Search trend "6 грудня свято"

На серпень припадає відразу три свята, які в народі називають Спасом. Йдеться про Медовий Спас, Яблучний Спас та Горіховий Спас. Кожен з цих днів має свою історію та традиції. Про те, коли і як відзначають ці свята, пише Gаzеtа.uа. Усі три Спаса присвячені Ісусу Христу. Адже слово "Спас" означає "Спаситель". У цей час уже наближається до закінчення літо, завершують збирати урожай. Тому в народі кажуть: "Прийшов Спас - тримай рукавички про запас". На свято прийнято нести до церкви на освячення кошики із зібраним урожаєм. Медовий Спас Перший із трьох Спасів називають Медовим. Відзначають його щороку 1 серпня. Церковна назва свята - Винесення Чесних Древ Животворящого Хреста Господнього. За переказами, коли в Константинополі сталася страшна епідемія, то священики освятили водойми частинкою Хреста, на якому був розп'ятий Господь. Хвороба тоді пішла, а люди стали вважати воду цілющою. Так виникла ще одна традиція цього свята ‒ зануритися у водойму, щоб змити хвороби і гріхи. Народну назву свята пов'язують із пасічниками, які в цей час традиційно викачують мед. Тому один з основних звичаїв цього дня - освячувати у церкві мед. Тільки після цього його можна їсти. Медовий Спас ще називають Спасом на воді або ж Маковієм чи Маковим Спасом. Згадують цього дня сімох братів-мучеників Маккавеїв та їхню матір Соломію. Тому разом з медом у церкві освячують також макові голівки та букети польових квітів. Їх потім ставлять в помешканні як оберіг. Окрім того, 1 серпня, починається Успенський піст. Із цього дня заборонено їсти м'ясо та вживати алкоголь. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Рада змінила дати трьох державних свят Яблучний Спас Яблучним Спасом у народі називають православне свято Преображення Господнього. Відзначають його щорічно 6 серпня. Це - одне з 12 головних церковних свят. Згідно з Євангелієм, під час молитви на горі Фавор Ісус перетворився перед учнями, щоб показати їм небесну духовну славу, яка послідує за тимчасовими стражданнями. За традицією, на Яблучний Спас у храмах освячують яблука та інші плоди, а також цілющі трави. Таким чином праця людей, вкладена у врожай, наповнюється Божою благодаттю. Цього дня також готують різні страви з яблук: печуть пироги, варять варення. За повір'ям, до цього свята не можна їсти яблук. Близьким і нужденним роздають частування. Горіховий Спас Щорічно 16 серпня християни відзначають свято Перенесення нерукотворного образу Господа Бога Ісуса Христа. У народі цей день називають Горіховим, Нерукотворним, Хлібним або ж Полотняним Спасом. За переказами, якось прокинувшись, Ісус вмився і витер обличчя рушником. Після цього, на ньому з'явився лик, з якого потім писали перші ікони Спаса Нерукотворного. Саме Нерукотворний Образ Христа є символом цього дня. Назву Горіховий Спас пов'язують із настанням традиційного часу збирання горіхів. Їх також несуть освячувати до церкви. Хлібним Спасом свято називають через те, що у цей час закінчують жнива й печуть хліб з нового врожаю. Православна церква України офіційно перейшла на новоюліанський календар з 1 вересня 2023 року. Із 1 вересня 2023 року більшість християн України відзначають релігійні свята за новим календарем. Зокрема, Різдво 25 грудня, а не 7 січня, день Святого Миколая 6 грудня, а не 19 грудня, Водохреще 6 січня, а не 18 січня. Водночас не зміниласядата святкування Великодня та деяких інших свят.

