Search trend "останні з нас 2"

У червні, другому місяці великого наступу росіян, ще більше поглибилися негативні для нас тенденції травня. Зокрема зс РФ окупували 556 км2 української території, що є найгіршим показником у 2025 році та другим з початку 2023-го. Динаміка окупації українських земель за 2024-2025 рр., фото: ЕспресоЩо ще гірше, продовжилася негативна динаміка знищення окупантів – тільки 32 400, а це є найменшим показником від тогорічного травня. Попри те, що стан російської армії є найгіршим за час цієї війни, нашим військовим також доволі складно воювати, і на це красномовно вказують цифри.Графік утрат живої сили ворога, фото: ЕспресоЗСУ встановили новий абсолютний рекорд збиття дронів – понад 4,5 тисячі. Однак для цього є об’єктивна обставина: дронів у ворога стало значно більше. Тільки "шахедів" путіністи запустили 2736, що становить майже 10% усіх дронів такого типу від початку війни. Посилився терор українських міст, особливо Києва. Крім того, зс РФ ставлять перед собою мету вийти на відстань артилерійського пострілу до Сум, Харкова і Запоріжжя, щоб посилити терор так, як це відбувається постійно з Херсоном.Графік утрат БПЛА ворога, фото: ЕспресоСумщина й ХарківщинаЗа останні два тижні окупанти не мали жодного просування на цій ділянці фронту, а темпи їхнього наступу дещо впали, хоча й залишаються на доволі високому 4-му місці з поміж інших фронтів. Основний акцент ворог робить на захопленні Юнаківки. Втім Сили оборони не тільки втримують за собою частину цього важливого для нас села, а й здійснили низку контратак і відкинули росіян на 200-300 метрів на схід, а також на північний схід від хутора Садки.Карта бойових дій за період 24 червня – 4 липня, фото: ЕспресоОкрім того, відвоювавши Андріївку, ЗСУ продовжують відтискати окупантів далі на північ від села. Натомість зс РФ перекинули частину військ на підмогу в прикордонне Тітчине на Курщині, де вони тримають кругову оборону, а наші військові щодня обстрілюють їх, як у тирі, з трьох сторін. Вочевидь, їхні ряди настільки поріділи, що для втримання села стали потрібні нові мішені. У росіян відчувається тут брак людей, саме тому, ймовірно, найближчим часом підвезуть нових північних корейців. Але після обстрілу міста Коренєво, де знищили заступника командувача військово-морських сил РФ генерал-майора Гудкова, який керував на Курщині 155-ю бригадою морських піхотинців, разом із десятком його офіцерів, місце керівництва на цьому напрямку залишається вакантним.  Тим часом росіяни активізувалися на півночі Харківщини й намагаються прорватися на різних ділянках кордону. Так, вони зайняли прикордонне село Милове та розширили зону контролю на 7,5 км уздовж кордону. Потенційно таким чином вони хочуть створити загрозу для нашої логістики, що пролягає через Великий Бурлук. Для цього їм потрібно пробитися вглиб України ще на 6-7 км і захопити село Хатнє, щоб далі рухатися до Великого Бурлука. Втім такий сценарій виглядає малоймовірним. Радше це чергова кампанія з відволікання наших ресурсів, які конче потрібні на Донеччині. Чергова активність біля Вовчанська та зайняття порожнього прикордонного села Строївка є аналогічними за значенням подіями.Карта бойових дій за період 24 червня – 4 липня, фото: ЕспресоНатомість загроза Куп’янську значно посилилася. Зокрема, окупанти зуміли одним ривком пробитися на 5 км, зайняти Голубівку й підійти до Редьківки, що за 1,5 км від околиць Куп’янська, з правого берега Осколу. З Кіндрашівки ми досі не можемо вибити загарбників, які засіли в центрі села й очікують підкріплення. На лівобережжі, в районі Синьківки, ворог просунувся на 1 км вглиб нашої оборони на відтинку протяжністю понад 3 км. Нараз ЗСУ не мають змоги поліпшити своє становище та готують кругову оборону Куп’янська з обох берегів Осколу.  Стабілізація Лиманського фронтуПопри те що ділянка між Лиманом і Боровою стабільно входить у трійку найбільш активних, але за останні тижні, як і загалом за червень, в окупантів тут дуже сумнівні успіхи. На заході вони вперлись у село Карпівка та систему водойм на річці Нітріус поблизу нього. Нове, Рідкодуб, Зелена Долина, Колодязі й Торське успішно тримають удари та не дають ворогу просуватися на Лиман і Борову. Єдиним невеликим досягненням ворога стала окупація Греківки – одного з останніх сіл майже повністю окупованої Луганщини, а також повне зайняття Новомихайлівки, бої за яку тривали з початку травня.Карта бойових дій за період 24 червня – 4 липня, фото: ЕспресоДовкола Костянтинівки стискається кільцеРосіяни атакують на всіх напрямках довкола Костянтинівки та мають регулярне просування. У районі Кліщіївки та Андріївки вони зайняли вже всю територію вздовж каналу Сіверський Донець – Донбас. Одночасно загарбали значну територію на північ від Торецька між двома Диліївками. Одну вони захопили, а за іншу зараз точаться бої. Захоплення другої Диліївки, радше за все, спричинить обвал фронту біля Курдюмівки й далі вздовж якоїсь частини каналу. В самому Торецьку інтенсивність боїв упала: путіністи зрозуміли, що не мають спроможностей проломити нашу оборону в лоб і тому шукають обхідних шляхів, атакуючи в напрямку Щербинівки.Карта бойових дій за період 24 червня – 4 липня, фото: ЕспресоПонад 2 тижні ЗСУ стримують ворога в Яблунівці, не даючи йому обійти Клебан-Бицьке водосховище. Росіяни пробують змістити атаки на північ у напрямку на Степанівку, щоб обійти Костянтинівку через Дружківську громаду. Але й тут їхні старання наразі були марними, як і атаки з Романівки на Катеринівку.Попри те, що зс РФ рвуться до Костянтинівки, однак у їхніх планах – розпочати бої за місто до настання осінніх дощів. А тому наразі вони повільними темпами шукають слабкі місця в нашій обороні.Підготовка до атаки на ПокровськЗ одного боку, Покровський фронт виглядає найбільш стабільним, попри те що саме тут відбувається левова частка боїв у цій війні. А з іншого, малими кроками окупанти просуваються до своєї цілі – відрізати місто від логістики. Тому основна увага прикута не на фронтальні штурми, а на флангові удари. З лівого флангу за цей період путіністи окупували Коптєве та розширили сіру зону на північ і на захід від нього. Бої ведуться в Новоторецькому і Разіному. Дещо південніше, на підході до містечка Новоекономічне, зс РФ зайняли село Мирне. Але цікаво, що на цій ділянці фронту їм не вистачило сил, щоб закрити кишеню між Малинівкою та Миролюбівкою. Тут вони застрягли щонайменше на місяць. В цілому темпи просування тут значно сповільнилися. Карта бойових дій за період 24 червня – 4 липня, фото: ЕспресоНа правому фланзі росіяни вже кілька місяців нічого не можуть вдіяти з обороною Котлиного й Удачного, а тому намагаються здійснити ще більший обхід з флангів. Так, рухаючись дорогою від Успенівки, вони окупували Новосергіївку та розширили зону контролю на північ від неї, ймовірно цілячись на Молодецьке. Цікаво, що попри активні ІПСО про захоплення території на Дніпровщині, тут зс РФ так і не зуміли закріпитися по інший бік адмінмежі між областями. Криза Новопавлівського фронтуЗ минулого літа, коли росіяни змогли прорвати фронт біля Вугледару, ця південнодонецька частина фронту є найбільш вразливою і саме тут зараз окупанти мають найбільші захоплення території, невпинно наближаючись до адмінмежі з Дніпровщиною. За останній час зс РФ зуміли окупувати важливі для нас з погляду оборони Андріївку, Костянтинопіль, Багатир і Одрадне, також захопили значну частину Олексіївки, яка наразі повністю охоплена боями.Утім найгіршим для нас є раптовий прорив майже на 10 км до сіл Запоріжжя і Ялта, неспроможність Сил оборони стримати цей наступ, який уже зараз розвинувся ще на 7 км через Зірку на Піддубне. За два тижні росіяни повністю обвалили нашу оборону на цій ділянці фронту, і ми досі не можемо її стабілізувати. Якщо раніше йшла мова про те, що ворога можна буде стримати в межах річок Вовча і Мокрі Яли, то зараз бачимо, що окупанти перетнули Мокрі Яли в районі Піддубного, а Вовчу вони форсують біля Олексіївки й Дачного, за яке зараз також ведуться бої.Карта бойових дій за період 24 червня – 4 липня, фото: ЕспресоОкрім того, захід путіністів у Піддубне ставить під загрозу нашу оборону в Комарі. Тим більше окупанти на правому фланзі зайняли Новосілку і Шевченко й атакують Воскресенку, щоб оточити наші війська в районі Комара. Значною мірою наша оборона тут рухнула, а ворог швидко просувається вперед. Ситуація на цій ділянці фронту стрімко розвивається, і невідомо, на яких позиціях Силам оборони вдасться стабілізувати фронт.    Удар на ЗапоріжжяЯк і на Харківщині, Запорізький фронт має радше відволікальну і тактичну мету, на що вказує хоча б невелика кількість боїв. Однак зс РФ накопичили ресурси й прорвали нашу оборону в селі Кам’янське. Вони контролювали південну частину села, а ми - північну, які розділяло гирло річки Янчекрак. Росіяни зуміли форсувати річку й зайняти центральну частину села. Наразі тут тривають зустрічні бої, адже Сили оборони не мають наміру втрачати зручні оборонні позиції. Крім того, закріплення ворога в селі може як негативно позначитися на всій ділянці фронту від Степового до Щербаків, так і відкрити можливості для путіністів наблизитися ще більше до Запоріжжя.Карта бойових дій за період 24 червня – 4 липня, фото: ЕспресоОдночасно біля Степового окупанти зуміли зайняти східну частину села й перейти дорогу на Оріхів. Утім далі їхній наступ зупинили Сили оборони. Ймовірно, найближчими тижнями ця ділянка фронту, яка тривалий час була майже замороженою, ставатиме ще більш активною. Карти створено на основі інформації, отриманої від Генерального штабу Збройних Сил України, а також з інших відкритих і перевірених джерел. Водночас карти не є максимально точними та лише умовно відображають тенденції в зоні бойових дій.

Свого часу Троцький породив формулу "ні війни, ні миру". І зараз Ізраїль та Іран пережили важкі воєнно-дипломатичні моменти. З одного боку, ніби на щось вийшли, Дональд Трамп нас запевнив, що буде мир, але відчуття такого немає. Розуміємо, що Іран – не та держава, яка зможе зупинити свою ненависницьку антиізраїльську державну програму.Я згоден із вами, дійсно так. Ситуація вийшла "ні миру, ні війни". З одного боку, добре, що закінчилися воєнні дії, тому що мешканцям Ізраїлю довелося пережити досить нелегкі часи.Вперше за всі війни були такі великі руйнування, загинуло 28 людей, пошкоджено 1000 будинків – це абсолютно нова ситуація для Ізраїлю.З іншого боку, ця невизначеність створює ситуацію, за якою війна може поновитись у будь-який момент. Якщо Іран зараз запустить якусь чергову ракету або якийсь безпілотник у бік Ізраїлю, відповідно, Ізраїль повинен буде відреагувати. І наново почнуться бойові дії, Іран вкотре почне відповідати, і знову буде потрібне втручання США, напевно, особисто президента Трампа, щоб припинити ці воєнні дії.Поки це перемир'я дотримується. В Ізраїлі скасовані обмеження для громадян, всі повернулися на свої робочі місця. Сьогодні частина шкіл почала працювати, а від завтра працюватимуть усі школи. Ось, така, я б сказав, ситуація.А Ізраїль же має реагувати на інформацію, що іранська ядерна програма не була знищена. Це Дамоклів меч, який висить не лише над державою Ізраїль, а й над усім цивілізованим Західним світом. Відпрацювали американці, ЦАХАЛ та всі можливі служби, але нема відчуття, що іранську ядерну доктрину згорнуто. Що собою буде являти іранська ядерна програма? І загалом, якщо вірити Медведєву, якщо Іран "в якомусь воєнторзі може купити ядерну бомбу"? Ми бачили, що на цю медведєвську маячню навіть особисто зреагував Дональд Трамп - тобто все серйозно.Так, усе серйозно. Дійсно, немає точного розуміння, яка була завдана шкода іранській військовій ядерній програмі. Без жодного сумніву, шкоди завдано. Після такої кількості бомбардувань, після такої кількості вильотів ізраїльської авіації, а потім ще бомбардування американців стратегічними бомбардувальниками В-2 – зрозуміло, що шкода завдана.А тепер усі розмірковують про те, яка саме шкода. Розвідки Ізраїлю, США та країн Європи зрозуміють це через декілька тижнів і навіть декілька місяців, тому що оцінити цю шкоду у даній ситуації достатньо складно. По-перше, потрібна інформація зсередини, яку зараз агенти різних розвідок будуть здобувати. Друге – це супутникові знімки, які не завжди в тій резолюції чітко показують, що відбулося. Не завжди з супутників можна розгледіти руйнування під землею та зрозуміти, що саме зруйновано.Є декілька версій. Зрозуміло, що в інформаційному полі є багато дезінформації. Наприклад, Тhе Nеw Yоrk Тіmеs писав, що американці бомбардували Фордо (це найстрашніший ядерний об'єкт) таким чином, щоб закрити входи та виходи та щоб те, що там усередині, залишилося без електрики, а це завдає шкоди всім центрифугам. Так це чи не так, але про це йдеться з якихось джерел.Є й оцінки, які говорять про те, що на інших ядерних об'єктах нема стовідсоткової шкоди, є тільки якась часткова. Відповідно, ця ситуація для нас стане зрозумілою протягом 2-3 місяців, думаю, тоді ми точно будемо знати, наскільки була завдана ця шкода. Марко Рубіо, держсекретар США, заявив, що програма Ірану відкинута назад. А от наскільки відкинута назад - на рік, два, десять, ми не знаємо.І останнє питання, найголовніше: де зараз збагачений уран? З того, що бачимо в інформаційному полі, незрозуміло. З відкритих джерел та витоків ми не розуміємо, де дійсно є цей збагачений уран. Мова йде про 400 кг, а можливо, до 600 кг, є різні свідчення. З цього збагаченого урану можна зробити так звану брудну бомбу, найсправжнісіньку брудну атомну бомбу.Хотів би вас розпитати про Дональда Трампа. Пам'ятаєте, епопея одного військового злочинця починалася із запитання: "Whо іs Мr. Рutіn?" А от і питання: "Whо іs Мr. Тrumр?" Як він себе продемонстрував? Адже в кейсі російсько-української війни Трамп дивував усіх: відкладав рішення, вступав у дуже дивну комунікацію, формував переговорницький пул. Але зараз він віддав наказ і дозволив застосувати американську стратегічну авіацію. Після того як Трамп повернувся до своєї місії великого миротворця, у вас є розуміння, якою буде подальша траєкторія його діяльності? Це питання не тільки щодо стримування Ірану, а й Росії. Давно так багато не залежало від одної людини.Цілком з вами згоден. Все залежить від рішення Трампа і від того, що він вирішить. Оскільки він абсолютно непередбачувана людина, нам дуже складно передбачити, як він ухвалює рішення, яким буде наступне його рішення, але є деякий позитивний момент. Трамп з першого дня своєї другої каденції намагався себе представляти миротворцем: будемо з усіма розмовляти, Росія – не злодій, Путін – хороший хлопець, за 24 години припинимо війну, якби я був президентом на місці Байдена, то не було б війни. А Путін повторює, йому вигідний цей наратив.І ось тут, є один позитивний момент, який полягає в тому, що він дав вказівку бомбардувати Іран. Відповідно, якщо є якісь ситуації, то Трамп не побоїться застосувати силу. Це серйозний сигнал для Путіна.Путін погрожував: зараз ми скинемо тактичну зброю на Україну, зараз ми будемо застосовувати, ми зараз розбомбимо Лондон, Париж, Бонн – усіх покараємо. А Трамп просто дав наказ, літаки прилетіли, була проведена ціла військова операція. Ми думали, що одні літаки будуть бомбардувати, а бомбардували зовсім інші. Був зроблений спеціальний маневр, все відбулося, і він дав наказ.У цій ситуації, я думаю, що реакція Медведєва, який відразу злякався та написав, що він не казав, що Росія дасть атомну бомбу Ірану, що взагалі мав на увазі інші країни. І сам той факт, що особисто Трамп відреагував, то це говорить про те, що там в адміністрації зараз дуже уважно прислуховуються до всього, що відбувається. Певною мірою це дає якусь надію - якщо цей злодій, який сидить в Кремлі, перейде якісь межі, то цілком ймовірно, що від Трампа можна чекати різкої реакції.Наведу ще такий приклад. 24 червня Трамп розлютився на Ізраїль та Іран, промовивши: "Що це таке?! Я сказав припинити вогонь - значить треба припинити вогонь!" Був дзвінок Нетаньягу, через катарців передали іранцям, і все припинилося. І це позитивний момент, тому що до цієї ситуації ми розмірковували, як же він буде поводитися.Тепер найголовніше питання – як переконати Трампа, що в Кремлі злодій, а не "хороший хлопець"? Як донести до його розуміння, що необхідні рішучі дії, аби припинити цю страшну, криваву війну в Україні та змусити Путіна піти на поступки, компенсувати всю шкоду, яку він завдав Україні, і зробити так, щоб Україна отримала реальні гарантії безпеки? І це зараз найголовніше питання, яке є на порядку денному.Генеральний секретар НАТО Марк Рютте саме цей саміт присвятив тому, щоб заспокоїти Трампа та змусити інші країни виділити 5%. Правда, Іспанія нічого не хоче робити, але там дивний уряд і прем'єр-міністр, який живе в іншій реальності.Є ще один момент: 24 червня був витік в британській газеті Тhе Dаіly Теlеgrарh про те, що декларація НАТО після цього саміту щодо Росії буде доволі короткою. Однак найголовніше, що там написано, - НАТО буде продовжувати підтримувати Україну. І мова йде про те, що, ймовірно, країни НАТО напряму надаватимуть зі свого військового бюджету гроші Україні. Це витік. Ми ще не бачили офіційного тексту. Але, якщо це так, то, попри сумніви Трампа щодо припинення війни в Україні, це певною мірою є важливим кроком, тому що країни НАТО, а це всі європейські країни та Канада, окрім США, більшість із них дійсно зацікавлені, щоб Україна могла встояти у цій війні. Це дуже важливий момент.Нам потрібно зараз дивитися не на порожню половину стакана, а на ту половину, яка наповнена. І треба розуміти, як із цієї ситуації виходити.Ви знаєте не тільки як функціонує Кремль, а й що плюс-мінус відбувається у кремлівських головах. Маєте власну думку і щодо Медведєва, і щодо Путіна з урахуванням того, що вони останні пару років витворяють. Вони б'ють балістичними ракетами по наших містах, а з другого боку демонструють готовність Росії вести війну рівно стільки, скільки в них вистачить військово-технічного ресурсу. Можливо, все може дуже швидко змінитися, бо ми чекаємо 2 вересня, коли відбудеться зустріч Сі Цзіньпіна з Путіним.Другий кейс – зустріч у Кремлі міністра закордонних справ Ірану. Росія та Іран є стратегічними союзниками. І ця ірано-ізраїльська чи ірано-західна війна має пульсуючу форму, вони можуть підіймати амплітуду або знижувати градус. Задача Ірану – вступ до ядерного клубу, щоб почуватися у статусі, в якому почувається Росія. Тобто у будь-якій незрозумілій ситуації Путін каже, що може щось неприємне для всіх використати. Ваше відчуття: на яку траєкторію вийшов Кремль?Я згоден з вами, що амплітуда то підіймається, то опускається, і градус то підвищується, то знижується. Дійсно, як ви описали ці кейси - це правильне бачення тієї ситуації, в якій ми перебуваємо. По-перше, Кремль почувається в стані великого дискомфорту після того, як американці бомбардували його стратегічного партнера, Іран. Росія попереджала, що ні в якому випадку не бомбардувати, були зроблені заяви, попередження. Однак нічого не допомогло, Трамп прийняв рішення бомбардувати. І що найцікавіше – не було навіть офіційної реакції на це. Було якесь засудження, мовляв, американські бомбардування, але, окрім таких загальних осудливих слів, більше нічого не змогли сказати. Вони перебувають у шоці, бо не вірили, що це станеться.Другий момент, і це я ще раз підкреслюю, Кремль здивувало, що за три дні ізраїльські ВПС в небі Ірану робили все, що хотіли: і бомбардували Тегеран, і скільки треба, стільки бомбардували, і 24 на 7. Всю цю операцію розпочали 200 літаків, потім постійно в небі перебувало від 50 до 100 літаків – робили все, що хотіли.Це взагалі для Кремля був шок. Чому? Вони ж перед усіма хизувалися, що за три дні підуть парадом по Києву, по Хрещатику. А вже майже три з половиною роки воюють з Україною і не можуть захопити Україну, і не можуть перемогти Україну.А тут, будь ласка, - Ізраїль три дні робив, що хотів, з їхнім важливим стратегічним партнером. Якби не Трамп, то і далі  бомбардував би. Це для них створює дуже серйозний психологічний дискомфорт, тому що вони розуміють, що не можуть нічого зробити. Що більше - вони бояться американців. Вони розуміють, що Трамп дав наказ бомбардувати, то від цього непередбачуваного президента можна очікувати все. Тому треба поводитися більш-менш акуратно в усьому, що стосується американців.І, зверніть увагу, вони бояться цього потепління у відносинах з приходом Трампа між Америкою та Росією. Путін боїться порушити цей баланс, він постійно лебезить перед Трампом, говорить, який Трамп розумний, який Трамп хороший, дарує портрет, розповідає, як молився за нього, коли був на того замах, "от якби Трамп був президентом, то не було б війни в Україні". Путін боїться перейти якусь червону лінію, яка розсердить Трампа.Трамп уже одного разу сказав, що, можливо, Путін з'їхав з глузду, "Владімір, стоп! Досить бомбардувати!". І це, безумовно, у Кремлі насторожує. Вони бояться різкої реакції Трампа.Скажімо так, їхній психологічний стан погіршився щодо російської економіки. Зараз на економічному форумі в Петербурзі заявляли, що економіка Росії, напевно, входить в рецесію. Путін сам показав наказ про скорочення бюджету. Зараз відбулася ізраїльська операція нападу превентивним ударом по Ірану і ціна на нафту трохи підросла, але вже пішла на спад. 24 червня нафта зросла тільки на 1%, але в принципі ціна знижується. І Трамп зацікавлений у зниженні ціни на нафту.Найголовніше питання для країн Заходу, особливо для Європи та Америки, - зробити все, щоб ціна на нафту впала. Якщо ціна на нафту впаде, у Путіна не буде звідки брати гроші на війну. Вони у нього закінчуються, це не безлімітний гаманець. Не на все життя вони мають ресурси, на 100 років наперед. Це так здається.По-друге, це також важливий психологічний момент, і у нас в Ізраїлі, як і раніше, існує у певних колах військо-політичного істеблішменту якийсь психологічний страх, що Росія може щось зробити. Ось, факт: вони погрожували ядерною бомбою, американці зробили декілька серйозних попереджень, і Путін відразу замовк. І не один місяць боявся зі своїх уст випустити слово "ядерний". Тому вони й надалі будуть робити хорошу міну за поганої гри.Значить, інструменти є. Якщо американський дипломат чи посадовець розвідки передає до Кремля попередження "не робіть цього", відповідно, можна натиснути на Путіна, щоб він і не бив по наших містах. Водночас можна було б натиснути на Путіна перед початком повномасштабного вторгнення і він на нього не наважився б, але тиск був заслабкий. Путін втягується в довгу війну, сподівається завдяки своїй ресурсній базі вести активні бойові дії проти України ще пару років, а то й, як заявляють кремлівці, і 10 чи 20 років. Відповідно, нам потрібно йти ізраїльським шляхом - не розтягувати війну на роки. Можливо, ви маєте відчуття, як правильніше було б зіграти Україні в теперішній ситуації?Довга війна – це жахливий сценарій. Поки що ми перебуваємо в цьому жахливому сценарії. Тут потрібні два вектори. Один вектор: все одно, чи хочемо ми, чи не хочемо, і в Ізраїлю, і в України є одна задача – бути у найкращих відносинах з американською адміністрацією. Тому що від американської адміністрації та від Трампа особисто залежить не все, але настільки всього багато, що не можна в жодному випадку нехтувати. І за будь-якої ситуації треба триматися та вирулювати ці відносини на той рівень, який буде допомагати. Я б сказав, що це має бути виключно інструментальний підхід.Тих інструментів, які мають США, нема ні в кого. Тому з ними потрібно дружити за будь-якої ситуації. Інколи це складно, це зрозуміло, враховуючи характер особистості, яка там зараз займається різними питаннями, враховуючи складний характер самого Трампа. Безумовно, це не проста задача. Нема виходу. Це обов'язково! На 150%! Якщо цього не буде, то буде дуже погано.Другий вектор: для України значно більше ресурсів, можливостей, переконання, налагодження контактів – це, безумовно, Європа - Німеччина, Франція, Британія, також Італія плюс Польща, в якій зараз складна обстановка, бо там антиросійські настрої у цього президента, але й антиукраїнські. Польща була важливим фактором останні три роки. Подивимося, як це буде. Але, якщо Німеччина, Мерц, і якщо Макрон, і якщо британський Стармер, а особливо Німеччина та Британія, які значно серйозніше ставляться до загрози, яка йде від Росії, Макрон трохи менше, то при правильному тиску на Росію можна досягнути ще більшої співпраці та передачі більшої кількості зброї.У чому проблема? Європа за ці три роки війни не переналаштувалася на військові рейки. Найголовніший аргумент України, з яким я абсолютно згоден, - Україна зараз захищає Європу. Якщо Україна, не доведи Боже, впаде, то наступною буде Європа. Путін не зупиниться. Попри те, чи є в нього ресурси, чи нема, він розпочне війну і проти європейських країн – це і Фінляндія, і країни Балтії, і Польща, і так далі. Тому Україна дійсно захищає Європу. А те, що Зеленський говорить європейським лідерам, що неприємно чути, але він абсолютно правий, тому що Україна зараз веде війну за національну безпеку всього Європейського континенту. І тут у Зеленського та української адміністрації більше аргументів на користь того, щоб Європа допомагала.Європа повинна перейти на військові рейки. Вони мають більше виробляти, а сьогодні їхнє виробництво – стільки на рік, можливо, скільки у Росії за два чи три місяці. І ці різні цифри з обох боків ускладнюють роботу ЗСУ.Але є і позитивні моменти – Rhеіnmеtаll, який будує підприємства, наскільки я розумію, в Україні вже є об'єкти, які працюють. І сама українська військова промисловість плюс-мінус на 40% забезпечує потреби ЗСУ, але цього недостатньо. Тут потрібні особливі зусилля Європи, тому треба постійно тиснути, постійно переконувати, бо часу нема. Неможливо вести цю війну ще 5 років, ще 10 років. Це неможливо, для цього необхідні неймовірні зусилля, я не впевнений, що вони дійсно існують. Можна ці ресурси настільки виснажити, а що далі буде? Росія не буде заспокоюватися, це все довготривале. Відповідно, з Європою мають бути постійні контакти, переконання, що Європа повинна діяти значно рішуче і не боятися Путіна. Оцей страх, що Путін щось зробить, - дуже негативний фактор в поведінці європейців.

