Search trend "віктор ющенко"

Закон "Про забезпечення функціонування української мови як державної" набув чинності 16 липня 2019 року. Підтвердив норму Конституції України про єдину державну мову в Україні, нею зобов'язаний володіти кожен громадянин. Задля забезпечення виконання норм документа створили Національну комісію зі стандартів державної мови та секретаріат уповноваженого із захисту державної мови. Українська стала обов'язковою в усіх сферах публічного життя. Закон зобов'язав користуватися українською при виконанні службових обов'язків чиновників, військовослужбовців, правоохоронців, прокурорів, адвокатів і нотаріусів, освітян та медпрацівників. За порушення передбачили штрафи - від 3,4 до 6,8 тис. грн. Державною мовою зобов'язані користуватися в діловодстві, сфері культури, рекламі, під час проведення спортивних заходів, у написах і повідомленнях у транспорті, під час обслуговування пасажирів, на вивісках та дорожніх знаках, у науці разом з англійською. Більшість положень мовного закону набули чинності протягом двох років. З 16 липня 2021-го держслужбовці мали почати складати іспити на знання мови, які розробила Національна комісія зі стандартів державної мови. Відтепер не менш як половина книг, які надрукував видавець упродовж року, має бути українською мовою. Не менш ніж 50% назв книг у книгарнях державною. Використання української мови стане обов'язковим у фільмах і серіалах на телебаченні. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "Не дамо продати мову": під Радою мітингувальники побилися з правоохоронцями "Підтримка законопроєкту багатьма депутатами, спікером, членами уряду і президентом дозволили по максимуму закласти в документ ті норми, які ми хотіли. Навіть компромісні зміни, які внесли в другому читанні, не вважаю недоліками. Вони стосувалися відтермінування деяких норм на рік-два-п'ять. Це дозволяє підготуватися до змін", - вважає співкоординатор руху "Простір свободи" Тарас Шамайда. Найслабшими вважає норми про телебачення. "Збільшення квот відклали на 2024 рік. Власники телеканалів переважно любителі російської мови. Щоб вони чинили менший опір, то мусили йти їм на поступки. Це було потрібно, щоб мати потрібну кількість голосів. Дозволили мати 25 відсотків російськомовних програм. Це тяжко проконтролювати. Бо ведучий може говорити українською, а гості російською. Задумана вона, як українськомовна, а виходить майже повністю іншомовна. Телебачення як чинник об'єднання суспільства має бути повністю українськомовним", - переконаний Тарас Шамайда. 25 квітня 2019 року парламент підтримав у другому читанні та вцілому законопроєкт про забезпечення функціонування української мови як державної. За проголосували 278 народних депутатів. Ще двоє парламентарів повідомили, що їхні картки не спрацювали. Після ухвалення рішення парламент виконав державний гімн. На історичне пленарне засідання приїхали третій президент Віктор Ющенко та патріарх Філарет.

Про це сказав дипломат, міністр закордонних справ України (2007-2009 рр.), керівник Центру дослідження Росії Володимир Огризко в інтерв'ю програми "Європейський простір" з Юрієм Фізером на Еспресо."Європейський Союз нам потрібен, тому що це перспектива - це економіка, і безпека, і культура в широкому розумінні цього слова. Це означає, що буде менше корупції, більше політичної культури, менше популізму, більше тверезості. Хіба нормальна людина може від цього відмовитися? Очевидно, що це наша перспектива", - зазначив Огризко.За словами дипломата, саме тому для Путіна відірвати Україну від Європейського Союзу і НАТО - це надзавдання."Путін прекрасно розуміє, що коли ми поступово інтегруватимемося в ЄС, навіть якщо це займе кілька років, особливо після цієї страшної війни, і ставати на нормальний рівень - навіть це буде для бидло-населення за поребриком прикладом того, що існують інші системи, значно кращі.А це означатиме для нього кінець, хоч раби й протестують на колінах. Так чи інакше, це буде для нього загрозою. Ось чому він за будь-яку ціну хоче зупинити наш європейський напрямок. Саме через це Путін хоче зупинити нас як країну і як націю. Але у нього нічого не вийде", - додав Огризко.Росіяни не здатні змінитися зсередини, а тому не зможуть врятувати свою нинішню державу від загибелі, впевнений президент України у 2005-2010 роках Віктор Ющенко. 

Віктор Ющенко вважає, що Володимир Путін став фактором майбутнього розвалу Росії.

Своїми міркуваннями політик поділився з дослідником історії Акімом Галімовим.По-перше, у РФ нікому підняти людей на боротьбу."Я не вірю в російській демократичний рух. Його немає. Не може бути", - зазначив експрезидент.Окрім того, як наголосив Ющенко, "в Росії немає парламенту"."Це принтер, який до вечора видасть тобі мандат на війну і введення військ на будь-яку територію світу",  - сказав третій президент України."Це країна, у якої немає вільного журналіста", - додав ексглава української держави, описуючи сучасну Росію.Читайте також: "Треба допомогти повстати 60 анексованим Росією народам", - Лех ВаленсаПо-друге, населення РФ не має потреби у поваленні диктатури й встановленні демократичної влади."Ні, ні... На Майдан вони не вийдуть. Є велика частина, але далеко-далеко-далеко не більшість, росіян, які сповідують правильні вибори. Але їх голос, як правило, закордоном. Та й то, звучить не так голосно як потрібно", - пояснив Ющенко.А в середині країни - "це раб, в якого у запиті нема демократії, якому свободане потрібна". "Єдина причина, чого він вийде на леваду, це якщо, не дай Бог, горілка дорожче стане. Ні про які свободи мова не йде. Ні про яку перспективу демократії там не йдеться", - підсумував Ющенко.Натомість Україна має усі ознаки демократії й виразну національну самосвідомість."Путін не сподівався, що українська нація носить в собі таке глибоке національне усвідомлення, що вона така цільна, що вона одноголосна", - сказав експрезидент.За словами Ющенка, російський диктатор помиляється і щодо України, і щодо Росії, що неминуче призведе країну-агресорку до катастрофи."Путін призводить Росію до розвалу. До розвалу швидкого. Ми є свідками останніх років, які доживає Росія", - наголосив третій український президент.У цьому ж інтерв'ю Віктор Ющенко поділився своїми спогадами про те, що саме Володимир Путін називав своєю першочергою ціллю в Україні рівно 20 років тому, у 2005-му.

