Search trend "ракета"

Sign up, for leave a comments and likes
24 Канал on 24tv.ua
"Це неймовірно": Трамп висловив захоплення українцями, які залишаються вдома попри обстріли
Президент США Дональд Трамп назвав "неймовірним" те, що українці залишаються вдома попри те, що російська ракета може влучити в їхній будинок. Повний текст новини
we.ua - Це неймовірно: Трамп висловив захоплення українцями, які залишаються вдома попри обстріли
New Voice on nv.ua
«Це неймовірно». Трамп захоплено відгукнувся про українців, які залишаються у своїх будинках попри російські ракетні атаки
Президент США Дональд Трамп назвав «неймовірним» те, що українці залишаються у своїх будинках під час російських атак, знаючи, що ракета може влучити у їхній будинок.
we.ua - «Це неймовірно». Трамп захоплено відгукнувся про українців, які залишаються у своїх будинках попри російські ракетні атаки
Gazeta.ua on gazeta.ua
Тиждень в Україні: чому Кіт Келлог важливий для нашої оборони
До України з візитом прибув спеціальний представник США Кіт Келлог. Очікується, що він перебуватиме в країні від кількох днів до тижня, а також, ймовірно, відвідає передову. Про це в ефірі телемарафону повідомив радник голови Офіса президента Сергій Лещенко. За словами Лещенка, президент Володимир Зеленський особисто запросив Келлога до України. Один із ключових пунктів програми візиту - ознайомлення зі станом справ на фронті. Американський генерал у відставці зможе поспілкуватися з українськими військовими, побувати в бойових бригадах і на власні очі оцінити перебіг війни. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Зеленський зустрівся з Келлогом: обговорили посилення ППО, спільне виробництво озброєння та санкції проти РФ "Він усе життя займався військовою справою. Тепер матиме можливість побачити, як виглядає сучасна війна в реальності", - наголосив Лещенко. Як зазначив радник голови ОП, місія Келлога виходить за межі лише допомоги Україні. Йдеться і про стратегію розвитку самої американської армії в умовах нових загроз. За його словами, отриманий досвід може бути корисним для майбутніх рішень у Вашингтоні. Лещенко також прокоментував ризики, пов'язані з можливими обстрілами Києва під час перебування Келлога в Україні. "Путін буде повним ідіотом, якщо завдасть удару під час цього візиту. Келлог побачить усе на власні очі - і розповість про це Трампу. Це лише посилить українську оборону",- сказав Лещенко. На тлі візиту Келлога в Офісі президента наголосили на потребі в посиленні оборонної допомоги. Серед пріоритетів ракети для систем Раtrіоt, які перебувають у дефіциті та далекобійна зброя, у тому числі в межах співпраці з Німеччиною. "Берлін більше не робить гучних заяв, а працює над спільними проєктами з Україною - зокрема в галузі далекобійної зброї. Це важливо, щоб у майбутньому навіть не було зрозуміло: це українська ракета чи німецька, чи спільна", - зазначив Лещенко. Спецпредставник президента США Дональда Трампа прибув в Україну з візитом. Основними темами для розмови стануть - оборона, зміцнення безпеки, зброя, санкції, захист наших людей, посилення співпраці між Україною та США.
we.ua - Тиждень в Україні: чому Кіт Келлог важливий для нашої оборони
Букви on bukvy.org
ЦАХАЛ підтвердив, що їхня ракета влучила у дітей біля пункту розподілу води в секторі Гази
Щонайменше вісім палестинців, зокрема діти, загинули та більше десяти зазнали поранень внаслідок ізраїльського авіаудару по центральній частині сектора Газа. Запис ЦАХАЛ підтвердив, що їхня ракета влучила у дітей біля пункту розподілу води в секторі Гази спершу з'явиться на Букви.
24 Канал on 24tv.ua
Ізраїльська ракета влучила в дітей, що набирали воду в Газі
У неділю, 13 липня, Ізраїль завдав авіаудару по центральній частині Гази. Загинули цивільні палестинці, переважно діти. ЦАХАЛ заявив, що ракета "промахнулася" через технічну несправність. Повний текст новини
we.ua - Ізраїльська ракета влучила в дітей, що набирали воду в Газі
Еспресо on espreso.tv
Стратегічний альянс із США часів Трампа – що сказав і чого не сказав Валерій Залужний
У вересні 2022 року тодішній Головнокомандувач Збройних Сил України Валерій Залужний разом з першим заступником Голови Комітету Верховної Ради з питань нацбезпеки Михайлом Забродським виступили зі знаковою, чи якщо хочете, програмною статтею "Перспективи забезпечення воєнної кампанії 2023 року: український погляд". Відтоді війна з Росією не раз міняла свій характер. Валерій Залужний опублікував не одну колонку чи виступ вже в ролі ексголовнокомандувача ЗСУ. Найсвіжіша стаття посла України у Великобританії Валерія Залужного "Стратегія України в розбудові безпекових альянсів в умовах геополітичної нестабільності", опублікована 10 липня на Українській правді, співставна за своєю знаковістю зі згаданою публікацією. Про що стаття Валерія Залужного?Про те, що США змінюють акценти. Валерій Залужний говорить, що Джозеф Байден та Дональд Трамп – це два підходи, але спільна тенденція: США прагнуть зменшити витрати на Європу, зосередившись на конкуренції з Китаєм. Відтак, допомога Україні стає залежною від американської внутрішньої політики, і це безумовний ризик для нас.Про те, що технологічний прорив змінює війну. Масове застосування дронів, штучного інтелекту, дешевої зброї змінює правила гри. Дешеве масове озброєння виснажує дороге. Це впливає, зокрема, і на один з найважливіших чинників у цій війні – Протиповітряну оборону. Про те, що Україна виснажує людський ресурс. Головна опора сьогодні — український солдат, який щодня перебуває під надвисоким фізичним і психологічним тиском. Тож захист бійця стає ключовим завданням, пише Валерій Залужний: потрібна нова парадигма захисту солдата та інновації для зменшення втрат. Про те, що ППО потребує революції. Сучасні масовані атаки Росії неможливо відбити традиційною, дорогою ППО. Необхідно будувати дешевшу, ешелоновану і територіально розподілену систему.Про слабкість ЄС як військового гравця. Валерій Залужний констатує прикрий, але очевидний факт:Європа залишається залежною від США, не має достатньо швидких і рішучих силових рішень. Ба більше, реальна довгострокова підтримка ЄС під питанням з низки причин, для аналізу яких потрібна інша стаття. Тож, допоки Європа не готова швидко діяти та залишається залежною від США, головне завдання Києва — зберегти й посилити підтримку Вашингтона.Про те, що США мають залишатися залученими в оборонну підтримку України. Країна має  величезні запаси старих ракет, які можна передати Україні замість утилізації. Автор наводить приклад ракет Неllfіrе з конкретними цифрами. Це дешевше, пише він, ніж брати участь у кількох конфліктах одночасно.Про те, що війна України — ключовий фронт глобальної стабільності. Відповідно, поразка України створить глобальний ризик для США та Заходу: посилиться вісь Росія – Китай. Натомість перемога України — шанс зберегти світову роль США.Нарешті про те, що Україні потрібна нова дипломатія. Потрібно не просто чекати допомоги, а формувати альянси та пропонувати змістовні рішення. Якщо конкретно - має бути системна комунікація з елітами США, приклад — модель Ізраїлю. Чіткі запити, аналітика й довгострокові проєкти зміцнять довіру. Альянси без України більше не працюватимуть. Сьогодні закладається  фундамент майбутнього світового порядку, де Україна буде ключовим гравцем. Але зусилля потрібні насамперед від нас. Як будувати стратегічні альянси: експертні нотатки на полях статтіПринципово цікаво, що стаття посла України в Великій Британії, колишнього головнокомандувача Збройних сил України  Валерія Залужного з’явилась наступного дня після того, як Президент США Дональд Трамп вперше заявив про рішення надати Україні допомогу за програмою Рrеsіdеntіаl Drаwdоwn Аuthоrіty, тобто, використовуючи надзвичайні президентські повноваження. Як відомо, досі Україна отримувала допомогу, схвалену ще за адміністрації Джо Байдена. Ця програма дає змогу президенту ухвалювати рішення без схвалення Конгресу. Причому, за деякими даними, йдеться про досить значну суму, якою може розпорядитись Президент Трамп – близько $4 млрд. Цей крок Трампа показує певну серйозну зміну підходів у ставленні Трампа та його адміністрації до війни в Україні. І Валерій Залужний слушно та аргументовано обгрунтовує українську позицію, як вона може звучати саме на цьому етапі у продовженні нашого, віримо, стратегічного партнерства зі США. При цьому важливо, що Валерій Залужний залишається в США надзвичайно авторитетною людиною, який на посаді Головнокомандувача ЗСУ багато зробив для того, аби Україна вистояла у війні та перемогла, а також вже  має певну репутацію як ефективний дипломат. Безумовно, Валерій Залужний багато в чому висловлює думки, які вже тою чи іншою мірою звучали у світовому інформаційному просторі. Однак важливо, що вони здобули з його вуст чітку артикуляцію та акценти.