Search trend "Дніпро-1 – Рух"

Про це повідомив очільник Дніпропетровської ОВА Сергій Лисак.За його словами, вибух, який чули в передмісті Дніпра, - це робота ППО. Він розповів, що військові збили новітню бомбу-ракету "Гром-1".Про вибух у місті спершу повідомили моніторингові телеграм-канали. За їхньою інформацією, до Дніпра майже долетіла керована авіабомба або керована авіаційна ракета. У місті тим часом працювали сили ППО.Близько 11:30 Повітряні сили попередили про рух КАБа повз Запоріжжя курсом на Дніпровщину. Уже згодом у передмісті Дніпра почули вибух.Пізніше військові пояснили, що у повітряному просторі тимчасово окупованої частини Запорізької області зафіксували повітряну ціль, випущену з російського літака тактичної авіації. "Ціль пролетіла понад 100 км і була збита протиповітряною обороною за межами міста Дніпро. Тип повітряної цілі буде встановлено, після вивчення уламків на місці падіння, - наголосили у Повітряних силах.Водночас джерела Суспільного у Повітряних силах розповіли, що на місто могли скерувати експериментальний КАБ, так само наголосивши, що спершу потрібно дослідити уламки цілі."Стандартна дальність КАБа була близько 70 км. Реактивні двигуни вже давно ставлять на них. Вони постійно експериментують, намагаються збільшити цю дальність. Десь до 100 км дальність вони намагаються зробити. Але, знову ж таки, це не масова, це експеримент", - зазначив співрозмовник ЗМІ.Окрім того, співрозмовник наполягає: попри ймовірний пуск керованої авіабомби, великої небезпеки для Дніпра нині немає. "Навіть КАБами по Харкову зараз, як там умовно рік тому, не б'ють. Вони максимум КАБи використовують на лінії бойового зіткнення", - додало джерело у Повітряних силах. Пізніше очільник Дніпропетровської обласної ради Микола Лукашук заявив, що росіяни відкрили новий етап терору українських міст. "Новітнє озброєння гібридного типу – між крилатою ракетою та плануючою авіабомбою. Це гібрид керованої авіабомби та ракети, розроблений на базі ракети Х-38. На тлі сьогоднішньої події будь-які заяви Росії про бажання миру виглядають особливо цинічними", - наголосив керівник ДОР.Що відомо про новітню російську бомбу-ракету "Гром-1"Ще у березні 2023 року у мережі з’явились фото, які свідчили, що рашисти вперше за весь час повномасштабного вторгнення застосували авіаційний боєприпас "Гром-1", який позиціюється як гібрид ракети та плануючої авіабомби на базі Х-38 та з максимальною дальністю до 120 км.За даними Dеfеnsе Ехрrеss, ця ракета створювалась як небезпечна заміна для старих радянських Х-25 та Х-29. Ракета Х-38 була прийнята на озброєння "ВКС РФ" у 2012 році, а перша презентація "ракетобомб" під назвою "Гром" відбулась за 3 роки потому.При цьому презентувалось одразу два варіанти – власне "Гром-1" із бойовою частиною масою 315 кг та реактивним двигуном, та "Гром-2" без реактивного двигуна із додатковою БЧ масою 165 кг.Дослідник Пьотр Бутовск із посиланням на керівника корпорації "Тактическое ракетное вооружение" фіксував, що "Гром-1" була створена із використанням планера ракети Х-38, із відповідними конструктивними переробками. Тобто, можливо, "Гром-1" уже не зовсім правильно вважати гібридом ракети та плануючої бомби. Ба більше,  є припущення, що насправді базою для російського "Гром-1" є авіабомба ОФАБ-500У, для "Гром-2"- авіабомба КАБ-500ОД.

Як відзначають міжнародні медіа, під димовою завісою "мирних переговорів" росіяни продовжують розгортати все нові війська на кордоні з Україною, а бойова машина Кремля лише нарощує оберти, зокрема на Сумщині. Еспресо розповість детальніше про літній наступ росіян, які цілі переслідує Кремль та чого чекати від цього. Просування російської військової кампаніїдані станом на 1 червня, фото: UА Wаr ІnfоgrарhісsЗ початку цього року Росія посилила свої наступальні операції в Україні, захопивши за перші п’ять місяців року 1282 кв. км української території, що вдвічі більше, ніж за аналогічний період 2024 року. За даними DеерStаtе, втрати територій саме у травні стали рекордними з початку року, найбільше на Покровському напрямку. Хоча, як відзначив заступник керівника Офісу президента полковник Павло Паліса, у 2024 році ворог захопив лише 0,5% української території, а цього – 0,2%."Але ціною в 167 вбитих окупантів на кожен квадратний кілометр. Це не схоже на "швидку перемогу". Ми не програємо війну", - сказав Паліса у США американським сенаторам. Основний фокус російських військ цього року зосереджений на Донецькій області, зокрема на Покровському, Торецькому, Лиманському та Новопавлівському напрямках. Аналітики зазначають, що російські сили намагаються вирівняти лінію фронту, зокрема ліквідуючи українські "кишені" опору, щоб мати змогу до наступу на стратегічно важливі міста, насамперед – Костянтинівку та Покровськ. Також тривають наступи на Запоріжжі та Сумщині. У випадку півночі України, російська пропаганда називає це роботою над "санітарною зоною" – максимальним витісненням українських військ подалі від території РФ.Ще у березні 2025 року президент України Володимир Зеленський попереджав, що Росія готується до нового масштабного наступу, зокрема на східних областях, включаючи Сумську та Харківську. За словами Зеленського, наступ мав відбутися значно раніше – ще в серпні-вересні минулого року, однак тоді Курська операція зірвала ворожі наміри. Цього року ситуація змінилася, адже за лютий-березень ЗСУ майже повністю вийшли з Курщини через те, що росіянам вдалося обрізати лінії постачання українського війська. Читайте також: Тінь переговорів чи військова невдача: чому Україна виходить з Курщини. ПояснюємоТаким чином РФ підготувала плацдарм для наступу на Сумщину, який розпочався у квітні. Тоді Головнокомандувач ЗСУ Олександр Сирський сказав, що весняно-літня наступальна кампанія російської армії в Україні "фактично почалась". Вже на кінець квітня Росія заявила про окупацію чотирьох прикордонних сіл у Сумській області. У травні наступ на Сумщині набрав обертів. Російські війська застосували тактику малих штурмових груп, що дозволило їм просуватися вглиб території до десяти кілометрів на окремих ділянках. За даними DеерStаtе, станом на початок червня Росія контролювала близько 150 кв. км у Сумській області, зокрема декілька населених пунктів. Основний тиск зосереджений у напрямку Юнаківки та Хотіні, де ворог намагається закріпитися, використовуючи малі групи для просування. Зараз російське просування на Сумщині сповільнилося через контрдії ЗСУ. За даними ВВС, глибина просування ворога – до 11 км, а ширина фронту – до 40 км. Росіяни наблизилися до ключової лінії оборони ЗСУ, але не змогли її прорвати. Як сказав військовий експерт, колишній речник Генштабу ЗСУ Владислав Селезньов в етері на Rаdіо NV, окупанти "вперлися в українські фортифікації".  "Далі вони навряд чи зможуть йти, бо саме на таких відстанях починається мережа інженерних технічних споруд, фортифікацій, які свого часу були побудовані військово-цивільною адміністрацією. Ймовірність просування вперед далі ближче до обласного центру буде напряму залежати від ресурсних можливостей, які ворог буде готовий витрачати для реалізації цього плану", - відзначив Селезньов. Тобто на Сумщині ситуація частково виглядає як рік тому на Харківщині, коли росіяни також змогли прорватися, однак не змогли розвинути успіху і лінія фронту поступово стабілізувалася. Відзначимо, що наразі на кордоні з Сумщиною росіяни зосередили понад 50 тис. військових. Також не варто забувати, що окупанти мають успіхи на півдні Донеччини, де вони перебувають всього за 2 км від Дніпропетровської області. "Вони будуть робити все, щоб перетнути адміністративний кордон Дніпровської області. Вони цього хочуть. Поки що їм це не вдається", - сказав президент Зеленський. Які цілі КремляПопри постійні розмови росіян, що вони зацікавлені у мирному врегулюванні війни (на догоду президенту Трампу), Кремль не забуває у кінці додавати, що має бути "вирішена першопричина конфлікту". Таким чином Москва не відкидає своїх початкових максимальних цілей, які й спричинили війну, а відновлення переговорів у Стамбулі це підвередили. Як сказав президент України, меморандум росіян – це ультиматум, суть якого узаконити їх територіальні загарбання, максимально послабити українську армію та відновити вплив російської політики та культури на суспільство України. Щобільше, росіяни хочуть, щоб світ одразу скасував всі санкції проти них. Тобто Кремль робить все можливе, щоб війна тривала, бо не готовий ні до яких поступок, мріючи про відновлення радянської імперії зразка Путіна. Тому українським силам доводиться протидіяти всіма можливими способами, зокрема, операція "Павутина", яка була спрямована не лише на те, щоб зменшити загрозу від російських ракет, але й продемонструвати Вашингтону, що Україна "має карти", висловлюючись термінологією Трампа. Читайте також: Унікальна "Павутина" СБУ: як міжнародні ЗМІ оцінили масштабний удар по стратегічній авіації РосіїНаразі основною метою Кремля, за оцінками аналітиків, є посилення позицій на майбутніх реальних переговорах, а не на цих бутафорних у Стамбулі, шляхом захоплення якомога більшої території, зокрема чотирьох областей, які Росія незаконно включила до своєї конституції. Крім того, Путін прагне створити "буферну зону" (або санітарну) на півночі України, щоб нібито мінімізувати загрозу для російських прикордонних регіонів. З іншого боку, про ці цілі росіяни говорять вже кілька років, але як і у випадку "Київ за три дні", повністю їх реалізувати не виходить. Основний фокус зосереджений на стратегічно важливих напрямках, таких як Покровськ, Торецьк, Часів Яр і Костянтинівка. Натомість наступи на Сумщині та Запоріжжі – відволікаючі маневри для розтягнення української оборони. Зокрема, як кажуть у Тhе Теlеgrарh, Суми або Харків не є основними цілями літньої кампанії. "Вирішальний прорив залишається малоймовірним, хоча Путін, схоже, впевнений, що значного прогресу можна досягти на багатьох фронтах", - зауважують у виданні.  Заступник керівника Офісу президента полковник Павло Паліса нещодавно відзначив, що намір Москви не змінився – до кінця 2026 року росіяни хочуть повністю окупувати Донецьку й Луганську області та створити "буферну зону" вздовж північного кордону, у 2026-му – захопити всю Україну на схід від річки Дніпро, а також відрізати державу від Чорного моря.Що кажуть експерти Як всім відомо, хотіти чогось і мати щось – це дві різні речі. Однак 72-річний Володимир Путін постійно плутає це, а ворожа пропаганда від початку повномасштабної війни говорить про свою перемогу, як доконаний факт, адже нібито "ядерна країна не може програти". Тому їх світогляд очевидний, мовляв, переможемо як не сьогодні, то завтра. І так це триває вже майже 3,5 роки. Тим більше, що на ресурси вони не зважають (не говорячи вже про людські життя – ЗСУ ліквідували близько мільйона російських солдатів).В Інституті вивчення війни (ІSW) запевняють, що попри чергову активізацію росіян на фронті, їхній план у захопленні великого шматка України за літо – є нереалістичним. "Залишається незрозумілим, на яких підставах російські військові зможуть захопити решту Донецької області протягом наступних трьох місяців або навіть просунутися на 50-80 кілометрів від нинішньої лінії фронту Росії до адміністративних кордонів Донецької області. Російські війська витратили останні 15 місяців на просування від 30 до 50 кілометрів від околиць Авдіївки до своїх нинішніх позицій на північний схід та південний захід від Покровська, що набагато повільніше, ніж те, що необхідно для захоплення всієї Донецької області до 1 вересня", - нагадують в ІSW.У Тhе Nеw Yоrk Тіmе додають, що за словами експертів, військова кампанія Росії в Україні "має всі шанси стати однією з найповільніших наступальних кампаній у сучасній війні". Наразі багато розмов про наступ на Суми, адже є реальна загроза для його мешканців через те, що чим ближче росіяни підійдуть, тим більше вони зможуть обстрілювати місто. Тому вже лунають застереження, що цивільним, які мають змогу, краще виїхати подалі. Тим більше, що за словами DеерStаtе, росіянами вдалося вийти на 20-кілометрову відстань до Сум, тому можна очікувати на удари FРV-дронами по місту. "Є сумніви щодо суттєвої загрози захоплення Сум, хоча є небезпека, що ворог може використовувати артилерію та дрони в разі наближення до міста та здійснювати тактику його знищення", - каже директор інформаційно-консалтингової компанії Dеfеnsе Ехрrеss Сергій Згурець. Він додає, що ворог намагається просуватися до Сум, захопивши вже сім населених пунктів. У цьому напрямку пріоритет росіян – Юнаківка, що на шляху до Сум. Однак складний ландшафт, ліси та обмежена логістика ускладнюють їхній рух. З іншого боку, як пишуть у ВВС, для створення омріяної "буферної зони" на Сумщині РФ активно застосовує авіацію та піхотні штурмові групи, скидаючи щодня десятки керованих авіабомб, які руйнують прикордонні населені пункти та укріплення ЗСУ. До того ж російські БПЛА, застосовуючи оптоволоконні FРV-дрони, постійно "полюють" на українську логістику та особовий склад. Тому наразі складно сказати, де саме українським силам вдасться зупинити цей російський наступ. "Ділянка Хотінь – Храпівщина – Юнаківка – ключова лінія оборони на Сумщині, розташована на висотах із густими лісами, річками, водоймами та ярами. Цей рельєф дає перевагу оборонцям на рівнинній місцевості. Якщо ворог захопить висоти, він зможе атакувати Суми дронами та артилерією", - кажуть у ВВС.Та загалом аналітики відзначають, що весь цей літній наступ росіян не має під собою цілісного зв’язку, а радше виглядає черговим бажанням догодити диктатору Путіну, який не бажає міняти початкову думку. "Це такий набір різномасштабних, різноспрямованих дій, виключно на тактичному рівні, які не складаються [в єдиний наступ]. Можливо, з великою натяжкою [так можна] казати про район Костянтинівки або при певних умовах щодо Покровська, що якась переслідується оперативна ціль", – сказав в ефірі Rаdіо NV військовий оглядач Костянтин Машовець. Заступник голови СБУ (2014-2015 рр.), генерал-майор запасу СБУ, військовий експерт Віктор Ягун в етері Еспресо наголосив, що хоч російське керівництво боїться припинення війни, але в РФ така ситуація, що протягом червня їм необхідно ухвалити якесь рішення."Не може так довго тривати ця війна, і в них справді дедлайн. Тобто вони мусять протягом цього місяця прийняти якісь рішення. Тому що всі говорили, що червень, тобто половина 2025 року – це та критична межа, яка буде символізувати повний розвал економіки Росії, не військовий саме, а компонент цивільний. І якщо вони в такому стані залишаться до кінця року, повернення до того, що вони хочуть, точно не буде. І вони самі це писали: "Якщо ми хочемо вийти на рівень країн, які впливають на рішення долі світу, хоча б увійти в якусь двадцятку, то нам треба до 2026-го, до кінця 2025 року припинити військові дії і зайнятися саме собою, не якимись там зовнішніми проблемами, а своїми внутрішніми проблемами". Тому в них дуже мало часу є", - вважає Ягун.Він додає, що російська влада не очікувала затягування війни та не знає, що робити з ветеранами фронту, яких сотні тисяч. Програми їхньої реабілітації – фікція. За прикладом "афганців", багато з яких у 1990-х пішли в кримінал, нинішні російські військові, навчені вбивати без докорів сумління, можуть стати загрозою для режиму. Повернувшись, вони вимагатимуть відповідей за погіршення ситуації в країні.Треба також пам’ятати, що крім війни на лінії фронту, відбувається ще й дипломатична війна, яка може бути ключовою для завершальної фази російсько-українського протистояння. Адже досі не зрозуміло, що планує далі робити президент Дональд Трамп, ідея якого завершити війну за 24 години, поступово трансформувалася у "хай собі діти б’ються у пісочниці". Хоч він постійно каже, що розглядає нові потужні санкції проти Росії, але кожні два тижні повторює, що подивимося ще за два тижні… Безумовно, це на руку Путіну і його ідея фікс про захоплення всієї України. Адже для Кремля важливо зробити такі умови, щоб США у підсумку вийшли не лише з переговорів (по суті, вони це вже зробили), але ще й принили допомагати Україні.Читайте також: Якщо США перестануть допомагати, чи вистачить Україні зусиль Європи. ПояснюємоЯк відомо, цього літа закінчуються пакети військової допомоги, які виділив ще експрезидент Байден (одна з причин нещодавньої поїздки голови Офісу президента Андрій Єрмака до Вашингтону). Тому літо – це час, коли всі карти на столі, і гравці мають зробити свій вибір, говорячи мовою покеру. А отже найближчим часом ми станемо свідками вирішальної фази не лише бойових дій, а й великої геополітичної партії, де ставки надзвичайно високі. Кремль, загнаний у глухий кут економічного та військового виснаження, з останніх сил намагається переконати себе й США у невідворотності своєї "перемоги". Натомість Україна, попри втому й брак ресурсів, продовжує боронити свою незалежність, проводити унікальні операції, бо не має іншого вибору. Наразі все виглядає так, що Росія не може виграти війну, а Україна – її програти. Тому реальні переговори неминучі, однак до цього часу росіяни продовжуватимуть наступати. 

