Search trend "СІМ'Я 2025"

Великдень є одним з найбільших свят у християн. Зараз українці, як і сто років тому, на святкування одягають найкраще вишите вбрання, освячують великодні кошики й обов'язково збираються усією родиною для спільної молитви і трапези, розпочинаючи її із освяченого яйця. Проте святування дня Воскресіння Господнього у давнину мало відміності від сьогодення. Gаzеtа.uа зробила огляд як святкували українці Великдень 100 років тому. Чим більша паска, тим краща Випікання паски було однією з найважливіших справ у приготуванні до Великодня. У деяких районах на заході України святковий хліб старалися спекти якнайбільшим, бо великий буханець свідчив про заможність сім'ї. Етнограф Юрій Жаткович писав, що наприкінці ХІХ століття паски пекли лише з пшеничного борошна. І тісто іноді важило 2025 кг. Крім великої спільної паски, часто для кожного члена родини випікали свою паску, і по тому, як вона вдавалася, "ворожили" про долю цієї людини на найближчий рік. Паски в нас декорували хрестами з тіста - символ терпіння, пташками-зозульками, із складеними крильцями - символ довголіття В Україні не було прийнято оздоблювати паски білим цукровим люкром, на відміну від "кулічєй", зазвичай покритих білою поливкою. Паски в нас декорували хрестами з тіста - символ терпіння, пташками-зозульками, із складеними крильцями - символ довголіття, косами і колосками - символ урожаю, та іншими взорами. Багато в чому символізм декорування пасок перегукується з декоруванням писанок. Щонайменше 50 крашанок Писанки та крашанки здавна є традиційними атрибутами Великодня. Крашанки зафарбовували одним або кількома кольорами. Їх обов'язково варили та споживали. Натомість писанки оздоблювали візерунками і залишали сирими. Їх на свято дарували родичам. Крашанки жінки фарбували здебільшого у лушпинні з цибулі. Також використовували польову нехворощу, проліски, гречану полову. Щоб зробити крашанки блакитними, брали проліски, зеленими ранні весняні трави, у першу чергу ряст. Найпоширеніший кольором був червоний, бо, згідно з тодішніми віруваннями, "Господь показав святим червону крашанку, бо всяке радіє червоному". А ще перевагу надавали червоному кольору, бо він символізує кров Ісуса Христа. Було суворо заборонено святити крашанки, пофарбовані в темні кольори, бо "нечистий тоді радіє". Писанки робили не лише з яєць курей, а й перелітних птиць. Саме такі птахи восени відлітають у вирій, що є аналогом християнського раю. У кожному регіоні були свій набір характерних візерунків. Було суворо заборонено святити крашанки, пофарбовані в темні кольори, бо "нечистий тоді радіє" На Полтавщині до Великодня кожна господиня готувала від 50 до 300 крашанок. У Чистий четвер яйця мили, у Страсну п'ятницю "галунили" - клали у розчин квасців, а у Велику суботу фарбували. У деяких селах писанки закопували на полі, щоб був добрий врожай. Шкарлупу також товкли й підсипали в їжу свійській птиці, щоб краще неслася. Кожен продукт мав своє призначення Українці строго дотримувались Великоднього посту, тому з нетерпінням чекали розговляння. Зазвичай, освячення кошика відбувалося в ніч на Великдень. До церкви несли цілий набір продуктів і речей: паску, сало, ковбаси, рибу, масло, сир, пшоно, гречку, пшеницю, мак, перець, хрін, сіль, квасці, ладан, свічку. Все це ніс до церкви батько або старший син у родині. Освячену паску давали хворим людям або тваринам, пшоно додавали у корм курчатам Кожен з предметів мав своє завдання. Освячену паску давали хворим людям або тваринам, пшоно додавали у корм курчатам. Маком обсипали корову, "щоб не зурочили", а пшеницю і гречку вкидали у воду і давали умитися людям, що мали хвороби очей. Свячений перець їли "від сліпоти". Хрін закопували у тих місцях, де ріс осот, "щоб не було бур'яну". Освячену сіль їли при хворобах шлунка, квасцями лікували більмо на очах у худоби. Курінням ладану лікували переляк, а шнурок, котрий освячували, носили для попередження сліпоти. Після освячення родина поверталася додому. У деяких регіонах вважали, що чим швидше господар добереться після церкви додому, тим краще вестиметься господарство цілий рік. Глава сімейства відчиняв двері, промовляв "Христос Воскрес", запалював свічку та курив ладаном. Потім починався святковий обід. За столом обов'язково мала зібратися вся сім'я. На Галичині молоді господині, які хотіли поповнення у сім'ї, ставили на святковий стіл пусте блюдце - наче закликаючи нову душу в рід. Після трапези українці йшли до церкви дзвонити у дзвони, а молодь - водити гаївки. На Великдень прийнято веселитися, бо хто буде сумувати в цей день, сумуватиме і весь рік. Якщо хтось помирає на Великдень, то вважалося, що його душа піде просто до неба, бо того дня "небо відкрите". Президент України Володимир Зеленський привітав християн східного обряду з Великоднем. Глава держави звернувся до українців із Великого Софійського собору. "Сьогодні всі ми віримо в нову перемогу України. І всі ми впевнені, що нас не знищить жодна орда й жодна нечисть. Ми долаємо темні часи. І в цей світлий день я і більшість із нас - не у світлих одежах, але ми боремося за світлу ідею. Ми на світлому боці. І на нашому боці правда, люди, Господь і вище небесне сяйво", - сказав Зеленський.

Стартували зйомки комедійного серіалу "Сім'я по неділях" для Нового каналу. Тепла історія про родинні стосунки вийде восени 2025 року. Повний текст новини

Про це пише Тhе Guаrdіаn.55-річна австралійська акторка, лауреатка двох премії "Оскар", зірка фільмів "Єлизавета", "Авіатор", кінотрилогії "Володар Перснів" Кейт Бланшетт повідомила, що має серйозні плани покинути акторську карʼєру.В інтерв'ю Rаdіо Тіmеs Бланшетт зізналась, що не впевнена, чи може назвати себе акторкою, пояснивши: "Це тому, що я кидаю"."Моя сім'я закочує очі щоразу, коли я це говорю. Але я маю на увазі саме це. Я серйозно налаштована відмовитися від акторства… Є багато речей, які я хочу зробити у своєму житті", - заявила зірка.Бланшетт щойно завершила п'ятитижневу виставу на театральній сцені в Лондоні. Вона виконує головну роль Ірини Аркадіної у чеховській "Чайці". Наразі її остання робота в кіно - головна роль у трилері 2025 року "Операція "Чорний кейс" режисера Стівена Содерберга з Майклом Фассбендером.Бланшетт отримала безліч нагород за свою акторську гру, включаючи два "Оскари" (найкраща акторка за "Жасмин" у 2014 році та найкраща акторка другого плану за "Авіатор" у 2005 році).Нещодавно вона закінчила роботу над новим фільмом Джима Джармуша "Батько, мати, сестра, брат", який має вийти у 2025 році, й зараз знімається у фільмі Аlрhа Gаng - науково-фантастичній комедії Девіда і Нейтана Зеллнерів.  

19 березня 2025 року відбулась прем'єра нового кримінального серіалу "Хороша американська сім'я". Це стрічка, заснована на реальних подіях. Повний текст новини

Подружжя пенсійного віку може отримувати продовження допомоги на проживання ВПО і як сім'я, і окремо один від одного.

Про це пише Тhе Ноllywооd Rероrtеr.Під час СіnеmаСоn режисер Джеймс Кемерон повідомив, що завершує в Новій Зеландії роботу над третім фільмом науково-фантастичної саги "Аватар". На показаних обмеженій аудиторії кадрах Кемерон представив "підвищену емоційність серця й душі".Як розповів режисер, у фільмі "Аватар: вогонь і попіл" герої "зіткнуться не лише з людьми-загарбниками, але й з новими ворогами – людьми з племені Попелу".Зірка "Аватара" Зої Салдана розповіла, що нова стрічка "розширює прекрасний світ Пандори та знайомить із двома новими кланами — Торговцями вітром та Людьми попелу".Ролик починається з того, що Нейтірі (Салдана) каже Джейку (Сем Вортінгтон): "Сила предків тут".Коли вони стикаються з небезпечними атаками вогнем, Джейк благає Нейтірі відпустити свою ненависть."Ти не можеш так жити. Ми не можемо перемогти цього ворога, який приходить із зірок", - каже Джейк.Це перші кадри з майбутнього фільму, які були показані публіці. Премʼєра запланована на 19 грудня 2025 року.Згідно з офіційним описом фільму, сім'я Джейка і Нейтірі намагається впоратися з горем після смерті Нетеяма. Водночас вони стикаються з новим агресивним племенем На'ві - людьми Попелу, якими керує вогняний Варанг. Паралельно конфлікт на Пандорі загострюється і виникає новий моральний феномен.У фільмі знімалися Вортінгтон, Салдана, Сігурні Вівер, Брітан Далтон, Джек Чемпіон, Трініті Джо-Лі Блісс, Стівен Ленг, Джованні Рібізі, Еді Фалько, Брендан Ковелл, Метт Джеральд, Кейт Вінслет, Кліфф Кертіс, Кліфф Кертіс Тьюліс.Кемерон планує зняти загалом п'ять фільмів "Аватар": "Аватар 4" вийде 21 грудня 2029 року, а "Аватар 5" - 19 грудня 2031 року.Перші два фільми "Аватар" побили рекорди касових зборів. Перший у 2009 році став найкасовішим фільмом усіх часів, зібравши $2,9 млрд у всьому світі. Другий, "Шлях води" 2022 року, став третім фільмом із найвищими касовими зборами всіх часів, перевершивши очікування та зібравши $2,3 млрд всьому світі.У лютому 2023 року "Аватар: шлях води" Джеймса Кемерона обігнав у прокаті інший фільм режисера - "Титанік" та став третім найкасовішим фільмом в історії.У червні 2023 року Dіsnеy змінив дату виходів більшості своїх майбутніх фільмів - нові дати релізу отримали майбутні частини "Аватара", "Зоряних воєн" та майже всі стрічки Маrvеl.Продюсер поділився кадром зі зйомок третьої частини "Аватара".У березні Кемерон повідомив, що третій фільм із серії стане найдовшим у франшизі, щоб встигнути розвинути персонажів. 

