Search trend "День молоді"

1. Якщо Сирія — точно не моя тема, то можу чесно сказати, що багато в чому розуміюся на грузинських подіях. Моя зацікавленість почалася давно, а у 2016-му я звернувся до Міхеїла Саакашвілі про написання книжки. Ця книжка — не стільки його біографія, скільки історія боротьби за відновлення Грузії, про те, що вдалося, а що ні. Книжка стала результатом 20 годин розмов на диктофон. Було ще, думаю, у три рази більше розмов із ним та членами команди не під запис. Було півтора десятка мандрівок Грузією та ще одна книжка - "12 розмов про Грузію". Серед співрозмовників — діячі культури, спорту, політики. Ковід та війна не дали завершити проєкт книжки про грузинську культуру. 2. Безумовно, усі процеси, які відбуваються сьогодні в Тбілісі та інших містах, базуються на подіях 2012 року, коли Росії вдалося за мовчазної згоди дипломатів США, проводячи агресивне інформаційне втручання у вибори, отримати лояльну до себе, наскільки можливо, грузинську владу. Далі почався швидкий рух до відновлення ще не забутого в Грузії минулого. Одразу було повернуто додому європейських  волонтерів, що викладали в кожній школі англійську мову, відновлено викладання російської, як другої обов'язкової.Повернулися вори в законі. Дрібний криміналітет підняв голову в маленьких містечках і селах. Почався тиск на бізнес. Поліція поступово знову навчилася закривати очі на дрібну злочинність і корупцію, рейтинг Грузії в "дуінг бізнес", звісно, впав, зростання економіки зупинилося, але в цьому питанні все знов змінилося після початку російської агресії в Україну. Читайте також: У Тбілісі мітингарі звели барикади біля парламенту та спалили опудало експремʼєра ІванішвіліДесятки тисяч мігрантів привезли з собою гроші, коштом росіян став зростати туризм, відновилися інвестиції, і, як подарунок з барського плеча — повернулася торгівля з Росією.  Туди поїхали вино та мандарини, а в грузинських магазинах з'явилася молочка з Костроми та ковбаса зі Ставрополя. На жаль, сьогодні полиці супермаркетів у Тбілісі вже наполовину нагадують Ростовські або Краснодарські. "Великий брат" з'явився всюди — книжки, літаки в аеропортах, банківські картки, невидимі ефесбешники на прикордонних постах, які надають поради грузинським прикордонникам. Подібний стиль проходження кордону відчув сам, маючи змогу 40-хвилинних розмов із прикордонником, який після кожної моєї відповіді на питання зникав у таємній кімнаті. Кожна книжка в моїх речах стала предметом детального контролю спеціально викликаної людини.3. У мене багато друзів у Грузії в різних містах. Більшість із них — поза політикою. Однак жоден із них не став на бік уряду, що підробив, як і очікувалося, результати виборів. Усі — на боці народу. Мої книжки видані грузинською мовою. Коли я був у Тбілісі в кінці травня,  я бачив мітинги молоді в Ваке, недалеко від будівлі Тбіліського університету, під прапорами Грузії та Євросоюзу. Я розумів, що європейський вибір для грузинської молоді не має альтернативи. Тоді, у травні,  здавалося, що влада спробує затиснути будь-який спротив. Не вдається. Кількість тих, хто хоче вільної Грузії,  більша, ніж кількість тих, хто готовий на чергові десятиліття російського рабства.Коли грузинам на виборах як рекламу провладної партії показали ролики з розбитими російськими злочинцями українськими містами, коли грузинська влада відверто відмовилася від європейського шляху, залякуючи своїх співгромадян війною у випадку втрати влади "Грузинською мрією", стало зрозуміло, які сценарії готуються. Сьогодні частина держслужбовців виступила на підтримку народу. Частина мовчить. Упевнений, що серед розглянутих бандитською владою сценаріїв є і сценарій великої крові, яка буде пролита на вулиці Руставелі під час знищення барикад та розгону натовпу. Це викличе реакцію у вигляді штурму урядових будівель. Далі може бути звернення падаючої влади по допомогу до Путіна. Чи буде в результаті на вулицях росгвардія або переодягнений у грузинську форму ОМОН, покаже час. Росіянам ще потрібні ресурси для поліцейських операцій у власній країні. Але те, що відлік іде на години та дні, — зрозуміло.Читайте також: "Буде або так, як в Україні, або так, як у Білорусі": Портников про протести в Грузії4. Два українських Майдани, 2004 і 2013-14 років, відрізнялися тим, що перший був проти влади, яка його не очікувала і, в кожному разі, планувала здати позиції новим елітам, другий же був проти тих бандитів, що тримали владу для пограбування країни й готові були все здати росіянам. Два грузинських Майдани відрізняються більше. Перший мав цілеспрямованого лідера, що прагнув влади та змін у країні, яка дійшла до межі самознищення, другий не має одноосібного лідера, але має президентку,  що підтримує опозицію. Але в першому випадку це була справа майже внутрішня, сьогодні мова йде про можливу втрату державності у випадку програшу народу. Це вже не боротьба зі старими елітами за майбутні реформи - це боротьба з російським озброєним авангардом, який атакує державність. Чи це війна? Так, хоч і не така, як в Україні.  І всім грузинам потрібно розуміти, що з ними б'ються військовими методами і їм прийдеться відкласти лозунг "Перемагає любов", який я бачив у травні, і ризикувати життями заради країни, її майбутнього.5. Історія Грузії останніх двохсот п'ятдесяти років — це історія зрад та спротиву, історія використання росіянами гібридних методів впливу, підкупу та тиску, історія зневіри й спустошення,  історія героїзму та підйому. Тому зараз головним питанням тих, хто захищає на проспекті Руставелі минуле та майбутнє вільного народу, є саме системний спротив — тут і розагітування поліцейських, і тиск на моральний стан чиновників, що йдуть проти близьких, і просвітницькі дії для журналістів світових ЗМІ. Відкритість, упевненість у перемозі та системні дії. Влада сама не піде. Ці люди, підготовані ФСБ та ГРУ, впевнений, мають план дій на кожний випадок, але вони смертельно бояться. Нічний розгін демонстрантів, знищення барикад, наметів,  затримання та чергові побої після демонстративного мовчання "космонавтів" — підготовані з Москви дії грузинської влади. Далі тільки взяття під контроль державних будівель може переконати владу піти добровільно. Інакше, на жаль, сценарій "Небесної сотні" і велика кров. І багато хто в Грузії готовий до цього. В країні є люди з досвідом війни в Україні.  Не випадково в лютому 2022 року грузинська влада перешкоджала бійцям майбутнього Грузинського батальйону дістатися України,  тиснула на них, відмовила Україні в постачанні зброї, в тому числі тієї, яку Україна віддала їм у важкі часи 2008 року. В Грузії є і системні організатори, які, впевнений, зараз готують наступний крок у протистоянні, і здатні виграти у Москви. Кожен день все більше поляризує ситуацію. Чим більше заходів опозиції по країні, тим менше ресурсів у влади в столиці, тим більше ймовірність успіху в народу.ДжерелоПро автора. Олександр Красовицький, український видавець, генеральний директор і основний власник видавництва "Фоліо".Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.

