Search trend "фінляндія польща"

Крім Фінляндії, з угоди раніше вийшли Україна, Латвія, Литва, Естонія та Польща

Про це повідомляє офіційний сайт УЄФА.Ліга ЄвропиКваліфікація. Раунд 1. Перші матчі10 липня"Шахтар" (Україна) - "Ільес" (Фінляндія) 6:0Голи: Аліссон, 26, 47, Кауан Еліас, 43, Кевін, 74, Педріньйо, 87, Невертон, 89"Сабах" (Азербайджан) - "Цельє" (Словенія) 2:3Голи: Шафранко, 3, 18 9пен.0 - Ковачевіч, 7, 48, Хрка, 90+3АЕК (Ларнака, Кіпр) - "Партизан" (Сербія) 1:0Гол: Кабрера, 67"Пакш" (Угорщина) - "ЧФР Клуж" (Румунія) 0:0"Шериф" (Молдова) - "Приштина" (Косово) 4:0Голи: Баяла, 11, 19, 74, Одеда, 79"Левскі" (Болгарія) - "Хапоель" (Беер-Шева, Ізраїль) 0:0Вилучення: Майкон, 70 - Перец, 90+5"Спартак" (Словаччина) - "Геккен" (Швеція) 0:1Гол: Ніоуле, 63"Легія" (Польща) - "Актобе" (Казахстан) 1:0Гол: Бічахчян, 25"Шахтар" у Лізі Європи 2025/26"Шахтар", який у минулому сезоні виграв Кубок України й фінішував в УПЛ третім, стартував у першому раунді кваліфікації Ліги Європи. Перший матч проти "Ільвеса" донеччани провели на стадіон "Стожіце" в Любляні (Словенія) та перемогли 6:0. Повторна гра відбудеться 17 липня у Тампере. В другому відбірковому раунді Ліги Європи переможець пари "Шахтар" - "Ільвес" зустрінеться з турецьким "Бешикташем". Невдаха продовжить виступи у Лізі конференції, де зустрінеться на другому кваліфікаційному етапі з нідерландським АЗ. 

Кроки Фінляндії та Литви до початку виробництва таких мін підкреслюють зростаюче занепокоєння в Європі тим, що військові амбіції Росії можуть вийти за межі України

Україна, Польща, країни Балтії та Фінляндія оголосили про намір вийти з Оттавської конвенції. Такі кроки пояснюють загрозою з боку Росії.

У червні цього року, на тлі загрози подальшого просування РФ, низка країн здійснили кроки по виходу з Оттавської конвенції із заборони протипіхотних мін. Україна, Польща, Фінляндія та країни Балтії можуть створити мінний пояс безпеки від РФ. Відновлення виробництва протипіхотних мін відбуватиметься локально, коштом самих держав. Бо країни ЄС і НАТО, які залишаються учасниками Оттавської конвенції, будуть юридично обмежені у можливості допомагати, розповів Еспресо аналітик Національного інституту стратегічних досліджень Олексій Їжак. "Таким чином, на початку 2026 року країни Балтії, Фінляндія, Польща та Україна можуть виявитися об'єднаними у своєрідну "коаліцію протипіхотних мін" для стримування російських територіальних зазіхань. Така коаліція, ймовірно, існуватиме впродовж тривалого часу на тлі збереження загальноєвропейського курсу на заборону протипіхотних мін", - зазначив експерт. Кошти ці держави виділятимуть, як у національному, так і в коопераційному форматі між Україною, Польщею, Фінляндією та країнами Балтії. "Стаціонарна мінно-інженерна оборона може бути ефективним засобом стримування, якщо вона інтегрована в багаторівневу систему, що включає спостереження, сили швидкого реагування та чітко визначені правила застосування", - наголосив Їжак. Ефективний приклад "мінного поясу" від зазіхань іншої держави - є на кордоні Південної Кореї і КНДР. Демілітаризована зона у Кореї простягається на 250 км уздовж 38-ї паралелі та має номінальну ширину 4 км. І вже 70 років цей "пояс" убезпечує від нападу КНДР. За підрахунками експерта, повне відтворення корейської моделі для України, Польщі, країн Балтії та Фінляндії вимагало б понад 55 млн мін, що створює значні виклики у сфері виробництва, логістики та політичної доцільності. Натомість модель із нижчою щільністю може бути більш реалістичною. "Якщо зменшити щільність до 6 000 мін на км&suр2;, скоротити довжину мінних ліній і доповнити систему сучасними засобами дистанційного спостереження, управління вогнем і швидкого мінування, країни можуть створити ефективний стримувальний бар'єр за прийнятних витрат. За такої моделі Україна потребуватиме приблизно 6 млн мін для поясу в 1 000 кв. км. Польща близько 3,6 млн для 600 "квадратів". Країни Балтії 4,8 млн для 800 кв. км. Фінляндія ще 4,8 млн мін для пріоритетних 800 "квадратів". Ці обсяги залишаються значними, але є досяжними в межах кількох років - за умови стабільного національного виробництва або міжнародної кооперації", - вважає Їжак. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "Маємо право захищатися": Зеленський пояснив вихід України з Оттавської конвенції Водночас експерт зауважує декілька важливих викликів для України. Один з них - "уникнути перетворення мінування на де-факто кордон із тимчасово окупованими територіями", адже фортифікована демілітаризована зона, яка не має статусу міжнародно визнаного кордону, стала для Кореї символом тривалого поділу. "У разі розгортання таких мінних полів вони мають супроводжуватися політикою поступового розмінування після реінтеграції територій, прозорими процедурами та зобов'язаннями щодо мінімізації ризиків для цивільного населення", - резюмував Їжак. Проникаючі бомби не лише знищують захищені об'єкти, а й відкривають для дронів новий підземний домен на додаток до повітряного, морського і наземного. Їх успішне використання відкриває можливості досягати цілей без ядерної ескалації, розповідав раніше Олексій Їжак.

The Mission of «Sprava Hromad»is the support of our army. The key to victory at the front is the support of the army in the rear! Now again, as in 2014, the army needs our unity in matters of aid!Starting with basic things like clothing, and ending with high-precision equipment, such as optical-radio-electronic surveillance complexes, our community buys and supplies the troops with everything they need, which forms a new, more advanced army! In this process, we, Public Affairs, take over all the routine processes from "understanding what the military needs to beat the enemy" and ending with handing him the keys to the dream equipment! However, we can overcome this path only under one condition: only together with you!

Про це Еспресо розповів Олексій Їжак.У червні цього року, на тлі загрози подальшого просування РФ, низка країн здійснили кроки по виходу з Оттавської конвенції із заборони протипіхотних мін. "Таким чином, на початку 2026 року країни Балтії, Фінляндія, Польща та Україна можуть виявитися об’єднаними у своєрідну “коаліцію протипіхотних мін” для стримування російських територіальних зазіхань. Така коаліція, ймовірно, існуватиме впродовж тривалого часу – на тлі збереження загальноєвропейського курсу на заборону протипіхотних мін", - зазначив експерт. А оскільки країни ЄС і НАТО, які залишаються учасниками Оттавської конвенції, будуть юридично обмежені у можливості допомагати, постачати компоненти чи фінансувати будь-яку діяльність, пов’язану з протипіхотними мінами, то відновлення їх виробництва відбуватиметься локально, коштом самих держав, – як у національному, так і в коопераційному форматі між Україною, Польщею, Фінляндією та країнами Балтії."Стаціонарна мінно-інженерна оборона може бути ефективним засобом стримування, якщо вона інтегрована в багаторівневу систему, що включає спостереження, сили швидкого реагування та чітко визначені правила застосування", - наголошує він.Ефективний приклад "мінного поясу" від зазіхань іншої держави - на кордоні Південної Кореї і КНДР. Демілітаризована зона (DМZ) у Кореї простягається на 250 км уздовж 38-ї паралелі та має номінальну ширину 4 км. І вже 70 років цей "пояс" убезпечує від нападу КНДР.За підрахунками експерта, повне відтворення корейської моделі для України, Польщі, країн Балтії та Фінляндії вимагало б понад 55 млн мін, що створює значні виклики у сфері виробництва, логістики та політичної доцільності. Натомість модель із нижчою щільністю може бути більш реалістичною. "Якщо зменшити щільність до 6 000 мін на км², скоротити довжину мінних ліній і доповнити систему сучасними засобами дистанційного спостереження, управління вогнем і швидкого мінування, країни можуть створити ефективний стримувальний бар’єр за прийнятних витрат. За такої моделі Україна потребуватиме приблизно 6 млн мін для поясу в 1 000 км². Польща – близько 3,6 млн для 600 км². Країни Балтії – 4,8 млн для 800 км². Фінляндія – ще 4,8 млн мін для пріоритетних 800 км². Ці обсяги залишаються значними, але є досяжними в межах кількох років за умови стабільного національного виробництва або міжнародної кооперації", - вважає Їжак.Водночас експерт зауважує декілька важливих викликів для України. Один з них - "уникнути перетворення мінування на де-факто кордон із тимчасово окупованими територіями", адже фортифікована демілітаризована зона, яка не має статусу міжнародно визнаного кордону, стала для Кореї символом тривалого – а можливо, й незворотного – поділу. "У разі розгортання таких мінних полів вони мають супроводжуватися політикою поступового розмінування після реінтеграції територій, прозорими процедурами та зобов’язаннями щодо мінімізації ризиків для цивільного населення", - резюмує Їжак.   

