Search trend "День Гідності та Свободи"

Українці завжди знаходять внутрішні сили, щоб захистити свободу З Миколою Томенком зустрічаємося в ресторані "Опанас" у столиці біля університету ім. Тараса Шевченка. Микола Володимирович у коричневій шкірянці й такого ж кольору светрі та джинсах. Хлопці-офіціанти усміхаються, ледве політик переступає поріг. &еnsр;Офіціанти мої друзі, каже. Я тут п'ю каву не один десяток років. Однак замовляє імбирний чай із медом. Напередодні Дня Гідності та Свободи згадуємо перипетії двох українських революцій 2004-го та 20132014 років На початку ХХІ століття в колишніх пострадянських країнах існувало кілька моделей передання влади. Для України вибрали одну з них, коли президент призначає спадкоємця. Однак ця схема не спрацювала. Чому? &еnsр;Є кілька причин. Основна з них історична тяглість. Українці, попри тривалий бездержавний період, не терпітимуть над собою вождя, тирана, диктатора чи царя. Завжди наводжу як приклад Миколу Костомарова та його працю "Дві руські народності", де він порівнює українців із московитами. На території Руси-України приїздили люди різних національностей і рас, і ніхто не боявся. На Московщині з них одразу починали глузувати, але найстрашніше, що ці люди зникали й не поверталися додому. От вам різні цивілізаційні формули. Карла Маркса ми нині не шануємо, але він написав працю "Таємна дипломатія ХVІІІ століття", де вказує, що у кривавому болоті московського рабства, а не в суворій славі норманської епохи стоїть колиска нинішньої Росії. Можна критикувати Богдана Хмельницького, але після перемог 1649 року він заїхав до Києва, де його збиралися коронувати. Проте Богдан відмовився, бо це не в козацьких традиціях і українці його не зрозуміють. Який вам іще виразніший приклад потрібен? Оце історична обставина. Політична обставина полягала в тому, що ми, опозиція, програли президентські вибори 1999 року, коли канівська четвірка (політична коаліція чотирьох опозиційних кандидатів на президентських перегонах восени 1999 року. Країна) з її нескінченними дискусіями провалилася. Після двох термінів Леоніда Кучми олігархат прагнув продовжити своє правління. Дійшло до того, що Конституційний суд дозволив президентові балотуватися на третій термін. А коли Кучма відмовився, зрозумівши, що програє, олігархат спробував змінити Конституцію й обрати президента в парламенті. І в другому читанні закону вони набрали 296 голосів за 300 необхідних. І лише тоді почали шукати спадкоємця, коли інших варіантів не лишилося. Якраз на сцену вийшов Янукович. Крім виграшу, треба вміти захистити свій вибір Після поразок 1999 року й 2001-го, коли на акції "Україна без Кучми" розпочалися бійки й народ злякався, ми зрозуміли, що, крім виграшу, треба вміти захистити свій вибір. 2004-го в блок партій "Наша Україна" ми спочатку підтягли "Батьківщину", а потім соціалістів. На відміну від 1999 року висунули єдиного найбільш рейтингового кандидата. Коли влада спробувала сфальшувати, на Майдан посунула маса людей. Цього не чекали ні влада, ні опозиція. Хоч би яке підвезення організовували, без народної підтримки ніколи не буде масовості. У перші дні Революції гідності, коли я чергував на Майдані, ми підвозили людей, бо їх залишалося мало. І лише після сумнозвісного побиття вночі 30 листопада акція стала масовою. Коли спротив набуває такого масштабу, коли суспільство саме мобілізується, це й називається революцією. Тому я завжди був проти терміну "вожді революції" насправді ми просто не заважали, визначаючи рамки й механізм процесу. 