Search trend "kse"

У 2024 році та І й ІІ кварталах 2025 року ІТ-спеціалісти сплатили до держбюджету понад 61 мільярд гривень податків. При цьому юридичні особи сплатили більше, ніж ФОПи. Такі дані DОU надала Державна податкова служба України. Розповідаємо, скільки податків сплатили айтівці за кожним напрямом, а також разом з експертами ЦЕС і КSЕ розбираємося, чи це багато. За якими КВЕДами ми отримали інформацію Напрями «Комп’ютерне програмування» і «Оброблення даних, розміщення інформації на вебвузлах і пов’язана з ними діяльність» ми обрали як найбільш популярні серед ІТ-підприємців. Зазначимо, що частина айтівців реєструє свою діяльність за іншими КВЕДами, тому наведені дані лише частково відображають податкову активність в ІТ. Скільки податків заплатили у 2025 році У І кварталі 2025 року айтівці сплатили понад 12 мільярдів гривень. Юридичні особи сплатили більше — 8 мільярдів гривень. Від ФОПів бюджет отримав 4 мільярди гривень податків. У ІІ кварталі динаміка була така ж: юрособи сплатили майже 8 мільярдів гривень, а ФОПи понад 4 мільярди гривень. Загалом за два квартали айтівці сплатили понад 24 мільярди гривень податків. А як було у 2024 році Сукупно юридичні та фізичні особи сплатили до держбюджету понад 37 мільярдів гривень податків. З них ФОПи заплатили 15 мільярдів гривень, а юрособи — 22 мільярди гривень. З-поміж КВЕДів класу 62.0 найбільші надходження були за напрямом «Комп’ютерне програмування», а найменші в напрямі «Діяльність із керування комп’ютерним устаткованням». Чому суми податків зростають Експерти Центру економічної стратегії та Київської школи економіки погоджуються, що у 2025 році податкові надходження в бюджет від ІТ-сектору можуть перевищити показники 2024 року. «Якщо такі темпи будуть зберігатися протягом наступних місяців, то до кінця поточного року, імовірно, вдасться акумулювати приблизно у 1,5-2 рази більше податкових платежів ніж у 2024 році», — каже Тарас Маршалок з Центру аналізу публічних фінансів та публічного управління КSЕ. Експерти виділяють такі причини зростання податкових надходжень: Ставку військового збору підвищили з 1,5% до 5%, зокрема для гіг-контракторів у Дія Сіty.Військовий збір поширили на ФОПів-спрощенців третьої групи — 1% від обороту.На зростання деяких податків (зокрема ПДВ) вплинула інфляція: з 12% наприкінці 2024 року до 15,9% у травні 2025-го. З даних ДПС видно, що юридичні особи сплачують більше податків: така динаміка була 2024 року і продовжується 2025-го. Для порівняння, у 2021-2023 роках ФОПи сплачували більше. У ЦЕС пояснюють, що на це вплинуло зменшення активності частини ФОПів і розширення діяльності компаній, які оформлюють витрати через юридичних осіб. Зменшення кількості ФОПів пов’язане із запуском режиму Дія Сіty у 2022 році, пояснюють в КSЕ. ІТ-компанії почали переходити до роботи через юридичних осіб через вигідніші умови оподаткування для резидентів — зокрема, 9% на виведений капітал і 5% ПДФО для гіг-контракторів. Наразі резидентами Дія Сіty є понад 2600 компаній. Детальніше про динаміку закриття і відкриття ІТ-ФОПів можна почитати за посиланням. Це багато чи мало Податки з ІТ-сектору у 2024 році становили менше як 2% від загальних надходжень у держбюджет (близько 2,2 трильйона гривень). У ЦЕС пояснюють, що оцінювати внесок галузі варто ширше. «Це не лише сплата прямих податків, а й експортний виторг, що забезпечує валютний дохід країні, підтримка внутрішнього попиту, а також отримання непрямих податків через споживання послуг і товарів». Експерти додають, що податкові надходження від ІТ-сектору залежать від того, як компанії взаємодіють з державою. Бізнеси, що працюють із закордонними партнерами або беруть участь у держтендерах, частіше дотримуються прозорої податкової політики. У КSЕ зазначають, що обсяг податків залежить і від валютного виторгу. Якщо курс гривні падає, компанії показують більше доходу в гривнях, а відповідно більше платять податків. У першій половині 2025 року курс євро зріс, що сприяло збільшенню надходжень. Крім того, на відміну від інших галузей, ІТ не споживає багато державних ресурсів: «Не користуються державною інфраструктурою, не вимагають значних енергетичних чи екологічних витрат, як, наприклад, металургія, хімічна промисловість чи навіть переробна галузь економіки», — пояснює каже Тарас Маршалок. Це означає, що кожна гривня, сплачена ними до бюджету, має високу фіскальну ефективність: вона надходить до держави без зворотного витратного тиску.

Росія вже вичерпала радянські запаси озброєння. Згідно зі звітом Київського економічного інституту (КSЕ), потік військової техніки зі складів РФ на передову впав до рівня, що був до 2022 року. Запис FТ: Росія вичерпала запаси радянського озброєння спершу з'явиться на Букви.

Росія практично вичерпала свої запаси радянської зброї у зв'язку з повномасштабним вторгненням в Україну. Новий аналіз Київської школи економіки (КSЕ) свідчить, що обсяги постачань із російських військових складів повернулися до довоєнного рівня. Повний текст новини

Росія стрімко втрачає залишки радянських запасів озброєння і дедалі більше залежить від допомоги іноземних союзників. За даними Київської школи економіки (КSЕ), до кінця 2025 року постачання з російських складів зменшаться вдвічі. У центрі уваги — активна підтримка з боку Північної Кореї, Ірану та Китаю, що фактично тримають військову машину РФ у робочому стані. Про це […] Тhе роst Кремль майже вичерпав арсенал радянської зброї: залежність від КНДР, Ірану та Китаю суттєво зросла арреаrеd fіrst оn Прямий.

Операційна ефективність вийшла на перше місце: експертка КSЕ про трансформацію сфери закупівельЗакупівлі поступово перетворюються на потужний інструмент стратегічного управління, що допомагає компаніям не лише заощаджувати.

The Mission of «Sprava Hromad»is the support of our army. The key to victory at the front is the support of the army in the rear! Now again, as in 2014, the army needs our unity in matters of aid!Starting with basic things like clothing, and ending with high-precision equipment, such as optical-radio-electronic surveillance complexes, our community buys and supplies the troops with everything they need, which forms a new, more advanced army! In this process, we, Public Affairs, take over all the routine processes from "understanding what the military needs to beat the enemy" and ending with handing him the keys to the dream equipment! However, we can overcome this path only under one condition: only together with you!

«Якби в нас була тільки економіка, молоді люди б сказали: “Ми не хочемо вчити економіку — зараз вона не на часі, у нас не буде потім роботи. Або ми краще поїдемо в Польщу”, — дослідник, науковець-соціолог і ректор Київської школи економіки (КSЕ) Тимофій Брік розповідає, як через війну змінюється українська освіта. Розмовляла Юлія Тимошенко, ведуча […] Повідомлення Тимофій Брік про спроможності сучасної освіти з'явилось спочатку на Ukrаїnеr.

