Search trend "день молоді"

Українці не вітають молодь у червні як росіяни

Українцям порадили, як харчуватися в умовах війни, щоб зберегти здоров'я. Громадянам дали вісім порад. Про це повідомив Центр громадського здоров'я. 1. Прагніть до здорової ваги, контролюйте калорійність їжі. Переселенці часто стикаються з білково-калорійним дисбалансом, що призводить до появи надлишкової маси тіла. У молоді і людей середнього віку це відбувається частіше через високий рівень споживання цукру і крохмалистих продуктів ‒ хліба, макаронних виробів. 2. Використовуйте принцип тарілки здорового харчування. Пам'ятайте, що білки, вуглеводи й жири однаково важливі, але раціон має бути збалансований. 3. Щодня включайте до їжі різноманітні цільнозернові злаки. Принаймні половина всіх вуглеводів повинна надходити від цільнозернових продуктів. 4. Намагайтеся їсти різні фрукти й овочі. Половину добового раціону має становити рослинна їжа. За день необхідно спожити п'ять-шість порцій овочів і фруктів. Однією порцією може бути одне середнє яблуко чи один мандарин. Одна порція овочів включає один помідор чи дві невеликих морквини, чи одну склянку подрібненої свіжої білокачанної капусти. Не забувайте додавати до раціону зелень. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Як уберегтися від отруєння грибами ‒ поради медиків 5. Дотримуйтеся правил харчової безпеки й особистої гігієни. Якщо не можете часто мити руки водою з милом, використайте антисептик зі вмістом спирту не менш як 70%. Мийте овочі та фрукти перед вживанням, якщо не маєте такої можливості, протріть їх серветкою з антисептиком. Не зберігайте відкриті консерви й готову їжу поза холодильником. Уникайте придбання домашніх консервацій, віддавайте перевагу консервам промислового виробництва. Здуття кришки, помутніння чи зміна кольору вмісту банки з консервами означають, що їх не можна вживати. Пийте воду лише з безпечних джерел. 6. Намагайтеся замінювати частину тваринного білка рослинним. Замість м'ясних консервів віддайте перевагу консервованим бобовим. Якщо є можливість готувати, чудовим вибором буде сочевиця. Її швидко й легко готувати, містить багато білка. 7. Молочні продукти є необхідним компонентом раціону в будь-якому віці. Збільште споживання знежиреного чи нежирного молока й молочних продуктів, таких як кефір, сметана, йогурт, сир. 8. Пийте більше чистої води, надавайте перевагу несолодким напоям і продуктам, щоб зменшити споживання цукру. Українцям порадили, як зменшити стрес. Потрібно намагатися дотримуватися режиму сну. Міністерство охорони здоров'я дало поради, що робити, якщо мало рухаєтеся.

