Search trend "День Збройних Сил України"

Чому український ВПК зацікавлений в експорті зброїЗа більш ніж три роки війни Україна пройшла шлях від країни з напівживою оборонною промисловістю до держави з потужним ОПК. За деякими даними, сьогодні ми маємо понад 800 підприємств, які забезпечують армію. Потенційно, за словами голови Мінстратегпрому Олександра Камишіна, українські компанії здатні виробити зброї на 20 млрд доларів. Деякі експерти оцінюють цей потенціал навіть у 35-40 мільярдів доларів. Але використовується він сьогодні далеко не сповна. За даними опитування, проведеного Асоціацією "Технологічні сили України" (ТСУ), яка об’єднує найбільших виробників безпілотників та іншої технологічної продукції, 38% компаній, залучених до оборонного замовлення, повідомили, що понад половину їхніх потужностей сьогодні простоюють. Лише третина респондентів заявила, що цехи повністю завантажені.Причини? Вони під час війни очевидні – нестача коштів, недоступність для підприємств кредитних ресурсів. Той же Олександр Камишін підтверджує, що держава з означених 20 мільярдів може законтрактувати продукції лише на 6 млрд доларів. Якщо за словами міністра цифрової трансформації Михайла Федорова, у 2024 році Україна здатна була виготовити понад 2 млн FРV-дронів, президент Володимир Зеленськогий офіційно підтверджує, що законтрактовано поки лише 1 млн дронів. Понад 1,7 млн безпілотників та РЕБ не виготовили приватні українські виробники зброї в 2024-му через відсутність держконтрактів, ідеться в дослідженні ТСУ. дрон "Лелека-100", фото: gеttyіmаgеs Оскільки вирішення проблеми кредитування у воюючій країні не виглядає найближчим часом реальним, альтернативою, на думку багатьох фахівців, став би експорт Україною зброї. Схема зрозуміла: продаємо зброю - отримуємо прибуток та податки – вкладаємо в розширення виробництва. Приміром, за даними заступника голови NАUDІ Сергія Висоцького,  Україна потенційно може отримувати до 2 мільярдів євро лише від податків з цього бізнесу. Але попри логічні аргументи на підтримку рішення про відкриття експорту озброєнь протягом цього часу українська влада не йшла на такий крок. Головним аргументом проти, окрім безпекових та логістичних проблем, були очевидні політичні ризики цього рішення: як західним урядам пояснювати своїм виборцям збройну допомогу Україні, якщо ми самі будемо продавати світові зброю. І от, схоже, крига скресла. Як стверджує Fоrbеs, посилаючись на керівництво Мінекономіки, робота над цим йшла кілька місяців. “І президент, і пан Єрмак активно долучалися, намагалися розібратися,  вони в темі з вересня минулого року. Відповідно, вже є погодження від президента на відкриття експорту”,- пише видання. Джерела Еспресо.тв в РНБО та уряді підтверджують, що прийняття офіційного рішення на рівні Кабінету міністрів очікується вже за два-три тижні, до кінця травня чи на початку червня. Розглядається три варіанти того, як це працюватиме.Що стало вирішальним для відкриття експорту зброї“Маємо йти на цей крок, оскільки все більше стаємо заручниками ситуації, - пояснює співрозмовник Еспресо.тв в РНБО. – Підприємства ОПК країни, шукаючи шляхи нарощення виробництва, релокують свої підприємства або ж знаходять, скажімо так, “відкриті” ділянки експорту через партнерів. Відповідно, ми втрачаємо податки, втрачаємо технології, втрачаємо людей. Крім того, де-факто експорт з України відбувається, так би мовити, окремими кейсами, чи назвемо це гібридними методами. Тож альтернатива така: оптимальніше мати контрольований експорт замість неконтрольованого”.В Консорціумі оборонної інформації підтверджують цю тезу. Військовий експерт, співзасновник Консорціуму Валентин Бадрак каже, що прихована релокація останнім часом є стійкою тенденцією для українських оборонних підприємств. “Релокація може бути відкритою чи прихованою, але суті це не змінює, підприємства, які могли б бути українськими, отримують іноземну прописку, від чого ми здебільшого не виграємо”.Для прикладу, лише у сфері виробництва безпілотників як мінімум троє великих виробників відкрили свої виробництва в країнах Східної Європи: Skyеtоn - в Словаччині, Ukrsресsystеms – у Польщі,  DеVіRо - в Чехії. При цьому за межі України перенесено виробництво найсучасніших моделей БПЛА - РD-2, Lеlеkа LR, "Булава". Підприємства мають намір постачати продукцію країнам НАТО, і це не може не радувати Україну, але, безумовно, країна точно не програла б від того, якби wі фірми мали українську прописку. ударний дрон "Булава", фото: mіlіtаrnyі У вже згаданому дослідженні ТСУ, представники 85% підприємств повідомили, що обмірковують переведення частини виробництва за межі України або вже здійснили це. "Що втримає вас від релокації за кордон?" – відповідаючи на це питання, 80% вказали саме на відкриття експорту. Далі йдуть інші важливі фактори: 72% – збільшення державного замовлення, 69% – укладання багаторічних контрактів.Щодо прихованого експорту, який відбувається де-факто, Валентин Бадрак підтверджує тенденцію. “Деякі ділянки експорту озброєнь під час широкомасштабної війни справді залишалися “відкритими”. Приміром, відбувалися поставки запасних частин для індійських літаків Ан-32 українського виробництва. Так само можна сказати й про Туреччину - авіаційні двигуни для місцевих БАК постачалися українською компанією “Івченко-Прогрес”. Або ж, приміром, литовська компанія Grаntа Аutоnоmy повідомила, що компоненти для своїх FРV-дронів купує в Україні”. Варіанти відкриття експорту озброєньЗа даними з різних джерел, сьогодні розглядаються три основні сценарії регулювання експорту оборонної продукції.Індивідуальне погодження контрактів: кожен експортний контракт проходитиме окреме узгодження на державному рівні. Такий підхід уже частково застосовується, але планується його офіційне закріплення. Пропорційний експорт: виробникам дозволять експортувати до 50% від обсягу продукції, виготовленої за контрактами для Збройних Сил України. Частина доходу від експорту буде спрямована на закупівлю озброєння для ЗСУ. Нарешті, третій варіант: запровадження експортного мита. Передбачається встановлення 20-відсоткового мита на експорт оборонної продукції, кошти від якого надходитимуть до спеціального фонду для фінансування потреб армії.Яке рішення зрештою обере влада? Нескладно передбачити, що перший варіант, який, по суті, передбачає точкове погодження, є найменш прозорим, але, очевидно, найбільш зручним для чиновників. Як зауважує керівник приватної компанії, не близької до владних коридорів, “владі зрозумілий такий підхід: чим менше буде умовного Пашинського (Сергій Пашинський, голова Національної асоціації підприємств оборонної промисловості (NАUDІ), який вважається непідконтрольним чинній владі, – ред.) тим більше буде своїх, рідних фірм”. Експерти визнають, що формула “приходьте з контрактами, будемо вирішувати індивідуально” фактично працює й сьогодні. Компанія подає заявку в Державну службу експортного контролю (ДСЕК), але переважно отримує відмову з посиланням на те, що першочергово мають бути задоволені потреби української армії. Іншими словами, офіційно експорт зброї ніхто не забороняв, фактично  ж ця заборона діє з 24 лютого 2022 року і ринку експорту як такого немає. Тепер цю негласну заборону буде знято, і потенційні експортери подаватимуть заявку до тієї ж ДСЕК, а в разі сумнівів, які виникнуть у служби, як повідомляють поінформовані джерела, конкретну заявку розглядатиме Міжвідомча комісія з питань оборонно-промислового комплексу при Кабінеті Міністрів.За дивним збігом обставин саме в цей час, коли з дня на день очікується рішення про відкриття експорту зброї, з’явилось повідомлення про арешт в Іспанії Олега Гладковського, голови цієї комісії в період з 2015 по 2019 рік. Нюанс лише в тому, що під час перезавантаження влади у 2019 році президент Зеленський ліквідував цю комісію як орган РНБО, натомість підпорядкувавши її як дорадчий орган Кабінету міністрів. Тож за першого варіанту відкриття збройного експорту цей експорт буде передано до сфери впливу винятково уряду. Перефразовуючи згаданого керівника підприємства, “Пашинського буде значно менше, ніж сьогодні”, а буде стільки “своїх”, скільки перетравлять апетити влади. Другий та третій варіанти в цій альтернативі, за всіма підходами, є значно прозорішими. Тут застороги більше стосуються не політики, а економіки. Зокрема, варіант “пропорційного експорту”, на думку експертів, може відсікти від ринку невеликі підприємства, оскільки їм буде непросто“потягнути значні платежі при незначних обсягах продукції. Варіант “митний”, коли фірмам належатиме сплачувати додаткове мито від експорту оборонки,  вирішальною мірою залежить від розміру мита. Зокрема, практики від оборонки висловлюють сумніви, що цифра 20% мита, яка називається, буде підйомною для більшості українських зброярів. Тож потрібна продумана підготовка при виборі кожного з цих варіантів, з точним пропрацюванням деталей. При цьому має бути врахована ще одна засторога, анонсована президентом Зеленським: експорт буде дозволено переважно до країн-партнерів, які підтримували Україну під час війни, зокрема членів коаліції "Рамштайн".Валентин Бадрак, коментуючи Еспресо.ТВ вибір між трьома означеними варіантами,  також наголошує, що важливо “правильно реалізувати відкриття експорту”. На його думку, держава для цього, зокрема, може вдало використовувати два важелі: рівень оборонного замовлення для Сил оборони та контроль за ліцензіями на експорт, при цьому формально залишаючи за собою й третій важіль – у вигляді лобіювання підприємств ОПК для фінансування країнами ЄС у межах так званої данської моделі.При цьому головним моментом державного управління експортом зброї, наголошує експерт, має стати спрямування ОПК, щоб українська продукція потрапляла на ринок через її західних партнерів – наприклад, у складі західної зброї або у вигляді нових спільних продуктів. А вже після припинення війни експорт може набути значних масштабів та приносити Україні 4-5 млрд доларів щорічно. морський безпілотник МАGURА V7, фото: gеttyіmаgеs Що зможе експортувати Україна у сфері ВПКМаємо вже чимало збройових досягнень, де Україна випереджає західні зразки. Йдеться, зокрема, про деякі типи безпілотних систем, засоби РЕБ та деякі інші системи.Так, Альянс “Нова енергія України”, один із потужних приватних розробників дронів та РЕБ, разом із німецькою компанією Dіеhl Dеfеnsе вже забезпечує системами захисту ЗРК ІRІS-Т та нові САУ RСН 155 виробництва КNDS сучасними засобами РЕБ. Інший переконливий приклад - дві українські компанії обрані американським замовником (Dеfеnsе Іnnоvаtіоn Unіt) для створення прототипів безпілотників для Армії США в рамках проєкту АRТЕМІS.Компактну крилату ракету далекобійного ураження “Пекло” вже розглядають як один із варіантів озброєння, що може випускатися у Великій Британії.Військово-політичний оглядач Олександр Коваленко наводить ще один приклад: “Скажімо, такий улюблений нами всіма у перші місяці війни протитанковий ракетний комплекс “Стугна-П”, що спалював колони російської бронетехніки, зараз не зустріти. Куди зникла “Стугна-П”? Її функціонал частково замінили FРV-дрони, і потреба в “Стугні” менша, ніж два роки тому, а виробничі лінії працюють, але не на повну потужність. У свою чергу в цьому ПТРК зацікавлені покупці на Близькому Сході, але продавати їм ми не можемо”.ПТРК "Стугна-П", фото: wіkіреdіа При наявності унікальних розробок в ОПК Україна може взяти західний ринок не тільки унікальними розробками,  а й двома перевагами – швидкістю реалізації складних проєктів та ціною. Якщо говорити про першу перевагу, безпрецедентним тестуванням українського ОПК стало запровадження Данією нової моделі співпраці - через фінансування у 2024 році виробництва для українського війська 18 самохідних гаубиць “Богдана”. Їх  передали в ЗСУ вже через два місяці. Як відзначають в Консорціумі оборонної інформації, відбулася справді унікальна подія, бо йдеться про майже невідоме приватне підприємство – де-факто воно перевершило за темпами  виробництва французький Nехtеr (випускає 6-8 одиниць САУ Саеsаr на місяць). Є заяви, що нині приватний виробник САУ “Богдана” досяг темпу близько 20 одиниць на місяць. Коли ж говорити про ціну, головним показником є те, що українська “Богдана” коштує приблизно 2,5 млн доларів, тоді як французька гаубиця Саеsаr – понад 4 млн доларів. За розрахунками ж аналітичного центру Вrеugеl, САУ Саеsаr коштуєу 6 млн євро, а найвищий показник вартості самохідної артилерії надав німецьким САУ РzН 2000 та RСН 155, де оціночні цифри - відповідно 17 млн євро та 11,08 млн євро.Схожа історія і з артилерійськими боєприпасами. За час широкомасштабної війни снаряди до гаубиць подорожчали з 800 до 8000 доларів на початку 2024 року, тим часом  український ОПК здатен виготовити такий боєприпас за 1,8 тис. доларів. На експорт може йти не лише українська зброя. Війна для України стала каталізатором розвитку нових рішень, які не лише змінюють хід бойових дій, а й формують основу для майбутнього технологічного прориву.  Тож ми маємо реальний шанс стати глобальним центром інновацій, які будуть цікаві нашим партнерам в українському, але експортному варіанті. Це можуть бети і рішення у сфері кіберзахисту, де Україна досягла нового рівня, в інтеграції дронів у бойові дії, у створенні системи донаведення на основі штучного інтелекту та комп’ютерного зору чи інтеграції даних із супутників, дронів та наземних розвідників для коригування бойових дій. Аналогічно  Україна першою у світі створила окремий рід військ у складі ЗСУ – Сили безпілотних систем, які обʼєднують повітряні, морські та наземні роботизовані комплекси. Або ж взяти Аvеngеrs —  систему штучного інтелекту, розроблену Центром інновацій Міністерства оборони України. Вона активно використовується Збройними Силами України для автоматичного виявлення та ідентифікації ворожої техніки. За даними Міноборони, платформа щотижня допомагає виявляти до 12 000 цілей, аналізуючи відео з дронів та стаціонарних камер. Це значно підвищує ефективність прийняття рішень на полі бою та зменшує ризик помилок через утому операторів.Нові шляхи та форми співпраці для експорту зброїУ британському парламенті у квітні цього року заговорили про виробництво української зброї в країні – в межах спільного хабу ОПК. І це вже історія не лише про посилення ЗСУ - це й про обмін технологіями, бо частина зброї вироблятиметься для британського війська. Іспанський виробник спецтехніки Тесnоvе виготовлятиме для європейського ринку бронеавтомобілі української компанії НВО “Практика” - в рамках створеного об’єднання Нumаn & Sаfе Systеms, яке здійснюватиме ліцензійне виробництво українських бронемашин на потужностях іспанського виробника та просуватиме на ринках (йдеться про тактичні автомобілі "Джура", а також бронеавтомобілі "Козак" неназваної модифікації). “Це як раз і є  правильна формула - коли українська продукція потраплятиме на ринок через партнерів”, - наголошує Валентин Бадрак.Окрім спільного експорту з використанням українських ліцензій, потужні перспективи мають спільні розробки. Саме таким шляхом пішов свого часу Ізраїль - в рамках угоди з США, наприклад, спільно розробив передову систему ПРО Аrrоw-3 – тепер Німеччина купує її за 4 млрд євро (а це половина усього річного експорту зброї цієї країни). Турецька компанія Ваykаr, яка постачає безпілотники майже чотирьом десяткам країн, будує завод з виробництва БАК в Україні. Влітку 2025 року підприємство може бути відкрите - там працюватимуть близько 500 людей, і після забезпечення власних потреб завод може постачати на світовий ринок продукцію з українськими компонентами.фото: gеttyіmаgеs Значний потенціал може мати співпраця із КNDS – це вікно до стратегічної можливості інтеграції у європейський ОПК, з участю у розробках та виробництві нових колісних ББМ перспективного танка МСGS. До того ж, тут є потенціал спільних розробок роботизованих систем – КNDS Dеutсhlаnd має частку в 21% акцій естонського виробника наземних роботизованих систем Міlrеm Rоbоtісs, а КNDS Frаnсе володіє компанією-виробником роботизованих систем Nехtеr Rоbоtісs.Нарешті, незаперечним козирем України є те, що США та Європа зацікавлені в українських технологіях, оскільки вони протестовані у війні з РФ. Як наголошують у Консорціумі оборонної інформації, випробування зброї на війні та оперативне удосконалення з використанням новітніх технологій Заходу та України може стати новою візитівкою України на світовому ринку озброєнь. Йдеться про розвиток навіть не західних, а спільних надсучасних технологій, які пройшли випробування війною. 