У мережі завірусилося відео, згенероване штучним інтелектом, на якому Віктор Ющенко показав себе у вигляді вершником бджоли, який летить бомбити Кремль.

Третій президент України Віктор Ющенко неочікувано опублікував у своїх соцмережах курйозний ролик, який швидко став вірусним. На оприлюднених кадрах політик зображений, як герой нового мем-фентезі: він летить верхи на гігантській бджолі у супроводі рою дронів просто до Кремля. Повний текст новини

Колишній очільник України Віктор Ющенко неочікувано опинився в центрі тікток-тренду. На відео, яке швидко розлетілося мережею, Ющенко позує біля Університету Григорія Сковороди в Переяславі. Повний текст новини

The "Come Back Alive" Foundation is close to the Ukrainian military. The front line of the Russian-Ukrainian war is not only the front. It is where the war for Ukraine is going on. In hospitals, in warehouses, landfills, in mass media, in offices. We supply and repair equipment, train soldiers and officers, help transform the Armed Forces, provide first-hand accounts of war and stem the flow of propaganda and disinformation. Provides the Ukrainian army with the most important tactical advantage.

Про це він розповів у коментарі кореспондентці Еспресо Діані Польовій."Мене дуже тішить те, що за останні три роки європейська політика у сфері безпеки й оборони набирає субʼєктності. Європа починає своїм голосом говорить. Вона розуміє, що весь час жити, як останні 70 років під американською парасолькою безпековою, негоже. Тим більше є багато запитань, коли майже 90-95% членів Альянсу, європейська частина, не сплачують належної частини коштів до оборонних відомств", - висловився Ющенко.Також експрезиденту подобається, що Євросоюз змінив риторику та вперше за свою історію виділив Україні найбільше фінансування для безпеки."Я сказав би, що мене бере гарний оптимізм, як Європа трансформується, стає більш дорослою і починає більш достойно відповідати за весь мілітарний комплекс питань. Вона більше розуміє, принаймні ніж сьогоднішня американська влада, що те, що робить український солдат, нація, - по суті, це функція бронежилета для Європи… Ніхто так ефективно в Європі, це моя особиста думка, не зміг би виконати на сьогодні таку оборонну місію, як українська армія", - додав він.Читайте також: Не лише вихід до кордонів 1991 року: Віктор Ющенко пояснив, якою має бути повна перемога у війні з РосієюЮщенко також сказав: диктатор РФ Володимир Путін дивився на Європу як на забавку, вважаючи її несерйозним супротивником у мілітарному сенсі.Зокрема, він порівняв: коли росіяни повномасштабно вторглися в Україну, в їхньому арсеналі було 12,5 тис. танків. Натомість у бундесвера, найбільшої армії ЄС, - 400."Багато лиха путінська політика може принести Європі, і вже є відповідні розрахунки, коли Путін може бути готовий напасти на перші країни Альянсу в Західній Європі. Дайте йому передих. Закінчити тему умиротворенням Путіна так, як у 1938 році Британія і Франція закінчили тему умиротворення Гітлера у Мюнхені - підписали угоду, і через 8 місяців почалася найбільша в історії людства війна, - я не хочу навіть про це думати, щоб Європа, в тому числі й Америка, пішли такою дорогою умиротворення, яка, особливо останнім часом, досить рясно пропагується. Щоб ми не вийшли на початок тої війни, яку всі хотіли б, щоб вона залишилася в минулому", - резюмував Ющенко. 

