Search trend "день родини в україні 2025"

Для мене це звучить як оксюморон: чутлива тема і питання мови в нашій країні. Мені здається, що це ненормальна історія, але для нас трохи традиційна. Говоримо ми в момент, коли на інституцію мовного омбудсмена в нас знову звернена вся увага, оскільки з'являються питання до якостей, які повинна мати персоналія, що обіймає цю посаду.Зрозуміло, що Тарас Кремінь робив цю роботу певний термін. Зараз є питання до того, чи залишиться він на посаді, чи буде хтось новий. І от наскільки добре ця людина має відповідати цій посаді, дуже турбує суспільство.Якщо ми говоримо про українську мову в нашій країні, то знову ж таки річний звіт про стан дотримання Закону України "Про забезпечення функціонування української мови як державної" за попередній рік свідчить про те, що в Україні зберіглася тенденція до поліпшення стану виконання вимог Закону про державну мову, нам наводять цифри, і вони ніби тішать наше око.З іншого боку, це якраз таки історія про те, коли люди звернулися, і історія про ті сфери нашого життя, які прописані в Законі. Але насправді мова в нашій країні - це те, що супроводжує нас щодня і багато хто відмічає, що по різних регіонах у нашій країні ситуація з використанням і життям з українською мовою змінюється не на краще. Чи спостерігаєте ви відкат україномовності в нашій країні зараз? Принаймні, може, у столиці?Спостерігаю. Це, напевно, мої емпіричні спостереження, хоча тут кілька пластів у вашому питанні. Я їхала до вас на ефір і просто по Хрещатику проходила, я там працюю. І звернула увагу, що якісь два молодих чоловіки дуже гучно обговорювали свої ділові питання - російською мовою.І мене це, чесно, різонуло, я подумала: боже мій, у мене настільки, напевно, сформована україномовна моя власна бульбашка, що для мене чути цю російську виглядає доволі дико. Хоча це були якісь бізнесові справи, які люди просто обговорювали. У моєму колі очевидно відкату немає, але ми маємо розуміти, що це за коло.Загалом, з того, що я спостерігаю, як я сказала, емпірично - чи десь у кав'ярнях, чи на дитячих майданчиках, чи де завгодно, - так, я чую відкат у Києві і я чую, що, порівняно з 2022 роком, значно більше молодих людей, які говорять російською. Тобто, коли ви тут кажете про інститут омбудсмена - це одна важлива історія. А є друга дуже важлива історія - це суспільний запит на українську мову. Дико звучить в Україні - суспільний запит на українську мову. Я поясню, що я маю на увазі.Хрещатик, фото: gеttyіmаgеsМи тут все ж таки маємо розуміти ці наші історичні обставини. На жаль, так склалося, що ми говоримо про багато речей, пов'язаних із суспільним запитом. І я хочу сказати, що якась частина людей собі, напевно, теж сказала: о, цей перший страх минув, який був у 2022 році, о, воно надовго, о, значить, мені так комфортно (чи як там люди собі це пояснюють) і я буду говорити так, як мені комфортно.І, звісно, тут би варто говорити з людьми, які, можливо, більше займаються соціальною психологією. Я тут одразу скажу, що я не є соціальною психологинею, але, як журналістка, я дуже багато працюю з аудиторіями. І розумію, що ця аргументація, яка наводиться, чому російська мова в побуті: от же ж ми в супермаркеті хліб просимо українською мовою, наприклад, ми ж кажемо "Мені два капучино" в кав'ярні українською мовою і потім відвертаємося і за столиком зі своїм другом чи приятелькою говоримо російською – так це ж уже починається наша приватна сфера.Воно то так. Але якби не війна, якби не цей масштаб жертв і якби не розуміння, за що, власне, ця війна, якби не розуміння, що українська мова і оця частина ідентичності – це, власне, те, що якраз і тримає Україну, українську державність. І коли починається історія про те, що "воїни в окопах говорять російською", то я ці аргументи приймаю лише від тих, хто в окопах.От чому в наших людей і досі немає розуміння того, що, хоча нам це проговорюють устами офіційних речників з Російської Федерації, що "ви говорите російською мовою, ви сфера абсолютно нашого життя, наших інтересів, і ми собі крокуємо цією сферою доти, доки можемо це робити", - це каже Лавров, це каже Пєсков і так далі.Але в наших людей спрацьовує, на моє враження, щось, як бунт. Вони ніби не хочуть віддавати щось, що насправді їхнім не є, але вони вперто вважають це своїм."Ну, це мова моєї мами" - багато хто наводить цей аргумент, він насправді має право на існування, тому що це справді могла бути мова чиєїсь мами, і вона була мовою чиєїсь мами. Тут просто треба розуміти, як мама отримала цю мову.І коли ми кажемо, що це мова моєї мами, то ми обрізаємо оцей шлях, тобто ми закриваємо очі на той шлях, у який спосіб мама отримала цю мову.Коли моя мама у 1968 році, якщо не помиляюсь, вступила в Київський університет на історичний факультет, приїхавши з Черкаської області... Ну, я беру приклад мами. Міг бути тато з Житомирщини – не має значення. Мама приїхала, почалися потім 1970-ті роки. І якщо хтось хоч трішечки читав історію, українську історію і про цей період совєтської України, той знає, що таке 1970-ті роки. Це згортання навіть тої української мови, яка була, це перетворення на "сільську" мову. Моє дитинство - це 1970-ті роки, як це, можливо, не дивно звучить, але я якраз та дитина, яка чудово знала, якій у школі, і на вулиці, і в транспорті могли сказати: ти селючка.І коли я це все починаю згадувати, я зараз досить часто натикаюся на те, що люди кажуть: о, вона принесла свою травму! І зараз ти будеш носити цю свою травму. І, значить, якщо в тебе була травма, то ти якось травматично реагуєш. Так питання ж не в тому, у кого була мовна травма. Колись наша колега Мирослава Барчук абсолютно слушно написала пост про себе: моя мовна травма великою мірою мені застелила інші травми, наприклад речі, пов'язані з сексизмом, які були дуже поширені й досі залишаються поширеними в нашому суспільстві.Так, тому що це якісь помітні речі, і питання не в тому, що ми не хочемо відмовитися від наших травм. Ми просто хочемо, щоб якась більша частина суспільства зрозуміла оцей шлях, у який спосіб російська мова стала мовою їхньої мами. Чи їхньої бабусі, може, в когось, але найчастіше бабусі - ні. Тобто, якщо згадати, то бабуся якраз-то говорила українською мовою. І оце є важливий момент.Тепер те, що стосується нинішнього періоду. Бунт ви згадали дуже слушно. Часто ці дискусії в нас у соцмережах бувають про те, що підлітки, наприклад, коли вони говорять російською, це такий, так би мовити, підлітковий бунт, вони переростуть. Окей. Якщо це раз – так. Якщо це два – так. Але якщо не проговорено раз, два і три в родині, то це вже не підлітковий бунт - це система. Чи переростуть? Не факт! Багато ж хто і не переростає.Діти - вони ж дуже чутливі. Вони ж бачать: ну, щось там рознеслося в соцмережах, але якщо в родині подвійний стандарт, якщо для родини це не має значення, якщо вони розуміють, що мама і тато ось тут говорили, припустимо, українською по телефону, на роботі чи в зумі були і говорили українською на роботі, тут вони відвернулись - і говорять російською, то як ти будеш потім доводити цим дітям, що українська мова має значення? Отже, означає, що ці дві мови рівні.фото: gеttyіmаgеsМи зараз можемо подивитися, до речі, останні опитування КМІС, які були, якщо не помиляюсь, за травень цього року, 2025-го. Там було сказано, що близько 70 відсотків українських громадян кажуть про те, що вони вдома - це дуже важливо - спілкуються українською мовою. Близько 20, трошки менше, 19, якщо не помиляюсь, кажуть, що вони білінгви, спілкуються українською і російською. Відповідно, якийсь відсоток, до 10, лишається, які сказали, що вони вдома спілкуються російською. Можливо, ці 70% удома спілкуються українською, але чого вони тоді на вулицях говорять російською?Гарне запитання. Я вам дам відповідь на прикладі своєї родини. Я говорю зі своєю дитиною, 2016 року народження, з перших днів українською мовою, мій син перебуває в абсолютно україномовному середовищі вдома. Щойно він ступає за поріг, він переключається на російську мову. Ми йдемо на гурток, він приходить у школу, і, якщо це не освітній процес безпосередньо на уроках, він говорить російською мовою, бо так говорить більшість. І так, оця адаптивність дітей до середовища, в яке вони потрапляють, грає з ним дуже жорсткий жарт. При тому що звучить він трошки по-азірівськи, коли говорить саме російською.Я розумію, про що ви говорите. І це, між іншим, дуже важливо, тому що це тиск середовища. І якщо ми ж говоримо зараз про тиск більшості, якось так стається, що, коли україномовна дитина потрапляє в російськомовне середовище, вона якось не може переломити російську, а україномовну дитину переламують.Може, це мова агресії - вибачте, це метафорично я сказала. Тобто тут не треба сприймати, що я це говорю, наприклад, як дослідниця. Але ми це бачимо, що якийсь такий агресивний посил є, і дитина переходить зазвичай, їй дуже складно залишитися в українській мові. Я, наприклад, як людина, яка в дуже багатьох середовищах була двомовних - тобто тобі говорять російською, ти відповідаєш українською. Ну, це складно. Тобто тобі триматися дуже складно.Поки це не стає звичкою.Так. Але, з іншого боку - а чого ти маєш це робити в Україні? Ми з вами доходимо до висновку, що якщо ми маємо цю проблему, то українська мова ще потребує зусиль. Тобто ми маємо визнавати, що українська мова, її захист, її підтримка і навіть звичайне побутове говоріння нею - воно ще від нас потребує зусиль. Ну, тобто це стирання, напевно, було таке сильне, що ми ще не пройшли достатній шлях. Зусиль від кожного бажано, так? Разом із тим ми розуміємо, що держава мала б створювати більш-менш благодатне тло, зокрема і встановлюючи певні рамки, в яких кожен із нас би рухався, бо ми всі є частиною суспільства. І от, на вашу думку, чи встигає держава з установленням цих рамок?Що я маю на увазі: у період підйому й усвідомлення важливості використання української мови навіть у побуті, це 2022-й рік, ми не встигли поставити обмеження на російський контент, до прикладу, на конкретних площинах. Те, що ми не встигли проговорити і донести всі ці важливі моменти, - чи пожинаємо ми зараз ці плоди? Так, ми пожинаємо ці плоди, без сумніву. Мені здається, це двосторонній рух.Тут роль держави, роль політичної влади абсолютно має значення. Про це ми не маємо забувати. Але я, знаєте, не є прихильницею такої історії, що давайте держава нам зробить, вона нас примусить. Тому що питання ж не лише в тому, що робить держава, а питання в тому, наскільки ми розуміємо, що українська мова - це не є лише словниковим набором слів, які ми вивчили і ми у сфері послуг ними послуговуємося. За українською мовою стоїть розуміння і знання української культури, літератури, історії. За українською мовою стоїть сповідування українського наративу. Тут питання, який у нас наратив. За українською мовою стоїть розуміння, чому, наприклад, відбувається ця війна і чому ця боротьба.Тобто це глибша історія. Українська мова - це не просто прочитати в словнику правильне слово. Мені здається, що етап прочитання слова в словнику - наголос, ми ще деякі географічні назви, особливо після перейменувань, повивчали. На цьому етапі якась частина з нас пройшла. Тепер оцей наступний етап - наскільки ця мова є мовою, яка тобі "під шкірою", я би якось так сказала. І, напевно, цей шлях є довший.І тут і школа, і сім'я - оце знову починаю навалювати на батьків, вони потім на мене ображаються, кажуть, що я навалила на батьків якихось зобов'язань. Але батьки мають значення. Батьки мають значення для дитини. Ну, знову ж - усі приносять цей аргумент про "мамину мову". Звідки ж вони його беруть? Вони ж не кажуть: "Моя перша вчителька говорила російською, тому я говорю російською". Вони кажуть: "Моя мама говорила російською".Тому так, має значення сім'я, має значення школа. У нас досі є історія про те, що вчителі на перерві відвертаються і говорять російською  між собою.Бо в нас немає закону відповідного. Який уже зареєстрований, але ніяк не ухвалять.Так. І це має значення, абсолютно. Лідери суспільної думки, з якої б сфери вони не були, - доки, перепрошую, Анна Алхім буде розказувати, що в неї тижневик… ой, у неї був день, перепрошую, у неї був понеділок української мови, а потім з'ясувалось, що один понеділок на тиждень - це дуже важко і його теж не треба проводити. Але для великої частини суспільства, це я до прикладу назвала, можна будь-якого іншого лідера чи лідерку думки назвати. Доки це існує і люди орієнтуються на цю людину, якщо можна цій людині, яку я так шаную, обожнюю і дивлюсь в інстаграмі, - чому не можна мені?Ви дуже влучно зауважили в одному зі своїх виступів, що демократію треба практикувати. Разом із тим дуже важливо, знову повертаюся до питання певних кордонів для наших людей, тобто як дитині - потрібно встановлювати певні здорові межі і тоді вона розвивається органічніше. Так і суспільство потребує певних орієнтирів.Ви сказали про лідерів думок. Російська Федерація жодним чином не про демократію, звичайно, але в них є закон, яким публічна сторінка в мережі з підписниками більш ніж 10 тисяч, здається, людей чи акаунтів вважається на рівні з засобом масової інформації. І, відповідно, всі ризики по висвітленню тої чи іншої теми і манери висвітлювання теж діляться на це. Як думаєте, чи спрацювало б щось подібне в Україні та чи можемо ми говорити про перейняття подібної практики?Не спрацювало б. Ми можемо з вами вважати все що завгодно. Я, наприклад, теж вважаю, що публічна сторінка з 10 000 підписників, де б вона не була в соцмережах, - це перш за все відповідальність. Я не знаю, чи вважає так Російська Федерація, сподіваюсь, ми не можемо вважати однаково, але це, без сумніву, відповідальність.Для мене навіть менша кількість підписників, коли їх було у мене менше, наприклад. Це була відповідальність. Можливо, тому що я працювала завжди в медіа, я працювала як журналістка і передовсім журналістка, а потім уже блогерка. І все одно журналістські стандарти для мене завжди залишалися, тому що в якому б медіа я не працювала, я завжди думала про те, що я напишу якусь, перепрошую, дурню, а потім будуть думати, що це медіа так вважає, і це теж не є правильно.Тому відповідальність - так, але коли ми говоримо про речі, які ми не можемо помацати інституційно, це завжди дуже складно. Те, що в Україні не спрацювали б ці обмеження, для мене це абсолютно очевидно, тому що в нас культура така. Ми будемо кричати, що "свобода дорівнює воля", "воля дорівнює свобода", "ви обмежили моє право", "там хтось напише, що ви обмежили моє право на пересування, а тепер ви мені ще обмежили моє право на написання всілякої дурні проти ТЦК" і так далі. Це до прикладу, про будь-що, але ж тоді у такий спосіб можна обмежити і людей, які, наприклад, пишуть про реальні речі, пов'язані з порушеннями прав людини, з якимись моментами, пов'язаними з якимись іншими правопорушеннями, з корупційними якимись діями. Є частина блогерів, що якийсь громадський активізм здійснює. Тобто тут є дуже багато підводних каменів.І я не думаю, що це б спрацювало з точки зору легітимності, з точки зору прийняття суспільства, однозначно. Чи можемо ми говорити про відповідальність? Ну, можемо, але ми ще 20 років будемо про неї говорити. Я свідома цього. Я все одно безнастанно буду писати і говорити про те, що ми відповідальні за тих, хто нас читає, ми відповідальні за тих, хто нам довіряє, ми відповідальні за те, що ми шеримо, однозначно, ми відповідальні за "шестипалих воїнів" і сестричок, які ніколи не були воїнами з сестричками намальованими ШІ, яких ми поширюємо масово. І потім ці слізочки - за це все ми відповідальні.Але потім ти приходиш, припустимо, в аудиторію, коли проводиш якісь там семінари з медіаграмотності або з інформаційної стійкості, чи когнітивної стійкості, як хочете називайте. Запитуєш у людей, що ви поширювали, вони кажуть: "Нічого". Заходиш на їхні сторінки в соцмережах - і все це бачиш. І ти думаєш: боже мій, що за когнітивний дисонанс - ви що, забули, що ви робили?Тобто тут є дуже багато роботи, з одного боку. А з іншого боку, я ще, напевно, скажу таку річ, що все це виникає не на порожньому місці. Тобто завжди працює те, в що ти віриш. Якщо ти віриш у те, що брехню і маніпуляції не варто поширювати, то ти його і не поширюєш.Якщо ти вважаєш, що є певні обставини для того, щоб зібрати слізоньки або наростити свою сторіночку, ти можеш поширити разочок брехню, а потім не будеш брехати своїй аудиторії, то ти це й будеш робити. Крім того, ми маємо розуміти, що рівень освіти, рівень культури, рівень виховання, рівень історичних і інших знань завжди визначає те, що ми їмо, пишемо, у що віримо, що робимо і так далі.Тут інше питання - як, наприклад, великі аудиторії можуть на це вестися. Але, напевно, воно теж пояснюється тією самою освітою, вихованням і так далі. Безумовно. Я вважаю, що кожному потрібно це прочитати, і закликаю знайти цей ваш текст від 28 квітня (але ви зробили перепост 18 червня) про те, що "емпатія не дорівнює істерика". І нарешті це хтось сказав, правильно сформулювавши. Я мала розмову з людиною, яка не займається комунікаціями. Це освічена людина, позиціонує себе як емпатична. І вона сказала: та скільки ж ми будемо шерити оцю кров на екранах одне одного? Скільки ми будемо ділитися одне з одним тією травмою, яка насправді є спільною для всіх? Каже, якщо я цього не зроблю, то виходить, що я індиферентна до того, що відбувається. І я побоююся, що про мене це подумають, бо це абсолютно не так.Якщо я це роблю, то в мене є питання: а навіщо я навалюю ще більше цього на людей, які і так це переживають. Словом, чому емпатія - це не істерика і чому українці все частіше саме в істериці після оцих надзвичайно гострих, трагічних подій, які ми переживаємо?Сьогодні якраз я записувала розмову з Тайрою, перед нашою з вами розмовою. Я ставила схоже питання, не таке, але схоже, а відповідь була в неї теж цікава. У неї інший однозначно досвід і, можливо, більше права говорити про якісь такі речі, ніж у мене. Хоча зрозуміло, що в кожного з нас якийсь є свій досвід, травматичний у тому числі. Вона каже, що це природно для суспільства, яке перебуває в якійсь третій стадії ПТСР. Тобто це вже коли втома і ти абсолютно не намагаєшся навіть аналізувати.Не всі люди, напевно, адаптивні й однозначно не всі люди здатні шукати щось раціональне - правило трьох хвилин, двох ковтків кави, перш ніж щось шерити чи істерити. Хоча, наприклад, для мене воно існує, це правило. Знову ж таки, може воно вироблено професійною звичкою.Я хочу вам сказати, що, якби хоча б журналісти і журналістки, і лідери, і лідерки думок цього дотримувалися, це вже було б добре. Це якраз, власне, про відповідальність за свою аудиторію і за перевірку інформації. Чому ми ділимося цим всім? Ну, тому що в таких травматичних переживаннях ми хочемо бути своїми, ми хочемо дати своїм сигнал про те, що ми тут.І ми хочемо отримати свої лайки, бо це швиденький, я не знаю, дофамін - принаймні швидке задоволення. Я не буду перебирати на себе нейробіологів експертизу, але принаймні це швидке задоволення від того, що пожаліють тебе, ти напишеш: "Боже мій, як мені страшно, чи сумно, чи прикро від того, що там сталося" - і тобі тут же напишуть: "Боже мій, як я тебе обіймаю і співчуваю". Насправді сталося щось із іншими зазвичай.фото: gеttyіmаgеsТому що ті люди, в яких щось сталося, вони в ту хвилину не пишуть. Чому я це кажу? Я це кажу для того, щоб ми були свідомі, що з нами відбувається. Ми можемо робити все, що ми хочемо, якщо це не шкодить обороні держави і не шкодить нам і нашому життю і здоров'ю, але ми маємо свідомі бути того, що ми робимо.Мені здається, оцей шлях, що ми кричимо на весь світ, ми вже пройшли. Ми вже перестали брехати собі, тому що світ дізнався про якісь дуже важливі речі, і їх треба нагадувати, і про них треба повторювати. Але знову ж таки, коли людина, яку десь у фейсбуці чи де читає п'ятеро людей, - ну, на який світ ми кричимо? І воно українською мовою, не всі завжди здатні прочитати.Тобто ми бодай маємо розуміти, що ми робимо та яке ця дія має значення і для чого. Якщо вона має значення для нас, щоб якісь отримати обіймашки чи ще щось, - ну, я це теж приймаю і розумію. Інша річ - коли ми порушуємо кордони, коли ми порушуємо приватність родин, які отримують реальні травми, які втрачають житло, які втрачають близьких, які не завжди пускають доволі близько в дуже такі інтимні моменти, коли це похорон, наприклад, близької людини.Я зустрічала досить часто такі виправдання або якусь там аргументацію про те, що якщо людина загинула - це люди пишуть реальні, живі люди у фейсбуці, якщо хтось загинув від російської ракети, - то ця історія уже не належить цій людині, вона належить ледь не людству. Неправда.Не дуже люблю про це говорити, але я можу сказати, як людина, яка втратила дитину… Я можу сказати, що наступного ранку, коли вимикаються обіймашки, телекамери і всі тобі припиняють писати у фейсбуці, як вони тобі співчувають, у тебе настає порожнеча, ти залишаєшся сам-на-сам з цією трагедією і ніхто, ніхто до тебе не повертається знову. А настає наступна трагедія, і ця родина так само залишається з цією трагедією.Тобто проблема глибша. Проблема в тому, що в цей момент ми намагаємося отримати підтримку собі в нашому страху від того, що сталося щось із іншими.А історія про прокричати на світ - це адвокація, це робота на всіх рівнях, це можливість не лише тим, кого визначив Офіс президента, а й значно ширшому колу, - даруйте, що я піднялася з людей звичайних, таких як я, з вулиці, аж до політичної влади. Але це можливість їздити якомога більшій кількості людей з усього політичного спектру, того, що не шкодить українській державності, теж до наших партнерів з різноманітними розмовами. Це розмова і адвокація на рівнях різних середовищ, від релігійних до наукових. Оце є робота з тим, щоб світ знав. Це робота з західними ЗМІ, яким довіряють західні аудиторії, якщо ми говоримо про західні аудиторії, або про аудиторії Глобального Півдня (не дуже правильний термін, окей). Не пост у фейсбуку зупиняє війну.Тобто треба розуміти, що це комплекс дій, який не завжди робиться. Візьмемо кейси кількох останніх атак на столицю - просто тому, що це легше розібрати. У Святошинському районі атака й величезна кількість загиблих під завалами, люди, які перебувають у дуже чутливому стані, люди, які спали, які очевидно не готувалися до того, що їх будуть знімати. Я вже мовчу про те, що скалічені і закривавлені. Велика кількість запитань до фотографів, які відпрацювали ту подію.Ми маємо прецедент із ТСН й одним з останніх прильотів в українській столиці, ці згорьовані батьки і їхня дитина. І знову ж таки багато запитань до роботи журналістів.З іншого боку, ми маємо Стаса Чернова, який знімав батьків і їхніх дітей у Маріуполі в перші 20 днів, - і це взяло "Оскар". Але питання не в тому, що це взяло "Оскар". Питання в тому, що це кейс дуже трагічної, але успішної комунікації про нашу війну.Як нам самим, навіть у журналістській спільноті, розібратися з подвійними стандартами?Журналіст Стас Козлюк дуже правильно написав, що говорити з репортерами в цьому сенсі було б, напевно, правильно. Я не є репортеркою, яка знімала війну. Це дуже важливо тут сказати. Другий момент: я абсолютно переконана - і, до речі, писала про це неодноразово, - що якраз українська журналістика за цей же час пройшла величезний шлях з точки зору етичних стандартів.Тобто те, що зроблено не з 2014-го, а з 2022-го все ж таки року, - це просто величезний шлях, який, на жаль, був спровокований тим, що війна стала ще ближчою. Тобто коли стало зрозуміло, що в такій ситуації може, на жаль, опинитися кожен і кожна і що це прилітає по містах, по цивільних, тобі необов'язково бути на лінії фронту для того, щоб опинитися в епіцентрі зйомок цих подій.І оці дискусії - вони привели до дуже багатьох важливих речей. Якщо говорити про останній обстріл, про який ви згадали, Святошинського району, ви пригадуєте, і, напевно, наша аудиторія може пригадати фотографію тіла 11-річної дівчинки, яку піднімали з-під завалу. Воно було закрите. Чи ця фотографія вразила менше, якщо ми знаємо, що цій дитині 11 років і її вбила російська ракета?Ні. Вона вразила не менше. Ми не знаємо, в якому стані дитина вночі могла бути, - це просто про кейс говорю конкретний. Ми не знаємо, в якому стані дитина, людина могла бути вночі: вона могла бути гола, вона могла бути, перепрошую, загалом гола або лише в білизні. Це право на повагу в загибелі теж. Не для того, щоб когось там роз’ятрити. Але оця повага - вона була проявлена.І це фото - воно вражаюче. Те, що робили Євген і Мстислав, коли вони знімали у Маріуполі, - так, це вражаючі речі, але ж ми там не говоримо про порушення етики. Ми кажемо про ті речі, які знімалися безпосередньо в епіцентрі подій, коли світ взагалі не уявляв, що таке може бути в Європі чи в європейському місті  посеред ХХІ століття. Але коли ми кажемо про те, що є рідні, які просять фотографів дати попрощатися, які просять не фотографувати, наприклад, під час процесу кремації, - вони мають право попросити не фотографувати під час процесу кремації, так?Якщо ми говоримо, наприклад, про те, що фотографія, в якій може не бути крові, але вона може розповісти історію, - як фотографія однокласників загиблого хлопчика, які весь день обнявшись простояли. І оце було зроблено "ВВС Україна", здається, Жанна Безпечук робила про це репортаж, українська журналістка.Для мене особисто ця фотографія варта десятків якихось інших фотографій з більш натуралістичними зйомками. Тому що в цьому фото дітей - просто спинами, навіть без облич - я бачу історію любові, я бачу історію переживання за свого однокласника, я бачу їхній вік, що це підлітки фактично, я бачу якусь відданість, я бачу надію, потім я бачу безнадію.І оці всі емоції я бачу, і їх побачить будь-хто, кому у світі буде показана ця фотографія. Тобто ми говоримо про те, що ми розповідаємо цим історії. Ми говоримо про те, що питання не в залякуванні. Тому що є такий дивовижний ефект, який, наприклад, мене надзвичайно дратує як українку, як українську громадянку, але при цьому я, як дослідниця, розумію, що це працює і я не можу дратуватися, тому що я тоді не мала б дратуватись. Я констатую, що так є: на жаль, для дуже багатьох аудиторій у західних та європейських країнах, звиклих до сибаритського якоюсь мірою життя, це може бути забагато. Вони можуть сказати: просто припиніть стріляти і припиніть робити те, що сприяє тому, що вас убивають. А це неправильно. Тобто ми доб’ємося зворотного ефекту - не підтримки нашої країни, а підтримки припинення війни як такої.Ні, я не готова сказати, що ми обов'язково цього доб'ємося. Ні, ні, не дай Бог, не треба. Я просто кажу про те, що не працює, наші бажання не завжди матеріальні. Якщо ми думаємо, що ми кількістю якихось фотографій з повним порушенням кордонів обов'язково доможемося того, що світ, як ми любимо казати, правильно зрозуміє, про що українська війна, то річ у тому, що все складніше.Світ складніший, аудиторії складніші, культури складніші. Якщо ми вивчаємо різні культури, ми можемо побачити, що в різних культурах навіть є так званий образ ідеальної жертви. Десь це дитина, десь це жінки, діти й ті люди, які вважаються соціологічно більш безпорадні, - жінки і діти, старші люди. І, наприклад, є велика проблема з таким самим ставленням до військових. Тому що вважається, що це типу професійна армія, отже, професійний ризик гинути. Це неправильно, але якщо ми говоримо чисто науково, то це існує.І треба розуміти, що все працює в значно складніших взаємозв'язках. Я розумію, як дратує, коли ти починаєш говорити про складність, я розумію, що це дуже бісить. Хочеться дуже просто - хочеться одну фотографію, яка зупинила війну, хочеться одне фото, яке вразило світ.Але війна четвертий рік широкомасштабна і 11-й рік, як війна почалася, а світ все вражається і вражається. І одне фото ніяк його не вразить. Отже, це означає, що все трошечки складніше, ніж нам хочеться. Це трошечки більше роботи, ніж нам хочеться. Трошечки більше зусиль. Шлях, пов'язаний якоюсь мірою з розчаруваннями.А потім знову головне не розчаровуватися і все-таки продовжувати шукати підходи до аудиторії, шукати людей, які можуть говорити. "Оскар" - це фантастична комунікація, але просто поширене фото у фейсбуці однієї людини, яке прочитали сусіди з мого СББ, - вибачте, це не "Оскар", не треба приписувати собі того, що ви не зробили.І при цьому найважливіше, що я хочу сказати: якщо ми не будемо поважати право своїх людей на кордони, на повагу до людей у смерті чи в загибелі, право родин бачити висвітлення цієї події, пов'язаної з похороном чи похованням у той чи інший спосіб, – хто ми тоді? Ми маємо поважати бодай це право.Мені іноді здається, що українцям потрібно щось на кшталт того, як-от з інститутом донорства в нашій країні на законодавчому рівні відбулося, коли кожна людина вирішує, як зрештою вона може розпорядитися своїм тілом, навіть після того, як вона закінчує свій земний шлях. Адже є люди, які усвідомлюють, що, якби з ними щось сталося, вони б хотіли, щоб це допомогло. Я, наприклад, одна з таких людей. Волайте про мене, знімайте, як хочете, якщо це допоможе.Христино, але у вас є рідні. Розумієте, коли я читаю пости у фейсбуці про те, що робіть з моїм тілом все, що хочете, я одразу починаю думати: а ви спитали у своєї, перепрошую, мами? Життя складне.Так. Життя дуже складне. Коротко хотіла би так само зауважити з вами питання російської дезінформації і, зокрема, штучного інтелекту, як він цьому сприяє. Ми просто в засиллі перепостів оцих згенерованих ШІ картинок. І це стосується, до речі, не лише нашого, українського сегменту мережі. Те, що зараз відбувається аудіовізуально в мережі, стосується, наприклад, подій у Газі - та сама історія. І коли я бачу, що це шерять люди, які мають певний рівень соціальної відповідальності і не розрізняють, що це Ші, мене це насправді турбує. Це не завжди про українців, до речі. Мені здається, це важливо і це може запустити важливу дискусію в подальшому: штучний інтелект у нашій комунікації - загроза чи допомога?Я не експертка зі штучного інтелекту, але я вам можу одразу сказати, яку загрозу я бачу, як журналістка.Картинки з шістьма пальцями або українськими хлопчиками, які сьогодні народилися, усі шість мобілізувались і їх ніхто не привітав, становлять загрозу для колосальної роботи українських військових кореспондентів і кореспонденток, тих самих наших колег, які отримали "Оскар", яких ми згадали і які продовжують свою колосальну фантастичну роботу.Тетяна Трощинська, фото: fасеbооk/trоsіnskаМасу журналістів і журналісток, документаторів і документаторок, які документують російські злочини, те, що робили росіяни і роблять, продовжують робити на окупованих територіях, реальні історії українських дітей і людей, які перебувають в окупації, реальні катування, реальну оцю всю систему катування і знущання, яку Росія витворила в полоні, - це все знецінюється цим шестипалим хлопчиком. Тому що, коли ви шерите шестипалого хлопчика, ви ставите на один рівень його і реальність.І тоді до вас приходить людина, яка трошечки не вірить, що там відбувається в Україні. Хто на кого там напав? Хто почав війну, як писав у перші дні своєї каденції президент Трамп. І людина думає: "Боже мій, хто там почав війну? О, шестипалий військовий разом зі своєю нареченою військовою". І потім ви будете доводити, що це створив ШІ, а це є реальність. І як ви доведете, де є реальність, а де є реальність, що створив штучний інтелект?Штучний інтелект - це інструмент. Його в жодному разі не можна заборонити. Хоча, наприклад, у Сполучених Штатах величезна дискусія стосовно авторського права, на яких масивах інформації, на чиїх творах тренували і вчили штучний інтелект і чи тепер штучний інтелект не писатиме твори за Нобелівських лауреатів. Це теж, між іншим, окрема велика дискусія.Але якщо ми говоримо на прикладному рівні, для звичайної аудиторії, то оця річ - це знецінення роботи і знецінення реального життя, реальної правди, війни в Україні. Оце є для мене такою великою загрозою.У нас у країні є чого повчитися і як домовлятися про все це. Я сподіваюся, що цією розмовою ми заглибили наших людей у роздуми про те, як правильно і максимально толерантно одне до одного йти важкою стежкою, на якій ми опинилися.