Клопотенко: Підводка цікава, провокативна відразу. А чим провокативна? Одразу за олів'є ми набралися хейту, що не можна забирати у людей минуле, бо олів'є – це минуле. Тому я про нього намагаюся менше говорити, бо сенсу немає. На початку повномасштабного вторгнення більшість українців кинулися шукати себе. Ті, хто, можливо, не мав якогось коріння і тяглості, кинулися до українського. Тепер є певний відкат з тими деколонізацією і декомунізацією. А що з деолів'єзацією і детевтелізацією? Насправді відкату немає. Це лише за відчуттями так, бо немає прогресу. Грубо кажучи, якщо раніше кожен день всі щось шукали, то зараз цього трошки менше робиться, і здається, що ми скатуємося назад. Насправді ні. Зараз ми маємо, як на мене, реальну Україну. Той, хто їсть їжу Радянського Союзу, – це не є погано, це просто така ситуація. Вчора я їхав в потязі, хтось там кричав, що любить українську мову, просто нею не говорить. Я думаю, що нам треба прийняти, що це і є Україна. На початку це була якась трансформація, потім був період стабілізації, а зараз вже етап, коли нам треба визнати, що оце є Україна – з такими вподобаннями. Хтось любить той Київський торт і буде його їсти. Хтось любить оці страви, які я не можу називати, типу солянки і ще чогось. Але ти нічого вже з цим не поробиш, от є така фундаментальна ситуація. Багато людей досі не говорить українською. Це не окей, але нічого ти вже з цим не поробиш. Треба хіба з цим працювати зараз. Насправді що з їжею, що з культурою відбувається одне і те саме. Тут суспільство зробило вже дуже багато, але зараз для того, щоб цей трек продовжувався, треба, по-перше, освіта, а по-друге, позиція держави. Потрібно все більше популяризувати культуру, говорити про ту саму їжу, про епоху Радянського Союзу, і мати якийсь бренд України у світі. Згадуючи Україну, кожна людина має знати, що це не лише війна, а культурні діячі, одяг, мова, їжа. Треба цей бренд створити, щоб будеш популяризувати правильні цінності. Це такий вектор, під який треба перенавчати вже нове покоління. Його треба навчати таким цінностям, про які ми всі мріємо і хочемо. Бо покоління старе, яке сформоване в інших умовах, дуже важко змінюється і навряд чи вже зміниться. Але нове покоління точно треба, щоб було з абсолютно іншими цінностями.Євген Клопотенко, фото: fасеbооk/yеvhеn.klороtеnkоТо олів'є коли-небудь зникне з меню українця? Зникне. Років через 40. Це два покоління. Мені 38 років, я народився в Радянському Союзі. У 1991 році стався розпад Союзу, але лише документально. У головах багатьох людей нічого не змінилось. Навіть я пам'ятаю цей смак бідності – хліб з цукром. З однієї сторони, це смачно, бо це спогади, а з іншої сторони, у мене просто не було вибору. Люди, яким зараз 30 років і вони були народжені в Незалежній Україні, все одно ще мають спадок в голові Радянського Союзу, бо все одно їли цю їжу. Ну а вже ті, кому десь 15 років зараз, вже зараз мають змогу їсти базилік або про нього чути принаймні. Вони вже не бояться слова "дубайський шоколад". Це покоління вже може обирати. Воно формує інші смакові звички. Звичайно, в них точно від батьків ще лишиться оцей фльор "майонез в роті". Це ж більше не про їжу, а про спогади. Багато людей не зіставляють їжу і культурну тяглість. Бо для них їжа – це їжа. Дехто каже: "Відстань від цього олів'є, я буду його їсти". А я кажу: "Їж, але просто знай, що це їжа радянського періоду". олів'є, фото: gеttyіmаgеsАле зараз ще люди скажуть, що олів’є – це ж дешевше, ніж, наприклад, авокадо чи спаржа.Дешевше. Порахуйте, скільки коштує авокадо й олів'є, і все зрозумієте. Однак не проблема саме в олів'є, ми так само можемо говорити про окрошку і солянку. Це все одна велика структура. Справа не у грошах. Це просто про любов до минулого. Це про їжу минулого. У нас зараз таке кулінарне міжсезоння, бо Великдень відійшов вже, а Різдво ще не настало. Але для великої кількості українців оцей радянський Новий рік завжди був важливішим за Різдво. Частина людей мала в минулому олів'є чи бутерброди зі шпротами на новорічний стіл, а для частини є узвар на Різдво, кутя, вареники. У вашому дитинстві за СРСР яке свято було головним і зараз що святкуєте передусім? Зараз і в дитинстві – це різні речі. Я думаю, що в цьому році було супер ідеально. До Різдва, яке перед Новим роком, ти намагаєшся встигнути все зробити. Потім 26 грудня сидиш і думаєш, що це через п'ять днів Новий рік, а тобі вже якось так... Я на Новий рік приготував три-чотири страви, купив собі Лего і два дні його збирав, не виходячи на вулицю.Це якраз супер важлива модель – те, що ми почали з великою частиною світу відзначати Різдво перед Новим роком. Це змінює загальний вайб. Хочеш чи не хочеш, але всі починають щось під Різдво вже робити і це стає головним святом. Раніше ж першим був Новий рік, тому всі чекали його, а потім Різдво вже було як для родини. У Києві точно це було просто свято, коли мама казала, що треба збиратися, їсти вареники.Але зараз через те, що держава зробила дії, от так змінюється суспільство. Вона від'єднала нас від календаря і традиції. Ну це ж вау! Так само треба, щоб держава продовжувала діяти і далі. Чи тільки держава увімкнула у вас ось цей тумблер, що тепер я готуюся до Різдва? Як тим людям, які не мали тяглості традиції, ніколи ніхто в них не готував кутю, або може і готували, то так для галочки? Можна розглядати це свято з точки зору релігійної події, сімейної події, і просто суспільної. Як на мене, оця суспільна подія – це якраз те, що потрібно. Дехто з людей і не знає, що на то Різдво робити, ще хтось в протесті. Але людям просто треба час. Я сам почав тільки два роки тому. У суспільстві так працює – люди дуже часто не хочуть змінюватись, бо не розуміють навіщо. Це більше вже психологія.Тут треба просто показати приклад, що отак тепер треба, і вони потім всі будуть так святкувати. Людина – це ж соціальне створіння, їй важливо бути частиною чогось. І так само Новий рік. Уже немає ніяких концертів, нічого. Скоро, я думаю, ці промови новорічні потихеньку десь зникнуть, і буде Різдво. Є люди, які не вірують, і кажуть: "А нащо я буду це Різдво святкувати?"І не треба. Різдво – це ж не Великдень. Коли на Великдень отримують вихідний додатковий, це всім подобається. Якщо ти невіруючий, не треба просто йти в церкву і все. Але це ж сімейне, по-перше, свято, а по-друге, це суспільне свято. Це про те, що ти частина якогось суспільства. Не обов’язково все робити за тими релігійними канонами, готувати всі страви. Релігія – це величезна частина нашого суспільства, і до неї треба просто ставитися. Ти віриш? Вір. Не віриш? Не вір, але не забороняй нікому вірити. А свята відзначати можна? То, звісно, це ж прикольно. Зараз, на Новий рік ти навіть не знаєш, що робити. Раніше як було? Пробиває 12-та ночі, ти до цього готуєшся, накривається стіл, відкривається шампанське, щось по телевізору показують, всі веселі. А тут реально ніхто навіть нічого не знімав. Всі до Різдва знімали. І ти сидиш і щиро не розумієш, що робити. Раніше всі збиралися, один до одного ходили, а зараз комендантська година, ніхто не ходить.Яка улюблена страва Євгена Клопотенка на Різдво? На Різдво кожен рік різна. Я пізнаю, вивчаю щось нове. Коли я святкував Різдво 6-7 січня, були якісь стандартні страви, я їх їв і все. І так було з року в рік. А потім, коли я почав відновлювати українську їжу, коли я почав її відшукувати, я такий: "Ооо, те, що я їв, це все, бувай". Є стільки багато різних страв. У мене немає якоїсь улюбленої страви на Різдво, бо я ще її не знайшов.На Закарпатті є різдвяний хліб крайчун, або, наприклад, той самий калач. Це ж як пампушки, наче зібрані. Це ж прикольно. Я в цьому році закохався в цей калач. У нас все панетоне їдять на Великдень, але це різдвяний хліб. Така фішка у людей в голові. А виходить, що у нас є своє. Хто у нас на Різдво який хліб готував? Те, що я знаю, це не масова культура готувати якийсь хліб. А виходить, що є калач або карачун. Це мене прям надихає. Є ще там якісь голубці з кукурудзяною крупою. Євген Клопотенко, фото: fасеbооk/yеvhеn.klороtеnkоМене найбільше ламає, що до першої зірки ти маєш їсти тільки пісні страви, а вже на ранок м'ясні. Я думав тоді, а що мені готувати? Я наготував усе вдень, а потім думаю –  візьму і з'їм, навіть не буду чекати. Чого мені кажуть, що не можна їсти ковбасу ввечері? А зранку я уже не хочу. Це якась така трохи для мене дивнувата річ. Наприклад, страва з цибулі є така. Ти береш 2 кг цибулі, ставиш до духовки, температура 160 градусів на 3 години. Вона карамелізується, стає така ніжна, потім береш хліб і так їси. Ну це вау! Чому в наших людей є так, що або кулічі, або панетоне? У нас же є своя паска.Просто треба, щоб з часом сформувалося, що правда, а що неправда. Я думаю, що "куліч" - це не зовсім правильне твердження. Але паска - це ще великодній хліб також. Його на Великдень їдять і багато людей називають паскою. Панетоне раніше були модними, воно повернеться ще обов'язково. Але зараз основна група людей, які формували оцю моду на дивну продукцію, виїхала за кордон. Багато закладів, куди ця аудиторія ходила, наприклад, в Києві, всі позакривалися.Ви маєте на увазі якихось пафосних людей таких? Ну, така аудиторія, яка не сильно розбиралася в культурі, їм це було не цікаво, а розбиралася в смаку. Для них у світі нема кордонів, все окей, сила – це любов. І вони формували цю культуру панетоне. Поки їх немає, інші люди створюють модні тренди. Зараз навіть паска з тим дубайським шоколадом, мабуть, вже окей. А це ж вже не паска. Цьогоріч багато пасок готували без верхушок, без прикрас, просто, як воно раніше було. І це стає трендом. Тож треба трішки трохи часу. Ми хочемо, щоб одразу за один день нація змінилася. Згадай, що було ще 5-10 років тому. Це ж колосальна різниця. Ми отакий зробили крок. А ми хочемо, щоб за день всі полюбили паски, всі перестали їсти олів'є, шуби, всі їли лише верещаку, шпундру, гамулу. Ми такі ходили в українському одязі, купували українські продукти, були всі заможні, освічені, щоб слухали українську музику, ухвалювали правильні рішення в політиці, були свідомі, не інфантильні, щоб у нас була культура на найвищому рівні, всі пам'ятки захищені, всі люди розбиралися в політиці… Але ж у світі такого немає. Ми прагнемо до кращого, але треба працювати кожен день і розуміти, що не всі люди зі своїм набором даних можуть швидко щось зробити. Хтось каже: ми маємо паски з верхушками, бо ми інноватори, ми розібралися, почитали історію, поговорили з етнографами поговорив, туди сходили, це зробили, і ось – тримайте отаку паску. Більшість людей сидітиме з нерозумінням, які етнографи, яка культура. У когось ще гугл не налаштований українською. На наступний рік вони вже скажуть, що пам'ятають про ці паски, і погуглять, чи важко їх робити. На третій рік ці паски будуть показуватися всюди і людина задумається приготувати і собі, бо вже всі це роблять. Четвертий рік ти вже знаєш, що це не важко, і робиш це. От вам приклад про просто паску без верхушки. Чотири роки треба, щоб люди почали про це щось розуміти.Десять років тому Клопотенко був Женею, а тепер Євген. Чому це важливо і яка в цьому різниця? Як друзі сприйняли? Чи зараз кажуть, що ви здуріли? Моя мама обирала мені ім’я, щоб гарно підходило до по батькові. Ну от, вона каже Євген Вікторович звучить, як науковий працівник. Їй сподобалося, і вона називала мене Євген Вікторович, а потім почала називати Женя. Я спитав, а що не так було 30 років? Вона сама не знає. У дитсадку, коли мені було 3-4 роки, у мене була російськомовна викладачка, і я став спілкуватися російською мовою. І вона почала називати мене Женя. Але від дитинства ви українською спілкувалися? Два роки я чув українську мову, а потім російську. Потім всі почали кликати Женя, і це мені давало значення. У 2014 році мене перемкнули, я почав копатися в собі, шукати українськість. Бо на той момент у мене були в голові російські пісні якісь, слова, прислів’я. Тож я почав змінювати. У 2017 році перейшов на українську мову, у 2018-му зробив це публічно. Також я почав шукати традиції, вчити історію, щось дивитися на YоuТubе і досі це роблю. Я геть нічого про ту історію не знав. А потім я був ведучим програми "Енеїда", і там до мене приходило усвідомлення, що весь цей час я наче жив у зомбіленді, з якого вийшов з нульовими знаннями.Я почав відновлюватися і все старе в собі рубати. Я просто вбив своє дитинство, вбив свої шкільні роки, вбив дискотеки під російську музику. Ці спогади я вбивав систематично протягом п'яти років. І ось настав момент, коли в мені нічого не лишилося пострадянського. Звичайно, щоб його викорінити повністю, це треба ще пів життя, але в основних моментах у мене немає більше емоційного зв'язку з цим всім. Останній момент, який був, – це лише ім’я Женя. Коли я сказав, що всі називали мене Євгеном, я всередині себе закрив цей етап свого пострадянського життя, цього всього болота, зомбіленду, де все брехня. Коли хтось мене називає Женя, я не якось агресивно реагую. Я просто наголошую на тому, що я Євген. Але ви людина народжена ще за радянських часів. А що тоді робити з батьками, які називають своїх дітей, або з дітьми, які мають українські варіанти імен? Наприклад, до повномасштабного вторгнення моя пасербиця ходила в одну з київських шкіл, і там бувало так, що батьки приходили раз на рік читати уроки. І от мене запросили, я їм розповідала на уроці літератури про Івана Франка, і на першій парті сидів хлопчик, який весь час щось піджартовував. Я вирішила його долучити до розмови і спитала, як його звати. Він каже: "Нікіта". Я кажу, ну який же ж Нікіта, коли Франко навіть написав казку "Лис Микита", а він каже: "А я нічого не знаю, я Нікіта". Це все про одне і те саме. Людям ти нічого не докажеш, бо люди не хочуть нічого знати. Їм бажано просто не паритися. У мене є інший приклад. Зі мною в компанії працює Олена, в неї є чоловік і двоє дітей. Вони раніше російською говорили, а потім Олена перейшла на українську, але діти віком 5-6 років російською говорять і досі. Вона їм це не забороняє, але сама розмовляє українською. Пройшло вже десь рік, і діти починають говорити вже суржиком. А ще через рік вони будуть спілкуватися вже українською. Це батьківський свідомий вибір. Я розумію взаємозв'язки, мені не треба нічого пояснювати.Насправді у мене є багато знайомих, у яких є діти також раніше спілкувалися російською мовою, але потихеньку це все змінюється. Це йде все від батьків. Батьки пояснюють – ти Нікіта, але українською Микита. Можливо, дитина зараз не може обрати, не треба на неї тиснути. Євген Клопотенко, фото: fасеbооk/yеvhеn.klороtеnkоАле, може, і батьки самі вважають, що Микита краще? Звичайно, 100%. Бо, наприклад, мене так називала моя бабуся, для мене цей спогад важливий. Коли ти міняєш своє ім'я, ти міняєш свою ідентичність. Якщо вона сформована, то це дуже боляче. Якщо ти Альона, а тобі треба Олена… Я думаю, що якщо ти готовийдо зміни свого ім'я, то ти готовий до зміни своєї ідентичності. А це фундаментально, як на мене, важка річ. Тому я більше за те, що якщо хтось готовий, то це круто. Якщо ти не готовий, то краще Альону називати, але українською мовою. Але ж в тебе в паспорті Альона або Євгеній. Я пішов і поміняв паспорт. Це взагалі не важко. Є такі центри, де ти приходиш, кажеш, я здаю паспорт, мені паспорт не потрібен, зробіть мені цифровий. Я там Євгеній був, але там трошки по іншому написано. Тисяча гривень, два чи три тижні чекаєш, і в тебе новий паспорт. Проблем з цим нема ніяких. Але це треба ж бути до цього готовим і мати бажання. Чи справа лише в мові, що ти носиш вишиванку, їсиш борщ, не їсиш олів'є і так далі? Що тебе робить українцем? Це таке питання, на яке немає відповіді однозначної. Вишиванка, до речі, для мене не є показником українськості. Для мене вишиванка – це одяг. Є просто одяг, який ритуальний, а є вишиванка на кожен день. Я не вважаю, що коли я одягаю, я стаю більшим українцем. Я одягаю вишиванку, бо мені так прикольно і все. Мова – 100%. Але якщо ти не спілкуєшся українською, це також якоюсь мірою не робить тебе менше українцем. Наприклад, якщо грузини говорять грузинською, але воюють або просто є в українському істеблішменті, то вони теж можуть не говорити українською. Але в більшості всі вони вивчають українську і потім переходять. У мене багато друзів американців, які українською говорять. Мені дуже легко це пояснити через борщ. Можливо, не всі зрозуміють, але у нас у кожного є свої вподобання щодо борщу. Виходить так, що ми можемо бути всі різні, але приходимо додому і їмо один той самий борщ, але за різним рецептом. Ми єдині борщем, бо ми всі знаємо, що він точно український. Те, як ми його готуємо, у кожного своє, і ми готові за це боротися. Ми готові там з усіма сперечатися. Ми точно його любимо. І для мене це є найпростіший маркер зрозуміти, українець ти чи ні, якщо ти їси борщ, якщо ти до нього ставишся як до культури. Якщо ти, коли його називають суп, ти починаєш злитись. Коли хтось каже, що це російська страва, ти починаєш злитися. Для мене це є проста, зрозуміла річ. Бо у нас бути українцем – це точно хотіти Україну, про яку мріяли наші предки. Але чи всі українці знають, про що наші предки мріяли наші предки? Можливо, ні. Але це ж не робить нас менше українцями. Коли я починав інтерв'ю, я говорив про бренд України за кордоном. Те, що ми хочемо, щоб про нас говорили за кордоном, це те, що ми вважаємо самі про себе. Найкраще експортуємо у світ. Так ось тут і є питання до гуманітарної політики чи гуманітарного направлення. Треба зібрати всі відтінки України і сказати, що оце і є бренд України. Бо якщо робити його сильно націоналістичним, то ніколи воно не зможе бути реально об'єднаною якоюсь однією ідеєю.І от якраз одна з найпростіших ідей для мене – це борщ. Навіть якщо ти можеш говорити російською мовою, слухати російську музику, як би це дивно не звучало, але ти проти Росії. Взаємозв'язки, може, не розумієш, але приходиш додому і їси борщ, і точно знаєш, що він український.Мені здається, що ми дійшли до етапу суспільства, коли ми можемо вже визнати якісь особливості кожної людини й об'єднати це в одну екосистему. І тоді це стане чимось крутим. Але треба розуміти, що і у світі є таке. Наприклад, Баварія не вважає, що це взагалі Німеччина. У Калабрії, що на півдні Італії, кажуть, що вони – це Італія, а все інше ні. Єдиний раз, коли італійці об'єднуються, це коли йде футбол. У нас зараз є час, коли ми можемо побачити досвіди інших держав, і на них ми можемо зробити висновки, зробити найкращий кейс, бо ми не є чимось унікальним. Раніше, коли формувалися інші держави, у багатьох не було досвіду, що робити. Вони просто формувалися. А у нас вже є доступ до інформації, і ми можемо спробувати зробити іншу річ, яка точно буде відповідати на питання про те, що таке бути українцем.Український борщ вже вписаний у закордонних меню на рівні з японськими суші чи італійською піцою? Сто відсотків. Це супер прикольна штука, бо все життя, коли я їздив за кордон, то я згадую зазвичай таку ретроспективу, що десь у 2008 році, коли ти кажеш Україна, згадували лише футболіста Шевченка чи боксерів Кличко. Ти говорив, що Україна – це не Росія. Потім воно почало еволюціонувати, всі вже розуміли, де розташована Україна. А потім питання: що вони їдять? У 2019 році про борщ майже ніхто нічого не знав. А ось була Олімпіада торік в Парижі, я готував там борщ, і там було 50 людей. Я всіх питав, чи знають вони, що таке борщ. Всі відповідали, що знають. Лише одна людина сказала, що ніколи про нього не чула. З 500 іноземців 499 сказали, що знають, що таке борщ. Я задумався, як це ми прийшли з того, що у 2008 році вони не знали, що таке Україна, до 2024-го, де знають, що їдять українці.  Звичайно, що всі делегації, які приїжджають до нас, їдять борщ. І ми зараз йдемо далі. Там ще є такі бюрократичні моменти, бо я годую більшість безкоштовно для того, щоб не вступати в якийсь тендер. Я інвестую свої 40-50 тис. грн в те, щоб делегації поїли українську кухню. Борщ – це обов'язково. А ще трошки качаної каші, про яку мало й українці чули, а ще сирники, бо для них це все дивина, чого це сир смажать. Вони це їдять, і вони шоковані. Але, окрім того, ще бувають прийняття на рівні президента. Я спілкуюся з організаторами, щоб більше було української кухні для лідерів світу. Так, нещодавно Макрон їв наші галушки. А це є вже українська пропаганда. Є відео, де ви озвучуєте замовлення для іноземних лідерів, а кухарі відповідають "Да, шеф". Ви казали, що всі співробітники розмовляють українською.Це просто слова. Воно в тебе в голові сидить, навіть коли ти перейшов на українські налаштування, воно десь в глибині, бо ти все життя говорив у цю ситуацію цю фразу. Я спочатку навіть не почув це "Да, шеф". А потім думаю, ох, Євген. Так, це проблема. Бути українцем – треба все, щоб було чітко, ідеально. Ти нагодував найкращих людей, але на кухні запостив відео, де сказав: "да", а не "так", і все – тебе повісити. Це дійсно моя помилка, але я вважаю, що вона не критична. Треба ще працювати. Тим не менше, Макрону сподобався борщ і качана каша? Так. Вони їли чотири рази. Перший раз взагалі нічого не поїли, бо вони просто були втомлені. Вони їхали з Польщі в Київ, потім в Києві вони поїли галушки, а потім сіли і з Києва вже їхали до Польщі. Там вже вони поїли все. Я попросив Укрзалізницю, щоб вони попитали фідбек.Вони були в такому приємному шоці, адже ніколи такого не їли. Це наче ти їдеш на Шрі-Ланку, а тобі дають таку гарну їжу. Це прикольно, це має наш сенс, бо це їли наші покоління, і ти так приємно здивований. Звичайно, українська кухня і борщ – це ще не суші і не піца, але це вже потихеньку, такими маленькими кроками стає нашою унікальною ідентифікацією. Якщо посадять Макрона, скажуть, описуй українців, і він точно скаже – борщ. Це важливо.Наші українські жінки, які через війну були змушені виїхати за кордон, кажуть, що страшенно сумують за українською їжею. Чи ця розповідь про українську їжу, що вона надзвичайно смачна, це щось таке ностальгійне, туга за своєю країною, чи все-таки справді українська кухня на тлі інших кухонь є смачною? Це такий прикольний прикол. Коли ми говоримо, що ми любимо українську кухню і вона найкраща, ми взагалі не розуміємо, про що ми говоримо. А я нікому й не пояснюю. Бо як тільки ти не можеш у всьому розбиратися, то люди не знають, про що вони говорять. Вони кажуть, що українська кухня смачна і все. У нас кухня це про щирість. Це про те, як ми годуємо, віддаємо останній шматок хліба. Така у нас нація, ми так звикли. Це доброта. У всіх є спогади, як бабуся готувала вареники. Я вже навіть, як та бабуся, коли до мене приходять друзі, кажуть, ми будемо через 2 години, зайдемо на 5 хвилин і підемо, у мене через 2 години вже стоять 20 страв. Євген Клопотенко, фото: fасеbооk/yеvhеn.klороtеnkоТак, українська кухня смачна, але якщо говорити простою, функціональною мовою, то більшість людей не знає, що таке українська кухня, бо це ще не сформована річ. У ній є багато страв, які прийшли ще з радянщини. Багато страв, які готувала моя бабуся, це також страви Радянського Союзу, але це про гарні спогади. Таким чином, оце все, це якраз місце, де треба щось почистити, прибрати, додати автентичність, зібрати старі рецепти, і тоді вона буде прям крута. Якщо коротко відповідати на ваше питання, то українська кухня крута тим, що вона унікальна для світу. У світі ми були заморожені 70 чи 100 років, і кухня була заморожена.Всі інші кухні розвивалися і заполоняли європейсько-американські світи, і таким чином вони розповсюджувалися. Тому вже важко когось здивувати в цивілізованій країні якоюсь їжею. А тут з’являється Україна і каже, що буряк можна варити і їсти, як першу страву. Так само вони дивуються, що домашній сир можна смажити. Вони такі: "Де ви взялися? Де ви це берегли?" Ми просто трошки запізнилися. Коли вони вже все зробили, ми просто дуже довго бігли.А качана каша, що це таке? Це пшоно, яйце і борошно. Воно так качається, кожна пшеничка укривається тістом. Це така наша супер прикольна штука. Вона поширена в центральній Україні, на Житомирщині, навіть у Донецькій області, на Кубані. Пшоно, кисляк, насіння кропу, банош, бринза – у світі взагалі не розуміють, що це. Так само ми думаємо, що всі знають, що таке вишня. Ніхто не знає, що таке вишня. Вишня перекладається як "чері", а це неправильний переклад. "Чері" – це черешня.Так, вони всі їдять черешню. І коли ти їдеш в магазин, купуєш чері – купуєш черешню. І італійською черешня була "черідже". Виходить, що це все неправильний переклад. А правильний переклад вишні має бути "вишня". Вони з'їдають вишню і кривляться, бо для них вишня – це солодке. Якщо ти хочеш купити десь прямо в Європі справжню вишню, ти маєш знайти "саур чері", кислу черешню. Або є там на Поліссі квашена капуста, туди натерту картоплю запихають і тушкують. Вони питають: "Що це за знущання – квашена капуста з натертою запеченою картоплею?". Для них це все суцільний культурний шок. Бо вони їли все, у різних варіаціях, їм навіть десь там в Нью-Йорку щось інтегрувала Російська імперія. У них це вже все намішано. Вони хочуть щось модерне, тому французька кухня дає там оці всі прикольні штуки, і вони хоч трошки насолоджуються, бо все інше вони вже звикли. А тут ми їм з мішком, нате сто страв, ви такого ніколи не їли, ми пішли. Наша кухня для світу – це найзагадковіше, найприємніше, що може бути на даному етапі існування. Звичайно, у нас є конкуренти невеличкі. Це Грузія, бо у них схожа ситуація. Вони дають хачапурі, хінкалі, борщ, качана каша, кисіль. Хоча хачапурі для них це наче якась піца з сиром, щось трохи зрозуміле, то ми – це взагалі таємнича таємність. І в цьому наша унікальна суперсила. Поговорімо про Російську імперію і про її впливи на світову кухню. Є такий десерт Павлова. Його придумали в Австралії і нині він популярний в усьому світі. Він названий на честь російської балерини. Всеволод Поліщук, популяризатор української кухні, відомий більше на Заході України, сказав, що вже у Львові перейменували цей десерт на прими Богачевської. Це прима-балерина Львівської опери, потім Австрійських театрів, а потім опери у Вінніпезі. Євген Клопотенко разом з Мирославою Новосад вирішили, що треба цей десерт назвати іменем балерини, яка родом з Харкова, Варвари Каринської. Вона втекла з СРСР в 1924 році, створила пачку, яку ми всі знаємо зараз, і отримала Оскар за костюми, які робила. Я розумію, що тут закладена ідея популяризації, але якщо вже є десерт прими Богачевської, чим вам львівська балерина не вгодила? Це якийсь такий сепаратизм? По-перше, Поліщук сам запропонував, так що це до нього питання. Ми створимо продукт, і потім кожен заклад буде вирішувати, чи хоче, чи не хоче це брати. Але, як на мене, це має бути прикольна, конкурентна страва. До речі, ми вже дуже скоро вийдемо із презентацією, зі смаком, і будуть, можливо, люди обирати, яка краще. Бо ми зараз думаємо, чи просто покращувати цей десерт, чи створити абсолютно інший. Це дуже важлива дискусія. Але це так само як з усім: 5% людей відразу все введуть, потім пройде рік чи півтора, будуть шукати нові десерти, до тих 5% приклеїться ще 15% людей, буде 20%. Потім мине другий-третій рік, і, дай Боже, в кінці четвертого року ми почнемо вже говорити про це, як про качану кашу. Качану кашу я десь знайшов років 7 тому, я її знайшов. Зараз її їсть Макрон. Так само з цим десертом Каринської. Якщо ми візьмемось і будемо його вести, десь 4-5 років і тоді можна буде його їсти. Але чому важливо, щоб не було десерту Павлова? Не можна кенцелити те, що весь світ їсть, бо тоді це точно такий крайній націоналізм. У світі десерт називається Павлова, і що нам треба зробити? Нам треба створити продукт крутий, полюбити його в Україні, щоб його їли всі. Щоб Каринська була крута, конкурентна, підходяща була за ціною підходяща і смачна. Тоді ми отримаємо три конкурентні переваги. І після цього ми почнемо експортувати це у світ. Можливо, через 15-20 років ця Каринська буде на рівні з Павловою або вище. Важливо не просто кенсилити, а важливо створювати кращий і конкурентніший варіант. Це ж якийсь кухар-кондитер створив Павлову, і вона стала популярна. Так само і тут. Ми зараз маємо створити потужне українське і спробувати його реалізувати у світі. А, можливо, воно буде ще краще, і люди захочуть використовувати його. Важливо показувати, що ми інша культура, ми вміємо робити речі не гірше, ніж світові. І світ, будь ласка, оціни, прийми і зрозумій, що у нас є все інше, і ми готові інвестувати, щоб всі це зрозуміли. Ще одна вічна дискусія між Заходом і Сходом країни, яка розділяє українців: зупа чи суп? У літературній мові вписано слово "суп". Яка зупа? Що це ви таке говорите? А чому суп? Хто сказав, що суп? Суп – це французьке слово, а зупа – німецьке. Але суп до нас прийшов через Росію, а зупа – все-таки з Європи. З Європи, звичайно, бо у Львові ближче до Європи. Але я вважаю, що і зупа, і суп – це неправильно.А як правильно? Юшка. Бульйон – французький, зупа – німецька. А яке наше? Наше – це юшка. Борщ – це що таке? Це борщ, це не суп і не зупа. А юшка – це юшка, бо так воно було створено. Юшка з усім може бути: зі світлою капустою, грибами. Бульйон – це відвар. Просто овочевий відвар. На заході України є багато впливу, і тут також кожен має вирішувати для себе, чи хоче це змінювати. Так само, чи хочемо змінювати в Києві назву "конфєта" на "цукерка".Ти кажеш, що розмовляєш українською мовою, але використовуєш при цьому слова зупа, слоїк і розсіл. Якщо ви хочете говорити українською мовою, то давайте тоді справді українською мовою спілкуватися. У ваших закладах що є в меню: юшка чи суп? Звичайно, суп. Якщо я напишу "юшка", всі будуть думати, що це грибна. Це ж вже бізнес, це інше. Спочатку я беру якісь речі і починаю їх інтегровувати. У ресторані "100 років тому вперед" – це експериментальне місце. Водночас у закладі "Полтава" та інших ми називаємо речі, як люди звикли, наприклад, бульйон курячий. Але це не бульйон, бо це французьке слово. Якщо я напишу "товченка" замість "пюре", хто її купить? Треба крок за кроком. Тому ми зараз тестимо в "100 років". У нас немає соусів, бо це підлива. Це така величезна кількість нормативних слів, які ми зараз тестимо. Ми дивимось, як туди реагують, і далі віддаємо в "Полтаву" й інші заклади. Це займає десь рік-півтора. Багато хто може сказати, що це подвійні стандарти. Мовляв, ти пропагандуєш одне, а робиш інше. Але ні, це те, як я мислю, як я використовую спілкування зараз, а потім я беру і змінюю це. Наприклад, у нас є доставка їжі, і там ми почали з нуля, тож там якраз написано "юшка", "товченка". У такому форматі, можливо, люди до такого більше готові. Якщо я буду писати багато слів, які люди не розуміють, вони будуть думати, що це якась диковинка. У меню "100 років", наприклад, є страва верещака – це буряковий квас з ялівцем. Люди думають, як таке їсти. Або шпундра, або гамула. Я не хочу їсти гамулу. Так само тут в меню мають бути зрозумілими людям речі, але потихеньку пояснювати, що насправді воно зветься інакше. І ми над цим працюємо постійно. Євген Клопотенко, фото: fасеbооk/yеvhеn.klороtеnkоКоли в меню з'явиться тільки юшка, і не буде тих суперечок між українцями: зупа чи суп? Між українцями суперечки будуть завжди. Це років 40, мінімум два покоління.Тобто до консенсусу з юшкою не дійдемо? Дійдемо, треба назвати юшка і тоді супер. Не суп і не зупа. Я за це. Це так, як називали раніше в "Енеїді" Котляревського, так, як на Слобожанщині називають всю їжу, нам треба так її називати по всій Україні. Я точно певен, що це те, куди нам треба прийти. Бо товчанка, це по факту, якщо англійською мовою говорити mаshеd роtаtо, це є товчена картопля. Тож ми маємо товчанка її називати і ніяк по-іншому. Але зазвичай , коли дві людини сидять в студії і щось там розказують, у багатьох викликає або агресію, або схвалення. У кожного є своя позиція, точно я вважаю, що треба перейти до Слобожанщини, а кожна людина на місцях має вирішувати, хоче вона це робити, чи не хоче. І хай так воно буде. Я буду точно це змінювати, я буду показувати, як воно є, а якщо більшість людей сприймуть і будуть це робити, то я буду радий. Але, як і зі шкільним харчуванням, з багатьох з чим, я точно вірю, що це робота на десятиліття. Швидко нічого не буває. 

