Search trend "Закон про мобілізацію"

Громадяни, які ухиляються від виконання військового обов’язку та порушують закон про мобілізацію, можуть не лише отримати штраф, зазнати арешту майна у разі несплати штрафів або бути притягнутими до кримінальної відповідальності, але й втратити право керувати транспортним засобом. Міністерство внутрішніх справ та Міністерство юстиції України розробили покрокову процедуру, яка регулює позбавлення права керування автомобілем громадян, що […] Сообщение Як українців позбавлятимуть водійських прав за порушення військового обліку: нові правила появились сначала на ТехноФан.

Про це йдеться в статті Fіnаnсіаl Тіmеs, переклад якої наводить Еспресо.За перші десять місяців цього року кількість дезертирів серед українських солдатів перевищила показники за попередні два роки війни. Це свідчить про серйозні труднощі, з якими стикається Київ у поповненні передових підрозділів, тоді як Росія продовжує захоплювати нові території на сході України.Наприкінці жовтня сотні військовослужбовців 123-ї бригади залишили свої позиції в районі східноукраїнського міста Вугледар. Вони повернулися до рідної Миколаївської області і влаштували досить рідкісну акцію протесту, вимагаючи більше озброєння та якіснішої підготовки."Ми приїхали [до Вугледара] з автоматами. Говорили, що буде 150 танків, а їх було 20... і нічим нас прикрити", — сказав офіцер 123 бригади, який говорив на умовах анонімності.З січня по жовтень цього року українські прокурори порушили 60 000 кримінальних справ за фактами самовільного залишення військовослужбовцями своїх позицій. Це майже вдвічі більше, ніж за весь 2022 і 2023 роки разом. У разі визнання винними, солдатам загрожує до 12 років позбавлення волі.Деякі військовослужбовці 123-ї бригади, які залишили свої позиції, згодом повернулися на фронт. Інші продовжують переховуватися, а частина, за інформацією місцевої влади, перебуває під вартою в рамках попереднього слідства.Чоловікам призовного віку заборонено залишати територію України, однак деякі скористалися можливістю потрапити до закордонних тренувальних таборів у країнах-союзниках, щоб дезертирувати за кордоном. За даними представника польської служби безпеки, який побажав залишитися анонімним, щомісяця з військових зборів у Польщі втікають близько 12 українських солдатів. Міністерство оборони Польщі переадресувало запити з цього питання українській владі.Зростання кількості дезертирів ще більше ускладнює й так важку ситуацію для Києва. Починаючи з літа, Росія, маючи перевагу в живій силі, змогла прискорити захоплення нових територій, досягнувши темпів, які не спостерігалися з 2022 року.Водночас, за словами військових аналітиків, неспроможність України забезпечити ротацію солдатів та надати можливість відпочинку виснаженим військовим призвела до втрат і відлякала потенційних новобранців, які могли б долучитися до лав Збройних сил за інших умов.Офіцер 123-ї бригади розповів Fіnаnсіаl Тіmеs, що за три роки війни в його підрозділі не було жодної ротації. У нормальних умовах ротація передбачає чотиритижневий період відпочинку, під час якого солдати повертаються на базу, тренують новобранців і займаються ремонтом пошкодженої техніки."Не було жодного, в біса, сенсу залишатися у Вугледарі", — заявив офіцер 123-ї бригади. За його словами, місто лежало в руїнах уже понад рік, і ризикувати життями військових заради його оборони було абсолютно безглуздо. "Вони просто відправляють їх на смерть, замість того щоб дати можливість відпочити та відновити сили", — підкреслив він.Речник 123-ї бригади не відповів на запити про коментарі.Погляди офіцера розділяють десятки солдатів у Миколаївській та Запорізькій областях. У розмові з Fіnаnсіаl Тіmеs вони зізналися, що відчувають сильну втому, розчарування та стикаються з проблемами психічного здоров’я. Військові також відзначили, що, хоча українське цивільне населення не хоче капітуляції, багато з них не готові долучитися до бойових дій.