Search trend "Віктор Ющенко"

Новини.LIVE розповідають про життєвий і творчий шлях легендарного актора, його найвідоміші ролі та роботу на посаді міністра культури України.

Дитинство та перше знайомство зі сценою

Богдан Сильвестрович Ступка народився 27 серпня 1941 року в Куликові на Львівщині. На той час населений пункт перебував під німецькою окупацією. У 1948 році родина переїхала до Львова, де й минули дитячі та юнацькі роки майбутнього актора.

Любов до театру Богдан Ступка перейняв від родини. Його батько Сильвестр Ступка співав у хорі Львівського оперного театру, мамин брат був його солістом, а тітка працювала головним концертмейстером. 

Втім, перше бажання вийти на сцену Ступка пов’язував не з театральними виставами, а зі шкільним новорічним концертом. У 10 років він зіграв Діда Мороза і, за власними спогадами, саме тоді йому сподобалося перевтілюватися в інші образи.

У 14 років Ступка вперше з’явився на професійній сцені — взяв участь у масовці вистави "Дні Турбіних" у театрі, де працював його батько.

Професійний шлях Богдана Ступки

Після школи Ступка спочатку не планував ставати актором. Він хотів вступити на хімічний факультет Львівського університету, однак не склав вступні іспити. У 1959 році майбутній актор почав працювати в університетській обсерваторії та вступив на заочне відділення філологічного факультету.

Згодом його професійний шлях остаточно повернув у театр. 1 травня 1961 року Ступка закінчив акторську студію при Львівському драматичному театрі імені Марії Заньковецької та став його артистом.

У театрі Заньковецької він провів 17 років. Важливу роль у становленні актора відіграв режисер і педагог Сергій Данченко, який згодом очолив драматичний театр імені Івана Франка в Києві.

У 1978 році Данченко запросив Ступку до столиці. На сцені театру Франка актор створив понад 50 різнопланових образів, серед яких Король Лір, Микола Задорожний в "Украденому щасті" та цар Едіп.

Окреме місце в його театральній кар’єрі посіла вистава "Тев’є-Тевель". Прем’єра відбулася у 1989 році, а головного героя Ступка грав незмінно. Постановка стала однією з найвідоміших робіт театру Франка, а її успіх вийшов далеко за межі України.

Кінодебют актора відбувся у 1971 році у фільмі Юрія Іллєнка "Білий птах з чорною ознакою". Ступка зіграв Ореста Дзвонаря — бійця УПА. 

Після дебюту Ступка продовжив активно працювати в кіно. За роки кар’єри він зіграв понад 100 ролей та працював із відомими режисерами України та Європи. Серед його образів було чимало історичних постатей. Він зіграв Івана Брюховецького у "Чорній раді", Івана Мазепу в "Молитві за гетьмана Мазепу", Богдана Хмельницького у фільмі "Вогнем і мечем", а також Чингісхана, Олександра Керенського, Бориса Годунова та Остапа Вишню.

Ступка працював не лише в українському кіно. У його фільмографії є роботи режисерів Отaра Іоселіані, Кшиштофа Зануссі, Єжи Гоффмана, Режиса Варньє, Кіри Муратової, Сергія Бондарчука, Володимира Бортка та інших.

Ступка очолював театр Франка та був міністром культури

У 2001 році після смерті Сергія Данченка Богдан Ступка очолив Національний академічний драматичний театр імені Івана Франка. Його син Остап також був актором цього театру та грав у постановках під керівництвом батька.

Ступка керував театром до останніх років життя. Паралельно він займався педагогічною діяльністю — у 2006–2010 роках був художнім керівником акторського курсу в Київському національному університеті театру, кіно і телебачення імені Івана Карпенка-Карого.

Втім, театром і кіно його діяльність не обмежувалася. У 1999–2001 роках Ступка був міністром культури і мистецтв України в уряді Віктора Ющенка. Цей період своєї біографії актор називав роботою "міністром оборони культури".

Також Ступка був президентом кількох кінофестивалів, зокрема "Молодості", "Бригантини" та Київського міжнародного кінофестивалю.

Смерть Богдана Ступки

Богдан Ступка помер 22 липня 2012 року в київській лікарні "Феофанія" на 71-му році життя. Церемонія прощання відбулася 24 липня у театрі імені Івана Франка, якому актор присвятив значну частину свого життя.

