Search trend "останні з нас 2"

"Останні з нас" – це топовий американський постапокаліптичний драматичний телесеріал. Прем'єра перших епізодів відбулася на каналі НВО 15 січня 2023 року. Повний текст новини

Еспресо розповість, як на таку тарифну війну реагує світ, чого від цього очікує Росія та на що можна розраховувати Україні. Можливий обвал світової економіки та політичні загостренняПерш ніж оцінити передчасний вплив нових мит на світ, необхідно підкреслити, що не менше від такої "найбільшої політичної авантюри", як її прозвало видання СNN, постраждає звичайний американський покупець. Хочеш придбати витримане французьке вино – зростання мита 20%, випити запашної кави з добірних ефіопських зерен – на 10%, насолодитись вишуканим іспанським хамоном – ще 20%. Проте зазначимо, що відсоток зростання мита не збігатиметься з націнкою, адже стягнення відбувається з митної гуртової вартості. Однак певною копійкою пересічному американцю, ласому до імпортних товарів, все ж заплатити доведеться. Це ж стосується і тих бізнесів, яким необхідна сировина, що її США просто фізично не виготовляє. Директор українського Центру економічних досліджень Гліб Вишлінський підкреслює, що такою політикою Трамп намагається боротися зі спадом виробництва у самих США. "Кампанія Трампа і його кроки немов запихають зубну пасту назад у тюбик і намагаються повернути економіку до того стану, в якому вона була 30-40 років тому. Лікування, яке пропонує Трамп, вже погіршує стан економіки США", – наголосив економіст. Як вказав у коментарі для Еспресо український інвестиційний банкір та фінансовий експерт Сергій Фурса, саме економіка США першою постраждає від так таких дій. "Вона вже починає зазнавати збитків. Це може спровокувати економічну кризу в США і, як наслідок, в усьому світі. Але Америка постраждає від цього першою", – заявив експерт. Фінансист наголосив, що такі дії адміністрації не мають жодного стосунку до політики, а тим більше – до економічної науки. Однак повернемось до тих, проти кого ці мита односторонньо накладали. Зокрема міністр-делегат Франції з питань зовнішньої торгівлі Лоран Сен-Мартен, якого цитує французька Lе Fіgаrо, заявив, що відповідь на можливу торгову війну може бути доволі агресивною. Посадовець підкреслив, що Європа "не повинна виключати жодних варіантів щодо товарів і послуг, а відтак відкрити європейський інструментарій, який є дуже всеосяжним і може бути вкрай агресивним у відповідь".Йдеться про спеціальні тарифи, а також обмеження на іноземні інвестиції, які розробили ще після першого терміну Трампа у Білому домі як відповідь на можливий торговельний тиск з боку США. Дональд Трамп, фото: gеttyіmаgеsТаку ж жорстку позицію показала і Єврокомісія. "Ми готові відповісти. Ми вже завершуємо перший пакет контрзаходів у відповідь на тарифи на сталь. І зараз ми готуємося до подальших контрзаходів, щоб захистити наші інтереси та бізнес, якщо переговори зазнають невдачі", – йдеться у заяві її президентки Урсули фон дер Ляєн.Водночас прем’єр-міністр Британії Кір Стармер вказав, що ВБ не планує вступати у торговельну війну зі США, однак не злякається такої політики. "У такий момент, як зараз, ми повинні формувати наше майбутнє, ми повинні зробити крок вперед, ми не можемо бути боягузами", – зазначив сер Кір Стармер.Однак в іншому коментарі посадовець не відкинув того, що мита Дональда Трампа все ж матимуть економічний вплив на Британію. Стармер вказав, що його нація зберігатиме холоднокровність та керуватиметься лише національними інтересами. Також одним з найсуттєвіших митних ворогів нової політики адміністрації США став Китай. Спершу, ще до так званих торговельних воєн, китайські 10-відсоткові мита за указом Трампа у березні цього року збільшили до 20%. Такі дії адміністрація президента пояснювала війною з особливо небезпечним наркотиком фентанілом, розповсюдження якого, за версією того ж Трампа, мав би зупинити Пекін. Однак згодом до вже існуючих, вже разом з усіма іншими країнами, Китай обклали додатковими 34%. Відтак показник митних тарифів вже становив 54%, ставши найбільшим серед нововедених. Внаслідок таких дій компартія КНР виявилась чи не єдиною, хто відреагував жорстко – митами на товари зі США розміром у 34% та експортним контролем на 7 рідкісноземельних металів, які необхідні для комп’ютерних чипів. На це у США відповіли погрозою збільшити свої 54% ще на 50% з 9 квітня, якщо Китай не поступиться до цієї дати. І Пекін не поступився…Поступки, чи застосував запобіжні заходи? Трамп послабив торгівельний тиск Що важливо, за день до активації раніше анонсованих мит Трамп на пресконференції з журналістами заявив, що відкритий до зниження, якщо інші країни запропонують йому щось феноменальне."Якщо хтось скаже: "Ми дамо вам щось дійсно феноменальне", – за умови, що це буде вигідно нам, тоді – так", – вказав президент США.Однак необхідно зазначити, що ця заява прозвучала після найбільш різких обвалів фондового ринку з часів пандемії СОVІD-19. Зокрема індекс S&Р 500 втратив близько $2,5 трильйона, опустившись приблизно на 5%, а індекс малих компаній Russеll 2000 впав на 20% від максимуму 2021 року. Найяскравішим прикладом того, як вплинула політика Дональда Трампа на США став долар, рейтинг якого знизився на 1,5% станом на 8 квітня.Невідомо, чи була остання заява президента Америки реакцією на обвал ринку й національної валюти, чи й справді, поступки були зумовлені бажанням інших країн вести переговори. Однак вже наступного дня, 9 квітня, стало зрозумілим одне – Трамп таки поступився своєю "митною війною", про що він сам повідомив у своїй соцмережі Тruth Sосіаl, ввівши нові тарифи на 10% для 78 країн, які нібито погодились "приїхати домовлятися" і не приймали контрзаходів. "На основі того, що понад 75 країн звернулися до представників США щодо перемовин про рішення з питань, що стосуються торгівлі, торгівельних бар’єрів, тарифів, маніпуляцій з валютою і немонетарних тарифів, та що ці країни, після моїх рішучих наполягань, ні у який спосіб не ухвалили контрзаходів проти США, я віддав розпорядження про 90-денну паузу, і суттєве зниження взаємного тарифу на цей період, у розмірі 10%, що також набуває чинності невідкладно", – написав Трамп. Необхідно також додати, що конкретики у тому, про послаблення для яких сам країн йдеться, не було. Відповідаючи на запитання журналістів на пресконференції одразу після публікації про паузу на 90 днів, Трамп розповів, чому він вирішив змінити рішення, хоча і раніше цього тижня наголошував, що не має наміру відкладати або скасовувати підвищення мит на імпорт товарів із-за кордону. Лейтмотивом його промови стали слова "нам потрібно проявити гнучкість"…Попри це, він дав зрозуміти, що вважає правильним рішення про підвищення імпортних мит, зазначивши: "Подивимося, як це все вийде. Гадаю, все вийде приголомшливо". В немилість впала лише Китайська народна республіка, яка показала реальну готовність швидко і невідкладно контратакувати – президент наклав мито на цю державу розміром у 125%. Відтак наразі торговельна війна з Китаєм перебуває у фазі 125% від США та 118% від Китаю, який поки не реагував на останні збільшення Трампа. фото: gеttyіmаgеs Як резюмував у своєму авторському матеріалі політичний експерт Віталій Портников, наразі йдеться саме про боротьбу трьох найбільших ринків світу. "Ті країни, які будуть мати проблеми із продажем своєї продукції до США, будуть намагатися справедливий баланс шляхом зменшення (ред. – споживання) цифрових послуг, які надає Америка, та розвитком власного ринку таких. Ми маємо розуміти, що головний конфлікт – це конфлікт трьох найбільших ринків світу: США, ЄС та Китай", – вказав експерт.Як нова митна політика вплине на УкраїнуУкраїна стала однією із тих країн, яка ще до послаблень отримала один з найменших показників мит – 10%. Однак що політики, що економічні експерти оцінюють навіть таку ставку доволі по різному. Перш за все, варто поглянути на економічні показники – протягом 2024 року Україна експортувала до США товарів і послуг на $874 млн, з яких $363 млн припадало на чавун і ще $112 млн - на труби. Натомість у США Україна купила товарів на суму $3,4 млрд.За словами міністерки економіки Юлії Свириденко, українські мита на американські товари низькі - на автомобілі ставка 10%, на вугілля і нафту – 0%."Тому зараз у нас є шанси домовитись на інші умови — американська заява чітко говорить про таку можливість. Якщо все залишиться як є, то американське універсальне мито вдарить в основному по малих виробниках. Тому ми вже працюємо над тим, щоб для України були кращі умови", – пояснила посадовиця.Перший заступник голови Комітету ВР з питань фінансів, податкової та митної політики Ярослав Железняк написав, що запроваджені мита Трампа "не сильно вдарять" по Україні. Оскільки український експорт до США становить менше ніж $1 млрд, що складає лише 2% від загального експорту країни.Натомість імпорт зі США до України у п’ять разів більший, як каже нардеп, тому для Києва передбачений м’якіший тариф у 10%. Ба більше, Железняк вказав, що у цьому варто бачити й вигоду. "Тут маленький нюанс, зараз ЄС, Китай, Індія та інші на продукцію зі США у відповідь теж запровадять тарифи. І тут для нас відкривається вікно можливостей зайти на їхній ринок", – прогнозував нардеп ще 3 квітня. Натомість голова Комітету ВРУ з питань фінансів, податкової та митної політики Данило Гетманцев дивиться на таку ситуацію дещо скептичніше."В теорії цей крок призведе до здорожчання імпорту, зростання цін, збільшення торговельного дефіциту і негативно впливатиме на економічне відновлення", – заявив політик.Також у етері Еспресо кандидат економічних наук, головний консультант Національного інституту стратегічних досліджень Іван Ус розповів, що насправді найбільший вплив на Україну чинить попереднє рішення щодо підвищення мит на сталь та алюміній. "Це обумовлено тим, що згідно з товарною структурою експорту України до США за минулий рік 57,9% становлять товари чорної металургії, зокрема чавун. Для виробників чавуну в Україні Сполучені Штати є основним ринком. Частка експорту чавуну з України до США складає 73%. Таким чином, майже три чверті чавуну, який Україна експортує на зовнішні ринки, це США. По іншій продукції частка трохи менша, але саме чавун – пріоритет для нас, і на жаль, тут будуть проблеми", – повідомив він.Одна з країн, яку мита не зачепили взагаліРосія ж опинилась серед країн, на які нові тарифні мита не накладали взагалі. Як пояснив директор Національної економічної ради Білого дому Кевін Хассетт в ефірі АВС Nеws, уся справа в переговорах щодо мирного врегулювання нападу Російської федерації на Україну, яка, нагадаємо, також є учасницею цього процесу, однак зазнала мит у 10%."Зараз тривають переговори з РФ та Україною, і я думаю, що президент вирішив не змішувати ці два питання. Росія зараз перебуває у процесі мирних переговорів, які впливають на тисячі та тисячі життів, на цьому зараз сфокусувався президент Дональд Трамп", – сказав представник Білого дому. Однак Хассетт все ж підкреслив, що рішення Трампа поки не вводити нові мита на російські товари не означає, що до РФ в майбутньому буде інше ставлення, ніж до інших держав.На цьому фоні спецпредставник диктатора Володимира Путіна та голова російського Фонду прямих інвестицій, а також один з учасників переговорного процесу зі сторони РФ Кирило Дмітрієв вже висловив свою підтримку політиці Дональда Трампа щодо "митної війни". "Було б легко ігнорувати зростаючий борг США у понад 30 трлн доларів і збільшення торгового дефіциту, як це робили попередні президенти. Вони перекладали проблему на плечі майбутніх поколінь. Але Трамп не боїться робити важливі кроки для боротьби з банкрутством країни, повернення робочих місць, стимулювання інвестицій і відновлення економіки. Це справжнє лідерство", – написав Дмітрієв.Однак не все так однозначно. Як пояснив Сергій Фурса, хоч саме ці мита і не впливатимуть на Росію напряму, опосередкована шкода все ж буде. "Чи буде вплив через те, що ці мита призведуть до глобальної економічної рецесії? Так, і вже мають через очікування падінь світової економіки. Зокрема вже зараз ми бачимо суттєве падіння ціни на нафту. Чи довго це протримається – невідомо, але наразі це призвело до негативного впливу на російський бюджет", – розповів у коментарі експерт. Враховуючи то значні стрибки митних тарифів, то їхнє "скошування" до 10% за один день практично для всіх, неможливо сказати, чим закінчиться ця торговельна війна, яку розпочала адміністрація Трампа. Ба більше, неможливо достеменно відповісти, чи перейде вона в умовну гарячу фазу, беручи до уваги дії Трампа, які трактуються чи то як поступки, чи то як страх перед всесильним ринком. Стверджувати можна лише одне – зовнішній політиці, яку США десятками років вибудовували своєю "м’якою силою", заподіяли непоправної шкоди, яка відлунням ще точно пронесеться по геополітичній карті. Читайте також: Перший "Рамштайн" без США та нова зустріч Коаліції охочих: як міняється підтримка України союзниками

Еспресо пояснить, що відомо про ці два формати та які перспективи у війні з Росією відкриваються перед Україною тепер, коли США послаблюють свою участь.Що таке Коаліція охочих та як вона виниклаПресконференція Макрона на саміті Коаліції Охочих в ПарижіКоаліція охочих – це об’єднання країн, які добровільно зголосилися підтримувати Україну в її боротьбі проти російської агресії та сприяти встановленню миру й безпеки після завершення війни. Цей формат не є офіційною організацією з чіткими рамками, як НАТО, а радше гнучкою платформою для координації дій між державами, що поділяють спільну мету – допомогти Україні протистояти Росії та забезпечити її майбутню стабільність. Ініціатива передбачає широкий спектр підтримки: від постачання зброї до можливої участі в миротворчих операціях.Коаліція охочих з’явилася як відповідь на зміну міжнародної ситуації, а саме після повернення Дональда Трампа до Білого дому. США, які раніше очолювали формат "Рамштайн" і були головним постачальником зброї для України, почали відходити від активної участі у війні, зосередившись на ролі посередника в мирних переговорах. Ця зміна змусила європейських лідерів шукати нові шляхи підтримки Києва.Офіційно про створення коаліції оголосив прем’єр-міністр Великої Британії Кір Стармер 2 березня 2025 року в Лондоні. Ініціативу підтримав президент Франції Емманюель Макрон, який ще раніше висловлював ідею відправки європейських військ до України. Перша зустріч у Лондоні зібрала 18 країн, а вже до середини березня, під час віртуального саміту, їхня кількість зросла до 30. До коаліції долучилися не лише європейські держави, а й країни Співдружності націй (Канада, Австралія, Нова Зеландія) та навіть деякі азійські партнери. Зустрічі в Парижі (11 і 27 березня) та Києві (4 квітня) закріпили формат як ключовий інструмент європейської підтримки України.Цікаво, що між Францією, Великою Британією та Німеччиною існує "прихована конкуренція за лідерство" в Коаліції охочих, попри публічні заяви про співпрацю, зазначив професор Ужгородського національного університету Ігор Тодоров в етері Еспресо.Що обговорюватимуть 10 квітня і чому це важливо Поточна зустріч Коаліції охочих відбудеться 10 квітня в Брюсселі та за день до засідання "Рамштайну". Її проведуть міністр оборони Великої Британії Джон Гілі та міністр збройних сил Франції Себастьян Лекорню у штаб-квартирі НАТО. Ця подія стане важливим кроком у конкретизації планів підтримки України.За наявної інформації, яка циркулювала у ЗМІ щодо цієї зустрічі, основні теми обговорення:Миротворчі сили. Коаліція планує детально обговорити можливість розміщення "сил стримування" в Україні після припинення вогню. Йдеться про багатотисячний контингент європейських військових, який може включати війська з Великої Британії, Франції, країн Балтії та Північної Європи. Питання – де саме розміщувати ці сили, які в них будуть повноваження та як вони реагуватимуть на можливі порушення з боку Росії. Як відзначив президент Зеленський – військові "Коаліції охочих" можуть з'явитися в Україні після того, як "буде повне припинення вогню".Читайте також: Розгортання сил гарантування: чи посилить сьогодні іноземний контингент безпеку України. Колонка Сергія ЗгурцяГарантії безпеки. Учасники також шукатимуть альтернативи прямому введенню військ, наприклад, посилення української армії чи створення нових механізмів стримування через озброєння та розвідку.Координація дій. Зустріч має узгодити позиції країн, які готові відправити війська, з тими, хто надаватиме лише логістичну чи фінансову підтримку (наприклад, Польща та Італія проти відправки своїх військ).Читайте також: Україна – Європа: можливості й виклики у військово-технічній співпраці – аналітика Консорціуму оборонної інформаціїМета зустрічі – нарешті перейти від загальних декларацій до "оперативної фази", як раніше висловився прем’єр Великої Британії Кір Стармер. Це означає розробку конкретного плану дій, який можна буде реалізувати в разі укладення мирної угоди. Для України це шанс отримати чіткі гарантії безпеки, які не дозволять Росії повторити агресію.Тому для України Коаліція охочих має важливе значення, коли американська допомога зменшилася. Наприклад, нещодавно стало відомо, що США припиняють свою присутність у Польщі в ключовому центрі надання зброї Україні. Відповідно, у перспективі Коаліція охочих може стати певною альтернативою "Рамштайну".  Проте наразі, як сказав експерт-міжнародник Вадим Трюхан, Коаліція охочих є "важливим доповненням до "Рамштайну". Тому вони відбуваються фактично паралельно. Як виник формат "Рамштайн"Одне з перших засідань у форматі "Рамштайн"Зустрічі у форматі "Рамштайн" розпочалися 26 квітня 2022 року на американській авіабазі Рамштайн у Німеччині. Ці заходи, офіційно відомі як Контактна група з питань оборони України, об’єднали представників близько 50 країн, переважно членів НАТО та ЄС, а також партнерів з інших регіонів, таких як Африка й Азія. Метою стало координування та прискорення надання військової допомоги Україні для протистояння російському вторгненню, а також обговорення довгострокової підтримки Києва. Перша зустріч заклала основу для регулярних зібрань, які відтоді проводилися щомісяця — онлайн або офлайн. За цей час партнери узгодили постачання Україні різноманітного озброєння: від артилерії та систем ППО до танків, ракетних систем та літаків. "Рамштайн" став не лише важливим майданчик для координації допомоги, але й важливим символом міжнародної солідарності з Україною, а США відігравали ключову роль як лідер і головний донор.Чому тепер без СШАУ середині лютого у штаб-квартирі НАТО в Брюсселі відбулася перша зустріч у форматі "Рамштайн", яку очолила Велика Британія, а не США. Новий глава Пентагону Піт Гегсет представляв Сполучені Штати у "якості слухача" та не оголошував ніяких нових військових зобов’язань із постачанням зброї. Це сталося після вступу на посаду президента США Дональда Трампа, який одразу змінив політику свого попередника щодо підтримки України задля пошуків негайного миру. "Цей "Рамштайн" став вододілом між двома епохами: передбачуваною політикою Байдена, яка гарантувала стабільну, нехай і обмежену, підтримку, та новим етапом, коли кожна країна має покладатися передусім на себе, а роль США як беззаперечного гаранта безпеки більше не є очевидною", - відзначив у коментарі Укрінформ дипломат Вадим Трюхан за підсумками цієї зустрічі. У зв'язку з цим європейські союзники вирішили взяти на себе лідерство в організації та координації допомоги Україні, щоб забезпечити безперервність підтримки. Тому за останні місяці багато країн Європи посилили свою військову допомогу Україні, виділяючи нові військові пакети на мільярди євро. ​Читайте також: Якщо США перестануть допомагати, чи вистачить Україні зусиль Європи. ПояснюємоПоточне засідання "Рамштайн", заплановане на 11 квітня у штаб-квартирі НАТО в Брюсселі під головуванням Великої Британії й Німеччини, його очолить міністр оборони Великої Британії Джон Гілі. Воно стане першим без будь-якої участі Сполучених Штатів. Генеральний секретар НАТО Марк Рютте заявив, що відсутність глави Пентагону на Рамштайні "не вплине на постачання американського військового обладнання та розвідувальних даних Києву". "Рамштайн" був створений для координації зусиль наших найближчих союзників, щоб підтримувати нас та реагувати на наші оборонні потреби. Це надзвичайно важливий формат, який буде продовжуватися і працюватиме на посилення і зміцнення як загальної безпеки, так і безпеки України", – прокоментував міністр закордонних справ України Андрій Сибіга відступіть США.За словами експертів, адміністрація президента Дональда Трампа відмовилася від участі, ймовірно, щоб підтримати свій "миротворчий імідж". США прагнуть позиціювати себе як нейтрального посередника між Україною та Росією, дистанціюючись від прямої участі у війні.Звісно, що відсутність США на "Рамштайні" є викликом, адже без участі Вашингтона процес ухвалення певних рішень може сповільнитися, особливо щодо стратегічних питань, як-от постачання далекобійних ракет та боєприпасів до ППО. Однак, як відзначає радник керівника Офісу Президента Михайло Подоляк, Європа все більше розуміє, що безпека України – це також їхня безпека, тому допомога Києву буде лише зростати. "Щодо "Рамштайну" – раніше на ньому проводилась координація щодо збільшення постачання військової техніки від США, зараз цей формат більше про нарощування постачання зброї Європи", - пояснює Подоляк. Що обговорюватимуть на "Рамштайні"На порядку денному "Рамштайну" буде кілька ключових тем. Насамперед – захист українського неба, тобто постачання систем протиповітряної оборони та боєприпасів до них, а також розширення "данської моделі", коли іноземні уряди фінансують виробництво зброї в Україні. "У п'ятницю буде обговорення питання "Раtrіоt", питання протиповітряної оборони, питання додаткових оборонних пакетів. А також питання щодо об'єднання держав, які готові будуть відкривати заводи або лінії виробництва тієї чи іншої зброї в Україні", - сказав президент Зеленський під час спільної пресконференції із прем’єр-міністром Бельгії Бартом де Вевером у вівторок 8 квітня.Керівник Центру військово-правових досліджень Олександр Мусієнко відзначив, що також на цьому засіданні будуть говорити про пошук озброєння у третіх країнах, наприклад, коли Чехія знайшла для України понад мільйон боєприпасів. Також важливе питання – ремонт бронетехніки та артилерії. Тож у підсумку наразі "Рамштайн" залишається ключовим для військової координації допомоги Україні, адже за три роки діяльності закріпив за собою такий статус і навіть без США, механізми є налагодженими. Не виключено, що у разі відмови Росії досягти мирної угоди, США можуть повернутися до участі у "Рамштайні". Натомість Коаліція охочих – новий гнучкіший формат створений європейцями, який орієнтований на конкретні дії, насамперед пов'язані з можливим перемир’ям та наданням Україні гарантій безпеки – відправкою миротворчих сил.  Читайте також: Європейська "ядерна парасолька": якими є межі франко-британського потенціалу без США. Пояснюємо

Уперше за час наших спостережень знизилася кількість ІТ-ФОПів, проте загальна кількість айтівців не зменшується. Як завжди щороку, ми проаналізували, скільки ІТ-ФОПів в Україні на основні даних ЄДР, які DОU надав аналітичний сервіс YоuСоntrоl.Маrkеt. А також порахували загальну кількість айтівців, базуючись на даних рейтингу топ-50 та даних зарплатного опитування. Що відбулося за рік: Активних ІТ-ФОПів за рік стало на 13 тисяч, або на 5%, менше. Проте загальна кількість айтівців майже не змінилася — на рівні до 300 тисяч.Рекордна кількість закритих ІТ-ФОПів за рік — майже 40 тисяч.Водночас за рік зареєструвалися майже 27 тисяч нових ІТ-ФОПів.Майже половину нових ФОПів зареєстрували жінки. Як рахувалиЗагальна кількість айтівцівДля розрахунку загальної кількості айтівців ми використовуємо сумарну кількість фахівців у компаніях, де працює більше ніж 1000 спеціалістів, з рейтингу топ-50 ІТ-компаній та частку фахівців, які працюють у таких компаніях, із зарплатного опитування DОU. Кількість айтівців розраховується за формулою: кількість айтівців у компаніях на 1000+ фахівців / частка фахівців, які працюють у таких компаніях.До цієї оцінки треба ставитися з обережністю і враховувати, що розрахункові дані можуть відрізнятися від реальних через похибку вимірювання обох показників, які ми використовуємо. Кількість ФОПів, дотичних до ІТВільний доступ до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців і громадських формувань закрили у 2022 році після початку повномасштабної війни з росією. Проте інформацію з цього реєстру можна отримувати на платній основі. Наші партнери з аналітичного сервісу YоuСоntrоl надали DОU дані про кількість ФОПів, які працюють в ІТ, за 2023-2024 роки.Ми шукали в реєстрі ФОПів записи з дійсною реєстрацією, в яких основним видом діяльності був вказаний один пункт із цього списку:62.01 Комп’ютерне програмування;62.02 Консультування з питань інформатизації;62.03 Діяльність із керування комп’ютерним устаткованням;62.09 Інша діяльність у сфері інформаційних технологій і комп’ютерних систем;63.11 Оброблення даних, розміщення інформації на вебвузлах і пов’язана з ними діяльність;58.21 Видання комп’ютерних ігор;58.29 Видання іншого програмного забезпечення;63.12 Вебпортали.Не основні види діяльності не надавалися у відкритий доступ, тому ми, як і в попередні роки, не враховуємо тих ІТ-спеціалістів, які працюють не за основним КВЕДом. Також, очевидно, не врахували айтівців, які працюють не як ФОПи. Регіональну прив’язку встановлювали на основі офіційної адреси державної реєстрації, актуальної фактичної адреси ФОПа у реєстрі немає. Прив’язка до міст і регіонів — на основі поштового індексу з адреси.Інформації про дату реєстрації конкретного ФОПа немає, тому за основу для розрахунків динаміки брали дані реєстру на певну дату — станом на 24.02.2025. Загальна кількість айтівців не зменшується, але активних ФОПів стало менше на 5% Зарплатне опитування DОU показує поступове зниження частки айтівців, які оформлені як ФОПи. Якщо влітку 2022 року так були оформлені 87% айтівців, то в кінці 2024 року — лише 62%. Натомість зростає частка тих, хто працює за гіг-контрактом, оформлений згідно з КЗпП в штат компанії чи оформлений згідно з законодавством іншої країни. Ці зміни спонукали нас повернутися до обрахунку загальної кількості ІТ-спеціалістів, як ми робили в 2015-2019 роках: кількість фахівців, які працюють в компаніях на 1000 і більше фахівців (з рейтингу топ-50) / частка фахівців, які працюють в цих компаніях (з зарплатного опитування). Згідно з таким обрахунком, загальна кількість українських айтівців (як в Україні, так і за кордоном), складає біля 300 тисяч. Цей показник майже не змінився за останні 1,5 роки. Невелике зростання за останні пів року (+9000 айтівців) може бути випадковим коливанням через похибки в даних, які ми використовуємо в обрахунках. Стійкість цього зростання можна буде перевірити влітку 2025 року. Загальна кількість айтівців Станом на 24 лютого 2025 року в Україні було 262 093 активних ФОПи, зареєстрованих за кодами діяльності, пов’язаними з ІТ. Це дані Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. З 24 лютого 2024-го по 24 лютого 2025-го уперше за час наших спостережень (тобто з 2015 року) знизилася кількість активних ІТ-ФОПів. Зараз їх на 13 186 менше, ніж торік. Падіння становить 5%. Падіння відбулося через рекордну кількість закритих ФОПів. За останній рік айтівці закрили 39 892 ФОПи, що майже утричі більше, ніж за попередній період (з 24.02.23 по 24.02.24) — тоді було закрито 13 752 ФОПи. Проте кількість нових ІТ-ФОПів, відкритих за цей час, теж значна. За рік зареєструвалися 26 706 ФОПів у сфері ІТ, що більше, ніж за попередній період (з 24.02.23 по 24.02.24 було відкрито 17 332 ФОПи). Загальна кількість ІТ-ФОПів Продовжує знижуватися кількість фахівців, зареєстрованих за кодом «Комп’ютерне програмування» Найпопулярнішим КВЕДом залишається «62.01 Комп’ютерне програмування»: за ним зареєстровано 173 617 айтівців. Кількість тих, хто зареєстрований за цим КВЕДом, продовжує зменшуватися: торік падіння становило 1%, цього року — 6%, або 11 127 осіб. 36 659 айтівців мають КВЕД «62.02 Консультування з питань інформатизації». Тут падіння дещо менше: −3%, або 1310 фахівців, за рік. Майже стільки ж зареєстровані за КВЕДом «63.11 Оброблення даних, розміщення інформації на веб-вузлах і пов’язана з ними діяльність» — 35 243. За рік кількість фахівців тут зменшилась на 2%, або 601 особу. Кількість ІТ-ФОПів за КВЕДами Лідери за темпами падіння кількості ФОПів — східні та південні регіони Зменшення кількості активних ІТ-ФОПів торкнулося майже всіх регіонів. Невелике зростання на 1-2% відбулося в чотирьох західних областях: Закарпатській, Івано-Франківській, Волинській і Рівненській. Лідери за темпами закриття ІТ-ФОПів — східні та південні регіони. На 18% стало менше активних ІТ-ФОПів, зареєстрованих у Луганській та Херсонській областях, на 16% — у Донецькій, на 13% — у Запорізькій, на 10% — у Миколаївській, на 9% — у Харківській. В абсолютних числах найбільша негативна динаміка в Харківській області (-3001 активний ФОП за рік) і в Києві (-2794 ФОПи). Розподіл ІТ-ФОПів за регіонами Жінки відкрили майже половину нових ІТ-ФОПів за останній рік Частка жінок серед ІТ-ФОПів продовжує зростати — цьогоріч вони становлять 31% активних ІТ-ФОПів. Це зростання зумовлене високою часткою жінок серед нових ІТ-ФОПів. 48% ФОПів, зареєстрованих з 24.02.24 року по 24.02.25 року, становлять жінки. Водночас темпи закриття ІТ-ФОПів майже не відрізняються серед чоловіків та жінок. За рік свої ФОПи закрили 16% жінок, які їх мали, і 14% чоловіків. І серед чоловіків, і серед жінок кількість тих, хто закрив ФОП, перевищила кількість нових ФОПів. За рік кількість активних ФОПів, відкритих чоловіками, зменшилася на 7%, або на 12 684 осіб. Серед жінок падіння становило 1%, або 502 фахівчині. Частка жінок серед ІТ-ФОПів, динаміка за роками Частка жінок серед ІТ-ФОПів поступово зростає в більшості регіонів. Лідерами за часткою жінок, як і торік, залишаються Львівська, Київська та Івано-Франківська області. Частка жінок серед ІТ-ФОПів за регіонами Частка жінок серед ІТ-ФОПів за рік зросла в усіх КВЕДах, крім коду «58.21 Видання комп’ютерних ігор». Найпопулярнішим КВЕДом серед жінок в ІТ, як і серед чоловіків, є «62.01 Комп’ютерне програмування» — за ним зареєстровано 56% активних ІТ-ФОПів, відкритих жінками. На другому місці — «63.11 Оброблення даних, розміщення інформації на веб-вузлах і пов’язана з ними діяльність» (21% ФОПів, відкритих жінками), на третьому — «62.02 Консультування з питань інформатизації» (17%). Частка жінок серед ІТ-ФОПів за КВЕДами Аналітика: Ірина Іпполітова

Дональд Трамп оголосив і почав реалізацію так званої великої митної війни. Хочеться сподіватися, що до чогось такого путнього воно дійде, що зачепить і Росію.Але, як заявила американська адміністрація, Росія не потрапляє під додаткові мита, з урахуванням того, що буцімто санкції настільки потужні, що і без потреби. Та ми бачимо, що це все відбувається паралельно ще з певною синхронізацією з візитом Кирила Дмитрієва до Вашингтона. Охопити всю митну війну і політику Трампа я вас не прошу, але просто зрозуміти: стосовно російсько-українського треку як це може відбитися? І загалом навіщо Трамп пішов на настільки дивні рішення?З точки зору змісту цих рішень можу вам сказати, що третьокурсник економічного факультету скаже, що загальні тарифи, мита - насправді такі кроки ситуацію кардинально погіршують, і погіршують насамперед у секторі споживання. Тому що всі ці розмови Трампа про захист національного товаровиробника, про повернення - усе це насамперед б'є по споживачу.У нинішню епоху, коли інвестиції в капітал, у виробництво перевершують насправді споживання, цей крок абсурдний повністю.Не дивлячись на те, що говорять, що все це прораховано штучним інтелектом, однак треба чітко розуміти, що економіка базується на довірі. А штучний інтелект - він поки що істота аморальна і він існує просто як цифри, набір певних цифр. Тому я думаю, що ті, хто поруч із Дональдом Трампом, вони йому підсунули абсолютно брехливі концептуальні підходи, і насправді першими, по кому вони вдарять, будуть Сполучені Штати Америки. Ну а те, що стосується економічної моделі світу, то доведеться певні роки цю ситуацію вирівнювати, стабілізувати.Що стосується у цій царині місця російсько-українській війні, російській агресії, переговорному процесу і так далі, то як ми, мабуть, помітили всі, останній тиждень Трамп шарахається від переговорів в Ер-Ріяді до поїздок Піта Гегсета на Далекий Схід, в Японію, у Філіппіни і спричинення там рейваху. Після того загострення ситуації з Іраном і фактично підготовка до атаки по Ірану. Я вже не кажу про оцей шквал 2 квітня, коли було запущено в дію попереднє рішення по тарифах і так зване нинішнє звільнення. Це свідчить про те, що насправді своїми діями Дональд Трамп загнав себе в кут. І на даний момент він істерить.Трамп шукає хоч яку-небудь маленьку перемогу або хоча б народження чергової надії для американського суспільства, яке б, з одного боку, породило довіру, хоч мінімальну, до нього, а по-друге, реанімувало надію на те, що Трамп щось може. Хоча насправді, якщо ретроспективно подивитись ці два місяці його «звершень», насправді все це має на 3/4, а може і більше, дуже поганий, негативний результат. Насамперед у Сполучених Штатах, я вже не кажу у світі.І Сполучені Штати втрачають довіру, розсипаються цілі торгівельні системи, руйнуються безпекові об'єднання. Ну і найгірше - це те, що вчорашні економічні, безпекові, оборонні партнери Америки шукають собі інших союзників. Зверніть увагу хоча би на угоду між Китаєм, Японією і Південною Кореєю про спільне реагування на митно-тарифну політику Трампа.У царині взагалі вузького переговорного процесу в трикутнику Київ – Вашингтон – Москва, ми бачимо, виникла пауза. Пауза ця спричинена зволіканням, затягуванням переговорного процесу московським фюрером. Однак Трамп мовчить, заявивши про те, що він злий. Він компенсував цілим рядом «компліментів» у бік України. Він сподівається, що це буде в інформаційному полі витримувати баланс для того, щоб перейти до наступного етапу. Але як показали заяви з Росії - і тої ж самої старої конячої голови Лаврова, і його заступника Рябкова, - сталося те, про що ми з вами неодноразово говорили: вони знову кажуть про першопричини. А Дональд Трамп навіть слова такого не знає.Поки Вашингтон підготовлюється до того, що робити далі, за цим пройде, очевидно, випробовування війною в Ірані, продовження війни в Ємені з хуситами. А це, даруйте мені, означає, що реалізується те, в чому зацікавлена Москва, - виникнення нових вогнищ війни. Це один момент, а з другого боку, американо-іранська війна піде в чиїх інтересах? Звісно, скористає найбільше Росія - наголоси з російської агресії проти України буде зміщено кардинально. Відповідно, Трамп починає грати жорстко - з нами, мається на увазі. Жорстко, грубо, непродумано, а можливо, якраз у цьому і полягає певний план. Зокрема, він запропонував таку угоду щодо копалин, яка за визначенням не могла б бути підписана. Але він сказав, що якщо Київ і Зеленський не підписують цю угоду, то вони будуть мати великі проблеми. Тобто це шантаж, погроза і намагання запхати нас у дуже вузенький коридор, по якому за ліву руку вів би Трамп і, наприклад, той самий Віткофф, а з другого боку супроводжували би нас росіяни. Не хочеться проводити подальших аналогій, чим закінчуються такі розстрільні коридори.Дозвольте погодитися з цим твердженням лише частково. Поясню чому. Якщо Трамп не розумів те, що Україна не може підписати такої угоди (може бути, що він і не розумів), то той же самий міністр фінансів не міг цього не розуміти - що держава, яка знаходиться в механізмі вступу в Європейський Союз, принципово не може підписати таку угоду. Тому очевидно, що ця угода задумувалась як певний маневр. Маневр, в тому числі суть якого - затягування часу. Поки будуть іти переговори, поки Україна внесе зміни, знайдеться компроміс, тощо.Тут треба розуміти, що Трамп може не усвідомлювати багатьох складових, але окрім Трампа є в цій частині Бессент (міністр фінансів США, - ред.), який дуже чудово усвідомлює ці речі. Це перший момент.Другий - ситуація в Ірані і ситуація в Ємені відкриє перед Вашингтоном те, що безпосередню участь у цьому процесі бере Росія. Тому, окрім того, що Трамп буде переходити на ескалацію, він все більше буде бачити фактів управління ситуацією на Близькому Сході і координацію дій «Хезболли», ХАМАСу, хуситів і інших терористичних організацій з Москви. Це стане очевидним. А це змусить маневрувати, бо зізнатися відразу він не зможе.Очевидно, що за таких умов Трамп буде діяти так, як він діяв по відношенню до Ізраїлю і Нетаньягу, - він буде намагатися вискочити з ситуації. Але вискочити з ситуації він зможе, лише отримавши маленьку перемогу - яку завгодно, хоч звільнення військовополонених, загальний обмін, чи щось інше. В іншому випадку він буде мінусувати для себе - як усередині Сполучених Штатів Америки, так і назовні.Більше того, виникнення нових вогнищ війни - це проблема для США. Тому що якщо раніше Сполучені Штати сконцентровані були на допомозі Україні, то тепер у них є необхідність так чи інакше рефлексувати на події на Близькому Сході, причому тепер буде триєдина подія: Іран, хусити і ХАМАС. І все це - Ізраїль. Ситуація ускладнюється.При такому перебігу подій нинішнє напруження між Пекіном і Тайбеєм буде досягати користі і результату на боці Пекіна. Це означає, що там буде напруга зростати. І це вже видно - це ще одне місце, куди США змушені будуть відволікатися.Все це розкриє дуже швидко підступну, підлу гру московського фюрера, тому що до всіх цих війн, до всіх цих конфліктів має безпосереднє відношення Москва. Те, що в рамках так званої осі зла відбувається координація по всіх напруженнях і по всіх бойових діях на Близькому Сході, це було очевидно давним-давно. Але зверніть увагу на одну проблему.Атака по хуситах безрезультатна відбулася, але після цього всі замовкли. Причина тут в тому, що вона була зроблена по лекалах тої операції, яка проводилася 12 січня 2024 року. Але, на відміну від нинішньої ситуації, в тій операції брали участь британці, італійці, німці, французи і американці. І її результат був більш ніж успішний. Але на даний час, коли США, мало того що самостійно проводили цю операцію по старих лекалах і не досягли результату враження необхідних об'єктів, вони ще й поза інформаційним полем шантажують тепер Європу і Єгипет тим, щоб вони розрахувалися за, бачте, досягнуті результати.Справа в тому, що все це псує довіру, руйнує ту довіру, яка була між партнерами і в НАТО, і партнерами в питаннях економічної співпраці, торгівельної і так далі. Насправді своїми діями Дональд Трамп тільки пасує Пекіну. Пекін очевидно стане на даний момент вести зовнішню політику, причому мовчки здійснюючи цей процес. Невипадково ми сьогодні чуємо з боку Пекіна інтерес в необхідності співпраці з Європою, а в позавчорашньому виступі на засіданні Європарламенту президентка Єврокомісії сказала, що нам необхідно буде шукати інших партнерів для співпраці. За таких умов очевидно, що картина світу, насамперед в економічному малюнку і особливо в безпековому, оборонному, буде змінюватися. І вона, на жаль, буде змінюватися не на користь США.Для нас важливо, щоби те, про що говорив Александр Стубб під час гольфу Дональду Трампу про роль союзу України і Європи, було надважливо пріоритетним і для України, і для Європи в нинішній ситуації. Я вже не кажу про питання, яке стосується розвитку спільного оборонно-промислового комплексу на теренах європейської спільноти. Я з вами погоджуюсь. Перейдемо до нашого, українського кейсу. Розуміємо, що Путін намагається розігрувати сценарій Ялтинської конференції, зокрема стосовно Польщі, проти якої Сталін у спілці з Гітлером розв'язали війну, поділили територію. Донедавна в Путіна не було жодних партнерів у подібному. Зараз його певні вимоги можуть сприймати, так би мовити, з примруженими очима, тобто толерувати. І відповідно, свого часу президент Рузвельт також кивав, погоджувався і слухав сталінські обіцянки - що в Польщі буде все нормально, проведуть чесні вибори. Потім все за графіком: НКВД, арешти, введення окупаційних адміністрацій.Путін намагається використовувати слова про тимчасове перемир'я і перспективи цього. Це облудна формула, і Путін сам зацікавлений в тому, щоби зривати будь-які спроби встановлювати тимчасове перемир'я, але Путін говорить про повний fаіlеd stаtе (неспроможна держава, - ред.) стосовно України і про необхідність впровадження, відповідно, зовнішнього управління.І основний їхній наратив - це те, що Україна, українська влада не контролює свої збройні сили і, відповідно, саме тому не вдалося встановити навіть тимчасове перемир'я. Це брехня, це фальш, це пропаганда, але вони рухаються тим напрямом. Є побоювання, що вони можуть знайти певне порозуміння з тими чи іншими емісарами Трампа чи його довіреними особами. Ну, як то кажуть, Віткофф себе проявив. Зараз чекаємо результатів візиту путінського емісара до Вашингтона Дмитрієва.Що стосується цих візитів, то з трьох інформацій, які літають два останні тижня про зустріч в Женеві, про якісь закриті зустрічі в Джидді, в Ер-Ріяді, підтверджуються тільки розмови, які відбувалися в Женеві. Тому, перше: до цієї інформації я би поставився дуже обережно.Тепер що стосується теми фальшивої інформаційної атаки Кремля проти України з точки зору виборів, виборчого процесу. Перше, що робить неможливим розвивати цю ситуацію і цю тезу, - це те, що тимчасове припинення вогню, не може створювати й не створює умови для проведення політичного процесу. Так воно трактується в міжнародному праві, так це оцінюється і в Україні українським законодавством. Тому я так розумію, що чи фюреру московському не дали цидулку почитати, чи йому просто набрехали. Тому це буде однозначно відкинуто.Друге: рішення в цій ситуації стосовно оцінки її буде приймати не Кремль, рішення будуть приймати два центри, і вже очевидно, що це Вашингтон і Брюссель.Зверніть увагу на чотири тези, які були озвучені після так званого Паризького саміту охочих. Перша теза - це повідомлення до США: Європа надасть і буде надавати Україні в подальшому економічну, оборонну, безпекову і фінансову допомогу. Друге повідомлення - Росії: Європа не тільки не буде знімати санкції, а буде збільшувати санкції. Третє повідомлення – Україні, про те, що Європа була, буде і залишиться з Україною, збільшуючи не тільки плановану допомогу, а і вкрай необхідну допомогу. І четверте, дуже важливе, - лідерами безпекової, оборонної політики в Європі є Париж і Лондон.До речі, ці чотири тези є одним із того, що так розізлило Дональда Трампа. Дональд Трамп мріяв про немічність Європи. Виявилося, що ця теза Трампа абсолютно безглузда. Трамп мріяв про те, що діями проти Європи він змусить принижуватися Україну. Більше того - ситуація з відповідною угодою якраз на це і була спрямована, але сам аргумент вступу України в ЄС відкидає категорично цю угоду.В ситуації, коли «Трамп "злий"», свідчить про те, що він відчув, як усі його надії, кроки і сподівання в тому, щоби використати українську, як він каже, карту у власній грі, закінчуються катастрофою і програшем для нього.Тому і взята така затягуюча пауза в переговорному процесі з рашистською федерацією. Тому що насправді та дорога, яка тактично інструментами була вилаштувана в короткий пас, зупинена. Чому? Метою було зіскочити з процесу, досягнувши тимчасового перемир'я. Сьогодні ситуація ще більш ускладнилася. Треба хоч яку-небудь малесеньку перемогу, щоби зіскочити і скинути це на Європу. Перший, хто не дасть це зробити Дональду Трампу, - це Москва. І це вже очевидно.Завдяки твердості позиції України і близькості позиції України і Європи, грі, яку веде рашистський фюрер, фактично Дональд Трамп попав у пастку. Він на сьогоднішній день може вийти з цієї пастки лише уклавши довготривалий союз, коаліцію з Європою і Україною. Будь-які інші дії кожного дня будуть погіршувати його ситуацію. А нашу ситуацію це ж буде теж погіршувати?А от те, що стосується України, ситуацію з розкручуванням, розбудовою оборонної, безпекової промисловості Європи, наростанням допомоги Україні буде поліпшувати. Відтак за таких умов очевидно, що перед Вашингтоном стане вибір: ти з ким, пане Трампе? Ти з ворогами свободи і демократії чи з тими, хто їх захищає?І ще одне майте на увазі: в тому числі й американське суспільство все більше бачить і розуміє, що дії Трампа першим, кому наносять шкоду, це американцям. В нього є насправді дві дороги. Одна - усвідомивши всі ці речі, перейти до зовсім іншої тактики і зблизитися з партнерами і союзниками та боротися проти осі зла в Європі, в Індо-Тихоокеанському регіоні. Або є інший, альтернативний шлях, який називається «імпічмент». Як може відбитися теперішня ситуація на нас? У перемовинах між Росією, Пекіном і Вашингтоном Росія буде вимагати віддати Україну під її контроль. Перше й найважливіше: ні з точки зору міжнародного права, ні з точки зору українського законодавства ніхто ніколи у світі, окрім, можливо, якогось вузького кола найближчих посіпак Кремля, не визнає цих кроків. Це найважливіше. Друге: Україна, ні при яких обставинах, жодна українська влада ніколи не підпише подібних документів при будь-якому розвитку подій. І третє - сила України, завдяки зростанню сили Європи, буде збільшуватися за таких умов.У цій ситуації що важливо - щоб українське воєнно-політичне керівництво займало чітку позицію з точки зору національних інтересів, берегло людей як на фронті, так і в тилу, і за нинішніх умов зміцнювало оборонний промисловий комплекс разом з Європою, виробництво зброї і за нинішніх умов налагоджувало термінові постачання зброї, озброєння, боєприпасів, бронетехніки, систем ППО і ПРО до України від європейських партнерів.У цьому плані дуже важливо, щоби пропозиції Європи щодо військового контингенту і Джорджи Мелоні щодо поширення на Україну 5-ї статті були прийняті разом. Вони не суперечать. І вони насправді дають, у тому числі, шлях Дональду Трампу зрозуміти і з цим маневром виправити безглузді свої дії.

