Search trend "Сергій Жадан"

Квентін Тарантіно. Кіноспостереження. - К.: А-ба-ба-га-ла-ма-га, 2025Ця книжка не для всіх, хоч мова в ній про популярного кінорежисера. Принаймні вона не для тих, хто шукає сенсацій і пікантних деталей (хоча їх там теж чимало). Не для тих, хто шукає прямих відповідей на складні запитання (хоча вони там містяться, хай і в завуальованій формі). Не для тих, хто шукає барвистої історії гламурного голлівудського успіху (хоча і вона там є - поруч із нуаром і гротеском). Адже автор книжки - унікальний випадок у кінематографі. Хлопчик, закоханий у кіно, що пройшов доволі нетривіальний, як на голлівудського режисера, шлях (за його власними словами, "я не ходив у кіношколу, я ходив у кіно"). Його творчість не вкладається у сталі жанрові рамки, він ніколи не тяжів до лінійності сюжету, і ця книжка не виняток. Загалом "Кіноспостереження" Квентіна Тарантіно - це розповідь для тих, хто хоче зазирнути в кінокамеру очима самого режисера Квентіна - очима, які бачили сотні й сотні фільмів і сприймали їх не лише як розвагу, а і як спонукання до дії. Тож не варто, мабуть, нагадувати, що Тарантіно далекий від академічності, адже його інститути - екрани розкішних голлівудських залів, кіношок просто неба і вошивих кінотеатрів для дорослих. Замість слухати лекції він (ще шмаркатим юнаком) обманом здобув запрошення на бесіду з улюбленим режисером, щоб особисто розпитати про все, що його цікавило. Утім ці "кіноспостереження" - не порожні теорії, а пошук практичної відповіді: не "чому", а "як".Вілл Ґідера. Надзвичайна гостинність. Як перевершити очікування клієнтів. – К.: Наш Формат, 2025Цю книжку, як і попередню, вільно буде прорекламувати "навпаки", тобто, як попереджає автор, можете її не читати, залишившись звичайними, "ще одним" бізнесом у списку тисяч схожих бізнесів, а можете стати надзвичайними і навіть легендарними. Якщо обираєте друге, тоді захоплива "Надзвичайна гостинність" Вілла Ґідери – найкращий книжковий вибір. Так само для початку згадайте, коли востаннє для вас робили щось настільки несподіване, що ви розповіли про це всім? Саме такі моменти автор - ресторатор, який пройшов шлях від посудомийника до власника мережі закладів, чиї ресторани отримували три мішленівські зірки відразу за один рік, - називає "Легендами гостинності". Тобто тими, що можуть підсилити будь-який бізнес, оскільки тоді компаніям випадає нагода створити магію у світі, якому її відчайдушно бракує. Тож ця смілива книжка дарує безліч живих та перевірених ідей, як виходити за межі шаблонів сфери послуг і зміцнювати лояльність клієнтів, перевершувати їхні очікування через несподівані жести та правило 95/5, створювати командну культуру з радістю і щирістю в центрі. "Коли ви створюєте культуру гостинності, - нагадує автор, - все у вашому бізнесі стає кращим, від пошуку й утримання талантів до перетворення клієнтів на прихильників і збільшення прибутків. Сподіваюся, що моя книжка долучиться до руху, який втілить у життя цю нову реальність. Та я розповідаю все це не для того, щоб допомогти вам заробити більше грошей, - принаймні не тільки для цього. Поділюся з вами таємницею, яка відома лише справжнім професіоналам моєї індустрії: гостинність - це егоїстичне задоволення. Як чудово робити іншим людям приємно".Олег Лужний, Роман Бебех. Без компромісів. Чесна історія нашого футболу. – К.: Strеtоvyсh, 2025Автор цієї книжки – справжня зірка, що ділиться своїм професійним досвідом, і це вже не реклама, а доконаний факт, адже він - легендарний захисник і капітан збірної України та київського "Динамо", що наприкінці 1990-х перемагало "Барселону", "Реал" та інші гранди, а також гравець лондонського "Арсеналу", який вразив Арсена Венґера. Тож "Без компромісів" Олега Лужного і Романа Бебеха – це чесна й вражаюча історія одного з найсильніших українських футболістів усіх часів. Історія про півфінал Ліги чемпіонів, дружбу з Анрі, участь у Майдані, тренування у Лобановського, підходи Венґера, політику Суркісів, спортивно-політичну боротьбу та майбутнє українського футболу. "У цій книжці я хочу поділитися досвідом, розкрити багато невідомих сторінок своєї кар'єри й українського футболу, заглибитись у тему футбольного менеджменту, - зауважує автор. - Моя основна мета - донести молодому поколінню, що немає нічого неможливого. Усе, попри будь-які обставини, залежить від вас - від того, наскільки ви хочете чогось досягнути. Щиро спитайте себе: чи готові ви сфокусуватися на справі та віддати всього себе улюбленій грі? Футбольний час дуже короткий - не варто марнувати його на дурниці. Бо потім пошкодуєте. Лише робота над собою перетворює посередностей на чемпіонів". Загалом ця книжка - для всіх, хто цікавиться футболом або хоче дізнатися, чому футбол та його історія - невіддільна частина української боротьби за незалежність.Гелен Томпсон. Безлад. Тяжкі часи у ХХІ столітті. – Х.: Віват, 2025Це книжка, якою не хотілося починати нашу "зіркову" добірку, але якою варто завершувати будь-яку розмову. Адже авторка хоч і ділиться власним досвідом, але він у неї надто глобальний, масштабний, завершальний. По суті, це відповіді на питання, які хвилюють усіх. Загалом "Безлад" Гелен Томпсон – про те, що турбулентність у світі набула глобальних масштабів і критичних питань через це побільшало. Як зрозуміти, чому сучасний світ спіткали випробування? Що є джерелами криз і потрясінь у політиці, економіці, суспільстві, енергетичній сфері? Які ще зміни чекають на людство? Звісно, не існує простих пояснень, але розуміння важливих процесів може наблизити нас до усвідомлення того, що відбувається зі світом. І тому ця книжка професорки Кембриджського університету – по суті, історія нашого часу, вичерпний довідник для тих, хто цікавиться міжнародними відносинами й політичними проблемами сучасності. Це можливість подивитися на світ не крізь погано протерту шибку, а з вікна, яке щойно вимили, і тому погляд у нього буде тверезим. Адже ХХІ століття - час геополітичних й економічних потрясінь, що призвели до посилення геополітичної конкуренції, дестабілізації Близького Сходу, кризи в Євросоюзі, активізації старих розколів у США, і це потужне й виважене дослідження відображає взаємозв’язки між енергетикою, глобальними фінансами й станом ліберальної демократії. "Існує ризик того, що в цій книжці ти спробуєш пояснити більше, ніж можна чітко розгледіти в цей момент, зазначає авторка. - Тут багато рухомих елементів, що, як мені добре відомо, у майбутньому можуть взаємодіяти інакше, ніж це передбачає моя історична нарація. Я загалом з обережністю ставлюся до прогнозів, і ті декілька, сформульованих у висновках, я формулювала з певними ваганнями. Визначитися з відповідними часовими межами для політичного аналізу - це складне завдання. Той факт, що осмислення ризиків у часовому контексті стало центральною проблемою сучасної політики, лише ускладнює це завдання".Галина Вдовиченко, Любко Дереш, Анатолій Дністровий. Як написати книгу. Концентрований курс письменницької майстерності. -  К.: Strеtоvyсh, 2025Ця актуальна, професійна, помічна книжка - для всіх, хто пише тексти: художні, нехудожні, комерційні. Або просто хоче глибше розібратися в літературі та як вона працює. У першому випадку варто зазначити певну популярність як письменницької професії, так і заходів з її надбання, адже за радянського часу в усьому світі існувало лише два вищих літературних заклади – Літературний інститут в Москві та його двійник у НДР. Відповідно, був і обмежений набір у ці заклади, і примарна можливість опанувати письменницьку професію взагалі. Натомість сьогодні все набагато легше, і не один автор з цієї книжки має власну літературну лабораторію, відкриту для всіх охочих. Тож уявіть, що ви потрапили на справжній курс письменницької майстерності, а ваші викладачі - це топові українські письменники, літературознавці й видавці. Серед яких Галина Вдовиченко, Любко Дереш, Анатолій Дністровий, Наталія Довгопол, Сергій Жадан, Богдан Коломійчук, Ольга Купріян, Галина Листвак, Антоніо Лукіч, Роман Малиновський, Марія Матіос, Тарас Прохасько, Богдана Романцова, Ростислав Семків, Ірина Славінська, Остап Сливинський, Світлана Стретович, Світлана Тараторіна, Марія Титаренко, Ганна Улюра. Всі вони дружньо й відверто діляться своїм досвідом, практичними порадами, інструментами, лайфгаками, які працюють найкраще. А також навчають вас писати: з чого почати, як розробити цікавих героїв, побудувати сильний сюжет, знайти свій стиль і прокачати авторську мову. Загалом під однією обкладинкою зібрано 20 авторів, 30 тем, 30 творчих завдань.

Цього року лауреатом Австрійської державної премії з європейської літератури, яку присуджує міністерство культури країни, став український письменник Сергій Жадан. Про це повідомляється на сайті федерального Міністерства житлового будівництва, мистецтва, культури, медіа та спорту Австрії. "Сергій Жадан є одним із найвиразніших письменників сучасної європейської літератури, який став літературним голосом українців. Його прозові поеми, вільні вірші, тексти пісень, щоденникові […] Тhе роst Український письменник та військовий Жадан отримав Австрійську державну премію з європейської літератури арреаrеd fіrst оn Рубрика.

