Search trend "ялта"

Надзвичайно тривожні й драматичні сигнали ми отримуємо зі Сполучених Штатів. Україна, а також Східна й Центральна Європа розуміють, що росіяни готуються до подальших дій. Можливо, вони будуть розширювати периметр війни. У теперішній ситуації найслабшою ланкою виявився американський президент Дональд Трамп. Ми цього не чекали. Я просив би вас оцінити теперішній драматичний момент.Мені надзвичайно приємно бути з вами. Я щойно провів тиждень в Україні — це був мій сьомий візит від початку повномасштабної війни. Новий етап європейської та світової історії розпочався 24 лютого 2022 року з повномасштабного вторгнення. Спершу ми пережили шок від самого факту вторгнення. Згодом прийшов шок від усвідомлення, що такі країни, як Китай, Індія, Туреччина, Бразилія та Південна Африка, не на нашому боці. І тепер ми стикаємося з третім великим потрясінням — шоком Трампа, можливо, найзначнішим з усіх: із відкриттям того, що Дональд Трамп, імовірно, почуває себе ближчим до Владіміра Путіна, ніж до Володимира Зеленського.Добра новина полягає в тому, що, як на мене, Україна нині майже здатна утримувати території, які вона контролює, за умови суттєвого посилення підтримки з боку Європи й за наявності критично необхідного мінімуму допомоги з боку Сполучених Штатів. Цей мінімум включає три ключові речі: розвідувальну інформацію, ракети-перехоплювачі Раtrіоt і 155-міліметрові боєприпаси.Це суттєва підтримка з боку Сполучених Штатів. А сьогодні, як свідчить реакція Європи — візити Фрідріха Мерца, Емманюеля Макрона, Кіра Стармера, Дональда Туска до Києва, приїзд усіх міністрів закордонних справ до Львова — існує реальна політична воля підтримувати Україну.Ми справді перебуваємо в надзвичайно складній ситуації — через поєднання чинників, пов’язаних із Путіним, Сі Цзіньпіном і Дональдом Трампом. Та я переконаний: Україна разом із Європою все ще здатні вистояти й впоратися з цією загрозою.Зараз не час простої дипломатії - зараз відбувається підготовка Росії до ще, можливо, масштабнішої війни, і цей процес буде тільки розгортатися. Чи встигнуть Дональд Туск, Емманюель Макрон, британський прем'єр та інші вдатися до сміливих, чесних і, можливо, жорстких і небезпечних кроків? У певному сенсі найнебезпечнішим було б, якби Путін просто погодився на припинення вогню. У такому разі Трамп міг би посилити тиск на Україну, можливо, знову припинивши військову підтримку. Наразі абсолютно очевидно, що саме Путін і Росія залишаються головною перепоною для будь-яких переговорів щодо припинення вогню, не кажучи вже про досягнення тривалого миру.І, як не дивно, в цьому є певний позитив — адже це означає, що Україна й надалі отримуватиме щонайменше мінімально необхідну підтримку з боку Сполучених Штатів. Відповідаючи на ваше запитання, скажу: так, я переконаний, що європейські лідери усвідомлюють, наскільки складною є ситуація. Якщо Росія розпочне новий наступ, можливо, доведеться ухвалювати надзвичайно складні рішення. Усе залежатиме від того, де саме відбудеться наступ і як він розгортатиметься.Проте я впевнений, що політична воля є. І якщо врахувати спільні зусилля,  зокрема Норвегії, Великої Британії, а також визначну ініціативу Чехії на чолі з президентом Петром Павелом щодо постачання Україні додаткових боєприпасів, ми маємо всі необхідні ресурси та потенціал, щоб протистояти цій загрозі.Архітектура Центральної Європи будувалася після Другої світової війни. Перша спроба після Першої світової війни закінчилася трагічно – Другою світовою. Яку роль може відіграти Центральна Європа і яке місце України в цьому теперішньому процесі?Існує проблема. Північно-Східна Європа, зокрема країни Балтії, Польща, Скандинавія та Фінляндія, з огляду на свій історичний досвід взаємодії з Російською імперією, рішуче підтримує Україну. Вони не лише на вашому боці, а й самі відчувають пряму загрозу.Ситуація може ускладнитися, якщо 1 червня пана Навроцького буде обрано президентом Польщі, адже тоді Польща буде глибоко занурена у власні внутрішні проблеми. Як відомо, серед польських правих політичних сил існують антиукраїнські настрої. Водночас загалом Північно-Східна Європа залишається солідарною з Україною та непохитною у своїй підтримці.Натомість проблему становлять Угорщина Віктора Орбана і Словаччина Роберта Фіцо, дві країни Південно-Східної Європи, а також Болгарія і Греція, які демонструють значно меншу стабільність та послідовність у підтримці України. На щастя, президентські вибори в Румунії пройшли у конструктивному ключі. Втім, у Східній Європі чітко відчувається розлом між Північчю та Півднем.Є два ключові аспекти. Перший — оборона України, адже саме з неї починається захист Східної Європи. Другий — безпосередня оборона самих європейських країн. Слід чітко усвідомлювати, що путінська Росія вже веде гібридну війну.Йдеться не про прямий збройний наступ, а про підпали, кібератаки, пошкодження підводних кабелів, спроби дестабілізувати політичні процеси через масштабні дезінформаційні кампанії, як це було під час виборів у Румунії. Тож завдання полягає не лише у стримуванні Росії, а й у перемозі в цій гібридній війні, яка охоплює всі країни регіону.Для Путіна політика — це продовження війни іншими засобами.Кілька тижнів тому я спілкувався з моїм сердечним другом Адамом Міхніком, відомим польським дисидентом, засновником "Газети виборчої". Він був надзвичайно стривожений - відчуває, що в Центральній Європі прокидається дух націоналізму, який може її дезінтегрувати. Путін також буде розраховувати на подібні сценарії для того, щоб Центральна Європа дезінтегрувалася зсередини.З іншого боку, сто років тому президент Вільсон запевняв Європу в тому, що ми будемо жити в новому світі - ми будемо жити згідно з планом Вільсона. Але план тоді не був затверджений американським конгресом - і архітектура європейської безпеки посипалась. Я з вами погоджуюсь: оцей імпульс, який зараз дав Дональд Трамп, є надзвичайно небезпечним, тому що розмикається євроатлантичний зв'язок. А євроатлантичний зв'язок - це про безпеку континенту, і для Путіна це аргумент атакувати.Ситуація, що склалась у Західній Європі після 1945 року, а в Центрально-Східній Європі — після 1989-го, є абсолютно винятковою в усій європейській історії. Протягом цього часу Сполучені Штати фактично виконували роль гаранта безпеки, створюючи захисний щит для європейської оборони. Це стосувалося спершу Західної Європи до падіння Берлінського муру і завершення холодної війни, а згодом і Центрально-Східної Європи. Проте, на жаль, це не охопило Україну, Молдову та Грузію.Паралельно ми стали свідками безпрецедентного рівня європейської інтеграції. В обох цих вимірах сучасна Європа не має історичних аналогів. Але саме тут і виникає проблема.У сучасній, більш інтегрованій Європі, як зауважує мій друг Адам Міхнік, ми спостерігаємо стрімке зростання впливу антиліберальних, націоналістичних і популістських сил дезінтеграції. І це явище вже давно не обмежується лише Східною Європою. Ці рухи набирають силу у Франції з Марін Ле Пен, у Німеччині з "Альтернативою для Німеччини", у Великій Британії з "Реформістською Британією", а також у Нідерландах та Італії.Ми стикаємося з внутрішніми загрозами європейській єдності в той момент, коли Сполучені Штати, на чию ядерну парасолю та безпекові гарантії ми довгий час покладалися, вже не є стабільною опорою. Що ще тривожніше — адміністрація Трампа, подібно до путінської Росії, відкрито підтримує ці самі антидемократичні та деструктивні сили.Це надзвичайно небезпечний момент для Європи, яку ми будували протягом останніх восьми десятиліть — Європи, що стала більш єдиною, вільною, заможною, демократичною і, в найкращому сенсі, ліберальною.Сьогодні нам як ніколи потрібен український дух, щоб захистити й нашу власну волю.Але водночас має бути точка політичної збірки, тобто пункт, або людина, яка зможе взяти на себе відповідальність. Не на словах - бути готовою дати конкретну військову відповідь Путіну.Путін намагається нас залякувати, демонструючи свою готовність вести так звану перманентну війну. Свого часу Лев Троцький запропонував концепцію перманентної революції, а Путін зараз використовує концепцію погрози перманентної війни, яка може пульсувати, точитися роками і десятиліттями.Хто може стати лідером і з якою концепцією? Це не про теорію, не про слова, не про голосування в Європейському парламенті - той із лідерів, можливо Кір Стармер, хто скаже: якщо ви нападете на Естонію, шановні російські противники, ми вступимо в війну.