Поховали Ступку на Байковому кладовищі в Києві. Його акторську справу продовжили члени родини: син Остап та онук Дмитро також стали акторами. 

Як писали Новини.LIVE, нещодавно у віці 36 років померла американська акторка, колишня наречена Володимира Кличка та матір його доньки Гейден Панеттьєрі. Представники родини не розкрили причину смерті. 

Також Новини.LIVE повідомляли, що український актор і перформер Олександр Мартиненко зник безвісти під час виконання бойового завдання на фронті. Він служив у складі 158-ї бригади, а з 1 серпня офіційно має статус безвісти зниклого. Наприкінці липня позиція військових зазнала удару двох російських FPV-дронів, після чого зв’язок із нею було втрачено.

Дзвін, Білий Олень, трембіта, ранковий туман Східниці, вода Шипоту, Писаний Камінь і Синевир. Ці образи з карпатських легенд і переказів стали основою мистецького циклу "Легенди Карпат", який 29 серпня представлять у Львові.

Автор проєкту народний художник України Володимир Козюк. Кураторка Оксана Старак-Повякель, керівник проєкту Юрій Горбунов.

Центральна частина "Легенд Карпат" уже створена це цикл із 12 полотен, пов'язаних із 12 легендами та річним колом. Над роботами разом із Козюком працювали Віктор Чепінець, Євгенія Божко, Ольга Тяжелова, Валерія Кузьменко та Ольга Козюк.

У "Легендах Карпат" немає завдання буквально намалювати народний переказ. Автори працюють інакше: легенда задає тему й емоцію, а далі переходить у мову сучасного живопису.

Так у роботах з'являються камінь, вода, туман, вітер, дерево, трембіта, давні знаки й орнаменти. Частиною кількох полотен стають і реальні фрагменти тканих карпатських доріжок речей, створених зі старого одягу й пов'язаних із побутовою пам'яттю поколінь.

Наприклад, у роботі "Обітниця Білого Оленя" образ Білого Оленя пов'язаний із відповідальністю людини перед природою. У "Пісні, що будить сонце" центральним символом стає трембіта, звук якої перетворюється на образ світла. "Вінок туманів Східниці" працює з туманом, водою й мотивом очищення, а "Голос води", присвячений Шипоту, передає водоспад не реалістично, а через рух, колір і ритм.

Саме ця відмова від прямої ілюстрації є одним із принципів проєкту. Карпати тут розглядають як простір, де збереглися культурна пам'ять, родинна тяглість і особливий зв'язок людини з природою.

Для Володимира Козюка тема культурної пам'яті не нова. Один із його наймасштабніших етнокультурних проєктів "Хата під стріхою. Останній штрих минулого тисячоліття". Протягом 28 років художник подорожував Україною, фотографував і досліджував традиційні оселі. Результатом стало двомовне видання з фотографіями та дослідженнями понад 400 українських хат.

У "Легендах Карпат" Козюк продовжує працювати з тією ж темою що саме ми зберігаємо від попередніх поколінь і як про це говорити сучасною мовою.

Сам мистецький проєкт "Легенди Карпат" з'явився раніше. А місце, де він зможе отримати власний простір і розвиватися далі, визначилося після поїздки Володимира Козюка в PÓTAY та зустрічі з Ігорем Ільчишеним, девелопером, засновником та CEO ARHA GROUP.

Після знайомства з територією з'явилася ідея створити в PÓTAY галерею сучасного мистецтва. Її планують розмістити на одній із найвищих точок комплексу. Центральне місце в майбутньому просторі мають зайняти роботи з циклу "Легенди Карпат", а надалі тут планують проводити виставки, пленери, резиденції та інші мистецькі проєкти.

PÓTAY створюють у Яблуниці як сучасний карпатський хутір, де архітектуру, природний ландшафт і локальну культурну традицію поєднують в єдину концепцію. У проєкті роблять акцент на інтеграції забудови в рельєф, натуральних матеріалах, локальних мотивах у дизайні та досвіді гостей. Сама концепція "диво-хутора" будується навколо лісу, гір, тиші, різнотрав'я та сучасного прочитання карпатської культури.

Тому галерея тут має стати органічною частиною загальної концепції PÓTAY поряд з архітектурою, природою та культурною пам'яттю Карпат.

Створений цикл лише перша частина задуму. Наступні етапи передбачають резиденції та пленери за участі українських митців, роботу із сучасною й архівною фотографією, документальним кіно, звуком і цифровими елементами.