Четвертий рік повномасштабного вторгнення. Ви колись писали, що війна може тривати 7-8 років. Які зараз ваші прогнози?В перші дні повномасштабного вторгнення я не думав, що це триватиме так довго. Могла бути коротка війна, але так не сталося. Я навіть пам'ятаю, пов'язану з цим історію, коли ми з побратимами замовляли шеврони з прізвищами та позивними, то запитали, скільки вони будуть виготовлятися. Нам відповіли, що зараз все незрозуміло, можливо, десь до місяця. А я кажу: "Та ну, місяць. Ще невідомо, чи війна ще буде тривати". Але восени 2022 року я зрозумів, що швидка війна не вийшла, тобто стрімка кампанія не реалізувалась, тому це буде в довгу. І зараз абсолютно незрозуміло, скільки це може тривати. Роки? Десятиліття?Навіть вихід до наших кордонів 1991 року – по-перше, дуже амбітне завдання, а, по-друге, невідомо, чи це зупинить Росію. Тому дуже складно прогнозувати, але, наприклад, я не бачу кінця краю.ЗСУ, фото: GеnеrаlStаff.uаВи не боїтеся, що зараз знову буде критика в вашу сторону, як тоді "шакалячий експрес" на вас кинувся після прогнозів щодо 7-8 років?Я вже звик. Але зараз люди більш адекватно дивляться і можуть переглянути свої думки щодо того. Всі з публічних людей, хто мене тоді критикував, зараз наліво і направо говорять, що це буде довга війна. Правда, ніхто з них не вибачився. Я розумію, що, можливо, тоді здавалось, що ми стільки не витримаємо, але ми поки тримаємось.Які ваші власні відчуття, ви ще маєте силу на довгу війну? Наше військо має силу? Рік тому ви казали, що дуже і дуже бракує людей. Що зараз ви можете сказати?Це такі дивні відчуття, коли там всередині бачиш, скільки є проблем, як ми не вивозимо ні по людях, ні по БК, ні по техніці, і завжди здається, що довго так ми не протримаємося. А ми вже четвертий рік тримаємось, і для мене це таке маленьке диво.Цей місяць був для нас надзвичайно важким, тому що РЕБи вже тебе не убезпечують. Дуже багато дронів на оптоволокні, ти як на долоні, постійні влучання, втрати, поранення. Тому ми намагаємося адаптовуватись. До речі, у нас зараз триває збір на броньовик. Бо ми розуміємо, а я зараз у мінометній батареї, коли ми доїжджаємо до позиції, то знаємо, що в цей момент доїзду в нас точно влучить FРV, скоріше за все, на оптоволокні. І питання - влучання пошкодить нашу машину чи призведе до поранень? Броньоване авто вирішує питання. Адже потрібно не тільки дістатися до позиції, а й довести БК, а це навіть важливіше, бо до позиції ми можемо і пішки дійти, а БК саме не дійде.Наземні роботизовані комплекси ще не настільки розвинули, щоб ми могли довозити БК. Такі комплекси ще занадто прив'язані до ретрансляторів, повільні, по них легко влучити FРV.Щоб не допустити прориву на Покровськ! Мінометній батареї "Мінотавр" 68-ї бригади терміново потрібне броньоване авто для підвозу БКІ терміново тут не для підсилення ефекту, а в дуже-дуже прямому сенсі.Якщо у вас є можливість передати нашим захисникам таке авто безпосередньо чи обміняти, набирайте їх 0997331528.Якщо у вас є можливість повідомити про потребу впливових людей, підприємців, компанії, фірми — повідомте, будь ласка.А також "Мінотаври" відкрили збір, тож ваш донат буде дуже-дуже в нагоді!Ціль: 1 840 000 ₴Посилання на банкуhttрs://sеnd.mоnоbаnk.uа/jаr/5fіrРNGGG7Номер картки банки4441 1111 2459 0617РаyРаl: lіmаrеnkо8848@gmаіl.соmІВАN: UА733220010000026200357334934ІПН/ЄДРПОУ: 3259812092Отримувач: Бруснікін Геннадій ГеннадійовичПризначення платежу: Поповнення рахунку банки.Як ви думаєте, а ті люди, які на початку вірили у швидку перемогу, слухали прогнози про два-три тижні, вони коли-небудь вибачаться, визнають, що помилялися, а також помилялися і в деяких людях, які видавали себе за патріотів, а зараз сидять за кордоном?Я від них навіть не чекаю вибачень. Час таких пустих прогнозів минув, які ні на чому не базувались. Щодо такої огульної, бездумної критики, то мені прикро. Я зараз приїхав до Львова на фестиваль пам'яті Ірини Цибух, яка була моєю подругою, ми з нею мали записувати подкаст. І згадую, що перед її загибеллю, вона також отримала хвилю хейту в соцмережах. Ми підтримували один одного, адже публічні військові розуміють це, тому один одного і підтримують. Намагаємося заспокоїти цю історію, публічно підтримати, щоб не було "в одні ворота". Коли це несеться, то люди не розбираються, починають просто критикувати й критикувати.І перед смертю Да Вінчі, по ньому у Твіттері проносився "шакалячий експрес". Ці речі не вчать людей, що вони хейтять тих, перед ким завтра не матимуть можливості навіть вибачитись.Дуже обережно треба ставитися до всіх коментарів, тому що кожному не відповіси, на це просто немає часу, сили й, відверто кажучи, бажання.Як правильно говорить Павло Казарін, що це такий податок на впізнаваність, на популярність. Хейт - податок, і ти його нормально сприймаєш, платиш цей податок, чуєш ці брудноти у свою сторону. Не сприймати близько до серця - це, мабуть, єдиний вихід.Навчилися?Так. Не без допомоги психотерапевта.Тобто у вас були навіть такі запити?Так, і не лише у мене, а й для багатьох публічних військових - це реальна проблема. Це важко ще і тому, ми це обговорювали з психотерапевтом, що військові мають переконання, що вони своїми діями заслужили повагу суспільства. І це переконання дуже глибоко в нас сидить – що до нас не можна ставитися з глибокою зневагою. А коли ми цю зневагу у свій бік отримуємо, це дуже боляче ранить, тому що ми впевнені, що ми все ж таки заслужили хоч крихту поваги.Хоча я вважаю, що нікого не можна так хейтити, кожна людина має отримувати повагу, чи це військовий, чи не військовий. Однак військові це більш гостро приймають, тому що вони переконані, можливо, не без підстав, що вони заслужили певну повагу до себе. Тому ця критика в бік військових особливо дивує. Знаєте, як це працює, - якщо зараз є суспільний консенсус, що військові заслужили повагу, як зробити так, щоб можна було їх публічно критикувати, говорити, що вони не справжні військові.Павло Вишебаба, фото: fасеbооkВласна гордість мені підказує, тому я тепер спеціально не викладаю свої відео, де працюю на мінометі, кидаю міни, вбиваю росіян, тому що не збираюсь  доводити, що дійсно воюю.Я маю власну гідність і не хочу комусь щось доводити, і мої побратими це прекрасно знають.Я зараз своїм побратимам надав доступ до свого акаунта, де в мене багато підписників. Бійці нашого підрозділу показують, як вони воюють, як працює наша мінометна батарея, і мені приємно бачити, що їм подобається, наприклад, це показати своїм родичам, близьким, також і моїй аудиторії.Наскільки важливо мати у своїй бригаді публічного воїна? Чи це полегшує життя бригаді?Очевидно, це допомагає з донатами, тому що зараз мій акаунт працює на мінометну батарею "Мінотавр", на збереження життя і здоров'я її бійців. Звісно, складніше збирати донати, якщо в тебе невелика аудиторія з родичів і близьких. Всі давно зібрали всі донати, адже триває вже четвертий рік війни, тому ми намагаємось виходити на різні аудиторії, давати інтерв'ю, щоб глядачі та читачі дізнались про нашу батарею.Я вже давненько, мабуть, рік не давав нікому інтерв'ю, трохи втомився від цього, зробив паузу. Але їдучи до вас, у мене командири питали: "А ти збираєшся привертати до нас увагу нової аудиторії?". Збори падають, тому це нормальний процес. Чесно зізнаюсь, окрім радості поспілкуватись з вами, це ще можливість розказати про нашу мінометну батарею.Є люди, які донатять, бо вони вважають, що підтримувати військо - це важливо. Є люди, які донатять, бо хтось в них є у війську або вже втратив на цій війні близького. Але є люди, які відмежувалися, живуть собі своє життя. Що з ними робити? Ми зможемо якось повернути у таких людей той запал, який був на початку повномасштабного вторгнення?Я думаю, що запал неможливо повернути. Часто згадують мої побратими, коли опускаються руки, вони розуміють, чому ми самі не впораємось, не можемо швидко закрити збори. І я вже неодноразово чув - щоб люди прокинулися, треба знову танки під Києвом. Нікому б цього не хотілося, але, мабуть, це єдине, що могло б збадьорити.Ви кажете, є такі люди. Я вчора дізнався, що, виявляється, 40% українців зараз не читають новини. От, така статистика. Вони не слідкують за перебігом перемовин, війни, не дивляться мапу DеерStаtе, не допомагають у зборах. Можливо, це захисна реакція і людям потрібен час, щоб трохи заспокоїтися в рамках медіагігієни. Не знаю, чи це тимчасово для них, чи дійсно вони закрились в таку шкарлупу.Що з цим робити? Гадки не маю, думаю, з цим можуть допомогти журналісти, медіа, цікаві програми. А друге - це культурна сфера. Примус, що ти мусиш допомагати війську, не так ефективно працює, як емоційний зв'язок з військовими. І саме для цього потрібні публічні військові. Не для того, щоб вони були популярні, не для того, щоб вони лише збирали донати, а для того, щоб показати, що це воюють звичайні люди.Ви знаєте історії багатьох - Ірина Цибук, Пташка, Павло Казарін, Сергій Жадан. Багатьох ми сьогодні вже згадали, а ще більше - не згадаємо, але це можливість показати, що воюють люди з дуже різних сфер, зі своїми історіями, що це не війна Володимира Зеленського і Володимира Путіна, а це війна народу.Раніше ви казали про те, що чоловіки в тилу теж потрібні, не всі можуть бути військовими: "Воює не військо, не тільки ЗСУ. І війну виграє не ЗСУ, війну виграють тільки народ, всі разом - сильний фронт і сильний тил, який забезпечує цей фронт. Без сильного тилу не буває сильного фронту". "Тепер треба тил, який не гризе себе та інших. Не розповідає чоловікам, що вони мають бути на фронті. Не мають бути всі чоловіки на фронті". Яке зараз ваше сприйняття?Не забувайте, що це був березень або квітень 2022 року. Тоді у нас були повні бригади. Серйозне і таке негативне ставлення до чоловіків у війську було дійсно аж занадто. Станом вже на кінець 2022 року всюди почався недобір людей. Тому зараз ці слова абсолютно не є актуальними. Можливо, колись ми знову наберемо військо і ці слова наберуть актуальності.У мене зараз почалась відпустка, перша за вісім місяців, і я вже мав кілька зустрічей з хлопцями з різних сфер, вони змушені працювати дуже тихо. Але тисячі чоловіків працюють над тим, щоб ми виграли цю війну або хоча б зупинили ворога.ЗСУ, фото: GеnеrаlStаff.uаМені здається, що негативне ставлення до всіх - перебір: якщо ти чоловік, то ти мусиш воювати. Думаю, тут питання не тільки в чоловіках. Я також вважаю, що з тим недобором, який ми маємо зараз у Збройних Силах України, маємо думати серйозно над тим, щоб долучати активніше жінок до війська. Дуже багато тилових посад, на яких сидять кремезні чоловіки, перекладають папірці, звісно, що вони роблять дуже важливу роботу, але їх можна було б замінити жінками. І зараз це недопрацювання по мобілізації, до якої можна було б більш активно спонукати жінок, пояснювати їм, як вони там можуть працювати, як можуть бути корисні. Це ще один шлях наповнити наші бригади.Ви вже це говорили й трохи критикували те, як ведеться в нас мобілізація. Чи була якась реакція влади на ці ваші слова?Про жінок у нашій бригаді ми знімали окремі ролики, розказували їхні історії, вони пояснюють, що роблять у нашій бригаді. І це якби нормалізує жінку у війську.А як загалом вам на четвертий рік війни державна інформаційна політика, яку ви теж критикували?Критикував? Можливо. Я вже дуже давно не бачив Єдиний марафон, взагалі жодної хвилини не бачив. Тому мені складно сказати, який там зараз оцей vоісе оf tоnе - мова, якою вони говорять. Рік тому, ви ж пам'ятаєте, чому тоді така хвиля хейту була про 7-8 років, тому що з кожної праски кричали, що от-от буде контрнаступ і ми відвоюємо наші території. І в той момент я кажу, що не вважаю це можливим.Так, контрнаступ - це потрібно, не можна лише оборонятися, це навіть сержант розуміє, не бувши офіцером чи генералом. Зрозуміло, що постійна оборона - це постійний відступ в різному темпі. Але і накручувати суспільство, що от-от ми переможемо, це може мати негативні наслідки, які ми й маємо. Коли контрнаступ не виправдав очікувань, то у нас був обвал по зборах, люди почали знову виїжджати за кордон і так далі. Тобто була ціла низка таких негативних наслідків, як на мене, коли люди перебували в оцьому переживанні очікування.Мені, наприклад, легше не ставити собі жодних таких дат, до яких я маю протриматися. Ми з найближчими побратимами обговорюємо і готуємося тут бути настільки довго, наскільки можемо.Як я, на четвертий рік війни? Я пам'ятаю, що понад 100 000 пішло в СЗЧ з різних причин, часто це сильна втома, виснаження, адже це все дуже сильно набридає, але є дуже багато причин. Є такий лайфхак для військових - якщо ви вже просто не можете бачити свій підрозділ і військо, і Збройні Сили, і хочете здерти з себе піксель якомога швидше, спробуйте перейти в інший підрозділ. У мене вже третій підрозділ, відкрилося третє дихання.Я майже чотири місяці вже в мінометниках і мені надзвичайно цікаво дізнаватись нову інформацію, отримувати новий досвід, нові знайомства, новий колектив. Таким чином я так намагаюсь трохи змінювати навколо себе оточення. І хоча я не скажу, що стало легше мені в цьому підрозділі, але точно - значно цікавіше. З'являється нова зацікавленість - коли ти все вивчив і робиш вже одне й те саме, то це рутина, яка страшенно набридає і виснажує.фото: fасеbооk/vyshеbаbаКоли ви приїжджаєте у відпустку в тил, які у вас виникають емоції ? У вас немає злості до цивільних людей, що вони живуть своє життя, десь собі сидять в кафе, мають час зі своїми родинами?Чесно вам скажу, я не маю сил на злість. Я зараз приїхав і собі надумав провести в Києві цілу низку зустрічей і з військовими, і не військовими, з якими ми не бачились давно. І на першій зустрічі, яка надзвичайно цікава для мене, але я за 5 хвилин втомився від спілкування, тому всі інші зустрічі відмінив і більше ні з ким практично не бачився.А що так втомило?Спілкування виснажує. У будь-яке спілкування треба вкладатися, мати якісь сили. Я так думаю, - якщо я захочу, ще після Карпат, на зворотному шляху на Покровщину, то, можливо, ще з кимось зустрінусь.Був складний місяць на Покровщині, змінився характер війни. Раніше був такий переломний момент у 2023 році, коли з'явились масові FРV-дрони, і зараз, коли РЕБ перестав на них діяти. І це другий для нас переломний момент, коли протиотрута ще не винайдена. Тоді засоби РЕБ були протиотрутою FРV. Ми у цих перегонах намагались не відставати, ставили собі нові частоти, убезпечували один одного, а зараз треба протидія якраз щодо оптоволокна. І вона ще не може так швидко впроваджуватись, тому що броньовик - це дуже дорога історія.Я дуже сподіваюсь, що держава зараз включиться, тому що РЕБи вже не допомагають, а броньовиків недостатньо, які працюють на евакуації, для інших частин насамперед - піхоти. А от, що робити тим, які не мають броньованих машин, як нам доставляти БК? І це зараз величезне питання, тому нам треба швидко винайти ці НРК (наземні роботизовані комплекси), щоб ми могли доставляти БК. Станом на зараз ми дуже запізнюємось.Запитання від цивільних, коли приїжджаєте у відпустку, вони все ще такі дурні, які дратують страшенно військових? Наприклад, скільки це ще буде тривати? А як то воно - вбивати людину?Я себе убезпечую від цих питань, бо просто ні з ким не зустрічаюсь.Але це ж не вихід.Це може бути одним з виходів - просто уникати публічних спілкувань. Я був на фестивалі Ірини Цибух, там були військові й з ними приємно поспілкуватися. Це ті люди, з ким я поспілкувався, або з близькими друзями, які мені ніколи не будуть задавати таких питань, які можуть стати тригерами.Але  двоє цивільних, з якими я вимушено поспілкувався в цій відпустці, бо нас була робоча зустріч, мені сказали абсолютно в різних місцях міста, але одну і ту саму фразу: "Мобілізація - потрібна, але бусифікація - надзвичайно жахлива, і влада винна, що вона не зробила потрібні умови, щоб люди самі хотіли йти". Я так розумію, що це якийсь консенсус через людей, які перекладають свою відповідальність небажання йти у війська, перекладають на те, що недостатньо умови створені.Як на це реагувати? А чи зараз реальна непримусова мобілізація? І це питання, мені здається, наріжне, стоїть руба. Я думаю, ні.Закінчились ті люди, які пішли добровільно. І тепер, як і в будь-якій довгій війні, потрібна примусова мобілізація. Так було в Другій світовій війні, це те, що ми пам'ятаємо, так було і в під час війни в Афганістані, тоді була примусова мобілізація, наскільки я чув від "афганців". На мою думку, у нас просто немає іншого виходу. Нам би хотілось, щоб це було так прекрасно та райдужно, щоб якісь були зняті фантастичні ролики та показані по телевізору, щоб всі захотіли одразу йти на ризик свого життя і здоров'я.Я можу зрозуміти людей, коли вони не хочуть бути пораненими та вбитими. Це очевидно і нормально, не хотіти, боятися цього. І ми цього боїмося. Але працювати з цим страхом -  це зараз завдання кожного українця, який хоче, щоб ця Україна якось збереглась. І перекладати це - попрацюйте з моїм страхом через телевізор, то це перекладання відповідальності.Ви згадали вже кілька разів Ірину Цибух. Журналістка, яка пішла на війну стала бойовою медикинею, для якої було дуже важливо навчити українців пам'ятати про тих, хто ризикує своїм життям. І нещодавно я також згадувала Ірину Цибух в етері й від глядачки почула такий коментар, що тут пам'ятати про мертвих, головне, щоб пам'ятати про живих. І я відповіла, що важливо пам'ятати й про живих, і про мертвих, тому що люди віддали найдорожчу свою цінність це життя. Чи ми вже хоч якось вчимося, як згадувати тих, хто поліг, боронячи нашу країну, зважаючи на всі ті суперечки довкола меморіальних кладовищ, що в центрі Києва через це голодує військовий? Як вам це шанування пам'яті тих, хто вже не з нами?Культура пам'яті, на жаль, була відсутня у нас і це було підмінено пропагандою Радянського Союзу. Ми просто відібрали власну історію і пропагували іншу, а культура пам'яті просто була відсутня. Її почали впроваджувати, принаймні на моїй пам'яті, за Ющенка. Ми хоча б почали думати про те, як взагалі вшанувати пам'ять жертв Голодомору, героїв УПА і так далі.Цей процес почався, але ми дуже молоді в цьому. Мене тішить, що багато людей зацікавлені в культурі пам'яті, є зараз спеціалісти щодо цього питання. Я, наприклад, читаю постійно і слідкую - Антон Лягуш, Антон Дробович, Катерина Доценко, відразу вибачаюся, що всіх не згадаю. У нас навіть курси відкриваються при університетах щодо культури пам'яті. Ми шукаємо оці механізми, як правильно пам'ятувати, як висловлювати свою пам'ять. Можливо, частково права була ваша глядачка, що у нас дуже вміють шанувати, писати, репостити про мертвих, а не про живих. Я вам згадав вже декілька прикладів, що ті самі люди, яких почали іконізувати за смерті, вони всі отримали великий негатив за життя. Ось, це неправильно.Від тих самих людей.Від тих самих людей. Я сам бачив, коли роблю пости про загибель моїх побратимів, вони репостяться значно краще, ніж коли я пишу про свій підрозділ або про його потреби, а тут же прямий зв'язок. Якби, можливо, ми краще репостили збори, то, можливо, не були б загиблі ці люди. На жаль, це така пряма кореляція. І соцмережі - це ж не просто один одного побачити та почути, якісь фоточки побачити - це наш один з інструментів вижити в цій війні.Я вважаю, що треба трохи збалансувати - і мертвих шанувати, але не забувати й шанувати живих.А щодо совєтської традиції, коли ми всі пам'ятаємо пам'ятники Вічного вогню, де стояв воїн, спирався на автомат, тримаючи шолом в одній руці. А тепер бачимо у публічному просторі, наприклад, у повен зріст цей воїн стоїть теж з автоматом, але тепер, щоправда, він по-іншому виглядає, але концепція та сама, що і совєтська. Як тут бути? Бо це ніби вшанування близького, і це людина може сказати - це моя приватна справа, але чи це тільки приватна справа цієї людини?Я думаю, що це все ж таки насамперед це питання до родини, якщо не було заповіту. Хоча я прихильник тому, щоб у нас було військове меморіальне кладовище, і військові мали можливість заповідати, де його поховати. Я, наприклад, хотів би на військовому меморіальному кладовищі, щоб в разі чого бути похованим серед побратимів і посестер. Мені це відгукується і здається більш правильним, тому що ці люди мені близькі, я хотів би якби з ними бути.Нещодавно загинув мій близький побратим і я запропонував родичам, щоб, можливо, все ж таки на меморіальному кладовищі, на Марсовому полі, але вони вирішили, що це має бути на родинному цвинтарі. Я, звісно, і до жодного слова про це не кажу, тому що, на жаль, він не залишив свої побажання щодо цього.Марсове поле у Львові, фото: 24tvІ взагалі, наявність меморіальних військових кладовищ дала б просто можливість таку опцію військовим обрати - як бути похованими. Але зараз, наскільки я знаю, у нас тільки опції, ті, що анкети нам даються у військо, це лише - якої ми конфесії, тобто чи православні, чи буддисти, чи мусульмани й так далі.Але якщо йдеться про пам'ятники в публічному просторі, а не просто десь на цвинтарі?Я думаю, це мають профільні спеціалісти визначати, такі як Інститут національної пам'яті, до якого маю довіру. Я бачу, що все те, що вони пишуть, в них є експертиза в цьому, аргументують, чому має бути так і так, знають досвід інших країн. Вони цікавляться, у них є велика інклюзивність до того, дають поради, обговорюють з військовими, цивільними, спеціалістами, профільними експертами. Відповідно, вони дають такі побажання до місцевих влад.Пане Павле, ви були людиною, яка вважала, що патріот може бути російськомовним. Ви, зрештою, перейшли на українську, бо зрозуміли, що не зовсім, так це може бути. Чи ви помічаєте якийсь відкат з українською мовою? На початку повномасштабного вторгнення дуже багато людей російськомовних від шоку, який пережили від того, що Росія бомбить українські міста, вирішили, що вони будуть розмовляти українською. Але зараз чуємо в просторі, що: "А що то такого? Я хочу розмовляти російською".Я навіть сьогодні у Львові почув, їдучи до вас на інтерв'ю, що "у нас свободная страна, мы можем говорить на любом языке". Так, я це навіть сьогодні у Львові почув, що не тішить. Відкат, безумовно, відбувся.У Києві в 2022 році, коли ми приїжджали за якоюсь волонтеркою, то було дивно почути російську мову. Зараз це нормалізувалось. Кожне таксі, в якому я їхав в столиці, було російськомовним, це неприємно дивує. Хоча я транслюю, що спілкуюсь українською мовою. Це навіть порушення закону про мову, тут вже не йдеться навіть про особисті зустрічі. Відкат, безумовно, відбувся.Чому? Пояснюються дуже легко - люди в загальному пориві, в бажанні захистити свою країну, здавалося, було останнім шансом нам об'єднатися та зберегти державу, коли танки були вже на околицях Києва. А зараз, коли відбулося певне розслаблення, і люди знову повертаються до звичних практик. І це зрозуміти дуже легко.Соціум - дуже інертна сукупність людей, що мене не дивує, здається, це нормальний процес. Хотілось би, щоб ми швидше включались, більше берегли свою мову, більше переходили, намагались хоча б в публічному просторі вести навіть оці коротесенькі діалоги, в тому самому таксі - дві фрази. Я собі їхав, мене це не дратувало, в мене не було сил на якусь злість, мені просто стало сумно. Ну, невже тобі складно сказати декілька слів. Я ще тоді приїхав якраз із рюкзаком військовим. Видно, що я військовий, повертаюсь. Невже складно знати на українській дві фрази? Я думаю, людина, настільки випала з контексту, що не помічає, що зі мною говорить російською, хоча я транслюю українську мову. Є певний сум щодо цього, хотілось би краще.Я у своїй творчості намагаюсь більше закохати в українську мову, бо я сам закохався в неї через літературу, через вірші, через деякі пісні.Очевидно, це краще працює, ніж примус. І, я думаю, що розвиток української музики, української культури, української літератури буде спонукати людей переходити на українську мову. Наприклад, я дивився останню градацію, що слухають українці, нарешті, у нас на першому місці - українська, хоча топ-10 завжди є російськомовні або російські пісні, але перші місця ми тримаємо.От, наша культура тримає музичну оборону передової. Звісно, я так піджартовую, це ніяка не передова, але я радий, що хоча б українці слухають переважно українське і надають перевагу нашому культурному продукту, який має бути якісний. І у нас дуже багато зараз якісного українського культурного продукту, як і в мистецтві, так і у військових технологіях. Тобто ми вже країна, на яку рівняються, у якої навчаються і США, і Європа.Військо зараз у нас має великий технологічний прорив, що потім ми можемо продавати багато років іншим країнам, адже це наші знання, наші досвіди. Так і в культурі насправді, відбувається цей бум.Як же ж тоді стається з нами  "моргенштерн", я маю на увазі, з нашими підлітками?Ох, це жах, який мене пригнічує, тому що я живу у своїй бульбашці, де я знаю всіх цих культурних діячів, я бачу, як ми розвиваємось. А нещодавно я став свідком компанії 16-річних підлітків, які взагалі не знали українських гуртів. Розкажу про цей випадок. Ми з хлопцями між позиціями поїхали на річку варити юшку, а поруч підлітки святкували день народження. Я б на це просто закрив очі, а мої хлопці пішли розбиратися, навчили як кого звати. Запитали: "Як тебе звати?". Вона каже: "Маша", а їй відповідають: "Ні-ні, ти Марічка". Потім в іншого питають: "А тебе як звати?". Він каже: "Дмітрій", а йому: "Ні, ти - Дмитро". Далі цим підліткам сказали, що буде грати наша колонка, то ви хоч послухайте паралельно, поки ми тут будемо своє робити, а ви своє, так і дізнаєтесь, які є гурти та якісна українська музика.Я думаю, що має бути такий обмін між поколіннями, бо є багато манівців, на які йде наше молоде покоління, і ми можемо його просто втратити.Ми всі зараз зайняті війною, безпекою, але те, що зараз само по собі розвивається через соцмережі, через його алгоритми, на жаль, іде в бік проросійськості. Ми можемо дійсно втратити культурно цих людей, частина з них зараз в іншому інформаційному просторі. І за цим треба пильнувати.Як це робити? Мені складно сказати. Це треба питати освітян або психологів, або ще когось, але те, що є величезна проблема, що в час війни ці діти ховаються від ракет, можуть від них загинути, однак продовжують це оплачувати через оці служби. Це все ж слухається на YоuТubе.Звучать такі зараз аргументи, що, мовляв, це підлітки, в них протест, відстаньте від них. Ви самі згадайте, як були підлітками, що слухали російське, але тоді ж не було вторгнення, не було війни, Росія не прийшла.Так, у нас є це виправдання, були ще сподівання на те, що ми просто дізнаємось про культуру інших народів. Це виправдання чистої води, тому що, наприклад, польську музику я не слухав, але російських виконавців я знав. Або  далі на захід - німецька музика, хоча британську музику ми слухали, а от інші європейські народи були для нас все ж таки чимось дивним, диким.Я розумію, що це питання мови. Ми розмовляли російською, нам це було легше сприйняти, але це все одно - виправдання. Ми були орієнтовані на той культурний продукт. Якщо тоді це була просто сусідня країна, то зараз все ж таки - ворог. І це треба якось пояснювати нашим підліткам, потрібно їх краще знайомити з українським культурним продуктом.Складно сказати, як це зробити, як це спонукати, але я впевнений, що є якісь механізми. Наприклад, возити їх на концерти, давати підліткам можливість побувати переможцем олімпіади, сходити на "ДахаБраху". Хай вони відчують, як круто наживо це звучить. Та й багато є ще інших виконавців, які можуть їм зайти. А ви, як батько, як справляєтеся з вашою донькою?Я вам скажу, що ми з колишньою дружиною у 2014 році, ще бувши родиною, перейшли на українську мову із народженням доньки. Вона з перших секунд свого життя чула українську в родині. Я з Краматорська, моя колишня дружина з Маріуполя.І донька, коли пішла в садочок, то у неї було питання: "Тато, там деякі діти спілкуються російською, то вони – москалі?". Ми їй пояснювали, що це не тотожні поняття, тому що вона у своїй бульбашці була впевнена, що це не нормально. Для неї норма - українська мова. І це все ж таки народжується в родині.Зараз серед моїх побратимів і посестер ми обговорюємо, що нам робити з дітьми, бо поки ми тут на війні, ми там втрачаємо наших дітей. Ми чуємо, що у них з'являються російські слова, речення російських виконавців. І ми втрачаємо навіть оцей культурний зв'язок з нашими дітьми.Зі спілкувань з побратимами та посестрами, скажу, що ми зараз всі переводимо своїх дітей в школи, де українська є нормою, де на перервах вчителі спілкуються українською. І в перший день своєї відпустки ми з колишньою дружиною та донькою поїхали дивитись нові школи, щоб дитині сподобалося і їй там було комфортно, бо вона відчуває себе чужинкою у своїй же країні. Тобто вона спілкується українською й опиняється в меншості.Я вважаю, що це жахливо - коли ти у себе вдома і відчуваєш себе чужою людиною. Донька хоче спілкуватися українською, але нормалізована інша мова. Вона в четвертий клас вже піде в нову школу, де норма є українська. Це не значить, що там нема дітей, які не говорять російською, але норма є українська. І тебе не будуть шпиняти за твою українську чи якось насміхатися, чи ще щось. Тобі не буде соромно за свою українську. Цього не має бути, ми не маємо цього допустити. Я думаю, що насамперед це треба транслювати між вчителів.Я вчився в Краматорську й у нас деякі предмети викладали українською - історія України, українська мова, література, але ж вчитель на перерві переходив на російську.Я відчував українську мову у своєму дитинстві як мову офіційних заходів і уроків, на яких мене щось змушують. А мова живого спілкування була іншою. Для мене українська мова була тим, до чого я ставився обережно, тому що це тільки на сцені чи по телевізору інколи говорять, а живі люди спілкуються російською, так це було в моїй дитячій уяві. І от цього ми не маємо допустити. Нормою має бути українська. І у цій новій школі є російськомовні діти, але вони потрапляють в українськомовне середовище і спілкуються українською. Ось, що таке мова публічного спілкування.Але чому ми ходимо по цьому колу? Ви розповіли про своє дитинство, розповідайте про дитинство своєї доньки. Моя пасербиця ходила в школу в Києві й з'ясувала в 11 класі, вже закінчуючи цю школу, була ще одна україномовна дівчинка, яка боялася признатися у своїй україномовності, щоб раптом не засміяли. І моя пасербиця закінчувала школу у 2019 році. Що з нами відбувається? Що воно таке? Чому так тримається російська мова?Складний процес деколонізації. Це ж не одні ми проходимо, це колишні колонії імперії, які піддалися серйозному впливу, як ми з вами.Якщо подивитися на мій рід, то у мене прабабусі, прадідусі спілкувались українською, бабусі та дідусі - вже суржиком, а мої батьки - були тотально зросійщені, тобто мама і тато говорили чистою російською і були за чистоту, красу російської мови. Якщо їм якась неправильна вимова, то вже все боліло.Зараз це змінилося, мама також намагається перейти на українську. Тато мене якраз і навчив цієї думки, що ми українські патріоти, але російськомовні. Я це перейняв і дуже довго намагався себе виправдати цим, а потім думаю: "Почекайте, рідна мова - це все ж таки мова роду, а не та, що була нав'язана".Дуже багато роботи, грошей, сил було вкладено в те, щоб ми зросійщилися. І, звісно, щоб відкотити це все, треба вкладати гроші, сили, роботу. Винищено багато людей, які просували українську мову та українську ідентичність. Тут залишалася лише пропаганда, пропаганда, пропаганда. Ось, чому це так складно.Мені здається, ми маємо дивуватись, чому так багато людей говорить українською після всього того, що намагались з цією мовою зробити. Звісно, у нас не все ідеально, але ти можеш знайти та створити собі українськомовний простір, як я його собі створив. Поки я не виходжу з цієї бульбашки, то все так бурлить, розвивається і просувається, в тому числі й культурно, тобто ти можеш знайтися. А були ж періоди, коли українець не міг знайти собі цей простір.А коли кажуть про те, що військові в окопах розмовляють російською, за те боронять Україну, - висувається, як аргумент.Дійсно, є військові, які спілкуються російською і боронять Україну. Це дивно було б заперечувати. Якщо серйозно, ґрунтовно поговорити з кожним, то багато хто з них погодиться, що для нашої безпеки і для того, щоб взагалі українська ідентичність збереглася, було б не зайвим зберегти нашу мову і просувати її в публічному просторі. Я не знаю, яка кількість з них погодиться. Я впевнений, що багато з них занадто виснажені, занадто втомлені, щоб перейматися ще питанням мови. Я це цілком розумію. ЗСУ, фото: mіlіtаrnyіІ мені здається, до військових - це останнє, до кого у нас можуть бути мовні питання. Тому прикриватись військовими, коли ти сидиш в кав'ярні у Львові й казати: "Я спілкуюсь російською, тому що хтось там ризикує життям російською мовою", - це сховатися за чиїмось пікселем.Люди, які кажуть: "А чому ми маємо віддавати російську ворогові, адже в нас величезна кількість українців"? Я чула такі аргументи.Так, я чув. Це цікавий аргумент.І що з цим аргументом робити? Може бути Україна двомовною?Коли почалась Курська операція, навіть один мій побратим сказав: "О, клас! Зараз ми маємо окупувати російську землю і маємо окупувати їхню мову". Мовляв, що російська мова має стати й нашою в тому числі. Чесно кажучи, це дивний аргумент.Для мене тут таке питання - завжди знайдеться мільйони людей, які будуть захищати, зберігати та розвивати російську мову. Українська мова потрібна тільки нам, більше нікому. У російської фанатів по всьому світу, повірте, не бракує. І якщо ви перестанете захищати, зберігати, розвивати російську мову, дотримуватись всіх мовних правил, вона від цього не постраждає. Але якщо ми зробимо крок назад від своєї мови, почнемо відмовлятися, то не буде жодної людини або будуть одиниці, які будуть цю мову захищати.Ми бачимо, що відбулося з білоруською мовою, яка на межі зникнення. Тому що окрім Білорусі, вона нікому не потрібна. І так само з українською. Ми єдині, хто може зберегти це. І це ж велика унікальність. Ми зараз як вогник, який горить, і його не можна комусь передати, тому що тільки ми здатні його зберегти. А оті вічні вогні російської мови, вони нікуди не дінуться. Там вже стільки фанатів Толстоєвського по всьому світу, що повірте з російською мовою без вас нічого поганого не станеться. Вона буде, це зараз абсолютно зрозуміло.Чи буде Росія, чи не буде, російську мову буде кому зберігати.А от зберегти українську мову - це відповідальність тільки нас. Або, знаєте, не тільки відповідальність, а честь, яка тільки нам дана, щоб зберегти цю прекрасну мову.Вам же сни сняться українською?Так! Коли я перейшов на українську мову у 2014 році, тоді помітив, що вже на третій місяць почав думати українською, але сни продовжували снитися російською, бо ще моя підсвідомість не українізувалась. Я її українізував і лише на восьмий місяць почали снитися сни українською, і тепер лише українською. У мене підсвідомість українізувалась.А вірші почати писати українською?Значно складніше було.Коли ж теж казали про те, що, мовляв, послухайте, як красиво російською звучить любовна поезія, українською вона так звучати не може. Я чула таке.Та, звісно, багато хто з українофобів так говорять. Я також чув подібне. Що тут казати? Я не хочу применшувати, в російській літературі є гарні твори, це дивно заперечувати. Але і в українській є прекрасна лірика.Насправді писати вірш українською було значно складніше, ніж почати бачити сни українською, тому що все одно ти призвичаюєшся до якогось творчого процесу і ти на якісь частоти налаштовуєшся, а вони все одно в тебе російською. Перейти у творчості на іншу мову - це як інший вид спорту, начебто ти пишеш так само, але це як з легкої атлетики в бокс перейти чи футбол. Треба змінити абсолютно всі свої техніки всередині. Як це все відбувається? Дуже складно описати.Але перехід на іншу мову - це серйозно саме у творчості. У мене на це пішло аж два роки, поки я написав перший вірш, коли я собі сказав: "О, тепер це звучить українською, а не як перекладено з російської на українську". Цей вірш, до речі, увійшов у першу збірку, він один із таких, які люди знають, цитують. Від цього вірша я вже почав писати саме українською. Налаштувався на частоту української мови.Зараз щось пишете?Так, постійно. Творчий процес – безперервний. Зараз закінчую збірку, яка має вийти вже цього року і вже майже закінчена, ще штришки додаю, доточую. Думаю, місяць і я віддам її в друк.Також ще почав писати з автором українських бестселерів, якого я не буду називати. Ми пишемо спільну прозу, цікавий проєкт. Це буде книга великих віршів, трилогій, де на кожну тему я написав три вірші, тобто з трьох координат подивився на ту чи іншу тему, на ту чи іншу емоцію, і оце буде така збірка трилогій.Україна можлива без українців, без української мови, без території?Мені здається, що все ж таки території в моїй ієрархії на самому низу рейтингу. А насамперед - українська державність, українська ідентичність, українська мова і вже там далі - територія. В будь-якому разі, вдасться нам чи не вдасться зберегти зараз нашу державність, ми все одно мусимо зберегти нашу ідентичність, щоб вона могла знову потім вибороти свою державу назад.Павло Вишебаба, фото: fасеbооkЯ б не хотів такі сценарії розглядати, але навіть і в поезії в мене є ці найгірші сценарії: виокремлюються - щоб могло б бути, якби ми програли цю війну. Ви знаєте, все ж таки один вірш я згадаю. Це така антиутопія "Дистопія".Роботи-археологи відкопали дещо по-справжньому цінне,знахідка рівня виявлених колись імперій Ацтеків та Інків.Країна, в якій більше зброї, аніж вцілілих будинків,більше рацій, ніж популярних смартфонів. У їхніх підвалахстояли консерви, книги, живопис поруч із бойовим арсеналом.Вони прокидались, щоб захищатись, якщо взагалі засинали.Замість паспорта там видавали залізний жетон на шию,на повноліття – бронежилет, розгрузку та іменну нашивку.Їхні пляжі сортовані по мішках, щоб стало на кожну шибку.Лікарні були розкидані річковими берегами.Після вдалих пологів немовлят подавали мамам,загорнутими у піксель, бо інших тканин не мали.Цілодобово там працювали лише військторги.Ми не знаємо чому це тривало і достеменно не певні як довго.Вони знали ціну своїй країні, якщо платили так дорого.Їх останній поет друкував на машинці, потім писав чорнилом,згодом дряпав ножем і каменем одні й ті самі рядки на брилах:Господи що вони з нами зробилищо вони з нами зробилищо вони з нами зробилиВедеться до того, що вони знали ціну своїй країні, якщо платили так дорого. Ми зараз платимо дуже дорого. І навіть, якщо нам не вдасться в якомусь з оцих тисячі варіантів мультивсесвіту зберегти свою державу, то ми мусимо зберегти свою ідентичність, щоб колись ми могли мати свою державу.

