Search trend "День обіймів"

Перший день літа - улюблена пора багатьох. Саме з неї починаються теплі вечори, аромат полуниці та довгоочікувані літні канікули та відпустки. Привітайте близьких із першим днем літа за допомогою щирих і яскравих листівок. Вони зігріють серце кожному, хто їх отримає. Gаzеtа.uа зібрала найтепліші вітання, щоб ваші побажання були справжнім промінчиком радості та гарного настрою. Вітання у прозі Нехай це літо подарує тобі яскраві емоції, незабутні миті та сонячне тепло в серці. Більше прогулянок, сміху й радості! Вітаю з початком літа! Нехай усе хороше починається саме зараз: нові мрії, приємні зустрічі, щасливі події. Бажаю, щоб це літо стало найкращим у твоєму житті! Щасливого літа! Хай кожен його день буде легким, світлим і наповненим сонцем. Бажаю відпочити душею, набратися сил і знайти гармонію в кожній миті. Зі святом! Бажаю яскравих приємних пригод, приємних несподіванок і здійснення літніх мрій. Нехай все оновиться: думки, бажання, енергія. Хай це літо стане часом змін на краще, теплих обіймів і щирих усмішок! У перший місяць літа на українців чекає чимало важливих державних та професійних свят. У червні ми вшановуємо медиків, держслужбовців, журналістів. 1 червня - День захисту дітей, а 15 червня - день батька. Також у червні святкуємо Міжнародний День друзів

У п'ятницю, 30 травня, учні 11 класу ліцею з Коростишева, що на Житомирщині, провели останній дзвоник на цвинтарі. Вони поїхали вшанувати пам'ять свого однокласника Романа Мартинюка, який загинув під час російського обстрілу. Про це повідомила адміністрація Ліцею №1 імені Густава Олізара у Fасеbооk. Вони зазначили, що цього року день останнього дзвоника вийшов зовсім не святковим. "Сьогодні у нашому ліцеї - не святковий день. День останнього дзвоника, який мав би бути сповнений радості, обіймів, сліз щастя й прощання зі школою, перетворився на день тиші, скорботи й глибокого болю", - йдеться у дописі. Після завершення останнього уроку випускники поїхали на кладовище. Вони відвідали могили свого однокласника Романа, а також його молодших брата і сестри - Станіслава і Тамари. Усі троє загинули під час нічної атаки РФ. Школярі принесли на цвинтар м'які іграшки, листівки, шматки торта. Вони несли те, що зазвичай приносять на день народження. Адже саме 29 травня Тамара мала б святкувати своє свято. "Але тепер замість кульок - свічки пам'яті, замість привітань - сльози", - пишуть у ліцеї. Класна керівниця провела церемонію останнього дзвоника просто на кладовищі. Все відбулося без гучних мелодій і традиційного дзвону. Лише тиша, біль і шана. "Цей дзвоник пролунає в їхніх серцях назавжди", - сказали вчителі. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Розповіли про дітей, яких вбила російська ракета Вони додали, що війна забирає не тільки життя. Вона краде моменти, які мали б бути світлими: дитинство, юність, спогади, свята. Після трагедії вчителька ліцею написала, що внаслідок обстрілу загинули троє дітей. Це були учні закладу - одинадцятикласник Роман, шестикласниця Тамара та третьокласник Станіслав. "Вони більше не прийдуть до своїх класів, не сядуть за парти, не усміхнуться друзям", - так завершилася ця історія, що вразила не лише ліцей, а й всю Україну. У ніч на 25 травня ворог здійснив комбінований удар по Україні, застосувавши 367 засобів повітряного нападу. Внаслідок ворожої атаки постраждали більшість регіонів України. Зафіксовано влучання засобів повітряного нападу противника у 22 локаціях, а також падіння збитих крилатих ракет та ударних БпЛА у 15 локаціях.

Міжнародний день картоплі, День степу в Україні: що ще відзначають 30 травня30 травня відзначають Міжнародний день картоплі, День степу в Україні, День обіймів кішки та День жіночої емансипації. Також православні вшановують пам’ять Ісаакія Сповідника.