Останні кілька днів інвестиційні банки та аналітичні агентства змагаються у своєму прогнозі стосовно перебігу ірано-ізраїльської війни, перспектив перекриття Ормузької протоки та наскільки злетить ціна на нафту. Прогнози традиційно радикально різняться: починаючи від того, що нічого не станеться, й аж до більш ніж двократного зростання ціни на нафту. Сьогодні вже може здаватися, що ця фаза війни вичерпала себе, але ще не факт: після повідомлення, що об’єкти збагачення урану майже не зазнали пошкоджень, можна чекати другої хвилі атак на Іран.Перш за все слід звернутись до історії погроз перекриття протоки. Бо такі вже були в минулому неодноразово. У період війни між Іраном та Іраком у 1980-1988 роках, обидві держави активно намагалися завадити одна одній у транспортуванні нафти, що стало основою так званої танкерної війни. У липні 1988 року іранський пасажирський літак був збитий американським військовим судном. Уряд США схарактеризував цей випадок як трагічну помилку, Іран розцінив це як сплановану агресію та погрожував перекрити протоку. У січні 2012 року Іран заявив про можливість перекрити стратегічну протоку як відповідь на економічні санкції, введені США та ЄС. Санкції спрямовувалися на скорочення доходів від нафти з метою вплинути на ядерну програму Тегерана. У липні 2018 року президент Ірану Хасан Рухані стверджував, що країна може припинити постачання нафти через протоку у відповідь на заклики Сполучених Штатів звести іранський експорт нафти до нуля. Але по факту жодні спроби завадити руху танкерів ключових експортерів нафти не було реалізовано.Читайте також: Іран - Ізраїль: підсумки дивної війниЧерез протоку проходить 20 відсотків світового обороту ринку нафти. І зрозуміло, що її перекриття вдарить по інтересах як ключових експортерів, так і споживачів. Близькосхідні країни експортують більшість своєї нафти саме через цю протоку. (хоча велика частина нафти Саудівської Аравії експортується через інший напрямок — західне узбережжя Аравійського півострова). Тож ключові експортери нафти будуть першими хто постраждає від перекриття протоки.Зростання цін може спровокувати економічну кризу і вдарить як по експортерах, так і по імпортерах нафти. Ключова роль тут відводиться Китаю — найбільшому імпортеру нафти у світі. Тут не можна не відзначити, що левова частка іранської нафти в обхід санкцій експортується саме до Китаю, через бартерні операції в обмін на продовольство. Китай зберігає партнерські стосунки з Іраном, підтримуючи країну в умовах санкцій, які накладали США та інші західні країни. Тож Китай має серйозні важелі впливу на Іран, щоб запобігти перекриттю протоки. Інакше кажучи, ключові експортери та імпортери нафти готові будуть вплинути на Іран у разі, якщо Тегеран вирішить перевести свої погрози в площину реальних дій.Проте, попри фактично нульову ймовірність реального перекриття протоки (чи інших впливів, як от використання РЕБів для порушення навігації у регіоні), ціни спекулятивно реагують. І цінові коливання триватимуть рівно стільки ж, скільки триватиме очікування ірано-ізраїльського загострення. А от хто зацікавлений в таких ринкових флуктуаціях, так це російські нафтові компанії, адже вони почали втрачати доходи після падіння цін, зумовленого нарощенням видобутку нафти країнами ОПЕК. Читайте також: Іран вийшов із МАГАТЕ – отже, війна триваєДо слова, не нафтою єдиною: через протоку проходить експорт скрапленого природного газу з Катару, який є 2-м за розміром після США експортером СПГ у світі. Отже, ринкова паніка впливатиме і на глобальний ринок СПГ. Це, звісно ж, впливатиме і на ринки Європи, які суттєво залежні від імпорту СПГ.Зрозуміло, що в такій ситуації це матиме і певний вплив на Україну, адже зараз ми дуже залежні від імпорту природного газу та нафтопродуктів з Європи. Для нас це означатиме ризик зростання витрат на імпорт. І якщо у випадку нафтопродуктів ми наразі нічого особливо зробити не можемо, то у випадку з природним газом є шанс як мінімум не зробити собі гірше.Не варто нагадувати, що після російських обстрілів на початку цього року, ми втратили частину газовидобувних потужностей. І, як наслідок, потрібно імпортувати значні обсяги газу для проходження наступної зими. Нафтогаз та Міненерго озвучують плани імпорту в 4,6 млрд кубометрів до листопада. Але, як завжди, є одне але. Існує ризик, що імпортувати доведеться більше. І не через потенційні нові російські удари, а через прорахунки у державній політиці, про що я вже писав раніше. Мова йде про те, що зараз розглядається можливість заборони прийняття у мережі природного газу, який не відповідає визначеним характеристикам, а також накладення додаткових санкцій щодо видобувників, які не забезпечили відповідність газу вимогам. Тимчасове погіршення якості природного газу зумовлено руйнуванням обладнання внаслідок російських обстрілів.Тривалий час відповідальні посадові особи обіцяли, що штрафи за невідповідність якості газу вимогам будуть тимчасово скасовані. Але цього так і не трапилось. Натомість пропонується прийняти технічний регламент природного газу, який не відповідатиме якості газу українського видобутку в нинішніх умовах. І якщо таке регулювання набуде чинності, то власного газу стане менше, а імпортувати потрібно буде більше. І, звісно ж, за вищими цінами, адже європейський ринок газу вже відреагував цінами. А за ним і український, продемонструвавши рекордну ціну за 2,5 роки.ДжерелоПро автора. Андріан Прокіп, аналітик із питань енергетики Українського інституту майбутньогоРедакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.

Еспресо пояснить, кого за мобілізацією можуть призвати вже у липні, а також нові законодавчі ініціативи.На тлі повномасштабного вторгнення в Україні триває загальна мобілізація і воєнний стан, за які було проголосовано Верховною Радою та вкотре продовжено строком на 90 днів – з 9 травня до 6 серпня 2025 року.Під поняттям "загальна мобілізація" розуміють систему швидкого доукомплектування Збройних Сил, яка діє одночасно по всій території України. Цей механізм дає змогу збільшити кількість військових для ведення оборони країни, а також створити резерв громадян, готових служити в армії у разі необхідності.Мобілізація по-новому: останні нововведення та нові законопроєктиНаприкінці січня 2024 року на веб-порталі Верховної Ради з'явився  законопроєкт №10449  від уряду, який було розроблено спільно з Генштабом та народними депутатами. Основна мета запропонованих змін полягає в удосконаленні процесу формування особового складу ЗСУ, ротації та інших процесів, з урахуванням зростання загрози з боку агресора та його прагнення до подальшої окупації нових територій.Після другого читання, 11 квітня, законопроєкт про мобілізацію №10449 було схвалено, а 16 квітня його підписав Президент Володимир Зеленський. Основна частина закону набула чинності через місяць з дня, наступного після його публікації у виданні "Голос України", тобто з 18 травня.Законом скасовано систему строкової служби. Натомість буде впроваджено з 1 вересня 2025 року базову загальновійськову підготовку для громадян України віком від 18 до 25 років в усіх навчальних закладах, яка буде тривати до п'яти місяців у мирний час, а під час воєнного стану - до трьох місяців. Люди, які успішно пройшли цю підготовку, поставлять на військовий облік у ТЦК за місцем проживання. Початком перебування на військовій службі вважається момент відправлення людини до військової частини. Мобілізованого військовослужбовця не можуть одразу скерувати на фронт, оскільки перед цим необхідно пройти базову військову підготовку протягом 2-3 місяців.Крім того, як зазначив народний депутат Олексій Гончаренко, чоловіків віком від 50 до 60 років можуть мобілізувати лише за спеціальним мобілізаційним розпорядженням. Цю позицію підтвердив у коментарі для LІGА.nеt народний депутат Федір Веніславський, член комітету Верховної Ради з питань національної безпеки і оборони. Однак, у цьому питанні все не так однозначно. У ТЦК та СП зазначають, що в Україні немає прямої заборони щодо мобілізації військовозобов'язаних у віці 50-60 років, а відповідну процедуру називають "цілком прозорою". Про це в інтерв’ю "Главреду" розповів Сергій Монукало, начальник сектору мобілізаційно-оборонної роботи Сумського обласного ТЦК та СП. Він пояснив, що військовозобов'язаних цього віку направлятимуть не до штурмових підрозділів, а до забезпечувальних частин або на службу у Державну спеціальну службу транспорту (ДССТ).Важливо зазначити, що парламент затвердив проєкт закону № 10313 "Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення прав військовослужбовців та поліціянтів на соціальний захист", а президент його підписав на початку квітня 2024 року. Цей закон спрямований на гарантування прав військовослужбовців на отримання інформації, медичного забезпечення та відпусток, а також надання поліціянтам права на одноразову грошову допомогу у разі загибелі чи визначення втрати працездатності. Крім того, один із пунктів проєкту виключає з переліку висновків ВЛК "обмежену придатність", натомість залишилось дві категорії: придатні та непридатні. Тобто ті, хто раніше був визнаний обмежено придатним, зобов'язані повторно пройти медкомісію протягом дев'яти місяців із набуття чинності закону (до 4 лютого 2025 року).Однак, через велике навантаження на ТЦК та медкомісії, терміни "перепроходження" були продовжені ще на чотири місяці, тобто до 5 червня. А також, наприкінці січня з'явилась можливість щодо отримання електронного направлення для проходження медобстеження, замість звичайного паперового. Оновлений список захворювань, що слугують підставою рішення ВЛК щодо непридатності або звільнення від мобілізації затверджено від 27 квітня 2024 року №262 Про затвердження Змін до Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України.Не підлягають призову військовозобов'язані з інвалідністю всіх груп та люди, які згідно з рішенням ВЛК є тимчасово непридатними для проходження служби на період від 6 до 12 місяців (з наступним переоглядом).Зміни, що стосуються процедури військового обліку призовників, а також процедури вручення повісток вже в дії. Громадяни за бажанням зможуть зареєструвати свій електронний кабінет у системі призовника, військовозобов'язаного або резервіста "Резерв+", але повістки у електронному форматі не будуть розсилати. Крім того, всі військовозобов'язані після введення в дію закону протягом 60 днів (до 16 липня 2024 року) мали оновити дані за допомогою цього кабінету або особисто прийти в ЦНАП чи ТЦК. Сьогодні громадяни все ще можуть це зробити, але тепер лише двома способами: через застосунок Резерв+ або в ТЦК та СП.Наприкінці червня 2024 року у мобільному додатку "Резерв+" з'явилася можливість використовувати QR-код. За словами Лазуткіна, QR-код з юридичної сторони має таку ж силу, як і традиційний паперовий документ. У разі невиконання військовозобов'язаними та резервістами своїх обов'язків, до ухилянтів може застосовуватись тимчасове обмеження за рішенням суду на право керування особистим транспортом.Оновлений законопроєкт "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" також розглядав можливість демобілізації після 36 місяців безперервної служби у війську, однак ця норма була повністю видалена. Натомість Міноборони планує створити окремий проєкт закону, що буде присвячений питанням демобілізації та ротації військовослужбовців. Цей документ буде створений з урахуванням всіх можливих загроз та ризиків. Таку інформацію озвучив речник відомства Дмитро Лазуткін в етері телемарафону.Законопроєкт про демобілізацію залишається складною темою, яка торкається соціальної справедливості та обороноздатності, зазначає Сергій Згурець. Генштаб не підтримує ухвалення нового проєкту закону від Міноборони через ризик одночасного звільнення понад 108 тисяч військових, що може послабити бойові підрозділи. Натомість Міноборони пропонує альтернативи: реабілітація, відпустки та обов’язкова ротація. Однак, будь-які запропоновані варіанти потребують затвердження на державному рівні. У зв’язку з цим відомство пропонує перенести розгляд законопроєкту.Нещодавно стало відомо, що українських бійців, які перебувають на фронті ще з 2022 року, поступово планують відводити з передової. Про це розповів генерал-лейтенант Іван Гаврилюк, колишній заступник міністра оборони, пише Укрінформ. За його словами, нині триває завершальна стадія розробки спеціального механізму ротацій, який дасть змогу оновлювати особовий склад та залучати нових людей для підготовки і своєчасної зміни військових, що беруть участь у бойових діях.Зміни стосуються і мотивації для військовослужбовців, зокрема, після підписання контракту надається можливість одноразового отримання сертифіката на придбання автомобіля на суму 150 тисяч гривень, а також компенсація в розмірі 50% від суми першого внеску за держпрограмою "Є-оселя" та інше.Оновлення стосуються також військовозобов'язаних, які перебувають за кордоном. Без військово-облікових документів чоловіки тепер не мають змоги оформити паспорт, закордонний паспорт або отримати консульські послуги. Для уникнення неприємностей українці, які перебувають за кордоном, мали також оновити свої персональні дані протягом 60 днів після набуття чинності закону про мобілізацію. Це можна зробити, зв'язавшись з ТЦК за допомогою телефону або через електронну пошту.Ще одна ініціатива, яка стосується українців, які перебувають закордоном, може скоро набути чинності. Громадянам нададуть можливість дистанційно оформити бронь від мобілізації, що дозволить офіційно працевлаштуватися в Україні через спеціальні центри за кордоном - Unіty Нub. Про це розповів міністр національної єдності Олексій Чернишов, пише Економічна правда."Наше завдання таке, щоб людина, коли перетинає кордон, вже мала такий статус, який не дозволяє йому потрапити у ситуацію, коли між кордоном і заводом його мобілізують", - пояснив Чернишов.Крім того, запуск нового мобільного додатку для військовослужбовців під назвою "Армія+" вже відбувся. Він має полегшити виконання повсякденних завдань для всіх військовослужбовців. Про це розповів у вечірньому відеозверненні Президент Володимир Зеленський.Раніше, заступниця міністра оборони України з питань цифрового розвитку, цифрових трансформацій і цифровізації Катерина Черногоренко розповідала, що українські військові можуть скористатися найважливішими функціями цього додатку. По-перше, військове ІD - посвідчення військовослужбовця, а також ще одна дуже важлива функція - це електронні рапорти, пише УНІАН.У вересні 2024 року до Парламенту було подано законопроєкт №12076, який пропонує зміни до Закону "Про військовий обов’язок і військову службу", зокрема щодо військового обліку 17-річних. Нині документ вже набув чинності, тож тепер юнакам не потрібно проходити ВЛК перед постановкою на облік. Також, того року, коли юнаку виповнюється 17 років, він має стати на облік саме у період з 1 січня до 31 липня. Зміни передбачають і нові способи постановки на військовий облік та уточнюються обставини, коли порушення цих строків не тягне за собою покарання. Важливо також те, що нині у Верховній Раді розглядають законопроєкт №12442, який передбачає кримінальну відповідальність через порушення законів у сфері оборони та мобілізації. Йдеться про притягнення до відповідальності керівників ТЦК та СП, а також голів та членів ВЛК у разі порушень, пов’язаних із мобілізаційною підготовкою та призовом.Документ передбачає покарання посадовців ТЦК та СП, а також членів ВЛК, хто незаконно відправляють на службу людей, які непридатні, або ж, навпаки, допомагають уникнути призову тим, хто має служити.Мобілізація в Україні на сьогодні: кого можуть призвати вже у липніІз початку липня, як і раніше, отримати повістки можуть чоловіки віком від 18 до 60 років, які є військовозобов'язаними, відповідають вимогам за станом здоров’я та не мають інших підстав для відтермінування служби.Загалом, військове керівництво країни зазначає, що насамперед для доукомлектації армії потрібні люди з бойовим досвідом – штурмовики, артилеристи тощо. Другорядно - фахівці з різних сфер: водії, ІТ-спеціалісти, зв'язківці. Адже мобілізаційні процеси здійснюються не лише для бойових дій на фронті, а також для виконання різноманітних завдань. Один із можливих напрямків служби у таких випадках - це робота в штабі. Це означає, що в армії є потреба в професіоналах різних спеціальностей.Так, мобілізації можуть підлягати такі групи військовозобов'язаних:чоловіки віком від 18 до 60 років, які придатні та обмежено придатні за станом здоров’я під час воєнного стану, якщо вони мають військовий досвід;чоловіки віком від 25 років до 60 років, які придатні та обмежено придатні (повинні були повторно пройти військово-лікарську комісію — до 5 червня 2025 року та отримати статус "придатні" чи "непридатні") за станом здоров’я під час воєнного стану, якщо вони не мають досвіду військової служби;чоловіки віком від 18 до 60 років, які зняті та виключені з військового обліку, однак визнані придатними або обмежено придатними (повинні були повторно пройти військово-лікарську комісію — до 5 червня 2025 року та отримати статус "придатні" чи "непридатні")  через стан здоров'я в умовах воєнного стану на підставі рішення ВЛК.Граничний вік для мобілізації залишився незмінним та не застосовується до чоловіків, які досягли 60-річного віку.Добровільно прийняти рішення щодо вступу на військову службу можуть:жінки віком до 60 років, які придатні за станом здоров’я; призовники віком від 18 до 25 років, які раніше не брали участь у виконанні строкової служби – на службу за контрактом;люди з інвалідністю, а також ті, хто отримав право на відтермінування від мобілізації через сімейні обставини.Наприкінці вересня до Верховної Ради внесли законопроект №10084, метою якого є внесення змін до закону про військовий обов'язок і військову службу, аби зняти вікове обмеження на добровільне проходження військової служби. Йдеться про військовослужбовців, які будуть визнані ВЛК придатними до служби, володіють значним рівнем професійної підготовки та практичним досвідом. Як зазначалось раніше, в Україні максимальний граничний вік мобілізації – 60 років.Автори проєкту Юрченко Олександр та Бурміч Анатолій зазначають, що цим документом вони усувають "вікову дискримінацію". Адже обов'язок захищати Батьківщину є закріпленим у Конституції і відмова українцям у проходженні служби у віці понад 60 років є порушенням їхніх конституційних прав. До того ж нардепи наголошують, що таким чином можна поповнити лави армії, вмотивованими та досвідченими військовими. Проєкт був зареєстрований на сайті Верховної Ради у вересні 2023, однак і досі перебуває на етапі опрацювання в комітеті.На противагу цьому, на порталі Парламенту 18 листопада 2024 року було зареєстровано законопроєкт №12222, що передбачає зниження граничного віку проходження військової служби з нинішніх 60 до 55 років. Сьогодні проєкт перебуває на стадії опрацювання в комітеті. Водночас, член Комітету Верховної Ради з питань нацбезпеки Федір Веніславський у коментарі "Українському радіо" заявив, що цей документ наразі не має високі перспективи для розгляду в найближчий час. За його словами, у нинішніх умовах, коли ворог активізує мобілізаційні зусилля, Україна не може дозволити собі такі зміни. Ще одним гучним нововведенням стала реєстрація на сайті Верховної Ради законопроєкту №11079-1 про мобілізацію засуджених, він також був підписаний 17 квітня 2024 року. Цим документом вносять певні зміни до законодавства, які передбачають надання засудженим можливості умовного дострокового звільнення від відбування покарання за умови, що вони погодяться на контрактну службу за Збройних Силах України. До цього часу чинне законодавство не дозволяло мобілізувати людей, які відбувають покарання та тих, хто мають судимість, навіть у випадках, коли вони виявляють бажання служити.Мобілізація молодшаєУ квітні 2023 року на сайті Верховної Ради з’явився законопроєкт № 9281, який передбачає зменшення граничного призовного віку з 27 до 25 років. Таке рішення було обумовлено тим, що значну кількість чоловіків призовного віку не могли мобілізувати, оскільки вони не досягли віку 27 років та не мали статусу "резервіста" та  "військовозобов’язаного", тобто їх могли призвати лише на строкову службу, яка в умовах війни не проводиться. Згодом, законопроєкт підтримав Кабмін та 5 травня 2023 року його було передано на підпис до президента. Майже через рік, а саме 2 квітня 2024 року, ухвалений парламентом закон таки був підписаний Володимиром Зеленським. Тобто, з 4 квітня набув чинності Закон № 3127-ІХ "Про внесення змін до Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", де йдеться про зменшення призовного віку із 27 до 25 років.В оборонному відомстві зазначають, що під час воєнного стану таке тривале перебування людей призовного віку на обліку є недоцільним. До того ж це є прямим наслідком того, що до лав ЗСУ не можуть залучити значну частину придатних до служби чоловіків. Як зазначають військові, на фронті не вистачає молодих людей.Насправді, тут потрібно враховувати всі фактори і не перетнути "тонку межу" між бажанням щодо захисту держави та перспективами майбутнього України після перемоги, зазначає історик та військовий експерт Михайло Жирохов. Йдеться про демографічні причини, настрої в суспільстві та рівень загальної підготовки юнаків. До того ж не варто забувати, що з початком повномасштабного вторгнення, до лав Збройних Сил добровільно приєдналась значна кількість молодих людей, яким ледь виповнилось 18 років, тому сьогодні у війську можна побачити всі вікові категорії.У Верховній Раді 16 вересня 2024 року розглянули доопрацьований законопроєкт №11379-д, який передбачає заборону мобілізації юнаків до 25 років. Проєкт було прийнято, нині він чекає на підпис Президента. Через наявну "прогалину" в законодавстві, сьогодні було можливо мобілізувати військовозобов'язаних віком до 25 років, якщо вони визнані непридатними в мирний час або обмежено придатними під час воєнного стану. У Теlеgrаm-каналі нардеп Олексій Гончаренко повідомив, що мобілізацію обмежено придатних чоловіків, яким 18-25 років, офіційно зупинили відповідно до директиви Командування Сухопутних Військ. Хоча українська влада нині й досі рішуче відкидає ідею мобілізації з 18 років, яку пропонують США, в Офісі президента України вже впровадили зміни до законодавства та указів глави держави, щодо запровадження добровільного контракту для чоловіків віком до 25 років. Ініціатива "Контракт 18-24" спрямована на залучення тих, хто не підлягає обов’язковій мобілізації, та передбачає низку привілеїв, суттєву матеріальну підтримку для добровольців.Так, контракт на суму 1 мільйон гривень має авансовий платіж у розмірі 200 тисяч гривень одразу після підписання, а залишок у 800 тисяч гривень буде виплачено у декілька етапів. Молоді добровольці, залежно завдань, можуть отримувати "зарплату" до 120 тисяч гривень, а також додаткові виплати за участь у бойових операціях. В результаті загальна сума виплат за рік контракту може досягти до 2 мільйонів гривень. Крім того, для військових передбачені вигідні умови: пільгова іпотека, безкоштовне навчання та медичне обслуговування, а також можливість виїжджати за кордон після виконання контакту.Електронний реєстр військовозобов'язанихЩе у вересні 2023 року на сайті Верховної Ради з'явився законопроект, який стосується створення електронного реєстру військовозобов'язаних. Народні депутати запропонували зібрати всю доступну особисту та службову інформацію про військовозобов’язаних і резервістів у електронних реєстрах і базах даних у єдиний е-реєстр.Тобто, передати Міністерству оборони інформацію з державних реєстрів: МВС, Податкової служби, МОЗ, Держміграційної служби та інших відомств. Відповідно до проєкту закону, в автоматичному режимі військове відомство буде отримувати інформацію та особисті дані про українців віком 18-60 років. Включно з номерами телефонів, електронною поштою, відомостями про сімейний стан, роботу військовозобов’язаних та інше.Сьогодні е-реєстр "Оберіг" працює повноцінно, а в особистому кабінеті громадяни зможуть уточнити внесені дані та подати відомості до ТЦК через "Резерв+"."Це закрита система, яка має свій захищений контур. Всі вимоги (захисту - ред.) до неї витримані. Це достатньо захищений продукт, який немає жодних натяків на можливість бути вразливим. І ми бачимо, що за півтора року повномасштабної війни немає витоку сенситивної інформації", - заявив міністр цифрової трансформації Михайло Федоров у коментарі Еспресо.У свою чергу, Мінцифри проєкт "смарт-мобілізація", про що було анонсовано під час пресконференції в Медіацентрі Україна ще у 2023 році вже працює. З його допомогою військовозобов’язані зможуть самостійно обрати бажану для мобілізації спеціальність та підрозділ. Так, у застосунку "Резерв+" вже є функція пошуку вакансій в Силах оборони. Уникнення або мінімізація корупційних схем є однією з основних завдань, які вирішує ця ініціатива. З іншого боку, новий підхід ґрунтується на максимальній прозорості та доступності інформації для кожного громадянина. Прийнявши рішення мобілізуватися, людина отримує можливість обрати таку спеціальність, яка відображає її унікальні здібності та особисті прагнення. До того ж зникає фактор невідомості, адже подавши заявку, та успішно пройшовши відбір, вона має можливість пройти навчання та здобути посаду, що відповідає саме її вибору. Такий підхід дозволяє кожній особі реалізувати свій потенціал та отримати можливість працювати в сфері, яка найбільше відповідає її уподобанням та навичкам.На початку квітня 2024 року, АрміяІnfоrm опублікувала інтерв’ю з Черногоренко, яка відповідає за напрямки цифрового розвитку, трансформацій та цифровізації. "Я вважаю, що людина має мати можливість мобілізуватися або підписати контракт саме до такого командира, якому він чи вона довіряє. Це - цільовий рекрутинг. Цивільна аналогія: коли після випуску з вишу за кращих студентів борються працедавці", - розповіла Черногоренко.Фото: соцмережіХто має право на виїзд за кордон? Заборона виїзду для військовозобов'язаних громадян України, які віком від 18 до 60 років, за певними винятками, залишилась незмінною.Це правило спрямоване на забезпечення безпеки та добробуту громадян України під час періодів, коли держава перебуває в стані війни або мобілізації, але враховує індивідуальні потреби людини.На час дії воєнного стану питання перетину кордону громадянами України регулюється постановою Кабінету Міністрів України № 57. Згідно з цим правовим актом виїжджати за територію країни можуть такі військовозобов'язані чоловіки:ті, хто з медичних причин отримали дозвіл на виїзд (за станом здоров’я)за сімейними обставинамиза професієюз метою допомоги ЗСУдержслужбовціТакож, радимо звертати увагу на інформацію, яка є на офіційному веб-порталі Державної прикордонної служби України. Працівники цієї служби діють згідно з наказами та вказівками свого безпосереднього керівництва. Це важливо враховувати, оскільки їхні дії можуть базуватися не лише на загальних правилах, але й на конкретних внутрішніх інструкціях та розпорядженнях.Щодо жінок, відповідно до закону громадянки України можуть вільно виїжджати за кордон. Проте не слід забувати, що існують винятки. Обмеження на виїзд розповсюджуються на жінок, які обіймають посади в уряді та народних депутатів.Військовий облік медикинь та чи буде мобілізація жінок?З 1 жовтня 2023 року в Україні жінки з медичною та фармацевтичною освітою стали на військовий облік. Однак у пресслужбі МОЗ пояснили, що постановка на облік у ТЦК не обов'язково передбачає їхню мобілізацію. Такий облік дає можливість побачити об’єктивні резерви медичного персоналу та дає змогу визначити наявний медичний потенціал серед жінок та їхню готовність допомагати в умовах воєнного стану. "Тому з 1 жовтня 2023 року на військовий облік мають стати всі жінки-медики та жінки-фармацевти, які з певних причин там не перебували. Постановка на військовий облік не дорівнює мобілізації. Облік необхідний лише для узагальнення даних про наявний резерв медиків у державі", - зазначили у відомстві.До того ж такі норми законодавчо закріплено ще 1992 року ч. 11 ст. 1 ЗУ "Про військовий обов’язок і військову службу". Жінки медичних професій підлягають військовому обліку, якщо вони відповідають віковим (до 60 років) та медичним (визначається ВЛК) критеріям для проходження служби.Згідно з постановою Кабміну від 30 грудня 2022 р. № 1487, жінки, які мають відповідну медичну та фармацевтичну освіту, але не перебувають на обліку у ТЦК, можуть влаштовуватись на роботу як невійськовозобов’язані ще протягом трьох років, тобто до кінця 2026 року, - як пояснила юристка Галина Токмач.Проте роботодавці зобов’язані повідомити ТЦК СП про те, що співробітниця їх організації/установи має медичну освіту, але не перебуває на військовому обліку. Якщо жінка працює не за фаховою спеціальністю та не надавала роботодавцю документ про наявну медичну освіту, то відповідно ТЦК СП ця інформація не стане доступною ніяким чином.Важливим доповненням є те, що українки, які перебувають на військовому обліку, зможуть перетинати кордон під час воєнного стану. Пресслужба МОН офіційно підтвердила інформацію: "Жінки-медики та жінки-фармацевти можуть безперешкодно виїжджати за кордон. Починаючи з 1 жовтня 2023 року жодних змін в умовах виїзду за кордон для жінок - не буде. Кожна жінка з медичною та фармацевтичною освітою може вільно перетинати державний кордон в незалежності від того, стоїть вона на військовому обліку чи ні. Наразі обмеження діють лише для деяких категорій державних службовців та посадових осіб, які обіймають певні посади". Однак, нова хвиля занепокоєння щодо мобілізації жінок почала ширитись соціальними мережами наприкінці вересня 2024 року. Тоді, на веб-порталі Верховної Ради зареєстрували проєкт №12076, який пропонує внести зміни до ЗУ "Про військовий обов'язок і військову службу". У ньому зокрема йдеться про уточнення норм щодо військового обліку жінок, які мають бажання пройти базову військову підготовку. Згідно із запропонованими змінами, перед початком служби вони, за власною згодою, будуть поставлені на військовий облік призовників. Після базової підготовки таких жінок зараховуватимуть до військового обліку військовозобов'язаних, зазначають в матеріалі ЮРЛІГА. У січні 2025 року документ набув чинності, адже його підписав Президент. Згідно з Конституцією України, всі зобов’язання, які покладені на чоловіків під час дії воєнного стану, автоматично поширюватимуться і на цих жінок. Водночас законодавство про мобілізацію не передбачає обов’язкового проходження служби жінок у ЗСУ. Представниці жіночої статі можуть долучитися до армії виключно на добровільній основі, уклавши відповідний контракт. Що означають поняття "повна мобілізація" та "посилення мобілізації" на практиціБойові дії тривають, і Україна не припиняє наступати для звільнення всіх своїх територій. Незважаючи на такі значні цифри втрат серед окупантів, з української сторони теж існує потреба у поповнені резервів. Якщо ж говорити про "повну мобілізацію", то в правовому полі України таке поняття взагалі відсутнє. Існують лише терміни – часткова і загальна мобілізація. Тож страхітливі історії про повну мобілізацію всіх чоловіків можна сприймати лише як добре продуману ІПСО.Наприкінці березня 2024 року Головнокомандувач ЗСУ Олександр Сирський повідомив у інтерв'ю Укрінформу, що завдяки оптимізації навантаження між різними частинами та підрозділами Сил оборони, а також проведенню оцінки можливостей українського війська, вдалося "значно знизити" потребу в мобілізації резервістів."За рахунок перегляду наших внутрішніх ресурсів та уточнення бойового складу ЗСУ ця цифра (500 тис. резервістів, — ред.) була суттєво зменшена. Ми очікуємо, що у нас буде достатньо людей, здатних захищати Батьківщину. Йдеться не лише про мобілізованих, а й про добровольців", - розповів Сирський.Однак, 29 жовтня секретар РНБО Олександр Литвиненко, під час промови у Верховній Раді наголосив на потребі додаткової мобілізації в Україні, пише LІGА.nеt. Відповідно до його слів, для досягнення 85% укомплектованості військових частин необхідно призвати ще 160 тисяч військовозобов'язаних. Він підкреслив, що такі дії є ключовими для зміцнення обороноздатності країни, зважаючи на поточні виклики, які постали через ситуацію на фронті.Нині точні цифри та плани щодо мобілізації не повідомляють. Водночас Сирський підкреслив, що головний шлях доукомплектування армії – це подальше проведення мобілізаційних заходів, пише РБК-Україна. Головнокомандувач також акцентував, що процес має бути прозорим, відповідати закону та не створювати шоку в суспільстві:"Водночас я наполягаю на мобілізації з обов’язковим дотриманням законності та прозорості в роботі ТЦК. Для людей мобілізація не має бути шоком. Всі наші територіальні центри комплектування повинні змінитися. Визначено завдання президентом України - верховним головнокомандувачем".Фото: gеttyіmаgеsЯкі бувають види повісток та де їх можуть вручити Сьогодні в Україні передбачено законом чотири види повісток. Однак, відповідно до доповнення статті 18−1 ЗУ про військовий обов’язок і військову службу, в період воєнного стану не відбувається призов на строкову військову службу. Оскільки новий проєкт щодо мобілізації схвалено, з моменту набуття чинності (18 травня 2024 року) всі військовозобов'язані чоловіки повинні були оновити свої дані в ТЦК, ЦНАПі або через е-кабінет протягом 60 днів.Крім того, сьогодні й досі діють норми визначені Порядком проведення військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів, закони про мобілізацію, військову підготовку та обов'язок. Відповідно до цих правил існують випадки, коли чоловікам необхідно самостійно звертатися до територіального центру комплектації без отримання повістки, зокрема, щоб оновити дані.У 2025 році чоловіки можуть отримати такі види повісток:Для уточнення облікових даних. Видаються з метою оновлення та уточнення інформації про стан здоров'я особи, склад сім'ї, місця роботи та інших важливих даних. На проходження військово-лікарської комісії (ВЛК). Ця повістка підписана начальником Територіального військового комісаріату, вимагає пройти медичний огляд. Разом з повісткою додається спеціальна картка дослідження та медичного обстеження. У цій картці буде внесено висновок ВЛК щодо придатності до військової служби, непридатності або обмеженої придатності.Мобілізаційне розпорядження. Така повістка видається військовозобов'язаному після того, як медкомісія визнала його придатним для військової служби.Повістка щодо призову на військову службу до Збройних Сил України.Тож, в повістці обов'язково повинна бути зазначена мета виклику військовозобов'язаної людини.Нові правила у процедурі вручення повісток Речниця територіального центру комплектування та соціальної підтримки Аліна Кривошея розповіла, хто має право вручати повістки: "Повістку може вручити не лише посадова особа ТЦК та СП, а й органи місцевого самоврядування, керівники підприємств, установ, організацій, у тому числі закладів освіти".А з місцем вручення даного документу трохи важче. На практиці законодавством не встановлено конкретне місце для вручення повістки, тому фактично це може відбутися в будь-якому місці, як-от у парку, на блокпості чи в іншому громадському місці, або за місцем проживання. Новий закон містить вимогу: під час мобілізації громадяни України у віці 18-60 років повинні мати при собі військово-обліковий документ і пред'являти його за вимогою представника ТЦК, поліцейського чи представника Державної прикордонної служби України у прикордонній смузі, контрольованому прикордонному районі та на пунктах пропуску через державний кордон України. Тепер процес перевірки документів буде проводитись із фото- та відеофіксацією. Крім того, при врученні повістки представники ТЦК зобов'язані за вимогою надавати свої особисті дані, зокрема ПІБ та посаду, а також пред'являти службові посвідчення для підтвердження своєї ідентифікації. У такому випадку повістка буде вважатись врученою після того, як людина особисто її отримала та поставила підпис.Важливо, що з 18 липня 2024 року повістки чоловікам можуть надсилати звичайною поштою після закінчення встановленого законом 60-денного строку на уточнення військово-облікових даних. Це передбачено постановою Кабінету Міністрів №560 від 16 травня.Відповідно до цього документу, повістку вважатимуть підтвердженою навіть у разі відмови від її отримання або відсутності людини проживання за вказаною адресою. Таке "заочне" оповіщення дозволяє вважати чоловіка повідомленим без підпису на повістці.Якщо людина не оновила дані в ТЦК, ЦНАПі або через Резерв+, тоді під час перевірки військо-облікових документів громадянин отримає повістку для оновлення даних. Цю ситуацію пояснив юрист "Столичної правової групи" Володимир Прядка на YоuТubе-каналі компанії."Перевірки військо-облікових документів у громадян на вулиці нікуди не зникнуть і будуть проходити після 16 липня. Результати цих перевірок залежатимуть від того, чи будуть у військовозобов'язаного громадянина оновлені військово-облікові дані, чи ні. У випадку, коли у військовозобов'язаних не виявиться відповідних документів, чи їхні документи будуть неактуальними або не оновленими відповідно до вимог закону про мобілізацію, тоді, такій особі, буде вручена повістка до ТЦК СП на оновлення військово-облікових даних", — розповів юрист.Хто може отримати повторну повістку та наслідки її ігнорування Повторно чоловік може отримати повістку, якщо він не з’явився в ТЦК з першого разу (після першої повістки). До того ж, відповідно до законів України, усі військовозобов’язані протягом семи днів після зміни будь-яких облікових даних мають повідомляти ТЦК. Це стосується зміни місця проживання, роботи, сімейного стану тощо. З цього виходить, що повістку можуть видати знову як для повторного проходження ВЛК (якщо минуло більше року з проходження огляду), так і для перевірки персональних даних чи обставин відстрочки.Згідно з новим законом, у разі невиконання військовозобов'язаними та резервістами своїх обов'язків, до ухилянтів може застосовуватись тимчасове обмеження за рішенням суду на право керування особистим транспортом. Тобто, у випадку невиконання військовозобов'язаним своїх обов'язків ТЦК має право звернутися до Нацполіції для адміністративного затримання та приведення військовозобов'язаного. Якщо це неможливо здійснити, ТЦК надсилає громадянину лист з вимогою щодо виконання обов'язків. У разі невиконання цієї вимоги протягом 10 днів, ТЦК може звернутися до суду з проханням про обмеження у праві керування автомобілем. Однак, і це обмеження не може бути застосоване, якщо кермування - це основне джерело заробітку людини або авто є необхідністю, оскільки в родині є людина з інвалідністю."Вимога ТЦК - це не повістка ТЦК. Зверніть увагу, що ТЦК подає щодо вас позов для обмеження в праві керування у разі невиконання вами вимоги, а не повістки. Це два різні юридичні терміни. Якщо раніше з повісткою ТЦК потрібно було якось ще морочитися, щоб вручити її особисто, то вимога вважається доправленою автоматично у разі надсилання рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу громадянина. Форма такої вимоги ТЦК ще не існує, принаймні досі її офіційно не опубліковано та не затверджено Міноборони", - розповів юрист Роман Сімутін в матеріалі ТСН.Щодо ігнорування повістки, як зазначає адвокат Ростислав Кравець, передбачена також адміністративна відповідальність – у вигляді штрафу, та кримінальна відповідальність за ігнорування вказівок щодо мобілізації – обмеження волі до трьох років, або позбавлення волі до п’яти років. Але треба мати на увазі, що кожен з таких випадків розглядають індивідуально та з використанням цілого комплексу заходів.У Верховній Раді було зареєстровано ще в грудні 2023 року проєкт закону №10379, що стосується внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення та Кримінального кодексу України. Він спрямований на посилення відповідальності за порушення військового законодавства. Хоча цей документ зазнав значної критики та юристи наголошують на доцільності впровадження такого документу, його все ж таки було підписано Президентом 17 травня 2024 року.Відповідно до закону, штрафи для людей, які ухиляються від мобілізації, такі: за недотримання правил військового обліку накладається штраф у розмірі від 3 400 до 5 100 гривень. За порушення повторно або в особливий період сума зростає до 17 000-25 500 гривень. Крім того, передбачена відповідальність за порушення законодавства, що стосуються оборони та мобілізації.Однак у березні 2025 року парламент ухвалив законопроєкт, що передбачає знижку на штраф від ТЦК для військовозобов’язаних, які сплатять їх добровільно. Відповідно до документу №12093, якщо військовозобов’язаний, якого оштрафували, впродовж 10 днів звернеться до відповідних органів та внесе платіж, сума штрафу буде зменшена вдвічі, тобто буде надана знижка у розмірі 50%. Це означає, що замість 17 000 гривень, а саме така сума мінімального штрафу, громадянину доведеться сплатити лише 8500 гривень.Крім зниженої суми штрафу, даний законопроєкт також передбачає скасування адміністративних проваджень щодо порушень військового обліку для громадян, які самостійно приймуть рішення щодо вступу до лав Збройних сил. Нині документ вже підписано Володимиром Зеленським. У Мінюсті розповіли, що за несплату штрафів щодо порушення правил мобілізації, можливе блокування рахунків, а далі навіть вилучення коштів, рухомого та нерухомого майна, пише Суспільне. Штраф слід сплатити протягом 15 днів після отримання постанови (ст. 307 КУпАП). Якщо ж цього не зробити, справа передається виконавчій службі (ст. 308 КУпАП), яка може заморозити банківські рахунки, нарахувати подвійну суму штрафу та додаткові витрати, передбачені урядом. У першу чергу стягнення проводиться з коштів у гривні чи валюті. За їх відсутності – із майна, яке не підпадає під арештний захист.Хто не підлягає мобілізації через відстрочку Оновлений закон має низку норм, які стосуються відстрочки від призову під час мобілізації. Тому, коли 18 травня документ набув чинності, саме таким категоріям осіб тепер надається відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації:люди, які заброньовані державними органами, підприємствами, установами тощо;люди з інвалідністю (наприклад, якщо у людини 2 група інвалідності, мобілізація такої особи можлива лише за власним бажанням);люди, які тимчасово непридатні за рішенням ВЛК (на період 6-12 місяців, потім потрібно пройти переогляд);люди, які мають трьох і більше неповнолітніх дітей на утриманні (тобто, мобілізація багатодітних батьків не буде проводитись). Винятком є ті, у кого є заборгованість з оплати елементів, якщо загальний розмір заборгованості перевищує суму платежів за 3 місяці;жінки та чоловіки, які мають на утриманні неповнолітню дитину або дітей, у випадку, якщо другий з батьків цієї дитини помер, був позбавлений батьківських прав, визнаний зниклим безвісти або оголошений померлим;люди, які виховують неповнолітню тяжкохвору дитину або дитину з інвалідністю;люди, на утриманні яких повнолітня дитина з інвалідністю І-ІІ групи;усиновлювачі, на утриманні яких перебувають діти до 18 років, які на момент усиновлення були дітьми-сиротами або дітьми, які позбавлені батьківського піклування;ті, хто займаються постійним доглядом за хворою дружиною/чоловіком, дитиною, а також своїми батьками або батьками чоловіка чи дружини (згідно певних умов), які за висновком спеціальних медичних комісій потребують неперервного догляду;опікуни людини, яка визнана судом недієздатною;люди, що мають чоловіка або дружину, яким встановлена інвалідність І-ІІ групи;люди, що мають чоловіка або дружину, яким встановлена інвалідність ІІІ групи внаслідок важких захворювань, втрати кінцівок та органів або за наявності у людини, яка має інвалідність ІІІ групи важкої хвороби, психічного розладу, паралітичних синдромів та інше;люди, в яких один із своїх батьків або батьків чоловіка (дружини) має інвалідність І-ІІ групи та згідно з законом зобов’язані їх утримувати, за умови, що немає інших людей, які не входять до числа військовозобов’язаних (виключенням є люди, які самі мають інвалідність, потребують постійного догляду або знаходяться у в'язниці). У випадку відсутності невійськовозобов'язаних людей, які могли б здійснювати догляд за людиною з інвалідністю І-ІІ групи, такий догляд може здійснювати лише один військовозобов'язаний, якого має обрати людина з інвалідністю.члени родини з числа другого ступеню споріднення (не більше одного) людини з інвалідністю І-ІІ групи, які займаються постійним доглядом за нею, за умови відсутності людей з числа родини першого ступеня споріднення або, якщо люди першого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду згідно з рішенням спеціальної медичної комісії. Якщо відсутні члени родини першого та другого ступеня споріднення, ця норма застосовується до членів родини третього ступеня споріднення людини з інвалідністю.якщо жінка з чоловіком є військовослужбовцями та мають неповнолітню дитину, один з них може отримати відстрочку та право на звільнення від військової служби (чи то чоловік, чи то жінка);керівники міністерств та їх заступники, керівники державних органів та органів державного управління, чиї повноваження охоплюють всю країну;нардепи України, депутати Верховної Ради АР Крим, уповноважений ВРУ з прав людини;голова та члени Рахункової палати;судді, члени Вищої ради правосуддя та Вищої кваліфікаційної комісії суддів України тощо;працівники різноманітних органів військового управління, військових частин та оборонних організацій, такі як Міноборони, ЗСУ, СБУ, Державна спеціальна служба транспорту, Державна служба спеціального зв’язку та захисту інформації України, Служба зовнішньої розвідки України, Нацгвардія, Державна прикордонна служба України, Управління державної охорони України, апарат МВС та установи експертної служби МВС;службовці, які займають дипломатичні посади, Міністерства закордонних справ України та люди, які мають ранг Надзвичайний та Повноважний Посол;держслужбовці, які оцінюють та готують проекти нормативно-правових актів, проводять їх експертизу. Також це стосується спеціалістів з кібербезпеки, кіберзахисту та інформаційних технологій, які відповідають за розроблення програмного забезпечення, адміністрування баз даних та інші дії, які забезпечують діяльність президента України, ВРУ та КМУ;інші військовозобов’язані або деякі категорії людей у випадках, що передбачені законом.Відстрочку від призову на особливий період під час мобілізації мають:студенти денної або дуальної форми, які здобувають професійну або професійно-технічну, фахову передвищу та вищу освіту. За умови, що цей рівень освіти є вищим за попередньо здобутий. Це стосується також докторантів та тих, хто проходить інтернатуру.наукові працівники установ вищої або передвищої освіти й наукових організацій, які мають науковий ступінь. Також педагогічні працівники в закладах фахової передвищої, професійної, професійно-технічної та загальної середньої освіти, за умови їхньої роботи у відповідних закладах або організаціях не менше ніж на 0,75 ставки;люди, які втратили (смерть або зникли безвісти) близьких родичів (чоловік, дружина, син, донька, батько, мати, рідний або повнорідний брат чи сестра) під час їхньої участі у Антитерористичній операції, збройної агресії РФ у Донецькій та Луганській областях, забезпечені оборони та стримуванні збройної агресії проти України під час воєнного стану (військовослужбовці, люди, які мали відношення до забезпечення безпеки та оборони України та інші).члени родини (чоловік, дружина, син, донька, батько, мати, рідний або повнорідний брат чи сестра) людей, яким було присвоєно звання Герой України посмертно, за мужність, яка була виявлена у період Революції Гідності.Крім того, наприкінці серпня 2024 року парламент ухвалив законопроєкт №11391, що надає відстрочку від військової служби тим, чиї неповнорідні родичі, зокрема, брат чи сестра, загинули або зникли безвісти під час участі у бойових діях з РФ. Раніше ця норма стосувалась лише рідних та повнорідних братів/сестер. Наразі документ вже підписав президент.Не можна також призвати військових, які служили під час воєнного стану та були звільнені в запас через звільнення з полону. До того ж призову під час мобілізації не підлягають військовозобов’язані чоловіки, які пройшли базову загальновійськову підготовку, але не досягли 25-річного віку. Ці дві категорії військовозобов'язаних можуть проходити військову службу за власним бажанням.Проте, Міністерство освіти планує внести зміни до законодавства, які можуть скасувати відстрочку від мобілізації для студентів віком від 25 років. Про це розповів заступник міністра освіти Михайло Винницький у коментарі Новини.LІVЕ. За його словами, зміни можуть торкнутись тих, хто здобуває другу або третю освіту у профтехучилищах."У нас є феномен дуже цікавий. Особа, якій 35-40 років і вона отримувала різні дипломи про вищу освіту, професійну освіту у часи, коли не було загального реєстру дипломів… В нас єдина державна електронна база з'явилася приблизно 10 років тому. Ну і, відповідно, хто вчився раніше, дуже часто може сказати: "А я загубив свій диплом". І раптом він вступає в професійно-технічну освіту без іспитів, бо там не треба НМТ", - зазначив Винницький.Уряд пропонує також дозволити педагогам певних напрямків отримувати відстрочку від мобілізації. Право на це матимуть ті працівники державних і комунальних закладів позашкільної освіти, які станом на 1 січня 2025 року були офіційно працевлаштовані за основним місцем роботи та мали навантаження щонайменше 0,75 ставки. Йдеться про викладачів, що працюють у сферах еколого-натуралістичних, науково-технічних, дослідницько-експериментальних напрямів та військово-патріотичного виховання.Наразі законопроєкт із пропозиціями змін до статті 23 ЗУ "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" перебуває на розгляді профільного комітету.Бронювання працівниківБронювання військовозобов'язаних працівників надає ключовим співробітникам підприємств, компаній, установ та організацій тимчасову відстрочку від мобілізації на термін до шести місяців. Ці працівники є критично важливими для забезпечення стабільної роботи їхніх установ. Про це пише ЛІГА:ЗАКОН.  Наприкінці січня 2023 року Кабмін прийняв порядок №76, що стосується реалізації положень Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію". Тоді було оновлено попередню процедуру бронювання військовозобов'язаних. Однак, згодом уряд ще вдосконалив процедуру бронювання військовозобов'язаних під час мобілізації та воєнного стану постановою "Про внесення змін до Порядку бронювання військовозобов'язаних під час дії воєнного стану" № 400, яка стала чинною 2 травня.Відповідно до тексту Порядку, бронюванню підлягають керівники, заступники, а також 50 % від кількості військовозобов'язаних працівників (за певними винятками), що працюють:на підприємствах з мобілізаційними завданнями, якщо це необхідно для їх виконання;на підприємствах, що забезпечують виробництво товарів і послуг для Збройних Сил України та інших військових формувань;на критично важливих для економіки та життєдіяльності населення підприємствах.Ця процедура мала б забезпечувати стабільне функціонування ключових установ в особливий період. Однак, впродовж осені 2024 Кабмін знову переглянув правила бронювання працівників і критерії для визначення підприємств критично важливими. Постанова № 1332 затверджує оновлений порядок бронювання військовозобов'язаних, наприклад, щодо розбронювання, але й впроваджує додаткові обов’язкові вимоги для установ та підприємств. Ігнорування цих змін може унеможливити бронювання працівників, зазначають в Економічній правді. Чинності постанова набрала вже з початку грудня.Якщо заробітна плата співробітника не перевищує 20 000 грн на місяць (або 2,5 мінімальних зарплат на сьогодні), таку людину не можна бронювати навіть у разі роботи на критично важливих підприємствах. Це змушує компанії забезпечувати прозорість виплат і переглядати рівень зарплат відповідно до нових норм. Тобто, фактично економічне бронювання, яке викликало значний резонанс у суспільстві та серед військових, було частково інтегровано до звичайного бронювання.Раніше радник голови Офісу президента Михайло Подоляк розповів в інтерв'ю Новини.LІVЕ, що економічне бронювання сприятиме збільшенню фінансування Збройних Сил України."Ще раз нагадаю, що на одного військового припадає п'ять платників податків. Детінізація української економіки в ідеальному вигляді не відбулася, відтак гроші треба шукати. На сьогодні теж є певне бронювання, виходячи із забезпечення критичної інфраструктури. Те ж саме буде стосуватися економічного бронювання, тільки за прозорими процедурами. Ми додатково бронюємо певну кількість людей і додатково за них платимо. Не розумію, звідки тут про нерівність", - розповів Подоляк. Однак, звісно є чимало противників такого законопроєкту, які вважають, що "економічне бронювання" можна розглядати як спосіб відкупитися від обов'язку захищати країну.Військовий адвокат та юрист Центру підтримки ветеранів Роман Лихачов у матеріалі для NV зазначив, що нові правила бронювання передбачають автоматичне скасування відстрочки за кількох обставин. Серед них: завершення терміну дії відстрочки, припинення підприємством діяльності/виконання робіт, пов’язаних із забезпеченням армії, позбавлення компанії статусу критично важливої чи ліквідація установи, звільнення працівника чи навіть тимчасове припинення трудових відносин.Крім того, як зауважив Лихачов, органи, які присвоюють підприємствам статус критично важливих, мають право здійснювати перевірки у будь-який момент щодо відповідності критеріям "критичності". У разі втрати цього статусу співробітники автоматично позбавляються відстрочки та підлягають мобілізації.