Зміст1. Суть Оттавської конвенції та перебіг її денонсації 2. Позиція США: що може змінитися3. Демілітаризована зона (DМZ) у Кореї як елемент стримування: де можна відтворити її аналог та яким чином4. Приклад Кореї для України: дипломатія, виклики та технічні деталіКоаліція протипіхотних мін: червневий вихідВідповідно до статті 20 Оттавської конвенції, будь-яка держава-учасниця може припинити свою участь, подавши письмову нотифікацію Генеральному секретарю ООН – депозитарію Конвенції. Вихід набуває чинності через шість місяців після отримання такого повідомлення. До цього моменту всі зобов’язання залишаються чинними в повному обсязі.У червні 2025 року країни Балтії завершили всі внутрішні процедури денонсації та подали відповідні нотифікації. Фінляндія у червні також провела внутрішню процедуру, однак станом на початок липня нотифікація депозитарію ще не була підтверджена. Польща в червні схвалила денонсацію Конвенції у Сеймі; тепер документ має пройти Сенат, після чого стане можливою нотифікація ООН.В Україні президент у червні своїм указом ввів у дію рішення РНБОУ про вихід із Конвенції. У політичному та воєнному сенсі це вже розширює можливості України як на полі бою, так і в контексті взаємодії з партнерами. Водночас, відповідно до Закону України “Про міжнародні договори України”, дії міжнародного договору, який набув чинності у формі закону (у випадку Оттавської конвенції – Закон №2566-ІV від 18.05.2005), потребує ухвалення окремого закону про денонсацію. Лише після цього Україна зможе надіслати офіційне повідомлення депозитарію – Генеральному секретарю ООН.Таким чином, на початку 2026 року країни Балтії, Фінляндія, Польща та Україна можуть виявитися об’єднаними у своєрідну “коаліцію протипіхотних мін” для стримування російських територіальних зазіхань. Така коаліція, ймовірно, існуватиме впродовж тривалого часу – на тлі збереження загальноєвропейського курсу на заборону протипіхотних мін. Держави-учасниці Оттавської конвенції, до яких (станом до виходу країн Балтії, Фінляндії та Польщі) належать усі країни ЄС і майже всі країни НАТО (за винятком США), зобов’язані утримуватися від будь-якої форми участі у виробництві протипіхотних мін іншими державами. Це випливає зі статті 1(1)(с) Конвенції, яка забороняє сприяти, заохочувати або спонукати до здійснення будь-якої діяльності, забороненої цим договором. Відповідно, навіть непряме фінансування, технологічна підтримка, участь у виробничих ланцюгах або толерування діяльності компаній, що беруть участь у виробництві протипіхотних мін, становить порушення зобов’язань сторін Конвенції.Таким чином, країни ЄС і НАТО, які залишаються учасниками Оттавської конвенції, будуть юридично обмежені у можливості допомагати, постачати компоненти чи фінансувати будь-яку діяльність, пов’язану з протипіхотними мінами, на користь держав, що вийдуть з Конвенції – навіть якщо така співпраця здійснюється в межах загального оборонного партнерства.Відновлення виробництва протипіхотних мін, ймовірно, відбуватиметься локально, коштом самих держав, – як у національному, так і в коопераційному форматі між Україною, Польщею, Фінляндією та країнами Балтії.Протипіхотні міни і СШАСеред учасників Оттавської конвенції немає США та Республіки Корея. Обидві країни з самого початку дотримуються виняткової позиції, обґрунтованої міркуваннями національної безпеки, попри загальну міжнародну стигматизацію протипіхотних мін.Американська політика щодо таких мін існує давно, проте її зміст змінювався залежно від політичної адміністрації. У 2014 році адміністрація Барака Обами оголосила про відмову від використання протипіхотних мін за межами Корейського півострова, залишивши чинним так званий «корейський виняток». У 2020 році адміністрація Дональда Трампа скасувала це обмеження, дозволивши застосування неперсистентних протипіхотних мін у всьому світі, залежно від військової доцільності. У червні 2022 року адміністрація Джо Байдена відновила політику Обами – знову обмеживши застосування протипіхотних мін лише територією Корейського півострова та заявивши про прагнення дотримуватись положень Конвенції, хоч і без формального приєднання.Станом на 2025 рік адміністрація другого терміну Дональда Трампа не оприлюднила оновлену політику щодо протипіхотних мін. Водночас можна припустити, що залишаються чинними положення, встановлені у 2020 році, які є менш обмежувальними, ніж політика адміністрації Байдена.У 2022–2023 роках США передали Україні близько 10 200 артилерійських снарядів типу RААМS (Rеmоtе Аntі-Аrmоr Міnе Systеm). Кожен снаряд калібру 155 мм розсіює дев’ять протитанкових мін, які самознищуються через визначений проміжок часу – зазвичай від 4 до 48 годин. Ці боєприпаси дозволені Оттавською конвенцією, оскільки її заборона стосується виключно протипіхотних мін. Як держава-учасниця, Україна не порушила зобов’язань, а використання RААМS сприймалося як легітимний інструмент стримування бронетанкових підрозділів Росії без порушення норм міжнародного гуманітарного права.У листопаді 2024 року США вперше передали Україні протипіхотні міни у вигляді артилерійських снарядів АDАМ (Аrеа Dеnіаl Аrtіllеry Мunіtіоn), зокрема модифікацій М692 і М731. Кожен такий снаряд містить 36 мін із спусковими дротами, які активуються навантаженням у 405 грамів. Попри те, що ці міни класифікуються як «неконсервовані» (nоn-реrsіstеnt), оскільки їхня активність обмежується зарядом батареї (близько 48 годин для М67 і 4 години для М72), сам вибуховий заряд залишається небезпечним до моменту фізичного знешкодження. Адміністрація Джо Байдена обґрунтувала це постачання обмеженим строком дії, високою точністю й тим, що Україна дотримується відповідальної політики щодо застосування такої зброї. Втім, із юридичного погляду це вже виходило за межі обмежень Оттавської конвенції, учасницею якої на той момент залишалася Україна.Республіка Корея, так само як і США, не є стороною Оттавської конвенції. Її уряд послідовно підкреслює, що повна заборона протипіхотних мін є неприйнятною в умовах постійної загрози з боку КНДР. Мінні поля вздовж демілітаризованої зони залишаються ключовим елементом стримування потенційного наступу з півночі. Сеул неодноразово заявляв, що можливість приєднання до Оттавської конвенції розглядатиметься лише після встановлення стабільного й тривалого миру на Корейському півострові.фото: nеws.ssbсrасk Пояс безпеки: міни в демілітаризованій зоні Кореї та на східному фланзі НАТОДемілітаризована зона (DМZ) у Кореї простягається на 250 км уздовж 38-ї паралелі та має номінальну ширину 4 км. Водночас не вся ця територія є щільно замінованою. Основна зона мінування зосереджена в смугах глибиною приблизно 1,5–2 км, укріплених огорожами, вогневими позиціями та системами спостереження.За даними уряду Південної Кореї та міжнародних джерел, на південному боці DМZ і в прилеглій зоні цивільного контролю (ССZ) розміщено приблизно 1,27 млн мін, переважно протипіхотних типів, таких як М14 і М16А1. Вони закладені більш ніж у 500 підтверджених мінних полях, із щільністю, що перевищує 12 000 мін на квадратний кілометр у найбільш укріплених ділянках. Крім того, існують непідтверджені або некартографовані мінні поля, що залишилися з часів Корейської війни та ранніх розгортань сил США, що збільшує загальну площу замінування до понад 114 км².Логіка побудови корейських мінних полів полягає в обмеженні маневру противника через створення заборонених зон, економії особового складу шляхом зменшення потреби в постійному патрулюванні, уповільненні наступу для підготовки вогневого ураження та створенні психологічного ефекту завдяки наявності "мертвих зон" навіть у мирний час.Екстраполяція логіки DМZ і ССZ на східний фланг НАТО та Україну – з огляду на подібність тактики наступу КНДР і РФ – дозволяє оцінити приблизну кількість протипіхотних мін, яка може знадобитися Україні, Польщі, Фінляндії та країнам Балтії у разі розгортання власного виробництва.Якщо Україна прагнитеме створити систему мінно-інженерного стримування, подібну до корейської, вздовж своїх найуразливіших східних і північних кордонів (загальною довжиною близько 1 000 км), це вимагатиме значного обсягу мін. Пояс завглибшки 2 км уздовж 500 км пріоритетного фронту охопить 1 000 км² і потребуватиме близько 12 мільйонів мін. Повне покриття всієї 1 000-кілометрової лінії подвоїло б цю цифру – до 24 мільйонів. Навіть обмежене мінування ключових напрямків можливого вторгнення потребуватиме, ймовірно, від 6 до 12 млн мін.У Польщі стратегічний акцент зосереджено на 400-кілометровому кордоні з Білоруссю. Застосування корейської моделі мінування з глибиною 2 км потребуватиме укриття 800 км², що відповідає близько 9,6 млн мін. Якщо мінування буде зосереджено на 200–300 км найбільш уразливих ділянок, потреба зменшиться до 4–5 млн.Естонія, Латвія та Литва разом мають близько 900 км сухопутного кордону з Росією та Білоруссю. Значна частина цієї території охоплює болота, ліси та вузькі транспортні коридори. Пріоритетне мінування 600 км цього фронту з глибиною 2 км покриє 1 200 км² і вимагатиме приблизно 14,4 мільйона мін. Більш вибірковий підхід до 400 км усе одно потребуватиме близько 10 мільйонів.Фінляндія має найдовший сухопутний кордон із Росією серед країн ЄС і НАТО – приблизно 1 300 км. Однак не вся ця територія однаково вразлива. Якщо пріоритет буде надано 600 км, пояс глибиною 2 км покриє 1 200 км² і потребуватиме близько 14,4 млн мін. Обмеження цієї зони до 400 км зменшить площу до 800 км², а потребу – до 9,6 млн мін. У сукупності, повне відтворення корейської моделі для України, Польщі, країн Балтії та Фінляндії вимагало б понад 55 млн мін.Це створює значні виклики у сфері виробництва, логістики та політичної доцільності. Натомість модель із нижчою щільністю може бути більш реалістичною. Якщо зменшити щільність до 6 000 мін на квадратний кілометр, скоротити довжину мінних ліній і доповнити систему сучасними засобами дистанційного спостереження, управління вогнем і швидкого мінування, країни можуть створити ефективний стримувальний бар’єр за прийнятних витрат.За такої моделі Україна потребуватиме приблизно 6 млн мін для поясу в 1 000 км². Польща – близько 3,6 млн для 600 км². Країни Балтії – 4,8 млн для 800 км². Фінляндія – ще 4,8 млн мін для пріоритетних 800 км². Ці обсяги залишаються значними, але є досяжними в межах кількох років за умови стабільного національного виробництва або міжнародної кооперації.Оцінка потреби в мінах для стримування рф на східному фланзі НАТО.Уроки Кореї для України та головні викликиСтаціонарна мінно-інженерна оборона може бути ефективним засобом стримування, якщо вона інтегрована в багаторівневу систему, що включає спостереження, сили швидкого реагування та чітко визначені правила застосування. Південна Корея розмістила свої мінні поля в межах ширшої мережі огорож, сенсорних систем та інженерних загороджень. Така синергія пасивної та активної оборони дозволяє утримувати лінію з меншими силами, заощаджуючи ресурси без втрати контролю над лінією розмежування або кордоном.Водночас щільно замінована і фортифікована демілітаризована зона несе ризики, пов’язані з довготривалим мінуванням. Перший виклик – необхідність ретельного картографування й підтримання обізнаності про розташування мінних полів упродовж десятиліть. Нині Республіка Корея змушена витрачати значні ресурси на розмінування та моніторинг застарілих, некартографованих ділянок.Другий виклик пов’язаний із дипломатичною ціною. Європейські країни, які нині виходять з Оттавської конвенції, можуть не отримати такого ж рівня міжнародного розуміння, як Республіка Корея. Політика мінування активного чи потенційного фронту з Росією потребуватиме додаткових пояснень – щодо терміновості, прив’язки до конкретної загрози та впровадження зрозумілих механізмів контролю.Третій виклик стосується обмеженості мін як самодостатнього засобу оборони. Демілітаризована зона Кореї засвідчує, що статичні мінні поля не можуть замінити потреби у мобільності, гнучкості та технологічній адаптації. Сьогодні Південна Корея поступово зменшує залежність від мін, впроваджуючи автоматизовані сенсорні мережі, безпілотні платформи та високоточні далекобійні засоби ураження. Для України, Польщі та країн Балтії, де лінія фронту є динамічною, а загрози постійно змінюються, надмірна ставка на стаціонарні мінні бар’єри може створити вразливості, якщо вона не буде збалансована маневровими спроможностями та системами розвідки, спостереження й цілевказання.Четвертий виклик пов’язаний із політичним та ідентифікаційним значенням мін. Зона DМZ демонструє, що мінні загородження формують не лише безпекове середовище, а й політичну уяву про межі. Фортифікована демілітаризована зона, яка не має статусу міжнародно визнаного кордону, стала для Кореї символом тривалого – а можливо, й незворотного – поділу. В українському контексті оборонне мінування повинне уникнути перетворення на де-факто кордон із тимчасово окупованими територіями.У разі розгортання таких мінних полів вони мають супроводжуватися політикою поступового розмінування після реінтеграції територій, прозорими процедурами та зобов’язаннями щодо мінімізації ризиків для цивільного населення. 

