 12 мільйонів мін. Повне покриття всієї 1 000-кілометрової лінії подвоїло б цю цифру – до 24 мільйонів. Навіть обмежене мінування ключових напрямків можливого вторгнення потребуватиме, ймовірно, від 6 до 12 млн мін.У Польщі стратегічний акцент зосереджено на 400-кілометровому кордоні з Білоруссю. Застосування корейської моделі мінування з глибиною 2 км потребуватиме укриття 800 км², що відповідає близько 9,6 млн мін. Якщо мінування буде зосереджено на 200–300 км найбільш уразливих ділянок, потреба зменшиться до 4–5 млн.Естонія, Латвія та Литва разом мають близько 900 км сухопутного кордону з Росією та Білоруссю. Значна частина цієї території охоплює болота, ліси та вузькі транспортні коридори. Пріоритетне мінування 600 км цього фронту з глибиною 2 км покриє 1 200 км² і вимагатиме приблизно 14,4 мільйона мін. Більш вибірковий підхід до 400 км усе одно потребуватиме близько 10 мільйонів.Фінляндія має найдовший сухопутний кордон із Росією серед країн ЄС і НАТО – приблизно 1 300 км. Однак не вся ця територія однаково вразлива. Якщо пріоритет буде надано 600 км, пояс глибиною 2 км покриє 1 200 км² і потребуватиме близько 14,4 млн мін. Обмеження цієї зони до 400 км зменшить площу до 800 км², а потребу – до 9,6 млн мін. У сукупності, повне відтворення корейської моделі для України, Польщі, країн Балтії та Фінляндії вимагало б понад 55 млн мін.Це створює значні виклики у сфері виробництва, логістики та політичної доцільності. Натомість модель із нижчою щільністю може бути більш реалістичною. Якщо зменшити щільність до 6 000 мін на квадратний кілометр, скоротити довжину мінних ліній і доповнити систему сучасними засобами дистанційного спостереження, управління вогнем і швидкого мінування, країни можуть створити ефективний стримувальний бар’єр за прийнятних витрат.За такої моделі Україна потребуватиме приблизно 6 млн мін для поясу в 1 000 км². Польща – близько 3,6 млн для 600 км². Країни Балтії – 4,8 млн для 800 км². Фінляндія – ще 4,8 млн мін для пріоритетних 800 км². Ці обсяги залишаються значними, але є досяжними в межах кількох років за умови стабільного національного виробництва або міжнародної кооперації.Оцінка потреби в мінах для стримування рф на східному фланзі НАТО.Уроки Кореї для України та головні викликиСтаціонарна мінно-інженерна оборона може бути ефективним засобом стримування, якщо вона інтегрована в багаторівневу систему, що включає спостереження, сили швидкого реагування та чітко визначені правила застосування. Південна Корея розмістила свої мінні поля в межах ширшої мережі огорож, сенсорних систем та інженерних загороджень. Така синергія пасивної та активної оборони дозволяє утримувати лінію з меншими силами, заощаджуючи ресурси без втрати контролю над лінією розмежування або кордоном.Водночас щільно замінована і фортифікована демілітаризована зона несе ризики, пов’язані з довготривалим мінуванням. Перший виклик – необхідність ретельного картографування й підтримання обізнаності про розташування мінних полів упродовж десятиліть. Нині Республіка Корея змушена витрачати значні ресурси на розмінування та моніторинг застарілих, некартографованих ділянок.Другий виклик пов’язаний із дипломатичною ціною. Європейські країни, які нині виходять з Оттавської конвенції, можуть не отримати такого ж рівня міжнародного розуміння, як Республіка Корея. Політика мінування активного чи потенційного фронту з Росією потребуватиме додаткових пояснень – щодо терміновості, прив’язки до конкретної загрози та впровадження зрозумілих механізмів контролю.Третій виклик стосується обмеженості мін як самодостатнього засобу оборони. Демілітаризована зона Кореї засвідчує, що статичні мінні поля не можуть замінити потреби у мобільності, гнучкості та технологічній адаптації. Сьогодні Південна Корея поступово зменшує залежність від мін, впроваджуючи автоматизовані сенсорні мережі, безпілотні платформи та високоточні далекобійні засоби ураження. Для України, Польщі та країн Балтії, де лінія фронту є динамічною, а загрози постійно змінюються, надмірна ставка на стаціонарні мінні бар’єри може створити вразливості, якщо вона не буде збалансована маневровими спроможностями та системами розвідки, спостереження й цілевказання.Четвертий виклик пов’язаний із політичним та ідентифікаційним значенням мін. Зона DМZ демонструє, що мінні загородження формують не лише безпекове середовище, а й політичну уяву про межі. Фортифікована демілітаризована зона, яка не має статусу міжнародно визнаного кордону, стала для Кореї символом тривалого – а можливо, й незворотного – поділу. В українському контексті оборонне мінування повинне уникнути перетворення на де-факто кордон із тимчасово окупованими територіями.У разі розгортання таких мінних полів вони мають супроводжуватися політикою поступового розмінування після реінтеграції територій, прозорими процедурами та зобов’язаннями щодо мінімізації ризиків для цивільного населення. 