Вид на село Бабин, фото: Ксенія Чикунова, Вікторія Набок для фонду "Голоси дітей" Поміж ними сидить, підібгавши під себе ноги, жінка у строкатій спідниці. У неї коротка зачіска, невеликі павутинки зморшок у кутиках очей, які з'являються від усмішки, та по-материнському добрий погляд. Катерина Міхаліцина — українська письменниця, перекладачка. Сьогодні, у цих стінах, вона менторка творчої резиденції для підлітків.  Катерина пояснює, що те, чим вони займаються тут і зараз — це своєрідний спосіб заземлення. Виготовлення невеличких фігурок з пап'є-маше, це те, що допомагає повернути контроль.  Мія, Катерина Міхаліцина, Марічка, фото: Ксенія Чикунова, Вікторія Набок для фонду "Голоси дітей""Згинання дротиків, відривання шматочків паперу, клеєння, загладжування, стискання цього всього — це теж форма "я тут". Оце мої руки, оці руки щось роблять. І потім ці ж руки розуміють форму й об'єм. Війна витягає з нас відчуття кордону нашого тіла. А цей невеликий акт творчості повертає нам себе. "Я не можу спинити ракети, новини, Трампа, все решта. А зробити фігурку можу". Тому ми робимо пташок. Пташка — це символ легкості. І що ще логічніше було б робити в карпатському піднебессі".КисеньДерев'яна хата, зведена на схилі посеред лісу, колись належала місцевому майстру по дереву. Нині це осердя різноманітних творчих планерів, майстер-класів та зустрічей, куди приїжджають люди з різних куточків України, щоб набутися посеред Карпат. Сьогодні це місце більше відоме як "Хата-майстерня". Вона розташована недалеко від села Бабин, що на Франківщині, під Сокільським хребтом на висоті 600 метрів над рівнем моря. За нею доглядає ціла родина — сини майстра, якому належала хата, Василь та Микола, а також їхні дружини: Ольга та Ярина. Тяглість традиції та фокус на формуванні відчуття дому у просторі, підштовхнуло також і команду фонду "Голоси дітей" обрати це місце для проведення резиденції для підлітків — фінального етапу курсу "Поезія з елементами арттерапії".   Фото: Ксенія Чикунова, Вікторія Набок для фонду "Голоси дітей" Цей курс об'єднав дівчат та хлопців, закоханих у поезію, щоб дати їм можливість поглибити свої навички у написанні віршів, а принагідно через письмо відрефлексувати досвід війни, який вони мають. Це один із проєктів експериментального напрямку творчих лабораторій, розроблених фондом. Так упродовж двох років існування проєкту вже відбулося два набори на курс сторітелінгу в кіно разом із Марисею Нікітюк та курс з письменництва разом з Олею Русіною.Оля Микитчин, програмна менеджерка цього напрямку, наголошує, що важливою складовою кожної з програм є також супровід психолога, який консультує підлітків упродовж усього курсу. Робота команди триває у цілковитій синергії: ментори допомагають дітям знайти візуальні творчі засоби для вербалізації, а психолог — шлях пошуку того, що вони прагнуть видобути з середини себе. Адже кожен із цих дітей, проходить через цю війну з власною історією: через втрату близьких, дому, стабільності, постійні переїзди, обстріли, небезпеку."Їм багато болить зараз. І ми хочемо загоїти цей біль бодай трохи. Прагнемо вилікувати, знайти шляхи для цього. Ця команда підлітків має бажання щось створити і щось залишити як наслідок цього маленького життя, яке вони прожили впродовж курсу і резиденції. І ми намагаємося їм допомогти це зберегти". Щотижня протягом чотирьох місяців вісімнадцять підлітків з різних міст України, а також і з-за кордону, збиралися у спільній Gооglе Мееt-кімнаті разом із Катериною Міхаліциною, де говорили про творчість, життя, війну та місце віршів у ній та про неї. Катерина Міхаліцина розповідає:"Тексти цих дітей — це зліпки них самих. Їхніх улюблених слів, фраз, подекуди улюблених поетів, які так відзеркалюються трошки глибшими тінями або колами по воді. Відбитки того, що вони пережили, відбитки міст, у яких вони колись жили і які змушені були залишити. Мені хотілося показати їм, що поезія — це не щось таке недоступне, серйозне, а навпаки те, що може їм допомогти висловитися". Останній етап навчання — п'ятиденна офлайн-зустріч, де б усі мали змогу вийти за межі екрану та поспілкуватися один з одним наживо. А принагідно також завершити свою роботу над текстами, що народилися впродовж навчання.   