Search trend "Липень"

Компанія Хіаоmі офіційно представила свій новий електричний кросовер YU7, який має стати гідним конкурентом Теslа Моdеl Y на китайському ринку. Це друга модель у лінійці після седана SU7, який дебютував у 2024 році та вже зібрав понад 200 тис. замовлень, йдеться на сайті Хіаоmі. YU7 пропонує вражаючі характеристики: максимальний запас ходу - до 835 км, прискорення до 100 км/год за 3,23 с та надшвидка зарядка від 10% до 80% за лише 12 хв. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Хіаоmі Rеdmі Nоtе 9 Рrо: Зроби вибір на користь надійного захисту Новинка буде доступна у трьох версіях: Stаndаrd: задній привід, батарея LFР на 96,3 кВт&mіddоt;год, пробіг до 835 км, розгін - 5,88 с; Рrо: повний привід, така ж батарея, запас ходу - 770 км, розгін - 4,27 с; Мах: повний привід, батарея NМС на 101,7 кВт&mіddоt;год, пробіг - 760 км, розгін - 3,23 с. Усі версії базуються на 800-вольтовій архітектурі із напругою до 897 В. За словами виробника, лише за 15 хвилин зарядки авто може отримати до 620 км ходу. Хіаоmі YU7 також оснащено сучасною електронікою: систему автономного водіння працює на платформі NVІDІА Drіvе АGХ Тhоr, а набір сенсорів включає LіDАR, 4D-радар і камери з антивідблисковим покриттям АLD. Окрему увагу приділено безпеці. Кросовер має пневматичну підвіску, посилений кузов із високоміцної сталі й алюмінію - так звану "броньовану клітку". Акумулятор додатково захищено куленепробивним корпусом. Компанія заявляє, що YU7 пройшов понад 50 краш-тестів, а ключові елементи кузова конструктивно укріплені. За даними ЗМІ, презентація була відкладена після смертельної ДТП із SU7 - Хіаоmі вирішила зосередитись на доопрацюванні безпекових систем. Початок продажів YU7 заплановано на липень 2025 року. Ціни наразі не оприлюднено. Світові продажі нових автівок у І кварталі поточного року досягли 20,97 млн од. Це на 3,1% більше серед легкових та легких комерційних авто, ніж торік. Лідером з продажу нових авто залишається Китай, на ринок якого припадає 28,5% всіх світових продажів нових автомобілів. За три місяці у Піднебесній було реалізовано 5,98 млн авто, що на 4,5% більше, ніж за аналогічний період минулого року.

Менні Пак’яо повертається на ринг у надії ще раз вписати своє ім’я в історію світового боксу.

Пак’яо після тривалої відсутності на ринзі має намір битися за титул чемпіона.

Еспресо нагадає, чим запам’ятався Україні екскерівник Головного управління з питань судочинства адміністрації Віктора Януковича.Початок шляху в політиці та перші партійні крокиНародився у Луганську, де ж і навчався та починав юридичну практику до 1996 року. Рік потому Андрій Портнов перебрався в Київ, де по липень 2005 року, однак з невеликими перервами на приватну юридичну практику, осів у Державній комісії з цінних паперів та фондового ринку. У структурі виконавчої влади він починав як головний спеціаліст відділу методології, стандартизації обліку та звітності управління корпоративних фінансів, а з часом дістався до керівних посад. Важливо зупинитись лише на двох роках його діяльності у цей період – з січня 2002 по травень 2003 він був директором юридичної фірми "Портнов і партнери", що спеціалізувалася на послугах у сфері інвестиційного бізнесу, корпоративного управління, приватизації та ринку цінних паперів. Надалі, за даними з колонки на УП народної депутатки 8 скликання Тетяни Чорновол, фірма стане відома своєю юридичною діяльністю у площині "рейдерські захоплення". Згідно з наведеною депутаткою схемою, засновницею "Портнов і партнери" стала компанія "Промрезерв", яка також брала участь у створенні ТзОВ "Славутич-реєстратор". Остання фігурувала у цілому переліку рейдерських скандалів, зокрема з Нікопольським феросплавним заводом, з Укртелекомом та з Кременчуцьким НПЗ.Як вже повідомляли, у ДКЦПФР Портнов працював до 2005 року. Після цього, взявши ще рік на приватну адвокатську діяльність, у квітні 2006 року пройшов до Верховної Ради України 5 скликання від Блоку Юлії Тимошенко. Хоч через рік Віктор Ющенко і розпустить той склад парламенту, однак вже на дострокових виборах Андрію Портнову знову вдасться потрапити до ВРУ під тим самим прапором. Цього ж скликання він увійде до комітету Ради з питань правосуддя, а за рік, у 2008 році, стане заступником голови фракції БЮТ та керівником її юридичного департаменту.Зміна господаря, робота в Адміністрації Януковича та ЄвромайданВже у цей період Портнов розпочне співпрацю з "Партією регіонів", однак спершу під чітким наглядом Юлії Тимошенко. Саме за її наказом, як він сам повідомив в інтерв'ю "Українській правді",  у серпні-вересні 2008 року він працюватиме над регіоналівськими законопроєктами, які послаблювали владу тодішнього президента Ющенка. Окрім того, юрист у тому ж році займався зривом дострокових виборів до парламенту, а у 2009 – супроводом сумнозвісних "газових угод" між прем’єрами Тимошенко і Путіним. Робота Портнова з БЮТом закінчиться з поразкою Юлії Тимошенко на парламентських виборах та захистом її інтересів у Вищому адміністративному суді. Того ж року, у 2010-му, його запросять до Адміністрації президента Януковича на посаду керівника Головного управління з питань судової реформи та судоустрою. Юлія Тимошенко, фото: bа.оrg.uаЗрозуміло, що у БЮТі, який виплекав Портнова і дав йому квиток у Раду, це сприйняли як зраду. Ба більше, це назвали "звичайною, тривіальною, заздалегідь підготовленою зрадою".Вже 5 квітня 2011 року в ході адмінреформи Андрій Портнов потрапив під скорочення штату і був переведений на посаду радника президента – керівника головного управління з питань судоустрою Адміністрації президента Віктора Януковича.Того ж року вже радник 4-го президента України візьметься за розробку, а відповідно й очолить робочу групу, нового Кримінально процесуального кодексу України. Як пише "Радіо Свобода", в експертів та правозахисників було багато зауважень та застережень щодо нового Кодексу. "З одного боку — це був крок уперед у порівнянні зі старим "радянським" кримінально-процесуальним законодавством, але з іншого боку, новий Кодекс заклав низку проблем, які породжують перепони для руху України до правового законодавства", – йдеться у матеріалі. Далі були події Євромайдану. Саме Андрія Портнова називають ініціатором та основним розробником пакета "диктаторських законів 16 січня", які були спрямовані на обмеження конституційних прав громадян України й були направлені проти Євромайдану. Хоча необхідно додати, що сам юрист свою участь у підготовці цих "законів" відкидав. Революція Гідності, 20 лютого, фото: Андріана СтахівЗа тиждень після фіктивного голосування за "диктаторський пакет" Янукович призначить Портнова першим заступником голови своєї Адміністрації. Однак рівно за місяць, 24 лютого 2014 року, стане відомо, що він покинув Україну. За кілька днів Генеральна прокуратура оголосить у розшук та постановить затримати усіх причетних до розстрілу активістів на Майдані, серед яких і Андрій Портнов. Втеча, повернення і повторна втечаЕміграція привела колишнього радника Януковича та його дружину спершу у Москву, а потім у Відень. Перебуваючи в Австрії, Портнов займався проросійським пропагандистським каналом "NеwsОnе", 100% акцій якого отримав від батька Євгена Мураєва, Володимира.Цікавим є епізод, коли втікачу вдалось перемогти Раду ЄС у суді Європейського Союзу. У 2014 році ЄС та Канада наклали санкції на Портнова. Однак вже за рік його ім’я з санкційного списку прибрали, а у жовтні 2015-го юристу вдалось виграти справу "Портнов проти Ради ЄС", за підсумками якої обмеження визнали незаконними. Вже у 2019 році, перед другим туром президентських виборів, Портнов повернувся в Україну. Паралельно з цим він розпочав активну кампанію проти 5 президента Петра Порошенка. У травні того ж року ДБР розпочне розслідування проти нього за заявою колишнього радника Януковича. У цей час також розпочнеться період, у який діяльність Портнова пов’язуватимуть з 6-м президентом Володимиром Зеленським. У липні 2019 року юрист написав у Фейсбуці, що розробив законопроєкт, який забороняє працювати в органах влади людям, що обіймали державні посади в період між перемогою Майдану й інавгурацією Зеленського. А вже 11 липня таку ж ініціативу продублював і 6-й президент, заявивши, що "його команда" розробила законопроєкт про "посилення люстрації". Як пишуть журналісти видання "Тексти", цей закон – не про звільнення чи покарання людей, у чомусь винних, а про заборону працювати у владі всім людям, єдина провина яких полягає в тому, що вони обіймали керівні посади в Україні в період з 23 лютого 2014 до 19 травня 2019 року.У січні 2020 року суддя Світлана Волкова Печерського райсуду Києва ухвалила рішення, за яким Портнов нібито безперервно проживав в Україні останні 5 років. І це попри очевидні факти його втечі з країни у 2014-му. Як пишуть в УП, рішення суду пов'язане з тим, що 14 квітня 2014 року Портнов дістав посаду директора департаменту з надання правової допомоги за кордоном в адвокатському об'єднанні "Корпоративні технології". Йому оформили службове відрядження за межі України строком на 60 днів і неодноразово продовжували його протягом п'яти років. Таким чином втікач отримав легальну можливість втретє отримати мандат народного депутата.З початком повномасштабного вторгнення Росії в Україну Портнов знову втік за кордон, що вдалось підтвердити журналістам проєкту "Схеми" "Радіо Свободи". "Сірий кардинал" судової влади УкраїниЯк упродовж перебування на різних посадах в Україні, так і в еміграції, Портнову вдавалось перемагати у різноманітних судових справах.Йдеться про такі відомі справи як причетність до анексії Криму Росією і подальша державна зрада, причетність до участі в розкраданні землі та об'єктів нерухомості у Межигір'ї, провадження щодо незаконного збагачення на 26 млн гривень, позов "про захист честі й гідності" та стягнення з бюджету 7 млн на свою користь.Також Портнов відзначився війною проти журналістів. Зокрема в листопаді 2019 року нацполіція зареєструвала кримінальне провадження проти Портнова, інкримінувавши йому тиск на редакцію програми "Схеми: корупція в деталях". Спершу він оприлюднив дані члена знімальної команди, а згодом і погрожував розкрити дані та деталі приватного життя усієї редакції. Усе це відбувалось через розслідування проєкту щодо причетності Портнова до уряду Зеленського.Спершу правоохоронці відкрили кримінальне провадження за "перешкоджання законній професійній діяльності журналістів" і "погрозу або насильство щодо журналіста". Однак вже за день поліція почала нове розслідування – за позовом ексрадника Януковича про перешкоджання його журналістській діяльності. Аби стати "журналістом", Портнов отримав довідку з проросійського телеканалу "112" про те, що він став спеціальним кореспондентом телекомпанії та має письмове редакційне завдання. Пропагандистське медіа натомість відмовилось це коментувати, посилаючись на конфіденційність співпраці.