21 червня станеться унікальна подія, коли буде найдовший день та найкоротша ніч у році. Йдеться про літнє сонцестояння, коли сонце досягає піку своєї сили. З давніх-давен ця дата була особливою для українців. Наші предки вірили, що саме цього дня можна очиститися від усього злого, знайти кохання та загадати бажання, яке обов'язково збудеться. Розповідаємо, яке значення має літнє сонцестояння та які обряди дійшли до наших днів. Ця подія припадає на суботу, 21 червня о 05:41 за київським часом. У цей момент Північна півкуля планети перебуватиме під впливом найінтенсивнішого сонячного освітлення: тривалість дня досягне свого максимуму, а ніч скоротиться до мінімуму - це найсвітліший день року. В чому особливість дня літнього сонцестояння У день літнього сонцестояння сонце демонструє пікову активність, піднімаючись до найвищої позиції на небосхилі. Здається, ніби воно завмирає в зеніті й майже не змінює свого положення протягом усього дня - така небесна статика створює враження зупиненого часу та підкреслює унікальність цієї астрономічної миті. Від цього моменту на північній півкулі Землі починається тропічне літо. Від 21 червня сонце поступово проводитиме в небі все менше часу, і цей процес триватиме до 21 грудня, коли настане день зимового сонцестояння. Що можна і не можна робити Наші предки вважали це свято надзвичайно містичним. Вранці вони традиційно вмивалися росою, вірячи, що це зміцнює здоров'я і зберігає молодість. Найкраще прокидатися з першими променями сонця, адже те, що ви загадали в цей момент, обов'язково здійсниться. Сонячний день - це ідеальний час для радості. Важливо уникати конфліктів і негативних думок. Це момент для духовного очищення та фокусування лише на позитивних аспектах життя. Цей день чудово підходить для того, щоб зайнятися тим, що приносить радість, або присвятити час своєму духовному розвитку. Традиції дня Найкраще випити чашку трав'яного чаю з медом і насолоджуватися цим особливим днем. Щоб задобрити сонце, варто одягнутися в світлий одяг, а також у відтінки жовтого чи зеленого. Наші предки вважали, що так можна покращити врожай. Якщо це безпечно, чудовою ідеєю буде поїхати до лісу з близькими або провести день у власному саду, насолоджуючись красою природи навколо. Також існувала віра, що люди, народжені 20 або 21 червня, мають неймовірну енергетичну силу і здатні впливати на інших. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Полунична повня червня: коли спостерігати за літнім космічним явищем Прикмети Тепла та ясна погода цього дня обіцяє гарний урожай і добробут. Якщо сонце світить яскраво, рік буде врожайним і щасливим. Дощ на літнє сонцестояння віщує холодну та дощову осінь, а також труднощі наступного сезону. Якщо в день сонцестояння дуже висока температура, це може означати спекотне літо та нестабільну погоду в майбутньому. Туман або хмари цього дня є попередженням про те, що наступний сезон буде менш сприятливим для сільського господарства. Тиха й безвітряна погода вважається знаком того, що весь рік буде спокійним і мирним. Якщо сонце ховається за хмарами на момент сонцестояння, це може свідчити про недобрі часи для планування важливих справ. 2 серпня 2027 року астрономи та любителі неба стануть свідками унікального явища - найтривалішого повного сонячного затемнення 21 століття. Це рідкісне космічне явище триватиме 6 хвилин і 23 секунди. "Це явище охопить шлях довжиною 15,227 км, проходячи через кілька країн і континентів

9 травня в Україні відзначають день перенесення мощей святого Миколая Чудотворця. В народі цей день називають святом "літнього" Миколи. У цей день просять захисту від лиха та бажають здоров'я. Святий Миколай є одним з найшанованіших святих у християнській вірі. Його вважають покровителем дітей, купців і моряків. Християни вшановують пам'ять святого двічі в році - 6 грудня та 9 травня. "Два Миколи у нас - один з травою, інший з зимою", - каже прислів`я. Вперше це свято встановив папа Урбан ІІ в ХІ столітті. До українського церковного колендаря день Миколая у травні увів митрополит Єфрем в кінці ХІ століття. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Археологи знайшли ймовірні останки Святого Миколая Колись у цей день господарі виводили коней у поле на першу пашу. Священики служили посеред села молебні та кропили коней свяченою водою. У цей час в полі вершники їздили верхи "щоб нечиста сила коней не мучила". В народі казали "Прийшов Миколай - коней випасай", "Юрій з теплом, а Микола з кормом", "Святий Юрій пасе корів, а Микола - коней". "До Миколи не сій гречки і не стрижи овечки!" На Київщині і на Поділлі у цей день був звичай робити "заздравні" обіди. Їх називали нікольщиною. На Миколая не можна відмовляти нікому, хто попросить вас про допомогу, інакше за це сім'я терпітиме злидні і лиха. За народними віруваннями, святий Миколай є покровителем мореплавців. Козаки перед довгою мандрівкою морем завжди служили молебень Богородиці й Миколаю Угоднику. Народні прикмети на 9 травня: - День Миколи був останнім терміном для посадки картоплі. Вважали, що, якщо її посадити пізніше, то вона вже не встигне вирости, і урожай не збереш. - Сьогодні треба вмитися першою росою, щоб протягом року бути здоровим. - Жаби почали квакати - буде багатий урожай вівса. - Вільха зацвіла - пора сіяти гречку. 22 травня 1919 року митрополит Василь Липківський відправив перше богослужіння українською мовою в Микільському соборі на Печерську. Спеціально для цього український композитор Микола Леонтович, автор знаменитого "Щедрика", написав нові ноти кантів та особисто диригував хором.