Фронт сьогодні тримається на межі можливого. І поки армія веде важкі бої, однією з наголовніших проблем стає не відсутність мотивації чи техніки, а - боєприпасів. Наша артилерія часто мовчить не з тактичних міркувань, а через нестачу снарядів. Дрони летять з мінімальним зарядом. Міномети працюють обмежено, а складні рішення на рівні командування дедалі частіше залежать не від тактики, а від залишків на складах. Чому? Як сталось, що попри проривні рішення в оборонній сфері, ми не можемо забезпечити себе критичними боєприпасами і які системні зміни в оборонній сфері потрібні? Почнемо з артилерії. Про снаряди, міни та короткострільну "Богдану" Часто відзначається той факт, що понад 80 відсотків ворожих цілей на полі бою знищують наші безпілотники. Справді, 89 тисяч цілей за травень - це вражає. Проте артилерія все одно залишається незамінною на війні. І втрати ворога були б куди відчутнішими, якби Міноборони та Мінстратегпром системно працювали над усуненням проблем, які, на жаль, суттєво обмежують потенціал наших бойових частин. Ми часто чуємо від обох відомств про значне нарощування вітчизняних спроможностей виробництва боєприпасів, про постачання та закупівлі від наших партнерів, але тим часом в самих бригадах ситуація погіршується і погіршується. У тисячі разів менше - це означає, що середня добова поставка для угруповання військ - одиниці. Навіть не десятки снарядів, а саме одиниці касетних снарядів... Візьмемо снаряди 155-го калібру. Якщо проаналізувати щомісячне постачання цих снарядів нашим військам, з січня по травень - обсяги зменшились утричі. Снаряди, які особливо потрібні для стримування просування ворога та для його максимальних втрат - це снаряди дистанційного мінування та кластерні. Їхня передача в частини з початку року зменшилися відповідно у чотирнадцять та у тисячі (!) разів. У тисячі разів менше - це означає, що середня добова поставка для угруповання військ - одиниці. Навіть не десятки снарядів, а саме одиниці касетних снарядів, що показали себе найефективнішою зброєю для боротьби з піхотою чи мотоциклетними штурмами ворога. Майже всі артпідрозділи, які застосовують артилерію під боєприпаси 155 калібру, заявляють також про брак праймерів до снарядів. Нагадаю, праймер - це капсуль-запалювач, який забезпечує спрацювання порохового заряду для пострілу. Дрібниця. Але без нього кількість снарядів не має значення, бо стрільбу вести неможливо. Дивно, що ця проблема залишається поза увагою Міноборони та Мінстратегпрому, хоча це різко обмежує потенціал нашої артилерії. Бойові частини отримують постріли з неякісними порохами, але з такими зарядами та з такими порохами та ж наша "Богдана" втрачає усі свої переваги за дальністю Ще одна постійна проблема останнього часу - низька якість порохів у пострілах, що закуповується до наших САУ. І це не поставки від європейських виробників, перевести стрілки немає на кого. Бойові частини отримують постріли з неякісними порохами, але з такими зарядами та з такими порохами та ж наша "Богдана" втрачає усі свої переваги за дальністю. Ми не можемо апелювати тут до партнерів, обурюватись неповороткістю європейської бюрократії, питати треба з самих себе: контроль якості порохових зарядів, які ми закуповуємо - це, зокрема, до Агенції оборонних закупівель. Також військові повідомляють про тотальний дефіцит артбоєприпасів 105-мм калібру. Падіння в обсягах постачань за пʼять місяців - майже вп'ятеро. Є проблема і з боєприпасами до мінометів. Начебто падіння в обсягах поставок 120-мм мін немає. Навіть не буду сьогодні говорити про якість, скажу лише про те, що критично не вистачає порохових зарядів до 120 мм мін, які мають забезпечити вогонь на максимальну дальність у 6-8 км. А на малих відстанях розрахунки мінометів перетворюються на смертників. Хто за це відповість? Маємо значне падіння в поставках: за окремими категоріями боєприпасів потреби не задоволені у співвідношенні від 40 до 100%. Як утримувати з таким забезпеченням наші позиції на передовій? Відповідно до заявлених армійськими частинами потреб, суттєво бракує також мінометних пострілів калібру 82 та 60 мм. Не вистачає ручних гранат наступальної та оборонної дії, пострілів ВОГ-17 - це те, що потрібно піхоті. Маємо значне падіння в поставках: за окремими категоріями боєприпасів потреби не задоволені у співвідношенні від 40 до 100 (!) відсотків. Як утримувати з таким забезпеченням наші позиції на передовій? Як і чим має воювати наш піхотинець? Про дрони для розвідки та "незрячий" Мінстратегпром Наступне. Снаряди та міни необхідні критично. Але без розвідки та точного коригування вогню навіть забезпечення боєкомплектом "під саму зав'язку" не дасть потрібного ефекту. Артдивізіону на місяць для розвідки та коригування вогню потрібно десь 15 нічних та до 35 денних "мавіків" та "аутелів". Вони втрачаються, потребують заміни - це витратний матеріал, як і антени для збільшення дальності управління дронами. Без цього артилерія стає сліпою. І артилерія наша, на жаль, все більше сліпне. Ворог випередив нас у створенні дронів на оптоволокні, і сьогодні масштабує виробництво саме на державному рівні Окрім розвідувальних дронів, військові говорять про брак дронів на оптоволокні та навіть звичайних дронів на радіокеруванні. Ворог випередив нас у створенні дронів на оптоволокні, і сьогодні масштабує виробництво саме на державному рівні. Прикладом є масштабування виробництва Шахедів/Гераней-2, за яким ми просто не встигаємо. Дрони на радіокеруванні, які постачаються, військові вимушені доопрацювати на місці, бо вони технічно не відповідають вимогам сучасного поля бою. Все це забирає час та сили від виконання бойових задач. Відтак, дає переваги ворогу. Чи про все це відомо Міноборони, Мінстратегпрому та команді з 5-6 ефективних менеджерів, які керують цими відомствами в ручному режимі? Добре відомо. Однак нічого не змінюється. Практика закупівель в Міноборони, попри активну критику з різних боків, продовжує зберігати системні вади. Можна й далі прикриватись позицією, що під час війни маємо обмежувати поширення критичної інформації. Але парламентський контроль - це один з ключових демократичних способів домогтися змін для змін. Тож як народний депутат я буду говорити про те, чого воліють "не бачити" керманичі від влади, та наполягати на вирішенні проблем. Перш ніж перейти до пропозицій, подивимось, де саме і чому дають збій механізми закупівля боєприпасів на прикладі постачання 155-мм снарядів. Про 155-мм снаряди та душу закупівельника З 2024 року Україна докладає зусиль, щоб запустити виробництво 155-мм снарядів в країні. Це вкрай необхідно, оскільки Міноборони не може задовольнити потреби ЗСУ у 155-мм снарядах, поставки зі США залишаються під питанням, а можливості європейських партнерів - обмежені. Міноборони намагається законтрактувати максимум снарядів, але поки що цього максимуму критично не вистачає. Тож з цього року Україна все більше надій покладає саме на власні спроможності з їх виробництва. ...Виробники заявили про готовність виготовити 100 тисяч снарядів уже у 2025-му році та 300 тисяч - у 2026-му. Але так і не почали масового виробництва Компанія "Українська бронетехніка" в партнерстві з чеською Сzесhоslоvаk Grоuр взялась реалізувати масштабний проєкт із випуску кількох калібрів боєприпасів НАТО, серед них - 155-мм снаряди. Зокрема, виробники заявили про готовність виготовити 100 тисяч снарядів уже у 2025-му році та 300 тисяч - у 2026-му. Але так і не почали масового виробництва. І не тому, що компанія взяла на себе нереальні зобов'язання. Держава законтрактувала лише ту частину проєкту, яка стосується імпорту з Чехії, а на власне українське виробництво коштів не виділила. Чому? По-перше, як пояснив директор "Укрбронетехніки" Владислав Бельбас, ті самі заплановані до випуску 100 тисяч снарядів у 2025-му році прив'язані до постачання порохів, але держава не змогла вирішити проблему завчасного контрактування значних обсягів порохів. По-друге, і це навіть важливіше, та ж держава сама вказує на двері вітчизняному виробникові, коли їй доводиться обирати між ним та зарубіжною фірмою. Причина - регуляторна політика. Система закупівель не дає жодного інструменту для преференцій вітчизняному виробнику, а в гіршому випадку - може ще й покарати за це держслужбовця, який укладе контракт. Як пояснив, зокрема, в українських медіа директор Агенції оборонних закупівель Арсен Жумаділов, якщо український виробник запропонує конкретний виріб по 1000 євро за одиницю, а імпортер виявиться готовим продати той самий боєприпас за 950 євро, агентство буде змушене законтрактувати імпорт, навіть якщо локальний виробник принесе податки в бюджет. Тобто, ключовим критерієм вибору постачальника з боку АОЗ залишається саме запропонована ціна. Навіть якщо компанія, котра пропонує нижчу ціну, є іноземною фірмою-посередником з сумнівним власником та історією - їй відмовлять хіба що в авансі, запропонувавши умови післяплати. Але закон, наголосив очільник агентства, не дає ніяких підстав, які б дозволили взагалі відкинути пропозицію іноземців та обрати замість неї більш надійного вітчизняного виробника за трохи вищою ціною. Якщо ж агентство піде на цей крок, антикорупційні органи помножать різницю на кількість боєприпасів, вирахують збитки для бюджету та прийдуть по душу керівника. А душу, зрозуміло, ніхто закладати не хоче. Тож до кінця року не очікується випуску українських боєприпасів за цим кейсом. Що заважає владі ...В 2024 році була провалена мінна програма, після чого ніхто не поніс відповідальності. Тепер схожа ситуація повторюється з постачанням 155-мм снарядів Отже, в 2024 році була провалена мінна програма, після чого ніхто не поніс відповідальності. Тепер схожа ситуація повторюється з постачанням 155-мм снарядів. Від влади маємо пояснення - недосконале законодавство, неефективна регуляторна політика. Але що заважає владі змінювати це законодавство, і вдосконалювати цю політику? Хіба менеджери, яких ви уповноважили на закупівлі у найвідповідальнішій під час війни сфері, перебувають по різний бік барикад з монобільшістю? Вносьте в парламент осмислені пропозиції для того, щоб замовник міг закупити снаряди в українського виробника, а не закордонного. Як представник парламентської опозиції гарантую, що пропозиції, які реально працюють на оборону країни, будуть підтримані. Врегулюйте, даруйте за каламбур, регуляторну політику - уряд теж ваш. Інша справа - робіть це професійно, а не в звичному стилі. Приміром, у грудні 2024 року уряд ухвалив постанову №1275, якою взявся врегулювати закупівлю безпілотників та засобів РЕБ. Але врегулював так, що нові вимоги не спростили, а ускладнили процес. Аналогічно в грудні минулого року з'явилась обнадійлива постанова №1504 "Зброя перемоги", ідея якої - сформувати список зразків озброєння з високим відсотком локалізації в Україні. Але на практиці за останні півроку не було укладено жодного контракту за цією постановою. І знову ми чуємо пояснення від виконавців, Агентства оборонних закупівель, що постанова не пропонує органам закупівлі чітку інструкцію, яким саме чином надати перевагу українському виробнику. Відповідно, державні закупівельники просто не беруть на себе ризики і працюють за звичними правилами. То напишіть цю інструкцію! Що заважає? Чому можна вкласти кошти та натхнення у створення дороговартісної SММ-команди, в кінематографічний монтаж та спецефекти для виїздів очільників Офісу Президента в бойові частини, що аж ніяк безпосередньо не впливає на обороноздатність, і не можна з таким же натхненням написати детальну інструкцію, від якої залежить боєздатність наших частин на фронті? Втім, є ще одне важливе пояснення, чому влада не помічає проблеми. Промисловому менеджменту оборонної сфери за такої системи можна успішно продовжувати практику надання контрактів фірмам, які в той чи інший спосіб контролюються самою владою, та ігнорувати підприємств, які не вдалось взяти під контроль. Найяскравіший приклад - та ж "Українська бронетехніка", яку цей прискіпливий менеджмент впритул "не бачить". І є інше підприємство (не називаю його, оскільки воно не фігурує в публічній площині), якому минулого року після проваленого контракту (його не було виконано навіть на 50%) та випуску неякісних мін, у березні вже цього року було замовлено великий обсяг тих самих120-мм мінометних мін. Хіба це не про ті самі "две большые разницы", які застосовує влада до "своїх" та "несвоїх"? Що робити та як діяти Поставки армії тисяч бракованих виробів, що не вибухають та не долітають до противника, штучні перешкоди для українських виробників з тими ж 155-мм снарядами та дефіцит боєприпасів, що лише загострюється на фронті - це набагато складніша та глибша проблема, ніж просто виробничі похибки. Вона радше свідчить про суттєві прорахунки у побудові управлінської конструкції в українському оборонно-промисловому комплексі, і наслідки цих прорахунків можуть бути катастрофічними. Як це змінити? Спираючись на висновки експертів Консорціуму оборонної інформації, висловлю думку, що насамперед, йдеться про те, щоб зменшити концентрацію повноважень та покращити систему управління. Для цього варто унеможливити керівництво однією особою Агентством оборонних закупівель та Державним оператором тилу, а для посилення нагляду над кожною структурою запровадити щомісячну підзвітність профільному парламентському комітету. Передбачити залучення до нагляду профільних експертів (які мають офіційно отримати доступ до державної таємниці відповідного рівня). Це, приміром, успішно практикується у Швеції. Можна, безумовно, "забанити" цю ідею, пославшись на те, що в цій країні немає війни, але натомість я б уважніше вивчив цей механізм. ...Проблемою є надмірна концентрація замовлень на постачання боєприпасів одному виробнику або постачальнику Іншою проблемою є надмірна концентрація замовлень на постачання боєприпасів одному виробнику або постачальнику. Наявність декількох гравців на ринку в усіх ситуаціях, де їх справді може бути не один, дозволила б одночасно розвивати наші оборонні спроможності та мінімізувати ризики щодо поставок та якості боєприпасів. Далі. Зрозуміло, важлива не лише конкурентність, тобто, зі скількома підприємствами є варіант укладення контракту, а й як саме ці контракти укладаються - напряму чи через посередника. Сьогоднішня українська практика - це про відсутність укладання прямих контрактів підприємств із замовником, зокрема з Міноборони. Ці контракти суттєво б зменшили можливості помилок та підвищили відповідальність підприємств-виконавців. Але той самий менеджмент, де вирішальну роль відіграють управлінці без формальних повноважень (а, отже, і без будь-якої відповідальності), як от "радник зі стратегічних питань Президента" Олександр Камишін, м'яко кажучи, не сприяє укладанню таких контрактів. Причиною фактичної заборони підприємствам укладати прямі контракти є, зокрема, намагання виправдати існування штучної та шкідливої надбудови - АТ "Укроборонпром", - яка не тільки паразитує, але й програмує помилки розробок і виробництв. Скажімо, за оцінками фахівців того ж Консорціуму оборонної інформації, тільки держпідприємство "Шосткинський завод "Зірка" могло б укласти прямі контракти та самостійно організувати кооперацію для випуску цілої низки номенклатури продукції, зокрема, повного циклу виробництва мін. Підприємство самостійно береться налагодити кооперацію щодо відсутніх елементів, наприклад, виробництва підривачів. Але результат ми знаємо: цих контрактів не укладено. Ще одне принципове питання - контроль за процедурою та якістю закупівель. У листопаді 2024 року Міноборони передало 23 млрд грн Державній прикордонній службі для закупівлі зброї у польської компанії-посередника Lесhmаr - зі 100-відсотковим авансом, що суперечить усім нормам і практикам закупівель зброї. Більше того, у лютому 2025 року тій же фірмі було передано ще 78 млрд. Такі випадки потребують ретельного нагляду й контролю, зокрема має бути детальний звіт щодо витрат означених коштів. Як член парламенту може запевнити, що ми готові не лише з розумним виглядом вказувати на помилки, а взяти на себе частину роботи. Чому б, приміром, для посилення контролю, не повернутися до практики тимчасових слідчих комісій і тимчасових спеціальних комісій Верховної Ради України? Щодо контролю за якістю. Значною помилкою керівництва військового відомства фахівці вважають відсутність ротацій представників військової прийомки. Відтак, ця категорія спеціалістів де-факто вростає "в систему", зміцнюється контактами та чудово домовляється з тими, хто готовий ділитися тіньовим доходом. Відповідно, цілком логічно буде впровадити ротацію "військової прийомки", приміром, через кожні 12 місяців. Нарешті, дозволю собі ще раз послатись на пропозиції Консорціуму оборонної інформації. Експерти консорціуму пропонують і кілька інших кроків. Це введення конкурентних тендерів на продукцію, що має багато аналогів, як то FРV-дрони, вітчизняні аналоги "мавіків" або дрони на оптоволокні. Це перехід Міністерства оборони на трирічні контракти з підрядниками. Такий перехід дозволить компаніям, що підтвердили якість поставок озброєнь та боєприпасів, планувати свою роботу хоча б на певну перспективу та розширювати виробничі потужності. Це критично важливо, зокрема для виробництва мін та артилерійських боєприпасів. Нині, на жаль, з 21 трирічного контракту працює лише один. У взаєминах з компаніями, що не є виробниками зброї, однозначно слід відмовитись від 100-відсоткових авансів У взаєминах з компаніями, що не є виробниками зброї, однозначно слід відмовитись від 100-відсоткових авансів. Серед іншого, частину закупівель необхідно передати до новостворених корпусів та спростити процедуру цих закупівель. Необхідно збільшити роль командирів рот, батальйонів, бригад у цьому процесі, що автоматично зменшить рівень "ручного режиму" у закупівлях. Нарешті про відповідальність. На жаль, численні зловживання у сфері оборонних закупівель попри значний резонанс у суспільстві, залишилися без покарань. Найбільше таких зловживань у компаній-спецекспортерів, але жодне розслідування не потягнуло за собою наслідків. А безкарність породжує ще більшу безкарність. Наприклад, якщо немає результатів розслідування контрактів, зірваних "Спецтехноекспортом", можна чекати нових, ще масштабніших зловживань. І що тоді відповісти військовим, які отримали міни, котрі не вибухають, і не отримали снарядів потрібного калібру?