Про це він сказав в етері телемарафону."Сьогодні найактивнішими учасниками цього процесу в Європі є Велика Британія, Франція, Німеччина, Італія, Фінляндія, Норвегія, Польща. Можливо, когось не згадав, але у президента абсолютно інтенсивна і просто масова діяльність сьогодні на міжнародному треку, і вона не буде спадати, буде тільки наростати", - зазначив Брусило.Заступник керівника ОП наголосив: червень і липень будуть багатими на події на дипломатичному напрямку за участі Володимира Зеленського."Одним словом, немає вільної хвилини в пошуках можливого вирішення, врегулювання цієї ситуації. Здійснюється дійсно масштабна дипломатична робота, міжнародна робота глави держави", - запевнив дипломат.19 травня президент США Дональд Трамп провів телефонну розмову з російським диктатором Володимиром Путіним. Трамп заявив, що Росія та Україна негайно розпочнуть переговори щодо припинення вогню та завершення війни. Також президент США поговорив із Зеленським.

У 2024 році українці найчастіше судилися через заборгованість за житлово-комунальні послуги. Торік аналітики нарахували 298 тисяч справ, що стосуються боргів за комуналку - це 28% від усіх цивільних справ, повідомляє портал Опендатабот. До "призової" трійки також увійшли справи про позики та кредити - 126 тисяч або 12%, а також розлучення - 120 тисяч або 11,5%. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: В Україні дорожчатиме комуналка - Нацбанк Цивільні справи стали найпопулярнішими у суддів у 2024 році. Їх побільшало на 7% - до 1 мільйона проти 982 тисяч у 2023 році. Серед розглянутих судами справ 33% або понад 1 мільйон стосувались адміністративних правопорушень, а ще 17% - кримінальних. Аналітики також констатують суттєве зростання кількості кримінальних справ - у 1,6 раза. Якщо раніше їх було 332 тисяч, то тепер - 528 тисяч. Натомість у господарських та адміністративних судах справ поменшало на 14% та 11% відповідно. Справ з адміністративних правопорушень стало на 5% менше. Адміністративні суди минулого року найчастіше отримували пенсійні позови. Найбільше звернень було від звільнених з публічної служби з приводу пенсій 151 тисяча або 33,7%. До трійки лідерів також увійшло пенсійне страхування, зокрема "чорнобильців". Загалом у 2024 році українські суди розглянули 3,1 мільйона справ, що на 0,3% більше порівняно з попереднім роком. В Україні станом на липень 2024 року налічується 701 тис. проваджень про стягнення боргів за житлово-комунальні послуги. З початку російського повномасштабного вторгнення кількість проваджень зросла на 37%.

Прохолодний червень, спекотний липень і буремний серпень

Глава МЗС Італії Таяні розповів про плани на липень

Понад шістдесят років тому пошук позаземного розуму (SЕТІ) офіційно розпочався з проекту «Озма» в обсерваторії Грінбенк на Західному березі річки Берег, штат Вірджинія. Під керівництвом відомого астронома Френка Дрейка (який ввів рівняння Дрейка), це дослідження використовувало 25-метрову (82-футову) антену обсерваторії для спостереження за Епсілон Ерідана та Тау Кита – двома близькими зірками, схожими на Сонце – у період з квітня по липень 1960 року. Відтоді було проведено численні дослідження на різних довжинах хвиль для пошуку ознак технологічної активності (також відомих як «техносигнатур») навколо інших зірок. Хоча переконливих доказів існування розвиненої цивілізації не було знайдено, було багато випадків, коли вчені не […]

Україну влітку 2025 року може очікувати екстремальна спека, особливо в південних і східних регіонах. Температура повітря в окремі дні ймовірно перевищуватиме позначку +40&dеg;С. Про це свідчать прогнози українських метеорологів, які звертають увагу на зростаючу тенденцію до кліматичних аномалій у регіоні. Як зазначила завідувачка відділу прикладної метеорології та кліматології Укргідрометінституту Віра Балабух, середня температура літа цього року може бути на 2 градуси вищою за кліматичну норму. Найспекотнішим, ймовірно, стане липень. Водночас синоптики підкреслюють, що точні дані про потенційні температурні піки стануть відомі ближче до їх настання. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: В Україні зберігатиметься прохолодна погода та опади: прогноз на тиждень від синоптикині Синоптик Ігор Кібальчич оцінює ймовірність аномально теплого літа на рівні 70-75%. За його словами, червень може бути відносно м'яким із денними температурами до +27&dеg;С, а липень і серпень значно теплішими. Найвища температура традиційно припадає на період з 15 липня по 15 серпня. Очікувані хвилі спеки будуть пов'язані з надходженням гарячих повітряних мас із північної Африки, Близького Сходу та Центральної Азії. У цей час у південних і східних областях можливе підвищення температури вище +40&dеg;С. За попередніми оцінками mеtео.uа, червень 2025 року розпочнеться дощами, із температурою до +25...+27&dеg;С. Потепління очікується ближче до середини місяця. Кібальчич також звернув увагу на кліматичну зміну, коли вересень дедалі частіше демонструє ознаки літнього місяця: температура понад +30&dеg;С у цей період вже не є рідкістю. Попри прогнози високих температур, синоптики не очікують постійної рекордної спеки. За статистикою, роки з аномально високими температурами зазвичай чергуються. У 2024 році, наприклад, зафіксували одне з найтепліших літо за історію спостережень, з піками до +41&dеg;С у Миколаївській області. Водночас кліматологи наголошують: клімат в Україні змінюється швидше, ніж у більшості інших регіонів світу. За даними Віри Балабух, за період 19612024 років середня температура в країні зростала в 2,5 раза швидше, ніж глобальні показники. Це призвело до почастішання посух і пришвидшення процесів опустелювання, зокрема в Олешківських пісках. Руйнування Каховського водосховища лише поглибило ці негативні явища. У травні середні температурні показники по Україні будуть вищими за кліматичну норму. Очікується тепліша погода, ніж зазвичай для цього періоду року. За прогнозами, середня температура протягом місяця становитиме +15... 19&dеg;С. У гірських районах буде дещо прохолодніше, +12... 14&dеg;С. Рівень опадів у більшості регіонів залишиться у межах звичних значень. У середньому за місяць випаде від 35 до 76 мм дощу.

В ЄС відреагували на візит лідера КНР до москвиВ Єврокомісії заявили, що без підтримки Китаю росія не змогла б вести війну проти України в такому масштабі. Саміт ЄС-Китай, запланований на липень, є можливістю для розвитку відносин з Пекіном.

Середня температура літа в Україні цьогоріч може бути на 1-1,5 градуси вищою за норму. Водночас червень може бути прохолоднішим, тоді як липень і серпень - дуже теплими, розказав синоптик Ігор Кібальчич. "Існує приблизно 70-75% ймовірності, що літо буде аномально теплим - температури перевищуватимуть середні багаторічні показники. Пік спеки в Україні зазвичай припадає на період з середини липня до середини серпня. Цього року хвилі спеки також очікуються. У ці дні стовпчики термометрів, особливо в південних і східних регіонах країни, можуть підійматися вище +40", - розповів він. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Україну охоплять дощі з похолоданням - прогноз на вівторок Найвища температура ймовірна у липні, який традиційно є найспекотнішим місяцем в Україні. Тим часом вересень усе частіше поводиться як повноцінний літній місяць. Температури понад +30&dеg;С стали для початку осені типовими по всій території України. Таким чином літо немов зміщується у бік осені. "Цього року є шанс, що дощів буде більше, і грози стануть активнішими, ніж торік. Але активніші грози означають більший ризик небезпечних погодних явищ - граду та навіть смерчів, які в Україні вже не рідкість. При цьому тотальної рекордної спеки очікувати не варто, адже два роки поспіль рекордно теплими бути не можуть", - вважає Кібальчич. Хоча зими в Україні стали коротшими, а літо - довшим і спекотнішим, це не свідчить про перехід до середземноморського клімату. Країна, як і раніше, належить до помірної кліматичної зони, де можливі заморозки.

Про це повідомляє Вlооmbеrg.Згідно із заявою ОПЕК, ключові країни на чолі з Саудівською Аравією та Росією домовилися додати 411 000 барелів на день у червні. Представники організації пояснюють зміну стратегії невдоволенням Ер-Ріяду перевищенням квот такими країнами, як Казахстан та Ірак, і прагненням покарати їх фінансово через зниження цін."За даними ОПЕК+, у березні Астана перевищила свою ціль на величезні 422 000 барелів на день", - зазначає видання.Саудівська Аравія натякнула на готовність до низьких цін на нафту, що змусило трейдерів очікувати значного збільшення видобутку. Це контрастує з попередньою політикою ОПЕК+ щодо підтримки цін і викликає питання про майбутнє картелю та можливу цінову війну.Читайте також: Саудівська Аравія знижує ціну нафту. На початку року Трамп просив про це, аби "закінчилась війна"Аналітик Rystаd Еnеrgy Хорхе Леон, який раніше працював в ОПЕК, вважає, що таке рішення стало "бомбою" для нафтового ринку. На його думку, Саудівська Аравія таким чином намагається покарати країни, що перевищують квоти, особливо Казахстан, а також догодити президенту США Дональду Трампу, який виступає за зниження цін на нафту."Поки що фінансове "виснаження", схоже, не мало особливого успіху в реформуванні країн-порушників квот в альянсі", - пише видання.Згідно із заявою, вісім членів ОПЕК+, які беруть участь в обмеженнях, перебувають у процесі відновлення видобутку, зупиненого з 2022 року. Вони зустрінуться 1 червня, щоб визначити рівні видобутку на липень.9 квітня ціни на нафту досягли найнижчого за чотири роки рівня через побоювання щодо зниження попиту, спричиненого запровадженням Сполученими Штатами тарифів проти Китаю.26 квітня заступник директора Асоціації енергетичних та природних ресурсів України Андрій Закревський прогнозував ціну на нафту Вrеnt у $60 за барель до кінця поточного року.

Війну в Україні називають найкровопролитнішим конфліктом з часів Другої світової війни. Станом на липень 2024 року 10 тисяч жінок служили на передовій. Спробуйте сказати це жінкам зі своєї безпечної австралійської вітальні, що їм там не місце.