З грудня 2013-го у Криму активно працювали російські спецслужби &еnsр;Одягатися треба тепліше, щоб не застудитися, майор Сергій Цехоцький промовляє під час зустрічі свою незмінну фразу. Говоримо 9 листопада в розташуванні одного з підрозділів Ваш позивний "Андре". Чому обрали його? &еnsр;Він уособлює моє ставлення до життя. Сама назва прообраз професії військового, яку визначив для себе ще у школі. Читав багато літератури. Особливо в дитинстві і старших класах. Складався свій образ ставлення до життя. Він збірний, не прив'язаний до конкретного героя. Яке було ваше дитинство? &еnsр;Щасливе. Я виріс у сім'ї, де всі любили одне одного. Проте було нелегко радянська влада давала всім можливість жити стабільно важко. Тільки окремі люди могли претендувати на більше. Якщо обіймали високі партійні посади. У сім'ї було троє дітей. Я найстарший. Весь тягар відповідальності ніс на собі будівництво, господарство. І сварили батьки найчастіше мене. Але жодних образ. Влітку обов'язково працював. У колгоспі. Усі зароблені гроші віддавав матері. Батько був вольовий, чутливий, емоційний. З повагою ставився до людей. Депутат районного рівня, він часто бував на різних нарадах, сесіях, конференціях. Звідти неодмінно привозив книжки. Я завжди їх читав. Товстенну міг ковтнути за вечір. Ті, що сподобалися найбільше, перечитував двічі-тричі. Бувало так: приходиш із роботи важкої, помічником комбайнера й усе одно берешся за книжку. Батьки чітко розподіляли свої ролі. За все, що стосувалося домашнього господарства, відповідала мама. Кому купити куртку, черевики вона. Батько забезпечував зовнішній захист родини. Померли в один день із різницею в 20 років. Спочатку пішов тато. 30 серпня 1999-го у 58. Мені за кілька тижнів мало виповнитися 32 роки. Жив тоді у Криму Приїхав до батька в лікарню Бердичева. Він був у комі, все стало ясно. Коли повернувся до Сімферополя, вийшов на водосховище, бо там не було людей, і вив вовком. Минуло 20 років. Їду з Києва до Бердичева. Мама телефонує і запитує: "Де ти?" "За 20 хвилин буду", відповідаю. "Ок, чую, я тут стіл накриваю, сьогодні в батька роковини". Приїжджаю додому, заходжу в хату і бачу: мама вже лежить. Викликав швидку, благав їх щось зробити. Не може так бути, горлав. Але мама пішла. Кажуть, легка смерть. Досі цього не сприймаю. Не віриться. Батьки померли в один день із різницею у двадцять років Після таких моментів замислюєшся над сенсом життя. Для чого це все? Жити, щоб що? Максимально триматися за життя і до 100 років? Чи мати мету й заради неї жити? Напередодні смерті матері сестрі наснився батько. Сказав: "У мене буде велике свято на день народження". Виявилося, що, коли цей день настав, з ним уже була мама. Коли зрозуміли, що Радянський Союз зло? &еnsр;Батько був комуніст. Справжній вірив в ідеали. Хоча його старші брат і сестра пережили Голодомор. Моя бабуся по маминій лінії німкеня. Бачила Гітлера, коли той приїжджав до Бердичева 1941-го. Врятувала дівчинку-єврейку, коли ту з матір'ю вели на розстріл. Це сталося 1516 вересня, за два тижні до трагедії в Бабиному Яру. Бабуся з натовпу різко вихопила дитину і сховала за собою. Колона пішла далі. Матір дівчинки розстріляли серед інших 30 тисяч за два дні. Дитина залишилася жива. 1943-го бабусю погнали в Німеччину. За два роки "звільнили". Приходять радянці. Кажуть, додому їдемо, батьківщина чекає. Німецька сім'я подарувала їй купу всього. Радянський Союз підігнав м'які вагони з квіточками. Бабуся сідає в нього разом із дитиною, яка щойно народилася. Тільки-но перетнули кордон лунає команда: вийти з вагона без речей! Дитина в одній пелюшці. Бабусю в товарняк і до житомирської в'язниці. Стаття 58 зрада Батьківщини. Пощастило, що разом із нею була дружина Героя Радянського Союзу. Він знав Василя Сталіна. Поїхав до нього й вирішив питання щодо звільнення. Обох, і моєї бабусі також, бо дружина сказала: "Вийду тільки з нею і її немовлям". Мені було 15, коли почув цю історію. Це був перший штрих. Коли 1991-го наша держава проголосила незалежність, був уже офіцером, служив у Москві. Після 24 серпня 1991-го не вагався ні на мить. "Повертаємося", сказав дружині. Не уявляв себе поза Україною. І коли служив у ЗСУ, бачив великий відсоток офіцерів із Костроми, Владіміра, Новосибірська. У Росію повертатися не хотіли. Бачили, що в Україні зовсім інше життя. У 1990-х ви жили у Криму. Який тоді був півострів? &еnsр;"Веселий". Групування, поділ грошей, постійні стрільби та вбивства. Моє правило тоді: ні з ким не мати близьких стосунків. Знав багато кого. Але тримав ди­станцію. Бо я з цим товариством різний духом. Ви говорили, що велика війна для вас почалася 23 лютого 2014 року. Як так сталося? &еnsр;Бачив напруженість, яка росте на території Криму. Саме того дня на площі в Сімферополі зібрався кримськотатарський мітинг. Уже втік Янукович, було зрозуміло, що Євромайдан переміг, а Україна пішла правильним шляхом. Продавали ці ваучери, щоб купити дружині чоботи й мати олів'є на Новий рік Я тоді був членом Української республіканської партії. Її голова Левко Лук'яненко попросив виступити на цьому мітингу. "Не готовий, відповів, мене там ніхто не почує". Він зрозумів. Я постояв, подивився і пішов до Верховної Ради Криму. Там уже формували роти самооборони, призначали командирів. Вони видавали зброю. Потім був мітинг 26 лютого. Коли проросійські елементи хотіли зібрати сесію і проголосити незалежність Криму, кримські татари й проукраїнські активісти не дали це зробити. Після цього в ніч на 27 лютого люди російського терориста Гіркіна захопили будівлю Верховної Ради та Ради міністрів Криму. Чи могла Україна зберегти півострів? &еnsр;Вважаю, так. З'являються люди без розпізнавальних знаків, захоплюють державні будівлі. Поводять себе, як терористи. Що роблять із терористами? Знищують. Тільки альфівців було в Криму 2 тисячі людей, заточених на боротьбу з тероризмом. Що мали вони зробити? Оточити приміщення, поставити БТР і розтрощити всіх ворогів. Чому цього не зробили? Бо з грудня 2013-го у Криму активно почали працювати російські спецслужби. У них був зв'язок із місцевим криміналітетом, командирами військових частин. Ті почали збирати людей, "любящих Россию". Було боляче дивитися, знаючи, хто це робить. Що Україна за роки незалежності зробила не так, щоб допустити нинішню війну таку, яка загрожує втратою державності? &еnsр;Весь час ми перебували під протекторатом Росії. Це все результат програмування КДБ та вищого партійного керівництва. І комсомолу. У їхніх керівників були великі гроші. Кожен член партії чи комсомолу платив внески. Фінанси вивозили за кордон, вкладали у валюту. Коли розпався Радянський Союз, запровадили ваучери. Насамперед на об'єкти промисловості. Приклад: оцінили Запоріжсталь у мільярд. Скільки там працівників? Тисяча. Розділіть цей мільярд на тисячу працівників. Дали робітнику 100 ваучерів. Ті думають, що з ними робити? Люди ж здебільшого неграмотні. І тут підходить директор і каже: готовий у вас купити ці ваучери. На окремих підприємствах директори шантажували працівників: або ти продаєш, або я тебе звільняю. А гроші йому дав хто? Агент КДБ чи колишній секретар обкому партії. Зрозуміло, що робітники продають ці ваучери, щоб купити дружині чоботи й мати олів'є на Новий рік. Так директор отримує контрольний або навіть домінантний пакет акцій. І стає власником заводу, яким розпоряджається як хоче. Є мізки розвиває підприємство. Немає скорочує штат, ріже на брухт. Підтягується нижча ланка рекет. "Підмітають" готелі, санаторії. Ідуть бандитські розбірки. Гине "піхота", а верхівка залишається. Нікому не поскаржишся, бо з мілі­цією всі пов'язані. Потихеньку починають купувати суддів. Ті відчули смак валюти й не встояли перед спокусою. Не було розчарувань під час війни. Умію добирати коло спілкування Усе було зроблено штучно. Державні інституції ослаб­лені. Весь час, із 1991-го, в нас постійна експансія Росії кіно, музика, мова. Ключові гравці на будь-якому ринку пов'язані з Москвою. Там вважали, що Україна це плід, який достиг і варто тільки його зірвати і з'їсти. Окремо про армію. В останні роки до війни росіяни почали її цілеспрямовано нищити. Запорізька область вибух боєприпасів, Харківська. Через своїх агентів московити почали скорочувати чисельність ЗСУ. Спочатку в нас були дивізії, корпуси. Трансформували у бригади, як 32-й Сімферопольський. А корпус це корпус, там пункти управління, фронт може тримати. Плюс за російський газ ми розраховувалися ракетами. Путін почав війну 2014-го. Але на "обмеженій" українській території. Це була його помилка? &еnsр;Так. Але він не стратег, а оперативник. Може мислити тільки на короткий проміжок часу не далі. Тому й дали прізвисько Бліда Міль. Якби тоді пішов далі, взяв би Україну, поставив би гауляйтером Медведчука чи Януковича, розстріляв непокірних і царював би. Власне, це планувалося, коли почав повномасштабну війну в лютому 2022-го. Але з 2014-го наша армія почала відроджуватися. Тепер ми готові давати відсіч окупантам і робимо це. Ми робимо це. У якій точці війни ми перебуваємо наприкінці 2024-го? &еnsр;Нульовій. Вона дає можливість стартанути й піти в плюс. Що для цього потрібно? Насамперед усій державній машині переключитися на війну. Поки що цього не помітно. Депутати, приміром, як працюють? Їм сказали зібратися такого-то дня і проголосувати за такий-то закон. А в наших умовах народні обранці повинні працювати цілодобово, а не час від часу. Як можна закони, пов'язані з ухваленням бюджету чи допомогою військовим, переносити на потім, після вихідних? Це в державі, що воює, відбувається. На місцях треба ставити людей, готових гарувати 24 на 7. Те саме стосується і дипломатів. У всіх країнах світу мають порушувати тему про війну в Україні: виставки, фільми, в яких нагадують, що тут дітей убивають. Частина українців втомилася від війни. Вас це непокоїть? &еnsр;Втомилися ті, хто сидить в окопах, їхні родичі, волонтери. Інші відчувають незручності. Тривога, інколи світла немає, манікюр зробити не можна й за кордон поїхати, якщо ти військовозобов'язаний. Відчуваєте різницю? Це несправедливе ставлення громадян нашої країни до тих, хто вивозить війну. Недаремно військові просять офіційного дозволу, щоб дати по пиці тому, хто їх перестріне у відпустці і скаже: "Я тебе туди не посилав". Ви часто спілкуєтеся з іноземними журналістами. Який ваш головний меседж Заходу? &еnsр;Перше: доносити громадянам своїх країн і їхнім урядам, щоб активніше допомагали Україні. Бо ми воюємо за демократичні цінності, за те, щоб минуле не перемогло майбутнього. Друге: завжди дякую іноземцям за те, що прихистили наших людей. Третє: щоб західні уряди тиснули на український. Це допоможе звернути увагу на корупцію в державі. Чиновник обласного рівня офіційно доларовий мільйонер. І весь час на державній службі. Звідки гроші? Чи можливі в нас компроміси з Росією? &еnsр;Можливі. Після того як країна-агресор виведе свої війська з нашої території. І не по лінії 24 лютого 2022 року, а на кордони 1991-го. Плюс репарації. Тоді можна буде говорити про компроміси. І забути про них назавжди. У вас були розчарування за час війни? &еnsр;Ні. Я вмію добирати коло спілкування й емоційно підлаштовуватися під ситуацію. У наш час це необхідно. Що можна сказати про українського солдата? &еnsр;Він герой. ЗСУ роблять щось неймовірне, стримуючи таку орду. Що найбільше цінуєте в людях і намагаєтеся вкладати у своїх дітей? &еnsр;Чесність і любов до світу. Дітей завжди націлював на те, щоб поважали старших. А головний мій принцип у їх вихованні не нагодувати, а образно кажучи, навчити ловити рибу. Вважаю, вдалося. Якось потішив онук. Мав 6 років і сказав: "Дідусю, я придумав. Доки буде ніч і росіяни спатимуть, треба забрати в них ядерну бомбу й бахнути по них їхньою ж бомбою".