Один із напрямів розвитку "Легенд Карпат" залучення до проєкту інших українських митців, проведення резиденцій і пленерів та створення нових робіт безпосередньо в Карпатах.

Такий міжнародний напрям для Козюка також не новий. Його проєкти та виставки в різні роки представляли Україну за кордоном. Зокрема, у 2018 році він брав участь в офіційних Днях культури України в Китаї та представляв свої проєкти в Дуньхуані й Пекіні. Ініційований ним міжнародний благодійний мистецький проєкт "Фарби полум'я сердець" об'єднав митців із 55 країн світу.

12 полотен центрального циклу представлять 29 серпня у Львові в межах Lviv Invest Forum 2026.

Проєкт стане частиною дискусії "Як інвестиції в мистецтво створюють додану вартість девелоперських проєктів", де говоритимуть про взаємодію бізнесу, мистецтва, архітектури та культурної спадщини у створенні сучасних просторів із довгостроковою цінністю.

До розмови долучаться Віктор Ющенко, Володимир Козюк, Оксана Старак-Повякель, Олена Матвєєва, Ростислав Тістик та засновник ARHA GROUP Ігор Ільчишен. Модеруватиме дискусію телеведучий і продюсер Юрій Горбунов.

Віктор Ющенко є батьком п'яти дітей та дідусем п'яти онуків

Джерело: опитування Rating Group

Серед найвидатніших постатей українці називають Тараса Шевченка, Лесю Українку та Богдана Хмельницького. Разом з тим, до першої п’ятірки списку також входить президент Володимир Зеленський. Про це свідчать результати опитування Rating Group, проведеного 4–9 серпня 2026 року.

Респондентів попросили назвати трьох найвидатніших українців.  Більше 60% опитаних назвали Тараса Шевченка.

Тоді як Лесю Українку назвали 28,4%, Богдана Хмельницького – 15,9%, Степана Бандеру – 11%, Володимира Зеленського – 10,4%, Івана Мазепу – 9,9%, Михайла Грушевського – 9,8%, Григорія Сковороду – 9,1%, В’ячеслава Чорновола – 8,9%.

Також серед видатних українців згадали Валерія Залужного – 4%, Василя Стуса – 3,9%, Ліну Костенко – 2,8%, Олександра Усика – 2,7%, Петра Порошенка – 2,5%, Ярослава Мудрого – 2,4%, Сергія Корольова – 2,3%, Володимира Великого – 2,1%, Романа Шухевича – 2%.

Менше 2% вказали Андрія Кузьменка (Скрябін), Андрія Шевченка, Павла Скоропадського, Івана Котляревського, Симона Петлюру, Петра Конашевича-Сагайдачного, Пилипа Орлика, Івана Сірка. Близько 1% назвали Богдана Ступку, Ігоря Сікорського та Віктора Ющенка.

Шевченко, Хмельницький і Мазепа мають найвищу оцінку серед історичних постатей

Тоді як серед запропонованих історичних діячів найпозитивніше українці ставляться до Хмельницького – 90%, Грушевського – 84%, Мазепи – 82% та Бандери – 74%.

Позитивне ставлення також мають Павло Скоропадський (63%), Симон Петлюра (59%) та Роман Шухевич (56%).

Водночас найбільш суперечливим залишається сприйняття Нестора Махна: позитивно його оцінюють 45% опитаних, негативно – 22%.

Більшість підтримує визнання ОУН-УПА учасниками боротьби за незалежність

82% опитаних підтримують визнання ОУН-УПА учасниками боротьби за державну незалежність України. Не підтримують таку ідею 10%, ще 8% не визначилися.

Показник підтримки у 2026 році майже відповідає рівню 2022 року, коли таку позицію підтримував 81% опитаних, і суттєво зріс порівняно з 2019 роком – із 45%.

Перемогу у війні назвали головною умовою збереження незалежності

Станом на серпень 54% опитаних назвали перемогу у повномасштабній війні головним чинником збереження незалежності України.

Порівняно з липнем 2025 року зросла важливість відсутності корупції (з 35% до 40%) та єдності суспільства (з 30% до 37%). Розвиток економіки назвали 15%, посилення обороноздатності – 14%, справедливість влади – 11%, вступ до НАТО та ЄС по 4%, розвиток української культури та міжнародну підтримку – 3-4% опитаних.

