Search trend "SCALP"

На Паризькому авіасалоні, що проходить у Ле-Бурже, конгломерат МВDА нагадав про розроблення перспективних ракетних систем за програмою FС/АSW (Futurе Сruіsе/Аntі-Shір Wеароn), представивши моделі двох нових ракет: дозвукової крилатої ТР15 і надзвукової протикорабельної RJ10.

Йдеться про англо-французьку крилату ракету Stоrm Shаdоw/SСАLР — це до 300 км, німецьку ракету ТАURUS — до 500 км.Німецькі ЗМІ пишуть, що Україна з високою ймовірністю отримає і далекобійні ракети ТАURUS ("Таурус"), що обіцяв Мерц під час своєї виборчої кампанії.Своєю чергою, українська сторона сьогодні масштабує виробництво власних засобів ураження: модернізовані ракети "Нептун", модернізовані системи С-200, оперативно-тактичний ракетний комплекс "Сапсан" та ін.Варто зауважити, що українська зброя вже не просто альтернатива західним засобам ураження — вона впевнено перевершує її за дальністю та ефективністю. "Грім-2", модернізовані "Нептун" і С-200 — всі ці розробки завдають точних ударів по російській інфраструктурі.Далекобійне озброєння українського виробництва може зіграти ключову роль у війні Росії проти України. Причому мова йде, в першу чергу, про програму ракетного переозброєння Сил оборони України. Нагадаю, за ще у 2016 році стало відомо, що Саудівська Аравія проводила переговори з Україною стосовно закупки українських ОТРК "Грім 2" і фінансування проєктно-конструкторської розробки.Ракетний комплекс "Грім-2" є розробкою КБ "Південне". Він створений для заміни застарілих ракетних комплексів "Точка-У". У квітні 2019-го стало відомо, що виготовлено два дослідні зразки комплексу. Один в рамках іноземного замовлення від Саудівської Аравії, а другий для Збройних сил України."Грім-2" був публічно представлений на військовому параді до Дня Незалежності України у 2020 році. Розробники називають його аналогом російської ракети "Іскандер".За інформацією з відкритих джерел, бойова частина ракети — масою у 480 кг. Вона може бути виконана за моноблоковою або касетною схемою. Моноблокова схема використовує уламково-фугасну або проникну уламково-фугасну ампулу.Бортова система управління ракети інерційна, комплектується системами навігації та наведення різного типу (радіолокаційними, оптико-електронними та іншими).Читайте також: Путіне, де твої карти?..."Грім-2" може летіти за так званою аеробалістичною траєкторією — роблячи непередбачувані "стрибки", ухиляючись від протиракет противника. Це збільшує шанси ракети подолати протиповітряну оборону ворога. До речі, подібні властивості мають і російські ракети "Іскандер".Судячи з наявної інформації, реальна дальність комплексу "Грім-2"може скласти до 500 кілометрів. Це співмірно з тактико-технічними характеристиками німецьких ракет ТАURUS ("Таурус"). Ще раз звертаю увагу: тактико-технічні характеристики, наприклад, американського АТАСМS ("Атакмс") — 300 кілометрів. Тобто вдвічі менше, ніж в українського засобу ураження.Таким чином, з огляду на офіційну дальність стрільби, її вистачає для знищення будь-якої цілі на окупованій території України. А у разі необхідності, її вистачить, щоб дістати до передових аеродромів і військових баз на території суміжних держав.З 2022 року комплекс мав стати на озброєння ЗСУ.У березні 2023 року у міноборони країни-окупанта заявили, що Україна почала застосовувати оперативно-тактичний ракетний комплекс "Грім-2". Спікер російського міністерства розповів, що протиповітряна оборона нібито перехопила одну оперативно-тактичну ракету "Грім-2"."Протягом доби перехоплено одну оперативно-тактичну ракету "Грім-2", три реактивні снаряди системи залпового вогню НІМАRS, а також знищено два українські безпілотні літальні апарати в районах населених пунктів Новоандріївка та Зелений Гай", – йшлося у повідомленні російського відомства.Ще однією розробкою КБ "Південне" є новий український ракетний комплекс "Вільха". Він створений на базі реактивної системи залпового вогню (РСЗВ) "Смерч". Система повністю вітчизняного виробництва. Варто відзначити, що "Вільха" перевершує за всіма параметрами "Смерч".Вперше про проєкт "Вільха" широкому загалу повідомили 27 січня 2016 року під час засідання РНБО. Ракета розроблялася експертами дніпропетровського конструкторського бюро "Південне".Державне підприємство "Конструкторське бюро "Південне" ім. М. К. Янгеля" було створено 1951 як конструкторський відділ Південного машинобудівного заводу з виробництва військових ракет.Стратегічні ракетні комплекси Р-12, Р-16, Р-36 тощо, розроблені ДП "КБ «Південне", стали технічною базою для створення Ракетних військ стратегічного призначення колишнього СРСР. Серед них — унікальні у світовій практиці комплекси на базі важких рідинних ракет з моноблоковими, розділюваними та орбітальними головними частинами, а також бойовий залізничний ракетний комплекс з твердопаливною ракетою.Читайте також: Будь-який акт нашого опору, без винятків, – виправданий та правильнийВарто зазначити, що всі складники для виробництва "Вільха" - вітчизняні, включаючи як систему управління, нове ракетне паливо, нову бойову частину. "Вільха" - це не тільки створення ракети, а й конструювання повноцінного ракетного комплексу. Зауважу, що саме українське виробництво, український ВПК і дасть можливість тримати під вогневим контролем тилову інфраструктуру окупаційних військ.Причому, відзначу, не тільки на окупованих Росією територіях України, а, в першу чергу, на території Російської Федерації й в зоні українських засобів ураження. І це не тільки "Грім-2". Це і модернізований "Нептун", це і модернізований зенітно-ракетний комплекс С-200 ще радянського виробництва, але який на цей час, завдяки зусиллям українських зброярів, має можливість бити по наземних цілях. Комплекс С-200 призначений для боротьби з літаками, повітряними командними пунктами, постановниками перешкод та іншими пілотованими та безпілотними засобами повітряного нападу на висотах від 300 м до 40 км, що летять зі швидкостями до 4300 км/год, на дальностях до 300 км. Комплекс здатен діяти за умов інтенсивної радіопротидії.У бойових умовах ці радянські комплекси використовувалися у кількох воєнних конфліктах на території Азії та Африки. Зокрема, у грудні 1983 року С-200, які перебували на озброєнні сирійської армії, збили три безпілотні літальні апарати МQМ-74 збройних сил Ізраїлю. А у травні 1986-го лівійські військові, які отримали від СРСР ці ракетні комплекси, спромоглися збити з їх використанням два американські літаки.Утім, ще у 2013 році з'являлася інформація, що українська сторона відмовилася від них.Але є імовірність того, що в ЗСУ провели певну модернізацію цього комплексу — і завдяки цим змінам він може використовуватися у нинішній війні.Читайте також: План перемоги з трьох пунктівПо-перше, у С-200 - напівактивне радіолокаційне наведення. Цю систему створювали для ударів по повітряних цілях, але з часом, ще в радянську епоху, провели випробування щодо ударів по наземних цілях. У 1982 році на полігоні Сари-Шаган були проведені випробування, які показали малу ефективність через те, що радіоконтрастність наземних цілей була поганою для системи наведення ракети. Тодішні випробування показали погані результати, і від ідеї модернізації на той час відмовилися. Тож модернізація системи наведення мала стати одним з основних моментів реанімування цього старого радянського ракетного комплексу.Найімовірніше, поміняли й бойову частину ракети. Бойова частина була досить незначна — 220 кг, зважаючи на 7-тонну ракету. При цьому із 220 кг — лише 90 кг це вибухові елементи. А усе інше — уражаючі елементи. Крім того, треба було змінювати ще і двигун, бо він у С-200 рідиннопаливний. Її двигун 5Д12 працював на ТГ-02 та АК-27и.  За оцінками спеціалістів, існував варіант перевести рідиннопаливну ракету С-200 на твердопаливну. Таке завдання свого часу було поставлене КБ "Південне". Робота проводилась, однак комплекси С-200 були зняті з бойового чергування напередодні 2014 року. Варто зауважити, що комплекс С-200 був створений у стаціонарному варіанті. Самі позиції ЗРК передбачають складні інженерні конструкції з переміщенням пускових по рейках.За інформацією російської сторони, начальник генштабу збройних сил Росії Герасимов поставив завдання встановити місця зберігання ракет С-200 в Україні та планувати нанесення по них ракетних ударів.Оскільки таке завдання щодо виявлення та знищення пускових установок С-200 та місць зберігання ракет поставлено на рівні керівництва генштабу, небезпека їх застосовування Силами оборони України оцінюється противником як потенційно висока.Зауважу, що розвиток власних засобів ураження — у пріоритеті України.У липні 2024 року президент заявив, що Україна наближається до застосування вітчизняних балістичних ракет. А вже 27 серпня 2024 року український президент офіційно підтвердив успішні випробування першої вітчизняної балістичної ракети. "Було позитивне випробування першої балістичної української ракети", — заявив тоді президент України.На початку травня поточного року під час засідання Ставки Верховного Головнокомандувача президент України дав доручення максимально прискорити створення української балістичної ракети.Війна має відчуватися там, звідки вона й прийшла. А наша далекобійність — це чітка та ефективна гарантія безпеки для України.Спеціально для ЕспресоПро автора. Дмитро Снєгирьов, військовий експерт, співголова ГІ "Права Справа".Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.

Надзвичайно важлива історія - російський наступальний план і причини, чому Росія не хоче вступати в ті чи інші мирні перемовини за посередництва президента Трампа чи без нього. Росіяни готуються до надзвичайно серйозних і, можливо, драматичних подій цього літа. На вашу думку, яка зараз ситуація з перемовинами? Росіяни блефують чи справді готуються до ще більшої війни?Передусім хочу наголосити: ми непохитно підтримуємо Україну й продовжуємо надавати їй всебічну підтримку.Путін, якого обґрунтовано звинувачують у скоєнні військових злочинів, продовжує свою кампанію проти мирного населення. Російські війська обстрілюють села, які не мають жодного інфраструктурного чи військового значення. Це свідчить про його намагання досягти результатів не на лінії фронту, де він зазнає поразок, а шляхом терору проти українського суспільства.А чи є у вас розуміння, що відбувалося на останніх засіданнях у Стамбулі, коли росіяни відправили туди делегацію на чолі з Мединським, людиною надзвичайно низького державного рангу? Відповідно, вони пішли на пониження перемовин. Водночас вдалося обміняти військовополонених. Як ви вважаєте, чи буде продовження Стамбульського формату і що може входити в російські вимоги?Обмін військовополоненими — це окрема історія. Можливо, для Путіна це спосіб створити враження, що він готовий до співпраці, і подати це як нібито крок у напрямку мирного врегулювання. Однак, на мою думку, це жодним чином не пов’язано ні з його бажанням продовжувати війну, ні з провалом прямих переговорів у Стамбулі, які мали бути спрямовані на досягнення миру. Ба більше, він навіть не делегував на ці переговори високопоставлених представників. Тому, я би чітко відділив обмін військовополоненими від реальної готовності припинити війну, почати змістовні мирні переговори чи хоча б укласти тривале перемир’я.Ми розуміємо, що для того, щоб росіяни змінили своє ставлення до переговорного процесу, вони повинні отримати надзвичайно болісні удари, наприклад розгром того чи іншого військового угруповання на лінії фронту або перенесення частини війни на територію РФ, зокрема з використанням БПЛА. Слід зазначити, що росіяни теж не мають якихось надзвичайно великих успіхів у захисті їхніх військових об'єктів. Відповідно, є питання щодо ресурсів для ведення війни.Якщо говорити про БПЛА, то деякі з них справді важливіші за інші. Проте загалом вони не забезпечують вирішальної ударної сили чи суттєвої оперативної переваги. Обидві сторони активно застосовують безпілотники: Росія — здебільшого для терору, Україна — для ураження військової інфраструктури та об’єктів, що є законними цілями відповідно до норм міжнародного гуманітарного права.Такі операції потребують значних ресурсів і зусиль. Їхня мета — зруйнувати російську військову інфраструктуру, перерізати лінії постачання, а за можливості — знищити штаби та командні пункти. Це складні й тривалі дії, що можуть розтягнутися на місяці.Окремо варто згадати питання економічного тиску на Путіна, до якого ще потрібно повертатися в подальших обговореннях.Коли ми говоримо про далекобійні удари, йдеться не лише про дрони, а й про сигнал, який ми почули від канцлера Німеччини Фрідріха Мерца, який сказав, що є згода на використання далекобійної зброї. А під час своєї виборчої кампанії Мерц говорив про можливість передачі Україні ракет ТАURUS. Звісно, що в Кремлі істерично реагують на подібні сигнали, але ситуація на полі бою вимагає посилення певного нашого наступального потенціалу, щоб нейтралізувати військові цілі противника. Всі бачили, наскільки активно зараз ворог бомбардував нашу столицю, місто Київ і не лише його, відповідно, ми маємо нейтралізувати військові російські об'єкти.Так, проблема справді має технічний характер. Президент Зеленський на днях заявив, що Україна розробляє реактивний безпілотник із дальністю польоту 700 кілометрів, що вже наближається до параметрів ракет середньої дальності. Хоча технічно це не ракета, з технологічного погляду ми спостерігаємо зближення між системами БПЛА та ракетами середнього радіуса дії. Водночас навіть якщо Путін цілеспрямовано атакує цивільну інфраструктуру та вдається до терору проти населення України, це не дає Україні морального чи юридичного права відповідати ударами по об’єктах цивільного призначення.Відповідно до норм міжнародного гуманітарного права зброя великої дальності повинна застосовуватися виключно проти об’єктів критично важливої військової інфраструктури. Я особисто підтримую передачу Україні ракет ТАURUS, але переконаний, що їх використання має бути строго цілеспрямованим і не може ґрунтуватися на бажанні помститися. Такий підхід був би принципово помилковим.Якою може бути ситуація з ракетами ТАURUS?Я можу поділитися лише тим, що знаю, адже я не є фахівцем з озброєнь. Проте ракета ТАURUS, безумовно, має кілька переваг перед SСАLР і Stоrm Shаdоw.Передусім, у неї більша дальність. Вона також оснащена кількома системами навігації — як взаємопов’язаними, так і незалежними, що робить її значно стійкішою до засобів радіоелектронної боротьби. Крім того, її можна запрограмувати для ураження різних типів цілей.Тож це досить складна й технологічно просунута зброя. Наскільки мені відомо, вона має вражаючі характеристики порівняно з іншими аналогічними системами.Хотів би вас розпитати про теперішню безпекову ситуацію на Європейському континенті, адже ми в Україні не надто впевнені у стабільності американського президента Дональда Трампа. А що нині з безпековою компонентою, адже вся архітектура безпеки Європи базувалася на виконанні 5-ї статті Євроатлантичного договору? Зараз Путін недвозначно погрожує Європі. І були певні сигнали з боку моїх європейських друзів, що вони не до кінця впевнені в позиції США, якщо доведеться в силовий спосіб зупиняти російську військову провокацію проти тих чи інших членів НАТО на Європейському континенті. Йдеться про Естонію, Латвію, Литву, Фінляндію і, можливо, про Польщу.Це складне питання, і воно породжує ще більше невизначеностей.Передусім, якщо Путін наважиться зробити навіть найменший крок на територію НАТО, бодай на один квадратний метр, весь Альянс негайно застосує статтю 5. У цьому немає жодних сумнівів. Позиція НАТО з цього приводу чітка й однозначна.Це неодмінно станеться, і Путін це розуміє. НАТО готове захищати кожну країну-члена, незалежно від її розміру чи розташування, чи на півночі, півдні або центральному напрямку. І Сполучені Штати беззаперечно будуть частиною цієї відповіді.Європа протягом десятиліть фактично ігнорувала попередження і не реагувала на них належним чином. Сьогодні постає головне питання: що Європа може зробити, аби зміцнити власну безпеку і зменшити тягар, який досі переважно несуть Сполучені Штати?Щонайменше п’ятеро президентів США закликали європейські країни брати на себе більшу відповідальність за оборону і посилювати власну складову в межах НАТО.На жаль, лише війна в Україні змусила Європу по-справжньому усвідомити серйозність загроз. Сьогодні ми бачимо зусилля, спрямовані на посилення обороноздатності та більш самостійні дії. Водночас це зовсім не означає, що Європа більше не покладається на Сполучені Штати чи на їхню відданість статті 5 — як тепер, так і в майбутньому.Один мій приятель, британський військовий, сказав, що Велика Британія вступить у війну в разі військової конвенційної провокації проти Естонії. Зрозуміло, що він не є офіційною людиною, але трошки розуміється в настроях свого уряду. Наскільки жорсткою була б відповідь військового плану, якби росіяни здійснили військову провокацію або напад на ту чи іншу країну Балтії?Це загалом правильно. Якщо він так сказав, очевидно, він має на це підстави. Я не можу це коментувати, по-перше, не маю відповідних повноважень, а по-друге, не володію всією необхідною інформацією.Утім плани оборони Альянсу, як у Європі, так і в Канаді та США, уже розроблені й активно втілюються. Йдеться про інтегрований оборонний підхід, у межах якого кожна країна-член НАТО відіграє свою чітко визначену роль у забезпеченні колективної безпеки.Крім того, існує окремий процес планування сил, який гарантує, що всі країни Альянсу діятимуть відповідно до затвердженого загального плану.Кілька днів тому вийшла резонансна стаття у виданні Тhе Есоnоmіst, в якій ішлося і про модернізацію безпілотних систем нападу. Розуміємо, що безпілотники змінили концепцію ведення війни на суходолі та на морі. Звісно, росіяни переосмислюють нинішню концепцію ведення війни та переозброюються. Вони запускають 100 бойових машин, які несуть вибухову речовину приблизно 90 кг. Чи є зараз розуміння на європейському континенті, що діяти потрібно швидко? Адже у РФ стали на військові рейки, тому треба не тільки переписувати концепції, а переозброюватися та запускати нове виробництво, зокрема модернізованих систем нападу.Так, ми добре усвідомили поточну реальність, і сьогодні майже всі країни НАТО активно зосереджуються на пришвидшеній закупівлі безпілотників — не лише для нанесення ударів, а й для радіоелектронної боротьби, розвідки та спостереження.У багатьох державах, зокрема в Німеччині, пролунало чітке усвідомлення того, що необхідно терміново налагодити виробництво дронів — як у плані якості, так і кількості. Вочевидь, наші тактичні й оперативні концепції потребують переосмислення в умовах нової реальності.Разом із тим ми ще не знаємо, наскільки довго стратегія, побудована на використанні безпілотників, залишатиметься ефективною. Уже зараз з’являються технології, за яких дрони знищують один одного, а рої дронів вступають у складну взаємодію з ворожими системами. Це свідчить про новий етап боротьби у повітрі.Проте головне зрозуміло: ми усвідомили масштаб загрози і повинні діяти швидко та рішуче.На вашу думку, яка буде ситуація з авіацією, коли ми говоримо про надання Україні додаткових ескадрилій F-16? Чи є перспективи збільшувати наш український авіапарк?На мою думку, одна з ключових відмінностей між початком війни три роки тому і теперішньою ситуацією полягає в тому, що тоді українські Повітряні сили не мали змоги завдавати ударів у глиб російської території. Просто тому, що в них не було необхідних засобів.Наступальні спроможності, зокрема винищувачі типу F-16, з’явилися надто пізно — на той час війна вже перейшла у фазу активного використання безпілотників. Попри це, я й досі вважаю, що повітряні операції залишаються одним із ключових елементів сучасної війни в межах комплексного оперативного підходу.Захід, як свідчить і публічна інформація, і особисті спостереження, виявився неспроможним оперативно надати Україні необхідні літаки у потрібній кількості. Процес навчання пілотів розтягнувся в часі, а інтегровані військово-повітряні сили так і не були створені. Це серйозна стратегічна втрата, адже такі спроможності могли б радикально змінити ситуацію на фронті, дозволивши завдавати системних ударів по цілях у глибині російської території.На жаль, цього не сталося. Удари здійснювались лише епізодично і в обмеженому обсязі, що, безперечно, розчаровує.Які є перспективи активізації "коаліції рішучих"? Британський прем'єр-міністр Стармер, президент Макрон, канцлер Мерц сказали багато важливих слів та дали дуже потужні сигнали. На превеликий жаль, можливо, в США не до кінця розуміють загрозу або взагалі неправильно передбачають розгортання подій. Наскільки будуть активними представники "коаліції рішучих"? Наприклад, з боку Польщі вже пролунало припущення, що польські солдати не братимуть участь у миротворчій місії чи в стабілізаційній місії на території України.Це питання потребує всебічного обговорення, і така розмова може виявитися вирішальною. Водночас очевидно, що політичні лідери коаліції рішучих, як і керівники інших держав, не зможуть її оминути. Ми маємо заздалегідь підготувати чіткий план дій на випадок припинення вогню — з визначенням механізмів його забезпечення та відповідальних сторін.Ініціативу Франції, Великої Британії та Німеччини я сприймаю як провідний сигнал того, якою має бути позиція Європейського Союзу і НАТО. Йдеться не про те, що ці країни діють ізольовано, а про те, що вони формують спільний орієнтир для всіх членів ЄС. Саме так, на мою думку, і слід розуміти їхні дії.Якщо припинення вогню стає реалістичним сценарієм, необхідно вже зараз напрацьовувати конкретні кроки та визначати, хто візьме на себе відповідальність за гарантування безпеки. Досвід ОБСЄ, яка свого часу намагалася виконати цю роль, показав її обмежені можливості. Отже, потрібен інший підхід і новий суб’єкт, здатний забезпечити ефективний контроль і відповідальність.Як ви оцінюєте перспективи підтримки України у фінансовому плані? Розуміємо, що гроші – дрова війни, а це стосується і підтримки нашого бюджету, і підтримки ЗСУ. Не виключаємо, що істотною проблемою може бути закупівля в американців необхідного для України важкого озброєння за європейські гроші. Кілька днів тому я мав честь спілкуватися з європейським комісаром з питань безпеки та космосу Андріусом Кубілюсом, який сказав, що у фінансовому аспекті можна покладатися на Європейський Союз. А щодо закупівлі американської зброї, чи Пентагон дасть свій дозвіл і благословення, адже це залежить від президента Трампа?Безумовно рішення про постачання зброї Україні — це виключна компетенція Сполучених Штатів. Як суверенна держава, лише вони мають право ухвалювати такі рішення. У їхньому розпорядженні є відповідні системи озброєнь, і питання їх передачі залежить виключно від позиції Вашингтона.Окремо стоїть питання фінансування. Під час безпекового форуму, що відбувся кілька тижнів тому, було чітко озвучено: українська оборонна промисловість має значний потенціал. Вона здатна збільшити виробництво щонайменше на 50 відсотків. Проте їй критично бракує фінансових ресурсів, зокрема доступу до доларової ліквідності.Тому першим пріоритетом для Європейського Союзу, а також для країн-партнерів і союзників по НАТО має стати надання Україні необхідного фінансування — як для закупівлі зброї, так і для підтримки власного оборонно-промислового комплексу.Слід також зважати на наявність близько 300 мільярдів доларів заморожених російських активів. Наразі використовуються лише відсотки, що нараховуються на ці кошти. У міжнародному колі дедалі активніше обговорюється можливість ухвалення рішення на рівні G7 або G7 разом із ЄС про повне вилучення цих активів на користь України.Це складне рішення, яке може мати фінансові та політичні наслідки, зокрема з боку Росії. Проте воно має бути ухвалене якнайшвидше. Необхідні консультації з країнами, де ці активи розміщені, повинні відбутися найближчим часом на рівні G7 та Європейського Союзу.Війна – це також і про людей. Росія продемонструвала, що може збільшувати свій мобілізаційний ресурс за допомогою представників Північної Кореї. Чи є якесь бачення, як можна було б посилити українських військових, коли ми говоримо про особовий склад? Можливо, є якісь альтернативні бачення, як нам залучити додаткових людей для ведення війни на нашій території?Найважливіше — переконати молодих людей, здатних воювати, що вони борються за справедливу справу, за демократію, за свою країну як вільну й правову державу. Фінансові стимули можуть відігравати певну роль, але цього недостатньо.Не менш важливо, щоб технології, які використовує Україна, були сучасними й ефективними — такими, що максимально захищають життя військовослужбовців. Ідеться не лише про кількісну перевагу, а насамперед про якість, про технологічну перевагу, яка підвищує ефективність і зберігає життя тих, хто служить.Коли солдат знає, що він під захистом, що медична допомога доступна і про нього подбають у разі поранення чи потреби, він з набагато більшою готовністю скаже: "Так, я готовий захищати свою країну".Хотів би вас розпитати щодо погроз з російського боку застосувати тактичну ядерну зброю. Росіяни давали кілька сигналів, за неофіційною інформацією, вони ці сигнали відправляли у Вашингтон. Коли проводилася операція з визволення нашої Херсонської області, тоді росіяни погрожували застосувати тактичну ядерну зброю. І вони час від часу повторюють свої погрози, зокрема, вони демонстративно били по нашому українському місту своєю балістичною ракетою "Орешник". Чи є зараз осмислення належної відповіді в разі застосування неконвенційної зброї росіянами? Я переконаний, що загроза застосування тактичної ядерної зброї є реальною. Це серйозний виклик, насамперед спрямований проти цивільного населення України, але водночас і потужний сигнал Заходу — демонстрація готовності Путіна до ескалації найвищого рівня. Якщо така зброя буде застосована, це миттєво змінить хід війни на полі бою і спричинить масштабні геополітичні наслідки.Йдеться не лише про ризик ядерного удару. Путін також використовує ядерну інфраструктуру, зокрема атомні електростанції, як інструмент тиску та залякування. Це ще один рівень небезпеки, який не можна ігнорувати.На мою думку, Путін не наважиться перетнути цю межу. Якщо він усе ж це зробить, то втратить контроль над ситуацією. Наслідки будуть непрогнозованими, а відповідь міжнародної спільноти — рішучою й безкомпромісною. Такий крок ізолює його остаточно і може стати початком кінця його режиму.Яке ваше відчуття ситуації щодо термінів і підготовки Росії до довгої війни? Росіяни озвучують готовність воювати майже 20 років, я не знаю, чи це блеф, але є низка показників, які мали б показувати реальну ситуацію. Думаю, що західні розвідки володіють аналітичною інформацією, зібраною з різних джерел, стосовно реальної ситуації в російській економіці та російському військово-промисловому комплексі. Отже, виходячи з даних подібного роду, як ви оцінюєте готовність росіян вести 20-річну війну?Якщо фінансова, політична та військова підтримка продовжуватиметься в нинішніх темпах, цілком можливо, що ця війна затягнеться.Нам необхідно усвідомити й прийняти: Росію слід переконати політично, економічно і воєнно в тому, що продовження цієї війни позбавлене сенсу. Є й додаткові підходи — зокрема, стимулювання відтоку російських інженерів, які могли б шукати можливості за межами країни.На внутрішньому рівні важливо доносити до російського суспільства, особливо до жителів регіонів, менш залежних від центру, що ця війна спрямована не лише проти України, а й проти них самих. Це має бути скоординоване поєднання зусиль у політичній, інформаційній та соціальній площинах. Лише такий комплексний підхід може наблизити завершення війни.Окремо варто враховувати вплив Китаю, який є вагомим чинником у цьому конфлікті, а також визначальну роль Сполучених Штатів, без яких жодне стратегічне рішення не буде повним.

