Search trend "день києва 2025"

Що відвідати на День народження столиці? Добірка найцікавіших заходів, концертів, вистав та екскурсій

Розробники, компанії, військові і представники Dеfеnсе tесh — цьогоріч конференція DОU Dаy 2025 зібрала понад 3700 учасників. Два дні, 100 виступів на 9 сценах, виставка оборонних технологій, благодійні збори, фудкорт, ретроігри, майстер-класи з домедичної допомоги та концерт «Курган і Аgrеgаt». Відвідувачі задонатили понад 2 мільйони 600 тисяч гривень для Третьої окремої штурмової бригади, а також сотні тисяч на інші збори, представлені на конференції. Серед гостей і спікерів — командир 3-ї окремої штурмової бригади Андрій Білецький, Тарас Чмут, представники Міноборони, військові «Азову» і «Хартії» і Сил безпілотних систем. Більше про те, як минули ці два дні лекцій, виставок технологій та нетворкінгу — читайте у репортажі. Пошук талантів, роботи і спілкування Від самого початку реєстрації о 8:30 на технологічну конференцію DОU Dаy 2025 тягнеться довга вервечка людей. На вулиці травневий дощ, тож усі у дощовиках і чобітках. Ще на відвідувачах рясніє розмаїття вишиванок. Конференція випала на день опісля Дня вишиванки, тож дрес-кодом на перший день стало саме це вбрання. Так, на РR-менеджерці компанії DІМ.RІА та АGRО.RІА Ярославі — вишиванка від мами і силянка, виготовлена майстринею за прототипом тої, яку колись носила її прабабуся. Вона ділиться, що хоче познайомитись з українським ІТ-ком’юніті y і послухати лекції, які близькі до її сфери. На дискусіях говорять про розробку софту і створення продуктів, про маркетинг і ШІ, найм і податки і про те, що робити далі. Частина заходу присвячена виставці оборонних технологій і мілтек-компаній, які шукають таланти серед айтівців і молоді. — Можете інструкцію сканувати і відгукнутись. Якщо навіть на сайті немає тієї чи іншої вакансії, напишіть, що вам цікаво, поспілкуємося, — розповідає зацікавленій студентці представник компанії «Інфозахист» Антон Міхненко. Вікторія Лазар — студентка 2 курсу, яка волонтерить на конференції, а заодно й шукає для себе професійних можливостей у сфері програмної інженерії та розробки. Розповідає, що торік знайшла тут корисні контакти і знайомих, з якими досі підтримує зв’язок. — Це дуже крутий досвід, можливості. І величезна кількість компаній на будь-який смак. На одній з лекцій лунає думка про те, що БПЛА є геймчейнджерами цієї війни. Це помітно і на виставці технологій, де дронів — найбільше. Керівник компанії Оdd Systеms Андрій Таганський із запалом розповідає про продукти компанії — коптери і тепловізори. Він ділиться, що одна з основних його з колегами цілей — пошук талантів, які вмотивовані приєднатись до інженерної оборони країни. Представниця компанії Аіrlоgіх Дарина разом з колегами презентує на виставці безпілотний літальний апарат «ГОР». Попри те, що на події є конкуренти, у всіх нині одна мета і тому їй так подобається спостерігати за розвитком галузі. — Загалом виставка дуже подобається, багато людей цікавляться, що нового в дефенсі. Профільних спеціалістів на ринку небагато, і такі виставки допомагають знайти своїх фахівців. На цінності роботи і солідарності в оборонній сфері наголосив наприкінці свого виступу на Dеfеnсе Тесh Stаgе співзасновник Реtсubе, СЕО Тhе Fоurth Lаw Ярослав Ажнюк: — Я вас закликаю, якщо ви маєте в собі ці сили, займайтеся оборонкою, доєднуйтесь до компаній, які тут працюють, місце знайдеться для всіх. АІ, стартапи ІТ-ринку та успіх жінок На дискусіях айтівців тільки й розмов, що про АІ. Тепер АІ та автоматизація — невіддільна частина як у налагодженні командних процесів, так і безпосередньо в розробці нових продуктів. — Щоби стати першими в світі, зробити найкращі споживацькі послуги для українців, нам потрібно трансформувати «Дію» в АІ-продукт. Ми вже в червні запустимо бета-тестування, вийдемо з чатом, де ви зможете отримати відповіді на ваші питання, — заявив міністр цифрової трансформації Михайло Федоров. За його словами, «Дія» має перетворитися на повноцінного АІ-агента і водночас стати окремою державною компанією. — Можливо, потім акції цієї компанії будуть продаватися, — наголошує Федоров. На DОU Dаy цього року додали стартап-стейдж. Спікери там наголошують: стартапам зараз варто шукати передусім клієнта, а не інвестора, і звертати увагу на зацікавлення людей. Потрібно створювати комфортні умови для того, щоб жінки не боялися йти в ІТ. Такого висновку дійшли спікерки дискусії про жінок у tесh-бізнесі. — Основна порада — це не боятися і не чекати. Створювати щось, не чекати, що вас покличуть за стіл, приносите цей стілець і сідаєте, — закликала Євгенія Глізер со-fоundеr аnd СЕО Сhоісе31. Як закривати великі збори Окрім айтівців, захід відвідали чимало представників волонтерських організацій і військових, щоб зібрати донати і привернути увагу до своєї діяльності потенційних нових партнерів. Менеджерка проєктів військової школи «Боривітер» ділиться, що їхня мета — поширити тему навчання військовослужбовців. — У суспільстві це вважається не настільки «сексі-тема», як озброєння або ще чогось, бо нашою метою є популяризація навчання військовослужбовців. Бойова медикиня Ася Тараєва представляла на DОU Dаy медичний батальйон «Госпітальєри». Вона разом з іншими госпітальєрами прийшла сюди з місією зібрати донати на відбудову бази, яку росія знищила в Павлограді прицільним ударом шахедів 26 квітня. — Усі сили батальйону зараз залучені в те, щоб повернути наш дім. Друга частина діяльності госпітальєрів на DОU Dаy — це мінітренінги з домедичної допомоги, яку проводили інструктори навчального центру. Донати і збори стали щоденною реальністю не лише волонтерських організацій або блогерів, а й практично всіх українців. Тож цій темі була присвячена окрема дискусія — «Мистецтво збору: як ІТ-спеціалісту зібрати мільйон без фанбази». Ось кілька основних тез і порад з неї. використовуйте свої навички і хобі як подарунки і заохочення за донати;не соромтесь писати лідерам думок, людям, в яких є велика кількість підписників;якщо збір зупиняється, подумайте, якою активністю ви можете оживити його: провести захід, запартнеритися з організацією, яка проводить фестиваль, влаштувати танцювальний флешмоб тощо;налагодити з аудиторією живий діалог і пропонувати їй те, що пов’язано з вашими щирими емоціями;проговорювати усі процеси збору з аудиторією: від того, для чого саме цей збір до звітності. Технології та українська ідентичність Завершальною частиною DОU Dаy 2025 стала розмова засновника Ukrаїnеr і співзасновника Реtсubе, СЕО Тhе Fоurth Lаw Ярослава Ажнюка про зв’язок української ідентичності, культури та технологій. Ярослав і Богдан познайомились ще в ті часи, коли книгарні закривались, а вони були одними з небагатьох україномовних на вулицях Києва. Нині ж у Києві відкриваються все нові українські простори, довкола яких формуються спільноти. — Для української ідентичності надзвичайно важлива складова культури. І власне для мене технології — це можливість розвивати культуру ідентичності, можливість примножувати її. Культура ніколи не стояла осторонь технологій. Технології так чи інакше ідуть поруч із культурними інноваціями: від перших наскельних малюнків і до мемів, це все про зв’язок між технологічними можливостями людства і тим, як ми себе проявляємо і що ми після себе залишаємо, — міркує Ярослав Ажнюк. Ярослав і Богдан зійшлися на тому, що велику роль у культурній ідентичності відіграє те, як ми називаємо речі, які нас оточують. Так, Ярослав навів приклад, як він з колегами в Оdd Systеms і Тhе Fоurth Lаw називали дрони іменами шістдесятників, а в Реtсubе для одного з продуктів використали Малевича. Таким чином, за його словами, українські митці отримують друге життя і повертають борги. А Богдан Логвиненко поділився тим, як вони з командою Ukrаїnеr замість адміністративних назв областей використовують етнографічні відповідники. Також замість терміна «національні меншини» стали використовувати «національні спільноти». І на тепер це формулювання вже закріплене в українському законодавстві. Завершилась дискусія тим, як важливо формувати довкола себе спільноти і мережуватись: — Кожен із нас може змінювати простір довкола і робити його трошки більш наповненим змістом і українським контекстом. І ще трішки фото та відео Від редакції На жаль, жоден репортаж не опише всіх дискусій, спічів, стендів і вражень від конференції. Тому закликаємо вас ділитися своїми історіями, фотографіями та думками в соцмережах і коментарях. Перша частина фотовже є на гугл-диску. Дякуємо спікерам, партнерам і відвідувачам, усім хто був і хто донатив; до зустрічі на DОU Dаy Рісnіс 30 серпня!

Вважається, що місто заснували в V столітті

Еспресо розповість, що відомо про одного з найвпливовіших політиків світу, який може розпочати перший ядерний конфлікт після другої світової війни.Коротка біографія Нарендри МодіНародився Нарендра Моді 17 вересня 1950 року у Ваднагарі, штат Гуджарат, в родині продавця чаю. Крім нього в сім'ї було ще п'ятеро дітей.Закінчив школу у Ваднагарі в 1967 році. Вчителі описували його як середнього учня і талановитого оратора, який цікавився театром. Театральний досвід пізніше вплинув на його політичні навички.У вісім років Моді дізнався про мілітаристську націоналістичну організацію "Раштрія сваямсевак санґх" (RSS – Союз добровільних слуг Батьківщини) і почав відвідувати місцеві тренувальні заняття. Там Моді познайомився з Лакшманрао Інамдаром, широко відомим як Вакіл Сахеб, який став його політичним наставником. Моді зарахували до Національного кадетського корпусу.За традиціями касти торговців, до якої належав Моді, його сім'я одружила сина з 17-річною дівчиною, на ім'я Джашодабен Чіманлал. Йому самому на той час було 18 років. Такому шлюбу Моді не зрадів, а на знак незгоди покинув дружину і не визнавав її впродовж 40 років.Лише у квітні 2014 року, незадовго до національних виборів, на яких він вперше став прем'єр-міністром, Моді публічно підтвердив, що він одружений. Як писав тоді його біограф, Моді тримав шлюб у таємниці, тому що він не зміг би стати місіонером в Індійському республіканському союзі, для якого целібат колись був обов'язковою умовою. Нарендра Моді, фото: gеttyіmаgеsПолітична кар'єраПерша відома політична діяльність Моді в дорослому віці датована 1971 роком, коли він намагався записатися добровольцем для участі у Визвольній війні за незалежність Бангладеш проти Пакистану.У 1978 році Моді здобув ступінь бакалавра з політології при Делійському університеті. У 1983 році він здобув ступінь магістра політології в Університеті Гуджарату.У 1980-х приєднався до ВJР – "Бхаратія джаната парті" (Індійська народна партія, яка була створена на основі RSS). Там він обіймав кілька посад у партійній ієрархії до 2001 року, піднявшись до рангу генерального секретаря.З 2001 і аж до 2014 року був головним міністром штату Гуджарат. Під його керівництвом, стверджують, регіон став економічно успішний, хоча його управління було затьмарене заворушеннями 2002 року, під час яких загинуло понад тисячу людей, переважно мусульман.Очоливши ВJР (Індійську народну партію), він виграв вибори у 2014 році з великим відривом і став 14-м прем’єр-міністром Індії. Моді – перший глава Індії, який народився вже після здобуття Незалежності від Британії у 1947 році.Особливості політики Нарендри МодіМоді на посаді прем'єр-міністра обіцяв трансформувати країну. Після років економічного застою та корупції, його обіцянки викликали ентузіазм. Він активно просував ідеї економічного зростання, започаткувавши ініціативи на кшталт Dіgіtаl Іndіа, запровадив єдиний податок GSТ, провів демонетизацію з метою боротьби з тіньовою економікою (ці кроки принесли суперечливі оцінки); залучив іноземні інвестиції у промисловість, зокрема в оборону та залізницю; провів грошову реформу, вилучивши купюри по 500 і 1000 рупій, як такі, що найбільше підробляють, податкову реформу у 2017 році. У зовнішній політиці сповідує багатовекторність, у внутрішній – націоналізм.Під час свого другого терміну адміністрація Моді скасувала особливий статус Джамму і Кашміру і запровадила Закон про внесення змін до Закону про громадянство, що викликало широкі протести і спровокувало заворушення в Делі у 2020 році, під час яких мусульмани зазнали жорстокого поводження і були вбиті натовпами індусів.Крім іншого, Моді керував реакцією Індії на пандемію СОVІD-19, під час якої, за оцінками Всесвітньої організації охорони здоров'я, померло 4,7 мільйона індійців. Нарендра Моді, фото: gеttyіmаgеsМоді й російсько-українська війнаІндія відмовилася засудити повномасштабне російське вторгнення в Україну у 2022 році та залишилася нейтральною. Нарендра Моді закликав до мирного врегулювання, пропонував провести прямі переговори між Росією та Україною, однак уникав покладання відповідальності за війну на Кремль.Першим візитом Моді після переобрання у 2024 році став візит у Москву. 8 липня 2024 року Моді називав Путіна "дорогим другом" та обіймався з ним. У той же день російська ракета влучила в дитячу лікарню "Охматдит", через обстріл в Україні загинуло 47 людей, з них 33 – в Києві."Це величезне розчарування і нищівний удар по мирних зусиллях – бачити, як лідер найбільшої демократії світу обіймається з найкривавішим злочинцем у світі в Москві в такий день", – написав тоді Володимир Зеленський.Сам Моді відреагував на злочин російських військ у Москві. "Коли вбивають невинних дітей, серце обливається кров'ю, і цей біль дуже жахливий", – дорікнув він Путіну.Обстріл у день зустрічі з Путіним похитнув міжнародний авторитет індійського прем'єра, відтак уже наступного місяця він, аби відбілити репутацію, приїхав до Києва. Це був перший в історії візит лідера Індії в Україну. Київ і Нью-Делі підписали документи про співпрацю в медичній та аграрній сферах, гуманітарних відносинах і культурі.Індія надсилала Україні допомогу, включаючи ліки та предмети першої потреби, а в перші дні після повномасштабного вторгнення організувала операцію "Ґанґа" з повернення з України на Батьківщину 20 тис. індійських громадян (90% із них – студенти).Значно глибшу співпрацю Моді налагодив із росіянами. Так ВВС описував співпрацю між країнами як фінансову залежність Індії."Передусім мова про зброю і про нафту. Після початку повномасштабної війни Росії проти України й запровадження санкцій Заходу проти РФ Москва почала продавати Індії нафту зі знижкою у мільярди доларів, внаслідок чого товарообіг між країнами стрімко зріс. Не меншою є залежність Індії, що має одну з найбільших армій у світі, від російської зброї. Росія досі, попри шалені витрати на озброєння своєї армії для війни проти України, лишається головним постачальником озброєнь до Індії", – йшлося в матеріалі. Нарендра Моді, фото: gеttyіmаgеsСаме тому Моді й намагається балансувати між двома сторонами – не свариться з росіянами, аби не перервати економічно вигідну для себе співпрацю і не штовхнути РФ повністю до Китаю. Підтримує стосунки з Україною, роблячи реверанс у бік Західного світу, де Індія також має надзвичайно важливі зв'язки.Моді й загроза ядерної війниПід час своєї передвиборчої кампанії Нарендра Моді обіцяв бути "жорстким щодо Пакистану" і називав сусідню країну "експортером тероризму". Втім після обрання прем'єр-міністр Пакистану Наваз Шаріф прийняв запрошення бути присутнім на інавгурації. Це було історичною подією. До того часу ще ніколи прем'єр-міністри Індії та Пакистану не приїжджали на інавгурацію своїх колег, а країни понад 60 років перебували в стані холодної чи відкритої війни.Однак уже у 2016 році уряд Моді відзвітував про авіаудар по пускових майданчиках терористичних ракет в Азад Кашмір. Пакистан заявив, що жодних ударів не було. Натомість в індійських ЗМІ писали, що загинуло до 50 терористів та пакистанських військових, а міжнародні аналітики стверджували, що масштаби удару та кількість жертв були  перебільшені індійцями. У 2019 році уряд Моді санкціонував авіаудар по Балакоті – 26 лютого 12 індійських винищувачів Міrаgе 2000 перетнули лінію контролю в Кашмірі, щоб завдати авіаудару  по ймовірному тренувального табору терористів. Акцію подавали як помсту за теракт за два тижні до того, коли загинуло 45 людей. За даними Індії, літаки знищили табір і повернулися в повітряний простір Індії цілими та неушкодженими. За даними противників, Пакистан підняв свої F-16, коли літаки порушили його повітряний простір, і змусив опонентів відступити, а жодних жертв чи збитків завдано не було.Значно серйозніший конфлікт назрів уже у 2025 році. У відповідь на теракт в індійській частині Кашміру (26 жертв) уряд Моді зупинив дію договору про води Інду від 1960 року. За угодою води річок, що беруть свій початок у Кашмірі, повинні бути порівну розподілені між Індією та Пакистаном. 24 квітня Індія заблокувала води річки Інд, закривши всі 4 шлюзи, Пакистан назвав такі дії актом агресії. Через кілька днів обидві сторони заявили про перестрілки на кордоні, а 7 травня збройні сили Індії розпочали військову операцію, завдавши ударів по інфраструктурі Пакистану, по Джамму та Кашміру. Загалом індійська сторона заявляє про атаку на девʼять "терористичних обʼєктів". Внаслідок обстрілів загинуло 26 цивільних, серед них діти, 46 людей отримали поранення, пише Тhе Guаrdіаn. Одна з ракет поцілила в мечеть, там загинуло 13 осіб. Пакистанські військові того ж дня завдали удару у відповідь і відзвітували про 5 збитих винищувачів. Особлива увага до цього конфлікту прикута тому, що населення двох країн сягає майже 1,7 млрд людей, а обидві країни володіють ядерною зброєю. І хоча під час попередніх конфліктів до використання найсмертоноснішого засобу не доходило, зараз про "ядерку" говорять багато. Зокрема, міністр оборони Пакистану Хаваджа Мухаммад Асіф зазначив, що його країна застосує свій арсенал ядерної зброї, якщо "виникне пряма загроза її існуванню".Нарендра Моді, Фото: gеttyіmаgеsТакож у мережі поширили заяву міністра оборони Пакистану Хаваджа Асіфа: "Якщо Індія нападе, якщо існування Пакистану опиниться під загрозою, ніхто не виживе. Ми не дозволимо жодній країні жити на цій планеті без нас. Боронь Боже, але саме так і буде".Цікаві фактиМоді активно використовує соціальні мережі для спілкування з громадськістю. На сьогодні прем'єр-міністр Індії має у твіттері понад 108 млн підписників. Це 6-й показник за кількістю фоловерів. Його випередили лише Ілон Маск, Барак Обама, Кріштіану Роналду, Джастін Бібер і Ріанна. Він є однією з найвпливовіших фігур у глобальній політиці й часто потрапляє до списків наймогутніших людей світу за версією Fоrbеs.Вегетаріанець з юності, у той час відмовився і від алкоголю.

Голова Військового комітету Європейського Союзу генерал Роберт Бріґер заявив, що стратегічна ситуація, в якій опинився ЄС, значно ускладнилася. Про це він сказав у своєму зверненні до учасників 17-го Київського безпекового форуму, який відбувся 8 травня 2025 року. "Для мене велика честь звертатися до вас із Києва, хоча обов'язки не дозволили бути присутнім особисто", - зазначив генерал, додавши, що цьогорічний форум є надзвичайно важливим, оскільки збігається з 80-ю річницею Перемоги в Європі та проходить на тлі глибокої безпекової кризи. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Режим припинення вогню не працює: Росія атакує по всій лінії фронту За його словами, нинішній міжнародний порядок, демократія та глобальний мир опинилися під серйозними, а подекуди й екзистенційними загрозами. "Сьогодні перед нами стоїть фундаментальне питання: чи вдасться людству уникнути Третьої світової війни? Це не просто гіпотетичне міркування - це виклик, на який ми маємо відповісти діями", - наголосив він. Генерал Бріґер навів кілька прикладів загрозливих тенденцій: розв'язана Росією конвенційна війна в Європі, атаки хуситів на торговельні судна в Червоному морі, загострення конфліктів на Близькому Сході, послаблення впливу західного світу в Африці. "Світ дедалі більше нагадує арену безперервної боротьби за безпеку, а ми постійно балансуємо на межі масштабної ескалації", - підкреслив він. У цьому контексті, за словами голови Військового комітету ЄС, українці єдина нація, яка сьогодні як ніхто інший розуміє, що на кону стоїть не абстрактна концепція, а майбутнє всього цивілізованого світу. "Ми бачимо, як Україна та її Збройні сили ведуть боротьбу не лише за свою свободу, а й за стабільність і мир у Європі та світі", - додав він. 8 травня в Україні відзначають День пам'яті та примирення. Цього дня 1945-го в Берліні о 21:20 за місцевим часом підписали Акт капітуляції Німеччини. Лідер Німеччини Адольф Гітлер застрелився 30 квітня 1945 року у своєму бункері. Його наступником за заповітом став гросадмірал 53-річний Карл Деніц. Він створив власний уряд, який спробував вести переговори із союзниками, однак безуспішно. Його влада поширювалася лише на вузьку смугу землі від австрійського кордону до Берліна й до данського кордону. 7 травня генерал Альфред Йодль від імені німецького командування підписав у ставці Двайта Ейзенгавера в Реймсі умови беззастережної капітуляції. Радянський уряд висловив категоричний протест і висунув вимогу підписати акт беззастережної капітуляції Третього рейху в Берліні за участі СРСР. Тоді провели повторне підписання.