Фото: Gеtty ІmаgеsЯ пам'ятаю, що у перший рік великої війни ми розмовляли з різними соціологами про те, як змінюються українці. Тому що перший рік – це був рік карколомних змін, але виявилося, що це війна на довгу дистанцію. Зараз ми навіть не бачимо її кінця-краю. В якій точці ми зараз є на четвертий рік цієї війни?Коли я почула вашу редакцію цього запитання, я подумала: вони знають соціологічну термінологію. Тому що існує такий задавнений стереотип, що соціологи вивчають громадську думку. Це правда. Але річ в тому, що в Україні громадської думки немає. В Україні є громадські настрої.У чому відмінність?Для того, щоб говорити про доконаний факт існування громадської думки, треба, щоб були три її складники. По-перше, це має бути добре структуроване суспільство з існуванням певних професійних та інших груп, класів, прошарків. По-друге, мають бути політичні партії, які представляють їхні погляди й інтереси перед державою. І по-третє, має бути відповідь держави на інтереси й прагнення тих класів, груп, прошарків українського суспільства.Якщо підійдемо з такої точки зору, то нам бракує багатьох речей. По-перше, наше суспільство не є добре структурованим. Серед класів, груп чи прошарків зараз є декілька професійних за фахом, декілька об'єднаних між собою громад тими чи іншими планами і так далі. Але нам бракує того чіткого вирізнення груп, соціальних утворень, щоб можна було сказати, що ми маємо свої інтереси й зацікавлення, і ми потребуємо, аби донести їх до держави для побудови діалогу.Фото: Gеtty ІmаgеsКласичні партії, до речі, саме так і формувалися в історії? Так, очевидно, що так і було. Але у нас бракує тієї середньої ланки, тому що навіть якщо існують такі різні утворення, громадські спільноти, то вони так і варяться в своєму соціумі. Як професійний журналіст я розумію, що в нас було кілька серйозних спроб створити одне професійне об'єднання, яке би захищало наші права, а права журналістів у цій країні раз по раз опиняються під загрозою. І кожного разу ми не могли домовитися. Тепер подивимося спектр політичних партій. Ми фактично не маємо так званих ідеологічних партій, а маємо тільки персоналістські партії. Наприклад, партія Зеленського, партія "Європейська Солідарність" і так далі. Тобто ті, які зав'язані на конкретних осіб. У них програми дуже мало відрізняються між собою. Колись була така спроба створити безпрограшну політичну силу і назвати її "За єдину і багату Україну". Тобто, очевидно, всі люди були б не проти, щоб ми врешті побудували єдину і багату Україну. Але там було дуже негарне скорочення назви цієї партії, тому від ідеї відмовилися.Наприклад, політична партія "Голос". Була спроба побудувати її без такого яскравого лідера і суто на якихось ціннісних ідеологічних засадах. Зараз я чую від народних депутатів, що цей проєкт вже закривається. Це є латентним свідченням, що персона, яка очолює партію, все ж таки має бути впізнаваною і впливовою. У нас спектр тих партій дуже невеликий, можна на пальцях перелічити. Але важко сказати, щоб вони акумулювали інтереси тих, хто в них входить. Важко сказати, що ці інтереси і прагнення делегуються до держави. А ще важче сказати, як держава реагує на ці висунуті ідеї. Тому трьох тих складових, для того, щоб сказати, що в нас існує інститут громадської думки, ми не маємо. Громадська думка – це щось досить широке, що має свою структуру і ефективно діє. А в нас громадські настрої. Я можу сказати, як вони змінювалися за останні роки. Тобто ми приречені на такі емоційні гойдалки, якщо в нас немає сталої думки на рівні суспільства? Тут знову треба заходити в історію і пригадати, як формувався український національний характер. На першому місці дослідники ставлять те, що ми "збитемоційні" українці. Це і є емоційні гойдалки, тому що раціоналістичне мислення серед українців не дуже, скажімо, дипломатично є в пошані. Це є така наша риса. Ми "збитемоційні". А як же ж ми тоді йдемо в Європу? Адже раціоналізм для Європи це одна з фундаментальних засад. Фото: Gеtty ІmаgеsТак от, як змінюються ці настрої: чи ми безнадійні і будемо вічно борсатися в тому болоті від одного полісу до іншого, чи щось змінюється. У 2022 році почалася війна. Я ніколи не забуду, як я увімкнула телевізор і дивлюся на проспекті Перемоги, там де жила моя тітка, неподалік там ще завод "Більшовик", де працював дядя. Я бачу російську танкетку на проспекті Перемоги і з жахом усвідомлюю, що росіяни вже майже зайшли в Київ. Отак для мене почалася війна, тому що у нас бомбили, але не було так відчутно, як на тих основних п’яти напрямках, звідки йшов наступ. А українці як відповіли? Є вираз дуже точний, але наші зарубіжні колеги ним дивуються, – "шокова ейфорія". Отаке сталося: "Ах, ви на нас напали. Ах, ваші танкетки на Проспекті. От ми вам зараз як влупимо". Це є шокова ейфорія. Від усвідомлення, що те, що робиться, це несправедливо і жахливо, до того, що от ми по вас будемо гатити. Ми не заціпеніли в цій реакції. Навпаки стався сплеск почуттів. Не було жаху, що все пропало, ми приречені і здаємося. Соціологи зафіксували – була віра в неминучість перемоги, в те, що Україна буде стояти, і, крім того, ще й віра в наше гарне майбутнє. Тобто прийшла війна, ми поборемо то і переможемо, а потім будемо відновлювати й відбудовувати Україну. Це було у 2022 році. Ця хвиля винесла, до речі, таких персонажів, як Арестович. Абсолютно. У Арестовича є почуття гумору, бо він одного разу на передачу взяв футболку, де написано "2-3 тижні", з чого реготала вся Україна, бо в нього ті 2-3 тижні розтягнулися надовго. І прийшов так званий феномен довгої війни, коли люди побачили і усвідомили, що то не один момент напруження всіх сил, це не те, що швидко почалося і швидко закінчиться. Прийшов феномен довгої війни і настрої, як і все в такій ситуації, почали змінюватися. Можна сказати, що з року до року, особливо після невдалого контрнаступу українських військ у середині 2023 року, відбувся спад практично всіх показників. Про цю ситуацію вже не кажуть "шокова ейфорія". Шок проходить швидко, ейфорія як почуття проходить швидко. А що є? Чим зараз оперують соціологи? Як не дивно, фіксують велику кількість оптимістів – 36%. Тобто третина суспільства з вірою і надією дивиться в майбутнє. До початку широкомасштабного вторгнення, до 2021 року було 40% оптимістів. Тобто хвиля піднялась за експонент, потім пішов спад, і прийшло до того, що це ніби такий природній нормальний стан суспільства. Впевненість в перемозі лишилася. Але у 2022 році було 96%, тобто абсолютна більшість вірила у швидку перемогу. Зараз цей показник становить 67%, тобто дві третини, але це все рівно кваліфікована більшість. Що ж це говорить про суспільні настрої українців? Була ейфорія, шок, спад, і тепер такий поміркований практичний оптимізм. Питання, чи українці задоволені своїм життям в ситуації довгої війни, видається дивним. Проте 45% задоволені своїм життям. А у 2021 році було 38%, тобто спад показників майже до довоєнних років. Інститут соціології довго думає, як тут все звести докупи, який показник заміряти, як температуру. Придумали індекс соціального самопочуття. Тобто декілька показників: задоволенням життям, страхи, тривоги, все, що робиться, звели до купи, порахували, і вийшло 60 балів максимально. Це коли людина повністю, абсолютно задоволена своїм життям. І що ми маємо? У 2004 році було тільки 37 балів з 60. Це індекс соціального самопочуття. Попри те, що були негаразди, але українці загалом чулися не зле. А зараз 39 - росте. Бачимо унікальну ситуацію. Я не знаю, як це пояснити. Я казала, що це викликає запитання у наших закордонних колег. Іде війна, а вам не зле. З 60 балів ви отримали загальний індекс соціального самопочуття на 39 балів. Виходить, це дивовижна ситуація.Одна блогерка нещодавно написала, що Ремарк навряд чи розумів війну так, як розуміємо війну зараз ми, українці. Їй хтось заперечив, що він був на полях Першої світової, які були, можливо, найжорстокіші за всю історію людства, коли мільйони людей гинули в страшних м'ясорубках, і коли умови в окопах були просто нестерпні. Але при цьому всьому надзвичайно великий тягар був і на тил. Фактично в усіх країнах існувала абсолютна мобілізація, від якої було неможливо ухилитися. Франція втратила, здається, 20% всіх чоловіків від 18 до 40 років під час Першої світової війни. Карткова система, хліб невеличкими порціями і так далі. Тобто це був величезний тягар. Може, в тому пояснення, чому українці так доволі оптимістично живуть зараз? Місцями у нас тил живе так, ніби війни і нема. Так, особливо якщо порівняти ситуацію тут. Я працюю в університеті, я знаю, які були проблеми з відключенням інтернету, як було складно проводити заняття. Але це не порівняти з тим, як живуть мої колеги з Харківського університету. Вони розповідають, що тої ночі 15 прорвалося безпілотників, і побили там склади і так далі. Добре, що не було загиблих. До речі, ця різниця між тилом і прифронтовими територіями досить сильно відображається на виникненні точок напруги в українському суспільстві. У жителів прифронтових територій інколи може виникати таке почуття, що вони всього позбавлені, хіба що життя одне лишилося, а на заході подивіться, як живуть прекрасно: або на лижах катаються, або в ресторанах сидять.А з іншого боку, на заході точно є ця лінія, про яку не прийнято казати голосно, а саме те, що є дуже багато тепер вимушених переселенців, які приїхали з російськомовних регіонів, трошки інакше себе поводять, говорять російською мовою в публічних місцях. І це точно дуже тригерить, наприклад, західну Україну, для якої російська мова зараз просто осоружна й нестерпна. Якщо говорити про точки конфліктності і напруги, з яких можуть виростати конфлікти, про фрагментацію українського суспільства, можливо, це би була окрема тема. Чи зміцнюється зараз ця надзвичайно важлива єдність? Чи в цьому горнилі війни виплавляється зараз якась українська політична нація?Я поділяю вашу точку зору і вважаю, що дійсно ще не завершений процес формування тієї єдиної в сенсі згуртованості української політичної нації. Для більшості українців, основна ідентичність – це "я вважаю себе громадянином України". Трішечки спад відбувся, але все рівно більше двох третин українців вважають себе громадянами України. І це добра ознака. Але якщо говорити про все населення України і характерний емоційний стан українського суспільства, навіть у порівнянні з російським, це те, що в Україні відбулася адаптація до війни, а в Росії нормалізація війни. І це позначилося на настроях. У світі є багато різних індексів, із них один – це Всесвітній індекс щастя. Так от українці адаптувалися до війни, якось підлаштувалися під цю жахливу ситуацію. У Росії ж навпаки йде нормалізація війни, тобто війна вважається нормальним станом. Ми всім серцем, всією душею проклинаємо ту війну, ми просто змушені жити, бо інакше нас просто винищать. В Росії війна – це нормально. І от в тому Всесвітньому індексі щастя за збираним показником – рівень доходів, самопочуття і так далі – Україна посіла 111-те місце у світі за рівнем щастя населення зі 146 країн. Ми там десь на рівні з деякими африканськими чи з погано розвинутими країнами. А в Росії – 66-те місце. Тобто росіяни чуються щасливими майже не вдвічі більше, ніж українці. І це треба добре розуміти, тому що яким є суспільство, таким є військо. Ми прилаштувались до війни і хочемо, щоб вона скоріше закінчилася, а для росіян – це не просто норма. Їм війна ще приносить отакий великий оберемок щастя і вони з того радіють. Мені здається, війна для них – це нормалізація принципів несправедливості і зла як суспільної норми. Мене нещодавно вразило інтерв'ю, яке взяли колеги у військовополоненого, молодого російського хлопця, який брав участь, зокрема, у подіях у Бучі на початку війни. І він каже так абсолютно навіть спокійно, рівним голосом: "Але ми вирішили це захопити. А люди там мають підкоритися або виїхати. Ну ми так вирішили, що ми тепер вже зробимо".От вам настрої в російському суспільстві: війна – то наш нормальний стан, і ми від того щасливі. Як казав один вже, на щастя, ліквідований ідеолог руського миру, що ми будемо робити те, що ми любимо – вбивати і знищувати. Українцям у цій ситуації просто нема де відступати. Взагалі у Путіна є дві цілі війни – винищити український народ і зруйнувати українську державу. Тому жодні оці американські нахиляння до миру неуспішні, тому що Путін не досягає ні одної, ані другої своєї цілі. А якщо винищити – це не є пряма загроза. Це те, що не відчували, можливо, французи, навіть будучи в окупації, чи просто живучи під час Першої світової війни досить мирним трибом. А це є досить  реальне майбутнє для українців, якщо вони поваляться. Є такий Микола Азаров. Я думаю, що українці мають добру пам'ять і пам'ятають, що це прем'єр-міністр часів Януковича. Так ви думаєте, вони там спокійно сидять? Цей Азаров зараз фактично з рештою, хто повтікав з України, зараз піклуються Україною про те, що робити з захопленими українцями, що робити, щоб війська Росії прийшли до кордонів з Польщею. Скільки б не лишилося українців, то є мільйони все ж таки. Елла Лібанова каже, що в Україні зараз живе 30-35 мільйонів людей, зважаючи з тими 9 мільйонами, які виїхали. І от якщо дехто із ждунів думає, що дочекаються російських військ і все буде в порядку – ні. Бо мета є очистити територію України від всіх, хто на ній проживає. Вони не потрібні. Так от Азаров займається тим, що розробляє плани утилізації українського населення. Хтось чекав, а більшість не чекала. А на що нам взагалі? І ті, що чекали, і ті, що не чекали. Нам не треба українців, як таки. І от що з ними робити? Від депортації до знищення мільйонів українських громадян. От чим займається зараз Азаров Микола, про якого ми так згадуємо з такою посмішкою. Він же ж смішний дядько, не вміє навіть говорити українською, але дивіться, чим він зайнятий. Через то в Україні фактично немає вибору: або чекати депортації і знищення, або стояти з усіх можливих сил для досягнення перемоги.Але не хочу сказати, що все так райдужно, тому що оця адаптація, стійкість і оце життя в умовах війни є надзвичайно тяжкими для людей. Тобто вони можуть сказати: "Так, ми за перемогу, ми віримо у мирне майбутнє, ми переможемо і все повернемо". Але це дається дуже важко. Тому одна з основних тем соціологів – це дослідження психофізіологічних станів людей. Виявляється, що близько 80% українців в опитуваннях соціологів показують, що їхній психоемоційний стан є дуже важким, що вони зазнають багатьох стресів, і ці стреси є травматичними. Вони формують в людей психологічні захворювання: від тривожності і навіть до параноїдальних настроїв. Через це не треба думати, що ця ейфорія так збереглася. Йде довга війна, є численні жертви, і, на жаль, тривогу викликає і психоемоційний стан. Хтось зламався, хтось зневірився, хтось прийшов з війни і не знаходить собі місця. У Львові є дуже багато таких ініціатив, наприклад, як підтримати ветеранів, як надати допомогу людям з інвалідності, як взагалі поводитися, коли зустрінешся з військовими. Якщо ви їх зустрічаєте, не треба кидатися їм на шию, обнімати, цілувати, треба просто прикласти руку до серця. Вони це зрозуміють і будуть вдячні.Тобто є дуже багато таких речей, які турбують і гнітять українців. У мене є таке свідчення, чого українці бояться найбільше. Звісно, 80% бояться довгої війни, тих жертв, які люди відчувають, і наступу Росії. Це головний страх, який людина постійно над собою відчуває. Але українці – практичні люди і наступні причини, чого люди бояться, викликають навіть посмішку. На другому місті (60%) – зростання цін, нестача продуктів, не виплата зарплат і пенсій. Раніше допомагали американці, які підтримували наш бюджет. А уявіть собі, як вам зарплати чи пенсії не дали, як у цій ситуації виживати? Але на третьому місці бояться розпаду України як держави. Ви правильно сказали, що оці всі відчуття і настрої все ж таки відображають от такий поступовий процес. Сказати до війни, що з державою щось станеться, ну то станеться. А зараз бояться розпаду держави. Бо українці зрозуміли, що вони як нація стануть суб'єктом. Активною силою, яка існує і бореться за себе, є власна держава. Третій за значимістю страх для українців - розвал держави. Хоча 32% українців розчаровані в державі. У нас купа феноменів, які ніяк не можуть пояснити наші зарубіжні дослідники. Парадоксальні речі: то в них ейфорія від початку війни, то бояться втратити держава, яку самі ж гризли і критикували. Але в той же час, що ж об’єднує українців? На першому місці – це віра у краще майбутнє. 53%, тобто хай не абсолютна, але більшість каже, що ми воюємо, терпимо, зазнаємо всяких збитків задля майбутнього. Українці вважають, що ми все рівно переможемо і будемо жити в майбутньому добре.Це майбутнє само по собі прийде добре? Я просто пам'ятаю, як Олег Рибачук казав, що коли на виборах президента переміг Віктор Ющенко, якому дуже важко далася ця перемога, було таке враження, що повалимо зараз Януковича, Кучма відійшов в бік, тому якось воно саме по собі буде далі добре. А воно якось не виходить. Не виходить, але все ж таки цікаво, як люди бачать майбутнє країни чи особисте. Тут є показник в умовах колосальної міграції. 4,7 мільйонів українців мають офіційний статус біженця, а їх там сидить десь до 6 мільйонів. І їх питають, чи є надія на майбутнє. Так, на першому місці, надія є на майбутнє добре, як не для них самих, так для наших дітей. А з іншого дослідження уточнення, що повернуться ще наші, і взагалі для всіх українських дітей, щоб вони були тут в Україні щасливими. Їх об'єднує почуття єдиної родини, бо ми є громадянами України. Це свідчення того прагнення до розуміння чи прагнення до кращого майбутнього вже не для якоїсь окремої сім'ї з дітьми, а почуття єдиної родини. Тут же на шостому місці – ідея побудови національної держави. Тут є і прагнення спільної боротьби – те, що свідчить про солідарність. Однак нас об'єднують і спільні труднощі. Знову парадокс: ніби труднощі ми маємо, але вони нас об'єднують. Як ведучий на телеканалі, який веде ранковий етер, я не можу сказати, що втішений, коли, наприклад, "шахеди" долітають до Львова. Але в цей момент я відчуваю, що мені легше розмовляти з Харковом. Мені простіше знаходити потрібні слова, коли я говорю з Сумами. Тому що ми на одній хвилі в цей день. Коли ми читали у поета про чуття єдиної родини, то воно якось виглядало так трошки літературно.Тим не менше ідея того, що Україна – це насамперед українське політичне громадянство дозріло десь у 2014 році. Але після цього вже почали додавати питання: "А чий Крим?". Тобто щось більше, ніж просто маркер наявності паспорта. Чи додаються ще якісь додаткові умови, що таке громадянство України? Що таке спільний набір, який описує цю ідентичність? Я казала, що це вже очевидна причина для якогось більш розлогої розмови, тому що швидко не поясниш. Але, підсумовуючи все, що сказано було за сьогодні, найголовнішим тут є усвідомлення необхідності своєї української держави, яку можемо критикувати. Третина суспільства розчарована державою, але це наша держава і тільки ми вирішуємо, яка вона буде. Як вона буде нас не задовольняти, то ми поміняємо державу, ми владу змінимо і все. Але тут тільки відмінність, що держава у розумінні політичної нації, не є просто самоціль і верхівка всього. Вона не є домінанта. Ми її завоювали, ми того хотіли, ми того прагнули, і ми будемо за нею стояти. Але вона не є господарем, а є слугою народу. Ми її оберемо, ми її будемо контролювати, і все, яка б вона була недолуга, як би ми її не критикували чи мали до неї претензії. Якщо б були президентські вибори, то дарма сподіваються і росіяни, і той же президент США, що виграє хтось інший. Зеленський зараз би виграв, очевидно, або принаймні зійшлися би в другому турі два кандидати: Валерій Залужний, який має трохи вищий рівень довіри, ніж Зеленський, але і Зеленський ні в року від нього відстає. Але серед тих одиниць вибору не було б чужих за духом, за намірами, за російськими орієнтаціями. Чим краще Залужний чи Зеленський? Тут є проблема – сам Залужний не дуже хоче балотуватися. Але факт залишається фактом. Наша держава – це основне. Ми її втримаємо, але вона не буде господарем, вона буде нашим слугою. Як вона нам не подобається, ми її змінимо, переоберемо і все. 

Росія може активізувати бойові дії на ще одному напрямку, розташованому неподалік від Курської області. Колишній командир роти батальйону "Айдар" Євген Дикий сказав про це в ефірі Rаdіо NV. Він вважає, що Лиман може стати новою ціллю ворога. "Я не думаю, що їх цікавить лише один відсоток Луганської області. Мені здається, що створена абсолютно реальна загроза Лиману, і це було б вкрай неприємно", - заявив коментатор. За його словами, противник може спробувати захопити місто, яке ЗСУ звільнили у 2022 році. "Втрачати ті міста, які вже один раз побували під окупацією, дуже боляче. І мені здається, що якраз мета росіян саме така. Вони реально хочуть саме Лиман", - додав він. Ситуація ускладнюється тим, що окупанти змогли закріпитися на східному березі річки Жеребець. "Це дуже неприємно. При співвідношенні один до десяти утримати їх там буде дуже важко", - підкреслив Дикий. Українське командування змушене терміново посилювати цей напрямок. Але головне питання - за рахунок кого і яких ресурсів. "Ні для кого не секрет, що в нас немає великої кількості резервів у тилу", - пояснив ветеран. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Армія РФ готується до нового наступу на фронті: в РНБО назвали дату За останні місяці ситуація на фронті суттєво покращилася. Він пов'язує це з ефективнішим управлінням та реформою корпусів, яку проводить генерал-майор Михайло Драпатий. Проте проблеми з мобілізацією залишаються. "З поповненням і з резервами краще не стало", - скаржиться Дикий. Він також нагадав про бої за Покровськ. Там росіяни змогли просунутися на 47 км, зазнавши величезних втрат. Але тепер вони зупинені. "Вони бачать Покровськ у біноклі, стоять поруч, але вже не візьмуть", - впевнений він. Попри це, значні сили ЗСУ залишаються зосередженими на цьому напрямку, що може послабити інші ділянки фронту. "Росіяни зараз будуть активно промацувати, де наших військ бракує найбільше. І лиманський напрямок, як на мене, один із найбільш ризикованих", - припускає Дикий. На Донбасі станом на 2 квітня армія РФмає просуваннябіля населеного пункту Срібне, що на Донеччині. Раніше ворог просунувся біля Кіндрашівки, Пантелеймонівки та в Розливі.

Наближений до Дональда Трампа священник був в Україні у третю річницю визволення Бучі та Ірпеня. Його приїзд не афішували. Колишній нацгвардієць зі штату Південна Кароліна Марк Бернс колись працював у МсDоnаld's, а зараз має свою церкву. Вона вважається міжконфесійною, хоча іноді Бернса називають євангелістом. Марк Бернс швидко поринув у політичне життя: спочатку активно підтримував Демократичну партію і Барака Обаму, у 2016 році перейшов до республіканців, покладаючи великі сподівання на Дональда Трампа. Саме він вперше назвав "ворогами" Барака Обаму і Хілларі Клінтон. Крім проповідей по телевізору та молитовних зібрань, Бернс активно діє на медійному ринку: заснував і успішно розвиває християнську телемережу Тhе NОW Теlеvіsіоn Nеtwоrk. Саме він виступив з проповіддю на церемонії інавгурації Дональда Трампа 20 січня 2025 року, що засвідчило його високий статус у чинного президента США. Як мінімум, за даними видання "Тhе Тіmе", Трамп прислухається до Бернса. "Перший у боротьбі за Америку" Він "перший у боротьбі за Америку і має мою цілковиту підтримку", написав чинний президент США про пастора у 2022 році. За його словами, Бернс "був зі мною із самого початку нашого руху Маkе Аmеrіса Grеаt Аgаіn (МАGА)". Тож можна припустити, Бернс був одним із співавторів концепції МАGА. Також він був зв'язковою ланкою між командою Дональда Трампа і афроамериканцями різних конфесій, що могло забезпечити "ядро" електоральної підтримки чинного президента США серед відповідних осередків. Бернс належить до ради американського руху "Пастори за Трампа". Не виключено, що він допомагає чинному президенту США вирулювати зі скандалів. Кілька років тому продемократичний телеканал СNN підловив пастора на брехні. Марк Бернс на своєму сайті зазначив: має ступінь бакалавра наук і служив у резерві Збройних сил США. Насправді, як встановив СNN, Бернс служив у Нацгвардії, а щодо освіти - провчився в університеті Норт-Грінвілла один семестр. Спочатку пастор припустив, що його профіль був зламаний, потім зізнався: коли починав кар'єру пастора, боявся, що його не сприймуть всерйоз. Наступним етапом розвитку Марка Бернса мав би стати Конгрес США, але він не пройшов праймеріз у Республіканській партії у 2018 та у 2022 роках, а у 2024 році невдало балотувався до Палати представників від одного з округів Південної Кароліни. До кого приїхав і що привіз Офіційно Марк Бернс прибув до України для участі у міжконфесійному форумі на запрошення Головного рабина України. Рабин Моше Реумен Асман назвав Бернса "особливим гостем" і "особистим духовним радником Дональда Трампа". Він не приховував мети приїзду Бернса: "Я переконаний: слова, сказані в щирості сердець, знайдуть відгук у серці пастора Бернса. А згодом прозвучать і там, де сьогодні формуються важливі рішення для світу!" Бернс відвідав не лише Бучу, як представники європейських парламентів, але і Бородянку, Немішаєве та Ірпінь, котрі також значно постраждали від російської окупації. Після цього зустрічався з представниками релігійних конфесій та Офісу президента. Відвідав Головний військовий госпіталь, передав гуманітарну допомогу і поспілкувався з бійцями. Отже, вражень здобув багато. Бернс запевнив, що отриману інформацію передасть безпосередньо Дональду Трампу. Подвійна місія Навряд чи у США не поінформовані про воєнні злочини країни-агресорки настільки, що потрібно було відправляти до України, котру продовжує обстрілювати РФ, особистого духівника Дональда Трампа. З огляду на політичні інтереси Марка Бернса, він прибув із набагато важливішою місією - передати українській владі особисте послання від чинного президента США. З огляду на останні заяви Трампа щодо угоди про надра, послання можуть стосуватися майбутнього документа, свій варіант якого, до слова, українська сторона якраз передала до Сполучених Штатів. Утім, більш вірогідною є нова пропозиція про завершенням війни, котру варто убезпечити від оприлюднення. Тому її має особисто викласти посланець, котрому Трамп довіряє і котрий не приверне зайвої уваги. А ще бажано щоби ця людина не була ще й підзвітною. На користь цієї версії - зустріч пастора з керівником Офісу президента України Андрієм Єрмаком. "Солдати на передовій не просять грошей. Вони просять одну тисячу танків, 300 F-35, зенітну зброю, щоб збивати БПЛА, котрі все ще обстрілюють цивільні споруди та вбивають людей", - написав Марк Бернс у соцмережі Х. А також не забув нагадати, що саме Дональд Трамп перший з американських президентів надав Україні "Джавеліни". Зміна пріоритетів? Цікаво, що останні заяви президента США по російській війні в Україні свідчать про втрату інтересу до її врегулювання. Він роздратувався тим, що Зеленський не підписує угоду про надра і прагне членства у НАТО. Та нова адміністрація офіційно відкинула пропозицію Путіна про зовнішнє управління ООН в Україні. З публічної площини після скандалу через участь журналіста у таємному урядовому часті фактично зникли активні учасники перемовин по Україні: держсекретар Марко Рубіо та спецпредставник президента США по Близькому Сходу Стів Віткофф. Натомість активно розвивається арктичний трек: США та Данія готуються до переговорів, а Білий дім анонсує перші іноземні поїздки Трампа до Саудівська Аравія, Катар, Об'єднані Арабські Емірати). Паралельно сам президент США знову згадує про лідера КНДР як про "доброго хлопця". За лаштунками триває активний обмін інформацією з українськими політичними колами. Так, Марк Бернс зустрівся не лише з Андрієм Єрмаком, але і з лідеркою партії "Батьківщина" Юлією Тимошенко. "Говорили про наше бачення справедливого миру в Україні", - повідомила політикиня у соцмережах під фото з пастором. "Пішли іншим шляхом" Після зустрічі з Юлією Тимошенко Марк Бернс завітав до Офісу президента. Фото і звіт про зустріч розмістив у соцмережі керівник ГО "Захист держави. Тернопіль" і друг Ставропігії Вселенського Патріархату в Україні Роман Терлецький. "Для нас головне - щоб цей мир був справедливим і стійким. Також обговорили з Бернсом роботу української та американської команд у Джидді та Ер-Ріяді. Марк Бернс наголосив, що поінформує Президента Трампа про все, що побачив в Україні та відзначив мужність наших захисників", - уточнив він. Найцікавіша заява пролунала від Бернса на зустрічі з Гарі Юрієм Табахом, котрий в Україні організовував психологічну допомогу бійцям АТО, а раніше очолював центри НАТО у Грузії, Польщі та в Туреччині, працював у посольстві США в Росії. За словами Бернса, те, що відбувається в Україні, не є проблемою республіканців чи демократів, президента Трампа чи Байдена: "Це проблема з правами людини і весь світ, як доктор Мартін Лютер Кінг, має встати на захист України. Завдяки Трампу ця війна закінчується просто зараз". Отже, паралельно до офіційних перемовин, котрі зайшли у глухий кут, активізовані неформальні контакти. А це означає, що всі переговорні сторони зі США включно не довіряють офіційним контактам або не вважають їх на даному етапі продуктивними. Білий дім шукає можливість натиснути на союзників Росії, а вже тоді говорити про мир в Україні. Контрнаступ на наступ Гарі Табах може мати неформальні зв'язки з російською стороною. Якщо на зустрічі в Офісі президента йшлося про роботу переговорних делегацій у Саудівській Аравії, то через Табаха Марк Бернс мав нагоду передати пропозицію Трампа у Кремль. Публічно ж своїм візитом пастор демонструє новий сплеск американської збройної підтримки України, можливо, з метою психологічного тиску на Кремль. Або - що теж вірогідно - для підготовки нового контрнаступу ЗСУ на тлі указу Путіна про весняний призов і чуток про російський наступ наприкінці квітня. На користь цієї версії - приїзд 1 квітня до Києва міністерки оборони ФРН Анналени Бербок і спільна заява міністрів закордонних справ Іспанії, Німеччини, Франції, Великої Британії, Італії, Польщі за підсумками зустрічі у Мадриді про необхідність посилити тиск на Росію. Головна дипломатка ЄС Кая Каллас пояснила: РФ має погодитися "на негайне і безумовне припинення вогню". З 2 по 4 квітня Марко Рубіо у Брюсселі обговорить з МЗС країн НАТО забезпечення сталого миру в Україні. А військове керівництво Франції, Великої Британії та України найближчими днями зустрінеться для розгляду зміцнення безпеки.