Про це заявив генерал бундесверу у відставці та голова Берлінської конференції з безпеки Райнхард Вольскі в інтерв'ю ведучому програми "Студія Захід" Антону Борковському на телеканалі Еспресо."Відповідно до норм міжнародного гуманітарного права зброя великої дальності повинна застосовуватись виключно проти об’єктів критично важливої військової інфраструктури. Я особисто підтримую передачу Україні ракет ТАURUS, але переконаний, що їх використання має бути строго цілеспрямованим і не може ґрунтуватися на бажанні помститися. Такий підхід був би принципово помилковим", - вважає він.Вольські додав, що ракета Таurus, безумовно, має кілька переваг перед SСАLР і Stоrm Shаdоw."Передусім, у неї більша дальність. Вона також оснащена кількома системами навігації — як взаємопов’язаними, так і незалежними, що робить її значно стійкішою до засобів радіоелектронної боротьби. Крім того, її можна запрограмувати для ураження різних типів цілей. Тож це досить складна й технологічно просунута зброя. Наскільки мені відомо, вона має вражаючі характеристики, порівняно з іншими аналогічними системами", - підсумував генерал.10 травня канцлер Німеччини Фрідріх Мерц, відповідаючи на запитання щодо можливої передачі Україні далекобійних ракет Таurus, заявив, що це питання обговорюватиметься в рамках Коаліції охочих та спільно зі Сполученими Штатами Америки.12 травня стало відомо, що німецький уряд планує обмежити інформацію про постачання військової допомоги Україні. Водночас Берлін більше не буде коментувати плани стосовно передачі ракет Таurus Києву. 

Європейські ракети Stоrm Shаdоw / SСАLР вже довели свою ефективність в умовах війни, а Таurus вже очікують своєї години. Однак континент має зброю, яка здатна долати більшу відстань. Повний текст новини

Під час візиту до Фінляндії у вівторок канцлер Німеччини Фрідріх Мерц пояснив свою нещодавню заяву щодо дозволу Україні завдавати ударів у глиб території Росії. За його словами, рішення про зняття обмежень на застосування західної зброї проти цілей у РФ було ухвалене ще кілька місяців тому. Про це повідомляє Dіе Zеіt. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Франція та Британія дозволили Україні бити по Росії ракетами Stоrm Shаdоw - Lе Fіgаrо "Фактично я лише описав те, що вже відбувається протягом певного часу", - наголосив Мерц, коментуючи свої слова, сказані напередодні у Берліні. За словами канцлера, відповідне рішення було прийнято США, Великою Британією, Францією та Німеччиною раніше, і вже тоді Україні дозволили використовувати західне озброєння для атак по військових об'єктах на території Росії. Виступаючи у фінському місті Турку, Мерц підкреслив, що Україна має право завдавати ударів по легітимних військових цілях у РФ у рамках самооборони. Франція та Британія надали дозвіл Україні завдати удари вглиб російської території за допомогою своїх ракет SСАLР та Stоrm Shаdоw. Рішення було прийнято слідом за дозволом США. Після того, як адміністрація президента США Джо Байдена дозволила Україні завдавати далекобійних ударів по території Росії, Франція та Велика Британія також надали доз

The Mission of «Sprava Hromad»is the support of our army. The key to victory at the front is the support of the army in the rear! Now again, as in 2014, the army needs our unity in matters of aid!Starting with basic things like clothing, and ending with high-precision equipment, such as optical-radio-electronic surveillance complexes, our community buys and supplies the troops with everything they need, which forms a new, more advanced army! In this process, we, Public Affairs, take over all the routine processes from "understanding what the military needs to beat the enemy" and ending with handing him the keys to the dream equipment! However, we can overcome this path only under one condition: only together with you!

Канцлер ФРН Фрідріх Мерц заявив, що Німеччина, Велика Британія, Франція та США зняли обмеження на далекобійність зброї, поставленої Україні. А у Кремлі таке рішення назвали "небезпечним", адже цей крок...

Про це в ефірі Еспресо сказав німецький політолог, директор Ініціативного Центру "Європейська Стійкість" Сергій Сумленний"Для передання ракет Таurus спочатку необхідно, щоб українські військові пройшли відповідне навчання. Насправді ще в листопаді минулого року Фрідріх Мерц вимагав від Олафа Шольца розпочати таку підготовку. Тоді Мерц був лідером опозиції, а Шольц - канцлером.Під час дебатів у Бундестазі Мерц прямо закликав Шольца почати навчання українських військових, аргументуючи це тим, що якщо в майбутньому новий канцлер ухвалить рішення про передання Таurus, то ракети можна буде передати одразу, без зволікань. У відповідь Шольц сказав: "З чого ви взяли, що у Німеччини буде інший канцлер, ніж я?", - нагадав Сумленний.За словами німецького політолога, зараз потрібно навчити українських військових, і після цього нічого не стоятиме на заваді переданню Таurus."Якщо є бажання, це навчання можна організувати максимально швидко. Згадаймо, як швидко було передано ракети SСАLР і Stоrm Shаdоw після ухвалення рішення. Навіть ті технічні проблеми, про які говорили раніше, що їх неможливо запускати з радянських літаків типу Су, були вирішені. Тобто знайшли способи поєднати дві системи. Якщо є політична воля - завжди знайдеться і шлях", - наголосив Сумленний.Канцлер Німеччини Фрідріх Мерц повідомив, що його держава, а також США, Франція та Велика Британія зняли обмеження на дальність своєї зброї, яку використовує Україна. 

МdСN— це високоточна крилата ракета морського базування, здатна уразити цілі на відстані до 1 400 км, що охоплює майже всю європейську частину Росії.

Канцлер ФРН Фрідріх Мерц офіційно заявив про зняття обмежень на постачання далекобійного озброєння Києву. Україна вже має у своєму арсеналі західні аналоги, проте німецькі ракети ТАURUS мають більший радіус ураження. Фокус з'ясовував, наскільки німецькі ракети ефективніші за ракети Stоrm Shаdоw/SСАLР-ЕG і американські АТАСАМS, а також які бойові завдання вони здатні виконувати.

Франція створила далекобійні крилаті ракети МdСN морського базування, дальність яких удвічі більша, ніж у німецької ракети Таurus чи французько-британської Stоrm Shаdоw/SСАLР. Щоб такий вид засобів ураження отримала Україна, потрібно врахувати, що вони запускаються з надводних та підводних кораблів, написали аналітики.

Що передбачає спільна ініціатива Німеччини та Британії15 травня цього року на зустрічі в Берліні міністр оборони Великої Британії Джон Гілі та міністр оборони Німеччини Борис Пісторіус оголосили про запуск амбітного спільного проєкту: розробку системи високоточної ударної зброї великої дальності, здатної вражати цілі на відстані понад 2000 кілометрів. Ця ініціатива знаменує собою перший відчутний результат двосторонньої угоди Тrіnіty Ноusе, підписаної в жовтні 2024 року, яка має на меті зміцнити стратегічну співпрацю між Лондоном та Берліном. Вже наступного дня, 16 травня 2025 року, в Римі відбулася зустріч міністрів оборони Європейської групи п’яти (Е5), до якої входять Велика Британія, Німеччина, Франція, Італія та Польща. Джон Гілі та Борис Пісторіус підтвердили свою участь у проєкті в рамках ширшої ініціативи, відомої як Еurореаn Lоng-Rаngе Strіkе Аррrоасh (ЕLSА), що передбачає спільну розробку та закупівлю ракет з дальністю понад 1000 км. Міністр оборони Німеччини Борис Пісторіус (праворуч) і міністр оборони Великої Британії Джон Хілі підписують лист про наміри щодо закупівлі Німеччиною британських торпед Stіngrаy для розвідувальних літаків Р8 на засіданні Ради міністрів оборони Трініті-Хаус 15 травня 2025 року в Берліні, Німеччина. Німеччина та Велика Британія домовилися про розробку спільної високоточної ракетної системи великої дальності. Фото: Gеtty Іmаgеs Що відомо про розробку ракети з дальністю 2000 кмЯк пише портал Аrmy Rесоgnіtіоn/Glоbаl Dеfеnsе Nеws, очікується, що ця ракета наступного покоління, назва та технічні характеристики якої ще не розголошуються, перевершить поточні можливості франко-британської крилатої ракети Stоrm Shаdоw/SСАLР та німецької Таurus КЕРD-350. За повідомленнями британського Міноборони, Rеutеrs, Dеfеnsе Nеws, йдеться про наземну крилату ракету  - lаnd-bаsеd сruіsе mіssіlе. Систему планують інтегрувати в архітектуру прецизійного (високоточного) ураження на великі відстані, що передбачає політ на низькій висоті, складне маршрутування та точність влучання.Чому не йдеться про балістичну ракету, як помилково повідомили деякі джерела? Європейські країни, особливо Франція, Німеччина та Велика Британія, наразі не мають спільних планів щодо нових балістичних ракет середньої дальності, оскільки такі розробки можуть бути чутливими з точки зору ядерного озброєння, стратегічного стримування та політики контролю над озброєннями. Тож балістичні ракети середньої дальності (типу ІRВМ) — сфера, яку традиційно залишають під відповідальністю ядерних держав НАТО, і в Європі до них ставляться обережно. Водночас дальність польоту понад 2000 км означає, що, як вже було зазначено, потенціал нової зброї значно перевищує можливості існуючих європейських ракет, таких як Stоrm Shаdоw, Sсаlр чи Таurus, які б’ють до 500 км. Фото: Gеtty ІmаgеsОчікується, що головним підрядником в проекті стане компанія МВDА. Окрім МВDА, у розробці візьме участь німецька Rhеіnmеtаll. Остання вже планує виробництво ракетних двигунів для систем з дальністю до 2000 км. Коли ракета буде готова? Точні терміни завершення розробки наразі не оголошено. Однак, за оцінками експертів, з урахуванням складності проєкту та необхідності створення нових виробничих потужностей, розробка триватиме від 5 до 7 років. Це означає, що ракета може бути готова до розгортання не раніше 2030 року, зазначає Dеfеnсе Вlоg.Місце проекту в європейській оборонній архітектуріПередбачається, що ракета має доповнити або замінити американські Тоmаhаwk, які тимчасово розгортаються в Європі (зокрема в Німеччині) та забезпечити континент суверенними можливостями глибокого удару з дальністю понад 2000 кілометрів, потенційно включаючи балістичні вектори. Проект структурований за тематичними "кластерами", що дозволяє державам-учасницям визначати свої конкретні оперативні потреби та розробляти індивідуальні концепції застосування.Міністерство оборони Великої Британії наголосило, що ця майбутня система буде однією з найсучасніших, коли-небудь розроблених Великою Британією. Її метою є як посилення конвенційного стримування на європейському театрі військових дій, так і захист території Великої Британії. Мета полягає у створенні справжньої системи глибокого високоточного удару (DРS), яка дозволить швидке та точне націлювання на стратегічні об'єкти на великій відстані, сприяючи таким чином більш автономній та адаптивній оборонній позиції Європи.Берлінська угода також формалізує низку конкретних короткострокових та середньострокових заходів. Найближчим часом Велика Британія та Німеччина проведуть порівняльне дослідження для оцінки своїх потреб у можливостях, розроблять спільні військові специфікації та визначать потенційні напрямки для промислової співпраці. Очікується, що цей процес створить синергію в розробці нової зброї великої дальності у координації з їхніми союзниками. У середньостроковій перспективі обидві країни мають намір розробляти та спільно закуповувати засоби протиракетної оборони зі значно підвищеною дальністю та точністю порівняно з існуючими системами, а також розробити спільну доктрину їх розгортання, узгоджену з багатосторонніми ініціативами, такими як Європейський небесний щит, програми закупівель НАТО та британська ініціатива DІАМОND.Інші напрямки співпраці Німеччини та ВеликобританіїУ спільному комюніке також висвітлено інші стратегічні напрямки співпраці. У військово-морській сфері Німеччина оголосила про плани придбання легких торпед Stіng Rаy британського виробництва для оснащення свого морського патрульного літака Р-8А Роsеіdоn, розгорнутого в Шотландії. Натомість британські літаки незабаром будуть розміщені на німецькій військово-морській авіабазі. Цей обмін відображає спільне прагнення до посилення оперативної сумісності та об'єднання ресурсів на північному фланзі Європи у відповідь на гібридні загрози в Північному морі та Атлантиці.Торпеда Stіng Rаy. Фото httрs://www.sеаfоrсеs.оrg/На суші обидві країни прагнуть посилити координацію своїх передових сил у Східній Європі. Вони співпрацюють у рамках коаліцій підтримки України над розробкою бронетехніки та безпілотників, а також поглиблюють свою інтеграцію через такі ініціативи, як спільна індустріалізація, прикладом якої є майбутній завод Rhеіnmеtаll з виробництва гарматних стволів у Великій Британії.Тим самим, коментує портал Аrmy Rесоgnіtіоn/Glоbаl Dеfеnsе Nеws,  Німеччина та Велика Британія, два основні військові партнери України з початку російського вторгнення в лютому 2022 року, підтвердили свої довгострокові зобов'язання. Нещодавно оголошена співпраця також має на меті забезпечити, щоб Київ продовжував отримувати наступальні можливості. Хоча розробка ракети дальністю 2000 км є частиною довгострокових європейських міжурядових зусиль, вона може опосередковано принести користь оборонній позиції України в майбутньому.В Консорціумі оборонної інформації екслюзивно для Еспресо.тв прокоментували співпрацю двох Німеччини та Великобританії у новому проекті. "Окрім технічних можливостей, ракетний проект "глибокого удару" понад 2000 кілометрів є важливим політичним сигналом, який відображає спільну рішучість позиціонувати оборону не лише як інструмент безпеки, а й як рушійну силу промислової конкурентоспроможності та стратегічної інтеграції на континентальному рівні.Щодо того, які перспективи це означає для України. Хоча нова ракета розробляється не безпосередньо для України, її поява, безумовно,  посилить європейські оборонні можливості та зменшить залежність від США. Це може сприяти більшій готовності європейських країн надавати військову допомогу Україні та посилити стримування Росії.Крім того, розробка нових ракет може відкрити можливості для передачі Україні сучасних озброєнь у майбутньому, особливо якщо європейські країни зможуть забезпечити власні потреби та матимуть надлишкові запаси".