Еспресо нагадає, чим запам’ятався Україні екскерівник Головного управління з питань судочинства адміністрації Віктора Януковича.Початок шляху в політиці та перші партійні крокиНародився у Луганську, де ж і навчався та починав юридичну практику до 1996 року. Рік потому Андрій Портнов перебрався в Київ, де по липень 2005 року, однак з невеликими перервами на приватну юридичну практику, осів у Державній комісії з цінних паперів та фондового ринку. У структурі виконавчої влади він починав як головний спеціаліст відділу методології, стандартизації обліку та звітності управління корпоративних фінансів, а з часом дістався до керівних посад. Важливо зупинитись лише на двох роках його діяльності у цей період – з січня 2002 по травень 2003 він був директором юридичної фірми "Портнов і партнери", що спеціалізувалася на послугах у сфері інвестиційного бізнесу, корпоративного управління, приватизації та ринку цінних паперів. Надалі, за даними з колонки на УП народної депутатки 8 скликання Тетяни Чорновол, фірма стане відома своєю юридичною діяльністю у площині "рейдерські захоплення". Згідно з наведеною депутаткою схемою, засновницею "Портнов і партнери" стала компанія "Промрезерв", яка також брала участь у створенні ТзОВ "Славутич-реєстратор". Остання фігурувала у цілому переліку рейдерських скандалів, зокрема з Нікопольським феросплавним заводом, з Укртелекомом та з Кременчуцьким НПЗ.Як вже повідомляли, у ДКЦПФР Портнов працював до 2005 року. Після цього, взявши ще рік на приватну адвокатську діяльність, у квітні 2006 року пройшов до Верховної Ради України 5 скликання від Блоку Юлії Тимошенко. Хоч через рік Віктор Ющенко і розпустить той склад парламенту, однак вже на дострокових виборах Андрію Портнову знову вдасться потрапити до ВРУ під тим самим прапором. Цього ж скликання він увійде до комітету Ради з питань правосуддя, а за рік, у 2008 році, стане заступником голови фракції БЮТ та керівником її юридичного департаменту.Зміна господаря, робота в Адміністрації Януковича та ЄвромайданВже у цей період Портнов розпочне співпрацю з "Партією регіонів", однак спершу під чітким наглядом Юлії Тимошенко. Саме за її наказом, як він сам повідомив в інтерв'ю "Українській правді",  у серпні-вересні 2008 року він працюватиме над регіоналівськими законопроєктами, які послаблювали владу тодішнього президента Ющенка. Окрім того, юрист у тому ж році займався зривом дострокових виборів до парламенту, а у 2009 – супроводом сумнозвісних "газових угод" між прем’єрами Тимошенко і Путіним. Робота Портнова з БЮТом закінчиться з поразкою Юлії Тимошенко на парламентських виборах та захистом її інтересів у Вищому адміністративному суді. Того ж року, у 2010-му, його запросять до Адміністрації президента Януковича на посаду керівника Головного управління з питань судової реформи та судоустрою. Юлія Тимошенко, фото: bа.оrg.uаЗрозуміло, що у БЮТі, який виплекав Портнова і дав йому квиток у Раду, це сприйняли як зраду. Ба більше, це назвали "звичайною, тривіальною, заздалегідь підготовленою зрадою".Вже 5 квітня 2011 року в ході адмінреформи Андрій Портнов потрапив під скорочення штату і був переведений на посаду радника президента – керівника головного управління з питань судоустрою Адміністрації президента Віктора Януковича.Того ж року вже радник 4-го президента України візьметься за розробку, а відповідно й очолить робочу групу, нового Кримінально процесуального кодексу України. Як пише "Радіо Свобода", в експертів та правозахисників було багато зауважень та застережень щодо нового Кодексу. "З одного боку — це був крок уперед у порівнянні зі старим "радянським" кримінально-процесуальним законодавством, але з іншого боку, новий Кодекс заклав низку проблем, які породжують перепони для руху України до правового законодавства", – йдеться у матеріалі. Далі були події Євромайдану. Саме Андрія Портнова називають ініціатором та основним розробником пакета "диктаторських законів 16 січня", які були спрямовані на обмеження конституційних прав громадян України й були направлені проти Євромайдану. Хоча необхідно додати, що сам юрист свою участь у підготовці цих "законів" відкидав. Революція Гідності, 20 лютого, фото: Андріана СтахівЗа тиждень після фіктивного голосування за "диктаторський пакет" Янукович призначить Портнова першим заступником голови своєї Адміністрації. Однак рівно за місяць, 24 лютого 2014 року, стане відомо, що він покинув Україну. За кілька днів Генеральна прокуратура оголосить у розшук та постановить затримати усіх причетних до розстрілу активістів на Майдані, серед яких і Андрій Портнов. Втеча, повернення і повторна втечаЕміграція привела колишнього радника Януковича та його дружину спершу у Москву, а потім у Відень. Перебуваючи в Австрії, Портнов займався проросійським пропагандистським каналом "NеwsОnе", 100% акцій якого отримав від батька Євгена Мураєва, Володимира.Цікавим є епізод, коли втікачу вдалось перемогти Раду ЄС у суді Європейського Союзу. У 2014 році ЄС та Канада наклали санкції на Портнова. Однак вже за рік його ім’я з санкційного списку прибрали, а у жовтні 2015-го юристу вдалось виграти справу "Портнов проти Ради ЄС", за підсумками якої обмеження визнали незаконними. Вже у 2019 році, перед другим туром президентських виборів, Портнов повернувся в Україну. Паралельно з цим він розпочав активну кампанію проти 5 президента Петра Порошенка. У травні того ж року ДБР розпочне розслідування проти нього за заявою колишнього радника Януковича. У цей час також розпочнеться період, у який діяльність Портнова пов’язуватимуть з 6-м президентом Володимиром Зеленським. У липні 2019 року юрист написав у Фейсбуці, що розробив законопроєкт, який забороняє працювати в органах влади людям, що обіймали державні посади в період між перемогою Майдану й інавгурацією Зеленського. А вже 11 липня таку ж ініціативу продублював і 6-й президент, заявивши, що "його команда" розробила законопроєкт про "посилення люстрації". Як пишуть журналісти видання "Тексти", цей закон – не про звільнення чи покарання людей, у чомусь винних, а про заборону працювати у владі всім людям, єдина провина яких полягає в тому, що вони обіймали керівні посади в Україні в період з 23 лютого 2014 до 19 травня 2019 року.У січні 2020 року суддя Світлана Волкова Печерського райсуду Києва ухвалила рішення, за яким Портнов нібито безперервно проживав в Україні останні 5 років. І це попри очевидні факти його втечі з країни у 2014-му. Як пишуть в УП, рішення суду пов'язане з тим, що 14 квітня 2014 року Портнов дістав посаду директора департаменту з надання правової допомоги за кордоном в адвокатському об'єднанні "Корпоративні технології". Йому оформили службове відрядження за межі України строком на 60 днів і неодноразово продовжували його протягом п'яти років. Таким чином втікач отримав легальну можливість втретє отримати мандат народного депутата.З початком повномасштабного вторгнення Росії в Україну Портнов знову втік за кордон, що вдалось підтвердити журналістам проєкту "Схеми" "Радіо Свободи". "Сірий кардинал" судової влади УкраїниЯк упродовж перебування на різних посадах в Україні, так і в еміграції, Портнову вдавалось перемагати у різноманітних судових справах.Йдеться про такі відомі справи як причетність до анексії Криму Росією і подальша державна зрада, причетність до участі в розкраданні землі та об'єктів нерухомості у Межигір'ї, провадження щодо незаконного збагачення на 26 млн гривень, позов "про захист честі й гідності" та стягнення з бюджету 7 млн на свою користь.Також Портнов відзначився війною проти журналістів. Зокрема в листопаді 2019 року нацполіція зареєструвала кримінальне провадження проти Портнова, інкримінувавши йому тиск на редакцію програми "Схеми: корупція в деталях". Спершу він оприлюднив дані члена знімальної команди, а згодом і погрожував розкрити дані та деталі приватного життя усієї редакції. Усе це відбувалось через розслідування проєкту щодо причетності Портнова до уряду Зеленського.Спершу правоохоронці відкрили кримінальне провадження за "перешкоджання законній професійній діяльності журналістів" і "погрозу або насильство щодо журналіста". Однак вже за день поліція почала нове розслідування – за позовом ексрадника Януковича про перешкоджання його журналістській діяльності. Аби стати "журналістом", Портнов отримав довідку з проросійського телеканалу "112" про те, що він став спеціальним кореспондентом телекомпанії та має письмове редакційне завдання. Пропагандистське медіа натомість відмовилось це коментувати, посилаючись на конфіденційність співпраці.