Про це повідомляє посольство Польщі в Києві.Польща прийняла головування в Раді держав Балтійського моря. Її пріоритетами стануть захист критичної інфраструктури та боротьба з гібридними загрозами."Ми вважаємо, що зміцнення співпраці між країнами регіону Балтійського моря та Україною є важливим елементом нової архітектури безпеки", - зазначили в посольстві.Примітка: Рада держав Балтійського моря - міжнародна організація, створена в Копенгагені 5-6 березня 1992 року. До її початкового складу увійшли Німеччина, Данія, Латвія, Литва, Норвегія, Польща, Російська Федерація, Фінляндія, Швеція, Естонія та Європейська комісія. У 1995 році приєдналась Ісландія, а у 2022 році членство Росії було припинено.20 червня глава МЗС Німеччини Йоганн Вадефуль заявив, що Балтійський регіон став небезпечною геополітичною гарячою точкою через гібридну активність РФ, яка підриває його безпеку та стабільність.24 червня стало відомо, що Фінляндія, Естонія, Польща, Латвія та Литва розглядають можливість мінування прикордонних територій з Росією для стримування потенційного вторгнення. 

Ці рішення відображають зміну безпекової парадигми на сході та півночі Європи на тлі російської агресії. Еспресо розповість більше про те, що таке Оттавська конвенція, а також які наслідки можуть бути через рішення виходу з угоди. Що таке протипіхотна міна?Ворожа міна, фото: Державна прикордонна служба України Протипіхотна міна – це вибуховий пристрій, призначений для ураження піхоти, який зазвичай розміщується в землі або на поверхні та спрацьовує автоматично при контакті, наприклад, коли людина наступає на неї чи зачіпає розтяжку. Такі міни мають фугасну або осколкову дію, завдаючи серйозних травм, зокрема ампутацій чи смертельних поранень. Однак за даними Міжнародного комітету Червоного Хреста, понад 80% жертв протипіхотних мін – це цивільні особи, що робить їх особливо небезпечними через невибірковий характер дії, адже вони залишаються активними навіть після завершення конфліктів.Історично протипіхотні міни набули поширення під час Другої світової війни, коли їх масово використовували для створення оборонних мінних полів. У другій половині ХХ століття, особливо під час війн у В’єтнамі, Афганістані та Африці, вони стали основним інструментом для стримування піхоти, але водночас спричинили величезну кількість жертв серед мирного населення. Що таке Оттавська конвенція?Зустріч в Оттаві у 1997 році, фото: rеdсrоss Оттавська конвенція, офіційно названа Конвенцією про заборону застосування, накопичення запасів, виробництва і передачі протипіхотних мін та про їхнє знищення, була ухвалена 18 вересня 1997 року в Осло та відкрита для підписання 3–4 грудня 1997 року в Оттаві. Вона набрала чинності 1 березня 1999 року. Документ забороняє використання протипіхотних мін ненаправленої дії, їхнє виробництво, накопичення та передачу, а також зобов’язує країни знищувати запаси таких мін, за винятком мінімальної кількості для навчання розмінуванню. Конвенція стала результатом міжнародного руху за заборону протипіхотних мін, який у 1997 році отримав Нобелівську премію миру. Її ратифікували понад 160 країн, однак ключові держави, такі як США, Китай, Росія, Індія та Пакистан, не приєдналися до угоди.Підписання конвенції в 1990-х роках було зумовлене гуманітарними міркуваннями. Протипіхотні міни, які активно використовувалися в ХХ столітті, спричиняли численні жертви серед цивільного населення навіть після завершення конфліктів. Вони вважалися "негуманною" зброєю через невибірковий характер дії, що призводив до травм і смертей мирних жителів, зокрема дітей. До речі ця конвенція стала частиною ширшої ідеї "кінця історії" (поширеної філософом  Френсісом Фукуямою), коли світ прагнув до глобального миру та скорочення озброєнь. Україна підписала конвенцію 24 лютого 1999 року, а ратифікувала 27 грудня 2005 року, знищивши значну частину своїх запасів мін, адже до підписання вона була п’ятою у світі за їхньою кількістю.Чому країни почали виходити з конвенції?фото: Олександр Коваль Рішення України та інших країн-сусідів Росії вийти з Оттавської конвенції зумовлене зміною безпекової ситуації, насамперед через агресивну політику Кремля. РФ, яка не є учасницею конвенції, активно використовує протипіхотні міни у війні проти України, починаючи з 2014 року, а після повномасштабного вторгнення 2022 року їхнє застосування стало масовим. Зокрема це була одна з причин провалу літнього контрнаступу ЗСУ влітку 2023 року, адже окупанти щільно замінували всі шляхи для руху техніки та піхоти.