Search trend "Китайський Новий рік"

Сергій Плохій. Остання імперія. Занепад і крах Радянського Союзу. – Х.: Клуб Сімейного Дозвілля, 2025У контексті сьогоднішніх розмов про потребу контролю над країною-агресором, розділення її на локальні зони, яке нагадуватиме розпад Радянського Союзу тощо, ця книжка нагадує, як воно буває насправді, коли розмови позаду, і хтось має взятися до справи. Тож маємо "Останню імперію" Сергія Плохія, створену на основі розсекречених документів та інтерв’ю з безпосередніми свідками подій - новий, сміливий погляд на останні місяці життя Радянського Союзу. "Легко зрозуміти (і збагнути) почуття тих, хто став учасником подій кінця 1991 року, - зауважує автор, - коли вони бачили, як із флагштока в Кремлі спускається червоний прапор, і згадували втрати, яких зазнали США в глобальному суперництві з СРСР. Тепер, коли відтоді збігла майже чверть століття, не менш важливо дати неупереджену оцінку тим подіям". Аналіз згаданих матеріалів наштовхують на висновок: крах СРСР не був результатом діяльності спецслужб Сполучених Штатів, навпаки, американські лідери боялися раптового колапсу радянської держави, який міг затягти Євразію в політичний та економічний хаос. Називаючи розпад СРСР "роботою Америки", політичні діячі США переоцінили власний потенціал у знищенні та перебудові іноземних режимів. Автор упевнений: американська роль у розвалі Союзу була міфом, який роздували на догоду діячам американської зовнішньої політики та прихильникам імперського реваншу в Росії. Україна стала ключовим гравцем у драмі розвалу Союзу й не тільки здобула незалежність для себе, але й показала шлях до державності менш рішучим республікам, як-от Білорусь та Казахстан. "У версії, яку я пропоную, - нагадує автор, - ви побачите набагато складнішу і, можливо, не таку однозначну картину подій, які передували краху СРСР. І ця картина відрізняється від уявлень, поширених серед колишніх сторін холодного протистояння". До речі, це видання здобуло премію Лайонела Ґельбера – як краща книжка англійською з історії міжнародних стосунків.Генрі Кіссінджер. Світовий порядок. Роздуми про характер націй в історичному контексті. – К.: Наш Формат, 2025Щодо заявленого світового порядку – тим паче нового – прохання не турбуватися. Якщо й був колись, то його, наче Місяць у Гоголя, робили далеко й неякісно. "Ніякого воістину глобального "світового порядку" ніколи не було, - підтверджує автор цієї книжки. - Те, що вважається порядком у наш час, винайдено майже чотири століття тому в Західній Європі на мирній конференції в німецькому регіоні Вестфалія, у якій більшість інших континентів і цивілізацій не брала участі чи навіть не мала про неї уявлення". Хай там як, але "Світовий порядок" Генрі Кіссінджера - уславленого політолога, дипломата, радника з національної безпеки та державного секретаря США в 1960-1970-ті роки - осмислює підстави сучасної кризи міжнародного права. Ставлячи під сумнів існування єдиної загальноприйнятої моделі світового порядку, у своєму історичному екскурсі він розглядає конкуренцію різноманітних варіантів світового порядку як похідну від цивілізаційних уявлень про порядок загалом. Чи можливе співробітництво між державами, які мають принципово різні візії світового порядку? Як бути з недержавними акторами світової політики? Чи потребує перегляду взаємозв’язок цінностей і зовнішньої політики? Усі ці та багато інших гострих питань розглянуті в контексті перспективи змін світового порядку у ХХІ столітті та динаміки американської зовнішньої політики. "Американський підхід до політики є прагматичним, китайський – концептуальним, - нагадує автор. - Америка ніколи не мала потужного загрозливого сусіда; Китай ніколи не залишався без потужного противника біля своїх кордонів. Американці вважають, що кожна проблема має рішення; китайці думають, що кожне рішення торує шлях для нового набору проблем. Американці шукають результат у реагуванні на безпосередні обставини; китайці зосереджуються на еволюційних змінах".Бен Шапіро. Світанок авторитаризму: як ліві озброїли інституції США проти опонентів. – К.: Наш Формат, 2025У цій книжці нам вкотре нагадують про те, як "культура скасування" стала звичною частиною сучасного життя в країнах Заходу. Ніби як в ім’я прогресу, рівності, толерантності та справедливості все більше слів, ідей, наукових досліджень і поглядів оголошуються єретичними. Іноді аргументовано та зазвичай імпульсивно апологети цієї пошесті в соцмережах тиснуть на всіх, хто сміє піти проти панівних ліволіберальних ідей. Усе це - прояви "лівого авторитаризму", про які пише у своїй книжці "Світанок авторитаризму" Бен Шапіро. Між іншим, один з найвідоміших консервативних мислителів Заходу, автор бестселерів Nеw Yоrk Тіmеs, випускник Гарвардської школи права, який працює головним редактором Dаіly Wіrе і веде "Шоу Бена Шапіро" - найпопулярніший консервативний подкаст у США. У цій книжці нам нагадують, що творцями, осередками і трансляторами лівого авторитаризму стали прогресистські політичні еліти, більшість провідних американських медіа, університетів та академічних кіл, спортивних зірок і представників креативних індустрій. З одного боку, жорстка цензура проникла майже в усі сфери життя - від соцмереж до роботи корпорацій, а з іншого, посилення лівого авторитаризму все сильніше розхитує маятник поляризації суспільства, сприяє формуванню радикальніших "правих" поглядів та реакціонерських рухів, знищує точки дотику між людьми. Що робити, спитаєте? "Для тих, хто хоче боротися з лівими авторитаристами, доступний один політичний варіант: - підказує автор, - офіційне розширення закону про боротьбу з дискримінацією, з внесенням до нього питання політики. Багато штатів серед інших стандартів забороняють дискримінацію за ознакою статі, сексуальної орієнтації, гендерної ідентичності, раси, релігії, віку та інвалідності. Проте ви все одно можете зазнати дискримінації на підставі ваших політичних поглядів. Якщо ми хочемо, щоб авторитарні ліві дотримувалися власних стандартів - якщо ми хочемо використовувати захист закону для запобігання "дискримінації" через обмеження свободи об’єднань, - тоді навіщо давати авторитарним лівим монополію на антидискримінаційний закон?"Чарльз Мюррей. Людське різноманіття: природа статі, раси й класів. – К.: ВооkСhеf, 2025Усі люди рівні, але лише у своїй групі, стверджує провокативний американський політолог Чарльз Мюррей у своїй книжці "Людське різноманіття: природа статі, раси й класів". Він прискіпливо дослідив соціальні догми, які стосуються поділу людей за статтю, расою та соціальним становищем у суспільства, й говорить про те, що такі установки стримують прогрес, який пропонує біологія. Опрацювавши величезну кількість наукового матеріалу, автор обґрунтовує кожну свою думку, підводячи читача до певних висновків. Яких саме? У принципі, до тих, про які люди завжди знали, наймаючи того чи іншого індивіда на певну роботу, або чомусь – цікаво, чому? – одразу відмовляючи йому. Усередині черепа, переконують нас, всі начебто однакові. То чого ж не беруть? "Перефразовуючи поняття однаковості, - пояснює автор, - незалежно від гендеру, раси чи соціального походження, люди мають ставати інженерами-електриками, дитячими вихователями, вигравати шахові турніри й писати фантастичні оповідання приблизно в однакових пропорціях. Вони повинні мати подібні розподіли сімейних доходів, ментальне здоров'я й очікувану тривалість життя. Відмінності між ними в житті є доказом від супротивного існування соціальних, культурних і управлінських дефектів, які можна скоригувати відповідними публічними політиками". Тобто змусити брати на роботу того, кого не беруть? У будь-якому разі, варто розібратися з цим питанням, чи не так? І тоді ми вкотре згадаємо, що розподіл людей за новим соціальним принципом можливий лише через зміну соціальних інститутів, на які не впливає ані вроджені особливості, природні здібності чи якась там (відповідна) соціальна поведінка.Жаніна Мірчевська. Крах "Атласа". – Л.: Видавництво Анетти Антоненко, 2024У жанровому сенсі ця драма недаремно означена параболою, адже її герої, події та загалом сюжет відсилають до популярної культури. З одного боку, "Крах "Атласа" Жаніни Мірчевської - крах ілюзії про те, що можна безкарно втрутитися в певний порядок, святкувати тріумф, не сплативши ціну за перемогу. З іншого боку, чотири китобої, чий гарпун, вбиває кита, запускаючи серію непередбачуваних подій, які зрештою призводять до катастрофи – наче колекція імен зі згаданої класики. Кривава Середа (67 років) має дерев’яну ногу, як Джон Сільвер з "Острова скарбів" Стівенсона, У Роко Чорного Ока (42 роки) на оці пов’язка,  як у Капітана Флінта з того ж твору або в будь-кого з флібустьєрів. У Луки Ліхтаря (31 рік) замість руки залізний гак, як у Капітана Гака з повісті "Пітер Пен і Венді". І все б воно нічого, і дія вкладалася б у виробничу драму, коли під час шторму корабель пошкоджено, і моряки поступово втрачають те, що їх поєднувало, якби… Якби на глибині 8572 метри під водою у морській безодні, на дні океану, ще й поблизу Бермудського трикутника, не плавало три фрагменти тіл різних людей - Око, Нога, Рука. Чиї вони, як гадаєте? У будь-якому разі, саме вони й починають дійство. "ОКО: Але як, як нам з'єднатися в одне ціле, якщо ми - плоть від людей різних, різного віку й баченого ними світу? Я - з голови Роко; він тепер напівсліпий блукає... де його день застане. РУКА: А мені так нудно без мого Луки. НОГА: А мені - без мого друзяки Середи…" Шекспірівська драма, чи не так? Центральним мотивом якої, за словами авторки, є близькість до межі та Ніщо, і текст насправді працює не з історією, адже життя вже позаду. Адже всі персонажі, які опинились на розтрощеному кораблі, розповідають про те, ким вони були, що з ними сталося, що визначило їхнє життя, і цю драматичну ситуацію можна декодувати і прикласти до всієї цивілізації, яка теж перебуває у переломному моменті.