Його вірші читають під обстрілами, його пісні звучать у бомбосховищах. Він міг обрати будь-яке місто світу, але вирішив залишитися в рідному Харкові.Служить у Збройних силах і волонтерить, та між тим влаштовує зустрічі з читачами і концерти в Україні та за кордоном. Сьогодні ми говоримо з письменником, перекладачем, музикантом, волонтером, військовим Сергієм Жаданом. Сергій Жадан - український письменник, музикант, волонтер, військовослужбовець. Народився в місті Старобільськ на Луганщині. Його батько працював водієм і був членом комуністичної партії, хоча й не мав відданої прихильності до комунізму.Сам Сергій навчався у початкових класах українською мовою, а в старших перейшов до російськомовної гімназії у Старобільську. У 1991 вступив до Харківського Національного педагогічного університету імені Григорія Сковороди на українсько-німецьку філологію. У 1997 році Жадана обрали віце-президентом Асоціації українських письменників.Від 2000 по 2004 рік працював викладачем кафедри української та світової літератури в Харківському національному педагогічному університеті, але звільнився через політичну ситуацію і бажання зайнятися літературною та громадською діяльністю. Автор романів "Депеш Мод", "Ворошиловград", поетичних збірок "Цитатник", "Ефіопія" та інших. Зараз його твори одержали численні національні та міжнародні нагороди, були перекладені 13-ма мовами.Під час Помаранчевої революції 2004 року Жадан був комендантом наметового містечка у Харкові. Він також активно брав участь у подіях Революції гідності і дістав травми під час захисту Харківської ОДА 1 березня 2014 року. У 2000 році у Харкові заснували рок-гурт "Собаки в космосі", який виконував пісні на вірші Сергія Жадана.Від 2008 музиканти виступають під назвою "Жадан і собаки", а у 2017 письменник став фронтменом гурту "Лінія Маннергейма". Активно допомагає фронту як волонтер, а у 2024 році вступив до лав ЗСУ. Отже, вітаю вас, пане Сергію, у нас в гостях. Рада бачити. І перше моє запитання, воно пов'язане з одним рядком вашої біографії. У вас скоро буде річниця, як ви у війську. Так, скоро.І що? І як враження? Тімоті Снайдер, американський історик, сказав, що Жадан має бути не з гвинтівкою, а з Нобелівкою. Ну, я не з гвинтівкою, насправді-то, але і без Нобелівки. А Тімоті дуже вдячний за слова підтримки, але мені здається, всі українці не мали би зараз бути з гвинтівками, з автоматами в окопах, а мали би займатися своєю країною. Але в нас війна і відповідно, мені здається, що мобілізуватися - це справа честі і обов'язку.Ми з друзями, частина нашої команди "Жадан і собаки" мобілізувалися минулого року. Несемо службу в 13-й бригаді Національної гвардії України "Хартія". Зараз це корпус, ми розрослися, тому роботи дуже багато. Я не на бойовій посаді, одразу випереджаючи хейтерів, які будуть говорити, чому я в студії, а не в окопі. Я не на бойовій посаді, я комунікаційник, несу службу в С9, секція цивільно-військового комунікування. Власне, я роблю свою роботу.Сергій Жадан, Фото: fасеbооk/sеrhіy.zhаdаn Ви згадали хейтерів, але хейтери раніше казали, чому Жадан не у війську. Тепер Жадан у війську і все одно будуть щось говорити.Ну, хай, то їхня така робота.Це весь час одні і ті самі люди? Слухай, це ж дуже часто не ті люди, це боти. Але я не знаю, хто це, насправді. Воно впливає на вас, цей хейт? Та ні. Бачите ж, от несу службу далі.Як це змінило ваше життя?Ну, ти вже собі не належиш великою мірою, тому що так чи інакше, ти належиш Національній гвардії. Все-таки контракт є контракт. і навіть попри те, що я зараз дійсно не в окопі, все одно мій командир знає, що я зараз у вас в студії. То, ну, це служба. А поїздки за кордон? Їх немає, поїздок за кордон. Я в останнє за кордоном був два роки тому, здається. Але ви, коли їздили за кордон, ви там говорили від імені України.Ну, зараз, я думаю, є кому говорити. У нас велика кількість митців, які можуть виїжджати, зокрема жінок поеток, акторок, співачок. Я думаю, вони можуть це зараз робити не менш переконливо і не менш успішно, ніж би це робили митці-чоловіки. Вони це робили і раніше, та і зараз хай роблять. Але вас кличуть за кордон? Так, постійно. І що, ви відмовляєтесь? Ну, зараз я на службі, я зараз і не поїду.Ну то чекайте, таке буває, що виїжджають.Послухайте, я не служу ще року, в мене дуже багато роботи тут. Справді багато роботи, я не кокетую, і служба забирає фактично весь час зараз. Ми поговоримо ще про цю вашу роботу, але я все-таки повернуся знову до вашого волонтерства. Наскільки зменшилися, чи можна так сказати, обороти волонтерські обороти Сергія Жадана, як він пішов у військо? Чесно, вони збільшились. У мене тепер є можливість, як у військовослужбовця, як у представника бригади "Хартія" звертатися напряму до представників великого бізнесу, громад територіальних, до міських голів, до голів обласних військових адміністрацій. Тому що я тепер представляю не просто себе як громадянина, я представляю свою бригаду, свій підрозділ, свій корпус і, відповідно, це зовсім інший рівень співпраці, зовсім інший рівень взаємодії і, повірте мені, це зовсім інші суми.Тому що я зараз забезпечую не просто свій фонд, який потім розподіляє кошти, як це було до минулого травня, а зараз я забезпечую свою бригаду і, відповідно, це зовсім інша механіка співробітництва. І це зовсім інша цифра, насправді. Я думаю, це, знову ж таки, якщо ми знову згадуємо про хейтерів, бо багато людей не розуміють, як це відбувається. Вони думають, що волонтерство - це закупівля там якогось шолома чи бронежилету. Це теж дуже важливо, це дуже потрібно і таке волонтерство далі є.Люди забезпечують своїх рідних, близьких, але в основному зараз волонтерська діяльність трансформувалася, і вона діє і здійснюється або через великі фонди, такі як "Повернись живим" або фонд Сергія Притули, з яким ми активно працюємо, і з Тарасом Чмутом активно працюємо. Або ж підрозділи, бригади, які мають комунікаційну службу, мають проєкти, от як наша бригада, наприклад. Вони працюють напряму із представниками бізнесу, з представниками міської місцевої влади. Це сьогодні так працює. Фото: fасеbооk/sеrhіy.zhаdаnЧи ви рахували, скільки грошей ви, як волонтер, і зараз вже як військовий зібрали? Ні, я не рахував. Ну, це дуже важко. Тому що іноді от передають тобі коробку турнікетів. Ти їх не купував, але саме через тебе їх передали бригаді. То і відповідно, як це рахувати? Ну, насправді, це не так важливо. Головне, щоби бригада була забезпечена, щоби бійці були убезпечені, щоби у всіх все було, аби не було потреб у якихось елементарних речах, щоб була зброя, щоб було спорядження, щоб було харчування, щоб було медичне забезпечення, ну і так далі. Це все велика машина, яка потребує величезних, колосальних коштів, ресурсів. Ну, але якщо це приносить результат, якщо бригада виконує свою роботу, і якщо при цьому мінімальні втрати, то значить ми свій хліб їмо недаремно.А з-за кордону ще допомагають? Так, постійно.Це ваші прихильники? Ну, це по-різному буває. Часто це особисті зв'язки, та ті люди, які допомагали раніше, і зараз теж допомагають. Оскільки я в "Хартії", то вони допомагають безпосередньо їй. Вони знають, де буде та машина, яку вони передадуть, де буде той РЕБ, який вони передадуть, де буде ще щось. Це вчора викладав пост, де розповів, що ми звернулися до організації в Німеччині, попросили їх купити кілька РЕБів.Вони передали кошти, ми замовили харківським виробникам, вони виготовили ці РЕБи, ми їх передали на наш підрозділ. Тобто якась така співпраця. Сергій Жадан і Валерій Залужний, Фото: fасеbооk/sеrhіy.zhаdаn"Хартія" займає зараз все місце у вашому серці? Ну, все місце у моєму житті, в моїй голові. Слухайте, це вже не робота, це дійсно частина життя. Тому що одна річ, коли ти допомагаєш підрозділу, знаходячись ззовні, а ми з друзями "Хартію" підтримували від моменту її створення. Я, власне, і назву "Хартія" вигадав.Інша річ, коли ти знаходишся всередині, ти вже особисто знаєш сотні бійців, сотні сержантів, десятки офіцерів, коли ти з ними проходив БЗВП, коли ти з ними був на полігонах, коли їздиш постійно в розташування, бачиш, де вони несуть службу, де вони воюють, то, відповідно, це зовсім інший рівень включеності і зовсім інший рівень якоїсь відповідальності. Тому що це вже дійсно як велика родина. Ми багато, знову ж таки, як комунікаційники працюємо і підтримуємо нашу патронатну службу.Це служба, яка займається нашими пораненими хлопцями, дівчатами, родинами поранених та загиблих. І, відповідно, це теж про пам'ять, про повагу, про взаємозв'язок. Це про те, що бригади - це не просто 5 тисяч людей, ситуативно об'єднаних контрактами чи мобілізацією. Це про те, що ми справді намагаємося створити середовище однодумців, людей, які можуть один на одного спертися, один одному допомогти. Відповідно, ми намагаємося так і працювати. А ваші побратими, чи від них ви коли-небудь чули, або десь може там за спиною чули, мовляв "о, вояка, а гвинтівка ж в руках не тримає, з нами в окопі не сидить"?Ну в очі не говорили, можливо так і думають, я не знаю. Я чув інше, наприклад, мені нещодавно один із комбатів сказав, що багато іноземців, які йдуть в "Хартію", йдуть тому, що знають про неї саме із медійного поля.Тому що "Хартія" на слуху, тому що "Хартія" присутня, про "Хартію" багато говорять, і відповідно для них був якийсь рекламний подразник. Вони на нього зреагували, прийшли в бригаду і не шкодують. Я знаю, що в "Хартії" дуже багато уваги приділяють тому, щоб з бійцями говорити про історію. Я підозрюю, що є частина глядачів, які скажуть: "Як знання історії нам допоможе перемогти у війні чи вбити росіян, які прийшли до нас?" Ну, напряму, мабуть, ніяк. А опосередковано, безперечно, допомагає."Хартія" намагається створювати середовище людей, які постійно займаються самоосвітою, які виявляють свої лідерські якості, тому що, от ми коли говоримо про натівські стандарти, багато хто думає, що це про якусь натівську уніформу і натівську зброю. Безперечно, зброя - це дуже важливо, це ключовий момент, але це так само натівський стандарт - це зовсім інший спосіб комунікування. Це про те, що кожен може бути лідером. Це про те, що є, наприклад, сержантський склад, сержантський корпус, який перебирає на себе роль цих лідерів, посередників між офіцерами і бійцями. І це про те, що бійці теж повинні постійно вдосконалюватися, отримувати освіту, навчатися і не зупинятися в цьому розвитку.Тобто, армія - це не помиральна яма, це простір реалізації, це великий соціальний ліфт, який може дати тобі можливість реалізуватися. Фото: fасеbооk/sеrhіy.zhаdаnНу, але тим не менше, все одно є таке, що певні бригади мають таку славу, що там тебе точно відправлять на вірну смерть.Слухайте, ну я не знаю таких бригад, де точно тобі скажуть, що тебе відправлять на обов’язкову смерть. Давайте, знову ж таки, будемо об'єктивні. Про військо існує дуже багато стереотипів, часто вони неправдиві, часто вони шкідливі, часто вони антидержавницькі. І дуже часто ці стереотипи вкидаються в наш інформаційний простір не українцями, вони вкидаються нашим ворогом. Відповідно, те, що частина українців їх радо підтримує, підхоплює і поширює, ну, це вже питання до нас самих, але це теж можна багато чим пояснити. Насправді зрозуміло, що Сили оборони різні. Є різні бригади, різні роди військ, різні командири, і тут людський фактор теж багато значить і багато важить.Але, знову ж таки, мені здається, тут не треба мірятися хто кращий, хто гірший. Мені здається, що якщо той чи інший підрозділ має якийсь позитивний досвід, то ним треба ділитися. От, наприклад, "Хартія" справді багато в чому інноваційна. Я не говорю, що ми найкращі, я не говорю, що ми маємо себе протиставляти іншим підрозділам. Зовсім ні, але є якісь такі речі, які ми активно впроваджуємо, на яких ми робимо акцент, зокрема от планування операцій, планування будь-якої бойової дії. У нас це поставлено просто дуже професійно, і це визнає як вище керівництво, так і командири інших бригад, які до нас регулярно приїжджають. І цим якраз от наша команда ділиться. Тому що це не робиться для того, щоб показати, що ось ми унікальні, а всі інші на це не здатні. Навпаки, ми розуміємо, що ми всі разом. Це наша армія, це наше військо, це наша країна, і відповідно, що ж тут ділитися, що ж тут відмежовувати? Треба якраз цим досвідом ділитися, показувати і ховати тут немає чого.І знову ж таки, от ви згадали про історичну освіту.Ми одна з небагатьох бригад, де є хорунжа служба і в ній несуть службу професійні історики, зокрема і Вахтанг Кіпіані, якого, я думаю, ви знаєте. І Володя Бірчак з нами теж, і ще є кілька їхніх колег. Вони займаються освітою бійців на полігонах, в підрозділах, в розташуваннях. Ми в "Хартії" запустили освітні курси для сержантів.Це теж страшенно цікава річ, тому що сержанти - це переважно молоді хлопці, десь 30 років, які вже мають бойовий досвід, які прийшли в "Хартію" частково з інших підрозділів, вже маючи за плечима бойовий досвід. І ми коли їм пропонували, власне, ці курси, трішки остерігалися, тому що не знали, наскільки добре вони це сприймуть. Вони бойові сержанти, в них за плечима війна, бої, втрати. Вони керують бійцями в бойових умовах і тут раптом їх запрошують на лекції. І на лекції не лише по історії, не лише з питання ідеології, а наприклад, на лекції з ораторського мистецтва. І було певне побоювання, але виявилось, що ні, що вони якраз дуже добре все розуміють, вони включилися в навчання і сказали, що це було цікаво, особливо сказали, що їм був цікавий саме курс ораторського мистецтва. Тому що вони говорять з бійцями, і, відповідно, мають бути логічними, аргументованими, послідовними і переконливими. Їх мають розуміти.І вони це усвідомлюють, і, насправді, є це розуміння того, що це не просто для галочки,  це не робиться просто тому що командир вирішив, що всі мають пройти курс ораторського мистецтва.І вірші читати Жадана.Ну, цього якраз у нас нема, до речі.Фото: fасеbооk/sеrhіy.zhаdаnЩо не читають? Ні, ну читають. Це теж цікава річ, але мається на увазі, що на цих курсах не читають. Так ось, виявилося, що всі все розуміють і всі усвідомлені. Я вам розкажу, до речі, це от був один з проєктів нашої служби комунікаційної. Ми вигадали бібліотеку хартійця, звернулися до кількох наших видавництв, зокрема, видавництва Старого Лева, Абабагааламаги, Меридіан Черновіц, Нашого Формату, Фоліо, Віват, Смолоскипуі ще кількох видавництв, і попросили їх надати нам книжки.І ми зібрали 10 комплектів, це разом було десь під 1000 книжок, і всі ці комплекти передали на батальйони. Передали з тим, щоби бійці, сержанти, командири читали. Ми розуміли, що, ну, далеко не у всіх є час читати, далеко не у всіх є навичка читати. І теж у нас було таке побоювання, що ці книги будуть десь лежати, але от я їжджу, регулярно буваю і в батальйонах, і на в розташуваннях бійців. Бачу, що книжки читаються. Ведуться облікові записи, хто скільки брав книжок. Можна побачити книжку то на столі командира, то десь там на ліжку бійця біля подушки. Тобто видно, що книжки читаються. Це дуже приємно. Ці книжки - це художня література? Там дуже різні книжки. Ми намагалися підібрати збалансований такий склад, там є вірші, але їх небагато. Ми чудово розуміємо, що більшість людей вірші читають за трішки інших обставин, хоча читають.А там є багато історичної літератури, національно-патріотичної літератури, літератури пов'язаної з нашою історією. Є українська класика, себто Хвильовий, Домонтович, Куліш, Підмогильний. Є трішки перекладної класики, себто ми так намагалися підібрати книги для бійців з різними запитами і з різними культурним і освітнім бекграундом. Багато всього, але ще є радіо.Так,  ще радіо. Але, знову ж таки, дехто думає, що радіо - це основне місце роботи. Насправді, це не так. Радіо займає у цій всій цій нашій діяльності, ну, не знаю, відсотків 5-10. Це найкоханіші, найтрепетніші 5%, тому що, насправді, це така кохана дитина наша, Радіо "Хартія". Власне, це була моя ідея. Я запропонував командуванню бригади зробити таке радіо, це перше бригадне радіо, наскільки я знаю, в силах оборони. І потім після нас ще кілька бригад, здається, почали робити такі проєкти. І це дуже приємно.Знову ж таки, ми готові ділитися досвідом. Для чого ми це робили? Ну, для мене було очевидно, що є велика така прірва, інформаційний вакуум між Силами оборони і цивільним суспільством. Ви, ваші колеги журналісти, багато дійсно робите і за це величезна подяка. Справді, постійно, нібито з одного боку є якась інформація з лінії фронту, з лінії боєзіткнення із тилових якихось підрозділів, а з іншого боку дуже мало є цієї щоденності, буденності. Нам якраз хотілося показати армію всередині, і хочеться далі показувати, ми цим займаємося. Хочеться показати, що військо не складається з якихось ідеальних людей. Військо - це віддзеркалення суспільства, там є різні люди, але так чи інакше склалося так, що сьогодні українська армія має унікальні можливості. З огляду на цю війну мобілізувалася величезна кількість людей, які би ніколи не опинилися в армії, якби не ця війна. Це люди з вищою освітою, люди з досвідом ведення бізнесу, люди з досвідом ведення якихось креативних практик. Тобто, насправді це величезний інтелектуальний, економічний і маркетинговий потенціал. І відповідно, добре було б, щоби армія цей потенціал використала хоча б частково.Тому що, ми ж чудово розуміємо, що коли закінчиться воєнний стан, коли закінчиться те, що ми називаємо війною, коли настане той день, коли зможемо сказати, що війна закінчилася, більшість цих людей повернеться в мирне життя. А відповідно, дуже би хотілося, щоб армія далі зберігала цей потенціал до розвитку, щоб армія якось трансформувалася, реформувалася, рухалася вперед, щоб це справді була передова інноваційна армія. Ви кажете, "коли закінчиться". Я знаю, що люди, які у війську, вони не люблять цих запитань, і це зрозуміло. Нема відповіді на це питання. Ви хочете запитати, коли закінчиться війна? Чи є у вас якесь відчуття? Нема. Ну, немає. Я чудово розумію, що навіть якщо війна закінчиться умовно завтра, то післязавтра ми всі не розійдемося, тому що наш ворог, наш сусід ніде не зникне. І відповідно, так чи інакше, ми будемо змушені, під ми  я маю на увазі Україну як державу, змушені будемо вибудовувати якусь доктрину, якусь стратегію захисту, розвитку свого війська. Тому що досвід цієї війни показав, що відсутність сильного війська, відсутність якоїсь продуманої, розумної стратегії оборони призводить, передусім, до величезних втрат.Про втрати територій: ваш рідний Старобільськ, що на Луганщині, в окупації вже давно. Чи ви сподіваєтесь, що він повернеться в Україну, у вільну Україну?Да, безперечно, я переконаний в тому, що обов'язково повернуся до себе додому і буду мати можливість, власне, побачити ті місця, де виростав. Я не думаю, що це станеться завтра, чи це станеться післязавтра, тобто в мене немає якихось ілюзій. Я розумію, що це буде складний болючий процес повернення, але в його незворотності я не сумніваюсь.А маєте з кимось там зв'язок?Так, маю.І що ці люди пишуть?Там багато речей, я не можу вам говорити. Але там погані речі, тому що Росія просто асимілює територію, яку окуповує, вона просто випалює там все українське, вона просто перевербовує на свій бік громадян, підкуповує їх, задобрює їх, скажімо, соціальними дотаціями чи високими пенсіями точковими, які спотворюють, дещо деформують загальну картину.Вона спонукає людей приймати російське громадянство, а найстрашніше, що вона робить – вона мілітаризує цю територію. Там створюються якісь кадетські училища, військові училища, куди йдуть українські діти. І вона мобілізує українських дітей. Тобто, я думаю, ви самі знаєте, що вже от є інформація, здається, про 9 чи 10 тисяч офіційно. А українські підлітки, які мобілізовані до Збройних сил Російської Федерації, фактично, зараз воюють проти своїх співвітчизників. Тобто росіяни свідомо створюють громадянський конфлікт. І я навіть не знаю, що складніше: повернути територію чи тих людей повернути.За стільки років, а точніше 11, це вже такий добрячий кавалок життя. Ну так, і тут же ж ми маємо розуміти, що мова йде не лише про якусь емоційну чи етичну складову. Тут йдеться про правову складову, тому що так чи інакше, є закони України, і потрібно відповідати за ці закони, потрібно їх дотримуватись. Відповідно, якщо ти їх порушив, ти маєш нести відповідальність. І я припускаю, що далеко не всі наші співгромадяни, які залишились на окупованих територіях, про це пам'ятають. Тому, так, безперечно, це буде дуже болюча тема. І до неї треба готуватися вже сьогодні. Дивіться, ви розказуєте про те, що говорите з військовими в "Хартії" про історію. Я знаю, що Вахтанг Кіпіані розповідав, що дуже часто буває, особливо серед старших людей, які ще застали Совок…Ну це я (сміється).Так і я застала СРСР. Але їм в школі викладали іншу історію трохи. Я вже застала час, коли там почала мінятися історія. Ми писали історію від руки, бо книжок не було, радянські вже викинули, а не радянських ще ніхто не друкував, або ж вони були у дуже рідкісних екземплярах. І, власне, ті люди кажуть: "А я от цього не розумію. А чому ось це? А як мені ставитися? От в мене дід там, чи прадід воював в часи Другої світової війни". І як бути з тими людьми, які зараз на окупованих територіях? У них же теж зараз своя якась історія. Ну, точніше, у них якраз в тому то й трагедія, що це не своя історія, а та історія, яку їм нав'язують. І це велика біда. Як їх переконувати?Доволі травмований регіон, я маю на увазі Лівобережжя та Наддніпрянщину. Так сталося, що в "Хартії" основу бригади складають саме бійці або з Наддніпрянщини, тобто це Дніпро, Запоріжжя, Нікополь, Кривий Ріг. У нас майже півтисячі бійців із Кривого Рогу. Або ж воїни з Донеччини, Луганщини, Харківщини або Полтавщини, тобто східняки. Це українці, які справді часто просто були жертвами цього інформаційного потоку, який і в радянський час, і в пострадянський час всіх нас збивав з ніг, намагаючись нам, власне, провадити цю російську чи пострадянську якусь візію історії. Це болюча тема, тому що ну насправді, з одного боку, ти ніби маєш дідуся і бабусю, які тобі розповідали щось.От я пам'ятаю, що мені розповідала бабуся про війну. Вона брала участь в Другій світовій війні, вона нічого хорошого не розповідала, вона ділилася з яким, насправді, презирством до Червоної армії ставилися поляки, які так і не дочекалися підтримки під час Варшавського повстання. Я це пам'ятаю з дитинства, цю історію. Ця історія не розповідалася публічно, але вдома це все проговорювалося. Відповідно, от є нібито ця родинна правда, твоя приватна правда.З іншого боку, є всі ці нескінченні російські серіали про великого полководця Йосипа Сталіна, який створює Україну та який звільняє Європу. І відповідно, це ж так чи інакше десь на підсвідомості відкладається. Тим більше важливо все це сьогодні проговорювати, обговорювати з фахівцями, істориками, які можуть аргументувати не просто емоційно, а фактово і суттєво показуючи якісь речі, наводячи якісь приклади, якусь статистику і, в принципі, пояснюючи якісь речі. Насправді, знаєте, я вам скажу таку річ, що більшість бійців, навіть попри те, що не мають якоїсь історичної освіти та якихось великих історичних знань, насправді їх не треба мотивувати.Вони все розуміють, вони розуміють, за що воюють, вони розуміють, де вони знаходяться, розуміють, хто почав цю війну. Інша річ, що деякі речі можна проговорити, це не буде зайвим, це, скоріше просто розставити все на свої місця. Ми згадали про підлітків на окупованих територіях і що з ними там відбувається. Вони вибору фактично не мають, так? Ну, є діти, які досягаючи повноліття якось вириваються з тої тюрми. Це дуже важко, насамперед. Це справді біда. Але знаєте, це питання до батьків, які не вивезли дітей і загалом от, власне, до всіх тих подій, які тоді відбувалися. Фото: fасеbооk/sеrhіy.zhаdаnАле є ще підлітки, які на вільній території України, і ми чуємо ці історії, як вони співпрацюють з агресором, або, не знаю, слухають російську музику.Ви знаєте, мені здається, це трішки різні речі. Я би тут дуже обережно якось говорив та не змішував на купу.Мені здається, знову ж таки, можливо, я трошки ідеалізую, можливо не до кінця щось знаю, але з того, що я бачив, з того, що я знаю, дуже часто за цим слуханням російської музики, за споживанням російського контенту і подальшим перебуванням в російському інформаційному полі, якраз не стоїть якийсь свідомий вибір, не стоїть якась українофобія, не стоїть якесь заперечення українця.У дуже багатьох випадках це просто якась інерційність, невміння себе впевнено поводити в інформаційному полі, критично мислити і якось відсіювати чужий наратив. А ще дуже часто за цим стоїть просто елементарний підлітковий протест. Коли тобі тут з одного боку говорять про те, що твоя країна захищається, що Росія агресор, що не варто, не можна, неприпустимо підтримувати агресора навіть в спосіб просто споживання контенту, виникають оці терміни – "не варто", "не можна", "не слід". Підліток часто сприймає їх як заклик заперечувати це все. Мені здається, це одна із причин. Я думаю, часто за цим немає якоїсь ідеологічної складової, а просто елементарний підлітковий спротив. Такий, не дуже розумний, не надто симпатичний, але ну от він такий.Підлітки в 13 років намагаються робити те, що батьки їм забороняють робити. А ваш підлітковий спротив який був? Ну, теж такий. Просто мій підлітковий вік припав на початок перебудови. Відповідно, і та я теж слухав якусь, до речі, російську музику. Російський рок тільки, це ж кінець 80-х. А це та музика, яка дратувала старших, яка дратувала дорослих. Батьки сварилися з вами? Та ні, насправді ні. У мене якось не було підліткових конфліктів, і з татом покійним не було, якось ми так жили. Ясна річ, що були якісь спалахи в 13 років, але дуже швидко якось ми порозумілися, за що я своїм батькам надзвичайно вдячний, за їхню мудрість і витримку.Хто до вас приходить на концерти? Люди якого віку слухають "Жадана і Собак"? Сьогодні приходять, переважно, підлітки. Дуже юна аудиторія, і це зараз змінилося.Це в них теж протест? Слухай, ну підлітки дуже різні. Ви ж не можете сказати, що всі підлітки слухають російську музику. Очевидно ні. І оце прослуховування навряд забезпечене лише підлітками. Мені здається, то все значно складніше, і значно укоріненіше. І знову ж таки, це, як на мене, це дуже нехороший симптом, але навряд чи він безнадійний, навряд чи його не можна викрити. Я думаю, це те, що буде змінюватися, так чи інакше.А ось повертаючись до авдиторії, я пам'ятаю, десь навесні 22-го року, вже кілька місяців йшла велика війна, ми тоді якось рушили з музикантами в перші концерти, щоб позбирати кошти на Сили оборони, почали продавати квитки і побачили зали. По-перше, ми побачили, що людей стало значно більше. А по-друге, ми побачили, що змінилася авдиторія. Причому докорінно змінилася, вона сильно помолодшала.Відтоді і до сьогодні, переважно у залі молоді люди, студенти або навіть старшокласники. Іноді вони навіть приходять з батьками. Це особливо зворушливо, і це особливо якось цікаво і за цим приємно спостерігати, ці поєднання поколінь в залі. Багато військових. Хтось купує квитки, когось ми запрошуємо. Тобто це таке дивне поєднання сьогодні на концертах. Це або люди з фронту, з армії, або діти.А діти, які приходять, вони ж потім підходять фотографуватися, просити автографи і дуже багато з них веде якісь збори, тому що в них всіх хтось воює сьогодні. Просять передати там привіти своєму тату на фронт, або братові на фронт, або сестричці на фронт. І сьогодні, насправді, цією війною всі пов'язані, всі прошиті від Ужгорода до Сум, від Києва до Миколаєва, від Херсону до Одеси. Але чому діти слухають "Жадана і собак"? Ви собі задавалися цим питанням? Що їм подобається?Я думаю, вони там знаходять те, що хотіли би почути від дорослих, але дорослі з ними про це не говорять. Тобто я припускаю, що ми для них ті дорослі, з якими можна говорити щиро і відверто. А вони знають вас як письменника? Чи вони знають вас як Жадана?Хтось знає, хтось не знає, але, насправді, знають. Буває можливість робити якісь літературні виступи і приходить приблизно та сама авдиторія, теж молоді люди. Вони приходять з книжками, просять підписати цю книжку. Я дуже сподіваюсь, що вони цю книжку читають. Ну або колись прочитають. Ну або колись прочитають. Хоча читають. Ну я ж бачу, це проходять книжки в закладках, книжки з якимись там підкресленими рядочками. Це так якось теж мило. Ми в свій час так книжки не читали, ні. Ну це було якось, ну, інакше. Згадайте, ну, згадайте, хоч ми з вами і різного віку, але от я пам’ятаю свій підлітковий вік, чи, скажімо, свої 20 років. Ми трішки інакше читали.Зараз книжка - це щось таке більш інтимне, більш приватне, що тримається, що дійсно є твоїм, частиною твого світу, частиною твого простору, трішки інша предметність. Про ваш Харків рідний хочу запитати. Він змінився за цей час?Ну так, він візуально навіть змінився. Точніше, передусім візуально, тому що він сильно побитий. Чи він змінився внутрішньо? Та змінився безперечно, там зміни на кожному кроці, в кожній якійсь сфері.По-перше, багато людей виїхало. Виїхало багато іноземців, тому що Харків був завжди дещо мультикультурним містом. Ці люди поїхали, вони вже, мабуть, і не повернуться. Натомість приїхало дуже багато, як це називається, внутрішньо переміщених осіб. Тобто наших громадян із Харківської області, з Донецької області, з Луганської області. У Харкові далі живе більше мільйона людей, 1,3 млн наскільки я знаю.Це і далі велике місто, там далі вдень заповнені хідники, заповнені перехрестя, заповнені автомобілями дороги, але зрозуміло, що це місто сильно побите, сильно травмоване і так чи інакше, це місто, яке тримає оборону. Тобто, це його статус фортеці, статус форпоста, статус міста, яке собою, ну, фактично, прикриває велику територію.Фото: fасеbооk/sеrhіy.zhаdаnПро настрої в місті: до повномасштабного вторгнення часто можна було почути: "У нас тут свій язик, харківський"Ну, не часто. Це сказав один політик, і, як на мене, це було не дуже мудро. Це, знову ж таки, ті стереотипи, які хтось вкидав спеціально, і дуже прикро, що хтось їх підхоплював. Так само, як, скажімо, про Львів вкидалися теж стереотипи про те, що тут не сприймають, в принципі, східняків, що тут дивляться на лівобережну Україну, як не на Україну.Теж такий шкідливий та контрпродуктивний стереотип. На превеликий жаль, його вкидали деякі політики, і шкода, що наші співгромадяни на сході України у все це вірили. Насправді, я думаю, ви ж чудово розумієте, що це зовсім не так. І відповідно, мені здається, що якраз ця війна мала би подолати багато наших стереотипів. Тим більше, сьогодні дуже багато громадян України, наприклад, з заходу, з півдня, які ніколи не були на сході, там побували.І сьогодні в Харкові, довкола Харкова воюють багато хлопців, дівчат із Львівщини, з Тернопільщини, з Франківщини, з інших регіонів, з Закарпаття. І я дуже сподіваюсь, що якраз от вони по цій війні будуть тими, хто матиме зовсім інше якесь уявлення про схід, про лівий берег, про південь України. Будуть розуміти, що ті стереотипи, які створювалися, які нам накидалися, у більшості своїй не відповідають дійсності.Слухайте, є стереотип, але є якась так само історична правда про те, що Україна була між двох імперій розділена. Ну так, безперечно так. Просто ви розумієте, в цьому випадку, знову ж таки, як ми хочемо це бачити і чиїм наративом ми говоримо. Якщо ми говоримо українським наративом, то варто говорити про те, як стосовно нас на сході застосовувалися величезні, масштабні і дуже цинічні репресивні механізми. Я маю на увазі і кілька голодоморів, які відбувалися в 20-х роках, 33-го року, 47-го року. Це, скажімо, мої території. Там мої дідусі, бабусі. Хтось це пережив, хтось не пережив. У мене є дідусь покійний, був 22-го року народження. Він голод 33-го року дуже добре пам'ятав. І він мені розповідав про нього, знову ж таки. Це ж наші території, там, де вимирали просто тисячами люди, цілими селами вимирали. І зрозуміло, що це накладало великий страшний відбиток і на настрої, і на погляди, і на поведінку, і на соціальну активність, політичну активність і так далі.І плюс, знову ж таки, специфіка регіону великою мірою формувалася штучно, коли завозилися просто громадяни з території Росії на заводи, на виробництва, на підприємства, на будівництва великих індустріальних комплексів. Вони лишалися, відповідно потім, через 10 - 15 років комуністична партія давала цю картинку як об'єктивну і говорила: "Ну подивіться, тут всі говорять російською мовою, тому що так сталося історично".Зрозуміло, що це, знову ж таки, підміна поняття, що це така нехитра маніпуляція. Ну, Трамп вживає цю підміну.Що б ви йому сказали? Я би сказав, що Трампу якраз добре було б пройти курси нашої хорунжої служби та трішки дізнатись про історію. Ну, насправді, це, я не знаю, це жалюгідно, коли президент Сполучених Штатів Америки виставляє себе просто невігласом. Людиною, яка не знає елементарних речей, і тим більше впевнено говорить про те, в чому не розбирається, чого не знає і виставляє себе просто посміховиськом. Оце от його твердження про те, що Росія захопила території, де живуть росіяни, тому що вони говорять по-російськи, ну це навіть порівняно з путінськими якимись наративами звучить просто безпорадно і жалюгідно.Але тим менше, коли ви чуєте російську, вона вас травмує, чи немає такого? Ну, послухайте, я озираюся, тому що сьогодні російською говорять ті люди, які нас збивають. Відповідно, коли ти в місті чуєш російську, ти напружуєшся, думаєш, хто це, що це. Я не можу сказати, що більшість бійців зараз говорять українською, багато хто далі говорить російською, але, так чи інакше, більшість людей, які в Силах оборони на твоє звернення українською, ну, скоріше теж будуть відповідати українською. Принаймні, вони не будуть ігнорувати твою українську. Це зовсім інший стан, інше ставлення, зовсім інший рівень функціонування і присутності цієї мови. Але, ну, далі є люди, які говорять російською, відповідно, ти так щоразу напружуєшся.А в Харкові стало більше української? І батьки з дітьми якою розмовляють?Ну, батьки різні, діти різні і говорять по-різному. Але української стало більше, да, справді. І причому українською стало говорити більше молоді, і старші люди переходять. Ось навесні 22-го року, коли з Харкова дуже багато людей поїхало, і, відповідно, лишалися або ті, хто не мав куди виїхати – це люди, які там старшого віку або матері з дітьми, вони лишалися, багато з них ховалися в метрополітені, наприклад.Або лишалися військові, бо дуже багато харків'ян тоді справді пішло воювати і в тероборону, і в інші підрозділи, добровольчі підрозділи, або ж ті, хто займався волонтерством. Харків перетворився на такий величезний потужний волонтерський хаб, були просто десятки волонтерських організацій. І, відповідно, так чи інакше на вулицях, на поверхні міста лишалися саме вони, і це не метафора. Багато людей ховалися під землею, був підземний Харків та наземний Харків, і місто було порожнє.І фактично, от коли ти їхав там в центр міста, або йшов в центр міста, то більшість людей, яких ти бачив, ти їх або знав, або розумів, звідки вони. Тому що, якщо це волонтери, в них були якісь позначки з якої вони організації. Якщо це військові, то це було видно, що це військові. І відповідно ці люди у більшості своїй говорили українською. І от на кілька місяців Харків був майже цілком україномовним. Це було дуже дивно. Потім багато людей повернулися, багато людей піднялися з метро. Ясна річ, що ця хвиля трішки розбавилася, але знову ж таки, я бачу цю склянку скоріше напівповною, я бачу, як вона прибуває. Без якогось надмірного ідеалізму, я розумію, що це буде довгий, тривалий, складний процес. У ньому, мабуть, і далі будуть якісь речі, які будуть багато кого дратувати, викликати недовіру, істерику. Будуть крики про зраду, будуть оці підлітки, які слухають російську музику, далі будуть російські музиканти десь у нас в топ-листах, але те, що цей процес незворотний, і те, що, я маю всі шанси дожити до того, що буду жити в цілком україномовному Харкові – я в це вірю. З Андруховичем ми говорили, і він каже, мовляв, "я вже цього не застану, щоб вся Україна була україномовною". Ну ні, Юрій Ігорович, дай йому Боже здоров'я, сподіваюсь колись навіть приїде у теж цілком українськомовний Харків.Він, до речі, приїздив до нас в часи цієї великої війни, і була зустріч, дуже зворушлива, дуже така щемка, було багато людей у підвальному приміщенні. Ігор читав нові речі. Ми з ним їздили навіть туди ближче, безпосередньо на кордон, показували ці території, які були захоплені росіянами, окуповані, потім були звільнені. 38% українців за останнім опитуванням вважають, що в школах все-таки має викладатися російська мова. Вона нам треба, ця російська мова? Як я переконана, вона нам не треба. Я думаю, що цей статус російської, як мови міжнаціонального спілкування, все це перебільшено, це скоріше, все-таки, пропагандистський наратив, пропагандистський вкид Росії. Я припускаю, що частина людей, які так от говорять, роблять це не тому, що дуже люблять російську мову, а тому, що вони просто бояться. Вони бояться, тому що вони далі в чомусь керуються російськими наративами, вони бояться, що в такий спосіб їх намагаються позбавити їхньої ідентичності. Їм здається, що їх намагаються позбавити їхньої пам'яті, їхньої історії, їхнього, власне, наповнення. Я боюсь, за цим стоїть страх, за цим стоїть робота ворожої пропаганди, але за цим навряд чи стоїть, знову ж таки, якесь заперечення і відштовхування української мови як такої. А яка вона, українська ідентичність? Вона вже сформована до кінця?Ну, мені здається, вона зараз і формується цією кривавою війною, і на превеликий жаль, ця ідентичність формується занадто дорогою ціною. Наполягаю на тому, що у нас є наша країна, наша держава, і це дуже важливо зараз усвідомлювати, що ми не просто живемо на землі, на території, на якій жили наші предки, а ми живемо в своїй державі, яка існує 34 роки і буде існувати далі після нас, за участі наших дітей.І відповідно, так чи інакше, саме ця держава забезпечує наші права, саме ця держава забезпечує, власне, нашу реалізацію. Саме ця держава є нашою державою, вона захищає нас, а ми мусимо захищати її.Чи ви стежите, чи маєте час за тим всім, що ви робите в "Хартії", слідкувати за тим, що відбувається на політичній арені українській. Ну, у нас хіба є політична арена? Он там хтось говорить, що може і будуть якісь вибори, але зараз все трохи притихло. Ми коли говоримо з якимось політичними експертами, я от мав розмову з очільницею партії "Слуга народу", пані Оленою, то я її запитав, що у нас по виборах? Вона сказала, виборів не буде ближчим часом. Яка політична арена? Країна воює. Ну, вони кажуть, що не буде, але паралельно ведеться якась підготовка на "раптом що".Мені здається, що в нас порушене політичне поле, і відповідно, про якусь повноцінну, цивілізовану, нормальну, стандартну, політичну діяльність поки що його говорити не доводиться. Країна воює, і я думаю, що зараз би активізація тих чи інших політичних сил, вона би скоріше дратувала. Мені видається, можливо я помиляюся, ясна річ, що є люди, які вимагають проведення виборів вже завтра. І знову ж таки, емоційно це можна зрозуміти. Ми українці звикли, що в нас є вибір. Ми українці потребуємо вибору, коли в нас немає вибору на руках, то ми починаємо нервувати. Ми починаємо підозрювати владу в тому, що вона все корумпувала, що вона все узурпувала і що нас позбавляють наших елементарних свобод. Але з того, що я бачу, мені здається, що більшість людей чудово розуміють, що в цих умовах вибори проводити та просто нереально. Частина території окупована, частина громадян знаходиться в міграції, в тимчасовій чи постійній, частині громадян воює і не мають можливість просто проголосувати. Можливо фахівці скажуть, що це можна зробити. Я, насправді, не зовсім розумію, як би це було. Але коли будуть вибори, я, звичайно, піду на них. Я свідомий громадянин, я ходжу на всі вибори. Завжди ваш вибір справджується? Ні. Ні, не завжди. От на останніх виборах мені було дуже прикро. Я говорю не про президентські вибори, я говорю про місцеві вибори, про парламентські вибори. Від мого району йшов депутат Куницький. Я звертався до президента України і закликав зняти цю кандидатуру як негідну, нечинну. І там було порушення, наскільки я пам'ятаю, певних приписів. Ясна річ, що ніхто не дослухався. Куницький переміг і зараз він, наскільки я знаю, просто втік з України. Прикро, що от, власне, кандидат з мого району втік з України. А чому, як думаєте, не звернули увагу на ваш заклик?Я не знаю, не буду коментувати, чого не знаю. Що робити нам з тими людьми, які зараз за кордоном? У нас тут є всередині країни якісь дискусії стосовно мови, стосовно того, як працювати, наприклад, з підлітками, стосовно якогось нашого такого договору. А ці люди, вони зараз перебувають трохи поза контекстом, і дуже часто, наприклад, можна почути про те, що коли жінки повертаються на якісь там канікули сюди, щоб побачити своїх рідних, побачити свої домівки…Полікувати зуби (сміється). Це я повторюю одне з цих із кліше і стереотипів, які є в соціальних мережах. Про українців, українок, які приїжджають полікувати зуби. Насправді я ніколи з такими не стикався. І знаєте, що я скажу?Мені здається, що в цій ситуації, в якій ми зараз знаходимося, на четвертому році великої війни, я думаю, будь-яку сферу, будь-який аспект нашого життя, нашої реальності слід використовувати з користю для країни, з користю для держави. Ми нещодавно говорили з Андрієм Шевченком, не з Андрієм Миколайовичем, не з футболістом, а з Андрієм, який журналіст, який був послом України в Канаді. Власне, ми говорили про канадські вибори, говорили про Канаду, як країну, де бути українцям престижно, де бути українцям досі модно, і це без прив'язки до цієї війни, так було традиційно. І знову ж таки, ми говорили про те, що це слід використовувати. Тому що зараз та ситуація, коли внаслідок війни, і це теж цікава річ, про це поки що мало говорять, а говорити треба, що більшість українців, все-таки, живе за межами, за межами українських кордонів.Тобто, ми маємо на увазі ті мільйони українців, які виїхали на захід, і ті мільйони українців, які знаходяться в окупації. Так чи інакше, вони не підпорядковуються українській державі, вони знаходяться поза межами чинності українського законодавства. І це вперше так сталося, коли більшість українців знаходяться не в Україні, а поза її межами. І, знову ж таки, можна керуватись цим принципом, що всі, хто виїхав, це зрадники, всі, хто виїхав, це не зовсім українці, адже вони поза контекстом, вони не розуміють наших реалій, вони ніколи не повернуться, вони зрадники і так далі. А можна розуміти, що це далі лишаються наші співвітчизники і вони далі можуть виконувати роль наших амбасадорів, вони далі можуть говорити про Україну, далі можуть бути українським голосом. Ну, в принципі, що вони і роблять по всьому світу, якщо ви бачите. Коли трапляються якісь мітинги чи якісь демонстрації в світі, туди виходять тисячі українців. Плюс тисячі українців далі донатять на Сили оборони і допомагають. А ті, що за кордоном починають шукати якусь російську громаду?Люди різні. Хтось шукає російську громаду, хтось говорить, що ніколи не повернеться, хтось тішиться з того, що йому вдалося перетнути межі України. Люди різні, і найпростіше це, звичайно, всіх заганяти під якийсь один шаблон. Але це тоді нічого не пояснить. Коли вони будуть повертатися, приймати всіх?Ну, послухайте, знову ж таки, є закон України. є Конституція України. Є люди, які її порушили, є люди, які її не порушували. І мені здається, емоції, наші емоції, вони цілком зрозумілі, вони виправдані і, очевидно, їх не можна ігнорувати, але крім наших емоцій є ще закони. Про наші емоції, до речі. Зараз всі страшенно наелектризовані, будь-який допис, будь-яка думка і публічна особа тут же піддається хейту, з якого ми починали, так? Дуже часто це такий шакалячий експрес, який просто закриває рот. Знову ж таки, згадую Андруховича, розмову з ним. Тоді, коли він виступив з Шишкіним на одній платформі, як його критикували після того. Я спитала, чи він займається самоцензурою.Він сказав, що "якщо я не публікую політику вже рік, то можна сказати, що це самоцензура". У вас є самоцензура, щоб часом не потрапити під шквал критики? Ні, такої самоцензури в мене немає, тому що те, що ви називаєте критикою, це насправді не критика, це такий-собі симулякр. Люди, які присутні в соціальних мережах, самі для себе створюють ілюзію того, що їхній голос на щось впливає.Він, безперечно, ні на що не впливає, і безперечно це таке его людське, яке людина, власне, так-от реалізує. У неї є можливість написати якісь коментарі, вона цією можливістю користується. Часто це нерозумно, часто це неконструктивно, часто неаргументовано, але соціальні мережі дають таку фантастичну можливість. тобі бути озвученим, мати право голосу. Навіть якщо ти там не під своїм іменем, навіть якщо ти ховаєшся з якимось ніком і так далі. Але це ж ні на що не впливає. Але ви помітили, що таких людей, які пишуть негатив, їх стало тепер більше? Ну, у зв'язку з тим, що є можливість, тому що це найпростіший спосіб якось вилити своє невдоволення, взяти і просто на когось спрямувати свою злість. Я просто до того, що це ні на що не впливає. Тобто, якщо люди думають, що вони через соціальну мережі дійсно змінюють якусь думку, дійсно ставлять когось на місце, все це ілюзія, це не працює.Але ви запитали про цензуру. Ну да, безперечно є. Послухайте, якщо я пишу, наприклад, чи говорю про військо, про армію, є багато речей, які я не можу сказати. Ти мусиш про це зараз думати. Якщо ти говориш про людей, які так чи інакше мають стосунок до якихось речей, пов'язаних з реальністю війни, треба тричі подумати, перш ніж складати. Тут є етичний момент і тут є безпековий момент, безперечно. Щось можна сьогодні озвучувати, щось не можна озвучувати.Це така самоцензура, вона присутня на різних рівнях. І знову ж таки, хтось намагається говорити, що цензура - це погано. Цензура - це погано, безперечно. Але коли за цензурою стоїть і безпека, коли цензура рятує життя, це вже ж не просто про твої права, це і про твої обов'язки так само. Тобто ти маєш розуміти, що нашкодити не можна. А про політиків, про владу, теж самоцензуруєте думки?Та ні, я от коли почалася велика війна, пам'ятаю написав пост на підтримку президента. Мені здавалося, що тоді, навесні 22-го року, це було важливо і правильно – підтримати чинного керівника держави. Та після того я про нього нічого не говорю. Тому що я займаюсь своєю роботою, я не бачу зараз політичного поля і тому особливо сказати не маю що. Про свою роботу – чи ви пишете, чи маєте час поміж тим всім, що робите? Ні, майже не пишу нічого.Анджей Стасюк в нас на інтерв'ю сказав, що буде видавати вашу книгу.Це "Арабеска", книга, яка вийшла минулого року. Це книга, яка писалася до мобілізації. Ні, зараз справді немає часу, знову ж таки, я там не перебільшую, тому що служба майже все забирає. Дуже багато справ, дуже багато обов'язків, дуже багато різних речей, які треба робити. Дай Бог, буде колись можливість повернутися до писання і до створення книжок. 