Польща роздасть кожній родині спеціальний довідник з виживання: які поради міститимеПольська влада розробляє кризовий довідник з порадами щодо виживання в надзвичайних ситуаціях. Документ безкоштовно отримає кожна польська сім'я до кінця 2025 року, він буде доступний також українською мовою.

Українці в 2024 році внесли до бюджету Польщі майже $4 млрд (15,1 млрд злотих). В Польщі можуть перебувати понад два мільйони громадян України, з яких близько мільйона приїхали до Польщі після початку повномасштабного вторгнення РФ до України, повідомив державний Банк економіки Польщі (ВGК), передає Ваnkіеr.рl. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Зеленський розповів про допомогу Європи у забезпеченні фронтових потреб "Враховуючи орієнтовну суму податків, які було сплачено в Польщі мігрантами з України, можна констатувати, що з кожного одного злотого, отриманого громадянами України за програмою "Сім'я 800 плюс", мігранти сплачували до польського держбюджету близько 5,4 злотого", - повідомили фінансові експерти банку. Польські середні та великі компанії 2025 року планують збільшити працевлаштування серед працівників з-поза меж ЄС, зокрема з України, йдеться в статті. ЄС активував Директиву тимчасового захисту після початку повномасштабного вторгнення РФ. Вона дозволяє українцям легально перебувати в ЄС, отримувати медичну допомогу, освіту та мати право на працевлаштування. Станом на 31 січня 2025 року близько 4,3 мільйона громадян України користуються статусом тимчасового захисту в країнах Європейського Союзу.