За даними Нumаn Rіghts Wаtсh, російські війська використовували щонайменше 13 типів протипіхотних мін, що призвело до жертв серед цивільних і військових. Це створює асиметричну перевагу для Росії, оскільки Україна, офіційно дотримуючись конвенції, була обмежена у використанні таких засобів оборони.Президент України Володимир Зеленський наголосив, що протипіхотні міни є інструментом, який дуже часто не має альтернативи в обороні."Росія ніколи не була учасницею цієї конвенції та надзвичайно цинічно використовує протипіхотні міни. Причому не тільки зараз, у війні проти України. Це фірмовий почерк російських убивць – знищувати життя всіма методами, які в них є. … Ми бачимо, як наші сусіди у Європі реагують на цю загрозу. Ми знаємо також і складнощі процедури виходу, коли це здійснюється в умовах війни. Робимо цей політичний крок і даємо таким чином сигнал усім нашим партнерам, на чому зосереджуватися. Це стосується всіх країн, які по периметру російських кордонів", - сказав Зеленський.Справді, країни Балтії, Польща та Фінляндія також посилаються на зростання військових загроз з боку Росії та Білорусі. "Військові загрози для держав-членів НАТО, що межують з Росією та Білоруссю, значно зросли, – йдеться у спільній заяві міністрів оборони Польщі та країни Балтії оприлюдненій у березні цього року. – Цим рішенням ми надсилаємо чіткий сигнал: наші країни готові та можуть вжити всіх необхідних заходів для захисту наших потреб у сфері безпеки".Згодом сейми цих країн підтримали відповідне рішення. А фінські законодавці нещодавно майже одноголосно проголосували ("за" – 157, "проти" – 18) за пропозицію уряду про вихід з Оттавської конвенції. Ще у грудні 2024 року США почали постачати Україні протипіхотні міни, визнавши їхню необхідність для захисту від російської агресії. Це стало сигналом для інших країн, що відмова від таких засобів може послабити обороноздатність перед лицем екзистенційної загрози. Адже регулярні російсько-білоруські військові навчання, такі як "Захід", сприймаються як підготовка до потенційного конфлікту з НАТО. Читайте також: "Захід-2025": Україна, Литва, Польща – хто під прицілом військових навчань Росії й Білорусі. ПояснюємоОфіційно вихід з конвенції набуває чинності через шість місяців після повідомлення ООН. Для України це рішення ще має бути затверджене Верховною Радою, але указ президента Зеленського є політичним сигналом про готовність використовувати всі доступні засоби для захисту. "Україна опинилася в нерівній і несправедливій ситуації, яка обмежує її право на самооборону згідно зі статтею 51 Статуту ООН. … Відтак, враховуючи безумовний пріоритет оборони нашої держави від жорсткої російської агресії, нашої землі від окупації, а людей – від жахливих російських звірств, Україна ухвалила непросте, але необхідне політичне рішення про припинення виконання нерелевантних зобов’язань за Оттавською конвенцією. Переконані, що цей крок є необхідним та відповідним рівню загроз, адже йдеться про виживання та збереження України як суверенної, незалежної та вільної держави", - пояснюють в МЗС України. Таким чином усі європейські країни, що межують з Росією, оголосили про плани вийти з глобального договору, окрім Норвегії, яка має лише 200-кілометровий кордон з Росією у віддаленій арктичній частині країни, і заявили про важливість збереження стигми навколо наземних мін, відзначає Rеutеrs. Чи використовувала Україна протипіхотні міни до офіційного виходу?Раніше були повідомлення, які ставили під сумнів дотримання Україною Оттавської конвенції під час війни. Зокрема, Нumаn Rіghts Wаtсh у 2023 році заявляла, що українські війська, ймовірно, використовували протипіхотні міни для звільнення окупованих територій у 2022 році (зокрема на Харківщині, де начебто артилерійські ракети розкидали міни типу ПФМ‑1 ("метелик")). Уряд України пообіцяв розслідувати ці випадки, але чітких підтверджень чи результатів розслідувань так і не було оприлюднено. А українські правозахисники заявили, що ця доповідь Нumаn Rіghts Wаtсh лише підживлює російську пропаганду та спрямована на підрив суспільної підтримки України з боку західних урядів.Водночас відомо, що США постачали Україні міни типу Сlаymоrе, які є спрямованими і в певних випадках не підпадають під заборону конвенції, оскільки активуються дистанційно, а не автоматично. Таким чином, офіційно Україна дотримувалася конвенції, але в умовах війни могла використовувати міни, які технічно не порушували її положень.