15 травня українці відзначають День вишиванки. Це свято символізує єдність, ідентичність та незламність нашого народу. У цей день військові Збройних сил України поділилися зворушливими світлинами, на яких зображені у вишиванках - не лише як оберегах, а й як символах національної гідності та віри у перемогу. День вишиванки - це коли мільйони українців вдягають сорочку, в якій нитка до нитки - любов до своєї землі. І наші захисники - не виняток. Вони сфотографувалися у вишиванках просто з передової. На знімках - погляди сили, гідності й нескореності. Відповідними кадрами поділився Генштаб. "Сьогодні вишиванка знову єднає мільйони - вона наша памʼять, сила і віра. З Днем вишиванки! Слава Україні!", - йдеться у підписі до фото. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: День сім'ї: як цікаво спланувати атмосферний вечір для найрідніших У кожному орнаменті - мамина молитва. У кожному стібку - дитячий сміх, спогади про дім, мрії про мир. Наші воїни тримають не лише зброю - вони тримають нашу культуру, наші символи, нашу душу. День вишиванки - щорічне свято, яке не має фіксованої дати й припадає на третій четвер травня. Вишиванка - це традиційна українська вишита сорочка, яка має глибоке культурне, історичне та символічне значення. Кожен орнамент, візерунок і колір має своє тлумачення. Вишиванки бувають чоловічі, жіночі, дитячі, святкові та повсякденні. Вони різняться залежно від регіону. Наприклад, полтавська вишивка - ніжна біла, буковинська - багатобарвна, а гуцульська - геометрична та контрастна.