Група новобранців розташувалася на вершині пагорба: автомати за плечами, у декого в руках записники та планшети з бойовим "софтом". Їхній інструктор на позивний "Доц" захоплено пояснює особливості використання артилерійської бусолі, двома пальцями обертаючи її шкалу. Ранкове сонце припікає, але стоїть ще досить низько, тож воно буде використане як одна з точок наведення пристрою... До лютого 2022-го "Доц" писав наукові дослідження та ділився знаннями в університетських аудиторіях. Тепер, маючи позаду оборону Києва та жорстокі артилерійські дуелі на Донеччині, він готує курсантів одного з навчальних центрів Сухопутних військ. Про те, як змінюється російсько-українська війна, про універсальність піхотинця та інтеграцію бойового досвіду в навчання, а також про людей та технології, від яких залежить майбутнє українського війська, ми поговорили з "Доцем" напередодні Дня піхоти ЗСУ. "Доц", розкажіть, будь ласка, як доктор наук опинився в мінометній батареї, що "насипала" окупантам на Донеччині, а потім став інструктором, що готує новобранців? В мене ще з Майдану залишався незакритий гештальт: не брав участі у боях на барикадах, натомість носив мішки "в другому ешелоні". В період АТО я теж не потрапив на передову за станом здоров'я. І весь час мені це муляло. Але коли влітку 2021-го пішла інформація, що буде велика війна, я вирішив взяти зброю до рук. Зв'язався зі своїми друзями та домовився, що "коли почнеться", підемо до війська разом. Ми діяли як мобільні мінометні розрахунки: до початку ери FРV могли це собі дозволити Так воно і сталося. 25 лютого ми з моїм побратимом "Варягом" та з іншими хлопцями записалися в одне з ДФТГ (добровольчих формувань територіальних громад ред.). В його складі ми півтора місяці рили лінію оборони на околицях Києва та активно тренувалися зі зброєю. В травні 2022 на основі нашого ДФТГ сформували новий батальйон Окремої президентської бригади ім. гетьмана Богдана Хмельницького. І я, як офіцер запасу, став командиром мінометного взводу. Як виглядала бойова робота мінометників у 2022-му? Активні бойові дії нашої батареї це Донеччина: листопад-грудень 2022 року в напрямку Кліщіївки, а потім березень-квітень 2023-го, район села Іванівське, фінал оборони Бахмута. Спершу ми діяли як мобільні мінометні розрахунки: до початку ери FРV-дронів могли це собі дозволити. У 2023-му вже мали стаціонарні позиції, бо стали працювати з гарматою М-12 "Рапіра" калібру 100 мм. Своїм основним досягненням я вважаю навіть не участь у боях, а те, що ми з колегами-офіцерами з нуля підготували боєздатну мінометну батарею, яка стала показувати відмінні результати з першого ж виїзду. Що вам було потрібно для результативної роботи "артилерії переднього краю"? Ми мали два пріоритети: матеріальна база і навченість бійців. З матеріальною складовою в артилерійських підрозділах тоді все було досить погано: застаріла зброя, нестача боєкомплекту, його якість та інші проблеми, які подекуди мають місце і досі. Що ж до підготовки: ще на етапі навчань наш особовий склад опановував весь функціонал одне одного. Кожен мінометник знав обов'язки того, кого по-старому називали СОБ (старшим офіцером на батареї). Як виявилося це працює, ще й дуже ефективно! Завдяки підготовленості й постійному самовдосконаленню ми не лише "розносили" ворожі позиції, піхоту та російську техніку. Ми мали змогу підвищувати рівень фаховості бійців і вирощувати собі нову зміну. Зараз всі офіцери-артилеристи, з якими я починав, отримали підвищення: займаються управлінням боєм, а не безпосередньо перебувають на вогневих позиціях. Як відрізняється війна 2025 року від війни 2022-го? Що змінилося, зокрема, для піхоти? Стало набагато важче. Ще взимку 2022 року ротацію піхоти на позиціях можна було організувати підскоком автівки-"корча" і швидкою заміною однієї групи на іншу. Зараз не те, що піхотинці, а й ті самі мінометники вимушені іноді йти пішки по 5 кілометрів до позиції, несучи міномет і БК (боєкомплект) з собою. Бо дуже щільно працює російська аеророзвідка та ударні дрони: техніка банально не доїжджає. Я, зокрема, навчаю новобранців топографії. І зараз це не лише про наведення міномета чи гранатомета й коригування вогню. Кожному бійцю зараз критично важливо орієнтуватись на місцевості, щоб на цьому марші до позицій не заблукати. А ще треба постійно тримати себе у хорошому фізичному тонусі, щоб витримувати всі навантаження. Піхотинець має "вміти все" від коригування артилерії до запуску "Мавіка" зі скидом Ще один "побічний ефект" FРV: збільшився строк перебування бійців на позиціях. Якщо у 2022-му в моєму батальйоні піхотинець чергував на "нулі" максимум 5 днів і потім відводився на відпочинок, зараз він чекає, доки не буде "вікна": поганої погоди або якогось затишшя, коли ротація буде можливою. Тим часом продукти, вода, БК та все інше доставляється скидами з дронів, а отже в обмеженій кількості. Все стало набагато важче. І, відповідно, підготовка має бути на порядок кращою, ніж можна було собі дозволити у 2022 році. Піхотинець має "вміти все" від коригування артилерії до запуску "Мавіка" зі скидом, якщо це допоможе відбитися під час стрілецького бою. "Доц", ви у своєму інтерв'ю півроку тому казали, що ВОС 100 "Стрілець" це найскладніша військово-облікова спеціальність з точки зору підготовки і набору знань. Моя думка відтоді не змінилася. Представник жодного іншого військового фаху не має більшої універсальності, ніж та, яка є в піхотинця. ВОС 100 це симбіоз знань і навичок, який працює лише в комплексі. Без нього залишитись здоровим і виконати бойову задачу практично немає шансів. Зрештою, всі новобранці здобувають ВОС "Стрілець", проходячи базову загальновійськову підготовку (БЗВП). Тож ця піхотна універсальність важлива і для інших військових фахівців? Абсолютно! І чим далі тим більше. Наприклад, тим мінометникам, які працюють на досить близьких дистанціях, стають у пригоді навички стрільця: іноді їм доводиться давати бій передовим групам ворога, які прорвалися до їхніх позицій. Або візьмемо операторів безпілотних систем. Наші випускники розповіли випадок: їхній екіпаж БпЛА висувався на завдання вночі. "Відвалився" зв'язок і вони заблукали. Потім зорієнтувалися і з'ясували: вони в ближньому ворожому тилу. Що робити? Хлопці грамотно влаштували засідку, розстріляли російську "буханку" (мікроавтобус УАЗ 2206 ред.) з окупантами і тоді в сутінках повернулися до своїх. Ми потім жартували про те, що наші випускники проспали мої заняття з топографії, проте уважно слухали тактику, яку викладав наш колега-інструктор "Бос". І це не тільки врятувало їм життя, а ще й дало неабиякий бойовий досвід. Не кожен оператор FРV може похвалитися тим, що влаштував засідку в російському тилу і "накришив" там окупантів. Ви, як викладач, мабуть, маєте в своєму арсеналі фронтові історії, які допомагають у навчанні та нормально заходять курсантам? Розповідаю їм про один з перших виїздів нашої батареї під Бахмутом. Досвіду нам тоді ще бракувало. Ми випхалися на пагорб, побачили трубу Вуглегірської ТЕС за 20 кілометрів, дуже зраділи чудовому орієнтиру. Швиденько зорієнтували бусоль. Я кажу бусолісту: "Відбивай запасну точку і швидко вйо звідси!" Трохи не встигли... Танковий снаряд влучив у сусідній будинок, нас кинуло на землю вибуховою хвилею. Підіймаємося, хапаємо бусоль і біжимо вниз. І тут другий постріл. Мого колегу осколком поранило в сідницю. Чую його крик. Сподіваюся, що це просто вибухова хвиля, що він встане і побіжить далі. А він не встає&hеllір; Підбігаємо до нього: "Друже, куди тебе поранило?" Він кричить: "Хлопці, ж...па!" В тебе заморожені всі емоції, а голова працює тільки над тим, що робиш зараз Кажемо йому: ми в курсі, що це повна ж...па, але ж поранило куди? Перевертаємо його на живіт і знаходимо обпалений отвір у сідниці, який трохи димиться. Стропорізом розрізаю штани на дупі. Крові небагато. Турнікет не використовували, затампонували отвір так, що хлопчина зміг далі йти самотужки. Не знаю, як би ми тягли 110-кілограмового побратима в іншому разі. Ось такий смішний та повчальний приклад: чому не можна робити мінометні позиції на горбочку, що таке "ж...па" на війні та як в неї не втрапити... Що ви відчуваєте під час бою? Я на бойових був настільки зосереджений, що досі пам'ятаю цей стан: в тебе абсолютно заморожені всі емоції, голова працює тільки над тим, що робиш зараз. Ця відстороненість, вона в бойових умовах допомагає чи заважає? Мені це дуже допомагало, я навіть не очікував такого від себе. Бо в цивільному житті я, навпаки, бував дуже емоційним. Але в усіх воно по-різному. Хтось хапає в бою "режим безсмертя", хтось, навпаки, може отримати панічну атаку. Але це не означає, що ці хлопці погані воїни. Буває, що й під "панічкою" боєць йде далі й добре виконує своє завдання. Розкажіть трохи про те, як інтегруєте досвід сучасної війни в навчальний процес? По-перше, спираюся на власний бойовий досвід: це було вже досить давно, однак у війні є певні сталі речі. Є й моменти, які треба оновлювати: тут стає в пригоді досвід побратимів, які приїхали в гості після ротації: піхотинці, артилеристи, дронарі&hеllір; Дуже уважно їх слухаємо, і навіть даємо їм попрацювати з новобранцями факультативно. Завдяки постійно діючим чатам наші випускники можуть похвалитися інструкторам своїми успіхами на фронті та порадити, що варто змінити в програмі підготовки. Ось пару тижнів тому один з випускників БЗВП розповів, як вони з побратимами знищили екіпаж елітного російського підрозділу БпЛА, відомого як "судний день". Якими б "елітними" окупанти не були, але наші випускники задали їм жару. І розповіли, як саме провели ту операцію. Інший випускник запропонував нам робити додаткові заняття в темну пору доби: маскування, розвідку та виконання інших завдань. Вже над цим працюємо. Підготовка стрільця За словами "Доца", нові реалії війни змінюють програму військової підготовки. Інструктори також мають право її коригувати, з урахуванням бойового досвіду і потреб фронту. Окрім звичних стрілецької підготовки, тактики, медицини та фізичних вправ, там з'являються нові акценти та специфічні теми. - РЕБ (радіоелектронна боротьба): курсанти отримують уявлення, яку ефективність має РЕБ на різних частотах, чим відрізняється "купольний" та направлений. - Зв'язок: бійці знайомляться з роботою радіостанції та правилами безпечного радіообміну, дізнаються про те, як працюють ретранслятори, "Старлінки", засоби захисту від ворожого РЕБ та альтернативні канали зв'язку, зокрема з використанням ворожих сім-карт. - Маскування в різних ситуаціях: наприклад, коли ворог використовує тепловізійні камери або коли не має змоги їх застосувати. - Ворожі ударні БпЛА: як протидіяти та уникати ураження, яким чином та з якої зброї збивати. - Бойове програмне забезпечення: топографія, управління боєм та коригування вогню. - Робота з бусоллю та знайомство з колективним піхотним озброєнням (кулемети, міномети, гранатомети). Навчати курсантів допомагає й академічний досвід, каже "Доц": "Треба розуміти ресурс людини у сприйнятті інформації та засвоєнні навичок. І вчасно себе зупиняти, щоб не намагатися "впихувати невпихуєме". Нинішні новобранці - які вони? Так сталося, що останнім часом у нас в навчальному центрі понад 90% курсантів добровольці. Раніше бували групи, які складалися переважно з мобілізованих. Ні в тих, ні в інших не було проблем з мотивацією. Єдине, що мобілізованих треба трохи більше часу збирати докупи. Бо людині, яка прийшла в армію не з власної волі, треба правильно розставити пріоритети. Ми робимо це за рахунок занять з національно-патріотичної підготовки та людяного ставлення до рекрутів. Пояснюємо, що в ЗСУ ти маєш достатні перспективи не тільки вижити, а ще й отримати кар'єрне зростання. Це працює і з добровольцями, і з мобілізованими. У добровольців свої фішки: вони можуть бути більш розхлябаними, бо кожен індивідуальність. Але за пару тижнів вони починають розуміти, як все працює в армії й головне для чого це працює. Тобто, мобілізовані можуть бути менш розхлябаними? Стовідсотково! Вони серйозно ставляться до ситуації, сумлінно навчаються. Бо розуміють, що частина з них потрапить на передній край, в ту саму піхоту, перед якою ми всі схиляємо голови. А піхота витримує на своїх плечах більше, ніж будь-який інший рід військ. У навчальних центрах зараз використовується так званий "нульовий день": це фізичні навантаження і контрольований стрес. Ми теж його використовуємо, але не на самому початку. Спершу даємо людям адаптуватися. На тих самих лекціях з патріотичного виховання пояснюємо, що від цієї війни не сховатися навіть за кордоном: вона може наздогнати і там. Говоримо про те, що кожному з нас є кого і що захищати. А далі всі ці фізичні та психологічні смуги перешкод. І коли боєць через "не можу", на зубах доходить до кінця випробування, плечі в нього випростуються, він пишається собою. В нашому підрозділі цей підхід показав свою ефективність. Якщо подивитися на вік новобранців, які здобувають "піхотний" ВОС-100: як він впливає на підготовку, а згодом на виконання бойових задач? Вік новобранців у нас в повному діапазоні. Частина активної молоді йде в ефективні штурмові підрозділи. Вони і фізично, і ментально до цього більше готові. Якщо ж ми говоримо, наприклад, про лінійну піхоту, там дуже гарно проявляють себе "дядьки" середнього і поважного віку: вони тримають позиції зубами! Армія і чорний гумор це нероздільні речі! Є такий жарт, що дядьки гарно тримають позиції, бо розуміють, що бігти вперед або назад їм буде ой як тяжко. Я бачив одного такого чоловіка: немолодий, згорблений, він тиждень тримав самотужки позицію цілого відділення під Кліщіївкою. Йому вистачило фізичної та психологічної витривалості. Що-що, а триматись на двох ковтках води на день і одному сухпаї на тиждень українські дядьки вміють краще за будь-кого. Якщо ми почали говорити про фізичну форму: порадьте, на що треба звертати увагу людині, яка усвідомлює, що вона скоро буде у війську? Варто завчасно спланувати цю життєву подію. Навіть якщо ти чудово почуваєшся, не зайве пробігтися по лікарях і виявити всі свої проблемні ділянки. Що у тебе з колінами та зі спиною, з суглобами, що з серденьком та з тиском? Це допоможе обрати посаду у війську не лише під твої "хотілки", а й під твою максимальну ефективність. Штурмовики без менісків та з грижами у спині тягар для свого підрозділу. Перемагає не сильніший, а більш упертий Далі варто трохи підкрутити свою фізичну форму. Крім звичайних тренувань є купа цивільних навчальних центрів, куди можна записатися на місячний курс, і вже мати приблизне розуміння що тебе чекатиме на БЗВП. Що нам потрібно, щоб перемагати сильнішого супротивника? І як ця "асиметрія" імплементується в навчальний процес? Є така хрестоматійна фраза: "Ніколи маленька радянська армія не переможе велику радянську армію". Тож нам потрібен розвиток технологій як в озброєнні, так і в управлінні. Потрібна побудова ефективної управлінської вертикалі. І віднедавна це вже робиться. Зокрема, на Покровському напрямку ми бачимо, як відновлення управління одразу змінює характер бойових дій, зменшує темпи просування ворога, а українським підрозділам дає змогу переходити в контрнаступ. А ще я дуже люблю фразу мого побратима "Варяга": "В будь-яких війнах перемагає не більш сильний, а більш упертий". І в бою, і в навчанні ми маємо звертати увагу на ці дві складові: впертість і технологічність. Тому нам вкрай потрібне масштабування передового досвіду і передових технологій. І, знову ж, таке масштабування неможливе виключно на горизонтальному рівні. Це треба робити "по вертикалі", в наказовому порядку... Якщо ми спустимося на рівень маленького піхотного підрозділу, то за яких умов він зможе "асиметрично" перемагати більше вороже з'єднання? Перша умова: треба займатися плануванням, а не експромтом. Наведу приклад: ще з 2022 року, коли підрозділи 3 ОШБр планували певні штурмові дії, вони на полігоні викопували точну копію укріплень ворога. І два тижні відпрацьовували майбутній штурм з усіма озброєннями та в супроводі дронів. І потім, у реальних штурмових діях, їхня ефективність була на максимумі. Війна - це дуже важко, а ще це великою мірою лотерея. Але якщо є розуміння, як організувати роботу підрозділу в тому чи іншому виді бою, є планування і протоколювання ймовірних ситуацій, є відпрацювання на полігоні та забезпечення всім необхідним, то є й шанси на перемогу. Якщо ж цього не буде, то все триматиметься виключно на героїзмі та самовідданості бійців. Російсько-українську війну часто називають "війною малих груп". Який розмір піхотної групи сьогодні є оптимальним, якщо ми говоримо про високотехнологічну та навчену піхоту? Ми зараз бачимо війну "дронів, артилерії та малих груп", у якій іноді навіть відділення це забагато. Зрештою, в різних ситуаціях (як в обороні, так і в наступі) можуть ефективно працювати рота, взвод або відділення, які, своєю чергою, розбиті на скоординовані малі групи. Під це треба переписувати статути й продумувати протоколи дій. Які уроки ви особисто винесли з цієї війни як воїн і як науковець? Найголовніший урок, який варто засвоїти нам усім: ми гаяли час на підготовку до війни ще з 1991 року. Ми задовго ховали голову в пісок: думали, що війни можна було уникнути завдяки налагодженню економічних зв'язків з Росією, завдяки розмовам про "братерство" та подібній маячні. Якби ж нам стало розуму років за 30 передбачити розвиток подій ми були б зараз набагато більш боєздатними. Друге, що я зрозумів: навіть відносно невеликий відсоток згуртованих людей, які знають, за що воюють здатні зупинити таку махину, як Російська Федерація. Крім нас, українців, у це не вірив взагалі ніхто. Ми гаяли час з 1991 року, бо ховали голову в пісок Але вже понад три роки ми стримуємо армію величезної країни, гарно озброєної, яка до того ж не береже та кидає на "м'ясо" своїх людей. Але найбільше моє бажання (коли настане довгоочікуваний мир) щоб ми вчергове не згаяли наших можливостей. Щоб Україна розвивалася і стала настільки сильною економічно, військово і політично, аби нікому навіть в голову не прийшло цю війну повторити. Чи думаєте ви про повернення в науку та в академічну освіту? У мене вже була така можливість. Після операції на коліні в 2023 році мене визнали непридатним, я міг стати на академічну посаду і "зав'язати" з військовою службою. Але відчув, що морально до цього не готовий. І це не про героїзм та патріотизм. Тут, у війську, я почуваюся максимально "на своєму місці". Моя задача підготовка новобранців є набагато важливішою, ніж усе інше. Вчити студентів математиці, слава Богу, є кому. Тому я тут. Ключові терміни БЗВП базова загальновійськова підготовка. Це спеціальний курс для отримання знань та навичок, потрібних піхотинцю. Його проходять всі новобранці, що раніше не мали досвіду військової служби. БЗВП триває 45 навчальних днів. За рішенням Головнокомандувача ЗСУ Олександра Сирського тривалість БЗВП для тих, хто служитиме не на бойових посадах, скорочена до 30 днів. ВОС 100 військово-облікова спеціальність "Стрілець". Це базова кваліфікація у Збройних Силах України. Її отримують всі військовослужбовці, що пройшли БЗВП. СОБ старший офіцер батареї: той, хто керує бойовою роботою артилерійських розрахунків. ДФТГ добровольче формування територіальної громади. Це воєнізований підрозділ, сформований з добровольців, мешканців певної території, який виконує завдання територіальної оборони. Створення ДФТГ передбачене законодавством України про національний спротив.

Перший заступник міського голови Києва Віталія Кличка Микола Поворозник влаштував корпоратив для чиновників Київської міської державної адміністрації у День жалоби за загиблими внаслідок російського удару, який було оголошено на 25 квітня 2025 року.

Еспресо розповість про Чорнобильську трагедію, яка на довго почала асоціюватися з Україною та стала символом крихкості ядерної безпеки у бурхливому світі подій. Як виникла ЧАЕС: історія Чорнобильської АЕСЧорнобильська атомна електростанція, розташована за 18 км від міста Чорнобиль і за 110 км від Києва, була задумана як один із ключових енергетичних об’єктів тодішньої Української РСР. Адже у 60-х роках вугільна промисловість не могла повністю забезпечити потреби все зростаючої важкої промисловості, а у світі розпочався бум із створення ядерних станцій. Будівництво ЧАЕС стартувало у 1970 році, а перший енергоблок запустили у 1977 році. До 1986 року на станції працювали чотири реактори типу РВПК-1000 (реактор великої потужності канального типу), які виробляли близько 10% електроенергії України. Незважаючи на статус ЧАЕС як одного з провідних об’єктів радянської енергетики, конструктивні недоліки реакторів і брак культури безпеки стали передумовами трагедії світового масштабу.Трагічна ніч 1986 року4-й енергоблок ЧАЕС через три дні після вибуху, фото: Чорнобильська катастрофаУ ніч із 25 на 26 квітня 1986 року на четвертому енергоблоці ЧАЕС проводився плановий технічний експеримент, спрямований на перевірку роботи турбогенератора в умовах втрати електроживлення. Через низку помилок операторів, порушення протоколів і конструктивні недоліки реактора о 01:23:47 сталася серія теплових вибухів. Реактор був повністю зруйнований, а в атмосферу викинуто величезну кількість радіоактивних речовин – за оцінками, сумарна активність викидів у 30-40 разів перевищувала радіацію від бомбардування американцями Хіросіми у часи Другої світової війни.Радіоактивна хмара накрила Україну, Білорусь, Росію та частину Європи, забруднивши території щонайменше 17 країн. В Україні радіаційне забруднення охопило 50 тисяч квадратних кілометрів у 12 областях. Евакуація населення Прип’яті (близько 50 тисяч осіб) розпочалася лише через 36 годин після аварії, що в рази посилило вплив радіації на здоров’я людей. Чорнобиль залишив по собі не лише покинуті міста та села, а й скалічені долі – багато дітей народжувалися з важкими вадами через вплив радіації. За різними оцінками, від наслідків катастрофи постраждали від 8,5 до 10 мільйонів осіб, а смертність від радіаційних хвороб сягнула сотень тисяч. Крім цього, довкола ЧАЕС виникла зона відчуження – територія площею близько 2600 кв. км з обмеження доступу до найбільш радіоактивно забруднених районів. Вона охоплює 30-кілометрову зону навколо станції та частини Житомирської й Київської областей.Ліквідація наслідків аварії Після вибуху на Чорнобильській атомній електростанції радянська влада вдалася до звичної для себе тактики – приховування правди. Попри масштаб катастрофи, в СРСР намагалися за будь-яку ціну зберегти видимість контролю та спокою, навіть ціною людських життів.Перша офіційна заява про аварію пролунала лише 28 квітня, і то – під тиском міжнародних обставин. Радіоактивна хмара досягла Швеції, де працівники атомної електростанції виявили підвищений рівень радіації. Після перевірки з’ясувалося, що витік не з їхнього об’єкта – і почали шукати джерело. Саме завдяки цим шведським фахівцям світ звернув увагу на те, що в СРСР щось сталося.Лише після цього Москва змушена була визнати факт аварії, але з мінімумом інформації. Із того часу почалося поступове розкриття масштабів трагедії, яке розтягнулося на роки.Найбільшим символом байдужості радянської влади до долі людей та вершинною їх цинізму став першотравневий парад у Києві 1 травня 1986 року. Попри те, що радіаційна хмара вже досягла столиці України, влада не лише не скасувала парад, а й масово вивела на вулиці людей – з дітьми, кульками, транспарантами. Багато партійних діячів знали про небезпеку, але мовчали, попереджаючи лише своїх рідних.У підсумку для подолання наслідків аварії радянська влада мобілізувала величезні ресурси. Уже 26 квітня 1986 року було створено секретну урядову комісію на чолі з політичним діячем Борисом Щербиною, яка координувала роботи з локалізації катастрофи. До 30-кілометрової зони відчуження направили тисячі фахівців, військових і резервістів. Загалом у ліквідації брали участь близько 600 тисяч осіб, багато з яких отримали високі дози опромінення. Серед них були пожежники, військові, інженери, медики, науковці, шахтарі та прості робітники. Їхній подвиг полягає в тому, що вони, ризикуючи життям і здоров’ям, не допустили ще більшої ядерної катастрофи. Без них могло статися друге, ще масштабніше вивільнення радіації – зокрема, через можливість розплавленого палива досягти води під реактором і спричинити потужний паровий вибух, що міг зробити половину Європи непридатною для життя. Особливо героїчним вчинком було занурення трьох водолазів – Олексія Ананенка, Валерія Беспалова і Бориса Баранова – у затоплене приміщення під реактором для відкриття спускних клапанів. Цей вчинок врятував мільйони людей від потенційного лиха. До речі, ця історія напрочуд точно змальована в одному з найрейтинговіших серіалів світу – "Чорнобиль" (2019).Пожежники, які першими прибули на місце аварії, гасили вогонь без належного захисту, що призвело до загибелі 31 особи від гострої променевої хвороби, а соні з них госпіталізували. Вогонь на станції триавав 10 днів та радіація на цьому не зупинилася. Тому до кінця 1986 року над зруйнованим реактором швидкоруч звели "саркофаг" – бетонно-залізну конструкцію, яка мала ізолювати радіоактивні матеріали. Проте поспішне будівництво та обмежені технології зробили його ненадійним. Зокрема, через проблему проникнення вологи (дощової води або конденсату), яка діє як сповільнювач нейтронів, підвищується ймовірність поділу, тому реактор із залишками палива досі тліє. Вже у 1998 році країни G7 та Україна запустили проєкт SІР (План забезпечення укриття) вартістю 760 мільйонів доларів. У 2016 році над старим "саркофагом" звели Новий безпечний конфайнмент (НБК) – аркоподібну споруду заввишки 108 метрів і вагою 29 тисяч тонн, яка має гарантувати ізоляцію радіації на 100 років. Та офіційно НБК відкрили лиш у 2019 році. ЧАЕС і російсько-українська війнаЧАЕС під окупацією, фото: колаж ВВСРосійсько-українська війна додала нових небезпечних викликів для безпеки Чорнобильської АЕС. Бо це не просто гра з вогнем, це гра ядерним вогнем.  24 лютого 2022 року, у перший день вторгнення, російські війська захопили ЧАЕС, що стало безпрецедентним актом у світовій практиці. Станція, яка припинила генерацію електроенергії у 2000 році, але досі потребує постійного нагляду через радіоактивні матеріали, опинилася під контролем окупантів без відповідної підготовки та розуміння процесів. Російські війська увійшли до зони відчуження через Білорусь. Колона їхньої техніки розтягнулася на кілька кілометрів, а чисельність російських солдатів значно перевищувала сили українських нацгвардійців, які охороняли об’єкт. У підсумку персонал станції, близько 170 осіб, утримували в заручниках, змушуючи працювати в умовах психологічного тиску та браку ресурсів.Під час окупації російські війська поводилися як цілковиті невігласи: вони проїжджали бронетехнікою через Рудий ліс та проводили там земельні роботи – в одній з найбільш забруднених ділянок, піднімаючи хмари радіоактивного пилу. Мародерство стало ще однією проблемою: окупанти вивозили зі станції все обладнання, побутову техніку та навіть посуд із місцевого готелю. Після 35 днів окупації, 31 березня 2022 року, російські війська покинули ЧАЕС, залишивши по собі хаос і пошкоджену інфраструктуру, яку довелося українцям відновлювати. Через відключення електропостачання до системи охолодження відпрацьованого ядерного палива могли статися надзвичайні ситуації, яких, на щастя, вдалося уникнути.У 2025 році стався ще один кричущий інцидент на ЧАЕС через дії росіян, який міг знову відкрити "скриньку Пандори" і випустити радіацію на зовні. У ніч із 13 на 14 лютого 2025 року російський ударний дрон із фугасною бойовою частиною влучив у Новий безпечний конфайнмент, пробивши отвір діаметром шість метрів у даху. Удар спричинив займання утеплювача покрівлі та пошкодження електричних кабелів і обладнання.За даними МАГАТЕ, радіаційний фон залишився в нормі, але інцидент викликав серйозне занепокоєння щодо безпеки укриття.Рятувальники ДСНС оперативно розпочали ліквідацію наслідків. Верхолази гасили осередки тління та розкривали пошкоджені конструкції. Прем’єр-міністр України Денис Шмигаль назвав атаку актом ядерного тероризму, а президент Володимир Зеленський наголосив, що Новий безпечний конфайнмент – це спільний проєкт України та міжнародної спільноти, спрямований на захист світу від радіації. Тобто атака росіян по ньому – це був удар по всьому світу. В СБУ зазначили, що удар по станції росіяни завдали цілеспрямовано. Спецслужба показала уламки ворожого дрона-камікадзе "Герань-2" типу Shаhеd.Читайте також: Безпека ЧАЕС під питанням: як виникла захисна арка і чи здатна вона витримувати удари. ПояснюємоСтан укриття та загрози витоку радіаціїНова захисна арка над зруйнованою ЧАЕС розрахована на 100 років, однак при проєктуванні ніхто не враховував, що по ній вдарятимуть ракети чи дрони. Тому лютнева російська атака створила проблеми, які потрібно знову виправляти, щоб не допустити катастрофи.Хоч радіаційний фон залишається у нормі, та як відзначила міністерка захисту довкілля та природних ресурсів України Світлана Гринчук, після атаки арка "частково втратила свій функціонал". "Вже в травні у нас будуть результати аналізу, який ми зараз проводимо спільно з ЄБРР, залучивши всі наукові інституції, які мають відношення до даного напрямку, залучивши компанії, які займалися конструюванням самої арки, і встановленням арки, які добре бачать і розуміють технологію", - сказала Гринчук.Вона додала, що після отримання результатів аналізу, в червні Україна планує представити пропозиції щодо повного відновлення арки на асамблеї донорів у Лондоні. Тобто на сьогодні захисна арка справна, але вже не на 100% здатна стримувати радіацію через порушення герметичності об’єкта. Ця арка має постійно обслуговуватись, моніторитись, підтримуватись енергоживленням. Будь-яке влучання ракети, дрону або припинення електропостачання – критичне, адже, якщо арка обвалиться, тоді впаде на старий радянський "саркофаг", який своєю чергою обвалиться на залишки реактора, де тривають ядерні реакції. Таким чином в атмосферу знову лине радіація, а ті, хто будуть поруч неї можуть швидко померти. Фізики-ядерники наголошують, що залишки зруйнованого реактора залишатимуться небезпечними протягом тисяч років через "довгоживучі" радіонукліди, але основна загроза значно знизиться лише після 300-600 років, коли розпадуться основні джерела випромінення – цезій-137 і стронцій-90. Тому Україні доведеться жити з пам’яттю про ЧАЕС ще дуже довго. А це означає, що Україна та світ повинні залишатися пильними щодо стану Чорнобильської зони та продовжувати моніторинг і дослідження для забезпечення безпеки майбутніх поколінь, мають унеможливити потрапляння сторонніх об'єктів. Адже новий викид радіоактивного пилу може повторити сценарій 1986 року, урок якого людство має запам’ятати для свого ж таки виживання. 

Про це й не тільки писали світові ЗМІ станом на ранок 24 квітня.Черговий доказ того, як Росія "бажає" мируСайти багатьох світових ЗМІ сьогодні зранку пишуть про ранковий російський обстріл житлового будинку російськими ракетами. Оглядачі Тhе Guаrdіаn вже охрестили цю атаку однією з найсмертоносніших за час початку повномасштабного вторгення РФ. "Щонайменше дев'ять людей загинули і понад 60 отримали поранення внаслідок "масованого" ракетного обстрілу Києва, повідомляє Державна служба України з надзвичайних ситуацій. Це одна з найсмертоносніших атак на столицю за час трирічної війни", – йдеться у коментарі Якуба Крупи. Також у виданні наголошують, що смертоносний удар стався на наступний день після дипломатичної зустрічі в Лондоні для обговорення наступних кроків і на тлі зростаючого тиску з боку президента Дональда Трампа на Київ щодо прийняття мирної угоди за посередництва США. Окрім того, там нагадують, що така б включала офіційне визнання Сполученими Штатами захоплення Росією українського Криму як частини цієї угоди.Ба більше, там висвітлюють слова Трампа, які пролунали від нього саме у період, коил на Київ летіли ракети. Зокрема у нічних коментарях він похвалився: "Я думаю, що ми домовилися з Росією. Ми повинні домовитися із Зеленським", а згодом додав: "Я думав, що із Зеленським буде легше домовитися. Поки що це було важче".Наслідки атаки по Києву в ніч на 24 квітня 2025 року, Фото: ДСНС Києва «Росія готова обміняти непідконтрольну їй територію в Україні - фактично свіже повітря - на визнання Сполученими Штатами захоплення нею Криму у 2014 році, тобто на формальне визнання того, що можна змінювати кордони силою, фактично створюючи надзвичайний прецедент», – стверджує редактор з питань оборони та безпеки Тhе Guаrdіаn Ден Саббаг.Трамп звинувачує президента Зеленського у "затягуванні" з мирною угодоюВидання Тhе Wаshіngtоn Роst повідомляє, що президент Дональд Трамп і віце-президент Джей-Ді Венс у середу наполягали на тому, що Україна повинна піти на поступки для забезпечення миру, що змусило Володимира Зеленського дати відсіч і вимагати від Росії повного припинення вогню перед початком переговорів.У виданні вказують, що того ж дня Трамп звинуватив президента України у "вихвалянні" після того, як напередодні український лідер заявив журналістам, що Київ ніколи не визнає Крим російською територією. "Він може отримати мир або воювати ще три роки, перш ніж втратити всю країну. Ми дуже близькі до угоди, але людина, у якої «немає карт для гри», повинна зараз, нарешті, ЗРОБИТИ ЦЕ", – написав Трамп у соціальній мережі Тruth Sосіаl.Володимир Зеленський і Дональд Трамп, Фото: Gеtty Іmаgеs Також у тому ж Тhе Guаrdіаn вказують, що такі умови мирної угоди, зокрема і замороження конфлікту по лінії фронту, критики називають капітуляцією перед російськими інтересами в трирічному конфлікті.Що цікаво, там додають, що після дня спекуляцій і часткового розкриття умов мирної пропозиції Трамп почав звинувачувати Зеленського за те, що той поскаржився на небажання Києва віддати Крим Росії. Останню вимогу у ТG називають найбільш спірним аспектом попередньої угоди, який поки що просочився назовні.Водночас Роlіtісо підкреслює, що тиск Трампа на президента України відбувається в той час, коли європейські союзники зустрічаються в Лондоні, аби обговорити мирну пропозицію щодо припинення війни – "зустріч, яку державний секретар Марко Рубіо і спеціальний посланник Стів Віткофф вирішили пропустити, хоча мали бути присутніми на ній", – додають у виданні. Також у WР нагадують про теперішній статус Криміського півострова – у заяві 2018 року, зробленій тодішнім державним секретарем США Майком Помпео його названо "територією, захопленою силою всупереч міжнародному праву".Читайте також: Системне знищення арсеналів РФ входить у другу стадію. Колонка Сергія Згурця