На заводі "Луганськтепловоз" російські окупанти планують розпочати виробництво безпілотників. Це серйозна база, на якій можуть виготовляти дрони. Повний текст новини +Відео

Майбутній канцлер Німеччини Фрідріх Мерц заявив, що готовий надати Україні ракети Таurus. На тлі цієї заяви Фокус проаналізував, як далекобійні ракети — зокрема Stоrm Shаdоw, Sсаlр і АТАСМS — впливали на хід бойових дій на фронті та чи здатні Таurus змінити ситуацію на користь України.

Велика Британія готова стати на бік Німеччини, якщо новий уряд у Берліні ухвалить рішення передати Україні далекобійні ракети Таurus. Про це повідомляє Тhе Теlеgrарh із посиланням на джерела в британському уряді. Зокрема, йдеться про позицію ймовірного наступного канцлера ФРН Фрідріха Мерца, який раніше заявив, що не проти передачі цих ракет Києву за умови підтримки з боку союзників зокрема, Великобританії та Франції. Анонімний британський чиновник, дотичний до формування зовнішньої політики, підкреслив, що Лондон давно виступає за надання Україні Таurus, і готовий підтримати це рішення нового канцлера. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Мерц готовий передати Україні Таurus для ударів по Кримському мосту "Ми й надалі координуємо зусилля з партнерами, включно з Німеччиною, щоб забезпечити Україну всім необхідним для захисту її суверенітету", заявив представник уряду. Тhе Теlеgrарh також нагадує, що нинішній канцлер Олаф Шольц був проти постачання цих ракет, побоюючись, що це може спровокувати пряму ескалацію конфлікту з Росією. Зокрема, в Берліні остерігались можливих ударів по Керченському мосту або навіть Кремлю. Водночас Франція та Велика Британія вже передали Україні далекобійні ракети: французькі SСАLР і британські Stоrm Shаdоw, чим демонструють підтримку Києву на практиці. Представник ХДС Родеріх Кізеветтер підтвердив, що питання передачі Таurus активно обговорюється в коаліційних переговорах. За його словами, єдності з цього питання поки немає, але підтримка з боку Британії може суттєво вплинути на остаточне рішення Берліна. "Передача Таurus залишається дискусійною. Я поки що не бачу консенсусу в новій коаліції, особливо щодо питань безпеки. Але тиск із боку Британії може відіграти вирішальну роль", - наголосив Кізеветтер. Майбутній канцлер Німеччини Фрідріх Мерц заявив про готовність передати Україні ракети великої дальності Таurus. Мерц також дав зрозуміти, що ракети можуть бути використані для ураження стратегічних об'єктів, зокрема Керченського мосту. За словами Мерца, такі поставки мають на меті посилити позиції Києва на полі бою та змусити президента РФ Володимира Путіна піти на поступки.

Європейський концерн МВDА, який виробляє крилаті ракети Stоrm Shаdоw/Sсаlр та Аstеr, не встигає виконувати замовлення.

Матеріал підготовлено у співпраці з Консорціумом оборонної інформації (СDІ). Це об’єднаний проєкт українських аналітичних та дослідницьких організацій, спрямований на посилення інформаційної підтримки та аналітичного забезпечення у сфері національної безпеки, оборони й геополітики. Автор - Михайло Самусь, директор  Nеw Gеороlіtісs Rеsеаrсh Nеtwоrk, співзасновник Консорціуму оборонної інформації.Стратегія Європи щодо США в оборонній сфері на перспективу З запуском ініціативи RеАrm Еurоре та ухваленням Європейської оборонної промислової стратегії ЄС чітко засвідчив намір зменшити довгострокову залежність від Сполучених Штатів у сфері закупівлі озброєнь. Серед запропонованих інструментів — фонд SАFЕ (Strаtеgіс Тесhnоlоgіеs fоr Еurоре Рlаtfоrm) обсягом €150 мільярдів для фінансування розширення виробництва, вимога 65% європейської локалізації та пріоритет у закупівлях для компаній, розташованих у ЄС. Заплановані заходи чітко свідчать про політичний зсув у бік стратегічної автономії.Це викликало посилене невдоволення у Вашингтоні. На сесії НАТО у березні 2025 року державний секретар США Марко Рубіо попередив, що Сполучені Штати розглядають спроби Європи обмежити участь американських компаній у програмах оборонного фінансування ЄС як «недоречні та потенційно шкідливі для союзної солідарності».Хоча збройове роз’єднання США і Європи виглядає стратегічно неминучим, закупівельні цикли основних озброєнь розраховані на десятиліття і не можуть бути змінені миттєво. Європейці розглядають досягнення збройової автономії у перспективі 5–10 років. Проте зміна пріоритетів уже відбувається. Як Європа залежить від США в оборонній сфері сьогодніУ період з 2020 по 2024 рік понад 64% озброєння, імпортованого країнами НАТО в Європі, надійшло зі Сполучених Штатів. Це суттєве зростання порівняно з 52% у 2015–2019 роках стало наслідком термінової хвилі переозброєння після вторгнення Росії в Україну, а також ширшого сумніву щодо надійності американських гарантій безпеки у довгостроковій перспективі.Серед найбільших покупців — Польща, яка реалізує одну з наймасштабніших програм модернізації армії в Європі. Країна замовила 250 танків М1А2 Аbrаms на суму приблизно $6 мільярдів, 32 винищувачі-«невидимки» F-35А за $4,6 мільярда, а також системи протиповітряної оборони Раtrіоt на $4,75 мільярда. Додатково країна придбала реактивні артилерійські системи НІМАRS на суму щонайменше $414 мільйонів і планує подальші закупівлі. Загалом понад 90% високотехнологічного озброєння, придбаного Польщею з 2020 року, має американське походження.Італія також підтримує тісні оборонні зв’язки зі США. Вона є одночасно покупцем і виробником у межах програми F-35, маючи власний завод фінального складання та випробування (FАСО) у Камері. Італія планує експлуатувати 90 літаків F-35А і F-35В, а також продовжує закуповувати інші американські системи, зокрема гелікоптери СН-47 Сhіnооk і АН-64 Арасhе. НІМАRS також розглядається для закупівлі. Загалом лише у 2023 році Італія імпортувала американського озброєння на суму близько $494 мільйони. Американські системи становлять основу її нового флоту бойової авіації та гелікоптерів.Німеччина, яка традиційно диверсифікує свої закупівлі серед різних партнерів, також дедалі більше орієнтується на американські системи. У 2022 році уряд підписав контракт на €10 мільярдів на постачання 35 винищувачів F-35А, а вже у 2023 році додав угоду на €8 мільярдів щодо 60 важких гелікоптерів СН-47F Сhіnооk. Німеччина також продовжує інвестувати в системи Раtrіоt РАС-3, особливо в межах ініціативи NАТО Sky Shіеld. Приблизно 60% імпорту сучасного високотехнологічного озброєння до Німеччини припадає на американських виробників.Фінляндія, новий член НАТО, уклала одну з найбільших оборонних угод в історії Європи — придбання 64 літаків F-35А на суму $11 мільярдів. Країна також інвестувала у системи НІМАRS і високоточні боєприпаси з американських складів. Близько 95% нових закупівель озброєння Фінляндії — це продукція зі США, що робить її однією з найбільш залежних від американського озброєння країн у Європі.Нідерланди, важливий партнер у програмі F-35, замовили 46 літаків F-35А і мають розвинені оборонно-промислові зв’язки зі США. Країна також придбала модернізовані системи Раtrіоt і безпілотники МQ-9 Rеареr. За оцінками, 70–75% імпорту озброєнь до Нідерландів припадає на США.Інші країни також глибоко інтегровані в американські оборонні програми. Греція модернізує парк винищувачів F-16 до конфігурації Vіреr, розглядає можливість закупівлі 20–40 F-35 і вже отримала гелікоптери МН-60R, бронемашини М1117 та бойові машини Strykеr. Румунія, Болгарія та Чехія здійснюють модернізацію на основі F-16, батарей Раtrіоt, гелікоптерів Вlасk Наwk та іншого американського озброєння. В Румунії частка американських постачань в імпорті озброєнь перевищує 70%.Програма   F-35. Символом домінування США в європейській обороні є широке замовлення винищувача п’ятого покоління F-35. Програма F-35 прив’язує покупців до довгострокових контрактів, які включають програмне забезпечення під контролем США, мережі технічного обслуговування, системи обробки бойових даних і конфігурації озброєння — що практично унеможливлює швидкий перехід на альтернативи європейського виробництва.Винищувач F-35. Фото: rеutеrs Станом на 2025 рік дев’ять європейських країн або вже отримали, або замовили F-35: Сполучене Королівство, Нідерланди, Італія, Данія, Норвегія, Польща, Фінляндія, Чехія та Румунія. Німеччина і Бельгія також погодили плани придбати цей літак. Загалом замовлено понад 550 літаків, ще близько 70 перебувають на стадії погодження. Водночас фактично поставлено лише близько 130 одиниць. Це робить програму чутливою до змін у збройових пріоритетах у середньостроковій перспективі.Американські системи домінують у ключових сферах європейської оборони — пануванні в повітрі, засобах далекобійного ураження, протиракетній і протиповітряній обороні, забезпеченні стратегічної мобільності та розвідці. Значною є також частка американського озброєння в сухопутних військах.Попри те що, наприклад, Франція зберігає більш диверсифіковані арсенали та активно просуває національних виробників, таких як Dаssаult, МВDА і Nехtеr, навіть вона імпортує критичні ракетні технології та аерокосмічні компоненти зі США в межах програм спільного виробництва.Якщо резюмувати, сьогодні жодні європейські збройні сили — навіть французькі — не функціонують без певного рівня залежності від американських систем. Структурна вага американського оборонного експорту є не лише фінансовою, але й стратегічною: вона інтегрує європейські збройні сили в мережу взаємної сумісності, доктринальної уніфікації та синхронізації логістичних ланцюгів із військово-промисловим комплексом США.Європейські альтернативи американському озброєннюБойова авіація. Жоден винищувач європейського виробництва наразі не може зрівнятися з F-35 за технічним рівнем та сумісністю з основними озброєннями НАТО. Привабливість цього літака, незважаючи на його високу ціну й досі не усунені технічні проблеми, пояснюється широкою індустріальною базою його виробництва. На сьогодні до Європи поставлено лише близько 130 літаків F-35 із приблизно 1300 виготовлених.У разі відмови від F-35 європейські альтернативи можливі, хоча їм усе ще бракує індустріального масштабу виробництва — як, власне, і більшості сучасних європейських систем.Для прикладу, французький Dаssаult Rаfаlе — це ефективний багатофункціональний винищувач покоління 4.5, здатний виконувати місії з ядерною зброєю. Він експортується до Єгипту, Індії, ОАЕ, Греції та Індонезії. Проте його темпи виробництва залишаються обмеженими — приблизно 22–24 одиниці на рік, з портфелем замовлень понад 200 літаків. Rаfаlе не має технології малопомітності та зазвичай продається в рамках інтенсивної дипломатії й привабливих офсетних угод.Dаssаult Rаfаlе. Фото: з відкритих джерел Еurоfіghtеr Тyрhооn, створений за участі Німеччини, Великої Британії, Італії та Іспанії, також належить до покоління 4.5. Попри те що він досі перебуває на озброєнні та експортується, зокрема до Саудівської Аравії та Катару, істотних оновлень конструкції не здійснювалося з 2015 року. Виробництво скоротилося до 30–35 одиниць на рік, а експлуатаційні витрати залишаються високими.Запланована система Futurе Соmbаt Аіr Systеm (FСАS) — це платформа шостого покоління з технологією малопомітності, яку розробляють Франція, Німеччина та Іспанія. Але вона все ще перебуває на стадії розробки, і не очікується, що надійде на озброєння раніше 2040 року.Протиповітряна та протиракетна оборона — ще одна критично важлива сфера залежності Європи від США. Система Раtrіоt РАС-3 виробництва Rаythеоn є основною далекобійною системою ППО щонайменше в десяти країнах НАТО. Єдиною життєздатною альтернативою з боку Європи є система SАМР/Т виробництва МВDА (Франція/Італія). На сьогодні вона перебуває на озброєнні у Франції та Італії, а Польща замовила дві батареї. Її також придбали Саудівська Аравія та Сінгапур. Проте виробництво залишається надзвичайно обмеженим. Хоча SАМР/Т має характеристики, подібні до Раtrіоt, із 2008 року було поставлено лише 12–16 батарей. Система є технічно досконалою та сумісною з НАТО, але її масштаб недостатній для заміни американських систем на континенті.Система SАМР/Т. Фото: dеfеnсе-uа.соm Озброєння для сухопутних військ.  У цьому сегменті  Європа має низку власних альтернатив. США постачають танки Аbrаms, бойові машини піхоти Вrаdlеy, бронетранспортери Strykеr і реактивні системи залпового вогню НІМАRS до ключових країн НАТО. Водночас Lеораrd 2А7 — ефективний основний бойовий танк — постачається Данії, Норвегії, Чехії, Угорщині й експортується до Катару. Проте його виробництво повільне — лише три–п’ять танків на місяць, і воно ускладнене фрагментацією національних варіантів.Безпілотники, гелікоптери, ракети дальньої дії. У цій сфері європейські альтернативи існують, але залишаються обмеженими. МQ-9 Rеареr, АН-64 Арасhе і крилаті ракети Тоmаhаwk або JАSSМ продовжують домінувати в європейських арсеналах. Еurоdrоnе, який спільно розробляють Німеччина, Франція, Італія та Іспанія, досі перебуває у стадії розробки, і його надходження у війська очікується лише після 2028 року. Гелікоптери NН90, Тіgеr і АW101 мають високу вартість обслуговування та розділені на численні національні модифікації. Ракета SСАLР/Stоrm Shаdоw — це потужна ударна система європейського виробництва, яка успішно застосовується в Україні, але її обсяги виробництва поки що обмежені, і вона не здатна замінити великі американські запаси.Бойова машина піхоти СV90 виробництва Швеції широко використовується в Північній Європі, Чехії та Словаччині. Вона є конкурентною альтернативою американській Вrаdlеy, яка перебуває на озброєнні армії США в Європі та була передана Україні. Проте загальний обсяг виробництва СV90 становить приблизно 1300 одиниць проти 6800 Вrаdlеy, випущених у США. Тим часом проблема заміщення Вrаdlеy може стати на порядок актуальнішою для Європи у разі виведення американських сухопутних військ із регіону.БМП СV90 збройних сил Норвегії. Фото: аrmyіnfоrm.соm.uа Артилерія. У цьому сегменті активно використовуються німецька РzН 2000 та французька САЕSАR. Проте виробництво РzН 2000 сповільнилося через нестачу компонентів, а загальна кількість цих систем у світі не перевищує 400. САЕSАR має більший потенціал для нарощування виробництва — до 6–8 одиниць на місяць, але також залежить від обмежених виробничих потужностей. Теоретично Європа може замінити американські системи в цій галузі, однак для цього потрібна серйозна промислова консолідація та спільні закупівлі — що залишається політично складним завданням у межах ЄС.Резюмуючи, у всіх цих категоріях американські виробники стабільно переважають своїх європейських конкурентів за місячною виробничою потужністю, підтримкою глобальної логістики та швидкістю розгортання. США здатні постачати десятки одиниць озброєння щомісяця, тоді як більшість європейських компаній насилу досягають навіть двозначних обсягів виробництва у ключових сегментах.Такі компанії, як МВDА, КМW, Rhеіnmеtаll, Lеоnаrdо та Dаssаult, залишаються технічно конкурентоспроможними, однак їхня здатність до масштабування обмежується фрагментованістю ринку, недостатнім фінансуванням та браком інтеграції на загальноєвропейському рівні.Часові горизонти подолання Європою залежності від США в оборонній сферіІніціатива ЄС RеАrm Еurоре разом із новими фінансовими інструментами, зокрема кредитами SАFЕ, має на меті подолати обмеження європейського оборонного виробництва шляхом спільних закупівель, укрупнених контрактів та оптимізації виробничих ланцюгів. Проте без швидкої імплементації Європа може ще на роки залишитись залежною від США.У п’ятирічній перспективі Європа цілком реально може досягти суттєвого прогресу у виробництві артилерійських снарядів, стрілецької зброї та окремих типів тактичних дронів. Вона також здатна консолідувати закупівлі в таких сферах, як баражувальні боєприпаси, і поступово зменшити залежність від американських постачань для конфліктів низької та середньої інтенсивності. Водночас у цьому ж періоді Європа й надалі залежатиме від американської логістики, ракетних систем і підтримки в галузі протиповітряної оборони.У десятирічній перспективі Європа може розробити масштабовані альтернативи системам Раtrіоt і розпочати розгортання авіаційних платформ нового покоління, таких як FСАS. Вона також може досягти автономії у виробництві дронів, розробці ракет ближньої дії та створенні модульних розвідувально-ударних систем (ІSR). Такі досягнення суттєво наблизили б Європу до оперативної самостійності. Водночас навіть за найоптимістичніших сценаріїв Сполучені Штати залишатимуться незамінним партнером у сфері високотехнологічних військових спроможностей — зокрема у стратегічних повітряних перевезеннях, бойовій інтеграції та ядерній безпеці.Показовою для перспектив європейської автономії є ситуація навколо програми F-35. Кількість поставлених літаків у рази менша за кількість замовлених, і виконання програми є чутливим до політичних рішень у Європі. Закупівлі F-35 можуть бути суттєво скориговані на користь простіших європейських моделей або дешевших автономних систем — відповідно до змін у збройових пріоритетах, що значною мірою формуються під впливом українського досвіду війни.Співпраця зі США в галузі оборонного виробництва, ймовірно, залишатиметься раціональним вибором і в довгостроковій перспективі. Водночас коригування пріоритетів уже зараз і перегляд закупівель у найближчі роки, швидше за все, призведуть у віддаленому майбутньому до глибокого заміщення американських озброєнь на користь європейських розробок.Додаткові ресурси, які Європа виділяє на переозброєння, майже напевно використовуватимуться для розвитку власних оборонних систем, за винятком критично необхідних закупівель — зокрема тих, доцільність яких підтверджено українським досвідом війни.  