Про це повідомляє посольство Польщі в Києві.Польща прийняла головування в Раді держав Балтійського моря. Її пріоритетами стануть захист критичної інфраструктури та боротьба з гібридними загрозами."Ми вважаємо, що зміцнення співпраці між країнами регіону Балтійського моря та Україною є важливим елементом нової архітектури безпеки", - зазначили в посольстві.Примітка: Рада держав Балтійського моря - міжнародна організація, створена в Копенгагені 5-6 березня 1992 року. До її початкового складу увійшли Німеччина, Данія, Латвія, Литва, Норвегія, Польща, Російська Федерація, Фінляндія, Швеція, Естонія та Європейська комісія. У 1995 році приєдналась Ісландія, а у 2022 році членство Росії було припинено.20 червня глава МЗС Німеччини Йоганн Вадефуль заявив, що Балтійський регіон став небезпечною геополітичною гарячою точкою через гібридну активність РФ, яка підриває його безпеку та стабільність.24 червня стало відомо, що Фінляндія, Естонія, Польща, Латвія та Литва розглядають можливість мінування прикордонних територій з Росією для стримування потенційного вторгнення. 

Ці рішення відображають зміну безпекової парадигми на сході та півночі Європи на тлі російської агресії. Еспресо розповість більше про те, що таке Оттавська конвенція, а також які наслідки можуть бути через рішення виходу з угоди. Що таке протипіхотна міна?Ворожа міна, фото: Державна прикордонна служба України Протипіхотна міна – це вибуховий пристрій, призначений для ураження піхоти, який зазвичай розміщується в землі або на поверхні та спрацьовує автоматично при контакті, наприклад, коли людина наступає на неї чи зачіпає розтяжку. Такі міни мають фугасну або осколкову дію, завдаючи серйозних травм, зокрема ампутацій чи смертельних поранень. Однак за даними Міжнародного комітету Червоного Хреста, понад 80% жертв протипіхотних мін – це цивільні особи, що робить їх особливо небезпечними через невибірковий характер дії, адже вони залишаються активними навіть після завершення конфліктів.Історично протипіхотні міни набули поширення під час Другої світової війни, коли їх масово використовували для створення оборонних мінних полів. У другій половині ХХ століття, особливо під час війн у В’єтнамі, Афганістані та Африці, вони стали основним інструментом для стримування піхоти, але водночас спричинили величезну кількість жертв серед мирного населення. Що таке Оттавська конвенція?Зустріч в Оттаві у 1997 році, фото: rеdсrоss Оттавська конвенція, офіційно названа Конвенцією про заборону застосування, накопичення запасів, виробництва і передачі протипіхотних мін та про їхнє знищення, була ухвалена 18 вересня 1997 року в Осло та відкрита для підписання 3–4 грудня 1997 року в Оттаві. Вона набрала чинності 1 березня 1999 року. Документ забороняє використання протипіхотних мін ненаправленої дії, їхнє виробництво, накопичення та передачу, а також зобов’язує країни знищувати запаси таких мін, за винятком мінімальної кількості для навчання розмінуванню. Конвенція стала результатом міжнародного руху за заборону протипіхотних мін, який у 1997 році отримав Нобелівську премію миру. Її ратифікували понад 160 країн, однак ключові держави, такі як США, Китай, Росія, Індія та Пакистан, не приєдналися до угоди.Підписання конвенції в 1990-х роках було зумовлене гуманітарними міркуваннями. Протипіхотні міни, які активно використовувалися в ХХ столітті, спричиняли численні жертви серед цивільного населення навіть після завершення конфліктів. Вони вважалися "негуманною" зброєю через невибірковий характер дії, що призводив до травм і смертей мирних жителів, зокрема дітей. До речі ця конвенція стала частиною ширшої ідеї "кінця історії" (поширеної філософом  Френсісом Фукуямою), коли світ прагнув до глобального миру та скорочення озброєнь. Україна підписала конвенцію 24 лютого 1999 року, а ратифікувала 27 грудня 2005 року, знищивши значну частину своїх запасів мін, адже до підписання вона була п’ятою у світі за їхньою кількістю.Чому країни почали виходити з конвенції?фото: Олександр Коваль Рішення України та інших країн-сусідів Росії вийти з Оттавської конвенції зумовлене зміною безпекової ситуації, насамперед через агресивну політику Кремля. РФ, яка не є учасницею конвенції, активно використовує протипіхотні міни у війні проти України, починаючи з 2014 року, а після повномасштабного вторгнення 2022 року їхнє застосування стало масовим. Зокрема це була одна з причин провалу літнього контрнаступу ЗСУ влітку 2023 року, адже окупанти щільно замінували всі шляхи для руху техніки та піхоти.За даними Нumаn Rіghts Wаtсh, російські війська використовували щонайменше 13 типів протипіхотних мін, що призвело до жертв серед цивільних і військових. Це створює асиметричну перевагу для Росії, оскільки Україна, офіційно дотримуючись конвенції, була обмежена у використанні таких засобів оборони.Президент України Володимир Зеленський наголосив, що протипіхотні міни є інструментом, який дуже часто не має альтернативи в обороні."Росія ніколи не була учасницею цієї конвенції та надзвичайно цинічно використовує протипіхотні міни. Причому не тільки зараз, у війні проти України. Це фірмовий почерк російських убивць – знищувати життя всіма методами, які в них є. … Ми бачимо, як наші сусіди у Європі реагують на цю загрозу. Ми знаємо також і складнощі процедури виходу, коли це здійснюється в умовах війни. Робимо цей політичний крок і даємо таким чином сигнал усім нашим партнерам, на чому зосереджуватися. Це стосується всіх країн, які по периметру російських кордонів", - сказав Зеленський.Справді, країни Балтії, Польща та Фінляндія також посилаються на зростання військових загроз з боку Росії та Білорусі. "Військові загрози для держав-членів НАТО, що межують з Росією та Білоруссю, значно зросли, – йдеться у спільній заяві міністрів оборони Польщі та країни Балтії оприлюдненій у березні цього року. – Цим рішенням ми надсилаємо чіткий сигнал: наші країни готові та можуть вжити всіх необхідних заходів для захисту наших потреб у сфері безпеки".Згодом сейми цих країн підтримали відповідне рішення. А фінські законодавці нещодавно майже одноголосно проголосували ("за" – 157, "проти" – 18) за пропозицію уряду про вихід з Оттавської конвенції. Ще у грудні 2024 року США почали постачати Україні протипіхотні міни, визнавши їхню необхідність для захисту від російської агресії. Це стало сигналом для інших країн, що відмова від таких засобів може послабити обороноздатність перед лицем екзистенційної загрози. Адже регулярні російсько-білоруські військові навчання, такі як "Захід", сприймаються як підготовка до потенційного конфлікту з НАТО. Читайте також: "Захід-2025": Україна, Литва, Польща – хто під прицілом військових навчань Росії й Білорусі. ПояснюємоОфіційно вихід з конвенції набуває чинності через шість місяців після повідомлення ООН. Для України це рішення ще має бути затверджене Верховною Радою, але указ президента Зеленського є політичним сигналом про готовність використовувати всі доступні засоби для захисту. "Україна опинилася в нерівній і несправедливій ситуації, яка обмежує її право на самооборону згідно зі статтею 51 Статуту ООН. … Відтак, враховуючи безумовний пріоритет оборони нашої держави від жорсткої російської агресії, нашої землі від окупації, а людей – від жахливих російських звірств, Україна ухвалила непросте, але необхідне політичне рішення про припинення виконання нерелевантних зобов’язань за Оттавською конвенцією. Переконані, що цей крок є необхідним та відповідним рівню загроз, адже йдеться про виживання та збереження України як суверенної, незалежної та вільної держави", - пояснюють в МЗС України. Таким чином усі європейські країни, що межують з Росією, оголосили про плани вийти з глобального договору, окрім Норвегії, яка має лише 200-кілометровий кордон з Росією у віддаленій арктичній частині країни, і заявили про важливість збереження стигми навколо наземних мін, відзначає Rеutеrs. Чи використовувала Україна протипіхотні міни до офіційного виходу?Раніше були повідомлення, які ставили під сумнів дотримання Україною Оттавської конвенції під час війни. Зокрема, Нumаn Rіghts Wаtсh у 2023 році заявляла, що українські війська, ймовірно, використовували протипіхотні міни для звільнення окупованих територій у 2022 році (зокрема на Харківщині, де начебто артилерійські ракети розкидали міни типу ПФМ‑1 ("метелик")). Уряд України пообіцяв розслідувати ці випадки, але чітких підтверджень чи результатів розслідувань так і не було оприлюднено. А українські правозахисники заявили, що ця доповідь Нumаn Rіghts Wаtсh лише підживлює російську пропаганду та спрямована на підрив суспільної підтримки України з боку західних урядів.Водночас відомо, що США постачали Україні міни типу Сlаymоrе, які є спрямованими і в певних випадках не підпадають під заборону конвенції, оскільки активуються дистанційно, а не автоматично. Таким чином, офіційно Україна дотримувалася конвенції, але в умовах війни могла використовувати міни, які технічно не порушували її положень.Вихід з конвенції, ймовірно, є формалізацією реалій війни, адже обмеження на використання протипіхотних мін ставили Україну в нерівне становище порівняно з Росією, яка не дотримується міжнародних угод. Як зазначив нардеп, секретар Комітету Верховної Ради з питань національної безпеки, оборони та розвідки, полковник СБУ Роман Костенко, "ми не можемо залишатися зв’язаними, коли ворог не має жодних обмежень"."Це крок, якого давно вимагала реальність війни. Росія не є стороною цієї Конвенції і масово застосовує міни проти наших військових і цивільних. Ми не можемо залишатися зв’язаними в умовах, коли ворог не має жодних обмежень", - написав Костенко. Як вихід з конвенції допоможе Україні та яка критика?фото: gеttyіmаgеs Військові експерти вважають, що вихід з Оттавської конвенції дасть Україні та іншим країнам регіону стратегічні переваги. По-перше, протипіхотні міни є ефективним інструментом для стримування піхотних наступів, що є ключовим елементом російської військової тактики (всім відом "м'ясні штурми"). По-друге, використання мін може компенсувати дефіцит інших видів озброєнь, особливо в умовах, коли постачання західної зброї не завжди відповідає потребам фронту. Ну і по-третє, досвід війни в Україні показав, що відмова від "негуманної" зброї, такої як протипіхотні міни чи касетні боєприпаси, може бути небезпечною для країн, які стикаються з агресією сильнішого сусіда.Ймовірно, що на українських складах є ще радянські протипіхотні міни, які українські сили почнуть активно використовувати. Крім згаданого ПФМ‑1 ("метелик"), мова йде про ПМН-2 ("Чорна вдова"), ПОМЗ-2М, ОЗМ-72 ("Відьма"), МОН-50 та інші, які ефективні проти піхоти завдяки фугасній чи осколковій дії. Також можливе отримання (чи купівля) від західних союзників мін спрямованої дії, як Сlаymоrе, що активуються дистанційно. Нові розробки Україна може виробляти самостійно чи з союзниками, зокрема з функцією самознищення для зменшення гуманітарних ризиків. Наприклад, у Польщі немає протипіхотних мін, але є "можливості їх виробити", як сказав у березні заступник міністра оборони країни Павел Бейда."Це будуть робити заводи Польської збройної групи, але я не хочу вдаватися в деталі. Йдеться про замовлення на кілька сотень тисяч, можна говорити про мільйон штук, – розповів Бейда і додав, що Польща планує розмістити протипіхотні міни на кордонах з РФ та Білоруссю в рамках проєкту "Східний щит".Водночас серед правозахисників є великі застереження. Міжнародні організації, такі як Міжнародний комітет Червоного Хреста чи Нumаn Rіghts Wаtсh, наголошують на гуманітарних ризиках, адже протипіхотні міни становлять загрозу для цивільних навіть після завершення війни. Наприклад, Патрік Томпсон, дослідник Аmnеsty Іntеrnаtіоnаl у 2024 році підкреслив, що протипіхотні міни, які активно використовує Росія, є великою загрозою для цивільних. Він зазначив, що російські міни, розміщені в окупованих регіонах України, вже спричинили сотні жертв серед мирного населення. Водночас він закликав Україну утриматися від використання таких мін, оскільки вони "матимуть вплив на цивільне населення ще багато років". А у квітні цього року Нобелівська лауреатка Джоді Вільямс, ініціаторка руху проти мін, висловила своє розчарування такими діями з виходу з Оттавської конвенції, адже "міни вбивають переважно цивільних і не стримують вторгнення"."Мені хочеться кричати від цього. Це справді приголомшує. Міни не зупиняють вторгнення. Міни не впливають на результат війни. Вони лише калічать або вбивають власний народ. Ось чому це мене вражає – це така дурість", - вважає Нобелівська лауреатка.Тож, підсумовуючи, вихід України, а також Польщі, Литви, Латвії, Естонії та Фінляндії з Оттавської конвенції відображає прагматичну реакцію на безпекові виклики, спричинені російською агресією. Конвенція, підписана в епоху надії на глобальний мир, стала обмеженням для країн, які змушені протистояти противнику, що не дотримується міжнародних норм. Для України це рішення продиктоване не лише реаліями війни, але й також є сигналом партнерам про необхідність перегляду підходів до оборони. Протипіхотні міни можуть посилити обороноздатність, але потребують відповідального використання, щоб мінімізувати наслідки жертв серед цивільного населення, які, на жаль, точно будуть.  Та й у березні повідомлялося, що в Україні 23% території вже потенційно заміновані, тому потрібні будуть десятки років для того, щоб подолати ці наслідки.Читайте також: Журналіст з Польщі Решка: Велика проблема, як нам боротися за правилами з диктатором, який ними знехтував