Еспресо пояснить, кого за мобілізацією можуть призвати вже у липні, а також нові законодавчі ініціативи.На тлі повномасштабного вторгнення в Україні триває загальна мобілізація і воєнний стан, за які було проголосовано Верховною Радою та вкотре продовжено строком на 90 днів – з 9 травня до 6 серпня 2025 року.Під поняттям "загальна мобілізація" розуміють систему швидкого доукомплектування Збройних Сил, яка діє одночасно по всій території України. Цей механізм дає змогу збільшити кількість військових для ведення оборони країни, а також створити резерв громадян, готових служити в армії у разі необхідності.Мобілізація по-новому: останні нововведення та нові законопроєктиНаприкінці січня 2024 року на веб-порталі Верховної Ради з'явився  законопроєкт №10449  від уряду, який було розроблено спільно з Генштабом та народними депутатами. Основна мета запропонованих змін полягає в удосконаленні процесу формування особового складу ЗСУ, ротації та інших процесів, з урахуванням зростання загрози з боку агресора та його прагнення до подальшої окупації нових територій.Після другого читання, 11 квітня, законопроєкт про мобілізацію №10449 було схвалено, а 16 квітня його підписав Президент Володимир Зеленський. Основна частина закону набула чинності через місяць з дня, наступного після його публікації у виданні "Голос України", тобто з 18 травня.Законом скасовано систему строкової служби. Натомість буде впроваджено з 1 вересня 2025 року базову загальновійськову підготовку для громадян України віком від 18 до 25 років в усіх навчальних закладах, яка буде тривати до п'яти місяців у мирний час, а під час воєнного стану - до трьох місяців. Люди, які успішно пройшли цю підготовку, поставлять на військовий облік у ТЦК за місцем проживання. Початком перебування на військовій службі вважається момент відправлення людини до військової частини. Мобілізованого військовослужбовця не можуть одразу скерувати на фронт, оскільки перед цим необхідно пройти базову військову підготовку протягом 2-3 місяців.Крім того, як зазначив народний депутат Олексій Гончаренко, чоловіків віком від 50 до 60 років можуть мобілізувати лише за спеціальним мобілізаційним розпорядженням. Цю позицію підтвердив у коментарі для LІGА.nеt народний депутат Федір Веніславський, член комітету Верховної Ради з питань національної безпеки і оборони. Однак, у цьому питанні все не так однозначно. У ТЦК та СП зазначають, що в Україні немає прямої заборони щодо мобілізації військовозобов'язаних у віці 50-60 років, а відповідну процедуру називають "цілком прозорою". Про це в інтерв’ю "Главреду" розповів Сергій Монукало, начальник сектору мобілізаційно-оборонної роботи Сумського обласного ТЦК та СП. Він пояснив, що військовозобов'язаних цього віку направлятимуть не до штурмових підрозділів, а до забезпечувальних частин або на службу у Державну спеціальну службу транспорту (ДССТ).Важливо зазначити, що парламент затвердив проєкт закону № 10313 "Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення прав військовослужбовців та поліціянтів на соціальний захист", а президент його підписав на початку квітня 2024 року. Цей закон спрямований на гарантування прав військовослужбовців на отримання інформації, медичного забезпечення та відпусток, а також надання поліціянтам права на одноразову грошову допомогу у разі загибелі чи визначення втрати працездатності. Крім того, один із пунктів проєкту виключає з переліку висновків ВЛК "обмежену придатність", натомість залишилось дві категорії: придатні та непридатні. Тобто ті, хто раніше був визнаний обмежено придатним, зобов'язані повторно пройти медкомісію протягом дев'яти місяців із набуття чинності закону (до 4 лютого 2025 року).Однак, через велике навантаження на ТЦК та медкомісії, терміни "перепроходження" були продовжені ще на чотири місяці, тобто до 5 червня. А також, наприкінці січня з'явилась можливість щодо отримання електронного направлення для проходження медобстеження, замість звичайного паперового. Оновлений список захворювань, що слугують підставою рішення ВЛК щодо непридатності або звільнення від мобілізації затверджено від 27 квітня 2024 року №262 Про затвердження Змін до Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України.Не підлягають призову військовозобов'язані з інвалідністю всіх груп та люди, які згідно з рішенням ВЛК є тимчасово непридатними для проходження служби на період від 6 до 12 місяців (з наступним переоглядом).Зміни, що стосуються процедури військового обліку призовників, а також процедури вручення повісток вже в дії. Громадяни за бажанням зможуть зареєструвати свій електронний кабінет у системі призовника, військовозобов'язаного або резервіста "Резерв+", але повістки у електронному форматі не будуть розсилати. Крім того, всі військовозобов'язані після введення в дію закону протягом 60 днів (до 16 липня 2024 року) мали оновити дані за допомогою цього кабінету або особисто прийти в ЦНАП чи ТЦК. Сьогодні громадяни все ще можуть це зробити, але тепер лише двома способами: через застосунок Резерв+ або в ТЦК та СП.Наприкінці червня 2024 року у мобільному додатку "Резерв+" з'явилася можливість використовувати QR-код. За словами Лазуткіна, QR-код з юридичної сторони має таку ж силу, як і традиційний паперовий документ. У разі невиконання військовозобов'язаними та резервістами своїх обов'язків, до ухилянтів може застосовуватись тимчасове обмеження за рішенням суду на право керування особистим транспортом.Оновлений законопроєкт "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" також розглядав можливість демобілізації після 36 місяців безперервної служби у війську, однак ця норма була повністю видалена. Натомість Міноборони планує створити окремий проєкт закону, що буде присвячений питанням демобілізації та ротації військовослужбовців. Цей документ буде створений з урахуванням всіх можливих загроз та ризиків. Таку інформацію озвучив речник відомства Дмитро Лазуткін в етері телемарафону.Законопроєкт про демобілізацію залишається складною темою, яка торкається соціальної справедливості та обороноздатності, зазначає Сергій Згурець. Генштаб не підтримує ухвалення нового проєкту закону від Міноборони через ризик одночасного звільнення понад 108 тисяч військових, що може послабити бойові підрозділи. Натомість Міноборони пропонує альтернативи: реабілітація, відпустки та обов’язкова ротація. Однак, будь-які запропоновані варіанти потребують затвердження на державному рівні. У зв’язку з цим відомство пропонує перенести розгляд законопроєкту.Нещодавно стало відомо, що українських бійців, які перебувають на фронті ще з 2022 року, поступово планують відводити з передової. Про це розповів генерал-лейтенант Іван Гаврилюк, колишній заступник міністра оборони, пише Укрінформ. За його словами, нині триває завершальна стадія розробки спеціального механізму ротацій, який дасть змогу оновлювати особовий склад та залучати нових людей для підготовки і своєчасної зміни військових, що беруть участь у бойових діях.Зміни стосуються і мотивації для військовослужбовців, зокрема, після підписання контракту надається можливість одноразового отримання сертифіката на придбання автомобіля на суму 150 тисяч гривень, а також компенсація в розмірі 50% від суми першого внеску за держпрограмою "Є-оселя" та інше.Оновлення стосуються також військовозобов'язаних, які перебувають за кордоном. Без військово-облікових документів чоловіки тепер не мають змоги оформити паспорт, закордонний паспорт або отримати консульські послуги. Для уникнення неприємностей українці, які перебувають за кордоном, мали також оновити свої персональні дані протягом 60 днів після набуття чинності закону про мобілізацію. Це можна зробити, зв'язавшись з ТЦК за допомогою телефону або через електронну пошту.Ще одна ініціатива, яка стосується українців, які перебувають закордоном, може скоро набути чинності. Громадянам нададуть можливість дистанційно оформити бронь від мобілізації, що дозволить офіційно працевлаштуватися в Україні через спеціальні центри за кордоном - Unіty Нub. Про це розповів міністр національної єдності Олексій Чернишов, пише Економічна правда."Наше завдання таке, щоб людина, коли перетинає кордон, вже мала такий статус, який не дозволяє йому потрапити у ситуацію, коли між кордоном і заводом його мобілізують", - пояснив Чернишов.Крім того, запуск нового мобільного додатку для військовослужбовців під назвою "Армія+" вже відбувся. Він має полегшити виконання повсякденних завдань для всіх військовослужбовців. Про це розповів у вечірньому відеозверненні Президент Володимир Зеленський.Раніше, заступниця міністра оборони України з питань цифрового розвитку, цифрових трансформацій і цифровізації Катерина Черногоренко розповідала, що українські військові можуть скористатися найважливішими функціями цього додатку. По-перше, військове ІD - посвідчення військовослужбовця, а також ще одна дуже важлива функція - це електронні рапорти, пише УНІАН.У вересні 2024 року до Парламенту було подано законопроєкт №12076, який пропонує зміни до Закону "Про військовий обов’язок і військову службу", зокрема щодо військового обліку 17-річних. Нині документ вже набув чинності, тож тепер юнакам не потрібно проходити ВЛК перед постановкою на облік. Також, того року, коли юнаку виповнюється 17 років, він має стати на облік саме у період з 1 січня до 31 липня. Зміни передбачають і нові способи постановки на військовий облік та уточнюються обставини, коли порушення цих строків не тягне за собою покарання. Важливо також те, що нині у Верховній Раді розглядають законопроєкт №12442, який передбачає кримінальну відповідальність через порушення законів у сфері оборони та мобілізації. Йдеться про притягнення до відповідальності керівників ТЦК та СП, а також голів та членів ВЛК у разі порушень, пов’язаних із мобілізаційною підготовкою та призовом.Документ передбачає покарання посадовців ТЦК та СП, а також членів ВЛК, хто незаконно відправляють на службу людей, які непридатні, або ж, навпаки, допомагають уникнути призову тим, хто має служити.Мобілізація в Україні на сьогодні: кого можуть призвати вже у липніІз початку липня, як і раніше, отримати повістки можуть чоловіки віком від 18 до 60 років, які є військовозобов'язаними, відповідають вимогам за станом здоров’я та не мають інших підстав для відтермінування служби.Загалом, військове керівництво країни зазначає, що насамперед для доукомлектації армії потрібні люди з бойовим досвідом – штурмовики, артилеристи тощо. Другорядно - фахівці з різних сфер: водії, ІТ-спеціалісти, зв'язківці. Адже мобілізаційні процеси здійснюються не лише для бойових дій на фронті, а також для виконання різноманітних завдань. Один із можливих напрямків служби у таких випадках - це робота в штабі. Це означає, що в армії є потреба в професіоналах різних спеціальностей.Так, мобілізації можуть підлягати такі групи військовозобов'язаних:чоловіки віком від 18 до 60 років, які придатні та обмежено придатні за станом здоров’я під час воєнного стану, якщо вони мають військовий досвід;чоловіки віком від 25 років до 60 років, які придатні та обмежено придатні (повинні були повторно пройти військово-лікарську комісію — до 5 червня 2025 року та отримати статус "придатні" чи "непридатні") за станом здоров’я під час воєнного стану, якщо вони не мають досвіду військової служби;чоловіки віком від 18 до 60 років, які зняті та виключені з військового обліку, однак визнані придатними або обмежено придатними (повинні були повторно пройти військово-лікарську комісію — до 5 червня 2025 року та отримати статус "придатні" чи "непридатні")  через стан здоров'я в умовах воєнного стану на підставі рішення ВЛК.Граничний вік для мобілізації залишився незмінним та не застосовується до чоловіків, які досягли 60-річного віку.Добровільно прийняти рішення щодо вступу на військову службу можуть:жінки віком до 60 років, які придатні за станом здоров’я; призовники віком від 18 до 25 років, які раніше не брали участь у виконанні строкової служби – на службу за контрактом;люди з інвалідністю, а також ті, хто отримав право на відтермінування від мобілізації через сімейні обставини.Наприкінці вересня до Верховної Ради внесли законопроект №10084, метою якого є внесення змін до закону про військовий обов'язок і військову службу, аби зняти вікове обмеження на добровільне проходження військової служби. Йдеться про військовослужбовців, які будуть визнані ВЛК придатними до служби, володіють значним рівнем професійної підготовки та практичним досвідом. Як зазначалось раніше, в Україні максимальний граничний вік мобілізації – 60 років.Автори проєкту Юрченко Олександр та Бурміч Анатолій зазначають, що цим документом вони усувають "вікову дискримінацію". Адже обов'язок захищати Батьківщину є закріпленим у Конституції і відмова українцям у проходженні служби у віці понад 60 років є порушенням їхніх конституційних прав. До того ж нардепи наголошують, що таким чином можна поповнити лави армії, вмотивованими та досвідченими військовими. Проєкт був зареєстрований на сайті Верховної Ради у вересні 2023, однак і досі перебуває на етапі опрацювання в комітеті.На противагу цьому, на порталі Парламенту 18 листопада 2024 року було зареєстровано законопроєкт №12222, що передбачає зниження граничного віку проходження військової служби з нинішніх 60 до 55 років. Сьогодні проєкт перебуває на стадії опрацювання в комітеті. Водночас, член Комітету Верховної Ради з питань нацбезпеки Федір Веніславський у коментарі "Українському радіо" заявив, що цей документ наразі не має високі перспективи для розгляду в найближчий час. За його словами, у нинішніх умовах, коли ворог активізує мобілізаційні зусилля, Україна не може дозволити собі такі зміни. Ще одним гучним нововведенням стала реєстрація на сайті Верховної Ради законопроєкту №11079-1 про мобілізацію засуджених, він також був підписаний 17 квітня 2024 року. Цим документом вносять певні зміни до законодавства, які передбачають надання засудженим можливості умовного дострокового звільнення від відбування покарання за умови, що вони погодяться на контрактну службу за Збройних Силах України. До цього часу чинне законодавство не дозволяло мобілізувати людей, які відбувають покарання та тих, хто мають судимість, навіть у випадках, коли вони виявляють бажання служити.Мобілізація молодшаєУ квітні 2023 року на сайті Верховної Ради з’явився законопроєкт № 9281, який передбачає зменшення граничного призовного віку з 27 до 25 років. Таке рішення було обумовлено тим, що значну кількість чоловіків призовного віку не могли мобілізувати, оскільки вони не досягли віку 27 років та не мали статусу "резервіста" та  "військовозобов’язаного", тобто їх могли призвати лише на строкову службу, яка в умовах війни не проводиться. Згодом, законопроєкт підтримав Кабмін та 5 травня 2023 року його було передано на підпис до президента. Майже через рік, а саме 2 квітня 2024 року, ухвалений парламентом закон таки був підписаний Володимиром Зеленським. Тобто, з 4 квітня набув чинності Закон № 3127-ІХ "Про внесення змін до Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", де йдеться про зменшення призовного віку із 27 до 25 років.В оборонному відомстві зазначають, що під час воєнного стану таке тривале перебування людей призовного віку на обліку є недоцільним. До того ж це є прямим наслідком того, що до лав ЗСУ не можуть залучити значну частину придатних до служби чоловіків. Як зазначають військові, на фронті не вистачає молодих людей.Насправді, тут потрібно враховувати всі фактори і не перетнути "тонку межу" між бажанням щодо захисту держави та перспективами майбутнього України після перемоги, зазначає історик та військовий експерт Михайло Жирохов. Йдеться про демографічні причини, настрої в суспільстві та рівень загальної підготовки юнаків. До того ж не варто забувати, що з початком повномасштабного вторгнення, до лав Збройних Сил добровільно приєдналась значна кількість молодих людей, яким ледь виповнилось 18 років, тому сьогодні у війську можна побачити всі вікові категорії.У Верховній Раді 16 вересня 2024 року розглянули доопрацьований законопроєкт №11379-д, який передбачає заборону мобілізації юнаків до 25 років. Проєкт було прийнято, нині він чекає на підпис Президента. Через наявну "прогалину" в законодавстві, сьогодні було можливо мобілізувати військовозобов'язаних віком до 25 років, якщо вони визнані непридатними в мирний час або обмежено придатними під час воєнного стану. У Теlеgrаm-каналі нардеп Олексій Гончаренко повідомив, що мобілізацію обмежено придатних чоловіків, яким 18-25 років, офіційно зупинили відповідно до директиви Командування Сухопутних Військ. Хоча українська влада нині й досі рішуче відкидає ідею мобілізації з 18 років, яку пропонують США, в Офісі президента України вже впровадили зміни до законодавства та указів глави держави, щодо запровадження добровільного контракту для чоловіків віком до 25 років. Ініціатива "Контракт 18-24" спрямована на залучення тих, хто не підлягає обов’язковій мобілізації, та передбачає низку привілеїв, суттєву матеріальну підтримку для добровольців.Так, контракт на суму 1 мільйон гривень має авансовий платіж у розмірі 200 тисяч гривень одразу після підписання, а залишок у 800 тисяч гривень буде виплачено у декілька етапів. Молоді добровольці, залежно завдань, можуть отримувати "зарплату" до 120 тисяч гривень, а також додаткові виплати за участь у бойових операціях. В результаті загальна сума виплат за рік контракту може досягти до 2 мільйонів гривень. Крім того, для військових передбачені вигідні умови: пільгова іпотека, безкоштовне навчання та медичне обслуговування, а також можливість виїжджати за кордон після виконання контакту.Електронний реєстр військовозобов'язанихЩе у вересні 2023 року на сайті Верховної Ради з'явився законопроект, який стосується створення електронного реєстру військовозобов'язаних. Народні депутати запропонували зібрати всю доступну особисту та службову інформацію про військовозобов’язаних і резервістів у електронних реєстрах і базах даних у єдиний е-реєстр.Тобто, передати Міністерству оборони інформацію з державних реєстрів: МВС, Податкової служби, МОЗ, Держміграційної служби та інших відомств. Відповідно до проєкту закону, в автоматичному режимі військове відомство буде отримувати інформацію та особисті дані про українців віком 18-60 років. Включно з номерами телефонів, електронною поштою, відомостями про сімейний стан, роботу військовозобов’язаних та інше.Сьогодні е-реєстр "Оберіг" працює повноцінно, а в особистому кабінеті громадяни зможуть уточнити внесені дані та подати відомості до ТЦК через "Резерв+"."Це закрита система, яка має свій захищений контур. Всі вимоги (захисту - ред.) до неї витримані. Це достатньо захищений продукт, який немає жодних натяків на можливість бути вразливим. І ми бачимо, що за півтора року повномасштабної війни немає витоку сенситивної інформації", - заявив міністр цифрової трансформації Михайло Федоров у коментарі Еспресо.У свою чергу, Мінцифри проєкт "смарт-мобілізація", про що було анонсовано під час пресконференції в Медіацентрі Україна ще у 2023 році вже працює. З його допомогою військовозобов’язані зможуть самостійно обрати бажану для мобілізації спеціальність та підрозділ. Так, у застосунку "Резерв+" вже є функція пошуку вакансій в Силах оборони. Уникнення або мінімізація корупційних схем є однією з основних завдань, які вирішує ця ініціатива. З іншого боку, новий підхід ґрунтується на максимальній прозорості та доступності інформації для кожного громадянина. Прийнявши рішення мобілізуватися, людина отримує можливість обрати таку спеціальність, яка відображає її унікальні здібності та особисті прагнення. До того ж зникає фактор невідомості, адже подавши заявку, та успішно пройшовши відбір, вона має можливість пройти навчання та здобути посаду, що відповідає саме її вибору. Такий підхід дозволяє кожній особі реалізувати свій потенціал та отримати можливість працювати в сфері, яка найбільше відповідає її уподобанням та навичкам.На початку квітня 2024 року, АрміяІnfоrm опублікувала інтерв’ю з Черногоренко, яка відповідає за напрямки цифрового розвитку, трансформацій та цифровізації. "Я вважаю, що людина має мати можливість мобілізуватися або підписати контракт саме до такого командира, якому він чи вона довіряє. Це - цільовий рекрутинг. Цивільна аналогія: коли після випуску з вишу за кращих студентів борються працедавці", - розповіла Черногоренко.Фото: соцмережіХто має право на виїзд за кордон? Заборона виїзду для військовозобов'язаних громадян України, які віком від 18 до 60 років, за певними винятками, залишилась незмінною.Це правило спрямоване на забезпечення безпеки та добробуту громадян України під час періодів, коли держава перебуває в стані війни або мобілізації, але враховує індивідуальні потреби людини.На час дії воєнного стану питання перетину кордону громадянами України регулюється постановою Кабінету Міністрів України № 57. Згідно з цим правовим актом виїжджати за територію країни можуть такі військовозобов'язані чоловіки:ті, хто з медичних причин отримали дозвіл на виїзд (за станом здоров’я)за сімейними обставинамиза професієюз метою допомоги ЗСУдержслужбовціТакож, радимо звертати увагу на інформацію, яка є на офіційному веб-порталі Державної прикордонної служби України. Працівники цієї служби діють згідно з наказами та вказівками свого безпосереднього керівництва. Це важливо враховувати, оскільки їхні дії можуть базуватися не лише на загальних правилах, але й на конкретних внутрішніх інструкціях та розпорядженнях.Щодо жінок, відповідно до закону громадянки України можуть вільно виїжджати за кордон. Проте не слід забувати, що існують винятки. Обмеження на виїзд розповсюджуються на жінок, які обіймають посади в уряді та народних депутатів.Військовий облік медикинь та чи буде мобілізація жінок?З 1 жовтня 2023 року в Україні жінки з медичною та фармацевтичною освітою стали на військовий облік. Однак у пресслужбі МОЗ пояснили, що постановка на облік у ТЦК не обов'язково передбачає їхню мобілізацію. Такий облік дає можливість побачити об’єктивні резерви медичного персоналу та дає змогу визначити наявний медичний потенціал серед жінок та їхню готовність допомагати в умовах воєнного стану. "Тому з 1 жовтня 2023 року на військовий облік мають стати всі жінки-медики та жінки-фармацевти, які з певних причин там не перебували. Постановка на військовий облік не дорівнює мобілізації. Облік необхідний лише для узагальнення даних про наявний резерв медиків у державі", - зазначили у відомстві.До того ж такі норми законодавчо закріплено ще 1992 року ч. 11 ст. 1 ЗУ "Про військовий обов’язок і військову службу". Жінки медичних професій підлягають військовому обліку, якщо вони відповідають віковим (до 60 років) та медичним (визначається ВЛК) критеріям для проходження служби.Згідно з постановою Кабміну від 30 грудня 2022 р. № 1487, жінки, які мають відповідну медичну та фармацевтичну освіту, але не перебувають на обліку у ТЦК, можуть влаштовуватись на роботу як невійськовозобов’язані ще протягом трьох років, тобто до кінця 2026 року, - як пояснила юристка Галина Токмач.Проте роботодавці зобов’язані повідомити ТЦК СП про те, що співробітниця їх організації/установи має медичну освіту, але не перебуває на військовому обліку. Якщо жінка працює не за фаховою спеціальністю та не надавала роботодавцю документ про наявну медичну освіту, то відповідно ТЦК СП ця інформація не стане доступною ніяким чином.Важливим доповненням є те, що українки, які перебувають на військовому обліку, зможуть перетинати кордон під час воєнного стану. Пресслужба МОН офіційно підтвердила інформацію: "Жінки-медики та жінки-фармацевти можуть безперешкодно виїжджати за кордон. Починаючи з 1 жовтня 2023 року жодних змін в умовах виїзду за кордон для жінок - не буде. Кожна жінка з медичною та фармацевтичною освітою може вільно перетинати державний кордон в незалежності від того, стоїть вона на військовому обліку чи ні. Наразі обмеження діють лише для деяких категорій державних службовців та посадових осіб, які обіймають певні посади". Однак, нова хвиля занепокоєння щодо мобілізації жінок почала ширитись соціальними мережами наприкінці вересня 2024 року. Тоді, на веб-порталі Верховної Ради зареєстрували проєкт №12076, який пропонує внести зміни до ЗУ "Про військовий обов'язок і військову службу". У ньому зокрема йдеться про уточнення норм щодо військового обліку жінок, які мають бажання пройти базову військову підготовку. Згідно із запропонованими змінами, перед початком служби вони, за власною згодою, будуть поставлені на військовий облік призовників. Після базової підготовки таких жінок зараховуватимуть до військового обліку військовозобов'язаних, зазначають в матеріалі ЮРЛІГА. У січні 2025 року документ набув чинності, адже його підписав Президент. Згідно з Конституцією України, всі зобов’язання, які покладені на чоловіків під час дії воєнного стану, автоматично поширюватимуться і на цих жінок. Водночас законодавство про мобілізацію не передбачає обов’язкового проходження служби жінок у ЗСУ. Представниці жіночої статі можуть долучитися до армії виключно на добровільній основі, уклавши відповідний контракт. Що означають поняття "повна мобілізація" та "посилення мобілізації" на практиціБойові дії тривають, і Україна не припиняє наступати для звільнення всіх своїх територій. Незважаючи на такі значні цифри втрат серед окупантів, з української сторони теж існує потреба у поповнені резервів. Якщо ж говорити про "повну мобілізацію", то в правовому полі України таке поняття взагалі відсутнє. Існують лише терміни – часткова і загальна мобілізація. Тож страхітливі історії про повну мобілізацію всіх чоловіків можна сприймати лише як добре продуману ІПСО.Наприкінці березня 2024 року Головнокомандувач ЗСУ Олександр Сирський повідомив у інтерв'ю Укрінформу, що завдяки оптимізації навантаження між різними частинами та підрозділами Сил оборони, а також проведенню оцінки можливостей українського війська, вдалося "значно знизити" потребу в мобілізації резервістів."За рахунок перегляду наших внутрішніх ресурсів та уточнення бойового складу ЗСУ ця цифра (500 тис. резервістів, — ред.) була суттєво зменшена. Ми очікуємо, що у нас буде достатньо людей, здатних захищати Батьківщину. Йдеться не лише про мобілізованих, а й про добровольців", - розповів Сирський.Однак, 29 жовтня секретар РНБО Олександр Литвиненко, під час промови у Верховній Раді наголосив на потребі додаткової мобілізації в Україні, пише LІGА.nеt. Відповідно до його слів, для досягнення 85% укомплектованості військових частин необхідно призвати ще 160 тисяч військовозобов'язаних. Він підкреслив, що такі дії є ключовими для зміцнення обороноздатності країни, зважаючи на поточні виклики, які постали через ситуацію на фронті.Нині точні цифри та плани щодо мобілізації не повідомляють. Водночас Сирський підкреслив, що головний шлях доукомплектування армії – це подальше проведення мобілізаційних заходів, пише РБК-Україна. Головнокомандувач також акцентував, що процес має бути прозорим, відповідати закону та не створювати шоку в суспільстві:"Водночас я наполягаю на мобілізації з обов’язковим дотриманням законності та прозорості в роботі ТЦК. Для людей мобілізація не має бути шоком. Всі наші територіальні центри комплектування повинні змінитися. Визначено завдання президентом України - верховним головнокомандувачем".Фото: gеttyіmаgеsЯкі бувають види повісток та де їх можуть вручити Сьогодні в Україні передбачено законом чотири види повісток. Однак, відповідно до доповнення статті 18−1 ЗУ про військовий обов’язок і військову службу, в період воєнного стану не відбувається призов на строкову військову службу. Оскільки новий проєкт щодо мобілізації схвалено, з моменту набуття чинності (18 травня 2024 року) всі військовозобов'язані чоловіки повинні були оновити свої дані в ТЦК, ЦНАПі або через е-кабінет протягом 60 днів.Крім того, сьогодні й досі діють норми визначені Порядком проведення військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів, закони про мобілізацію, військову підготовку та обов'язок. Відповідно до цих правил існують випадки, коли чоловікам необхідно самостійно звертатися до територіального центру комплектації без отримання повістки, зокрема, щоб оновити дані.У 2025 році чоловіки можуть отримати такі види повісток:Для уточнення облікових даних. Видаються з метою оновлення та уточнення інформації про стан здоров'я особи, склад сім'ї, місця роботи та інших важливих даних. На проходження військово-лікарської комісії (ВЛК). Ця повістка підписана начальником Територіального військового комісаріату, вимагає пройти медичний огляд. Разом з повісткою додається спеціальна картка дослідження та медичного обстеження. У цій картці буде внесено висновок ВЛК щодо придатності до військової служби, непридатності або обмеженої придатності.Мобілізаційне розпорядження. Така повістка видається військовозобов'язаному після того, як медкомісія визнала його придатним для військової служби.Повістка щодо призову на військову службу до Збройних Сил України.Тож, в повістці обов'язково повинна бути зазначена мета виклику військовозобов'язаної людини.Нові правила у процедурі вручення повісток Речниця територіального центру комплектування та соціальної підтримки Аліна Кривошея розповіла, хто має право вручати повістки: "Повістку може вручити не лише посадова особа ТЦК та СП, а й органи місцевого самоврядування, керівники підприємств, установ, організацій, у тому числі закладів освіти".А з місцем вручення даного документу трохи важче. На практиці законодавством не встановлено конкретне місце для вручення повістки, тому фактично це може відбутися в будь-якому місці, як-от у парку, на блокпості чи в іншому громадському місці, або за місцем проживання. Новий закон містить вимогу: під час мобілізації громадяни України у віці 18-60 років повинні мати при собі військово-обліковий документ і пред'являти його за вимогою представника ТЦК, поліцейського чи представника Державної прикордонної служби України у прикордонній смузі, контрольованому прикордонному районі та на пунктах пропуску через державний кордон України. Тепер процес перевірки документів буде проводитись із фото- та відеофіксацією. Крім того, при врученні повістки представники ТЦК зобов'язані за вимогою надавати свої особисті дані, зокрема ПІБ та посаду, а також пред'являти службові посвідчення для підтвердження своєї ідентифікації. У такому випадку повістка буде вважатись врученою після того, як людина особисто її отримала та поставила підпис.Важливо, що з 18 липня 2024 року повістки чоловікам можуть надсилати звичайною поштою після закінчення встановленого законом 60-денного строку на уточнення військово-облікових даних. Це передбачено постановою Кабінету Міністрів №560 від 16 травня.Відповідно до цього документу, повістку вважатимуть підтвердженою навіть у разі відмови від її отримання або відсутності людини проживання за вказаною адресою. Таке "заочне" оповіщення дозволяє вважати чоловіка повідомленим без підпису на повістці.Якщо людина не оновила дані в ТЦК, ЦНАПі або через Резерв+, тоді під час перевірки військо-облікових документів громадянин отримає повістку для оновлення даних. Цю ситуацію пояснив юрист "Столичної правової групи" Володимир Прядка на YоuТubе-каналі компанії."Перевірки військо-облікових документів у громадян на вулиці нікуди не зникнуть і будуть проходити після 16 липня. Результати цих перевірок залежатимуть від того, чи будуть у військовозобов'язаного громадянина оновлені військово-облікові дані, чи ні. У випадку, коли у військовозобов'язаних не виявиться відповідних документів, чи їхні документи будуть неактуальними або не оновленими відповідно до вимог закону про мобілізацію, тоді, такій особі, буде вручена повістка до ТЦК СП на оновлення військово-облікових даних", — розповів юрист.Хто може отримати повторну повістку та наслідки її ігнорування Повторно чоловік може отримати повістку, якщо він не з’явився в ТЦК з першого разу (після першої повістки). До того ж, відповідно до законів України, усі військовозобов’язані протягом семи днів після зміни будь-яких облікових даних мають повідомляти ТЦК. Це стосується зміни місця проживання, роботи, сімейного стану тощо. З цього виходить, що повістку можуть видати знову як для повторного проходження ВЛК (якщо минуло більше року з проходження огляду), так і для перевірки персональних даних чи обставин відстрочки.Згідно з новим законом, у разі невиконання військовозобов'язаними та резервістами своїх обов'язків, до ухилянтів може застосовуватись тимчасове обмеження за рішенням суду на право керування особистим транспортом. Тобто, у випадку невиконання військовозобов'язаним своїх обов'язків ТЦК має право звернутися до Нацполіції для адміністративного затримання та приведення військовозобов'язаного. Якщо це неможливо здійснити, ТЦК надсилає громадянину лист з вимогою щодо виконання обов'язків. У разі невиконання цієї вимоги протягом 10 днів, ТЦК може звернутися до суду з проханням про обмеження у праві керування автомобілем. Однак, і це обмеження не може бути застосоване, якщо кермування - це основне джерело заробітку людини або авто є необхідністю, оскільки в родині є людина з інвалідністю."Вимога ТЦК - це не повістка ТЦК. Зверніть увагу, що ТЦК подає щодо вас позов для обмеження в праві керування у разі невиконання вами вимоги, а не повістки. Це два різні юридичні терміни. Якщо раніше з повісткою ТЦК потрібно було якось ще морочитися, щоб вручити її особисто, то вимога вважається доправленою автоматично у разі надсилання рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу громадянина. Форма такої вимоги ТЦК ще не існує, принаймні досі її офіційно не опубліковано та не затверджено Міноборони", - розповів юрист Роман Сімутін в матеріалі ТСН.Щодо ігнорування повістки, як зазначає адвокат Ростислав Кравець, передбачена також адміністративна відповідальність – у вигляді штрафу, та кримінальна відповідальність за ігнорування вказівок щодо мобілізації – обмеження волі до трьох років, або позбавлення волі до п’яти років. Але треба мати на увазі, що кожен з таких випадків розглядають індивідуально та з використанням цілого комплексу заходів.У Верховній Раді було зареєстровано ще в грудні 2023 року проєкт закону №10379, що стосується внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення та Кримінального кодексу України. Він спрямований на посилення відповідальності за порушення військового законодавства. Хоча цей документ зазнав значної критики та юристи наголошують на доцільності впровадження такого документу, його все ж таки було підписано Президентом 17 травня 2024 року.Відповідно до закону, штрафи для людей, які ухиляються від мобілізації, такі: за недотримання правил військового обліку накладається штраф у розмірі від 3 400 до 5 100 гривень. За порушення повторно або в особливий період сума зростає до 17 000-25 500 гривень. Крім того, передбачена відповідальність за порушення законодавства, що стосуються оборони та мобілізації.Однак у березні 2025 року парламент ухвалив законопроєкт, що передбачає знижку на штраф від ТЦК для військовозобов’язаних, які сплатять їх добровільно. Відповідно до документу №12093, якщо військовозобов’язаний, якого оштрафували, впродовж 10 днів звернеться до відповідних органів та внесе платіж, сума штрафу буде зменшена вдвічі, тобто буде надана знижка у розмірі 50%. Це означає, що замість 17 000 гривень, а саме така сума мінімального штрафу, громадянину доведеться сплатити лише 8500 гривень.Крім зниженої суми штрафу, даний законопроєкт також передбачає скасування адміністративних проваджень щодо порушень військового обліку для громадян, які самостійно приймуть рішення щодо вступу до лав Збройних сил. Нині документ вже підписано Володимиром Зеленським. У Мінюсті розповіли, що за несплату штрафів щодо порушення правил мобілізації, можливе блокування рахунків, а далі навіть вилучення коштів, рухомого та нерухомого майна, пише Суспільне. Штраф слід сплатити протягом 15 днів після отримання постанови (ст. 307 КУпАП). Якщо ж цього не зробити, справа передається виконавчій службі (ст. 308 КУпАП), яка може заморозити банківські рахунки, нарахувати подвійну суму штрафу та додаткові витрати, передбачені урядом. У першу чергу стягнення проводиться з коштів у гривні чи валюті. За їх відсутності – із майна, яке не підпадає під арештний захист.Хто не підлягає мобілізації через відстрочку Оновлений закон має низку норм, які стосуються відстрочки від призову під час мобілізації. Тому, коли 18 травня документ набув чинності, саме таким категоріям осіб тепер надається відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації:люди, які заброньовані державними органами, підприємствами, установами тощо;люди з інвалідністю (наприклад, якщо у людини 2 група інвалідності, мобілізація такої особи можлива лише за власним бажанням);люди, які тимчасово непридатні за рішенням ВЛК (на період 6-12 місяців, потім потрібно пройти переогляд);люди, які мають трьох і більше неповнолітніх дітей на утриманні (тобто, мобілізація багатодітних батьків не буде проводитись). Винятком є ті, у кого є заборгованість з оплати елементів, якщо загальний розмір заборгованості перевищує суму платежів за 3 місяці;жінки та чоловіки, які мають на утриманні неповнолітню дитину або дітей, у випадку, якщо другий з батьків цієї дитини помер, був позбавлений батьківських прав, визнаний зниклим безвісти або оголошений померлим;люди, які виховують неповнолітню тяжкохвору дитину або дитину з інвалідністю;люди, на утриманні яких повнолітня дитина з інвалідністю І-ІІ групи;усиновлювачі, на утриманні яких перебувають діти до 18 років, які на момент усиновлення були дітьми-сиротами або дітьми, які позбавлені батьківського піклування;ті, хто займаються постійним доглядом за хворою дружиною/чоловіком, дитиною, а також своїми батьками або батьками чоловіка чи дружини (згідно певних умов), які за висновком спеціальних медичних комісій потребують неперервного догляду;опікуни людини, яка визнана судом недієздатною;люди, що мають чоловіка або дружину, яким встановлена інвалідність І-ІІ групи;люди, що мають чоловіка або дружину, яким встановлена інвалідність ІІІ групи внаслідок важких захворювань, втрати кінцівок та органів або за наявності у людини, яка має інвалідність ІІІ групи важкої хвороби, психічного розладу, паралітичних синдромів та інше;люди, в яких один із своїх батьків або батьків чоловіка (дружини) має інвалідність І-ІІ групи та згідно з законом зобов’язані їх утримувати, за умови, що немає інших людей, які не входять до числа військовозобов’язаних (виключенням є люди, які самі мають інвалідність, потребують постійного догляду або знаходяться у в'язниці). У випадку відсутності невійськовозобов'язаних людей, які могли б здійснювати догляд за людиною з інвалідністю І-ІІ групи, такий догляд може здійснювати лише один військовозобов'язаний, якого має обрати людина з інвалідністю.члени родини з числа другого ступеню споріднення (не більше одного) людини з інвалідністю І-ІІ групи, які займаються постійним доглядом за нею, за умови відсутності людей з числа родини першого ступеня споріднення або, якщо люди першого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду згідно з рішенням спеціальної медичної комісії. Якщо відсутні члени родини першого та другого ступеня споріднення, ця норма застосовується до членів родини третього ступеня споріднення людини з інвалідністю.якщо жінка з чоловіком є військовослужбовцями та мають неповнолітню дитину, один з них може отримати відстрочку та право на звільнення від військової служби (чи то чоловік, чи то жінка);керівники міністерств та їх заступники, керівники державних органів та органів державного управління, чиї повноваження охоплюють всю країну;нардепи України, депутати Верховної Ради АР Крим, уповноважений ВРУ з прав людини;голова та члени Рахункової палати;судді, члени Вищої ради правосуддя та Вищої кваліфікаційної комісії суддів України тощо;працівники різноманітних органів військового управління, військових частин та оборонних організацій, такі як Міноборони, ЗСУ, СБУ, Державна спеціальна служба транспорту, Державна служба спеціального зв’язку та захисту інформації України, Служба зовнішньої розвідки України, Нацгвардія, Державна прикордонна служба України, Управління державної охорони України, апарат МВС та установи експертної служби МВС;службовці, які займають дипломатичні посади, Міністерства закордонних справ України та люди, які мають ранг Надзвичайний та Повноважний Посол;держслужбовці, які оцінюють та готують проекти нормативно-правових актів, проводять їх експертизу. Також це стосується спеціалістів з кібербезпеки, кіберзахисту та інформаційних технологій, які відповідають за розроблення програмного забезпечення, адміністрування баз даних та інші дії, які забезпечують діяльність президента України, ВРУ та КМУ;інші військовозобов’язані або деякі категорії людей у випадках, що передбачені законом.Відстрочку від призову на особливий період під час мобілізації мають:студенти денної або дуальної форми, які здобувають професійну або професійно-технічну, фахову передвищу та вищу освіту. За умови, що цей рівень освіти є вищим за попередньо здобутий. Це стосується також докторантів та тих, хто проходить інтернатуру.наукові працівники установ вищої або передвищої освіти й наукових організацій, які мають науковий ступінь. Також педагогічні працівники в закладах фахової передвищої, професійної, професійно-технічної та загальної середньої освіти, за умови їхньої роботи у відповідних закладах або організаціях не менше ніж на 0,75 ставки;люди, які втратили (смерть або зникли безвісти) близьких родичів (чоловік, дружина, син, донька, батько, мати, рідний або повнорідний брат чи сестра) під час їхньої участі у Антитерористичній операції, збройної агресії РФ у Донецькій та Луганській областях, забезпечені оборони та стримуванні збройної агресії проти України під час воєнного стану (військовослужбовці, люди, які мали відношення до забезпечення безпеки та оборони України та інші).члени родини (чоловік, дружина, син, донька, батько, мати, рідний або повнорідний брат чи сестра) людей, яким було присвоєно звання Герой України посмертно, за мужність, яка була виявлена у період Революції Гідності.Крім того, наприкінці серпня 2024 року парламент ухвалив законопроєкт №11391, що надає відстрочку від військової служби тим, чиї неповнорідні родичі, зокрема, брат чи сестра, загинули або зникли безвісти під час участі у бойових діях з РФ. Раніше ця норма стосувалась лише рідних та повнорідних братів/сестер. Наразі документ вже підписав президент.Не можна також призвати військових, які служили під час воєнного стану та були звільнені в запас через звільнення з полону. До того ж призову під час мобілізації не підлягають військовозобов’язані чоловіки, які пройшли базову загальновійськову підготовку, але не досягли 25-річного віку. Ці дві категорії військовозобов'язаних можуть проходити військову службу за власним бажанням.Проте, Міністерство освіти планує внести зміни до законодавства, які можуть скасувати відстрочку від мобілізації для студентів віком від 25 років. Про це розповів заступник міністра освіти Михайло Винницький у коментарі Новини.LІVЕ. За його словами, зміни можуть торкнутись тих, хто здобуває другу або третю освіту у профтехучилищах."У нас є феномен дуже цікавий. Особа, якій 35-40 років і вона отримувала різні дипломи про вищу освіту, професійну освіту у часи, коли не було загального реєстру дипломів… В нас єдина державна електронна база з'явилася приблизно 10 років тому. Ну і, відповідно, хто вчився раніше, дуже часто може сказати: "А я загубив свій диплом". І раптом він вступає в професійно-технічну освіту без іспитів, бо там не треба НМТ", - зазначив Винницький.Уряд пропонує також дозволити педагогам певних напрямків отримувати відстрочку від мобілізації. Право на це матимуть ті працівники державних і комунальних закладів позашкільної освіти, які станом на 1 січня 2025 року були офіційно працевлаштовані за основним місцем роботи та мали навантаження щонайменше 0,75 ставки. Йдеться про викладачів, що працюють у сферах еколого-натуралістичних, науково-технічних, дослідницько-експериментальних напрямів та військово-патріотичного виховання.Наразі законопроєкт із пропозиціями змін до статті 23 ЗУ "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" перебуває на розгляді профільного комітету.Бронювання працівниківБронювання військовозобов'язаних працівників надає ключовим співробітникам підприємств, компаній, установ та організацій тимчасову відстрочку від мобілізації на термін до шести місяців. Ці працівники є критично важливими для забезпечення стабільної роботи їхніх установ. Про це пише ЛІГА:ЗАКОН.  Наприкінці січня 2023 року Кабмін прийняв порядок №76, що стосується реалізації положень Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію". Тоді було оновлено попередню процедуру бронювання військовозобов'язаних. Однак, згодом уряд ще вдосконалив процедуру бронювання військовозобов'язаних під час мобілізації та воєнного стану постановою "Про внесення змін до Порядку бронювання військовозобов'язаних під час дії воєнного стану" № 400, яка стала чинною 2 травня.Відповідно до тексту Порядку, бронюванню підлягають керівники, заступники, а також 50 % від кількості військовозобов'язаних працівників (за певними винятками), що працюють:на підприємствах з мобілізаційними завданнями, якщо це необхідно для їх виконання;на підприємствах, що забезпечують виробництво товарів і послуг для Збройних Сил України та інших військових формувань;на критично важливих для економіки та життєдіяльності населення підприємствах.Ця процедура мала б забезпечувати стабільне функціонування ключових установ в особливий період. Однак, впродовж осені 2024 Кабмін знову переглянув правила бронювання працівників і критерії для визначення підприємств критично важливими. Постанова № 1332 затверджує оновлений порядок бронювання військовозобов'язаних, наприклад, щодо розбронювання, але й впроваджує додаткові обов’язкові вимоги для установ та підприємств. Ігнорування цих змін може унеможливити бронювання працівників, зазначають в Економічній правді. Чинності постанова набрала вже з початку грудня.Якщо заробітна плата співробітника не перевищує 20 000 грн на місяць (або 2,5 мінімальних зарплат на сьогодні), таку людину не можна бронювати навіть у разі роботи на критично важливих підприємствах. Це змушує компанії забезпечувати прозорість виплат і переглядати рівень зарплат відповідно до нових норм. Тобто, фактично економічне бронювання, яке викликало значний резонанс у суспільстві та серед військових, було частково інтегровано до звичайного бронювання.Раніше радник голови Офісу президента Михайло Подоляк розповів в інтерв'ю Новини.LІVЕ, що економічне бронювання сприятиме збільшенню фінансування Збройних Сил України."Ще раз нагадаю, що на одного військового припадає п'ять платників податків. Детінізація української економіки в ідеальному вигляді не відбулася, відтак гроші треба шукати. На сьогодні теж є певне бронювання, виходячи із забезпечення критичної інфраструктури. Те ж саме буде стосуватися економічного бронювання, тільки за прозорими процедурами. Ми додатково бронюємо певну кількість людей і додатково за них платимо. Не розумію, звідки тут про нерівність", - розповів Подоляк. Однак, звісно є чимало противників такого законопроєкту, які вважають, що "економічне бронювання" можна розглядати як спосіб відкупитися від обов'язку захищати країну.Військовий адвокат та юрист Центру підтримки ветеранів Роман Лихачов у матеріалі для NV зазначив, що нові правила бронювання передбачають автоматичне скасування відстрочки за кількох обставин. Серед них: завершення терміну дії відстрочки, припинення підприємством діяльності/виконання робіт, пов’язаних із забезпеченням армії, позбавлення компанії статусу критично важливої чи ліквідація установи, звільнення працівника чи навіть тимчасове припинення трудових відносин.Крім того, як зауважив Лихачов, органи, які присвоюють підприємствам статус критично важливих, мають право здійснювати перевірки у будь-який момент щодо відповідності критеріям "критичності". У разі втрати цього статусу співробітники автоматично позбавляються відстрочки та підлягають мобілізації.