Після війни сплеску народжуваності не станеться, вона залежатиме від економічної спроможності держави, каже демограф Олександр Гладун Наскільки серйозна нинішня демографічна криза в Україні? &еnsр;Війна вплинула на всі демографічні процеси народжуваність, смертність, міграцію. Перед повномасштабним вторгненням в Україні, включно з окупованими територіями, жили 42 мільйони осіб. Демографічна ситуація в Україні була кризова й до повномасштабного вторгнення, вона виникла ще на початку 1990-х. Максимум чисельності населення в нас був 1993 року 52 мільйони. Надалі невпинно скорочувався. Цьому сприяли три чинники: зниження рівня народжуваності, високий порівняно з іншими європейськими країнами рівень смертності, особливо чоловіків працездатного віку, та міграційні потоки. Українці спершу їздили за кордон працювати й поверталися це трудова тимчасова міграція. Але в частини людей вона поступово перетворилася на постійну. Після перепису населення 2001 року, за різними підрахунками, за кордоном залишилося від одного до двох мільйонів осіб. За 30 років чисельність населення зменшилася на 10 мільйонів. Це шалені темпи. Головним чинником цього до повномасштабної війни була зміна репродуктивної поведінки населення і стрімке скорочення рівня народжуваності. Із чим це найперше пов'язано? &еnsр;В усьому світі під час зростання економічних показників відбувається скорочення рівня і смертності, і народжуваності. Але з часом розвинена країна доходить до межі, за якою смертність перевищує народжуваність. Така ситуація майже в усій Європі. Демографічний вибух спостерігається лише в кількох країнах Африки. За прогнозами ООН, у 20502080-ті чисельність населення світу почне зменшуватися. Це закон суспільного розвитку, в межах якого існує і Україна. Але в нас ці процеси відбуваються швидше. Найперше на це вплинув чинник економіки. Під час економічних криз подружжя не наважується народжувати. Дитина нині є соціальною цінністю. Батьки вкладають у неї, доки вона не починає самостійного життя. Чи допомагатиме вона батькам, коли стане дорослою, сказати важко. 200 років тому були великі сім'ї, діти починали працювати в 57 років. Підрісши, утримували батьків. Тепер же дитина сама потребує часу та матеріальних ресурсів. Саме цього людям і не вистачає для виховання дітей. Більшість сучасних жінок вважає, що спершу треба здобути освіту й побудувати кар'єру, а тоді народжувати. Змінюються пріоритети й соціальні настанови, відповідно змінюється і репродуктивна поведінка. Дитина нині є соціальною цінністю Україна з кінця 1980-х живе в перманентній економічній кризі. Наші жінки скаржаться на низьку зарплату, малу допомогу в разі народження дитини, яку виплачують до 3 років, а у провідних європейських країнах до 1821. Коли в сім'ї народжується дитина, є загроза, що хтось втратить роботу. Якщо ж державну допомогу виплачують протягом 18 років, то люди менше бояться за робоче місце. Якщо з народженням першої дитини в сім'ї були економічні труднощі, ймовірність народження другої дитини зменшується. Також жінки називають проблему соціальної інфраструктури брак дошкільних дитячих закладів, відсутність гнучкого робочого графіка для поєднання роботи з вихованням, високі ціни на житло, через що сім'я середнього достатку мусить усе життя орендувати квартиру, і грошей на другу дитину не вистачає. Усе це призвело до того, що рівень народжуваності в Україні один із найнижчих у світі. Які проблеми є найбільш нагальними в українській демографії сьогодні? &еnsр;Після повномасштабного вторгнення це міграція. За даними Управління верховного комісара ООН у справах біженців, кількість наших воєнних мігрантів 6,8 мільйона. За даними прикордонної служби України 45 мільйонів. Із них 60 відсотків становлять жінки, приблизно третина діти до 18 років, решта люди працездатного віку. Особи старші 65 років 6 відсотків. Люди пенсійного віку залишаються в Україні, працездатні виїздять. Це викликає дефіцит робочих рук. Також маємо приблизно 4,6 мільйона внутрішньо переміщених осіб. Загалом місця постійного проживання залишили 10 мільйонів українців це майже 25 відсот­ків населення. Жодна країна не стикалася з таким масовим переміщенням людей. А в родинах переселенців народжується менше дітей. Ви згадували про "демографічне старіння", характерне для багатьох сучасних країн. Які причини й особливості старіння населення України? &еnsр;Старіння населення у світі свідчить про зростання рівня життя, відповідно підвищується його тривалість. Старіння характеризується збільшенням частки населення старше 65 років, тобто людей пенсійного віку. А через падіння народжуваності зменшується кількість людей до 18 років. Це суттєво впливає на соціальну інфраструктуру й економічний розвиток країни. Місця постійного проживання залишили десять мільйонів українців В Україні зростання кількості пенсіонерів створює навантаження на Пенсійний фонд, соціальні служби та медицину. Водночас знижується тиск на систему освіти через меншу кількість дітей. Тож із часом менше людей вийде на ринок праці, буде менше внесків до Пенсійного фонду. Уже тепер пенсійні внески не перекривають потреб фонду й він фінансується з бюджету. Це викликає проблеми з виплатою пенсій, через що підвищується пенсійний вік і зростають податки. Також змінюється статево-вікова структура суспільства. Менше дітей отже менше шкіл і дошкільних закладів. Міносвіти починає скорочувати кількість вузів. Відповідно, на ринку праці буде менше молоді, а в Пенсійний фонд надійде менше відрахувань. Якщо народжуваність збільшиться, зросте потреба в навчальних закладах, зміниться система охорони здоров'я. Повертаючись до питання міграції через війну наскільки тісним є зв'язок українців за кордоном зі своєю Батьківщиною? Який відсоток емігрантів готовий повернутися? &еnsр;Мігрантів слід розділити на дві категорії: ті, хто ви­їхав через війну, і ті, хто виїхав раніше. З другої категорії мало хто повернеться в Україну, в них немає мотивації для цього. Вони поїхали, бо їх не задовольняла ситуація у країні, а тепер іще більше труднощів. Щодо воєнних мігрантів тут багато чинників. Перший тривалість війни. Що довше вона триває, то менше людей повертається. Другий громадяни, які повернуться, шукатимуть житло й роботу. Чи знайдуть вони те, що відповідатиме їхнім потребам? Чи зможуть влаштувати дітей у навчальний заклад? Люди порівнюватимуть це з тим, що мали за кордоном. Слід врахувати, що багато європейських країн проводить активну політику інтеграції наших мігрантів, найперше через безкоштовні мовні курси. Також триває політика залучення на ринок праці людям пропонують роботу, щоб вони залишались і втягувалися в тамтешнє життя. Багато соціологічних служб у нас і за кордоном проводить опитування, чи планують люди повертатися. Результати приблизно такі: 25 відсотків кажуть, що не повернуться, ще 25 обов'язково повернуться, але після війни. 50 відсотків вагаються. Але ці рішення змінюються, і які будуть настрої на момент закінчення війни, сказати важко. Якщо повернуться 5060 відсотків, це буде добрий результат. Це також залежить від того, на яких умовах війна закінчиться. Я нині не бачу передумов для її закінчення чи навіть перемир'я. Путіну нема сенсу зупиняти війну почнуться соціальні й економічні проблеми, що можуть його знести. У рамках одного дослідження людей питали, чи готові вони повернутися в Україну в кордонах ­1991-го чи 2022 року. За перший варіант висловилося на 25 відсотків більше. Люди розуміють, що варіант із кордонами 2022 року це призупинення воєнних дій, і потім буде нова фаза війни. Як вплинули війна та виїзд українців за кордон на ринок праці в державі? &еnsр;На ринок праці суттєво вплинули дві речі виїзд ­людей за кордон і мобілізація. Тому багато підприємств має потребу в додаткових працівниках. З другого боку, дослідження Національного банку виявили, що частина підприємств скорочуватиме кількість працівників. Важко сказати, чим це викликано, але така ситуація існує. Залучення іноземців на ринок праці має бути точкове Спостерігається дефіцит робочої сили. Уряд намагається розв'язати цю проблему шляхом залучення іноземців, найперше представників Індії, Узбекистану, країн Середньої Азії. Але цю політику слід провадити обережно, враховуючи, як ці заробітчани впливатимуть на етнічний та соціальний склад населення України. Нам не потрібен надто великий потік заробітчан: якщо війна закінчиться чи призупиниться, то частина українців повернеться з-за кордону, частину демобілізують і їм також буде потрібна робота. До нас поїдуть люди з країн із нижчим економічним рівнем, що погоджуватимуться на нижчу зарплату. Наші ж люди на таку зарплату не погодяться, і це спровокує чергову хвилю міграції українців за кордон, пов'язану з наявністю конкурентів, готових працювати за мінімалку. Тому політика залучення іноземців на ринок праці має бути контрольована й дозована, навіть точкова. Остаточне рішення слід ухвалювати після війни, коли стабілізуються міграційні потоки. Масове завезення людей на роботу нині може негативно вплинути на майбутнє країни. Заступниця міністра соцполітики Дарія Марчак заявила про можливість залучення мігрантів із країн третього світу, зокрема молоді через освітні програми. Чи зможе це змінити демографічну ситуацію на краще? &еnsр;Є кілька складових міграційної політики. Перша надання політичного притулку. Ми допомагаємо людям, що зазнають репресій у РФ, інших країнах. Це більше гуманітарна місія, яку нині виконує більшість країн щодо українців. Друга складова ринок праці. Третя намагання залишити цих людей на постійне проживання для зміни демографічної ситуації. І це найскладніше питання. Ідеться про інтеграцію та асиміляцію інших етнічних груп. Навряд чи це можна зробити через вищу освіту. Приїздитимуть уже сформовані люди з конкретною метою навчання. Чи залишаться вони в Україні невідомо. Адаптації значно краще піддаються діти шкільного віку. Характерними є дії Росії, що вивозить наших дітей з окупованих територій у спеціальні дитячі табори й виховує в антиукраїнському дусі. Через освіту теж можна впливати, але невідомо, чи сприйме ця молодь українську культуру, чи створюватиме власні етнічні й культурні структури, і чи сприятиме це зміцненню України або навпаки її розхитуванню. Це велике й недосліджене питання. Після Другої світової війни західні країни почали проводити політику мультикультурності. Для відновлення Європи залучали іноземців, зокрема Німеччина завозила турків, сподіваючись, що вони попрацюють і поїдуть. Але цього не сталося. Держави не змогли адаптувати цих людей до свого культурного середовища. На початку 2010-х лідери західних країн Анґела Меркель, Девід Кемерон, Ніколя Саркозі заявили, що політика мультикультурності не спрацювала. Україна вийде з війни ослабленою економічно й демографічно. Ми й тепер слабка країна, що тримається за рахунок допомоги Заходу. Всередині нашого суспільства є релігійні та інші суперечності. Залучення великої кількості людей іншого етнічного походження не сприятиме зміцненню країни, навпаки може викликати протистояння між автохтонами й мігрантами. Я вважаю, що після закінчення війни треба почекати років 1015 і вже тоді вживати конкретних заходів. Мінекономіки заявило, що для повоєнного відновлення треба буде залучити 4,5 мільйона працівників приблизно 15 відсотків нинішнього населення України. Ми не зможемо адаптувати таку кількість людей. Вони створять паралельні структури зі своєю релігією, культурою, юрисдикцією. Треба усвідомити: яку країну ми хочемо бачити через 1015 років з автохтонним чи змішаним населенням? Західноєвропейські країни нині адаптують наших громадян, бо це спільний культурний простір. З Європи до нас ніхто не поїде. Поїдуть люди інших традицій. Адаптувати їх не зможемо. Ми не змогли навіть інтегрувати ВПО в нові громади. Мінсоцполітики розробило Стратегію демографічного розвитку України до 2040 року. Як її оцінюєте? &еnsр;Наш Інститут брав активну участь у розробленні цієї стратегії. Оцінюю її позитивно. Уже є план реалізації цієї стратегії до 2027 року. У ньому визначено заходи щодо кожної з шести цілей. Ми пропонували продовжити цю стратегію навіть до ­2050-го, на довжину покоління, бо демографічні процеси інерційні. Але в ній на перше місце поставлено саме питання міграції. У проєкті ж перед затвердженням на першому місці стояла народжуваність. Тобто уряд бачить розв'язання багатьох проблем саме через міграційні процеси. На мою думку, треба зосереджуватися на підвищенні народжуваності і тривалості життя. Ухил у міграційну компоненту означає, що уряд не бачить або не хоче бачити, як змінити ситуацію всередині країни. Якщо не заохочувати народжуваності та не сприяти зміцненню сім'ї, то за кілька поколінь відбудеться зміна етнічного складу населення країни. Щоб не відбувалося скорочення чисельності українців, треба, щоб 100 жінок у межах України народжували 220 дітей. На початку великого вторгнення вони наро­джували 116 дітей удвічі менше. Ми не піднімемося до рівня природного відтворення населення, цього не вдалося жодній країні Європи. Але досягти рівня провідних держав, наприклад Франції, де 100 жінок народжують 170180 дітей, для України цілком можливо. Для прикладу, в Південній Кореї нині 100 жінок народжують 72 дитини менше, ніж у нас під час війни. У Китаї 100 жінок народжують 100 дітей. В Японії та Італії 120 дітей, практично як у нас перед великою війною. На початку вторгнення всі опитування молодих сімей свідчили, що більшість із них була налаштована мати двох дітей. Також, якщо ми не приділятимемо уваги охороні здоров'я, в нас будуть високий рівень смертності й низька тривалість життя порівняно з європейськими країнами, де вона більша на 10 років. Верховна Рада пропонувала збільшити допомогу в разі народження дитини, але в бюджеті на 2025-й цього не заклали. В одному законопроєкті пропонували прив'язати розмір виплат до черговості народження дітей: на другу дитину виплачувати більше, на третю ще більше. Якщо приїдуть іноземці і народжуватимуть, то ми платитимемо допомогу їм, а не українцям. Треба вкладати у своїх громадян, їхнє здоров'я, в українську сім'ю. Також багато що залежатиме від політичного й економічного стану країни після війни. До яких нових суспільних викликів слід готуватися країні після війни? &еnsр;Бебі-буму не станеться. Його не було й у Радянському Союзі після Другої світової. Він був лише в розвинених країнах, найперше у США. В Україні після Другої світової були голод 19461947 років і вкрай погана економічна ситуація. Народжуваність зростала, але це був не бебі-бум, а реалізація відкладених народжень, так зване компенсаційне підвищення народжуваності. Люди не народжували під час війни, чекали на її закінчення. Таке підвищення триває три-п'ять років. У соціальному плані диференціація за рівнем життя зростає і тепер, а після війни збільшиться, що негативно вплине на народжуваність. Загалом повоєнна ситуація залежатиме від економічної спроможності держави, зокрема від того, чи продовжуватиме надходити фінансова допомога. Демографічна ситуація нині найбільше залежить від Збройних сил України, як і виживання держави Розколів у суспільстві не прогнозую. Регіональні особливості в Україні все більше стираються із переміщенням людей. Доведеться вирішувати певні питання на рівні територіальних громад, бо в них різний склад населення, різні проблеми й потреби. Їх розв'язання убезпечить державу від соціальних вибухів. Соціально-економічна політика має бути зважена і прорахована. Якою бачите демографічну ситуацію на найближчі 10 років? 2024-го ми розробили три варіанти прогнозу оптимістичний, песимістичний і середній. Основним критерієм був рік закінчення війни. В оптимістичному прогнозі це був 2025-й, у песимістичному 2028-й, у середньому 2026-й. Навіть у разі швидкого закінчення війни стрімкого підвищення народжуваності не очікується. Дещо покращиться ситуація зі смертністю, бо військові перестануть гинути. Але помирають не тільки на фронті відбувається загострення хронічних хвороб, у прифронтових містах люди не можуть отримати якісну меддопомогу. Демографічна ситуація нині найбільше залежить від ЗСУ, як і виживання держави. Передплатити журнал "Країна"

Наприкінці лютого 2025-го року сім'я півзахисника італійського Дженоа та збірної України сповістила радісну звістку. У їх родині незабаром відбудеться поповнення. Повний текст новини