Свого часу Троцький породив формулу "ні війни, ні миру". І зараз Ізраїль та Іран пережили важкі воєнно-дипломатичні моменти. З одного боку, ніби на щось вийшли, Дональд Трамп нас запевнив, що буде мир, але відчуття такого немає. Розуміємо, що Іран – не та держава, яка зможе зупинити свою ненависницьку антиізраїльську державну програму.Я згоден із вами, дійсно так. Ситуація вийшла "ні миру, ні війни". З одного боку, добре, що закінчилися воєнні дії, тому що мешканцям Ізраїлю довелося пережити досить нелегкі часи.Вперше за всі війни були такі великі руйнування, загинуло 28 людей, пошкоджено 1000 будинків – це абсолютно нова ситуація для Ізраїлю.З іншого боку, ця невизначеність створює ситуацію, за якою війна може поновитись у будь-який момент. Якщо Іран зараз запустить якусь чергову ракету або якийсь безпілотник у бік Ізраїлю, відповідно, Ізраїль повинен буде відреагувати. І наново почнуться бойові дії, Іран вкотре почне відповідати, і знову буде потрібне втручання США, напевно, особисто президента Трампа, щоб припинити ці воєнні дії.Поки це перемир'я дотримується. В Ізраїлі скасовані обмеження для громадян, всі повернулися на свої робочі місця. Сьогодні частина шкіл почала працювати, а від завтра працюватимуть усі школи. Ось, така, я б сказав, ситуація.А Ізраїль же має реагувати на інформацію, що іранська ядерна програма не була знищена. Це Дамоклів меч, який висить не лише над державою Ізраїль, а й над усім цивілізованим Західним світом. Відпрацювали американці, ЦАХАЛ та всі можливі служби, але нема відчуття, що іранську ядерну доктрину згорнуто. Що собою буде являти іранська ядерна програма? І загалом, якщо вірити Медведєву, якщо Іран "в якомусь воєнторзі може купити ядерну бомбу"? Ми бачили, що на цю медведєвську маячню навіть особисто зреагував Дональд Трамп - тобто все серйозно.Так, усе серйозно. Дійсно, немає точного розуміння, яка була завдана шкода іранській військовій ядерній програмі. Без жодного сумніву, шкоди завдано. Після такої кількості бомбардувань, після такої кількості вильотів ізраїльської авіації, а потім ще бомбардування американців стратегічними бомбардувальниками В-2 – зрозуміло, що шкода завдана.А тепер усі розмірковують про те, яка саме шкода. Розвідки Ізраїлю, США та країн Європи зрозуміють це через декілька тижнів і навіть декілька місяців, тому що оцінити цю шкоду у даній ситуації достатньо складно. По-перше, потрібна інформація зсередини, яку зараз агенти різних розвідок будуть здобувати. Друге – це супутникові знімки, які не завжди в тій резолюції чітко показують, що відбулося. Не завжди з супутників можна розгледіти руйнування під землею та зрозуміти, що саме зруйновано.Є декілька версій. Зрозуміло, що в інформаційному полі є багато дезінформації. Наприклад, Тhе Nеw Yоrk Тіmеs писав, що американці бомбардували Фордо (це найстрашніший ядерний об'єкт) таким чином, щоб закрити входи та виходи та щоб те, що там усередині, залишилося без електрики, а це завдає шкоди всім центрифугам. Так це чи не так, але про це йдеться з якихось джерел.Є й оцінки, які говорять про те, що на інших ядерних об'єктах нема стовідсоткової шкоди, є тільки якась часткова. Відповідно, ця ситуація для нас стане зрозумілою протягом 2-3 місяців, думаю, тоді ми точно будемо знати, наскільки була завдана ця шкода. Марко Рубіо, держсекретар США, заявив, що програма Ірану відкинута назад. А от наскільки відкинута назад - на рік, два, десять, ми не знаємо.І останнє питання, найголовніше: де зараз збагачений уран? З того, що бачимо в інформаційному полі, незрозуміло. З відкритих джерел та витоків ми не розуміємо, де дійсно є цей збагачений уран. Мова йде про 400 кг, а можливо, до 600 кг, є різні свідчення. З цього збагаченого урану можна зробити так звану брудну бомбу, найсправжнісіньку брудну атомну бомбу.Хотів би вас розпитати про Дональда Трампа. Пам'ятаєте, епопея одного військового злочинця починалася із запитання: "Whо іs Мr. Рutіn?" А от і питання: "Whо іs Мr. Тrumр?" Як він себе продемонстрував? Адже в кейсі російсько-української війни Трамп дивував усіх: відкладав рішення, вступав у дуже дивну комунікацію, формував переговорницький пул. Але зараз він віддав наказ і дозволив застосувати американську стратегічну авіацію. Після того як Трамп повернувся до своєї місії великого миротворця, у вас є розуміння, якою буде подальша траєкторія його діяльності? Це питання не тільки щодо стримування Ірану, а й Росії. Давно так багато не залежало від одної людини.Цілком з вами згоден. Все залежить від рішення Трампа і від того, що він вирішить. Оскільки він абсолютно непередбачувана людина, нам дуже складно передбачити, як він ухвалює рішення, яким буде наступне його рішення, але є деякий позитивний момент. Трамп з першого дня своєї другої каденції намагався себе представляти миротворцем: будемо з усіма розмовляти, Росія – не злодій, Путін – хороший хлопець, за 24 години припинимо війну, якби я був президентом на місці Байдена, то не було б війни. А Путін повторює, йому вигідний цей наратив.І ось тут, є один позитивний момент, який полягає в тому, що він дав вказівку бомбардувати Іран. Відповідно, якщо є якісь ситуації, то Трамп не побоїться застосувати силу. Це серйозний сигнал для Путіна.Путін погрожував: зараз ми скинемо тактичну зброю на Україну, зараз ми будемо застосовувати, ми зараз розбомбимо Лондон, Париж, Бонн – усіх покараємо. А Трамп просто дав наказ, літаки прилетіли, була проведена ціла військова операція. Ми думали, що одні літаки будуть бомбардувати, а бомбардували зовсім інші. Був зроблений спеціальний маневр, все відбулося, і він дав наказ.У цій ситуації, я думаю, що реакція Медведєва, який відразу злякався та написав, що він не казав, що Росія дасть атомну бомбу Ірану, що взагалі мав на увазі інші країни. І сам той факт, що особисто Трамп відреагував, то це говорить про те, що там в адміністрації зараз дуже уважно прислуховуються до всього, що відбувається. Певною мірою це дає якусь надію - якщо цей злодій, який сидить в Кремлі, перейде якісь межі, то цілком ймовірно, що від Трампа можна чекати різкої реакції.Наведу ще такий приклад. 24 червня Трамп розлютився на Ізраїль та Іран, промовивши: "Що це таке?! Я сказав припинити вогонь - значить треба припинити вогонь!" Був дзвінок Нетаньягу, через катарців передали іранцям, і все припинилося. І це позитивний момент, тому що до цієї ситуації ми розмірковували, як же він буде поводитися.Тепер найголовніше питання – як переконати Трампа, що в Кремлі злодій, а не "хороший хлопець"? Як донести до його розуміння, що необхідні рішучі дії, аби припинити цю страшну, криваву війну в Україні та змусити Путіна піти на поступки, компенсувати всю шкоду, яку він завдав Україні, і зробити так, щоб Україна отримала реальні гарантії безпеки? І це зараз найголовніше питання, яке є на порядку денному.Генеральний секретар НАТО Марк Рютте саме цей саміт присвятив тому, щоб заспокоїти Трампа та змусити інші країни виділити 5%. Правда, Іспанія нічого не хоче робити, але там дивний уряд і прем'єр-міністр, який живе в іншій реальності.Є ще один момент: 24 червня був витік в британській газеті Тhе Dаіly Теlеgrарh про те, що декларація НАТО після цього саміту щодо Росії буде доволі короткою. Однак найголовніше, що там написано, - НАТО буде продовжувати підтримувати Україну. І мова йде про те, що, ймовірно, країни НАТО напряму надаватимуть зі свого військового бюджету гроші Україні. Це витік. Ми ще не бачили офіційного тексту. Але, якщо це так, то, попри сумніви Трампа щодо припинення війни в Україні, це певною мірою є важливим кроком, тому що країни НАТО, а це всі європейські країни та Канада, окрім США, більшість із них дійсно зацікавлені, щоб Україна могла встояти у цій війні. Це дуже важливий момент.Нам потрібно зараз дивитися не на порожню половину стакана, а на ту половину, яка наповнена. І треба розуміти, як із цієї ситуації виходити.Ви знаєте не тільки як функціонує Кремль, а й що плюс-мінус відбувається у кремлівських головах. Маєте власну думку і щодо Медведєва, і щодо Путіна з урахуванням того, що вони останні пару років витворяють. Вони б'ють балістичними ракетами по наших містах, а з другого боку демонструють готовність Росії вести війну рівно стільки, скільки в них вистачить військово-технічного ресурсу. Можливо, все може дуже швидко змінитися, бо ми чекаємо 2 вересня, коли відбудеться зустріч Сі Цзіньпіна з Путіним.