І — що найгірше — всупереч зверненням провідних українських інтелектуалів, серед яких Ліна Костенко, Мирослав Маринович, Оксана Забужко, Сергій Жадан, Юрій Андрухович, Олександра Матвійчук, Йосип Зісельс та багато інших. Людей, які є голосом України у світі, її сумлінням і символом.Чи може такий уряд називатися українським?Чи може український уряд ігнорувати вимоги лідерів українського народу й діяти всупереч Конституції, яка гарантує захист державної мови?Чи можуть міністри, які ухвалюють подібні рішення, сподіватися на повагу громадян у країні, що веде боротьбу за своє існування?Тарас Кремінь — це не просто чиновник. Це людина, яка змогла створити дієву інституцію, що системно захищала права українців у сфері мови, відстоювала українське слово в освіті, культурі, медіа. І сьогодні, коли російський агресор відкрито вимагає «зменшення впливу української мови», знищення саме цієї інституції виглядає як виконання ворожих сценаріїв.Кого уряд пропонує натомість? Жодна з кандидатур не відповідає вимогам закону. Тобто, уряд не лише ігнорує голос інтелігенції — він ігнорує закон.Це — безвідповідально. І за це має настати політична відповідальність.Ми, як громадяни, як політики, як українці, які борються за свою державу, не маємо права мовчати. Посада мовного омбудсмена повинна бути збережена. А інституція захисту державної мови — залишитися сильною, ефективною і незалежною.Бо захищаючи українську мову, ми захищаємо Україну.ДжерелоПро автора. Микола Княжицький, журналіст, народний депутат УкраїниРедакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів чи колонок.

Другого липня Кабінет міністрів звільнив Тараса Кременя з посади Уповноваженого із захисту державної мови через те, що збіг термін, на який його призначали. Рішення набере чинності 8 липня. Про це повідомив постійний представник Кабміну у Верховній Раді Тарас Мельничук. На цю посаду розглядали трьох претендентів. Раніше Кременя запевняли, що його призначать повторно. Але кандидатуру так і не висунули. Чи був Тарас Кремінь неручним омбудсменом? Так, був. Варто хоча б згадати десятки звернень до посадовців найвищого рівня Харкова, Одеси, Миколаєва із зауаженнями щодо дотримання Закону про державну мову. Шлях каденції Кременя непростий. Йому довелося впроваджувати українську мову як державну на всіх рівнях і у всіх сферах. Доводилось і проходити судові засідання. Тобто, йому не соромно за свою роботу і це найважливіше. Однак міністерство юстиції на пропозицію прем'єр-міністра Дениса Шмигаля подало на посаду уповноваженого із захисту державної мови актора Олександра Завальського, артиста і колишнього ведучого каналу "Глас" УПЦ МП. Завальський є доцентом Київського національного університету театру, кіно і телебачення імені Івана Карпенка-Карого. Однією з ключових його пропозицій є створення державного онлайн-сервісу з умовною назвою "Правильна мова". Він має поєднувати словник, підручник і мовний редактор, доступний кожному громадянину. Проти Завальського виступають мовні активісти, які свого вимагали запровадження в Україні дієвого мовного омбудсмена. Наприклад, українські письменниці Ліна Костенко та Оксана Пахльовська долучили свої підписи до відкритого звернення десятків українських культурних та громадських діячів із закликом повторно призначити Тараса Кременя на посаду Уповноваженого із захисту державної мови. Це звернення вже підписали Оксана Забужко, Сергій Жадан, Андрій Курков, актори Ірма Вітовська, Наталія Сумська, Анатолій Хостікоєв, поетеса та військова Ярина Чорногуз, Рефат Чубаров та інші відомі українці. У зверненні наголосили, що частиною політики РФ є стримування українізації, зросійщення українців і лінгвоцид на тимчасово окупованих територіях. Тож боротьбу за український мовний простір вони вважають "одним із важливим складників екзистенційної війни за незалежність". Коли Росія порушила наші рубежі, саме українська мова стала ще одним важливим кордоном. Тож боротьба за Україну точиться і на мовному фронті. "Ми прекрасно розуміємо сутність загарбницької, терористичної, окупаційної війни з початку 2014 року. Ми бачимо, що непокаране і не знищене зло має властивість повторюватися. І те, що відбувається в Україні з 24 лютого (2022 року) це нове втілення "руzzкого міра", але в людиноненависницькому вимірі", зазначав на чикагському радіо (США) екс Уповноважений із захисту державної мови Тарас Кремінь.

Письменник та військовослужбовець Сергій Жадан став лауреатом Австрійської державної премії з європейської літератури. Про це, з посилання на Федеральне міністерство житлового будівництва, мистецтва, культури, ЗМІ та спорту Австрії повідомляє Суспільне...

The "Come Back Alive" Foundation is close to the Ukrainian military. The front line of the Russian-Ukrainian war is not only the front. It is where the war for Ukraine is going on. In hospitals, in warehouses, landfills, in mass media, in offices. We supply and repair equipment, train soldiers and officers, help transform the Armed Forces, provide first-hand accounts of war and stem the flow of propaganda and disinformation. Provides the Ukrainian army with the most important tactical advantage.

Тhе роst Сергій Жадан отримав Австрійську державну премію за європейську літературу арреаrеd fіrst оn ШоТам. Австрійську державну премію за європейську літературу у 2025 році присудили українському письменнику Сергію Жадану. Він отримав відзнаку за літературний доробок, перекладений німецькою мовою. Про це повідомили на сайті Федерального міністерства житлового будівництва, мистецтва, культури, ЗМІ та спорту Австрії. Австрійська державна премія, яку вручають з 1965 року дісталася Сергію Жадану. Разом із відзнакою автор отримав 25 […]

Федеральне міністерство житлового будівництва, мистецтва, культури, ЗМІ та спорту Австрії присудило українському письменнику Сергію Жадану Австрійську державну премію з європейської літератури.

Сергій Жадан, премія з літератури, Сергій Жадан отримав нагороду, премія з літератури для європейських авторів, Австрійська державна премія з літератури

Український письменник Сергій Жадан став цьогорічним лауреатом Австрійської державної премії з європейської літератури, яку присуджує міністерство культури країни.

Міністр освіти і науки України Оксен Лісовий та письменник, громадський діяч й засновник благодійного фонду Сергій Жадан підписали меморандум про співпрацю.