The Mission of «Sprava Hromad»is the support of our army. The key to victory at the front is the support of the army in the rear! Now again, as in 2014, the army needs our unity in matters of aid!Starting with basic things like clothing, and ending with high-precision equipment, such as optical-radio-electronic surveillance complexes, our community buys and supplies the troops with everything they need, which forms a new, more advanced army! In this process, we, Public Affairs, take over all the routine processes from "understanding what the military needs to beat the enemy" and ending with handing him the keys to the dream equipment! However, we can overcome this path only under one condition: only together with you!

Останніми днями інформаційний простір збурили повідомлення з Сумщини про недобудовані фортифікації, які не лише не стримали наступ ворога,  а й потенційно можуть допомогти окупантам міцніше вгризтись у нашу землю. Що відбувається загалом зі спорудженням українських фортифікацій на цьому етапі війни? Чому ми навчились за ці роки, чого так і не досягли та що потрібно, щоб досягти значно більшого – зупинити наступ ворога? Аналізуємо ці аспекти. Говорити про них, зрозуміло, менш цікаво, аніж про дрони зі штучним інтелектом чи лазерну зброю. Однак важливість цієї сфери важко переоцінити.конфігурація оборонних споруд на Сумщині, фото: DеерStаtеДе ми спрацювали та де не спрацювалиУ нашій пам’яті про Битву за Київ весною 2022 року залишиться зокрема той момент, як Змієві вали часів Київської Русі допомогли стримати навалу російських окупантів і таким чином непрямо захистити столицю нашої країни.З того моменту питання будівництва новітніх, а головне ефективних "Змієвих валів" постійно стоїть гостро. І всім зрозуміло, що воно на порядок загострилось на тлі спроб підрозділів армії РФ зайти на територію Дніпровщини та розвинути той успіх, який вони отримали під час боїв на прикордонні Сумщини.Тут ми як країна та суспільство отримали момент організаційної неефективності: ресурси на фортифікації були витрачені, але це не принесло бажаного ефекту. Насамперед для підрозділів наших військових, які безпосередньо обороняють ці напрямки. Не кажучи вже про стратегічний результат в масштабах усієї воюючої України.Але далі треба зафіксувати, що ми маємо не тільки приклади неефективності фортифікацій на Сумщині та Дніпропетровщині. За оцінками західних ОSІNТ-аналітиків, на Донбасі для ЗСУ будуються укріплення в достатньо ефективній конфігурації, яка ускладнює ворогу застосування піхоти та ударних безпілотників. Особливого секрету в цьому насправді нема: будівництво фортифікацій набуло такого масштабу, що його можна оцінювати буквально за знімками з космічних супутників.Типова схема побудови укріплень ЗСУ на Донбасі станом на кінець травня 2025 року, схема від ОSІNТ-аналітика РlаyFrа, фото: DеерStаtНа думку багатьох експертів, спорудження ефективних фортифікацій можна суттєво покращити тим, що передати військовим напряму необхідні техніку, людей та інші ресурси. А це підводить нас до необхідності посилення складової інженерних військ ЗСУ. Особливо коли ми говоримо про перехід на корпусну систему організації.Як сьогодні організовані інженерні підрозділи Збройних СилЗа публічними даними, наразі до складу Сил підтримки Збройних Сил України входять:дві інженерні бригади (47-ма та 48-ма) та  одна інженерно-штурмова бригада (новостворена 49-та), дві бригади підтримки (70-та та 808-ма) та два полки підтримки (12-й та 16-й); інженерно-позиційний полк (23-й);три окремі інженерно-саперні батальйони (1-ий, 2-й та 3-й відповідно), 534-й окремий інженерно-саперний батальйон (зі складу 128-ї ОГШБр) та 15-та окрема понтонна рота;143-й об’єднаний навчальний центр “Поділля” та 507-й окремий навчальний ремонтно-відновлювальний батальйон.Ці частини зосереджені на таких завданнях:інженерне обладнання місцевості, спорудження фортифікаційних споруд та постановка мінних загороджень;подолання укріплень та мінних полів ворога, розмінування місцевості.налагодження переправ та облаштування переходів через перешкоди.Чи усвідомлює наше вище військове керівництво важливість проблеми та необхідність більших зусиль? Це очевидно. Дві згадані вище бригади підтримки (70-та та 808-ма) були сформовані на базі існуючих полків підтримки (70-го та 808-го відповідно), і це сумарно з фактом створення 49-ї інженерної штурмової бригади наочно показує масштаб зусиль, який уже був докладений для зміцнення інженерної складової ЗСУ.Робота 23-го інженерно-позиційного полку ЗСУ по установці лінії "зубів дракона"Для прикладу варто згадати дії згаданої вище 49-ї інженерної штурмової бригади та формат її використання під час Курської операції. Величезне захоплення та пошану викликали дії українських штурмових бригад у цій операції. Але цього прориву не було б, якби не інженери, які допомагали йти в бій там, де територію ворога було захищено. Зокрема, як свідчать публічно доступні дані, підрозділи "сорок дев’ятки" активно використовувались для пророблення проходів у мінних полях та загородженнях із “зубів драконів”, для облаштування переходів через перешкоди та протитанкові рови.Як здійснювався цей прорив? Відомо, що 49-та інженерно-штурмова бригада використовувала інженерні машини Wіsеnt 1 МС та броньовані мостоукладачі Віbеr, а також системи дистанційного розмінування (УР-77 та М58 МІСLІС). І найменування «інженерно-штурмова» в цьому випадку означає, що бригада забезпечувала інженерну підтримку саме при активних штурмових діях.Тепер про те, що засвідчила Курська операція. Якщо зробити поправку на те, що до складу тактичної групи “Суджа”, задіяної на піку операції на території Курщини, входили шість бригад (чотири ОМБр, одна ОДШБр та окрема бригада ТрО), то оптимальним для ефективної інженерної підтримки в масштабах ЗСУ виглядає співвідношення одна інженерна (інженерно-штурмова) бригада на шість бойових бригад. І на цьому тлі наявна кількість підрозділів інженерного забезпечення в Збройних Силах сьогодні - загалом п’ять бригад та три полки - виглядає очевидно недостатньою та потребує кількісного розширення.Тут також варто пригадати історичні дані про те, що на початок 1992 року ЗСУ мали у своєму складі 7 інженерних бригад та 10 інженерних полків, 9 корпусних та 22 дивізійні окремі інженерно-саперні батальйони. Їхня загальна штатна чисельність складала 32 тисячі військовослужбовців, або ж 3,3% від поточної чисельності збройних сил на той момент (780 тисяч військовослужбовців). Наведені тут цифри можна вважати певною “стелею”, до якої є необхідним кількісне розширення інженерної складової Сил оборони України, чисельність яких на поточному етапі війни становить до 1 мільйона осіб. Водночас слід зауважити, що вагому підтримку в спорудженні фортифікаційних споруд для ЗСУ також надають відповідні підрозділи зі складу Державної спеціальної служби транспорту (ДССТ), напрямку підпорядкованого Міноборони.Як облаштовані інженерні війська ЗС РФ на цьому етапі війниПротягом повномасштабної війни проти України держава-агресор кількісно значно посилила свої інженерні війська. На початок 2022 року сухопутні війська армії РФ мали у своєму складі чотири інженерні бригади, сім інженерних полків та одну понтонно-мостову бригаду. Протягом же двох останніх агресор сформував мінімум п’ять нових інженерних полків, які були створені в рамках “часткової мобілізації”. Вони отримали порядкові номери з 88-го по 92-й, із яких три (89-й, 90-й та 92-й) були залучені для дій на Запорізькому напрямку, один (91-й) – на Херсонському напрямку, та ще один (88-й) – для облаштування фортифікацій на Курщині.Крім того, в тому ж 2022 році регіональні адміністрації РФ створили кілька “добровольчих” інженерних батальйонів, які потім також були влиті напряму до складу російських окупаційних військ. Також привертає увагу, що за останні два роки росіяни сформували мінімум два окремі інженерні полки для забезпечення дій підрозділів морської піхоти на суходолі, під що була закладена відповідна концептуальна основа. Тобто кількісне розширення російських інженерних військ відбувалось шляхом саме створення додаткових полків.При цьому також привертає увагу те, що для будівництва фортифікаційних споруд ворог активно залучає цивільні будівельні компанії, котрі виступають певним доповненням наявних інженерних підрозділів ЗС РФ.Ворог також експериментує із використанням дистанційно керованих систем для забезпечення своїх інженерних військ, головним чином – для проведення розмінування: мова, зокрема,  про системи “Уран-9” та “Проход-1”.Інженерні підрозділи ЗС РФ відпрацьовують застосування ИМР-2 напередодні вторгнення в Україну, грудень 2021 рокуЯк Україні посилювати інженерні підрозділиБезумовно, позитивно, що протягом повномасштабної війни проти країни-агресора Україна значно розширила та посилила інженерні  підрозділи Збройних Сил.  Однак так само очевидно, що лишається значний потенціал для подальшого кількісного розширення інженерних підрозділів ЗСУ. При цьому необхідно й далі розширювати кількість інженерних підрозділів ЗСУ шляхом створення не тільки нових бригад, а й полків та батальйонів. Тут багато в чому можна повчитись у ворога, але це той випадок коли таке навчання виправдане.  При зміні структури управління ЗСУ окремо актуальним стає формування нових інженерно-саперних батальйонів, які б напряму підпорядковувались бригадам (враховуючи приклад 128-ї ОГШБр) та командуванню армійських корпусів.Які позитивні фактори для посилення інженерної складової для нашої перемоги ми маємо? Приміром, загальновизнано, що Україна здійснила значний прорив в розвитку БПЛА. Тож використання безпілотних систем дає значний потенціал для якісного збільшення можливостей інженерних підрозділів ЗСУ, зокрема для дистанційної постановки мін або ж для дистанційного підриву важливих цілей ворога на полі бою.Інженерні підрозділи ЗСУ встановлюють на Чернігівщині "мінні поля", фото: fасеbооk/1оgtbНарешті, зрозуміло, що інженерні війська це не лише люди, а й техніка. Західні партнери під час війни своїми поставками сучасного та досконалого обладнання зробили вагомий внесок у наш спротив ворогу. Для створення нових інженерних підрозділів необхідні нові надходження інженерної техніки та допомога у навчанні персоналу.  І це ще одна тема для подальших перемовин. Матеріал підготовлено у співпраці з Консорціумом оборонної інформації (СDІ), проєктом, який об’єднав українські аналітичні та дослідницькі організації та спрямований на посилення інформаційної підтримки й аналітичного забезпечення у сфері національної безпеки, оборони й геополітики.   

Фронт сьогодні тримається на межі можливого. І поки армія веде важкі бої, однією з наголовніших проблем стає не відсутність мотивації чи техніки, а - боєприпасів. Наша артилерія часто мовчить не з тактичних міркувань, а через нестачу снарядів. Дрони летять з мінімальним зарядом. Міномети працюють обмежено, а складні рішення на рівні командування дедалі частіше залежать не від тактики, а від залишків на складах.120мм міномет, фото: GеnеrаlStаff.uаЧому? Як сталось, що попри проривні рішення в оборонній сфері ми не можемо забезпечити себе критичними боєприпасами і які системні зміни в оборонній сфері потрібні?Почнемо з артилерії.Про снаряди, міни та короткострільну "Богдану"Часто відзначається той факт, що понад 80 відсотків ворожих цілей на полі бою знищують наші безпілотники. Справді, 89 тисяч цілей за травень – це вражає. Проте артилерія все одно залишається незамінною на війні. І втрати ворога були б куди відчутнішими, якби Міноборони та Мінстратегпром системно працювали над усуненням проблем, які, на жаль, суттєво обмежують потенціал наших бойових частин. Ми часто чуємо від обох відомств про значне нарощування вітчизняних спроможностей виробництва боєприпасів, про постачання та закупівлі від наших партнерів, але тим часом в самих бригадах ситуація погіршується і погіршується.Візьмемо снаряди 155-го калібру. Якщо проаналізувати щомісячне постачання цих снарядів нашим військам, з січня по травень обсяги зменшились утричі. Снаряди,  які особливо потрібні для стримування просування ворога та для його максимальних втрат - це снаряди дистанційного мінування та кластерні. Їх передача в частини з початку року зменшилися відповідно у чотирнадцять та у тисячі (!) разів. У тисячі разів менше - це означає що середня добова поставка для угрупування військ - одиниці. Навіть не десятки снарядів, а саме одиниці касетних снарядів, що показали себе найефективнішою зброєю для боротьби з піхотою чи мотоциклетними штурмами ворога.Майже всі артпідрозділи, які застосовують артилерію під боєприпаси 155 калібру, заявляють також про брак праймерів до снарядів. Нагадаю, праймер - це капсуль-запалювач, який забезпечує спрацювання порохового заряду для пострілу. Дрібниця. Але без нього кількість снарядів не має значення, бо стрільбу вести неможливо.  Дивно, що ця проблема залишається поза увагою Міноборони та Мінстратегпрому, хоча це різко обмежує потенціал нашої артилерії.САУ "Богдана", фото: GеnеrаlStаff.uаЩе одна постійна проблема останнього часу - низька якість порохів в пострілах, що закуповується до наших САУ. І це не поставки від європейських виробників, перевести стрілки немає на кого. Бойові частини отримують постріли з неякісними порохами, але з такими зарядами та з такими порохами та ж наша "Богдана" втрачає усі свої переваги за дальністю. Ми не можемо апелювати тут до партнерів, обурюватись неповороткістю європейської бюрократії, питати треба з самих себе: контроль якості порохових зарядів, які ми закуповуємо – це, зокрема, до Агенції оборонних закупівель.Також військові повідомляють про тотальний дефіцит артбоєприпасів 105-мм калібру. Падіння в обсягах постачань за пʼять місяців - майже вп’ятеро.Є проблема і з боєприпасами до мінометів. Начебто падіння в обсягах поставок 120-мм мін немає. Навіть не буду сьогодні говорити про якість, скажу лише про те, що критично не вистачає порохових зарядів до 120 мм мін, які мають забезпечити вогонь на максимальну дальність у 6-8 км. А на малих відстанях розрахунки мінометів перетворюються на смертників. Хто за це відповість?Відповідно до заявлених армійськими частинами потреб, суттєво бракує також мінометних пострілів калібру 82 та 60 мм. Не вистачає ручних гранат наступальної та оборонної дії, пострілів ВОГ -17 - це те, що потрібно піхоті. Маємо значне падіння в поставках: за окремими категоріями боєприпасів потреби не задоволені у співвідношенні від 40 до 100 (!)  відсотків.Як утримувати з таким забезпеченням наші позиції на передовій? Як і чим має воювати наш піхотинець?Про дрони для розвідки та "незрячий" МінстратегпромНаступне. Снаряди та міни необхідні критично. Але без розвідки та точного корегування вогню навіть забезпечення боєкомплектом "під саму зав’язку" не дасть потрібного ефекту. Артдивізіону на місяць для розвідки та корегування вогню потрібно десь 15 нічних та до 35 денних "мавіків" та "аутелів". Вони втрачаються, потребують заміни - це витратний матеріал, як і антени для збільшення дальності управління дронами. Без цього артилерія стає сліпою. І артилерія наша, на жаль, все більше сліпне.дрон на оптоволокні, фото: аrmyіnfоrmОкрім розвідувальних дронів, військові говорять про брак дронів на оптоволокні та навіть звичайних дронів на радіокеруванні. Ворог випередив нас у створенні дронів на оптоволокні, і сьогодні масштабує виробництво саме на державному рівні. Прикладом є масштабування виробництва Шахедів/Гераней-2, за яким ми просто не встигаємо.Дрони на радіокеруванні, які постачаються, військові вимушені доопрацювати на місці, бо вони технічно не відповідають вимогам сучасного поля бою. Все це забирає час та сили від виконання бойових задач. Відтак, дає переваги ворогу.Чи про все це відомо Міноборони, Мінстратегпрому та команді з 5-6 ефективних менеджерів, які керують цими відомствами в ручному режимі? Добре відомо. Однак нічого не змінюється. Практика закупівель в Міноборони попри активну критику з різних боків продовжує зберігати системні вади.Можна й далі прикриватись позицією, що під час війни маємо обмежувати поширення критичної інформації. Але парламентський контроль - це один з ключових демократичних способів домогтися змін для змін. Тож як народний депутат  я буду говорити про те, чого воліють "не бачити" керманичі від влади, та наполягати на вирішенні проблем.Перш ніж перейти до пропозицій, подивимось, де саме і чому дають збій механізми закупівля боєприпасів на прикладі постачання 155-мм снарядів. Про 155-мм снаряди та душу закупівельникаЗ 2024 року Україна докладає зусиль, щоб запустити виробництво 155-мм снарядів в країні. Це вкрай необхідно, оскільки Міноборони не може задовольнити потреби ЗСУ у 155-мм снарядах, поставки зі США залишаються під питанням, а можливості європейських партнерів – обмежені. Міноборони намагається законтрактувати максимум снарядів, але поки що цього максимуму критично не вистачає. Тож з цього року Україна все більше надій покладає саме на власні спроможності з їх виробництва.155-мм артилерійські снаряди, фото: gеttyіmаgеsКомпанія "Українська бронетехніка"  в партнерстві з чеською Сzесhоslоvаk Grоuр взялась реалізувати масштабний проект з випуску кількох калібрів боєприпасів НАТО, серед них - 155-мм снаряди. Зокрема, виробники заявили про готовність виготовити 100 тисяч снарядів уже у 2025-му році та 300 тисяч – у 2026-му. Але так і не почали масового виробництва. І не тому, що компанія взяла на себе нереальні зобов’язання. Держава законтрактувала лише ту частину проєкту, яка стосується імпорту з Чехії, а на власне українське виробництво коштів не виділила. Чому?По-перше, як пояснив директор "Укрбронетехніки" Владислав Бельбас ті самі заплановані до випуску 100 тисяч снарядів у 2025-му році прив’язані до постачання порохів, але держава не змогла вирішити проблему завчасного контрактування значних обсягів порохів.По-друге, і це навіть важливіше, та ж держава сама вказує на двері вітчизняному виробникові, коли їй доводиться обирати між ним та зарубіжною фірмою. Причина – регуляторна політика. Система закупівель не дає жодного інструменту для преференцій вітчизняному виробнику, а в гіршому випадку – може ще й покарати за це держслужбовця, який укладе контракт.Як пояснив, зокрема, в українських медіа директор Агенції оборонних закупівель Арсен Жумаділов, якщо український виробник запропонує конкретний виріб по 1000 євро за одиницю, а імпортер виявиться готовим продати той самий боєприпас за 950 євро, агентство буде змушене законтрактувати імпорт, навіть якщо локальний виробник принесе податки в бюджет. Тобто, ключовим критерієм вибору постачальника з боку АОЗ залишається саме запропонована ціна. Навіть якщо компанія, котра пропонує нижчу ціну, є іноземною фірмою-посередником з сумнівним власником та історією – їй відмовлять хіба що в авансі, запропонувавши умови післяплати. Але закон, наголосив очільник агентства, не дає ніяких підстав, які б дозволили взагалі відкинути пропозицію іноземців та обрати замість неї більш надійного вітчизняного виробника за трохи вищою ціною. Якщо ж агентство піде на цей крок, антикорупційні органи помножать різницю на кількість боєприпасів, вирахують збитки для бюджету та прийдуть по душу керівника. А душу, зрозуміло, ніхто закладати не хоче. Тож до кінця року не очікується випуску українських боєприпасів за цим кейсом.Що заважає владіОтже, в 2024 році була провалена мінна програма, після чого ніхто не поніс відповідальності. Тепер схожа ситуація повторюється з постачанням 155-мм снарядів. Від влади маємо пояснення – недосконале законодавство, неефективна регуляторна політика. Але що заважає владі змінювати це законодавство, і вдосконалювати цю політику? Хіба менеджери, яких ви уповноважили на закупівлі у найвідповідальнішій під час війни сфері, перебувають по різний бік барикад з монобільшістю? Вносьте в парламент осмислені пропозиції для того, щоб замовник міг закупити снаряди в українського виробника, а не закордонного. Як представник парламентської опозиції гарантую, що пропозиції, які реально працюють на оборону країни, будуть підтримані. Врегулюйте,  даруйте за каламбур, регуляторну політику – уряд теж ваш. Інша справа робіть це професійно, а не в звичному стилі. Приміром, у грудні 2024 року уряд ухвалив постанову №1275, якою взявся врегулювати закупівлю безпілотників та засобів РЕБ. Але врегулював так, що нові вимоги не спростили, а ускладнили процес. Аналогічно в грудні минулого року з’явилась обнадійлива постанова №1504 "Зброя перемоги", ідея якої – сформувати список зразків озброєння з високим відсотком локалізації в Україні. Але на практиці за останні півроку не було укладено жодного контракту за цією постановою. І знову ми чуємо пояснення від виконавців - Агентства оборонних закупівель, що постанова не пропонує органам закупівлі чітку інструкцію, яким саме чином надати перевагу українському виробнику. Відповідно, державні закупівельники просто не беруть на себе ризики і працюють за звичними правилами. То напишіть цю інструкцію! Що заважає? Чому можна вкласти кошти та натхнення у створення дороговартісної SММ-команди, в кінематографічний монтаж та спецефекти для виїздів очільників Офісу Президента в бойові частини, що аж ніяк безпосередньо не впливає на обороноздатність, і не можна з таким же натхненням написати детальну інструкцію, від якої залежить боєздатність наших частин на фронті?Втім, є ще одне важливе пояснення, чому владою не помічаються проблеми. Промисловому менеджменту оборонної сфери за такої системи можна успішно продовжувати практику надання контрактів фірмам, які в  той чи інший спосіб контролюються самою владою, та ігнорувати підприємств, які не вдалось взяти під контроль. Найяскравіший приклад – та ж "Українська бронетехніка", яку цей прискіпливий менеджмент впритул "не бачить". І є інше підприємство (не називаю його, оскільки воно не фігурує в публічній площині), якому минулого року після проваленого контракту (його не було виконано навіть на 50%) та випуску неякісних мін, у березні вже цього року було замовлено великий обсяг тих самих120-мм мінометних мін. Хіба це не про ті самі "две большые разницы", які застосовує влада до "своїх" та "несвоїх"?120-мм мінометні міни, фото: mеzhа.nеtЩо робити та як діятиПоставки армії тисяч бракованих виробів, що не вибухають та не долітають до противника, штучні перешкоди для українських виробників з тими ж 155-мм снарядами та дефіцит боєприпасів, що лише загострюється на фронті – це набагато складніша та глибша проблема, ніж просто виробничі похибки. Вона радше свідчить про суттєві прорахунки у побудові управлінської конструкції в українському оборонно-промисловому комплексі, і наслідки цих прорахунків можуть бути катастрофічними.Як це змінити?Спираючись на висновки експертів Консорціуму оборонної інформації, висловлю думку, що насамперед, йдеться про те, щоб зменшити концентрацію повноважень та покращити систему управління.Для цього варто унеможливити керівництво однією особою Агентством оборонних закупівель та Державним оператором тилу, а для посилення нагляду над кожною структурою запровадити щомісячну підзвітність профільному парламентському комітету. Передбачити залучення до нагляду профільних експертів (які мають офіційно отримати доступ до державної таємниці відповідного рівню). Це, приміром, успішно практикується у Швеції. Можна, безумовно, "забанити" цю ідею, пославшись на те, що в цій країні немає війни, але натомість я б уважніше вивчив цей механізм.Іншою проблемою є надмірна концентрація замовлень на постачання боєприпасів одному виробнику або постачальнику. Наявність декількох гравців на ринку в усіх ситуаціях, де їх справді може бути не один, дозволила б одночасно розвивати наші оборонні спроможності та мінімізувати ризики щодо поставок та якості боєприпасів.Далі. Зрозуміло, важлива не лише конкурентність, тобто, зі скількома підприємствами є варіант укладення контракту, а й як саме ці контракти укладаються – напряму чи через посередника.Сьогоднішня українська практика – це про відсутність укладання прямих контрактів підприємств із замовником, зокрема з Міноборони. Ці контракти суттєво б зменшили можливості помилок та підвищили відповідальність підприємств-виконавців. Але той самий менеджмент, де вирішальну роль відіграють управлінці без формальних повноважень (а, отже, і без будь-якої відповідальності), як от "радник зі стратегічних питань Президента"  Олександр Камишін, м’яко кажучи, не сприяє укладанню таких контрактів. Причиною фактичної заборони підприємствам укладати прямі контракти є, зокрема, намагання виправдати існування штучної та шкідливої надбудови – АТ "Укроборонпром", - яка не тільки паразитує, але й програмує помилки розробок і виробництв.Скажімо, за оцінками фахівців того ж Консорціуму оборонної інформації, тільки держпідприємство "Шосткінський завод "Зірка" могло б укласти прямі контракти та самостійно організувати кооперацію для випуску цілої низки номенклатури продукції, зокрема, повного циклу виробництва мін. Підприємство самостійно береться налагодити кооперацію щодо відсутніх елементів, наприклад, виробництва підривачів. Але результат ми знаємо: цих контрактів не укладено.Ще одне принципове питання – контроль за процедурою та якістю закупівель. У листопаді 2024 року Міноборони передало 23 млрд грн Державній прикордонній службі для закупівлі зброї у польської компанії-посередника Lесhmаr - зі 100-відсотковим авансом, що суперечить усім нормам і практикам закупівель зброї. Більше того, у лютому 2025 року тій же фірмі було передано ще 78 млрд. Такі випадки потребують ретельного нагляду й контролю, зокрема має бути детальний звіт щодо витрат означених коштів. Як член парламенту може запевнити, що ми готові не лише з розумним виглядом вказувати на помилки, а взяти на себе частину роботи.  Чому б, приміром, для посилення контролю не повернутися до практики тимчасових слідчих комісій і тимчасових спеціальних комісій Верховної Ради України?Щодо контролю за якістю. Значною помилкою керівництва військового відомства фахівці вважають відсутність ротацій представників військової прийомки. Відтак ця категорія спеціалістів де-факто вростає "в систему", зміцнюється контактами та чудово домовляється з тими, хто готовий ділитися тіньовим доходом. Відповідно, цілком логічно буде впровадити ротацію "військової прийомки", приміром, через кожні 12 місяців. Нарешті,  дозволю собі ще раз послатись на пропозиції Консорціуму оборонної інформації. Експерти консорціуму пропонують і кілька інших кроків.Це введення конкурентних тендерів на продукцію, що має багато аналогів, як то FРV-дрони, вітчизняні аналоги "мавіків" або дрони на оптоволокні.дрон на оптоволокні, фото: аrmyіnfоrmЦе перехід Міністерства оборони на трирічні контракти з підрядниками. Такий перехід дозволить компаніям, що підтвердили якість поставок озброєнь та боєприпасів, планувати свою роботу хоча б на певну перспективу та розширювати виробничі потужності. Це критично важливо, зокрема для виробництва мін та артилерійських боєприпасів.  Нині, на жаль, з 21 трирічного контракту працює лише один.У взаєминах з компаніями, що не є виробниками зброї, однозначно слід відмовитись від 100-відсоткових авансів. Серед іншого, частину закупівель необхідно передати до новостворених корпусів та спростити процедуру цих закупівель. Необхідно збільшити роль командирів рот, батальйонів, бригад у цьому процесі, що автоматично зменшить рівень "ручного режиму" у закупівлях.Нарешті про відповідальність.На жаль, численні зловживання у сфері оборонних закупівель попри значний резонанс у суспільстві залишилися без покарань. Найбільше таких зловживань у компаній-спецекспортерів, але жодне розслідування не потягнуло за собою наслідків. А безкарність породжує ще більшу безкарність. Наприклад, якщо немає результатів розслідування контрактів, зірваних "Спецтехноекспортом", можна чекати нових, ще масштабніших зловживань. І що тоді відповісти військовим, які отримали міни, котрі не вибухають, і не отримали снарядів потрібного калібру?