На місці Ланцюгового мосту в Києві відкрили 10 травня 1925 року міст імені Євгенії Бош. 9 червня 1920 року польський генерал Едвард Ридза-Сміглий наказав військам підірвати першу від правого берега опору Миколаївського ланцюгового мосту. Розірвані ланцюги потягнули за собою всю споруду. У1921 році відновлювальний загін Народного комісаріату шляхів підірвав залишки ланцюгів, що заважали навігації. Після цього Ланцюговий міст уже не відновлювали. Наприкінці 1921 року прийняли рішення про відбудову моста через Дніпро. Євген Патон надав проєкт нового мосту в січні 1924 року. При його створенні використовували опори, що збереглися. Новий міст будували за балковою схемою. Він на 4,2 м вище від попереднього. Звели із двотаврових балок, що залишилися на берегах Дніпра після розбирання в 1919 році стратегічних шосейних мостів київського району. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Іконостас та казарма - якою була найкраща київська гімназія на початку ХХ століття Новий міст будували 10 місяців. 10 травня 1925 року його відкрили і назвали на честь революціонерки та учасниці війни більшовиків проти УНР Євгенії Бош. Вона скоїла самогубство за кілька місяців до відкриття мосту. Для випробування на міцність мостом пустили потяг із 14 вагонів з піском, по 1450 пудів у кожному. Машиніст давав повний хід, різко гальмував, силами натягу перевіряючи проліт за прольотом. Євген Патон у цей час стояв під мостом, по коліно у воді. Одночасно з відкриттям мосту відновили рух бензотрамваю до Дарниці. 1 червня 1926 року трамвайну лінію на лівий берег електрифікували. Міст ім. Євгенії Бош діяв до осені 1941 року. При відступі з Києва його підірвав батальйон НКВД. Підпори старого Ланцюгового моста ще у 1960-х здіймалися над водою. Їх підірвали під час спорудження мосту Метро. 9 травня 1913 року відбувся перший політ гідроплана С-10 "Гідро", спроектованого українцем І. І. Сікорським. Над літаючими апаратами Сікорський почав працювати в 1910 році.

Замінити дніпропетровську команду міг «Рух»