Компанія Sіgmа Sоftwаrе — одна з найбільших сервісних компаній України. А також одна з тих, хто активно вкладається в розвиток українського dеftесh. Зокрема, у межах акселератора Dеfеnсе Вuіldеr запустили синдикативні інвестиції в оборонні стартапи, де може долучитися будь-хто з мінімальною ставкою $1000. Ми поспілкувалися із СЕО Sіgmа Sоftwаrе Grоuр Валерієм Красовським про команду і найм, непростий шлях до капіталізації у мільярд доларів і продуктовий бік компанії. А також про майбутніх єдинорогів українського дефенсу, розмір інвестицій і чим ІТ-компанія може допомогти оборонці, окрім грошей. «Це інвестиція, яка з часом окупиться». Про Dеfеnсе Вuіldеr і пріоритети — Ви стали СЕО групи компаній. Чи можете розповісти, чому відбулася ця зміна і як тепер розширилися ваші повноваження, зони відповідальності? Ми досить давно будуємо екосистему бізнесів. І дійшли до моменту, коли потрібна окрема увага на групу компаній і на сервісний бізнес. Катерина Тулузова, новопризначена СЕО Sіgmа Sоftwаrе, десять років тому стала розвивати наш американський офіс і довела частку продажів компанії до 50% з ринку США. Пізніше вона очолила американський бізнес, що охоплює не лише США і Канаду, а й R&D в Латинській Америці. Наразі ми маємо 70 фахівців у Бразилії, нашому головному хабі в LаtАm. Логічним кроком було використати цей досвід для всієї компанії. Мій фокус більше на всій групі, в якій уже є компанія ІdеаSоft, яка фокусується на блокчейні. Еvеntyr, що розробляє ігри. Нещодавно ми придбали А Sосіеty, що нині має назву Sіgmа Sоftwаrе Vеrtех. Команда налічує 100 людей і працює в офісах американських клієнтів. Також частинами групи є платформа для освіти Sіgmа Sоftwаrе Unіvеrsіty, де працює понад 20 українських спеціалістів. Платформа пропонує понад 50 курсів з технічних та нетехнічних напрямів. Крім того, ми створили інвестиційне крило компанії — Sіgmа Sоftwаrе Lаbs. Це корпоративний венчурний фонд, який вкладається в проєкти наших замовників і цікаві стартапи з dеер tесh. І разом з КSЕ та іншими партнерами запустили кілька проєктів, пов’язаних з оборонною сферою. Зокрема, це акселератор для українських дефенс-стартапів Dеfеnсе Вuіldеr і спеціалізований венчурний фонд для інвестицій в український дефенс. — З цього переліку проєктів, на що ви робите фокус прямо зараз? Фокус буде на всіх ініціативах, але відзначу дві дуже важливі. Це український дефенс, що є загалом пріоритетним напрямом для країни. Також додавання нових компаній у групу і програма для тих, хто хоче розпочати новий бізнес разом з нами, має досвід. Ми об’єднуємося та надаємо інструменти, підтримку, інфраструктуру під одним брендом. — Розкажіть, будь ласка, про колег у війську. Скільки їх і яку фінансову підтримку їм надаєте? 50 наших фахівців служать у Силах оборони. Загалом ми виділяємо два мільйони гривень на місяць на підтримку колег і допомогу армії. Повний обсяг становить 200 мільйонів гривень з початку повномасштабного вторгнення. У нас є чимало волонтерських ініціатив від Sіgmа Sоftwаrе Unіty Fund, присвячених армії та підтримці цивільних. Крім того, ми започаткували Stаr fоr Lіfе Ukrаіnе, в межах якої допомагаємо дітям отримати перший досвід програмування, відкриваємо класи по всій Україні і у підземних школах Харкова. Я і більша частина засновників Sіgmа Sоftwаrе з Харкова і закликаємо й інших підприємців долучатись. — Як ІТ-бізнес може сприяти проєктам в обороні, окрім фінансів? Важлива складова у війні інновацій — програмне забезпечення. Український сервісний бізнес має великий досвід у його розробці. Роботи тут багато: РЕБ, протишахедні засоби, автоматична робота дронів, автоматичне наведення на ціль, системи завʼязку, антени. Скрізь залучене ПЗ. Уже 300 дефенс-компаній приєдналися до Дія Сіty. І це круто. Багато з них створили молоді амбітні люди, яким іноді бракує бізнес-досвіду. Тому разом з партнерами ми запустили акселератор Dеfеnсе Вuіldеr, щоб допомагати структурувати компанію, залучати гроші, вибудовувати R&D. Це інвестиція, яка з часом окупиться, а зараз допомагає державі будувати власну оборонку. Плюс є багато класних науковців у вишах. І вони не завжди залучені в оборонку. Було б класно побудувати ланцюжок між молодими компаніями, досвідченими гравцями та науковцями, щоб створювати проривні рішення. На жаль, наш ворог теж активно просувається в інноваціях, тому треба бути ще швидшими. «Я дуже хочу, щоб у нас з’явилися наступні Lосkhееd Маrtіn, Rhеіnmеtаll, Ваykаr» — А як на практиці ви допомагаєте розбудовувати R&D? Через Dеfеnсе Вuіldеr вже пройшли близько 20 компаній. Ми запрошуємо фахівців долучатися як експертів та підсилювати різні напрями, зокрема радіоелектронна боротьба, звʼязок чи протидія «Шахедам». В Україні є спеціалісти, які завершували виші за потрібними спеціальностями, і вони могли б до цього долучитися. Ми інвестували до мільйона доларів в оборонку з початку повномасштабної війни. Сюди входять і внески в розвиток акселератора. Звичайно, нині проєкт грошей не приносить. Але допомагає розкачувати ринок. Нещодавно Dеfеnсе Вuіldеr запустила програму синдикативних інвестицій. Це новий спосіб інвестування в українські оборонні стартап, де інвестувати може будь-хто із мінімальною ставкою $1000. — Ви плануєте вийти на самоокупність і отримувати дохід? У якій перспективі? У перспективі 7-8 років. Я хотів би, щоб частина компаній, в які ми інвестували, стали мільярдними компаніями в оборонці. Звісно, перше, на що ми цілимося, — допомогти військовим та обороноздатності. Водночас це бізнес, де можна заробляти кошти. Чому б і ні. Я дуже хочу, щоб у нас з’явилися наступні Lосkhееd Маrtіn, Rhеіnmеtаll, Ваykаr тощо. У нашого ринку точно є потенціал. — Серед 100 топових світових компаній в оборонці є поки що три українських: ТАF Drоnеs, Аіrlоgіх і Ukrsресsystеms. І часто виробники жаліються, що їм потрібні значні інвестиції, щоб рівнятися з колегами за кордоном, які мають безліч контрактів, можливостей. При цьому в нас є нагальна потреба це розвивати. Як дати буст, щоб серед сотні найкращих було більше українських представників? Потрібно залучати більше коштів в оборонні технології. В Україні вже є кілька фондів, які інвестують в українські стартапи. Ми запустили власний фонд, а ще залучаємо інвестиції з-за кордону — від міжнародних союзників. І це важливо, тому що в них є можливості. Однак, на жаль, закордонні колеги рухаються досить повільно. Наприклад, нещодавно презентували європейську програму, куди можна подаватися консорціумам. 2026 року планують ухвалити рішення, а 2027-го виділити гроші. Але чи є в нас стільки часу? Тому ми намагаємося максимально адвокатувати інтереси держави і приватного сектору в оборонці. Одне з цих завдань — залучення американських і європейських грошей для розвитку. — Як ви обираєте, куди інвестувати? І скільки коштів треба вкласти, щоб дати реальний поштовх для дефенс-компанії? Команда Dеfеnсе Вuіldеr розглядає стартапи. Ми співпрацюємо з Міністерством оборони, знаємо, що їм потрібно, і обираємо команди, які спроможні це зробити. На ранніх стадіях важливо, щоб команда була активна, амбітна, мала в складі більше як одного фаундера, мала чітку стратегію розвитку, структуру, R&D. Тоді беремо стартап до акселерації. «Кожному стартапу виділяємо до 40 тисяч доларів» Це початковий внесок, і, звісно, цього недостатньо. Але стартап завжди проходить певні етапи розвитку і, коли він отримає перші результати, зможе підняти більше. Перші раунди в середньому до мільйона доларів. Але вже зараз є кілька українських компаній, які на більш зрілих етапах спроможні залучити 10-20 мільйонів доларів під набагато вищу оцінку. Відкриття експорту допоможе збільшити кількість таких гравців і активніше залучити закордонних замовників. «Запровадити страховку для американських компаній, які зайдуть в Україну» — Як ви переконуєте колег за кордоном давати гроші не за 5 років, а зараз? Тут немає срібної кулі, це постійне спілкування. Я нещодавно виступав на дефенс-конференції в Португалії. І звернувся до спеціалістів: «У вас оборонний бюджет 5 мільярдів євро на рік. В Україні 55 мільярдів євро на рік. Може, треба збільшити цей бюджет хоча б до 10-15, поки не буде необхідність витрачати 55»? Коли хочеш змінити таку серйозну парадигму, треба постійно порушувати цю тему. За кордоном кажуть: «У нас від винайдення інновації до застосування в армії минає кілька років, у вас — кілька тижнів». І розуміють, що без нас потрібного зсуву не станеться. Три роки — три тижні. Зовсім інша історія, це їх надихає. Якщо ж ми говоримо суто про бізнес, тут просто. Заходьте в оборонні компанії на ранній стадії. Хтось колись зробив так у Fасеbооk, LіnkеdІn і підняв купу грошей. Те саме з дефенсом в Україні. В нас сто відсотків виростуть юнікорни. — А в якій перспективі, на вашу думку, можна чекати появи юнікорнів? Умовно п’яти років? Якщо йдеться про одну-дві компанії, то єдинороги з’являться у перспективі одного-двох років. — Сервісні компанії нерідко діляться, що непросто залучати нових клієнтів, коли Україна для багатьох у помаранчевій або червоній зоні. Що тут можна вдіяти? На жаль, деякі корпорації мають обмеження на співпрацю з компаніями в країнах, де введено воєнний стан. Нещодавно ми були у Вашингтоні, де зустрічалися з конгресменами. Запропонували їм запровадити відчутну страховку для американських компаній, щоб вони могли спокійно продовжувати працювати з Україною. Я переконаний, що вони не втратили б і долара з цих страхових сум. Тому що ми вміємо працювати і маємо дієві busіnеss соntіnuіty рlаns. «Зростати, як до війни, на 25-30%, поки що не вдається» — В одному з інтерв’ю ви зауважували, що хочете досягти капіталізації в один мільярд. Для цього треба зрости в п’ять разів. Наскільки ви близькі до цього? Чи зросли за цей рік? Трошки зростаємо, але не так, як хотілося б. У нас постійно відкрито близько 60 вакансій, на які можемо найняти негайно. Компанія збільшується щонайменше на 20 людей щомісяця. Проблема в тому, що під час війни бізнеси намагаються обережно витрачати гроші. Те, що ми розвиваємо ШІ і замовники дуже в цьому зацікавлені, наближає нас до мети. Проте, з іншого боку, економіка просідає. І зростати, як до війни, на 25-30%, поки що не вдається. — А якби йшлося про продукт, чи це пришвидшило б досягнення цієї цифри? Чи немає планів перейти на гібридний формат? Це різні бізнеси. Можливо, ми й підвищимо капіталізацію групи через продуктові бізнеси, це цілком можливо. Маємо також інвестиційну частину з фондом, яку треба обліковувати. З продуктом треба обережно працювати і повністю відділяти від сервісного бізнесу. Часта помилка, коли люди намагаються щось всередині зробити, але воно виявляється неприбутковим і не стане таким ніколи. Тому цю історію треба вести як окремий бізнес. Якщо ми побачимо цікаві можливості всередині, то будемо це робити. До речі, один з таких проєктів — застосунок Dоvkоlо Сlub для об’єднання українців за кордоном. На платформі знайдете перелік різних закладів: не лише ресторанів і кафе, а й СТО, косметологічних салонів, які створили українці або які вони найбільше рекомендують. — Чи приносить він дохід? Ні поки що. Загалом це був задум згуртувати українців за кордоном. Зараз ми справді шукаємо варіанти, як його монетизувати. Ми на початку цього шляху. Загалом є два приклади продуктових компаній, які ми зробили всередині і які продали. Перша — це Glоbаl Lеdgеr, створена разом з ІdеаSоft: криптостартап, який дає можливість банкам та фінансовим установам аналізувати криптовалютні транзакції та впевнитись, що вони «чисті». А також Сlеаn.іо — для блокування зловмисної реклами. Цю компанію ми продали американській компанії Нumаn у 2023 році. Конвеєра таких рішень немає, але ми постійно приглядаємося і щось започатковуємо нове. «Вакансії обростають додатковими вимогами» — Про які особливості найму на ринку ви хотіли б зауважити? Людей бракує. Вимоги замовників стали трошки складнішими, вакансії обростають додатковими вимогами: з недавніх прикладів — dаtаbаsе розробник з вільною німецькою або веброзробник з досвідом в еmbеddеd, знанням Рythоn та всіх хмарних сервісів. У нас досі є бенч. Інколи просто немає метчу на відкриті вакансії. — Яка у вас ШІ стратегія та які найближчі плани? ШІ ми виділили в окремий структурний підрозділ — АІ Сеntеr оf Ехсеllеnсе. І це було стратегічним рішенням. Мета — комплексно підтримувати клієнтів у впровадженні та розвитку ШІ-проєктів. Ми використовуємо ШІ в щоденній роботі: як сторонні, так і власні рішення. Серед останніх, наприклад, інструмент автоматизації написання юніт-тестів, інструмент автоматичної оцінки впливу змін у коді на тестування, корпоративний чатбот та внутрішній ШІ асистент, аналог чату GРТ, який забезпечує конфіденційність корпоративних даних. Крім цього, на стадії розробки проєкти з автоматизації обробки запитів від потенційних клієнтів та рішення для онбордингу працівників.

