Search trend "Вибори в РФ"

Події у Сеулі 3-4 грудня можуть назавжди змінити суть і контекст політичного процесу навколо України. Як саме, досліджувала Gаzеtа.uа. 3 грудня пізно увечері президент Південної Кореї Юн Сок Йоль звернувся до нації. Він звинуватив опозиційну Демократичну партію у симпатіях до північнокорейських комуністів та у паралічі державної влади у Південній Кореї. На цім запровадив воєнний стан. Сновидіння стали жахами Умови воєнного стану у Республіці Корея жорсткі. Посилаючись на законодавство, Юн Сок Йоль заборонив політичну діяльність, розпустив парламент і, за неофіційними повідомленнями, дозволив обшуки та арешти без ордерів. Коли депутати Національної асамблеї терміново прибули до парламенту, будівлю вже оточили військові. Багато хто з сеульців побіг до своїх рідних і близьких, чимало наляканих громадян натрапили на патрульних поліцейських, котрі попереджали про можливі арешти. На тлі паніки і хаосу лідер опозиційної президенту Демократичної партії Лі Дже Мьон назвав указ про воєнний стан неконституційним та антинародним: "Танки, бронетехніка і солдати зі зброєю і мечами скоро контролюватимуть країну". Цікаво, що і лідер пропрезидентської правлячої партії "Сила народу" Хан Дон Хун охарактеризував указ як незаконний. Депутати змогли прорватися до парламенту й оголосили указ про воєнний стан незаконним. Юн Сок Йоль у відповідь запевнив, що скасує його і дотримався обіцянки. Тож воєнний стан тривав шість годин. Після цього із затримкою та неохоче військові полишили парламент. Кілька опозиційних партій закликали до імпічменту президента, а під парламентом і досі мітингують громадяни, обурені зазіханням на демократичні свободи. Така стрімкість дій південнокорейських політиків пояснюється просто: у 1979 році внаслідок убивства президента Пак Чон Хі Південна Корея пережила військовий переворот і жорсткий військовий стан. Але не всі поза межами країни зрозуміли калейдоскопічність розвитку ситуації, котра все ще далека від стабільної. Без нас навколо нас Юн Сок Йоль не попередив США про спробу запровадити воєнний стан, хоча у Південній Кореї базуються сукупно понад 30 тисяч американських військових. Представник Радбезу США, утім, запевнив, що адміністрація Джо Байдена стежить за розвитком подій і виказує серйозне знепокоєння. Заступник держсекретаря Курт Кемпбелл наголосив на непорушності союзу США з Південною Кореєю. Та саме з цим можуть виникнути проблеми. Військова співпраця двох країн є підвалиною стабільності в Азіатсько-Тихоокеанському регіоні (АТР). Зближення з Японією, з якою США також мають угоду про взаємну оборону, і з Філіппінами мало б на меті зміцнити "трикутник безпеки" в АТР, на ризиках ескалації в якому наголошувати перед самітом МЗС країн НАТО 3-4 грудня 2024 року. Генсек Альянсу Марк Рютте повідомив стежать за ситуацією у країні, котра "є нашим важливим партнером". Будь-яка нестабільність у Південній Кореї має серйозні наслідки для нашої політики в АТР, заявив полковник США у відставці Седрік Лейтон, навіть попри те, що американські військові завжди готові до вірогідних збройних зіткнень. Між США і Південною Кореєю запроваджено з 2023 року механізм ядерної співпраці з метою стримування (КНДР), додала старша наукова співробітниця Stіmsоn Сеntеr у Вашингтоні Рейчел Міньон Лі. За неповною аналогією, Республіка Корея не має власної ядерної зброї, тому покладається на таку зі США. Але останні дії президента Юн Сок Йоля поставлять під сумнів надійність і передбачуваність Південної Кореї як союзника і партнера в очах США, зазначила Рейчел Лі. Адже не виключено, що він намагався вирішити свої вузько політичні проблеми за рахунок військових, ескалації ситуації провокування КДР і, можливо, США. Політичні інтриги по-корейськи Юн Сок Йоль виграв президентські вибори як кандидат від консервативної партії "Сила народу" з незначною перевагою (47,85%) над конкурентом від Демократичної партії Хон Чжун Пхьо (41,50%). У розпал передвиборчої кампанії під час праймеріз він, як колишній генпрокурор, був звинувачений у тому, що нібито влаштував політично вмотивовані переслідування своїх конкурентів. Зокрема, і Хон Джун Пхьо. Також у пресі з'являлися повідомлення про схильність Юн Сок Йоля до шаманських практик і про його захоплення колишнім військовим диктатором Чон Ду Хваном. За публічні висловлювання про це йому довелося публічно вибачатися, проте Юн згодом розмістив у соцмереж відеоролик, де він годує собаку яблуком. Ієрогліфи "яблуко" і "вибачення" у корейській мові є ідентичними, тож відео було сприйняте неоднозначно. Кумир президента Чон Ду Хван відомий тортурами і жорсткими переслідуваннями інакомислячих. Тому підстави непокоїтися за свої життя 3 грудня виникли як у самого Юн Сок Йоля, так і у представників опозиції, а також у частини пропрезидентської партії. Цим пояснюється швидкість реакції: коли перші військові входили до будівлі парламенту, туди також прямували й депутати, а вільне місце на площі заповнили протестувальники з демократичними гаслами проти воєнного стану. опозиційна Національна асамблея блокувала чимало рішень президента, а той, у відповідь - їхні. Формальним, хоча і не озвучуваним, приводом для збурення президента Південної Кореї стала відмова парламенту затвердити держбюджет, але насправді проблема глибша: опозиційна Національна асамблея блокувала чимало рішень президента, а той, у відповідь - їхні. Відстоюючи міністра оборони, президент мав намір залучити на свій бік військових. Саме міністр оборони, до слова, є відповідальним за воєнний стан. У південнокорейських джерелах повідомляється про таємну нараду Юн Сок Йоля, після якої він у пізній час і вийшов із приголомшливим зверненням. Нині міноборони Кім Ен Хен подав у відставку, вибачився перед усіма за те, що сталося і взяв на себе повну відповідальність за події 3-4 грудня. Це може бути тактичним кроком, адже шість опозиційних партій вимагають імпічменту Юн Сок Йоля, його позиції непевні, адже найближчі чиновники і радники подають у відставку, а люди по всій країні продовжують мітингувати. Натомість США закликають до вирішення ситуації "мирним шляхом у відповідності з принципом верховенства закону", заявив держсекретар Ентоні Блінкен, котрий привітав скасування президентом Південної Кореї свого указу. Отже, певні гарантії Юн отримав. Хоча, за останніми даними, назріває зустріч президента Південної Кореї з прем'єром Хан Док Су і лідерами правлячої партії "Сила народу" після реєстрації звернення шести політсил про імпічмент. Якщо його відправлять у відставку (для цього потрібна більшість голосів у парламенті, у тому числі, кілька з правлячої партії), тимчасово країною керуватиме прем'єр, а нового президента південні корейці мають обрати протягом 60 днів. Поки без хеппі енду У Росії вважають, що до хеппі енду далеко речниця МЗС Марія Захарова висловила сподівання, що "трагічні" події" у Південній Кореї не позначаться на громдасько-політичній обстановці на Корейському півострові. Водночас і Москва, і Пекін, і Пхеньян особливо пильно відстежують ситуацію, тому стримані в оцінках. Особливо обережний лідер КНДР, адже Демократичну партію звинувачено у симпатіях до північнокорейських комуністів. Кім Чен Ину будь-яка дестабілізація у південної сусідки вигідна, проте не до такого рівня, щоб це потребувало втручання США. Юн Сок Йоль, на противагу своєму попереднику, займав жорсткішу позицію по Північній Кореї, але на подив, це може бути більш вигідним Ину, ніж політики, котрі у Сеулі заявляють про дипломатичні шляхи порозуміння із Пхеньяном. У Китаю міркування набагато складніші: КНДР є союзницею РФ, унаслідок подій у Сеулі зміцнить себе зсередини, принаймні, на рівні пропаганди. Відтак стане більш схильною до поглиблення дружби з Росією. Невдала спроба запровадити воєнний стан, та ще й без консультацій або попередження головного стратегічного союзника, завдає серйозного удару по трикутнику і відкриває можливості для лідера Північної Кореї Кім Чен Ина. У КНДР люблять жартувати над будь-якою дестабілізацією у Південній Кореї, розповів викладач політології Оксфордського університету Едвард Хауелл. Тому "ми не маємо бути здивовані якщо Пхеньян використає внутрішню кризу у республіці Корея у своїх інтересах, риторично або в інший спосіб", - зазначив він. Але в який? КНДР вичікує, адже криза у південної сусідки розвивається. Український інтерес Останнім часом Юн Сок Йоль привернув увагу всього світу інформацією про участь північнокорейських бійців у війні в Україні на боці РФ. Путін не підтвердив, але і не спростував цього. Питання розглядалося на кількох засіданнях ООН зокрема, радбезом, де представник КНДР також не спростував, але і не підтвердив цього, зазначивши лишень, що між Північною Кореєю та РФ є угода про стратегічне партнерство, котра відповідає нормам міжнародного права передбачає співпрацю економічну, політичну, наукову, культурну і військову. Представники США, Великої Британії, Південної Кореї та помічник генсека ООН з посиланням на дані розвідки попереджали про стрімке зростання обсягів передислокації північнокорейських військових на територію РФ, де вони воюють у Курській області за фальшивими паспортами жителів Далекого Сходу Росії. 4 грудня 2024 року Головне управління розвідки Міноборони України вкотре повідомило не лише про наявність північнокорейських бійців на нашій території, але уже й про їхні скарги на погане харчування. Українська сторона неодноразово підтверджувала що північні корейці задіяні на полі бою, однак Пентагон досі не підтвердив цього. Південна Корея допомагає Україні гуманітарно. Минулого тижня надійшов перший транш бюджетної підтримки, але продавати зброю Сеул не хоче, навіть після візиту міністра оборони України Рустема Умерова, який туди їздив саме за цим. У цей же час до Пхеньяна літав міноборони РФ Андрій Бєлоусов і навіть зустрівся з Кім Чен Ином. Чи зачепить нас загострення на Корейському півострові? Адже не виключено, що Юн насправді хотів перехопити можливу збройну ескалацію. Нові реалії на міжнародній арені Тому, незалежно від фіналу політичної кризи у Південній Кореї, те, що відбулося підвищить міжнародні ставки у поточному політичному моменті, зазначив Хауелл. На його думку, водночас події 3-4 грудня у Сеулі поставлять під питання або навіть суттєво ускладнять співпрацю Південної Кореї з військовими союзниками. Інтерес Сеула у війні в Україні після того, як у неї повномасштабно вступила КНДР, окреслений чітко, тепер важливо, чи вдасться його реалізувати попри внутрішні політичні дискусії. Йдеться, наприклад, про постачання зброї або бюджету підтримку. Те чи інше рішення може надати Путіну тимчасову перевагу в разі, якщо новий президент США скоротить підтримку України, нехай і лише на час аудиту. І водночас посилить КНДР, котрій не потрібно буде відволікати значні сили на допомогу РФ. А на міжнародних майданчиках неможливо буде обговорювати відособлено війну в Україні та напругу на Корейському півострові.

Про це він розповів у вечірньому відеозверненні.Президент зазначив, що сьогодні глава української розвідки Кирило Буданов доповів щодо намірів РФ у найближчий час та про ситуацію в Сирії і як розташування сил може змінити глобальні обставини."Також була доповідь по ситуації в Грузії. І це в Грузії, звичайно, не лише проблема одного народу і не тільки нашого регіону – як сьогоднішня влада в Грузії штовхає країну на очевидну залежність від Росії. Це просто ганебно, на які речі вони йдуть зараз проти свого ж народу. І коли в Москві хвалять цю владу в Грузії, це чітко окреслює, на кого вони зараз у Тбілісі працюють і для кого розганяють протести", - сказав Зеленський.За його словами, Київ готує свою юридичну реакцію на дії грузинської влади й співпрацює з європейцями й іншими партнерами щодо конкретних дій. "Доручив підготувати відповідні санкційні рішення", - додав Зеленський.Як у Грузії розгортається нова Революція26 жовтня 2024 року в Грузії відбулися чергові парламентські вибори. Згідно з офіційним рішенням центрвиборчкому, на них нібито перемогла орієнтована на Росію правляча партія "Грузинська мрія". Депутати "Мрії" проголосували за проведення 14 грудня так званих виборів президента. Інавгурація новообраного президента в такому разі пройде 29 грудня, тобто в новий 2025 рік Грузія вже може увійти з новим президентом.Опозиційні партії, президентка Саломе Зурабішвілі, а також країни Заходу результати виборів на користь "Мрії" не визнали.Проте партія Іванішвілі вже висунула на посаду №1 в грузинській державі колишнього футболіста Михаїла Кавелашвілі, який не має вищої освіти й може нецензурно висловлюватися на публіці. Політологи називають спортсмена "ручною" кандидатурою Іванішвілі.Читайте також: Зурабішвілі: легітимного президента обере легітимний парламент, а доти я є главою державиПри цьому партія 28 листопада "Мрія" оголосила про відмову від політичного курсу на входження до складу Європейського Союзу, а державні пропагандисти виступають у медіа з тезами про необхідність повернення до вивчення російської мови та культури.Усе це супроводжується безперервними вуличними протестами, які жорстоко придушуються поліцейським спецназом, одначе організовуються знову й знову в найбільших містах. Найактивніше грузинська опозиція діє на вулиці останні чотири дні та чотири ночі, з 28 листопада.Під час протесту в Тбілісі затримали одного з лідерів опозиційної коаліції "За зміни" Зураба Гірчі Джапарідзе. Загалом МВС країни оголосило про 224 затриманихВ ніч на 3 грудня у столиці Грузії та інших містах продовжились масштабні протести. Зокрема, на протест вийшли студенти професійних училищ, вони мали плакати з гаслами "Вперед до Європи" та "Ми обираємо європейський шлях".4 грудня в офісах грузинської опозиції відбулись обшуки за статтею про організацію групового насилля: затримали лідера коаліції "За зміни" Ніка Гварамія та її члена Гела Хасая.

З часів заснування Республіки Корея 1948-го багатьом президентам "свербіло" оголосити воєнний стан. Останній — і, можливо, найвідоміший — стався після вбивства 1979 року президента Пак Чон Хі, ексгенерала, який сам використовував воєнщину для придушення політичних протестів і опозиції з моменту захоплення влади в 1961 році. У країні неодноразово виникали повстання, що придушувалися десантниками та бронетехнікою. З 1980-х Республіка Корея вважається найпрогресивнішою демократією у континентальній та Східній Азії. Саме тоді від влади де-факто відкотилися військові, і в країні почали відбуватися вільні президентські вибори. На історичну традицію наклалися і характерні особливості нинішнього президента Юн Сук Йоля, який дуже нагадує за характером Міхеїла Саакашвілі: ніщо так не заважає його реформаторству, як пута демократії та необхідність рахуватися з чужою думкою.Юн, лідер консерваторів, ніколи не був особливо популярним. Він переміг з перевагою лише в 0,8%, і за нього голосували "по приколу", тобто — проти його ліберального попередника.Читайте також: У Південній Кореї скасували воєнний стан: він тривав близько 6 годинЯк і Саакашвілі, Юн любить гучно боротися з корупцією. Як генеральний прокурор, він посприяв увʼязненню навіть тодішнього лідера власної партії Пак Кин Хе, розчистивши собі дорогу на вершину влади. З "кадилом" антикорупції він переслідував президентів держави й навіть керівника могутнього Sаmsung. Ті нападки були гучними, принесли Юну славу, але не завжди ефективними з погляду антикорупції."Диктаторський" указ Юн Сук Йоля став кульмінацією багаторічної ворожнечі між двома основними політичними таборами країни. Опозиційна до нього Демпартія зберегла свою більшість у Національних зборах, а потім наростила її на чергових парламентських виборах у квітні. Не маючи більшості у парламенті, він не міг провести потрібні для змін закони: починаючи від зменшення корпоративних податків і завершуючи ухваленням держбюджету. На додачу, демократи виношували ідею імпічменту президентові, для цього  їм потрібно було лише з десяток голосів консерваторів.Президент РК оголосив воєнний стан, намагаючись заблокувати парламент. Та через декілька годин скасував його. Що пішло не так? Почнемо з соціального тла: збільшується прірва між доходами різних прошарків населення. Ціни на житло зростають, як і безробіття, і воно дедалі "молодіє". Страйкують лікарі, а громадяни скаржаться на недоступність медобслуговування, і всі разом звинувачують у своїх бідах політиків та корупцію.  На тлі цієї катастрофи спершу виник скандал про незаконне збагачення дружини президента, яка хизується коштовними речами, а потім він під гаслом "північні корейці наступають" спробував ввести диктатуру. Читайте також: Міністр оборони Південної Кореї взяв відповідальність за оголошення воєнного стану і заявив про готовність піти у відставкуОголошення диктатури шокувало південнокорейців, які ще не забули бурхливу епоху військового правління. Тисячі протестувальників зібралися в Сеулі, вимагаючи арешту глави держави: країна, яку вважали зразком культурної м’якої сили та азійським лідером демократії, раптово повернула в іншому напрямку.Президент наказав блокувати парламент, але армія не дуже сумлінно виконувала вказівку, і тому депутати-демократи потрапили на свої робочі місця, створивши телевізійну картинку для світу. У Юна не залишилося іншого виходу, як задкувати.Тепер опозиція рефлексує на зрадницьку витівку президента, розкачуючи йому імпічмент. Відтепер головна увага південнокорейського політикуму буде сконцентрована не на протидії зовнішнім загрозам в особі Кореї Північної, Китаю та РФ, а ворогам внутрішнім… тобто опонентам по політичному горизонту.Так часто трапляється в політиці, що процес підміняє результат, тобто утримання влади — понад зміцнення держави та посилення її обороноздатності. І не лише в Південній Кореї…Тим часом Вісь зла потирає руки, очевидно, гадаючи: чи не настав час нацькувати Кіма на увесь цей демократичний безлад.ДжерелоПро автора. Орест Сохар, журналіст, шеф-редактор ОbоzrеvаtеlРедакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.