11 травня 2017 року Рада міністрів ЄС ухвалила рішення про скасування короткострокових віз для громадян України при відвідуванні 32-х країн ЄС і Шенгенської зони. Воно набуло чинності 11 червня того ж року. Відлік шляху України до безвізу розпочався разом із курсом на євроінтеграцію, який сформувався після помаранчевої революції. 21 лютого 2005 року підписали план дій "Україна-ЄС", який передбачав інтенсифікацію відносини, включаючи транскордонне співробітництво. А вже 1 вересня 2005 року президент Віктор Ющенко скасував візи для громадян ЄС, Швейцарії та Ліхтенштейну. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: У заробітчан і туристів будуть проблеми - як українцям жити без Соvіd-паспортів Угода щодо спрощеної процедури оформлення віз для українців набула чинності 1 січня 2008 року, а 29 жовтня у Брюсселі розпочався діалог про безвізовий режим між Україною і ЄС. Активна фаза розпочалася після 14-го саміту "ЄС-Україна" 22 листопада 2010-го, де підписали "План дій щодо лібералізації візового режиму". Він передбачав виконання Україною ряду вимог: запровадження біометричних паспортів, зміна правил перетину кордону, посилення контролю щодо незаконної міграції та прийняття законів по боротьбі з корупцією. 20 квітня 2011 року президент Віктор Янукович затвердив "Національний план з виконання вимог ЄС щодо візової лібералізації". Але під тиском Росії делегація на чолі з ним 28-29 листопада 2013 року на саміті у Вільнюсі зірвала підписання "Угоди про асоціацію між Україно і ЄС". Призупинення євроінтеграції спровокувало масові протести, які стали початком Революції гідності. Після падіння режиму Януковича "Угода про асоціацію" була підписана. Візова лібералізація стала одним із інструментів тиску ЄС та громадськості на українську владу на шляху реформ. 18 грудня 2015 року на фінальній стадії оформлення безвізу Україні висунули п'ять додаткових вимог, які передбачали створення трьох незалежних антикорупційних органів і внесення у закондавство змін по боротьбі з корупцією. Київ виконав всі 144 вимоги ЄС, і 20 квітня 2016 року Єврокомісія запропонувала Європарламенту та Раді ЄС відмінити візи для громадян України. Але виникли внутрішні проблеми в ЄС. Загострення війни в Сирії спровокувало масовий потік біженців з Близького Сходу, що посилило ксенофобські настрої, особливо серед невеликих країн ЄС. Ряд з них висловили застереження щодо можливого потоку біженців з України і зажадав розробити механізм призупинення безвізу. Погодження механізму тривало до початку 2017 року.

Третій президент України Віктор Ющенко підтримує ідею введення в обіг монети "шаг".