Насамперед йдеться про те, що програш України та, відповідно, втрата України кардинально впливає на безпеку США, які отримують за таких обставин війну на двох театрах воєнних дій – на Близькому Сході та в Азійсько-Тихоокеанському регіоні. Поразка України автоматично творить свою "чорну справу" для Тайваню, оскільки тріумф та безкарність одного агресора створюють нового агресора – Китай. Ми розуміємо, що в слові "створюють" є певна категоричність, воно може мати й конотацію "посилюють", але суть незмінна – Китаю це розв’язує руки, що всім очевидно. Найважливішим висновком Залужного, безумовно, є те, що перемога України є головним чинником перемоги США. А оскільки Україна не може перемогти Росію у війні симетричною відповіддю на її військову потугу та ресурси, вона в оборонній сфері критично потребує допомоги Європи та США. Оскільки ж Європа, своєю чергою, також залежить від США, Україна невідворотно залежить саме від США. Але, як бачимо, Залужний наполягає, що це взаємозалежність для обох країн. Дуже важливо також, чим сьогодні США можуть допомогти Україні в оборонній сфері. Насамперед, звісно, йдеться про Раtrіоt: в США близько 60 батарей Раtrіоt, з яких близько 18 - модифікація РАС-3, тобто ці батареї  здатні збивати балістичні й гіперзвукові ракети. Але США мають і новітні системи ТНААD. Одну з таких батарей продано Саудівській Аравії за приблизно $15 млрд і вже розгорнуто. Задля загального розуміння: 5 квітня, майже на тлі обстрілу Києва балістикою, США перекинули свою другу батарею саме таких, нових протиракетних систем ТНААD в Ізраїль через напругу з Іраном. Можливо, цей дивний збіг потрібен українцям для усвідомлення, хто кому союзник, і хто кому партнер. З іншого боку, саме США мають можливість допомогти Україні захиститися від балістичних ракет.Загалом на сьогодні в розпорядженні армії США перебуває сім батарей нової системи ТНААD – дві, як ми вже згадали, розгорнуті в Ізраїлі, ще дві батареї розміщені у Південній Кореї та на Гуамі, а три - у резерві. Пентагон вже замовив восьму батарею. Теоретично Вашингтон міг би принаймні дві батареї передати Києву (хай навіть в оренду або за кошти країн Європи), якби вважав Україну союзником. Але з огляду на "оголошену" новим главою Пентагону Пітом Гегсетом підготовку до війни з Китаєм, такий крок виглядає фантастикою.Крім того, для України дуже важливі балістичні ракети виробництва США. Це, зокрема, Рrесіsіоn Strіkе Міssіlе для НІМАRS, які ЗСУ використовують з 2022 року. А також крилаті ракети для F-16 - це АGМ-158, крилата ракета, яка має дальність ураження 980 км. І дуже важливо, коли наші критичні потреби озвучують такі люди, як Валерій Залужний, який залишається тією фігурою, яку поважають в Сполучених Штатах за його досягнення  головнокомандувача ЗСУ та за якості дипломата. При цьому є цікавий нюанс, який зробив Залужний в цій статті. Він вперше публічно покритикував експрезидента США Джозефа Байдена. Зокрема, сказав про те, що через м'яку політику Байдена та його неготовність до перемоги України, фактично ми маємо цю ресурсозатратну війну на виснаження. Про це багато говорили експерти, проте ніколи не казали офіційні особи, тим більше дипломати. І, безумовно, зробив Залужний це не тому, що Байден такий поганий, а щоб, так би мовити, дати подачу Трампу. Як спрацює ця подача, важко спрогнозувати. Однак стаття добре лягає у предмет перемовин, оскільки з понеділка в Україні буде спецпредставник США з питань України та Росії Кіт Келлог, а Залужний, як посол, сьогодні представляє позицію України. Матеріал підготовлено у співпраці з Консорціумом оборонної інформації (СDІ), проєктом, який об’єднав українські аналітичні та дослідницькі організації та спрямований на посилення інформаційної підтримки й аналітичного забезпечення у сфері національної безпеки, оборони й геополітики. 
we.ua - Стратегічний альянс із США часів Трампа – що сказав і чого не сказав Валерій Залужний
Sprava Hromad on we.ua
Public organization «Sprava Hromad»
The Mission of «Sprava Hromad»is the support of our army. The key to victory at the front is the support of the army in the rear! Now again, as in 2014, the army needs our unity in matters of aid!Starting with basic things like clothing, and ending with high-precision equipment, such as optical-radio-electronic surveillance complexes, our community buys and supplies the troops with everything they need, which forms a new, more advanced army! In this process, we, Public Affairs, take over all the routine processes from "understanding what the military needs to beat the enemy" and ending with handing him the keys to the dream equipment! However, we can overcome this path only under one condition: only together with you!
we.ua - Public organization «Sprava Hromad»
Апостроф on apostrophe.ua
Армія оборони Ізраїлю визнала, що їх ракета влучила у дітей в Газі
Армія оборони Ізраїлю визнала, що випущена ними ракета відхилилася від курсу, внаслідок чого загинуло щонайменше вісім палестинців, переважно діти.
we.ua - Армія оборони Ізраїлю визнала, що їх ракета влучила у дітей в Газі
Укрінформ on ukrinform.ua
ЦАХАЛ визнав, що їхня ракета влучила у дітей біля пункту розподілу води в секторі Гази
Щонайменше вісім палестинців, переважно діти, загинули та більше десяти були поранені внаслідок ізраїльського авіаудару по центральній частині сектора Газа.
we.ua - ЦАХАЛ визнав, що їхня ракета влучила у дітей біля пункту розподілу води в секторі Гази
Український телекомунікаційний портал on portaltele.com.ua
Тайванська ракета зазнала катастрофи в Японії під час першого запуску
За словами оператора космодрому Хоккайдо, 12-метрова ракета, що отримала назву «VР01», була запущена японською компанією jtSРАСЕ Со., підрозділом тайванської аерокосмічної компанії, в суботу об 11:40 ранку. У той час як перший ступінь ракети відокремився і впав у Тихий океан, як і планувалося, другий ступінь відразу після відділення втратив стійкість і впав на поле з обмеженим доступом недалеко від космодрому. “Пуск було завершено, оскільки було встановлено, що місія більше не може продовжуватися”, – йдеться в прес-релізі оператора порту Sрасе Соtаn Со. Повідомлень про постраждалих не надходило. VР01 досяг висоти 4 кілометри, що значно менше заданої висоти 100 км. Компанія Sрасе Соtаn […]
we.ua - Тайванська ракета зазнала катастрофи в Японії під час першого запуску
Український телекомунікаційний портал on portaltele.com.ua
SрасеХ успішно запустила супутник на геостаціонарну орбіту
SрасеХ успішно запустила ракету Fаlсоn 9 з неназваним корисним навантаженням у рамках місії Соmmеrсіаl GТО-1. 13 липня о 1:04 ночі за місцевим часом ракета Fаlсоn 9 стартувала з майданчика SLС-40 космодрому на мисі Канаверал у Флориді. Пуск успішний, космічний апарат виведено на навколоземну орбіту. SрасеХ не розкриває свого клієнта, проте за інформацією NехtSрасеflіght, корисним навантаженням, ймовірно, став 4-тонний супутник зв’язку Drоr-1, розроблений компанією Іsrаеl Аеrоsрасе Іndustrіеs (ІАІ). Космічний апарат створений на основі ізраїльських технологій та оснащений передовими цифровими комунікаційними системами та можливостями «космічного смартфона». Він розрахований на 15 років роботи та призначений для задоволення майбутніх потреб Ізраїлю в галузі зв’язку. […]
we.ua - SрасеХ успішно запустила супутник на геостаціонарну орбіту
Korrespondent.net on ua.korrespondent.net
Естонія вперше провела бойові стрільби з НІМАRS
Кожна ракета вразила малорозмірну ціль на відстані до 15 кілометрів у Балтійському морі.
we.ua - Естонія вперше провела бойові стрільби з НІМАRS
Gazeta.ua on gazeta.ua
Кремль розповсюджує фейк про "червону ртуть" для дискредитації України - ГУР
Російські спецслужби продовжують інформаційні операції на Близькому Сході, поширюючи фейки про нібито закупівлю Україною "червоної ртуті" для створення ядерної зброї. Про це повідомляє Головне управління розвідки Міністерства оборони України. За даними Головного управління розвідки України, кремлівська пропаганда намагається відновити стару радянську дезінформаційну кампанію 1980-90-х років. Зокрема, у Сирії через підконтрольні канали росіяни просувають історію про "містичний контейнер" з капсулами небезпечних речовин. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Кремль залучає Лаос до війни проти України - ГУР На одній з капсул зазначено РU.9424 U, на іншій - НG25 Р307 9,99 U92. Крім того, пропонуються 10 капсул із нібито "токсичними газами", які, за версією ГУР, насправді є старими реагентами до радянських приладів хімрозвідки. Представник ГУР Андрій Юсов зазначив, що ці дії є частиною спроб Росії дискредитувати Україну та посіяти хаос у Сирії після послаблення режиму Башара Асада. Він наголосив, що Україна активно протидіє цим фальшивим операціям через канали воєнної розвідки. Оприлюднили перелік підприємств, які беруть участь у виробництві російської крилатої ракети Х-101. Саме така ракета була використана у червні 2023 року для удару по дитячій лікарні "Охматдит" у Києві. Внаслідок атаки тоді загинули двоє людей, понад 50 отримали поранення, серед них - діти. За даними ГУР, понад 70 підприємств причетні до створення ракети - від виробників турбореактивного двигуна та систем наведення до постачальників мікроелектроніки, підшипників і деталей корпусу.