2004-го в Києві не загинула жодна людина. Це і є найвищою оцінкою наших дій. Хоча шляхів реалізації цього протесту було багато, але перемогла політико-правова концепція. Ніхто влади не захоплював, було рішення Верховного суду, й ми вийшли на вибори. Помаранчевій революції передувала грузинська Революція троянд, яка піднесла Михеїла Саакашвілі. Там було захоплення парламенту. Чим ці революції були схожі й у чому полягала відмінність? &еnsр;На той час я був головою комітету з питань свободи слова і їздив у Грузію. Ми дивилися й аналізували. Вважали, що наш демократичний і правовий досвід дає змогу йти своїм шляхом політико-правовим. Ми мали "Руську Правду", яка потім поширилася на всю територію Литовсько-Руської держави. Ми були серед творців європейської системи правосуддя. В Україні-Русі одними з перших відмовилися від кровної помсти. А в Росії й нині Рамзан Кадиров публічно оголошує кровну помсту Сулейману Керімову. Коли Київ виходить на акції протесту, тоді ми перемагаємо 2004-го ми теж мали грузинську групу на чолі з Давидом Жванією. Члени цієї групи не розуміли тривалості процесу й казали, що вони навчать нас грузинського досвіду радили захопити адміністрацію президента й проголосити Віктора Ющенка президентом. Ми збили цей сценарій як неправильний і недемократичний. Проти була вся наша команда: я, покійний Олександр Зінченко, Володимир Філенко, Тарас Стецьків, Юрій Луценко. Ми втримали процес у форматі мирної акції. Тоді мали підтвердження всіх соціологічних кампаній, які давали нам перемогу, мали партійних спостерігачів, що надавали фактаж фальсифікацій. Це, до речі, суттєва відмінність від Революції гідності, де спокуса грузинського сценарію давалася взнаки. Хоча це були інша напруженість й інше протистояння. 2004-го ми продемонстрували приналежність до сталої європейської традиції й мирним шляхом змінили владу. Коли я в Токіо показував кадри з велелюдного Майдану-2004, японці дивувалися: звідки в українців бездержавної нації взялася така витримка? Путін завжди називає причиною вторгнення в Україну "державний переворот 2014 року". Чому він утримався від нападу в 20042005 роках? &еnsр;Тоді йому не було за що зачепитися, настільки бездоганно все було зроблено. Було знайдено компроміс майже в усіх гострих питаннях. Однією з таких компромісних речей стала конституційна реформа 2004 року, в якій ми нині мали жити, парламентсько-президентська республіка. Щоправда, нині ми маємо офісну республіку, коли не парламент, а керівник Офісу президента фактично керує країною, а уряд є нікчемною аморфною структурою. Єдина помилка, якої ми тоді припустилися, не було оголошено дострокових парламентських виборів, бо система влади змінилася, а парламент, який вичерпав себе, залишився. Ще одна причина: у ті роки українська п'ята колона не була вибудувана в армію Путіна, вони не мали вертикалі. А 2014 року вже мали Медведчук доповідав, скільки "їхніх" депутатів у парламенті, місцевих радах, скільки "їхніх" священників у церквах. Вони вибудували модель захоплення влади. А 2004-го ще сама Росія не була готова згадайте перші виступи Путіна, який називав Крим українським і наголошував на невтручанні Росії в наші внутрішні справи. Рашизм іще не було сформовано як ідеологію, й він не переміг як доктрина. Тодішній патріарх РПЦ Алексій не був такий агресивний, як нинішній Кирило. Росія бодай візуально зберігала квазідемократичність. Переломним моментом Революції гідності вважається виступ Володимира Парасюка. Що переломило ситуацію 2004 року? &еnsр;Не погоджуюся з таким формулюванням. 2013 року переламало ситуацію побиття студентів. До цього це була не революція, а акція протесту за європейський вибір України. Свого часу хтось придумав формулу: коли Київ виходить на акції протесту, тоді ми перемагаємо. Бо, коли лише приїздять активісти із Заходу України, перемоги не буде. От після 1 грудня 2013 року стався перелом. Історія з Парасюком перехід революції в іншу модель закінчення. До того модель Кличка, Яценюка й Тягнибока полягала у сформуванні коаліційного уряду на чолі з Яценюком і дочасних виборах. А 2004-го з першого дня протесту було зрозуміло, чим має закінчитися. На Майдан вийшла величезна кількість людей, чого ніхто не сподівався. А остаточною крапкою стало рішення Верховного суду. Можете пояснити, чому українці вважають правління президента Ющенка