Один із залів музею відтворює карцер 6 січня 1938 року в селі Рахнівка Гайсинського району на Вінниччині народився Василь Стус. Був четвертою пізньою дитиною в сім'ї. Вважається одним із найактивніших представників українського культурного руху шістдесятників поет, перекладач, літературознавець, прозаїк, дисидент 3 січня, напередодні 87-ї річниці від дня народження поета, їду в його рідне село, де діє музей Василя Стуса. З райцентру Гайсин до Рахнівки щодня, крім суботи, курсує маршрутка. Квиток коштує 35 грн. Біля в'їзду в село стоїть пам'ятний знак із горельєфом Василя Стуса. У чорнявої жінки десь років із 40 цікавлюся, де краще вийти, щоб швидше дістатися до музею. &еnsр;Не хвилюйтеся, усміхається. Я скажу водієві, щоб зупинився біля школи. Там і працює музей. А от саму школу вже років зо два, як закрили через малу кількість дітей. Не діє тепер і дитячий садок, який також був у цьому приміщенні. До одноповерхової блакитно-білої будівлі веде широка доріжка, викладена тротуарною плиткою. На фасаді біля центрального входу дві меморіальних дошки. Одну присвячено Василеві Стусу, іншу випускнику рахнівської школи, старшому солдатові Збройних сил України Петрові Коваленку. Він загинув на початку російської агресії 2 травня 2014 року поблизу Слов'янська на Донеччині. Коридор приміщення прикрашений новорічними атрибутами, в холі ялинка й імпровізований камін. &еnsр;Усе ж таки педагогічна жилка бере своє захотілося організувати для сільських дітей Різдвяне свято, виходить назустріч завідувач музею Дмитро Омелянчук. У приміщенні трохи прохолодно, тому він у куртці. Дмитрові Михайловичу 93. Раніше він працював учителем біології, 40 років був директором школи, а з 1997-го очолює музей. Створював його і працював на громадських засадах, і лише 2002-го музею присвоєно звання народного. &еnsр;Василя Стуса вже дорослим хлопцем не пам'ятаю, та й за радянських часів не знав про нього нічого як про поета. А от малим бачив його. Він приїздив у село до бабусі на канікули, грався з іншими дітьми на майданчику біля школи. Не можу сказати, що ми товаришували, адже я на сім років старший. Проте я знав, що це хлопчик із Донбасу, розповідає Дмитро Михайлович. Спілкуємося в його кабінеті. Ліворуч усю стіну завішано грамотами й подяками, напроти стоїть велика книжкова шафа. Батьки Стуса, Семен та Їлина, щоб уникнути примусової колективізації, 1939-го разом зі старшими дітьми виїхали до Сталіна (нині Донецьк. Країна). Малий Василь іще два роки залишався в Рахнівці з бабою Палажкою, і вже пізніше його забрали батьки. На Донбасі сім'я жила в маленькій кімнатці гуртожитку 107-го заводу. Напередодні війни від менінгіту померла старша сестра Василя Палажка. А за три роки підірвався на міні брат Іван. Зосталися в Семена та Їлини лишень двоє Василь та Марія. Саме вони по черзі приїздили в Рахнівку на канікули. Ось так і запам'ятався мені дитиною шкільного віку, бо я ж тоді був майже парубком. Вона так трепетно взяла цей прапор і заспівала "Ще не вмерла України і слава, і воля" Дмитро Михайлович на хвилину замислюється. Закриває теку з копіями родинних фотографій Василя Стуса і продовжує: &еnsр;Проте був один випадок, який стався з майбутнім поетом саме в Рахнівці, що демонструє: ще дитиною він мав залізну волю. Про це мені розповів двоюрідний брат Стуса Степан Сіньківський, який нині живе в Івано-Франківську. Ми з ним тісно спілкуємося, й іноді він передає для музею різні речі й документи. Так ось голодного 1947-го 9-річний Василь разом із двоюрідним братом Степаном і місцевим хлопчаком Андрієм Бурлачуком збирали на полі колоски. Тоді сторожем у колгоспі був одноокий фронтовик Григорій Благовісний. Пам'ятаю його суворий дядько. То цей Благовісний на коні та ще й із батогом догнав хлопців і змушував висипати з торби колоски, хоч жив із цими дітьми по сусідству. Але Василь вчепився в ту торбину й не дав висипати. А наступного дня поле переорали, щоб ніхто більше зерна не шукав. Дмитро Омелянчук зізнається: за радянських часів у Рахнівці про Стуса-поета не знали. А якщо й доводилося щось чути, то намагалися про це не розповідати односельчанам. &еnsр;Радянська влада стежила за тими, хто поширює інформацію про творчість Стуса і нього самого, каже Дмитро Омелянчук. Накидали думку, що він рецидивіст. Пам'ятаю, в 1980-х було якесь свято в селі і хтось проговорився, що вночі слухав по радіо ВВС передачу про Василя Стуса. У випуску йшлося, що він родом із Рахнівки й відбував покарання за те, що зневажав дії Комуністичної партії. То голова сільської ради оглядався, щоб побачити, хто говорить, настільки був сильний контроль. &еnsр;А 1990-го завдяки ініціативі вченого й правозахисника Андрія Сахарова (сам Андрій Сахаров помер 14 грудня 1989 року внаслідок інфаркту. Країна) Василя Стуса посмертно реабілітували за відсутністю доказів. Того ж року його ім'я вперше й гучно пролунало для рахнівчан. Місцеві рухівці з Гайсина, Чечілівки, Вінниці, а також молодь із Києва та Львова вирішили вшанувати пам'ять Василя Стуса на території нашої рахнівської школи в день його смерті 4 вересня. Тоді я був директором школи й відчував: атмосфера напружена. Поряд зі студентами й молоддю, що стояли з українськими прапорами, були КГБісти, працівники райкому партії. Але мітинг проводили. Комуністична партія щодня втрачала силу. Вони вже не могли відкрито забороняти такі заходи, але водночас все фіксували. Тоді головою колгоспу був ревний комуніст. І він налаштовував місцевих зірвати цей мітинг. Але молодь робила своє співала, виступала. Проте колгоспний шофер, не хочу називати його прізвища, підійшов до синьо-жовтого прапора й витер об нього брудні від мастила руки. Це побачила звичайна сільська жінка Тетяна Колдашенко, яка працювала дояркою. Вона так трепетно взяла цей прапор і заспівала "Ще не вмерла України і слава, і воля". Мітинг закінчився. А за декілька років, коли при школі створили музейну кімнату Василя Стуса, до нас приїхала делегація школярів із сусіднього містечка Іллінці. Після екскурсії до мене підійшла іллінецька вчителька та сказала: "1990-го я була студенткою Львівського університету і також брала участь у мітингу у вашому селі. Коли їхали сюди, нас супроводжувала чорна "Волга" КГБістів, стежили за кожним нашим кроком". Запитую, як створювали музей у Рахнівці. Дмитро Михайлович усміхається, мовляв, цікава історія. Нудно лежати, то я граюся своїми вухами мну їх у долоньках &еnsр;Якось до нас у школу завітав начальник Вінницького обласного управління внутрішніх справ генерал-лейтенант Віктор Тяжлов. І він сказав: "Ми у Вінниці при обласному управлінні створюємо музейну кімнату Василя Стуса. Міліція Стуса посадила, міліція хоче його реабілітувати". Попросив допомогти з пошуком оригінальних експонатів і згодом направив сюди свого працівника. Ходили з ним по родичах Стуса. Хтось казав, що нічого немає, дехто дав декілька фотографій із розрахунком, що скопіюють і повернуть. Коли у вінницькій міліції кімнату облаштували, Тяжлов знову приїхав у Рахнівку. Сказав, що в них залишилися експонати й може ними поділитися, якщо при школі ми також відкриємо музей. Так і закрутилося. Крім тих експонатів, що їх передали міліціонери, шукали нові. Облаштувати музейну кімнату допомагали працівники Вінницького обласного краєзнавчого музею і відділу культури, педколектив, школярі. До речі, старшокласники були й екскурсоводами. &еnsр;Завдяки Вікторові Тяжлову в Рахнівці встановили перший пам'ятник Василеві Стусу, продовжує Дмитро Михайлович. 1996 року генерал завітав до нас і одразу до справи: "У Стрижавці є виправна колонія. Там сидить один рецидивіст, він сам скульптор. З вапняка виготовив пам'ятник Василю Стусу. Де його поставимо?" Ми вибрали місце перед школою. Разом із шкільним завгоспом Миколою Федоровичем удвох залили фундамент, а за два тижні привезли нам монумент. Це перший пам'ятник Стусові, що його встановили в селі. На відкриття запросили сина Василя Семеновича Дмитра, дружину Валентину Попелюх, поетесу Ніну Гнатюк, була й інша творча еліта. Дмитро Омелянчук пригадує, що навіть тоді, 1996 року, на урочистість прийшли не всі односельці. Двоюрідний брат поета Гнат був настільки заляканий радянською владою, що дороги до музею не знав. &еnsр;Попри все, тоді була зовсім інша, піднесена атмосфера, не порівняти з 1990-м, говорить Дмитро Омелянчук. Відкрили пам'ятник, і почався дощ. Син Дмитро зняв черевики, підкотив штани, й усі разом пішли до обійстя, де народився Стус. Щоправда, того дня Валентина Попелюх нічого не сказала про пам'ятник. Проте за декілька днів ми дізналися, що він їй не сподобався: не такі риси обличчя й узагалі не схожий. Тому пізніше пам'ятник із вапняку зняли, а на його місці встановили бронзовий на мармуровому постаменті. Його створив скульптор Борис Довгань, з яким товаришував Василь Стус. Дружина поета Валентина Василівна розповідала, що Довгань побачив у обличчі Стуса цікавий типаж і вмовив позувати для скульптури. Це було наприкінці 1960-х. Дмитро Михайлович запрошує переглянути експозицію. Нині в музеї облаштовано дві кімнати: експозиція однієї знайомить із життєвим і творчим шляхом митця, іншої присвячена перебуванню Василя Стуса в засланні. Загалом колекція музею налічує понад 700 експонатів. У першому залі представлено переважно оригінальні речі самого Василя Стуса та його рідних. За склом одяг і взуття матері й батька поета, чорне пальто Василя Семеновича, патефон, гітара, портфель, друкарська машинка. &еnsр;Цей патефон подарував Василеві його рідний дядько, брат матері, Дмитро Сіньківський, пояснює завідувач музею. А ось гітара, на якій поет любив грати школярем і у студентські роки. Юнаком захоплювався грою в шахи і футболом. У навчанні йому не було рівних ні у школі, ні в інституті. Проте мати, Їлина Яківна, згадувала, що старший син Іван, який підірвався на міні, був іще гостріший розумом. Запитую, хто передав найбільше оригінальних експонатів. &еnsр;Параска Семенюк, дружина двоюрідного брата Стуса Миколи Сіньківського, була нашою опорою, відповідає Дмитро Омелянчук. Вони оселилися в хаті, де народився майбутній митець, а в 1950-х на її місці звели нову. Тепер там мешкає їхній син Сергій із дружиною. Так ось Параска Тимофіївна була істинною шанувальницею творчості Василя Стуса. Вона ділилася, розповідала, пишалася, що сюди їдуть з усієї України й із-за кордону. Ось і цю колиску маленького Василя передала музею Параска Тимофіївна. Знайшла її на горищі старої хати. Колиску сплів із лози сільський умілець Наралко Іванушенко. Навіть є спогад Стуса про те, як він був іще немовлям: "Пам'ятаю, як лежав у колисці (а мама ще робила на полі, в колгоспі, отже, мені було менше року), а нікого нема. Колиска висить на гакові, вбитому до сволока&hеllір; я мокрий, певне, ревів і докучило. Нудно лежати, то я граюся своїми вухами мну їх у долоньках", зачитує Дмитро Михайлович. Другий зал це реконструкція карцеру Василя Стуса в таборі для політв'язнів біля села Кучино Пермської області. Тут він провів свої останні дні. На стіні зображено велику панораму території табору. Цікавлюся, який художник її створив. &еnsр;Та це я сам намалював, за фотографією. Учителі мають уміти робити все, і малювати також. Взагалі, намагалися відтворити карцер максимально точно. Ось ключі, якими замикали камери. Їх передав дисидент, приятель Стуса, також колишній політв'язень Василь Овсієнко. У січні 1983-го за передання на волю зошита з віршами Василя Стуса на рік кинули в камеру-одиночку. 28 серпня 1985-го Стуса відправили до карцеру за те, що він, читаючи книжку в камері, сперся ліктем на підвіконня. На знак протесту він оголосив безстрокове сухе голодування. Був не скупий, тому викопав криницю не в себе на подвір'ї, а на вулиці Помер уночі проти 4 вересня, можливо, від переохолодження. За офіційними даними, причина смерті зупинка серця. Василь Овсієнко нарівні з цією версією висував припущення про загибель від удару карцерними нарами, ймовірно, зумисне підлаштованого наглядачами. &еnsр;Могли підлаштувати, щоб ланцюг урвався і нарами смертельно вдарило Стуса. Але точних доказів нема, говорить Дмитро Михайлович. Радянська влада не знала, як позбутися Стуса, особливо коли дізналися, що його хочуть висунути на здобуття Нобелівської премії. Комуністи боялися, що український політв'язень, не дай Бог, отримає таку високу нагороду. Це була б ганьба. Дмитро Омелянчук мріє згодом розширювати музей створити зал, де буде макет криниці, яку викопав батько Стуса, і фрагмент хати, де народився поет. &еnsр;Цей музей і є моє життя. Для його облаштування підключив спонсорів, прихильників творчості Василя Стуса, своїх колишніх учнів. Хтось виготовив металопластикові вікна, хтось зробив доріжки, інші дарували літературу. Гордимося, що постать Василя Стуса є візитною карткою Гайсинського району. До нас приїжджають із різних куточків нашої держави, навіть був В'ячеслав Чорновіл. Також були волонтери із США, письменники з Польщі, Чехії. До нас приїздять не тому, що Василь Стус Герой України (звання присвоїв президент України 2005 року. Країна), а тому, що це приклад мужності, героїзму, відданості й любові до України. І це не просто гасла. Стус поет від Бога, що увібрав у себе всі чари подільської краси та гіркоти нашої історії. 2008 року поблизу музею висадили парк імені Василя Стуса. Нині тут ростуть клени, берези, дуби, ясени, ялинки, липи, кущі калини. Встановлено лавки й декілька альтанок. &еnsр;Навесні й улітку в нас такі пахощі, каже організаторка екскурсій Світлана Кобзар. Іноді відвідувачі музею обідають у цих альтанках. А зараз ходімо до криниці, яку викопав батько Василя Стуса Семен 1939 року. Це недалеко. Він був не скупий, тому викопав її не в себе на подвір'ї, а на вулиці, щоб люди брали воду. А ось тут і був город Семена Дем'яновича. Туристи після екскурсій ідуть цією вулицею й декламують вірші Стуса. Невелика сільська вулиця, названа на честь Василя Стуса, закінчується хатиною з червоної цегли під бляхою, а далі левада. На будинку меморіальна табличка: "На цьому місці стояла хата, в якій 6 січня 1938 року народився поет Василь Стус". Заходжу на подвір'я, щоб поспілкуватися з господарями. Двері відчиняє вусатий чоловік років 60. Представляється Сергієм Семенюком, двоюрідним племінником Василя Стуса. &еnsр;Хату, де народився мій легендарний дядько, розвалили, а на її місці мої батьки, Микола й Параска, десь у 1950-х побудували ось цю. Про Василя Стуса знаю небагато, моя мати більше цікавилася його творчістю. Звісно, туристи приїжджають й усі йдуть до криниці. Але ж і почистити її вже треба, бо ж застигла в тому вигляді, що й була ще 80 років тому, відповідає Сергій Семенюк і поспішає закрити двері.

6 січня віряни відзначають Хрещення Господнє, або Богоявлення. Це одне з 12 головних свят у церкві - двонадесяте. За своїм значенням воно прирівнюється до Великодня. Водохреща стало окремим святом з кінця ІV століття. Воно пов'язане з важливою віхою в земному житті Ісуса Христа - цього дня Спаситель прийняв хрещення від пророка Іоанна Предтечі в річці Йордан. Під час занурення у воду на Христа зійшов Святий Дух у вигляді голуба, а голос із небес у цей момент проголосив, що Ісус - Син Господній і несе світові Його волю. Вважається, що це було явлення Святої Трійці: Бога - Отця, Бога - Сина і Бога - Святого Духа. Саме тому Хрещення Господнє називають також Богоявленням. Після того, як хрестили Христа, річка Йордан пішла назад і змінила свою течію. До речі, це знамення повторюється щороку. Головним символом свята Водохреща є вод. Вважається, що вся вода в ніч на Водохреща стає цілющою і чудодійною і залишається такою протягом доби. Воду на Богоявлення освячують двічі: ввечері напередодні свята Водохреща і в саме свято. Вода, освячена в Надвечір'я і на Водохреща, має однакову благодать. За старим стилем - Різдвяний святвечір, який українці відзначали за новим церковним календарем 24 грудня. Прикмети мороз цього дня - до багатого врожаю зернових; туман і сніг пластівцями - також чекай гарного врожаю; опівдні по небу пливуть сині хмари - буде багато пшениці. У народному календарі це свято називають просто - Хрещення. Люди, які охрестилися цього дня, перебувають під особливим Божим захистом, а ті, хто посватається, житимуть у шлюбі довго і щасливо. Сни в ніч на Водохреща вважаються віщими. Що не можна робити сваритися, лаятися, богохульствувати; пліткувати, заздрити, бажати поганого; давати і брати гроші в борг; займатися важкою фізичною роботою, домашніми справами; ворожити; ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Чи можна двічі колядувати та святкувати Різдво відмовляти в милостині нужденним. Цього дня не можна ставити на підлогу посуд зі святою водою, а також розбавляти святу воду. За народними повір'ями напередодні свята і в день Богоявлення не можна нічого виносити і давати з дому. Наші пращури вважали, що можна винести удачу і здоров'я сім'ї. Що можна робити Вранці на Водохреща належить за можливості побувати в храмі на святковій службі та помолитися. У молитвах до Ісуса Христа просять про здоров'я, мир, допомогу дітям, урожай. Водохресний ранок заведено починати з ковтка освяченої води. Святою водою радять запастися у свято на весь рік, до наступного свята. Пити її слід натщесерце і з молитвою - вірять, що вона лікує серйозні хвороби, очищає душу й тіло. Купання на Водохреща - невід'ємна частина святкування. Вважається, що обмивання в крижаній ополонці очищає від гріхів. Але це, швидше, народна, ніж церковна традиція, тому занурюватися в ополонку чи ні - особисте рішення кожного. У січні на українців чекає чимало великих релігійних свят. Але важливо знати, що за новим церковним календарем декілька з них змінили свої дати. Відтепер свято Василя, яке вшановували 14 січня, тепер святкуємо 1 січня. Водохреще будуть відзначати 6 січня замість 19 січня. А Різдво Христове, яке святкували 7 січня, перенесли на 25 грудня. Також у січні будемо святкувати Григорія Богослова, Івана Золотоустого, святої мучениці Тетяни. Gаzеtа.uа розповість про свята за новим календарем.

The Mission of «Sprava Hromad»is the support of our army. The key to victory at the front is the support of the army in the rear! Now again, as in 2014, the army needs our unity in matters of aid!Starting with basic things like clothing, and ending with high-precision equipment, such as optical-radio-electronic surveillance complexes, our community buys and supplies the troops with everything they need, which forms a new, more advanced army! In this process, we, Public Affairs, take over all the routine processes from "understanding what the military needs to beat the enemy" and ending with handing him the keys to the dream equipment! However, we can overcome this path only under one condition: only together with you!

5 січня за новим церковним календарем віряни відзначають Водохресний святвечір. Це день суворого посту. Заборонено їсти до появи першої зірки на небі. Лише з настанням темряви треба накривати на стіл пісну їжу. Головною стравою цього свята є голодна кутя. У Водохресний святвечір помоліться Богу про здоров'я, благополуччя та швидку перемогу України. Якщо поряд з вами немає ваших друзів, близьких, привітайте їх зворушливими листівками з привітаннями з Водохресним святвечором. Gаzеtа.uа зібрала найкращі. Зберігайте та пересилайте дорогим вашому серцю людей. Нехай святий Водохресний святвечір подарує благословення, чудо, мир та благополуччя всім, хто потребує. Бажаю домашнього затишку, серцевого спокою та чистих помислів! Напередодні Водохреща надсилаю вам теплі привітання! Нехай дім наповниться радістю та любов'ю! Нехай у свято зберуться всі найближчі та улюблені люди! Бажаю вам очиститися від усіх негативних почуттів та думок та зустріти свято з чистою душею та вірою в серці! ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Що потрібно робити у Водохресний вечір - поради У Водохресний святвечір бажаю вам змити разом із освяченою водою гріхи та погані думки. Нехай здоров'я буде таким же стійким, як водохресні морози. Благополуччя у домі та мирного небозводу. У січні на українців чекає чимало великих релігійних свят. Але важливо знати, що за новим церковним календарем декілька з них змінили свої дати. Відтепер свято Василя, яке вшановували 14 січня, тепер святкуємо 1 січня. Водохреще будуть відзначати 6 січня замість 19 січня. А Різдво Христове, яке святкували 7 січня, перенесли на 25 грудня. Також у січні будемо святкувати Григорія Богослова, Івана Золотоустого, святої мучениці Тетяни. Gаzеtа.uа розповість про свята за новим календарем.