Сергій Плохій. Остання імперія. Занепад і крах Радянського Союзу. – Х.: Клуб Сімейного Дозвілля, 2025У контексті сьогоднішніх розмов про потребу контролю над країною-агресором, розділення її на локальні зони, яке нагадуватиме розпад Радянського Союзу тощо, ця книжка нагадує, як воно буває насправді, коли розмови позаду, і хтось має взятися до справи. Тож маємо "Останню імперію" Сергія Плохія, створену на основі розсекречених документів та інтерв’ю з безпосередніми свідками подій - новий, сміливий погляд на останні місяці життя Радянського Союзу. "Легко зрозуміти (і збагнути) почуття тих, хто став учасником подій кінця 1991 року, - зауважує автор, - коли вони бачили, як із флагштока в Кремлі спускається червоний прапор, і згадували втрати, яких зазнали США в глобальному суперництві з СРСР. Тепер, коли відтоді збігла майже чверть століття, не менш важливо дати неупереджену оцінку тим подіям". Аналіз згаданих матеріалів наштовхують на висновок: крах СРСР не був результатом діяльності спецслужб Сполучених Штатів, навпаки, американські лідери боялися раптового колапсу радянської держави, який міг затягти Євразію в політичний та економічний хаос. Називаючи розпад СРСР "роботою Америки", політичні діячі США переоцінили власний потенціал у знищенні та перебудові іноземних режимів. Автор упевнений: американська роль у розвалі Союзу була міфом, який роздували на догоду діячам американської зовнішньої політики та прихильникам імперського реваншу в Росії. Україна стала ключовим гравцем у драмі розвалу Союзу й не тільки здобула незалежність для себе, але й показала шлях до державності менш рішучим республікам, як-от Білорусь та Казахстан. "У версії, яку я пропоную, - нагадує автор, - ви побачите набагато складнішу і, можливо, не таку однозначну картину подій, які передували краху СРСР. І ця картина відрізняється від уявлень, поширених серед колишніх сторін холодного протистояння". До речі, це видання здобуло премію Лайонела Ґельбера – як краща книжка англійською з історії міжнародних стосунків.Генрі Кіссінджер. Світовий порядок. Роздуми про характер націй в історичному контексті. – К.: Наш Формат, 2025Щодо заявленого світового порядку – тим паче нового – прохання не турбуватися. Якщо й був колись, то його, наче Місяць у Гоголя, робили далеко й неякісно. "Ніякого воістину глобального "світового порядку" ніколи не було, - підтверджує автор цієї книжки. - Те, що вважається порядком у наш час, винайдено майже чотири століття тому в Західній Європі на мирній конференції в німецькому регіоні Вестфалія, у якій більшість інших континентів і цивілізацій не брала участі чи навіть не мала про неї уявлення". Хай там як, але "Світовий порядок" Генрі Кіссінджера - уславленого політолога, дипломата, радника з національної безпеки та державного секретаря США в 1960-1970-ті роки - осмислює підстави сучасної кризи міжнародного права. Ставлячи під сумнів існування єдиної загальноприйнятої моделі світового порядку, у своєму історичному екскурсі він розглядає конкуренцію різноманітних варіантів світового порядку як похідну від цивілізаційних уявлень про порядок загалом. Чи можливе співробітництво між державами, які мають принципово різні візії світового порядку? Як бути з недержавними акторами світової політики? Чи потребує перегляду взаємозв’язок цінностей і зовнішньої політики? Усі ці та багато інших гострих питань розглянуті в контексті перспективи змін світового порядку у ХХІ столітті та динаміки американської зовнішньої політики. "Американський підхід до політики є прагматичним, китайський – концептуальним, - нагадує автор. - Америка ніколи не мала потужного загрозливого сусіда; Китай ніколи не залишався без потужного противника біля своїх кордонів. Американці вважають, що кожна проблема має рішення; китайці думають, що кожне рішення торує шлях для нового набору проблем. Американці шукають результат у реагуванні на безпосередні обставини; китайці зосереджуються на еволюційних змінах".Бен Шапіро. Світанок авторитаризму: як ліві озброїли інституції США проти опонентів. – К.: Наш Формат, 2025У цій книжці нам вкотре нагадують про те, як "культура скасування" стала звичною частиною сучасного життя в країнах Заходу. Ніби як в ім’я прогресу, рівності, толерантності та справедливості все більше слів, ідей, наукових досліджень і поглядів оголошуються єретичними. Іноді аргументовано та зазвичай імпульсивно апологети цієї пошесті в соцмережах тиснуть на всіх, хто сміє піти проти панівних ліволіберальних ідей. Усе це - прояви "лівого авторитаризму", про які пише у своїй книжці "Світанок авторитаризму" Бен Шапіро. Між іншим, один з найвідоміших консервативних мислителів Заходу, автор бестселерів Nеw Yоrk Тіmеs, випускник Гарвардської школи права, який працює головним редактором Dаіly Wіrе і веде "Шоу Бена Шапіро" - найпопулярніший консервативний подкаст у США. У цій книжці нам нагадують, що творцями, осередками і трансляторами лівого авторитаризму стали прогресистські політичні еліти, більшість провідних американських медіа, університетів та академічних кіл, спортивних зірок і представників креативних індустрій. З одного боку, жорстка цензура проникла майже в усі сфери життя - від соцмереж до роботи корпорацій, а з іншого, посилення лівого авторитаризму все сильніше розхитує маятник поляризації суспільства, сприяє формуванню радикальніших "правих" поглядів та реакціонерських рухів, знищує точки дотику між людьми. Що робити, спитаєте? "Для тих, хто хоче боротися з лівими авторитаристами, доступний один політичний варіант: - підказує автор, - офіційне розширення закону про боротьбу з дискримінацією, з внесенням до нього питання політики. Багато штатів серед інших стандартів забороняють дискримінацію за ознакою статі, сексуальної орієнтації, гендерної ідентичності, раси, релігії, віку та інвалідності. Проте ви все одно можете зазнати дискримінації на підставі ваших політичних поглядів. Якщо ми хочемо, щоб авторитарні ліві дотримувалися власних стандартів - якщо ми хочемо використовувати захист закону для запобігання "дискримінації" через обмеження свободи об’єднань, - тоді навіщо давати авторитарним лівим монополію на антидискримінаційний закон?"Чарльз Мюррей. Людське різноманіття: природа статі, раси й класів. – К.: ВооkСhеf, 2025Усі люди рівні, але лише у своїй групі, стверджує провокативний американський політолог Чарльз Мюррей у своїй книжці "Людське різноманіття: природа статі, раси й класів". Він прискіпливо дослідив соціальні догми, які стосуються поділу людей за статтю, расою та соціальним становищем у суспільства, й говорить про те, що такі установки стримують прогрес, який пропонує біологія. Опрацювавши величезну кількість наукового матеріалу, автор обґрунтовує кожну свою думку, підводячи читача до певних висновків. Яких саме? У принципі, до тих, про які люди завжди знали, наймаючи того чи іншого індивіда на певну роботу, або чомусь – цікаво, чому? – одразу відмовляючи йому. Усередині черепа, переконують нас, всі начебто однакові. То чого ж не беруть? "Перефразовуючи поняття однаковості, - пояснює автор, - незалежно від гендеру, раси чи соціального походження, люди мають ставати інженерами-електриками, дитячими вихователями, вигравати шахові турніри й писати фантастичні оповідання приблизно в однакових пропорціях. Вони повинні мати подібні розподіли сімейних доходів, ментальне здоров'я й очікувану тривалість життя. Відмінності між ними в житті є доказом від супротивного існування соціальних, культурних і управлінських дефектів, які можна скоригувати відповідними публічними політиками". Тобто змусити брати на роботу того, кого не беруть? У будь-якому разі, варто розібратися з цим питанням, чи не так? І тоді ми вкотре згадаємо, що розподіл людей за новим соціальним принципом можливий лише через зміну соціальних інститутів, на які не впливає ані вроджені особливості, природні здібності чи якась там (відповідна) соціальна поведінка.Жаніна Мірчевська. Крах "Атласа". – Л.: Видавництво Анетти Антоненко, 2024У жанровому сенсі ця драма недаремно означена параболою, адже її герої, події та загалом сюжет відсилають до популярної культури. З одного боку, "Крах "Атласа" Жаніни Мірчевської - крах ілюзії про те, що можна безкарно втрутитися в певний порядок, святкувати тріумф, не сплативши ціну за перемогу. З іншого боку, чотири китобої, чий гарпун, вбиває кита, запускаючи серію непередбачуваних подій, які зрештою призводять до катастрофи – наче колекція імен зі згаданої класики. Кривава Середа (67 років) має дерев’яну ногу, як Джон Сільвер з "Острова скарбів" Стівенсона, У Роко Чорного Ока (42 роки) на оці пов’язка,  як у Капітана Флінта з того ж твору або в будь-кого з флібустьєрів. У Луки Ліхтаря (31 рік) замість руки залізний гак, як у Капітана Гака з повісті "Пітер Пен і Венді". І все б воно нічого, і дія вкладалася б у виробничу драму, коли під час шторму корабель пошкоджено, і моряки поступово втрачають те, що їх поєднувало, якби… Якби на глибині 8572 метри під водою у морській безодні, на дні океану, ще й поблизу Бермудського трикутника, не плавало три фрагменти тіл різних людей - Око, Нога, Рука. Чиї вони, як гадаєте? У будь-якому разі, саме вони й починають дійство. "ОКО: Але як, як нам з'єднатися в одне ціле, якщо ми - плоть від людей різних, різного віку й баченого ними світу? Я - з голови Роко; він тепер напівсліпий блукає... де його день застане. РУКА: А мені так нудно без мого Луки. НОГА: А мені - без мого друзяки Середи…" Шекспірівська драма, чи не так? Центральним мотивом якої, за словами авторки, є близькість до межі та Ніщо, і текст насправді працює не з історією, адже життя вже позаду. Адже всі персонажі, які опинились на розтрощеному кораблі, розповідають про те, ким вони були, що з ними сталося, що визначило їхнє життя, і цю драматичну ситуацію можна декодувати і прикласти до всієї цивілізації, яка теж перебуває у переломному моменті.