Цього місяця відзначається День матері та День Києва

Упродовж 20202025 років навколо білоцерківського виробника шин ТОВ "Преміорі" розгорталась одна з найрезонансніших корпоративних історій в Україні. Йдеться про багатоходову схему рейдерського захоплення активів заводу, яка почалася ще з реструктуризації його попередника - ПрАТ "Росава". Ключова фігура - депутат Київської обласної ради Леонід Петрович Глиняний. Його роль у конфлікті не обмежувалася номінальним керівництвом - за матеріалами слідства та судовими рішеннями саме Глиняний був ініціатором і бенефіціаром всієї рейдерської схеми. Передісторія рейдерства Білоцерківський шинний завод "Росава" - свого часу найбільший виробник шин в Україні - у 2018 році опинився в ситуації реструктуризації. У квітні того ж року акціонери оголосили про добровільну ліквідацію підприємства, офіційно - з метою "реструктуризації". Паралельно з ПрАТ "Росава" існувала компанія ТОВ "Преміорі", яка ще з 2015 року виробляла шини на виробничих потужностях ПрАТ "Росава" під своїм брендом та інвестувала в нове обладнання для виробництва сучасних шин, яких потребував ринок. Обидві структури мали багато спільного - одну адресу, спільний телефон бухгалтерії, а також користувалися тією самою торговою маркою Рrеmіоrrі, яку обом компаніям-виробникам шин надала британська Рrеmіоrrі LТD. Єдиним учасником ТОВ "Преміорі" була британська компанія Рrеmіоrrі LТD, яка на 100% володіла цією українською дочірньою компанією. Але у 2020 році 80%-ву частку у ТОВ "Преміорі" в незаконний та рейдерський спосіб переписав на себе Леонід Глиняний. Саме він, як з'ясувалося згодом, відігравав ключову роль у подальших подіях стосовно компанії. 1 вересня 2020 змова і "розмивання" частки За версією британської Рrеmіоrrі LТD, її номінальний директор, юрист ПрАТ "Росава" Олександр Мерзляков діє за спиною компанії і під виглядом збільшення капіталу аж на 2000 гривень незаконно переписує 80%-ву частку в ТОВ "Преміорі" з активами більш, ніж 500 млн гривень на користь Леоніда Глиняного. Отримавши у незаконний спосіб 80%-ву частку в ТОВ "Преміорі", Глиняний призначає сам себе директором цього підприємства і з цього моменту починає створювати борги для ТОВ "Преміорі". Це є класичним рейдерським захопленням, що і підтвердив через майже 4,5 роки своєю постановою Верховний Суд України 24 лютого 2025 року, повернувши цю вкрадену 80%-ву частку у ТОВ "Преміорі" її законному власнику - британській Рrеmіоrrі LТD. 23 вересня 2020 відкриття кримінального провадження Прокуратура Київської області відкриває справу за ч.4 ст.190 ККУ - шахрайство в особливо великих розмірах. Підозрювані: керівництво "Росави", Леонід Глиняний та засновники ТОВ "Преміорі". 25 вересня 2020 арешт часток ТОВ "Преміорі" За клопотанням прокурора відділу Київської обласної прокуратури Токара М.В. ухвалою слідчого судді Святошинського районного суду м. Києва від 25.09.2020 року (суддя Оздоба М.О.), накладено арешт на всі частки у статутному капіталі ТОВ "Преміорі", заборонено вносити до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань будь-які зміни, що пов'язані зі зміною учасника ТОВ "Преміорі". Ця ухвала судді Оздоби повністю блокує можливість відновлення контролю над підприємством та зміни керівництва ТОВ "Преміорі" законним власником за рішенням Верховного Суду України та допомагає Леоніду Глиняному контролювати ТОВ "Преміорі" в незаконний спосіб. 2022 корпоративна війна за частки У січні 2022 року Глиняний подає позов до суду, вимагаючи визнати себе власником 80% частки в ТОВ "Преміорі" (після згаданого раніше "збільшення капіталу" аж на 2000 гривень). Британська компанія Рrеmіоrrі LТD відповідає зустрічним позовом, називаючи цю операцію фіктивною, а передання частки рейдерським захопленням ТОВ "Преміорі". Її позиція: номінальний директор Мерзляков діяв без згоди власника підприємства, а сама операція була "удаваним даруванням" та фактично незаконним захопленням власності британської компанії в Україні. У відповідь Леонід Глиняний вирішує "підстрахуватися" ще однією ухвалою на випадок, якщо рішення суду буде прийняте не на його користь. Так, у штучно створеному кримінальному розслідуванні, яке проводиться слідчим Гапичем В.О. та за клопотанням прокурора Мороза І.О., ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 21 жовтня 2022 року (суддя Шапутько С.В.) додаткого накладено арешт на корпоративні права та частки у ТОВ "Преміорі". При тому, що раніше накладений ухвалою судді Оздоби арешт залишався в силі. У даній ситуації ці дві ухвали, прийняті суддями Оздобою та Шапутько за поданням слідчих та прокурорів, заблокували виконання постанови Верховного Суду і не дають можливості британській Рrеmіоrrі LТD призначити законних керівників ТОВ "Преміорі" та відновити контроль над багатомільйонними активами, інвестованими британцями в це українське підприємство. Січень 2023 перемога Рrеmіоrrі LТD у першій інстанції Господарський суд Київської області стає на бік британської компанії: визнано, що капітал не був фактично збільшений; 80% частки, передані Глиняному, недійсні; Рrеmіоrrі LТD - єдиний законний власник зі 100% часткою. Суд прямо вказує на рейдерський характер змін у компанії та поновлює права британського інвестора. 15 серпня 2023 апеляція стає на бік Глиняного Північний апеляційний господарський суд в складі колегії суддів Владимиренко С.В., Демидової А.М. та Ходаківської І.П,. скасовує рішення першої інстанції та задовольняє позов Глиняного. Визнано нову структуру капіталу: 80% - Глиняному, 20% - Рrеmіоrrі LТD. Апеляція не побачила порушень у схемі зі збільшенням капіталу на 2000 гривень і вирішила, що частка британської компанії балансовою вартістю більше, ніж 500 млн гривень, зменшилась законно. Це рішення фактично легалізувало рейдерське захоплення. 10 січня 2024 Верховний Суд скасовує апеляцію Рrеmіоrrі LТD подає касацію. Верховний Суд скасовує постанову апеляції та повертає справу на новий розгляд. Суд ставить під сумнів законність передання багатомільйонної частки Леоніду Глиняному за 2000 гривень і наголошує на: відсутності реальної оплати капіталу; ознаках удаваного правочину; порушенні принципу добросовісності. Це перша частина історії. Але є і інша. Паралельно триває кримінальне провадження, штучно ініційоване в інтересах Глиняного та спрямоване проти британської Рrеmіоrrі LТD. Київський апеляційний суд розглядає клопотання британської Рrеmіоrrі LТD щодо зняття арешту з усіх часток в ТОВ "Преміорі". Київський апеляційний суд у складі суддів Паленика І.Г., Глиняного В.П. та Сливи Ю.М. відмовляє Рrеmіоrrі LТD. Арешт залишається чинним - як запобіжний захід у справі про шахрайство. Ця ухвала суддів не дозволяє британській Рrеmіоrrі LТD відновити повний законний контроль над рейдерським чином захопленою українською дочірньою компанією. 11 вересня 2024 повторна апеляція: знову за Глиняного Після рішення Верховного Суду справу переглядає інша колегія Північного апеляційного господарського суду у складі суддів Суліми В.В., Коротун О.М. та Майданевича А.Г. Новий розгляд знову частково на користь Глиняного: суд відмовляє Рrеmіоrrі LТD у задоволенні її зустрічного позову. Обидві сторони подають касаційні скарги. Остаточну крапку має поставити Верховний Суд. 24 лютого 2025 Верховний Суд підтверджує рейдерство і поновлює права власника - британської Рrеmіоrrі LТD Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду нарешті ставить крапку в корпоративному конфлікті довкола української ТОВ "Преміорі". Суд визнає: рейдерське захоплення мало місце. Передача 80% частки компанії Глиняному під виглядом збільшення статутного капіталу була фіктивною, тобто маскувала незаконне дарування. Справжні інтереси власника - британської Рrеmіоrrі LТD - були грубо порушені. Що вирішив Верховний Суд? Визнано, що отримання Глиняним за 2000 грн 80% часток в компанії ТОВ "Преміорі" з активами більше, ніж 500 млн гривень, було незаконним. Частка Глиняного (80%) - недійсна. Рrеmіоrrі LТD - єдиний законний власник 100% частки у ТОВ "Преміорі". Дії директора номінального директора Рrеmіоrrі LТD Олександра Мерзлякова та Леоніда Глиняного визнані зловживанням правом і такими, що не підлягають захисту. Таким чином, суд не лише повернув власність, а й чітко визначив юридичну кваліфікацію ситуації: це був удаваний правочин із метою заволодіння активами - тобто фактично це було рейдерство. У своєму рішенні Верховний Суд вперше настільки чітко сформулював принципи захисту інвесторів у корпоративних конфліктах: Номінальний директор не може діяти всупереч інтересам компанії. Якщо внаслідок "реструктуризації" інвестор втрачає контроль без компенсації - це не бізнес, а шахрайство та рейдерство. Показник зловживання - економічна неефективність для самої компанії. Ці позиції можна використовувати як аргументи в інших рейдерських справах. Рішення Верховного суду має велике значення і для кримінального провадження: тепер факт незаконності дій Глиняного є очевидним і не викликає жодних сумнівів - його підтвердив найвищий суд. Це зміцнює позицію слідства та прокуратури щодо звинувачення у шахрайстві. Леонід Глиняний ініціює банкрутство ТОВ "Преміорі" Попри юридичну перемогу Рrеmіоrrі LТD, на момент постанови Верховного Суду у лютому 2025 року ситуація на підприємстві стала критичною. ТОВ "Преміорі" свідомо доводили до скрутного становища. Так, у 2024 році компанія, яка мала понад 4 млрд гривень доходу, показала збиток у 71,65 млн гривень. Витрати роздували, прибуток виводили - у результаті залишились борги, зокрема 62,6 млн гривень перед ПрАТ "Росава". І це притому, що ТОВ "Преміорі" є кредитором ПрАТ "Росава" у комітеті кредиторів на більш, ніж 290 млн гривень. 7 березня 2025 року кредитор, афілійований з Леонідом Глиняним ("Інвест Трансфер"), ініціює банкрутство ТОВ "Преміорі". 12 березня 2025 року після подання заяви контрольованим Глиняним кредитором, суддя Господарського суду Київської області С.Ю. Наріжний призначає розгляд заяви у рекордно короткі строки, всього на 4й робочий день, а саме на 18 березня 2025 року. Цього ж дня вище згаданий суддя очікувано задовольняє заяву "Інвест Трансфер" і відкриває провадження у справі про банкрутство ТОВ "Преміорі". Таким чином, Глиняний, програвши справу за корторативні права у Верховному суді України, намагається взяти під контроль ТОВ "Преміорі" за допомогою корумпованих судів через контрольоване банкрутство. Глиняний рейдерським захопленням знищив потужне підприємство Історія ТОВ "Преміорі" - показовий приклад того, як рейдерська схема з "розмиванням" часток, з фіктивним банкрутством та підставними структурами знищує успішне підприємство з британськими інвестиціями. Хоча Верховний Суд поставив крапку і визнав рейдерство, знадобиться багато зусиль та коштів аби врятувати обладнання, технологічні процеси та саме виробництво шин в Україні. Законний інвестор - лише формально відновив свої права, але реального контролю ще не отримав у зв'язку з втручанням у господарські відносини окремих корумпованих слідчих, прокурорів та суддів, які своїми діями сприяють рейдерству Леоніда Глиняного. Це піррова перемога - формально виграна справа, але програна економічна битва. А для правоохоронців та суддів, для яких захист законності та справедливості є справою честі, питання ще остаточно не вирішене. Попереду - вирок у кримінальному провадженні. Якщо чесні прокурори доведуть в чесному суді винуватість Глиняного та його спільників, це стане не лише справедливим завершенням, а й важливим сигналом для інших учасників тіньових схем. А для української правової системи кейс ТОВ "Преміорі" - урок про те, як своєчасність законних рішень може бути критично важливою. Бо щойно втрачається контроль - навіть найчесніші судові вердикти можуть прийти запізно. Така затримка у правосудді створює враження правової невизначеності та безкарності, що підриває довіру до державних інституцій. У результаті інвестори починають сумніватися у надійності правового поля, зростають ризики, пов'язані з бізнесом, і капітал спрямовується в інші, більш стабільні юрисдикції. Це не лише знижує приплив прямих іноземних інвестицій в Україну, а й спонукає локальних підприємців згортати діяльність або виводити бізнес за межі країни. Погіршення інвестиційного клімату, у свою чергу, гальмує економічне зростання, знижує рівень зайнятості та обмежує фінансові можливості держави через недоотримання податків, в тому числі можливість протистояти зовнішній агресії.

У травні пройдуть перші поховання полеглих воїнів на Національному військовому меморіальному кладовищі, яке добудовують у лісі біля села Мархалівка на Київщині. Із самого початку зведення цвинтаря супроводжувалося скандалами. Спершу - проти виступили місцеві мешканці та активісти. На мітингах вони заявляли, що затверджену Кабміном територію під цвинтар - не можна забудовувати, бо це знищить ліс та завдасть шкоди екосистемі. Підтримали місцевих і ряд екологічних організацій. Попри це, у лютому цьогоріч прем'єр-міністр Денис Шмигаль доручив Міндовкіллю та Міністерству у справах ветеранів, підготувати документи для виключення ділянки з охоронного статусу. Напруга зросла і після виходу розслідування Віhus.Іnfо, яке висвітлило потенційні зловживання під час виділення землі для будівництва цвинтаря. Йшлося, зокрема, про маніпуляції з межами громад, розподілом ділянок і прозорістю ухвалених рішень. За результатами розслідування кількох посадовців Київської міської адміністрації було звільнено. Нині частина активістів, селян, військових та родичів загиблих - вимагають призупинити добудову цвинтаря та провести архітектурний конкурс. Переможець мав би врахувати екологічні аспекти зведення некрополю. Кореспондентки Gаzеtа.uа побували у Мархалівці та поспілкувалися з місцевими мешканцями. СМАРАГДОВА МЕРЕЖА - Усе життя це був наш Боярський, - каже житель Мархалівки Петро, стишуючи голос. Сидить на передньому сидінні маршрутки, що поволі наближається до села. - Колись тут були болота, озера, ми дітворою знали кожну ямку. А тепер - вони все осушили, рівень води понизили. Бо треба, бачте, їм людей ховати. А живим як? Хоча кладовище межує із Мархалівкою - офіційно територія під ним відноситься до селища Гатного. Сам ліс належить до Смарагдової мережі - це землі, що мають природоохоронне значення в Європі. Вони засаджувалися в межах зобов'язань, які взяла на себе Україна, ратифікувавши Бернську конвенцію "Про охорону дикої флори і фауни та природних середовищ існування". Її головна мета - зберегти рідкісні або зникаючі види тварин і рослин, а також природні оселища, які є важливими на європейському рівні. На таких територіях діють обмеження на забудову, вирубку лісу, осушення боліт. Петро пригадує, як колись вода у лісі розходилась у різні боки - частина йшла в болота, інша - в озера. А нині, за його словами, напрям течій змінився. Будівельники проклали дренаж - місцями до п'яти метрів углиб - і воду спрямували до села Віта-Поштова. - У нас пів села користувалося джерелами. У криницях вода впала вже на два метри. Літа ще не було, а вже колодязі пересохли, - обурюється Петро. - Улітку що буде? Люди залишаться без води, а якщо вона й зʼявиться, то така, що й пити страшно - через ті труби, що лежатимуть просто у воді, ще й з трупними стоками. Каже, що на цій території проходять підземні річки, які могли бути порушені під час земляних робіт. - Якщо вода підніметься, стоки можуть піти в озера й криниці, - додає він. - А тут же низина, точка збору. То для чого було це місце вибирати? В нас є два кладовища в селі. І вода там глибоко, не дістає. А тут - усе порушили. Петро згадує, як торік почали вирубувати ліс. Старі дерева вивозили ночами, людей на територію будівництва не пускали, хоча були спроби протестів. Куди деревина поділась - ніхто не знає - Старий ліс уже вирубали, фурами вивозили. Залишився лише молодняк. Куди деревина поділась - ніхто не знає, - знизує плечима чоловік. У селі з повагою ставляться до військових, запевняє. Багато місцевих чоловіків наразі захищають Україну на фронті. Є й загиблі - їх ховають на місцевих кладовищах. - Біля своїх, як заведено. А хто ж захоче везти сюди? Тепер не знаємо, як воно буде далі. Петро просить водія зупинити автобус над дорогою. З одного боку тягнеться село, з іншого - розкинувся старий сосновий ліс. - Але це тільки тут видно дерева. Якщо пройти трохи вглиб - усе вже вирубали, - запевняє. ПРАЦЬОВИТИЙ НАРОД Мархалівка - село за 15 кілометрів на південь від Києва, розташоване між сосновими лісами та сільськими пагорбами. Має багату історію, що сягає часів Київської Русі. Археологічні дослідження виявили поблизу села три стародавні поселення періоду ранньої залізної доби. Уперше воно згадується в універсалі гетьмана Івана Мазепи від 1690 року під назвою Мархелювка - тоді ці землі було передано Київській митрополії. За іншою версією, у часи Речі Посполитої вони належали маршалку Будаївського повіту, і саме від цього титулу могла походити назва села. - Село засноване в 1711 році, - переповідає свою версію історії села Петро і повільно рушає тротуаром в бік вирубаного лісу. - Зі Звенигородки був монах, служив у Києві. Йому дали оцей наділ землі. Це були монастирські землі. Петро розповідає, що монаха звали Маркел. Сам він не мав права одружуватись, тому наділ передав брату й сестрі. Від його імені поселення спочатку називалось Маркелівка, потім - Маркалівка, а згодом зʼявилася сучасна назва села - Мархалівка. У селі нині живе багато людей, каже чоловік. А от із місцевим самоврядуванням стало складніше. - Село тепер об'єднане, голова - у Глевасі. У нього багато сіл. То руки сюди не доходять. А раніше у нас своя сільрада була. Біля в'їзду до лісу на новій асфальтованій дорозі стоять кілька чоловіків і молода жінка з малюком у візку. Петро називає їх активістами. За ними - накидані шини, сухе гілля й принесений звідкись зелений шлагбаум. - Місцеві. Борються з першого дня. Але поліція їх туди не пускала, сутички були. Зараз трохи послабили, дорогу вже прорізали, - додає Петро. Мешканці чергують тут від ранку до вечора. Деякі щойно повернулися з акції протесту під Офісом президента. Кажуть - марно. Президент прийому не веде - Ми постояли, але нам сказали, що воєнний стан і президент прийому не веде. Ну, ми листа передали - та й усе&hеllір;, - каже активістка Тетяна Яковська. Вона - переселенка з Донбасу. Її родина втратила будинок в Авдіївці і у 2023 році переїхала на Київщину. Сама Тетяна - росіянка за походженням, але каже: "В Авдіївці стала бандерівкою". Ідея будівництва кладовища саме в Гатненській громаді є абсурдною, переконана. - На мою думку і на думку матерів загиблих воїнів, треба будувати регіональні кладовища і фінансувати саме в них, - аргументує. - Сюди ніхто не буде їхати, це далеко, тут траса і весь час затори. Жінці 65 років, вона активно займається волонтерством і бере участь в акціях протесту. Допомагає військовим і згадує, як в травні минулого року почала розповідати їм про вирубку лісу. - Я коли почала їм скидати, що відбувається - вони були в шоці. Це військові з усіх напрямків, - каже Тетяна, - Розумієте, тут велика корупційна складова. По-перше, вирізають ліс стверджуючи, що це чагарник, але який же це чагарник, як це молоді дерева! Вже більше тисячі кубометрів вивезли. За словами Тетяни, місцеві чергували біля ділянки, де лежали зрубані колоди. Їх вивозили вночі зерновозами. Поліція фіксувала, але нічого не зробила. - У мене на очах змінювали номери автівок, які вивозили деревину, - каже вона. - Ставили чорні. Але все це фіксувала Чабанська поліція. Я в них питала: а де справа? Чому мене не викликають, якщо я написала десь пʼять заяв. Мені кажуть: усе збираємо в папочку. Рік це все тягнеться, - обурюється Тетяна. ПРОЄКТ НВМК Проєкт Національного військового меморіального кладовища (НВМК), розроблений Міністерством у справах ветеранів України, передбачає створення комплексу на земельній ділянці площею понад 260 га. Основні елементи проєкту містять військове кладовище, церемоніальну площу, будинок трауру, крематорій, музейно-виставковий комплекс, адміністративні та господарські будівлі, транспортну інфраструктуру та рекреаційну зону. Місцева мешканка Галина - одна з тих, хто постійно бере участь у протестах проти будівництва кладовища. Її син боронить Україну на фронті. Жінка згадує, як одного разу її забрали в поліцію просто з лісу. - У нас в лісі був герб і вшановуючи пам'ять всіх полеглих - я з корзинкою в руках стала перед гербом виконувати гімн України. Навіть не спом'янулася, як мене загрузили в поліцейську машину і повезли у фастівський РОВД, - каже тендітна кучерява жінка. Про те, що тут будуть будувати меморіальне кладовище, місцеві дізналися випадково. - Це було близько 20:00 - приїхав трактор і почав корчувати ділянку. Позбігалися люди і почали питати, що ж відбувається. Попередньо ніхто нічого не казав, не було громадських слухань, - каже Галина показуючи на нову дорогу, де колись росли молоді сосни. Жителі Мархалівки занепокоєні тим, що будівництво ведеться на болотистій території. Тут високий рівень ґрунтових вод, і, за словами людей, отруйні речовини з поховань можуть потрапити в колодязі та свердловини. Усе розповзеться, як картковий будинок - По закону дренажу на кладовищі бути не повинно. Це по санітарним нормам. Вони кажуть: "Зробимо дренаж, буде басейн, і все буде випаровуватись." Як може випаровуватись басейн, у який постійно надходитиме вода? - обурюється Тетяна. - Щоб це працювало, потрібна безперервна відкачка. Тут всюди пісок, немає глини. Вони намагаються опустити дренаж на три метри, але й там - пісок. Немає фільтрації. Місцеві кажуть, що на ділянку навезли тонни землі, щоб підняти рівень, але це, на їхню думку, ситуацію не змінить. - Ось зараз поставили паркан, засипали територію, підняли рівень, але як тільки будівництво завершиться і паркан приберуть - усе розповзеться, як картковий будинок. Це ж як пісочниця. Ми не проти кладовища - воно потрібне, але зробіть все правильно!, - каже місцева активістка. СУДОВІ ПРОЦЕСИ Й ЦІННИЙ ЛІС До дороги підʼїжджає активістка Людмила Морозова. Жінка переїхала сюди з чоловіком та дітьми в 2020 році. Коли в 2024-му році почалося будівництво, вона почала активно допомагати місцевим і стала учасницею ГО "Мархалівка. Підтримка". Сідаємо в автомобіль і прямуємо до будівельного майданчика. Дорогою Людмила ділиться деталями: - Замовником і розробником проєкту є Міністерство ветеранів. Архітектор - Сергій Дербін. Прийняли закон №3505, який скасував усі державні будівельні норми. А саме в них, у п'ятій главі, йшлося про кладовища і крематорії. Там були посилання на СНіПи - санітарні норми і правила. І чітко прописано: якщо високі ґрунтові води - будівництво заборонене, - пояснює вона. - Але тепер це скасовано. Тобто, населені пункти, які навколо, позбавили конституційного права на захист свого власного життя. Населені пункти в цій місцевості не мають централізованої системи водопостачання, чи каналізації. В таких умовах будівництво кладовища є неприпустимим, додає активістка. - Ми вже виграли три суди. Перемогли в першій інстанції, оскаржили постанову №225, яка дозволяла вирубку "чагарників" і "застарілих дерев". Але під цією постановою вирубали 32 гектари цінного лісу, - каже Людмила. - Формально - на потреби ЗСУ, але деревина не була маркована, і вирубкою займалися люди без відповідної кваліфікації, без лісничих паспортів. Постанову №225 ГО змогли оскаржити в адміністративному та шостому окружному апеляційному судах. Рішення набрало чинності, і вирубка лісу мала би припинитися. Однак, за словами Людмили, вона триває. Водночас Кабмін подав касаційну скаргу, намагаючись оскаржити рішення, яке підтвердило, що це - природоохоронна зона. Поблизу місця будівництва у ряд стоять вантажівки. Територія огороджена, вхід заборонено. Тому рухаємося через густий сосновий ліс. Із землі повсюди стирчить вирване коріння дерев. Викопані канави для відведення ґрунтових вод, які вже перетворилися на болота. - Коли копали перші котловани, будівельники були в шоці - скрізь вода. Вони самі казали: "Ми не знаємо, що з цим робити." Єдиний вихід - все бетонувати. Але куди подінеться ця вода? Вона ж десь вийде. І ніхто не знає - де саме. Це реальні екологічні ризики, - каже Людмила. - На цьому не можна заробляти. Якщо вважаєте, що тут можливо будувати - зробіть усе прозоро. Покажіть оцінку впливу на довкілля, зробіть гідрологію. А далі - ще гірше. Уся ця вода потече вниз Ми підходимо до центрального колектора, що виходить із території НВМК і веде в напрямку так званого "басейну", де, за планом, вода повинна випаровуватись. Це магістраль, якою має стікати централізована вода із тих гектарів, які зараз знаходяться під похованням. Біля люків уже видно ознаки несправності - деякі забилися піском і не працюють. - Вони просто розтечуться. Ви самі бачите, як тече вода. Труби вже забиті. А далі - ще гірше. Уся ця вода потече вниз, до Юрівки, Боярки, Конча-Заспи. А там - озера, і це швидко опиниться в Дніпрі, - каже Людмила, вказуючи на бурлячу воду у відкритому колодязі. - Тут немає централізованого водопостачання, ні кранів, ні фільтрації. Це фактично початок річки - вона бере початок тут і стікає вниз. Громада провела власні дослідження. Було зроблено 10 свердловин - у восьми з них рівень води перевищує допустимі норми. У середньому - вода стоїть на глибині до 2 м, а під час дощів піднімається ще на 0,5 м. Активістка каже, що місцева влада погодилася з будівництвом, а на заперечення місцевих мешканців ніхто не реагує. Підходимо до зони активного будівництва. За бетонним парканом - десятки працівників у спецодязі викладають плитку. Ділянка площею 2 га, яка ще недавно була лісом, перетворилася на масштабне будівництво. СТАРІ ДЕРЕВА - Оце дивіться, - 61-річний місцевий житель Олександр показує рукою на розриту лінію землі між соснами, - це центральний колектор. Йде просто з території поховань. Веде на ставок - той, що вони назвали "випарювальним". Старущенко казав: мовляв, природним способом вода випаровуватиметься, щоб зекономити. А ви подивіться самі. Це ж абсурд. Стоїмо в лісі за кількасот метрів від майбутнього кладовища. Уздовж стовбурів - свіжа піщана траншея, з якої вже пробивається волога. Тече вузький струмок, сходить униз, у бік бетонної конструкції - водовідвідної, з виходом у ставок. - Тут, де ми стоїмо, завжди була вода. Яр - природного походження. Раніше тут струмок був, далі - ставок. А вони прокопали глибше, щоб зібрати все в одну точку. І тепер тече, - говорить чоловік. На його обличчі вже посивілі вуса. Колись закручені на кінцях, зараз вільно спадають на підборіддя. - Навіть тепер, коли нема дощів. А уявіть, що буде, коли тут зʼявляться могили. Ставок виглядає глухим. Лише бетонний жолоб веде до нього від кладовища. Іншого виходу не видно. - Там, на Південному кладовищі, усе забетоноване. Тіло - у бетоні, в піску - розклад 140 днів. А тут дренаж - це два дні. Усе отруєння піде в ґрунти. Піде в усе. Вони самі прискорили те, що потім людям боком вийде. Олександр нахиляється, піднімає грудку землі - волога, глиниста. Поруч - берези й вільха. - Подивіться, які тут дерева ростуть. Це ж болото. Тут не можна було нічого робити. А вони взяли, торф вичистили, продали. І все засипали землею. Насипали два метри, щоб підняти рівень. Каже, він не місцевий - переїхав у 1991-му. Але в лісі працював. Допомагав садити, прокошував молоді посадки. Дерева поруч пофарбовані - частина з них, схоже, вже позначена під вирубку. Подекуди на стовбурах - сліди механічного зняття кори. Навколо - зрізане гілля, уламки коріння, свіже руде насипання з піску. - Оці сосни - їх садили в 1922 році. Сто років. А тепер кажуть - чагарники. "Чистять" ліс. Молодці. Син Олександра загинув на війні. Йому було 26 років. Похований на місцевому кладовищі. - Я сказав: не дам перепоховати. Не дай Боже. Він цей ліс садив разом зі мною. Якщо хтось доторкнеться до його могили - я підірву гранату. Бо це вже не просто земля. Це памʼять. І вона тут. - Та ви самі бачите, - долучається до розмови односельчанин Олександр Наботов. Чоловік і зупиняється біля насипу, - вивозять усе безконтрольно. Скільки деревини тут зрізали - ніхто конкретно не знає. А куди пішли гроші? У ЗСУ? Чи в чиюсь кишеню? Каже, чути звинувачення, що місцеві протестують, бо "не поважають військових". Зупиняється, вдивляється кудись убік. Ми стоїмо на колінах, коли труни проїжджають - Ви що! Ми стоїмо на колінах, коли труни проїжджають. Ми своїх ховаємо. Але ж не так. Не в болото, - додає Наботов. - На ці 7 мільярдів гривень можна було викупити будь-яке поле. Прийдіть до фермера, скажіть: от гроші - дайте ділянку. Кожен би погодився. А навіщо тоді знищувати ліс? Ми не проти кладовища. Але не тут. Тут болото. Ми з самого початку казали - тут вода. Він говорить повільно, з паузами. Здається, говорить не вперше. Каже, вони вимірювали обʼєм води в колодязях - за вісім секунд витікало десять літрів. За добу - більше ста тисяч. І ця вода кудись іде. - Раніше ставок був повен, зараз - рівень упав. Це означає, вода не туди стікає. Йде під землею. І проходить якраз через те місце, де буде кладовище. Ми не знаємо, куди точно. Але бачимо - вона є. Значить, і далі потече. Показує маршрут підземних річок - одна йде до Ірпеня, інша повертає в бік Дніпра. - Тут не одне джерело. Тут - мережа. І що потрапить у неї, піде далі. І ніхто вже не зупинить. БОЯТЬСЯ ТИСКУ Біля перекритої дороги з активістами спілкується Катерина Пряникова - депутатка Глевахівської громади. Каже, про будівництво Національного військового кладовища місцевих депутатів не повідомляли заздалегідь. - Ми знали, що буде меморіал у Гатненській громаді, але ніхто й гадки не мав, що йдеться саме про цей ліс, - говорить вона. - Думали, що мова про поле - отам, де високовольтна лінія, біля заправки. Там справді височина, суха ділянка, яка б підійшла для такого проєкту. А що це саме ця територія - не знали. Вона показує на вузьку смугу молодняка між дорогою і відкритим ґрунтом. - Це те, що лишилось. Те, що не встигли дорізати. На жаль, 1 квітня сюди вже завезли сині вагончики. Почали різати. Залишилися молоді дерева, але ми хоч це змогли зупинити. Зі слів Пряникової, дорога, що нині прокладена через ліс, раніше була піщаною. Її засипали, підняли рівень. Вона каже, що від межі забудови до Південного кладовища - 2,5 кілометри. Вимірювала особисто. - А як так вийшло, що ця ділянка опинилася у складі Гатенської громади? Якщо логічно дивитись, вона мала б або залишитися за Бояркою, або перейти до нашої, Глевахівської. А вони передали її в Гатне. Це перше порушення, - говорить жінка. Каже, що офіційних відповідей на ці питання немає. Основні запити - на Міндовкілля, на державні інстанції - надсилали громадські організації. Вона ж займалась дорожньою частиною - перевантаженням і неправильно встановленими тимчасовими знаками. - Усі робили, що могли. Хтось писав за воду, хтось за межі, хтось за екологію. Але системної відповіді - не було. Спершу йшлося про 137 тис. захоронень, але згодом цифру зменшили. - Можливо, побачили, що не так усе просто. Бо це не просто ліс. Тут вода, тут ґрунт, тут усе рухається. Серед депутатів громади Катерина - єдина, хто відкрито підтримав протест. - Бояться. Хтось далеко, когось це не стосується. Але багато хто боїться тиску - що знімуть із посади, притиснуть. Згадує, що спершу, коли люди тільки почали виходити, були провокації. - Приходили тітушки. Погрожували. Зараз цього нема. Але з'явились інші. Наприклад, замдиректор НВМК - він постійно розказує, які ми тут "погані". Що ми заважаємо, підбурюємо. А ми просто відстоюємо своє. У Мархалівці живе близько 3,5 тис. людей, зареєстровано - 1700. Під час Великої війни частина виїхала, але незначна. Більшість працюють у Києві або найближчих містечках. Попри невеликі розміри, тут функціонує державна Мархалівська гімназія. Там навчається близько 120 учнів. Також при гімназії діє дитячий садок з однією різновіковою групою. Крім державного закладу, у селі працює приватна початкова школа, що надає початкову освіту та має дошкільне відділення. "ЕКОЛОГІЧНА КАТАСТРОФА" Громадська організація намагається не допустити перших поховань, які планують провести вже цьогоріч на початку травня. На думку активістів, поховання на території з високими ґрунтовими водами загрожує не лише довкіллю, а й життю людей - могили можуть розмиватися. - Все одразу погниє і просто все перетвориться в жижу, ми ж туди вже потім не заліземо ніколи. І це все просто піде в річки, - каже активістка Людмила. Організація залучила до досліджень незалежних експертів. - У нас є гідрогеологи. Вони самі зголосилися допомогти. Кажуть, що ми на порозі екологічної катастрофи. Спочатку постраждають 14 громад довкола, а далі - Київ, річки, крани. Це буде як чума ХХІ століття, - пояснює Людмила. На думку активістки існують значно кращі рішення - зокрема, створення регіональних кладовищ. - Традиційні поховання мають бути по районах - там, де живуть люди. Уявіть: день народження, роковини, гробки - і вся Україна має їхати в одне місце? Це ж абсурд. Люди мають ховати героїв там, де ті жили. Це повинні бути невеликі, але облаштовані кладовища, - каже вона. - А ще: у плані - 137 тисяч традиційних поховань. Ми навіть не маємо стільки загиблих! І більшість уже похована. Це лише традиційні поховання - ще є колумбарії. Скільки років ми плануємо воювати? Це що - вся країна має лягти? Це ж ненормально. Людмила переконана, що значно доречнішим було б створення Національного меморіального комплексу в центрі столиці. - Навіть якщо це буде в Києві - як у Парку Слави. Зробіть пам'ятники, монументи, колумбарії - достойно, красиво, - говорить дорогою Людмила, - А не в болоті, в лісі. Подивіться на Південне кладовище: там теж лежать герої. Воно в такому стані, що просто жах. Його ж теж мали продовжити, але не продовжили - через високі ґрунтові води. Тобто там не подовжили, бо не можна, а тут рубати, будувати можна. ВІДПОВІДЬ МІНДОВКІЛЛЯ У листопаді минулого року громадська організація "Мархалівка. Підтримка" звернулась до Міністерства захисту довкілля з приводу будівництва Національного військового меморіального кладовища на території лісу, що входить до Смарагдової мережі. Відповідь надійшла 8 листопада 2024 року. "Зазначені земельні ділянки займають частину території Смарагдової мережі UА0000338 Рryіrріnnyа аnd Сhеrnесhyі Fоrеst, що становить 4,38% від загальної площі 6094,74 гектара", - йдеться в офіційному листі Міндовкілля. Міністерство підтвердило, що проєкт кладовища справді зачіпає природоохоронну територію, однак запевнило, що масштабне втручання не передбачене. "Проєкт Національного військового меморіального кладовища передбачає максимальне збереження екосистем", - зазначено в документі. За даними Мінветеранів, безпосередньо під будівництво планують вилучити 13 гектарів лісу. Це, як наголосили у відомстві, "становить 0,2% від території Смарагдової мережі". Згідно з поясненнями Міндовкілля, планується видалення лише "аварійних, сухостійних і фаунних" дерев, а загальний відсоток вирубки не перевищить 10% зелених насаджень на ділянці. У відповіді також ідеться про міжнародні зобов'язання України. Зазначається, що Смарагдова мережа створюється відповідно до Бернської конвенції, до якої Україна приєдналась ще у 1996 році. Там само нагадується, що кожна держава-учасниця зобов'язана ухвалювати "необхідні законодавчі та адміністративні заходи для забезпечення охорони природних середовищ існування". "У своїй політиці планування забудови і розвитку територій договірні сторони мають враховувати потреби охорони природних територій", - цитує Міндовкілля положення Конвенції. У міністерстві підкреслили, що ситуація перебуває в полі міжнародної уваги. "Питання щодо української частини Смарагдової мережі, розташованої на території Київської області, буде винесено на засідання Бюро Бернської конвенції у 2025 році", - йдеться у відповіді.