Перш за все, надзвичайно важливо усвідомити: у найближчому майбутньому Росія продовжуватиме війну проти Заходу. Це стало центральною ідеєю та сенсом існування режиму Путіна, навіть більшою мірою, ніж раніше.Йдеться не лише про російський реваншизм чи спробу відновити імперський контроль над Україною. Мова про постійну, перманентну війну проти Заходу, що ведеться різними засобами. Це не лише збройна агресія. І саме тому опір має бути багатовимірним, охоплюючи не лише військову, а й інформаційну, економічну та інституційну сфери.Що ж до європейського лідерства, то воно ніколи не зосереджуватиметься в руках однієї людини, як і не буде виходити виключно від Європейського Союзу.Ми стали свідками символічної миті в Києві, коли четверо лідерів стояли поруч із Володимиром Зеленським під банером із написом "Коаліція охочих". І головне питання зараз — чи буде в Європі достатньо країн і лідерів, частково серед держав-членів і поза межами ЄС, частково в європейських інституціях і в більш згуртованому НАТО, щоб зробити стримування Росії переконливим і дієвим.Це і є ключове питання. Відповідь на нього не залежатиме від однієї чи двох осіб, вона залежатиме від спільної волі багатьох. Європа ніколи не говорить одним голосом, це завжди спільна розмова.Я хотів би вам подякувати за те, що ви з Україною, за те, що приїжджаєте в Україну. Не лише ви - наприклад, мій приятель Генрі Марш, британець, регулярно приїжджає в Україну для того, щоб робити добрі справи, а ще й підтримати своєю присутністю, полковник британської армії у відставці Глен Ґрант також. Дуже багато людей, зокрема з Британії, приїжджають. Я хотів би, щоб ви поділилися власним досвідом, власним відчуттям ситуації, що вас вражає в Україні і які ви бачите виклики чи загрози, для нас тут, в Україні.Передусім варто сказати, що Генрі Марш справді видатна особистість, а перебування в Україні завжди є глибоко зворушливим, тривожним, натхненним і сповненим сенсу. Україна — це головна європейська історія нашого часу. Ми багато говорили про виклики, які несе війна, але те, що мене особливо вразило минулого тижня, це усвідомлення того, що нам слід замислитися і над викликами миру, або бодай часткового миру. Під час мого останнього візиту в Україну я відчув, наскільки глибоко людей турбує перспектива розколів у суспільстві та політичному житті, які можуть виникнути в момент укладання тривалого перемир’я.Українське суспільство сьогодні складається з дуже різних груп. Є мільйони, що переживають страшні страждання на окупованих територіях. Є внутрішньо переміщені особи. Є ті, хто живе у відносно безпечних регіонах України. Є українці за кордоном. І є ветерани, які повертаються з фронту. Ці досвіди різні за глибиною та болем, неминуче перетинатимуться, а подекуди й вступатимуть у конфлікт. І це серйозний виклик на шляху до мирного майбутнього.Об’єднати ці досвіди буде непросто. А коли повернеться повноцінне політичне життя, наприклад, якщо країна дійде до проведення виборів у належних умовах, із вільним медіапростором, повним виборчим реєстром і реальними можливостями для кожного громадянина проголосувати, політика повернеться з повною силою.Перед Україною стоїть серйозне завдання: зберегти єдність, якої вона змогла досягти в умовах війни, у час часткового миру або у період, коли активні бойові дії будуть припинені. Для мене і для багатьох людей, які підтримують Україну, викликом стане збереження високого рівня європейської підтримки. Коли гаряча фаза війни завершиться, навіть якщо тимчасово, на кілька місяців чи років, на Заході, зокрема в Європі, з’явиться сильна спокуса сказати: "Все, війна закінчилася. У нас є щось на кшталт миру. Маємо інші проблеми, давайте зосередимось на них". Саме це сталося з Боснією після 1995 року.Я не порівнюю Боснію та Україну в жодному іншому аспекті, окрім одного: існує реальна загроза втратити внутрішню єдність і водночас увагу та солідарність решти Європи.Я хотів би вас розпитати про вашу віру в перспективи дипломатичних перемовин і мирних конференцій. Віра в дипломатію в теперішній ситуації є небезпечною. Але ця віра лишається, тому що перспектива нескінченної війни з Російською Федерацією на нашій землі дуже багатьох може деморалізувати.З іншого боку, дипломатичний процес фактично стоїть на місці. І Дональд Трамп робить усе, щоб вийти з дипломатичного процесу й розповідати всьому світові, що нехай Україна та Росія домовляються за посередництва Ватикану. Це блюзнірство, наруга, цинізм, але такою теперішня ситуація є. Ми розуміємо, що світ утомився від російської агресії.Світ хотів би якось унормувати ситуацію, хоча повернутись до стану антебеллум (перед війною, - ред.) неможливо. Яким є ваше бачення ширших мирних конференцій? Адже ще є Китай зі своїм баченням, і є інші гравці.Уважаю за необхідне наголосити: навіть коли гарячі бойові дії завершаться, у найближчому майбутньому миру не буде — ані в Україні, ані в Європі.Ми опинимось у складному проміжному стані, коли це буде не війна, але і не мир. Буде щось на кшталт нової форми холодної війни. Така реальність тривала, складна й незручна для багатьох. Остаточні мирні домовленості після Другої світової були укладені лише у 1990 році, коли відбулося возз’єднання Німеччини. Минуло 45 років. А Корейський півострів досі не має такої мирної угоди.Очікувати на велику мирну конференцію найближчим часом не варто. Це малоймовірно. Проте можливе перемир’я. Його передумовою стане усвідомлення Росією поразки та відчуття болючих наслідків війни.У такому разі сценарій, ймовірно, нагадуватиме повоєнне відновлення Західної Європи у 1940–1950-х роках. Україна буде послідовно зміцнюватися, інтегруючись у західний простір і стаючи частиною системи колективної безпеки. Так створюються незворотні факти на місцях, які з часом можуть привести до справжнього миру. Ось на що ми найбільше сподіваємося.Та є серйозна загроза. Щойно буде досягнуто перемир’я, багато хто у світі скаже: ось вам і мир. Увага світу розсіється, напруга спаде, і Захід зосередиться на інших глобальних викликах. У цей момент Україна ризикує опинитися між історичним шансом і новою вразливістю.Коли ми говоримо про такі драматичні моменти, ми не можемо не розглядати роль тієї чи іншої особи в історії. Але ми говоримо не про Наполеона, Аттілу чи Гітлера. Ідеться про Путіна. Що ним рухає? Це психопатологічна історіософія чи це просто бажання повернутися в якийсь нікому не відомий світ першопричин, про які він регулярно говорить? Важливо наголосити: це і війна Путіна, і війна Росії. Імперії ніколи не здавалися без спротиву. Тому було ілюзією вважати, що Російська імперія, яка зникла на перший погляд раптово в період з 1989 по 1991 рік, не спробує відповісти ударом.Я переконаний, що незалежно від того, хто сидів би у Кремлі, ризик відновлення імперського проєкту з боку Росії завжди залишався високим. Але маємо ще й особистість Путіна. Як я пишу у своїй книжці, я познайомився з ним у 1994 році, коли він був маловідомим заступником мера Санкт-Петербурга. Уже тоді він говорив про території, які, за його словами, завжди були російськими, і наголошував, що Росія повинна їх або захищати, або повернути. Він прямо згадував Крим. Одержимість Путіна полягає не у відновленні Радянського Союзу. Його не цікавить радянське минуле як таке. Його ціль полягає у створенні російського союзу, і це чітко видно ще з 1990-х років.На мою думку, під час пандемії коронавірусу одержимість Путіна набула патологічної форми. Відтоді його політичне виживання стало прямо пов’язаним із продовженням війни. Він сформував економіку, орієнтовану на війну, і суспільство, якому нав’язується уявлення, що це останнє протистояння із Заходом.Це не просто політика, а неминучий реваншизм імперської Росії. Це соціальна психологія і викривлене історичне бачення, в яке вірить Путін. І сьогодні це вже не тільки його ідея — це внутрішній механізм його режиму.Він не зупиниться сам. Його потрібно зупинити.Як ви гадаєте, якою може бути потенційна нова "Ялта", до якої закликає Путін? Коли почалося повномасштабне вторгнення Російської Федерації в Україну, я був трішки оптимістичніший, тому що в Путіна не було жодного помітного асистента, який міг би підставити йому плече, можливо, крім китайців.