Про це пише іDNЕS.сz.На відео, яке оприлюднили в мережі, водій трамваю кричить на жінку та чоловіка з дитиною на руках. Зазначається, що йдеться про українську родину. Причиною інциденту нібито стало те, що дитина стояла у взутті на сидінні.Коли пара відмовилась виходити з трамвая, водій вдарив чоловіка, після чого дитина почала плакати. Під час конфлікту водій також казав українській сім'ї, що вони "не мають права перебувати в цій країні".Згодом водій знову крикнув, що пасажири "забруднюють трамвай", після чого вони вийшли з вагона.httрs://t.со/hК4nyWDС2МZáběry nаtоčеné nа mоbіlní tеlеfоn ukаzují řіdіčе рrаžské trаmvаjе, jаk z hrоmаdné dорrаvy násіlně vykаzujе mužе s dítětеm v náručí. "Тy vůbес nеmáš рrávо být v téhlе zеmі," křіčí řіdіč. Роdlе sеrvеru Vіnеgrеt měl být сеstujíсí Ukrаjіnес. Іnсіdеnt už řеší… ріс.twіttеr.соm/j30хВm1А4С— Аktuálně.сz (@Аktuаlnесz) Fеbruаry 28, 2025 Пізніше батько дитини прокоментував інцидент для проєкту Vіnеgrеt.сz. Він зазначив, що з дитиною їхали її бабуся і дідусь. "Мої батьки везли дитину додому, і водієві не сподобалося, що він стояв з ногами на сидінні та дивився у вікно, хоча батько показав, що його взуття чисте, і відразу взяв дитину на руки", – розповів чоловік. Він додав, що сім'я ще не подала заяву в поліцію, але планує зробити це.Празька міська транспортна компанія опублікувала пост, в якому перепросила і висловила обурення діями свого співробітника. Наразі компанія співпрацює з поліцією. Правоохоронці своєю чергою повідомили, що записали відео інциденту та заявили, що це відео може бути порушенням прав громадянського співіснування.На інцидент відреагував міністр внутрішніх справ Чехії Віт Ракушан. Він наголосив, що "що б не передувало цьому, рішенням не може бути агресія з боку водія, особливо у присутності маленької дитини, не кажучи вже про суперечки на національному ґрунті"."Відео інциденту в трамваї, яке поширюється в інтернеті, шокує. Бачити, як працівник транспортної компанії викидає пасажира з вагона з ксенофобськими висловлюваннями, а потім фізично нападає на нього, шокує саме по собі. Але те, що свідком цієї агресії – як вербальної, так і фізичної – стає маленька дитина, не можна пробачити", – написав мер Праги Богуслав Свобода.У січні в центрі Варшави водій, намагаючись припаркуватися, збив українку, після чого вийшов з авто й ударив її ногою в спину. Поліція рекомендувала жінці не повідомляти про випадок.

У 2024 році МсDоnаld's активно розвиває свою присутність в Україні. На сьогодні мережа налічує 109 працюючих ресторанів у 36 населених пунктах, а загальна кількість працівників сягає близько 10 тис., повідомляє NV. За даними прес-служби компанії, за рік МсDоnаld's обслужив понад 103 млн клієнтів, що на 16% більше, ніж у 2023 році. Крім того, компанія інвестувала 1,8 млрд грн у будівництво та модернізацію своїх закладів. Попри складну ситуацію в країні, МсDоnаld's повернувся до довоєнного рівня кількості ресторанів - 109 закладів працюють у 36 містах, як і до початку повномасштабного вторгнення. Однак 15 ресторанів залишаються закритими з міркувань безпеки. Чисельність персоналу також наближається до показників 2021 року. Відкриття нових ресторанів У 2024 році МсDоnаld's продовжив активне розширення та відкрив вісім нових ресторанів в Україні. Нові заклади з'явилися в Києві, Одесі, Львові та Вінниці, а також у Чернівцях, Боярці та Ковелі, де МсDоnаld's відкрився вперше. Окрім того, компанія реконструювала три вже існуючі заклади, щоб забезпечити відвідувачам ще більш комфортні умови. Усі нові ресторани оснащені повним спектром сервісів, включаючи можливість замовлення в залі, через МакДрайв і доставку МсDеlіvеry. МсDоnаld's також продовжує співпрацювати з автозаправними комплексами (АЗК), створюючи заклади, що поєднують кілька сервісів в одному місці. У 2024 році було відкрито ще два таких ресторани - один неподалік в'їзду в Одесу на автошляху М-05, а інший - біля станції метро "Бориспільська" у Києві. Наразі в Україні працює п'ять ресторанів, збудованих у партнерстві з мережами АЗК: ОККО, WОG, КLО та Grаnd Реtrоl. Крім того, триває будівництво ще одного ресторану в Мукачеві у співпраці з ОККО. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Макдональдз відмовляється від пластикових стаканів Сучасні технології та енергоефективність МсDоnаld's активно впроваджує інноваційні технології для підвищення енергоефективності своїх ресторанів. Під час будівництва та модернізації використовуються сучасні теплоізоляційні матеріали, системи рекуперації та теплові насоси, що дозволяє суттєво економити енергоресурси. Станом на 2024 рік 94% ресторанів МсDоnаld's в Україні вже оснащені генераторами, що робить їх повністю енергонезалежними. Плани на майбутнє За оцінками МсDоnаld's, український ринок має потенціал для зростання до 500 ресторанів. Тому компанія продовжує активний розвиток у поточних і нових регіонах. У 2025 році МсDоnаld's планує відкрити ще дев'ять нових закладів, а також продовжити модернізацію ресторанів, які вже працюють. Враховуючи ситуацію з безпекою в країні, головний фокус буде зосереджений на центральних та західних областях України. 15 травня 1940 року брати Моріс та Річард Макдональди у містечку Бернардіно, штат Каліфорнія, відкрили ресторан МсDоnаld's Ваr-В-Q. Через кілька років бізнес братів був придбаний їх партнером Роєм Кроком, який перетворив мережу МсDоnаld's на всесвітньо відому корпорацію. 1937 році у місті Монровія ірландець Патрік Макдональд відкрив сімейний ресторан "Аеропорт". Його особливістю була низька ціна на гамбургери -10 центів і апельсиновий сік - 5 центів на будь-який об'єм, який клієнт міг випити. У 1940 році сім'я Макдональдів переїхала у сусіднє місто Бернардіно, де 15 травня 1940 року відкрили новий ресторан, в якому крім гамбургерів почали продавати 25 видів смаженого м'яса.