У будівлі колишнього Київського арсеналу вперше відбулися театралізовані екскурсії, присвячені історії цього військового об'єкта у ХVІІІ-ХІХ століттях. Захід організувало творче об'єднання "Ніч в Університеті". Під час екскурсії глядачі побували у відтворених локаціях того часу: майстернях, навчальній кімнаті, інспекційному кабінеті, квартирі кантоністів. Ці кабінети були відтворені на основі архівних документів, зокрема справ Київського арсеналу 1830-1860 років, які раніше не публікувались. Під час екскурсії розповідали про внутрішній розпорядок, який тоді панував. Також про повсякденне життя майстрів і солдат, а ще були озвучені маловідомі факти про викрадені речі чи спроби саботажу. Кореспондентки Gаzеtа.uа побували на екскурсії, а також поспілкувалися з організаторами й сценаристами проєкту. МОНАСТИР Масивну будівлю Київського Арсеналу видно здалеку. Товсті жовтуваті стіни, аркові вікна. Попри те, що на вулиці ще світло - у середині вже напівтемрява. Перед входом чекає чоловік у темно-зеленому мундирі з золотими ґудзиками і червоною стрічкою на кашкеті. Це не гід, а справжній майстровий Київського Арсеналу. - А хто мені повідає, що ж було на місці Неодмінного Арсеналу раніше?, - запитує у слухачів екскурсовод Владислав Гріщенко. Він тримає в руці металевий ліхтар із теплим вогником. З початку ХVІІ століття на місці Арсеналу стояла одна з найбільших обителів у Києві - Вознесенський жіночий монастир. Його збудувала Марія Магдалина (Мазепина) - мати гетьмана Івана Мазепи, яка була ігуменею монастиря у 1688-1707 роках. У 1701-1705-х коштом Марії Магдалини на місці дерев'яної Вознесенської церкви зводять монументальний кам'яний п'ятибанний собор із трьома престолами та дзвіницею, а також окрему церкву Покрови Богородиці. У 1706 році цар Петро І наказує спорудити у Києві величну фортецю. Тому вже після смерті Марії Магдалини, поразки гетьмана Івана Мазепи та епідемії в 1710-1711 роках, черниць Вознесенського жіночого монастиря переводять до Флорівського монастиря на Подолі. - Монастир пустує, а Вознесенський собор слугує парафіяльною церквою для жителів Печерська та солдатів на службі, - продовжує гід. - У 1750 році імператриця Єлизавета видає указ про спорудження на цьому місці великого артилерійського магазину. Спочатку планували будувати дерев'яні приміщення в яких би зберігали всю артилерію, що знаходиться на Печерську. Проте дерево легко спалахує і вже в 1783 році починається історія кам'яного Київського арсеналу. Будівлю, відому сьогодні як Київський Арсенал, зведено на початку ХІХ століття як Неодмінний арсенал - центральне військове підприємство у Києві. Назва "неодмінний" підкреслювала його особливий статус: арсенал мав постійно підтримувати боєздатність гарнізону, забезпечуючи ремонт, виготовлення та зберігання озброєння. Це була одна з ключових ланок у військовій інфраструктурі Київської фортеці. Київський Арсенал - це великий кам'яний комплекс у формі замкнутого прямокутника з внутрішнім двором. Спроєктований у стилі класицизму. Фасади симетричні, із рядами аркових вікон. Всередині - зали з високими стелями, цегляними колонами та широкими проходами, що створювали простір для переміщення військової техніки та зберігання боєприпасів. Внутрішній двір слугував робочою зоною, відкритим майданчиком для навчання, ремонту й маневрування. БЕЗКОШТОВНІ ЕКСКУРСІЇ Організаційною частиною "Ночі у Київському Арсеналі" опікується менеджерка з партнерств і комунікацій творчого об'єднання "Ніч в Університеті" Олександра Іванова. Вона зустрічає біля реєстраційного столу, координує акторів і паралельно слідкує, чи встигла кожна група на свою локацію, а також готується до ролі черниці в одній зі сцен. Попри метушню, знаходить кілька хвилин, щоб розповісти про історію об'єднання і саму подію. - Цього разу я курую все, що тут відбувається, бо наш керівник служить - його викликали на завдання, - пояснює вона. - Нашому об'єднанню вже майже дев'ять років. Ми починали з нічних екскурсій у Червоному корпусі КНУ, а з часом зрозуміли, що Київ - це суцільна історія. Так з'явилися проєкти в Софії Київській, у Національному художньому музеї, в Лаврі, у музеї Другої світової. Арсенал був нашою давньою мрією. Ми почали з ними перемовини ще в 2019-му, але ковід, війна - все переносилося. І ось нарешті! Арсенал для глядачів знайомий переважно як мистецький простір, але його історія набагато глибша - саме тому команда хотіла повернути цю пам'ять місту. - Його збудували ще в 1803 році як військовий об'єкт, який довго залишався засекреченим. Про нього мало говорили, мало досліджували. І от тепер ми можемо показати іншу сторону цієї будівлі. Це дуже цінно - витягнути з тіні речі, які приховувалися роками. Суть проєктів - не просто переказати історію, а зробити її відчутною. Театралізовані екскурсії - це поєднання факту і гри, дослідження і театру. Розшифровували справи ХІХ століття, пов'язані з цією будівлею - У нас завжди є екскурсовод, який водить глядачів маршрутом. Але це не звичайний гід - він частина вистави. У Лаврі це був монах, в університеті - студент, тут - військовий з Арсеналу. По ходу маршруту глядачі потрапляють у мінісцени, де одна за одною оживають події. Глядачі не залишаються осторонь - на кожній локації їм пропонують взаємодію. Хтось виходить у ролі вартового, хтось пробує заряджати рушницю, хтось тримає плакат на протесті. Команда працює на ентузіазмі, але дуже серйозно ставиться до джерел. Над сценарієм працюють історики, багато хто з яких - випускники чи студенти історичного факультету КНУ ім. Тараса Шевченка. - До Арсеналу ми готувалися серйозно. Частина нашої команди працювала в архівах - розшифровували справи ХІХ століття, пов'язані з цією будівлею. Ми натрапили, наприклад, на запис, що в 1814 році на території Арсеналу забився сортир, - посміхається Олександра. - І ми це розповідаємо! Це дрібниця, але жива. Так само - історія про вкрадену шубу і за скільки її продали. Такі деталі не менш важливі, ніж великі дати. Підготовка до таких екскурсій триває місяцями. Перший етап - архіви, концепт, тексти. Потім - репетиції, логістика, костюми, реєстрації. У підготовці беруть участь понад 80 людей. Усе тримається переважно на волонтерських засадах. - Ми робимо це не щовихідних. Це не комерційний проєкт. Це наша подяка Києву. Це місто нас виростило, і ми хочемо щось повернути йому у відповідь, - додає Олександра. Екскурсії проводять безкоштовно. Відвідувачам треба заплатити лише за вхідний квиток до Мистецького арсеналу. Олександр Грабар - один із найдосвідченіших учасників "Ночі в Університеті". До творчого об'єднання він долучився ще у 2016 році, коли проєкт тільки починався. За вісім років встиг зіграти десятки ролей, написати сценарії для власної локації й навіть порахував: ця екскурсія - вже сорок восьма в його досвіді. - Сценарії ми зазвичай пишемо після того, як керівник об'єднання - Олексій Руденко - визначить епоху. Цього разу це ХІХ століття, Арсенал у 1860-х. У нас, наприклад, локація присвячена муштрі, щорічним звітам і приїзду інспекції. Ми показуємо, як солдат "чіхвостили" перед керівництвом, як усе відбувалося у звітних документах, - розповідає Грабар перед початком екскурсії. Стоїть у зеленому мундирі, у руці тримає сиву штучну бороду. Сценарій писали на основі архівних матеріалів. До підготовки долучилися учасники, які працювали з архівами Арсеналу. Справи розшифровували, а далі - справа за творчістю: вигадати сюжет, підібрати героїв. Гумор - обов'язковий елемент, каже Олександр. Без нього - це лише сухий фактаж, який складно дивитися. Сценарії він зазвичай пише разом із колегою, підбираючи персонажів не лише за історичними характеристиками, а й за типажем тих, хто їх гратиме. Сам Грабар - випускник історичного факультету КНУ ім. Шевченка. Магістратуру закінчив у 2020 році, але досі залишається частиною команди. - Головне - це зв'язок з аудиторією, - каже Грабар. - У нас завжди є інтерактив. Наприклад, зараз хлопці попереджають: "Скоро прийде генерал, відповідайте "так точно"". І от учора дві дівчини настільки вжилися в роль, що відповідали мені "так точно" на кожну репліку. ЧЕРНИЦІ ТА МАЙСТЕРНЯ ЗІ ЗБРОЄЮ Владислав Гріщенко проводить всередину. У приміщенні прохолодно, чути відлуння кроків від високих стель. Цегляні стіни й бетонна підлога віддають холодом. Світла небагато: лише ліхтар у руках провідника і кілька ламп. Раптом зі скрипом відчиняються ворота до внутрішнього двору. Сполохані черниці у довгих рясах проводять відвідувачів до двору і роздають у руки плакати з написами: "Руки геть від святині!", "Мазепа не дозволив би!". - Собор весь час стояв, його ще Марія Магдалина побудувала. А вони взяти і знести його хочуть! Забудувати його тим своїм арсеналом, поставити гармати, рушниці, все на світі, - звертається роздратовано ігуменя Марфа до відвідувачів, - Наші сестри тут камінь за каменем возносили, монастир зводили, будували. Тут їхні могили! Ви хоч могили ті залиште! Перша сцена театралізованої екскурсії розгортається на внутрішньому дворі Арсеналу. Тут посеред сухої трави монахині застерігають військових від будівництва військового обʼєкту на території монастиря. Ігуменя Марфа заявляє, що Флорівський монастир відмовляється постачати цеглу на спорудження Арсеналу. Тоді ж військове керівництво знаходить нового постачальника і демонструє проєкт масштабного будівництва. Зараз у її стінах є цегла, яку замовляла ще Марія Магдалина Будівництво, розпочате військовим інженером Карлом де Шардоном, було завершено лише у 1801 році київським купцем Михайлом Григоренком. Будівлю Арсеналу звели з жовтої київської цегли без застосування зовнішнього тинькування. Завдяки особливим властивостям місцевої глини цегла набувала характерного жовто-бурштинового відтінку, за що сучасники називали Арсенал "порцеляновим". - Вознесенський жіночий монастир повністю розібрали з фундаментом. Проте цеглу зберегли й використали для побудови Арсеналу, - додає Владислав показуючи на стіни. - Тож навіть зараз у її стінах є цегла, яку замовляла ще Марія Магдалина-Мазепина. Приміщення Арсеналу поділялися за функціональним призначенням: майстерні для ремонту гармат і виготовлення деталей, складські зони, допоміжні підсобки, оглядові зали, кабінети керівництва. Частина залів мала виключно адміністративне призначення - тут готували звіти, проводили інспекції й вели документацію. За планом в лівому крилі Арсеналу був спроєктований великий збройний зал, який вміщував близько 52,8 тис. піхотних і 13 тис. кавалерійських рушниць. Більше 11 тис. пістолів та 50 тис. шабель і палашів. Піднімаємося сходами і проходимо до колишнього складу, де зберігали близько 25 тис. рушниць. - Тут проходив їх огляд і ремонт. Станом на липень 1811 року повідомляється, що Наполеон незабаром може вторгнутися в кордони імперії і навіть піти на Київ. Тоді ж стається велика пожежа на Подолі, коли згорає майже вся нижня частина міста, - розповідає гід. - Ходять чутки, що за підпалом стоять французькі шпигуни. На Київщині ж готується ополчення і створюються козацькі полки. Та Арсенал продовжує нарощувати темпи виробництва і ремонту. Лише за 1812 рік в ньому виготовили 134 гармати, а за часи війни з Наполеоном: 434 гармати, 40 тис. рушниць і пістолів, 35 тис. пік та шабель. Поставляють запчастини, ремонтують пошкоджені артилерії. - Людей бракує, тому на допомогу Київський магістрат відсилає 15 ковалів та 35 молотобійців. А все це відбувається тут, на другому поверсі у майстерні. Як же саме це виглядало, ми з вами зараз і дізнаємось на інспекції ремонтної майстерні Арсеналу 1811 року, - говорить гід. У майстерні темно і немає вікон. Посеред зали - робочий стіл з різними інструментами. Відвідувачам показують і розповідають про зброю, пропонують зарядити рушницю та гармату. Після короткої театральної сцени переходимо до наступної зали - у трактир. Відвідувачі сідають за столами на деревʼяних лавах. Їх пригощають закусками та напоями. У невимушеній атмосфері актори зачитують рапорти про пияцтво, крадіжки, а також про самовільне відлучення з казарми майстерного арсенальної команди Івана Задніпряного, виробництво ним у казенній майстерні виробів для приватного продажу та викрадення чорної баранячої шуби у капітана. Після сцени у трактирі група переходить до квартири кантоністів - сини військових, яких у Російській імперії з раннього віку віддавали на військову підготовку. У кімнаті відтворено побут: дерев'яний стіл, скромні особисті речі. Троє жінок та троє чоловіків випивають і обговорюють план крадіжки ящиків зі штиками. За архівною справою 1840-х років, військові майстри організували винесення складського озброєння, переодягнувши своїх дружин в арсенальну форму. Вони намагалися винести штики під верхнім одягом, і саме цей епізод розігрується акторами. За майстрами був суворий нагляд. Найчастішим порушенням було недотримання уніформи. - А от перелік покарань був різноманітним і куди суворішим для нижніх чинів. Це були і розжалування, і побиття лозинами, і шпіцрутенами - довгими дротами, а також арешти, - пояснює екскурсовод Владислав. - Щодо офіцерів також були доволі серйозні покарання - догани, позачергові наряди, звільнення з посади чи переведення. Далі екскурсанти потрапляють до Музею арсеналу. У 1841 році при Київському арсеналі створили внутрішній музеум - невелику експозицію зразків озброєння, військового спорядження та технічних розробок, які зберігалися або виготовлялися на території комплексу. Цей музей не мав публічного статусу і призначався переважно для навчальних або службових потреб. Інформація про його існування міститься лише в окремих архівних справах і до сьогодні не фігурує у відкритих наукових дослідженнях. Тут демонструють, як відбувалось навчання з різних дисциплін та різні зразки озброєння. Також у документах розкривається внутрішня структура підготовки працівників. Діти могли долучатися до навчання з трьох-чотирьох років, а з 12-13 - працювати разом із майстрами. Усі працівники, навіть цивільні інженери й архітектори, формально вважалися частиною військової структури. Жили вони не на території арсеналу, приміщення комплексу використовувалися виключно як виробничі. Завершується маршрут у кімнаті, де актори розігрують сцену перевірки та зачитування звіту порушень. Його складено на основі реальних архівних документів. У сцені демонструється, як проходила муштра, які порушення виявлялися під час інспекцій і як формувалась офіційна звітність про діяльність арсеналу. Робочий день майстрових арсеналу спочатку тривав 8 годин - з 6:30 до 17:30 з годинною перервою на обід. Однак у 1850-х роках тривалість зміни зросла до 12,5 годин: з 5:00 ранку до 11:00 і після перерви з 13:30 до 20:00. До роботи нерідко залучали учнів, хоч адміністрація формально намагалась їх обмежити. За архівними даними, умови праці були важкими, особливо на допоміжних роботах. Наприклад, частина робітників працювала просто неба в будь-яку погоду, а лісозаготівля традиційно проводилася взимку. Як наслідок, у 1809 році від хвороб померло 5 робітників, у січні 1813-го захворіло 28 осіб, а у 1833 році - 20 майстрових загинули від туберкульозу, лихоманки та запалень. До 1853 року хвороба не була підставою для звільнення від роботи. Оплата праці здійснювалася грошима і продуктами. Нижні чини і кантоністи отримували борошно і крупу. А грошима - 5 коп. на день, тобто до одного карбованця 30 коп. на місяць. Відпустки та премії робітникам видавали, але за особистим розпорядженням імператора. ПРИВИД АРСЕНАЛУ - До початку розкопок у 2005 році ходили чутки, що на території арсеналу могла бути похована мати Івана Мазепи - Марія Магдалина, - розповідає Владислав Гріщенко після екскурсії. - Говорили, що її могилу замурували під час будівництва, і що її привид досі нібито ходить цими стінами. Але жодних слідів так і не виявили. Місце поховання досі офіційно не встановлено. На території арсеналу зберігся колодязь, який пов'язують з монастирською забудовою ще до зведення військового комплексу. Він залишався в користуванні ще понад сто років після передачі арсеналу артилерійському відомству. Інші архівні документи свідчать, що в стінах арсеналу були поширені побоювання щодо масонського впливу. В одному з наказів 1838 року зазначалося: кожен офіцер, який вступає на службу до арсеналу, мав надати підтвердження, що не є членом масонської ложі. Є в архівах і курйозні історії. У 1839 році троє майстрів викрали килим у командира арсеналу полковника Даронова й намагались продати його на Лавській вулиці. В іншій історії йдеться про вже згадану спробу викрасти зі складу штики. - Ми нічого не вигадуємо. Ці речі зафіксовані в офіційних справах. Більшість із них досі ніде не публікувались. Наукове середовище майже не торкалося теми внутрішнього життя старого Київського арсеналу. Через його військовий статус доступ до джерел був обмеженим. Тому тут ми фактично вперше відкрили ці матеріали широкій публіці, - говорить наостанок Владислав.