Український маркетплейс Алло, один із лідерів вітчизняного ринку електроніки, зробив революційний крок у роздрібній торгівлі. З травня 2025 року на платформі з'явилася нова категорія - електромобілі. Асортимент налічує 90 моделей від провідних світових виробників вартістю від 665 тис. грн. На маркетплейсі представлені новітні моделі від АUDІ, Ноndа, Vоlvо, Меrсеdеs-Веnz, Vоlkswаgеn, Тоyоtа, Теslа, ВYD, Zееkr і Хіаоmі. Цей хід не тільки розширює можливості онлайн-шопінгу для українців - електромобілі в Алло відображають глобальний тренд на екологічний транспорт. Партнерство з офіційним мерчантом забезпечує повний супровід покупки та гарантію на ключові компоненти. Зростання популярності електромобілів у 2025 році: що стоїть за трендом Електричний транспорт впевнено завойовує українські дороги. За даними Інституту дослідження авторинку, за перший квартал 2025 року продажі електромобілів зросли на третину порівняно з аналогічним періодом минулого року. Експерти прогнозують посилення цього тренду найближчими місяцями - до кінця року електрокари можна придбати за вигідними цінами, оскільки з 2026 року очікується повернення повного митного оформлення. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Назвали найпопулярніші електромобілі квітня Фактори, що стимулюють зростання популярності електротранспорту: ● екологічна усвідомленість споживачів; ● зниження вартості акумуляторних технологій; ● розвиток інфраструктури зарядних станцій; ● зростання цін на традиційне паливо. "На маркетплейсі представлено чимало моделей електротранспорту, наші клієнти вже купують онлайн електровелосипеди, гіроскутери, гіроборди, дитячі електричні автомобілі, електросамокати", - зазначив Денис Корецький, керівник департаменту "Маркетплейс Алло". Цікаво, що українці вже освоїли онлайн-купівлю великої техніки - наприкінці 2024 року через платформу Алло було придбано трактор і кілька мотоциклів. Поява електромобілів стала логічним продовженням цієї тенденції. Технології та інновації: як електромобілі змінюють автомобільну промисловість Революція електричного транспорту суттєво трансформує автомобільну індустрію. Сучасні електрокари - це комплексне переосмислення концепції пересування. Ключові технологічні інновації в електромобілях 2025 року: Акумулятори нового покоління зі збільшеною щільністю енергії. Інтегровані системи рекуперативного гальмування. Просунуті технології управління батареєю. Автопілот рівня 2+ з функціями автоматичного паркування. Фахівці Алло підкреслюють, що електромобілі 2025 модельного року оснащують запасом ходу понад 400 км, що практично знімає проблему "тривоги дальності" - психологічного бар'єру, пов'язаного із занепокоєнням про заряд батареї. Інтеграція з мобільними пристроями дає змогу дистанційно контролювати процес живлення і моніторити стан усіх систем автомобіля. Електричні платформи забезпечують виробникам більшу гнучкість у дизайні, що призвело до появи принципово нових формфакторів. Які моделі електромобілів мають найбільший попит у 2025 році Асортимент електромобілів на платформі Алло вражає різноманітністю - від компактних міських моделей до просторих сімейних кросоверів. Розглянемо п'ять найпопулярніших брендів та їхні флагманські рішення. ВYD: китайський гігант із глобальними амбіціями ВYD Sеа Lіоn 07 - флагманський електричний кросовер із разючими характеристиками: ● варіанти батареї: доступні конфігурації з акумуляторами місткістю до 82,5 кВт&sdоt;год; ● запас ходу: до 610 км (за циклом СLТС, залежно від конфігурації); ● розгін до 100 км/год: від 4,2 секунди (у повнопривідній версії). Експерти Алло відзначають оптимальне співвідношення ціни та якості моделей ВYD, а також разючий набір технологій, раніше доступних тільки в преміальному сегменті. Теslа: піонер електромобілебудування Теslа Моdеl Y Lоng Rаngе оснастили такими характеристиками: ● привід: повний (Duаl Моtоr АWD), доступні також версії із заднім приводом; ● запас ходу: до 622 км (за циклом WLТР для версії Lоng Rаngе); ● доступ до ексклюзивної мережі Suреrсhаrgеr; ● автопілот останнього покоління. Покупці Теslа через маркетплейс Алло отримують ті самі переваги, що й за умови прямої купівлі, включно з регулярними оновленнями ПЗ. ZЕЕКR: нове слово в преміальних електромобілях ZЕЕКR 001 - елегантний фастбек з видатними можливостями: ● версії з батареями: 95 кВт&sdоt;год і 100 кВт&sdоt;год; ● запас ходу: до 750 км (за циклом СLТС/NЕDС, залежно від версії та акумулятора); ● технологія швидкої зарядки (архітектура 800В), що дає змогу значно скоротити час поповнення енергії. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Як правильно обкатати новий автомобіль: основні речі, яких варто уникати ZЕЕКR позиціюється як преміальний бренд, що поєднує європейський дизайн і китайські інновації. Хіаоmі: від смартфонів до автомобілів Хіаоmі SU7 Мах отримав: ● запас ходу: до 830 км (СLТС, для версії Мах з батареєю 101 кВт&sdоt;год); ● розгін до 100 км/год: близько 2,78 секунди; ● підтримка екосистеми Хіаоmі. За спостереженнями фахівців Алло, моделі Хіаоmі приваблюють технічно підкованих клієнтів, які цінують інновації та глибоку інтеграцію автомобіля з іншими пристроями. Ноndа: японська надійність в електричному виконанні У Ноndа е:NS2 (або ЕNS2) Тор встановили: ● запас ходу: до 545 км (за циклом СLТС); ● розгін до 100 км/год: близько 7,4 секунди; ● практичні розміри і просторий салон, які підходять для міських умов і заміських поїздок; ● високий рівень безпеки. Моделі Ноndа приваблюють клієнтів, які цінують надійність, практичність і комфорт. Представлені на платформі Алло електромобілі вирізняються розмаїттям підходів - від технологічних рішень Теslа і Хіаоmі до функціональних пропозицій Ноndа і преміальних рішень ZЕЕКR. Як обрати електромобіль у 2025 році: поради від Алло Вибір електромобіля - відповідальний крок, що вимагає уважного аналізу кількох ключових факторів. Експерти Алло рекомендують визначити основні сценарії використання автомобіля. Важливі критерії при виборі: Запас ходу - для міста достатньо 300-400 км, для далеких поїздок - від 500 км. Швидкість зарядки - підтримка ЗП до 150 кВт економить час. Тип приводу - впливає на керованість і прохідність. Розмір і місткість - компактність для міста або просторість для сім'ї. Процес купівлі через маркетплейс Алло максимально спрощений. Після вибору моделі клієнт залишає заявку, після чого фахівець компанії-партнера зв'язується для уточнення деталей. Далі відбувається підписання договору, оплата і доставлення автомобіля. Весь процес займає від 3 до 14 днів. Переваги купівлі електромобіля через Алло: ● зручне порівняння характеристик різних моделей; ● гарантія 2 роки або 50 000 км пробігу; ● допомога в оформленні документів; ● прозора процедура без прихованих комісій. Фахівці Алло підкреслюють важливість врахування доступності сервісного обслуговування обраної марки в регіоні, що впливає на комфорт володіння та подальший перепродаж. Майбутнє електромобілів в Україні та як Алло допомагає зробити цей вибір доступним Тренд на електромобілі в Україні набирає обертів, і 2025 рік стає переломним у масовому переході на екологічні засоби пересування. Запуск онлайн-продажів транспортних засобів на платформі Алло - важливий крок до демократизації електротранспорту, що робить процес вибору та купівлі прозорішим. Статистика показує стійке зростання інтересу українців до електричних автомобілів завдяки економічним факторам та екологічній усвідомленості. Розвиток зарядної інфраструктури розвʼязує одну з головних проблем ранніх етапів електромобілізації, роблячи електротранспорт практичним для міста і міжміських поїздок. Маркетплейс Алло, дотримуючись місії інноваційного лідера, розширює межі онлайн-торгівлі, пропонуючи доступ до передових технологій. Компанія формує екосистему, що включає аксесуари, зарядні пристрої та сервісне обслуговування. Очікується, що до кінця року асортимент електромобілів на платформі Алло розшириться до 150 моделей усіх цінових сегментів - від бюджетних міських рішень до преміальних кросоверів. Такий підхід робить екологічний транспорт доступним для покупців з різними потребами.