32-річний підполковник Богдан Шевчук командир 59-ї окремої штурмової бригади у складі сил безпілотних систем. На посаді - з квітня минулого року. У ексклюзивному інтерв'ю Gаzеtа.uа він розповів про свій життєвий та військовий шлях, чому відмовлявся прийняти бригаду, якої помилки припустився у випадку з дописом "Пташки" та що найперше зробить після закінчення війни. МОТИВУЮТЬ ПІДЛЕГЛІ Як зазвичай проходить ваш день? Підйом о п'ятій ранку. Черговий доповідає про обстановку які завдання виконані, а які ні. Далі проводжу загальну нараду серед усіх командирів підрозділів та начальників служб. Уточнюємо завдання на день. Кожен командир розповідає про свої потреби. О шостій здійснюю доповідь командиру оперативно-тактичного угруповання "Хортиця", тактичної групи "Покровськ". Тоді ж розпочинаються штурмові дії. Як по будильнику. Сьогодні (26 січня. прим. "Gаzеtа.uа") два взводи окупантів штурмували наші позиції. Довелося відбивати вогонь, перенацілювати свої засоби, організовувати бронегрупи. Повертаюся на робоче місце, розписую документи, снідаю. І виїжджаю в розташування батальйонів. Подивитися який там стан справ, як організована робота на місцях. Найбільша увага тим, хто стоїть на найбільш "завантажених" напрямках, виконуючи роботи в населених пунктах. Там більший тиск противника. На сьогодні це 9 батальйон і 108-й окремий механізований батальйон. Обговорюємо як можемо зменшити інтенсивність обстрілів, які протидії скидам FРV, вираховуємо "точки" завдання ударів, намагаємося вразити їх. Як провести заміну, де потрібно посилити вибухові і невибухові загородження, як в умовах поганої погоди організувати контрбатарейну боротьбу. Неодмінно обговорюю з комбатами особисті моменти. Це вже за чашкою кави ситуація в країні, як справи удома, коли дітей бачив, коли дружина крайній раз приїжджала. Робота в одному батальйоні, а за день у мене об'їзд трьох-чотирьох, займає від години до півтори. Повертаюся на контрольний пункт бригади. Знову підпис документів. Розумію без цього не буде побудовано необхідної структури. Після обіду починається другий етап активних штурмових дій ворога Після обіду починається другий етап активних штурмових дій ворога. Нейтралізовуємо їх і далі - формування планів на вечір. Завдання на ніч, є певний період часу для проведення ротацій, нарада з командирами батальйонів, начальниками служб, підрозділами забезпечень. До 19:00 вони надсилають мені свої рішення. У разі затвердження - починають їх виконання. Якщо є активні нічні бойові дії, зазвичай прибуваю на контрольно-спостережний пункт (КСП) батальйону. Або продовжую роботу на КСП бригади в центрі бойового управління і звідти здійснюю загальне керівництво. Вечеряю о 19:00. О 23-24:00 лягаю спати. Чи вистачає мені п'ять годин на сон? Звичайно. Я людина, яка не може розслабитися, знаючи, що мій піхотинець виконує завдання і йому 24/7 загрожує небезпека. Працюю без вихідних. З початку повномасштабної війни забув про них. Двічі з'їздив у відпустку на 5-10 днів. Сьогодні застав вас у спортзалі. Як часто вдається туди вибратися? Не можу нічого точно планувати. Просто ще з курсантських років привчив себе до дисципліни. Встати, прибрати за собою ліжко, одягнути спорядження. Турнік, бруси, 15-хвилинна пробіжка ти в тонусі. Якщо ворог веде інтенсивні бойові дії, відмовляюся від фізтренувань. Бо це вимотує не тільки фізично, але і морально. Совість не дозволить мені розслабитися та "розкиснути" Як на війні втримати баланс між моральним та фізичним станом? Мотивують підлеглі. Я знаю, що хтось з них в цей час віддає своє життя та здоров'я на полі бою. Совість не дозволить мені розслабитися та "розкиснути". Кожен день має приносити результат. І розуміння: ми рухаємося вперед і розвиваємося. За останній місяць ви собою задоволені чи ні? Задоволений. Вдалося поповнити особовий склад. Зараз є можливість ротації для піхотинців. Відновлюємо та нарощуємо систему вогневого ураження, підтримуємо систему БПЛА. У секторі відповідальності бригади зупинили противника. Він, кидаючи в бій до 300 солдатів за добу та 10-15 одиниць техніки - не просувається взагалі. Два полки окупантів відправляють на поле бою комбатів. Несуть втрати в промислових масштабах. За день бійці бригади знищують не менше ста ворожих солдатів двохсотими, трьохсотими. Наростили класну систему інженерного забезпечення, встановили більше 50 кілометрів егози, 20 кілометрів мзп, поставили більше 4 тисяч протитанкових мін, більше півтори - протипіхотних. Обладнали купу бліндажів. Це титанічна робота. Наслідок значне зменшення втрат на полі бою. Бо піхота прикрита, забезпечена, щодня підвозяться провізія, боєприпаси. Допомагаємо сусідній бригаді. Армію перемогти можна. Народ непереможний Що вас турбує найбільше? Країна. Ставлення тилу до війни. Армію перемогти можна. Народ непереможний. А наш народ не зважає на те, наскільки складно людям тут на фронті. Ти не можеш розслабитися і завжди маєш бути в тонусі. Війна це завжди бруд і кров, ризик втратити життя. АКТИВНИЙ ХРИСТИЯНИН Як сталося, що ви стали військовим? Не було такого бажання, коли навчався в школі. Навпаки хотів бути вчителем, вихователем. Я активний християнин, римо-католик. У нас в Коростишеві був організований рух роботи з дітьми. Недільна школа, дитячі табори, молодіжний центр, який побудували з нуля за допомогою парафіян. Він і досі працює. Віру не залишаю, ранок починаю з молитви. Тепер до того як став військовим. 2010-го закінчив школу. Моя сім'я не була настільки забезпеченою, щоб я навчався в надпрестижному виші. Тому обирав "закриті" заклади. Вступав до Академії Міністерства внутрішніх справ. Пройшов, але були різні історії, коли хтось десь щось хоче отримати. Тож подав документи до Житомирського військового інституту. Поїхав туди на курс молодого бійця. Пройшов його і був зарахований на факультет обробки даних космічної розвідки і управління космічними апаратами. Друга спеціальність цивільна системний адміністратор. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "Воювати доведеться ще кілька років", командирка "Госпітальєрів" Яна Зінкевич Навчання давалося легко? Це завжди праця. У нас була дуже класна група. Завжди разом готувалися до іспитів. Коли група тягнеться до знань це круто. Хто хотів той навчався. Зараз точно не бачу нічого складного. Тоді сприймав усе інакше. Особливо казарменний режим, коли тебе за ворота не випускають. Батькам не скаржився не мій принцип, завжди питання вирішував сам. На старших курсах було легше втягуєшся, розумієш процеси, які відбуваються у військовій структурі. Не обходилося без самовільного залишення частини, щоб купити смаколиків, курку-гриль та пляшку кока-коли. Але був у спортивній команді гирьовий спорт, рукопашний бій, офіцерське триборство. Це спрощувало виходи у місто. Коли прийшла війна потрібно було змінювати фах. Оскільки в моїй спеціальності було слово "розвідка", я і потрапив в розвідку. Для мене все змінилося. Потрібно було навчатися з нуля. 2 лютого 2015 року я уже був у військовій частині. Сказати, що повністю усвідомлював усе історичний період, в який мені випало захищати країну так ні. На той час було цікаво. Хтось зі старших курсів воює, а ти ще ні. Рвався в бій. Юнацький максималізм. Що ви хочете мав 22 роки. Виїжджали під Димитрове та Авдіївку. Переживання, дезорієнтація. Дієш інстинктивно Чим запам'ятався перший бій? 25-та окрема повітряно-десантна бригада. Виїжджали під Димитрове та Авдіївку. Переживання, дезорієнтація. Дієш інстинктивно. Розумієш: йде війна, обстріл, є поранені, яким маєш надати допомогу, забрати товариша. Такі речі мобілізовують, спонукають до швидкого ухвалення рішень. Скажу більше: внутрішня концентрація у мене є досі. І вона саме з тих часів. Зараз час від часу я виїжджаю на позиції саме для того, щоб відчути поле бою. ПЕРША ФАЗА ВІЙНИ Перша фаза війни тривала з 2014 по 2022 рік. Якою вона була? Дала змогу мобілізувати армію. На початку деякі частини з парку не могли виїхати. Зараз усі ведуть шалений бій проти країни, збройних сил якої боявся весь світ. Російська армія може автономно воювати 100 років. Такий її бойовий потенціал. Наш 20. Що ви думаєте про нашого ворога? Він розвивається колосальними темпами. Їхня система в деяких моментах навіть якісніша. Є чому повчитися. Насамперед, систематизація ресурсів забезпечення. У них виробництво організовано на державному рівні. Якщо впроваджують новинку, то масштабують її на всі збройні сили РФ. Це призводить до швидкого розвитку та оволодіння новими навичками. Друге: командування там незмінне і керує штатними військовими частинами. За таких умов ти знаєш хто з твоїх підлеглих на що спроможний, які завдання вони виконували, їхній бойовий досвід. Відтак розумієш, які завдання кому до снаги. Один батальйон може краще воювати в умовах міста. Інший швидше розгортається та адаптується до поточної обстановки. Третій може мобільно виконувати завдання, посилювати інші підрозділи. Четвертий проводити штурмові дії. Мій випадок. Торік у квітні став комбригом 59-ї. За три дні приймаєш бригаду. Часу на адаптацію немає. Бригаду постійно штурмують з двох напрямків. Два батальйони були у напівоточенні. В Красногорівці противник уже зайшов на завод. І ти повинен миттєво мобілізуватися і управляти системою, якої ще не знаєш. Повинен швидко вникнути, зокрема, в тилово-логістичні питання. А ще - ти нова людина, тебе остерігаються, іноді може виникнути почуття недомовленості через страх перед новим керівником. ВІЙНА, ЯК ЖИТТЯ Як ви сприйняли пропозицію очолити 59-ту бригаду? Був заступником командира 68-ї окремої єгерської бригади. Виконували завдання в районі населеного пункту Синьківка. Там були важкі штурмові бої. Ми змінили Третю штурмову. Точніше - доєдналися до нас, бо їхній бойовий потенціал зменшився, несли важкі втрати. Був місяць пекла, без сну. Один з комбатів не міг адекватно керувати. Довелося мені. Втрачав людей. Робив усе, щоб врятувати. Але не всіх вдалося. Біль Герой України, сержант з першого стрілецького батальйону на позивний "Радіо". В цей момент дзвінок від комбрига: "Тебе викликає Сирський на бесіду в Київ". Я тільки посміхнувся і сказав: "Слава Богу, висплюсь дорогою до столиці". Це було єдине бажання - все інше мене не цікавило. Комбриг каже: "Ні, обстановка складна. Мабуть, ти не поїдеш". Немає питань, відповідаю. Працюємо