Еспресо пояснить, скільки РФ захопила території, як змогла змінити ситуацію на фронті на свою користь, і чи має Україна можливості зупинити окупантів найближчим часом.Україна втратила за 11 місяців площу, яка більша за Люксембург Попри колосальні втрати, ворог має регулярні територіальні здобутки, у більшості на Донеччині, але також і на Харківщині. Якщо у першому півріччі цього року Росії вдавалось захоплювати 50-200 квадратних кілометрів на місяць, то у серпні – 351, а у вересні вже 468. Хоча за весь 2023 рік, за даними проєкту UА Wаr Іnfоgrарhісs, вороги захопили лише близько 150 квадратних кілометрів.За останні два місяці ситуація лише погіршилася. У жовтні, за даними DеерStаtе, окупанти захопили 490 квадратних кілометрів території, а в листопаді, як пише Rеutеrs, ще більше – понад 600. В сумі – це територія Києва та Харкова. Якщо додати всі наявні цифри, то за 11 місяців росіяни окупували понад 2,7 тис. квадратних кілометрів України. Щоб уявити цей розмір, нагадаємо, що площа Чернівецької області, найменшої в Україні, становить 8,1 тис. квадратних кілометрів, тобто 2,7 тис. – це як третина Буковини. Приблизно такі ж розміри має і Люксембург. За даними DеерStаtе, з 2014 року росіянами всього тимчасово окуповано 111,34 тис. квадратних кілометрів, а це 18.44% України. До 24 лютого 2022 року уряду не підпорядковувалися 43,969 тис. квадратних кілометрів, тобто за час повномасштабної війни росіяни зайняли близько 67,4  тис. квадратних кілометрів української землі, фактично 95-96% з них було здобуто у 2022 році, і лише 4% – у 2024. Пришвидшення темпів просування, які найбільші з часів початку повномасштабної війни, свідчать про бажання Кремля за будь-яку ціну окупувати всю Донеччину, особливо до 20 січня, коли у Білому домі офіційно загосподарює Дональд Трамп, який обіцяв завершити війну за 24 години завдяки примусовій дипломатії.Читайте також: Мирна угода в обмін на що: які сценарії завершення війни розглядає Дональд Трамп. Пояснюємо Зміна російської тактики: від "Київ за три дні" до методичних "м’ясних штурмів"Наші військові вже майже три роки героїчно обороняються проти колосальної військової потуги, яка номінально у світовому рейтингу Glоbаl Fіrероwеr продовжує залишатися другою армією у світі. На початку повномасштабної війни українці показали, що навіть не маючи достатньої кількості зброї та сучасної техніки, ворога можна зупинити, особливо, якщо він свої переважаючі сили довгими колонами кидає на прорив проти вмотивованих й мобільних груп солдатів. Тому 2022 рік і був успішним для українських Збройних сил – контрнаступи на Київщині, Харківщині й Херсонщині тому свідчення. Чому вони вдалися? По-перше, через погане російське планування, хибність уявлення Кремля про "Київ за три дні". А, по-друге, допоміг національно-патріотичний запал українців, які масово линули до війська, цивільні ж були готові всіма способами допомагати. Звісно, що не варто забувати і про дипломатію, Україна об’єднала демократичний світ довкола своєї ідеї і допомога союзників дозволила продовжувати війну до перемоги. Однак 2023 рік став суттєво іншим. За рік часу російське командування змінило думку про можливості швидкої перемоги та почало планувати іншу, більш довгострокову й локальну тактику, методично застосовуючи перевагу в артилерії та людях, шукаючи слабинки української оборони, але не забуваючи при цьому окопуватися та заміновувати вже здобуті території. А так звані "м’ясні штурми", коли російських солдатів масово кидали під українські снаряди, кулемети, танки й дрони, почали давати свої результати. Особливо це помітно у битві за Бахмут, коли у травні 2023 року ЗСУ після 9 місяців запеклих боїв змушені були піти з цього районного центру на Донеччині. Зокрема, ПВК "Вагнер" назбирав десятки тисяч солдатів серед ув’язнених і завдяки "людській м’ясорубці" зміг продавити українську оборону.Влітку 2023 року українці мали змогу відповісти своїм контрнаступом, який, щоправда, не приніс бажаних результатів. Адже не вдалося звільнити південь Запоріжжя й Херсонщини та вийти до Криму й Азовського моря. Натомість було втрачено чимало ресурсів, а що найважливіше – людей. Читайте також: Український контрнаступ: на що сподівалися та чого (не) досягли ЗСУ під час літньо-осінньої кампанії. ПояснюємоПопри періодичні сутички, восени минулого року здавалося, що на фронті склалася патова ситуація, як про це писав тодішній головнокомандувач ЗСУ Валерій Залужний, який закликав шукати "новий порох", тобто нові технології, щоб здобути бажаний результат у війні. Бо ні українські, ні російські сили не могли здійснити масштабні зміни на полі бою. Та виявилося, що це було затишшям перед бурею, адже у кінці 2023 року розпочався штурм Авдіївки, який співпав у часі з двома важливими проблемами, з якими стикнулася Україна. Перша – політики США на пів року затягнули з виділенням $60 млрд допомоги, тому ЗСУ катастрофічно бракувало боєприпасів та військової техніки. А друга проблема – мобілізація та брак військових, тоді вперше озвучили, що треба ще 500 тис. людей у військо через втрати на потребу в ротації. У підсумку в лютому 2024 року росіяни взяли Авдіївку. У квітні американці таки виділили гроші, а в травні парламент змінив мобілізаційне законодавство, однак щоденне просування росіян не припинилося, а лише посилилося. Чому?Брак людей веде до падіння бойового духу та втрати території Найперше варто зрозуміти, що війна такого масштабу та інтенсивності раніше чи пізніше призводить до проблем з ресурсами. А в України їх значно менше, ніж у РФ, особливо людей. Хоча ні Україна, ні Росія не оприлюднюють точні дані про загиблих військових, однак, як у вересні писало видання Тhе Wаll Strееt Jоurnаl сумарні втрати обох країн вже досягли мільйона людей. За нещодавніми даними Тhе Есоnоmіst за майже три роки повномасштабного вторгнення Україна могла втратити від 60 до 100 тисяч військових загиблими, ще близько 400 тисяч, ймовірно, поранені (кожен 20-й чоловік бойового віку мертвий або отримав значне поранення, щоб далі боротися). При цьому армія РФ втратила близько 200 тисяч убитими й приблизно 400 тисяч поранено. "Число загиблих солдат обох країн швидко наближається до втрат США у Другій світовій війні", - пишуть у виданні.Через такі масштабні цифри не дивно, що Україна першою зіткнулася з загрозливою нестачею людей на фронті. Оскільки населення Росії приблизно вчетверо більше, ніж в України, відповідно, її мобілізаційний ресурс є значно більшим. У РФ після шуму довкола мобілізації восени 2022 року, коли молоді люди масово втікали за кордон, перейшли до тактики "тихої мобілізації", залучаючи чоловіків з провінцій, обіцяючи їм захмарні зарплати. До того ж завдяки тісній дружбі диктатора Володимира Путіна з диктатором Кім Чен Ином вдалося залучити тисячі північнокорейських солдатів на бік Росії. Читайте також: Сувора дисципліна та любов до порнографії: якими є північнокорейські солдати, що воюють проти України. ПояснюємоВ Україні ж мобілізація пройшла складний шлях: від переповнених добровольцями територіальних центрів комплектування у перші дні та тижні повномасштабної війни до набуття суперечливої репутації через випадки примусового доставлення людей до ТЦК, що отримало народну назву "бусифікація". Через скандали, пов’язані зі збагаченням військкомів та МСЕК, які за гроші знімали з військового обліку чи виписували інвалідності, в багатьох людей зникла довіра до способу, яким держава поповнює лави війська. З великим запізненням, у травні 2024 року депутати змінили мобілізаційне законодавство, щоб чоловіки у зручний спосіб оновили свої дані, та більшість цього не зробили, тому багато експертів почали говорити про провал мобілізаційної політики. "У нас понад 6 млн військовозобов'язаних не приходять, не оновлюють свої дані. Їм краще платити штрафи, ховатися, поки їхні життя, їхніх родин, дітей, сімей захищають інші хлопці. Який ще потрібно прийняти закон для того, щоб стимулювати ці 6 млн прийти згідно з чинним законодавством стати на облік, оновити свої дані", – сказав у жовтні нардеп Олександр Федієнко.Також варто не забувати, що багато чоловіків виїхали з України, як легально, так і незаконно. Чи не щодня прикордонники та поліціянти повідомляють про затримання чоловіків, які без дозволу хочуть потрапити за кордон. У народі річка Тиса стала "рікою смерті", бо відомо про близько 40 чоловіків, які пробували її переплисти та бурхлива вода забрала їх навіки. У лютому цього року у звіті Міжнародної організації з міграції ООН йшлося, що 6,5 млн українців мають статус біженців і живуть за кордоном, з них, за приблизними підрахунками, 700 тис. є чоловіками призовного віку. Західні чиновники, які постійно з запізненням відправляли Україні необхідну зброю, тепер відверто кажуть, що саме мобілізація – основна проблема невдач українців на полі бою. "Чи побачили ми помітну різницю на полі бою після того, як надали танки Україні? Аналогічно, чи помітили ми помітну різницю у використанні винищувачів F-16? Ми вважаємо, жодна система озброєнь не має вирішального значення у цій битві. Йдеться про людські ресурси, і, на нашу думку, Україні потрібно зробити більше, щоб зміцнити свої позиції з точки зору кількості сил, які вона має на лінії фронту", – нещодавно сказав радник президента США з національної безпеки Джейк Салліван.