4 липня Презентація альбому Моnаtіk "Вічно танцююча людина"- Здається, немає людини у світі, яка хоча б раз у житті не танцювала. На шкільній дискотеці, на весіллі чи в ритмі національного танцю на святі, - каже співак Дмитро Монатік. - Сьогодні в Україні танець, як і мистецтво загалом, як і ми з вами, існує всупереч. "Вічно танцююча людина" - альбом, який теж створюється та релізиться всупереч. Якби сьогодні мене знову запитали: "Яка ти людина?", я б з гордістю відповів: "Вічно танцююча".Моnаtіk запланував чотири концертні шоу в Києві з нагоди виходу свого четвертого сольного альбому. Перший виступ відбувся 11 лютого в КВЦ "Парковий", другий пройде 4 липня в Українському домі, третій - 20 вересня в Палаці спорту, а четвертий - 4 грудня в Національній опері України. Реліз самої платівки буде 9 вересня.- Розкриваємо альбом поступово. Це ніби пазл, - продовжує Монатік. - Наступна точка зустрічі - простір, у якому зазвичай проходять визначні артподії та виставки. Але вперше посеред експозиційного залу відбудеться концерт попартиста.19:00, Київ, Національний центр "Український дім", вул. Хрещатик, 2 4, 5 липня Презентація альбому Паліндрома "Машина для трансляції снів" - Ця платівка - про несвідоме всередині нас, про глибину цих знань. Навіть не підозрюємо, скільки там скарбів, - каже музикант Степан Бурбан, більш відомий як Паліндром. Свій п'ятий альбом "Машина для трансляції снів", який поєднує реп і рок, він випустив у травні. Складається з 12 пісень. Серед них - фіти із Христиною Соловій і Курганом, а також трек "На дорогах" на вірш поета та військового Максима Кривцова, який загинув на фронті 7 січня 2024 року.Презентація альбому в Києві відбулася 6 червня.- Це і знайомство із самим собою, - продовжує Степан Бурбан. - У потоці несвідомого видніється заклик до свідомості, до пробудження. Крім фізичного пробудження, є ще й метафоричне, та, якщо хочете, духовне. І я не про пафосне "пробудження нового я", а про ясність - що робити й куди йти далі.4 липня о 18:00, Львів, Маlеvісh Соnсеrt Аrеnа, просп. В'ячеслава Чорновола, 25 липня о 18:00, Івано-Франківськ, Промприлад. Реновація, вул. Академіка Сахарова, 23 4, 5 липняОпера "Золотий обруч", композитор Борис ЛятошинськийДо 130-річчя від дня народження композитора Бориса Лятошинського Львівська національна опера відновила покази його опери "Золотий обруч" після 35-річної перерви. Виставу за мотивами повісті "Захар Беркут" Івана Франка вперше представили на сцені цього театру 1970 року. Прем'єра нової версії в постановці режисера Івана Уривського відбулася у травні.Сюжет розгортається навколо боротьби карпатської громади за свободу у ХІІІ столітті. Старійшина села Тухля разом із громадою чинить опір монгольській орді, за сюжетом.- Вчуся працювати з великою формою, - каже Іван Уривський. - Події частково перенесено в сучасність, але в основі - історичний контекст, що відлунює в нашій дійсності. Ідеї боротьби за свободу, гідність, справедливість - те, що болить нам й, на жаль, не втрачає актуальності.4 липня о 18:00, 5 липня о 17:00, Львів, Львівський національний театр опери та балету ім. Соломії Крушельницької, просп. Свободи, 28 4-6 липняФестиваль "Протасів Яр" пам'яті Романа Ратушного- Другий рік поспіль виступатиму на фестивалі "Протасів Яр" на честь українського лицаря Романа Ратушного, - каже засновниця та солістка інді-рок-гурту Vіvіеnnе Моrt Даніела Заюшкіна. - Це фестиваль-заповіт. Роман боронив Київ від корупційних схем, врятував нам Протасів Яр і, щоб убезпечити його від подальших зазіхань, заповів створювати культурні та медійні ініціативи. Ми долаємо суспільну апатію та обʼєднуємося у громаду не на словах, а на ділі, як і повинні.Фестиваль проведуть утретє. Будуть концерти, поетичні читання, дискусії, лекції та екскурсії. Серед учасників - акторка Ірма Вітовська, дует "Чистий четвер", літературознавець Ростислав Семків.Метою організатори називають популяризацію мистецтва, української історії та правозахисних ініціатив і вшанування пам'яті громадського активіста та військового Романа Ратушного, який загинув на фронті 8 червня 2022 року. Окремий захід присвятять пам'яті його брата Василя Ратушного, який загинув на фронті 27 лютого 2025-го. - Цьогорічна фокус-тема - Тичинині слова "Щоб жить - ні в кого права не питаюсь", - говорить креативна директорка фестивалю, журналістка Мирослава Барчук.Київ, галявина Протасового Яру 17 липняВистава "Володар мух", режисер Іван ШаранУнаслідок авіатрощі група дітей потрапляє на безлюдний острів посеред Тихого океану. Одразу починається боротьба за владу. Діти забувають не тільки про дружбу та порядність, а навіть про людську подобу. Такий сюжет роману "Володар мух" англійського письменника Вільяма Ґолдінґа. Вистава столичного Дикого театру за мотивами твору вийшла у травні. Це дебютна режисерська робота актора Івана Шарана.- Моя мета - дослідження теми "Звір у кожному з нас". Маємо багато прикладів його діяльності на світовій арені. Якщо брати контекст Другої світової: чому Німеччина, яка мала за собою величезну культурну, духовну, філософську спадщину, перетворилася на зграю дикунів? - каже режисер. - Важливим моментом також є історичні та політичні події, які призводять до глобальної катастрофи та руйнації цивілізованого світу. Важко усвідомити, що наш час наповнений дикунами.- Цей проєкт встановив рекорд Дикого, - говорить директорка театру Ярослава Кравченко. - Ми його готували рік. Спочатку виробництво кіночастини вистави з купою локацій і пластичним гримом. Потім репетиції, відшиття костюмів, безумні візуальні рішення, купа подач на грантову підтримку та сім відмов.18:30, Київ, Київський театр юного глядача на Липках, вул. Липська, 15/17 18-20 липняМузичний фестиваль Аtlаs Fеstіvаl- Це єдиний наш виступ в Україні цього року, - каже музикант Андрій Хливнюк. Його гурт "Бумбокс", який грає хіп-хоп і рок, другий рік поспіль буде одним із хедлайнерів Аtlаs Fеstіvаl. На концерті 18 липня в межах фестивалю колектив відзначить своє 20-річчя.Попередній Аtlаs у липні 2024-го відвідали майже 64 тисячі людей. Нинішній буде ювілейним - десятим. У програмі - майже 100 артистів, які виступатимуть на шести сценах. Участь візьмуть, зокрема, "Океан Ельзи", "Без обмежень", "Жадан і Собаки", "Вхід у змінному взутті", "Курган Агрегат", "МУР", О.Тоrvаld, Теmbеr Вlаnсhе, Тhе Unslееріng, Віталій Козловський, Артем Пивоваров, Анна Трінчер, ЕL Кравчук, Коlа, Dоmіy, Раrfеnіuk, Dаntеs, Yаrmаk, Моnоkаtе. Іноземний гість - фінський рок-гурт Тhе Rаsmus.Київ, ТРЦ Вlосkbustеr Маll, просп. Степана Бандери, 36 25-27 липняФестиваль української культури "Виделкаfеst"- Ворог робить усе, щоб Одеса залишались у проросійському медійному полі та наративах, у культурному росмовному просторі, - каже засновник фестивалю "Виделкаfеst", військовий Сергій Гнезділов. - Головною ціллю активного громадянського суспільства має бути згуртованість, зокрема й довкола української культури. Саме тому ми третій рік поспіль робимо благодійний фестиваль. Щороку опускаються руки через недофінансування та купу проблем. Але не припиняємо робити те, що повинні."Виделкаfеst" об'єднує літературу, музику та кіно. 2023 року відбувся у Вилковому, 2024-го - в Чорноморську, а цього разу пройде в Одесі. Серед учасників літературної сцени будуть письменники Віталій "Спілберг" Запека та Олена Павлова, поети Ігор Мітров, Артем Полежака та Остап Сливинський, літературознавці Ростислав Семків і Богдана Романцова, парамедикиня Юлія "Тайра" Паєвська. На музичній сцені виступлять "Мертвий півень", "Пиріг і Батіг", "Структура Щастя" та Кurs Vаlüt.Одеса, Одеська обласна філармонія, вул. Ніни Строкатої, 15 До 27 липняВиставка "Бурлюк. Символи"Українець, футурист, людина-епоха. Так співвласник галереї Vаkulеnkо Аrt Соnsultіng Владислав Вакуленко описує художника та поета, представника авангарду початку ХХ століття Давида Бурлюка, мистецтво якого називають багатошаровою мовою кольору, форми та знаків. Виставка його живопису містить понад 30 картин.- Ми вирішили подивитися на нього трохи інакше. Не через "велике ім'я", а через мову деталей, - каже Владислав Вакуленко. - Люлька, що з'являється знов і знов, птахи, квіти, човни, собаки, пляшки, мушлі - ніби прості речі, але насправді це коди.Ми зібрали роботи з приватних колекцій і побудували виставку як гру - без інструкцій, але з підказками. Будемо розкривати нюанси, ділитись інтерпретаціями, шукати нові прочитання.Київ, галерея Vаkulеnkо Аrt Соnsultіng, вул. Костельна, 8 До 10 серпняВиставка "БЖ-АРТ: на правах спільноти"Понад 100 робіт увійшли до експозиції, яка досліджує київський мистецький сквот 1990-х "БЖ-АРТ", його розвиток, трансформацію та вплив на сучасне мистецтво. Проєкт представляє 45 художників із різних міст України та діаспори: як учасників перших сквотерських років, так і представників нової генерації. Серед них - Петро Бевза, Олексій Белюсенко, Едуард Бельський, Леонід Бернат, Андрій Блудов, Матвій Вайсберг, Сергій Гай, Ганна Гідора, Мар'яна Голембйовська, Андрій Гуренко.На виставці є живопис, скульптура, інсталяції, відео, лендарт і перформанси. Частиною експозиції стала реконструкція виставки 1998 року, яку називають ключовим моментом становлення спільноти.- "БЖ-АРТ" виник 1994-го у сквоті на Великій Житомирській, 25/2, де художники створили простір, вільний від академічних норм і стилістичних обмежень. Цей альтернативний культурний осередок став майданчиком для експериментів і зіткнення ідей, формуючи незалежну мистецьку екосистему пострадянського періоду, - каже співкураторка проєкту, старша наукова співробітниця Київської картинної галереї Ірина Хоменко. - Досі не було великої виставки, присвяченої саме цій спільноті. Це спроба зафіксувати багатоголосий ландшафт.Київ, Національний музей "Київська картинна галерея", вул. Терещенківська, 9 До 10 серпняВиставка "Різні місця"Перша частина польсько-українського виставкового проєкту "Різні місця" відкрилася в Національному художньому музеї України. Об'єднує митців із Польщі та України.- Перша частина зосереджена на мистецтві з Польщі, - кажуть куратори виставки, історикиня мистецтва Оксана Баршинова та художник Вальдемар Татарчук. - Це роботи шістьох авторів різних поколінь, що працюють у різних медіа. Твори були створені до повномасштабного вторгнення Росії в Україну. Сьогодні на них можна поглянути з нового ракурсу. У проєкті також беруть участь українські митці, які служать у лавах Збройних сил України, та волонтери.Учасниками з Польщі стали Мирослав Балка, Барбара Грика, Катажина Козира, Кароль Радзішевський, Вільгельм Сасналь і Моніка Сосновська. Учасники з України: Євген Арлов, Давид Чичкан, Євген Коршунов, Павло Ковач, Денис Панкратов і Макс Роботов.У другій частині проєкту в листопаді будуть нові роботи польських художників і ширша презентація українського мистецтва.Київ, Національний художній музей України, вул. Михайла Грушевського, 6

Громадянське суспільство вимагає сьогодні від влади не допустити послаблення інституції Уповноваженого із захисту державної мови. Відкрите звернення до уряду підписали такі визначні українці, громадські діячі як Ліна Костенко, Мирослав Маринович, Олександра Матвійчук, Сергій Жадан, Юрій Андрухович, Оксана Забужко, Йосиф Зісельс та багато інших. Суспільство розуміє, що будь-які скандали щодо мови та інституцій, відповідальних за реалізацію державної мовної політики в сучасних умовах — це гра на користь агресору. На жаль, цього розуміння немає у владних кабінетах. Читайте також: Культурні діячі закликали владу перепризначити Тараса Кременя на посаду мовного омбудсменаЯ як народний депутат України зареєстрував проєкт закону, реєстр. № 13371, про захист державної мови під час дії воєнного стану. Я пропоную передбачити в законодавстві, що повноваження Уповноваженого із захисту державної мови не можуть бути припинені під час дії воєнного стану так само як повноваження Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, Президента, парламенту тощо. В умовах геноцидної війни проти України питання мови є одним з ключових. Ми не маємо розколювати українське суспільство сьогодні та змінювати курс проти нашої дерусифікації та деколонізації. Я наполягаю на невідкладному розгляді цього законопроєкту профільним комітетом та винесенні його в зал, а колег по парламенту прошу підтримати мою ініціативу.ДжерелоПро автора. Микола Княжицький, журналіст, народний депутат УкраїниРедакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів чи колонок.