Еспресо наводить переклад великого матеріалу Тhе Nеw Yоrk Тіmеs.Весняного ранку через два місяці після того, як війська Володимира Путіна вторглись в Україну, конвой без розпізнавальних знаків під’їхав до одного з київських перехресть і забрав двох чоловіків середнього віку в цивільному одязі.Залишивши місто, конвой, у складі британських командос — без форми, але сильно озброєних — попрямував 400 миль на захід, до польського кордону. Перехід був безперешкодним, за дипломатичними паспортами. Далі вони доїхали до аеропорту Жешув-Ясьонка, де на стоянці вже чекав вантажний літак С-130.Це були найвищі українські генерали. Їхньою метою був Клей Казерне — штаб-квартира Сухопутних військ США в Європі та Африці — у Вісбадені, Німеччина. Їхньою місією було допомогти створити одну з найкраще збережених таємниць війни в Україні.Один з чоловіків, генерал-лейтенант Михайло Забродський, згадує, як його вели сходами на пішохідний місток, з якого відкривався вигляд на просторий головний зал казарми у Тоні Басі. До війни це був спортивний зал, де проводили загальні збори, виступи армійського оркестру та змагання скаутів. Тепер генерал Забродський спостерігав за офіцерами з країн коаліції, що працювали в лабіринті тимчасових кабінетів, організовуючи перші західні поставки в Україну батарей артилерії М777 та 155-мм снарядів.Потім Забродського провели в кабінет генерал-лейтенанта Крістофера Т. Донаг'ю, командира 18-го Повітряно-десантного корпусу, який запропонував партнерство.Розвиток та внутрішня робота Центру були відомі лише обмеженому колу американських та союзницьких чиновників, але це партнерство в галузі розвідки, стратегії, планування та технологій стало таємною зброєю в тому, що адміністрація Байдена назвала своєю метою — як врятувати Україну, так і захистити загрозливий порядок після Другої світової війни.Сьогодні цей порядок — разом із захистом України — перебуває на волосині, оскільки президент Трамп шукає примирення з паном Путіним і обіцяє завершити війну. Для українців ознаки не надто втішні. В умовах боротьби великих держав за безпеку та вплив після розпаду Радянського Союзу новоутворена незалежна Україна стала державою, що опинилася в центрі, її нахил на Захід усе більше лякав Москву. Тепер, коли розпочались переговори, американський президент безпідставно звинувачує українців у початку війни, тисне на них, щоб вони поступилися значною частиною своїх мінеральних багатств, і просить українців погодитися на припинення вогню без обіцянки конкретних американських гарантій безпеки — мир без впевненості у тривалості миру.Дональд Трамп, фото: gеttyіmаgеs Пан Трамп вже почав згортати елементи партнерства, яке було укладене у Вісбадені навесні 2022 року. Але щоб зрозуміти його історію, потрібно краще усвідомити як українці змогли пережити три довгі роки війни, зіткнувшися з набагато більшим і потужнішим ворогом. Це також дає змогу побачити через таємне віконце як війна призвела до сьогоднішнього крихкого стану.З дивовижною прозорістю Пентагон надав публічний список озброєнь на суму 66,5 мільярда доларів, що поставили Україні — включаючи, за останніми підрахунками, понад півмільярда патронів та гранат для стрілецької зброї, 10 000 протитанкових комплексів Jаvеlіn, 3000 систем ППО Stіngеr, 272 гаубиці, 76 танків, 40 систем високої мобільності артилерійських ракет, 20 вертольотів Мі-17 та три батареї ППО Раtrіоt.Але розслідування Nеw Yоrk Тіmеs показує, що Америка була залучена до війни значно ближче та ширше, ніж було відомо раніше. У критичні моменти партнерство стало опорою для українських військових операцій, які, за підрахунками США, призвели до загибелі або поранення понад 700 000 російських солдатів. (Україна оцінює свої втрати в 435 000.) Пліч-о-пліч у командному центрі місії у Вісбадені американські та українські офіцери планували контрнаступи Києва. Масштабна розвідувальна діяльність США як керувала стратегічними бойовими діями, так і передавала точні дані для цілевказівників українським солдатам на полі бою.Один з європейських розвідувальних керівників згадував, як був здивований, дізнавшись, наскільки глибоко його колеги з НАТО були залучені до українських операцій. "Вони тепер частина ланцюга знищення", — сказав він.Основною ідеєю партнерства було те, що ця тісна співпраця може дозволити українцям досягти найнеймовірнішого досягнення — завдати нищівного удару російським загарбникам. І в результаті ударів після успішних атак у перші тижні війни — завдяки відвазі та майстерності українців, але й через некомпетентність росіян — ця амбіція аутсайдера все більше ставала реальністю.Одним із перших доказів концепції стало наступальне знищення однієї з найстрашніших російських бойових груп — 58-ї об’єднаної армії. У середині 2022 року, використовуючи американську розвідку та цілевказівники, українці здійснили ракетний обстріл по штаб-квартирі 58-ї армії в Херсонській області, вбивши генералів та офіцерів штабу. Знову і знову група перебазовувалась на нову позицію; кожного разу американці знаходили її, а українці знищували.Далі на південь партнери націлилися на кримський порт Севастополь, де російський Чорноморський флот завантажував ракети, призначені для українських цілей, на бойові кораблі та підводні човни. На піку контрнаступу України у 2022 році, в передранкову пору, рій морських дронів за підтримки Центрального розвідувального управління атакував порт, пошкодивши кілька бойових кораблів і змусив росіян почати їхнє відведення.Але врешті-решт партнерство ослабло, а хід війни змінився через суперечки, неприязнь і розбіжності в імперативах і цілях.Українці інколи вважали американців надмірно нав'язливими та контролюючими — типовими патерналістами. Американці, у свою чергу, не завжди розуміли, чому українці не приймають хороші поради.Американці зосереджувалися на вимірюваних, досяжних цілях, тоді як українці постійно прагнули великої перемоги, яскравої, блискучої нагороди. Українці, в свою чергу, часто вважали, що американці їм заважають. Вони прагнули виграти війну повністю. Попри те, що американці поділяли цю надію, вони намагалися гарантувати, щоб українці не програли її.З часом, отримавши більшу автономію в партнерстві, українці все більше приховували свої наміри. Вони постійно обурювались тим, що американці не могли або не хотіли надати їм всі бажані види зброї та інше обладнання. Американці, в свою чергу, обурювались, сприймаючи вимоги українців як необґрунтовані, а також через їхню неохоту робити політично ризиковані кроки для зміцнення своїх значно менших сил.Тактичний рівень партнерства приносив один успіх за іншим. Однак у найважливіший момент війни — в середині 2023 року, коли українці почали контрнаступ, щоб набрати переможний імпульс після успіхів першого року — стратегія, розроблена у Вісбадені, стала жертвою внутрішньої політики України: президент Володимир Зеленський проти його військового керівника (і потенційного політичного суперника), а військовий керівник — проти свого впертого підлеглого-командувача. Коли пан Зеленський став на бік підлеглого, українці витратили величезні ресурси і людські сили на зрештою безплідну кампанію з відновлення зруйнованого міста Бахмут. За кілька місяців весь контрнаступ завершився безрезультатною поразкою.Партнерство функціонувало в тіні найглибших геополітичних страхів — того, що пан Путін може розглядати це як порушення червоної лінії військового втручання і здійснити свої часто озвучувані ядерні погрози. Історія цього партнерства показує, як близько американці та їхні союзники інколи підходили до цієї червоної лінії, як дедалі серйозніші події змусили їх — як стверджують деякі, занадто повільно — просунути її на більш небезпечні позиції і як вони ретельно розробляли протоколи, щоб залишатись на безпечній стороні цієї лінії.Знову і знову адміністрація Байдена дозволяла таємні операції, які раніше забороняла. Американські військові радники були відправлені до Києва і пізніше отримали дозвіл наближатися до лінії фронту. Військові та офіцери ЦРУ у Вісбадені допомагали планувати та підтримувати кампанію українських ударів в анексованому Росією Криму. Зрештою, військовим, а потім і ЦРУ, дали зелене світло для точкових ударів глибоко всередині самої Росії.У деяких аспектах Україна була, на ширшій картині, реваншем у довгій історії проксі-військових конфліктів між США та Росією — В’єтнам у 1960-х, Афганістан у 1980-х, Сирія три десятиліття потому.Це також був грандіозний експеримент у веденні війни, який мав не лише допомогти українцям, а й принести американцям уроки для будь-якої майбутньої війни.Під час війн проти Талібану та Аль-Каїди в Афганістані та проти Ісламської держави в Іраку і Сирії американські війська проводили власні наземні операції і підтримували операції своїх місцевих партнерів. В Україні, на відміну від цього, американським військовим не було дозволено направляти своїх солдатів на поле бою, і їм доводилось допомагати віддалено.Чи буде точне цілевказування, відточене проти терористичних груп, ефективним у конфлікті з однією з найбільших армій світу? Чи будуть українські артилеристи без вагань стріляти зі своїх гаубиць по координатах, надісланих американськими офіцерами, що знаходяться у штабі за 1300 миль? Чи будуть українські командири на основі розвідки, переданої безликим американським голосом, який благав: "Там нікого немає — вперед", віддавати наказ піхотинцям увійти до села, розташованого за лінією фронту?Відповіді на ці питання — насправді вся траєкторія партнерства — залежали від того, наскільки добре американські та українські офіцери зможуть довіряти один одному."Я ніколи не буду тобі брехати. Якщо ти мені збрешеш — все, ми закінчили", — згадував генерал Забродський, як генерал Донаг'ю сказав йому на їхній першій зустрічі. "Я відчуваю те саме", — відповів українець.Частина 1. Створення довіри — і вбивчої машиниСередина квітня 2022 року, приблизно за два тижні до зустрічі у Вісбадені. Американські та українські військово-морські офіцери проводили рутинний телефонний дзвінок для обміну розвідданими, коли на їхніх радарах з'явилося несподіване. За словами колишнього високопосадовця США, "американці кажуть: 'О, це ж Москва!' Українці відповідають: 'О, Боже. Дуже дякуємо. Па-па.'"Москва була флагманом Чорноморського флоту Росії. Українці потопили її. Це було сигналом тріумфу — проявом української майстерності і російської некомпетентності. Але цей епізод також відображав розрізнене становище українсько-американських відносин у перші тижні війни.У американців викликало гнів те, що українці навіть не попередили їх; стало несподіванкою те, що Україна мала ракети, здатні дістати до корабля; і викликало паніку, оскільки адміністрація Байдена не мала наміру дозволити українцям атакувати такий потужний символ російської сили.Українці, зі свого боку, виходили з глибоко вкоріненого скептицизму.Їхня війна, як вони її бачили, почалась у 2014 році, коли пан Путін захопив Крим і розпалив сепаратистські повстання на сході України. Президент Барак Обама засудив захоплення і наклав санкції на Росію. Однак, боячись, що втручання США може спровокувати повномасштабне вторгнення, він дозволив лише обмежений обмін розвідданими і відмовився надати оборонні озброєння. "Ковдри та окуляри нічного бачення важливі, але війни не виграють за допомогою ковдр", — скаржився тодішній президент України Петро Порошенко. Згодом пан Обама дещо послабив обмеження на розвідку, а пан Трамп у своєму першому терміні ще більше послабив їх і надав Україні перші протитанкові ракети Jаvеlіn.Перед найважливішими подіями повномасштабного вторгнення Росії 24 лютого 2022 року адміністрація Байдена закрила посольство в Києві та вивела всіх військових з країни. (Маленька група офіцерів ЦРУ залишилася). Українці побачили, як старший американський військовий офіцер сказав їм: "Росіяни йдуть — побачимось".Коли американські генерали запропонували допомогу після вторгнення, вони стикнулися з муром недовіри. "Ми боремося з росіянами, ви — ні. Чому нам слухати вас?" — сказав український командувач сухопутних сил, генерал-лейтенант Олександр Сирський, під час першої зустрічі з американцями.Генерал Сирський швидко змінив свою думку: американці могли надати той тип розвідки, якого його люди не могли отримати.У перші дні війни це означало, що генерал Донаг'ю та кілька його помічників, маючи лише свої телефони, передавали інформацію про рухи російських військ генералу Сирському та його штабу. Однак навіть така спонтанна організація викликала конкуренцію всередині української армії, між генералом Сирським і його керівником, командувачем Збройними Силами генералом Валерієм Залужним. На думку лоялістів Залужного генерал Сирський вже використовував цю співпрацю для здобуття переваги.Додатково ускладнювала ситуацію напружена взаємодія генерала Залужного з його американським колегою генералом Марком Міллі, головою Об'єднаного комітету начальників штабів.Під час телефонних розмов генерал Міллі інколи сумнівався в запитах українців на обладнання. Він міг давати поради щодо ведення бою, спираючись на супутникову розвідку, яку бачив у своєму кабінеті в Пентагоні. Потім наставала незручна тиша, перед тим, як генерал Залужний обривав розмову. Іноді він просто ігнорував дзвінки американців.Щоб не допустити припинення комунікації, Пентагон ініціював складну телефонну мережу: помічник Міллі телефонував майору генералу Девіду С. Болдвіну, командувачу Національної гвардії Каліфорнії, який дзвонив багатому виробнику дирижаблів з Лос-Анджелеса Ігорю Пастернаку, який виріс у Львові разом з Олексієм Резніковим, тодішнім міністром оборони України. Пан Резніков знаходив генерала Залужного і , за словами генерала Болдвіна, говорив йому: "Я знаю, що ти злий на Міллі, але ти повинен йому зателефонувати."Проте в результаті цього хаотичного союзу виникла співпраця через низку швидких подій.У березні, коли наступ росіян на Київ застопорився, росіяни змінили свої амбіції і стратегію, перемістивши додаткові сили на схід і південь — логістичне досягнення, яке на думку американців мало потребувати місяців. Це зайняло два з половиною тижні.Якщо коаліція не перегляне своїх амбіцій, вважали генерал Донаг'ю і командувач військ США в Європі та Африці генерал Крістофер Г. Каволі, українці, які були катастрофічно менші за чисельністю та озброєнням, програють війну. Тобто коаліція повинна була почати надавати важке наступальне озброєння — артилерійські батареї М777 і снаряди.Адміністрація Байдена вже організувала екстрені поставки протиповітряних та протитанкових озброєнь. Але М777 були чимось зовсім іншим — першим великим кроком на підтримку великої наземної війни.Міністр оборони Ллойд Дж. Остін ІІІ і генерал Міллі поставили 18-ту повітряну армію відповідальною за доставку озброєнь і консультування українців щодо їхнього використання. Коли президент Джо Байден погодився на поставки М777, Тоні Басс Аудиторіум став повноцінним штабом.Польський генерал став заступником генерала Донаг'ю. Британський генерал очолив логістичний хаб на колишньому баскетбольному майданчику. Канадієць відповідав за навчання.Підвал аудиторії став тим, що відомо як "центр злиття", який створював розвіддані про позиції, рухи та наміри російських військ. Там, за словами розвідників, офіцери ЦРУ, Національного агентства безпеки, Агентства оборонної розвідки та Національного геопросторового розвідувального агентства працювали разом з розвідниками коаліції.18-та повітряна армія відома як "Драконівський корпус"; нова операція отримала назву "Завдання Дракон" (Таsk Fоrсе Drаgоn). Все, що було потрібно для об'єднання цих частин — це вагання українського вищого командування.На міжнародній конференції 26 квітня на авіабазі Рамштайн у Німеччині генерал Міллі представив пана Резнікова і заступника Залужного генералам Каволі і Донаг'ю. "Ось ваші люди", — сказав генерал Міллі, додавши: "Вам треба працювати з ними. Вони вам допоможуть."Така взаємна довіра тільки почала формуватися. Пан Резніков погодився поговорити з генералом Залужним. "Ми організували склад делегації для поїздки до Вісбадена, — сказав пан Резніков.  - І так все почалося".У центрі партнерства були два генерали — українець Забродський, і американець Донаг'ю.Генерал Забродський був головним українським контактом у Вісбадені, хоч і неофіційно, оскільки він працював у парламенті. В іншому ж він був ідеальним кандидатом.Як і багато його ровесників в українській армії, генерал Забродський добре знав ворога. У 1990-х роках він навчався у військовій академії в Санкт-Петербурзі і служив п’ять років у російській армії.Він також знав американців: з 2005 по 2006 рік він навчався в Армійському коледжі командування та генерального штабу у Форт-Лівенворсі, штат Канзас. За вісім років по тому генерал Забродський очолив небезпечну місію за лініями проросійських сил на сході України, яка частково була модельована за однією з операцій, яку він вивчав у Форт-Лівенворсі — відомою розвідувальною місією генерала конфедератів Дж.Е.Б. Стюарта навколо армії генерала Джорджа Макклеллана в кампанії при Пітсбурзі. Це привернуло увагу впливових людей у Пентагоні: вони відчули, що цей генерал є тим лідером, з яким можна працювати.Генерал Забродський згадує перший день у Вісбадені: "Моя місія полягала в тому, щоб дізнатися: хто цей генерал Донаг'ю? Яка його влада? Скільки він може зробити для нас?"Генерал Донаг'ю був зіркою в таємничому світі спеціальних сил. Разом з командами вбивць ЦРУ та місцевими партнерами він полював на терористичних лідерів у тінях Іраку, Сирії, Лівії та Афганістану. Як лідер елітних сил Dеltа Fоrсе, він допоміг побудувати партнерство з курдськими бійцями для боротьби з "Ісламською державою" в Сирії. Генерал Каволі одного разу порівняв його з "героєм коміксів".Тепер він показував генералу Забродському та його супутнику, генерал-майору Олександру Кириленку, карту обложеного сходу та півдня їхньої країни, де російські сили значно перевершували українські. Згадуючи їхнє гасло "Слава Україні", він поставив їм виклик: "Можете скільки завгодно кричати 'Слава Україні' з іншими людьми. Мене не цікавить, які ви сміливі. Подивіться на цифри". Потім він провів їх через план, як здобути перевагу на полі бою до осені, згадує генерал Забродський.Перша стадія вже була у процесі — навчання українських артилеристів на нових М777. Таsk Fоrсе Drаgоn допомагала їм використовувати ці артилерійські системи для того, щоб зупинити російський наступ. Потім українцям потрібно було здійснити контрнаступ.Того вечора генерал Забродський написав своїм начальникам у Києві."Знаєте, багато країн хотіли підтримати Україну, — згадує він.  — Але хтось мав бути координатором, організувати все, вирішити поточні проблеми та зрозуміти, що нам потрібно в майбутньому. Я сказав головнокомандувачу: Ми знайшли нашого партнера".Присутність українських офіцерів у Вісбадені стала вирішальним моментом у зусиллях війни. Ці офіцери працювали в тісній координації з американцями, кожного дня переглядаючи дані, складали карти російських сил і аналізували найбільш стратегічні цілі. Інтеграція української та американської військової експертизи дозволила точніше і ефективніше визначати ключові цілі. Основною метою було забезпечити, щоб українці могли точно вражати російські позиції, використовуючи оперативну розвідку, що збиралася та аналізувалася спільними командами.Однак ця співпраця також спричинила цікаву та делікатну термінологічну дискусію в європейському командуванні США. Справа полягала в тому, як називати цілі, що були визначені для можливих ударів. Деякі офіцери вважали, що термін "цілі" є доречним, оскільки він чітко і прямо відображав мету визначення цих ворожих позицій для атаки. Інші, однак, вважали цей термін занадто провокативним, адже він міг надати співпраці між військами вигляд більш активного втручання, ніж було насправді.Ця дискусія призвела до використання нейтральнішого терміну: "пункти інтересу". Логіка полягала в тому, щоб зберегти певну невизначеність, що дозволяло б офіційним особам уникати прямої відповідальності чи підзвітності за будь-які конкретні дії, вжиті українцями. Також для повітряних загроз використовувався термін "сліди інтересу", що дозволяло більш гнучко обмінюватися розвідданими без провокації російської відповіді.Майор генерал Тімоті Д. Браун, керівник розвідки європейського командування США, відіграв важливу роль у встановленні цих мовних протоколів для захисту США та їхніх союзників від можливих дипломатичних наслідків. Різниця була тонка, але важлива, особливо коли йшлося про чутливі протоколи обміну розвідданими.Важливо, що існувало чітке правило: жодна розвідка не передавалася українцям щодо цілей на території Росії. Це обмеження було ключовим елементом угоди, створеним для запобігання ескалації за межі кордонів України та уникнення прямого зіткнення між силами НАТО та Росією. Якщо українські командири вирішували завдати ударів по цілях у Росії, їм доводилося покладатися на власну розвідку та можливості, зокрема використовуючи національні системи озброєнь.Основним принципом, як пояснив один високопосадовець США, було те, що війна повинна залишатись у межах території України. Ця стратегія була спрямована на мінімізацію ризику того, що НАТО буде безпосередньо втягнуто в конфлікт, гарантуючи, що підтримка України залишатиметься в межах розвідки та матеріальної допомоги без переходу критичних червоних ліній, які могли б призвести до більш масштабного конфлікту.Тонке формулювання і суворі правила взаємодії підкреслювали нестабільний баланс, який США та їхні союзники намагалися підтримувати — підтримуючи Україну, не ескалуючи війну до повномасштабного конфлікту з Росією. Це напруження було постійним тлом цієї партнерської співпраці, що вимагало уважних переговорів і чіткої комунікації для управління як військовими цілями, так і геополітичними реаліями.Білий дім також заборонив обмінюватися розвідкою про місцезнаходження "стратегічних" російських лідерів, таких як начальник генерального штабу, генерал Валерій Герасимов. "Уявіть, як ми відреагували б, якби дізналися, що росіяни допомогли іншій країні вбити нашого головнокомандувача", — сказав один з високопосадовців США. — Ми б оголосили війну". Так само Таsk Fоrсе Drаgоn не могла ділитися розвідкою, яка вказувала б місця перебування окремих росіян.Система працювала таким чином: Таsk Fоrсе Drаgоn повідомляла українцям, де перебувають росіяни. Однак, щоб захистити джерела та методи розвідки від російських шпигунів, не уточнювалося, як вони дізналися про це. Українці бачили лише ланцюжки координат, поділені на категорії: Пріоритет 1, Пріоритет 2 тощо. Як пам'ятає генерал Забродський, коли українці запитували, чому вони мають довіряти цій розвідці, генерал Донаг'ю відповідав: "Не турбуйтеся, як ми це дізналися. Просто довіртеся, що коли ви стріляєте, ви влучите в ціль, і вам сподобаються результати. А якщо вам не сподобаються результати, скажіть нам, ми все виправимо."Система запрацювала у травні. Першою метою став броньований радарний транспортний засіб, відомий як "Зоопарк", який росіяни могли використовувати для виявлення таких систем озброєнь, як українські М777. Центр обробки інформації виявив "Зоопарк" біля окупованого росіянами Донецька на сході України.Українці вирішили поставити пастку: спочатку вони відкривають вогонь по російських позиціях. Коли росіяни увімкнуть "Зоопарк", щоб відстежити вогонь, центр обробки інформації визначить координати "Зоопарка" для майбутнього удару.У визначений день, згадує генерал Забродський, генерал Донаг'ю зателефонував командиру батальйону з настановою: "Як почуваєшся?" — запитав він. "Почуваюся чудово", — відповів український офіцер. Генерал Донаг'ю перевірив супутникові знімки, щоб переконатися, що мета і М777 правильно розташовані. Лише після цього артилерист відкрив вогонь, знищивши "Зоопарк". "Всі сказали: Ми можемо це зробити!", — згадує один з американських посадовців.Але залишалося критичне питання: чи зможуть партнери застосувати цю систему проти кількох цілей під час великої кінетичної битви?Це мала бути битва під Сєвєродонецьком, на північ від Донецька, де росіяни планували побудувати понтонний міст через річку, а потім оточити й захопити місто. Генерал Забродський назвав це "пекельною ціллю".Бій, який відбувся, широко висвітлювався як рання і важлива перемога України. Понтони стали пастками смерті; за оцінками України, загинуло щонайменше 400 росіян. Неозвученим залишалося те, що американці надали "точки інтересу", які допомогли зірвати російську атаку.У ці перші місяці бої були здебільшого зосереджені на сході України. Але американська розвідка також стежила за рухами росіян на півдні, особливо за великим зосередженням військ поблизу міста Херсон. Незабаром кілька команд М777 були перепризначені, і Таsk Fоrсе Drаgоn почала передавати точки інтересу для ураження російських позицій там.З практикою Таsk Fоrсе Drаgоn стала швидше виявляти точки інтересу, а українці швидше по них стріляли. Чим більше вони демонстрували свою ефективність з М777 та подібними системами, тим більше коаліція постачала нові — і все більше точок інтересу надходило від Вісбадену."Знаєте, коли ми почали вірити? — згадує генерал Забродський. — Коли Донаг'ю сказав: Ось список позицій. Ми перевірили список і сказали: Ці 100 позицій хороші, але нам потрібно ще 50. І вони надіслали ще 50".М777 стали робочими конями української армії. Але оскільки вони зазвичай не могли запускати свої снаряди калібру 155 міліметрів більше ніж на 15 миль, вони не могли конкурувати з величезною перевагою росіян у чисельності та техніці.Щоб дати українцям компенсаторні переваги в точності, швидкості і дальності, генерали Каволі та Донаг'ю незабаром запропонували значний крок уперед — надання мобільних артилерійських ракетних систем Ніgh Моbіlіty Аrtіllеry Rосkеt Systеms, відомих як НІМАRS, які використовують супутникові ракети для завдання ударів на відстань до 50 миль.Подальші дебати відображали еволюцію мислення американців.Офіційні особи Пентагону чинили опір, не бажаючи витрачати обмежені запаси НІМАRS. Але у травні генерал Каволі відвідав Вашингтон і обґрунтував своє прохання, що зрештою переконало їх.Целеста Воллендер, тодішня заступниця міністра оборони з міжнародних справ безпеки, згадала: "Міллі завжди говорив: У вас є маленька російська армія, яка воює з великою російською армією, і вони воюють однаково, і українці ніколи не переможуть. Аргумент Каволі був, що з НІМАRS вони можуть воювати, як ми, і саме так вони почнуть перемагати росіян".У Білому домі радники та президент Байден зважували цей аргумент з побоюваннями, що тиск на росіян може лише змусити Путіна впасти в паніку і розширити війну. Коли генерали попросили НІМАRS, один з офіційних осіб згадував, що це було схоже на "стояти на лінії і думати: якщо зробиш крок уперед, чи не розпочнеться Третя світова війна?" І коли Білий дім зробив цей крок уперед, за словами офіційного джерела, Таsk Fоrсе Drаgоn став "повним тилом війни."Вісбаден здійснював нагляд за кожним ударом НІМАRS. Генерал Донаг'ю та його помічники перевіряли списки цілей українців і давали поради щодо розташування пускових установок і часу для ударів. Українці повинні були використовувати лише координати, надані американцями. Для запуску боєголовки оператори НІМАRS потребували спеціальної електронної картки, яку американці могли деактивувати в будь-який час.Удари НІМАRS, які призводили до 100 і більше загиблих чи поранених росіян, стали майже щотижневими. Російські війська залишалися збентеженими та розгубленими. Їхній моральний дух падав, а разом із ним і їхня воля до боротьби. І з ростом арсеналу НІМАRS з 8 до 38 одиниць та вдосконаленням українських операторів, за словами одного з американських посадовців, втрати зросли в п'ять разів."Ми стали маленькою частиною, може, не найкращою частиною, але маленькою частиною вашої системи," — пояснив генерал Забродський, додаючи: "Більшість країн робили це протягом 10, 20, 30 років. А ми були змушені зробити це за кілька тижнів."Разом партнери відточували вбивчу машину.Частина 2. Коли ви переможете Росію — ви станете частиною насПід час першої зустрічі Генерал Донаг'ю  показав Генералу Забродському кольорову карту, де сили НАТО та США позначені синім, російські сили — червоним, а українські сили — зеленим. Ця тонка символіка кольору. Зокрема коли генерал Забродський запитав, чому Україна позначена зеленим, а не синім,що ілюструє прагнення України бути повністю інтегрованою в Західний альянс, генерал Донаг'ю відповів: "Коли ви переможете Росію, ми зробимо вас синіми назавжди". Це мало глибоке значення. Йшлося не лише про військову стратегію, а й про ширший геополітичний зсув, який закріпить інтеграцію України в НАТО і Захід, якщо їм вдасться відкинути російські сили.Було три місяці з початку вторгнення, і карти розповідали таку історію війни:На півдні України українці зупинили наступ росіян на чорноморський суднобудівний центр у Миколаєві. Але росіяни контролювали Херсон, і корпус, що налічував близько 25 000 солдатів, окупував територію на захід від Дніпра. На сході росіяни були зупинені під Ізюмом, але вони утримували територію між Ізюмом і кордоном, зокрема стратегічно важливу долину річки Оскіл.Стратегія росіян змінилася з намагання скинути режим у Києві — безрезультатної спроби захопити столицю — до повільної стратегії придушення. Українці повинні були перейти в контрнаступ.Їхній головнокомандувач, генерал Залужний, разом з британцями підтримував найбільш амбіційний варіант — наступ з району Запоріжжя на південний схід до окупованого Мелітополя. Цей маневр, на їхню думку, мав би перервати сухопутні шляхи постачання російських сил до Криму.Генерал Донаг'ю  теоретично погоджувався. Однак, за словами його колег, він вважав, що наступ на Мелітополь був би неможливим, враховуючи стан українських військ і обмежену здатність коаліції постачати М777 без ослаблення боєздатності США. Щоб довести свою точку зору він під час військових ігор взяв на себе роль російського командира. Кожного разу, коли українці намагалися просуватися, генерал Донаг'ю знищував їх з переважною бойовою силою.Врешті-решт вони погодилися на двофазовий наступ, щоб заплутати російських командирів, які, за даними американської розвідки, вважали, що українці мають достатньо солдатів і техніки лише для одного наступу.Основною метою було повернути Херсон і убезпечити західний берег Дніпра, щоб запобігти просуванню російських сил до портового міста Одеса та створенню нової загрози для Києва.Генерал Донаг'ю  підтримував варіант другого фронту на сході, від Харківської області до долини річки Оскіл. Але українці замість цього запропонували менший відволікаючий маневр, щоб привернути російські сили на схід і полегшити наступ на Херсон.Це мало відбутись у перші числа вересня. Українці мали розпочати двотижневі артилерійські обстріли, щоб ослабити російські сили на півдні. Лише після цього, 18 вересня, вони мали перейти до наступу на Херсон.А якщо боєприпасів вистачить, вони планували перетнути Дніпро. Генерал Забродський згадує, як генерал Донаг'ю сказав: "Якщо ви хочете переправитися через річку і дістатися до кримського перешийка, тоді йдіть за планом".Це був план, поки він не змінився.Іноді пан Зеленський безпосередньо спілкувався з регіональними командирами, і після однієї такої розмови американці дізналися, що порядок ведення бойових дій змінився.Херсон тепер мав бути взятий швидше і першочергово — 29 серпня.Генерал Донаг'ю повідомив генералу Залужному, що для підготовки до Херсона потрібно більше часу; зміна планів, сказав він, ставить під загрозу контрнаступ і всю країну. Пізніше американці дізналися, що сталося:Пан Зеленський сподівався відвідати засідання Генеральної Асамблеї ООН у середині вересня. Демонстрація результатів на полі бою, на його думку, зміцнила б його позицію для отримання додаткової військової допомоги. Тому на останньому етапі змінили план — це стало передвісником фундаментальної невідповідності, яка дедалі більше впливала на хід війни.Наслідки були не такими, як планувалося.Росіяни відповіли, переміщаючи підкріплення зі сходу до Херсона. Тепер генерал Залужний зрозумів, що ослаблені російські сили на сході можуть дозволити українцям реалізувати те, що пропонував генерал Донаг'ю — дістатися до долини річки Оскіл. "Йдіть, йдіть, йдіть — у вас є шанс", — сказав генерал Донаг'ю українському командувачу на сході генералу Сирському, як пригадує один європейський офіційний представник.Російські війська розпалися навіть швидше, ніж передбачалося, залишивши своє спорядження під час втечі. Українське командування не очікувало, що їхні сили досягнуть західного берега Осколу, і коли це сталося, авторитет генерала Сирського в очах президента різко зріс.На півдні американська розвідка повідомила, що корпус на західному березі Дніпра має серйозні проблеми з їжею та боєприпасами.Українці вагалися. Генерал Донаг'ю благав польового командира, генерал-майора Андрія Ковальчука, рухатися вперед. Незабаром вищі керівники США, генерали Каволі та Міллі, підняли це питання у генерала Залужного.Але це також не спрацювало.Міністр оборони Великої Британії Бен Уоллес запитав у генерала Донаг'ю, що б він зробив, якби генерал Ковальчук був його підлеглим."Він уже був би звільнений", — відповів генерал Донаг'ю ."Я це вирішу", — сказав пан Уоллес. Британська армія мала значний вплив на Київ; на відміну від американців, вони розмістили невеликі групи офіцерів в Україні після вторгнення. Тепер міністр оборони скористався цим впливом і вимагав від українців звільнити командира.Мабуть, жоден клаптик української землі не був ціннішим для пана Путіна, ніж Крим. Оскільки українці повільно просувалися до Дніпра, сподіваючись переправитися через нього та рухатися до півострова, це породило те, що один з посадовців Пентагону назвав "основною напругою":Щоб дати російському президенту стимул для переговорів, пояснив офіційний представник, українці повинні були тиснути на Крим. Однак це, ймовірно, могло змусити Путіна задуматися про вчинення "чогось відчайдушного".Українці вже здійснювали тиск на землі. І адміністрація Байдена дозволила допомогти українцям розробити, виробляти та впроваджувати новий флот морських дронів для атак на Чорноморський флот Росії. (Американці надали українцям ранній прототип, призначений для протидії китайському морському нападу на Тайвань.) Спочатку ВМС дозволили передавати українцям точки інтересу щодо російських військових кораблів за межами територіальних вод Криму. У жовтні, з дозволом діяти всередині Криму, ЦРУ таємно почало підтримувати удари дронів по порту Севастополя.Того ж місяця американська розвідка перехопила розмову російського командувача військами в Україні, генерала Сергія Суровікіна, який справді розмірковував над тим, щоб зробити щось відчайдушне: використати тактичну ядерну зброю, щоб зупинити українців від переходу через Дніпро і прямування до Криму.До того моменту американські розвідувальні агентства оцінювали ймовірність використання Росією ядерної зброї в Україні на рівні 5–10 відсотків. Тепер вони сказали, що якщо лінії російських військ на південь зламаються, ймовірність сягатиме 50 відсотків.Ця основна напруга, здавалось, наближалася до свого піку.У Європі генерали Каволі та Донаг'ю благали бригадного генерала Олександра Тарнавського, який замінив генерала Ковальчука, просунути свої бригади вперед, розгромити корпус на західному березі Дніпра та захопити його спорядження.У Вашингтоні старші радники пана Байдена з тривогою озмірковували над протилежним — чи потрібно тиснути  на українців, щоб сповільнити їхній наступ.Момент, ймовірно, був найкращим шансом для українців завдати революційного удару по росіянах. Він також міг бути найкращим шансом для спалаху більш широкої війни.Зрештою, у своєрідній великій невизначеності, момент так і не настав.Щоб захистити свої відступаючі війська, російські командири залишали маленькі відділення солдатів. Генерал Донаг'ю порадив генералу Тарнавському знищити або обійти їх і зосередитись на основній меті — корпусі. Але щоразу, коли українці натрапляли на таке відділення, вони зупинялися, припускаючи, що на них чекає більша сила.Генерал Донаг'ю сказав йому, що супутникові знімки показали, що українські війська, за словами представників Пентагону, заблоковані лише одним або двома російськими танками. Але не маючи змоги побачити ці знімки, український командир вагався, остерігаючись відправити свої сили вперед.Щоб змусити українців рухатися, Таsk Fоrсе Drаgоn передав їм точки інтересу, а оператори М777 знищували танки за допомогою ракет Ехсаlіbur — часозатратні кроки, які повторювалися щоразу, коли українці натрапляли на російське відділення.Українці все ж таки відвоювали Херсон і очистили західний берег Дніпра. Але наступ зупинився на цьому етапі. Українці, у яких закінчувалися боєприпаси, не перейшли через Дніпро. Вони не просувалися до Криму, як сподівалися українці та як боялися росіяни.І поки росіяни втекли через річку, далі на захоплену територію, величезні машини рвали землю, прокладаючи довгі, глибокі траншеї на своєму шляху.Проте українці залишались у святковому настрої, і під час своєї наступної поїздки до Вісбадена генерал Забродський презентував генералу Донаг'ю "бойовий сувенір": тактичний жилет, що належав російському солдату, чиї товариші вже марширували на схід до місця, яке стане горнилом 2023 року — місця, яке називалося Бахмут.Частина 3. Найкращі планиПланування на 2023 рік розпочалося одразу, на тому етапі, коли, як тепер видно, панувала певна необґрунтована ейфорія.Україна контролювала західні береги річок Оскіл та Дніпро. В межах коаліції існувала загальна думка, що контрнаступ 2023 року стане останнім етапом війни: українці або здобудуть остаточну перемогу, або пану Путіну доведеться шукати мир."Ми виграємо всю цю війну", — сказав пан Зеленський членам коаліції, як пригадує старший американський чиновник.Для цього, як пояснив генерал Забродський, коли партнери зібрались у Вісбадені пізньої осені, генерал Залужний знову наполягав на тому, щоб основний наступ був спрямований на Мелітополь, щоб перекрити російські сили в Криму — те, що він вважав великою, але втраченою можливістю завдати ворогу нищівного удару ще у 2022 році.І знову деякі американські генерали виступали за обережність.У Пентагоні чиновники хвилювалися щодо своєї здатності забезпечити достатню кількість зброї для контрнаступу; можливо, українцям, перебуваючи у найсильнішій позиції, слід було подумати про укладення угоди. Коли голова Об'єднаного комітету начальників штабів генерал Міллі висловив таку ідею у промові, багато прихильників України (включаючи республіканців у Конгресі, які тоді майже одноголосно підтримували війну) звинуватили його в потуранні.У Вісбадені, під час приватних розмов з генералом Забродським та британцями, генерал Донаг'ю вказував на російські окопи, які вони рили для захисту півдня. Він також звертав увагу на повільний наступ українців до Дніпра всього за кілька тижнів до цього. "Вони риють окопи, хлопці, — сказав він їм. — Як ви плануєте перетнути це?"Замість цього, як згадує генерал Забродський та європейський чиновник, він запропонував паузу: якщо українці витратять наступний рік, якщо не більше, на створення нових бригад та їхнє навчання, то вони будуть значно краще готові для наступу на Мелітополь.Британці, своєю чергою, аргументували, якщо українці все ж підуть в наступ, коаліція повинна їх підтримати. Вони не повинні бути такими ж хорошими, як британці та американці, казав генерал Каволі, вони просто повинні бути кращими за росіян.Але паузи не буде. Генерал Забродський сказав генералу Залужному: "Донаг’ю правий". Але він також визнав, що "ніхто не любив рекомендацій Донаг’ю окрім мене".До того ж, генерал Донаг'ю вже був на виході.Розгортання 18-ї повітряно-десантної дивізії було тимчасовим. Тепер у Вісбадені з'явиться постійна організація — Група безпекової допомоги—Україна, позивний Еребус — уособлення темряви у грецькій міфології.Того осіннього дня, коли завершилася планувальна сесія і їхній час разом, генерал Донаг'ю провів генерала Забродського до аеродрому Клей-Касерне. Там він вручив йому декоративний щит — емблему 18-ї повітряно-десантної дивізії з дракончиком, оточеним п'ятьма зірками.Західна зірка представляла Вісбаден, трохи на схід — аеропорт Ряшів-Ясьонка. Інші зірки символізували Київ, Херсон і Харків — для генерала Залужного та командувачів на південь і схід.А під зірками — "Дякуємо"."Я запитав його: Чому ти дякуєш мені? — згадує генерал Забродський. — Я повинен сказати дякую"Генерал Донаг'ю пояснив, що українці — це ті, хто воює і гине, випробовує американське обладнання та тактику і ділиться отриманими уроками. "Завдяки вам, — сказав він, — ми створили все це, чого ніколи не змогли б".Кричачи через вітер і шум аеродрому, вони продовжували сперечатися, хто з них заслуговує більше на подяку. Потім вони потиснули один одному руки, і генерал Забродський зник у літаку С-130."Новий хлопець у кімнаті" — це був генерал-лейтенант Антоніо А. Агутто-молодший. Він був командувачем іншого типу, з іншою місією.Генерал Донаг'ю був ризикованим лідером. Генерал Агутто здобув репутацію людини, яка вирізняється обережністю та майстерністю у навчанні й великих операціях. Після захоплення Криму у 2014 році адміністрація Обами розширила програму навчання українців, зокрема на базі на заході країни; генерал Агутто курував цю програму. У Вісбадені його головним завданням стала підготовка нових бригад. "Вам потрібно підготувати їх до бою", — сказав йому міністр оборони Ллойд Остін.Це означало більшу автономію для українців і перерозподіл відносин: спочатку Вісбаден докладав чимало зусиль, щоб здобути довіру українців. Тепер українці просили довіри від Вісбадена.Невдовзі з'явилася можливість.Українська розвідка виявила саморобний російський казармений блок в окупованій Макіївці. "Довіртеся нам у цьому", — сказав генерал Забродський генералу Агутто. Американець погодився, і, як пригадує український командувач, "ми здійснили повний процес таргетування абсолютно самостійно". Роль Вісбадена полягала в наданні лише координат.У цій новій фазі партнерства американські та українські офіцери все ще зустрічалися щодня для визначення пріоритетів, які центр злиття перетворював на точки інтересу. Але тепер українські командири мали більшу свободу дій, використовуючи НІМАRS для ударів по додаткових цілях, отриманих завдяки їхній власній розвідці — якщо це відповідало узгодженим пріоритетам."Ми відступимо і будемо спостерігати, слідкуючи за вами, щоб переконатися, що ви не робите нічого безрозсудного", — сказав генерал Агутто українцям. "Основна мета, — додав він, — це дати вам змогу діяти самостійно в якийсь момент".Відгукуючись на події 2022 року, військові ігри січня 2023 року призвели до двоетапного плану.Другорядний наступ, який мав бути здійснений силами генерала Сирського на сході, зосереджувався на Бахмуті — де бої тривали кілька місяців — з відволікаючим маневром у бік Луганської області, території, анексованої Путіним у 2022 році. Такий маневр, як вважалося, мав прив’язати російські сили на сході та сприяти основній меті — наступу на Мелітополь, де російські укріплення вже починали гнити й руйнуватися під впливом зимових холодів і дощів.Але проблеми іншого роду вже почали поступово нищити новий план.Хоча генерал Залужний і був Головнокомандувачем ЗСУ, його позиція все більше ускладнювалася через конкуренцію з генералом Сирським. За словами українських чиновників, суперництво виникло після того, як у 2021 році президент Зеленський вирішив підвищити генерала Залужного, перемістивши його на посаду замість колишнього керівника — генерала Сирського. Суперництво загострилося після вторгнення, коли командири змагалися за обмежену кількість батарей НІМАRS. Генерал Сирський народився в Росії та служив у її армії. До того як почав працювати над удосконаленням української мови, зазвичай він говорив російською на нарадах. Генерал Залужний іноді зневажливо називав його "тим російським генералом".Американці знали, що генерал Сирський незадоволений тим, що йому відводиться роль допоміжного командувача у контрнаступі. Коли генерал Агутто зателефонував, щоб упевнитися, що він зрозумів план, Сирський відповів: "Я не згоден, але маю свої накази".Контрнаступ мав початися 1 травня. Між тим українці витратили місяці на тренування. Генерал Сирський надав би чотири бригади, що пройшли бойове хрещення — кожна з яких налічувала від 3000 до 5000 солдатів — для навчання в Європі. До них приєднаються чотири нові бригади рекрутів.Але генерал Сирський мав інші плани.У Бахмуті росіяни розміщували і втрачали величезні сили. Генерал Сирський побачив можливість оточити їх і спровокувати розкол у їхніх лавах. "Візьміть усіх новобранців" для Мелітополя, — сказав він генералу Агутто, за словами американських офіційних осіб. І коли Зеленський став на його бік, незважаючи на протести як власного головнокомандувача, так і американців, важлива складова контрнаступу була фактично зірвана.Тепер українці відправили б лише чотири недосвідчені бригади за кордон для тренувань. (Вони готували ще вісім всередині України). Крім того, нові рекрути були переважно літніми — в основному їм було 40-50 років. Коли вони приїхали до Європи, як згадує старший американський чиновник, "ми все думали, що це не дуже добре".Вік призову в Україні був 27 років. Генерал Каволі, підвищений до посади верховного союзного командувача для Європи, закликав генерала Залужного "ввести своїх 18-річних у гру". Але американці зрозуміли, що ані президент, ані генерал не зважаться на таке політично чутливе рішення.Аналогічна динаміка мала місце і на американській стороні.Минулого року росіяни не дуже розумно розмістили командні пункти, склади боєприпасів і логістичні центри в радіусі 50 миль від лінії фронту. Але нова розвідка показала, що росіяни тепер перенесли критичні об'єкти за межі досяжності НІМАRS. Тому генерали Каволі і Агутто рекомендували наступний крок — передати українцям тактичні ракетні системи армії (АТАСМS) — ракети, які можуть досягати 190 миль, щоб ускладнити росіянам можливість допомагати в обороні Мелітополя.АТАСМS стали особливо болючою темою для адміністрації Байдена. Російський військовий керівник, генерал Герасимов, опосередковано згадував про них ще у травні, коли попереджав генерала Міллі, що будь-яка ракета, яка долає 190 миль, порушить "червону лінію". Також виникло питання про постачання: Пентагон вже попереджав, що не матиме достатньо АТАСМS, якщо США доведеться воювати самостійно.Повідомлення було чітким: перестаньте просити АТАСМS.Основні припущення були перевернуті. Тим не менш, американці бачили шлях до перемоги, хоч і він став все вужчим. Ключовим моментом для досягнення цього було почати контрнаступ згідно з планом, 1 травня, до того, як росіяни відремонтують свої укріплення і перекинуть більше військ для підкріплення Мелітополя.Але критична дата пройшла. Деякі обіцяні постачання боєприпасів та обладнання були затримані, і, незважаючи на запевнення генерала Агутто, що наявних запасів достатньо для початку, українці не наважилися розпочати, поки не отримають все.У якийсь момент, коли напруга зростала, генерал Каволі звернувся до генерала Забродського і сказав: "Міша, я люблю вашу країну. Але якщо ви не зробите це, ви програєте війну"."Моя відповідь була: Я розумію, що ви говорите, Крістофер. Але, будь ласка, зрозумійте мене. Я не головнокомандувач. І я не президент України", — згадував генерал Забродський, додаючи: "Мабуть, я мав би плакати так само, як і він".У Пентагоні почали відчувати, що між союзниками виникають серйозні тріщини. Генерал Забродський згадував, як генерал Міллі запитав: "Скажіть мені правду. Ви змінили план?""Ні, ні, ні, —  відповів він. — Ми не змінили план і не будемо цього робити."Коли він вимовив ці слова, він дійсно вірив, що каже правду.Наприкінці травня розвідка показала, що росіяни швидко формують нові бригади. Українці не мали всього, чого хотіли, але мали те, що, на їхню думку, їм було потрібно. Тепер їм доведеться діяти.Генерал Залужний виклав остаточний план на засіданні Ставки — урядового органу, що займається військовими питаннями. Генерал Тарнавський отримав 12 бригад і більшу частину боєприпасів для основного наступу на Мелітополь. Командувач морської піхоти, генерал-лейтенант Юрій Содоль, мав зробити маневр у напрямку Маріуполя, зруйнованого портового міста, яке було захоплено росіянами після виснажливої облоги рік тому. Генерал Сирський очолив підтримуючий наступ на сході навколо Бахмута, нещодавно втраченого після місяців окопної війни.Тоді виступив генерал Сирський. За словами українських чиновників, генерал заявив, що хоче відійти від плану і здійснити повномасштабну атаку, щоб вигнати росіян з Бахмута. Потім він планував просунутися на схід до Луганської області. Для цього йому, звісно, були потрібні додаткові люди та боєприпаси.Американцям не повідомили результат засідання. Але незабаром розвідка США помітила переміщення українських військ та боєприпасів у напрямках, що не відповідали узгодженому плану.Невдовзі після цього, на терміновій зустрічі на польському кордоні, генерал Залужний визнав перед генералами Каволі та Агутто, що українці насправді вирішили здійснити наступи одночасно в трьох напрямках."Це не план!" — вигукнув генерал Каволі.Що сталося за словами українських чиновників: після засідання Ставки, президент Зеленський наказав розподілити боєприпаси коаліції порівну між генералом Сирським і генералом Тарнавським. Генерал Сирський також отримав п’ять з новонавчених бригад, залишаючи сім для боротьби за Мелітополь."Це було як спостерігати за загибеллю наступу на Мелітополь ще до того, як він був розпочатий", — зазначив один з українських посадовців.Після п’ятнадцяти місяців війни все дійшло до цього критичного моменту."Ми повинні були відійти", — сказав старший американський чиновник.Але вони не пішли."Ці рішення, що стосуються життя і смерті і того, яку територію ви цінуєте більше, а яку менше, — це фундаментально суверенні рішення, — пояснив високопосадовець адміністрації Байдена. — Все, що ми могли зробити, це дати їм пораду".Лідер штурму Маріуполя, генерал Содоль, охоче приймав поради від генерала Агутто. Ця співпраця принесла один з найбільших успіхів контрнаступу: після того, як американська розвідка виявила слабке місце в російських лініях, війська генерала Содоля, використовуючи координати з Вісбадена, відвоювали село Старомайорське та майже вісім квадратних миль території.Для українців ця перемога поставила питання: чи може боротьба за Маріуполь бути більш перспективною, ніж наступ на Мелітополь? Але атака застопорилася через брак людських ресурсів.Проблема була чітко позначена на карті бойових дій в офісі генерала Агутто: наступ генерала Сирського на Бахмут виснажував українську армію.Генерал Агутто закликав його направити бригади та боєприпаси на південь для наступу на Мелітополь. Але генерал Сирський, за словами американських та українських офіційних осіб, не змінив свого рішення. Він не змінив своєї позиції навіть після того, як Євгеній Пригожин, чиї найманці з ПВК Вагнера допомогли росіянам захопити Бахмут, повстав проти військового керівництва Путіна та відправив свої сили в бік Москви.Розвідка США оцінювала, що заколот може підірвати бойовий дух і єдність росіян; перехоплені повідомлення показали, що російські командири були здивовані тим, що українці не тиснуть сильніше на слабо захищений Мелітополь, сказав один з американських розвідників.Але для генерала Сирського повстання було підтвердженням його стратегії — розпалювати розбрат серед росіян, затягуючи їх у Бахмут. Надсилати частину своїх сил на південь означало б підривати це. "Я був правий, Агутто, ти був не правий", — згадує один з американських офіційних осіб слова генерала Сирського, який додав: "Ми досягнемо Луганська".Президент Зеленський охарактеризував Бахмут як "фортецю нашого морального духу". Врешті-решт, це стало кривавою демонстрацією тяжкої ситуації українців, яких було значно менше.Хоча оцінки втрат варіюються, немає сумнівів, що російські втрати — в десятках тисяч — значно перевищували українські. Однак генерал Сирський так і не відвоював Бахмут і не просунувся до Луганська. А поки росіяни відновлювали свої бригади і продовжували боротися на сході, українці не мали такого джерела нових призовників. (Пригожин відвів свої війська назад, так і не дійшовши до Москви, а два місяці по тому він загинув у авіакатастрофі, яку американська розвідка вважала результатом замаху, ймовірно, організованого Кремлем.)Що залишалося — це Мелітополь.Основною перевагою машини Вісбадена була швидкість — скорочення часу від точки інтересу до українського удару. Але ця перевага, а разом з нею й наступ на Мелітополь, була підірвана зміною у тому, як український командувач на тому напрямку використовував ці точки інтересу. Він мав значно менше боєприпасів, ніж планувалося; замість того, щоб просто відкрити вогонь, він тепер спочатку використовував дрони для підтвердження розвідданих.Цей виснажливий процес, підсилений також обережністю і дефіцитом довіри, досяг свого апогею, коли, після тижнів повільного руху через мінні поля і обстріли з гелікоптерів, українські війська підійшли до захопленого села Роботине.Американські офіційні особи розповідали про подальшу битву. Українці сильно обстрілювали росіян артилерією; американська розвідка вказала, що вони відступають."Займіть землю зараз!" — сказав генерал Агутто генералу Тарнавському.Але українці помітили групу росіян на вершині пагорба.У Вісбадені супутникові знімки показали те, що виглядало як російський взвод, від 20 до 50 солдатів — для генерала Агутто це не було достатньою підставою для затримки наступу.Однак генерал Тарнавський не захотів рухатися, поки загроза не буде ліквідована. Тож Вісбаден надіслав координати росіян і порадив одночасно відкривати вогонь і просуватися вперед.Натомість, щоб підтвердити розвіддані, генерал Тарнавський запустив дрони для розвідки над пагорбом.Це зайняло час. Лише після цього він віддав наказ своїм підрозділам відкрити вогонь.А після удару він знову надіслав дрони, щоб підтвердити, що пагорб справді чистий. Потім він наказав своїм силам зайти в Роботине, яке вони захопили 28 серпня.Це взаємне підтвердження коштувало від 24 до 48 годин, оцінили офіцери. І за цей час на південь від Роботиного росіяни почали будувати нові бар'єри, закладати міни та надсилати підкріплення, щоб зупинити український наступ. "Ситуація змінилася кардинально", — сказав генерал Забродський.Фрустрація і напруга між терміновістю місії та реальністю на місці чітко відображаються в цьому уривку. Наполягання генерала Агутто продовжувати наступ у поєднанні з обережним підходом генерала Тарнавського підкреслює складний баланс між швидкими діями та необхідністю ретельної перевірки під час бою. Ситуація зі взводом на пагорбі показує, як невеликі тактичні затримки — наприклад, очікування підтвердження за допомогою дронів або ротація підрозділів — можуть мати непропорційно великі наслідки в умовах високої напруги на полі бою.Розчарування американців через цю затримку, підкреслене коментарем про те, як "чортів взвод зупинив контрнаступ", підкреслює важливість підтримки темпу у таких нестабільних і швидкоплинних умовах конфлікту. Здається, дрібне рішення — чи атакувати негайно, чи чекати на додаткову перевірку — може змінити хід більшої стратегії. Це показує, як навіть невеликий, добре розташований підрозділ може порушити плани, що включають набагато більші сили, уповільнивши більшу мету й витративши дорогоцінний час, поки росіяни адаптуються та укріплюють свої позиції.У більш широкому сенсі, цей момент відображає труднощі, з якими стикаються військові операції, де необхідно досягти швидкості, зберігаючи точність, а також керувати непередбачуваністю бойових рішень на полі бою.Українці не змогли досягти Мелітополя. Їм довелося скоротити свої амбіції. Тепер їхньою метою стало маленьке окуповане місто Токмак, розташоване приблизно на півдорозі до Мелітополя, поруч із критичними залізничними лініями та дорогами.Генерал Агутто надав українцям більшу автономію. Але тепер він розробив детальний артилерійський план —  Операцію "Роллінг Тандер", — у якому, за словами американських та українських офіційних осіб, прописував куди саме українці повинні стріляти, чим і в якому порядку. Однак генерал Тарнавський заперечив проти деяких цілей, наполягав на використанні дронів для перевірки точок інтересу, і Операція "Роллінг Тандер" припинила свій хід.У зв'язку з тим, що спроби зберегти контрнаступ зазнали невдачі, Білий дім санкціонував секретний транспорт невеликої кількості касетних боєприпасів з дальністю близько 100 миль, і генерал Агутто разом із генералом Забродським розробили операцію проти російських атакувальних вертольотів, що загрожували силам генерала Тарнавського. Щонайменше 10 вертольотів було знищено, і росіяни відвели всю свою авіацію до Криму або на материк. Однак українці все одно не змогли просунутися вперед.Остання рекомендація американців полягала в тому, щоб генерал Сирський взяв на себе бойові дії за Токмак. Це було відхилено. Потім вони запропонували, щоб генерал Содоль надіслав своїх морпіхів до Роботиного та прорвав російську лінію. Однак генерал Залужний наказав відправити морпіхів до Херсона, щоб відкрити новий фронт в операції, яку американці вважали приреченою на невдачу — спробі перейти через Дніпро і просуватися до Криму. Морпіхи переправилися через річку на початку листопада, але вичерпали свої сили та боєприпаси. Контрнаступ мав стати вирішальним ударом. Натомість він закінчився ганебно.Генерал Сирський відмовився відповідати на питання щодо своїх взаємодій з американськими генералами, але прес-секретар Збройних Сил України заявив: "Ми сподіваємося, що настане час, і після перемоги України українські та американські генерали, яких ви згадали, можливо, спільно розповідатимуть нам про їхні робочі та дружні переговори під час боротьби з російською агресією".Андрій Єрмак, керівник Офісу президента України і, ймовірно, друга найбільш впливова особа в країні, заявив виданню Тhе Тіmеs, що контрнаступ був "переважно згладжений" політичною "невизначеністю" союзників і "постійними" затримками у поставках зброї.Але для іншого високопосадовця з України "справжньою причиною нашої невдачі було те, що для виконання плану було призначено недостатню кількість сил".У будь-якому разі, для партнерів катастрофічний результат контрнаступу залишив після себе образу з обох сторін. "Важливі стосунки були збережені," — сказала пані Уолландер, представник Пентагону. — Але це вже не було тим натхненним і довірливим братерством 2022 року та початку 2023-го."Частина 4. Порушення довіри та кордонівНапередодні Різдва пан Зеленський проїхав через ворота Вісбадена під час свого першого візиту в секретний центр партнерства.При вході в аудиторію Тоні Баса, його проводили повз трофеї спільної боротьби — перекручені уламки російських транспортних засобів, ракет і літаків. Коли він піднявся на галерею над колишнім баскетбольним майданчиком — як це робив генерал Забродський в перший день 2022 року — офіцери, що працювали внизу, вибухнули аплодисментами.Однак президент не приїхав до Вісбадена для святкування. У тіні невдалого контрнаступу, з наближенням третьої важкої зимової кампанії, передвісники лише ставали темнішими. Щоб використати свою нову перевагу, росіяни масово відправляли війська на Схід. У США пан Трамп, скептик щодо України, переживав політичне відродження; деякі республіканці в Конгресі вже починали обурюватися через фінансування.Рік тому коаліція говорила про перемогу. Але, коли 2024 рік настав і тривав, адміністрація Байдена змушена була знову і знову переходити свої власні червоні лінії, щоб просто тримати українців на плаву.Але спочатку було нагальне питання у Вісбадені: генерали Каволі та Агутто пояснили, що не бачать реального шляху до відновлення значних територій у 2024 році. Коаліція просто не могла надати все необхідне обладнання для великого контрнаступу. Також українці не могли створити армію достатнього розміру, щоб провести його.Українці повинні були знизити свої очікування, зосередившись на досяжних цілях, щоб залишатись у боротьбі, поки будуватимуть бойову потужність для можливого контрнаступу в 2025 році: їм потрібно було звести оборонні лінії на сході, щоб не дати росіянам захопити ще більші території. Також необхідно було відновити існуючі бригади та сформувати нові, які коаліція допоможе тренувати і оснащувати.Пан Зеленський висловив свою підтримку.Однак американці знали, що він зробив це неохоче. Знову і знову пан Зеленський давав зрозуміти, що йому потрібно і хочеться великої перемоги, щоб підняти моральний дух вдома і зміцнити підтримку Заходу.Лише кілька тижнів тому президент наказав генералу Залужному відкинути росіян до кордонів України 1991 року до осені 2024 року. Генерал шокував американців, представивши план, який вимагав п’яти мільйонів снарядів і одного мільйона дронів. На що генерал Каволі відповів, володіючи російською: “Откуда?!”Через кілька тижнів, на зустрічі в Києві, український головнокомандувач замкнув генерала Каволі на кухні Міністерства оборони і, з лютим використанням вейпа, зробив останню безнадійну спробу. "Він був між двох вогнів: перший — президент, другий — партнери", — сказав один з його помічників.Як компроміс, американці тепер запропонували пану Зеленському те, що вони вважали б заявленою перемогою — авіаудар, за допомогою далекобійних ракет і дронів, щоб змусити росіян вивести свою військову інфраструктуру з Криму до Росії. Операція отримала кодову назву “Лунний Грім”.До цього часу українці, за допомогою ЦРУ та ВМС США і Великої Британії, використовували морські дрони разом з британськими ракетами Stоrm Shаdоw і французькими SСАLР для ударів по Чорноморському флоту. Вісбаден надавав розвіддані.Але для проведення ширшої кампанії проти Криму українці потребували набагато більше ракет. Їм були потрібні сотні АТАСМS.У Пентагоні старі перестороги ще не зникли. Але після того, як генерал Агутто доповів пану Остіну про все, чого можна досягти за допомогою "Лунного Грому", один із помічників згадує, як він сказав: "Окей, тут є справді переконлива стратегічна мета. Це не просто про завдавання ударів".Пан Зеленський отримає свої довгоочікувані АТАСМS. Проте, за словами однієї американської офіційної особи, "ми знали, що в глибині душі він все ще хоче зробити щось інше, щось більше."Генерал Забродський перебував у командному центрі Вісбадена наприкінці січня, коли отримав термінове повідомлення і вийшов на вулицю.Повернувшись, блідий як привид, він повів генерала Агутто на балкон і, запаливши Luсky Strіkе, сказав йому, що боротьба за керівництво в Україні досягла своєї кульмінації: генерала Залужного звільняють. Ставки були на його конкурента, генерала Сирського, як на наступного керівника.Американці не були здивовані; вони вже чули багато чуток про невдоволення президента. Українці пояснювали це політикою, страхом, що популярний генерал Залужний може кинути виклик пану Зеленському на президентських виборах. Також була зустріч у Ставці, на якій президент фактично підкосив генерала Залужного, і подальше рішення генерала опублікувати статтю в Тhе Есоnоmіst, де він заявляв, що війна зайшла в глухий кут, а українці потребують технологічного прориву. Це все відбувалося, коли його президент закликав до повної перемоги."Генерал Залужний, — сказав один з американських офіційних осіб, — був мертвий чоловік, що йде".Призначення генерала Сирського принесло змішане полегшення. Американці вважали, що тепер у них буде партнер, який матиме довіру та вухо президента; вони сподівалися, що процес ухвалення рішень стане більш послідовним.Генерал Сирський також був відомою фігурою.Частина цієї відомості, звісно, була пов'язана з пам'яттю 2023 року, шрамом Бахмута — тим, як іноді генерал ігнорував їхні рекомендації, навіть намагався підривати їх. Тим не менше, колеги кажуть, що генерали Каволі та Агутто відчували, що розуміють його особливості; принаймні він їх вислуховував, і на відміну від деяких командирів, він цінував і зазвичай довіряв інформації, яку вони надавали.Для генерала Забродського ж зміна була особистим ударом і стратегічною невизначеністю. Він вважав генерала Залужного другом і відмовився від свого парламентського місця, щоб стати його заступником з планів і операцій. (Невдовзі його вивели з цієї посади та з ролі у Вісбадені. Коли генерал Агутто дізнався про це, він зателефонував і запросив до свого будинку на пляжі в Північній Кароліні —  генерали могли б поплавати на човні. "Може, в наступному житті," — відповів генерал Забродський).А зміна охорони відбулася в особливо невизначений момент для партнерства: підштовхувані паном Трампом, республіканці в Конгресі затримували 61 мільярд доларів на нову військову допомогу. Під час бою за Мелітополь командувач наполягав на використанні дронів для верифікації кожної точки інтересу. Тепер, з набагато меншим запасом ракет і снарядів, командири на фронті прийняли той самий протокол. Вісбаден все ще виробляв точки інтересу, але українці ледь їх використовували."Нам це зараз не потрібно", — сказав генерал Забродський американцям.Червоні лінії продовжували рухатися.Були АТАСМS, які таємно прибули на початку весни, щоб росіяни не зрозуміли, що Україна тепер може завдати ударів по Криму.І були малі команди експертів. Кілька місяців тому генералу Агутто дозволили відправити невелику групу, близько дюжини офіцерів, до Києва, послабивши заборону на перебування американських військових на українській землі. Щоб не викликати спогадів про американських військових радників, відправлених до Південного В'єтнаму в процесі ескалації війни, їх називали "експертами з певних питань". Після зміни українського керівництва, щоб побудувати довіру і координацію, адміністрація більше ніж потроїла кількість офіцерів у Києві — до близько тридцяти; тепер їх вже можна було прямо називати радниками, хоча вони й залишались обмеженими Київською областю.Однак, мабуть, найскладнішою червоною лінією був російський кордон. Незабаром і ця лінія також була переглянута.У квітні, після довгого затору з фінансуванням, були розв'язані питання, і 180 додаткових АТАСМS, десятки броньованих машин і 85 000 снарядів калібру 155 міліметрів почали надходити з Польщі.Але розвідка коаліції виявила інший рух: компоненти нової російської формації, 44-го армійського корпусу, рухались до Білгорода, на північ від українського кордону. Росіяни, бачачи обмежену можливість, поки українці чекали на американську допомогу, готувалися відкрити новий фронт на півночі України.Українці вважали, що росіяни сподіваються досягти важливого шляху навколо Харкова, що дозволить їм обстрілювати місто, друге за величиною в країні, артилерійським вогнем, загрожуючи життю понад мільйона людей.Російський наступ виявив основну асиметрію: росіяни могли підтримувати свої війська артилерією прямо через кордон, тоді як українці не могли відповісти, використовуючи американське обладнання або розвідку.Але разом із небезпекою з'являлася можливість. Росіяни були спокійні щодо безпеки, вважаючи, що американці ніколи не дозволять українцям стріляти по території Росії. Цілі підрозділи з їхнім спорядженням сиділи незахищеними, в основному без оборони, на відкритих полях.Українці попросили дозволу використовувати американську зброю на території Росії. Більше того, генерали Каволі та Агутто запропонували, щоб Вісбаден допомагав коригувати ці удари, як це робилося по Україні та в Криму — надаючи точки інтересу та точні координати.Білий дім ще обговорював ці питання, коли 10 травня росіяни здійснили атаку.Це стало моментом, коли адміністрація Байдена змінила правила гри. Генералам Каволі та Агутто було поставлено завдання створити "операційну зону" — територію на російській землі, де українці могли б використовувати американську зброю, а Вісбаден міг би підтримувати їхні удари.Спочатку вони пропонували розширену зону, щоб охопити ще одну загрозу: бомби-глайдери (КАБи, - ред.) — примітивні радянські бомби, перетворені на високоточну зброю з крилами та хвостами — тероризували Харків. Зона, що простягалася на 190 миль, дозволила б українцям використовувати нові АТАСМS для ударів по полям з бомбами-глайдерами та іншим цілям глибоко в Росії. Але пан Остін розцінив це як відхилення від місії: він не хотів відволікати АТАСМS від операції Lunаr Наіl.Натомість генералам було наказано підготувати два варіанти: один, що простягався на близько 50 миль у Росію, стандартна дальність НІМАRS, і один майже вдвічі глибший. Зрештою, проти рекомендацій генералів, пан Байден і його радники вибрали найобмеженіший варіант — але для захисту Сум і Харкова він йшов уздовж більшої частини північного кордону країни, охоплюючи територію, що була майже такою ж за розміром, як штат Нью-Джерсі. Також було дозволено, щоб ЦРУ направило офіцерів до Харківської області для допомоги українським колегам у проведенні операцій в межах цієї зони.Зона запрацювала наприкінці травня. Росіяни були непідготовлені: за допомогою точок інтересу та координат від Вісбадена, а також власної розвідки українців, удари НІМАRS по операційній зоні допомогли захистити Харків. Росіяни зазнали одні з найбільших втрат за всю війну.Немислиме стало реальністю. Сполучені Штати тепер стали частиною вбивства російських солдатів на суверенній російській території.Літо 2024 року: армії України на півночі та сході були на межі. Проте генерал Сирський продовжував говорити американцям: "Мені потрібна перемога".Передбаченням цього став випадок у березні, коли американці виявили, що українська військова розвідка, ГУР, таємно планувала наземну операцію на південний захід Росії. Керівник осередку ЦРУ в Києві стикнувся з командувачем ГУР, генералом Кирилом Будановим: якщо він перейде кордон з Росією, то зробить це без підтримки американських зброї або розвідки. Він це зробив, але був змушений відступити.У такі моменти чиновники адміністрації Байдена жартували, що вони більше знають про те, що планують росіяни, шпигуючи за ними, ніж про те, що планують їхні українські партнери.Але для українців "не питати, не говорити" було "краще, ніж питати і зупиняти", пояснив генерал-лейтенант Валерій Кондратюк, колишній командувач військової розвідки України. Він додав: "Ми союзники, але у нас різні цілі. Ми захищаємо нашу країну, а ви захищаєте свої фантомні страхи з часів холодної війни".В серпні у Вісбадені закінчувався термін перебування генерала Агутто. Він залишив посаду 9 серпня. Того ж дня українці залишили загадкове посилання на щось, що відбувалося на півночі.10 серпня керівник осередку ЦРУ також покинув свою посаду і поїхав до головного офісу. В результаті змін в командуванні генерал Сирський зробив свій крок — відправив війська через південно-західний російський кордон, до Курська.Для американців ця інтервенція стала значним порушенням довіри. Справа була не лише в тому, що українці знову тримали їх у темряві; вони таємно перетнули взаємно погоджену лінію, взявши коаліційне обладнання і потрапивши на російську територію в межах операційної зони, порушуючи правила, встановлені під час її створення.Зона була створена для того, щоб запобігти гуманітарній катастрофі в Харкові, а не для того, щоб українці могли використати її для захоплення російської землі. "Це було не просто майже шантаж, а саме шантаж", — сказав один зі старших офіційних осіб Пентагону.Американці могли б скасувати операційну зону. Але вони знали, що це, як пояснив один з адміністративних чиновників, "може призвести до катастрофи": українські солдати у Курську загинули б, залишившись без ракет НІМАRS і без підтримки розвідки США.Курськ, як зрозуміли американці, був тією перемогою, на яку президент Зеленський натякав від самого початку. Це також було свідченням його розрахунків: він все ще говорив про повну перемогу. Але одна з цілей операції, як він пояснив американцям, полягала в тому, щоб захопити і утримувати російську землю, яку можна буде обміняти на українську землю під час майбутніх переговорів.Провокаційні операції, які раніше були заборонені, тепер дозволялись.До того як генерал Забродський був відсторонений, він та генерал Агутто вибрали цілі для операції Lunаr Наіl. Кампанія вимагала рівня координації, не баченої від часів генерала Донаг'ю. Американські та британські офіцери курували практично кожен аспект кожного удару, починаючи від визначення координат і закінчуючи розрахунками траєкторій ракет.Однією з приблизно 100 цілей у Криму була найважливіша — Керченський міст, що з’єднує півострів з російським материком. Путін вважав міст потужним фізичним доказом зв'язку Криму з Росією. Зруйнування цього символу президента Росії стало одержимістю президента України.Це також була червона лінія для Сполучених Штатів. У 2022 році адміністрація Байдена заборонила допомагати українцям націлюватися на цей міст; навіть підходи з кримського боку мали вважатися суверенною російською територією. (Українські розвідслужби намагалися атакувати його самостійно, завдавши певних пошкоджень.)Але після того, як партнери погодили Lunаr Наіl, Білий дім дозволив військовим і ЦРУ таємно працювати з українцями та британцями над планом атаки на міст: АТАСМS мали ослабити вразливі точки на мосту, а морські дрони — підірвати їх біля стійок.Однак поки готувались дрони, росіяни посилили оборону навколо стійок.Українці запропонували атакувати лише АТАСМS. Генерали Каволі та Агутто заперечили: АТАСМS самі не зроблять справу, українці мали б почекати поки дрони будуть готові, або скасувати удар.Зрештою, американці відступили, і в середині серпня, з невеликою допомогою від Вісбадена, українці випустили залп АТАСМS по мосту. Він не обрушився; удар залишив деякі "ямки", які росіяни відремонтували, — сказав один із американських офіційних осіб, додавши: "Іноді їм потрібно спробувати і зазнати невдачі, щоб побачити, що ми праві".Епізод з Керченським мостом, незважаючи на це, показав значний успіх співпраці в межах Lunаr Наіl. Російські військові кораблі, літаки, командні пункти, склади озброєнь і ремонтні бази були знищені або переміщені на материкову частину Росії, щоб уникнути ударів.Для адміністрації Байдена невдача в атаці на Керченський міст, разом з нестачею АТАСМS, підкреслила важливість допомоги українцям у використанні їхнього флоту довгострокових ударних дронів. Основним викликом було ухилення від російських протиповітряних оборонних систем і точне визначення цілей.Довготривала політика забороняла ЦРУ надавати розвіддані щодо цілей на російській території. Тому адміністрація дозволяла ЦРУ подавати запити на "винятки", тобто дозволи, які дозволяли розвідці допомагати в ударах по території Росії для досягнення конкретних цілей.Розвідка виявила величезний склад боєприпасів у містечку Торопець, розташованому приблизно за 290 миль на північ від українського кордону, який постачав зброю російським військам на Харківщині та Курщині. Адміністрація схвалила цей виняток. Торопець став тестом для концепції.Офіцери ЦРУ поділились розвідкою щодо боєприпасів на складі та їхніх уразливих точок, а також російських оборонних систем на шляху до Торопця. Вони розрахували, скільки дронів знадобиться для операції, та побудували їхні складні траєкторії.18 вересня великий рій дронів вдарив по складу боєприпасів. Вибух, такої сили, що нагадував маленький землетрус, відкрив кратер шириною з американський футбольний стадіон. Відео показали величезні кулі полум'я та стовпи диму, що підіймались над озером.Як і з операцією на Керченському мосту, співпраця у сфері дронів вказувала на стратегічну дисонансність.Американці пропонували зосередити удари дронів на стратегічно важливих військових цілях — це була та сама аргументація, яку вони безуспішно наводили, пропонуючи фокусуватися на Мелітополі під час контрнаступу 2023 року. Але українці наполягали на атаках більш широкого спектра цілей, включаючи нафтові й газові об'єкти та політично чутливі об'єкти в Москві та її околицях (хоча вони робили це без допомоги ЦРУ)."Громадська думка в Росії повернеться проти Путіна, — сказав пан Зеленський американському державному секретарю Ентоні Блінкену в Києві у вересні. — Ви помиляєтесь. Ми знаємо росіян."Пан Остін та генерал Каволі приїхали до Києва в жовтні. Рік за роком адміністрація Байдена постачала українцям дедалі більш складну зброю, перетинаючи свої червоні лінії. Проте міністр оборони та генерал переживали через послання, яке мало бути написане в умовах послабленої ситуації на фронті.Росіяни повільно, але вперто просувалися проти виснажених українських сил на сході, до міста Покровськ — їхня "велика мета", як сказав один з американських офіційних осіб. Вони також повертали частину території в Курську. Так, втрати росіян різко зросли, до 1000–1500 на день. Але вони продовжували наступ.Пан Остін пізніше згадував, як він розмірковував над цим дисбалансом людських ресурсів, коли дивився з вікна свого броньованого позашляховика, який петляв вулицями Києва. Він був вражений, сказав він помічникам, кількістю молодих чоловіків у віці 20-30 років, майже жоден з яких не був в уніформі. У країні, яка перебуває у війні, пояснив він, чоловіки цього віку зазвичай знаходяться на фронті.Це було одне з важких повідомлень, яке американці привезли в Київ, коли викладали те, що вони можуть і чого не можуть зробити для України у 2025 році.Пан Зеленський уже зробив маленький крок, знизивши вік призову до 25 років. Однак українці не змогли заповнити існуючі бригади, не кажучи вже про створення нових.Пан Остін наполягав на тому, щоб пан Зеленський зробив більш сміливий крок і почав призивати 18-річних. На що пан Зеленський відповів, за словами одного з офіційних осіб, який був присутній, "Навіщо мені призивати більше людей? У нас немає спорядження, щоб їх забезпечити.""А ваші генерали повідомляють, що ваші підрозділи недоукомплектовані, — відповів пан Остін. - У них недостатньо солдатів для того спорядження, яке у них є."Це була постійна суперечка:З погляду українців, американці не були готові робити все необхідне для того, щоб допомогти їм перемогти.З погляду американців, українці не були готові робити все необхідне для того, щоб допомогти собі перемогти.Пан Зеленський часто казав у відповідь на питання про призов, що його країна бореться за своє майбутнє, що 18-25-річні — це батьки цього майбутнього.Однак для одного з американських офіційних осіб це "не є екзистенційною війною, якщо вони не змусили своїх людей боротися."Генерал Болдуїн, який на самому початку допоміг налагодити зв'язки між командирами партнерів, відвідав Київ у вересні 2023 року. Контрнаступ застряг, наближалися вибори в США, і українці все питали про Афганістан.Українці, згадує він, були налякані тим, що їх теж можуть покинути. Вони постійно дзвонили, і хотіли знати, чи залишиться Америка на своїй позиції, запитуючи: "Що буде, якщо республіканці виграють Конгрес? Що станеться, якщо президентом знову стане Трамп?"Він завжди казав їм залишатися оптимістами, але додавав: "Я ховав пальці за спиною, бо насправді не знав більше."Трамп виграв, і страх знову охопив їх.У свої останні тижні на посаді Байден зробив низку кроків, щоб продовжити підтримку, принаймні на цей момент, і зміцнити свою програму щодо України.Він перетнув свою останню червону лінію — розширивши оперативну зону для використання АТАСМS і британських ракет Stоrm Shаdоw по Росії — після того як Північна Корея надіслала тисячі військових, щоб допомогти росіянам вибити українців з Курська. Один з перших ударів, підтриманих США, влучив у північнокорейського командира, генерал-лейтенанта Кім Йон Бока, коли він зустрічався з російськими колегами в командному бункері.Адміністрація також дозволила Вісбадену та ЦРУ підтримати дальні ракетні та дронові удари по частині південного російського регіону, який використовувався як база для наступу на Покровськ, і дозволила військовим радникам покинути Київ і вирушити до командних пунктів ближче до лінії фронту.У грудні генерал Донаг’ю  отримав свою четверту зірку і повернувся до Вісбадена як командувач армією США в Європі та Африці. Він був останнім американським солдатом, який залишив Афганістан під час хаотичного відходу. Тепер йому доведеться орієнтуватися в новому, невизначеному майбутньому України.Так багато змінилося з того часу, як генерал Донаг’ю покинув Вісбаден два роки тому. Але коли йшлося про суто територіальне питання, не так багато змінилося. У перший рік війни, за допомогою Вісбадена, українці здобули перевагу, відновивши більше ніж половину території, втраченої після вторгнення 2022 року. Тепер вони боролися за маленькі ділянки землі на сході та в Курську.Однією з основних цілей генерала Донаг’ю у Вісбадені, за словами представника Пентагону, було укріпити братерство і вдихнути нове життя в машину — зупинити, а можливо, навіть відкинути російський наступ. (У наступні тижні, за допомогою Вісбадена, який надавав координати і точні точки, російський наступ на Покровськ сповільнився, а в деяких районах на сході українці здобули перемоги. Але на південному заході Росії, коли адміністрація Трампа зменшила підтримку, українці втратили більшість своїх важелів торгу, зокрема Курськ).На початку січня генерали Донаг’ю та Каволі відвідали Київ, щоб зустрітися з генералом Сирським і переконатися, що він погоджує плани щодо поповнення українських бригад і зміцнення їхніх ліній, розповів представник Пентагону. Звідти вони вирушили на авіабазу Рамштайн, де зустрілися з паном Остіном для останньої зустрічі оборонних лідерів коаліції перед тим, як все змінилося.Коли двері були зачинені для преси і публіки, колеги пана Остіна назвали його хрещеним батьком і архітектором партнерства, яке, попри всі порушення довіри і зради, підтримувало спротив та надію українців, що почалася в той весняний день 2022 року, коли генерали Донаг’ю та Забродський вперше зустрілися у Вісбадені.Пан Остін — надійний і стійкий чоловік, але, повертаючи компліменти, його голос перехопило."Замість того, щоб прощатися, дозвольте сказати дякую", — сказав він, стримуючи сльози. А потім додав: "Бажаю вам успіху, мужності і рішучості. Пані та панове, рухайтеся вперед."