Свято Різдва Іоанна Хрестителя, також відомого як Іоанн Предтеча - одне з найбільших у християнському календарі, яке має глибоке духовне значення. Іоанн Хреститель відіграв ключову роль у підготовці народу до приходу Ісуса Христа, його життя та діяльність мають особливе місце в християнській традиції. Крім того, цього дня відзначають ще свято Івана Купала, що пов'язане з літнім сонцестоянням і культом родючості, води та вогню.Хто такий Іоанн Хреститель та яка його місія?Іоанн Хреститель народився у подружньої пари священика Захарії та його дружини Єлисавети. Його народження вважається чудесним, адже батьки були вже в похилому віці і не могли мати дітей. Ангел Гавриїл з'явився Захарії, щоб сповістити про народження сина, який стане великим пророком і підготує шлях для Месії.Іоанн Хреститель провів майже все своє життя у пустелі, ведучи аскетичний спосіб життя. Його проповіді були сповнені закликів до покаяння та духовного очищення. Він хрестив людей у річці Йордан, символічно очищуючи їх від гріхів і готуючи їх до приходу Ісуса Христа.Одним із найважливіших моментів у житті Іоанна Хрестителя було хрещення Ісуса в річці Йордан. Саме тоді на Ісуса зійшов Святий Дух у вигляді голуба, і голос з неба проголосив Його Сином Божим. Цей епізод став ключовим у християнському вченні про Трійцю.У церковному календарі є шість свят, що присвячені Івану Хрестителю. Всі вони вшановують різні етапи життя і діяльності Іоанна Предтечі, який відіграв важливу роль у християнській історії та духовному житті.Фото: УНІАН /Іоанн Предтеча хрестив у водах річки Йордан Ісуса Христа)Свято Івана Купала та Різдво Іоанна Хрестителя: зв’язок та походженняУ слов'янських країнах християнське свято Різдва Іоанна Хрестителя подекуди поєдналося з давнім язичницьким святом Івана Купала, яке також відзначається в цей період. Івана Купала пов'язане з літнім сонцестоянням і містить багато елементів, що символізують природу та родючість, зокрема вогнища, купання у воді, плетіння вінків та інші обряди.Головні відмінні риси:Походження: Різдво Івана Хрестителя має християнське походження, тоді як Івана Купала – язичницьке.Відзначення: свято Іоанна Хрестителя супроводжується переважно релігійними обрядами, в той час як Івана Купала – народними традиціями і обрядами, пов'язаними з природою.Символіка: Івана Купала пов'язане з культом природи, води та вогню, тоді як Різдво Івана Хрестителя – з релігійними аспектами народження святого.Церква, прагнучи інтегрувати народні традиції у християнську культуру, часто зіставляла свята, так сталось і цьому випадку. Багато традицій Івана Купала стали частиною святкування Різдва Іоанна Хрестителя, збагачуючи і доповнюючи одне одного. Однак, варто пам'ятати, що це різні за змістом та значенням свята.Ще декілька років тому, на офіційній сторінці ПЦУ у Fасеbооk з'явився допис про те, що важливо чітко розрізнювати ці події, адже вони не є тотожними. Церковнослужителі зазначають, що не було у християн такого святого як "Іван Купало", і це все давні язичницькі основи, що не мають нічого спільного зі славним пророком Іоаном:Тож, "Івана Купала" та Різдво Іоана Предтечі – це цілком різні відзначення.Свято Різдва Іоанна Хрестителя – це не лише можливість згадати про великого пророка і його внесок у християнську історію, але й нагода для кожного вірянина замислитися про важливість покаяння, духовного очищення та підготовки до зустрічі з Богом. Це свято об’єднує духовні цінності християнства з багатими народними традиціями, створюючи унікальну і багатогранну культурну спадщину.Коли Івана Купала та свято Іоанна Предтечі у 2025 році?Раніше свято Іоанна Хрестителя відзначали в Україні 7 липня згідно з юліанським календарем, але після переходу ПЦУ на новоюліанський календар святкування цих дат перенесли.Тому, Різдво Івана Хрестителя тепер відзначається 24 червня, як і в інших країнах, які використовують григоріанський або новоюліанський календар. Це означає, що Івана Купала, яке традиційно відзначалося одночасно з Різдвом Івана Хрестителя, також відзначатимуть в ніч із 23 на 24 червня.Різдво Іоанна Хрестителя та Івана Купала: традиції Свято Різдва Іоанна Хрестителя відзначається урочистими богослужіннями, під час яких читаються спеціальні молитви та піснеспіви. У багатьох країнах в цей день влаштовують хресну ходу, де віряни несуть ікони Іоанна Хрестителя і співають духовні пісні.Крім того, церква закликає до милосердя і допомоги нужденним, наслідуючи приклад Іоанна, який жив скромно і присвятив себе служінню іншим.Якщо ж говорити про давньослов’янські звичаї, свято Івана Купала — це одне з найяскравіших і найтаємничіших свят у календарі слов'янських народів. Це свято поєднує в собі язичницькі обряди та традиції, зокрема:Стрибки через багаття. Вважається, що це очищує від злих духів і захворювань, приносить удачу та здоров'я. Молоді пари часто стрибають через вогонь разом, тримаючись за руки, щоб перевірити силу своїх почуттів: якщо руки не розімкнуть під час стрибка, то їхній шлюб буде міцним.У цю ніч вода набуває цілющих властивостей. Люди купаються у річках, озерах чи ставках, вірячи, що вода змиває всі негаразди, хвороби та очищує душу і тіло, однак, обов’язково до заходу сонця.На Івана Купала збирають різноманітні трави, оскільки вважають, що вони мають особливу силу саме цього дня. Зібрані рослини використовують для лікувальних настоїв та оберегів.Дівчата плетуть вінки з польових квітів і трав. Потім ці вінки пускають на воду, щоб дізнатися про свою долю. Вважається, що якщо вінок пливе далеко і не тоне, то дівчина скоро вийде заміж.Фото: вільні джерела.За легендою, в ніч на Івана Купала цвіте папороть, і той, хто знайде цю квітку, буде мати особливі здібності, зможе знайти скарби та отримати велику удачу. Хоча науково доведено, що папороть не цвіте, цей обряд залишається однією з найромантичніших традицій свята.Співання обрядових пісень, що супроводжуються танцями, є важливою частиною святкування. Пісні славлять природу, сонце та воду. Молоді дівчата часто ворожать на свою майбутню долю, намагаючись дізнатися, чи скоро вийдуть заміж і яким буде їхнє майбутнє.Свято Івана Купала поєднує в собі духовні, релігійні та природні аспекти, створюючи неповторну атмосферу єдності з природою і глибокого символізму. Це свято продовжує жити і розвиватися, зберігаючи давні традиції та пристосовуючись до сучасного світу.Що заборонено робити цього дня?Іоанн Хреститель загинув мученицькою смертю — був обезголовлений за наказом царя Ірода. У зв'язку з його мученицькою смертю, деякі церковні служителі зазначають, що все ж краще відмовитися від веселощів, співів, танців та уникати сварок. Також варто уникати дій, що пов’язанні із розрізанням круглих предметів, зокрема хліба, кавунів чи будь-яких інших круглих плодів.Однак, всі ці заборони все ж більше стосуються відзначення дати Усікновення глави Іоана Хрестителя, що припадає на 29 серпня. Різдво Іоанна Хрестителя - це світле свято народження, що немає таких суворих обмежень. Головне - це молитва, покаяння та духовне очищення. Якщо ж говорити про Івана Купала, тут існує ряд заборон та обмежень, які пов'язані з народними повір'ями та традиціями:Люди вірили, що в ніч на Івана Купала активізуються злі духи, відьми та інші надприродні сили. Тому важливо було мати з собою обереги з трав, які збирали в цей день, щоб захиститися від злих сил. Крім того, щойно сонце ховалось за обрій, входити у воду або гуляти лісом сувого заборонялось. Інакше, можна нібито потрапити до рук цих міфічних істот, заблукати чи навіть зникнути безвісти. Не варто цього дня давати гроші в борг або підбирати знайдені на вулиці кошти. Це вважається поганою прикметою, що може принести фінансові труднощі.Не варто говорити про відьом, злих духів чи інші темні сили, щоб не привертати їхню увагу і не накликати на себе біду.Ці заборони та обмеження базуються на давніх віруваннях і традиціях, які передавалися з покоління в покоління. Дотримуючись їх, люди намагалися захистити себе від можливих небезпек та забезпечити добробут своїм родинам.