У будівлі колишнього Київського арсеналу вперше відбулися театралізовані екскурсії, присвячені історії цього військового об'єкта у ХVІІІ-ХІХ століттях. Захід організувало творче об'єднання "Ніч в Університеті". Під час екскурсії глядачі побували у відтворених локаціях того часу: майстернях, навчальній кімнаті, інспекційному кабінеті, квартирі кантоністів. Ці кабінети були відтворені на основі архівних документів, зокрема справ Київського арсеналу 1830-1860 років, які раніше не публікувались. Під час екскурсії розповідали про внутрішній розпорядок, який тоді панував. Також про повсякденне життя майстрів і солдат, а ще були озвучені маловідомі факти про викрадені речі чи спроби саботажу. Кореспондентки Gаzеtа.uа побували на екскурсії, а також поспілкувалися з організаторами й сценаристами проєкту. МОНАСТИР Масивну будівлю Київського Арсеналу видно здалеку. Товсті жовтуваті стіни, аркові вікна. Попри те, що на вулиці ще світло - у середині вже напівтемрява. Перед входом чекає чоловік у темно-зеленому мундирі з золотими ґудзиками і червоною стрічкою на кашкеті. Це не гід, а справжній майстровий Київського Арсеналу. - А хто мені повідає, що ж було на місці Неодмінного Арсеналу раніше?, - запитує у слухачів екскурсовод Владислав Гріщенко. Він тримає в руці металевий ліхтар із теплим вогником. З початку ХVІІ століття на місці Арсеналу стояла одна з найбільших обителів у Києві - Вознесенський жіночий монастир. Його збудувала Марія Магдалина (Мазепина) - мати гетьмана Івана Мазепи, яка була ігуменею монастиря у 1688-1707 роках. У 1701-1705-х коштом Марії Магдалини на місці дерев'яної Вознесенської церкви зводять монументальний кам'яний п'ятибанний собор із трьома престолами та дзвіницею, а також окрему церкву Покрови Богородиці. У 1706 році цар Петро І наказує спорудити у Києві величну фортецю. Тому вже після смерті Марії Магдалини, поразки гетьмана Івана Мазепи та епідемії в 1710-1711 роках, черниць Вознесенського жіночого монастиря переводять до Флорівського монастиря на Подолі. - Монастир пустує, а Вознесенський собор слугує парафіяльною церквою для жителів Печерська та солдатів на службі, - продовжує гід. - У 1750 році імператриця Єлизавета видає указ про спорудження на цьому місці великого артилерійського магазину. Спочатку планували будувати дерев'яні приміщення в яких би зберігали всю артилерію, що знаходиться на Печерську. Проте дерево легко спалахує і вже в 1783 році починається історія кам'яного Київського арсеналу. Будівлю, відому сьогодні як Київський Арсенал, зведено на початку ХІХ століття як Неодмінний арсенал - центральне військове підприємство у Києві. Назва "неодмінний" підкреслювала його особливий статус: арсенал мав постійно підтримувати боєздатність гарнізону, забезпечуючи ремонт, виготовлення та зберігання озброєння. Це була одна з ключових ланок у військовій інфраструктурі Київської фортеці. Київський Арсенал - це великий кам'яний комплекс у формі замкнутого прямокутника з внутрішнім двором. Спроєктований у стилі класицизму. Фасади симетричні, із рядами аркових вікон. Всередині - зали з високими стелями, цегляними колонами та широкими проходами, що створювали простір для переміщення військової техніки та зберігання боєприпасів. Внутрішній двір слугував робочою зоною, відкритим майданчиком для навчання, ремонту й маневрування. БЕЗКОШТОВНІ ЕКСКУРСІЇ Організаційною частиною "Ночі у Київському Арсеналі" опікується менеджерка з партнерств і комунікацій творчого об'єднання "Ніч в Університеті" Олександра Іванова. Вона зустрічає біля реєстраційного столу, координує акторів і паралельно слідкує, чи встигла кожна група на свою локацію, а також готується до ролі черниці в одній зі сцен. Попри метушню, знаходить кілька хвилин, щоб розповісти про історію об'єднання і саму подію. - Цього разу я курую все, що тут відбувається, бо наш керівник служить - його викликали на завдання, - пояснює вона. - Нашому об'єднанню вже майже дев'ять років. Ми починали з нічних екскурсій у Червоному корпусі КНУ, а з часом зрозуміли, що Київ - це суцільна історія. Так з'явилися проєкти в Софії Київській, у Національному художньому музеї, в Лаврі, у музеї Другої світової. Арсенал був нашою давньою мрією. Ми почали з ними перемовини ще в 2019-му, але ковід, війна - все переносилося. І ось нарешті! Арсенал для глядачів знайомий переважно як мистецький простір, але його історія набагато глибша - саме тому команда хотіла повернути цю пам'ять місту. - Його збудували ще в 1803 році як військовий об'єкт, який довго залишався засекреченим. Про нього мало говорили, мало досліджували. І от тепер ми можемо показати іншу сторону цієї будівлі. Це дуже цінно - витягнути з тіні речі, які приховувалися роками. Суть проєктів - не просто переказати історію, а зробити її відчутною. Театралізовані екскурсії - це поєднання факту і гри, дослідження і театру. Розшифровували справи ХІХ століття, пов'язані з цією будівлею - У нас завжди є екскурсовод, який водить глядачів маршрутом. Але це не звичайний гід - він частина вистави. У Лаврі це був монах, в університеті - студент, тут - військовий з Арсеналу. По ходу маршруту глядачі потрапляють у мінісцени, де одна за одною оживають події. Глядачі не залишаються осторонь - на кожній локації їм пропонують взаємодію. Хтось виходить у ролі вартового, хтось пробує заряджати рушницю, хтось тримає плакат на протесті. Команда працює на ентузіазмі, але дуже серйозно ставиться до джерел. Над сценарієм працюють історики, багато хто з яких - випускники чи студенти історичного факультету КНУ ім. Тараса Шевченка. - До Арсеналу ми готувалися серйозно. Частина нашої команди працювала в архівах - розшифровували справи ХІХ століття, пов'язані з цією будівлею. Ми натрапили, наприклад, на запис, що в 1814 році на території Арсеналу забився сортир, - посміхається Олександра. - І ми це розповідаємо! Це дрібниця, але жива. Так само - історія про вкрадену шубу і за скільки її продали. Такі деталі не менш важливі, ніж великі дати. Підготовка до таких екскурсій триває місяцями. Перший етап - архіви, концепт, тексти. Потім - репетиції, логістика, костюми, реєстрації. У підготовці беруть участь понад 80 людей. Усе тримається переважно на волонтерських засадах. - Ми робимо це не щовихідних. Це не комерційний проєкт. Це наша подяка Києву. Це місто нас виростило, і ми хочемо щось повернути йому у відповідь, - додає Олександра. Екскурсії проводять безкоштовно. Відвідувачам треба заплатити лише за вхідний квиток до Мистецького арсеналу. Олександр Грабар - один із найдосвідченіших учасників "Ночі в Університеті". До творчого об'єднання він долучився ще у 2016 році, коли проєкт тільки починався. За вісім років встиг зіграти десятки ролей, написати сценарії для власної локації й навіть порахував: ця екскурсія - вже сорок восьма в його досвіді. - Сценарії ми зазвичай пишемо після того, як керівник об'єднання - Олексій Руденко - визначить епоху. Цього разу це ХІХ століття, Арсенал у 1860-х. У нас, наприклад, локація присвячена муштрі, щорічним звітам і приїзду інспекції. Ми показуємо, як солдат "чіхвостили" перед керівництвом, як усе відбувалося у звітних документах, - розповідає Грабар перед початком екскурсії. Стоїть у зеленому мундирі, у руці тримає сиву штучну бороду. Сценарій писали на основі архівних матеріалів. До підготовки долучилися учасники, які працювали з архівами Арсеналу. Справи розшифровували, а далі - справа за творчістю: вигадати сюжет, підібрати героїв. Гумор - обов'язковий елемент, каже Олександр. Без нього - це лише сухий фактаж, який складно дивитися. Сценарії він зазвичай пише разом із колегою, підбираючи персонажів не лише за історичними характеристиками, а й за типажем тих, хто їх гратиме. Сам Грабар - випускник історичного факультету КНУ ім. Шевченка. Магістратуру закінчив у 2020 році, але досі залишається частиною команди. - Головне - це зв'язок з аудиторією, - каже Грабар. - У нас завжди є інтерактив. Наприклад, зараз хлопці попереджають: "Скоро прийде генерал, відповідайте "так точно"". І от учора дві дівчини настільки вжилися в роль, що відповідали мені "так точно" на кожну репліку. ЧЕРНИЦІ ТА МАЙСТЕРНЯ ЗІ ЗБРОЄЮ Владислав Гріщенко проводить всередину. У приміщенні прохолодно, чути відлуння кроків від високих стель. Цегляні стіни й бетонна підлога віддають холодом. Світла небагато: лише ліхтар у руках провідника і кілька ламп. Раптом зі скрипом відчиняються ворота до внутрішнього двору. Сполохані черниці у довгих рясах проводять відвідувачів до двору і роздають у руки плакати з написами: "Руки геть від святині!", "Мазепа не дозволив би!". - Собор весь час стояв, його ще Марія Магдалина побудувала. А вони взяти і знести його хочуть! Забудувати його тим своїм арсеналом, поставити гармати, рушниці, все на світі, - звертається роздратовано ігуменя Марфа до відвідувачів, - Наші сестри тут камінь за каменем возносили, монастир зводили, будували. Тут їхні могили! Ви хоч могили ті залиште! Перша сцена театралізованої екскурсії розгортається на внутрішньому дворі Арсеналу. Тут посеред сухої трави монахині застерігають військових від будівництва військового обʼєкту на території монастиря. Ігуменя Марфа заявляє, що Флорівський монастир відмовляється постачати цеглу на спорудження Арсеналу. Тоді ж військове керівництво знаходить нового постачальника і демонструє проєкт масштабного будівництва. Зараз у її стінах є цегла, яку замовляла ще Марія Магдалина Будівництво, розпочате військовим інженером Карлом де Шардоном, було завершено лише у 1801 році київським купцем Михайлом Григоренком. Будівлю Арсеналу звели з жовтої київської цегли без застосування зовнішнього тинькування. Завдяки особливим властивостям місцевої глини цегла набувала характерного жовто-бурштинового відтінку, за що сучасники називали Арсенал "порцеляновим". - Вознесенський жіночий монастир повністю розібрали з фундаментом. Проте цеглу зберегли й використали для побудови Арсеналу, - додає Владислав показуючи на стіни. - Тож навіть зараз у її стінах є цегла, яку замовляла ще Марія Магдалина-Мазепина. Приміщення Арсеналу поділялися за функціональним призначенням: майстерні для ремонту гармат і виготовлення деталей, складські зони, допоміжні підсобки, оглядові зали, кабінети керівництва. Частина залів мала виключно адміністративне призначення - тут готували звіти, проводили інспекції й вели документацію. За планом в лівому крилі Арсеналу був спроєктований великий збройний зал, який вміщував близько 52,8 тис. піхотних і 13 тис. кавалерійських рушниць. Більше 11 тис. пістолів та 50 тис. шабель і палашів. Піднімаємося сходами і проходимо до колишнього складу, де зберігали близько 25 тис. рушниць. - Тут проходив їх огляд і ремонт. Станом на липень 1811 року повідомляється, що Наполеон незабаром може вторгнутися в кордони імперії і навіть піти на Київ. Тоді ж стається велика пожежа на Подолі, коли згорає майже вся нижня частина міста, - розповідає гід. - Ходять чутки, що за підпалом стоять французькі шпигуни. На Київщині ж готується ополчення і створюються козацькі полки. Та Арсенал продовжує нарощувати темпи виробництва і ремонту. Лише за 1812 рік в ньому виготовили 134 гармати, а за часи війни з Наполеоном: 434 гармати, 40 тис. рушниць і пістолів, 35 тис. пік та шабель. Поставляють запчастини, ремонтують пошкоджені артилерії. - Людей бракує, тому на допомогу Київський магістрат відсилає 15 ковалів та 35 молотобійців. А все це відбувається тут, на другому поверсі у майстерні. Як же саме це виглядало, ми з вами зараз і дізнаємось на інспекції ремонтної майстерні Арсеналу 1811 року, - говорить гід. У майстерні темно і немає вікон. Посеред зали - робочий стіл з різними інструментами. Відвідувачам показують і розповідають про зброю, пропонують зарядити рушницю та гармату. Після короткої театральної сцени переходимо до наступної зали - у трактир. Відвідувачі сідають за столами на деревʼяних лавах. Їх пригощають закусками та напоями. У невимушеній атмосфері актори зачитують рапорти про пияцтво, крадіжки, а також про самовільне відлучення з казарми майстерного арсенальної команди Івана Задніпряного, виробництво ним у казенній майстерні виробів для приватного продажу та викрадення чорної баранячої шуби у капітана. Після сцени у трактирі група переходить до квартири кантоністів - сини військових, яких у Російській імперії з раннього віку віддавали на військову підготовку. У кімнаті відтворено побут: дерев'яний стіл, скромні особисті речі. Троє жінок та троє чоловіків випивають і обговорюють план крадіжки ящиків зі штиками. За архівною справою 1840-х років, військові майстри організували винесення складського озброєння, переодягнувши своїх дружин в арсенальну форму. Вони намагалися винести штики під верхнім одягом, і саме цей епізод розігрується акторами. За майстрами був суворий нагляд. Найчастішим порушенням було недотримання уніформи. - А от перелік покарань був різноманітним і куди суворішим для нижніх чинів. Це були і розжалування, і побиття лозинами, і шпіцрутенами - довгими дротами, а також арешти, - пояснює екскурсовод Владислав. - Щодо офіцерів також були доволі серйозні покарання - догани, позачергові наряди, звільнення з посади чи переведення. Далі екскурсанти потрапляють до Музею арсеналу. У 1841 році при Київському арсеналі створили внутрішній музеум - невелику експозицію зразків озброєння, військового спорядження та технічних розробок, які зберігалися або виготовлялися на території комплексу. Цей музей не мав публічного статусу і призначався переважно для навчальних або службових потреб. Інформація про його існування міститься лише в окремих архівних справах і до сьогодні не фігурує у відкритих наукових дослідженнях. Тут демонструють, як відбувалось навчання з різних дисциплін та різні зразки озброєння. Також у документах розкривається внутрішня структура підготовки працівників. Діти могли долучатися до навчання з трьох-чотирьох років, а з 12-13 - працювати разом із майстрами. Усі працівники, навіть цивільні інженери й архітектори, формально вважалися частиною військової структури. Жили вони не на території арсеналу, приміщення комплексу використовувалися виключно як виробничі. Завершується маршрут у кімнаті, де актори розігрують сцену перевірки та зачитування звіту порушень. Його складено на основі реальних архівних документів. У сцені демонструється, як проходила муштра, які порушення виявлялися під час інспекцій і як формувалась офіційна звітність про діяльність арсеналу. Робочий день майстрових арсеналу спочатку тривав 8 годин - з 6:30 до 17:30 з годинною перервою на обід. Однак у 1850-х роках тривалість зміни зросла до 12,5 годин: з 5:00 ранку до 11:00 і після перерви з 13:30 до 20:00. До роботи нерідко залучали учнів, хоч адміністрація формально намагалась їх обмежити. За архівними даними, умови праці були важкими, особливо на допоміжних роботах. Наприклад, частина робітників працювала просто неба в будь-яку погоду, а лісозаготівля традиційно проводилася взимку. Як наслідок, у 1809 році від хвороб померло 5 робітників, у січні 1813-го захворіло 28 осіб, а у 1833 році - 20 майстрових загинули від туберкульозу, лихоманки та запалень. До 1853 року хвороба не була підставою для звільнення від роботи. Оплата праці здійснювалася грошима і продуктами. Нижні чини і кантоністи отримували борошно і крупу. А грошима - 5 коп. на день, тобто до одного карбованця 30 коп. на місяць. Відпустки та премії робітникам видавали, але за особистим розпорядженням імператора. ПРИВИД АРСЕНАЛУ - До початку розкопок у 2005 році ходили чутки, що на території арсеналу могла бути похована мати Івана Мазепи - Марія Магдалина, - розповідає Владислав Гріщенко після екскурсії. - Говорили, що її могилу замурували під час будівництва, і що її привид досі нібито ходить цими стінами. Але жодних слідів так і не виявили. Місце поховання досі офіційно не встановлено. На території арсеналу зберігся колодязь, який пов'язують з монастирською забудовою ще до зведення військового комплексу. Він залишався в користуванні ще понад сто років після передачі арсеналу артилерійському відомству. Інші архівні документи свідчать, що в стінах арсеналу були поширені побоювання щодо масонського впливу. В одному з наказів 1838 року зазначалося: кожен офіцер, який вступає на службу до арсеналу, мав надати підтвердження, що не є членом масонської ложі. Є в архівах і курйозні історії. У 1839 році троє майстрів викрали килим у командира арсеналу полковника Даронова й намагались продати його на Лавській вулиці. В іншій історії йдеться про вже згадану спробу викрасти зі складу штики. - Ми нічого не вигадуємо. Ці речі зафіксовані в офіційних справах. Більшість із них досі ніде не публікувались. Наукове середовище майже не торкалося теми внутрішнього життя старого Київського арсеналу. Через його військовий статус доступ до джерел був обмеженим. Тому тут ми фактично вперше відкрили ці матеріали широкій публіці, - говорить наостанок Владислав.