У травні пройдуть перші поховання полеглих воїнів на Національному військовому меморіальному кладовищі, яке добудовують у лісі біля села Мархалівка на Київщині. Із самого початку зведення цвинтаря супроводжувалося скандалами. Спершу - проти виступили місцеві мешканці та активісти. На мітингах вони заявляли, що затверджену Кабміном територію під цвинтар - не можна забудовувати, бо це знищить ліс та завдасть шкоди екосистемі. Підтримали місцевих і ряд екологічних організацій. Попри це, у лютому цьогоріч прем'єр-міністр Денис Шмигаль доручив Міндовкіллю та Міністерству у справах ветеранів, підготувати документи для виключення ділянки з охоронного статусу. Напруга зросла і після виходу розслідування Віhus.Іnfо, яке висвітлило потенційні зловживання під час виділення землі для будівництва цвинтаря. Йшлося, зокрема, про маніпуляції з межами громад, розподілом ділянок і прозорістю ухвалених рішень. За результатами розслідування кількох посадовців Київської міської адміністрації було звільнено. Нині частина активістів, селян, військових та родичів загиблих - вимагають призупинити добудову цвинтаря та провести архітектурний конкурс. Переможець мав би врахувати екологічні аспекти зведення некрополю. Кореспондентки Gаzеtа.uа побували у Мархалівці та поспілкувалися з місцевими мешканцями. СМАРАГДОВА МЕРЕЖА - Усе життя це був наш Боярський, - каже житель Мархалівки Петро, стишуючи голос. Сидить на передньому сидінні маршрутки, що поволі наближається до села. - Колись тут були болота, озера, ми дітворою знали кожну ямку. А тепер - вони все осушили, рівень води понизили. Бо треба, бачте, їм людей ховати. А живим як? Хоча кладовище межує із Мархалівкою - офіційно територія під ним відноситься до селища Гатного. Сам ліс належить до Смарагдової мережі - це землі, що мають природоохоронне значення в Європі. Вони засаджувалися в межах зобов'язань, які взяла на себе Україна, ратифікувавши Бернську конвенцію "Про охорону дикої флори і фауни та природних середовищ існування". Її головна мета - зберегти рідкісні або зникаючі види тварин і рослин, а також природні оселища, які є важливими на європейському рівні. На таких територіях діють обмеження на забудову, вирубку лісу, осушення боліт. Петро пригадує, як колись вода у лісі розходилась у різні боки - частина йшла в болота, інша - в озера. А нині, за його словами, напрям течій змінився. Будівельники проклали дренаж - місцями до п'яти метрів углиб - і воду спрямували до села Віта-Поштова. - У нас пів села користувалося джерелами. У криницях вода впала вже на два метри. Літа ще не було, а вже колодязі пересохли, - обурюється Петро. - Улітку що буде? Люди залишаться без води, а якщо вона й зʼявиться, то така, що й пити страшно - через ті труби, що лежатимуть просто у воді, ще й з трупними стоками. Каже, що на цій території проходять підземні річки, які могли бути порушені під час земляних робіт. - Якщо вода підніметься, стоки можуть піти в озера й криниці, - додає він. - А тут же низина, точка збору. То для чого було це місце вибирати? В нас є два кладовища в селі. І вода там глибоко, не дістає. А тут - усе порушили. Петро згадує, як торік почали вирубувати ліс. Старі дерева вивозили ночами, людей на територію будівництва не пускали, хоча були спроби протестів. Куди деревина поділась - ніхто не знає - Старий ліс уже вирубали, фурами вивозили. Залишився лише молодняк. Куди деревина поділась - ніхто не знає, - знизує плечима чоловік. У селі з повагою ставляться до військових, запевняє. Багато місцевих чоловіків наразі захищають Україну на фронті. Є й загиблі - їх ховають на місцевих кладовищах. - Біля своїх, як заведено. А хто ж захоче везти сюди? Тепер не знаємо, як воно буде далі. Петро просить водія зупинити автобус над дорогою. З одного боку тягнеться село, з іншого - розкинувся старий сосновий ліс. - Але це тільки тут видно дерева. Якщо пройти трохи вглиб - усе вже вирубали, - запевняє. ПРАЦЬОВИТИЙ НАРОД Мархалівка - село за 15 кілометрів на південь від Києва, розташоване між сосновими лісами та сільськими пагорбами. Має багату історію, що сягає часів Київської Русі. Археологічні дослідження виявили поблизу села три стародавні поселення періоду ранньої залізної доби. Уперше воно згадується в універсалі гетьмана Івана Мазепи від 1690 року під назвою Мархелювка - тоді ці землі було передано Київській митрополії. За іншою версією, у часи Речі Посполитої вони належали маршалку Будаївського повіту, і саме від цього титулу могла походити назва села. - Село засноване в 1711 році, - переповідає свою версію історії села Петро і повільно рушає тротуаром в бік вирубаного лісу. - Зі Звенигородки був монах, служив у Києві. Йому дали оцей наділ землі. Це були монастирські землі. Петро розповідає, що монаха звали Маркел. Сам він не мав права одружуватись, тому наділ передав брату й сестрі. Від його імені поселення спочатку називалось Маркелівка, потім - Маркалівка, а згодом зʼявилася сучасна назва села - Мархалівка. У селі нині живе багато людей, каже чоловік. А от із місцевим самоврядуванням стало складніше. - Село тепер об'єднане, голова - у Глевасі. У нього багато сіл. То руки сюди не доходять. А раніше у нас своя сільрада була. Біля в'їзду до лісу на новій асфальтованій дорозі стоять кілька чоловіків і молода жінка з малюком у візку. Петро називає їх активістами. За ними - накидані шини, сухе гілля й принесений звідкись зелений шлагбаум. - Місцеві. Борються з першого дня. Але поліція їх туди не пускала, сутички були. Зараз трохи послабили, дорогу вже прорізали, - додає Петро. Мешканці чергують тут від ранку до вечора. Деякі щойно повернулися з акції протесту під Офісом президента. Кажуть - марно. Президент прийому не веде - Ми постояли, але нам сказали, що воєнний стан і президент прийому не веде. Ну, ми листа передали - та й усе&hеllір;, - каже активістка Тетяна Яковська. Вона - переселенка з Донбасу. Її родина втратила будинок в Авдіївці і у 2023 році переїхала на Київщину. Сама Тетяна - росіянка за походженням, але каже: "В Авдіївці стала бандерівкою". Ідея будівництва кладовища саме в Гатненській громаді є абсурдною, переконана. - На мою думку і на думку матерів загиблих воїнів, треба будувати регіональні кладовища і фінансувати саме в них, - аргументує. - Сюди ніхто не буде їхати, це далеко, тут траса і весь час затори. Жінці 65 років, вона активно займається волонтерством і бере участь в акціях протесту. Допомагає військовим і згадує, як в травні минулого року почала розповідати їм про вирубку лісу. - Я коли почала їм скидати, що відбувається - вони були в шоці. Це військові з усіх напрямків, - каже Тетяна, - Розумієте, тут велика корупційна складова. По-перше, вирізають ліс стверджуючи, що це чагарник, але який же це чагарник, як це молоді дерева! Вже більше тисячі кубометрів вивезли. За словами Тетяни, місцеві чергували біля ділянки, де лежали зрубані колоди. Їх вивозили вночі зерновозами. Поліція фіксувала, але нічого не зробила. - У мене на очах змінювали номери автівок, які вивозили деревину, - каже вона. - Ставили чорні. Але все це фіксувала Чабанська поліція. Я в них питала: а де справа? Чому мене не викликають, якщо я написала десь пʼять заяв. Мені кажуть: усе збираємо в папочку. Рік це все тягнеться, - обурюється Тетяна. ПРОЄКТ НВМК Проєкт Національного військового меморіального кладовища (НВМК), розроблений Міністерством у справах ветеранів України, передбачає створення комплексу на земельній ділянці площею понад 260 га. Основні елементи проєкту містять військове кладовище, церемоніальну площу, будинок трауру, крематорій, музейно-виставковий комплекс, адміністративні та господарські будівлі, транспортну інфраструктуру та рекреаційну зону. Місцева мешканка Галина - одна з тих, хто постійно бере участь у протестах проти будівництва кладовища. Її син боронить Україну на фронті. Жінка згадує, як одного разу її забрали в поліцію просто з лісу. - У нас в лісі був герб і вшановуючи пам'ять всіх полеглих - я з корзинкою в руках стала перед гербом виконувати гімн України. Навіть не спом'янулася, як мене загрузили в поліцейську машину і повезли у фастівський РОВД, - каже тендітна кучерява жінка. Про те, що тут будуть будувати меморіальне кладовище, місцеві дізналися випадково. - Це було близько 20:00 - приїхав трактор і почав корчувати ділянку. Позбігалися люди і почали питати, що ж відбувається. Попередньо ніхто нічого не казав, не було громадських слухань, - каже Галина показуючи на нову дорогу, де колись росли молоді сосни. Жителі Мархалівки занепокоєні тим, що будівництво ведеться на болотистій території. Тут високий рівень ґрунтових вод, і, за словами людей, отруйні речовини з поховань можуть потрапити в колодязі та свердловини. Усе розповзеться, як картковий будинок - По закону дренажу на кладовищі бути не повинно. Це по санітарним нормам. Вони кажуть: "Зробимо дренаж, буде басейн, і все буде випаровуватись." Як може випаровуватись басейн, у який постійно надходитиме вода? - обурюється Тетяна. - Щоб це працювало, потрібна безперервна відкачка. Тут всюди пісок, немає глини. Вони намагаються опустити дренаж на три метри, але й там - пісок. Немає фільтрації. Місцеві кажуть, що на ділянку навезли тонни землі, щоб підняти рівень, але це, на їхню думку, ситуацію не змінить. - Ось зараз поставили паркан, засипали територію, підняли рівень, але як тільки будівництво завершиться і паркан приберуть - усе розповзеться, як картковий будинок. Це ж як пісочниця. Ми не проти кладовища - воно потрібне, але зробіть все правильно!, - каже місцева активістка. СУДОВІ ПРОЦЕСИ Й ЦІННИЙ ЛІС До дороги підʼїжджає активістка Людмила Морозова. Жінка переїхала сюди з чоловіком та дітьми в 2020 році. Коли в 2024-му році почалося будівництво, вона почала активно допомагати місцевим і стала учасницею ГО "Мархалівка. Підтримка". Сідаємо в автомобіль і прямуємо до будівельного майданчика. Дорогою Людмила ділиться деталями: - Замовником і розробником проєкту є Міністерство ветеранів. Архітектор - Сергій Дербін. Прийняли закон №3505, який скасував усі державні будівельні норми. А саме в них, у п'ятій главі, йшлося про кладовища і крематорії. Там були посилання на СНіПи - санітарні норми і правила. І чітко прописано: якщо високі ґрунтові води - будівництво заборонене, - пояснює вона. - Але тепер це скасовано. Тобто, населені пункти, які навколо, позбавили конституційного права на захист свого власного життя. Населені пункти в цій місцевості не мають централізованої системи водопостачання, чи каналізації. В таких умовах будівництво кладовища є неприпустимим, додає активістка. - Ми вже виграли три суди. Перемогли в першій інстанції, оскаржили постанову №225, яка дозволяла вирубку "чагарників" і "застарілих дерев". Але під цією постановою вирубали 32 гектари цінного лісу, - каже Людмила. - Формально - на потреби ЗСУ, але деревина не була маркована, і вирубкою займалися люди без відповідної кваліфікації, без лісничих паспортів. Постанову №225 ГО змогли оскаржити в адміністративному та шостому окружному апеляційному судах. Рішення набрало чинності, і вирубка лісу мала би припинитися. Однак, за словами Людмили, вона триває. Водночас Кабмін подав касаційну скаргу, намагаючись оскаржити рішення, яке підтвердило, що це - природоохоронна зона. Поблизу місця будівництва у ряд стоять вантажівки. Територія огороджена, вхід заборонено. Тому рухаємося через густий сосновий ліс. Із землі повсюди стирчить вирване коріння дерев. Викопані канави для відведення ґрунтових вод, які вже перетворилися на болота. - Коли копали перші котловани, будівельники були в шоці - скрізь вода. Вони самі казали: "Ми не знаємо, що з цим робити." Єдиний вихід - все бетонувати. Але куди подінеться ця вода? Вона ж десь вийде. І ніхто не знає - де саме. Це реальні екологічні ризики, - каже Людмила. - На цьому не можна заробляти. Якщо вважаєте, що тут можливо будувати - зробіть усе прозоро. Покажіть оцінку впливу на довкілля, зробіть гідрологію. А далі - ще гірше. Уся ця вода потече вниз Ми підходимо до центрального колектора, що виходить із території НВМК і веде в напрямку так званого "басейну", де, за планом, вода повинна випаровуватись. Це магістраль, якою має стікати централізована вода із тих гектарів, які зараз знаходяться під похованням. Біля люків уже видно ознаки несправності - деякі забилися піском і не працюють. - Вони просто розтечуться. Ви самі бачите, як тече вода. Труби вже забиті. А далі - ще гірше. Уся ця вода потече вниз, до Юрівки, Боярки, Конча-Заспи. А там - озера, і це швидко опиниться в Дніпрі, - каже Людмила, вказуючи на бурлячу воду у відкритому колодязі. - Тут немає централізованого водопостачання, ні кранів, ні фільтрації. Це фактично початок річки - вона бере початок тут і стікає вниз. Громада провела власні дослідження. Було зроблено 10 свердловин - у восьми з них рівень води перевищує допустимі норми. У середньому - вода стоїть на глибині до 2 м, а під час дощів піднімається ще на 0,5 м. Активістка каже, що місцева влада погодилася з будівництвом, а на заперечення місцевих мешканців ніхто не реагує. Підходимо до зони активного будівництва. За бетонним парканом - десятки працівників у спецодязі викладають плитку. Ділянка площею 2 га, яка ще недавно була лісом, перетворилася на масштабне будівництво. СТАРІ ДЕРЕВА - Оце дивіться, - 61-річний місцевий житель Олександр показує рукою на розриту лінію землі між соснами, - це центральний колектор. Йде просто з території поховань. Веде на ставок - той, що вони назвали "випарювальним". Старущенко казав: мовляв, природним способом вода випаровуватиметься, щоб зекономити. А ви подивіться самі. Це ж абсурд. Стоїмо в лісі за кількасот метрів від майбутнього кладовища. Уздовж стовбурів - свіжа піщана траншея, з якої вже пробивається волога. Тече вузький струмок, сходить униз, у бік бетонної конструкції - водовідвідної, з виходом у ставок. - Тут, де ми стоїмо, завжди була вода. Яр - природного походження. Раніше тут струмок був, далі - ставок. А вони прокопали глибше, щоб зібрати все в одну точку. І тепер тече, - говорить чоловік. На його обличчі вже посивілі вуса. Колись закручені на кінцях, зараз вільно спадають на підборіддя. - Навіть тепер, коли нема дощів. А уявіть, що буде, коли тут зʼявляться могили. Ставок виглядає глухим. Лише бетонний жолоб веде до нього від кладовища. Іншого виходу не видно. - Там, на Південному кладовищі, усе забетоноване. Тіло - у бетоні, в піску - розклад 140 днів. А тут дренаж - це два дні. Усе отруєння піде в ґрунти. Піде в усе. Вони самі прискорили те, що потім людям боком вийде. Олександр нахиляється, піднімає грудку землі - волога, глиниста. Поруч - берези й вільха. - Подивіться, які тут дерева ростуть. Це ж болото. Тут не можна було нічого робити. А вони взяли, торф вичистили, продали. І все засипали землею. Насипали два метри, щоб підняти рівень. Каже, він не місцевий - переїхав у 1991-му. Але в лісі працював. Допомагав садити, прокошував молоді посадки. Дерева поруч пофарбовані - частина з них, схоже, вже позначена під вирубку. Подекуди на стовбурах - сліди механічного зняття кори. Навколо - зрізане гілля, уламки коріння, свіже руде насипання з піску. - Оці сосни - їх садили в 1922 році. Сто років. А тепер кажуть - чагарники. "Чистять" ліс. Молодці. Син Олександра загинув на війні. Йому було 26 років. Похований на місцевому кладовищі. - Я сказав: не дам перепоховати. Не дай Боже. Він цей ліс садив разом зі мною. Якщо хтось доторкнеться до його могили - я підірву гранату. Бо це вже не просто земля. Це памʼять. І вона тут. - Та ви самі бачите, - долучається до розмови односельчанин Олександр Наботов. Чоловік і зупиняється біля насипу, - вивозять усе безконтрольно. Скільки деревини тут зрізали - ніхто конкретно не знає. А куди пішли гроші? У ЗСУ? Чи в чиюсь кишеню? Каже, чути звинувачення, що місцеві протестують, бо "не поважають військових". Зупиняється, вдивляється кудись убік. Ми стоїмо на колінах, коли труни проїжджають - Ви що! Ми стоїмо на колінах, коли труни проїжджають. Ми своїх ховаємо. Але ж не так. Не в болото, - додає Наботов. - На ці 7 мільярдів гривень можна було викупити будь-яке поле. Прийдіть до фермера, скажіть: от гроші - дайте ділянку. Кожен би погодився. А навіщо тоді знищувати ліс? Ми не проти кладовища. Але не тут. Тут болото. Ми з самого початку казали - тут вода. Він говорить повільно, з паузами. Здається, говорить не вперше. Каже, вони вимірювали обʼєм води в колодязях - за вісім секунд витікало десять літрів. За добу - більше ста тисяч. І ця вода кудись іде. - Раніше ставок був повен, зараз - рівень упав. Це означає, вода не туди стікає. Йде під землею. І проходить якраз через те місце, де буде кладовище. Ми не знаємо, куди точно. Але бачимо - вона є. Значить, і далі потече. Показує маршрут підземних річок - одна йде до Ірпеня, інша повертає в бік Дніпра. - Тут не одне джерело. Тут - мережа. І що потрапить у неї, піде далі. І ніхто вже не зупинить. БОЯТЬСЯ ТИСКУ Біля перекритої дороги з активістами спілкується Катерина Пряникова - депутатка Глевахівської громади. Каже, про будівництво Національного військового кладовища місцевих депутатів не повідомляли заздалегідь. - Ми знали, що буде меморіал у Гатненській громаді, але ніхто й гадки не мав, що йдеться саме про цей ліс, - говорить вона. - Думали, що мова про поле - отам, де високовольтна лінія, біля заправки. Там справді височина, суха ділянка, яка б підійшла для такого проєкту. А що це саме ця територія - не знали. Вона показує на вузьку смугу молодняка між дорогою і відкритим ґрунтом. - Це те, що лишилось. Те, що не встигли дорізати. На жаль, 1 квітня сюди вже завезли сині вагончики. Почали різати. Залишилися молоді дерева, але ми хоч це змогли зупинити. Зі слів Пряникової, дорога, що нині прокладена через ліс, раніше була піщаною. Її засипали, підняли рівень. Вона каже, що від межі забудови до Південного кладовища - 2,5 кілометри. Вимірювала особисто. - А як так вийшло, що ця ділянка опинилася у складі Гатенської громади? Якщо логічно дивитись, вона мала б або залишитися за Бояркою, або перейти до нашої, Глевахівської. А вони передали її в Гатне. Це перше порушення, - говорить жінка. Каже, що офіційних відповідей на ці питання немає. Основні запити - на Міндовкілля, на державні інстанції - надсилали громадські організації. Вона ж займалась дорожньою частиною - перевантаженням і неправильно встановленими тимчасовими знаками. - Усі робили, що могли. Хтось писав за воду, хтось за межі, хтось за екологію. Але системної відповіді - не було. Спершу йшлося про 137 тис. захоронень, але згодом цифру зменшили. - Можливо, побачили, що не так усе просто. Бо це не просто ліс. Тут вода, тут ґрунт, тут усе рухається. Серед депутатів громади Катерина - єдина, хто відкрито підтримав протест. - Бояться. Хтось далеко, когось це не стосується. Але багато хто боїться тиску - що знімуть із посади, притиснуть. Згадує, що спершу, коли люди тільки почали виходити, були провокації. - Приходили тітушки. Погрожували. Зараз цього нема. Але з'явились інші. Наприклад, замдиректор НВМК - він постійно розказує, які ми тут "погані". Що ми заважаємо, підбурюємо. А ми просто відстоюємо своє. У Мархалівці живе близько 3,5 тис. людей, зареєстровано - 1700. Під час Великої війни частина виїхала, але незначна. Більшість працюють у Києві або найближчих містечках. Попри невеликі розміри, тут функціонує державна Мархалівська гімназія. Там навчається близько 120 учнів. Також при гімназії діє дитячий садок з однією різновіковою групою. Крім державного закладу, у селі працює приватна початкова школа, що надає початкову освіту та має дошкільне відділення. "ЕКОЛОГІЧНА КАТАСТРОФА" Громадська організація намагається не допустити перших поховань, які планують провести вже цьогоріч на початку травня. На думку активістів, поховання на території з високими ґрунтовими водами загрожує не лише довкіллю, а й життю людей - могили можуть розмиватися. - Все одразу погниє і просто все перетвориться в жижу, ми ж туди вже потім не заліземо ніколи. І це все просто піде в річки, - каже активістка Людмила. Організація залучила до досліджень незалежних експертів. - У нас є гідрогеологи. Вони самі зголосилися допомогти. Кажуть, що ми на порозі екологічної катастрофи. Спочатку постраждають 14 громад довкола, а далі - Київ, річки, крани. Це буде як чума ХХІ століття, - пояснює Людмила. На думку активістки існують значно кращі рішення - зокрема, створення регіональних кладовищ. - Традиційні поховання мають бути по районах - там, де живуть люди. Уявіть: день народження, роковини, гробки - і вся Україна має їхати в одне місце? Це ж абсурд. Люди мають ховати героїв там, де ті жили. Це повинні бути невеликі, але облаштовані кладовища, - каже вона. - А ще: у плані - 137 тисяч традиційних поховань. Ми навіть не маємо стільки загиблих! І більшість уже похована. Це лише традиційні поховання - ще є колумбарії. Скільки років ми плануємо воювати? Це що - вся країна має лягти? Це ж ненормально. Людмила переконана, що значно доречнішим було б створення Національного меморіального комплексу в центрі столиці. - Навіть якщо це буде в Києві - як у Парку Слави. Зробіть пам'ятники, монументи, колумбарії - достойно, красиво, - говорить дорогою Людмила, - А не в болоті, в лісі. Подивіться на Південне кладовище: там теж лежать герої. Воно в такому стані, що просто жах. Його ж теж мали продовжити, але не продовжили - через високі ґрунтові води. Тобто там не подовжили, бо не можна, а тут рубати, будувати можна. ВІДПОВІДЬ МІНДОВКІЛЛЯ У листопаді минулого року громадська організація "Мархалівка. Підтримка" звернулась до Міністерства захисту довкілля з приводу будівництва Національного військового меморіального кладовища на території лісу, що входить до Смарагдової мережі. Відповідь надійшла 8 листопада 2024 року. "Зазначені земельні ділянки займають частину території Смарагдової мережі UА0000338 Рryіrріnnyа аnd Сhеrnесhyі Fоrеst, що становить 4,38% від загальної площі 6094,74 гектара", - йдеться в офіційному листі Міндовкілля. Міністерство підтвердило, що проєкт кладовища справді зачіпає природоохоронну територію, однак запевнило, що масштабне втручання не передбачене. "Проєкт Національного військового меморіального кладовища передбачає максимальне збереження екосистем", - зазначено в документі. За даними Мінветеранів, безпосередньо під будівництво планують вилучити 13 гектарів лісу. Це, як наголосили у відомстві, "становить 0,2% від території Смарагдової мережі". Згідно з поясненнями Міндовкілля, планується видалення лише "аварійних, сухостійних і фаунних" дерев, а загальний відсоток вирубки не перевищить 10% зелених насаджень на ділянці. У відповіді також ідеться про міжнародні зобов'язання України. Зазначається, що Смарагдова мережа створюється відповідно до Бернської конвенції, до якої Україна приєдналась ще у 1996 році. Там само нагадується, що кожна держава-учасниця зобов'язана ухвалювати "необхідні законодавчі та адміністративні заходи для забезпечення охорони природних середовищ існування". "У своїй політиці планування забудови і розвитку територій договірні сторони мають враховувати потреби охорони природних територій", - цитує Міндовкілля положення Конвенції. У міністерстві підкреслили, що ситуація перебуває в полі міжнародної уваги. "Питання щодо української частини Смарагдової мережі, розташованої на території Київської області, буде винесено на засідання Бюро Бернської конвенції у 2025 році", - йдеться у відповіді.