Другий кейс – зустріч у Кремлі міністра закордонних справ Ірану. Росія та Іран є стратегічними союзниками. І ця ірано-ізраїльська чи ірано-західна війна має пульсуючу форму, вони можуть підіймати амплітуду або знижувати градус. Задача Ірану – вступ до ядерного клубу, щоб почуватися у статусі, в якому почувається Росія. Тобто у будь-якій незрозумілій ситуації Путін каже, що може щось неприємне для всіх використати. Ваше відчуття: на яку траєкторію вийшов Кремль?Я згоден з вами, що амплітуда то підіймається, то опускається, і градус то підвищується, то знижується. Дійсно, як ви описали ці кейси - це правильне бачення тієї ситуації, в якій ми перебуваємо. По-перше, Кремль почувається в стані великого дискомфорту після того, як американці бомбардували його стратегічного партнера, Іран. Росія попереджала, що ні в якому випадку не бомбардувати, були зроблені заяви, попередження. Однак нічого не допомогло, Трамп прийняв рішення бомбардувати. І що найцікавіше – не було навіть офіційної реакції на це. Було якесь засудження, мовляв, американські бомбардування, але, окрім таких загальних осудливих слів, більше нічого не змогли сказати. Вони перебувають у шоці, бо не вірили, що це станеться.Другий момент, і це я ще раз підкреслюю, Кремль здивувало, що за три дні ізраїльські ВПС в небі Ірану робили все, що хотіли: і бомбардували Тегеран, і скільки треба, стільки бомбардували, і 24 на 7. Всю цю операцію розпочали 200 літаків, потім постійно в небі перебувало від 50 до 100 літаків – робили все, що хотіли.Це взагалі для Кремля був шок. Чому? Вони ж перед усіма хизувалися, що за три дні підуть парадом по Києву, по Хрещатику. А вже майже три з половиною роки воюють з Україною і не можуть захопити Україну, і не можуть перемогти Україну.А тут, будь ласка, - Ізраїль три дні робив, що хотів, з їхнім важливим стратегічним партнером. Якби не Трамп, то і далі  бомбардував би. Це для них створює дуже серйозний психологічний дискомфорт, тому що вони розуміють, що не можуть нічого зробити. Що більше - вони бояться американців. Вони розуміють, що Трамп дав наказ бомбардувати, то від цього непередбачуваного президента можна очікувати все. Тому треба поводитися більш-менш акуратно в усьому, що стосується американців.І, зверніть увагу, вони бояться цього потепління у відносинах з приходом Трампа між Америкою та Росією. Путін боїться порушити цей баланс, він постійно лебезить перед Трампом, говорить, який Трамп розумний, який Трамп хороший, дарує портрет, розповідає, як молився за нього, коли був на того замах, "от якби Трамп був президентом, то не було б війни в Україні". Путін боїться перейти якусь червону лінію, яка розсердить Трампа.Трамп уже одного разу сказав, що, можливо, Путін з'їхав з глузду, "Владімір, стоп! Досить бомбардувати!". І це, безумовно, у Кремлі насторожує. Вони бояться різкої реакції Трампа.Скажімо так, їхній психологічний стан погіршився щодо російської економіки. Зараз на економічному форумі в Петербурзі заявляли, що економіка Росії, напевно, входить в рецесію. Путін сам показав наказ про скорочення бюджету. Зараз відбулася ізраїльська операція нападу превентивним ударом по Ірану і ціна на нафту трохи підросла, але вже пішла на спад. 24 червня нафта зросла тільки на 1%, але в принципі ціна знижується. І Трамп зацікавлений у зниженні ціни на нафту.Найголовніше питання для країн Заходу, особливо для Європи та Америки, - зробити все, щоб ціна на нафту впала. Якщо ціна на нафту впаде, у Путіна не буде звідки брати гроші на війну. Вони у нього закінчуються, це не безлімітний гаманець. Не на все життя вони мають ресурси, на 100 років наперед. Це так здається.По-друге, це також важливий психологічний момент, і у нас в Ізраїлі, як і раніше, існує у певних колах військо-політичного істеблішменту якийсь психологічний страх, що Росія може щось зробити. Ось, факт: вони погрожували ядерною бомбою, американці зробили декілька серйозних попереджень, і Путін відразу замовк. І не один місяць боявся зі своїх уст випустити слово "ядерний". Тому вони й надалі будуть робити хорошу міну за поганої гри.Значить, інструменти є. Якщо американський дипломат чи посадовець розвідки передає до Кремля попередження "не робіть цього", відповідно, можна натиснути на Путіна, щоб він і не бив по наших містах. Водночас можна було б натиснути на Путіна перед початком повномасштабного вторгнення і він на нього не наважився б, але тиск був заслабкий. Путін втягується в довгу війну, сподівається завдяки своїй ресурсній базі вести активні бойові дії проти України ще пару років, а то й, як заявляють кремлівці, і 10 чи 20 років. Відповідно, нам потрібно йти ізраїльським шляхом - не розтягувати війну на роки. Можливо, ви маєте відчуття, як правильніше було б зіграти Україні в теперішній ситуації?Довга війна – це жахливий сценарій. Поки що ми перебуваємо в цьому жахливому сценарії. Тут потрібні два вектори. Один вектор: все одно, чи хочемо ми, чи не хочемо, і в Ізраїлю, і в України є одна задача – бути у найкращих відносинах з американською адміністрацією. Тому що від американської адміністрації та від Трампа особисто залежить не все, але настільки всього багато, що не можна в жодному випадку нехтувати. І за будь-якої ситуації треба триматися та вирулювати ці відносини на той рівень, який буде допомагати. Я б сказав, що це має бути виключно інструментальний підхід.Тих інструментів, які мають США, нема ні в кого. Тому з ними потрібно дружити за будь-якої ситуації. Інколи це складно, це зрозуміло, враховуючи характер особистості, яка там зараз займається різними питаннями, враховуючи складний характер самого Трампа. Безумовно, це не проста задача. Нема виходу. Це обов'язково! На 150%! Якщо цього не буде, то буде дуже погано.Другий вектор: для України значно більше ресурсів, можливостей, переконання, налагодження контактів – це, безумовно, Європа - Німеччина, Франція, Британія, також Італія плюс Польща, в якій зараз складна обстановка, бо там антиросійські настрої у цього президента, але й антиукраїнські. Польща була важливим фактором останні три роки. Подивимося, як це буде. Але, якщо Німеччина, Мерц, і якщо Макрон, і якщо британський Стармер, а особливо Німеччина та Британія, які значно серйозніше ставляться до загрози, яка йде від Росії, Макрон трохи менше, то при правильному тиску на Росію можна досягнути ще більшої співпраці та передачі більшої кількості зброї.У чому проблема? Європа за ці три роки війни не переналаштувалася на військові рейки. Найголовніший аргумент України, з яким я абсолютно згоден, - Україна зараз захищає Європу. Якщо Україна, не доведи Боже, впаде, то наступною буде Європа. Путін не зупиниться. Попри те, чи є в нього ресурси, чи нема, він розпочне війну і проти європейських країн – це і Фінляндія, і країни Балтії, і Польща, і так далі. Тому Україна дійсно захищає Європу. А те, що Зеленський говорить європейським лідерам, що неприємно чути, але він абсолютно правий, тому що Україна зараз веде війну за національну безпеку всього Європейського континенту. І тут у Зеленського та української адміністрації більше аргументів на користь того, щоб Європа допомагала.Європа повинна перейти на військові рейки. Вони мають більше виробляти, а сьогодні їхнє виробництво – стільки на рік, можливо, скільки у Росії за два чи три місяці. І ці різні цифри з обох боків ускладнюють роботу ЗСУ.Але є і позитивні моменти – Rhеіnmеtаll, який будує підприємства, наскільки я розумію, в Україні вже є об'єкти, які працюють. І сама українська військова промисловість плюс-мінус на 40% забезпечує потреби ЗСУ, але цього недостатньо. Тут потрібні особливі зусилля Європи, тому треба постійно тиснути, постійно переконувати, бо часу нема. Неможливо вести цю війну ще 5 років, ще 10 років. Це неможливо, для цього необхідні неймовірні зусилля, я не впевнений, що вони дійсно існують. Можна ці ресурси настільки виснажити, а що далі буде? Росія не буде заспокоюватися, це все довготривале. Відповідно, з Європою мають бути постійні контакти, переконання, що Європа повинна діяти значно рішуче і не боятися Путіна. Оцей страх, що Путін щось зробить, - дуже негативний фактор в поведінці європейців.