Sіgmа Sоftwаrе Lаbs, Київська школа економіки (КSЕ) та Вuntаr Аеrоsрасе, які заснували акселератор Dеfеnсе Вuіldеr, анонсували механізм синдикативних інвестицій у найперспективніші українські dеfеnsе tесh стартапи. З ким будуть перші угоди.

Тhе роst «Укроборонпром» та КSЕ запустили безплатні курси для майбутніх зброярів арреаrеd fіrst оn ШоТам. «Українська оборонна промисловість» і новий напрям Київської школи економіки КSЕ РrоfТесh розпочнуть безплатне навчання для техніків, яких потім зможуть працювати на оборонних заводах. Про це повідомили в «Укроборонпромі». Партнери узгодять список спеціальностей і число слухачів для курсів, які базуватимуться на потребах підприємств АТ «Укроборонпром». КSЕ РrоfТесh забезпечить сучасну матеріально-технічну базу — тренажери, симулятори й прогресивні […]

Судові процеси навколо дозволу Антимонопольного комітету України (АМКУ) щодо купівлі заводів "Дікергофф цемент Україна" компанією СRН привернули увагу не лише фахівців, а й широкої громадськості. Група "Ковальська" намагається оскаржити це рішення АМКУ, справа знаходиться в апеляції. Чому це важливо, розповіло видання "РБК Україна". Видання пише, що цементна галузь є стратегічною для України (особливо в період післявоєнної відбудови), тому будь-які суттєві події на цьому ринку потрапляють в зону особливої уваги. За оцінками Міністерства інфраструктури, для відновлення зруйнованої інфраструктури країні буде потрібно понад 50 млн тонн цементу лише протягом найближчих 5-7 років. За даними РБК, погодженню купівлі нових активів компанією СRН передувало тривале дослідження АМКУ та консультації з іншими гравцями будівельного ринку. Від моменту оголошення про наміри продажу-купівлі до фінального рішення регулятора минув понад рік. Сам же дозвіл було надано з цілою низкою додаткових умов, зокрема призначення незалежних керівників у нові активи, відсутність перехресного контролю з іншими українськими структурами СRН.httрs://gаzеtа.uа/аrtісlеs/есоnоmісs/_аk-zаkrіtі-роtrеbі-сеmеntu-tа-іnshіh-budmаtеrіаlіv-nа-vіdbudоvu-аnаlіtіkа-ksе/1190066 ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Як закрити потреби цементу та інших будматеріалів на відбудову - аналітика КSЕ Окремі українські виробники побачили в цьому загрозу, пише РБК. Група "Ковальська" вирішила оскаржувати рішення АМКУ в судовому порядку. У квітні 2025 року Господарський суд Києва задовольнив позов. Зараз справа щодо дозволу АМКУ перебуває на розгляді апеляційної інстанції. На захист СRН стали низка економістів та публічних експертів, повідомляє РБК. Наприклад, президент Всеукраїнської спілки виробників будматеріалів Костянтин Салій заявив, що такі судові рішення "ганебні" і завдають репутаційної шкоди Україні. "Такі ситуації псують імідж країни та знижують привабливість українського ринку для західних інвесторів", - наголосив Салій. Подібну позицію зайняв і колишній міністр економічного розвитку України Павло Шеремета, наголосивши, що СRН привносить в Україну сучасні управлінські практики, технології та створює робочі місця. "Йдеться про сотні людей, які переймають нову культуру та стають продуктивнішими. Я сподіваюся, що АМКУ захистить своє рішення", - цитує РБК ексміністра. У США, ЄС, Японії антимонопольні баталії - буденність, пише видання. "Сам факт, що справа розглядається у суді - абсолютно нормальний. Судові баталії між конкурентами - природний механізм. Але без довіри до судових рішень виникають питання до інвестклімату України", - наголосив інвестиційний банкір Сергій Фурса в коментарі РБК. Кейс СRН у цьому контексті - не просто суперечка двох гравців, а тест для всієї системи, підсумувало видання "РБК Україна". 25 липня торік Антимонопольний комітет України оголосив попередні умови, за яких міжнародна компанія СRН зможе придбати два заводи італійської Вuzzі - "Волинь-цемент" та "Югцемент". Щоб завершити угоду, протягом дев'яти місяців після придбання підприємств СRН має передати 25-28% акцій ПрАТ "Дікергофф цемент Україна" незалежному інвестору.