У Rеutеrs пишуть, що американські чиновники вже не один місяць закликають Україну знизити мобілізаційний вік до 18 років. В Аssосіаtеd Рrеss написали, що через брак людей, ЗСУ скоро залишать Курську область, мовляв, українці думають мобілізувати близько 160 000 додаткових військ, але водночас адміністрація США вважає, що, ймовірно, знадобиться більше. Хоча в Офісі президента Зеленського відповіли, що проблема не лише в пошуку нових військових, але й в тому, що Україна не має того, що потрібно для оснащення військ, які вона зараз мобілізує, тобто достатньо зброї. У будь-якому разі кадрова проблема, відсутність ротацій, а що важливо, відсутність термінів служби призвели не лише до падіння бойового духу серед частини військових, але й до зростання СЗЧ – самовільного залишення частини. У жовтні нардепка Анна Скороход озвучила цифру у 100 тис. військових, які були у СЗЧ (близько 10% від всього числа мобілізованих). Деякі військові почали навіть показово йти в СЗЧ, щоб привернути увагу до проблеми "вічної служби". Читайте також: СЗЧ як сигнал проблем: приклад Гнезділова – наслідки затяжної війни чи криза ротаційної системи. ПояснюємоСитуація важка, але українська армія успішно застосовує маневрову оборонуУ підсумку маємо ситуацію, коли катастрофічно не вистачає піхоти, щоб стримати постійні спроби росіян просуватися далі. Найважче на Покровському напрямку, де співвідношення сил противника в особовому складі до Сил оборони України 5:1. Росіяни вже захопили південну фортецю Вугледар, оточують Курахове, штурмують Велику Новосілку і всього за кілька кілометрів від стратегічно важливого Покровська, падіння якого може призвести до відкриття дороги на Дніпропетровщину. Загрозлива ситуація і в Часовому Яру, захоплення якого відкриває дорогу до Костянтинівки, а звідти вже відкритий шлях до останніх великих міст Донеччини, які під контролем України – Краматорська та Слов’янська. "Недавні підтверджені успіхи російських військ на полі бою поблизу Вугледара та Великої Новосілки демонструють, що війна в Україні не зайшла в глухий кут. Лінія фронту в Донецькій області стає дедалі мінливішою, оскільки останнім часом російські війська просувалися значно швидше, ніж протягом усього 2023 року. Просування російських військ на південному сході України значною мірою є результатом виявлення та тактичного використання вразливих місць на українських лініях. Російські війська здійснюють поступове тактичне просування на південному сході України з осені 2024 року", - констатують в Інституті вивчення війни. Там додають, що російські окупаційні війська "невдовзі можуть захопити Велику Новосілку та просунутись до наземних ліній постачання ЗСУ, які проходять до Дніпропетровської і Запорізької областей".Читайте також: Карта бойових дій за період 20-27 листопада: окупанти наступають усюди, а в нас рекордні втрати територійЯк розповіли виданню СNN українські солдати, які воюють під Покровськом, через гостру нестачу живої сили, вони бояться, що Росія може здійснити значний прорив, і скаржаться на те, що їм доводиться використовувати безпілотники для удару по наступаючих російських підрозділах, бо не вистачає піхоти, щоб протистояти їм.Бійці також розповіли американським журналістам, що Селідово, яке росіяни захопили у жовтні, обороняли лише 60 солдатів, яких швидко оточили російські війська. А новобранці, яких присилають, не готові до боїв, до того ж командири часто роблять помилки. Про складність ситуації говорить й те, що військові навколо Покровська отримали наказ відкривати вогонь по всіх невідомих, побоюючись ворожих розвідувальних груп. Однак, як зазначають українські експерти, не треба робити панічних висновків, оскільки "фронт тріщить, але не сиплеться", як сказав в етері телеканалу "Еспресо" Директор інформаційно-консалтингової компанії Dеfеnsе Ехрrеss Сергій Згурець.Хоч закордонна преса часто подає ситуацію на сході як критичну, але військовий експерт, директор аналітичної організації Nеw Gеороlіtісs Rеsеаrсh Nеtwоrk Михайло Самусь теж висловив інший погляд. Він наголошує, що просування росіян не означає прориву, а українська армія успішно застосовує маневрову оборону, завдаючи ворогу значних втрат та виграючи час для укріплення позицій. Самусь вважає, що подібні прогнози про "падіння" українських міст лунали й раніше, але вони не справдилися. Наприклад, ситуація на Куп’янському та Лиманському напрямках, які критично важливі, залишається стабільною. Українські війська, де можливо, тримають позиційну оборону, а де це недоцільно – проводять маневрову. Щодобові втрати росіян сягають 1,5 тисячі осіб та десятків одиниць техніки, що говорить про ефективність дії ЗСУ."Війна – складна річ і малювати все негативним кольором я не думаю, що варто. Ми всі відповідаємо за те, що відбувається на фронті", - зауважив військовий експерт.Якщо росіяни таки увійдуть в Покровськ, міські бої затримають їх, але чи зупиняться окупанти і чим може відповісти Україна?Стійкість, можливий контрнаступ та геополітична підтримкаУ 2024 році Україна нагадала світу, що здатна не лише оборонятися, але й наступати. У серпні вдалося прорвати російську оборону на Курщині і захопити 1376 квадратних кілометрів РФ, щоправда, зараз ЗСУ втримує близько 800. Як нещодавно сказав головнокомандувач ЗСУ Олександр Сирський, перемога неможлива, якщо українські сили працюватимуть тільки в обороні, тому "ми маємо перехоплювати ініціативу та контратакувати, маємо і будемо, де і хто – побачите".Оптимізму додає кілька важливих факторів:Зимова погода. На Донеччині взимку часті відлиги, які перетворюють поля та дороги на важкопрохідні грязьові місцини. Це ускладнює маневри бронетехніки та логістику, змушуючи російські війська просуватися лише основними шляхами, які добре захищаються українською армією. Снігопади, тумани та короткий світловий день обмежують видимість і ускладнюють використання дронів, розвідки та коригування артилерійського вогню. Крім цього солдати зазнають більшого стресу через холод, що зменшує їх маневровість та бойовий дух. Посилення американської допомоги. Як відзначають у Тhе Wаshіngtоn Роst, президент Джо Байден всіляко намагається зміцнити позиції України до того, як Трамп вступить на посаду. Байден хоче використати усі надані Конгресом кошти для допомоги Україні, тому США щотижня надсилають все нові пакети допомоги, а також зняли декілька заборон, зокрема, на використання далекобійних ракет вглиб РФ та застосування протипіхотних мін. Читайте також: Зміна правил гри: чому Байден дозволив Україні удари АТАСМS по РФ та коли очікувати результату. ПояснюємоРеформи ЗСУ. В українській армії також відбуваються постійні внутрішні реформи, які покращують ситуацію. Зокрема, все більше поширюється рекрутингова модель для поповнення війська, а також йдеться про впровадження чи повернення таких військово-оперативних тактичних з'єднань як дивізія чи армійський корпус, які можуть бути більш ефективні на фронті. Читайте також: Чітка структура, відповідальність генералів і ніякого ручного управління: чому в Україні хочуть повернути дивізії та армійські корпусиПозиція Трампа. Хоч Дональд Трамп ще офіційно не представив свого плану врегулювання російсько-української війни, однак висування ним на посаду спецпредставника з врегулювання війни в Україні генерала у відставці Кіта Келлога, багато про що говорить. Раніше Келлог пропонував свій план припинення війни в Україні, який передбачає, що постачання американської зброї продовжать тільки за умови, якщо Україна погодиться на мирні переговори з Росією. Водночас США готові попередити Москву про наслідки відмови від переговорів, включно з ще більшим посиленням підтримки Києва та новими санкціями. У СNN кажуть, що команда Трампа наполягатиме на тимчасовому припиненні вогню у разі можливих переговорів між Росією та Україною. У такому разі російський наступ у будь-якому разі зупиниться.Позиція Європи. Хоча європейські союзники України точно не знають, чого чекати від Дональда Трампа, однак запевняють, що готові продовжувати допомагати Києву. Зокрема, нещодавно перша українська бригада, підготовлена та екіпірована у Франції, завершила свій вишкіл. А це 4,5 тис. військових. Також Рада ЄС продовжила мандат своєї тренувальної місії для підготовки українських військових ще на 2 роки. Німеччина та Велика Британія нещодавно виділили нові пакети військової допомоги і готові це робити й надалі. Негаразди в російській економіці. Попри видиму стабільність і перехід на військові рейки, російська економіка починає щораз більше втрачати свої позиції. Останніми днями курс рубля залишається на найнижчій позначці з початку війни. Послаблення курсу рубля спричинить ріст цін в Росії, що посилить невдоволення населення. "Війна Росії проти України руйнує основи російської економіки", - кажуть в Британській розвідці. А без стабільної економіки, Кремлю буде все важче воювати. Тож попри складнощі та нові виклики, включаючи зміну політичної ситуації у США, Україна продовжує демонструвати готовність не лише оборонятися, але й наступати, щоб перехопити стратегічну ініціативу і мати більш вигідну позицію на імовірних переговорах, які, як очікується, можуть відбутися на початку наступного року.Як сказав один зі співрозмовників Української правди в політичній верхівці України, головне завдання Києва зараз – це "пройти зиму і дочекатись інавгурації Трампа, а тоді уже предметно говорити".

