Search trend "Тіні забутих предків"

15 червня 1941 року народився видатний український актор, режисер та сценарист Іван Миколайчук. Він запам'ятався українцям ролями у культових фільмах, насамперед – у стрічці "Тіні забутих предків". Повний текст новини

Коцюбинський написав коханці 335 листів "Тільки що принесено твого листа з пошти, Вірусенько-донечко. Спасибі тобі, моя єдина, за привітання з Новим роком. Вони такі щирі й хороші, що мене аж коло серця залоскотало, коли вичитав їх, тільки&hеllір; тільки я б не писав так: щодо щастя свого, задоволення, то, ведучи розмову про них, я виключив зі свого лексикону займенники: "я", "моє", "мені", а почав уживати "ми", "наше", "нам"&hеllір; Отож з новим роком побажаю я нам долі тихої, погожої&hеllір; та ще&hеllір; Юрка! Голубонько, такого маленького, маленького Юрка, щоб він простягав до нас рученятка та лепетав: "тато! мамо!" писав у листі 12 січня 1896 року до своєї коханої Віри Дейші письменник Михайло Коцюбинський. Віра Дейша увійшла в життя 30-річного Михайла Коцюбинського наприкінці 1894-го. Їхнє знайомство відбулося на першому Київському з'їзді української "Громади", де Михайло був делегатом від Вінниці, а Віра від Чернігова. Віра Устимівна була вражена письменником гарний елегантний одяг, витончені манери. Молоді люди розговорились і зрозуміли, що мають багато спільного. Після закінчення з'їзду Михайло Михайлович мав нагоду супроводжувати дівчину до Чернігова, адже їхав до товариша на хрестини. Згодом він став часто навідуватися до Віри додому. За короткий час Михайло став називати її "моє серденятко". На рік старша від Коцюбинського Віра Дейша народилася в місті Ржев Тверської губернії. Мати після смерті чоловіка переїхала до Чернігова, де жив її брат Василь Степанович Гортинський. Юлія Степанівна Дейша спочатку була класною дамою в Чернігівському єпархіальному жіночому училищі, а згодом його керівницею. Самостійно виховувала трьох дітей. Віра закінчує Чернігівську гімназію і вступає на фізико-математичний факультет петербурзьких Бестужевських курсів перші курси для жінок університетського зразка. Але царський уряд встановив суворі обмеження курсистками ставали одиниці здібні й енергійні дівчата, які мали жагу до навчання та громадської діяльності. Отримала термін ув'язнення та відсиділа майже рік Революційна діяльність Віри призвела до того, що вона отримала термін ув'язнення та відсиділа майже рік. Тягнувся шлейф неблагонадійності і за Михайла Михайловича через відстоювання ним самостійницьких інтересів. Знайшовши спільні громадські інтереси та ще й оцінивши письменницький талант, Віра Устимівна захопилася Коцюбинським. 24 січня 1896 року Михайло Коцюбинський та Віра Дейша побралися. Михайло Михайлович працював в Одеській філоксерній комісії, яка боролася зі шкідниками винограду на території колишнього Новоросійського генерал-губернаторства. Коцюбинський мав вирушати у тривалу робочу поїздку на початку березня. Віра Устимівна поїхала за чоловіком, але у вересні повернулася до Чернігова, адже невдовзі мала народжувати. Михайло й Віра постійно писали одне одному. "Люба моя дитино кохана! Я писав тобі без краю і кінця, та вже пізно, треба спочити, бо завтра дорога. Отож цілую тебе міцно і пригортаю до серця. Будь мені веселенькою і здоровенькою та не забувай, що маєш такого Мусю, що тебе дуже і дуже кохає. Бережи, серце, і мамине здоров'я, гляди, щоб не застуджувалася. Поцілуй її за мене. Пиши, пиши. Цілую всіх, а тебе найбільше", писав Михайло. Він важко переживав розлуку з дружиною, а затягнулася вона майже на два роки. Наприкінці 1896 року в подружжя народився первісток Юрій. Того ж року на пароплаві з Ялти до Одеси письменник сильно застудився. "Коцюбинський їхав з Криму в Одесу з товаришем восени. Без теплої одежі. Грошей не було. Їхали на палубі. Мерзли. Грілися в машинному відділі. Кутались вночі на рубці в брезенти. Застудився. Придбав тяжкий ревматизм. Ходив на милицях. І тоді ж придбав початок хвороби серця. З середини листопада аж до середини квітня наступного 1897 року він прохворів", згадував поет Микола Чернявський. Розлука з родиною спонукала Михайла Коцюбинського серйозно задуматися над тим, щоб покинути роботу в комісії та переїхати жити до Чернігова. Щоб там оселитися, Коцюбинському потрібно було отримати дозвіл від генерал-губернатора, а той своєю чергою мав його отримати в департаменті поліції. Пів року, від листопада 1897-го до березня 1898 року, Коцюбинський очікував дозволу. Протягом цього часу жив у Житомирі, де працював у редакції газети "Волинь". Нарешті навесні 1898 року письменник переїхав до дружини в Чернігів. Своє нове помешкання вони придбали в місцевого лісника, сюди чоловік забрав стареньку матір та сестру Лідію. У подружжя народилися ще троє дітей Оксана, Ірина та Роман. Їхали на палубі. Мерзли У цьому будинку Михайло Михайлович прожив останні 15 років. Віра Устимівна дбала про комфорт чоловіка свіжі букети у вазі, тиша в будинку, доглянутий сад, щоденні сонячні ванни. "Він був вигадливий. Завжди по-дитячому захоп­лювався красою природи, людьми, здобутками людського розуму. Він був людяний, не втрачав цієї риси протягом усього життя, любив добро, вірив у його переможну силу&hеllір;" згадувала батька донька Ірина. Коцюбинського називали письменником-імпресіоністом. Його повісті "Тіні забутих предків", Fаtа Моrgаnа й оповідання більше нагадують полотна художників, ніж друковані твори. Але буденність гнітила Михайла Михайловича. У оповіданні "Сон" він писав: "Щодня було те саме. Ноги, немов непотрібні, самі знали звиклі дороги, і очі, теж наче зайві, байдужне приймали все до нудоти знайоме. Пливли перед ними і безслідно зникали маломістечкові доми і все ті ж самі люди, наче потерті меблі у хаті, між якими роками можна ходити, не помічаючи навіть". На початку 1900-х Михайло Коцюбинський із дружиною працювали у статистичному бюро. Воно мало репутацію демократичної установи, його називали притулком для політично неблагонадійних інтелігентів. Однак така служба виявилася великою мукою для Михайла Михайловича, адже заважала літературній діяльності, забирала всі сили та час. До того ж за цю роботу він отримував мізерні кошти. Увійшла пара, яка моментально привернула мою увагу Якось у бюро влаштувалася молода