часом втрачених можливостей? Адже за нього були рекордні темпи зростання ВВП 10 відсотків. Інвестиції зросли від 4,5 до 6 разів. Подвоїлася зарплата. &еnsр;Колись я придумав формулу для українських студентів: "Сила дії суспільно-політичних процесів в Україні дорівнює силі протидії, яка помножена на два". Умовно кажучи, якщо ми підняли якусь ідею та оголошуємо суспільству, що потребуємо допомоги для її реалізації, то в разі здійснення задуманого вимоги до нас подвоюються. Тому завжди маємо фантастичні очікування. Характеризуючи президентство Вік­тора Ющенка, я кажу, що він починав, як Мазепа, а закінчив, як Винниченко. Під час виборчої кампанії 2004 року Віктора Андрійовича ніхто не позиціонував як культуролога чи історика. Насамперед його обрали як економіста, творця гривні, успішного прем'єра, який знає, що робити з економікою. У суспільстві був запит не на політика чи культурного діяча, а на економіста й державника. Уже згодом Юлія Тимошенко зіграла на цих очікуваннях, коли її перший уряд почав займатися економікою, а Ющенко культурою. То, безумовно, теж важливо, але очікували іншого. Чому він закінчив, як Винниченко? Бо обидва після відставки малювали картини один під Києвом, інший під Парижем. Ми в Україні зробимо так, що євреї житимуть краще, ніж в Ізраїлі Плюс історія з отруєнням. Після нього він думав, що мало не життям пожертвував для народу, а люди вважали, що Вік­тор Андрійович працюватиме для суспільного блага і вдень, і вночі. А він делегував свої повноваження Балозі, Порошенкові, Третьякову, Червоненкові. Оце була ключова помилка. Особисто в мене розчарування в Ющенкові сталося після нагородження грамотою фальсифікатора виборів Сергія Ківалова. Вважалося, що це погоджено з Віктором Андрійовичем. Ківалова пробачили й назвали своєю людиною. Це був початок падіння Ющенка. Потім пішли індульгенції олігархам за будівництво культурологічних речей, як-от відновлення пам'яток Батурина. Дійшло до того, що Новинський, Ахметов та Фірташ ногою відчиняли двері його кабінету. Було забуто обіцянку справедливої приватизації, яку продемонстрували на прикладі Криворіжсталі. Ми мали запропонувати олігархам доплатити за номінальною вартістю за гіганти промисловості, які вони приватизували за хабарі. Закінчилося тим, що олігархи доплатили, тільки не в бюджет. Так було порушено одну з базових вимог помаранчевого Майдану справедливість. Можливо, в ситуації з розчаруванням у Помаранчевій революції винні не політики, а сам народ. Ще Микола Міхновський казав про українців: "З усіх народів слов'янщини ми, мабуть, найменш витривалі. Ми досить легко запалюємося, ми зовсім щиро хочемо сьогодні досягти певної мети, але вже другий день бачить нас зневіреними й найменша перешкода геть відкидає нас від мети й змушує зректися наших гордих мрій". &еnsр;Безумовно, Микола Міхновський мав аргументи, щоби так говорити. Тут я завжди згадую наші пікові миттєвості й під час проголошення незалежності, й під час Помаранчевої революції. Адже тоді були моменти, коли було соромно давати хабарі. А потім потихеньку воно зсувалося. В народу завжди є залізний аргумент, що влада почала вимагати хабарі, але це обопільна відповідальність. Колись В'ячеслав Липинський у листі до Шелухіна писав: "Сергію, самостійників у нас багато, а державників мало". Можна сказати, що причиною обох українських революцій був Віктор Янукович і його стиль керування. Що в ньому було такого, що змушувало українців по­вставати? &еnsр;Та нічого такого не було. Перша революція була проти кучмізму й олігархату, проти спроби навічно накинути українцям тоталітарно-кучмістську модель держави. Другу революцію нібито і спричинив Янукович, але тут уже був російський фактор. Уперше він став представником кучмістської моделі управління державою, а вдруге російської. Ще одна причина, яка його згубила, передання влади своєму синові Олександру, Сергієві Курченку та їхній команді. Хоч як це парадоксально звучить, старі