Загальна чисельність Збройних сил України складає близько 1 мільйона осіб, однак безпосередньо в бойових діях задіяно лише близько 350 тисяч. За словами представника Генерального штабу України, більшість випадків дезертирства припадає на військовослужбовців, які тривалий час перебувають у зоні бойових дій, зокрема на піхотинців та штурмові підрозділи.Така кількість дезертирів робить майже неможливим будь-який контроль з боку правоохоронних органів. Щоб заохотити чоловіків повертатися на службу, 21 листопада український парламент ухвалив зміни до законодавства, дозволивши зняти звинувачення з тих, хто вперше порушив закон і добровільно повернувся до своїх підрозділів.Вадим Івченко, народний депутат України та член парламентського комітету з питань оборони, зазначив, що близько 20% дезертирів вирішують повернутися. В одній із бригад повідомили, що після впровадження чат-бота, через який військові можуть анонімно зв’язатися для повернення, отримали кілька сотень звернень.Тим часом Росія активно просувається на східному фронті, і Україна втрачає території, які може бути складно повернути найближчим часом, як попереджають аналітики.За даними Інституту вивчення війни, вашингтонського аналітичного центру, у 2024 році Росія захопила близько 2700 кв. км території, порівняно з лише 465 кв. км у 2023 році. Відсутність фортифікацій і рівнинна місцевість на деяких ділянках фронту сприяють успіху московських військ.Українська влада планує призвати додатково близько 160 000 чоловіків упродовж наступних трьох місяців. Проте репутація військових комісарів в Україні серйозно постраждала після численних скандалів. У мережі з’являлися відео, де вони силоміць затягують чоловіків і застосовують фізичну силу. Водночас військово-лікарські комісії звинувачували у видачі звільнень від служби за хабарі.Міністр оборони України Рустем Умєров заявив у понеділок, що покладе край примусовому призову, зокрема так званій "бусифікації", коли представники ТЦК забирають незареєстрованих чоловіків просто з вулиць. Він пообіцяв перейти до добровільної моделі комплектування армії, що дозволить чоловікам самостійно обирати бригаду та вид служби. За його словами, це має забезпечити людям "право на вибір".Союзники, зокрема США та Великобританія, закликали Україну знизити призовний вік від 25 років і залучити більше чоловіків для поповнення армії.Представник США заявив, що Вашингтон хоче, аби Київ знизив призовний вік до 18 років. "Проста правда полягає в тому, що Україна наразі не мобілізує і не тренує достатню кількість солдатів, щоб замінити свої втрати на полі бою і не поступатись російській армії", — заявив чиновник минулого тижня.Цього місяця прем'єр-міністр України Денис Шмигаль оголосив, що перші повістки про мобілізацію отримають неплатники податків. Солдати швидко звернули увагу на те, що ця заява ніби натякає, що захист країни це форма покарання.Богдан, солдат, який минулого року втратив руку і тепер працює військовим водієм між тилом і лінією фронту поблизу Дніпра на півдні України, зазначив, що багато українців намагаються дистанціюватися від війни та забувають про жертви, які армія приносить заради їхньої безпеки."Вони забувають, що саме завдяки збройним силам Дніпро може видихнути в суботу", — сказав Богдан. Він зазначив, що не має нічого проти, аби цивільне населення розважалось, якщо армія "має все необхідне". "А ми повинні ходити і випрошувати — безпілотники, прилади нічного бачення, гроші на ремонт машин", — додав він.У тих українців, які втратили близьких на війні, бажання інших жити нормальним життям викликає обурення."Я навіть чути не хочу, що звичайні люди втомилися, — каже Наталія Логинович, яка навесні втратила брата, що служив у 123 бригаді. — Це вони [солдати] втомилися, а не ми". 