П'ять випадків, коли Росія залякувала ядерним ударом Уранці 21 листопада російські війська атакували Україну балістичною ракетою, яку запустили з Астраханської області. Вдарили по критичній інфраструктурі Дніпра. Під вечір із відеозверненням виступив президент РФ Володимир Путін. Підтвердив застосування цього типу зброї. Сказав, що випустили її із системи "Орешник". Сучасні засоби протиповітряної оборони не можуть її перехопити, додав. Застосовування ракети назвав відповіддю на нещодавній обстріл Силами оборони території РФ американськими далекобійними ракетами АТАСМS. &еnsр;Тривають експертизи, щоб чітко встановити всі деталі та специфікації цієї ракети. У світі є системи протиповітряної оборони, здатні протидіяти таким загрозам. Росія має відчувати, що кожен крок, який вона робить для розширення війни, матиме для неї наслідки. Ми повинні послідовно робити все, щоб змусити її шукати миру. Цього можна досягти лише двома шляхами допомогою Україні та тиском на РФ, говорить президент Володимир Зеленський. Заступниця речника Пентагона Сабріна Сінгх підтвердила застосування Росією нового типу зброї. Це була експериментальна балістична ракета середньої дальності, каже. У її основі модель міжконтинентальної балістичної ракети РС-26 "Рубеж", яка здатна нести як звичайні, так і ядерні боєголовки. Незадовго до обстрілу Путін затвердив зміни в російській ядерній доктрині, які суттєво розширили принцип застосування ТЯЗ. Зробив це після інформації в ЗМІ, що президент США Джо Байден дозволив бити по Росії далекобійною зброєю 1. Міністр закордонних справ РФ Сергій Лавров пригрозив світу ядерною війною під час вересневого виступу на Генеральній асамблеї ООН в американському Нью-Йорку. Тоді заявив, що Захід намагається завдати Росії стратегічної поразки. А це неприпустимо через ядерний статус РФ. &еnsр;Я не говоритиму тут про безглуздість і небезпеку самої ідеї боротися до перемоги з ядерною державою, якою є Росія, каже російською Лавров. Такі спроби є небезпечними і можуть мати катастрофічні наслідки. З початку повномасштабного вторгнення Росія регулярно використовує метод ядерного шантажу. Він розрахований на залякування країн партнерів України та послаблення їхньої підтримки. 2. Влітку цьогоріч ядерною зброєю погрожував заступник міністра закордонних справ РФ Сергій Рябков. Мовляв, Захід недооцінив готовність Росії відстоювати власні інтереси всіма наявними в неї засобами. І це може мати фатальні наслідки для інших країн. Про це він сказав на конференції в Москві, коли відповідав на запитання про ядерні технології в час розвитку штучного інтелекту. &еnsр;За останні роки в галузі ядерного стримування створено таку основу, що дасть нам змогу забезпечити власну безпеку на десятиліття вперед, сказав російський чиновник. Рябков курує в російському МЗС питання ядерного стримування й двосторонніх відносин із США. 3. Вдарити ядерною зброєю по Нідерландах у червні цьогоріч закликав генерал-лейтенант та депутат Держ­думи РФ від путінської партії "Единая Россия" Андрій Гурульов. За його словами, саме в Нідерландах зберігається майже 60% усіх вуглеводнів Європи. &еnsр;Це жирна ціль із переліку тих, які нині існують. Ми чудово розуміємо, як завдати критично неприйнятної шкоди, щоб Європа стала на коліна, розмірковує в ефірі пропагандистської передачі Володимира Соловйова Гурульов. Це справа одного дня, з мінімальним використанням ядерних боєприпасів. Такі заяви від Гурульова звучать регулярно. У вересні 2022-го погрожував Німеччині та Великій Британії. &еnsр;Байден розмірковує про застосування нами ядерної зброї, говорить про наслідки для Росії. Україна в цьому випадку нецікава, нам там іще жити, цинічно заявляв представник російської влади. Задоволений ситий німецький бюргер повинен чітко розуміти: якщо раптом по Берліну буде завдано удару, то це викличе повний хаос у всій державі та її кончину. А якщо ми Британські острови перетворимо на марсіанську пустелю тактичною оперативною зброєю без ядерного потенціалу, то про які наслідки для нас можна говорити? Як вони свою п'яту статтю ухвалять, якщо від держави, яку треба б захистити, нічого не залишиться? Торік Гурульов закликав вдарити по Україні ТЯЗ, якщо Захід передасть їй свої винищувачі. Серед його останніх погроз вдарити ядерною зброєю по американській Алясці. &еnsр;Пряма загроза території головного нашого противника це ідеальний варіант, підсумовує російський депутат. 4. Торік, наприкінці січня, США оголосили новий пакет допомоги Україні. Серед вказаної зброї були далекобійні GLSDВ. Вони здатні бити на відстань до 150 км. У ЗМІ на той час почали обговорювати інформацію про використання ракет для деокупації Криму. У Пентагоні їх призначення не коментували. Лише зазначили, що Україна сама вирішуватиме, як звільняти власні території. Заступник голови Радбезу РФ Дмитро Медведєв одразу ж пригрозив "ударом відплати", якщо українці битимуть по військових об'єктах росіян в окупованому Криму. Натякав на ядерне озброєння й обіцяв, що "палатиме вся Україна". Такі заяви від Медведєва звучать часто. "Міжнародне право чітке. Україна може звільняти свої території, застосовуючи будь-які інструменти. Крим це Україна. Тому погрози офіційних осіб Росії про "удари відплати" це тільки фіксація наміру вчинення масових убивств і спроба лякати у традиційному стилі РФ", написав тоді у твіттері радник голови Офісу президента Михайло Подоляк. 5. Голова Державної думи Росії В'ячеслав Володін погрожував знищенням Польщі й України, якщо в останньої з'явиться ядерна зброя. Так відреагував за заяву ексміністра закордонних справ Польщі, депутата Європейського парламенту Радослава Сікорського влітку 2022-го. Останній тоді сказав, що США та Велика Британія, країни гаранти Будапештського меморандуму, за яким Україна відмовилася від свого ядерного статусу, повинні захистити український суверенітет та з власних арсеналів передати нашій державі ядерні боєголовки. "Сікорський провокує ядерний конфлікт у Центрі Європи. Він не думає про майбутнє ні України, ні Польщі. У разі реалізації його пропозицій цих країн не стане, як і Європи. Саме через таких, як Сікорський, необхідно звільнити Україну не лише від нацистської ідеології, а й демілітаризувати її, забезпечивши без'ядерний статус", написав у телеграмі представник російської влади Володін.

Літо в Україні цьогоріч буде спекотним. Найближчі місяці стануть посушливими, заявила кандидатка географічних наук, завідувачка відділу прикладної метеорології та кліматології Українського гідрометеорологічного інституту Державної служби України з надзвичайних ситуацій та Національної академії наук Віра Балабух, передає "РБК-Україна". "Деталізовано дати прогнози температури на сезон, тобто вказати, яких саме значень вона може сягати, неможливо, бо вони пов'язані із дуже масштабними процесами, які відбуваються на всій планеті. Такі розрахунки потребують багато ресурсів, бо треба мати інформацію про стан світового океану, стан атмосфери у всій товщині, як вони змінюватимуться, які процеси переважатимуть", - розповіла експертка. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Танення льодовиків: міста на півдні України можуть піти під воду Такі можливості мають тільки світові прогностичні центри, даними яких і користується Україна. "Останні розрахунки показують, що літо в нас буде теплим, середня температура очікується вищою на 1-2 градуси за норму. Сезон буде більш посушливим, особливо серпень і липень. Наразі говорити про якісь температурні рекорди важко, бо такі прогнози роблять лише на п'ять діб", - повідомила Балабух. Липень очікується теплішим за норму. Зазвичай цей місяць найспекотніший в Україні. До кінця століття смертність через аномальну спеку в Європі може зрости на 50%, перевищивши кількість врятованих завдяки зменшенню смертей від холоду. Дослідники прогнозують, що понад 2,3 млн людей загинуть у період з 2015 по 2099 рік через підвищення температур.

Коцюбинський написав коханці 335 листів "Тільки що принесено твого листа з пошти, Вірусенько-донечко. Спасибі тобі, моя єдина, за привітання з Новим роком. Вони такі щирі й хороші, що мене аж коло серця залоскотало, коли вичитав їх, тільки&hеllір; тільки я б не писав так: щодо щастя свого, задоволення, то, ведучи розмову про них, я виключив зі свого лексикону займенники: "я", "моє", "мені", а почав уживати "ми", "наше", "нам"&hеllір; Отож з новим роком побажаю я нам долі тихої, погожої&hеllір; та ще&hеllір; Юрка! Голубонько, такого маленького, маленького Юрка, щоб він простягав до нас рученятка та лепетав: "тато! мамо!" писав у листі 12 січня 1896 року до своєї коханої Віри Дейші письменник Михайло Коцюбинський. Віра Дейша увійшла в життя 30-річного Михайла Коцюбинського наприкінці 1894-го. Їхнє знайомство відбулося на першому Київському з'їзді української "Громади", де Михайло був делегатом від Вінниці, а Віра від Чернігова. Віра Устимівна була вражена письменником гарний елегантний одяг, витончені манери. Молоді люди розговорились і зрозуміли, що мають багато спільного. Після закінчення з'їзду Михайло Михайлович мав нагоду супроводжувати дівчину до Чернігова, адже їхав до товариша на хрестини. Згодом він став часто навідуватися до Віри додому. За короткий час Михайло став називати її "моє серденятко". На рік старша від Коцюбинського Віра Дейша народилася в місті Ржев Тверської губернії. Мати після смерті чоловіка переїхала до Чернігова, де жив її брат Василь Степанович Гортинський. Юлія Степанівна Дейша спочатку була класною дамою в Чернігівському єпархіальному жіночому училищі, а згодом його керівницею. Самостійно виховувала трьох дітей. Віра закінчує Чернігівську гімназію і вступає на фізико-математичний факультет петербурзьких Бестужевських курсів перші курси для жінок університетського зразка. Але царський уряд встановив суворі обмеження курсистками ставали одиниці здібні й енергійні дівчата, які мали жагу до навчання та громадської діяльності. Отримала термін ув'язнення та відсиділа майже рік Революційна діяльність Віри призвела до того, що вона отримала термін ув'язнення та відсиділа майже рік. Тягнувся шлейф неблагонадійності і за Михайла Михайловича через відстоювання ним самостійницьких інтересів. Знайшовши спільні громадські інтереси та ще й оцінивши письменницький талант, Віра Устимівна захопилася Коцюбинським. 24 січня 1896 року Михайло Коцюбинський та Віра Дейша побралися. Михайло Михайлович працював в Одеській філоксерній комісії, яка боролася зі шкідниками винограду на території колишнього Новоросійського генерал-губернаторства. Коцюбинський мав вирушати у тривалу робочу поїздку на початку березня. Віра Устимівна поїхала за чоловіком, але у вересні повернулася до Чернігова, адже невдовзі мала народжувати. Михайло й Віра постійно писали одне одному. "Люба моя дитино кохана! Я писав тобі без краю і кінця, та вже пізно, треба спочити, бо завтра дорога. Отож цілую тебе міцно і пригортаю до серця. Будь мені веселенькою і здоровенькою та не забувай, що маєш такого Мусю, що тебе дуже і дуже кохає. Бережи, серце, і мамине здоров'я, гляди, щоб не застуджувалася. Поцілуй її за мене. Пиши, пиши. Цілую всіх, а тебе найбільше", писав Михайло. Він важко переживав розлуку з дружиною, а затягнулася вона майже на два роки. Наприкінці 1896 року в подружжя народився первісток Юрій. Того ж року на пароплаві з Ялти до Одеси письменник сильно застудився. "Коцюбинський їхав з Криму в Одесу з товаришем восени. Без теплої одежі. Грошей не було. Їхали на палубі. Мерзли. Грілися в машинному відділі. Кутались вночі на рубці в брезенти. Застудився. Придбав тяжкий ревматизм. Ходив на милицях. І тоді ж придбав початок хвороби серця. З середини листопада аж до середини квітня наступного 1897 року він прохворів", згадував поет Микола Чернявський. Розлука з родиною спонукала Михайла Коцюбинського серйозно задуматися над тим, щоб покинути роботу в комісії та переїхати жити до Чернігова. Щоб там оселитися, Коцюбинському потрібно було отримати дозвіл від генерал-губернатора, а той своєю чергою мав його отримати в департаменті поліції. Пів року, від листопада 1897-го до березня 1898 року, Коцюбинський очікував дозволу. Протягом цього часу жив у Житомирі, де працював у редакції газети "Волинь". Нарешті навесні 1898 року письменник переїхав до дружини в Чернігів. Своє нове помешкання вони придбали в місцевого лісника, сюди чоловік забрав стареньку матір та сестру Лідію. У подружжя народилися ще троє дітей Оксана, Ірина та Роман. Їхали на палубі. Мерзли У цьому будинку Михайло Михайлович прожив останні 15 років. Віра Устимівна дбала про комфорт чоловіка свіжі букети у вазі, тиша в будинку, доглянутий сад, щоденні сонячні ванни. "Він був вигадливий. Завжди по-дитячому захоп­лювався красою природи, людьми, здобутками людського розуму. Він був людяний, не втрачав цієї риси протягом усього життя, любив добро, вірив у його переможну силу&hеllір;" згадувала батька донька Ірина. Коцюбинського називали письменником-імпресіоністом. Його повісті "Тіні забутих предків", Fаtа Моrgаnа й оповідання більше нагадують полотна художників, ніж друковані твори. Але буденність гнітила Михайла Михайловича. У оповіданні "Сон" він писав: "Щодня було те саме. Ноги, немов непотрібні, самі знали звиклі дороги, і очі, теж наче зайві, байдужне приймали все до нудоти знайоме. Пливли перед ними і безслідно зникали маломістечкові доми і все ті ж самі люди, наче потерті меблі у хаті, між якими роками можна ходити, не помічаючи навіть". На початку 1900-х Михайло Коцюбинський із дружиною працювали у статистичному бюро. Воно мало репутацію демократичної установи, його називали притулком для політично неблагонадійних інтелігентів. Однак така служба виявилася великою мукою для Михайла Михайловича, адже заважала літературній діяльності, забирала всі сили та час. До того ж за цю роботу він отримував мізерні кошти. Увійшла пара, яка моментально привернула мою увагу Якось у бюро влаштувалася молода працівниця Олександра Аплаксіна. Як згадувала потім жінка, перше знайомство відбулося вдома в подруги 1902 року, куди завітало подружжя Коцюбинських: "У кімнаті вже були присутні кілька гостей. За деякий час увійшла пара, яка моментально привернула мою увагу. Вона з підстриженим волоссям, високого зросту, квітучим цікавим обличчям, але трохи різкими манерами. Він стрункий, елегантно одягнений. Вражав його блідий навіть матовий колір обличчя&hеllір;" Того разу Михайло Михайлович не звернув уваги на дівчину. Тому, коли Олександра прийшла першого робочого дня в бюро, Коцюбинський їй відрекомендувався. Це засмутило дівчину, бо вийшло, що він її не запам'ятав. Спочатку їхні стосунки були робочими, але згодом Коцюбинський почав приділяти їй більше уваги. Якось Михайло Михайлович покликав Олександру до телефона у віддаленому коридорі. Ніякого дзвінка не було, натомість Коцюбинський пристрасно поцілував дівчину й освідчився в коханні. Ображена, вона втекла, на записки із вибаченнями не відповідала. Попри симпатію Аплаксіна боялася довіритися почуттям. Крім того, була суттєва різниця у віці їй 24 роки, а йому 40. Для Коцюбинського подружнє життя давно перетворилося на рутину, хоча для всіх вони залишалися зразковою парою. Аплаксіна ж не поспішала відповідати на залицяння чоловіка. Тому Михайло Михайлович пообіцяв більше не набридати зізнаннями. Він почав уникати Олександру, а в разі зустрічі поводив себе сухо та стримано. Так тривало понад рік. Їхнє спілкування поновилося в грудні 1905 року. Тоді одна з працівниць запросила Аплаксіну на вечірку, де Коцюбинський мав читати свої твори. Олександра прийняла пропозицію, а коли побачила письменника, то зрозуміла: за цей час його почуття не зникли. Наступного дня на своєму робочому столі вона знайшла записку від Коцюбинського з освідченням у коханні. Дівчина вирішила з ним зустрітися. "Михайло Михайлович вже чекав на мене. Він помітно хвилювався. Ми мовчки повернули до площі, так само мовчки він узяв під руку. Мовчки ми пройшли квартал", згадувала Олександра. Того вечора вони довго гуляли безлюдними вулицями. Згодом Коцюбинський і Аплаксіна почали зустрічатися майже щовечора за містом. Зустрічі були короткі, тому домовилися обмінюватися листами, які непомітно підкладали на роботі. "Якою ж важкою видається така тривала розлука, та все ж я безмежно щасливий знаючи, що ти мене любиш. Це таке величезне, таке яскраве, захопливе щастя, що я буквально сп'янів від нього. Ти мене любиш! Ти моя! Я можу цілувати тебе, пестити, чути твій голос, бачити твої чудові очі, любити тебе й віддати тобі своє серце нероздільно", було в одному з послань Коцюбинського Аплаксіній. Загалом написав коханці 335 листів. Пізніше Олександра Іванівна згадувала: "Якщо спочатку ми жили сьогоднішнім днем, то з часом нас усе більше гнітили думки саме про майбутнє про сумісне життя. Михайло Михайлович часто говорив і писав, що не може жити без мене, що ­задихається в таких умовах. Він повторює, що й робота у нього пішла б краще, і здоров'я подужчало, якби ми жили разом". Однак покинути сім'ю письменник не наважувався. Віра Устимівна про все знала, але робила вигляд, що нічого не сталося. Якось Михайло Михайлович від'їхав у термінових справах, а молоду коханку попередити не встиг. Тому лист, адресований Коцюбинському, прочитала дружина. З цим листом жінка прийшла до матері Олександри Аплаксіної. Віра Устимівна просила вплинути на доньку, а також погрожувала, що заради чоловіка готова навіть на вбивство. Але із суперницею говорити відмовилася. Після цього Віра Устимівна мала розмову з чоловіком, деталі якої Коцюбинський розповідає в листі: "Мені було пред'явлено твого листа з поясненням, що це лист від тебе. Вона перевершила сама себе жодного докору, жодних сцен. Навпаки, стільки було виказано благородства і співчуття та доброти, що я був приголомшений. Як виявилося, Віра Устимівна дуже любить мене, що я навіть не очікував. Вона благала мене не кидати родину і не губити всіх. Мені було неймовірно тяжко, так нестерпно, що я плакав. Не знаю, чи переживу таку тяжку душевну драму цей конфлікт між обов'язками та почуттями. Що робити?" Олександра спершу вирішила розірвати стосунки з коханцем, але змучений вигляд чоловіка викликав жалість і вона вирішила залишити все, як було. Драми вирували не лише в особистому житті Михайла Коцюбинського. 1908 року за наказом губернатора його виключили з товариства "Просвіта", де письменник обіймав посаду голови. Це було пов'язано з революційною діяльністю сестри Ольги. Та з часом життя Коцюбинського повернулося у звичний ритм. Чоловік пообіцяв дружині розірвати стосунки з Аплаксіною, а Віра Устимівна зробила вигляд, що повірила. Здоров'я Михайла Коцюбинського стрімко погіршувалося. Лікарі поставили невтішний діагноз хвороба серця і астма. Полегшення приносив відпочинок на острові Капрі на Півдні Італії. Погрожувала, що заради чоловіка готова навіть на вбивство У травні 1911 року Київська спілка допомоги українській літературі, науці та мистецтву виділила Коцюбинському постійну пенсію 2 тисячі рублів на рік. Також ним почали цікавитися як письменником і за кордоном. Це дало змогу покинути службу у статистичному відділі. У цей період він багато подорожував та писав. Проте після чергової подорожі в Карпати влітку 1912-го Коцюбинський захворів. Поїхав на лікування до Києва. За три місяці повернувся до Чернігова. 12 квітня 1913 року Михайло Коцюбинський помер. Серед натовпу, який проводжав письменника в останню путь, були дві головні жінки дружина та коханка. Свій вінок Аплаксіна сплела з білих квітучих гілочок яблуні. Його поклали біля голови покійного, хоч Віра Устимівна категорично заборонила приймати від Аплаксіної будь-які квіти. Через вісім років померла Віра Дейша-Коцюбинська. Олександра Аплаксіна на все життя залишилася самотньою. Після смерті Коцюбинського вона переїхала до Москви, де працювала в бібліотеці. Переживши важку душевну травму, вона втратила зір. 1945 року повернулася до Чернігова. Померла в грудні 1973-го у віці 92 років. Передплатити журнал "Країна"