Вихід з конвенції, ймовірно, є формалізацією реалій війни, адже обмеження на використання протипіхотних мін ставили Україну в нерівне становище порівняно з Росією, яка не дотримується міжнародних угод. Як зазначив нардеп, секретар Комітету Верховної Ради з питань національної безпеки, оборони та розвідки, полковник СБУ Роман Костенко, "ми не можемо залишатися зв’язаними, коли ворог не має жодних обмежень"."Це крок, якого давно вимагала реальність війни. Росія не є стороною цієї Конвенції і масово застосовує міни проти наших військових і цивільних. Ми не можемо залишатися зв’язаними в умовах, коли ворог не має жодних обмежень", - написав Костенко. Як вихід з конвенції допоможе Україні та яка критика?фото: gеttyіmаgеs Військові експерти вважають, що вихід з Оттавської конвенції дасть Україні та іншим країнам регіону стратегічні переваги. По-перше, протипіхотні міни є ефективним інструментом для стримування піхотних наступів, що є ключовим елементом російської військової тактики (всім відом "м'ясні штурми"). По-друге, використання мін може компенсувати дефіцит інших видів озброєнь, особливо в умовах, коли постачання західної зброї не завжди відповідає потребам фронту. Ну і по-третє, досвід війни в Україні показав, що відмова від "негуманної" зброї, такої як протипіхотні міни чи касетні боєприпаси, може бути небезпечною для країн, які стикаються з агресією сильнішого сусіда.Ймовірно, що на українських складах є ще радянські протипіхотні міни, які українські сили почнуть активно використовувати. Крім згаданого ПФМ‑1 ("метелик"), мова йде про ПМН-2 ("Чорна вдова"), ПОМЗ-2М, ОЗМ-72 ("Відьма"), МОН-50 та інші, які ефективні проти піхоти завдяки фугасній чи осколковій дії. Також можливе отримання (чи купівля) від західних союзників мін спрямованої дії, як Сlаymоrе, що активуються дистанційно. Нові розробки Україна може виробляти самостійно чи з союзниками, зокрема з функцією самознищення для зменшення гуманітарних ризиків. Наприклад, у Польщі немає протипіхотних мін, але є "можливості їх виробити", як сказав у березні заступник міністра оборони країни Павел Бейда."Це будуть робити заводи Польської збройної групи, але я не хочу вдаватися в деталі. Йдеться про замовлення на кілька сотень тисяч, можна говорити про мільйон штук, – розповів Бейда і додав, що Польща планує розмістити протипіхотні міни на кордонах з РФ та Білоруссю в рамках проєкту "Східний щит".Водночас серед правозахисників є великі застереження. Міжнародні організації, такі як Міжнародний комітет Червоного Хреста чи Нumаn Rіghts Wаtсh, наголошують на гуманітарних ризиках, адже протипіхотні міни становлять загрозу для цивільних навіть після завершення війни. Наприклад, Патрік Томпсон, дослідник Аmnеsty Іntеrnаtіоnаl у 2024 році підкреслив, що протипіхотні міни, які активно використовує Росія, є великою загрозою для цивільних. Він зазначив, що російські міни, розміщені в окупованих регіонах України, вже спричинили сотні жертв серед мирного населення. Водночас він закликав Україну утриматися від використання таких мін, оскільки вони "матимуть вплив на цивільне населення ще багато років". А у квітні цього року Нобелівська лауреатка Джоді Вільямс, ініціаторка руху проти мін, висловила своє розчарування такими діями з виходу з Оттавської конвенції, адже "міни вбивають переважно цивільних і не стримують вторгнення"."Мені хочеться кричати від цього. Це справді приголомшує. Міни не зупиняють вторгнення. Міни не впливають на результат війни. Вони лише калічать або вбивають власний народ. Ось чому це мене вражає – це така дурість", - вважає Нобелівська лауреатка.Тож, підсумовуючи, вихід України, а також Польщі, Литви, Латвії, Естонії та Фінляндії з Оттавської конвенції відображає прагматичну реакцію на безпекові виклики, спричинені російською агресією. Конвенція, підписана в епоху надії на глобальний мир, стала обмеженням для країн, які змушені протистояти противнику, що не дотримується міжнародних норм. Для України це рішення продиктоване не лише реаліями війни, але й також є сигналом партнерам про необхідність перегляду підходів до оборони. Протипіхотні міни можуть посилити обороноздатність, але потребують відповідального використання, щоб мінімізувати наслідки жертв серед цивільного населення, які, на жаль, точно будуть.  Та й у березні повідомлялося, що в Україні 23% території вже потенційно заміновані, тому потрібні будуть десятки років для того, щоб подолати ці наслідки.Читайте також: Журналіст з Польщі Решка: Велика проблема, як нам боротися за правилами з диктатором, який ними знехтував