Андріївські вечорниці були одним із найочікуваніших свят для молоді. У цей день дівчата та хлопці збирались в одній хаті, ворожили, гуляли та "кусали калиту"

Українці завжди знаходять внутрішні сили, щоб захистити свободу З Миколою Томенком зустрічаємося в ресторані "Опанас" у столиці біля університету ім. Тараса Шевченка. Микола Володимирович у коричневій шкірянці й такого ж кольору светрі та джинсах. Хлопці-офіціанти усміхаються, ледве політик переступає поріг. &еnsр;Офіціанти мої друзі, каже. Я тут п'ю каву не один десяток років. Однак замовляє імбирний чай із медом. Напередодні Дня Гідності та Свободи згадуємо перипетії двох українських революцій 2004-го та 20132014 років На початку ХХІ століття в колишніх пострадянських країнах існувало кілька моделей передання влади. Для України вибрали одну з них, коли президент призначає спадкоємця. Однак ця схема не спрацювала. Чому? &еnsр;Є кілька причин. Основна з них історична тяглість. Українці, попри тривалий бездержавний період, не терпітимуть над собою вождя, тирана, диктатора чи царя. Завжди наводжу як приклад Миколу Костомарова та його працю "Дві руські народності", де він порівнює українців із московитами. На території Руси-України приїздили люди різних національностей і рас, і ніхто не боявся. На Московщині з них одразу починали глузувати, але найстрашніше, що ці люди зникали й не поверталися додому. От вам різні цивілізаційні формули. Карла Маркса ми нині не шануємо, але він написав працю "Таємна дипломатія ХVІІІ століття", де вказує, що у кривавому болоті московського рабства, а не в суворій славі норманської епохи стоїть колиска нинішньої Росії. Можна критикувати Богдана Хмельницького, але після перемог 1649 року він заїхав до Києва, де його збиралися коронувати. Проте Богдан відмовився, бо це не в козацьких традиціях і українці його не зрозуміють. Який вам іще виразніший приклад потрібен? Оце історична обставина. Політична обставина полягала в тому, що ми, опозиція, програли президентські вибори 1999 року, коли канівська четвірка (політична коаліція чотирьох опозиційних кандидатів на президентських перегонах восени 1999 року. Країна) з її нескінченними дискусіями провалилася. Після двох термінів Леоніда Кучми олігархат прагнув продовжити своє правління. Дійшло до того, що Конституційний суд дозволив президентові балотуватися на третій термін. А коли Кучма відмовився, зрозумівши, що програє, олігархат спробував змінити Конституцію й обрати президента в парламенті. І в другому читанні закону вони набрали 296 голосів за 300 необхідних. І лише тоді почали шукати спадкоємця, коли інших варіантів не лишилося. Якраз на сцену вийшов Янукович. Крім виграшу, треба вміти захистити свій вибір Після поразок 1999 року й 2001-го, коли на акції "Україна без Кучми" розпочалися бійки й народ злякався, ми зрозуміли, що, крім виграшу, треба вміти захистити свій вибір. 2004-го в блок партій "Наша Україна" ми спочатку підтягли "Батьківщину", а потім соціалістів. На відміну від 1999 року висунули єдиного найбільш рейтингового кандидата. Коли влада спробувала сфальшувати, на Майдан посунула маса людей. Цього не чекали ні влада, ні опозиція. Хоч би яке підвезення організовували, без народної підтримки ніколи не буде масовості. У перші дні Революції гідності, коли я чергував на Майдані, ми підвозили людей, бо їх залишалося мало. І лише після сумнозвісного побиття вночі 30 листопада акція стала масовою. Коли спротив набуває такого масштабу, коли суспільство саме мобілізується, це й називається революцією. Тому я завжди був проти терміну "вожді революції" насправді ми просто не заважали, визначаючи рамки й механізм процесу. 2004-го в Києві не загинула жодна людина. Це і є найвищою оцінкою наших дій. Хоча шляхів реалізації цього протесту було багато, але перемогла політико-правова концепція. Ніхто влади не захоплював, було рішення Верховного суду, й ми вийшли на вибори. Помаранчевій революції передувала грузинська Революція троянд, яка піднесла Михеїла Саакашвілі. Там було захоплення парламенту. Чим ці революції були схожі й у чому полягала відмінність? &еnsр;На той час я був головою комітету з питань свободи слова і їздив у Грузію. Ми дивилися й аналізували. Вважали, що наш демократичний і правовий досвід дає змогу йти своїм шляхом політико-правовим. Ми мали "Руську Правду", яка потім поширилася на всю територію Литовсько-Руської держави. Ми були серед творців європейської системи правосуддя. В Україні-Русі одними з перших відмовилися від кровної помсти. А в Росії й нині Рамзан Кадиров публічно оголошує кровну помсту Сулейману Керімову. Коли Київ виходить на акції протесту, тоді ми перемагаємо 2004-го ми теж мали грузинську групу на чолі з Давидом Жванією. Члени цієї групи не розуміли тривалості процесу й казали, що вони навчать нас грузинського досвіду радили захопити адміністрацію президента й проголосити Віктора Ющенка президентом. Ми збили цей сценарій як неправильний і недемократичний. Проти була вся наша команда: я, покійний Олександр Зінченко, Володимир Філенко, Тарас Стецьків, Юрій Луценко. Ми втримали процес у форматі мирної акції. Тоді мали підтвердження всіх соціологічних кампаній, які давали нам перемогу, мали партійних спостерігачів, що надавали фактаж фальсифікацій. Це, до речі, суттєва відмінність від Революції гідності, де спокуса грузинського сценарію давалася взнаки. Хоча це були інша напруженість й інше протистояння. 2004-го ми продемонстрували приналежність до сталої європейської традиції й мирним шляхом змінили владу. Коли я в Токіо показував кадри з велелюдного Майдану-2004, японці дивувалися: звідки в українців бездержавної нації взялася така витримка? Путін завжди називає причиною вторгнення в Україну "державний переворот 2014 року". Чому він утримався від нападу в 20042005 роках? &еnsр;Тоді йому не було за що зачепитися, настільки бездоганно все було зроблено. Було знайдено компроміс майже в усіх гострих питаннях. Однією з таких компромісних речей стала конституційна реформа 2004 року, в якій ми нині мали жити, парламентсько-президентська республіка. Щоправда, нині ми маємо офісну республіку, коли не парламент, а керівник Офісу президента фактично керує країною, а уряд є нікчемною аморфною структурою. Єдина помилка, якої ми тоді припустилися, не було оголошено дострокових парламентських виборів, бо система влади змінилася, а парламент, який вичерпав себе, залишився. Ще одна причина: у ті роки українська п'ята колона не була вибудувана в армію Путіна, вони не мали вертикалі. А 2014 року вже мали Медведчук доповідав, скільки "їхніх" депутатів у парламенті, місцевих радах, скільки "їхніх" священників у церквах. Вони вибудували модель захоплення влади. А 2004-го ще сама Росія не була готова згадайте перші виступи Путіна, який називав Крим українським і наголошував на невтручанні Росії в наші внутрішні справи. Рашизм іще не було сформовано як ідеологію, й він не переміг як доктрина. Тодішній патріарх РПЦ Алексій не був такий агресивний, як нинішній Кирило. Росія бодай візуально зберігала квазідемократичність. Переломним моментом Революції гідності вважається виступ Володимира Парасюка. Що переломило ситуацію 2004 року? &еnsр;Не погоджуюся з таким формулюванням. 2013 року переламало ситуацію побиття студентів. До цього це була не революція, а акція протесту за європейський вибір України. Свого часу хтось придумав формулу: коли Київ виходить на акції протесту, тоді ми перемагаємо. Бо, коли лише приїздять активісти із Заходу України, перемоги не буде. От після 1 грудня 2013 року стався перелом. Історія з Парасюком перехід революції в іншу модель закінчення. До того модель Кличка, Яценюка й Тягнибока полягала у сформуванні коаліційного уряду на чолі з Яценюком і дочасних виборах. А 2004-го з першого дня протесту було зрозуміло, чим має закінчитися. На Майдан вийшла величезна кількість людей, чого ніхто не сподівався. А остаточною крапкою стало рішення Верховного суду. Можете пояснити, чому українці вважають правління президента Ющенка часом втрачених можливостей? Адже за нього були рекордні темпи зростання ВВП 10 відсотків. Інвестиції зросли від 4,5 до 6 разів. Подвоїлася зарплата. &еnsр;Колись я придумав формулу для українських студентів: "Сила дії суспільно-політичних процесів в Україні дорівнює силі протидії, яка помножена на два". Умовно кажучи, якщо ми підняли якусь ідею та оголошуємо суспільству, що потребуємо допомоги для її реалізації, то в разі здійснення задуманого вимоги до нас подвоюються. Тому завжди маємо фантастичні очікування. Характеризуючи президентство Вік­тора Ющенка, я кажу, що він починав, як Мазепа, а закінчив, як Винниченко. Під час виборчої кампанії 2004 року Віктора Андрійовича ніхто не позиціонував як культуролога чи історика. Насамперед його обрали як економіста, творця гривні, успішного прем'єра, який знає, що робити з економікою. У суспільстві був запит не на політика чи культурного діяча, а на економіста й державника. Уже згодом Юлія Тимошенко зіграла на цих очікуваннях, коли її перший уряд почав займатися економікою, а Ющенко культурою. То, безумовно, теж важливо, але очікували іншого. Чому він закінчив, як Винниченко? Бо обидва після відставки малювали картини один під Києвом, інший під Парижем. Ми в Україні зробимо так, що євреї житимуть краще, ніж в Ізраїлі Плюс історія з отруєнням. Після нього він думав, що мало не життям пожертвував для народу, а люди вважали, що Вік­тор Андрійович працюватиме для суспільного блага і вдень, і вночі. А він делегував свої повноваження Балозі, Порошенкові, Третьякову, Червоненкові. Оце була ключова помилка. Особисто в мене розчарування в Ющенкові сталося після нагородження грамотою фальсифікатора виборів Сергія Ківалова. Вважалося, що це погоджено з Віктором Андрійовичем. Ківалова пробачили й назвали своєю людиною. Це був початок падіння Ющенка. Потім пішли індульгенції олігархам за будівництво культурологічних речей, як-от