Еспресо наводить переклад великого матеріалу Тhе Nеw Yоrk Тіmеs.Весняного ранку через два місяці після того, як війська Володимира Путіна вторглись в Україну, конвой без розпізнавальних знаків під’їхав до одного з київських перехресть і забрав двох чоловіків середнього віку в цивільному одязі.Залишивши місто, конвой, у складі британських командос — без форми, але сильно озброєних — попрямував 400 миль на захід, до польського кордону. Перехід був безперешкодним, за дипломатичними паспортами. Далі вони доїхали до аеропорту Жешув-Ясьонка, де на стоянці вже чекав вантажний літак С-130.Це були найвищі українські генерали. Їхньою метою був Клей Казерне — штаб-квартира Сухопутних військ США в Європі та Африці — у Вісбадені, Німеччина. Їхньою місією було допомогти створити одну з найкраще збережених таємниць війни в Україні.Один з чоловіків, генерал-лейтенант Михайло Забродський, згадує, як його вели сходами на пішохідний місток, з якого відкривався вигляд на просторий головний зал казарми у Тоні Басі. До війни це був спортивний зал, де проводили загальні збори, виступи армійського оркестру та змагання скаутів. Тепер генерал Забродський спостерігав за офіцерами з країн коаліції, що працювали в лабіринті тимчасових кабінетів, організовуючи перші західні поставки в Україну батарей артилерії М777 та 155-мм снарядів.Потім Забродського провели в кабінет генерал-лейтенанта Крістофера Т. Донаг'ю, командира 18-го Повітряно-десантного корпусу, який запропонував партнерство.Розвиток та внутрішня робота Центру були відомі лише обмеженому колу американських та союзницьких чиновників, але це партнерство в галузі розвідки, стратегії, планування та технологій стало таємною зброєю в тому, що адміністрація Байдена назвала своєю метою — як врятувати Україну, так і захистити загрозливий порядок після Другої світової війни.Сьогодні цей порядок — разом із захистом України — перебуває на волосині, оскільки президент Трамп шукає примирення з паном Путіним і обіцяє завершити війну. Для українців ознаки не надто втішні. В умовах боротьби великих держав за безпеку та вплив після розпаду Радянського Союзу новоутворена незалежна Україна стала державою, що опинилася в центрі, її нахил на Захід усе більше лякав Москву. Тепер, коли розпочались переговори, американський президент безпідставно звинувачує українців у початку війни, тисне на них, щоб вони поступилися значною частиною своїх мінеральних багатств, і просить українців погодитися на припинення вогню без обіцянки конкретних американських гарантій безпеки — мир без впевненості у тривалості миру.Дональд Трамп, фото: gеttyіmаgеs Пан Трамп вже почав згортати елементи партнерства, яке було укладене у Вісбадені навесні 2022 року. Але щоб зрозуміти його історію, потрібно краще усвідомити як українці змогли пережити три довгі роки війни, зіткнувшися з набагато більшим і потужнішим ворогом. Це також дає змогу побачити через таємне віконце як війна призвела до сьогоднішнього крихкого стану.З дивовижною прозорістю Пентагон надав публічний список озброєнь на суму 66,5 мільярда доларів, що поставили Україні — включаючи, за останніми підрахунками, понад півмільярда патронів та гранат для стрілецької зброї, 10 000 протитанкових комплексів Jаvеlіn, 3000 систем ППО Stіngеr, 272 гаубиці, 76 танків, 40 систем високої мобільності артилерійських ракет, 20 вертольотів Мі-17 та три батареї ППО Раtrіоt.Але розслідування Nеw Yоrk Тіmеs показує, що Америка була залучена до війни значно ближче та ширше, ніж було відомо раніше. У критичні моменти партнерство стало опорою для українських військових операцій, які, за підрахунками США, призвели до загибелі або поранення понад 700 000 російських солдатів. (Україна оцінює свої втрати в 435 000.) Пліч-о-пліч у командному центрі місії у Вісбадені американські та українські офіцери планували контрнаступи Києва. Масштабна розвідувальна діяльність США як керувала стратегічними бойовими діями, так і передавала точні дані для цілевказівників українським солдатам на полі бою.Один з європейських розвідувальних керівників згадував, як був здивований, дізнавшись, наскільки глибоко його колеги з НАТО були залучені до українських операцій. "Вони тепер частина ланцюга знищення", — сказав він.Основною ідеєю партнерства було те, що ця тісна співпраця може дозволити українцям досягти найнеймовірнішого досягнення — завдати нищівного удару російським загарбникам. І в результаті ударів після успішних атак у перші тижні війни — завдяки відвазі та майстерності українців, але й через некомпетентність росіян — ця амбіція аутсайдера все більше ставала реальністю.Одним із перших доказів концепції стало наступальне знищення однієї з найстрашніших російських бойових груп — 58-ї об’єднаної армії. У середині 2022 року, використовуючи американську розвідку та цілевказівники, українці здійснили ракетний обстріл по штаб-квартирі 58-ї армії в Херсонській області, вбивши генералів та офіцерів штабу. Знову і знову група перебазовувалась на нову позицію; кожного разу американці знаходили її, а українці знищували.Далі на південь партнери націлилися на кримський порт Севастополь, де російський Чорноморський флот завантажував ракети, призначені для українських цілей, на бойові кораблі та підводні човни. На піку контрнаступу України у 2022 році, в передранкову пору, рій морських дронів за підтримки Центрального розвідувального управління атакував порт, пошкодивши кілька бойових кораблів і змусив росіян почати їхнє відведення.Але врешті-решт партнерство ослабло, а хід війни змінився через суперечки, неприязнь і розбіжності в імперативах і цілях.Українці інколи вважали американців надмірно нав'язливими та контролюючими — типовими патерналістами. Американці, у свою чергу, не завжди розуміли, чому українці не приймають хороші поради.Американці зосереджувалися на вимірюваних, досяжних цілях, тоді як українці постійно прагнули великої перемоги, яскравої, блискучої нагороди. Українці, в свою чергу, часто вважали, що американці їм заважають. Вони прагнули виграти війну повністю. Попри те, що американці поділяли цю надію, вони намагалися гарантувати, щоб українці не програли її.З часом, отримавши більшу автономію в партнерстві, українці все більше приховували свої наміри. Вони постійно обурювались тим, що американці не могли або не хотіли надати їм всі бажані види зброї та інше обладнання. Американці, в свою чергу, обурювались, сприймаючи вимоги українців як необґрунтовані, а також через їхню неохоту робити політично ризиковані кроки для зміцнення своїх значно менших сил.Тактичний рівень партнерства приносив один успіх за іншим. Однак у найважливіший момент війни — в середині 2023 року, коли українці почали контрнаступ, щоб набрати переможний імпульс після успіхів першого року — стратегія, розроблена у Вісбадені, стала жертвою внутрішньої політики України: президент Володимир Зеленський проти його військового керівника (і потенційного політичного суперника), а військовий керівник — проти свого впертого підлеглого-командувача. Коли пан Зеленський став на бік підлеглого, українці витратили величезні ресурси і людські сили на зрештою безплідну кампанію з відновлення зруйнованого міста Бахмут. За кілька місяців весь контрнаступ завершився безрезультатною поразкою.Партнерство функціонувало в тіні найглибших геополітичних страхів — того, що пан Путін може розглядати це як порушення червоної лінії військового втручання і здійснити свої часто озвучувані ядерні погрози. Історія цього партнерства показує, як близько американці та їхні союзники інколи підходили до цієї червоної лінії, як дедалі серйозніші події змусили їх — як стверджують деякі, занадто повільно — просунути її на більш небезпечні позиції і як вони ретельно розробляли протоколи, щоб залишатись на безпечній стороні цієї лінії.Знову і знову адміністрація Байдена дозволяла таємні операції, які раніше забороняла. Американські військові радники були відправлені до Києва і пізніше отримали дозвіл наближатися до лінії фронту. Військові та офіцери ЦРУ у Вісбадені допомагали планувати та підтримувати кампанію українських ударів в анексованому Росією Криму. Зрештою, військовим, а потім і ЦРУ, дали зелене світло для точкових ударів глибоко всередині самої Росії.У деяких аспектах Україна була, на ширшій картині, реваншем у довгій історії проксі-військових конфліктів між США та Росією — В’єтнам у 1960-х, Афганістан у 1980-х, Сирія три десятиліття потому.Це також був грандіозний експеримент у веденні війни, який мав не лише допомогти українцям, а й принести американцям уроки для будь-якої майбутньої війни.Під час війн проти Талібану та Аль-Каїди в Афганістані та проти Ісламської держави в Іраку і Сирії американські війська проводили власні наземні операції і підтримували операції своїх місцевих партнерів. В Україні, на відміну від цього, американським військовим не було дозволено направляти своїх солдатів на поле бою, і їм доводилось допомагати віддалено.Чи буде точне цілевказування, відточене проти терористичних груп, ефективним у конфлікті з однією з найбільших армій світу? Чи будуть українські артилеристи без вагань стріляти зі своїх гаубиць по координатах, надісланих американськими офіцерами, що знаходяться у штабі за 1300 миль? Чи будуть українські командири на основі розвідки, переданої безликим американським голосом, який благав: "Там нікого немає — вперед", віддавати наказ піхотинцям увійти до села, розташованого за лінією фронту?Відповіді на ці питання — насправді вся траєкторія партнерства — залежали від того, наскільки добре американські та українські офіцери зможуть довіряти один одному."Я ніколи не буду тобі брехати. Якщо ти мені збрешеш — все, ми закінчили", — згадував генерал Забродський, як генерал Донаг'ю сказав йому на їхній першій зустрічі. "Я відчуваю те саме", — відповів українець.Частина 1. Створення довіри — і вбивчої машиниСередина квітня 2022 року, приблизно за два тижні до зустрічі у Вісбадені. Американські та українські військово-морські офіцери проводили рутинний телефонний дзвінок для обміну розвідданими, коли на їхніх радарах з'явилося несподіване. За словами колишнього високопосадовця США, "американці кажуть: 'О, це ж Москва!' Українці відповідають: 'О, Боже. Дуже дякуємо. Па-па.'"Москва була флагманом Чорноморського флоту Росії. Українці потопили її. Це було сигналом тріумфу — проявом української майстерності і російської некомпетентності. Але цей епізод також відображав розрізнене становище українсько-американських відносин у перші тижні війни.У американців викликало гнів те, що українці навіть не попередили їх; стало несподіванкою те, що Україна мала ракети, здатні дістати до корабля; і викликало паніку, оскільки адміністрація Байдена не мала наміру дозволити українцям атакувати такий потужний символ російської сили.Українці, зі свого боку, виходили з глибоко вкоріненого скептицизму.Їхня війна, як вони її бачили, почалась у 2014 році, коли пан Путін захопив Крим і розпалив сепаратистські повстання на сході України. Президент Барак Обама засудив захоплення і наклав санкції на Росію. Однак, боячись, що втручання США може спровокувати повномасштабне вторгнення, він дозволив лише обмежений обмін розвідданими і відмовився надати оборонні озброєння. "Ковдри та окуляри нічного бачення важливі, але війни не виграють за допомогою ковдр", — скаржився тодішній президент України Петро Порошенко. Згодом пан Обама дещо послабив обмеження на розвідку, а пан Трамп у своєму першому терміні ще більше послабив їх і надав Україні перші протитанкові ракети Jаvеlіn.Перед найважливішими подіями повномасштабного вторгнення Росії 24 лютого 2022 року адміністрація Байдена закрила посольство в Києві та вивела всіх військових з країни. (Маленька група офіцерів ЦРУ залишилася). Українці побачили, як старший американський військовий офіцер сказав їм: "Росіяни йдуть — побачимось".Коли американські генерали запропонували допомогу після вторгнення, вони стикнулися з муром недовіри. "Ми боремося з росіянами, ви — ні. Чому нам слухати вас?" — сказав український командувач сухопутних сил, генерал-лейтенант Олександр Сирський, під час першої зустрічі з американцями.Генерал Сирський швидко змінив свою думку: американці могли надати той тип розвідки, якого його люди не могли отримати.У перші дні війни це означало, що генерал Донаг'ю та кілька його помічників, маючи лише свої телефони, передавали інформацію про рухи російських військ генералу Сирському та його штабу. Однак навіть така спонтанна організація викликала конкуренцію всередині української армії, між генералом Сирським і його керівником, командувачем Збройними Силами генералом Валерієм Залужним. На думку лоялістів Залужного генерал Сирський вже використовував цю співпрацю для здобуття переваги.Додатково ускладнювала ситуацію напружена взаємодія генерала Залужного з його американським колегою генералом Марком Міллі, головою Об'єднаного комітету начальників штабів.Під час телефонних розмов генерал Міллі інколи сумнівався в запитах українців на обладнання. Він міг давати поради щодо ведення бою, спираючись на супутникову розвідку, яку бачив у своєму кабінеті в Пентагоні. Потім наставала незручна тиша, перед тим, як генерал Залужний обривав розмову. Іноді він просто ігнорував дзвінки американців.Щоб не допустити припинення комунікації, Пентагон ініціював складну телефонну мережу: помічник Міллі телефонував майору генералу Девіду С. Болдвіну, командувачу Національної гвардії Каліфорнії, який дзвонив багатому виробнику дирижаблів з Лос-Анджелеса Ігорю Пастернаку, який виріс у Львові разом з Олексієм Резніковим, тодішнім міністром оборони України. Пан Резніков знаходив генерала Залужного і , за словами генерала Болдвіна, говорив йому: "Я знаю, що ти злий на Міллі, але ти повинен йому зателефонувати."Проте в результаті цього хаотичного союзу виникла співпраця через низку швидких подій.У березні, коли наступ росіян на Київ застопорився, росіяни змінили свої амбіції і стратегію, перемістивши додаткові сили на схід і південь — логістичне досягнення, яке на думку американців мало потребувати місяців. Це зайняло два з половиною тижні.Якщо коаліція не перегляне своїх амбіцій, вважали генерал Донаг'ю і командувач військ США в Європі та Африці генерал Крістофер Г. Каволі, українці, які були катастрофічно менші за чисельністю та озброєнням, програють війну. Тобто коаліція повинна була почати надавати важке наступальне озброєння — артилерійські батареї М777 і снаряди.Адміністрація Байдена вже організувала екстрені поставки протиповітряних та протитанкових озброєнь. Але М777 були чимось зовсім іншим — першим великим кроком на підтримку великої наземної війни.Міністр оборони Ллойд Дж. Остін ІІІ і генерал Міллі поставили 18-ту повітряну армію відповідальною за доставку озброєнь і консультування українців щодо їхнього використання. Коли президент Джо Байден погодився на поставки М777, Тоні Басс Аудиторіум став повноцінним штабом.Польський генерал став заступником генерала Донаг'ю. Британський генерал очолив логістичний хаб на колишньому баскетбольному майданчику. Канадієць відповідав за навчання.Підвал аудиторії став тим, що відомо як "центр злиття", який створював розвіддані про позиції, рухи та наміри російських військ. Там, за словами розвідників, офіцери ЦРУ, Національного агентства безпеки, Агентства оборонної розвідки та Національного геопросторового розвідувального агентства працювали разом з розвідниками коаліції.18-та повітряна армія відома як "Драконівський корпус"; нова операція отримала назву "Завдання Дракон" (Таsk Fоrсе Drаgоn). Все, що було потрібно для об'єднання цих частин — це вагання українського вищого командування.На міжнародній конференції 26 квітня на авіабазі Рамштайн у Німеччині генерал Міллі представив пана Резнікова і заступника Залужного генералам Каволі і Донаг'ю. "Ось ваші люди", — сказав генерал Міллі, додавши: "Вам треба працювати з ними. Вони вам допоможуть."Така взаємна довіра тільки почала формуватися. Пан Резніков погодився поговорити з генералом Залужним. "Ми організували склад делегації для поїздки до Вісбадена, — сказав пан Резніков.  - І так все почалося".У центрі партнерства були два генерали — українець Забродський, і американець Донаг'ю.Генерал Забродський був головним українським контактом у Вісбадені, хоч і неофіційно, оскільки він працював у парламенті. В іншому ж він був ідеальним кандидатом.Як і багато його ровесників в українській армії, генерал Забродський добре знав ворога. У 1990-х роках він навчався у військовій академії в Санкт-Петербурзі і служив п’ять років у російській армії.Він також знав американців: з 2005 по 2006 рік він навчався в Армійському коледжі командування та генерального штабу у Форт-Лівенворсі, штат Канзас. За вісім років по тому генерал Забродський очолив небезпечну місію за лініями проросійських сил на сході України, яка частково була модельована за однією з операцій, яку він вивчав у Форт-Лівенворсі — відомою розвідувальною місією генерала конфедератів Дж.Е.Б. Стюарта навколо армії генерала Джорджа Макклеллана в кампанії при Пітсбурзі. Це привернуло увагу впливових людей у Пентагоні: вони відчули, що цей генерал є тим лідером, з яким можна працювати.Генерал Забродський згадує перший день у Вісбадені: "Моя місія полягала в тому, щоб дізнатися: хто цей генерал Донаг'ю? Яка його влада? Скільки він може зробити для нас?"Генерал Донаг'ю був зіркою в таємничому світі спеціальних сил. Разом з командами вбивць ЦРУ та місцевими партнерами він полював на терористичних лідерів у тінях Іраку, Сирії, Лівії та Афганістану. Як лідер елітних сил Dеltа Fоrсе, він допоміг побудувати партнерство з курдськими бійцями для боротьби з "Ісламською державою" в Сирії. Генерал Каволі одного разу порівняв його з "героєм коміксів".Тепер він показував генералу Забродському та його супутнику, генерал-майору Олександру Кириленку, карту обложеного сходу та півдня їхньої країни, де російські сили значно перевершували українські. Згадуючи їхнє гасло "Слава Україні", він поставив їм виклик: "Можете скільки завгодно кричати 'Слава Україні' з іншими людьми. Мене не цікавить, які ви сміливі. Подивіться на цифри". Потім він провів їх через план, як здобути перевагу на полі бою до осені, згадує генерал Забродський.Перша стадія вже була у процесі — навчання українських артилеристів на нових М777. Таsk Fоrсе Drаgоn допомагала їм використовувати ці артилерійські системи для того, щоб зупинити російський наступ. Потім українцям потрібно було здійснити контрнаступ.Того вечора генерал Забродський написав своїм начальникам у Києві."Знаєте, багато країн хотіли підтримати Україну, — згадує він.  — Але хтось мав бути координатором, організувати все, вирішити поточні проблеми та зрозуміти, що нам потрібно в майбутньому. Я сказав головнокомандувачу: Ми знайшли нашого партнера".Присутність українських офіцерів у Вісбадені стала вирішальним моментом у зусиллях війни. Ці офіцери працювали в тісній координації з американцями, кожного дня переглядаючи дані, складали карти російських сил і аналізували найбільш стратегічні цілі. Інтеграція української та американської військової експертизи дозволила точніше і ефективніше визначати ключові цілі. Основною метою було забезпечити, щоб українці могли точно вражати російські позиції, використовуючи оперативну розвідку, що збиралася та аналізувалася спільними командами.Однак ця співпраця також спричинила цікаву та делікатну термінологічну дискусію в європейському командуванні США. Справа полягала в тому, як називати цілі, що були визначені для можливих ударів. Деякі офіцери вважали, що термін "цілі" є доречним, оскільки він чітко і прямо відображав мету визначення цих ворожих позицій для атаки. Інші, однак, вважали цей термін занадто провокативним, адже він міг надати співпраці між військами вигляд більш активного втручання, ніж було насправді.Ця дискусія призвела до використання нейтральнішого терміну: "пункти інтересу". Логіка полягала в тому, щоб зберегти певну невизначеність, що дозволяло б офіційним особам уникати прямої відповідальності чи підзвітності за будь-які конкретні дії, вжиті українцями. Також для повітряних загроз використовувався термін "сліди інтересу", що дозволяло більш гнучко обмінюватися розвідданими без провокації російської відповіді.Майор генерал Тімоті Д. Браун, керівник розвідки європейського командування США, відіграв важливу роль у встановленні цих мовних протоколів для захисту США та їхніх союзників від можливих дипломатичних наслідків. Різниця була тонка, але важлива, особливо коли йшлося про чутливі протоколи обміну розвідданими.