Дар’я Марусик — рекрутерка 412 окремого полку безпілотних систем Nеmеsіs, а в цивільному житті — РR Lеаd в продуктовій ІТ-компанії аррflаmе. Окрім цього, вона мама 9-річного сина. Дар’я не була військовозобов’язаною і мобілізувалася добровільно. У розмові з DОU вона розповіла про фізичну й моральну підготовку до служби, скепсис родичів і підтримку сина, а також чи досі є упередження щодо жінок в окопах та що мотивує дівчат іти служити. «Ще у 2014-му виникали думки, що варто піти у військо». Про рішення служити Мої батьки присвятили військовій справі більшість життя. Тато — командир інженерно-саперного взводу, працює на нулі. Зараз мама чекає на нього вдома, але раніше й сама служила — 20 років на посаді зв’язківиці. Дитиною я любила бувати в мами на вузлі зв’язку, проводила там багато часу. Культуру армії розуміла, але доєднуватися до її лав ніколи не планувала. Початок війни у 2014 році застав мене й мого — на той момент майбутнього — чоловіка за кордоном. Коли повернулись, відразу долучилася до волонтерської організації, що допомагала внутрішньо переміщеним особам знайти роботу. Ще тоді виникали думки, що варто піти у військо. Але було страшно. На той час ми небагато розуміли про війну: знали, що йдуть бої, що втрачаємо людей. Тож питання служби поставила на паузу, оскільки, як жінка, могла собі це дозволити. У перший день повномасштабного вторгнення аррflаmе евакуювала співробітників та їхніх близьких з Києва до Закарпаття. Я вже мала дитину, тож передусім хвилювалася за її життя. Утім, в евакуації було неспокійно. Я мусила повернутися до Києва і щось робити, знову задумалася про службу. Та чоловік першим вирішив долучитись до війська — домовилися, що я залишусь із сином. Тим часом я почала організовувати різні збори й потрохи готувалась-таки до служби. Усвідомлювала, що ця війна надовго і кожен з нас так чи так долучиться до оборони країни — чи як військовослужбовець, чи як волонтер. Записалася на бойові мистецтва, до тренажерної зали й на стрільбу, а ще пройшла повне медичне обстеження. Читала багато тематичної літератури — почала з книжки «Броньований розум. Бойовий стрес та психологія екстремальних ситуацій». У ній багато порад, як справлятися зі стресом під час війни, — корисно і військовим, і цивільним. До того ж слухала вебінари про рекрутинг жінок від Центру рекрутингу української армії. У серпні 2024 року я пішла служити. Син підріс, і можна було організувати побут так, щоб наша з чоловіком служба не заподіяла шкоди дитині. Зараз сину дев’ять років, ми живемо разом, оскільки я працюю в Києві. Проте мої зміни можуть тривати довше за 11 годин, тому нам допомагає близька людина: забирає сина зі школи, проводить з ним час тощо. Основна моя мотивація — не стояти осторонь, наскільки це можливо. А ще — жити тут і зараз. На жаль, нині наше життя — це війна. Я хочу зробити свій внесок у перемогу — через службу в бойовому підрозділі. «Родичі не розуміли, навіщо я пішла служити, якщо могла не робити цього». Про підтримку близьких та колег Син мене підтримав і добре зрозумів. У нашій сім’ї служать усі, тож моє рішення не стало для нього сюрпризом. Щоправда, хвилювався, що можу надовго поїхати, але найдовше я відлучалася лише на базову військову підготовку. На всіх етапах БЗВП і служби мене підтримували кохані чоловіки, близькі та рідні. Хоча пізніше з’ясувалося, що деякі родичі поставилися до мого вибору скептично. Мовляв, я не військовозобов’язана, маю чудову роботу, чоловік уже служить — навіщо мені це? Моє життя було насичене різними активностями, я завжди була суперзайнята. Обіймала посаду РR Lеаd в одному з продуктів аррflаmе, завжди мала щільний графік. Він і зараз насичений, але у мене лише армія та син, ми зустрічаємося з ним ввечері. Першим з нашої РR-команди мобілізувався мій найкращий друг та колега Олексій — за власним бажанням він пішов у 2 Інтернаціональний легіон Збройних сил України. А через місяць мобілізувалась і я. Досі маю щомісячні чекапи з НR-менеджеркою — щоправда, тепер вони коротші й письмові. Компанія й колеги не припиняють підтримувати нас з Олексієм, закривають збори. Також ми одержуємо щомісячну фінансову підтримку від аррflаmе — це не повна компенсація, але сума вагома. А ще за нами зберігається місце в компанії, і після закінчення служби я планую туди повернутися. «Я могла допомогти розвинутися команді рекрутингу й самому полку». Про вибір напряму та роль на службі Я служу в 412 окремому полку безпілотних систем Nеmеsіs. Це був батальйон у структурі 101 окремої бригади охорони ГШ, де служить мій батько. Згодом були створені Сил безпілотних систем, і 412 батальйоні увійшов у їхнє підпорядкування. З медійної точки зору 412 батальйон був майже невідомий. Про нього знали або самі військові, або гіки, які цікавилися сучасними засобами ураження. Я зупинилася на цьому батальйоні, бо відчула, що підрозділ формує стратегію розвитку безпілотних систем та матиме вагомий вклад у майбутнє. Мою заявку розглядали близько півтора місяця. Зараз розумію, що причиною затримки стала висока завантаженість відділу рекрутингу. Але тоді я хвилювалась, чи заявку взагалі отримали, — довелося просити друзів-військових дати на мене рекомендацію. Сьогодні наш відділ рекрутингу реагує блискавично: відповідаємо кандидатам упродовж кількох годин, максимум — доба. І це при тому, що кількість охочих вступити до нашого підрозділу зростає в геометричній прогресії. Подавалася саме на медіа та комунікації. Хотіла потрапити в пресслужбу, їздити й висвітлювати бойову роботу підрозділу, знімати, брати інтерв’ю і, можливо, вести соцмережі. Тобто застосовувати вміння з цивільного життя. Посади в комунікаціях не було, але моєю заявкою зацікавився теперішній командир і запропонував спробувати себе в ролі рекрутерки. Наймом я теж займалася, проте давно. Коли тільки-но переїхала до Києва, працювала як менеджерка з персоналу у сфері НоRеСа (hоtеl, rеstаurаnt, саfе). До того ж я завжди обіймала плюс-мінус керівні посади, тож рекрутинг не був для мене чимось новим. Окрім того, мій досвід у РR — від івент-менеджменту до міжнародного піару — так чи так допомагав розбиратися в людях, працювати з ними, курувати їх і менторити. Понад те, напередодні мобілізації я закінчила курс з ефективного найму для хайринг-менеджерів від аррflаmе. Було цікаво спробувати, плюс на той момент рекрутинг тільки розвивався, а батальйон ставав у перспективі полком. Мені сказали, що я можу посприяти зростанню підрозділу, розвитку команди рекрутингу і самого полку. А це дуже великі обсяги мобілізації. Це звучало як виклик, але я погодилася. «Сержанти й інструктори підтримували жінок, особливо тих, які йшли на бойові посади». Про БЗВП та ставлення до жінок Очікувала прискіпувань, упередженого ставлення і загалом негативного досвіду долучення до війська. На щастя, все виявилося інакше. Я отримала рекомендаційний лист разом із групою новобранців — моїх майбутніх побратимів. Пішла в ТЦК, оформила документи, пройшла ВЛК. Повернулася в ТЦК по бойову повістку та вирушила в навчальний центр. Тепер інакша процедура приєднання — напряму в частину, без глибокого залучення ТЦК. Люди можуть відразу ставати військовослужбовцями полку після завершення ВЛК. Тобто всі етапи співбесід і подальший процес, аж до моменту переведення під керівництво майбутніх командирів, курує наша рекрутингова команда. Знаю, що думки з приводу процесу БЗВП різняться, багато хто незадоволений. Проте це не моя історія, мені дуже сподобалось — і саме навчання, і робота піхотинців. Я навіть задумувалася піти в піхоту, але стримувала думка про сина. Можливо, це лише щасливий випадок, але в мене були хороші сержанти, інструктори та дуже мотивований взвод. Якось ще й поталанило стати заступницею командира взводу. Курс проходило 100 осіб, з них 15 дівчат — це порівняно багато Зокрема, у нашому взводі було двоє дівчат, а в роті — шестеро. Я відчувала підтримку сержантів та інструкторів. Вони добре ставилися до жінок у війську, хоча й вважали, що нам краще підходять тилові ролі — через нижчу витривалість та вищу вразливість. Водночас поважали вибір кожної, особливо відзначали жінок, які йшли на бойові посади: «Якби всі чоловіки були настільки вмотивовані, ми б уже виграли війну». Під час БЗВП Як рекрутерка, можу впевнено сказати: мотивація — один з ключових критеріїв у нашому підрозділі. Потрапити до нас складно, бо я не пропускаю невмотивованих та нещирих кандидатів — з такими ефективну роботу не налагодиш. Наші стандарти можуть здатися високими, та вони виправдані, адже йдеться про відповідальність за своїх побратимів, посестер і самого себе. «Періоду адаптації в групі рекрутингу в мене не було». Про початок роботи в штабі Коли я після навчання потрапила в штаб, то перша думка була: «Ого, як смачно годують!». Я не їм м’яса, і на БЗВП для мене та ще п’яти вегетаріанців намагалися впровадити альтернативне харчування — вдалося на 50%. А ось у штабі годували чудово, і там був свіжий хліб, за яким я дуже скучила. Якщо серйозно, то спершу я боялася не впоратися. Звісно, я розуміла, що мені допоможуть, але це ж армія, я прийшла сюди воювати. Якщо помилюся, це зашкодить усьому підрозділу. Зараз такого страху вже немає: я багато чого навчилася й краще розумію. Періоду адаптації в групі рекрутингу в мене не було. На той момент батальйон трансформувався в полк, роботи було дуже багато, а нас працювало лише троє. У цивільному житті зазвичай є час освоїтися. Тут його не було. Доводилося швидко все вивчати — і багато з того, що треба було знати, не міг підказати навіть СhаtGРТ: інформація закрита, специфічна. Звісно, зараз я говорю про тилову посаду. Ті, хто приходять на бойові, мають відповідну фахову підготовку — без неї в бій не допускають. І ми якраз ефективні в бойовій роботі тому, що виділяємо багато ресурсу на підготовку людей. Мене завжди підтримував мій командир і команда. Перший місяць був дуже хаотичним, з великим навантаженням і відповідальністю. Я займалася переведенням чинних військовослужбовців, частково — мобілізаційним процесом. Обов’язків було багато й різного штибу. Зараз я займаюся виключно співбесідами. Однак радію, що здобула настільки універсальний досвід — тепер докорінно розумію, як розгортати військові підрозділи. Нині адаптація в полку відбувається значно м’якше. У нас є служба психологічної підтримки, яка працює з кожним новоприбулим індивідуально. За потреби — надає психологічну допомогу, щоб період онбордингу минув без стресу. Велика частина команди — це менеджери з цивільного життя, зокрема і в керівництві. Вони застосовують сучасні підходи до структури та стратегії бойової роботи. Ми максимально автоматизуємо процеси й аналізуємо ефективність кожного відділу. Нас можна назвати dаtа-drіvеn підрозділом, бо аналітика та планування є невіддільною частиною кожної служби. Як і в будь-якому військовому організмі, у нас вертикальний менеджмент управління, але відсутня «радянська армійщина». І це теж сприяє легшій адаптації новачків. «Людина має розуміти, що може вам довіряти». Про софт-скіли військового рекрутера На цій посаді мені допомагає зацікавленість психологією — вона з’явилася, ще коли я працювала НR-менеджеркою. Я і зараз читаю матеріали з корпоративної психології: це допомагає краще розуміти мотивацію людей, відрізняти щирість від нещирості. У процесі рекрутингу мені важливо зрозуміти світогляд кандидата — і чи збігається він з нашим. Від цього залежить не тільки ефективність майбутнього бійця, а й безпека тих, хто служитиме поруч. Потрібно також уміти знаходити спільну мову з військовослужбовцями. У штабі я починала роботу саме з чинними воїнами, адже спершу займалась переведеннями. Це люди з бойовим досвідом, часто — після тривалого перебування на передовій. Я боялася сказати те, що може їх зачепити чи стати тригером. Просто старалася слухати й бути відкритою. Людина має розуміти, що може вам довіряти, що про неї не забудуть після однієї розмови. Це важливо для рекрутерів — як у роботі з мобілізованими цивільними, так і з військовослужбовцями, які давно в строю. Ще одна ключова навичка — гнучкість. Потрібно розуміти бекграунд та контекст, у якому перебуває людина. Поцікавтеся її сімейними обставинами, пережитим досвідом. Якщо на співбесіду приходить чоловік, який у цивільному житті працював водієм, то не варто говорити з ним корпоративною мовою. Окрім того, рекрутерам у війську важливо зберігати холодний розум. Звісно, якщо людина хвилюється, я її підтримаю. Проте під час перевірки головних показників не проявляю зайвих емоцій. «Жінок мотивують іти служити їхні діти — щоб не передати їм цю війну в спадок». Про ситуацію з дівчатами у війську До рішення служити жінок підштовхує розуміння, що ми всі якоюсь мірою присвятимо життя обороні. До нас на співбесіди приходить багато жінок, і вони дуже мотивовані. Вони відкрито говорять, чи готові до бойових посад, чи хочуть працювати в тилу, застосовуючи цивільний досвід. Жінок мотивують іти служити їхні діти — щоб не передати їм цю війну в спадок. Їх мотивує те, що в цивільному житті вони роблять надто мало. Жінки заздалегідь ретельно готуються, цікавляться військовою справою, щоб показати серйозність своїх намірів. Як правило, на етапі співбесіди вони вже мають розуміння, ким бачать себе у війську. Буває, що чоловікам частіше доводиться допомагати вибрати посади, які відповідатимуть їхньому досвіду і на яких вони будуть ефективними. Але і чоловікам, і жінкам ми допомагаємо вибрати посади, які будуть їх «запалювати». Можу сказати про свій полк, що ми беремо жінок охоче і не ставимося упереджено з приводу бойових чи тилових посад. Варто пам’ятати, що є багато жінок, які служать вже давно, брали участь в АТО. Ми раді всім. Наша команда рекрутингу скрупульозно ставиться до висновків ВЛК — якщо людина хоче обіймати певну посаду, то висновок має їй відповідати. Якщо жінка здорова, не має хронічних захворювань, тренується і тримає себе в тонусі, то вона отримає зелене світло для бойової посади у нас. Щодо інших підрозділів, то можу лише розповісти про власний досвід, коли я мобілізувалась і переглядала інформацію про них. Окремі бригади ДШВ, піхотинські підрозділи Сухопутних військ тощо зазначають у своїх політиках та відкрито комунікують про те, що не беруть жінок до себе на бойові посади. Як мені здається, вони досі дотримуються думки, що жінкам не місце в окопі. Думаю, це аргументовано фізичною витривалістю, яка важлива для штурмових чи оборонних дій. Це також стосується посади бойових медиків, адже їм доводиться буквально на собі виносити людей. Але мені здається, що ця тенденція зміниться, адже зараз на службу приходить багато сильних та фізично витривалих жінок. І вони стають снайперками, піхотинками, штурмовичками. «У СБС зацікавлені в технологічно підкованих людях». Яких спеціалістів потребують у війську Зараз потрібно більше кваліфікованих пілотів різних бортів. Адже, окрім FРV, є великі бомбери, БпЛА типу «крило» тощо. Сили безпілотних систем — це технологічний рід військ у Збройних силах, тож зацікавлені саме в технологічно підкованих людях, зокрема в айтівцях. Не лише в тих, хто вміє кодити, а хто загалом розуміється в напрямі. Класно, коли пілотами стають ІТ-фахівці: вони швидко навчаються, розвивають навички, добре розуміють природу дрона й знають, як його вдосконалити. Тому я закликаю айтівців, які хочуть йти служити, дивитися в бік пілотування чи розробки дронів. У нас є підрозділ, що зараз займається ППО. Ми перші в Силах оборони, хто дронами збиває повітряні цілі. Туди у нас є суворі критерії відбору. Наприклад, пілоти обов’язково мають бути з досвідом. На інші позиції — інженерів-вибухотехніків та з ремонту — ми шукаємо технологічно обізнаних людей. І, знову ж таки, пріоритет на ці посади віддаємо айтівцям. Ще одна надважлива робота у війську, на яку ми хотіли б залучити більше спеціалістів — радіоелектронна боротьба. Окрім айтівців, цінними будуть фахівці з телекомунікацій. «Служба — це не цивільна робота, навіть якщо обов’язки максимально схожі». Поради жінкам, які збираються до війська Перше, що я пораджу жінкам, які хочуть піти до війська, — не боятись. Однак добре все зважте. Адже долучитися до Збройних сил означає служити українському народу, і це стає вашою головною місією. Служба — це не цивільна робота, навіть якщо обов’язки максимально схожі. Ви є військовослужбовцем цілодобово, і стать неважлива. Вночі вас можуть викликати в штаб, а наступного дня відправити у відрядження. Тож пам’ятайте: ви не зможете розпоряджатися часом як раніше. Також доречно заздалегідь вибирати підрозділ, а не просто йти, куди беруть. Ви працюватимете з людьми, за яких будете нести відповідальність, а вони — за вас. І свідомий підхід — запорука, що служба пройде м’яко. Раджу почитати про підрозділи, подивитися інтерв’ю з їхніми командирами. Це допоможе краще зрозуміти, чи схожі у вас погляди та чи зможете ви знайти спільну мову з цими людьми. І, звісно, готуйтеся фізично. Дехто каже, що жінкам не потрібна фізична підготовка до служби. Але я вважаю, що варто готуватися принаймні до БЗВП: там ніхто не буде тебе жаліти, що ти, наприклад, не можеш носити бронежилет. До того ж може настати момент, коли будь-кому з нас доведеться взяти до рук зброю. А ще обов’язково перевірте стан здоров’я. Щоб нічого «не вилазило», коли ти вже будеш на БЗВП або підеш служити на напрямок. Бо якщо раптом з тобою щось трапиться, і ти не зможеш більше виконувати свої обов’язки, то так підведеш своїх побратимів і посестер. Тому краще заздалегідь виявити свої слабкі місця та підлікуватися.