працівниця Олександра Аплаксіна. Як згадувала потім жінка, перше знайомство відбулося вдома в подруги 1902 року, куди завітало подружжя Коцюбинських: "У кімнаті вже були присутні кілька гостей. За деякий час увійшла пара, яка моментально привернула мою увагу. Вона з підстриженим волоссям, високого зросту, квітучим цікавим обличчям, але трохи різкими манерами. Він стрункий, елегантно одягнений. Вражав його блідий навіть матовий колір обличчя&hеllір;" Того разу Михайло Михайлович не звернув уваги на дівчину. Тому, коли Олександра прийшла першого робочого дня в бюро, Коцюбинський їй відрекомендувався. Це засмутило дівчину, бо вийшло, що він її не запам'ятав. Спочатку їхні стосунки були робочими, але згодом Коцюбинський почав приділяти їй більше уваги. Якось Михайло Михайлович покликав Олександру до телефона у віддаленому коридорі. Ніякого дзвінка не було, натомість Коцюбинський пристрасно поцілував дівчину й освідчився в коханні. Ображена, вона втекла, на записки із вибаченнями не відповідала. Попри симпатію Аплаксіна боялася довіритися почуттям. Крім того, була суттєва різниця у віці їй 24 роки, а йому 40. Для Коцюбинського подружнє життя давно перетворилося на рутину, хоча для всіх вони залишалися зразковою парою. Аплаксіна ж не поспішала відповідати на залицяння чоловіка. Тому Михайло Михайлович пообіцяв більше не набридати зізнаннями. Він почав уникати Олександру, а в разі зустрічі поводив себе сухо та стримано. Так тривало понад рік. Їхнє спілкування поновилося в грудні 1905 року. Тоді одна з працівниць запросила Аплаксіну на вечірку, де Коцюбинський мав читати свої твори. Олександра прийняла пропозицію, а коли побачила письменника, то зрозуміла: за цей час його почуття не зникли. Наступного дня на своєму робочому столі вона знайшла записку від Коцюбинського з освідченням у коханні. Дівчина вирішила з ним зустрітися. "Михайло Михайлович вже чекав на мене. Він помітно хвилювався. Ми мовчки повернули до площі, так само мовчки він узяв під руку. Мовчки ми пройшли квартал", згадувала Олександра. Того вечора вони довго гуляли безлюдними вулицями. Згодом Коцюбинський і Аплаксіна почали зустрічатися майже щовечора за містом. Зустрічі були короткі, тому домовилися обмінюватися листами, які непомітно підкладали на роботі. "Якою ж важкою видається така тривала розлука, та все ж я безмежно щасливий знаючи, що ти мене любиш. Це таке величезне, таке яскраве, захопливе щастя, що я буквально сп'янів від нього. Ти мене любиш! Ти моя! Я можу цілувати тебе, пестити, чути твій голос, бачити твої чудові очі, любити тебе й віддати тобі своє серце нероздільно", було в одному з послань Коцюбинського Аплаксіній. Загалом написав коханці 335 листів. Пізніше Олександра Іванівна згадувала: "Якщо спочатку ми жили сьогоднішнім днем, то з часом нас усе більше гнітили думки саме про майбутнє про сумісне життя. Михайло Михайлович часто говорив і писав, що не може жити без мене, що ­задихається в таких умовах. Він повторює, що й робота у нього пішла б краще, і здоров'я подужчало, якби ми жили разом". Однак покинути сім'ю письменник не наважувався. Віра Устимівна про все знала, але робила вигляд, що нічого не сталося. Якось Михайло Михайлович від'їхав у термінових справах, а молоду коханку попередити не встиг. Тому лист, адресований Коцюбинському, прочитала дружина. З цим листом жінка прийшла до матері Олександри Аплаксіної. Віра Устимівна просила вплинути на доньку, а також погрожувала, що заради чоловіка готова навіть на вбивство. Але із суперницею говорити відмовилася. Після цього Віра Устимівна мала розмову з чоловіком, деталі якої Коцюбинський розповідає в листі: "Мені було пред'явлено твого листа з поясненням, що це лист від тебе. Вона перевершила сама себе жодного докору, жодних сцен. Навпаки, стільки було виказано благородства і співчуття та доброти, що я був приголомшений. Як виявилося, Віра Устимівна дуже любить мене, що я навіть не очікував. Вона благала мене не кидати родину і не губити всіх. Мені було неймовірно тяжко, так нестерпно, що я плакав. Не знаю, чи переживу таку тяжку душевну драму цей конфлікт між обов'язками та почуттями. Що робити?" Олександра спершу вирішила розірвати стосунки з коханцем, але змучений вигляд чоловіка викликав жалість і вона вирішила залишити все, як було. Драми вирували не лише в особистому житті Михайла Коцюбинського. 1908 року за наказом губернатора його виключили з товариства "Просвіта", де письменник обіймав посаду голови. Це було пов'язано з революційною діяльністю сестри Ольги. Та з часом життя Коцюбинського повернулося у звичний ритм. Чоловік пообіцяв дружині розірвати стосунки з Аплаксіною, а Віра Устимівна зробила вигляд, що повірила. Здоров'я Михайла Коцюбинського стрімко погіршувалося. Лікарі поставили невтішний діагноз хвороба серця і астма. Полегшення приносив відпочинок на острові Капрі на Півдні Італії. Погрожувала, що заради чоловіка готова навіть на вбивство У травні 1911 року Київська спілка допомоги українській літературі, науці та мистецтву виділила Коцюбинському постійну пенсію 2 тисячі рублів на рік. Також ним почали цікавитися як письменником і за кордоном. Це дало змогу покинути службу у статистичному відділі. У цей період він багато подорожував та писав. Проте після чергової подорожі в Карпати влітку 1912-го Коцюбинський захворів. Поїхав на лікування до Києва. За три місяці повернувся до Чернігова. 12 квітня 1913 року Михайло Коцюбинський помер. Серед натовпу, який проводжав письменника в останню путь, були дві головні жінки дружина та коханка. Свій вінок Аплаксіна сплела з білих квітучих гілочок яблуні. Його поклали біля голови покійного, хоч Віра Устимівна категорично заборонила приймати від Аплаксіної будь-які квіти. Через вісім років померла Віра Дейша-Коцюбинська. Олександра Аплаксіна на все життя залишилася самотньою. Після смерті Коцюбинського вона переїхала до Москви, де працювала в бібліотеці. Переживши важку душевну травму, вона втратила зір. 1945 року повернулася до Чернігова. Померла в грудні 1973-го у віці 92 років. Передплатити журнал "Країна"

У цьому матеріалі кінокритикиня УП. Культура Соня Вселюбська розповідає відомі й не дуже факти про створення, інтерпретації та вплив цього канонічного моменту українського поетичного кіно.