відновлення пам'яток Батурина. Дійшло до того, що Новинський, Ахметов та Фірташ ногою відчиняли двері його кабінету. Було забуто обіцянку справедливої приватизації, яку продемонстрували на прикладі Криворіжсталі. Ми мали запропонувати олігархам доплатити за номінальною вартістю за гіганти промисловості, які вони приватизували за хабарі. Закінчилося тим, що олігархи доплатили, тільки не в бюджет. Так було порушено одну з базових вимог помаранчевого Майдану справедливість. Можливо, в ситуації з розчаруванням у Помаранчевій революції винні не політики, а сам народ. Ще Микола Міхновський казав про українців: "З усіх народів слов'янщини ми, мабуть, найменш витривалі. Ми досить легко запалюємося, ми зовсім щиро хочемо сьогодні досягти певної мети, але вже другий день бачить нас зневіреними й найменша перешкода геть відкидає нас від мети й змушує зректися наших гордих мрій". &еnsр;Безумовно, Микола Міхновський мав аргументи, щоби так говорити. Тут я завжди згадую наші пікові миттєвості й під час проголошення незалежності, й під час Помаранчевої революції. Адже тоді були моменти, коли було соромно давати хабарі. А потім потихеньку воно зсувалося. В народу завжди є залізний аргумент, що влада почала вимагати хабарі, але це обопільна відповідальність. Колись В'ячеслав Липинський у листі до Шелухіна писав: "Сергію, самостійників у нас багато, а державників мало". Можна сказати, що причиною обох українських революцій був Віктор Янукович і його стиль керування. Що в ньому було такого, що змушувало українців по­вставати? &еnsр;Та нічого такого не було. Перша революція була проти кучмізму й олігархату, проти спроби навічно накинути українцям тоталітарно-кучмістську модель держави. Другу революцію нібито і спричинив Янукович, але тут уже був російський фактор. Уперше він став представником кучмістської моделі управління державою, а вдруге російської. Ще одна причина, яка його згубила, передання влади своєму синові Олександру, Сергієві Курченку та їхній команді. Хоч як це парадоксально звучить, старі регіонали в розмовах зі мною скаржилися, що голів СБУ в областях призначає син Олександр Янукович. Обурювалися, що так не може бути, бо це розвалювання держави. Після Революції гідності українцям вдалося переконати цивілізований світ у імперській сутності Росії. До цього світ був сліпий чи вдавав, що не розуміє? &еnsр;Мав місце старий європейський підхід до справ, який проявився ще в часи існування Антанти, коли легше домовлятися із сильними. Якщо згадати Петлюру, то, попри величезну кількість критики, він був у патовій ситуації й зовсім не мав союзників. Можна згадати промову президента Буша за кілька місяців до розвалення Союзу, коли він переконував залишитися разом із Росією. Потім було СНД, і світ дізнався про Україну лише через Помаранчеву революцію. Загалом, щоб у мирний період попіарити країну, треба було витратити мільярди, а нам вдалося зробити це безкоштовно. Коли я в ті роки їхав на виставку в Японію, посол цієї країни радив показати Україну козацьку, лицарську, яка мала схожість із лицарством самураїв. Також у світлі розвитку космічної галузі й окремо показати Помаранчеву революцію, яка свідчила, що ми не Росія, ми інакші, що в нас свободи прагнуть не політики, а увесь народ. До цього ми лише програвали. Згадайте справу вбивці Петлюри Шварцбарда. Росія інвестувала кошти у створення образу українця-антисеміта. Мовляв, краще мати справу з Росією. Потім переписування історії. Другу світову так переписали, що її виграли лише росіяни, а українців ніби й не було. Голодомор був тотально закритою темою. Завжди згадую забутий фейлетон Остапа Вишні "Шовінізм". Якщо ви, росіяни, називаєте нас шовіністами, то визнайте, що ми ж нічого не накидаємо. Це ви нам накидаєте всюди Пушкіна і свої щі. А нам не треба вашого, бо маємо своє. Відчепіться від нас. Чи можна сказати, що події обох українських революцій стали поштовхом для відродження національної пам'яті? &еnsр;Від Помаранчевої революції минуло 20 років, і ми лише починаємо робити світоглядні речі, які я пропонував 2005-го, боротьбу з "русским миром". От Театр російської драми імені Лесі Українки. Постало питання про звільнення Резніковича і зміну концепції, бо яка може бути російська драма в Києві? І це було правильно, бо, коли Київ вкотре бомбардували, Резнікович, сидячи в Москві, розповідав, які ми нелюди й виродки. Коли я сказав, що кобзони й табачники не можуть бути символами української культури, то Гордон навіть скликав пресконференцію з цього приводу. І де був ваш Кобзон 2014-го? Колись на зорі незалежності покійний Іван Драч у відповідь на страх перед українськими націоналістами відповів, що ми в Україні зробимо так, що євреї житимуть краще, ніж в Ізраїлі, поляки краще, ніж у Польщі, а росіяни ніж у Росії. Оце наша суть. Але ж у всіх цих народів є свої держави, а в нас немає іншого місця на землі. Ви називаєте нас шовіністами й нацистами за елементарні речі, які передбачено міжнародним правом, за українську пісню, культуру. Це нині робиться, а тоді, коли я починав, це було немодно й несучасно. 2014-го ми переконали Порошенка готуватися до 100-річчя української революції. А це ж свідчення, що тут держава була і 100 років тому. За всієї критики Зеленського, саме в нього з'явився указ, що держава в нас була вже 988 року, а київський князь Аскольд підписав перші угоди з Візантією 860-го. І ПЦУ вже зробила перші кроки в нас уже не Володимирове хрещення, а Аскольдове. Він був перший. Колись я був у Гарварді й один із совєтологів сказав: тільки-но в Росії заберуть давньоруську спадщину, вона розвалиться. Чи можна сказати, що українці першими відчули загрозу неоколоніалізму тоді, коли ще весь світ продовжував дивитися крізь рожеві окуляри? &еnsр;Усі наші політики вважали, що можуть домовитися з Росією і Путіним. Ющенко, Тимошенко, Зеленський. А домовитися можна було із сильною економікою і потужною армією, активнішим трендом у бік Євросоюзу й НАТО. Ось де були наші гарантії. Домовитися це візантійсько-монгольська спадщина. Кучмі пощастило з Єльциним, коли можна було домовитися за чаркою, а коли до влади в Росії прийшла ФСБ, ми отримали загрозу неоколоніалізму, реально сформульовану. Іще кілька років тому була популярна версія, що обидві українські революції наслідок відродження нашого народу. Однак 2010 року вибори виграв Янукович, а ­2019-го Зеленський. Виходить, що сталого, поступального відродження України немає. Натомість наш народ має якусь спалахову, спорадичну свідомість. Це нормально? &еnsр;Можна говорити щось недобре про наш народ, але, дивлячись на результати виборів у Сполучених Штатах, можна згадати стару суперечку між лібералами й консерваторами. Одні вважали, що людина народжується вільною, світлою, а інші що людина від народження успадковує вади й недоліки. Щоб вона стала свідомою і патріотичною, необхідні виховання, освіта, знання. Інколи негативна природа людини бере гору, коли держава не мотивує її бути чесною та працелюбною. Колись на лекції в Червоному корпусі університету я сказав, що ми погано закінчимо, бо запрошуємо читати лекції модних адвокатів, які розповідають студентам, як обійти закон. Як можна бути модним, якщо ти порушуєш закони й Конституцію? Або адвокат, який відсудив у держави мільйон? Суспільство легко переконати в тому, що я прийду й усе за вас зроблю. А це біда, що погано закінчується. Не можна вірити, що прийдуть молоді чи старі й щось зроблять за тебе. У парламенті повинні бути не 20-річні, а моральні авторитети, які своїм життям підтверджують служіння Україні. Парламент має ухвалювати мудрі рішення, які не посварять. Я проти експериментів над країною. Не можна вірити, що прийдуть молоді чи старі та щось зроблять за тебе Ми недооцінюємо власних пророків. А той же Шевченко в останні рік-півтора свого життя займався просвітою. У листах писав, що готує буквар, лічбу, математику, й необхідно зробити освіченим українського селянина. Поки наш народ не усвідомить себе платником податків, його можна дурити як завгодно. Він знову й знову дякуватиме Івану та Степану за те, що посадили квіти. А те, що 50 відсотків украли, його не обходить. Але ж це ваші гроші. Не чиновника, а саме ваші. І другий момент політична культура. Треба розуміння, хто що в державі робить. Зеленський не може відповідати за економічні речі, бо він президент. Нам треба освічений українець, який знає законодавство, платить податки і спонукає інших. Тобто українець, патріот, платник податків. Як українці зможуть оцінити події обох революцій через 100 років? &еnsр;Оцінки будуть позитивні. Ми боролися за цінності свободу людини та свободу країни, гідність українців і гідність нації. Піднімався увесь народ. Суспільні зрушення, які сталися в результаті цих революцій, теж оцінять позитивно. Найбільше претензій буде щодо нездатності реалізувати те, що декларувалося. У Грузії все закінчилося багаторічним правлінням проросійської партії "Грузинська мрія". Скептики кажуть, що шостий рік правління Єрмака й Зеленського рухає країну в зворотному від демократії напрямі. Невже обидві революції були марні? &еnsр;У Грузії ніхто не змінив тотальної бідності населення. Вони підрихтували демократичний дах, ударили по корупції. Але, загалом кажучи, це ніяк не відбилося на добробуті пересічного грузина. Інвестицій не відбулося, бідність залишилася. Економіка так і не змогла зійти з радянських рейок і перелаштуватися на європейські. Ми маємо таку ж непросту історію. Нині я не бачу постмайданного формату, бо війна. Люди розуміють, що відкрити другий фронт небезпечно. Нам треба зберегти демократичні цінності й не втратити держави. Коли буде бодай піврічне перемир'я, треба провести вибори, бо не можна шість років мати абсолютну владу. Однак я оптимістично дивлюся на нашу ситуацію й не бачу тут можливості для повторення досвіду Грузії. А гарантом є наш народ, який у критичні моменти завжди знаходить внутрішні сили, щоб захистити свободу.