Фото: Ксенія Чикунова, Вікторія Набок для фонду "Голоси дітей" "Всі вони приїхали сюди з певними очікуваннями. Найпоширенішим запитом був пошук тиші. Погуляти в горах у лісі, покидатися снігом, послухати птахів. Мені здається, що це дало можливість видихнути, і наштовхнуло нас на фінальну назву того, що станеться наприкінці. Всі вони говорили, що гори, дихання, кисень, повітря, свіжість. Тож такою і буде наша фінальна збірка, яку ми презентуємо на "Книжковому арсеналі". Назва їй буде: Кисень".Я боюся забутиЯ помічаю їх майже одразу. Вони тримаються одна одної серед гамірної юрби підлітків. Перемовляються, жартують. Одна з них — висока, струнка. Інша — маленька, тиха й тендітна. Вони такі різні, хоч, на перший погляд, мають багато точок перетину та збігів у біографії. Обидвом по вісімнадцять. Віднедавна навчаються у Києво-Могилянській академії та живуть у Києві. Обидві сумують за домом, який змушені були залишити не з власної волі, через війну. І обидві — Марії. Перша каже: "В університеті я прошу всіх кликати мене Мія. Аби у жодному разі ніхто не назвав Машею. Друга усміхається і дещо ніяково при першій зустрічі відрекомендовується у колі: "Я Марічка".Мія родом з Кремінної, що на Луганщині. Її рідне місто наразі окуповане. Дівчина захоплюється літературою та письмом. Каже, це з нею вже третину її життя. У 2024 році вона видала свою першу поетичну збірку "Пироговіння" під псевдонімом Лугань Червлена. Марічка та Мія, фото: Ксенія Чикунова, Вікторія Набок для фонду "Голоси дітей" Любить українські традиційні танці та співи, часто відвідує тематичні заходи у Києві. Зокрема, як волонтерка, брала участь у поїздці на Херсонщину у прифронтові міста разом із проєктом "Вертепів сад". На резиденції вона заплітає своє волосся у коси та одягає легку спідницю небесного кольору, підперезуючи її вишитою кишенькою. Про творчість дівчина розповідає так:"Я пишу про радість, віру, сум та горе. Пишу про любов, яка з нами трапляється. Пишу будь-про що, що якось торкається мого серця. Про людей та дім. І про якусь течію, якою мене несе у цьому світі. Якось просто намагаюся ословити все те, що бачу". Мія має добру пам'ять. Каже, що це водночас її сильна та вразлива сторона. "Коли я думаю про пам'ять, то у мене спливають два образи. Перший — це яблуня. Ти сідаєш під нею і можеш чути, як вона гіллям зачіпає твої плечі, волосся. Так і пам’ять твоя. Зачіпає тебе, гойдається. І ми не можемо цього позбутися. Це дерево — наше минуле. А другий образ — це руки. Бо все, що я люблю, мене хтось так чи так навчив робити моїми руками. Різні люди вчили мене, передавали свій досвід. І це оцей шлях передання якоїсь пам'яті від когось, він лишається з тобою. Лишається твоїм". На початку повномасштабного вторгнення Мія зненавиділа свою пам’ять. Каже, що прагнула забути усе, що з нею було раніше."Мені здавалося, що краще не пам'ятати нічого, аби не сумувати за минулим. Бо усвідомлення того, що так, як було більше не буде, дуже ранить. Але це страшна думка. Насправді я боюся забути. Боюся забути, як я в чотири роки бігала в прабабусі по будинку і збивала килими. А вона сварилась і казала, що, Марійко, прабаба ж впаде і більше не буде прабаби. Боюся забути, мою вчительку української мови та літератури, яка позичала мені книжки та виносила їх під під'їзд під вишню. Боюся забути, як дитиною сиділа на балконі й слухала зливу".Дівчина зізнається, що на цій резиденції та й упродовж всього навчання та тісної взаємодії із Катериною Міхаліциною, взяла для себе багато: що хочеться забрати з собою та закарбувати. "Насамперед — звук великої тиші всередині, коли там немає нічого, абсолютно нічого. Коли всередині тебе ліс, у якому все, що ти скажеш, це єдине, що є. На цій резиденції я почула себе. Дуже виразно".Більше, ніж стіниСтежка Марічки довга та звивиста. Дівчина народилася у Кам'янському, на Дніпровщині. Проте через деякий час її родина перебралася у Крим. До школи Марічка пішла вже у Феодосії, а закінчила її за дві тисячі кілометрів звідти — у Львові. На півострові родина прожила п'ять років. "Хоч я була маленькою, але моє життя в Криму — це невіддільна частинка формування моєї особистості. Крим — це про щось рідне. На нашому городі з одного боку росла малина та виноград, а на іншому інжир та черешня, яку я дуже любила. Я вилазила на неї високо, так, щоб бачити море. Люблю воду. Біля неї завжди легше дихається і думається". Зараз Марічка живе та навчається у столиці. Каже, що непросто було вибудовувати знову свій простір: доводилося шукати, за що вхопитися цього разу. Марічка та Оля Микитчин, фото: Ксенія Чикунова, Вікторія Набок для фонду "Голоси дітей" "Пам'ятаю нашу дачу, розташовану у селі між Феодосією та Орджонікідзе.