Search trend "Петра і Павла"

25 листопада згадують святого священномученика Климента. Він був одним із перших єпископів Риму та однією з найвизначніших постатей раннього християнства. Його життя відоме з церковних переказів, апокрифічних текстів та історичних згадок. Він вважається четвертим Папою Римським після святого апостола Петра. Климент народився в Римі в багатій сім'ї. Його навернення до християнства, як вважається, сталося завдяки проповіді апостолів Петра і Павла. Після хрещення він став ревним проповідником і активним учасником ранньохристиянської спільноти. Климент став Папою Римським приблизно в 88 році після св. Ліна і св. Анаклета. Він очолював церкву в часи важких переслідувань християн з боку Римської імперії. Його папство тривало близько 10 років, протягом яких він зміцнював церковну організацію, дбав про єдність віруючих і боронив апостольське вчення. Климент написав "Послання до Коринф'ян", один із найдавніших текстів християнської літератури. У цьому творі він закликає до миру, покори й злагоди між християнами. Послання користувалося такою повагою, що читалося в багатьох церквах як священний текст. За переказами, Климент постраждав за віру під час правління імператора Траяна. Його заслали на каторгу до Херсонесу (теперішній Севастополь, Крим). Там він проповідував серед каторжників і навертав багатьох до християнства. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Андрія Первозванного-2024: головні традиції свята, яких дівчата чекають увесь рік За наказом імператора Климента було страчено: його прив'язали до якоря й утопили в морі. За легендою, вода чудесним чином відступила, і християни змогли знайти його тіло, яке згодом поховали. На місці поховання святого з'явилася каплиця. Прикмети Дятел довго стукає - до поганої погоди. Півні вранці розкричалися - чекайте на потепління. На сухій траві іній - будуть морози. Що не можна робити, а що варто Не слід жалітися на холодну погоду і морози. Цього дня, за повір'ями, на землю виходить Дух Морозу, який може накликати хвороби на цілу зиму. Не можна переїдати, інакше позбудетесь удачі. Жінкам цього дня рекомендовано займатися рукоділлям, щоб прикликати щастя в своє життя. Обов'язково вивішуйте випрані речі на вулицю - це принесе здоров'я і успіх. 21 листопада українці відзначають Введення в храм Пресвятої Богородиці. В народі це свято називають Третьою Пречистою. Раніше, до переходу ПЦУ на новоюліанський календар, його відзначали 4 грудня. Свято присвячене Діві Марії, матері Ісуса Христа, та вважається одним із найважливіших релігійних подій. Введення в храм Пресвятої Богородиці - це духовне народження Марії. За значимістю це двунадесяте свято порівнюють із Різдвом. Основна ідея цього свята полягає в тому, що батьки-віряни мають залучати також своїх дітей до віри. Також цей вдалий для того, щоб привести дитину для першої сповіді.

У перші місяці Голодомору організовували "червоні валки" підводами Моя мати Фросина Андріївна народилися 1903 року в сусідньому селі Вишнополі. Ходили в гості до старшої заміжньої сестри в Леґедзине, доки не познайомилися з моїм батьком Яковом Прокоповичем Листянком, 1892 року народження. Він встиг повоювати на фронтах Першої світової війни. Подружжя мало двох дітей мене і брата Олексія. Батько були добра людина, за все життя жодного разу не вдарили мене з братом. Мама, правда, трохи полохали, як ми не слухалися. Із наближенням фронту німці гнали молодь на захід. Забрали й брата Олексія. Разом із хлопцями-односельцями його догнали пішки аж до Західної України. Там він повідомив хлопцям, що тікатиме. Коли поліцаї виявили, що одна людина втекла, поїхали кіньми на розшуки. За деякий час повернулися. Більше брата ніхто не бачив. Після війни ми подавали на розшук, відгукнувся його повний тезко, а брата слід пропав. 