Українські військові, які обороняються під Покровськом у Донецькій області, стикаються з серйозною нестачею особового складу, що змушує їх використовувати БпЛА для атак на наступаючі російські підрозділи. Дефіцит сил на цьому напрямку відчувається вже кілька тижнів, і, враховуючи успіхи жорсткої тактики Москви, оборонці побоюються значного прориву російської армії, повідомляє СNN. Зазначається, що оцінки бійців, які зараз знаходяться там, різняться. "Ситуація дуже критична. У нас не вистачає піхоти, щоб битися і протриматися деякий час, поки безпілотники виконують свою роботу. Ось чому ми часто бачимо ситуації, коли противник безконтрольно проникає у вразливі райони", - розповів командир підрозділу безпілотників НГУ з позивним "Восток". Водночас розвідник-снайпер 15-го полку НГУ з позивним "Кащей" попередив, що російські війська наближаються до позицій оборонців на максимальну відстань, готуючись до штурмів. Він припустив, що під час початку операції окупанти можуть просунутися дуже далеко за один день. "Я не можу точно сказати, скільки у нас часу, якщо він взагалі є", - зауважив він. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Останнього тижня росіяни захопили рекордну територію за рік - ЗМІ Також ще однією проблемою ЗСУ є втома. "Я люблю свою роботу, але нам потрібно, щоб інші молоді люди теж любили цю роботу. Наша країна прокинулася, але люди в ній - ні. Тут гинуть хлопці. Це треш", - наголосив військовий. У ніч проти 26 листопада аналітики проєкту DеерStаtе повідомили, що росіяни окупували Новоселидівку на Курахівському напрямку та Петрівку на Покровському напрямку Донецької області. Також ворог просунувся біля Жовтого, Пустинки, Пушкіного, Роздольного, Розливу, Веселого Гаю, Рівнополя, Сонцівки, Берестках та Кураховому Донецької області.

У Національному заповіднику "Софія Київська" відкрили виставку "Дві Марії". Вона присвячена творчості видатних українських художниць наївного мистецтва - Марії Примаченко та Марії Галушко. Експозиція об'єднує понад 100 унікальних робіт з фондової колекції Національного музею народної архітектури та побуту України, розповіла Gаzеtа.uа головний зберігач музею Людмила Назаренко. "Нам поталанило, що в нашому музеї зібралася ціла колекція робіт Марії Галушко, а також понад 200 розписів Марії Примаченко. Це друга за величиною колекція в Україні після Музею декоративного мистецтва", - зазначила Людмила Назаренко. За її словами, до цього музей рідко презентував такі масштабні експозиції. "Ми показували окремі роботи Примаченко, зокрема возили їх за кордон. Але Галушко досі залишалася невідомою широкій публіці. Ми вперше провели виставку її робіт у павільйоні музею, що викликала дуже теплі відгуки. Тому виникла ідея об'єднати двох художниць у спільній експозиції. Я впевнена, що Марія Примаченко вплинула на творчість Галушко. Вони мали різний матеріал для роботи, але їхні ідеї дуже схожі. Примаченко з дитинства працювала з образами звірів та квітів, а Галушко, починаючи з людських фігур, поступово перейшла до фантастичних образів. Між їхніми роботами можна знайти багато паралелей", - додала вона. Людмила Назаренко наголосила, що творчість Примаченко і Галушко має спільну ідею, хоча й втілена в різних матеріалах. "Їх об'єднує фантазія. Образи, які вони створювали, однаково вражають - чи то на папері, чи то в кераміці. Для багатьох молодих відвідувачів творчість Галушко стане відкриттям. Це чудова нагода для молоді запам'ятати, навчитися та передати наступним поколінням. Я працюю з цими роботами з 1974 року, але сьогодні вони справили на мене особливе враження. Побачити їх у кольорі, в такій експозиції - це неймовірно. Особливо всіх вражає скульптура Галушко, яка раніше ніде не виставлялася. Це щось унікальне", - сказала Назаренко. Марія Примаченко та Марія Галушко здобули світове визнання, їхні імена увійшли до "Всесвітньої енциклопедії художнього наїву" 1984 року. Експозицію створено за участі творчої команди "Lоft burо" під керівництвом Олега Волосовського. Простір виставки доповнюють роботи з артпроєкту "Наїв ковчег" сучасного скульптора Олексія Шевчука - солом'яні фігури фантастичних звірів за мотивами робіт Марії Примаченко. "Збереження культурної спадщини, підтримка стійкості культури та посилення комунікацій - ключові пріоритети МКСК. Ця виставка уособлює в собі всі три напрями, водночас відображаючи через мистецтво позитив, глибинну філософію та щирість українського народу. Це великий вклад в реалізацію нашої спільної з музеями просвітницької мети", - наголосила заступниця Міністра культури та стратегічних комунікацій Анастасія Бондар на відкритті. На превеликий жаль, у день відкриття експозиції Марія Галушко померла. Напередодні майстриня передала музею одну зі своїх останніх робіт. Її також можна побачити на виставці. "Ця виставка дуже важлива зараз, у непрості часи. Яскраві роботи Примаченко і Галушко наповнюють простір світлом, надихають і дарують радість. Навіть під час війни ми маємо пишатися такими колекціями, берегти їх і показувати людям", - підкреслила Людмила Назаренко. Виставка триватиме до 12 січня 2025 року. Її можна відвідати у столиці за адресою вул. Володимирська, 24 (Хлібня). "У цих залах ви можете побачити, які роботи двох мисткинь різні, але водночас мають багато спільного. Адже надихались вони тим, що бачили навколо. Вони обоє були українками з народу. Мисткині дуже тонко відчували український світ, культуру, пісню, кольори України", - сказала директорка Національного музею народної архітектури та побуту України Оксана Повякель. У США чоловік за $30 випадково придбав картину відомого німецького художника Альбрехта Дюрера, вартістю $50 млн. Бізнесмен і поціновувач мистецтва 55-річний Кліффорд Шорер, запізнюючись на вечірку з нагоди виходу на пенсію подруги, натрапив на малюнок 500-річної давнини.

The "Come Back Alive" Foundation is close to the Ukrainian military. The front line of the Russian-Ukrainian war is not only the front. It is where the war for Ukraine is going on. In hospitals, in warehouses, landfills, in mass media, in offices. We supply and repair equipment, train soldiers and officers, help transform the Armed Forces, provide first-hand accounts of war and stem the flow of propaganda and disinformation. Provides the Ukrainian army with the most important tactical advantage.