we.ua - Кремль розповсюджує фейк про червону ртуть для дискредитації України - ГУР
Еспресо on espreso.tv
Мені пощастило стільки разів, що у деяких волосся на голові менше, - ветеран і психолог Сергій Тітаренко про життя після поранення і ставлення цивільних
Напевно, вас вже не раз питали, але як сталося те, що з вами сталося? Якщо про поранення, то я вважаю, що це фарт. Дуже багато хто в такій ситуації не вижив, а мені пощастило і в той день неодноразово. Як мінімум, сталося 5 ключових подій саме в той день, які знаменували те, що врятувало мені життя. Зокрема, це те, що після влучання ракети ніхто не загинув з екіпажу. Те, що після падіння ніхто не загинув. Після того, як гелікоптер впав, він загорівся, і командир екіпажу мене таки зміг витащити. Він сам горів, я горів, але він таки витащив мене, хоч і не з першої спроби. Те, що ми впали на нейтральні території і першими підійшли саме наші хлопці з 25-ки і витащили нас з поля бою. Те, що коли вже я був в евакуаційному літаку, після надання першої допомоги, в мене була внутрішня кровотеча і те, що на борту стало зле іншому пораненому хлопцю, і ми екстренно сідали, це ще раз врятувало мені життя. І потім, вже коли я був в шпиталі у Києві, то мою операцію чомусь перенесли з четвертого номера на перший і таким чином це ще раз врятували мені життя. Як на мене, десь там хтось зверху мене дуже сильно любить.Якийсь ангел літав поруч з гелікоптером? Сто відсотків. Кажуть, що коли з людиною щось стається щось, що є на межі життя і смерті, вона в цей момент за лічені секунди проживає все життя. Тоді, коли ви побачили, що ракета летить просто на ваш гелікоптер, що ви в ці секунди думали?По-перше, я бачив першу ракету, яка летіла в гелікоптер наших побратимів, тобто ведучий екіпаж. Потім я відслідкував за слідом ракети, що вона летить у нас. Доповів про це командиру, він ухвалив рішення швиденько відстрілятися, бо ми вже були в точці стрільби. Це добре, бо якби ракета попала в нас повністю заряджених, то бахнуло б значно сильніше і, напевно, збирати було б уже нікого.Сказати, що от там все пролітає – ні. Насправді цього не було жодної секунди. Тобто це був, як у льотчиків говорять, свідомо контрольоване падіння. Тобто ми намагалися з командиром вирулити це падіння, якось компенсувати, тягнули за всі органи керування, але зрозуміло, що більшість з них не працювали. Сергій ТітаренкоЦе секунди, хвилини? Ми падали 2,5 секунди, зробили 6 обертів, і зі 100 метрів впали на землю. Вже потім на землі, коли все горить, все димить, я побачив свої ноги перед носом. Мене дуже сильно склало там всередині тої невеликої кабіни, і я зрозумів, що не можу рухатися. От тоді пішов вже більше аналіз, що робити, як рухатись, адже працює тільки права рука, вибратися сам не можу, докричатися до командира екіпажу не можу. Є шолом льотний, і з нього ззаду виходять два дротики: один на ларингофони, другий – на телефони, і підключаються до борта. І от коли я вже відчув, що вони плавляться і течуть по спині, це, скажімо так було, дуже боляче і неприємно.За іронією долі, в армії все з бірками. У мене в розгрузці був пістолет і на рукоятці бірочка з прізвищем. Я ще тоді не знав, що я вже майором був 6 днів, бо ще наказ не дійшов. І там було написано "Капітан Тітаренко С. В.". Я думаю, якщо зараз терпіти не буде сили, доведеться стрілятись, бо згорати заживо якось неприкольно. І тут командир екіпажу тоді заскочив, якимось дивом він мене з другого разу таки витащив. Ця думка стрілятися вам легко далася? Звісно, що не легко. Я подумав, що швидка смерть краще, ніж повільна. Якось так відчувалось. Просто є люди, які у депресивному стані доходять до думки про самогубство.Я думаю, що тут трошки природа інша. Зараз я вже більше знаю про депресивні стани, які можуть призводити до самоушкоджень і так далі. Це культивована думка, яка має процес підготовки, вироблення. А тут ти ухвалюєш рішення різко. Взагалі льотчики дуже швидко приймають рішення, бо великі швидкості, дуже швидко змінюється обстановка, і ти маєш на неї адекватно реагувати. І, напевно, це була думка саме така – прийняття швидкого рішення: так або ні. У момент, коли у вас стояв вибір вистрілити в себе і покінчити з усім, чи все ще боротися і сподіватися, у вас не виникло думки про те, що ви дарма зробили вибір стати льотчиком у 14 років? Ні, жодного разу. Загалом за життя не було такої справжньої, справедливої думки. Проскакувала думка, навіщо це все, коли щось не виходило, але це більше для того, щоб скинути цю емоційну напругу. А так за жодне своє рішення щодо вибору професії чи щодо захисту Батьківщини я ніколи не жалкував. Іноді питають, якби я мав змогу, чи змінив би рішення. Може, саме в той політ я щось би інакше зробив, бо тоді дуже багато було знаків. Льотчики трохи забобонні. Це був неплановий політ, є така штука, як раптово виникаюче завдання, і це було саме воно. Треба було швидко вирішувати, і ми взяли на себе цю відповідальність з командиром екіпажу.Ми тільки-тільки повернулися з попереднього завдання, налітались, настрілялися, і тут треба вже летіти знову. Задача була дуже специфічна, нестандартна, і потрібні були люди, які мали вже бойовий досвід, а таких екіпажів на той час у нас було дуже небагато, і ми були одні з тих людей, які могли це зробити. Тож ми погодилися, бо за нашим розумінням на той час, от те, що потім називали котлами, могло там утворитись. Щоб не допустити цього, ми ухвалили рішення виконувати цей політ, хоча все казало, що не треба. Відмовили прибори і GРS. Я був як сліпе кошеня в якості штурмана. Я розумів, що там треба була конкретна точка для стрільби і довелося викручуватися, але ми задачу виконали класно. І це найголовніше. Коли ви пішли вчитися на льотчика це був 1999 рік?Так, але тоді ще це було навчання на льотчика, можна було стати тільки військовим захисником. У 99-му році було престижно бути військовим? Тоді я ще напевно не розумів про ці всі фешенебельні речі, течії, якісь бачення. Мене виховували так, що чоловік – це передусім захисник. А де можна найкраще проявити цю властивість, навчитись бути захисником – у війську. Тоді для мене 14-річного не стояло питання про якісь такі глобальні речі про національну свідомість. Це було просто юнацьке бажання бути захисником і воїном. Насправді воно народилося трошки раніше, у років 10-11, а реалізувалося в 14. А батьки відмовляли? Ні, вони ж мене так виховували. Я навпаки їх просив, це не з першої спроби ще і вийшло вступити.З 10 років, навіть ще не будучи підлітком, ви йдете до цієї мрії, і в 2014 році вона обривається. Буває, що вам щемить за небом? Чи сниться воно вам? Так, щоб тривожно снилося, чи, як то кажуть, нічні жахіття – ні. Бо на початку і таке було. Останній політ мені дуже часто снився. І в мене вже навіть була така прикмета: якщо сниться все до кінця, що мене командир витягує, то значить, що все буде окей. Якщо щось пішло не за сценарієм, змінилося уві сні – чекай біди. А от на рахунок того, чи щемить за небом, – щемить постійно, бо це навіть не спосіб життя, це саме життя. І якщо раніше ти не літав і ти ходив як хворий, то зараз ти хворий 24/7. Бачиш літак, воно десь там шкрябає. Коли ти навіть як пасажир летиш, оце той кайф. Я не знаю, з чим це можна порівняти. Дехто порівнює з парашутними стрибками. Я маю 27 стрибків з парашутом, бо у нас вони були обов'язкові. Все рівно це не те, а відчуття контрольованого польоту, відчуття того, що, наприклад, твої розрахунки сходяться, тобто виконуються всім екіпажем і ти виходиш вчасно по маршруту, потрапляєш в ціль – у цьому кайф. Але в 1999-му не було в Україні ніякої війни, і мало хто думав, що вона буде. Тоді військовий льотчик, ну літаєш там собі і все. Але у вашій біографії ще ж є Африка? Африка – це трішки інше. На той час у нас говорили, що найскладніше в нашій роботі – це чекати війни. Ми щодня, під час бойової підготовки та навчально-тренувальних польотів, відточували майстерність, бо навіть якщо ми і не очікували такої прямої взаємодії, більшість моїх побратимів була готова застосувати свої знання на практиці, що в принципі і відбулося в 2014 році. Не було такого, як зараз, що я там якось відкошу. У нас навпаки питали: "А чого не я?" На всіх бортов не вистачало. Мені взагалі пощастило полетіти на Схід, бо в мене там якраз з нового року змінилася посада, були трошки інші обов'язки. Там були льотчики з бойовим досвідом, а в нас їх було небагато. Мене включили в екіпаж з пониженням за посадою, але головне, щоб був збережений функціонал.Сергій ТітаренкоТобто цей ваш бойовий досвід – це про миротворчу місію?Так. А там було так само страшно, як на Донбасі?