Наступна історія про бойову медикиню Марту Дем'янчук. Дівчина ще у 2018 році вирушила на війну. Спочатку добровольцем, а через кілька років підписала контракт із ЗСУМарта Дем'янчук – бойова медикиня розвідувального взводу однієї з бригад ЗСУ. На війну дівчина потрапила ще у 2018 році, коли їй виповнилося 18. Тоді поїхала на курси з тактичної медицини й через кілька місяців з добровольчим батальйоном вирушила на маріупольський напрямок. Широкине, Павлопіль – місця, в які до повномасштабної війни дівчина час від часу їздила рятувати військових. Фото: Марта на курсах такмеду"Я познайомилася з хлопцями з добровольчого підрозділу Ведмеді, – так про своє рішення стати на захист України розповідає Марта. – Це була неофіційна структура. Вони працювали як ДРГ. Вони мене підштовхнули почати займатися тактичною медициною. Побачили в мені хист. Хлопці воювали на Широкинському напрямку з 2016 року безперервно до 2022-го року. І на Азовсталі потрапили в полон. Половину групи наразі звільнили. А декілька хлопців ще залишаються в полоні". У цивільному житті Марта зовсім не цікавилася медициною. Навчалася у коледжі на праві, згодом здобула журналістську освіту. Займалася волонтерством, відкрила  в Івано-Франківську книгарню від видавництва, створеного ветеранами полку Азов. Рік працювала і все ж вирішила пов'язати своє життя з війною. "Я була дуже ідейно налаштована і готова до цього. Але не могла собі уявити, що це буде медицина, – дивується Марта. – Я нічого спільного з цим не мала. Навіть не уявляла, що бойовий медик – це людина без освіти. Насправді робота бойового медика – домедична допомога. Тобто медицини тут не багато. Перший свій курс, до якого дуже добре готувалася, не пройшла. Досить складно було, бо це щось нове, рух, дуже важко було. Але згодом наполегливою працею безсонними ночами все вийшло. І на той момент я не була ще стресостійкою. Тобто не вміла в стресових ситуаціях приймати правильні рішення. Але з часом все прийшло і зараз я вже навчаю".У 2020-му році Марта офіційно вступила у військо. Підписала контракт зі Збройними силами України. Вдалося приєднатися до розвідувальної роти бойовим медиком. Відтоді поєднала своє життя з війною."Першу співбесіду я не пройшла. Мені говорили: ти дівчина, тобі не підходить посада бойового медика, приходь іншим разом чи на якусь іншу посаду, – пригадує військова. – У мене було скерування у розвідувальну роту, вони якось так скептично ставилися до цього, враховуючи навіть те, що в мене вже був бойовий досвід та багато сертифікатів. Для мене це було трохи дивно. Але все одно через тиждень я прийшла і потрапила в бригаду". Ось уже 7 років  Марта у війську. У 2021 році взвод дівчини розформували й посада бойового медика зникла. Оскільки не любила паперової роботи, вивчилася на розвідницю. Нині мало хто може перевершити її в обізнаності щодо картографії, військової топографії, визначенні координат чи аналітиці. Тоді за лічені дні опанувала все. Втім інтенсивна робота дала свої наслідки. За якийсь час з позицій потрапила у лікарню з підозрою на інфаркт. Але після хвороби не змогла повноцінно відновитися. Адже почалася повномасштабна війна і її викликали на службу. 24 лютого Марта мала вперше чергувати на КПП."Я живу в Івано-Франківську і щодня доїжджала до місця служби, – розповідає Марта. –  Якраз тоді я прокинулася о п'ятій ранку, прочитала новини, була шокована. У нас завжди було шикування вранці, і на ньому кажуть — всі жінки можете йти. Жінки пішли, а я залишилася. Мені подобаються такі рухи. Я чергувала на КПП, в той день це було пекло. Тоді через частину пройшло більше тисячі мобілізованих. Наша бригада за три дні закрила всі потреби по особовому складу. Через декілька днів ми потрапили на Волинь. Там побули кілька днів  і далі поїхали на Житомирщину та Київщину". Марта постійно на фронті на Соледарському напрямку. Каже, їхню бригаду за цей час ще не виводили на відновлення. За цей час двічі була не у зоні бойових дій. Одного разу поїхала на кілька днів у відпустку додому, а інший – коли дістала поранення. А так – весь час рятує поранених."На Соледарському напрямку поранених було настільки багато, що медиків бракувало, – зазначає Марта. –  Тоді прості військові "300-ті" тягнули один одного. "Трьохсотий" міг тягнути "двохсотого". Не було навіть носилок, їх не вистачало. Дійшло до того, що наш начмед поїхав як евакуаційна група. Найскладніші поранення – відірвані кінцівки, тазові поранення, високі ампутації. Складність в тому, що ти не знаєш чого очікувати. Немає ніякого плану, кудись їдеш – як дорога в один кінець. Але згодом звикаєш". Марті доводиться виїжджати на бойові завдання за кількасот метрів від ворога. Ось як розповідає про один із бойових виїздів."Взимку треба було поїхати на одне завдання за сто метрів від наших позицій. Це було село, де через сто метрів ще одна хата. Там був спостережний пост противника, – розповідає Марта. – Вони звідти могли періодично вести вогонь по селу. Потрібно було зачистити цей дім або знищити разом з особовим складом. Там настільки мала відстань до ворога, що снаряди та міни перелітали. Чути стрілецький бій. Було страшно, але ти не можеш цього показати, бо потім тебе можуть не взяти. Я якось контролюю цей страх, в мене немає ступору. Я просто роблю те, що мені говорять".Під час нашої розмови Марта дивується, що росіяни дали змогу поговорити. Адже обстріли на її напрямку постійні. Кожен дім зруйнований авіацією, артилерією або фосфором. У їх дім теж були прильоти. Трирічний контракт у Збройних силах України у Марти перейшов вже у п'ятий рік служби. За свою роботу отримала нагороду "Золотий хрест" від Головнокомандувача Збройних сил України Валерія Залужного. Вона не планує покидати військо. А хоче продовжувати службу як офіцер у розвідці. Втім не в медицині. Каже, стало морально важко. Найближчим часом на демобілізацію не розраховує, але мріє повернутись додому зі своїм чоловіком, стати батьками і відкрити власну справу. Залишилось єдине - дочекатися нашої перемоги. 