Батьківство – це завжди непросто, адже немає достовірного плану чи покрокової інструкції, як правильного виховувати дитину. Проте турботливі батьки щодня намагаються бути опорою для своїх дітей, навчити їх важливих життєвих цінностей, дарують любов та підтримку навіть тоді, коли самі не знають, як правильно діяти. Для того щоб віддячити матусям та акцентувати на важливості їхньої ролі в житті кожної людини, у травні відзначають День матері. Проте в червні відзначають не менш важливе свято – День батька. Свято поступово набирає популярності, адже в суспільстві дедалі більше говорять про роль тата у вихованні дітей, підтримці родини та формуванні здорових емоційних зв'язків.Коли День батька у 2025 році: дата й історія свята У 2019 році тодішній президент України Петро Порошенко підписав указ №274/2019, яким було встановлено щорічно відзначати День батька у третю неділю червня. У тексті документа зазначено, що свято запроваджено "з метою створення сприятливих умов для зміцнення інституту сім'ї як основи суспільства і визнання на державному рівні ролі батька у вихованні дітей". Тобто, якщо сім’я є основою кожного суспільства, то батько – незамінна опора. Тато з сином, фото: frееріkВсесвітній день батька, як і в Україні, відзначають у другій половині червня. Історія свята сягає початку ХХ століття, вирішальну роль зіграла американка Сонора Смарт Додд. Вона виросла у багатодітній родині, де було п'ятеро дітей, але виховував їх батько самостійно. Після того як її батько помер, Сонора вирішила вшанувати його пам’ять та виступила з ідеєю запровадити спеціальний день, присвячений усім відповідальним і турботливим татам. Її пропозицію не одразу сприйняли на офіційному рівні, проте вже до початку ХХІ століття свято поширилося світом. Так третя неділя червня стала датою, коли в більш ніж 80 країнах світу відзначають День тата.Проте не всі держави дотримуються такого ж принципу. Так, в Італії, Іспанії, Швейцарії та ще в низці країн День батька припадає на 19 березня – день ушанування святого Йосифа, якого вважають зразком турботливого батька. У Німеччині це свято нерозривно пов’язане з Вознесінням Господнім, тож щороку дата змінюється залежно від церковного календаря. Загалом день святкування значною мірою залежить від культурних, релігійних та історичних особливостей кожного регіону. День батька в Україні: традиції святкування Свято почали відзначати в Україні відносно нещодавно, тому усталених традицій нині немає. Проте найвищою цінністю для багатьох батьків є щира увага та турбота з боку дітей. Цікаво також те, що цього дня варто привітати не лише татусів, а також вітчимів, дідусів та інших членів родини, які відіграють важливу роль у родоводі. Тобто тих людей, які є батьками, або хранителями роду. Українці відзначають це свято по-різному, залежно від життєвих обставин. Комусь доводиться вітати рідних аудіо- чи відеодзвінком, тоді як інші влаштовують застілля, збираючи всю родину разом.День батька, фото: frееріkУ будь-якому разі не варто просто нехтувати цим днем, адже навіть невеликі прояви уваги, наприклад листівка від онуків або саморобний торт, будуть цінними. Якщо у вас є можливість, проведіть цей день разом із найріднішими. Звичайна прогулянка, рибалка, спільна поїздка на природу – це один день із життя, який залишить теплі спогади на роки. 

З 5 по 11 червня в Україні триває Зелений тиждень. Це особливий період, який починається напередодні відзначення Трійці (П'ятидесятниці) і завершується на третій день свята. Gаzеtа.uа розповість про традиції святкування та що важливо зробити у ці дні. Що таке Зелений тиждень Зелений тиждень багатий звичаями з давніх-давен. Це час, коли домівки прикрашають свіжою зеленню, вшановують покійних родичів. Дівчата плетуть вінки, а русалки за повір'ями виходять з річок. Саме тому тиждень називається Русальним. Але має він ще іншу назву - Клечальний. Цьогоріч Трійця випадає на 8 червня. Це перший і найважливіший день Трійці, коли церква прославляє триєдиного Бога. Згідно з символом віри, який встановив Нікейський Вселенський собор, Бог має триєдину іпостась: Бог-Отець, Бог-Син і Бог-Дух Святий. Перший день свята вшановує всю Святу Трійцю. На наступний день, 9 червня, відзначається День Святого Духа - також важливе свято для християн. Вшановується Трійця і на третій день - 10 червня. Оскільки всі дванадесяті свята, згідно з церковними традиціями, відзначаються три дні. Тому Зелений тиждень завершується 11 червня. Традиції, які збереглися донині Попри стрімкий ритм життя, багато українців і сьогодні дотримуються традицій Зеленого тижня, особливо в селах і родинах, де шанують народні обряди та духовні звичаї. Це час, коли вшановують природу, духів предків і готуються до великого свята Трійці. Прикрашання домівки зеленню на Трійцю Це одна з найживіших традицій. Люди досі приносять до оселі гілки дерев, особливо липи та запашні трави: м'яту, лепеху, пижмо. А вербу і осику використовувати заборонено. Осикою не можна прикрашати оселю тому, що саме на цьому дереві, за легендою, повісився Іуда. Вербу ж не ламають через те, що вона вже віддавала свої гілочки на Вербну неділю. У багатьох родинах зеленню застеляють підлогу чи ставлять біля дверей - як символ захисту і очищення. Йти на кладовище у Троїцьку поминальну суботу Люди йдуть на цвинтар, несуть квіти, лепеху чи зелені гілки, запалюють свічки. Навіть у містах ця традиція не зникає - згадати рідних у цей день вважається моральним обов'язком. Плетіння вінків і традиційні дівочі обряди У селах досі плетуть вінки з лугових трав - як прикрасу та оберіг. Вінки можна зберігати вдома - вірили, що вони захищають від злих сил і хвороб. Молодь проводить вечорниці, співи, хороводи з елементами давніх обрядів. Відвідування церкви на Трійцю Багато українців ідуть до храму в неділю на свято П'ятидесятниці. У храмах також усе прикрашено зеленню, священики читають молитви за врожай, за мир і добробут родини. Цей день - одне з найбільших церковних свят, тому бажано бути на літургії, сповідатися, причаститися. Молитви в Троїцьку неділю вважаються особливо сильними. Родинні обіди на Трійцю У багатьох регіонах заведено збиратися всією сім'єю, готувати святкові страви, пригадувати померлих. Що потрібно зробити у дні Зеленого тижня Прикрасити дім зеленню, особливо в суботу перед Трійцею. Гілки клена, липи, дуба, а також лепеха, м'ята, любисток, пижмо - усе це символізує життя, силу, захист і присутність Святого Духа. Зелень ставлять біля дверей, вікон, на підлогу, ікони та в храмах - "клечання" вважається духовним очищенням простору. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Теплі вітання зі святом Трійці: вірші та картинки Від чого утриматись Дехто, особливо старші люди, досі уникає купання протягом Зеленого тижня, згадуючи повір'я про русалок. Вважалося, що в цей період водойми небезпечні. У них нібито господарюють русалки. Щоб не потрапити "до них у полон", намагалися уникати купання чи навіть наближатись до річок та ставків. А вже у Русальську середу, 11 червня, "виганяти русалок". Обряди вигнання проводили, аби завершити тиждень і захиститися від нечистої сили. Дівчата водили хороводи, співали, кидали у воду вінки. 8 червня віряни відзначають Трійцю. Свято триєдиності Бога-Отця, Сина і Святого Духа. Його також називають П'ятидесятниця, Зелене свято або Зелена неділя. Святкування Трійці прив'язане до Великодня. Саме тому дата його щороку змінюється. Трійця припадає на 50-й день після святкування Світлого Христового Воскресіння. В храмах на Трійцю проводять святкові богослужіння і великі вечірні служби. Основні символи свята у християн східного обряду - зелені гілочки берези та інших дерев. Ними традиційно прикрашають будинки і церкви. Згідно з народними повір'ями, ці гілочки допомагають закликати добробут та щастя в дім.