Там дуже багато ластівок було. Вони пурхали довкола. І коли я побачила це у Києві на 13 поверсі, де жила моя подруга, це нагадало мені Крим. З усіма моїми переїздами, я зрозуміла для себе, що свій дім я вожу за собою. У собі".  Це має відбиток і на її поезії. Дім у творчості дівчини набуває різних форм. Часом — це люди, часом — кімната. Каже, що відчуває його водночас і з теплом, і зі злістю. Останнє — через усю ту несправедливість, з якою вимушена зіштовхуватися, коли місце, яке могло б бути твоїм домом у тебе відбирають, як і людей. Говорячи про поезію, Марічка пригадує рядки зі свого вірша, які їй зараз відгукується:"Дім — це трохи більше, ніж стіни. Улюблені горнятка на кухні. Колір шпалер. Шафи, ліжко, рослини. Все стабільно, незмінне. Чи з тобою, чи без". "Мені подобається, що у цих рядках є про стабільність. Це  важливо мені. Хоч у нас цього зараз нема. Тому доводиться шукати щось стале в іншому".Однією з таких речей, які повертаються відчуття заземлення та сталості, для Марічки є музика. З дитинства вона любить співати та музикувати на фортепіано. В університеті вона також знайшла для місце як для себе, так і музики, та приєдналася до місцевого студентського хору. Каже, що співаючи, стає ближчою до себе."Я рада, що мені вдалося приїхати сюди, вирватися зі своєї київської бульбашки. З Катериною мені добре. Мені подобається її легкість, яку вона бере просто в кожну взаємодію. Цей курс для мене цінний тим, що тут є можливість показати свої вірші. І вони будуть почуті. Та мені ніхто не скаже, що це щось дуже погане, а навпаки знайде в цьому сенс, який я знаходжу. Тут я почуваюся в безпеці. І знаю, що будь-яку мою думку вислухають, приймуть і не засудять. Пташиний дімУ останній день резиденції доба, здається, не закінчиться ніколи. Після вечірнього кола рефлексії, потоку слів вдячності, обіймів, сліз, ніхто не планує йти до сну. Здається, що кожен і кожна, з тут присутніх, жадібно не хочуть віддавати цей день. Хоч би ще трішки набутися, хоч би ще трішки відкласти завтрашній ранок. Адже з настанням світанку ця мандрівка завершиться.Ми сидимо у загальній кімнаті, де впродовж п'яти днів резиденції, відбувалися усі розмови, консультації, співи, танці та інші акти творчості — усе, що було включено у програму, і усе, що лишилося поза нею. Час вже давно перейшов за опівніч. Кілька підлітків, втомлено позіхаючи, неохоче розтікаються по своїх кімнатах. Фото: Ксенія Чикунова, Вікторія Набок для фонду "Голоси дітей" Решта продовжує свій броунівський рух. Одні фотографуються на згадку, інші співають, обіймаються, хтось схлипує і сміється водночас. Катерина Міхаліцина сидить на стільці біля столу, втомлено спершись щокою на долоню, та усміхається, спостерігаючи за цим всім. Вона була б ладна вже йти спати, проте із цим доведеться ще зачекати. Один за одним діти вишиковуються вервечкою, наостанок згадавши про найважливіше: підпис поетичної збірки "Розламані люди" та листівки з Катиними віршами і малюнками, які та дарувала дітям упродовж резиденції. Ми з Марічкою сидимо попід стіною цієї ж кімнати. Вона, схилившись мені на плече, горнеться і застигає. Відчуваю, як затерпають ноги від незручного положення, яке я спершу обрала, проте зрушити з місця не наважуюсь — щоб не сполохати. Така маленька, ніжна, вона схожа мені на ту кримську ластівку, про яку розповідала мені сьогодні у розмові. Вона мовчить і тримає у руках листівку, підписану Катериною. Я не втримуюсь і краєм ока зазираю туди. На барвистих акварелях видніється текст вірша "Птахи". А поруч текст, виведений ручкою та адресований Марічці: "Нехай пташка серця не забуває, як високо вона може літати". Повторюю про себе Катині рядки з листівки: "...вони прокидаються вранці.і одразу питають про дім".І обережно пригортаю Марічку до себе, подумки бажаючи їй тільки одного: щоб її дім завжди лишався з нею, де б вона не була. І в ту ж мить ловлю себе на думці, що насправді хочу цього для усіх цих дітей. Бо кожній пташці серця треба мати, куди повертатися. Авторка матеріалу – Ксенія Чикунова