Важливо, що існувало чітке правило: жодна розвідка не передавалася українцям щодо цілей на території Росії. Це обмеження було ключовим елементом угоди, створеним для запобігання ескалації за межі кордонів України та уникнення прямого зіткнення між силами НАТО та Росією. Якщо українські командири вирішували завдати ударів по цілях у Росії, їм доводилося покладатися на власну розвідку та можливості, зокрема використовуючи національні системи озброєнь.Основним принципом, як пояснив один високопосадовець США, було те, що війна повинна залишатись у межах території України. Ця стратегія була спрямована на мінімізацію ризику того, що НАТО буде безпосередньо втягнуто в конфлікт, гарантуючи, що підтримка України залишатиметься в межах розвідки та матеріальної допомоги без переходу критичних червоних ліній, які могли б призвести до більш масштабного конфлікту.Тонке формулювання і суворі правила взаємодії підкреслювали нестабільний баланс, який США та їхні союзники намагалися підтримувати — підтримуючи Україну, не ескалуючи війну до повномасштабного конфлікту з Росією. Це напруження було постійним тлом цієї партнерської співпраці, що вимагало уважних переговорів і чіткої комунікації для управління як військовими цілями, так і геополітичними реаліями.Білий дім також заборонив обмінюватися розвідкою про місцезнаходження "стратегічних" російських лідерів, таких як начальник генерального штабу, генерал Валерій Герасимов. "Уявіть, як ми відреагували б, якби дізналися, що росіяни допомогли іншій країні вбити нашого головнокомандувача", — сказав один з високопосадовців США. — Ми б оголосили війну". Так само Таsk Fоrсе Drаgоn не могла ділитися розвідкою, яка вказувала б місця перебування окремих росіян.Система працювала таким чином: Таsk Fоrсе Drаgоn повідомляла українцям, де перебувають росіяни. Однак, щоб захистити джерела та методи розвідки від російських шпигунів, не уточнювалося, як вони дізналися про це. Українці бачили лише ланцюжки координат, поділені на категорії: Пріоритет 1, Пріоритет 2 тощо. Як пам'ятає генерал Забродський, коли українці запитували, чому вони мають довіряти цій розвідці, генерал Донаг'ю відповідав: "Не турбуйтеся, як ми це дізналися. Просто довіртеся, що коли ви стріляєте, ви влучите в ціль, і вам сподобаються результати. А якщо вам не сподобаються результати, скажіть нам, ми все виправимо."Система запрацювала у травні. Першою метою став броньований радарний транспортний засіб, відомий як "Зоопарк", який росіяни могли використовувати для виявлення таких систем озброєнь, як українські М777. Центр обробки інформації виявив "Зоопарк" біля окупованого росіянами Донецька на сході України.Українці вирішили поставити пастку: спочатку вони відкривають вогонь по російських позиціях. Коли росіяни увімкнуть "Зоопарк", щоб відстежити вогонь, центр обробки інформації визначить координати "Зоопарка" для майбутнього удару.У визначений день, згадує генерал Забродський, генерал Донаг'ю зателефонував командиру батальйону з настановою: "Як почуваєшся?" — запитав він. "Почуваюся чудово", — відповів український офіцер. Генерал Донаг'ю перевірив супутникові знімки, щоб переконатися, що мета і М777 правильно розташовані. Лише після цього артилерист відкрив вогонь, знищивши "Зоопарк". "Всі сказали: Ми можемо це зробити!", — згадує один з американських посадовців.Але залишалося критичне питання: чи зможуть партнери застосувати цю систему проти кількох цілей під час великої кінетичної битви?Це мала бути битва під Сєвєродонецьком, на північ від Донецька, де росіяни планували побудувати понтонний міст через річку, а потім оточити й захопити місто. Генерал Забродський назвав це "пекельною ціллю".Бій, який відбувся, широко висвітлювався як рання і важлива перемога України. Понтони стали пастками смерті; за оцінками України, загинуло щонайменше 400 росіян. Неозвученим залишалося те, що американці надали "точки інтересу", які допомогли зірвати російську атаку.У ці перші місяці бої були здебільшого зосереджені на сході України. Але американська розвідка також стежила за рухами росіян на півдні, особливо за великим зосередженням військ поблизу міста Херсон. Незабаром кілька команд М777 були перепризначені, і Таsk Fоrсе Drаgоn почала передавати точки інтересу для ураження російських позицій там.З практикою Таsk Fоrсе Drаgоn стала швидше виявляти точки інтересу, а українці швидше по них стріляли. Чим більше вони демонстрували свою ефективність з М777 та подібними системами, тим більше коаліція постачала нові — і все більше точок інтересу надходило від Вісбадену."Знаєте, коли ми почали вірити? — згадує генерал Забродський. — Коли Донаг'ю сказав: Ось список позицій. Ми перевірили список і сказали: Ці 100 позицій хороші, але нам потрібно ще 50. І вони надіслали ще 50".М777 стали робочими конями української армії. Але оскільки вони зазвичай не могли запускати свої снаряди калібру 155 міліметрів більше ніж на 15 миль, вони не могли конкурувати з величезною перевагою росіян у чисельності та техніці.Щоб дати українцям компенсаторні переваги в точності, швидкості і дальності, генерали Каволі та Донаг'ю незабаром запропонували значний крок уперед — надання мобільних артилерійських ракетних систем Ніgh Моbіlіty Аrtіllеry Rосkеt Systеms, відомих як НІМАRS, які використовують супутникові ракети для завдання ударів на відстань до 50 миль.Подальші дебати відображали еволюцію мислення американців.Офіційні особи Пентагону чинили опір, не бажаючи витрачати обмежені запаси НІМАRS. Але у травні генерал Каволі відвідав Вашингтон і обґрунтував своє прохання, що зрештою переконало їх.Целеста Воллендер, тодішня заступниця міністра оборони з міжнародних справ безпеки, згадала: "Міллі завжди говорив: У вас є маленька російська армія, яка воює з великою російською армією, і вони воюють однаково, і українці ніколи не переможуть. Аргумент Каволі був, що з НІМАRS вони можуть воювати, як ми, і саме так вони почнуть перемагати росіян".У Білому домі радники та президент Байден зважували цей аргумент з побоюваннями, що тиск на росіян може лише змусити Путіна впасти в паніку і розширити війну. Коли генерали попросили НІМАRS, один з офіційних осіб згадував, що це було схоже на "стояти на лінії і думати: якщо зробиш крок уперед, чи не розпочнеться Третя світова війна?" І коли Білий дім зробив цей крок уперед, за словами офіційного джерела, Таsk Fоrсе Drаgоn став "повним тилом війни."Вісбаден здійснював нагляд за кожним ударом НІМАRS. Генерал Донаг'ю та його помічники перевіряли списки цілей українців і давали поради щодо розташування пускових установок і часу для ударів. Українці повинні були використовувати лише координати, надані американцями. Для запуску боєголовки оператори НІМАRS потребували спеціальної електронної картки, яку американці могли деактивувати в будь-який час.Удари НІМАRS, які призводили до 100 і більше загиблих чи поранених росіян, стали майже щотижневими. Російські війська залишалися збентеженими та розгубленими. Їхній моральний дух падав, а разом із ним і їхня воля до боротьби. І з ростом арсеналу НІМАRS з 8 до 38 одиниць та вдосконаленням українських операторів, за словами одного з американських посадовців, втрати зросли в п'ять разів."Ми стали маленькою частиною, може, не найкращою частиною, але маленькою частиною вашої системи," — пояснив генерал Забродський, додаючи: "Більшість країн робили це протягом 10, 20, 30 років. А ми були змушені зробити це за кілька тижнів."Разом партнери відточували вбивчу машину.Частина 2. Коли ви переможете Росію — ви станете частиною насПід час першої зустрічі Генерал Донаг'ю  показав Генералу Забродському кольорову карту, де сили НАТО та США позначені синім, російські сили — червоним, а українські сили — зеленим. Ця тонка символіка кольору. Зокрема коли генерал Забродський запитав, чому Україна позначена зеленим, а не синім,що ілюструє прагнення України бути повністю інтегрованою в Західний альянс, генерал Донаг'ю відповів: "Коли ви переможете Росію, ми зробимо вас синіми назавжди". Це мало глибоке значення. Йшлося не лише про військову стратегію, а й про ширший геополітичний зсув, який закріпить інтеграцію України в НАТО і Захід, якщо їм вдасться відкинути російські сили.Було три місяці з початку вторгнення, і карти розповідали таку історію війни:На півдні України українці зупинили наступ росіян на чорноморський суднобудівний центр у Миколаєві. Але росіяни контролювали Херсон, і корпус, що налічував близько 25 000 солдатів, окупував територію на захід від Дніпра. На сході росіяни були зупинені під Ізюмом, але вони утримували територію між Ізюмом і кордоном, зокрема стратегічно важливу долину річки Оскіл.Стратегія росіян змінилася з намагання скинути режим у Києві — безрезультатної спроби захопити столицю — до повільної стратегії придушення. Українці повинні були перейти в контрнаступ.Їхній головнокомандувач, генерал Залужний, разом з британцями підтримував найбільш амбіційний варіант — наступ з району Запоріжжя на південний схід до окупованого Мелітополя. Цей маневр, на їхню думку, мав би перервати сухопутні шляхи постачання російських сил до Криму.Генерал Донаг'ю  теоретично погоджувався. Однак, за словами його колег, він вважав, що наступ на Мелітополь був би неможливим, враховуючи стан українських військ і обмежену здатність коаліції постачати М777 без ослаблення боєздатності США. Щоб довести свою точку зору він під час військових ігор взяв на себе роль російського командира. Кожного разу, коли українці намагалися просуватися, генерал Донаг'ю знищував їх з переважною бойовою силою.Врешті-решт вони погодилися на двофазовий наступ, щоб заплутати російських командирів, які, за даними американської розвідки, вважали, що українці мають достатньо солдатів і техніки лише для одного наступу.Основною метою було повернути Херсон і убезпечити західний берег Дніпра, щоб запобігти просуванню російських сил до портового міста Одеса та створенню нової загрози для Києва.Генерал Донаг'ю  підтримував варіант другого фронту на сході, від Харківської області до долини річки Оскіл. Але українці замість цього запропонували менший відволікаючий маневр, щоб привернути російські сили на схід і полегшити наступ на Херсон.Це мало відбутись у перші числа вересня. Українці мали розпочати двотижневі артилерійські обстріли, щоб ослабити російські сили на півдні. Лише після цього, 18 вересня, вони мали перейти до наступу на Херсон.А якщо боєприпасів вистачить, вони планували перетнути Дніпро. Генерал Забродський згадує, як генерал Донаг'ю сказав: "Якщо ви хочете переправитися через річку і дістатися до кримського перешийка, тоді йдіть за планом".Це був план, поки він не змінився.Іноді пан Зеленський безпосередньо спілкувався з регіональними командирами, і після однієї такої розмови американці дізналися, що порядок ведення бойових дій змінився.Херсон тепер мав бути взятий швидше і першочергово — 29 серпня.Генерал Донаг'ю повідомив генералу Залужному, що для підготовки до Херсона потрібно більше часу; зміна планів, сказав він, ставить під загрозу контрнаступ і всю країну. Пізніше американці дізналися, що сталося:Пан Зеленський сподівався відвідати засідання Генеральної Асамблеї ООН у середині вересня. Демонстрація результатів на полі бою, на його думку, зміцнила б його позицію для отримання додаткової військової допомоги. Тому на останньому етапі змінили план — це стало передвісником фундаментальної невідповідності, яка дедалі більше впливала на хід війни.Наслідки були не такими, як планувалося.Росіяни відповіли, переміщаючи підкріплення зі сходу до Херсона. Тепер генерал Залужний зрозумів, що ослаблені російські сили на сході можуть дозволити українцям реалізувати те, що пропонував генерал Донаг'ю — дістатися до долини річки Оскіл. "Йдіть, йдіть, йдіть — у вас є шанс", — сказав генерал Донаг'ю українському командувачу на сході генералу Сирському, як пригадує один європейський офіційний представник.Російські війська розпалися навіть швидше, ніж передбачалося, залишивши своє спорядження під час втечі. Українське командування не очікувало, що їхні сили досягнуть західного берега Осколу, і коли це сталося, авторитет генерала Сирського в очах президента різко зріс.На півдні американська розвідка повідомила, що корпус на західному березі Дніпра має серйозні проблеми з їжею та боєприпасами.Українці вагалися. Генерал Донаг'ю благав польового командира, генерал-майора Андрія Ковальчука, рухатися вперед. Незабаром вищі керівники США, генерали Каволі та Міллі, підняли це питання у генерала Залужного.Але це також не спрацювало.Міністр оборони Великої Британії Бен Уоллес запитав у генерала Донаг'ю, що б він зробив, якби генерал Ковальчук був його підлеглим."Він уже був би звільнений", — відповів генерал Донаг'ю ."Я це вирішу", — сказав пан Уоллес. Британська армія мала значний вплив на Київ; на відміну від американців, вони розмістили невеликі групи офіцерів в Україні після вторгнення. Тепер міністр оборони скористався цим впливом і вимагав від українців звільнити командира.Мабуть, жоден клаптик української землі не був ціннішим для пана Путіна, ніж Крим. Оскільки українці повільно просувалися до Дніпра, сподіваючись переправитися через нього та рухатися до півострова, це породило те, що один з посадовців Пентагону назвав "основною напругою":Щоб дати російському президенту стимул для переговорів, пояснив офіційний представник, українці повинні були тиснути на Крим. Однак це, ймовірно, могло змусити Путіна задуматися про вчинення "чогось відчайдушного".Українці вже здійснювали тиск на землі. І адміністрація Байдена дозволила допомогти українцям розробити, виробляти та впроваджувати новий флот морських дронів для атак на Чорноморський флот Росії. (Американці надали українцям ранній прототип, призначений для протидії китайському морському нападу на Тайвань.) Спочатку ВМС дозволили передавати українцям точки інтересу щодо російських військових кораблів за межами територіальних вод Криму. У жовтні, з дозволом діяти всередині Криму, ЦРУ таємно почало підтримувати удари дронів по порту Севастополя.Того ж місяця американська розвідка перехопила розмову російського командувача військами в Україні, генерала Сергія Суровікіна, який справді розмірковував над тим, щоб зробити щось відчайдушне: використати тактичну ядерну зброю, щоб зупинити українців від переходу через Дніпро і прямування до Криму.До того моменту американські розвідувальні агентства оцінювали ймовірність використання Росією ядерної зброї в Україні на рівні 5–10 відсотків. Тепер вони сказали, що якщо лінії російських військ на південь зламаються, ймовірність сягатиме 50 відсотків.Ця основна напруга, здавалось, наближалася до свого піку.У Європі генерали Каволі та Донаг'ю благали бригадного генерала Олександра Тарнавського, який замінив генерала Ковальчука, просунути свої бригади вперед, розгромити корпус на західному березі Дніпра та захопити його спорядження.У Вашингтоні старші радники пана Байдена з тривогою озмірковували над протилежним — чи потрібно тиснути  на українців, щоб сповільнити їхній наступ.Момент, ймовірно, був найкращим шансом для українців завдати революційного удару по росіянах. Він також міг бути найкращим шансом для спалаху більш широкої війни.Зрештою, у своєрідній великій невизначеності, момент так і не настав.Щоб захистити свої відступаючі війська, російські командири залишали маленькі відділення солдатів. Генерал Донаг'ю порадив генералу Тарнавському знищити або обійти їх і зосередитись на основній меті — корпусі. Але щоразу, коли українці натрапляли на таке відділення, вони зупинялися, припускаючи, що на них чекає більша сила.Генерал Донаг'ю сказав йому, що супутникові знімки показали, що українські війська, за словами представників Пентагону, заблоковані лише одним або двома російськими танками. Але не маючи змоги побачити ці знімки, український командир вагався, остерігаючись відправити свої сили вперед.Щоб змусити українців рухатися, Таsk Fоrсе Drаgоn передав їм точки інтересу, а оператори М777 знищували танки за допомогою ракет Ехсаlіbur — часозатратні кроки, які повторювалися щоразу, коли українці натрапляли на російське відділення.Українці все ж таки відвоювали Херсон і очистили західний берег Дніпра. Але наступ зупинився на цьому етапі. Українці, у яких закінчувалися боєприпаси, не перейшли через Дніпро. Вони не просувалися до Криму, як сподівалися українці та як боялися росіяни.І поки росіяни втекли через річку, далі на захоплену територію, величезні машини рвали землю, прокладаючи довгі, глибокі траншеї на своєму шляху.Проте українці залишались у святковому настрої, і під час своєї наступної поїздки до Вісбадена генерал Забродський презентував генералу Донаг'ю "бойовий сувенір": тактичний жилет, що належав російському солдату, чиї товариші вже марширували на схід до місця, яке стане горнилом 2023 року — місця, яке називалося Бахмут.Частина 3. Найкращі планиПланування на 2023 рік розпочалося одразу, на тому етапі, коли, як тепер видно, панувала певна необґрунтована ейфорія.Україна контролювала західні береги річок Оскіл та Дніпро. В межах коаліції існувала загальна думка, що контрнаступ 2023 року стане останнім етапом війни: українці або здобудуть остаточну перемогу, або пану Путіну доведеться шукати мир."Ми виграємо всю цю війну", — сказав пан Зеленський членам коаліції, як пригадує старший американський чиновник.Для цього, як пояснив генерал Забродський, коли партнери зібрались у Вісбадені пізньої осені, генерал Залужний знову наполягав на тому, щоб основний наступ був спрямований на Мелітополь, щоб перекрити російські сили в Криму — те, що він вважав великою, але втраченою можливістю завдати ворогу нищівного удару ще у 2022 році.І знову деякі американські генерали виступали за обережність.У Пентагоні чиновники хвилювалися щодо своєї здатності забезпечити достатню кількість зброї для контрнаступу; можливо, українцям, перебуваючи у найсильнішій позиції, слід було подумати про укладення угоди. Коли голова Об'єднаного комітету начальників штабів генерал Міллі висловив таку ідею у промові, багато прихильників України (включаючи республіканців у Конгресі, які тоді майже одноголосно підтримували війну) звинуватили його в потуранні.У Вісбадені, під час приватних розмов з генералом Забродським та британцями, генерал Донаг'ю вказував на російські окопи, які вони рили для захисту півдня. Він також звертав увагу на повільний наступ українців до Дніпра всього за кілька тижнів до цього. "Вони риють окопи, хлопці, — сказав він їм. — Як ви плануєте перетнути це?"Замість цього, як згадує генерал Забродський та європейський чиновник, він запропонував паузу: якщо українці витратять наступний рік, якщо не більше, на створення нових бригад та їхнє навчання, то вони будуть значно краще готові для наступу на Мелітополь.Британці, своєю чергою, аргументували, якщо українці все ж підуть в наступ, коаліція повинна їх підтримати. Вони не повинні бути такими ж хорошими, як британці та американці, казав генерал Каволі, вони просто повинні бути кращими за росіян.Але паузи не буде. Генерал Забродський сказав генералу Залужному: "Донаг’ю правий". Але він також визнав, що "ніхто не любив рекомендацій Донаг’ю окрім мене".До того ж, генерал Донаг'ю вже був на виході.Розгортання 18-ї повітряно-десантної дивізії було тимчасовим. Тепер у Вісбадені з'явиться постійна організація — Група безпекової допомоги—Україна, позивний Еребус — уособлення темряви у грецькій міфології.Того осіннього дня, коли завершилася планувальна сесія і їхній час разом, генерал Донаг'ю провів генерала Забродського до аеродрому Клей-Касерне. Там він вручив йому декоративний щит — емблему 18-ї повітряно-десантної дивізії з дракончиком, оточеним п'ятьма зірками.Західна зірка представляла Вісбаден, трохи на схід — аеропорт Ряшів-Ясьонка. Інші зірки символізували Київ, Херсон і Харків — для генерала Залужного та командувачів на південь і схід.А під зірками — "Дякуємо"."Я запитав його: Чому ти дякуєш мені? — згадує генерал Забродський. — Я повинен сказати дякую"Генерал Донаг'ю пояснив, що українці — це ті, хто воює і гине, випробовує американське обладнання та тактику і ділиться отриманими уроками. "Завдяки вам, — сказав він, — ми створили все це, чого ніколи не змогли б".Кричачи через вітер і шум аеродрому, вони продовжували сперечатися, хто з них заслуговує більше на подяку. Потім вони потиснули один одному руки, і генерал Забродський зник у літаку С-130."Новий хлопець у кімнаті" — це був генерал-лейтенант Антоніо А. Агутто-молодший. Він був командувачем іншого типу, з іншою місією.