1932 року ми жили на самому краю Леґедзиного, на вулиці Новоселиця. Якраз я пішла до першого класу місцевої школи. Взимку 19321933 років уже було мало їжі, а тільки-но навесні закінчила навчання, як почався справжній голод. Брат ходив у ясла в селі, які по-сільському називалися майдан. Звідти я його забирала. Якось разом із нами пішов гурт дітей. Серед них була сусідська дівчинка Парася. Раптом із хати вийшла якась жінка. Її з матір'ю по-вуличному звали Бомбихами. Вона почала до нас щебетати та запрошувати до хати. Ми з братом не пішли, а Парася пішла. Увечері до нас прибігли її батьки, кажуть, що донька не повернулася. Ми про все розповіли, бо діти ж. Кинулися туди й знайшли на горищі голову, завернуту в платтячко, а в печі було зварене м'ясо. Те вариво люди почали носити попід хати, показувати. Обох Бомбих виволокли на вулицю й почали бити всім селом. Були би вбили, якби не прибіг хтось із сільради й не забрав їх. Після того випадку їх у селі більше ніхто не бачив. Знайшли на горищі голову, завернуту в платтячко Одразу після цього батько кинули ту хату на Новоселиці й найняли в центрі села, бо сильно боялися за дітей. Нам наказували ні до кого не заходити. У новій хаті жили на дві половини: ми в одній, а баба Тьопка з дочкою Домникою в другій. Я добре запам'ятала, що Домника мала по шість пальців на руках і ногах. Уже тоді вони пухли з голоду. Нас урятувала корова, яку ми мали. Мама з коровою щодня ходили на роботу. Запрягали нашу корову в ярмо з одного боку, а сусідську з іншого. А робота була возити мерців на цвинтар. Заходили в хати, забирали на вулицях. За це в колгоспі щодня давали кіло якихось відходів. Їх мололи, добавляли листя з берестка, смажили і їли. Бересток має листя на один бік, воно взагалі без смаку. Такі хлібці купи не трималися, тому мама пекли їх на капустяному листі або на лопухах. Тоді лопух відривали, а цей хліб їли. Докучали комнезами. Ходили із залізними палицями по селу й штурхали землю в дворах. Особливо там, де вона була порушена, і на городі, і в хатах. Ще на Новоселиці на горищі мама сховали відровий баняк зерна. Його одразу знайшли й забрали. Сказали, що зерно забирають на Урал, де зараз голодовка. Брехали, бо там голоду не було. У перші місяці Голодомору організовували "червоні валки" підводами. Потім уже їх не стало, бо не було що забирати. Хазяйка разом із донькою Домникою померли. Почали годувати вже пізньої осені 1933-го, стало легше. Батько одразу повернулися у свою хату на Новоселиці. У школі, де ми з братом навчалися, довго дітей було мало по шість-вісім у класі. А вже за кілька років вона знову наповнилася. 1939-го я закінчила сім класів і пішла вчитися в сусіднє село Тальянки. Там була середня школа. Восьмий клас закінчила весною 1940-го. Навесні 1941 року район зробив ревізію в нашому колгоспі "Спільна праця", де батько були комірником. Виявили брак 10 тонн ячменю. Прийшла до нас додому міліція і забрала тата. Також арештували голову колгоспу Костя Левенця та рахувальника Володимира Магаляса. Усіх повезли в Умань. Присудили конфіскацію всього майна. Оскільки конфісковувати не було чого, то забрали корову та швейну машинку. Мама сильно сварилися й обзивали конфіскаторів. За це її теж забрали до тюрми. Ми з братом, 14-річним Олексієм, залишилися вдвох нема ні батьків, ні корови, ні швейної машинки. Та ще й до школи в Тальянки продовжували ходити. Виручала картопля, якої не конфіскували. Потім почалася війна. Нашу конфісковану корову разом з іншою колгоспною худобою погнали за Дніпро, й більше ми її не бачили. Усім селянам наказали рити окопи, щоби ховатися від німецьких бомб. Тільки-но ми з Олексієм вирили яму й поклали зверху якісь дрючки, мама прийшли з тюрми. А батька завезли аж у Ростовську область. Там голову колгоспу й рахувальника забрали до армії, а батька випустили, бо вони мали інвалідність ще з Першої світової війни. Ото вони звідти додому йшли пішки, і прийшли аж улітку 1942 року. Тоді мене вже вдома не було поїхала остарбайтеркою в Австрію. Правду сказати, ми не тікали від тієї роботи, бо наш староста Танасій Гонтар сказав, що весну й літо попрацюємо в Німеччині, бо там не вистачає робочої сили, а восени повернемося в Леґедзине. В Австрії я натерпілася важко хворіла й голодувала. Робота була возити мерців на цвинтар Спочатку нас чотирьох дівчат із Леґедзиного привезли на ферму в Австрію в родину Карла й Рози Кракуферів. Робота була знайома працювали на полі й не голодували. Тут не було так страшно, як під час Голодомору. За сто років життя я побачила всього, але Голодомор був найстрашнішою подією. Набагато страшнішим, аніж війна. Згодом дівчат відправили десь у інше місце, а мене одну лишили. Син цих австрійців воював, інколи приїздив, мав родину й жив окремо від батьків. Восени 1942-го він загинув під Сталінградом. Хазяйка так на мене сердилася, що геть зі світу зживала. Ніби це я його вбила. Трохи мене ще потерпіли і