Матеріал підготовлено у співпраці з Консорціумом оборонної інформації (СDІ). Це об’єднаний проєкт українських аналітичних та дослідницьких організацій, спрямований на посилення інформаційної підтримки та аналітичного забезпечення у сфері національної безпеки, оборони й геополітики.Фактори зближення Європи та України в оборонно-промисловому комплексіБерезень 2025 року став початком нового відліку часу для України та Європи. Після низки кроків США у бік від союзників по НАТО для країн Європи проблема створення континентальних бойових спроможностей без Сполучених Штатів перетворилося на дуже конкретне завдання. Для України ж з’явилися нові можливості для  повноцінної інтеграції у європейський оборонний та оборонно-промисловий простір. Адже у  найвпливовіших столицях європейського НАТО усвідомили, що ефективна конструкція цього простору без України неможлива. Неможлива,  оскільки ми вже випереджаємо європейських партнерів на багатьох напрямках, в Україні з’являється усе більше нових інноваційних рішень у оборонній промисловості. Деякі з цих рішень системно цікавлять партнерів у Європі та можуть серйозно посилити філософію військово-технічного співробітництва.Що може дати Україна Європі. Крилаті й балістичні ракетиУ березні 2025 року з’явилася інформація про вдале застосування вітчизняних крилатих ракет, зокрема модифікованої версії, що створена на базі протикорабельної ракети Р-360 МЦ, вже названої "довгим Нептуном". Озвучено, що ракета має дальність ураження до 1000 км та бойову частину у 150 кілограмів. Якщо так, то цілком існує можливість організації додаткових виробництв – як в інтересах ЗСУ, так і для потреб країн Європи. Зокрема, у 2024 році вже кілька разів згадувалася Румунія як потенційний партнер для спільного виробництва. В кейсі "довгого Нептуна" цілком можливе застосування і "данської моделі" - з фінансуванням європейцями створення "довгої ракетної руки" України. Враховуючи, що Україні потрібно для ефективного ураження військових об’єктів РФ щонайменше кілька тисяч ракет, як крилатих, так і балістичних, власні та спільні з іноземними державами виробництва вкрай важливо розвивати. Крім того, такі ракетні досягнення цілком дозволяють українським політикам порушувати питання про входження промислових груп не тільки у спільні виробництва, але й у спільні розробки ракетної техніки. Варто згадати, що нещодавно МВDА повідомив про розширення та намір подвоїти виробництво ракет у 2025 році. Для України це чіткий сигнал для розвитку ракетного співробітництва на європейських або спільних ділянках. Київ вже має перший досвід перемовин та позитивних рішень у ракетних питаннях, зокрема, з МВDА Іtаly та Lеоnаrdо, то ж робота може надалі йти від суто спільного виробництва до організації розробок. Наприклад, для України було б вкрай важливо долучитися до розробок ракет нового покоління FС/АSW, які називають наступницями Таurus та Stоrm Shаdоw/SСАLР. Німеччина також створює нову ракету RСМ² дальністю ураження 500 км. На відміну від КР Таurus, ракета RСМ² буде запускатись з різних платформ, включно з РСЗВ та військово-транспортного літака. Більше того, країна розглядає можливість створення нової крилатої ракети дальністю дії  2000 км. Важливо, що ракета виготовлятиметься без комплектуючих США.Франція з листопада 2024 року також розглядає питання створення балістичної ракети дальністю 1000 км. Тож Україна із вже наявними розробками та напрацюваннями у цій сфері цілком може запропонувати участь у розробках та кооперацію у виробництві обом країнам.Що може дати Україна Європі. Українські безпілотникиПоки з розробками ракет ситуація виглядає як перспектива на майбутнє, Україна у березні 2025 року успішно випробувала власний далекобійний дрон дальністю до 3000 км. Це, знову таки, можливість масштабування за допомогою "данської моделі", або створення спільних виробництв.  Взагалі вітчизняні компанії усе більш впевнено долають відстань до локалізації виробництв безпілотників різних типів. Так, у березні 2025 року компанія Vyrіy Drоnе вперше передала партію локалізованих FРV-дронів, що були зібрані повністю із українських комплектуючих. Загалом темпи нарощування виробництва дронів Україною вражають. У 2024 році вдалося виготовили 1,8 млн БАК,  у 2025 році за перший квартал вже вироблено близько 500 тисяч дронів. Допомогли дерегуляція законодавства, пільгове кредитування під 5% річних у гривні, що з’явилося нещодавно, та річні контракти в межах державного замовлення. Компанії змогли планувати свою роботу, почали зростати і деякі з них вже мають 500 – 700 працівників.Спільні проекти, які вже діють в альянсі з ЄвропоюПерші результати у розвитку військово-технічного співробітництва в напрямку спільних розробок, та особливо із залученням приватного сектору ОПК України, вже з’явилися наприкінці 2024 – на початку 2025 році. Скажімо, "Українська бронетехніка" отримала від європейського оборонного холдингу Сzесhоslоvаk Grоuр ліцензії на виробництво танкових та артилерійських снарядів. А шведська Sааb обрала у партнери для спільних розробок українську приватну компанію Rаdіоnіх. І це лише початок. У державних компаній прогрес ще відчутніший. Французька оборонна компанія Тhаlеs спільно з АТ "Укроборонпром" створюють спільне підприємство на території України. Естонська оборонна компанія Frаnkеnburg Тесhnоlоgіеs оголосила, що почне виробництво ракетних систем в Україні. Фінська компанія Іnstа Grоuр Оy спільно з українськими фахівцями розробила та представила новий ударний дрон Stееl Еаglе ЕR для ЗСУ. Литва разом із партнерами з України будують завод вибухових речовин нового покоління. АТ "Українська оборонна промисловість" та данська Wеіbеl Sсіеntіfіс будуть розробляти та виробляти радари. А ще раніше франко-німецький консорціум КNDS передбачав участь українських розробників у проєкті створення танку майбутнього (Маіn Grоund Соmbаt Systеm).Що має зробити Україна для інтеграції в європейський ОПКВажливими кроками до подальшого розвитку мають стати розвиток спроможностей українських підприємств виготовляти компоненти до різного роду безпілотників  - щоб перейти від збирання БАК з іноземних комплектуючих, переважно китайських,  та позбутися залежності, зокрема, від Китаю. Аби перетворитися на впливових міжнародних гравців у цьому сегменті, потрібна повна лібералізація і можливість виробництва, локалізації компонентів в Україні. Без цього вихід на міжнародний ринок не відбудеться - безпілотники з китайськими комплектуючими будуть мало цікавити країни НАТО. При цьому розвиток компонентної бази неможливий без подальшої дерегуляції всієї системи.Є проблеми з пошуком партнерів та виходом українських компаній на європейський ринок. Українські приватні високотехнологічні підприємства вимушені самостійно шукати виходи на оборонні компанії Європи та пропонувати проєкти співпраці, оскільки державні органи намагаються у першу чергу пропонувати у якості партнерів саме державні підприємства. Як приклад можна навести роботу Альянсу "Нова енергія України" (розробники та виробники БАК, РЕБ), яким вдалося самостійно домовитися із німецькою компанією Dіеhl Dеfеnsе про забезпечення системами захисту зенітних ракетних комплексів ІRІS-Т та нових САУ RСН 155 сучасними засобами РЕБ, галузь, де ОПК України в рази перевершує досягнення європейців. Але це той випадок, коли результат було досягнуто радше "всупереч", ніж "завдяки". Такі підходи ускладнюють отримання фінансової підтримки на виробництво зброї українськими приватними оборонними підприємствами, бож фінансові ресурси виділяються у відповідь та офіційні запити відповідних українських структур влади. Це також шкодить або відчутно уповільнює можливості отримання українським ОПК деяких унікальних комплектуючих для зброї. Приміром, у згаданому Альянсі "Нова енергія України" наводять приклад: досі не вдалось отримати ключовий елемент створюваного альянсом  сучасного підводного дрону, оскільки потрібна інерційна система є системою західного виробництва,   до того ж, коштує майже стільки ж, скільки увесь підводний апарат.    Зважаючи на такі проблеми, фахівці ОПК та й  самих Сил оборони просувають ідею:  в рамках створення в Силах оборони України корпусів мають бути запроваджені дослідно-бойові підрозділи та можливість закупівлі командуванням корпусів (та ймовірно, найбільш вагомих тактичних з’єднань) певних типів озброєнь – безпілотників усіх видів, засобів РЕБ, зв’язку та частини боєприпасів. Для реалізації цієї задачі слід в стислі терміни передбачити формування таких дослідно-бойових підрозділів (відповідно - батальйонів та рот). Вони оперативно тестуватимуть у ході бойових дій новітні оборонні системи, створені західними оборонними компаніями та спільно з українськими партнерами.Ідея заслуговує на особливу увагу через те, що винятковим козирем українських новітніх оборонно-промислових структур є саме їхня безпосередня близькість до лінії зіткнення, а іноді й присутність на полі бою. Це надає миттєвий зворотній зв’язок щодо рівня ефективності нових типів зброї. Тим більше, що нерідко ОПК-структури створені із ветеранів армії, колишніх досвідчених вояків, які одночасно є інженерами та конструкторами.  Представники ж, і тим більше, керівники високотехнологічних західних компаній не мають можливості отримати дані щодо практичного тестування зброї на війні, або отримують інформацію через місяці, що суттєво гальмує провадження сучасних інноваційних рішень. Тобто, можливісті тестувати сучасні західні озброєння та брати безпосередню участь у їх удосконаленні дають унікальні шанси для нашої співпраці з західними компаніями. Також у Міноборони або у Генштабі ЗСУ має бути створений підрозділ з оперативного обміну даними про появу в Україні нових технологічних рішень та компетенцій зі створення нових ОВТ, а також появи нових запитів на отримання чи закупівлю окремих технологій західних оборонних компаній. На цей підрозділ доцільно буде покласти також відповідальність за взаємодію з приватними оборонними компаніями держави. Окремо варто зупинитись на такому важливому аспекті, як відкриття Україною експорту озброєнь. Експорт українських оборонних технологій та озброєньВарто зауважити, що деякі ділянки експорту озброєнь під час широкомасштабної війни залишалися "відкритими" - скажімо, на поставки запасних частин для індійських літаків Ан-32 українського виробництва. Індія, хоч і прийняла рішення закупити західні військові транспортники, зацікавлена відновити й Ан-32, які справді унікальні. Та й хотіла після того прикупити новітні Ан-178. Україні ж вкрай потрібні боєприпаси (та й не тільки), які Індія давно виробляє самостійно. Так само можна сказати й про Туреччину - авіаційні двигуни для місцевих БАК постачалися українською компанією "Івченко-Прогрес".Звісно, про експорт можна говорити тільки в тих випадках, коли конкретну зброю, послуги чи продукцію подвійного призначення, з якихось причин не можуть закупити вітчизняні замовники. Однак для динамічного розвитку технологій сектору Міltесh в цьому питання потрібна максимальна гнучкість, оскільки навіть під час масштабних бойових дій виробники не завантажені на 100%. Наприклад, у лютому 2025 р. з’явилася інформація про те, що простоює більше половини потужностей компаній "Технологічних Сил" – зокрема, провідні українські виробники "Технологічних Сил" не змогли реалізувати в інтересах держави 63% своїх виробничих потужностей. Фахівці наголошують, що це майже типова ситуація. Після завершення ж активної фази війни  доля низки підприємств ОПК взагалі опиниться під загрозою.Експорт оборонно-військових технології здатен посилити ЗСУ новітніми озброєннями, сприяючи "обміну опціями", наприклад, з Туреччиною чи Індією. Україна здатна експортувати зброю, продукцію подвійного призначення та послуг на 3-4 млрд доларів щорічно. Це допомогло б  забезпечити притік нових технологій і загалом технологічний відрив від ворожої РФ. Важливим супутнім чинником розвитку ВТС може бути спільна робота на світовому ринку озброєнь - поставки комплектуючих та вузлів для озброєнь, які країна-партнерка реалізовує самостійно. Якщо турецька компанія Ваykаr продає свої бойові безпілотники майже чотирьом десяткам країн світу, то авіаційні двигуни для цих БАК можуть бути не тільки прибутком української компанії "Івченко-Прогрес", але й надавати можливості для нових розробок і модернізації наявних двигунів.  Експорт зброї сприятиме розвитку економіки, створенню нових, в тому числі, стратегічних галузей промисловості. Це забезпечить "високотехнологічність" країни в цілому, її стійкість у майбутньому, у період ймовірного "холодного протистояння" з Росією. Експорт дозволить розвинути науково-виробничі школи. Нарешті, експорт – це ще й технологічне й фінансове стримування противника шляхом блокування експорту зброї РФ та суміжних критичних товарів.Що мають спільно  зробити Україна та ЄвропаПитання синергії ОПК України з західними оборонними компаніями полягає у об’єднанні зусиль в сфері спільних розробок (R&аmр;D) та спільного удосконалення зброї, де внесок української сторони полягатиме у швидкому випробуванні та визначенні напрямків удосконалення, а внесок західних фахівців у забезпеченні цього процесу наявними високотехнологічними рішеннями та ресурсами. При цьому саме можливість спільного оперативного доопрацювання сучасних зразків зброї може забезпечити технологічну перевагу над противником. Задля цього обидві сторони – і Україна, і країни Європи, - мають створити новий механізм співпраці, який дозволить оперативно перейти від традиційної, звичної схеми "держава – держава" до альтернативного алгоритму із максимальним залученням приватного сектору. Бо нерідко вибір приватного партнера відбувався раніше лише тоді, коли державний сектор не міг запропонувати відповідні рішення. Як наприклад, виробництво САУ "Богдана". Та й загалом приватні компанії більш гнучкі та динамічні. Як ілюстрація, один з лідерів приватного сектору ОПК компанія "Українська бронетехніка" збільшила виторг у 2023 році у 100 разів зі 103 млн грн до 13 млрд грн.Водночас, цілком реалістичним для України виглядає апелювання до вже укладених безпекових угод із країнами НАТО, включно США. Вони є одночасно і рятувальним кругом, і потужним підсилювачем переговорної позиції України у нинішній ситуації, що склалася навколо держави. Наявність безпекових угод з Україною дозволяє урядам країн, що усвідомлюють роль України у забезпеченні безпеки Європи та захисті демократичних цінностей у світі, продовжити і збільшувати допомогу Києву у різних формах. Крім того, саме ці угоди передбачають та дозволять розгорнути спільні розробки і виробництво зброї, обмін технологіями, ліцензіями, розвідувальними даними.Таким чином, безпекові угоди де-факто перетворюються на складові гарантій безпеки України через розвиток оборонного потенціалу та безпосередньо Сил оборони – у контексті спільного розвитку Європейських оборонних спроможностей. Безумовно, Велика Британія, Франція та США мали б очолити цю роботу як гаранти Будапештського меморандумом, при цьому США могли б надати Україні гарантії захисту від ядерної зброї, але також і необхідні ракетні озброєння та ракетні технології для розвитку власних ракет.Тож Україні, попри всі політичні реалії,  варто апелювати до укладених безпекових угод з країнами НАТО, включно з США. Безпекові угоди, які було укладено зокрема з країнами НАТО, можуть бути рятувальним кругом та потужним підсилювачем переговорної позиції України у нинішній ситуації.