Про це стало відомо під час 14-ї зустрічі робочої групи держав-учасниць Коаліції, що відбулась у Рейк’явіку, передає пресслужба Міністерства оборони України. Зазначається, що одним з основних результатів зустрічі стала деталізація пропозицій щодо внесків держав-учасниць коаліції для оснащення та підготовки підрозділів з розмінування Державної спеціальної служби транспорту та Командування Сил підтримки ЗСУ."Минулого року ми разом багато досягли: розгорнуто реальні спроможності на місцях; навчені фахівці працюють у найскладніших умовах; техніка, надана партнерами, щодня рятує життя людей", – зазначив під час виступу на зустрічі начальник Головного управління протимінної діяльності, цивільного захисту та екологічної безпеки полковник Руслан Берегуля, який очолив українську делегацію.Він також подякував урядам Ісландії та Литви, котрі є державами-лідерами DМСС, за сталість і далекоглядність у розбудові інфраструктури, яка потрібна для розмінування та безпечного відновлення України.Для довідки. Коаліція спроможностей з розмінування України створена у лютому 2024 року в межах роботи Контактної групи з питань оборони України.В її склад входять 23 держави. Окрім Литви та Ісландії, це Бельгія, Греція, Данія, Естонія, Ірландія, Іспанія, Італія, Латвія, Молдова, Німеччина, Польща, Словаччина, Угорщина, Франція, Фінляндія, Хорватія, Чехія, Швеція, Японія, Велика Британія та, власне, Україна.Раніше повідомлялося, що учасники Коаліції з розмінування виділять Україні €700 млн на закупівлю обладнання для розмінування до 2034 року.