22 червня День скорботи і вшанування пам'яті жертв війни в Україні. Саме цього дня розпочалася нова фаза Другої світової війни на території сучасної України та деяких інших країн. За статистикою в ній загинуло близько 20% українців. День пам'яті був створений 2000 року указом президента України Леоніда Кучми. Цього дня вшановують всіх тих, хто загинув в результаті бойових дій на території нашої країни. Україна зазнала найбільших втрат за період війни. Згідно з даними, які були опубліковані істориками, Друга світова війна забрала життя 5 млн українських військових, 5 млн мирних жителів та ще 2 млн стали примусовими гастарбайтерами у нацистській Німеччині. В той період були знищені цілі міста і села. Мирні українці пережили голокост, голод, розстріли. Страждали українці не тільки на передовій. В зруйнованих селах і містах залишалися жінки з дітьми, молоді дівчата, немічні бабусі, які змушені були самостійно справлятися з усіма тяготами і страшними наслідками окупації ворогом рідної землі. У цей день по всій країні проводяться зустрічі з ветеранами, благодійні акції та хвилини мовчання - аби більше наша країна не дізналася, що таке, коли батьки ховають дітей. Що сталося 22 червня і що треба зробити цього дня 81 рік тому, о 04:00 ранку, незважаючи на підписаний Договір про ненапад між Німеччиною і Радянським Союзом, німецькі війська атакували кордони СРСР. Так почалася Велика Вітчизняна війна. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Різдво Іоана Предтечі: чому це свято таке важливе і що під забороною Зараз, в період повномасштабної війни з Росією, ця дата набула нового, ще більш трагічного, сенсу. У цей день необхідно поставити свічку за всіх тих дочок і синів України, які загинули заради свободи і незалежності нашої держави. 22 червня віряни вшановують пам'ять святого Кирила Олександрійського. Цього дня не варто сваритися з рідними, лихословити. Не вбивайте комарів після полудня, інакше наступного дня їх стане ще більше.

Австралійська й американська акторка, співачка, продюсерка, активістка Ніколь Кідман святкує день народження. Одній з найвисокооплачуваніших зірок Голлівуду виповнилося 58 років. Gаzеtа.uа зібрала цікаві факти з життя іменинниці та пропонує переглянути, як вона змінилася з початку кар'єри. Народилася Ніколь в Гонолулу, штат Гаваї. Її батьки - вихідці з Шотландії та Ірландії, обидва народилися в Австралії. З чотирьох років Кідман почала займатися балетом. Захоплення танцями привело її до Австралійського театру для молоді, а потім до Театру Філіп-стріт, де, крім акторського хисту, вдосконалювала вокальні навички і вивчала історію театру. Вперше на екрані з'явилася у 15 років у музичному відеокліпі співачки Пет Вілсон Вор Gіrl 1983 року. Того ж року Ніколь почала зніматися на телебаченні та в кіно. Серед перших її робіт фільми "Бандити на велосипедах" і "Різдво Буша". Після початку кар'єри 16-річної Кідман її мати захворіла раком грудей. У 17 дівчина взяла паузу від кар'єри та доглядала матір і навіть пройшла курс масажу, щоб допомогти в реабілітації. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Памела Андерсон у кедах і без краплі макіяжу знялась для Наrреr's Ваzааr У фільмі "Дні грому" акторка познайомилася з Томом Крузом, в грудні 1990 пара одружилася. Завагітніти довго не вдавалося, тож вони всиновили доньку Ізабеллу Джейн Круз та сина Коннора Ентоні Круза. У лютому 2001-го Круз раптово подав на розлучення, посилаючись на "непримиренні розбіжності" та попросивши спільну опіку над дітьми. Після дворічного процесу розлучення, кар'єра Кідман зазнала справжнього прориву. Тоді вийшов довгоочікуваний фільм-мюзикл База Лурманна "Мулен Руж". Ніколь виконала свої музичні номери в картині самостійно. Під час знімання фільму акторка зламала ребро. Ії майстерна різноманітна гра справила сильне враження на критиків, і за цей фільм її номінували на "Оскар". 2006 року знаменитість одружилася з австралійським кантрі-співаком Кітом Урбаном, з яким познайомилася в Лос-Анджелесі. Через два роки народила доньку Сандей Роуз. І далі завагітніти не вдавалося, тому другу біологічну доньку Фейт Маргарет народила сурогатна мати. Раніше Кідман знялась для обкладинки американського Еllе. Перед камерою зірка постала у відвертих образах. Одягла чорний жакет і панчохи в тон. Вона зібрала волосся у низький пучок і зробила яскравий макіяж.

«Hospitaliers» is a volunteer organization of paramedics. It was founded by Yana Zinkevich at the beginning of hostilities in Ukraine in 2014. Then Russia annexed Crimea and started hostilities in the east of the country. The motto of our organization is "For the sake of every life." And Hospitaliers prove every day that these are not just words for us.

Зелений горошок - не лише улюблений смак із дитинства, а й справжній суперфуд, який вартий місця на вашій тарілці. Він позитивно впливає на імунітет, серце, зір і навіть рівень цукру в крові. Видання Rеаl Sіmрlе розповіло, чим корисний свіжий горошок і як легко вписати його у свій раціон. Горошок належить до родини бобових - разом із квасолею, нутом і сочевицею. Збирають його, коли стручки ще молоді, а зерна солодкі та соковиті. Саме в цей момент він максимально корисний. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Сніданок кардіолога: з якої їжі починати день для підтримки серця Найпопулярніші форми: Свіжий - найсмачніший у сезон, його можна їсти сирим або термічно обробленим. Заморожений - майже не поступається свіжому за вмістом корисних речовин і доступний цілий рік. Сухий - використовується для супів і пюре, потребує довшого приготування. Головні причини їсти зелений горошок: 1. Покращує травлення, стимулює роботу кишківника, забезпечує регулярне випорожнення, дає тривале відчуття ситості. Порада: завжди запивайте продукти з високим вмістом клітковини достатньою кількістю води. 2. Підтримує здоров'я серця Горошок багатий на калій, магній і кальцій. Калій нормалізує тиск, магній - серцевий ритм, а кальцій з їжі знижує ризик серцево-судинних хвороб. Ці мікроелементи працюють разом, зменшуючи ймовірність розвитку гіпертонії, інфаркту та атеросклерозу. 3. Зміцнює імунну систему. У 100 г горошку до 13% добової норми вітаміну С. Разом із вітаміном Е, цинком та антиоксидантами зелений горошок посилює захист організму, допомагає боротися з вірусами та запаленням, нейтралізує вільні радикали. 4. Підтримує зір Горошок містить вітамін А у формі бета-каротину. Він захищає очі від вікових змін, знижує ризик макулодистрофії, покращує бачення в сутінках. Пів чашки горошку забезпечує майже 50% добової норми вітаміну А. 5. Стабілізує рівень цукру. Горошок має низький глікемічний індекс, тому не провокує різких коливань глюкози, надовго зберігає ситість. Це особливо важливо при інсулінорезистентності, предіабеті або для тих, хто стежить за енергією протягом дня. Хоча горошок містить білок, він не забезпечує весь набір амінокислот - комбінуйте його з крупами, яйцями або м'ясом. Зелений горошок - універсальний продукт, який легко інтегрується у будь-яку страву. Ось кілька простих ідей: Салати: додавайте варений або свіжий горошок до овочевих міксів. Супи: чудовий інгредієнт для крем-супів чи легких овочевих страв. Гарніри: обсмажте з цибулею та оливковою олією. Закуски: сирий горошок із хумусом - легкий і корисний перекус. Тости: пюре з горошку + лимон + олія = альтернатива авокадо. Сніданки: додайте до омлетів або фрітат. Свіжий або заморожений зелений горошок доступний, корисний і смачний спосіб урізноманітнити раціон. Він підтримує здоров'я серця, імунітету, зору та рівня цукру, а також додає яскравості будь-якій страві. Не залишайте пакет горошку глибоко в морозилці - зробіть його постійним гостем на вашій тарілці хоча б кілька разів на тиждень. Знижена кислотність шлунка може полегшити симптоми печії та сприяти покращенню стану травної системи. Правильно підібраний раціон здатний допомогти організму м'яко знизити рівень кислотності, зменшити подразнення слизової та налагодити роботу шлунково-кишкового тракту. Банани мають природну лужну дію, що допомагає нейтралізувати шлункову кислоту. Вони також захищають слизову оболонку шлунку. А вівсянка добре вбирає кислоту і захищає стінки шлунку. Це чудовий варіант на сніданок для тих, хто страждає на печію.

Очільник Київської міської військової адміністрації Тимур Ткаченко повідомив, що у день жалоби в Києві за загиблими внаслідок російської масованої атаки 17 червня молоді люди влаштували дрифт в центрі столиці. Ткаченко заявив, що звернеться до поліції.

У Києві в день жалоби за загиблими внаслідок російської атаки 17 червня молодики влаштували дрифт у центрі столиці. Голова Київської міської військової адміністрації Тимур Ткаченко заявив, що звернеться в поліцію.