Усі військовозобов'язані українці, які перебувають за межами України, мають уточнити свої дані. Недотримання вимог може призвести до штрафів і обмежень у доступі до консульських послуг. Повний текст новини

Nataliya Yusupova, a well-known volunteer and public figure, has been cooperating with the Main Military Hospital of Ukraine since 2014.

Since the beginning of the full-scale invasion of the Russian Federation in 2022, it has been conducting regular fundraisers to help the Armed Forces purchase the most necessary equipment that brings our victory closer and saves the lives of our soldiers.

More information about Natalia: https://www.patreon.com/nyusupova, https://www.facebook.com/nataliya.vetvitskaya.

We ask the community to help and raise funds for the Ukrainian Armed Forces: https://send.monobank.ua/jar/62bAtM3t8z

Кость Левицький намагався розвивати хист українців до підприємництва "У нас було багато видатних осіб у різні періоди історії. Але більшість із них була пов'язана з війнами, революціями, збройною боротьбою. А Кость Левицький був прихильник мирного шляху розвитку держави, здобуття влади. Він мав величезний досвід, оскільки йому довелося жити в п'яти політичних режимах Австрія, Польща, ЗУНР, перша радянська окупація, німецька окупація. І цей досвід міг бути використаний", висловив думку про першого керівника Державного секретаріату ЗУНР, юриста Костя Левицького, доктор історичних наук, професор Ігор Андрухів. Кость Левицький народився 18 листопада 1859-го в містечку Тисмениця неподалік Станіславова, нині Івано-Франківськ, у родині греко-католицького священника. Батько, отець Антон, деякий час допомагав ієрею в церкві, а згодом отримав власну парафію в селі Нижнів над Дністром й переїхав туди із сім'єю. У дитячому віці Кость виявляв неабиякі здібності до навчання. Після успішного закінчення школи вступив до Станіславівської гімназії. У місті на той час жили українці, поляки, євреї, вірмени, німці, однак у навчальному закладі існував дух українства. Мовою викладання була польська, проте учні-українці між собою розмовляли рідною мовою. Переходили на українську під час спілкування з ними й поляки. До 1871-го директором гімназії був українець за походженням. Під час навчання Левицький вступив до нелегального об'єднання "Громада", створеного ще 1863-го. Про це він згадував на шпальтах газети "Станіславівські вісті" від 29 серпня 1937 року: "Трималось іще життя між українськими учениками, званими студентами&hеllір; Там була "Громада", тайна українська організація, піддержувана родиною Заклинських, і в цій громаді знайшов я перше національне вишколення та організаційне приспособлення&hеllір;" Першим почав вести офіційні документи українською Восени 1878-го, після закінчення гімназії і вдалого складання випускних іспитів, Кость розпочав навчання на правничому факультеті Львівського університету. Під час студентських років юнак активно залучався до громадської праці в молодіжних об'єднаннях націо­нального характеру. Один із них "Дружний лихвар", куди Кость вступив на початку 1880 року. 1882-го, після закінчення університету, працював у канцелярії Галицького намісництва, де здобув перший управлінський досвід. За два роки захистив дисертацію з права, а 1890-го відкрив у Львові приватну адвокатську контору. На першому ж судовому процесі новоспечений адвокат вимагав від прокурора виголошення обвинувачення українською. Сам Левицький принципово вів справи рідною мовою. І саме він першим почав вести офіційні документи українською. У львівському правничому світі здобув повагу, особ­ливо в цивільних справах. Старші адвокати, українці й поляки, приходили до Левицького розв'язувати важкі юридичні завдання. А знав він чимало, бо читав багато німецьких правничих журналів. "Д-р Кость Левицький мав тоді коло 30 літ, високого росту, гарно збудований, дуже пристійний, з румяно-­білим обличчям, з темним заростом і темним волоссям в коротку щітку. Мені тоді показався як людина зрівноважена, з достойною поведінкою, чим викликав притягаюче вражіння. Говорив коротко, лагідно і по-приятельськи. Особливо цим останнім здобув мої симпатії, бо вже з моєї піврічної практики я переконався, що молодий "академік"-студент був переважно трактований як нуля. Д-р Кость Левицький визначив мені місячну платню у висоті 25 ринських, попереджуючи мене про те, що він є педантом і вимагає педантичної праці, а це мені як молодому академікові на будуче придасться", писав у спогадах доктор права Олександр Баранецький, який у 18921895 роках працював канцелярійним урядником в адвокатському бюро Костя Левицького. Свій професійний досвід Кость Левицький популяризував на сторінках українського журналу "Часопись Правнича" і з 1889-го був його незмінним редактором протягом перших 10 років існування. На сторінках видання публікували розвідки з історії права, переклади основних законів Австро-Угорської імперії українською мовою. Таким чином, удосконалювалася українська юридична термінологія. 