Трампу плювати на червоні лінії Києва, але не на спільну позицію України та Західної Європи, каже Олексій ПАНИЧ, філософ, культуролог, перекладач Як оцінюєте перші 100 днів президентства Дональда Трампа? &еnsр;Трамп намагався у своєму специфічному стилі рухатися від "перемоги" до "перемоги". Є приказка: в носорога поганий зір, але з його вагою це не його проблема. Для Трампа як бізнесмена це звичний стиль. Він не політик, який сім разів відміряє і один раз відріже. Його стратегія почати щось робити, а далі буде видно. Його специфічний стиль імпровізувати нагадує наш бізнес 1990-х. Спочатку наїзд із розрахунку, що інша сторона з переляку одразу поступиться. Якщо Трампа одразу не злякалися, він починає втілювати погрози. А далі від нього надходить пропозиція: якщо хочете, щоб я цього не робив, запропонуйте щось, я готовий домовлятися. Я вже порушив статус-кво. Але який буде новий? Тут можуть бути відступи, маневри, але важливий кінцевий результат, а не фонтан публічних декларацій. Це видно по договору між Вашингтоном та Києвом щодо надр і ресурсів. Усе остаточно! Але якщо ви продовжуєте опиратись і можете довести, що для мене не так і вигідно чіплятися за цю версію як остаточну, запропонуйте щось, може, й домовимося. Такий приблизно алгоритм дій за перші 100 днів президентства Трампа. Думаю, так триватиме наступні півтора року, тобто до парламентських виборів у США, коли зміниться частина Конгресу. Тоді, найімовірніше, там сформується демократична більшість. А доти ми приречені бачити такого Трампа. Зливання "мирного плану", де США визнають Крим російським. Чим це небезпечно? &еnsр;Трампу не хочеться тиснути на Путіна та псувати з ним стосунки, бо там проєкти бізнесові на порядки вигідніші, ніж те, що може запропонувати Україна. Для Путіна піддатися на тиск це втратити обличчя, практично стати на міліметр від втрати влади або якогось сумного фіналу свого президентства. Тому Трампу найпростіше для пристойності трошки на нього підтиснути, але кулуарно. Послухати пропозиції Путіна і викотити їх Україні з мінімальними поправками. Якщо Київ погодиться "прокатіло". Якщо ні "нє прокатіло". У принципі Трамп міг би й переступити через Україну, але тут є небезпека західні союзники. Чому це небезпека? &еnsр;По-перше: коли президент Володимир Зеленський написав, що Україна ніколи не визнає Крим російським, Трамп потім вибухнув, що це заважає переговорам, адже Зеленського ніхто не змушує визнавати Крим російським. І всі думають: а в чому ж тоді проблема? А вона в тому, що коли США визнають Крим російським, то зроблять це або з мовчазної згоди України, або попри декларовану незгоду України. І це велика відмінність. Якщо Україна промовчить, Москва та Вашингтон, наприклад, можуть внести резолюцію в Радбез ООН, де є мирне врегулювання і згадується російський Крим. І після того виникає ситуація, коли Європа Крим російським не визнає, але велика частина країн неєвропейських має величезну спокусу сказати: якщо США та Росія визнали, то ми теж. Це розкол світового співтовариства, якого категорично не хоче ЄС. Путін це розуміє, а для Трампа аби тепер мати успіх, а далі хоч трава не рости. Важливий кінцевий результат, а не фонтан публічних декларацій По-друге: для Білого дому важливі відносини із Західною Європою. На червоні лінії Києва Трампу плювати, але не на спільну позицію України та ЄС. Вашингтону потрібні союзники проти Китаю. Його головна ідея це глобальна боротьба проти КНР, яка хакнула систему світового порядку і торгівлі. У правовому полі, що створено після Другої світової війни, Пекін навчився так зловживати правилами, що це важко довести юридично. Повертаємося до Криму: якщо Трамп посвариться із Західною Європою, то це автоматично спричинить її певне зближення з КНР. Чого Пекін і прагне? &еnsр;КНР нині це та сумнозвісна мудра мавпа, що сидить і дивиться на боротьбу двох тигрів у долині. Тому Трампу не можна залишатися з Китаєм сам на сам, посварившись із рештою світу. У Західній Європі все одно найближчі геополітичні союзники США. Трамп мусить враховувати їхні позиції. Відповідно, пропозиції Путіна Трампу щодо України мають пройти фільтр, чи не буде спільного жорсткого вето в найбільших держав Європи Франції, Німеччини. США має ідею "з Росією проти Китаю", що Москва може допомогти Вашингтону у протистоянні з КНР. Чому є американці, які в це вірять? &еnsр;Цей наратив у США дивує наївністю. В Україні важко уявити, як мало можуть знати про Росію американські політики й аналітики. Трампісти, зациклені на своїх ідеях, як-от ­"ре­несанс християнської цивілізації", вбачають у Росії оплот релігійної ортодоксії. Для них РФ православна країна, яка має бути їхнім союзником. Для нас це дико звучить, бо Росія це країна, де релігію вже щонайменше 300 років повністю підпорядковано державі, але у США цього не розуміють. Я вперше приїхав у Штати у 19992000 роках, побував у провідних університетах Атлантичного узбережжя: Гарвард, Єль, Прінстон, Колумбія. Там багато разів чув розмови про російську "православну цивілізацію". Ніхто навіть не ставив цієї тези під сумнів, це було щось наче самозрозуміле. Впливовим був а для багатьох і досі є Самуель Хантінгтон, який прямим текстом пише, що Росія це "православна цивілізація" (1996-го Хантінгтон написав книжку "Зіткнення цивілізацій і перетворення світового ладу", де, зокрема, розглядав Україну як цивілізаційно "розколоту країну". Країна). Сполученим Штатам Америки потрібні союзники проти Китаю Американцям треба пояснювати, що, по-перше, православ'я це не тільки РФ. По-друге, Росія від часів Петра І це світський монарх на чолі духовної влади якщо не формально, то фактично. Американці знають викривлену картинку. Керуючись цими уявленнями, вони постійно перезавантажують стосунки з Москвою. Думають, що це не дуже правильна, але все ж таки християнська і європейська країна, яка духовно споріднена з ними, а не Китаєм. Це не так? &еnsр;Насправді все навпаки. В основі Російської імперії лежить тип політичної і правової культури, який прийшов до Великого князівства Московського від Орди. А в Золотої Орди звідки? З Китаю. Чингізиди створили гігантську імперію і раптом отримали проблему: а як цим величезним простором керувати? Власних управлінських практик у них не було; єдине, що вони могли зробити, це взяти китайський досвід і у спрощеному вигляді його адаптувати до своїх умов. А що таке китайський досвід? Ставимо намісника на територію, від якого вимагаємо дві речі підтримувати порядок і збирати податки. В усьому іншому хай робить, що хоче. Хіба це не "представник президента РФ у федеральному округу"? Але донести це трампістам важко. Різниця в нашому та їхньому баченні Росії це провалля, яке практично неможливо подолати в один стрибок. А в два й більше стрибків провалля не долають. Крім того, американцям важко дається думка, що хтось з якоїсь там України може щось знати про Росію, чого вони не знають. Наведу приклад. За всієї моєї поваги до Тімоті Снайдера й усього, що він робить для України, мушу зазначити: якщо заговорити з ним про розпад Росії, він або припиняє розмову, або ухиляється від прямої відповіді. Тут у нього ментальний блок. Звідки? &еnsр;На мій погляд, від його вчителя Хантінгтона, бо, за його теорією, Росія це "окрема цивілізація", а втрата окремої цивілізації це неповторна втрата для людства. Тому можна бачити злочини Росії в минулому чи теперішньому, але у "прекрасну Росію майбутнього" треба вірити. Це глибоко сидить в американців. Але ж навіть історія Сталіна та перезапуск РПЦ під час Другої світової це інструментальне використання бренду православ'я, щоб пояснити американцям лендліз для СРСР. Може, вони не хочуть це так бачити? &еnsр;Вони щиро бояться того, що прийде на заміну Росії. Для них немислимо уявити цю гігантську зону без жорсткого контролю з Москви. Бо тоді, мовляв, там буде страшний хаос, який закінчиться невідомо чим. Але той факт, що американці мислять у межах дихотомії "або авторитарна Москва, або хаос" це вже плід російського впливу. Про Сталіна можу сказати, що в нього перезапуск РПЦ був не лише для американців. Він почав трохи раніше загравати. На початку радянсько-німецької війни своє перше звернення він почав із "братів та сестер", а не з "товаришів". Це класичне звернення до релігійної громади, а не до атеїстів. І це було зорієнтовано на всі релігійні спільноти, загравали з усіма. Тоді на певний час мобілізували всіх, а щойно небезпека відійшла, почали закручувати гайки. Крім цивілізаційної теорії, є ще концепції "Центрально-Східної Європи". Там у провідних теоретиків угорець Єно Сюч, поляк Оскар Галецький Україна, за винятком Східної Галичини і з натяжкою Правобережної України, не входить у Центрально-Східну Європу. Ці дві популярні серед інтелектуалів США та Європи концепції на ментальній мапі залишають Україну поза НАТО і поза Європою, але в пакеті з Росією. Чи не є ці інтелектуальні концепції прикладною політичною отрутою для України, втіленням чого був, скажімо, відомий візит старшого Буша до Києва, де американський президент фактично агітував українців за новий союзний договір СРСР? &еnsр;Ця проблема походить від запитання "Де закінчується Європа?" На кожному етапі історичного розвитку ХХ століття відповідь на це запитання змінювалася, але кожна відповідь подавалася як остаточна. Ще за Гітлера німці вважали, і це була офіційна ідеологія нацистської Німеччини, що вони не належать до "гнилого Заходу". Вони, якщо й Європа, то принципово новий лад Європи, бо західніше "гнилі" ліберали, а східніше більшовицькі "орди". Після Другої світової "межі Європи" провели по лінії між НАТО та радянською зоною. Думали, що це назавжди, тоді Мілан Кундера ображався, що це "забута" Європа (Мілан Кундера чесько-французький письменник, свої погляди висловив в есе 1984 року "Трагедія Центральної Європи". Країна). У 1990-х Семюель Хантінгтон проводить кордон по Дніпру і каже, що Україна штучна країна, бо належить двом цивілізаціям. Лівий берег належить "православній цивілізації", тобто Росії, а правий берег із натяжкою, але належить Європі. Єдина країна за умов "цивілізаційного розколу" не дуже життєздатна. Україна ж нині пересуває кордон Європи від Карпат через Дніпро до своїх східних кордонів. Змиритися з цим одні можуть легко, як-от французький філософ Бернар Анрі-Леві, а комусь у Польщі, Словаччині чи Угорщині це важко. Для Віктора Орбана взагалі неприйнятно. Йому потрібна слабка й нейтральна Україна, якою можна по-хижацькому живитися. Та 2022 рік показав принаймні "контрольному пакету" країн ЄС, що Україна це справді Європа. Чимось ці дві теорії можна підважувати, щоб на Заході тези "Україна це Європа" не сприймали зі спротивом? Скажімо, модернізаційна теорія чи інший контрнаратив? &еnsр;Модернізаційний наратив це двосічна зброя, бо він може говорити, що Росія може модернізуватися і нормалізуватися як країна. Це небезпечно для нас, бо нам тоді скажуть, що разом із вашими "братами" й модернізуйтеся. А так не станеться, бо в одному пакеті треба брати культуру, історію та економіку. Тут варто розділяти країни, як це робить Олександр Еткінд в останній своїй книжці, на ті, що залежать від трудових здобутків своїх громадян, і ті, що паразитують на природних ресурсах. Бо це принципово інший лад життя, політична система, стосунки в суспільстві (Олександр Еткінд, британський та американський культуролог, у книжці Nаturе's Еvіl: А Сulturаl Ніstоry оf Nаturаl Rеsоurсеs досліджує зв'язок між природними ресурсами, державою та ідеями зла в історії. Країна). Росія останні п'ятдесят років це "бензоколонка з ракетами" Якщо не почати з того, що Росія останні 50 років це "бензоколонка з ракетами", то не зрозуміємо, чого від неї можна очікувати. Якщо РФ не збанкрутує через непомірні витрати, які навіть нафтою і газом не зможе покрити, вона ще певний час протримається як авторитарна хижацька держава. Доки у світі не відбудеться зелений перехід, стрімке зниження попиту на викопне паливо. За прогнозами, це років 1520. Росія останні 400 років торгувала зі світом сировиною, обмінюючи її на технологічну продукцію. І доки вона торгує сировиною, доти там буде авторитарна влада. Чому? &еnsр;Влада концентрується в тих, хто видобуває сировину, охороняє і контролює її продаж. На вершині цієї піраміди безпекові структури, які гарантують нафтогазовому сектору безпеку. Тому на чолі цієї ієрархії ФСБ і Путін особисто, а під ними банки, транспорт, термінали, видобуток. І ці кілька відсотків російського населення контролюють левову частку державних доходів. Така система збережеться найближчі 20 років, якщо не лусне від надмірних витрат. Якщо колеги на Заході хочуть її зберегти, треба мати на увазі, що мирна вона не буде. Адже доходи діляться нерівномірно, більшість людей там утриманці держави, але їх треба чимось зайняти, бо як утриманці вони дуріють, але в жодній іншій ролі вони цій державі насправді непотрібні. Тому Росії в нинішньому вигляді потрібна війна. Можна зайти з другого боку: доводити, що Росія це особливого типу колоніальна імперія. На цю тему є дослідження. Вони не є мейнстримом на Заході, але їх треба показувати партнерам, ширше й докладніше обговорювати. Заходу треба доводити, що краще й безпечніше нині виходити на контрольований демонтаж цієї структури, а не чекати, доки вона вибухне. Передплатити журнал "Країна"