В Україні є прошарок суспільства, на настроях якого може грати РФ

Треба готуватися до найгіршого примусу до втрати територій і частини суверенітету та заборони доступу до американської зброї, каже Олександр Хара, експерт Центру оборонних стратегій На виборах президента у Сполучених Штатах Америки переміг Дональд Трамп. Як це вплине на західний світ, яких змін слід чекати? &еnsр;Феномен Трампа є реакцією на глибинні проблеми в політичному й економічному житті США. Період бурхливого розвитку глобалізації, поштовх якому дав розвал СРСР, завершився. Лише невелика частина американського суспільства, передусім еліта, мала зиск із цього. Натомість перенесення виробництва в Азію в рамках глобалізації вдарило по робітничому класу електорату демократів. Також питання толерантності було доведене до екстремального рівня, приклад коли в Конгресі троє ректорів найпрестижніших університетів були неспроможні засудити заклики до геноциду ізраїльтян. Крайні ліві настрої підштовхнули невдоволених ними, передусім білих чоловіків середнього віку та консервативних поглядів, голосувати за Трампа. Також для консервативної частини американців було неприйнятним обрати жінку змішаного походження, що є провідницею ідей толерантності. Значна кількість трампістів критично ставиться до підтримки України. Росію вони вважають консервативною країною, яку Байден спровокував напасти, підштовхуючи Україну до НАТО. Що зміниться, залежить від того, який кабінет збере Дональд Трамп. Із можливих позитивних призначень на держсекретаря висунули Марко Рубіо, на радника з питань національної безпеки Майка Волца. Це консервативні люди з чітким світоглядом і негативним ставленням до авторитарних режимів. Серед негативних на посаду генпрокурора висунуто Метта Гетца, який погрожує переслідуванням держслужбовців, задіяних у розслідуванні можливих злочинів Трампа та його команди. На керівника національної розвідки пропонують Тулсі Габбард, яка в лютому 2022-го казала, що Зеленський має обійняти Путіна й відмовитися від НАТО. Але реальні призначення на посади відбудуться не раніше 20 січня 2025-го, після інавгурації Трампа. Новий президент зніме обмеження на видобуток нафти й інших енергоресурсів, щоб пожвавити економіку. Спробує з метою знизити ціну на нафту й гарантувати безпеку стратегічному союзнику Ізраїлю покращити відносини із Саудівською Аравією, що погіршилися за каденції Байдена через війну в Ємені. Будуть торговельні війни з Китаєм, ЄС. Колишній радник Трампа з питань нацбезпеки Джон Болтон казав, що той кілька разів збирався виходити з Альянсу. Імовірно, американці підштовхуватимуть європейців більше платити за власну безпеку та зменшити свої зобов'язання, що вплине, зокрема, й на українців. Тобто Трамп прагне зосередитися на внутрішніх проблемах? Чи означає це, що США йдуть у тінь і можуть втратити роль глобального лідера? &еnsр;Це можливо, якщо його урядування призведе до хаосу. Попри велику кількість ізоляціоністів серед виборців Трампа, навряд чи Вашингтон поступиться своїми економічно вигідними позиціями. У 1990-х, після розпаду СРСР, США були єдиною надпотугою. І хоча для Трампа внутрішні проблеми на першому плані, він не обмежиться ними. Є загроза з боку Китаю найбільшого виробника синтетичної наркотичної речовини фентонілу. Також інтереси США й КНР перетинаються в Індо-Тихоокеанському регіоні, зокрема щодо ­Тайваню. Нерозв'язані північнокорейська та російсько-українська проблеми. Трамп не зможе відвернутися від урегулювання геостратегічних питань у відносинах з іншими країнами. Період бурхливого розвитку глобалізації завершився Перемога Трампа призвела до падіння курсу євро, а його обіцянки запровадити торгові мита можуть суттєво нашкодити європейській економіці. Чи можуть економічні проблеми порушити політичну єдність Заходу? &еnsр;Неортодоксальний підхід Трампа до дипломатії вже спричиняв невдоволення в Європі. Але іншого союзника для європейців немає. Їхні уряди здебільшого центричні чи лівоцентричні. Політики розуміють: треба докладати більше зусиль, щоб США лишилися в Європі як гарант безпеки. Євросоюз відстоюватиме свої економічні інтереси, але так, щоб не погіршити відносин із Вашингтоном. Європейцям доведеться збільшувати видатки на оборону 2/3 членів НАТО витрачають на неї лише 2 відсотки бюджету. Європа має інвестувати у власний оборонний комплекс, бо розуміє, що такі конфлікти, як між Росією і Україною, вимагають шаленої кількості ресурсів. Вона ж до такого конфлікту не готова, не виробляє в достатній кількості снарядів і ракет. Це потрібно Трампу, оскільки деякі види боє­припасів європейці купуватимуть у США. Тому ЄС балансуватиме між захистом власних інтересів і збереженням нормальних відносин із новою американською адміністрацією. В адміністрації Джо Байдена заявили про необхідність передати Україні 6 мільярдів доларів безпекової допомоги до інавгурації Трампа. Це сигнал про подальше згортання допомоги з боку США? &еnsр;Байден і його уряд розраховували, що Камала Гарріс стане президентом. Але після перемоги Трампа стало очевидно, що ці гроші треба якнайшвидше використати на користь України. Деякі кошти підуть на фінансування нашого оборонного комплексу або купівлю зброї і техніки в інших країнах. Тепер адміністрація Байдена в цейтноті, бо є велика ймовірність, що першими кроками Трампа з "дипломатичного врегулювання української кризи", як він її називає, буде урізання допомоги Україні. Він ніколи не казав про "завершення війни" чи "українську перемогу" лише: "Треба припинити вбивства". Ми залежимо від Заходу на дев'яносто відсотків Цим він нагадує одного українського політика, який казав: "Треба просто перестати стріляти". &еnsр;Вони схожі. Хоча мені Трамп за способом мислення і поведінкою більше нагадує Януковича. Він також може спровокувати таку кризу. Є побоювання, що він намагатиметься забетонувати владу республіканців через зміни до законодавства. Поки що це лише страшилки демократів, але їх підживлюють висловлювання Трампа на зразок: "Я буду диктатором на один день". У традиціях американської політики такі слова недо­зволені: президент перебуває нижче Конституції, норм і принципів права. У Трампа буде спокуса розв'язати конфлікт, тиснучи на слабку ланку, якою є Україна, бо ми залежимо від Заходу на 90 відсотків. Мається на увазі фінансова та безпекова допомога. Тому логічно запропонувати Путіну й Зеленському якусь формулу компромісу, щоб потім припинити надавати допомогу Україні. І це буде той тиск, що може змусити президента України погодитися на переговори. Тому європейська єдність критично важлива для нас щоб вони, якщо не збільшували допомогу, то надавали її вчасно. Завдяки цьому ми купимо собі час на пів року, щоб витримати перший "ковбойський наскок" Трампа на вирішення російсько-­української проблеми. Щоб він опинився в ситуації, коли має ухвалені інші рішення, ніж очікують у Москві. Сподіваюся, в Марко Рубіо, який ненавидить авторитарні режими, вистачить дипломатичного таланту переконати Трампа, що здача України буде поразкою для США й особисто для нього. Звісно, багато залежить від нас ми маємо показати, що здатні продовжувати боротьбу й не боїмося тиску, пояснити європейцям, що в їхніх інтересах і надалі нам допомагати й що не на часі будь-яка дипломатія з РФ. Треба виходити також на оточення Трампа, бо серед республіканців чимало тих, хто нас підтримує, і працювати з його електоратом: США демократична країна, що дослухається до думки своїх громадян. У США також відбулися вибори до обох палат Конгресу сенату та палати представників, над якими Республіканська партія здобула контроль. Як це вплине на Україну? &еnsр;Будуть два лакмусові папірці: голосування за кандидатуру Метта Гетца на генпрокурора й Тулсі Габбард на керівника національної розвідки. Республіканська більшість у сенаті хитка 52 відсотки проти 48. Уже двоє сенаторів-республіканців заявили, що не голосуватимуть за цих кандидатів. Результати голосувань за ці посади будуть показником, чи поглинув Трамп Республіканську партію. Для ухвалення ключових рішень потрібно щонайменше дві третини голосів, що неможливо, бо сенат і палата представників поділені майже навпіл. Тому Трамп не абсолютно вільний у своїх діях він може багато чого зробити, але системи стримувань і противаг поки що не порушено. Німецький канцлер Олаф Шольц уперше за два роки вийшов на прямий зв'язок із Путіним. Його дії підтримав канадський прем'єр Джастін Трюдо. Чи пов'язані ці спроби встановити контакт із російським лідером із результатами виборів у США? Чи є вони виявом слабкості, готовністю Заходу йти на компроміси? &еnsр;Трамп не раз висловлювався за добрі відносини з РФ і переговори з Путіним. Олаф Шольц діяв у цьому руслі. Це хибне мислення, що базується на нерозумінні менталітету росіян, коли їх сприймають як "інших європейців". Ми ж знаємо, що це азійщина ХVІ століття, орда. Європейці ж вважають, що з ними можна порозумітися через дипломатію, і в цьому їхня глобальна помилка. Маємо активно діяти у кримському напрямку Одна з причин нинішньої урядової кризи в Німеччині питання допомоги Україні. Адже, коли виділяють кошти на допомогу іншій країні, треба затягувати паски. Для політиків це тяжко потрібно своїм громадянам, які звикли до умовного бутерброда з ікрою, пояснити, що ікри буде вдвічі менше, бо треба допомагати Україні, де триває війна, і якщо вона програє воювати з Росією доведеться їм. Німці, які прийняли мільйон біженців, розуміють, що відбувається в нас, але не готові далі обмежувати свій добробут. Економічна модель країни базувалася на виробництві високоякісної техніки за рахунок дешевого російського газу, яку вони продавали на російський і китайський ринки. Тепер з РФ не можна торгувати й купувати газ. Політика подальшої підтримки України вимагатиме жертв, на які Шольц не хоче йти. У Франції нині також криза і проблеми в економіці. Це й підштовхує їх до прямих переговорів із Росією. Торгувати чужими землями завжди легше. 1938 року дозволили розірвати Чехословаччину, але Гітлера це не спинило. На жаль, європейці не зробили висновків. Джастін Трюдо мене здивував. Усім хочеться зберегти хороші відносини з Трампом, але такі заяви не додають перспектив миру в Україні та не посилюють Заходу. Після оголошення результатів виборів у США активізувалися обстріли українських територій. Чи зможе нова хвиля російської агресії змінити позицію Трампа щодо війни із замирювальної на більш рішучу? &еnsр;До Трампа має бути особливий підхід. Він хоче видаватися вдалим переговорником, що посилює США, тому не йде на невигідні їм поступки. Найперше, він дослухатиметься до думки пересічних американців, а не своїх союзників у Європі. Якщо Путін робитиме щось таке, що виставить слабкими США загалом і Трампа зокрема, це може змінити його позицію. Він не буде такий чутливий, як Байден чи Обама, до злочинів Росії, які підштовхували наших партнерів щось робити. Після анексії Криму проти РФ запровадили надто м'які санкції. І лише збиття малайзійського Боїнга ­МН-17 спричинило перші серйозні антиросійські санкції. Те саме ми спостерігали 2022 року, коли розблокували допомогу Україні. Буча й Ірпінь стали поштовхом, після якого партнери почали нам постачати артилерію та іншу військову техніку. І постійно, коли відбувалися якісь жахіття, ми отримували нову допомогу. Адміністрація Байдена, зціпивши зуби, надала Україні касетні боєприпаси, бо бачила, що на сході критична ситуація. Їх постійно підштовхувало до дій, коли ми опинялися на межі відчутної поразки. Вони намагалися вирівняти ситуацію, щоб Україна із сильнішими позиціями сіла за стіл переговорів. Курська операція конвертація воєнного інструменту в політичний Дозвіл, який нам дали на використання оперативно-­тактичних ракет по Курській області, пов'язаний із тим, що, по-перше, треба відреагувати на появу там північнокорейських солдатів, а по-друге допомогти Україні втримати Курщину, щоб, коли Трамп наполягатиме на переговорах із Росією, мати цей козир. Але це одна з кількох провальних стратегій Байдена. Перша з них збагнути Росію. Це провалений урок усього дипломатично-розвідувального класу США. Друга стримати РФ спершу 2021-го, а потім 2022 року. Третя неохоче збільшення допомоги Україні 2022-го, втрачені можливості: через побоювання ядерної ескалації нам не надали потрібного. Якби адміністрація Байдена зробила ставку на перемогу України, ситуація 2023-го була б інша. Але стратегічної мети поразки Росії та звільнення Україною всіх окупованих територій адміністрація Байдена, на жаль, не переслідувала. Наскільки дозвіл бити американськими далекобійними ракетами по території РФ посилить позиції України? Чи є ризик, що його можуть скасувати після інавгурації Трампа? &еnsр;Такий ризик є. Дональд Трамп-молодший відреагував на цей дозвіл Байдена, заявивши, що це крок до Третьої світової війни. Імовірно, таке мислення притаманне і Трампу-старшому. Тому наші військові мають використати цю зброю з максимальним ефектом. Є достатня кількість важливих цілей на території РФ, які можна вразити. Свого часу Валерій Залужний писав, що, враховуючи асиметрію в ресурсах, Україна має отримати технологічну перевагу. Тобто ворога треба знищувати дистанційно. Для цього потрібні потужні технологічні системи, завдяки яким ми можемо зменшити втрати серед наших військових і мирного населення. Завдяки дозволу на застосування далекобійних ракет нашим силам у Курській області буде трохи легше, більша кількість бійців залишиться живими. І ми ще більше підірвемо спроможність РФ на гнучкі дії. Заборона ударів по російській території західною зброєю це був повітряний щит над РФ. Ми просили закрити небо хоча б над Заходом України, натомість Байден із 2022 року закривав його над Росією. Тепер, після дозволу бити ракетами, росіянам доведеться свої склади й командні пункти тримати поза зоною ураження, їм важче буде накопичити сили на кордоні. Це додаткове навантаження на й без того неефективну систему управління в їхніх збройних силах. Можливий розкол НАТО Росіяни розконсервували радянські запаси танків і бронетехніки, що значно менш ефективна й легше знищується. Сподіваюся, ми дотиснемо німців і зможемо пожвавити курортний сезон у Криму, бо знищення Керченського мосту важливе. І найголовніше Курська операція є першою з 2022-го конвертацією воєнного інструменту в політичний. Ми показали партнерам свою здатність до активних дій навіть з обмеженими ресурсами. Водночас Путіну довелося проковтнути це вторгнення він не оголосив війни Україні та загальної мобілізації. Будь-яка авторитарна модель базується на мовчазній згоді плебсу з політикою фюрера. Але одна річ, коли покидьки з депресивних регіонів РФ ідуть убивати українців за гроші, а інша коли мажори Москви, Петербурга й інших великих міст будуть вимушені йти вбивати за копійки. Курська операція показала, що Росія має обмежені ресурси, тому й підтягнула солдатів із КНДР. Маємо активно діяти у кримському напрямку фізично увійти туди нині не можемо, але знищення інфраструктури, що дає змогу тримати на півострові велике угруповання ворожих сил і засобів, буде додатковим політичним тиском на Кремль. Чи є ризик того, що просування України в ЄС і НАТО загальмується чи буде поставлене на паузу? &еnsр;Це може статися, якщо США почнуть тиснути, щоб Україна змирилася з вимогами Путіна не долучатися до будь-яких оборонних чи політичних структур. Я не вірю, що Зеленський може на це погодитися, бо українське суспільство цього не сприйме. Щодо НАТО, то його можуть використати як розмінну фішку для встановлення хиткого миру чи припинення вогню. Але євроатлантичну інтеграцію не буде поставлено на паузу. Ми маємо проводити реформи, які роблять нас більш боєздатними. Треба йти фінським шляхом швидкий вступ Фінляндії в НАТО був обумовлений не лише геостратегічними розрахунками й політичною волею, а й готовністю фінів. Тому ми так само маємо посилювати себе. НАТО також може бути під загрозою: я вже казав, що Трамп збирався виходити з Альянсу. Принаймні він може передислокувати сили в Індо-Тихоокеанський регіон, але це дасть поштовх європейцям. У французького лідера Макрона була ідея стратегічної автономії, щоб витіснити американців з Європейського континенту. Можливий розкол НАТО, оскільки моделі ухвалення рішень там застарілі Угорщина досі блокує співпрацю Києва й Альянсу. Можливо, буде нова безпекова структура на базі країн, що розуміють загрозу з боку Росії. Як Україні поводитися в цій ситуації? &еnsр;Ми доросла нація, тому треба готуватися до найгіршого. Найгіршим є примус до втрати територій і частини суверенітету, а також заборона доступу до американської зброї. Щоб цього не сталося, маємо працювати з адміністрацією президента США, з Конгресом, із громадськістю. Європейці мають втримати єдність, сформовану 2022-го, й виконувати обіцяне нам. Для України найважливіша національна єдність. Вона врятувала нас на початку повномасштабної війни, коли нація об'єдналася перед смертельним викликом, а політичні чвари відійшли на другий план. Передплатити журнал "Країна"