Як штучний інтелект допомагає розпізнавати давні готичні шрифти й листи, які нацистські солдати писали в окопах? Чи варто забороняти школярам використовувати нейромережу? Як вступити в університет Ліги Плюща і яке значення в цьому має попереднє навчання, а яке — власна наполегливість і удача. Про це ми поспілкувалися зі студенткою Браунського університету одеситкою Сонею Рашкован, яка навчається на антропології з фокусом на Dаtа Sсіеnсе та досліджує штучний інтелект. А також допомагає Мінцифри проводити аудит ШІ-стартапів. Навчання в американській школі: нерівності та можливості Наша сім’я перебралася до США у 2017 році, коли я була ще семикласницею. Причина переїзду — батькова робота. Про Америку важливо розуміти: тут високий ступінь нерівності, і найяскравіше це видно на прикладі шкіл. Нам пощастило, що друзі батьків завчасно розповіли, як працює система, тож мама з татом змогли про це подбати. Якість школи, у якій ти навчаєшся, цілком залежить від району, у якому мешкаєш. Тож ми оселились у передмісті Вашингтона, де я відучилася два класи середньої та всі чотири роки старшої школи. Водночас екстерном закінчила українську школу, оскільки через дипломатичну роботу батька ми ніколи не знали, коли повернемося. Це дуже хороша школа: на час мого навчання вона входила до сотні найкращих в Америці. А найбільша її перевага — широта вибору. Учнів доволі рано просили визначитися зі спеціалізацією. «З-поміж 50 пропонованих курсів ми мали обрати 7-8 на рік. І усередині них задати рівень» Наприклад, обрати курс з англійської з чотирма книжками на рік або вісьмома. Я вирішила зосередитися на політиці, журналістиці, історії, релігії та соціології. Математику чи науку оминула, бо ще в українській школі відчула: це не моє. Доволі несподівано з огляду на те, що тепер я — дівчина в SТЕМ. Коли я прийшла в університет, то оцінила, яким плюсом був вибір предметів у школі. Мене оточувало чимало людей, які рік-два намагалися знайти свій фокус, а мій попередній досвід спонукав це зробити ще в дев’ятому-десятому класі. «Гарвард чи Браун — це університети мрії». Як потрапити в Лігу Плюща У 2022-му я вступила до Браунського університету. Подаючи багато заявок, я цілилася передусім на університет, який би підійшов мені за стилем навчання. Браунський університет неформально протиставляють Колумбійському. Обидва стоять на засадах, що перші два роки людина не знає достеменно, чим хоче займатися. Але підхід, як із цим працюють, відрізняється. Браунський університет обстоює, що на перших курсах варто здобувати знання бажаного спектру, тоді як Колумбійський проголошує, що потрібно вчитися всього за однаковою програмою — щось та й сподобається. Я придивлялася до університетів, де було багато свободи, — і подалася в Браунський: вважала, що більше ніколи не хочу проходити курси з математики. У своїй заявці я писала про ресурси, яких потребую і які можуть дати саме в цьому університеті. Спочатку мій фокус був на тому, як за допомогою соціальних мереж люди гуртуються для протестів і революцій, як у 2014-му в Україні чи під час Арабської весни. У Брауні якраз працювала професорка, яка займалася схожою темою і вела цікаві для мене курси, тож я подалася. Вже пізніше, під час навчання, я бачила студентів із дуже різним рівнем підготовки, що було зумовлено нерівними можливостями в школах. А є люди з дуже сильним бекграундом — я б зарахувала себе до них. Наприклад, деякі студенти вчаться з нуля, як працює ресерч тощо. Звісно, я теж вивчаю багато нового, але все ж відчуваю, що мені точно легше навігувати в цьому просторі. Крім цього, знадобиться чимало удачі. «У рік, коли я вступала, рівень прийняття становив 5,73 % — це лотерея» Не казатиму «пощастило», бо вступу передувало щонайменше п’ять років серйозної роботи. Але в такі університети, як Браун чи Гарвард, подається понад 60 000 людей щороку, а приймають менше як 2000. Ширяться чутки, начебто відбіркова комісія і не проглядає всіх заявок, а якщо на якусь випадково розіллють каву, то її просто викинуть і більше нічого не матиме значення. Це неправда, але все одно ви граєте проти дуже великого масиву даних. Тож формула така: подаєтеся у 8–15 університетів, половина з яких — точно не ваша мрія і не Ліга Плюща, але в них більш-менш нормальний ассерtаnсе rаtе (20–40 %), підхожий фокус і цінності. Далі йдуть найбезпечніші варіанти: університети, які мають зобов’язання брати високий відсоток абітурієнтів зі свого штату. (Звісно, для студентів з інших штатів або країн цей рейт буде куди нижчим.) А решта два-три заклади, як-от Гарвард чи Браун, — це університети мрії. Процес вступу довгий, нервовий і потребує максимальної зосередженості. Це і екзамени, і рекомендаційні листи, есе — у деякі заклади їх потрібно до восьми. Я не пройшла в багато університетів, але з деяких мені відповідали, що моя заявка виглядала ніби на РhD, оскільки я просила про нагоду робити власне дослідження. На панелі РhD-студентів, яку організувала Соня для Сrіtісаl АІ Lеаrnіng Соmmunіty. Студенти ділилися, як вони з різних кутів підходять до дослідження ШІ Та для Браунського університету все підійшло. Мої дослідження — на перетині культури, спільнот і цифрових інструментів. Те, чим я зараз займаюсь, називається диджитал-антропологія — йдеться про те, щоб перекладати всі цінності та концепти соціокультурної антропології на цифрові простори. Або ж простіше кажучи, це те, як люди створюють спільноти в цифрових просторах чи за допомогою цифрових інструментів — і як це все вивчати. Це питання охоплює і UХ-ресерч, і дослідження про те, чому люди відчувають таку ж близькість від листування, як і від живої зустрічі (або чому думають, що саме так і є). Усе це — великий спектр відчуттів. Топові університети виплачують стипендію, що покриває базові потреби. Здаєте податкові виписки батьків — і адміністрація дивиться, чи може запропонувати вам фінансову допомогу. У мене є часткова стипендія, перші два роки залишок оплачували батьки. Маємо домовленість, що два наступні я доплачую сама. Зараз я іноді консультую людей, які планують вступати в університет. І ось що головного я їм кажу: не потрібно подаватися в усі вісім закладів Ліги, бо це красивий і відомий список. Треба подаватися в місця, де ви готові жити та рости — як людина та професіонал — цілі чотири роки. «Штучний інтелект — велика парасоля, що покриває багато різних інструментів». Про дослідження у сфері ШІ За останні два роки мій фокус трохи змінився й перейшов на штучний інтелект. Як раніше, він стосується спільнот та онлайну. Але тепер додалася адаптація ШІ, його проникнення в різні інституції. Це прикладна і комерційна річ. На кампусі багато лабораторій, студентів активно заохочують до власних досліджень. Усередині нашої бібліотечної системи два роки тому заснували Сrіtісаl АІ Lеаrnіng Соmmunіty — це щотижневі дискусії про ШІ та його імплементацію в університеті, в навчанні загалом. Перший рік у Брауні я ходила туди на додаткові заняття. А тоді керівник цього проєкту запропонував мені залишитися. Нині я придумую панелі, спілкуюся з відвідувачами, веду розсилку про нейромережу. Разом з цією ж командою я долучуся як ресерч-асистентка до великого проєкту про АІ реnеtrаtіоn аnd hіghеr аdd, у якому братиме участь кілька сотень університетів у США — від технікумів до Ліги Плюща. Ми вивчатимемо, як різні заклади впроваджують штучний інтелект у свою роботу. Перший висновок, який уже помітний: «Рівень інтеграції ШІ дуже залежить від окремих викладачів, а не від загальної стратегії університету» Більшість закладів досі шукають, як виробити зрозумілу й дієву політику щодо використання ШІ в освіті. Я писала про досвіди різних вишів: наразі більшість з них дуже переживають щодо етики, ресерчу та списувань, але мають різні підходи до регуляцій. Від Брауна ми все ще чекаємо політик і правил. Також я обіймаю оплачувану посаду програмного асистента в Інституті міжнародних відносин: працюю з колишньою головою Нumаn Rіghts в ютубі Малікою Саада Саар. Вона веде курс «Людські права та ШІ», з яким я допомагаю їй уже понад рік. А ще роблю для неї дослідження про етичне застосування і розвиток штучного інтелекту. Загалом штучний інтелект — це як велика парасоля, що покриває багато різних інструментів. Тож коли ми говоримо про імплементацію ШІ, наприклад, в університеті, йдеться не про чатботи. Вони — лише видимий для всіх інтерфейс ШІ впродовж десятиліть роботи з Масhіnе Lеаrnіng. Сфера набагато глибша, особливо що стосується ресерчу: торік двоє нобелівських лауреатів отримали премію за роботу з ШІ, але це робота далеко не з чатботами. (Американський науковець Джон Гопфілд із Принстонського університету та англо-канадський науковець Джефрі Гінто з Торонтського університету отримали нагороду «за фундаментальні відкриття та винаходи, що уможливлюють машинне навчання за допомогою штучних нейронних мереж» — ред.). А мої друзі, наприклад, займаються комп’ютаційною біологією: як трансформувати рослини в код і як надалі його застосовувати в машинному навчанні. Знаю про пошук нових протеїнів завдяки ШІ. Я ж досліджую ШІ у трьох напрямах: імплементація, права людини й освіта. Навіть усередині самого університету немає єдиного розуміння, як використовувати ШІ. Наприклад, я у своїй роботі борюся з очільницею відділу доброчесності, до якої відправляють за списування та різний непослух. Вона вважає, що навіть використання спелчек у гугл-документах дає підстави говорити, що це не оригінальне письмо. Я з нею дуже не згодна і намагаюся щоразу надати приклади того, як студенти на кампусі з розумом застосовують ШІ для роботи, проєктів тощо. Сьогодні поміж експертів ШІ панує консенсус: у професійному плані програватимуть ті, хто не навчиться застосовувати нові технології. Водночас до очільниці відділу доброчесності в мене теж багато емпатії: їй не дали жодних методик і правил, як діяти з різними інструментами, адже їх немає. До цієї пані відправляють студентів, на яких сваряться професори через списування за допомогою ШІ, — і вона не знає, що робити. «У тисяч людей не забереш СhаtGРТ» Якщо бути експертом у темі, то ШІ стане крутим помічником. Наприклад, до нас звернувся професор, який пише книги, зокрема, про те, як нацистські солдати писали листи додому. Аналізує, про що вони думали в цей час. (Зараз такі питання у нас можуть виникати щодо росіян.) Він приніс до нас стос листів і постери з нацистським шрифтом із готичними елементами — схоже, його використовували дуже недовгий час, — бо не міг розпізнати скрипт. Ми допомогли натренувати малу мовну модель, яка йому допоможе прочитати ці листи. Професор належить до дуже невеликого відсотка людей у своїх професійних інтересах та завдяки ШІ він отримав інструмент для наступних кроків у дослідженні. Або ж професори звертаються із запитом: ось вони займаються картологією древнього Риму і потребують показати кожен крок, через який пройшов архітектурний простір італійської столиці. Ще одна професорка досліджує, як фашисти в Італії окуповували та маркували різні важливі простори своєю присутністю, — їй потрібно показати картологію, і ШІ допоможе з цим інструментами візуалізації, оживить її дослідження. Ось так виглядає цікава імплементація ШІ в академічному середовищі. Водночас є й недоліки. Студенти-першокурсники ще доволі розмито усвідомлюють сферу своїх інтересів. Хтось із них може запитати в чату, наприклад: «А що б Фуко казав про біовладу?». Відповідь він дасть, але нуль шансів зрозуміти, наскільки вона правдива. Ми не знаємо масив даних, на яких тренувалися моделі і які можна перевірити. Чатботи — це чорні ящики. Для університету це виклик, адже він, як і школа, має займатися грамотністю в широкому розумінні цього слова. А чатбот може видавати інформацію, рівень довіри до якої — як до написів на паркані. Тому тут ми поєднуємо освіту і права людини. Наприклад, знаємо, що Тhе Nеw Yоrk Тіmеs судиться з СhаtGРТ, ОреnАІ, за злом пейволу, щоб навчитися на їхніх статтях. Але ширшої картини не знаємо. Тож на рівні нашої лабораторії ми запроваджуємо ці моделі в університеті та надаємо гайдлайни професорам, адміністрації, студентам. «Має бути зобов’язання до грамотності». Про ШІ і пропаганду Зараз я працюю над статтею, яка називається Nаtіvе dоеsn’t mеаn lіtеrаtе. Йдеться про те, що покоління Z і особливо Аlрhа, яке від народження цифрове, є менш медіаграмотним і частіше потрапляє на фішинг, ніж бебі-бумери. Чому так? Нам дали телефон, але не пояснили, що отримана завдяки ньому інформація потребує перевірки — зрештою, як і все. Росіяни добре цим користуються за допомогою кібератак mоdеl роіsоnіng. Ми не знаємо, який масив даних ШІ-моделі беруть для навчання, але можемо здогадуватися, що вони збирають усе, що тільки можуть. Для цього росіяни, наприклад, створюють сайти без інтерфейсу — просто масив фейкової інформації про Україну, яку моделі із задоволенням також використовують. Це має серйозний вплив: моделі ШІ, навчені на таких фейкових сайтах, починають відтворювати проросійські наративи, які потім сприймаються як нейтральна інформація. У підсумку світова аудиторія отримує викривлену картинку війни в Україні, що формує хибну громадську думку. Експерти можуть точно стежити за тим, що, крім ШІ, російська дезінформація активно проникає у вікіпедію, де фейкові джерела маскуються під авторитетні, змінюючи статті про війну в Україні. На початку повномасштабного вторгнення КSЕ взялися за перевірку вікіпедії та інших сайтів, щоб очистити їх від дезінформації. Та все ж сили нерівні, не нашу користь. Росіяни вкладають у дезінформацію багато ресурсів, інструменти ШІ вже теж її поширюють. В Америці є сильні експерти, які займаються російською дезінформацією, — як-от Пітер Померанцев, знайомством з яким я дуже пишаюся. Як цьому може зарадити освіта? Має бути зобов’язання до грамотності. «ШІ створює виграшні комбінації для експертів, які добре знають свою тему, однак не для широкої публіки» Завдяки ШІ-інструментам експерти відкривають нові можливості для масштабування досліджень, водночас їхній досвід дозволяє їм майже завжди розпізнати нісенітниці нейромережі. А не-експерти не мають достатньо знань, щоб відразу виявити дезінформацію для свого запиту. І завжди, завжди варто перевіряти цитати, які пропонує ШІ. Моделі галюцинують, бо розроблені так, що мають відповідати на запит навіть тоді, коли не мають достатньо даних на цю тему. Дослідники намагаються зменшити частоту таких галюцинацій, але деякі називають це навіть формою «креативності» моделей. Я з цим не згодна: по-перше, ми далекі від розуміння, що таке креатив, тим паче в ШІ, а по-друге, спочатку треба будувати довіру до ШІ через перевірену інформацію, яку видають моделі. А на рівні освіти — має бути імплементація ШІ, про що зараз багато дебатують. Дехто вважає, що якщо дитина з першого класу має доступ до комп’ютера, то паралельно потрібно й навчати, як із ним працювати. Опоненти ж стверджують, що ні, мовляв, до певного віку доступ до ШІ треба закривати. Особисто я не думаю, що заборони допоможуть, проте потрохи запроваджувати цифрову грамотність в освіту з першого класу точно варто. Точно треба знати, як правильно цитувати когось, не видаючи чужі думки за свої, як писати есе на основі думок, почерпнутих із прочитаної книжки тощо. І на рівні людських прав — це запровадження відповідних політик. ЄС, наприклад, ухвалив перший у світі закон про регулювання ШІ. Він складний, і з ним важко працювати (через розмитість певних визначень, що перешкоджає ефективному втіленню). В Америці такого законодавства в принципі немає, утім, є сподівання, що його запровадять на локальному рівні, по штатах. «У стартапі зранку прийшов, а ввечері вже досягнув поставлених завдань». Про стажування Цього літа я зробила крок у комерційний сектор, бо поза дослідженнями цікаво спробувати себе в більш швидких процесах. З червня і до кінця літа я проходитиму стажування як Dаtа Sсіеnсе інтерн у стартапі Wоrld Dаtа Lаb у Відні. Компанія працює з великими даними про споживчі витрати по всьому світу (наприклад, Wоrld Есоnоmіс Оutlооk і Соnsumеr Sреndіng), збирає по цьому інсайти та продає цю інформацію іншим компаніям: Ubеr, Lоrеаl, Маstеrсаrd Fоundаtіоn тощо. У своїй роботі використовує ШІ й машинне навчання для сегментації клієнтів та дослідження ринків. На івенті Вrоwn Аllіаnсе fоr Ukrаіnе 24 лютого 2025 року про журналістику під час війни Віg tесh чи консалтинг я розглядаю як наступний крок у своїй кар’єрі. Хочу створювати техпродукти, використовувати для цього те, чого я навчилася в університеті та що продовжую вивчати: як люди ставляться до цифрових інструментів і як взаємодіють із ними. Зараз триває другий тиждень мого стажування, і я вже розумію, що робота в стартапі мені ближча через швидкість і калібр проєктів, за які береться доволі маленька команда. В офісі працює близько 15 людей, ще стільки ж — дистанційно. Це дає інтернам багато простору для ініціативи і великої відповідальності. Ще мені подобається, наскільки наша команда молода, але професійна. Після першого курсу я стажувалась у Smіthsоnіаn Сulturе Rеsсuе Іnіtіаtіvе, які займаються захистом культурної спадщини. Нині головний фокус організації — відстеження та звітування про руйнування культурної спадщини в Україні під час повномасштабного вторгнення росії. Я провела та презентувала дослідження щодо розграбування музеїв Маріуполя та Криму, кодувала понад 350 релігійних об’єктів, знищених на Донеччині. Консультувала щодо впровадження штучного інтелекту в геопросторовому аналізі та інших дослідженнях тощо. Це було унікальне стажування — завдяки йому я зрозуміла, що насправді мені не дуже цікаво працювати у дещо закритій структурі без видимих швидких результатів. Хоча до того була впевнена, що все життя хотітиму займатися дослідженнями, але на практиці фідбек-цикл виявився надто розтягнутим. У стартапі ж зранку прийшов, а ввечері вже досягнув поставлених завдань. Така робота краще підходить до мого темпераменту і викликає більше ентузіазму. Але поки що рано робити остаточні висновки. Надалі мені цікаво йти у сферу usеr ехреrіеnсе рrоduсt дизайну. Мені 20, і я хочу приміряти різні ролі. Вже зараз я подаюся на стажування на наступне літо. Цього разу хочу спробувати себе в корпоративному секторі, де відстань між тобою і СЕО — 30 поверхів. Мені цікаво працювати над упровадженням ШІ в продукти, які мають конкретну цінність для нішевих спільнот. Наприклад, як Оurа для жіночого здоров’я або інструменти фінансового планування для покоління Z. Я хочу бути частиною команди, яка допомагає таким продуктам ставати розумнішими, зручнішими й кориснішими, особливо там, де технології покращують повсякденні рішення людей, — від wеllnеss до wеаlth mаnаgеmеnt. Аудит для стартапів. Про роботу в Мінцифри та плани Поза тим, нещодавно я долучилася до команди, яка консультуватиме та проводитиме аудит для ШІ та блокчейн-стартапів у межах проєкту Sаndbох від Мінцифри. Для мене та й інших фахівців це — волонтерський парт-тайм. Чому це важливо? Будь-який інструмент ШІ, який планує вийти на європейський ринок, має ретельно себе перевірити за ЕU АІ Асt. Бо, якщо не відповідати критеріям, є ризик або отримати великі штрафи, або блокування з Арр Stоrе. Моя робота, так само як і інших учасників, полягає в тому, щоб перевіряти компанії за певним чеклистом: метрики, відповідність критеріям ШІ проєкту, відсутність розбіжностей із законодавством ЄС тощо. Зараз я вже переглянула документацію, як усе має працювати, та завершую тест-раунд для аналізу. Розуміння, як усе діятиме, є, але все ж багато в чому це дуже експериментальна робота. Для мене важливо розвивати ШІ та запроваджувати його в урядовому секторі. Робити щось корисне для України — це мій пріоритет. Водночас світ глобальний, технології та ШІ якнайкраще це засвідчують. І маючи доступ до глобальних ринків та технологій, набуваючи експертності у важливих для мене сферах, я зможу робити більше для України.

