Search trend "Тема"

Джинси – це завжди актуальна тема для дівчат, оскільки ці вироби не покидають наші гардероби в жоден сезон. З приходом весни хочеться створити більше цікавіших та ефектніших образів, тому радимо звернути увагу на джинси, що поєднують в собі гру з формами та деталями. Повний текст новини

Про це вона сказала в інтервʼю Наrреr’s Ваzааr.Американська акторка Керрі Кун, яка зіграла головну роль у третьому сезоні серіалу "Білий лотос", поділилась, що шоу набуло політичного характеру. В одній зі сцен Кейт (Леслі Бібб) відмовилася відповісти, голосувала вона за Дональда Трампа чи ні, що шокувало її подруг Жаклін (Мішель Монаган) і Лорі (Керрі Кун). Але спочатку ця взаємодія мала більш насичений політичний контекст.За словами акторки, третій сезон був написаний і знятий до президентських виборів у США. Після перемоги Дональда Трампа подробиці особистого життя її героїні були вирізані з шоу."Спочатку ви дізнаєтесь, що її донька насправді була небінарною, можливо, трансгендерною, і йшлося про них/їх. Ви бачите, як Лорі намагається пояснити це своїм подругам, намагається використовувати займенники вони/їх, бореться з мовою. Це все було цікаво. Це була всього лише коротка сцена. Але для мене вона робила питання про те, чи голосувала Кейт за Трампа, набагато більш провокаційним і особисто образливим для Лорі, враховуючи, ким є її дитина", — зазначила Кун.Як уточнила акторка, друге обрання Трампа змусило творця серіалу Майка Вайта сумніватися щодо включення цієї деталі про персонажа в фінальну версію."Сезон був написаний до виборів. І враховуючи те, як адміністрація Трампа відтоді ще більше впроваджувала культурну війну проти трансгендерів, коли прийшов час скоротити епізод, Майк відчув, що сцена настільки мала, а тема настільки велика, що це був неправильний спосіб зобразити цю розмову", - зауважила Кун.Акторка наголосила, що творець серіалу "не цурається складних культурних розмов"."Його батько в дорослому віці написав дуже впливову книжку про те, як це бути геєм і ввійти до євангельської церкви. Її прочитали багато молодих людей. Вона стала дуже значущим текстом на їхньому власному шляху", - додала Кун.Одним з перших кроків Трампа на посаді було закриття федеральних ініціатив DЕІ - dіvеrsіty, еquіty, аnd іnсlusіоn (різноманітність, рівноправність та інклюзивність) та відправлення працівників у відпустку. Федеральні працівники та одержувачі грантів також перебувають під пильною увагою. РВS, що фінансується корпорацією суспільного мовлення США, цього тижня заявив, що закриває офіс, присвячений різноманітності, справедливості та інклюзивності на тлі низки указів Трампа.На тлі цього компанія Dіsnеy оновила свої "Інші правила ефективності" (Оthеr Реrfоrmаnсе Fасtоrs - ОРFs), узгодивши їх із "бізнес-цілями та цінностями компанії". Зокрема Dіsnеy змінила свої програми в галузі DЕІ. Компанія прибрала один з факторів ефективності "Різноманітність та інклюзивність", який використовувався для оцінки винагороди керівників, і додала новий — "Стратегія талантів".

Таку думку журналістка, авторка YоuТubе каналу "Обличчя Незалежності" Дарка Гірна висловила в розмові з ведучим Еспресо Андрієм Сайчуком."За межами західних регіонів немає кладовищ Української Народної Республіки, військових, якщо ми звернемо увагу. Вони всі були знищені. Один у Боярці на Київщині відновлений вже фондом "Героїка" не так давно. І це дуже-дуже яскрава деталь, що така велика історія, основні бої УНР відбувалися: Південь, Схід і Центр, у нас немає мілітарних маркерів просто, вони знищені", - зазначила вона.За словами Гірної, пам'ять про загиблих українських героїв ретельно винищувалася СРСР в безпосередньому значенні, матеріально, адже "російська мілітарна пропагандистська машина працює дуже в нищівний спосіб, в першу чергу для мізків, власне, щоб нівелювати знання, стерти історичну пам'ять про наше минуле".Читайте також: "У нас є до чого повертатися": розмова із журналісткою Даркою Гірною про культуру пам’яті й те, якими мають бути українські військові кладовища  Натомість формувався культ монументального "побєдобєсія", який почав формуватися за Брежнєва. "Так, фактично в нас у кожному селі є цей пам'ятник невідомому солдату, і проблема в тому, що це не про історію, де в центрі людина і її подвиг, це якась така безлика дуже монолітна тема, де держава вища над індивідом", - наголосила дослідниця.Як звернула увагу Гірна, такі пам'ятники "дуже часто робилися з найдешевших матеріалів, з бетону, фарбувались під бронзу" й досі стоять у багатьох куточках України.2023 року в Онтаріо (Канада) на 97-му році життя померла Ярослава Плав'юк, дружина останнього президента УНР в екзилі Миколи Плав'юка.

Про це інформує Вlооmbеrg.Компанія Аndоyа Sрасе, яка розробила пусковий комплекс, повідомила, що після інциденту було активовано механізм кризового управління. "Ми співпрацюємо з аварійними службами і компанією Іsаr Аеrоsрасе, щоб отримати загальне уявлення про ситуацію", - йдеться в повідомленні.Успішний запуск ракети був важливим етапом для Іsаr і міг би зробити компанію першою, яка досягне орбіти з європейського космодрому.У виданні зазначили, що таким чином Європа прагне зменшити залежність від Сполучених Штатів у сфері запуску супутників на тлі послаблення оборонних зв'язків з Вашингтоном."Суверенітет - це важлива тема, тому що в цьому випадку люди в усьому світі розуміють, що ви більше не можете повністю покладатися на країни-партнери, - заявив перед запуском головний виконавчий директор Іsаr Даніель Метцлер. - Ми хотіли мати майданчик для запуску, в ідеалі - в континентальній Європі, щоб мати можливість обслуговувати європейський ринок".Перша спроба запуску, 24 березня, була зірвана через вітер. Пізніше Іsаr знову перенесла заплановане вікно запуску через погодні обмеження.Іsаr Аеrоsрасе є однією з небагатьох європейських компаній, що намагаються досягти успіху в космічній галузі, подібного до успіху SрасеХ. Компанія має на меті виводити малі та середні супутники на низькі навколоземні орбіти, маючи корисне навантаження до 1000 кілограмів.Компанія залучила понад 400 млн євро загального фінансування з моменту свого заснування у 2018 році, у тому числі 220 млн євро в рамках останнього раунду фінансування, підтриманого Інноваційним фондом НАТО.Після запуску Іsаr Аеrоsрасе планує побудувати завод біля Мюнхена, здатний виготовляти 40 ракет Sресtrum на рік. Метцлер зазначив, що виробничі потужності вже розпродані до початку 2027 року, і на той час планується понад десять місій.Аndоyа Sрасе, своєю чергою, вже здійснила понад 300 суборбітальних запусків з моменту свого відкриття в 1962 році, і Іsаr є першим з кількох партнерів, з якими планується проведення орбітальних польотів з цього космодрому.Раніше NАSА запустила у космос інфрачервоний космічний телескоп SРНЕRЕх для дослідження раннього Всесвіту і чотири невеликі супутники, які входять до складу місії РUNСН, для вивчення зовнішньої атмосфери Сонця.