Різдво символізує народження Ісуса Христа у Віфлеємі. Згідно з віруваннями, Ісус був посланий Богом, щоб спокутувати гріхи людства та подарувати йому спасіння. Його народження стало переломним моментом в історії, з чого почалася сучасна епоха - "наша  ера". Цьогоріч українці вже вдруге будуть відзначати Різдво разом із західними країнами 25 грудня.Різдво Христове: підготовка до святаСвяткування традиційно розпочинається з Різдвяного посту, або Пилипівки, що триває 40 днів - із 15 листопада по 24 грудня. Цей багатоденний піст символізує очищення душі й тіла від зла та гріхів перед великим святом.Особливе місце в українській культурі займає Святвечір, який припадає на вечір перед Різдвом, тобто на 24 грудня. У цей день вся родина спочатку прибирає оселю, а потім збирається за спільним столом, де головною стравою є кутя – символ єдності та благословення. Крім того, на трапезі обов'язково має бути узвар – традиційний напій із сушених фруктів. Святковий стіл ретельно готують, він повинен містити 12 пісних страв, що символізують 12 апостолів. У матеріалі "УП. Життя" етнологиня Наталія Громова розповіла: Все те, що відбувається до сходження першої зірки, – тривала підготовка. Вона також несе в собі ідею не лише підготувань, а саме програмування добробуту та врожаю на майбутнє12 страв на Святвечір. Фото: РіntеrеstТрадиції святкування: Святвечір та РіздвоУ Святий Вечір заборонено сваритися або лихословити, бажано знайти примирення та згладити конфлікти. Всі члени сім'ї мають бути вдома, а молодші - допомагати у приготуванні до свята. Хоча стіл зазвичай заставлений стравами досить пишно, однак не заведено переїдати. Крім того, будь-які побутові справи, рукоділля чи фізична праця цього вечора - під забороною.За святковий стіл починають сідати, щойно зійде перша зірка на небі, її ще називають Віфлеємською, адже саме вона вказала шлях мудрецям до місця народження Ісуса. Вечір починається із запалювання свічки – це символ Божого благословення. Свічка ставиться на стіл, а родина молиться за мир та добробут. Господар будинку благословляє вечерю, і всією родиною, включно з наймолодшими, розділяють цей особливий момент єдності та радості.Особливе значення на Святвечір має оформлення столу, яке теж є частиною святкового обряду. Його спершу накривають свіжим сіном чи соломою, що символізує ясла, в яких народився Ісус Христос. Зверху посипають трохи зерна, як знак достатку і благополуччя, а потім накривають скатертиною. У кутах під скатертину закладають часник, що має стати оберегом від хвороб та нечисті.Одне із головних місць біля столу займав Дідух - традиційний різдвяний символ, що уособлює родовід та зв’язок поколінь. Його виготовляють зі снопа жита чи пшениці, встановлюють на покутті біля столу, як символ врожаю, достатку й процвітання.Наш традиційний дідух – це просто сніп із жита чи пшениці, додатково там могли бути ще якісь трави. Було дуже важливо, щоб цей сніп проходив через основні точки календарного року. Тому це був або обжинковий сніп, зібраний з поля останнім, або перший – зажинковий. Він уже містив у собі ідею врожаю, – пояснила етнологиня.Дідух. Фото: РіntеrеstРанок 25 грудня починається з радісного вітання "Христос народився!"  — на що заведено відповідати: "Славімо його!" У цей день українці йдуть на святкову літургію в храмах, після чого відвідують родичів і друзів, щоб поділитися радістю великого свята. Завершення посту дозволяє урізноманітнити стіл м’ясними та іншими ситними стравами, що символізує початок нового етапу.Особливе місце в різдвяних традиціях займає колядування. Зі Святого Вечора або з першого дня Різдва колядники йдуть від хати до хати, створюючи справжнє свято. У руках вони тримають яскраво прикрашену зірку, що уособлює Віфлеємську.Колядування розпочинається лише з дозволу господарів. Після цього виконавці співають колядки - особливі пісні з побажаннями миру, здоров’я та багатства, часто супроводжуючи їх веселими сценками. У піснях зазвичай прославляють господарів будинку. Після виступу колядників їм дякують солодощами, невеликими подарунками чи грошима, тим самим підтримуючи стародавню традицію.Різдво. Фото: Дивись.ІнфоЯкі Різдвяні традиції ще існуютьВ Україні давньою і унікальною різдвяною традицією є ходіння з вертепом. Хоча в більш традиційному розумінні вертеп – це ляльковий театр, де показували мініатюрні вистави на різдвяну тематику, однак традиція вертепу в Україні дещо була розвинена. Значної популярності набув живий вертеп, де ролі біблійних персонажів виконують люди. Учасники перевдягаються в костюми, відтворюючи сцени з Євангеліє.Ворожіння на Різдво — старовинний звичай, що зберігся донині. Молоді дівчата ворожать, аби дізнатися про свою долю чи майбутнього нареченого. Щоб привідкрити завісу майбутнього, в обрядах використовували різні предмети: віск, волосся, прикраси, сніг тощо.Оскільки Святки тривають ще 12 днів після Різдва, тобто до 5 січня, варто також згадати про щедрівки. Їх зазвичай виконують напередодні Нового року, тобто вони також є частиною різдвяного циклу. Найвідомішою українською щедрівкою, яка здобула популярність у всьому світі, є "Щедрик" Миколи Леонтовича.Що не можна робити на РіздвоВсі звичаї додають святу певної атмосфери, а також зберігають зв’язок із багатою культурною спадщиною нашого народу. Тому, важливо пам'ятати, що не варто робити на Різдво:Лаятися та конфліктувати, адже будь-які сварки порушують мир та гармонію в родині. Це свято бажано провести в любові та злагоді.Вишивати, стригтися, займатися рукоділлям чи іншими побутовими справами. Загалом, всі важкі роботи прийнято відкладати аж до закінчення Святок, а цей період варто присвятити духовним справам.Давати або брати гроші в борг. Крім того, важливо завершити всі фінансові справи, погасити борги та пробачити старі образи. Різдво — це час для духовного спілкування, молитви та милосердя. Даруйте добро та проведіть день у родинному колі, приділіть увагу близьким, щоб вони відчули тепло й підтримку.Джерела: УП. Життя, НВ, Ехрlаіnеr

"Ми за один день вилікувалися від ковіду й подорослішали" Початок повномасштабного вторг­нення вплинув на всіх нас. Ми за один день вилікувалися від ковіду й подорослішали. І що більше днів війни, то старші стаємо. Ми поводимося, як дорослі відповідальні люди. Це відповідальність за своїх дітей, відповідальність за країну, в якій ми живемо, відповідальність за наступні покоління, яким ми цю країну залишимо. І я знаю, що ці думки впливають на поведінку багатьох людей, зокрема енергетиків. Вони роблять свою роботу, тому що це правильно, тому що це відповідально, тому що так ми інвестуємо в себе, Україну, майбутні покоління. Доросла відповідальна людина не може поводитися інакше, бо це буде проти її принципів життя. Саме тому Україну не можна взяти ні за три дні, ні за 10, ні за 3 тисячі днів. Тому що це країна відповідальних дорослих людей. "На прифронтових територіях "Нова пошта" це єдина присутність життя" Нещодавно в нас загинув іще один працівник під час атаки на Херсон. Йому було 25 років. Запорука нашої стійкості це дорослість людей. Був випадок, коли чоловік-далекобійник возив гуманітарну допомогу з початку вторгнення на Херсонщину, Харківщину, Донеччину, а його дружина була з дітьми весь час удома. Тоді вона зрозуміла, що теж хоче якось допомагати, й отримала сертифікат водійки-далекобійниці. Тепер вона водить машини разом із чоловіком майже три роки. І коли її запитали, чому вона це робить, вона сказала, що не може сидіти без діла в час, коли військові рятують країну. У нас є чоловіки, які відправили жінок у безпечніші місця і продовжують працювати в Донецькій області. Військові точно знають, що на прифронтових територіях "Нова пошта" це єдина присутність життя, коли ти можеш отримати все, що тобі потрібно. Ми намагаємося ротувати наших працівників, щоб вони могли трошки видихати. Але коли ми їх запитуємо, чи не втомилися, вони дивуються, бо в них таких запитань немає. "Волонтерство часто було закритою бульбашкою, а нині воно в усіх на слуху" Якщо 357 років тому волонтерство часто було закритою бульбашкою, то нині воно в усіх на слуху. Коли ми проводимо школи волонтерства, то не маємо пояснювати людям, що це таке. Серед волонтерів ми бачимо один із найбільших запасів стійкості. Там, де їхнім близьким не вистачає внутрішнього спокою, волонтери кажуть: так, ситуація погана, але давай я покажу, як ми можемо на неї вплинути. Багато людей, які починали волонтерити три роки тому, тепер перевели це на інший рівень. Вони не просто збирають 5 тисяч гривень вони організовують 50 людей, щоби ті зібрали по 51020 тисяч гривень. Стійкість це запорука українського суспільства, а волонтери це один із фундаментів стійкості. І коли ми волонтеримо, всім нам важливо шукати той напрям, де кожен може бути ефективний. І звісно, мати розуміння, що після нашого волонтерства має бути щось інше чи то робота в державних органах, чи то служба в Силах оборони. "Ми