Але зараз ми бачимо, що Дональд Трамп хоче використовувати російську агресію проти України загалом для потужних змін у всьому глобальному світі, йому війна потрібна, щоб досягати своїх політичних успіхів. Я не кажу, що вони збігаються з путінськими, це різні речі. Але Путін має свій фантомний біль за Україною і так намагається вписати себе в історичний процес.Домовленості досягнуть троє людей - Путін, Трамп і Сі Цзіньпін. Звісно, це все буде прикриватися дуже високопарними словами. Розповідатимуть про реформування Організації Об'єднаних Націй тощо. Але дуже багато речей не потрапляють в історичні протоколи - ми пам'ятаємо, що Сталін, Рузвельт і Черчилль визначили долю тої самої Польщі. Тоді Черчилль був бідним родичем. А тут ми бідного родича не бачимо - ми бачимо певну симфонію автократій: Путін, Сі Цзіньпін і, можливо, Трамп, який буде вдавати, що нічого не бачить.Ви маєте рацію: ця трійка сильних на їхній погляд лідерів прагне бачити світ саме таким. Великі держави збираються разом, якщо не в Ялті, то будь-де, щоб укладати угоди й ділити світ на сфери впливу.У Трампа простежується своєрідна одержимість Західною півкулею. Його ідеї щодо Гренландії, Канади, Панами та Мексики, уявлення про США як про домінуючу силу, такого гегемона в регіоні, доповнюються баченням Китаю в Азії і, можливо, Росії в Євразії. Такий спосіб мислення справді існує. Але саме тут криється принципова різниця.Європа сьогодні зовсім не така, якою була в 1945 році, коли в Ялті відбулася знаменита зустріч. Тоді континент лежав у руїнах, виснажений і безсилий. Сьогодні ж ми маємо найбільш об’єднану, найбагатшу і багато в чому найвпливовішу Європу за всю її історію. Сукупно економіки країн Європейського Союзу перевищують російську щонайменше в дванадцять разів.Ми справді витрачаємо значні ресурси на оборону. І якщо Європа матиме достатньо політичної волі, саме вона здатна запобігти реалізації такого сценарію. Водночас варто зауважити: Путін фактично одноосібно контролює Росію, тоді як Трамп не має аналогічної влади у Сполучених Штатах. Навіть у межах його власної Республіканської партії є чимало тих, хто не підтримує подібний підхід, не кажучи вже про представників інших політичних сил.Тож так, загроза існує. Ці троє лідерів хотіли б, щоб такий світ став реальністю, але ми маємо всі підстави й можливості цьому завадити.У мене відчуття, що ми повернулися в ті жахливі часи - просто мало хто наважується їх описати й охарактеризувати, - коли, наприклад, Сталін разом із польськими комуністами могли депортувати сотні тисяч людей, мільйони людей, коли депортовували німців із Чехії, поляків з України, коли українців, які мешкали на території теперішньої Польщі, розпорошували. Ще у Біблії було це описано як Екзодус.І зараз є відчуття, що ми повертаємось до тих страшних часів. Але, можливо, є певні червоні лінії, які можуть спрацювати? І недарма ми говоримо, зокрема, про Трампа. Трамп - це привід для багатьох, щоби сказати: ми не можемо змінити ситуацію, бачите, який Трамп. Хоча те, що Трамп виходить із континенту, подвоює - чи навіть потроює - російську загрозу.Минулого тижня я спілкувався з людьми, які були змушені тікати з Маріуполя, Мелітополя, Криму та Нової Каховки. Ми бачимо у вашій країні масштабні вимушені переміщення, що супроводжуються величезними людськими стражданнями — такими, яких Європа не знала з 1945 року.Водночас Трамп фактично дає згоду на те, щоб Ізраїль здійснював подібні дії проти двох мільйонів палестинців у Газі. Ми знову опинилися у світі не лише великих держав, які прагнуть перерозподілу глобального впливу, а й мільйонів простих людей, які стають жертвами цих процесів і зазнають неймовірних страждань. Боюся, що саме з цією реальністю ми сьогодні маємо справу.Саме тому, якщо дозволите, я хочу знову повернутися до України і підкреслити, наскільки важливо усвідомити, що сьогодні поставлено на карту. Зараз я готую коментар для "Гардіан". Протягом останніх тижнів багато журналістів і ведучих говорили: "Для України буде якась угода. Можливо, це означатиме кінець війни. Можливо, Україна поступиться частиною території." Вони використовують формулювання на кшталт "земля в обмін на мир".Потрібно постійно нагадувати: йдеться не лише про землю. Так, територія має значення. Проте передусім це — домівки, життя, особисті історії, родини, засоби до існування мільйонів людей.Ми не маємо права забувати про справжній масштаб людської трагедії, спричиненої тією самою геополітикою, яку колись щиро сподівалися залишити в минулому європейської історії.Шановний пане професоре, я хотів би вас розпитати про ідеологію нового світу. Я не знаю, хто будує цей новий світ, що собою являє ця "торгова фірма" МАГА, розуміємо, що йдеться про американський ізоляціонізм, про спробу перерозподілити загалом впливи у світі.Є певне середовище людей, і хоча офіційно публічний вплив Ілона Маска на американську політику немовби зменшується, але зрозуміло, що ми зайшли в цифрову добу. Так, цифровий контроль, намагання впливати на величезні маси населення за допомогою онлайн-придатків, адже всі люди зараз з мобільними телефонами.Свого часу Джордж Оруел доволі незле описав це в романі "1984". А яке ваше відчуття, що зараз будується? Дональд Трамп не просто самородок, який підкорив американських виборців. Ні, Дональд Трамп - це була ціла система людей, система впливів, грошей і, можливо, є певна ціль і ідеологія. Яку ви відчуваєте ціль того середовища, що будує зараз новий світ?Джордж Орвелл — один із моїх інтелектуальних і літературних героїв. Для мене він є абсолютним взірцем. Те, що ми переживаємо сьогодні, — це не "1984". Це інша реальність. Тож, мабуть справді нам потрібен новий Орвелл. Як на мене, сучасна епоха визначається трьома ключовими елементами. Перший — націоналізм, особливо великодержавний, який проявляється всюди, куди не глянути. Ми вже це обговорювали.Другий — зростання антилібералізму. Згадайте Ілона Маска чи Джей Ді Венса — вони підтримують націоналістичні популістські рухи як сили, що протистоять ліберальним цінностям і ведуть до реакційних змін.Третій — безпрецедентна цифрова революція, яку світ пережив у сфері інформації та комунікацій за останні сорок років. У результаті ми дедалі частіше не можемо відрізнити правду від брехні, факти від фейків.Це, безумовно, вигідно як Владіміру Путіну, так і Дональду Трампу, адже тоді йдеться вже не про те, що є правдою, а що — брехнею, а про те, чий наратив візьме гору.Гадаю, ми опинилися в новій, не менш небезпечній реальності. Це не один авторитарний режим, а світ, у якому під загрозою опинилася сама ліберальна демократія — система, яку ми крок за кроком вибудовували впродовж останніх десятиліть і яка тримається на спільному розумінні фактів, навіть за наявності різних поглядів і тлумачень.Можливо, сьогодні нам потрібен новий автор, здатний написати роман, який точно зафіксує суть цієї сучасної антиутопії.Якщо говорити про режим контролю, як би це мало виглядати, коли ми говоримо про окупаційні адміністрації з боку Росії чи системи керування? Тобто це було б так, що керує конкретний генерал НКВД? Чи все-таки вони шукали б формати, пов'язані з тими чи іншими генералами Ярузельськими, як свого часу було за комуністичної Польщі? Чи це взагалі може бути щось принципово інше?Не думаю, що йдеться про систему контролю в стилі генерала Ярузельського, який утримував Польщу під радянським впливом у 1980-х, або про модель Квіслінга, що забезпечував підпорядкування Норвегії нацистській Німеччині. Сценарій, про який ідеться зараз, навряд чи буде подібним.Здається, Путін мислить інакше — його мета не контроль над окремими територіями, а дестабілізація Заходу. У його уявленні Захід має бути слабким, роз'єднаним і дезорієнтованим, тоді як великі держави зберігають силу й контроль. Тобто мова не про встановлення неформального колоніального контролю, а про системне руйнування західної єдності зсередини.Китай — це зовсім інша історія. Китай Сі Цзіньпіна став головним вигодонабувачем глобалізації, вільної торгівлі та світової економіки. На відміну від Росії, Китай зацікавлений у збереженні базового міжнародного економічного порядку, який гарантує стабільність. Пекін не шукає політичних союзників, йому потрібні зручні партнери, тобто країни, які постачають ресурси і купують китайські товари. Їхній політичний устрій для Китаю не має значення. Важливе лише їхнє ставлення до Китаю.Отже, ми маємо справу з двома абсолютно різними типами геополітичних гравців.  