регіонали в розмовах зі мною скаржилися, що голів СБУ в областях призначає син Олександр Янукович. Обурювалися, що так не може бути, бо це розвалювання держави. Після Революції гідності українцям вдалося переконати цивілізований світ у імперській сутності Росії. До цього світ був сліпий чи вдавав, що не розуміє? &еnsр;Мав місце старий європейський підхід до справ, який проявився ще в часи існування Антанти, коли легше домовлятися із сильними. Якщо згадати Петлюру, то, попри величезну кількість критики, він був у патовій ситуації й зовсім не мав союзників. Можна згадати промову президента Буша за кілька місяців до розвалення Союзу, коли він переконував залишитися разом із Росією. Потім було СНД, і світ дізнався про Україну лише через Помаранчеву революцію. Загалом, щоб у мирний період попіарити країну, треба було витратити мільярди, а нам вдалося зробити це безкоштовно. Коли я в ті роки їхав на виставку в Японію, посол цієї країни радив показати Україну козацьку, лицарську, яка мала схожість із лицарством самураїв. Також у світлі розвитку космічної галузі й окремо показати Помаранчеву революцію, яка свідчила, що ми не Росія, ми інакші, що в нас свободи прагнуть не політики, а увесь народ. До цього ми лише програвали. Згадайте справу вбивці Петлюри Шварцбарда. Росія інвестувала кошти у створення образу українця-антисеміта. Мовляв, краще мати справу з Росією. Потім переписування історії. Другу світову так переписали, що її виграли лише росіяни, а українців ніби й не було. Голодомор був тотально закритою темою. Завжди згадую забутий фейлетон Остапа Вишні "Шовінізм". Якщо ви, росіяни, називаєте нас шовіністами, то визнайте, що ми ж нічого не накидаємо. Це ви нам накидаєте всюди Пушкіна і свої щі. А нам не треба вашого, бо маємо своє. Відчепіться від нас. Чи можна сказати, що події обох українських революцій стали поштовхом для відродження національної пам'яті? &еnsр;Від Помаранчевої революції минуло 20 років, і ми лише починаємо робити світоглядні речі, які я пропонував 2005-го, боротьбу з "русским миром". От Театр російської драми імені Лесі Українки. Постало питання про звільнення Резніковича і зміну концепції, бо яка може бути російська драма в Києві? І це було правильно, бо, коли Київ вкотре бомбардували, Резнікович, сидячи в Москві, розповідав, які ми нелюди й виродки. Коли я сказав, що кобзони й табачники не можуть бути символами української культури, то Гордон навіть скликав пресконференцію з цього приводу. І де був ваш Кобзон 2014-го? Колись на зорі незалежності покійний Іван Драч у відповідь на страх перед українськими націоналістами відповів, що ми в Україні зробимо так, що євреї житимуть краще, ніж в Ізраїлі, поляки краще, ніж у Польщі, а росіяни ніж у Росії. Оце наша суть. Але ж у всіх цих народів є свої держави, а в нас немає іншого місця на землі. Ви називаєте нас шовіністами й нацистами за елементарні речі, які передбачено міжнародним правом, за українську пісню, культуру. Це нині робиться, а тоді, коли я починав, це було немодно й несучасно. 2014-го ми переконали Порошенка готуватися до 100-річчя української революції. А це ж свідчення, що тут держава була і 100 років тому. За всієї критики Зеленського, саме в нього з'явився указ, що держава в нас була вже 988 року, а київський князь Аскольд підписав перші угоди з Візантією 860-го. І ПЦУ вже зробила перші кроки в нас уже не Володимирове хрещення, а Аскольдове. Він був перший. Колись я був у Гарварді й один із совєтологів сказав: тільки-но в Росії заберуть давньоруську спадщину, вона розвалиться. Чи можна сказати, що українці першими відчули загрозу неоколоніалізму тоді, коли ще весь світ продовжував дивитися крізь рожеві окуляри? &еnsр;Усі наші політики вважали, що можуть домовитися з Росією і Путіним. Ющенко, Тимошенко, Зеленський. А домовитися можна було із сильною економікою і потужною армією, активнішим трендом у бік Євросоюзу й НАТО. Ось де були наші гарантії. Домовитися