Прихід до влади Дональда Трампа, який своїми діями ламає систему міжнародних відносин, принципи функціонування якої були непохитними протягом десятиліть, спричинив радикальні зміни у світовій політиці. Україна в даному випадку не є винятком. Сприйняття Вашингтоном нашої держави як "слабкої ланки" знаходить відображення у політиці наших сусідів. У пошуках правильного вибору Майже два роки тому, у квітні 2023 року, сталося помітне погіршення польсько-українських відносин, які перебували, здавалося б, на рівні повного та всеосяжного порозуміння. Причиною стало українське збіжжя, яке заполонило польський ринок та стало причиною збитків для багатьох польських фермерів. Відтоді у країні змінилася влада (прем'єром країни став досвідчений та вельми прагматичний Дональд Туск), проте збереглося ембарго на ввезення українського зерна до Польщі. Зараз у Польщі триває президентська кампанія, у якій не бере участь чинний глава держави Анджей Дуда (завершується його друга президентська каденція). Не бере участі у "великих перегонах" і Дональд Туск, а кандидатом від "Громадянської платформи" став президент (мер) Варшави Рафал Тшасковський. Його кандидатуру однопартійці підтримали на перших у політичній історії Польщі партійних праймеріз. Праві сили ("Право і справедливість" та їхні союзники) висунули кандидатом у президенти президента Інституту національної пам'яті Кароля Навроцького. До трійки лідерів входить і Славомір Ментцен, представник "Конфедерації", яка не приховує антиукраїнських поглядів та прагнення шукати спільну мову з Кремлем. Зауважимо, що популярність цієї політичної сили між осінню 2023 року (парламентські вибори) та літом 2024-го (місцеві вибори та вибори до Європейського парламенту) практично виросла вдвічі. Тема Волинської трагедії для кандидатів у президенти Польщі виглядає чимось на кшталт обов'язкового компоненту кампанії, уникнути її неможливо... Тема Волинської трагедії для кандидатів у президенти Польщі виглядає чимось на кшталт обов'язкового компоненту кампанії, уникнути її неможливо, проте голосування пройде за кілька тижнів до Дня пам'яті жертв Волині. Насправді цей сюжет є швидше ритуальним, ніж дієвим компонентом великих перегонів, адже завдання кандидатів - визначати власну цільову аудиторію. Анджей Дуда та Дональд Туск, які висловилися про доцільність розміщення ядерної зброї у Польщі (американської та французької відповідно), додали президентській кампанії, яка набирає обертів, нового звучання. Участь у програмі Nuсlеаr Shаrіng чи спроба самим стати членом ядерного клубу - це питання може стати ключовими для Польщі після президентських перегонів. Гримаси путінферштеїнгу Пара сусідів України - Словаччина та Угорщина - регулярно демонструють готовність порозумітися з Путіним та показово капризують під час ухвалення Європейським Союзом рішень про підтримку України. Проте є один помітний нюанс: словацький ОПК має низку замовлень в інтересах Сил Оборони України, що додає Роберту Фіцо певної стриманості. Проте це не завадило словацькому прем'єру у грудні 2024 року відвідати Москву та провести переговори з Владіміром Путіним. На батьківщині Фіцо зустріли не лише масові акції протесту, але і кризові процеси всередині правлячої коаліції, задля вгамування яких Фіцо був змушений піти на кадрові перестановки, інакше кажучи, розрахувався міністерським портфелем за лояльність. ...не допустити вступ України до ЄС - Орбан планує, на цьому і будуватиме парламентську кампанію за рік партія FІDЕSZ У середині березня Віктор Орбан оприлюднив перелік із 12 пунктів, які можна назвати підкреслено спрямованими проти ЄС. Однак мова про вихід Угорщини з ЄС не йде - у цій країні понад половина її громадян цілком задоволені перебуванням у складі Європейського Союзу. Проте не допустити вступ України до ЄС - Орбан планує, на цьому і будуватиме парламентську кампанію за рік партія FІDЕSZ. Орбану та його прихильникам доведеться боротися з партією ТІSZА, яку очолює Петер Мадяр. Ця політична сила вражаючим мітингом відзначила річницю революційних подій 1848 року, спробувавши провести аналогію для Орбана. Втім, нагадування про революційні часи не повинно викликати зайві ілюзії: значна кількість виборців FІDЕSZ живе в провінції. Сьогодні Вишеградська четвірка у питанні співпраці з Україною виглядає поділеною навпіл. Проте травневі президентські вибори у Польщі на тлі відновлення відносин Варшави та Будапешта та парламентські у Чехії, де може повернутися до влади Андрей Бабіш та партія АNО - дозволяють припустити ускладнення для України ситуації у відносинах з V4. Проте це не привід відмовлятися від пошуку перспектив розвитку відносин із нашими західними сусдіами. Скуті одним ланцюгом Хоча концепт "Великої Румунії" сьогодні не надто популярний, ситуація у Румунії та Молдові виглядає подібною. Келін Джорджеску, який балотувався у президенти з контраверсійними гаслами та виглядав антисистемним та популістським кандидатом, зумів перемогти у першому турі виборів наприкінці 2024 року. Він фактично встигнув висловитися за перегляд підсумки Другої світової війни та відважити кілька реверансів Путіну, проте результати волевиявлення було скасовано Конституційним Судом Румунії (це входить до його повноважень), а до повторної спроби балотуватися Джорджеску не допустили. Наприкінці лютого Джорджеску був затриманий за звинуваченням у створенні фашистського угруповання... Ситуація для країни-члена ЄС, м'яко кажучи, несподівана, проте влада Румунії постаралася знайти підстави для легітимізації своїх дій. Наприкінці лютого Джорджеску був затриманий за звинуваченням у створенні фашистського угруповання та незаконному фінансуванні виборчої кампанії. Проте він не опинився за гратами. Прапор антисистемного кандидата підхопив лідер партії АUR Джордже Сіміон, який тривалий час є персоною нон грата в Україні та Молдові. Ультраправий за поглядами політик став кумиром люмпенізованого населення, пропонуючи прості рішення за принципом "тут і зараз". Втім, він виглядає дещо більш поміркованим за Джорджеску. На початку травня громадянам Румунії доведеться визначатися, і лідер АUR має непогані шанси на вихід до другого туру, поки його потенційні опоненти шукають додаткові можливості. У Молдові на президентських виборах 2024 року Маї Санду вдалося утримати свою посаду, проте парламентська кампанія, яка має пройти у середині поточного року, практично не залишає правлячій партії РАS шансів на збереження монобільшості. Фіналіст президентських перегонів Олександр Стояногло об'єднався з мером Кишинева Іоном Чебаном у блок "Альтернатива". Не сказали останнього слова комуністи та соціалісти, вплив яких на молдовське суспільство скорочується, проте доволі повільно. Активним залишається і Ілан Шор, який завдає інформаційних ударів по Санду з Москви, не приховуючи зв'язків з Кремлем. Молдова - парламентська республіка, у законодавчому органі якої працює всього 101 депутат, і боротьба за кожне місце буде запеклою. Правоохоронці затримали при спробі вилетіти з Молдови башкана Гагаузької автономії Євгенію Гуцул, яка зазвичай не приховує контактів зі згаданим Шором, а з-за ґрат звернулася по допомогу до Владіміра Путіна. Дозволю собі нагадати, що Україна через Румунію та Молдову отримує чималий обсяг стратегічного імпорту, а українське збіжжя також вирушає на світовий ринок через Румунію. Стабільність у цих державах для України залишається проіритетом. Анексія від Лукашенка 25 березня, коли національно-демократичні сили Білорусі традиційно святкують День Волі, у Мінську відбулася інавгурація Олександра Лукашенка. Він, як відомо, очолює Білорусь із липня 1994 року, встановивши європейський рекорд за часом перебування при владі. Президентська кампанія нагадувала фарс, тривала мінімальний термін, а формальні кандидати більше нагадували спарінг-партнерів Лукашенка. Центрвиборчком Білорусі намалював Лукашенку 86% голосів підтримки, щоб він не перегнав, не дай Боже, за цим показником Владіміра Путіна. Лукашенко після політичної кризи 2020 року зумів утримати владу, проте зробив це дорогою ціною: повідець до Кремля став набагато коротшим. Два роки тому Путін заявив про розміщення у Білорусі тактичної ядерної зброї, а днями Польща та Литва заявили про мінування прикордонної смуги з Білоруссю. Значна частина білоруського ОПК підпорядкована інтересам Росії, проте громадяни Білорусі воювати не хочуть. Кілька сотень тисяч з них після протестів 2020 року залишили межі країни, за гратами залишається кілька тисяч політичних в'язнів. ...шанси змінити Лукашенка на посаді має лише ще більш проросійський за нього кандидат Прихід до влади Дональда Трампа подарував Лукашенку нову надію, адже команда 47-го президента США не надто переймається питаннями захисту прав людини. Цікаво, чи ризикне Лукашенко запропонувати американцям можливість приватизувати підприємства країни, які переважно перебувають у державній власності. Іншого виходу для ефективного збереження влади сьогодні знайти важко, бо і Росія, і Китай навряд чи готові продовжувати підтримувати ветерана президентської служби. Разом із тим варто розуміти, що шанси змінити Лукашенка на посаді має лише ще більш проросійський за нього кандидат. Білоруські демократичні сили так і не зуміли стати чимось більшим за філію туристичного бюро та клубу за інтересами. Виняток становлять білоруські добровольці, які воюють у лавах Сил оборони України. Стратегія наїжаченості Україна продовжує перебувати у ситуації, коли формування концепції добросусідства є одним із принципів виживання. Сьогодні у нас є ворог - Росія, співагресор Білорусь та низка сусідів, з якими до цього часу не визначені спільні інтереси. Відтак необхідно бути прагматичними, чітко розуміти свої переваги та недоліки. Питання не лише у проведенні SWОТ-аналізу, а у спроможності нашої держави реалізувати свій потенціал, про який говорили роками. Для початку - позбавившись остаточно іміджу "заднього двора" Росії та позиціонуючи себе як центральноєвропейську державу.

Про це він сказав в інтерв'ю NВС Nеws.Трамп заявив, що у нього "абсолютно точно" були реальні розмови про анексію Гренландії"."Ми отримаємо Гренландію. Так, 100%", - заявив президент США, коментуючи можливість анексії острова.Трамп зазначив, що існує "велика ймовірність" досягнення цього без збройного втручання, але підкреслив, що "не знімає жодних варіантів зі столу".  На запитання про те, який сигнал така анексія надішле Росії та іншим країнам, Трамп відповів: "Я не думаю про це. Мене це не хвилює"."Гренландія - це дуже окрема тема, зовсім інша. Це міжнародний мир. Це міжнародна безпека і сила. У вас є кораблі, що плавають за межами Гренландії з Росії, Китаю та багатьох інших місць. І ми не дозволимо статися тому, що може зашкодити світу або Сполученим Штатам", - сказав Трамп.Політика США щодо Гренландії10 березня Дональд Трамп звернувся до жителів Гренландії, пообіцявши зробити їх багатими, якщо країна приєднається до Сполучених Штатів.12 березня у Гренландії відбулися парламентські вибори на тлі заяв президента США Дональда Трампа про намір взяти острів під контроль. Найбільшу кількість голосів набрала правоцентристська партія Dеmоkrааtіt.13 березня WSJ писало: Трамп вивчає перспективу включення Гренландії до складу Сполучених Штатів, допускаючи навіть потенційне використання військових заходів. За інформацією джерел у Білому домі, питання щодо придбання острова досі є актуальним для адміністрації, тоді як тиск на Данію продовжує посилюватися. Згодом Джей Ді Венс прокоментував територіальний інтерес Штатів до Гренландії, сказавши, що главі Білого дому "байдуже, що нам кричать європейці".26 березня американський президент анонсував візит до Гренландії, щоб "перевірити, як там ідуть справи".28 березня чотири з пʼяти парламентських партій Гренландії домовились сформувати коаліцію на тлі заяв Трампа щодо намірів взяття острова під контроль.Віцепрезидент США Джей Ді Венс підтвердив готовність Сполучених Штатів вести переговори з жителями Гренландії, якщо вони вирішать обрати незалежність від Данії. 