Свою заяву 23-річний Хвіча Кварацхелія опублікував у Іnstаgrаm."Я слідкую за подіями, що відбуваються в нашій країні. Бажання і воля грузинського народу - йти європейським шляхом, це наш історичний вибір, єдиний правильний вибір, і звернути не можна. Ця країна належить народу, і ніхто не стоїть вище волі народу. Болить за мою країну, мій народ. Боляче фізично та емоційно дивитися ролики, які поширюються. Зупиніть насильство та агресію. Сьогодні Грузія як ніколи заслуговує на Європу", - написав лідер збірної Грузії з футболу.До початку повномасштабної агресії Росії проти України Кварацхелія грав у чемпіонаті РФ. У березні 2022 року футболіст покинув країну-агресора та перейшов у "Динамо" Батумі.Після цього Хвіча Кварацхелія перейшов в італійський "Наполі", де став справжньою зіркою європейського футболу та допоміг команді здобути історичне чемпіонство.Тrаnsfеrmаrkt оцінює Кварацхелію у 80 млн євро.Протести у Грузії. Головне26 жовтня 2024 року в Грузії відбулися чергові парламентські вибори. Згідно з офіційним рішенням центрвиборчкому, на них нібито перемогла орієнтована на Росію правляча партія "Грузинська мрія". Депутати "Мрії" проголосували за проведення 14 грудня так званих виборів президента. Інавгурація новообраного президента в такому разі пройде 29 грудня, тобто в новий 2025 рік Грузія вже може увійти з новим президентом.Опозиційні партії, президентка Саломе Зурабішвілі, а також країни Заходу результати виборів на користь "Мрії" не визнали.Проте партія Іванішвілі вже висунула на посаду №1 в грузинській державі колишнього футболіста Михаїла Кавелашвілі, який не має вищої освіти й може нецензурно висловлюватися на публіці. Політологи називають спортсмена "ручною" кандидатурою Іванішвілі.При цьому партія "Мрія" оголосила про відмову від політичного курсу на входження до складу Європейського Союзу, а державні пропагандисти виступають у медіа з тезами про необхідність повернення до вивчення російської мови та культури.Усе це супроводжується безперервними вуличними протестами, які жорстоко придушуються поліцейським спецназом, одначе організовуються знову й знову в найбільших містах. Найактивніше грузинська опозиція діє на вулиці останні три дні, з 28 листопада.Оглядачі кажуть про сповзання Грузії до моделі проросійської диктатури білоруського зразка.  

Про це ввечері у суботу, 30 листопада, заявила чинна очільниця Грузії Саломе Зурабішвілі. Її відеозвернення з'явилося на офіційному фейсбуці політикині.Незаконно обраний, а отже нелегітимний парламент, за її словами, не зможе обрати нового легітимного президента, відповідно, інавгурація не відбудеться і її мандат продовжиться до обрання нового президента новим парламентом, пояснила Зурабішвілі."Я хочу сказати, що і з цього питання, у громадськості є національний консенсус з президентом, який є єдиним незалежним, легітимним інститутом. Завтра представники суспільства та політичні партії зустрінуться зі мною. Разом ми керуємо політичним процесом, яким керуєте ви зовні, на вулиці та в різних сферах суспільства", - зазначила президентка Грузії.Читайте також: Олег Манчура. Чому Грузії (наразі) не вдалося? "Я буду на чолі політичного процесу, залишаючись вашою президенткою", - запевнила Зурабішвілі."Легітимного парламенту немає, тому нелегітимний парламент не може обрати нового президента, тож не може бути інавгурації. Мій мандат діє доти, доки не буде законно обрано парламент, який законно обере когось замість мене. Я зараз з вами й буду з вами надалі", - підсумувала очільниця Грузії, яка всупереч урядовій партії "Грузинська мрія" пов'язаного з РФ олігарха Бідзіни Іванішвілі займає виразну проєвропейську позицію. Як у Грузії розгортається нова Революція26 жовтня 2024 року в Грузії відбулися чергові парламентські вибори. Згідно з офіційним рішенням центрвиборчкому, на них нібито перемогла орієнтована на Росію правляча партія "Грузинська мрія". Депутати "Мрії" проголосували за проведення 14 грудня так званих виборів президента. Інавгурація новообраного президента в такому разі пройде 29 грудня, тобто в новий 2025 рік Грузія вже може увійти з новим президентом.Опозиційні партії, президентка Саломе Зурабішвілі, а також країни Заходу результати виборів на користь "Мрії" не визнали.Проте партія Іванішвілі вже висунула на посаду №1 в грузинській державі колишнього футболіста Михаїла Кавелашвілі, який не має вищої освіти й може нецензурно висловлюватися на публіці. Політологи називають спортсмена "ручною" кандидатурою Іванішвілі.При цьому партія "Мрія" оголосила про відмову від політичного курсу на входження до складу Європейського Союзу, а державні пропагандисти виступають у медіа з тезами про необхідність повернення до вивчення російської мови та культури.Усе це супроводжується безперервними вуличними протестами, які жорстоко придушуються поліцейським спецназом, одначе організовуються знову й знову в найбільших містах. Найактивніше грузинська опозиція діє на вулиці останні три дні, з 28 листопада.Оглядачі кажуть про сповзання Грузії до моделі проросійської диктатури білоруського зразка.

На вашу думку, хто такий Путін?Путін – це цілий режим, який продовжує сторіччя російського імперіалізму. Це трохи інша система, вона не комуністична і не царська. Але, тим не менше, – це централізована автократія, яка живиться за рахунок своїх сусідів. Це основа самого путінізму. На додачу до цього є корупція, а також перевага від того, що західні інституції такі політичні, і це створює враження що Російська Федерація така потужна.Сучасна Росія – це Путін? Чи можна говорити, що коли Путіна не стане, тієї Росії, яка була зібрана по шматочках протягом багатьох століть, не стане?Російська Федерація може зникнути в тому вигляді, в якому вона є навіть з Путіним, тому що російський диктатор бореться з останніх сил, як раніше Черненко, Андропов та інші радянські урядовці. Можливо, йому залишилося жити лише кілька років, але це не означає, що Російська Федерація виживе разом з ним. Очевидно, що РФ почне валитися навіть при Путіні, тому що росіяни будуть провалювати всі системи. І насправді, я вважаю, що це вже спостерігається. Минулого року ви приїжджали до України і представляли свою книгу "Неспроможна держава. Інструкція із розшматування Росії". У ній ви пишете, зокрема, про розпад Росії. А чи є якісь можливі сценарії цього розпаду? Скільки, наприклад, може утворитися національних республік? І взагалі, що могло б відбутися, якби Росія розпалася зараз? Насправді це не таке питання, яке може вирішитися за один день. Це цілий процес, і він вже розпочався. Шалені економічні проблеми, які виникли в Російській Федерації, особливо яскраво помітні перед Новим роком. Ми можемо побачити це на прикладі нафти. Шалені видатки на армію, що збільшилися з третини до половини... Звичайно, це впливає і на цивільну економіку, яка руйнується. І це вже тріщина. Ми бачили, як це відбувалося у Радянському Союзі. Там все почалося з цих самих військових видатків. Тож зараз у РФ ми вже спостерігаємо певні позначки. На тлі цього можуть бути повстання в армії, можуть з’явитися ті, хто не хоче віддавати ресурси в Москві і прагнутиме суверенності й автономії. Обурення підіймається серед людей, особливо серед тих ветеранів, які повертаються, а їх не раді бачити. Я думаю, що увесь цей розвиток подій вплине в подальшому на Росію. На який час це може розтягнутися? Мені здається, що російська репресивна машина Путіна дуже сильно подавлює усі ці події, про які ви говорите. Це дійсно так. Головний успіх Російської Федерації полягає саме в цьому подавленні. Ми спостерігали це ще за царських і комуністичних часів. Пам'ятаєте пропаганду успіху в ті часи? Те ж саме відбувається зараз в путінській системі. Всі вони проваляться, враховуючи ту економіку, ніякої диверсифікації та ніякого оновлення. Якщо дати Росії розвиватися так, як вона зараз є, рано чи пізно вона впаде. Якщо подивитися на той самий заколот Пригожина або на українське вторгнення в Курську область, ми не бачили ніякої прихильності до Путіна навіть у самій Росії. Росіяни поважають тих, хто сильніший, тому вони можуть дуже швидко обернутися проти Путіна. Це величезна країна, шалено різна, і не можна зібрати все це докупи військовими сили, особливо, коли люди їдуть на фронт воювати проти України. Тож я розглядаю це як провал занадто розтягнутої, гниючої та абсолютно корумпованої системи.На середину грудня у Європі запланований черговий Форум поневолених народів Росії. Яке ваше особисте ставлення до таких форумів? Чи можуть люди, які вже багато років проживають на території ЄС і представляють ці поневолені регіони Росії, збираючись в одному місті в Європі, долучатися до розвалу Російської Федерації? Часом слово потужніше за меч. Ми бачили це і раніше, дуже багато повстань починалися як маленькі, а потім розросталися і до них долучалося все більше людей, вони отримували більше уваги. Я брав участь у Форумі визволення поневолених народів Російської Федерації. У нас було кілька зустрічей по всьому світу, включаючи європейський, японський, канадський парламенти та італійський сенат. Що дуже цікаво, так це те, як реагувала на це Москва. Звісно, вона засуджувала ці ініціативи, навіть визнавала їх терористичними організаціями. Я думаю, це показує страх у Кремлі, що ці рухи можуть зростати, отримувати більше підтримки і більше уваги в Росії та світі загалом. Російська Федерація вже звинувачує Польщу, яка разом з Україною протистоїть їм і підтримує ці форуми. Я називаю це неопримітивізмом. Висування страху від Москви показує, що ці рухи стають потужнішими. Наступний рік, на мою думку, буде критичнішим, тому що у РФ виникають внутрішні проблеми. Я думаю, що ми побачимо збільшення повстанських рухів не тільки в різних республіках, а й у різних регіонах, де є незадоволення через те, що всі ресурси подаються Москві, а вони нічого майже не отримують, що люди за межею бідності і посилаються в м'ясорубку війни. Той страх, про який ви щойно сказали, – це страх особисто лідера Росії Володимира Путіна, чи це страх колективного Путіна?Я думаю, це страх колективного Путіна, путінського політбюро. Це фактично страх Кремля, це страх уряду і багатьох депутатів російської думи. Якщо послухати, як вони все це підносили останні три роки, то дійсно, Путін залишився десь в минулому. Якщо ми будемо давати більшу автономію регіонам та найбільшим містам РФ, то, звичайно, це може призвести до більше ніж 200 різних конфліктів по території країни. У Кремлі самі розуміють, що сидять на пороховій діжці, яка може вибухнути. Фитиль вже було запалено, але Путін намагається його загасити. Рано чи пізно це досягне центру.Чи можуть наразі люди, яких називають російськими лібералами, які так само постраждали від Путіна, деякі з них сиділи у в'язницях на території РФ, хтось зараз перебуває на території ЄС або у США, так само долучитися до цього процесу, про який ви говорите?Деякі можуть, а деякі ні. Ми не визначаємо всіх їх як лібералів. Ці люди вважають себе опозицією Путіна, але є ж різна опозиція. Дуже багато традиційної опозиції, наприклад, Навальний та ті, хто його оточували, є постпутінцями або ліберальними авторитаристами. Вони хочуть тримати імперію, але і звернути Путіна, включаючи, звичайно Крим та Чечню, які вони отримали нещодавно силою. Тож я б назвав цих людей тими, хто мають таке ж саме бачення Російської Федерації. У них немає достатньої підтримки всередині країни, Путін вже їх ізолював у в'язницях або деяких вбив. Я не думаю, що вони впливатимуть на майбутнє Росії. На жаль, дуже багато політиків на Заході все ще їх слухають і думають, що з ними це буде щось на кшталт нової демократичної Російської Федерації, яка з'явиться після зникнення Путіна.У нас було таке враження після того, як зник Радянський Союз, але ми потім побачили, що відбулося. Довгострокове рішення – це розпад Російської Федерації. Тим не менш є певні елементи опозиції. Я не кажу, що всі вони однакові. Наприклад, деякі депутати розуміють, що має бути певний вибір: якщо республіка хоче жити, якщо вони не хочуть бути частиною Російської імперії, то мають стати незалежними. Я думаю, що є дієві політики навіть серед нинішньої опозиції. І ми можемо говорити про звільнення певних територій Російської Федерації. А яку роль в цьому процесі зараз відіграє Україна? Україна завжди була критична в цьому питанні і завжди протистояла російському імперіалізму. Також вона пережила наслідки геноцидів. Особливо в останні два з половиною роки - це, мабуть, одна з найважливіших осей розвитку Російської Федерації. І Україна продовжує тут відігравати важливу роль. Захід, не поставляючи зброю, яка потрібна на лінії фронту Україні, провалив свою місію. Україна має визначну роль у боротьбі з московськими імперіалізмом. Вона є ключом до нового світу, в якому нові республіки можуть торгувати, існувати, взаємодіяти одна з одною і не мати ніякого зазіхання на інші території. Україна – це майбутнє, а Росія – це провалене бачення минулого.Як я зрозумів, Україна зараз має здатність впливати на трансформацію геополітичного ландшафту Східної Європи, так? Звичайно. Україна – це ключ до Східної Європи і навіть ключ в постімперіалістичне російське майбутнє. Як тільки РФ почне зникати, то в Україні буде дуже багато впливу серед сусідів, які споглядатимуть на Україну як на натхнення для власного розвитку. Як тільки буде переустановлений уряд в Російській Федерації, як тільки Україна відновить свої території, вона матиме вплив на Грузію і Молдову і зможе рухатися далі разом з цими країнами в Європейський Союз. У багатьох планах я б сказав, що Україна – це модель. Водночас через цю війну ви можете також пришвидшити розпад Російської Федерації. Ви вже згадали про те, що Захід зараз недостатньо допомагає Україні брати активну участь в процесі розбивання Росії. А що саме повинен був робити зараз Захід, особливо зважаючи на те, що на президентських виборах у США переміг Дональд Трамп, а у багатьох країнах Європи скочуються до ультраправого екстремізму? Це дуже складне питання. Почнімо з Європи. Так, ультраправі дійсно отримали дуже багато підтримки в багатьох західних і центральних європейських країнах. Але пам'ятайте, що є країни НАТО, які абсолютно готові підтримувати Україну всіма тими зусиллями, які в них є. Це Польща, Балтійські країни, Скандинавські країни та інші. У цих країнах немає ніякої загрози ультраправого популізму. На мою думку, Європа має зрозуміти, що буде означати для них президентство Трампа. Якщо в майбутньому Європа вимушена буде захищати не тільки Україну, а й себе, то має розбудовувати свій військовий комплекс. Вони мають збільшувати армію, як це зараз робить Польща, витрачаючи більше ВВП на власну армію.Якщо говорити про США, то це дуже складно. Ми знаємо, що зараз Штати проходять транзитний період, адміністрація Трампа перебирає повноваження. Насправді ця команда може бути навіть сильнішою, ніж команда Байдена. Наприклад, радник, посол НАТО – усі ці люди завжди хотіли посилити Альянс, вони мають дуже потужну антиросійську позицію. Деякі з них тиснули на адміністрацію Байдена, для того, щоб було надано більше підтримки Україні в попередні роки. Тож не варто упускати це з виду, тому що в результаті це може вплинути на взаємодію з Путіним. Але зараз зарано про це говорити, зараз лише формується політика. Януш Буґайський, фото: tvоеmіstо.tvТрамп неодноразово говорив про те, що хоче посадити президента України Володимира Зеленського і лідера РФ Володимира Путіна за стіл переговорів: в одного щось забрати, іншому щось дати, і таким чином пришвидшити завершення війни в Україні. Тобто він, наскільки я розумію, у своєму баченні майбутнього президентства на чотири роки не бачить ослаблення Росії.Трамп не настільки знає Російську Федерацію. Він не слідкує за тим, як розвиваються події там, але це робить його команда. Я думаю, що ті, хто допомагає йому розробити політику, мають більше уявлення про те, як відбувається війна. Технічно Київ має бути спокійним, тому що Трамп не збирається про щось домовлятися. Він намагається допомогти досягти не тільки миру, а того, що може вважатися перемогою його та Америки загалом. Звичайно, стратегічно не може бути такого, щоб Україна віддала свої території, але тактично може статися така ситуація, за якої Україна може сказати: “Гаразд, давайте зробимо припинення вогню, давайте приймемо ці угоди”. Деякі з команди Трампа вже пропонували прислати миротворців, щоб утримати мир в Україні. Тоді можна показати, що це Російська Федерація порушує правила й ескалує цю війну. Ідея полягає в тому, щоб переконати Трампа, що якщо він слідуватиме вимогам Росії щодо українських територій, то видаватиметься слабким, що він буде тим, кого ми називаємо лузером і матиме проблеми, наприклад, з Китаєм. Китай тоді захопить Тайвань, а це вже буде величезна втрата, яка приведе до війни для США. Тож, чим більше успіху в Україні, тим менше шансів, що буде війна з Китаєм. І це ціна домовленості Трампа з Російською Федерацією.Але тим не менше, без віддачі територій припинення вогню може показати, що Росія – це агресор, що росіяни – імперіалісти, що з цим треба боротися, а Україна хороша. До речі, я вже чув від людей Путіна, що потрібно зробити так, аби путінська армія мала великі проблеми через підтримку України Заходом та США.Яка Росія вигідна або потрібна Сі Цзіньпіню? Я думаю, що китайців можна назвати імперіалістичними прагматиками. Інакше кажучи, якщо РФ достатньо сильна, то вони можуть відволікти увагу від імперіалістичних поглядів Китаю, тому що всі зосередяться на Російській Федерації. Росія – це джерело дешевої енергії, нафти та газу, а також ціль багатьох перенаселених китайських регіонів. Але якщо Російська Федерація почне слабшати, Китай не буде ризикувати війною з США, підставляючи себе. Якщо Росія почне розвалюватися, Китай зосередиться більше на ресурсах і територіях на Далекому Сході, які мають джерела. Тоді у Китаю будуть потужності посилити власну економіку. Це може бути тим, на що розраховує Пекін. Тому ми маємо уважно спостерігати за регіонами, які можуть відлучитися від Російської Федерації, які не захочуть стати частиною домініону Китаю. Інакше кажучи, вони проміняють Москву на Пекін. Я думаю, що вони будуть прагнути до демократії, до Японії та інших країн на сході. Тож нам потрібна стратегія, яка допоможе не посилити Китай, але призведе до колапсу Російської Федерації.Умовно кажучи, настає час, коли Росія розвалюється. Як на це можуть відреагувати на Заході?На Заході будуть боятися, ми вже це бачили дуже багато разів. Я пам’ятаю, коли почав розвалюватися СРСР, у Вашингтоні передбачали купу біженців, громадянські війни, хаос і багато проблем. Тож, я думаю, що перша реакція серед офіційних представників на Заході буде страх. Згодом прийде розуміння, що з цим треба якось впоратися, адже за одну хвилину це вирішити не можна. Це буде стосуватися і США, і тих, хто нас підтримує, наприклад, Японії. У нас має бути політика, яка надасть безпеку цим країнам, щоб вони могли ладнати з новими формуваннями, які будуть виникати після руйнування Російської Федерації. Ми маємо зробити так, щоб ті конфлікти, які можуть виникнути в РФ, не поширювалися. Дуже багато роботи попереду. Я думаю, що це буде нова ера геополітики, яка зараз починає розвиватися. Саме зараз, за адміністрації Трампа можна почати працювати над цим питанням, тому що інакше ми будемо абсолютно не готові до цього, ми не будемо певні, що робити, і наша реакція може бути заслабкою.Ще один можливий варіант розвитку подій після розпаду Росії: на території цієї країни утворюється багато інших менших формувань, і якщо не в багатьох із них, то в деяких буде ядерна зброя. Зараз на території цих країн є пускові установки для балістичних ракет, які вони потім будуть контролювати. Як у такому випадку контролювати нерозповсюдження ядерної зброї і можливі її запуски у разі розпаду Росії? Будь-яка нова країна, яка буде виникати на місці РФ, захоче власного визнання. Вони не хотітимуть війни. Але якщо на їхній землі буде ядерна зброя, у такому разі для них це можливість почати переговори з міжнародними інституціями, спілкуватися з урядом США та з іншими країнами щодо того, щоб зменшити або взагалі знищити запас ядерної зброї. Звичайно, ми бачили це на прикладі Радянського Союзу. Я думаю, що всі ці нові формування не захочуть починати ядерну війну, вони захочуть визнання. А для цього вони мають виступати відповідальними гравцями.Я вважаю, що російські представники спеціально роздувають цей наратив, що нібито буде ядерна небезпека після падіння РФ. Проте я не думаю, що будь-яка з потенційних нових країн захоче мати ядерну зброю. Єдина країна, яка захоче ядерну зброю – це Москва. Але це може бути можливістю Заходу з ними взаємодіяти, а для Москви – взаємодіяти із Заходом. Як ви думаєте, а чия провина в тому, що Україна таки віддала свою ядерну зброю, але натомість не отримала жодного захисту?У цьому винні всі: і США, і країни Заходу. Вони думали, якщо ядерної зброї не буде, то країни будуть хорошими сусідами. Проте насправді, якщо в одній країні є ядерна зброя, а в іншої немає, то в регіоні буде дисбаланс. Друга помилка була безпосередньо з боку України. Пам'ятаєте цей Будапештський меморандум? Він не гарантує нічого. Там були положення, що все буде гаразд, але не було гарантій. І тому Україні, можливо, варто було почати ще тоді процес долучення до НАТО, як зробила це Польща. Але вже все пройдено, тому треба вчитися на помилках: якщо у вас немає ядерної зброї, то на вас може напасти сусід, в якого вона є. Саме тому зараз Південна Корея озброюється, а Іран розвиває ядерну зброю.Демократії можуть також потребувати ядерну зброю, якщо вони не можуть отримати гарантії від тих сил, які вже її мають. Я не кажу про потенційну Україну, але я кажу про Польщу та інші центральні європейські країни, які відчувають тиск і певні імперіалістичні дихання Російської Федерації. Тож, якщо є ядерна зброя, – це ефективно. Україна втратила цю можливість, тож зараз маємо проблеми з Росією.Якщо пов'язати страх Росії і ядерну зброю з нещодавніми висловленнями Путіна на засіданні ОДКБ, де він хвалився новітньою аеробалістичної системою “Орешник”, що вона може завдати удару по будь-якій точці Європи. Чи зможе Путін натиснути кнопку і запустити цей “Орешник” з ядерним боєзарядом по одній зі столиць Європи? Чи все ж таки він занадто боягуз, щоб зробити це? Я не думаю, що на цьому етапі Росія почне якусь ядерну війну. Вони зараз намагаються саботувати роботу в кількох країнах НАТО, наприклад, в балтійських країнах. Але якщо ви помітили, то навіть попри те, що США дали добро на використання Україною далекобійних ракет, Росія нічого не зробила з країнами НАТО. У Кремлі розуміють, що вони нічого не зможуть і ризикують структурою своєї країни, тому і не реагують. Путін – корумпований імперіаліст. Він хоче вижити. Навіть якщо Російська Федерація буде меншою, слабшою, все одно він хоче зберегти свої ресурси і владу. Тож почати ядерну війну з Заходом – це погана ідея, тому що від західних країн можу прийти досить потужна відповідь. Але це не значить, що Путін не хоче налякати їх. Західні політики мають свої внутрішні причини і також перебувають в страху, що є можливість побачити Третю світову війну. Путін покладається на цих людей для того, щоб підірвати західні політики і налаштувати їх проти України.Наразі я не бачу сценаріїв, за яких Путін та Кремль хочуть розпочати будь-яку війну із Заходом, особливо враховуючи те, що країни НАТО мають кордони з РФ і готуються до великої війни з нею. Наприклад, Польща витрачає дуже багато коштів на військові комплекси. Є дуже багато блефу з боку Путіна. Україна, як ніхто інший, має знати, що Росія покладається на брутальність та геноцид, а з іншого боку – на жорсткий контроль. Це основи Російської Федерації. Чи чули ви щось про те, що ще й лідер Китаю Сі Цзіньпін під час зустрічі з Путіним так само попередив, щоб той не натискав кнопку?Саме так. Я думаю, що Китай послав цей сигнал Росії ще кілька років тому. Будь-яка ядерна ескалація з боку Російської Федерації проти Заходу поставить під загрозу Китай. Проте Китай не хоче бути долучений до відкритих конфліктів з Заходом. Також це створить економічний хаос і вплине на можливість торгувати. Торгівля – це основа економіки Китаю, тому що ми говоримо про експорт, про торговельні зв'язки. Тобто Китай не буде підтримувати Російську Федерацію в цьому плані. І тоді Росія стане ще більш ізольованою, ніж зараз. А якщо вони втратять Китай як союзника, у такому разі вони ще швидше розпадуться. Януш Буґайський, фото: tvоеmіstо.tvЯкі ви бачите перспективи для України у вже післявоєнний період? Чи може наша країна стати ключовим гравцем в системі європейської чи навіть світової безпеки? Україна вже є такою. Коли ми говоримо про майбутнє Європи і демократії, Україна має ще багато чого зробити. Після війни буде тривале відновлення, залучення інвестицій, вибори. Україна має продовжувати розбудовувати демократичний процес, громадську суспільство, яке зараз дуже потужне. Усе це має не тільки існувати, треба робити так, щоб все це працювало: всі ці питання, з якими мають справу демократичні країни, зокрема, антикорупційні. Україні доведеться ще більше над цим працювати, тому що сусід напав на Україну, і деякі території були окуповані, тож дуже багато роботи попереду. Для цього українці потребуватимуть багато допомоги. Але я вірю в силу українського суспільства, тому що в останні майже три роки воно показало неймовірну стійкість. Якщо ви зможете пережити війну, то ви переживете і мир. Сусідні країни, зокрема Польща і країни Балтії, також будуть дуже важливими в тому, щоб допомогти Україні відновитися.