Еспресо наводить переклад великого матеріалу Тhе Nеw Yоrk Тіmеs.Весняного ранку через два місяці після того, як війська Володимира Путіна вторглись в Україну, конвой без розпізнавальних знаків під’їхав до одного з київських перехресть і забрав двох чоловіків середнього віку в цивільному одязі.Залишивши місто, конвой, у складі британських командос — без форми, але сильно озброєних — попрямував 400 миль на захід, до польського кордону. Перехід був безперешкодним, за дипломатичними паспортами. Далі вони доїхали до аеропорту Жешув-Ясьонка, де на стоянці вже чекав вантажний літак С-130.Це були найвищі українські генерали. Їхньою метою був Клей Казерне — штаб-квартира Сухопутних військ США в Європі та Африці — у Вісбадені, Німеччина. Їхньою місією було допомогти створити одну з найкраще збережених таємниць війни в Україні.Один з чоловіків, генерал-лейтенант Михайло Забродський, згадує, як його вели сходами на пішохідний місток, з якого відкривався вигляд на просторий головний зал казарми у Тоні Басі. До війни це був спортивний зал, де проводили загальні збори, виступи армійського оркестру та змагання скаутів. Тепер генерал Забродський спостерігав за офіцерами з країн коаліції, що працювали в лабіринті тимчасових кабінетів, організовуючи перші західні поставки в Україну батарей артилерії М777 та 155-мм снарядів.Потім Забродського провели в кабінет генерал-лейтенанта Крістофера Т. Донаг'ю, командира 18-го Повітряно-десантного корпусу, який запропонував партнерство.Розвиток та внутрішня робота Центру були відомі лише обмеженому колу американських та союзницьких чиновників, але це партнерство в галузі розвідки, стратегії, планування та технологій стало таємною зброєю в тому, що адміністрація Байдена назвала своєю метою — як врятувати Україну, так і захистити загрозливий порядок після Другої світової війни.Сьогодні цей порядок — разом із захистом України — перебуває на волосині, оскільки президент Трамп шукає примирення з паном Путіним і обіцяє завершити війну. Для українців ознаки не надто втішні. В умовах боротьби великих держав за безпеку та вплив після розпаду Радянського Союзу новоутворена незалежна Україна стала державою, що опинилася в центрі, її нахил на Захід усе більше лякав Москву. Тепер, коли розпочались переговори, американський президент безпідставно звинувачує українців у початку війни, тисне на них, щоб вони поступилися значною частиною своїх мінеральних багатств, і просить українців погодитися на припинення вогню без обіцянки конкретних американських гарантій безпеки — мир без впевненості у тривалості миру.Дональд Трамп, фото: gеttyіmаgеs Пан Трамп вже почав згортати елементи партнерства, яке було укладене у Вісбадені навесні 2022 року. Але щоб зрозуміти його історію, потрібно краще усвідомити як українці змогли пережити три довгі роки війни, зіткнувшися з набагато більшим і потужнішим ворогом. Це також дає змогу побачити через таємне віконце як війна призвела до сьогоднішнього крихкого стану.З дивовижною прозорістю Пентагон надав публічний список озброєнь на суму 66,5 мільярда доларів, що поставили Україні — включаючи, за останніми підрахунками, понад півмільярда патронів та гранат для стрілецької зброї, 10 000 протитанкових комплексів Jаvеlіn, 3000 систем ППО Stіngеr, 272 гаубиці, 76 танків, 40 систем високої мобільності артилерійських ракет, 20 вертольотів Мі-17 та три батареї ППО Раtrіоt.Але розслідування Nеw Yоrk Тіmеs показує, що Америка була залучена до війни значно ближче та ширше, ніж було відомо раніше. У критичні моменти партнерство стало опорою для українських військових операцій, які, за підрахунками США, призвели до загибелі або поранення понад 700 000 російських солдатів. (Україна оцінює свої втрати в 435 000.) Пліч-о-пліч у командному центрі місії у Вісбадені американські та українські офіцери планували контрнаступи Києва. Масштабна розвідувальна діяльність США як керувала стратегічними бойовими діями, так і передавала точні дані для цілевказівників українським солдатам на полі бою.Один з європейських розвідувальних керівників згадував, як був здивований, дізнавшись, наскільки глибоко його колеги з НАТО були залучені до українських операцій. "Вони тепер частина ланцюга знищення", — сказав він.Основною ідеєю партнерства було те, що ця тісна співпраця може дозволити українцям досягти найнеймовірнішого досягнення — завдати нищівного удару російським загарбникам. І в результаті ударів після успішних атак у перші тижні війни — завдяки відвазі та майстерності українців, але й через некомпетентність росіян — ця амбіція аутсайдера все більше ставала реальністю.Одним із перших доказів концепції стало наступальне знищення однієї з найстрашніших російських бойових груп — 58-ї об’єднаної армії. У середині 2022 року, використовуючи американську розвідку та цілевказівники, українці здійснили ракетний обстріл по штаб-квартирі 58-ї армії в Херсонській області, вбивши генералів та офіцерів штабу. Знову і знову група перебазовувалась на нову позицію; кожного разу американці знаходили її, а українці знищували.Далі на південь партнери націлилися на кримський порт Севастополь, де російський Чорноморський флот завантажував ракети, призначені для українських цілей, на бойові кораблі та підводні човни. На піку контрнаступу України у 2022 році, в передранкову пору, рій морських дронів за підтримки Центрального розвідувального управління атакував порт, пошкодивши кілька бойових кораблів і змусив росіян почати їхнє відведення.Але врешті-решт партнерство ослабло, а хід війни змінився через суперечки, неприязнь і розбіжності в імперативах і цілях.Українці інколи вважали американців надмірно нав'язливими та контролюючими — типовими патерналістами. Американці, у свою чергу, не завжди розуміли, чому українці не приймають хороші поради.Американці зосереджувалися на вимірюваних, досяжних цілях, тоді як українці постійно прагнули великої перемоги, яскравої, блискучої нагороди. Українці, в свою чергу, часто вважали, що американці їм заважають. Вони прагнули виграти війну повністю. Попри те, що американці поділяли цю надію, вони намагалися гарантувати, щоб українці не програли її.З часом, отримавши більшу автономію в партнерстві, українці все більше приховували свої наміри. Вони постійно обурювались тим, що американці не могли або не хотіли надати їм всі бажані види зброї та інше обладнання. Американці, в свою чергу, обурювались, сприймаючи вимоги українців як необґрунтовані, а також через їхню неохоту робити політично ризиковані кроки для зміцнення своїх значно менших сил.Тактичний рівень партнерства приносив один успіх за іншим. Однак у найважливіший момент війни — в середині 2023 року, коли українці почали контрнаступ, щоб набрати переможний імпульс після успіхів першого року — стратегія, розроблена у Вісбадені, стала жертвою внутрішньої політики України: президент Володимир Зеленський проти його військового керівника (і потенційного політичного суперника), а військовий керівник — проти свого впертого підлеглого-командувача. Коли пан Зеленський став на бік підлеглого, українці витратили величезні ресурси і людські сили на зрештою безплідну кампанію з відновлення зруйнованого міста Бахмут. За кілька місяців весь контрнаступ завершився безрезультатною поразкою.Партнерство функціонувало в тіні найглибших геополітичних страхів — того, що пан Путін може розглядати це як порушення червоної лінії військового втручання і здійснити свої часто озвучувані ядерні погрози. Історія цього партнерства показує, як близько американці та їхні союзники інколи підходили до цієї червоної лінії, як дедалі серйозніші події змусили їх — як стверджують деякі, занадто повільно — просунути її на більш небезпечні позиції і як вони ретельно розробляли протоколи, щоб залишатись на безпечній стороні цієї лінії.Знову і знову адміністрація Байдена дозволяла таємні операції, які раніше забороняла. Американські військові радники були відправлені до Києва і пізніше отримали дозвіл наближатися до лінії фронту. Військові та офіцери ЦРУ у Вісбадені допомагали планувати та підтримувати кампанію українських ударів в анексованому Росією Криму. Зрештою, військовим, а потім і ЦРУ, дали зелене світло для точкових ударів глибоко всередині самої Росії.У деяких аспектах Україна була, на ширшій картині, реваншем у довгій історії проксі-військових конфліктів між США та Росією — В’єтнам у 1960-х, Афганістан у 1980-х, Сирія три десятиліття потому.Це також був грандіозний експеримент у веденні війни, який мав не лише допомогти українцям, а й принести американцям уроки для будь-якої майбутньої війни.Під час війн проти Талібану та Аль-Каїди в Афганістані та проти Ісламської держави в Іраку і Сирії американські війська проводили власні наземні операції і підтримували операції своїх місцевих партнерів. В Україні, на відміну від цього, американським військовим не було дозволено направляти своїх солдатів на поле бою, і їм доводилось допомагати віддалено.Чи буде точне цілевказування, відточене проти терористичних груп, ефективним у конфлікті з однією з найбільших армій світу? Чи будуть українські артилеристи без вагань стріляти зі своїх гаубиць по координатах, надісланих американськими офіцерами, що знаходяться у штабі за 1300 миль? Чи будуть українські командири на основі розвідки, переданої безликим американським голосом, який благав: "Там нікого немає — вперед", віддавати наказ піхотинцям увійти до села, розташованого за лінією фронту?Відповіді на ці питання — насправді вся траєкторія партнерства — залежали від того, наскільки добре американські та українські офіцери зможуть довіряти один одному."Я ніколи не буду тобі брехати. Якщо ти мені збрешеш — все, ми закінчили", — згадував генерал Забродський, як генерал Донаг'ю сказав йому на їхній першій зустрічі. "Я відчуваю те саме", — відповів українець.Частина 1. Створення довіри — і вбивчої машиниСередина квітня 2022 року, приблизно за два тижні до зустрічі у Вісбадені. Американські та українські військово-морські офіцери проводили рутинний телефонний дзвінок для обміну розвідданими, коли на їхніх радарах з'явилося несподіване. За словами колишнього високопосадовця США, "американці кажуть: 'О, це ж Москва!' Українці відповідають: 'О, Боже. Дуже дякуємо. Па-па.'"Москва була флагманом Чорноморського флоту Росії. Українці потопили її. Це було сигналом тріумфу — проявом української майстерності і російської некомпетентності. Але цей епізод також відображав розрізнене становище українсько-американських відносин у перші тижні війни.У американців викликало гнів те, що українці навіть не попередили їх; стало несподіванкою те, що Україна мала ракети, здатні дістати до корабля; і викликало паніку, оскільки адміністрація Байдена не мала наміру дозволити українцям атакувати такий потужний символ російської сили.Українці, зі свого боку, виходили з глибоко вкоріненого скептицизму.Їхня війна, як вони її бачили, почалась у 2014 році, коли пан Путін захопив Крим і розпалив сепаратистські повстання на сході України. Президент Барак Обама засудив захоплення і наклав санкції на Росію. Однак, боячись, що втручання США може спровокувати повномасштабне вторгнення, він дозволив лише обмежений обмін розвідданими і відмовився надати оборонні озброєння. "Ковдри та окуляри нічного бачення важливі, але війни не виграють за допомогою ковдр", — скаржився тодішній президент України Петро Порошенко. Згодом пан Обама дещо послабив обмеження на розвідку, а пан Трамп у своєму першому терміні ще більше послабив їх і надав Україні перші протитанкові ракети Jаvеlіn.Перед найважливішими подіями повномасштабного вторгнення Росії 24 лютого 2022 року адміністрація Байдена закрила посольство в Києві та вивела всіх військових з країни. (Маленька група офіцерів ЦРУ залишилася). Українці побачили, як старший американський військовий офіцер сказав їм: "Росіяни йдуть — побачимось".Коли американські генерали запропонували допомогу після вторгнення, вони стикнулися з муром недовіри. "Ми боремося з росіянами, ви — ні. Чому нам слухати вас?" — сказав український командувач сухопутних сил, генерал-лейтенант Олександр Сирський, під час першої зустрічі з американцями.Генерал Сирський швидко змінив свою думку: американці могли надати той тип розвідки, якого його люди не могли отримати.У перші дні війни це означало, що генерал Донаг'ю та кілька його помічників, маючи лише свої телефони, передавали інформацію про рухи російських військ генералу Сирському та його штабу. Однак навіть така спонтанна організація викликала конкуренцію всередині української армії, між генералом Сирським і його керівником, командувачем Збройними Силами генералом Валерієм Залужним. На думку лоялістів Залужного генерал Сирський вже використовував цю співпрацю для здобуття переваги.Додатково ускладнювала ситуацію напружена взаємодія генерала Залужного з його американським колегою генералом Марком Міллі, головою Об'єднаного комітету начальників штабів.Під час телефонних розмов генерал Міллі інколи сумнівався в запитах українців на обладнання. Він міг давати поради щодо ведення бою, спираючись на супутникову розвідку, яку бачив у своєму кабінеті в Пентагоні. Потім наставала незручна тиша, перед тим, як генерал Залужний обривав розмову. Іноді він просто ігнорував дзвінки американців.Щоб не допустити припинення комунікації, Пентагон ініціював складну телефонну мережу: помічник Міллі телефонував майору генералу Девіду С. Болдвіну, командувачу Національної гвардії Каліфорнії, який дзвонив багатому виробнику дирижаблів з Лос-Анджелеса Ігорю Пастернаку, який виріс у Львові разом з Олексієм Резніковим, тодішнім міністром оборони України. Пан Резніков знаходив генерала Залужного і , за словами генерала Болдвіна, говорив йому: "Я знаю, що ти злий на Міллі, але ти повинен йому зателефонувати."Проте в результаті цього хаотичного союзу виникла співпраця через низку швидких подій.У березні, коли наступ росіян на Київ застопорився, росіяни змінили свої амбіції і стратегію, перемістивши додаткові сили на схід і південь — логістичне досягнення, яке на думку американців мало потребувати місяців. Це зайняло два з половиною тижні.Якщо коаліція не перегляне своїх амбіцій, вважали генерал Донаг'ю і командувач військ США в Європі та Африці генерал Крістофер Г. Каволі, українці, які були катастрофічно менші за чисельністю та озброєнням, програють війну. Тобто коаліція повинна була почати надавати важке наступальне озброєння — артилерійські батареї М777 і снаряди.Адміністрація Байдена вже організувала екстрені поставки протиповітряних та протитанкових озброєнь. Але М777 були чимось зовсім іншим — першим великим кроком на підтримку великої наземної війни.Міністр оборони Ллойд Дж. Остін ІІІ і генерал Міллі поставили 18-ту повітряну армію відповідальною за доставку озброєнь і консультування українців щодо їхнього використання. Коли президент Джо Байден погодився на поставки М777, Тоні Басс Аудиторіум став повноцінним штабом.Польський генерал став заступником генерала Донаг'ю. Британський генерал очолив логістичний хаб на колишньому баскетбольному майданчику. Канадієць відповідав за навчання.Підвал аудиторії став тим, що відомо як "центр злиття", який створював розвіддані про позиції, рухи та наміри російських військ. Там, за словами розвідників, офіцери ЦРУ, Національного агентства безпеки, Агентства оборонної розвідки та Національного геопросторового розвідувального агентства працювали разом з розвідниками коаліції.18-та повітряна армія відома як "Драконівський корпус"; нова операція отримала назву "Завдання Дракон" (Таsk Fоrсе Drаgоn). Все, що було потрібно для об'єднання цих частин — це вагання українського вищого командування.На міжнародній конференції 26 квітня на авіабазі Рамштайн у Німеччині генерал Міллі представив пана Резнікова і заступника Залужного генералам Каволі і Донаг'ю. "Ось ваші люди", — сказав генерал Міллі, додавши: "Вам треба працювати з ними. Вони вам допоможуть."Така взаємна довіра тільки почала формуватися. Пан Резніков погодився поговорити з генералом Залужним. "Ми організували склад делегації для поїздки до Вісбадена, — сказав пан Резніков.  - І так все почалося".У центрі партнерства були два генерали — українець Забродський, і американець Донаг'ю.Генерал Забродський був головним українським контактом у Вісбадені, хоч і неофіційно, оскільки він працював у парламенті. В іншому ж він був ідеальним кандидатом.Як і багато його ровесників в українській армії, генерал Забродський добре знав ворога. У 1990-х роках він навчався у військовій академії в Санкт-Петербурзі і служив п’ять років у російській армії.Він також знав американців: з 2005 по 2006 рік він навчався в Армійському коледжі командування та генерального штабу у Форт-Лівенворсі, штат Канзас. За вісім років по тому генерал Забродський очолив небезпечну місію за лініями проросійських сил на сході України, яка частково була модельована за однією з операцій, яку він вивчав у Форт-Лівенворсі — відомою розвідувальною місією генерала конфедератів Дж.Е.Б. Стюарта навколо армії генерала Джорджа Макклеллана в кампанії при Пітсбурзі. Це привернуло увагу впливових людей у Пентагоні: вони відчули, що цей генерал є тим лідером, з яким можна працювати.Генерал Забродський згадує перший день у Вісбадені: "Моя місія полягала в тому, щоб дізнатися: хто цей генерал Донаг'ю? Яка його влада? Скільки він може зробити для нас?"Генерал Донаг'ю був зіркою в таємничому світі спеціальних сил. Разом з командами вбивць ЦРУ та місцевими партнерами він полював на терористичних лідерів у тінях Іраку, Сирії, Лівії та Афганістану. Як лідер елітних сил Dеltа Fоrсе, він допоміг побудувати партнерство з курдськими бійцями для боротьби з "Ісламською державою" в Сирії. Генерал Каволі одного разу порівняв його з "героєм коміксів".Тепер він показував генералу Забродському та його супутнику, генерал-майору Олександру Кириленку, карту обложеного сходу та півдня їхньої країни, де російські сили значно перевершували українські. Згадуючи їхнє гасло "Слава Україні", він поставив їм виклик: "Можете скільки завгодно кричати 'Слава Україні' з іншими людьми. Мене не цікавить, які ви сміливі. Подивіться на цифри". Потім він провів їх через план, як здобути перевагу на полі бою до осені, згадує генерал Забродський.Перша стадія вже була у процесі — навчання українських артилеристів на нових М777. Таsk Fоrсе Drаgоn допомагала їм використовувати ці артилерійські системи для того, щоб зупинити російський наступ. Потім українцям потрібно було здійснити контрнаступ.Того вечора генерал Забродський написав своїм начальникам у Києві."Знаєте, багато країн хотіли підтримати Україну, — згадує він.  — Але хтось мав бути координатором, організувати все, вирішити поточні проблеми та зрозуміти, що нам потрібно в майбутньому. Я сказав головнокомандувачу: Ми знайшли нашого партнера".Присутність українських офіцерів у Вісбадені стала вирішальним моментом у зусиллях війни. Ці офіцери працювали в тісній координації з американцями, кожного дня переглядаючи дані, складали карти російських сил і аналізували найбільш стратегічні цілі. Інтеграція української та американської військової експертизи дозволила точніше і ефективніше визначати ключові цілі. Основною метою було забезпечити, щоб українці могли точно вражати російські позиції, використовуючи оперативну розвідку, що збиралася та аналізувалася спільними командами.Однак ця співпраця також спричинила цікаву та делікатну термінологічну дискусію в європейському командуванні США. Справа полягала в тому, як називати цілі, що були визначені для можливих ударів. Деякі офіцери вважали, що термін "цілі" є доречним, оскільки він чітко і прямо відображав мету визначення цих ворожих позицій для атаки. Інші, однак, вважали цей термін занадто провокативним, адже він міг надати співпраці між військами вигляд більш активного втручання, ніж було насправді.Ця дискусія призвела до використання нейтральнішого терміну: "пункти інтересу". Логіка полягала в тому, щоб зберегти певну невизначеність, що дозволяло б офіційним особам уникати прямої відповідальності чи підзвітності за будь-які конкретні дії, вжиті українцями. Також для повітряних загроз використовувався термін "сліди інтересу", що дозволяло більш гнучко обмінюватися розвідданими без провокації російської відповіді.Майор генерал Тімоті Д. Браун, керівник розвідки європейського командування США, відіграв важливу роль у встановленні цих мовних протоколів для захисту США та їхніх союзників від можливих дипломатичних наслідків. Різниця була тонка, але важлива, особливо коли йшлося про чутливі протоколи обміну розвідданими.