1893-го з'явилося перше видання книжки "Німецько-­український правничий словар" Костя Левицького, що став класикою юридичної літератури. На його створення автор витратив 10 років. Левицький намагався розвивати хист українців до підприємництва. Для цього вивчав австрійський досвід. Раніше, 1883-го, він став співзасновником першого українського кооперативу "Народна торгівля", що згуртував перед Першою світовою понад сотню споживчих товариств і кілька тисяч фізичних осіб. Для нього Кость писав статут. Ще під час навчання в гімназії Левицький вступив до Товариства "Просвіта" й майже одразу став його секретарем. Адвокат розумів, що народові потрібен не лише правовий захист, але й елементарна освіта. Особливою заслугою Костя Левицького було придбання "Просвітою" у квітні 1895-го власного будинку у Львові, на площі Ринок. У ньому розмістилися також Наукове товариство ім. Шевченка з бібліотекою і музеєм, громадські організації. Левицького обрали головою львівської контори, а з 1900-го впродовж шести років він фактично керував і головним відділом "Просвіти". Влітку 1903-го очолив Крайовий комітет, який розробив проєкт статуту фонду побудови руського Народного театру у Львові. Нову ідею фінансово підтримав професор Михайло Грушевський та інші галицькі українці. Завдяки старанням Левицького відкрили страхову компанію, ідею створення якої у Львові виношували 30 років. Левицький розробив для неї проєкт статуту та став співзасновником Товариства "Дністер", створеного 1892-го, й однойменного кооперативного банку (1894). Теперішня хвиля кличе український народ стати однодушно проти царської імперії "Спочатку товариство займалося страховими випадками, пов'язаними лише з пожежами. Пізніше вже пере­орієнтувало свою діяльність на різні випадки: це й хвороба поголів'я худоби, і повені, й т. д." каже Павло Артимишин, кандидат історичних наук. Ще одне дітище Левицького "Крайовий союз кредитовий" у Львові. Українські кооперативи змогли отримувати кредити з банків Австро-Угорщини, завдяки ним українці засновували бізнес, купували нерухоме майно чи землю. Також надавалися консультації у проведенні господарських операцій, союз виділяв кошти на спорудження церков та видавничо-виховну діяльність. Кількість кредитних кооперативів за 15 років існування установи зросла у 16 разів, а власні кошти збільшились у 58 разів. 25 грудня 1906-го Контрольна рада обрала Левицького Генеральним директором союзу, що фактично став центральною ощадною касою української кооперації. Страхова компанія "Карпатія", яка діяла з 1911-го під протекторатом митрополита Андрея Шептицького, рекомендувала енергійного адвоката і громадського діяча на посаду голови наглядової ради. Але попри досягнення в культурно-просвітницькій та в економічній сферах Кость Левицький увійшов в українську історію насамперед як політичний діяч. Його політична кар'єра розпочалася в середовищі народовців, в їхній ідеології були присутні лібералізм, націоналізм, піднесення соборного духу й національної свідомості галицьких і наддніпрянських українців. 1885-го створили громадсько-політичну організацію "Народна Рада". У програмі йшлося, що галичани є "частиною великого 20-мільйонного народу малоруського, самостійного, посеред громади народів слов'янських"; доведено також необхідність боротьби за "автономію країв і автономію народів". Співзасновником Ради й незмінним заступником її керманичів і був Кость Левицький. У грудні 1899-го Левицького обрали до Тіснішого Народного комітету керівництва новоствореної Української національно-демократичної партії УНДП, яка оголосила своїм ідеалом "незалежну Русь-Україну" й фактично стала лідером українського політичного життя. Була заснована з ініціативи Івана Франка, Михайла Грушевського, Юліана Романчука, В'ячеслава Будзиновського. У травні 1907-го Костя Левицького обрали послом австрійського парламенту. В ухваленій того ж року програмі фракції стверджено мету діяльності послів самостійний політичний, економічний, соціальний і культурний розвиток українського народу. Чимало часу приділив роботі в Галицькому крайовому сеймі, послом якого його обрали 1908-го. У 19101913 роках Українська національно-демократична партія відстоювала покращення становища українського громадянства Галичини й усієї України на міжнародній арені. 1912-го назрівала війна між Австро-Угорщиною та Росією. У грудні того ж року у Львові відбулися збори політичних діячів Галичини, на яких ухвалили резолюцію, де зазначалося: "З огляду на добро і будучність українського народу по обох боках кордону, на случай оружного конфлікту між Австрією і Росією ціла українська суспільність однозгідно і рішуче стане на стороні Австрії, проти Російської імперії як найбільшого ворога України". Почалася Перша світова війна. Відгуком на неї було створення у Львові Головної Української Ради (ГУР) 1 серпня 1914-го, яку очолив Кость Левицький. А вже 3 серпня ГУР звернулася до населення з документом, де йшлося про те, що "теперішня хвиля кличе український народ стати однодушно проти царської імперії". Кость Левицький підтримав ідею створення наддніп­рянською еміграцією у Львові позапартійного Союзу визволення України (СВУ). Особливо важливою виявилася ініціатива ГУР щодо формування у складі австрійського війська легіону Українських січових стрільців кількістю 2,5 тис. вояків. Із цією метою Левицький провів у серпні 1914-го переговори з прем'єр-­міністром, міністрами закордонних справ і оборони Австро-Угорщини. 