Ультраправа "Альтернатива для Німеччини" в проєкті передвиборчої програми пропонує вихід країни з Європейського Союзу, Паризької кліматичної угоди та валюти євро.

До політичних криз у Грузії, Молдові та у Румунії додалося найбільше за останні роки загострення у Сирії. Що їх поєднує та чому Москва дивно себе поводить у ці дні, розбиралася Gаzеtа.uа. Після жорсткого розгону мітингувальників у ніч на 29 листопада прем'єр Грузії Іраклій Кобахідзе пригрозив "дипломатичними заходами" послу ЄС Павлу Герчинському за те, що він висловився на підтримку опозиції. Це може бути, наприклад, видворення дипломата. У Румунії 15 грудня можуть провести перевибори президента, якщо Верховний суд країни скасує результати вже проведеного голосування. Нагадаємо, там лідером несподівано став проросійський політик Колін Георгеску. Суд призначив перерахувати понад 9 мільйонів голосів і відбулися масові протести проти Георгеску. У Молдові Конституційний суд підтвердив перемогу Майї Санду на виборах президента, але Партія соціалістів республіки Молдова вимагає висловити недовіру уряду Доріна Речана через кризу в енергетиці. Додали перцю Стрімкі політичні загострення поєднує одне: Грузія, Молдова і частково Румунія перебувають у сфері інтересів Росії. У всіх трьох державах лунали заяви про російське втручання у вибори. І Кремль протягом тижня виявляв ознаки роздратування, повторюючи, що "не втручався, але пильно стежить". Та втрутитися довелося, бо рвонуло далеко і болісно. 28 листопада стало відомо про найбільшу за останні 5 років ескалацію у Сирії. Там Росія свого часу підтримала президента Башара Асада проти повстанців, найкривавішими були бої за місто Алеппо, котрі й переломили хід війни на користь Асада. Нині збройні сили повстанців перейшли у масований контрнаступ і захопили близько 100 квадратних кілометрів території, військову техніку, зайняли від 50 населених пунктів на півночі країни і обстріляли Алеппо. Це стало найбільшим досягненням повстанців протягом останніх років. Башар Асад негайно прибув до Москви з неоголошеним візитом і, попри відсутність Путіна, який був у Казахстані на саміті ОДКБ, вирішив чекати. Є куди ракети кидати Речник диктатора Дмитро Пєсков заявив, що у Кремлі не коментують візит Асада до Москви з міркувань безпеки, але "ситуація в Алеппо є зазіханням на суверенітет Сирії, Росія виступає за наведення порядку у країні". Як саме, Пєсков не уточнив. Але у російських пабліках шириться версія можливих ракетних ударів по сирійській опозиції, котру нібито інструктують турецькі спецпризначенці. Причому нібито Ердоган таким способом помстився Росії за нічні удари по "зерновому коридору" на території України. У західних ЗМІ акцентують на перемир'ї на близькому Сході як на вірогідному приводі для наступу опозиції у Сирії. За даними джерела ТWZ, Башар Асад попросив Путіна повернути сирійців, котрі воюють в Україні на боці РФ, однак дістав відмову. Нагадаємо, кілька місяців тому з аналогічним проханням до нього звертався прем'єр Індії Нарендра Моді. Його клопотання було задоволене. сирійська армія Башара Асада самотужки не здатна довго й ефективно опиратися, хоча Асад і оголосив контрнаступ. Отже, Путін перед болісним вибором Роздратування Кремля пояснюється просто: РФ і Туреччина були посередниками в укладанні перемир'я у Сирії, за яким Росія вивела частину своїх військ. Наступ сирійських повстанців зіштовхує лобами Росію з Туреччиною. Регулярна сирійська армія Башара Асада самотужки не здатна довго й ефективно опиратися, хоча Асад і оголосив контрнаступ. Отже, Путін перед болісним вибором: або після років обережних маневрувань бити горщики з Ердоганом, або обмежено підтримати Асада без завдання суттєвої шкоди повстанцям, щоб не розсваритися з Ердоганом. Якщо посваритися, то під загрозою буде "Південний потік". Та є ще один гравець, котрий спонукає до стриманості, - Іран. Іранський слід За даними іранських ЗМІ, 28 листопада сирійські повстанці вбили генерала Корпусу стражів ісламської революції (КСІР), що викликало осуд офіційного Тегерану. Наступ повстанців став частиною плану "диявольського режиму Ізраїлю і США", заявив представник МЗС Ірану Есмаїл Багаї. Логічно, що Росія мала б послати сигнали до Ірану, однак, на думку низки російських пропагандистів, нині Путіну треба терміново розбиратися з керівництвом російської групи військ у Сирії, котра проґавила потужний наступ повстанців. Натомість Іран роздратовано попередив Туреччину не втручатися у справи Сирії, бо КСІР і російські війська там перебувають за запрошенням Асада, а турецькі - ні. Проґавили загрозу Для армії Асада атака опозиції стала такою несподіванкою, що вона нездатна була відбити удари, звернув увагу директор аналітичного центру Рамі Абдель Рахман. Довелося поспіхом залучати російську авіацію. "Дивно спостерігати, як силам режиму завдають такі потужні удари попри російську авіаційну підтримку. Явні ознаки підготовки до наступу були, але їх не взяли до уваги. Можливо, розраховували на підтримку проіранського угруповання "Хезболла?" - припустив він. Але у "Хезболлі" якраз цими днями було чим зайнятися, - попри перемир'я, Ізраїль завдав ще низки ударів по територіях, де, за даними розвідки, спостерігалася активність бойовиків. Відтак дії сирійської опозиції є превентивними, вважає аналітик з Інституту стратегії та політики Нік Герас. "У них тісні зв'язки з угрупованнями, котрі підтримує Туреччина. Бойовики намагаються попередити можливість сирійської військової кампанії у районі Алеппо", - наголосив він. Вогняне коло як шлях до миру? Тож, схоже, у Кремля загострилися застарілі болячки: Грузія, Молдова, Румунія, Сирія. Якщо Путін розсвариться з Ердоганом, не виключено, що дружба з Іраном також ускладниться. Кремлівський диктатор, судячи з його поведінки під час прес-підходу в Астані, не почув на саміті ОДКБ бажаного і опинився у вогняному колі. І наявність кількох "Орєшніків" не гарантує вирішення тривалих проблем. Тому наступ сирійської опозиції видається важелем примусу Путіна до мирних переговорів, вважає голова ГО "Україна в НАТО" Юрій Романюк, адже він може бути частиною великого плану по створенню для нього складної ситуації. Причому, припускає експерт, цей план міг бути погоджений обраним президентом США Дональдом Трампом через генсека НАТО Марка Рютте, оскільки зрозуміло, що за незмінності його позицій переговори по Україні навіть теоретично неможливі. "Асаду немає чим захищатися, а російські військові були переведені на війну з Україною, - пояснив він. - Ердоган невдало з'їздив на саміт БРІКС, де його не прийняли, він затаїв образу і нині допомагає у Сирії проти Асада. Це другий фронт для Путіна. Він на шпагаті сидить. Він не може кинути Сирію, бо це його стратегічна військова закордонна база, і на фронті проти ЗСУ дуже напружена ситуація. І йому або кидати Сирію - або Україну. Тут відкривається вікно можливостей для нас". На думку експерта. Іран навряд чи допоможе Сирії, бо армія і проксі-угруповання крани значно ослаблені. Воювати ніким - воювати нічим У соцмережах пояснюють наступ сирійської опозиції так: Туреччина та її проксі воюють з Росією, Іраном, Сирією та її проксі, причому нібито готується повстання всередині армії Асада. Якщо збурення проти Башара Асада буде успішним, він ризикує залишитися без армії. Частково цим можна пояснити миттєвий візит Асада до Росії. З іншого боку, залучення до атаки на режим Башира Асада узбецького ополчення "Таухід і Джіхад" - це удар під дих Путіну, котрий протягом останніх кількох місяців спілкувався з президентом Узбекистану Шавкатом Мірзійоєвим і був більш ніж задоволений результатами перемовин. Такий демарш Узбекистану став можливим тільки за однієї умови - Мірзійоєв знає, що не варто боятися відповіді, бо її не буде. Путін у війні проти України (у тому числі, в Курській області) задіяв до 90% особового складу своїх збройних сил, у гарнізонах на території РФ залишилося 10-13% особового складу, розповів військовий експерт Сергій Грабський. Та і всередині країни потрібно залишити контингент, щоб лякати сусідів, зокрема, країни НАТО. "Путін не має чим поділитися із вірним васалом Башаром Асадом. А як перекидати війська - кораблями? Сумніваюся, що хтось дозволить через Боспор і Дарданели. Літаками? Навіть із цієї точки зору, від позиції Туреччини залежить дуже багато", - зазначив він. А керівники інших держав зроблять висновки - для великої геополітичної гри одного "Орєшніка" явно недостатньо. І якщо що силою придушувати демократичний поступ - це не "вирішувати" проблему, а заганяти углиб, звідки вона обов'язково "рвоне".