Дарка останнім часом найбільше займається питанням комеморації і тим, як нам працювати з пам'яттю полеглих наших героїв. Є різні думки, чи це на часі вже, але насправді щось вже відбувається. І відбувається деколи доволі потворно чи в якомусь ще дуже совєтському стилі. Як сталося, що ти взялася за цю тему? Я почала цікавитись пам'яттю в камені. Тому що, як на мене, пам'ять в камені - це найнадійніша і довговічніша річ, ніж наші щоденні ритуали, хвилина мовчання, акції пам'яті і так далі, якісь такі усні історії.Тому що ми цю війну зараз переживаємо і сприймаємо дуже близько, а українці через декілька поколінь вже не будуть відчувати це настільки персонально. Але те, що вони отримують від нас у спадок, це якраз пам'ятники, це військові некрополі. І те, в якому ми стані їх зараз закладемо і передамо наступним поколінням, буде свідчити про наш рівень самоповаги, гідності і поваги до полеглих.Тобто наші пам'ятники, які зараз з'являються, або які ми хочемо зараз ставити, вшановувати, це насправді не для нас. Воно більше на майбутнє, воно для тих людей, для тих поколінь, які виростуть?Це і для нас також. Це наш підхід до побудови, це, власне, рівень нашої самоповаги. Наскільки ретельно ми підходимо до будівництва, наскільки мистецьки, яких фахівців ми залучаємо, скільки ми часу приділяємо на роздуми, як це має виглядати. І, на жаль, ми звикли дуже утилітарно до цього підходити. Наші тривалі роки окупації дуже погано позначилися на нашій традиції пам'ятання і побудови пам'ятників.Але це дуже прикро, тому що в нас є до чого повертатися. Якраз дуже хочу показати нашу мілітарну історію до радянської окупації, тому що на нашій землі є чимало військових кладовищ Першої світової війни, це цілі меморіальні комплекси.. Це часом перлини просто монументального мистецтва. І в нас була ціла організація в міжвоєнний період, зокрема у західних регіонах "Товариство охорони воєнних могил".Там було 8 тисяч членів українців, це були пластуни і січові стрільці, які конкретно мережево займалися побудовою військових меморіалів для полеглих січових стрільців, військових некрополів. І це було зазвичай, те, що залишилось до наших днів, це досить на гідному рівні. І в нас є хороший приклад, нам є до чого повертатись, але нам треба позбутись цієї радянськості і цієї травми величезної естетичної.фото: fасеbооk/dаrіа.hіrnа Що ти думаєш про все це радянське, все те, що вони лишили нам спадок, умовно кажучи? Все, що лишилося тут, в Україні, тому що дуже багато всього ставилося, щоб вшановувати і роздмухувати оцю всю історію про "вєликую побєду" у "вєлікой отєчєственной войнє", 9 травня і так далі, все те побєдобєсіє. Воно ж є всюди, воно є в кожному селі, може бути, залишатися, особливо, якщо ми за Збручем дивимося. І як нам до цього спадку ставитися? Чому він поганий для нас? Чи він, може, непоганий? Може, ми його можемо якось апропіювати, якось привласнити?Це велике дуже питання. Якщо говорити про цю політику побєдобєсія, яка у брежнівські часи почала формуватися. Так, фактично в нас у кожному селі є цей пам'ятник невідомому солдату, і проблема в тому, що це не про історію, де в центрі людина і її подвиг, це якась така безлика дуже монолітна тема, де держава вища над індивідом, якщо так складно говорити. Вони, до речі, всі мають абсолютно однакові риси обличчя. Дуже узагальнені, ніби їх штучний інтелект малював. Так, це соцреалізм. Тобто ти якщо був митцем, то не міг виходити за рамки цього соцреалізму, і дуже часто ти не міг проявляти свій талант навіть у цьому напрямі, тому що треба було помаркувати просто мілітарну територію. І оскільки це дуже дорого, то такі пам'ятники дуже часто робилися з найдешевших матеріалів, з бетону, фарбувались під бронзу. Навіть досі ми можемо проїжджати селами і бачити наскільки це низькоякісні монументи. І це, власне, щоб позначити територію імперії цієї радянської мілітарної міці. І воно дуже однотипне. Часом в обласних центрах зустрічалися складніші комплекси, звісно, більш мистецькі, але воно все дуже-дуже схоже одне на одне. І в цьому мало нашої історії. фото: Суспільне Чернівці Україна - не імперія, тут немає нашої історії, але знову ж таки про це можна сперечатися, про те, що там немає нашої історії. Тому що якщо ти кажеш зараз про ті якісь залишки меморіалів, наприклад, Першої світової війни, де вони справді залишилися, то швидше за все йдеться про території Західної України. При чому дуже Західної України, саме які після 1920 року не опинились у складі СРСР. І тільки тому вони мали шанс якось зберегтися, дійти до наших днів. Просто для для великої території України, яка була у складі Росії 300 років. Чи вони, можливо, відчувають цю символіку чужою?До речі, цікаво, що, справді, за межами західних регіонів немає кладовищ Української Народної Республіки, військових, якщо ми звернемо увагу. Вони всі були знищені. Один у Боярці на Київщині відновлений вже фондом "Героїка" не так давно. І це дуже-дуже яскрава деталь, що така велика історія, основні бої УНР відбувалися: Південь, Схід і Центр, у нас немає мілітарних маркерів просто, вони знищені. Звісно, хтось може сприймати цю історію своєю. Російська мілітарна пропагандистська машина працює дуже в нищівний спосіб, в першу чергу для мізків, власне, щоб нівелювати знання, стерти історичну пам'ять про наше минуле.І це проблема, з якою, мені здається, треба працювати, тому що, звісно, ми можемо сказати, що соцреалізм, в який нас загнали, це також, так, українці творили в соцреалізмі, їм визначили певні рамки, і вони щось робили. Це правда. Але наскільки це здоровий процес з точки зору збереження і передавання пам'яті - це дуже велике питання. Яка твоя думка стосовно цього? Я вчора проїжджав, наприклад, Рівненську область і бачив, що танк Т-34 помалювали в синьо-жовтий колір і поставили над ним прапор України і ще тризуб там трафаретом намалювали. Чи він після цього змінився, і це вже якийсь танк український і правильний танк, і це тепер танк, який воює проти Росії? Ну, це по суті як парадокс із аргонавтами. Якщо кожного разу відколупувати якийсь шматочок "Арго" і міняти на свіжий, чи це ще той самий корабель? Так і тут, просто перемалювали, може, це вже тепер інший танк? Мені здається, що ні, це не інший танк, але тут ще є такий момент ностальгії і момент прагматичний. Тому що зазвичай такі пам'ятники в селах - це якась центральна площа, місце зустрічі і для багатьох людей це місце, з яким вони зрослися. Тобто його реорганізувати, змінювати свою звичку взаємодії з громадським простором - це дуже важко. І якщо ми його зносимо, то чи є в нас, як у громади, ресурс, щоб поставити або щось нове, або перебудувати, український пам'ятник поставити, чи щось інше.Дуже часто немає у громад ресурсів, щоб якісно це переосмислювати, і дуже часто просто немає ідейних людей. Це зазвичай робиться в емпіричний спосіб, інтуїтивно, так, як люди вміють.фото: оgо.uа Так він виглядає просто нестерпно, щось з ним треба зробити. Грошей забрати нема.І це перше - замалювати в синьо-жовте і, можливо, на якийсь час стане легше і не так тригерно. І це велика тема, тому що в нас дуже багато таких символів, що з ними робити? Ми ж не будемо все демонтовувати і заміняти, чи будемо? Не знаю, про це треба говорити, але наша участь в Другій світовій, українців у Червоній армії, вона була, і нам треба якось зрозуміти, якою має бути ця пам'ять здорової людини про Другу світову.Тут є, звичайно, дуже велика символічна фігура і постать, в усіх сенсах велика - це Батьківщина-мати, статуя в Києві, це Марсове поле, здається, називається. І я, наприклад, з усіх можливих моїх комунікаційних каналів намагався казати, що це погана ідея. Те, що з нею зробили, а власне, демонтували герб СРСР і причепили туди, приварили Тризуб. Але, здається, що, справді, більшість українців вважають, що це окей. І просто в такому випадку ми ніби даємо зелене світло, ми на найвищому рівні показали, що такий спосіб опрацювання і апропріації оцієї совєцької пам'яті про війну і мілітарної пам'яті, він працює. Це нормально. Ми можемо так робити. Тобто ми буквально сказали: якщо Родіна-мать совєцький союз, якщо в неї віддерти попередній символ і причепити новий, прикрутити, то вона вже стає Батьківщина-мати Україна. Так, по суті так і сталося, але тут є один аргумент, який, мені здається, достатньо суттєвий, це все-таки територія музею, і сама ця мати Батьківщина - це є музей. І це вже стало частиною не тільки українського маскульту, а й світового маскульту, тому що ми знаємо, що дуже багато іменитих гуртів приїжджають, записують музичні відео і дуже-дуже надихаються цією естетикою соцреалізму. І це якраз той випадок, коли мистецтво тут присутнє. Тобто це дуже складний дорогий комплекс. Так, він соцреалістичний, але якраз совок вкладав багато ресурсів в обласні центри, щоб робити цю пам'ять у густонаселених містах кращою на вигляд, більш вражаючою. І гігантизм оцей мав вражати якнайбільшу кількість людей.І я це сприймаю, можливо, як індивідуальний кейс, хоча я розумію: це небезпечний прецедент для інших громад, які можуть посилатися на цей приклад. Але для мене цей герб на Батьківщині-матері, яка розвернена фактично на схід, до Росії, за іронією долі, - це тріумф над Російською імперією. Тобто мені подобається сама ідея заміни символу, як певна перемога над цим всім совком.фото: gеttyіmаgеs Чи водночас не є ця фігура пам'ятником тоталітарної доби, з цією гігантоманією?Є, є, але знову ж, це музей сам у собі. Тобто мені здається, що це важливе місце для того, щоб показувати як воно виглядає у масштабі країни, але знову ж таки, це дискусійне питання. Тобто тут і ти маєш рацію, і в принципі, мені здається, що все зносити під корінь… Не знаю, мені здається, що тут воно доречно. І насправді от на Хмельниччині музей пропаганди, там був цей великий монументальний пам'ятник Острозькому. І цей музей пропаганди дуже дорогий, тому що там 70 майстрів у СРСР ліпили мозаїку вручну, це все ручна робота. Шепетівка, здається, містечко. І цього Острозького знесли, але він стояв якраз на території музею, і без нього цей музей пропаганди вже зі зміненою назвою і з іншою суттю вже не так потужно сприймається і не так вражає з точки зору цієї радянської пропаганди. Так, його усунули нібито з публічного простору, але ми цим, мені здається, послабили цю освітню функцію. І тут можна говорити, як краще, але для мене цей кейс із Батьківщиною-мати, мені здається, в принципі це хороший компроміс.Ми зараз говоримо про те, що до нас дійшло з минулого, але в нас все одно так чи інакше кожного дня є похорони. У нас кожного дня ростуть цвинтарі, де ховають українських військових, тобто ми так чи інакше якось зараз відповідаємо на питання, як воно має виглядати. І я знаю, що в Одесі десь, не знаю, ще рік, напевно, тому були навіть тендери якісь на якусь стандартизацію військових поховань. І, чесно кажучи, те, що там визначили, це виглядає для мене доволі дивно, тому що це просто якийсь граніт, мармур, там ще щось таке чорне. І воно не несе якоїсь… Воно щось має нести, правда?Так, ну це я би хотіла, щоб ми ці місця облаштовували таким чином, що туди хотілося б приходити, порефлексувати, подумати і вшанувати пам'ять. Не тому, що тебе до цього зобов'язує День Збройних Сил України, а тому, що ти хочеш туди піти. Бо це місця сили. І дуже часто ми перетворюємо ці місця на кіч, дуже інстинктивно їх організовуючи, хаотично, так, як ми звикли. І це дуже сумно, тому що в першу чергу йдеться про темні кольори: сірі, чорні. Ми ж говоримо про світлу пам'ять військових. Чому тоді ці місця такі похмурі?Це про нашу скорботу, чи це все-таки про героїзм і подвиг людей, які віддали життя? Тобто, мені здається, що потрібно повертатися до нашої козацької традиції світлих хрестів, або з пісковика, або з вапняка, або з архітектурного бетону. Є дуже багато різних матеріалів світлого кольору. І це зовсім змінює атмосферу.Так само в нас дуже часто є традиція все заливати бетоном. Всю природу, всі газони заливати цими доріжками, так, щоб там неможливо було продихнути. Наприклад, в американській практиці зелені насадження - це окрема політика для проєктування таких військових кладовищ. І от кожна ця стаття, наприклад, зелені насадження, кольори каменю, з яких ми будуємо і чому вони, наприклад, світлі. Які ми меседжі туди закладаємо? Тому що в нас є дуже багата мілітарна поезія і проза вже сучасних героїв, полеглих, того ж Максима Кривцова. Чому, наприклад, не взяти, в американській традиції, наприклад, дуже часто військова поезія громадянської війни використовується, декілька рядків.У нас на кладовищі українських січових стрільців, на Янівському, у Львові рядки Олега Ольжича: "Нікому ніколи не стерти з вірша городок 33". І, наприклад вже відома фраза Кривцова про те, що: "Коли мене спитають що таке війна, я скажу імена", - це вже стало також частиною масової культури. Чому не закладати ще нові сенси в такі місця?Чому ми не викарбовуємо важливі для нас меседжі про цю війну? Тому що зазвичай це зводиться до загальних лозунгів: Слава Україні, Героям Слава. Це все штампується однаково. Одна громада подивилася, як в іншої громади, і воно все отак несеться бездумно. Без роздумів, без технічного завдання, без залучення фахівців. І нам треба цей підхід дуже жорстко переглянути, інакше ми просто набудуємо багато поганих відверто пам'ятників. Вони будуть мати вже ці сакральні сенси, тому що вони на місці поховань найдорожчих наших людей. І потім це вже буде дуже важко емоційно переробляти. Отже, коли ми говоримо про цю пам'ять у камені, ми хочемо забрати звідти совєцьке, все це нашарування. І ми також туди хочемо заселити якось нові наші змісти, змінити також саму естетику. Повернутися десь до своєї культури в самій естетиці. Тобто це все непрості завдання і, напевно, вони потребують, по-перше, часу. Є думка, знову ж таки, Іванки Димид, львівської художниці, якої син загинув, пішов добровольцем, випускник УКУ. І я знаю, що вона каже: "Давайте до кінця, принаймні якоїсь активної гарячої фази війни просто відкладемо це все. Хай будуть дерев'яні якісь хрести. Ми потім до цього прийдемо".Я з пані Іванкою дуже згодна в тому сенсі, але проблема в тому, що кожен проживає, кожна родина проживає горе по-різному, з різною інтенсивністю і багатьом родинам, на жаль, потрібно цей гештальт, пам'ятник встановити вже зараз. Вони не хочуть чекати. Ми бачимо навіть на Личаківському, що кожен намагається якось, чи то прикрасити той простий хрест. Щось туди поставити, якусь особливу лампадку, або якийсь особливий віночок або ще щось. Щось посадити там, якісь квіти. Так. Це стихійно бажання щось зробити?Насправді на Марсовому полі у Львові ці деталі не роблять загальної атмосфери. Тобто якраз мені здається, що у Львові родини якось дуже тонко відчувають цей момент уніфікації, тому що загальний фон - це однакові хрести. Там поки що немає меморіального комплексу, але навіть на такому рівні перед будівництвом, я вважаю, що це, напевно, найкращий кейс в Україні зараз. І для мене ці деталі на окремих похованнях насправді достатньо, мабуть, органічно на цьому етапі виглядають. Але знову ж таки, у Львові, що важливо, відбувся прозорий конкурс архітектурний. Місто залучило найкращих фахівців і архітектурні бюро. Я знаю, що 27 команд змагалися за перемогу, і був обраний проєкт. Цей проєкт був розкритикований частиною громадськості, тому що ми розуміємо, що не буде архітектурної пропозиції, яка влаштує всіх, всі родини.