Генерал Донаг'ю був ризикованим лідером. Генерал Агутто здобув репутацію людини, яка вирізняється обережністю та майстерністю у навчанні й великих операціях. Після захоплення Криму у 2014 році адміністрація Обами розширила програму навчання українців, зокрема на базі на заході країни; генерал Агутто курував цю програму. У Вісбадені його головним завданням стала підготовка нових бригад. "Вам потрібно підготувати їх до бою", — сказав йому міністр оборони Ллойд Остін.Це означало більшу автономію для українців і перерозподіл відносин: спочатку Вісбаден докладав чимало зусиль, щоб здобути довіру українців. Тепер українці просили довіри від Вісбадена.Невдовзі з'явилася можливість.Українська розвідка виявила саморобний російський казармений блок в окупованій Макіївці. "Довіртеся нам у цьому", — сказав генерал Забродський генералу Агутто. Американець погодився, і, як пригадує український командувач, "ми здійснили повний процес таргетування абсолютно самостійно". Роль Вісбадена полягала в наданні лише координат.У цій новій фазі партнерства американські та українські офіцери все ще зустрічалися щодня для визначення пріоритетів, які центр злиття перетворював на точки інтересу. Але тепер українські командири мали більшу свободу дій, використовуючи НІМАRS для ударів по додаткових цілях, отриманих завдяки їхній власній розвідці — якщо це відповідало узгодженим пріоритетам."Ми відступимо і будемо спостерігати, слідкуючи за вами, щоб переконатися, що ви не робите нічого безрозсудного", — сказав генерал Агутто українцям. "Основна мета, — додав він, — це дати вам змогу діяти самостійно в якийсь момент".Відгукуючись на події 2022 року, військові ігри січня 2023 року призвели до двоетапного плану.Другорядний наступ, який мав бути здійснений силами генерала Сирського на сході, зосереджувався на Бахмуті — де бої тривали кілька місяців — з відволікаючим маневром у бік Луганської області, території, анексованої Путіним у 2022 році. Такий маневр, як вважалося, мав прив’язати російські сили на сході та сприяти основній меті — наступу на Мелітополь, де російські укріплення вже починали гнити й руйнуватися під впливом зимових холодів і дощів.Але проблеми іншого роду вже почали поступово нищити новий план.Хоча генерал Залужний і був Головнокомандувачем ЗСУ, його позиція все більше ускладнювалася через конкуренцію з генералом Сирським. За словами українських чиновників, суперництво виникло після того, як у 2021 році президент Зеленський вирішив підвищити генерала Залужного, перемістивши його на посаду замість колишнього керівника — генерала Сирського. Суперництво загострилося після вторгнення, коли командири змагалися за обмежену кількість батарей НІМАRS. Генерал Сирський народився в Росії та служив у її армії. До того як почав працювати над удосконаленням української мови, зазвичай він говорив російською на нарадах. Генерал Залужний іноді зневажливо називав його "тим російським генералом".Американці знали, що генерал Сирський незадоволений тим, що йому відводиться роль допоміжного командувача у контрнаступі. Коли генерал Агутто зателефонував, щоб упевнитися, що він зрозумів план, Сирський відповів: "Я не згоден, але маю свої накази".Контрнаступ мав початися 1 травня. Між тим українці витратили місяці на тренування. Генерал Сирський надав би чотири бригади, що пройшли бойове хрещення — кожна з яких налічувала від 3000 до 5000 солдатів — для навчання в Європі. До них приєднаються чотири нові бригади рекрутів.Але генерал Сирський мав інші плани.У Бахмуті росіяни розміщували і втрачали величезні сили. Генерал Сирський побачив можливість оточити їх і спровокувати розкол у їхніх лавах. "Візьміть усіх новобранців" для Мелітополя, — сказав він генералу Агутто, за словами американських офіційних осіб. І коли Зеленський став на його бік, незважаючи на протести як власного головнокомандувача, так і американців, важлива складова контрнаступу була фактично зірвана.Тепер українці відправили б лише чотири недосвідчені бригади за кордон для тренувань. (Вони готували ще вісім всередині України). Крім того, нові рекрути були переважно літніми — в основному їм було 40-50 років. Коли вони приїхали до Європи, як згадує старший американський чиновник, "ми все думали, що це не дуже добре".Вік призову в Україні був 27 років. Генерал Каволі, підвищений до посади верховного союзного командувача для Європи, закликав генерала Залужного "ввести своїх 18-річних у гру". Але американці зрозуміли, що ані президент, ані генерал не зважаться на таке політично чутливе рішення.Аналогічна динаміка мала місце і на американській стороні.Минулого року росіяни не дуже розумно розмістили командні пункти, склади боєприпасів і логістичні центри в радіусі 50 миль від лінії фронту. Але нова розвідка показала, що росіяни тепер перенесли критичні об'єкти за межі досяжності НІМАRS. Тому генерали Каволі і Агутто рекомендували наступний крок — передати українцям тактичні ракетні системи армії (АТАСМS) — ракети, які можуть досягати 190 миль, щоб ускладнити росіянам можливість допомагати в обороні Мелітополя.АТАСМS стали особливо болючою темою для адміністрації Байдена. Російський військовий керівник, генерал Герасимов, опосередковано згадував про них ще у травні, коли попереджав генерала Міллі, що будь-яка ракета, яка долає 190 миль, порушить "червону лінію". Також виникло питання про постачання: Пентагон вже попереджав, що не матиме достатньо АТАСМS, якщо США доведеться воювати самостійно.Повідомлення було чітким: перестаньте просити АТАСМS.Основні припущення були перевернуті. Тим не менш, американці бачили шлях до перемоги, хоч і він став все вужчим. Ключовим моментом для досягнення цього було почати контрнаступ згідно з планом, 1 травня, до того, як росіяни відремонтують свої укріплення і перекинуть більше військ для підкріплення Мелітополя.Але критична дата пройшла. Деякі обіцяні постачання боєприпасів та обладнання були затримані, і, незважаючи на запевнення генерала Агутто, що наявних запасів достатньо для початку, українці не наважилися розпочати, поки не отримають все.У якийсь момент, коли напруга зростала, генерал Каволі звернувся до генерала Забродського і сказав: "Міша, я люблю вашу країну. Але якщо ви не зробите це, ви програєте війну"."Моя відповідь була: Я розумію, що ви говорите, Крістофер. Але, будь ласка, зрозумійте мене. Я не головнокомандувач. І я не президент України", — згадував генерал Забродський, додаючи: "Мабуть, я мав би плакати так само, як і він".У Пентагоні почали відчувати, що між союзниками виникають серйозні тріщини. Генерал Забродський згадував, як генерал Міллі запитав: "Скажіть мені правду. Ви змінили план?""Ні, ні, ні, —  відповів він. — Ми не змінили план і не будемо цього робити."Коли він вимовив ці слова, він дійсно вірив, що каже правду.Наприкінці травня розвідка показала, що росіяни швидко формують нові бригади. Українці не мали всього, чого хотіли, але мали те, що, на їхню думку, їм було потрібно. Тепер їм доведеться діяти.Генерал Залужний виклав остаточний план на засіданні Ставки — урядового органу, що займається військовими питаннями. Генерал Тарнавський отримав 12 бригад і більшу частину боєприпасів для основного наступу на Мелітополь. Командувач морської піхоти, генерал-лейтенант Юрій Содоль, мав зробити маневр у напрямку Маріуполя, зруйнованого портового міста, яке було захоплено росіянами після виснажливої облоги рік тому. Генерал Сирський очолив підтримуючий наступ на сході навколо Бахмута, нещодавно втраченого після місяців окопної війни.Тоді виступив генерал Сирський. За словами українських чиновників, генерал заявив, що хоче відійти від плану і здійснити повномасштабну атаку, щоб вигнати росіян з Бахмута. Потім він планував просунутися на схід до Луганської області. Для цього йому, звісно, були потрібні додаткові люди та боєприпаси.Американцям не повідомили результат засідання. Але незабаром розвідка США помітила переміщення українських військ та боєприпасів у напрямках, що не відповідали узгодженому плану.Невдовзі після цього, на терміновій зустрічі на польському кордоні, генерал Залужний визнав перед генералами Каволі та Агутто, що українці насправді вирішили здійснити наступи одночасно в трьох напрямках."Це не план!" — вигукнув генерал Каволі.Що сталося за словами українських чиновників: після засідання Ставки, президент Зеленський наказав розподілити боєприпаси коаліції порівну між генералом Сирським і генералом Тарнавським. Генерал Сирський також отримав п’ять з новонавчених бригад, залишаючи сім для боротьби за Мелітополь."Це було як спостерігати за загибеллю наступу на Мелітополь ще до того, як він був розпочатий", — зазначив один з українських посадовців.Після п’ятнадцяти місяців війни все дійшло до цього критичного моменту."Ми повинні були відійти", — сказав старший американський чиновник.Але вони не пішли."Ці рішення, що стосуються життя і смерті і того, яку територію ви цінуєте більше, а яку менше, — це фундаментально суверенні рішення, — пояснив високопосадовець адміністрації Байдена. — Все, що ми могли зробити, це дати їм пораду".Лідер штурму Маріуполя, генерал Содоль, охоче приймав поради від генерала Агутто. Ця співпраця принесла один з найбільших успіхів контрнаступу: після того, як американська розвідка виявила слабке місце в російських лініях, війська генерала Содоля, використовуючи координати з Вісбадена, відвоювали село Старомайорське та майже вісім квадратних миль території.Для українців ця перемога поставила питання: чи може боротьба за Маріуполь бути більш перспективною, ніж наступ на Мелітополь? Але атака застопорилася через брак людських ресурсів.Проблема була чітко позначена на карті бойових дій в офісі генерала Агутто: наступ генерала Сирського на Бахмут виснажував українську армію.Генерал Агутто закликав його направити бригади та боєприпаси на південь для наступу на Мелітополь. Але генерал Сирський, за словами американських та українських офіційних осіб, не змінив свого рішення. Він не змінив своєї позиції навіть після того, як Євгеній Пригожин, чиї найманці з ПВК Вагнера допомогли росіянам захопити Бахмут, повстав проти військового керівництва Путіна та відправив свої сили в бік Москви.Розвідка США оцінювала, що заколот може підірвати бойовий дух і єдність росіян; перехоплені повідомлення показали, що російські командири були здивовані тим, що українці не тиснуть сильніше на слабо захищений Мелітополь, сказав один з американських розвідників.Але для генерала Сирського повстання було підтвердженням його стратегії — розпалювати розбрат серед росіян, затягуючи їх у Бахмут. Надсилати частину своїх сил на південь означало б підривати це. "Я був правий, Агутто, ти був не правий", — згадує один з американських офіційних осіб слова генерала Сирського, який додав: "Ми досягнемо Луганська".Президент Зеленський охарактеризував Бахмут як "фортецю нашого морального духу". Врешті-решт, це стало кривавою демонстрацією тяжкої ситуації українців, яких було значно менше.Хоча оцінки втрат варіюються, немає сумнівів, що російські втрати — в десятках тисяч — значно перевищували українські. Однак генерал Сирський так і не відвоював Бахмут і не просунувся до Луганська. А поки росіяни відновлювали свої бригади і продовжували боротися на сході, українці не мали такого джерела нових призовників. (Пригожин відвів свої війська назад, так і не дійшовши до Москви, а два місяці по тому він загинув у авіакатастрофі, яку американська розвідка вважала результатом замаху, ймовірно, організованого Кремлем.)Що залишалося — це Мелітополь.Основною перевагою машини Вісбадена була швидкість — скорочення часу від точки інтересу до українського удару. Але ця перевага, а разом з нею й наступ на Мелітополь, була підірвана зміною у тому, як український командувач на тому напрямку використовував ці точки інтересу. Він мав значно менше боєприпасів, ніж планувалося; замість того, щоб просто відкрити вогонь, він тепер спочатку використовував дрони для підтвердження розвідданих.Цей виснажливий процес, підсилений також обережністю і дефіцитом довіри, досяг свого апогею, коли, після тижнів повільного руху через мінні поля і обстріли з гелікоптерів, українські війська підійшли до захопленого села Роботине.Американські офіційні особи розповідали про подальшу битву. Українці сильно обстрілювали росіян артилерією; американська розвідка вказала, що вони відступають."Займіть землю зараз!" — сказав генерал Агутто генералу Тарнавському.Але українці помітили групу росіян на вершині пагорба.У Вісбадені супутникові знімки показали те, що виглядало як російський взвод, від 20 до 50 солдатів — для генерала Агутто це не було достатньою підставою для затримки наступу.Однак генерал Тарнавський не захотів рухатися, поки загроза не буде ліквідована. Тож Вісбаден надіслав координати росіян і порадив одночасно відкривати вогонь і просуватися вперед.Натомість, щоб підтвердити розвіддані, генерал Тарнавський запустив дрони для розвідки над пагорбом.Це зайняло час. Лише після цього він віддав наказ своїм підрозділам відкрити вогонь.А після удару він знову надіслав дрони, щоб підтвердити, що пагорб справді чистий. Потім він наказав своїм силам зайти в Роботине, яке вони захопили 28 серпня.Це взаємне підтвердження коштувало від 24 до 48 годин, оцінили офіцери. І за цей час на південь від Роботиного росіяни почали будувати нові бар'єри, закладати міни та надсилати підкріплення, щоб зупинити український наступ. "Ситуація змінилася кардинально", — сказав генерал Забродський.Фрустрація і напруга між терміновістю місії та реальністю на місці чітко відображаються в цьому уривку. Наполягання генерала Агутто продовжувати наступ у поєднанні з обережним підходом генерала Тарнавського підкреслює складний баланс між швидкими діями та необхідністю ретельної перевірки під час бою. Ситуація зі взводом на пагорбі показує, як невеликі тактичні затримки — наприклад, очікування підтвердження за допомогою дронів або ротація підрозділів — можуть мати непропорційно великі наслідки в умовах високої напруги на полі бою.Розчарування американців через цю затримку, підкреслене коментарем про те, як "чортів взвод зупинив контрнаступ", підкреслює важливість підтримки темпу у таких нестабільних і швидкоплинних умовах конфлікту. Здається, дрібне рішення — чи атакувати негайно, чи чекати на додаткову перевірку — може змінити хід більшої стратегії. Це показує, як навіть невеликий, добре розташований підрозділ може порушити плани, що включають набагато більші сили, уповільнивши більшу мету й витративши дорогоцінний час, поки росіяни адаптуються та укріплюють свої позиції.У більш широкому сенсі, цей момент відображає труднощі, з якими стикаються військові операції, де необхідно досягти швидкості, зберігаючи точність, а також керувати непередбачуваністю бойових рішень на полі бою.Українці не змогли досягти Мелітополя. Їм довелося скоротити свої амбіції. Тепер їхньою метою стало маленьке окуповане місто Токмак, розташоване приблизно на півдорозі до Мелітополя, поруч із критичними залізничними лініями та дорогами.Генерал Агутто надав українцям більшу автономію. Але тепер він розробив детальний артилерійський план —  Операцію "Роллінг Тандер", — у якому, за словами американських та українських офіційних осіб, прописував куди саме українці повинні стріляти, чим і в якому порядку. Однак генерал Тарнавський заперечив проти деяких цілей, наполягав на використанні дронів для перевірки точок інтересу, і Операція "Роллінг Тандер" припинила свій хід.У зв'язку з тим, що спроби зберегти контрнаступ зазнали невдачі, Білий дім санкціонував секретний транспорт невеликої кількості касетних боєприпасів з дальністю близько 100 миль, і генерал Агутто разом із генералом Забродським розробили операцію проти російських атакувальних вертольотів, що загрожували силам генерала Тарнавського. Щонайменше 10 вертольотів було знищено, і росіяни відвели всю свою авіацію до Криму або на материк. Однак українці все одно не змогли просунутися вперед.Остання рекомендація американців полягала в тому, щоб генерал Сирський взяв на себе бойові дії за Токмак. Це було відхилено. Потім вони запропонували, щоб генерал Содоль надіслав своїх морпіхів до Роботиного та прорвав російську лінію. Однак генерал Залужний наказав відправити морпіхів до Херсона, щоб відкрити новий фронт в операції, яку американці вважали приреченою на невдачу — спробі перейти через Дніпро і просуватися до Криму. Морпіхи переправилися через річку на початку листопада, але вичерпали свої сили та боєприпаси. Контрнаступ мав стати вирішальним ударом. Натомість він закінчився ганебно.Генерал Сирський відмовився відповідати на питання щодо своїх взаємодій з американськими генералами, але прес-секретар Збройних Сил України заявив: "Ми сподіваємося, що настане час, і після перемоги України українські та американські генерали, яких ви згадали, можливо, спільно розповідатимуть нам про їхні робочі та дружні переговори під час боротьби з російською агресією".Андрій Єрмак, керівник Офісу президента України і, ймовірно, друга найбільш впливова особа в країні, заявив виданню Тhе Тіmеs, що контрнаступ був "переважно згладжений" політичною "невизначеністю" союзників і "постійними" затримками у поставках зброї.Але для іншого високопосадовця з України "справжньою причиною нашої невдачі було те, що для виконання плану було призначено недостатню кількість сил".У будь-якому разі, для партнерів катастрофічний результат контрнаступу залишив після себе образу з обох сторін. "Важливі стосунки були збережені," — сказала пані Уолландер, представник Пентагону. — Але це вже не було тим натхненним і довірливим братерством 2022 року та початку 2023-го."Частина 4. Порушення довіри та кордонівНапередодні Різдва пан Зеленський проїхав через ворота Вісбадена під час свого першого візиту в секретний центр партнерства.При вході в аудиторію Тоні Баса, його проводили повз трофеї спільної боротьби — перекручені уламки російських транспортних засобів, ракет і літаків. Коли він піднявся на галерею над колишнім баскетбольним майданчиком — як це робив генерал Забродський в перший день 2022 року — офіцери, що працювали внизу, вибухнули аплодисментами.Однак президент не приїхав до Вісбадена для святкування. У тіні невдалого контрнаступу, з наближенням третьої важкої зимової кампанії, передвісники лише ставали темнішими. Щоб використати свою нову перевагу, росіяни масово відправляли війська на Схід. У США пан Трамп, скептик щодо України, переживав політичне відродження; деякі республіканці в Конгресі вже починали обурюватися через фінансування.Рік тому коаліція говорила про перемогу. Але, коли 2024 рік настав і тривав, адміністрація Байдена змушена була знову і знову переходити свої власні червоні лінії, щоб просто тримати українців на плаву.Але спочатку було нагальне питання у Вісбадені: генерали Каволі та Агутто пояснили, що не бачать реального шляху до відновлення значних територій у 2024 році. Коаліція просто не могла надати все необхідне обладнання для великого контрнаступу. Також українці не могли створити армію достатнього розміру, щоб провести його.Українці повинні були знизити свої очікування, зосередившись на досяжних цілях, щоб залишатись у боротьбі, поки будуватимуть бойову потужність для можливого контрнаступу в 2025 році: їм потрібно було звести оборонні лінії на сході, щоб не дати росіянам захопити ще більші території. Також необхідно було відновити існуючі бригади та сформувати нові, які коаліція допоможе тренувати і оснащувати.Пан Зеленський висловив свою підтримку.Однак американці знали, що він зробив це неохоче. Знову і знову пан Зеленський давав зрозуміти, що йому потрібно і хочеться великої перемоги, щоб підняти моральний дух вдома і зміцнити підтримку Заходу.Лише кілька тижнів тому президент наказав генералу Залужному відкинути росіян до кордонів України 1991 року до осені 2024 року. Генерал шокував американців, представивши план, який вимагав п’яти мільйонів снарядів і одного мільйона дронів. На що генерал Каволі відповів, володіючи російською: “Откуда?!”Через кілька тижнів, на зустрічі в Києві, український головнокомандувач замкнув генерала Каволі на кухні Міністерства оборони і, з лютим використанням вейпа, зробив останню безнадійну спробу. "Він був між двох вогнів: перший — президент, другий — партнери", — сказав один з його помічників.Як компроміс, американці тепер запропонували пану Зеленському те, що вони вважали б заявленою перемогою — авіаудар, за допомогою далекобійних ракет і дронів, щоб змусити росіян вивести свою військову інфраструктуру з Криму до Росії. Операція отримала кодову назву “Лунний Грім”.