В Україні 4 червня вшановують пам'ять дітей, які загинули внаслідок збройної агресії Росії проти України. Щорічно саме 4 червня відзначається Міжнародний день дітей - безневинних жертв агресії, заснований Генеральною асамблеєю Організації Об'єднаних Націй 9 серпня 1982 року. За час повномасштабного вторгнення Росія вбила в Україні 631 дитину. Ще понад 1975 були скалічені, зникли безвісти - 2244. Ці цифри, станом на 26 травня, не остаточні. Адже важко встановити кількість загиблих та поранених в зоні ведення бойових дій, а також на окупованих територіях. Найбільше постраждало дітей у таких областях: Донецькій - 645, Харківській - 492, Херсонській - 208, Дніпропетровській - 242, Київській - 146, Запорізькій - 181, Миколаївській - 119, Сумській - 139. Лише 25 травня під час масованої атаки внаслідок обстрілу міста Коростишів Житомирської області загинули троє дітей: два хлопчики віком 8 та 17 років, дівчинка віком 12 років, а також травмовано 14-річного хлопчика. У Харкові постраждав 14-річний хлопчик. Під час обстрілу населених пунктів Київської області травмовано вісім дітей: дівчатка віком 10, 13, 17 років, хлопчики віком 8, 10, 11, 13 років. У Миколаєві травмовано 17-річного хлопця. Gаzеtа.uа розповідає 15 історій дітей, яких убили російські окупанти. Роман, Тамара та Станіслав Мартинюки були відмінниками У будинок сімʼї Мартинюків 25 травня вночі влучила російська ракета під час масованої атаки на Україну. Тато Ігор і мама Олена втратили трьох дітей - 17-річного Романа, 12-річну Тамару та 8-річного Станіслава. Самі ж батьки отримали травми. Жінка знаходиться в лікарні у важкому стані. Під час прощання директор ліцею № 1, де навчалися діти, описує їх як таких, що "прагнули досконалості у всьому", але не походили повз тих, хто потребував допомоги. Роман був випускником, готувався до НМТ і палко захоплювався історією України. Він доводив свою думку. Поряд з історією у нього була фізика. Казав, що вона легка. Тамара приводила за руку на заняття молодшого брата. Діти вчилися грати на домрі, були відмінниками. Для маленької Томи була заготовлена грамота за відмінні успіхи в навчанні. Як і мама, дівчинка хотіла бути вчителем математики. А Станіслав такий слухняний та розумний був. Все умів за своїм віком. Данило Худя обожнював футбол Вночі 24 квітня російські терористи під час атаки на Київ знищили ракетою будинок, в якому на першому поверсі жив 17-річний Данило Худя з Києва. Хлопець загинув разом з батьком Олегом та мамою Вікторією. Друзі хлопця цілий день сподівалися побачити Данила живим, проте цього не сталось. Данило був студентом Київського авіаційного фахового коледжу Навчався на спеціальності "Авіаційна та ракетно-космічна техніка". Завжди був на позитиві, постійно грав футбол на стадіоні 185-ї школи. У Данила залишились дві сестри і старший брат. З родиною Худя російськими терористами були убиті ще 9 їхніх сусідів. Маргарита Тітаренко любила математику, співи та танці 29 квітня 2025 року росіяни убили 12-річну Маргариту Тітаренко Губиниха Самарського району Дніпропетровщини. Росіяни вдарили дроном по її приватному будинку. Дівчинка спала у кімнаті на першому поверсі будинку. Коли рятувальники дістали її з-під завалів, вона була ще живою. Її шестирічна сестра отримала травми. Ще з дитсадка дівчинка росла вихованою, товариською та талановитою. Займалася співом та танцями. Найбільше любила математику і українську мову. В ліцеї перемагала на різних творчих конкурсах і предметних олімпіадах. Дівчинка прийшла уві сні й попрощалася - у білій сукні та з німбом над головою Сонячна Ліза йшла до логопеда Сонячній Лізі Дмитрієвій із Вінниці було 4 роки, коли її вбила російська ракета. Це сталося 14 липня 2022 року. Це був один з найкривавіших днів. Тоді Росія скинула на Вінницю чотири ракети - загинули 28 людей, понад 200 поранених. В момент влучання ракети мама Ірина везла доньку у візку до логопеда. Дівчинка загинула одразу. Її мама отримала численні травми. З її тіла дістали два десятки уламків ракет. Від неї якийсь час приховували, що донька загинула. Жінка каже, що дівчинка прийшла до неї уві сні й попрощалася - у білій сукні та з німбом над головою. Ірина сім місяців перебувала на реабілітації за кордоном. Тепер заново вчиться жити. Ірина вела блог в соцмережі. Постійно знімала відео та розповідала свою історію та історії про свою доньку. Вона писала, що є мамою особливої дівчинки, яка має синдром Дауна. Останнє відео мама дівчинки записала і виклала в інтернет за 1,5 години до влучання в місто ракети. На ньому вони з усміхненою та життєрадісною дівчинкою йдуть по тротуару на заняття. Ліза знімалася в різдвяному ролику Олени Зеленської 2021 року. В той день перша леді країни виклала відеоролик на своїй сторінці і попросила подивитись на дівчинку, якою вона була за життя. Ярослава Камєнєва убила ракета "Іскандер" перед евакуацією 9-річний Ярослав Камєнєв жив у місті Селідове Курахівського району Донецької області. Напередодні чергового обстрілу міста планував з мамою Наталією евакуйовуватись до Кривого Рогу. Там у гуртожитку одного з інститутів їм підготували кімнату. Але у хлопчика піднялась температура під 40&dеg;С. Його госпіталізували. Лежав під крапельницями. Саме в цю лікарню і поцілила ракета росіян 14 лютого 2024 року. Дитина з мамою загинули на місці. Також тоді загинула 38-річна вагітна жінка, яка перебувала в закладі на збереженні. Померла на руках у матері 7-річна Богдана Косаченко з містечка Середина-Буда на Сумщині сиділа в машині з вітчимом, коли позаду "Ниви" прилетіла ракета 28 листопада 2023 року. В той час її мама Галина саме пішла в магазин "Аврора". Чоловік і дитина отримали тяжкі поранення. Галина та інші люди, які були в магазині, вибігли. Занесли поранених усередину. Богдана померла на руках у матері. Богдана Косаченко навчалася у другому класі місцевої школи. Добре навчалася, гарно малювала, обожнювала тварин. Родина збиралась виїжджати з міста, бо життя тут ставало нестерпним. Не встиг загадати новорічне бажання Для 11-річного Гліба Федюка з Херсона 2023 рік став останнім у його житті. 31 грудня він був на вулиці, коли окупанти обстріляли Корабельний район. Гліб не встиг загадати новорічне бажання. Хлопець міг вирости видатним піаністом, бо навчався у музичній школі. Гліб був учнем п'ятого класу фортепіанного відділу школи мистецтв №1 міста Херсон. За два дні до смерті відсвяткував день народження Станіславу Нагорному із села Багатир Великоновосілківської громади Волноваського району Донеччини тепер назавжди 11 років. 12 жовтня 2023 року російська армія атакувала село із реактивної артилерії. Було дев'ять прильотів у житловому секторі. За два дні до трагедії хлопчик відзначив свій останній день народження. Його згадують здібним учнем, веселим і кмітливим хлопчиком. Був душею компанії, завжди енергійний та усміхнений. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Вбивство росіянами родини з дітьми у Волновасі: в мережі повідомили нові подробиці злочину У вогняній пастці 7-річний Олексій Путятін з братами 4-річним Михайлом та 10-місячним Павлом згоріли живцем разом з батьками у власному будинку. 9 лютого 2024 року сімʼя опинилася у вогняній пастці внаслідок обстрілу Немишлянського району Харкова. Російські дрони поцілили у нафтобазу. Стався витік палива, яке розтеклося вниз по вулиці Котельна, на якій жила сім'я Путяніних. Вулиця перетворилася на пекельну лаву. На подвірʼя увірвалося полумʼя і вони не змогли вибратися на вулицю. Жінка тримала дітей в обіймах Зазвичай, Григорій та Ольга Путятіни з дітьми ховалися у підвалі. Але цього разу всі стали заручниками полум'я. Попередньо встановили, що старший та молодший хлопчики були біля мами. Вони намагалися врятуватися у ванній. Жінка тримала дітей в обіймах. Кістки і тіло немовляти перетворилися на попіл. Доводилось проводити експертизу ДНК. Середній Михайло завжди бігав за татом. Чоловік ймовірно, знепритомнів першим, а малий - забився в куток, сам в кухні. Саме там його і знайшли. Ользі Путятіній було 35 років. Працювала прокурором Вовчанського відділу Чугуївської окружної прокуратури. На цей час перебувала у декретній відпустці. Родина на деякий час виїжджала з Харкова. Зрештою повернулися додому. Їх знали і любили сусіди. Сім'ю поховали у Харкові. Найменшого синочка ховали в одній труні з мамою. Завалило підвал з бетонним перекриттям 6-річного Назара Грицкова із села Новодмитрівка на Херсонщині Росія вбила 14 вересня 2023 року. Його будинок попав під обстріл окупантів. 15 вересня родина планувала виїжджати на Миколаївщину, де знайшла уже собі новий будинок. Останніми словами Назара було: "Мамо, ми завтра поїдемо". Коли почався обстріл фугасними снарядами, саме Назар попросив, щоб сім'я спустилася до підвалу. Вони ніколи раніше цього не робили. Назар дуже наполягав. Почав істерити. Щоб його заспокоїти, родина спустилася до підвалу з бетонним перекриттям. Але воно не витримало і підвал завалило. Весь удар припав на те місце, де сидів Назар з братом Богданом, який отримав важкі травми. Назар Грицков був роботящим хлопчиком. Вставав о шостій ранку і йшов поратись по господарству. Він дуже хотів учитись. Говорив, що виросте і буде моряком, як і старший брат. Нині батько із середнім сином орендує квартиру в Миколаєві, а мама Анастасія з 13-річним сином у лікарні на заході України. Від атаки загинули 52 людей. Ваня - наймолодший 8-річний Іван Козир із села Максимівка, що на Харківщині, загинув 5 жовтня 2023 року у кафе в селі Гроза. Люди зібрались на поминки на честь військового Андрія Козиря родича Вані по татовій лінії. Разом із хлопчиком там були його тато, мама, тітка і дідусь. Від тієї атаки загинули 52 людини, Ваня наймолодший. Його мама Ксенія вижила під час ракетного удару. Проходить лікування в Австрії. Вона вже потроху починає спілкуватись із рідними. Ваня був єдиною дитиною у родині Ігоря та Ксенії Козирів. Його згадують дуже товариським, позитивним і непосидючим. Любив ходити в гості до сусідів, кататись на велосипеді та рибалити. Навчався у першому класі. Мріяла служити в ЗСУ 12-річна Єва Лисенко з міста Костянтинівка Донецької області 24 липня 2023 року саме відпочивала з мамою Тетяною та молодшою сестрою Діаною на березі, коли російські окупанти обстріляли місто касетними боєприпасами. Також поцілили у місцеву водойму. Жінку з дітьми завезли у лікарню Дніпра. але наступного дня через осколкове поранення голови серце Єви зупинилося. Дівчинка навчалася у місцевій школі №5 в сьомому класі. Була дуже товариською, відкритою та щирою і мала багато друзів. Любила життя та своїх рідних. Займалася танцями. Мріяла стати поліцейською або піти служити у лави ЗСУ. Йшов до церкви освячувати великодній кошик 17-річний В'ячеслав Гіщак із села Павлівка Снігурівської громади, що на Миколаївщині, загинув від російської ракети 16 квітня 2023-го, на Великдень. В'ячеслав із 18-річною подругою Вікторією Воткаленко йшли освячувати великодній кошик до церкви у селі Василівка. Ворожий снаряд влучив у зруйнований магазин, де вони мали зустрітися з друзями. Хлопець і дівчина загинули. В'ячеслав Гіщак був 11-класником. Мріяв після школи навчатися на автомеханіка. Був невибагливими, дуже добрим, слухняним, не конфліктним. До всього ставився з гумором. В Україні за два роки повномасштабного вторгнення Росії загинули щонайменше 10&thіnsр;582 цивільних людей, ще 19&thіnsр;875 були поранені. Зокрема, 587 загиблих і 1298 поранених - це діти. Реальна кількість жертв серед цивільного населення значно вища, бо багато випадків залишаються досі непідтвердженими. Збройний напад Росії на Україну, який скоро триватиме вже третій рік і якому не видно кінця, продовжує спричиняти серйозні й масові порушення прав людини, знищуючи життя і засоби для існування", - зазначив верховний комісар ООН із прав людини Фолькер Тюрк. За приблизними підрахунками української влади, тільки в Маріуполі за перші три місяці повномасштабної війни загинули щонайменше 22 тис. людей.

Місія Церкви в післявоєнній перспективі України. – К.: Дух і Літера, 2025"Російська агресія в черговий раз поставила українців на межу виживання, - нагадують у цій книжці. - Загроза зникнення української держави та Церкви постає як величезний історичний виклик. Але тепер виживання України означає не повернення до минулого чи збереження дійсного стану речей, а вимагає активних змін заради майбутнього". Тож мова  у колективній монографії "Місія Церкви в післявоєнній перспективі України" саме про те, чому в цей час нам необхідна відкрита та осучаснена Церква. Адже незмінна місія Церкви Христової завжди полягала у тому, щоб являти світу істину Божественної любові, освячувати усі сфери життя і служіння людини, бути з нею і відповідати на її потреби. Так само у післявоєнній перспективі України одним із першочергових завдань для Церкви є підтримка та допомога людям пережити ті втрати й страждання, які війна принесла в їхні родини, лікувати рани душі й тіла. Таким чином, у книжці У пропонованій до уваги читачів колективній монографії розглядаються шляхи подолання внутрішніх та зовнішніх розколів, питання літургійної ідентичності, а також ролі Церкви у духовному і соціальному розвитку країни. Також увага приділяється критичному осмисленню ідеологічних викривлень, таких як "русскій мір", та їх загрозі християнському світогляду. "Разом з необхідністю оновлення політики, економіки, культури, для виживання і подальшого росту Україні потрібні зміни в релігійній сфері, - нагадують нам на самому початку. - Зміни мають торкнутися не лише суспільства, але й Церкви. Ми маємо змінюватися разом, коли зміни в Церкві є результатами змін суспільства, а зміни в суспільстві передбачають зміни в Церкві. Церква може стати частиною і провідником суспільних змін, вона має обґрунтувати їх з богословської точки зору та продемонструвати власним прикладом. Без змін у православ'ї не можна зберегти здоровою Церкву, яка є фундаментом суспільного і духовного життя українського народу. Оскільки в України немає майбутнього без реформування, так в української Церкви немає майбутнього без переосмислення минулого і відкритості до сучасного".Олег Клименко. "Вирівнювання" Збруча. Quо vаdіs, Вадісе? – Тернопіль: Навчальна книга "Богдан", 2025У глухому галицькому селі, куди доля у 1940-х роках занесла родину автора цих рядків, люди чекали гудіння "червоних" моторів не як манни, а як кари небесної. Так звані "наші" скидали бомби на мирні поселення так само, як сьогоднішні їхні російські правонаступники. "Цей день війни за насиченістю нічим не відрізнявся від попередніх. – згадують  у цій книжці. - хіба що радянські літаки, які з'явилися зненацька. Вони, ховаючись за хмарами, скидали бомби. "ФАБ-50", вирвавшись з бомболюків, зі жахливим виттям поринули вниз із наміром розірвати Тернопіль на шматки". Тож Історичний роман-хроніка "Quе vаdіs, Вадісе?" Олега Клименка, який є другою книгою трилогії "Вирівнювання" Збруча розповідає про ці самі часи, точніше, про масові репресії радянських органів НКВС-НКДБ у Західній Україні в 1939-1941 роках. Як попереджає анотація, з іронічних, а подекуди із саркастичних позицій, витворена колекція історичних подій, явищ і постатей, розкриті деякі таємниці того часу, хитросплетіння політики та війни. Якщо ж згадати саме життя того періоду, то виявиться, що той самий сарказм з історією та політикою переплівся з долею багатьох тамтешніх родин. Так, коли батько був малий, по Дністру (як і по Збручу) проходив радянський кордон, і з того берега румунські прикордонники горлали до сусідів, глузуючи з їхнього "щасливого" життя за Сталіна: "Нема хліба, нема кики! Лише кіна і музики!" Кики, тобто каші, справді було негусто. Гірше, що замість кіно теж була лише крижана ковзанка за вікном, де каталися діти. Але вийти було зась, бо взувачки в батька з його молодшим братом не було: репресована родина, закинута долею в глухе галицьке село, жила в злиднях. Але не такий був наш Євген, який, залишивши малого брата в хаті, вискочив таки надвір всупереч усім мамалижним прикордонникам зі Сталіним вкупі. І з гейканням скотився босоніж з веселої дитячої гірки! Він мчав назустріч новому щасливому життю, в якому не треба ковтати слинку, дивлячись, як мама годує похмурого батька, українського підпільника, і не треба щулитись, коли летить літак, гадаючи, чи це "наші", що будуть їх бомбити, а також замість вечері грати з братиком у настільну гру, де так само летиш сторчголов, але вниз, у болото чи в хату до Баби Яги, якщо випав невдалий хід…Алан Олпорт. Демобілізовані: повернення додому після Другої світової війни. – К.: Локальна історія, 2025У цій книжці нам вкотре нагадують, що війни закінчуються не на полі бою, а тоді, коли військові повертаються додому. Так, у роки Другої світової війни, про завершення якої якраз мова, мільйони британців були в окопах і, опинившись на батьківщині, не завжди впізнавали країну, за яку воювали, а побачене їм не завжди подобалось. Та й хіба лише вони, і хіба лише після Другої світової? Читаючи чергову "локальну історію" про повернення з війни, так само згадуєш і про Ремарка, і про Гемінгвея. "Одного зимового вечора 1917 року на Східному вокзалі з потяга висипалась група людей, що їхали у відпустку, - починається, як правило, така пригода. - Серед цивільних було багато фронтовиків, солдатів та офіцерів, яких можна було впізнати за обпаленими сонцем обличчями і притомленими шинелями". Тож так само у цій книжці нам нагадують, як після Другої світової війни демобілізованим доводилось знову вчитися жити в родині, шукати нову роботу та долати посттравматичний синдром. Не всі змогли пройти цей шлях. Цивільні почасти з острахом ставилися до них, побоюючись, що вони принесуть насильство. У своєму дослідженні "Демобілізовані" Алан Олпорт на основі особистих щоденників, листів, тогочасної преси, літератури та кіно описав і як демобілізовані адаптовувались до мирного життя, і політику держави, і зміни, які переживало суспільство Великої Британії після Другої світової війни. Таким чином, ця книжка розповідає про важку дорогу від війни до миру, демонструє універсальний досвід і водночас нагадує, що демобілізація – це окрема битва, якої у жодному разі не можна програти.Анна Завертайло. Солодкий несолодкий бізнес. Від кавових автоматів до ресторанної мережі. – К.: Strеtоvyсh, 2025"Хоча я поділюся своїми методами досягнення результатів у різних сферах, ця книга не буде про успішний успіх", - попереджає авторка цієї книжки. Видання, додамо, яке поєднує особисту історію розвитку сімейного бізнесу та прикладний посібник для підприємців, які цікавляться ресторанною галуззю. Водночас ця книжка показує, наскільки інакше можна ставитися до їжі, бачити в ній не задоволення базових потреб, а культурний код. Тож "Солодкий несолодкий бізнес" Анни Завертайло трішечки про інше. "На цих сторінках я відверто й щиро розповім про власний шлях і життєву стратегію, - зауважує авторка, - про принципи ведення проєктів, пошуки українських смаків й України в собі. Моя сім'я, бізнеси, красиве й здорове тіло – це все мої проєкти, які є для мене пріоритетними, на які я виділяю внутрішні й зовнішні ресурси". Якщо точніше, то в книжці розповідається про шлях авторки та її бізнесу від кавових автоматів до мереж кондитерських "Ноnеy" і пекарень "Завертайло" – із усіма можливими викликами та перешкодами, з якими стикаються підприємці. Відсутність стартових інвестицій, розподіл ролей в бізнес-партнерстві, пошук своєї унікальності. А ще - складники величезної системи: продукт, концепції закладів, пошуки крутої локації, комунікація, обладнання та формування команди – і в легкій формі розказано як це працює. "Пізніше це сформувалося для нас у гасло "Іди й роби", - згадує авторка. - В ідею про суперсилу, яку потрібно в собі побачити, знайти або навіть вдатися до блефу. Просто уявити, що вона в тебе є, навіть не знаючи напевне, чи це правда. Краще помилитися, але здобути новий досвід і вивчити урок, ніж не пробувати взагалі. Уміння ризикувати - це риса хорошого підприємця. Не всі вміють це робити, та й не всім це потрібно вміти. Але якщо ви бачите у собі цю рису, то ви неодмінно зможете стати підприємцем, що бере на себе відповідальність і стає лідером свого напрямку".Олівія Ленґ. Місто Самоти. – К.: Крапки, 2025Досліджуючи життя і творчість багатьох митців - "хроністів міста самоти" - серед яких були Едвард Гоппер, Енді Воргол, Генрі Дарджер, Девід Войнарович та інші, авторка цієї книжки шукає і знаходить відповіді щодо того, як самотність позначилася на їхній творчості та який вплив вона чинить на формування людського досвіду загалом. Загалом "Місто самоти" Олівії Ленґ – цікавий текст, в якому майстерно поєднано жанри мемуарів, біографії, мистецької і культурної критики. Адже на певному етапі свого життя авторка опиняється у неосяжному Нью-Йорку, де попри мільйони людей і постійний рух, її так само не полишає відчуття самотності. Тож ця книжка - подорож крізь простір особистої ізоляції та її несподівані аспекти, що відкриваються через взаємодію з мистецтвом. "Самотніми можна бути будь-де, - нагадує авторка, -  та самота посеред міста, в оточенні мільйонів людей, має особливий присмак. На позір може видатися, що стан самоти не сумісний із життям у місті, натовпами довкола, та фізичної присутності недостатньо, щоб розсіяти відчуття внутрішньої ізольованості. Цілком можливо, навіть дуже легко відчувати спустошення та відчуженість, коли живеш пліч-о-пліч з іншими людьми. У містах буває самотньо: визнавши це, ми розуміємо, що самотність не обов'язково передбачає фізичне усамітнення, а радше відсутність чи брак близькості, спорідненості".

Після Великодня в Україні настають поминальні дні. Вони називаються Проводи або Радониця. Це час, коли родини відвідують могили близьких, несуть пасхальні страви, квіти та запалюють свічки. ​ Коли поминальні дні у 2025 році У цьому році Радониця буде у вівторок, 29 квітня, на дев'ятий день після Великодня. ​ Однак для більшості по Україні поминальні дні починаються з суботи і тривають до вівторка. Щоб кожен міг вшанувати близьких, церква проводить додаткове заупокійне богослужіння наступної неділі після Великодня. Тож Проводитриватимуть з 26 по 29 квітня. У ці дні можна замовити в церкві панахиду за померлих близьких. Під час служби священик поіменно згадає всіх, за кого передадуть записки. Можна запалити свічки за упокій, подумки помолившись за рідних. Також на Проводи прийнято давати милостиню в ім'я загиблого. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Коли відзначаємо Антипасху: головні традиції дня, про які потрібно пам'ятати Що потрібно нести на кладовище Не існує єдиного правила про те, як правильно поминати покійних у поминальні дні. Кожна людина по-своєму переживає горе. Можна прибратися біля могили, посадити квіти, пофарбувати огорожу. Християни моляться про те, щоб душа покійного потрапила в Царство Небесне. Як пояснюють у ПЦУ, Гробки - свято поминання померлих, тому зосередитися в цей день потрібно на духовному. Не можна нести до могили предмети загиблого, влаштовувати застілля та розпивати алкоголь. Усе це є язичницькими пережитками. Покійним потрібна наша молитва, а не матеріальні предмети. Якщо хочете пом'янути близького за обідом, то краще робити це вдома або в кафе. Кладовище - не місце для трапез. Похід на цвинтар дає змогупом'янути покійних. Вважається, що на цвинтар правильно йти тільки у світлий час, щоб не турбувати душі померлих і не накликати на себе біди. Ранок вважається найсприятливішим часом для цвинтаря. Церква каже, що саме в ранні години Господь відпускає душі на зустріч із рідними.

26 квітня віряни вшановують священномученика Василя, єпископа Амасійського і діви Глафіри Амасійської. Василь жив на початку ІV століття в місті Амасії (Мала Азія). Він був єпископом міста і все своє життя він присвятив захисту християнства, викривав ідолопоклонників і підтримував віруючих У ті часи правив імператор Ліциній - він був язичником і переслідував християн. Одного разу Ліциній загорівся пристрастю до Глафіри, служниці своєї дружини. Глафіра все розповіла господині, й та переодягла її в чоловіче вбрання, дала грошей і допомогла бігти в Амасію. Глафіра зупинилася у єпископа Василія. Всі свої заощадження вона віддала на будівництво храму, а коли грошей не вистачило, вирішила написати листа цариці. Ліциній перехопив послання, розгнівався і велів прислати до нього обох - Глафіру і Василя. Але дівчина раптово померла, а Василя засудили до смерті за відмову стати верховним жерцем. Прикмети якщо ранок з заморозками - ще 7 днів буде мороз; береза повністю розпустилася - можна садити картоплю; ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: ​День Матері-2025: сім ідей, чим потішити найріднішу​ якщо на Глафіру гримить грім - наступного дня потрібно йти на город; голосно кує зозуля - буде гарна погода. За прикметами, якщо в цей день ластівка зів'є гніздо на будинку, то скоро в ньому з'явиться дитина. Що не можна робити Великим гріхом вважається розоряти ластівчині гнізда або ображати птахів - того, хто порушить, чекають нещастя і біди. Сьогодні не радять свататися і одружуватися - в народі цей день вважався днем обману, сім'ї будуть неміцними, а подружжя невірними. Сваритись із близькими сьогодні також не можна - буде складно відновити стосунки. Заборонено стригти нігті і волосся - це погано для їх здоров'я. Що можна робити На Глафіру можна садити горох і ранню картоплю. Також сьогодні потрібно готувати і їсти страви з гороху - щоб здоров'я вистачило на цілий рік. У цей день вшановували ластівок - за повір'ями, будинок де ластівки зів'ють гніздо, буде захищений від нещастя і пожежі. Після Великодня в Україні настають поминальні дні. Вони називаються Проводи або Радониця. Це час, коли родини відвідують могили близьких, несуть пасхальні страви, квіти та запалюють свічки. У цьому році Радониця буде у вівторок, 29 квітня, на дев'ятий день після Пасхи. ​Однак для більшості по Україні поминальні дні починаються з суботи і тривають до вівторка. Щоб кожен міг вшанувати близьких, церква проводить додаткове заупокійне богослужіння наступної неділі після Великодня. Тож Проводи триватимуть з 26 по 29 квітня.

25 квітня церква вшановує пам'ять апостола та євангеліста Марка. Він був одним із 70 апостолів і проживав в Єрусалимі. Апостол Петро привів його до Христа. Коли Петро і Марк перебували в Римі, християни попросили Марка записати все, що він знає про Господа, - так з'явилося Євангеліє від Марка. Святий також проповідував у Єгипті, де він заснував одну із перших церков. Проте язичники, яких у Єгипті більшість, вирішили вбити Марка під час священного свята, яке збігалося з Великоднем. Вони увірвалися до храму після богослужіння, схопили апостола та мучили його довгий час. Святий помер, молячись Богові та висловлюючи подяку за свої страждання. Чого не можна робити Давати комусь поради, будувати плани на майбутнє, виливати воду без потреби, знімати павутину вдома. Не можна різати домашню птицю на м'ясо - це вважається великим гріхом. Подружжю не можна скандалити і сперечатися навіть по дрібницях, інакше відносини надовго зіпсуються. Не можна в цей день розпускати плітки, розповідати чужі секрети, хвалитися і прибріхувати, інакше і ваші секрети стануть відомі всім, а ваша брехня швидко розкриється. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: ​День Матері-2025: сім ідей, чим потішити найріднішу​ Прикмети ясна погода - буде спекотне літо; зоряне небо до хорошого врожаю хліба; дощовий день - буде мало меду; якщо ще не зацвіли яблуні, то врожай яблук буде слабким. Після Великодня в Україні настають поминальні дні. Вони називаються Проводи або Радониця. Це час, коли родини відвідують могили близьких, несуть пасхальні страви, квіти та запалюють свічки. У цьому році Радониця буде у вівторок, 29 квітня, на дев'ятий день після Пасхи. ​Однак для більшості по Україні поминальні дні починаються з суботи і тривають до вівторка. Щоб кожен міг вшанувати близьких, церква проводить додаткове заупокійне богослужіння наступної неділі після Великодня. Тож Проводи триватимуть з 26 по 29 квітня.

Великдень є одним з найбільших свят у християн. Зараз українці, як і сто років тому, на святкування одягають найкраще вишите вбрання, освячують великодні кошики й обов'язково збираються усією родиною для спільної молитви і трапези, розпочинаючи її із освяченого яйця. Проте святування дня Воскресіння Господнього у давнину мало відміності від сьогодення. Gаzеtа.uа зробила огляд як святкували українці Великдень 100 років тому. Чим більша паска, тим краща Випікання паски було однією з найважливіших справ у приготуванні до Великодня. У деяких районах на заході України святковий хліб старалися спекти якнайбільшим, бо великий буханець свідчив про заможність сім'ї. Етнограф Юрій Жаткович писав, що наприкінці ХІХ століття паски пекли лише з пшеничного борошна. І тісто іноді важило 2025 кг. Крім великої спільної паски, часто для кожного члена родини випікали свою паску, і по тому, як вона вдавалася, "ворожили" про долю цієї людини на найближчий рік. Паски в нас декорували хрестами з тіста - символ терпіння, пташками-зозульками, із складеними крильцями - символ довголіття В Україні не було прийнято оздоблювати паски білим цукровим люкром, на відміну від "кулічєй", зазвичай покритих білою поливкою. Паски в нас декорували хрестами з тіста - символ терпіння, пташками-зозульками, із складеними крильцями - символ довголіття, косами і колосками - символ урожаю, та іншими взорами. Багато в чому символізм декорування пасок перегукується з декоруванням писанок. Щонайменше 50 крашанок Писанки та крашанки здавна є традиційними атрибутами Великодня. Крашанки зафарбовували одним або кількома кольорами. Їх обов'язково варили та споживали. Натомість писанки оздоблювали візерунками і залишали сирими. Їх на свято дарували родичам. Крашанки жінки фарбували здебільшого у лушпинні з цибулі. Також використовували польову нехворощу, проліски, гречану полову. Щоб зробити крашанки блакитними, брали проліски, зеленими ранні весняні трави, у першу чергу ряст. Найпоширеніший кольором був червоний, бо, згідно з тодішніми віруваннями, "Господь показав святим червону крашанку, бо всяке радіє червоному". А ще перевагу надавали червоному кольору, бо він символізує кров Ісуса Христа. Було суворо заборонено святити крашанки, пофарбовані в темні кольори, бо "нечистий тоді радіє". Писанки робили не лише з яєць курей, а й перелітних птиць. Саме такі птахи восени відлітають у вирій, що є аналогом християнського раю. У кожному регіоні були свій набір характерних візерунків. Було суворо заборонено святити крашанки, пофарбовані в темні кольори, бо "нечистий тоді радіє" На Полтавщині до Великодня кожна господиня готувала від 50 до 300 крашанок. У Чистий четвер яйця мили, у Страсну п'ятницю "галунили" - клали у розчин квасців, а у Велику суботу фарбували. У деяких селах писанки закопували на полі, щоб був добрий врожай. Шкарлупу також товкли й підсипали в їжу свійській птиці, щоб краще неслася. Кожен продукт мав своє призначення Українці строго дотримувались Великоднього посту, тому з нетерпінням чекали розговляння. Зазвичай, освячення кошика відбувалося в ніч на Великдень. До церкви несли цілий набір продуктів і речей: паску, сало, ковбаси, рибу, масло, сир, пшоно, гречку, пшеницю, мак, перець, хрін, сіль, квасці, ладан, свічку. Все це ніс до церкви батько або старший син у родині. Освячену паску давали хворим людям або тваринам, пшоно додавали у корм курчатам Кожен з предметів мав своє завдання. Освячену паску давали хворим людям або тваринам, пшоно додавали у корм курчатам. Маком обсипали корову, "щоб не зурочили", а пшеницю і гречку вкидали у воду і давали умитися людям, що мали хвороби очей. Свячений перець їли "від сліпоти". Хрін закопували у тих місцях, де ріс осот, "щоб не було бур'яну". Освячену сіль їли при хворобах шлунка, квасцями лікували більмо на очах у худоби. Курінням ладану лікували переляк, а шнурок, котрий освячували, носили для попередження сліпоти. Після освячення родина поверталася додому. У деяких регіонах вважали, що чим швидше господар добереться після церкви додому, тим краще вестиметься господарство цілий рік. Глава сімейства відчиняв двері, промовляв "Христос Воскрес", запалював свічку та курив ладаном. Потім починався святковий обід. За столом обов'язково мала зібратися вся сім'я. На Галичині молоді господині, які хотіли поповнення у сім'ї, ставили на святковий стіл пусте блюдце - наче закликаючи нову душу в рід. Після трапези українці йшли до церкви дзвонити у дзвони, а молодь - водити гаївки. На Великдень прийнято веселитися, бо хто буде сумувати в цей день, сумуватиме і весь рік. Якщо хтось помирає на Великдень, то вважалося, що його душа піде просто до неба, бо того дня "небо відкрите". Президент України Володимир Зеленський привітав християн східного обряду з Великоднем. Глава держави звернувся до українців із Великого Софійського собору. "Сьогодні всі ми віримо в нову перемогу України. І всі ми впевнені, що нас не знищить жодна орда й жодна нечисть. Ми долаємо темні часи. І в цей світлий день я і більшість із нас - не у світлих одежах, але ми боремося за світлу ідею. Ми на світлому боці. І на нашому боці правда, люди, Господь і вище небесне сяйво", - сказав Зеленський.