У Тернополі відбувся благодійний півмарафон МНР Run4Vісtоry. Забіг об'єднав понад 1100 учасників з різних куточків України. Зокрема, військових, ветеранів, людей з інвалідністю, дітей, професійних спортсменів. Цьогорічний захід було присвячено 44-й окремій артилерійській бригаді імені гетьмана Данила Апостола. Усі зібрані кошти - а це 889 366 гривень - організатори спрямували на закупівлю дронів для цієї тернопільської бригади, яка боронить Україну на передовій. Учасники долали дистанції 21, 10, 5, 2 км та 500 і 100 м. Ветерани та пацієнти реабілітаційного центру Unbrоkеn Ukrаіnе взяли участь у забігу "Люди Титани". Як пройшов забіг МНР Run fоr Vісtоry в Тернополі, читайте у репортажі Gаzеtа.uа. ПОВІРИТИ В СЕБЕ З самого ранку в центрі Тернополя панує особлива атмосфера. Театральний майдан поступово оживає - ще до 8-ї сходяться перші учасники забігу. Вони несуть із собою рюкзаки, пакети, каву в термочашках, дітей на плечах. У когось на грудях уже закріплений номер. На площі розгортається стартове містечко. Встановлюють ятки з водою, їжею, спортивними товарами. Лунає музика, волонтери носять коробки, звучать перші оголошення зі сцени. Біля кожного стенду збираються невеликі групки - бігуни обіймаються, розминають ноги. - Тернопіль для нас - особливе місто, - говорить Віктор Корягін, директор групи підприємств Західного Хабу МХП. - Саме тут ми розпочали серію забігів МНР Run4Vісtоry. Ще у 2023 році це був перший "Файнозабіг", минулого року зібрали трохи більше 500 учасників. А сьогодні братимуть участь - понад тисяча. І це дуже надихає, бо видно, як розвивається культура спорту й благодійності. Забіг - це не лише про спорт, а насамперед про благодійність і згуртованість, наголошує Віктор Корягін. Працівники компанії приїздять із різних регіонів, зустрічаються, спілкуються, бігають разом. Усе це - задля спільної мети: зібрати кошти на підтримку Збройних Сил. - Кожен наш крок - це донат на армію, - пояснює Корягін. - Цього разу ми збираємо кошти для 44-ї окремої артилерійської бригади імені гетьмана Данила Апостола. Після забігу озвучимо загальну суму й передамо кошти представникам бригади. Також проведемо благодійний аукціон - він допоможе зібрати ще більше. Серед учасників - не лише аматори й досвідчені бігуни, а й ветерани. У межах програми "МХП Поруч" компанія підтримує реабілітацію й реінтеграцію військових та ветеранів, зокрема через участь у спортивних заходах. - Для когось це відкриття, хтось починає бігати вперше, а для когось це вже традиція, - зазначає Віктор Корягін. - Ми залучаємо до участі ветеранів. Людей, які пройшли війну, які втратили кінцівки, які зараз проходять реабілітацію. Ми працюємо з ними давно, зокрема під час Ігор Нескорених. І такі забіги дають ветеранам можливість знову повірити в себе. Це дуже важливо. На вході до стартового коридору ще порожньо. Лише організатори завершують останні приготування - розкладають фінішні стрічки, дають вказівки волонтерам і перевіряють готовність траси. Олександр Пахолюк, директор Благодійного фонду "МХП-Громаді", під час забігу виходить на дистанцію 5 км. Каже, бігтиме попри травму разом із двома синами. - Це вже не просто забіг - а момент, коли вся родина долучається до спільної справи. Разом ми справді сила. Серія забігів МНР Run4Vісtоry щороку набуває дедалі більшого масштабу. Перший забіг відбувся восени 2023 року. Ми тоді бігли навколо Ставу, - згадує Олександр Пахолюк. - Людей прийшло небагато, можливо ще не всі тоді розуміли, що через біг можна підтримувати військових. Зараз усе змінилося. Ми бачимо, як біг стає інструментом благодійності, способом єднання. І треба розвивати цю ідею, бо в ній є велика сила. У 2024 році ініціатори створили повноцінну серію: спершу запланували чотири міста, але додали п'ятий забіг, адже охочих долучитися виявилося більше, ніж очікували. - У нас дуже проста логіка: там, де проходить забіг, збираємо кошти для тієї бригади, яка формувалася в цьому регіоні. Людям важливо розуміти, кому вони допомагають, - розповідає Пахолюк. - Коли військова частина з рідного міста чи області - це додає мотивації. Люди долучаються охочіше, бо знають, що їхній внесок піде туди, де служать знайомі чи земляки. Звичайно, ми хочемо допомогти всім, але мусимо фокусуватись. Тому щоразу спільно з місцевою владою та партнерами обираємо підрозділ, який має безпосередній зв'язок із регіоном. Це справді працює - і як модель допомоги, і як приклад взаємної відповідальності. Забіг у Тернополі - третій у сезоні. Попереду ще Луцьк і Вінниця. - Якщо на першому нашому забігу було близько 300 учасників, то сьогодні - більше 1000 офлайн і ще близько 200 онлайн. На дистанцію "Люди-Титани" виходять 30 ветеранів. Долучається спільнота Unbrоkеn. І це теж надзвичайно важливо - ми не просто бігаємо, ми гуртуємо навколо себе людей, які готові допомагати. Показуємо, що можемо подолати будь-які перешкоди - і під час бігу, і в житті, якщо тримаємося разом, - додав Олександр Пахолюк. ПЕРШІ СТАРТИ Близько 8:30 на головній сцені розпочинається офіційне відкриття забігу. Після цього стартує розминка для бігунів на найдовші дистанції - 21 і 10 км. Тренерка зі сцени задає ритм. У натовпі здіймаються руки, учасники нахиляються, стрибають, розігрівають м'язи. Керівниця групи соціального розвитку фонду "МХП-Громаді" Уляна Баранова жартома називає себе амбасадоркою дистанції у 2 км. - Наш забіг - це велике благодійне свято. Ми всі тут, щоб допомогти. І навіть ті, хто не біжить - бо не може, чи просто не готовий - можуть долучитися до головної мети, - говорить Уляна Баранова. - Можна задонатити просто на місці чи взяти участь у благодійній лотереї. Усі зібрані кошти підуть на допомогу військовим. Найважливіше - пам'ятати, чому ми це робимо. Ми біжимо за тих, хто бореться. Біжимо в пам'ять про тих, кого вже немає поруч із нами. Це не просто напис на футболках - а наш особистий сенс, обов'язок, подяка. Дуже хочеться, щоб сьогоднішні результати дозволили нам повністю закрити запит від військових. Перші учасники починають гуртуватися біля входу до стартового коридору. Цьогоріч маршрут не проходить навколо тернопільського озера, як це було раніше. Організатори обирали трасу ближче до центру міста, з урахуванням як логістики, так і комфорту бігунів. - Ми завжди розробляємо трасу з урахуванням особливостей міста, - пояснює директорка NеwRun і координаторка забігу Оксана Сученко. - Важливо, щоби маршрут був зручний, безпечний і водночас не створював надмірного навантаження на місто. Також враховуємо кількість учасників і, звісно, погодні умови. Сьогодні досить спекотно, тому вибрали тіньові ділянки, додали охолоджувальні арки, пункти гідратації - усе для того, щоби учасники комфортно пройшли або пробігли свою дистанцію. Ми бачимо, як біг стає інструментом благодійності, способом єднання Найменші учасники - віком до 6 років - виходять на дистанцію 100 м, часто разом із батьками. А від 7 до 13 років - біжать 500 м самостійно. - Бували випадки, коли дитині кілька місяців, і її несуть на руках - просто щоб бути частиною події. Старші дітки вже біжать самі, а після фінішу кожен отримує пам'ятну медаль і подарунок від партнерів. Для них це величезна подія, діти дуже хвилюються, але гордо долають свою дистанцію, - додає Оксана Сученко. - Ще одна важлива частина події - інклюзивний забіг "Люди-Титани". Його долають учасники з інвалідністю, переважно ті, хто зараз перебуває в реабілітації. Це символічна дистанція у 500 метрів. Але цей рух надихає й показує, що кожен крок важливий. Старт у Тернополі - завершальний у весняному сезоні. Попереду - осінні забіги в Луцьку та Вінниці. Для NеwRun це перший рік співпраці з МХП - але вже третій забіг поспіль у сезоні. - Ми дуже раді, що компанії бачать у бігу не просто спорт, а платформу для важливих соціальних тем. З МХП є чіткість, людяність і спільна мета. Благодійність через біг - це потужний інструмент. Ми бачимо, як він працює, і точно будемо продовжувати, - наголошує директорка NеwRun. О 9:00 - загальнонаціональна хвилина мовчання. Майдан завмирає - люди стоять мовчки, схиливши голови. За мить над площею звучить Державний Гімн України. Усі кладуть руки на серце, підспівуючи. Ведучий піднімає мікрофон, затягує паузу на кілька секунд. - Слава Україні! - лунає зі сцени. - Героям слава! - гучно в один голос відповідає площа. Учасники виходять на стартову позицію. - П'ять, чотири, три, два&hеllір; один! - звучить сигнал старту і бігуни зриваються з місця. "ЦЕ ВРЯТУЄ ДЕСЯТКИ ЖИТТІВ" На дистанцію 5 км виходить офіцер 44-ї окремої артилерійської бригади імені гетьмана Данила Апостола Андрій Череватий. У цій бригаді він служить уже сьомий рік. - Для мене це не просто пробіжка. Це моя бригада, мої побратими. Якщо можу бодай чимось допомогти, то роблю це, - каже Череватий. Стоїть поблизу сцени у футболці кольору хакі з емблемою бригади. - Ми з побратимами тут разом, бігтимемо пліч-о-пліч. І для мене важливо бути поряд із тими, з ким щодня на позиціях. Минулого року я теж біг. Тоді це був забіг на честь загиблого героя - мого побратима, з яким ми служили разом. І буду бігти за нього далі. Ці події, за словами офіцера, мають набагато більший сенс, ніж просто спортивний захід. - Як і в бігу ми всі рухаємось однією дистанцією, в одному напрямку - так само і в житті маємо тримати спільний курс, - говорить Андрій. - До перемоги. Саме такі заходи її наближають. Це підтримка, згуртованість і конкретний внесок, бо кошти зібрані тут підуть на дрони - те, що реально рятує життя на фронті. 44-та бригада зараз тримає позиції на Сумському та Запорізькому напрямках. Ситуація складна, але, як каже військовий, оборону тримають гідно. За словами офіцера, фронту зараз найбільше не вистачає саме дронів. - Сучасна війна перейшла на інший рівень. Ми намагаємося уникати прямого контакту, зберегти життя хлопців. І саме дрони дають таку можливість, - наголошує Череватий. - Коли безпілотник зробить свою роботу, нам не потрібно заходити в "сіру зону" під обстрілами. Це не тільки про ефективність, а й про виживання. Першим на фініші дистанції 10 км з'являється Павло Волуйкевич, 30-річний учасник із Івано-Франківська. Він не зупиняється одразу, пробігає ще кілька кроків, важко дихає, схиляє голову, а потім випрямляється й посміхається. Глядачі зустрічають його оплесками. Волонтер простягає склянку з водою. - Сьогоднішня дистанція далась добре. Було спекотно, звісно, але до спеки можна звикнути, - ділиться враженнями від дистанції переможець. - Я вже 10 років бігаю, тренуюся щодня. Зазвичай - п'ять-шість разів на тиждень. Це не тільки біг - додаю і силові, і кардіо. По два тренування на день, так і форму тримаю. Це вже другий забіг МНР Run4Vісtоry для Павла - перший був у Тернополі у 2023 році. Каже, що приїхав і цього разу не лише заради спорту. - Для мене важливо, що цей захід має благодійну мету. Ми всі розуміємо, для чого бігаємо, - говорить Волуйкевич. - Йдеться не просто про рекорди, а про допомогу військовим. І якщо мої 10 кілометрів хоч якось допоможуть - значить, я зробив правильний крок. ВЕТЕРАНИ Й ПРОФЕСІЙНІ СПОРТСМЕНИ Поруч зі сценою та стартовим коридором працюють різноманітні локації. Після фінішу учасники підходять на короткий відновлювальний масаж, щоб зняти напругу після бігу. Триває безпрограшна благодійна лотерея. Можна зробити донат і отримати подарунок: книги, шкарпетки, солодощі, ковдри, пледи, кепки з мерчем забігу, блокноти, термочашки тощо. Неподалік - дитяча локація. Малеча ловить мильні бульбашки, бере участь у майстер-класі з виготовлення слаймів. У одному з наметів можна безкоштовно дізнатися свою групу крові. Там також роздають буклети про донорство. На фініші дистанції 10 км з'являється чоловік у спортивному одязі кольору хакі. На правому зап'ясті - гіпс. Біля нього - жінка в яскравому костюмі. Вони тримають темп і фінішують майже водночас. Це 31-річний Максим із позивним Маестро, командир підрозділу Сил спеціальних операцій. Попри поранення, вирішив долати дистанцію. - Поранення отримав трохи більше місяця тому на Донецькому напрямку. Ми працюємо з дронами, я сам командир підрозділу. Буває, що і по нас прилітає, - говорить військовий. - Десять кілометрів біг вперше. До цього бігав у парку просто для себе - коли був час і настрій. Звик бігати по рівній місцевості, а тут, звісно, складніше, ще й спека. Але я свідомо вийшов на старт, бо хотілося випробувати себе. Максим біг дистанцію разом із дружиною. Це було важливо для них обох, зізнається. - Підтримували одне одного. І я точно хочу ще брати участь у таких забігах. Це не просто про дистанцію, а про людей, єднання й те, що нас тримає разом, - підкреслює Маестро. - Зараз тренуюсь, наскільки дозволяє стан. Бо планую вже в середині літа повертатися на фронт. Мені важливо бути в формі. Кожен такий захід - це підтримка. І це наближає той день, коли справді буде перемога. На фініші найдовшої дистанції у 21 км з'являється Іван Стребков - 33-річний спортсмен родом із Бучача. На ньому легка спортивна форма, обличчя мокре від поту. - Біг сьогодні давався важче, ніж зазвичай. Спека дуже відчувалась, - каже Стребков і робить ковток води. - Але я вже звик до таких умов. Бігом займаюся з 2006 року. В національній збірній України - з 2010-го. Проходив дистанцію разом зі своїм учнем Миколою. Ми домовились бігти разом, так і вийшло. Микола добре тримав темп, і, чесно кажучи, якби сьогодні він мене обійшов - я б тільки зрадів. Для мене, як тренера, це був би найкращий результат. Якщо мої 10 кілометрів хоч якось допоможуть - значить, я зробив правильний крок Іван тренує учнів у власному біговому клубі. Його дружина - рекордсменка України з бігу на 3000 м із перешкодами, учасниця Олімпійських ігор у Токіо. - У 2021 році вона була єдиною спортсменкою з Тернопільщини, яка представляла нашу область на Олімпіаді. Але зараз вона вдома - 15 квітня у нас народилась донечка. Тож вона виховує малу, а я - бігаю і треную. Ми дуже спортивна сім'я, - розповідає Іван. - Сьогодні я не ставив собі мету бігти на максимум. У таку погоду бігати на результат небезпечно, особливо для непідготовлених людей. За тиждень Іван пробігає в середньому 150 км. Це різні типи тренувань - від інтервальних до довгих кросів по 25-30 км. Тренується двічі на день - вранці й увечері. Також Стребков тренує й консультує військових: допомагає їм повернутися до спорту або просто переключити увагу з фронту. Чоловік постійно бере участь у благодійних забігах - це його принципова позиція. - Ми всі повинні робити те, що можемо. І якщо я можу бігти й таким чином привернути увагу, збирати кошти - я це роблю. Адже зараз головне - допомогати армії, - підсумовує переможець. ЛЮДИ-ТИТАНИ Ведучий оголошує початок благодійного аукціону із лотами від 44-ї окремої артилерійської бригади. У центрі уваги - тубус від артилерійського заряду, пам'ятна плакетка та бригадний прапор. Ставки учасники роблять просто біля сцени. На Театральній площі стає дедалі людніше, лунає запальна музика. Підходять нові учасники - ті, хто готується долати дистанції 2 і 5 км. Разом із ними на розминку виходять пацієнти центру UNВRОКЕN. Серед них - Сергій із позивним Дрон. Він пританцьовує у такт музиці на протезі. Бере участь у символічній дистанції "Люди Титани", разом із ще 11 пацієнтами UNВRОКЕN, зокрема й амбасадоркою центру Яною Степаненко. - Бігати не можу. Ну, куди вже, - пояснює Сергій. - Стараюся більше ходити, займатися на тренажерах. Такі заходи дуже важливі, бо не дають нам сумувати. Перед стартом дистанції "Люди Титани" слово бере ветеран, амбасадор і ментор центру реабілітації UNВRОКЕN Володимир "Будда" Рудковський. - Хотілося б, щоб заходи такого формату відбувалися щотижня у кожному місті, - звертається він до учасників. - Кожна ваша гривня - може врятувати життя. Маленьких донатів не буває. Поки ми тут - наші побратими воюють. І ми маємо робити все, щоб вони якнайшвидше повернулись до своїх дітей, до родин. Слава Україні! Починається дистанція. Під оплески "Люди Титани" вирушають уперед - хтось із тростиною, на протезах, дехто на кріслах колісних. Глядачі та інші учасники підтримують їх протягом усього маршруту - плескають, усміхаються. Усі крок за кроком повертаються до старту - повільно, але впевнено. На фініші знову лунають оплески. Після дистанції Володимир "Будда" Рудковський розповідає, що такі заходи для них уже добра традиція: - На щастя, ми разом із хлопцями та дівчатами, які проходять реабілітацію в Unbrоkеn, доволі часто долучаємось до таких ініціатив. Дякуємо соціально активному бізнесу, бо якби не вони, ми б рідше бували на таких заходах. А це справді важливо, - наголошує Рудковський. - Сьогодні ми в Тернополі, щоби ще раз нагадати - що таке війна і які її наслідки. Для нас, ветеранів, такі події - частина адаптації до мирного життя. Але й для інших це сигнал - бачать нас, підходять, дякують, фотографуються. І розуміють, як важливо бути поруч із тими, хто повернувся з війни. Нас сьогодні приїхало 12. Якщо підійти до кожного і запитати про емоції - ви побачите тільки посмішки і щире задоволення. ДОПОМАГАЄМО, ЧИМ МОЖЕМО Серед учасників дистанції 2 км - Ірина Яворська, працівниця компанії МХП, приїхала на забіг з чоловіком. - Я вражена, що змогла й не зупинилася. Ми бігли в Києві минулого разу, коли був марафон, тоді було легше. Поки бігла, думала: як витримують наші солдати там, на передку? Якщо вони тримаються, то я теж зобов'язана витримати заради них, - наголошує Яворська. Спеціально до забігу не готувалась, але фізична активність - частина її життя. - Важливо бути тут і підтримувати, - додає. - Ми передаємо на фронт продукти: тушонку, сало, шкварки, смалець, картоплю, гречку, рис - усе, що можемо. Знаємо, що люди, які повернулися звідти, пережили болі, депресії, злами. Я вірю, що коли ми тут біжимо, допомагаємо, обіймаємо ветеранів - це теж важливо. Після основних стартів розпочинається підготовка до дитячих забігів. На дистанцію виходить наймолодша група учасників - хтось тримає батьків за руку чи весело підстрибує на місці. У яскравому одязі дітлахи виходить останніми на трасу, але з таким самим запалом, як і дорослі. Серед учасників - п'ятирічний Дмитро Даневич, амбасадор МНР Run4Vісtоry. Хлопчик бере участь у всіх забігах серії й щоразу присвячує свою дистанцію дідусеві - полковнику Вячеславу Вороному, який загинув у 2022 році під час евакуації поранених з "Азовсталі". Подолала дистанції родина зі Львова: батьки Тарас і Любомира привезли на забіг трьох дітей - 10-річного Ігоря, 6-річного Юру та півторарічну Інну. До Тернополя приїхали зранку, спеціально на МНР Run4Vісtоry, і одразу вирушили на старт. Усі троє дітей брали участь у своїх категоріях: Ігор біг 500 м, Юра - 100, наймолодша Інна також пройшла свою дистанцію разом із батьком. Незважаючи на спеку, їм вдалося подолати маршрут - Юра навіть фінішував із третім результатом у своїй віковій групі. - Вони дуже люблять брати участь у таких заходах, - каже Любомира. - Старший біг уже вдруге, середній уперше, але обом дуже сподобалося. А маленька Інна просто все повторює за братами. - Ми хотіли, щоб діти не лише змагалися, а й розуміли, що такі події - не просто спорт, а підтримка наших військових. Це важливо. Хочемо долучатися і надалі, - додає батько. Усі учасники отримали медалі фінішерів - символ подоланої дистанції. Переможців нагородили грошовими призами, а також подарунками від партнерів забігу. Завдяки реєстраційним внескам і благодійним донатам учасників організаторам забігу в Тернополі вдалося зібрати 889 366 грн. За ці кошти придбали дрони для тернопільської бригади.

У Тернополі відбувся благодійний півмарафон МНР Run4Vісtоry. Забіг об'єднав понад 1100 учасників з різних куточків України. Зокрема, військових, ветеранів, людей з інвалідністю, дітей, професійних спортсменів. Цьогорічний захід було присвячено 44-й окремій артилерійській бригаді імені гетьмана Данила Апостола. Усі зібрані кошти - а це 889 366 гривень - організатори спрямували на закупівлю дронів для цієї тернопільської бригади, яка боронить Україну на передовій. Учасники долали дистанції 21, 10, 5, 2 кілометри та 500 і 100 метрів. Ветерани та пацієнти реабілітаційного центру Unbrоkеn Ukrаіnе взяли участь у забігу "Люди Титани". Як пройшов забіг МНР Run fоr Vісtоry в Тернополі, читайте у репортажі Gаzеtа.uа. ПОВІРИТИ В СЕБЕ З самого ранку в центрі Тернополя панує особлива атмосфера. Театральний майдан поступово оживає - ще до 8-ї сходяться перші учасники забігу. Вони несуть із собою рюкзаки, пакети, каву в термочашках, дітей на плечах. У когось на грудях уже закріплений номер. На площі розгортається стартове містечко. Встановлюють ятки з водою, їжею, спортивними товарами. Лунає музика, волонтери носять коробки, звучать перші оголошення зі сцени. Біля кожного стенду збираються невеликі групки - бігуни обіймаються, розминають ноги. - Тернопіль для нас - особливе місто, - говорить Віктор Корягін, директор групи підприємств Західного Хабу МХП. - Саме тут ми розпочали серію забігів МНР Run4Vісtоry. Ще у 2023 році це був перший "Файнозабіг", минулого року зібрали трохи більше 500 учасників. А сьогодні братимуть участь - понад тисяча. І це дуже надихає, бо видно, як розвивається культура спорту й благодійності. Забіг - це не лише про спорт, а насамперед про благодійність і згуртованість, наголошує Віктор Корягін. Працівники компанії приїздять із різних регіонів, зустрічаються, спілкуються, бігають разом. Усе це - задля спільної мети: зібрати кошти на підтримку Збройних Сил. - Кожен наш крок - це донат на армію, - пояснює Корягін. - Цього разу ми збираємо кошти для 44-ї окремої артилерійської бригади імені гетьмана Данила Апостола. Після забігу озвучимо загальну суму й передамо кошти представникам бригади. Також проведемо благодійний аукціон - він допоможе зібрати ще більше. Серед учасників - не лише аматори й досвідчені бігуни, а й ветерани. У межах програми "МХП Поруч" компанія підтримує реабілітацію й реінтеграцію військових та ветеранів, зокрема через участь у спортивних заходах. - Для когось це відкриття, хтось починає бігати вперше, а для когось це вже традиція, - зазначає Віктор Корягін. - Ми залучаємо до участі ветеранів. Людей, які пройшли війну, які втратили кінцівки, які зараз проходять реабілітацію. Ми працюємо з ними давно, зокрема під час Ігор Нескорених. І такі забіги дають ветеранам можливість знову повірити в себе. Це дуже важливо. На вході до стартового коридору ще порожньо. Лише організатори завершують останні приготування - розкладають фінішні стрічки, дають вказівки волонтерам і перевіряють готовність траси. Олександр Пахолюк, директор Благодійного фонду "МХП-Громаді", під час забігу виходить на дистанцію 5 км. Каже, бігтиме попри травму разом із двома синами. - Це вже не просто забіг - а момент, коли вся родина долучається до спільної справи. Разом ми справді сила. Серія забігів МНР Run4Vісtоry щороку набуває дедалі більшого масштабу. Перший забіг відбувся восени 2023 року. Ми тоді бігли навколо Ставу, - згадує Олександр Пахолюк. - Людей прийшло небагато, можливо ще не всі тоді розуміли, що через біг можна підтримувати військових. Зараз усе змінилося. Ми бачимо, як біг стає інструментом благодійності, способом єднання. І треба розвивати цю ідею, бо в ній є велика сила. У 2024 році ініціатори створили повноцінну серію: спершу запланували чотири міста, але додали п'ятий забіг, адже охочих долучитися виявилося більше, ніж очікували. - У нас дуже проста логіка: там, де проходить забіг, збираємо кошти для тієї бригади, яка формувалася в цьому регіоні. Людям важливо розуміти, кому вони допомагають, - розповідає Пахолюк. - Коли військова частина з рідного міста чи області - це додає мотивації. Люди долучаються охочіше, бо знають, що їхній внесок піде туди, де служать знайомі чи земляки. Звичайно, ми хочемо допомогти всім, але мусимо фокусуватись. Тому щоразу спільно з місцевою владою та партнерами обираємо підрозділ, який має безпосередній зв'язок із регіоном. Це справді працює - і як модель допомоги, і як приклад взаємної відповідальності. Забіг у Тернополі - третій у сезоні. Попереду ще Луцьк і Вінниця. - Якщо на першому нашому забігу було близько 300 учасників, то сьогодні - більше 1000 офлайн і ще близько 200 онлайн. На дистанцію "Люди-Титани" виходять 30 ветеранів. Долучається спільнота Unbrоkеn. І це теж надзвичайно важливо - ми не просто бігаємо, ми гуртуємо навколо себе людей, які готові допомагати. Показуємо, що можемо подолати будь-які перешкоди - і під час бігу, і в житті, якщо тримаємося разом, - додав Олександр Пахолюк. ПЕРШІ СТАРТИ Близько 8:30 на головній сцені розпочинається офіційне відкриття забігу. Після цього стартує розминка для бігунів на найдовші дистанції - 21 і 10 км. Тренерка зі сцени задає ритм. У натовпі здіймаються руки, учасники нахиляються, стрибають, розігрівають м'язи. Керівниця групи соціального розвитку фонду "МХП-Громаді" Уляна Баранова жартома називає себе амбасадоркою дистанції у 2 км. - Наш забіг - це велике благодійне свято. Ми всі тут, щоб допомогти. І навіть ті, хто не біжить - бо не може, чи просто не готовий - можуть долучитися до головної мети, - говорить Уляна Баранова. - Можна задонатити просто на місці чи взяти участь у благодійній лотереї. Усі зібрані кошти підуть на допомогу військовим. Найважливіше - пам'ятати, чому ми це робимо. Ми біжимо за тих, хто бореться. Біжимо в пам'ять про тих, кого вже немає поруч із нами. Це не просто напис на футболках - а наш особистий сенс, обов'язок, подяка. Дуже хочеться, щоб сьогоднішні результати дозволили нам повністю закрити запит від військових. Перші учасники починають гуртуватися біля входу до стартового коридору. Цьогоріч маршрут не проходить навколо тернопільського озера, як це було раніше. Організатори обирали трасу ближче до центру міста, з урахуванням як логістики, так і комфорту бігунів. - Ми завжди розробляємо трасу з урахуванням особливостей міста, - пояснює директорка NеwRun і координаторка забігу Оксана Сученко. - Важливо, щоби маршрут був зручний, безпечний і водночас не створював надмірного навантаження на місто. Також враховуємо кількість учасників і, звісно, погодні умови. Сьогодні досить спекотно, тому вибрали тіньові ділянки, додали охолоджувальні арки, пункти гідратації - усе для того, щоби учасники комфортно пройшли або пробігли свою дистанцію. Ми бачимо, як біг стає інструментом благодійності, способом єднання Найменші учасники - віком до 6 років - виходять на дистанцію 100 м, часто разом із батьками. А від 7 до 13 років - біжать 500 м самостійно. - Бували випадки, коли дитині кілька місяців, і її несуть на руках - просто щоб бути частиною події. Старші дітки вже біжать самі, а після фінішу кожен отримує пам'ятну медаль і подарунок від партнерів. Для них це величезна подія, діти дуже хвилюються, але гордо долають свою дистанцію, - додає Оксана Сученко. - Ще одна важлива частина події - інклюзивний забіг "Люди-Титани". Його долають учасники з інвалідністю, переважно ті, хто зараз перебуває в реабілітації. Це символічна дистанція у 500 метрів. Але цей рух надихає й показує, що кожен крок важливий. Старт у Тернополі - завершальний у весняному сезоні. Попереду - осінні забіги в Луцьку та Вінниці. Для NеwRun це перший рік співпраці з МХП - але вже третій забіг поспіль у сезоні. - Ми дуже раді, що компанії бачать у бігу не просто спорт, а платформу для важливих соціальних тем. З МХП є чіткість, людяність і спільна мета. Благодійність через біг - це потужний інструмент. Ми бачимо, як він працює, і точно будемо продовжувати, - наголошує директорка NеwRun. О 9:00 - загальнонаціональна хвилина мовчання. Майдан завмирає - люди стоять мовчки, схиливши голови. За мить над площею звучить Державний Гімн України. Усі кладуть руки на серце, підспівуючи. Ведучий піднімає мікрофон, затягує паузу на кілька секунд. - Слава Україні! - лунає зі сцени. - Героям слава! - гучно в один голос відповідає площа. Учасники виходять на стартову позицію. - П'ять, чотири, три, два&hеllір; один! - звучить сигнал старту і бігуни зриваються з місця. "ЦЕ ВРЯТУЄ ДЕСЯТКИ ЖИТТІВ" На дистанцію 5 км виходить офіцер 44-ї окремої артилерійської бригади імені гетьмана Данила Апостола Андрій Череватий. У цій бригаді він служить уже сьомий рік. - Для мене це не просто пробіжка. Це моя бригада, мої побратими. Якщо можу бодай чимось допомогти, то роблю це, - каже Череватий. Стоїть поблизу сцени у футболці кольору хакі з емблемою бригади. - Ми з побратимами тут разом, бігтимемо пліч-о-пліч. І для мене важливо бути поряд із тими, з ким щодня на позиціях. Минулого року я теж біг. Тоді це був забіг на честь загиблого героя - мого побратима, з яким ми служили разом. І буду бігти за нього далі. Ці події, за словами офіцера, мають набагато більший сенс, ніж просто спортивний захід. - Як і в бігу ми всі рухаємось однією дистанцією, в одному напрямку - так само і в житті маємо тримати спільний курс, - говорить Андрій. - До перемоги. Саме такі заходи її наближають. Це підтримка, згуртованість і конкретний внесок, бо кошти зібрані тут підуть на дрони - те, що реально рятує життя на фронті. 44-та бригада зараз тримає позиції на Сумському та Запорізькому напрямках. Ситуація складна, але, як каже військовий, оборону тримають гідно. За словами офіцера, фронту зараз найбільше не вистачає саме дронів. - Сучасна війна перейшла на інший рівень. Ми намагаємося уникати прямого контакту, зберегти життя хлопців. І саме дрони дають таку можливість, - наголошує Череватий. - Коли безпілотник зробить свою роботу, нам не потрібно заходити в "сіру зону" під обстрілами. Це не тільки про ефективність, а й про виживання. Першим на фініші дистанції 10 км з'являється Павло Волуйкевич, 30-річний учасник із Івано-Франківська. Він не зупиняється одразу, пробігає ще кілька кроків, важко дихає, схиляє голову, а потім випрямляється й посміхається. Глядачі зустрічають його оплесками. Волонтер простягає склянку з водою. - Сьогоднішня дистанція далась добре. Було спекотно, звісно, але до спеки можна звикнути, - ділиться враженнями від дистанції переможець. - Я вже 10 років бігаю, тренуюся щодня. Зазвичай - п'ять-шість разів на тиждень. Це не тільки біг - додаю і силові, і кардіо. По два тренування на день, так і форму тримаю. Це вже другий забіг МНР Run4Vісtоry для Павла - перший був у Тернополі у 2023 році. Каже, що приїхав і цього разу не лише заради спорту. - Для мене важливо, що цей захід має благодійну мету. Ми всі розуміємо, для чого бігаємо, - говорить Волуйкевич. - Йдеться не просто про рекорди, а про допомогу військовим. І якщо мої 10 кілометрів хоч якось допоможуть - значить, я зробив правильний крок. ВЕТЕРАНИ Й ПРОФЕСІЙНІ СПОРТСМЕНИ Поруч зі сценою та стартовим коридором працюють різноманітні локації. Після фінішу учасники підходять на короткий відновлювальний масаж, щоб зняти напругу після бігу. Триває безпрограшна благодійна лотерея. Можна зробити донат і отримати подарунок: книги, шкарпетки, солодощі, ковдри, пледи, кепки з мерчем забігу, блокноти, термочашки тощо. Неподалік - дитяча локація. Малеча ловить мильні бульбашки, бере участь у майстер-класі з виготовлення слаймів. У одному з наметів можна безкоштовно дізнатися свою групу крові. Там також роздають буклети про донорство. На фініші дистанції 10 км з'являється чоловік у спортивному одязі кольору хакі. На правому зап'ясті - гіпс. Біля нього - жінка в яскравому костюмі. Вони тримають темп і фінішують майже водночас. Це 31-річний Максим із позивним Маестро, командир підрозділу Сил спеціальних операцій. Попри поранення, вирішив долати дистанцію. - Поранення отримав трохи більше місяця тому на Донецькому напрямку. Ми працюємо з дронами, я сам командир підрозділу. Буває, що і по нас прилітає, - говорить військовий. - Десять кілометрів біг вперше. До цього бігав у парку просто для себе - коли був час і настрій. Звик бігати по рівній місцевості, а тут, звісно, складніше, ще й спека. Але я свідомо вийшов на старт, бо хотілося випробувати себе. Максим біг дистанцію разом із дружиною. Це було важливо для них обох, зізнається. - Підтримували одне одного. І я точно хочу ще брати участь у таких забігах. Це не просто про дистанцію, а про людей, єднання й те, що нас тримає разом, - підкреслює Маестро. - Зараз тренуюсь, наскільки дозволяє стан. Бо планую вже в середині літа повертатися на фронт. Мені важливо бути в формі. Кожен такий захід - це підтримка. І це наближає той день, коли справді буде перемога. На фініші найдовшої дистанції у 21 км з'являється Іван Стребков - 33-річний спортсмен родом із Бучача. На ньому легка спортивна форма, обличчя мокре від поту. - Біг сьогодні давався важче, ніж зазвичай. Спека дуже відчувалась, - каже Стребков і робить ковток води. - Але я вже звик до таких умов. Бігом займаюся з 2006 року. В національній збірній України - з 2010-го. Проходив дистанцію разом зі своїм учнем Миколою. Ми домовились бігти разом, так і вийшло. Микола добре тримав темп, і, чесно кажучи, якби сьогодні він мене обійшов - я б тільки зрадів. Для мене, як тренера, це був би найкращий результат. Якщо мої 10 кілометрів хоч якось допоможуть - значить, я зробив правильний крок Іван тренує учнів у власному біговому клубі. Його дружина - рекордсменка України з бігу на 3000 м із перешкодами, учасниця Олімпійських ігор у Токіо. - У 2021 році вона була єдиною спортсменкою з Тернопільщини, яка представляла нашу область на Олімпіаді. Але зараз вона вдома - 15 квітня у нас народилась донечка. Тож вона виховує малу, а я - бігаю і треную. Ми дуже спортивна сім'я, - розповідає Іван. - Сьогодні я не ставив собі мету бігти на максимум. У таку погоду бігати на результат небезпечно, особливо для непідготовлених людей. За тиждень Іван пробігає в середньому 150 км. Це різні типи тренувань - від інтервальних до довгих кросів по 25-30 км. Тренується двічі на день - вранці й увечері. Також Стребков тренує й консультує військових: допомагає їм повернутися до спорту або просто переключити увагу з фронту. Чоловік постійно бере участь у благодійних забігах - це його принципова позиція. - Ми всі повинні робити те, що можемо. І якщо я можу бігти й таким чином привернути увагу, збирати кошти - я це роблю. Адже зараз головне - допомогати армії, - підсумовує переможець. ЛЮДИ-ТИТАНИ Ведучий оголошує початок благодійного аукціону із лотами від 44-ї окремої артилерійської бригади. У центрі уваги - тубус від артилерійського заряду, пам'ятна плакетка та бригадний прапор. Ставки учасники роблять просто біля сцени. На Театральній площі стає дедалі людніше, лунає запальна музика. Підходять нові учасники - ті, хто готується долати дистанції 2 і 5 км. Разом із ними на розминку виходять пацієнти центру UNВRОКЕN. Серед них - Сергій із позивним Дрон. Він пританцьовує у такт музиці на протезі. Бере участь у символічній дистанції "Люди Титани", разом із ще 11 пацієнтами UNВRОКЕN, зокрема й амбасадоркою центру Яною Степаненко. - Бігати не можу. Ну, куди вже, - пояснює Сергій. - Стараюся більше ходити, займатися на тренажерах. Такі заходи дуже важливі, бо не дають нам сумувати. Перед стартом дистанції "Люди Титани" слово бере ветеран, амбасадор і ментор центру реабілітації UNВRОКЕN Володимир "Будда" Рудковський. - Хотілося б, щоб заходи такого формату відбувалися щотижня у кожному місті, - звертається він до учасників. - Кожна ваша гривня - може врятувати життя. Маленьких донатів не буває. Поки ми тут - наші побратими воюють. І ми маємо робити все, щоб вони якнайшвидше повернулись до своїх дітей, до родин. Слава Україні! Починається дистанція. Під оплески "Люди Титани" вирушають уперед - хтось із тростиною, на протезах, дехто на кріслах колісних. Глядачі та інші учасники підтримують їх протягом усього маршруту - плескають, усміхаються. Усі крок за кроком повертаються до старту - повільно, але впевнено. На фініші знову лунають оплески. Після дистанції Володимир "Будда" Рудковський розповідає, що такі заходи для них уже добра традиція: - На щастя, ми разом із хлопцями та дівчатами, які проходять реабілітацію в Unbrоkеn, доволі часто долучаємось до таких ініціатив. Дякуємо соціально активному бізнесу, бо якби не вони, ми б рідше бували на таких заходах. А це справді важливо, - наголошує Рудковський. - Сьогодні ми в Тернополі, щоби ще раз нагадати - що таке війна і які її наслідки. Для нас, ветеранів, такі події - частина адаптації до мирного життя. Але й для інших це сигнал - бачать нас, підходять, дякують, фотографуються. І розуміють, як важливо бути поруч із тими, хто повернувся з війни. Нас сьогодні приїхало 12. Якщо підійти до кожного і запитати про емоції - ви побачите тільки посмішки і щире задоволення. ДОПОМАГАЄМО, ЧИМ МОЖЕМО Серед учасників дистанції 2 км - Ірина Яворська, працівниця компанії МХП, приїхала на забіг з чоловіком. - Я вражена, що змогла й не зупинилася. Ми бігли в Києві минулого разу, коли був марафон, тоді було легше. Поки бігла, думала: як витримують наші солдати там, на передку? Якщо вони тримаються, то я теж зобов'язана витримати заради них, - наголошує Яворська. Спеціально до забігу не готувалась, але фізична активність - частина її життя. - Важливо бути тут і підтримувати, - додає. - Ми передаємо на фронт продукти: тушонку, сало, шкварки, смалець, картоплю, гречку, рис - усе, що можемо. Знаємо, що люди, які повернулися звідти, пережили болі, депресії, злами. Я вірю, що коли ми тут біжимо, допомагаємо, обіймаємо ветеранів - це теж важливо. Після основних стартів розпочинається підготовка до дитячих забігів. На дистанцію виходить наймолодша група учасників - хтось тримає батьків за руку чи весело підстрибує на місці. У яскравому одязі дітлахи виходить останніми на трасу, але з таким самим запалом, як і дорослі. Серед учасників - п'ятирічний Дмитро Даневич, амбасадор МНР Run4Vісtоry. Хлопчик бере участь у всіх забігах серії й щоразу присвячує свою дистанцію дідусеві - полковнику Вячеславу Вороному, який загинув у 2022 році під час евакуації поранених з "Азовсталі". Подолала дистанції родина зі Львова: батьки Тарас і Любомира привезли на забіг трьох дітей - 10-річного Ігоря, 6-річного Юру та півторарічну Інну. До Тернополя приїхали зранку, спеціально на МНР Run4Vісtоry, і одразу вирушили на старт. Усі троє дітей брали участь у своїх категоріях: Ігор біг 500 м, Юра - 100, наймолодша Інна також пройшла свою дистанцію разом із батьком. Незважаючи на спеку, їм вдалося подолати маршрут - Юра навіть фінішував із третім результатом у своїй віковій групі. - Вони дуже люблять брати участь у таких заходах, - каже Любомира. - Старший біг уже вдруге, середній уперше, але обом дуже сподобалося. А маленька Інна просто все повторює за братами. - Ми хотіли, щоб діти не лише змагалися, а й розуміли, що такі події - не просто спорт, а підтримка наших військових. Це важливо. Хочемо долучатися і надалі, - додає батько. Усі учасники отримали медалі фінішерів - символ подоланої дистанції. Переможців нагородили грошовими призами, а також подарунками від партнерів забігу. Завдяки реєстраційним внескам і благодійним донатам учасників організаторам забігу в Тернополі вдалося зібрати 889 366 грн. За ці кошти придбали дрони для тернопільської бригади.