До цього часу українці, за допомогою ЦРУ та ВМС США і Великої Британії, використовували морські дрони разом з британськими ракетами Stоrm Shаdоw і французькими SСАLР для ударів по Чорноморському флоту. Вісбаден надавав розвіддані.Але для проведення ширшої кампанії проти Криму українці потребували набагато більше ракет. Їм були потрібні сотні АТАСМS.У Пентагоні старі перестороги ще не зникли. Але після того, як генерал Агутто доповів пану Остіну про все, чого можна досягти за допомогою "Лунного Грому", один із помічників згадує, як він сказав: "Окей, тут є справді переконлива стратегічна мета. Це не просто про завдавання ударів".Пан Зеленський отримає свої довгоочікувані АТАСМS. Проте, за словами однієї американської офіційної особи, "ми знали, що в глибині душі він все ще хоче зробити щось інше, щось більше."Генерал Забродський перебував у командному центрі Вісбадена наприкінці січня, коли отримав термінове повідомлення і вийшов на вулицю.Повернувшись, блідий як привид, він повів генерала Агутто на балкон і, запаливши Luсky Strіkе, сказав йому, що боротьба за керівництво в Україні досягла своєї кульмінації: генерала Залужного звільняють. Ставки були на його конкурента, генерала Сирського, як на наступного керівника.Американці не були здивовані; вони вже чули багато чуток про невдоволення президента. Українці пояснювали це політикою, страхом, що популярний генерал Залужний може кинути виклик пану Зеленському на президентських виборах. Також була зустріч у Ставці, на якій президент фактично підкосив генерала Залужного, і подальше рішення генерала опублікувати статтю в Тhе Есоnоmіst, де він заявляв, що війна зайшла в глухий кут, а українці потребують технологічного прориву. Це все відбувалося, коли його президент закликав до повної перемоги."Генерал Залужний, — сказав один з американських офіційних осіб, — був мертвий чоловік, що йде".Призначення генерала Сирського принесло змішане полегшення. Американці вважали, що тепер у них буде партнер, який матиме довіру та вухо президента; вони сподівалися, що процес ухвалення рішень стане більш послідовним.Генерал Сирський також був відомою фігурою.Частина цієї відомості, звісно, була пов'язана з пам'яттю 2023 року, шрамом Бахмута — тим, як іноді генерал ігнорував їхні рекомендації, навіть намагався підривати їх. Тим не менше, колеги кажуть, що генерали Каволі та Агутто відчували, що розуміють його особливості; принаймні він їх вислуховував, і на відміну від деяких командирів, він цінував і зазвичай довіряв інформації, яку вони надавали.Для генерала Забродського ж зміна була особистим ударом і стратегічною невизначеністю. Він вважав генерала Залужного другом і відмовився від свого парламентського місця, щоб стати його заступником з планів і операцій. (Невдовзі його вивели з цієї посади та з ролі у Вісбадені. Коли генерал Агутто дізнався про це, він зателефонував і запросив до свого будинку на пляжі в Північній Кароліні —  генерали могли б поплавати на човні. "Може, в наступному житті," — відповів генерал Забродський).А зміна охорони відбулася в особливо невизначений момент для партнерства: підштовхувані паном Трампом, республіканці в Конгресі затримували 61 мільярд доларів на нову військову допомогу. Під час бою за Мелітополь командувач наполягав на використанні дронів для верифікації кожної точки інтересу. Тепер, з набагато меншим запасом ракет і снарядів, командири на фронті прийняли той самий протокол. Вісбаден все ще виробляв точки інтересу, але українці ледь їх використовували."Нам це зараз не потрібно", — сказав генерал Забродський американцям.Червоні лінії продовжували рухатися.Були АТАСМS, які таємно прибули на початку весни, щоб росіяни не зрозуміли, що Україна тепер може завдати ударів по Криму.І були малі команди експертів. Кілька місяців тому генералу Агутто дозволили відправити невелику групу, близько дюжини офіцерів, до Києва, послабивши заборону на перебування американських військових на українській землі. Щоб не викликати спогадів про американських військових радників, відправлених до Південного В'єтнаму в процесі ескалації війни, їх називали "експертами з певних питань". Після зміни українського керівництва, щоб побудувати довіру і координацію, адміністрація більше ніж потроїла кількість офіцерів у Києві — до близько тридцяти; тепер їх вже можна було прямо називати радниками, хоча вони й залишались обмеженими Київською областю.Однак, мабуть, найскладнішою червоною лінією був російський кордон. Незабаром і ця лінія також була переглянута.У квітні, після довгого затору з фінансуванням, були розв'язані питання, і 180 додаткових АТАСМS, десятки броньованих машин і 85 000 снарядів калібру 155 міліметрів почали надходити з Польщі.Але розвідка коаліції виявила інший рух: компоненти нової російської формації, 44-го армійського корпусу, рухались до Білгорода, на північ від українського кордону. Росіяни, бачачи обмежену можливість, поки українці чекали на американську допомогу, готувалися відкрити новий фронт на півночі України.Українці вважали, що росіяни сподіваються досягти важливого шляху навколо Харкова, що дозволить їм обстрілювати місто, друге за величиною в країні, артилерійським вогнем, загрожуючи життю понад мільйона людей.Російський наступ виявив основну асиметрію: росіяни могли підтримувати свої війська артилерією прямо через кордон, тоді як українці не могли відповісти, використовуючи американське обладнання або розвідку.Але разом із небезпекою з'являлася можливість. Росіяни були спокійні щодо безпеки, вважаючи, що американці ніколи не дозволять українцям стріляти по території Росії. Цілі підрозділи з їхнім спорядженням сиділи незахищеними, в основному без оборони, на відкритих полях.Українці попросили дозволу використовувати американську зброю на території Росії. Більше того, генерали Каволі та Агутто запропонували, щоб Вісбаден допомагав коригувати ці удари, як це робилося по Україні та в Криму — надаючи точки інтересу та точні координати.Білий дім ще обговорював ці питання, коли 10 травня росіяни здійснили атаку.Це стало моментом, коли адміністрація Байдена змінила правила гри. Генералам Каволі та Агутто було поставлено завдання створити "операційну зону" — територію на російській землі, де українці могли б використовувати американську зброю, а Вісбаден міг би підтримувати їхні удари.Спочатку вони пропонували розширену зону, щоб охопити ще одну загрозу: бомби-глайдери (КАБи, - ред.) — примітивні радянські бомби, перетворені на високоточну зброю з крилами та хвостами — тероризували Харків. Зона, що простягалася на 190 миль, дозволила б українцям використовувати нові АТАСМS для ударів по полям з бомбами-глайдерами та іншим цілям глибоко в Росії. Але пан Остін розцінив це як відхилення від місії: він не хотів відволікати АТАСМS від операції Lunаr Наіl.Натомість генералам було наказано підготувати два варіанти: один, що простягався на близько 50 миль у Росію, стандартна дальність НІМАRS, і один майже вдвічі глибший. Зрештою, проти рекомендацій генералів, пан Байден і його радники вибрали найобмеженіший варіант — але для захисту Сум і Харкова він йшов уздовж більшої частини північного кордону країни, охоплюючи територію, що була майже такою ж за розміром, як штат Нью-Джерсі. Також було дозволено, щоб ЦРУ направило офіцерів до Харківської області для допомоги українським колегам у проведенні операцій в межах цієї зони.Зона запрацювала наприкінці травня. Росіяни були непідготовлені: за допомогою точок інтересу та координат від Вісбадена, а також власної розвідки українців, удари НІМАRS по операційній зоні допомогли захистити Харків. Росіяни зазнали одні з найбільших втрат за всю війну.Немислиме стало реальністю. Сполучені Штати тепер стали частиною вбивства російських солдатів на суверенній російській території.Літо 2024 року: армії України на півночі та сході були на межі. Проте генерал Сирський продовжував говорити американцям: "Мені потрібна перемога".Передбаченням цього став випадок у березні, коли американці виявили, що українська військова розвідка, ГУР, таємно планувала наземну операцію на південний захід Росії. Керівник осередку ЦРУ в Києві стикнувся з командувачем ГУР, генералом Кирилом Будановим: якщо він перейде кордон з Росією, то зробить це без підтримки американських зброї або розвідки. Він це зробив, але був змушений відступити.У такі моменти чиновники адміністрації Байдена жартували, що вони більше знають про те, що планують росіяни, шпигуючи за ними, ніж про те, що планують їхні українські партнери.Але для українців "не питати, не говорити" було "краще, ніж питати і зупиняти", пояснив генерал-лейтенант Валерій Кондратюк, колишній командувач військової розвідки України. Він додав: "Ми союзники, але у нас різні цілі. Ми захищаємо нашу країну, а ви захищаєте свої фантомні страхи з часів холодної війни".В серпні у Вісбадені закінчувався термін перебування генерала Агутто. Він залишив посаду 9 серпня. Того ж дня українці залишили загадкове посилання на щось, що відбувалося на півночі.10 серпня керівник осередку ЦРУ також покинув свою посаду і поїхав до головного офісу. В результаті змін в командуванні генерал Сирський зробив свій крок — відправив війська через південно-західний російський кордон, до Курська.Для американців ця інтервенція стала значним порушенням довіри. Справа була не лише в тому, що українці знову тримали їх у темряві; вони таємно перетнули взаємно погоджену лінію, взявши коаліційне обладнання і потрапивши на російську територію в межах операційної зони, порушуючи правила, встановлені під час її створення.Зона була створена для того, щоб запобігти гуманітарній катастрофі в Харкові, а не для того, щоб українці могли використати її для захоплення російської землі. "Це було не просто майже шантаж, а саме шантаж", — сказав один зі старших офіційних осіб Пентагону.Американці могли б скасувати операційну зону. Але вони знали, що це, як пояснив один з адміністративних чиновників, "може призвести до катастрофи": українські солдати у Курську загинули б, залишившись без ракет НІМАRS і без підтримки розвідки США.Курськ, як зрозуміли американці, був тією перемогою, на яку президент Зеленський натякав від самого початку. Це також було свідченням його розрахунків: він все ще говорив про повну перемогу. Але одна з цілей операції, як він пояснив американцям, полягала в тому, щоб захопити і утримувати російську землю, яку можна буде обміняти на українську землю під час майбутніх переговорів.Провокаційні операції, які раніше були заборонені, тепер дозволялись.До того як генерал Забродський був відсторонений, він та генерал Агутто вибрали цілі для операції Lunаr Наіl. Кампанія вимагала рівня координації, не баченої від часів генерала Донаг'ю. Американські та британські офіцери курували практично кожен аспект кожного удару, починаючи від визначення координат і закінчуючи розрахунками траєкторій ракет.Однією з приблизно 100 цілей у Криму була найважливіша — Керченський міст, що з’єднує півострів з російським материком. Путін вважав міст потужним фізичним доказом зв'язку Криму з Росією. Зруйнування цього символу президента Росії стало одержимістю президента України.Це також була червона лінія для Сполучених Штатів. У 2022 році адміністрація Байдена заборонила допомагати українцям націлюватися на цей міст; навіть підходи з кримського боку мали вважатися суверенною російською територією. (Українські розвідслужби намагалися атакувати його самостійно, завдавши певних пошкоджень.)Але після того, як партнери погодили Lunаr Наіl, Білий дім дозволив військовим і ЦРУ таємно працювати з українцями та британцями над планом атаки на міст: АТАСМS мали ослабити вразливі точки на мосту, а морські дрони — підірвати їх біля стійок.Однак поки готувались дрони, росіяни посилили оборону навколо стійок.Українці запропонували атакувати лише АТАСМS. Генерали Каволі та Агутто заперечили: АТАСМS самі не зроблять справу, українці мали б почекати поки дрони будуть готові, або скасувати удар.Зрештою, американці відступили, і в середині серпня, з невеликою допомогою від Вісбадена, українці випустили залп АТАСМS по мосту. Він не обрушився; удар залишив деякі "ямки", які росіяни відремонтували, — сказав один із американських офіційних осіб, додавши: "Іноді їм потрібно спробувати і зазнати невдачі, щоб побачити, що ми праві".Епізод з Керченським мостом, незважаючи на це, показав значний успіх співпраці в межах Lunаr Наіl. Російські військові кораблі, літаки, командні пункти, склади озброєнь і ремонтні бази були знищені або переміщені на материкову частину Росії, щоб уникнути ударів.Для адміністрації Байдена невдача в атаці на Керченський міст, разом з нестачею АТАСМS, підкреслила важливість допомоги українцям у використанні їхнього флоту довгострокових ударних дронів. Основним викликом було ухилення від російських протиповітряних оборонних систем і точне визначення цілей.Довготривала політика забороняла ЦРУ надавати розвіддані щодо цілей на російській території. Тому адміністрація дозволяла ЦРУ подавати запити на "винятки", тобто дозволи, які дозволяли розвідці допомагати в ударах по території Росії для досягнення конкретних цілей.Розвідка виявила величезний склад боєприпасів у містечку Торопець, розташованому приблизно за 290 миль на північ від українського кордону, який постачав зброю російським військам на Харківщині та Курщині. Адміністрація схвалила цей виняток. Торопець став тестом для концепції.Офіцери ЦРУ поділились розвідкою щодо боєприпасів на складі та їхніх уразливих точок, а також російських оборонних систем на шляху до Торопця. Вони розрахували, скільки дронів знадобиться для операції, та побудували їхні складні траєкторії.18 вересня великий рій дронів вдарив по складу боєприпасів. Вибух, такої сили, що нагадував маленький землетрус, відкрив кратер шириною з американський футбольний стадіон. Відео показали величезні кулі полум'я та стовпи диму, що підіймались над озером.Як і з операцією на Керченському мосту, співпраця у сфері дронів вказувала на стратегічну дисонансність.Американці пропонували зосередити удари дронів на стратегічно важливих військових цілях — це була та сама аргументація, яку вони безуспішно наводили, пропонуючи фокусуватися на Мелітополі під час контрнаступу 2023 року. Але українці наполягали на атаках більш широкого спектра цілей, включаючи нафтові й газові об'єкти та політично чутливі об'єкти в Москві та її околицях (хоча вони робили це без допомоги ЦРУ)."Громадська думка в Росії повернеться проти Путіна, — сказав пан Зеленський американському державному секретарю Ентоні Блінкену в Києві у вересні. — Ви помиляєтесь. Ми знаємо росіян."Пан Остін та генерал Каволі приїхали до Києва в жовтні. Рік за роком адміністрація Байдена постачала українцям дедалі більш складну зброю, перетинаючи свої червоні лінії. Проте міністр оборони та генерал переживали через послання, яке мало бути написане в умовах послабленої ситуації на фронті.Росіяни повільно, але вперто просувалися проти виснажених українських сил на сході, до міста Покровськ — їхня "велика мета", як сказав один з американських офіційних осіб. Вони також повертали частину території в Курську. Так, втрати росіян різко зросли, до 1000–1500 на день. Але вони продовжували наступ.Пан Остін пізніше згадував, як він розмірковував над цим дисбалансом людських ресурсів, коли дивився з вікна свого броньованого позашляховика, який петляв вулицями Києва. Він був вражений, сказав він помічникам, кількістю молодих чоловіків у віці 20-30 років, майже жоден з яких не був в уніформі. У країні, яка перебуває у війні, пояснив він, чоловіки цього віку зазвичай знаходяться на фронті.Це було одне з важких повідомлень, яке американці привезли в Київ, коли викладали те, що вони можуть і чого не можуть зробити для України у 2025 році.Пан Зеленський уже зробив маленький крок, знизивши вік призову до 25 років. Однак українці не змогли заповнити існуючі бригади, не кажучи вже про створення нових.Пан Остін наполягав на тому, щоб пан Зеленський зробив більш сміливий крок і почав призивати 18-річних. На що пан Зеленський відповів, за словами одного з офіційних осіб, який був присутній, "Навіщо мені призивати більше людей? У нас немає спорядження, щоб їх забезпечити.""А ваші генерали повідомляють, що ваші підрозділи недоукомплектовані, — відповів пан Остін. - У них недостатньо солдатів для того спорядження, яке у них є."Це була постійна суперечка:З погляду українців, американці не були готові робити все необхідне для того, щоб допомогти їм перемогти.З погляду американців, українці не були готові робити все необхідне для того, щоб допомогти собі перемогти.Пан Зеленський часто казав у відповідь на питання про призов, що його країна бореться за своє майбутнє, що 18-25-річні — це батьки цього майбутнього.Однак для одного з американських офіційних осіб це "не є екзистенційною війною, якщо вони не змусили своїх людей боротися."Генерал Болдуїн, який на самому початку допоміг налагодити зв'язки між командирами партнерів, відвідав Київ у вересні 2023 року. Контрнаступ застряг, наближалися вибори в США, і українці все питали про Афганістан.Українці, згадує він, були налякані тим, що їх теж можуть покинути. Вони постійно дзвонили, і хотіли знати, чи залишиться Америка на своїй позиції, запитуючи: "Що буде, якщо республіканці виграють Конгрес? Що станеться, якщо президентом знову стане Трамп?"Він завжди казав їм залишатися оптимістами, але додавав: "Я ховав пальці за спиною, бо насправді не знав більше."Трамп виграв, і страх знову охопив їх.У свої останні тижні на посаді Байден зробив низку кроків, щоб продовжити підтримку, принаймні на цей момент, і зміцнити свою програму щодо України.Він перетнув свою останню червону лінію — розширивши оперативну зону для використання АТАСМS і британських ракет Stоrm Shаdоw по Росії — після того як Північна Корея надіслала тисячі військових, щоб допомогти росіянам вибити українців з Курська. Один з перших ударів, підтриманих США, влучив у північнокорейського командира, генерал-лейтенанта Кім Йон Бока, коли він зустрічався з російськими колегами в командному бункері.Адміністрація також дозволила Вісбадену та ЦРУ підтримати дальні ракетні та дронові удари по частині південного російського регіону, який використовувався як база для наступу на Покровськ, і дозволила військовим радникам покинути Київ і вирушити до командних пунктів ближче до лінії фронту.У грудні генерал Донаг’ю  отримав свою четверту зірку і повернувся до Вісбадена як командувач армією США в Європі та Африці. Він був останнім американським солдатом, який залишив Афганістан під час хаотичного відходу. Тепер йому доведеться орієнтуватися в новому, невизначеному майбутньому України.Так багато змінилося з того часу, як генерал Донаг’ю покинув Вісбаден два роки тому. Але коли йшлося про суто територіальне питання, не так багато змінилося. У перший рік війни, за допомогою Вісбадена, українці здобули перевагу, відновивши більше ніж половину території, втраченої після вторгнення 2022 року. Тепер вони боролися за маленькі ділянки землі на сході та в Курську.Однією з основних цілей генерала Донаг’ю у Вісбадені, за словами представника Пентагону, було укріпити братерство і вдихнути нове життя в машину — зупинити, а можливо, навіть відкинути російський наступ. (У наступні тижні, за допомогою Вісбадена, який надавав координати і точні точки, російський наступ на Покровськ сповільнився, а в деяких районах на сході українці здобули перемоги. Але на південному заході Росії, коли адміністрація Трампа зменшила підтримку, українці втратили більшість своїх важелів торгу, зокрема Курськ).На початку січня генерали Донаг’ю та Каволі відвідали Київ, щоб зустрітися з генералом Сирським і переконатися, що він погоджує плани щодо поповнення українських бригад і зміцнення їхніх ліній, розповів представник Пентагону. Звідти вони вирушили на авіабазу Рамштайн, де зустрілися з паном Остіном для останньої зустрічі оборонних лідерів коаліції перед тим, як все змінилося.Коли двері були зачинені для преси і публіки, колеги пана Остіна назвали його хрещеним батьком і архітектором партнерства, яке, попри всі порушення довіри і зради, підтримувало спротив та надію українців, що почалася в той весняний день 2022 року, коли генерали Донаг’ю та Забродський вперше зустрілися у Вісбадені.Пан Остін — надійний і стійкий чоловік, але, повертаючи компліменти, його голос перехопило."Замість того, щоб прощатися, дозвольте сказати дякую", — сказав він, стримуючи сльози. А потім додав: "Бажаю вам успіху, мужності і рішучості. Пані та панове, рухайтеся вперед."