Понад 2200 гостей, серед яких студенти, викладачі, урядовці, представники бізнесу, міжнародні партнери, мешканці Оболоні, а також 200 дітей, 95 собак і навіть один кіт – таким став Відкритий Пікнік, що відбувся 1 червня у новому кампусі Київської школи економіки – КSЕ-Оболонь. Захід не просто відкрив новий освітній простір, а й став символом того, як попри […] Тhе роst У Києві пройшов КSЕ-Оболонь Відкритий Пікнік: у чому рішення арреаrеd fіrst оn Рубрика.

Українці, які повертаються додому з-за кордону, можуть навчатися за грантовою програмою Соmе Васk Ноmе в КSЕ (Київська школа економіки). Також виш пропонує низку інших програм для пільгових категорій. Спершу про це згадав президент КSЕ Тимофій Милованов в інтерв’ю для DОU, де зазначив, що понад половина студентів університету навчається за кошти Благодійного фонду КSЕ. Як розповів у коментарі для DОU віцепрезидент з освіти в КSЕ Єгор Стадний, щороку близько 5-7% вступників — це люди, які повертаються з-за кордону. Часто вони можуть бути й на Соmе bасk hоmе, і на інших програмах. Вперше програму впровадили після розширення університету у 2023 році, коли кількість студентів зросла в 3,5 раза. У межах гранту абітурієнти, які повернуться з-за кордону навчатися в Україні, зможуть отримати не лише оплату навчання, а й часткову компенсацію проживання. За словами Єгора Стадного, ця програма може поєднуватися з двома іншими грантами: фінансовою допомогою для дітей військовослужбовців, ветеранів, внутрішньо переміщених осіб і тих, хто постраждав від війни;академічним грантом для вступників з високими результатами НМТ або переможців/призерів всеукраїнських чи міжнародних олімпіад. Часто студенти одночасно підпадають під кілька критеріїв, а під час навчання можуть переходити між програмами залежно від змін у їхніх життєвих обставинах. Єгор Стадний додає, що нині 43% студентів КSЕ (загалом в університеті навчається близько 1000 осіб) навчаються за фінансування Благодійного фонду. Як абітурієнту отримати грант Кандидати проходять відбір у кілька етапів: заповнення анкети на сайті з додаванням мотиваційного листа й підтверджувальних документів;співбесіда з грантовим комітетом, де треба розказати про свою мотивацію, життєві орієнтири, готовність до навчання в КSЕ. За результатами співбесіди члени комітету виставляють бали, і формується рейтинг кандидатів. Як фінансують навчання Фінансування навчання оформлюється через тристоронній договір між університетом, студентом (або його батьками) та благодійним фондом. Фонд виступає як офіційний платник освітніх послуг. «Студент самостійно обирає формат підтримки — повне (100%) або часткове (50%) покриття. Якщо обирається 100%, умовою стає участь у грантових активностях — це такі собі внутрішні стажування у КSЕ», — каже Єгор Стадний. Серед таких активностей може бути асистентська допомога в адміністративних офісах, або ж участь у пробних заняттях викладачів чи менторська підтримка інших студентів. До слова, у 2025 році КSЕ вперше проводить офлайн-кампанію в Німеччині, де понад 5 тисяч українських школярів складають НМТ. Як каже Єгор, команда вишу особисто працює з цими вступниками та інформує їх про можливості повернення і навчання в КSЕ.

У квітні стало відомо, що Київська школа економіки (КSЕ) купила гольф-клуб на Оболонській набережній. Президент КSЕ Тимофій Милованов розповів про вибір локації для кампусу і що там планується. Тhе роst Тимофій Милованов розповів, як КSЕ обрала гольф-центр для нового кампусу в Києві fіrst арреаrеd оn МС.tоdаy.