Вночі у Тбілісі силовики розігнали акцію протесту під парламентом. Застосували водомети та сльозогінний газ. Політична криза у Грузії свідчить про поглиблення розколу, у котрий правляча партія свідомо заганяє суспільство. Якими будуть наслідки, розбиралася Gаzеtа.uа. Якщо Помаранчеву революцію 2004 року в Україні називають спадкоємицею грузинської Революції троянд, то нинішні протести у Грузії дуже схожі на Революцію гідності за її причиною. Нагадаємо, в Україні правляча на той момент "Партія регіонів" відмовилася підписувати угоду про Асоціацію з ЄС. "Грузинська мрія", котра втрималася при владі, не дивлячись на те, що підсумки голосування поставив під сумнів Євросоюз, провела перше засідання нового парламенту без опозиції. Обрані депутати від чотирьох партій відмовилися від мандатів. Тож провладна "Грузинська мрія" відклала вирішення питання з опозиційними мандатами, але наполягає на легітимності парламенту. А 28 листопада депутати затвердили новий склад уряду на чолі зі "старим" прем'єром Іраклієм Кобахідзе. Той оголосив, що зупиняє переговори про вступ до ЄС і відмовляється від будь-яких європейських грантів. Реакція партнерів Президентка Грузії Саломе Зурабішвілі на мітингу заявила про завершення конституційного перевороту, розпочатого "Грузинською мрією" і закликала чиновників, "силовиків", представників правоохоронних органів "зробити правильний вибір", а партнерів Грузії закликала ухвалити ті рішення, котрі давно треба було ухвалити. На її думку, нелегітимний уряд оголосив війну власному народу: "На цьому шляху немає державного суверенітету Грузії, її незалежності й іншого майбутнього, крім як у Росії". Згадка про партнерів не випадкова саме 28 листопада Європарламент мав провести спеціальне засідання, присвячене Грузії. Засідання відбулося, депутати ухвалили резолюцію "Поглиблення кризи демократії у Грузії після недавніх парламентських виборів і можливих фальсифікацій на них". Основні положення резолюції ЄС: - результати голосування не відображають волі грузинського народу, - ЄП їх не визнає і закликає світове співтовариство зробити те саме, - У Грузії потрібно провести нові вибори протягом року "у покращеному виборчому середовищі незалежною і безпристрасною виборчою адміністрацією, під ретельним міжнародним спостереженням, щоб забезпечити дійсно справедливий і прозорий виборчий процес". Крім того, Європарламент закликав ЄС накласти санкції відповідальних за відхід від демократії та за порушення виборчих законів і стандартів. Це прем'єр Іраклій Кобахідзе, генсек "ГМ" Каха Каладзе, спікер парламенту Шалва Папуашвілі, голова "ГМ" Іраклій Гарібашвілі. Окремо євродепутати звернули увагу на необхідність накласти санації на грузинського олігарха, почесного голову "Грузинської мрії", Бідзіну Іванішвілі за його роль у погіршенні політичного процесу у Грузії. Усім потрібна стійкість 28 листопада під час візиту в Астану Путін відзначив стійкість грузинської влади проти зовнішнього тиску і наголосив, що найближчим часом сподівається на нормалізацію російсько-європейських відносин, "бо це вигідно ЄС". За таку "стійкість", у розумінні росіян, грузини вже почали платити. У самій Грузії люди вийшли на вулиці на знак протесту не лише у Тбілісі але й у Зугдіді, Горі, Кутаїсі та Батумі. Чому згортають євроінтеграцію Варто зауважити "Грузинська мрія" на виборах обіцяла не згортати євроінтеграцію і запевняла, що продовжить відповідні реформи. Розворот стався раптово, але був передбачуваний через різкі висновки ЄС щодо виконання "домашнього завдання" Грузією на шляху до переговорів. Зазначимо, як і в Україні, у Грузії переговори про вступ до Євросоюзу мали розпочатися наступного року. Правлячій партії будо вигідно бодай імітувати шлях до ЄС. Вочевидь, нині прилетіла вказівка з Москви. З іншого боку, Брюссель наполягав, щоби у Тбілісі відмовилися від закону про іноагентів та ще низки нормативних актів, визнаних не відповідними європейським нормам. Але правляча партія відмовилася, за що отримала похвалу від Путіна. "Дивуюся мужності і стійкості, з якою керівництво Грузії відстоювало свою позицію по недавніх законопроектах" - заявив диктатор в Астані 28 листопада. Поки ж Іраклій Кобахідзе пояснює заморозку євроінтеграції так: "Абсолютно неприйнятно розглядати інтеграцію до ЄС як пожертву, яку Євросоюз має нам дати. Ми бачимо, що європейські політики і бюрократи використовують виділені гранти і кредити як шантаж проти Грузії". Сценарії розвитку подій 1. Ще одна "Революція Гідності", якщо частина чиновників і силовиків, а також армія перейдуть на бік протестувальників. Зурабішвілі призначає нові вибори, можливо, суміщені з президентськими навесні 2025 року. Сумнівно, щоб у них брала участь "ГМ", але така вірогідність є. 2. Силове придушення протестів. З огляду на те, як "ГМ" жорстко повелася з протестами після виборів, на даний момент це найбільш вірогідна тактика дій правлячої партії. 3. Втручання Росії. Теоретично, якщо прем'єр запросить офіційно, РФ може ввести "ввічливих людей". Але на саміті ОДКБ в Астані, результати якого не вельми приємні для Кремля, Путін заявив: "На відміну від Заходу, ми не втручаємося у внутрішньополітичні процеси у Грузії. Просто не дотягуємося". Останні події, як бачимо, свідчать про те, що грузинська влада тяжіє до другого, силового сценарію. Цікаво, що у резолюції ЄП від 28 листопада Росію засудили за втручання у демократичні процеси у Грузії. А заяву про припинення євроінтеграції Кобахідзе зробив після ухвали цієї резолюції. Відфутболять президента "Грузинська мрія" зробила ще один цікавий хід. Спікер парламенту Шалва Папуашвілі заявив про наміри провести дострокові президентські вибори. Є й кандидат від "ГМ" - відомий футболіст Міхеїла Кавелашвілі. Вони показали, що інститут президента не має особливого значення Правлячій партії не потрібен голос опозиції, яким є Саломе Зурабішвілі, пояснив директор Фонду "Вільна Росія" на Південному Кавказі Єгор Куроптєєв. "Хоча президентка не має повноважень, але вона має голос і авторитет, а ще й говорить речі, котрі правлячій парті не подобаються. Висуненням футболіста вони показали, що інститут президента не має особливого значення", - зазначив він. Ну думку Куроптєєва, не варто очікувати стрімких і блискучих результатів від нової хвилі протестів 28 листопада, оскільки "ГМ" все-таки має 40% підтримки і відчуває себе досить упевнено. Причина як не дивно, - Україна. "Якби Україна перемогла у війні, а не просто йшла до якихось переговорів. Тоді у жодних демократичних сил у регіоні проблем би не було. "ГМ" говорила: так, ми будемо, у переносному значенні, цілувати п'яти Кремлю, але не допустимо війни. Опозиція ж не змогла пояснити, як вона гарантуватиме безпеку, пояснив він. Залякування йшло постійно: або ми, або війна". Утім, експерт припускає загрозу нового вторгнення РФ до Грузії, якщо ситуація виходитиме з-під контролю. Тільки перемога України у війні кардинально змінила б на краще ситуацію для демократичних сил не лише у Грузії, а й загалом у Кавказькому регіоні. Однак і Євросоюз своїми натяками на припинення грантів не сприяв популярності єврооптимістів, зазначив старший науковий співробітник Фонду стратегічних і міжнародних досліджень Грузії Шота Утіашвілі. Утім, "усі розуміють, що вирішальний момент настав. Відмова від євроінтеграції викликала шок навіть у тих, хто вважав, що від цієї партії не варто чекати нічого доброго. На нас чекають чисельні акції протесту,- прогнозує він. європейські партнери багато говорять, та мало діють. Настав час допомогти грузинському народу. Якщо уряд досягне своєї мети, Грузія може стати диктатурою".

Вночі у Тбілісі силовики розігнали акцію протесту під парламентом. Застосували водомети та сльозогінний газ. Політична криза у Грузії свідчить про поглиблення розколу, у котрий правляча партія свідомо заганяє суспільство. Якими будуть наслідки, розбиралася Gаzеtа.uа. Якщо Помаранчеву революцію 2004 року в Україні називають спадкоємицею грузинської Революції троянд, то нинішні протести у Грузії дуже схожі на Революцію гідності за її причиною. Нагадаємо, в Україні правляча на той момент "Партія регіонів" відмовилася підписувати угоду про Асоціацію з ЄС. "Грузинська мрія", котра втрималася при владі, не дивлячись на те, що підсумки голосування поставив під сумнів Євросоюз, провела перше засідання нового парламенту без опозиції. Обрані депутати від чотирьох партій відмовилися від мандатів. Тож провладна "Грузинська мрія" відклала вирішення питання з опозиційними мандатами, але наполягає на легітимності парламенту. А 28 листопада депутати затвердили новий склад уряду на чолі зі "старим" прем'єром Іраклієм Кобахідзе. Той оголосив, що зупиняє переговори про вступ до ЄС і відмовляється від будь-яких європейських грантів. Реакція партнерів Президентка Грузії Саломе Зурабішвілі на мітингу заявила про завершення конституційного перевороту, розпочатого "Грузинською мрією" і закликала чиновників, "силовиків", представників правоохоронних органів "зробити правильний вибір", а партнерів Грузії закликала ухвалити ті рішення, котрі давно треба було ухвалити. На її думку, нелегітимний уряд оголосив війну власному народу: "На цьому шляху немає державного суверенітету Грузії, її незалежності й іншого майбутнього, крім як у Росії". Згадка про партнерів не випадкова саме 28 листопада Європарламент мав провести спеціальне засідання, присвячене Грузії. Засідання відбулося, депутати ухвалили резолюцію "Поглиблення кризи демократії у Грузії після недавніх парламентських виборів і можливих фальсифікацій на них". Основні положення резолюції ЄС: - результати голосування не відображають волі грузинського народу, - ЄП їх не визнає і закликає світове співтовариство зробити те саме, - У Грузії потрібно провести нові вибори протягом року "у покращеному виборчому середовищі незалежною і безпристрасною виборчою адміністрацією, під ретельним міжнародним спостереженням, щоб забезпечити дійсно справедливий і прозорий виборчий процес". Крім того, Європарламент закликав ЄС накласти санкції відповідальних за відхід від демократії та за порушення виборчих законів і стандартів. Це прем'єр Іраклій Кобахідзе, генсек "ГМ" Каха Каладзе, спікер парламенту Шалва Папуашвілі, голова "ГМ" Іраклій Гарібашвілі. Окремо євродепутати звернули увагу на необхідність накласти санації на грузинського олігарха, почесного голову "Грузинської мрії", Бідзіну Іванішвілі за його роль у погіршенні політичного процесу у Грузії. Усім потрібна стійкість 28 листопада під час візиту в Астану Путін відзначив стійкість грузинської влади проти зовнішнього тиску і наголосив, що найближчим часом сподівається на нормалізацію російсько-європейських відносин, "бо це вигідно ЄС". За таку "стійкість", у розумінні росіян, грузини вже почали платити. У самій Грузії люди вийшли на вулиці на знак протесту не лише у Тбілісі але й у Зугдіді, Горі, Кутаїсі та Батумі. Чому згортають євроінтеграцію Варто зауважити "Грузинська мрія" на виборах обіцяла не згортати євроінтеграцію і запевняла, що продовжить відповідні реформи. Розворот стався раптово, але був передбачуваний через різкі висновки ЄС щодо виконання "домашнього завдання" Грузією на шляху до переговорів. Зазначимо, як і в Україні, у Грузії переговори про вступ до Євросоюзу мали розпочатися наступного року. Правлячій партії будо вигідно бодай імітувати шлях до ЄС. Вочевидь, нині прилетіла вказівка з Москви. З іншого боку, Брюссель наполягав, щоби у Тбілісі відмовилися від закону про іноагентів та ще низки нормативних актів, визнаних не відповідними європейським нормам. Але правляча партія відмовилася, за що отримала похвалу від Путіна. "Дивуюся мужності і стійкості, з якою керівництво Грузії відстоювало свою позицію по недавніх законопроектах" - заявив диктатор в Астані 28 листопада. Поки ж Іраклій Кобахідзе пояснює заморозку євроінтеграції так: "Абсолютно неприйнятно розглядати інтеграцію до ЄС як пожертву, яку Євросоюз має нам дати. Ми бачимо, що європейські політики і бюрократи використовують виділені гранти і кредити як шантаж проти Грузії". Сценарії розвитку подій 1. Ще одна "Революція Гідності", якщо частина чиновників і силовиків, а також армія перейдуть на бік протестувальників. Зурабішвілі призначає нові вибори, можливо, суміщені з президентськими навесні 2025 року. Сумнівно, щоб у них брала участь "ГМ", але така вірогідність є. 2. Силове придушення протестів. З огляду на те, як "ГМ" жорстко повелася з протестами після виборів, на даний момент це найбільш вірогідна тактика дій правлячої партії. 3. Втручання Росії. Теоретично, якщо прем'єр запросить офіційно, РФ може ввести "ввічливих людей". Але на саміті ОДКБ в Астані, результати якого не вельми приємні для Кремля, Путін заявив: "На відміну від Заходу, ми не втручаємося у внутрішньополітичні процеси у Грузії. Просто не дотягуємося". Останні події, як бачимо, свідчать про те, що грузинська влада тяжіє до другого, силового сценарію. Цікаво, що у резолюції ЄП від 28 листопада Росію засудили за втручання у демократичні процеси у Грузії. А заяву про припинення євроінтеграції Кобахідзе зробив після ухвали цієї резолюції. Відфутболять президента "Грузинська мрія" зробила ще один цікавий хід. Спікер парламенту Шалва Папуашвілі заявив про наміри провести дострокові президентські вибори. Є й кандидат від "ГМ" - відомий футболіст Міхеїла Кавелашвілі. вони показали, що інститут президента не має особливого значення Правлячій партії не потрібен голос опозиції, яким є Саломе Зурабішвілі, пояснив директор Фонду "Вільна Росія" на Південному Кавказі Єгор Куроптєєв. "Хоча президентка не має повноважень, але вона має голос і авторитет, а ще й говорить речі, котрі правлячій парті не подобаються. Висуненням футболіста вони показали, що інститут президента не має особливого значення", - зазначив він. Ну думку Куроптєєва, не варто очікувати стрімких і блискучих результатів від нової хвилі протестів 28 листопада, оскільки "ГМ" все-таки має 40% підтримки і відчуває себе досить упевнено. Причина як не дивно, - Україна. "Якби Україна перемогла у війні, а не просто йшла до якихось переговорів. Тоді у жодних демократичних сил у регіоні проблем би не було. "ГМ" говорила: так, ми будемо, у переносному значенні, цілувати п'яти Кремлю, але не допустимо війни. Опозиція ж не змогла пояснити, як вона гарантуватиме безпеку, пояснив він. Залякування йшло постійно, або ми, або війна". Утім, експерт припускає загрозу нового вторгнення РФ до Грузії, якщо ситуація виходитиме з-під контролю. Тільки перемога України у війні кардинально змінила б на краще ситуацію для демократичних сил не лише у Грузії, а й загалом у Кавказькому регіоні. Однак і Євросоюз своїми натяками на припинення грантів не сприяв популярності єврооптимістів, зазначив старший науковий співробітник Фонду стратегічних і міжнародних досліджень Грузії Шота Утіашвілі. Утім, "усі розуміють, що вирішальний момент настав. Відмова від євроінтеграції викликала шок навіть у тих, хто вважав, що від цієї партії не варто чекати нічого доброго. На нас чекають чисельні акції протесту,- прогнозує він. європейські партнери багато говорять, та мало діють. Настав час допомогти грузинському народу. Якщо уряд досягне своєї мети, Грузія може стати диктатурою".