На відміну від Аlyоshа, Олена Тополя ніколи не писала російською Недавно вийшло відео на вашу пісню "Каштан". Який її основний меседж? &еnsр;Це українськомовна версія моєї пісні 2012 року. Ідея її переробити виникла ще під час Революції гідності. Сьогодні вона звучить через рок, біль і надію. Це пісня про мрію, яка не зникає навіть під звуками сирен. Це молитва про Україну. Ваш перший серйозний успіх це перемога на міжнародному конкурсі "Ялта 2006". Чим запам'ятався Крим? &еnsр;Тоді було неймовірно спекотно. Я сильно згоріла й рятувала шкіру сметаною. Не знала, що робити, а треба було виступати. У цьому конкурсі брали участь представники з 14 чи 17 країн. Було страшно, бо відчувала велику відповідальність, до того ж співала свою пісню. А ще в мене була хорео­графічна постановка, і я боялася, що не впораюся. А мені лише 20. Коли почула, що заслужила перше місце, відчула: це серйозна перемога. На жаль, розділила першість із хлопцем з Росії. Однак не відчувалося, що Крим не український. У мене й нині так. Коли відчули себе по-справжньому дорослою? &еnsр;Для мене дорослість це мудрість, коли до тебе приходять за порадою. Проте я ще люблю побути дитиною ­побешкетувати, пострибати, побігати. Як співачка дорослішаю щодня, отримуючи новий досвід. Навіть свої старі пісні нині зовсім по-іншому відчуваю. Багато текстів з'являється миттєво. Я не вмію писати спеціально. Записую потік думок, а згодом починаю їх переосмислювати. Іноді такі пісні по-новому відкриваються за кілька років. Чому відбулася трансформація з Аlyоshа до Олени Тополі? &еnsр;Це планувалося давно, ще з початком війни 2014 року. Через сценічне ім'я дехто вважав мене російською співачкою. По-перше, хочу підкреслити, що я в Росії ніколи концертів не давала. Так, колись мене запрошували на декілька подій, де я не співала. По-друге, в паспорті я Олена Тополя і мені вже не треба ніяких шор. Я вибрала свій шлях співаю рок і повертаюся сама до себе. До речі, суттєва відмінність не тільки в зміні сценічного імені, але й у тому, що Олена Тополя ніколи не писала російською. Не відчувалося, що Крим не український Як познайомилися з чоловіком Тарасом Тополею? &еnsр;Перше поверхове знайомство відбулося у продюсерському центрі Саtарult Мusіс, із яким підписала контракт 2009 року. Потім ми запрошували Тараса знятись у кліпі, але він приїхав наприкінці знімання. А вже після мого повернення з Євробачення попросив виступити на дні заснування селища Славсько (до 2023 року Славське. Країна). У Карпатах ми роззнайомилися, я придивилася до Тараса. Наші світосприйняття перепліталися. Зрозуміла, що не хотілось би втратити такого друга. Тарас пішов добровольцем у територіальну оборону. Як сприйняли це рішення? &еnsр;Я його підтримала, тому що на його місці зробила б так само. Та оскільки в нас малі діти, треба було швидко реагувати. Хоча я не хотіла залишати країну. Думала, може, ми на Заході України перечекаємо й потім повернемося додому. Але, щоб уберегти дітей від війни, ви поїхали у США до рідних? &еnsр;Ми поїхали у Штати, бо саме там живе мама Тараса. Це єдина причина. Ми були там рік і вісім місяців. Спочатку два тижні були на Заході України, де нас прийняла наша няня, потім іще тиждень у Варшаві, доки робили тести на коронавірус. А 13 березня полетіли в Америку. Який був період у США? &еnsр;Складний. Було важко жити не вдома, не з Тарасом, не в рідній країні. Було відчуття, ніби ти в комп'ютерній грі, яка зависла. Наче й життя триває, діти навчаються у школі, ти займаєшся з ними, допомагаєш виконувати завдання з української і американської шкіл, маєш благодійні виступи, щоб заробити щось для ЗСУ, але насправді все, немов у вакуумі, як у чорній дірі. Плюс ти відкриваєш новини і зриває дах. Здається, всередині мене все згоріло, ніби була ­величезна пожежа. Через стреси я почала стрімко втрачати вагу, хоч їла торти й іншу калорійну їжу. Коли повернулася з Америки, важила 41 кілограм. Потім мала відродитися заново, як у фізичному плані, так і в душевному. Це відродження починається з голови, коли психологічно себе підтягуєш, потім серце дозволяє, каже: "Все, можна дихати нормально". А тоді тіло починає реагувати й набирати вагу. Тепер я важу 53, але хочу більше м'язів. Обов'язково займаюся з тренером, враховуючи, що в моєму животі встановлено спеціальну сітку. Під час третьої вагітності сильно розійшлися прямі м'язи живота, був стовідсотковий діастаз. Сітку поставили торік, коли на УЗД сказали, що внутрішні органи прикриває лише шкіра. Вирішила, що піду на цю операцію. Після неї залишився великий шрам, тому що я лише півтора місяця носила корсет, а далі повернулася до свого активного життя танцювала, стрибала. Коли приїхала з Америки, важила сорок один кілограм Ви самі впоралися з вигорянням чи зверталися до фахівців? &еnsр;Сама. Адже неможливо навіть ні з ким поговорити про те, що відчуваєш. У мене були спроби, але зазвичай людина проходить це тільки наодинці з собою, і в кожного цей шлях різний. Щодо волонтерської діяльності. Які труднощі були? Що відкрили для себе? &еnsр;На жаль, волонтерська діяльність почалася не з самого початку повномасштабного вторгнення. Хоча я давала благодійні концерти ще з 2014-го. Але серйозні збори почалися, коли я з дітьми вже була в Америці. Брала участь у турах, де українські артисти збирали великі зали, виставляли лоти на благодійні аукціони. Зі свого боку могла поїхати на виступи, але надовго не залишала дітей із бабусею. Також організовувала з подружками концерти у Філадельфії, де ми збирали кошти на прилади нічного бачення. Українці, які вже давно живуть у США, суттєво допомагали. Ми неймовірна нація, об'єднана, сильна. Люди інших національностей, які на початку великої війни виходили на протести, відправляли на підтримку України великі кошти, нині трохи втомилися. Я це розумію, бо війна триває не в їхніх країнах. До того ж вони стежать за новинами й бачать, що ті, хто мають відреагувати максимально чітко й резонансно, обирають іншу сторону, і це велика печаль для нас. Яке було ваше повернення в Україну? Як діти реагують на сигнали повітряної тривоги, чи не бояться? &еnsр;Готувала їх до цього. У США ми ставили аудіо й мали декілька репетицій, щоб вони одразу орієнтувалися на звук і могли максимально швидко зібратися. Марійка найперша хапає подушечку, вдягається, взувається і вже може бігти в укриття. Навіть коли вибухи десь недалеко, а таке часто, діти орієнтуються на нашу з Тарасом поведінку. Вони чекали повернення додому. В Америці постійно спостерігали два моїх перманентних стани маму, яка або плаче, або взагалі ніяка. А вдома я усміхаюся. Навіть більше коли повернулася в Україну, через певний час зловила себе на тому, що сміюся. Помітили якісь зміни в суспільстві після повернення? &еnsр;Передусім зміни щодо мови. Коли я вийшла в наш парк, помітила багато людей, які переїхали зі сходу країни. Вони нас упізнають, підходять і намагаються розмовляти українською. Я кажу: "Нічого, разом усе здолаємо". 