це візантійсько-монгольська спадщина. Кучмі пощастило з Єльциним, коли можна було домовитися за чаркою, а коли до влади в Росії прийшла ФСБ, ми отримали загрозу неоколоніалізму, реально сформульовану. Іще кілька років тому була популярна версія, що обидві українські революції наслідок відродження нашого народу. Однак 2010 року вибори виграв Янукович, а ­2019-го Зеленський. Виходить, що сталого, поступального відродження України немає. Натомість наш народ має якусь спалахову, спорадичну свідомість. Це нормально? &еnsр;Можна говорити щось недобре про наш народ, але, дивлячись на результати виборів у Сполучених Штатах, можна згадати стару суперечку між лібералами й консерваторами. Одні вважали, що людина народжується вільною, світлою, а інші що людина від народження успадковує вади й недоліки. Щоб вона стала свідомою і патріотичною, необхідні виховання, освіта, знання. Інколи негативна природа людини бере гору, коли держава не мотивує її бути чесною та працелюбною. Колись на лекції в Червоному корпусі університету я сказав, що ми погано закінчимо, бо запрошуємо читати лекції модних адвокатів, які розповідають студентам, як обійти закон. Як можна бути модним, якщо ти порушуєш закони й Конституцію? Або адвокат, який відсудив у держави мільйон? Суспільство легко переконати в тому, що я прийду й усе за вас зроблю. А це біда, що погано закінчується. Не можна вірити, що прийдуть молоді чи старі й щось зроблять за тебе. У парламенті повинні бути не 20-річні, а моральні авторитети, які своїм життям підтверджують служіння Україні. Парламент має ухвалювати мудрі рішення, які не посварять. Я проти експериментів над країною. Не можна вірити, що прийдуть молоді чи старі та щось зроблять за тебе Ми недооцінюємо власних пророків. А той же Шевченко в останні рік-півтора свого життя займався просвітою. У листах писав, що готує буквар, лічбу, математику, й необхідно зробити освіченим українського селянина. Поки наш народ не усвідомить себе платником податків, його можна дурити як завгодно. Він знову й знову дякуватиме Івану та Степану за те, що посадили квіти. А те, що 50 відсотків украли, його не обходить. Але ж це ваші гроші. Не чиновника, а саме ваші. І другий момент політична культура. Треба розуміння, хто що в державі робить. Зеленський не може відповідати за економічні речі, бо він президент. Нам треба освічений українець, який знає законодавство, платить податки і спонукає інших. Тобто українець, патріот, платник податків. Як українці зможуть оцінити події обох революцій через 100 років? &еnsр;Оцінки будуть позитивні. Ми боролися за цінності свободу людини та свободу країни, гідність українців і гідність нації. Піднімався увесь народ. Суспільні зрушення, які сталися в результаті цих революцій, теж оцінять позитивно. Найбільше претензій буде щодо нездатності реалізувати те, що декларувалося. У Грузії все закінчилося багаторічним правлінням проросійської партії "Грузинська мрія". Скептики кажуть, що шостий рік правління Єрмака й Зеленського рухає країну в зворотному від демократії напрямі. Невже обидві революції були марні? &еnsр;У Грузії ніхто не змінив тотальної бідності населення. Вони підрихтували демократичний дах, ударили по корупції. Але, загалом кажучи, це ніяк не відбилося на добробуті пересічного грузина. Інвестицій не відбулося, бідність залишилася. Економіка так і не змогла зійти з радянських рейок і перелаштуватися на європейські. Ми маємо таку ж непросту історію. Нині я не бачу постмайданного формату, бо війна. Люди розуміють, що відкрити другий фронт небезпечно. Нам треба зберегти демократичні цінності й не втратити держави. Коли буде бодай піврічне перемир'я, треба провести вибори, бо не можна шість років мати абсолютну владу. Однак я оптимістично дивлюся на нашу ситуацію й не бачу тут можливості для повторення досвіду Грузії. А гарантом є наш народ, який у критичні моменти завжди знаходить внутрішні сили, щоб захистити свободу.