Проект меморіалу Героїв України у Львові, Фото: zахіd.nеt Це нормально, критикувати і сваритися навколо цих проєктів. Насправді нормально, наскільки я пам'ятаю, всі архітектурні проєкти у Львові мали дуже жорстоку дискусію щодо, наприклад, повернути Маtkа Воskа, Божу матір, на місце фонтану, пам'ятаєте, в центрі, біля Міцкевича. Це коли перефарбували, наприклад, цей вхід головний на вокзал залізничний. Ну тобто це завжди якась дискусія, але здорова дискусія.Це дуже здорова дискусія, тому що місто реагує і спілкується з критиками. І я знаю, що потім команда переможців, архітекторів зустрічалася з кожною родиною. Їм презентувався цей проєкт, враховувалися пропозиції. І от нещодавно їм презентували вже оновлений проєкт на Марсовому якраз. Мені здається, що це буде новий стандарт для України. Це дуже хороший прецедент у всіх сенсах, і організаційних, і з точки зору прозорості і чутливості до втрат. І я дуже сподіваюся, що Львову все вдасться, і ми зможемо якраз посилатися на цей приклад.От у мене тут є такий момент, тобто я розумію, що якщо ми хочемо, щоби в нас усе було гарно, естетично, з новими сенсами і спрямованим у майбутнє, щоб наші, умовно кажучи, онуки прийшли і сказали: "Але вони гарно зробили, як вони тонко відчували, як ми тепер відчуваємо і біль, і подвиг, і ті великі події, які відбувалися, історичні". Але може бути інакше, що вони прийдуть і скажуть: "Боже, які вони страшні. Ну, що вони такого тут зробили? Це ображає пам'ять насправді людей, які лежать під тим мармуром. І що толку, що то є мармур за мільйон гривень". Тобто я думаю про те, що то як, наприклад, з церквами, навіть західна Україна, це є страшна пошесть. Кожне село намагається знести старий цей купол, навіть на греко-католицьких церквах і замовити десь на Рівненщині і привезти ту із золотою, позолоченою бляхою, якоюсь лускою, цю цибулину і прикрутити її. Хай воно буде виглядати, як ніби татаро-монгольська орда нарешті перемогла. Я не знаю, звідки воно береться, але береться таке, що: "То ж по-багатому, ми ж шануємо наших героїв. Що там якесь біле каміння, ну, так собі. То має бути граніт чорний". Так, для мене було сюрпризом, що частина родин вважає світлий камінь дешевим. Дешевим, не по-багатому. Це дуже дивна історія. Це, власне, якраз ця совкова тема з тим, що темні пам'ятники, сірі - це був символ статусності цих радянських генералів і людей у високих погонах. І мені здається, що це дуже нездорова історія. Це просто не українська історія, це не наша традиція.Це Мавзолей Леніна.Так, це Мавзолей Леніна, і ми маємо це переглядати. І я дуже хочу запропонувати просто, щоб не говорити загальними фразами, якщо буде нагода у наших глядачів, піти на Личаківський цвинтар у Львові. Там є два військові некрополі, це цвинтар Орлят на пагорбі, польський, з білого каменю з розкішними левами, з арками. І ти коли там знаходишся, ти просто можеш відчути, наскільки колір комплексу і його складність, які емоції це в тебе викликає. цвинтар Орлят, фото: wіkіреdіа В поєднанні із зеленими деревами, з кипарисами. Так, і поруч одразу меморіальний цвинтар Української галицької армії у такому рову, сірий, зернистий. Там якась така туга, коли ти заходиш в цю крипту Петрушевича, голови ЗУНР. Ти навіть не можеш на цьому зернистому камені прочитати ім'я найголовнішої людини в цьому комплексі. І це можна дуже просто порівняти. Але так, щоб не тільки посипати голову попелом і критикувати, що ми не такі, в нас є хороші прецеденти. Те ж саме Янівське кладовище. У нас там меморіальний комплекс Українських січових стрільців зі світлого каменю. Якраз сьогодні згадувала вже в контексті вірша Олега Ольжича, тому що цей цвинтар неймовірний, і в нього неймовірна історія. Його зруйнували совєти, і його відновлювали вже в 90-х роках.І там в центральній стелі, яка має викликати найбільшу емоцію у присутнього, підвішені на ланцюгах фрагменти цих зруйнованих могил. І це світлий, дуже організований, зелений комплекс. І на фоні занедбане таке польське військове кладовище сірого кольору. Там теж можна відчути цей контраст, наскільки один колір просто змінює всю емоційну гаму.І тому я наполегливо намагаюсь говорити про те, що світлий камінь змінить нашу культуру пам'яті, і якраз у Львові на Марсовому буде також світлий камінь, наскільки я знаю. Ми весь час говоримо про Львів, про Львів, про Львів. Ну, ми у Львові зараз. Тим не менше, що відбувається на загальнонаціональному рівні? Що відбувається в Києві? Що з тим головним цвинтарем, військовим кладовищем? Як він буде виглядати врешті-решті? Все дуже сумно, немає діалогу з творчою командою. Цей архітектор, який у непрозорий спосіб переміг на тендері, тобто він знав, що він там єдиний учасник, і він буде переможцем. Він скоріше за все є другом когось з офісу президента. Журналісти-розслідувачі говорять, що це пан Біркадзе і Голик.Це просто через те, що це великі гроші? Так, це просто, напевно, свої мають отримати такий великий такий бюджетний проєкт. Але це ж просто не тільки про гроші, це іміджева дуже велика історія, тому що це головний військовий символ країни. Це більше ніж про гроші навіть. Так, це більше ніж про гроші. Це просто в архітектора, який під час війни їздив і робив кар'єру, рекламував своє архітектурне бюро в Москву, буде в портфоліо Національне військово-меморіальне кладовище.Заради того, щоб відбілити репутацію. Таке приниження загальнонаціональне. А чому нема діалогу? І як так взагалі ми на це вийшли? Чому в Києві ніхто не реагує? Реагують. Громадськість вийшла з листом декілька місяців тому з вимогою провести відкритий архітектурний конкурс на це місце. І звернулися, ми звертались зокрема, до президента, до Кабміну, до Міністерства ветеранів. Офіс президента відмовчався. Хоча це, напевно, будуть скоріше за все малювати як успіх Зеленського і перерізати стрічки там за декілька місяців. А Мінветеранів фактично відписалося, що, можливо, після війни вони проведуть один конкурс на центральну скульптуру. Це принизлива відповідь, дуже обурлива. І це якраз загальнонаціональний стандарт, він отак зараз нівелюється, хоча Київ міг закласти дуже хороший приклад і прецедент, але це відбувається у Львові. І це відбувається зі Львова.фото: gеttyіmаgеs Тобто по суті спускається згори зараз оцей символізм.Так, під приводом дедлайнів, що: "Ми не маємо часу, тому що треба ховати людей вже десь", але підв'язують цю смислову і творчу частину до технічного моменту поховань. Тобто є думка і переконання, що так, як у всіх українських громадах спочатку воїнів ховають, а потім думають над рішеннями архітектурними, які будуть на землі. У контексті Києва нас намагаються переконати, що все має бути синхронно. Тобто сакральні споруди мають відкриватися синхронно з похованнями. І мені здається, що в цьому великий обман і маніпуляція. Маємо те, що маємо. Надій на київський кейс у мене, на жаль, вже немає.Крім того, що там сама ця процедура ось така, яка вона є, але що не так з точки зору естетики, сенсів? По-перше, я до кінця не розумію, я не бачила повний ескіз, у нас є якісь окремі картинки.Тобто презентації по суті не було? Презентація по суті була, постфактум нам просто, громадськості, показали, що там буде будуватися. Потім державне підприємство НВМК, якраз Національне кладовище, воно збирало круглі столи, щоб, мовляв, поговорити і врахувати критику. Але творчий локомотив - це архітектурне бюро і архітектор. Він з цих зустрічей або йшов, або не мав часу, або слухав з перемінними успіхами. Тобто, він не вважає, що він має вступати у чесний і відкритий діалог з громадськістю.І що не так з самим проєктом: я не є архітектором і митцем, я маю певний рівень надивленості, тому що я їжджу багато і дивлюся, як будують інші, і як ми будуємо. І мені здається, що в тому, що нам показали, немає української мілітарної тяглості. Я не побачила там ні українських архітектурних стилів, ні чіткого розуміння.От, наприклад, там у перших двох чергах мають збудувати дім трауру. І монументи, якісь там монументи. Що це за дім трауру? Чому? Чому ми маємо будувати саме дім трауру. Які монументи? Про що вони будуть? Якісь? Ну, тобто, ми ж маємо якось цілісно дивитися. Там ще така історія, що вони вирішили будувати військову каплицю, військовий храм і будинок трауру. Тобто три сакральні споруди в одному комплексі. Який їхній функціонал? Чому? Чому такий підбір об'єктів?Є дуже багато питань, в тому числі про будівництво крематорію на цій території. Це дуже дороге задоволення, крематорій, в принципі його обслуговувати. І я не впевнена, чи під одне кладовище військове потрібен окремий крематорій. А якщо за якийсь час його почнуть експлуатувати для інших поховань, інших цвинтарів? Це означає, що Національне військове кладовище стане просто прохідним двором? Тобто є дуже багато питань, які непроговорені, які з експертним середовищем ніхто відкрито обговорювати не збирається. І це от така ситуація, такий статус-кво.Я не знаю, як це коментувати, тому що, напевно, має бути рішення якесь, до якого залучені люди, знову ж таки експертне середовище. Ми мали приклад з тою самою Батьківщиною-матір'ю, коли просто було проведене опитування в Дії. Після чого було зазначено, що більшість українців вподобали цей проєкт, і тому ми будемо його робити. Це принаймні було якесь звернення ніби до громадськості, принаймні якось були залучені люди. Ну але тут треба врахувати, що були залучені лише ті, хто мають цей Дієзастосунок, а це здається на той момент було менше половини чи близько половини лише українців, українських громадян. По-друге, проголосували ще ті люди, які хотіли проголосувати.Але там не було, пункту про знесення. Тобто там був відсутній в принципі пункт про демонтаж. Так, я не мав, наприклад, можливості, навіть не мав сенсу долучатися до цього голосування.Але навіть таке опитування, воно принаймні було. А зараз…Просто хтось вирішив, що воно буде виглядати так і все. Так, тобто воно, до речі, буде з граніту сірого, наскільки ми бачимо і по закупівлях і по всьому решті. Ти кажеш про те, що там немає духу, тої мілітарної історії, яка в нас є і мілітарної традиції. Але з іншого боку хтось вважає, що, наприклад, Рокосовський, Маліновський - це теж наші маршали. Друга світова війна, українці брали в ній участь і величезну насправді участь, українська армія і так далі. І заплатили величезну ціну за перемогу над фашизмом, гітлеризмом і так далі. Тобто це теж правда. І в такому випадку, напевно, нам треба визнати, якщо ми хочемо про це говорити серйозно, що це була також наша війна, наша участь у цій війні. І, відповідно, традиції, які пов'язані зі вшануванням цього всього, стиль навіть сам, естетика, вони також є наші. Тобто ми тут тоді відкриваємо оцю скриньку Пандори, що ми все-таки не можемо це просто так відкинути. Сірий граніт, мармур, позолота.Це, до речі, також дуже часто продиктовано нашими природними ресурсами, тому що, на щастя, чи, на жаль, у нас дуже багато в країні граніту. Це правда. Але я не погоджуюсь, тому що ми маємо ставити питання, чи історія участі українців у Червоній армії, чи це та історія, яка визначає українську державотворчість? Чи хтось не скаже: "Ви нав'язуєте нам свого Бандеру знову, своїх "усусів", "січових стрільців" і так далі? Але це теж частина української історії, це теж наше, це теж ми.Тут же не йдеться лише про Українських січових стрільців, УПА і так далі, у нас величезна мілітарна історія, скільки у нас фортець старих по країні. У нас країна за визначенням це фортеця. Тобто ми можемо завжди пропустити просто весь цей шар російського панування навіть на східних землях і просто опинитися на рівні вже, наприклад, козацькому. Зрештою, козацький хрест ось. Або навіть Київської Русі. Ну, тобто це залежить, яку ми рамку собі визначимо. Але якби в нас була ця розмова…Хто має на цій розмові бути присутній?Я думаю, історики, культурологи 100%, тобто це люди ідейні, які мали б думати над сенсами.У нас навіть не поставлений бар'єр просто, звичайний, найпростіший бар'єр між, наприклад, пам'яттю вигаданою здебільшого, фальшивою пам'яттю про Кієвскую Русь як колиску Москви. Тобто якщо ти заїжджаєш, я до війни був, наприклад, цей парк є тематичний "Київська Русь" під Києвом, і коли ти там є, ти розумієш, що це ж все в принципі калька з тієї якоїсь російської фейкової історії, оптики. Тобто там всі ті шоломи, які насправді навіть не були руськими шоломами, це були шоломи здебільшого монгольські і так далі. Тобто це все страшно, страшно, страшно намішано. Це такий вінегрет насправді з російських наративів, із совєцьких наративів. Ну, от, власне, нам треба робочу групу, яка б це все намагалася намалювати спочатку, деколонізувати.Чітко відділити, чітко відділити, що це точно не наше. І, до речі, мені дуже подобається, як в американському досвіді, там вони коли думали над виглядом американських цвинтарів, зокрема, в Європі. Вони залучали архітекторів, істориків, дизайнерів, ветеранів або чинних військових. Тобто це були і історики, і водночас військовослужбовці, що піднімало легітимність цих проєктів в очах суспільства. І мені дуже прикро, що зараз я бачу дуже мінімальну участь військових митців у цих дискусіях. Тобто є Тарас Іщик, який закриває дуже багато.Який, до речі, у Збройних Силах України.Так, він військовослужбовець, він дизайнер, і він дуже багато проєктів реалізовує якраз цих смислових. Але він не може все закрити собою. Нам треба розширювати цей пул військових. Володя Бірчак зрештою, який воює четвертий рік вже, він пішов добровольцем і воює по-справжньому, вже і поранення, і штурми, і все, що хочеш. Мені б хотілося Володю Бірчака бачити в цих обговореннях 100%. Вахтанг Кіпіані також бере участь у цьому. Але він більше з точки зору представлення окремих діячів у нашій мілітарній історії на місцях, власне, в некрополях майбутніх. Я перескочу ще на одну тему. Щодо умовної демократичності в цій дискусії. Наскільки вона має бути спеціалізована. Тобто окей, ми можемо відібрати людей з хорошим смаком. Я знову так до цього повернуся. Але що, якщо це не те, чого хочуть теперішні громадяни України? Тому що те, що я бачу на звичайних цвинтарях у маленьких містечках, наприклад. Коли намагаються поставити максимально реалістичне зображення, втілити десь там на пам'ятнику. Тобто де стоїть, ми бачимо цього військового з кулеметом, наприклад. Ну, от так, як його бачить. І я розумію, що воно буде виглядати дещо дивно через 100 років. Напевно. Це бажання просто відобразити цей момент і цей біль. Просто тут і зараз. Тому от ця фігура Мацієвського, який став відомий через це відео, де його вбили за Славу України. У нас на очах, ми всі це бачили, але коли ми робимо гіперреалістичне його зображення. Але дуже багато людей сказали, що це якраз те, що їм дає цю емоцію, яку вони хочуть. Як нам тут бути між демократією і зрозумілим походом в елітарність, якщо ми хочемо створити щось глибше? Нам потрібно навчитись делегувати цю тему митцям. У людей немає мистецької освіти. Це не їхня робота визначати сенсові і естетичні речі. Більшість на це не вчилась в університеті, в коледжах мистецьких. У нас є цілий цех людей, які би мали про це думати. Давайте їм більше довіряти. Давайте їх більше залучати. Купа студентів мистецьких факультетів вже зі свіжим поглядом на світ, з більшою надибленістю з подорожами в Європу і на Захід. Давайте залучати їх. Треба просто бути більш самокритичними. І довіряти все-таки фахівцям. І тоді ці простори будуть змінюватися, і в них буде хотітися приходити, не тільки нам з нашою особистою втратою, егоїстичною часом, а й всьому суспільству. Учням, студентам, гостям цієї країни, міжнародним делегаціям. І ми просто можемо зараз закласти стандарт, якому будуть вчитися інші народи. Так, як ми це робимо в інших сферах. Давайте і тут змінюватись на краще. Або закласти відразу хиткий фундамент, з яким нам доведеться жити потім нашим поколіннях. Тут теж є вибір.