Сергій Лавров цими днями проявив небачену медійну активність, за лаштунками якої - сварки у організації, де Росія посідає чільне місце. У Бразилії завершився саміт міністрів закордонних справ країн-членів БРІКС, альянсу до якого входять Росія, Індія, Китай та ПАР. На цю зустріч Кремль покладав неабиякі сподівання. Лавров у своєму виступі наголосив, що БРІКС має активізуватися у "світовій більшості". Під "Світовою більшістю" Лавров, скоріш, мав на увазі Глобальний Південь. Чому? Бо на саміті домінував Китай. Міністр закордонних справ КНР Ван І закликав учасників виступати головною силою у забезпеченні глобальної справедливості "перед лицем гегемонізму". Тези його промови збігаються з тезами виступу Лаврова не випадково, бо мала бути ухвалена спільна заява для висування БРІКС на перші ролі в геополітиці. Але у підсумку гора породила мишу: під підсумковою заявою пафосного заходу підписалася країна-господарка саміту Бразилія й опублікувала документ від себе. Таємниці двору Світової більшості Причиною стали розбіжності, котрі учасники саміту не змогли подолати. У тексті заяви на 12 сторінках відзначено ключову роль ООН у міжнародній системі, де "суверенні держави співпрацюють заради підтримки миру і безпеки". А країни мають самі співпрацювати та закликати регіональні організації боротися з конфліктами "через усунення їхніх корінних першопричин". У формулюванні відчувається вплив Росії, від представників якої неодноразово можна було почути про "корінні першопричини" війни в Україні. А от у важливій ролі БРІКС як майданчика для висловлення країнам Глобального Півдня "своїх проблем та інтересів" помітний інтерес Китаю, котрий, на відміну від Росії, воліє розширити коло учасників альянсу. Міністри закордонних справ країн БРІКС виступають за справедливіше представництво країн Глобального Півдня в ООН Каменем спотикання для учасників саміту стало питання представництва країн у керівних структурах ООН. У заяві обтічно зазначено, що міністри закордонних справ країн БРІКС виступають за справедливіше представництво країн Глобального Півдня в ООН, особливо Бразилії та Індії - у Радбезі ООН. Згадується і реформа ООН, схвалена у 2023 році, і відповідні резолюції. Але проти формулювань у підсумковій заяві саміту БРІКС про реформу ООН виступили на саміті Єгипет та Ефіопія. Вони категорично не підтримують постійне членство у Радбезі Бразилії та Індії. У Радбезі ООН 5 постійних членів із правом вето і 10 непостійних (обираються на два роки). Нині це Пакистан, Сомалі, Панама, Данія. Греція. Вони мають право голосу, та не право вето. Якщо кількість постійних членів Радбезу зросте, це зменшить вагу тих, хто там уже є. З огляду на те, як Сі Цзіньпін у 2024 році намагався зачарувати Єгипет, не виключено, що демарш міністра цієї країни, а заразом і єфіопського, свідчать про роздратування Пекіна. З Індією у КНР напружені відносини (особливо зараз через ескалацію у Кашмірі). Бразилія більше схильна до США, однак дружня до Росії. У жовтні 2024 року на пафосному саміті у Казані підсумкову заяву БРІКС мало не було зірвано через запропоновані Росією формулювання по Україні, котрі оскаржила ПАР. Тоді справу вдалося залагодити, знявши кремлівські пропозиції. Нині, у Ріо-де-Жанейро, історія повторилася, але спірні формулювання залишилися у заяві. Котру, звісно, опублікувала Бразилія, бо офіційно йдеться про її можливе членство у Радбезі ООН. А от Україні на саміті МЗС БРІКС було приділено два абзаци під пунктом 16 без спільної позиції. Міністри країн-членів БРІКС, відповідно до тексту заяви, нагадали про офіційні позиції своїх країн та із вдячністю відзначили Африканську мирну ініціативу і створення Групи друзів миру. А також висловили сподівання, що нинішні зусилля "призведуть до стійкого мирного врегулювання". "Дуже обережно" Група друзів миру - ідея Китаю і Бразилії - у 2025 році не провела жодного результативного саміту. Залишається таємницею, які країни взагалі входять до цієї Групи. Тому згадка про неї у підсумковій заяві саміту могла бути лише реверансом ввічливості на адресу Китаю чи Бразилії, не більше. Принаймні, на даний момент. Дивує, що альянс БРІКС, котрий задекларував прагнення грати вагомішу роль у геополітичних процесах, не скористався нагодою презентувати себе у ставленні до війни Росії в Україні. За що дякувати Трампу Міністр закордонних справ Бразилії Мауро Віейра пояснив публікацію підсумкової заяви саміту від бразильської сторони так: це звична практика, щоб "у нас була можливість дуже обережно і дуже точно обговорити декларацію саміту лідерів БРІКС у липні". Цікаво, що, попри внутрішні розбіжності, міністри закордонних справ БРІКС мали би у підсумковій заяві подякувати Дональду Трампу. За словами Віейри, всі учасники саміту "рішуче не сприйняли" відновлення торгового протекціонізму (тарифів Трампа). Але тут двоїстою є позиція самої Бразилії, котра, з одного боку, готова розділити обурення Китаю, а з іншого - має зиски з тарифної лихоманки і самотужки контактує з Білим домом по митах. "Бразилія глобальний гравець. Ми завжди прагнемо відносин, основаних на міжнародному праві та повазі до правил. Завжди готові розмовляти з усіма", - наголосив Віейра. Валютні скрижалі У Казані у 2024 році Путін натякав на можливість спільного банку БРІКС, валюти БРІКС, але зараз у Ріо-де-Жанейро міністри закордонних справ лише підкреслили пріоритетність розрахунку у національних валютах. Можливо, у липні це формулювання виллється у щось суттєвіше. Та більш вірогідно, що розрахунки у нацвалютах - складна і вартісна процедура, на якій країни потрапляють у залежність одна від одної. Приміром, та ж Індія візьме й обвалить рупію, котрою розраховується за російську нафту. Росія втратить фінансово й нікого звинуватити не зможе. Ці та інші побоювання стримують країни БРІКС від розрахунків у нацвалютах. Єдиний спосіб - перестрибнути етап і запровадити валюту БРІКС, однак, до нього ще далеко. Непередбачуваний липень Таким чином, потужний блок БРІКС, рупор Глобального Півдня, відкрито демонструє внутрішні розбіжності, котрі значно послаблюють його можливості виступати глобальним геополітичним гравцем. РФ готується до протидії старим і новим санкціям, а також посиленому тиску Колективного Заходу. Основне змагання за владу в альянсі точиться між Росією і Китаєм. КНР прагне згуртувати країни для боротьби з тарифами Трампа "єдиним фронтом". Та це, як показує маневрування Бразилії, не завжди спрацьовує. РФ готується до протидії старим і новим санкціям, а також посиленому тиску Колективного Заходу. Хоча і там є різні точки зору у США та в Європі, зовні Захід виступає зі спільною позицією. Особливо - по Україні. Порівняно із заявами лідерів західних країн, формулювання декларацій БРІКС обтічні. Альянс посилається і на ООН, котру підтримує, і на "Групу двадцяти", з якою планує співпрацювати. Чи вдасться БРІКС погодити суперечливі питання до липня? Складно сказати, чи не встигнуть до того часу Трамп і Путін порозумітися так, щоб проблеми тарифів і України були вирішені. Для нас саміт БРІКС цікавий фіксацією як змагальності РФ і КНР, так і надто різними поглядами країн-членів на політичні питання. Зі старту альянс був задуманий як економічний. Ідея вирішувати політичні питання економічними засобами близька чинному президенту США. Однак саме акцент на політичних позиціях підриває єдність альянсу і гальмує економічні новації. Офіційному Києву важливо працювати з кожним членом БРІКС напряму - і тоді, не виключено, що у підсумкових деклараціях будуть формулювання, несподівані для Росії чи для Китаю.