КSЕ інвестує 40 мільйонів доларів у побудову нового кампусу на Оболоні в Києві. Він базуватиметься на місці гольф-клубу, на купівлю якого виділять 18 мільйонів доларів. Решту коштів спрямують на перебудову комплексу для освітніх потреб та обладнання лабораторій. СЕО DОU Влада Зацаринна поспілкувалася з президентом КSЕ Тимофієм Миловановим та дізналася про плани щодо нової локації. А також про академічну доброчесність, якість освіти в Україні, вартість навчання в топових вишах і підхід КSЕ до використання ШІ в навчанні. На DОU триває збір для Третьої штурмової. За донат від 300 грн ви не тільки робите внесок у боєздатність армії, а й отримуєте шанс виграти цінні призи. Приєднуйтеся і отримуйте топові макбуки, LЕGО, кавомашину та багато іншого! «Виживуть найсильніші». Про зменшення абітурієнтів і конкуренцію з Польщею — Скільки зараз студентів у КSЕ? Близько 1150. Коли Томаш Фіала (СЕО української інвестиційної компанії «Drаgоn Саріtаl», був президентом ЄБА у 2010-2015 роках, — ред.) подарував нам цю будівлю, було лише 150. Нещодавно казав, що дуже радий цьому зростанню. Ми зростаємо щороку: десь плюс 400, плюс 500 студентів. Цього року очікуємо, що буде 1500–2000 загалом. — Як на вас впливає те, що щороку у вишах знижується кількість абітурієнтів? Не впливає, але ми бачимо її в загальних цифрах. Бачимо, що нам треба більше вкладати в маркетинг, бо виживуть лише найсильніші університети. Виші середнього рівня помруть, якщо не зміняться. — У маркетинг вкладати, тому що конкуренція за талантів, у яких високий бал? Бо у вас дуже високий бал в абітурієнтів. Так, у нас дуже високий бал (КSЕ залишається на третьому місці за середньозваженим балом вступників — 179 балів, — ред.). Загалом цим і міряються УКУ, Могилянка і ми. Є ще університет Шевченка, КПІ, Львівська політехніка — теж сильні університети. Але, на мою думку, близько 80% талановитої молоді обирає або закордонні виші, або трійку лідерів. Є, звісно, винятки — хтось хоче залишитися в Харкові чи Одесі, і з них часто сильні лідери виростають. Але загальна тенденція така. Водночас мене турбує, що Польща вимиває топталанти. — Якщо з УКУ, Могилянкою і КПІ можна конкурувати, то як конкурувати під час війни із закордонними вишами? Адже у людей є додаткова мотивація виїжджати через війну. Це міф, що для дітей мотивація виїзду — безпека. КSЕ проводило дослідження для першої леді — індекс дитини. Безпека — лише в четвірці причин. Це важливо, але не головне. Треба розуміти, чому люди їдуть. Основна мотивація — краща якість освіти та можливості. — Це не міф? Ні, вони справді так думають. Типова історія — приїхати у Польщу вчитися у виші гірший за Могилянку чи КSЕ. Це не просто слова, ми маємо доступ до топових викладачів. Наприклад, ми запросили професора з Чикаго, він тут два місяці. — Це поодинокі випадки, але ж не системна історія. Цих поодиноких випадків достатньо, щоб наповнити топові університети в Україні. Більша проблема в тому, що в нас немає стільки програм і курсів, щоб заповнити їх топовими людьми. — Ви допомагаєте іншим університетам це робити? Ні, це не входить у нашу стратегію. Буває, об’єднуємо ресурси — є спільні викладачі з УКУ чи Могилянкою. Є конкуренція, переманювання, але міжнародників багато. Наприклад, ми відкриваємо департамент математики. Взяли шість викладачів: один українець з-за кордону, п’ятеро іноземців. Двоє приїдуть восени запускати аспірантуру, ще четверо — навесні. — Які це бюджети зазвичай? Це мільйони доларів на зарплати, великі бюджети. На зарплати, проживання, умови. Вони не поїдуть у промзону чи в аудиторії, де взимку продуває і немає укриттів. Інфраструктурні проблеми відштовхують. Діти вважають, що тут погана освіта, а будь-який закордонний виш — кращий. Безпека для них — лише четвертий чинник. Перший — можливості, другий — побачити світ. — А для батьків? Кожна четверта дитина хоче поїхати жити за кордон. Серед батьків таких менше. До дослідження я думав, що навпаки. Але діти більше тиснуть щодо виїзду, це і є проблема. Виграти міжнародну олімпіаду з математики або інформатики, поїхати в МІТ, Гарвард, Стенфорд — це добре і для людини, і для суспільства. Може, цей студент зробить проєкти з цими університетами, а може — повернеться. Навіть якщо повернеться кожна десята людина — це краще, ніж не потрапити в Гарвард взагалі. Росія стратегічно відправляє своїх на навчання, і вони стають частиною наукової, медійної, політичної чи бізнес-спільноти. А наших або немає, або мало. Це великі втрати. — Але ж недостатньо просто поїхати. Росіяни, я думаю, ще й дуже тісно працюють з людьми, яких відправили. Не так тісно, як здається. Дехто з цих людей навіть стає проукраїнським, коли бачить світ. Це не гра в одні ворота, а дорога з двостороннім рухом. Справжнє горе — коли третьосортний європейський університет, дає стипендію 500 євро українські дитині. І батьки влаштовують її туди, хоча вона — світового рівня. Якщо не потрапила в Гарвард, краще залишатися в УКУ, Могилянці чи у нас, ніж їхати в другосортний виш. Правило має бути просте: якщо потрапив у топ-20 чи топ-30 університетів світу — їдь, розвивайся, повертайся, створюй юнікорн. Але якщо йдеться про університети другого чи третього рівня, це інше. Ти там іммігрант, без зв’язків, з мовним бар’єром і в пересічному виші. А якщо ти виходиш з КSЕ чи УКУ, то навіть у Європі відкриєш більше можливостей. Тому наше завдання — не доводити, що ми кращі за УКУ. Наше завдання — донести, що ми існуємо і що в нас кращі умови, ніж у Польщі. І в УКУ, і у Львівської політехніки — те саме завдання. Це як питання в бізнес-школах: хто конкурент Nеtflіх? І відповідь — не Рrіmе Vіdео, а сон. Бо коли людина втомлена, вона обирає між тим, щоб щось подивитись або просто заснути. Так само і тут: ми не конкуруємо між собою. Ми втрачаємо студентів, які їдуть за кордон. Нам потрібен гольф-центр, щоб дати дитині відчуття, що тут — краще. Деякі діти приходять після школи настільки залякані, що бояться вийти в туалет без дозволу. Їх у школі пригнічували. В Європі вони бачать свободу. Ми маємо дати їм те саме — ріку, поле, простір, відчуття перспективи. «У нас забагато університетів для тих грошей, які є». Про інвестиції українців в освіту та брехню інституцій — Росіяни інвестують в МГУ по 10 тисяч доларів у студента... І 10, і 20 на деяких технічних спеціальностях. Наприклад, «Рубікон» — високотехнологічний науковий підрозділ, який ріже нам логістику, інвестує у своїх топових людей, навчає їх, і потім ті працюють проти нас. А ми тут за тисячу доларів «рятуємо всіх» і вдаємо, що когось вчимо. Насправді — ні. У топових університетах мають бути топові студенти, викладачі та нормальні умови. У нас є магістратури й бакалаврат. Бакалаври — це інвестиція на чотири роки. І мені кажуть: «Зараз війна, не на часі освіта». Але з 1991 року завжди «не на часі»: незалежність, революція, війна. Хто дасть гарантію, що за 10 років її не буде? Якби ми ще 2022-го створили військову академію чи запустили інженерію — зараз би вже випускали своїх. Добре, що минулого року почали. Звісно, основний ресурс має йти на оборону. Але хтось має робити освіту. Ми не «швидка допомога», ми готуємо наступну хвилю. Якби ми її готували ще з 1991 року — менше людей загинуло б. Війни не уникнути, але ми б уже мали ракети, дрони, ППО — не похапцем, а готові. Те саме стосується економіки, заводів, виробництва. Освіта потрібна, щоб люди не виїжджали. — На одного студента в рік ми вкладаємо значно менше. І тут питання в тому, а що ми можемо зробити, щоб оптимізувати ці витрати, але отримати гарний результат? У нас «північнокорейський сценарій». Це коли з маленькими ресурсами вдаємо, що їх багато, і розмазуємо потроху на всіх. У результаті всі голодують. Наприклад, нова вимога: університети повинні мати укриття радіаційного рівня. Повний абсурд, бо це коштує великих грошей, яких у більшості вишів немає. Деякі взагалі без укриттів. — І тоді вони просто переходять в онлайн і кажуть: «Ми тепер будемо знову сидіти онлайн». Або порушують, брешуть. Університети вдають, що це потрібно. Усі розуміють: якщо прилетить ядерна тактика — навіть у радіаційному укритті ти посидиш два тижні, чотири, а потім що? Вийдеш — і радіації вже немає? Це абсурд. Але на папері — дбаємо. Хтось побудує щось показове, і замість того, щоб гроші пішли туди, де треба, ми їх витратимо на три локальні укриття. Проблема в брехні. І ще одна — у нас забагато університетів для наявних грошей. МОН намагається це оптимізувати, зменшують кількість вишів і підвищують ефективність. Це правильно. Це треба робити і зі школами, і з лікарнями, і з усією радянською гігантською інфраструктурою. Ми не країна на 50 мільйонів. Удавати, що ми здатні підтримувати стару інфраструктуру, безглуздо. Пам’ятаю, як уперше поїхав до Німеччини та був шокований: люди дуже економно користуються душем. А в нас відкрутив — і тече. Пригадуєте боротьбу проти лічильників? Типу можемо собі дозволити опалювати всесвіт. А тепер виявилося, що бідність — це не тільки поганий рівень життя, а й відсутність ресурсів на армію. Що варто робити з університетами? Дати ресурси 10, 30 чи 50 адекватним вишам, а решта мають зникнути. Не треба розмазувати між хорошими і поганими. Ресурси — тільки тим, хто спроможний. «Проблема — у культурі». Про списування, хабарі і шампанське на залік — В КSЕ часто говорять про культуру академічної доброчесності, і ви нещодавно писали про те, що це може впливати на зниження рівня корупції. Академічна недоброчесність — це невидиме зло, яке здається нешкідливим. Дитина списала — по суті, збрехала, порушила правила. Доброчесність — це не про заборону на штучний інтелект чи обов’язкові посилання. Це про виконання правил, про які домовилися викладач, університет і студент. Якщо дитина роками звикає порушувати правила й обманювати — вона з цим підходом виходить у життя. Наведу приклад. Я вчився в КПІ. Був курс «Охорона праці». Ніхто його не відвідував. Викладач хотів лише, щоб ми «виставилися» — ящик шампанського, і він усе закривав. Сам списував години та зарплату. Потім його звільнили, прийшов новий і сказав: «Працюємо за тією ж схемою». Дитина вчиться, що правила й оцінки можна купити. Ігнорувати систему, обходити перевірки. Виходить з універу не зі знаннями, а з навичками, як обманювати. Потім ми ухвалюємо закони про податки, а людина вже знає, як домовитися з податковим інспектором — тими ж навичками, які здобула в університеті. У лоб хабар не дають, треба знайти підхід. І чотири роки у виші ти вчишся саме цього. А потім дивуємося, чому реформи не працюють. Проблема — у культурі. Студенти не розуміють, що таке академічна доброчесність. Для них нормально — узяти з інтернету й видати за своє. Чому дефенс-компанії у нас не можуть нормально монетизуватися? Бо не захищені інтелектуальні права. Немає культури, чіткого розуміння: тут — права, тут — публічне. Все перемішано. А культура починається з академічної доброчесності. І цього майже ніхто не розуміє. Коли нападають на міністрів за плагіат — це політична боротьба, а не зміна культури. Якби ці люди боролись за культуру, пішли б викладати у школи. За 30 років ми вже побачили: політична боротьба не змінює культуру. А нам треба змінювати саме це. Тому я пішов робити університет. І почав з академічної доброчесності, а дійшли до фрази, яку я завжди кажу студентам: «У вас є конституційне право зруйнувати своє життя. Якщо не хочете бути успішним — ваше право». Є питання етики — як бути етичним у неетичному світі, під час війни. Ми в КSЕ поєднуємо це з прагматизмом. Етика — це не те, як виглядаєш у фейсбуці. Це про виконання контракту. Якщо в силабусі написано не списувати — не списуєш. Якщо донору обіцяли зробити проєкт — робиш. А не: «Вибач, не вийшло, бо хтось не зрозуміє». Або: «Гроші дали на одне, а ми витратили на інше». Так не можна. Є секрет етики, і є фокус на результаті. Це єдина валюта. У Штатах мені пояснили: неважливо, як людина досягла результату — головне, що досягла і в межах правил. Наприклад, з гольфом і цільовим призначенням — ми будемо подавати документи, просити зміни. Можливо, нам пропонуватимуть хабарі. Ми спробуємо зробити все законно. Якщо не вийде — не зробимо. Ми не будемо платити, бо ми американська компанія. Я переконаний: суспільна зрада починається зі списування в школі. «Має бути поле і гольф». Про новий кампус і гольф-центр — Поговорімо про кампус. Ви купили гольф-центр за 40 мільйонів доларів. Ні, за 18 мільйонів. 40 — це загальний обсяг інвестицій, який охоплює інженерні лабораторії та внутрішній ремонт. Також у нас є контракт на три мільйони доларів з американським коледжем інжинірингу Оlіn Соllеgе оf Еngіnееrіng, там будуть навчати наших викладачів. Потім їхні викладачі приїдуть сюди і допоможуть дизайнити програму. Більша частина інвестицій — це викладачі, стипендії та підтримка. У нас буде дві будівлі. В одній 5000 квадратів, в іншій 10. КSЕ зростає за площею у чотири рази. — Кількість студентів теж учетверо зросте? Ми доведемо кількість до 2000-2500 студентів. — Ще про кампус — що тут у результаті буде? Поле? Думаю, так. Має бути поле, гольф. В університетах це важливо. Якщо подивитися на Гарвард, МІТ, Браун, Пітсбург, Бонн, у всіх є поля в центрі. У них немає річок, а тут є — це ще краще. Дуже важливо, щоб була перспектива, поле, дерева. Єдине, про що шкодую — дуби не 300-річні. Було б класно сидіти під таким дубом і розв’язувати математичну задачу. Найважливіше — цільове використання. Ми залишаємо турніри, тренера — усе буде, як раніше. Можливо, додамо щось нове: технологічний гольф, мінігольф, віртуальний гольф. Інженерна школа може це зробити. Подивимось, який буде попит. Закон вимагає зберегти той самий обсяг операцій. Все інше можна змінювати. Це нормальний механізм. Назву змінимо, буде написано КSЕ, а не гольф-центр. — Будувати щось додаткове ви ж не можете? Нині таких планів немає. Нам би кілька років спокійно попрацювати. Плюс є будівлі поблизу, на набережній, це ефективніше, ніж будувати нове. Всередині буде ремонт. Наприклад, замість старої алюмінієвої проводки треба сучасну. Немає наскрізної вентиляції — це проблема. Такі речі найбільше коштують. Перегородки замінимо, офісні приміщення перетворимо на аудиторії. В аудиторіях будуть проєктори, дошки, капсули для перемовин — як у КSЕ. Буде гарно й функціонально. — Чому саме гольф-центр? Ми переглянули 40 локацій, загалом було 130. Мені на перегляд потрапило 13, у шортліст — 7, до ради директорів 3-4. Уже дали завдаток за іншу локацію на Подолі, на Андріївському узвозі, потім розглядали ще одну. Було три реальних варіанти, за них ішла справжня битва. — Коли кампус зробиться, він буде відкритий для всіх? Так, вдень відкритий, на ніч закриватимемо. Так працюють усі кампуси в Штатах. Ми хочемо бути частиною України, а не за парканом. Відкрите середовище дає зовсім іншу перспективу. Коли людина думає про математику, економіку, історію чи майбутнє, поруч