 Матеріал підготовлено у співпраці з Консорціумом оборонної інформації (СDІ), проєктом, який об’єднав українські аналітичні та дослідницькі організації, та спрямований на посилення інформаційної підтримки й аналітичного забезпечення у сфері національної безпеки, оборони й геополітики.Криза Воеіng сьогодні вже розглядається не лише як корпоративна проблема, а як національний виклик, що зачіпає економіку, репутацію, оборону та глобальні позиції США. Те, що почалося з виробничих дефектів флагманського літака 737 МАХ, протягом кількох років переросло в багатовимірну стратегічну проблему. На початку 2025 року криза загострилася, коли Китай, який тривалий час розглядався як найважливіший ринок зростання для Воеіng, наказав своїм авіакомпаніям припинити приймання всіх літаків та зупинити імпорт американських авіаційних деталей. Також Воеіng стикається зі зростаючим внутрішнім тиском. З 2018 року компанія накопичила $51 мільярд операційних збитків, не змогла доставити понад 50 готових літаків і пережила серйозну кризу управління. Воеіng 737 МАХ, фото: gеttyіmаgеs Анатомія кризиПоточна криза компанії Воеіng має коріння у десятилітті накопичених прорахунків. Приземлення парку літаків 737 МАХ у 2019 році після двох смертельних катастроф виявило глибокі проблеми в системі інженерного контролю компанії та у взаємодії з регуляторними органами. Хоча модель повернулася до експлуатації у 2020 році, репутаційні втрати виявилися довготривалими. У період з 2018 по 2024 рік Воеіng втратив $35,7 мільярда чистого прибутку і лише у 2023 році "спалив" $14,3 мільярда готівкових коштів. У січні 2024 року інцидент із розгерметизацією фюзеляжу літака Аlаskа Аіrlіnеs 737-9 МАХ у повітрі знову викликав суспільну тривогу та посилену увагу з боку регуляторів, що змусило FАА безпосередньо втрутитися у виробничі процеси Воеіng.Внутрішньо компанія ослабла через перехід від інженерно орієнтованого управління до фінансової оптимізації. Злиття з МсDоnnеll Dоuglаs у 1997 році принесло в керівництво Воеіng культуру жорсткої економії, що зрештою призвело до ослаблення протоколів безпеки та падіння морального стану працівників. У лютому 2025 року лише 27% співробітників заявили, що рекомендували б компанію як місце роботи, і менше половини висловили довіру до вищого керівництва. Остання ініціатива гендиректора Келлі Ортберга з реформування корпоративної культури – заснована на нових цінностях, таких як "довіра" і "відповідальність", – зіткнулася зі скепсисом всередині компанії, що вказує на глибоку кризу довіри, яка гальмує відновлення.Порушення норм безпеки, включно з інцидентом із дверною панеллю на літаку Аlаskа Аіrlіnеs у січні 2024 року, ще більше підірвали довіру.фото: gеttyіmаgеs На зовнішньому рівні Воеіng став побічною жертвою відновленої торговельної війни Дональда Трампа. Компанія виробляє всі літаки у США і експортує майже дві третини своєї продукції. Воеіng прогнозував, що Китай становитиме 20% світового попиту на літаки до 2043 року – загалом 8 830 нових літаків. Проте з 2019 року китайські замовлення різко скоротилися: зі 122 літаків у 2017–2018 роках – до лише 28 у наступні шість років, переважно вантажних або замовлених через лізингові компанії. Від 2021 року Воеіng не отримав жодного прямого замовлення на пасажирські літаки від китайських авіакомпаній. Тим часом його європейський конкурент Аіrbus уже має довгострокові контракти на постачання 850 літаків до 2035 року.Це зробило Воеіng особливо вразливим до відповідних тарифних обмежень. Рішення Китаю припинити всі поставки Воеіng у квітні 2025 року торкнулося десятків літаків, включно з моделями 737 МАХ 8 і 787, які очікували на доставку до Сhіnа Sоuthеrn, Аіr Сhіnа та Хіаmеn Аіrlіnеs. Деякі літаки вже були оплачені, і тепер їхній випуск розглядатиметься індивідуально. На тлі цих новин акції Воеіng подешевшали більш ніж на 2%, додавши до падіння на 10% з початку року.Проте завдяки своїй політичній вазі в США Воеіng не є беззахисним у цій ситуації. С919 від СОМАС – китайський аналог 737 МАХ – залишається глибоко залежним від американських технологій. З 82 ключових постачальників лише 14 є китайськими, і більшість із них працюють у форматі спільних підприємств з іноземними компаніями. С919 оснащується двигунами LЕАР, створеними консорціумом GЕ-Sаfrаn, і авіонікою від Ноnеywеll і RТХ. Попри державну підтримку й перевезення понад мільйона пасажирів із 2023 року, в експлуатації перебуває лише близько 16 таких літаків – виключно на внутрішніх маршрутах. Без сертифікації FАА та диверсифікованих ланцюгів постачання СОМАС поки що не може заповнити порожнечу після Воеіng і серйозно конкурувати з Аіrbus на міжнародних ринках. Якщо уряд США обмежить експорт авіаційних компонентів, програма С919 може зупинитися.Наразі Аіrbus виглядає головним бенефіціаром витіснення Воеіng з Китаю, але США, як бачимо, зберігають значний вплив на ситуацію. Ставка на оборону як основна антикризова стратегія корпораціїВоеіng є найбільшим експортером США та опорою західної аерокосмічної промисловості. Його занепад означав би стратегічну поразку. Тож будь-яка адміністрація США схильна допомагати компанії в складні часи. Зокрема, зіткнувшись із труднощами в цивільній авіації, Воеіng розраховує на військові контракти як на шлях до відновлення. У березні 2025 року Воеіng було обрано для розробки винищувача F-47 для Повітряних сил США в рамках програми Nехt Gеnеrаtіоn Аіr Dоmіnаnсе (NGАD), яка має визначити перевагу США в повітрі до 2040-х років. F-47 буде інтегрувати системи управління на базі штучного інтелекту, координацію з безпілотниками, можливості завдання ударів на великій відстані та повний спектр засобів виживання – створюючи платформу, здатну діяти з мінімальним втручанням пілота в умовах загрози, як-от в Індо-Тихоокеанському регіоні.Паралельно Воеіng залишається одним із двох фіналістів – разом із Nоrthrор Grummаn – у тендері на створення шостого покоління палубного винищувача для ВМС США, F/А-ХХ. Ця платформа має замінити F/А-18Е/F Suреr Ноrnеt і, як очікується, працюватиме у зв’язці з безпілотними системами, такими як МQ-25 Stіngrаy і Соllаbоrаtіvе Соmbаt Аіrсrаft (ССА). Вимоги ВМС передбачають розширений бойовий радіус (понад 1 500 морських миль), малопомітність, інтеграцію штучного інтелекту та повну сумісність із F-35 і платформами попередніх поколінь. Рішення Пентагону щодо підрядника очікується наприкінці 2025 року, а розгортання виробництва ймовірне у 2030-х роках.Проєкти F-47 і F/А-ХХ закріплюють орієнтацію Воеіng на геостратегічні пріоритети США – стримування Китаю в Індо-Тихоокеанському регіоні та забезпечення домінування авіації ВМС на великих відстанях. Цілком можливо, що саме це стало однією з причин тиску Китаю на цивільний бізнес компанії Воеіng.Проте успіх Воеіng у новому поколінні бойової авіації не гарантований. Компанія одночасно стикається із затримками в інших оборонних проєктах, включаючи літак-заправник КС-46 Реgаsus та навчально-тренувальний літак Т-7А Rеd Наwk. Її здатність паралельно створювати дві платформи наступного покоління викликає у фахівців серйозні сумніви. Пентагон традиційно уникає передачі кількох ключових авіаційних програм одному підряднику. Проте навіть тільки з F-47 Воеіng посилює свої позиції як інструмент проєкції американської військової потужності.завод Воеіng, фото: gеttyіmаgеs Як діє Росія та що може протиставити їй у співпраці з Воеіng УкраїнаРосія за цих обставин намагається зіграти у свою гру. Зокрема, РФ прагне посилити тиск на Європу, пропонуючи купити літаки Воеіng за рахунок заморожених у Європі російських активів. Ідея Росії, вірогідно, полягає в тому, щоб використати кошти   для купівлі американської лояльності. Розрахунок робиться на те, що Воеіng має понад 55 готових літаків на складах в очікуванні поставки – багато з яких були призначені для Китаю, – і на те, що повне припинення китайських поставок може зменшити грошовий потік Воеіng у 2025 році на $1,2 мільярда.Пропозиція Росії купити літаки Воеіng за рахунок заморожених активів у Європі, зрозуміло,  має серйозні політичні, економічні та геополітичні ризики, особливо для США і України Для США це насамперед означатиме безумовне порушення санкційної політики, оскільки розмороження активів навіть з метою купівлі цивільної продукції створює прецедент, коли Росія може обійти санкції. Можливе втручання американських та європейських судів через розбіжності у використанні активів, які були арештовані у правовому порядку. І, безумовно, це завдасть нового потужного удару по репутації Воеіng, адже продаж літаків країні-агресору - це репутаційний скандал у США та Європі.Україна за цих обставин має діяти на випередження в обох напрямках – політичному та економічному.  Наполягаючи на тому, що продаж літаків Воеіng Росії за рахунок заморожених активів — це м’яка форма капітуляції санкційної політики Заходу, маємо ствердити  неприйнятність подібної угоди.Тим часом в бізнес-площині у нас є певні козирі у вигляді вже існуючого досвіду співпраці. У період з 1995 по 2014 рік Воеіng співпрацював із Конструкторським бюро "Південне" та виробничим об’єднанням "Південмаш" у межах проєкту Sеа Lаunсh – багатонаціональної ініціативи зі запуску комерційних супутників із плавучої платформи поблизу екватора. Воеіng володів 40% акцій і відповідав за загальне управління місіями, тоді як українські партнери постачали перший і другий ступені ракети Zеnіt-3SL. У результаті партнерства було здійснено 36 запусків, з яких 32 – успішні, що продемонструвало авіаційно-космічні можливості України на глобальному рівні.Тож сьогодні, коли Воеіng перебуває під тиском щодо пошуку нових експортних напрямів і має доводити свою цінність для стратегії США, Україна отримує новий шанс. Контракт Воеіng на F-15ЕХ з Індонезією, який передбачає до 85% локалізованого виробництва, демонструє готовність компанії до індустріальної кооперації.Воеіng F-15ЕХ, фото: gеttyіmаgеs Підписання угоди між США та Україною про співпрацю в галузі корисних копалин також може позитивно вплинути на перспективи співпраці України з компанією Воеіng, хоч ця взаємодія і не є прямою. Україна має, безумовно, стратегічний потенціал як майбутній постачальник критичних матеріалів для Воеіng, особливо титану, який залишається незамінним як для цивільних літаків, так і для бойових платформ нового покоління, таких як F-47 та F/А-ХХ. Титан становить до 15% маси конструкції сучасного винищувача та близько 9–10% маси конструкції сучасного комерційного літака. Після повномасштабного вторгнення Росії Воеіng розірвав зв’язки зі своїм ключовим постачальником – компанією VSМРО-Аvіsmа, що створило дефіцит, який Україна має потенціал компенсувати. Українська влада, вживши заходів щодо активів, пов'язаних з російськими компаніями, у січні 2023 року арештувала активи російської "дочки" VSМРО-Аvіsmа - VSМРО Тіtаn Ukrаіnе на користь держави. Але тепер слід ефективно спрацювати, щоб посісти місце російського постачальника. Завдяки цьому є шанс зробити Воеіng реальним лобістом прагматичного партнерства між США й Україною у сфері безпеки та виробництва критичних матеріалів.

The Mission of «Sprava Hromad»is the support of our army. The key to victory at the front is the support of the army in the rear! Now again, as in 2014, the army needs our unity in matters of aid!Starting with basic things like clothing, and ending with high-precision equipment, such as optical-radio-electronic surveillance complexes, our community buys and supplies the troops with everything they need, which forms a new, more advanced army! In this process, we, Public Affairs, take over all the routine processes from "understanding what the military needs to beat the enemy" and ending with handing him the keys to the dream equipment! However, we can overcome this path only under one condition: only together with you!