Сотні повідомлень. Тисячі підписників. Мільйони переглядів. Але коли знімаєш навушники - раптом стає тихо. Самотньо. Порожньо. Парадокс цифрової епохи: ще ніколи ми не були настільки "на зв'язку" - і водночас настільки ізольованими. Особливо це відчуває молодь, яка виросла в уподобайках і фільтрах, але шукає справжнього тепла в бездушному алгоритмі. Що таке "ТікТок-депресія", звідки вона береться і як не загубитися в ілюзії "ідеального життя" - Gаzеtа.uа пояснила психологиня Ірина Шеньє. Коли залипаєш - і все одно самотній Ви прокидаєтесь - і перше, що бачите, це стрічка. Хтось знімає, хтось танцює, хтось розповідає "історію свого життя", а хтось - просто красиво мовчить під музику. Ви проводите у цьому світі годину. Потім дві. Потім - пів дня. І ніби хтось поруч. Але як тільки екран гасне - стає гірко. "Проблема не в самому ТікТоку. Проблема - в емоційному обмані. Ми отримуємо дофамін від візуальної взаємодії, але не отримуємо емоційного зворотного зв'язку. Тобто, у мозку є "стимул", але немає "відповіді" - і це викликає ще більшу самотність", пояснила психологиня. Чому саме молодь така уразлива Це покоління, яке зростало з телефоном у руках. І саме телефон часто замінював реальний контакт: - замість розмови - stоrіеs; - замість підтримки - коментар; - замість обіймів - реакція у вигляді еmоjі. "У дорослому житті емоційна близькість формується через досвід: обмін думками, вміння бути у вразливості, підтримку. Але якщо ви з дитинства тренувалися лише в тому, щоб сподобатися - ви просто не навчилися бути справжніми", - зазначила експертка. Самотність за фільтрами Багато хто сьогодні почувається нікчемним навіть на фоні "успішних" блогерів, яким 19 - а вони вже "поїхали на Балі, зняли квартиру і відкрили бренд одягу". "Мозок не бачить різниці між реальністю й картинкою. І якщо у твоєму житті сьогодні - війна, тривога, нестабільність, а у стрічці - "успіх без зусиль" - виникає глибоке почуття провини й неповноцінності", - додала психологиня. Це не просто заздрість. Це - відчуття, що з вами щось "не так". І ви починаєте віддалятись від себе ще більше. Ознаки цифрової самотності: Ви постійно в онлайні, але рідко бачитесь з кимось наживо; Ви почуваєтесь гірше після перегляду стрічки, навіть якщо не можете зупинитись; Ви не вмієте говорити про свої справжні емоції; Ви не відчуваєте зв'язку з друзями, навіть якщо спілкуєтесь; Вам здається, що "ніхто не зрозуміє" - тож краще мовчати. Що з цим робити? Поради психологині 1. Поверніться в тіло - хоча б на 10 хв. на день Прогулянка без телефону. Душ у тиші. Рухи під музику - не для відео, а для себе. "Тіло - це якір реальності. І чим більше ми в тілі, тим менше ми загублені в ілюзіях", - радить Шеньє. 2. Зустрічайтеся наживо хоча б із однією "своєю" людиною на тиждень Реальний контакт створює справжній зв'язок. Один погляд в очі - цінніший за 100 уподобайок. 3. Не бійтеся показати себе "неідеальними" Напишіть пост без фільтру. Скажіть комусь чесно: "Мені сумно". "Справжній контакт починається там, де зникає роль. І з'являється правда", - підкреслила експертка. 4. Обмежте екранну взаємодію, коли емоційно нестабільні Найгірше - скролити, коли тривожно або сумно. У цей момент мозок вразливий, і ви несвідомо втягуєтесь у чужу "кращість", порівнюючи з власною "нікчемністю". Ми не створені для самотності. Ми створені для близькості, глибини, контакту. Але все це - не в цифрі. А в теплі рук. У щирих словах. У тому, щоб бути з кимось - насправді. "Твоя цінність - не в уподобайках. І навіть не в контенті. А в здатності залишатись живим, чутливим і справжнім серед світу, що постійно хоче тебе змінити", - підсумувала Ірина Шеньє. Якщо після читання хочеться видихнути, вийти на свіже повітря й подзвонити комусь - зробіть це. Життя чекає не в екрані. Воно тут. І ви - не самі. Жінки можуть відчувати менше щастя, ніж чоловіки. На такий феномен звернули увагу під час досліджень та психологічних спостережень Це викликає багато питань про можливі причини, які можуть впливати на рівень щастя жінок у порівнянні з чоловіками. Є чотири ключові аспекти, які можуть грати важливу роль у формуванні рівня щастя серед жінок.