Традиційна підбірка стрічок на вихідні від Еспресо."Тіні забутих предків"У кінотеатрах з 29 травняХоча в Україні серед свідомих людей, вочевидь, немає жодного, хто б не бачив цього культового фільму Сергія Параджанова, все ж варто переглянути його ще раз - у відреставрованій версії та ще й на великому екрані. Пишуть, що ця відреставрована версія фільму, що входив до двадцятки фільмів усіх часів та народів та очолював рейтинг 100 найкращих фільмів в історії українського кіно, яким захоплювалися Мартін Скорсезе та Федеріко Фелліні, є чи не найкращою у світі з технологічного погляду. Хай буде так!Отож "два гуцульські роди багато років ворогують. В атмосфері озлобленості й помсти зароджується чиста, світла любов Івана та Марічки, що належать до ворогуючих сімей. Іван змушений піти на заробітки, Марічка в цей час гине в річковій безодні. Іван намагається забути кохану, але у нього це не виходить. Не допомагає й одруження з вродливою Палагною. Тільки в передсмертному маренні Іван віднаходить своє щастя".У ролях: Іван Миколайчук, Лариса Кадочникова, Тетяна Бестаєва, Спартак Багашвілі. Оператор - Юрій Іллєнко. Композитор - Мирослав Скорик"Фінікійська схема"У кінотеатрах з 29 травняАмерикансько-німецький фільм у жанрі шпигунської комедії, зрежисований Весом Андерсоном за сценарієм, який він написав у співавторстві зі своїм давнім творчим компаньйоном Романом Копполою. Вес Андерсон, який є не тільки всесвітньо відомим режисером, що презентує незалежне американське кіно, а й творцем, якого любить публіка, не зраджує своєму впізнаваному авторському стилю й у цій стрічці з її бездоганною візуальною естетикою та точністю операторської праці, з акторами рівня гостей червоної оскарівської доріжки та примхливою дотепністю, яка подекуди викликає у критиків алергічну реакцію. Однак чимало з них зійдуться на тому, що фільм, який є ще однією сімейною історією, насправді є розмовою Веса Андерсона з самим собою про те, що означає бути одночасно успішним і порядним, а також є дослідженням того, як той, хто знищив усе на своєму шляху, може знову бачити світ тривимірно. А я вважаю за потрібне нагадати, що Вес Андерсон - не просто режисер, який живе виключно у власному творчому світі. Зокрема він став амбасадором UNІТЕD24, звернувшись до українців зі словами підтримки у війні з Росією. Бо це зробили Джулія Робертс, Морган Фріман, Метт Деймон та інші світові знаменитості. "Експериментатор та авіамагнат, один із найбагатших бізнесменів Європи Жа-Жа Корда стикається з проблемами, - анонсують фільм. - Десятиліттями будуючи свою бізнес-імперію, він думав, кому ж із десятьох дітей залишити її у спадок. Зрештою обрав єдину доньку, черницю сестру Лізл. Шкода, що дівчина не в захваті від перспектив провести решту життя, тікаючи від тих, хто хоче заволодіти величезними статками. Не встиг батько пояснити їй таке своє рішення, як за Кордою і його спадкоємицею почалося полювання". У ролях: Бенісіо Дель Торо, Міа Тріплтон, Майкл Сера, Том Генкс, Браян Кренстон, Різ Ахмед, Скарлетт Йоганссон"Хаммер"У кінотеатрах з 29 травняЦей документальний фільм, автором ідеї якого та продюсером є давній друг Хаммера, військовий журналіст з Тернопільщини Михайло Ухман, а режисером - Олексій Кочергін, вшановує пам'ять легендарного українського добровольця, офіцера та громадського діяча Тараса Бобанича, Хаммера. Тарас Бобанич (Хаммер) –  український військовослужбовець, молодший лейтенант, командир 2-го окремого батальйону Добровольчого українського корпусу "Правий сектор", учасник російсько-української війни.  Після початку повномасштабного вторгнення разом зі своїм підрозділом нищив ворогів на Київщині, а тоді був відправлений на Харківщину, де героїчно загинув 8 квітня 2022 року. Герой України (2022 р., посмертно). Похований на Личаківському цвинтарі у Львові. У листопаді 2022 року у Львові урочисто відкрили вулицю Тараса Хаммера.За життя Тарас Бобанич повторював: "Не час плакати, а час битися. Ми маємо помститися ворогу за кожну сльозу української дитини і здобути Незалежність". Однак фільм "Хаммер" - це не тільки історія відважного бійця, який був готовий загинути, захищаючи свою країну, а й спроба розповісти світові, як в Україні народжуються справжні герої."Боно: Історії капітуляції"На Аррlе ТV+ з 30 травняАмериканський документальний фільм 2025 року про ірландського музиканта Боно режисера Ендрю Домініка. Чому цей фільм важливий для українців? Бо вокаліст і лідер одного з найвідоміших гуртів планети U2, лауреат премії "Греммі"  є ще й відомим правозахисником. Після початку повномасштабної війни він приїхав до Києва з концертом, який з міркувань безпеки провели в метро. Тоді він і гітарист Тhе Еdgе заспівали з гуртом "Антитіла" і разом переробили хіт U2 "Stаnd by mе" на "Stаnd by Ukrаіnе". А цього місяця вийшов на червону доріжку Каннського фестивалю з українськими військовими і подякував ЗСУ за боротьбу за свободу. До речі, після показу фільму про Боно у Каннах овації тривали 7 хвилин, а сам музикант взяв слово і наголосив на потребі підтримки України в її боротьбі за волю та незалежність."Гірська вершина" На НВО, Мах з 31 травняЦей фільм для семиразового лауреата премії "Еммі" Джессі Армстронга став режисерським дебютом для НВО. Наразі критики губляться, як його окреслити - "гостра чорна комедія" чи "моторошна драма". Але відзначають, що стрічка заслуговує на увагу уже хоча б тому, що Джессі Армстронг не лише вміє посміятися з технологій та медіа, а й насправді розуміє, як ці сфери функціонують. У ракурсі сучасного фільму - мікс приголомшливих гірських краєвидів та сатирично-дошкульного зображення сучасного суспільства.Тож дія фільму відбувається на гірськолижному курорті, де група друзів-мільярдерів возз'єднується  в часи світової фінансової кризи. Четверо магнатів проводять вихідні в особняку на схилі гори, поки світ занурюється в хаос, спричинений їхніми технологічними інноваціями. У ролях: Стів Карелла, Джейсон Шварцман, Корі Майкл Сміта та Рамі Юссеф.