5 травня 1915-го на базі реформованої ГУР у Відні заснували Загальну Українську Раду (ЗУР), яку очолив знову-таки Кость Левицький. Він вітав проголошення незалежної Української Народної Республіки на мітингу 10 лютого 1918-го перед будинком "Просвіти" у Львові, укладення нею Брест-­Литовського мирного договору. Увечері 9 листопада під головуванням Левицького відбулося чергове засідання УНРади. Його учасники ухвалили назву держави Українська Держава. Був обраний Тимчасовий державний секретаріат на чолі з Левицьким. "Ми свідомі цього обов'язку, який прийняли серед граду куль і незвичайно важливих обставин. Вступаючи в уряд, уважаємо за відповідне зазначити, що стоїмо на демократичнім принципі. Ми вийшли з народу, і для народу буде присвячена наша праця", цими словами започаткував 10 листопада 1918-го діяльність Тимчасового Державного секретаріату його голова Кость Левицький. 13 листопада Левицький від імені уряду вніс на розгляд УНРади Тимчасовий основний закон про державну самостійність українських земель колишньої Австро-­Угорської імперії. Його одноголосно схвалили. Згідно з ним з'явилася нова назва держави Західно-Українська Народна Республіка (ЗУНР). Виступаючи в обговоренні цього питання, Левицький висловився так: "Повстання нашої держави основано на праві самоозначення народів, признаного цілим світом&hеllір; Ми признаємо в нашій державі республіканський устрій, примінюючи в суспільно-державнім життю всі здобутки новітньої демократії". Ухвалили оголосити також мобілізацію до армії. Вона мала стати регулярною. Після збройного виступу поляків у Львові та падіння столиці наприкінці листопада 1918-го керівництво республіки переїхало до Тернополя, потім до Станіславова. А влітку 1919 року емігрувало за кордон. Наприкінці грудня 1918-го Левицький подав у відставку з посади керівника уряду. 15 липня 1920-го сформовано третій склад "уряду диктатора", на цей раз еміграційного. У серпні того ж року диктатор ЗУНР Євген Петрушевич призначив Костя Левицького уповноваженим для справ преси і пропаганди. У січні 1921-го йому доручили керувати Міністерством закордонних справ. Разом з іншими членами уряду брав участь у написанні державно-правових документів, що мали сприяти визнанню ЗУНР на міжнародній арені. Левицький очолював делегації ЗУНР на міжнародних конференціях у Ризі (1920), Женеві (1921) та був членом делегації в Генуї (1922). Водночас заснував і очолив Комітет політичної еміграції, який об'єднував усіх західноукраїнських політемігрантів у Європі, надавав їм моральну, правову й матеріальну допомогу. Вісімдесятирічний Левицький майже півтора року провів на Луб'янці 1923-го після самоліквідації уряду Левицький повернувся до Львова. У міжвоєнні роки він входив до Центрального комітету Українського національно-демократичного об'єднання (УНДО), але головні зусилля зосереджував на сфері національного економічного й культурного життя. Працював на посадах директора "Центробанку", голови Союзу українських адвокатів, члена Начальної ради адвокатів Польщі (19351939), редактора журналу "Життя і право". Крім того, написав низку фундаментальних праць з історії українського національно-­визвольного руху. Одразу після наступу червоної армії на Львів 22 вересня 1939-го Кость Левицький як голова Українського допомогового комітету прибув до керівництва нової влади з метою встановити відносини, але за особистим наказом народного комісара внутрішніх справ УРСР Івана Сєрова його заарештували. Микита Хрущов негайно доповів про це Сталіну. Вивезений до Москви 80-річний Левицький майже півтора року провів на Луб'янці. Його справою займалися особисто Берія і Молотов, які розуміли, що репресії й ув'язнення Левицького викличуть негативну реакцію українців приєднаного краю. Навесні 1941-го його звільнили й він повернувся до Львова. На початку радянсько-німецької війни у Львові 30 червня 1941-го заходами бандерівського крила ОУН проголошено утворення Української держави, а 6 липня сформовано представницький орган Українську раду сеньйорів, з 24 липня Українська Національна Рада, в кількості 45 членів. Її головою став Кость Левицький, а почесним президентом митрополит Андрей Шептицький. Попри утиски й перешкоди з боку німецької окупаційної адміністрації, УНРада захищала інтереси українців, намагалася пом'якшити окупаційний режим. 22 липня 1941-го за підписами Шептицького й Левицького Рада сеньйорів надіслала раднику Гітлера Йоахіму фон Ріббентропу телеграму протесту проти включення Галичини до Генерального губернаторства, підкресливши, що українці прагнуть проголошення самостійної Української держави. Німці вимагали від Левицького оприлюднити заяву про лояльність до німецької влади, але він відмовився. І сказав: "Чужинці приходять і відходять, а в хаті залишається господар". Левицький неодноразово вів переговори з керівни­цтвом нової влади, зокрема з губернатором, вимагав припинити безпідставні репресії, звільнити ув'язнених українців. У посланні до губернатора дистрикту Галичина від 14 жовтня 1941-го він сміливо наголошував: "Українська Національна Рада репрезентує громадську опінію національної ідеї до часу створення Соборної незалежної України". Кость Левицький помер 12 листопада 1941-го. Був похований на Янівському меморіальному цвинтарі у Львові поруч із генералом Мироном Тарнавським. У надгробному слові владика Йосип Сліпий назвав Костя Левицького керманичем політичного життя народу до останньої хвилини.