За 12 травня на фронті російсько-української війни відбулося 133 бойових зіткнення. Російські загарбники завдали 45 авіаційних ударів, скинувши 79 керованих авіаційних бомб. Також залучили для ураження 1140 дронів-камікадзе та здійснили 3987 обстрілів по позиціях наших військ і населених пунктах, йдеться в вечірньому зведенні Генерального штабу Збройних сил України. На Харківському напрямку противник п'ять разів проводив наступальні дії в районах Вовчанська та Красного Першого. Ворог завдав авіаудару по району Дворічної. На Куп'янському напрямку агресор п'ять разів атакував в напрямках Піщаного, Глушківки та Новоосинового. На Лиманському напрямку російські загарбники 19 разів атакували позиції Сил оборони в районах населених пунктів Зелений Гай, Греківка, Рідкодуб, Торське, Колодязі, Зелена Долина, Надія, Липове, Новомихайлівка, Ямполівка та в напрямку Ольгівки. На Сіверському напрямку наші захисники відбивали шість штурмів окупаційних військ в районах Білогорівки та Григорівки. На Краматорському напрямку ворог тричі штурмував позиції наших захисників поблизу Васюківки, Часового Яру та в напрямку Білої Гори. На Торецькому напрямку росіяни атакували шість разів в районах Диліївки, Петрівки та Торецька. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Запоріжжя під загрозою: окупанти намагаються прорвати оборону ЗСУ - військові На Покровському напрямку противник 50 разів атакував у районах населених пунктів Нова Полтавка, Миролюбівка, Промінь, Лисівка, Мирноград, Удачне, Новосергіївка, Новоолександрівка, Котлярівка, Троїцьке, Андріївка, Стара Миколаївка, Малинівка, Єлизаветівка та в напрямках Попового Яру, Новомиколаївки, Муравки, Олексіївки, Зорі і Попового Яру. Авіаударів на напрямку зазнали Покровськ, Полтавка, Іллінівка, Сухий Яр. На цьому напрямку, за попередніми даними, було знешкоджено 203 окупанти, з них 128 - безповоротно. Українські воїни знищили дві бойові броньовані машини, п'ять автомобілів, 10 мотоциклів, три БпЛА, термінал супутникового зв'язку, окопний РЕБ, спостережний комплекс "Муром-М", також пошкодили два мотоцикли та одну артилерійську систему. На Новопавлівському напрямку ворог 15 разів намагався прорвати оборону наших захисників у районах Костянтинополя, Багатиря, Роздольного, Зеленого Поля, Новосілок та в напрямку Шевченко. Авіаударів зазнали Олексіївка, Воскресенка та Новодарівка. На Гуляйпільському напрямку ворог наступальних дій не проводив, проте завдав авіаційних ударів по районах Гуляйполя та Високого. На Оріхівському напрямку ворог проводив шість наступальних дій в районі Малої Токмачки, Малих Щербаків та в напрямку Павлівки. Противник завдав авіаударів по Павлівці та Новояковлівці. На Придніпровському напрямку ворог чотири рази атакував у бік позицій наших захисників, успіху не мав.Противник завдав авіаудару по Козацькому. На Курському напрямку відбулося дев'ять атак противника. Ворог завдав 13 авіаударів, скинувши при цьому 14 КАБ, здійснив 228 артилерійських обстрілів, зокрема вісім - із РСЗВ. Загалом, минулої доби втрати російських загарбників становили 1170 осіб. Також українські воїни знешкодили вісім танків, 27 бойових броньованих машин, 48 артилерійських систем, три засоби протиповітряної оборони, 141 безпілотний літальний апарат оперативно-тактичного рівня, 171 одиницю автомобільної та шість одиниць спеціальної техніки окупантів. Авіація, ракетні війська та артилерія Сил оборони уразили 20 районів зосередження особового складу та техніки, п'ять артилерійських засобів, склад військових запасів та пункт управління БпЛА російських загарбників.