Великдень одне з головних християнських свят, яке несе в собі світло Воскресіння Христа. Цей день наповнений пробудженням природи, духмяним ароматом пасок і теплом родинних обіймів. Після походу до церкви, де традиційно освячують незмінний атрибут Великодня - кошик із пасками та крашанками, сім'ї збираються за святковими столами. У спецпроєкті Gаzеtа.uа та найбільшої мережі супермаркетів АТБ сам великодній кошик розповість про традиції і прикмети, повʼязані з Великоднем. А українці поділяться своїм ідеальним варіантом кошика, враховуючи стиль життя й уподобання. Мене щедро наповнюють найсмачнішою їжею Я великодній кошик, і мене завжди збирають із любов'ю, щоб нести до церкви на Великдень. Після освячення всі смаколики, які я зберігаю, вважаються особливими. У деяких родинах мене передають у спадок, в інших кожен член сім'ї, навіть малюки, несе до церкви свій кошик. Мій зовнішній вигляд може багато розповісти про вподобання господарів. Зазвичай мене накривають вишитим рушником або красивою серветкою, прикрашають стрічками, мереживом і квітами. А останніми роками додають ще й гілочки бавовни символ незламності українців. Про наповнення Традиційно українці мене щедро наповнюють найсмачнішою їжею. Варто зазначити, що кожен продукт має особливе значення. Найголовніші - паска (символ воскресіння, вічного життя), крашанки (перемога життя над смертю) та сіль (символізує зв'язок між Богом і людьми). Також традиційно до мене кладуть страви і продукти, які не можна було їсти під час Великого посту, - шинку, ковбасу, вершкове масло, сирну паску, вино "Кагор". Не забудьте про хрін, він символізує міцність віри у воскресіння. Освячують також часник і мак, їх здавна вважають оберегами. До речі, наші предки часто брали з собою шматок освяченої паски як оберіг, коли вирушали в далеку дорогу. Як і коли готують головні страви - Зазвичай паски випікають у четвер або суботу. Напередодні закуповують найкращі продукти для їх приготування. Під час випікання пасок у давнину дотримувалися певних правил: ніхто вдома не мав сваритися, підвищувати голос, грюкати дверима, не можна було пускати до будинку чужих людей. Якщо ж не плануєте випікати домашню паску, то я не проти, якщо це буде смачна пасочка з АТБ. Там їх великий вибір. - Також у четвер традиційно фарбують яйця. Найпопулярніший спосіб - використати лушпиння цибулі. Натуральними барвниками також можуть бути чай каркаде, куркума, сік буряка. У супермаркетах АТБ можна знайти різноманітні наліпки на тему Великодня, набори харчових барвників. Скільки саме фарбувати яєць, кожен вирішує самостійно. Але памʼятайте, що їх має вистачити на традиційну "битву" під час великоднього сніданку. Виграє той, у кого виявиться яйце з найміцнішою шкаралупою. - На Великдень закінчується Великий піст. Тож до святкового столу готують багато мʼясних страв. Зазвичай запікають мʼясо, сало, домашню ковбасу, птицю. Готують холодець, голубці, котлети, крученики та інші смачні страви. З чого починають великодній сніданок Мене приносять із церкви додому й одразу починають накривати святковий сніданок. Першими дістають із кошика і ставлять на стіл паску та крашанки, з них і починають трапезу. До яєць додають освячену сіль, хрін. Далі куштують мʼясо і ковбасу, які брали до церкви. А вже на обід чекають гостей, ставлять на стіл усі наїдки, які наготували. Про прикмети Кажуть, хто першим принесе великодній кошик додому після церкви, того цілий рік супроводжуватиме удача. Не можна викидати освячену їжу. Усе, що є в кошику, має бути з'їдене родиною, поділене між близькими чи віддане нужденним. Крихти від освяченої паски бажано згодувати птахам або домашній птиці. Курячий рулет з АТБ, шоколадні яйця та мʼясна нарізка - альтернативні версії великоднього кошика Попросили українців розповісти, який вигляд мав би їхній ідеальний великодній кошик. Адже нині не всі ретельно дотримуються традицій через власні переконання, смаки та стиль життя. Євген, 27 років. Прихильник здорового способу життя, ретельно стежить за харчуванням. - Для мене Великдень - це передусім свято духовного оновлення. Уже не вперше шукаю компроміс між традиційними великодніми стравами і здоровим харчуванням. Наприклад, ковбасу я замінив би на курячий рулет з АТБ він смачний, нежирний, але водночас містить достатню кількість білка. Паску пектиму самостійно на вівсяному борошні. Замість масла додам до тіста йогурт, мінімум цукру, а також лише білки від яєць. Така паска містить удвічі менше калорій. Замість сирної паски приготую запіканку зі знежиреного сиру. До речі, його завжди беру в АТБ, бо там він - за найкращою ціною. Яйця пофарбую традиційним способом - у цибулевому лушпинні. Ще придбаю на Великдень багато зелені, свіжих овочів, авокадо, з яких потім зроблю