Президент США Дональд Трамп знову натякнув, що Сполучені Штати можуть спробувати встановити контроль над Гренландією, зокрема, за допомогою військової сили. В інтерв'ю телеканалу NВС Nеws він заявив, що хоча є велика ймовірність вирішення цього питання без застосування сили, але ніякі варіанти не виключені. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Трамп заявив, що США дуже потрібна Гренландія Відповідаючи на питання ведучого про можливі наслідки для Росії та інших країн світу у разі анексії Гренландії, Трамп зазначив, що це його не турбує. "Гренландія - це окрема тема, це питання міжнародного миру, безпеки та сили. Кораблі Росії, Китаю та інших країн знаходяться неподалік. Ми не допустимо жодних загроз для світової безпеки або Сполучених Штатів", - підсумував президент. 15 березня, сотні жителів Гренландії вийшли на вулиці, протестуючи проти заяв президента США Дональда Трампа щодо можливого приєднання острова до Сполучених Штатів. Приблизно 800 людей пройшли маршем вулицями столиці Нуук, тримаючи прапори Гренландії та плакати з гаслами: "Змусьте Америку піти геть" і "Ми не продаємося".

Вуглецева тема дуже важлива в сільському господарстві. У ЄС створено законодавство для того, щоб встановити правила для ринку. Це також дасть можливість фермерам переходити до методів ведення сільського господарства, які підвищують поглинання вуглецю ґрунтом, і продавати його, що стане додатковим джерелом прибутку.