Ні, бо там не було тих засобів ураження, які були на Донбасі. Мені пощастило і там. На 21 день нашої місії наш екіпаж був підбитий, ми мали і пораненого на борту. Це було одне з небагатьох зіткнень, де нам, скажімо так, прилетіло. І взагалі наш екіпаж за 9,5 місяців був 5 разів обстріляний, зокрема один раз дуже серйозно, що ми за півтори секунди до повної відмови здійснили посадку. У нас був поранений на борту – бортовий перекладач. Це було несподівано, але це дало розуміння того, що і так буває, і до цього треба бути готовим, і що саме отак набувається бойовий досвід. Ми там провели три бойових компанії, як міні-війна така. Оскільки ми були одні в регіоні, які літали на бойових вертольотах Мі-24, то нас застосовували, як то кажуть, по-дорослому. Ви кажете, що вам пощастило. Але я маю таку підозру, можливо, у вас так не було у момент, коли вас звідти евакуювали і доправили до лікарні, і на наступний день ви почали розуміти, що з вами сталося. Я так говорю, тому що коли мені було 18, я ще навчалася на факультеті журналістики, про який теж мріяла, на мене напали, вкрали сумочку і вдарили в обличчя.  Якісь хлопці знайшли мене на вулиці без свідомості і потім мене доправили до лікарні. На другий день я себе бачила відразу, якою я є: ніс був скривлений, зуби надбиті, синці, очі залиті кров'ю. Спочатку я думала, як класно, що я вижила, а потім я подумала, що не хочу отакою жити. Чи були подібні думки у вас на наступний день після поранення? Яким був той момент, коли ви почали приймати себе нового?Я лежав, як огірок на ліжку майже 6 місяців і очікував на операцію. За цей час я провів бесіди напевно з усім Всесвітом, з кожним його куточком, з усіма богами, яких тільки можна було придумати, і з внутрішнім голосом, і з усіма аспектами свого внутрішнього "я". Я вже навіть почав роздумувати, а як же це процедура евтаназії. Зараз, як психолог, я можу сказати, що це нормальні думки. Тобто це процес усвідомлення того, що сталося, свого стану. Це був період заперечення і торгів. Час від часу ми і я так само повертаємося до цього: щось не вдається, якийсь новий виклик, і з’являються думки, навіщо то все треба. Але потім береш себе в руки і вперед. І тоді до вас прийшло рішення стати психологом?Знаєте, це був момент торгів. Я думав, що якщо виживу, а йшлося саме про виживання, я буду допомагати таким, як я. Не знав, як, але хотів допомагати. Потім я повернувся до цієї обіцянки напевно після повернення з Америки, з реабілітації. Це десь кінець 2016-початок 2017 року, коли я вже думав, що буду робити далі. І тоді воно якось саме згадалось, що я давав таку обіцянку Всесвіту, собі чи Богу. Оскільки мене виховували обов'язковим і навчили тримати свого слова, то в мене іншого вибору не було. Тоді в моєму житті з'явився знову один львівський психотерапевт, ми з ним здружилися. Він свого часу мені допоміг як фахівець, та завдяки йому більшою мірою я продовжив розвиватися, жити повноцінним життям. Ми повторно зустрілися взагалі за якихось звичайних життєвих обставин і він розповів мені, що є така програма – медико-психологічний соціальний супровід людей ще тоді з обмеженими можливостями, зараз з інвалідністю, на якій є можливість спробувати дізнатися глибше про світ інвалідності. Я зрозумів, що це те, що мені треба. У 2017 році я вступив в Український католицький університет на цю сертифікаційну програму з практикою, яку успішно закінчив на початку 2018-го. Практика була з дорослими людьми з ментальною інвалідністю – це розлади аутичного спектру, синдром Дауна, різні генетичні захворювання, які призвели до відсталості в розвитку, і так далі. Це щеплення, яке дало звикання з першого разу.Я їздив на практику, як на роботу, і мені це подобалось. Після того я зрозумів, що воно мені вдається, і це можна застосувати на ветеранів, на моїх побратимів. Війна на той час ледь-ледь затихла, але було розуміння, що ветерани були вже на той момент, і ще будуть, поранення вже були і ще будуть, і з цим потрібно буде щось робити. Пам'ятаючи, як я це проходив, маючи цей досвід, ще тоді не знаючи, що існує така штука, як рееr-tо-рееr ("свій до свого"), я вирішив вивчати психологію.Потім, у 2019 році директор реабілітаційного центру "Галичина", в якому я ще був пацієнтом, сказав, що у мене виходить, тож треба вчитися і далі можна буде працювати. І я пішов вчитися, захистив магістерку в кінці 2020 року. Загалом поки я навчався, я вже працював психологом в "Галичині". Чи правильно я розумію, що коли говорять "свій до свого", це означає, що військові не хочуть, аби з ними працювали психологи, які не проходили цього пекла? Мій глядач, який одного разу мені писав ще до того, як почалося повномасштабне вторгнення, мав дві ноги, ходив, займався спортом. А потім я вживу з ним познайомилася в реабілітаційному центрі "Галичина", де він проходив реабілітацію, бо втратив кінцівки. І він каже: "Ну приходила якась там дівчинка, що я з нею буду говорити? Мені треба людина, яка мене розуміє". Це про це? І так, і ні. Чому так? Бо насправді хлопці краще сприймають людину з бойовим досвідом в якості психолога. Чому ні? Бо у нас робота над своїм ментальним здоров'ям дещо стигматизована, навколо неї дуже багато стереотипів. Найпоширеніший – це "Що, я дурак, що я піду до психолога?" Але коли у нас болить зуб, ми йдемо до стоматолога, так? І ми особливо там не дивимося, жінка це чи чоловік, чи лікує вона сама собі зуби, чи ні. Зазвичай стоматологи ж не лікують собі зуби, правильно? Ми йдемо до фахівця. І це потрібно розуміти, що перед тобою не дівчинка, а фахівець.Так, фахівець може не зайти, не сподобатися манера спілкування чи методики, які фахівець застосовує. Окей, ти можеш змінити, але ти маєш сприймати це, може, не як лікаря, але як фахівця своєї справи. Тому "пір-то-пір" – це круто, але, на жаль, не дуже багато ветеранів, які мають психологічну чи психіатричну освіту. Проте зараз все більше і більше стає фахівців з психічної здоров'я, які точно знають, що робити з бойовою психотравмою, з її наслідками, тими невеличкими ПТСР-чиками, з якими звертаються хлопці і дівчата-ветерани. У першу чергу ми обираємо фахівця з психічної здоров'я, і це варто робити. Чи є такі історії, після яких ви не можете говорити, бачити людей, вам треба десь усамітнитися?Так, бувають такі дні, коли травматизація твого клієнта-ветерана настільки яскрава та насичена, що одразу не зрозумієш, як побудувати подальшу роботу, на що акцентувати, як це взагалі подрібнити, розібрати на якісь частинки. Так, тоді напружується саме мозок. Якщо говорити про емоційний стан, то ледь не кожна історія дещо тригерить якісь мої особисті речі, мій досвід. Ми іноді можемо з ветераном неоднозначно помовчати за розмовою. Іноді ти стаєш на сторону свого пацієнта і перебуваєш на одному емоційному рівні з ним саме для підтримки. Але це відбувається саме через те, що ти маєш цей бойовий досвід, ти наближено можеш відчувати те ж саме. Саме це і є в основі комунікації "пір-то-пір – те, що заходить ветеранам, коли вони приходять до психолога з бойовим досвідом. На цьому будується емпатія. Чи це складно? Так, це складно. Чи це призводить до вигорання? Так, безперечно. Дуже багато ресурсу з’їдає ця робота в принципі, тому є певні обмеження по кількості, по насиченості і так далі. Вони там прям на законодавчому рівні прописані і варто їх дотримуватись, бо можна перетворитися в свого пацієнта дуже швидко. Сергій Тітаренко, фото: Без броніЯкі зараз найчастіші запити від хлопців і дівчат, які до вас приходять?Що робити далі – це найчастіший запит. Зараз я більше працюю з ветеранами в період адаптації, тобто вже після лікування, після основної реабілітації. Адаптація в новому амплуа, в новому статусі. Тобто тепер я ветеран, тепер я особа з інвалідністю внаслідок війни. Яка історія вас найбільше вразила, розбила, і ви не знали, що сказати своєму клієнту?Я стараюся не проявляти жалості, бо це найгірше, що ми можемо зробити щодо ветерана, пораненого. Це дуже великий прояв неповаги, і нічого доброго з цього не буде. Але така емпатійна, більше напевно я би прирівняв до захоплення. Був у мене випадок, коли один дуже молодий офіцер, який виводив групу з Маріуполя, з оточення, 100 км по ворожій території, на шляху він втратив руку дуже високо. Ми чотири місяці з ним працювали, і мені було приємно. Він до мене прийшов в кабінет не для того, щоб опрацювати психотравму, а йому було нудно. Він прийшов до мене і каже, давай будемо щось робити. І ми багато речей робили, я не буду називати, бо це таке авторське право. Але він дуже багато вклав у передачу свого бойового досвіду, він дуже класно адаптував, щоб він був зрозумілий тій цільовій аудиторії, на яку він хотів розповсюдити ці знання.І зараз він є інструктором. Я ним захоплюю. Це те, що вразило прям до глибини душі. Але є ж такі, які не приходять, замикаються, які залишаються в чотирьох стінах вдома. Вони, наприклад, живуть не у великих містах і залишаються сам на сам зі своєю втратою. Той глядач мені розповідав про хлопця, який до повномасштабного вторгнення був футболістом, а тут в нього висока ампутація. І це знову ж таки кінець твоїх мрій. Що можна робити?