З 2022 року польський ІТ-консорціум Еuvіс Grоuр придбав п’ять українських аутсорс-компаній. Віцепрезидент компанії Лукаш Чернецький каже, що цей процес триватиме. Цього року компанія планує завершити ще дві угоди з українськими компаніями. А загалом Еuvіс Grоuр ставить собі мету увійти до топ-20 компаній за кількістю працівників на українському ринку. DОU поговорив з Лукашем Чернецьким про те, навіщо польській групі українські компанії і що відбувається з українськими командами після злиття. А ще про те, чим сильні ці фахівці і які перспективи на нашому ринку бачать польські інвестори. Довідка: Польський ІТ-консорціум Еuvіс Grоuр, заснований у 2005 році, на сьогодні налічує понад 6000 фахівців і об’єднує більше як 30 компаній. Загальний оборот компанії становить 300 мільйонів доларів США. Еuvіс розвиває свою присутність в Україні та з 2022 року придбала компанії Аrtkаі, 7Dеvs, Lаmра, Ехоft та WеЕхреrt, а також уклала угоду, деталі якої поки що не розголошені. Загалом Еuvіс в Україні має близько 450 співробітників. — Чому ви вирішили інвестувати в український ринок у час повномасштабної війни? І продовжуєте зараз, коли ІТ-сектор в Україні, за деякими оцінками, не зростає? Як усе розпочалося? Такий намір у нас виник ще до повномасштабної війни. Я приєднався до Еuvіс п’ять років тому як акціонер і віцепрезидент, об’єднавши з нею свою компанію. ІТ-консорціум Еuvіс доволі великий, наразі налічує 30 компаній, у яких працює близько 6000 людей. У нас виходило зростати глобально, коли йшлося про продажі і охоплення клієнтів, але не так пощастило зі створенням центрів розробки та наймом спеціалістів в інших країнах, поза Польщею. У себе вдома ми сильні, але ніколи раніше не вдавалося масштабуватися, хоч ми пробували це робити у різних країнах. А з Україною я пов’язаний особисто. Моя дружина українка, половина моєї рідні — з України. Тож я дивився на цей ринок ще задовго до повномасштабної війни. Завдяки своїй мережі контактів познайомився з інвестиційною брокерською компанією з питань М&А Меrgеwаvе. Вони допомогли нам зрозуміти особливості українського ринку, супроводжували в переговорах, створювали документи. Оскільки перша серйозна розмова в цьому напрямі відбулася 24 лютого, то всі наступні зупинилися на кілька місяців. Українські компанії тоді зосередилися на безпеці своїх працівників, а ми — на їхній підтримці. Багато років ми співпрацювали з українськими компаніями як субпідрядниками, а вони натоді втратили своїх клієнтів. Ми почали пропонувати допомогу, готові були оплачувати витрати людей до моменту, поки вони не знайдуть нових клієнтів замість втрачених. Але насправді компанії не дуже й хотіли такої допомоги, вони воліли займатися комерційною співпрацею. Тож невдовзі ми повернулися до обговорення М&А угод. У роботі компаній суттєво нічого не змінилося, сектор потрохи адаптувався. Ми не використовували війну як привід торгуватися щодо ціни абощо. Звісно, ми розуміємо ризики, але наразі вони не є підставою зупинятися. Багато в чому можемо повчитися в українських компаній і, безумовно, є сфери, в яких вони сильніші. Ось, власне, головна причина, чому ми на це пішли. Ми купуємо компанії, які генерують дохід, є прибутковими, мають хорошого менеджера та взаєморозуміння із засновниками. — Які саме переваги українських компаній ви маєте на увазі? Вони точно сильніші в міжнародних продажах. Усі компанії, в які ми інвестували, найчастіше мають 100% доходу з-за меж України, бо внутрішній ринок не такий розвинений, як у Польщі. У Польщі ми маємо приблизно 40-50% доходу від польських клієнтів і міжнародних представників, які перебувають у країні. І 50% — це експорт. Внутрішній ринок сильний і значний. Поза тим, мене вражає, що під час війни українські компанії можуть зростати і охоплювати нових клієнтів. Наша організація зростає з року в рік: частково — органічно, частково — завдяки новим придбанням. Але українські компанії, в які ми інвестували, точно зростають набагато швидше. — У чому саме ви зі своєї перспективи бачите це зростання? Можливо, нам пощастило, а можливо, завдяки компетентності ми почали інвестувати та співпрацювати з компаніями, які мають потенціал для зростання. Звісно, коли компанії стають частиною більшої структури, вони отримують більше вигоди й опори від неї. Але компанії, в які ми вклалися, не так часто цим користуються. Це не відбувається так, що ось вони стали частиною Еuvіс і раптово змінили свої бренди. Вони працюють під своїми брендами і зберігають незалежність. А належність до Еuvіс використовують лише тоді, коли це добре для їхнього бізнесу. Крім того, коли менша організація стає частиною більшої, ризики для неї пом’якшуються. Зазвичай цього не бачать або не надто цінують, але в такому разі із засновників компаній знімається певний тягар. І ось ця безпека активує сміливість: можна бути агресивнішим, ризикувати більше. В іншому випадку багато чого доводиться контролювати самим. Я б не сказав, що ми внесли щось у компанії чи що можемо їх чогось навчити — це вдала інвестиція. Я вважаю людей, які там працюють, дуже розумними і вмотивованими, всі вони керують бізнесом у повністю прозорому західноєвропейському стилі. Ми доволі рівноправно можемо вчитися одне в одного, а для компаній є страховка: інвестори не втручаються в їхню роботу, але є поруч на випадок, якщо щось трапиться. Це відкриває багато можливостей. Делегації Еuvіс та представники українських компаній у його структурі висаджують дерева у Львові За останні роки весь ІТ-сектор зазнав масштабних змін, вони стосуються не лише України. Два роки тому було майже неможливо найняти ІТ-фахівця. Тепер це повністю змінилося. У Польщі, наприклад, багато айтівців шукають роботу. До виклику найму додався виклик продажів. Відбуваються великі технологічні зміни, тож клієнти обережніші щодо рішень. Це спостерігається всюди по світу. Очевидно, кожна зміна, криза чи кожен бум тягне за собою реструктуризацію ринку. Думаю, зараз ми проходимо цей етап. Я вірю, що в майбутньому більші організації будуть безпечнішими, оскільки вони будуть диверсифікованими. У нашій групі приблизно 30 компаній, і всі вони успішні (хоча це не завжди так буває). Ми присутні в Штатах, ОАЕ, Фінляндії, Швеції, Норвегії, Австрії, Німеччині, є окремі проєкти в Південній Африці. — Які показники демонструють компанії, які ви придбали? Усі вони зростають у середньому на 20, а деякі на 30 відсотків щорічно. Наприклад, Аrtkаі та Ехоft. Ці дві компанії швидко розвиваються. І це було без чарівної пігулки з нашого боку — вони зробили це самостійно. У Польщі ми спостерігаємо у середньому 15 відсотків зростання щороку (це вище від середньої швидкості на ринку). Але там ми більші, отож і більші складнощі керувати. В українських командах я помітив велику зосередженість на роботі — можливо, це допомагає проживати важкий період. Зрозуміло, що мотивація і відповідальність дають високі результати. Коли ми тільки починали цю історію в Україні, то міркували, що після 4-5 компаній припинимо інвестиції. Але після здобутого досвіду почуваємося набагато комфортніше. У багатьох сферах компанії в Україні набагато прозоріші з нами та значно відкритіші, ніж іноді компанії, з якими ми працюємо багато років. Нам також подобається подорожувати разом, зустрічатися. Ми вирішили інвестувати далі. Для підтримки своїх інвестицій польський Фонд розвитку (РFR) виділив 2,5 мільйона доларів через фонд FЕZ 2. Це дозволило Еuvіс збільшити частки в українських компаніях і відкрило більше перспектив для продовження. — Які підходи ви використовуєте при перемовинах з компаніями? Ми не нав’язуємо наше тісне інтегрування в процеси. Щиро віримо в підприємництво засновників. І коли звертаємося до компаній, то намагаємося знайти механізм, за допомогою якого фаундери залишатимуться якомога довше на своїх посадах. Ми не хочемо їх змінювати, бо не відчуваємо, що знаємо краще, як керувати їхніми компаніями. З іншого боку, ми є галузевим і довгостроковим інвестором. Тому хочемо, щоб частка завжди становила 50 плюс один, радше з міркувань фінансової консолідації, ніж з міркувань влади. Ми не фінансові інвестори, не проводимо серйозної перевірки на два-три місяці. За кілька зустрічей та після перегляду портфоліо можемо зрозуміти, що компанія підходить. Обговорюємо, скільки триватиме транзакція і коли зможемо почати працювати разом. І якщо все буде добре, підемо далі. Якщо якась зі сторін буде незадоволена, то є механізми, щоб відмовитися. Але ми не хочемо витрачати три-шість місяців на копання в паперах (не через відповідальність, а через попередній досвід). Насправді не так багато речей потрібно перевіряти. Досить поставити всього кілька запитань, щоб побачити, чи фаундери компаній відкриті та вмотивовані та як бачать цінність у нас. (І навпаки: чи все працює для нас). Людський фактор для нас набагато важливіший за цифри. Звісно, що ми стежимо за результатами, так працює бізнес. Але ці результати випливають зі стосунків із людьми, мотивації та комунікації між ними. Зазвичай, коли йдеться про М&А угоди, від великої організації очікують, що її підхід буде прохолодним і дистанційованим, з належною перевіркою, цифрами, КРІ. Але ми не такі. Ми інвестуємо у здорові компанії, нам не потрібно їх рятувати. Очевидно, що нам потрібно вести бізнес, але хіба не краще це робити у комфорті? Це не означає, що ми завжди у всьому погоджуємося і завжди привітні одне до одного. Але набагато приємніше не погоджуватися з тим, кому ви довіряєте і з ким хочете працювати. На довгу перспективу це ще й вигідніше. Зазвичай транзакція займає близько року і поділяється на три етапи. Ми не та корпорація, яка має готову процедуру М&А. Ми з генеральним директором групи зустрічаємося з компаніями та разом ухвалюємо рішення, а потім я обговорюю цю транзакцію із засновниками та юристами. Це надзвичайно простий короткий процес. — Які компанії вас цікавлять і як встановлюєте зв’язок з ними? У нас є два типи діяльності. Ми створили компанію Еuvіс Ukrаіnе, якою я керую. Її мета — продовжувати придбання протягом наступних двох років. Зараз є п’ять компаній у портфелі (Аrtkаі, 7Dеvs, Lаmра, Ехоft, а останню, щойно придбану, ми ще не називаємо). І близько 450 людей у них. Є амбіція розширюватися, щоб потрапити до десятки або принаймні дванадцятки найкращих українських компаній. Це більш-менш довгостроковий план. І ще в нас є компанія приблизно з 2 000 людей, яка розпоряджається інвестиційними коштами. Нас цікавлять компанії, які розробляють програмне забезпечення, займаються розширенням команд, частково — інфраструктурними послугами. Саме в цьому ми сильні в Польщі і світі: добре обслуговуємо клієнтів, запускаємо складні проєкти. Ми є одним з найбільших інтеграторів у Польщі. Наш критерій полягає в тому, що ці компанії мають від 50 до 100 людей і є фінансово стабільними. Ми цінуємо, коли більшість доходів надходить зовні, у нас самих немає стільки досвіду в пошуку іноземних клієнтів. Нам потрібні результати і фаундери, які захочуть залишитися з нами (але є винятки), які люблять свої компанії та хотіли б мати акціонера. Під час інвестування в Польщі ми ніколи не змінювали керівництва компанії. В Україні це тим паче актуально — якщо щось піде не так, я не зможу приїхати сюди і вдавати, що знаю, як керувати компанією в цій країні. Щодо останньої придбаної компанії, то ми зважилися інвестувати в неї, хоча засновник хотів піти. У цій ситуації на заміну був місцевий менеджмент із попередніх інвестиційних компаній. І ми відчули, що це гарний момент зважитися на угоду. У довгостроковій перспективі, ймовірно, візьмемо на себе управління, тож ухвалили такий виняток. Поза тим я особисто керую невеликим акселератором венчурного капіталу для ІТ-технологій, що є частиною діяльності Еuvіс з корпоративної соціальної відповідальності — Еdulаb. А ще у нас є програма для стартапів, які хочуть провадити свою діяльність у Польщі. Дотепер у мене не виникало сумнівів щодо кожної укладеної угоди (що навіть перевершило початкові очікування), але якщо щось піде не так, то передбачені механізми розірвання угоди, є гнучкість у структуруванні угод. — Що відбувається з компаніями далі? Як я казав, немає сенсу руйнувати те, що добре працює. Але це не означає, що ми ніколи не ухвалювали жодних рішень, які б щось змінили в компанії. Фаундери розповідали нам на зустрічах, чого хочуть, висловлюють пропозиції. Усі разом зустрічаємося щонайменше раз на квартал і ділимося інформацією. Це було абсолютно нове для керівників цих компаній, тому що раніше вони були конкурентами на ринку, а зараз вони є частиною більшої, незалежної групи. Зазвичай це відбувається у вигляді семінару, який веду я. Розповідаю, що відбувається в Нью-Йорку, в усьому світі: які фінансові результати, клієнти, виклики, перемоги, тенденції тощо. І кожна компанія ділиться інформацією, якою воліє поділитися. Також є платформа, де можна про щось попросити або допомогти. Наприклад, поділитися клієнтом, контрактом або рішенням проблеми тощо. Ми принесли цій групі обмін знаннями. І під час цих семінарів зазвичай запускаємо деякі спільні дії щодо менеджменту компаній. Керівники несуть відповідальність за свої компанії та кажуть мені, що їм від мене потрібно та яке найкраще майбутнє для їхніх компаній. — Ви також говорили про наміри створити екосистему з компаній, у які інвестували. Як вона має виглядати? За зразком тієї, яку ми створили в Польщі і яка діє там уже багато років. Кожна компанія, яка входить до групи, має однаковий доступ до наших ресурсів: маркетингових команд, міжнародних офісів, операцій із грошовими пулами, технічних можливостей. Якщо в групі є напрацювання, яке може використати українська компанія, достатньо підняти руку, зв’язатися з цією людиною та використовувати. Екосистема для мене — це комунікація. Коли ми почали щотижневі зустрічі та розмови два роки тому, всі трохи ніяковіли: було трохи незручно серед нових облич і поки що конкурентів. Але після двох років побудували довіру, всі знають, у яких ситуаціях на кого можна розраховувати. Стало набагато природніше робити щось разом. Очевидно, це потребує часу, але бізнес будується на людях та їхній взаємній довірі, готовності допомагати. — У кожному випадку ви володієте контрольним пакетом акцій? Наразі ні, але це наша мета в усіх українських інвестиціях. Деякі інвестиційні процеси все ще тривають. Ми досить прозорі із самого початку щодо цього. Не кожна угода відразу передбачає викуп мажоритарної частки. Часто спершу йдеться про викуп міноритарної. Іноді можемо вирішити: не будемо йти на 50 плюс один, а закінчимо з 20, і подивимося, що відбувається. Немає однієї інструкції, якої дотримуємося. Ми завжди намагаємося знайти рішення, вигідне для обох сторін. Зараз ми ведемо перемовини з новим списком компаній, і всюди повідомляємо, що наш намір — мати 50 плюс один. Під час підписання угоди — З огляду на війну і пов’язані з нею виклики, які складнощі ви відчуваєте у роботі в Україні? Звісно, що війна, стрес, мобілізація впливають на компанії. Але тут нічого не можна зробити, крім як прийняти ситуацію. Існують обмеження на переказ грошей з України, але знову ж таки потрібно це прийняти. Ми довгостроковий інвестор, тож не сильно хвилюємося. З більш приватних причин, що стосуються ведення бізнесу в Україні, я б назвав час, який потрібно проводити на кордоні, коли їдеш до України. Якби хтось хотів відкрити кордон, я був би набагато щасливіший. Я б не сказав, що в Україні є щось, що особливо ускладнює ведення бізнесу з юридичної точки зору. Але з огляду на воєнний стан, ймовірно, невдовзі ми стикнемося з першими антимонопольними питаннями. Це новий юридичний виклик — і за кілька місяців буде відомо, як ми з ним впоралися. — Які ваші наступні плани на українському та, можливо, інших закордонних ринках? Ми далі шукатимемо цільові компанії, які хотіли б до нас приєднатися. Як я вже казав, наша мета — до 2030 року увійти у двадцятку провідних українських компаній за кількістю працівників. З корпоративної точки зору, Еuvіс цього року вийде на фондову біржу — це для нас великий крок. Крім того, готуємося до великого міжнародного придбання: компанії з приблизно тисячею людей. Поки що не можу розповісти деталі. Найбільшим нашим придбанням досі була компанія Sеnеtіс — одна з найбільших компаній електронної комерції, яка займається торгівлею мережевим обладнанням (інвестували в неї торік). Якщо все складеться, наступна угода перевершить цю.

В Україні продовжують зростати ціни на житло практично в усіх містах, що бодай трохи віддалені від лінії фронту. При цьому за останні пів року лідером за темпами подорожчання житла стала Одеса. За даними порталу ЛУН, ціни на первинному ринку зросли на 21%, тоді як у Києві та Львові приріст склав всього по 2%. Натомість в Ужгороді вартість квадратного метра у новобудові навпаки знизилась на 4%.При цьому житло в Одесі все ще залишається дешевшим, ніж у столиці у Львові чи Києві. На первинному ринку найдорожчі квартири у Львові – 57 300 грн за квадратний метр, тоді як у Києві – 54 тис. грн. Одеса з ціною 48 500 грн за квадратний метр вийшла на третє місце, випередивши Ужгород, де ціна квадратного метра знизилась до 44 700 грн.Ціни на житло на первинному ринку, Фото: ЛУНУ Києві практично немає первинного ринку житла"Первинного ринку житла у Києві дуже мало. Наприклад, минулого року Києві здали в експлуатацію 24 багатоповерхові будинки. Для київського ринку це дуже мало, – каже президентка Асоціації фахівців з нерухомості України Олена Гайдамаха. – При цьому Київ досяг довоєнної цінової пропозиції і, мабуть, уже на 2 – 3% зріс, якщо порівнювати з початком 2022 року".Водночас за словами Олени Гайдамахи, великої потреби у житлі не первинному ринку немає, оскільки воно вимагає часу і грошей, аби зробити ремонт. Більшість покупців у столиці потребує житла, у яке можна відразу в’їхати. Тих, хто розглядає житло як інвестицію, тепер мало, хоча такі покупці теж є.  "Нині головним критерієм, який впливає на вибір житла і його ціну є близькість до метро. Люди готові купувати квартири і на верхніх поверхах багатоповерхівок, головне, у будинку був генератор", – каже Олена Гайдамаха.  На вторинному ринку дорожчає житло навіть у ХарковіНа вторинному ринку ціни на житло зростають по всій країні, навіть у Харкові та Дніпрі. При цьому якщо дивитись ціни на однокімнатні квартири, то тут лідером за темпами зростання є Ужгород. Середня ціна однокімнатної квартири тут зросла на 19% до 64 100 доларів. За ці гроші можна придбати три однокімнатних у Харкові, хоча тут середня вартість за пів року зросла на 10% – до 22 тис. доларів. У столиці  середня вартість однокімнатної квартири 65 тис. доларів, у Львові – 64 900.Читайте також: Чому Ужгород майже наздогнав за вартістю житла Львів і КиївЩодо двокімнатних помешкань, то тут лідером за темпами зростання цін є Одеса. Середня ціна двокімнатної квартири в Одесі зросла на 13% до $62 тис. і зрівнялась з ціною двокімнатної квартири в Луцьку. Трійка лідерів тут незмінна: Київ ($100 тис. ), Львів ($92, 5 тис.) та Ужгород ($ 87,5 тис.).Трикімнатні квартири найшвидше дорожчають у Вінниці – на 13% за пів року – до $ 79 тис. У Києві теж трикімнатні квартири пішли вгору – на 9% за пів року (до $150 тис.) При цьому у Львові ціна зафіксувалась в середньому на $ 116 тис. В Ужгороді зросла на 5% до $110.Чому Одеса вирвалась у лідери за темпами зростання цінАктивне зростання цін на житло в Одесі пов’язують з кількома чинниками. По-перше, знизилась інтенсивність обстрілів портової інфраструктури. По-друге, на тлі перегрітих цін у відносно безпечних Львові та Ужгороді, житло в Одесі все ж доступніше за цінами. Скажімо, якщо однокімнатна квартира у Львові коштує дорожче, аніж двокімнатна в Одесі.За словами рієлторки Ольги Архипової, попит на житло в Одесі забезпечують два типи покупців – ті, які потребують житла, та ті, хто інвестує в нерухомість, аби отримувати пасивний дохід. При цьому і одні, й інші хочуть квартири, які не потребують ремонту."Перш за все, люди хочуть купити квартиру з ремонтом. Нині цей запит дуже яскравий. Чому? Бо бракує будівельників, ремонтників, – каже Ольга Архипова. – Якщо купують житло як інвестицію, то важливий вид на море. Але при цьому квартира має бути вже укомплектована, щоб відразу отримувати пасивний дохід. Таких квартир уже практично немає на ринку, тому ціни зростають. Трикімнатну квартиру з якісним ремонтом знайти складно. Якщо така з’являється на ринку, вона йде за задекларованою ціною. Тобто навіть торгу немає".Одеса, Фото: dоmіn.uаПри цьому квартири у новобудовах також швидко розкуповують. У забудовників, які мають добру репутацію і вчасно здають житло в експлуатацію, квартири розкуповують впродовж тижня з моменту закладення будинку.За словами рієлторки, значна частина покупців житла в Одесі, переселенці з Херсону та Миколаєва."Багато ВПО намагаються купити житло за програмами єОселя та єВідновлення. Отримавши такі сертифікати, люди з Херсону і Миколаєва приїжджають насамперед до нас, бо хочуть залишитись у південному регіоні, біля моря. Буває, що зовсім невелика сума за цими сертифікатами, то доводить шукати житло в інших містах, – каже Ольга Архипова. – Також багато покупців з Дніпра, Харкова та інших областей, де гірша безпекова ситуація. Є також покупці з Молдови та Придністров’я".