У будівлі колишнього Київського арсеналу вперше відбулися театралізовані екскурсії, присвячені історії цього військового об'єкта у ХVІІІ-ХІХ століттях. Захід організувало творче об'єднання "Ніч в Університеті". Під час екскурсії глядачі побували у відтворених локаціях того часу: майстернях, навчальній кімнаті, інспекційному кабінеті, квартирі кантоністів. Ці кабінети були відтворені на основі архівних документів, зокрема справ Київського арсеналу 1830-1860 років, які раніше не публікувались. Під час екскурсії розповідали про внутрішній розпорядок, який тоді панував. Також про повсякденне життя майстрів і солдат, а ще були озвучені маловідомі факти про викрадені речі чи спроби саботажу. Кореспондентки Gаzеtа.uа побували на екскурсії, а також поспілкувалися з організаторами й сценаристами проєкту. МОНАСТИР Масивну будівлю Київського Арсеналу видно здалеку. Товсті жовтуваті стіни, аркові вікна. Попри те, що на вулиці ще світло - у середині вже напівтемрява. Перед входом чекає чоловік у темно-зеленому мундирі з золотими ґудзиками і червоною стрічкою на кашкеті. Це не гід, а справжній майстровий Київського Арсеналу. - А хто мені повідає, що ж було на місці Неодмінного Арсеналу раніше?, - запитує у слухачів екскурсовод Владислав Гріщенко. Він тримає в руці металевий ліхтар із теплим вогником. З початку ХVІІ століття на місці Арсеналу стояла одна з найбільших обителів у Києві - Вознесенський жіночий монастир. Його збудувала Марія Магдалина (Мазепина) - мати гетьмана Івана Мазепи, яка була ігуменею монастиря у 1688-1707 роках. У 1701-1705-х коштом Марії Магдалини на місці дерев'яної Вознесенської церкви зводять монументальний кам'яний п'ятибанний собор із трьома престолами та дзвіницею, а також окрему церкву Покрови Богородиці. У 1706 році цар Петро І наказує спорудити у Києві величну фортецю. Тому вже після смерті Марії Магдалини, поразки гетьмана Івана Мазепи та епідемії в 1710-1711 роках, черниць Вознесенського жіночого монастиря переводять до Флорівського монастиря на Подолі. - Монастир пустує, а Вознесенський собор слугує парафіяльною церквою для жителів Печерська та солдатів на службі, - продовжує гід. - У 1750 році імператриця Єлизавета видає указ про спорудження на цьому місці великого артилерійського магазину. Спочатку планували будувати дерев'яні приміщення в яких би зберігали всю артилерію, що знаходиться на Печерську. Проте дерево легко спалахує і вже в 1783 році починається історія кам'яного Київського арсеналу. Будівлю, відому сьогодні як Київський Арсенал, зведено на початку ХІХ століття як Неодмінний арсенал - центральне військове підприємство у Києві. Назва "неодмінний" підкреслювала його особливий статус: арсенал мав постійно підтримувати боєздатність гарнізону, забезпечуючи ремонт, виготовлення та зберігання озброєння. Це була одна з ключових ланок у військовій інфраструктурі Київської фортеці. Київський Арсенал - це великий кам'яний комплекс у формі замкнутого прямокутника з внутрішнім двором. Спроєктований у стилі класицизму. Фасади симетричні, із рядами аркових вікон. Всередині - зали з високими стелями, цегляними колонами та широкими проходами, що створювали простір для переміщення військової техніки та зберігання боєприпасів. Внутрішній двір слугував робочою зоною, відкритим майданчиком для навчання, ремонту й маневрування. БЕЗКОШТОВНІ ЕКСКУРСІЇ Організаційною частиною "Ночі у Київському Арсеналі" опікується менеджерка з партнерств і комунікацій творчого об'єднання "Ніч в Університеті" Олександра Іванова. Вона зустрічає біля реєстраційного столу, координує акторів і паралельно слідкує, чи встигла кожна група на свою локацію, а також готується до ролі черниці в одній зі сцен. Попри метушню, знаходить кілька хвилин, щоб розповісти про історію об'єднання і саму подію. - Цього разу я курую все, що тут відбувається, бо наш керівник служить - його викликали на завдання, - пояснює вона. - Нашому об'єднанню вже майже дев'ять років. Ми починали з нічних екскурсій у Червоному корпусі КНУ, а з часом зрозуміли, що Київ - це суцільна історія. Так з'явилися проєкти в Софії Київській, у Національному художньому музеї, в Лаврі, у музеї Другої світової. Арсенал був нашою давньою мрією. Ми почали з ними перемовини ще в 2019-му, але ковід, війна - все переносилося. І ось нарешті! Арсенал для глядачів знайомий переважно як мистецький простір, але його історія набагато глибша - саме тому команда хотіла повернути цю пам'ять місту. - Його збудували ще в 1803 році як військовий об'єкт, який довго залишався засекреченим. Про нього мало говорили, мало досліджували. І от тепер ми можемо показати іншу сторону цієї будівлі. Це дуже цінно - витягнути з тіні речі, які приховувалися роками. Суть проєктів - не просто переказати історію, а зробити її відчутною. Театралізовані екскурсії - це поєднання факту і гри, дослідження і театру. Розшифровували справи ХІХ століття, пов'язані з цією будівлею - У нас завжди є екскурсовод, який водить глядачів маршрутом. Але це не звичайний гід - він частина вистави. У Лаврі це був монах, в університеті - студент, тут - військовий з Арсеналу. По ходу маршруту глядачі потрапляють у мінісцени, де одна за одною оживають події. Глядачі не залишаються осторонь - на кожній локації їм пропонують взаємодію. Хтось виходить у ролі вартового, хтось пробує заряджати рушницю, хтось тримає плакат на протесті. Команда працює на ентузіазмі, але дуже серйозно ставиться до джерел. Над сценарієм працюють історики, багато хто з яких - випускники чи студенти історичного факультету КНУ ім. Тараса Шевченка. - До Арсеналу ми готувалися серйозно. Частина нашої команди працювала в архівах - розшифровували справи ХІХ століття, пов'язані з цією будівлею. Ми натрапили, наприклад, на запис, що в 1814 році на території Арсеналу забився сортир, - посміхається Олександра. - І ми це розповідаємо! Це дрібниця, але жива. Так само - історія про вкрадену шубу і за скільки її продали. Такі деталі не менш важливі, ніж великі дати. Підготовка до таких екскурсій триває місяцями. Перший етап - архіви, концепт, тексти. Потім - репетиції, логістика, костюми, реєстрації. У підготовці беруть участь понад 80 людей. Усе тримається переважно на волонтерських засадах. - Ми робимо це не щовихідних. Це не комерційний проєкт. Це наша подяка Києву. Це місто нас виростило, і ми хочемо щось повернути йому у відповідь, - додає Олександра. Екскурсії проводять безкоштовно. Відвідувачам треба заплатити лише за вхідний квиток до Мистецького арсеналу. Олександр Грабар - один із найдосвідченіших учасників "Ночі в Університеті". До творчого об'єднання він долучився ще у 2016 році, коли проєкт тільки починався. За вісім років встиг зіграти десятки ролей, написати сценарії для власної локації й навіть порахував: ця екскурсія - вже сорок восьма в його досвіді. - Сценарії ми зазвичай пишемо після того, як керівник об'єднання - Олексій Руденко - визначить епоху. Цього разу це ХІХ століття, Арсенал у 1860-х. У нас, наприклад, локація присвячена муштрі, щорічним звітам і приїзду інспекції. Ми показуємо, як солдат "чіхвостили" перед керівництвом, як усе відбувалося у звітних документах, - розповідає Грабар перед початком екскурсії. Стоїть у зеленому мундирі, у руці тримає сиву штучну бороду. Сценарій писали на основі архівних матеріалів. До підготовки долучилися учасники, які працювали з архівами Арсеналу. Справи розшифровували, а далі - справа за творчістю: вигадати сюжет, підібрати героїв. Гумор - обов'язковий елемент, каже Олександр. Без нього - це лише сухий фактаж, який складно дивитися. Сценарії він зазвичай пише разом із колегою, підбираючи персонажів не лише за історичними характеристиками, а й за типажем тих, хто їх гратиме. Сам Грабар - випускник історичного факультету КНУ ім. Шевченка. Магістратуру закінчив у 2020 році, але досі залишається частиною команди. - Головне - це зв'язок з аудиторією, - каже Грабар. - У нас завжди є інтерактив. Наприклад, зараз хлопці попереджають: "Скоро прийде генерал, відповідайте "так точно"". І от учора дві дівчини настільки вжилися в роль, що відповідали мені "так точно" на кожну репліку. ЧЕРНИЦІ ТА МАЙСТЕРНЯ ЗІ ЗБРОЄЮ Владислав Гріщенко проводить всередину. У приміщенні прохолодно, чути відлуння кроків від високих стель. Цегляні стіни й бетонна підлога віддають холодом. Світла небагато: лише ліхтар у руках провідника і кілька ламп. Раптом зі скрипом відчиняються ворота до внутрішнього двору. Сполохані черниці у довгих рясах