Пекти паски та фарбувати яйця на Великдень - давня традиція, яка має глибокий символізм і закорінена як у релігії, так і в народних звичаях. Ці обряди не лише додають святу особливої атмосфери, а й несуть важливі сенси. Паска символізує воскресіння та життя, а яйце - оновлення й перемогу над смертю. Згідно з давніми легендами, коли Марія Магдалина повідомила імператору Риму Тиберію про воскресіння Спасителя, вона подарувала йому яйця. Однак Тиберій не повірив і заявив, що скоріше ці яйця змінять колір на червоний, ніж її слова стануть правдою. Тоді на очах людей подарунок Магдалини, нібито, змінив колір. В Україні є свої перекази, чому так важливі писанки. Так, на Полтавщині існує легенда, що перші оздоблені яйця зробила Божа Матір, щоб потішити маленького Ісуса. На Гуцульщині вірять, що Марія піднесла Понтію Пілату власноруч зроблені писанки та крашанки, щоб врятувати свого сина. На Київщині є повір'я, що в одному селі Спасителя і Святого Петра закидали грудками землі та камінням, але торкаючись одягу Ісуса, ті перетворювалися на розфарбовані яйця. Апостол же підібрав їх і потім роздав людям. Відомий український письменник і культурний діяч Іван Франко відзначав сакральне значення писанок для українців - освячені яйця були першою їжею, яку їли після посту. Водночас паска символізує турботу Бога про людей, милосердя та його присутність у житті. Колись давно великодня випічка готувалася прісною, але з плином часу її почали готувати з дорогих продуктів - солодке дріжджове тісто мало символізувати божу милість, благодать, нове життя та воскресіння душі. Чи можна фарбувати яйця у Страсну п'ятницю та готувати паски Священник Анатолій Куліш розповів Уніан, коли коли фарбувати яйця на Великдень 2025, а коли - пекти паски. Традиційно з післяобіднього часу у Чистий четвер і до пізнього вечора Страсної пʼятниці люди намагалися менше працювати, оскільки у цей час звершувалися важливі богослужіння. А пекти паски можна у четвер до обіду або у суботу зранку. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Незвичайна паска на Великдень: готуємо сирні шедеври з ягодами та фруктами "До прикладу, у мене бабуся робила паски так - у пʼятницю на ніч розчиняла, а у ніч на суботу, після 12 ночі, вставала і пекла. І яйця фарбувати також краще у суботу", - радить він. За словами священника, бажано не пекти паски та не фарбувати яйця у Чистий четвер увечері та у Страсну пʼятницю, а у цей час відвідати богослужіння. Якщо немає можливості побувати на всіх богослужіннях, то слід хоча б у Страсну пʼятницю підійти до плащаниці, яку винесуть у цей день, і вона знаходитиметься у храмі до вечора суботи. Можна просто помолитися біля неї, подякувати Богу за дар Воскресіння та вічного життя. Здавна на Великдень ми фарбуємо яйця. Ця традиція має як релігійне, так і символічне значення. Але важливо знати, скільки крашанок має бути на свято. Адже хтось дотримується правила "одне яйце для кожного члена родини", а хтось готує десятки писанок і крашанок для освячення, частування та подарунків. Кожна писанка і крашанка символізує 12 апостолів і Спасителя. Писанки вважались коштовним подарунком. Тому їх робили з розрахунку тільки на тих, кому планувати вручити цей символ.

Британський прем'єр Кір Стармер відвідав США. І президент Дональд Трамп запевнив його, що скоро досягне з диктатором Володимиром Путіним угоди про припинення вогню, пишуть цього тижня світові ЗМІ. Проте Штати не будуть давати суттєвих гарантій безпеки, йдеться у матеріалах медіа. Також видання акцентують увагу на тому, що Путін хвалить Трампа. Але попри це перспектив завершення бойових дій поки не видно. Окремо медіа писали про угоду щодо видобування в Україні рідкоземельних металів та акцентували увагу на серйозних демографічних проблемах, які очікують нашу державу. Gаzеtа.uа ознайомилася із матеріалами у світових ЗМІ. "Трамп: "Ми закінчимо війну в Україні", Тhе Тіmеs, Велика Британія Серед переважно оптимістичних переговорів по Україні були явні розбіжності. Трамп сказав Стармеру, що вірить Путіну, що той дотримає слова, а робітники зі США в Україні стримають Росію від нового нападу. Трамп заявив, що припинення вогню в Україні "дуже досяжне", але відмовився гарантувати підтримку США миротворчій місії. Стармер попередив, що Росія знову вторгнеться, якщо США не дадуть гарантій безпеки британським і французьким миротворчим силам, і що без них не може бути "довговічного миру". Стармер додав, що мирна угода між Україною і Росією не може "винагородити агресора", додавши, що якщо це станеться, це підбадьорить інші ворожі країни, такі як Іран. Але Трамп не підтвердив, чи включатиме угода гарантії безпеки США, припустивши, що угода про корисні копалини, яку він має підписати з президентом Володимиром Зеленським у п'ятницю сама по собі буде "запобіжним механізмом", бо "ми будемо там працювати". За словами Трампа, британські солдати "можуть подбати про себе самі й не потребують допомоги". Стармер і європейські лідери вимагають від Трампа подальших запевнень щодо військової підтримки США. Трамп наголосив на важливості угоди про надра з Україною. Він виключив приєднання України до НАТО, що Британія рішуче підтримує. Також президент США відмовився від своєї заяви, що Зеленський є диктатором. "Я це сказав? Я цього не пам'ятаю", - сказав Трамп. "Трамп пробує домовитися з Путіним", Тhе Fіnаnсіаl Тіmеs, Велика Британія Путін назвав перші контакти з адміністрацією Трампа "такими, що дають певну надію". Це його найбільш позитивні заяви з початку американсько-російських переговорів щодо припинення війни в Україні. Коментарі Путіна прозвучали під час зустрічі дипломатів Росії і США у Стамбулі в четвер, де обговорювали умови відновлення дипвідносин двох країн. "Маємо спільну готовність працювати над відновленням міжурядових відносин і вирішенням величезної кількості накопичених системних і стратегічних проблем у глобальній архітектурі, що спровокувало українську кризу та інші регіональні конфлікти", - сказав Путін на зустрічі з керівництвом ФСБ. Його заяви прозвучали на тлі того, що Трамп прийняв багато поглядів Кремля щодо війни в Україні. Перший раунд переговорів Росії і США відбувся минулого тижня в Ер-Ріяді та "заклав основу для майбутньої співпраці", включаючи відновлення економічних зв'язків, роботи посольств і створення робочих груп щодо умов припинення вогню в Україні. У своїй промові Путін заявив, що діалог і перспектива припинення конфлікту стали можливими завдяки "мужності та стійкості" російських військ та їхнім "щоденним перемогам" в Україні. Минулого тижня Трамп заявив, що Росія "захопила багато території, тому у неї є всі шанси" на мирну угоду з Україною. Він назвав Зеленського "диктатором" звинуватив його у вторгненні Росії й тому, що український лідер не закінчив війну раніше. Путін заявив, що "західні еліти" хочуть "підтримувати глобальну нестабільність" Країни Європи засудили таку позицію, побоюючись, що Трамп просуватиме угоду про припинення вогню на користь Росії. У четвер Путін заявив, що "західні еліти" хочуть "підтримувати глобальну нестабільність": "Ці сили намагатимуться зірвати чи дискредитувати розпочатий діалог". Лідери Франції і Британії окремо відвідали Трампа цього тижня. Вони розробляють спільний план, який окреслює можливе розгортання європейських "сил заспокоєння" в післявоєнній Україні, передусім на базі ВПС і за підтримки США. Але Трамп досі відмовлявся взяти на себе зобов'язання щодо такого "захисту", який діяв би як стримуючий фактор проти майбутньої російської агресії. Попри те, що Трамп стверджує, що Путін сказав йому, що не проти розгортання європейських сил у післявоєнній Україні, глава МЗС Росії Сергій Лавров у середу заперечив, що Москва схвалила такий план, заявивши, що "ніхто їх про це не запитував". Лавров також виключив угоду, яка дозволила б "знову накачати Україну західною зброєю", і сказав, що РФ хоче, щоб "те, що залишилося від України", скасувало "расистські закони", що обмежують російську мову та культуру. "Мрії Трампа про мінеральну угоду зустрічаються з розтерзаною війною реальністю", СNN, США Частково іржава механічна рука екскаватора в'ється над мерзлою землею, над розлогим місячним ландшафтом неприродних кольорів. Видобуток титану тут, в Іршанську, як ніколи актуальний. Електроенергія, яка живить величезні машини, працює лиш іноді по три години на день. Але такі ресурси як титан потенційно є ключовими для угоди про рідкоземельні мінерали, яка раптово опинилася в центрі розмов про мир в Україні. Сторони, які її підпишуть, США і Україна, мають протилежні інтерпретації умов, що залишає багато гострих деталей для обговорення. Чиновники США сумніваються у заявах Трампа, що потенційна угода, яку він збирається підписати з Зеленським, дасть США легкий доступ до великої кількості рідкоземельних мінералів. Багато з того, що існує, важко використати, особливо під час війни. Із цієї шахти в Іршанську важко уявити, як Україна могла б дістатися до $500 млрд, які Трамп припускав, що вони можуть повернути. Щодня бачимо, як руйнується енергосистема України "Ми не знаємо, що і як буде далі з нашою роботою завтра", - каже директор українського гірничо-збагачувального комбінату Grоuр DF Дмитро Голік. "Щодня бачимо, як руйнується енергосистема України. Щодня цілі регіони знеструмлені", додав він, маючи на увазі удари дронів і ракет, які щоночі Росія завдає по українських будинках і енергетичній інфраструктурі. Персонал заводу складається переважно з чоловіків, яких не призвали в армію, оскільки титан вважається критичною галуззю. Прибутки низькі, перспективи туманні. "Наше підприємство нестабільне. Це призводить до високої собівартості нашої продукції", - каже Голік. Запропонована угода, яка зараз лежить в основі подальшої допомоги США Україні в найбільшій війні в Європі з 1940-х, свідчить про фантастичність ідеї майбутнього процвітання. Трамп у четвер заявив, що персонал зі США в Україні буде працювати над видобутком корисних копалин після того, як угода набуде чинності. "Коли говорите про економічний розвиток, у нас там буде багато людей. Тож будемо працювати, тож не думаю, що у вас виникнуть проблеми", - каже Трамп. Природа рамкової угоди, яку мають підписати міністр фінансів США Скотт Бессент і глава МЗС України Андрій Сибіга, є такою ж непрозорою, як і елементи індустрії, яку вони прагнуть використовувати. Обсяг мінеральних багатств України невідомий. У Києві визнають, що іноді покладаються на геологічні розвідки радянських часів. Але у недавній презентації міністерства екології та природних ресурсів Україна заявила про 7% світових запасів титану та про 3% запасів літію, які ще не видобуті. Там також йдеться, що Україна входить в п'ятірку країн із найбільшими запасами графіту та має поклади рідкоземельних мінералів танталу, ніобію та берилію. Україна займає п'яте місце серед виробників титану Ці цифри нагадують дані "Щорічника корисних копалин" Геологічної служби США за 2020-2021 роки. Там йшлося, що Україна займає п'яте місце серед виробників титану та шосте за обсягом виробництва графіту. У звіті за 2025 рік не було даних про запаси графіту. Доктор геології та член Австралійського інституту геологів Наталія Барацька каже, що критична сировина є на різних стадіях дослідження і розвідки. "Дуже складно говорити про реальну вартість цих родовищ. Можемо говорити про цінність елементів у надрах, але слід розуміти, що потрібні великі інвестиції, щоб видобути, переробити та продати їх", - каже Барацька. "В умовах низької народжуваності, війни і еміграції українців стає все менше", Тhе Wаshіngtоn Роst, США Війна забрала життя десятків тисяч мирних жителів і солдатів. Ще понад 5 млн втекли і живуть за кордоном. П'ята частина, ще 5 млн, під російською окупацією. Населення України в 1991-му було 52 млн осіб. Зараз 31 млн живе на землі, яку контролює Київ. Кількість смертей втричі перевищує кількість народжень. Ці зниклі українці залишають зяючу діру в сучасній Україні, що значною мірою визначить, яка країна залишиться після війни. Зменшення населення може мати серйозний вплив на економічний стан країни, політичну стабільність, етнічний склад і здатність вести війни в майбутньому. Якщо демографічні тенденції збережуться, очікується, що населення України буде 25 млн до середини століття і 15 млн у 2100-му. Щоб підвищити народжуваність і зберегти зв'язки з людьми за межами країни, уряд запровадив ряд ініціатив - від центрів інтеграції для тих, хто живе за кордоном, щоб інформувати їх про можливості працевлаштування вдома, до безкоштовного лікування безпліддя для солдатів та їхніх сімей. "Наше завдання повернути родини, дітей, мотивувати українців народжувати більше дітей, щоб Україна після перемоги процвітала. У кожній українській родині має бути не менше трьох дітей", заявив прем'єр Денис Шмигаль. У розвинутих країнах світу спостерігається демографічний спад. Східна Європа - свідок одного з найрізкіших падінь через низьку народжуваність, ранню смертність і високий рівень еміграції. Але ще до війни демографічні показники країни були одні з найгірших у світі. Через історично низький рівень народжуваності чоловіків у віці 20-30 років сьогодні в Україні порівняно мало. Менше половини українських біженців заявили, що повернуться додому Українські чиновники сподіваються спонукати тих, хто покинув країну, повернутися після війни. Тим паче, що значна частина з них - молоді, освічені спеціалісти та жінки дітородного віку. Дана Павличко належить до цільової групи. 37-річна дівчина зі ступенем МВА Оксфордського університету живе в Німеччині з чоловіком Романом і трьома дітьми, але не планує повертатися в Україну. Вона розповіла, що серед її знайомих українців за кордоном лише половина кажуть, що повернуться. Опитування, опубліковане минулого тижня Центром економічної стратегії в Києві, показало, що "менше половини українських біженців" заявили, що повернуться додому. У 2001-му в Україні фіксували в середньому 1,1 дитини на жінку - значно нижче коефіцієнта заміщення в 2,1 і на той час цей показник був найнижчий у світі. У наступні роки цифри покращилися, але потім прийшла війна. "Рівень народжуваності впав нижче 1,0", - писав Фонд народонаселення ООН в Україні в липні. "Та частина населення, яка має народжувати дітей, яка може мати сім'ї, значно зменшилася. Велика кількість жінок репродуктивного віку живе за межами країни, а чоловіки загинули, воюють, поранені, або виїхали. Решта у стресі, в економічній стагнації, у бідності. Не всі хочуть, можуть, чи готові створювати сім'ї", каже лікар клініки "Мати і дитина" у Києві Віталій Радько. Після початку війни "Мати і дитя", найбільша в Україні клініка з лікування безпліддя, та інші заклади почали пропонувати великі знижки чи безкоштовні послуги для військових і їхніх сімей, зокрема заморожування сперми. Для чоловіків, які становлять більшість українських військових, це дає змогу мати дітей, навіть якщо вони поранені чи вбиті. Минулого року Верховна Рада прийняла закон, що передбачає державну підтримку таких процедур, і військові можуть зберігати сперму протягом трьох років після смерті. Щомісяця до "Матері та дитини" приїжджає близько 200 військових. Наразі послугою скористалися близько 3 тис. військових. Після війни Україні слід буде переходити до меншої, краще освіченої країни Після війни Україні слід буде переходити до меншої, краще освіченої країни, з акцентом на технології, оборонну промисловість і сільське господарство, каже керівник Київської школи економіки Тимофій Милованов. "Країні слід буде імпортувати велику кількість іноземних працівників. Інакше буде старіння і скорочення населення, де кількість літніх значно переважатиме молодь. Але імміграція може створити тертя", - каже він. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: НАТО може зникнути: про що пишуть світові ЗМІ Перепис населення 2001-го показав, що населення України складається на 95% з білих, слов'янських груп, переважно українців і росіян, і мало що змінилося. На недавній київській конференції, присвяченій демографічній стратегії країни до 2040-го, точилися гострі дискусії. Дехто стверджував, що країні слід зберегти культурний та етнічний склад. Милованов вважає, що загроза з боку Росії означає протилежне - Україні слід прийняти велику кількість заробітчан з-за кордону. "Ми живемо поруч із сусідом, який хоче нас знищити. Нам потрібна армія, якщо хочемо існувати. Це означає багато людей", - каже він.