Безсоння можна позбутися всього за один день. Допомогти подолати розлади сну може вживання рекомендованої кількості фруктів протягом дня. До такого висновку прийшли дослідники з Колумбійського університету та Університету Чикаго, пише Іndереndеnt. Безсоння може мати далекосяжні наслідки, включаючи негативний вплив на здоров'я серця, пам'ять, навчання та регуляцію настрою. Поганий сон також може підштовхувати людей вести нездоровий спосіб життя, адже через брак відпочинку посилюється тяга до продуктів з високим вмістом жирів та цукру. Робота американських учених, опублікована в журналі Slеер Неаlth, показала, що перехід від дієти без фруктів до споживання п'яти чашок таких продуктів на день може суттєво зміцнити нічний сон. Йдеться про 700-1000 грамів, залежно від типу фруктів. Результати цього дослідження вперше виявили тимчасовий зв'язок між вибором продуктів харчування у певний день та об'єктивно виміряною якістю сну тієї ж ночі. "Примітно, що таку значну зміну можна було спостерігати менш ніж за 24 години", - сказала експертка зі сну Есра Тасалі, яка стала співавтором нового дослідження. "Модифікації дієти можуть стати новим, природним та економічно ефективним підходом до досягнення кращого сну", - додала вона. У дослідженні взяли участь здорові молоді люди, які повідомляли про своє щоденне споживання їжі за допомогою спеціальної програми та носили наручний монітор, який дозволяв ученим об'єктивно вимірювати їхній режим сну. Вчені спеціально вивчали "фрагментацію сну" - показник, який відображає, як часто людина прокидається або переходить від глибокого до поверхневого сну протягом ночі. Дослідники виявили, що щоденний раціон був пов'язаний зі "значними відмінностями" у наступному нічному сні. У тих, хто їв більше фруктів та овочів протягом дня, спостерігався глибший, безперервніший сон уночі. Також дослідники відмітили, що ті піддослідні, які споживали корисніші вуглеводи, такі як цільні зерна, теж мали кращий нічний відпочинок. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Звичка, яка згубно впливає на психіку та якість сну. Це робить більшість Загалом, дослідники підрахували, що люди, які з'їдають рекомендовану їм норму в п'ять чашок фруктів та овочів на день, можуть відчути 16-відсоткове поліпшення якості сну порівняно з тими, хто не споживає ні фруктів, ні овочів. "16 відсотків - це дуже суттєва різниця", - відзначила доктор Тасалі. Вчені сподіваються провести подальші дослідження серед різних груп населення, щоб вивчити основні механізми, які могли б пояснити позитивний вплив уживання фруктів та овочів на якість сну. Ґрунтуючись на останніх результатах, вони порекомендували дієту, багату на складні вуглеводи, фрукти та овочі тим, хто хоче досягти довгострокового поліпшення якості нічного відпочинку. Постійне вживання їжі пізно ввечері може вплинути на сон, здоров'я кишківника, відновлення, імунітет, енергію та структуру тіла. Тому, якщо хочете покращити здоров'я, дуже легкий спосіб - відмовитися від пізніх вечер.

Літо в розпалі, і тисячі туристів замислюються про те, де провести довгоочікувану відпустку біля моря. Туреччина залишається одним із найпопулярніших напрямків серед українців: все включено, тепле море, чудові готелі, східна гостинність та прийнятні ціни. Але серед десятків курортів та сотень пропозицій часом складно зрозуміти: де дійсно дешевше, а де просто гарно подано. Саме тому онлайн-турагенція ТурПошук провела власний аналіз, щоб з'ясувати, де в Туреччині можна відпочити бюджетно, але при цьому якісно. Від чого залежить ціна туру до Туреччини? Важливо розуміти: ціна туру до Туреччини залежить від багатьох факторів сезон, категорія готелю, харчування, віддаленість від моря, тип транспорту, популярність курорту та навіть день тижня. Проте є стійка закономірність: деякі регіони Туреччини з року в рік пропонують більш доступні ціни без шкоди для сервісу. Аланія лідер з доступності На першому місці за доступністю, як не дивно, стабільно опиняється Аланья. Цей курорт знаходиться на схід від інших і трохи віддалений від аеропорту в Анталії, тому трансфер займає довше часу. Натомість на туристів чекають шикарні пляжі, безліч трьох- і чотиризіркових готелів з гідним рівнем обслуговування та дуже привабливі ціни. Особливо вигідно тут відпочивати у червні та вересні море тепле, сонце ласкаве, а вартість путівок значно нижча від пікового липня. Сімейний відпочинок у Сіде Слідом за Аланією йде курорт Сіде. Він популярний серед сімейних пар з дітьми завдяки пологому входу в море та розвиненій інфраструктурі. Ціни тут трохи вищі, ніж в Аланії, але все ще нижчі, ніж у більш "розкручених" місцях на кшталт Кемера. Крім того, в Сіде багато готелів, що працюють за системою "все включено", де вартість вже включає масу бонусів: від морозива на пляжі до міні-диско вечорами. Белек елітний, але з доступними варіантами Не менш відомим, але далеко не бюджетним напрямом вважається регіон Белек. У туристичних проспектах він зазвичай фігурує як елітний та дорогий, але якщо знати, де шукати, можна знайти дуже вигідні пропозиції. Наприклад, у готелях "другої лінії" або у невеликих апарт-комплексах. Плюс Белек радує своєю зеленню, сосновими гаями та можливістю поєднати пляжний відпочинок з грою в гольф або походом у спа-комплекс. Кемер не найбюджетніший, але з "палаючими" шансами А ось Кемер, незважаючи на свою популярність в українців, виявляється не найдешевший варіант. Дається взнаки близькість до Анталії і попит серед молоді. Тут часто дорожче коштують і готелі, і в загальному тури. Хоча, якщо заздалегідь забронювати тур або скористатися акцією "гарячі путівки", можна "зловити" і тут добрий варіант. Мармаріс європейська атмосфера за розумні гроші Не варто скидати з рахунків і Мармаріс. Цей курорт знаходиться ближче до Егейського моря, відрізняється приємним кліматом і трохи більш європейською атмосферою. Тут часто відпочивають британці та німці, що відбивається на рівні сервісу. Мармаріс не найдешевший у загальному заліку, але якщо ви мрієте поєднати пляжний відпочинок з вечірніми прогулянками набережною та вечерями в ресторанах з живою музикою це ідеальний варіант. Коли купувати тур, щоб заощадити? Як показав аналіз, якщо ваша мета заощадити, варто звертати увагу не лише на регіон, а й на дати вильоту. Найдоступніші тури знаходяться на початку та в кінці сезону, особливо якщо використовувати фільтри пошуку та підписки на акційні пропозиції. Онлайн турагенція ТурПошук регулярно публікує добірки найвигідніших турів в соцмережах, а завдяки зручному інтерфейсу сайту Тurроіsk.uа підібрати путівку можна буквально за пару кліків. Також варто пам'ятати, що ціни на тури можуть змінюватись щодня. Тому якщо ви знайшли хороший варіант краще не відкладати покупку. Досвідчені мандрівники знають: дешевше ніж сьогодні може вже не бути. Особливо це стосується популярних тижнів у липні та серпні, коли попит перевищує пропозицію. Туреччина доступна кожному Загалом Туреччина залишається одним із найуніверсальніших і найдоступніших напрямків для літнього відпочинку. Тут кожен знайде варіант за смаком та бюджетом від економічних "трійок" до розкішних "п'ятірок" з приватним пляжем та послугами біля моря. Головне знати, де шукати. А з цим вам завжди допоможе онлайн турагентство Турпошук.

В осередку Спілки української молоді ім. Миколи Павлушкова в Чикаго (США) відбулося святкування Дня СУМівської молоді, до якого долучився генеральний консул України в Чикаго Сергій Коледов.

16 червня вшановують святого Тихона. Тихон жив у ІV-V століттях. Він народився і виріс на Кіпрі, в християнській родині. У молодому віці був наділений даром чудотворення. Відомий випадок, коли батько відправив його на ринок продавати випічку, але Тихон по дорозі все роздав жебракам. Батько розгнівався, на що син йому відповів: "Той, хто дає Богу, сторицею прийме". Коли пекар увійшов в комору, то був дуже здивований - всі полиці були наповнені випічкою. Тихон зробив багато добрих справ за своє життя. Його прийняли в церковний клір, а пізніше посвятили в сан диякона. Після смерті єпископа Тихона обрали новим єпископом. Він виступав проти язичництва, допомагаючи язичникам знайти нову віру. Святитель був дуже милостивий, постійно допомагав людям похилого віку, жебракам і знедоленим - двері його дому завжди були відкриті. Помер Тихон в 425 році. Що робити сьогодні 16 червня слід навести порядок в домі. З Тихонового дня припиняли посів зернових культур, оскільки для них вже занадто пізно. Якщо посіяти пшеницю або овес зараз, то під час дозрівання зерно замерзне від осінніх заморозків. У народне свято продовжували доглядати за городом - пасинкували і підв'язували овочі, підгортали картоплю, обрізали сухі і хворі гілки. Родичі допомагали один одному на городах. В українських селах влаштовували толоку. Односельці допомагали один одному на городах і в саду безкоштовно. Власник ділянки після роботи пригощав усіх обідом і домашнім алкоголем. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Різдво Івана Хрестителя: коли відзначаємо та що варто знати про найбільшого пророка День Тихона вважається дуже вдалим для творчості і рукоділля. Молоді дівчата в цей день шили рушник на своє майбутнє весілля. У давні часи вважалося, що кожна українка повинна вміти вишивати. Якщо дівчина не встигала або не вміла, то їй допомагали родичі, щоб уникнути ганьби. Що не можна робити Сьогодні не варто ображатися. Краще прийняти і відпустити ситуацію, інакше вона спрацює проти вас. Не можна лінуватися. Особливо в пошані розумова праця, тому присвятіть цей день читанню, вивченню мови або іншій інтелектуальній роботі. Не треба нині нічого пекти. Сьогодні не рекомендується працювати з тістом: ні замішувати, ні випікати або смажити на сковороді - це принесе фінансові труднощі. Прикмети Папороть вранці скручує листя - наступний день буде спекотним і сонячним. Якщо ворони сідають дзьобами в одну сторону - до сильного вітру. Чим менші краплі дощу, тим довше він буде йти. На вікнах осідає роса - до дощу. Ясний Чумацький шлях - на гарну погоду. Якщо зранку роса на траві, то день буде ясним. Польові квіти закривають пелюстки - до негоди. Якщо птахи низько літають, то до сильних злив. У перший місяць літа українці відзначають багато церковних свят. Серед них - Трійця, Різдво святого Івана Хрестителя, а також наприкінці місяця вшановуємо апостолів Петра і Павла та Всіх святих, Собор 12 апостолів.

У Вашингтоні 14 червня відбудеться військовий парад до 250-річчя армії, який збігається з днем народження Дональда Трампа. Також заплановані протести по всій країні

Генерал Михайло Драпатий офіційно склав повноваження Командувача Сухопутних військ Збройних Сил України. У прощальному дописі у Fасеbооk він підсумував результати своєї роботи, акцентуючи на ключових змінах, які вдалося ініціювати за час перебування на посаді. За словами Драпатого, на момент його призначення командування перебувало у стані управлінської стагнації - бракувало мотивації до змін, а духу розвитку не було й близько". Протягом пів року йому вдалося оновити майже половину ключового керівного складу, відповідального за формування сучасної армії. "Я залишаю після себе сильну, ініціативну команду, яка не боїться відповідальності, готова приймати рішення й продовжити розпочату трансформацію", - написав він. Драпатий підкреслив, що нова управлінська культура формується навколо відповідальності, аналітики й поваги до людей, а не статусів чи особистих зв'язків. Попри це, системний спротив залишився: не всі кадрові рішення вдалося реалізувати, адже частина механізмів і досі працює на самозбереження, а не на інтереси війська та держави. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "Це моя відповідальність": Драпатий йде з посади через загибель бійців Що вдалось змінити: Мобілізація та ТЦКОдин із найскладніших напрямів. Драпатому вдалося оновити керівництво більш ніж у половині територіальних центрів комплектування. Формується нова управлінська вертикаль із фокусом на прозорість і результативність. Триває робота над моделлю ТЦК без корупції. Підготовка військовихЗапущена масштабна реформа бойового навчання: змінено керівництво, оновлено програми, додано психологічну підготовку та цифрові інструменти. Основний акцент практична боєздатність, а не формальна звітність. Усі навчальні центри адаптуються до реальних потреб фронту. БпЛА, РЕБ, кіберпростірРозвиток цих напрямків очолюють молоді командири з бойовим досвідом. Підхід - максимальна ефективність і гнучкість. Формування підрозділів відбувається не за "зв'язками", а за бойовими критеріями. ЦифровізаціяВійсько впроваджує сучасні ІТ-системи як для тилу, так і для бойових підрозділів. Ключовий принцип: лише ті технології, які реально допомагають, а не просто виглядають сучасно. ЛогістикаРозпочато створення нової логістичної моделі. Забезпечення стає сервісом для фронту, а не самоціллю. У планах - цифрові логістичні хаби та оновлені підходи до управління ресурсами. КомунікаціяУ командуванні змінили підхід до взаємодії як із суспільством, так і з особовим складом. Нова модель комунікації - відкрита, чесна, побудована на повазі й довірі, а не страху. "Я не ідеалізую результат. Ми могли зробити більше. Але ні про один день цієї роботи я не шкодую. Віддав усе, що знав, умів і міг. Команда зібрана, вектор задано, зміни запущено. Повноцінна трансформація лише починається", -підсумував Михайло Драпатий. 1 червня командувач Сухопутних військ Збройних Сил України Михайло Драпатий подав рапорт про відставку. "Я прийняв рішення подати рапорт про відставку з посади командувача Сухопутних військ Збройних Сил України. Це усвідомлений крок, продиктований моїм особистим відчуттям відповідальності за трагедію на 239-му полігоні, внаслідок якої загинули наші воїни", - написав він.

В оселі Спілки української молоді «Тарасівка» (графство Дербішир, Велика Британія) відбулася церемонія вшанування памʼяті Українських Героїв з нагоди Свята Героїв, що традиційно відзначається на День Зіслання Святого Духа.