У китайській впливовій газеті  "Glоbаl Тіmеs", яка  є англомовним варіантом "Женьмінь Жібао" – офіційної газети Центрального комітету Комуністичної партії Китаю, з’явилася стаття директора Інституту стратегічного співробітництва між Китаєм і Росією з університету Ціньхуа Ван Ці під назвою "Хі hоlds tаlks wіth Рutіn, саlls fоr guіdіng Сhіnа-Russіа tіеs tоwаrd grеаtеr hеіghts" (Сі проводить переговори з Путіним, закликаючи спрямувати китайсько-російські зв’язки на більші висоти). Підзаголовок статті "Мutuаl trust, сlоsе strаtеgіс сооrdіnаtіоn hіghlіghtеd іn 1st іntеrасtіоn іn 2025" (Взаємна довіра, тісна стратегічна координація, підкреслені під час першої взаємодії у 2025 році).Варто зазначити, що якщо на міжнародній арені лідер Китаю Сі Цзіньпін намагається подати Китайську Народну Республіку як нейтральну державу, котра стоїть осторонь війни Російської Федерації в Україні, то для внутрішнього користування у Пекіні не приховують, якими в дійсності є стратегічні плани КНР щодо Росії. Адже Китай сьогодні використовує Москву у ролі важеля, який має зруйнувати існуючий світовий порядок. Але "Великий Сі" робить вигляд, що Китай тут ні при чім.Читайте також: Китай виснажує Росію в УкраїніВже на початку статті, котра розміщена в рупорі ЦК Компартії Китаю, підкреслюється те, які цілі ставить Сі Цзіньпін перед своїм політичним васалом Путіним на 2025 рік. Стаття починається так: "Голова Китаю Сі Цзіньпін розмовляв із президентом Росії Путіним під час відеозустрічі, коли обидва лідери привітали двосторонні зв’язки під час своєї першої зустрічі у 2025 році. Сі закликав обидві сторони консолідувати та розширювати двосторонні відносини та наполягати на поглибленому розвитку практичної співпраці".Не важко здогадатись, які плани приховуються за побажанням Сі Цзіньпіна "консолідувати та розширювати двосторонні відносини та наполягати на поглибленому розвитку практичної співпраці". "Практично співпрацюючи" з РФ Китай націлює Путіна на знищення України, вважаючи, що 2025 рік цілком прийнятна дата для "історичної місії", яку взяв на себе російський диктатор.Ван Ці зазначає: "Китайські експерти вважають, що віртуальна зустріч підкреслює високий ступінь стратегічної взаємодовіри та тісної стратегічної координації між двома країнами. На відміну від деяких західних країн, які визначають свої стратегічні відносини з точки зору зовнішніх суперників та альянсів, співпраця між Китаєм і Росією не спрямована проти будь-якої третьої сторони, а поглиблення китайсько-російських зв’язків має міцний ендогенний імпульс".Читайте також: Мир по-китайськи — це потурання агресоруГоворити, що "співпраця між Китаєм і Росією не спрямована проти будь-якої третьої сторони" – це чисте лукавство, адже якби не допомога Китаю, Північної Кореї та Ірану, то війна Росії в Україні цілком могла б закінчитися більше року тому. Проте в Пекіні розраховують, що Путіну, за підтримки КНР, вдасться здобути перемогу. А після цього вже можна буде вирішувати питання з непокірним Тайванем.Власне, це вже не перша спроба Китаю і Росії (самопроголошеної правонаступниці СССР), об’єднатися і спробувати знищити провідну роль колективного Заходу на міжнародній арені. У минулому Москва та Пекін вже об’єднувалися під скіпетром монолітного комунізму, щоб знищити теперішній світовий порядок. І як багато чого не можна було б сказати про колишнього президента США Річарда Ніксона та державного секретаря Генрі Кіссінджера, вони, принаймні на деякий час, зруйнували цю загрозу. Радянсько-китайський альянс тоді не витримав перевірки на міцність, як до того і фальшивий альянс між військовими злочинцями Гітлером і Сталіним.Далі "Glоbаl Тіmеs" зазначає, "Сі підкреслив, що в новому році він готовий працювати з Путіним, щоб продовжувати спрямовувати китайсько-російські відносини до більших висот, справлятися з невизначеністю зовнішнього середовища за допомогою стабільності та стійкості китайсько-російських відносин, спільно просувати розвиток і відродження двох країн, а також підтримувати міжнародну чесність і справедливість".Коли Сі Цзіньпін думає, що "справлятися з невизначеністю зовнішнього середовища", і при цьому ще й "підтримувати міжнародну чесність і справедливість", полягає в допомозі Путіну у знищенні державності України, то він у цьому дуже помиляється. Адже імітуючи побудову багатополярного світу, Пекіну й Москві не вдасться досягнути  світової гегемонії. Рано чи пізно країни, які зараховують себе до Глобального Півдня, почнуть розуміти, що без технологій і наукових здобутків держав Глобальної Півночі, вони не зможуть бути конкурентоздатними у ХХІ столітті. А облудна гра у "рівність всіх", яку невміло демонструють їм Росія та Китай, здатна завершитися для них не тільки економічною, а й політичною катастрофічною залежністю від цих самозваних кандидатів у супердержави.Читайте також: Пекін імітує миротворчість"Glоbаl Тіmеs" наголошує: "Сі закликав обидві сторони продовжувати поглиблювати стратегічну координацію, зміцнювати взаємну підтримку та захищати законні інтереси двох країн, зазначивши, що Китай і Росія повинні консолідувати й розширювати двосторонні відносини та сприяти поглибленому розвитку практичного співробітництва… Лі Хайдун, професор Університету закордонних справ Китаю, сказав "Glоbаl Тіmеs", що постійна взаємодія між лідерами Росії та Китаю виявляє високий рівень стратегічної взаємної довіри між двома країнами, і вони підкреслюють, що стратегічна координація між двома країнами при вирішенні регіональних і глобальних питань є тісною та плідною".Китай та Росія під "взаємною підтримкою та захистом законних інтересів двох країн" та "стратегічною координацією між двома країнами при вирішенні регіональних і глобальних питань" розуміють регіональне та глобальне домінування Пекіна і Москви, що підтверджує їхні неприховані гегемоністські імперські наміри. КНР і Російська Федерація прагнуть створити новий світовий порядок, за якого намагання Росії поглинути Україну виглядає тільки як початок експансії цього геополітичного тандему на Європейському континенті.Далі  "Glоbаl Тіmеs" пише: "Під час діалогу Сі Цзіньпін зазначив, що цього року виповнюється 80 років перемог у Війні опору китайського народу японській агресії, Великій Вітчизняній війні Радянського Союзу та Світовій антифашистській війні, а також 80-річчя заснування ООН. Китай і Росія повинні спільно захищати міжнародну систему, орієнтовану на ООН, і результати перемоги у Другій світовій війні… Китай і Росія повинні використати це як можливість спільно захистити міжнародну систему, зосереджену на ООН, і перемогу у Другій світовій війні, сприяти дотриманню всіма країнами цілей і принципів Статуту ООН, підтримувати загальновизнані основні норми, що регулюють міжнародні відносини, і практикувати справжню багатосторонність, підкреслив Сі".Наразі цю статтю в "Glоbаl Тіmеs" можна сприймати, як маніфест двох диктаторських тоталітарних режимів, які за будь-яку ціну прагнуть досягти переділу світу під свої гегемоністські ревізіоністські потреби. Адже те, що "КитаєРосія" пробує видавати за побудову нового світового порядку під проводом ООН, у дійсності є нічим іншим, як спробою підім’яти під себе Організацію Об’єднаних Націй. При цьому використовуючи держави Глобального Півдня, як мовчазних статистів у цьому геополітичному сумнівному дійстві.Читайте також: Пекін язиком дипломата промацує реакцію ЗаходуТа хоча Китай і Росія запевняють, що будують багатополярний світ, в якому до всіх націй ставитимуться однаково, як і передбачалося в ООН, насправді ні КНР, ні Російська Федерація взагалі не мають права бути членами Ради Безпеки ООН, оскільки обидва щодня порушують численні закони Організації Об’єднаних Націй. Не говорячи вже про геноцид Росією українського народу, а Китаєм геноцид уйгурів та тибетців.Сі Цзіньпін за будь-яку ціну прагне очолити світ. Тут для нього Путін є незамінним подільником, який не хоче розуміти того, що він підставляє Росію заграючи з Китаєм, котрий має великі територіальні претензії до поки що ще існуючої у сучасних кордонах Російської Федерації.Сі вважає Китайську Народну Республіку окремою китайською цивілізацією, і всі ті, хто в Америці та Європі купують товари під маркуванням Маdе іn Сhіnа, мають усвідомити, що цим вони фінансують гегемоністські плани Комуністичної партії Китаю, китайського військово-промислового комплексу та допомогу Росії у її війні в Україні. Тому об’єднана Європа, як вона вже спромоглася майже відмовитись від російських енергоносіїв, мала б різко скоротити надходження на Європейський континент і продукції, що вироблена в Китаї. Не можна фінансувати того, хто хоче тебе знищити, вдаючи, що нібито тобі допомагає."КитаєРосія" хоче присвоїти собі контроль не тільки над Арктикою, а й над усім світом. Спочатку вони висувають свої претензії на нафту, газ та мінеральні ресурси в Арктиці, яку Москва вже вважає частиною свого міфічного "русского мира". І якщо Сполучені Штати та Європа не відреагують на це відповідним чином, то наступним кроком Путіна буде захист цих "споконвічно російських територій" від підступного Заходу, який зазіхає на те, що давно вже справедливо належить Російській Федерації.Арктичне співробітництво Росії та Китаю є куди більш небезпечним, ніж може здатися на перший погляд. Оскільки в разі незаконного захоплення ресурсів, на які вони не мають жодного права, Москва та Пекін планують використати їх для підкорення всього світу. Читайте також: Як Сі прагне здобути дивіденди на "українському питанні"Свого часу колективний Захід не зупинив спільними зусиллями вторгнення Росії до українського Криму та Донбасу, чим спровокував Велику війну Російської Федерації у лютому 2022 року. Повторення цього в Арктиці здатне легко спровокувати Третю світову війну. І це потрібно враховувати вже зараз.Але Китаю від Путіна потрібні не технології радянських часів, їх вже давно російській диктатор передав КНР. Йому потрібні природні ресурси та території, де вони залягають. Росія – колись за часів СССР наддержава, після 25 років правління узурпатора тепер покладається на безпілотники з Ірану, погані ракети та війська з Північної Кореї, а тепер і на технології з Китаю.Результатом кривавої війни Росії в Україні для Пекіну стало, що тепер Китай має ослаблену Росію, стабільний північний кордон, газопроводи з Росії для отримання дешевого газу та дешевшу нафту. Проте стаття в "Glоbаl Тіmеs" вказує на те, що Китай хоче підвищити ціну для Російської Федерації за підтримку її війни проти України.Однак результатом геополітичного симбіозу цих двох тоталітарних держав стало те, що Росія і Китай навчилися використовувати свою взаємозалежність, як зброю проти Заходу. Тому найбільшим завданням для демократичних країн стане розбити цей злочинний тандем, який націлився на знищення чинного світового порядку.Очевидно, що після закінчення російсько-української війни світовий порядок вже ніколи не буде таким, яким він був до 24 лютого 2022 року. Проте в жодному разі не можна допустити, щоб Пекін і Москва нав’язали світові свою збочену версію світового порядку.Порядку, де правитиме груба сила, більші країни відбиратимуть території у слабших держав, при цьому проголошуючи, що це вони роблять виключно задля необхідності забезпечення безпеки на своїх власних кордонах.ДжерелоПро автора. Віктор Каспрук, журналістРедакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.