Тренд на зміну багатолітніх правлячих еліт у Південній Америці не оминув Уругвай. Чи буде новий очільник країни лояльним до України розповідає Gаzеtа.uа На відміну від Європи, де набирають сили праві, у Південній Америці виборці надають перевагу іншим політикам. У Мексиці перемогла правоцентристка Клаудія Шейнбаум, але в Аргентині - лібертаріанець Хав'єр Мілей. А в авторитетній на міжнародній арені Бразилії президент Жаїр Болсонару поступився у 2022 році лівому Луїсу Ігнасіу Лулі да Сілві. Президентські вибори 24 листопада 2024 року в Уругваї стали новим тріумфом лівих, бо перемогу здобув Яманду Орсі від "Широкого фронту". Його перемогу вже визнав конкурент кандидат-правоцентрист від правлячої "Національної партії" Альваро Дельгадо. Різниця між суперниками всього у кілька відсотків: 49,8% проти 45,9%. Нове - не забуте старе До слова, визнання перемоги конкурента - не надто типово для країн цього регіону, адже Болсонару колись оскаржував результати перегонів, а у Венесуелі досі точно невідомо, хто ж переміг, хоча владу утримує лівий Ніколас Мадуро. Утім, лідери країн Латинської Америки уже привітали Яманду Орсі. В Уругваї коаліція політсил "Широкий фронт" не є новачком, адже правила у країні з 2005 року. Але у 2020 році президентські вибори виграв Луїс Ласкалья Поу від "Мультиколорної коаліції" (лібертаріанці), котрий, на відміну від президента-висуванця лівого "Широкого фронту", засудив Ніколаса Мадуро. Також Ласкалья ініціював вихід Уругваю із Союзу південноамериканських націй. Президент бідняків Переможця вважають креатурою лівого президента Хосе Мухікі, котрий правив Уругваєм з 2010 по 2015 роки. Мухікі тоді здобув неофіційний титул "найщедріший і найбідніший президент". На момент обрання він мав лише старий автомобіль Фольксваген, коли прийшов до влади, то мешкав у сільському будинку і з президентської зарплатні собі залишав лише десяту частину - трохи більше 1 тисячі 200 доларів США, якщо перерахувати з уругвайських песо. Яманду Орсі - скромний учитель історії, згодом мер, народився і виріс у маленькому поселенні без електрики, тому знає потреби нужденних. "Країна свободи перемогла, - заявив він, - але мені потрібні й ті, хто проти". Знову обирали долю Ця пасторальна композиція приховує глибокі розбіжності всередині країни. Правлячим правоцентристам не вдалося подолати інфляцію після удару по економіці країни під час пандемії ковіду, а також упоратися зі стрімким зростанням злочинності, корупцією і розповсюдженням наркотиків. З іншого боку, крах лівих сил на виборах 2019 року також став оцінкою їхньої вправності. З огляду на високу явку (понад 90%), уругвайці робили доленосний вибір. Новому президенту, котрий вступає на посаду у березня 2025 року, доведеться вирішувати: продовжувати прагматичний курс консерваторів (бодай частково) - або повернутися до лівого порядку денного, тобто, підвищити податки. Щоб уникнути розколу, чинний президент публічно гарантував Орсі спокійну передачу влади. З іншого боку, Орсі також не налаштований на різкі рухи. Так, він уже заявив, що не підвищуватиме податки (чутки про це ширилися протягом передвиборчої агітації). Хоча ліві традиційно привертають симпатії, у тому числі, "оподаткуванням багатих". До стриманості Орсі спонукає той факт, що у Палаті представників країни більшість залишається правоцентристською, хоча Сенат - лівий. Без різких рухів Для України цінним було те, що Уругвай підтримав як суверенітет нашої країни, так і, в межах Міжнародної морської асоціації підтримав резолюцію про наслідки для міжнародного судоходства збройної агресії РФ (грудень 2023 року). Свою подяку президент Володимир Зеленський висловив Ласкальї Поу особисто у тому ж таки грудні минулого року. З огляду на курс переможця Орсі - "президент для всіх", тож можна очікувати, що він не мінятиме радикально зовнішньополітичний курс свого попередника. Загалом, Орсі схильний до компромісів: коли у 2005 році виграв вибори мера Монтевідео, запросив конкурентку на виборах Кароліну Коссе до своєї команди. На виборах від дав мало конкретних обіцянок, уникав дебатів і звів до мінімуму публічні виступи.

Але якщо дивитись на країни з демократичним ладом, то помітно як почала посилюватись поляризація в суспільствах, пожвавилася внутрішньополітична боротьба та використання виборів з метою приходу так званих "сувереністів", які пропагують "сильну руку", що з 2015 року вилилось  у "крен" в автократію.За підтримки Китаю та прямого втручання РФ відбувається системний вплив на результати виборів в різних країнах світу.Свобода слова та неналежна оцінка ризиків для національної безпеки призводить до розвитку приходу до влади демократичним шляхом лояльних до Кремля політичних сил у всьому світі.На графіку неозброєним оком видно цю небезпечну тенденцію.Ми маємо яскраве протистояння авторитарного світу, з його жагою до права сили, з демократичним світом, з його шануванням сили права, правами людини та гарантій права власності.Читайте також: Чому "пророчі" обкладинки Тhе Есоnоmіst будуть популярнимиВсе це, після 2022 року, коли РФ наважились на повномасштабне вторгнення в Україну, вилилось в неоголошену війну проти демократії, ціль цієї війни — зміна світопорядку.Україна сьогодні лідер вільного демократичного світу, який протистоїть авторитарній навалі, до якої на пряму долучилась Північна Корея та Іран.Маємо артикулювати нашим західним союзникам ширшу рамку протистояння, в якому ми в епіцентрі ІІІ світової війни, в якій ми разом маємо протистояти автократам.Кінець історії не настав — саме зараз відбувається війна за неї.ДжерелоПро автора. Руслан Рохов, член правління Центру конституційного моделюванняРедакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів. 

Країни-сусідки Україна та Білорусь обрали два кардинально різних вектори розвитку. В той час, коли наша держава почала шлях до Євроінтеграції, Білорусь на чолі з диктатором Олександром Лукашенком - впевнено рухалася в бік Кремля. Це негативно позначилося на стосунках між Києвом і Мінськом, а останньою краплею стало повномасштабне вторгнення РФ. Тоді режим самопроголошеного білоруського президента надав росіянам плацдарм для розв'язання війни. Тож нині відносини між країнами знаходяться у глухому куті. Про суспільні настрої в Білорусі, утиски емігрантів, білоруську опозицію та очікування від майбутніх виборів президента - спеціально для Gаzеtа.uа розповів білоруський політолог, доктор політичних наук та керівник Центру політичного аналізу та прогнозу Павло Усов. Як білоруське суспільство сприйняло початок повномасштабного вторгнення РФ в Україну в лютому 2022-го? Після початку повномасштабної війни суспільство знаходилося у шоковому стані. Чималим ударом стало те, що агресія відбулася саме зі сторони Білорусі. Крім того, до 24 лютого 2022 року - багато громадян РБ сприймали РФ як джерело стабільності, благополуччя та політичних змін. Після виборів президента Білорусі в 2020 році очікувалося, що РФ підтримає опозиційних Олександру Лукашенку політиків. Тим паче, що вони орієнтувалися на Росію. Тоді вважалося, що РФ може стати фактором демократичних змін в Білорусі, навіть не дивлячись на анексію Криму і війну на Донбасі. Це не було проблемою для більшості білорусів, в тому числі і тих опозиційних кандидатів, які балотувалися в президенти. Тож, повномасштабна агресія обумовила світоглядний злам в білоруському суспільстві, особливо у тих, хто постав в 2020 році. Усі наративи щодо великої Росії та мудрого Путіна зруйнувалися. Суспільство опинилося в підвішеному стані. Частина людей стали чітко налаштовані проти Росії і навіть радикалізувалися. Зокрема, проводили диверсійні дії на білоруських залізничних дорогах, аби саботувати перевезення військової техніки з РФ. Також розпочався процес мобілізації добровольців для того, щоб брати активну участь у війні на боці ЗСУ, сформувався Полк імені Кастуся Калиновського. В цілому у свідомості білорусів війна РФ проти України була неприпустимою та сприйнялася як абсолютне зло. Як на сьогодні білоруси реагують на новини з України? Наразі настрої в білоруському суспільстві досить динамічні. Ми бачимо звикання білорусів до ситуації всередині країни і до війни в Україні. Російська агресія сприймається як даність, на яку люди не можуть вплинути. Громадяни прагнуть впорядкувати своє життя і займатися своїми проблемами. Війна стала фоном, хоча деякі фази і викликають напругу. Дрони на території Білорусі тригерять і владу Що саме ви маєте на увазі? До прикладу, Курська операція. Вона призвела до стурбованості навіть самого Лукашенка, бо виявилося, що такий сценарій було б імовірно організувати і в Білорусі. Напругу також створюють активні зальоти "Шахедів" на територію РБ. Тобто, якщо вчора війна була десь за кордоном, то безпілотники на власній території викликають ще більшу тривожність у суспільства. Крім того, дрони на території Білорусі тригерять і владу. Політики прагнуть максимально знизити поширення інформації про те, що в країні десь впали російські "Шахеди". Це свого роду демонстрація слабкості, коли влада не в стані захистити свою територію. Збиттям "Шахедів" Лукашенко демонструє силу, на відміну від очільників країн-членів НАТО, які боялися це робити, хоча звісно убезпечити повністю територію він не в змозі, бо є співагресором. Ба більше, динаміка війни сприяє й тому, що населення на прикордонних територіях відчуває, що війна у будь-який момент може перекинутися на територію РБ. Варто розуміти, що РФ буде намагатися провести провокації на території Білорусі. До прикладу, пролукашенківські ЗМІ завжди кажуть, що це не російські "Шахеди" порушили повітряний простір РБ, а українські безпілотники. Ніколи не згадується, що це РФ. За цими прильотами може стояти мета спровокувати якусь диверсію чи атаку на нафтопереробні заводи для того, щоб втягнути Білорусь у війну. А яке ставлення у білорусів останнім часом зберігається до режиму Лукашенка? Всередині держави зберігається критичний настрій по відношенню до режиму. Це проявляється в прихованому невдоволені, суспільній агресії. В майбутньому це може означати, що в умовах ослаблення режиму почнеться "турбулентність". Наприклад, якщо війну програє Росія чи впаде Путін. Однак, наразі серед демократичної опозиції і у активного населення Білорусі велике хвилювання викликає можливий примус України до мирних домовленостей з РФ. Якщо їх буде досягнуто в тих обставинах та умовах, що склалися на фронті - без звільнення територій України та без військової поразки РФ - то це буде означати, що Білорусь довгі роки залишатиметься під контролем Росії. Національний рух в Білорусі представлено Зеноном Позняком Що можете сказати про білоруську опозицію? Який наразі рівень її активності? Якогось єдиного широкого фронту немає. Існують різні політичні течії. Домінуюча сформувалася в результаті виборів 2020 року, на чолі зі Світланою Тихановською. Також є Координаційна рада (недержавний політичний та громадський орган на території Білорусі Gаzеtа.uа). Як я вже казав, спочатку це не було чітко окресленим національним рухом, який би представляв національні інтереси, а навпаки в основному орієнтиром була Росія. Сама Тихоновська і її оточення неодноразово повторювали, що Росія це друг, що мудрий Путін розуміє все, що відбувається у Білорусі та має підтримати опозицію білоруського народу. Згодом це викликало крайнє роздратування серед національно орієнтованого руху. На сьогоднішній день можна сказати, що опозиційні структури перебувають у критичному стані, переживають крах довіри через те, що протягом п'яти років практично нічого істотного не зроблено. Не було представлено жодної стратегії. Надії людей були обдурені. Національний рух в Білорусі представлено Зеноном Позняком - лідером національного відродження та білоруської незалежності 1990-х, одним із засновників білоруського народного фронту "Відродження". Його часто порівнюють із українським політичним і громадським діячем В'ячеславом Чорноволом. Наразі поплічники Позняка стоять за національне визволення, відродження Білорусі. Тобто, зараз люди, що прагнуть демократії і свободи для Білорусі, орієнтуються саме на нього? Через проросійські настрої у білоруському суспільстві національний рух і роль Позняка відійшли на задній план. Але зараз, у зв'язку з війною та загалом агресією Росії, національний рух набув нового значення та нових смислів, як і значення Позняка. Добровольчі загони орієнтовані на національне відродження, національну ідею і для них абсолютно неприйнятна Росія. Співіснування з Росією, по суті, неможливе навіть після закінчення війни. Що стосується опори для цих структур усередині Білорусії, то на сьогоднішній день ситуація повністю контрольована режимом. Найбільш активний пласт населення в кількості близько 150 тисяч людей змушений був емігрувати за кордон. Ще близько 400 тисяч людей зазнали репресій. Це - моральний тиск з боку спецслужб, арешти, штрафи за участь у різноманітних антисистемних заходах, тиск на членів сім'ї, вироки на значні терміни ув'язнення. До прикладу, члени моєї родини змушені були на собі відчути всі принади політичного впливу, обшуки, допити, слідчі дії, а мене самого засудили до 11 років позбавлення волі за спробу в організації державного перевороту. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "Маємо переходити до загальної мобілізації" - що чекає Україну за каденції Трампа А ті білоруси, що були вимушені виїхати, відчувають якийсь утиск зі сторони режиму Лукашенка? Так. У людей заарештовують майно, що залишилося на території Білорусі. Крім того, влада обмежила й консульські послуги за кордоном. Якщо раніше можна було зробити якісь нотаріальні дії, вирішити питання з паспортом і так далі, то зараз це просто неможливо. З боку держави такі послуги не надаються. Щоб це зробити, потрібно повертатися в країну, але незрозуміло, чи виїдеш назад. Ризики залишаються великими. Росія та Білорусь готуються до спільних військових навчань Повертаючись до питання кооперації РФ та РБ, хотілося б почути вашу думку щодо військової співпраці? Чи вважаєте ви це актом шантажу? Наразі Росія та Білорусь готуються до спільних військових навчань "Захід-2025". Залучення великого контингенту військ на території РБ можна розглядати як додаткову загрозу. В цій парадигмі не можна виключати повторення сценарію 2022 року. Хоча "Захід-2025" - це насамперед демонстрація сили та експансіоністської енергії Росії. Важливим залишається питання, скільки людей росіяни зможуть задіяти, бо зараз усі ресурси переважно поглинені війною в Україні, а акумуляція сил може стати додатковою напругою. Найбільшим гальмом на сьогоднішній день для перемоги України є Захід. І в цих обставинах Росія має повністю вільні, розв'язані руки для того, щоб шантажувати західні країни. І, звичайно ж, навчання "Захід-2025" - будуть формою політичного та геополітичного шантажу Заходу. Вплив на іноземних партнерів для того, щоб сісти за стіл переговорів саме з прийняттям російських умов для квазімирних домовленостей - одна з найголовніших цілей РФ станом на зараз. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "Важливо не лише щоб Україна перемогла, але й щоб у Росії усвідомили, що програли" Радослав Сікорський А що стосується тактичної ядерної зброї? На сьогоднішній день формальних причин використати тактичну ядерну зброю проти України досить багато. Найпростіший привід це успішна операція українських військ у Курській області. У військовій доктрині Російської Федерації прописано, що будь-яка агресія проти російської держави відкрито залишає за нею право використовувати ядерну зброю. І неважливо, де вона буде на території Білорусі чи на території Росії. Але для того, щоб усунути можливість безпосереднього удару по території Росії з боку союзників, РФ могла б використати Білорусь. Тобто, щоб тактичні ядерні удари по України було завдано з території РБ. І тоді союзники НАТО залишають за собою право завдання ударів по Білорусі або Україна може завдати їх по Білорусі, але не по Росії. Хоча загалом, я думаю, при бажанні РФ давно би вже використала ядерну зброю. Передумов для повстання, революції чи то змін - немає 26 січня 2025 року в Білорусі заплановані вибори президента. Подейкують, що їх вирішили проводити взимку, аби унеможливити протести. Як би ви могли це прокоментувати та що чекає Білорусь після них? Станом на осінь 2024 року якихось передумов для повстання, революції чи то змін - немає. Вибори президента, які відбудуться, Лукашенко прискорив демонстративно, обравши найближчий термін, коли вони можуть бути проведені. Він прагне перезапустити політичний контракт усередині суспільства. Закріпити свою політичну позицію на тлі імовірного розмноження опозиції. Те, що вибори відбудуться взимку, ніяк не стосується того, що в цю пору року нібито ніхто не вийде на протести. Наразі будь-які мітинги в РБ неможливі. Відсутні й будь-які умови створення плацдарму для повороту Білорусі від російського вектору, а у разі таких намагань - РФ негайно здійснить відкриту окупацію територій Білорусі. Перед черговими президентськими виборами для Лукашенка дуже важливо зберегти стабільність та безпеку. Тому він докладає всіх зусиль, щоб продемонструвати ефективність у реалізації безпекових питань перед своїми громадянами. Звичайно він може щось сказати і навіть покритикувати Росію, полякати війною. Нещодавно в інтерв'ю Лукашенко говорив, що якщо хтось намагатиметься захопити Білорусь чи включити її до складу Росії, то буде війна, але це лише слова напередодні виборчої кампанії. Що, на вашу думку, можна зробити, щоб Білорусь стала прозахідною країною і почала орієнтуватися на Європу? Необхідно максимально відривати Білорусь та білорусів від "русского миру" за допомогою інформаційного впливу. Тобто, вбивати їм в голови, що Росія агресор, яка захопила Білорусь та використовує її. Як це зробити? Через системні інформаційно-психологічні операції. На жаль, на сьогоднішній день такого системного інформування немає. Я вважаю, що одним із рішень для цього могла б бути Україна. Але тут потрібне політичне рішення для створення повноцінного інформаційного каналу. Другий момент це створення саме на території України військово-політичних інститутів на основі, наприклад, того ж полку Калиновського, які могли б у перспективі розглядатися, як основа для нової системи безпеки Білорусі. Щоб в майбутньому змінити білоруську систему потрібні такі інститути, військові академії, військові установи, які готуватимуть білорусів саме для Білорусі. І ось таким центром могла б стати Україна з багатьох причин. Бо у вас йде війна, бо це близький народ, бо ми розуміємо українську мову, ми можемо швидко навчитися говорити українською, а українці - розуміють білоруську. У нас одне бачення майбутнього і для нас єдиний ворог - це Росія.