Отже, довго і нудно працювали в Ер-Ріяді, у різних форматах та з різними персонажами. Цьому передували закриті перемовини через спеціальні канали, Віткофф ще подарував портрет Трампа. Але все це анулював кремлівський очільник, який заявив: "Ні, ми працюватимемо в межах зернового коридору і Чорноморської безпеки". Можливо, не будуть завдавати ударів по енергетичних об’єктах, хоча багато хто сподівався, що буде закладено певні параметри справедливої угоди. Проте будь-які інші моменти перекреслили заяви Захарової та Лаврова, які продовжують свою звичну риторику. На вашу думку, це були технічні перемовини в Ер-Ріяді чи все-таки відбулися переговори, що закінчилися паліативом, бо нічим іншим і не могли закінчитися? Або нас готують до певних сюрпризів, які можуть настати на Великдень чи 9 травня?Ні, ні, ні. Я б сформулював, що це переговори про переговори, це в кращому випадку. При тому, що вони залишаються удаваними, не справжніми навіть переговори про переговори. Чому? Тому що якщо вважати це формальним проявом волі двох президентів, Трампа і Путіна, які між собою спілкуються і безпосередньо, і опосередковано, то на такі консультації та переговори не приїжджають представники нижнього поверху російської влади - колишній заступник міністра Карасін і генерал Бєсєда, який є радником глави ФСБ Росії, навіть не керівником у відповідному напрямку.Це однозначно сигнал про те, що Москва несерйозно ставиться і не збирається домовлятися ні про що принципово важливе.Але навіть те, про що йшли розмови, вони теж загалом нікчемні. Тому що те, що стосується об'єктів енергетичної інфраструктури та заборони ударів по них на 30 днів, припинення вогню, то це більше в інтересах Росії. Це на їхню користь, вони викручують на себе, представили список: НПЗ, нафтопроводи, газопроводи і так далі. Найчутливіші українські енергооб'єкти, по-перше, постраждали і все-таки прикриті засобами ППО. У Москви з цим гірше. У Росії з цим гірше.Але, якщо говорити навіть так, то вже йдуть припирання і про терміни: А чому з сімнадцятого числа від моменту розмови Трампа і Путіна потрібно відраховувати, а не з двадцять четвертого, коли про це була офіційна заява? Все і піде у ці деталі. Ця угода формально діятиме, але її легко порушувати.Щодо Чорноморського басейну - взагалі смішно. Головне в ньому - це насамперед скасування санкцій і можливість, на чому Москва наполягає для Россільгоспбанку, провезення російської продукції морськими шляхами, бо судна наражаються на атаки. Тобто йдеться про небезпеку судноплавства для Росії, а це є наслідком війни, і нічого іншого.Я все чекаю, коли вони скажуть, що ці чорноморські угоди щодо заборони ударів передбачають і неможливість ударів по Кримському мосту. Я ось все чекаю, коли вони позначаться у цьому питанні, тому що для них це теж гранично чутлива історія. Адже формально в Чорному морі стоїть міст, тому вони, напевно, виходять із того, що і цей об'єкт не буде піддаватися атакам української сторони.Хоча я впевнений, що це обговорювалося і явно українська сторона противилася. Взагалі подібного роду об'єкт, він - нерухомий, незважаючи на те, що міст.   Наприклад, якщо поставити генератор, то, в принципі, його можуть натягнути і на це формулювання. Знаєте, це така гірка іронія.Вони можуть якісь понтони поставити або одягнути на міст рятувальні жилети.  І скажуть, що це плавучий міст, тому його не чіпати, бо він плаває туди-сюди. Всі ці переговори в Ер-Ріяді - це настільки все не серйозно, вони взагалі не впливають на головне питання щодо війни і миру, взагалі ніяк.Звичайно, якби було б досягнуто перемир'я на умовах тридцятиденного абсолютного скрізь, яке простіше тестувати, навіть простіше дотримуватися, якщо хочете. Тому що 30 днів вогонь припиняється скрізь, зупиняється рух військ. І це легко перевірити. А  щодо ударів по енергетичному об'єкту - ти йди доведи, що ми вдарили. Це уламки вашої протиракети впали на вашу  атомну станцію або електричну підстанцію, або на що-небудь ще. Те саме, українська сторона скаже: "Слухайте, ви дрон збили, і він упав на ваш НПЗ. Ми тут до чого? Дрон цей в інше місце летів". Зрозуміло ж, що через дорогу по енергетичному об'єкту вдарити не можна, а по житловому будинку, де люди живуть, кажуть: "Можна". Ну, смішно ж виглядає та несерйозно. І Москва розуміє всю несерйозність і удаваність цих переговорів, перших кроків - "ось зближуються", "прогрес". Сам Трамп заявив, це опубліковано скрізь, про те, що він вважає, що Москва ніби хоче миру, але затягує переговори.Вибачте мені, вона не просто затягує, вона їх торпедує. В особистій бесіді Путін відмовився від умови безумовного припинення вогню, запропонованої Трампом, не Зеленським, а Трампом! Якщо ти відмовився, що ще можна обговорювати? Все інше – несерйозно, потрібно було включити санкції. Поки ми далеко від генерала Бєсєди не від'їхали, може, він просто виконував свою оперативну чи іншу функцію? Як би там до нього не ставитися,  але в Кремлі, напевно, йому в деяких речах довіряють, знають, що він виконає ті чи інші завдання, зокрема, передасть певні вимоги, відповідно, потім поверне відповідь. Можливо, він нічого і не мав такого спеціального вирішувати. Але говорили довго, спілкувалися понад 12 годин. Розуміємо, що говорили не тільки про російсько-українську війну, могли обговорювати низку потенційно нових параметрів, де вони не будуть одне одному заважати. Можливо, це звучить як конспірологія, але Карлсон свого часу приїздив брати інтерв'ю в Кремль і були закономірні підозри, що, можливо, він ще щось передавав із тими документами. А тут відрядили Бєсєду, розуміючи, що електронними засобами зв'язку Путін користуватися не любить, тому вирішили йти таким шляхом. Можливо, це конспірологія. Але ж не було видно Бєсєди останні пару років, тільки чутки про нього доходили. А навіщо потрібен генерал Бєсєда, якщо теж особистий представник, девелопер Віткофф їздить до Путіна, і вони годинами все обговорюють? Навіщо потрібно вниз спускати якісь питання, коли можна особисто все вирішити? Вирішити принципово найголовніші питання, а деталі - взагалі другорядні. Це може вирішити хто завгодно.А якщо принципово домовилися, а Віткофф - це особистий посланник Трампа, і він доповідає йому особисто і особисто, начебто, вони розмовляють. Навіщо потрібен Бєсєда? Бєсєда - це, вибачте мені, відліт кудись на пенсіонерський поверх. Ні, мені здається, Бєсєду послали, хоча він довірена і надійна особа, показати та представити як публічну фігуру. Могли ж обмежитися – послати заступника міністра закордонних справ або ще кого-небудь. Але  послали радника глави ФСБ, колишнього начальника п'ятого управління, який відомий ще по Майдану. Тобто це свідчить про те, що потрібно було показати всю несерйозність цих переговорів. Бєсєда - відставний пенсіонер, по-моєму, вже за 70 років,  за вислугою років  міг піти вже 10 разів. І те саме, Карасін у дев'ятнадцятому році припинив роботу в міністерстві закордонних справ як заступник міністра, і в Раді Федерації відсиджує свою пенсію.Хоч він там і голова комітету. А Рада Федерації - це на рівні прибиральниці, такої технічки. Те ж саме і  Бєсєда. Я не думаю, що він там оперативні завдання якісь вирішував. Мені здається, що так нашпиговано у цьому Ер-Ріяді, що якихось спеціальних функцій доручати Бєсєді немає сенсу. Москва з Вашингтоном і так щільно працюють, навіть якнайщільніше працюють. Їм у цих  публічних фігурах, як послати Бєсєду вирішувати оперативні завдання,  нема потреби. Можна приїхати просто в Москву з неоголошеним візитом, що і відбувається.  Тому що сам Трамп підтвердив, а потім Москва за ним, що розмов між ними телефоном з Путіним було більше двох. Тобто вони там дещо більше, м'яко кажучи, спілкувалися телефоном. Просто про це не повідомляли. А чому Віткофф двічі їздив до Путіна? Перший раз за Фогелем, тоді тричі з Путіним розмовляв, другий раз - в день пресконференції Путіна розмовляв з ним. То чому він не міг приїхати ще п'ять разів або його представник, або син Трампа, або ще хтось? І ми про це б не дізналися. Чому це неможливо? Тому, щось публічно обговорювати, оголошувати -  немає ніякого сенсу. Якщо треба, вирішать і без Бєсєди. Наскільки можуть вони вирішувати, яким об'ємом та як щільно можуть працювати? Зараз публічно проявилася хімія відносин, що Віткофф і підтвердив. До речі, він чесно розповів, що зараз відбувається у стосунках між Москвою і Вашингтоном, зокрема, між Путіним і Трампом. Ми в Україні не можемо не погодитися на ту маячню, яку читали в тих чи інших одкровеннях Віткоффа. Адже він значно більше, ніж якась політична функція, бо це і про гроші, і про впливи, і про новий місточок між Москвою і Вашингтоном. Щодо хімії – осцей хокейний матч, портрет Нікоса Сафронова, помолився. До речі сказати, безбожна людина молиться за Трампа, звісно, він не молився. Я думаю, що Путін і "Отче наш" не знає, він навряд чи є такою побожною людиною. Вже очевидно, що це на показ робиться. До речі, Віткофф в інтерв'ю Такеру Карлсону - це також на показ. Ось ми приймаємо і реципіруємо цю увагу до нас, ці людські стосунки, щоб взаємно привернути. І головне - це не портрет, не хокейний матч, не помолився, коли на Трампа був замах, а те, про що вони говорять у бізнесі, мені здається, це їм ближче. І Путіну також у певному сенсі, тому що він залежить зараз від відносин із Трампом і його оточенням.Для Трампа і Віткоффа точно важливіше - вирішити питання по грошах, по всякого роду проєктах, по газотранспортній мережі, як про це пише преса, що мало не збираються пиляти європейський Північний потік. Ось це обговорюється, і це головне. А хокейні клюшки, портрети для Трампа і осіб близьких йому, таких як Віткофф, - це не більше, ніж знак уваги. Путін  холоднокровніше тут діє, ось у чому вся історія. Він же не розповідає, що я портрет подарував. Це Віткофф розповідає. Путін же не розповідає, що помолився за Трампа. Це він передає, щоб там чули. А ті такою увагою готові поділитися, розповісти публічно. Для чого? Щоб що? Показати теплі стосунки Путіна і Трампа, показати, що у них там хімія і обмін. Ну, будь ласка, хоча це грає в мінус якраз американській стороні.А Путіну  що? Путін і зіграти може у все це: у теплоту, у стосунки - у все. Знаєте, як хтось правильно сказав, по-моєму Саакашвілі, про те, що Путін ніколи не веде переговорів, він весь час займається вербуванням - з кращим результатом або з гіршим. От він і вербує. Просто можна це не розуміти буквально, але по суті це так, вербує то Віткоффа, то Трампа. І з цим Путін справляється: якщо потрібно підлестити, сказати "який ти гладенький, солоденький", портрет подарувати, запропонувати в хокей зіграти – це все, заради Бога, хоч 20 разів. Це взагалі для Путіна не має значення, а для цих людей навпаки - їм треба показати цю значущість. Для Трампа ж має значення його нарцистичне самозамилування,  коли про нього говорять у перебільшених виразах, навіть такі, як Путін. Тобто він не цурається жодної уваги. Інші йому скажуть: "Блін, це западло, це ж людожер похвалив".А тут це навпаки - приймається і говориться: "А що ж, сам Путін мене генієм вважає". Тому, я б сказав, що це не вирішально, але та сторона, яка цим хизується, вона і програє. Загалом, зрозуміло, що її завербовано, я маю на увазі, політично ангажована. А ось бізнес-проєкти – так. У Путіна є нескінченні можливості, він багатший за Трампів і Віткоффих у мільйони разів, тому що в нього головний актив - країна Росія з підневільним населенням із ресурсами 1/9 суші на землі. І він може розпоряджатися нею, як завгодно: хочу мільярд подарую, хочу 100. Для нього гроші зараз арифметичного сенсу не мають, а для Трампа мають, і для Віткоффа мають. Є такий персонаж - Кирило Дмитрієв, думаю, що  він працював і раніше, але у сфері так, би мовити, великих грошей та великих інвестицій. Його зараз витягли як учасника переговорного процесу. Розуміємо, що він мав би забезпечити ті чи інші оферти з боку Кремля до американських капіталістів: запропонували працювати у сфері копалин, російської енергетики і так далі. Але єдиний момент – чи це означає, що треба зняти з держави-агресорки американські санкції? Як ви думаєте, наскільки у Дмитрієва, якщо відсунули Абрамовича, буде потужний функціонал?Абсолютно очевидно, Дмитрієв - керівник фонду прямих інвестицій, одружений з подругою дочки Путіна. Він уже давно в цій системі, кажуть, що дуже близький до Служби зовнішньої розвідки. Я думаю, так воно і є. Найімовірніше, Дмитрієв якось із ними пов'язаний не просто по бізнесу. Він є гаманцем Путіна, його консильєрі, підлеглим консильєрі, він не політик.Ось дивіться - якщо Путін із Трампом будуть відверто обговорювати, а їхні розмови записуються, що треба зняти санкції - скільки це коштує. То це якось не айс. А якщо Дмитрієв, наприклад, буде з Віткоффом  обговорювати - якщо зняти ось ці санкції, то за кавун знімете? а за 10 мільярдів знімете? Ось це – дуже, ніби, функціонал Дмитрієва, який якраз може цим займатися. Він довірена особа і все одно залишається по бізнесу, він не в публічній політиці і ніяким наступником не буде. А навіщо? Для чого? Він займається своїм, а це, вибачте, - перевертає сотні мільярдів доларів. І це не жартівливий масштаб. Безумовно, Абрамович - це людина, яка все-таки на себе працює. Навіть незважаючи на те, що він сильно довірена особа Путіна. Взагалі на початку їхніх справ дійсно виконував якісь спеціальні доручення. А Дмитрієв - пряма підлегла людина.Усе-таки у того ж Абрамовича є певний ступінь автономії, він узяв і поїхав. Величезні статки дають йому змогу жити в будь-якій точці світу. Зараз він між Ізраїлем і Стамбулом, він у Росію приїжджає наїздами, взагалі кажуть, що не приїжджає, але це неважливо. Дмитрієв - це просто підлегла людина. Тобто, це як ви бухгалтера взяли і він при вас. Це довірена особа, з ним можна відверто про все говорити, він - свій. Я думаю, що там може і якийсь тісніший зв'язок: усе-таки донька туди-сюди, діти дружать. Але, загалом, сенс у тому, що він виконує прикладну, утилітарну функцію, ніякої політичної ролі не відіграє. Дмитрієв - ніхто. Для таких чутливих справ потрібна саме така людина, яка не є самостійною фігурою, а просто йому доручили і він робить. Абрамович все-таки з фантазією. У нього весь час трошки свій гішефт: а ще ось з цього навару я живу. Це як в анекдоті варять яйця. А Дмитрієв - ні, цей не буде, у цього є зарплата багато мільйонна чи мільярдна, неважливо. Він - виконавець. А Абрамович усе-таки, повторюю, у нього - "а тут я ще трохи шию". Так, тому  він обговорює чутливі питання. Корупційні питання обговорює. А що? У такому масштабі це вже не корупція, а державна політика, як мені хтось сказав.  Якщо Путін буде робити оферти, то йтиметься про великі мільярдні впливи і акції. Ключова історія - наскільки зараз будуть твердими США.  Адже ідеться про велику форматну угоду між Росією і Сполученими Штатами, і головне питання - наскільки США будуть готові чи не готові поступатись українськими інтересами? Як ви думаєте, які будуть виводити параметри у великій форматній угоді? Йде великий перерозподіл світу, а яке у цьому місце України? Якщо ми говоримо про Трампа, то він готовий Україною пожертвувати. Ми бачимо цьому підтвердження раз за разом: його особисте ставлення до Зеленського та й загалом до України як до зайвого ресурсу, від якого можна позбутися - якщо вдасться продати за дуже вигідною ціною цей негідний, неліквідний актив. Якщо говорити його мовою. А щодо його адміністрації - що можна сказати по Венсу, чи дорога йому Україна, чи готовий він справді захищати українські інтереси? Якось мені зовсім так не здається.Інша справа, що американська політика не вичерпується лише адміністрацією Трампа. Зовсім не вичерпується. І там оглядаються на те, як це буде сприйнято, якщо під час президентства Трампа Україна буде втрачена, здана. А що мені за це буде? Ось, республіканці це відчувають. Послухайте, що говорить Ліндсі Грем та деякі інші. Це ж впливові республіканські сенатори. Вони хочуть залишити для себе люфт, якщо щось трапиться, якщо Україна не витримає, зламається. "Це не я, я тут ні до чого, це все Трамп. А я що? А мені що?"Все одно у підсвідомості американська демократія побудована на стримуванні, противагах, правилах, традиціях, доктринах. А Москва в цій доктрині — це, безумовно, противник. І просто так дарувати Москві актив, відштовхуючи від себе всіх союзників, — це, знаєте, політика, яка загрожує серйозними наслідками. Чотири роки закінчаться, а хто відповідатиме за всі наслідки? Дуже зручно буде потім усе звалити на Трампа і сказати: "Ось, старий, якому до кінця терміну буде 83 роки, у всьому винен". Ніхто не хоче залишитися без "стільчика" в цій грі.Саме тому я хочу сказати, що тут може виникнути певний баланс. У наступному році, в листопаді 2026 року, у США відбудуться проміжні вибори до Палати представників — нижньої палати Конгресу. Якщо там переможуть демократи й отримають більшість (зараз її мають республіканці), що буде? А вони можуть розпочати процедуру імпічменту. Я думаю, що матеріал накопичується. Тут питання інструментів. Знаєте, скільки матеріалу свого часу назбирали на Віктора Федоровича Януковича? Але він не піддавався і заяву добровільно не писав про відставку. Правильно, цього не буде. Трамп теж не напише заяву про відставку добровільно, але не забувайте, що це його другий і останній термін. Усі розмови про те, що Трамп хоче йти на третій термін і змінити конституцію — це все казки. Там її не змінити. Я ось в Америці зараз перебуваю, спеціально вивчав це питання — це марно. Усі штати мають висловитися, там потрібні такі рішення, що конституцію просто так змінити не вийде, щоб залишитися на третій термін. В Америці - це проблема. Тим більше, коли тобі скоро вже дев'ятий десяток. Ні-ні-ні. Але що буде потім, після цих чотирьох років, то за це теж доведеться відповідати.Що стосується Нетаньягу і його поїздок — по-перше, він уже їздив на 9 травня. Це не вперше. Ви пам’ятаєте, він навіть у "Безсмертному полку" йшов разом з портретом чи  діда, чи з якогось родича, я вже не знаю, з ким він там йшов. Але Нетаньягу себе виправдає. Він скаже: "А я захищаю інтереси Ізраїлю: на Близькому Сході Москва продовжує впливати на певні сили, які протистоять Ізраїлю, і ми їх таким чином стримуємо. Ми з Москвою домовляємося, вирішуємо питання. А що нам ще робити? Хто це вирішить? Україна нам це не вирішить. А Москва — ось вона яка, бачите, навіть Трамп з нею розмовляє".Він себе виправдовує, хоча, як на мене, стратегічно Ізраїль від цього тільки програє. Тому що, вибачте, саме через "хороші відносини" з Путіним і сталося 7 жовтня 2023 року в Південному Ізраїлі - ХАМАС здійснив військово-терористичну атаку на південь Ізраїлю, на кібуци.І я не здивуюсь, якщо щось подібне повториться через ці "теплі" відносини з Путіним. Бо Путін створює ілюзію, надію на союзництво, нехай навіть неявне, не публічне з Ізраїлем, яке знову і знову себе не виправдовує.А Нетаньягу, як правий політик, знаходить для цього пояснення, виправдання. Коли його біографія, що називається "висіла на соплях" після подій 7 жовтня, він поводився інакше — був більш стриманим і навіть критично ставився до Москви. Принаймні члени уряду, хоч і коаліційного, раз за разом про це говорили. Вони наголошували, що Москва теж несе певну відповідальність, хай і не всю, за те, що сталося на Близькому Сході. Але тепер ситуація змінилася, його становище стабілізувалося. І він може собі дозволити навіть ось таку своєрідну стратегію: "Я поїду і з Путіним 9-го травня про все поговорю". В ізраїльській пресі звучить багато різних пояснень та виправдань.Але я повторюю ще раз - як для Трампа, як для Нетаньягу, так і для всіх інших, хто намагається грати з Путіним у подібні ігри, це завжди закінчується погано. Завжди! Просто вони можуть цього не усвідомлювати, але результат буде не на їхню користь.  Які ви бачите зараз параметри – що може пропонувати Трамп Путіну та навпаки – Путін Трампу з огляду на російсько-українську війну? Путін нічого не пропонує Трампу. Він пропонує прийняти його умови, як єдиний варіант миру. Дійсно, Путін не проти миру, але тільки на своїх умовах. Він не приймає всіх інших варіантів миру, тобто вважає, що його вимоги повинні бути виконані. Саме Трамп має стати челноком в бік Києва і переконувати Київ прийняти умови, які вже прийняті.  Умови про капітуляціюТак, капітуляції – віддай чотири області. А що на кордоні з чотирма областями і юридичним визнанням їх, разом з Кримом маю на увазі, - Херсон, Запоріжжя, Луганськ, Донецьк?  Ні, ні, ні. Я навіть не кажу про чергові територіальні вимоги, вони неминуче з'являться - і Одеса, і Миколаїв, тобто все чорноморське узбережжя  рано чи пізно вони вимагатимуть, щоб України звільнила. Але й щодо самої України, її суверенітету, їхні вимоги нікуди не зникають. І щодо армії у 50 000, і щодо другої державної російської мови, і про нові вибори, і про відмову від репарацій - це все також буде звучати. Тобто Москва лише ставить це як попередню умову. Як, до речі, і будь-які санкції. Попередні, як це було перед Бюргенштоком, коли називалися Путіним три умови перед Самітом миру минулого року наприкінці червня. А далі підуть основні умови. Ось, зараз щодо припинення вогню -  це ті умови, які ви приймаєте: виведіть свої війська з Донецька, просто в Луганську дуже мало, про них менше йдеться, також Запоріжжя, Херсонська область, Херсон - віддайте правий берег. І тоді ми запропонуємо вам нові умови для тривалого остаточного миру, який виключає джерела відновлення війни і так далі. Знаємо ми їх.Путін буде вимагати цього від Трампа, щоб Трамп міг виконувати його функціонал - вимагав від України прийняти божевільні вимоги Москви. В іншій якості він не бачить Трампа щодо українського питання. А заманювати  його будуть економічними проєктами, бізнес-інтересами, різними плюшками, що повернемося до ядерного роззброєння. Це теж, до речі, на користь Москви, щоб всі розуміли.Це те, що вони рефлекторно обговорюють разом з Трампом про ядерну безпеку і нерозповсюдження - це також виключно на користь Москви. Це після того, як Макрон, президент Франції, сказав: "Ви знаєте, ми можемо мати ядерну безпеку  без Сполучених Штатів. У нас 300 боєголовок, ми можемо їх поставити в Польщу". І відразу сказав, що ми це вже обговорюємо. Москву дуже це напружило, дуже сильно. А уявіть собі, що в Литві будуть стояти боєголовки з підльотом ракет за 2 хвилини до Москви. Звичайно, напружилась Москва. І вони хочуть використовувати Трампа, і для цього теж, щоб він тиснув на європейців, щоб вони не пішли цим шляхом, зокрема Макрон. Нічого не пропонуючи взамін на паралельне розміщення ядерної зброї на території Білорусі. Так працює Москва. І поки їй по лапах не дадуть, все буде продовжуватися. Тому ніяких цікавих пропозицій по Україні у Путіна немає для Трампа. Їх нема.