Спекуляції навколо угоди про надра сигналізують про провал "бізнес-політики" США навіть у разі її підписання. Чому, розбиралася Gаzеtа.uа. Верховна Рада 28 березня таки домоглася доповіді міністерки економіки Юлії Свириденко про угоду зі США. Нагадаємо, Вашингтон запропонував проєкт ще взимку цього року, щоб його підписати, до Києва спеціально приїжджав міністр фінансів Скотт Бессент. Але українська сторона через відсутність гарантій безпеки у тексті угоди взяла час для її доопрацювання. Згодом виринула тема американського володіння чи контролю над українськими АЕС. Зеленський спеціально уточнив, що мова йшла лише про ЗАЕС, і не про володіння, а про інвестиції та контроль. Американська сторона згодом зазначила, що АЕС прибрали з тексту угоди. Тому у депутатів були питання до Юлії Свириденко. Виявилося, що інсайти, котрі виливалися у соцмережі цього тижня, частково відповідають дійсності: уряд таки отримав текст угоди від американської сторони. Краще помовчати Але "будь-які публічні дискусії щодо цієї угоди завдають тільки шкоду і заважають вести дискусію з американськими партнерами. Як тільки буде досягнуто консенсус, ми вийдемо з публічною позицією", сказала депутатам Юлія Свириденко. Тож можна зробити перший висновок від дебатів навколо угоди не у захваті ні американці, ні наші урядовці, котрі погоджують із ними текст документа. Так створюється негативне тло для стрижневої ідеї президента США Так створюється негативне тло для стрижневої ідеї президента США Дональда Трампа "політика = бізнес". З його підприємницької точки зору, нібито логічно і справедливо вимагати від України розрахунку за надано допомогу. Таку ж логіку він демонструє стосовно Європи: вона має заплатити за "ядерну парасолю". З тією же схемою підходить і до Канади, Мексики, Гренландії, Демократичної Республіки Конго, Панами і до Росії. Утім, провідний геополітичний вектор президента США пригальмовує. Настрої громадян держав за такої ситуації набувають особливого значення: лідери не можуть піти супроти них. З іншого боку, для американської сторони важливо "ощасливити" своїми угодами чи створити враження, що вони насправді несуть добро, як-от Гренландії. Внутрішня механіка По угоді зі США відомо, що передбачається спільний фонд реконструкції: частка США надана допомога, частка України роялті від корисних копалин, нафти, газу. Юридично США претендують не на ресурси, не на надра, а на доходи від їхнього використання, тому Конституція не порушена. Фонд матиме право на першу пропозицію будь-якої розвідки копалин чи інфраструктурного проєкту. Керуватимуть Фондом Генеральний партнер, що призначається США, та правління з 5 осіб, три з яких також призначаються американською стороною, а 2 від України. Але це мало важить, бо для ухвалення рішення має бути мінімум один голос "за" від американців. Українська сторона повинна сама конвертувати частину (50% + 4% річних) прибутку від корисних копалин у долари США та відправляти американським партнерам, котрі розпоряджатимуться коштами на власний розсуд. Зі старту для української сторони утворюється борг у 120 мільярдів гривень. Вийти з угоди для України також буде проблематично. Та чи насправді текст є саме тим, котрий отримав уряд України? Усе непевно Сумніви є. 27 березня президент Володимир Зеленський у відповідь на запитання про угоду зазначив, що "постійно змінюються умови". Зокрема, раніше була домовленість про рамкову угоду (меморандум), після якої укладається повна і детальна, а нині США пропонують відразу підписати повну угоду. Насправді проект може бути ще жорсткішим. Як стверджує агенція Вlооmbеrg, передбачено контроль США практично всієї стратегічної української інфраструктури. Зокрема, шахт, портів і доріг. Можемо твердо констатувати лише, що остаточного варіанту угоди наразі не існує У підсумку, ми можемо твердо констатували лише, що остаточного варіанту угоди наразі не існує. Те, що отримав Кабмін, теоретично може бути змінено або доопрацьовано. Невідомо, чи взагалі стане доступним текст угоди навіть після її підписання. Бо вона може оминути Верховну Раду. Тривожні сигнали Голова парламентського комітету з фінансів, податкової та митної політики Данило Гетманцев пояснив, що він як і Юлія Свириденко, не вважає за потрібне оговорювати на даному етапі текст угоди. Він пообіцяв, що парламент нічого "наосліп" не ратифікуватиме. Він припускає обхід ратифікації угоди у парламенті, хоча американська сторона взимку наголошувала на цьому. Судячи зі слів Гетманцева, українська сторона цією угодою прагне "зберегти підтримку союзників. Добитися постійного перемир'я, врешті-решт вийти на достойний і справедливий мир, а не ціною односторонніх поступок і здачі довгострокових національних інтересів. Будь-кому". "Це "хотєлка" американської сторони станом на 23 березня. Вони як по класиці перемовин підняли ставки до небес", - пояснив народний депутат Ярослав Железняк. Угода має розглядатися з точки зору відносин між Україною та ЄС Утім, "хотєлка" викликала реакцію Європи, де явно не у захваті від таємничості навколо угоди. Речниця Єврокомісії Паула Піньйо зауважила, що угода має розглядатися з точки зору відносин між Україною та ЄС, зокрема, переговорів про вступ України до ЄС. Водночас вона не має даних про запит української сторони до ЄК про такі консультації. Тактична гра Інтерес Дональда Трампа до надр по всьому світу зрозумілий. "Якби ми могли це зробити, гадаю, було б добре для миру у всьому світі," - пояснив він. Є важлива деталь, про яку постійно говорить Володимир Зеленський, - гарантії безпеки. Якщо США претендуватимуть на прибутки, що станеться у разі зникнення активів? Приміром, Росія розбомбить нафтове родовище чи шахту. Навіть в опублікованих у пабліках текстах угод жодним чином не обумовлений алгоритм дій сторін за таких обставин. З одного боку, можливо, Сполучені Штати на 100% упевнені у відсутності активних бойових дій, принаймні, біля тих об'єктів, котрі їм цікаві в Україні та котрі будуть охоплені текстом угоди. До слова, список інфраструктурних об'єктів, котрий українська сторона передала російській для того, щоб РФ їх не бомбила, може частково відображати ті, котрі будуть цікаві для угоди. З іншого боку, Дональд Трамп може вести гру для отримання тактичних переваг. На думку Михайла Коростікова з Фонду Карнегі президент США прагне накопичити якомога більше преференцій, котрі можна використати під час торгів. "У межах цієї логіки справа може дійти до урочистого підписання меморандумів будь-якого змісту. Але не доводиться сумніватися, що швидко вони будуть надійно забуті. Реальністю проєкти з розробки рідкоземельних металів зможуть стати лише тоді, коли російсько-українська війна закінчиться сталим миром. І навіть тоді це станеться далеко не відразу", - переконаний він. Трамп у пошуках металів Як мінімум, у тому вигляді, в якому проєкт угоди оприлюднений у ЗМІ, він створює хаос, оскільки суперечить національному законодавству, зауважив головний консультант Національного інституту стратегічних досліджень Іван Ус. Тому обговорювати на даному етапі нічого, українська сторона надасть американцям свій варіант, припускає він. "Це абсолютно нормальна річ у перемовинах", - зауважив експерт. Але звернув увагу на право американської сторони, за угодою, забороняти контакти України з недружніми країнами. "Раптом це буде ЄС на тлі нових мит?" - запитує він. Експерт звернув увагу на американську пресу, котра пояснює палке прагнення Дональда Трампа укласти угоди про надра бажанням зменшити або і зовсім звільнитися від залежності США від металів з Китаю. Долар може сильно девальвувати Але прагнення "ощасливити світ" може обернутися для США тим, що країни будуть об'єднуватися проти цих угод, проти тарифів. "Долар може сильно девальвувати, тому що, ніхто з ними (зі США.- Gаzеtа.uа) не захоче мати справ", - пояснив експерт. Цікаво, що США приблизно за такою ж схемою зміцнювали свої позиції в Канаді: спочатку уклали угоду про військове співробітництво у 1941 році (Канада була у стані війни з Німеччиною), друга угода - про ВПК. По завершенню Другої світової війни США збільшили обсяги торгівлі з Канадою, а також активно інвестували в її економіку, зокрема, в інфраструктуру. Наприклад, проклали дорогу до Аляски через усю країну. Шлях має стратегічне значення для Сполучених Штатів в Арктичному регіоні. Нині Дональд Трамп вказує на залежність Канади від американських товарів і грошей та вимагає "заплатити". Україна, до слова, безпекову угоду зі США, котра містить пункт про військове співробітництво, уклала ще за президентства Джо Байдена.

У кожній точці біфуркації, яку проходить українське суспільство, тема мови спалахує з новою гостротою. Бо й коштує щоразу більше

Про це пише СNN.Як зазначається, під час зустрічі жінка, яка назвалася Стефані, запитала, чи буде Спартц вимагати негайної відставки міністра оборони Піта Гегсета, радника Білого дому з національної безпеки Майкла Волтца та всіх інших учасників групового чату. Багато хто з натовпу підбадьорився, коли жінка поставила запитання.Республіканка відповіла: "Ні, я не буду вимагати їхньої відставки". Після цієї фрази натовп спалахнув від гніву.Іndіаnа U.S. Rер. Vісtоrіа Sраrtz іs hоldіng а tоwn hаll tоnіght іn Wеstfіеld іn frоnt оf а vосаl сrоwd: httрs://t.со/7fМІСМG9QС ріс.twіttеr.соm/zоОКDzрzSА— ІndyStаr (@іndystаr) Маrсh 28, 2025 Зрештою, Спартц визнала, що це не дуже хороша ситуація. Після того вона стверджувала, що урядовці не мають жодних інших інструментів, окрім Sіgnаl, для обговорення конфіденційної інформації.Як свідчать записи із зустрічі республіканки та виборців з Вестфілда, тема витоку даних з чату стала не єдиною причиною незадоволення натовпу. У якийсь момент частина людей просто покинула залу. Скандал із витоком секретних даних у США: що відомоГоловний редактор Тhе Аtlаntіс Джеффрі Голдберг написав у матеріалі на сайті видання, що  11 березня радник з нацбезпеки США Майкл Волц надіслав йому запит до закритого чату Sіgnаl. Журналіст вирішив, що це несправжній акаунт, однак прийняв запрошення.За його словами, чат створений "для координації щодо хуситів, особливо протягом наступних 72 годин". Він так написав, що серед учасників були віцепрезидент США Джей Ді Венс, держсекретар Марко Рубіо, директор нацрозвідки Тулсі Габбард, міністр фінансів Скотт Бессент, радник з нацбезпеки Майкл Волц та інші високопосадовці адміністрації Трампа.Зокрема, у чаті Джей Ді Венс висловив сумніви, побоюючись негативного впливу на економіку та ціни на нафту, а також суперечностей з політикою Трампа щодо Європи. Джо Кент - керівник наццентру боротьби з тероризмом - підтримав ідею відкладення операції, вважаючи, що терміновості немає, а міністр оборони США Піт Гегсет наполягав на негайному ударі, щоб продемонструвати рішучість США та використати момент. Він також висловив побоювання, стосовно можливої самостійної операції Ізраїлю та ризику витоку інформації.Окрім цього політики порушили питання компенсації витрат Європою та використання цієї операції, як важелі тиску на неї та Єгипет. Чиновники обговорювали, як подати операцію громадськості, щоб отримати підтримку, а також результати операції після ударів у Сані.Президент Сполучених Штатів Дональд Трамп пізніше відреагував на ситуацію з витоком секретних даних, зазначивши, що радник з нацбезпеки Майкл Волц засвоїв свій урок. Сам Волц взяв на себе повну відповідальність за цей скандал.На тлі інциденту неурядова організація Аmеrісаn Оvеrsіght подала позов проти пʼяти високопосадовців адміністрації Дональда Трампа. Ідеться про очільника Пентагону Піта Гегсета, директорки нацрозвідки Тульсі Габбард, директора ЦРУ Джона Реткілффа, очільника Мінфіну Скотта Бессента, держсекретаря Марко Рубіо. Позов також стосується Національного управління з архівів і документації.Аmеrісаn Оvеrsіght стверджує, що використання Sіgnаl без відповідного дозволу порушує федеральний закон про збереження державних записів. В організації просять суд зобовʼязати урядовців не видаляти повідомлення.Департаменту ефективності уряду США (DОGЕ), який очолює Ілон Маск, доручили розібратися в тому, як журналіст Тhе Аtlаntіс Джеффрі Голдберг потрапив у секретний чат.