Верховна Рада України прийняла низку змін до закону про мобілізацію щодо відстрочок від призову на військову службу.

Верховна Рада 20 листопада прийняла закон, яким надала право на звільнення з військової служби тим, чиї неповнорідні брати або сестри загинули чи зникли безвісти під час участі в бойових діях. Законопроєкт №11531 підтримали 308 депутатів. Про це повідомив його автор нардеп Олексій Гончаренко. "Довго добивався його ухвалення! Влітку парламент проголосував інший мій закон про надання відстрочки для родичів, чиї неповнорідні брати чи сестри загинули або зникли безвісти на війні. Тепер добився звільнення!" - зазначив Гончаренко. Окрім того, парламент ухвалив закон, який надає право на відстрочку цивільним, які пройшли полон (№12104). Документ підтримали 304 депутати. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: В Україні потрібно провести одноразову велику мобілізацію - Дикий "Я співавтор цього законопроєкту, перший автор - колега Ірина Фріз. Давно добивалися того, щоб у людей, які пройшли полон, було так само право на відстрочку від служби, як це працює зараз з військовополоненими. Бо це справедливо! І нарешті добились!", - наголосив Гончаренко. За його словами, цей закон також спрощує порядок надання відстрочки тим, чиї близькі родичі зникли безвісти. "Відстрочка надаватиметься як родичам осіб, визнаних зниклими безвісти за особливих обставин, так і тим, хто отримав статус "безвісно відсутнього" через суд. Родичам не доведеться проходити складні судові процеси, достатньо буде документів із Єдиного реєстру осіб, зниклих безвісти за особливих обставин, або рішення суду", - додав Гончаренко. Рада також проголосувала, щоб невідкладно підписати обидва ці закони. Міністерство оборони України планує завершити роботу над законопроєктом про визначення порядку та умов звільнення військовослужбовців зі служби до 18 грудня цього року. Про це розповів секретар Комітету ВР з питань національної безпеки, оборони і розвідки Роман Костенко. За його словами, поки невідомо, які механізми звільнення військовослужбовців зі служби запропонує Міноборони.

З 18 травня набув чинності оновлений Закон про мобілізацію. Зокрема, документ визначає, які категорії громадян не підлягають призову на військову службу. Повний текст новини

росії вдається просуватися на низці напрямків завдяки істотній перевазі у живій силі та техніці

Президент зазначив, що у законі про мобілізацію є речі, які треба "коригувати"