Рух транспорту з лівого на правий берег Південним мостом через Дніпро буде частково обмежено з 28 березня до 1 серпня

The "Come Back Alive" Foundation is close to the Ukrainian military. The front line of the Russian-Ukrainian war is not only the front. It is where the war for Ukraine is going on. In hospitals, in warehouses, landfills, in mass media, in offices. We supply and repair equipment, train soldiers and officers, help transform the Armed Forces, provide first-hand accounts of war and stem the flow of propaganda and disinformation. Provides the Ukrainian army with the most important tactical advantage.

Із 28 березня до 1 серпня у Києві частково обмежать рух транспорту з лівого на правий берег Південним мостом через Дніпро.

Про це повідомив мер столиці Віталій Кличко після консультацій з військовими.У той же час рух Південним мостом з правого на лівий берег поки залишиться закритим, окрім проїзду для екстрених та аварійних служб, громадського транспорту, транспортних засобів військового призначення, транзитного вантажного транспорту.Начальник КМВА Тимур Ткаченко, який подав пропозицію щодо відновлення руху Південним мостом, наголосив важливість якнайшвидшого і якісного ремонту мосту, через який залишаються обмеження на смугах з правого берега на лівий. Ремонт буде контролюватися мером столиці."Я наполягаю, що міст повинен бути в ресурсі. Це питання логістичної безпеки", – зауважив Ткаченко.Також Рада оборони підтвердила рішення дозволити рух під час повітряних тривог всіма мостовими переходами столиці. Проте у разі повідомлення про загрозу з повітря Подільський мостовий перехід та Дарницький залізничний міст буде перекритий однією смугою з лівого на правий берег.Крім цього, Рада оборони удосконалила алгоритм вивезення пошкоджених та покинутих автомобілів з вулиць та доріг транспорту. Рішення, запропоноване Ткаченком у січні цього року, затверджене Радою оборони в частині виконавців та місць тимчасового розміщення таких авто."Тепер, сподіваюся, прибрали всі технічні моменти, які сповільнюють цей процес. Обов'язково повідомлятиму, як просувається евакуація", – підсумував начальник КМВА.Відтепер без обмежень транспорт рухатиметься:Північним мостом; мостом Метро;мостом Патона;Дарницьким залізничним мостом (крім однієї смуги);Подільським мостовим переходом (крім однієї смуги);Південним мостом – з лівого на правий берег. З 1 грудня у Києві дозволили рух легкових авто та міського пасажирського транспорту загального користування Подільським мостовим переходом через річку Дніпро. 