2014-го я починала із себе. Для мене це важливо, адже несу велику відповідальність як українка, людина, артистка. Упродовж усієї історії України люди йшли на смерть за свою націю, мову, право відстоювати своє. Мені соромно, що вже в дорослому віці деякі імена чула вперше. На жаль. Ти народився на цій землі, то поважай її, природу, яка тобі так багато дає просто так, своїх героїв, завдяки яким ти живий, поважай інших і особистий простір. Як пережили розлуку з чоловіком тривалістю рік і вісім місяців? І як долаєте критичні моменти в подружньому житті? &еnsр;Як і всі інші через любов і прийняття. Є бажання бути разом, є почуття. Серце не підкорюється розуму, воно кричить голосніше. Серце це голос правди в тобі, який неможливо з чимось переплутати. Так, пережити тривалу розлуку складно навіть фізично, але є інтернет. Як розділяєте сімейні обов'язки? &еnsр;У нас немає якогось розподілу обов'язків, і ніколи не було. Іноді мені було простіше щось самій зробити, ніж просити й бачити, що все залишається на місці. Нині на деякі речі стало все одно. Коли комусь це впаде в очі, то хай бере й робить. Тобі треба візьми й помий посуд, тобі треба помий підлогу, тобі треба поскладай, тобі треба піди й купи продукти. Так само щодо себе мені треба, я пішла і зробила. Тільки коли ми хворіємо або ж не встигаємо, можемо попросити одне одного про щось. І це нормально. Як виховуєте дітей? &еnsр;Величезне значення має максимальний прояв батьківської любові, піклування й підтримки. У цьому ніколи не обманеш дитину. Дитина завжди відчуває щирість і все, що транслюють батьки, навіть коли вони мовчать. На цьому в нас будується спілкування. Звісно, іноді діти дослухаються до нас із Тарасом, деколи ні. Але вони найкращі у світі. Марія дівчинка з характером. Проте я вмію боротися з її вибриками. Кажу: "Хоч би що ти зараз робила, хоч катайся по підлозі, я все одно тебе люблю". І вона це знає, підходить і говорить: "Мамо, вибач. Я не буду так поводитися". Це все досвід, якого не було спочатку, особливо з Ромою, первістком. Він моє кохане дитятко, на ньому вчилася бути мамою. Було складно, адже це новий світ. Маєш піклуватися про дитину попри сильну фізичну та психологічну втому. Малюк забирає всю материнську увагу, і це важко, коли не можеш займатися улюбленою справою. А крім того, що ти постійно з немовлям, треба встигати поприбирати, приготувати, попрати, попрасувати, погуляти з дитиною і себе не забути. Та хай там як, материнство це величезне щастя. Воно будується на любові, й коли жінка це розуміє, то їй стає легше, вона перестає втрачати сили, а навпаки заряджається. Чи вірите в дива? &еnsр;Можу назвати дивом багато речей і ситуацій. Якось написала текст пісні "Одной ночи мало". Попросила Бориса Кукобу за нагоди подумати над музикою. І ось він написав музику, пісня вийшла пристрасна, в циганському стилі. Коли записували демо-версію, у студію прийшла Наталка Могилевська. Каже: "Я хочу цю пісню. Дайте мені її. Продайте". Погодилася, тільки сказала, що маю її закінчити. Хотіла зробити куплет циганською. Щоб розібратися з вимовою, звернулася до матері музиканта Василя Котлярова Наталі. Вона не лише циганка, але й філологиня. Домовилися про зустріч у ресторані "Сатурн" нині "Прага". Прийшла з подружкою, а Наталя з чоловіком літнього віку, представила його Пітером. Ми поспілкувалися, я дізналася, як правильно читати куплет. Раптом мені захотілося заспівати. З 15 років моєю улюбленою піснею була Whаt lоvе саn bе гурту Кіngdоm Соmе. Саме її і виконала. Повертаюся за столик і бачу, що Пітер свариться з Наталею. Мовляв, це вона попросила мене цю пісню заспівати. Наталя ж не може зрозуміти, чому він на неї напав. Тоді Пітер дивиться на мене й каже: "Я цю пісню написав". Ну, думаю, чолов'яга з глузду з'їхав. А він обурений, аж почервонів, каже: "Не віриш мені? Зараз доведу". Попросив свого водія привезти документи на авторські права, де написано: гурт Кіngdоm Соmе, текст "Whаt lоvе саn bе", автор Пітер Чекалюк, текст продано 15 квітня 1977 року, і підписи. Уся робота над неймовірними піснями, на жаль, не дала результатів Потім ми з Пітером, який виявився американцем українського походження, записали цілий альбом А Wоrld Оutsіdе Yоur Dооr, який вийшов у США 2010 року під псевдонімом Аlyоshа. Тоді ж в Україні я підписала контракт із Саtарult Мusіс, і вони лагідно натиснули, щоб я пішла на відбір Євробачення, хоч не планувала це робити. По-перше, це було зарано для мене. По-друге, участь у Євробаченні перебила мою присутність у США. Альбом вийшов без промо-­виступів, і вся робота над неймовірними піснями, на жаль, не дала результатів. Після повернення з Євробачення всі мої плани зруйнувалися, довелося працювати у форматі попси за тогочасними потребами аудиторії. Нині, коли маю досвід роботи з різними продюсерами, вирішила, що час робити те, що хочу. Я повернулася до себе справжньої. У мене є купа прекрасних англомовних і українських пісень у рок-стилі. Хочу їх реалізовувати. Як вдається тримати баланс між музичною кар'єрою, материнством і особистим життям? &еnsр;Не можна давати собі розслабитися. Я хочу бути впевненою, хочу собі подобатися. Для цього маю працювати над собою, розвиватися, бути розумною. Треба робити щось, щоб перевершувати себе вчорашню. Хочу показати дітям, що потрібно йти до своєї мети. Адже життя без цілей це зупинка. Звісно, буде постійно кудись кидати то вгору, то вниз. Треба це усвідомлювати й розуміти: такий графік життя. Тому маємо з гордістю виходити з будь-якої ситуації. Хоч які перешкоди трапилися на шляху, стереотипи не повинні нами керувати. У кожного є власний досвід, почуття й розуміння. Не варто жити чужими думками. Виявляйте себе, не бійтеся бути інакшими це чудово бути не таким, як усі. Немає жодних стандартів. Усесвіт величезний, багатогранний, прекрасний і сповнений загадок. Не сприймайте його лише через призму того, що вам накинули.

Хотілося б, звичайно, помилитися. Але з того, що ми знаємо зараз, припинення вогню очікувати виглядає надто малоймовірним варіантом. Чому?Очікування російського диктатора від американців очевидні. По-перше, тиск на Україну — щоб ми продовжили обговорення з росіянами "мирних ініціатив" на основі умов, висунутих минулого тижня в Стамбулі. Як я вже неодноразово писав, вимоги Путіна є політичними. А отже, досягнути їх можна лише в рамках переговорів. Захоплення ще однієї території не призведе до роззброєння України й не легітимізує претензії Москви на Європу як сферу своїх "життєвих інтересів". Єдиний спосіб — рішення, продавлені в результаті переговорів. Росіяни зацікавлені в них, тому тиснутимуть на Україну всіма доступними каналами. Зокрема, через американців.Читайте також: Жоден президент України не піде на вимоги ПутінаПо-друге, перерозподіл сфер впливу, як "нова Ялта", — продовження ялтинської конференції 1945 року, де, за легендою, СРСР і США поділили між собою світ. Оскільки американці подібне навіть не розглядають, єдиний спосіб винести це на рівень серйозних дискусій — особиста розмова. Саме тому двостороння зустріч Путіна і Трампа є стратегічною метою Кремля.Фоном до цього мала б стати "нормалізація" Росії, яка за роки війни перетворилася на світового ізгоя, та "деукраїнізація" відносин США і РФ — тобто виведення війни в Україні за дужки американсько-російського діалогу.Очікування Дональда Трампа також добре відомі: він просто хоче припинити займатися цим питанням і не бажає, щоб Америка витрачала на нього гроші.Стратегічна задача США щодо Росії залишається незмінною: Росія — єдина країна у світі, яка своїм ядерним потенціалом здатна знищити США та решту світу. Китай такого арсеналу не має — як і всі інші. Тому для американців важливо зменшити рівень напруженості у відносинах із Росією як частину стратегії національної безпеки.Отже, єдиним результатом сьогоднішніх телефонних розмов може бути лише спільна заява про необхідність продовження переговорів у стамбульському форматі та плани Трампа і Путіна зустрітись у майбутньому.Бо ні до рішення про мир, ні до перемир’я, ні до припинення вогню Путін не дозрів, а Трамп не має інструментів, щоб його дотиснути.ДжерелоПро автора. Микола Княжицький, журналіст, народний депутат УкраїниРедакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів чи колонок.