Важливо, що існувало чітке правило: жодна розвідка не передавалася українцям щодо цілей на території Росії. Це обмеження було ключовим елементом угоди, створеним для запобігання ескалації за межі кордонів України та уникнення прямого зіткнення між силами НАТО та Росією. Якщо українські командири вирішували завдати ударів по цілях у Росії, їм доводилося покладатися на власну розвідку та можливості, зокрема використовуючи національні системи озброєнь.Основним принципом, як пояснив один високопосадовець США, було те, що війна повинна залишатись у межах території України. Ця стратегія була спрямована на мінімізацію ризику того, що НАТО буде безпосередньо втягнуто в конфлікт, гарантуючи, що підтримка України залишатиметься в межах розвідки та матеріальної допомоги без переходу критичних червоних ліній, які могли б призвести до більш масштабного конфлікту.Тонке формулювання і суворі правила взаємодії підкреслювали нестабільний баланс, який США та їхні союзники намагалися підтримувати — підтримуючи Україну, не ескалуючи війну до повномасштабного конфлікту з Росією. Це напруження було постійним тлом цієї партнерської співпраці, що вимагало уважних переговорів і чіткої комунікації для управління як військовими цілями, так і геополітичними реаліями.Білий дім також заборонив обмінюватися розвідкою про місцезнаходження "стратегічних" російських лідерів, таких як начальник генерального штабу, генерал Валерій Герасимов. "Уявіть, як ми відреагували б, якби дізналися, що росіяни допомогли іншій країні вбити нашого головнокомандувача", — сказав один з високопосадовців США. — Ми б оголосили війну". Так само Таsk Fоrсе Drаgоn не могла ділитися розвідкою, яка вказувала б місця перебування окремих росіян.Система працювала таким чином: Таsk Fоrсе Drаgоn повідомляла українцям, де перебувають росіяни. Однак, щоб захистити джерела та методи розвідки від російських шпигунів, не уточнювалося, як вони дізналися про це. Українці бачили лише ланцюжки координат, поділені на категорії: Пріоритет 1, Пріоритет 2 тощо. Як пам'ятає генерал Забродський, коли українці запитували, чому вони мають довіряти цій розвідці, генерал Донаг'ю відповідав: "Не турбуйтеся, як ми це дізналися. Просто довіртеся, що коли ви стріляєте, ви влучите в ціль, і вам сподобаються результати. А якщо вам не сподобаються результати, скажіть нам, ми все виправимо."Система запрацювала у травні. Першою метою став броньований радарний транспортний засіб, відомий як "Зоопарк", який росіяни могли використовувати для виявлення таких систем озброєнь, як українські М777. Центр обробки інформації виявив "Зоопарк" біля окупованого росіянами Донецька на сході України.Українці вирішили поставити пастку: спочатку вони відкривають вогонь по російських позиціях. Коли росіяни увімкнуть "Зоопарк", щоб відстежити вогонь, центр обробки інформації визначить координати "Зоопарка" для майбутнього удару.У визначений день, згадує генерал Забродський, генерал Донаг'ю зателефонував командиру батальйону з настановою: "Як почуваєшся?" — запитав він. "Почуваюся чудово", — відповів український офіцер. Генерал Донаг'ю перевірив супутникові знімки, щоб переконатися, що мета і М777 правильно розташовані. Лише після цього артилерист відкрив вогонь, знищивши "Зоопарк". "Всі сказали: Ми можемо це зробити!", — згадує один з американських посадовців.Але залишалося критичне питання: чи зможуть партнери застосувати цю систему проти кількох цілей під час великої кінетичної битви?Це мала бути битва під Сєвєродонецьком, на північ від Донецька, де росіяни планували побудувати понтонний міст через річку, а потім оточити й захопити місто. Генерал Забродський назвав це "пекельною ціллю".Бій, який відбувся, широко висвітлювався як рання і важлива перемога України. Понтони стали пастками смерті; за оцінками України, загинуло щонайменше 400 росіян. Неозвученим залишалося те, що американці надали "точки інтересу", які допомогли зірвати російську атаку.У ці перші місяці бої були здебільшого зосереджені на сході України. Але американська розвідка також стежила за рухами росіян на півдні, особливо за великим зосередженням військ поблизу міста Херсон. Незабаром кілька команд М777 були перепризначені, і Таsk Fоrсе Drаgоn почала передавати точки інтересу для ураження російських позицій там.З практикою Таsk Fоrсе Drаgоn стала швидше виявляти точки інтересу, а українці швидше по них стріляли. Чим більше вони демонстрували свою ефективність з М777 та подібними системами, тим більше коаліція постачала нові — і все більше точок інтересу надходило від Вісбадену."Знаєте, коли ми почали вірити? — згадує генерал Забродський. — Коли Донаг'ю сказав: Ось список позицій. Ми перевірили список і сказали: Ці 100 позицій хороші, але нам потрібно ще 50. І вони надіслали ще 50".М777 стали робочими конями української армії. Але оскільки вони зазвичай не могли запускати свої снаряди калібру 155 міліметрів більше ніж на 15 миль, вони не могли конкурувати з величезною перевагою росіян у чисельності та техніці.Щоб дати українцям компенсаторні переваги в точності, швидкості і дальності, генерали Каволі та Донаг'ю незабаром запропонували значний крок уперед — надання мобільних артилерійських ракетних систем Ніgh Моbіlіty Аrtіllеry Rосkеt Systеms, відомих як НІМАRS, які використовують супутникові ракети для завдання ударів на відстань до 50 миль.Подальші дебати відображали еволюцію мислення американців.Офіційні особи Пентагону чинили опір, не бажаючи витрачати обмежені запаси НІМАRS. Але у травні генерал Каволі відвідав Вашингтон і обґрунтував своє прохання, що зрештою переконало їх.Целеста Воллендер, тодішня заступниця міністра оборони з міжнародних справ безпеки, згадала: "Міллі завжди говорив: У вас є маленька російська армія, яка воює з великою російською армією, і вони воюють однаково, і українці ніколи не переможуть. Аргумент Каволі був, що з НІМАRS вони можуть воювати, як ми, і саме так вони почнуть перемагати росіян".У Білому домі радники та президент Байден зважували цей аргумент з побоюваннями, що тиск на росіян може лише змусити Путіна впасти в паніку і розширити війну. Коли генерали попросили НІМАRS, один з офіційних осіб згадував, що це було схоже на "стояти на лінії і думати: якщо зробиш крок уперед, чи не розпочнеться Третя світова війна?" І коли Білий дім зробив цей крок уперед, за словами офіційного джерела, Таsk Fоrсе Drаgоn став "повним тилом війни."Вісбаден здійснював нагляд за кожним ударом НІМАRS. Генерал Донаг'ю та його помічники перевіряли списки цілей українців і давали поради щодо розташування пускових установок і часу для ударів. Українці повинні були використовувати лише координати, надані американцями. Для запуску боєголовки оператори НІМАRS потребували спеціальної електронної картки, яку американці могли деактивувати в будь-який час.Удари НІМАRS, які призводили до 100 і більше загиблих чи поранених росіян, стали майже щотижневими. Російські війська залишалися збентеженими та розгубленими. Їхній моральний дух падав, а разом із ним і їхня воля до боротьби. І з ростом арсеналу НІМАRS з 8 до 38 одиниць та вдосконаленням українських операторів, за словами одного з американських посадовців, втрати зросли в п'ять разів."Ми стали маленькою частиною, може, не найкращою частиною, але маленькою частиною вашої системи," — пояснив генерал Забродський, додаючи: "Більшість країн робили це протягом 10, 20, 30 років. А ми були змушені зробити це за кілька тижнів."Разом партнери відточували вбивчу машину.Частина 2. Коли ви переможете Росію — ви станете частиною насПід час першої зустрічі Генерал Донаг'ю  показав Генералу Забродському кольорову карту, де сили НАТО та США позначені синім, російські сили — червоним, а українські сили — зеленим. Ця тонка символіка кольору. Зокрема коли генерал Забродський запитав, чому Україна позначена зеленим, а не синім,що ілюструє прагнення України бути повністю інтегрованою в Західний альянс, генерал Донаг'ю відповів: "Коли ви переможете Росію, ми зробимо вас синіми назавжди". Це мало глибоке значення. Йшлося не лише про військову стратегію, а й про ширший геополітичний зсув, який закріпить інтеграцію України в НАТО і Захід, якщо їм вдасться відкинути російські сили.Було три місяці з початку вторгнення, і карти розповідали таку історію війни:На півдні України українці зупинили наступ росіян на чорноморський суднобудівний центр у Миколаєві. Але росіяни контролювали Херсон, і корпус, що налічував близько 25 000 солдатів, окупував територію на захід від Дніпра. На сході росіяни були зупинені під Ізюмом, але вони утримували територію між Ізюмом і кордоном, зокрема стратегічно важливу долину річки Оскіл.Стратегія росіян змінилася з намагання скинути режим у Києві — безрезультатної спроби захопити столицю — до повільної стратегії придушення. Українці повинні були перейти в контрнаступ.Їхній головнокомандувач, генерал Залужний, разом з британцями підтримував найбільш амбіційний варіант — наступ з району Запоріжжя на південний схід до окупованого Мелітополя. Цей маневр, на їхню думку, мав би перервати сухопутні шляхи постачання російських сил до Криму.Генерал Донаг'ю  теоретично погоджувався. Однак, за словами його колег, він вважав, що наступ на Мелітополь був би неможливим, враховуючи стан українських військ і обмежену здатність коаліції постачати М777 без ослаблення боєздатності США. Щоб довести свою точку зору він під час військових ігор взяв на себе роль російського командира. Кожного разу, коли українці намагалися просуватися, генерал Донаг'ю знищував їх з переважною бойовою силою.Врешті-решт вони погодилися на двофазовий наступ, щоб заплутати російських командирів, які, за даними американської розвідки, вважали, що українці мають достатньо солдатів і техніки лише для одного наступу.Основною метою було повернути Херсон і убезпечити західний берег Дніпра, щоб запобігти просуванню російських сил до портового міста Одеса та створенню нової загрози для Києва.Генерал Донаг'ю  підтримував варіант другого фронту на сході, від Харківської області до долини річки Оскіл. Але українці замість цього запропонували менший відволікаючий маневр, щоб привернути російські сили на схід і полегшити наступ на Херсон.Це мало відбутись у перші числа вересня. Українці мали розпочати двотижневі артилерійські обстріли, щоб ослабити російські сили на півдні. Лише після цього, 18 вересня, вони мали перейти до наступу на Херсон.А якщо боєприпасів вистачить, вони планували перетнути Дніпро. Генерал Забродський згадує, як генерал Донаг'ю сказав: "Якщо ви хочете переправитися через річку і дістатися до кримського перешийка, тоді йдіть за планом".Це був план, поки він не змінився.Іноді пан Зеленський безпосередньо спілкувався з регіональними командирами, і після однієї такої розмови американці дізналися, що порядок ведення бойових дій змінився.Херсон тепер мав бути взятий швидше і першочергово — 29 серпня.Генерал Донаг'ю повідомив генералу Залужному, що для підготовки до Херсона потрібно більше часу; зміна планів, сказав він, ставить під загрозу контрнаступ і всю країну. Пізніше американці дізналися, що сталося:Пан Зеленський сподівався відвідати засідання Генеральної Асамблеї ООН у середині вересня. Демонстрація результатів на полі бою, на його думку, зміцнила б його позицію для отримання додаткової військової допомоги. Тому на останньому етапі змінили план — це стало передвісником фундаментальної невідповідності, яка дедалі більше впливала на хід війни.Наслідки були не такими, як планувалося.Росіяни відповіли, переміщаючи підкріплення зі сходу до Херсона. Тепер генерал Залужний зрозумів, що ослаблені російські сили на сході можуть дозволити українцям реалізувати те, що пропонував генерал Донаг'ю — дістатися до долини річки Оскіл. "Йдіть, йдіть, йдіть — у вас є шанс", — сказав генерал Донаг'ю українському командувачу на сході генералу Сирському, як пригадує один європейський офіційний представник.Російські війська розпалися навіть швидше, ніж передбачалося, залишивши своє спорядження під час втечі. Українське командування не очікувало, що їхні сили досягнуть західного берега Осколу, і коли це сталося, авторитет генерала Сирського в очах президента різко зріс.На півдні американська розвідка повідомила, що корпус на західному березі Дніпра має серйозні проблеми з їжею та боєприпасами.Українці вагалися. Генерал Донаг'ю благав польового командира, генерал-майора Андрія Ковальчука, рухатися вперед. Незабаром вищі керівники США, генерали Каволі та Міллі, підняли це питання у генерала Залужного.Але це також не спрацювало.Міністр оборони Великої Британії Бен Уоллес запитав у генерала Донаг'ю, що б він зробив, якби генерал Ковальчук був його підлеглим."Він уже був би звільнений", — відповів генерал Донаг'ю ."Я це вирішу", — сказав пан Уоллес. Британська армія мала значний вплив на Київ; на відміну від американців, вони розмістили невеликі групи офіцерів в Україні після вторгнення. Тепер міністр оборони скористався цим впливом і вимагав від українців звільнити командира.Мабуть, жоден клаптик української землі не був ціннішим для пана Путіна, ніж Крим. Оскільки українці повільно просувалися до Дніпра, сподіваючись переправитися через нього та рухатися до півострова, це породило те, що один з посадовців Пентагону назвав "основною напругою":Щоб дати російському президенту стимул для переговорів, пояснив офіційний представник, українці повинні були тиснути на Крим. Однак це, ймовірно, могло змусити Путіна задуматися про вчинення "чогось відчайдушного".Українці вже здійснювали тиск на землі. І адміністрація Байдена дозволила допомогти українцям розробити, виробляти та впроваджувати новий флот морських дронів для атак на Чорноморський флот Росії. (Американці надали українцям ранній прототип, призначений для протидії китайському морському нападу на Тайвань.) Спочатку ВМС дозволили передавати українцям точки інтересу щодо російських військових кораблів за межами територіальних вод Криму. У жовтні, з дозволом діяти всередині Криму, ЦРУ таємно почало підтримувати удари дронів по порту Севастополя.Того ж місяця американська розвідка перехопила розмову російського командувача військами в Україні, генерала Сергія Суровікіна, який справді розмірковував над тим, щоб зробити щось відчайдушне: використати тактичну ядерну зброю, щоб зупинити українців від переходу через Дніпро і прямування до Криму.До того моменту американські розвідувальні агентства оцінювали ймовірність використання Росією ядерної зброї в Україні на рівні 5–10 відсотків. Тепер вони сказали, що якщо лінії російських військ на південь зламаються, ймовірність сягатиме 50 відсотків.Ця основна напруга, здавалось, наближалася до свого піку.У Європі генерали Каволі та Донаг'ю благали бригадного генерала Олександра Тарнавського, який замінив генерала Ковальчука, просунути свої бригади вперед, розгромити корпус на західному березі Дніпра та захопити його спорядження.У Вашингтоні старші радники пана Байдена з тривогою озмірковували над протилежним — чи потрібно тиснути  на українців, щоб сповільнити їхній наступ.Момент, ймовірно, був найкращим шансом для українців завдати революційного удару по росіянах. Він також міг бути найкращим шансом для спалаху більш широкої війни.Зрештою, у своєрідній великій невизначеності, момент так і не настав.Щоб захистити свої відступаючі війська, російські командири залишали маленькі відділення солдатів. Генерал Донаг'ю порадив генералу Тарнавському знищити або обійти їх і зосередитись на основній меті — корпусі. Але щоразу, коли українці натрапляли на таке відділення, вони зупинялися, припускаючи, що на них чекає більша сила.Генерал Донаг'ю сказав йому, що супутникові знімки показали, що українські війська, за словами представників Пентагону, заблоковані лише одним або двома російськими танками. Але не маючи змоги побачити ці знімки, український командир вагався, остерігаючись відправити свої сили вперед.Щоб змусити українців рухатися, Таsk Fоrсе Drаgоn передав їм точки інтересу, а оператори М777 знищували танки за допомогою ракет Ехсаlіbur — часозатратні кроки, які повторювалися щоразу, коли українці натрапляли на російське відділення.Українці все ж таки відвоювали Херсон і очистили західний берег Дніпра. Але наступ зупинився на цьому етапі. Українці, у яких закінчувалися боєприпаси, не перейшли через Дніпро. Вони не просувалися до Криму, як сподівалися українці та як боялися росіяни.І поки росіяни втекли через річку, далі на захоплену територію, величезні машини рвали землю, прокладаючи довгі, глибокі траншеї на своєму шляху.Проте українці залишались у святковому настрої, і під час своєї наступної поїздки до Вісбадена генерал Забродський презентував генералу Донаг'ю "бойовий сувенір": тактичний жилет, що належав російському солдату, чиї товариші вже марширували на схід до місця, яке стане горнилом 2023 року — місця, яке називалося Бахмут.Частина 3. Найкращі планиПланування на 2023 рік розпочалося одразу, на тому етапі, коли, як тепер видно, панувала певна необґрунтована ейфорія.Україна контролювала західні береги річок Оскіл та Дніпро. В межах коаліції існувала загальна думка, що контрнаступ 2023 року стане останнім етапом війни: українці або здобудуть остаточну перемогу, або пану Путіну доведеться шукати мир."Ми виграємо всю цю війну", — сказав пан Зеленський членам коаліції, як пригадує старший американський чиновник.Для цього, як пояснив генерал Забродський, коли партнери зібрались у Вісбадені пізньої осені, генерал Залужний знову наполягав на тому, щоб основний наступ був спрямований на Мелітополь, щоб перекрити російські сили в Криму — те, що він вважав великою, але втраченою можливістю завдати ворогу нищівного удару ще у 2022 році.І знову деякі американські генерали виступали за обережність.У Пентагоні чиновники хвилювалися щодо своєї здатності забезпечити достатню кількість зброї для контрнаступу; можливо, українцям, перебуваючи у найсильнішій позиції, слід було подумати про укладення угоди. Коли голова Об'єднаного комітету начальників штабів генерал Міллі висловив таку ідею у промові, багато прихильників України (включаючи республіканців у Конгресі, які тоді майже одноголосно підтримували війну) звинуватили його в потуранні.У Вісбадені, під час приватних розмов з генералом Забродським та британцями, генерал Донаг'ю вказував на російські окопи, які вони рили для захисту півдня. Він також звертав увагу на повільний наступ українців до Дніпра всього за кілька тижнів до цього. "Вони риють окопи, хлопці, — сказав він їм. — Як ви плануєте перетнути це?"Замість цього, як згадує генерал Забродський та європейський чиновник, він запропонував паузу: якщо українці витратять наступний рік, якщо не більше, на створення нових бригад та їхнє навчання, то вони будуть значно краще готові для наступу на Мелітополь.Британці, своєю чергою, аргументували, якщо українці все ж підуть в наступ, коаліція повинна їх підтримати. Вони не повинні бути такими ж хорошими, як британці та американці, казав генерал Каволі, вони просто повинні бути кращими за росіян.Але паузи не буде. Генерал Забродський сказав генералу Залужному: "Донаг’ю правий". Але він також визнав, що "ніхто не любив рекомендацій Донаг’ю окрім мене".До того ж, генерал Донаг'ю вже був на виході.Розгортання 18-ї повітряно-десантної дивізії було тимчасовим. Тепер у Вісбадені з'явиться постійна організація — Група безпекової допомоги—Україна, позивний Еребус — уособлення темряви у грецькій міфології.Того осіннього дня, коли завершилася планувальна сесія і їхній час разом, генерал Донаг'ю провів генерала Забродського до аеродрому Клей-Касерне. Там він вручив йому декоративний щит — емблему 18-ї повітряно-десантної дивізії з дракончиком, оточеним п'ятьма зірками.Західна зірка представляла Вісбаден, трохи на схід — аеропорт Ряшів-Ясьонка. Інші зірки символізували Київ, Херсон і Харків — для генерала Залужного та командувачів на південь і схід.А під зірками — "Дякуємо"."Я запитав його: Чому ти дякуєш мені? — згадує генерал Забродський. — Я повинен сказати дякую"Генерал Донаг'ю пояснив, що українці — це ті, хто воює і гине, випробовує американське обладнання та тактику і ділиться отриманими уроками. "Завдяки вам, — сказав він, — ми створили все це, чого ніколи не змогли б".Кричачи через вітер і шум аеродрому, вони продовжували сперечатися, хто з них заслуговує більше на подяку. Потім вони потиснули один одному руки, і генерал Забродський зник у літаку С-130."Новий хлопець у кімнаті" — це був генерал-лейтенант Антоніо А. Агутто-молодший. Він був командувачем іншого типу, з іншою місією.