Свого часу Троцький породив формулу "ні війни, ні миру". І зараз Ізраїль та Іран пережили важкі воєнно-дипломатичні моменти. З одного боку, ніби на щось вийшли, Дональд Трамп нас запевнив, що буде мир, але відчуття такого немає. Розуміємо, що Іран – не та держава, яка зможе зупинити свою ненависницьку антиізраїльську державну програму.Я згоден із вами, дійсно так. Ситуація вийшла "ні миру, ні війни". З одного боку, добре, що закінчилися воєнні дії, тому що мешканцям Ізраїлю довелося пережити досить нелегкі часи.Вперше за всі війни були такі великі руйнування, загинуло 28 людей, пошкоджено 1000 будинків – це абсолютно нова ситуація для Ізраїлю.З іншого боку, ця невизначеність створює ситуацію, за якою війна може поновитись у будь-який момент. Якщо Іран зараз запустить якусь чергову ракету або якийсь безпілотник у бік Ізраїлю, відповідно, Ізраїль повинен буде відреагувати. І наново почнуться бойові дії, Іран вкотре почне відповідати, і знову буде потрібне втручання США, напевно, особисто президента Трампа, щоб припинити ці воєнні дії.Поки це перемир'я дотримується. В Ізраїлі скасовані обмеження для громадян, всі повернулися на свої робочі місця. Сьогодні частина шкіл почала працювати, а від завтра працюватимуть усі школи. Ось, така, я б сказав, ситуація.А Ізраїль же має реагувати на інформацію, що іранська ядерна програма не була знищена. Це Дамоклів меч, який висить не лише над державою Ізраїль, а й над усім цивілізованим Західним світом. Відпрацювали американці, ЦАХАЛ та всі можливі служби, але нема відчуття, що іранську ядерну доктрину згорнуто. Що собою буде являти іранська ядерна програма? І загалом, якщо вірити Медведєву, якщо Іран "в якомусь воєнторзі може купити ядерну бомбу"? Ми бачили, що на цю медведєвську маячню навіть особисто зреагував Дональд Трамп - тобто все серйозно.Так, усе серйозно. Дійсно, немає точного розуміння, яка була завдана шкода іранській військовій ядерній програмі. Без жодного сумніву, шкоди завдано. Після такої кількості бомбардувань, після такої кількості вильотів ізраїльської авіації, а потім ще бомбардування американців стратегічними бомбардувальниками В-2 – зрозуміло, що шкода завдана.А тепер усі розмірковують про те, яка саме шкода. Розвідки Ізраїлю, США та країн Європи зрозуміють це через декілька тижнів і навіть декілька місяців, тому що оцінити цю шкоду у даній ситуації достатньо складно. По-перше, потрібна інформація зсередини, яку зараз агенти різних розвідок будуть здобувати. Друге – це супутникові знімки, які не завжди в тій резолюції чітко показують, що відбулося. Не завжди з супутників можна розгледіти руйнування під землею та зрозуміти, що саме зруйновано.Є декілька версій. Зрозуміло, що в інформаційному полі є багато дезінформації. Наприклад, Тhе Nеw Yоrk Тіmеs писав, що американці бомбардували Фордо (це найстрашніший ядерний об'єкт) таким чином, щоб закрити входи та виходи та щоб те, що там усередині, залишилося без електрики, а це завдає шкоди всім центрифугам. Так це чи не так, але про це йдеться з якихось джерел.Є й оцінки, які говорять про те, що на інших ядерних об'єктах нема стовідсоткової шкоди, є тільки якась часткова. Відповідно, ця ситуація для нас стане зрозумілою протягом 2-3 місяців, думаю, тоді ми точно будемо знати, наскільки була завдана ця шкода. Марко Рубіо, держсекретар США, заявив, що програма Ірану відкинута назад. А от наскільки відкинута назад - на рік, два, десять, ми не знаємо.І останнє питання, найголовніше: де зараз збагачений уран? З того, що бачимо в інформаційному полі, незрозуміло. З відкритих джерел та витоків ми не розуміємо, де дійсно є цей збагачений уран. Мова йде про 400 кг, а можливо, до 600 кг, є різні свідчення. З цього збагаченого урану можна зробити так звану брудну бомбу, найсправжнісіньку брудну атомну бомбу.Хотів би вас розпитати про Дональда Трампа. Пам'ятаєте, епопея одного військового злочинця починалася із запитання: "Whо іs Мr. Рutіn?" А от і питання: "Whо іs Мr. Тrumр?" Як він себе продемонстрував? Адже в кейсі російсько-української війни Трамп дивував усіх: відкладав рішення, вступав у дуже дивну комунікацію, формував переговорницький пул. Але зараз він віддав наказ і дозволив застосувати американську стратегічну авіацію. Після того як Трамп повернувся до своєї місії великого миротворця, у вас є розуміння, якою буде подальша траєкторія його діяльності? Це питання не тільки щодо стримування Ірану, а й Росії. Давно так багато не залежало від одної людини.