Еспресо пояснить, що відомо про ці два формати та які перспективи у війні з Росією відкриваються перед Україною тепер, коли США послаблюють свою участь.Що таке Коаліція охочих та як вона виниклаПресконференція Макрона на саміті Коаліції Охочих в ПарижіКоаліція охочих – це об’єднання країн, які добровільно зголосилися підтримувати Україну в її боротьбі проти російської агресії та сприяти встановленню миру й безпеки після завершення війни. Цей формат не є офіційною організацією з чіткими рамками, як НАТО, а радше гнучкою платформою для координації дій між державами, що поділяють спільну мету – допомогти Україні протистояти Росії та забезпечити її майбутню стабільність. Ініціатива передбачає широкий спектр підтримки: від постачання зброї до можливої участі в миротворчих операціях.Коаліція охочих з’явилася як відповідь на зміну міжнародної ситуації, а саме після повернення Дональда Трампа до Білого дому. США, які раніше очолювали формат "Рамштайн" і були головним постачальником зброї для України, почали відходити від активної участі у війні, зосередившись на ролі посередника в мирних переговорах. Ця зміна змусила європейських лідерів шукати нові шляхи підтримки Києва.Офіційно про створення коаліції оголосив прем’єр-міністр Великої Британії Кір Стармер 2 березня 2025 року в Лондоні. Ініціативу підтримав президент Франції Емманюель Макрон, який ще раніше висловлював ідею відправки європейських військ до України. Перша зустріч у Лондоні зібрала 18 країн, а вже до середини березня, під час віртуального саміту, їхня кількість зросла до 30. До коаліції долучилися не лише європейські держави, а й країни Співдружності націй (Канада, Австралія, Нова Зеландія) та навіть деякі азійські партнери. Зустрічі в Парижі (11 і 27 березня) та Києві (4 квітня) закріпили формат як ключовий інструмент європейської підтримки України.Цікаво, що між Францією, Великою Британією та Німеччиною існує "прихована конкуренція за лідерство" в Коаліції охочих, попри публічні заяви про співпрацю, зазначив професор Ужгородського національного університету Ігор Тодоров в етері Еспресо.Що обговорюватимуть 10 квітня і чому це важливо Поточна зустріч Коаліції охочих відбудеться 10 квітня в Брюсселі та за день до засідання "Рамштайну". Її проведуть міністр оборони Великої Британії Джон Гілі та міністр збройних сил Франції Себастьян Лекорню у штаб-квартирі НАТО. Ця подія стане важливим кроком у конкретизації планів підтримки України.За наявної інформації, яка циркулювала у ЗМІ щодо цієї зустрічі, основні теми обговорення:Миротворчі сили. Коаліція планує детально обговорити можливість розміщення "сил стримування" в Україні після припинення вогню. Йдеться про багатотисячний контингент європейських військових, який може включати війська з Великої Британії, Франції, країн Балтії та Північної Європи. Питання – де саме розміщувати ці сили, які в них будуть повноваження та як вони реагуватимуть на можливі порушення з боку Росії. Як відзначив президент Зеленський – військові "Коаліції охочих" можуть з'явитися в Україні після того, як "буде повне припинення вогню".Читайте також: Розгортання сил гарантування: чи посилить сьогодні іноземний контингент безпеку України. Колонка Сергія ЗгурцяГарантії безпеки. Учасники також шукатимуть альтернативи прямому введенню військ, наприклад, посилення української армії чи створення нових механізмів стримування через озброєння та розвідку.Координація дій. Зустріч має узгодити позиції країн, які готові відправити війська, з тими, хто надаватиме лише логістичну чи фінансову підтримку (наприклад, Польща та Італія проти відправки своїх військ).Читайте також: Україна – Європа: можливості й виклики у військово-технічній співпраці – аналітика Консорціуму оборонної інформаціїМета зустрічі – нарешті перейти від загальних декларацій до "оперативної фази", як раніше висловився прем’єр Великої Британії Кір Стармер. Це означає розробку конкретного плану дій, який можна буде реалізувати в разі укладення мирної угоди. Для України це шанс отримати чіткі гарантії безпеки, які не дозволять Росії повторити агресію.Тому для України Коаліція охочих має важливе значення, коли американська допомога зменшилася. Наприклад, нещодавно стало відомо, що США припиняють свою присутність у Польщі в ключовому центрі надання зброї Україні. Відповідно, у перспективі Коаліція охочих може стати певною альтернативою "Рамштайну".  Проте наразі, як сказав експерт-міжнародник Вадим Трюхан, Коаліція охочих є "важливим доповненням до "Рамштайну". Тому вони відбуваються фактично паралельно. Як виник формат "Рамштайн"Одне з перших засідань у форматі "Рамштайн"Зустрічі у форматі "Рамштайн" розпочалися 26 квітня 2022 року на американській авіабазі Рамштайн у Німеччині. Ці заходи, офіційно відомі як Контактна група з питань оборони України, об’єднали представників близько 50 країн, переважно членів НАТО та ЄС, а також партнерів з інших регіонів, таких як Африка й Азія. Метою стало координування та прискорення надання військової допомоги Україні для протистояння російському вторгненню, а також обговорення довгострокової підтримки Києва. Перша зустріч заклала основу для регулярних зібрань, які відтоді проводилися щомісяця — онлайн або офлайн. За цей час партнери узгодили постачання Україні різноманітного озброєння: від артилерії та систем ППО до танків, ракетних систем та літаків. "Рамштайн" став не лише важливим майданчик для координації допомоги, але й важливим символом міжнародної солідарності з Україною, а США відігравали ключову роль як лідер і головний донор.Чому тепер без СШАУ середині лютого у штаб-квартирі НАТО в Брюсселі відбулася перша зустріч у форматі "Рамштайн", яку очолила Велика Британія, а не США. Новий глава Пентагону Піт Гегсет представляв Сполучені Штати у "якості слухача" та не оголошував ніяких нових військових зобов’язань із постачанням зброї. Це сталося після вступу на посаду президента США Дональда Трампа, який одразу змінив політику свого попередника щодо підтримки України задля пошуків негайного миру. "Цей "Рамштайн" став вододілом між двома епохами: передбачуваною політикою Байдена, яка гарантувала стабільну, нехай і обмежену, підтримку, та новим етапом, коли кожна країна має покладатися передусім на себе, а роль США як беззаперечного гаранта безпеки більше не є очевидною", - відзначив у коментарі Укрінформ дипломат Вадим Трюхан за підсумками цієї зустрічі. У зв'язку з цим європейські союзники вирішили взяти на себе лідерство в організації та координації допомоги Україні, щоб забезпечити безперервність підтримки. Тому за останні місяці багато країн Європи посилили свою військову допомогу Україні, виділяючи нові військові пакети на мільярди євро. ​Читайте також: Якщо США перестануть допомагати, чи вистачить Україні зусиль Європи. ПояснюємоПоточне засідання "Рамштайн", заплановане на 11 квітня у штаб-квартирі НАТО в Брюсселі під головуванням Великої Британії й Німеччини, його очолить міністр оборони Великої Британії Джон Гілі. Воно стане першим без будь-якої участі Сполучених Штатів. Генеральний секретар НАТО Марк Рютте заявив, що відсутність глави Пентагону на Рамштайні "не вплине на постачання американського військового обладнання та розвідувальних даних Києву". "Рамштайн" був створений для координації зусиль наших найближчих союзників, щоб підтримувати нас та реагувати на наші оборонні потреби. Це надзвичайно важливий формат, який буде продовжуватися і працюватиме на посилення і зміцнення як загальної безпеки, так і безпеки України", – прокоментував міністр закордонних справ України Андрій Сибіга відступіть США.За словами експертів, адміністрація президента Дональда Трампа відмовилася від участі, ймовірно, щоб підтримати свій "миротворчий імідж". США прагнуть позиціювати себе як нейтрального посередника між Україною та Росією, дистанціюючись від прямої участі у війні.Звісно, що відсутність США на "Рамштайні" є викликом, адже без участі Вашингтона процес ухвалення певних рішень може сповільнитися, особливо щодо стратегічних питань, як-от постачання далекобійних ракет та боєприпасів до ППО. Однак, як відзначає радник керівника Офісу Президента Михайло Подоляк, Європа все більше розуміє, що безпека України – це також їхня безпека, тому допомога Києву буде лише зростати. "Щодо "Рамштайну" – раніше на ньому проводилась координація щодо збільшення постачання військової техніки від США, зараз цей формат більше про нарощування постачання зброї Європи", - пояснює Подоляк. Що обговорюватимуть на "Рамштайні"На порядку денному "Рамштайну" буде кілька ключових тем. Насамперед – захист українського неба, тобто постачання систем протиповітряної оборони та боєприпасів до них, а також розширення "данської моделі", коли іноземні уряди фінансують виробництво зброї в Україні. "У п'ятницю буде обговорення питання "Раtrіоt", питання протиповітряної оборони, питання додаткових оборонних пакетів. А також питання щодо об'єднання держав, які готові будуть відкривати заводи або лінії виробництва тієї чи іншої зброї в Україні", - сказав президент Зеленський під час спільної пресконференції із прем’єр-міністром Бельгії Бартом де Вевером у вівторок 8 квітня.Керівник Центру військово-правових досліджень Олександр Мусієнко відзначив, що також на цьому засіданні будуть говорити про пошук озброєння у третіх країнах, наприклад, коли Чехія знайшла для України понад мільйон боєприпасів. Також важливе питання – ремонт бронетехніки та артилерії. Тож у підсумку наразі "Рамштайн" залишається ключовим для військової координації допомоги Україні, адже за три роки діяльності закріпив за собою такий статус і навіть без США, механізми є налагодженими. Не виключено, що у разі відмови Росії досягти мирної угоди, США можуть повернутися до участі у "Рамштайні". Натомість Коаліція охочих – новий гнучкіший формат створений європейцями, який орієнтований на конкретні дії, насамперед пов'язані з можливим перемир’ям та наданням Україні гарантій безпеки – відправкою миротворчих сил.  Читайте також: Європейська "ядерна парасолька": якими є межі франко-британського потенціалу без США. Пояснюємо

Розпочалася реєстрація на 32-й благодійний захід "Пробіг під каштанами", який відбудеться у День Києва, 25 травня 2025 року, онлайн, за підтримки Департаменту молоді та спорту Київської міської державної адміністрації. Про це пише "Рубрика" з посиланням на організаторів події.  Учасники 32-го "Пробігу під каштанами" традиційно бігтимуть заради порятунку маленьких сердець. Проте цього року благодійна мета заходу […] Тhе роst У Києві відбудеться 32-й благодійний “Пробіг під каштанами”: організатори відкрили реєстрацію арреаrеd fіrst оn Рубрика.

Про це він написав у соцмережі Х."У цей день національного трауру в Україні я думаю про дітей та всіх цивільних жертв смертоносних ударів, завданих Росією, як-от у Кривому Розі 4 квітня. Минулої ночі численні російські удари знову були націлені на житлові квартали Києва та кількох інших українських міст", - зазначив французький лідер.Він відмітив, що Україна майже місяць тому прийняла пропозицію президента США Дональда Трампа про "повне і безумовне 30-денне припинення вогню"."І в той час, як ми працюємо з усіма нашими партнерами над шляхами забезпечення миру, Росія продовжує вести війну з новою інтенсивністю, не зважаючи на цивільне населення. Ці удари з боку Росії повинні припинитися. Перемир'я має бути встановлене якнайшвидше", - наголосив Макрон.Лідер Франції додав, що "мають бути вжиті рішучі дії, якщо Росія й надалі намагатиметься виграти час і відмовитися від миру"."Як довго Росія буде ігнорувати мирні пропозиції США та України, продовжуючи вбивати дітей і цивільних?", - додав Макрон. Російська окупаційна армія 4 квітня 2025 року завдала ракетного удару по місту Кривий Ріг Дніпропетровської області, внаслідок чого загинули 20 цивільних, серед них 9 дітей. Ввечері п'ятниці, 5 квітня, росіяни запустили ударні безпілотники по території України. Внаслідок атаки у Миколаєві виникла пожежа, постраждали четверо людей. У Сумах є руйнування. Зранку 6 квітня по всій Україні оголосили повітряну тривогу, росіяни запустили крилаті та балістичні ракети. Унаслідок атаки на столицю загинула людина, є постраждалі.  