згодом завели на біржу. Там нас зібралося багатенько, але ніхто нас не брав. Зрештою повантажили у вагони й повезли через Відень до міста Вінер-Нойштадт. Тут був авіазавод із виробництва винищувачів "Мессершмітт". У таборі була висока брама й подвійна огорожа з колючого дроту. Спали на двоярусних ліжках без матраців і подушок. Давали нам баланду з кольрабі щось середнє між капустою й буряком. Коли її варили, вона смерділа. Словом, дають нам ту баланду в картонні одноразові миски, а ми щойно від хазяїна, крутимо носом, не їмо, виливаємо. Попри те, що я висока, важила на тому авіазаводі 50 кілограмів. Робота була така: щодня солдат із машингвером (німецьким кулеметом. Країна) вів нас за 2 кілометри в цех фрезерувальних станків. Там ми колотили розчин для вихолодження фрези. На відміну від німців ми обідньої перерви не мали мусили прибирати приміщення від металевої стружки. Ще й не всю докупи змітали, а по фракціях: більшу до більшої, меншу до меншої. Після обіду пакували вироби в коробки. Робітники-німці, особливо старші, намагалися нам принести їсти давали шматочки хліба, помащені або маслом, або варенням. Кожен шматочок ми ділили на чотири частини для всіх. Згодом я захворіла: на обличчі висипало вавки, вони засихали, а з них просочувалася сукровиця. Мене помістили до табірної лікарні й забракували. Знову повезли на біржу праці. Усіх розібрали, а мене, худої та високої, ніхто не бере. Зрештою, приїхав один конем-важковозом і забрав усіх забракованих, десь біля десятка осіб. Фурман усю дорогу мовчав, а коли привіз до двору, скомандував: "Тераз злазьте!" Ми зрозуміли, що поляк. Франек німецькою розмовляв краще за деяких австрійців. Згодом служниця хазяйки принесла нам їжу емальоване відро макаронів. З голоду ми вмолотили його за раз. Прийшов господар, призначив мене кухарем і сказав іти за ним. У льоху я набрала відро картоплі і спекла його в духовці. Усю ніч ми вставали до тієї картоплі і їли, а зранку німець приніс по пів літра молока на душу. Від того переїдання в нас порозпухали обличчя й руки. Зробилися грубі пальці, нічого до рук не можна було взяти. 1945-го нас звільнили. Дівчата поїхали в Будапешт, а потім додому, а я затрималася, бо була грамотна, закінчила дев'ять класів й мусила бути писарем при військовій частині. Сиділа до липня й повернулася на Петра й Павла, 12 числа. За сто років життя Голодомор був найстрашнішою подією Згодом навчалася в Уманському вчительському інституті. Вступала двічі: спочатку здала екзамени та пішла на перший курс фізико-математичного факультету, але міністр освіти Павло Тичина видав указ заднім числом, яким наказав відрахувати всіх студентів, які не мають 10 класів освіти. Мене відрахували й організували річні підготовчі курси. Замість двох років я вчилася три й закінчила 1948-го. Пішла працювати за розподілом в Оксанине. Викладала там фізику й математику, а коли треба було підміняла вчителя німецької мови. Для п'ятих-шостих класів мого словникового запасу вистачало, бо розмовну мову я знала. А для старших готувалася серйозно, сиділа зі словником. Пізніше заочно закінчила Київський педагогічний інститут. Вийшла заміж за фельдшера Григорія Савовича й перевелася в Леґедзине. Виховали двох дітей Анатолія та Валерія. Нікого з них уже нема на світі. Чоловік помер ще 2005 року від інфаркту, хоч він мав добре здоров'я, а я була хвороблива. Передплатити журнал "Країна"

В православному календарі є 12 дванадесятих свят, які за своїм змістом поділяються на Господні та Богородичні. Перші прославляють Ісуса Христа, а другі - Діву Марію. Три з них є перехідними - тобто їхня дата щороку змінюється і залежиться від святкування Великодня. Дев'ять інших неперехідні - їхня дата не змінюється. Після переходу на новоюліанський календар 1 вересня 2023 року дата неперехідних свят змінилася. Святкуються на 13 днів раніше. Основними перехідними дванадесятими святами 2025 року будуть: Вербна неділя або Вхід Господній до Єрусалима - 13 квітня; Вознесіння Господнє - 29 травня; День святої Трійці (Зелені свята, П'ятдесятниця) - 8 червня. 