Після завершення війни 38% респондентів бачать Україну самодостатньою державою-“фортецею”, яка спирається на власні сили. Ще 29% бачать майбутнє країни як члена ЄС і НАТО, 21% – як лідера регіонального союзу із сусідніми країнами. Втім, знайшлися і той 1%, що бачать майбутнє України як члена нового союзу з Білоруссю та “демократизованою” РФ.

Д‍овідка. Rating Group — одна з найбільших дослідницьких інституцій України, яка на ринку з 2008 року. Компанія зареєстрована в Україні та має значний досвід проведення соціологічних опитувань в Україні та за кордоном. До групи входять: Соціологічна група Рейтинг, дослідницька лабораторія Rating Lab, платформа Rating Online та Rating Call Center.

• Станом на найвищий рівень довіри серед українських політиків і посадовців мають колишній Головнокомандувач ЗСУ, а нині посол у Британії Валерій Залужний, ексміністр оборони Михайло Федоров та колишній голова ГУР, а нині керівник Офісу президента Кирило Буданов. Про це свідчать результати опитування Соціологічної групи “Рейтинг”.

Запис Зеленський увійшов до п’ятірки найвидатніших українців – опитування спершу з'явиться на Букви.

Джерело: Букви

23 серпня в Україні відзначають День Державного прапора – одного з головних державних символів країни. На загальнодержавному рівні свято запровадили у 2004 році указом тодішнього президента Леоніда Кучми.

Третій Президент України Віктор Ющенко доповнив цей указ і започаткував традицію урочистого підняття Державного прапора 23 серпня, а також під час інших державних свят і загальнонаціональних заходів.

До запровадження офіційного свята День прапора відзначали у Києві на міському рівні – 24 липня. Саме цього дня 1990 року синьо-жовтий стяг підняли над будівлею Київської міської ради.

Чому День прапора відзначають 23 серпня

Офіційно дату пов’язують із подіями серпня 1991 року. За поширеною версією, 23 серпня, після провалу путчу в Москві, група народних депутатів внесла синьо-жовтий прапор до сесійної зали Верховної Ради. Стяг освятив священник Української автокефальної православної церкви Петро Бойко.

Цей прапор зберігається як реліквія у музеї Верховної Ради, а сам момент його внесення до парламенту відтворений на картині у будівлі Ради.

Водночас архівні матеріали та свідчення учасників тих подій вказують, що прапор могли внести до сесійної зали наступного дня – 24 серпня 1991 року, коли Верховна Рада ухвалила Акт проголошення незалежності України.

Того дня В’ячеслав Чорновіл запропонував встановити у залі прапор, з яким українці перебували на барикадах біля Верховної Ради Росії, а також підняти український стяг над куполом парламенту.

“Я прошу, щоб саме цей прапор був встановлений у нашому залі. І ще я пропоную, щоб до того, коли приймемо рішення про національну символіку, про національний прапор, наш прапор був піднятий над куполом Верховної Ради”, – сказав Чорновіл.

Над будівлею Верховної Ради синьо-жовтий стяг підняли 4 вересня 1991 року. А 18 вересня Президія Верховної Ради ухвалила постанову “Про прапор України”, якою фактично закріпила за ним статус офіційного прапора держави. Відтоді його використовують під час державних церемоній, прийняття присяги, міжнародних зустрічей та в українських дипломатичних установах.

Історія синього та жовтого кольорів

Поєднання синього і жовтого кольорів на українських землях має багатовікову історію. Одним із ранніх прикладів вважають герб Львова – золотого лева на синьому тлі, який пов’язують із заснуванням міста у XIII столітті.

Сині й жовті кольори також часто зустрічалися у символіці козацької доби. Запорозькі козаки використовували сині знамена із золотими орнаментами, зображеннями святих і козаків.

Існує версія, що поєднання синього та жовтого як елемент державної символіки набуло поширення за часів гетьмана Івана Мазепи. Однак остаточно як кольори українського національного руху вони закріпилися значно пізніше.

Під час революційних подій 1848 року, відомих як “Весна народів”, синьо-жовтий стяг почали дедалі частіше використовувати як символ українців. У червні того року його підняли над львівською ратушею.

На Наддніпрянщині, яка тоді перебувала у складі Російської імперії, синьо-жовтий прапор став помітним символом українського руху після революції 1905-1907 років.