Хоча Росія наразі відкидає будь-які посередницькі ініціативи, крім продовження зустрічей у Стамбулі, де висуває свої ультиматуми, Україна та США вказують на Ватикан, як на один із можливих варіантів (серед інших – нейтральна Швейцарія). Однак саме Святий Престол залишається символом нейтрального посередника, що історично намагався примирити ворогуючі сторони. Попри свою неоднозначну роль у деяких конфліктах, Ватикан неодноразово виступав ініціатором переговорів, припинення війн або посередницьких місій. Більше про історичну роль папської дипломатії та значення для російсько-української війни, розповість Еспресо.Історична роль Ватикану: між миром і війноюХоча католицька церква виникла як духовна інституція, Ватикан із давніх часів відіграє важливу роль у міжнародній політиці. Папа, як глава християн, завжди вважався не лише релігійним лідером, а й моральним та політичним авторитетом, здатним закликати, що цікаво, як до миру, так і до війни. Найяскравіший приклад цьому – Хрестові походи, що почалися у ХІ столітті як "священні війни" за повернення християнських святинь на Близькому сході (але не лише). Ці походи, що тривали майже два століття, мали змішані наслідки: з одного боку, вони об’єднали європейських християн під релігійним прапором, але з іншого – призвели до величезних людських втрат, міжрелігійної ворожнечі з мусульманами та внутрішньої конкуренції серед хрестоносців та монархів (знищення французьким королем тамплієрів у п’ятницю 13 жовтня 1307 року і до сьогодні відлунюється в забобонах). Тобто Хрестові походи ілюструють цей парадокс: Ватикан, який декларує мир як одну зі своїх цінностей, у певні історичні періоди вважав війну виправданою для захисту віри та інтересів престолу (папські війни за територію).Водночас уже в середньовіччі Папи не раз виступали в ролі арбітрів у суперечках між монархами чи імперіями. Наприклад, Папа Інокентій ІІІ на початку ХІІІ століття намагався виступати посередником у конфліктах між англійською короною і баронами. А Папа Урбан V шукав компромісу між Францією та Англією під час їхньої "Столітньої війни". Коли монголи вдерлися у Європу, Папа Інокентій ІV направив кілька дипломатичних місій до них. Натомість у сучасний період Папа Бенедикт ХV у роки Першої світової війни виступив з активною миротворчою ініціативою, яку тоді відхилили як Антанта, так і Четверний союз. Так само Папа Пій ХІІ намагався виступити посередником у перші роки Другої світової війни, пропонуючи переговори між воюючими сторонами. Хоча його заклики до миру залишалися без відповіді, частково через надмірну обережність щодо засудження нацистського режиму.Попри суперечливі сторінки історії та часто безрезультатні ініціативи, все ж Ватикан має також низку прикладів успішного посередництва в конфліктах.Напевно, найбільш показовий момент, коли Папа Іван Павло ІІ відіграв ключову роль у врегулюванні територіального спору між Чилі та Аргентиною щодо каналу Бігля. Понад 40 років тому Ватикан виступив посередником, запропонувавши нейтральний майданчик для переговорів, що завершилося підписанням мирного договору в 1984 році. Ще одним із сучасних прикладів успішної міжнародної політики Святого престолу може вважатися історія кубинсько-американської політичної відлиги. Саме Папа Франциск сприяв відновленню дипломатичних відносин між США та Кубою. Завдяки таємним переговорам, які проводилися за посередництва Ватикану, президенти Барак Обама та Рауль Кастро оголосили про нормалізацію відносин, що стало історичним проривом після десятиліть ворожнечі.Роль Ватикану в російсько-українській війніЗустріч Зеленського з Трампом на похороні Папи Франциска (Ватикан, 26.04.2025), фото: Офіс президента УкраїниПапа Франциск із перших днів війни висловив свою позицію проти насильства. Уже 25 лютого 2022 року, наступного дня після початку повномасштабного вторгнення, він здійснив безпрецедентний крок, особисто відвідавши посольство Росії у Ватикані, щоб висловити занепокоєння війною. Протягом усього понтифікату Франциск неодноразово закликав до припинення бойових дій. У своїх молитвах він регулярно згадував Україну, закликаючи міжнародну спільноту докладати зусиль для припинення війни. Однак проблема Франциска була в тому, що він часто транслював російські наративи розуміння історії обох країн, коли, для прикладу, 15 грудня 2024 року під час візиту на Корсику Папа молився за "довгоочікуваний мир для українського та російського народів", назвавши їх "братами " і закликавши до порозуміння. Одна з найбільш контроверсійних заяв Франциска прозвучала в інтерв’ю швейцарському каналу RSІ у березні 2024 року, коли він закликав до переговорів, використовуючи образ "білого прапора". Хоча Папа мав на увазі необхідність дипломатичного діалогу, його слова сприйняли в Україні як заклик до капітуляції. Пресслужба Ватикану та державний секретар кардинал П’єтро Паролін згодом уточнили, що Франциск виступав за припинення вогню та переговори, а не за поразку України, наголосивши, що першою умовою миру є припинення агресії з боку Росії.Також цікаво те, що Папа Франциск, як і зараз Дональд Трамп, завжди уникав відкритого визначення Росії як агресора. У Ватикані пояснювали, що це було зроблено для того, щоб тримати двері до діалогу відчиненими, навіть коли той здавався безнадійним. Тому Ватикан і не розірвав дипломатичних стосунків з Москвою.Попри всі ці двозначні заяви, Ватикан активно долучався до гуманітарної діяльності. Папа Франциск неодноразово закликав до підтримки постраждалих від війни, зокрема поранених, біженців і тих, хто втратив рідних. Святий Престол надавав гуманітарну допомогу Україні через свої благодійні організації. Особливу увагу Ватикан приділив питанню повернення українських дітей, депортованих Росією. У 2023 році Папа Франциск доручив кардиналу Маттео Дзуппі, префекту Дикастерії сприяння цілісному людському розвитку, координувати зусилля з повернення дітей. Дзуппі здійснив кілька візитів до Москви та Києва, співпрацюючи з українськими та міжнародними організаціями. Ці зусилля мали частковий успіх, адже було повернуто лише кілька десятків дітей, хоча тисячі досі залишаються в Росії.Стосовно миротворчих ініціатив, у травні 2023 року Франциск анонсував "секретну мирну місію" для припинення війни, однак деталі залишалися нерозкритими. Державний секретар П’єтро Паролін підтвердив, що і Київ, і Москва були поінформовані про ініціативу, але жодна зі сторін не висловила тоді готовності до переговорів за посередництва Ватикану. Після смерті Франциска новий Папа Лев ХІV продовжив миротворчу риторику, заявивши, що Ватикан готовий стати посередником задля досягнення миру. Тому нещодавно кардинал Паролін знову підкреслив про важливість початку переговорів, заявивши, що "війну необхідно терміново зупинити", і Ватикан готовий надати майданчик для діалогу.Така пропозиція Ватикану як місця для переговорів отримала підтримку від президента США Дональда Трампа, який у травні закликав до діалогу за участі Святого Престолу, назвавши це "чудовою ідеєю". З цим погодилася і прем’єр-міністр Італії. Президент Зеленський також сказав, що цінує позицію нового Папи, мовляв, Україна готова розглядати Ватикан як один із варіантів місця подальших переговорів з РФ.Проте Росія відкинула цю ідею, назвавши Ватикан "нереалістичним" майданчиком. Що більше, міністр закордонних справ РФ Сергій Лавров іронічно натякнув про те, що це Росія та Україна православні країни і обговорювати у католицькому Ватикані відносини "буде не елегантно". За словами джерел Вlооmbеrg, Російська православна церква також виступає проти участі Ватикану в мирних переговорах. А у Rеutеrs кажуть, що Росія не розглядає Ватикан як майданчик для мирних переговорів з Україною, бо країна "оточена Італією, яка є членом НАТО та ЄС". З іншого боку, Туреччина, де відбуваються стамбульські зустрічі між Москвою та Києвом, також є членом НАТО, однак треба враховувати особливі відносини, які за 20 років склалися між Путіним та Ердоганом.Читайте також: Що об'єднує Ердогана і Путіна, та чи можуть турки пропустити військові кораблі РФ в Чорне мореЩо кажуть експерти: чи може Ватикан стати посередником зустрічі Путіна та ЗеленськогоВолодимир Зеленський та Володимир Путін на фоні Ватикану, фото: створено СhаtGРТСтолиця католицизму давно втратила свій особливий вплив на міжнародну політику, тому миротворчі ініціативи Ватикану можуть мати успіх лише в разі добровільної згоди обох сторін. Однак поки Росія категорично проти такого розвитку подій. Та варто пам’ятати, що Ватикан досі залишається важливим символічним місцем з тисячолітньою історією, а обрання нового Папи завжди привертає увагу світу до Святого Престолу. Тому мінімальний шанс зберігається. Заступник директора Національного інституту стратегічних досліджень В’ячеслав Потапенко вважає, що Папа Лев ХІV має можливість стати посередником у переговорах з РФ."Новий Папа хоче розвивати дипломатичну діяльність, підіймати дипломатичну роль Ватикану, служити майданчиком для перемовин України та Росії, а також просувати ідею примирення. Можливості для цього в нього є. Дипломатичні можливості католицької церкви недооцінені. Вони дуже великі. Ватикан володіє чудовими аналітичними організаціями, розвідорганізаціями, чудовим досвідом багатовікової європейської політики, і досить успішної. Він проходив світові війни, різні конфлікти та катаклізми. За участю Ватикану багато країн виходили з неприйнятних ситуацій, де здавалося, що виходу немає", – зазначив експерт в етері FRЕЕДОМ. Також газета Тhе Wаshіngtоn Роst відзначає, що для нового Папи Лева ХІV можливість стати посередником у припиненні найгіршого конфлікту в Європі з часів Другої світової війни додало б впливу його папства вже на ранньому етапі, щоб сформувати репутацію вагомого діяча і закріпити значення церкви у секуляризованому світі.  У виданні додають, що угода про мирні переговори у Ватикані ускладнена санкціями ЄС, які обмежують поїздки російських чиновників до Італії, що оточує Святий Престол. Хоча Італія, згідно з Латеранським договором 1929 року, гарантує безпечний проїзд дипломатів до Ватикану. Візит російського міністра культури Ольги Любімової на похорон Папи Франциска став вдалим тому прикладом. Однак переговори потребують також дозволу на проліт російських літаків через повітряний простір Європи, що ускладнює логістику.До того ж юридичні експерти кажуть, що залишається незрозумілим, чи підпадатиме під дію Латеранського договору більш високопоставлені особи, зокрема Путін."Питання для росіян полягає в тому, чи переваги переважують ризики", – наголошують у Тhе Wаshіngtоn Роst. Та не всі згідні з оптимістичним сценарієм. Зокрема, теолог Айхштетт Беньямін Дальке, якого вважають одним із провідних експертів з католицької церкви та теології у США, в інтерв'ю Dеutsсhе Wеllе сказав, що президент Трамп "хоче залучити нового гравця" для переговорів через безвихідь. "Під час передвиборчої кампанії Трамп оголосив, що завершить війну протягом одного дня. Це, очевидно, не спрацювало. Він дещо роздратований. Ось чому я думаю, що він насправді не знає, що робити, і хоче залучити нового гравця, Ватикан, щоби надати новий імпульс. Однак, послужний список дипломатії Ватикану за останні роки був дуже неоднозначним. Реальних успіхів майже не було. Не було досягнуто значних успіхів ні у відносинах з Китаєм, ні в конфлікті в Газі. Ось чому я трохи стримано це оцінюю", - вважає експерт.Голова Державної служби України з етнополітики та свободи совісті Віктор Єленський в інтерв’ю Укрінформу також відзначив, що сумнівається у можливості Ватикану стати посередником. "Це говорить про прагнення Папи Лева до миру, але навряд чи його посередництво буде прийнято країною-агресором. Україна вдячна всім посередникам, але розраховувати на те, що росіяни розчуляться і щось зроблять для нас… Треба розуміти, що посередник – це лише посередник. Люди, залучені до процесів обмінів, свідчать: жодному посередникові, незалежно від репутації, росіяни нікого не віддали. Жодна українська людина, жоден бранець і жодна дитина не були повернуті в Україну просто так. Уся ця робота – виснажлива праця наших фахівців, яким партнери або нейтральні актори надають платформи", – сказав він.У ВВС вдало зауважують, що фактичне місце проведення переговорів не має великого значення для Кремля, адже "все, що він хоче, це щоб дискусія проходила на умовах Володимира Путіна"."Кремль швидше воліє залишитися в Туреччині. Бо говорить про процес під назвою "Стамбул плюс", представляючи будь-які переговори як продовження угоди, яку спочатку обговорювали в Туреччині невдовзі після повномасштабного вторгнення. Тому перспектива суттєвого прогресу виглядає малою. Росія готова грати в довгострокову гру, яка не передбачає компромісів", - підсумовують у виданні.Читайте також: Чому зірвалися переговори в Стамбулі у 2022-му та чого чекати від "Стамбула-2". Пояснюємо

Коли вийшов перший сезон «Останніх з нас», НВО фактично зробили неможливе — адаптували культову гру так, що вона спрацювала як самостійний художній твір, без потреби знати щось наперед. Атмосферний, трагічний і водночас цікавий, той сезон поставив дуже високу планку, перетворивши звичайну історію про заражених на болючу медитацію про любов, втрату і мораль у зруйнованому світі. […]

Результати першого туру президентських виборів у ПольщіПерший тур виборів президента у сусідній Польщі відбувся 18 травня та вже показав, що на кандидатів, які пройшли до другого етапу, очікує запекла боротьба.Голосування польських громадян 18 травня визначило розрив між кандидатами менш ніж 2%. Після підрахунку 100% голосів Державна виборча комісія оприлюднила офіційні результати першого туру, за якими лідером став Рафал Тшасковський: він набрав 31,4%, а це 6 147 797 голосів. Проте Кароль Навроцький дихає йому в потилицю, маючи 29,5% – тобто 5 790 804 голосів.Загальна явка виборців склала 67,3% і стала найвищою для першого туру виборів за останні кілька десятків років. Доволі активно цього разу голосувала молодь та люди у віці 50 років, тим часом віддати свій голос менше прийшло старших поляків.Що кажуть опитування перед другим туром: кандидати йдуть зовсім порядУпродовж двох тижнів до другого туру перманентно з’являлися новини з результатами опитування поляків та дослідження громадської думки. І, власне, навіть в останній день виборчої кампанії, вже перед самісіньким днем тиші та доленосною неділею, прогнозована перемога Рафала Тшасковського все ще залишається хиткою, оскільки Кароль Навроцький відстає від нього лише на 1%.Найновіші опитування показують, що Тшасковський може розраховувати на 49,1% підтримки. В той час, як Кароль Навроцький - на 48,1%. Проте залишаються ще близько 3% виборців, які так і не визначились після першого туру, кому віддати свої голоси. Тож, небезпека для Тшасковського полягає у тому, кому віддадуть свої голоси ті, хто ще не прийняв остаточного рішення, наскільки їхній вибір буде обдуманим чи спонтанним та якою ці люди бачать долю власної країни.Ще одним чинником впливу на вибори стане явка в цілому. На думку польського соціолога, професора Варшавського університету Яцека Раціборського, яку він висловив "Юридичному віснику" (Gаzеtа рrаwnа), серед виборців, які не визначилися, Навроцький, ймовірно, матиме більшу підтримку, але вища явка і голоси з-за кордону будуть на користь Тшасковського."Серед тих виборців, які не декларують, за кого голосуватимуть, але водночас декларують участь у виборах, на мою думку, є перевага для Навроцького, оскільки існує явище приховування симпатій до кандидатів партій, які певним чином витіснені в оборону, – пояснює він, але натомість наголошує: – Очікуване зростання явки має спрацювати на користь Тшасковського, жінки з більшою ймовірністю візьмуть участь у виборах, і вони з більшою ймовірністю задекларують свій голос за Тшасковського".Однак експерт підкреслив, що в суспільстві існує величезний і глибокий розкол щодо електоральних уподобань, і шанси обох кандидатів є рівними.З огляду на дані опитувань та суспільні коливання, кандидати мають використати останній шанс, аби поборотися за кожен голос, а також за активізацію виборців, аби явка у другому турі зберігалась високою. Для обох претендентів на роль нового очільника держави день виборів буде напруженим та сповненим очікувань, що шалька терезів переламається на його користь.Ажіотаж перед другим туром виборів: кожен голос має значенняфото: httрs://www.fасеbооk.соm/rаfаl.trzаskоwskіУ п'ятницю напередодні виборів обидва кандидати використовують свій останній шанс у боротьбі за голоси у переддень тиші: Тшасковський – аби втримати та посилити свою позицію, Навроцький – аби спробувати обійти все ж суперника.Кожен із них їздить та виступає перед виборцями у різних частинах і містах Польщі. Це свого роду дуель, зброя у якій – власна переконливість, а приз – мобілізація електорату, а отже голоси польських громадян."Сьогодні до нас прикуті погляди всієї Європи і всього світу. Ми ніколи не були в такому історичному моменті. Ми ніколи не мали таких прагнень і такої здатності реалізувати ці мрії та сподівання", – підкреслив важливість недільного вибору Рафал Тшасковський на зустрічі у місті над Віслою – Влоцлавку.Тшасковський активно спілкується з виборцями, відповідає на запитання, які передовсім стосуються житла, медицини та освіти. Поміж тим встигає жартувати та дискутувати із молоддю.Тим часом Кароль Навроцький в останній день кампанії фотографується біля пам’ятника Волинській трагедії, наголошуючи, що прийшов вшанувати пам’ять поляків, вбитих українськими націоналістами. Фактично знову вплітає питання історичні у контекст політичний передвиборчий, саме в той час, коли Україна та Польща здійснили поступ на цьому шляху.Варто відзначити, що зустрічі та поїздки кандидатів триватимуть аж до вечора. Обидва намагатимуться встигнути якомога більше. Рафал Тшасковський завершує свою кампанію на Мазовії, а Кароль Навроцький – на Підляшші. Кожен із них сподівається, що ці фінальні акорди промов та розмов принесуть дивіденди 1 червня.Тшасковський vs Навроцький: що кандидати говорять про Українуфото: fасеbооk-сторінки кандидатівУкраїнське питання не було ключовим в часі цьогорічної передвиборчої кампанії, оскільки його переважили соціальні та економічні теми, які вийшли на перше місце для польських громадян. Проте тема України неодноразово лунала з уст всіх кандидатів передовсім перед першим туром виборів, зокрема і від ключових претендентів Рафала Тшасковського та Кароля Навроцького.І тут варто  відзначити, варіант розвитку подій, у якому посаду президента здобуває Рафал Тшасковський, є добрим не лише для самих поляків, але й для українців, адже це цілком проєвропейський та проукраїнський кандидат, як і "Громадянська коаліція", яка його висуває.Він намагається зберігати риторику Дональда Туска та "Громадянської коаліції" і виступає за збереження якомога більшої допомоги Україні, а також підтримує її членство у НАТО і ЄС. Звісно, були й нюанси: у певний момент Тшасковський також вплітав у свою передвиборчу кампанію історичні питання між Україною та Польщею, непрямо узалежнюючи від них підтримку. Окрім того, згадував тему виплат українським біженцям. Проте ці заяви були далекими від лейтмотивності звучання. Тим паче, що політик передовсім переконаний у важливості максимально послаблювати Путіна, а отже, допомагати разом із союзниками Україні в її боротьбі.Тим часом Навроцький не оминув дражливих історичних питань навіть в останній день боротьби перед виборами. У своїй передвиборчій кампанії політик не одноразово робив акцент на антиукраїнській риториці, спекулюючи як історичними питаннями, а саме темою Волинської трагедії, так і членством України в ЄС і НАТО, і навіть питанням допомоги у війні. Зокрема, другий кандидат заявляв, що не бачить Україну ні в ЄС, ні в НАТО, поки не буде розв'язане питання щодо Волинської трагедії. Він також додав, що як президент Польщі "дасть зрозуміти українській стороні, що наші фінансові зусилля, зусилля громадян, військові зусилля, які допомогли Україні, хотіли б зустріти партнерське ставлення з українського боку і можливість поховати наших жінок і дітей". Варто відзначити, що для України Навроцький є гіршим варіантом порівняно з проєвропейським Тшасковським, який точно не відходитиме далеко від провадженої польським прем'єром Дональдом Туском підтримувальної політики. До речі, показовим тут, власне, був момент приїзду Туска до Києва напередодні першого туру виборів. Своєю присутністю він вкотре задекларував, що Польща поряд з Україною, і майбутній президент муситиме брати до уваги такий курс.Звісно, не йдеться про те, що у випадку вибору президентом Навроцького Україна залишиться без дружнього плеча найближчого сусіда, все ж таки це не Менцен чи Браун. Але разом із тим фактично перед другим туром Кароль Навроцький без вагань підписав декларацію ультраправого та антиукраїнського Славоміра Менцена, у якій присутня обіцянка не пускати Україну в НАТО, що Дональд Туск порівняв із державною зрадою. Натомість Рафал Тшасковський від такого кроку твердо відмовився. 

Також нагадаю, що російська економіка найбільш чутлива до цін на нафту, доходи від експорту якої формують до 30% російського бюджету.Офіційна статистика рапортує про перемоги.2024 року російська економіка продемонструвала зростання, перевищивши очікування експертів. За даними офіційних джерел, ВВП Росії зріс на 4,1%. Це сталося "завдяки збільшенню інвестицій, споживчого попиту та зростання реальних доходів населення".Це пишуть офіційні джерела.Але що відбувається там насправді, можна побачити з новин регіональних національних ЗМІНевелика добірка "успішного успіху" російської економіки.ЕкономікаУ першому кварталі 2025 року ВВП Росії вперше з 2022 року пішов у мінус: скорочення становило 0,3% порівняно з попереднім кварталом, а за оцінкою Вlооmbеrg Есоnоmісs - 0,6-0,8%.Це падіння супроводжується зниженням темпів зростання промисловості (з 5,7% до 1,1%), скороченням роздрібного обороту (до 3,2%) та відходом гуртової торгівлі в мінус (–2,1%). Все йде за планом.Якщо розглядати динаміку промислового виробництва без урахування галузей оборонно-промислового комплексу, можна говорити про перехід до рецесії", — йдеться у звіті російського Центру макроекономічного аналізу та короткострокового прогнозування (ЦМАКП) за перший квартал 2025 року.Російський бюджет на 2025 рік був складений з розрахунку ціни на нафту $70 за барель, при цьому $60 вважаються критичним рівнем.Нині нафта марки Вrеnt опустилася нижче за $60 за барель, а російська нафта марки Urаls — нижче за $50.Бюджетний дефіцит Росії за перші чотири місяці 2025 виріс майже втричі в порівнянні з минулим роком і досяг 3,2 трлн рублів. У квітні місячний дефіцит становив 1,05 трлн рублів ($13 млрд). Головна причина проблем економіки Росії — різке падіння нафтогазових доходів і наростальні витрати на війну. Російська нафта Urаls подешевшала з $70 у січні до $49 на початку травня, що призведе до втрати 2,6 трлн рублів бюджетних надходжень. Нагадаю, що у липні ОПЕК+ планує збільшити видобуток, що призведе до продовження падіння цін на нафту.Випуск цивільної продукції у першому кварталі знизився на 0,8% за місяць. В результаті виробництво досягло найнижчого рівня з квітня 2023 року.Індекс РМІ промисловості опустився нижче за 50 пунктів, що є ознакою спаду виробництва. Вантажоперевезення мережею РЗ скоротилися на 9,7% рік до року.Коментатор FТ Мартін Сандбу заявив у своїй колонці від 12 січня 2025 року, що через корпоративний борг, що розростається, "військова економіка Росії — це картковий будиночок".Міністерство фінансів Росії заявило у квітні, що очікує зниження доходів від нафти і газу на 24% цього року порівняно з попередніми оцінками, і знизило прогноз цін на нафту з $69,7 до $56 за барель. Міністерство також підвищило оцінку дефіциту бюджету на 2025 рік до 1,7% ВВП із попереднього прогнозу в 0,5%.***Читайте також: 2025-й: основний сценарійНаселення та рівень життяМінекономрозвитку РФ у квітні 2025 року підвищило прогноз щодо зростання споживчих цін з 4,5% до 7,6%. Тижнева інфляція знову почала зростати, незважаючи на міцний рубль. Очікується, що влітку нацвалюта може почати слабшати, що посилить інфляційний тиск.Банк Росії також підвищив прогноз інфляції: за підсумками 2025 року очікується 7-8%, а середньорічне значення може досягти 9,1-9,8%.Зростання цін пов'язане з санкціями, обмеженнями на імпорт, скороченням легальних каналів ввезення автомобілів, електроніки, запчастин та побутової техніки, що веде до додаткового подорожчання цих товарів. Санкції не працюють!).Реальні доходи росіян, за прогнозом аналітиків, знизяться на 2% у 2025 році (насправді, значно більше).Банкрутства фізосіб у росії зросли на 35%.Продукти у росії 2025 року можуть подорожчати на 20%.Фактична інфляція, за експертними оцінками, може досягати 15–21% у річному вираженні, що призводить до падіння рівня життя та зниження купівельної спроможності населення.У Росії зростає дефіцит кадрів. І сягає вже майже 3 млн осіб.Кількість виданих іпотечних кредитів росіянам у березні 2025 року скоротилася вдвічі порівняно з березнем 2024 року.Відзначається зниження споживчої активності. Темпи зростання роздрібних продажів більш ніж утричі нижчі за темпи зростання доходів. "Реальні доходи населення з урахуванням інфляції зросли на 7,1%, тоді як роздрібні продажі зросли лише на 2,2%".Реальні процентні ставки за довгостроковими кредитами сягають 40%.***Читайте також: Що нас чекає найближчого року?БізнесВід санкцій вже постраждали 70% російського бізнесу.77% великих російських компаній назвали загрозою номер один збереження тривалого періоду високої ключової ставки.Російський "Газпром" закінчив 2024 рік із чистими збитками в 1,07 трлн рублів ($12,89 млрд).86,6% бізнесу фіксує прогресуюче зростання закупівельних цін.З січня 2025 року підприємства сплачують підвищений податок на прибуток за ставкою 25% замість 20%.У Росії почалося банкрутство одного з найбільших виробників чіпів – компанії "Ангстрем" (Зеленоград).Держкорпорація "Роснано" оголосила технічний дефолт з облігацій з державною гарантією.На початку 2025 року більш ніж у 20% підприємств обробної промисловості росії відношення прибутку до процентних платежів перебуває на ризикованому рівні, а найгірше ситуація складається в транспортному машинобудуванні.***Це короткий огляд того, що на поверхні.Насправді ж в економіці Росії почалися серйозні структурні проблеми, від яких вона не одужає, навіть різко заморозивши військову компанію.Британська розвідка каже, що 2025 року російська економіка колапсне.Путін розуміє це, тому і нагнітає, кидаючи останні ресурси на "літню наступальну компанію".Це остання конвульсія вмираючої імперії.Сьогодні практично неможливо знайти оптимістичні прогнози щодо російської економіки.ДжерелоПро автора. Анатолій Амелін, співзасновник і директор економічних програм Ukrаіnіаn Іnstіtutе fоr thе FuturеРедакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів. 

Ситуація в енергетичному секторі влітку залишатиметься стабільною, якщо вдасться уникнути масштабних ракетних ударів з боку Росії. Влітку є ймовірність відключень світла по 2-3 год. щодоби. Про це в етері Еспресо розповів енергетичний експерт Українського інституту майбутнього Станіслав Ігнатьєв. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: У Міненергетики заявили про готовність допомогти Європі з відновленням енергопостачання На його думку, це не велика ймовірність, але вона існує. "Питання накопичення газу у нашій газотранспортній системі є номер один для держави. У цьому питання дуже активно нам намагається допомогти Норвегія. З газом в Україні все буде добре. Щодо електроенергії ситуація дуже непогана. В цьому питанні я завжди говорив, що нас чекає повний колапс. Наразі таких перспектив немає, звісно якщо нас не будуть обстрілювати так, як це було три останні ночі. Відповідно до цього ми матимемо чітке електропостачання. Втім, є невелика ймовірність незначних відключень влітку по 2-3 години щодоби. Однак, якщо це й відбудеться, значно вплинути на нашу націю це не зможе", - пояснив Ігнатьєв. За словами експерта, споживання нафтових продуктів в Україні буде зростати. "По нафті споживання продукції за прогнозами буде збільшуватись. Відповідно будуть більше працювати наші нафтопереробні заводи. Якщо підсумувати загально ситуацію в енергетичному секторі, то без значних обстрілів, ситуація залишиться стабільною і без значних змін", - додав він. У США 200 тисяч людей залишилися без електрики через масштабний блекаут. Це відбулося внаслідок сильних штормів.

Ситуація в енергетичному секторі влітку залишатиметься стабільною, якщо вдасться уникнути масштабних ракетних ударів з боку Росії. Влітку є ймовірність відключень світла по 2-3 години щодоби. Про це в етері Еспресо розповів енергетичний експерт Українського інституту майбутнього Станіслав Ігнатьєв. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: У Міненергетики заявили про готовність допомогти Європі з відновленням енергопостачання На його думку, це не велика ймовірність, але вона існує. "Питання накопичення газу у нашій газотранспортній системі є номер один для держави. У цьому питання дуже активно нам намагається допомогти Норвегія. З газом в Україні все буде добре. Щодо електроенергії ситуація дуже непогана. В цьому питанні я завжди говорив, що нас чекає повний колапс. Наразі таких перспектив немає, звісно якщо нас не будуть обстрілювати так, як це було три останні ночі. Відповідно до цього ми матимемо чітке електропостачання. Втім, є невелика ймовірність незначних відключень влітку по 2-3 години щодоби. Однак, якщо це й відбудеться, значно вплинути на нашу націю це не зможе", - пояснив Ігнатьєв. За словами експерта, споживання нафтових продуктів в Україні буде зростати. "По нафті споживання продукції за прогнозами буде збільшуватись. Відповідно будуть більше працювати наші нафтопереробні заводи. Якщо підсумувати загально ситуацію в енергетичному секторі, то без значних обстрілів, ситуація залишиться стабільною і без значних змін", - додав він. У США 200 тисяч людей залишилися без електрики через масштабний блекаут. Це відбулося внаслідок сильних штормів.