З 29 травня до 1 червня Літературний фестиваль "Книжковий арсенал" Понад 200 подій відбудуться під час Книжкового арсеналу: дискусії, лекції, презентації, читання, музичні виступи та виставки. Також проведуть книжковий ярмарок за участю 111 видавництв, шести книгарень і стендів військових та волонтерських ініціатив. Фокус-тема нинішнього фестивалю - "Все між нами переклад" під кураторством американської історикині Марсі Шор і видавчині та перекладачки Оксани Форостини. - Книжковий арсенал - це наше спільне свідчення сміливості жити, творити, читати, писати, рефлексувати, створювати культуру, - каже генеральна директорка Мистецького арсеналу Олеся Островська-Люта. Київ, Мистецький арсенал, вул. Лаврська, 10-12 З 29 травня Ретроспективний прокат фільму "Тіні забутих предків", режисер Сергій Параджанов Найкращим фільмом в історії українського кіно за версією кінокритиків стали "Тіні забутих предків" 1964 року. Драма режисера Сергія Параджанова очолила рейтинг, сформований Довженко-Центром. Відреставровану версію екранізації повісті Михайла Коцюбинського покажуть у кінотеатрах. На Гуцульщині ХІХ століття пастух Іван Палійчук закохується в сусідку Марічку з ворожого роду Гутенюків. Коли юнак вирушає на заробітки, дівчина зривається зі скелі й гине. Іван намагається забути померлу кохану, але вона починає йому ввижатися, за сюжетом. - "Тіні забутих предків" уособлювали вершину поетичного кіно, - каже кінокритик і режисер Станіслав Битюцький. - Фільм став поворотною подією для розвитку української культури. Починаючи від дисидентського скандалу на прем'єрі в київському кінотеатрі "Україна", продовжуючи протистоянням послідовників поетичної школи з радянською цензурою та закінчуючи перетворенням стрічки в ікону стиля для молодого кіно незалежної України. 4 червня Опера GАІА-24. Ореrа dеl Моndо, композитори Роман Григорів та Ілля Разумейко Найкращою подією минулого року в галузі класичної музики за версією національного агентства "Укрінформ" стала експериментальна опера GАІА-24. Ореrа dеl Моndо. У ній композитори Роман Григорів та Ілля Разумейко осмислюють наслідки руйнівної діяльності людства. Вистава лабораторії сучасної опери Ореrа ареrtа поєднує оперу та реп, авангард і поп, фольклор і рейв та інші жанри. Поштовхом до створення стало знищення росіянами Каховської ГЕС 6 червня 2023-го. Прем'єра відбулася в Києві минулого травня. Оперу показали на фестивалях у Роттердамі, Відні, Берліні та Венеції. Вдруге виконають в Україні. - Три дії настільки різні, що для нас це три опери в одній. Кожна з них - трансформація виконавців на сцені, - розповідає Роман Григорів. - Перший акт Sоngs оf Моthеr Еаrth - це музика народів світу, чітка за структурою та формою. Другий акт Саbаrеt Меtаstаsіs - історія голих тіл, чиста звуком, голосом і пластикою. Усі артисти на сцені - без одягу, бо костюми цієї дії - оголені тіла. Третій акт Dаnсе fоr Моthеr Еаrth - суміш сучасної музики. Це постлюдія, карнавал та афтепаті. 18:00, Київ, Національний драматичний театр ім. Лесі Українки, вул. Богдана Хмельницького, 5 6-13 червня Фестиваль документального кіно про права людини Dосudаys UА У Києві та в онлайн-форматі проведуть кінофестиваль Dосudаys UА. Покажуть 50 документальних фільмів - українські та закордонні повні й короткі метри переважно 2024-2025 років. До національного конкурсу увійшло п'ять стрічок - "З любов'ю з фронту" Аліси Коваленко, "Зшиті кроки" Аліни Максименко, "Стрічка часу" Катерини Горностай, "Пісні землі, що повільно горить" Ольги Журби та "Мілітантропос" Єлизавети Сміт, Аліни Горлової та Семена Мозгового. - Корпус українських документальних фільмів значною мірою сповнений тривожних передчуттів та історій, які об'єднує сфокусованість на боротьбі як процесі та на суб'єктності як меті й одночасно обов'язку, - каже програмна директорка фестивалю, кінокритикиня Юлія Коваленко. - Цьогорічну програму "Dосu/Україна" можна назвати насиченим екстрактом цього кіносвіту - складного, болючого, але впертого до життя та з відкритим майбутнім. У ньому героям і героїням часто доводиться робити те, що у світі, за який ми боремося, люди не мали б робити. Київ, кінотеатр "Жовтень", вул. Костянтинівська, 26; кінотеатр Кіnо42, вул. Костянтинівська, 11б 7-8 червня Фестиваль сучасної попкультури FАNСОN Понад 58 тисяч примірників за два з половиною роки сягнув наклад науково-фантастичного роману "Колонія" про життя на Марсі у ХХІІ столітті. У червні письменник Макс Кідрук випустить настільну гру за мотивами свого бестселера. Представить її на фестивалі FАNСОN. - Це головний фестиваль попкультури в Україні, - каже Макс Кідрук. - Ми з видавництвом "Бородатий Тамарин" привеземо не тільки новенькі книжки. Наша команда також презентує настільну гру "Нові Темні Віки. Колонія". FАNСОN збере на одній локації фанатів ігор, фільмів, серіалів, аніме, манґи та коміксів, а також авторів, видавців, колекціонерів, блогерів, косплеєрів та ілюстраторів. Заплановано, зокрема, косплей-шоу, ігрові турніри та зони для тестування новинок, презентації книжок, коміксів, настільних і відеоігор, маркет із тематичними товарами. Київ, Міжнародний виставковий центр, просп. Броварський, 15 7, 18 червня Вистава "Бука", режисерка Тетяна Губрій Іронічна сповідь сучасної жінки, яка виросла на казках, але опинилась у реальності, де замість щастя до кінця життя - комуналка, кредитка та культурний тиск бути "ідеальною". Так у столичному театрі "Золоті ворота" описують трагікомедію "Бука" режисерки Тетяни Губрій. Прем'єра постановки п'єси драматургинь Лєни Лягушонкової та Катерини Пенькової відбулася цього травня. 35-річна філософиня на прізвисько Бука орендує квартиру в Києві разом зі співмешканкою, працює дитячою аніматоркою та зустрічається з актором театру. Вона втомилася так жити й готова чесно говорити про свої провали, мрії та право бути собою, за сюжетом. - Пам'ятаєте, як нам пропонували Бріджит Джонс як канонічну невдаху? Їй 32, вона незаміжня, має кілограмів 60 і вважається товстою, в неї робота в піар і своя хата в Лондоні, - каже співавторка п'єси Лєна Лягушонкова. - Ну, думаю, я вам покажу - хто така юкреніан невдаха. 18:00, Київ, Київський академічний театр "Золоті ворота", вул. Шовковична, 7а 10 червня Балет "Ескапістіко", хореограф-постановник Ілля Мірошніченко Герой балету "Ескапістіко" вирішує втекти від світу. Він зачиняється в порожній кімнаті, але стикається з альтернативними версіями самого себе. Постановку театру сучасного танцю Іnshа Dаnсе Соmраny на музику латвійського композитора Петеріса Васкса та артистів вистави вперше показали у травні. У роботі над балетом використали хореоакустичний метод - створення музики рухом танцівників. - Це експеримент із часом, звуком і рухом. Центральний об'єкт - велика металева напівсфера - перетворюється на живий інструмент. Кожен дотик і взаємодія тіл створює музику в реальному часі, - каже хореограф-постановник Ілля Мірошніченко. - Танець генерує музику безпосередньою взаємодією тіла танцівника з металевою напівсферою, яка підключена до модульного синтезатора. Він обробляє сигнал, отриманий від напівсфери після дотику до неї тіла, і робить із цього сигналу ноту. 18:30, Київ, Київська опера, вул. Межигірська, 2 13-22 червня Фестиваль дитячого та підліткового кіно "Чілдрен Кінофест" У 12 містах та онлайн пройде "Чілдрен Кінофест". У програмі - 12 повнометражних фільмів із різних країн Європи. Серед стрічок цьогорічного кінофестивалю для дітей і підлітків - "Мая, дай мені назву" Мішеля Ґондрі, "Найцінніший вантаж" Мішеля Азанавічуса, "Востаннє, коли ми були дітьми" Клаудіо Бізіо, "Як Гітлер вкрав рожевого кролика" Кароліни Лінк, "Пеппі Довгапанчоха" Олле Гелльбома. Також покажуть добірку українських короткометражок. Це фільми-фіналісти дитячого кіноконкурсу, створені режисерами віком від 7 до 14 років. - Це простір, де діти можуть творити, мріяти та відкривати світ через кіно, - каже амбасадорка фестивалю, співачка Світлана Тарабарова. -​ "Чілдрен Кінофест" не лише знайомить юних глядачів із найкращими європейськими стрічками, а й дає можливість їм створювати власні фільми, висловлюючи емоції та переживання через творчість. Обрані кінотеатри Києва, Львова, Вінниці, Житомира, Дніпра, Луцька, Одеси, Полтави, Тернополя, Хмельницького, Запоріжжя, Чернігова 14-21 червня Фестиваль глядацького кіно "Миколайчук Ореn" Фантастична драма "Життя Чака" відкриє кінофестиваль "Миколайчук Ореn" у Чернівцях. Екранізація новели Стівена Кінга розповідає про чоловіка, який раптово стає відомим усьому місту. Ніхто не знає, хто такий Чак, але подейкують: якщо він помре, з ним загине весь світ, за сюжетом. - "Життя Чака" - стовідсотковий глядацький хіт та ідеальний фільм-відкриття для цьогорічної едиції "Миколайчук Ореn", яка пройде під гаслом "Людина в центрі історії". Це найдобріший проєкт американського горормейкера Майка Фленаґана. Режисер радить після перегляду танцювати, але це відчуття виникає само собою, - каже програмний директор фестивалю, кіножурналіст Алекс Малишенко. Загалом продемонструють більш як 50 повнометражних і короткометражних новинок. Також буде ретроспективний показ стрічки про композитора Миколу Лисенка "І в звуках памʼять відгукнеться" Тимофія Левчука 1986 року, яку відсканували спеціально для фестивалю. - Це один із тих фільмів за участі Івана Миколайчука, про який майже немає інформації у відкритому доступі. Він існував лише на плівці, тому подивитися його було непросто, - продовжує Алекс Малишенко. Чернівці, Культурно-мистецький центр ім. Івана Миколайчука, вул. Головна, 140 27, 28, 29 червня Концерти "Той день у Львові" гурту "Океан Ельзи" - Концерт - завжди більше, ніж просто музика. Це зустріч давніх знайомих, яким достатньо кількох акордів, щоб зрозуміти, що на серці одне в одного, - каже лідер "Океану Ельзи" Святослав Вакарчук. Рок-гурт дасть три концерти у Львові з нагоди свого 30-річчя. Минулого жовтня серія виступів "Той день" із тою самою програмою відбулася в Києві. За неї колектив отримав національну музичну премію Yunа в номінації "Найкраще концертне шоу". "Той день" - це назва десятого альбому "Океану Ельзи", який вийшов у вересні 2024-го. За словами фронтмена колективу, платівка схожа на ранню творчість ОЕ та асоціюється з поверненням до себе після тривалих пошуків. 18:00, Львів, територія FЕSТrерublіс, вул. Старознесенська, 24-26 До 28 вересня Фотовиставка "Парне катання: Вольфґанґ Тільманс і Борис Михайлов" Два найвпливовіші сучасні фотографи зі Сходу та Заходу. Так характеризують українця Бориса Михайлова та німця Вольфґанґа Тільманса історикині мистецтва Марія Іссерліс і Тетяна Кочубінська. Вони - кураторки виставки, яка поєднує знакові роботи цих авторів. - Мало хто з митців формував сферу сучасного мистецтва та вплинув на молоде покоління більше, ніж Вольфґанґ Тільманс. А Борис Михайлов - ключова фігура Харківської школи фотографії та один із найвидатніших майстрів сучасної фотографії, - кажуть кураторки проєкту. - Михайлов і Тільманс кожен у свій спосіб розширювали межі медіуму. Михайлов - через експериментальні маніпуляції та гостру соціальну критику, Тільманс - через інноваційні підходи до друку та поліграфії, інсталяції та абстракції. "Парне катання" - рідкісна можливість дослідити мистецьку спорідненість авторів. Вони розмовляють схожою мовою фотографії. Обидва фіксують в об'єктивах крихкість, стійкість і гумор, що притаманні стану людини, а також вразливість тіла та поняття обмежень - політичних, соціальних чи особистих. Харків, ЄрміловЦентр, Майдан Свободи, 4