Хороші часи на Заході дали зрозуміти, що таки нема когось подібного до кіношного Джона Макклейна, готового дати рішучу відсіч терористам, які підривають міста і континенти заради власного его. Все частіше на арену вилазять слабкі політики, які телефонують Путіну і бояться дати Україні бодай одну ракету Таurus, — бо ж так не можна виграти вибори на голосах емігрантів і безробітних. Путін напланував собі багато, коли ухвалював рішення почати повномасштабну війну в Україні, — це і поділ світу за радянськими лекалами, як то було після Другої світової війни, і підживлення власної імперії талантами українців. Бо ж тяжко ліпити із себе словʼянську та християнську державу, коли позитивний приріст населення дає лише Кавказ. Кремль кілька разів визначав собі дату повної окупації Донбасу, і варто визнати, що навіть тоді, коли окупантам вдалось знищити Авдіївку та захопити Вугледар, цілі не досягнуто. Тож доводиться витягувати з тумбочки головний козир — ядерні погрози та шантаж.Насправді ця стратегія гопника працює лише з країнами, які гостро підсіли на газову голку, як Німеччина, або з тими, хто роками не займався безпекою та обороною. Коли Фінляндія вступала в НАТО, Путін кілька разів пригрозив ударом по Гельсінкі. Утім, з огляду на те, як рішуче Фінляндія озброює армію, арештовує російське майно та поводиться, як яструб, на міжнародній арені, — форс нападати на сусідню державу, яка має гігантський кордон з РФ, дещо згас. Читайте також: Гра в боягузаВолодимир Путін погрожує ядерним армагеддоном, адже відчув слушний момент. Саме зараз останні два місяці на посаді президента США перебуває Джо Байден, який зробив собі імʼя на тому, що у 1970-ті якраз і домовлявся з СРСР про ліквідацію ракет середньої та малої дальності. Зараз Байден підсумовує свій політичний спадок. Він дозволив Україні використовувати АТАСАМS та надає протипіхотні міни попри те, що міжнародний  договір про заборону їхнього використання підписали понад 160 країн, бо ці міни можуть завдати довгострокової шкоди цивільному населенню. Тривалий час це зупиняло США від назрілого рішення, як зупинити просування рашистів на Донбасі. На тлі цих рішень Байдена Путін показує, який він крутий, сильний і мав десь усі договори, співавтором яких був колись сенатор Байден. Щобільше — удар по Дніпру ракетою типу "Рубіж", яку Путін назвав "Орєшніком", показує, як насправді виконував ці домовленості СРСР. Просто під камери розпиляли пару "іскандерів", а далі сміялись з "тупих американців". Хоча низка західних політиків зависла у невідомості. Удар по Дніпру був очевидним попередженням Брюсселю, Берліну та Вашингтону. Можна скільки завгодно телефонувати Путіну для того, аби не падав виборчий рейтинг, але з цим варто щось робити. Ухвалювати серйозні рішення і нарощувати яйця та броню. Читайте також: Путін грає у Карибську кризу - 2Удар по Дніпру болванкою росіяни сприймають з ейфорією і смішками у стилі: "Пусть кушают йод". Це продовження масштабного ІПСО на настрій, який і так песимістичний у сірих барвах листопада. Тож це точно не закінчиться просто і легко з інавгурацією Дональда Трампа, як про це думають видатні уми Банкової й окремі західні медіа. І навряд чи Путіну вистачить кількох розбитих війною українських регіонів. Під ракетними погрозами, нальотами балістики й шахедними перформансами формується зріла політична українська нація. Яка уже точно не буде всотувати ідеї Дугіна, ділити себе на три сорти та кланятись перед Рамзаном Кадировим. Ми так довго чекали Джона Макклейна, а він так довго не приходив, що довелось самим ставати борцями з тероризмом і організованою злочинністю. Цього уже не змінить ані тваринний страх Олафа Шольца, ані легка турбулентність від реваншу Дональда Трампа, ані щоденні випробування потом, кровʼю і смертями дітей. Покидати матрицю Російської імперії складно і ніколи не було просто. Всі, хто пройшов цей шлях, втрачали території та людей. Утім, тільки так можна відчути свободу і не бути рабом нікчемної істоти в бункері, яка поставила собі за мету померти в кріслі президента. Спеціально для ЕспресоПро авторку: Марина Данилюк-Ярмолаєва, журналісткаРедакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів. 

Днями президент України представив у Верховній Раді план внутрішньої стійкості України. І хоча суспільного резонансу цей докумет, як попередній план миру українського президента не викликав, усе ж він обговорюється. І не без певних дискуссійних моментів. Також є обіцянка, що план буде деталізований разом із громадянським суспільством, бізнесом, представниками культурного середовища та експертами. Ми відзначимо два основні моменти, котрі найперше впадають увічі, оскільки стосуються збереження державності України. Перший - це те, що, за ствердженням президента, наразі Україна має сама визначити, "як жити зараз і як жити далі". Важливий акцент - Україна сама обирає свій вектор розвитку. І, другий, - Володимир Зеленський уперше публічно заявив про те, що кордони 1991 року на даний момент не актуальні. Ну що ж, про реалії так і потрібно говорити із суспільством прямо і без ілюзорних картинок. Загалом, документ складається з 10 пунктів, що стосуються безпеки, енергетики, фінансів, зброї українського виробництва та співпраці з партнерами. План передбачає кроки, які має виконати сама Україна, він не є альтернативою плану перемоги, який Зеленський презентував міжнародним партнерам. Про війну і мир Вирішальний момент війни, за твердженням Володимира Зеленського, буде у наступному році. Глава держави підкреслив, що "на цьому етапі вирішується, хто дотисне". Звернувшись до теми можливих мирних перемовин з Росією, президент укотре повторив тезу про те, що Україна "не торгує суверенітетом" і не відмовиться від прав на всю свою територію. Однак Зеленський наголосив, що відновлення територіальної цілісності України відбудеться після політичних змін у Москві. Ну, і важливий наголос президента про слабку реальну можливість саме сьогодні вийти на кордони 1991 року. Серед необхідних, на думку Володимира Зеленського, складрвих для виживання країни є внутрішня єдність, котра потрібна, щоб обʼєднати міжнародних партнерів. "Світ шукає нових форматів взаємодії, і Україна запропонувала свою формулу миру. Світ усвідомив, що мир не буває подарунком, він потребує зусиль на основі єдності", - аргументував президент Володимир Зеленський. Він наголосив, що незабаром Україна завершить процедуру скринінгу українського законодавства для вступу в ЄС. Також оптимістично Володимир Зеленський висловився щодо майбутнього вступу України в НАТО. Цікаво, що президент відкинув чутки про проведення президентських виборів до кінця війни. "Конституція і закони не дозволять провести вибори у воєнний час. Ніхто у світі цього не вимагає", - заявив український лідер. Нагадаємо, у публічному просторі оприлюднено низку ознак, котрі вказують, що вибори таки можуть бути наступного, 2025 року. Як от те, що Центральна виборча комісія нещодавно почала верифікувати кількість та стан вибоорчих дільниць. Потреби фронту Говорячи про армію, президент заявив про необхідність змін підходів до управління в ній. Він анонсував створення офісу військового омбудсмена. Щодо забезпечення фронту вітчизняною зброєю, то за словами Верховного головнокомандувача, наступного року Україна виробить, як мінімум, 30 тисяч далекобійних дронів. Зеленський також пообіцяв збільшити прямі кошти для бригад, щоби вони могли самостійно купувати дрони. Президент каже, що Україна нарощує власне виробництво артилерійських снарядів. За минулий рік виробили 2,5 млн мінометних пострілів і снарядів для артилерії - калібрами від 60 до 155 мм. Також поставлено завдання зробити щонайменше три тисячі крилатих ракет і ракет-дронів. Не менш цікавим для широкого загалу є розділ "Гроші". Але, якраз про них конкретики не було. Зеленський пояснив, що цей пункт ще мають затвердити з бізнесом і до нього буде окремий додаток. Чимало деталей цього розділу залишились не оприлюдненими, єдине, що президент наголосив на важливості підтримки українського виробника. Зокрема, на думку гаранта Конституції, зниження тиску на підприємства, які самі створюють вартість є дуже важливим. Транзитом і розмито Про декотрі галузі президент згадував швидше в контексті їх важливості, ніж з потребою детального публічного їх обговорення. Напркилад, у галузі енергетики голова держави анонсував створення паспортів стійкості регіонів до кінця року, а в наступному році - паспортів генерації. Зеленський наголосив, що атомна генерація має "очевидний пріоритет". Але багато деталей цього пункту не озвучив, оскільки вони у закритому додатку. У пункті про громади президент згадав у першу чергу прифронтові території, які потребують особливої підтримки, так само як і громади, які прийняли найбільше переселенців. Глава держави наголосив на необхідності підтримувати та збільшувати міжнародні звʼязки на рівні громад. У пункті, присвяченому людському капіталу, Зеленський вказав на необхідність створення інституту множинного громадянства та перезапуску дипломатичної служби. До кінця року мають бути заповнені всі вакансії українських послів. Також буде створено Міністерство обʼєднання українців, яке займатиметься справами глобальної багатомільйонної української спільноти. До кінця року представлять кандидатуру міністра. "Українці, де б вони не були, повинні мати можливість зберегти сильний звʼязок з українською державою", - пояснив Зеленський. Одним з найважливіших питань у галузі людського капіталу Зеленський назвав "збереження мільйонів українських дітей, які через війну перебувають у різних куточках світу". Вони мають залишатися у полі української культури та українського життя. Він також говорив про партнерство між державою і церквою і згадав заборону РПЦ в Україні і її представництва, зазначивши, що "час московської церкви закінчився". Зеленський також повідомив про ініціативу запровадити "культурний Рамштайн". У цьом контексті йдетсья про "культурну дипломатію", як-от сприяння створенню кафедр україністики в іноземних університетах, розвиток українських перекладів, сучасного мистецтва тощо. "Саме мовою культури можна досягти тих країн, які не досяжні для політиків", - підкреслив Володимир Зеленський. А в темі підтримки ветеранів, Зеленський анонсував інститут "помічника ветерана", куди мають залучити 11 тисяч фахівців з супроводу ветеранів. У кожній громаді у 2025 році планують створити реабілітаційні відділення, а також мережу ветеранських просторів у кожній громаді. Водночас, ветеранів активніше залучатимуть до державної служби. Передбачена також додаткова оплата для сімейних лікарів за контракт з ветераном та програми житла для учасників російсько-української війни. Повністю план із додатками буде готовий у грудні. Влада відірвана від реальності Однак, перші зауваження експертів стосувалися того, що в новому плані президента Володимира Зеленського, не згадувалась корупція та способи її ліквідації. "Суспільство під час війни найбільше потребує ліквідації корупції та національної солідарності. А цього немає у так званому плані супротиву Зеленського. Крім того, для реалізації кожного потужного плану потрібна потужна команда виконавців. Зокрема, сильний уряд, коаліція у Верховній Раді. А також надпотужний компетентний президент та ЗСУ. Це необхідно, щоб можна було виконати будь-який план і він не залишався мріями та фантазіями на папері", заявив експерт з соціальних питань Андрій Павловський. На думку експерта, черговий план Зеленського є відволіканням суспільства від ситуації на фронт та в країні. "Наша влада думає, що напевно економіка може так швидко розвиватися, після написання плану, а наступ військ РФ можна зупинити просто давши команду. При цьому армія у повній мірі не забезпечена ресурсами та озброєнням. Це показує наскільки влада відірвана від реальності. Вона перебуває у своїх планах та фантазіях" зазначає експерт. Також Андрій Павловський згадав карикатуру Зеленського у Тhе Тіmеs, зазначивши, що вона образлива для України. Однак в ній є доля гіркої правди. Зокрема, те, що руйнується економіка та енергетика, а ми в цей час приймаємо чергові потужні плани. "Це свідчить про бажання влади жити у своїх ілюзіях у віртуальному світі. Однак від цього реальні проблеми не вирішуються. Вони навпаки тільки загострюються, бо їх вирішенням не займаються", резюмує Андрій Павловський.

Помаранчева революція, яка розпочалася у листопаді 2004 року, стала однією з найважливіших подій в історії сучасної України. Вона продемонструвала готовність українського суспільства захищати свої права та протистояти несправедливості.Після другого туру президентських виборів, 21 листопада 2004 року, Центральна виборча комісія оголосила попередні результати підрахунку 33 % виборчих бюлетенів, згідно з якими лідирував тодішній прем'єр-міністр Віктор Янукович, отримавши 50% голосів. Однак, дані екзит-полів показували протилежне: лідером голосування був Віктор Ющенко. Це викликало масове невдоволення, адже численні факти фальсифікації стали очевидними для українців.У ніч на 22 листопада до Києва було введено бронетехніку, посилено охорону біля ЦВК та урядових будівель, а на вулицях столиці з’явилися загони з кілька десятків тисяч внутрішніх військ та спецпризначенців. Водночас диктатор Володимир Путін поспішив привітати Януковича з перемогою, що ще більше підсилило напругу.Вже 23 листопада почалися масштабні мітинги в різних містах України. Епіцентром протестів став Майдан Незалежності в Києві, де зібралися сотні тисяч протестувальників з усієї країни, за оцінками їх кількість складала від 100 до 500 тисяч. Вони вимагали чесних виборів та справедливості.Помаранчева революція, Фото: gеttyіmаgеsЕскалація ситуації у 2004 роціНадалі ситуація ставала лише "жорсткішою", а загальний рівень напруги лише зростав. ЦВК оголосила 24 листопада остаточні результати, визнавши переможцем Януковича. У відповідь Ющенко закликав громадян до загальнонаціонального страйку та оголосив початок "Помаранчевої революції". Протестувальники вимагали в уряду визнати недійсними результати виборів. Дії народного супротиву не залишились непоміченими. Так, 25 листопада Верховний Суд України заборонив публікацію офіційних результатів виборів, що стало важливим кроком у боротьбі. Цього ж дня створено Комітет національного порятунку, до якого увійшли ключові опозиційні політики.Далі протистояння набуло іншого сенсу, коли 26 листопада у Києві зібрався мітинг із близько 60 000 людей, які підтримали Януковича. У цей час почались ще більш дестабілізаційні події на сході України, зокрема у Харківській та Луганській областях, місцеві ради оголосили про намір створити автономію. Це ще більше посилило загрозу територіального розколу держави.Міжнародне втручання та перемога демократіїВерховна Рада провела 27 листопада екстрене позачергове засідання, на якому були присутні всі народні депутати. У результаті було ухвалено постанову щодо політичної кризи, спричиненої президентськими виборами. Парламент визнав результати другого туру голосування недійсними та оголосив недовіру ЦВК через неналежне виконання нею своїх обов’язків відповідно до законодавства України. Незважаючи на прийняті міри з боку  Верховної Ради, на сході країни у депутатський кулуарах та на місцевих рівнях все ще продовжуються обговорення щодо запровадження автономій та проведення референдумів щодо федералізації України. Наприкінці листопада до переговорів між владою та опозицією долучилися міжнародні посередники, зокрема представники ЄС та НАТО. Вони наголошували на важливості збереження єдності України, а більшість лідерів країн Європи погоджувалось з позицією народу щодо необхідності повторного голосування. "Єдність України — життєво важлива", — сказав верховний представник ЄС із зовнішньої політики і безпеки Хав'єр Солана.Тому, напочатку грудня Верховний Суд України визнав численні порушення під час виборів і анулював результати другого туру, призначивши повторне голосування. Це рішення стало переломним моментом у революції. Верховною Радою 8 грудня було ухвалено важливі зміни до закону про вибори президента, щоб унеможливити фальсифікації. Також було затверджено конституційну реформу, яка зменшувала повноваження президента на користь парламенту та уряду.Згодом, 26 грудня 2004 року, відбувся повторний тур виборів, у якому перемогу здобув Віктор Ющенко. Через місяць він офіційно склав присягу та став президентом України.Єдність та справедливістьПомаранчева революція стала символом народної єдності та боротьби за демократичні цінності. Вона на певний час змусила політичну еліту враховувати думку суспільства, хоча й не привела до кардинальних реформ. Гасла, що звучали під час Помаранчевої революції, стали символами єдності, рішучості та віри в перемогу справедливості. Слова "Разом нас багато, нас не подолати!" та "Схід і захід разом!", -  досі мають велике значення, адже РФ намагається розділити наш народ та започаткувати штучний поділ на дві частини, якого насправді немає. Українці – це один народ та одна країна попри всі прагнення та спроби ворога нас розділити. Свято День Свободи було започатковано указом Віктора Ющенка від 19 листопада 2005 року № 1619/2005 "з метою утвердження в Україні ідеалів свободи і демократії, виховання у громадян почуття національної гідності, враховуючи історичне значення революційних подій осені 2004 року, які засвідчили волелюбність Українського народу, його прагнення до свободи і демократичних цінностей". Це свято існувало до 2010 року, доки до влади не прийшов Віктор Янукович та не скасував його. Після Революції Гідності та втечі Януковича до РФ у 2014 році наступний президент України, Петро Порошенко, відновив цю пам’ятну дату, надавши їй нового символізму та значення - День Гідності та Свободи. Цього дня згадують про дві надзвичайно важливі події в історії українського народу: Помаранчеву революцію та революцію Гідності 2013/2014 років.Ці доленосні події довели, що українці готові захищати свободу навіть ціною життя. Вони нагадують нам про силу єдності, важливість громадянської позиції та необхідність будувати справедливу й демократичну державу.Найважливіше, що це час вшанувати пам’ять тих, хто віддав своє життя, захищаючи ідеали свободи, гідності та цивілізованого світу, борючись за майбутнє своєї країни та дітей. Це нагадування про незламний дух українців, їхню готовність об'єднатися заради спільної мети та боротися за право жити у справедливій і демократичній державі.Президент Володимир Зеленський у своєму зверненні до українців з нагоди Дня Гідності та Свободи наголосив на важливості усвідомлення справжньої ціни свободи для України. Глава держави закликав не забувати тих, хто боровся заради майбутнього країни, та шанувати їхній подвиг. Ці слова були опубліковані в офіційному повідомленні на сторінці Президента у Fасеbооk.