Наступ росіян на ЗапоріжжіУпродовж останніх двох тижнів окупанти відновили наступ на Запорізькому напрямку на ділянці протяжністю в 15 км між П’ятихатками і Щербаками, що за 40 км від Запоріжжя. Наразі, враховуючи зібрані на цій ділянці сили, їхній наступ має тактичний характер і спрямований на захоплення позицій, які Сили оборони звільнили під час контрнаступу 2023 року. Зокрема рашисти хочуть захопити наші опорні пункти у Степовому і Щербаках. Для цього сконцентрували тут не тільки переважальні людські сили, а й дрони та артилерію. Водночас командування ЗСУ знало про плани ворога й підготувалося до оборони, а тому цей наступ здебільшого провалився, бо просунутися на окремих ділянках на 2 км за 2 тижні – це не ознаки успішного наступу 70-тисячного угруповання військ. Хоча певним тактичним успіхом окупантів можна вважати перерізання рокадної дороги між Степовим і Малими Щербаками, яке відбулося кілька днів тому. Цим ЗС РФ ускладнили логістику між нашими позиціями.Карта бойових дій за 22-29 березня, Фото: Еспресо Росіянам вдалося зав’язати бойові дії за Малі Щербаки та частину Щербаків, а також вони зайшли у Лобкове, але ЗСУ не дають їм там закріпитися. У Степовому лінія фронту залишається стабільною.Наразі немає ознак, які вказували б, що армія РФ хоче провести більш потужний наступ на Запоріжжя. Радше за все, їхні дії пов’язані з переговорним процесом, у рамках якого їх схиляли до відступу від ЗАЕС.Великомихайлівський і Новопавлівський напрямки – наступ росіян загальмувавПопри те, що вихід і перерізання дороги Донецьк – Запоріжжя в районі села Комар є одним із пріоритетних завдань для рашистів на цій ділянці фронту, однак уже весь березень їхні наступальні конвульсії розбиваються об зусилля наших героїв. На західному фланзі, у районі сіл Новосілка, Бурлацьке і Привільне, після низки контратак ЗСУ лінія фронту застигла. З півночі окупанти врешті зуміли розширити зону свого контролю в селі Дніпроенергія, до якого весь березень вони пробивалися по обох берегах річки Мокрі Яли. Рашисти намагаються розвинути свій успіх і атакують далі на північ у напрямку на село Веселе, але наразі закріпитися їм не вдається. Водночас ЗСУ контратакують на Скудне й не дозволяють у такий спосіб розвивати наступ росіян по обох берегах.Карта бойових дій за 22-29 березня, Фото: ЕспресоУ районі Костянтинополя Сили оборони також здійснили контратаку між Олексіївкою та Андріївкою. Хоча росіяни вже кілька тижнів оголошують про захоплення як Андріївки, так і Костянтинополя, але насправді значна частина цих селищ перебуває або в сірій зоні, або під нашим контролем. Не маючи можливість просуватися "в лоб", окупанти пішли в обхід та атакували в напрямку на Розлив, де вони розширили зону контролю на 5,5 км кв. Наразі тут тривають зустрічні бої, в процесі яких Сили оборони кілька разів відкидали ворога від Розливу, але він уперто намагається зайти в село й закріпитися. Наразі безрезультатно. Покровське пеклоХоча зараз активною є майже вся лінія фронту, однак саме довкола Покровська триває третина всіх боїв на цій війні – понад 400 цього тижня. Рашисти зібралися з силами та проводять низку наступів, частина з яких дала певний результат. Зокрема, вони зуміли знову зайняти більшу частину Піщаного. Але Сили оборони все ще утримують північні околиці села. На західному фланзі біля Успенівки весь тиждень тривали зустрічні бої, внаслідок яких окупанти вибили наших військових із південної частини села, а також провели низку наступів на Новоолександрівку. Однак ні в Успенівці, ні в Новоолександрівці росіянам не вдалося закріпитися. Наразі тут тривають важкі бої. Тим часом ЗСУ зуміли розвинути успіх у Котлиному, де вони розширили зону контролю довкола залізничного вокзалу. Хоча нашим воїнам усе ще не вдається вибити росіян із промзони – це єдиний серйозний укріпрайон, який вони тримають на північ від дороги з Покровська на Межову.Карта бойових дій за 22-29 березня, Фото: ЕспресоНа східному фланзі Сили оборони продовжують успішно втримувати контроль над розв’язкою на трасі Покровськ – Костянтинівка. Відтак рашисти намагаються знайти наші слабкі місця на інших ділянках. Цього тижня їм вдалося просунутись у сірій зоні між Баранівкою і Тарасівкою та захопити село Зелене Поле. Далі окупанти спробують ще більше розширити лінію фронту в напрямку траси на Костянтинівку, яка, схоже, стає новою пріоритетною ціллю для росіян.   Наступ на КостянтинівкуТе, що Костянтинівка знову стане мішенню для рашистів, було відомо давно, адже саме на неї були спрямовані наступи на Часів Яр і Торецьк. Однак цього тижня активізувалися війська в районі траси Донецьк – Костянтинівка, які перекинули сюди кілька тижнів тому з Курахівського фронту. Хоча ЗСУ вдалося стабілізувати фронт у Торецьку й у районі Нью-Йорка, але окупанти використали перевагу в додаткових резервах й атакували біля Пантелеймонівки та Олександрополя. У підсумку половина Пантелеймонівки окупована, а Олександропіль здебільшого перейшов у сіру зону. Відкриття цього нового фронту може вкрай негативно позначитися на сусідніх фронтах, у першу чергу – на Торецькому, але також і на Покровському.  Карта бойових дій за 22-29 березня, Фото: ЕспресоПрорив ЗС РФ на Лиманському напрямкуНаступ на Лиман – це той самий наступ на Краматорськ і Костянтинівку, тільки з півночі. Півтора місяця ЗСУ вдавалося стримувати окупантів і не допустити прориву до Лимана через Колодязі чи Ямполівку. Ми навіть утримували частину Тернів. Однак днями росіяни пішли в новий масований наступ і значно розширили зону свого контролю на цій ділянці фронту. Зокрема на східному березі річки Жеребець вони повністю окупували Терни та змусили Сили оборони відійти з частини Ямполівки, яка перейшла в сіру зону. Однак все ж вибити нас із Ямполівки ворог не може, а тому змістив акценти й почав атакувати дещо південніше на Торське, щоб зайти оборонцям Ямполівки у тил.Карта бойових дій за 22-29 березня, Фото: ЕспресоНа заході вони зуміли здійснити 8-кілометровий прорив у напрямку на Катеринівку, а також захопити 14 кв. км між Катеринівкою і Колодязями. Таким чином росіяни значно збільшили лінію фронту наступу на Лиман, а також створили собі можливість прориву до Осколу у ще одному місці – південніше від Борової.Наступ на Борову і 3-й армійський корпусЗСУ розпочали структурну реформу переходу на корпуси. Перший такий корпус почав формуватися на основі 3-ї штурмової бригади, яка тримає оборону на Борівському напрямку й частково на Лиманському. Днями вони провели показову операцію зі звільнення села Надія, що на Луганщині. Росіяни два місяці атакували це село й поклали за нього 2 механізовані полки, а ЗСУ звільнили його за 30 годин. Село має певне тактичне значення для утримання оборони Борової.Карта бойових дій за 22-29 березня, Фото: ЕспресоТим часом на Куп’янському напрямку рашисти просунулися на 2 км на захід у районі села Орлянка. Це перше просування на цій ділянці за останні 10 місяців. Сподіваємося, й надалі фронт тут буде стабільний. Курщина, Сумщина та Білгородщина – нова буферна зонаПоки ЗСУ продовжують практично без територіальних змін утримувати прикордонну зону біля Суджі, а росіяни так само без просування намагаються зайти нам у тил в районі села Басівка, Сили оборони почали нову операцію на Білгородщині. Зокрема, ЗСУ зайняли село Демидівка, а також розширили зону свого контролю на північ і на південь, створивши буферну зону протяжністю у 8 км. Одночасно наші літаки завдали ударів по мостах у Графівці та Ганівці, а також знищили 4 гвинтокрили в аеропорту Івня, що за 60 км від кордону. Наразі не йдеться про наступ углиб Білгородщини, але наші військові таким чином зв’язали боями значну частину ворожих військ, які вивільнилися на Курщині й були готові передислоковуватися в Україну. Окрім того, ця буферна зона може стати прототипом майбутнього кордону між Україною і Росією. Карта бойових дій за 22-29 березня, Фото: Еспресо Карти створено на основі інформації, отриманої від Генерального штабу Збройних Сил України, а також з інших відкритих та перевірених джерел. Водночас карти не є максимально точними та лише умовно відображають тенденції в зоні бойових дій.  

Еспресо пояснить, кого за мобілізацією можуть призвати вже у квітні, а також нові законодавчі ініціативи.На тлі повномасштабного вторгнення в Україні триває загальна мобілізація і воєнний стан, за які було проголосовано Верховною Радою та вкотре продовжено строком на 90 днів – з 8 лютого до 9 травня 2025 року.Під поняттям "загальна мобілізація" розуміють систему швидкого доукомплектування Збройних Сил, яка діє одночасно по всій території України. Цей механізм дає змогу збільшити кількість військових для ведення оборони країни, а також створити резерв громадян, готових служити в армії у разі необхідності.Мобілізація по-новому: останні нововведення та нові законопроєктиНаприкінці січня 2024 року на веб-порталі Верховної Ради з'явився  законопроєкт №10449  від уряду, який було розроблено спільно з Генштабом та народними депутатами. Основна мета запропонованих змін полягає в удосконаленні процесу формування особового складу ЗСУ, ротації та інших процесів, з урахуванням зростання загрози з боку агресора та його прагнення до подальшої окупації нових територій.Після другого читання, 11 квітня, законопроєкт про мобілізацію №10449 було схвалено, а 16 квітня його підписав Президент Володимир Зеленський. Основна частина закону набула чинності через місяць з дня, наступного після його публікації у виданні "Голос України", тобто з 18 травня.Законом скасовано систему строкової служби. Натомість буде впроваджено з 1 вересня 2025 року базову загальновійськову підготовку для громадян України віком від 18 до 25 років в усіх навчальних закладах, яка буде тривати до п'яти місяців у мирний час, а під час воєнного стану - до трьох місяців. Люди, які успішно пройшли цю підготовку, поставлять на військовий облік у ТЦК за місцем проживання. Початком перебування на військовій службі вважається момент відправлення людини до військової частини. Мобілізованого військовослужбовця не можуть одразу скерувати на фронт, оскільки перед цим необхідно пройти базову військову підготовку протягом 2-3 місяців.Крім того, як зазначив народний депутат Олексій Гончаренко, чоловіків віком від 50 до 60 років можуть мобілізувати лише за спеціальним мобілізаційним розпорядженням. Цю позицію підтвердив у коментарі для LІGА.nеt народний депутат Федір Веніславський, член комітету Верховної Ради з питань національної безпеки і оборони. Однак, у цьому питанні все не так однозначно. У ТЦК та СП зазначають, що в Україні немає прямої заборони щодо мобілізації військовозобов'язаних у віці 50-60 років, а відповідну процедуру називають "цілком прозорою". Про це в інтерв’ю "Главреду" розповів Сергій Монукало, начальник сектору мобілізаційно-оборонної роботи Сумського обласного ТЦК та СП. Він пояснив, що військовозобов'язаних цього віку направлятимуть не до штурмових підрозділів, а до забезпечувальних частин або на службу у Державну спеціальну службу транспорту (ДССТ).На противагу цьому, на порталі Парламенту 18 листопада 2024 року було зареєстровано законопроєкт №12222, що передбачає зниження граничного віку проходження військової служби з нинішніх 60 до 55 років. Сьогодні проєкт перебуває на стадії опрацювання в комітеті. Водночас, член Комітету Верховної Ради з питань нацбезпеки Федір Веніславський у коментарі "Українському радіо" заявив, що цей документ наразі не має високі перспективи для розгляду в найближчий час. За його словами, у нинішніх умовах, коли ворог активізує мобілізаційні зусилля, Україна не може дозволити собі такі зміни. Важливо зазначити, що парламент затвердив проєкт закону № 10313 "Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення прав військовослужбовців та поліціянтів на соціальний захист", а президент його підписав на початку квітня 2024 року. Цей закон спрямований на гарантування прав військовослужбовців на отримання інформації, медичного забезпечення та відпусток, а також надання поліціянтам права на одноразову грошову допомогу у разі загибелі чи визначення втрати працездатності. Крім того, один із пунктів проєкту виключає з переліку висновків ВЛК "обмежену придатність", натомість залишилось дві категорії: придатні та непридатні. Тобто ті, хто раніше був визнаний обмежено придатним, зобов'язані повторно пройти медкомісію протягом дев'яти місяців із набуття чинності закону (до 4 лютого 2025 року).Однак, через велике навантаження на ТЦК та медкомісії, терміни "перепроходження" були продовжені ще на чотири місяці, тобто до 5 червня. А також, наприкінці січня з'явилась можливість щодо отримання електронного направлення для проходження медобстеження, замість звичайного паперового. Оновлений список захворювань, що слугують підставою рішення ВЛК щодо непридатності або звільнення від мобілізації затверджено від 27 квітня 2024 року №262 Про затвердження Змін до Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України.Не підлягають призову військовозобов'язані з інвалідністю всіх груп та люди, які згідно з рішенням ВЛК є тимчасово непридатними для проходження служби на період від 6 до 12 місяців (з наступним переоглядом).Зміни, що стосуються процедури військового обліку призовників, а також процедури вручення повісток вже в дії. Громадяни за бажанням зможуть зареєструвати свій електронний кабінет у системі призовника, військовозобов'язаного або резервіста "Резерв+", але повістки у електронному форматі не будуть розсилати. Крім того, всі військовозобов'язані після введення в дію закону протягом 60 днів (до 16 липня 2024 року) мали оновити дані за допомогою цього кабінету або особисто прийти в ЦНАП чи ТЦК. Сьогодні громадяни все ще можуть це зробити, але тепер лише двома способами: через застосунок Резерв+ або в ТЦК та СП.Наприкінці червня 2024 року у мобільному додатку "Резерв+" з'явилася можливість використовувати QR-код. За словами Лазуткіна, QR-код з юридичної сторони має таку ж силу, як і традиційний паперовий документ. У разі невиконання військовозобов'язаними та резервістами своїх обов'язків, до ухилянтів може застосовуватись тимчасове обмеження за рішенням суду на право керування особистим транспортом.Оновлений законопроєкт "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" також розглядав можливість демобілізації після 36 місяців безперервної служби у війську, однак ця норма була повністю видалена. Натомість Міноборони планує створити окремий проєкт закону, що буде присвячений питанням демобілізації та ротації військовослужбовців. Цей документ буде створений з урахуванням всіх можливих загроз та ризиків. Таку інформацію озвучив речник відомства Дмитро Лазуткін в етері телемарафону.Законопроєкт про демобілізацію залишається складною темою, яка торкається соціальної справедливості та обороноздатності, зазначає Сергій Згурець. Генштаб не підтримує ухвалення нового проєкту закону від Міноборони через ризик одночасного звільнення понад 108 тисяч військових, що може послабити бойові підрозділи. Натомість Міноборони пропонує альтернативи: реабілітація, відпустки та обов’язкова ротація. Однак, будь-які запропоновані варіанти потребують затвердження на державному рівні. У зв’язку з цим відомство пропонує перенести розгляд законопроєкту.Зміни стосуються і мотивації для військовослужбовців, зокрема, після підписання контракту надається можливість одноразового отримання сертифіката на придбання автомобіля на суму 150 тисяч гривень, а також компенсація в розмірі 50% від суми першого внеску за держпрограмою "Є-оселя" та інше.Оновлення стосуються також військовозобов'язаних, які перебувають за кордоном. Без військово-облікових документів чоловіки тепер не мають змоги оформити паспорт, закордонний паспорт або отримати консульські послуги. Для уникнення неприємностей українці, які перебувають за кордоном, мали також оновити свої персональні дані протягом 60 днів після набуття чинності закону про мобілізацію. Це можна зробити, зв'язавшись з ТЦК за допомогою телефону або через електронну пошту.Ще одна ініціатива, яка стосується українців, які перебувають закордоном, може скоро набути чинності. Громадянам нададуть можливість дистанційно оформити бронь від мобілізації, що дозволить офіційно працевлаштуватися в Україні через спеціальні центри за кордоном - Unіty Нub. Про це розповів міністр національної єдності Олексій Чернишов, пише Економічна правда."Наше завдання таке, щоб людина, коли перетинає кордон, вже мала такий статус, який не дозволяє йому потрапити у ситуацію, коли між кордоном і заводом його мобілізують", - пояснив Чернишов.Крім того, запуск нового мобільного додатку для військовослужбовців під назвою "Армія+" вже відбувся. Він має полегшити виконання повсякденних завдань для всіх військовослужбовців. Про це розповів у вечірньому відеозверненні Президент Володимир Зеленський.Раніше, заступниця міністра оборони України з питань цифрового розвитку, цифрових трансформацій і цифровізації Катерина Черногоренко розповідала, що українські військові можуть скористатися двома найважливішими функціями цього додатку. "Армія+" - це застосунок для військовослужбовців. Перші дві найголовніші функції, які ми будемо робити доступними - військове ІD, фактично посвідчення військового, військовослужбовця. Друга, дуже важлива функція - це електронні рапорти", - зазначила Черногоренко, пише УНІАН.У вересні 2024 року до Парламенту було подано законопроєкт №12076, який пропонує зміни до Закону "Про військовий обов’язок і військову службу", зокрема щодо військового обліку 17-річних. Нині документ вже набув чинності, тож тепер юнакам не потрібно проходити ВЛК перед постановкою на облік. Також, того року, коли юнаку виповнюється 17 років, він має стати на облік саме у період з 1 січня до 31 липня. Зміни передбачають і нові способи постановки на військовий облік та уточнюються обставини, коли порушення цих строків не тягне за собою покарання. Важливо також те, що нині у Верховній Раді розглядають законопроєкт №12442, що передбачає кримінальну відповідальність через порушення законів у сфері оборони та мобілізації. Йдеться про притягнення до відповідальності керівників ТЦК та СП, а також голів та членів ВЛК у разі порушень, пов’язаних із мобілізаційною підготовкою та призовом.Документ передбачає покарання посадовців ТЦК та СП, а також членів ВЛК, хто незаконно відправляють на службу людей, які непридатні, або ж, навпаки, допомагають уникнути призову тим, хто має служити.Мобілізація в Україні на сьогодні: кого можуть призвати вже у квітніІз початку квітня, як і раніше, отримати повістки можуть чоловіки віком від 18 до 60 років, які є військовозобов'язаними, відповідають вимогам за станом здоров’я та не мають інших підстав для відтермінування служби.Загалом, військове керівництво країни зазначає, що насамперед для доукомлектації армії потрібні люди з бойовим досвідом – штурмовики, артилеристи тощо. Другорядно - фахівці з різних сфер: водії, ІТ-спеціалісти, зв'язківці. Адже мобілізаційні процеси здійснюються не лише для бойових дій на фронті, а також для виконання різноманітних завдань. Один із можливих напрямків служби у таких випадках - це робота в штабі. Це означає, що в армії є потреба в професіоналах різних спеціальностей.Так, мобілізації можуть підлягати такі групи військовозобов'язаних:чоловіки віком від 18 до 60 років, які придатні та обмежено придатні за станом здоров’я під час воєнного стану, якщо вони мають військовий досвід;чоловіки віком від 25 років до 60 років, які придатні та обмежено придатні (повинні повторно пройти військово-лікарську комісію — до 5 червня 2025 року та отримати статус "придатні" чи "непридатні") за станом здоров’я під час воєнного стану, якщо вони не мають досвіду військової служби;чоловіки віком від 18 до 60 років, які зняті та виключені з військового обліку, однак визнані придатними або обмежено придатними (повинні повторно пройти військово-лікарську комісію — до 5 червня 2025 року та отримати статус "придатні" чи "непридатні")  через стан здоров'я в умовах воєнного стану на підставі рішення ВЛК.Граничний вік для мобілізації залишився незмінним та не застосовується до чоловіків, які досягли 60-річного віку.Добровільно прийняти рішення щодо вступу на військову службу можуть:жінки віком до 60 років, які придатні за станом здоров’я; призовники віком від 18 до 25 років, які раніше не брали участь у виконанні строкової служби – на службу за контрактом;люди з інвалідністю, а також ті, хто отримав право на відтермінування від мобілізації через сімейні обставини.Наприкінці вересня до Верховної Ради внесли законопроект №10084, метою якого є внесення змін до закону про військовий обов'язок і військову службу, аби зняти вікове обмеження на добровільне проходження військової служби. Йдеться про військовослужбовців, які будуть визнані ВЛК придатними до служби, володіють значним рівнем професійної підготовки та практичним досвідом. Як зазначалось раніше, в Україні максимальний граничний вік мобілізації – 60 років.Автори проєкту Юрченко Олександр та Бурміч Анатолій зазначають, що цим документом вони усувають "вікову дискримінацію". Адже обов'язок захищати Батьківщину є закріпленим у Конституції і відмова українцям у проходженні служби у віці понад 60 років є порушенням їхніх конституційних прав. До того ж нардепи наголошують, що таким чином можна поповнити лави армії, вмотивованими та досвідченими військовими. Проєкт був зареєстрований на сайті Верховної Ради у вересні 2023, однак і досі перебуває на етапі опрацювання в комітеті.Ще одним гучним нововведенням стала реєстрація на сайті Верховної Ради законопроєкту №11079-1 про мобілізацію засуджених, він також був підписаний 17 квітня 2024 року. Цим документом вносять певні зміни до законодавства, які передбачають надання засудженим можливості умовного дострокового звільнення від відбування покарання за умови, що вони погодяться на контрактну службу за Збройних Силах України. До цього часу чинне законодавство не дозволяє мобілізувати людей, які відбувають покарання та тих, хто мають судимість, навіть у випадках, коли вони виявляють бажання служити.Мобілізація молодшаєУ квітні 2023 року на сайті Верховної Ради з’явився законопроєкт № 9281, який передбачає зменшення граничного призовного віку з 27 до 25 років. Таке рішення було обумовлено тим, що значну кількість чоловіків призовного віку не могли мобілізувати, оскільки вони не досягли віку 27 років та не мали статусу "резервіста" та  "військовозобов’язаного", тобто їх могли призвати лише на строкову службу, яка в умовах війни не проводиться. Згодом, законопроєкт підтримав Кабмін та 5 травня 2023 року його було передано на підпис до президента. Майже через рік, а саме 2 квітня 2024 року, ухвалений парламентом закон таки був підписаний Володимиром Зеленським. Тобто, з 4 квітня набув чинності Закон № 3127-ІХ "Про внесення змін до Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", де йдеться про зменшення призовного віку із 27 до 25 років.В оборонному відомстві зазначають, що під час воєнного стану таке тривале перебування людей призовного віку на обліку є недоцільним. До того ж це є прямим наслідком того, що до лав ЗСУ не можуть залучити значну частину придатних до служби чоловіків. Як зазначають військові, на фронті не вистачає молодих людей.Зі свого боку, в особистій колонці Тhе Теlеgrарh висловив думку колишній міністр оборони Британії Бен Воллес: "Середній вік бійців на фронті — понад 40. Я розумію бажання президента Зеленського зберегти молодь на майбутнє, але факт — Росія нишком мобілізує всю країну".  Бен Воллес підкріплює свою тезу тим, що він на власні очі бачив навчання молодих українських військових на базі за кордоном та визнає їх значний потенціал, уміння та наполегливість.Українська сторона відреагувала на заяву ексміністра оборони Британії. "Кого призвати, ми вирішимо самі, а ви нам допоможіть більше зброєю, технічними засобами. А кого за цю зброю і засоби посадити, які вікові категорії, ми вирішимо самі з урахуванням наших соціальних зрізів, наших можливостей потенційних", - сказав голова Ради резервістів Сухопутних військ Іван Тимочко під час етеру марафону "Єдині новини".Насправді, причин такого рішення може бути багато. Тут потрібно враховувати всі фактори і не перетнути "тонку межу" між бажанням щодо захисту держави та перспективами майбутнього України після перемоги, зазначає історик та військовий експерт Михайло Жирохов. Йдеться про демографічні причини, настрої в суспільстві та рівень загальної підготовки юнаків. До того ж не варто забувати, що з початком повномасштабного вторгнення, до лав Збройних Сил добровільно приєдналась значна кількість молодих людей, яким ледь виповнилось 18 років, тому сьогодні у війську можна побачити всі вікові категорії.У Верховній Раді 16 вересня 2024 року розглянули доопрацьований законопроєкт №11379-д, який передбачає заборону мобілізації юнаків до 25 років. Проєкт було прийнято, нині він чекає на підпис Президента. Через наявну "прогалину" в законодавстві, сьогодні було можливо мобілізувати військовозобов'язаних віком до 25 років, якщо вони визнані непридатними в мирний час або обмежено придатними під час воєнного стану. У Теlеgrаm-каналі нардеп Олексій Гончаренко повідомив, що мобілізацію обмежено придатних чоловіків, яким 18-25 років, офіційно зупинили відповідно до директиви Командування Сухопутних Військ. Хоча українська влада нині й досі рішуче відкидає ідею мобілізації з 18 років, яку пропонують США, в Офісі президента України підготували пропозиції щодо змін у законодавстві та указах президента, які стосуються добровільного контракту для чоловіків до 25 років. Ініціатива "Контракт 18-24" спрямована на залучення тих, хто не підлягає обов’язковій мобілізації, та передбачатиме низку привілеїв, суттєву матеріальну підтримку для добровольців.Так, контракт на суму 1 мільйон гривень передбачає авансовий платіж у розмірі 200 тисяч гривень одразу після підписання, а залишок у 800 тисяч гривень буде виплачено у декілька етапів. Молоді добровольці, залежно завдань, можуть отримувати "зарплату" до 120 тисяч гривень, а також додаткові виплати за участь у бойових операціях. В результаті загальна сума виплат за рік контракту може досягти до 2 мільйонів гривень. Крім того, для військових передбачені вигідні умови: пільгова іпотека, безкоштовне навчання та медичне обслуговування, а також можливість виїжджати за кордон після виконання контакту.Електронний реєстр військовозобов'язанихЩе у вересні 2023 року на сайті Верховної Ради з'явився законопроект, який стосується створення електронного реєстру військовозобов'язаних. Народні депутати запропонували зібрати всю доступну особисту та службову інформацію про військовозобов’язаних і резервістів у електронних реєстрах і базах даних у єдиний е-реєстр.Тобто, передати Міністерству оборони інформацію з державних реєстрів: МВС, Податкової служби, МОЗ, Держміграційної служби та інших відомств. Відповідно до проєкту закону, в автоматичному режимі військове відомство буде отримувати інформацію та особисті дані про українців віком 18-60 років. Включно з номерами телефонів, електронною поштою, відомостями про сімейний стан, роботу військовозобов’язаних та інше.Сьогодні е-реєстр "Оберіг" працює повноцінно, а в особистому кабінеті громадяни зможуть уточнити внесені дані та подати відомості до ТЦК через "Резерв+"."Це закрита система, яка має свій захищений контур. Всі вимоги (захисту - ред.) до неї витримані. Це достатньо захищений продукт, який немає жодних натяків на можливість бути вразливим. І ми бачимо, що за півтора року повномасштабної війни немає витоку сенситивної інформації", - заявив міністр цифрової трансформації Михайло Федоров у коментарі Еспресо.У свою чергу, Мінцифри проєкт "смарт-мобілізація", про що було анонсовано під час пресконференції в Медіацентрі Україна ще у 2023 році вже працює. З його допомогою військовозобов’язані зможуть самостійно обрати бажану для мобілізації спеціальність та підрозділ. Так, у застосунку "Резерв+" вже є функція пошуку вакансій в Силах оборони. Катерина Черногоренко розповідала, що із жовтня минулого року понад 36 тисяч українців вже скористалися цим сервісом рекрутингу. Уникнення або мінімізація корупційних схем є однією з основних завдань, які вирішує ця ініціатива. З іншого боку, новий підхід ґрунтується на максимальній прозорості та доступності інформації для кожного громадянина. Прийнявши рішення мобілізуватися, людина отримує можливість обрати таку спеціальність, яка відображає її унікальні здібності та особисті прагнення. До того ж зникає фактор невідомості, адже подавши заявку, та успішно пройшовши відбір, вона має можливість пройти навчання та здобути посаду, що відповідає саме її вибору. Такий підхід дозволяє кожній особі реалізувати свій потенціал та отримати можливість працювати в сфері, яка найбільше відповідає її уподобанням та навичкам.На початку квітня 2024 року, АрміяІnfоrm опублікувала інтерв’ю з Черногоренко, яка відповідає за напрямки цифрового розвитку, трансформацій та цифровізації. "Я вважаю, що людина має мати можливість мобілізуватися або підписати контракт саме до такого командира, якому він чи вона довіряє. Це - цільовий рекрутинг. Цивільна аналогія: коли після випуску з вишу за кращих студентів борються працедавці", - розповіла Черногоренко.Фото: соцмережіХто має право на виїзд за кордон? Заборона виїзду для військовозобов'язаних громадян України, які віком від 18 до 60 років, за певними винятками, залишилась незмінною.Це правило спрямоване на забезпечення безпеки та добробуту громадян України під час періодів, коли держава перебуває в стані війни або мобілізації, але враховує індивідуальні потреби людини.На час дії воєнного стану питання перетину кордону громадянами України регулюється постановою Кабінету Міністрів України № 57. Згідно з цим правовим актом виїжджати за територію країни можуть такі військовозобов'язані чоловіки:ті, хто з медичних причин отримали дозвіл на виїзд (за станом здоров’я)за сімейними обставинамиза професієюз метою допомоги ЗСУдержслужбовціТакож, радимо звертати увагу на інформацію, яка є на офіційному веб-порталі Державної прикордонної служби України. Працівники цієї служби діють згідно з наказами та вказівками свого безпосереднього керівництва. Це важливо враховувати, оскільки їхні дії можуть базуватися не лише на загальних правилах, але й на конкретних внутрішніх інструкціях та розпорядженнях.Щодо жінок, відповідно до закону громадянки України можуть вільно виїжджати за кордон. Проте не слід забувати, що існують винятки. Обмеження на виїзд розповсюджуються на жінок, які обіймають посади в уряді та народних депутатів.Військовий облік медикинь та чи буде мобілізація жінок?З 1 жовтня 2023 року в Україні жінки з медичною та фармацевтичною освітою стали на військовий облік. Однак у пресслужбі МОЗ пояснили, що постановка на облік у ТЦК не обов'язково передбачає їхню мобілізацію. Такий облік дає можливість побачити об’єктивні резерви медичного персоналу та дає змогу визначити наявний медичний потенціал серед жінок та їхню готовність допомагати в умовах воєнного стану. "Тому з 1 жовтня 2023 року на військовий облік мають стати всі жінки-медики та жінки-фармацевти, які з певних причин там не перебували. Постановка на військовий облік не дорівнює мобілізації. Облік необхідний лише для узагальнення даних про наявний резерв медиків у державі", - зазначили у відомстві.До того ж такі норми законодавчо закріплено ще 1992 року ч. 11 ст. 1 ЗУ "Про військовий обов’язок і військову службу". Жінки медичних професій підлягають військовому обліку, якщо вони відповідають віковим (до 60 років) та медичним (визначається ВЛК) критеріям для проходження служби.Згідно з постановою Кабміну від 30 грудня 2022 р. № 1487, жінки, які мають відповідну медичну та фармацевтичну освіту, але не перебувають на обліку у ТЦК, можуть влаштовуватись на роботу як невійськовозобов’язані ще протягом трьох років, тобто до кінця 2026 року, - як пояснила юристка Галина Токмач.Проте роботодавці зобов’язані повідомити ТЦК СП про те, що співробітниця їх організації/установи має медичну освіту, але не перебуває на військовому обліку. Якщо жінка працює не за фаховою спеціальністю та не надавала роботодавцю документ про наявну медичну освіту, то відповідно ТЦК СП ця інформація не стане доступною ніяким чином.Важливим доповненням є те, що українки, які перебувають на військовому обліку, зможуть перетинати кордон під час воєнного стану. Пресслужба МОН офіційно підтвердила інформацію: "Жінки-медики та жінки-фармацевти можуть безперешкодно виїжджати за кордон. Починаючи з 1 жовтня 2023 року жодних змін в умовах виїзду за кордон для жінок - не буде. Кожна жінка з медичною та фармацевтичною освітою може вільно перетинати державний кордон в незалежності від того, стоїть вона на військовому обліку чи ні. Наразі обмеження діють лише для деяких категорій державних службовців та посадових осіб, які обіймають певні посади". Однак, нова хвиля занепокоєння щодо мобілізації жінок почала ширитись соціальними мережами наприкінці вересня 2024 року. Тоді, на веб-порталі Верховної Ради зареєстрували проєкт №12076, який пропонує внести зміни до ЗУ "Про військовий обов'язок і військову службу". У ньому зокрема йдеться про уточнення норм щодо військового обліку жінок, які мають бажання пройти базову військову підготовку. Згідно із запропонованими змінами, перед початком служби вони, за власною згодою, будуть поставлені на військовий облік призовників. Після базової підготовки таких жінок зараховуватимуть до військового обліку військовозобов'язаних, зазначають в матеріалі ЮРЛІГА. У січні 2025 року документ набув чинності, адже його підписав Президент. Згідно з Конституцією України, всі зобов’язання, які покладені на чоловіків під час дії воєнного стану, автоматично поширюватимуться і на цих жінок. Водночас законодавство про мобілізацію не передбачає обов’язкового проходження служби жінок у ЗСУ. Представниці жіночої статі можуть долучитися до армії виключно на добровільній основі, уклавши відповідний контракт. Що означають поняття "повна мобілізація" та "посилення мобілізації" на практиціБойові дії тривають, і Україна не припиняє наступати для звільнення всіх своїх територій. Незважаючи на такі значні цифри втрат серед окупантів, з української сторони теж існує потреба у поповнені резервів. Якщо ж говорити про "повну мобілізацію", то в правовому полі України таке поняття взагалі відсутнє. Існують лише терміни – часткова і загальна мобілізація. Тож страхітливі історії про повну мобілізацію всіх чоловіків можна сприймати лише як добре продуману ІПСО.Наприкінці березня 2024 року Головнокомандувач ЗСУ Олександр Сирський повідомив у інтерв'ю Укрінформу, що завдяки оптимізації навантаження між різними частинами та підрозділами Сил оборони, а також проведенню оцінки можливостей українського війська, вдалося "значно знизити" потребу в мобілізації резервістів."За рахунок перегляду наших внутрішніх ресурсів та уточнення бойового складу ЗСУ ця цифра (500 тис. резервістів, — ред.) була суттєво зменшена. Ми очікуємо, що у нас буде достатньо людей, здатних захищати Батьківщину. Йдеться не лише про мобілізованих, а й про добровольців", - розповів Сирський.Однак, 29 жовтня секретар РНБО Олександр Литвиненко, під час промови у Верховній Раді наголосив на потребі додаткової мобілізації в Україні, пише LІGА.nеt. Відповідно до його слів, для досягнення 85% укомплектованості військових частин необхідно призвати ще 160 тисяч військовозобов'язаних. Він підкреслив, що такі дії є ключовими для зміцнення обороноздатності країни, зважаючи на поточні виклики, які постали через ситуацію на фронті.Фото: gеttyіmаgеsЯкі бувають види повісток та де їх можуть вручити Сьогодні в Україні передбачено законом чотири види повісток. Однак, відповідно до доповнення статті 18−1 ЗУ про військовий обов’язок і військову службу, в період воєнного стану не відбувається призов на строкову військову службу. Оскільки новий проєкт щодо мобілізації схвалено, з моменту набуття чинності (18 травня 2024 року) всі військовозобов'язані чоловіки повинні були оновити свої дані в ТЦК, ЦНАПі або через е-кабінет протягом 60 днів.Крім того, сьогодні й досі діють норми визначені Порядком проведення військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів, закони про мобілізацію, військову підготовку та обов'язок. Відповідно до цих правил існують випадки, коли чоловікам необхідно самостійно звертатися до територіального центру комплектації без отримання повістки, зокрема, щоб оновити дані.У 2025 році чоловіки можуть отримати такі види повісток:Для уточнення облікових даних. Видаються з метою оновлення та уточнення інформації про стан здоров'я особи, склад сім'ї, місця роботи та інших важливих даних. На проходження військово-лікарської комісії (ВЛК). Ця повістка підписана начальником Територіального військового комісаріату, вимагає пройти медичний огляд. Разом з повісткою додається спеціальна картка дослідження та медичного обстеження. У цій картці буде внесено висновок ВЛК щодо придатності до військової служби, непридатності або обмеженої придатності.Мобілізаційне розпорядження. Така повістка видається військовозобов'язаному після того, як медкомісія визнала його придатним для військової служби.Повістка щодо призову на військову службу до Збройних Сил України.Тож, в повістці обов'язково повинна бути зазначена мета виклику військовозобов'язаної людини.Нові правила у процедурі вручення повісток Речниця територіального центру комплектування та соціальної підтримки Аліна Кривошея розповіла, хто має право вручати повістки: "Повістку може вручити не лише посадова особа ТЦК та СП, а й органи місцевого самоврядування, керівники підприємств, установ, організацій, у тому числі закладів освіти".А з місцем вручення даного документу трохи важче. На практиці законодавством не встановлено конкретне місце для вручення повістки, тому фактично це може відбутися в будь-якому місці, як-от у парку, на блокпості чи в іншому громадському місці, або за місцем проживання. Новий закон містить вимогу: під час мобілізації громадяни України у віці 18-60 років повинні мати при собі військово-обліковий документ і пред'являти його за вимогою представника ТЦК, поліцейського чи представника Державної прикордонної служби України у прикордонній смузі, контрольованому прикордонному районі та на пунктах пропуску через державний кордон України. Тепер процес перевірки документів буде проводитись із фото- та відеофіксацією. Крім того, при врученні повістки представники ТЦК зобов'язані за вимогою надавати свої особисті дані, зокрема ПІБ та посаду, а також пред'являти службові посвідчення для підтвердження своєї ідентифікації. У такому випадку повістка буде вважатись врученою після того, як людина особисто її отримала та поставила підпис.Важливо, що з 18 липня 2024 року повістки чоловікам можуть надсилати звичайною поштою після закінчення встановленого законом 60-денного строку на уточнення військово-облікових даних. Це передбачено постановою Кабінету Міністрів №560 від 16 травня.Відповідно до цього документу, повістку вважатимуть підтвердженою навіть у разі відмови від її отримання або відсутності людини проживання за вказаною адресою. Таке "заочне" оповіщення дозволяє вважати чоловіка повідомленим без підпису на повістці.У другій половині вересня 2024 року також стало відомо, що Кабмін виділив майже 72 мільйони гривень на відправлення повісток "Укрпоштою". До кінця року мали надіслати загалом 900 тисяч повісток.Якщо людина не оновила до 16 липня дані в ТЦК, ЦНАПі або через Резерв+, тоді під час перевірки військо-облікових документів громадянин отримає повістку для оновлення даних. Цю ситуацію пояснив юрист "Столичної правової групи" Володимир Прядка на YоuТubе-каналі компанії."Перевірки військо-облікових документів у громадян на вулиці нікуди не зникнуть і будуть проходити після 16 липня. Результати цих перевірок залежатимуть від того, чи будуть у військовозобов'язаного громадянина оновлені військово-облікові дані, чи ні. У випадку, коли у військовозобов'язаних не виявиться відповідних документів, чи їхні документи будуть неактуальними або не оновленими відповідно до вимог закону про мобілізацію, тоді, такій особі, буде вручена повістка до ТЦК СП на оновлення військово-облікових даних", — розповів юрист.Хто може отримати повторну повістку та наслідки її ігнорування Повторно чоловік може отримати повістку, якщо він не з’явився в ТЦК з першого разу (після першої повістки). До того ж, відповідно до законів України, усі військовозобов’язані протягом семи днів після зміни будь-яких облікових даних мають повідомляти ТЦК. Це стосується зміни місця проживання, роботи, сімейного стану тощо. З цього виходить, що повістку можуть видати знову як для повторного проходження ВЛК (якщо минуло більше року з проходження огляду), так і для перевірки персональних даних чи обставин відстрочки.Згідно з новим законом, у разі невиконання військовозобов'язаними та резервістами своїх обов'язків, до ухилянтів може застосовуватись тимчасове обмеження за рішенням суду на право керування особистим транспортом. Тобто, у випадку невиконання військовозобов'язаним своїх обов'язків ТЦК має право звернутися до Нацполіції для адміністративного затримання та приведення військовозобов'язаного. Якщо це неможливо здійснити, ТЦК надсилає громадянину лист з вимогою щодо виконання обов'язків. У разі невиконання цієї вимоги протягом 10 днів, ТЦК може звернутися до суду з проханням про обмеження у праві керування автомобілем. Однак, і це обмеження не може бути застосоване, якщо кермування - це основне джерело заробітку людини або авто є необхідністю, оскільки в родині є людина з інвалідністю."Вимога ТЦК - це не повістка ТЦК. Зверніть увагу, що ТЦК подає щодо вас позов для обмеження в праві керування у разі невиконання вами вимоги, а не повістки. Це два різні юридичні терміни. Якщо раніше з повісткою ТЦК потрібно було якось ще морочитися, щоб вручити її особисто, то вимога вважається доправленою автоматично у разі надсилання рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу громадянина. Форма такої вимоги ТЦК ще не існує, принаймні досі її офіційно не опубліковано та не затверджено Міноборони", - розповів юрист Роман Сімутін в матеріалі ТСН.Щодо ігнорування повістки, як зазначає адвокат Ростислав Кравець, передбачена також адміністративна відповідальність – у вигляді штрафу, та кримінальна відповідальність за ігнорування вказівок щодо мобілізації – обмеження волі до трьох років, або позбавлення волі до п’яти років. Але треба мати на увазі, що кожен з таких випадків розглядають індивідуально та з використанням цілого комплексу заходів.У Верховній Раді було зареєстровано ще в грудні 2023 року проєкт закону №10379, що стосується внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення та Кримінального кодексу України. Він спрямований на посилення відповідальності за порушення військового законодавства. Хоча цей документ зазнав значної критики та юристи наголошують на доцільності впровадження такого документу, його все ж таки було підписано Президентом 17 травня 2024 року.Відповідно до закону, штрафи для людей, які ухиляються від мобілізації, такі: за недотримання правил військового обліку накладається штраф у розмірі від 3 400 до 5 100 гривень. За порушення повторно або в особливий період сума зростає до 17 000-25 500 гривень. Крім того, передбачена відповідальність за порушення законодавства, що стосуються оборони та мобілізації.Однак у березні 2025 року парламент ухвалив законопроєкт, що передбачає знижку на штраф від ТЦК для військовозобов’язаних, які сплатять їх добровільно. Відповідно до документу №12093, якщо військовозобов’язаний, якого оштрафували, впродовж 10 днів звернеться до відповідних органів та внесе платіж, сума штрафу буде зменшена вдвічі, тобто буде надана знижка у розмірі 50%. Це означає, що замість 17 000 гривень, а саме така сума мінімального штрафу, громадянину доведеться сплатити лише 8500 гривень.Крім зниженої суми штрафу, даний законопроєкт також передбачає скасування адміністративних проваджень щодо порушень військового обліку для громадян, які самостійно приймуть рішення щодо вступу до лав Збройних сил. Нині документ чекає на підпис Володимира Зеленського. Хто не підлягає мобілізації через відстрочку Оновлений закон має низку норм, які стосуються відстрочки від призову під час мобілізації. Тому, коли 18 травня документ набув чинності, саме таким категоріям осіб тепер надається відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації:люди, які заброньовані державними органами, підприємствами, установами тощо;люди з інвалідністю (наприклад, якщо у людини 2 група інвалідності, мобілізація такої особи можлива лише за власним бажанням);люди, які тимчасово непридатні за рішенням ВЛК (на період 6-12 місяців, потім потрібно пройти переогляд);люди, які мають трьох і більше неповнолітніх дітей на утриманні (тобто, мобілізація багатодітних батьків не буде проводитись). Винятком є ті, у кого є заборгованість з оплати елементів, якщо загальний розмір заборгованості перевищує суму платежів за 3 місяці;жінки та чоловіки, які мають на утриманні неповнолітню дитину або дітей, у випадку, якщо другий з батьків цієї дитини помер, був позбавлений батьківських прав, визнаний зниклим безвісти або оголошений померлим;люди, які виховують неповнолітню тяжкохвору дитину або дитину з інвалідністю;люди, на утриманні яких повнолітня дитина з інвалідністю І-ІІ групи;усиновлювачі, на утриманні яких перебувають діти до 18 років, які на момент усиновлення були дітьми-сиротами або дітьми, які позбавлені батьківського піклування;ті, хто займаються постійним доглядом за хворою дружиною/чоловіком, дитиною, а також своїми батьками або батьками чоловіка чи дружини (згідно певних умов), які за висновком спеціальних медичних комісій потребують неперервного догляду;опікуни людини, яка визнана судом недієздатною;люди, що мають чоловіка або дружину, яким встановлена інвалідність І-ІІ групи;люди, що мають чоловіка або дружину, яким встановлена інвалідність ІІІ групи внаслідок важких захворювань, втрати кінцівок та органів або за наявності у людини, яка має інвалідність ІІІ групи важкої хвороби, психічного розладу, паралітичних синдромів та інше;люди, в яких один із своїх батьків або батьків чоловіка (дружини) має інвалідність І-ІІ групи та згідно з законом зобов’язані їх утримувати, за умови, що немає інших людей, які не входять до числа військовозобов’язаних (виключенням є люди, які самі мають інвалідність, потребують постійного догляду або знаходяться у в'язниці). У випадку відсутності невійськовозобов'язаних людей, які могли б здійснювати догляд за людиною з інвалідністю І-ІІ групи, такий догляд може здійснювати лише один військовозобов'язаний, якого має обрати людина з інвалідністю.члени родини з числа другого ступеню споріднення (не більше одного) людини з інвалідністю І-ІІ групи, які займаються постійним доглядом за нею, за умови відсутності людей з числа родини першого ступеня споріднення або, якщо люди першого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду згідно з рішенням спеціальної медичної комісії. Якщо відсутні члени родини першого та другого ступеня споріднення, ця норма застосовується до членів родини третього ступеня споріднення людини з інвалідністю.якщо жінка з чоловіком є військовослужбовцями та мають неповнолітню дитину, один з них може отримати відстрочку та право на звільнення від військової служби (чи то чоловік, чи то жінка);керівники міністерств та їх заступники, керівники державних органів та органів державного управління, чиї повноваження охоплюють всю країну;нардепи України, депутати Верховної Ради АР Крим, уповноважений ВРУ з прав людини;голова та члени Рахункової палати;судді, члени Вищої ради правосуддя та Вищої кваліфікаційної комісії суддів України тощо;працівники різноманітних органів військового управління, військових частин та оборонних організацій, такі як Міноборони, ЗСУ, СБУ, Державна спеціальна служба транспорту, Державна служба спеціального зв’язку та захисту інформації України, Служба зовнішньої розвідки України, Нацгвардія, Державна прикордонна служба України, Управління державної охорони України, апарат МВС та установи експертної служби МВС;службовці, які займають дипломатичні посади, Міністерства закордонних справ України та люди, які мають ранг Надзвичайний та Повноважний Посол;держслужбовці, які оцінюють та готують проекти нормативно-правових актів, проводять їх експертизу. Також це стосується спеціалістів з кібербезпеки, кіберзахисту та інформаційних технологій, які відповідають за розроблення програмного забезпечення, адміністрування баз даних та інші дії, які забезпечують діяльність президента України, ВРУ та КМУ;інші військовозобов’язані або деякі категорії людей у випадках, що передбачені законом.Відстрочку від призову на особливий період під час мобілізації мають:студенти денної або дуальної форми, які здобувають професійну або професійно-технічну, фахову передвищу та вищу освіту. За умови, що цей рівень освіти є вищим за попередньо здобутий. Це стосується також докторантів та тих, хто проходить інтернатуру.наукові працівники установ вищої або передвищої освіти й наукових організацій, які мають науковий ступінь. Також педагогічні працівники в закладах фахової передвищої, професійної, професійно-технічної та загальної середньої освіти, за умови їхньої роботи у відповідних закладах або організаціях не менше ніж на 0,75 ставки;люди, які втратили (смерть або зникли безвісти) близьких родичів (чоловік, дружина, син, донька, батько, мати, рідний або повнорідний брат чи сестра) під час їхньої участі у Антитерористичній операції, збройної агресії РФ у Донецькій та Луганській областях, забезпечені оборони та стримуванні збройної агресії проти України під час воєнного стану (військовослужбовці, люди, які мали відношення до забезпечення безпеки та оборони України та інші).члени родини (чоловік, дружина, син, донька, батько, мати, рідний або повнорідний брат чи сестра) людей, яким було присвоєно звання Герой України посмертно, за мужність, яка була виявлена у період Революції Гідності.Крім того, наприкінці серпня 2024 року парламент ухвалив законопроєкт №11391, що надає відстрочку від військової служби тим, чиї неповнорідні родичі, зокрема, брат чи сестра, загинули або зникли безвісти під час участі у бойових діях з РФ. Раніше ця норма стосувалась лише рідних та повнорідних братів/сестер. Наразі документ вже підписав президент.Не можна також призвати військових, які служили під час воєнного стану та були звільнені в запас через звільнення з полону. До того ж призову під час мобілізації не підлягають військовозобов’язані чоловіки, які пройшли базову загальновійськову підготовку, але не досягли 25-річного віку. Ці дві категорії військовозобов'язаних можуть проходити військову службу за власним бажанням.Бронювання працівниківБронювання військовозобов'язаних працівників надає ключовим співробітникам підприємств, компаній, установ та організацій тимчасову відстрочку від мобілізації на термін до шести місяців. Ці працівники є критично важливими для забезпечення стабільної роботи їхніх установ. Про це пише ЛІГА:ЗАКОН.  Наприкінці січня 2023 року Кабмін прийняв порядок №76, що стосується реалізації положень Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію". Тоді було оновлено попередню процедуру бронювання військовозобов'язаних. Однак, згодом уряд ще вдосконалив процедуру бронювання військовозобов'язаних під час мобілізації та воєнного стану постановою "Про внесення змін до Порядку бронювання військовозобов'язаних під час дії воєнного стану" № 400, яка стала чинною 2 травня.Відповідно до тексту Порядку, бронюванню підлягають керівники, заступники, а також 50 % від кількості військовозобов'язаних працівників (за певними винятками), що працюють:на підприємствах з мобілізаційними завданнями, якщо це необхідно для їх виконання;на підприємствах, що забезпечують виробництво товарів і послуг для Збройних Сил України та інших військових формувань;на критично важливих для економіки та життєдіяльності населення підприємствах.Ця процедура мала б забезпечувати стабільне функціонування ключових установ в особливий період. Однак, впродовж осені 2024 Кабмін знову переглянув правила бронювання працівників і критерії для визначення підприємств критично важливими. Постанова № 1332 затверджує оновлений порядок бронювання військовозобов'язаних, наприклад, щодо розбронювання, але й впроваджує додаткові обов’язкові вимоги для установ та підприємств. Ігнорування цих змін може унеможливити бронювання працівників, зазначають в Економічній правді. Чинності постанова набрала вже з початку грудня.Якщо заробітна плата співробітника не перевищує 20 000 грн на місяць (або 2,5 мінімальних зарплат на сьогодні), таку людину не можна бронювати навіть у разі роботи на критично важливих підприємствах. Це змушує компанії забезпечувати прозорість виплат і переглядати рівень зарплат відповідно до нових норм. Тобто, фактично економічне бронювання, яке викликало значний резонанс у суспільстві та серед військових, було частково інтегровано до звичайного бронювання.Раніше радник голови Офісу президента Михайло Подоляк розповів в інтерв'ю Новини.LІVЕ, що економічне бронювання сприятиме збільшенню фінансування Збройних Сил України."Ще раз нагадаю, що на одного військового припадає п'ять платників податків. Детінізація української економіки в ідеальному вигляді не відбулася, відтак гроші треба шукати. На сьогодні теж є певне бронювання, виходячи із забезпечення критичної інфраструктури. Те ж саме буде стосуватися економічного бронювання, тільки за прозорими процедурами. Ми додатково бронюємо певну кількість людей і додатково за них платимо. Не розумію, звідки тут про нерівність", - розповів Подоляк. Однак, звісно є чимало противників такого законопроєкту, які вважають, що "економічне бронювання" можна розглядати як спосіб відкупитися від обов'язку захищати країну.Військовий адвокат та юрист Центру підтримки ветеранів Роман Лихачов у матеріалі для NV зазначив, що нові правила бронювання передбачають автоматичне скасування відстрочки за кількох обставин. Серед них: завершення терміну дії відстрочки, припинення підприємством діяльності/виконання робіт, пов’язаних із забезпеченням армії, позбавлення компанії статусу критично важливої чи ліквідація установи, звільнення працівника чи навіть тимчасове припинення трудових відносин.Крім того, як зауважив Лихачов, органи, які присвоюють підприємствам статус критично важливих, мають право здійснювати перевірки у будь-який момент щодо відповідності критеріям "критичності". У разі втрати цього статусу співробітники автоматично позбавляються відстрочки та підлягають мобілізації.