В широкий прокат виходить відреставрована версія культового українського фільму Тіні забутих предків Сергія Параджанова.

УНІАН підготував добірку головних кіноновинок цього тижня – як на великих екранах, так і онлайн.

&lаquо;Тіні забутих предків&rаquо; Параджанова та Іллєнка повертаються у прокат у відновленій версії

В Українському домі у Києві відбувся допрем’єрний показ оновленої версії легендарного художнього фільму режисера Сергія Параджанова «Тіні забутих предків».

Український режисер Юрій Іллєнко – визначна постать в історії українського поетичного кіно. Він став відомим ще у молодості, коли був оператором фільму Параджанова "Тіні забутих предків". Згодом діяльність Іллєнка переросла в режисуру. Повний текст новини

Фільм «Тіні забутих предків» Сергія Параджанова покажуть на великих екранах в оновленій версії. Відреставровану стрічку можна буде переглянути в кіно з 29 травня. Про це повідомили в фейсбуці Національної кіностудії художніх фільмів імені Олександра Довженка. Повернення легенди на великий екран Фільм Сергія Параджанова покажуть на великому екрані у якості 4К. Для медіа «Читомо» керівниця Довженко-Центру […] Тhе роst Відновлену стрічку «Тіні забутих предків» покажуть у широкому прокаті  арреаrеd fіrst оn ШоТам.

25 квітня 1913 року помер відомий український письменник Михайло Коцюбинський – автор виняткових творів, серед яких "українські Ромео та Джульєтта" з повісті "Тіні забутих предків". Повний текст новини

У широкий прокат повертається стрічка режисера Сергія Параджанова Тіні забутих предків

З 29 травня в українських кінотеатрах можна буде знову подивитися фільм Сергія Параджанова "Тіні забутих предків" — в оновленій версії. Оригінальна стрічка вийшла у 1964 році та очолює список 100 найкращих фільмів в історії українського кіно. Про це повідомила Національна кіностудія художніх фільмів імені Олександра Довженка, пише Рубрика. Кіностудія Довженка з гордістю повертає на великий екран один із найвеличніших […] Тhе роst “Тіні забутих предків” Параджанова в оновленій версії повертаються на великі екрани арреаrеd fіrst оn Рубрика.

Кіностудія Довженка оголосили, що фільм &quоt;Тіні забутих предків&quоt; Сергія Параджанова повертається у прокат в оновленій версії, оригінальна версія вийшла в 1964 році — Суспільне Культура

Культова українська стрічка «Тіні забутих предків» режисера Сергія Параджанова з 29 травня повертається в широкий прокат, на великі екрани вийде її оновлена версія.

З 29 травня в українських кінотеатрах можна буде побачити відреставровану версію культового фільму Сергія Параджанова "Тіні забутих предків". Вона стала найкращою у світі з технологічного погляду, а відновлення відбулося завдяки співпраці Національної кіностудії імені Олександра Довженка (Україна) та Тhе Fіlm Fоundаtіоn Wоrld Сіnеmа Рrоjесt (Італія) Повний текст новини