далі. Але наступного дня в наказовому порядку мій виїзд оформили. У Києві головнокомандувач та міністр оборони запропонували мені очолити одну з бригад. Відповів: "Я молодий командир, який нещодавно перейшов з батальйону, певний період попрацювавши начальником штабу. От зараз заступник комбрига 68-ї. Бригада стоїть на гарячому напрямку, де дуже складна ситуація". Один з батальйонів відмовлявся виконувати завдання. Потрібно було застосувати свій вплив для проведення роботи з особовим складом. Очевидно - не той період, коли хотілося б покидати свою команду. Сказав - не готовий приймати бригаду. Бо є багато "але": досвід, період перебування на посадах такого рівня, активні дії, які вела 68-ма, моя фізична та моральна втома. Але ситуація склалася так, що в головнокомандувача не було особливого вибору кадрів. Один з офіцерів, який планувався на посаду, не зміг за станом здоров'я. Тому отримав наказ. Зателефонував дружині і поїхав на дві години додому до Житомира. За цей час певний острах пройшов. Поставили завдання тож маю його виконати. Наростили засоби розвідки, відновили танкові екіпажі Коли стало легше і з'явилося усвідомлення, що ви на своєму місці? Наприкінці минулого року. Був проведений аналіз помилок. Наростили засоби розвідки, відновили танкові екіпажі, провели певні штурмові дії. Це був тривалий процес і колосальний темп. Підтвердіть чи спростуйте: Сирський ваш родич? (Саркастично) Звичайно. Кум, брат, сват хто там ще? Ааа, хрещений дружини. Тепер факти: жодних родинних зв'язків. Розповідаю як відбулося наше знайомство. Сирський був командувачем Сухопутних військ. Я служив у 68-й і був командиром батальйону, який здійснив наступ на Вугледарському напрямку. Там, де дві бригади нічого зробити не спромоглися, мій батальйон з третім механізованим президентської бригади - провели штурмові дії. Взяли Благодатне, 71 квадратний кілометр фронту, просунулися до Урожайного. Наші втрати були мінімальними. Натомість у ворога величезні. Успіх окрилив, бійці мотивовані. Хоча коли прийняв батальйон, ніхто нічого не хотів робити. Брав участь у першому штурмі. Бійці оцінили. На другий уже йшли вони. В моєму штабі не було жодного офіцера, усіх навчав з нуля. Згодом зайшли на Лиманський напрямок. Там теж "посипалися" підрозділи. Стабілізували обстановку. Операціями командував я уже мав успішний досвід. Керував, організовував пункти управління. На ці пункти завітав командувач Сухопутних військ. Один раз, потім ще. Що здивувало це був єдиний генерал, який приїхав до мене з блокнотом. Все, що я говорив потреби, плани він занотовував. Зазвичай, воно виконувалося. Не скажу, що все. Олександр Станіславович казав відверто: "Богдане, якби в мене було все, що я хочу, ми б уже виграли війну". Сирський приїжджав, вислуховував, вникав у план, структуру. Це допомогло спланувати і успішно виконати близько 20 штурмових дій. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "Владна команда не навчилася державництву" - Климпуш-Цинцадзе про труднощі на шляху до ЄС та строки вступу Як будується ваше спілкування з Сирським? Головнокомандувачу завжди цікаво, що відбувається на полі бою. Якщо ти бачиш, що обстановка критична і не ухвалюються відповідні рішення, то маєш про це повідомити. Вчись та розвивайся. Це завжди актуально Що Богдан Шевчук 2025 року сказав би самому собі з 2015-го? Вчись та розвивайся. Це завжди актуально. І зрозумій: війна твоє життя. Іншого в тебе немає. Але і за десять років ти не зможеш зрозуміти як у 21-му столітті люди могли дійти до такого - перейти до дій на рівні приматів. Тільки високоорганізованих. Уже з 23 років тобі нецікаві сутички на вулиці, бійки. Доцільніше висловити свою думку іншому, аргументувати її, вказавши на те, що маєш якісь законні права. І світ ніяк не може вплинути на це. Він дозволяє панувати силі, владі та грошам. Цивільні запитують вас, коли закінчиться війна? Трапляється. Але я відповідаю жорстко. Бо це ідіотське запитання для військового, який 10 років в пеклі. І додатком: "Ну як там?". Хочеш подивитися іди, глянь. МОБІЛІЗАЦІЯ ТА ЛЮТЬ ДО ВОРОГА Чи варто знижувати мобілізаційний вік до 18? Якщо країна повністю не включиться у війну, то у нас не буде іншого виходу. Насправді - мають бути організовані збори цивільних чоловіків, введення їх в курс справи володіння зброєю, тактична медицина, інженерна підготовка. Вони мають цим жити. Війна стосується всіх. Ви віруюча людина. Коли востаннє були в церкві? У грудні. Попросив Бога, щоб війна закінчилася. І закінчилася правильно, аби український народ перестав страждати. Коли бачите як ворог вчиняє з нашими полоненими розстрілює безжально яка реакція? Лють. Чи хотів би вчинити так само? Я ж не мавпа. Такі відео вбивають у тебе розуміння людини. Це ж навіть не питання військової честі, а людяності. Людина без зброї, здалася в полон, вона тобі не загрожує. Яке ти маєш право так вчиняти? Фінансова складова тільки вона мотивує солдатів ворога йти на чужу землю Які висновки ви робите після спілкування з ворожими полоненими? Дуже прості. Всі прийшли за гроші. Фінансова складова тільки вона мотивує солдатів ворога йти на чужу землю і вбивати людей. Особливо небезпечна та людина, якій нічого втрачати. СИТУАЦІЯ З "ПТАШКОЮ" У липні парамедикиня на псевдо "Пташка" звинуватила вас у нелюдському ставленні до своїх підлеглих. Тоді ви не відреагували. Скажіть зараз чому виникла ця історія? Перше: сказати, що я зовсім не винен було б неправильно. Якщо така ситуація склалася отже, з мого боку були ухвалені неправильні рішення. Насамперед, недостатня комунікація. Нова людина в новому колективі, часткова недовіра, не заслужив авторитет, у інтернеті про мене мало все розумію. Зворотній бік тоді не знав до кінця своїх підлеглих. Позначилася і складна ситуація на полі бою. Іноді командирам підрозділів треба ухвалювати складні рішення. Доводилося тиснути. Це все розжарювало обстановку. Плюс за час служби мене представляють як вимогливого командира. Не заперечуватиму. Друге: є командир батальйону. Він може не до кінця зрозуміти складність завдання і потребу проявити себе не на 100, а на 150 відсотків. Але він або не змотивований, або не до кінця розуміє, що від нього хочуть. Брак комунікації. Цей комбат близько спілкується з "Пташкою", і вона викладає відповідний допис, який зумовлює вибух у медіапросторі. Відчули себе зрадженим? Ну, коли в телеграм-каналах пишуть, що "його треба розчленувати, дружину зробити повією, а дітей в рабство", я збрешу, якщо скажу про свою нормальну реакцію. Ти 10 років на війні. Жодного дня не дозволяв собі розслабитися. Намагаєшся виконувати свої обов'язки на максимумі. Неодноразово ризикував життям. Віддав здоров'я. І така "подяка" від народу, який ти захищав. Я б не хотів, щоб хтось пройшов через це. Довіру та авторитет треба заслужити Сирський вас одразу підтримав? Так я з ним і не спілкувався детально на цю тему. Головком вчинив як належить у таких випадках. Була призначена перевірка. Виявлено - жодних катастрофічних помилок з мого боку не було. Про претензії до мене треба було говорити не "Пташці". Але і я визнаю: довіру та авторитет треба заслужити. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "Маємо переходити до загальної мобілізації" - що чекає Україну за каденції Трампа Близький до "Пташки" комбат ще в бригаді? Так. Він на посаді і керує одним з найрезультативніших підрозділів. Ситуація зробила вас сильнішим? Звичайно. Це досвід. Негативний. Але маєш зробити правильні висновки. Пару років тому можливо вчинив би по-іншому. Молодший був, гарячіший. Згодом хвилю підхопив Юрій Бутусов. Він некомпетентний у військовій справі. І зробив свої висновки на основі слів людей, які зі мною навіть не спілкувалися, не знали ситуації на полі бою. Не розумію, як можна оцінювати командира, який виконував свої обов'язки на різних напрямках. Судити військового можуть тільки професіонали цієї справи, а не цивільні. Влітку загинув начальник розвідки 59-ї бригади. Подейкували, через особистий конфлікт ви послали його на смерть. Як все було? Складна обстановка в Красногорівці. Було кілька командирів підрозділів, неспроможних керувати своїми підлеглими. Через це склалася ситуація, неприпустима в моїй кар'єрі - командир не знає, де знаходиться його особовий склад. Я дуже прискіпливо до цього ставлюся. На той період мали сорок військовослужбовців, яких можна було вважати зниклими. Вийшли на поле бою. Коли дісталися Красногорівки, з ними зник зв'язок. Перебували в якихось будівлях, не виконуючи жодного завдання. Процес керування був зупинений. Командири певних підрозділів не були спроможні вплинути на це. Дев'ятий та 108-й батальйон титанічними зусиллями ситуацію дещо виправили. Але лівий фланг "провисав" - там були слабші підрозділи. Критичний момент. Начальнику розвідки я поставив завдання: зібрати групу з розвідувальної роти. На той період особовий склад розвідувальної роти був розбитий. Тож він не спромігся це зробити і сам вирішив очолити цю групу. Перед виїздом я йому зателефонував. Він ставить мене до відома: "Кілька військовослужбовців відмовилися від виконання завдання, піду сам". Запитую: "Ти добре подумав? Можливо, "перенесемо" цю ситуацію?". Визнаю: категоричного рішення я не ухвалив. Віддав все на його розсуд, розуміючи, що я і сам брав у руки автомат, виконував завдання на полі бою. І можливо, цей мій досвід зіграв в даному випадку злий жарт. Я дозволив йому піти. Володя героїчно загинув на полі бою. ЗВІЛЬНЕННЯ ІЗ ЗСУ Що б ви хотіли вкласти у своїх дітей? Доброту, чесність та відповідальність за кожне своє рішення. Коли років за 30 вас діти запитають про 24 лютого 2022 року, якою буде відповідь? Що той день не був для мене несподіваним. Готувався до "повномасштабки". Аналізував політичні події, ситуацію на полі бою. Моя сім'я була споряджена, авто - запаковане та заправлене. Хоча дружина не хотіла вірити до останнього - особливості людської натури. Вважаю, віддав усе, що міг. Був воїном, тепер хочу бути батьком, чоловіком та сином Що ви найперше зробите після закінчення війни? Звільнюся із лав Збройних сил України. Вважаю, віддав усе, що міг. Був воїном, тепер хочу бути батьком, чоловіком та сином. Заборгував перед рідними. Я знайшов себе в армійському житті і не сумніваюсь реалізуюся і в цивільному. Але поки треба зробити все, щоб держава вистояла.