У 1917 році він уже широко використовувався як символ української державності. Під синьо-жовтими прапорами проходили українські маніфестації, а військові вирушали на фронт. У квітні 1918 року такі стяги підняли й над кораблями Чорноморського флоту у Севастополі.

Після втрати Україною незалежності синьо-жовтий прапор не зник – він залишався символом національного руху та боротьби за відновлення державності.

Український прапор у радянські часи

Попри заборони, синьо-жовті стяги час від часу з’являлися в Українській РСР.

1 травня 1966 року студент Георгій Москаленко та робітник Віктор Кукса підняли український прапор над будівлею Київського інституту народного господарства, нині – Київського національного економічного університету імені Вадима Гетьмана.

Вони розраховували, що стяг побачать учасники першотравневої демонстрації. Через дев’ять місяців КДБ встановив їхні особи. Москаленка засудили до трьох років, а Куксу – до двох років таборів суворого режиму.

У січні 1973 року Володимир Мармус разом із вісьмома однодумцями вивісив чотири синьо-жовті прапори у Чорткові на Тернопільщині.

Наприкінці 1980-х українська національна символіка почала дедалі частіше з’являтися на масових заходах. 26 квітня 1989 року у Львові під синьо-жовтим прапором відбувся мітинг пам’яті жертв Чорнобильської катастрофи, а 22 травня того ж року – Шевченківське свято у Києві.

У 1990 році українські прапори почали офіційно піднімати над міськими радами. 14 березня стяг з’явився над ратушею Стрия, 23 березня – над Тернопільською міськрадою, 3 квітня – над львівською ратушею, а 24 липня – над Київською міською радою.

Чому синій зверху, а жовтий знизу

Суперечки щодо порядку кольорів українського прапора виникали ще за часів Української Народної Республіки, коли використовували різні варіанти розташування смуг.

Сьогодні офіційний прапор України складається з двох рівновеликих горизонтальних смуг: синьої зверху та жовтої знизу.

Найпоширеніше сучасне тлумачення кольорів – синє небо над золотим пшеничним полем. Водночас у різні історичні періоди їм надавали й інші символічні значення.

Цікаві факти про український прапор

У 1976 році під час футбольного матчу між збірними НДР і СРСР у Монреалі Данило Мигаль вибіг на поле у вишиванці з українським прапором і станцював гопак. Акція тривала близько 15 секунд, після чого його затримала поліція. На трибунах тоді також розгорнули плакат із написом “Свобода Україні!”.

У 2007 році в Донецьку вперше розгорнули прапор площею 1350 квадратних метрів – 30 на 45 метрів. Його пошила пенсіонерка Марія Бєляткова за ініціативи Союзу творчої молоді Донбасу. Стяг внесли до Книги рекордів України.

У 2010 році в Тернополі розгорнули синьо-жовтий прапор завдовжки 9,5 кілометра і завширшки 75 сантиметрів. Ним фактично оточили Тернопільський став, а досягнення також зафіксували у Книзі рекордів України.

Під час оборони Донецького аеропорту українські військові неодноразово встановлювали прапор над його будівлями. Один зі стягів майорів над диспетчерською вежею до її знищення. Згодом прапор із летовища почали урочисто піднімати над військовою частиною у Кропивницькому.

У 2016 році українські альпіністи встановили прапор на вершині Охос-дель-Саладо в Андах – найвищого вулкана світу, висота якого становить майже 6,9 тисячі метрів.

Того ж року, до 25-річчя Незалежності України, у Національному музеї народної архітектури та побуту України в Пирогові створили синьо-жовтий прапор із квітів площею понад 13 тисяч квадратних метрів. Його внесли до Книги рекордів Гіннеса та Книги рекордів України як найбільший квітковий килим.

Після початку повномасштабного вторгнення Росії компанія Pantone присвятила Україні два відтінки – Freedom Blue та Energising Yellow, натхнені кольорами українського прапора. Вони мали символізувати свободу та енергію до дії.

• Щороку 15 липня українці відзначають День Української Державності – свято, покликане вшанувати багатовікову традицію українського державотворення. Воно нагадує про історичну тяглість української державності, витоки якої пов’язують із середньовічною Руссю, політичним і культурним центром якої був Київ.

Запис 23 серпня – День Державного прапора: історія та цікаві факти про синьо-жовтий стяг спершу з'явиться на Букви.