Звернення опубліковано на Порталі мовної політики.Нагадаємо, в документі, який ініціювали українські діячі культури, владу закликають призначити Тараса Кременя на посаду уповноваженого з захисту державної мови на наступну каденцію. "Закликаємо віцепрем'єр-міністра з питань європейської та євроатлантичної інтеграції України – міністра юстиції України, міністра культури та стратегічних комунікацій, уповноваженого Верховної Ради з прав людини внести до Кабінету Міністрів України кандидатуру Тараса Кременя на посаду уповноваженого з захисту державної мови замість раніше поданих кандидатів, які не хочуть або не можуть обіймати цю посаду. Вважаємо, що кандидатура чинного уповноваженого відповідає викликам, які стоять перед мовозахисною інституцією", – йдеться в тексті звернення. Культурні та громадські діячі наголосили, що загроза українській мові рівносильна загрозі національній безпеці України, існуванню української нації та її держави, оскільки мова – це своєрідний код нації, а не лише засіб спілкування. "Стримування українізації, відновлення зросійщення українських громадян, лінгвоцид української мови на тимчасово окупованих територіях – невіддільні елементи російської політики, спрямованої на послаблення України, її стійкості та обороноздатності. Боротьба за український мовний простір залишається одним із важливих складників екзистенційної війни за незалежність України", – наголошено у зверненні.Ініціатори звернення зауважують, що їхнє занепокоєння викликають дії, "які складно розцінювати інакше, як спроби дестабілізувати роботу уповноваженого з захисту державної мови, на якого покладено захист конституційного статусу української мови як єдиної державної, захист мовних прав українців,  усунення перешкод і обмежень у користуванні державною мовою на всій території України".У зверненні нагадують, що команда Тараса Кременя з нуля створили дієву й незалежну, мовозахисну інституцію, запустила ефективну роботу задля запобігання  порушень, контролю за дотриманням мовного законодавства, а також налагодила взаємодію з урядом, парламентом, місцевими радами та громадськістю. "8 липня 2025 року спливає 5-річна каденція Тараса Кременя на цій посаді. Попри значні досягнення, а також те, що законодавство дозволяє призначити уповноваженого на повторний термін, посадовці, які відповідно до закону пропонують своїх кандидатів (міністр культури та стратегічних комунікацій, міністр юстиції, уповноважений Верховної Ради з прав людини) замість Тараса Кременя внесли до Кабінету Міністрів України осіб, стосовно яких у громадськості виникло серйозне занепокоєння через брак  досвіду мовозахисної, правозахисної діяльності й обґрунтований сумнів у їхній відповідності кваліфікаційним вимогам, установленим законом", – зазначено у зверненні.Громадські та культурні діячі констатують, що такий підхід завів у глухий кут процедуру призначення мовного омбудсмена, адже, "усвідомлюючи рівень відповідальності та обсяг завдань, подані кандидати повідомили про відмову від участі в конкурсі або небажання обіймати цю посаду".Відтак ініціатори звернення закликали урядовців "з усією відповідальністю поставитися до захисту української мови загалом і призначення уповноваженого з захисту державної мови зокрема".Хто підписав зверненняЗвернення підписали низка діячів культури, зокрема Сергій Жадан, Ада Роговцева, Юрій Андрухович, Ірма Вітовська, Юрій Щербак, Олесь Санін, Андрій Курков, Ярина Чорногуз, Наталя Сумська, Анатолій Хостікоєв, Сергій Квіт, брат Капранов, Римма Зюбіна, Андрій Дончик, Ростислав Лужецький, Ігор Цвєтов, Богдан Струтинський, Михайло Сидоржевський, Сергій Борденюк, Костянтин Чернявський, Микола Жулинський, Володимир Загорій, Світлана Короненко-Слабошпицька, Катерина Степанкова, Олексій Скляренко, Тарас Ткаченко, Олексій Степанков-Ткаченко, Дарина Степанкова і Вікторія Степанкова та інші.Серед тих, хто згодом долучив свої підписи до звернення, – письменниця Ліна Костенко, письменниця й завідувачка кафедри україністики Римського університету Sаріеnzа Оксана Пахльовська, голова Центру громадянських свобод і лауреатка Нобелівської премії Олександра Матвійчук, історик Ярослав Грицак, український дипломат, голова правління Українського кризового медіацентру Валерій Чалий, співпрезидент Асоціації єврейських організацій та общин України Йосиф Зісельс, архиєпископ, професор Каразінського університету Ігор Ісіченко, правозахисник і публіцист Мирослав Маринович, президент Українського ПЕН-клубу Володимир Єрмоленко, письменники Юрій Винничук, Галина Вдовиченко, Вахтанг Кебуладзе, Андрій Любка, Світлана Поваляєва, Наталка Білоцерківець та інші. Свої слова підтримки кандидатури Тараса Кременя також висловлюють на його сторінці в соцмережі фейсбук. 25 квітня громадські активісти висловили стурбованість спробою кулуарної заміни мовного омбудсмена Тараса Кременя, каденція якого спливає у липні цього року.1 травня Тарас Кремінь заявив, що готовий залишатися на посаді попри те, що його кандидатуру не подали.

Про це сам письменник і військовослужбовець повідомив у fасеbооk.Український письменник, громадський діяч, військовослужбовець Сергій Жадан поділився скриншотом з телеграм-каналу окупантів."Люблю свою роботу", - прокоментував новину Жадан. На сайтах окупантів зазначається, що кримінальну справу порушив так званий слідчий відділ так званого управління внутрішніх справ ВЦА Харківської області.Письменнику інкримінують фінансування тероризму, участь у незаконному озброєному формуванні, суспільні дії, спрямовані на дискредитацію збройних сил Російської Федерації та фінансування диверсійної діяльності.Підставою стало зокрема те, що Сергій Жадан у березні 2024 року долучився до 13-ї бригади НГУ "Хартія", створив українське інформаційно-музичне онлайн-радіо "Радіо Хартія", оголошує збори для військових та "на регулярній основі організує" благодійні концертні тури."Про свою протиправну діяльність підозрюваний відкрито повідомляє на особистих сторінках у соціальних мережах. Нині Жадана оголошено у розшук. За скоєння інкримінованих злочинів йому загрожує покарання аж до довічного позбавлення волі", - додали окупанти. 

Сергій Жадан поповнив список українців, яких демонізують в Росії. Окупанти відкрили кримінальну справу проти українського письменника та військовослужбовця. Повний текст новини

50-річний український письменник, поет, громадський діяч і фронтмен колективів "Жадан і Собаки" та "Лінія Маннергейма" Сергій Жадан став фігурантом кримінальної справи, яку проти нього порушили в Росії.

Український поет, письменник і військовослужбовець НГУ Сергій Жадан повідомив, що російські окупанти відкрили проти нього карну справу.

Сергій Жадан, Юрій Гуржи та команда Харківського театру імені Шевченка “Березіль” під керівництвом режисера Олександра Ковшуна працюють над спільним проєктом “Діалектика тиші” - виставою про зустріч Леся Курбаса та Бертольта Брехта, якої насправді ніколи не було.