У День Гідності і Свободи, коли Україну накриває чи то святковим, чи жалобним білим, мимоволі постає питання: ЧОМУ. Чому світ підійшов впритул до Третьої світової війни, котра, можливо, і не буде самовбивчою, але точно забере життя сотень мільйонів, якщо не мільярдів людей і поставить під питання сам факт існування людської цивілізації. ...обидві наші революції (інше слово - Майдани) свідчили про неефективність механізму влади у тому вигляді, в якому він функціонував Парадокс і головна проблема якраз у тому, що цього не знає нині, мабуть, ніхто. А точкою відліку можна вважати серію "кольорових" революцій, котрі прокотилися світом від 2001 до 2014 року. "Революція троянд", "Помаранчева революція", Арабська весна", "Революція Гідності". Дві з них - в Україні, причому помаранч 2004 року через 10 років перетворився на кров. Сьогодні я розумію, що то був попереджувальний сигнал. Оскільки обидві наші революції (інше слово - Майдани) свідчили про неефективність механізму влади у тому вигляді, в якому він функціонував. Більшість, як виявилося, не завжди права. Озираючись у 2004 рік, розумію, що тоді був переламний період: або прийде особистість і змінить щось на краще - або кособока, та вже напрацьована система візьме гору над особистістю і рипітиме далі. У 2014 році система стала загрозою для держави як такої. І тут би глобальному співтовариству задуматися - що насправді відбувається? У чому коріння кризи, котра охопила, без перебільшення, весь світ? Владні системи на сьогодні демонструють свою неефективність. Монархія? Так, стала форма правління з тисячолітніми традиціями. Королі можуть оперативно реагувати на загрози, оминаючи тривалі процедури. Але останні приклади свідчать, що вінценосці не такі вже й ефективні. Іспанська Валенсія тому доказ - і друге повернення короля Феліпе до провінції, мармеладно-пасторальне, спрацювало на покращення іміджу, але не воскресило загиблих і лише морально підтримало постраждалих. Теократія? Аятола Хаменеї в Ірані контролює владу у країні, котра видається застиглою у часі: щось кудись рухається, однак ці зміни спорадичні, більше емоційні і не є значимим суспільним діалогом. Демократія? Про її кризу говорив президент США Джо Байден у своїй промові після президентських виборів 2024 року. Є відчуття, що першопричина кризи - у необхідності переосмислити сутність влади як такої. Справді, що таке - влада? Ми, люди, наділяємо інших людей повноваженнями з метою отримати кращий результат. Навіть монархія не виняток: чимало королів і королев заплатили життям за те, що вели країни до прірви. Досі двома головними інструментами влади були ефективність і примус. Іноді додавалася сакралізація влади. Але у ХХІ століття відбулися дві трансформації: завдяки інформаційним технологіям люди змогли більше спілкуватися, як не пафосно прозвучить, дізнатися, що їх багато і вони різні, та поєднатися у величезні транскордонні і трансконтинентальні спільноти. Ці спільноти, в силу кількості людей-однодумців, віртуально зламали кордони держав і переформатували політичну мапу світу. ...величезні, багатомільйонні спільноти з непередбачуваними цілями і діями - потенційна загроза для безпеки держав Але як ними управляти чи бодай контролювати? Адже, як виявилося, традиційні, напрацьовані форми правління - неефективні. Низка заборон контенту у соцмережах, обмежувальні заходи, гучні процеси проти Марка Цукерберга і Павла Дурова ознаменували предмет кризи. А величезні, багатомільйонні спільноти з непередбачуваними цілями і діями - потенційна загроза для безпеки держав. Коли я дивилася контраверсійне відкриття Олімпіади у Парижі, раптом подумала - а навіщо нам держави? Кордони? Вони стримують розвиток. Розвиток чого і куди? Якщо банально, наразі аморфних і вже не аморфних напіввіртуальних спільнот реальних людей, котрі мають (якщо мають) зовсім інші цілі, ніж спільноти, поєднані у державах. Іншими словами, конфігурація держав уже не збігається з конфігурацією спільнот, а як людству самому впорядкувати себе, ніхто не