Серед найголовніших факторів, які будуть впливати на перебіг бойових дій у 2025 році, що б ви в першу чергу виділили?Ольга Лень, фото: dеtесtоr.mеdіа Я б виділив декілька ключових факторів. Насправді дякую вам за можливість висловитися стосовно цих надзвичайно важливих аспектів російсько-української війни. Як ми бачимо, Україна знову перебуває на перших шпальтах світових газет. Ми знову в заголовках усіх світових медіа. Це пов'язано з початком консультацій - так вони називаються правильно - між Сполученими Штатами і Російською Федерацією. Україна через вибір цих двох країн участі в консультаціях не бере.Звідси перше ключове питання: чи збереже Україна в тій самій формі політичну підтримку наших союзників, в першу чергу нашого головного стратегічного союзника, Сполучених Штатів Америки, так, як це було до 20 січня - моменту вступу на посаду 47-го президента США Дональда Трампа?Друге: чи збережуться і чи збільшаться обсяги надання воєнної допомоги Збройним Силам України у 2025 році? Тому що армія - це величезна машина, армія налічує сотні тисяч людей, які потребують відповідного матеріального забезпечення. І це не те, що можна надати завтра, - воно потрібно тут і сьогодні. Тому що якщо вам не надходить потрібна кількість БК, ви не отримуєте необхідну кількість пального, не отримуєте потрібну кількість FРV-дронів, це обертається втратою життів наших військовослужбовців. На жаль, така є ціна війни.Саміт "Підтримай Україну", 24 лютого 2025 р., фото: Gеtty Іmаgеs Третє питання, я би сказав, ключове, і воно багато в чому буде визначальне не тільки для 2025 року, але й для долі завершення цієї війни, - це питання мобілізації. Те, як триває мобілізація на сьогоднішній день, безперечно, не може задовольнити потреби Збройних Сил України. І не може відповідати тому характеру війни, яку веде проти нас наш противник, хоч він має серйозні проблеми насправді, і вони нагромаджуються, і очевидно, що ці проблеми ставатимуть у нього все більшими, тому що противник не враховує очевидних помилок своїх власних хронічних.Але давайте говорити про нашу ситуацію. Ситуація з мобілізацією очевидно не може вважатися задовільною. І 2023-й, і 2024-й роки показують, що ми не добираємо потрібної нам кількості військовослужбовців. І цю інформацію, оскільки ми демократична країна, відверто повідомляють і політики, і наші командувачі.Четверте питання - це питання підготовки і мотивації того складу підрозділів Збройних Сил, який уже є, який мобілізований або який знаходиться за контрактом. Ми бачили приклади, коли новостворені бригади з різним ступенем готовності демонстрували і свою бойову виучку, і злагодженість, і, найголовніше, готовність виконувати завдання. Питання моральної готовності і професійної готовності виходить сьогодні на перший план, тому що ми входимо в четвертий рік повномасштабної війни, а для багатьох наших побратимів це вже буде 12-й рік війни. І в мене є багато таких побратимів, які в лавах Збройних Сил з 2014 року - уявіть собі.І нарешті п'яте питання - це готовність самого українського суспільства продовжувати підтримувати. Тому що армія - вона виконує бойові завдання на фронті, вона виконує бойові завдання в тилу, в тому числі де відбувається відновлення, ротація, перепідготовка особового складу. Але ми бачимо дуже серйозні проблеми всередині суспільства - посилюються, на жаль, конфлікти, штучні віруси, які закидає нам противник, успішно приживаються в тілі українського суспільства.І вся ця колотнеча, в тому числі політична, обговорення можливої тематики виборів - усе це, звичайно, не сприяє мобілізації. І мобілізації, в тому числі внутрішньої, наших Збройних Сил.От давайте з цього кінця і почнемо - просто з оцих настроїв, які є. Як взагалі настрої з оцим, що "от, зараз може хтось про щось домовитися, потім вибори"? Як вони взагалі впливають на тих людей, які на фронті? І, якщо ширше, - як вони впливають на можливість мобілізувати додаткові сили для війни?Я думаю, що про це можуть краще розповісти цивільні експерти. Як людина військова, я можу сказати, що, за великим рахунком, у 2022 році політичні питання і питання внутрішньополітичного життя взагалі не порушувались. І не тому, що вони не існували, - вони існували й тоді. Але було не до того, ми були в гарячій фазі бойових дій. У нас відбулися дві успішні контрнаступальні операції - одна з них Харківська, інша - Херсонська. В обох, до речі, взяли участь підрозділи славетної 1-ї бригади спеціального призначення, в якій я починав свою службу у 2022 році.2023-й - це був рік українського контрнаступу який дав обмежені результати, і це був теж рік мобілізації. А далі починається 2024 рік - певне розхолодження, починаються політичні розмови. Давайте говорити відверто: вперше розмови про те, що вибори можуть відбутися, почалися ще наприкінці 2023 року. 2024 рік - вони вже обговорювалися абсолютно відкрито, у 2025-й ми входимо - і в нас просто іде злива цієї інформації.ЗСУ, Донецька область, 22 лютого 2025 р. Фото: Gеtty Іmаgеs Як це може не впливати на внутрішнє самопочуття військових? Звичайно, всі ми люди, ми всі спілкуємося. У нас є рідні, у нас є друзі, багато наших побратимів списані, тому що вони важко поранені. І зрозуміло, що, коли вони входять в цивільне життя, стикаються з реальними проблемами адаптації, нерозумінням суспільства, невідповідністю дій місцевих органів влади на їхні потреби. Звичайно, для них постає питання, в тому числі, - що відбувається?Усе це має різний вплив, але здебільшого деструктивний, на психіку військовослужбовців. Тому що там, де починається оця внутрішня політика і ворожнеча, - там починаються серйозні проблеми у людей, які й так відчувають постійно умови бойового стресу.Як вам здається, які є способи подолати це? Тому що не одні ми в історії світу проходили через ці моменти. Прямо скажемо, будь-яка велика війна в будь-кого тягне якісь спади, якесь розчарування. Із неї просто треба виходити. Якими методами?Це цікаве питання. Давайте почнемо все-таки з того, як можна впоратися з наслідками бойового стресу. Давайте казати відверто: достатньої кількості підготовлених фахівців, психоаналітиків, психологів, які працювали б з нашими військовослужбовцями, не було ні в 2022 році, їх нема і в 2025-му.Для фактично мільйонної армії потрібно мати як мінімум десятки тисяч. Я не можу сказати, скільки здатен обслуговувати постійно й тримати в полі зору професійний психоаналітик. Але я думаю, що ми говоримо про кількість щонайменше 20-30 тисяч спеціалістів. Їх не було тоді, їх нема і сьогодні.Більшість випадків, коли військовослужбовці звертаються до подібної допомоги в рамках своїх підрозділів, - вони не можуть отримати відповідної реакції, тому що люди, які повинні цим займатися, не мають найчастіше відповідної освіти. Тоді починається пошук інших речей. Найкращий психоаналітик - це завжди твій побратим, той, хто тебе зрозуміє найкраще, той, хто розуміє, що тобі потрібно. І ця допомога насправді є найбільш ефективною.Ми найчастіше обговорюємо всі ці проблеми у своєму колі. Не тому, що ми не хочемо ними ділитися, а тому, що в більшості випадків ми знаємо, що нас не зрозуміють. Цей розрив відбувається не те що з чужими людьми - навіть із близькими. Тому що військовослужбовці стикаються з цим, повертаючись хто на лікування, хто у відпустку, повертаючись до своїх родин, зустрічаючись… А в багатьох родини навіть не в Україні досі. Так, частина змогла повернутися, але дуже багато родин наших військовослужбовців досі перебувають за кордоном.Ці зустрічі дуже рідкі. Це може бути навіть не кожен рік, це може бути раз на два роки. І віддаляються, звичайно, люди. Ну і найголовніше, що ті сім'ї, які виїхали на початку війни, вже адаптувалися до нового життя. Вони забули, що таке війна. Вони не розуміють, що таке щоденні нальоти, які ми спостерігаємо в наших містах, ворожих дронів, удари крилатими балістичними ракетами. І тому від цього починається непорозуміння, конфлікти і як результат - розлучення, розбиті сім'ї, люди розходяться.Тут потрібна допомога в першу чергу самої держави. Держава, органи місцевої влади повинні були б реагувати на це, наймати в тому числі додаткових - так, ми знаємо, що міжнародні різні організації і фонди фінансують діяльність тисяч подібних психоаналітиків. Вони успішно працюють над подоланням наслідків психологічних травм, яких зазнали наші громадяни. В першу чергу це злочини сексуального характеру, тортури. Я спілкувався, коли ми заходили на наші щойно звільнені території, ми чули жахливі історії від наших людей, що вони пережили, у першу чергу жінки.Харківщина, Херсонщина - я, чесно кажучи, наслухався таких історій, що розумію, що все це має стати предметом серйозних міжнародних розслідувань. І якщо з ними хоч якось працюють усі ці міжнародні організації - вони відмовляються працювати з військовими, вони чітко ставлять бар'єр, кажуть: якщо це цивільні - так, ми будемо допомагати; військові – все, ми з ними працювати не будемо і не хочемо. Це їм прямо заборонено.Ну, це дивно, але в нас, з іншого боку, є такі можливості для партнерства. Наприклад, з Хорватією. Я знаю, що в Хорватії якраз військовою психологічною реабілітацією займається людина, яка сама пройшла бойові дії. І, можливо, у цьому відповідь: більше тих людей, які вже з якоїсь причини не можуть воювати, - намагатися їм надати можливість саме як психологам реалізуватися. У нас, якщо подивитись на армію, багато є людей, які, непогано підготовлені у своїй базі, грамотні люди. Вони не можуть працювати на якихось інших роботах, вони не можуть воювати, але вони могли б працювати в тому ж цивільно-військовому співробітництві як психологи для військових.Так. Але, знаєте, це дуже специфічна історія. Я можу поділитися своїм досвідом. Я стикнувся з наслідками бойового стресу, в першу чергу через те, що я брав участь кілька днів в ексгумації тіл убитих українців і закатованих військових. Це було в Ізюмському лісі, і кілька днів я буквально з ранку до вечора перебував у цьому місці, де все це відбувалося. Там була потрібна моя присутність, насамперед тому що працювали співробітники іноземних медіа й потрібно було забезпечувати їхню безпеку.Я скажу, що для мене це стало дуже великою психологічною травмою, з наслідками якої я борюся до сьогоднішнього дня. Зрозумійте, що будь-яка людина, тим більше цивільна, навіть на той момент я вже мав досвід участі в бойових діях, але коли ти бачиш, як перед тобою витягують тіло дитини, в якої відсутня половина голови, або 20 плюс тіл наших військовослужбовців, в яких за спиною зав'язані руки колючим дротом і всі вони вбиті в стилі НКВД пострілом у потилицю… Потім ми заходимо в місцеву таємну в'язницю, де знаходимо засоби тортур: електричні стільці, молотки, ножі і купу ганчір'я в крові, яке лежало просто скрізь в їхніх камерах.І зрозумійте, що для будь-якої людини це може стати дуже серйозно. Так от, я, маючи досвід цієї історії, звернувся до психоаналітиків - це було на комерційній основі - і стикнувся з повним нерозумінням того, що відбувається. Тобто ті поради, які там дають, - вони сміхотворні. І, відверто кажучи, всі історії, майже 100 відсотків випадків, я чую те саме від своїх товаришів. На жаль.Ще раз повторю: усі ці історії будуть мати дуже серйозні наслідки через роки і десятиліття наперед. І ми не знаємо, як все це відгукнеться. Давайте подивимося на досвід навіть Сполучених Штатів, де подібна система створена й функціонує десятками років. Я пам'ятаю, коли свого часу я відвідав Вашингтон - тоді ми створили одну з перших правозахисних організацій Frее Сrіmеа, яка займалася дослідженням російських злочинів, порушень прав людини в окупованому Криму, - і статистика, яку нам повідомляли американські військові, теж була жахлива: у них фактично кожен 50-й військовослужбовець не повертається в сім'ю. Вони стають антисоціальними елементами, тобто йдуть на вулицю, маючи величезну пенсію. Тобто тут навіть не тільки питання в тому, що тобі можуть забезпечити. З усіма їхніми соціальними гарантіями у людей відбуваються незворотні зміни в психіці й в організмі. І тут одними грошима ви ситуацію не вирішите.Ну, мова не йде тільки про гроші. Я ж кажу, треба дивитися на досвід країн, які мали саме таку вітчизняну війну. От Хорватія тут хороший приклад, тому що в них було дуже велике залучення людей, у них дуже багато ветеранів. Повторюю: в них саме ветерани бойових дій працюють у тих структурах, з відповідною освітою, де це важливо.Ви розказуєте про речі, які об'єктивно, тобто зі сторони як подивитися, лякають, вони, звичайно, у тої людини, яку ми закликаємо долучитись до війська, не викликають прямо скажемо, позитивного відгуку. І що б мало тоді спонукати зараз людей долучатися до війська? Нам це необхідно, нам треба вибудовувати цю систему.Ну, дивіться, в першу чергу це не має виглядати таким чином. От ви кажете, що це виглядає лякаюче. Ну, послухайте, це війна. Війна - це не історія, де пахне фіалками, на жаль. Це історія, де пахне порохом, де є запах смерті, де є страх завжди.І ніхто з тих людей, які вам розповідають, що там не страшно і що все було так добре, ми все пройшли і ми поводилися настільки сміливо, це в першу чергу або відверті шахраї, або люди, які ніколи там не були. Давайте казати відверто.Тим не менше, за три роки фактично вже з моменту повномасштабного російського вторгнення, ми стали однією з найсильніших армій не тільки Європейського континенту, але й світу. У нас дуже багато професійних, підготовлених підрозділів. У нас абсолютно іде сьогодні нова генерація наших командирів - молодих командирів, дуже часто віком від 25 до 40 років. Це люди, які не тільки самі мають величезний досвід, але й успішно ним діляться.Тому перебування в складі Збройних Сил у першу чергу дає можливість не тільки матеріального заохочення, достатньо непоганого. Давайте казати відверто: перші місяці й роки ми трималися виключно на патріотизмі. Ніхто не ставив питання, скільки я отримаю, чи мені заплатять бойові і таке інше. Зрозуміло, що це питання важливе, тому що в усіх є сім'ї. Дуже багато - сім'ї за кордоном, їх потрібно підтримувати. Тому соціальні виплати і грошове забезпечення, які отримують регулярно, без затримок, усі підрозділи Збройних Сил України, надзвичайно важливо. І у нас дуже багато військовослужбовців, які ніколи в житті не заробляли таких грошей.Я пам'ятаю, перші місяці для багатьох було шоком, коли солдат міг отримувати на картку 100 000 + на місяць, тому що було грошове забезпечення солдата 30 000, які на той момент виплачувались, плюс бойові виплати. І у нас люди, які перебували постійно в зоні бойових дій, отримували регулярно 100 000 +. Плюс знищена техніка, плюс бонуси і додаткові виплати.І тому ця система зазнає певних коригувань і іншого, але тим не менше це є важливий фактор на сьогоднішній день. Тому що це забезпечена робота, в тому числі і пільги, якими забезпечується і військовослужбовець після завершення війни, і якими буде забезпечуватися його сім'я.Друге питання, яке дуже часто кажуть, - що, перебуваючи в складі Збройних Сил України, у вас набагато більше шансів інколи вижити, ніж якщо ви є цивільною особою і знаходитеся в прифронтовій полосі.Костянтинівка, Україна 23 лютого 2025 р. Фото: Gеtty Іmаgеs По-перше, засоби захисту, вміння зберігати життя своє і свого побратима на кілька порядків вище у військовослужбовців, ніж у цивільної людини. І тому, коли в результаті ворожих обстрілів ми бачимо неспівмірну загибель цивільних людей, військових у цей момент загине набагато менше, в рази менше, тому що вони привчені зберігати своє життя і життя своїх товаришів на полі бою. Це теж дуже важливо.Ще один важливий аспект полягає в тому, що, на жаль, ті наші громадяни, які не виконали свій обов'язок або ховалися відверто від мобілізації в прифронтових регіонах, після цієї окупації не мали такого вибору. І ми пам'ятаємо слізливі пости, які були перші місяці, ДНР-ЛНР так звані, плюс, на жаль, наші окуповані регіони - Херсонська, Запорізька області, де людей ніхто не питав. І більшості цих людей, наших громадян, яких насильно забрали в збройні формування Російської Федерації, уже немає в живих. Або вони отримали фатальні поранення без жодних виплат, без жодної надії на те, що хтось коли-небудь буде все це компенсувати.Тому набагато краще завжди воювати в армії своєї країни, розуміючи, за що ти воюєш, і, по-друге, маючи всі ці гарантії і забезпечення.Знаєте, що ще найгірше? У нас, на жаль, силами ворога були створені і проведені успішні операції психологічного впливу, так звані ІПСО, в результаті яких був створений імідж наших ТЦК ледве не як карателів, людей, які вживають ті чи інші заходи. Так, на жаль, є конкретні випадки порушення законодавства, перевищення їхніх службових обов'язків. Про все це завжди чесно говорить Генеральний штаб Збройних Сил України. Усі ці випадки розслідуються - на відміну від Росії. І для людей настає конкретна правова відповідальність. Більше того, вона зараз буде посилюватися, як ми бачимо.Тому, коли ми говоримо питання, потрібно воювати чи ні, - ну, знаєте, якщо людина за своєю психологією, давайте казати відверто, не готова захищати свою країну і є ухилянтом, вона готова платити десятки тисяч доларів за те, аби уникнути виконання цього обов'язку або взагалі незаконно втекти з цієї країни, нам такі люди очевидно не потрібні в Збройних Силах України. Нам потрібні люди, які розуміють, що вони там роблять і для чого.ЗСУ, фото: www.fасеbооk.соm/GеnеrаlStаff.uа Хоча і тут є винятки. Є зараз багато прикладів того, коли люди ухилялися від виконання обов'язків, потім вони були мобілізовані, часто попри їхню волю, і вони стали прекрасними успішними воїнами. Ваші колеги з видання НВ нещодавно писали про один із таких випадків, коли подібний ухилянт - використаємо оцю розмовну лексику - став суперуспішним оператором БПЛА і зараз прекрасно воює. І він нікуди не тікає.Тому що насправді такі "ідейні ухилянти" - це мізерна частка людей.Згоден.Інші просто йдуть, куди їм дозволяє йти більшість і коли створюється певна атмосфера в суспільстві. Зараз вона не зовсім здорова місцями. До 2023 року була просто здорова атмосфера, коли люди захищають свою країну і в принципі розуміють, що це треба.Зараз внаслідок, як ви сказали, і атак інформаційних, і психологічних атак, багатьох інших процесів ця атмосфера зламалася. Але тут таке питання: чи можемо, як ви вважаєте, ми далі розраховувати на те, що ми будемо йти тільки шляхом набору добровольців і тих людей, які добровільно готові йти? Чи мають бути якісь способи все ж таки примусу? Ну, 6 мільйонів ще не стали просто на облік - щось із цим треба робити. І не всі з цих 6 млн є ухилянтами, просто думають: можна не стати – я не стану.Ну, давайте казати відверто. Є фраза банальна, я її повторю: закон один для всіх. І люди, які не стали на облік, вони не виконали обов'язок, який покладений на них державою, законодавством, - вони є порушниками цього закону. Це абсолютна аксіома. Я навіть не хочу обговорювати питання того, що, як у відомому скетчі, "понять і простіть" - тільки за те, що хтось, якась мамина "квіточка" або "черешенька" каже, що "я не створена для війни", "я краще тут собі поп'ю рав-каву" або "позаписую собі якісь там рілзи для своєї дівчини".Ви розумієте, питання в тому, що людина за своєю психологічною суттю не створена для війни. Тому що вбивати живу істоту, вбивати людину - це є проти людської природи. Я скажу, що для багатьох наших людей, для багатьох наших побратимів на початку було важко психологічно, коли ти цілишся в людину її вбити. Але все це минає, все це проходить, тому що у тебе є банальне питання: або ти вбиваєш, або вбивають тебе.І давайте казати відверто - психологія українського військовослужбовця, українського воїна виявилася набагато стійкішою, ніж психологія більшості, абсолютної більшості наших західних європейських сусідів. Скільки вже було сказано, скільки протрималася б середньостатистична європейська армія?Давайте не будемо ображати, я не буду називати національності. Але уявімо якусь достатньо велику сусідню центральноєвропейську країну. Ті опитування, які відбувалися в багатьох цих країнах, чітко показують: понад 50% молодих людей віком до 35 років, а в деяких випадках це 70% плюс, вони в принципі не готові до захисту своєї країни. Навіть якщо буде йтися про те, що ворог буде окуповувати, зайде в їхню домівку, вибачте, вчинить сексуальні злочини по відношенню до їхніх близьких і інших, - вони не готові, вони будуть тікати і виїжджати.Я був у відпустці минулого року, в законній відпустці, в одній центральноєвропейській країні, в якій живуть мої друзі університетські. Вони місцеві, не українці, ми вчились в університеті Шевченка. І він мені каже: ти знаєш, така цікава історія - у нас величезний потік моїх співгромадян зараз купують вілли в Іспанії або житло і виїжджають. А чому? Кажуть, бояться мобілізації, бо якщо почнеться війна, його можуть загрести. І він розуміє, що в Іспанії шанси попасти в армію набагато менші, ніж тут. І він собі тихенько виїжджає туди. Тобто вони вже зараз до цього готуються.І тому я кажу, що стійкість українського воїна - вона є фантастичною. Вона здивувала не тільки росіян (росіян в першу чергу), - вона здивувала й шокувала весь світ. Тому що воювати, давайте так казати, 11 років плюс і три роки повномасштабного вторгнення - хто собі може дозволити? Я маю на увазі, з точки зору психологічної стійкості. І ця відданість у першу чергу, і жертовність, і професіоналізм, який ми продемонстрували, вони ставлять українські Збройні Сили в топ. Так, ціна, яку ми платимо, безперечно, є страшною.Але наші підрозділи розуміють, за що вони борються, - вони борються за те, щоби люди мали можливість жити – мирним життям жити зараз ніде не можете, ви знаєте, що прилетіти може скрізь, навіть у Мукачево, - умовно мирним життям, принаймні їсти сніданок спокійно. У вас часто є світло, у вас часто є гаряча вода.Що відбувається на фронті, ви розумієте? Там побутові умови далеко від ідеальних. Хоча хазяйновитість наших українських воїнів - вона є легендарною. І вони можуть собі влаштувати і баню, і випратись - у нас ніхто не ходить брудний. Коли там дивуються і кажуть: та це ж якісь там інста-воїни, вони там фотографуються, вони чисті - вони не на фронті. Люди думають, що вони мають бути такі замазюкані.Ні, вибачте, у нас люди, які навіть сидять на нулі, вони виходять - да, він може бути там кілька днів, да, в нього немає можливості помінятись, але завжди тягне з собою один запасний комплект. Навіть якщо він іде на нуль, він завжди з собою тягне чисті речі. Розумієте, в чому річ? А коли людина знаходиться там, вона вийшла на відведення - вона завжди чиста, випрана, прекрасно виглядає.Да, є, звичайно, окремі організми, які цього не дотримуються, але вони в абсолютній меншості, тому що все ж таки армія - це дисципліна, а дисципліна - це порядок.Ну, бачите, не тільки в нашій одній умовній центральноєвропейській країні молодь якось немотивована - у нас також довелося приймати рішення, щоб додатково мотивувати саме молодь, тому що, хто б що не казав, молодим людям чисто фізично легше воювати очевидно.Мені цікаво, як ви прогнозуєте – чи це дасть можливість дійсно виконати ті завдання, які намагаються рішенням про додаткове фінансове стимулювання людей від 18 до 20 років? Чи буде зворотний ефект?Давайте відверто: усі мої діди воювали в складі Червоної армії в Другій світовій війні. Один мій дід був зв'язківцем, і він закінчив у званні старшого лейтенанта, другий був артилеристом, і він закінчив у званні майора. Обидва.У мене аж три, навіть чотири, з усіх боків, тобто і рідні, і двоюрідні, і це було, коли їм було десь 21, 22, 18.Мамин батько, він був зв'язківцем, закінчив війну в Берліні. А другий дід, з Миргорода родом, - він закінчив війну в Дрездені. І я завжди пам'ятаю, що коли будь-які розмови починалися, що ж там було на фронті, я хотів почути якісь героїчні історії, вони завжди казали: ти знаєш, малий, давай краще про це не будемо. Вони не хотіли навіть про це говорити.І не хотіли говорити зі зрозумілих причин. Вони починали в молодому віці. І я завжди пам'ятаю те небагато, що вони казали, - скільки молоді поклали тоді комісари, скільки багато українців. Згадайте, коли відбувалося звільнення правобережної України, товариш Жуков понабирав 16-річних українських парубків і, навіть не одягаючи їх у військову форму, кинув їх сотнями тисяч на штурм Києва і правобережної України. І поклав їх тут фактично.Це я веду до того… Знаєте, я не політик, я можу собі дозволити говорити непопулярні речі. Коли нам починають казати, в тому числі окремі наші союзники, що ми маємо знизити вік до 18-річного, я вам скажу, що 18-річні солдати бувають прекрасні. Але, за великим рахунком, у нинішніх умовах це не військовий, який був мобілізований в 1939-му, 1941 році. Тоді 18-річна людина вже могла завести сім'ю і мати вже не одну дитину.Сьогодні це підліток, це не доросла людина. Він не може, він не здатен здебільшого. Ще раз повторю, є винятки. Але я кажу про те, що мобілізувати 17-річних - це є злочином і проти нашого майбутнього, і проти логіки. Має бути добровільно: так, якщо людина хоче долучитися, у 18 років їй має бути надано право і - після проходження БЗВП в обов'язковому порядку - вона може це зробити.Але, якщо ми говоримо про зниження мобілізаційного віку, воно має мати певну логіку. Ну, до 23 років знизити ще є сенс. Нижче - я не бачу сенсу, у першу чергу тому, що цих молодих людей, відверто кажучи, не так багато. Потрібно зберігати їх. І в першу чергу, ще раз повторю, через психологічну здатність усе ж таки краще, щоб це були вже трошки старші хлопці і дівчата.Давайте ще просто обговоримо якусь таку більшу рамку того, що відбувається. Ми всі бачили, з чого почався рік, з яких заяв наших союзників деяких. І це все поставило перед нами таке питання: а чим і як воювати нам доведеться в цьому році? Тому що деяка допомога поки не проглядається нова, деяка доїхала. Ну і, цікаво, що в нас є і які тут перспективи.Що в нас є - я вам не скажу, ви розумієте, з яких міркувань. Я скажу так, що ми маємо на сьогоднішній день велику кількість надійних союзників, які здатні задовольнити значну частину потреб Збройних Сил України.Крім того, український ВПК в умовах війни показує шалені темпи зростання, як по виробництву продукції, так і по кількості зразків, які проходять дуже швидко етап від дослідних до уже тих, які вводяться в серію. Це і українська артилерія, скажімо, "Богдана".Я пам'ятаю ті перші "Богдани" в мізерній кількості. Я вам розкрию таємницю - я побачив тільки аж одну "Богдану" на півдні України, яку дуже ретельно ховали, бо їх було декілька, але конкретно на напрямку була одна. Зараз у нас "Богданами" обладнані, точніше озброєні, підрозділи в кількості багато-багато одиниць в кожному.І те, як воно виглядало на початку, ті механізми зарядження, які використовувалися, ті снаряди, які використовувалися, і потім, що нам почало приходити вже від чехів, від наших партнерів, - це небо і земля. І результати цієї роботи ми бачили. Тобто ми багато разів брали участь у бойових стрільбах, і те, як вони працюють у польових умовах, - це просто фантастика: і результативність, і точність стрільби.Українські системи FРV-дронів - скільки ми зараз виробляємо прекрасних власних систем, які наш ворог не здатен зробити. Українські прекрасні морські дрони "Магура", які досягають фантастичних результатів, які загнали під плінтус рештки, підкреслю, рештки Чорноморського флоту противника. Понад 30% їхнього плавскладу було виведено назавжди зі строю або дуже суттєво пошкоджено. Це все результати.Тому, ще раз повторю, для нас ключове питання - збереження цієї підтримки на належному рівні або її відповідне нарощення. На щастя, останні заяви, які були зроблені нашими союзниками, зокрема свіжа заява президента Франції Емманюеля Макрона, який провів аж дві екстрені зустрічі в Парижі, запросивши союзників, і який на днях відбуває до Сполучених Штатів для переговорів разом із британським прем'єром Кіром Стармером, - це якраз-таки про військову допомогу, про озброєння.І я думаю, і сподіваюсь, і розраховую на те, що наші союзники виконають свої зобов'язання. Ну, і наш ВПК так само, звичайно.Я так розумію, що найбільш вузьке місце - це системи ППО. І це пов'язано з цивільним населенням. Мабуть, цей рік буде для цивільного населення не такий безпечний, як були попередні роки. Вони були небезпечні й ті, але…Не можу це коментувати зі зрозумілих причин, але ще раз скажу: наші системи захисту протиповітряної оборони теж не стоять на місці. Я пам'ятаю ті системи "Бук", системи "Ігла", "Стріла", які були на початку, і нечисленні "Стінгери", і те, що ми маємо на сьогоднішній день, у тому числі на батальйонному і ротному рівнях. Ті системи ПЗРК, які ми маємо, ті системи зенітно-ракетних комплексів у тій кількості, які надійшли, і те, наскільки фантастично зріс рівень.От питання: хто краще підготовлений до ведення дій - умовно кажучи, оператор румунської ППО чи навіть американської ППО, який бере участь тільки в навчальних стрільбах три-чотири рази на рік, або український пепеошник - да, у нього є зміни, є відпочинок, - який знищує інколи до кількох десятків цілей на місяць, навіть не на рік? Тобто - про що ми говоримо?Тому навіть з обмеженою кількістю систем ППО наші системи Повітряних сил здатні просто робити неможливе. Тому я би сказав так, що нема підстав зараз говорити про те, що буде гірше, що є приводи для занепокоєння. На сьогоднішній день і на завтра ми можемо дивитись достатньо впевнено, що все буде під контролем.З огляду на ці ваші слова, чи варто нам зараз буквально іти таким шляхом, щоб прагнути зупинити бойові дії за будь-яких умов, за будь-якого тиску, просто тому, щоб зупинити заради того, щоб зупинити? Це кому треба - більше нам чи більше Росії зараз, зрештою?Це питання до політиків, до дипломатів, які мають самі визначати умови. Але умови для початку цих переговорів відомі. Про це говорить українське політичне керівництво, про це говорять президент України Володимир Зеленський і наші партнери. Якщо складуться умови ведення переговорів з позиції сили - це буде момент для початку цих переговорів. Коли вони складуться, яким чином - це робота, яка має бути забезпечена як політиками, так і партнерами, так і Збройними Силами України. Коли все це станеться, коли все це складеться, тоді ці переговори мають початись.Я хочу наголосити: офіційна позиція, яка була виголошена урядом Сполучених Штатів, зокрема державним секретарем Марко Рубіо, який пояснив, чому переговори відбувалися в форматі американці – росіяни, - тому що там обговорювались на 90 з чимось відсотків питання двосторонніх відносин Америки і Росії. Питання війни, яку Путін розв'язав проти України, обговорювалось, але воно не було мейнстримом.Тому це пояснює, що наші союзники тим самим сигналізують, що вони почали попередні консультації, але це ще не мирні переговори.А які тоді умови мають скластися, зрештою, для того щоб це були мирні переговори, а не шантаж?Дивіться, ситуація в Російській Федерації, скільки б не намагалася приховувати пропаганда, дуже далеко від ідеалістичної. Вони намагаються повсякчас нам навіяти враження про те, що їхня економіка втрималася в режимі санкцій, що російські збройні сили мають достатній мобілізаційний підготовлений резерв, що російська армія має надійних союзників в особі Ірану, Північної Кореї і Китаю. І тому, мовляв, "ми здатні і готові воювати до побєдного конца" - до польської і румунської границі. Це те, що вони постійно нам розказують.Але давайте подивимося навіть на їхню внутрішню аналітику. Нещодавно були оприлюднені дані економічного центру, який очолює рідний брат міністра оборони Російської Федерації Бєлоусова. До речі, він має рідну племінницю в Києві. Так, у нього є рідна племінниця: у нього був старший брат, і оцей старший брат, він уже помер, - він у Києві жив. І його племінниця родом з Києва, вона киянка. Так от скількись місяців тому була гучна історія - вона просто принизила, записала до нього відеозвернення і пояснила: "Дядя, вот приедь і посмотри, кто кого обстреливает и что летит сюда на наш город Киев, в который ты сам приезжал к моему отцу". Ну, тобто все це було.І тому оцей центр, який очолює, я так розумію, ще один брат, очевидно молодший, пана Бєлоусова, оприлюднив за замовленням російського уряду достатньо невтішні оцінки стосовно ситуації на російському ринку, і фондовому в тому числі. І ми бачили, як росіяни раділи навіть початку цих переговорів. У них починають злітати ринки. Чому? Вони виключені.Оцей останній пакет санкцій, який запровадив президент Байден, 180 кораблів їхнього тіньового нафтового флоту - все це просто підрізало їм крила. І не тільки про гроші. Китай і Індія починають переключатись на інші країни. Що для них найгірше, розумієте? Питання мобілізаційного ресурсу - так, він поки працює, але вони змушені постійно задирати планку. Вони вже платять 40 000 доларів на нос мобілізованому. Скільки вони будуть платити - за 100 000?Ну, уже цю ціну вони не зможуть витягти. Крім того, наявність ресурсу вони починають закривати іноземцями. Звідси північні корейці, звідси жителі країн Африки, жителі Азії і таке подібне. І тому я ще раз кажу, що для них теж, щоб вони не говорили, ситуація складається гірше, гірше й гірше. І вони теж будуть поспішати з цими переговорами. Вони Путіну так само потрібні.Інша річ - що Путін, звичайно, буде дивитись на нашу ситуацію. Якщо у нас нерозумні люди почнуть розкачувати всю цю історію, робити внутрішню колотнечу, - звичайно, Путін буде цим користатись. І він цим користається. Я ще раз кажу, що ключове питання - це збереження внутрішньої єдності, тієї, яку ми продемонстрували всьому світу у 2022 році.Від цього залежить, які умови будуть цього всього - припинення, неприпинення, тимчасове зупинення. Тобто як не кажи, але це важливо в першу чергу. Чи буде це те, що дозволить укріпитися Путіну, чи це буде те, що не дозволить йому далі воювати зрештою.Так, безперечно, тому що плани Путіна - і про це каже відверто і українська військова розвідка, і про це каже президент Зеленський - плани Путіна не обмежуються Україною. Він думає про захоплення держав Балтії, він думає про захоплення Польщі. Більше того, плани створення 15 додаткових дивізій на західному фланзі Росії - це про що? Про Україну? Ні. Вибачте, вони проти кого будуть розвернуті? А Сувальський коридор - вибачте, вся ця історія з воєнної точки зору для НАТО може обернутися дуже серйозними наслідками. Вони зараз стикнулись з тим, що виведення армії Сполучених Штатів вимагає від них зараз розгортання.От останні цифри НАТО, вони підрахували. Знаєте, скільки їм потрібно ресурсу? Я зразу скажу, цього ресурсу в них нема, - 300 000 особового складу, додатково призваного, в країнах у всій Європі. Де вони будуть шукати, з урахуванням тих тенденцій, які ми вже обговорили? 2000 танків і 1400 бронемашин їм потрібно виробити. З їхніми темпами виробництва, а все це - забезпечення, робочі місця, підготовлені екіпажі, БК до всіх цих танків і бронеавтомобілів - це ж не рік, не два, не три, це не п'ять років навіть.У них темпи виробництва такі, що вони це будуть виробляти дуже довго. А Путін не буде чекати 5 і 10 років, розумієте? Він може - якраз-таки на своїх криворуких станках, вивезених із Німеччини в 1945 році, це ж досі ці станки, які працюють там. Вони вкрадені. Там "подшаманенные", "подкрученные Ваней под две банки спирта где-то" відремонтовані.І коли починають наші окремі блогери чи так звані військові експерти глумитись - ну, вони вивели танки 1960-х, 1970-х, - вибачте, всі ці танки їздять, вони стріляють, вони вбивають. Якщо ти такий розумний, іди й мобілізуйся в підрозділ ЗСУ. Хай це не буде передовою лінією. Навіть у підрозділ РЕБ кудись там піди. І спробуй посидіти під обстрілами російського танка. Я вас запевняю, що це задоволення незабутнє просто буде. Навіть якщо це буде танк, вироблений в 1950-х роках.

Таку думку висловила народна депутатка України, членкиня комітету ВРУ з питань фінансів, податкової та митної політики Ніна Южаніна в етері Еспресо."Важливо, чи обговорюється це питання у бюджетному комітеті. Уряд мовчить, а тобто, не готує змін до державного бюджету на 2025 рік. Це потрібно робити. Ми маємо заспокоїти людей і, маючи повну інформацію від Міністерства фінансів, отримати проєкт бюджету, щоб видатки, які підтримують діяльність багатьох людей, продовжували існувати. Це стосується внутрішньо переміщених осіб та програм допомоги їм", - зазначила вона.Українцям потрібна відповідь від керівництва держави. Лише правда, подача інформації та дії влади можуть зупинити непотрібні зміни, які можуть відбутися в житті кожного громадянина і родини, каже Южаніна."На жаль, ми чуємо лише: "Мабуть, вдасться якось прискорити відновлення фінансування програм від США під час перемовин". Ми маємо зараз стояти на захисті наших людей", - додала вона.Зараз європейські партнери вже думають над тим, як допомогти Україні у цій ситуації. Вони усвідомлюють, що поки буде проведено аудит чи прийнято інше рішення, потрібно підтримати Україну в багатьох напрямках. Проте витік негативної інформації з боку України підриває рішення європейців, зауважила нардепка."Останні конфлікти навколо закупівлі товарів оборонного призначення та інших інцидентів з корупційним нахилом викликають у них багато питань. А вони ще повинні переконати інших скептиків, від яких залежить прийняття таких рішень. Проблема не в самому витоку інформації, а в тому, що ці явища не зникли з країни, незважаючи на майже три роки широкомасштабної війни. Ми продовжуємо стикатися з випадками нераціонального витрачання ресурсів, відсутності прозорості та чіткості в системах, які якісно працюють в Європі. Ми знаходимо можливості викривити систему закупівель. Проте європейці працюють над тим, щоб забезпечити фінансування найнагальніших видатків та програм, аби вони могли продовжувати свою роботу без перерв", - резюмувала Южаніна.Президент США Дональд Трамп у перший день правління ухвалив рішення тимчасово зупинити всі програми зовнішньої допомоги США на 90 днів для проведення перевірок.У ЦПД заявили, що цей указ не стосується військової допомоги Україні.ЗМІ 24 січня писали, що державний секретар США Марко Рубіо зупинив на 90 днів видачу більшості грантів іноземної допомоги, і зазначили, що відповідний наказ може стосуватися України.Президент України Володимир Зеленський спростував інформацію про те, що США зупинили військову допомогу для України.Американські дипломати попросили терміново виключити програми, пов’язані з Україною, з програми заморожування іноземної допомоги на 90 днів, виданої держсекретарем Марко Рубіо.26 січня ЗМІ з посиланням на джерела написали, що USАІD отримало вказівку зупинити всі проєкти в Україні.Бюджетне управління Білого дому розпорядилося призупинити надання всіх федеральних грантів і позик.29 січня представниця комітету ВР з питань бюджету анонсувала переговори з Держдепом США щодо призупинення допомоги.

24 січня - день пам'яті святої преподобної Ксенії Римлянки. Ксенія була заміжньою жінкою, яка жила в Римі в ІV столітті. Вона походила з родини знатних і заможних людей. Її чоловік був чиновником, і життя їх було забезпечене. Після смерті її чоловіка, Ксенія вирішила відмовитися від усіх благ земного життя і жити в молитві та покаянні. Вона віддала все своє майно бідним і оселилася в монастирі, прийнявши чернецтво. Ксенія присвятила себе служінню Богу, покаяльним молитвам і підтримці нужденних. Вона стала взірцем покори та молитви, що надихало інших. Ксенія славилася як чудотворець. Люди йшли до неї за молитвами та отримували зцілення. Вона допомагала, зокрема, хворим і бездомним, і служила своєму ближньому з великою самовідданістю. Після багатьох років духовної праці Ксенія відійшла до Господа. Пізніше вона була канонізована як свята, і її пам'ять відзначають в різних християнських традиціях. Прикмети Тварини сидять вдома і не хочуть вийти на вулицю - до сильного морозу. Хмари пливуть дуже швидко - чекайте на хуртовину. Ясна і сонячна погода показує, що весна буде ранньою, але холодною. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Весняне рівнодення 2025: коли тривалість дня і ночі будуть однаковими Що не можна робити Не можна цього дня ходити з брудною головою чи тілом, інакше сильно захворієте. Також не варто стригти нігті, тому що наступні кілька місяців будете ходити в боргах. Що можна робити В давнину цей день вважали серединою зими. Селяни казали, що до кінця сезону холодів знадобиться стільки ж зерна, скільки вже з'їли, а тому обов'язково перевіряли запаси. 24 лютого в Україні розпочинається Масниця, яка має особливе значення для вірян. Вона триватиме тиждень перед Великим постом, який передує Великодню. Його дата у 2025 році - 20 квітня. Традиційно протягом семи днів можна готувати млинці і ними пригощати рідних, друзів, сусідів.