Четвертий рік повномасштабного вторгнення. Ви колись писали, що війна може тривати 7-8 років. Які зараз ваші прогнози?В перші дні повномасштабного вторгнення я не думав, що це триватиме так довго. Могла бути коротка війна, але так не сталося. Я навіть пам'ятаю, пов'язану з цим історію, коли ми з побратимами замовляли шеврони з прізвищами та позивними, то запитали, скільки вони будуть виготовлятися. Нам відповіли, що зараз все незрозуміло, можливо, десь до місяця. А я кажу: "Та ну, місяць. Ще невідомо, чи війна ще буде тривати". Але восени 2022 року я зрозумів, що швидка війна не вийшла, тобто стрімка кампанія не реалізувалась, тому це буде в довгу. І зараз абсолютно незрозуміло, скільки це може тривати. Роки? Десятиліття?Навіть вихід до наших кордонів 1991 року – по-перше, дуже амбітне завдання, а, по-друге, невідомо, чи це зупинить Росію. Тому дуже складно прогнозувати, але, наприклад, я не бачу кінця краю.ЗСУ, фото: GеnеrаlStаff.uаВи не боїтеся, що зараз знову буде критика в вашу сторону, як тоді "шакалячий експрес" на вас кинувся після прогнозів щодо 7-8 років?Я вже звик. Але зараз люди більш адекватно дивляться і можуть переглянути свої думки щодо того. Всі з публічних людей, хто мене тоді критикував, зараз наліво і направо говорять, що це буде довга війна. Правда, ніхто з них не вибачився. Я розумію, що, можливо, тоді здавалось, що ми стільки не витримаємо, але ми поки тримаємось.Які ваші власні відчуття, ви ще маєте силу на довгу війну? Наше військо має силу? Рік тому ви казали, що дуже і дуже бракує людей. Що зараз ви можете сказати?Це такі дивні відчуття, коли там всередині бачиш, скільки є проблем, як ми не вивозимо ні по людях, ні по БК, ні по техніці, і завжди здається, що довго так ми не протримаємося. А ми вже четвертий рік тримаємось, і для мене це таке маленьке диво.Цей місяць був для нас надзвичайно важким, тому що РЕБи вже тебе не убезпечують. Дуже багато дронів на оптоволокні, ти як на долоні, постійні влучання, втрати, поранення. Тому ми намагаємося адаптовуватись. До речі, у нас зараз триває збір на броньовик. Бо ми розуміємо, а я зараз у мінометній батареї, коли ми доїжджаємо до позиції, то знаємо, що в цей момент доїзду в нас точно влучить FРV, скоріше за все, на оптоволокні. І питання - влучання пошкодить нашу машину чи призведе до поранень? Броньоване авто вирішує питання. Адже потрібно не тільки дістатися до позиції, а й довести БК, а це навіть важливіше, бо до позиції ми можемо і пішки дійти, а БК саме не дійде.Наземні роботизовані комплекси ще не настільки розвинули, щоб ми могли довозити БК. Такі комплекси ще занадто прив'язані до ретрансляторів, повільні, по них легко влучити FРV.Щоб не допустити прориву на Покровськ! Мінометній батареї "Мінотавр" 68-ї бригади терміново потрібне броньоване авто для підвозу БКІ терміново тут не для підсилення ефекту, а в дуже-дуже прямому сенсі.Якщо у вас є можливість передати нашим захисникам таке авто безпосередньо чи обміняти, набирайте їх 0997331528.Якщо у вас є можливість повідомити про потребу впливових людей, підприємців, компанії, фірми — повідомте, будь ласка.А також "Мінотаври" відкрили збір, тож ваш донат буде дуже-дуже в нагоді!Ціль: 1 840 000 ₴Посилання на банкуhttрs://sеnd.mоnоbаnk.uа/jаr/5fіrРNGGG7Номер картки банки4441 1111 2459 0617РаyРаl: lіmаrеnkо8848@gmаіl.соmІВАN: UА733220010000026200357334934ІПН/ЄДРПОУ: 3259812092Отримувач: Бруснікін Геннадій ГеннадійовичПризначення платежу: Поповнення рахунку банки.Як ви думаєте, а ті люди, які на початку вірили у швидку перемогу, слухали прогнози про два-три тижні, вони коли-небудь вибачаться, визнають, що помилялися, а також помилялися і в деяких людях, які видавали себе за патріотів, а зараз сидять за кордоном?Я від них навіть не чекаю вибачень. Час таких пустих прогнозів минув, які ні на чому не базувались. Щодо такої огульної, бездумної критики, то мені прикро. Я зараз приїхав до Львова на фестиваль пам'яті Ірини Цибух, яка була моєю подругою, ми з нею мали записувати подкаст. І згадую, що перед її загибеллю, вона також отримала хвилю хейту в соцмережах. Ми підтримували один одного, адже публічні військові розуміють це, тому один одного і підтримують. Намагаємося заспокоїти цю історію, публічно підтримати, щоб не було "в одні ворота". Коли це несеться, то люди не розбираються, починають просто критикувати й критикувати.І перед смертю Да Вінчі, по ньому у Твіттері проносився "шакалячий експрес". Ці речі не вчать людей, що вони хейтять тих, перед ким завтра не матимуть можливості навіть вибачитись.Дуже обережно треба ставитися до всіх коментарів, тому що кожному не відповіси, на це просто немає часу, сили й, відверто кажучи, бажання.Як правильно говорить Павло Казарін, що це такий податок на впізнаваність, на популярність. Хейт - податок, і ти його нормально сприймаєш, платиш цей податок, чуєш ці брудноти у свою сторону. Не сприймати близько до серця - це, мабуть, єдиний вихід.Навчилися?Так. Не без допомоги психотерапевта.Тобто у вас були навіть такі запити?Так, і не лише у мене, а й для багатьох публічних військових - це реальна проблема. Це важко ще і тому, ми це обговорювали з психотерапевтом, що військові мають переконання, що вони своїми діями заслужили повагу суспільства. І це переконання дуже глибоко в нас сидить – що до нас не можна ставитися з глибокою зневагою. А коли ми цю зневагу у свій бік отримуємо, це дуже боляче ранить, тому що ми впевнені, що ми все ж таки заслужили хоч крихту поваги.Хоча я вважаю, що нікого не можна так хейтити, кожна людина має отримувати повагу, чи це військовий, чи не військовий. Однак військові це більш гостро приймають, тому що вони переконані, можливо, не без підстав, що вони заслужили певну повагу до себе. Тому ця критика в бік військових особливо дивує. Знаєте, як це працює, - якщо зараз є суспільний консенсус, що військові заслужили повагу, як зробити так, щоб можна було їх публічно критикувати, говорити, що вони не справжні військові.Павло Вишебаба, фото: fасеbооkВласна гордість мені підказує, тому я тепер спеціально не викладаю свої відео, де працюю на мінометі, кидаю міни, вбиваю росіян, тому що не збираюсь  доводити, що дійсно воюю.Я маю власну гідність і не хочу комусь щось доводити, і мої побратими це прекрасно знають.Я зараз своїм побратимам надав доступ до свого акаунта, де в мене багато підписників. Бійці нашого підрозділу показують, як вони воюють, як працює наша мінометна батарея, і мені приємно бачити, що їм подобається, наприклад, це показати своїм родичам, близьким, також і моїй аудиторії.Наскільки важливо мати у своїй бригаді публічного воїна? Чи це полегшує життя бригаді?Очевидно, це допомагає з донатами, тому що зараз мій акаунт працює на мінометну батарею "Мінотавр", на збереження життя і здоров'я її бійців. Звісно, складніше збирати донати, якщо в тебе невелика аудиторія з родичів і близьких. Всі давно зібрали всі донати, адже триває вже четвертий рік війни, тому ми намагаємось виходити на різні аудиторії, давати інтерв'ю, щоб глядачі та читачі дізнались про нашу батарею.Я вже давненько, мабуть, рік не давав нікому інтерв'ю, трохи втомився від цього, зробив паузу. Але їдучи до вас, у мене командири питали: "А ти збираєшся привертати до нас увагу нової аудиторії?". Збори падають, тому це нормальний процес. Чесно зізнаюсь, окрім радості поспілкуватись з вами, це ще можливість розказати про нашу мінометну батарею.Є люди, які донатять, бо вони вважають, що підтримувати військо - це важливо. Є люди, які донатять, бо хтось в них є у війську або вже втратив на цій війні близького. Але є люди, які відмежувалися, живуть собі своє життя. Що з ними робити? Ми зможемо якось повернути у таких людей той запал, який був на початку повномасштабного вторгнення?Я думаю, що запал неможливо повернути. Часто згадують мої побратими, коли опускаються руки, вони розуміють, чому ми самі не впораємось, не можемо швидко закрити збори. І я вже неодноразово чув - щоб люди прокинулися, треба знову танки під Києвом. Нікому б цього не хотілося, але, мабуть, це єдине, що могло б збадьорити.Ви кажете, є такі люди. Я вчора дізнався, що, виявляється, 40% українців зараз не читають новини. От, така статистика. Вони не слідкують за перебігом перемовин, війни, не дивляться мапу DеерStаtе, не допомагають у зборах. Можливо, це захисна реакція і людям потрібен час, щоб трохи заспокоїтися в рамках медіагігієни. Не знаю, чи це тимчасово для них, чи дійсно вони закрились в таку шкарлупу.Що з цим робити? Гадки не маю, думаю, з цим можуть допомогти журналісти, медіа, цікаві програми. А друге - це культурна сфера. Примус, що ти мусиш допомагати війську, не так ефективно працює, як емоційний зв'язок з військовими. І саме для цього потрібні публічні військові. Не для того, щоб вони були популярні, не для того, щоб вони лише збирали донати, а для того, щоб показати, що це воюють звичайні люди.Ви знаєте історії багатьох - Ірина Цибук, Пташка, Павло Казарін, Сергій Жадан. Багатьох ми сьогодні вже згадали, а ще більше - не згадаємо, але це можливість показати, що воюють люди з дуже різних сфер, зі своїми історіями, що це не війна Володимира Зеленського і Володимира Путіна, а це війна народу.Раніше ви казали про те, що чоловіки в тилу теж потрібні, не всі можуть бути військовими: "Воює не військо, не тільки ЗСУ. І війну виграє не ЗСУ, війну виграють тільки народ, всі разом - сильний фронт і сильний тил, який забезпечує цей фронт. Без сильного тилу не буває сильного фронту". "Тепер треба тил, який не гризе себе та інших. Не розповідає чоловікам, що вони мають бути на фронті. Не мають бути всі чоловіки на фронті". Яке зараз ваше сприйняття?