Як виникла ідея підкорити першу вершину? Насправді, це була не моя ідея, я пішла, як то кажуть, за компанію з друзями. Це був як один з різновидів відпочинку – піднятися на Кіліманджаро. Чесно кажучи, ніхто не сподівався і не розраховував на те, що буде так складно, і я зокрема. Тож коли я зійшла на свою першу гору, шеститисячник, відразу сказала собі, що це моя перша і остання гора, що більше ніхто мене туди і силою не затягне. Але минув рік, була ще одна гора, потім ще одна. І вже наприкінці 2021 року я пішла у свою першу експедицію – в Антарктиду. І от там я зрозуміла, що по-справжньому закохалася в гори. Попри те, що до 21-го року я вже підкорила не одну вершину, та якогось особливого захвату не було. Такий собі спосіб екстремального відпочинку.Антоніна Самойлова, Фото: з соціальних мереж Антоніни Самойлової Як готувалися до перших сходжень? Адже альпінізм потребує не лише фізичної, а й моральної підготовки. Якщо говорити про першу гору – Кіліманджаро, то як такої підготовки не було. Для нас із друзями це був просто відпочинок в горах. І, чесно кажучи, ця легковажність була нашою великою помилкою. Зараз, коли мене просять порадити, як саме підготуватися до першого сходження, я кажу: "Ніколи не недооцінюйте гори" Будь-які, навіть низькі. Це зовсім інше середовище. Треба готуватися і фізично, і морально. Морально я витривала, сильна людина, тому навіть до Евересту особливо не готувалася. Але фізична підготовка однозначно потрібна. Це біг, це фізичні навантаження на витривалість. І відсутність підготовки – це дуже поширена помилка серед людей, які вперше йдуть на гору. Більшість думає, що якщо, наприклад, Кіліманджаро – це Африка, то йдеться про тепло. Насправді ж, на вершині температура до мінус 15 градусів, шалені вітри, та найнебезпечніше – нестача кисню. Треба одразу розуміти, що альпінізм – це життя в наметі тижнями, це поганий сон і харчування, які виснажують організм. Ви перша українка, яка тричі підкорила Еверест. Чому саме цю вершину підкорювали тричі?Насправді це було зроблено точно не для рекордів. Кожне сходження мало мету. Перший Еверест – класика: найвища гора у світі, вершина, на яку мріють піднятися усі альпіністи. Я не була винятком. Коли вдруге пішла на Еверест, то хотіла зробити безкисневе сходження, яке у мене, на жаль, не вийшло. Напередодні я захворіла на Соvіd. Але саме це сходження було таким внутрішнім змаганням з самою собою. Не для когось, для себе. Довести, що я – зможу. Та попри всі перешкоди, ми з оператором зняли весь шлях на Еверест – від підніжжя до вершини. У мене була і є ідея зробити про це фільм. Коли піднялися на вершину – вирішили зняти дронове відео з нашим українським прапором. Воно вийшло історичним і розлетілося мережею за лічені години. Третій раз я також йшла з чіткою метою – піднятися на два восьмитисячники за добу. І мені це вдалося. Піднялася на Еверест та Лхоцзе. Тобто, Еверест я ніколи не розглядала як вершину для рекордів, ні. Я завжди хотіла зрозуміти, а чи я зможу. Наприклад, коли я спустилася з Евересту вдруге, я дуже розчарувалась через те, що мені не вдалося зробити це сходження безкисневим. А тут, в Україні, ця новина просто "вибухнула" в новинах, що я – Антоніна Самойлова, стала першою українкою, яка зробила це двічі. Хоча я не дивилась на це саме з такого ракурсу. Що таке "безкисневе сходження" і в чому небезпека?Антарктида, сходження на найвищу точку, г. Вінсон, Фото: з соціальних мереж Антоніни СамойловоїБезкисневе сходження на восьмитисячник, тобто на будь-яку гору вище 8000 метрів, практично неможливе. Це – як у космос полетіти, у прямому сенсі. Якщо пояснити простими словами, то це ніби тобі на голову надягнули пакет, завʼязали його і дихати немає чим, ти просто не можеш. Мало того, що тобі повітря катастрофічно не вистачає, так ти ще й просто не можеш вдихнути. Ти не можеш зробити будь-який рух. Просто підняти руку чи зробити крок здається чимось неможливим. Тобто всі звичні нам рухи тут, на землі, там, на висоті, здаються "завданням з зірочкою". Все це супроводжується дуже неприємними симптомами гірської хвороби – нудота, сильний головний біль, гіпоксія та нестерпний кашель. І все це – у кращому випадку. Якщо ти йдеш на восьмитисячник без кисню, ти повинен розуміти ризики. А це – набряк легень або головного мозку, що призводить, у більшості випадків, до летальних наслідків. Тому безкисневе сходження – це величезний ризик, на який йдуть альпіністи. Як ви відновлюєтеся після сходжень? Ох, це складне питання, тому що кожного разу я обіцяю, що повернуся і буду відновлюватися так, як треба. Проте не завжди мені вдається.Потрібно багато відпочивати і спати, бажано на рівні моря. Тобто дати своєму організму повністю компенсувати всі ці навантаження. Але мені відпочити по-справжньому виходить нечасто. Я повертаюся з експедиції і одразу ж з'являється ідея для нового сходження. Через це мене сварить тато, адже він людина, яка також пов'язана із спортом і як ніхто розуміє, наскільки важливий відпочинок. І тільки зараз він зітхає і каже: "Ну, я вже втомився чути твої обіцянки, що ти відпочинеш". Та попри все я приймаю комплекс вітамінів і намагаюся вести максимально здоровий спосіб життя. Чи дорого займатися альпінізмом? Висотний альпінізм доволі дороговартісний вид спорту. перше сходження – вершина Кіліманджаро, Фото: з соціальних мереж Антоніни Самойлової Якщо казати про відносно низькі гори, такі як Кіліманджаро, Арарат, Казбек, то таке сходження приблизно дорівнює вартості відпочинку на морі. Але багато людей не надають перевагу саме такому відпочинку, адже зрозуміти те, що можна віддавати гроші не за пляж з сонечком десь у Греції, а за свої ж обмеження і певні страждання, – складно. Тому на початку захоплення альпінізм доволі доступний. Згодом зʼявляється азарт підкорювати справді високі гори. Ось висотний альпінізм справді дорогий. Вартість сходження на Кіліманджаро та Еверест суттєво відрізняється і різниця ця в тисячі доларів. Усі свої останні сходження я робила завдяки спонсорам. Тобто,  я шукала компанії, яким цікава співпраця зі мною. Вони оплачували мої експедиції, а я виконувала  певні рекламні домовленості. Мій альпінізм це вже і фінансова історія. Але для того, щоб знайти спонсора, звичайно, ти повинен вже мати якісь певні досягнення або ж мати справді неймовірну ідею. Твоє сходження має привернути увагу, адже люди вкладають в рекламу великі гроші. Ну і ти повинен бути впевнений у своїх силах, аби не підвести спонсора. У соцмережах ви розповідали про те, що всі сходження від початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну присвячуєте Збройним Силам України, адже батько і брат зараз несуть там службу. Розкажіть детальніше.Вершина К2, 2022 рік, Фото: з соціальних мереж Антоніни СамойловоїНу, звичайно, від початку повномасштабного вторгнення думок зробити по-іншому не було. Після першого сходження на Еверест у 2022-му мені почали писати наші військові. Вони дякували, писали, що український прапор на найвищій вершині світу це дуже і дуже важливо. І, мабуть, до цього я якось не розуміла, що саме я зробила, не розуміла усієї значущості. Але згодом я вже й не мала іншої думки, ніж кожного разу нести наш прапор на нові вершини. Кожна експедиція була з прапором нової бригади ЗСУ. Наприклад, коли я втретє йшла на Еверест, то взяла з собою прапор, який був саме на фронті. Так, він напівзнищений, в деяких місцях розірваний. Це прапор 10-ї окремої гірсько-штурмової бригади "Едельвейс". Коли цей прапор замайорів на найвищій вершині світу, військові дякували, бо це важливо. Це можливість вкотре нагадати світу, що війна в Україні триває. І, звичайно, в цьому я вбачаю вже свою якусь місію, особливо з нашим стягом на вершині Евересту. Це відео облетіло увесь світ і люди з різних куточків земної кулі писали мені, це було класно, що це потрібно і важливо. Це відео я вважаю ідеальним і дуже вдячна за нього оператору, який зробив максимум, аби все вдалося. Ну і те, що дуже гріло мені душу, це неймовірна реакція українців. Вони побачили в ньому символ незламності нашого народу. І я дуже щаслива, що я можу дарувати людям такі відчуття, якийсь певний символізм тоді, коли вони втомлені, коли вони не знають де брати сили і як рухатися далі. Але ми повинні, у нас немає іншого виходу. Це справді символічно: я подолала вершину, українці долають перешкоди кожного дня. Просто сходження – це мій вибір. Війну ж не ми не обирали. Але це не відміняє того, що ми повинні кожен раз збирати свої сили. Ми повинні вкотре нагадувати світу про те, що війна триває і кожна згадка про Україну у всесвітніх медіа дуже і дуже важлива.  Скільки вершин з 2018 року ви вже підкорили і яка далася найважче? Чесно кажучи, навіть не рахувала. Їх близько двадцяти.Антарктида, сходження на найвищу точку, г. Вінсон, Фото: з соціальних мереж Антоніни Самойлової Найскладнішою була К-2. Це друга за висотою гора у світі і саме її вважають найнебезпечнішою. Часто її називають "гора вбивця". Вона стала для мене найбільшим випробуванням, тому що до технічної складності підйому додалися мої проблеми зі здоров’ям. І в якийсь момент вже ніхто не вірив, що я закінчу експедицію успішно. Але, слава Богу, зібравши всі сили в кулак, я це змогла.Що ваші рідні думають про таке захоплення? Мабуть, вони вже звикли. Під час перших моїх великих сходжень та експедицій зі мною не було жодного зв’язку. До того ж, в Антарктиду я їхала хворою. Рідні шалено переживали. Сестра моя навіть плакала. На жаль, в нас вже немає мами, але я думаю, якби вона все це бачила, то не пережила б. Інші члени родини спокійніші. Тато сказав: "Я вже втомився переживати за тебе кожного разу". У нас є сімейна група в соціальних мережах, яка називається "Група підтримки альпініста". Я її створила, щоб перед сходженням повідомляти рідних, що скоро зв'язку зі мною не буде, аби вони не переживали. Завжди пишу "чекайте новин". І кожного разу моя сестра ще до того, як я вийду на зв'язок, пише усім знайомим альпіністам з питаннями про мене. Коли повертаюся, перше, що роблю, пишу "Є вершина, я зійшла". Що ви відчуваєте, коли долаєте омріяні вершини? Ці відчуття не можна порівняти ні з чим. Пам'ятаю, коли я вперше зійшла на Еверест, це було настільки швидко і непередбачувано, що перші думки були: "Як? Невже я це зробила?" Я не вірила, що моє життя може повернутися саме так. Я не вірила, що це трапилось зі мною, адже це була заповітна мрія, про здійснення якої я й думати боялася. Проте найемоційнішим було сходження на Еверест вдруге. Це було складне сходження через те, що я була хвора на Соvіd. І кожен крок, кожен табір, я думала, що це вже все.Сил не було. Але коли я все ж дійшла до вершини і ми запустили цей дрон – я заплакала. Які у вас плани на майбутні сходження?Плани завжди є, і їх багато. Завжди все впирається у фінансування. Я, як і, мабуть, будь-який висотний альпініст, мрію піднятися на восьмитисячники, яких у світі 14. Із цих 14-ти я вже зійшла на чотири. І, можливо, цієї весни, я піду на один з восьмитисячників в Непалі. Ось такий у мене план. Чи підкорювали ви найвищу вершину України – Говерлу? Ні. Це дуже прикро і соромно, але я не підкорювала Говерлу. Планую вже другий рік поспіль. Минулого року, влітку, я була впевнена, що зійду, але потім якось закрутилося моє життя і просто не вистачило часу.Я хотіла, хочу і обов'язково сходжу, можливо, і цього року.

На 77-му році життя помер Джордж Форман21 березня у Х'юстоні помер колишній чемпіон світу в надважкій вазі Джордж Форман. Про смерть легенди боксу повідомила його родина в соцмережах."Благочестивий проповідник, відданий чоловік, люблячий батько, гордий дідусь і прадід, він прожив життя, відзначене непохитною вірою, смиренням та цілеспрямованістю", - йдеться у повідомленні.Джордж Форман у 1968 році приніс США олімпійське золото та потім зробив неймовірну кар'єру серед професіоналів. У 1973 році він відібрав у іншого американця Джо Фрейзера титул чемпіона світу. А втратив його за рік з іншою легендою боксу зі США Мохаммедом Алі в культовому бою, який отримав назву "Гуркіт у джунглях".    Джордж Форман та Мохеммед Алі (праворуч). Фото: Gеtty ІmаgеsУ 1977 році Форман оголосив про завершення кар'єри та став священником. Він повернувся на ринг за 10 років, а у 1997-му переміг майже вдвічі молодшого американця Майкла Мурера та в 45 став найстаршим в історії чемпіоном світу в надважкій вазі.  Загалом Джордж Форман здобув 76 перемог (68 нокаутом), зазнав 5 поразок та остаточно пішов з боксу в 1997 році. Кірсті Ковентрі обрали новою президенткою МОК Керсті Ковентрі. Фото: gеttyіmаgеs20 березня в грецькому місті Коста-Наваріно на сесії Міжнародного олімпійського комітету новою президенткою організації обрали Кірсті Ковентрі. Зімбабвійка стала першою жінкою, яка посіла цю посаду. На ній вона замінила німця Томаса Баха, який очолював МОК з 2013 року.  41-річна Кірсті Ковентрі є дворазовою олімпійською чемпіонкою з плавання. Останні 5 років вона була президенткою Національного олімпійського комітету Зімбабве. Нова президентка в перші ж дні на посту відзначилася скандальною заявою щодо повернення збірної Росії на Олімпійські ігри. Вона підкреслила, що виступає проти заборони країнам брати участь в олімпійських змаганнях через збройні конфлікти та назвала рішення про відсторонення РФ від Ігор непослідовним. "У нас є конфлікти в Африці, і вони зараз жахливі. Тож, на жаль, це не зникне", - сказала Ковентрі та додала, що буде створено робочу групу, яка напрацює правила допуску країн до Олімпіад в умовах воєн. Збірні Росії та Білорусі відсторонили від участі в Іграх через повномасштабне вторгнення в Україну. На Олімпіаді-2024 у Парижі вони виступали в "нейтральному" статусі.  Наступні зимові Ігри відбудуться в 2026 році в італійських Мілані та Кортіна-дʼАмпеццо. Літня Олімпіада пройде у 2028 році в Лос-Анджелесі (США). Іспанія, Німеччина, Португалія та Франція стали півфіналістами Ліги наційЗбірна Франції. Фото: Gеtty Іmаgеs23 березня визначилися півфіналісти Ліги націй. У протистоянні чинних чемпіонів Європи з Іспанії та Нідерландів в обидвох матчах зафіксували нічиї 2:2. У повторній зустрічі у Валенсії команди обмінялися голами і в додатковий час та з'ясували, хто сильніший у серії післяматчевих пенальті. Їх краще виконали іспанці - 5:4. Німеччина після гостьової перемоги 2:1 над Італією втримала перевагу в повторній зустрічі. Нічия 3:3 в Дортмунді вивела до півфіналу німців. Португалія була вимушена відіграватися з Данією після поразки в Копенгагені - 0:1. У Лісабоні господарі розпочали з нереалізованого на 6-й хвилині пенальті Кріштіану Роналду. Пізніше він виправився, забив з гри та допоміг португальцям перевести матч в овертайм - 3:2. Там Португалія відзначилася ще двічі та вийшла до півфіналу. Франція перед повторною грою проти Хорватії перебувала в складному становищі після поразки 0:2 у Спліті. У Сен-Дені команда Дідьє Дешама перемогла з аналогічним рахунком, а команди визначили півфіналіста по пенальті. Точнішими виявилися французи - 5:4 - які завдяки перемозі в цій грі також потрапили до однієї групи з Україною, Ісландією та Азербайджаном у кваліфікації чемпіонату світу - 2026. Самі українці зустрічалися з бельгійцями у плей-офф за право зіграти у наступному розіграші Ліги націй у дивізіоні А. В першій грі в іспанській Мурсії команда Сергія Реброва несподівано перемогла 3:1, проте в Генку Бельгія взяла переконливий реванш 3:0 та залишила збірну України у лізі В.   Пройсс та Легрейд стали володарями Кубка світу з біатлону Франциска Пройсс. Фото: Gеtty ІmаgеsУ Холменколлені минулого вікенду завершився розіграш Кубка світу з біатлону. Перед завершальним етапом інтрига в суперечці за "Великий кришталевий глобус" зберігалася лише у жінок. У загальному заліку лідирувала німкеня Франціска Пройсс, яка випереджала француженку Лу Жанмонно лише на 20 очок. У Норвегії боротьба загострилася до межі після того, як Пройсс виграла спринт, а Жанмонно взяла реванш у гонці переслідування та перед вирішальним у сезоні масстартом випереджала головну конкурентку на 5 пунктів. Розв'язка видалася драматичною. Француженка після останньої стрільби на дистанції 12,5 км лідирувала, а німкеня йшла другою. Проте незадовго до фінішу Жанмонно впала у боротьбі з Пройсс та віддала їй "Великий кришталевий глобус", який німкеня виграла вперше у кар'єрі. У чоловіків перед останнім етапом КС впевнено лідирував норвежець Стурла Легрейд, який тиждень тому скористався хворобою головного конкурента та співвітчизника Йоганнеса Бьо та відірвався від нього на 104 очка. Легрейд  перевагу зберіг та виграв свій перший Кубок світу. Йоганнес Бьо разом зі своїм рідним братом Тарьєєм Бьо у Холменколлені провели останні гонки в кар'єрі, обидва легендарні біатлоністи оголосили, що йдуть зі спорту ще взимку.    Піастрі виграв Гран-прі Китаю у Формулі-1Оскар Піастрі. Фото: Gеtty Іmаgеs23 березня в Шанхаї відбувся другий етап чемпіонату світу з автоперегонів у класі Формула-1. Кваліфікацію в Китаї виграв австралієць Оскар Піастрі з МсLаrеn, його британський партнер по команді Ландо Норріс став третім, а між ними розташувався інший пілот з Британії - Джордж Рассел з Меrсеdеs. Чинний чемпіон світу нідерландець Макс Ферстаппен, який виступає за Rеd Вull, розпочинав гонку лише четвертим та цій позиції й фінішував. Перемогу здобув Піастрі, Норріс став другим, Рассел - третім.  Семиразовий чемпіон світу британець Льюїс Гемілтон, який у нинішньому сезоні дебютував за Fеrrаrі, знову виступив за нову команду невдало. Після десятого місця на Гран-прі Австралії він заробив у Шанхаї дискваліфікацію через невідповідну мінімальну вагу боліда.  В загальному заліку лідерство з 44 очками зберіг Норріс, за яким розташовуються Ферстаппен (36), Рассел (35) та Піастрі (34). Наступний етап ЧС відбудеться 6 квітня в Японії. Дюплантіс встановив чергове досягнення на ЧС з легкої атлетики Арман Дюплантіс. Фото: Gеtty Іmаgеs21-23 березня в Нанкіні відбувся чемпіонат світу з легкої атлетики в приміщенні. В загальному медальному заліку ЧС впевнено перемогла збірна США, яка здобула 16 медалей - 6 золотих, 4 срібні та 6 бронзових. Другою стала Норвегія - 4 (3-0-1), третьою - Ефіопія - 5 (2-3-0). Україна з 1 бронзовою нагородою посіла 27 місце. ЇЇ нашій команді принесла у стрибках у висоту Ярослава Магучіх. Українка стала третьою з результатом 1,95 м та перервала серію з 10 перемог на різних змаганнях. Чемпіонкою світу з показником 1,97 м стала австралійка Нікола Оліслагерс, яка випередила за спробами співвітчизницю Елеанор Петтерсон.  Ярослава Магучіх є світовою рекордсменкою в стрибках у висоту на відкритому повітрі - 2,10 м. В залі досягнення 2,08 м належить шведці Кайсі Бергквіст, яка вже завершила кар'єру. Головним героєм чемпіонату в Нанкіні став інший рекордсмен світу - стрибун із жердиною Арман Дюплантіс. Швед з результатом 6,15 м виграв "зимовий" ЧС втретє поспіль. У Китаї він встановив ще одне досягнення та став першим легкоатлетом в історії, який подолав планку на висоті 6.00 м сто разів у кар'єрі. 25-річному Дюплантісу належать світові рекорди у приміщенні (2,27 м) та на відкритому повітрі (2,26 м).