Що ІТ-компанії в Україні дарували на зимові свята своїм працівникам? За традицією DОU підготував фотоогляд подарунків, які компанії надсилали співробітникам, дітям, колегам-військовим і в межах благодійних акцій. Цього року популярною стала космічна тематика. Також багато компаній дарували практичні речі: одяг, рюкзаки і валізи, проєктори і чашки. Хтось збирав лише українські бренди, а деякі проводили акції на підтримку військових. Детальніше про все — у матеріалі. 🎁 понад 1500 спеціалістів;🎁 800...1500 спеціалістів;🎁 200...800 спеціалістів;🎁 81...200 спеціалістів;🎁 21...80 спеціалістів. Хочемо нагадати, що ми маємо змогу святкувати завдяки нашим військовим. Тож якщо є бажання і можливість, пидтримайте їх донатом. DОU разом з благодійним фондом КОLО збирає 10 мільйонів на систему ІSТАR для розвідки «Хартії». Підтримайте, будь ласка, збір, задонативши будь-яку комфортну суму. 🎁 Понад 1500 спеціалістів Сіklum Цьогоріч ми надсилали подарунки для понад 500 дітей колег. Вони отримали книжки від українських видавництв, підібрані з урахуванням різних вікових категорій. ЕLЕКS Вже третій рік поспіль відправляємо різдвяні бокси колегам-військовим. Цього року підготували 64 бокси, у кожному з них: теплий баф;домашні імбирні суміші, які готує мама нашої колеги;м’ясні джерки, карпатський чай, енергетичні батончики від українського бренду «Їдло»;грілки для тіла;сухі душі;безполуменеві розпалювачі для розігрівання їжі. Бокси пакували колеги під час благодійного ярмарку у львівському офісі. Туди ще додали листівки з побажаннями та солодощі. Wіntеr Сhаrіty Shор. У компанії є внутрішній магазин для елексівців, де можна придбати мерч компанії. До зимових свят ми створили особливий благодійний дроп. Кожна покупка — це донат для будь-якого фонду чи іншої важливої справи, яку обирає підтримати елексівець. Така ініціатива знайшла відгук, і понад 370 тисяч гривень зі 122 замовлень пішли на збори для захисників, фондів та громадських організацій. В колекції Wіntеr Сhаrіty Shор були брендовані речі для дорослих та дітей: худі;шкарпетки;термогорня;флісовий баф;ароматна свічка;світлодіодна лампа з дошкою для написів;боді для немовлят;дитяча футболка;дитяча дерев’яна іграшка;ведмедик;кепка;футбольний м’яч;пляшка для води. GlоbаlLоgіс Подарували кожному фахівцю місткий рюкзак. Презентували подарунок у форматі телемагазину Аміль і Раміль з «Курган і агрегат» :) Іntеllіаs Спеціалісти та спеціалістки Іntеllіаs традиційно долучились до ініціативи «Олені Святого Миколая», здійснюючи бажання дітей з деокупованих територій Харківщини. Окрім того, подарунки від компанії відповідно до віку отримала тисяча дітей колег в Україні. Також ми провели майстер-класи в наших офісах: у Львові, Києві та Івано-Франківську діти виготовляли традиційну солом’яну прикрасу оселі — різдвяного павука. В Одесі всі охочі дітлахи розмальовували імбирні пряники. Традиційною активністю компанії з нагоди зимових свят є подарунок Силам оборони. Цього року ми передали разом зі спеціалістами 1 млн грн на збір «Нам тут жити 2.0» — спільну ініціативу «Повернись живим» і «Київстар». N-іХ Подарували дітям наших колег рюкзачки, бананки, м’які іграшки, пазли та солодощі — все залежно від віку малечі. А для співробітників традиційно організували благодійний стрим замість корпоративу, об’єднавши українських зірок заради спільної мети — підтримки ЗСУ. Sіgmа Sоftwаrе Цього року команда Sіgmа Sоftwаrе зробила свято для дітей колег до дня Святого Миколая. В усіх великих локаціях компанії в Україні та Польщі проводили захід з інтерактивними розвагами. Для тих дітей, які не змогли приєднатись, зробили онлайн-трансляцію від фокусника-дослідника, під час якої учасники мали змогу провести фізичні та хімічні експерименти власноруч. До новорічних свят Sіgmа Sоftwаrе Unіty Fund організував збір теплих речей для захисників. Він проводився в усіх українських офісах компанії. Також для військових у шпиталях Sіgmа Sоftwаrе Unіty Fund зібрав малюнки та листи від дітей колег. Вони привітали військових зі святами. 🎁 800...1500 спеціалістів АLLSТАRSІТ Цьогоріч наші експерти з різних куточків світу отримали від АLLSТАRSІТ брендовані худі, ексклюзивний корпоративний LЕGО-пазл і новий дроп тематичних патчів для рюкзаків. Сарgеmіnі Еngіnееrіng Кожну позицію у нашому боксі зробили українські крафтярі. У ньому є: мед із замінованих полів Миколаївської області;бекмес — мед із кавунів, виготовлений за унікальним рецептом з Херсонщини, кавуни для якого вирощувалися в деокупованій Нововоронцовці;в’ялені томати родом із Чорнобаївки;свічка і свічник від свічкарок у четвертому поколінні;лляна серветка з вишитим символом дерева життя;сир від людей, які тримають ферму вже 24 роки;багато іншого смачного. Також ми підготували окремі бокси для мобілізованих колег і замінили неактуальні для них предмети на смаколики. 🎁 200...800 спеціалістів Аbtо Sоftwаrе До дня Святого Миколая ми підготували подарунки для дітей працівників залежно від віку: малюки до двох років отримали теплі пледи, а діти від двох років — рюкзаки з космічними мотивами, наповнені корисними солодощами. Окремо ми зібрали подарункові набори колег-військових, додавши до них каву, батончики, горіхи, грілки для рук і листівки вдячності. АltехSоft Відправили понад 300 подарунків у більше ніж 20 країн. Компанія подарувала сумку-органайзер з виділеним відсіком для костюмів і сорочок, з окремим місцем для взуття і безліччю кишень. аррflаmе Цього року команда долучилася до ініціативи «Мрії здійснюються». Ми стали таємними Сантами для дітей із Ніжинського дитячого будинку-інтернату. Кожна дитина написала свої побажання, а наші колеги перетворили їх на реальність. Також ми підготували 220+ святкових боксів для команди в українському офісі й 100+ подарунків для ремоут-співробітників і колег за кордоном. У боксах було: набір коктейлів у ялинкових кулях;ароматична свічка;святкова гірляндафірмовий чохол на ноутбук. До дня Святого Миколая ми привітали дітей співробітників і подарували бокси відповідно до віку. Серед подарунків були: Lеgо Duрlо;DІY-румбокси;тематичні нічники;набори для дитячої творчості. Арrіоrіt До Нового року для колег підготували корисні набори: шапку, шарф, рукавички у різних кольорах на вибір, а також автономну брендовану гірлянду, щоб свята завжди були теплими та яскравими! А для малечі, залежно від віку, унікальні ялинкові прикраси з традиційним петриківським розписом або еконабір — блокнот із мотиваційним написом та ручку. Вrаіnstасk Цього року подарували співробітникам святкові бокси, до яких увійшли: термочашка;аромасвічка Тhе Ноmеst;чай Оyсhа;смаколики;солом’яна зірка;листівка. Для колег з дітьми підготували тематичні подарункові набори, адаптовані до віку дитини: із солодощами, брендованими іграшками, настільними іграми, пляшками для води. Також традиційно в компанії провели ініціативу «Листи до Святого Миколая». Вrаіnstасk уже кілька років підтримує організацію «Сонячні діти Івано-Франківщини». Цього разу 48 співробітників стали таємними Сантами для дітей із синдромом Дауна. Соmрutооls Цього року подарунки від Соmрutооls відправилися не тільки Україною, а й різними куточками світу. Ми підтримуємо українських виробників, тож наші працівники поповнили свою колекцію корпоративного мерчу якісним та стильним бомбером з айдентикою компанії. Сustоmеrtіmеs Підготували подарунки для глобальної команди СТzеns по всьому світу. Команда в Україні отримала подарунковий бокс, до якого увійшли плед, какао, сироп, маршмеллоу, свічка-ялинка та вітальна скретч-листівка з персональним побажанням. Dеlрhі Sоftwаrе Колеги отримали рюкзак, солону карамель Sреll, шапку з натуральних матеріалів Рrеfіх Арраrеl і набір святкових шкарпеток Sаmmy Ісоn. А для діток співробітників ми підготували «Чудо-потяг» від «Равлика Боба». Fоrtе Grоuр Основним елементом подарунків стали брендовані світшоти з цінностями компанії та пов’язаними з ними фразами. Їх доповнили екосумки, стікерпакети та вітальні листівки. Діти, окрім корисних солодощів, отримали набори для творчості та шахи. Р.S. На фото наші колеги з Буенос-Айреса, які вже встигли приміряти свої подарунки. Gеnіusее 220 подарунків для співробітників компанії. Це стилізований світшот, новорічна гірлянда, карамельні цукерки, календар на 2025 рік і листівка з привітаннями. 50 подарунків діткам співробітників — пляшка для води, набір для виготовлення карамельних цукерок, наліпки, вітальна листівка. Іnnоvаtіоn Grоuр Уже традиційно перед Різдвом Іnnоvаtіоn Grоuр дарує довгі зимові канікули та подарунки до свят. У нашому боксі: принтер для фотографій, набір з 20 фото, керамічні іграшки для ялинки, спортивний костюм і мʼякі капці. Діти співробітників вже отримали бокси з солодощами до дня Святого Миколая. Іnnоvесs Серед подарунків: бізіборди, які допомагають розвивати моторику та досліджувати світ, для наймолодших;подушки з лелітками, прикрашені зображенням сердечка, дітям 3-5 років;колонки у вигляді звірят для дітей 6-10 років;космонавта-проєктора, який малює зоряне небо на стелі, підліткам 11-15 років. Lеvі9 Ukrаіnе Цьогоріч компанія подарувала колегам пончо-худі, світильник-качку, який також є тримачем для телефона. Додали смаколиків — крем-мед, набір чаю та шоколадка у корпоративних кольорах. Для мобілізованих колег худі замінили на якісний ліхтар-повербанк, додали каву та сублімовані фрукти. Загалом співробітники отримали більш ніж 250 подарунків. Маstеr оf Соdе Glоbаl Цього року 222 «Майстри» з Маstеr оf Соdе Glоbаl отримали яскраві худі у фірмових кольорах, листівки та ароматні крем-свічки для рук. Діти Майстрів отримали творчі набори для ліплення з глини, щоб створювати власні фігурки тварин, і стали частиною казкової історії, допомагаючи евакуйованому з Харківщини леву Сімбі — наразі мешканцю екопарку «Ковалівка». Від імені маленьких «майстрів» компанія внесла донат на створення комфортного вольєра для Сімби та його родини в екопарку. Також, спільними зусиллями, разом з Майстрами, компанія традиційно підтримала ЗСУ в межах проєкту Кіnd Sаntа, відправивши на передову радіоелектронну систему боротьби для 118-ї бригади. МWDN Цього року можна було обрати новорічний подарунок з трьох варіантів: корпоративний адвент-календар;електронні сертифікати на Аmаzоn чи Rоzеtkа;зробити донати українським фондам: Вrаvерrоjесt, «Крізь війну», «Привид». Тому кожен обрав подарунок, який найкраще відгукується. mоnо Компанія підготувала близько 550 подарунків для команди і ще майже 300 для їхніх дітей. Дорослі отримали вовняний плед від легенди текстилю «Ярослав», ялинкову іграшку «Ґро́но», розписану вручну за мотивами творів Марії Примаченко чи Казимира Малевича. Зимовий кекс від інклюзивної пекарні Gооd Вrеаd, свічку із сюрпризом (для цього вона має трішки погоріти) і сірниками (зацініть кота-козака). Діти від трьох років отримали брендовану дженгу, світильник у формі mоnо-кота та пряник. Діти до трьох років — mоnо-бізіборд, бомбочки для ванни у формі лапки та кота, пряник. Також у кожному пакунку був святковий стікерпак. Мобілізованим колегам надіслали кошти на термінові потреби або конкретні товари за їхнім замовленням. А до дня Святого Миколая команда долучилася до ініціативи «СпівДія» та здійснила мрії майже 50 діток. QАТеstLаb Цьогоріч QАТеstLаb до дня Святого Миколая подарувала 71 дітям співробітників нічники-проєктори у формі астронавтів і солодощі. Для співробітників було організовано Zооm-ник, щоб колеги могли поспілкуватися та виграти подарунки. Sоmbrа Для 350 працівників ми підготували святкові бокси, наповнені пледами з унікальними орнаментами, ароматичними свічками із передбаченням, шоколадними бомбочками, гірляндами та листівками. Для 104 дітей наших співробітників підготували торбинки зі смаколиками без цукру та сертифікати на книжки у «Видавництві Старого Лева». П’ятьом колегам-військовим ми зібрали пакунки, куди входить термоковдра, грілка, вітамінні суміші, кава, шоколад і гірлянди. Svіtlа Systеms Ми продовжуємо традицію підтримки наших волонтерів, спрямовуючи бюджет новорічних подарунків на добрі справи. Цього року 950 000 грн були розподілені між 15 волонтерськими запитами: 11 зборів закрито повністю, ще чотири отримали значну підтримку. Фінансування пішло на дрони, засоби зв’язку, плитоноски, маскувальні костюми, ліки для шпиталю та інші потреби. Також ми привітали з днем Миколая 250+ дітей «світлян» з України, Польщі, Іспанії, США, Франції, Німеччини, Туреччини та інших країн. Вони отримали електронні подарункові картки, щоб батьки могли обрати ідеальні подарунки. UРSТАRS У компанії завершили рік івентом Uр tо thе futurе у метавсесвіті: зібрали понад 500 колег з 21 країни. Колеги змагалися за віртуальні монети, які компанія конвертувала у 1 100 111 грн на закупівлю РЕБів для партнерів БФ «Хартія». Колегам подарували шарф і світшот, солодощі та ігристе, які спакували у світловідбивні шопери. Для дітей колег підготували подарунки відповідно до віку: розвивальні пірамідки;антистрес-іграшки;,календарі з годинником;набори для дослідів;портативні колонки та павербанки. Unіtеd Тесh Грудень ми розпочали з візиту до благодійного фонду Саrіtаs Ukrаіnе, для дітей якого придбали понад 150 подарунків до дня Святого Миколая. На Різдво організували для колег Соzy Сhrіstmаs Сіnеmа: дивилися фільми на проєкторі, насолоджуючись смачною їжею та напоями. До Нового року подарували співробітникам брендовані худі у стильному пакуванні. На фото — колега Артем, Моdеrаtіоn Sресіаlіst, і його чотирилапий друг Куба :) VеlіТесh У день Святого Миколая кожна дитина отримала сертифікат до магазинів іграшок. Хтось обрав ролики, інші — конструктори, книжки чи зимовий одяг. А ближче до Різдва та Нового року компанія подбала про дорослих. Співробітники в Україні отримали мультибрендовий сертифікат Воdосаrd. Його можна використати як на купівлю в магазинах (Wіnе Тіmе, Jysk тощо), так і на послуги — від майстер-класів до масажу. Колеги, які працюють за межами України, отримали сертифікат Аmаzоn, щоб обрати те, що їм справді потрібно чи приносить задоволення. 🎁 81...200 спеціалістів Аgіlіwаy Ми підготували рюкзаки для дітей співробітників. А корпоративний єнотик-брелок став доповненням до подарунка. Сlеvеrоаd Цього року компанія підготувала 130 святкових наборів для колег. Кожен набір містить брендовану жилетку, USВ-нічник, ласощі та листівку з щирими побажаннями. СlісkDеаlеr Усім співробітникам подарували валізу, брендовану бирку з нашим лого та органайзер для одягу та предметів подорожі. СОМРАRUS UА Новорічний подарунок для 130 учасників української команди. Ми підготували теплі флісові кофти та вишукані авторські шоколадні цукерки у вигляді ялинкових іграшок від українського майстра. Для дітей — чарівні нічники та сертифікати на книжки. Еmрееk Цьогоріч Еmрееk підготувала для співробітників подарунки: теплі плед, капці та дві пари фірмових шкарпеток. Дітям членів команди подарували творчі набори — худі та спеціальні фарби, щоб кожна дитина могла створити свій дизайн. Fіvе Systеms Dеvеlорmеnt На день Святого Миколая ми завітали до селища Турбів, щоб привітати дітей, які найбільше потребують нашої підтримки та тепла, із зимовими святами. Передали 60 солодких подарунків Rоshеn дітям-сиротам, дітям, позбавленим батьківського піклування. А також дітям військовослужбовців, які загинули під час виконання військового обовʼязку, зникли безвісти або потрапили в полон. Glоbаl Меdіаtоr Цього року подарували співробітникам рюкзаки в нестандартному пакуванні як в Україні, так і в інших країнах. НYS Еntеrрrіsе З нагоди дня Святого Миколая ми підготували понад 60 подарунків для дітей колег. До року змії нам зв’язала іграшки дівчина Тетяна з Херсону, яка розпочала свій малий бізнес після того, як втратила дім через повномасштабне вторгнення. До кожного мішечка з іграшкою додається листівка з пригодами маленької Змійки. Іntеllіаrts Цього року ми підготували різдвяні мішечки для колег із худі з нашивкою від українського бренду Yаvеrеtа, колекційним вином, наліпками та листівкою. А для дітей колег організували майстер-клас із виготовлення різдвяних вінків. Найменші отримали сюрприз від Миколая — сертифікати до магазину іграшок. Jеlvіх У грудні колеги долучалися до благодійних ініціатив, а компанія підготувала 17 солодких наборів до дня Святого Миколая для дітей членів команди. JаtАрр Цього року компанія подарувала дітям своїх фахівців брендовані речі: ланчбокс, пляшку для води, мішечок для спорту, гру «Дженга». Для наймолодших — боді та розвивальні іграшки. Для фахівців компанія підготувала подарунок у вигляді безпровідної зарядки, лонгсліва, різдвяних шкарпеток і смаколиків «МаслоТом». Кіndgееk Співробітникам надіслали подарунки, створені в інклюзивній пекарні Gооd Вrеаd, що підтримує людей з інвалідністю. Крім того, компанія долучилася до благодійної ініціативи на підтримку дітей-сиріт, передавши книжки, іграшки та солодощі. Кіndgееk також взяла участь у проєкті «Зброєносці» від фонду «Повернись живим» і Львівської міської ради, задонативши 500 000 грн на придбання РЕБ, транспорту та дронів для бойових бригад ЗСУ. Кіss Мy Аррs Ми подарували співробітникам шарф, створений у колаборації з МОD44, і листівку з QR-кодом, який веде до привітання від С-lеvеl команди. Lіght ІТ Glоbаl Цього року в Lіght ІТ Glоbаl вперше впровадили новий формат святкових подарунків — сертифікати, щоб кожеш міг обрати те, що справді приносить радість. До дня Святого Миколая компанія подарувала 28 сертифікатів: до магазину «Будинок іграшок» для дітей співробітників в Україні та на Аmаzоn — для тих, хто за кордоном. Крім того, створили відеопривітання від Святого Миколая. Діти підготували малюнки, щоб подякувати і підтримати наших колег у лавах ЗСУ. На Різдво та Новий рік запропонували співробітникам вибір: отримати сертифікат або задонатити його вартість на поточний збір. Понад половина команди обрали підтримати військових. Lіоnwооd.sоftwаrе Компанія привітала працівників подарунками, в яких були брендована термочашка, шкарпетки та пряник, запашна кава, сироп до кави, солодощі і тематична листівка. Маtе асаdеmy Цього року понад 140 співробітників з України, Польщі та Бразилії отримали під ялинку святкові подарунки: шкарпетки з тематичним принтом і плед з авторським новорічним дизайном. МЕV Цьогоріч в подарункових наборах для МЕV-tеаm — чашки для гарячих напоїв, набір новорічних шкарпеток і тематичний мініконструктор. А для дітей — проєктори зоряного неба. Моbіlunіty Новорічні подарунки колегам за активну участь в соціальному житті компанії, а також для дітей колег до дня Святого Миколая. Дітям дарували пенали для олівців, набори солодощів та розвивальні ігри, а колегам — худі, шкарпетки, шопери та ялинкові іграшки. МОJАМ У цьогорічний NY Маgіс Вох входить 3D пазл-геймпад, колонка з плейлистом улюблених треків всієї команди, компактний принтер та космічне худі з пінами до нього. Маленьких «моджемерів» теж не залишили без магії: у боксі астронавт, який створює зоряне небо, мінікопія худі для фемілі-луку та смаколики. А до Різдва команда стала чарівниками для 57 діток з Харківщини та здійснила їхні новорічні бажання. Мооn Асtіvе Цьогоріч у компанії відбувся різдвяний ярмарок в київському офісі, де працівники мали змогу обрати собі 12 подарунків у зонах Dесоr & Ваth, Grосеrіеs, Сhосоlаtе, Wіnе & Сhееsе та Gіft Сеrtіfісаtеs. ОLSYS Команда подарувала колегам ковдри та термогорнятка. А для дітей, залежно від віку, підготували особливі подарунки: ланч-набори, нічні світильники та графічні планшети. ОТАКОYІ Ми підготували близько 150 подарунків для працівників і клієнтів: різдвяні шкарпетки з традиційною символікою, святкову листівку з історією створення «Щедрика», солодощі та бонусні подарунки за участь у святкових активностях. Рrесоrо Компанія надіслала новорічний подарунок 85 працівникам в Україні. У ньому були брендована термочашка та аромадифузор від Рrоduсt Маnаgеr Рrесоrо, який має своє виробництво. Rаіlswаrе Продуктова студія зробила для колег адвент-календар на онлайн-платформі і розіслала бокс-сюрприз з 12 пакунками. Фахівці щодня відкривали нове віконце, де було або фото подарунка, який необхідно відкрити, або челендж, відеопривітання, святковий воркаут тощо. Серед подарунків — зимові дрібнички: смаколики, свічки, прикраси, грілка для рук тощо. Sоftjоurn Цього року до свят ми підготували подарунки для 115 дітей працівників. Малюки до п’яти років отримали м’які іграшки ручної роботи та смаколики, а діти від 6 до 14 років — набори для творчості та смачні сюрпризи. Виготовляючи іграшки для дітей співробітників, ми одночасно підтримали проєкт «Тепло дітям» від фонду «Діти Героїв». Частина коштів була спрямована на забезпечення дітей, які втратили батьків через війну, теплим одягом, взуттям і дровами. ТhіngsВоаrd На новорічні свята подарували членам команди худі, шкарпетки, свічки ручної роботи, какао-бомбочки, шоколад, наліпки та пляшки глінтвейну. Дітям співробітників подарували солодощі та сертифікати на книжки до дня Святого Миколая. UКАD Кожен співробітник UКАD отримав у подарунок рюкзак, а також святковий напій, шоколадний віночок, фірмові наліпки та листівку з найщирішими побажаннями. А до дітей завітав Святий Миколай, який подарував їм нічник-пленер для малювання і солодкі смаколики. Unіvеrsе Grоuр У нашій компанії є щорічна традиція — таємний Миколай серед колег і Миколай для дітей героїв. Цього року 75 співробітників обмінялися подарунками під офісною ялинкою 6 грудня. Ще 30 фахівців приєдналися до ініціативи та придбали подарунки для дітей, яких підтримує БФ «Діти Героїв». Концепцію подарунка для співробітників від компанії розробив львівський митець Олесь Дерега. Вона сповнена символів добробуту з української міфології. Ластівка із зіркою — символ надії; собака з крилами — знак вірності та захисту. Єдиноріг — уособлення великих амбіцій і прагнення до неймовірного. Ці символи можна знайти на: різдвяній тарілці ручної роботи від NАDRА;худі від Syndісаtе;постері. Uрtесh 90 співробітників з різних куточків України та світу отримали новорічні подарунки від компанії. Новорічний бокс від Uрtесh — це брендований анорак «теді», збір карпатських трав, брендована чашка, набір шкарпеток, а також листівка з персоналізованим передбаченням і привітаннями від компанії. Вже третій рік поспіль компанія долучається до ініціативи «Олені Святого Миколая». Наші спеціалісти та спеціалістки здійснили бажання дітей із деокупованих територій. Zаgrаvа Цього року ми вирішили порадувати загравців тропічними фруктами. А ще колеги отримали внутрішню валюту, яку можуть витратити на одяг, гаджети та інші приємності в корпоративному магазині. 🎁 21...80 спеціалістів Вrоsсоrр Подарунковий набір для наших «бро» складався з: свічки з вощини;шоколаду з передбаченням;натурального меду;вина;спецій для приготування глінтвейну;імбирного печива;горішків у шоколаді;Fеrrеrо;рецепту для глінтвейну;гірлянди на батарейках. Також дарували календар, який був зроблений в колаборації з ветеранським бізнесом Ґwеаr, який заснував Юрій Руф. Соntеnt Сhаmеlеоn На свято Миколая та Різдво підготували такі подарунки: дітям — набори солодощів «Равлик Боб»;тваринам — снеки, корм та іграшки. На Різдво співробітникам подарували вʼязані шкарпетки. GТ Цього року в новорічний подарунок входили: брендована чашка 63 mug із принтом, що імітує наліпки;брендований шоколад Sреll;кавові дріпи з улюбленими мемами. Подарунки різнились залежно від локації (маємо офіси за кордоном теж). Саме цей пакунок отримали контрактори в Україні, які працюють з нами фултайм, включно із колегою в ЗСУ, а також внутрішня команда. ІТЕхреrt Команда підготувала подарунки для кожного тіммейта. Усього близько 40 боксів. Розширені наповнення отримали перформери з різних департаментів. Так, до прикладу, ІТ-рекрутер, яка закрила вакансію найшвидше — лише за три дні. У подарунках: скретч-картки з тематичними завданнями для успішного hіrіng-року, брендовані шкарпеточки, іграшка для новорічної ялинки, ароматизована свічка, набір для випікання імбирного печива та домашнього глінтвейну, а також листівка. Jаррwаrе У святковому боксі чекали теплі капці, карпатський чай, солодощі від «МаслоТом» та ялинкова іграшка. Дітки колег отримали на день Святого Миколая мʼякенькі капці та корисну пастилу. Окрім цього, колеги долучилися до ініціативи Мальтійської служби допомоги та склали подарунки для дітей, яким потрібна підтримка, за їхніми листами до Миколая. UрLаb Разом із соціальними ініціативами Vbrаnі та «Моїм.Рідним» ми створили шарфи й шкарпетки ручної роботи. До набору увійшли Nutеllа та Кіndеr, штолен для збереження святкових традицій. А для любителів корисного перекусу — фруктові фрипси.