салат. Заправлю його оливковою олією та соком лимона. Кошик Євгена: Паска на вівсяному борошні, сирна запіканка, курячий рулет, яйця, свіжі овочі, авокадо, зелень. Світлана, 62 роки. Дотримується традицій, чекає в гості на Великдень дітей і онуків. - Великдень це про світлі думки й добрі наміри. А ще можливість продемонструвати різноманіття українських традицій, передати їх дітям і онукам. Паски я зазвичай випікаю в Чистий четвер. Важливо, щоб удома було тихо та спокійно, з молитвою починаю процес. Ніколи не змінюю рецепта, який записала ще моя мама, певно, років 70 тому. На один кілограм борошна потрібно дві склянки теплого молока, 10 жовтків, 100 грамів дріжджів, 200 грамів вершкового масла, стільки ж цукру, пів чайної ложки солі, родзинки. Усі продукти заздалегідь купую в АТБ. Також відварюю три десятки яєць у лушпинні цибулі, щоб вони стали гарного золотаво-коричневого кольору. Додатково роблю для онуків крашанки з яскравими наліпками. До свого великоднього кошика також покладу сирну паску, буженину, ковбасу, хрін, сіль, пляшку вина. У неділю раненько підемо з чоловіком до церкви, освятимо їжу. А в обід чекатимемо в гості дітей і онуків. Кошик Світлани: паски традиційна й сирна, буженина, ковбаса, яйця, хрін, сіль, вино "Кагор". Олена, 38 років. Підприємець, багато часу приділяє власній справі. - Великдень чудова можливість відпочити, насолодитися спілкуванням із рідними, скуштувати смачної їжі. На жаль, я не маю багато часу на приготування традиційних страв, проте люблю накрити щедрий стіл. Іще один нюанс: немає можливості бігати крамницями, тому обираю доставляння продуктів з АТБ. Паски я однозначно купуватиму, подобається пробувати різні смаки. Фарбування і прикрашання яєць чудова розвага для донечки, тому щороку закуповую багато різних наліпок. Замовлю мʼясну нарізку асорті, різні види сиру. Щось із мʼясних заготовок, замариноване мʼясо, щоб швидко запекти в духовці з овочами. На бутерброди візьму шматок лосося чи форелі в АТБ, в них завжди добра ціна. Кошик Олени: Паска з АТБ, яйця, запечене мʼясо, мʼясна та сирна нарізка, солоний лосось чи форель. Богдан, 14 років. Мріє стати дизайнером. Великдень для нього - ще один привід, щоб утілити свої творчі ідеї в життя. - Я відвідую художню школу й гурток дизайну, тому до кожного свята намагаюся придумати щось цікаве. Зробив із синіх і жовтих ниток кілька пташок - як декор для великоднього кошика. Хочу скомбінувати їх із готовими прикрасами, що продаються в АТБ. Попросив маму купити перепелячі яйця, буду розфарбовувати їх харчовими барвниками. Також разом прикрасимо домашні паски. Щодо м'ясних страв, то цим завідують батьки. Проте я люблю пожувати щось смачненьке біля комп'ютера, тому додав би до великоднього кошика мʼясну нарізку й ковбаски-кабаноси, асорті горіхів. А з солоденького - шоколадні сирки з кокосом чи ваніллю з АТБ, я їх дуже люблю. Запити все можна колою чи соком. Кошик Богдана: паска, перепелячі яйця, мʼясні чипси, ковбаски-кабаноси, асорті горіхів, сирки в шоколаді, кола, сік. Марійка, 5 років. Любить прикрашати паски й шукати подарунки від великоднього зайчика. - Я зберу свій власний маленький кошик, який мені подарував хрещений. Туди покладу пасочку, яку гарненько посиплю цукровими зірочками. Також додам крашанки, до яких самостійно оберу святкові наліпки. Будуть у моєму кошику апельсиновий сік, сосиски "Тигреня" з АТБ, які дуже люблю. На Великдень я прокидаюся рано-рано і швиденько біжу шукати подарунки від зайчика шоколадні яєчка. Їх теж беру до церкви. Кошик Марійки: паска з цукровими зірочками, сосиски "Тигреня", апельсиновий сік, шоколадні яйця. Аліна, 24 роки. Не їсть м'яса, сортує сміття, використовує екологічне паковання. - Для мене Великдень це не лише традиції, а й можливість насолодитися природними смаками без шкоди для себе та світу. Закуповую продукти зазвичай в АТБ. Люблю цю мережу супермаркетів, бо там використовують екологічне паковання, немає зайвих стикерів - усе зважують на касі. Ще й можна здати використані батарейки на перероблення. Я давно відмовилася від м'яса, тож мій великодній кошик це щось не зовсім традиційне. Замість ковбаси покладу рибні палички. Паску спечу на кокосовому молоці з вівсяним борошном, додам трішки меду, сушену вишню або журавлину. Крашанки пофарбую натуральними барвниками, наприклад, куркумою чи буряковим соком. Також у моєму великодньому кошику будуть різні горіхи, хумус. Кошик Аліни: паска на кокосовому молоці, крашанки, рибні палички, горіхи, хумус. АТБ допоможе наповнити великодні кошики на будь-який смак та гаманець і за потреби доставить продукти для святкового столу просто до вашого дому. Варто також памʼятати, що Великдень - це свято радості, тож не забувайте дбати одне про одного, підтримувати й допомагати.