У Гаазі, на полях натівської тусовки прозвучали дуже цікаві слова президента США Дональда Трампа. Він припустив, що територіальні амбіції Путіна більші за Україну. А видання Dіе Wеlt оприлюднило цікаву розмову з колишнім натовським чиновником, адміралом Робом Бауером. Репортер прямим текстом запитав, чи НАТО негайно відповість контратакою, якщо Путін вирішить випробувати Альянс, наприклад, напавши на село в Естонії. Бауер відповів, що це залежить від характеру атаки – і напад на мале село далеко не гарантує миттєве застосування статті 5 про колективну оборону. Безумовно, наші естонські друзі розуміють, що Росія не проти влаштувати "народную рєспубліку" десь у проблемній Нарві, й знову розіграти карту захисту російськомовного населення від страшних "естонських націоналістів". Щобільше, 22 червня цього року транспортний літак Іл-76 збройних сил РФ без дозволу увійшов у повітряний простір Естонії та перебував там близько чотирьох хвилин. Випробовування кордонів та нервів маленької країни НАТО, яка свого часу пережила жахи окупації СРСР, відбувається постійно.Поміркуймо в теорії, навіщо Путіну нападати на НАТО саме в Естонії? Найперше, налякати його і показати нікчемність блоку, на страху до якого нинішня Росія придумала ідеологію для власного плебсу. Далі – бажано розбити єдність, яка ще присутня між різними чиновниками, аби врешті в каламутній воді виловлювати зиски для Кремля. Ідеально було б розміняти Естонію на те, аби західні держави не підтримували Україну належним чином або погодились на російський сценарій замирення. Читайте також: В Ізраїлю такі ж проблеми, як і в України. Трамп хоче миру з Іраном та РосієюВоєнна сутичка Ізраїлю з Іраном вибила з рук Путіна важливий козир, який він витягував з рукава під час теплих розмов з Трампом. Від початку перемовин про війну в України кремлівський вождь пропонував себе у ролі  посередника з Іраном. Але Ізраїль з допомогою Вашингтону і сам влучно покоцав ядерні центрифуги. Тож недарма Трамп в кулуарах саміту НАТО, що допомога Владіміра уже не треба, хай там розбереться з Росією, тобто війною в Україні.Тож "вікно можливостей" у Росії, аби показати свою крутість, не таке і велике. Щобільше, ніхто на місці не сидить, і в державах-сусідках постійно як не військові збори, то потужні збройні закупівлі. Досвід повномасштабного нападу на Україну навчив інші країни, які мають спільний кордон з Мордором, що краще не перерізати стрічки десь на зупинках, бо ракети для ППО мають бути завжди.Зміна риторики Трампа може бути пов'язана з тим, що йому нарешті почали класти на стіл аналітичні записки з намірами Росії влаштувати маленьку переможну війну на кордонах НАТО. Недарма ж державний секретар Марко Рубіо зараз масово повертає на роботу фахівців Ради нацбезпеки, яких позвільняв бабій і любитель легких наркотиків Ілон Маск. Чому Путін кладе око саме на Естонію? По-перше, це маленька та доступна ціль, де аж кишить російським населенням, яке не хоче змінюватись і еволюціонувати із гусені в метелика. Другий фактор – тема прориву через "Сувальський коридор" останнім часом згорнулась. Бо поки інші західні сусіди чекали, що Україна та Росія якось "сойдутся посередине, как в 2015", міноборони Польщі ще у 2022 році вирішило організувати найбільшу сухопутну армію Європи. Так, є проблеми з браком людей для служби та виробництва озброєнь, вчорашньої військової промисловості та значного навантаження на економіку, але обсяги поголовного озброєння вражають. Поляки точно стрілятимуть, і ніяких сентенцій про "мишебратья" не буде. Читайте також: Путін не Трамп, а Україна не Іран. Чому не можна виправдовувати дії Росії діями США в ІраніУтім ще важливіший фактор – Білорусь не хоче вляпуватись у загарбницькі війни з Путіним знову, і хоче пропетляти. Саме тому Олександр Лукашенко тісніше дружить з Китаєм, ручкався з посланцем Трампа Кітом Келлогом та навіть для цих гойдалок звільнив із тюрми опозиціонера Сергія Тихановського, що провів за ґратами понад 5 років. Естонія — ідеальна ціль, бо це вихід Росії на Балтійське море. Без контролю над цією ділянкою – російський флот може достроково завершити участь у будь-якій війні. Бо ж зустрічаються якось Фінляндія, Швеція та Латвія з Литвою – і все виносять. Або  у кращому випадку хвалений Балтійський флот відпочиває в корабельних доках, поки у світі триває нова світова війна.Путін не хоче завершувати війну в Україні, бо навіть хитке перемир'я, — то загроза його життю та збагаченню його найближчого оточення. Відмовитись від "асвабаждєній" хоч когось – це поглянути в очі власним внутрішнім проблемам та зайнятись розв'язанням проблем росіян, які щодня отримують гроби з-під Сум та Покровська. Ризик російської ескалації зростає, Європа це чудово розуміє. І тому уперше на саміті НАТО Росія була названа стратегічною загрозою. А держави НАТО масово виходять з Оттавської конвенції, яка забороняє використання, виготовлення, накопичення й передачу протипіхотних мін.Буквально щойно сейм Польщі теж ухвалив це рішення майже одностайно. "Польща не може бути зв’язана жодними обмеженнями, які не дозволяють захищати свою батьківщину", – сказав міністр оборони Косіняк‑Камиш.І тут зі сльозою згадуєш, як у нас до 2022 року все робили рівно навпаки й знімали сюжети про потужне розмінування під Маріуполем.Спеціально для ЕспресоПро авторку: Марина Данилюк-Ярмолаєва, журналісткаРедакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.