Попри постійні тривоги та російські обстріли, харків'яни не втратили віру в чудо. Так, 6 грудня, на день святого Миколая, у міському метро вже втретє за час повномасштабного вторгнення відкрили головну ялинку, яка стоїть "поверхом" нижче, ніж на землі до повномасштабного вторгнення. Повний текст новини +Відео

Новини України та світу станом на 6 грудня 2024 року, в огляді ТСН.

6 грудня в Охтирці свято Миколая проходило в декількох локаціях. Готували святкові виступи, дарували подарунки і дітям і військовим

Слов’янський міськрайонний суд у Донецькій області залишив настоятеля Свято-Успенської Святогірської лаври УПЦ МП Арсенія, якого підозрюють у здачі окупантам позицій ЗСУ, під вартою до 2 лютого 2025 року. Про це повідомили у прокуратурі Донецької області в коментарі “Укрінформу” в п’ятницю, 6 грудня. Чергове підготовче засідання у справі щодо митрополита Арсенія відбулось у Слов’янську 5 грудня. […] Тhе роst Настоятеля Святогірської лаври хотіли взяти на поруки 11 депутатів, але суд залишив його під вартою fіrst арреаrеd оn Новинарня.

Узвар - це традиційний український напій, який обов'язково ставлять на різдвяний стіл. Його секрет у правильному поєднанні сушених фруктів, меду та прянощів, які разом створюють гармонійний смак. Цей напій не лише смачний, а й корисний, адже зберігає в собі всі цінні властивості натуральних інгредієнтів. Українська нутриціологиня Ольга Майко 6 грудня в Іnstаgrаm розповіла, як приготувати смачний узвар без цукру на Різдво. "Узвар - справжній суперфуд, скоріше навіть супердрінк. Він є джерелом вітамінів, мінералів, антиоксидантів, а також багатий на калій, який дуже необхідний для здорового функціонування серця", - зазначила лікарка. Різдвяний узвар Інгредієнти Продукти із розрахунку 350 г на 1 л води: сухофрукти; чорнослив; шипшина; сушена вишня; кизил і журавлина; вода; сушений імбир та гвоздика. Як приготувати Помістіть усі інгредієнти у воду, доведіть до кипіння. Після закипання варіть на повільному вогні ще 30 хв. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Святвечір: яку страву першою поставити на стіл серед 12 інших Дайте настоятися кілька годин, а потім процідіть. У готовий теплий узвар за бажанням додайте трішки меду. Підготовка до новорічних свят завжди вимагає багато часу та коштів. Проте, якщо планувати покупки заздалегідь, можна суттєво заощадити та уникнути метушні перед святом. Деякі продукти не тільки добре зберігаються, а й можуть стати вигідною інвестицією завдяки сезонним знижкам. Розповімо, що варто придбати заздалегідь, щоб свято пройшло без стресу і зайвих труднощів.

В онкогематологічному відділенні обласної дитячої лікарні в Луцьку 6 грудня влаштували свято для маленьких пацієнтів у рамках акції "Здійсни дитячу мрію"

Президент Володимир Зеленський виступив з нагоди Дня Збройних сил України та привітав військових зі святом. Повага. Подяка. Пошана. Ось що відчуває наш народ, коли мова йде саме про вас. Коли наші люди чують про вас, бачать вас, бачать, як ви знищуєте ворога, його ракети, його дрони, його бази, його нахабність. Бачать, як ви бороните Україну. Про це сказав президент під час свого виступу. "Повага. Подяка. Пошана. І мурахи по шкірі. Коли кажемо: "Слава Україні!" та відповідаємо: "Героям Слава!" Бо знаємо, про кого це. Знаємо, хто є наші герої - справжні, хоробрі, гідні. Ті, про кого наші найкращі слова. Ті, у кого 6 грудня свято. Бо це ваш день - День Збройних сил України. День українського воїна", - наголосив він. Зеленський зазначив, що слова "український воїн" асоціюються з відвагою, емоціями, вдячністю, людяністю, щирістю та правдою. "І 10 років тому. І 24 лютого. Хто був народжений воїном і хто ним став. Дуже різні люди. Українці та українки різного віку, різних професій, із різних регіонів. Усі, хто жив своє життя. Але повернули його на 180 градусів. Мали іншу професію, але не забажали жити під чужим прапором. Хтось сказав: "Я не можу інакше". Хтось сказав: "Хто, якщо не я?" А хтось нічого не сказав. Просто поглянув на своїх дітей. Обійняв їх міцно, поцілував, вийшов із дому й став на захист країни", - висловився лідер країни. За словами президента, в ту мить у нас іще не було ні "хаймарсів", ні "петріотів", ні F-16, не було багато чого, але були українські воїни. "Ті, хто обрали Україну. Обрали захищати своє. Рідне. Рідне місто, село, рідну вулицю, хату, свою родину свою. І ви це робите 1000 днів. Узявши до рук зброю. Долю нашої країни. І тримаєте її міцно та стійко понад 1000 днів. Коли важко, коли дуже гаряче і коли нестерпно холодно, і вдень, і вночі, а ви тримаєте фронт, тримаєте свободу, тримаєтеся самі й завдяки вам всі тримаються, тримається Україна. Саме завдяки тобі, український воїне!", - сказав він. Президент наголосив, що в очах українського воїна можна прочитати й побачити все. "Очі, які бачили війну, бачили смерть, зло, які роз'їдав дим, але в яких не згасає життя, не згасає полум'я, яке підтримує вогнище надії всієї країни. Ви робите все, аби в очах наших дітей не було відчаю, страху, безнадії", - зазначив Зеленський. "І щодня у нас сльози гордості за вас - за наших воїнів. І щодня - сльози болю, коли ми втрачаємо когось із вас. Рідних, близьких, знайомих або незнайомих, але точно для всіх людей - не чужих. Рідних. Для всієї України", - додав він. За його словами, коли кожен із нас чує "український воїн", він згадує про когось зі своїх. У кожного перед очима постає реальна людина. У кожного є реальний приклад. Реальний герой. Зеленський нагадав: понад 1000 днів битви за державу. Понад 700 тисяч ворожих втрат. Для нас вони безіменні, безчесні, для нас і для історії вони не заслуговують нічого, крім ганьби та презирства. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Зеленський показав кадри бойової роботи українських артилеристів та ракетників "Але всі ми кричимо в душі у хвилини мовчання за нашими полеглими. І коли наші люди стають на коліно, проводжаючи в останній шлях когось зі своїх героїв, Бог бачить це з неба. І стає на наш бік. Бог бачить, скільки сьогодні синьо-жовтих прапорів на могилах. Скільки героїв, хто пішов на щиті, пішов на небеса, захищаючи земні, людські речі. Свій дім, свою маму, свою дитину, а разом - свою Україну. Яка понад усе. І пам'ять про вас - понад усе. Бо кожен - герой. Кожен - велика людина. Кожного й кожну я прошу вшанувати зараз хвилиною мовчання", - висловився президент. Він додав, що у нашій історії є дві дати, що стоять поруч у календарі й пов'язані одна з одною. Це 5 грудня і 6 грудня. Дві дати, які мають різний присмак. Дві різні мудрості, засвоєні українським народом за цей час. "Вчора було 30 років із дня підписання Будапештського меморандуму. Сьогодні ми точно розуміємо, що справжнім, найпершим, найдієвішим, найнадійнішим гарантом нашої безпеки є Збройні сили України. Ми дякуємо вам за це! Хай сміливих смерть обходить. Хай все у вас буде 4.5.0. Хай буде ваша звитяга, хай буде ваша слава та спільна українська перемога.Зі святом вас, воїни! Слава Збройним силам України! Слава Україні!", - підсумував Зеленський. Україна 6 грудня відзначає День Збройних сил. Зі святом українців привітали головнокомандувач ЗСУ Олександр Сирський та його попередник Валерій Залужний. Нині, за його словами, Україна знову бореться за свою незалежність. Ворог той самий, що й сто років тому. Генерал подякував усім мужнім українським воїнам, які б'ються на Донеччині та Луганщині, захищають Запоріжжя, прикордоння на Чернігівщині і Сумщині, б'ються за Чорне море, обороняли Київ. Залужний нагадав, що 31 рік свого життя присвятив Збройним силам України.