Ситуація на фронтіОтже, є дипломатичний фронт, є оборонно-промисловий фронт і є гаряча лінія реального фронту, де тривають бойові дії. Саме ці фронти визначатимуть, як дипломати оперуватимуть із реальною ситуацією. Тому ми говоримо про те, що відбувається на лінії фронту, про події сьогоднішнього і вчорашнього дня. Відомо, що за останню добу сталося 155 бойових зіткнень, а два напрямки, які відзначаються найбільшою кількістю бойових дій, - це Покровський напрямок, де відбулося 70 зіткнень, і Лиманський напрямок - 25 атак противника, що були відбиті. Про ці два напрямки поговоримо з нашими військовими.Лиманський напрямокПочнемо з Лиманської ділянки, де з квітня ворог активізував свої бойові дії. Загалом наступ противника триває тут майже рік. І саме на цьому напрямку вже тривалий час оборону тримає 66-та окрема механізована бригада імені князя Мстислава Хороброго. Військові цієї бригади воюють тут вже два роки, саме вони звільняли ці землі восени 2022 року.Анастасія Блищик, пресофіцерка 66-ї окремої механізованої бригади імені князя Мстислава Хороброго, зазначила, що під час так званого перемир'я жодного припинення вогню не було. Росіяни самі його оголосили, і самі ж почали порушувати: вже зранку в перший день вони традиційно перейшли до наступу, це були переважно піхотні штурмові дії. Крім того, ворог обстрілював наші позиції з артилерії, застосовував міномети та FРV-дрони.Також, за її словами, жодних вказівок від російського командування на припинення вогню чи припинення штурмових дій не було. Навпаки - особовому складу були поставлені завдання штурмувати наші позиції та зайняти певні ділянки. І вони почали реалізовувати ці завдання вже зранку в перший день цього так званого перемир'я. Загалом у перший день на нашій ділянці було зафіксовано 11 атак з боку російських окупантів.Останніми днями ми спостерігаємо деяке зменшення кількості атак, але це не свідчить про їхнє прагнення до перемир'я чи затишшя. Швидше за все, вони перегруповуються, накопичують сили та промацують наші позиції. Очікується, що вже з завтрашнього дня окупанти можуть традиційно знову активізуватися й перейти до штурмових дій. Станом на сьогодні, 12 травня, якщо говорити про кількість бойових зіткнень саме за день, відбулося 9 атак, усі з яких були відбиті бійцями 66-ї бригади на ділянці своєї відповідальності на Лиманському напрямку.Пресофіцерка 66-ї окремої механізованої бригади зауважила, що надзвичайно важливо виявляти противника заздалегідь. Саме тому працює все - і наша артилерія, і міномети, але найефективнішими є дрони. FРV-дрони -  дуже потужна зброя на полі бою. Також активно застосовуються скиди з Маvіс. Робота триває 24/7. Усі наші бійці роблять усе можливе, аби ліквідувати якомога більше російських окупантів. Особливо важливо знищувати їх на підходах до позицій, щоб вони не змогли дістатися до наших піхотинців.Анастасія Блищик наголосила, що сьогодні на фронті критично не вистачає людей. Ми маємо усвідомлювати, що вже ніхто не каже, що хоче йти у піхоту. Люди телефонують у рекрутингові центри й заявляють про бажання стати операторами БПЛА або зазначають, що мають досвід в ІТ-сфері. І це дуже цінується. Зрозуміло, що таких фахівців мобілізують на відповідні посади, як і було обіцяно від самого початку. Але загалом потрібно замислитися і над тим, як забезпечити справедливу мобілізацію, справедливе бронювання, а також як протидіяти маніпулятивним відео та інформаційним вкидам з боку росіян, які заполонили Теlеgrаm і ТіkТоk. Ворог, на жаль, просувається. Ми також, на жаль, втрачаємо наших людей. Саме тому мобілізація, попри активні розмови про так зване перемир'я, має стояти на першому плані.Пресофіцерка 66-ї окремої механізованої бригади імені князя Мстислава Хороброго також додала, що зазвичай окупанти починають штурм піхотою, яка рухається по двоє-троє осіб. Окрім цього, є вороги, які йдуть поодинці з протитанковою міною. Їхнє завдання - впритул наблизитися до наших позицій, аби підірвати бліндажі. Тому важливо вчасно виявляти противника й робити все можливе, щоб він не дійшов до наших позицій - чим, власне, й займається наша авіарозвідка.Однак окрім цієї тактики, зараз спостерігаємо надзвичайну підлість на полі бою. Росіяни почали перевдягатися в цивільний одяг, оскільки в населених пунктах, де тривають бої, залишаються мирні жителі. Це традиційна ситуація, так було завжди. І росіяни знають, що ми не стрілятимемо по цивільних, адже захищаємо свій народ. Вони перевдягаються в цивільне і намагаються наблизитися до наших позицій, щоб завдати шкоди оборонцям. Це є грубим порушенням усіх правил ведення війни.Окрім того, ворог використовує розпізнавальні знаки Збройних Сил України - зокрема стрічки або скотч певного кольору. Під виглядом "ми свої" вони намагаються наблизитися до наших позицій, а потім завдати шкоди нашим піхотинцям. Тому сьогодні як ніколи потрібно пильно стежити за ворогом, який вдається до підлої тактики.Покровський напрямокА далі ми поговоримо про Покровський напрямок, де відбулася найбільша кількість бойових зіткнень протягом тижня. Знаємо, що тут ворог намагається посилити тиск для контролю над трасою Покровськ – Мирноград – Костянтинівка, це східний фланг нашої оборони Покровська.На західному фланзі є спроби фронтального просування окупантів до Покровська, де їх стримують активними контратаками. Також є ділянка на захід від Покровська зі спробами ворогів просуватися до адмінкордонів Дніпропетровської області та створення передумов для розширення смуги, з якої вони могли б спробувати охопити Покровськ. Такі цілі противника цілком зрозумілі для нашого військового керівництва.Ми знаємо, що наші бригади зараз ефективно діють на західному фланзі від Покровська. Запросимо до розмови представника бригади "Спартан" НГУ, яка діє на цій ділянці. Відомо, що тут ворог намагався тривалий час проводити бойові дії, хоча зараз також проводить атакуючі дії. Пару днів тому загарбник намагався проводити атаки поблизу Новосергіївки з використанням і танків, і броньованих машин, і піхоти. Саме біля цього населеного пункту противника було розгромлено з використанням артилерії, FРV-дронів бригади "Спартан".Станіслав Соколовський, майор, заступник командира 3-го артилерійського дивізіону бригади "Спартан" НГУ, зауважив, що так званого перемир'я не було: ворог намагався просунутися на певних ділянках, задіював штурмові групи та колони бронетехніки. З оголошенням перемир'я противник не знизив темп наступальних дій. Загарбник не змінює тактику, діє малими групами з різних напрямків, намагаючись десь закріпитися для подальшого просування. Окупанти дуже рідко залучають бронетехніку. Нещодавно була спроба ворожої колони бронетехніки просунутися, але українські захисники силами артилерії, протитанковими засобами та FРV-дронами зупинили загарбників. Ворог зазнав втрат у живій силі та техніці.Майор розповів, що ворог зазичай використовує особовий склад, рідко легку автомобільну техніку. Окупанти на таких авто намагаються доставляти свою піхоту на якісь ділянки фронту. Але такі машини – одноразові, бо доїжджають до першого нашого FРV-дрона. При втратах окупантів темп наступальних дій у них не зменшується, адже вони щодня зазнають дуже значних втрат в особовому складі.Військовослужбовець зазначив, що дрони панують над полем бою, адже це і доставка необхідних речей на позиції, і знищення ворожого особового складу та техніки. А найголовніше – розвідка, бо дрони – очі бійців 24/7. Артилерія та дрони мають працювати як одна складова, тоді буде гарний результат.Офіцер додав, що FРV сьогодні діють на таких відстанях, що ніде не може бути безпечно. Можна перебувати за 15 км від лінії бойового зіткнення і туди прилетить дрон. Також є FРV-дрони на оптоволокні, які важко знешкоджувати, бо на них не діють засоби РЕБ. Ми зі свого боку працюємо, щоб окупантам було некомфортно в їх тиловій зоні, відповідно, і вони так само працюють. Українські дронарі проводять розвідку шляхів сполучення, ворожих позицій з метою ускладнити загарбникам подальше проведення наступальних операцій. Оператори дронів дають дуже гарні цілі, по яких потім працює артилерія.Соколовський розказав, що САУ DІТА – хороша установка, яка має багато плюсів. Однак ніяка зброя не буває досконалою, тому є технічні проблеми, з якими справляються бійці. Цією САУ легко користуватися, навчений екіпаж ефективно виконує на ній роботу. DІТА робить одноразово три постріли по одній цілі з різною траєкторією польоту та приблизно з однаковим часом влучання по цілі. Ця установка має дуже гарні характеристики.

Офіцер Головного управління комунікацій Збройних сил України Дмитро Лиховій розкритикував народного депутата Максима Бужанського через його публічне вітання з Днем перемоги, яке пролунало на тлі війни з Росією. У своєму дописі у Fасеbооk Лиховій зазначив, що подібна риторика під час повномасштабної агресії РФ є неприпустимою, однак Бужанський знову демонструє відверто проросійську позицію. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: День перемоги вважають святом лише 11% українців - опитування КМІС "Продовжує нести ватне лайно. І при цьому координує голосування Слуг народу у Верховній Раді", - написав речник. На його думку, така поведінка свідчить про роботу на користь держави-агресорки, і в умовах війни подібна діяльність мала б бути остаточно припинена. "9 травня - це такий вальпургієвий день для України, коли на шабаш вилазить нечиста сила і дає про себе знати. Здавалося б, це явище мало б бути повністю припинене принаймні з 2022 року. Але ж ні.Сьогодні бачимо, як до російського побєдобєсія приєднується цілий народний депутат владної фракції. Ватне лайно явно працює на Росію, та ще й досі, виявляється, координує голосування "Слуг народу" у парламенті...", - йдеться у дописі. День Перемоги - державне свято СРСР, а пізніше деяких країн, що були окуповані колишнім СРСР. Святкувалося щорічно 9 травня з формулюванням: на згадку про переможне завершення "Великої вітчизняної війни радянського народу проти німецько-фашистських загарбників". У 2023 році президент України Володимир Зеленський подав законопроєкт у Верховну Раду, яким запропонував встановити 8 травня День памʼяті та перемоги над нацизмом у Другій світовій війні 1939 1945 років. ВР підтримала це і зробила 8 травня державним святом, скасувавши День перемоги над нацизмом у Другій світовій війні 9 травня.