В Україні освіта в галузі органічного виробництва досі залишається переважно в форматі вибіркових дисциплін, тоді як у Німеччині ця тема інтегрована в систему освіти на всіх рівнях.

Тема wоrk-lіfе bаlаnсе не надто популярна в часи війни, втім, відпочинок є важливою складовою відновлення і потребує пильної уваги. Водночас існує ціла низка професій, де спостерігається значний перегин: люди ХХІ століття працюють 24/7. І це точно про ІТ-спеціалістів, які за кодуванням втрачають лік дням. Профільне видання GАLЕRА, занепокоєне проблемами вигорання, підготувало добірку цікавих та корисних хобі для ІТ-спеціалістів. А головна фішка добірки в тому, що ці хобі корисні й знімають тривожність щодо марної втрати часу. Фахівці видання GАLЕRА впевнені, що ІТ-спеціалістам значно простіше зважитися на хобі, якщо є чітке усвідомлення його корисності для основного виду діяльності. Цікаво, що іноді ті захоплення, які відповідають критеріям сприяння професійному розвитку, неочевидні на перший погляд. Гра на музичних інструментах Тож добірку хобі ІТ-спеціалістів відкриває музика. Гра на інструментах тренує зв'язок між півкулями мозку, що покращує пам'ять, аналітичне мислення та вміння знаходити рішення у складних ситуаціях. ІТ-спеціалістам це корисно для кращого розуміння алгоритмів, оскільки музика допомагає структурувати думки та концентруватися на деталях. Крім того, музика сприяє зняттю стресу, що важливо в роботі з кодом. Кулінарія Важко повірити, але приготування їжі подібне до програмування потрібно з одного боку чітко слідувати рецепту, а з іншого - не боятися експериментувати з інгредієнтами та адаптувати процес для досягнення найкращих результатів. Приготування їжі вчить айтішників терпінню, систематичності та логічному підходу до розв'язання задач. Настільні та рольові ігри Напевно, найлогічніше і найпопулярніше хобі. І навіть при тому, що ігри часто дратують оточуючих, вони вчать стратегічному мисленню, розвивають логіку та навички прогнозування сценаріїв. Програмістам це допомагає у плануванні архітектури програмного забезпечення, тестуванні продуктів та вирішенні нестандартних задач. Рольові ігри також розвивають комунікаційні навички, що корисно для роботи в команді. Ведення блогу або створення навчальних матеріалів Блогінг чи написання навчальних посібників формує вміння структурувати інформацію та викладати свої думки зрозумілою мовою. Для програмістів це особливо корисно, адже вміння чітко формулювати технічні концепції та алгоритми значно полегшує роботу над документацією та спілкування у команді. Модифікація відеоігор (модинг) Модинг це чудова можливість практикувати програмування у творчому середовищі. Айтішники можуть експериментувати з новими мовами програмування, алгоритмами та візуальними елементами, що покращує навички роботи з кодом. Це також вчить шукати нестандартні рішення для оптимізації ігрового процесу. Участь у проєктах з відкритим кодом Спільна робота над ореn-sоurсе проєктами дає змогу програмістам взаємодіяти з іншими фахівцями, обмінюватися знаннями та розширювати свій технічний досвід. Айтішники вдосконалюють навички командної роботи, отримують реальний досвід у розробці та можуть зробити свій внесок у створення корисного продукту. Фотографія Фотографія розвиває уважність до деталей, терпіння та художнє бачення. Це вміння може бути корисним для UІ/UХ-дизайнерів і frоntеnd-розробників, оскільки створення візуально привабливих інтерфейсів вимагає уваги до дрібниць та вміння бачити загальну картину.

У Парижі відбувся саміт "Коаліції охочих", який відвідали лідери близько 30 країн. Тема України була однією з основних, зокрема обговорювали надання нашій державі спеціальних сил стримування. Повний текст новини +Відео

Премʼєра відбулася на YоuТubе.Музикант, співзасновник та музичний продюсер "Культурного Десанту" Саша Чемеров представив пісню "Місто Наречених". Це присвята всім жінкам, які втратили чоловіків у кривавій війні Росії проти України."Надчутлива та важка тема, величезна відповідальність та невимовний біль, які неможливо передати словами. Водночас ця пісня перш за все про теплі спогади, надію і вічну любов, які дають силу жити далі", - зазначили в описі.Головна героїня кліпу - актриса Тетяна Мельник, яка втратила у 2023-му році чоловіка, бойового медика Андрія Мельника, що загинув у боях за Бахмут.Режисером кліпу виступив Микита Квасніков, генеральним продюсером - Миколай Сєрга, а виконавчим продюсером - Ілля Мкртчян."Головна героїня цього кліпу не актриса, це жінка, котра втратила свого коханого на війні. І тут на екрані ми можемо бачити не гру, а власне проживання втрати", - додав Миколай Сєрга. 

Тема штрафів за "вибачення" або "подяку" аварійкою останнім часом активно обговорюється у соцмережах. Що з цього приводу сказано у правилах та законах? Повний текст новини

"Ми вирішили, що тема оборони та безпеки України має бути підсилена і більш помітна на нашому сайті. Редакція і так приділяла багато уваги мілітарній тематиці, проблематиці оборонно-промислового комплексу, постачанню озброєнь та виробництву власної зброї, співпраці України та інших держав у сфері оборони та безпеки. Але зараз цей напрямок отримав місце і назву на сайті", - коментує головний редактор сайту Андрій НестеренкоКнопка нового розділу "Оборона та безпека" розміщена у верхньому меню головної сторінки сайту.Серед основних напрямків контенту:- новини оборонно-промислового комплексу України (виробництво зброї, нові розробки в Україні та світі;- мілітарні новини (аналіз бойових операцій та використання новітніх технологій);- інтерв’ю та репортажі (за участі командирів ЗСУ, експертів, аналітиків, виробників зброї, волонтерів);- аналітичні статті (на тему геополітики, аналізу озброєння, майбутнього армії та безпеки).Також матеріали розділу будуть зосереджені на оглядах найефективніших зразків сучасної зброї та технологій, підготовці та навчанню військових, захисту цивільної інфраструктури, кібербезпеці та інформаційній війні. "В роботі над матеріалами ще тісніше співпрацюватимемо із Консорціумом оборонної інформації (СDІ). Статті на основі аналітики Консорціуму регулярно виходили на сайті: тепер контенту у співпраці з ними стане більше і виходитиме він саме у цьому розділі", - коментує генеральна продюсерка Еспресо Анастасія Равва.  

Причиною цих кардинальних змін став Дональд Трамп, його погрози канадському суверенітету та розпочата тарифна війна, що повернуло рейтинги лібералів. Тема протидії політиці Трампа стане ключовою на нинішніх виборах.