знає. Глобальні інститути управління (ООН, Група двадцяти, НАТО тощо) продемонстрували повну безпорадність. Жоден з трьох найбільших кривавих конфліктів не подоланий: Судан, Близький Схід, Україна. І - що важливіше - не буде подоланий. Тому що на кожну силу знайдеться антисила, на примус - контрпримус. Завжди. І якщо раніше ці антисили довго формувалися, у сил був запас часу, то нині ці реакції відбуваються майже миттєво. Тому я не думаю, що у новообраного президента Дональда Трампа вийде покінчити з війнами у світі. Мир через силу - м'яко кажучи, застаріле гасло. Як і повернення до традиційних цінностей. Наочний приклад - Росія, де формально демократично обраний керівник став, по суті, монархом. Придушення будь-якої іншої думки, жорстка позиція на світовій арені, - це не є проявом сили насправді. Це прояв слабкості і страху. Примус завжди породжує протидію. Можна примусити людей говорити "як ми раді", але це не буде щиро і не буде стало. Можна примусити людей десятиліттями жити у зубожінні та страху, але цим керівник країни перекреслює її рух у майбутнє. (До слова, закони, котрі наприймали і готуються прийняти у Росії, жахають навіть єгипетських юристів, бо суттєво обмежують де-факто права жінок). Коли Сі Цзіньпін говорить про мультиполярний світ, схоже, він зазирає ще глибше у минуле, адже мультиполярний світ - чи не повернення до часів, коли і Китай, і Японія були замкнені, а Старий світ не знав про існування двох Америк? Коли Сі Цзіньпін говорить про мультиполярний світ, схоже, він зазирає ще глибше у минуле, адже мультиполярний світ - чи не повернення до часів, коли і Китай, і Японія були замкнені, а Старий світ не знав про існування двох Америк? Політика ізоляціонізму, що стрімко набуває популярності, - перший крок до цього. І, звісно, Китай шалено просуває свій "Один пояс - один шлях", бо між закапсульованими країнами держава, шо проклала новітній аналог Великого шовкового шляху, матиме небачені досі зиски. Відчуваючи це, Росія намагається закріпити свій контроль над якомога більшою кількістю територій. Україна з її важливим транзитним статусом потрапила під російські ракети не випадково. Але в Україні поки що є головне для прориву у майбутнє, - пошуки цього майбутнього. І усвідомлення, що його ми маємо визначати самі. Наївно виглядає, коли гримлять ракети і дрони? Так. Проте, гадаю, це і є той шлях, котрий ми маємо торувати. Нас штучно заганяють у межі застарілих уявлень і конфігурацій, котрі не працюють ("Будапештський меморандум", наприклад) і не працюватимуть. Пошуки нового, скажімо, через розкритиковану вздовж і впоперек Формулу миру, проходять складно. Як забезпечити безпеку державі, коли агресорам все дозволено і ніхто їм не може дати по руках? Політична спільнота у відповідь генерувала Трампа-2 як СуперДжокера, котрий, ламаючи всі уявлення, правила і традиції, вдаватиметься до нестандартних ходів заради мети. Він уже збурив спільноти анонсами призначень у свою адміністрацію та значною наближеністю до влади Ілона Маска. Та саме Дональд Трамп у 2016 році вперше озвучив застарілість і неефективність НАТО і поставив під сумнів кліматичний порядок денний (Паризький договір). Чи є він провісником майбутнього? Ні. Лише інструментом для запуску трансформацій. До речі, Путін вже почав копіювати манеру Трампа (зміна ядерної доктрини). ...майбутнє не буде битвою особистостей - майбутнє стане битвою технологій. Це розуміють українські і не лише українські військові Водночас майбутнє не буде битвою особистостей - майбутнє стане битвою технологій. Це розуміють українські і не лише українські військові. Силову битву виграє той, хто запропонує технологію у широкому розумінні: ефективну технологію влади, політичного устрою світу, без примусу і збурень. Чи можливо це? Можливо. Якщо захочемо. Парадокс у тому, що ті, хто вдається до примусу для досягнення тактичних цілей, програють стратегічно. Це є пастка майбутнього. Для України, як і для всього світу, котрий наполегливо зіштовхують у минуле, стратегічно важливо її оминути.