Цілком з вами згоден. Все залежить від рішення Трампа і від того, що він вирішить. Оскільки він абсолютно непередбачувана людина, нам дуже складно передбачити, як він ухвалює рішення, яким буде наступне його рішення, але є деякий позитивний момент. Трамп з першого дня своєї другої каденції намагався себе представляти миротворцем: будемо з усіма розмовляти, Росія – не злодій, Путін – хороший хлопець, за 24 години припинимо війну, якби я був президентом на місці Байдена, то не було б війни. А Путін повторює, йому вигідний цей наратив.І ось тут, є один позитивний момент, який полягає в тому, що він дав вказівку бомбардувати Іран. Відповідно, якщо є якісь ситуації, то Трамп не побоїться застосувати силу. Це серйозний сигнал для Путіна.Путін погрожував: зараз ми скинемо тактичну зброю на Україну, зараз ми будемо застосовувати, ми зараз розбомбимо Лондон, Париж, Бонн – усіх покараємо. А Трамп просто дав наказ, літаки прилетіли, була проведена ціла військова операція. Ми думали, що одні літаки будуть бомбардувати, а бомбардували зовсім інші. Був зроблений спеціальний маневр, все відбулося, і він дав наказ.У цій ситуації, я думаю, що реакція Медведєва, який відразу злякався та написав, що він не казав, що Росія дасть атомну бомбу Ірану, що взагалі мав на увазі інші країни. І сам той факт, що особисто Трамп відреагував, то це говорить про те, що там в адміністрації зараз дуже уважно прислуховуються до всього, що відбувається. Певною мірою це дає якусь надію - якщо цей злодій, який сидить в Кремлі, перейде якісь межі, то цілком ймовірно, що від Трампа можна чекати різкої реакції.Наведу ще такий приклад. 24 червня Трамп розлютився на Ізраїль та Іран, промовивши: "Що це таке?! Я сказав припинити вогонь - значить треба припинити вогонь!" Був дзвінок Нетаньягу, через катарців передали іранцям, і все припинилося. І це позитивний момент, тому що до цієї ситуації ми розмірковували, як же він буде поводитися.Тепер найголовніше питання – як переконати Трампа, що в Кремлі злодій, а не "хороший хлопець"? Як донести до його розуміння, що необхідні рішучі дії, аби припинити цю страшну, криваву війну в Україні та змусити Путіна піти на поступки, компенсувати всю шкоду, яку він завдав Україні, і зробити так, щоб Україна отримала реальні гарантії безпеки? І це зараз найголовніше питання, яке є на порядку денному.Генеральний секретар НАТО Марк Рютте саме цей саміт присвятив тому, щоб заспокоїти Трампа та змусити інші країни виділити 5%. Правда, Іспанія нічого не хоче робити, але там дивний уряд і прем'єр-міністр, який живе в іншій реальності.Є ще один момент: 24 червня був витік в британській газеті Тhе Dаіly Теlеgrарh про те, що декларація НАТО після цього саміту щодо Росії буде доволі короткою. Однак найголовніше, що там написано, - НАТО буде продовжувати підтримувати Україну. І мова йде про те, що, ймовірно, країни НАТО напряму надаватимуть зі свого військового бюджету гроші Україні. Це витік. Ми ще не бачили офіційного тексту. Але, якщо це так, то, попри сумніви Трампа щодо припинення війни в Україні, це певною мірою є важливим кроком, тому що країни НАТО, а це всі європейські країни та Канада, окрім США, більшість із них дійсно зацікавлені, щоб Україна могла встояти у цій війні. Це дуже важливий момент.Нам потрібно зараз дивитися не на порожню половину стакана, а на ту половину, яка наповнена. І треба розуміти, як із цієї ситуації виходити.Ви знаєте не тільки як функціонує Кремль, а й що плюс-мінус відбувається у кремлівських головах. Маєте власну думку і щодо Медведєва, і щодо Путіна з урахуванням того, що вони останні пару років витворяють. Вони б'ють балістичними ракетами по наших містах, а з другого боку демонструють готовність Росії вести війну рівно стільки, скільки в них вистачить військово-технічного ресурсу. Можливо, все може дуже швидко змінитися, бо ми чекаємо 2 вересня, коли відбудеться зустріч Сі Цзіньпіна з Путіним.Другий кейс – зустріч у Кремлі міністра закордонних справ Ірану. Росія та Іран є стратегічними союзниками. І ця ірано-ізраїльська чи ірано-західна війна має пульсуючу форму, вони можуть підіймати амплітуду або знижувати градус. Задача Ірану – вступ до ядерного клубу, щоб почуватися у статусі, в якому почувається Росія. Тобто у будь-якій незрозумілій ситуації Путін каже, що може щось неприємне для всіх використати. Ваше відчуття: на яку траєкторію вийшов Кремль?