Жордан Барделла: суперечливі моменти дитинстваЖордан Барделла, фото: gеttyіmаgеsНароджений у Дрансі (11 км на північний схід від Парижа), в житловому комплексі для малозабезпечених 13 вересня 1995 року, Жордан Барделла має італійське коріння. Його мама походить із містечка Нікеліно, розташованого на околицях Турину. Тим часом походження батька майбутнього політика описують, як змішане –  італійсько-ельзасько-франко-алжирське.Вихованням Жордана займалася здебільшого його мати, яка працювала в дитячому садку. Мешкали вони власне в тому ж районі, а вважався він бідним та не надто благополучним. Тим часом із батьком-бізнесменом, який жив у заможнішому місті Монморансі, що у північному передмісті Парижа, юний Барделла проводив вихідні й ще один день тижня.Сам Барделла у розповідях про себе любить зіграти на тому моменті, що ріс у бідному осередку, а мати ледве зводила кінці з кінцями, зображуючи себе як людину, що вижила в неблагополучному передмісті, яке потерпає від наркотиків і радикального ісламу. Разом із тим він дещо залишає поза увагою привілеї у вигляді приватної школи, можливості користуватися автівкою та квартирою у Монморансі, як і тривалу мандрівку з батьком до США. Адже фактично його дитинство минуло між квартирою матері та домом батька. І, попри часткове проживання у такому специфічному районі, він мав ширший діапазон можливостей.Ранні перші кроки на шляху до великої політикиПолишаючи позаду суперечливі аспекти його дитинства, варто звернути увагу на те, що свій шлях у політиці Жордан Барделла розпочав доволі рано – у 16-річному віці. Саме тоді він приєднався до Rаssеmblеmеnt nаtіоnаl – Національного об’єднання, відомого у той період як Frоnt Nаtіоnаl, тобто Національний фронт. Це французька праворадикальна націоналістична політична партія, яку заснував Жан-Марі Ле Пен – батько Марін Ле Пен. Власне сам юний політик казав на той момент, що приєднався до партії "більше заради Марін Ле Пен, ніж заради Національного фронту".У той час він ще навчався у приватній католицькій школі, і не лише навчався, але й сам давав уроки французької. Власне викладати французьку мову мігрантам і паралельно бути членом контроверсійного Національного фронту – це викликало здивування серед тих, хто знав його тоді, друзів та однокласників у цій приватній середній школі.У 2013 році він здобув ступінь бакалавра з економіки та соціальних досліджень, опісля здобув ступінь бакалавра географії, а також бакалавра з історії та іспанської мови. Але незабаром припинив навчання і повністю присвятив себе політиці – діяльності у Національному фронті (тепер Національному об'єднанні).Що цікаво, його кар’єра у партії розвивалася доволі стрімко: після приєднання у 16 років, вже у 19 став секретарем департаменту Сена-Сен-Дені, що зробило його наймолодшим партійним чиновником, у 20 – регіональним радником регіону О-де-Франс, а у 22 роки – речником партії. Він також очолив молодіжне крило партії.Кар’єра євродепутатаУ січні 2019 року Жордан Барделла, 23-річний на той час, був призначений очільником списку Національного об’єднання на виборах до Європарламенту. Його висхідне ім’я з'явилося завдяки підтримці Марін Ле Пен, оскільки її стратегія зосереджувалася на поєднанні молодого обличчя з досвідченим лідерством.Тоді партія набрала достатню кількість голосів та навіть випередила політичну силу чинного президента Франції Емманюеля Макрона, здобувши у Європарламенті 23 мандати. Як депутат, Барделла заявляв про те, що його ціль у ЄП – змінити імідж правих. І не оминув увагою ультраправу групу "Ідентичність і демократія" (Іdеntіty аnd Dеmосrасy). Ставши її активним членом фактично з моменту створення, Барделла також посідав один із віцепрезидентських постів у групі. Голосував чітко за правою лінією свого Національного об'єднання: проти міграційної політики, санкцій, кліматичних ініціатив.Власне під час тієї каденції Жордан таки отримав престижні позиції в парламенті та передовсім партії, що стало стартовим майданчиком для подальшого політичного зростання. І вже 2024 року вдруге був обраний до Європарламенту. Тоді ж таки, після того, як після того, як низка правих партій вийшла з групи "Ідентичність і демократія", її місце зайняла "Партія за Європу", президентом якої став Жордан Барделла.Шлях Жордана Барделли від протеже Марін Ле Пен до її заміни та нового рівня популярностіМарін Ле Пен та Жордан Барделла, фото: відкриті джерелаФранцузькі медіа часто називають Марін Ле Пен та Жордана Барделлу непорушним тандемом, а дехто й приписує йому приналежність до клану Ле Пен. Тому не дивно, що саме його головна ультраправа політикиня поставила на роль голови своєї партії у 2023 році – Барделла стає першим лідером поза родиною.Такому вибору насправді була певна причина. Ле Пен активно працювала над тим, щоб очистити RN від радикального іміджу попередніх епох, і Барделла своєю молодістю, сучасним виглядом та безпосередністю став символом м’якого праворадикалізму, щоб приваблювати нові аудиторії.Майстер ТіkТоk і соцмереж, який має мільйони підписників, він вдало говорив мовою молоді, а її стратегія полягала в тому, щоб використати його медіаобраз для залучення нових поколінь виборців.  Окрім того, Ле Пен впевнена, що Барделла зберігатиме її курс та дослухатиметься до неї й надалі.Тому, якщо Марін Ле Пен не вдасться оскаржити рішення суду, який визнав її винною у розкраданні державних коштів й заборонив балотуватися на державні посади на найближчі 5 років, то кандидатура Жордана Барделли на роль президента стає цілком реальною.У французьких медіа ця тема продовжує активно обговорюватись, зокрема вже проведена й низка опитувань громадської думки, за результатами яких високу підтримку від громадян країни мають обоє – і Марін Ле Пен, і Жордан Барделла. І хоча вибори президента у Франції заплановані аж на 2027 рік, політичні сили вже з помітною методичністю взялися за роботу над електоратом. І тут медійність Барделли може цілком зіграти йому на руку. Не відходячи від лінії Ле Пен, політик вибудовує нову упаковку для старої ідеології: менш агресивну, більш популістську, орієнтовану на молодь та цифрову епоху. А його популярність – це не лише результат політичної стратегії, але й добре продуманий медіаобраз "хлопця з району, який зробив себе сам".Жордан Барделла про УкраїнуЖордан БарделлаЖордан Барделла займає досить стриману, але не ізольовану позицію щодо війни в Україні. Він намагається демонструвати баланс між підтримкою суверенітету України та обережністю, щоб "уникнути ескалації з Росією".Зокрема, Барделла підтримує допомогу Україні зброєю, проте з нюансом – йому йдеться про постачання боєприпасів і оборонного обладнання, необхідних для утримання фронту, але виступає проти надсилання далекобійних ракет та іншого озброєння, що може вражати російську територію. Він також не бачить можливостей для відправлення французьких солдатів в Україну.Також він виступає проти вступу України в ЄС або НАТО, аргументуючи, що це може загострити конфлікт і поставити Францію у пряму залежність. Поряд із тим лідер французьких ультраправих обіцяє, що Україна не буде поглинута "російським імперіалізмом".Таким чином він намагається відповідати одразу двом запитам французів: на безпеку та на підтримку України. Фактично в же зараз Барделла грає на двох полях: для внутрішньої аудиторії – "я не хочу, щоб Франція втягнулася у війну", а одночасно й для зовнішньої – "я не друг Путіна, я за мир і підтримку, але в межах раціонального". Але куди повіє передвиборчий вітер далі та як можуть змінюватись позиції Жордана Барделли у майбутньому, найімовірніше, залежатиме від кількох чинників – позицій інших партій, подій на фронті, а також рівня довіри до Макрона в часі його проукраїнського курсу. Проте абсолютна зміна риторики на прокремлівську малоймовірна, оскільки Барделла активно працює в Європарламенті і наслідувати Орбана не планує.