Фото: Gеtty ІmаgеsЯ пам'ятаю, що у перший рік великої війни ми розмовляли з різними соціологами про те, як змінюються українці. Тому що перший рік – це був рік карколомних змін, але виявилося, що це війна на довгу дистанцію. Зараз ми навіть не бачимо її кінця-краю. В якій точці ми зараз є на четвертий рік цієї війни?Коли я почула вашу редакцію цього запитання, я подумала: вони знають соціологічну термінологію. Тому що існує такий задавнений стереотип, що соціологи вивчають громадську думку. Це правда. Але річ в тому, що в Україні громадської думки немає. В Україні є громадські настрої.У чому відмінність?Для того, щоб говорити про доконаний факт існування громадської думки, треба, щоб були три її складники. По-перше, це має бути добре структуроване суспільство з існуванням певних професійних та інших груп, класів, прошарків. По-друге, мають бути політичні партії, які представляють їхні погляди й інтереси перед державою. І по-третє, має бути відповідь держави на інтереси й прагнення тих класів, груп, прошарків українського суспільства.Якщо підійдемо з такої точки зору, то нам бракує багатьох речей. По-перше, наше суспільство не є добре структурованим. Серед класів, груп чи прошарків зараз є декілька професійних за фахом, декілька об'єднаних між собою громад тими чи іншими планами і так далі. Але нам бракує того чіткого вирізнення груп, соціальних утворень, щоб можна було сказати, що ми маємо свої інтереси й зацікавлення, і ми потребуємо, аби донести їх до держави для побудови діалогу.Фото: Gеtty ІmаgеsКласичні партії, до речі, саме так і формувалися в історії? Так, очевидно, що так і було. Але у нас бракує тієї середньої ланки, тому що навіть якщо існують такі різні утворення, громадські спільноти, то вони так і варяться в своєму соціумі. Як професійний журналіст я розумію, що в нас було кілька серйозних спроб створити одне професійне об'єднання, яке би захищало наші права, а права журналістів у цій країні раз по раз опиняються під загрозою. І кожного разу ми не могли домовитися. Тепер подивимося спектр політичних партій. Ми фактично не маємо так званих ідеологічних партій, а маємо тільки персоналістські партії. Наприклад, партія Зеленського, партія "Європейська Солідарність" і так далі. Тобто ті, які зав'язані на конкретних осіб. У них програми дуже мало відрізняються між собою. Колись була така спроба створити безпрограшну політичну силу і назвати її "За єдину і багату Україну". Тобто, очевидно, всі люди були б не проти, щоб ми врешті побудували єдину і багату Україну. Але там було дуже негарне скорочення назви цієї партії, тому від ідеї відмовилися.Наприклад, політична партія "Голос". Була спроба побудувати її без такого яскравого лідера і суто на якихось ціннісних ідеологічних засадах. Зараз я чую від народних депутатів, що цей проєкт вже закривається. Це є латентним свідченням, що персона, яка очолює партію, все ж таки має бути впізнаваною і впливовою. У нас спектр тих партій дуже невеликий, можна на пальцях перелічити. Але важко сказати, щоб вони акумулювали інтереси тих, хто в них входить. Важко сказати, що ці інтереси і прагнення делегуються до держави. А ще важче сказати, як держава реагує на ці висунуті ідеї. Тому трьох тих складових, для того, щоб сказати, що в нас існує інститут громадської думки, ми не маємо. Громадська думка – це щось досить широке, що має свою структуру і ефективно діє. А в нас громадські настрої. Я можу сказати, як вони змінювалися за останні роки. Тобто ми приречені на такі емоційні гойдалки, якщо в нас немає сталої думки на рівні суспільства? Тут знову треба заходити в історію і пригадати, як формувався український національний характер. На першому місці дослідники ставлять те, що ми "збитемоційні" українці. Це і є емоційні гойдалки, тому що раціоналістичне мислення серед українців не дуже, скажімо, дипломатично є в пошані. Це є така наша риса. Ми "збитемоційні". А як же ж ми тоді йдемо в Європу? Адже раціоналізм для Європи це одна з фундаментальних засад. Фото: Gеtty ІmаgеsТак от, як змінюються ці настрої: чи ми безнадійні і будемо вічно борсатися в тому болоті від одного полісу до іншого, чи щось змінюється. У 2022 році почалася війна. Я ніколи не забуду, як я увімкнула телевізор і дивлюся на проспекті Перемоги, там де жила моя тітка, неподалік там ще завод "Більшовик", де працював дядя. Я бачу російську танкетку на проспекті Перемоги і з жахом усвідомлюю, що росіяни вже майже зайшли в Київ. Отак для мене почалася війна, тому що у нас бомбили, але не було так відчутно, як на тих основних п’яти напрямках, звідки йшов наступ. А українці як відповіли? Є вираз дуже точний, але наші зарубіжні колеги ним дивуються, – "шокова ейфорія". Отаке сталося: "Ах, ви на нас напали. Ах, ваші танкетки на Проспекті. От ми вам зараз як влупимо". Це є шокова ейфорія. Від усвідомлення, що те, що робиться, це несправедливо і жахливо, до того, що от ми по вас будемо гатити. Ми не заціпеніли в цій реакції. Навпаки стався сплеск почуттів. Не було жаху, що все пропало, ми приречені і здаємося. Соціологи зафіксували – була віра в неминучість перемоги, в те, що Україна буде стояти, і, крім того, ще й віра в наше гарне майбутнє. Тобто прийшла війна, ми поборемо то і переможемо, а потім будемо відновлювати й відбудовувати Україну. Це було у 2022 році. Ця хвиля винесла, до речі, таких персонажів, як Арестович. Абсолютно. У Арестовича є почуття гумору, бо він одного разу на передачу взяв футболку, де написано "2-3 тижні", з чого реготала вся Україна, бо в нього ті 2-3 тижні розтягнулися надовго. І прийшов так званий феномен довгої війни, коли люди побачили і усвідомили, що то не один момент напруження всіх сил, це не те, що швидко почалося і швидко закінчиться. Прийшов феномен довгої війни і настрої, як і все в такій ситуації, почали змінюватися. Можна сказати, що з року до року, особливо після невдалого контрнаступу українських військ у середині 2023 року, відбувся спад практично всіх показників. Про цю ситуацію вже не кажуть "шокова ейфорія". Шок проходить швидко, ейфорія як почуття проходить швидко. А що є? Чим зараз оперують соціологи? Як не дивно, фіксують велику кількість оптимістів – 36%. Тобто третина суспільства з вірою і надією дивиться в майбутнє. До початку широкомасштабного вторгнення, до 2021 року було 40% оптимістів. Тобто хвиля піднялась за експонент, потім пішов спад, і прийшло до того, що це ніби такий природній нормальний стан суспільства. Впевненість в перемозі лишилася. Але у 2022 році було 96%, тобто абсолютна більшість вірила у швидку перемогу. Зараз цей показник становить 67%, тобто дві третини, але це все рівно кваліфікована більшість. Що ж це говорить про суспільні настрої українців? Була ейфорія, шок, спад, і тепер такий поміркований практичний оптимізм. Питання, чи українці задоволені своїм життям в ситуації довгої війни, видається дивним. Проте 45% задоволені своїм життям. А у 2021 році було 38%, тобто спад показників майже до довоєнних років. Інститут соціології довго думає, як тут все звести докупи, який показник заміряти, як температуру. Придумали індекс соціального самопочуття. Тобто декілька показників: задоволенням життям, страхи, тривоги, все, що робиться, звели до купи, порахували, і вийшло 60 балів максимально. Це коли людина повністю, абсолютно задоволена своїм життям. І що ми маємо? У 2004 році було тільки 37 балів з 60. Це індекс соціального самопочуття. Попри те, що були негаразди, але українці загалом чулися не зле. А зараз 39 - росте. Бачимо унікальну ситуацію. Я не знаю, як це пояснити. Я казала, що це викликає запитання у наших закордонних колег. Іде війна, а вам не зле. З 60 балів ви отримали загальний індекс соціального самопочуття на 39 балів. Виходить, це дивовижна ситуація.Одна блогерка нещодавно написала, що Ремарк навряд чи розумів війну так, як розуміємо війну зараз ми, українці. Їй хтось заперечив, що він був на полях Першої світової, які були, можливо, найжорстокіші за всю історію людства, коли мільйони людей гинули в страшних м'ясорубках, і коли умови в окопах були просто нестерпні. Але при цьому всьому надзвичайно великий тягар був і на тил. Фактично в усіх країнах існувала абсолютна мобілізація, від якої було неможливо ухилитися. Франція втратила, здається, 20% всіх чоловіків від 18 до 40 років під час Першої світової війни. Карткова система, хліб невеличкими порціями і так далі. Тобто це був величезний тягар. Може, в тому пояснення, чому українці так доволі оптимістично живуть зараз? Місцями у нас тил живе так, ніби війни і нема. Так, особливо якщо порівняти ситуацію тут. Я працюю в університеті, я знаю, які були проблеми з відключенням інтернету, як було складно проводити заняття. Але це не порівняти з тим, як живуть мої колеги з Харківського університету. Вони розповідають, що тої ночі 15 прорвалося безпілотників, і побили там склади і так далі. Добре, що не було загиблих. До речі, ця різниця між тилом і прифронтовими територіями досить сильно відображається на виникненні точок напруги в українському суспільстві. У жителів прифронтових територій інколи може виникати таке почуття, що вони всього позбавлені, хіба що життя одне лишилося, а на заході подивіться, як живуть прекрасно: або на лижах катаються, або в ресторанах сидять.А з іншого боку, на заході точно є ця лінія, про яку не прийнято казати голосно, а саме те, що є дуже багато тепер вимушених переселенців, які приїхали з російськомовних регіонів, трошки інакше себе поводять, говорять російською мовою в публічних місцях. І це точно дуже тригерить, наприклад, західну Україну, для якої російська мова зараз просто осоружна й нестерпна. Якщо говорити про точки конфліктності і напруги, з яких можуть виростати конфлікти, про фрагментацію українського суспільства, можливо, це би була окрема тема. Чи зміцнюється зараз ця надзвичайно важлива єдність? Чи в цьому горнилі війни виплавляється зараз якась українська політична нація?