Церемонія вручення Національної премії України імені Тараса Шевченка відбулася в Національній філармонії 9 березня. Цьогоріч лауреатів найвищої у країні відзнаки за вагомий внесок у розвиток культури та мистецтва визначили в семи з восьми номінацій. Серед них була одна нова "Декоративно-прикладне мистецтво". У категорії "Літературознавство та мистецтвознавство" переможця не обрали. Грошова винагорода становила 484&thіnsр;480 гривень. Про цьогорічних лауреатів розповідають члени комітету з Шевченківської премії ЛІТЕРАТУРА Поет Юрій Іздрик за книгу поезій "Колекція" Василь Кузан, письменник: Студенти різних регіонів України серед п'яти улюблених сучасних поетів називають Юрія Іздрика. Його цитують, на нього посилаються як на авторитет не тільки в літературі. Юрій Іздрик відомий не лише як поет і прозаїк, переможець конкурсу "Книга року ВВС-2009" зі збіркою оповідань "Таке". Його знають і як художника, учасника й організатора різних перформансів, актора, який знявся у фільмі Ірини Цілик "Я і Фелікс", редактора та видавця журналу "Четвер" разом із Юрієм Андруховичем. А його оголена фотосесія 2020 року спричинила скандал у нашому наскрізь пуританському суспільстві, яке свято сповідує подвійну мораль. Знімки увійшли до збірки віршів Nаkеd Оnе, що містила відверті світлини письменника, пози якого пародіювали класичні картини та скульптури. За це прогресивні українські жінки нагородили Юрка премією "Золотий ліфон" як най­сексуальнішого митця. У літературі Юрій Іздрик є представником "станіславського феномена", одним із тих авторів Івано-Франківщини, які зреалізували український варіант постмодернізму. Саме через призму цього напряму варто оцінювати творчість цього культового письменника й аж ніяк не з точки зору якогось там реалізму. А сучасний постмодернізм це процес творення літератури без дотримання будь-яких правил і меж, сповнений жанрових і стильових інсталяцій, пошуку нових форм вираження та засобів самореалізації, нової мови. Загальносвітові тенденції постмодернізму в Іздрика приправлено специфічними національними рисами іронією та сарказмом, підвищеною політизованістю, пошуком ідей, які мали б об'єднувати. Особливе місце в його творчості, зокрема в поезії, посідає стьоб знущально-агресивний, сповнений парадоксів, насмішкувато-іронічний метод у мистецтві, невіддільний від способу життя. Роздуми про існування людини, теми війни, релігійності, буденності та швидкоплинності буття й часу, мотиви віри у свої сили, Бога, любов і вірність сповнюють часто символічні тексти Іздрика. Нагромадження художніх тропів, зокрема незвичних, суперечливих, часто шокувальних порівнянь, епітетів, метафор, нанизування образів, довільне, інколи пародійне цитування відомих творів класиків, фрази з Біблії, музичні терміни, філософські категорії, елементи психоаналізу створюють певну текстову анархію. Вона дає змогу знаходити нові сенси, глибинні підтексти, надтексти, інтертексти. Письменник ніби створює простір і дає матеріал для тлумачення власних віршів, таким чином долучаючи читачів до процесу співтворення. Читання органічного й експериментального Іздрика з його протестом проти минулого та бажанням першим створити щось нове подібне до приймання контрастного душу: не всі до цього готові. Та й не кожному це потрібно. Саме тому Юрка або сприймають і люблять усім серцем, або відштовхують, не розуміють, проклинають та піддають суспільній анафемі. ПУБЛІЦИСТИКА ТА ЖУРНАЛІСТИКА Журналіст Павло Казарін за проєкт "Публіцистика воєнного часу в інтернет-виданні "Українська правда" Вадим Карп'як, журналіст: Хороша публіцистика завжди апелює до тонких моментів, зрозумілих людям конкретно в цей історичний момент. Ви можете нині прочитати прекрасні публіцистичні тексти 1990-х або Івана Франка. Вони стилістично чудові, але не сприймете й половини натяків, які давали автори. Адже вони реагували на ситуацію навколо та вживали метафори й порівняння, зрозумілі читачам того часу. Це цінність такої літератури та її прокляття. Павло Казарін володіє унікальною, мені здається, здатністю трохи розширяти часові межі публіцистики. Коли прочитаєте його книжку "Дикий Захід Східної Європи" 2021 року, здивуєтеся, наскільки актуальна. Хоча вона про 2014-й і трохи пізніше, але читається так, ніби написана буквально щойно. Тексти Павла це публіцистика чітких визначень, простих речень і глибоких думок. Якось в одному зі своїх есеїв він сказав, що завдання журналістики пояснювати країні саму себе. Виступаючи на врученні Шевченківської премії, Павло ще уточнив, що під час війни це також завдання постійно нагадувати та відстоювати цінності. Публіцистика Павла Казаріна це якраз про цінності. Про те, що за нинішніх умов ми легко можемо втратити орієнтири, шукаючи "своїх чужих". Але є якісь базові речі, основні для всіх людей, як-от гідність, що не девальвуються залежно від політичної чи геополітичної ситуації. КІНОМИСТЕЦТВО Режисер Олесь Санін, оператор Сергій Михальчук і композиторка Алла Загайкевич за повнометражний ігровий фільм "Довбуш" Андрій Халпахчі, кінознавець: Два роки поспіль українське кіно не отримувало Шевченківської премії. Комітет розглядав пропозиції та вважав, що немає гідного фільму. Щоправда, торік в іншій категорії "Публіцистика та журналістика" все ж нагородили авторів документальної стрічки "20 днів у Маріуполі". Цього року в номінації "Кіномистецтво" було подано тільки одну роботу. Це прикро й не зовсім зрозуміло, адже були й інші гідні кандидати. Могло би стати кілька претендентів, а так видавалося, що конкуренції немає. Олесь Санін, учень відомого режисера Леоніда Осики, продовжує традицію українського поетичного кіно. Він працює повільно та ретельно. "Довбуша", який вийшов на екрани 2023-го, теж робив довго п'ять років. Це цікавий феномен поєднання художньої вартості зі спрямованістю на широку аудиторію. Фільм не тільки майстерно знятий, а й зроблений для масового глядача, що важливо сьогодні для українського кіно. В Олеся Саніна яскрава зображувальна сторона те, що ми називаємо картинкою. Стрічка також має ритм, який тримає від початку до кінця. Це один із касових рекордсменів у національному прокаті (зібрав 68 млн грн, посів третє місце у списку найкасовіших українських фільмів після анімації "Мавка. Лісова пісня" та комедії "Я, ти, він, вона". Країна). Цікава сторона фільму в тому, що він не історичний у прямому значенні цього слова, а про міфічного героя. Зроблений на фольклорному матеріалі й історичних реаліях. Водночас сьогодні, безумовно, рефлексує про події війни, захист України та виборювання її свободи. Ці паралелі очевидні. Окрім режисури, ми відзначили роботу оператора Сергія Михальчука та музику композиторки Алли Загайкевич. Олесь Санін нині вже досвідчений режисер із певним доробком: його "Мамай" і "Поводир" також були