У разі загибелі військовослужбовця його сім'я має право не лише на виплати від держави, а й на низку пільг. Ними можуть скористатися найближчі родичі загиблого, серед яких і дружина. Повний текст новини

За словами Ніка, Б'янка завжди була амбітною і мріяла жити в Америці. Водночас вона не вирізнялася особливою любов'ю до музики Веста.

В Україні кожна сім'я, у якій народилася дитина, може отримати від держави Пакунок малюка — бебі-бокс для новонароджених. За бажанням батьки можуть обрати грошову компенсацію та витратити її у закладах торгівлі, які офіційно приєдналися до державної програми з монетизації Пакунку малюка.

Про це повідомляє пресслужба UNІТЕD24.У сімʼї Петрових є двоє синів: Сашко та Артур. Діти змалечку любили футбол і тренувались у місцевій команді в Бахмуті. Проте родина була змушена виїхати з міста, коли російські терористи знищили їхній будинок."Сім'я перебралася до Києва, де вшістьох (разом із бабусею та дідусем) мусила тулитись у маленькій квартирі. Олександр Зінченко вирішив допомогти родині й спільно з Новою поштою придбав для Петрових квартиру в Києві", - йдеться у повідомленні.Неподалік від нової домівки у Києві розташований футбольний клуб "Локомотив", де Сашко та Артур можуть продовжувати тренування.24 січня у глобальній ініціативі з підтримки України Unіtеd24 наголосили, що номінований на "Оскар-2025" російський актор Юра Борисов підтримав анексію Криму.

17 січня 2025 року на покровському напрямку загинула Марія Зайцева - боєць 2 Інтернаціонального легіону, громадянка Білорусі, активна учасниця протестів проти режиму Лукашенка. У серпні 2020 року фото 19-річної закривавленої Марії облетіло світові медіа. Після того Марія пройшла шлях від активістки й волонтерки у вигнанні до військової, яка воювала на найгарячішому напрямку найбільшої війни після Другої світової, захищала Україну, весь демократичний світ, рідну Білорусь та свободу вибору людини від імперії зла, що знову загрожує людяності й існуванню прогресивного світу. Марія загинула зі зброєю в руках, виконуючи бойове завдання. За день до того їй виповнилося 24 роки. Прагнула допомагати тим, хто в біді "Фотографію закривавленої Марії бачив кожен білорус, який брав участь у подіях 2020 року або спостерігав за ними, - згадує Крисціна Шиянок, колишня координаторка медико-гуманітарної програми "Меdеvас" у Чеській Республіці, директорка Офісу демократичних сил Білорусі у ЧР. - Ми в Празі подали заяву до прокуратури про порушення ембарго, бо гранати, які використовували силовики в Білорусі, були виготовлені саме в Чехії. Порушення не виявили, бо таку зброю можна отримати через треті країни. Але для нас це був аргумент, щоб звернутися до чеської влади з пропозицією розпочати медично-гуманітарну програму допомоги для поранених під час протестів у Білорусі. Чехія була першою країною, яка почала приймати білоруських поранених активістів на державному рівні". ...під час поранення світло-шумовою гранатою в Мінську 9 серпня 2020-го. У дівчини була черепно-мозкова травма, осколкові поранення ока, скроні, пошкодження барабанної перетинки, поранення руки Одним з тих, хто звернувся по допомогу, був молодий білорус Микита. Це хлопець, який був із Марією під час її поранення світло-шумовою гранатою в Мінську 9 серпня 2020-го. У дівчини була черепно-мозкова травма, осколкові поранення ока, скроні, пошкодження барабанної перетинки, поранення руки. Микита теж зазнав поранення від гранати, каже Крисціна Шиянок. З ним приїхала і Марія: "Ми тоді не знали, що це дівчина з тієї відомої світлини. Вона спочатку приїхала в місто Градец-Кралове. Їй треба було там зробити перев'язку. Лікар її запитав, як виглядало її поранення, коли вона його отримала. Марія зайшла в інтернет і показала той знімок. Тоді я зрозуміла, кого ми привезли в Чехію. Це був момент нашого знайомства". Після завершення піврічної програми "Меdеvас" Марія пішла на підготовчий курс Чеського технічного університету, де вивчала чеську мову. Навчальний заклад забезпечив житлом і стипендією. На жаль, після підготовчого курсу вступити до університету їй не вдалося. На заваді стали проблеми зі слухом - Марія не чула на праве вухо. Але скласти іспити про закінчення шкільної освіти їй вдалося. Коли почалося повномасштабне вторгнення Росії в Україну, вона всі свої сили спрямувала на допомогу біженцям "Ми всі нею дуже пишалися, - розповідає Крисціна Шиянок. - У Чехії, якщо ти іноземець і здав ці іспити, маєш шанс знайти нормальну роботу. Ми знали, що Марія чудово володіє англійською і французькою. У нашій діаспорі знайшли сім'я, у якій Марія викладала дітям англійську. Коли почалося повномасштабне вторгнення Росії в Україну, вона всі свої сили спрямувала на допомогу біженцям. Долучилася до організації "Мрія", у якій допомагала зустрічати й селити прибулих українців". Хрисціна згадує, що якось до них приїхала Світлана Тихановська. Марії було цікаво, що буде казати Світлана білорусам у вигнанні, але в той день у неї був вибір - піти на зустріч або допомогти українській родині купити квитки. Вона обрала друге. В резюме у Марії була фраза: "Я шукаю таку роботу, яка буде корисною суспільству і яка дозволить мені допомагати тим, хто в біді". ...ми розуміємо, що ситуація в Україні тісно пов'язана з нашою білоруською, хоч це і не означає, що всю роботу українці мають зробити за нас "Мені здається, це демонструє її людські й моральні цінності, - вважає Хрисціна. - Був період, коли Марія працювала в офісі. Але мені здається, що вона постійно переймалася тим, що це не допоможе наблизити повернення у вільну Білорусь. Вона хотіла впливати на перебіг подій. Саме тому, очевидно, й вирішила поїхати в Україну. Адже ми розуміємо, що ситуація в Україні тісно пов'язана з нашою білоруською, хоч це і не означає, що всю роботу українці мають зробити за нас. Чим швидше Україна зможе відстояти незалежність, тим більше шансів у білорусів відстояти свободу". Завжди вважала, що може зробити більше До 2 інтернаціонального легіону Марія потрапила на початку 2023 року. "Комбат призначив мене виконувачем обов'язків начмеда. Підійшли хлопці, які потрапили у Легіон з полку Калиновського, й кажуть: "Візьми дівчинку". Мені тоді був потрібен медик, хоч хтось, хто не боїться крові, - розповідає боєць 2 інтернаціонального легіону Алєсь Пятраускі. - Прийшла дівчинка, худенька, 45 кілограмів. А ще в мене проблеми зі слухом, контужений, не чую на праве вухо. Й вона так само. Марія поселилася до нас - у намет медиків. Познайомилися. Мене одразу вразила її цілеспрямованість: "Я зможу". Тренувалася з усіма на рівних, стріляла. Вдавалося їй все добре". З Алєсем Марія одразу подружилася. Обидва білоруси, лишилися без батьківщини, розуміли одне одного. Їздили разом в одній машині, працювали в одній групі, винаймали житло. "Ми білоруси, тобто нам навіть нема куди речі було відправити свої. Все доводилося возити з собою", - усміхається Алєсь. Марія дуже хотіла собаку. Мовляв, у дитинстві ніколи не мала. Взяла цуценя. Всю дорогу з пункту постійної дислокації батальйону до Харкова собаченя нудило, воно постійно лізло на кермо до Алєся, який жартував, мовляв, люди з війни зазвичай забирають собак, а Марія навпаки. Але цю дитячу мрію їй вдалося тоді втілити у життя. ...коли ти знаєш, що ти пішов на війну, бо інакше вчинити не міг, сам навчаєшся. Тому з Марією було легко. Вона приходила зі стрільб, переодягалася й одразу йшла на тактичну медицину На Донбасі поселилися разом, спали на двоярусних ліжках: "Маша молодець. Вона добре сприймала інформацію. Часто кажуть, що солдатів мало вчать воювати. Типу 90 днів навчання не вистачає. Але насправді і року мало, і трьох. Неможливо підготувати людину до війни. До цього можна лише звикнути. Але коли ти знаєш, що ти пішов на війну, бо інакше вчинити не міг, сам навчаєшся. Тому з Марією було легко. Вона приходила зі стрільб, переодягалася й одразу йшла на тактичну медицину. Вона всю себе віддавала справі. Хотіла бути корисною. Завжди була світлою і веселою людиною". Марія добре знала англійську, тому була в Легіоні такою собі зв'язковою ланкою між англомовними іноземцями й українцями чи, наприклад, грузинами. Тому завжди була в гущі подій, усі її добре знали - завжди усміхнена і привітна. У Алєся була домовленість із комбатом, що створює медслужбу й повертається в окопи. "Маша теж заявила, що хоче на передову. Тим більше медик - це такий же боєць, тільки знає трохи більше медицини. У бою під час поранення важливі кожні десять секунд. І впевненість того, хто надає допомогу. Марія не нервувала й не панікувала. Комбат не хотів її відпускати на нуль. Тепер ми один одного сваримо за це - хто більше винен. Але вона дуже впевнено поводилася на передовій". У перший же день на нулі Марія схопила саперну лопату й сказала: "Ну що, хлопці, давайте копати. Треба - так треба". Й коли вона почала копати, всім іншим якось вже було незручно стояти збоку, згадує один із побратимів. Свобода або є в людині, або немає Після поранення руки Марія могла списатися. Але не схотіла. Це було на початку осені 2023-го. Повернулася в січні 2024-го - на свій день народження. "Марія завжди вважала, що може зробити більше, - каже Алєсь. - Й прагнула цього. Головне для неї було приносити користь. Свобода - це те, що або є в людині, або нема. Вона була вільною людиною. Вона не розуміла, як можна отак напасти на країну. Вона бачила фотографії з Бучі, Ірпеня. Не змогла з цим змиритися. Тобі двадцять років, ти тільки входиш у життя з базовими поняттями про права людини. А тут на цьому ставлять хрест і кажуть, що ти раб. Будиш ходити на роботу і мовчати. Вона цього не зрозуміла Так, вона воювала за Україну. Але мені здається, де б це не трапилося, вона б поїхала туди допомагати. Більшість іноземців у Легіоні приїхали, побачивши звірства. У нас є хлопець з Тайваню. Навряд чи він знав історію України. Але коли він побачив звірства, не зміг сидіти вдома. Приїхав. Ну й, звісно, вплинуло те, що вона змушена була виїхати з Білорусі. Її звідти випхали. Тобі двадцять років, ти тільки входиш у життя з базовими поняттями про права людини. А тут на цьому ставлять хрест і кажуть, що ти раб. Будиш ходити на роботу і мовчати. Вона цього не зрозуміла". Марія завжди казала, що єдиний спосіб звільнити Білорусь від диктатури - допомагати Україні, каже одна з найближчих її подруг в Легіоні Алекс (ім'я змінено): "Якщо в білорусів не вийшло це в 2020-му, то всі мають кинути свої сили на допомогу Україні. Вона була дуже ідейною людиною. Воювала за вільний народ, проти імперіалізму. Була емпаткою. Дуже важко сприймала новини про військові злочини росіян. У шпиталі, коли Марія отримала поранення в руку, я була з нею весь час. Запитувала її про майбутнє після поранення. Вона відповідала, що хоче якомога швидше повернутися назад. Її мотивація ніколи не згасала. Навіть коли їй було важко фізично. Історія Марії показова. Демонструє, як треба ставитися до диктатури. Нема нічого неможливого. Людина після поранень могла боротися". Крисціна Шиянок пригадує, що Марія цікавилася білоруською латинкою, часто користувалася нею, вивчала історією і традиції: "Зараз у Білорусі кажуть, що там складно народитися білорусом, враховуючи обставини, але білорусом можна стати, коли ти приймаєш вольове рішення. Їй не треба було розповідати, вона всього досягала сама. Це дуже надихало. Вона була така молода, але я не відчувала різниці у віці. Вона була зріла й емоційно, й інтелектуально, - Крісцина не стримує сліз на цих словах. - Але, звісно, у неї був посттравматичний синдром. Чи пішла б вона на війну, якби в її житті не трапився 2020 рік і в Білорусі не було диктатури?.. Марія - перша білоруска, дівчина, яка загинула як воїн, вона увійде в білоруську національну пам'ять у цій ролі Марія - перша білоруска, дівчина, яка загинула як воїн, вона увійде в білоруську національну пам'ять у цій ролі. Але крім цієї військово-героїчної іпостасі вона для мене лишається дівчиною, яка визнавала рівні права, змагалася за феміністичні ідеї. Якби не було нападу Росії у 2022 році, я переконана, що Марія займалася б громадською діяльністю заради прогресу. Білорусі треба пройти ще довгий шлях досягнення демократії й розуміння правої рівності. Марія була дуже прогресивна. Такі люди завжди рухають суспільство вперед. Для мене вона ще й залишиться близькою людиною, з якою ми були разом три роки. Батьки Марії не хотіли, щоб її поховання хоч якось було пов'язано із "виборчою" спецоперацією Лукашенка. А ще 2 лютого (прощання в Києві відбулося 3 лютого, прим. автора) - це Громниці. В народі кажуть, що це день, коли зима зустрічається з весною. І що цей день дає надію. Загибель Марії для нас національна трагедія. Але нехай вона буде додатковою мотивацією для білорусів, які, можливо, перебувають у апатії. Завжди є місце для подвигу, який може змінити все".