З 27 березня Ретроспективний прокат фільму "Камінний хрест", режисер Леонід ОсикаП'яте місце в рейтингу 100 найкращих фільмів в історії українського кіно, який сформував Довженко-Центр, посідає "Камінний хрест" 1968 року режисера Леоніда Осики.Головний герой Іван Дідух усе життя важко працював, а на схилі літ вимушений емігрувати із сім'єю в пошуках кращої долі. Перед від'їздом до Канади встановлює на горі камінний хрест - останній символ зв'язку з рідною землею. Збирає на проводи односельців і замовляє за собою, ще живим, панахиду, за сюжетом."Камінний хрест" вважають одним із ключових фільмів українського поетичного кіно. Сценарій написав поет Іван Драч на основі новел письменника Василя Стефаника "Камінний хрест" і "Злодій". Головну роль виконав Данило Ільченко, а одного із синів Дідуха зіграв Іван Миколайчук.- Це авторська робота молодого режисера, - каже кінокритик і режисер Станіслав Битюцький. - Леоніду Осиці не було ще й 30-ти. Зробив екранізацію новел Василя Стефаника, але говорять про різне. Письменник - про еміграцію на початку 1900-х із Галичини до Америки. Осика ж тримає в голові знання про сталінський терор, зникнення, допити та вбивства людей. Цей лейтмотив наче приховує за творами Стефаника. З 3 квітняПрокат фільму "Мишоловка", режисер Сергій КасторнихВійськовий Антон уперше опиняється в зоні бойових дій, у бліндажі, вхід в який завалює від прямого влучання ворожого снаряда. Він приходить до тями з травмами, на самоті, ув'язнений під землею. Використовує всі доступні засоби й ресурси, щоб вибратися з пастки. Антон у виконанні актора Юрія Кулініча - герой трилера "Мишоловка".Це повнометражний ігровий дебют режисера та військового Сергія Касторних, який був співсценаристом фільмів "Як там Катя?" та "Мирний-21". Над проєктом працювало 11 чинних і колишніх військових.- Якщо мене чому й навчила війна, то це не відкладати нічого на завтра, - говорить Сергій Касторних. - Перший рік в армії я вважав, що ніколи не повернусь у професію. Але одного дня прокинувся та зрозумів, що щойно подивився фільм у себе в голові. Від початку до кінця. З найдрібнішими деталями. Стати режисером було закономірним рішенням. Ніколи не боявся брати на себе відповідальність, але її сприйняття та вагомість набули нового сенсу саме у війську. До 9 квітняВиставка Марії Левитської "Азовсталь: Полонені. Заручники війни"Понад 40 картин присвятила полоненим захисникам "Азовсталі" мисткиня Марія Левитська - головна художниця Національної опери України. Створила декорації та костюми для понад 160 опер, балетів і драматичних вистав у різних країнах.- 2022 року я опинилася з дитиною в Празі, - розповідає Марія Левитська. - Ми пішли до музею. Там побачила старовинні дерев'яні скульптури: Мадонна з немовлям, а в нього обламані ручки й ніжки. П'єта, а у Христа обламані ноги. Відчула: це про нас, про війну, про наших понівечених людей. Про Маріуполь ще майже не було інформації - лише уривки відео захисників "Азовсталі". Не могла нічим їм допомогти. Просто у дворі, біля сміттєвих баків почала малювати свій біль.2023-го в Національному музеї медицини в Києві ми відкрили виставку. Прийшли дружини та матері полонених азовців. Одна жінка спитала: "А про полонених можете намалювати?" - "Я спробую". Мала це зробити.Київ, Національна академія мистецтв України, вул. Бульварно-Кудрявська, 20 З 10 квітняПрокат фільму "Киснева станція", режисер Іван ТимченкоФільм про Мустафу Джемілєва зняв Іван Тимченко, режисер стрічки "Іловайськ 2014. Батальйон "Донбас". Протягом року проводив серію інтерв'ю з лідером кримськотатарського народу. Стрічка отримала спеціальну відзнаку журі національної конкурсної програми торішнього Одеського кінофестивалю за найкращу режисуру.Дія відбувається влітку 1980-го. Дисидент і політв'язень Мустафа Джемілєв відбуває чотирирічне заслання в селищі Зирянка в радянській Якутії. Там працює на кисневій станції: щоденно наповнює киснем іржаві балони. Зустрітися з ним з Узбекистану їде вчителька Сафінар. Вони закохуються, за сюжетом.- Це історія про те, як любов стає викликом системі. Про кохання, що зароджується в умовах, де немає місця для людяності. Про вибір, який змінює не лише життя двох людей, а й історію цілого народу, - каже Іван Тимченко. - Мустафа та Сафінар знаходять одне одного там, де немає ні надії, ні майбутнього - і це найсильніша історія, яку можна розповісти.Режисер описує драму як сюрреалістичну притчу. А головного героя порівнює з міфологічним Сізіфом.- Тут Сізіф - це радянський дисидент, який продовжує боротьбу в безнадійному становищі та не втрачає наполегливості, мотивації та віри у свій народ , - продовжує Іван Тимченко. -. Кровожерлива сутність імперії, її жадання знищувати цілі народи лишаються незмінними. Саме тому приклад Мустафи Джемілєва актуальний досі: боротьба має тривати до перемоги навіть тоді, коли перемога неможлива. 11, 12, 13 квітняПрем'єра балету "Соляріс", композитор Олександр РодінДо 125-річчя Львівської національної опери представлять балет "Соляріс" на лібрето режисера Василя Вовкуна в постановці балетмейстерки Катерини Курман. Музику написав композитор Олександр Родін.В основі балету - фантастичний роман польського письменника Станіслава Лема. Дія твору відбувається в далекому майбутньому. За сюжетом, доктор Кріс Кельвін прилітає на покриту таємничим океаном планету Соляріс для розв'язання проблем із психологічним станом членів експедиції.- Балет "Соляріс" став для мене не просто знаковим етапом у творчості та світогляді, а й справжнім відкриттям - музичним і філософським, - каже Олександр Родін. - Роль людини у Всесвіті, здатність сприймати та приймати нове чи невідоме, межі нашого розуміння та суть буття - все це знайшло відгук у музиці.11 квітня о 18:00, 12, 13 квітня о 17:00, Львів, Львівський національний театр опери та балету ім. Соломії Крушельницької, просп. Свободи, 28 23 квітняЦеремонія нагородження національної музичної премії YunаНовою топ-зіркою назвав музичний огляд Ігор Панасов співака Артема Пивоварова. Цього року він отримав шість номінацій на національну музичну премію Yunа у категоріях "Найкращий виконавець", "Найкращий альбом", "Найкраща пісня", "Найкращий дует/колаборація", "Найкращий відеокліп" і "Найкраще концертне шоу".Торік Артем Пивоваров дав три концерти у столичному Палаці спорту, випустив другий альбом із піснями на тексти українських поетів "Твої вірші, мої ноти Рt.2", а також презентував низку релізів, зокрема хіт "Барабан" у дуеті з Кlаvdіа Реtrіvnа. - У проєкті "Твої вірші, мої ноти" Артем зміг перетворити вірші класиків на музичні мотиваційні хештеги, які допомагають людям не з'їхати з глузду та продовжувати битися за себе, близьких, країну. Це бойовий гопак у форматі маскульту, - каже Ігор Панасов. - Нічого дивного, що Пивоваров збирав повні Палаци спорту. Він гармонійно виглядає в масштабі, коли поруч на сцені капела Ревуцького разом з оркестром НАОНІ. Зібрав навколо себе команду, що робить сміливе шоу з низкою несподіваних ходів. Корінь усього - шалена енергія, яку він генерує. Вона безперервно шукає вихід і працює як ресурс для тих, хто оточує Пивоварова.На 14-й церемонії Yunа відзначають найкращих артистів і музичні роботи 2024 року. Загалом вручать 14 статуеток. Окрім Артема Пивоварова по шість номінацій мають Кlаvdіа Реtrіvnа та Dоrоfееvа. Під час вечора виступлять номінанти та запрошені гості.18:30, Київ, Міжнародний центр культури і мистецтв, вул. Алея Героїв Небесної Сотні, 1 24-27 квітняКнижковий фестиваль "Книжкова країна"Загалом 140 тисяч людей відвідали "Книжкову країну", яка відбулася двічі торік. Третій фестиваль збере видавців, авторів, блогерів і зіркових гостей.Заплановано більш як 300 подій: зустрічі з письменниками, презентації, майстеркласи, дискусії, засідання книжкових клубів, ярмарок у павільйонах і просто неба. Розширять програму репрезентації творчості військових і ветеранів "Фронтмени". Буде окремий напрям комбатантської поезії, театральні вистави, кластер сучасної драматургії, вітрина воєнної літератури та читання з ветеранами.На фестивалі вдруге вручать Премію книжкових блогерів. Її мета - обрати найцікавішу та найбільш обговорювану новинку українського автора, видану протягом останнього року. На нагороду претендують п'ять книжок: "Кубик" Саші Козлова, "Діва, матір і третя" Юлії Нагорнюк, "З нами житиме еласмотерій" Романа Голубовського, "Потяг прибуває за розкладом" Марічки Паплаускайте та "Погляд Медузи" Любка Дереша.Київ, Національний комплекс "Експоцентр України", просп. Академіка Глушкова, 1 25 квітняПрем'єра вистави "Благальниці", режисер Радек Стемпінь- Пророча сила мистецтва. Рік тому ми почали роботу над виставою "Благальниці". Знали, що тема актуальна, але не підозрювали, що побачимо одну зі сцен у прямій трансляції з Овального кабінету, - каже кураторка проєкту Анастасія Павленко.Постановку трагедії давньогрецького драматурга Евріпіда готує польський режисер Радек Стемпінь. Дія відбувається під час Пелопоннеської війни. Битва при Деліумі 424 року до нашої ери продовжувалася понад тиждень. Коли афіняни програли, переможці-беотійці порушили священне табу античного світу й відмовилися віддавати тіла полеглих воїнів для поховання, за сюжетом.У Національному театрі імені Лесі Українки виставу описують як історію про суспільство, що опинилося в пастці: перед загрозою бути покинутими союзниками та перед ризиком стати від них залежними.- Я не маю на меті проводити прямі історичні паралелі, але аналогія між Фівами та Росією, Афінами та США, Аргосом та Україною під час роботи над виставою стає очевидною. Тому, прийнявши драматургічну структуру, яку Евріпід використовував для своїх втомлених від війни співгромадян дві з половиною тисячі років тому, можемо долучитися до такого ж терапевтичного, жалобного ритуалу сьогодні, - говорить Радек Стемпінь.18:00, Київ, Національний драматичний театр ім. Лесі Українки, вул. Богдана Хмельницького, 5 27 квітняВистава "Дещо дивне сталося зі мною", режисер Дмитро Сухолиткий-СобчукРежисер фільму "Памфір" Дмитро Сухолиткий-Собчук дебютував на театральній сцені у січні. Написав і поставив п'єсу "Дещо дивне сталося зі мною".Головна героїня - викладачка архітектури Світлана, яка займається репетиторством, а водночас відновлює будинок після деокупації. Її оточення - це абітурієнти, слідчий Корній і сусідка, яка проводить у її домі сімейні розстановки за Хеллінгером. Несподівано одна з розстановок запускає низку подій: абітурієнти натрапляють на небезпечну знахідку, а Корній зі Світланою переносяться на понад 100 років у минуле, за сюжетом.Дмитро Сухолиткий-Собчук визначає жанр постановки як психологічну практику з елементами детективу.- Події відбуваються у трьох локаціях: в будинку, саду та кабінеті слідчого. Дивним чином переплітаються дві різні історичні епохи, - каже режисер. - Певним тригером є метод сімейних розстановок. З наукового погляду він суперечливий, але якщо людям допомагає ця терапія, то нехай вона буде. З художньої точки зору - це цікавий візуальний спосіб працювати з архетипами та розмірковувати про недосконалість нашого світу.Робота над виставою - це пошуки нового способу спілкування з глядачем, щоб дати змогу прожити щось дивне. Для мене це був досвід переключення. Монтаж кіно дозволяє комбінувати сцени, зводити їх у часі та просторі. Робота в театрі була органічним продовженням пошуку цієї енергії в часі, а простір тут один. Мені видається, що ті енергії, з якими мені цікаво працювати, співмірні як для театру, так і для кіно.18:00, Львів, Національний драматичний театр ім. Марії Заньковецької, вул. Лесі Українки, 1 До 13 липняВиставка номінантів на премію РіnсhukАrtСеntrе 202520 художників віком до 35 років претендують на премію РіnсhukАrtСеntrе 2025 у галузі сучасного мистецтва.- Виставка показує, як змінюються покоління українських художників. Від 2014 року війна визначає досвід цілого покоління, впливаючи на мислення та світосприйняття, - каже кураторка проєкту Олександра Погребняк. - Одна з перших робіт експозиції - образ виснажених грудей. Це фізичне й емоційне виснаження, вічний акт віддавання. Інші твори продовжують розмову про тіло та його вразливість, досліджують комемораційні практики, звертаються до зв'язків між поколіннями, до травми та пам'яті про пейзаж, у який більше не можна повернутися або який ніколи не стане мирним.Міжнародне журі обере лауреата головної та двох спеціальних премій, а відвідувачі визначать володаря призу громадськості. Спеціальною відзнакою поза конкурсом вшанують пам'ять художниці Вероніки Кожушко, яка подала заявку на участь у премії, але загинула 30 серпня торік унаслідок російського ракетного удару по цивільній інфраструктурі Харкова.Київ, РіnсhukАrtСеntrе, вул. Велика Васильківська/Басейна 1/3-2