Унікальний об'єкт у столиці занепадає, але збагачує групу людей У багатьох європейських столицях ринки є культовими атракціями та місцями паломництва туристів, як-от Маrсh&еасutе; Ваstіllе у Парижі чи Lа Воquеrіа в Барселоні. У Києві теж могло би бути таке місце Житній ринок. Він пережив зі столицею всі злети й падіння, сотні років був економічним центром і найвелелюднішим місцем Подолу. На честь 1500-ліття Києва 1980-го з'явилася нова будівля ринку. Він найстаріший ринок столиці, що продовжує діяти, та найбільший критий ринок у Європі. Але, замість того щоб стати гордістю міста, сьогодні він радше його ганьба. І столиця ніяк не може визначитися з його подальшою долею. "Країна" розбиралася чому Здається, більш занедбаного та непривабливого місця у столиці не знайти. "Шанхай МАФів, стеля тече, брудні вікна, високі ціни, зграї голубів, дешевий китайський одяг, так описує Житній ринок голова ГО "Рада з урбаністики Києва" Віталій Селик. Бетонні конструкції стелі руйнуються, з них крапає. Щоб підійти до продавчині, треба перестрибнути калюжу. Приміщення погано освітлене й холодне. Третина торгових місць на першому й на другому поверхах порожня. Третій поверх закритий: небезпечно. Чому унікальний об'єкт так занепав? Він не те що не приносить доходів, а генерує збитки. Як пояснити це? Приватизувати не можна орендувати Здається, столична влада готова була забути про Житній, але він періодично виринає в медіа, бо є відчайдухи, які намагаються вдихнути в ринок життя. Так сталося і 2024-го. Кухар Євген Клопотенко провів улітку й на початку осені кілька благодійних заходів на Житньому, збираючи кошти на ремонт даху. Організував громадські обговорення під девізом "Житній має жити". Подія була резонансна та спонукала КМДА створити робочу групу "з пошуку шляхів приведення будівлі критого ринку до належного технічного стану". До неї ввійшли четверо депутатів від фракції УДАР, 11 керівників департаментів КМДА, гендиректор КП "Житній ринок", інші фахівці та "аж" один представник громадськості Євген Клопотенко. Очолив групу Валентин Мондриївський, депутат від УДАРУ та заступник голови КМДА. Клопотенко розповів "Країні", що презентував на засіданні групи своє бачення майбутнього ринку, яке передбачає його порятунок шляхом державно-приватного партнерства, за аналогією з успішним відродженням Національного комплексу "Експо­центр України" колишньої ВДНГ. Але кухар опинився в меншості, група запропонувала меру столиці Віталієві Кличку рішенням Київради передати Житній у довгострокову оренду. Водночас з'явилась і альтернативна пропозиція від постійної комісії з питань бюджету, соціально-економічного розвитку та інвестиційної діяльності Київради на чолі з Тарасом Козаком про приватизацію ринку. На сьогодні є два проєкти рішення Київради про приватизацію та про передання ринку Житнього в оренду "концепція Клопотенка" й "варіант Козака". На пленарному засіданні Київрада наприкінці січня мала би поставити кому у фразі "приватизувати не можна орендувати". Але не поставила: мер Віталій Кличко заявив, що ринок залишиться ринком, і на тому депутати розійшлися. На пленарному засіданні 13 березня це питання навіть не значилося в порядку денному. Коли ж столична влада нарешті ухвалить рішення? І який варіант обере? Поки що не відомо. Хоча прихильники обох пропозицій не сидять склавши руки. Битва концепцій У разі передання в оренду врятувати Житній могли б інвестиції. Такий план як стратегію розвитку ринку ще 2018-го представив кандидат на посаду директора комунального підприємства Андрій Мукан. Директором він не став, але концепція розвитку середовища на основі європейських прикладів реконструкції ринків у Барселоні, Лондоні, Роттердамі та Валенсії досі є на сайті Київради. План розвитку "Житній має жити" від Євгена Клопотенка багато в чому повторює цей документ. Ключове: ринок залишається у власності міста, але в партнерстві з приватним бізнесом, так би мовити, за концепцією wіn-wіn. Прихильники цієї ідеї апелюють до того, що саме така схема допомогла вдихнути життя в ту саму ВДНГ і перетворити її на успішний комерційний проєкт. Столична влада тягне з рішенням Прихильники приватизації зробили свій хід наприкінці лютого. Інвестиційний фонд Іnzhur, яким володіє Андрій Журжій, із помпою представив свою концепцію. Яскрава презентація з картинками оновленого ринку, де є ідеальна чистота, інсталяції на стелі, фудкорт і кафе по периметру. Який варіант переможе? Оренда видається перспективнішою: ринок гарантовано залишається у власності міста, немає ризику знесення об'єкта та зведення на його місці чергової висотки, як це сталося із Сінним ринком. Однак ключовою проблемою для успішної реалізації цього варіанта є потреба в інвестуванні шалених грошей. Андрій Журжій на презентації зауважив: "Для відновлення Житнього ринку потрібно щонайменше 700 мільйонів гривень. Жоден орендар не буде вкладати гроші в об'єкт, який йому не належить". Такої ж думки і Ганна Бондар, народна депутатка, в. о. головного архітектора Києва у 20152016 роках: "Якщо мета зберегти і функцію, і унікальну будівлю, то оренда цього не гарантує". Як приклад вона наводить історію Сінного ринку, який здавали в оренду, а потім зруйнували та звели на його місці висотки. Архітекторка пропонує спочатку відремонтувати ринок за рахунок міста, а потім передати комусь із репутацією: "Це громадська будівля в комунальній власності. У міста є гроші". Це правда: в бюджеті Києва на кінець 2024 року невикористаними залишалися 29 млрд грн, повідомив на засіданні Київради голова постійної комісії Київради з питань бюджету Андрій Вітренко. Столична влада тягне з рішенням. І Житній продовжує працювати за найгіршим варіантом класичної оренди, занепадаючи з кожним роком. Чому цей варіант є таким? Бо в каламутній воді ловити комерційну рибку-вигоду значно цікавіше. А те, що вода ця каламутна, доводить історія багаторічної оренди, яка і є історією занепаду Житнього. Мусимо її розповісти. Договір оренди на непридатні приміщення Історія почалася в листопаді 2021-го. Київська міськдержадміністрація та комунальне підприємство "Житній ринок" провели відкритий аукціон на передання в оренду частини будівлі ринку. Перемогло ТОВ "Тан­джерін", яке володіє ресторанами під торговою маркою Таrаntіnо fаmіly. Однією з умов договору для орендаря було зобов'язання власним коштом провести капітальний ремонт будівлі та прилеглих територій. Сума оренди 1,2 млн грн на місяць. У травні 2022-го підписали договір на 15 років. На 4000 кв. м мали розміститися ресторани, продуктові магазини, ательє з ремонту одягу, хімчистка та багато іншого. Але повномасштабна війна внесла корективи. За постановою Кабміну з підтримки бізнесу, до серпня підприємство звільнили від орендної плати, а із серпня 2022-го на період дії воєнного стану оренду обмежили на 50%. Але "Танджерін" не сплатив жодного відсотка, бо вже з липня 2022 року не міг користуватися орендованим майном на Житньому ринку. Експлуатація приміщень була зупинена на виконання рішення Окружного адмінсуду Києва. Цьому передувала епопея за участю Держ­служби з надзвичайних ситуацій, яка встановила, що ринок експлуатується "з порушенням правил та норм пожежної і техногенної безпеки, які створюють загрозу життю та здоров'ю людей". Згодом комунальники звітували, що всі зауваження ліквідовано, але на ринку раптом сталася пожежа. У підсумку вже згаданий суд у травні 2022-го зупинив експлуатацію приміщень. Це був той самий травень, коли влада столиці уклала договір оренди з ТОВ "Танджерін", знаючи, що приміщення не придатні для оренди. Далі ще краще. У липні 2023-го КП "Житній ринок", незважаючи на те, що ринок не експлуатувався, звертається до Госпсуду Києва з позовом про стягнення з "Танджеріну" заборгованості орендної плати. Разом зі штрафними санкціями це 4,3 млн грн. Підприємці відповіли, що вважають себе звільненими від орендної плати через рішення суду. На що представник КП "Житній ринок" не знайшов кращого аргументу, ніж похвалитися тим, що не виконав рішення суду й не зупинив роботи ринку та й досі піддає життя людей ризику. Прогнозовано суд не задовольнив позову комунальників, встояло рішення і в апеляції. Тож на кінець лютого 2025 року договору між КП "Житній ринок" і ТОВ "Тан­джерін" не розірвано. Тим часом робоча група вирішує передати ринок в оренду і департамент промисловості та розвитку підприємництва КМДА в січні 2025-го видає проєкт рішення, яким рекомендує депутатам Київради передати вже всю будівлю Житнього ринку в оренду. Ключова умова для орендаря усунути згадані порушення пожежної безпеки. Іншою умовою, яка дивує, стало зобов'язання орендаря перевести всіх працівників підприємства до своєї юридичної особи зі збереженням посади та середнього заробітку. Погляньмо, наскільки ризикованим є перекидання комунального підприємства на плечі орендаря. Трохи про комунальний менеджмент За останні вісім років у КП "Житній ринок" змінилося вісім керівників. Нині ним керує Ігор Цеханський. Він, так би мовити, трикратний директор. 2014-го його звинуватили в отриманні хабаря і звільнили. Та прокуратура Подільського району довести це не змогла: касирка дала свідчення, що передані директором гроші вона хотіла покласти в касу, але завадила поліція. Цеханського виправдали й виплатили 250 тис. грн "морального відшкодування", а вимагав 2 млн грн. Він повернувся на посаду. У березні 2022-го стався другий скандал: депутат Київради вимагав $30 тис. хабаря під час "співбесіди" в одного з кандидатів на посаду заступника директора Житнього. Ігор Цеханський звільнився, перечекав скандал і наприкінці 2023-го знову повернувся на посаду. Навіть коли оперативники департаменту стратегічних розслідувань Нацполіції встановили, що на території Житнього павільйони та магазини продають контрафактний алкоголь, директор ринку в суді за обвинуваченням виробників підробленого алкоголю за статтею "Шахрайство" отримав статус&hеllір; потерпілого. Справа слухається в Печерському суді вже сім років. За вісім років змінилося вісім керівників Про те, як хазяйнують комунальники на Житньому, свідчить історія іншого директора КП "Житній ринок" ­Моламова Амана Мансура Огли. Він звільнився з посади у травні 2018-го. І саме того року з Житнього зникло майно на чверть мільйона гривень: дивани, комп'ютери, відеокамери, принтери і факси, холодильні вітрини та побутові холодильники, насоси майже 100 найменувань. Це зафіксували в жовтні 2018-го під час інвентаризації. У розтраті майна звинуватили заступника головного бухгалтера КП "Житній ринок". Щоправда, ніхто не задумався, куди поділося це майно. Далі була епопея, коли Подільський райсуд повертав обвинувальний акт Київській місцевій прокуратурі, прокуратура оскаржувала це в судах, доки заступника головного бухгалтера КП "Житній ринок" не звільнили від кримінальної відповідальності&hеllір; за строком давності. За зникнення майна на Житньому ніхто не відповів. Із листопада 2022-го Моламов як керівник іншого комунального підприємства разом із п'ятьма спільниками перебуває на лаві підсудних у справі про одержання 1,3 млн грн неправомірної вигоди за розміщення у столиці точок сезонної пересувної торгівлі. Давайте спробуємо скласти цей пазл. Ринок, який мав би приносити місту доходи, роками генерує для нього мінус: останні три роки КП "Житній ринок" закінчувало з мільйонними збитками. 2024-го вони сягнули 2,3 млн грн. Підприємство витрачає втричі більше, ніж заробляє: дохід за 2024 рік становив трохи більш як 9 млн грн, а на закупівлю послуг зі столичного бюджету витратили 24 млн грн. Майже 1 млн грн столичному бюджету коштували 10 охоронців від ТОВ "Кремень НП". Зарплата директора комунального підприємства, здавалось би, також скромна 19 тис. грн. І якщо врахувати, що в тій же справі про хабар за посаду заступника директора ринку фігурували 30 тисяч зелених, пазл розвалюється. Але, за декларацією, Ігор Цеханський 2023 року придбав квартиру за 1 млн грн і того ж року його батько-пенсіонер подарував сину автомобіль "Лексус" за пів мільйона гривень, то пазл непогано складається. Стає зрозуміло, чому Житній занепадає: те, що вбиває ринок і робить його ганьбою столиці, вигідно конкретним людям. Допоки? Замість післямови "Внаслідок зволікання керівництвом КП "Житній ринок" із реконструкцією будівлі ринку протягом 20172018 років не були освоєні кошти, передбачені Програмою економічного і соціального розвитку м. Києва, у розмірі 2,7 млн грн", йдеться у звіті аудиторів КМДА. Не освоїли і 1,5 млн грн 2024 року. В лютому 2025-го комунальники нарешті замовили ремонт покрівлі за 2 млн грн. Чому так пізно і так дешево: на 560 кв. м покрівлі 2 млн грн? Бо ж плити покрівлі містять азбест, який викликає особ­ливий вид раку легенів азбестоз. Коли пошкоджені плити скидатимуть із покрівлі ринку, азбестовий пил розлетиться по всьому Подолу. Нагадаю, в Україні в рамках узгодження законодавства з Євросоюзом, азбест заборонено з 2022-го. А це означає, що покрівлю на Житньому ринку треба не ремонтувати, а повністю замінити. "Житній має жити!" звертається до громадськості Євген Клопотенко. "Кияни, несіть свої кошти до нас, ставайте співвласниками Житнього ринку, і ми відродимо його славу!" закликає власник інвестиційного фонду Андрій Журжій. Уже майже три тисячі киян внесли на цю справу до фонду понад 30 млн грн. Але все це марні мрії, бо жодних прав на Житній у фонду немає, як і у відомого кухаря. Права є у столичної влади. Тож реальним вершителем долі Житнього залишається директор комунального підприємства, який під'їжджає до ринку "Лексусом", подарованим йому батьком-пенсіонером&hеllір; Передплатити журнал "Країна"

1. В уявленні нинішньої команди Трампа ми - "сектор Гази", тоді як Росія — це Ізраїль. Це пояснює багато — особливо бажання давити саме на Україну, а не на Росію. Виходячи з цієї їх логіки, треба мати розуміння, які аргументи їм приводити, аби вивести з абсолютно хибного розуміння. Справа важка, але не безнадійна. 2. Віткофф масштабує російський пропагандистський трюк, що "більше Росії" вже нічого не треба, окрім чотирьох-пʼяти регіонів, які вона вже забрала. Тут би йому розповісти, як починалась "анексія" Криму. А ще краще — нагадати останні погрози Путіна про Одесу. Те, що РФ стратегічно хоче підкорити всю Україну, не наша хвора уява, а якраз чітке розуміння намірів ворога. Ми вже мали прецеденти — коли раніше Москва заявляла, що Криму і Донбасу їй буде достатньо. А потім у 22-му посунула на столицю, сподіваючись на бліцкриг. А ще Віткоффу можна порадити прочитати свіже інтервʼю Владислава Суркова у французькому журналі L’Ехрrеss, який чітко артикулює бажання Москви: "У Русского мира границ нет. Русский мир везде, куда в той или иной мере проникает культурное, информационное, военное, экономическое, идеологическое, гуманитарное влияние России. То есть, на всех континентах". Читайте також: Інтерв'ю Віткоффа Карлсону: вони імітують?Так, Сурков зараз не в найближчому оточенні Путіна, але він досі вважається головним ідеологом "путінізму", який сповідує керівний режим. І його слова — це переконання, що на цьому етапі Росія йде до своєї мети ("главное - не надорваться"). Переконаний, що Путін мислить приблизно так само. 3. Нам стане важче вести діалог з американцями, оскільки Штати в цьому випадку втрачають роль арбітра, а перетворюються на частину гри однієї зі сторін, у якій бачать більше перспектив. Вони завʼязані на економічному прагматизмі. Віткофф — у першу чергу бізнесмен, а не геостратег, усі ці політичні шахи та шахівниці для нього незрозуміла матерія. А гуманітарний аспект про вигодонабувача-агресора і жертву нападу взагалі не є частиною його ціннісного світу. Тому грати на емпатичних речах не вийде. 4. Трампу готують роль Чемберлена 2.0. Його ведуть до оголошення миру, який, як показує історія, буде порушений одразу, як тільки РФ отримає хоч рік перепочинку. Але і до цього треба дожити, бо оте сурковське "главное — не надорваться" може зіграти з Москвою злий жарт. Росіяни з останніх потуг надувають щоки, ще більше включають тиск — і от у цьому є всі перспективи зробити помилку (а, відповідно, у нас в якийсь із цих місяців може зʼявитися вікно можливостей). Читайте також: Переговорний тиждень: підсумки5. Нам треба Європа. Частині Європі потрібні ми. І це зараз єдина (хоч і хитка) опора, яка може нас підсилити у переговорах. Без зайвих ілюзій, звичайно, нам треба розпочати тристоронній діалог у форматі Україна — Європа — США, бо інший трикутник, який ми маємо сьогодні, виглядає, на жаль, для нас не перспективно. Підсумовуючи. Кожен раунд переговорів щодо миру буде підштовхувати нас до швидких реакцій. І тут нам треба демонструвати витримку. Бо час і наша армія — це поки що єдине, чим ми здатні грати.ДжерелоПро автора. Віктор Шлінчак, голова правління Інституту світової політикиРедакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.

Наші - в Джедду, американці - в Джедду, Віткофф - до Москви. Усі перемовляються. Але найбільше бентежить у теперішній геополітично-дипломатичній ситуації, що ми надзвичайно мало розуміємо, до чого можуть дійти. Як загалом формуються ті чи інші лінії компромісу? Ми розуміємо, точиться війна, війна кривава. Ворог сильний, ворог потужний. Адміністрація Трампа генерує регулярні повідомлення, але ми в Україні також хотіли б бути учасниками чи бодай розуміти, про що можуть домовлятися і якою є формула справедливого миру.І коли ми доходимо до того, що може називатися підписанням чи певною торгово-дипломатичною пропозицією, яка буде надходити до Сполучених Штатів, а Сполучені Штати вже б якось так намагалися це все діло розподілити по дипломатичних каналах, все одно хотілося б відчувати, що ми також при ділі, що ми розуміємо, що відбувається. Якщо говорити про параметри подібних угод, протокольна частина - це одне (хоча ми її до кінця також не розуміємо, що може бути прописано в офіційній частині). А є ще й частина кулуарна?Я сиджу зараз в автомобілі на території Польщі й по польському радіо почув заклик президента Польщі Дуди дати Трампу шанс. Мовляв, ніхто не міг зупинити війну. Давайте дамо Трампу шанс. Тому я хочу підтримати президента Дуду і, оскільки я через два тижні буду в США на міжнародній конференції (там Міжнародний університет Флориди, який за 20 км від резиденції Трампа), то ще раз хочу прогнутися, і підтримати, і шанс дати президенту Трампу теж.Але якщо серйозно трошки відрефлексувати те, що відбулось у Джедді, насправді для нас це повернення в точку початкової стадії ведення переговорів. Нас із вами дуже сильно гойдає вгору-вниз. Трамп то нас дуже любить, то називає останніми словами, але на сьогодні більше нервують росіяни, тому що так уже сподобались результати зустрічі, але нас це, звичайно, насторожує. Кожен раз, коли люди, яким ми не дуже довіряємо, говорять про те, що щось сподобалось, ми відчуваємо підвох. І це стосується і американської сторони, і української влади так само. Наприклад, те, що відбувається в Суджі. Є великі підстави думати, що все-таки та інформація, як ви говорите, кулуарна, та інформація, яка просочувалася, що частиною або умовою росіян приступити до переговорів принципово по безпеці було виведення українських військ із Суджі. Я не військовий експерт, але зрозуміло, що багато було інформації, і що українським військам уже потрібно було виходити з Суджі, бо там були загрози оточення. Але хай це коментують військові експерти.З політичної точки зору ми розуміємо, що в України, в принципі, іншого варіанту, ніж погодитись на американську пропозицію про оці 30 днів, фактично не було. Хоча ми спочатку думали й досі вважаємо, що перемир'я буде слугувати тільки росіянам, а росіяни стверджують, що перемир'ям скористаються українці, бо нас із вами зараз американці завалять зброєю, - з обох сторін іде така інформаційна хвиля невдоволення, але зрозуміло, що в нас не було іншого варіанту.Після отої ситуації в Овальному кабінеті, українська делегація не мала права зараз не піти на цей контакт. І тому ми дуже вдячні президенту Трампу, під його мудрим керівництвом ми зробили свій крок. Тепер президент Трамп і його команда говорять про те, що Україна вже знову згодна на мирні переговори.Але речниця президента Трампа… Цікаво, що американські журналісти просто дуже уважно відслідковують все, що відбувається, і в адміністрації Трампа немає шансів якось там видати бажане за дійсне. От вони запитували: а що буде, якщо Росія порушить ці перемовини? А українці просто отак-от руками розводять: а що, буває так, що росіяни не порушують свої домовленості?Мало того, у них навіть публікації йдуть, що зараз міжнародну угоду треба укладати так, щоб знайти можливість, обов'язково зберегти можливість Росії вийти й порушити цю угоду, бо - мені це не подобається - росіяни кажуть, що, бачте, вони вже обпеклися на Мінських угодах.І це цікава тема. Коли Меркель заявила про те, що, виявляється, тільки заради нашої безпеки, заради того, щоб дати нам можливість відбитися, вона спочатку нам заблокувала вхід у НАТО, а потім проштовхувала ці Мінські угоди, які очевидно були вигідні Росії, в яких була очевидна формула Штайнмаєра. Штайнмаєр не українець, і його формула була дуже небезпечна. Я пам'ятаю ті моменти. І тепер, коли Меркель, по-перше, не попросила пробачення і не покаялась, на відміну від президента Клінтона, а стверджує, що це було спеціально зроблено, щоб, мовляв, дати паузу Україні, росіяни вхопилися за цю тему. І тепер у них мантра така - "нас уже більше не обманути". Ну всі ж дурять цих довірливих росіян, вони завжди виконують свої зобов'язання - а їх усі дурять.  Так, був Мінськ, був Мінськ-2. Був Стамбул, зараз може бути Джидда і може бути ще невідомо що. Був такий прогресивний "женевський формат", але чомусь американці захотіли прилетіти в Саудівську Аравію, замість того щоб на фазенді Рубіо у робочій атмосфері зустрітися. Це трошки дивно, тому що ми не потребуємо зустрічі на нейтральній території, адже довіряємо нашим американським друзям і партнерам і готові відрядити весь найцінніший український політикум - Єрмака, Умєрова, Сибігу. Ну немає в нас секретів і застережень перед американцями. Чому Саудівська Аравія?Чому Джедда? Ну, напевно, тому що Саудівська Аравія – "намолене" місце, вони вже там провели ряд успішних переговорів. Може, там уже є дисконти в готелях, їх там приймають нормально… Плюс там температура краща…Серйозно - не знаю. Я думаю, що американці у дивній ситуації, бо ми спочатку думали, що вони наш партнер. Ну а партнер - це значить, що ми разом виступаємо на переговорній позиції. Потім почали говорити, що вони ж насправді медіатор, тобто посередині. Ну, добре, посередині. Я це сприймаю. Але коли ми зараз чуємо про те, що вони відновили, дякувати Богу, - от уже в Жешуві працює аеропорт, бо говорили, що там уже плити бетонні розібрали, зброя пішла, допомога пішла, розвіддані пішли. Посередник не може допомагати одній стороні. Мало того, там держсекретар сказав, що вони не будуть надавати військову й фінансову допомогу Росії. Ну, слава Богу, а то був би вже повний абсурд.Вони трохи заплутались у цих ролях, але вони всі заручники Трампа. Трамп сказав, що буде посередині, - і от вони займають цю точку зору, хоча вона не витримує критики, коли ти починаєш аналізувати якісь ознаки, що таке, власне, посередник. Бо посередник не може давати зброю одній зі сторін конфлікту, або війни, або агресії. У нас уже був «Мінськ-1», «Мінськ-2», далі «Стамбул» був - абсолютно неприйнятний і відрізнявся від «Мінська» тим, що передбачав демілітаризацію, денацифікацію і так далі. Що можуть зараз вимагати росіяни? І що можуть намагатися пропхнути наші союзники-партнери-посередники, які десь збоку? І взагалі невідомо, що завтра напише у своєму твіттері президент Трамп.Ну, ми дуже вдячні і цінуємо Трампа за те, що він узяв на себе цю відповідальність і мудро веде нас до миру. Але так, попередній досвід нам говорить про те, що нам не варто зараз уже знову вважати, що Трамп партнер і Сполучені Штати - партнери. Усе, довіра порушена, не потрібно мати якихось надзвичайних очікувань, бо нас трохи кидає, нас свідомо розхитують ментально - то перемога, то зрада. І особливо ненадійний настрій і стан Трампа.Але Трамп сказав - я хочу повторити, бо я дивився цю цитату і вона мене дуже вразила - Трамп сказав, що він знає бачення Росією миру. Але це бачення розуміє тільки він, воно є тільки в голові у нього, у Трампа, і більше ніхто у світі не спроможний це зрозуміти. Ну от, нам треба в оцю мантру Трампа вірити. Але ми ж розуміємо чудово, що Трамп нарветься. Ми ж розуміємо, що Росія ніколи не виконувала міжнародних угод.Коли прессекретарку Трампа прямо запитали про це, вона зійшла з теми: вона не відповіла і сказала, що це ще зарано. Тому ми зараз у ситуації, коли черговий шанс американського президента перезавантажити стосунки з Росією і Росія до таких сценаріїв готова. Зараз перед Росією виклик. Ми прийняли цей мирний план, причому це мирний план американської адміністрації - оці 30 днів перемир'я. Росія каже, що ні-ні-ні. А потім Пєсков каже: ну, треба подивитися, ми ще офіційно не отримали. Але зрозуміло, що, скоріше за все, Росія буде використовувати тактику, де вони вже набили руку дуже сильно, - вони будуть тягнути час. Їм потрібно зробити так, щоб винуватою завжди була Україна.  Ми розуміємо, що основна задача Путіна - це немовби про щось домовитись із Трампом і знайти винного у зриві всіх домовленостей, звісно, нас із вами, Україну, а після того продовжити агресію. Хочеться вірити в мудрість Трампа, що він не поведеться на це.Але є ще крайній граничний сценарій. Можливо, ми бачимо лише пазли надзвичайно великої угоди й насправді все найважливіше вже відбулося, коли ми говоримо про розмови між американцями та росіянами, адже їхні делегації вже зустрічалися і Трамп міг отримати від росіян, наприклад, пропозицію «ви собі берете Арктику, а наші інтереси в Україні ви будете толерувати». Але це тільки просто може бути трошки розтягнутим у часі - на пів року, на рік і так далі.І не тільки Арктику, ми, росіяни, дамо вам певні африканські країни, ви хочете метали рідкісноземельні - ми запропонуємо вам свої, можете видобувати рідкісноземельні метали на тих територіях, які ми зараз окупували. Для мене нема жодного сумніву, що це є основна тактика Росії, розуміючи, що Трамп дуже ведеться на бізнес, на ці мільярди та трильйони якихось міфічних прибутків. І те, що основний переговорник зараз не Рубіо, а Віткофф, і з російського боку Дмитрієв, такий собі олігарх, член родини, - оці два, Віткофф і Дмитрієв, насправді домовляються і, можливо, вже й домовились про реальні речі.Тобто, зрозуміло, ми не можемо конкурувати, ми не можемо запропонувати Трампу більше, ніж може йому запропонувати Росія. Якби він міг тільки економічними інтересами керуватися, у нас би не було шансів, але є інші речі, зокрема є політичні речі, геополітичні. І реакція Європейського Союзу нам дуже була помічною. Треба сказати, що якби не така швидка, миттєва і дипломатична реакція, підтримка України Європейським Союзом, якби не зусилля Британії, президента Макрона, прем'єрки Італії, то, напевне, нам би не вдалося зараз вирулити з цієї ситуації, яка відбулася у Джедді. Там точно попрацювали європейці.І от, як ми з вами зараз говоримо, європейці вже зараз розглядають і форсують оцей план того, що терміново надати Україні, і вони, враховуючи їхні нормальні темпи, зараз розвили просто реактивну швидкість у згуртуванні. І, звичайно, на Трампа це впливає, тому що там є геополітичні інтереси в Трампа, він хоче з Китаєм якось там тягатися. Зараз уже пишуть відверто, що Китай переграє Америку вже технологічно, і якщо взяти об'єднані ринки Європейського Союзу і Китаю, то Америці нема що робити.Європейський Союз уже відповів адекватно на тарифи рівно на таку суму, на скільки Америка ввела тарифи на європейські товари. Але Трамп не пустив в Овальний кабінет Каю Каллас - міністра закордонних справ Європейського Союзу, людину, яка репрезентує собою зовнішню політику об'єднаної Європи. Не пустили її в урядовий кабінет, сказали: ми зайняті, обідаємо. Це скандал, який можна порівнювати з розмовою Зеленського з Трампом в Овальному кабінеті, це небачена історія у світовій дипломатії за останні роки, принаймні у стосунках між Америкою і Європою. Але це сталося, і Трамп теж демонструє свою готовність їхати далі тим курсом.Трамп демонстрував цю готовність поки Європа ще не роздуплилася. Він і президента Дуду, а Польща - це найбільший партнер… Згадайте, Байден скільки разів був у Польщі, він не був під час війни у жодній іншій країні, він окремо дякував полякам, бо поляки зробили дуже багато, вони - хаб для постачання зброї, ми знаємо всю цю історію. І протримати президента Польщі ледве не півтори години, а потім дати йому 10-15 хвилин аудієнції - це не менш знущальне дипломатичне приниження.Але, бачите, Дуда все рівно хоче дати Трампу шанс. І Європейський Союз, у принципі, все розуміє. Але, розуміючи, що зараз просто повністю порвати стосунки зі США неможливо, намагаються Штати втримати.Підкреслю: я думаю, що дипломати вже собі занотували, що не потрібно на майбутнє просто кидатись у підписання збройних контрактів зі США, тому що можуть бути сюрпризи і з літаками, і з дозволами. У доктрині безпеки, я думаю, ЄС точно врахує ризики, пов'язані з тим, що якщо ви дуже залежите від Сполучених Штатів, то ви будете заручниками того, хто буде там при владі. Ну, поки там буде Трамп. А якщо після Трампа буде Венс, то це набагато веселіше. А якщо після Венса буде Маск? Розуміємо, що в них міняється концепція, але якщо ми постійно будемо однією з розмінних карт, це попросту страшно. І тут ключова історія не в тому, чи ми будемо отримувати або не отримувати американську допомогу. Ми справді віримо в наших європейських союзників, але ми розуміємо, що американці можуть бути доволі мстивими і вони можуть бути послідовними у своїх діях, спрямованих проти нас. Наприклад, знову випустять на арену шановну конгресменку Вікторію Спарц з нашої сонячної Чернігівщини, і вона з папкою документів вийде, і звернеться до американського народу, і поіменно буде перелічувати всіх тих, кого вона вважатиме розкрадачем американської допомоги. І потім американське ДБР, і американський же ж Татаров, так би мовити, візьмуться за оті всі можливі зловживання, які чинилися в окремо взятих колгоспах Української Республіки.Якось так може бути. І після того можуть бути ще й санкції. Не дай Боже, звісно, але я не виключаю, коли Маск прозоро натякнув і пригрозив деяким найвидатнішим українським політикам: виїжджайте, мовляв, у нейтральну країну з амністією, нічого вам за це не буде. Ми розуміємо, що вони і так можуть - наші дорогі американські партнери.Як людина, яка займалася вступом України в Міжнародний валютний фонд, у Світовий банк, я вам скажу, що там найбільша загроза. Тому що американці - це ключовий акціонер валютного фонду Світового банку. У нас така дивовижна програма співпраці з валютним фондом: ми зазвичай підписуємо програму, і там у ній є, допустимо, 10 траншів, 10 переглядів. Ми десь на другому чи на третьому перериваємо цю програму і починаємо нову з нового стартапу. Зараз ми пройшли там найдовшу дистанцію з валютним фондом.Але рішення приймає рада директорів: підтримати чи не підтримати Україну, виконала чи не виконала Україна свої зобов'язання. І якщо валютний фонд не продовжить програму співпраці, це миттєво відіб’ється на поведінці інших кредиторів і на вартості запозичень і всього іншого. Я вже мовчу про програми Світового банку. Поки що там американці зупинили багато мільйонів. Я не знаю, між іншим, чи вони відновили програму відновлення енергоструктури, але в них дійсно є можливості тиснути, і причому не треба там виходити на окремих українських олігархів - треба просто сказати, що країна не виконує.І дуже часто у нас є підстави для того, щоб нас звинувачували в невиконанні. Якщо взяти під мікроскопом подивитися, які ми робимо реформи і як ми там боремося з корупцією, то ми з вами знаємо. Але мова зараз про інші речі, значно більші, геополітичні. З точки зору геополітичної у нас просто іншого шляху немає, ніж бути абсолютно монолітним із цим клубом охочих, які вже були відважні, - там зараз десь 37 країн. Це формується така коаліція неформальна Європейського Союзу, яка навіть розглядає можливість надати Україні своїх - не люблю слово «миротворці», бо миротворці у нас асоціюються з солдатами в білих шоломах, які ні на що не впливають, а то військові, які мали б зробити неможливим порушення Росією мирної угоди. І європейці, дуже швидкими темпами, зараз уже проводять чергову зустріч і вже проговорюють якісь деталі. Ми чули про закрите небо, ми чули багато речей. Тобто Україна зараз тільки має шанс вистояти, якщо ми будемо дуже цінувати оці стосунки з ЄС.І те, що Трамп там зробив по відношенню до головної дипломатки Європейського Союзу, - для нас це тільки свідчення того, що ЄС не на словах, а справді проявляє солідарність. У мене таке враження, що зараз треба тиснути на гальма. Зараз треба дати дошкою два на чотири по носу Маска, бо він просто псує зовнішню політику. Трамп що там - «Теслу» його рекомендував біля Білого дому? Ну, ми знаємо, як упали акції Білого дому, але бог з ними, з акціями. З точки зору технологій Маск реально непересічна людина, але давати йому можливість втручатися і так коментувати безпардонно політику… Він робить величезні проблеми для Трампа.Тепер Канада показала палець неповаги. Гренландія вчора провела вибори, переможець виборів показав палець неповаги. Китай показав більше пальців неповаги і зустрічні тарифи. Європейський Союз дає зустрічні тарифи. Просто економічно, я думаю, Трампу вже пояснять, що тут треба гальмувати, і всі економічні серйозні видання про це говорять.Тому далі просто йти оцим буром проти всіх одночасно, м'яко кажучи, з не зовсім професійною і компетентною командою, допускати таких людей, як Маск, до публічних заяв і до можливості робити політичні заяви та втручатися в справи інших країн - це реальна катастрофа. Стільки проблем створити за 50 днів - це треба зуміти. Значно більше проблем створено, ніж досягнень. Це ще не проблеми, це лише квіточки, ягідки почнуться трошки згодом. Ми знаємо, як американські капіталісти, не побоюся цього соціалістичного слівця, можуть купувати - вони люблять купувати, коли все дешево. А коли щось дороге, то вони його хочуть здешевити. Ну і от, чи не можуть вони взяти й обвалити наші зовнішні акції? Чи обвалити курс гривні до курсу 150 000 гривень за один гватемальський болівар? Після того можуть спокійно у дестабілізовану в соціально-економічному плані країну зайти зі своїми пропозиціями й за один долар скуповувати по 150 га наших родючих чорноземів і так далі.Коротка відповідь: без валютного фонду цього неможливо зробити. Бо саме основна задача валютного фонду - це організація, яка слідкує за тим, щоб країни-члени цієї організації були економічно спроможними повернути в тому числі і кредити, і борги, і виконати свої зобов'язання. Гіпотетично, дуже гіпотетично, для якогось там серіалу на «Нетфліксі» цей сценарій може бути. Але загалом немає особливого сенсу, бо в американських інвесторів, які підтримали Трампа, був списочок - скільки хто. Там, по-моєму, Маск лідер, він заслуговує десь 150 млрд.Вдумайтесь у суми: втратити за 50 днів президентства свого соратника Трампа 150 млрд - це треба бути геніальним інвестором. І там далі перелік американських мільярдерів, які втратили тільки на тому, що підтримали Трампа, бо зараз упав ринок крипти. Криптани ж святкували, що Трамп - це їхній чувак, вони вже там просто рахували ці прибутки.Вихолощений ринок капіталу, американський фондовий ринок знову в червоному, вони втрачають трильйони. І тому на цьому фоні Україна не є для них з точки зору там якихось пріоритетів важливою. Якщо не поставити на місце Росію, то яка різниця, що ти там будеш купувати, якщо нестабільний буде ринок.По-перше, та структура економіки, яка в нас була, - ми вже не будемо видобувати руду, експортувати ліс, у нас буде зовсім інша структура економіки. І вигідніше американцям зараз разом з європейцями зробити ринок України безпечним, а потім тут можна заробляти - ми ж не проти. Такого ринку відбудови України зараз в Європі точно немає. Це найбільший проєкт. Чому так шаленіють інвестори? Чому зараз інвестори, я не перебільшую, стоять у чергу і розглядають - я знаю від розмов зі своїми друзями, що вони стоять у чергу, вони хочуть взяти участь у відбудові України. І Ердоган там, і Китай навіть. Усі думають, що, подивіться, така величезна країна, її треба буде з нуля відбудувати. Це дуже привабливо. Для того щоб була успішна відбудова, потрібно, щоб тут були стабільні правила і щоб тут була безпека. Так, усі це розуміють, але, можливо, росіяни хотіли б контролювати якраз оцю точку входу іноземних інвесторів і пропускати це через путінського близького соратничка, пана Кирила Дмитрієва, уродженця, до речі, Києва. Ви про нього теж згадували. І загалом, якщо говорити про оферту, яка може надійти від Кремля, - так розуміємо, що вони готові. І Путін, і Дмитрієв говорили про те, що вони готові знову відновити їхню прекрасну економічну співпрацю з американцями - дуже продуктивну, взаємовигідну.Знаєте, у бегемота оттака пащека величезна - але там пролазять тільки яблучка. Росіяни могли б хотіти проковтнути, але зараз їм буде не до того. У росіян, у тому числі й у Путіна, виникають реально колосальні структурні економічні проблеми. Чому вони зараз скидають тему, що до 2026 року перемир'я не може бути, - тому що вони розуміють, що якщо зараз вони не підуть на пропозицію Трампа…Тут треба процитувати мого «улюбленця» Ліндсі Грема. Я кажу дуже іронічно «улюбленця», тому що це така дивовижна суміш популізму, недалекоглядності й у той же час особистої відданості Трампу. Але він зараз озвучує, цитую, що в нього вже готовий законопроєкт, який введе проти Росії «санкції, що переламають Росії всі кістки», от саме такі «кістколомні санкції», що там живого місця в Росії не залишиться, і цей проєкт готовий. Якщо тільки Путін каже, що він не погоджується, - то все. І Грем каже, що в нього є двопартійна підтримка. Я вірю, що депутати-демократи такий законопроєкт підтримають і будуть «ламати кістки» російської економіки.Я не знаю, скільки там правди, але ситуація така, що зараз поле маневру для Росії складніше. Скоріше за все, ми знаємо, що скажуть «да, но нет». У принципі погодяться і почнуть там накидати свої вимоги, які вони публікують щоденно, нічого там нового немає. Але ситуація для Путіна загрозлива.І коли ситуація досягає того рівня, що виникає загроза вже особисто для Владіміра Владімірича, - то він просто переплутав піжаму і вдягнув на себе вже військову форму і прийшов у Курськ. Усі кажуть, що це такого не було - у військовій формі його не бачили, ну, років 15, а тут так приперло.Я розумію, що Курськ, скоріше за все, тільки підтверджує: були домовленості, що наші будуть виходити з Курська. І йому ж треба продемонструвати, який він крутий перець, і він туди пішов, на передову. Але в них задача 9 Мая, 80 лєт… …перемоги над нацизмом. І вони хочуть, так би мовити, пришити капітуляцію. Якої не буде, тому що ні ми, ні американці також, не можемо погодитися на те, щоб хтось називав нашу перемогу нашою капітуляцію. І це також не лягає, особливо з урахуванням того, що частина нашого політичного істеблішменту збирається продовжувати свою політичну кар'єру.Принаймні штаби, попри оце от усе, на низькому старті. Тимчасова зупинка вогню може бути певним моментом, після того стається переформатування воєнного стану в стан надзвичайний чи ще якийсь, що дозволив би згідно з нашою Конституцією проводити це. Рішення ще має бути Дональда Трампа, можливо, він когось уже побачив іншого на посаді. Чи, наприклад, вони бачать іншу конфігурацію Верховної Ради.Вертаючись до благодатних часів, пам'ятаєте великі дискусії стосовно широкої коаліції - Юлія Володимирівна, Віктор Андрійович, Партія регіонів і так далі? Ну і, можливо, вони збираються зліпити таку Верховну Раду, яка б влаштовувала всіх і могла б блокувати будь-які рішення президента.Дуже добре пам'ятаю. Я годинами був змушений вислуховувати. РНБО, їхній секретар, радник з питань безпеки, Держдеп - на мобільний телефон. Добре пам'ятаю, що я не знав, як, якими словами їм пояснювати, що таке українська політика. А вони дуже хотіли зробити таку картинку широкої коаліції. І в мене було багато брифінгів їм потім про те, чому це неможливо, але я думаю, що вони так і досі не розуміють. У мене були вже після відставки регулярні контакти з Держдепом, і я звернув увагу на те, як вони взагалі, навіть ті чиновники, які дуже підтримували «помаранчеву» коаліцію або якісь наші атлантичні прагнення, наскільки вони у своєму світогляді близькі до русскіх у сенсі впливів.Чому я не любив «Голос Америки» і програму «Порівняння» з ВВС або радянську пропаганду - тому що «Голос Америки» у ті часи холодної війни дуже схожий був на радянську пропаганду. Говорили штампами, з не дуже глибоким аналізом, на відміну від «Німецької хвилі», чи «Радіо Свобода», чи ВВС. У них такий менталітет є, але вони дуже далекі від розуміння того, що відбувається. І ці розмови про те, що вони там проводили консультації, - ну проводьте собі консультації з українською опозицією.Вони ж самі - це ж не росіяни, не Путін. Ви маєте розуміти природу українських майданів, ви маєте розуміти, що таке українське суспільство, ви маєте розуміти, що, хто там не замінить Зеленського (чи не замінить - це не має значення), - жоден український президент не зможе ігнорувати громадську думку. Оце слово, яке вони так люблять - vіbrаnt сіvіl sосіеty, таке vіbrаnt, вібруюче, повне енергії громадянське суспільство. Вони це кліше створили, говорять - ото як невіруючі Отченаш, не розуміючи про що воно, - але не розуміють його природу. Через два тижні буду знову пояснювати - на конференції у Флориді, 20 кілометрів до Мар-а-Лаго, резиденції Трампа. Ну, я туди не поїду… Не кажіть гоп, що не поїдете. Можливо, вони наведуть такі аргументи, що все-таки вам доведеться з ними повечеряти.Там будуть багато республіканців на цій конференції. Жарти жартами, але для американців дуже важливо зрозуміти. Вони настільки стандартно повторювали речі класичні про демократію, що коли вони стикаються зі справжньою демократією, їм у голову не приходить, що це може бути, що це реально - Майдани ніким не організовані. Вони впевнені, і про це Трамп відверто сказав, це мене дуже здивувало: якби не ми, мовляв, то вас би вже не було б. «Джавеліни» «джавелінами» - та хіба це «джавеліни» зупинили російську навалу? Російську навалу зупиняв отой дядько, який стояв біля й руками упирався в танк. І ті люди, бабулі, які кидали коктейлі Молотова на російську техніку. І ми не знаємо, скільки росіян були протикнуті вилами десь там по лісах. Але вони цього не розуміють.Вони дійсно думають, що можна керувати, можна ставити своїх людей, можна змушувати керівництво країни приймати якісь рішення, які в них там у голові склалися, і при цьому повністю ігнорувати те, що відчувають українці. Вони, з одного боку, говорять нам ці стандартні компліменти - які ми мужні, які ми дивовижні, які ми стійкі. І потім, коли ми там ледве не голими руками вигнали Януковича з його гвардією, потім наші добровольчі батальйони зупинили першу навалу Росії… Ми уже давно вигнали б росіян, якби не оцей основний підхід американської політики демократів і республіканців - не допустити розвалу спочатку Радянського Союзу, а тепер Російської Федерації.Ми говоримо, що Китай - основний ворог. Але для американської зовнішньої політики, для дотримання національної безпеки їм дуже важливо, вони вбачають, що Росія має бути отакою, яка вона є, не складатися з незал­ежних національних утворень, бо там більше 100 національностей в Росії. Вони страшенно, як чорт ладану, бояться саме розпаду Росії. І тому кожен раз, коли ми приходимо до­ того, що ми можемо зараз погнати або розгромити росіян, вони включають ці інструменти для того, щоб цього не допустити.