На жаль, немає чарівної пігулки, яку ти можеш застосовувати для всіх. Немає якоїсь навіть методики навіть в мультидисциплінарному підході, щоб врятувати всіх, на жаль. Тільки за однієї причини — людина не хоче. Тобто бажання має йти від тої людини? Абсолютно. Якщо немає бажання, з якими крутими фахівцями ти не працював, які б найліпші методики лікування ти б не використовував… А як знайти в собі це бажання? Тут питання більше до того, хто має знайти це бажання. Це більше про мотивацію, це більше про вікно толерантності. Тобто це сукупний досвід життя, набутий до 25 років, поки мозок росте, який потім ми використовуємо як ресурс, як основний критерій. Ми міряємо ним абсолютно все. І от чим багатший досвід у людини, неважливо – травматичний чи не травматичний, головне, щоб його було багато, щоб людина його аналізувала, розуміла і приймала. Тоді питання про бажання вже не буде стояти. Мотивація трішечки буде грати роль, бо щось може зацікавити людину, щось ні. Але діяти у неї буде вже основний принцип життя – я мушу діяти, щось робити з собою, навколо себе, для когось і так далі. От з такими людьми працювати класно, і навіть якщо вони мають проблеми,їх простіше вирішити. Найяскравішим проявом уникаючої поведінки є алкоголізм, і дуже багато людей вдаються до цього.Тобто це люди, які до повномасштабного вторгнення або до початку 2014 року не вживали алкоголю? І такі також. Це не обов'язкова умова. Був у мене один випадок. Два пацієнти: один – висока ампутація обох ніг, другий – низька ампутація, тобто нижче коліна. Обидва вживають і мають передісторію до поранення, до війни. Так сталося, що одночасно з обома з них мені довелося працювати. І того, хто мав парну ампутацію, ми знайшли можливість замотивувати через родину. Він не спілкувався з родиною, був сам з тимчасово окупованої території зараз, говорив російською, і взагалі поведінка у нього була досить розв'язана. Ми знайшли можливість попрацювати з його сім'єю, з якою він не спілкувався. Це його замотивувало.  Він став на такий проміжний протез, навчально-тренувальний, без стопи, без коліна, але людина вже на них ходить. Це називають "коротишами", бо вони короткі. Він почав ходити з тренувальними протезами, з реабілітологом працював. Інший же, з яким цей жив в одній кімнаті, запротезувався дуже швидко, бо таке протезування, якщо можна так умовно сказати, легше. Він швидко якось навчився ходити, поїхав додому, і потім через якийсь час ми дізналися, що він продовжив вживати, відірвався тромб і він помер. От наскільки одна і та сама війна, один і той самий період, різні поранення за важкістю та різні бажання до роботи над собою, до життя і так далі, і різний кінець. Тому всіх під одні граблі точно не можна брати. Кожен випадок унікальний, кожен випадок заслуговує на те, щоби з ним працювали, його розглядали, кожен випадок потребує і заслуговує допомоги, але головна умова – це бажання того, кому допомагають.Ви знаєте, що ми з вами познайомилися насправді в реабілітаційному центрі "Галичина"? Я була тою журналісткою, яка приїхала і привезла книжки для хлопців. Мене надихнув той мій глядач, який там був, і він сказав, що любить читати книжки, але у центрі їх було мало. У мене тоді було до вас якраз запитання стосовно однієї книжки – це Марина Гримач "Клавка". Там описано період після Другої Світової війни, коли радянській владі люди, що повернулися з війни з ампутаціями, на кріслах колісних, їм псували ось цей портрет побєдобєсія. Я ще пригадую навіть, що раніше були такі дощечки на колесах дерев'яні та щітки, люди ними відштовхувалися та їздили по вулицях...їх зібрали на той товарняк і викинули. Я вас запитала як психолога тоді, чи це не травмує хлопців, чи краще цю книжку забрати? Але ви мені сказали, що не травмує. Не травмує, бо це той досвід, до якого ми не маємо права дійти. І це в першу чергу має виходити від самих ветеранів, від самих поранених хлопців і дівчат. Адже це про гідність. Ти втратив ногу, але ти не втратив гідності. Не мусив би. І це про те ставлення до людей, які пожертвували своїм здоров'ям, як у СРСР?Так, але це інша сторона медалі. Це сторона суспільства, спільноти, в якій проживає людина з інвалідністю, чи ветеран. Дуже часто зараз, особливо коли йде період адаптації, ветеранів поранених на вулицях стало значно більше. Це, з одного боку, погано, бо люди мають інвалідність, а з іншої сторони, добре, бо це виховує наше суспільство, яке не хоче виховуватись і чинить супротив.У чому проявляється супротив? Уникання, як мінімум. Тобто відведення очей? Це дуже простий випадок. Буває значно гірше – коли людина потребує допомоги, а люди просто проходять повз. Недавно побачила у соцмержах, як десь в Рівному зробили такий соціальний експеримент: йшов молодий чоловік у пікселі, але було видно, що він на протезах, і він ніс два бутлі води. Був такий текст, який супроводжував це відео, що, мовляв, дуже мало людей запропонували допомогу. Але багато людей в коментарях писали: "Нам же сказали не проявляти жалість і не лізти зі своєї допомогою". Як тут бути? Де та золота середина? Золота середина у кожного всередині. Запропонувати допомогу і проявити жалість – абсолютно різні речі. Проявити жалість – це коли підійти зі словами: "Ой, ти ж біднятко, у тебе ручки-ножки немає", і тому подібне. А якщо ти підійшов і запитав: "Друже, давай я тобі допоможу" – це прояв солідарності і поваги. Або: "Чим можна допомогти?"Так, але в більшості випадків вам скажуть: "Ні, не треба, я гордий, я буду мучитись". А коли є пряме спонукання до ді: "Друже, давай я тобі допоможу", то в більшості випадків вам не відмовлять. Але тут наступний крок – не потрібно одразу причиняти це добро, а запитати, як саме допомогти, бо іноді найліпшими своїми побажаннями ми можемо зробити гірше. Мене неодноразово викидували просто з крісла, саме допомагаючи переїжджати бордюр. Я ще не встиг нічого сказати, а люди брали ззаду, за ручки і піднімали, і я, відповідно, випадав вперед. Таких ситуацій було багато, тому треба навчитися, як правильно це робити. Ми в хабі проводимо дуже багато семінарів на цю тему – як всередині, так і виїзні. До нас звертаються, починаючи від навчальних закладів, закінчуючи підприємствами. Один із запитів – у нас є ветеран, він у нас працював, потім призвався, втратив ногу нижче коліна, і тепер ми хочемо знати, як ми всім колективом можемо йому допомогти, як взаємодіяти. Хай це невеличке підприємство, але вони прийшли до нас, ми з ними дві годинки поговорили, розібрали якісь там кейси, попробували, що це таке, і все вдалося. А зараз інфопростір прям кишить цими всіми лекціями, семінарами, які дуже класно розповідають, що робити і що не робити, що говорити і не говорити, підходити чи не підходити, дивитись чи не дивитись.Сергій Тітаренко, фото: tехty.оrg.uаОдне з розповсюджених питань: "А якщо я дивлюсь на протез, це його не ображає?" Ні, не ображає, ти маєш очі, ти можеш дивитися. Якщо ветеран зауважить, і йому буде незручно, він відвернеться або піде. А зазвичай ви ще послухаєте лекцію про протези. І це класно.А ось цей рух – рука на серце?Це прояв вдячності. Ви часто бачили щодо себе? Так. І це класно. Які емоції викликають? Дуже приємні, вони дуже торкаються душі. Таким чином одна людина в натовпі приклала руку, кивнула, ми одне одного зрозуміли, й оточуючі це побачили і їм десь, можливо, стало незручно, бо вони цього не зробили. Ми всі одне перед одним відчуваємо незручність, провину, бо ми порівнюємо постійно. Це не зовсім правильно, але це так є в нашому соціумі. І те, про що ми говоримо, має місце бути саме через те, що люди відчувають провину перед ветеранами. Я там не був, а ця людина втратила кінцівку чи на кріслі колісному через мене. У мене родичі умовно відкосили, і мені тепер незручно. Причин може бути безліч, але відчуття провини є. Дуже часто люди відвертаються і проходять повз саме через те, що вони бояться бути дотичними до ветерана і до війни саме таким чином. Це як погано, так і добре. Бо це є дуже великою рушійною силою до волонтерства, наприклад. Те, що ми мали на 2014-2015 рік, пік такого волонтерства, це говорить про те, що ми можемо трансформувати відчуття провини у відчуття потрібності, допомоги і так далі. Але крім очей, які відводяться, крім жалості, є непрошена допомога. Знаю історію, наприклад, коли біжать і несуть каву. Ти ж не знаєш, чи людина хотіла в цей момент каву. У мене було кілька разів така ситуація. Я завжди в головному уборі, така звичка, і от центром міста прогулюєшся, спекотно, витер піт, відвернувся – і вже дві гривні лежить.