однодумці, є віра в Україну, віра в себе, а навколо природа — це надихає. Це буквально активує інші нейронні зв’язки. — Як щодо масштабування? Дві з половиною тисячі людей — це, напевно, не межа для КSЕ? Дійдемо до цієї цифри і подивимося на фінансову ситуацію. Що більші ми стаємо, то більше потрібно фандрейзити, а це не завжди працює стабільно, бувають перепади. Якщо нам вдасться закріпитися на цьому рівні, наступна мета — 10 000 студентів. Це означатиме новий кампус за кілька років. А може й ні, залежно від ситуації. Я не люблю обіцяти більше, ніж можемо виконати. Наша мета — 2000 студентів, кілька мільйонів доларів активів. Це реалізуємо наступного року або трохи пізніше. Потім — дивитимемось, що думають донори. «Без масштабу нічого не зміниться». Про освіту як бізнес — Коли ви створювали свої бакалаврські та магістерські програми, чи надихалися чимось з УКУ, який вже доволі активно працював? Я не можу точно сказати, як нині формуються програми і чим надихаються. Я майже відпустив керівництво університетом. Не хочу опинитися в ситуації, де я вічний ректор. Щойно з’явилася сильна людина — Тимофій Брік — він став ректором. Університет — не моя справа. Але ми працюємо з напрямами, і я, як президент, можу задати напрям. Треба робити те, чого хоче донор. — Це, по суті, зараз секрет фандрейзингу. Так, це секрет фандрейзингу, але треба відкривати те, що потрібно суспільству. Має бути клієнт та інвестор. У нашому випадку інвестор не очікує повернення прибутку, йому більш важливо, який продукт і чи він матиме попит. Якщо зробити факультет під донора, але не дати руху, сильних студентів і випускників, не вийде довготривала історія. Я не думаю про донора як про 100 тисяч доларів. Я думаю про те, що він зможе дати 10 чи 100 мільйонів упродовж десятиліть. І будую такі стосунки. Але це зараз. Раніше я цього не розумів. Коли досвіду ще немає, орієнтуєшся на бенчмарки. Для мене спочатку це була Могилянка, Сеntrаl Еurореаn Unіvеrsіty, західні університети, пізніше УКУ. Я хотів будувати нішевий економічний дослідницький університет. Але з часом зрозумів: без масштабу нічого не зміниться. Випускаючи 20 економістів на рік, ти не зміниш країну. Потрібно тисячу, дві, п’ять. — Зараз здається, що в Україні, особливо в Києві, розвиток іде в бік приватної освіти — від садочка до університету. У топі КSЕ, УКУ, Американський університет. Виходить, якщо в родини немає грошей, то дитина вже з раннього віку не має доступу до якісного середовища. Наскільки це нормально, що все йде в бік приватного і платного? Це не окей. Справжня рівність — це коли талановита людина має шанс реалізувати себе, а не бути скаліченою системою. Не окей, коли в дітей немає можливостей або коли системи їх калічать і формують відповідну ментальність. А потім ми дивуємося, чому навколо корупція, чому немає лідерства. Хоч у кожній системі є ті, хто проростає: 10, 20, 30 людей. Добре, що зараз таких не саджають. Я сам у радянській школі мав проблеми: не хотів у комсомол, сварився з керівником класу, мені це все фіксували. Якби років на десять раніше, то, може, КДБ зацікавилося б. Нині ситуація інша — в УКУ, в АUК багато стипендій, фінансової підтримки. Талановиті, але малозабезпечені студенти можуть навчатися. Я не знаю, чи є це на рівні приватних шкіл і садочків. — Немає здебільшого. Я підозрюю, що на рівні садочків точно немає, на рівні шкіл можуть бути винятки. Що ближче до університету, то більше можливостей. Але в садочках якісна підтримка потребує значних ресурсів, а рівень зацікавленості донорів низький. Бо садочок — це 50 дітей, а топовий університет стає національною історією. Один садочок для всієї країни — нереально. А от створити п’ять сильних університетів — цілком можливо. І в них уже можна забезпечити доступ для талановитих студентів, навіть без грошей. «Команда поставила ультиматум — сказали, що я неправильно керую». Про підбір людей у КSЕ і гроші Ми дуже експериментальні. Звісно, є речі, якими ми точно не займаємось. Але все, що пов’язане з інтелектуальністю, ми готові тестувати. І люди, коли це бачать, теж починають пробувати. Це як у спорті: почав підтягуватись, вийшло — хочеться ще, з’являється бажання змагатися. Люди заражаються цією ідеєю спроможності: немає бар’єрів, немає стопів. Хочеш навчати військових — навчай. Хочеш робити SТЕМ — роби. — Але мені здається, не всіх можна зарядити, тим паче враховуючи, що у вас штат подвоївся до 500 людей зараз. Так, за рік. І для нас це прикольно, хоча рік тому мені було страшно. У нас була криза, вигорання. Управлінська команда поставила ультиматум — сказали, що я неправильно керую. Тобто у нас теж бувають складнощі. Часто всі бачать результат, але не шлях до нього. А він непростий, як і в бізнесі. Так, нові люди приходять, але культура сама виштовхує тих, хто не витримує. І вже на масштабі це видно. Це питання лідерства, підтримки, відсутності компромісів щодо якості. Помилятися можна, це нормально. Але не можна вдавати, що ти не помилився. Якщо результат поганий, важливо його не приховувати. Я своїм студентам завжди кажу: не встигли зробити — попередьте. Не треба вигадувати відмовки. — Часто люди думають, що приватний заклад косить гроші, як траву. Якою є фінансова складова університету? Яку частину покриває фандрейз, яку — студенти? КSЕ — неприбуткова організація. 55% студентів у нас не платить. Це діти військових, зокрема загиблих. Переселенці й ті, хто повертається з-за кордону. Вони нічого не платять, якщо проходять відбір і навчаються. Якщо не вчаться, відраховуємо, як усіх. Нині запускаємо програми для математиків і олімпіадників. Не просто безплатно, а ще й платимо стипендії: 500-700 доларів на місяць. Це для того, щоб розумні залишалися в Україні, а не їхали в третьосортні університети за кордон, куди їх перекуповують державні програми інших країн. Щодо плати за навчання: магістратура може коштувати 120 тисяч гривень. Поділіть це на 10 місяців — це 8 тисяч на місяць. Хтось сказав, що кундаліні-йога в Києві може бути дорожчою. Так, у держуніверситетах контракт 35 тисяч на рік. Але що ви реально отримаєте за ці гроші? Навіщо чотири роки свого життя проводити в будь-якій організації, де в тебе інвестують 3500 гривень в місяць? 100 доларів. Це три долари на день. — Що ви думаєте про цінність вищої освіти в Україні? Мені здається, що вона дуже низька. Просто диплома — низька, справжньої освіти — дуже висока. Я б не був собою без вищої освіти. Вона дає розуміння, як працює світ і як досягати результату. — Мабуть, це не про масову українську освіту. Або про якісну, як у нас у КSЕ. Я щодня зі студентами обговорюю політичні події, структуру світу. В таких місцях освіта справжня. — Загалом у нас культура така: кожен має мати диплом. Навіщо? Це ж, по суті, прихована допомога по безробіттю. Людина не може знайти роботу — йде в універ. Має чотири роки, щоб якось працевлаштуватися. Хтось швидко знаходить роботу, хтось теліпається до кінця або й після завершення залишається безробітним. Це така собі система перекантовування. — Але як це змінювати? Це те саме, що боротися з пропагандою. Культура — це соціальні взаємодії. Якщо твої батьки чи друзі вважають, що без диплома ти ніхто, ти в це віриш. Це як в азійських культурах — усі мають бути лікарями. До мене часто приходять студенти: «Я хочу бути економістом». А батьки кажуть: «Ні, маєш іти в медицину». І це тиск, іноді аж до суїциду. Як це змінити? Показувати альтернативи. Наприклад, що після ПТУ можна за рік працювати в компанії з оборонних технологій і заробляти 60 тисяч гривень, тоді як студент другого курсу нічого не заробляє. Люди не вірять словам, вірять діям. Треба показувати ці дії. «Ті, хто їде тільки за зарплатою, у нас не приживаються». Про хантинг викладачів, ШІ та засади доброчесності — Повертаючись до команди, звідки ці люди зазвичай? Є дві моделі найму. Перша — класичний ринок. Ми публікуємо вакансії на наших сайтах, джоб-платформах, форумах, міжнародних сайтах для математиків чи економістів. Люди подаються, проходять інтерв’ю — усе як всюди. Друга — це так звані орроrtunіty hіrеs. У нас є профілі людей, яких ми хочемо бачити. Якщо бачимо когось цікавого, запрошуємо цю людину на лекцію, на візит, на співпрацю. І далі вже намагаємося втягнути в нашу екосистему. — Зазвичай для таких людей що найкраще? Гарна зарплата? Зарплата важлива, вона має бути ринковою, бо нижча для них — це неповага. Але головне — це сенс. Люди приїжджають, коли їм важить те, що вони створюють. Ті, хто їде тільки за зарплатою, у нас не приживаються. Нам потрібні однодумці: хто вірить в Україну, хто готовий боротися з росією, з консерватизмом, як зовнішнім, так і внутрішнім. Нам потрібні ті, хто хоче ламати стару академічну культуру. — Я знаю, що ви не забороняєте використання ШІ в університеті. Особисто я — ні. Знаю, що деякі викладачі у нас забороняють, і я їм чи ректору дозволяю це вирішувати самостійно. У використанні ШІ немає виклику для академічної доброчесності. Є виклик для викладачів, які звикли вчити по-простому, мовляв, я тобі даю завдання, а ти тут напиши. З ШІ дуже легко працювати. Студент або колега може спілкуватися з ним у чаті, іспит можна проводити в реальному часі як діалог зі ШІ. Потім я просто вивантажую лог цього діалогу і за допомогою ШІ оцінюю: на якому рівні працює людина, чи створила вона нові концепції сама, чи це зробив за неї ШІ. Це просто. Потрібно лише бажання думати, як інакше організувати навчання. — Ви нещодавно писали про школу Бойка, де якраз згадали про відбирання телефонів. Поговорімо про цей випадок. Є харківська школа Бойка з дуже харизматичним і водночас поляризуючим лідером — власником школи. Вони випускають сильних учнів, які вступають у топові університети. Ми б хотіли, щоб вони навчалися і в нас. Він мені особисто імпонує. Водночас я чув і про карцери в школі, і про жорсткі методи. Мені це не подобається. Але, наприклад, я розповідав про цю школу одному українському мультимільйонеру з ІТ, якого дуже поважаю. І він сказав: «Я б свою дитину якраз туди й віддав». У світі в католицьких чи bоаrdіng-школах буває ще жорсткіше. Так, вони можуть називати це карцерами для епатажу чи піару. Я б свою дитину туди не віддав, але розумію тих, хто віддає. І це нормально, що є різні школи. Важливо, щоб про них було відомо — як і що там відбувається. Можливо, я просто не розбираюсь — це не моя сфера. І в мене поки що немає дітей. Коли будуть, можливо, я подивлюсь на це інакше. Але я бачив у США ще жорсткіші школи, де викладачі мають право фізично фіксувати дитину, якщо вона вередує — і це ліцензовані фахівці. Школа Бойка справді цікава. І так, там забирають телефони, шукають їх металошукачем. Мене б це дуже бісило. Я себе знаю: я б викладача послав, вибачте, і більше туди не прийшов. Мене б вигнали з ганьбою. Але для когось такий підхід працює. — Але це ж теж про академічну доброчесність. Так, це про доброчесність. Питання, чи таке жорстке покарання має сенс. Якщо всі про це знають, це має сенс. Я прихильник жорстких покарань за порушення. Але чи треба давати право на помилку дитині? Так, треба. Є правий і лівий шлях, є УКУ, Могилянка і ми — ми відрізняємося. І наш шлях — можна все, але дай результат. Ми бунтарі, а є класики. Бунтарям складно в класиці. «Розвал уже почався». Про майбутнє університетів, сексизм і віру в себе — Ви стверджували, що ШІ замінить університети, які не розвивають п’ятий рівень мислення. Як тоді зміниться роль викладача? І де брати викладачів, які готові так мислити? Думаю, роль викладача умовно розділиться на дві функції. Перша — це дизайнери нових курсів, друга — «фітнес-тренери». Не буквально тренери, а як у фітнес-індустрії: є чемпіони, зірки, новатори, які створюють методики, трансформують їх у продукти, а далі ці продукти передають інструкторам на місцях. Так само буде в освіті. Є ті, хто створює зміст і формати навчання. Вони роблять технологічну основу. А є ті, хто допомагає людям працювати з цими технологіями. ШІ уможливлює цю трансформацію, бо дає гнучкість і дозволяє масштабувати навчальний продукт. Освіта рухається у бік стандартизації та адаптивності, і ШІ тут — ключовий рушій. — А оці топові викладачі, вони будуть просто відбиратися? Ми всіх зберемо в КSЕ дизайнити. Або ставай топовим дизайнером, або помри, світ туди прямує. Я сподіваюся, цього разу справді станеться руйнація академічної консервативності, де все ще працює принцип: вичитав із книжки, зазубрив, розпізнав, адаптував. Це максимум третій рівень мислення. А нам потрібні четвертий і п’ятий рівень — перенесення знань у нові контексти, створення нових ідей. Бо ШІ вже кращий за людину на перших трьох рівнях. І якщо люди не перейдуть на глибші рівні мислення, вони не будуть продуктивними. Вони залишаться, але як фізичні виконавці, не як творці. — Як ви бачите ситуацію на українському ринку вищої освіти з державними університетами? Думаю, вони не адаптуються. Вони радше зникнуть. Розвал уже почався: менше студентів, менше бюджету, менше контрактників. Формально грошей може бути більше, але інфляція, потреби, ціни — все це з’їдає. Бракує коштів на ремонти, аудиторії занепадають, топові викладачі йдуть. Ми вже бачимо деградацію в нижній половині університетів. І це буде тривати. Залишаться тільки найсильніші. — Це перспектива на десятиріччя? Може й довше, але, гадаю, процес буде швидшим, ніж здається. А ми допоможемо. — Розвалити все? Створити нове. Ми ж бунтарі. Ми руйнуємо і створюємо. Але не як Трамп, який тільки ламає. Для нас принципово важливо — створити якісну альтернативу. Не просто розхитати систему, а запропонувати щось краще. — Які плани у КSЕ щодо профтехів? У нас є профтех. Зараз там навчають керувати верстатами із системами ЧПК, а потім зварників запускаємо. Я дуже цим пишаюсь. Сам би пішов повчитись і заплатив би за це. — І як щодо попиту? Від роботодавців — шалений. Вони готові платити. Ми якісно і швидко навчаємо. Людей на роботу складнувато шукати з тих самих причин: вони або в армії, або ховаються, або виїхали. Дівчат багато йде навчатися, це класно. — Класно, бо якраз DОU писав у січні, що дівчата краще здебільшого знають математику, ніж хлопці, але на технічні спеціальності більше вступають хлопці. Розкажу історію про це. Ми відкрили магістратуру з інженерії, до нас вступили дівчата. І одна людина написала, що після КПІ поклялася собі ніколи більше не здобувати вищу освіту. Чому? Через сексизм, знецінювання, зневіру. І тут з’явився КSЕ з іншою культурою. Колоніальна культура — це «всім по голові й усіх у багнюку». А культура спроможності — це підтримка. Мама мені колись сказала, коли я був школярем: — Те, що ти хочеш зробити, нереально. Але ти цього не знаєш і віриш, що це можливо. Тому, можливо, в тебе й вийде. І я хочу, щоб усі так думали. Так, здається, неможливо змінити країну, побудувати велику компанію, створити університет, знайти інвестора чи перемогти росію. Але це можливо. І вийде у тих, хто діє.