Про це 25 січня 2025 року повідомив проєкт "Крим.Реалії".Росіяни задіюють катери флотилії у навчальних цілях, а ще для прикриття своїх плавзасобів з озброєнням та боєприпасами та позицій на Кінбурській косі, пояснив виданню речник Сил оборони півдня України полковник Владислав Волошин."Скажімо, якщо йдуть 2-3 човни із цим майном, то їх, як правило, супроводжують катери. Навпроти Херсона їм важко це робити, а ось на півдні, в острівній зоні Дніпра, вони так роблять. На Кінбурнській косі вони встановили засоби артилерії, через кожних 200 метрів стоїть ПТКР (протитанкова керована ракета - ред.), щоб наші не змогли туди підійти і щоб тупо жахати місто Очаків. Є у них там і засоби ППО проти нашої армійської та штурмової авіації. Але ми постійно їхні "Гради" там накриваємо, а нещодавно ще й "Ураган" накрили", - пояснив Волошин.Читайте також: Острови на Дніпрі стають смертельною пасткою для російських військових, - Братчук. Ексклюзив ЕспресоЗа його словами, один із російських дивізіонів річкових катерів базується в окупованому курортному селищі Лазурне Херсонської області, а штаб усього цього "річкового" угруповання - у Голій Пристані, куди на старті її формування доставили кілька катерів. Дивізіон у Лазурному не повний, є втрати й пошкодження катерів, тому вони "доточують" підрозділ будь-яким конфіскатом, надувними човнами, на яких здійснюється патрулювання між Кінбурнською і Тендрівською косами. Також українській розвідці відомо, що наприкінці минулого року туди відправили через Крим кілька моторів та якісь запчастини для катерів."За даними нашої розвідки, в цю флотилію російське командування набирає за контрактом місцевих рибалок, які знають фарватер у нижній течії Дніпра, його острови, як усяких там лоцманів, штурманів. Серед них є й ті, хто свого часу був засуджений українськими судами за браконьєрство, незаконний вилов риби тощо", - додав полковник Волошин.Наскільки небезпечною є ця річкова флотилія РФ на ДніпріЦе питання проалізував експерт компанії "Соната" (американської компанії, яка надає Україні військову експертизу), у минулому заступник начальника штабу Військово-морських сил України, капітан 1-го рангу запасу Андрій Риженко. На його думку, росіяни найближчим часом навряд чи форсуватимуть великими силами Дніпро, щоб знову захопити плацдарм на правому березі чи Херсон, чутки про що нещодавно поширювалися в українському інформаційному просторі. У них на це зараз просто немає сил і засобів, хоча від нарощування зусиль на дніпровському напрямку вони все ж таки не відмовляться, вважає Риженко.Натомість від окупантів слід очікувати різної "підлоти" у вигляді диверсійних, розвідувально-рейдових дій на правому березі, дніпровських островах чи протидії висадці українського десанту.Читайте також: Якщо вірити байкам про перемир'я, росіянам принципово бути на правому березі Дніпра на Херсонщині, - офіцер ЗСУ Лапін "Однак я не став би драматизувати ситуацію. Поставити на островах, скажімо, міномети, артилерію і звідти обстрілювати Херсон – це з боку росіян також можливо. Але ми їм там також відповідаємо. До речі, на Кінбурнській косі противник катери зараз не тримає, бо на протилежному боці в Очакові є протикорабельні ракетні батареї малого радіусу дії, які нам передали партнери. І росіяни про це знають. Інша річ, що вони там нам не дають у цьому районі відновити судноплавство, оскільки на самій косі встановили свої берегові ракетні комплекси та артилерію", - зазначив експерт.За словами Риженка, до 1 липня минулого року росіяни також збиралися створити Азовський військово-морський район та Азовську флотилію. Поставили туди три ракетні кораблі класу "Каракурт". Один із них, "Аскольд", Сили оборони України згодом знищили. Два вцілілі кораблі цього ж класу росіяни поспішили перегнати на Каспій, де вони тепер проводять ходові випробування.16 січня партизанський рух "Атеш" повідомив про те, що 91 бригада 4 дивізіону річкових катерів ЗС РФ базується на мисі Тарханкут біля населеного пункту Оленівка. Там розташовані військові катери, спецтехніка і розміщується особовий склад. Наразі в Оленівці відбувається підготовка техніки та навчання особового складу. Надалі окупанти планують перекинути катери на Херсонський напрямок.

Захисник Олег Горін знайшов новий клуб в Україні.

Про це повідомив міський голова Києва Віталій Кличко. "Відсьогодні Подільським мостовим переходом поїхали легкові авто та міський пасажирський транспорт загального користування. Тепер на міст можна заїхати: з правого берега —  з вулиці Набережно-Хрещатицька, а виїхати на вулицю Петра Вершигори; з лівого берега заїзд — з вулиці Петра Вершигори, виїзд — на вулицю Набережно-Рибальську", - йдеться у повідомленні.Кличко додав, що маршрут пролягає й новозбудованим тунелем, який сполучає мостовий перехід зі з’їздом на вулиці Вершигори в напрямку проспекту Романа Шухевича та житлового масиву Троєщина. Тож дістатися з Троєщини до центру міста тепер можна набагато швидше.Для великовантажного транспорту Подільський мостовий перехід поки залишиться закритим."Роботи з благоустрою та облаштування прилеглої території біля новозбудованого тунелю ще тривають. Їх завершать до кінця року", - зазначив мер Києва.Про те, що з 1 грудня в Києві дозволять рух легкових авто та міського пасажирського транспорту загального користування Подільським мостовим переходом через річку Дніпро, Кличко повідомляв 27 листопада. 

Новини України та світу станом 18:00 27 листопада 2024 року, в огляді ТСН. - Сьогодні росіяни на Запоріжжі атакували fрv-дроном авто, яке розвозить хліб у прифронтові села. - Погрози росії застосувати ядерну зброю - це велика ІПСО, спрямова, в першу чергу на західну аудиторію - пояснюють в українському центрі стратегічних комунікацій. - Європарламент затвердив новий склад Єврокомісії. На чолі - президентка вже вдруге - Урсула фон дер Ляєн. - Бійці 42 ОМБР показали як зараз виглядає містечко Торецьк на Донеччині, війна за яке триває вже понад 10 років. - Генсек Рютте заявив, що НАТО має піти далі у підтримці України. Зокрема, забезпечити критично важливу ППО і виконати взяті на саміті у Вашингтоні зобовʼязання. - Байден пропонує Конгресу США схвалити додаткове фінансування допомоги Україні на 24 мільярди доларів. Коментуючи новину, Ілон Маск написав у соцмережах - "Це не ок". - Німеччина виділила 65 мільйонів євро на відновлення енергетики України. Збільшення допомоги наступного року обговорює Норвегія. - Посли ЄС сьогодні обговорять уже 15-й пакет санкції проти росії. Що у ньому і коли ухвалять? - Україна хоче забрати російське консульство в Познані. Пропозицію зробила польська сторона, Київ уже надіслав офіційну ноту із запитом. - Музей, бібліотека та музична школа з Покровська відтепер на центральному проспекті Дніпра. Чому там особливе місце має "Щедрик" Леонтовича? - Сьогодні у столичному центрі кардіології та кардіохірургії прооперували жінку з пухлиною, яка заповнила четверту частину серця. - Харківські інженери презентували нову розробку для знешкодження ворожих мін. Репортаж з Харкова. - У Києві з 1 грудня відкриють рух Подільським мостом через Дніпро.

З 1 грудня у Києві дозволять рух легковиків та міського транспорту Подільським мостом через річку Дніпро. Таке рішення підтримала Рада оборони міста Києва

Мер Києва Віталій Кличко розповів, коли відкриють рух Подільським мостом. За його словами, це відбудеться 1 грудня. Про це він повідомив у середу, 27 листопада. За словами Кличка, таке рішення ухвалила Рада оборони Києва. «1 грудня дозволять рух легкових авто та міського пасажирського транспорту загального користування Подільським мостовим переходом через річку Дніпро. Таке рішення підтримала... Запис Кличко повідомив, коли відкриють рух Подільським мостом у Києві спершу з'явиться на Громадське радіо.

На початку грудня Подільський міст у Києві відкриють для руху легкових авто. Рішення ухвалила Рада оборони Києва, повідомила столична військова адміністрація. Раніше цим мостом могли користуватися виключно транспортні засоби спеціалізованого або спеціального призначення, а також автобус 111. Міський голова Києва Віталій Кличко повідомив, що проїзд дозволять уже 1 грудня. Відкриють рух новозбудованим тунелем, який сполучає мостовий перехід зі з'їздом на вулицю Петра Вершигори у напрямку проспекту Романа Шухевича та житлового масиву Троєщина. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: На будівництві Подільського моста у столиці розікрали понад 100 мільйонів Великовантажний транспорт на Подільський міст пускати не будуть. Кличко додав, що до кінця року завершать роботи з благоустрою та облаштування прилеглої території біля нового тунелю. Руху транспорту це не буде перешкоджати. Подільський міст через річку Дніпро будують 30 років. Розпочали 1993 року, а завершити збиралися до 2002-го. Будівництво неодноразово зупинялося, дату відкриття відкладали.

Подільський міст у Києві відкриють для легкових авто та громадського транспорту. Рух вантажівок поки буде заборонено.

З 1 грудня дозволять рух легкових авто та міського пасажирського транспорту загального користування Подільським мостовим переходом через річку Дніпро.

Із 1 грудня в Києві дозволять рух легкових автомобілів і пасажирського транспорту загального користування Подільським мостовим переходом через річку Дніпро, повідомив мер столиці України Віталій Кличко.

Про це повідомила пресслужба Укрзалізниці, а також  керівник філії УЗ "Пасажирська компанія" Олег Головащенко, передає Укрінформ. "Запускаємо 10 абсолютно нових поїздів, п'ять з них безпосередньо поїдуть в гори, бо це наш пріоритетний напрямок. Ще три абсолютно нових поїзди з новим графіком поїдуть в напрямку нашого незламного Харкова", - розповів керівник філії УЗ "Пасажирська компанія" Олег Головащенко.На які рейси чекати у грудні? № 33/34 Кривий Ріг – Ясіня – нове додаткове сполучення, яке суттєво покращує транспортне сполучення між Кривим Рогом, Львовом та популярними туристичними напрямками в Карпатах (Яремче, Татарів-Буковель, Ворохта та Ясіня).№ 61/62 Дніпро – Рахів (через день) – це нове сполучення дозволить істотно збільшити пропозицію місць для пасажирів, які подорожують із Придніпров’я до Львова та Карпат. № 83/84 Київ – Солотвино (через день) – оптимізація наявного рухомого складу дозволить збільшити на 50% пропозицію місць для поїздок із Києва до Славська та Закарпаття. № 125/126-129/130 Полтава, Кременчук – Ужгород (через день) – новий маршрут, що додатково поєднає Полтавщину зі Славськом та Закарпаттям. № 145/146 Харків – Чернівці (через день) – нове сполучення надасть жителям Слобожанщини можливість дістатися Буковини. № 165/166 Харків – Черкаси (через день) – нове сполучення забезпечить зручніший транспортний зв'язок для мешканців Харкова, Дніпра, Черкас та низки інших станцій нового маршруту.№ 823/824 Харків – Дніпро – розширить наявні варіанти доїзду між двома мільйонниками.Більше про зміни у сполученняхПоїзд № 39/40 Запоріжжя – Солотвино відправлятиметься із Запоріжжя о 16:17 (замість 7:12), що дозволить мешканцям міста проводити більше часу в дорозі вночі, вивільняючи день для інших важливих задач. Маршрут поїзда № 85/86 Запоріжжя – Львів подовжено до станції Рахів, що розширить доступ жителів Запоріжжя, Дніпра, Вінниці, Жмеринки, Хмельницького, Тернополя до рекреаційних зон Карпат. Маршрут поїзда № 105/106 (205/206) Одеса – Київ у пікові періоди може бути подовжений до Харкова. Поїзд №113/114 Львів – Харків курсуватиме щоденно, що дасть Поліссю та Волині щоденне сполучення з Сумами та Харковим. Цей рейс також подовжиться до Івано-Франківська у пікові періоди. Поїзд № 133/134 Київ – Рахів курсуватиме щоденно.Тривалість деяких рейсів буде скороченоЗавдяки ремонтам інфраструктури буде скорочено тривалість поїздок деякими потягами, додали в Укрзалізниці. Серед них:№13/14 Київ – Солотвино пришвидшений на 1 год. 9 хв.№55/56 Київ – Рахів пришвидшений на 57 хв. з Києва до Рахова.№45/46 Ужгород – Харків пришвидшений на 51 хв. із Ужгорода до Харкова.№39/40 Запоріжжя – Солотвино пришвидшений на 45 хв. із Запоріжжя до Солотвина, на 42 хв. із Солотвина до Запоріжжя.№ 3/4 Запоріжжя – Ужгород пришвидшений на 41 хв. із Ужгорода до Запоріжжя."Ми запроваджуємо систему "залізного прискорення" - завдяки оптимізації маршрутів нам вдалося пришвидшити рух 38 поїздів внутрішнього та міжнародного сполучення", - додав Олег Головащенко. Із 15 грудня Укрзалізниця запускає новий потяг Київ-Будапешт. Він вирушатиме щодня о 10:16 і прибуватиме до угорської столиці о 06:00. 

Про це він розповів в етері Еспресо."Якщо ми візьмемо діаграми, які оприлюднив Центр контент-аналізу, то там є дані у розрізі конкретних областей України та соцмереж. Бачимо, що той імпульс, який був щодо переходу соцмереж на українську мову, фактично вичерпався. Тобто по окремих соцмережах проглядається невелике зростання використання української мови, а по інших – падіння. Наприклад, якщо російська мова в Іnstаgrаm торік була 8%, то цьогоріч збільшилася до 13%, тобто майже у два рази стало більше російської мови за останній рік. Якщо подивитися ТікТок, то там і раніше була велика частка російської мови, у 2023 році – 45%, а у 2024 році – вже 53%. Це величезне зростання на 8% в рік", - зауважив Тарас Шамайда.За його словами, тенденції зростання використання російської мови у ТікТок на 8% може свідчити, що за 5-6 років з такими темпами русифікації вся ця мережа буде російською."Щодо Yоutubе, то там співвідношення використання української мови з російською 50 на 50, хоча минулого року було 54% російської. У Fасеbооk тенденція завмерла, цифри не змінилися, тобто 21% - російською, а 79% - українською. Дані по конкретних соцмережах показують дуже сумну картину, однак така картина не лише у соцмережах. Ми можемо подивитися на різні сфери суспільного життя і бачимо, що імпульс українізації по суті втратив свою силу. Подекуди процеси змінилися на рерусифікацію, тобто на нову русифікацію публічного простору. Якщо взяти 7 найбільших міст на контрольованій території України, то в 5 з них абсолютно домінує російська мова – Одеса, Харків, Дніпро, Запоріжжя і Кривий Ріг. Лише у Львові домінує українська мова та у Києві з невеликою перевагою", - прокоментував співкоординатор руху "Простір свободи".На його думку, є великим досягненням, що у Києві домінує українська мова, бо столиця вперше за півтора-два століття стала україномовною."Процеси дуже непрості. Частина людей, які вважали неприйнятним спілкуватися мовою ворога ще два роки тому, повертаються до російської мови. Найбільша проблема – більш русифікованою групою населення, зокрема у Києві, є діти шкільного віку, підлітки. У них частка використання російської мови у спілкуванні та споживанні російськомовного, російського контенту є вищою, ніж у середньому по населенню України. Це дуже загрозливі тенденції, тому я не був би таким оптимістичним, а навпаки – бив на сполох", - резюмував Шамайда.  Раніше уповноважений із захисту державної мови Тарас Кремінь раніше заявляв, що найбільше табличок і вивісок недержавною мовою мають заклади в Києві, Одеській та Харківській областях.Також заступник голови Держпродспоживслужби Андрій Крейтор повідомляв, що від початку року в Україні виявили 1 975 порушень у сфері реклами. З них 469 випадків розповсюдження реклами з порушеннями мовного законодавства, зокрема, із використанням російської мови.