Українські збройні сили зіткнулися з новими викликами перед лицем російської агресії. І за майже три роки війни ЗСУ довели на полі бою, що здатні протистояти супротивникові, попри його перевагу в живій силі та техніці.

Волонтери проєкту "Олені Святого Миколая" з 6 грудня розпочнуть розвозити подарунки для дітей. Перш за все завітають до Ізюмщини. Проведуть свято і для дітей-переселенців з Вовчанської громади

День святого Миколая - це свято, яке в різних країнах світу має свої унікальні традиції та звичаї. Хтось чекає подарунків у чобітках, хтось готує спеціальні страви, а для когось це день, коли діляться добрими справами та допомагають тим, хто цього потребує. Розповімо про найцікавіші звичаї, які збереглись у різних куточках Європи. Міклавж у Словенії У багатьох містах по всій Словенії напередодні свята Святого Миколая будуть відзначені процесіями з впізнаваною фігурою Святого Миколая або св. Міклавжа. Його зазвичай супроводжують пустотливі "парклі" (крампуси) і солодкі ангели. Вони принесуть радість дітям, роздавши солодощі та смаколики. Вночі Святий Миколай залишає дітям подарунки в тарілках, кошиках або панчохах, які йому ввечері ставлять сухофрукти, цукерки та маленькі подарунки. Для тих, хто був неслухняним, він може залишити гілочки. Сінтерклаас у Нідерландах Голландці на своїй Батьківщині традиційно зустрічають Сінтерклааса 6 грудня за Юліанським календарем. Сінтерклаас - це поважний дідусь з білим волоссям та довгою густою бородою. За легендою він приїжджає до Роттердама на пароплаві з далекої Іспанії, яка уособлює собою "теплі краї". Супроводжують його вірні помічники - Чорні Піти (також їх можуть називати сажотрусами), які безпосередньо беруть участь у нелегкій роботі головного персонажа. У ніч перед Днем Святого Ніколаса Сінтерклаас на білому коні розвозить малечі подарунки. Щоб отримати заповітний презент, діткам протягом року слід добре поводитися та слухатися старших. Крім того, перед сном 5 грудня кожній дитині необхідно залишити новорічний чобіток біля каміна і покласти в нього гостинець для коня Сінтерклааса: моркву або пучок сіна, а поруч миску з водою. Після такої підготовки потрібно запросити дідуся до своєї оселі, співаючи йому традиційну пісеньку. Вранці наступного дня у черевиках малюки знаходять різні подарунки та кондитерські вироби. Вважається, що окрім гостинців Сінтерклаас носить із собою велику червону книгу, в якій записані імена дітей та всі їхні добрі та погані вчинки за попередній рік. Тому приховати власний непослух від мудрого дідуся не вдасться нікому. І у разі поганої поведінки дитина отримає не бажаний подарунок, а вугілля від Чорного Піта. Деякі легенди свідчать, що вірні помічники могли викрадати неслухняних дітей і як покарання відвозити їх до Іспанії. Святий Мікулаш у Чехії День святого Микулаша відзначають у Чехії 6 грудня, святкування та активності у Чехії традиційно відбуваються напередодні, 5 грудня. Цього дня на площах і вулицях чеських міст можна зустріти Мікулаша, а також ангела і чорта, які його супроводжують. Останні допомагають дідусеві оцінювати, чи гідна дитина подарунка за те, як вона поводилася протягом року. Святий Микулаш роздає дітям, які гарно себе поводили, фрукти: мандарини, апельсини, банани. За індивідуальними побажаннями він може подарувати їм свіжий ананас та інші екзотичні плоди. За традицією, Мікулаш також пригощає малюків горішками. Останнім популярними у чеських дітлахів стали такі подарунки, як фігурки із шоколаду та різдвяні календарі з цукерками. Якщо дитина поводилася весь рік погано, то солодощів вона не отримає. За погані вчинки святий Мікулаш замість смаколиків дає дітям вугілля та сиру картоплю. Іноді вугілля перемішують разом із гарними подарунками, щоб нагадати дитині про те, що вона цього року пустувала. Пер Ноель у Франції У Франції Святий Миколай вважається покровителем Лотарингії, і саме тут святкування відбувається найактивніше. Крім того, тут свято є офіційним. В містечку Сан-Ніколя-де-Пор, наприклад, увечері виходить святкова процесія з центру міста і рухається головними вулицями під фанфари. На її чолі йде старець із білою бородою, тобто Святий Миколай, якого супроводжує привид. У руках привид тримає різки, щоб відшмагати неслухняних дітей, а потім забрати їх із собою в мішку. На честь свята у багатьох містах проводять святкову ходу, печуть пряники і булочки в формі чоловічків, в школах і садках влаштовують вистави та лотереї, діти обмінюються подарунками та сувенірами. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: День святого Миколая: що категорично не можна робити сьогодні Миколайки у Польщі У Польщі Святий Миколай приходить як єпископ із золотим посохом та в яскравій одежині. Подорожує він пішки, на коні чи на санях. Напередодні свята діти вішають чисті білі панчохи або ставлять начищені чоботи з вірою, що вони будуть наповнені дарунками. Ніколастаг у Німеччині Діти наводять лад у своїх кімнатах, прибирають іграшки. А напередодні ввечері ставлять перед дверима чобітки чи якесь інше взуття, щоб вранці знайти там невеликий подарунок чи солодощі. А неслухняним дітям один з помічників Святого Миколая - Кнехт Рупрехт залишає замість подарунків різки. Сан Нікола у Італії Італія святкує 6 грудня. Тут свято особливо популярне серед незаміжніх жінок, які бажають знайти чоловіка, адже тут він вважається покровителем родини та сімейних цінностей. Але в деяких італійських провінціях дарують дітям подарунки, а також влаштовують ярмарок. У Італії на острові Сардинія є невелике містечко Сассірі. Його покровителем вважається Микола Чудотворець, тому й головне свято міста припадає саме на 6 грудня. Вже багато років у Сассірі існує цікава традиція під назвою Rіtо dеllе nubіlі. Полягає вона в тому, що протягом усього дня у свято Святого Миколи молодим нареченим дарують подарунки. 6 грудня українці відзначають День святого Миколая. Це нова дата після переходу на новий релігійний календар ПЦУ, який відбувся торік 1 вересня. Це свято найбільше чекають діти. Саме на основі образу Миколая Чудотворця в багатьох країнах світу з'явився персонаж святий Миколай. В англомовних країнах, зокрема, в США, Великій Британії тощо, його називають Санта Клаус. Тут він приходить до дітей в ніч проти 25 грудня, тобто на Різдво.

Зі святом військовослужбовців вже привітав головнокомандувач ЗСУ Олександр Сирський."Сучасні Збройні сили України успадкували хоробрість і волелюбність у попередніх українських військових формувань новітнього часу: українських січових стрільців, армії УНР та української Галицької Армії, героїв Холодного Яру, української Повстанської Армії. Сьогодні ми знову боремося за Незалежність. Ворог той самий, що й сто років тому. Українці знову покликані боротися і ми повинні перемогти!", - зазначив Сирський.Він відмітив, що наразі ЗСУ "загартовані у десятилітній війні з російськими окупантами"."Це сучасна українська армія, яка має досвід повномасштабних бойових дій нового зразка з переважаючими силами противника. Військовослужбовці Збройних сил уславили себе успішними та героїчними військовими операціями", - додав головком.Він подякував усім воїнам, які беруть участь у бойових діях на Донеччині та Луганщині, захищають Запоріжжя, прикордоння на Чернігівщині та Сумщині, тим, хто б’ється за Чорне море та боронив Київ, а також тим, хто брав участь у Харківській наступальній операції, операції зі звільнення правобережної Херсонщини та Курській наступальній операції.Головком також наголосив, що під час реалізації наступальних операцій ЗСУ російські окупанти зазнавали в обороні вдвічі більших втрат, ніж Сили оборони України в наступі. "Подвиг і жертва героїв, принесена нашими побратимами і посестрами заради нашої перемоги, назавжди в наших серцях! Вічна їм слава і пам’ять! Пишаюся Збройними силами України! Щиро дякую всім за боротьбу і служіння українському народові! Перемагає лише той, хто бореться і не складає зброї. Ми вистояли, ми тримаємося, ми здолаємо ворога", - додав Сирський.До привітань долучився і міністр оборони України Рустем Умєров, зазначивши, що воїни Збройних сил України є втіленням героїзму та патріотизму.Ви – щит, що стоїть між свободою та тиранією, світлом і темрявою, захищаючи Україну від агресії російських окупантів. Кожен із вас –  від солдата до генерала –  є втіленням героїзму та патріотизму. Ваша мужність на полі бою, стійкість перед обличчям небезпеки та відданість присязі надихають націю та служать прикладом для майбутніх поколінь. Ми глибоко вдячні за ваші жертви та зусилля, спрямовані на збереження миру та безпеки. Держава робить усе можливе, щоб забезпечити вас найсучаснішою технікою та необхідними ресурсами, зміцнюючи нашу обороноздатність і підтримуючи кожного з вас. Нехай ваша сила духу та відданість служать променем надії для усіх нас. Бажаю вам міцного здоров’я, незламної волі та швидкого повернення до мирного життя", - зазначив міністр оборони.До захисників і захисниць України звернувся також прем’єр-міністр України Денис Шмигаль. "Українські воїни – сила і гордість нашої Батьківщини. Велич духу й воля до перемоги українського війська вражає весь світ. Завдяки відважним захисникам і захисницям наша держава вистояла та продовжує боротьбу за своє майбутнє. Завдяки їхнім неймовірним зусиллям, українці мають змогу жити у вільній країні, виховувати дітей, щодня робити Україну кращою та міцнішою", - зазначив він. Прем’єр-міністр подякував усім військовим за сміливість, та наголосив, що завдяки їм Україна і весь світ впевнені в нашій перемозі. "Ви героїчні і нескорені. Ви ті, хто щодня, щогодини, щохвилини захищає нашу свободу та наш європейський шлях. Дякуємо вам за любов до своєї землі. Вічна шана всім, хто загинув за нашу правду, волю та незалежність", - додав Шмигаль.Історія святаДень Збройних Сил України збігається з початком Першого зимового походу армії УНР.Перший зимовий похід — похід Армії Української Народної Республіки тилами Червоної та Добровольчої армій під проводом Михайла Омеляновича-Павленка (6 грудня 1919 — 6 травня 1920 рр.)Головним завданням Зимового походу було збереження присутності української армії на українській території, у ворожому запіллі, шляхом партизанських дій, в той час, як її Головний Отаман Петлюра, відповідаючи за важливі державні справи, перебував зі своїм штабом у Варшаві.Фото: З відкритих джерелНа фото: Учасники Першого зимового походу, старшини конвою Михайла Омеляновича-ПавленкаПочинаючи з 2009 року, до Дня ЗСУ присуджується Премія ім. Богдана Хмельницького за краще висвітлення військової тематики у творах літератури та мистецтва в декількох номінаціях.За Конституцією, армія відповідає за оборону країни, захист її територіальної цілісності, суверенітету й недоторканності. В ЗСУ виділяють три основні види військ: Сухопутні війська, Військово-морські сили та Повітряні сили. Також є окремі роди військ ЗСУ: Десантно-штурмові, Сили спецоперацій, Війська зв'язку та кібербезпеки, Сили територіальної оборони, Медичні сили й Сили логістики. Кожен із цих видів має свій професійний святковий день, але 6-те грудня об’єднує всіх військовослужбовців України.Традиції святаУ цей день у всіх військових частинах та гарнізонах України проводяться урочисті заходи. Найважливішим моментом святкування є урочисте підняття державного прапора, а також нагородження військовослужбовців за високі досягнення та відданість службі.У День Збройних Сил України нагороджують військовослужбовців, які відзначилися в ході виконання військового обов’язку. Серед нагороджених можуть бути:військовослужбовці, які зробили значний внесок у розвиток Збройних Сил Українивійськовослужбовці, які досягли високих результатів у службівійськовослужбовці, які проявили героїзм і відвагу в бою.Сучасні захисники України завзято продовжують традиції козаків війська Запорозького, Українських січових стрільців, армії Української Народної Республіки, Вільного козацтва, Української Галицької та Української Повстанської армій.Жінки в українському військуОлена Степанів-Дашкевич — перша українка, яка була офіційно зарахована на військову службу у званні офіцера Української Галицької Армії. Також в Армії УНР воювали Харитина Пекарчук та Христина Сушко. У Легіоні Українських Січових стрільців існувала Жіноча чота, організатором якої була розвідниця Ольга Басараб. Фото: З відкритих джерел                                                                                                                                             На фото: Олена Степанів-Дашкевич Починаючи з 2017 року, українські захисниці мають доступ до майже всіх бойових та офіцерських посад. Територіальна оборона - рід сил сучасних ЗСУОдин із нових родів сил сучасних ЗСУ — це Сили територіальної оборони. Все почалось 1 січня 2022 року відповідно до закону "Про основи національного спротиву". Уже за перший тиждень повномасштабної війни лави ТрО поповнили понад 100 тисяч добровольців. Вони прийняли бій у Київській, Сумській та Чернігівській областях. Разом з бійцями інших родів військ сили ТрО обороняли Маріуполь, брали участь у контрнаступі на Харківщині. Сили ТрО й по сьогоднішній день тримають оборону на Півдні, Сході та Півночі України.