2025 року неперехідні дванадесяті свята ми знову будемо святкувати за новоюліанським календарем: Богоявлення або Хрещення Господнє - 6 січня; Стрітення Господнє - 2 лютого; Благовіщення Пресвятої Богородиці - 25 березня; Преображення Господнє - 6 серпня; Успіння Богородиці - 15 серпня; Різдво Богородиці - 8 вересня; Воздвиження Господнього Хреста - 14 вересня; Введення в храм Пресвятої Богородиці - 21 листопада. Різдво Христове - 25 грудня. Коли святкуємо великі свята Не лише дванадесяті свята вважаються серед вірян важливими в церковному календарі. Існують й інші дати, які особливо вшановуються церквою. Основними такими святами 2025 року будуть: Обрізання Господнє - 1 січня; Різдво Іоанна Предтечі - 24 червня; Святих апостолів Петра і Павла - 29 червня; Усікновення глави Івана Предтечі - 29 серпня; Покров Пресвятої Богородиці - 1 жовтня. Коли віряни будуть поститися 2025 року За церковною традицією існують одноденні, багатоденні пости та суцільні тижні (коли навіть у середу та п'ятницю немає посту). Одноденні пости 2025 року будуть: Хрещенський Святвечір (Надвечір'я Богоявлення) - 5 січня; Усікновення глави Івана Предтечі - 29 серпня; Воздвиження Хреста Господнього - 14 вересня. Багатоденні пости 2025 року припадатимуть на: Великий піст - від 3 березня до 19 квітня; Петрів піст - від 16 червня до 11 липня; Успенський піст - від 1 до 14 серпня; Різдвяний піст - від 15 листопада до 24 грудня. Не забуваймо і про суцільні тижні, коли немає посту навіть у середу та п'ятницю: Святки - від 25 грудня до 4 січня; Тиждень Митаря та Фарисея - від 10 до 16 лютого; Масниця (Сирний тиждень) - від 24 лютого до 2 березня; Великодній (Світлий тиждень) - від 20 до 26 квітня; Троїцький тиждень - від 9 до 15 червня. Поминальні дні 2025 року: коли йти на кладовище Вселенська батьківська субота (м'ясопусна) - 22 лютого; Субота другого тижня Великого посту - 15 березня; Субота третього тижня Великого посту - 22 березня; Субота четвертого тижня Великого посту - 29 березня; Радониця - 29 квітня; Поминання померлих воїнів - 9 травня; Троїцька батьківська субота - 7 червня; Димитрівська батьківська субота - 1 листопада. Православний календар на 2025 рік: важливі церковні свята на кожен місяць Січень 1 січня - святого Василія Великого; 5 січня - Хрещенський Святвечір. Пісний день; 6 січня - Святе Богоявлення. Хрещення Господнє; 12 січня - святої мучениці Татіани; 30 січня - трьох святих: Василія Великого, Григорія Богослова, Івана Златоустого. Лютий 2 лютого - Стрітення Господнє. Березень 25 березня - Благовіщення Пречистої Діви Марії; 26 березня - Собор архангела Гавриїла. Квітень 6 квітня - Кирила і Мефодія Солунських; 12 квітня - Лазарева субота; 13 квітня - Вербна неділя (Вхід Господній до Єрусалиму); 17 квітня - Чистий четвер; 18 квітня - Велика (Страсна) п'ятниця; 19 квітня - Велика субота; 20 квітня - Великдень; 23 квітня - святого Юрія Чудотворця. Травень 9 травня - перенесення мощей Миколи Чудотворця; 11 травня - рівноапостольних Кирила і Мефодія; 29 травня - Вознесіння Господнє. Червень 8 червня - Трійця; 9 червня - День Святого Духа; 22 червня - день усіх святих українського народу; 24 червня - Різдво Іоанна Хрестителя; 29 червня - апостолів Петра і Павла; 30 червня - собор 12 апостолів. Липень 11 липня - княгині київської Ольги; 15 липня - князя Володимира Великого, День хрещення Київської Русі; 20 липня - пророка Іллі; 25 липня - Успіння святої Анни. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Третя Пречиста: нова дата свята і що треба знати про цей день Серпень 1 серпня - початок Успенського посту; 6 серпня - Преображення Господнє; 15 серпня - Успіння Пресвятої Богородиці; 29 серпня - Усікновення голови Іоанна Хрестителя. Вересень 8 вересня - Різдво Пресвятої Богородиці; 14 вересня - Воздвиження Чесного і Животворящого хреста Господнього. Жовтень 1 жовтня - Покров Пресвятої Богородиці; 26 жовтня - великомученика Дмитра. Листопад 8 листопада - Собор архистратига Михаїла; 21 листопада - Введення в храм Пресвятої Богородиці; 30 листопада - святого апостола Андрія Первозванного. Грудень 6 грудня - святого Миколая; 9 грудня - Непорочне зачаття Пресвятої Богородиці; 24 грудня - Різдвяний святвечір; 25 грудня - Різдво Христове; 31 грудня - святої Меланії Римської. У листопаді є кілька великих церковних свят, які відзначають українці. За новим церковним календарем ПЦУ другий рік поспіль їхня дата вже інша. Зокрема. 8 листопада святкуємо Собор Архістратига Михаїла, а 21 листопада відзначаємо Введення в храм Пресвятої Богородиці, апостола Андрія Первозванного - 30 листопада. Також у листопаді починається Різдвяний піст і триватиме до Різдва Христового.