Російська імперія послідовно знищувала корінний народ Криму упродовж століть. За кожним із цих періодів тисячі життів кримських татар, які Росія викреслила або змінила назавжди, а також стирання справжнього обличчя Криму. У травні 1944 року радянська влада здійснила примусову депортацію кримських татар з їхньої історичної Батьківщини. Майже 200 тисяч людей було насильно вивезено до Середньої Азії, на Урал і в Сибір під приводом фальшивих звинувачень у колаборації з нацистами. Чверть народу загинула у перші роки вигнання від голоду, хвороб і нелюдських умов. Їм заборонили повертатися до Криму аж до кінця 1980-х років, а їхня історія і культура були майже стерті з офіційної радянської пам'яті. Це була етнічна чистка й акт геноциду.Після повернення на Батьківщину у 1990-х кримські татари почали відроджувати свої громади, мову та культурне життя. Однак у 2014 році Росія, окупувавши Крим, знову перетворила їх на мішень. Анексія стала фактично актом повторної колонізації. Переслідування, арешти, зникнення активістів і спроба витіснення кримських татар повторили імперський сценарій. Знову, як і 81 рік тому, вони опинилися в ситуації, де на кону стоїть не лише їхня свобода, а й саме право бути на своїй землі. Щороку 18 травня ми говоримо про велику трагедію кримськотатарського народу – депортацію 1944 року. Сьогодні ми також поговоримо про долю кримських татар у тимчасово окупованому Криму і на території вільної України. І зробимо це свідомо в інший день для того, щоб говорити про цей народ не лише у так звані Кримські дати. Отже, як почуваються кримські татари, які пережили на своїй землі столітні випробування, репресії, депортації, арешти, вбивства, спроби стерти їхню ідентичність, і переживають далі це? Водночас вони відчувають загрозу того, що їхня земля, Крим, може стати розмінною монетою у великій глобальній політичній грі.Сьогодні у студії Алім Алієв — заступник директора Українського інституту і правозахисник. Отже, як почуває себе народ, який бачить, що у світових медіа, у кабінетах влади світу йдуть розмови про те, що, можливо, Кримом доведеться пожертвувати? Я тут маю на увазі навіть не політичну сторону, а суто людську. Як почувається народ з його гідністю у такій ситуації? thеukrаіnіаns.оrg Протягом 11 років, коли я говорю з мешканцями Криму, то часто мені кримськотатарською ставлять одне питання: "Nе vаqıt?" Це перекладається як "Коли?". І нічого не потрібно пояснювати в контексті того, чого питають мене співвітчизники: "Коли ми повернемось?", "Коли Крим деокупується?" І ці питання зараз, очевидно, теж люди ставлять. Різні політичні заяви, які ми чуємо зараз зі США та інших країн щодо "давайте ми переглянемо статус Криму" чи "Україна має змиритись з окупацією своїх територій", звісно, не грають хорошу роль для людей у Криму. Це пригнічує і змушує жителів окупованих територіях почувати себе сам на сам з цим величезним викликом окупації.Але важливий порядок денний, який ми маємо також всередині України, а саме, як політичні актори, громадянське суспільство, і, зрештою, самі кримські татари, які не живуть в Криму, ретранслюють це своїм співвітчизникам. Для мене після таких заяв мало що змінюється. Такі, як я, і купа людей, які зараз займаються Кримом, будуть і далі цим займатися. Я жартую, що в нас є дуже егоїстична мета – повернутися додому. Цю мету ми можемо виконати тільки тоді, коли Крим буде вільний, коли два прапори повернуться до Криму. Коли з'явилася інформація про позицію американців нібито щодо визнання Криму російським, була заява Меджлісу кримськотатарського народу про те, що це неприпустимо визнавати Крим російським, і це означало б виправдання всіх злочинів, скоєних щодо корінного кримськотатарського народу в роки колоніального поневолення Криму Російською імперією, а також сьогоднішніх злочинів. Це фактично було би визнання цієї страшної несправедливості. Лідер Меджлісу кримськотатарського народу Рефат Чубаров. Фото: Gеtty Іmаgеs Абсолютно, це ж про легітимізацію злочинів. Бо ми говоримо в перспективі навіть не з 1944 року. Ми говоримо з перспективи першої анексії Криму Катериною ІІ в 1783 році, і як це відбувалось дотепер. Тому я, наприклад, окупацію називаю реколонізацією. Це не просто колонізація, яка тільки розпочалась. Це нова спроба Росії колонізувати півострів. Прояви дуже різні — від мілітаризації населення, бо ми багато говоримо про те, як Росія завозить армію і військову техніку до Криму, але ж вони також мілітаризують дітей; до зміни ідентичності й етнічного та релігійного складу населення через заміщення. У мене перед очима стоїть картинка, коли Мустафа Джемілєв, лідер кримськотатарського народу, в травні 2014 року пробує заїхати у Крим, його зустрічають 5 тисяч його співвітчизників, але його не пускають російські прикордонники. Це була така метафора. Ти розумієш, що це, власне, оцей ланцюг, який тягнеться століттями, і ось вона ще одна депортація чи реколонізація. По суті це відмова людині жити на своїй землі. Чи правильно я розумію, що коли ми говоримо про депортацію 1944 року, правильно казати не депортація, а "сюргюнлік"? Якщо так, що це означає? Що ви вкладаєте у це?Мустафа Джемілев. Фото: Gеtty Іmаgеs Так, "сюргюнлік" перекладається як "виселення". Це термін, який кримські татари використовують, коли ми говоримо про геноцид. Англійською "депортейшн" часто не є коректним перекладом. "Сюргюнлік" — це те, що означає цей процес самого геноциду, бо депортація – це ж не ті три дні, коли людей вивозили у вагонах. Це два-три тижні, коли людей довозили до Центральної Азії, Сибіру, на Урал, і коли люди починали жити в цих місцях так званих спецпоселень. Бо коли ми говоримо, що загинула майже половина кримськотатарського народу, ми говоримо і про процес, і про перші роки. Цей термін повинен стати позначенням саме цієї трагедії, так як Голокост став позначенням єврейської трагедії, чи Голодомор української трагедії. Я правильно розумію, що це стоїть в цьому ряду? Абсолютно. Ви казали про те, що відчувають люди там, на півострові, і що ви відчуваєте тут після цих заяв. Я слухала інтерв'ю Нарімана Джелялова із Тетяною Терен у ПЕН. Він розповідав про те, що у Криму є люди, які втомлені, які піддаються окупаційній владі, але є і ті, хто тримається досі. Звідки ви берете цю інформацію? Чи підтримуєте ви зв'язок зі своїми співвітчизниками у Криму?Для мене персонально важливо говорити і тримати зв'язок з людьми, які живуть в Криму. Бо коли сьогодні ми говоримо про Крим у різний спосіб, не відчуваючи, що відбувається там, я вважаю, що це трошки нечесно передусім по відношенню до тих людей, які там живуть. Тому, хоч і фізично я не можу поїхати до Криму, важливо розуміти, чим живуть люди там. Ми говоримо про це, проводимо експертні інтерв’ю для того, щоб зрозуміти, які цінності, потреби, картинки майбутнього у людей, чим зараз живе кримськотатарська громада в Криму, і наскільки сьогодні відірвані контексти. Відверто кажучи, кримські татари, які живуть поза межами Криму, мають ключову цінність – цінність саморозвитку. А для кримських татар, які живуть на півострові, ключовою є цінність виживання. І тому тут стратегії поведінки будуть відрізнятися. Сьогодні ми бачимо, що багато людей на півострові довший час жили в цьому режимі сну, як на комп'ютерах, коли вони в очікуванні чогось. Тому зараз вони, на щастя, не брали і не беруть масово участь в так званому політичному житті в Криму і не колаборують з окупантами. Але ми запитали людей, що означає успіх по-кримськотатарськи. Ця річ в Криму змінилась. Успіх сьогодні – це, наприклад, бізнесмен, який заробляє гроші, але їхню частину витрачає на підтримку ідентичності кримських татар через культурні й освітні проєкти, які часто можуть бути невидимі стороннім зором, але це те, що підтримує і дає цю основу. Я саме говорю про Крим. Друге, що змінюється, – це гендерні ролі і гендерні моделі. Сьогодні голос кримськотатарських жінок дуже гучний в Криму також. Дуже багато жінок пішли керувати чи засновувати бізнес, стали правозахисницями, адвокатками, які захищають права людини і в тому числі тих політв'язнів, які сьогодні перебувають по СІЗО і тюрмах Росії та Криму. Ці речі теж змінилися. Водночас кримські татари, звісно, дуже прискіпливо дивляться на нас тут і на те, що відбувається у Києві, як формується кримський порядок денний. Для них дуже важливо зрозуміти, чи в них є ось ця підтримка поза межами Криму, чи вони мають зараз розраховувати лише на свої сили. Мені здається, що і кримським татарам, і громадянському суспільству в принципі в Україні важливо давати таке відчуття цієї підтримки.Фото: Gеtty Іmаgеs Чи відчувають вони моменти, коли питання Криму сходить з порядку денного чи з українських та світових медіа? Чи вони це відчувають і як на це реагують?Так, вони відчувають. І потім це прилітає до нас претензією: "Друзі, ви перебуваєте там, ви розумієте, що ми зараз в окупації робимо дуже багато важливих інших речей. Але ви у Києві, Львові, в інших містах або за кордоном, будь ласка, фокусуйте цю адженду". Наприклад, адженда про майбутній статус Криму – це те, що об'єднує сьогодні кримських татар, які перебувають і в Криму, і поза його межами. А коли говорять про кримськотатарську національну територіальну автономію в межах України – це ще величезна робота як серед спільноти, так і, очевидно, за українським суспільством. Я згадую свої поїздки до Криму. Востаннє я була там у 2013 році. Але я пригадую постійне вороже ставлення великої частини кримчан, цих всіх радянських відставників, людей, які були завезені в Крим. Це відчувалось, коли ти їдеш на екскурсію і тобі кажуть: "Давайте не підемо от в цей ресторан, тому що він кримськотатарський, до нього не треба, бо це татари. Давайте підемо в Бахчисарай до наших, руських". Наріман Джелял каже, що з початком повномасштабного вторгнення напруга і репресії проти татар ще посилилися. Що означає жити ще під ще більшим прицілом?Власне, що відбулось після 2022 року? Росія почала масово залучати проти мешканців Криму адміністративну або кримінальну статтю за дискредитацію збройних сил Російської Федерації. І от під цю статтю можуть потрапляти всі: від дівчат-офіціанток, які в Алушті танцювали під українські пісні, і їм впаяли адміністративні штрафи, до тих, хто проявляє свою "неросійську ідентичність" в той чи інакший спосіб. І це вже є дискредитацією. Таких кейсів зараз вже близько тисячі, які мали далі переважно адміністративне провадження. Тобто цей тиск точно посилювався, бо після повномасштабного вторгнення для них було важливо ще більше закрити півострів. Сьогодні інформацію про півострів ми дізнаємось переважно через правозахисників, які перебувають там, і соціальні мережі. Але з іншого боку, чи ми встигаємо і можемо добре комунікувати на наш порядок денний в Крим, – це, я думаю, також велике питання. Бо сьогодні, на жаль, більшість меседжів, які ретранслює українська держава і навіть громадські організації, доходять до адміністративної межі і розраховані передусім на переселенців, які живуть тут. Я так розумію, що кримських татар призивають в російську армію, і вони не можуть проти цього повставати чи відмовлятися. Як з цим відбувається справа?Кримські татари знаходять спосіб, щоб не піти в російську армію. Але в 2022 році, коли були перші примусові мобілізації на півострові, сталася величезна хвиля виїзду з Криму. Переважно знову після 2014 року з Криму почали виїжджати молодь, професіонали, переважно молоді чоловіки, для того, щоб їх не призвали. Тому ми сьогодні маємо нові хвилі імміграції в різних країнах світу, в тому числі частина приїжджала сюди, частина пішла в лави Збройних Сил України. Це спровокувала ця мобілізація. Кримські татари, очевидно, не йдуть масово воювати на боці Росії, бо вони розуміють, що це означає воювати проти своєї держави і своїх же співвітчизників. Адже може бути гіпотетичний момент, коли навпроти тебе стане кримський татарин у лавах Збройних Сил України. Тому вони знаходять різний спосіб, щоб цього не робити. Хвилі мобілізації дуже різні. Якщо Путін оголошує чергову хвилю, то вони йдуть мобілізовувати людей на окупованих територіях, а також ці пригноблені народи Росії, які сьогодні не мають, на жаль, ані голосу, ані суб'єктності. Таким чином Росія намагається воювати цими народами, яких вона недознищила в радянський час, і зараз таким чином намагається це зробити. Як ви відчуваєте, як змінилися стосунки українців і кримських татар після 2014 року, коли багато кримських татар приїхало до Києва, Херсона чи до інших українських міст? Як змінилися знання і як познайомилися ці люди? На правду я пам'ятаю такий момент – точку біфуркації у 2014 році, коли всі мешканці України для себе почали перевідкривати кримських татар. Мені здається, що тут відбувається зараз дуже важливий шифт, який далі продовжується, коли кримські татари від категорії "чужий", стають в категорію "свій інший". Бо чужому ти апріорі не довіряєш, ти його боїшся і не знаєш, що від нього очікувати. Про кримських татар дійсно дуже мало знали в інтелектуальних колах. Знали переважно про їжу і самозахоплення. Фото: Gеtty Іmаgеs А кримська влада до окупації робила технологічну річ – конфлікт, який завжди був, "кримські татари і місцева влада" перенаправляли в конфлікт "кримські татари та слов'яни". Під слов’янами були і росіяни, і українці, і вірмени, і греки тощо. Таким чином створювалися ось ці точки напруги. Місцева влада брала бульдозери і знищувала самобудови кримських татар, і брала цих слов’янських чоловіків, щоб вони допомагали зачищати територію від татар. "Свій інший" – це вже про прийняття і намагання розуміти глибше і історію, і культуру, і соціально-політичне життя, і головне – бачення майбутнього. Мені здається, що в цьому баченні майбутнього українці чим далі, тим більше розуміють, що воно в кримських татар таке ж, як в українців, тобто спільне, і що в кримськотатарській ідентичності немає цього конфлікту бути громадянином України, вважати Україну своєю Батьківщиною, і бути етнічним кримським татарином і мусульманином. При тому, коли ми зараз працюємо на закордонні аудиторії, я говорю про те, що іслам в Україні – це є автохтонна релігія, бо це релігія корінного народу. Це теж змінює оптику, бо Росія дуже часто говорить, що вона – головний друг іслама, а це трошечки змінює розуміння і деколонізує знання про Україну через такі приклади.Ви почали говорити про недовіру, яка існувала довгий час всередині українського суспільства, і я пригадую 2011 рік, коли я летіла з Києва до Симферополя. Переді мною в ряду сіли троє чоловіків в штатському, але відразу за їхніми потилицями, я зрозуміла, що це СБУшники або якісь спецслужбісти. Вони були з дипломатами, сіли, розгорнули папери і почали щось читати. Звичайно, мені як журналісту було цікаво, з якою ціллю вони летять. Мені здавалося, що СБУ буде контролювати щось пов'язане з цим "руським міром" і з його метастазом в Криму. Наскільки я була потім здивована, що у цих паперах, які читали ці СБУшники, все було про кримських татар: які є конфлікти, лінії розколу між кримськими татарами, хто є лідерами, спілкування з Туреччиною і так далі. І я тоді зрозуміла, що це просто катастрофа. У той час, коли там була "родіна", Ігор Марков, фестиваль "Великоє рускоє слово" і так далі, вони досліджували і вивчали кримських татар. І це був 2011 рік, нагадаю. Як так сталося, на вашу думку, що за 20 років Незалежності України не вистачило мудрості у влади загалом чи в українського суспільства зрозуміти, що кримські татари – це якраз наша опора там, в Криму?Не було цього розуміння очевидно, бо чи була в Криму українська влада? Ні, вона була абсолютно афілійована з Росією. У Верховній Раді Криму були сепаратистські фракції й політичні рухи. Я пам'ятаю момент, коли Джемілєв у свій час говорив, що найбільша загроза для України – це існування Чорноморського флоту. На це колективному Джемілєву, тобто усім кримським татарам, відповідали, що найбільша загроза в Криму – це вони самі. Казали: "Або ви завтра, у найбільш зручний момент, відпиляєтесь і попливете до Туреччини". Це так говорять люди, які не знають історії про взаємовідносини Туреччини і Криму. У Криму була не лише Російська імперія, але й Османська, і це теж важливо враховувати. Тому я кажу – ми не були своїми. З владою Криму все зрозуміло. А я кажу про центральну владу. Ці речі про "відпиляються і попливуть" мені говорили народні депутати українського парламенту 20 років. Я думаю, і президенти деякі думали так про це, що дай їм тільки трошки більше суб'єктності, волі… Тому я кажу, що кримські татари у 90-ті та 2000-ні належали самі собі. Що дала зробити українська незалежна держава – це побудувати власні інституції: як політичні, як Меджліс та Курултай, так і культурні, освітні, соціальні. Але це знову ж таки була геттоїзація, бо ми жили у своєму світі. Коли ви приїжджали до Криму, екскурсоводи водили туристів переважно по російському імперському. Зараз я багато публічно говорю, чому важливо відійти від образу Криму, як образу "Ласточкиного гнізда", бо це абсолютно імперський символ, який був побудований на початку 20 ст. в пику кримськотатарськості, а також умовного Ханського палацу, який будував той же самий архітектор, який побудував дуже багато всього в Москві. Тому ми зараз переосмислюємо ці всі речі. Тоді було набагато легше і зручніше було зчитати "Домик Чехова" в Ялті, ніж вимовити прізвище Номана Челебіджіхана.Я добре розумію вас у тому сенсі, що так як ви залишалися в тіні цієї імперської культури у Криму, то ми так само лишалися постійно в тіні російської імперської культури тут. Тобто це подібні речі. Як кримські татари, які переїхали зі своєї землі, пробують зберегти і розвивати свою культуру? Я знаю, що ви є засновником фестивалю "Кримський інжир". Розкажіть, будь ласка, про цю ініціативу і взагалі, як ви в цьому великому морі інших культур зберігаєте свою культуру?У кримських татар є усвідомлення, що ми корінний народ. Мені здається, це усвідомлення дуже важливе, коли у взаємодії зі своєю ж державою ти розумієш, що ти не з тих, хто приїхав сюди і тимчасово тут оселився, а що це теж твоя земля, де ти маєш розвивати свою мову, культуру і так далі. Сьогодні ключовий виклик для кримських татар – це зберегти ідентичність, мову, культуру і не дати переписати історію, а навпаки нарешті почати говорити про кримськотатарську історію як про частину української історії.Я пам'ятаю на уроках у мене було три різні історії: історія Криму, України і всесвітня історія. Вони не перетинались. А додому я приходив і ще вивчав історію кримськотатарського народу від своїх родичів. Це та річ, яку сьогодні кримські татари намагаються зберегти тут. "Кримський інжир" виник з відчаю, бо мені здавалося, що не існує сучасної кримськотатарської літератури. Тобто вона десь там є, автори пишуть, але кудись в стіл, бо це нікому не цікаво. Ініціатива - це конкурс "Кримський інжир", фестиваль і антологія. Цього року ми видамо вже п’яту антологію. І цього року парадоксально, але вийде перша англомовна антологія сучасної кримськотатарської літератури в принципі. З цим у нас ще дуже багато домашньої роботи. Те ж саме щодо збереження історичної пам'яті. Кілька років тому я запускав такий проєкт, назва якого з кримськотатарської перекладається як "коріння". Він був дуже простий. Ми просили людей в Криму до повномасштабного вторгнення брати мобільні телефони, йти з нашим історичним  опитувальником до своїх бабусів і дідусів, які пережили депортацію, і фіксувати їхні розповіді. Ми зібрали більше сотні цих історій, які є зараз на сайті, для того, щоб це зберегти. Бо ця усна історія – це те, що точно потім ще ляже, я сподіваюсь, і у формуванні свідомості кримських татар майбутніх поколінь, і в справи проти імперії. Мені знайомиться почуття відчаю, коли ти розумієш цінність своєї культури, а її не бачать і кажуть, що її немає. Тобто це великий біль. Чи говорите ви говорите своєю рідною мовою, наприклад, з мамою, тут, в Києві? Мені пощастило, бо у мене мама – викладачка кримськотатарської мови та літератури. До школи я краще знав кримськотатарську, ніж російську, бо бабуся, наприклад, забороняла говорити не кримськотатарською мовою вдома. Водночас ореол застосування мови в Києві набагато менший. Кримськотатарською я говорю з батьками, деколи з братом, який живе тут, і з небагатьма кримськими татарами. І це є велика проблема. Я дуже хочу, і це домашнє завдання в тому числі української держави, розробити екосистему вивчення та викладання кримськотатарської мови. Євген Глібовицький говорить про те, що якщо українці будуть знати 100 фраз кримськотатарською мовою, це буде неймовірно добре, але це також дасть розвиток для самої мови. Тому ми зробили "Кримський інжир" білінгвінальним. Бо це не лише про поезію, прозу двома мовами, це ще і про переклади. Важливо, аби з'являлись переклади і спільний майданчик для українських та кримськотатарських інтелектуалів. Цього прям дуже бракувало. Зараз він затруднений тим, що повномасштабне вторгнення триває, і ми, на жаль, на "Кримський інжир" не можемо фізично привозити авторів. Але нам до сих пір пишуть дуже багато авторів безпосередньо з Криму, з дуже різних куточків. І це я найбільше ціную. Чи є у Києві школа чи курси, де можуть приводити дітей вивчати кримськотатарську мову? Фото: Gеtty Іmаgеs Є кілька онлайн-курсів. Є школа, яка вважається кримськотатарською. Вона розташована в одному з районів на Петропавлівській Борщагівці. І, здається, в Новопечерській школі є зараз ініціатива, аби кримськотатарську мову викладати. Тобто такі ініціативи з'являються, але все-таки це має бути державна програма. Я на цьому наголошую, що одна школа не створить цю інфраструктуру. Тобто це і про підручники, про методики, про підготовку фахівців. Це те, що дає цей буст. Є ще складніша тема – як історію та культуру кримських татар розуміють поза межами України. Ви є також заступником директора Українського інституту і багато їздите на Захід. Ось ви приїжджаєте, скажімо, в європейську країну і починаєте говорити як кримський татарин. Як реагують на це люди? Що вони знають про цю культуру? Відповідаючи на ваше питання, зроблю короткий контекст, що я зрозумів, працюючи, в тому числі, із закордонними аудиторіями. Кримські татари розуміють кілька контекстуальних мов – українську європейську і тюркську ісламську. Я називаю кримських татар народом на фронтирі. Етногенез пройшов на території, яка була повністю під впливом різних народів і різних історичних соціокультурних подій. Тому в нас мультифронтирність в цьому також проявляється. У роботі, наприклад, з тюркськими країнами, ми можемо бути добрими перекладачами. Я вважаю, що кримські татари ще до кінця цього не усвідомлюють, як і не тільки кримські татари, але я вважаю, що це одна з сил, яка точно дає додану цінність світу.А з іншого боку, коли ми говоримо з іншими країнами, очевидно, знань про кримських татар дуже-дуже мало. Максимум – десь чули про репресії. Але це лише верхівка айсбергу. Ми маємо говорити про глибинні зміни, які зараз відбуваються на півострові. Тому ми пішли кількома шляхами. Перший шлях – це посилення кримськотатарських студій за кордоном у різних університетах, аби Крим та кримських татар вивчали, зокрема, в рамках україністики українських студій. А де вже таке є? Зараз, власне, цей процес йде. Я дуже сподіваюся, що буде в кількох європейських країнах. Ми зараз в процесі обговорення цього. Вже існуючі є, але ми хочемо їх посилювати. Бо завжди кримськотатарським студіям багато уваги українська держава, на жаль, не приділяла. Зараз ця парадигма змінюється, і поки в нас є таке вікно можливостей, ми маємо дати цей буст. Друге — говорити про Крим, і в тому числі про Україну, через призму кримськотатарської культури як традиційно, так і сучасно. Ми багато працюємо із сучасною культурою. Я зараз є співкуратором разом з Катериною Семенюк та Оксаною Довгополовою виставки про Крим. Вона називається "Про що ми говоримо, коли ми говоримо про Крим?" Це виставка сучасного мистецтва, де залучені українські та кримськотатарські художники. І ми працюємо саме на закордонній аудиторії, де намагаємось зняти це полірування радянське, імперське, російське чи будь-яке і говорити тими голосами, яким Крим завжди говорив. Тому такий підхід дуже важливий.У Туреччині, очевидно, набагато краще знають про кримських татар, ніж у Фінляндії або в Амстердамі. Однак і там, і там, і там ми робимо проєкти і представляємо кримськотатарську культуру як частину української, так і європейської культури. Мені здається, що ця зміна оптики дуже важлива, аби не маргіналізувати і не залишати щось таке, як кримського татарина як музейний експонат. От цього я дуже боюсь. Не виктимізувати, бо коли ти перетворюєш народ, людину на жертву, ти позбавляєш і вона себе сама позбавляє своєї суб'єктності. Сьогодні для кримських татар, як для народа, який має розвиватись як здоровий організм, цього не можна робити.Цьогоріч відбудеться вже третій фестиваль "Протасів Яр" пам'яті Романа Радушного. І там буде цілий кримський день. Де ще можна почитати щось із нової кримськотатарської літератури, куди сходити і що побачити, щоб більше дізнатися про кримських татар? По-перше, ще виставляється Скіфське золото. Ми як кримські татари маємо усвідомлювати, що ми – нащадки в тому числі скіфів, бо скіфи просто так не пропали, вони в когось перетворились. І це теж частина нашої спадщини. Окрім "Кримських інжирів", які згадали, є історичні тексти Гульнари Абдулаєвої, Олекси Гайворонського, які точно можна знайти тут. "Їжа і культура" видала прекрасну книгу про кримськотатарську кухню, яка розповідає і вчить готувати страви кримських татар.Серед фільмів, очевидно, це і Ахтем Сеїтаблаєв, Наріман Алієв, молоді автори і режисери, які з'являються. Кримськотатарська музика – це величезний, ще не пізнаний пласт культури, бо крім Джамали і, я думаю, фундаментального проекту альбому "Крим", є велика цікава джазова лінія у кримських татар, яка розвивалась як у радянські часи, так і зараз. Її починав Енвер Ізмайлов, зараз продовжує Усеїв Бекіров і багато-багато інших музикантів. Взагалі, коли ми говоримо про мову і про популяризацію, я дуже волів би, аби ми мали квотування на кримськотатарську музику, хоча б 5% на українському радіо. Зараз я говорю про це з різними нашими народними депутатами. Бо це дасть точно хороший поштовх для популяризації і розвитку мови, а контенту є дуже багато.