Але є ще перелік запитань, наприклад, як було вбивати? Скільки ви разів чули ці запитання?Спочатку, так, дуже часто. Мене це, чесно кажучи, це дуже дивує. Думаю, навіщо тобі це знати? Бо це якась така інформація ненормальна. Звісно, що є війна, і, звісно, якщо ти військовий, то ти призначений для того, щоб захищати, а іноді це можна зробити тільки через вбивство. Якщо ти був на передовій, то, відповідно, ти вбивав. Це очевидно. Чесно, я не розумію, але це дуже тригерить. І це табуйоване питання. Взагалі, поки ветеран або людина з бойовим досвідом не розповідає самостійно про свій досвід, запитувати – не окей. Це неправильно. Який ще перелік? Перше – чи вбивав ти? Друге – ставлення під сумнів: "А ти взагалі де був? Чи був ти там, чи не там". Часто люди чули лише про якісь найпопулярніші напрямки фронту і кажуть: "А от в Авдіївці…" Тобто це знецінення. І навіть серед ветеранів, які мають бойовий досвід, ми вчимо, що не окей ставити під сумнів, бо кожна людина по-своєму отримує, переживає цей досвід і реагує на нього. І люди можуть бути в різних ситуаціях, можуть по-різному це відчувати і, відповідно, це може завдавати різного ступеня психотравму безпосередньо. Не окей афішувати, висвітлювати ось це зайве припіднесення, зайва героїзація і гіперопіка. Це про принести каву, ви ж біднятко, ви ж нещастячко. Без дозволу хтось пхне на пандус або можуть просто сказати: "Як же ж тобі не пощастило". Мені пощастило стільки разів, що в тебе волосся на голові менше. Тому перш ніж щось сказати, треба подумати й одягнути ту рубашку на себе: а чи було би мені окей, якби отак зі мною повелися, чи те мені сказали, чи те у мене спитали? І якщо вам окей, то спробуйте. Може, комусь це також буде окей. Але точно перед цим треба на хвильку зупинитись і подумати. Я читала вашу біографію у Вікіпедії. Ви читали її? Так, частково. Там все правда? Так, більшість з того, що я читав. Ми зараз багато чуємо історій цивільних людей, які постраждали від росіян, чи військових. Деколи є такі історії концентрованого бою, і ти думаєш, що ну не може бути так, щоб так багато трапилося з однією людиною. У Вікіпедії написано про те, що ваша дружина померла. Моя перша дружина померла рівно через рік і два дні після мого поранення. На жаль, поки вона шукала можливості, щоб витягнути мене, запустила своє здоров'я. Як виявили потім вже постфактум, що в неї був рак шлунку четвертої стадії, і лікуванню це не піддавалося. Крайніх близько місяця вона вже була в лікарні епізодично. В якийсь момент мені зателефонували її родичі і сказали, що її не стало. Це був такий удар нижче пояса. Переживалося це дуже важко, особливо в перший період. І якби не психотерапевт і не переїзд в Америку на реабілітацію, я, можливо, би і не впорався би з тим. Психотерапевт прям дуже допоміг. Я досі з ним спілкуюсь вже як колеги, як друзі, не в терапії. Але якби не він тоді було би кепсько і в Америку я б точно не попав би, бо я відмовлявся. І після того, направду, життя змінилося ще раз. Воно ще не встигло окріпнути після поранення, але точно змінилося ще раз, бо навіть поранення принесло не стільки незручностей, негараздів, скільки втрата дружини. Дуже сильно це повпливало на моє подальше життя, на сприйняття, на спілкування з людьми і, напевно, стало великою причиною для того, щоб я пішов вивчати саме психологію. Бо це про травму, про переживання втрати в тому числі.Ви сам із Сумщини, хоч живете зараз у Львові вже багато років. Сумщина має найдовший кордон з Росією і зараз там дуже неспокійно. І росіяни розказують про те, що вони можуть і Харківщину захопити, і Сумщину. Село, там, де живуть мої батьки, було навіть якийсь час під окупацією. Тата я не встиг вивезти, він залишився з бабусею. А маму до повномасштабного вторгнення ми з сестрою забрали сюди, бо сестра також проживає на Львівщині. А те місто Ворожба Білопільського району, де я виріс, – прикордонне. Зараз воно вже мало має тих обрисів, які я пам'ятаю, бо дуже багато руйнувань, воно постійно перебуває під обстрілом. Родина мого хресного там залишалася до повномасштабного вторгнення, і при повномасштабці ми ще допомагали вивозити дівчат з дітьми. Тому, так, Сумщині не щастить. І все, що летить сюди, воно летить більшість через Сумщину. Але ви все одно вважаєте, що ви щасливчик? Звісно. 
we.ua - Мені пощастило стільки разів, що у деяких волосся на голові менше, - ветеран і психолог Сергій Тітаренко про життя після поранення і ставлення цивільних
5 канал on 5.ua
Ворожі БПЛА та ракета атакували Буковину – ОВА (Відео)
Є загиблі, багато пошкоджень житлових будівель
we.ua - Ворожі БПЛА та ракета атакували Буковину – ОВА (Відео)
Еспресо on espreso.tv
ППО на 2 млрд євро: що відомо про комплекси RаріdRаngеr, які невдовзі отримає Україна
RаріdRаngеr в УкраїніПро плани масштабного підсилення ППО завдяки ЗРК RаріdRаngеr стало відомо в червні 2025 року. Про це на засіданні уряду заявив прем'єр-міністр Денис Шмигаль."Україна залучить майже 1,7 млрд фунтів від Великої Британії для додаткової закупівлі зброї. Відповідне рішення ухвалили на засіданні Уряду. За ці кошти плануємо придбати комплекси ЗРК Rаріd Rаngеr, а також легкі багатоцільові ракети Маrlеt. Це суттєво посилить нашу протиповітряну оборону та здатність зупинити ворога", – написав Шмигаль.10 липня уряд Великої Британії офіційно повідомив про плани постачання Україні 5000 ракет, виготовлених компанією Тhаlеs."Ця заява підкреслює нашу постійну підтримку України – посилення її протиповітряної оборони від руйнівних атак безпілотників та ракет, а також підтримку критично важливої ​​роботи з відбудови цієї країни та надання їй необхідної надії", – зазначила британська віцепрем'єрка Анджела Рейнер.Вперше про рішення щодо RаріdRаngеr та ракет LММ міністерство оборони України повідомило ще на початку березня 2025 року."Запускаємо масштабний проєкт LММ-RаріdRаngеr для зміцнення протиповітряної оборони України. Ця угода – одна з найбільших в історії України у сфері безпеки та оборони", – писав тоді міністр Умєров.1,7 млрд фунтів це приблизно 2 млрд євро. Ціна ракет сягає 300 тис. євро за одиницю, тобто 5000 ракет коштує бл. 1,5 млрд. євро. Офіційної інформації про вартість самого комплексу RаріdRаngеr немає, однак у 2015-му Малайзія заплатила за шість "рейнджерів" приблизно $130 млн $, а це бл. 21–22 млн доларів за комплект.ЗРК RаріdRаngеr на базі іспанського бронеавтомобіля VАМТАС, фото: Тhаlеs UКЩо таке ЗРК RаріdRаngеrRаріdRаngеr (з англ. "швидкий рейнджер") – це зенітний ракетний комплекс малої дальності, виробництва британської компанії Тhаlеs."Зенітна система RаріdRаngеr є по суті автономною пусковою установкою вагою менш як 500 кг, яку можна інтегрувати на будь-яку платформу відповідної вантажопідйомності.Вона оснащена системою денних і тепловізійних камер для роботи в умовах слабкого освітлення та вночі, а також автоматичною системою супроводу цілей і датчиком спостереження на 360˚", – описує "рейнджерів" портал "Мілітарний".Ці можливості забезпечують автономну роботу системи. RаріdRаngеr є бойовим модулем під чотири пускові для низки різних ракет, включно з тими ж LММ або ж, наприклад, StаrStrеаk. Дальність виявлення цілей становить понад 15 км, дальність ураження – до 7 км."Це легка пускова на чотири ракети LММ або Stаrstrеаk, із власною оптико-прицільною станцією з автосупроводженням цілі, опційно може бути додана радіолокаційна станція. Вага дозволяє її монтаж на легке колісне шасі", – йдеться в матеріалі Dеfеnsе Ехрrеss.Видання наголошує, що класичні RаріdRаngеr базуються на двох елементах – британських ракетах Маrlеt LММ або Stаrstrеаk (чотири пускові) та бронеавтомобілях іспанського виробництва VАМТАС у варіанті SТ5. Різні ракети можна комбінувати на одній пусковій.Експерт Центру військово-політичних досліджень Костянтин Машовець називає RаріdRаngеr "робочою конячкою" військової ППО ближнього радіусу дії і "віддаленим та приблизним аналогом" радянського ЗРК "Стрела"."Високоефективний у сутінках, при поганій погоді, не використовує радіолокаційне випромінювання (що дуже важливо, оскільки російські літаки та вертольоти майже всі мають датчики рл-виявлення), не чутливий до теплових пасток", – описує експерт ЗРК.ЗРК RаріdRаngеr на базі іспанського бронеавтомобіля VАМТАС, фото: Тhаlеs UКРакети для ЗРК RаріdRаngеrМожливості RаріdRаngеr слід оцінювати через призму ракет LММ, які використовує комплекс, наголошує Dеfеnsе Ехрrеss. Для цих ракет заявлена дальність понад 6 км. Ракети доволі малі за розміром - при діаметрі 76 мм вони мають довжину у 1,3 метра."Наведення LММ здійснюється за принципом "лазерна стежка", коли ракета летить у структурованому лазерному полі. Це означає необхідність ведення ракети до цілі до моменту знищення, але, на відміну від інфрачервоного наведення, дозволяє повністю ігнорувати теплові пастки, а також не зважати на теплову сигнатуру цілі", – пише Dеfеnsе Ехрrеss.