В Україні з православними традиціями обручки традиційно носять на безіменному пальці правої руки. Натомість в інших країнах серед католиків та протестантів вибір лягає на ліву руку. Це пояснюється кількома ключовими факторами. Чому саме ліва рука Релігійні причини. У католицьких і протестантських громадах ліву руку вважають символом, ближчим до серця, тому обручка носиться саме на цій руці. Символіка кохання. Ліва рука, згідно з давніми уявленнями, має "вену кохання" (лат. vеnа аmоrіs), яка, як вважалося, веде прямо до серця. Американці, більшість яких сповідують протестантизм або католицизм, дотримуються цієї традиції. Так само вчиняють у багатьох інших країнах, включаючи Францію, Італію, Великобританію, Швецію, Канаду, Австралію та Нову Зеландію. Як це відбувається в інших країнах Європейські особливості У деяких країнах Європи, таких як Німеччина та Нідерланди, існує цікава традиція. До весілля обручки носять на лівій руці, а після одруження переставляють на праву. Це символізує зміну статусу та початок нового життєвого етапу. В Італії, наприклад, обирають класичні золоті обручки з гладкою поверхнею. Вважається, що гладкість кільця символізує спокій і гармонію в сімейному житті. Китайські традиції У Китаї обручку також носять на безіменному пальці лівої руки, але їхнє пояснення вибору особливо цікаве. За давньою китайською традицією, кожен палець символізує певну частину життя: Великі пальці - батьки. Вони легко розмикаються, адже батьки залишають дітей у дорослому житті. Вказівні пальці - брати й сестри. Їх також можна роз'єднати, адже сім'я росте і змінюється. Мізинці - діти. Вони виростають і залишають батьківський дім. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Вибираємо ідеальну дату для одруження у 2025 році: коли найкраще планувати весілля Безіменні пальці - це подружжя. Роз'єднати їх практично неможливо, що символізує нерозривний зв'язок між чоловіком і дружиною. Турки вірять, що через ліву руку проходить потужна енергія любові, яка тече від серця. Знімати обручку вважається поганим знаком, адже це нібито може перервати "енергетичний зв'язок" між подружжям. Традиція носити обручку на лівій руці має глибокі культурні, релігійні та символічні корені. Вибір тієї чи іншої руки залежить від історичних уявлень, релігійних переконань і місцевих звичаїв. Незалежно від того, яку руку обирають для обручки, головне, щоб цей символ був знаком любові, єдності та вірності. Вік, у якому найкраще одружуватись, може залежати від вашого знаку Зодіаку. Астрологи дають свої рекомендації, хоча любов не знає кордонів і вікових обмежень. Вони розкривають секрети, коли найкраще одружуватися, щоб союз був міцним, а кохання - вічним.

14 січня день святої Ніни. Вона була просвітителькою, яка увійшла в історію православ'я тим, що привела народ Іверії до християнства. Ніна жила наприкінці ІІІ-початку ІV століть. Народилася в Каппадокії, у знатній і благочестивій родині. Батько Ніни був родичем святого Георгія Побідоносця, а її мати - сестрою патріарха Єрусалимського. Коли Ніні було 12 років, її сім'я вирушила до Єрусалима, де батька благословили на відлюдництво. Мати дівчинки стала дияконисою при храмі Гробу Господнього, а виховувала Ніну благочестива стариця. Дівчина з юності вивчала Святе Письмо, а розповіді стариці про Іверію (нинішню Грузію) збудили в Ніні бажання відвідати країну і розповісти її жителям про Спасителя. За переказами, у Ніни було видіння - їй з'явилася Матір Божа і вручила їй хрест із виноградних лоз. Коли імператор Діоклетіан почав переслідувати християн, дівчина втекла до Іверії. Там вона скоро стала відомою: за її молитвами відбувалося безліч зцілень місцевих жителів. Дівчина обійшла весь край із проповідями і навернула в християнство самого царя Мероя. І тоді з Константинополя запросили єпископа і священиків і побудували перший в Іверії храм в ім'я святих Апостолів. Прикмети червоний захід сонця - буде врожай пшениці та гороху; сніг іде - до багатства, дощ - до неврожаю і нещасть; відлуння далеко чути - до сильних морозів; сильний вітер - буде хороший урожай фруктів. Що не можна робити лаятися і підвищувати голос; відмовляти в допомозі та милостині; ображати кого-небудь і ображатися самому. Цього дня не радять давати в борг гроші, щоб не залишитися "на бобах", стригтися і ображати тварин. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Китайський Новий рік: коли почнеться і шість основних традицій святкування Що можна робити Цього дня можна піти в храм або помолитися святій Ніні вдома. У рівноапостольної Ніни просять позбавити від бід і скорбот, напоумити ворогів. Вважається, що свята допомагає у всіх добрих починаннях і справах. В цей день добре навести в оселі лад, закінчити розпочаті справи, можна прати і займатися рукоділлям. Чим більше зробиш - тим багатшим будеш. Тим, у кого є домашні тварини слід приділити їм особливу увагу: почистити хлів, клітки, смачно нагодувати. Вважається, що в Нінин день коров'яче молоко має особливі властивості, тому потрібно випити хоча б трохи молока. 24 лютого в Україні розпочинається Масниця, яка має особливе значення для вірян. Вона триватиме тиждень перед Великим постом, який передує Великодню. Його дата у 2025 році - 20 квітня. Традиційно протягом семи днів можна готувати млинці і ними пригощати рідних, друзів, сусідів.