У Сеймі Польщі підтримали законопроєкт про вихід з Оттавської конвенції, яка забороняє використання протипіхотних мін. Це рішення може кардинально змінити оборонну політику країни, передає RМF24. З 431 депутата лише 15 висловилися проти. Ще троє утримались. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Фінляндія, яка межує з Росією, вирішила вийти з договору про протипіхотні міни Перед голосуванням міністр оборони Владислав Косиняк-Камиш виступив із поясненням, чому цей крок є критичним. За його словами, це рішення має безпосередній вплив на безпеку Польщі та всього регіону. Міністр підкреслив, що подібну позицію зайняли також Естонія, Латвія, Литва і Фінляндія. "Польща не може бути обмежена правилами, які заважають захищати нашу країну", - наголосив Косиняк-Камиш. Оттавська конвенція забороняє використання, виробництво, накопичення та передачу протипіхотних мін. Її підписували 1997 року. Угода мала на меті покласти край випадкам, коли ці міни без розбору калічать і вбивають людей, навіть через багато років після закінчення конфлікту. Але через російську агресію уряди почали відмовлятися від конвенції. Москва її ніколи не підписувала.

Фінляндія, Естонія, Латвія, Литва та Польща готові замінувати райони вздовж кордонів з Росією, щоб створити в Європі нову "залізну завісу". Раніше вони оголосили про вихід з Оттавської конвенції, яка забороняє протипіхотні міни. Це один з кроків захисту, адже росіяни готуються до агресивних дій. Повний текст новини +Відео

Фінляндія, Естонія, Польща, Латвія та Литва можуть замінувати райони вздовж кордонів із росією в рамках підготовки до можливого вторгнення рф.

Фінляндія, Польща, Естонія, Латвія та Литва можуть замінувати райони вздовж своїх кордонів з Росією на тлі розмов про ймовірне російське вторгнення до країн НАТО.

Про це пише Тhе Теlеgrарh.У матеріалі нагадують, що раніше 5 зазначених держав НАТО оголосили про майбутній вихід з Оттавської конвенції 1997 року, яка забороняє використання протипіхотних мін. Очікується, що цього місяця вони офіційно повідомлять про це ООН.Таким чином, наприкінці 2025 року Литва, Латвія, Естонія, Польща та Фінляндія зможуть виготовляти, накопичувати й застосовувати такі боєприпаси.Журналісти стверджують: держави вже опрацьовують плани, які ліси й озера вздовж кордону з Росією вони можуть замінувати на випадок нападу Москви на Північноатлантичний альянс.Варшава, Гельсінкі та балтійські країни мають спільний кордон з РФ та Білоруссю загальною протяжністю понад 3460 км.Читайте також: Підготовка до війни чи стратегічний тиск: Росія розширює військові бази біля кордонів НАТО. Пояснюємо"Кожна країна НАТО вздовж цієї лінії вирішила, що стримування російського вторгнення вимагає оборонних заходів, які колись були б немислимі. Якщо буде потрібно, вони засіють спокійні соснові і березові ліси вздовж своїх кордонів мільйонами наземних мін - зброєю, яка раніше вважалася настільки огидною, що більшість країн світу намагалися заборонити її назавжди", – пише Тhе Теlеgrарh.Напередодні генсек Альянсу Марк Рютте заявив, що РФ зможе успішно атакувати НАТО протягом 3-5-7 років, якщо ми зараз не почнемо нарощувати спроможності.

Країни можуть розмістити протипіхотні міни на 3400 км кордонів із Росією та Білоруссю

Фінляндія, Польща, Литва, Латвія та Естонія виходять із Оттавської конвенції та готуються до розгортання мільйонів протипіхотних мін.

Фінляндія, Естонія, Латвія, Литва і Польща оголосили про вихід з Оттавської конвенції 1997 року, яка забороняє протипіхотні наземні міни.