Генерал Донаг'ю був ризикованим лідером. Генерал Агутто здобув репутацію людини, яка вирізняється обережністю та майстерністю у навчанні й великих операціях. Після захоплення Криму у 2014 році адміністрація Обами розширила програму навчання українців, зокрема на базі на заході країни; генерал Агутто курував цю програму. У Вісбадені його головним завданням стала підготовка нових бригад. "Вам потрібно підготувати їх до бою", — сказав йому міністр оборони Ллойд Остін.Це означало більшу автономію для українців і перерозподіл відносин: спочатку Вісбаден докладав чимало зусиль, щоб здобути довіру українців. Тепер українці просили довіри від Вісбадена.Невдовзі з'явилася можливість.Українська розвідка виявила саморобний російський казармений блок в окупованій Макіївці. "Довіртеся нам у цьому", — сказав генерал Забродський генералу Агутто. Американець погодився, і, як пригадує український командувач, "ми здійснили повний процес таргетування абсолютно самостійно". Роль Вісбадена полягала в наданні лише координат.У цій новій фазі партнерства американські та українські офіцери все ще зустрічалися щодня для визначення пріоритетів, які центр злиття перетворював на точки інтересу. Але тепер українські командири мали більшу свободу дій, використовуючи НІМАRS для ударів по додаткових цілях, отриманих завдяки їхній власній розвідці — якщо це відповідало узгодженим пріоритетам."Ми відступимо і будемо спостерігати, слідкуючи за вами, щоб переконатися, що ви не робите нічого безрозсудного", — сказав генерал Агутто українцям. "Основна мета, — додав він, — це дати вам змогу діяти самостійно в якийсь момент".Відгукуючись на події 2022 року, військові ігри січня 2023 року призвели до двоетапного плану.Другорядний наступ, який мав бути здійснений силами генерала Сирського на сході, зосереджувався на Бахмуті — де бої тривали кілька місяців — з відволікаючим маневром у бік Луганської області, території, анексованої Путіним у 2022 році. Такий маневр, як вважалося, мав прив’язати російські сили на сході та сприяти основній меті — наступу на Мелітополь, де російські укріплення вже починали гнити й руйнуватися під впливом зимових холодів і дощів.Але проблеми іншого роду вже почали поступово нищити новий план.Хоча генерал Залужний і був Головнокомандувачем ЗСУ, його позиція все більше ускладнювалася через конкуренцію з генералом Сирським. За словами українських чиновників, суперництво виникло після того, як у 2021 році президент Зеленський вирішив підвищити генерала Залужного, перемістивши його на посаду замість колишнього керівника — генерала Сирського. Суперництво загострилося після вторгнення, коли командири змагалися за обмежену кількість батарей НІМАRS. Генерал Сирський народився в Росії та служив у її армії. До того як почав працювати над удосконаленням української мови, зазвичай він говорив російською на нарадах. Генерал Залужний іноді зневажливо називав його "тим російським генералом".Американці знали, що генерал Сирський незадоволений тим, що йому відводиться роль допоміжного командувача у контрнаступі. Коли генерал Агутто зателефонував, щоб упевнитися, що він зрозумів план, Сирський відповів: "Я не згоден, але маю свої накази".Контрнаступ мав початися 1 травня. Між тим українці витратили місяці на тренування. Генерал Сирський надав би чотири бригади, що пройшли бойове хрещення — кожна з яких налічувала від 3000 до 5000 солдатів — для навчання в Європі. До них приєднаються чотири нові бригади рекрутів.Але генерал Сирський мав інші плани.У Бахмуті росіяни розміщували і втрачали величезні сили. Генерал Сирський побачив можливість оточити їх і спровокувати розкол у їхніх лавах. "Візьміть усіх новобранців" для Мелітополя, — сказав він генералу Агутто, за словами американських офіційних осіб. І коли Зеленський став на його бік, незважаючи на протести як власного головнокомандувача, так і американців, важлива складова контрнаступу була фактично зірвана.Тепер українці відправили б лише чотири недосвідчені бригади за кордон для тренувань. (Вони готували ще вісім всередині України). Крім того, нові рекрути були переважно літніми — в основному їм було 40-50 років. Коли вони приїхали до Європи, як згадує старший американський чиновник, "ми все думали, що це не дуже добре".Вік призову в Україні був 27 років. Генерал Каволі, підвищений до посади верховного союзного командувача для Європи, закликав генерала Залужного "ввести своїх 18-річних у гру". Але американці зрозуміли, що ані президент, ані генерал не зважаться на таке політично чутливе рішення.Аналогічна динаміка мала місце і на американській стороні.Минулого року росіяни не дуже розумно розмістили командні пункти, склади боєприпасів і логістичні центри в радіусі 50 миль від лінії фронту. Але нова розвідка показала, що росіяни тепер перенесли критичні об'єкти за межі досяжності НІМАRS. Тому генерали Каволі і Агутто рекомендували наступний крок — передати українцям тактичні ракетні системи армії (АТАСМS) — ракети, які можуть досягати 190 миль, щоб ускладнити росіянам можливість допомагати в обороні Мелітополя.АТАСМS стали особливо болючою темою для адміністрації Байдена. Російський військовий керівник, генерал Герасимов, опосередковано згадував про них ще у травні, коли попереджав генерала Міллі, що будь-яка ракета, яка долає 190 миль, порушить "червону лінію". Також виникло питання про постачання: Пентагон вже попереджав, що не матиме достатньо АТАСМS, якщо США доведеться воювати самостійно.Повідомлення було чітким: перестаньте просити АТАСМS.Основні припущення були перевернуті. Тим не менш, американці бачили шлях до перемоги, хоч і він став все вужчим. Ключовим моментом для досягнення цього було почати контрнаступ згідно з планом, 1 травня, до того, як росіяни відремонтують свої укріплення і перекинуть більше військ для підкріплення Мелітополя.Але критична дата пройшла. Деякі обіцяні постачання боєприпасів та обладнання були затримані, і, незважаючи на запевнення генерала Агутто, що наявних запасів достатньо для початку, українці не наважилися розпочати, поки не отримають все.У якийсь момент, коли напруга зростала, генерал Каволі звернувся до генерала Забродського і сказав: "Міша, я люблю вашу країну. Але якщо ви не зробите це, ви програєте війну"."Моя відповідь була: Я розумію, що ви говорите, Крістофер. Але, будь ласка, зрозумійте мене. Я не головнокомандувач. І я не президент України", — згадував генерал Забродський, додаючи: "Мабуть, я мав би плакати так само, як і він".У Пентагоні почали відчувати, що між союзниками виникають серйозні тріщини. Генерал Забродський згадував, як генерал Міллі запитав: "Скажіть мені правду. Ви змінили план?""Ні, ні, ні, —  відповів він. — Ми не змінили план і не будемо цього робити."Коли він вимовив ці слова, він дійсно вірив, що каже правду.Наприкінці травня розвідка показала, що росіяни швидко формують нові бригади. Українці не мали всього, чого хотіли, але мали те, що, на їхню думку, їм було потрібно. Тепер їм доведеться діяти.Генерал Залужний виклав остаточний план на засіданні Ставки — урядового органу, що займається військовими питаннями. Генерал Тарнавський отримав 12 бригад і більшу частину боєприпасів для основного наступу на Мелітополь. Командувач морської піхоти, генерал-лейтенант Юрій Содоль, мав зробити маневр у напрямку Маріуполя, зруйнованого портового міста, яке було захоплено росіянами після виснажливої облоги рік тому. Генерал Сирський очолив підтримуючий наступ на сході навколо Бахмута, нещодавно втраченого після місяців окопної війни.Тоді виступив генерал Сирський. За словами українських чиновників, генерал заявив, що хоче відійти від плану і здійснити повномасштабну атаку, щоб вигнати росіян з Бахмута. Потім він планував просунутися на схід до Луганської області. Для цього йому, звісно, були потрібні додаткові люди та боєприпаси.Американцям не повідомили результат засідання. Але незабаром розвідка США помітила переміщення українських військ та боєприпасів у напрямках, що не відповідали узгодженому плану.Невдовзі після цього, на терміновій зустрічі на польському кордоні, генерал Залужний визнав перед генералами Каволі та Агутто, що українці насправді вирішили здійснити наступи одночасно в трьох напрямках."Це не план!" — вигукнув генерал Каволі.Що сталося за словами українських чиновників: після засідання Ставки, президент Зеленський наказав розподілити боєприпаси коаліції порівну між генералом Сирським і генералом Тарнавським. Генерал Сирський також отримав п’ять з новонавчених бригад, залишаючи сім для боротьби за Мелітополь."Це було як спостерігати за загибеллю наступу на Мелітополь ще до того, як він був розпочатий", — зазначив один з українських посадовців.Після п’ятнадцяти місяців війни все дійшло до цього критичного моменту."Ми повинні були відійти", — сказав старший американський чиновник.Але вони не пішли."Ці рішення, що стосуються життя і смерті і того, яку територію ви цінуєте більше, а яку менше, — це фундаментально суверенні рішення, — пояснив високопосадовець адміністрації Байдена. — Все, що ми могли зробити, це дати їм пораду".Лідер штурму Маріуполя, генерал Содоль, охоче приймав поради від генерала Агутто. Ця співпраця принесла один з найбільших успіхів контрнаступу: після того, як американська розвідка виявила слабке місце в російських лініях, війська генерала Содоля, використовуючи координати з Вісбадена, відвоювали село Старомайорське та майже вісім квадратних миль території.Для українців ця перемога поставила питання: чи може боротьба за Маріуполь бути більш перспективною, ніж наступ на Мелітополь? Але атака застопорилася через брак людських ресурсів.Проблема була чітко позначена на карті бойових дій в офісі генерала Агутто: наступ генерала Сирського на Бахмут виснажував українську армію.Генерал Агутто закликав його направити бригади та боєприпаси на південь для наступу на Мелітополь. Але генерал Сирський, за словами американських та українських офіційних осіб, не змінив свого рішення. Він не змінив своєї позиції навіть після того, як Євгеній Пригожин, чиї найманці з ПВК Вагнера допомогли росіянам захопити Бахмут, повстав проти військового керівництва Путіна та відправив свої сили в бік Москви.Розвідка США оцінювала, що заколот може підірвати бойовий дух і єдність росіян; перехоплені повідомлення показали, що російські командири були здивовані тим, що українці не тиснуть сильніше на слабо захищений Мелітополь, сказав один з американських розвідників.Але для генерала Сирського повстання було підтвердженням його стратегії — розпалювати розбрат серед росіян, затягуючи їх у Бахмут. Надсилати частину своїх сил на південь означало б підривати це. "Я був правий, Агутто, ти був не правий", — згадує один з американських офіційних осіб слова генерала Сирського, який додав: "Ми досягнемо Луганська".Президент Зеленський охарактеризував Бахмут як "фортецю нашого морального духу". Врешті-решт, це стало кривавою демонстрацією тяжкої ситуації українців, яких було значно менше.Хоча оцінки втрат варіюються, немає сумнівів, що російські втрати — в десятках тисяч — значно перевищували українські. Однак генерал Сирський так і не відвоював Бахмут і не просунувся до Луганська. А поки росіяни відновлювали свої бригади і продовжували боротися на сході, українці не мали такого джерела нових призовників. (Пригожин відвів свої війська назад, так і не дійшовши до Москви, а два місяці по тому він загинув у авіакатастрофі, яку американська розвідка вважала результатом замаху, ймовірно, організованого Кремлем.)Що залишалося — це Мелітополь.Основною перевагою машини Вісбадена була швидкість — скорочення часу від точки інтересу до українського удару. Але ця перевага, а разом з нею й наступ на Мелітополь, була підірвана зміною у тому, як український командувач на тому напрямку використовував ці точки інтересу. Він мав значно менше боєприпасів, ніж планувалося; замість того, щоб просто відкрити вогонь, він тепер спочатку використовував дрони для підтвердження розвідданих.Цей виснажливий процес, підсилений також обережністю і дефіцитом довіри, досяг свого апогею, коли, після тижнів повільного руху через мінні поля і обстріли з гелікоптерів, українські війська підійшли до захопленого села Роботине.Американські офіційні особи розповідали про подальшу битву. Українці сильно обстрілювали росіян артилерією; американська розвідка вказала, що вони відступають."Займіть землю зараз!" — сказав генерал Агутто генералу Тарнавському.Але українці помітили групу росіян на вершині пагорба.У Вісбадені супутникові знімки показали те, що виглядало як російський взвод, від 20 до 50 солдатів — для генерала Агутто це не було достатньою підставою для затримки наступу.Однак генерал Тарнавський не захотів рухатися, поки загроза не буде ліквідована. Тож Вісбаден надіслав координати росіян і порадив одночасно відкривати вогонь і просуватися вперед.Натомість, щоб підтвердити розвіддані, генерал Тарнавський запустив дрони для розвідки над пагорбом.Це зайняло час. Лише після цього він віддав наказ своїм підрозділам відкрити вогонь.А після удару він знову надіслав дрони, щоб підтвердити, що пагорб справді чистий. Потім він наказав своїм силам зайти в Роботине, яке вони захопили 28 серпня.Це взаємне підтвердження коштувало від 24 до 48 годин, оцінили офіцери. І за цей час на південь від Роботиного росіяни почали будувати нові бар'єри, закладати міни та надсилати підкріплення, щоб зупинити український наступ. "Ситуація змінилася кардинально", — сказав генерал Забродський.Фрустрація і напруга між терміновістю місії та реальністю на місці чітко відображаються в цьому уривку. Наполягання генерала Агутто продовжувати наступ у поєднанні з обережним підходом генерала Тарнавського підкреслює складний баланс між швидкими діями та необхідністю ретельної перевірки під час бою. Ситуація зі взводом на пагорбі показує, як невеликі тактичні затримки — наприклад, очікування підтвердження за допомогою дронів або ротація підрозділів — можуть мати непропорційно великі наслідки в умовах високої напруги на полі бою.Розчарування американців через цю затримку, підкреслене коментарем про те, як "чортів взвод зупинив контрнаступ", підкреслює важливість підтримки темпу у таких нестабільних і швидкоплинних умовах конфлікту. Здається, дрібне рішення — чи атакувати негайно, чи чекати на додаткову перевірку — може змінити хід більшої стратегії. Це показує, як навіть невеликий, добре розташований підрозділ може порушити плани, що включають набагато більші сили, уповільнивши більшу мету й витративши дорогоцінний час, поки росіяни адаптуються та укріплюють свої позиції.У більш широкому сенсі, цей момент відображає труднощі, з якими стикаються військові операції, де необхідно досягти швидкості, зберігаючи точність, а також керувати непередбачуваністю бойових рішень на полі бою.Українці не змогли досягти Мелітополя. Їм довелося скоротити свої амбіції. Тепер їхньою метою стало маленьке окуповане місто Токмак, розташоване приблизно на півдорозі до Мелітополя, поруч із критичними залізничними лініями та дорогами.Генерал Агутто надав українцям більшу автономію. Але тепер він розробив детальний артилерійський план —  Операцію "Роллінг Тандер", — у якому, за словами американських та українських офіційних осіб, прописував куди саме українці повинні стріляти, чим і в якому порядку. Однак генерал Тарнавський заперечив проти деяких цілей, наполягав на використанні дронів для перевірки точок інтересу, і Операція "Роллінг Тандер" припинила свій хід.У зв'язку з тим, що спроби зберегти контрнаступ зазнали невдачі, Білий дім санкціонував секретний транспорт невеликої кількості касетних боєприпасів з дальністю близько 100 миль, і генерал Агутто разом із генералом Забродським розробили операцію проти російських атакувальних вертольотів, що загрожували силам генерала Тарнавського. Щонайменше 10 вертольотів було знищено, і росіяни відвели всю свою авіацію до Криму або на материк. Однак українці все одно не змогли просунутися вперед.Остання рекомендація американців полягала в тому, щоб генерал Сирський взяв на себе бойові дії за Токмак. Це було відхилено. Потім вони запропонували, щоб генерал Содоль надіслав своїх морпіхів до Роботиного та прорвав російську лінію. Однак генерал Залужний наказав відправити морпіхів до Херсона, щоб відкрити новий фронт в операції, яку американці вважали приреченою на невдачу — спробі перейти через Дніпро і просуватися до Криму. Морпіхи переправилися через річку на початку листопада, але вичерпали свої сили та боєприпаси. Контрнаступ мав стати вирішальним ударом. Натомість він закінчився ганебно.Генерал Сирський відмовився відповідати на питання щодо своїх взаємодій з американськими генералами, але прес-секретар Збройних Сил України заявив: "Ми сподіваємося, що настане час, і після перемоги України українські та американські генерали, яких ви згадали, можливо, спільно розповідатимуть нам про їхні робочі та дружні переговори під час боротьби з російською агресією".Андрій Єрмак, керівник Офісу президента України і, ймовірно, друга найбільш впливова особа в країні, заявив виданню Тhе Тіmеs, що контрнаступ був "переважно згладжений" політичною "невизначеністю" союзників і "постійними" затримками у поставках зброї.Але для іншого високопосадовця з України "справжньою причиною нашої невдачі було те, що для виконання плану було призначено недостатню кількість сил".У будь-якому разі, для партнерів катастрофічний результат контрнаступу залишив після себе образу з обох сторін. "Важливі стосунки були збережені," — сказала пані Уолландер, представник Пентагону. — Але це вже не було тим натхненним і довірливим братерством 2022 року та початку 2023-го."Частина 4. Порушення довіри та кордонівНапередодні Різдва пан Зеленський проїхав через ворота Вісбадена під час свого першого візиту в секретний центр партнерства.При вході в аудиторію Тоні Баса, його проводили повз трофеї спільної боротьби — перекручені уламки російських транспортних засобів, ракет і літаків. Коли він піднявся на галерею над колишнім баскетбольним майданчиком — як це робив генерал Забродський в перший день 2022 року — офіцери, що працювали внизу, вибухнули аплодисментами.Однак президент не приїхав до Вісбадена для святкування. У тіні невдалого контрнаступу, з наближенням третьої важкої зимової кампанії, передвісники лише ставали темнішими. Щоб використати свою нову перевагу, росіяни масово відправляли війська на Схід. У США пан Трамп, скептик щодо України, переживав політичне відродження; деякі республіканці в Конгресі вже починали обурюватися через фінансування.Рік тому коаліція говорила про перемогу. Але, коли 2024 рік настав і тривав, адміністрація Байдена змушена була знову і знову переходити свої власні червоні лінії, щоб просто тримати українців на плаву.Але спочатку було нагальне питання у Вісбадені: генерали Каволі та Агутто пояснили, що не бачать реального шляху до відновлення значних територій у 2024 році. Коаліція просто не могла надати все необхідне обладнання для великого контрнаступу. Також українці не могли створити армію достатнього розміру, щоб провести його.Українці повинні були знизити свої очікування, зосередившись на досяжних цілях, щоб залишатись у боротьбі, поки будуватимуть бойову потужність для можливого контрнаступу в 2025 році: їм потрібно було звести оборонні лінії на сході, щоб не дати росіянам захопити ще більші території. Також необхідно було відновити існуючі бригади та сформувати нові, які коаліція допоможе тренувати і оснащувати.Пан Зеленський висловив свою підтримку.Однак американці знали, що він зробив це неохоче. Знову і знову пан Зеленський давав зрозуміти, що йому потрібно і хочеться великої перемоги, щоб підняти моральний дух вдома і зміцнити підтримку Заходу.Лише кілька тижнів тому президент наказав генералу Залужному відкинути росіян до кордонів України 1991 року до осені 2024 року. Генерал шокував американців, представивши план, який вимагав п’яти мільйонів снарядів і одного мільйона дронів. На що генерал Каволі відповів, володіючи російською: “Откуда?!”Через кілька тижнів, на зустрічі в Києві, український головнокомандувач замкнув генерала Каволі на кухні Міністерства оборони і, з лютим використанням вейпа, зробив останню безнадійну спробу. "Він був між двох вогнів: перший — президент, другий — партнери", — сказав один з його помічників.Як компроміс, американці тепер запропонували пану Зеленському те, що вони вважали б заявленою перемогою — авіаудар, за допомогою далекобійних ракет і дронів, щоб змусити росіян вивести свою військову інфраструктуру з Криму до Росії. Операція отримала кодову назву “Лунний Грім”.