проводять відвідувачів до двору і роздають у руки плакати з написами: "Руки геть від святині!", "Мазепа не дозволив би!". - Собор весь час стояв, його ще Марія Магдалина побудувала. А вони взяти і знести його хочуть! Забудувати його тим своїм арсеналом, поставити гармати, рушниці, все на світі, - звертається роздратовано ігуменя Марфа до відвідувачів, - Наші сестри тут камінь за каменем возносили, монастир зводили, будували. Тут їхні могили! Ви хоч могили ті залиште! Перша сцена театралізованої екскурсії розгортається на внутрішньому дворі Арсеналу. Тут посеред сухої трави монахині застерігають військових від будівництва військового обʼєкту на території монастиря. Ігуменя Марфа заявляє, що Флорівський монастир відмовляється постачати цеглу на спорудження Арсеналу. Тоді ж військове керівництво знаходить нового постачальника і демонструє проєкт масштабного будівництва. Зараз у її стінах є цегла, яку замовляла ще Марія Магдалина Будівництво, розпочате військовим інженером Карлом де Шардоном, було завершено лише у 1801 році київським купцем Михайлом Григоренком. Будівлю Арсеналу звели з жовтої київської цегли без застосування зовнішнього тинькування. Завдяки особливим властивостям місцевої глини цегла набувала характерного жовто-бурштинового відтінку, за що сучасники називали Арсенал "порцеляновим". - Вознесенський жіночий монастир повністю розібрали з фундаментом. Проте цеглу зберегли й використали для побудови Арсеналу, - додає Владислав показуючи на стіни. - Тож навіть зараз у її стінах є цегла, яку замовляла ще Марія Магдалина-Мазепина. Приміщення Арсеналу поділялися за функціональним призначенням: майстерні для ремонту гармат і виготовлення деталей, складські зони, допоміжні підсобки, оглядові зали, кабінети керівництва. Частина залів мала виключно адміністративне призначення - тут готували звіти, проводили інспекції й вели документацію. За планом в лівому крилі Арсеналу був спроєктований великий збройний зал, який вміщував близько 52,8 тис. піхотних і 13 тис. кавалерійських рушниць. Більше 11 тис. пістолів та 50 тис. шабель і палашів. Піднімаємося сходами і проходимо до колишнього складу, де зберігали близько 25 тис. рушниць. - Тут проходив їх огляд і ремонт. Станом на липень 1811 року повідомляється, що Наполеон незабаром може вторгнутися в кордони імперії і навіть піти на Київ. Тоді ж стається велика пожежа на Подолі, коли згорає майже вся нижня частина міста, - розповідає гід. - Ходять чутки, що за підпалом стоять французькі шпигуни. На Київщині ж готується ополчення і створюються козацькі полки. Та Арсенал продовжує нарощувати темпи виробництва і ремонту. Лише за 1812 рік в ньому виготовили 134 гармати, а за часи війни з Наполеоном: 434 гармати, 40 тис. рушниць і пістолів, 35 тис. пік та шабель. Поставляють запчастини, ремонтують пошкоджені артилерії. - Людей бракує, тому на допомогу Київський магістрат відсилає 15 ковалів та 35 молотобійців. А все це відбувається тут, на другому поверсі у майстерні. Як же саме це виглядало, ми з вами зараз і дізнаємось на інспекції ремонтної майстерні Арсеналу 1811 року, - говорить гід. У майстерні темно і немає вікон. Посеред зали - робочий стіл з різними інструментами. Відвідувачам показують і розповідають про зброю, пропонують зарядити рушницю та гармату. Після короткої театральної сцени переходимо до наступної зали - у трактир. Відвідувачі сідають за столами на деревʼяних лавах. Їх пригощають закусками та напоями. У невимушеній атмосфері актори зачитують рапорти про пияцтво, крадіжки, а також про самовільне відлучення з казарми майстерного арсенальної команди Івана Задніпряного, виробництво ним у казенній майстерні виробів для приватного продажу та викрадення чорної баранячої шуби у капітана. Після сцени у трактирі група переходить до квартири кантоністів - сини військових, яких у Російській імперії з раннього віку віддавали на військову підготовку. У кімнаті відтворено побут: дерев'яний стіл, скромні особисті речі. Троє жінок та троє чоловіків випивають і обговорюють план крадіжки ящиків зі штиками. За архівною справою 1840-х років, військові майстри організували винесення складського озброєння, переодягнувши своїх дружин в арсенальну форму. Вони намагалися винести штики під верхнім одягом, і саме цей епізод розігрується акторами. За майстрами був суворий нагляд. Найчастішим порушенням було недотримання уніформи. - А от перелік покарань був різноманітним і куди суворішим для нижніх чинів. Це були і розжалування, і побиття лозинами, і шпіцрутенами - довгими дротами, а також арешти, - пояснює екскурсовод Владислав. - Щодо офіцерів також були доволі серйозні покарання - догани, позачергові наряди, звільнення з посади чи переведення. Далі екскурсанти потрапляють до Музею арсеналу. У 1841 році при Київському арсеналі створили внутрішній музеум - невелику експозицію зразків озброєння, військового спорядження та технічних розробок, які зберігалися або виготовлялися на території комплексу. Цей музей не мав публічного статусу і призначався переважно для навчальних або службових потреб. Інформація про його існування міститься лише в окремих архівних справах і до сьогодні не фігурує у відкритих наукових дослідженнях. Тут демонструють, як відбувалось навчання з різних дисциплін та різні зразки озброєння. Також у документах розкривається внутрішня структура підготовки працівників. Діти могли долучатися до навчання з трьох-чотирьох років, а з 12-13 - працювати разом із майстрами. Усі працівники, навіть цивільні інженери й архітектори, формально вважалися частиною військової структури. Жили вони не на території арсеналу, приміщення комплексу використовувалися виключно як виробничі. Завершується маршрут у кімнаті, де актори розігрують сцену перевірки та зачитування звіту порушень. Його складено на основі реальних архівних документів. У сцені демонструється, як проходила муштра, які порушення виявлялися під час інспекцій і як формувалась офіційна звітність про діяльність арсеналу. Робочий день майстрових арсеналу спочатку тривав 8 годин - з 6:30 до 17:30 з годинною перервою на обід. Однак у 1850-х роках тривалість зміни зросла до 12,5 годин: з 5:00 ранку до 11:00 і після перерви з 13:30 до 20:00. До роботи нерідко залучали учнів, хоч адміністрація формально намагалась їх обмежити. За архівними даними, умови праці були важкими, особливо на допоміжних роботах. Наприклад, частина робітників працювала просто неба в будь-яку погоду, а лісозаготівля традиційно проводилася взимку. Як наслідок, у 1809 році від хвороб померло 5 робітників, у січні 1813-го захворіло 28 осіб, а у 1833 році - 20 майстрових загинули від туберкульозу, лихоманки та запалень. До 1853 року хвороба не була підставою для звільнення від роботи. Оплата праці здійснювалася грошима і продуктами. Нижні чини і кантоністи отримували борошно і крупу. А грошима - 5 коп. на день, тобто до одного карбованця 30 коп. на місяць. Відпустки та премії робітникам видавали, але за особистим розпорядженням імператора. ПРИВИД АРСЕНАЛУ - До початку розкопок у 2005 році ходили чутки, що на території арсеналу могла бути похована мати Івана Мазепи - Марія Магдалина, - розповідає Владислав Гріщенко після екскурсії. - Говорили, що її могилу замурували під час будівництва, і що її привид досі нібито ходить цими стінами. Але жодних слідів так і не виявили. Місце поховання досі офіційно не встановлено. На території арсеналу зберігся колодязь, який пов'язують з монастирською забудовою ще до зведення військового комплексу. Він залишався в користуванні ще понад сто років після передачі арсеналу артилерійському відомству. Інші архівні документи свідчать, що в стінах арсеналу були поширені побоювання щодо масонського впливу. В одному з наказів 1838 року зазначалося: кожен офіцер, який вступає на службу до арсеналу, мав надати підтвердження, що не є членом масонської ложі. Є в архівах і курйозні історії. У 1839 році троє майстрів викрали килим у командира арсеналу полковника Даронова й намагались продати його на Лавській вулиці. В іншій історії йдеться про вже згадану спробу викрасти зі складу штики. - Ми нічого не вигадуємо. Ці речі зафіксовані в офіційних справах. Більшість із них досі ніде не публікувались. Наукове середовище майже не торкалося теми внутрішнього життя старого Київського арсеналу. Через його військовий статус доступ до джерел був обмеженим. Тому тут ми фактично вперше відкрили ці матеріали широкій публіці, - говорить наостанок Владислав.