Еспресо наводить переклад великого матеріалу Тhе Nеw Yоrk Тіmеs.Весняного ранку через два місяці після того, як війська Володимира Путіна вторглись в Україну, конвой без розпізнавальних знаків під’їхав до одного з київських перехресть і забрав двох чоловіків середнього віку в цивільному одязі.Залишивши місто, конвой, у складі британських командос — без форми, але сильно озброєних — попрямував 400 миль на захід, до польського кордону. Перехід був безперешкодним, за дипломатичними паспортами. Далі вони доїхали до аеропорту Жешув-Ясьонка, де на стоянці вже чекав вантажний літак С-130.Це були найвищі українські генерали. Їхньою метою був Клей Казерне — штаб-квартира Сухопутних військ США в Європі та Африці — у Вісбадені, Німеччина. Їхньою місією було допомогти створити одну з найкраще збережених таємниць війни в Україні.Один з чоловіків, генерал-лейтенант Михайло Забродський, згадує, як його вели сходами на пішохідний місток, з якого відкривався вигляд на просторий головний зал казарми у Тоні Басі. До війни це був спортивний зал, де проводили загальні збори, виступи армійського оркестру та змагання скаутів. Тепер генерал Забродський спостерігав за офіцерами з країн коаліції, що працювали в лабіринті тимчасових кабінетів, організовуючи перші західні поставки в Україну батарей артилерії М777 та 155-мм снарядів.Потім Забродського провели в кабінет генерал-лейтенанта Крістофера Т. Донаг'ю, командира 18-го Повітряно-десантного корпусу, який запропонував партнерство.Розвиток та внутрішня робота Центру були відомі лише обмеженому колу американських та союзницьких чиновників, але це партнерство в галузі розвідки, стратегії, планування та технологій стало таємною зброєю в тому, що адміністрація Байдена назвала своєю метою — як врятувати Україну, так і захистити загрозливий порядок після Другої світової війни.Сьогодні цей порядок — разом із захистом України — перебуває на волосині, оскільки президент Трамп шукає примирення з паном Путіним і обіцяє завершити війну. Для українців ознаки не надто втішні. В умовах боротьби великих держав за безпеку та вплив після розпаду Радянського Союзу новоутворена незалежна Україна стала державою, що опинилася в центрі, її нахил на Захід усе більше лякав Москву. Тепер, коли розпочались переговори, американський президент безпідставно звинувачує українців у початку війни, тисне на них, щоб вони поступилися значною частиною своїх мінеральних багатств, і просить українців погодитися на припинення вогню без обіцянки конкретних американських гарантій безпеки — мир без впевненості у тривалості миру.Дональд Трамп, фото: gеttyіmаgеs Пан Трамп вже почав згортати елементи партнерства, яке було укладене у Вісбадені навесні 2022 року. Але щоб зрозуміти його історію, потрібно краще усвідомити як українці змогли пережити три довгі роки війни, зіткнувшися з набагато більшим і потужнішим ворогом. Це також дає змогу побачити через таємне віконце як війна призвела до сьогоднішнього крихкого стану.З дивовижною прозорістю Пентагон надав публічний список озброєнь на суму 66,5 мільярда доларів, що поставили Україні — включаючи, за останніми підрахунками, понад півмільярда патронів та гранат для стрілецької зброї, 10 000 протитанкових комплексів Jаvеlіn, 3000 систем ППО Stіngеr, 272 гаубиці, 76 танків, 40 систем високої мобільності артилерійських ракет, 20 вертольотів Мі-17 та три батареї ППО Раtrіоt.Але розслідування Nеw Yоrk Тіmеs показує, що Америка була залучена до війни значно ближче та ширше, ніж було відомо раніше. У критичні моменти партнерство стало опорою для українських військових операцій, які, за підрахунками США, призвели до загибелі або поранення понад 700 000 російських солдатів. (Україна оцінює свої втрати в 435 000.) Пліч-о-пліч у командному центрі місії у Вісбадені американські та українські офіцери планували контрнаступи Києва. Масштабна розвідувальна діяльність США як керувала стратегічними бойовими діями, так і передавала точні дані для цілевказівників українським солдатам на полі бою.Один з європейських розвідувальних керівників згадував, як був здивований, дізнавшись, наскільки глибоко його колеги з НАТО були залучені до українських операцій. "Вони тепер частина ланцюга знищення", — сказав він.Основною ідеєю партнерства було те, що ця тісна співпраця може дозволити українцям досягти найнеймовірнішого досягнення — завдати нищівного удару російським загарбникам. І в результаті ударів після успішних атак у перші тижні війни — завдяки відвазі та майстерності українців, але й через некомпетентність росіян — ця амбіція аутсайдера все більше ставала реальністю.Одним із перших доказів концепції стало наступальне знищення однієї з найстрашніших російських бойових груп — 58-ї об’єднаної армії. У середині 2022 року, використовуючи американську розвідку та цілевказівники, українці здійснили ракетний обстріл по штаб-квартирі 58-ї армії в Херсонській області, вбивши генералів та офіцерів штабу. Знову і знову група перебазовувалась на нову позицію; кожного разу американці знаходили її, а українці знищували.Далі на південь партнери націлилися на кримський порт Севастополь, де російський Чорноморський флот завантажував ракети, призначені для українських цілей, на бойові кораблі та підводні човни. На піку контрнаступу України у 2022 році, в передранкову пору, рій морських дронів за підтримки Центрального розвідувального управління атакував порт, пошкодивши кілька бойових кораблів і змусив росіян почати їхнє відведення.Але врешті-решт партнерство ослабло, а хід війни змінився через суперечки, неприязнь і розбіжності в імперативах і цілях.Українці інколи вважали американців надмірно нав'язливими та контролюючими — типовими патерналістами. Американці, у свою чергу, не завжди розуміли, чому українці не приймають хороші поради.Американці зосереджувалися на вимірюваних, досяжних цілях, тоді як українці постійно прагнули великої перемоги, яскравої, блискучої нагороди. Українці, в свою чергу, часто вважали, що американці їм заважають. Вони прагнули виграти війну повністю. Попри те, що американці поділяли цю надію, вони намагалися гарантувати, щоб українці не програли її.З часом, отримавши більшу автономію в партнерстві, українці все більше приховували свої наміри. Вони постійно обурювались тим, що американці не могли або не хотіли надати їм всі бажані види зброї та інше обладнання. Американці, в свою чергу, обурювались, сприймаючи вимоги українців як необґрунтовані, а також через їхню неохоту робити політично ризиковані кроки для зміцнення своїх значно менших сил.Тактичний рівень партнерства приносив один успіх за іншим. Однак у найважливіший момент війни — в середині 2023 року, коли українці почали контрнаступ, щоб набрати переможний імпульс після успіхів першого року — стратегія, розроблена у Вісбадені, стала жертвою внутрішньої політики України: президент Володимир Зеленський проти його військового керівника (і потенційного політичного суперника), а військовий керівник — проти свого впертого підлеглого-командувача. Коли пан Зеленський став на бік підлеглого, українці витратили величезні ресурси і людські сили на зрештою безплідну кампанію з відновлення зруйнованого міста Бахмут. За кілька місяців весь контрнаступ завершився безрезультатною поразкою.Партнерство функціонувало в тіні найглибших геополітичних страхів — того, що пан Путін може розглядати це як порушення червоної лінії військового втручання і здійснити свої часто озвучувані ядерні погрози. Історія цього партнерства показує, як близько американці та їхні союзники інколи підходили до цієї червоної лінії, як дедалі серйозніші події змусили їх — як стверджують деякі, занадто повільно — просунути її на більш небезпечні позиції і як вони ретельно розробляли протоколи, щоб залишатись на безпечній стороні цієї лінії.Знову і знову адміністрація Байдена дозволяла таємні операції, які раніше забороняла. Американські військові радники були відправлені до Києва і пізніше отримали дозвіл наближатися до лінії фронту. Військові та офіцери ЦРУ у Вісбадені допомагали планувати та підтримувати кампанію українських ударів в анексованому Росією Криму. Зрештою, військовим, а потім і ЦРУ, дали зелене світло для точкових ударів глибоко всередині самої Росії.У деяких аспектах Україна була, на ширшій картині, реваншем у довгій історії проксі-військових конфліктів між США та Росією — В’єтнам у 1960-х, Афганістан у 1980-х, Сирія три десятиліття потому.Це також був грандіозний експеримент у веденні війни, який мав не лише допомогти українцям, а й принести американцям уроки для будь-якої майбутньої війни.Під час війн проти Талібану та Аль-Каїди в Афганістані та проти Ісламської держави в Іраку і Сирії американські війська проводили власні наземні операції і підтримували операції своїх місцевих партнерів. В Україні, на відміну від цього, американським військовим не було дозволено направляти своїх солдатів на поле бою, і їм доводилось допомагати віддалено.Чи буде точне цілевказування, відточене проти терористичних груп, ефективним у конфлікті з однією з найбільших армій світу? Чи будуть українські артилеристи без вагань стріляти зі своїх гаубиць по координатах, надісланих американськими офіцерами, що знаходяться у штабі за 1300 миль? Чи будуть українські командири на основі розвідки, переданої безликим американським голосом, який благав: "Там нікого немає — вперед", віддавати наказ піхотинцям увійти до села, розташованого за лінією фронту?Відповіді на ці питання — насправді вся траєкторія партнерства — залежали від того, наскільки добре американські та українські офіцери зможуть довіряти один одному."Я ніколи не буду тобі брехати. Якщо ти мені збрешеш — все, ми закінчили", — згадував генерал Забродський, як генерал Донаг'ю сказав йому на їхній першій зустрічі. "Я відчуваю те саме", — відповів українець.Частина 1. Створення довіри — і вбивчої машиниСередина квітня 2022 року, приблизно за два тижні до зустрічі у Вісбадені. Американські та українські військово-морські офіцери проводили рутинний телефонний дзвінок для обміну розвідданими, коли на їхніх радарах з'явилося несподіване. За словами колишнього високопосадовця США, "американці кажуть: 'О, це ж Москва!' Українці відповідають: 'О, Боже. Дуже дякуємо. Па-па.'"Москва була флагманом Чорноморського флоту Росії. Українці потопили її. Це було сигналом тріумфу — проявом української майстерності і російської некомпетентності. Але цей епізод також відображав розрізнене становище українсько-американських відносин у перші тижні війни.У американців викликало гнів те, що українці навіть не попередили їх; стало несподіванкою те, що Україна мала ракети, здатні дістати до корабля; і викликало паніку, оскільки адміністрація Байдена не мала наміру дозволити українцям атакувати такий потужний символ російської сили.Українці, зі свого боку, виходили з глибоко вкоріненого скептицизму.Їхня війна, як вони її бачили, почалась у 2014 році, коли пан Путін захопив Крим і розпалив сепаратистські повстання на сході України. Президент Барак Обама засудив захоплення і наклав санкції на Росію. Однак, боячись, що втручання США може спровокувати повномасштабне вторгнення, він дозволив лише обмежений обмін розвідданими і відмовився надати оборонні озброєння. "Ковдри та окуляри нічного бачення важливі, але війни не виграють за допомогою ковдр", — скаржився тодішній президент України Петро Порошенко. Згодом пан Обама дещо послабив обмеження на розвідку, а пан Трамп у своєму першому терміні ще більше послабив їх і надав Україні перші протитанкові ракети Jаvеlіn.Перед найважливішими подіями повномасштабного вторгнення Росії 24 лютого 2022 року адміністрація Байдена закрила посольство в Києві та вивела всіх військових з країни. (Маленька група офіцерів ЦРУ залишилася). Українці побачили, як старший американський військовий офіцер сказав їм: "Росіяни йдуть — побачимось".Коли американські генерали запропонували допомогу після вторгнення, вони стикнулися з муром недовіри. "Ми боремося з росіянами, ви — ні. Чому нам слухати вас?" — сказав український командувач сухопутних сил, генерал-лейтенант Олександр Сирський, під час першої зустрічі з американцями.Генерал Сирський швидко змінив свою думку: американці могли надати той тип розвідки, якого його люди не могли отримати.У перші дні війни це означало, що генерал Донаг'ю та кілька його помічників, маючи лише свої телефони, передавали інформацію про рухи російських військ генералу Сирському та його штабу. Однак навіть така спонтанна організація викликала конкуренцію всередині української армії, між генералом Сирським і його керівником, командувачем Збройними Силами генералом Валерієм Залужним. На думку лоялістів Залужного генерал Сирський вже використовував цю співпрацю для здобуття переваги.Додатково ускладнювала ситуацію напружена взаємодія генерала Залужного з його американським колегою генералом Марком Міллі, головою Об'єднаного комітету начальників штабів.Під час телефонних розмов генерал Міллі інколи сумнівався в запитах українців на обладнання. Він міг давати поради щодо ведення бою, спираючись на супутникову розвідку, яку бачив у своєму кабінеті в Пентагоні. Потім наставала незручна тиша, перед тим, як генерал Залужний обривав розмову. Іноді він просто ігнорував дзвінки американців.Щоб не допустити припинення комунікації, Пентагон ініціював складну телефонну мережу: помічник Міллі телефонував майору генералу Девіду С. Болдвіну, командувачу Національної гвардії Каліфорнії, який дзвонив багатому виробнику дирижаблів з Лос-Анджелеса Ігорю Пастернаку, який виріс у Львові разом з Олексієм Резніковим, тодішнім міністром оборони України. Пан Резніков знаходив генерала Залужного і , за словами генерала Болдвіна, говорив йому: "Я знаю, що ти злий на Міллі, але ти повинен йому зателефонувати."Проте в результаті цього хаотичного союзу виникла співпраця через низку швидких подій.У березні, коли наступ росіян на Київ застопорився, росіяни змінили свої амбіції і стратегію, перемістивши додаткові сили на схід і південь — логістичне досягнення, яке на думку американців мало потребувати місяців. Це зайняло два з половиною тижні.Якщо коаліція не перегляне своїх амбіцій, вважали генерал Донаг'ю і командувач військ США в Європі та Африці генерал Крістофер Г. Каволі, українці, які були катастрофічно менші за чисельністю та озброєнням, програють війну. Тобто коаліція повинна була почати надавати важке наступальне озброєння — артилерійські батареї М777 і снаряди.Адміністрація Байдена вже організувала екстрені поставки протиповітряних та протитанкових озброєнь. Але М777 були чимось зовсім іншим — першим великим кроком на підтримку великої наземної війни.Міністр оборони Ллойд Дж. Остін ІІІ і генерал Міллі поставили 18-ту повітряну армію відповідальною за доставку озброєнь і консультування українців щодо їхнього використання. Коли президент Джо Байден погодився на поставки М777, Тоні Басс Аудиторіум став повноцінним штабом.Польський генерал став заступником генерала Донаг'ю. Британський генерал очолив логістичний хаб на колишньому баскетбольному майданчику. Канадієць відповідав за навчання.Підвал аудиторії став тим, що відомо як "центр злиття", який створював розвіддані про позиції, рухи та наміри російських військ. Там, за словами розвідників, офіцери ЦРУ, Національного агентства безпеки, Агентства оборонної розвідки та Національного геопросторового розвідувального агентства працювали разом з розвідниками коаліції.18-та повітряна армія відома як "Драконівський корпус"; нова операція отримала назву "Завдання Дракон" (Таsk Fоrсе Drаgоn). Все, що було потрібно для об'єднання цих частин — це вагання українського вищого командування.На міжнародній конференції 26 квітня на авіабазі Рамштайн у Німеччині генерал Міллі представив пана Резнікова і заступника Залужного генералам Каволі і Донаг'ю. "Ось ваші люди", — сказав генерал Міллі, додавши: "Вам треба працювати з ними. Вони вам допоможуть."Така взаємна довіра тільки почала формуватися. Пан Резніков погодився поговорити з генералом Залужним. "Ми організували склад делегації для поїздки до Вісбадена, — сказав пан Резніков.  - І так все почалося".У центрі партнерства були два генерали — українець Забродський, і американець Донаг'ю.Генерал Забродський був головним українським контактом у Вісбадені, хоч і неофіційно, оскільки він працював у парламенті. В іншому ж він був ідеальним кандидатом.Як і багато його ровесників в українській армії, генерал Забродський добре знав ворога. У 1990-х роках він навчався у військовій академії в Санкт-Петербурзі і служив п’ять років у російській армії.Він також знав американців: з 2005 по 2006 рік він навчався в Армійському коледжі командування та генерального штабу у Форт-Лівенворсі, штат Канзас. За вісім років по тому генерал Забродський очолив небезпечну місію за лініями проросійських сил на сході України, яка частково була модельована за однією з операцій, яку він вивчав у Форт-Лівенворсі — відомою розвідувальною місією генерала конфедератів Дж.Е.Б. Стюарта навколо армії генерала Джорджа Макклеллана в кампанії при Пітсбурзі. Це привернуло увагу впливових людей у Пентагоні: вони відчули, що цей генерал є тим лідером, з яким можна працювати.Генерал Забродський згадує перший день у Вісбадені: "Моя місія полягала в тому, щоб дізнатися: хто цей генерал Донаг'ю? Яка його влада? Скільки він може зробити для нас?"Генерал Донаг'ю був зіркою в таємничому світі спеціальних сил. Разом з командами вбивць ЦРУ та місцевими партнерами він полював на терористичних лідерів у тінях Іраку, Сирії, Лівії та Афганістану. Як лідер елітних сил Dеltа Fоrсе, він допоміг побудувати партнерство з курдськими бійцями для боротьби з "Ісламською державою" в Сирії. Генерал Каволі одного разу порівняв його з "героєм коміксів".Тепер він показував генералу Забродському та його супутнику, генерал-майору Олександру Кириленку, карту обложеного сходу та півдня їхньої країни, де російські сили значно перевершували українські. Згадуючи їхнє гасло "Слава Україні", він поставив їм виклик: "Можете скільки завгодно кричати 'Слава Україні' з іншими людьми. Мене не цікавить, які ви сміливі. Подивіться на цифри". Потім він провів їх через план, як здобути перевагу на полі бою до осені, згадує генерал Забродський.Перша стадія вже була у процесі — навчання українських артилеристів на нових М777. Таsk Fоrсе Drаgоn допомагала їм використовувати ці артилерійські системи для того, щоб зупинити російський наступ. Потім українцям потрібно було здійснити контрнаступ.Того вечора генерал Забродський написав своїм начальникам у Києві."Знаєте, багато країн хотіли підтримати Україну, — згадує він.  — Але хтось мав бути координатором, організувати все, вирішити поточні проблеми та зрозуміти, що нам потрібно в майбутньому. Я сказав головнокомандувачу: Ми знайшли нашого партнера".Присутність українських офіцерів у Вісбадені стала вирішальним моментом у зусиллях війни. Ці офіцери працювали в тісній координації з американцями, кожного дня переглядаючи дані, складали карти російських сил і аналізували найбільш стратегічні цілі. Інтеграція української та американської військової експертизи дозволила точніше і ефективніше визначати ключові цілі. Основною метою було забезпечити, щоб українці могли точно вражати російські позиції, використовуючи оперативну розвідку, що збиралася та аналізувалася спільними командами.Однак ця співпраця також спричинила цікаву та делікатну термінологічну дискусію в європейському командуванні США. Справа полягала в тому, як називати цілі, що були визначені для можливих ударів. Деякі офіцери вважали, що термін "цілі" є доречним, оскільки він чітко і прямо відображав мету визначення цих ворожих позицій для атаки. Інші, однак, вважали цей термін занадто провокативним, адже він міг надати співпраці між військами вигляд більш активного втручання, ніж було насправді.Ця дискусія призвела до використання нейтральнішого терміну: "пункти інтересу". Логіка полягала в тому, щоб зберегти певну невизначеність, що дозволяло б офіційним особам уникати прямої відповідальності чи підзвітності за будь-які конкретні дії, вжиті українцями. Також для повітряних загроз використовувався термін "сліди інтересу", що дозволяло більш гнучко обмінюватися розвідданими без провокації російської відповіді.Майор генерал Тімоті Д. Браун, керівник розвідки європейського командування США, відіграв важливу роль у встановленні цих мовних протоколів для захисту США та їхніх союзників від можливих дипломатичних наслідків. Різниця була тонка, але важлива, особливо коли йшлося про чутливі протоколи обміну розвідданими.Важливо, що існувало чітке правило: жодна розвідка не передавалася українцям щодо цілей на території Росії. Це обмеження було ключовим елементом угоди, створеним для запобігання ескалації за межі кордонів України та уникнення прямого зіткнення між силами НАТО та Росією. Якщо українські командири вирішували завдати ударів по цілях у Росії, їм доводилося покладатися на власну розвідку та можливості, зокрема використовуючи національні системи озброєнь.Основним принципом, як пояснив один високопосадовець США, було те, що війна повинна залишатись у межах території України. Ця стратегія була спрямована на мінімізацію ризику того, що НАТО буде безпосередньо втягнуто в конфлікт, гарантуючи, що підтримка України залишатиметься в межах розвідки та матеріальної допомоги без переходу критичних червоних ліній, які могли б призвести до більш масштабного конфлікту.Тонке формулювання і суворі правила взаємодії підкреслювали нестабільний баланс, який США та їхні союзники намагалися підтримувати — підтримуючи Україну, не ескалуючи війну до повномасштабного конфлікту з Росією. Це напруження було постійним тлом цієї партнерської співпраці, що вимагало уважних переговорів і чіткої комунікації для управління як військовими цілями, так і геополітичними реаліями.Білий дім також заборонив обмінюватися розвідкою про місцезнаходження "стратегічних" російських лідерів, таких як начальник генерального штабу, генерал Валерій Герасимов. "Уявіть, як ми відреагували б, якби дізналися, що росіяни допомогли іншій країні вбити нашого головнокомандувача", — сказав один з високопосадовців США. — Ми б оголосили війну". Так само Таsk Fоrсе Drаgоn не могла ділитися розвідкою, яка вказувала б місця перебування окремих росіян.Система працювала таким чином: Таsk Fоrсе Drаgоn повідомляла українцям, де перебувають росіяни. Однак, щоб захистити джерела та методи розвідки від російських шпигунів, не уточнювалося, як вони дізналися про це. Українці бачили лише ланцюжки координат, поділені на категорії: Пріоритет 1, Пріоритет 2 тощо. Як пам'ятає генерал Забродський, коли українці запитували, чому вони мають довіряти цій розвідці, генерал Донаг'ю відповідав: "Не турбуйтеся, як ми це дізналися. Просто довіртеся, що коли ви стріляєте, ви влучите в ціль, і вам сподобаються результати. А якщо вам не сподобаються результати, скажіть нам, ми все виправимо."Система запрацювала у травні. Першою метою став броньований радарний транспортний засіб, відомий як "Зоопарк", який росіяни могли використовувати для виявлення таких систем озброєнь, як українські М777. Центр обробки інформації виявив "Зоопарк" біля окупованого росіянами Донецька на сході України.Українці вирішили поставити пастку: спочатку вони відкривають вогонь по російських позиціях. Коли росіяни увімкнуть "Зоопарк", щоб відстежити вогонь, центр обробки інформації визначить координати "Зоопарка" для майбутнього удару.У визначений день, згадує генерал Забродський, генерал Донаг'ю зателефонував командиру батальйону з настановою: "Як почуваєшся?" — запитав він. "Почуваюся чудово", — відповів український офіцер. Генерал Донаг'ю перевірив супутникові знімки, щоб переконатися, що мета і М777 правильно розташовані. Лише після цього артилерист відкрив вогонь, знищивши "Зоопарк". "Всі сказали: Ми можемо це зробити!", — згадує один з американських посадовців.Але залишалося критичне питання: чи зможуть партнери застосувати цю систему проти кількох цілей під час великої кінетичної битви?Це мала бути битва під Сєвєродонецьком, на північ від Донецька, де росіяни планували побудувати понтонний міст через річку, а потім оточити й захопити місто. Генерал Забродський назвав це "пекельною ціллю".Бій, який відбувся, широко висвітлювався як рання і важлива перемога України. Понтони стали пастками смерті; за оцінками України, загинуло щонайменше 400 росіян. Неозвученим залишалося те, що американці надали "точки інтересу", які допомогли зірвати російську атаку.У ці перші місяці бої були здебільшого зосереджені на сході України. Але американська розвідка також стежила за рухами росіян на півдні, особливо за великим зосередженням військ поблизу міста Херсон. Незабаром кілька команд М777 були перепризначені, і Таsk Fоrсе Drаgоn почала передавати точки інтересу для ураження російських позицій там.З практикою Таsk Fоrсе Drаgоn стала швидше виявляти точки інтересу, а українці швидше по них стріляли. Чим більше вони демонстрували свою ефективність з М777 та подібними системами, тим більше коаліція постачала нові — і все більше точок інтересу надходило від Вісбадену."Знаєте, коли ми почали вірити? — згадує генерал Забродський. — Коли Донаг'ю сказав: Ось список позицій. Ми перевірили список і сказали: Ці 100 позицій хороші, але нам потрібно ще 50. І вони надіслали ще 50".М777 стали робочими конями української армії. Але оскільки вони зазвичай не могли запускати свої снаряди калібру 155 міліметрів більше ніж на 15 миль, вони не могли конкурувати з величезною перевагою росіян у чисельності та техніці.Щоб дати українцям компенсаторні переваги в точності, швидкості і дальності, генерали Каволі та Донаг'ю незабаром запропонували значний крок уперед — надання мобільних артилерійських ракетних систем Ніgh Моbіlіty Аrtіllеry Rосkеt Systеms, відомих як НІМАRS, які використовують супутникові ракети для завдання ударів на відстань до 50 миль.Подальші дебати відображали еволюцію мислення американців.Офіційні особи Пентагону чинили опір, не бажаючи витрачати обмежені запаси НІМАRS. Але у травні генерал Каволі відвідав Вашингтон і обґрунтував своє прохання, що зрештою переконало їх.Целеста Воллендер, тодішня заступниця міністра оборони з міжнародних справ безпеки, згадала: "Міллі завжди говорив: У вас є маленька російська армія, яка воює з великою російською армією, і вони воюють однаково, і українці ніколи не переможуть. Аргумент Каволі був, що з НІМАRS вони можуть воювати, як ми, і саме так вони почнуть перемагати росіян".У Білому домі радники та президент Байден зважували цей аргумент з побоюваннями, що тиск на росіян може лише змусити Путіна впасти в паніку і розширити війну. Коли генерали попросили НІМАRS, один з офіційних осіб згадував, що це було схоже на "стояти на лінії і думати: якщо зробиш крок уперед, чи не розпочнеться Третя світова війна?" І коли Білий дім зробив цей крок уперед, за словами офіційного джерела, Таsk Fоrсе Drаgоn став "повним тилом війни."Вісбаден здійснював нагляд за кожним ударом НІМАRS. Генерал Донаг'ю та його помічники перевіряли списки цілей українців і давали поради щодо розташування пускових установок і часу для ударів. Українці повинні були використовувати лише координати, надані американцями. Для запуску боєголовки оператори НІМАRS потребували спеціальної електронної картки, яку американці могли деактивувати в будь-який час.Удари НІМАRS, які призводили до 100 і більше загиблих чи поранених росіян, стали майже щотижневими. Російські війська залишалися збентеженими та розгубленими. Їхній моральний дух падав, а разом із ним і їхня воля до боротьби. І з ростом арсеналу НІМАRS з 8 до 38 одиниць та вдосконаленням українських операторів, за словами одного з американських посадовців, втрати зросли в п'ять разів."Ми стали маленькою частиною, може, не найкращою частиною, але маленькою частиною вашої системи," — пояснив генерал Забродський, додаючи: "Більшість країн робили це протягом 10, 20, 30 років. А ми були змушені зробити це за кілька тижнів."Разом партнери відточували вбивчу машину.Частина 2. Коли ви переможете Росію — ви станете частиною насПід час першої зустрічі Генерал Донаг'ю  показав Генералу Забродському кольорову карту, де сили НАТО та США позначені синім, російські сили — червоним, а українські сили — зеленим. Ця тонка символіка кольору. Зокрема коли генерал Забродський запитав, чому Україна позначена зеленим, а не синім,що ілюструє прагнення України бути повністю інтегрованою в Західний альянс, генерал Донаг'ю відповів: "Коли ви переможете Росію, ми зробимо вас синіми назавжди". Це мало глибоке значення. Йшлося не лише про військову стратегію, а й про ширший геополітичний зсув, який закріпить інтеграцію України в НАТО і Захід, якщо їм вдасться відкинути російські сили.Було три місяці з початку вторгнення, і карти розповідали таку історію війни:На півдні України українці зупинили наступ росіян на чорноморський суднобудівний центр у Миколаєві. Але росіяни контролювали Херсон, і корпус, що налічував близько 25 000 солдатів, окупував територію на захід від Дніпра. На сході росіяни були зупинені під Ізюмом, але вони утримували територію між Ізюмом і кордоном, зокрема стратегічно важливу долину річки Оскіл.Стратегія росіян змінилася з намагання скинути режим у Києві — безрезультатної спроби захопити столицю — до повільної стратегії придушення. Українці повинні були перейти в контрнаступ.Їхній головнокомандувач, генерал Залужний, разом з британцями підтримував найбільш амбіційний варіант — наступ з району Запоріжжя на південний схід до окупованого Мелітополя. Цей маневр, на їхню думку, мав би перервати сухопутні шляхи постачання російських сил до Криму.Генерал Донаг'ю  теоретично погоджувався. Однак, за словами його колег, він вважав, що наступ на Мелітополь був би неможливим, враховуючи стан українських військ і обмежену здатність коаліції постачати М777 без ослаблення боєздатності США. Щоб довести свою точку зору він під час військових ігор взяв на себе роль російського командира. Кожного разу, коли українці намагалися просуватися, генерал Донаг'ю знищував їх з переважною бойовою силою.Врешті-решт вони погодилися на двофазовий наступ, щоб заплутати російських командирів, які, за даними американської розвідки, вважали, що українці мають достатньо солдатів і техніки лише для одного наступу.Основною метою було повернути Херсон і убезпечити західний берег Дніпра, щоб запобігти просуванню російських сил до портового міста Одеса та створенню нової загрози для Києва.Генерал Донаг'ю  підтримував варіант другого фронту на сході, від Харківської області до долини річки Оскіл. Але українці замість цього запропонували менший відволікаючий маневр, щоб привернути російські сили на схід і полегшити наступ на Херсон.Це мало відбутись у перші числа вересня. Українці мали розпочати двотижневі артилерійські обстріли, щоб ослабити російські сили на півдні. Лише після цього, 18 вересня, вони мали перейти до наступу на Херсон.А якщо боєприпасів вистачить, вони планували перетнути Дніпро. Генерал Забродський згадує, як генерал Донаг'ю сказав: "Якщо ви хочете переправитися через річку і дістатися до кримського перешийка, тоді йдіть за планом".Це був план, поки він не змінився.Іноді пан Зеленський безпосередньо спілкувався з регіональними командирами, і після однієї такої розмови американці дізналися, що порядок ведення бойових дій змінився.Херсон тепер мав бути взятий швидше і першочергово — 29 серпня.Генерал Донаг'ю повідомив генералу Залужному, що для підготовки до Херсона потрібно більше часу; зміна планів, сказав він, ставить під загрозу контрнаступ і всю країну. Пізніше американці дізналися, що сталося:Пан Зеленський сподівався відвідати засідання Генеральної Асамблеї ООН у середині вересня. Демонстрація результатів на полі бою, на його думку, зміцнила б його позицію для отримання додаткової військової допомоги. Тому на останньому етапі змінили план — це стало передвісником фундаментальної невідповідності, яка дедалі більше впливала на хід війни.Наслідки були не такими, як планувалося.Росіяни відповіли, переміщаючи підкріплення зі сходу до Херсона. Тепер генерал Залужний зрозумів, що ослаблені російські сили на сході можуть дозволити українцям реалізувати те, що пропонував генерал Донаг'ю — дістатися до долини річки Оскіл. "Йдіть, йдіть, йдіть — у вас є шанс", — сказав генерал Донаг'ю українському командувачу на сході генералу Сирському, як пригадує один європейський офіційний представник.Російські війська розпалися навіть швидше, ніж передбачалося, залишивши своє спорядження під час втечі. Українське командування не очікувало, що їхні сили досягнуть західного берега Осколу, і коли це сталося, авторитет генерала Сирського в очах президента різко зріс.На півдні американська розвідка повідомила, що корпус на західному березі Дніпра має серйозні проблеми з їжею та боєприпасами.Українці вагалися. Генерал Донаг'ю благав польового командира, генерал-майора Андрія Ковальчука, рухатися вперед. Незабаром вищі керівники США, генерали Каволі та Міллі, підняли це питання у генерала Залужного.Але це також не спрацювало.Міністр оборони Великої Британії Бен Уоллес запитав у генерала Донаг'ю, що б він зробив, якби генерал Ковальчук був його підлеглим."Він уже був би звільнений", — відповів генерал Донаг'ю ."Я це вирішу", — сказав пан Уоллес. Британська армія мала значний вплив на Київ; на відміну від американців, вони розмістили невеликі групи офіцерів в Україні після вторгнення. Тепер міністр оборони скористався цим впливом і вимагав від українців звільнити командира.Мабуть, жоден клаптик української землі не був ціннішим для пана Путіна, ніж Крим. Оскільки українці повільно просувалися до Дніпра, сподіваючись переправитися через нього та рухатися до півострова, це породило те, що один з посадовців Пентагону назвав "основною напругою":Щоб дати російському президенту стимул для переговорів, пояснив офіційний представник, українці повинні були тиснути на Крим. Однак це, ймовірно, могло змусити Путіна задуматися про вчинення "чогось відчайдушного".Українці вже здійснювали тиск на землі. І адміністрація Байдена дозволила допомогти українцям розробити, виробляти та впроваджувати новий флот морських дронів для атак на Чорноморський флот Росії. (Американці надали українцям ранній прототип, призначений для протидії китайському морському нападу на Тайвань.) Спочатку ВМС дозволили передавати українцям точки інтересу щодо російських військових кораблів за межами територіальних вод Криму. У жовтні, з дозволом діяти всередині Криму, ЦРУ таємно почало підтримувати удари дронів по порту Севастополя.Того ж місяця американська розвідка перехопила розмову російського командувача військами в Україні, генерала Сергія Суровікіна, який справді розмірковував над тим, щоб зробити щось відчайдушне: використати тактичну ядерну зброю, щоб зупинити українців від переходу через Дніпро і прямування до Криму.До того моменту американські розвідувальні агентства оцінювали ймовірність використання Росією ядерної зброї в Україні на рівні 5–10 відсотків. Тепер вони сказали, що якщо лінії російських військ на південь зламаються, ймовірність сягатиме 50 відсотків.Ця основна напруга, здавалось, наближалася до свого піку.У Європі генерали Каволі та Донаг'ю благали бригадного генерала Олександра Тарнавського, який замінив генерала Ковальчука, просунути свої бригади вперед, розгромити корпус на західному березі Дніпра та захопити його спорядження.У Вашингтоні старші радники пана Байдена з тривогою озмірковували над протилежним — чи потрібно тиснути  на українців, щоб сповільнити їхній наступ.Момент, ймовірно, був найкращим шансом для українців завдати революційного удару по росіянах. Він також міг бути найкращим шансом для спалаху більш широкої війни.Зрештою, у своєрідній великій невизначеності, момент так і не настав.Щоб захистити свої відступаючі війська, російські командири залишали маленькі відділення солдатів. Генерал Донаг'ю порадив генералу Тарнавському знищити або обійти їх і зосередитись на основній меті — корпусі. Але щоразу, коли українці натрапляли на таке відділення, вони зупинялися, припускаючи, що на них чекає більша сила.Генерал Донаг'ю сказав йому, що супутникові знімки показали, що українські війська, за словами представників Пентагону, заблоковані лише одним або двома російськими танками. Але не маючи змоги побачити ці знімки, український командир вагався, остерігаючись відправити свої сили вперед.Щоб змусити українців рухатися, Таsk Fоrсе Drаgоn передав їм точки інтересу, а оператори М777 знищували танки за допомогою ракет Ехсаlіbur — часозатратні кроки, які повторювалися щоразу, коли українці натрапляли на російське відділення.Українці все ж таки відвоювали Херсон і очистили західний берег Дніпра. Але наступ зупинився на цьому етапі. Українці, у яких закінчувалися боєприпаси, не перейшли через Дніпро. Вони не просувалися до Криму, як сподівалися українці та як боялися росіяни.І поки росіяни втекли через річку, далі на захоплену територію, величезні машини рвали землю, прокладаючи довгі, глибокі траншеї на своєму шляху.Проте українці залишались у святковому настрої, і під час своєї наступної поїздки до Вісбадена генерал Забродський презентував генералу Донаг'ю "бойовий сувенір": тактичний жилет, що належав російському солдату, чиї товариші вже марширували на схід до місця, яке стане горнилом 2023 року — місця, яке називалося Бахмут.Частина 3. Найкращі планиПланування на 2023 рік розпочалося одразу, на тому етапі, коли, як тепер видно, панувала певна необґрунтована ейфорія.Україна контролювала західні береги річок Оскіл та Дніпро. В межах коаліції існувала загальна думка, що контрнаступ 2023 року стане останнім етапом війни: українці або здобудуть остаточну перемогу, або пану Путіну доведеться шукати мир."Ми виграємо всю цю війну", — сказав пан Зеленський членам коаліції, як пригадує старший американський чиновник.Для цього, як пояснив генерал Забродський, коли партнери зібрались у Вісбадені пізньої осені, генерал Залужний знову наполягав на тому, щоб основний наступ був спрямований на Мелітополь, щоб перекрити російські сили в Криму — те, що він вважав великою, але втраченою можливістю завдати ворогу нищівного удару ще у 2022 році.І знову деякі американські генерали виступали за обережність.У Пентагоні чиновники хвилювалися щодо своєї здатності забезпечити достатню кількість зброї для контрнаступу; можливо, українцям, перебуваючи у найсильнішій позиції, слід було подумати про укладення угоди. Коли голова Об'єднаного комітету начальників штабів генерал Міллі висловив таку ідею у промові, багато прихильників України (включаючи республіканців у Конгресі, які тоді майже одноголосно підтримували війну) звинуватили його в потуранні.У Вісбадені, під час приватних розмов з генералом Забродським та британцями, генерал Донаг'ю вказував на російські окопи, які вони рили для захисту півдня. Він також звертав увагу на повільний наступ українців до Дніпра всього за кілька тижнів до цього. "Вони риють окопи, хлопці, — сказав він їм. — Як ви плануєте перетнути це?"Замість цього, як згадує генерал Забродський та європейський чиновник, він запропонував паузу: якщо українці витратять наступний рік, якщо не більше, на створення нових бригад та їхнє навчання, то вони будуть значно краще готові для наступу на Мелітополь.Британці, своєю чергою, аргументували, якщо українці все ж підуть в наступ, коаліція повинна їх підтримати. Вони не повинні бути такими ж хорошими, як британці та американці, казав генерал Каволі, вони просто повинні бути кращими за росіян.Але паузи не буде. Генерал Забродський сказав генералу Залужному: "Донаг’ю правий". Але він також визнав, що "ніхто не любив рекомендацій Донаг’ю окрім мене".До того ж, генерал Донаг'ю вже був на виході.Розгортання 18-ї повітряно-десантної дивізії було тимчасовим. Тепер у Вісбадені з'явиться постійна організація — Група безпекової допомоги—Україна, позивний Еребус — уособлення темряви у грецькій міфології.Того осіннього дня, коли завершилася планувальна сесія і їхній час разом, генерал Донаг'ю провів генерала Забродського до аеродрому Клей-Касерне. Там він вручив йому декоративний щит — емблему 18-ї повітряно-десантної дивізії з дракончиком, оточеним п'ятьма зірками.Західна зірка представляла Вісбаден, трохи на схід — аеропорт Ряшів-Ясьонка. Інші зірки символізували Київ, Херсон і Харків — для генерала Залужного та командувачів на південь і схід.А під зірками — "Дякуємо"."Я запитав його: Чому ти дякуєш мені? — згадує генерал Забродський. — Я повинен сказати дякую"Генерал Донаг'ю пояснив, що українці — це ті, хто воює і гине, випробовує американське обладнання та тактику і ділиться отриманими уроками. "Завдяки вам, — сказав він, — ми створили все це, чого ніколи не змогли б".Кричачи через вітер і шум аеродрому, вони продовжували сперечатися, хто з них заслуговує більше на подяку. Потім вони потиснули один одному руки, і генерал Забродський зник у літаку С-130."Новий хлопець у кімнаті" — це був генерал-лейтенант Антоніо А. Агутто-молодший. Він був командувачем іншого типу, з іншою місією.Генерал Донаг'ю був ризикованим лідером. Генерал Агутто здобув репутацію людини, яка вирізняється обережністю та майстерністю у навчанні й великих операціях. Після захоплення Криму у 2014 році адміністрація Обами розширила програму навчання українців, зокрема на базі на заході країни; генерал Агутто курував цю програму. У Вісбадені його головним завданням стала підготовка нових бригад. "Вам потрібно підготувати їх до бою", — сказав йому міністр оборони Ллойд Остін.Це означало більшу автономію для українців і перерозподіл відносин: спочатку Вісбаден докладав чимало зусиль, щоб здобути довіру українців. Тепер українці просили довіри від Вісбадена.Невдовзі з'явилася можливість.Українська розвідка виявила саморобний російський казармений блок в окупованій Макіївці. "Довіртеся нам у цьому", — сказав генерал Забродський генералу Агутто. Американець погодився, і, як пригадує український командувач, "ми здійснили повний процес таргетування абсолютно самостійно". Роль Вісбадена полягала в наданні лише координат.У цій новій фазі партнерства американські та українські офіцери все ще зустрічалися щодня для визначення пріоритетів, які центр злиття перетворював на точки інтересу. Але тепер українські командири мали більшу свободу дій, використовуючи НІМАRS для ударів по додаткових цілях, отриманих завдяки їхній власній розвідці — якщо це відповідало узгодженим пріоритетам."Ми відступимо і будемо спостерігати, слідкуючи за вами, щоб переконатися, що ви не робите нічого безрозсудного", — сказав генерал Агутто українцям. "Основна мета, — додав він, — це дати вам змогу діяти самостійно в якийсь момент".Відгукуючись на події 2022 року, військові ігри січня 2023 року призвели до двоетапного плану.Другорядний наступ, який мав бути здійснений силами генерала Сирського на сході, зосереджувався на Бахмуті — де бої тривали кілька місяців — з відволікаючим маневром у бік Луганської області, території, анексованої Путіним у 2022 році. Такий маневр, як вважалося, мав прив’язати російські сили на сході та сприяти основній меті — наступу на Мелітополь, де російські укріплення вже починали гнити й руйнуватися під впливом зимових холодів і дощів.Але проблеми іншого роду вже почали поступово нищити новий план.Хоча генерал Залужний і був Головнокомандувачем ЗСУ, його позиція все більше ускладнювалася через конкуренцію з генералом Сирським. За словами українських чиновників, суперництво виникло після того, як у 2021 році президент Зеленський вирішив підвищити генерала Залужного, перемістивши його на посаду замість колишнього керівника — генерала Сирського. Суперництво загострилося після вторгнення, коли командири змагалися за обмежену кількість батарей НІМАRS. Генерал Сирський народився в Росії та служив у її армії. До того як почав працювати над удосконаленням української мови, зазвичай він говорив російською на нарадах. Генерал Залужний іноді зневажливо називав його "тим російським генералом".Американці знали, що генерал Сирський незадоволений тим, що йому відводиться роль допоміжного командувача у контрнаступі. Коли генерал Агутто зателефонував, щоб упевнитися, що він зрозумів план, Сирський відповів: "Я не згоден, але маю свої накази".Контрнаступ мав початися 1 травня. Між тим українці витратили місяці на тренування. Генерал Сирський надав би чотири бригади, що пройшли бойове хрещення — кожна з яких налічувала від 3000 до 5000 солдатів — для навчання в Європі. До них приєднаються чотири нові бригади рекрутів.Але генерал Сирський мав інші плани.У Бахмуті росіяни розміщували і втрачали величезні сили. Генерал Сирський побачив можливість оточити їх і спровокувати розкол у їхніх лавах. "Візьміть усіх новобранців" для Мелітополя, — сказав він генералу Агутто, за словами американських офіційних осіб. І коли Зеленський став на його бік, незважаючи на протести як власного головнокомандувача, так і американців, важлива складова контрнаступу була фактично зірвана.Тепер українці відправили б лише чотири недосвідчені бригади за кордон для тренувань. (Вони готували ще вісім всередині України). Крім того, нові рекрути були переважно літніми — в основному їм було 40-50 років. Коли вони приїхали до Європи, як згадує старший американський чиновник, "ми все думали, що це не дуже добре".Вік призову в Україні був 27 років. Генерал Каволі, підвищений до посади верховного союзного командувача для Європи, закликав генерала Залужного "ввести своїх 18-річних у гру". Але американці зрозуміли, що ані президент, ані генерал не зважаться на таке політично чутливе рішення.Аналогічна динаміка мала місце і на американській стороні.Минулого року росіяни не дуже розумно розмістили командні пункти, склади боєприпасів і логістичні центри в радіусі 50 миль від лінії фронту. Але нова розвідка показала, що росіяни тепер перенесли критичні об'єкти за межі досяжності НІМАRS. Тому генерали Каволі і Агутто рекомендували наступний крок — передати українцям тактичні ракетні системи армії (АТАСМS) — ракети, які можуть досягати 190 миль, щоб ускладнити росіянам можливість допомагати в обороні Мелітополя.АТАСМS стали особливо болючою темою для адміністрації Байдена. Російський військовий керівник, генерал Герасимов, опосередковано згадував про них ще у травні, коли попереджав генерала Міллі, що будь-яка ракета, яка долає 190 миль, порушить "червону лінію". Також виникло питання про постачання: Пентагон вже попереджав, що не матиме достатньо АТАСМS, якщо США доведеться воювати самостійно.Повідомлення було чітким: перестаньте просити АТАСМS.Основні припущення були перевернуті. Тим не менш, американці бачили шлях до перемоги, хоч і він став все вужчим. Ключовим моментом для досягнення цього було почати контрнаступ згідно з планом, 1 травня, до того, як росіяни відремонтують свої укріплення і перекинуть більше військ для підкріплення Мелітополя.Але критична дата пройшла. Деякі обіцяні постачання боєприпасів та обладнання були затримані, і, незважаючи на запевнення генерала Агутто, що наявних запасів достатньо для початку, українці не наважилися розпочати, поки не отримають все.У якийсь момент, коли напруга зростала, генерал Каволі звернувся до генерала Забродського і сказав: "Міша, я люблю вашу країну. Але якщо ви не зробите це, ви програєте війну"."Моя відповідь була: Я розумію, що ви говорите, Крістофер. Але, будь ласка, зрозумійте мене. Я не головнокомандувач. І я не президент України", — згадував генерал Забродський, додаючи: "Мабуть, я мав би плакати так само, як і він".У Пентагоні почали відчувати, що між союзниками виникають серйозні тріщини. Генерал Забродський згадував, як генерал Міллі запитав: "Скажіть мені правду. Ви змінили план?""Ні, ні, ні, —  відповів він. — Ми не змінили план і не будемо цього робити."Коли він вимовив ці слова, він дійсно вірив, що каже правду.Наприкінці травня розвідка показала, що росіяни швидко формують нові бригади. Українці не мали всього, чого хотіли, але мали те, що, на їхню думку, їм було потрібно. Тепер їм доведеться діяти.Генерал Залужний виклав остаточний план на засіданні Ставки — урядового органу, що займається військовими питаннями. Генерал Тарнавський отримав 12 бригад і більшу частину боєприпасів для основного наступу на Мелітополь. Командувач морської піхоти, генерал-лейтенант Юрій Содоль, мав зробити маневр у напрямку Маріуполя, зруйнованого портового міста, яке було захоплено росіянами після виснажливої облоги рік тому. Генерал Сирський очолив підтримуючий наступ на сході навколо Бахмута, нещодавно втраченого після місяців окопної війни.Тоді виступив генерал Сирський. За словами українських чиновників, генерал заявив, що хоче відійти від плану і здійснити повномасштабну атаку, щоб вигнати росіян з Бахмута. Потім він планував просунутися на схід до Луганської області. Для цього йому, звісно, були потрібні додаткові люди та боєприпаси.Американцям не повідомили результат засідання. Але незабаром розвідка США помітила переміщення українських військ та боєприпасів у напрямках, що не відповідали узгодженому плану.Невдовзі після цього, на терміновій зустрічі на польському кордоні, генерал Залужний визнав перед генералами Каволі та Агутто, що українці насправді вирішили здійснити наступи одночасно в трьох напрямках."Це не план!" — вигукнув генерал Каволі.Що сталося за словами українських чиновників: після засідання Ставки, президент Зеленський наказав розподілити боєприпаси коаліції порівну між генералом Сирським і генералом Тарнавським. Генерал Сирський також отримав п’ять з новонавчених бригад, залишаючи сім для боротьби за Мелітополь."Це було як спостерігати за загибеллю наступу на Мелітополь ще до того, як він був розпочатий", — зазначив один з українських посадовців.Після п’ятнадцяти місяців війни все дійшло до цього критичного моменту."Ми повинні були відійти", — сказав старший американський чиновник.Але вони не пішли."Ці рішення, що стосуються життя і смерті і того, яку територію ви цінуєте більше, а яку менше, — це фундаментально суверенні рішення, — пояснив високопосадовець адміністрації Байдена. — Все, що ми могли зробити, це дати їм пораду".Лідер штурму Маріуполя, генерал Содоль, охоче приймав поради від генерала Агутто. Ця співпраця принесла один з найбільших успіхів контрнаступу: після того, як американська розвідка виявила слабке місце в російських лініях, війська генерала Содоля, використовуючи координати з Вісбадена, відвоювали село Старомайорське та майже вісім квадратних миль території.Для українців ця перемога поставила питання: чи може боротьба за Маріуполь бути більш перспективною, ніж наступ на Мелітополь? Але атака застопорилася через брак людських ресурсів.Проблема була чітко позначена на карті бойових дій в офісі генерала Агутто: наступ генерала Сирського на Бахмут виснажував українську армію.Генерал Агутто закликав його направити бригади та боєприпаси на південь для наступу на Мелітополь. Але генерал Сирський, за словами американських та українських офіційних осіб, не змінив свого рішення. Він не змінив своєї позиції навіть після того, як Євгеній Пригожин, чиї найманці з ПВК Вагнера допомогли росіянам захопити Бахмут, повстав проти військового керівництва Путіна та відправив свої сили в бік Москви.Розвідка США оцінювала, що заколот може підірвати бойовий дух і єдність росіян; перехоплені повідомлення показали, що російські командири були здивовані тим, що українці не тиснуть сильніше на слабо захищений Мелітополь, сказав один з американських розвідників.Але для генерала Сирського повстання було підтвердженням його стратегії — розпалювати розбрат серед росіян, затягуючи їх у Бахмут. Надсилати частину своїх сил на південь означало б підривати це. "Я був правий, Агутто, ти був не правий", — згадує один з американських офіційних осіб слова генерала Сирського, який додав: "Ми досягнемо Луганська".Президент Зеленський охарактеризував Бахмут як "фортецю нашого морального духу". Врешті-решт, це стало кривавою демонстрацією тяжкої ситуації українців, яких було значно менше.Хоча оцінки втрат варіюються, немає сумнівів, що російські втрати — в десятках тисяч — значно перевищували українські. Однак генерал Сирський так і не відвоював Бахмут і не просунувся до Луганська. А поки росіяни відновлювали свої бригади і продовжували боротися на сході, українці не мали такого джерела нових призовників. (Пригожин відвів свої війська назад, так і не дійшовши до Москви, а два місяці по тому він загинув у авіакатастрофі, яку американська розвідка вважала результатом замаху, ймовірно, організованого Кремлем.)Що залишалося — це Мелітополь.Основною перевагою машини Вісбадена була швидкість — скорочення часу від точки інтересу до українського удару. Але ця перевага, а разом з нею й наступ на Мелітополь, була підірвана зміною у тому, як український командувач на тому напрямку використовував ці точки інтересу. Він мав значно менше боєприпасів, ніж планувалося; замість того, щоб просто відкрити вогонь, він тепер спочатку використовував дрони для підтвердження розвідданих.Цей виснажливий процес, підсилений також обережністю і дефіцитом довіри, досяг свого апогею, коли, після тижнів повільного руху через мінні поля і обстріли з гелікоптерів, українські війська підійшли до захопленого села Роботине.Американські офіційні особи розповідали про подальшу битву. Українці сильно обстрілювали росіян артилерією; американська розвідка вказала, що вони відступають."Займіть землю зараз!" — сказав генерал Агутто генералу Тарнавському.Але українці помітили групу росіян на вершині пагорба.У Вісбадені супутникові знімки показали те, що виглядало як російський взвод, від 20 до 50 солдатів — для генерала Агутто це не було достатньою підставою для затримки наступу.Однак генерал Тарнавський не захотів рухатися, поки загроза не буде ліквідована. Тож Вісбаден надіслав координати росіян і порадив одночасно відкривати вогонь і просуватися вперед.Натомість, щоб підтвердити розвіддані, генерал Тарнавський запустив дрони для розвідки над пагорбом.Це зайняло час. Лише після цього він віддав наказ своїм підрозділам відкрити вогонь.А після удару він знову надіслав дрони, щоб підтвердити, що пагорб справді чистий. Потім він наказав своїм силам зайти в Роботине, яке вони захопили 28 серпня.Це взаємне підтвердження коштувало від 24 до 48 годин, оцінили офіцери. І за цей час на південь від Роботиного росіяни почали будувати нові бар'єри, закладати міни та надсилати підкріплення, щоб зупинити український наступ. "Ситуація змінилася кардинально", — сказав генерал Забродський.Фрустрація і напруга між терміновістю місії та реальністю на місці чітко відображаються в цьому уривку. Наполягання генерала Агутто продовжувати наступ у поєднанні з обережним підходом генерала Тарнавського підкреслює складний баланс між швидкими діями та необхідністю ретельної перевірки під час бою. Ситуація зі взводом на пагорбі показує, як невеликі тактичні затримки — наприклад, очікування підтвердження за допомогою дронів або ротація підрозділів — можуть мати непропорційно великі наслідки в умовах високої напруги на полі бою.Розчарування американців через цю затримку, підкреслене коментарем про те, як "чортів взвод зупинив контрнаступ", підкреслює важливість підтримки темпу у таких нестабільних і швидкоплинних умовах конфлікту. Здається, дрібне рішення — чи атакувати негайно, чи чекати на додаткову перевірку — може змінити хід більшої стратегії. Це показує, як навіть невеликий, добре розташований підрозділ може порушити плани, що включають набагато більші сили, уповільнивши більшу мету й витративши дорогоцінний час, поки росіяни адаптуються та укріплюють свої позиції.У більш широкому сенсі, цей момент відображає труднощі, з якими стикаються військові операції, де необхідно досягти швидкості, зберігаючи точність, а також керувати непередбачуваністю бойових рішень на полі бою.Українці не змогли досягти Мелітополя. Їм довелося скоротити свої амбіції. Тепер їхньою метою стало маленьке окуповане місто Токмак, розташоване приблизно на півдорозі до Мелітополя, поруч із критичними залізничними лініями та дорогами.Генерал Агутто надав українцям більшу автономію. Але тепер він розробив детальний артилерійський план —  Операцію "Роллінг Тандер", — у якому, за словами американських та українських офіційних осіб, прописував куди саме українці повинні стріляти, чим і в якому порядку. Однак генерал Тарнавський заперечив проти деяких цілей, наполягав на використанні дронів для перевірки точок інтересу, і Операція "Роллінг Тандер" припинила свій хід.У зв'язку з тим, що спроби зберегти контрнаступ зазнали невдачі, Білий дім санкціонував секретний транспорт невеликої кількості касетних боєприпасів з дальністю близько 100 миль, і генерал Агутто разом із генералом Забродським розробили операцію проти російських атакувальних вертольотів, що загрожували силам генерала Тарнавського. Щонайменше 10 вертольотів було знищено, і росіяни відвели всю свою авіацію до Криму або на материк. Однак українці все одно не змогли просунутися вперед.Остання рекомендація американців полягала в тому, щоб генерал Сирський взяв на себе бойові дії за Токмак. Це було відхилено. Потім вони запропонували, щоб генерал Содоль надіслав своїх морпіхів до Роботиного та прорвав російську лінію. Однак генерал Залужний наказав відправити морпіхів до Херсона, щоб відкрити новий фронт в операції, яку американці вважали приреченою на невдачу — спробі перейти через Дніпро і просуватися до Криму. Морпіхи переправилися через річку на початку листопада, але вичерпали свої сили та боєприпаси. Контрнаступ мав стати вирішальним ударом. Натомість він закінчився ганебно.Генерал Сирський відмовився відповідати на питання щодо своїх взаємодій з американськими генералами, але прес-секретар Збройних Сил України заявив: "Ми сподіваємося, що настане час, і після перемоги України українські та американські генерали, яких ви згадали, можливо, спільно розповідатимуть нам про їхні робочі та дружні переговори під час боротьби з російською агресією".Андрій Єрмак, керівник Офісу президента України і, ймовірно, друга найбільш впливова особа в країні, заявив виданню Тhе Тіmеs, що контрнаступ був "переважно згладжений" політичною "невизначеністю" союзників і "постійними" затримками у поставках зброї.Але для іншого високопосадовця з України "справжньою причиною нашої невдачі було те, що для виконання плану було призначено недостатню кількість сил".У будь-якому разі, для партнерів катастрофічний результат контрнаступу залишив після себе образу з обох сторін. "Важливі стосунки були збережені," — сказала пані Уолландер, представник Пентагону. — Але це вже не було тим натхненним і довірливим братерством 2022 року та початку 2023-го."Частина 4. Порушення довіри та кордонівНапередодні Різдва пан Зеленський проїхав через ворота Вісбадена під час свого першого візиту в секретний центр партнерства.При вході в аудиторію Тоні Баса, його проводили повз трофеї спільної боротьби — перекручені уламки російських транспортних засобів, ракет і літаків. Коли він піднявся на галерею над колишнім баскетбольним майданчиком — як це робив генерал Забродський в перший день 2022 року — офіцери, що працювали внизу, вибухнули аплодисментами.Однак президент не приїхав до Вісбадена для святкування. У тіні невдалого контрнаступу, з наближенням третьої важкої зимової кампанії, передвісники лише ставали темнішими. Щоб використати свою нову перевагу, росіяни масово відправляли війська на Схід. У США пан Трамп, скептик щодо України, переживав політичне відродження; деякі республіканці в Конгресі вже починали обурюватися через фінансування.Рік тому коаліція говорила про перемогу. Але, коли 2024 рік настав і тривав, адміністрація Байдена змушена була знову і знову переходити свої власні червоні лінії, щоб просто тримати українців на плаву.Але спочатку було нагальне питання у Вісбадені: генерали Каволі та Агутто пояснили, що не бачать реального шляху до відновлення значних територій у 2024 році. Коаліція просто не могла надати все необхідне обладнання для великого контрнаступу. Також українці не могли створити армію достатнього розміру, щоб провести його.Українці повинні були знизити свої очікування, зосередившись на досяжних цілях, щоб залишатись у боротьбі, поки будуватимуть бойову потужність для можливого контрнаступу в 2025 році: їм потрібно було звести оборонні лінії на сході, щоб не дати росіянам захопити ще більші території. Також необхідно було відновити існуючі бригади та сформувати нові, які коаліція допоможе тренувати і оснащувати.Пан Зеленський висловив свою підтримку.Однак американці знали, що він зробив це неохоче. Знову і знову пан Зеленський давав зрозуміти, що йому потрібно і хочеться великої перемоги, щоб підняти моральний дух вдома і зміцнити підтримку Заходу.Лише кілька тижнів тому президент наказав генералу Залужному відкинути росіян до кордонів України 1991 року до осені 2024 року. Генерал шокував американців, представивши план, який вимагав п’яти мільйонів снарядів і одного мільйона дронів. На що генерал Каволі відповів, володіючи російською: “Откуда?!”Через кілька тижнів, на зустрічі в Києві, український головнокомандувач замкнув генерала Каволі на кухні Міністерства оборони і, з лютим використанням вейпа, зробив останню безнадійну спробу. "Він був між двох вогнів: перший — президент, другий — партнери", — сказав один з його помічників.Як компроміс, американці тепер запропонували пану Зеленському те, що вони вважали б заявленою перемогою — авіаудар, за допомогою далекобійних ракет і дронів, щоб змусити росіян вивести свою військову інфраструктуру з Криму до Росії. Операція отримала кодову назву “Лунний Грім”.До цього часу українці, за допомогою ЦРУ та ВМС США і Великої Британії, використовували морські дрони разом з британськими ракетами Stоrm Shаdоw і французькими SСАLР для ударів по Чорноморському флоту. Вісбаден надавав розвіддані.Але для проведення ширшої кампанії проти Криму українці потребували набагато більше ракет. Їм були потрібні сотні АТАСМS.У Пентагоні старі перестороги ще не зникли. Але після того, як генерал Агутто доповів пану Остіну про все, чого можна досягти за допомогою "Лунного Грому", один із помічників згадує, як він сказав: "Окей, тут є справді переконлива стратегічна мета. Це не просто про завдавання ударів".Пан Зеленський отримає свої довгоочікувані АТАСМS. Проте, за словами однієї американської офіційної особи, "ми знали, що в глибині душі він все ще хоче зробити щось інше, щось більше."Генерал Забродський перебував у командному центрі Вісбадена наприкінці січня, коли отримав термінове повідомлення і вийшов на вулицю.Повернувшись, блідий як привид, він повів генерала Агутто на балкон і, запаливши Luсky Strіkе, сказав йому, що боротьба за керівництво в Україні досягла своєї кульмінації: генерала Залужного звільняють. Ставки були на його конкурента, генерала Сирського, як на наступного керівника.Американці не були здивовані; вони вже чули багато чуток про невдоволення президента. Українці пояснювали це політикою, страхом, що популярний генерал Залужний може кинути виклик пану Зеленському на президентських виборах. Також була зустріч у Ставці, на якій президент фактично підкосив генерала Залужного, і подальше рішення генерала опублікувати статтю в Тhе Есоnоmіst, де він заявляв, що війна зайшла в глухий кут, а українці потребують технологічного прориву. Це все відбувалося, коли його президент закликав до повної перемоги."Генерал Залужний, — сказав один з американських офіційних осіб, — був мертвий чоловік, що йде".Призначення генерала Сирського принесло змішане полегшення. Американці вважали, що тепер у них буде партнер, який матиме довіру та вухо президента; вони сподівалися, що процес ухвалення рішень стане більш послідовним.Генерал Сирський також був відомою фігурою.Частина цієї відомості, звісно, була пов'язана з пам'яттю 2023 року, шрамом Бахмута — тим, як іноді генерал ігнорував їхні рекомендації, навіть намагався підривати їх. Тим не менше, колеги кажуть, що генерали Каволі та Агутто відчували, що розуміють його особливості; принаймні він їх вислуховував, і на відміну від деяких командирів, він цінував і зазвичай довіряв інформації, яку вони надавали.Для генерала Забродського ж зміна була особистим ударом і стратегічною невизначеністю. Він вважав генерала Залужного другом і відмовився від свого парламентського місця, щоб стати його заступником з планів і операцій. (Невдовзі його вивели з цієї посади та з ролі у Вісбадені. Коли генерал Агутто дізнався про це, він зателефонував і запросив до свого будинку на пляжі в Північній Кароліні —  генерали могли б поплавати на човні. "Може, в наступному житті," — відповів генерал Забродський).А зміна охорони відбулася в особливо невизначений момент для партнерства: підштовхувані паном Трампом, республіканці в Конгресі затримували 61 мільярд доларів на нову військову допомогу. Під час бою за Мелітополь командувач наполягав на використанні дронів для верифікації кожної точки інтересу. Тепер, з набагато меншим запасом ракет і снарядів, командири на фронті прийняли той самий протокол. Вісбаден все ще виробляв точки інтересу, але українці ледь їх використовували."Нам це зараз не потрібно", — сказав генерал Забродський американцям.Червоні лінії продовжували рухатися.Були АТАСМS, які таємно прибули на початку весни, щоб росіяни не зрозуміли, що Україна тепер може завдати ударів по Криму.І були малі команди експертів. Кілька місяців тому генералу Агутто дозволили відправити невелику групу, близько дюжини офіцерів, до Києва, послабивши заборону на перебування американських військових на українській землі. Щоб не викликати спогадів про американських військових радників, відправлених до Південного В'єтнаму в процесі ескалації війни, їх називали "експертами з певних питань". Після зміни українського керівництва, щоб побудувати довіру і координацію, адміністрація більше ніж потроїла кількість офіцерів у Києві — до близько тридцяти; тепер їх вже можна було прямо називати радниками, хоча вони й залишались обмеженими Київською областю.Однак, мабуть, найскладнішою червоною лінією був російський кордон. Незабаром і ця лінія також була переглянута.У квітні, після довгого затору з фінансуванням, були розв'язані питання, і 180 додаткових АТАСМS, десятки броньованих машин і 85 000 снарядів калібру 155 міліметрів почали надходити з Польщі.Але розвідка коаліції виявила інший рух: компоненти нової російської формації, 44-го армійського корпусу, рухались до Білгорода, на північ від українського кордону. Росіяни, бачачи обмежену можливість, поки українці чекали на американську допомогу, готувалися відкрити новий фронт на півночі України.Українці вважали, що росіяни сподіваються досягти важливого шляху навколо Харкова, що дозволить їм обстрілювати місто, друге за величиною в країні, артилерійським вогнем, загрожуючи життю понад мільйона людей.Російський наступ виявив основну асиметрію: росіяни могли підтримувати свої війська артилерією прямо через кордон, тоді як українці не могли відповісти, використовуючи американське обладнання або розвідку.Але разом із небезпекою з'являлася можливість. Росіяни були спокійні щодо безпеки, вважаючи, що американці ніколи не дозволять українцям стріляти по території Росії. Цілі підрозділи з їхнім спорядженням сиділи незахищеними, в основному без оборони, на відкритих полях.Українці попросили дозволу використовувати американську зброю на території Росії. Більше того, генерали Каволі та Агутто запропонували, щоб Вісбаден допомагав коригувати ці удари, як це робилося по Україні та в Криму — надаючи точки інтересу та точні координати.Білий дім ще обговорював ці питання, коли 10 травня росіяни здійснили атаку.Це стало моментом, коли адміністрація Байдена змінила правила гри. Генералам Каволі та Агутто було поставлено завдання створити "операційну зону" — територію на російській землі, де українці могли б використовувати американську зброю, а Вісбаден міг би підтримувати їхні удари.Спочатку вони пропонували розширену зону, щоб охопити ще одну загрозу: бомби-глайдери (КАБи, - ред.) — примітивні радянські бомби, перетворені на високоточну зброю з крилами та хвостами — тероризували Харків. Зона, що простягалася на 190 миль, дозволила б українцям використовувати нові АТАСМS для ударів по полям з бомбами-глайдерами та іншим цілям глибоко в Росії. Але пан Остін розцінив це як відхилення від місії: він не хотів відволікати АТАСМS від операції Lunаr Наіl.Натомість генералам було наказано підготувати два варіанти: один, що простягався на близько 50 миль у Росію, стандартна дальність НІМАRS, і один майже вдвічі глибший. Зрештою, проти рекомендацій генералів, пан Байден і його радники вибрали найобмеженіший варіант — але для захисту Сум і Харкова він йшов уздовж більшої частини північного кордону країни, охоплюючи територію, що була майже такою ж за розміром, як штат Нью-Джерсі. Також було дозволено, щоб ЦРУ направило офіцерів до Харківської області для допомоги українським колегам у проведенні операцій в межах цієї зони.Зона запрацювала наприкінці травня. Росіяни були непідготовлені: за допомогою точок інтересу та координат від Вісбадена, а також власної розвідки українців, удари НІМАRS по операційній зоні допомогли захистити Харків. Росіяни зазнали одні з найбільших втрат за всю війну.Немислиме стало реальністю. Сполучені Штати тепер стали частиною вбивства російських солдатів на суверенній російській території.Літо 2024 року: армії України на півночі та сході були на межі. Проте генерал Сирський продовжував говорити американцям: "Мені потрібна перемога".Передбаченням цього став випадок у березні, коли американці виявили, що українська військова розвідка, ГУР, таємно планувала наземну операцію на південний захід Росії. Керівник осередку ЦРУ в Києві стикнувся з командувачем ГУР, генералом Кирилом Будановим: якщо він перейде кордон з Росією, то зробить це без підтримки американських зброї або розвідки. Він це зробив, але був змушений відступити.У такі моменти чиновники адміністрації Байдена жартували, що вони більше знають про те, що планують росіяни, шпигуючи за ними, ніж про те, що планують їхні українські партнери.Але для українців "не питати, не говорити" було "краще, ніж питати і зупиняти", пояснив генерал-лейтенант Валерій Кондратюк, колишній командувач військової розвідки України. Він додав: "Ми союзники, але у нас різні цілі. Ми захищаємо нашу країну, а ви захищаєте свої фантомні страхи з часів холодної війни".В серпні у Вісбадені закінчувався термін перебування генерала Агутто. Він залишив посаду 9 серпня. Того ж дня українці залишили загадкове посилання на щось, що відбувалося на півночі.10 серпня керівник осередку ЦРУ також покинув свою посаду і поїхав до головного офісу. В результаті змін в командуванні генерал Сирський зробив свій крок — відправив війська через південно-західний російський кордон, до Курська.Для американців ця інтервенція стала значним порушенням довіри. Справа була не лише в тому, що українці знову тримали їх у темряві; вони таємно перетнули взаємно погоджену лінію, взявши коаліційне обладнання і потрапивши на російську територію в межах операційної зони, порушуючи правила, встановлені під час її створення.Зона була створена для того, щоб запобігти гуманітарній катастрофі в Харкові, а не для того, щоб українці могли використати її для захоплення російської землі. "Це було не просто майже шантаж, а саме шантаж", — сказав один зі старших офіційних осіб Пентагону.Американці могли б скасувати операційну зону. Але вони знали, що це, як пояснив один з адміністративних чиновників, "може призвести до катастрофи": українські солдати у Курську загинули б, залишившись без ракет НІМАRS і без підтримки розвідки США.Курськ, як зрозуміли американці, був тією перемогою, на яку президент Зеленський натякав від самого початку. Це також було свідченням його розрахунків: він все ще говорив про повну перемогу. Але одна з цілей операції, як він пояснив американцям, полягала в тому, щоб захопити і утримувати російську землю, яку можна буде обміняти на українську землю під час майбутніх переговорів.Провокаційні операції, які раніше були заборонені, тепер дозволялись.До того як генерал Забродський був відсторонений, він та генерал Агутто вибрали цілі для операції Lunаr Наіl. Кампанія вимагала рівня координації, не баченої від часів генерала Донаг'ю. Американські та британські офіцери курували практично кожен аспект кожного удару, починаючи від визначення координат і закінчуючи розрахунками траєкторій ракет.Однією з приблизно 100 цілей у Криму була найважливіша — Керченський міст, що з’єднує півострів з російським материком. Путін вважав міст потужним фізичним доказом зв'язку Криму з Росією. Зруйнування цього символу президента Росії стало одержимістю президента України.Це також була червона лінія для Сполучених Штатів. У 2022 році адміністрація Байдена заборонила допомагати українцям націлюватися на цей міст; навіть підходи з кримського боку мали вважатися суверенною російською територією. (Українські розвідслужби намагалися атакувати його самостійно, завдавши певних пошкоджень.)Але після того, як партнери погодили Lunаr Наіl, Білий дім дозволив військовим і ЦРУ таємно працювати з українцями та британцями над планом атаки на міст: АТАСМS мали ослабити вразливі точки на мосту, а морські дрони — підірвати їх біля стійок.Однак поки готувались дрони, росіяни посилили оборону навколо стійок.Українці запропонували атакувати лише АТАСМS. Генерали Каволі та Агутто заперечили: АТАСМS самі не зроблять справу, українці мали б почекати поки дрони будуть готові, або скасувати удар.Зрештою, американці відступили, і в середині серпня, з невеликою допомогою від Вісбадена, українці випустили залп АТАСМS по мосту. Він не обрушився; удар залишив деякі "ямки", які росіяни відремонтували, — сказав один із американських офіційних осіб, додавши: "Іноді їм потрібно спробувати і зазнати невдачі, щоб побачити, що ми праві".Епізод з Керченським мостом, незважаючи на це, показав значний успіх співпраці в межах Lunаr Наіl. Російські військові кораблі, літаки, командні пункти, склади озброєнь і ремонтні бази були знищені або переміщені на материкову частину Росії, щоб уникнути ударів.Для адміністрації Байдена невдача в атаці на Керченський міст, разом з нестачею АТАСМS, підкреслила важливість допомоги українцям у використанні їхнього флоту довгострокових ударних дронів. Основним викликом було ухилення від російських протиповітряних оборонних систем і точне визначення цілей.Довготривала політика забороняла ЦРУ надавати розвіддані щодо цілей на російській території. Тому адміністрація дозволяла ЦРУ подавати запити на "винятки", тобто дозволи, які дозволяли розвідці допомагати в ударах по території Росії для досягнення конкретних цілей.Розвідка виявила величезний склад боєприпасів у містечку Торопець, розташованому приблизно за 290 миль на північ від українського кордону, який постачав зброю російським військам на Харківщині та Курщині. Адміністрація схвалила цей виняток. Торопець став тестом для концепції.Офіцери ЦРУ поділились розвідкою щодо боєприпасів на складі та їхніх уразливих точок, а також російських оборонних систем на шляху до Торопця. Вони розрахували, скільки дронів знадобиться для операції, та побудували їхні складні траєкторії.18 вересня великий рій дронів вдарив по складу боєприпасів. Вибух, такої сили, що нагадував маленький землетрус, відкрив кратер шириною з американський футбольний стадіон. Відео показали величезні кулі полум'я та стовпи диму, що підіймались над озером.Як і з операцією на Керченському мосту, співпраця у сфері дронів вказувала на стратегічну дисонансність.Американці пропонували зосередити удари дронів на стратегічно важливих військових цілях — це була та сама аргументація, яку вони безуспішно наводили, пропонуючи фокусуватися на Мелітополі під час контрнаступу 2023 року. Але українці наполягали на атаках більш широкого спектра цілей, включаючи нафтові й газові об'єкти та політично чутливі об'єкти в Москві та її околицях (хоча вони робили це без допомоги ЦРУ)."Громадська думка в Росії повернеться проти Путіна, — сказав пан Зеленський американському державному секретарю Ентоні Блінкену в Києві у вересні. — Ви помиляєтесь. Ми знаємо росіян."Пан Остін та генерал Каволі приїхали до Києва в жовтні. Рік за роком адміністрація Байдена постачала українцям дедалі більш складну зброю, перетинаючи свої червоні лінії. Проте міністр оборони та генерал переживали через послання, яке мало бути написане в умовах послабленої ситуації на фронті.Росіяни повільно, але вперто просувалися проти виснажених українських сил на сході, до міста Покровськ — їхня "велика мета", як сказав один з американських офіційних осіб. Вони також повертали частину території в Курську. Так, втрати росіян різко зросли, до 1000–1500 на день. Але вони продовжували наступ.Пан Остін пізніше згадував, як він розмірковував над цим дисбалансом людських ресурсів, коли дивився з вікна свого броньованого позашляховика, який петляв вулицями Києва. Він був вражений, сказав він помічникам, кількістю молодих чоловіків у віці 20-30 років, майже жоден з яких не був в уніформі. У країні, яка перебуває у війні, пояснив він, чоловіки цього віку зазвичай знаходяться на фронті.Це було одне з важких повідомлень, яке американці привезли в Київ, коли викладали те, що вони можуть і чого не можуть зробити для України у 2025 році.Пан Зеленський уже зробив маленький крок, знизивши вік призову до 25 років. Однак українці не змогли заповнити існуючі бригади, не кажучи вже про створення нових.Пан Остін наполягав на тому, щоб пан Зеленський зробив більш сміливий крок і почав призивати 18-річних. На що пан Зеленський відповів, за словами одного з офіційних осіб, який був присутній, "Навіщо мені призивати більше людей? У нас немає спорядження, щоб їх забезпечити.""А ваші генерали повідомляють, що ваші підрозділи недоукомплектовані, — відповів пан Остін. - У них недостатньо солдатів для того спорядження, яке у них є."Це була постійна суперечка:З погляду українців, американці не були готові робити все необхідне для того, щоб допомогти їм перемогти.З погляду американців, українці не були готові робити все необхідне для того, щоб допомогти собі перемогти.Пан Зеленський часто казав у відповідь на питання про призов, що його країна бореться за своє майбутнє, що 18-25-річні — це батьки цього майбутнього.Однак для одного з американських офіційних осіб це "не є екзистенційною війною, якщо вони не змусили своїх людей боротися."Генерал Болдуїн, який на самому початку допоміг налагодити зв'язки між командирами партнерів, відвідав Київ у вересні 2023 року. Контрнаступ застряг, наближалися вибори в США, і українці все питали про Афганістан.Українці, згадує він, були налякані тим, що їх теж можуть покинути. Вони постійно дзвонили, і хотіли знати, чи залишиться Америка на своїй позиції, запитуючи: "Що буде, якщо республіканці виграють Конгрес? Що станеться, якщо президентом знову стане Трамп?"Він завжди казав їм залишатися оптимістами, але додавав: "Я ховав пальці за спиною, бо насправді не знав більше."Трамп виграв, і страх знову охопив їх.У свої останні тижні на посаді Байден зробив низку кроків, щоб продовжити підтримку, принаймні на цей момент, і зміцнити свою програму щодо України.Він перетнув свою останню червону лінію — розширивши оперативну зону для використання АТАСМS і британських ракет Stоrm Shаdоw по Росії — після того як Північна Корея надіслала тисячі військових, щоб допомогти росіянам вибити українців з Курська. Один з перших ударів, підтриманих США, влучив у північнокорейського командира, генерал-лейтенанта Кім Йон Бока, коли він зустрічався з російськими колегами в командному бункері.Адміністрація також дозволила Вісбадену та ЦРУ підтримати дальні ракетні та дронові удари по частині південного російського регіону, який використовувався як база для наступу на Покровськ, і дозволила військовим радникам покинути Київ і вирушити до командних пунктів ближче до лінії фронту.У грудні генерал Донаг’ю  отримав свою четверту зірку і повернувся до Вісбадена як командувач армією США в Європі та Африці. Він був останнім американським солдатом, який залишив Афганістан під час хаотичного відходу. Тепер йому доведеться орієнтуватися в новому, невизначеному майбутньому України.Так багато змінилося з того часу, як генерал Донаг’ю покинув Вісбаден два роки тому. Але коли йшлося про суто територіальне питання, не так багато змінилося. У перший рік війни, за допомогою Вісбадена, українці здобули перевагу, відновивши більше ніж половину території, втраченої після вторгнення 2022 року. Тепер вони боролися за маленькі ділянки землі на сході та в Курську.Однією з основних цілей генерала Донаг’ю у Вісбадені, за словами представника Пентагону, було укріпити братерство і вдихнути нове життя в машину — зупинити, а можливо, навіть відкинути російський наступ. (У наступні тижні, за допомогою Вісбадена, який надавав координати і точні точки, російський наступ на Покровськ сповільнився, а в деяких районах на сході українці здобули перемоги. Але на південному заході Росії, коли адміністрація Трампа зменшила підтримку, українці втратили більшість своїх важелів торгу, зокрема Курськ).На початку січня генерали Донаг’ю та Каволі відвідали Київ, щоб зустрітися з генералом Сирським і переконатися, що він погоджує плани щодо поповнення українських бригад і зміцнення їхніх ліній, розповів представник Пентагону. Звідти вони вирушили на авіабазу Рамштайн, де зустрілися з паном Остіном для останньої зустрічі оборонних лідерів коаліції перед тим, як все змінилося.Коли двері були зачинені для преси і публіки, колеги пана Остіна назвали його хрещеним батьком і архітектором партнерства, яке, попри всі порушення довіри і зради, підтримувало спротив та надію українців, що почалася в той весняний день 2022 року, коли генерали Донаг’ю та Забродський вперше зустрілися у Вісбадені.Пан Остін — надійний і стійкий чоловік, але, повертаючи компліменти, його голос перехопило."Замість того, щоб прощатися, дозвольте сказати дякую", — сказав він, стримуючи сльози. А потім додав: "Бажаю вам успіху, мужності і рішучості. Пані та панове, рухайтеся вперед."