Я згоден з вами, що амплітуда то підіймається, то опускається, і градус то підвищується, то знижується. Дійсно, як ви описали ці кейси - це правильне бачення тієї ситуації, в якій ми перебуваємо. По-перше, Кремль почувається в стані великого дискомфорту після того, як американці бомбардували його стратегічного партнера, Іран. Росія попереджала, що ні в якому випадку не бомбардувати, були зроблені заяви, попередження. Однак нічого не допомогло, Трамп прийняв рішення бомбардувати. І що найцікавіше – не було навіть офіційної реакції на це. Було якесь засудження, мовляв, американські бомбардування, але, окрім таких загальних осудливих слів, більше нічого не змогли сказати. Вони перебувають у шоці, бо не вірили, що це станеться.Другий момент, і це я ще раз підкреслюю, Кремль здивувало, що за три дні ізраїльські ВПС в небі Ірану робили все, що хотіли: і бомбардували Тегеран, і скільки треба, стільки бомбардували, і 24 на 7. Всю цю операцію розпочали 200 літаків, потім постійно в небі перебувало від 50 до 100 літаків – робили все, що хотіли.Це взагалі для Кремля був шок. Чому? Вони ж перед усіма хизувалися, що за три дні підуть парадом по Києву, по Хрещатику. А вже майже три з половиною роки воюють з Україною і не можуть захопити Україну, і не можуть перемогти Україну.А тут, будь ласка, - Ізраїль три дні робив, що хотів, з їхнім важливим стратегічним партнером. Якби не Трамп, то і далі  бомбардував би. Це для них створює дуже серйозний психологічний дискомфорт, тому що вони розуміють, що не можуть нічого зробити. Що більше - вони бояться американців. Вони розуміють, що Трамп дав наказ бомбардувати, то від цього непередбачуваного президента можна очікувати все. Тому треба поводитися більш-менш акуратно в усьому, що стосується американців.І, зверніть увагу, вони бояться цього потепління у відносинах з приходом Трампа між Америкою та Росією. Путін боїться порушити цей баланс, він постійно лебезить перед Трампом, говорить, який Трамп розумний, який Трамп хороший, дарує портрет, розповідає, як молився за нього, коли був на того замах, "от якби Трамп був президентом, то не було б війни в Україні". Путін боїться перейти якусь червону лінію, яка розсердить Трампа.Трамп уже одного разу сказав, що, можливо, Путін з'їхав з глузду, "Владімір, стоп! Досить бомбардувати!". І це, безумовно, у Кремлі насторожує. Вони бояться різкої реакції Трампа.Скажімо так, їхній психологічний стан погіршився щодо російської економіки. Зараз на економічному форумі в Петербурзі заявляли, що економіка Росії, напевно, входить в рецесію. Путін сам показав наказ про скорочення бюджету. Зараз відбулася ізраїльська операція нападу превентивним ударом по Ірану і ціна на нафту трохи підросла, але вже пішла на спад. 24 червня нафта зросла тільки на 1%, але в принципі ціна знижується. І Трамп зацікавлений у зниженні ціни на нафту.Найголовніше питання для країн Заходу, особливо для Європи та Америки, - зробити все, щоб ціна на нафту впала. Якщо ціна на нафту впаде, у Путіна не буде звідки брати гроші на війну. Вони у нього закінчуються, це не безлімітний гаманець. Не на все життя вони мають ресурси, на 100 років наперед. Це так здається.По-друге, це також важливий психологічний момент, і у нас в Ізраїлі, як і раніше, існує у певних колах військо-політичного істеблішменту якийсь психологічний страх, що Росія може щось зробити. Ось, факт: вони погрожували ядерною бомбою, американці зробили декілька серйозних попереджень, і Путін відразу замовк. І не один місяць боявся зі своїх уст випустити слово "ядерний". Тому вони й надалі будуть робити хорошу міну за поганої гри.Значить, інструменти є. Якщо американський дипломат чи посадовець розвідки передає до Кремля попередження "не робіть цього", відповідно, можна натиснути на Путіна, щоб він і не бив по наших містах. Водночас можна було б натиснути на Путіна перед початком повномасштабного вторгнення і він на нього не наважився б, але тиск був заслабкий. Путін втягується в довгу війну, сподівається завдяки своїй ресурсній базі вести активні бойові дії проти України ще пару років, а то й, як заявляють кремлівці, і 10 чи 20 років. Відповідно, нам потрібно йти ізраїльським шляхом - не розтягувати війну на роки. Можливо, ви маєте відчуття, як правильніше було б зіграти Україні в теперішній ситуації?Довга війна – це жахливий сценарій. Поки що ми перебуваємо в цьому жахливому сценарії. Тут потрібні два вектори. Один вектор: все одно, чи хочемо ми, чи не хочемо, і в Ізраїлю, і в України є одна задача – бути у найкращих відносинах з американською адміністрацією. Тому що від американської адміністрації та від Трампа особисто залежить не все, але настільки всього багато, що не можна в жодному випадку нехтувати. І за будь-якої ситуації треба триматися та вирулювати ці відносини на той рівень, який буде допомагати. Я б сказав, що це має бути виключно інструментальний підхід.