80 років тому, 8 травня 1945-го, в берлінському передмісті Карлсгорст було підписано акт про беззастережну капітуляцію Третього Рейху, що завершив Другу світову війну в Європі. Головнокомандувач Збройних сил України Олександр Сирський висловився у День пам'яті та перемоги над нацизмом у Другій світовій війні. "Восьме травня, День пам'яті та перемоги над нацизмом у Другій світовій війні 1939-1945 років, - це не про гучне пафосне свято. Це про тишу. Про біль. Про усвідомлення ціни свободи й миру. 45 мільйонів жертв у Європі. Із них - понад 8 мільйонів українців. Майже кожен четвертий. Військові. Цивільні. Діти", - написав він. За його словами, понад 7 мільйонів українців билися у складі армій антигітлерівської коаліції - на різних фронтах, у різних мундирах, але з однією метою. Здобути мир для всього світу. "Внесок України у європейський мир - один із найбільших. Був тоді і є сьогодні. Сьогодні ми - український народ - знову на передовій. Тримаємо удар нових нацистів, які хочуть знищити нас, щоб піти далі на інші країни. День 8 травня нагадує нам про нашу силу і стійкість", - наголосив Головком. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Сьогодні відзначають День пам'яті та примирення Сирський додав, що одержимі диктатори Гітлер і Сталін мріяли стерти Україну та український народ з лиця землі. Але їхній слід в історії вкритий ганьбою. "А Україна є, вона бореться, стоїть. І буде стояти! Це має стати наукою для всіх сучасних тиранів та загарбників", - написав він. Головком звернувся до всіх громадян у країнах вільного світу з нагадуванням і застереженням: не можна загравати з агресором. Він зауважив, що зло можна перемогти тільки в рішучій єдності всіх демократичних націй. "Ми вийшли з полону чужих міфів. Ми - не уламок імперії. Ми - нація, яка бореться за свободу. І творить свою перемогу. Памʼятаємо і перемагаємо! Слава Україні! Героям слава!" - підсумував Сирський. 8 травня президент Володимир Зеленський виступив зі зверненням до українців з нагоди Дня пам'яті та перемоги над нацизмом у Другій світовій війні. У промові він нагадав про паралелі між подіями 80-річної давнини та нинішньою війною Росії проти України, наголосивши на стійкості українців і неминучості поразки агресора.

6 травня, у День піхоти Збройних Сил України, міністр закордонних справ Андрій Сибіга разом із міністром стратегічних галузей промисловості Германом Сметаніним відкрив у Міністерстві закордонних справ України виставку зразків новітніх озброєнь, дронів і військової техніки українського виробництва. У заході також взяли участь радник Президента України зі стратегічних питань Олександр Камишін та заступник керівника Офісу Президента […] Тhе роst У МЗС відкрили виставку новітнього озброєння, дронів і техніки українського виробництва арреаrеd fіrst оn Рубрика.

День піхоти ЗСУСьогодні, 6 травня, - День піхоти ЗСУ. "Поки стоїть піхота, стоїть і Україна", - це слова з привітання командувача Сухопутних військ генерала Михайла Драпатого до Дня піхоти. Додам до цього, що поки стоїть піхота, стоїть і весь цивілізований світ, який сьогодні веде відлік свого існування в кілометрах до "нуля", крайньої лінії, яку зараз утримують українські піхотинці, стримуючи російську навалу.Саме піхота несе на собі основний тягар цієї надзвичайно важкої війни. Піхотинці - вони й перші, і останні. Саме піхотинець останнім залишає позиції й першим їх займає. Якими б технологічними не ставали наші Збройні Сили та Сили оборони, стрижнем завжди залишатиметься піхотинець. Тож сьогодні ми маємо вшанувати всіх, хто служить у піхоті. Завдяки їм ми можемо жити, працювати, робити свою справу.З Днем піхоти!Ситуація на лінії фронтуВже третій день поспіль активність бойових дій залишається надзвичайно високою. Кількість бойових зіткнень перевищує 200 на добу. За минулу добу, 5 травня, на Покровському напрямку зафіксовано 78 зіткнень, і це чи не найбільший показник за весь рік атак, які ми відбили на цій ділянці. Сьогодні головнокомандувач ЗСУ генерал Сирський зазначив, що на Покровському напрямку вдалося стабілізувати ситуацію і подекуди навіть перехопити тактичну ініціативу.Також Збройні Сили України зараз нав'язують свої правила гри ворогу на Курщині. Українські військові намагаються ізолювати підрозділи російської армії поблизу селища Тьоткіне та в усьому Глушківському районі Курської області. Такий висновок сьогодні зробили фахівці ІSW, американського інституту вивчення війни. Думаю, що це певне перебільшення, але частка правди в таких оцінках є.Що ми знаємо сьогодні на другий день бойових дій? Відомо, що вчора, 5 травня, відбулися атакувальні дії наших Збройних Сил за кількома напрямками: з півночі й півдня від Тьоткіного у напрямку Курської області, а також у районі населеного пункту Новий Путь. Є відео з російських каналів, на якому видно, як наші підрозділи та інженерна техніка просуваються через фортифікації, збудовані росіянами, а потім - як діють наші піхотинці, заглиблюючись у тил російської території.Знаємо, що нещодавно наші Збройні Сили завдали удару по мосту через річку Сейм. Це був міст, який противник використовував для логістики. Ймовірно, обмеження цієї логістики стало підставою для американських експертів зробити висновок, що Збройні Сили України намагаються ізолювати російські підрозділи в Глушківському районі.Також відомо, що за допомогою авіації було уражено пункт управління безпілотних розрахунків РФ у самому Тьоткиному. Унаслідок удару загинули 20 російських військових. Усі ці дії справді формують нове тло у протистоянні з Росією.Виникає питання - якою є мета цієї операції, рейду чи атакувальних дій? Я б назвав три причини, які пов'язані з цим - як військові, так і політичні. Щодо військових причин, то варто нагадати, що після того, як наші війська залишили Курську область, ворог намагається проводити наступальні дії та сформувати плацдарм - буфер безпеки в Сумській області. Зараз відомо, що російські сили контролюють Журавку, Веселівку, Новеньке, Басівку. Також вони намагаються просунутися у напрямку населеного пункту Юнаківка, який розташований на трасі між Суджею та Сумами й має важливе логістичне значення.Можна припустити, що ворог справді зосереджений на створенні буферної зони. З нашого боку можливі як фронтальні контратакувальні дії, так і більш ефективні удари, які стають для противника несподіванкою. Саме так діяли наші військові в Білгородській області, змусивши окупантів перекидати туди сили.Тепер, після дій у Білгородській області, відкрилася нова сторінка на Курщині. Ми розуміємо, що противник змушений буде розпорошувати свої сили, його плани порушено. І це справді може зменшити ефективність намірів та спроможностей РФ закріпитися на низці територій, що межують із Сумами.Друга причина - можливе оголошення перемир'я напередодні дня побєдобєсія у РФ, хоча українська сторона на це не погоджувалася. Йдеться про уникнення можливості, коли росіяни могли б скористатися перемир'ям для перекидання своїх підрозділів із Курської області на інші ділянки фронту. Це могло б бути реалізовано під прикриттям саме такого перемир'я.Також важливою є інформаційно-політична складова. Її суть - показати, що в день російського побєдобєсія та парадів на Красній площі,  Росія насправді неспроможна захищати власну територію. Заяви про те, що РФ повністю витіснила українські війська з Курщини, є брехнею. Це ляпас у бік усього військово-політичного керівництва Росії. Втім, основними все ж залишаються військові цілі цієї операції.Ми розуміємо, що потенціал для наступальних дій буде реалізований лише за умови наявності достатньої кількості сил і засобів. На цій ділянці фронту й надалі відбуватимуться бойові дії. Наразі ми маємо обмежену кількість інформації, що не дозволяє робити певні висновки. Думаю, за день-два ситуація стане зрозумілішою.Тренажери та симулятору для ЗСУДалі будемо говорити про українську військову техніку, а саме про системи, які забезпечують ефективне використання як вітчизняної, так і закордонної техніки, спираючись на потенціал тренажерів та симуляторів. Долучимо до розмови представника компанії РSS by Lоgісs7, яка розробляє симулятори та тренажери для Сил оборони України.Едуард Бразас, менеджер з впровадження тренінгових систем РSS by Lоgісs7, розповів, що компанія працює з 2018 року, а з 2022 року цей напрямок став основним завданням. Мета, яка була поставлена, - оцифрувати все стрілецьке та гранатометне озброєння, яке є в піхотних підрозділах. Адже велике різноманіття озброєння почало надходити від іноземних партнерів, відповідно, постала проблема щодо навчання особового складу. На сьогодні компанія досягла цієї мети. Наступний крок – новітні озброєння, які з'являлись в період активних бойових дій: зенітні кулемети, переносні зенітні ракетні системи, ПТРК системи й так далі. Є шоурум, в якому військові безплатно можуть працювати на тренажерах. Також фахівці компанії проводять виїзні тренування. Однак підготовка та тренування – сталий процес, тому здебільшого підрозділи рівня бригад закуповують тренажерні системи для своїх навчальних центрів.Менеджер РSS by Lоgісs7 зауважив, що ніякий симулятор чи тренажер ніколи не замінить справжню зброю. Тренажерна підготовка – частина бойової підготовки. Але слід сказати щодо гранатометного обладнання особливо іноземного виробництва, то навряд чи на полігонах чи навчаннях бійцям доводилося стріляти з іноземних гранатометів, тому що вартість одного пострілу коштує приблизно $10 000 або $30 000. Тобто не факт, що у навчальному процесі дадуть здійснити необхідну кількість пострілів з такої зброї. Показовим може бути приклад – тренажер зенітного кулемета для мобільних вогневих груп або тренажер систем ПЗРК. Щоб людина опанувала ПЗРК, потрібно здійснити 40-50 навчальних пусків. Відповідно, враховуючи вартість цих комплексів, то ніяких "живих" навчальних пусків наші бійці не роблять, а працюють з такими комплексами у вигляді тренажерів.Бразас зазначив, що наступний крок компанії – важка техніка. Наприклад, до ЗСУ надходять Gераrd, а тренажерів до них немає. Це складна техніка, тому треба повною мірою відпрацьовувати алгоритми дії. Не секрет, що надаються нашими партнерами й старі зразки озброєння, тому фахівці РSS by Lоgісs7 можуть залучити свою експертизу та створювати такі тренажери. Загальна мета компанії – створити простір, в якому можна буде відтреновувати індивідуальну підготовку підрозділів, тактичну взаємодію в межах виконання тих чи інших місій. Тренажери РSS by Lоgісs7 вже дозволяють працювати в складі груп або піхотного відділення, або в складі мобільної вогневої групи – це реалізовано. А тепер компанія дивиться у бік повного розширення, щоб в межах віртуального простору могли поєднати будь-кого з будь-ким та відпрацювати взаємодію.Новий зразок озброєння у 3-й ОШБрЗараз з'являються і нові рішення внаслідок взаємодії й самих військових, і компаній, які співпрацюють напряму з військовими частинами. Буквально вчора, 5 травня, 3-тя ОБШр оприлюднила відео, де показується новий зразок ЗРК ближньої дії, який створений на базі Нummеr з використанням ракет Р73. Цей комплекс має назву "Drаgоn Н73", в ньому використовується дві ракети з тепловізійними головками самонаведеннями. До речі, головки самонаведення до ракет Р73 виготовлялися у Києві, відповідно, маємо запас. Якраз цей проєкт скерований на те, аби підрозділи мали мобільний комплекс, який дозволяє збивати й крилаті ракети, і "шахеди" та який працює і вдень, і вночі. Приклад 3-ї штурмової демонструє поєднання ініціативи, спроможностей, технологій у пошуку рішень, які зараз вкрай потрібні на полі бою.Якщо практика використання цього нового ЗРК ближньої дії доведе свою результативність, думаю, що слід ставити питання щодо масштабування таких зразків, щоб це озброєння мали й інші наші бригади. Адже сьогодні захист від повітряних загроз є нагальним викликом, який не можна вирішити лише потужними ЗРК, до яких часто може бракувати боєкомплекту. А такі рішення дозволяють прикрити надійною "парасолькою" українські підрозділи, які ведуть бойові дії безпосередньо в зоні зіткнення з противником. Ця гарна ініціатива створила новий зразок озброєння, який вже працює у 3-й штурмовій бригаді.  

У День піхоти Збройних Сил України президент Володимир Зеленський зустрівся з військовими та родинами полеглих воїнів. Під час урочистостей глава держави вручив найвищі державні нагороди, передав бойові прапори підрозділам, стрічки почесних відзнак, а також присвоїв вищі офіцерські звання.

У День піхоти Збройних Сил України Президент Володимир Зеленський зустрівся з воїнами та рідними загиблих захисників і вручив найвищі державні нагороди, а також передав командирам підрозділів бойові прапори, стрічки почесної відзнаки «За мужність та відвагу», стрічки почесних найменувань бригад та присвоїв вищі офіцерські звання. Про це пише Рубрика, посилаючись на Офіс Президента. Глава держави зазначив, […] Тhе роst Україна стоїть, бо стоїть українська піхота: Зеленський відзначив державними нагородами воїнів-піхотинців арреаrеd fіrst оn Рубрика.

У День української піхоти з російського полону звільнили ще 205 українських військових. Серед звільнених три офіцери та 202 солдати й сержанти. Про це повідомили в Координаційному штабі з питань поводження з військовополоненими. До України повертаються військовослужбовці Збройних сил, зокрема Військово-морських, Повітряних, Десантно-штурмових сил, Сил територіальної оборони, а також представники Національної гвардії та Державної прикордонної служби. […] Тhе роst З російського полону повернули 205 українських захисників (ФОТО) арреаrеd fіrst оn ШоТам.

6 травня в Україні відзначають День піхоти. У Сухопутних військах Збройних сил України з нагоди професійного свята повідомили про вихід музичного альбому "Стоїть піхота", присвяченого українським піхотинцям. Про це повідомив командувач Сухопутних військ ЗСУ Михайло Драпатий, ШоТам, пише Рубрика. Альбом підготувала платформа "Культурні сили України". Засновник платформи Миколай Сєрга розповів, що два тижні тому командувач ОСУВ "Хортиця" […] Тhе роst Кожна пісня виконана військовими: українським піхотинцям присвятили музичний альбом арреаrеd fіrst оn Рубрика.

6 травня президент Володимир Зеленський привітав українських воїнів з Днем піхоти. Сьогодні день воїнів, на яких тримаються українські позиції, українська держава. Український прапор здіймається там, куди заходить український піхотинець, написав він у Теlеgrаm. "На найскладніших ділянках фронту завжди наші воїни-піхотинці. Тримають оборону, ідуть у штурми, зупиняють ворога й захищають нашу землю. Механізовані, мотопіхотні, стрілецькі, штурмові, гірсько-штурмові підрозділи - це основа Збройних Сил України", - наголосив президент. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Путін мріє про перемир'я, а ми чекаємо на снаряди - Зеленський Зеленський відзначив, що хоробрість нашої піхоти, сила і майстерність безперечні. Також він висловив вдячність українській піхоті за захист нашої держави. "Україна стоїть, доки стоїть піхота. З професійним днем, воїни! Дякуємо за силу, стійкість і щоденну боротьбу. Пишаємося вами!", - підсумував президент. За три роки UNІТЕD24 зібрала понад 56 млрд грн на підтримку України. Це не просто цифра - це доказ того, що у прагненні до спільної мети мільйони людей здатні на неймовірне, написав президент.

Сьогодні, 6 травня 2025 року, День піхоти Збройних сил України. До Нового року залишилося 239 днів.

В Україні відзначають День піхоти Збройних сил України.

Сьогодні, 6 травня 2025 року, в Україні відзначають День піхоти. Цього дня ми вшановуємо воїнів механізованих, мотопіхотних, гірсько-штурмових підрозділів Сухопутних військ та військ територіальної оборони Збройних Сил України.

6 травня відзначають як День піхоти Збройних Сил України. Саме українським піхотинцям, які утримують і звільняють українську землю, присвячено нову частину спецпроєкту Сухопутних військ NV.uа Світлини з фронту.