Я поділяю вашу точку зору і вважаю, що дійсно ще не завершений процес формування тієї єдиної в сенсі згуртованості української політичної нації. Для більшості українців, основна ідентичність – це "я вважаю себе громадянином України". Трішечки спад відбувся, але все рівно більше двох третин українців вважають себе громадянами України. І це добра ознака. Але якщо говорити про все населення України і характерний емоційний стан українського суспільства, навіть у порівнянні з російським, це те, що в Україні відбулася адаптація до війни, а в Росії нормалізація війни. І це позначилося на настроях. У світі є багато різних індексів, із них один – це Всесвітній індекс щастя. Так от українці адаптувалися до війни, якось підлаштувалися під цю жахливу ситуацію. У Росії ж навпаки йде нормалізація війни, тобто війна вважається нормальним станом. Ми всім серцем, всією душею проклинаємо ту війну, ми просто змушені жити, бо інакше нас просто винищать. В Росії війна – це нормально. І от в тому Всесвітньому індексі щастя за збираним показником – рівень доходів, самопочуття і так далі – Україна посіла 111-те місце у світі за рівнем щастя населення зі 146 країн. Ми там десь на рівні з деякими африканськими чи з погано розвинутими країнами. А в Росії – 66-те місце. Тобто росіяни чуються щасливими майже не вдвічі більше, ніж українці. І це треба добре розуміти, тому що яким є суспільство, таким є військо. Ми прилаштувались до війни і хочемо, щоб вона скоріше закінчилася, а для росіян – це не просто норма. Їм війна ще приносить отакий великий оберемок щастя і вони з того радіють. Мені здається, війна для них – це нормалізація принципів несправедливості і зла як суспільної норми. Мене нещодавно вразило інтерв'ю, яке взяли колеги у військовополоненого, молодого російського хлопця, який брав участь, зокрема, у подіях у Бучі на початку війни. І він каже так абсолютно навіть спокійно, рівним голосом: "Але ми вирішили це захопити. А люди там мають підкоритися або виїхати. Ну ми так вирішили, що ми тепер вже зробимо".От вам настрої в російському суспільстві: війна – то наш нормальний стан, і ми від того щасливі. Як казав один вже, на щастя, ліквідований ідеолог руського миру, що ми будемо робити те, що ми любимо – вбивати і знищувати. Українцям у цій ситуації просто нема де відступати. Взагалі у Путіна є дві цілі війни – винищити український народ і зруйнувати українську державу. Тому жодні оці американські нахиляння до миру неуспішні, тому що Путін не досягає ні одної, ані другої своєї цілі. А якщо винищити – це не є пряма загроза. Це те, що не відчували, можливо, французи, навіть будучи в окупації, чи просто живучи під час Першої світової війни досить мирним трибом. А це є досить  реальне майбутнє для українців, якщо вони поваляться. Є такий Микола Азаров. Я думаю, що українці мають добру пам'ять і пам'ятають, що це прем'єр-міністр часів Януковича. Так ви думаєте, вони там спокійно сидять? Цей Азаров зараз фактично з рештою, хто повтікав з України, зараз піклуються Україною про те, що робити з захопленими українцями, що робити, щоб війська Росії прийшли до кордонів з Польщею. Скільки б не лишилося українців, то є мільйони все ж таки. Елла Лібанова каже, що в Україні зараз живе 30-35 мільйонів людей, зважаючи з тими 9 мільйонами, які виїхали. І от якщо дехто із ждунів думає, що дочекаються російських військ і все буде в порядку – ні. Бо мета є очистити територію України від всіх, хто на ній проживає. Вони не потрібні. Так от Азаров займається тим, що розробляє плани утилізації українського населення. Хтось чекав, а більшість не чекала. А на що нам взагалі? І ті, що чекали, і ті, що не чекали. Нам не треба українців, як таки. І от що з ними робити? Від депортації до знищення мільйонів українських громадян. От чим займається зараз Азаров Микола, про якого ми так згадуємо з такою посмішкою. Він же ж смішний дядько, не вміє навіть говорити українською, але дивіться, чим він зайнятий. Через то в Україні фактично немає вибору: або чекати депортації і знищення, або стояти з усіх можливих сил для досягнення перемоги.Але не хочу сказати, що все так райдужно, тому що оця адаптація, стійкість і оце життя в умовах війни є надзвичайно тяжкими для людей. Тобто вони можуть сказати: "Так, ми за перемогу, ми віримо у мирне майбутнє, ми переможемо і все повернемо". Але це дається дуже важко. Тому одна з основних тем соціологів – це дослідження психофізіологічних станів людей. Виявляється, що близько 80% українців в опитуваннях соціологів показують, що їхній психоемоційний стан є дуже важким, що вони зазнають багатьох стресів, і ці стреси є травматичними. Вони формують в людей психологічні захворювання: від тривожності і навіть до параноїдальних настроїв. Через це не треба думати, що ця ейфорія так збереглася. Йде довга війна, є численні жертви, і, на жаль, тривогу викликає і психоемоційний стан. Хтось зламався, хтось зневірився, хтось прийшов з війни і не знаходить собі місця. У Львові є дуже багато таких ініціатив, наприклад, як підтримати ветеранів, як надати допомогу людям з інвалідності, як взагалі поводитися, коли зустрінешся з військовими. Якщо ви їх зустрічаєте, не треба кидатися їм на шию, обнімати, цілувати, треба просто прикласти руку до серця. Вони це зрозуміють і будуть вдячні.Тобто є дуже багато таких речей, які турбують і гнітять українців. У мене є таке свідчення, чого українці бояться найбільше. Звісно, 80% бояться довгої війни, тих жертв, які люди відчувають, і наступу Росії. Це головний страх, який людина постійно над собою відчуває. Але українці – практичні люди і наступні причини, чого люди бояться, викликають навіть посмішку. На другому місті (60%) – зростання цін, нестача продуктів, не виплата зарплат і пенсій. Раніше допомагали американці, які підтримували наш бюджет. А уявіть собі, як вам зарплати чи пенсії не дали, як у цій ситуації виживати? Але на третьому місці бояться розпаду України як держави. Ви правильно сказали, що оці всі відчуття і настрої все ж таки відображають от такий поступовий процес. Сказати до війни, що з державою щось станеться, ну то станеться. А зараз бояться розпаду держави. Бо українці зрозуміли, що вони як нація стануть суб'єктом. Активною силою, яка існує і бореться за себе, є власна держава. Третій за значимістю страх для українців - розвал держави. Хоча 32% українців розчаровані в державі. У нас купа феноменів, які ніяк не можуть пояснити наші зарубіжні дослідники. Парадоксальні речі: то в них ейфорія від початку війни, то бояться втратити держава, яку самі ж гризли і критикували. Але в той же час, що ж об’єднує українців? На першому місці – це віра у краще майбутнє. 53%, тобто хай не абсолютна, але більшість каже, що ми воюємо, терпимо, зазнаємо всяких збитків задля майбутнього. Українці вважають, що ми все рівно переможемо і будемо жити в майбутньому добре.Це майбутнє само по собі прийде добре? Я просто пам'ятаю, як Олег Рибачук казав, що коли на виборах президента переміг Віктор Ющенко, якому дуже важко далася ця перемога, було таке враження, що повалимо зараз Януковича, Кучма відійшов в бік, тому якось воно саме по собі буде далі добре. А воно якось не виходить. Не виходить, але все ж таки цікаво, як люди бачать майбутнє країни чи особисте. Тут є показник в умовах колосальної міграції. 4,7 мільйонів українців мають офіційний статус біженця, а їх там сидить десь до 6 мільйонів. І їх питають, чи є надія на майбутнє. Так, на першому місці, надія є на майбутнє добре, як не для них самих, так для наших дітей. А з іншого дослідження уточнення, що повернуться ще наші, і взагалі для всіх українських дітей, щоб вони були тут в Україні щасливими. Їх об'єднує почуття єдиної родини, бо ми є громадянами України. Це свідчення того прагнення до розуміння чи прагнення до кращого майбутнього вже не для якоїсь окремої сім'ї з дітьми, а почуття єдиної родини. Тут же на шостому місці – ідея побудови національної держави. Тут є і прагнення спільної боротьби – те, що свідчить про солідарність. Однак нас об'єднують і спільні труднощі. Знову парадокс: ніби труднощі ми маємо, але вони нас об'єднують. Як ведучий на телеканалі, який веде ранковий етер, я не можу сказати, що втішений, коли, наприклад, "шахеди" долітають до Львова. Але в цей момент я відчуваю, що мені легше розмовляти з Харковом. Мені простіше знаходити потрібні слова, коли я говорю з Сумами. Тому що ми на одній хвилі в цей день. Коли ми читали у поета про чуття єдиної родини, то воно якось виглядало так трошки літературно.Тим не менше ідея того, що Україна – це насамперед українське політичне громадянство дозріло десь у 2014 році. Але після цього вже почали додавати питання: "А чий Крим?". Тобто щось більше, ніж просто маркер наявності паспорта. Чи додаються ще якісь додаткові умови, що таке громадянство України? Що таке спільний набір, який описує цю ідентичність? Я казала, що це вже очевидна причина для якогось більш розлогої розмови, тому що швидко не поясниш. Але, підсумовуючи все, що сказано було за сьогодні, найголовнішим тут є усвідомлення необхідності своєї української держави, яку можемо критикувати. Третина суспільства розчарована державою, але це наша держава і тільки ми вирішуємо, яка вона буде. Як вона буде нас не задовольняти, то ми поміняємо державу, ми владу змінимо і все. Але тут тільки відмінність, що держава у розумінні політичної нації, не є просто самоціль і верхівка всього. Вона не є домінанта. Ми її завоювали, ми того хотіли, ми того прагнули, і ми будемо за нею стояти. Але вона не є господарем, а є слугою народу. Ми її оберемо, ми її будемо контролювати, і все, яка б вона була недолуга, як би ми її не критикували чи мали до неї претензії. Якщо б були президентські вибори, то дарма сподіваються і росіяни, і той же президент США, що виграє хтось інший. Зеленський зараз би виграв, очевидно, або принаймні зійшлися би в другому турі два кандидати: Валерій Залужний, який має трохи вищий рівень довіри, ніж Зеленський, але і Зеленський ні в року від нього відстає. Але серед тих одиниць вибору не було б чужих за духом, за намірами, за російськими орієнтаціями. Чим краще Залужний чи Зеленський? Тут є проблема – сам Залужний не дуже хоче балотуватися. Але факт залишається фактом. Наша держава – це основне. Ми її втримаємо, але вона не буде господарем, вона буде нашим слугою. Як вона нам не подобається, ми її змінимо, переоберемо і все. 