Український режисер Євген Лавренчук відмовився від постановки опери в Ізраїлі через представників РФ і розірвав контракт. Про це режисер повідомив на своїй сторінці у Fасеbооk. "Мав здійснювати постановку опери Генделя "Рінальдо" в Ізраїлі, контракт з Jеrusаlеm Lyrіс Ореrа Fеstіvаl був підписаний. Прем'єри були заплановані на липень в Єрусалимі та Тель-Авіві. Єдиною моєю умовою була відсутність представників РФ серед виконавців", - написав Лавренчук. Також він зазначив, що залучив до постановки українського контратенора Владислава Шкарупіло, який зараз живе і працює у Штутґарті. Підготовка до вистави тривала протягом декількох місяців. Проте організатори вирішили запросити до постановки двох виконавців, у фейсбуці яких вказані московські прописки. "На мої ноти протесту щодо порушення домовленостей, організатори намагалися запевнити мене, що ці виконавці мають ізраїльські паспорти, а те що написано в них у фб, не має юридичної сили і не може бути причиною будь-яких претензій", - додав режисер. Проте Євген Лавренчук наполіг, що попри ізраїльські паспорти музиканти публічно ідентифікують себе як представники країни-агресорки. Тому він не знайшов можливості продовжити співпрацю та ініціював розірвання контракту. За словами Лавренчука Владислав Шкарупіло зробив те ж саме. На сторінці Jеrusаlеm Lyrіс Ореrа зазначено, що постановкою "Рінальдо" займається російський режисер Данііл Дмітрієв, режисер-постановник Красноярського театру опери та балету. "Я не шкодую. Можливо ми втрачаємо контракти, гроші та можливість працювати, але не втрачаємо гідності та не зраджуємо власним цінностям. Своїм колегам-українцям з оперної бранжи нагадую: будьмо уважні, будьмо відповідальні!", - зазначив Євген Лавренчук. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Скандал у тенісі: українка Цуренко позивається до WТА через допуск спортсменок з РФ і Білорусі Євген Лавренчук народився у Львові, здобув театральну освіту в Росії, вважає себе учнем Романа Віктюка, пізніше вчився у Польщі. Лавренчук - колишній головний режисер Одеського оперного театру, ректор "Першої української школи театру і кіно", співзасновник "Школи акторської майстерності та режисури". У 2014 році, після початку російської агресії проти України, він повернувся в Україну. Євген Лавренчук дебютував як режисер у 16 років. Він робить постановки та викладає в Україні, Польщі, Німеччині, Литві та Ізраїлі, у 2017 році претендував на посаду директора Львівського оперного театру. Має державні нагороди Польщі та Ізраїлю, заслужений артист України. У грудні 2021 року його затримали в Неаполі (Італія) за запитом Росії, правоохоронні органи якої стверджують, що українець скоїв фінансовий злочин на території РФ 8 років тому і вимагають його екстрадиції. Згодом італійський суд визнав звинувачення Росії проти нього сфабрикованими, а мотиви переслідування - політичними. Українська акторка 87-річна Ада Роговцева відверто розповіла про роботу в Росії. Зірка зазначила, що завжди наголошувала на своїй національності. Каже, що працювала в Росії, але я українська артистка і ніколи-ніколи не відривалася від своїх. І ніколи-ніколи не зраджувала ні словом, ні думкою. Додала, що регулярно відчувала зневагу росіян до себе. Тому часто на тлі цього виникали конфлікти.

Нyundаі готує прем'єру однієї з найочікуваніших новинок цього року — спортивного електричного седана Іоnіq 6 N, офіційний дебют якого заплановано на липень.