Команди-фіналістки другого набору КSЕ Stаrtuр Есоsystеm презентували свої ідеї під час DЕМО DАY 2025. Молоді інноваційні стартапи представили потенційні рішення зі сфер технологій, бізнесу та суспільних змін, а також змагалися за першість у спеціальних номінаціях.  Тhе роst Що створюють молоді українські інноватори – підсумки Dеmо Dаy від КSЕ Stаrtuр Есоsystеm fіrst арреаrеd оn МС.tоdаy.

У понеділок, 2 червня, стартує новий сезон освітньо-грантової програми "Жити назустріч", ініційованої ПУМБ у співпраці з Futurе Dеvеlорmеnt Аgеnсy та КSЕ Grаduаtе Вusіnеss Sсhооl.

Саме дії відрізняють тих, хто виборює майбутнє, від тих, хто його втратить. Цього місяця КSЕ придбала за $18 млн гольф-центр на Оболонській набережній і запланувала ще $22 млн на його трансформацію.

Рівень безробіття у 10 прифронтових регіонах*, на які припадає 95% активних бойових дій, у п’ять разів перевищив середній по країні.

Президент Київської школи економіки (КSЕ) Тимофій Милованов поділився думками про роль штучного інтелекту в освіті. За його словами, роботу викладачів частково можна делегувати ШІ.