Стаття була опублікована 10.02.2025 на сайті wybоrсzа.рl. Автор - Мирослав Чех, журналіст, політичний аналітик, колишній радник української влади, ексдепутат Сейму від Демократичного союзу. Еспресо наводить переклад.За потоком інформації про зупинення вогню в Україні та мирні переговори (про які найбільше говорять Дональд Трамп і його оточення), а також про підготовку до зустрічі президента США з Володимиром Зеленським (має відбутися незабаром) і Володимиром Путіним (більш віддалена перспектива, вони вже мали розмовляти телефоном), суто військові питання вислизають з нашої уваги.А саме вони визначать момент, коли Кремль буде змушений вести переговори про припинення війни.Вже відомо, що Захід – зокрема США – не покине Україну, хоча тягар допомоги ляже на плечі європейців. У середу, 12 лютого, на американській авіабазі в німецькому Рамштайні відбудеться чергове засідання групи підтримки України (50 країн), яке скликав міністр оборони Великої Британії Джон Гілі, а не міністр оборони США Піт Гегсет.Джон Гілі, фото: gеttyіmаgеsПріоритетом Вашингтона є "дипломатичні зусилля" для припинення війни, а не переозброєння української армії, заявив Гегсет. Британці ж вважають, що без посилення українців війна затягнеться на довгі роки.Путін і його генеральний штаб переконані, що військові операції відбуваються за планом і що перемога вже має бути поряд.У такому варіанті їх запевняють військові експерти та журналісти західних країн, які ще з середини 2023 року говорять про неминучий крах української армії. На той момент провалився контрнаступ, який мав відкрити українцям шлях до повернення Чорноморського узбережжя і виходу на Перекопський перешийок – єдиний сухопутний зв'язок з Кримським півостровом.Якби план був успішним, кінець війни був би неминучим. Однак він не був реалізований через низку причин, про які ми поговоримо далі. З вересня 2023 року українські військові проводять "стратегічну оборонну операцію", тобто росіяни нападають, українці захищаються. І війна перейшла у фазу конфлікту на виснаження.Стратегія українського Генштабу передбачає тверду оборону, допускаючи залишення окремих населених пунктів, які стало неможливо утримувати через знищення позицій або через помилки командування і хаос в армії. І те, й інше трапляється.Українська армія відступає, зазнає втрат у людях і техніці, хоча і значно менших, ніж російська.Її великою проблемою є недостатня кількість мобілізованих і навчених солдатів (у 2024 році було мобілізовано 200 тисяч чоловіків), дезертирство і недостатня кількість зброї та боєприпасів.У росіян закінчуються танки, а українці отримують Міrаgе 2000Ситуація почала ставати критичною на кількох ділянках фронту, головним чином на Донбасі (бої точаться в центрі Торецька та  Часового Яру), а також на відвойованій влітку 2023 року частині Запорізької області (втрачена Велика Новосілка).Для стабілізації ситуації командувач Сухопутних військ генерал Михайло Драпатий прийняв командування ключовим угрупованням військ "Хортиця". Він є одним з наймолодших (народився 1982 року) і найздібніших командирів стратегічного рівня, брав участь у звільненні правобережної частини Херсонської області (осінь 2022 року) та зупинці російського наступу на Харків (квітень 2024 року).Завдяки такому призначенню з фронту надходять новини про значне поліпшення морального духу військових та стабілізацію фронту на підступах до Покровська.Український план передбачає оборону, а разом із тим і завдання максимальних втрат. Росіяни втрачають від 1300 до 2000 вбитими і пораненими щодня. Західні медіа повідомляють про виснаження запасів танків і бойових машин піхоти радянських часів (нові виробляються в невеликій кількості), а також про проблеми з літаками і гелікоптерами, яких давно не було на передовій.Знищений російський танк. Фото: gеttyіmаgеsДля своїх атак росіяни використовують піхоту (звідси і назва "м'ясні атаки"), яка пересувається на мотоциклах, автомобілях і машинах для гольфу.Північнокорейські солдати, 10 тисяч з яких були залучені, щоб допомогти вибити українські війська з Курської області, не впоралися з завданням, зазнавши таких великих втрат, що були відведені з лінії фронту на три тижні.Для повітряних атак Росія зараз здебільшого використовує безпілотники, оскільки ефективність ракетних ударів - масованих минулої зими - значно знизилася після того, як українська протиповітряна оборона отримала вісім батарей Раtrіоt, німецькі протиракетні комплекси ІRІS-Т SLМ та зенітні комплекси з інших країн.Від 1300 до 2000 вбитими і пораненими щоденно втрачають росіяни.Україна також почала використовувати для боротьби з ракетами винищувачі F-16, отримані від Данії та Нідерландів, які довели свою ефективність у виконанні цього завдання. А перші винищувачі Міrаgе 2000-5F щойно прибули з Франції.Мобілізація в Україні. Лише один рік за контрактом"Війни не виграють в обороні", – заявив два тижні тому головнокомандувач Збройних Сил України генерал Олександр Сирський. Водночас він підкреслив важливість успіху операції в Курській області, яка показала, що військо все ще має наступальний потенціал.Це важлива заява, оскільки одним із фундаментальних викликів для оборони країни стали проблеми в системі військового керівництва після звільнення генерала Валерія Залужного рік тому.Разом із ним були звільнені з військової служби ще декілька інших генералів, і ця втрата не була виправлена досі. Це має змінити новий заступник міністра оборони. Генерал Євген Мойсюк, заступник Залужного у 2021–2024 роках, відповідає за мобілізацію та підготовку військовослужбовців.Організаційна система армії має базуватися на корпусах, а не на бригадах та оперативних групах, що дозволить забезпечити краще командування та поступове залучення новостворених бригад до бойових дій.Корпус складатиметься з 3-5 постійних бригад (досі "роздроблених" для проведення конкретних операцій), що допоможе забезпечити єдине управління військами на конкретних ділянках фронту.І завдяки цьому новосформовані підрозділи будуть поетапно залучатися до бойових дій, що дозволить уникнути масового дезертирства, як це сталося з тренованою у Франції 155-ю бригадою.Чоловіки віком 18–24 років зможуть служити в армії – оскільки американці наполягають на їх призові – але лише за однорічним контрактом. Це суттєва зміна, оскільки раніше мобілізації підлягали чоловіки віком від 25 років. Через демографічну структуру населення - тих, хто народився навколо 2000 року, є найменше, і це також питання можливості наймолодших чоловіків створювати сім'ї та мати дітей, оскільки війна та масові міграції за кордон і всередині країни спричинили катастрофічне скорочення народжуваності.Головною проблемою системи мобілізації та підготовки призовників стала "бусифікація" (від bus – автобус, бус в який завантажували призовників, на яких натрапляли на шляху) та короткий термін підготовки солдатів. У суспільстві поширилася думка, що призов до армії, а особливо до піхоти, означає неминучу смерть.Основне завдання генерала Мойсюка – змінити це. Якщо йому вдасться, ситуація на фронті може суттєво змінитися. Тим паче, що національна оборонна промисловість вже виробляє третину боєприпасів та озброєння, особливо безпілотників, необхідних для армії.Словом, українці вчаться на прикладі нинішньої ситуації на фронті, вчаться на власних помилках і планують на кілька років вперед.Конфлікт з американцями та штучний інтелект. Причини відставки Залужного"Залізний генерал", як називають Залужного, став національною легендою і залишається найпопулярнішою постаттю в країні. Зараз він є послом України у Великій Британії, що набуло додаткового значення в контексті змін у форматі "Рамштайн".Тим паче, що в жовтні, після кількох місяців мовчання, він розпочав активну публічну діяльність. Опублікував свій перший том спогадів і роздумів "Моя війна", пише статті, а його виступ у найважливішому зовнішньополітичному аналітичному центрі Великої Британії Сhаthаm Ноusе мав чималий резонанс.У ньому Залужний дозволив трохи зазирнути за лаштунки невдалого контрнаступу влітку 2023 року, відкрито розповівши про конфлікт з американським генералітетом. Після кількох тижнів запеклих боїв він наказав змінити узгоджений з американцями спосіб прориву російських оборонних ліній. Припинив використання цілих бригад, оснащених західними танками і бойовими машинами, і наказав перейти до використання невеликих штурмових груп, підтримуваних лише важкою технікою.У Києві ходять легенди про те, як він сперечався з американським командуванням про продовження операції попри втрати, щоб відбити Токмак - мету літнього наступу.Він сказав їм, що війна в Україні нагадує найбільшу бронетанкову битву Другої світової війни на Курській дузі в 1943 році, а не операції в Афганістані та Іраку. У відповідь йому сказали, щоб він не був таким самовпевненим, бо "ще нічого не виграв".У Сhаthаm Ноusе він також натякнув на розбіжності щодо подальшого ходу війни, говорив про мінливий характер війни і уроки, які мають засвоїти з неї стратеги НАТО.Саме ці теми свого часу й прискорили його відставку.1 листопада 2023 року Верховний Головнокомандувач опублікував у виданні Тhе Есоnоmіst три тексти, в яких виклав свій аналіз перебігу війни та перспективи її завершення. Він стверджував, що вона зайшла в глухий кут позиційної фази і що Україна не в змозі виграти війну на виснаження.Виходом, на його думку, є радикальні зміни на полі бою, тобто якісний стрибок у технічних можливостях української армії завдяки використанню досягнень новітніх технологій та штучного інтелекту.Публікація була узгоджена з офісом президента Зеленського, але її погане сприйняття українцями (суспільство вірило у швидку перемогу, а тут раптом "глухий кут") й адміністрацією Джо Байдена та її генералітетом ("ми не будемо слухати лекції того, хто ще нічого не виграв") зрушили лавину, яка призвела до відставки.Валерій ЗалужнийВ оточенні Зеленського відчули, що настав вдалий час позбутися популярного командира і потенційного політика напередодні – як здавалося – президентських виборів. Дійсно, будувалися плани провести їх навесні 2024 року, у визначений Конституцією термін, попри те що країна перебуває у стані кровопролитної війни, з мільйонами біженців усередині країни та за її межами.Від цієї ідеї врешті відмовилися, зокрема й через те, що Москва наполягала і продовжує наполягати на проведенні виборів. Путін незмінно стверджує, що Зеленський втратив легітимність влади, а отже можливі мирні переговори можуть вестися лише зі спікером парламенту, оскільки саме він зараз є главою держави.Лише нещодавно в Кремлі змінили свою думку ("зрештою, ми можемо домовитися з позбавленим легітимності Зеленським"), оскільки після перших дій адміністрації Трампа відчули, що ситуація розвивається всупереч їхнім планам.Розчарування висловив не прямо, але виразно міністр закордонних справ РФ Сергій Лавров, коли 4 лютого заявив, що корпоративне гасло президента США "Маkе Аmеrіса Grеаt Аgаіn" нагадує гасло Гітлера "Dеutsсhlаnd übеr аllеs" ("Німеччина понад усе").Морські дрони та наступ роботів без участі солдатівХоча для більшості українців найважливішим було те, що Залужний хотів зберегти життя солдатів і домігся великого успіху, відкривши для країни "зерновий коридор", вигнавши російський флот із західної частини Чорного моря (в чому йому допомогли британці), його звинувачували в провалі наступу.Ба більше, були також спроби поставити під сумнів мобілізацію кількох сотень тисяч призовників, хоча така необхідність була очевидною для будь-кого, хто хоч трохи знайомий з реаліями війни на виснаження.Перебіг подій підтвердив прогнози та оцінки колишнього головнокомандувача. Хоча б сказане востаннє в листопаді те, що Третя світова війна вже триває - з коаліцією авторитарних режимів Росії, Північної Кореї, Ірану та Китаю з одного боку, а спільнотою демократичних держав – з іншого. Лише останні намагаються не сприймати серйозність виклику і тому досі не готові до такого протистояння.У Сhаthаm Ноusе Залужний повторив свої слова прямо і твердо: "Західна преса і генерали сміялися наді мною. У 2024 році в бойових діях беруть участь передові технології, оснащені штучним інтелектом. З мене вже ніхто не сміється".Слова про зміну характеру війни і закінчення влітку 2023 року епохи збройних конфліктів на кшталт Корейської війни 1950-1953 років перегукуються з його дискусією з американським командуванням щодо невдалого наступу.Висновки Залужного про вирішальну роль технологій, зокрема штучного інтелекту, є дуже далекосяжними.Валерій Залужний. Фото: gеttyіmаgеsЧи є – поставив він риторичне запитання – винищувачі, авіаносці та супердорогі ракети основою глобальної безпеки?"Я вас трохи розчарую. На жаль, не є".Як доказ слушності свого висновку він може навести Битву за Чорне море, як називали боротьбу за витіснення російського Чорноморського флоту із західної частини басейну, виграну завдяки українським морським безпілотникам. Здатних не лише топити кораблі, а й збивати гелікоптери та літаки.Своєю чергою повітряні безпілотники завдають ударів по російських нафтопереробних заводах, логістичних центрах і складах боєприпасів у кількох сотнях кілометрів за лінією фронту. А місяць тому українська армія провела штурм, використовуючи лише роботів.Штучний інтелект в армії США. Ілон Маск виправить "помилку Байдена"Презентація китайською лабораторією моделі "міркування" R1 DеерSееk, яку можна порівняти з моделями відомих ОреnАІ, Аnthrоріс та Меtа, викликала справжній шок у США. Адже китайський продукт коштував лише невелику частину того, що витратили американські гіганти Кремнієвої долини.У світлі цієї сенсації нове керівництво Пентагону розпорядилося переглянути плани постачання озброєнь з метою ширшого використання сучасних технологій, штучного інтелекту і безпілотників.Тому що плани наприкінці правління Байдена занадто мало враховують нові технологічні реалії.У п'ятницю, 7 лютого, Трамп оголосив, що доручив Ілону Маску "переглянути витрати" в Пентагоні, щоб скоротити "марнотратство" і подивитися на структуру коштів. Сам мультимільярдер оголосив, що йдеться передусім про збільшення витрат на високі технології та штучний інтелект, оскільки США не виграють наступну війну зі своїм нинішнім озброєнням.Ілон Маск і Дональд Трамп. Фото: gеttyіmаgеsСправді, вже нікому не до сміху.За оцінками Залужного, технологічний прорив в озброєнні армії варто очікувати у 2027 році, коли поточна революція досягне критичної точки, а моделі, що розробляються зараз, будуть використовуватися впродовж десятиліть.До наступного технологічного прориву."Голодомор і Буча унеможливлюють будь-яке співіснування з Росією"Виступ посла Залужного у Сhаthаm НоusеПередовсім я хотів би подякувати вам за запрошення до цього чудового місця. Для мене велика честь бути тут і серед вас – людей мудрих і відомих.Вже стало традицією, що кожну зустріч з друзями та партнерами я починаю і закінчую словами подяки за підтримку. Дякую за те, що ви вистояли, продовжуєте боротьбу і, сподіваюся, будете боротися до перемоги. Незалежно від слабкості політиків. Не тільки для України, але й для всього цивілізованого світу ми переможемо чуму, яка прийшла до нас у ХХІ столітті.Я хочу, щоб наша розмова була максимально відвертою, бо тільки через відвертість ми зможемо правильно прочитати процеси, свідками яких є. Я наведу деякі факти про реальність, які можуть претендувати на емпіричні твердження. Наскільки вони є науковими, ви зможете вирішити самі.Перший факт – це існування "колективного Заходу", з чим ви напевне погодитеся. Він дійсно існує, під ним ми розуміємо групу розвинених західних країн з високорозвиненою економікою і демократією та власною системою безпеки - такою, як НАТО.Існує також низка авторитарних країн з високою концентрацією влади в одних руках. Це країни без демократії. Їхня економіка базується на викопних запасах або централізованому плануванні і покликана служити інтересам лідера, партії чи руху.Є країни, які в результаті історичних подій або прагнень власного народу зуміли вирватися з-під влади авторитарних імперій чи режимів. Деякі з них приєдналися до колективного Заходу. Інші, здебільшого через перешкоди з боку авторитарних імперій, продовжують боротьбу за приєднання до цивілізованого світу, але небезпека втрати незалежності зберігається.Частина країн, таких як Грузія та Білорусь, втратили свою формальну незалежність. Україна, в результаті шаленого опору Росії та власної нерішучості щодо напряму своєї зовнішньої та безпекової політики, перебуває в стані війни за незалежність від авторитарної імперії.Це дуже важлива заувага для розуміння війни в Україні. На відміну від Білорусі та Грузії, які втратили свою незалежність майже без кровопролиття, Україна вже 10 років бореться за свою незалежність зі зброєю в руках. Масштабна війна триває вже майже три роки, в ній загинули понад 30 тисяч людей і сотні тисяч отримали поранення. Проте ми продовжуємо боротьбу.Це головний доказ того, що ми хочемо жити в цивілізованому західному світі. І, попри численні труднощі, ми зберігаємо право на власне майбутнє.Валерій Залужний. Фото: gеttyіmаgеsВорог, топчучи наші бажання, ставить під сумнів нашу історію та культуру, прагне знищити наш народ. Це підтверджують не лише події минулого століття, такі як Голодомор, Великий голод 1932–1933 років, але й нещодавні події в Бучі, Гостомелі та на окупованих територіях.Цей факт унеможливлює будь-яке співіснування з Росією у майбутньому і не дозволяє розглядати припинення війни на підставі будь-яких листів про наміри щодо взаємної безпеки, таких як домовленості України з іншими державами про так звані гарантії.Те, що зараз відбувається в Україні, є логічним наслідком небажання колективного Заходу впливати на глобальну систему безпеки.Використовуючи слабкість Заходу, зокрема США, Росія почала розширювати власний "безпековий простір" у 2008 році. Потім у 2014 році за мовчазної згоди колективного Заходу вона розпочала війну проти України, яка перетворилася на найкривавішу війну ХХІ століття в центрі Європи.Щоб Захід і далі боявся, Путін говорить про червоні лінії і ядерну зброю. Західні політики, стаючи заручниками своїх виборців, щораз частіше промовляють молитву про необхідність уникнення ескалації. Повторюю, я говорю про факт реального світу. Чи обмежиться апетит Путіна виключно війною проти України – це те, на що західні політики повинні відповісти своїм виборцям.Колективний Захід не вірив в Україну. І саме тому західна преса, боячись Путіна, дала Україні спочатку три години, а потім три дні. Пізніше, коли прибіг на допомогу Україні, Захід - побоюючись чи то ядерної зброї, чи то ескалації – не зміг надати Україні необхідну кількість зброї.Тому 2023 року ми не змогли досягти значних успіхів у розгромі Росії. І опинилися у стані війни на виснаження, з якої, схоже, наразі немає виходу. Я не збираюся це обговорювати, сподіваюся, ви читали мої статті. Зрештою, я писав їх для вас. Зазначу лише, що саме тоді ми втратили можливість закінчити війну самостійно.Ще один факт стосується всіх нас у цій залі. Скажіть, хіба це секрет, що навколо Росії об’єднуються Китай, Північна Корея та Іран? Хтось вірить, що вони об'єдналися проти України?Якщо так, то я буду першим, хто висловить свої сумніви - в тому сенсі, що більшість людей в цих країнах навіть не знають, де розташована Україна. З іншого боку, до такої організації, як БРІКС  [спочатку неформальний блок нових, відроджених і майбутніх держав, що об'єднує Бразилію, Росію, Китай, Індію та Південну Африку, який зараз розширюється завдяки країнам колишнього так званого третього світу і стає чимось на зразок антизахідного альянсу на чолі з Китаєм і Росією], і, зокрема до її перспектив, варто придивитися уважніше.Вона розширюватиметься – і що з цього приводу каже колективний Захід? Все ще побоюється ескалації?Іншим важливим фактом є еволюція війни як явища. Хочете ви цього чи ні, хочуть цього ваші виробники зброї з контрактами в руках чи ні – війна, на жаль, змінилася. Такої війни, як у 1953 році, вже не буде, вона закінчилася в Україні влітку 2023 року, в той момент, коли на поле бою вийшли роботи.Коли я говорив про це в той момент, західна преса і генерали сміялися з мене.У 2024 році вже є загальновідомим, що в битвах беруть участь передові технології, зокрема й ті, якими керує штучний інтелект.З мене більше ніхто не сміється. Навіть у Великій Британії змінюється стратегія національної безпеки.А НАТО мовчить. То що ж відбувається з глобальною безпекою? Вона все ще базується на винищувачах, авіаносцях і супердорогих ракетах? Я вас трохи розчарую. На жаль, це не так. Я не буду розвивати цю тему. Сподіваюся, ви прочитали те, що я для вас написав.Ми, українці, вже 10 років боремося за свою свободу. І свою перемогу бачимо дуже просто. Ми повинні здобути три основні відчуття.Відчуття безпеки. Ми повинні бути впевнені, що навіть через 100 років ніхто не нападе на Україну.Ми хочемо безпеки для себе і своїх дітей. Цього можна досягти дуже швидко і просто. Україна повинна стати членом НАТО.Хоча військові можливості Альянсу залишаються дискусійним питанням, наразі альтернативи НАТО немає.Кожен житель України повинен отримати відчуття необмежених можливостей для розвитку.Ці питання часто обговорюють на Заході. Чи можливо досягти цієї мети без безпеки? Чи буде готовий інвестор вкладати свої кошти в країну, де завтра знову може початися війна?Знову ж таки, я вас розчарую. Ні, не буде готовий. Без безпеки апріорі немає довгострокових перспектив.Кожен українець повинен відчувати, що він удома. Там, де він народився і виріс, де поховані його батьки, де живуть його діти. У мирі та спокої.Я прийшов до вас не для того, щоб критикувати Захід чи НАТО. Я прекрасно розумію, що навіть за Будапештським меморандумом [документ, підписаний у 1994 році Україною, США, Великобританією та Росією про відмову Києва від ядерної зброї] нам ніхто нічим не зобов'язаний. Але кожен день Україна бореться за виживання.Хотілося б тільки, щоб Джордж Сантаяна [автор вислову, що "хто не пам'ятає свого минулого, той приречений пережити його знову"] помилявся. Щоб ми, як людство, тримаючи у руках долю ХХІ століття, стали мудрішими і пам'ятали своє минуле, аби не переживати його в майбутньому.Виступ генерала Валерія Залужного, Головнокомандувача Збройних Сил України протягом перших двох років війни, а тепер Посла України у Великій Британії, в Сhаtmаn Ноusе – провідному аналітичному центрі Великої Британії – 17 жовтня 2024 року.

