Search trend "Міжнародний день друзів"

Кожен, хто живе в Україні, є свідком жахливих злочинів Росії проти нашого народу. Наша місія фіксувати й пам'ятати правду війни для майбутніх поколінь. А наша ціль притягнути до справедливої відповідальності агресора Усі наші зусилля мають сенс Ми живемо в турбулентні часи, і навіть складно уявити, як історики майбутнього назвуть цей період. Світовий порядок, заснований на статуті ООН і міжнародному праві, руйнується на наших очах. Тому треба чесно продовжувати робити те, що ми робимо: всі наші зусилля мають сенс. Ми перебуваємо в ілюзії, що світ знає про російські воєнні злочини. Насправді світ не знає. Майже нічого не знають про це люди, які живуть у країнах Африки та Латинської Америки. І навіть у тих країнах, де вже стільки про це публікувалося, виступалося й говорилося, люди мало знають про те, що в нас відбувається. І що швидше ми позбудемося цієї ілюзії, то краще буде для нас самих. Тому треба терпляче пояснювати. Правосуддя це запорука миру. Росіяни вчиняли жахливі злочини не тільки в Україні, а й у Чечні, Молдові, Грузії, Малі, Лівії, Сирії та інших частинах світу. Вони ніколи не були покарані. Вони переконані, що можуть робити все, що захочуть. І в нас з'явилася історична відповідальність разом з історичним шансом розірвати це коло безкарності, яким Росія насолоджується десятиліття. Звичайно, це зробити нелегко. Але це не тільки заради майбутнього. Тому що правосуддя і справедливість мають вплив не лише на минуле й майбутнє. Якщо ми почнемо рішучі правові дії і бодай частина росіян почне думати, що, може, цього разу вони не зможуть уникнути відповідальності за те, що вчиняють, за ті рішення, які вони самостійно приймають, то це конвертується в охолоджувальний ефект на брутальність порушень прав людини. А оскільки ми говоримо про повномасштабну війну, то це значить, що, розпочавши рішучі правові дії, ми зможемо зберегти тисячі життів. Ми пам'ятаємо про жахливий теракт в Оленівці на Донеччині. Я втратив там найкращих друзів Сьогодні моє завдання докричатися до тих міжнародних організацій, а саме до Червоного Хреста й Організації Об'єднаних Націй, під обіцянки яких ми виходили в полон. Жоден із нас не хотів цього робити, бо йдеться про гідність. Кожен солдат, сержант, офіцер, якщо він усвідомлено йде на військову службу, готовий до втрати побратимів, до ампутацій, до поранень та іншого. Треба бути готовим і до полону. Але особисто я не міг навіть уявити, що "Азов" потрапить у полон. Проте, згідно з наказом головнокомандувача, ми пішли на цей крок. І лише через те, що виходили під "гарантію" цих організацій, ми прийняли таке рішення. Але жодного доступу до нас цих організацій не було й немає. Ми пам'ятаємо про жахливий теракт в Оленівці на Донеччині. Я втратив там найкращих друзів, які захищали Маріуполь. Було багато поранених. Мені довелося бути в камері з одним із хлопців, який пережив цей теракт. Він та інші побратими стали свідками того, що в день, коли їх переводили в той сумнозвісний барак, який називають барак-200, інженери лазили на даху, закладаючи там якусь вибухівку чи щось таке. Потім один з інспекторів підійшов до хлопців і сказав: "Вам сьогодні гаплик". І після цього вночі стався цей жахливий вибух, усе почало палати. Сьогодні маю памфлет англійською мовою Тhе Сrіmе іn Оlеnіvkа, який розробив міжнародний відділ нашої бригади для представників міжнародних організацій. Тут у подробицях описано весь жах, що там відбувався, наведено всі докази. Нещодавно українська журналістка, 27-річна Вікторія Рощина, загинула в російському полоні. На жаль, такі випадки відбуваються регулярно в тих застінках. І їх багато. Саме тому я закликаю всі міжнародні організації поквапитися й робити все можливе та неможливе, щоб діставати людей із російського полону. Тому що тортури, жахливі умови перебування, хвороби, гниючі кінцівки, туберкульоз, гепатит і все інше це реалії. Так, про це говорять, про це пишуть щодня, щотижня виходять на мітинги рідні та близькі військовополонених. Але, на жаль, обміни відбуваються напружено й рідко. Хоча, дякуючи українцям у всьому світі, які кричать про Маріупольський гарнізон, про Азовсталь, "Азов", морпіхів, тероборону, ми повертаємося додому. І нині я також тут. За це я вам дякую від усього серця. Своїм життям повинні