26 державних органів мають право перевіряти школи та дитячі садки, і це створює тиск на освітню сферу, заявила директорка Департаменту освіти і науки КМДА Олена Фіданян. Попри це та 135 кримінальних справ, які відкриті щодо діяльності Департаменту районних управлінь освіти та закладів освіти (найчастіше розслідування стосуються різних закупівель, ремонту укриттів, приміщень закладів освіти тощо. - Gаzеtа.uа) - система освіти продовжує навчати дітей, каже Фіданян. Сьогодні школи Києва не тільки навчають дітей, а й слугують укриттям під час повітряних тривог, стають пунктами тимчасового прихистку для громади міста тощо. Чи дійсно відкриті кримінальні справи і велика кількість перевіряючих органів є наслідком боротьби з корупцією, а не намаганням тиснути на освітню систему столиці, у тому числі політично, Олена Фіданян розповіла Gаzеtа.uа. Наскільки складно стало управляти столичною освітою з початком повномасштабної війни? Управляти освітою під час війни - це щоденний виклик. Працюємо в умовах, коли обстрілюють міста за сотні кілометрів від фронту, коли люди сплять у своїх ліжках і не знають, чи прокинуться завтра. Коли перебої з постачання електро-, теплоенергії. Коли вчителька отримує звістку, що з її сином, чоловіком чи донькою - щось сталося, а їй все рівно потрібно виходити на урок. Але у всіх нас є спільне - ми шукаємо рішення. Ми адаптували освітній процес так, як ніде у світі. Ми створили систему, яка працює в умовах війни. Попри всі складнощі - ми вчимо, розвиваємо дітей та підтримуємо громаду. Головний пріоритет у воєнний час - безпечне освітнє середовище. Департамент освіти координує роботу шкіл щодо створення укриттів, що включає їх облаштування, покращення санітарних умов. Але є технічні труднощі, для прикладу: не всі приміщення мають підключення до каналізації, що унеможливлює встановлення стаціонарних санвузлів. Вирішення цього питання потребує спеціальних електричних насосів, які під час відключень електроенергії не працюють. Деякі школи працюють у дві зміни, бо укриття не можуть вмістити всіх дітей одночасно. За ці роки вдалося перевести частину шкіл із двозмінного навчання на однозмінне за рахунок розширення укриттів. У 2022 році 41% дітей навчались дистанційно, 2025 році 3%) Сьогодні в Києві навчається понад 277 тисяч дітей, але лише 85% відвідують школи очно. Решта перебувають на дистанційному або індивідуальному навчанні. Щоб зробити цей процес ефективним, ми ще у 2023 році розмежували очні та дистанційні класи. Якщо у 2022 році вчителі змушені були одночасно працювати і з дітьми в класі, і з тими, хто підключався онлайн, то вже з 2023 року - ці формати відокремили. Управління освітою в Києві набуло додаткових функцій. Тепер це не просто організація освітнього процесу - школи стали прихистком для громади. Ми говоримо про роботу 24/7, коли ти маєш не тільки навчати дітей у безпекових умовах, а й приймати людей під час повітряних тривог, навіть вночі, в укриттях, а потім прибирати приміщення, щоб діти могли безпечно повернутися до навчання. Школи забезпечені і продовжують забезпечуватись генераторами Один з викликів - відключення електроенергії. Ми проаналізували ситуацію, і тепер школи забезпечені і продовжують забезпечуватись генераторами/накопичувачами електроенергії. На часі закупівля автономних ламп у класи. Скільки закладів Києва постраждали внаслідок ворожих атак з початку війни? З початку повномасштабної війни в Києві 158 закладів освіти зазнали пошкоджень внаслідок ворожих атак. Це кожен сьомий заклад освіти в Києві. Вони мають різні ступені пошкоджень - від вибитих вікон і пошкоджених фасадів до серйозних руйнувань, які вимагали капітального ремонту. На сьогодні 86% закладів вже відновлено, ще кілька залишаються на етапі завершення ремонтних робіт. Ви стверджуєте, що 26 органів мають право перевіряти школи. Це в останній час виросла їхня кількість, чи і до повномасштабної війни перевіряючих було так багато? 26 інституцій дійсно мають право перевіряти заклади освіти. Це не нова тенденція, і кількість перевіряючих органів була значною ще до повномасштабної війни. Однак із часом їхня активність суттєво зросла, а деякі з них почали діяти на власний розсуд, з'являючись із перевірками без чітко визначених підстав. А кожна така перевірка - це не один день роботи позапланової роботи. Візити контролюючих органів часто супроводжуються обшуками. За останні роки в Департаменті освіти було вже чотири обшуки. Я особисто пройшла 10 допитів. Підстави для таких дій часто абсурдні. Наприклад, один із допитів стосувався наказу, виданого у 2022 році, який забороняв стороннім особам заходити на територію шкіл під час воєнного стану. Це елементарна безпека дітей, але мене викликали пояснювати - чому я видала такий наказ. Ми нічого не приховуємо Під час обшуків вилучають величезну кількість документів, що не стосується питання з якого прийшли, до прикладу, хоча більшість із них уже є у відкритих електронних системах - таких як РrоZоrrо. Але попри це у нас все одно вимагають паперові копії. Також вилучають ноутбуки, іноді змушують працівників друкувати перелік вилучених документів. У нас забирали комп'ютери на пів року, а ми не забезпечені додатковими пристроями. Зрештою, нічого не знайшли. Але й не вибачилися. Крім того, у моєму кабінеті знайшли пристрої для прослуховування. Ми з колегами, як законослухняні громадяни, викликали поліцію, та на жаль їх більше цікавило - як саме ми виявили прослуховування, а не хто його встановив. І це не поодинокий випадок. Ми нічого не приховуємо. Але складається враження, що певні люди отримують зарплату з наших же податків, аби підглядати й підслуховувати. Що це за органи і які саме перевірки вони проводять? Мова йде про позапланові рейди? Так, зараз проводяться переважно позапланові перевірки. Серед тих 26 інституцій, які можуть перевіряти - є прокуратура, Державна аудиторська служба, фінансові органи, податкові органи, Держпраці, ДСНС, правоохоронні структури та інші контролюючі установи. Формально вони мають право перевіряти органи місцевого самоврядування, але фактично ці перевірки зачіпають і освітні заклади, оскільки всі запити спускаються вниз до виконавців. Коли, наприклад, приходить прокуратура чи силові структури - обшук у Департаменті освіти може тривати з 9:00 і до півночі. А от якщо це фінансові органи, то перевірка може розтягнутися на півроку. Причому ці перевірки нерідко накладаються одна на одну. Перевірки не просто займають час, вони відволікають від основної роботи Такі перевірки не просто займають час, вони відволікають від основної роботи. Ми невелика інституція, у нас немає стільки ресурсів, щоб цілодобово відповідати на запити-забаганки відповідних органів оформлювати довідки та пояснення. Але доводиться готувати інформацію по горизонталі, по вертикалі - так, як це бачать перевіряючі. В результаті вони виносять висновки, які часто базуються не на фактах, а на їхніх власних припущеннях. Наприклад, фінансові органи можуть провести перевірку, не виявити жодних порушень чи збитків, але написати: "Якщо не буде розроблено певну інструкцію, це потенційно може призвести до фінансових або юридичних порушень у майбутньому". Тобто за відсутності реальних збитків робляться припущення, які ні на чому не ґрунтуються. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "Школа не має права забороняти" - омбудсменка розповіла про ґаджети під час навчання Хто направляє ці перевіряючі органи? Проблема в тому, що немає якогось єдиного центрального органу, який би координував перевірки цих 26 установ. Ніхто не знає, хто куди пішов із перевірками і чи накладаються вони одна на одну. Чи не дублюють роботу одна одної. Кожен бачить тільки свою зону відповідальності, але немає загальної картини тих навантажень, що лягають на плечі тих, кого перевіряють. Офіційно є Постанова КМУ №303, де вказано, що перевірки, зокрема закладів освіти, на час дії воєнного стану призупинені. Але чи вони дійсно призупинені? Ні. В реальності вони відбуваються безконтрольно. Наприклад, приходять правоохоронні органи, щоб вилучити наказ про заборону стороннім особам пересуватися закладом освіти. Водночас вони ходять по всіх кабінетах - щось вилучають, щось фотографують. А потім з'являється висновок про "можливі збитки". Це стає сигналом для інших органів: мовляв, "там щось є, потрібно йти перевіряти!". Такі перевірки стають ланцюговою реакцією. Один орган створює привід для приходу іншого, і ось уже нова перевірка, новий обшук. Однією з найбільших проблем є те, що перевірки різних органів можуть накладатися одна на одну, і виходить так, що одночасно працюють кілька установ. Наприклад, минулого року в департамент з перевіркою виходив Північний офіс Держаудитслужби, а разом із ним - ще й Рахункова палата України. Освітній процес постійно перебуває під адміністративним тиском Фізично ці установи одночасно перебували в Департаменті, займали кабінети, користувалися комп'ютерами, і ми змушені були їх забезпечувати всім необхідним для роботи, погіршуючи умови праці співробітникам Департаменту. Це при тому, що вони не узгоджують між собою свої перевірки, не координуються, і кожен орган працює окремо, створюючи додаткове навантаження на освітню сферу. Такі перевірки можуть тривати три-чотири місяці, а іноді й до пів року. Одні закінчують, інші починаються. Або ж працюють паралельно. В результаті - освітній процес постійно перебуває під адміністративним тиском. Перевіряючі органи приходять за чиїмись запитами чи наказами? Оскільки у період воєнного стану перевірки офіційно призупинено, то завжди знаходять певну підставу. Офіційно - це може бути доручення від центральних органів. Також - реакція на скарги чи звернення громадян, запити від громадських організацій або правоохоронних органів. Формально планові перевірки зараз призупинені, але це не заважає перевіряючим приходити за іншими формальними приводами. Наприклад, якщо є скарга або звернення, його передають на відповідний рівень - Міністерство освіти направляє запит до Департаменту освіти, а ми, своєю чергою, - до районних управлінь або безпосередньо до закладів освіти. Які це звернення, скарги і від кого? Щороку ми аналізуємо звернення і скарги, які надходять до Департаменту освіти. Останній аналіз за 2024 рік ми будемо заслуховувати на колегії Департаменту. Загалом, якщо порівнювати з 2021 роком, то не можна сказати, що їх стало набагато більше, але характер скарг дещо змінився. Основні питання, з якими звертаються громадяни, стосуються організації освітнього процесу в умовах війни, трудових відносин працівників освіти, порушення в роботі закладу освіти тощо. Ми розбираємо кожне звернення окремо - що саме стало причиною такої ситуації, як її намагалися вирішити, чи були процедурні порушення. Якщо людина пише звернення до Міністерства освіти або будь-якого іншого органу, воно надсилається нам у Департамент за регіональним принципом. Є випадки, коли людина пише одразу в кілька інституцій та декільком депутатам, до прикладу. У такому разі всі ці звернення пересилають нам за регіональним принципом. І ми змушені відповідати кожному з них окремо. Департамент освіти отримує величезний потік звернень Таким чином, Департамент освіти отримує величезний потік звернень, і велика частина роботи полягає не в тому, щоб вирішувати питання, а в тому, щоб поінформувати органи вищого рівня про результати розгляду. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "Якщо культури не буде, то за що воювати?" - музикант та військовий Мирослав Кувалдін Чому відбувається така ситуація з перевірками? Україна зараз перебуває у непростій фінансовій ситуації. Значна частина підтримки надходить від наших міжнародних партнерів. Вони фінансують різні сфери, зокрема й освіту, та безумовно, хочуть бачити звітність, оскільки їм потрібно пояснювати своїм громадянам, на що витрачаються їхні податки. Це абсолютно нормальний і прозорий підхід. Але проблема в тому, що цей процес давно вийшов за межі здорового глузду. Він не має узгодженості, не існує єдиного органу, який координував би всі ці перевірки. До фінансового контролю додаються ще й правоохоронні органи, які реагують на будь-які економічні перевірки, навіть якщо результати не потребують їхньої участі, бо не містять порушень. Це створює хаос і постійний тиск. Замість того, щоб працювати над реальними проблемами освіти, ми змушені витрачати величезні ресурси на те, щоб відповідати на нескінченні вимоги, звіти й пояснення, які часто дублюють одне одного. Які конкретно складнощі в роботі виникають через таку кількість перевіряючих? Були випадки, коли освітній процес призупиняли через це? Найгірше, що таке навантаження спускається на освітні заклади. Коли доручення приходять до адміністрації міста - вони передаються Департаменту освіти, а ми - передаємо районним управлінням. Ті, у свою чергу, передають завдання на місця -директорам шкіл і садочків. Це означає, що директори освітніх установ мають надати інформацію для узагальнення, до прикладу - скільки було закуплено/ є в наявності матеріальних цінностей, скільки вчителів працює, які предмети викладаються, які були призупинення навчальних занять і так далі. Фінансові перевірки йдуть ще далі: "перевіряльники" можуть попросити порахувати, чи всі стільці на місці, чи всі відра в школі є, чи вистачає швабр. Але при цьому ніхто не запитує про головне - чи проходять уроки та хто поряд з учнями, коли вчитель рахує кількість стільців на вимогу перевіряючих. І це найбільш показове: замість того, щоб дбати про якість освіти, ми витрачаємо ресурси на нескінченні бюрократичні перевірки, які не мають жодного конструктивного сенсу. Є й інша проблема - неофіційні запити Є й інша проблема - неофіційні запити. У державній службі зараз зруйновано багато усталених процесів, і деякі питання вирішуються просто через WhаtsАрр, Vіbеr та Теlеgrаm. Наприклад, хтось створює групу, де без офіційного документа надсилає вимогу заповнити в хмарному сервісі величезні таблиці з даними про кожну школу: кількість вікон, квадратні метри даху, ушкоджені та неушкоджені приміщення - від підвалу до горища. Теоретично, це робиться для створення електронних баз даних і моніторингу матеріально-технічного стану закладів освіти. Але чому це відбувається неофіційно у країні де іде жорстка війна, у тому числі інформаційна? Заповнення цих звітів - окрема проблема. У Києві лише комунальних шкіл - 412, і кожна має подати дані про свої приміщення. Департамент передає запит на райони, райони - директорам, а ті, до прикладу, завгоспам. Якщо в наявності немає запитуваних даних, бо це не передбачено законодавством, завгоспи беруть у руки рулетку і міряють вручну стіни школи, дахи тощо. У нас були такі випадки. У кого вони можуть попросити допомогу? У вчителя інформатики? Позичити комп'ютер у приймальні? Адже жоден завгосп не ходить з планшетом для внесення даних у "хмарні ресурси". З іншого боку в останній час ми бачимо чимало скандалів пов'язаних з міською владою. То, можливо, центральна влада, збільшуючи кількість перевірок, хоче досконально перевірити і роботу Департаменту на рахунок зловживань? Те, що зараз відбувається, важко назвати просто перевірками. Це ціла система допитів, обшуків, кримінальних проваджень, які тривають роками і не мають фінальної крапки. У нас в освітній сфері з 2022 року відкрито 135 кримінальних справ. Вони стосуються закупівель генераторів, меблів для укриттів, ремонтних робіт, продуктів харчування, обладнання для шкіл, подовжувачів&hеllір; Але жодна з цих справ не доведена до логічного завершення. Складається враження, що окремі органи нарощують їх статистичну кількість для демонстрації своєї бурхливої діяльності. Департамент освіти не є розпорядником бюджетних коштів на місцях. 10 районних управлінь освіти мають свої власні бюджети і приймають рішення щодо фінансування закладів освіти. Наприклад, у Деснянському районі школи мають фінансову автономію. Тому коли відбувається закупівля чи ремонт укриттів, відповідальність несе саме директор і може отримати виклик на допит. Це не пошук правди, це - механізм постійного тиску та імітації бурхливої діяльності І все це відбувається при тому, що всі закупівлі проходять через систему РrоZоrrо. Тобто - повністю публічні й відкриті. Але це не заважає порушувати кримінальні справи, тягати людей на допити і створювати атмосферу, ніби в освіті відбуваються якісь масштабні зловживання. Тим самим паплюжити імідж нашої держави на міжнародній арені, викликати недовіру міжнародних партнерів до України. Це не пошук правди, це - механізм постійного тиску та імітації бурхливої діяльності. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "Владна команда не навчилася державництву" - Климпуш-Цинцадзе про труднощі на шляху до ЄС та строки вступу Звідки ж тоді взялася така кількість кримінальних справ? 135 кримінальних справ з'явилися з 2022 року. Перші місяці війни всі були зосереджені навколо порятунку міста та підтримки киян, організації укриттів, створенні елементарних безпекових умов для дітей. Але ближче до зими, коли почали повертатися перевіряючі органи, почалася і хвиля відкриття справ. Наприклад, у Подільському районі, як і в багатьох інших - справи стосуються закупівлі генераторів. І тут підхід слідчих просто абсурдний. Я була на одному з судових засідань, де прокурор запитував: "Чому ви купили генератор у листопаді 2022 року за такою високою ціною? Подивіться, у лютому 2023 року вони вже дешевші!". А слідчий у цій справі на одному з допитів запитав: "І взагалі блекауту ж не було? Для чого було потрібно купувати генератори?" І ніякого слідчого не цікавить, що управлінці керувались дорученням центрального органу влади. Але давайте згадаємо, що відбувалося в листопаді 2022-го. Генератори були в дефіциті, постачання були обмежені, на кордонах був посилений пропускний режим та величезні черги, попит на генератори , у той час, був шалений. У лютому 2023 року ситуація вже стабілізувалася, ринок наповнився, попит зменшився, тому й ціни впали. Але як можна порівнювати ціни в умовах початку повномасштабної війни та більш стабільного періоду? Те саме було про навчання керуванню дронами: "А ви вважаєте, що старшокласників треба вчити цьому?" Це була окрема кримінальна справа, бо було знято навчальні відео, але частину матеріалів не виклали у відкритий доступ. І слідчий питав: "Чому вони не виставлені публічно?" На що я відповіла: "Ми маємо викладати інструкції для ворога, як ми навчаємо людей?" Економічні перевірки створюють підґрунтя для кримінальних справ, навіть якщо ніяких порушень не виявлено Такі справи часто не відкриваються за скаргами батьків чи громадськості. Їх ініціюють самі перевіряючі органи. Вони моніторять РrоZоrrо, закупівлі, фінансові звіти. Якщо, наприклад, Рахункова палата у своєму звіті напише хоча б одну фразу "можливі збитки" - це стає сигналом для правоохоронних органів. Вони одразу починають нові розслідування, допити, обшуки. Економічні перевірки створюють підґрунтя для кримінальних справ, навіть якщо ніяких порушень не виявлено. Але замість того, щоб довести ці справи до логічного завершення, вони просто тягнуться роками, накопичуються, створюючи фон ніби вся система освіти працює в умовах корупції. У державі абсолютно відсутній нагляд за коефіцієнтом корисної дії перевірок. Останній допит стосувався ремонтів в укриттях спортивного ліцею. Саме через цю справу мій заступник зараз під домашнім арештом. Його привезли до суду, на очах у всіх одягнули йому кайданки, сфотографували, бо це вже тренд правоохоронців своєчасно розмістити "красиву фотку". Після фотографуваня одразу зняли кайданки. Відправили ночувати в СІЗО, і тільки після цього, на наступний день під домашній арешт. Такі дії це приниження та нагадує почерк КДБ. Результат загальновідомий - усе завершується брудом на тг-каналах, частина з яких має ознаки рашиської пропаганди. Укриття в спортивному ліцеї відремонтоване. Діти в ліцеї перебувають цілодобово та мають належні безпечні умови. Але тепер правоохоронні органи будуть вести цю справу роками, бо їхня тактика однакова: знайти експертний висновок, в якому буде написано, що, "на думку експерта", мало місце завищення вартості робіт. Це вже у них відпрацьована схема. Ми по вчительські проаналізували експертні висновки в одній зі справ, і там було допущено понад 150 помилок, стилістичних, лексичних, пунктуаційних, а найстрашніше - арифметичних. Керівник закладу не відповідає за вибір підрядника Коли в ліцеї відбувається ремонт, рішення не приймається одноосібно: через РrоZоrrо визначається підрядник, і керівник ліцею не має впливу на те, яка компанія виграє тендер. Підрядник виконує роботи. Запрошують незалежного технічного експерта, який оцінює якість виконаних робіт. Платіжні документи проходять через кілька рівнів перевірок і тільки після цього передаються в казначейство на оплату. Тобто, керівник закладу не відповідає за вибір підрядника, а експерт, який оцінює якість робіт, не є представником цієї компанії - він працює незалежно. Отже, вся система контролю існує і працює. Але зараз її просто ламають, витягуючи з контексту цифри та підганяючи під потрібний висновок, щоб можна було порушити ще одну справу. Ви особисто можете бути впевненими на 100% у тому, що Департамент виконує свої функції і обов'язки прозоро та тут немає жодних підстав для підозр у зловживаннях? Впевнена у тих людях, з якими працюю. І завжди буду на боці начальників районних управлінь освіти. Це ті люди, які з 24 лютого не виїхали з міста. Які, коли почалося повномасштабне вторгнення - не рятували власне життя чи життя членів своїх родин, а щоденно виконували свою роботу та роботу іншого характеру: не просто навчали дітей, а підтримували громаду. Мої колеги не тікали, не сховалися, не займалися схемами. І коли зараз серед них опиняються ті, кого несправедливо звинувачують, оббріхують, топчуть їхню честь і гідність, як мого заступника - я не маю права мовчати. Як виправити цю ситуацію з перевірками? Чи повинні узагалі бути перевіряючі органи в освітній сфері? Скільки і які? Перевірки мають бути системними, координованими й не дублювати одна одну. Як це має працювати? Наприклад, у Польщі будь-який запит щодо освіти надсилається через Міністерство освіти. Воно бачить, скільки установ цікавляться освітньою сферою, які питання ставлять. І координує процес. А іноді, маючи певні статистичні дані, закривають запити на своєму рівні. Перевіряючі органи не виходять безпосередньо в освітніх інституції, а отримують необхідну інформацію централізовано. У нас такого механізму немає. Центральні органи та різні структури присилають купу звітів та запитів Зараз у нас все відбувається хаотично: центральні органи та різні структури присилають купу звітів та запитів. І кожному здається, що він ставить "лише одне питання", але ці "одне питання" сиплються десятками з різних структур до однієї інституції. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "Армію перемогти можна. Народ непереможний": комбриг 59-ї бригади Богдан Шевчук Ви говорите про проблему незрілості кадрів у державних інституціях. Що маєте на увазі? Проблема в тому, що коли центральний орган влади слабший за тих, хто працює "внизу" - це руйнує всю систему. Людина приходить у центральний орган не для навчання, вона має вже володіти знаннями та мати досвід. Коли на високі посади призначають незрілих людей - це злочин. Це те саме, що давати людям незрілі або гнилі плоди й змушувати їх їсти. Не можна просто взяти людину без досвіду і віддати їй управління державними процесами. Не кажу, що ці люди погані. Вони можуть бути талановитими, перспективними, але їм потрібно пройти свій шлях, отримати професійний досвід, розуміння процесів. Не можна перестрибнути з першого класу одразу на перший курс університету і ще навчати інших, як працювати. Але саме це ми зараз бачимо - люди, які не знають, як усе влаштовано, ухвалюють рішення, що мають критичні наслідки для країни. Чи вважаєте ви перевірки Департаменту тиском особисто на Вас? Я не тримаюся за цей кабінет, він для мене не є цінністю. Але якщо говорити не про мене особисто, а про сам процес, про людей-професіоналів, то тиск безумовно є. Така ситуація нагадує принцип доміно: коли не можеш дотягнутися до першої особи, треба бити по тих, хто знаходиться нижче. Система слабшає, коли підривають її фундамент, а державна служба це основа державного механізму. Якщо є мета досягнути когось у вищих ешелонах міської влади, то логічно, що першими під удар потрапляють люди, які відповідають за стратегічні напрямки, зокрема освіту. Перевірки, які ми бачимо, - це спроба створити нестабільність Перевірки, які ми бачимо, - це спроба створити нестабільність. Я не можу назвати конкретні імена чи інституції, але впевнена, що це внутрішнє розхитування, яке не має нічого спільного із реальним контролем чи підвищенням ефективності життєдіяльності держави. Якщо відкинути історії з перевірками, то чи допомагає центральна влада освітній галузі столиці? Як саме? Центральна влада багато допомагає освітній сфері, але Київ традиційно не вважається містом, яке потребує підтримки. У держави діє принцип: якщо ти маєш достатньо ресурсів, тобі не потрібно допомагати. Тому ми не завжди потрапляємо в державні програми фінансування, а якщо і отримуємо субвенції, то не всі й не завжди. Втім, варто сказати, що Києву дійсно не потрібні деякі види підтримки. Наприклад, шкільні автобуси для перевезення дітей - це актуально для регіонів, але в столиці це не є необхідністю.