Сьогодні в Україні відзначається День гідності та свободи. Свято запровадили у листопаді 2014-го - на честь початку двох українських революцій: Помаранчевої та Революції гідності. Остання почалася саме 21 листопада 2013-го. Того дня президент Віктор Янукович заявив про призупинення переговорів про асоціацію з Європейським Союзом. У Києві на Майдан Незалежності вийшли невдоволені таким рішенням студенти. Це і стало початком Революція гідності, яку у перші тижні називали Євромайданом. Майже 1 тис. людей залишилися ночувати в центрі столиці. До ранку термін "Євромайдан" став трендом Тwіttеr. Протягом кількох днів мітинги з вимогою продовжити курс на євроінтеграцію почали збиратися в інших містах. 24 листопада в Києві на Народне Віче вийшли близько 100 тис. учасників, у Львові - майже 20 тис. Також у ці дні тривали масові акції в Луганську, Дніпропетровську, Харкові, Донецьку, Одесі, Черкасах та інших містах. Однак у деяких - мітинги розігнали силовики. У ніч на 30 листопада на Майдані Незалежності відбувся силовий розгін демонстрантів. Близько 4:00 спецпідрозділ "Беркут" почав по-звірячому витискати активістів - били кийками та ногами. Операцію назвали "розчисткою території для встановлення новорічної ялинки". "Ніч 30 листопада і стала каталізатором, який зробив революцію. Це розгін, жорстокий силовий розгін. Потім я приїхав на Михайлівську площу. Бачив як люди стікаються туди, готові боронити. Хлопці з палками тренувалися, пораненим допомогали в соборі. Тоді я зрозумів: усе, революція станеться", згадував Сергій Кротенко, який тоді навчався в педагогічному університеті ім. Михайла Драгоманова. 1 грудня в центрі Києва пройшло віче, яке зібрало від 500 тис. до 1 млн осіб. Люди зайняли Майдан Незалежності, де київські комунальники вже почали встановлювати новорічну ялинку та готувати місце для ярмарку. Площу від мітингувальників охороняли бійці Внутрішніх військ, якими переважно були солдати строкової служби. Вони особливого опору не чинили. Зайнявши Майдан, протестувальники звели барикади, щоб запобігти повторенню розгону, що стався в ніч на 30 листопада. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: У столиці анонсували заходи до Дня гідності та свободи Однією із знакових подій початку Революції гідності стало 11 грудня. Вночі спецназівці знову спробували розігнати протестувальників. Уперше за кілька сотень років дзвони Михайлівського собору забили на сполох. 16 січня 2014 року у Верховній Раді України з порушенням установленої процедури голосування прийняли 10 законів, направлених на звуження конституційних прав і свобод громадян. За три дні в Києві на Народному Вічі зібралися кілька десятків тисяч мітингувальників, які висловили обурення ухваленням "Законів про диктатуру". Мирна акція переросла в жорстке протистояння з міліцією та Внутрішніми військами. Активісти зробили спробу штурму кордону охорони до урядового кварталу. Унаслідок сутичок був підпалений автобус "Беркута", а самих бійців закидали камінням і петардами. 22 січня 2014-го під час протистоянь на вул. Михайла Грушевського були вбиті з вогнепальної зброї Сергій Нігоян і Михайло Жизневський. Отримали поранення й померли наступного тижня в лікарнях Роман Сеник та Олександр Бадера. У лісосмузі в Бориспільському районі Київської області знайшли тіло Юрія Вербицького, якого викрали з лікарні. Найдраматичнішим етапом революції стали події в Києві 18-20 лютого, в ході яких загинули більш як сотня протестувальників і кілька тисяч було травмовано. У ніч з 21 на 22 лютого Віктор Янукович з найближчим оточенням утік з України. Спочатку він залишив Київ й виїхав до Харкова. Там за підтримки Росії намагався влаштувати з'їзд своїх прихильників та соратників зі східних регіонів України. Однак йому нічого не вдалося. Тому Янукович та члени його уряду - втекли до РФ. 22 лютого тисячі активістів та волонтерів приїхали до Межигір'я аби перевірити інформацію про втечу Януковича. Маєток був пустим. Того ж дня Верховна Рада підтримала постанову про самоусунення Януковича з посади президента. Вибори глави держави були призначені на 25 травня 2014-го. Проти самого Януковича була порушена кримінальна справа. У січні 2019-го його заочно засудили до 13 років тюрми - за державну зраду та пособництво у веденні агресивної війни. Колишній президент-утікач нині продовжує переховуватися у Росії. День гідности та свободи святкують в Україні 21 листопада на честь початку цього дня помаранчевої революції 2004-го та Революції гідності 2013 року. Свято є наступником Дня свободи, що відзначали 22 листопада у 2005-2011 роках на честь помаранчевої революції. Його скасував указом президент Віктор Янукович. 13 листопада 2014 року президент України Петро Порошенко підписав указ, згідно з яким в Україні 21 листопада відзначають День гідності та свободи.

Про це він заявив під час виступу у Верховній Раді.Цей документ, що має 10 ключових пунктів, символізує системний підхід до вирішення критичних питань, з якими стикається Україна.Основні пункти Плану стійкості: Єдність. Президент підкреслив, що вибори в умовах війни неможливі згідно з Конституцією. Головний пріоритет — досягнення справедливого миру. План стійкості буде розроблений спільно з громадянським суспільством, бізнесом і експертами."Українці виправили історичну помилку поколінь, які боролися заради нашої держави у попередні часи. Ми не втратили єдності, не втратили нашої держави. Ми не стали битись один з одним, конкурувати за Україну, один проти одного. І тому не стали внутрішньо слабкими. І тому Україна може перемогти Росію", - наголосив президент.За його словами, нинішній етап війни є вирішальним, оскільки зараз "вирішується, хто дотисне: або ми ворога, або ворог нас".Фронт.Серед новацій — створення посади військового омбудсмена та впровадження нової контрактної системи для військових. Також передбачено збереження чинного вікового порогу мобілізації."Міністерство оборони України та військове командування повинні вибрати і призначити військового омбудсмена - особу, яка буде користуватися передусім довірою військових, довірою всього суспільства, і я чекаю цього найближчим часом", - повідомив Зеленський.Читайте також: "1000 днів війни: найболючіші втрати, головні перемоги та що може чекати українців попереду"Крім того, Міністерство оборони України та військове командування невдовзі представлять нову систему контрактів про службу в Збройних силах України для громадян, які не досягли віку мобілізації."І не потрібно жодних спекуляцій, наша держава не готує зниження мобілізаційного віку на основі нових контрактних підходів. Ми маємо поступово переходити до формування армії більшою мірою завдяки контрактам, а не тільки мобілізації", - наголосив він.Зброя. План включає амбітні цілі: виробництво 30 тисяч далекобійних дронів та 3 тисяч крилатих ракет у наступному році. Крім того, стартує Технологічна ставка для розвитку інновацій."Нам потрібно випереджати Росію у технологіях. Зараз часто ми шукаємо відповіді на їхні вже технологічні рішення. На жаль, але вони в них є. Потрібно, щоб вони шукали відповіді на наші технологічні рішення, і саме це є головною ідеологією пункту "Зброя" в Плані стійкості, заради цього в Україні впроваджується формат технологічної ставки. У цьому форматі на регулярній основі будемо збирати найкращих фахівців та найкорисніші технологічні ідеї", - пояснив президент.Він зазначив, що перше засідання ставки відбудеться вже на початку грудня.Економіка. Акцент на локалізації виробництва, дерегуляції, детінізації економіки та створенні безпечних умов для бізнесу."Зараз тут, в Україні, попри все, попри війну, попри всі складнощі цієї війни, українська економіка зберігає базову стійкість і потребує нової економічної політики нашої держави. Політики, яка буде базуватися на кількох ключових речах: перше - максимальна підтримка українського підприємництва, локалізація та виробництва саме в Україні. Потрібне розширення доступу українських виробників до ринку публічних закупівель", - підкреслив ЗеленськийНа його переконання, все, що можна "виробляти в Україні, має вироблятись в Україні". Також потрібне дієве страхування військових ризиків,  послідовна дерегуляція, захист свободи підприємництва та  поступове зменшення частки перерозподілу ВВП державою. "Друге - це безпека ведення бізнесу та зниження тиску на бізнес від всіх державних інституцій абсолютно, які контролюють діяльність інших, а не самі створюють додану вартість, сприятливість українській юрисдикції, залучення інвестицій невіддільні від захищеності кожного білого бізнесу в Україні", - додав очільник держави.За його словами, третє - це чесність у відносинах між державою та бізнесом."Ми зацікавлені у максимальній і легальній зайнятості в Україні, це дуже важливо в детінізації. Ми розуміємо, що цього не можна досягти лише силовими заходами, потрібен стимул для детенізації, а не новий тиск, потрібна довіра, якісне, ненадмірне регулювання державою суспільних відносин, і саме така економічна політика може привести Україну до стійкого економічного зростання, достатнього рівня забезпеченості оборонних потреб України і збереження людського капіталу", - наголосив він.Енергетика. Підготовка до атак на енергосистему та формування плану сталого енергетичного розвитку.Зеленський заявив, що до кінця року вже будуть підготовлені паспорти енергетичної стійкості наших українських регіонів. "Це вперше, вперше в Україні, для всіх областей, буде опрацьована основа для можливості витримати всі виклики в енергетиці. Вже в наступному році ми будемо імплементувати паспорти з точки зору генерації електрики і генерації тепла. І це стосується, зокрема, децентралізації нашої генерації. Ми маємо звернути увагу також на управління споживанням енергії в Україні. Підтримка  раціональності споживання енергії є обов'язком нашої держави. Ми звикли до терміну такого, як енергоефективність, але маємо також звикнути до того, що заходи з енергоефективності - це не про когось іншого в країні, хтось там відповідальний, ні, це про кожного з нас, це про мене, це про тебе, про всіх нас", - наголосив президент.Безпека. Модернізація укриттів, встановлення металошукачів у школах і посилення державного кордону."Пункт шостий нашого Плану - безпека, саме внутрішня безпека в Україні, безпечний публічний простір та захищеність приватного життя є базовими потребами українців. Я поділив цей пункт на три блоки: Україна сьогодні, Україна повоєнна, Україна сталого та надійного миру", - зауважив він.Очільник держави зазначив, що Міністерство внутрішніх справ України взаємодіє з іншими інституціями для впровадження нової системи на загальнодержавному рівні: безпечна область, безпечне місто, безпечна громада."Максимальний пріоритет - безпека в навчальних закладах, передусім в школах по всій країні, по всій, без виключень, в усіх громадах. Поліцейські в школі - обов'язково, поліцейські в громаді - обов'язково. Люди мають бачити і знати, хто гарантує їм та їхнім дітям безпеку", - заявив Зеленський.Крім того, цей  пункт Плану стійкості передбачає модернізацію стандартів щодо укриттів, реконструкції та будівництва достатньої кількості нових укриттів. Розвиток громад. Заплановано покращення податкових умов для прифронтових регіонів та зміцнення громад у тилу."Наступний пункт Плану стійкості України - це наші громади, стійкі громади. Стійкість всієї нашої держави має базуватись на максимальній ефективності управління в громадах, люди мають відчувати, що громада для них. Ми створили спеціальну інституцію для того, щоб враховувати інтереси кожної громади при ухваленні державних рішень, це конгрес місцевих та регіональних влад", - зазначив Зеленський.Людський капітал. Питання охоплюють безбар’єрність, реформи релігійного середовища та впровадження множинного громадянства."Фактично людський капітал - це про державу, про нашу повагу до кожного й кожної з мільйонів наших людей. Ми повинні створити всі умови для того, щоб українці, де б вони не знаходились, дійсно могли відчувати себе українцями, працювати в Україні, з Україною, для України, зберігати справжній, сильний, емоційний зв'язок з нашою державою, з усією нашою українською нацією, з її досягненнями з її завданнями", - пояснив Зеленський. Як зазначив президент, в додатках саме до цього пункту Плану стійкості буде опрацьовано політику щодо відновлення, бо "нам потрібне відновлення і не просто тих чи інших об'єктів, а відновлення передусім життя людей". "Друге - це національний стандарт без бар'єру. Це стосується не тільки інфраструктури. Українська політика цифровізації - це прибирання саме таких бар'єрів, які не просто зменшували доступ різних груп в нашому суспільстві до державних послуг, але й робили Україну більш розділеною. Цифровізація додає Україні рівноправ'я всіх громадян. Ми маємо і будемо це розвивати", - додав він. Культура. Україна планує організувати "культурний Рамштайн" та стимулювати створення кафедр україністики за кордоном."Наступний пункт нашого плану стійкості - культурний суверенітет. Ми опрацьовуємо цей пункт разом з українською культурною спільнотою, коли ми готували концептуальні основи Плану стійкості, провели серію зустрічей із різними українськими діячами. На одній зустрічі було запропоновано формат, який може стати дуже продуктивним, на мій погляд, для оновлення української культурної політики. Фактично було запропоновано зібрати велику культурну коаліцію на регулярній основі, усіх тих, хто має бачення для культурної політики в Україні", - пояснив президент.Також як в Україні, так і на міжнародному рівні буде реалізовано формат "культурного Рамштайну". Його деталі невдовзі представить міністр культури Микола Точицький."Ми реалізуємо це вже в наступному році", - підкреслив Зеленський.Політика героїв. Реабілітаційні відділення, ветеранські простори та соціальні програми для ветеранів і їхніх родин стануть ключовими напрямами роботи."Політика героїв чи не найбільш відповідальний, напевно, пункт з моральної точки зору. Ми всі розуміємо, які речі потрібні: врегулювання переходу з військової служби в статус ветерана, залучення наших ветеранів на державну службу, програми підтримки ветеранів та їхніх сімей, сімей наших воїнів, повна інтеграція ветеранів в суспільне та економічне життя, освіта для наших ветеранів, підтримка в світі в освіті дітей наших воїнів, належна реабілітація після поранень, після полону, належна комунікація із сім'ями полонених воїнів та зниклих безвісті героїв України, належна підтримка. Це повинно дати інституційну гарантію того, що держава та суспільство завжди поруч із ветераном та його сім'єю, і це потрібно повністю системно реалізувати, що вже робиться", - наголосив він.За словами Зеленського, наразі в кожній кластерній та надкластерній лікарні створюються на сьогодні реабілітаційні відділення та центри ментального здоров'я. У 2025 році амбулаторні реабілітаційне відділення будуть в кожній громаді, де є лікувальний заклад. Зокрема, з наступного року запускається і додаткова оплата для сімейних лікарів за деклараціями, що укладені саме з нашими ветеранами. "Друге, завершені підготовчі вже роботи для запуску програми помічника ветерана. Ухвалені необхідні нормативні акти, виділені бюджетні кошти. В наступному році заплановано навчати та оплатити працю 11 000 фахівців із супроводу ветеранів", - зазначив Зеленський. Як зазначив президент, також щонайменше 80 нових ветеранських просторів будуть побудовані в громадах вже в наступному році. "Четверте - програми економічної та соціальної підтримки для ветерана, одне з ключових питань - це свій дім", - додав він.Також з 1 січня нового року діятиме програма підтримки освіти для дітей ветеранів.У вівторок, 19 листопада, Верховна Рада України ухвалила звернення до партнерів у зв’язку з тисячним днем від початку повномасштабного збройного вторгнення Росії.