Не забувайте, що це був березень або квітень 2022 року. Тоді у нас були повні бригади. Серйозне і таке негативне ставлення до чоловіків у війську було дійсно аж занадто. Станом вже на кінець 2022 року всюди почався недобір людей. Тому зараз ці слова абсолютно не є актуальними. Можливо, колись ми знову наберемо військо і ці слова наберуть актуальності.У мене зараз почалась відпустка, перша за вісім місяців, і я вже мав кілька зустрічей з хлопцями з різних сфер, вони змушені працювати дуже тихо. Але тисячі чоловіків працюють над тим, щоб ми виграли цю війну або хоча б зупинили ворога.ЗСУ, фото: GеnеrаlStаff.uаМені здається, що негативне ставлення до всіх - перебір: якщо ти чоловік, то ти мусиш воювати. Думаю, тут питання не тільки в чоловіках. Я також вважаю, що з тим недобором, який ми маємо зараз у Збройних Силах України, маємо думати серйозно над тим, щоб долучати активніше жінок до війська. Дуже багато тилових посад, на яких сидять кремезні чоловіки, перекладають папірці, звісно, що вони роблять дуже важливу роботу, але їх можна було б замінити жінками. І зараз це недопрацювання по мобілізації, до якої можна було б більш активно спонукати жінок, пояснювати їм, як вони там можуть працювати, як можуть бути корисні. Це ще один шлях наповнити наші бригади.Ви вже це говорили й трохи критикували те, як ведеться в нас мобілізація. Чи була якась реакція влади на ці ваші слова?Про жінок у нашій бригаді ми знімали окремі ролики, розказували їхні історії, вони пояснюють, що роблять у нашій бригаді. І це якби нормалізує жінку у війську.А як загалом вам на четвертий рік війни державна інформаційна політика, яку ви теж критикували?Критикував? Можливо. Я вже дуже давно не бачив Єдиний марафон, взагалі жодної хвилини не бачив. Тому мені складно сказати, який там зараз оцей vоісе оf tоnе - мова, якою вони говорять. Рік тому, ви ж пам'ятаєте, чому тоді така хвиля хейту була про 7-8 років, тому що з кожної праски кричали, що от-от буде контрнаступ і ми відвоюємо наші території. І в той момент я кажу, що не вважаю це можливим.Так, контрнаступ - це потрібно, не можна лише оборонятися, це навіть сержант розуміє, не бувши офіцером чи генералом. Зрозуміло, що постійна оборона - це постійний відступ в різному темпі. Але і накручувати суспільство, що от-от ми переможемо, це може мати негативні наслідки, які ми й маємо. Коли контрнаступ не виправдав очікувань, то у нас був обвал по зборах, люди почали знову виїжджати за кордон і так далі. Тобто була ціла низка таких негативних наслідків, як на мене, коли люди перебували в оцьому переживанні очікування.Мені, наприклад, легше не ставити собі жодних таких дат, до яких я маю протриматися. Ми з найближчими побратимами обговорюємо і готуємося тут бути настільки довго, наскільки можемо.Як я, на четвертий рік війни? Я пам'ятаю, що понад 100 000 пішло в СЗЧ з різних причин, часто це сильна втома, виснаження, адже це все дуже сильно набридає, але є дуже багато причин. Є такий лайфхак для військових - якщо ви вже просто не можете бачити свій підрозділ і військо, і Збройні Сили, і хочете здерти з себе піксель якомога швидше, спробуйте перейти в інший підрозділ. У мене вже третій підрозділ, відкрилося третє дихання.Я майже чотири місяці вже в мінометниках і мені надзвичайно цікаво дізнаватись нову інформацію, отримувати новий досвід, нові знайомства, новий колектив. Таким чином я так намагаюсь трохи змінювати навколо себе оточення. І хоча я не скажу, що стало легше мені в цьому підрозділі, але точно - значно цікавіше. З'являється нова зацікавленість - коли ти все вивчив і робиш вже одне й те саме, то це рутина, яка страшенно набридає і виснажує.фото: fасеbооk/vyshеbаbаКоли ви приїжджаєте у відпустку в тил, які у вас виникають емоції ? У вас немає злості до цивільних людей, що вони живуть своє життя, десь собі сидять в кафе, мають час зі своїми родинами?Чесно вам скажу, я не маю сил на злість. Я зараз приїхав і собі надумав провести в Києві цілу низку зустрічей і з військовими, і не військовими, з якими ми не бачились давно. І на першій зустрічі, яка надзвичайно цікава для мене, але я за 5 хвилин втомився від спілкування, тому всі інші зустрічі відмінив і більше ні з ким практично не бачився.А що так втомило?Спілкування виснажує. У будь-яке спілкування треба вкладатися, мати якісь сили. Я так думаю, - якщо я захочу, ще після Карпат, на зворотному шляху на Покровщину, то, можливо, ще з кимось зустрінусь.Був складний місяць на Покровщині, змінився характер війни. Раніше був такий переломний момент у 2023 році, коли з'явились масові FРV-дрони, і зараз, коли РЕБ перестав на них діяти. І це другий для нас переломний момент, коли протиотрута ще не винайдена. Тоді засоби РЕБ були протиотрутою FРV. Ми у цих перегонах намагались не відставати, ставили собі нові частоти, убезпечували один одного, а зараз треба протидія якраз щодо оптоволокна. І вона ще не може так швидко впроваджуватись, тому що броньовик - це дуже дорога історія.Я дуже сподіваюсь, що держава зараз включиться, тому що РЕБи вже не допомагають, а броньовиків недостатньо, які працюють на евакуації, для інших частин насамперед - піхоти. А от, що робити тим, які не мають броньованих машин, як нам доставляти БК? І це зараз величезне питання, тому нам треба швидко винайти ці НРК (наземні роботизовані комплекси), щоб ми могли доставляти БК. Станом на зараз ми дуже запізнюємось.Запитання від цивільних, коли приїжджаєте у відпустку, вони все ще такі дурні, які дратують страшенно військових? Наприклад, скільки це ще буде тривати? А як то воно - вбивати людину?Я себе убезпечую від цих питань, бо просто ні з ким не зустрічаюсь.Але це ж не вихід.Це може бути одним з виходів - просто уникати публічних спілкувань. Я був на фестивалі Ірини Цибух, там були військові й з ними приємно поспілкуватися. Це ті люди, з ким я поспілкувався, або з близькими друзями, які мені ніколи не будуть задавати таких питань, які можуть стати тригерами.Але  двоє цивільних, з якими я вимушено поспілкувався в цій відпустці, бо нас була робоча зустріч, мені сказали абсолютно в різних місцях міста, але одну і ту саму фразу: "Мобілізація - потрібна, але бусифікація - надзвичайно жахлива, і влада винна, що вона не зробила потрібні умови, щоб люди самі хотіли йти". Я так розумію, що це якийсь консенсус через людей, які перекладають свою відповідальність небажання йти у війська, перекладають на те, що недостатньо умови створені.Як на це реагувати? А чи зараз реальна непримусова мобілізація? І це питання, мені здається, наріжне, стоїть руба. Я думаю, ні.Закінчились ті люди, які пішли добровільно. І тепер, як і в будь-якій довгій війні, потрібна примусова мобілізація. Так було в Другій світовій війні, це те, що ми пам'ятаємо, так було і в під час війни в Афганістані, тоді була примусова мобілізація, наскільки я чув від "афганців". На мою думку, у нас просто немає іншого виходу. Нам би хотілось, щоб це було так прекрасно та райдужно, щоб якісь були зняті фантастичні ролики та показані по телевізору, щоб всі захотіли одразу йти на ризик свого життя і здоров'я.Я можу зрозуміти людей, коли вони не хочуть бути пораненими та вбитими. Це очевидно і нормально, не хотіти, боятися цього. І ми цього боїмося. Але працювати з цим страхом -  це зараз завдання кожного українця, який хоче, щоб ця Україна якось збереглась. І перекладати це - попрацюйте з моїм страхом через телевізор, то це перекладання відповідальності.Ви згадали вже кілька разів Ірину Цибух. Журналістка, яка пішла на війну стала бойовою медикинею, для якої було дуже важливо навчити українців пам'ятати про тих, хто ризикує своїм життям. І нещодавно я також згадувала Ірину Цибух в етері й від глядачки почула такий коментар, що тут пам'ятати про мертвих, головне, щоб пам'ятати про живих. І я відповіла, що важливо пам'ятати й про живих, і про мертвих, тому що люди віддали найдорожчу свою цінність це життя. Чи ми вже хоч якось вчимося, як згадувати тих, хто поліг, боронячи нашу країну, зважаючи на всі ті суперечки довкола меморіальних кладовищ, що в центрі Києва через це голодує військовий? Як вам це шанування пам'яті тих, хто вже не з нами?Культура пам'яті, на жаль, була відсутня у нас і це було підмінено пропагандою Радянського Союзу. Ми просто відібрали власну історію і пропагували іншу, а культура пам'яті просто була відсутня. Її почали впроваджувати, принаймні на моїй пам'яті, за Ющенка. Ми хоча б почали думати про те, як взагалі вшанувати пам'ять жертв Голодомору, героїв УПА і так далі.Цей процес почався, але ми дуже молоді в цьому. Мене тішить, що багато людей зацікавлені в культурі пам'яті, є зараз спеціалісти щодо цього питання. Я, наприклад, читаю постійно і слідкую - Антон Лягуш, Антон Дробович, Катерина Доценко, відразу вибачаюся, що всіх не згадаю. У нас навіть курси відкриваються при університетах щодо культури пам'яті. Ми шукаємо оці механізми, як правильно пам'ятувати, як висловлювати свою пам'ять. Можливо, частково права була ваша глядачка, що у нас дуже вміють шанувати, писати, репостити про мертвих, а не про живих. Я вам згадав вже декілька прикладів, що ті самі люди, яких почали іконізувати за смерті, вони всі отримали великий негатив за життя. Ось, це неправильно.Від тих самих людей.Від тих самих людей. Я сам бачив, коли роблю пости про загибель моїх побратимів, вони репостяться значно краще, ніж коли я пишу про свій підрозділ або про його потреби, а тут же прямий зв'язок. Якби, можливо, ми краще репостили збори, то, можливо, не були б загиблі ці люди. На жаль, це така пряма кореляція. І соцмережі - це ж не просто один одного побачити та почути, якісь фоточки побачити - це наш один з інструментів вижити в цій війні.Я вважаю, що треба трохи збалансувати - і мертвих шанувати, але не забувати й шанувати живих.