свідчити: ми точно знаємо, що таке добро і зло Мабуть, це перша війна такого масштабу в Європі онлайн. Вона й починалася з того, що ті, хто тікали від російських обстрілів із дітьми, й ті, хто йшли зупиняти танки й чинити спротив, це все фіксували. Це особливість нинішньої війни, що покладає на нас додаткову відповідальність. Тепер ця війна в серці Європи, в праймтаймі, на топових каналах, у всіх ґаджетах, інтернеті. Хлопці й дівчата, ризикуючи життям і здоров'ям, притягали "Старлінки", щоб це транслювати. Ми пам'ятаємо, чого коштувало витягти документальні матеріали, щоб зняти "20 днів Маріуполя". І це наш подвиг. Меморіалізація під час війни це унікальний досвід. Системна меморіалізація Другої світової почалася через десятиліття після її завершення. А в нас під час облоги Маріуполя, Ірпеня люди намагалися встановити якісь тимчасові меморіали. Тому що це про людську гідність. Ми не тільки свідки в розумінні кримінального процесу, але й у широкому сенсі. Ми володіємо інформацією, яка має значення. Це накладає на нас відповідальність перед самими собою. Своїм життям повинні свідчити: ми точно знаємо, що таке добро і зло. Також цей досвід надає нам право вимагати відповідальності від інших. Бо будь-хто з нас, потрапивши на якусь конференцію, де буде, наприклад, Гутерреш, має право спитати в нього: "А коли ви таке зробили, вам нічого не зашкварчало?" Ми ризикуємо життям, боронимо гідність, меморіалізуємо, думаємо, як це зафіксувати, а він, який мав би охороняти цінності, на яких базована хартія ООН, робить такі речі. Завдяки Збройним силам України, захисникам і захисницям, Силам оборони ми робимо все, щоб зупинити ворога, дочекатися моменту й покарати його. Пам'ять у цьому випадку це друге крило справедливості. Бо кримінальна юстиція просто не зможе впоратися з такою кількістю злочинів, яких уже тепер сотні тисяч. Жодна правова система цього не подужає. Тож ми маємо чітко розуміти, що меморіалізація зіграє важливу роль у цьому повоєнному врегулюванні та побудові справедливого миру. Росія може спотворити все, що завгодно У мене була розмова з британським журналістом. Він сказав: "Ви все називаєте геноцидом, а чи розумієте, що злочин геноциду треба доводити в Міжнародному кримінальному суді десятки років?" Я відповіла: "Так, і ми цим займатимемося". Фіксування воєнних злочинів важливий процес, але нині важко повністю зрозуміти його значущість. Здається, що злочинів стільки, що не треба нічого доводити. Ні, документація має бути. Це практичний вимір, а є ще ціннісний. Тому важливо зберігати пам'ять для наступних поколінь, щоб наші діти могли розказати своїм дітям, їхнім онукам, що таке було. Нині думаємо, що це абсолютно очевидно, але, повірте, Росія може спотворити все, що завгодно. Нещодавно ми опублікували фільм "Тіні на лівому березі". Данило Мокрик документував тортури, які відбувалися лише в одному селищі на Херсонщині. А це сотні випадків. Тобто можна уявити масштаби катастрофи. Маємо розуміти, чим і як живуть українці на окупованих територіях, щоб урешті-решт ми не забували про людяність. Важливо її зберегти в ці найтемніші часи. Поетка Катерина Міхаліцина дає нам образ дерев як свідків воєнних злочинів Люди культури одразу долучилися до документування. І це те, що дає нам змогу надіятися: ці свідчення залишаться в історії й до них можна буде повернутися не лише за кілька років, а можливо, за кілька десятиліть. Наприклад, поезія особлива тим, що це висловлювання в конденсованій формі, що дає змогу передати гостроту миттєвості й безпосередність досвіду. Українська поетка Катерина Міхаліцина дає нам образ дерев як свідків воєнних злочинів після російського обстрілу Львова в липні 2023 року. Вона приходить на місце влучання і дивиться не на руйнування будівель, а навіть повз людську трагедію вона дивиться на дерева, посічені уламками, обпалені вогнем. І пише про те, що ніхто не збере їхніх свідчень, ніхто не покличе їх до суду, а мав би. Це сильне метафоричне висловлювання, яке дає нам змогу говорити не лише одне з одним про те, що з нами відбувається, а також апелювати до міжнародної аудиторії, залучати до цієї розмови та робити дотичними до наших досвідів людей, які, можливо, інакше не зацікавилися б, не почули. Маємо справу з більш як 150 іменами людей культури, яких убила Росія з