Росія атакувала Україну дронами і ракетами, передусім Київ - нібито як відповідь на знищення частини її стратегічної авіації. Москва розпочала літній нступ. Путін хоче прориву на фронті, і захопити решту Донбасу. Україні у війні бракує людей і стабільних західних військових поставок. Слабка сторона Росії брак бронетехніки та накопичення проблем в економіці. Якщо Київ за допомоги Європи витримає російський наступ, Москва може піти на справжні переговори. Ось дещо з того, про що писали у світових ЗМІ. "Росія обстрілює Київ після обіцянки помсти", Тhе Guаrdіаn, Велика Британія Росія влаштувала смертельний обстріл Києва після обіцянки помститися за атаку України на бомбардувальники. Четверо загиблих і 20 поранених від ракетних обстрілів та атак дронів 6 червня на столицю України. Українські ВПС заявили, що місто атакували дронами та крилатими ракетами "Калібр". Голова Київської військової адміністрації Тимур Ткаченко заявив, що дрони вразили багатоповерхівки та спричинили пожежі. Минулого тижня українці знищили на землі російські стратегічні бомбардувальники за допомогою дронів, захованих у дерев'яні будиночки, під час однієї з найзухваліших атак на Росію. Президент Дональд Трамп після телефонної розмови з Володимиром Путіним заявив у середу, що Кремль планує відповідь на цю атаку. У четвер Трамп заявив, що, може, краще дозволити Україні та Росії "поборотися деякий час" перш, ніж негайно прагнути миру. Трамп заявив, що сказав Путіну, що дві країни схожі на "двох малих дітей, які сваряться, як божевільні", коли вони розмовляли по телефону в середу. "Путін планує завдати нищівного удару Україні літнім наступом", Тhе Теlеgrарh, Велика Британія Президент Володимир Зеленський каже, що Росія не шукає миру, а готується до ескалації. "Є докази, що росіяни готують нові наступальні операції", заявив він минулого тижня. Деякі аналітики вважають, що наступ вже почався. Влітку у війні в Україні бойові дії зазвичай загострюються, каже науковий співробітник з питань сухопутних воєн лондонського Міжнародного інституту стратегічних досліджень (ІІSS) Бен Баррі. Протягом минулого понад року росіяни поступово захопили українську територію, майже 4000 кв км, що еквівалентно 0,7% від площі України. Але ціна в життях була величезною. За українськими оцінками, Росія втратила 434 тис. солдат. Майже 109 солдат за 1 кв км. Але зараз імпульс може змінитися. Минулого місяця росіяни просувалися найшвидшими темпами від листопада 2024-го, захоплюючи в середньому 140 кв км на день у травні - вдвічі більше, ніж у квітні, за даними DеерStаtе. Російські командири сподіваються на прорив. Особливо на Донбасі Російські командири сподіваються на прорив. Особливо на Донбасі. Росіяни контролюють 99% Луганська та 77% Донецької області. Захоплення решти міст Донецької області буде головною метою наступу. Але мало хто вірить, що Росія зможе захопити весь регіон. Час наступу не випадковий. Літнє листя забезпечує кращі укриття для військ, що наступають. Росія провела зиму, нарощуючи людські ресурси, усуваючи технічні недоліки, вдосконалюючи тактику, покращуючи бойовий зв'язок та летальність і маневреність своїх дронів. Тепер вона готова випробувати все це. Прорив малоймовірний, хоча Путін впевнений, що зможе досягти значного прогресу на багатьох фронтах. Бої загострилися у Сумській області. Після того, як у березні ЗСУ витіснили з Курської області, вони тепер стикаються з тиском у сусідній Сумській, де Путін хоче створити буферну зону, щоб запобігти майбутнім вторгненням на територію Росії. За даними української розвідки, 125 тис. російських військ зосереджені вздовж кордонів Сумської і Харківської областей. За останні десять днів, росіяни захопили там чотири села. Малоймовірно, що Суми чи Харків - головні цілі Путіна Малоймовірно, що Суми чи Харків - головні цілі Путіна. Росії бракує сил на цих фронтах для проведення серйозних наступів на великі міста. Ці операції можуть бути спрямовані на те, щоб відтягнути сили ЗСУ від головної мети Донецької області. Вивівши війська з Курської області, українське командування хотіло посилити перевантажені частини в Донецькій. Необхідність оборони Сум завадила цьому. Відтак російські війська прорвали оборону між Покровськом і Торецьком, посилюючи тиск на Костянтинівку - життєво важливий логістичний вузол на перехресті автомобільних та залізничних доріг. Вона є частиною українського "поясу фортець" у Донецькій області. Її втрата ускладнить оборону, постачання та потенційно поставить Краматорськ, найбільше неокуповане місто області, в зону дії російської артилерії. Відтак Костянтинівка - головна початкова ціль літнього наступу Росії. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Убивство російського майора і нова тактика України на фронті: про що пишуть світові ЗМІ Росія зараз має перевагу на полі бою, що дозволяє її командирам вибирати ключові пункти для просування. Ця перевага зумовлена перевагою у людях та нещодавніми технологічними досягненнями в наступальній та оборонній зброї. Після 2022-го Росія почала імпорт з Ірану дронів Shаhеd, а пізніше уклала угоду на $1,36 млрд на виробництво власної версії цього БПЛА. Росія збільшила їх виробництво з 300 на місяць минулого року до 100 на день цього року, і цю цифру, за словами Зеленського, Москва прагне потроїти. Окрім нарощування виробництва, Росія модернізувала двигун цих дронів, що дозволило політ на більших висотах, ускладнило перехоплення і дозволило нести більше корисного навантаження. З кінця травня Москва не раз била дронами і ракетами по українських містах, зокрема Києву, щоб подолати ППО. Загинули десятки мирних жителів. Масові удари можуть стати частішими, бо Росія прагне підірвати моральний дух українців З огляду на ці покращення, такі масові удари можуть стати частішими, бо Росія прагне підірвати моральний дух українців. Аналітики попереджають, що атаки понад сотні дронів можуть бути неминучими. Зі зменшенням кількості діючих бомбардувальників дальньої дії від операції "Павутинка", атаки крилатими ракетами можуть зменшитися, що збільшить шанси для українських перехоплювачів ловити їх. "Поширене використання FРV-дронів на оптоволокні дозволяє росіянам на фронті ефективніше атакувати та знищувати укріплені позиції на передовій. Вони покращили координацію між FРV-ударами і наземними штурмами. Це одна з головних причин, чому Росія показує зараз кращі результати", - каже польський військовий аналітик Конрад Музика. Українські підрозділи кажуть, що дрони на оптоволокні завдовжки до 40 км, не випромінюють жодного сигналу. Лише зрідка українцям вдавалося їх нейтралізувати, фізично перерізавши кабелі. "Вони змінюють правила гри. Усі намагаються знайти контрзаходи. У нас їх немає, як і в росіян", - сказав один солдат. Іншою перевагою Росії є здатність залучати нових солдатів значно швидше, ніж в України. Цей успіх зводиться до грошей. Зокрема, добровольцям пропонують бонуси за вступ до $22 тис. та потенційний річний заробіток у $65 тис., що значно вище за середню зарплату росіян. "Росія витратила купу грошей на вербування. Вони збільшили зарплату найманців, масово вербують людей з бідних районів і етнічні меншини", - каже Баррі. Чисельність російських військ в Україні зросла з 500 до 620 тис Стратегія окупилася. Чисельність російських військ в Україні зросла з 500 до 620 тис. за рік, попри те, що у 2024-му росіяни втратили понад 400 тис. солдат, каже Микола Бєлєсков з київського Національного інституту стратегічних досліджень. Україна стикається з серйозними викликами цього літа. Опір тиску Заходу щодо мобілізації чоловіків до 25 років стає все важчим. Водночас цей крок був би вкрай непопулярним для Зеленського. Натомість Київ розпочав кампанію "18-24", пропонуючи молоді до 25 років $24 тис. за контракт. Але набір юнаків таким чином залишається значно нижчим за планові показники. Також є занепокоєння щодо майбутніх поставок західної зброї. Трамп навряд чи відновить значну підтримку, навіть якщо його терпець до Путіна увірветься. Малоймовірне повторення щедрості Джо Байдена, коли США надали Києву майже $70 млрд лише військової допомоги. Дві життєво важливі форми допомоги США зараз під сумнівом: системи ППО та обмін розвідданими. Європа не може зрівнятися зі США в цих сферах. Попри це, в Києві вважають, що збитки можуть бути обмежені, якщо Трамп дозволить Європі купувати зброю США та реекспортувати її в Україну. Європа починає заповнювати прогалину, принаймні в масштабах, якщо не в досконалості зброї. Німеччина, яка вже поставила ППО Раtrіоt, допомагає Києву поповнювати запаси ракет-перехоплювачів, що вичерпуються. Ріст європейських інвестицій в оборонний сектор України може виявитися ще важливішим. Київ сам закриває до 40% своїх потреб в ударних силах. Ця цифра може значно зрости за умови додаткової підтримки. Найбільше надбання України - її так звана "стіна дронів" Найбільше надбання України - її так звана "стіна дронів". Це величезний парк FРV-дронів, який дозволив підрозділам бити по російських військах на відстані в понад 15 км за лінією фронту. Дрони порушили логістику Росії, притупили її артилерійську перевагу та уповільнили просування військ, створюючи оборонні коридори вздовж більшої частини фронту. Хоча Москва швидко впроваджує інновації у відповідь, Україна планує цього року більш ніж удвічі наростити виробництво - до 5 млн FРV-дронів, що допоможе їй зберегти перевагу. "Якби не дрони, українці опинилися б у дуже скрутній ситуації. Збільшуючи виробництво, Україна намагається пом'якшити проблеми, спричинені нестачею людей, і вони роблять це з хорошим результатом", - каже Музика. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Як Україні вдається протистояти "потрійній удавці" від РФ: світові ЗМІ написали Але деякі українські солдати хвилюються, що їхня перевага за допомогою дронів зменшується. "Нашу перевагу в дронах, яку мали з 2023-го, перевершили росіяни. Ми першими почали використовувати дрони як зброю, але не змогли масштабувати виробництво достатньо швидко, щоб це мало значний стратегічний ефект. Росія та Україна зараз мають якісний паритет, а росіяни мають кількісну перевагу", каже офіцер 3-ї штурмової бригади. Навіть зі "стіною дронів", Україна залишається переважно в обороні. Контрнаступ малоймовірний, що змушує Київ вести кампанію на виснаження російських сил та уповільнити їхнє просування. Якщо Україна зможе пережити літо, і за умови, що не буде дипломатичних проривів, Росія зіткнеться з двома довгостроковими обмеженнями щодо змоги підтримувати війну на такому рівні інтенсивності. Росія відчуває брак бронетехніки, і близька до виснаження танкових резервів часів СРСР Росія відчуває брак бронетехніки, і близька до виснаження танкових резервів часів СРСР. За даними консалтингової компанії Rосhаn Соnsultіng, Москва збудувала близько 300 танків у 2024-му та відремонтувала 1300 старих. За даними ІІSS, вона втратила 1400 танків минулого року. Такі темпи втрат є неприйнятними. Хоча Росія може мати на складі до 3500 танків, багато з них в такому стані, що не підлягають ремонту. Танки самі по собі не застаріли. Вони більше не можуть діяти ізольовано на полі бою, де домінують дрони, але залишаються критично важливими для війни, за умови, що оснащені належним радіоелектронним захистом. Однак їх дефіцит може суттєво перешкодити росіянам. Ще більша загроза для зусиль Путіна може критися в економіці. Витрати на оборону становлять 40% держвитрат. Використання коштів Фонду національного добробуту країни поки що допомогло стимулювати ріст. Але перехід до воєнної економіки разом з санкціями спотворює економічний баланс. Дефіцит людей призвів до зростання зарплат на 18% минулого року. Інфляція кусається. "Ця модель росту не є сталою в середньостроковій перспективі", писав у звіті Світовий банк у квітні. Аналітики очікують, що ліквідна частина Фонду національного добробуту вичерпається протягом кількох місяців. Російська економіка ще не на межі колапсу. Але росіяни вже відчувають тиск. Жорсткіші санкції, якщо їх схвалить Трамп, і посилення ударів українських дронів і ракет по російській енергетичній інфраструктурі можуть посилити тиск. Наразі Росія має перевагу на полі бою. Але її військова машина виснажується економічно, промислово, демографічно. Якщо Україна витримає наступні місяці, тиск може змусити Росію сісти за стіл переговорів не з позиції сили, а на умовах, більш прийнятних для Києва.