А щодо совєтської традиції, коли ми всі пам'ятаємо пам'ятники Вічного вогню, де стояв воїн, спирався на автомат, тримаючи шолом в одній руці. А тепер бачимо у публічному просторі, наприклад, у повен зріст цей воїн стоїть теж з автоматом, але тепер, щоправда, він по-іншому виглядає, але концепція та сама, що і совєтська. Як тут бути? Бо це ніби вшанування близького, і це людина може сказати - це моя приватна справа, але чи це тільки приватна справа цієї людини?Я думаю, що це все ж таки насамперед це питання до родини, якщо не було заповіту. Хоча я прихильник тому, щоб у нас було військове меморіальне кладовище, і військові мали можливість заповідати, де його поховати. Я, наприклад, хотів би на військовому меморіальному кладовищі, щоб в разі чого бути похованим серед побратимів і посестер. Мені це відгукується і здається більш правильним, тому що ці люди мені близькі, я хотів би якби з ними бути.Нещодавно загинув мій близький побратим і я запропонував родичам, щоб, можливо, все ж таки на меморіальному кладовищі, на Марсовому полі, але вони вирішили, що це має бути на родинному цвинтарі. Я, звісно, і до жодного слова про це не кажу, тому що, на жаль, він не залишив свої побажання щодо цього.Марсове поле у Львові, фото: 24tvІ взагалі, наявність меморіальних військових кладовищ дала б просто можливість таку опцію військовим обрати - як бути похованими. Але зараз, наскільки я знаю, у нас тільки опції, ті, що анкети нам даються у військо, це лише - якої ми конфесії, тобто чи православні, чи буддисти, чи мусульмани й так далі.Але якщо йдеться про пам'ятники в публічному просторі, а не просто десь на цвинтарі?Я думаю, це мають профільні спеціалісти визначати, такі як Інститут національної пам'яті, до якого маю довіру. Я бачу, що все те, що вони пишуть, в них є експертиза в цьому, аргументують, чому має бути так і так, знають досвід інших країн. Вони цікавляться, у них є велика інклюзивність до того, дають поради, обговорюють з військовими, цивільними, спеціалістами, профільними експертами. Відповідно, вони дають такі побажання до місцевих влад.Пане Павле, ви були людиною, яка вважала, що патріот може бути російськомовним. Ви, зрештою, перейшли на українську, бо зрозуміли, що не зовсім, так це може бути. Чи ви помічаєте якийсь відкат з українською мовою? На початку повномасштабного вторгнення дуже багато людей російськомовних від шоку, який пережили від того, що Росія бомбить українські міста, вирішили, що вони будуть розмовляти українською. Але зараз чуємо в просторі, що: "А що то такого? Я хочу розмовляти російською".Я навіть сьогодні у Львові почув, їдучи до вас на інтерв'ю, що "у нас свободная страна, мы можем говорить на любом языке". Так, я це навіть сьогодні у Львові почув, що не тішить. Відкат, безумовно, відбувся.У Києві в 2022 році, коли ми приїжджали за якоюсь волонтеркою, то було дивно почути російську мову. Зараз це нормалізувалось. Кожне таксі, в якому я їхав в столиці, було російськомовним, це неприємно дивує. Хоча я транслюю, що спілкуюсь українською мовою. Це навіть порушення закону про мову, тут вже не йдеться навіть про особисті зустрічі. Відкат, безумовно, відбувся.Чому? Пояснюються дуже легко - люди в загальному пориві, в бажанні захистити свою країну, здавалося, було останнім шансом нам об'єднатися та зберегти державу, коли танки були вже на околицях Києва. А зараз, коли відбулося певне розслаблення, і люди знову повертаються до звичних практик. І це зрозуміти дуже легко.Соціум - дуже інертна сукупність людей, що мене не дивує, здається, це нормальний процес. Хотілось би, щоб ми швидше включались, більше берегли свою мову, більше переходили, намагались хоча б в публічному просторі вести навіть оці коротесенькі діалоги, в тому самому таксі - дві фрази. Я собі їхав, мене це не дратувало, в мене не було сил на якусь злість, мені просто стало сумно. Ну, невже тобі складно сказати декілька слів. Я ще тоді приїхав якраз із рюкзаком військовим. Видно, що я військовий, повертаюсь. Невже складно знати на українській дві фрази? Я думаю, людина, настільки випала з контексту, що не помічає, що зі мною говорить російською, хоча я транслюю українську мову. Є певний сум щодо цього, хотілось би краще.Я у своїй творчості намагаюсь більше закохати в українську мову, бо я сам закохався в неї через літературу, через вірші, через деякі пісні.Очевидно, це краще працює, ніж примус. І, я думаю, що розвиток української музики, української культури, української літератури буде спонукати людей переходити на українську мову. Наприклад, я дивився останню градацію, що слухають українці, нарешті, у нас на першому місці - українська, хоча топ-10 завжди є російськомовні або російські пісні, але перші місця ми тримаємо.От, наша культура тримає музичну оборону передової. Звісно, я так піджартовую, це ніяка не передова, але я радий, що хоча б українці слухають переважно українське і надають перевагу нашому культурному продукту, який має бути якісний. І у нас дуже багато зараз якісного українського культурного продукту, як і в мистецтві, так і у військових технологіях. Тобто ми вже країна, на яку рівняються, у якої навчаються і США, і Європа.Військо зараз у нас має великий технологічний прорив, що потім ми можемо продавати багато років іншим країнам, адже це наші знання, наші досвіди. Так і в культурі насправді, відбувається цей бум.Як же ж тоді стається з нами  "моргенштерн", я маю на увазі, з нашими підлітками?Ох, це жах, який мене пригнічує, тому що я живу у своїй бульбашці, де я знаю всіх цих культурних діячів, я бачу, як ми розвиваємось. А нещодавно я став свідком компанії 16-річних підлітків, які взагалі не знали українських гуртів. Розкажу про цей випадок. Ми з хлопцями між позиціями поїхали на річку варити юшку, а поруч підлітки святкували день народження. Я б на це просто закрив очі, а мої хлопці пішли розбиратися, навчили як кого звати. Запитали: "Як тебе звати?". Вона каже: "Маша", а їй відповідають: "Ні-ні, ти Марічка". Потім в іншого питають: "А тебе як звати?". Він каже: "Дмітрій", а йому: "Ні, ти - Дмитро". Далі цим підліткам сказали, що буде грати наша колонка, то ви хоч послухайте паралельно, поки ми тут будемо своє робити, а ви своє, так і дізнаєтесь, які є гурти та якісна українська музика.Я думаю, що має бути такий обмін між поколіннями, бо є багато манівців, на які йде наше молоде покоління, і ми можемо його просто втратити.Ми всі зараз зайняті війною, безпекою, але те, що зараз само по собі розвивається через соцмережі, через його алгоритми, на жаль, іде в бік проросійськості. Ми можемо дійсно втратити культурно цих людей, частина з них зараз в іншому інформаційному просторі. І за цим треба пильнувати.Як це робити? Мені складно сказати. Це треба питати освітян або психологів, або ще когось, але те, що є величезна проблема, що в час війни ці діти ховаються від ракет, можуть від них загинути, однак продовжують це оплачувати через оці служби. Це все ж слухається на YоuТubе.Звучать такі зараз аргументи, що, мовляв, це підлітки, в них протест, відстаньте від них. Ви самі згадайте, як були підлітками, що слухали російське, але тоді ж не було вторгнення, не було війни, Росія не прийшла.Так, у нас є це виправдання, були ще сподівання на те, що ми просто дізнаємось про культуру інших народів. Це виправдання чистої води, тому що, наприклад, польську музику я не слухав, але російських виконавців я знав. Або  далі на захід - німецька музика, хоча британську музику ми слухали, а от інші європейські народи були для нас все ж таки чимось дивним, диким.Я розумію, що це питання мови. Ми розмовляли російською, нам це було легше сприйняти, але це все одно - виправдання. Ми були орієнтовані на той культурний продукт. Якщо тоді це була просто сусідня країна, то зараз все ж таки - ворог. І це треба якось пояснювати нашим підліткам, потрібно їх краще знайомити з українським культурним продуктом.Складно сказати, як це зробити, як це спонукати, але я впевнений, що є якісь механізми. Наприклад, возити їх на концерти, давати підліткам можливість побувати переможцем олімпіади, сходити на "ДахаБраху". Хай вони відчують, як круто наживо це звучить. Та й багато є ще інших виконавців, які можуть їм зайти. А ви, як батько, як справляєтеся з вашою донькою?Я вам скажу, що ми з колишньою дружиною у 2014 році, ще бувши родиною, перейшли на українську мову із народженням доньки. Вона з перших секунд свого життя чула українську в родині. Я з Краматорська, моя колишня дружина з Маріуполя.І донька, коли пішла в садочок, то у неї було питання: "Тато, там деякі діти спілкуються російською, то вони – москалі?". Ми їй пояснювали, що це не тотожні поняття, тому що вона у своїй бульбашці була впевнена, що це не нормально. Для неї норма - українська мова. І це все ж таки народжується в родині.Зараз серед моїх побратимів і посестер ми обговорюємо, що нам робити з дітьми, бо поки ми тут на війні, ми там втрачаємо наших дітей. Ми чуємо, що у них з'являються російські слова, речення російських виконавців. І ми втрачаємо навіть оцей культурний зв'язок з нашими дітьми.Зі спілкувань з побратимами та посестрами, скажу, що ми зараз всі переводимо своїх дітей в школи, де українська є нормою, де на перервах вчителі спілкуються українською. І в перший день своєї відпустки ми з колишньою дружиною та донькою поїхали дивитись нові школи, щоб дитині сподобалося і їй там було комфортно, бо вона відчуває себе чужинкою у своїй же країні. Тобто вона спілкується українською й опиняється в меншості.Я вважаю, що це жахливо - коли ти у себе вдома і відчуваєш себе чужою людиною. Донька хоче спілкуватися українською, але нормалізована інша мова. Вона в четвертий клас вже піде в нову школу, де норма є українська. Це не значить, що там нема дітей, які не говорять російською, але норма є українська. І тебе не будуть шпиняти за твою українську чи якось насміхатися, чи ще щось. Тобі не буде соромно за свою українську. Цього не має бути, ми не маємо цього допустити. Я думаю, що насамперед це треба транслювати між вчителів.