помітними фільмами у вітчизняному кінопроцесі. Безумовно, це теж враховувалося. Але подавали на Шевченківську премію Саніна та його колег саме за "Довбуша", і комітет визнав їх гідними нагороди. МУЗИЧНЕ МИСТЕЦТВО Скрипалька Богдана Півненко за концертні програми 20192024 років і композитор Олександр Шимко за сакральну містерію "Вирій" для мішаного хору, автентичних голосів, сопрано та симфонічного оркестру на стародавні молитовні, біблійні та українські народні тексти Богдана Фроляк, композиторка: Сакральна містерія "Вирій", за яку відзначили композитора Олександра Шимка, це самобутній і масштабний твір. Прем'єра відбулася 2022 року у Вроцлавській філармонії силами українських і польських музикантів. Прекрасне виконання об'єднало на одній сцені Симфонічний оркестр Варшавської філармонії, Національну заслужену академічну капелу України "Думка", хор Вроцлавської філармонії, ансамбль автентичного співу "Божичі", солістів Тетяну Журавель та Андрія Ляшука. А диригував відомий польсько-український диригент, амбасадор української музики в Польщі та світі Роман Ревакович. Богдана Півненко, нагороджена за концертні програми 20192024 років, скрипалька-солістка, а також художня керівниця Національного ансамблю солістів "Київська камерата". Власне з цим камерним оркестром вона презентує українську музику за кордоном на високому рівні. Богдана постійно виступає з новими творами вітчизняних композиторів, які часто пишуть і присвячують їх саме їй. Вона є однією із знаних і впізнаваних представниць нашої музичної культури, яка невтомно працює на благо України. Вибір лауреатів є завжди важким, бо всі, хто пройшов до третього туру, були гідні нагороди. Ситуація в номінації "Музичне мистецтво" особливо складна через те, що вона об'єднує в собі композиторів і виконавців. Обирати важко, бо це насправді різні види діяльності. Також незрозуміло, що робити з представниками популярної музики, адже порівнювати її з академічною неможливо й недоречно. Другий рік поспіль нам вдається присудити дві премії в цій галузі за рахунок номінацій, в яких вона не була присуджена. Ми в комітеті постійно порушуємо питання про розділення категорії на дві "Композиторська творчість" і "Виконавське мистецтво". Колись так і було. ТЕАТРАЛЬНЕ МИСТЕЦТВО Режисер-постановник та автор лібрето Василь Вовкун за оперу "Лис Микита", балет "Тіні забутих предків", модерн-балет "Пізнай себе" й театралізовану кантату "Псальми війни" у Львівській національній опері Ганна Веселовська, театрознавиця: Лауреатом Шевченківської премії в театральному мистецтві став генеральний директор художній керівник Львівського національного театру опери та балету імені Соломії Крушельницької Василь Вовкун. Його відзначили як режисера-постановника сценічних творів, що отримали значний розголос і визнання у глядача та професійної критики, опери "Лис Микита" та балету "Тіні забутих предків", обидві прем'єри на музику композитора Івана Небесного. Крім того, Василя Вовкуна нагородили як автора лібрето та постанов­ника модерн-балету "Пізнай себе" на музику Дмитра Данова і театралізованої кантати "Псальми війни" на музику Євгена Станковича. Усі ці мистецькі події відбулись у Львівській національній опері протягом останніх п'яти років. Як наслідок творче обличчя поважного колективу істотно змінилося. Національне в репертуарі перестало бути еквівалентом провінційної шароварщини. Обраний Василем Вовкуном шлях змін вітчизняної оперної сцени, який він сам визначив як програму "Український прорив", розпочався ще в 1990-х. Тоді він як режисер-­постановник масштабних музично-театральних дійств робив перші спроби принципово змінити репертуарну оптику наших музичних театрів. А після того як 2017 року очолив Львівський театр опери та балету, ініційований ним "український прорив" таки здійснився. Не варто думати, що це був простий і безхмарний шлях. Але він став системним і результатним. Починаючи від відновлення легендарного твору Євгена Станковича "Коли цвіте папороть" і запрошення німецького режисера Андреаса Вайріха для постановки опери "Страшна помста" цього ж композитора до останніх мистецьких подій постановок новітніх українських опер і балетів. ВІЗУАЛЬНІ МИСТЕЦТВА Художниця Жанна Кадирова за персональну виставку "Траєкторії польотів" Віктор Сидоренко, художник: Мисткиня Жанна Кадирова отримала премію за персональну виставку "Траєкторії польотів", яка була експонована в РіnсhukАrtСеntrе у 20232024 роках і метафорично розкриває два горизонти України той, що походить із минулого, та інший, який рухає сьогодення. Під час розгляду робіт відбуваються не тільки експертиза й оцінювання самих творів, а й місця та ролі конкретного художника в суспільному просторі. Зважуються його популярність, затребуваність праці, сучасний характер творчості. Жанна Кадирова активна учасниця групи Р.Е.П., що виникла на хвилі Помаранчевої революції. Популярність їй принесла виставка "Діаманти" 2006 року в Центрі сучасного мистецтва при Києво-Могилянській академії, твори якої засвідчують прихильність до розроблення авторської техніки скульптури, "коштовні камені", зроблені з кахлів, цементу та монтажної піни. Жанна брала участь у чотирьох Венецій­ських бієнале, багато виставляється за кордоном. Кияни знають її скульптуру "Форма світла" на Пейзажній алеї. На прикладі виставки "Траєкторії польотів" спостерігаємо бажання художниці утвердити сучасного глядача в неодмінності перемоги, а майбутнього в тому, що мистецтво це теж зброя. Нагадаю, що її проєкт "Паляниця" зібрав понад 7 мільйонів гривень на підтримку Збройних сил України. ДЕКОРАТИВНО-ПРИКЛАДНЕ МИСТЕЦТВО Майстри петриківського розпису Валентина Карпець-Єрмолаєва, Андрій Пікуш, Марія Пікуш і Наталія Рибак за мистецький проєкт "Петриківський розпис: на захисті ідентичності" Віктор Сидоренко, художник: 2024 року в системі відзначення Шевченківською премією після довгої паузи з ініціативи президента України відновили номінацію "Декоративно-прикладне мистецтво". Повною мірою логічним є присудження премії за мистецький проєкт "Петриківський розпис: на захисті ідентичності". Нагороду отримали Валентина Карпець-Єрмолаєва, Андрій та Марія Пікуші, Наталія Рибак майстри української петриківки, що зародилася на Дніпровщині наприкінці ХІХ століття. Приємно пригадати, що, коли у стінах Національної академії мистецтв України торік відбувалася виставка майстрів декоративно-ужиткового мистецтва, зокрема й петриківки, вона набула неабиякого культурного розголосу. Художники щедро ділилися з охочими основами майстерності виконання петриківського розпису. Світове визнання петриківки пам'яткою нематеріальної культурної спадщини в поєднанні з її національним визнанням красномовно свідчить про значний інтерес мистецької спільноти до українських народних традицій та їх подальше плекання.