Чотириповерховий будинок знаходиться у Нових Безрадичах

Про це повідомляє кореспондентка Еспресо Катерина Галко. Загалом на виставці зібрали сотні творчих експонатів Любові Панченко у різних жанрах, розповіла кураторка виставки, пані Олена. "Це і ескізи, і студійні роботи студентські ще, і її акварельні замальовки з подорожі в Карпати. Там акварелі з серії "Кавказ". З Київщини. Її дипломна робота до "Тіней забутих предків". Її декоративні розписи, колажі. І, звичайно, також, її моделі одягу, бо її основна спеціальність – модельєр. Але так як вона була різножанровою художницею, і, в першу чергу, вона себе відчувала художницею, а не просто модельєром, який  шиє і створює одяг, то для неї завжди було важливо не припиняти свою творчу роботу, створювати картини. Шиючи, наприклад, колекції одягу для Республіканського будинку моделей, які ніколи не доходили до масового виробництва, їх не пропускали за національну таку спрямованість, декор, лишалися обрізки, і вона їм знайшла отаке використання в колажах. Використовуючи тканину, як фарби, кольорові елементи", - зазначила пані Олена. Фото: Катерина Галко/ЕспресоЗа словами директорки музею, Діани Попової, важливим було зібрати всі ці експонати, опрацювати їх і представити в цілому комплексі, аби показати самобутність української мисткині."Вона була не тільки неймовірною художницею, вона була художником-модельєром, вона створювала простір, вона створювала жіночий образ, вона його бачила в абсолютно інший спосіб. Вона робила колажі із тканини, вона працювала, створюючи одяг. І завжди вона це робила з Україною в серці. У неї було багато друзів з числа шістдесятників, і, очевидно, вона була просякнута цією любов’ю до України. і все, що вона творила протягом життя, вона творила задля того, щоб Україна була і існувала в її самобутності", - наголосила Діана Попова.  Фото: Катерина Галко/ЕспресоВідкриття виставки відвідав і колишній президент України Віктор Ющенко, який наголосив на важливості проведення подібних заходів. "Це перший крок до того, як українське слово, українське мистецтво починає працювати на наше українське усвідомлення. Ми зараз непереможні, бо за нашими плечима – крила. Ці крила створив український дух. Оце одна із частин наповнення нашого духу", - зазначив він. У Києві у четвер, 23 січня, відкрили виставку "Із полум’я зродились", присвячену українським військовим, волонтерам та медикам.