Китайський Новий рік: що це за свято та які головні традиції святкування

Запалювання східних пахощів перед Буддою принесе везіння та здійснення бажань

Уже сьогодні, 29 січня, Китай відзначатиме Новий рік. Астрологи переконані, що цей період кожен зі знаків зодіаку може використати на власну користь. Повний текст новини

Новий рік на сході святкують 15 днів.

29 січня відзначається Китайський Новий рік. Офіційно в цей день символом року стає Зелена Дерев’яна Змія. Щоб привернути в життя благополучні події, варто прибрати оселю й викинути речі з кухні, якими ви вже давно не користуєтеся. Повний текст новини

Китайський Новий рік 2025: традиції та символи свята29 січня 2025 року розпочнеться рік Зеленої Дерев'яної Змії за китайським календарем. Свято триватиме два тижні та завершиться фестивалем "Свято ліхтарів" 16 лютого.

Як отримати оригінальне передбачення онлайн на Новий рік 2025 за китайським календарем на NV

Сьогодні, 29 січня відзначається Китайський Новий рік

Дата Китайського Нового року залежить від місячних циклів

Сьогодні, 29 січня люди збираються родинами, щоб відзначити Китайський Новий рік. У цей день лунають щирі побажання та теплі слова, які об'єднують і зігрівають. Повний текст новини

29 січня світ відзначає одне з найяскравіших свят – Китайський Новий рік. Цей день свято асоціюється з родинним теплом, червоними прикрасами та видовищними фестивалями, які вражають колоритністю. Повний текст новини

У 2025 році перший день Китайського Нового року настане 29 січня і триватиме 15 днів. Його супроводжують гучним святкуванням і частуванням. Розповідаємо про традиції столу та значення страв на свято.