Читайте також: Ідеальний захисник від дронів: що таке легкі зенітні ракети LММ, які Британія планує тисячами передавати УкраїніРакети LММ уже широко застосовувалися в Україні в поєднанні з іншими комплексами.  Перший випадок застосування Маrtlеt в Україні був зафіксований ще 10 квітня 2022 року. Тоді італійський журналіст Габріель Молінелі, який спеціалізується на британській військовій історії, упізнав на відео ураження БпЛА "Орлан" бійцями 95-ї бригади британський ПЗРК LММ Маrtlеt.За три роки повномасштабної війни ці ракети продемонстрували дуже високу ефективність у боротьбі з ворожими дронами. Крім того, 27 червня 2022 року воїни 95-ї ОДШБр знешкодили ракетою з ПЗРК LММ Маrtlеt новітній російський військовий ударний вертоліт Ка-52, відомий також як "Алігатор".Технічні характеристики LММ МаrtlеtДовжина – 1,3 м,Діаметр – 7,6 см,Вага – 13 кг,Бойова частина – 3 кг,Дальність дії – до 8 км,Швидкість – 1,5 Маха (понад 1800 км/год)інфографіка: nv.uаЩо ще відомо про ЗРК RаріdRаngеrКостянтин Машовець називає закупівлю комплексів RаріdRаngеr не тільки суттєвим розширенням можливостей військової ППО Сил оборони, але й спроможностей всієї системи ППО України відбивати нальоти ударних та розвідувальних БпЛА противника у глибині своєї території."Найцікавіше, що найбільш "улюблена" ціль цих ЗРК – саме БПЛА (особливо оперативно-тактичного рівня, як ударні, так й розвідувальні), а також гелікоптери, насамперед вогневої підтримки. У комплексі з автоматизованими гарматними системами ППО штибу "Гепард", мобільними вогневими групами та низкою інших засобів, цей засіб може стати достатньо ефективною "відповіддю" на масштабування противником кількості ударних БПЛА у його повітряних ударах по території України", – переконаний Машовець.На це, пише експерт, вказують солідна закупівельна сума, виділена Великою Британією саме на ці ЗРК, а також різке нарощування нею виробництва ракет LММ в Белфасті вже з літа 2024-го року, хоча початок масового постачання цих ракет до британського війська заплановано десь на рубежі 2026-2027-го років. Крім того, британці готові допомогти налагодити виробництво ракет в Україні.Dеfеnsе Ехрrеss також наголошує, що Україна може розраховувати на локалізацію виробництва. Зокрема, у березні зазначалось, що Велика Британія має намір допомогти Україні у локалізації виробництва ракет LММ шляхом передачі технологій та створення українських виробничих потужностей.ЗРК RаріdRаngеr, фото: fоrсеsnеws 
we.ua - ППО на 2 млрд євро: що відомо про комплекси RаріdRаngеr, які невдовзі отримає Україна
Telegraf on news.telegraf.com.ua
Є лічені хвилини: за скільки часу різні типи ракет та дронів Росії долітають до Києва (інфографіка)
Ракета 3М22 "Циркон" вважається однією з найнебезпечніших завдяки своїй гіперзвуковій швидкості
we.ua - Є лічені хвилини: за скільки часу різні типи ракет та дронів Росії долітають до Києва (інфографіка)
New Voice on nv.ua
У Бєлгороді російська ракета ППО влучила в житловий будинок і застрягла, у Мережі публікують фото
У російському місті Бєлгород ракета системи протиповітряної оборони (ППО) РФ застрягла в стіні багатоповерхового житлового будинку.
we.ua - У Бєлгороді російська ракета ППО влучила в житловий будинок і застрягла, у Мережі публікують фото
Gazeta.ua on gazeta.ua
Як в зруйнованих Росією будинках живуть люди: репортаж з фото
У ніч на 4 липня Київ зазнав однієї з наймасовіших ракетних атак від початку великої війни. Російські війська випустили понад пів тисячі повітряних цілей, з яких значну частину - по столиці. Вибухи пролунали в кількох районах, але найбільше постраждав Солом'янський. На просп. Відрадному уламки ракети влучили в житлові будинки, шкільне подвір'я, гаражний кооператив, магазини та станції техобслуговування. Спалахнули пожежі. Підтверджено щонайменше двох загиблих та понад два десятки поранених. Серед постраждалих - діти. За три тижні до цього РФ зруйнувала девʼятиповерхівку на вул. Гавела у Києві. Тоді у ніч на 17 червня 2025 року близько 4:00 ранку сюди прилетіла російська балістична ракета. Удар пройшов через усі поверхи до підвалу, зруйнувавши цілий під'їзд. Кореспондентки Gаzеtа.uа побували на місцях ворожих ударів у Соломʼянському районі, щоб дізнатися - в яких умовах там живуть люди після пережитого. НАСЛІДКИ АТАКИ Асфальт перед школою №22 на Відрадному всіяний уламками цегли й обгорілим металом. На парковці стоять понівечені автівки - розірвані, обвуглені, з вибитими шибками й вирваними колесами. У ніс різко бʼє сморід мастила й палива, що розтеклося асфальтом від автівок. Перед школою - залишки трансформаторної будки, яка була знищена прямим влученням. У стіні зяє діра, під нею валяються залишки згорілого даху й цегла. Фасад школи побитий уламками. У багатьох вікнах вибите скло. Неподалік облаштовано пункт допомоги. Волонтери та місцеві мешканці розносять плити ОСБ, розчищають територію від уламків і сміття. Серед волонтерів - учні навчального закладу. Працює будівельна техніка, територію поступово розчищають. До волонтерського пункту приходять мешканці й сусідніх постраждалих будинків. Відміряють плити й несуть додому. Біля штабу допомоги стоїть жінка, на вигляд 50 років. Тримає панель - каже, зараз чоловік відріже, щоб тимчасово закрити вікна у квартирі, які вибило від вибуху. - Ми були в укритті, - розповідає пані Тамара, мешканка сусіднього будинку. - Найближче укриття - це навпроти заводу. Ховалися одразу, бо вже знали, що може бути щось серйозне. Цього разу очікували, що буде велика атака. Це вже друге влучання в районі школи № 22 за час повномасштабної війни. Перше, за словами місцевих мешканців, сталося восени 2022 року. У квартирі ж Тамари найбільше постраждала кухня - розбите вікно. Вибило й балконні шибки. Вона не вперше спускається в укриття, але, зізнається, ховається не кожного разу. - Сьогодні страшно було дуже. Ми десь о 6:00 повернулися додому. Але спочатку ще трохи пройшлись - подивились, що сталося. За кілька будинків звідси стояв дим. І далі, як на Київ-Волинськ, у тій промзоні - теж диміло. На фасаді школи яскравий мурал із зображеннями учнів та хімічних формул. Попри всі руйнування, на ньому немає видимих пошкоджень. У наметі роздають воду, деревні плити розклали на траві, хтось приносить з дому будматеріали. Молодь, комунальники, батьки школярів працюють разом - носять листи фанери, підмітають скло, допомагають сусідам закрити вікна. Серед тих, хто допомагає постраждалим на Відрадному, - волонтери організації "Київські кажани". Їхній мобільний штаб розгорнули біля школи, де працюють кілька десятків людей. 21-річний координатор Віталій каже, що цього разу прибув на локацію після обіду. - Трохи проспав, бо у самого ніч була важка - у мене теж було влучання біля квартири, я живу в Гатному. Там гепнуло конкретно. Тож виїхав не зранку, а десь о другій. Як приїхав - одразу включився в роботу, - розказує чоловік. Стоїть у захисному шоломі й жилеті. Віталій долучився до "Київських кажанів" близько трьох-чотирьох місяців тому. До того вже мав досвід волонтерства в інших ініціативах. Зараз координує допомогу на місцях, де сталися прильоти. - Ми працюємо разом із "Добробатом", майже на кожному об'єкті. Приїжджаємо, ставимо штаб, привозимо інструменти, відкриваємо реєстрацію, - каже Віталій. - Люди підходять - і наші, і місцеві. Даємо каски, рукавиці, респіратори. Пояснюємо, як працювати безпечно. Атака справді масштабна, багато локацій Допомога передбачає прибирання уламків, демонтаж залишків вікон, зашивання плитами, винесення сміття. До роботи долучаються всі охочі - не обов'язково бути волонтером. - Якщо людина хоче - підходить, ми все дамо. Інструмент, захист, покажемо, що робити. Можна допомагати навіть кілька годин. У когось зранку робота, у когось діти - всі встигають, як можуть, - говорить волонтер. - Думаю, що сьогодні таких штабів буде більше, ніж зазвичай. Бо атака справді масштабна, багато локацій, пошкодженого житла. Запитів уже багато зранку. Віталій навчається дистанційно в Харківському університеті імені Ярослава Мудрого. Каже, що волонтерство - це те, що можна робити тут і зараз. - Хочеться бути корисним. Не сидіти вдома, а щось робити. Тут усе чесно: є руйнування - ти приїжджаєш і допомагаєш їх прибрати, - додає наостанок, поправляє ледь спітнілу бороду і знову береться до роботи. НЕВІДОМЕ МАЙБУТНЄ За кілька будинків від школи - ще один епіцентр удару. В фасад п'ятиповерхівки з боку Відрадного влучив дрон-камікадзе. Після нього, за словами місцевих, у двір упала ще й частина ракети, яка не здетонувала. Зруйновано частину нижніх поверхів, посипалась цегла, повністю знищена зовнішня стіна кількох квартир. Ударна хвиля вибила вікна по всьому під'їзду. На місці - завал