Дніпропетровський окружний адміністративний суд зобов’язав Міністерство культури повернути костел парафіяльній громаді. Про це повідомляє пресслужба Римсько-католицької церкви в Україні. Передісторія Процес передачі костелу парафіянам триває близько 20 років. Ще у 2005 році тодішній президент України Віктор Ющенко доручив уряду та місцевим органам влади повернути будівлю релігійній громаді Римсько-католицької церкви, проте тоді це рішення не втілили. […] Тhе роst Костел Святого Миколая передадуть громаді Римсько-Католицької церкви  арреаrеd fіrst оn ШоТам.

Про це повідомила пресслужба Римсько-католицької церкви."Упродовж тривалого часу католицька громада України неодноразово зверталася до державних органів з вимогою повернути їм приміщення костелу святого Миколая, що його понад сто років тому збудували католики", – йдеться в повідомленні.У РКЦ нагадали, що у 2005 році президент Віктор Ющенко доручив уряду та місцевим органам влади вжити необхідних заходів для повернення костелу Святого Миколая громаді. Однак доручення залишалося невиконаним.Під час судового засідання настоятель парафії отець Павло Вишковський наголосив, що те, що костел досі не повернутий в користування релігійній громаді є "не лише порушенням прав парафії, а й обманом понад 25 тисячі громадян, які рік тому підписали петицію на підтримку повернення і порятунку костелу, який попередні "власники" довели до руїни".Зрештою суд задовольнив позов та постановив повернути будівлю костелу святого Миколая у повноцінне користування релігійній громаді Римсько-католицької Церкви. Про костел Святого МиколаяКостел Святого Миколая – один з двох римсько-католицьких костелів у Києві, побудованих до 1917 року. Він розташований у центрі міста на Великій Васильківській вулиці.На початку вересня 2021 року в костелі спалахнула пожежа. Загорання сталось між першим і другим поверхами та швидко розповсюдилось на покрівлю будівлі. Наприкінці січня 2022-го протиаварійні роботи завершили.У червні 2023 року римо-католики влаштували акцію протесту, вимагаючи повернути костел Святого Миколая вірянам. У листопаді того ж року стало відомо, що костел Святого Миколая в Києві буде передано в користування парафії Римсько-католицької церкви після внесення необхідних змін до законодавства і створення Національного будинку музики.

На майдані Незалежності в Києві 23 січня 2005-го за присутності 59 офіційних зарубіжних делегацій і близько 500 тис. людей пройшла інавгурація третього президента України Віктора Ющенка. Віктор Ющенко переміг у третьому турі президентських виборів 26 грудня 2004 року. Внаслідок проведення першого туру 31 жовтня пройшло два кандидати: Ющенко та Віктор Янукович. Другий тур виборів був запланований на 21 листопада. За його результатами Янукович набрав 49,42% голосів, проти 46,69% Ющенко. Проте кількість підрахованих екзит-полами голосів відрізнялася від офіційної статистики. Центральну виборчу комісію звинуватили у фальсифікації. Українці вийшли на протест, почалася "Помаранчева революція". Революція отримала назву за кольором, який використовували прибічники кандидата в президенти Віктора Ющенка й опозиційної партії "Наша Україна". Під помаранчевими стягами гуртувалися громадяни, яким була небайдужа доля України. На Майдані Незалежності з'явилося наметове містечко. Головною вимогою протестувальників було переголосування. Ющенко оскаржив рішення другого туру президентських виборів. У підсумку Верховний суд визнав факт масової фальсифікації підсумків голосування. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: До Порошенка на урочистості приїхали Байден та Лукашенко В день інавгурації Ющенко прибув у парламент. Голова ЦВК зачитав постанову про результати виборів президента. Ющенку віддали свій голос понад 50% українців, Януковичу 44%. Ющенко склав присягу на Конституції та Пересопницькому Євангелії. За церемонією спостерігали обидва попередні глави держави Леонід Кучма і Леонід Кравчук. Склавши присягу, Ющенко поцілував церемоніальні книги і булаву. Після закінчення Тарас Петриненко виконав пісню "Україно". Ющенко знову вирушив до Маріїнського палацу на зустріч з представниками іноземних делегацій. Ввечері у національному палаці "Україна" пройшов святковий концерт із нагоди інавгурації президента. О 21:00 в центрі Києва розпочався великий святковий феєрверк. На сцені біля Майдану Незалежності пройшов концерт. Інавгурація третього президента країні обійшлася у $800 тис. 7 червня 2014-го, відбулася інавгурація новообраного п'ятого президента України Петра Порошенка. Він переміг на виборах з результатом 54,7%. Найближча конкурентка Юлія Тимошенко набрала 12,81%. Урочиста подія 2014-го обійшлася в 1 млн 284 тис. грн. Віктором Ющенком касові видатки склали 1 млн 446 тис. грн. На проведення заходів із нагоди інавгурації президента-утікача Віктора Януковича 1 млн 790 тис. грн.

Експрезидент сильно постраждав від цього замаху, а його зовнішність назавжди змінилася

Вшановувати учасників ліквідації аварії на ЧАЕС в Україні почали з 2006 року. Відповідний указ підписав тодішній президент Віктор Ющенко