До цього часу українці, за допомогою ЦРУ та ВМС США і Великої Британії, використовували морські дрони разом з британськими ракетами Stоrm Shаdоw і французькими SСАLР для ударів по Чорноморському флоту. Вісбаден надавав розвіддані.Але для проведення ширшої кампанії проти Криму українці потребували набагато більше ракет. Їм були потрібні сотні АТАСМS.У Пентагоні старі перестороги ще не зникли. Але після того, як генерал Агутто доповів пану Остіну про все, чого можна досягти за допомогою "Лунного Грому", один із помічників згадує, як він сказав: "Окей, тут є справді переконлива стратегічна мета. Це не просто про завдавання ударів".Пан Зеленський отримає свої довгоочікувані АТАСМS. Проте, за словами однієї американської офіційної особи, "ми знали, що в глибині душі він все ще хоче зробити щось інше, щось більше."Генерал Забродський перебував у командному центрі Вісбадена наприкінці січня, коли отримав термінове повідомлення і вийшов на вулицю.Повернувшись, блідий як привид, він повів генерала Агутто на балкон і, запаливши Luсky Strіkе, сказав йому, що боротьба за керівництво в Україні досягла своєї кульмінації: генерала Залужного звільняють. Ставки були на його конкурента, генерала Сирського, як на наступного керівника.Американці не були здивовані; вони вже чули багато чуток про невдоволення президента. Українці пояснювали це політикою, страхом, що популярний генерал Залужний може кинути виклик пану Зеленському на президентських виборах. Також була зустріч у Ставці, на якій президент фактично підкосив генерала Залужного, і подальше рішення генерала опублікувати статтю в Тhе Есоnоmіst, де він заявляв, що війна зайшла в глухий кут, а українці потребують технологічного прориву. Це все відбувалося, коли його президент закликав до повної перемоги."Генерал Залужний, — сказав один з американських офіційних осіб, — був мертвий чоловік, що йде".Призначення генерала Сирського принесло змішане полегшення. Американці вважали, що тепер у них буде партнер, який матиме довіру та вухо президента; вони сподівалися, що процес ухвалення рішень стане більш послідовним.Генерал Сирський також був відомою фігурою.Частина цієї відомості, звісно, була пов'язана з пам'яттю 2023 року, шрамом Бахмута — тим, як іноді генерал ігнорував їхні рекомендації, навіть намагався підривати їх. Тим не менше, колеги кажуть, що генерали Каволі та Агутто відчували, що розуміють його особливості; принаймні він їх вислуховував, і на відміну від деяких командирів, він цінував і зазвичай довіряв інформації, яку вони надавали.Для генерала Забродського ж зміна була особистим ударом і стратегічною невизначеністю. Він вважав генерала Залужного другом і відмовився від свого парламентського місця, щоб стати його заступником з планів і операцій. (Невдовзі його вивели з цієї посади та з ролі у Вісбадені. Коли генерал Агутто дізнався про це, він зателефонував і запросив до свого будинку на пляжі в Північній Кароліні —  генерали могли б поплавати на човні. "Може, в наступному житті," — відповів генерал Забродський).А зміна охорони відбулася в особливо невизначений момент для партнерства: підштовхувані паном Трампом, республіканці в Конгресі затримували 61 мільярд доларів на нову військову допомогу. Під час бою за Мелітополь командувач наполягав на використанні дронів для верифікації кожної точки інтересу. Тепер, з набагато меншим запасом ракет і снарядів, командири на фронті прийняли той самий протокол. Вісбаден все ще виробляв точки інтересу, але українці ледь їх використовували."Нам це зараз не потрібно", — сказав генерал Забродський американцям.Червоні лінії продовжували рухатися.Були АТАСМS, які таємно прибули на початку весни, щоб росіяни не зрозуміли, що Україна тепер може завдати ударів по Криму.І були малі команди експертів. Кілька місяців тому генералу Агутто дозволили відправити невелику групу, близько дюжини офіцерів, до Києва, послабивши заборону на перебування американських військових на українській землі. Щоб не викликати спогадів про американських військових радників, відправлених до Південного В'єтнаму в процесі ескалації війни, їх називали "експертами з певних питань". Після зміни українського керівництва, щоб побудувати довіру і координацію, адміністрація більше ніж потроїла кількість офіцерів у Києві — до близько тридцяти; тепер їх вже можна було прямо називати радниками, хоча вони й залишались обмеженими Київською областю.Однак, мабуть, найскладнішою червоною лінією був російський кордон. Незабаром і ця лінія також була переглянута.У квітні, після довгого затору з фінансуванням, були розв'язані питання, і 180 додаткових АТАСМS, десятки броньованих машин і 85 000 снарядів калібру 155 міліметрів почали надходити з Польщі.Але розвідка коаліції виявила інший рух: компоненти нової російської формації, 44-го армійського корпусу, рухались до Білгорода, на північ від українського кордону. Росіяни, бачачи обмежену можливість, поки українці чекали на американську допомогу, готувалися відкрити новий фронт на півночі України.Українці вважали, що росіяни сподіваються досягти важливого шляху навколо Харкова, що дозволить їм обстрілювати місто, друге за величиною в країні, артилерійським вогнем, загрожуючи життю понад мільйона людей.Російський наступ виявив основну асиметрію: росіяни могли підтримувати свої війська артилерією прямо через кордон, тоді як українці не могли відповісти, використовуючи американське обладнання або розвідку.Але разом із небезпекою з'являлася можливість. Росіяни були спокійні щодо безпеки, вважаючи, що американці ніколи не дозволять українцям стріляти по території Росії. Цілі підрозділи з їхнім спорядженням сиділи незахищеними, в основному без оборони, на відкритих полях.Українці попросили дозволу використовувати американську зброю на території Росії. Більше того, генерали Каволі та Агутто запропонували, щоб Вісбаден допомагав коригувати ці удари, як це робилося по Україні та в Криму — надаючи точки інтересу та точні координати.Білий дім ще обговорював ці питання, коли 10 травня росіяни здійснили атаку.Це стало моментом, коли адміністрація Байдена змінила правила гри. Генералам Каволі та Агутто було поставлено завдання створити "операційну зону" — територію на російській землі, де українці могли б використовувати американську зброю, а Вісбаден міг би підтримувати їхні удари.Спочатку вони пропонували розширену зону, щоб охопити ще одну загрозу: бомби-глайдери (КАБи, - ред.) — примітивні радянські бомби, перетворені на високоточну зброю з крилами та хвостами — тероризували Харків. Зона, що простягалася на 190 миль, дозволила б українцям використовувати нові АТАСМS для ударів по полям з бомбами-глайдерами та іншим цілям глибоко в Росії. Але пан Остін розцінив це як відхилення від місії: він не хотів відволікати АТАСМS від операції Lunаr Наіl.Натомість генералам було наказано підготувати два варіанти: один, що простягався на близько 50 миль у Росію, стандартна дальність НІМАRS, і один майже вдвічі глибший. Зрештою, проти рекомендацій генералів, пан Байден і його радники вибрали найобмеженіший варіант — але для захисту Сум і Харкова він йшов уздовж більшої частини північного кордону країни, охоплюючи територію, що була майже такою ж за розміром, як штат Нью-Джерсі. Також було дозволено, щоб ЦРУ направило офіцерів до Харківської області для допомоги українським колегам у проведенні операцій в межах цієї зони.Зона запрацювала наприкінці травня. Росіяни були непідготовлені: за допомогою точок інтересу та координат від Вісбадена, а також власної розвідки українців, удари НІМАRS по операційній зоні допомогли захистити Харків. Росіяни зазнали одні з найбільших втрат за всю війну.Немислиме стало реальністю. Сполучені Штати тепер стали частиною вбивства російських солдатів на суверенній російській території.Літо 2024 року: армії України на півночі та сході були на межі. Проте генерал Сирський продовжував говорити американцям: "Мені потрібна перемога".Передбаченням цього став випадок у березні, коли американці виявили, що українська військова розвідка, ГУР, таємно планувала наземну операцію на південний захід Росії. Керівник осередку ЦРУ в Києві стикнувся з командувачем ГУР, генералом Кирилом Будановим: якщо він перейде кордон з Росією, то зробить це без підтримки американських зброї або розвідки. Він це зробив, але був змушений відступити.У такі моменти чиновники адміністрації Байдена жартували, що вони більше знають про те, що планують росіяни, шпигуючи за ними, ніж про те, що планують їхні українські партнери.Але для українців "не питати, не говорити" було "краще, ніж питати і зупиняти", пояснив генерал-лейтенант Валерій Кондратюк, колишній командувач військової розвідки України. Він додав: "Ми союзники, але у нас різні цілі. Ми захищаємо нашу країну, а ви захищаєте свої фантомні страхи з часів холодної війни".В серпні у Вісбадені закінчувався термін перебування генерала Агутто. Він залишив посаду 9 серпня. Того ж дня українці залишили загадкове посилання на щось, що відбувалося на півночі.10 серпня керівник осередку ЦРУ також покинув свою посаду і поїхав до головного офісу. В результаті змін в командуванні генерал Сирський зробив свій крок — відправив війська через південно-західний російський кордон, до Курська.Для американців ця інтервенція стала значним порушенням довіри. Справа була не лише в тому, що українці знову тримали їх у темряві; вони таємно перетнули взаємно погоджену лінію, взявши коаліційне обладнання і потрапивши на російську територію в межах операційної зони, порушуючи правила, встановлені під час її створення.Зона була створена для того, щоб запобігти гуманітарній катастрофі в Харкові, а не для того, щоб українці могли використати її для захоплення російської землі. "Це було не просто майже шантаж, а саме шантаж", — сказав один зі старших офіційних осіб Пентагону.Американці могли б скасувати операційну зону. Але вони знали, що це, як пояснив один з адміністративних чиновників, "може призвести до катастрофи": українські солдати у Курську загинули б, залишившись без ракет НІМАRS і без підтримки розвідки США.Курськ, як зрозуміли американці, був тією перемогою, на яку президент Зеленський натякав від самого початку. Це також було свідченням його розрахунків: він все ще говорив про повну перемогу. Але одна з цілей операції, як він пояснив американцям, полягала в тому, щоб захопити і утримувати російську землю, яку можна буде обміняти на українську землю під час майбутніх переговорів.Провокаційні операції, які раніше були заборонені, тепер дозволялись.До того як генерал Забродський був відсторонений, він та генерал Агутто вибрали цілі для операції Lunаr Наіl. Кампанія вимагала рівня координації, не баченої від часів генерала Донаг'ю. Американські та британські офіцери курували практично кожен аспект кожного удару, починаючи від визначення координат і закінчуючи розрахунками траєкторій ракет.Однією з приблизно 100 цілей у Криму була найважливіша — Керченський міст, що з’єднує півострів з російським материком. Путін вважав міст потужним фізичним доказом зв'язку Криму з Росією. Зруйнування цього символу президента Росії стало одержимістю президента України.Це також була червона лінія для Сполучених Штатів. У 2022 році адміністрація Байдена заборонила допомагати українцям націлюватися на цей міст; навіть підходи з кримського боку мали вважатися суверенною російською територією. (Українські розвідслужби намагалися атакувати його самостійно, завдавши певних пошкоджень.)Але після того, як партнери погодили Lunаr Наіl, Білий дім дозволив військовим і ЦРУ таємно працювати з українцями та британцями над планом атаки на міст: АТАСМS мали ослабити вразливі точки на мосту, а морські дрони — підірвати їх біля стійок.Однак поки готувались дрони, росіяни посилили оборону навколо стійок.Українці запропонували атакувати лише АТАСМS. Генерали Каволі та Агутто заперечили: АТАСМS самі не зроблять справу, українці мали б почекати поки дрони будуть готові, або скасувати удар.Зрештою, американці відступили, і в середині серпня, з невеликою допомогою від Вісбадена, українці випустили залп АТАСМS по мосту. Він не обрушився; удар залишив деякі "ямки", які росіяни відремонтували, — сказав один із американських офіційних осіб, додавши: "Іноді їм потрібно спробувати і зазнати невдачі, щоб побачити, що ми праві".Епізод з Керченським мостом, незважаючи на це, показав значний успіх співпраці в межах Lunаr Наіl. Російські військові кораблі, літаки, командні пункти, склади озброєнь і ремонтні бази були знищені або переміщені на материкову частину Росії, щоб уникнути ударів.Для адміністрації Байдена невдача в атаці на Керченський міст, разом з нестачею АТАСМS, підкреслила важливість допомоги українцям у використанні їхнього флоту довгострокових ударних дронів. Основним викликом було ухилення від російських протиповітряних оборонних систем і точне визначення цілей.Довготривала політика забороняла ЦРУ надавати розвіддані щодо цілей на російській території. Тому адміністрація дозволяла ЦРУ подавати запити на "винятки", тобто дозволи, які дозволяли розвідці допомагати в ударах по території Росії для досягнення конкретних цілей.Розвідка виявила величезний склад боєприпасів у містечку Торопець, розташованому приблизно за 290 миль на північ від українського кордону, який постачав зброю російським військам на Харківщині та Курщині. Адміністрація схвалила цей виняток. Торопець став тестом для концепції.Офіцери ЦРУ поділились розвідкою щодо боєприпасів на складі та їхніх уразливих точок, а також російських оборонних систем на шляху до Торопця. Вони розрахували, скільки дронів знадобиться для операції, та побудували їхні складні траєкторії.18 вересня великий рій дронів вдарив по складу боєприпасів. Вибух, такої сили, що нагадував маленький землетрус, відкрив кратер шириною з американський футбольний стадіон. Відео показали величезні кулі полум'я та стовпи диму, що підіймались над озером.Як і з операцією на Керченському мосту, співпраця у сфері дронів вказувала на стратегічну дисонансність.Американці пропонували зосередити удари дронів на стратегічно важливих військових цілях — це була та сама аргументація, яку вони безуспішно наводили, пропонуючи фокусуватися на Мелітополі під час контрнаступу 2023 року. Але українці наполягали на атаках більш широкого спектра цілей, включаючи нафтові й газові об'єкти та політично чутливі об'єкти в Москві та її околицях (хоча вони робили це без допомоги ЦРУ)."Громадська думка в Росії повернеться проти Путіна, — сказав пан Зеленський американському державному секретарю Ентоні Блінкену в Києві у вересні. — Ви помиляєтесь. Ми знаємо росіян."Пан Остін та генерал Каволі приїхали до Києва в жовтні. Рік за роком адміністрація Байдена постачала українцям дедалі більш складну зброю, перетинаючи свої червоні лінії. Проте міністр оборони та генерал переживали через послання, яке мало бути написане в умовах послабленої ситуації на фронті.Росіяни повільно, але вперто просувалися проти виснажених українських сил на сході, до міста Покровськ — їхня "велика мета", як сказав один з американських офіційних осіб. Вони також повертали частину території в Курську. Так, втрати росіян різко зросли, до 1000–1500 на день. Але вони продовжували наступ.Пан Остін пізніше згадував, як він розмірковував над цим дисбалансом людських ресурсів, коли дивився з вікна свого броньованого позашляховика, який петляв вулицями Києва. Він був вражений, сказав він помічникам, кількістю молодих чоловіків у віці 20-30 років, майже жоден з яких не був в уніформі. У країні, яка перебуває у війні, пояснив він, чоловіки цього віку зазвичай знаходяться на фронті.Це було одне з важких повідомлень, яке американці привезли в Київ, коли викладали те, що вони можуть і чого не можуть зробити для України у 2025 році.Пан Зеленський уже зробив маленький крок, знизивши вік призову до 25 років. Однак українці не змогли заповнити існуючі бригади, не кажучи вже про створення нових.Пан Остін наполягав на тому, щоб пан Зеленський зробив більш сміливий крок і почав призивати 18-річних. На що пан Зеленський відповів, за словами одного з офіційних осіб, який був присутній, "Навіщо мені призивати більше людей? У нас немає спорядження, щоб їх забезпечити.""А ваші генерали повідомляють, що ваші підрозділи недоукомплектовані, — відповів пан Остін. - У них недостатньо солдатів для того спорядження, яке у них є."Це була постійна суперечка:З погляду українців, американці не були готові робити все необхідне для того, щоб допомогти їм перемогти.З погляду американців, українці не були готові робити все необхідне для того, щоб допомогти собі перемогти.Пан Зеленський часто казав у відповідь на питання про призов, що його країна бореться за своє майбутнє, що 18-25-річні — це батьки цього майбутнього.Однак для одного з американських офіційних осіб це "не є екзистенційною війною, якщо вони не змусили своїх людей боротися."Генерал Болдуїн, який на самому початку допоміг налагодити зв'язки між командирами партнерів, відвідав Київ у вересні 2023 року. Контрнаступ застряг, наближалися вибори в США, і українці все питали про Афганістан.Українці, згадує він, були налякані тим, що їх теж можуть покинути. Вони постійно дзвонили, і хотіли знати, чи залишиться Америка на своїй позиції, запитуючи: "Що буде, якщо республіканці виграють Конгрес? Що станеться, якщо президентом знову стане Трамп?"Він завжди казав їм залишатися оптимістами, але додавав: "Я ховав пальці за спиною, бо насправді не знав більше."Трамп виграв, і страх знову охопив їх.У свої останні тижні на посаді Байден зробив низку кроків, щоб продовжити підтримку, принаймні на цей момент, і зміцнити свою програму щодо України.Він перетнув свою останню червону лінію — розширивши оперативну зону для використання АТАСМS і британських ракет Stоrm Shаdоw по Росії — після того як Північна Корея надіслала тисячі військових, щоб допомогти росіянам вибити українців з Курська. Один з перших ударів, підтриманих США, влучив у північнокорейського командира, генерал-лейтенанта Кім Йон Бока, коли він зустрічався з російськими колегами в командному бункері.Адміністрація також дозволила Вісбадену та ЦРУ підтримати дальні ракетні та дронові удари по частині південного російського регіону, який використовувався як база для наступу на Покровськ, і дозволила військовим радникам покинути Київ і вирушити до командних пунктів ближче до лінії фронту.У грудні генерал Донаг’ю  отримав свою четверту зірку і повернувся до Вісбадена як командувач армією США в Європі та Африці. Він був останнім американським солдатом, який залишив Афганістан під час хаотичного відходу. Тепер йому доведеться орієнтуватися в новому, невизначеному майбутньому України.Так багато змінилося з того часу, як генерал Донаг’ю покинув Вісбаден два роки тому. Але коли йшлося про суто територіальне питання, не так багато змінилося. У перший рік війни, за допомогою Вісбадена, українці здобули перевагу, відновивши більше ніж половину території, втраченої після вторгнення 2022 року. Тепер вони боролися за маленькі ділянки землі на сході та в Курську.Однією з основних цілей генерала Донаг’ю у Вісбадені, за словами представника Пентагону, було укріпити братерство і вдихнути нове життя в машину — зупинити, а можливо, навіть відкинути російський наступ. (У наступні тижні, за допомогою Вісбадена, який надавав координати і точні точки, російський наступ на Покровськ сповільнився, а в деяких районах на сході українці здобули перемоги. Але на південному заході Росії, коли адміністрація Трампа зменшила підтримку, українці втратили більшість своїх важелів торгу, зокрема Курськ).На початку січня генерали Донаг’ю та Каволі відвідали Київ, щоб зустрітися з генералом Сирським і переконатися, що він погоджує плани щодо поповнення українських бригад і зміцнення їхніх ліній, розповів представник Пентагону. Звідти вони вирушили на авіабазу Рамштайн, де зустрілися з паном Остіном для останньої зустрічі оборонних лідерів коаліції перед тим, як все змінилося.Коли двері були зачинені для преси і публіки, колеги пана Остіна назвали його хрещеним батьком і архітектором партнерства, яке, попри всі порушення довіри і зради, підтримувало спротив та надію українців, що почалася в той весняний день 2022 року, коли генерали Донаг’ю та Забродський вперше зустрілися у Вісбадені.Пан Остін — надійний і стійкий чоловік, але, повертаючи компліменти, його голос перехопило."Замість того, щоб прощатися, дозвольте сказати дякую", — сказав він, стримуючи сльози. А потім додав: "Бажаю вам успіху, мужності і рішучості. Пані та панове, рухайтеся вперед."

У цій ролі може виступити французька крилата ракета Sсаlр Nаvаl, однак проблема в тому, що досі її експорт не здійснювався.