часів повномасштабного вторгнення. І слід розуміти, що продовжувати справи, які не будуть ними зроблені, це тепер наша відповідальність. Можемо згадати про письменницю і розслідувачку російських воєнних злочинів Вікторію Амеліну. Вона кинула писати романи й долучилася до документування того, що робить Росія в Україні. Її письменницький хист дав їй змогу трансформувати цей досвід і додати йому культурну вартість. Письменниця працювала над книжкою нонфікшн, якої не закінчила на момент, коли у Краматорську її вбила російська ракета. Проте книжка Вікторії вийде. Ініціативна група редакторів її дописала. Цю працю опублікують у світових виданнях в лютому 2025 року, і вона буде свідчити десятиліттями. Маємо все робити, для того щоб витягувати звідти дітей Наша організація Sаvе Ukrаіnе почала евакуювати населення з прифронтових зон із 2014 року. І все вдавалося. Після 2022 року ми бачимо зовсім інші цілі ворога. Якщо тоді можна було припустити, що це територія з метою використання багатств, надр і т. д., то тепер очевидно, що їм потрібен людський ресурс. На жаль, наші діти були депортовані або продовжують залишатися в окупації. 1,6 мільйона дітей перебувають під ризиком депортації. Нині не треба вбивати. Можна викрасти, ізолювати від інформації та індоктринувати. Все. Треба налякати, лише сказати дитині: ти нікому не потрібна, по тебе не прийдуть, ти не потрібна матері, батьку, ти не потрібна своїй країні. І людина ламається. Так вони працюють. Маємо все робити, для того щоб витягувати звідти дітей. І тут головна зброя інформація.

Це день, коли кожен може подякувати бухгалтерам за щоденну працю та підкреслити важливість їх професії в сучасній економіці. Вперше свято було відзначено під назвою "День бухгалтерської кар'єри" у 1972 році, однак згодом, назву було змінено.Міжнародний день бухгалтера: історія Історія свята бере свій початок ще в далекому 1494 році, коли 10 листопада в італійському місті Венеція світ побачив першу в історії книгу, присвячену бухгалтерському обліку. Її автором був Лука Пачолі, італійський математик, який систематизував знання цієї галузі науки у праці "Все про арифметику, геометрію і пропорції". Одна з частин праці Пачолі, під назвою "Про рахунки та інші записи", містила опис системи подвійного запису, що використовувалася в той час венеціанськими торговцями. У цьому розділі автор детально розглянув метод ведення обліку, завдяки якому бухгалтерська справа отримала системність і надійність. Його книга включала пояснення таких понять, як дебет і кредит, а також детальний опис бухгалтерських ордерів та регістрів.Серед інших рекомендацій Пачолі зазначав, що бухгалтер не повинен спокійно лягати спати, доки не переконається, що дебет не зійдеться з кредитом. Це правило стало одним із основних принципів бухгалтерської роботи та обліку.Луку називають "батьком бухгалтерії", проте він не створював бухгалтерську систему з нуля. Його внесок полягав у тому, щоб описати методи обліку, які вже активно застосовувалися у Венеції в епоху Ренесансу. Однак саме завдяки Пачолі ці знання стали доступними для широкого загалу і з часом отримали міжнародне визнання. Його праця стала базою для подальшого розвитку бухгалтерської науки і зробила її фундаментальним інструментом для ведення бізнесу.Лука Пачолі та його книга, Фото: dаgоsріа.соmВажливість свята та професії Професія бухгалтера потребує уважності до деталей, аналітичного мислення та знань в економіці. Завдяки бухгалтерам підприємства можуть впевнено орієнтуватися у фінансових питаннях, приймати обґрунтовані рішення та дотримуватися вимог законодавства.Цей день є особливим для всіх, хто працює у бухгалтерській, економічній або аудиторській сферах. Його відзначають викладачі економічних закладів, студенти та професіонали у сфері обліку. Сьогодні складно уявити сучасне життя без бухгалтерів, адже облік у тій чи іншій формі стосується всіх громадян цивілізованого суспільства. Завдяки глибоким знанням і досвіду цих спеціалістів, забезпечується стабільність та ефективність економічних систем.З Днем бухгалтера, Фото: Еспресо ТVСучасний світ потребує грамотних, висококваліфікованих спеціалістів, здатних забезпечити стабільність і надійність фінансової системи. Тому не забудьте привітати всіх близьких людей та друзів, що причетні до цієї професії!