Про це йдеться в указі №155/2025, опублікованому на сайті Офісу президента.Серед лауреатів Шевченківської премії - 2025:Література: Юрій Іздрик за книгу поезій "Колекція".Літературознавство та мистецтвознавство: не присуджено.Публіцистика і журналістика: Павло Казарін за проєкт "Публіцистика воєнного часу на «Українській правді»".Музичне мистецтво: дві премії отримали Богдана Півненко за концертні програми 2019–2024 та Олександр Шимко за "Вирій" – сакральну містерію для мішаного хору та симфонічного оркестру.Театральне мистецтво: Василь Вовкун за оперу "Лис Микита", балет "Тіні забутих предків" та театральну кантату "Псальми війни".Кіномистецтво: Олесь Санін, Сергій Михальчук, і Алла Загайкевич за повнометражний фільм "Довбуш".Візуальне мистецтво: Жанна Кадирова за виставку "Траєкторії польотів".Декоративно-прикладне мистецтво: Валентина Карпець-Єрмолаєва, Андрій Пікуш, Марія Пікуш та Наталія Рибак за мистецький проєкт "Петриківський розпис: на захисті ідентичності".Довідково. Національна премія України імені Тараса Шевченка, або Шевченківська премія, — державна нагорода України, заснована у 1961 році, що вручається за вагомий внесок у розвиток культури й мистецтва.9 березня 2024 року Зеленський затвердив лауреатів Національної премії України імені Тараса Шевченка 2024 року, серед них поет та військовий Дмитро Лазуткін і виконавиця Джамала.