готувалися до війни напередодні. На початку 2022 року мали чіткий план" Я представляю програму WАSН, це забезпечення водою, саніта­рією, гігієною. Щоб ефективно реалізовувати проєкти й надавати допомогу, потрібно мати не лише матеріально-технічне забезпечення, а й сильну організаційну структуру. Для цього потрібні щонайменше три фактори. Перший це саме фокус на забезпечення сталого доступу стабілізаційних ефектів. Другий це адаптивність. Висока адаптивність в умовах війни це ключ до вчасного реагування на потреби. І третій це команда, люди, які організовують, працюють, безпосередньо надають допомогу. Ми реагуємо саме на прифронтових територіях, у селах, громадах, містечках. І наш фокус це працювати в громадах, із громадами і для громади. Намагаємося виконувати нашу роботу в балансі між забезпеченням ключових, базових потреб і наданням тієї допомоги, яка дасть громаді змогу самозабезпечуватися, після того як ми з гуманітарним проєктом вийдемо звідти. Ми як організація готувалися до війни напередодні. На початку 2022 року мали чіткий план. Знали, хто реагуватиме, що надавати, яка працюватиме команда. Усе пішло не за планом, але саме наявність структури і стратегії допомагає в тому, щоб швидко змінюватися, адаптуватись і реагувати на виклики війни. Команда це люди, які об'єднані метою, а головне цінностями. На початку вторгнення офіс команди Карітас Маріуполь знищили росіяни прямим влучанням із танка. Загинули працівники, люди, які переховувалися в офісі. Частину команди релокували у Дніпро, але з часом їхні цінності надихнули їх повертатися і працювати саме в Донецькій області. Вони працювали в Покровському районі, в Селидовому, Новогродівці. Наша сила це молодь. У команді WАSН половина працівників це люди до 30 років. І вони є тими, хто швидко реагує і вміє адаптуватися. Це люди, об'єднані цінностями. "У мене є мрія залишитися живою, повернутися додому" Мені допомагають триматися побратими й посестри. Ми всі тримаємося заради одне одного, заради своїх родин. Проте я особисто не тримаюся заради того населення, яке не живе війною. Я розумію, що нині так популярно обирати себе, і це круто, коли люди обирають себе, ставлять на перше місце. Проте якщо росіяни досягнуть своєї мети, то вже не буде чого обирати. У рабстві вибору точно немає. Тому я прошу включатися всіх. Розумію, що всі втомилися. Ви не уявляєте, як я втомилася. У мене є мрія залишитися живою, повернутися додому. Маю такий страх, що після завершення цієї війни почнеться наступна, ще кривавіша. Уже розглядаю варіант життя, щоб у мене був підвал, старлінк, екофло. Я цим всім запасаюся й готуюся. Треба включитися всім. Втомилися, видихнули працюємо далі. "Просто зараз з'являються нові форми демократії" Я була з групою дослідників, які намагалися розібратися, чому певні громади є стійкими до насильства, можуть опиратися йому, а інші не можуть. І одна з речей, яка є критичною для громад, які можуть опиратися, це зв'язок усередині групи, який створює довіру з іншими членами групи. Коли ворог вторгся в Україну, вона залишилася надзвичайно стійкою в цьому сенсі. Демократія в глобальному сенсі перебуває під загрозою через поляризацію, відкочування. Але є одна справді позитивна тенденція, яка може стати шляхом демократичного відродження. Коли люди стають освіченішими, коли з'являється більше ресурсів. Коли не хочуть, щоб держава вирішувала за них, а хочуть, щоб на ігровому полі в усіх були рівні умови. У світі відбувається тектонічний зсув. Молодь має виховувати свої уряди. Два місяці тому в Кенії молодь різних релігій, різного етнічного походження мобілізувалася не для того, щоб виступити проти податкового закону, вони виступили проти зневаги уряду до їхніх цінностей. Ці глобальні рухи молоді можуть стати масовими, оскільки вони зосереджені на цінностях. І цей масовий рух охоплює різні форми демократії. Ви бачите ваших волонтерів як форму нової вільної демократії. Ми бачимо цінності, які мотивують людей. Отже, просто зараз з'являються нові форми демократії. І це є джерелом української стійкості. Ви мобілізуєтеся, масова мобілізація це нова форма демократії. Ви створюєте ці нові форми, й саме тому Україну так підтримують. Нові форми демократії під час війни це шлях уперед для демократичного оновлення всіх країн. Ваша демократія це майбутнє моєї демократії.

17 листопада в Україні святкують День студента. Пропонуємо приготувати до цієї дати кілька простих страв, популярних серед молоді. Вони не лише прості, а й ситні та поживні.

Раннє прокидання може бути важким, особливо, якщо пізно лягаєте спати або мучило безсоння усю ніч. Але здатність рано прокидатися можна врегулювати, щоб увесь день був продуктивним, пише rеаlsіmрlе. "Ми всі маємо вбудований внутрішній біологічний годинник, який змінюється протягом життя. Наприклад, підлітки та молоді люди до 25 років, як правило, нічні сови, тоді як люди старшого віку від 70 до 80 років - ранкові люди. За правильного підходу можна змінити внутрішній біологічний годинник і зробити раннє пробудження легшим і приємнішим", - говорить доктор медичних наук, директор центру сну в Lеnох Ніll Стівен Генрі Файнсільвер. Але не для всіх добре стати "жайворонком". Зокрема, якщо відчуваєте денну сонливість (незалежно від того, скільки ви спите), спочатку зверніться до лікаря-сонолога. Денна сонливість є основним симптомом медичної проблеми зі сном. То ж спочатку треба впоратися зі своїми симптомами, а потім корегувати графік сну. Як звикнути прокидатися раніше Визначте свою мотивацію Спочатку визначте, чому хочете стати жайворонком. "Бажаєте побути наодинці, щоб попити чаю на тихій кухні? Або ви хочете приготувати сніданок, потренуватися або просто не поспішати, виходячи з дому? Якими б не були ваші наміри, визначення причин для того, щоб стати ранковою людиною, є ключовим для внесення змін", - каже терапевт Жанетт Лорандіні. Складіть чіткий графік сну та неспання Після встановлення будильника з ідеальним часом пробудження зробіть усе можливе, щоб не натискати кнопку відкладення. "Незалежно від того, наскільки погано ви себе почуваєте, вставайте, коли задзвонить ваш будильник", каже доктор Файнсільвер. Визначе скільки годин сну вам потрібно, щоб прокинутись бадьорими і виспаними. Наприклад, якщо ваша мета - спати сім годин, не лягайте спати раніше опівночі", каже доктор Фейнсільвер. Він додає, що до цього часу може бути важко не спати, але це спрацює і ваше тіло пристосується до нового розкладу. Почніть день з освітлення Наш внутрішній біологічний годинник знаходиться під прямим впливом світла, тому піддавати себе великій кількості протягом дня важливо, щоб стати ранковим людиною. Прокинувшись, випийте каву біля сонячного вікна. Якщо погода дозволяє, вийдіть на вулицю для швидкої легкої прогулянки. Світло і фізична активність допоможуть розбудити ваш мозок і тіло, особливо у холодну темну зиму. Дотримуйтесь гігієни сну Чим гірша якість вашого сну, тим важче вам буде встати вранці. Зробіть собі послугу та дотримуйтесь кількох основних правил здорової гігієни сну. Уникайте кофеїну за шість годин до сну. Кофеїн ускладнює засинання За словами доктора Фейнсільвера, вживання кофеїну надто ближче до сну може ускладнити засинання Не пийте алкоголь. Він може викликати у вас втому і бажання заснути. Він порушує міцний і глибокий сон посеред ночі, метаболізуючись в організмі. Інші хороші гігієнічні звички сну включають у себе темряву та прохолоду в кімнаті, використання вентиляторів або зволожувачів повітря Насолоджуйтесь процедурами прокидання Прокинувшись, знайдіть час для себе, щоб зробити щось позитивне, що мотивує вас на майбутній день. Незалежно від того, чи це ведення щоденника, розтяжка, прослуховування музики чи практичні вправи, робіть усе, що допоможе вам почуватися бадьорим і готовим до дня. Якщо ви справді займаєтеся чимось приємним і починаєте насолоджуватися ранковим часом, який ви приділяєте собі, ви, швидше за все, будете вставати з ліжка день за днем. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Назвали ідеальний час для сніданку Увечері присвятіть годину перед сном, займаючись чимось розслаблюючим далеко від ліжка. Наприклад, почитайте, послухайте музику. Будьте послідовними навіть у вихідні Коли намагаєтеся сформувати нові звички, як-от рано прокидатися, послідовність є ключовою, оскільки вона створює відчуття стабільності та передбачуваності. Це також допомагає нам зламати старі шаблони та створити нові, які більше відповідають нашим цілям і бажанням. Уникайте сну на годину довше після пробудження, навіть у вихідні дні. Наприклад, якщо вам потрібно вставати о 6 ранку в робочі дні, не спіть до 7 ранку в суботу та неділю. Хтось може заснути раптово, а хтось страждає безсонням і мусить півночі дивитись у стелю чи гортати стрічку соцмережі. Найгірше, коли безсоння починає впливати на життя. Експерт зі сну каже, є одна річ, якої слід уникати, якщо ви прокидаєтеся серед ночі. Це перевірка телефону.