Підозрюваного у створенні масштабної корупційної схеми із заволодіння землею в Києві Дениса Комарницького вивезли зі столиці під прикриттям. Для цього використовували авто з позначкою "200", що зазвичай застосовується для транспортування тіл загиблих військових, а також допомогу позаштатних співробітників СБУ. Про це свідчать матеріалі слідства, отримані "Українською правдою" від джерел у правоохоронних органах. За даними журналістів, Комарницький міг бути обізнаний про встановлене в його офісі прослуховування, проте припускав, що правоохоронці скоріше спробують використати отримані матеріали для тиску, ніж для затримання. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Підозрюваний у махінаціях ексдепутат Комарницький виїхав за кордон - ЗМІ Крім того, він заздалегідь дізнався про запланований на 6 лютого обшук, що дало йому змогу уникнути арешту. Усвідомивши реальну загрозу кримінального переслідування, підозрюваний вирішив залишити країну. За даними слідства, 10 лютого 2025 року о 18:00 Комарницький зателефонував у месенджері Sіgnаl своєму знайомому Юрію Довгаленку. Він повідомив, що змушений терміново вирушити на захід України через ризик кримінального переслідування НАБУ. Пізніше Комарницький заявив, що має намір перетнути державний кордон, щоб уникнути арешту, і доручив Довгаленку якнайшвидше організувати його перевезення. Довгаленко на допиті в СБУ визнав, що допомагав Комарницькому виїхати з Києва, фактично з-під носа правоохоронних органів. Відомо, що на Закарпатті Довгаленко представився співробітником СБУ та навіть пред'явив службове посвідчення позаштатного працівника оперативного підрозділу. Як стало відомо, згідно з даними слідства, його втечу організовувала група осіб, серед яких були люди з посвідченнями СБУ, співробітники Управління стратегічних розслідувань Закарпатської області та навіть місцевий депутат, яких уже звільнили та затримали. Ці факти фактично підтверджують версію, що втеча Комарницького не була випадковою, а здійснювалася за сприяння осіб, які мали доступ до оперативної інформації та можливість безперешкодного пересування територією країни. Особливим моментом було те, що до Хуста на Закарпатті автомобілі супроводжував камуфльований бус із табличкою "200", який використовують для транспортування полеглих військових. Одне авто їхало попереду та мало повідомляти про наявність на маршруті блокпостів та перевірок для розшуку Комарницького. Сам розшукуваний, припускають журналісти, їхав в автомобілі із табличкою "200". Приблизно за 40 км від Хуста Комарницький на заправці зустрівся із старшим оперуповноваженим Управлінням стратегічних розслідувань Національної поліції України Закарпатської області Віталієм Безкровним. Останній працював на Закарпатті відносно недавно, однак сконтактував Комарницького із колегою Василем Лемаком, який мав канал з нелегальної переправки людей за кордон. "Послуга" коштувала $10 000. Далі Денис Комарницький в компанії людей Лемака провів у Закарпатській області ще кілька днів. Згідно із свідченнями Безкровного, він випивав, постійно йому телефонував, скаржився на погані готелі та нестабільний інтернет, а також по два рази в день міняв сім-карту. Остаточно питання переправлення Комарницького через кордон України вирішували в Ужгороді, де його поселили у депутата Закарпатської облради Юрія Покорби. "За інформацією джерел Української правди у правоохоронних органах 16 лютого Комарницький після чотирьох діб зустрічей, сніданків та готелів зайшов до прикордонного відділку поліції вже у Румунії де її попросив про притулок. Тамтешні правоохоронці після обшуку вилучили у Комерницького телефон і переписали мейкод. Далі цей ідентифікатор телефону було передано українським прикордонникам які разом з українськими правоохоронцями і відстежили які ще телефони перебували поряд з Комарницьким під час його поневірянь на Закарпатті", - зазначають журналісти. Правоохоронці розслідують справу за кількома статтями Кримінального кодексу України, зокрема, незаконне переправлення осіб через державний кордон, перешкоджання діяльності правоохоронних органів, зловживання службовим становищем. Слідчі перевіряють, хто ще міг бути причетним до цієї операції та чи був витік інформації з правоохоронних структур. Втеча Комарницького може стати черговим гучним корупційним скандалом, що зачепить не лише чиновників, а й представників силових відомств. НАБУ та САП підозрюють Дениса Комарницького в організації злочинного угруповання, яке займалося незаконним привласненням землі в Києві. За даними слідства, учасники схеми подавали заявки на оформлення землі, використовуючи фіктивні об'єкти. Чиновники КМДА та депутати Київради сприяли ухваленню необхідних рішень в обмін на хабарі. НАБУ встановило, що ця схема дозволила групі заволодіти земельними ділянками на суму понад 11 млн грн. Крім того, вони намагалися отримати ще шість ділянок, вартість яких перевищує 83 млн грн. 10 лютого Комарницького оголосили в розшук. Іншим учасникам справи обрали запобіжний захід у вигляді тримання під вартою. Альтернативна застава становить від 4,5 до 50 млн грн.

Львівський міжнародний аеропорт імені Данила Галицького готується до відкриття. За оптимістичним сценарієм аеропорт може поновити свою роботу у квітні-травні 2025 року, за іншим сценарієм - влітку, повідомила гендиректорка міжнародного аеропорту "Львів" імені Данила Галицького Тетяна Романовська, передає "Високий Замок". "Ми б хотіли, аби відкриття аеропорту відбулося в літній період, бо розуміємо, що основний авіаційний трафік припадає на відпустки, літо та, коли довший день. Якщо це відбудеться вже у квітні чи травні, то для нас це буде надзвичайно добре", - зазначила Романовська. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Чи запрацюють аеропорти - страсті за закритим небом України Близько семи міжнародних авіакомпаній готові відновити польоти до України впродовж місяця після відкриття терміналів - мова йде про Wіzzаіr, Аіr Ваltіс, "Турецькі авіалінії", Sky Uр, "Австрійські авіалінії", Lufthаnsа, LОТ, зазначила Романовська. Також у видання є інформація, що розглядається можливість відкриття аеропорту в Ужгороді. Польоти цивільної авіації над Україною були повністю закриті 24 лютого 2022 року, в перший день повномасштабного вторгнення РФ. Президент Володимир Зеленський хоче, щоб першим відновив польоти аеропорт "Бориспіль" біля Києва. Але механізми страхування для авіації легше забезпечувати в аеропорту Львова.