21 січня відзначають Міжнародний день обіймів. Психологиня розповіла, як обійми впливають на психоемоційний стан людини, допомагають долати стрес і тривогу, а також сприяють виділенню гормонів щастя, спокою та безпеки

Сьогодні, 21 січня 2025 року, Міжнародний день обіймів. До Нового року залишилося 344 днів.

Сьогодні, 21 січня, Міжнародний день обіймів. Віряни вшановують пам'ять святого ісповідника Максима. До Нового року залишилося 344 днів.

21 січня у світі відзначають Міжнародний день обіймів. Традиційно у цей день варто обійняти якомога більше людей. Повний текст новини

День обіймів відзначають у світі 21 січня

21 січня відзначають Міжнародний день обіймів.

День "Обійми своє цуценя" та Міжнародний день тренувальних штанів. Що ще відзначається 21 січня21 січня у світі відзначають День "Обійми своє цуценя", Європейський день медіації, День злакового батончика, Міжнародний день обіймів та День тренувальних штанів. Кожне свято має свою унікальну історію та традиції святкування.

У перший місяць 2025 року на українців чекає чимало важливих державних та професійних свят, особливо у другій половині місяця. Українці відзначатимуть День Соборності України, День пам'яті захисників Донецького аеропорту та всіх загиблих воїнів, Всесвітній день дітей-сиріт війни, День пам'яті Героїв Крут та Міжнародний день пам'яті жертв Голокосту. Розповімо про найголовніші свята січня. Календар свят та пам'ятних дат у січні 1 січня - Новий рік, День Всесвітніх молитов за мир, День суспільного надбання. 2 січня - Котячий новий рік, День наукової фантастики. 4 січня - Всесвітній день азбуки Брайля, День Ньютона, Всесвітній день гіпнозу. 6 січня - Всесвітній день дітей-сиріт війни. 7 січня - Міжнародний день програмістів. 8 січня - Всесвітній день машинопису, День обертання Землі. 9 січня - Міжнародний день хореографа. 10 січня - Всесвітній день метро. День скорочення витрат на електроенергію. 11 січня - Всесвітній день "Дякую". 12 січня - День українського політв'язня, Всесвітній день дочки, День наполегливої роботи. 13 січня - День суспільного радіомовлення, День здійснення мрії, День наклейки, День гумової качки. 15 січня - День народження Вікіпедії. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Коли й що святкуємо у 2025 році: збережіть церковний календар 16 січня - День пам'яті Кіборгів, Всесвітній день гурту Тhе Веаtlеs, День льодовика. 20 січня - День пам'яті захисників Донецького аеропорту та всіх загиблих воїнів, День Автономної Республіки Крим. 21 січня - Міжнародний день обіймів. 22 січня - День Соборності України. 23 січня - День ручного письма. 24 січня - День зовнішньої розвідки України, Міжнародний день освіти, День поширення інформації про синдром Мебіуса. 26 січня - Всесвітній день митниці, День працівника контрольно-ревізійної служби України, Всесвітній день екологічної освіти. 27 січня - Міжнародний день пам'яті жертв Голокосту. 28 січня - День затвердження Державного Прапора України, Міжнародний день мобілізації проти ядерної війни, Міжнародний день захисту персональних даних. 29 січня - День пам'яті Героїв Крут, День працівника пожежної охорони. 30 січня - День спеціаліста військово-соціального управління Збройних сил України, День пам'яті NАSА. 31 січня - Міжнародний день ювеліра. Вихідні та робочі дні у січні Традиційно в січні буде 31 день, з них: робочі - 23; вихідні (субота та неділя) - 8. Вихідними у другий місяць зими стануть 4, 5, 11,12, 18, 19, 25, 26 січня. Через воєнний стан усі додаткові вихідні скасовано. Це передбачено ЗУ "Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану". Проте, приватні компанії можуть вирішувати на власний розсуд, чи надавати додаткові дні відпочинку своїм працівникам. 24 лютого в Україні розпочинається Масниця, яка має особливе значення для вірян. Вона триватиме тиждень перед Великим постом, який передує Великодню. Його дата у 2025 році - 20 квітня. Традиційно протягом семи днів можна готувати млинці і ними пригощати рідних, друзів, сусідів.