Про це йдеться у повідомленні "Атеш" в Теlеgrаm. "Наші агенти зафіксували вибухи в районі н.п. Перевальне, включно з військовою базою 126-ї окремої гвардійської бригади берегової оборони та 8-го окремого артполку", - йдеться у повідомленні.Повідомляється також про загиблих російських військових, які перебували на чергуванні на складі. У мережі з'явилися фото пожежі, яка нібито виникла в районі Перевального. Як повідомляє tеlеgrаm-канал SНОТ, близько 5-ї години ранку над Ялтою пролунало щонайменше п'ять вибухів. Місцеві жителі стверджують, що бачили яскраві спалахи і чули сильний гуркіт у небі, від якого спрацювали сигналізації на автівках. Вибухи також було чути в Гурзуфі, Алупці та Алушті.Також відомо про обмеження руху від с. Лозове Сімферопольського району в бік Алушти. Губернатор Севастополя Михайло Развожаєв заявив про нібито знищення шести безпілотників над Чорним морем. "Гучні звуки, які було чутно в місті, - це робота наших військових. За попередньою інформацією, знищено 6 БПЛА в повітрі над морем на великій відстані від берега", - написав він у Теlеgrаm.Згодом у російському Міноборони відзвітували, що уночі нібито було знищено та перехоплено 65 українських безпілотників. Із них 43 – над акваторією Чорного моря, 21 – над територією Криму і 1 – над Білгородською областю РФ. Про це передає РИА Новости.Нагадаємо, протягом 3 травня Сили оборони України поцілили по двох військових літаках РФ. Другий випадок було зафіксовано на території тимчасово окупованого росіянами українського півострову Крим. 

У Севастополі лунали вибухи, окупаційна "влада" говорить нібито про збиті БплА над Чорним морем

Українська співачка Олена Тополя, більш відома як Аlyоshа, відзначила 39-річчя. Із піснею Swееt Реорlе представляла Україну на 55-му конкурсі Євробачення в Осло, де посіла десяте місце, набравши у фіналі 108 балів. Gаzеtа.uа зібрала цікаві факти з життя зірки та пропонує переглянути, як вона змінилася з юності. Народилася Олена в Запоріжжі в родині працівника ДАІ та працівниці авіазаводу. Батько захоплювався рибальством, тож в дитинстві дівчинка допомагала продавати рибу. У шкільні роки майбутня артистка співала у хорі та займалася у музичній студії "Юність". Закінчила факультет естрадного вокалу у Київському національному університеті культури і мистецтв. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Дружина Усика здивувала відвертою зйомкою у гарячому образі У 2006 році виконавиця стала переможницею міжнародного конкурсу "Ялта", у якому взяли участь представники з 14 країн світу. Через два роки здобула перемогу в ІІ Міжнародному телевізійному конкурсі "Пісні моря". 2010-го перемогла в Національному відборі на конкурс "Євробачення" з піснею То bе frее. Як виявилося згодом, пісня була дуже схожою на Кnосk Ме Оut у виконанні Лінди Перрі, тож Аlyоshа звинуватили у плагіаті. Вона презентувала нову композицію, Swееt Реорlе, з якою поїхала на Євробачення в Осло. У фіналі посіла десяте місце. Співачка має голос діапазоном чотири октави. Є авторкою багатьох власних, а також пісень Наталі Могилевської, дуету Олексія Потапенка та Насті Каменських. Раніше Тополя заявила, що більше не зможе народити дитину. Багатодітна мати зазначила, що робила операцію через розтягнуті м'язи на животі.

Розпочалася 1163 доба широкомасштабної збройної агресії РФ проти України.. Загалом протягом минулої доби зафіксовано 196 боєзіткнень. Про це повідомляє Генеральний штаб ЗСУ. Вчора противник завдав по позиціях українських підрозділів та населених пунктах одного ракетного удару, застосувавши одну ракету та 92 авіаударів, скинувши 139 керованих бомб. Крім цього, здійснив 5900 обстрілів, зокрема 145 - із реактивних систем залпового вогню, та залучив для ураження 2677 дронів-камікадзе. Агресор завдавав авіаударів, зокрема по районах населених пунктів Михайлівське, Мала Рибиця, Проходи, Миропільське, Новодмитрівка, Угроїди Сумської області; Русин Яр, Малинівка, Гродівка, Миролюбівка, Лисівка, Сухий Яр, Покровськ, Новопіль, Русин Яр, Зоря, Олександро-Калинове, Нова Полтавка, Зелений Кут, Ялта, Іванівка, Гродівка, Миролюбівка, Лисівка, Сухий Яр, Покровськ Донецької області; Гуляйполе Запорізької області; Томарине Херсонської області. На Харківському напрямку ворог двічі намагався прорвати оборонні рубежі наших захисників у районі Вовчанська. На Куп'янському напрямку вчора відбулося шість атак загарбників. Наші оборонці відбивали штурмові дії противника в бік Петропавлівки, Глушківки, Новоосинового та Загризового. На Лиманському напрямку ворог атакував 36 разів, намагаючись вклинитися в нашу оборону у районах населених пунктів Новосергіївка, Надія, Твердохлібове, Рідкодуб, Нове, Новий Мир, Зелена Долина, Колодязі та в напрямку Новомихайлівки, Греківки. На Сіверському напрямку наші воїни успішно зупинили дві атаки противника поблизу Верхньокам'янського. На Краматорському напрямку окупанти шість разів атакували в районах Білої Гори, Андріївки та Часового Яру. На Торецькому напрямку ворог здійснив десять атак у районах Дружби, Дачного, Диліївки та Торецька. На Покровському напрямку наші захисники зупинили 85 штурмових дій агресора у районах населених пунктів Стара Миколаївка, Калинове, Єлизаветівка, Лисівка, Котлине, Промінь, Даченське, Надіївка, Новоолександрівка, Котлярівка, Троїцьке, Богданівка, Андріївка та в напрямку Зорі, Малинівки, Миролюбівки, Гнатівки, Олександрополя, Покровська, Новосергіївки, Нової Полтавки. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: ЗСУ "закобзонили" понад 1230 окупантів за добу На Новопавлівському напрямку противник вчора здійснив 16 атак у районах Костянтинополя, Привільного, Вільного Поля та в бік Одрадного, Шевченко і Багатиря. На Гуляйпільському напрямку минулої доби боєзіткнень не відбулося. На Оріхівському напрямку окупаційні війська п'ять разів штурмували позиції Сил оборони поблизу Степового, Лобкового та Кам'янського. На Придніпровському напрямку наші оборонці успішно зупинили одну ворожу атаку. На Волинському та Поліському напрямках ознак формування наступальних угруповань ворога не виявлено. В Курській області Сили оборони України продовжують операцію. Минулої доби на даному напрямку відбулося 21 боєзіткнення, ворог завдав 13 авіаударів, скинувши при цьому 16 керованих авіаційних бомб, і здійснив 266 обстрілів, п'ять із яких - із реактивних систем залпового вогню. Загалом, минулої доби втрати російських загарбників склали 1230 осіб. Також українські воїни знешкодили три танки, 11 бойових броньованих машин, 45 артилерійських систем, реактивну систему залпового вогню, два засоби протиповітряної оборони, 112 безпілотних літальних апаратів оперативно-тактичного рівня та 139 автомобілів окупантів. Авіація, ракетні війська та артилерія Сил оборони завдали ураження по дев'яти районах зосередження особового складу, озброєння та військової техніки, одному засобу ППО, одному артилерійському засобу та трьох пунктах управління противника. Згідно з інформацією Генштабу ЗСУ, після завершення так званого "великоднього перемир'я", оголошеного російським диктатором Володимиром Путіним, війська Росії суттєво активізували штурмові дії по всій лінії фронту. Найбільш напружена ситуація нині спостерігається на Покровському напрямку. Саме там фіксується понад третина усіх штурмів - 34,3%. Далі йдуть Курський - 13,8%, Лиманський - 12,9% і Торецький - 11,8%.