із уламків бетону, меблів, побутової техніки. Люди працюють всередині, прибирають залишки скла і уламків з осель. Їх видно крізь вікна без скла та рам. У дворі зустрічаємо Марію та Настю - мешканок п'ятиповерхівки. - Це був саме приліт. Уламки так не вибухають. Всі ж бачать, ми вже четвертий рік у війні живемо, розуміємо, що таке уламки, а що таке пряме попадання, - говорить Марія. - А потім ще й сказали, що впала ракета і не здетонувала. Нас всіх евакуювали, бо могла рвонути. Ми тоді з квартири й пішли в підвал. Страшно було, бо ж ніхто не знає, коли вона могла піти в повітря. Вибухова хвиля прийшла з різних боків - спочатку шахеди, а потім через кілька хвилин - ще один гучний удар, згадує Настя. Саме тоді, ймовірно, й упала ракета, яку згодом знайшли рятувальники. - Казали, що будуть сапери. Бо лежить просто, і ніхто до неї не підходить, - додає вона. До того моменту дівчата ховались вдома, але вночі, коли вибухи посилилися, перемістилися нижче. Вони пригадують, що перші дрони прилетіли близько другої ночі. - Це було десь між 2:20 і 2:30. Спочатку кілька шахедів, потім як бахнуло - всі повискакували. Після цього ще й балістика прилетіла. Все місто гуділо, - додає Настя. Будинок, кажуть, старий - ще з 1980-х. І він не витримав. - Від попередніх атак були тріщини, а тепер усе посипалось. Вибиті вікна, зруйновані квартири. Одна дівчина, бачите, стоїть отам угорі - в неї більше нема квартири. Вона сьогодні ночує у знайомих із двома дітьми. Ніхто їй не запропонував навіть тимчасового прихистку, - каже Марія. - Ми ж подавали документи - 10 тисяч, 20 тисяч&hеllір; Але нам зараз не до того. Нам би просто вікна поставити, дах закрити. Світло зникло після другого удару - Але страшно було, чесно. З дев'ятої вечора не спалося. Було відчуття, що летять прямо над дахом. Один за одним. Шум стояв страшенний. Я особисто нарахувала 82 "шахеда". Серйозно, ми все чули. Збивали, але уламки сипались просто сюди, - розповідає Настя. Вони показують на інші під'їзди: вибуховою хвилею винесло скло, перекошено балкони, деякі квартири залишились без даху. - Весь дім у диму був, газ перекрили десь о п'ятій ранку, бо була загроза вибуху. Світло зникло після другого удару, - кажуть дівчата. - А ми сиділи й молились, щоб витримало. Вже снилося, як будинок складається. А хто лишиться, якщо всі поїдуть? У нас тут батьки, оселі, все життя. Ми вкладали сюди свої сили. Тут уже йдеться про витримку. Нічого, скоро вони всі (росіяни. - Gаzеtа.uа) здохнуть - а оце все, що сюди летіло, полетить до них назад! У дворі стоїть важкий запах гару, паленого металу й пилу. Знизу видно перекошений і завалений гіпсокартоном фасад продуктового магазину. Довкола - розкидане листя, вибиті вітрини, пом'яті металеві ролети. Чути торохкотіння генератора. Попри ворожу атаку вранці магазин уже приймав відвідувачів. ПОКИНУТИЙ БУДИНОК У ніч на 17 червня Росія завдала по Києву одну з наймасштабніших атак від початку повномасштабного вторгнення. Близько четвертої ранку крилата ракета влучила в дев'ятиповерховий житловий будинок у Солом'янському районі столиці, зруйнувавши цілий під'їзд. Пошуково-рятувальні роботи тривали близько 40 годин. Червоно-біла стрічка ледь натягнута, але не перекриває прохід. Понівечений дитячий майданчик. Нині територія біля будинку, як і сам будинок, нагадує зону відчуження. Біля сусідньої багатоповерхівки сидять дві жінки й жваво про щось розмовляють. Вони мешкають поруч і під час атаки були вдома. - Світло й воду вже дали, а газу немає - і не скоро буде. Готуємо на електроплитці, - каже Лідія Григорівна, споглядаючи зруйнований будинок. - А як тривога: дві стіни, я ковдрою з головою накрилася. І вікно - бам! Я ноги висовую - жива, слава Богу. Жінки кажуть, що в укриття не ходять. - Я не можу кудись бігти, у мене вже ноги болять, мені 76 років. А після прильоту - дах тече і в квартиру затікає. Досі не перекрили. А от бачите - на стояку тільки в мене віконні рами лишилися, - розповідає Надія Леонідівна, яка мешкає на п'ятому поверсі. У багатоповерхівці на вул. Вацлава Гавела загинуло 23 людини. Там, де колись був під'їзд і вирувало життя, зараз видно небо. Через зруйновані фасади та стіни проглядаються внутрішні частини квартир: шафи, заповнені книжками, меблі, залишки побутових речей. Загалом у під'їзді було 35 квартир. Перед місцем влучання лежать засохлі квіти та свічки. На лавці сидить сивий чоловік з цигаркою - у цьому будинку жили його друзі, і він приходить майже щодня, щоб ушанувати їхню пам'ять. Надія Леонідівна розповідає, що з їхнього під'їзду багато хто виїхав, залишилося лише кілька сімей. - Людей нема, район став пустий. Говорять, що розселили по школах тих, кому нікуди йти. А то багато поїхали до родственників, - кажуть жінки. - Обіцяють 20 000 на житло дати - ежемєсячно за аренду тим, кому немає де жити. Знайома казала, що отримала 10 тис. від Кличка. Вікна в будинку позабивали, а коли нові поставлять - хто його знає. За ініціативи мера Віталія Кличка Київрада ухвалила додаткові заходи соціальної підтримки. Окрім одноразової допомоги у 10 тисяч гривень для киян, чиє житло постраждало, мешканці можуть отримати 40 тисяч гривень одноразово - на термінове переселення через руйнування житла, а також 20 тисяч щомісяця на оренду. Програма щомісячних виплат розрахована на 12 місяців. Допомогу надаватимуть до моменту відновлення житла або отримання сертифіката "єВідновлення". Лідія Григорівна розповідає, що цього тижня їм видали продуктові набори: крупи, макарони, згущене молоко, олію тощо. - На скільки вистачить - не понятно. Пакунок же на сім'ю дають. Єслі на одного чєловєка - то йому на місяць хватить, а єслі сім'я з чотирьох - п'яти человек - то хіба ж того досить, - бідкається Лідія Григорівна. - Нас тут мало лишилося. Ми привикли вже до всього. Якби йому тоді хвоста прижали - цього б не було Лідія Григорівна припускає, що Росія боїться НАТО і якби вони захопили Київ то пішли би на країни Балтії та Польщу. - А як поступатися? Чим? Віддати Україну? Вони й так багато зайняли. А що тоді з України залишиться? Тільки центр і Запад, - каже жінка. - З 14-го года гибнуть хлопці. За що, якщо ми все віддамо. Якби ж знати, що на цьому все закінчиться, а так - весь час будемо під прицілом. Якби його тоді зупинили (Путіна. - Gаzеtа.uа), коли він на Молдову напав, Придністров'я, Грузію, Чечню. От, якби йому тоді хвоста прижали - цього б не було. Жінки не виїжджали з початку повномасштабного вторгнення. Живуть тут понад 50 років - ще з тих часів, як працювали на заводі. Кажуть, що з часом стало страшніше. - Конєшно, страшно. Кожного разу думаю: все, кінець, - каже Надія Леонідівна, - як сирени, волають - мороз по шкірі. У нас тут перший сильний приліт був ще 31 декабря 22 року через дорогу. Лідія Григоріна каже, що зараз важко жити, допомоги не вистачає і раніше її було більше. - Квартири получили, поліклініки, лікарні були бесплатні, навчання безплатне. А потім ми працювали на заводі. Тут жили старожили, які будували ці будинки, - зауважує Лідія. - Всі жили раньше по общежитіям. На заводі було три зміни, 14 тисяч людей - неможливо було навіть хліб купити. Взагалі, хорошого мало бачили. Зараз Лідія Григорівна отримує пенсію в 6 тисяч гривень. Каже, не уявляє, як живуть люди з меншими виплатами. - Саме хуже, що нас беспокоїть, - це аптеки. Ліки подорожали в 200, а то й в 300%. Те, що раньше стоїло, наприклад, там 50 грн, зараз - 250. Ми віддаємо більшу частину пенсій на них, - каже Лідія Григорівна. Наразі в зруйнованій багатоповерхівці ніхто не живе. З вцілілих під'їздів мешканців виселили. Люди кажуть, що декого переселили до шкіл. Зараз у місцевій школі живе пара пенсійного віку, але про умови - нічого невідомо. Крім продуктів, постраждалим також видали набори з побутовою хімією. Подальша доля будинку невідома. Ходять чутки, що його ремонтуватимуть. Можливо, частину знесуть, а іншу - відновлять.
we.ua - Як в зруйнованих Росією будинках живуть люди: репортаж з фото
New Voice on nv.ua
«Намагаємося якнайшвидше відновити все». У столичне виробництво здорового харчування влучила російська ракета
Після ракетного удару одна з локацій виробника здорового харчування Grееn Shеf зазнала пошкоджень, тому тимчасово призупинила роботу.
we.ua - «Намагаємося якнайшвидше відновити все». У столичне виробництво здорового харчування влучила російська ракета
УНІАН on unian.ua
Експерт пояснив, для чого Китай відправив шпигунів досліджувати українську ракету "Нептун"
Ракета має унікальну систему наведення, пояснив Роман Світан.
we.ua - Експерт пояснив, для чого Китай відправив шпигунів досліджувати українську ракету Нептун
Last comments

What is wrong with this post?

Captcha code

By clicking the "Register" button, you agree with the Public Offer and our Vision of the Rules