Леся Кушнір — Sеnіоr Dеlіvеry Маnаgеr в міжнародній ІТ-компанії. З чоловіком і трьома дітьми вони переїхали в село у Карпатах, де тепер паралельно з основною роботою розвивають ферму альпак «Хитра стайня». Про перевезення альпак через польський кордон, менеджмент ферми і життя в горах Леся розповіла в інтервʼю DОU. «Мій неочевидний „козир“: те, що я — мама трьох дітей». Про роботу в ІТ В ІТ я працюю останні пʼять років. До цього близько десяти років працювала в інвестиційних компаніях — залучала в Україну міжнародних інвесторів, торгувала єврооблігаціями та акціями. Коли у мене з’явилася третя дитина, зрозуміла, що хочу зростання. Тому я повністю змінила індустрію, роль і професію. Було два варіанти: або йти в агро і займатися трейдингом, або обрати ІТ. Спочатку здавалося, що мій досвід не зовсім підходить, та зараз я розумію, що проєктний менеджмент — це моє. На співбесіді я навіть виявила неочевидний «козир», що я — мама трьох дітей. Знаєте, є стереотип, що краще не казати про дітей на співбесіді, бо вони можуть сприйматися як проблема: брак часу, лікарняні тощо. Але я вирішила сказати, що доволі непогано керую проєктами, бо в мене троє дітей. І це був момент вау-ефекту, коли було очевидно, що я «продала» свої навички. Тепер я розумію чому: якщо ти можеш одночасно справлятися з такими різними завданнями вдома, то на роботі це теж буде твоєю сильною стороною. Я працюю у великій організації з різними напрямами і весь час зростала як горизонтально, так і вертикально: починала з Рrоjесt Маnаgеr, переходила на більш технічні ролі. За відчуттями, я кілька разів змінювала свою діяльність, не змінюючи компанії. Окрім роботи, вже понад два роки ми з чоловіком розбудовуємо та розвиваємо ферму альпак «Хитра стайня» на межі сіл Річка та Яворів в Івано-Франківській області. «„Хитра“ — це про складність, нестандартний підхід і функціональність». Звідки назва та ідея ферми Стайня — це основа концепції нашого проєкту, вона в центрі всього, і саме тому ми обрали цю назву. А «хитра» — бо не проста: у ній живуть цікаві тварини альпаки, яких не так багато в Україні. До того ж стайня сучасна. Там є камери відеоспостереження, спеціальні поїлки та інші зручності. Завдяки цьому легко утримувати стайню в чистоті, а тваринам — комфортно жити. Тому «хитра» — це про складність, нестандартний підхід і функціональність. Відео стайні зсередини, джерело: Іnstаgrаm Ферму ми розвиваємо на землі, де жили декілька поколінь моєї родини: я отримала її у спадок від бабусі та дідуся. Ми всі гуцули. Ідея розпочати свій бізнес у Карпатах зародилася у 2020-2021 роках, у розпал ковіду. Тоді компанія відправила мене на ремоут, діти перейшли на дистанційне навчання, а чоловік якраз звільнився. Тобто ми перестали бути привʼязаними до міста. Та переїзд все-таки вимагав хоробрості, бо в нас був налагоджений побут і власна квартира в Києві: велика, комфортна, красива. Виникла ідея побудувати на нашій ділянці в Карпатах будинок під здачу, бо в суспільстві є запит на відпочинок в горах. І в процесі перебиратися ближче, щоб менеджерити будівництво. Фото ділянки в Карпатах влітку 2021 року, джерело: Особистий архів Восени 2021 року ми почали робити дорогу до самого будинку: найбрутальнішу ділянку в 600 метрів тоді розрівняли, завезли багато машин щебеню. По суті, це точка старту підготовчих робіт зі здачі будинку: ми шукали забудовника і зробили проєкт майбутнього будинку. У середині лютого 2022 року ми родиною приїхали до батьків чоловіка у Львів, щоб мати змогу залишити з кимось дітей і з’їздити в Карпати вирішити справи по будівництву. А 26 лютого, через два дні після початку повномасштабного вторгнення, вже з речами приїхали в бабусин дім у Карпатах: я, мій чоловік Максим, троє наших дітей (Дзвінка, Злата та Дем’ян) і золотистий ретривер Бабай. Ми розглядали різні варіанти, адже на роботі мені пропонували релокацію в один з офісів за кордоном, але буквально в перші два тижні зрозуміли, що хочемо залишитись жити в горах. «Мрія, взята з полички». Про те, як вирішили заводити саме альпак Це було дуже органічне рішення, і я пам’ятаю відчуття полегшення, коли ми його ухвалили. Тепер ми могли втілювати мрії та бажання, які без нашої присутності тут були б неможливі. Я завжди хотіла мати тварин і куди б не поїхала, намагалась знайти ферми. Не можу пояснити чому, але у мене велика любов до таких місць. Пам’ятаю, якось в Ісландії ми зупинилися пожити на конюшні. Це було в полі, навколо ні душі, лише коні. Відчуття були неймовірними. Це особлива енергетика. Альпаки і Перу мене дуже надихають, хоча я там ніколи не була, і це досі моя мрія. Я довго задивлялась на цих тварин, бо вони такі прекрасні. І мені стало цікаво, чи могли б вони жити в наших Карпатах. Почала читати і зрозуміла, що тут для них — ідеальний клімат. Вони природно живуть у горах і добре переносять перепади температур, не люблять спеку, а серед гір завжди прохолодно і є багато площі для випасу. Коли ми в лютому 2022-го зрозуміли, що залишаємось жити в Карпатах, я, не довго думаючи, дістала ферму альпак з полички мрій, і ми взялись за її втілення. «Все технічне завдання йшло від нас». Проєктний менеджмент ферми Для мене будь-яке завдання — це проєкт. Незалежно від того, чи це питання, пов’язане з дітьми, чи робоче завдання, чи господарське. Ти проводиш дослідження, розбиваєш на частини, визначаєш, що потрібно, і реалізовуєш. Так само було з фермою альпак. Ми з чоловіком почали з досліджень: Вивчали всі доступні в інтернеті матеріали. Насправді в мережі інформації англійською мовою дуже багато, зокрема на YоuТubе.Склали список ферм, які хочемо відвідати у Польщі. Якщо ви поїдете до Польщі або просто на карті введете «альпака», побачите ферми кожні кілька кілометрів. Наприклад, Соnіrаyа та Неаvеn — одні з найбільших. Я переконалася, що ми йдемо в правильному напрямку: Польща близько, і якщо там це так популярно, то рано чи пізно набуде поширення і в нас. Потім ми відвідали обрані ферми, поспілкувалися з власниками та працівниками, щоб краще зрозуміти, які умови необхідні альпакам. Я навіть надіслала проєкт альпакарні знайомій фермерці в Польщі, щоб вона подивилася і дала фідбек. Все технічне завдання йшло від нас. Ми фіналізували документацію і почали будувати Звісно, не власними руками: наймали львівську будівельну компанію, яку довго шукали. Мій чоловік Максим був постійно на місці та фактично виконував роль прораба. Це була велика залученість. Не можу уявити, як можна побудувати щось, якщо ви не на місці! Єдиний варіант — найняти когось, кому повністю довіряєш. Відео з підготовки брами для «Хитрої стайні», джерело:Іnstаgrаm І що важливо: Максим не мав досвіду в будівництві. Як і я, він багато років працював в офісах, носив костюм і сидів на зустрічах. Та він розібрався у всіх нюансах і повністю взяв контроль будівництва на себе. Паралельно ми почали пошук альпак. Спочатку думали, що знайдемо їх в Україні, бо не було плану везти тварин з-за кордону. Але не знайшли потрібних. В Україні є багато альпакоподібних тварин, але нам було важливо купити здорових альпак з гарною шерстю, щоб у перспективі їх можна було розмножувати. Тому ми поставилися до пошуку дуже серйозно. Нам допомогла віцепрезидентка Асоціації заводчиків альпак у Польщі: вона знайшла для нас ферми, де можна придбати тварин. «Це був найдовший dеlіvеry, який я коли-небудь робила». Як перші альпаки приїхали в Україну Отже, альпак ми все-таки привезли з Польщі в травні 2024 року. І організувати це було дуже непросто. Я жартувала, що це був найдовший dеlіvеry-процес у моїй кар’єрі Dеlіvеry Маnаgеr. Сукупно це зайняло близько року. Було багато паперової роботи, і головне — дуже незвична для мене комунікація. Відео перших альпак на фермі, джерело: Іnstаgrаm Наприклад, якщо на роботі я запускаю проєкт у Штатах, то збираю всіх на дзвінок, хто б де не перебував, і ми за кілька днів можемо розв’язати будь-яке питання. Але з перевезенням альпак інша ситуація. Ти пишеш, а відповіді немає. Потім пишеш через тиждень, а відповідають не те, що потрібно. Люди працюють в зовсім іншій сфері та з іншими темпами життя. Пам’ятаю різні етапи: від зневіри до розпачу, а потім — надії. Було декілька таких хвиль. І ще ж рідні запитували: «А коли будуть тварини?». Я вже не могла це чути, тому що не могла відповісти. Я за них повністю розрахувалась, але вони ще були на фермі в Польщі. Постійно надходила нова інформація: то ось скоро, то зачекайте, то потрібно місяць карантину, то тести на туберкульоз, які їм зробили, не підходять, то ще щось. І мова про привезення з Польщі, тобто не дуже здалеку. Ми навіть жартували: «Купімо якийсь причіп і просто їх самі привеземо». Але так не можна, бо не пропустять через кордон. Потрібна спеціальна ліцензія для фургона та водія, розмитнення та інші моменти. У результаті ми дочекалися — приїхали шість альпак. Поки що лише хлопці: два самці (залишаємо на розплід) і чотири кастрованих (для компанії, бо альпаки потребують соціалізації). Наші альпаки мали польські імена, але вони були не дуже цікаві, тому ми їх переіменували на українські: Бажан та Їлак (гуцульська варіація імені Ілля) — це наші самці.Вир, Ярополк, Дарій і Свирид Опанасович — наші четверо хлопців. З останнім — жодної передісторії цього імені немає, просто чоловік вирішив жартівливо назвати. Коли альпаки нарешті приїхали, ми відкоркували пляшку шампанського. Я не могла повірити, що ці тварини, на яких ми так довго чекали, нарешті в стайні: живуть своє чудове життя. Свирид Опанасович на природі, джерело: Іnstаgrаm А взагалі, першими на фермі зʼявилися кури, бо це легко: поїхав на ринок, купив і все. Спочатку ми придбали кілька звичайних курей, але згодом я захотіла більш специфічні породи, тож почала шукати на ОLХ. Ми їздили Івано-Франківською областю, купували курей і тепер знову будемо розширювати курник. Я вже забронювала партію курочок на березень. У нас на це цілий rоаdmар. Щодо курника, то він поки що досить простий і ще без півня, бо ми не займаємось розведенням. Але це теж у планах на наступний рік: півень, курчата, весь цикл. До речі, курочки на фермі, не прості: вони несуть кольорові яйця. І наші гості зможуть спробувати їх на сніданок. Всі ці елементи створюють атмосферу казкового фермерського вайбу. Приклад кольорових яєць, джерело Іnstаgrаm «Це не ті тварини, які будуть раді обіймам». Більше про альпак та особливості їхньої поведінки Багато хто думає, що альпаки — тварини, яких можна обіймати, але насправді в них немає такої природної потреби. Коли альпака народжує, вона не облизує дитинча, на відміну від інших тварин, тих самих корів. Альпаки не люблять, коли їх гладять. Можливо, є винятки, але загалом це не ті тварини, які будуть раді обіймам. Їм цікаві люди, вони підходять, особливо якщо у тебе є морквинка. Але в нас тільки один альпака зараз підходить, щоб його почухали — це Бажан. Від їхньої появи у травні з альпаками не було жодних неприємних ситуацій. Але оскільки вони належать до родини верблюжих (Саmеlіdае), то можуть плюватися — зазвичай один на одного, коли з’ясовують стосунки. Здебільшого так роблять самці, які можуть між собою посперечатися. Я чула від нашого перевізника історію, що один з альпак плюнув на ветеринара на кордоні Сама ж жодного разу не бачила подібного щодо людини. Це не лами, які набагато більш агресивніші. Альпаки дуже милі та спокійні. Коли я шукала ветеринара, то дивилась, хто працює з верблюдами. Це великий челендж — знайти такого спеціаліста в Україні. Якби я була новачком у заведенні альпак, то починала б з таких питань: чи є достатньо площі для них, щоб вони могли бігати, чи є хороша трава та сіно, чи можна знайти ветеринара. За альпаками цікаво спостерігати. Коли дивишся відео в інтернеті, вони здаються просто пухнастими та милими, але насправді вони ще дуже енергійні. Класно бігають, особливо коли є простір, разом ходять, роблять однакові рухи. Якщо один побіг кудись, всі йдуть за ним. Вони навіть у туалет ходять одночасно, і це дуже цікаве видовище. Альпаки дуже чистоплотні, обирають для своїх потреб лише кілька зон і користуються винятково ними. «З однієї стрижки можна зробити 15–25 шапок». Про догляд та особливості розведення альпак Загалом альпаки не потребують особливого догляду, але є кілька нюансів. По-перше, це стадні тварини. Тому не можна купити одну чи дві альпаки — потрібно щонайменше три однієї статі. Якщо альпака буде сама, вона може просто померти, адже це суперечить її природним потребам. По-друге, у харчуванні альпак важливі площа для випасу та велика кількість трави. І тут у нас все добре: польські колеги були вражені умовами для альпак, адже у нас велика площа паші — 3,3 гектара. Вони бігають на вільному просторі: мабуть, це найщасливіші тварини у світі. За умовами ми з польськими фермами точно можемо змагатися. Територію для альпак ми огородили: встановили великий паркан, поділили її на кілька частин, щоб можна було чергувати випас. Коли дівчата приїдуть, вони будуть пастися окремо. Стайня сконструйована так, щоб з одного боку жили дівчата, з іншого — хлопці, і між ними має бути певна відстань. В нас цю задачу вирішує оборіг — простір, де зберігається сіно. Ми спершу вивчили ці важливі правила і тепер дотримуємось їх. Окрім сіна і трави, даємо їм корм. Перші великі порції ми привезли з Польщі разом з альпаками. Зараз купуємо корм в Україні — він для малої рогатої худоби, але склад дуже схожий, тому підходить альпакам. Тварини мають отримувати всі необхідні елементи для здоров’я. По-третє, альпаки потребують медичних процедур. Це і щеплення, і засоби від кліщів. Стрижка нігтів, підпилювання зубів. Нігті ми з чоловіком вже обрізали: це робив він, а я тримала тварину. Нині у нас шість альпак, але коли їх буде 60, я б хотіла, щоб хтось допомагав, тому що роботи дуже багато. І є речі, які неможливо самому виконати, наприклад, ми разом даємо препарати тваринам. Це часто відбувається в мої вихідні або ввечері. По-четверте, альпак потрібно стригти. Це тварини, яких загалом заводять заради шерсті. Вона дуже цінна: гіпоалергенна, легка, м’яка. Шерсть дорога через кілька чинників: стрижуть альпак раз на рік,з однієї тварини можна отримати від 3 до 5 кілограмів шерсті.Для розуміння: одна шапка — це орієнтовно 200 грамів шерсті. Отже, з однієї стрижки можна зробити 15–25 шапок. Наші альпаки приїхали вже постриженими. І це спростило нам життя, бо я навіть не уявляю, як би ми справлялися з цим у перший тиждень, адже якраз був сезон стрижки. Стрижка альпак складна, бо потрібно використовувати спеціальні інструменти, а ідеально — ще й мати спеціальний стіл для стрижки. Альпака — велика тварина, це не вівця, яку можна швидко постригти, затиснувши між ногами. Все займає більше часу, особливо якщо цього не робив раніше. Цього року ми їздили до колег на стрижку, щоб побачити цей процес. Зазвичай стрижуть альпак у травні, але залежить від сезону. На відео — процес стрижки альпаки, джерело: Іnstаgrаm «Ферма для життя». Як усе влаштовано зсередини Ми поки що не відкрилися, потрібно зробити багато роботи. Анонсувати будемо на нашій сторінці. Коли ми починали цей проєкт, не планували відкривати ферму для відвідування. Спочатку ідея була простішою — будинки на фермі, де можна винайняти житло. Але в процесі я зрозуміла, що є запит від людей, які хочуть просто подивитися на альпак, не обов’язково залишатися на фермі. Тому з чоловіком ми почали обговорювати, що, ймовірно, варто відкрити ферму для відвідувань. Та це точно не буде постійна історія типу «працюємо щодня». Плануємо створити спеціальні слоти, коли можна буде приїхати, і це буде окремий продукт. Поки що ми не готові приймати гостей у такому форматі, адже для цього потрібна окрема інфраструктура: туалет, зона для очікування і так далі. Це все ще в процесі. Отже, плануємо мати дві опції: життя на фермі. У нас навіть слоган так само звучить. Ви приїжджаєте, винаймаєте один з двох будинків і в комфортних умовах спостерігаєте, як живуть тварини. Попередньо перший будинок відкриємо до кінця весни 2025 року, а другий — пізніше, протягом року.відвідування ферми (без проживання), більш обмежений формат, який теж плануємо запустити 2025 року. Зараз на фермі проживає дві собаки, багато курей, три коти і шість альпак. Територія ферми, джерело: Іnstаgrаm По території — у нас є зона будиночків, яка віддалена від основної зони, де ми з сім’єю живемо. А між нами — загальний простір, де розташовані ферма і пасовище з альпаками. Ми з чоловіком ділимо відповідальність за родину та стайню. Стратегічні та фінансові питання — це моя відповідальність на цьому етапі життя. Чоловік займається всіма господарськими справами: тваринами, будівництвом, доглядом за територією, логістикою. Щодо дітей, то вони вже шкільного віку, тому немає потреби сильно їх няньчити. Обов’язки по дітях ми розподіляємо, але це не завжди рівномірно, а залежить від того, хто чим завантажений у той чи інший момент. Я працюю в класичному розумінні фултайму, зранку до ночі. Коли їду у відрядження, то всі справи падають на Максима. Іноді ми привозимо бабусю на допомогу. «Найнеочікуванішою статтею витрат стали земельні роботи». Про фінанси та окупність Про кошторис поки що складно говорити, бо ми ще в процесі будівництва. Якщо дивитись на нашу ферму з погляду класичного бізнесу, то це не дуже репрезентативна історія, адже можна побудувати будинок значно дешевше, зробити все аскетичніше і простіше, і окупиться він швидше. Звісно, бізнес-частина для нас важлива, але в нас не стоїть ціль швидко відбити гроші. Ми прагнемо створити місце з душею, яке полюбиться гостям. До того ж робимо фокус на комфорті та безпеці, використовуємо якісні матеріали. Все це не дешево. Не знаю, чи це коректно порівнювати, але в якийсь момент ми продали нашу чотирикімнатну квартиру в Києві. І вклали гроші в «Хитру стайню». Це дає уявлення про контекст. Наприкінці 2022-го до нас прийшли покупці і запропонували придбати квартиру. Ми вирішили, що це той момент, коли потрібно наважитися на продаж (хоча у 2021 році, наприклад, я не була готова її продавати). Найімовірніше, до постійного проживання в Києві, як це було до лютого 2022 року, ми вже не повернемось. Крім того, я продовжую працювати, що також допомагає фінансово підтримувати розвиток ферми. Можу сказати, що найнеочікуванішою статтею витрат стали земельні роботи. Це Карпати: місцевість гориста, скеляста земля. Вирівняти її, зробити дренажі, дороги дорого і складно. Лише покращення останніх 600 метрів дороги до нашої ділянки обійшлось у близько 8000 доларів. Я навіть не встигла детально все спланувати, хоча я той ще фрік — завжди моніторю кожну копійку, записую все в файлики, веду витрати. Але тут був момент, коли витрати на земельні роботи почали йти настільки швидко, що навіть я не встигала їх усвідомлювати. Але саме будівництво було більш-менш фіксованим. Підготовчі земельні роботи, джерело: Іnstаgrаm Ще затратні каміни: їх можна було б зробити дешевше. Але коли починаєш розбиратися в деталях, хочеш унеможливити ризики загоряння, зробити все безпечним. І тоді вирішуєш зробити дорожче, але якісно. Звісно, у мене є підрахунки і прогнози. Та для мене важливішою є душа цього проєкту. Тому і термін, в який у нас буде повернення інвестицій буде більший: 4-5 років, а не 2-3, якби ми ставили в пріоритет бізнес-складову. «Я не почуваюся ізольованою». Про те, як змінилося життя з переїздом З переїздом я почала бачити людей набагато частіше. Хоча існує стереотип, що якщо ти живеш в селі в горах, далеко від всіх, то ти стаєш відлюдькуватим. Та це зовсім не так. Друзі та знайомі, що їдуть у наш бік, завжди намагаються заїхати, зустрітися. Їм цікаво побачити це місце. Тому я не почуваюся ізольованою. Та і колеги іноді приїжджають до мене під час відпусток. Загалом у Києві я давно не вела активного соціального життя. Робота, діти, побутові турботи — завжди було багато справ. На заходи чи зустрічі з друзями я ходила досить рідко. Ми не відчуваємо себе чужими у цій громаді. Мене тут добре знають, бо з бабусею я буквально росла. Мені було вісім місяців, коли сталася Чорнобильська аварія, і батьки залишили мене пожити з бабусею в Карпатах, бо так було безпечніше. В результаті я прожила тут до пʼяти років. Тут я почала говорити гуцульським діалектом. Згодом часто приїжджала на всі канікули. На жаль, бабуся померла у 2015 році. Дідусь живе в Києві. Я певна, що сусіди були здивовані нашим переїздом з Києва Думаю, вони спочатку пояснювали нашу присутність великою війною. Але тепер розуміють, що ми тут надовго з огляду на масштаби будівництва. Та і чоловіка добре прийняли: він у мене роботящий, а тут це дуже цінують. В умовах початку повномасштабного вторгнення в дітей теж не було жодних претензій чи заперечень. Вони, звісно, не були в захваті, та розуміли реальність. По приїзду ми передусім налагоджували побутові умови. Бабусин будинок на той момент вже був облаштований певними зручностями — свердловиною і туалетом, про які подбала моя мама для комфорту дітей на канікулах. Але ще багато чого не вистачало: наприклад, в кімнаті була лише одна розетка, погані проводка і світло, було холодно. Перші пів року ми були зосереджені на цих побутових моментах. Я працювала з мобільним інтернетом, та через поганий звʼязок діти не могли приєднуватися по Zооm до уроків, а навчання в школі продовжувалось. Спали всі разом в одній кімнаті. Холодно, старі меблі, купа мотлоху, який збирався поколіннями. Робоче місце ми облаштували на горищі, в кімнаті, де колись стояв верстат. Замовили старлінк. Це було важливо для моєї роботи, адже це наша основна фінансова підтримка. Окрім цього, ми почали розчищати територію, привезли теплицю, зробили грядки, посадили сад. Це була велика робота, і ми були зайняті щодня. Це, як я тепер розумію, врятувало наш ментальний стан. Наразі у мене немає потреби часто їздити в офіс. В Україні його вже не існує у звичайному розумінні: офіс закрили з початком повномасштабного вторгнення, наразі у нас є коворкінг, де співробітники можуть орендувати місце і працювати, а компанія це оплачує. Я їжджу у відрядження кілька разів на рік, максимум два-три рази. Зазвичай у Софію в Болгарії, рідше — у Бостон в Штатах. «Я можу дозволити собі сходити в ліс між зустрічами». Як ферма і життя на природі вплинули на родину Я бачу великі зміни. По-перше, підтримка ментального здоров’я. Ми дуже любимо їздити в ліс, і раніше поїздки траплялися лише на вихідних, зі складною логістикою. Умовно, подорож тільки в одну сторону займала півтори-дві години. І ми приїжджали сильно виснажені, треба було ще й дітей годувати та інші справи робити. Зараз я можу дозволити собі сходити в ліс між зустрічами, особливо під час грибного сезону. Встала з-за столу, прогулялась і вернулась додому. Або рано-вранці перед роботою. Останнім часом трохи занедбала цю традицію, але хочу її відновити — пройтися біля дому або зробити невеликий хайк перед роботою. Чоловік у мене взагалі суперактивний. Він цілий день на вулиці. Я ще не встигла кави попити, а в нього вже 10 000 кроків на трекері. І до вечора цифри просто божевільні. Це все, а також повітря, дуже впливає на здоров’я. До речі, шкіра теж стає здоровішою, і це дуже помітно. Навіть просто виходиш на вулицю, дивишся на краєвид, і одразу змінюється настрій. Це своєрідне перезавантаження. По-друге, покращення здоровʼя. Ми вирощуємо свої овочі та маємо свіжі яйця від власних курочок. Їжа стає здоровішою, бо ти знаєш, звідки вона взялася. Коли ти вирощуєш щось, що потім їси, це зовсім інший досвід. Є відчуття гармонії і вдячності. Вирощені власноруч овочі, джерело: Іnstаgrаm «Цікаво спостерігати, як в житті руйнуються стереотипи». Про плани Я жартую, що роблю кар’єру в треніках на горі й не планую зупинятись. Мені це дуже цікаво. Класно спостерігати, як у житті руйнуються стереотипи: ти не можеш зростати, якщо в тебе є діти, або якщо ти живеш в селі, або якщо ти займаєшся чимось ще, окрім роботи. Але насправді все можна бути мамою і дружиною, будувати карʼєру, розводити курей, їздити в Бостон і навіть заводити альпак. В перспективі є багато інших планів і ідей: більше будиночків, збільшення поголів’я альпак і їх розведення,виготовлення виробів з шерсті. Точно плануємо мерч, колись мрію про лінійку одягу. Навіть думали з чоловіком, чи не завести нам YоuТubе-канал і стрімити, як він миє стайню. Сьогодні на такий божевільний контент є попит. Але кожна ідея вимагає багато ресурсу, тому всьому свій час. Звісно, плануємо й далі навчатись, їздити на курси, здобувати нові знання. Це завжди непроста логістика, бо хтось має залишатися з дітьми та доглядати за фермою, а я — брати відпустку. Планів і мрій багато. Це, можливо, звучить пафосно, але я справді відчуваю цю енергетику і невидиму підтримку своєї землі. Я розумію, що все заплановане має збутися і що все буде добре. Є віра в краще. Дай Боже, аби була перемога. А далі вже плани реалізуються.