За 30 квітня на фронті російсько-української війни відбулося 177 бойових зіткнень. Окупанти завдали 91 авіаційного удару, застосувавши 179 керованих авіабомб. Росіяни залучили для ураження 3186 дронів-камікадзе та здійснили майже шість тисяч обстрілів по позиціях наших військ і населених пунктах, йдеться в вечірньому зведенні Генерального штабу Збройних сил України. На Харківському напрямку наші війська зупинили дві атаки противника в районі Вовчанська. На Куп'янському напрямку противник провів шість штурмів позицій наших оборонців в бік Петропавлівки, Глушківки, Новоосинового та Загризового. На Лиманському напрямку російські загарбники 35 разів атакували позиції українців поблизу населених пунктів Новосергіївка, Надія, Твердохлібове, Рідкодуб, Нове, Новий Мир, Зелена Долина, Колодязі та в напрямку Новомихайлівки, Греківки. На Сіверському напрямку ворог здійснив штурм позицій наших підрозділів поблизу Верхньокам'янського. На Краматорському напрямку наразі зафіксовано п'ять бойових зіткнень в районах Білої Гори, Андріївки та Часового Яру. На Торецькому напрямку росіяни дев'ять разів атакували позиції Сил оборони неподалік Дружби, Дачного, Диліївки та в районі Торецька. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: На Покровському напрямку в РФ є просування - військовий На Покровському напрямку загарбницькі підрозділи 81 раз намагалися прорвати нашу оборону у районах населених пунктів Стара Миколаївка, Калинове, Єлизаветівка, Лисівка, Котлине, Промінь, Даченське, Надіївка, Новоолександрівка, Котлярівка, Троїцьке, Богданівка, Андріївка та в напрямку Зорі, Малинівки, Миролюбівки, Гнатівки, Олександрополя, Покровська, Новосергіївки, Нової Полтавки. Авіаційних ударів зазнали Русин Яр, Малинівка, Зоря, Олександро-Калинове, Нова Полтавка, Зелений Кут, Ялта, Гродівка, Миролюбівка, Лисівка, Сухий Яр, Покровськ. На цьому напрямку українські воїни знешкодили 345 окупантів, 194 з них - безповоротно. Також знищено вісім бойових броньованих машин, три автомобілі, 23 мотоцикли, один танк, два пункти управління БпЛА, міномет. Пошкоджено дві бойові броньовані машини, сім мотоциклів, чотири одиниці автомобільної техніки, один міномет та одну гармату противника. На Новопавлівському напрямку ворог 16 разів атакував поблизу Костянтинополя, Привільного, Вільного Поля та в напрямку Одрадного, Шевченко і Багатиря. Авіаударів зазнав Новопіль. На Гуляйпільському напрямку противник завдавав авіаційних ударів по Гуляйполю. На Оріхівському напрямку ворог п'ять разів атакував позиції наших захисників в районах Степового, Лобкового та Кам'янського. На Придніпровському напрямку ворог проводив одну наступальну дію. На Курському напрямку підрозділи Сил оборони України відбили 21 атаку російських загарбників. Ворог завдав 12 авіаційних ударів із застосуванням 15 керованих бомб, а також здійснив 185 артилерійських обстрілів позицій наших військ та населених пунктів, зокрема п'ять - із реактивних систем залпового вогню. Втрати російської армії в живій силі на війні проти України за рік і чотири місяці становлять 591 тисячу 950 осіб. Ця кількість й надалі зростає, повідомив головнокомандувач Збройних сил України Олександр Сирський.

Розпочалася 1155-та доба широкомасштабної збройної агресії РФ проти України. Загалом, протягом минулої доби зафіксовано 144 бойових зіткнення з ворогом. Про це повідомив Генеральний штаб ЗСУ. За уточненою інформацією, вчора противник завдав по позиціях українських підрозділів та населених пунктах 125 авіаударів, скинувши 242 КАБ. Крім цього, здійснив 6019 обстрілів, зокрема 150 - із реактивних систем залпового вогню, та залучив для ураження близько 2800 дронів-камікадзе. Агресор завдавав авіаударів, зокрема по районах населених пунктів Бояро-Лежачі, Петрушівка, Угроїди, Миропільське, Проходи Сумської області; Покровськ, Удачне, Новомиколаївка, Сухий Яр, Зоря, Водяне, Гродівка, Красний Яр, Олексіївка, Новопавлівка, Багатир, Новопіль, Олександро-Калинове, Яблунівка, Ялта Донецької області; Біляківка Дніпропетровської області; Запоріжжя, Гуляйполе, Новодарівка, Лобкове, Кам'янське, Степногірськ Запорізької області; Іванівка Херсонської області. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: За добу ЗСУ знищили 1210 окупантів - Генштаб На Харківському напрямку ворог чотири рази намагався прорвати оборонні рубежі наших захисників в районі Вовчанська. На Куп'янському напрямку вчора відбулося три атаки загарбників. Наші оборонці відбивали штурмові дії противника в районах Загризового та Нової Кругляківки. На Лиманському напрямку ворог атакував 14 разів. Намагався вклинитися в нашу оборону в районах населених пунктів Колодязі, Надія, Новомихайлівка та в напрямках Ольгівки, Глущенкового й Новосергіївки. На Сіверському напрямку ворог здійснив три спроби йти вперед в районах Григорівки та Верхньокам'янського. На Краматорському напрямку окупанти шість разів атакували у районах Ступочок, Білої Гори та в бік Майського. На Торецькому напрямку ворог здійснив 13 атак у районах Дачного, Дружби, Торецька та в напрямку Щербинівки. На Покровському напрямку наші захисники зупинили 53 штурмові дії агресора в районах населених пунктів Березівка, Котлярівка, Преображенка, Новоукраїнка, Шевченко, Водяне Друге, Малинівка, Єлизаветівка, Лисівка, Удачне, Успенівка, Новоолександрівка, Надіївка, Троїцьке, Андріївка, а також у напрямках населених пунктів Новопавлівка, Романівка, Стара Миколаївка, Миролюбівка, Новомиколаївка. На Новопавлівському напрямку противник протягом минулого дня здійснив 17 атак у районах поблизу Костянтинополя, Привільного, Новосілки та в бік Олексіївки й Одрадного. На Оріхівському напрямку окупаційні війська п'ять разів йшли вперед на позиції наших захисників поблизу Малих Щербаків, Степового та П'ятихаток. На Гуляйпільському та Придніпровському напрямках ворог активних наступальних дій не проводив. На Волинському та Поліському напрямках ознак формування наступальних угруповань ворога не виявлено. Сили оборони України продовжують операцію в Курській області. Минулої доби ворог завдав 15 авіаударів, скинувши при цьому 36 КАБ, здійснив 344 обстріли, сім з яких - із РСЗВ. Українські захисники зупинили 22 штурмові дії загарбників. Загалом, минулої доби втрати російських загарбників склали 1210 осіб. Також українські воїни знешкодили вісім танків, 11 бойових броньованих машин, 85 артилерійських систем, одну РСЗВ, засіб ППО, 138 БпЛА оперативно-тактичного рівня, 163 автомобілі та одиницю спеціальної техніки окупантів. Також авіація, ракетні війська та артилерія Сил оборони уразили 19 районів зосередження особового складу, озброєння і військової техніки, чотири артилерійські засоби, засіб ППО та пункт управління противника. У районі Покровська Сили Оборони надлюдськими зусиллями відсувають ворога від траси на Павлоград. Якщо динаміка збережеться, то в перспективі можна буде казати про розблокування шляху на Межову. Наразі ворог ще присутній у промисловому районі Котлиного та на південно-східній околиці Удачного.