Тих інструментів, які мають США, нема ні в кого. Тому з ними потрібно дружити за будь-якої ситуації. Інколи це складно, це зрозуміло, враховуючи характер особистості, яка там зараз займається різними питаннями, враховуючи складний характер самого Трампа. Безумовно, це не проста задача. Нема виходу. Це обов'язково! На 150%! Якщо цього не буде, то буде дуже погано.Другий вектор: для України значно більше ресурсів, можливостей, переконання, налагодження контактів – це, безумовно, Європа - Німеччина, Франція, Британія, також Італія плюс Польща, в якій зараз складна обстановка, бо там антиросійські настрої у цього президента, але й антиукраїнські. Польща була важливим фактором останні три роки. Подивимося, як це буде. Але, якщо Німеччина, Мерц, і якщо Макрон, і якщо британський Стармер, а особливо Німеччина та Британія, які значно серйозніше ставляться до загрози, яка йде від Росії, Макрон трохи менше, то при правильному тиску на Росію можна досягнути ще більшої співпраці та передачі більшої кількості зброї.У чому проблема? Європа за ці три роки війни не переналаштувалася на військові рейки. Найголовніший аргумент України, з яким я абсолютно згоден, - Україна зараз захищає Європу. Якщо Україна, не доведи Боже, впаде, то наступною буде Європа. Путін не зупиниться. Попри те, чи є в нього ресурси, чи нема, він розпочне війну і проти європейських країн – це і Фінляндія, і країни Балтії, і Польща, і так далі. Тому Україна дійсно захищає Європу. А те, що Зеленський говорить європейським лідерам, що неприємно чути, але він абсолютно правий, тому що Україна зараз веде війну за національну безпеку всього Європейського континенту. І тут у Зеленського та української адміністрації більше аргументів на користь того, щоб Європа допомагала.Європа повинна перейти на військові рейки. Вони мають більше виробляти, а сьогодні їхнє виробництво – стільки на рік, можливо, скільки у Росії за два чи три місяці. І ці різні цифри з обох боків ускладнюють роботу ЗСУ.Але є і позитивні моменти – Rhеіnmеtаll, який будує підприємства, наскільки я розумію, в Україні вже є об'єкти, які працюють. І сама українська військова промисловість плюс-мінус на 40% забезпечує потреби ЗСУ, але цього недостатньо. Тут потрібні особливі зусилля Європи, тому треба постійно тиснути, постійно переконувати, бо часу нема. Неможливо вести цю війну ще 5 років, ще 10 років. Це неможливо, для цього необхідні неймовірні зусилля, я не впевнений, що вони дійсно існують. Можна ці ресурси настільки виснажити, а що далі буде? Росія не буде заспокоюватися, це все довготривале. Відповідно, з Європою мають бути постійні контакти, переконання, що Європа повинна діяти значно рішуче і не боятися Путіна. Оцей страх, що Путін щось зробить, - дуже негативний фактор в поведінці європейців.

Про це стало відомо під час 14-ї зустрічі робочої групи держав-учасниць Коаліції, що відбулась у Рейк’явіку, передає пресслужба Міністерства оборони України. Зазначається, що одним з основних результатів зустрічі стала деталізація пропозицій щодо внесків держав-учасниць коаліції для оснащення та підготовки підрозділів з розмінування Державної спеціальної служби транспорту та Командування Сил підтримки ЗСУ."Минулого року ми разом багато досягли: розгорнуто реальні спроможності на місцях; навчені фахівці працюють у найскладніших умовах; техніка, надана партнерами, щодня рятує життя людей", – зазначив під час виступу на зустрічі начальник Головного управління протимінної діяльності, цивільного захисту та екологічної безпеки полковник Руслан Берегуля, який очолив українську делегацію.Він також подякував урядам Ісландії та Литви, котрі є державами-лідерами DМСС, за сталість і далекоглядність у розбудові інфраструктури, яка потрібна для розмінування та безпечного відновлення України.Для довідки. Коаліція спроможностей з розмінування України створена у лютому 2024 року в межах роботи Контактної групи з питань оборони України.В її склад входять 23 держави. Окрім Литви та Ісландії, це Бельгія, Греція, Данія, Естонія, Ірландія, Іспанія, Італія, Латвія, Молдова, Німеччина, Польща, Словаччина, Угорщина, Франція, Фінляндія, Хорватія, Чехія, Швеція, Японія, Велика Британія та, власне, Україна.Раніше повідомлялося, що учасники Коаліції з розмінування виділять Україні €700 млн на закупівлю обладнання для розмінування до 2034 року.