DОU поспілкувався з цифровою командою Міноборони про останні зміни, які стосуються «Резерв+», реєстру «Оберіг» і військового обліку. Чи додадуть нові методи авторизації у «Резерв+» і скільки разів можна оновлювати в ньому дані? Як змінився підхід до розлогування у застосунку? За яких умов продовжать відстрочки? Коли висновки ВЛК стануть анонімними? А також що з автоматичним взяттям на облік чоловіків в Україні та за кордоном — розповідає заступниця міністра оборони з питань цифровізації Катерина Черногоренко. 🔸Як працюватиме анонімність і рандомізація у реформі ВЛК Військово-лікарські комісії почнуть розглядати справи анонімно. Загалом цифровізацію роботи ВЛК умовно поділили на три етапи. На першому, уже реалізованому, через «Резерв+» людина може самостійно подати запит і отримати електронне направлення на проходження військово-лікарської комісії. Раніше для цього потрібно було йти в ТЦК і брати паперове направлення. За словами Катерини Черногоренко, на сьогодні видали 30 тисяч електронних направлень. Крім цього, на першому етапі впровадили е-постанови ВЛК в Медичній інформаційній системі ЗСУ для оглядів військовозобовʼязаних і військовослужбовців, а також взаємодію цієї системи з реєстром «Оберіг». На другому етапі в електронний формат переведуть медичні висновки. Раніше військово-лікарські комісії писали постанови від руки, надсилали паперові висновки про військовозобов’язаних до ТЦК. Після цього документи оператори вручну вносили в реєстр «Оберіг». А вже потім висновок як статус підтягувався в електронний військово-обліковий документ у «Резерв+». З 1 квітня цього року алгоритм змінюється. «На другому етапі реформи ВЛК розділяємо медичний огляд і власне військово-лікарську експертизу. Таким чином цивільні лікарі оглянуть людину, внесуть результати в Електронну систему охорони здоров’я (ЕСОЗ), дані надійдуть до ВЛК, яка вже без участі людини ухвалюватиме рішення про придатність або непридатність. Цей етап буде впроваджуватись у кількох пілотних регіонах. Восени ці зміни мають бути запроваджені по всій території України. Це й буде третім етапом. Прозорість реформи забезпечать три фактори: 1. Рандомізація. Результати медоглядів будуть розподілятись між комісіями випадковим чином. 2. Анонімність. Комісія буде отримувати медичні дані без імені людини, яку розглядає.Тобто і людина не знатиме, яка ВЛК отримає її дані, і ВЛК не знатиме, чиї дані оцінює. 3. Цифровий слід. Медичні й адміністративні рішення зберігатимуться в системі з цифровими підписами відповідальних лікарів і працівників ВЛК. Це спрощує постаудит. Тож тепер, коли постанова буде електронна, інформація в „Оберезі“ та „Резерв+“ з’являтиметься значно швидше», — пояснює DОU Катерина Черногоренко, заступниця міністра оборони з питань цифровізації. Опцією електронного направлення можуть скористатися й ті, хто отримав паперову повістку на проходження військово-лікарської комісії. Якщо військовозобов’язаний подав запит, отримав е-направлення, але не з’явився впродовж двох тижнів від дати огляду, накладуть штраф. Чи можуть людину просити особисто віднести медичний висновок до ТЦК? Катерина Черногоренко зауважує, що ні. ВЛК має самостійно передати постанову до ТЦК: «Завдяки електронному кабінету постанову тепер оформлюють в електронному вигляді у Медичній інформаційній системі ЗСУ, після чого вона автоматично надходить до реєстру „Оберіг“, а отже і до ТЦК». 🔸За яких умов автоматично продовжуватимуть відстрочки Сьогодні кожна третя відстрочка оформлюється в застосунку, зауважує DОU Катерина Черногоренко. І додає, що наразі понад 240 тисяч людей отримали її онлайн: «Користувачі активно запитують про розширення можливостей — найперше доглядачі людей з інвалідністю, викладачі тощо. Ми працюємо над тим, щоб якомога швидше запустити нові типи відстрочок, налагоджуючи обмін даними між реєстрами». Автоматично продовжуються ті відстрочки, по яких «Оберіг» може самостійно перевірити підстави в інших реєстрах. Сьогодні відстрочку отримують люди з інвалідністю, які мають пенсійне посвідчення, студенти, аспіранти, докторанти, батьки трьох і більше дітей в одному шлюбі. Щодо інших категорій, то в Міноборони зауважують, з чим виникають складнощі: «Не завжди можливо перевірити підстави для відстрочки в державних реєстрах. Якщо у багатодітного батька одна дитина народилась за кордоном, дані про це не завжди доступні. Хоча між Україною та європейськими країнами є домовленості про взаємне визнання документів, ці свідоцтва про народження не вносяться в електронні реєстри. Тому навіть якщо дитина має громадянство України, дані не потрапляють до Мін’юсту і система не може підтвердити цю інформацію через електронну взаємодію». Команда продовжує тестувати різні сценарії та працює над цифровізацією тих типів відстрочок, які сьогодні складно автоматизувати. «Наведу приклади відстрочок, за якими наявних реєстрів і цифрових інструментів недостатньо, щоб побудувати логіку процесу. Це відстрочка для одного з батьків дружини (чоловіка) з числа осіб з інвалідністю І чи ІІ груп за умови відсутності інших осіб, які не є військовозобов’язаними та відповідно до закону зобов’язані їх утримувати. Також це відстрочка для особи, яка має дружину (чоловіка) з числа осіб з інвалідністю ІІІ групи, встановленою внаслідок онкологічного захворювання, відсутності кінцівок, кистей рук тощо», — каже Катерина Черногоренко. Відстрочку надають до кінця оголошеної мобілізації. Оскільки воєнний стан та мобілізація продовжуються кожні 90 днів, підстави для відстрочки перевіряються повторно. 🔸Розлогування — це все-таки баг чи фіча Раніше, якщо користувач не заходив до «Резерв+» впродовж тижня, застосунок автоматично розлогував його з міркувань безпеки. Це в цифровій команді МО називали фічею. Ми запитали в Катерини Черногоренко, чи змінився підхід, оскільки користувачі уже не відзначають регулярне розлогінення. «Автоматичне розлогування досі відбувається. Але ми продовжили терміни сесії, щоб зробити користувацький досвід зручнішим. Наразі сесія автоматично завершується, якщо людина не заходить у „Резерв+“ протягом 30 днів. Зокрема, такий підхід допомагає захистити застосунок від доступу сторонніх осіб у разі втрати чи компрометації пристрою. Але якщо людина користується застосунком регулярно, авторизація зберігається довше. Тож рекомендуємо заздалегідь зберігати електронний військово-обліковий документ на смартфон у форматі РDF — щоб могти пред’явити його швидко, без потреби повторно авторизуватися в застосунку», — пояснює заступниця міністра оборони з питань цифровізації. 🔸Наскільки часто можна оновлювати дані через Резерв+ Військовозобов’язані можуть оновити свій номер телефону, електронну пошту та адресу проживання. Повторно уточнювати ці дані користувач може необмежену кількість разів, але не частіше, ніж раз на сім днів, пояснює DОU Катерина Черногоренко. І доповнює: «Ми реалізували можливість змінити саме ті контактні дані, які найчастіше оновлюються, є важливими для зв’язку та недоступні нам автоматично з інших реєстрів. Наразі можливість редагувати інші дані не обговорюємо, адже інші відомості оновлюються в системі через інформаційну взаємодію між реєстрами. Придивляємося до опції, щоб у „Резерв+“ людина могла сама подати запит на оновлення даних з інших реєстрів — наприклад, оновити дані про освіту. Важливо, що йдеться саме про оновлення, а не виправлення даних. Тобто в реєстрах, до яких буде надсилатись запит, має міститись коректна інформація». 🔸Чи з’явиться у Резерв+ причина порушення військового обліку Наразі у «Резерв+» є сповіщення про порушення військового обліку, однак немає пояснення, у чому причина — проігнорована повістка, неправильно вказане місце проживання. Катерина Черногоренко підтверджує DОU, що ця функціональність у розробці: «Незабаром у „Резерв+“ до сповіщень про порушення військового обліку ми додамо поле з поясненням. Оператори ТЦК під час внесення інформації про порушення обов’язково вказуватимуть причину — чи йдеться про ігнорування повістки, некоректні дані про місце проживання або інші підстави. Це допоможе користувачам швидше виправити можливі неточності». 🔸Чи планують впровадити додаткові методи авторизації, окрім ВаnkІD Нещодавно в роботі мобільного застосунку «Резерв+» стався збій, пов’язаний із високим навантаженням на систему ВаnkІD. Через це авторизація користувачів була тимчасово недоступною. Цифрова команда Міноборони зауважує DОU, що розглядають й інші методи, однак не можуть уточнити терміни реалізації: «Це був не технічний збій у самому „Резерв+“, а проблема з сервісом авторизації, яка виникла через значну кількість запитів. ВаnkІD є одним з найпопулярніших способів віддаленої ідентифікації в Україні. Щодо додаткових методів авторизації — ми розглядаємо варіанти розширення можливостей входу. Наприклад, авторизацію через Дія.Підпис або напряму через банки, щоб залежність від одного механізму не створювала ризики у разі пікових навантажень». Кіберзахистом цифрових рішень міністерства опікується спеціальна профільна структура Центр реагування на кіберінциденти. «Фахівці центру на варті цілодобово, обробляють близько 850 спрацювань щотижня, а за рік розслідували понад 5000 кіберінцидентів. Крім того, „Резерв+“ успішно пройшов всі необхідні перевірки безпеки і отримав атестат відповідності комплексної системи захисту інформації (КСЗІ)», — кажуть DОU в Міноборони. 🔸Що відомо про військовий облік чоловіків 25–60 років за кордоном і видачу паспортів З квітня 2024 року українським чоловікам призовного віку заборонено отримувати закордонні паспорти та паспорти громадянина України за межами держави. Щоб люди 25–60 років за кордоном могли отримати паспорти, їх стали автоматично ставити на військовий облік. Однак лише тих, хто звернуся за паспортами до 24 квітня 2024-го. Їхні дані автоматично додають у реєстр «Оберіг». «Мета сьогодні — зробити так, щоб люди, які звернулися до зазначеної дати, могли швидко та зручно згенерувати електронний військово-обліковий документ та отримати паспорти. Без потреби відвідувати ТЦК чи проходити ВЛК», — пояснює DОU заступниця міністра оборони Катерина Черногоренко. При цьому зауважує, що питання щодо чоловіків, які звернулися до паспортних сервісів за кордоном після цієї дати, не врегульоване. Оскільки постанова № 163 від 14 лютого 2025 року законодавчо визначає саме ці часові межі. Наразі невідомо, коли ця можливість з’явиться для всіх інших. 🔸Кого автоматично беруть на облік в Україні З літа 2024 року «Оберіг» наповнюють даними про чоловіків 16–60 років. І реєстр «бачить» інформацію про тих, хто ніколи не ставав на військовий облік і не відвідував ТЦК, завдяки обміну даними з Єдиним демографічним реєстром і системою Державної міграційної служби. Чоловіків 16–25 років ставлять на облік автоматично, у них немає потреби звертатися до ТЦК і проходити медогляд. Люди від 18 років можуть згенерувати військово-обліковий документ у «Резерв+». Відповідно до задуму, автоматичне взяття на облік чоловіків 16–25 років триватиме протягом року. А тоді МО поділиться результатами експерименту. Поки що процес не завершився, через неповноту даних команда додатково перевіряє інформацію: «Ми отримали від інших відомств великий масив даних для взяття на облік чоловіків віком від 17 до 25 років. Наразі триває їхня постановка на облік. Масив даних може бути неповним, тому наша команда додатково перевіряє інформацію. Це дещо уповільнює процес, але гарантує надійність», — твердить заступниця міністра з питань цифровізації. Для військовозобов’язаних від 25 до 60 років автоматичної процедури постановки на облік поки що немає. Наразі чоловіки, яким виповнилося 25 років, мають стати на облік особисто, тобто прийти до ТЦК за місцем реєстрації, де працівник внесе дані вручну. Дистанційно вони можуть лише оновити облікові дані. Технічно цифрова команда готова взятися за втілення автоматичної постановки на облік усіх військовозобов’язаних чоловіків в Україні, пояснює DОU Катерина Черногоренко. Але для цього мають бути розроблені законодавчі підстави. Поки що в МО не готові коментувати, коли внесуть потрібні зміни. 🔸Чи будуть у «Резерв+» і в «Армія+» ШІ-помічники В Міноборони діляться, що сервіси в цих застосунках наразі потребують або повної автоматизації, або контролю з боку людей. «Для нас важлива коректність даних і безпека інформації, тому наші сервіси в „Резерв+“ та „Армія+“ поки що потребують або повної автоматизації, або контролю з боку людей. Водночас ми досліджуємо потенційні сценарії використання ШІ, які могли б підсилити сервіси в майбутньому. Якщо такі рішення відповідатимуть вимогам щодо безпеки та ефективності, ми розглянемо їхнє впровадження. Додавати конкретно ШІ-помічників у „Резерв+“ або „Армія+“ наразі не плануємо». 🔸Що планують змінити зі штрафами У застосунку «Резерв+» можна буде оплатити штраф за порушення військового обліку. Це стане доступним після ухвалення законопроєкту 12093. За словами Катерини Черногоренко, нововведення дасть змогу сплачувати штрафи в кілька кліків і навіть отримати знижку 50% (якщо людина добровільно визнала порушення), аналогічно до штрафів за порушення ПДР. Нова система працюватиме і для українців, які перебувають за кордоном. Для територіальних центрів комплектування, своєю чергою, спроститься процедура накладання штрафів. Якщо законопроєкт ухвалять, вони зможуть накладати штрафи без складення протоколу. Основні зміниСправи про адмінправопорушення за ст. 210, 210-1 можуть розглядати без людини, якщо вона згодна на притягнення її до адміністративної відповідальності;Доказами в таких справах буде визнаватись реєстрова інформація «Оберегу».Протокол про адміністративне правопорушення не буде окремо складатись по ст. 210, 210-1, а одразу буде виноситись постанова, якщо у ТЦК наявна інформація про те, що людина відмовилась від отримання повістки чи повістка не була вручена.Процес винесення постанови та притягнення до адмінвідповідальності за ст. 210, 210-1 буде подібним до того, який застосовується до правопорушень у сфері дорожнього руху, що зафіксовані в автоматичному режимі.Погодитись з притягненням до адміністративної відповідальності можна буде через «Резерв+». У такому випадку копія постанови також надходитиме в «Резерв+», а штраф повинен бути на рівні мінімального, передбаченого санкцією статті.Якщо сплатити штраф протягом 10 днів з дня набрання такою постановою законної сили, можна буде сплатити лише 50% штрафу, а не повну його суму. Також законопроєкт пропонує скасувати штрафи ТЦК для військових. Як приклад у Міноборони наводять ситуацію, коли людина не встигла оновити свої дані до мобілізації, але вже служить. Таким чином хочуть усунути бюрократичну перешкоду. Важливо зауважити, що законопроєкт очікує друге читання, тож можуть бути зміни в його положеннях.

Історія кохання Білла та Френка, показана в першому сезоні серіалу «Останні з нас» / Тhе Lаst Оf Us — мало кого лишила байдужим (хоча відчуття глядачів в цьому випадку дуже різнилися), однак в продовженні НВО готує нову, не менш емоційну і дещо трагічну лінію.

Адміністрація Дональда Трампа обрала один з найдієвіших інструментів - тиск на слабшого. В цьому випадку, на превеликий жаль, ми залежимо від адміністрації Трампа, а не вона від нас. З другого боку - тривають величезні торги й лінія напруги випнулась навіть за межі здорового глузду. Дуже тяжко прогнозувати, що може згенерувати американська адміністрація в найближчі пару днів. Але ми в Україні розуміємо, наскільки жорстко можуть грати теперішні американські діячі. Яке ваше бачення поточної ситуації? Чим була зумовлена заморозка в постачанні не лише військового спорядження, але й, що не менш важливо, розвідувальної інформації?Ми неодноразово говорили, що необхідно розділяти інформацію і реальний перебіг подій. І перше, що я хочу сказати, що це постп'ятничні події (зустріч 28 лютого у Білому домі президента України Володимира Зеленського з президентом США Дональдом Трампом): інформація про зупинку постачання, яка частково підтверджена, про те, що обмін розвідданими зупинено.Щодо питання постачання обладнання, боєприпасів, техніки, то я намагаюся зараз в оригінальних базах Пентагону, Білого дому, Держдепу знайти якісь рішення і не знаходжу жодного, яке б спричинило такі дії. Можливо, я не можу добратися до такого документа.Одна справа - інформація, зовсім інше - конкретні накази та дії. Якщо подивитися на аналогічні ситуації, то такі документи є в базі й видаються терміново. На сьогодні таких документів немає. Але це не означає, що не відбулося такої зупинки, тому що той же самий Дональд Туск (прем'єр-міністр Польщі) підтвердив певну зупинку.Як відомо, ця допомога йде різними каналами й не через одне джерело. Плюс до того я не знайшов жодного документа, який би підтверджував, що ці $3 млрд, про які йде мова, трошки більше як $3 млрд, лишилися, що вони не виплачуються тим підприємствам, які поставили чи постачають продукцію, адже там ціла низка сум має компенсаційний характер. За цим всім стоять контракти. А як будуть розвиватися тут дії, то я б менш емоційно реагував на цю частину, бо, ще раз кажу, можливо, я чогось не знаю.Тепер ще одна річ: комплекс обміну розвідувальною інформацією розвідслужб України та наших партнерів, таких як Франція, Німеччина, Велика Британія, США, та Сполучені Штати, діють в рамках так званих п'яти сестер - Велика Британія, Канада, США, Нова Зеландія, Австралія. Між ними всіма йде обмін інформації.Як ви пам'ятаєте, за тиждень до подій, які зараз оголошені, Велика Британія заявила, що буде приймати рішення, чи належить їй обмінюватися інформацією зі США. Тобто питання, яке вперше порушено, - доля обміну інформацією в рамках "п'яти сестер", що з точки зору розвідувальних служб було недопустимо. Тому що те, що насправді мають США, - наслідок отримання інформації з джерел, про які я сказав, а також додайте сюди ще Німеччину, Францію, Італію, Японію, Південну Корею.Україна продовжує в рамках співтовариства розвідувальних служб співпрацювати з іноземними розвідками. А щодо США, то це лише частина інформації, яку отримують розвідслужби України. Ба більше, якщо подивитися за останні роки, то обсяги інформації, які надходили від України до Сполучених Штатів і навпаки, приблизно однакові. По якості можна сперечатися в кожному окремому випадку. Важливо, що те, що мають на сьогодні Франція та Німеччина, має дуже високоякісний характер.На мою думку, щодо розвідувальної інформації, то я був би спокійний, тому що на сьогодні її наявність та присутність є достатньо високоякісною та у великих об'ємах, але найслабше місце - аналітична обробка цієї інформації, вихід на контрдії та реагування, особливо те, що стосується кіберрозвідки та контррозвідки, ситуації на лінії фронту. Також це і моніторинг передислокації сил і не тільки на лінії фронту, а і в тилу, маневри, що пов'язані з комплектацією військ.З одного боку - це так, з іншого боку, ще раз підкреслю, - на сьогодні за ці роки, а система відпрацьована достатньо добре, набагато тісніше співпрацювала Україна з розвідками Великої Британії, Німеччини, особливо Франції в останні роки, ніж це було раніше. У цій царині потребує дуже ретельного опрацювання тема постачання озброєння, боєприпасів. Якщо взяти адміністрацію Дональда Трампа, то тут внесок нульовий. Коли йшли постачання, то це було ще постачання в рамках тих рішень, які приймалися адміністрацією Джо Байдена. Обсяги цих постачань на момент, на Новий рік, наголошую, на 1 січня, фактично покрив потреби України 2026 року 1 січня, тобто це закритий весь 2025 рік.Тепер ще одна річ: я всіх прошу дуже обережно ставитися до розмов про те, що пройде місяць-три чи пів року - і більш нічого не буде. Ми ж чудово розуміємо, що відповідь на це питання знає тільки певне обмежене коло керівництва, і то ця інформація дуже дозована, порційна. Коли я вчергове читаю, що залишилося на два тижні чи на два місяці, то ставте собі питання - а звідки ця інформація береться і для чого вона вкидається? Тому в цьому відношенні теж треба розуміти, що не все так.Я дуже часто чую без кінця фрази, що "тільки це", і "тільки так", і "тільки від Сполучених Штатів Америки". Подивімось: система Раtrіоt, хоча б одна надійшла від США? Ні, не надійшла. А звідки вони надходили? З Європи! Звідки надходили постріли для них? З Європи! А США компенсували ці речі, постачаючи та поновлюючи запаси європейських країн.Ця схема поновлення запасів діяла як щодо зброярень в США, так і в Європі. Всі чудово розуміють, що військова техніка, особливо боєприпаси, не може перебувати нескінченний період на складі. Щобільше, та система ніколи на склад не працювала, бо повсюдно застосовувалась і продовжує застосовуватися система заміщення. Тому і в цьому відношенні треба думати, коли здіймається ґвалт з приводу того, що все, пуповину перерізали, завтра настане катастрофа.Завтра катастрофа не настане, але траєкторія насправді драматична. Ми розуміємо, що адміністрація Трампа також вживає неспортивних заходів тиску - це один момент. Також бачимо, як заметушилося багато політиків не лише в ЄС, але й в Україні, і ще бачимо, наскільки необережно грає команда Трампа на світовій арені: Канада, Мексика, стосунки з Китаєм.Щодо команди Трампа, про неї поговоримо. Я перейду зараз до того, що Європа свою програму напрацювала в рамках Версальської програми, яка діє з березня 2022 року. У ці хвилини, що ми з вами спілкуємося, вона продовжує завершення праці над проєктом озброєння і розвитку оборонно-промислового комплексу Європи, план під назвою RеАrm Еurоре рlаn (план "Переозброєння Європи").Мова йде про фактично кардинальне нарощування боєзапасу, розвиток ОПК на суму 800 млрд євро в рамках найближчих чотирьох років. З цих 800 млрд 150 млрд - термінові потреби на покриття допомоги Україні в таких напрямах, як системи ППО та ПРО, артилерія, авіація, бронетехніка і безпілотні системи, а також системи боротьби з безпілотними модифікаціями різних типів. Ба більше, в рамках інших проєктів, які передбачають спільний випуск по типу "данський проєкт", "чеський проєкт", також передбачені ресурси, щоб оплатити виробництво боєприпасів і запасних частин.Ще одна річ, яку мушу роз'яснити. Ми дуже часто говоримо, що є тільки в США, які розвивали свою систему в рамках НАТО. Всі системи, які відомі на сьогодні, готувалися, розроблялись на основі конкурсу між американськими і європейськими виробниками. Наприклад, є танк Аbrаms, але є й такої ж потужності модель танка Lеораrd 1, 2, 2М, 2МА і так далі. І таке спаринг-змагання було абсолютно по всіх видах озброєння, особливо в ППО та ПРО.Ще що дуже важливо - ми всі говоримо зараз про тему ППО та ПРО. Нагадаю, що європейська система під назвою "Іджис" (Аеgіs) діє в рамках Європи, США та Канади, фактично моніторить ситуацію до Уралу. Ця система працює на основі озброєнь, які розроблялися і випускаються сьогодні у Сполучених Штатах, Франції, Великій Британії, Італії, Іспанії, Німеччині.Якщо хтось не полінується й у Gооglе позначить "Іджис Прометей", то побачить, як працює ця система. Вона працює на основі 5-6 компонентів, які складені з різних держав, причому вони взаємозамінні.Ми лише сьогодні фрагментарно в ході цієї війни споживаємо частину з засобів тактичного характеру, такі, як крилаті ракети, системи ураження в момент злету, виходу на орбіту та ураження балістичних ракет, але лише це фрагментарно.У цьому відношенні має бути близькість співпраці з європейськими партнерами. А щоб сьогодні Україні отримати подібні речі, то це буде пов'язано з ліцензіями, аби європейці змогли наростити потужність виробництва таких озброєнь, пострілів, боєприпасів. Насправді і Європа, і США в цьому відношенні давним-давно в рамках НАТО дуже тісно співпрацювали.Це ще не все, що я розумію та знаю в цьому відношенні, бо вважаю за необхідне зупинитися в тому, щоб поглиблювати інформацію. Адже, на мою думку, в такої інформації завжди має бути межа. Але при нинішньому бажанні Європи й позиції США, якщо "король Доні" буде далі загострювати цю ситуацію, Європа буде нарощувати об'єми автономізації щодо системи безпеки. І коли міністр оборони США Піт Геґсет на засіданні у форматі "Рамштайн" сказав, що Сполучені Штати залишатимуться з Європою, то йому поставили питання: наскільки ця фраза відповідає реалії?Нинішня ситуація, чергова з загостренням, з так званою митною війною, може спричинити те, про що сказав у своєму виступі Емманюель Макрон. Він невипадково торкнувся двох ключових речей: ядерна парасолька над Європою та окремі об'єднані сили Європи. І в цьому відношенні також зрозуміло, що Макрон послав меседж в тому числі й "королю Доні": "Будеш далі?" Бо Трамп одне говорив Макрону під час зустрічі, а потім почав діяти в зовсім іншому напрямі. Тому Макрон дав зрозуміти: будеш діяти так, Європа буде відповідати таким чином.Чому важливо, що це було сказано з Парижу? Тому що Вашингтон своєрідно ставиться до різних держав Європи, вважаючи своїм залізобетонним союзником Велику Британію і прямим конкурентом Францію з Німеччиною. Тому те, що належало послати, було сказано.А ще щастя "великого Доні" в тому, що "в кабінеті пральної машинки", так називається офіс канцлера Німеччини, відсутній Мерц. Бо при тому розвитку подій з початку нинішнього тижня, якби був присутній Мерц, то Доні отримав би набагато гострішу відповідь.Адміністрація Трампа намагається продавити певне рішення. Хочеться вірити, що ця формула є чи вона буде ще доукомплектовуватись під час торгів з росіянами, але тривають торги, і американці тиснуть. Вони зараз тиснуть доволі м'яко, адже в них є інструменти жорсткого тиску на українську адміністрацію чи на українську владу. Ми розуміємо, що вони в будь-який момент можуть вивести чи Вікторію Спарц, чи якогось іншого конгресмена, який почне розповідати, як все вкрали та наскільки українці погані. А в теперішню добу медіатехнологій це може досягнути певного ефекту, принаймні всередині США. Але ми навіть не розуміємо, що Путін через Трампа чи за допомогою певних середовищ навколо Трампа хоче нав'язати Україні. Які параметри того, що росіяни хочуть втискати за допомогою тих чи інших не надто розумних або занадто хитрих американців?Пане Антіне, не давайте таких легких пасів, бо ваша палубна артилерія зараз вся перевернеться у воду. Якщо бажати зрозуміти, що робить зараз Вашингтон, треба простежити за двома речами. Перше - це американський дипломат Річард Холбрук і його переговори по Боснії та Косово: як ця модель вибудовувалася, хто вів переговори, кого до них включали?Щоб зрозуміти, яку роль може відіграти "великий Доні", то треба вернутися до Кемп-девідських угод, роль Картера у підписанні угоди між президентом Єгипту Анваром Садатом і прем'єр-міністром Ізраїлю Менахемом Беґіном.Нагадаю сюжет, щоб нас зрозуміли читачі. Річард Холбрук, власне, це та людина, яка приносила ультиматум Мілошевичу (президент Сербії та Союзної Республіки Югославія), яка одноособово вела переговори з усіма учасниками, боснійцями, сербами, потім косоварами. Все це на 99% було зроблено Річардом Холбруком.Європейці в рамках так званого квадроцикла, а це США, Німеччина, Велика Британія та Франція, лише отримували інформацію. Хоча всі вважали, що переговори ведуться в рамках цього "квадроциклу". На жаль, Річард Холбрук помер, тому деталі можна було б дізнатися, але в його спогадах не дуже докладно описано, як ішов обмін інформацією між європейськими столицями й Холбруком, який одноосібно вів цю розмову.Такою моделлю приблизно й сьогодні ведеться робота в цій ситуації переговорного кола. Але тут важливо, щоб комунікації між усіма учасниками були настільки важливі та відкриті, щоб вони довіряли один одному. Поки що до цього механізму навіть не дійшли, тому Європа розробляє свій план підходів. У США тикають пальцем в небо через те, що "великий Доні" не вміє мислити стратегічно, і в цьому є проблема. Але цю модель можна проглянути по тому, як вів переговори Річард Холбрук.Тепер стосовно того, чому я згадав Кемп-девідські угоди, - тому що переговори, як відомо, велися кілька років і були абсолютно непродуктивними. А Джиммі Картер (39-й президент США) був свого роду посередником, саме за його участі Беґін із Садатом вели діалог і в результаті вийшли на рішення, але недосконале. Рішення грішило багатьма недоліками, але воно відкрило дорогу і застабілізувало на певний час ситуацію.Те, що відбувається зараз, потребує дуже ретельного опрацювання, сталевих нервів, мінімум рефлексування на емоційному рівні й продуманої реакції з точки зору взаємодії з партнерами та союзниками.Крайні повідомлення від президента України Володимира Зеленського, коли він звертався до Трампа перед його виступом у конгресі, тоді сказав про визнання лідерства президента США на шляху до миру. Президент Зеленський і його команда підтримують ініціативи Трампа. Але я не знаю, про які ініціативи йдеться і в чому буде полягати лідерство. Це дуже складна історія, коли ми намагаємось відкрити цей мішок, в якому перебуває щось надзвичайно важливе.Згадайте, коли прем'єр-міністра Великої Британії Кіра Стармера запитали: "Чи довіряєте ви Дональду Трампу?" - він сказав: "Так, я Дональду Трампу довіряю в його бажанні забезпечити мир". Це дуже серйозна річ, і британці, хто б вони не були, лейбористи чи консерватори, мені ближчі консерватори, але вони словами не розкидаються.Важлива і позиція Емманюеля Макрона у цій ситуації, бо вони вдвох зустрічалися і мають певні фідбеки від Дональда Трампа. Також важливо, що Стармер і Макрон говорять про те, що ніякої капітуляції України неможливо і вона недопустима - це позиція Європи.Щобільше, після недільного саміту, 2 березня, європейці зайняли чітку позицію, яка доведена Дональду Трампу. Вона звучить так: Європа буде розробляти план і невдовзі прем'єр-міністр Великої Британії та президент Франції мають ознайомити Дональда Трампа з цим планом.Я кажу не речі, які кимось говорилися, журналістами чи особами, які забажали бути невказаними, а це слова, які озвучені прем'єр-міністром Великої Британії й президентом Франції. Посередництво в цих речах на себе взяла оця пані у білому костюмі, прем'єр-міністерка Італії Джорджа Мелоні. Як відомо, на саміті 2 березня дуже багато часу було затрачено в трійці Стармер - Макрон - Мелоні для того, щоб порозумітися, бо була суперечка - а хто ж буде на зв'язку з "великим Доні"?Вирішили таким чином: Макрон працює зі штабами, невипадково днями відбудеться зібрання начальників генштабів європейських держав, де буде опрацьовуватися технологічна складова, тобто наявність військ, озброєння, дислокація системи комунікацій, а Кір Стармер працює по розробці плану, який стосується досягнення фази перемир'я, - тобто припинення вогню, хід переговірного процесу та перехід до мирної угоди.Невипадково в Лондоні на зустрічі був міністр закордонних справ Туреччини Хакан Фідан, тому що від нього прозвучала ініціатива, що Туреччина може представити майданчик, коли будуть підготовлені всі необхідні підходи, а також буде ознайомлено президента США, тоді можна розпочати цей процес діалогу.Зрозуміло, що з іншого боку ведеться гра "в Дональда Трампа", яку дуже активно веде Москва. На цю гру рефлексує Вашингтон, роблячи іноді дуже грубі помилки. Зокрема, як фраза держсекретаря Марко Рубіо з приводу проксі-війни між Росією і США. Вони просто поки що не розуміють, а хто в цій ситуації проксі. І тут причина - недосвідченість Марко Рубіо, особливо в питаннях міжнародних відносин, та й у сьогоднішній ситуації в нього неглибоке розуміння нинішньої ролі, яку відіграють всі учасники цього процесу, і саме Москва.Поступово, взаємодіючи з європейськими партнерами, я на цьому акцентую, адже постійно кажу, що треба звертати увагу на європейський вектор, який кардинально міняє свою роль у цій ситуації. Чому складається враження, що Доні інформаційно домінує? Бо інтелектуальна Європа – високопродуктивна, вона не поспішає, тому що європейці, на відміну від Доні, розуміють цінність євроатлантичної моделі безпеки й співпраці між Європою і США, що не цінує "великий Доні". Але "великий Доні" тимчасовий, буде він два, три роки. Чи невідомо скільки, бо зараз прямує до свого імпічменту. Лише 4% американців, як показує опитування Rеutеrs, підтримують його риторику і дії щодо України, 70% виступають проти.Сьогодні його баланс підтримки в Сполучених Штатах нульовий, тому що підтримують 47% і проти нього 47%. Це при тому, що в більшості європейських політиків, в тому числі президента України, цей баланс плюсовий, якраз через тему розуміння, яку роль відіграє Росія в нинішній ситуації. Тому Доні мусив відігравати цей концерт зі зверненням, щоб стабілізувати свою ситуацію.Відтак очевидно, що зараз тривожний час, я погоджуюся, він непростий, дуже жорстокий щодо Європи та України, але тут важливим є партнерство України з Європою і взаємодія у наступних питаннях. Перше - компенсувати допомогу Україні, якщо США будуть далі губку крутити, не розуміючи, хто така Росія. Друге - в ході переговорного процесу Європа та Україна мають зайняти спільну позицію. І якщо на те пішло, то в певний час сказати Вашингтону: "Можете допомагати зброєю? Допомагайте! Можете продавати зброю? Продавайте нам! Не можете? Залиште собі! "Тому даний момент з одного боку загострив ситуацію, а з іншого - дуже чітко акцентував всі моменти й позицію сторін. На мій погляд, зараз позиція європейських партнерів заслуговує на найвищу оцінку.А щодо США, то необхідно коректно, терпеливо, розважливо, розуміючи цінність євроатлантичного партнерства, подовжувати співпрацювати. Але так же коректно сказати в певний час: це рішення не буде реалізовано, тому що ми категорично проти цього. Коректно, без ґвалту і крику.Є ще позиція держави-агресорки Російської Федерації, яка веде активну комунікацію з людьми Трампа - як на офіційних посадах, так працюють і в кулуарах. На всіх публічних майданчиках представники Кремля повторювали свою ультимативну мантру: окупація ще незахоплених українських територій, також щодо втручання у внутрішню політику України, можливо, економічні справи суверенної держави. Тобто апетити Кремля не зменшились. Як вони будуть намагатися просувати ту чи іншу формулу? До речі, і Лукашенко оживився, пропонуючи знову Мінськ.Для Путіна нинішня ситуація, яка називається "гра в Трампа", - спробувати використати Трампа для того, щоб тиснути на Україну. Ось у чому сюжет, якщо брати інформаційну лінію, вона так і реалізується: підіграючи Дональду Трампу, насправді грати на паралелях інформаційних повідомлень.Разом із тим ми з вами чудово розуміємо, що головною метою Путіна є знищення Української держави та української нації, тобто позиція Москви – не має існувати України, українців. Все, це повинно бути зачищеним полем, а народ має називатися ті ж самими русскімі - чи як вони обзивають?Малороси.Це ще гірше. Нам зрозуміла мета Путіна та його інструмент, використовуючи Дональда Трампа.Тепер треба розуміти, що наше завдання в цій ситуації полягає в тому, що Україна, наші партнери у світі, і це блискавично показало голосування в Раді Генеральної Асамблеї ООН, принципово не визнають захоплення території України. Ба більше, на сьогодні лише чотири чи п'ять держав визнали Крим як територію Російської Федерації. Тобто зрозуміло, що ні сьогодні, ні завтра, ні післязавтра ні США, ні будь-хто ні за якого перебігу подій не визнають окуповані території України територією РФ. Нам це зрозуміло.Відтак давайте розглядати подальше просування: Рубіо, Трамп говорять про компроміси, виходячи з нинішньої ситуації. Які це компроміси? Ні Трамп, ні Рубіо,ні ми з вами не уявляємо, не представляємо і, я чесно скажу, не допускаю, бо прекрасно розумію, що за цим може бути - що ніяких територіальних речей з точки зору карти світу в цій ситуації не відбудеться.Чому Путін та його лапотники оперують ситуацією на землі? Бо вони здійснюють так званий, з точки зору міжнародного права, ефективний контроль, тим самим визнають, що несуть відповідальність за всі проблеми, які є на цій території: за всі трагедії, біди, соціальні питання і так далі. Але це не означає, що світ визнає їхню суб'єктність над цими територіями. Світ це не визнає.Яка тепер позиція? Розв'язати це питання дипломатичним способом.  Я відповідаю на це питання тим, хто хоче це казати чи не хоче цього казати - з Росією розв'язувати це питання дипломатичним способом неможливо. Кажу вам як людина, яка з ними довготривало вела переговори. Неможливо!Насправді в дії має бути підхід "мир через силу", коли повернули територію або досягли такої сили, що можемо диктувати за столом переговорів. Вашингтонський Доні каже: "Ні, припиняйте вогонь, сідайте за стіл". Що це таке? Макрон відповідає: "Мінськ -3". Виникає глухий кут у цій ситуації.Але Доні каже: "Треба припинити вбивство, тому що гине 2000 молодих людей щотижня". Статистика правильна, висновок - абсолютно безглуздий. Поясню чому. Бо ми всі прекрасно знаємо, що мир іноді буває гірший, ніж війна. Коли мені кажуть, що після Другої світової війни запанував мир і Україна прожила в мирі, то запитую: це хто у мирі прожив - Левко Лук'яненко, який відсидів понад 25 років, чи Горинь, який відсидів понад 10 років, чи інші в'язні радянських концтаборів? Це в них було легке життя? В українців було легке життя, коли їм забороняли говорити рідною мовою? Ми добре розуміємо, що мир буває гірший за війну, і ми це пройшли. Тому європейці кажуть: "Слухайте, що кажуть українці". Завдання сьогодні, об'єднавши зусилля з європейцями, - привести до тями цю молоду, необстріляну команду Дональда Трампа. Чому я так акцентую увагу? Бо добре проаналізував склад команди Дональда Трампа "першого пришестя", коли там були Болтон, 1948 року народження, Тіллерсон був з 1952 року, навіть міністр оборони, здається, 1954 року.Тепер подивіться зараз: Рубіо, Венс та інші -1980 рік, 1975 рік народження і так далі. Сини це, діти, бо вони ровесники синів Трампа. А це свідчення того, що вони, по-перше, не розуміють моделі післявоєнної безпеки, бо вже підручники спалили, в яких було розуміння того, що таке система безпеки, і їм її ще треба усвідомити. А людей, які це знали, вони витіснили.Відтак нескінченне блудіння в їхніх мізках і породжує оці наслідки. Але я закликаю до того, що треба терпеливо, без емоцій, спокійно все це пояснювати, співпрацюючи з європейцями, вирішувати питання потреб в озброєнні.А те, що стосується США, разом з європейцями, знову ж терпеливо пояснювати, починаючи від Доні, який загруз, адже всі знають прекрасно, що він співпрацював ще в радянські часи з кримінальними авторитетами Радянського Союзу. Потім він співпрацював зі спецслужбами, після чого працював з кримінальним світом нинішньої імперської Росії, з кримінальним оточенням Путіна. Про це сьогодні інформації більш ніж достатньо.Уявімо собі, що поступово ця інформація буде заповнювати США. Поступово Доні буде розуміти, де він перебуває. У цій ситуації тільки одна трагедія - те, що Україна за це платить кров'ю. Однак за таких умов допомога Європи має бути якомога потужніша та якомога активніша.Сьогодні ситуація світу вирішується не у Вашингтоні. Вашингтон, завдяки тому, що американці обрали того, кого обрали, почав хворіти на ізоляціонізм. Інша справа, що він починає діяти в манері Річарда Холбрука, але до того ситуація ще не дійшла. Бо, по-перше, Україна не в ролі Мілошевича, в ролі Мілошевича - Путін. Україна - в ролі жертви цієї агресії. Тому тут подібна гра і подібна модель має колосальні проколи й недоліки. Я вже не кажу про модель Садата і Беґіна.Я навів цей приклад як оптимальний варіант для малюнку, що така ситуація можлива. Але чи можлива вона у випадку з Україною і Росією? Ні, тому що великою мірою ця ситуація залежить від волі певної особи. Якщо Путін може розпоряджатися долею мільйонів людей, то президент Зеленський цього не зробить. І він це вже показав, коли відбувся цей вибух емоцій у п'ятницю, 28 лютого.Зверніть увагу, що б хто не казав, але риторика і Венса, і Трампа змінилася. Венс підбирав слова, точнісінько так шукав слова і виступаючий Дональд Трамп після цієї суперечки. Я не уявляю, що Зеленський за будь-яких умов може підписати документ, який стосується капітуляції України чи торгівлі територією.Тому треба зрозуміти: якщо ми говоримо про президента Чехословаччини Бенеша, згадуючи 1938 рік, то його Європа покинула. Він залишався сам на сам з ворогом і з безпомічною Європою. Сьогодні Європа - на боці України, тому, на мою думку, необхідно ці комунікації забезпечувати, об'єднувати, відпрацьовувати відповідний діалог з Вашингтоном, якщо хочете, то необхідно відпрацьовувати й тиск на Вашингтон у цій ситуації, забезпечувати повний комплекс обороноздатності Європи.