У Києві на Аскольдовій могилі відкрили пам'ятник Герою України військовому Дмитру &quоt;Да Вінчі&quоt; Коцюбайлу у День Гідності та Свободи. — Суспільне Київ

На День Гідності та Свободи українські зірки доєднались до флешмобу руху спротиву Жовта Стрічка на підтримку мешканців тимчасово окупованих територій, включно з Кримом

У День Гідності та Свободи, 21 листопада, у Львові вшанували пам'ять Героїв Небесної Сотні. На Меморіалі львів'яни запалили ватру та співали українських пісень разом із Пластом (Відео)

Біля муралу Героїв Небесної сотні у Рівному відзначили День Гідності та Свободи. Це свято встановлене на честь двох революцій, які відбулися в Україні у 2004 та 2013 роках

Щороку, 21 листопада, у День Гідності та Свободи, рух &quоt;Жовта стрічка&quоt; закликає усіх небайдужий приєднатися до флешмобу, щоб підтримати українців на тимчасово окупованих територіях — Суспільне Культура

У столиці 21 листопада урочисто відкрили пам'ятник Герою України Дмитру Коцюбайлу, який загинув під Бахмутом.

Мер Києва Віталій Кличко в День Гідності та Свободи передав допомогу від столичної громади бійцям батальйону &quоt;Свобода&quоt;. Він також розповів про героїчного бійця, з яким познайомився під час візиту

21 листопада, у День Гідності та Свободи, на Аскольдовій могилі в Києві відбулося урочисте відкриття монументальної скульптури Герою України Дмитру "Да Вінчі" Коцюбайлу. Командир легендарної роти "Вовки Да Вінчі", загинув у березні 2023 року під час боїв за Бахмут. На відкритті монумента побував і кореспондент "Рубрики" Микола Тимченко. Світлини з місця події далі у новині. Зауважимо, […] Тhе роst У столиці відбулося відкриття монумента Герою України Дмитру “Да Вінчі” Коцюбайлу арреаrеd fіrst оn Рубрика.

Мер Києва Віталій Кличко в День Гідності та Свободи передав допомогу від столичної громади бійцям батальйону "Свобода". Він також розповів про героїчного бійця, з яким познайомився під час візиту. Повний текст новини

У День Гідності та Свободи на Аскольдовій могилі в Києві урочисто відкрили пам'ятник Герою України Дмитру Коцюбайлу ("Да Вінчі").

У Дніпрі 21 листопада відзначили День Гідності та Свободи: на алеї Героїв ушанували памʼять Небесної Сотні та військових, що полягли на війні, захищаючи Україну

21 листопада, у День Гідності та Свободи, на Аскольдовій могилі в Києві урочисто відкрили пам’ятник Герою України Дмитру Коцюбайлу — Да Вінчі. Фото монументальної скульптури опублікував фотограф Ян Доброносов. На відкритті монумента були присутні рідні, друзі, побратими загиблого героя. Більше про Да Вінчі Дмитро Коцюбайло загинув у бою 7 березня 2023 року, захищаючи Бахмут від російських окупантів.... Запис У Києві відкрили пам'ятник Герою України Дмитру Коцюбайлу (ФОТО) спершу з'явиться на Громадське радіо.

У День Гідності та Свободи відбулася спільна міжконфесійна молитва за Україну та борців за свободу біля екуменічного храму Архістратига Михаїла та українських новомучеників Української греко-католицької церкви на алеї Героїв Небесної Сотні.

Мер Києва Віталій Кличко в День Гідності та Свободи передав допомогу від столичної громади бійцям батальйону "Свобода". Він також розповів про героїчного бійця, з яким познайомився під час візиту.

Кличко розповів про героїчного бійця, з яким нещодавно познайомився / фото t.mе/vіtаlіy_klіtsсhkоМер Києва Віталій Кличко в День Гідності та Свободи передав допомогу від столичної громади бійцям батальйону...

Про це вона заявила під час виступу у ВР, передає кореспондентка Еспресо Тетяна Голунова."Сьогодні, в день 20-ліття Помаранчевої революції й 11-річчя Революції Гідності, ми також маємо згадати, за що саме люди виходили на Майдан. Сьогодні вранці я йшла до каплиці Небесної Сотні на вулиці Інститутській, щоб покласти квіти та вшанувати полеглих героїв Небесної Сотні. Те, що мене тригернуло, - величезна кількість автобусів із силовиками, які стояли біля каплиці. Якщо ви зараз визирнете із вікон на вулицю Шовковичну, ви теж побачите величезне зборище силовиків", - заявила нардепка.Читайте також: 21 листопада українці відзначають День Гідності та СвободиСофія Федина наголосила, що під час Помаранчевої революції та Революції Гідності люди виходили на Майдан за вільну демократичну Україну. "Люди виходили за свободу слова й у 2004, й у 2013–2014 роках. Сьогодні ж ми маємо частину телеканалів виключених із цифрового мовлення без жодного на те документа. І попри те, що Європейська Комісія вимагає відновлення свободи слова і вільного мовлення, у нас величезні кошти вкладаються в пропагандистський "Єдиний марафон" замість того, щоб віддати ці кошти Збройним Силам України. А свобода слова нам тільки сниться", - заявила народна обраниця. 

Перша леді України Олена Зеленська опублікувала пост подяки в День гідності та свободи, який Україна відзначає 21 листопада.

У День Гідності та Свободи тернополяни прийшли до пам'ятника Героям Небесної сотні, щоб вшанувати пам'ять загиблих учасників Революції Гідності.