Країни-сусідки Україна та Білорусь обрали два кардинально різних вектори розвитку. В той час, коли наша держава почала шлях до Євроінтеграції, Білорусь на чолі з диктатором Олександром Лукашенком - впевнено рухалася в бік Кремля. Це негативно позначилося на стосунках між Києвом і Мінськом, а останньою краплею стало повномасштабне вторгнення РФ. Тоді режим самопроголошеного білоруського президента надав росіянам плацдарм для розв'язання війни. Тож нині відносини між країнами знаходяться у глухому куті. Про суспільні настрої в Білорусі, утиски емігрантів, білоруську опозицію та очікування від майбутніх виборів президента - спеціально для Gаzеtа.uа розповів білоруський політолог, доктор політичних наук та керівник Центру політичного аналізу та прогнозу Павло Усов. Як білоруське суспільство сприйняло початок повномасштабного вторгнення РФ в Україну в лютому 2022-го? Після початку повномасштабної війни суспільство знаходилося у шоковому стані. Чималим ударом стало те, що агресія відбулася саме зі сторони Білорусі. Крім того, до 24 лютого 2022 року - багато громадян РБ сприймали РФ як джерело стабільності, благополуччя та політичних змін. Після виборів президента Білорусі в 2020 році очікувалося, що РФ підтримає опозиційних Олександру Лукашенку політиків. Тим паче, що вони орієнтувалися на Росію. Тоді вважалося, що РФ може стати фактором демократичних змін в Білорусі, навіть не дивлячись на анексію Криму і війну на Донбасі. Це не було проблемою для більшості білорусів, в тому числі і тих опозиційних кандидатів, які балотувалися в президенти. Тож, повномасштабна агресія обумовила світоглядний злам в білоруському суспільстві, особливо у тих, хто постав в 2020 році. Усі наративи щодо великої Росії та мудрого Путіна зруйнувалися. Суспільство опинилося в підвішеному стані. Частина людей стали чітко налаштовані проти Росії і навіть радикалізувалися. Зокрема, проводили диверсійні дії на білоруських залізничних дорогах, аби саботувати перевезення військової техніки з РФ. Також розпочався процес мобілізації добровольців для того, щоб брати активну участь у війні на боці ЗСУ, сформувався Полк імені Кастуся Калиновського. В цілому у свідомості білорусів війна РФ проти України була неприпустимою та сприйнялася як абсолютне зло. Як на сьогодні білоруси реагують на новини з України? Наразі настрої в білоруському суспільстві досить динамічні. Ми бачимо звикання білорусів до ситуації всередині країни і до війни в Україні. Російська агресія сприймається як даність, на яку люди не можуть вплинути. Громадяни прагнуть впорядкувати своє життя і займатися своїми проблемами. Війна стала фоном, хоча деякі фази і викликають напругу. Дрони на території Білорусі тригерять і владу Що саме ви маєте на увазі? До прикладу, Курська операція. Вона призвела до стурбованості навіть самого Лукашенка, бо виявилося, що такий сценарій було б імовірно організувати і в Білорусі. Напругу також створюють активні зальоти "Шахедів" на територію РБ. Тобто, якщо вчора війна була десь за кордоном, то безпілотники на власній території викликають ще більшу тривожність у суспільства. Крім того, дрони на території Білорусі тригерять і владу. Політики прагнуть максимально знизити поширення інформації про те, що в країні десь впали російські "Шахеди". Це свого роду демонстрація слабкості, коли влада не в стані захистити свою територію. Збиттям "Шахедів" Лукашенко демонструє силу, на відміну від очільників країн-членів НАТО, які боялися це робити, хоча звісно убезпечити повністю територію він не в змозі, бо є співагресором. Ба більше, динаміка війни сприяє й тому, що населення на прикордонних територіях відчуває, що війна у будь-який момент може перекинутися на територію РБ. Варто розуміти, що РФ буде намагатися провести провокації на території Білорусі. До прикладу, пролукашенківські ЗМІ завжди кажуть, що це не російські "Шахеди" порушили повітряний простір РБ, а українські безпілотники. Ніколи не згадується, що це РФ. За цими прильотами може стояти мета спровокувати якусь диверсію чи атаку на нафтопереробні заводи для того, щоб втягнути Білорусь у війну. А яке ставлення у білорусів останнім часом зберігається до режиму Лукашенка? Всередині держави зберігається критичний настрій по відношенню до режиму. Це проявляється в прихованому невдоволені, суспільній агресії. В майбутньому це може означати, що в умовах ослаблення режиму почнеться "турбулентність". Наприклад, якщо війну програє Росія чи впаде Путін. Однак, наразі серед демократичної опозиції і у активного населення Білорусі велике хвилювання викликає можливий примус України до мирних домовленостей з РФ. Якщо їх буде досягнуто в тих обставинах та умовах, що склалися на фронті - без звільнення територій України та без військової поразки РФ - то це буде означати, що Білорусь довгі роки залишатиметься під контролем Росії. Національний рух в Білорусі представлено Зеноном Позняком Що можете сказати про білоруську опозицію? Який наразі рівень її активності? Якогось єдиного широкого фронту немає. Існують різні політичні течії. Домінуюча сформувалася в результаті виборів 2020 року, на чолі зі Світланою Тихановською. Також є Координаційна рада (недержавний політичний та громадський орган на території Білорусі Gаzеtа.uа). Як я вже казав, спочатку це не було чітко окресленим національним рухом, який би представляв національні інтереси, а навпаки в основному орієнтиром була Росія. Сама Тихоновська і її оточення неодноразово повторювали, що Росія це друг, що мудрий Путін розуміє все, що відбувається у Білорусі та має підтримати опозицію білоруського народу. Згодом це викликало крайнє роздратування серед національно орієнтованого руху. На сьогоднішній день можна сказати, що опозиційні структури перебувають у критичному стані, переживають крах довіри через те, що протягом п'яти років практично нічого істотного не зроблено. Не було представлено жодної стратегії. Надії людей були обдурені. Національний рух в Білорусі представлено Зеноном Позняком - лідером національного відродження та білоруської незалежності 1990-х, одним із засновників білоруського народного фронту "Відродження". Його часто порівнюють із українським політичним і громадським діячем В'ячеславом Чорноволом. Наразі поплічники Позняка стоять за національне визволення, відродження Білорусі. Тобто, зараз люди, що прагнуть демократії і свободи для Білорусі, орієнтуються саме на нього? Через проросійські настрої у білоруському суспільстві національний рух і роль Позняка відійшли на задній план. Але зараз, у зв'язку з війною та загалом агресією Росії, національний рух набув нового значення та нових смислів, як і значення Позняка. Добровольчі загони орієнтовані на національне відродження, національну ідею і для них абсолютно неприйнятна Росія. Співіснування з Росією, по суті, неможливе навіть після закінчення війни. Що стосується опори для цих структур усередині Білорусії, то на сьогоднішній день ситуація повністю контрольована режимом. Найбільш активний пласт населення в кількості близько 150 тисяч людей змушений був емігрувати за кордон. Ще близько 400 тисяч людей зазнали репресій. Це - моральний тиск з боку спецслужб, арешти, штрафи за участь у різноманітних антисистемних заходах, тиск на членів сім'ї, вироки на значні терміни ув'язнення. До прикладу, члени моєї родини змушені були на собі відчути всі принади політичного впливу, обшуки, допити, слідчі дії, а мене самого засудили до 11 років позбавлення волі за спробу в організації державного перевороту. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "Маємо переходити до загальної мобілізації" - що чекає Україну за каденції Трампа А ті білоруси, що були вимушені виїхати, відчувають якийсь утиск зі сторони режиму Лукашенка? Так. У людей заарештовують майно, що залишилося на території Білорусі. Крім того, влада обмежила й консульські послуги за кордоном. Якщо раніше можна було зробити якісь нотаріальні дії, вирішити питання з паспортом і так далі, то зараз це просто неможливо. З боку держави такі послуги не надаються. Щоб це зробити, потрібно повертатися в країну, але незрозуміло, чи виїдеш назад. Ризики залишаються великими. Росія та Білорусь готуються до спільних військових навчань Повертаючись до питання кооперації РФ та РБ, хотілося б почути вашу думку щодо військової співпраці? Чи вважаєте ви це актом шантажу? Наразі Росія та Білорусь готуються до спільних військових навчань "Захід-2025". Залучення великого контингенту військ на території РБ можна розглядати як додаткову загрозу. В цій парадигмі не можна виключати повторення сценарію 2022 року. Хоча "Захід-2025" - це насамперед демонстрація сили та експансіоністської енергії Росії. Важливим залишається питання, скільки людей росіяни зможуть задіяти, бо зараз усі ресурси переважно поглинені війною в Україні, а акумуляція сил може стати додатковою напругою. Найбільшим гальмом на сьогоднішній день для перемоги України є Захід. І в цих обставинах Росія має повністю вільні, розв'язані руки для того, щоб шантажувати західні країни. І, звичайно ж, навчання "Захід-2025" - будуть формою політичного та геополітичного шантажу Заходу. Вплив на іноземних партнерів для того, щоб сісти за стіл переговорів саме з прийняттям російських умов для квазімирних домовленостей - одна з найголовніших цілей РФ станом на зараз. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "Важливо не лише щоб Україна перемогла, але й щоб у Росії усвідомили, що програли" Радослав Сікорський А що стосується тактичної ядерної зброї? На сьогоднішній день формальних причин використати тактичну ядерну зброю проти України досить багато. Найпростіший привід це успішна операція українських військ у Курській області. У військовій доктрині Російської Федерації прописано, що будь-яка агресія проти російської держави відкрито залишає за нею право використовувати ядерну зброю. І неважливо, де вона буде на території Білорусі чи на території Росії. Але для того, щоб усунути можливість безпосереднього удару по території Росії з боку союзників, РФ могла б використати Білорусь. Тобто, щоб тактичні ядерні удари по України було завдано з території РБ. І тоді союзники НАТО залишають за собою право завдання ударів по Білорусі або Україна може завдати їх по Білорусі, але не по Росії. Хоча загалом, я думаю, при бажанні РФ давно би вже використала ядерну зброю. Передумов для повстання, революції чи то змін - немає 26 січня 2025 року в Білорусі заплановані вибори президента. Подейкують, що їх вирішили проводити взимку, аби унеможливити протести. Як би ви могли це прокоментувати та що чекає Білорусь після них? Станом на осінь 2024 року якихось передумов для повстання, революції чи то змін - немає. Вибори президента, які відбудуться, Лукашенко прискорив демонстративно, обравши найближчий термін, коли вони можуть бути проведені. Він прагне перезапустити політичний контракт усередині суспільства. Закріпити свою політичну позицію на тлі імовірного розмноження опозиції. Те, що вибори відбудуться взимку, ніяк не стосується того, що в цю пору року нібито ніхто не вийде на протести. Наразі будь-які мітинги в РБ неможливі. Відсутні й будь-які умови створення плацдарму для повороту Білорусі від російського вектору, а у разі таких намагань - РФ негайно здійснить відкриту окупацію територій Білорусі. Перед черговими президентськими виборами для Лукашенка дуже важливо зберегти стабільність та безпеку. Тому він докладає всіх зусиль, щоб продемонструвати ефективність у реалізації безпекових питань перед своїми громадянами. Звичайно він може щось сказати і навіть покритикувати Росію, полякати війною. Нещодавно в інтерв'ю Лукашенко говорив, що якщо хтось намагатиметься захопити Білорусь чи включити її до складу Росії, то буде війна, але це лише слова напередодні виборчої кампанії. Що, на вашу думку, можна зробити, щоб Білорусь стала прозахідною країною і почала орієнтуватися на Європу? Необхідно максимально відривати Білорусь та білорусів від "русского миру" за допомогою інформаційного впливу. Тобто, вбивати їм в голови, що Росія агресор, яка захопила Білорусь та використовує її. Як це зробити? Через системні інформаційно-психологічні операції. На жаль, на сьогоднішній день такого системного інформування немає. Я вважаю, що одним із рішень для цього могла б бути Україна. Але тут потрібне політичне рішення для створення повноцінного інформаційного каналу. Другий момент це створення саме на території України військово-політичних інститутів на основі, наприклад, того ж полку Калиновського, які могли б у перспективі розглядатися, як основа для нової системи безпеки Білорусі. Щоб в майбутньому змінити білоруську систему потрібні такі інститути, військові академії, військові установи, які готуватимуть білорусів саме для Білорусі. І ось таким центром могла б стати Україна з багатьох причин. Бо у вас йде війна, бо це близький народ, бо ми розуміємо українську мову, ми можемо швидко навчитися говорити українською, а українці - розуміють білоруську. У нас одне бачення майбутнього і для нас єдиний ворог - це Росія.

31 жовтня - 1 листопада у Києві відбувся 10-й Київський безпековий форум для молоді, організований Фондом Арсенія Яценюка "Відкрий Україну". Ця подія стала першою з початку повномасштабного вторгнення. Головна тема - "Gеn W. Українське покоління війни". Форум обʼєднав понад 100 молодих лідерок та лідерів з усієї країни для обговорення сучасних викликів та ролі молоді у зміцненні української держави під час війни та після її завершення. Цьогорічний форум став місцем зустрічі з провідними українськими та міжнародними політиками, військовими, волонтерами, громадськими активістами та експертами у сфері безпеки та міжнародних відносин. Захід організували в партнерстві з Представництвом НАТО в Україні, за підтримки Національного демократичного інституту та Представництва фонду Фрідриха Еберта в Україні. Інституційним партнером заходу є Атлантична Рада. Метою Київського безпекового форуму для молоді є залучення молодих лідерів до обговорення питань національної безпеки та міжнародної співпраці, а також створення платформи для обміну думками та досвідом. Другий день форуму завершився роботою учасників над підготовкою звернень до генерального секретаря НАТО та Кабінету Міністрів. У листах молоді лідери й лідерки обґрунтували важливість для України стати членом Альянсу та вступити в Європейський Союз. Кореспондентка Gаzеtа.uа побувала на форумі й поспілкувалася з учасниками та гостями заходу. МОЛОДЬ, ЯКА ХОЧЕ ПЕРЕМОГИ У головній залі столичного готелю тривають останні приготування до відкриття форуму. До роботи готові оператори, от-от розпочнеться пряма трансляція. Прожектори підсвічують сцену. Сходами піднімаються гості заходу. Першими на форум поспішають молоді лідери. Це - учасники, яких відібрали із сотень охочих. - Це вже 10-й Київський безпековий форуму для молоді, але сам проєкт існує з 2012 року, - розповідає директорка благодійного фонду Арсенія Яценюка "Відкрий Україну" Раміна Шут, енергійна жінка у строгому чорному костюмі. - Це перший захід, який ми проводимо після повномасштабного вторгнення. Для команди цьогорічний проєкт дуже важливий, бо ми хотіли, щоб голоси молоді були почуті. Тому програма була сформована так, щоб на кожній сесії серед спікерів були представники молоді. Робота над форумом розпочалася три місяці тому. Заявки на участь у заході надіслали понад 400 молодих людей віком до 35 років. До резюме додавали мотиваційні листи. Анкети розглядала команда благодійного фонду "Відкрий Україну". Організатори намагалися зібрати учасників з усіх регіонів держави. Тож на форум приїхали представники Луганщини, Донеччини, Харкова та багатьох інших міст. - 75% від усіх учасників - це регіони, 25% - жителі Києва. 15-20% - це та молодь, яка нас знає і завжди подає заявки на участь у форумі. Ми любимо їх підтримувати, тому з лімітом 100 людей ще 20 ми запросили із молодіжної, як ми кажемо, команди форуму, - додає Шут. - Упродовж двох днів молоді лідери працюватимуть у групах, і підготують серйозні листи - до генерального секретаря НАТО та до українського уряду. У них йтиметься про необхідність Україні стати членом Альянсу та вступити в Європейський Союз відповідно. Раміна Шут була учасницею першого Київського безпекового форуму для молоді у 2012 році. Відтоді життя змінилося, зізнається. - Подала свою заявку, резюме - і мене запросили, - згадує Раміна. - Почала слідкувати за діяльністю фонду. Зайшла в конференц-залу, повну однодумців і людьми, яких я бачила лише по телевізору. І настільки цим захопилася, що навіть зараз відчуваю ті перші відчуття. Побачила, що в нас багато людей, які готові розвивати Україну. Є молодь, яка готова щось робити для держави. Але тоді навіть собі не уявляла, що в майбутньому можу бути причетною до організації таких подій. Що буду через кілька років вже думати сама над програмою, назвами, спікерами, запрошувати їх. У 2014-му Раміну Шут запросили на великий Київський безпековий форум, після закінчення дипломатичної академії. Уже в січні наступного року вона відгукнулася на вакансію проєктного менеджера від фонду "Відкрий Україну". Російська війна проти України забрала найкращих - Цей форум відрізняється від попередніх саме молоддю, - розповідає Раміна. - Учасники, які сьогодні з нами - це активна молодь, яка чітко знає, чого хоче - перемоги. Тому вони сьогодні тут, щоб бути почутими, презентувати свої проекти. У нас на форумі зібралися 120 молодих лідерів з різних регіонів, зокрема представники тимчасово окупованих територій. Це молодь, яка вже чогось досягла або робить все необхідне для нашої спільної перемоги. Минулі форуми відрізнялися своїм контекстом, зазначає Раміна Шут. - Як би ми з командою не старалися, але все одно відчуваємо атмосферу болю і скорботи на цьогорічному заході. Російська війна проти України забрала найкращих, - говорить. - Сьогодні з нами мали бути ті, хто віддав своє життя, боронячи нашу країну. Це смуток, але він активний. Тобто, учасники долучені до кожної сесії і вже намагаються знаходити якісь рішення, активно обговорюють важливі питання. Усе, що зараз відбувається в Україні - це велика трагедія. Кожен представник молоді переживає шокуючі обставини. У певних регіонах вони не мають можливості навіть навчатися. Лілія Гриневич, проректорка Харківського університету - говорила про те, що увійшло у звичку, коли половина корпусу може бути розбитою, а університети - продовжують навчання. Це те, за що ми маємо боротися. ДОСВІД ІЗРАЇЛЮ Учасники збираються на першу панель "GЕN W: покоління українських воїнів". Перед початком лунає державний гімн і в залі чути, як гості монотонно підспівують в унісон, гордо тримаючи голови. - У нас сьогодні зібралася цікава аудиторія. Наймолодшому - 18 років, найстаршому - 33. Я був вражений вашими мотиваційними листами. Значна частина тих, хто зараз на форумі - це люди, які вже відбулися. Дякую за те, що ви в Україні і маєте цілі. Дякую за віру в Україну, - говорить голова форуму Арсеній Яценюк. Тема цьогорічного заходу - Gеnеrаtіоn W. Це не просто покоління війни, а й генерація бійців і переможців, додає Яценюк. - Наша молода українська генерація Gеnеrаtіоn W повинна зробити Україну успішною, а це - ви. Я не бачу іншого успіху держави, ніж як те, щоб Україна була членом НАТО і ЄС. І тому мета нашого зібрання - не просто послухати неймовірних спікерів. Хочу, щоб цей форум був трибуною для тих, хто сьогодні бореться за Україну і трибуною для вас - тих, хто завтра буде відбудовувати країну. Ми зібралися, щоб це молоде покоління сказало своє бачення майбутнього держави. - В історії нашої країни було багато драматичних сторінок. Я хочу, як і кожен з нас, щоб ця драма завершилася історичною перемогою України, - продовжує голова КБФ. - Ми маємо зробити багато висновків з нашими західними союзниками. Переконаний, якщо така молодь, яка є у нас тут, буде висловлювати своє бачення - ми не будемо мати іншого Будапештського меморандуму. І ми не будемо мати іншого Бухареста 2008 року. Мої сподівання - на українську армію. Мої сподівання - на кожного з вас. І Gеnеrаtіоn W дійсно буде Gеnеrаtіоn оf wіnnеrs. Я в цьому переконаний. Слава Україні! - Героям слава! - вигукують глядачі й аплодують. На сцену виходять військовослужбовці - боєць із позивним "Фенікс", сержант із Фінляндії Саrlо, снайперка Анастасія, директор Департаменту міжнародного оборонного співробітництва Міністерства оборони України Геннадій Коваленко, військова медикиня Ярина Чорногуз. Головне дискусійне питання панелі - до чого зараз готуватися українській молоді. Більшість спікерів наголошують, що варто інтегрувати військову освіту у школах та вишах. Нашу молодь у школах і університетах недостатньо готують для оборони - Молодих людей намагаються відмежовувати від цього (розуміння, що потрібно захищати Україну. - Gаzеtа.uа). Якщо так триватиме, то ризикуємо виховати покоління тих, хто буде готовий прийняти капітуляцію, - каже Ярина Чорногуз. - Мені не імпонує, що нашу молодь у школах і університетах недостатньо готують для оборони. Чому? Тому що українці часто живуть за такою логікою: ми от зараз все швидко зробимо, переможемо - і відпочивати. Але з таким ворогом, як Росія - це не працює. Потрібно вміти воювати в довгу. - Головне - працювати над тим, щоб скоріше пришвидшити нашу перемогу і максимально долучатися, - додає Анастасія, обличчя наполовину прикриває кепкою. - Мотивованих, які пішли у перші дні війни - уже мало. Треба поставити нагальне питання ротації. Бо дуже велика втома. З самого першого дня повномасштабки і дотепер у нас таких ротацій, щоб ми відпочили більше місяця - немає. А взагалі - я пишаюся нашою молоддю, бо вона свідома й чітко розуміє, що відбувається. Від наймолодших до студентів, які рвуться й намагаються щось зробити - донатять, розповідають. Вони чітко розуміють, хто такий агресор. Це мотивує, тримає тебе на фронті, бо знаєш, що недарма воюєш. Слово бере сержант 3-ї окремої штурмової бригади з позивним Саrlо. Чоловік без вагань приїхав захищати Україну у 2022 році з Фінляндії. - Я представник країни, де 80% мужиків служить. Щороку вже більше ніж тисяча жінок добровільно вступають на строкову службу. Якщо ти не будеш під час повномасштабної війни служити, роби все, що можеш у тилу, - говорить Саrlо. - Треба боротися, готуватися до боротьби і виконувати свою роботу. - Ми повинні продовжувати виховувати наші покоління. Хочу навести кілька прикладів, - долучається до обговорення боєць з позивним "Фенікс". Своє імʼя не називає. - Ті молодіжні національно-патріотичні організації 2010-х років, 2008-х років - дали можливість свого часу створити такий феномен, як "Азов". Дуже багато моїх побратимів зараз знаходяться в різних бригадах і захищають Україну. Тому нам потрібно і в школах, і в університетах вже залучати молодь до оборони, щоб вони отримували фахові військові професії, які можуть знадобитися. Ми маємо масштабувати досвід і провідних країн світу. Мені імпонує досвід Ізраїлю й те, як молодь там мотивована піти в армію. ДЕМОКРАТИЧНА МІЛІТАРИЗАЦІЯ Після завершення панелі учасники виходять до фуршетної зали, де знайомляться зі спікерами й просять зробити з ними світлини на згадку. У натовпі тільки й чути звернення до військових: "Дякую за захист", "Захоплююся Вами". - Виховання молоді - це дуже важлива тема, - пояснює вже у коридорі Ярина Чорногуз. - Я би створила курси для вчителів, як виховувати покоління перемоги чи покоління дітей, які в майбутньому також будуть готові до оборони. Щоб дії Росії не застали їх зненацька. Я б таким вчителям доплачувала, зробила для них кращі умови. У нас загалом недооцінена освіта. Педагоги мають отримувати більше від держави. У нас є організація "Пласт". Чому вона досі не масштабована? У нашого ворога по всій країні є маленькі рашистські гуртки для дітей. Туди навіть насильно їх заганяють. У нас має бути інший, демократичний підхід. Тобто, це треба позиціонувати як курси для виживання, захисту себе, своїх друзів, родини. На рівні вишів Чорногуз пропонує створювати своєрідні вишкільні центри, де студенти могли б вчити спеціальності, корисні в обороні. - Демократична мілітаризація суспільства - це коли цивільні і молодь - усі залучені до процесів оборони держави. Кожен на своєму рівні, - каже Ярина. - Дітей у школах не обов'язково вчити стріляти, але можна дати навички першої допомоги чи керування дронами. Студентів і дорослих, очевидно, потрібно вчити володіти зброєю. Якщо в такі часи буде категорія людей, не залучених в оборону, то ми за кілька років побачимо, як люди, які стояли осторонь - будуть повторювати російські наративи. Молодь в Україні готова оборонятися, за словами Ярини. Також треба переконувати тих, хто зібрався емігрувати закордон, залишатися в країні. - Потрібно будувати правильну комунікацію. Не меседж "коли закінчиться війна", а що "я воюватиму, служитиму, оборонятиму свою державу стільки, скільки потрібно - і це круто". Треба зробити такий сучасний, демократичний мілітаризований стиль життя модним. "ТРИМАТИ ЗБРОЮ В РУКАХ" Наступна панель - "GЕN W: покоління стійкості". Тут спілкувалися про незламність українців на рівні компаній, спільнот, фондів. Про стійкість людей ведуча просить розповісти Анастасію Блищик - пресофіцерку 47-ї окремої механізованої бригади. Жінка долучилися до війська після загибелі на фронті її нареченого, військовослужбовця Олександра Махова. - Мої батьки були півроку в окупації на лівобережжі Херсонщини. Сьогодні говорили, що вибір виїжджати чи ні - залишається за людьми, які на прифронтових територіях. Проте я іншої думки. Люди не виїжджають, тому що їм немає куди виїжджати. Має бути потужна підтримка від держави, щоб людям було де і за що жити, - додає Блищик. - Мені допомагають триматися побратими, посестри. Ми всі тримаємося заради одне одного, заради своїх родин. Зараз військовим на фронті важко, зізнається Анастасія. Росіяни продовжують щодня закидати їхні позиції КАБами. Тоді як в української армії досі недостатньо засобів протидії. - Чому ми маємо досі думати, чим нам завтра працювати, де нам шукати ті дрони? Чому в артилеристів не вистачає снарядів? Чому ми постійно повинні звертатися до волонтерів і самі собі забезпечувати роботу на фронті? - запитує риторично пресофіцерка. Анастасія переконує, що після завершення цієї війни - почнеться наступна. Росія не залишить Україну в спокої, тому жінка готується і запасається необхідним для виживання. Усі повинні знати, як тримати в руках зброю - Я вважаю, що має бути обовʼязковою військова кафедра для всіх. Має бути підготовка, - наголошує жінка. Її голос звучить твердо, але схвильовано. - Усі повинні знати, як тримати в руках зброю, вміти нею користуватися, проходити вишколи, обов'язково курси такмеду. Я розумію, що воювати не хоче ніхто. Проте якщо ми зараз не будемо щось робити, то нам не буде і де відпочивати. Бо росіяни, активно рухаються на фронті. У війську не вистачає людей, снарядів, техніки, допомоги від партнерів. Тому включатися треба всім. Молодь зараз набагато розумніша й свідоміша, додає Блищик. Новому поколінню потрібна можливість реалізовувати свої проєкти, зокрема повʼязані з армією. У молодих людей нові погляди і підходи. НАЦІОНАЛЬНИЙ СВІТОГЛЯД Після панелей другого дня молодь готується до роботи у групах. Координаторка просить учасників розставити стільці й сісти по 10 людей у кола. Лідери розпочинають зі знайомства. Розповідають про себе учасникам у групах. - Я пишаюся своїм батьком, який зараз воює, хоч за віком уже може цього не робити. Коли зустрічаємося, завжди маємо тему для розмови, - розповідає чоловіку праворуч Остап. - Мене надихають незламні українські воїни, - відповідає йому Арсентій, 23-річний студент-правник. Учасники в колах мають визначитися й назвати дві найголовніші цінності для українців. У залі розгортається палка дискусія. Серед цінностей виділяють - людську гідність, верховенство права, відповідальність, ідентичність тощо. - Я пишаюся командою Київського безпекового форуму, моїми колегами, яким вдалося здійснити це і створити можливості для того, щоб 120 учасників - з усіх українських регіонів приїхали до Києва і взяли участь в роботі, - розповідає між панелями директор КБФ Данило Лубківський. Молодіжні форуми важливі, адже є невід'ємною складовою щорічного Київського безпекового форуму. Наступний такий захід пройде у травні 2025 року. - Молодіжний форум - це можливість комунікації з новим поколінням, можливість контакту і співпраці, тому що багато молодих лідерів згодом ставали нашими постійними учасниками. Більше того - вони ставали державними діячами, йшли в політику, бізнес, економіку. Так розвивається велика мережа спілкування і співпраці, яка для нас особливо є цінною, - розказує Данило Лубківський. - Різниця між попередніми й цьогорічним форумом для молоді - разюча. Зараз у назві "молодіжний форум" збереглася лише данина тому, що тут присутні молоді люди віком до 30 років. Але сам захід - зрілий, глибокий і серйозний. Це зробила війна - вона обікрала нас всіх. Вкрала наше життя, а в когось - молодість. Проте не зуміла вкрасти силу і здатність вірити, а отже перемогти. На десятиліття вперед нам треба буде жити в умовах постійної мілітарної загрози За багаторічними спостереженнями директора форуму, молодь в Україні - це пасіонарні люди, гострі, небайдужі й люблячі. Цьогоріч усі виступи обʼєднує теза про мілітаризацію демократії. - Це означає, що всі ми, від наймолодших до найстарших учасників в КБФ, усвідомлюємо, що на десятиліття вперед нам треба буде жити в умовах постійної мілітарної загрози, - пояснює Лубківський. - І при цьому зберегти свою природну, внутрішню демократію, яка відповідає українському національному світогляду і нашому характеру. Тобто це має бути демократія, що здатна ефективно оборонятися. "РОСІЯ НЕ ХОЧЕ ЗДАВАТИСЯ" Другий день форуму завершується спільними напрацюваннями листів до генсека НАТО та Кабміну. Учасники діляться на дві команди - кожній довірили один із документів. Під час дискусій команди мають визначитися з пʼятьма тезами, що й будуть основою звернень. У зверненні до НАТО молоді лідери зауважують, що українці розробили новий досвід і експертні знання, нові підходи і модернові стратегії в оборонній сфері. Розвиток України у безпілотних технологіях, тактичних інноваціях довів свою ефективність на полі бою. - Цей досвід допоможе забезпечити загальну безпеку всього Альянсу, посилити колективну безпеку і захист всього світу, - зачитує лист на завершальній панелі один із учасників. - Україна може стати надійним партнером, який готовий докластися до спільного виробництва і технологічного потенціалу Альянсу. Історія доводить, що Україна має легітимне право на членство в НАТО в межах своїх історично визнаних кордонах. Коли приєдналася Німеччина, чи була вона повна? Ні. Вона приєдналася як спочатку Західна Німеччина, а потім приєднала до себе решту країни. У нас також має бути така можливість. Українська молодь зробила рішучий вибір. Ми бачимо своє майбутнє в НАТО. Серед гостей заходу - заступник командира 3-ї ОШБР, підполковник Родіон Кудряшов. Такі заходи - це демонстрація сили, каже він після свого виступу перед молоддю. Зниження вікового цензу в Україні до 25 років є достатнім - Зараз військо побудоване на ентузіастах, а має бути система, - говорить Родіон про стан української армії. - Нам треба думати про молодь у контексті сьогоднішньої реальності. Ворог не відступить, Путін не відступить. Люди з логічним мисленням розуміють, що ворог не заспокоїться, поки повністю нас не знищить. Потрібно готуватися, а це - можна робити змалечку. Зниження вікового цензу в Україні до 25 років є достатнім. Однак ці молоді люди, які зараз сидять у залі, більше готові до викликів війни, ніж були ми свого часу. Але це не значить, що їм потрібно зупинятися. Важливо зараз цінувати час, який в них є для того, щоб вчитися і вдосконалюватися. Наразі ситуація на фронті дуже складна, за словами підполковника. Українська армія за останні роки стала в кілька разів потужнішою, однак у ворога є дві суттєвих переваги. Це - велика кількість особового складу і багато засобів та боєприпасів. Такі переваги Україна може подолати не кількістю, а лише розумовими здібностями, швидкими рішеннями тощо. Залучення ворогом армій іноземних держав, зокрема КНДР, свідчить про його прагнення збільшити ефективність свого війська. - Вони піклуються про те, щоб підвищувати свій потенціал. Тобто для мене це тригер не того, що вони заморилися, чи їх не вистачає, а що - ворог робитиме все, щоб захопити нашу країну. Росія не хоче здаватися, - говорить Родіон. - Ворог тисне по всій лінії фронту. Такими темпами російська армія унеможливлює концентрацію чи ротацію українських військ. Збройні сили України зараз роблять все для того, щоб зупинити ворога. Але співвідношення в кращому випадку - один до трьох, у найгіршому - 1/12, 1/14. Поки що ситуація дуже критична, але контрольована. Увечері перед закриттям учасники та гості заходу збираються разом у головній залі. Обмінюються думками й враженнями від події. У спілкуванні між молодими лідерами відчутна приязнь - більшість за два дні форуму вже встигли заприятелювати. - З моменту, коли Київський безпековий форум був заснований Арсенієм Яценюком, його команда була завжди одним із найактивніших адвокатів членства України в НАТО і ЄС. Це наша мрія, наша мета, задля цього ми і проводимо ці форуми, - каже насамкінець Данило Лубківський. - Я щасливий, що до нашої родини сьогодні приєднується ваша молода енергія, кожен з вас.