Я вчився в Краматорську й у нас деякі предмети викладали українською - історія України, українська мова, література, але ж вчитель на перерві переходив на російську.Я відчував українську мову у своєму дитинстві як мову офіційних заходів і уроків, на яких мене щось змушують. А мова живого спілкування була іншою. Для мене українська мова була тим, до чого я ставився обережно, тому що це тільки на сцені чи по телевізору інколи говорять, а живі люди спілкуються російською, так це було в моїй дитячій уяві. І от цього ми не маємо допустити. Нормою має бути українська. І у цій новій школі є російськомовні діти, але вони потрапляють в українськомовне середовище і спілкуються українською. Ось, що таке мова публічного спілкування.Але чому ми ходимо по цьому колу? Ви розповіли про своє дитинство, розповідайте про дитинство своєї доньки. Моя пасербиця ходила в школу в Києві й з'ясувала в 11 класі, вже закінчуючи цю школу, була ще одна україномовна дівчинка, яка боялася признатися у своїй україномовності, щоб раптом не засміяли. І моя пасербиця закінчувала школу у 2019 році. Що з нами відбувається? Що воно таке? Чому так тримається російська мова?Складний процес деколонізації. Це ж не одні ми проходимо, це колишні колонії імперії, які піддалися серйозному впливу, як ми з вами.Якщо подивитися на мій рід, то у мене прабабусі, прадідусі спілкувались українською, бабусі та дідусі - вже суржиком, а мої батьки - були тотально зросійщені, тобто мама і тато говорили чистою російською і були за чистоту, красу російської мови. Якщо їм якась неправильна вимова, то вже все боліло.Зараз це змінилося, мама також намагається перейти на українську. Тато мене якраз і навчив цієї думки, що ми українські патріоти, але російськомовні. Я це перейняв і дуже довго намагався себе виправдати цим, а потім думаю: "Почекайте, рідна мова - це все ж таки мова роду, а не та, що була нав'язана".Дуже багато роботи, грошей, сил було вкладено в те, щоб ми зросійщилися. І, звісно, щоб відкотити це все, треба вкладати гроші, сили, роботу. Винищено багато людей, які просували українську мову та українську ідентичність. Тут залишалася лише пропаганда, пропаганда, пропаганда. Ось, чому це так складно.Мені здається, ми маємо дивуватись, чому так багато людей говорить українською після всього того, що намагались з цією мовою зробити. Звісно, у нас не все ідеально, але ти можеш знайти та створити собі українськомовний простір, як я його собі створив. Поки я не виходжу з цієї бульбашки, то все так бурлить, розвивається і просувається, в тому числі й культурно, тобто ти можеш знайтися. А були ж періоди, коли українець не міг знайти собі цей простір.А коли кажуть про те, що військові в окопах розмовляють російською, за те боронять Україну, - висувається, як аргумент.Дійсно, є військові, які спілкуються російською і боронять Україну. Це дивно було б заперечувати. Якщо серйозно, ґрунтовно поговорити з кожним, то багато хто з них погодиться, що для нашої безпеки і для того, щоб взагалі українська ідентичність збереглася, було б не зайвим зберегти нашу мову і просувати її в публічному просторі. Я не знаю, яка кількість з них погодиться. Я впевнений, що багато з них занадто виснажені, занадто втомлені, щоб перейматися ще питанням мови. Я це цілком розумію. ЗСУ, фото: mіlіtаrnyіІ мені здається, до військових - це останнє, до кого у нас можуть бути мовні питання. Тому прикриватись військовими, коли ти сидиш в кав'ярні у Львові й казати: "Я спілкуюсь російською, тому що хтось там ризикує життям російською мовою", - це сховатися за чиїмось пікселем.Люди, які кажуть: "А чому ми маємо віддавати російську ворогові, адже в нас величезна кількість українців"? Я чула такі аргументи.Так, я чув. Це цікавий аргумент.І що з цим аргументом робити? Може бути Україна двомовною?Коли почалась Курська операція, навіть один мій побратим сказав: "О, клас! Зараз ми маємо окупувати російську землю і маємо окупувати їхню мову". Мовляв, що російська мова має стати й нашою в тому числі. Чесно кажучи, це дивний аргумент.Для мене тут таке питання - завжди знайдеться мільйони людей, які будуть захищати, зберігати та розвивати російську мову. Українська мова потрібна тільки нам, більше нікому. У російської фанатів по всьому світу, повірте, не бракує. І якщо ви перестанете захищати, зберігати, розвивати російську мову, дотримуватись всіх мовних правил, вона від цього не постраждає. Але якщо ми зробимо крок назад від своєї мови, почнемо відмовлятися, то не буде жодної людини або будуть одиниці, які будуть цю мову захищати.Ми бачимо, що відбулося з білоруською мовою, яка на межі зникнення. Тому що окрім Білорусі, вона нікому не потрібна. І так само з українською. Ми єдині, хто може зберегти це. І це ж велика унікальність. Ми зараз як вогник, який горить, і його не можна комусь передати, тому що тільки ми здатні його зберегти. А оті вічні вогні російської мови, вони нікуди не дінуться. Там вже стільки фанатів Толстоєвського по всьому світу, що повірте з російською мовою без вас нічого поганого не станеться. Вона буде, це зараз абсолютно зрозуміло.Чи буде Росія, чи не буде, російську мову буде кому зберігати.А от зберегти українську мову - це відповідальність тільки нас. Або, знаєте, не тільки відповідальність, а честь, яка тільки нам дана, щоб зберегти цю прекрасну мову.Вам же сни сняться українською?Так! Коли я перейшов на українську мову у 2014 році, тоді помітив, що вже на третій місяць почав думати українською, але сни продовжували снитися російською, бо ще моя підсвідомість не українізувалась. Я її українізував і лише на восьмий місяць почали снитися сни українською, і тепер лише українською. У мене підсвідомість українізувалась.А вірші почати писати українською?Значно складніше було.Коли ж теж казали про те, що, мовляв, послухайте, як красиво російською звучить любовна поезія, українською вона так звучати не може. Я чула таке.Та, звісно, багато хто з українофобів так говорять. Я також чув подібне. Що тут казати? Я не хочу применшувати, в російській літературі є гарні твори, це дивно заперечувати. Але і в українській є прекрасна лірика.Насправді писати вірш українською було значно складніше, ніж почати бачити сни українською, тому що все одно ти призвичаюєшся до якогось творчого процесу і ти на якісь частоти налаштовуєшся, а вони все одно в тебе російською. Перейти у творчості на іншу мову - це як інший вид спорту, начебто ти пишеш так само, але це як з легкої атлетики в бокс перейти чи футбол. Треба змінити абсолютно всі свої техніки всередині. Як це все відбувається? Дуже складно описати.Але перехід на іншу мову - це серйозно саме у творчості. У мене на це пішло аж два роки, поки я написав перший вірш, коли я собі сказав: "О, тепер це звучить українською, а не як перекладено з російської на українську". Цей вірш, до речі, увійшов у першу збірку, він один із таких, які люди знають, цитують. Від цього вірша я вже почав писати саме українською. Налаштувався на частоту української мови.Зараз щось пишете?Так, постійно. Творчий процес – безперервний. Зараз закінчую збірку, яка має вийти вже цього року і вже майже закінчена, ще штришки додаю, доточую. Думаю, місяць і я віддам її в друк.Також ще почав писати з автором українських бестселерів, якого я не буду називати. Ми пишемо спільну прозу, цікавий проєкт. Це буде книга великих віршів, трилогій, де на кожну тему я написав три вірші, тобто з трьох координат подивився на ту чи іншу тему, на ту чи іншу емоцію, і оце буде така збірка трилогій.Україна можлива без українців, без української мови, без території?Мені здається, що все ж таки території в моїй ієрархії на самому низу рейтингу. А насамперед - українська державність, українська ідентичність, українська мова і вже там далі - територія. В будь-якому разі, вдасться нам чи не вдасться зберегти зараз нашу державність, ми все одно мусимо зберегти нашу ідентичність, щоб вона могла знову потім вибороти свою державу назад.Павло Вишебаба, фото: fасеbооkЯ б не хотів такі сценарії розглядати, але навіть і в поезії в мене є ці найгірші сценарії: виокремлюються - щоб могло б бути, якби ми програли цю війну. Ви знаєте, все ж таки один вірш я згадаю. Це така антиутопія "Дистопія".Роботи-археологи відкопали дещо по-справжньому цінне,знахідка рівня виявлених колись імперій Ацтеків та Інків.Країна, в якій більше зброї, аніж вцілілих будинків,більше рацій, ніж популярних смартфонів. У їхніх підвалахстояли консерви, книги, живопис поруч із бойовим арсеналом.Вони прокидались, щоб захищатись, якщо взагалі засинали.Замість паспорта там видавали залізний жетон на шию,на повноліття – бронежилет, розгрузку та іменну нашивку.Їхні пляжі сортовані по мішках, щоб стало на кожну шибку.Лікарні були розкидані річковими берегами.Після вдалих пологів немовлят подавали мамам,загорнутими у піксель, бо інших тканин не мали.Цілодобово там працювали лише військторги.Ми не знаємо чому це тривало і достеменно не певні як довго.Вони знали ціну своїй країні, якщо платили так дорого.Їх останній поет друкував на машинці, потім писав чорнилом,згодом дряпав ножем і каменем одні й ті самі рядки на брилах:Господи що вони з нами зробилищо вони з нами зробилищо вони з нами зробилиВедеться до того, що вони знали ціну своїй країні, якщо платили так дорого. Ми зараз платимо дуже дорого. І навіть, якщо нам не вдасться в якомусь з оцих тисячі варіантів мультивсесвіту зберегти свою державу, то ми мусимо зберегти свою ідентичність, щоб колись ми могли мати свою державу.