Відбуваються «великі перемовини». Значна частина їх не є публічною, тому хочеться подякувати Стіву Віткоффу за його інтерв’ю - напевно, чи не вперше у світовій історії настільки відверто, настільки цинічно вирішуються долі дуже багатьох народів. Тому що Сполучені Штати та їхня комунікація з Російською Федерацією - це не лише про російську агресію проти України. Це загалом і про Центральну Європу, тому що Путін у свій ультиматум включив не тільки Україну, але й Польщу, Литву, Латвію та Естонію. Відповідно, просив би вас зараз оцінити теперішній драматичний момент.По-перше – це те, що ви сказали наприкінці: ключова правда – це закон, який говорить, що не можна обмежити інтересу, суверенітету будь-якої з цих країн, не обмежуючи суверенітету інших. Будь-який утиск суверенітету України щодо території, щодо союзів, у які вона може вступати чи не може, щодо чисельності армії і так далі стосуватиметься всієї Центральної Європи.Щодо великої географії того, що ви назвали угодою, по-перше, треба сказати дуже сумну правду. А правда звучить так, що привід закінчити війну між Росією та Україною є лише приводом для того, щоб адміністрація Трампа могла ввійти в тісніші, я б сказав, майже доброзичливі стосунки з Росією. І це ключ, решта – лише гра, яка насправді лише привід, аби з України зробити боржника, винного, щоб зробити з неї лоха. А сила України, сила українського народу - що він не стає на коліна ні перед ким і що президент України не хоче бути лохом. І це ключовий момент.Просто треба бачити, що вся структура пана Трампа ґрунтується на поєднанні безпеки з економікою. Він хоче перевернути «Бреттон-Вудс», який був побудований спочатку на зв'язку між наданням безпеки в обмін на економічні, скажімо, можливості: торгівлі, доступу до ринків і так далі. І сьогодні те, що ми спостерігаємо, - це саме спроба повернути цю систему, розірвану Рональдом Рейганом, який відкрив глобалізацію, у принципі, для всіх. З точки зору Трампа, який представляє Сполучені Штати як глобального поліцейського, потрібен глобальний бандит, яким є Росія. Без глобального бандита, який не буде лякати Європу, не буде керувати страхом Європи, дуже складно глобальному поліцейському підкорити Європу, щоб встала на його бік у цьому великому зіткненні на одних рейках проти паровоза, який монтується з іншого боку Китаєм.І те, що ми спостерігаємо, - це є пожертвування, я б сказав, інтересами країн Центральної Європи. Повторюю: не можна відокремлювати країни, тому що відділення від Польщі, від України, від балтійських країн, від окупованої Білорусі - це те, що дуже сильно послаблює суверенітет нас усіх.Коли ми разом, ми непереможні, коли ми розділені, ми стаємо меншовартісними слугами або Сходу, або Заходу. Це показує історія. І те, що на сьогодні ключове в цій оборудці, - це спроба знищити Україну як фактор сили, тому що сьогодні Україна становить 60% потенціалу сили в Європі. Це 120 бригад (в Європі 86), і це потенціал, який дає змогу чинити опір 220 бригадам Росії. Якщо Україна буде знищена, її армія розпущена, тоді Європа стає беззахисною.Другий момент, який важливий з точки зору як Путіна, так і адміністрації Трампа, - це факт, що сьогодні Україна володіє передовою зброєю в рамках глобальної війни. Це асиметричні методи ведення війни, це дрони стратегічні, які на дві, на три тисячі кілометрів можуть літати, які коштують копійки порівняно, а можуть ударів завдати, що руйнують аеропорти, порти, зв'язки енергетичні, нафтопереробні заводи. Якщо порахувати, це сотні мільярдів доларів, які просто випарувалися. Далі це ракети українські, найбільша за номенклатурою НАТО ракета, вага якої тонна й на 4000 км несе, - ось, будь ласка, вона вдесятеро дешевша за американську.Значить, Європа може озброюватися, роблячи замовлення українській промисловості та зберігаючи свою модель життя, тому що без цього, без 5% на оборону, або соціальна політика, або екологічна політика будуть зруйновані.Якщо дивитися на це таким чином, бачимо, що тут зв'язок країн Центральної Європи є ключовий, і тут інтерес країн, які можуть піддаватися агресії з боку Росії, починаючи від Норвегії, яка на півночі, далі Фінляндія, балтійські країни, Польща, Україна, Румунія. Аж до Туреччини, яка також зацікавлена в тому, щоб Росія цієї війни не виграла, - Туреччина зацікавлена в розпаді Росії, тому що в разі розпаду Росії виникне ще кілька тюркських держав.Тому на цю угоду потрібно дивитися як на співпрацю Росії та Сполучених Штатів, спрямовану на те, щоб знищити саме цей потенціал. Але що головне? Головне в тому, що з боку США це колосальна, глобальна помилка. Чому? Тому що адміністрація Трампа й особисто Трамп прийняли припущення, що Україна є несуверенною країною, країною залежною, країною, на президента якої варто накричати - і він підпише будь-що. Звідси спроби приїзду міністра фінансів, щоб підписали угоду на 500 мільярдів, потім на 350 мільярдів, потім на 140, зараз на 100, - це звичайний рекет.Трамп помилився в тому, що Україна виявилася суверенною, вільною країною, яка вміє сказати "ні" навіть надімперії, якою є Сполучені Штати. Друга помилка ще більш серйозна: вони зробили припущення, що Росія є суверенною країною, яка може вирішувати, закінчувати війну чи не закінчувати.Виявилося, що це не так, тому що саме Китай має можливість впливати на рішення Росії таким чином, що без згоди Китаю не буде кінця війни.А чому Китай не зацікавлений у закінченні війни - саме тому, що, якби Росія зараз зупинила агресію проти України, тоді цілком вірогідно, що війська її, повторюю, 220 бригад, більше ніж мільйон людей, які заангажовані, могли б просто створити тиск на Європу і, наприклад, зробити удар по Сувальському коридору, що за термінологією Байдена називалося б «маленьким вторгненням», а за номенклатурою Трампа могло б узагалі не розглядатися як щось серйозне. Адже створювало б основу для того, щоб Європа просила в США захисту й таким чином підкорилася б оборудці – великій мировий угоді, яку я називаю «оборудкою Мар-а-Лаго». Я хотів би, щоб ви описали орієнтовно параметри, які б могли виставлятися на Трамповій фермі. Це історія не лише про російську агресію проти України - це історія про іранську угоду. Це загалом про існування держави Ізраїль, і це про намагання, нестримне намагання Китаю розширятися, зокрема коли ми говоримо про Тайвань.Сполучені Штати хочуть домовитись із росіянами, можливо жертвуючи інтересами Центральної Європи, для того щоб виторгувати собі певний час. Але Трампова так звана митна війна, чи Трампове митне попередження, має паралелі з тим, що відбувалось у 1930-х роках, коли Японію обклали санкціями, обклали митами, і все одно війна прийшла до Сполучених Штатів: японці вчинили напад на Перл-Гарбор.І тут Китай може вчинити інтервенцію на Тайвань, і Сполученим Штатам не сховатися. І, власне, оця розсинхронізація світової безпекової системи мене також лякає - хоча інтереси України насамперед, але за весь світ ми в Україні також переживаємо. Тож якими ви бачите параметри цієї «великої угоди»?Я це бачу так, що тут ключовий момент - що ця війна закінчиться залежно від того, хто встановить мир - чи Сполучені Штати, чи Китай. І тут інтерес Китаю, щоб не зупиняти агресію Росії проти Європи, - це не тільки давати можливість Росії лякати Європу. Але також якби вийшло так, щоб нагодували Росію Центральною Європою - Україною, Польщею, Балтійськими країнами, тоді на Сході виникає ситуація невизначеності стратегічної Росії, бо тут Росія виграла все, що могла, і вона би поверталася на Схід, збільшуючи шанси США у глобальній грі.Параметри, які ми спостерігаємо, - просто треба сказати таке, що Трамп, приходячи до влади, мав можливість провести цю, я б сказав, реформу світової системи в злагоді та співпраці з демократичними країнами, для яких Сполучені Штати були близьким союзником.Я в жовтні минулого року зробив аналіз на основі розмов з американськими фінансовими агентами тощо й зробив припущення про те, що ви говорили. Мені здавалося, що Трамп повернеться до угод 2018 року, щоб установити мир на Близькому Сході, буде величезна кількість нафти як результат, тому що домовиться з Саудівською Аравією, - в принципі, такий процес можна спостерігати. Далі запровадить 60% тарифи проти Китаю, я так припускав. І на основі цих тарифів Китай змушений буде послабити юань. Таким чином послабляться всі валюти, які побудовані на юані, і продукти країн БРІКС стануть дешевші. Таким чином Сполучені Штати будуть в змозі розбити БРІКС, дозволяючи тим чи іншим доступ до свого ринку та ринку країн-союзниць.Трамп пішов на конфлікт, пішов іншим шляхом – замість України його союзником стала Росія. І сьогодні ми бачимо розпад системи, насамперед довіри. Тому що букви залишилися.Бачимо, що США перестали бути першими серед рівних демократій. Просто вони хочуть не так, як вважали, що вони переходять на позицію офшорного балансера, якогось поліцейського, який буде допомагати, а навпаки, вони хочуть стати імперією, що буде іншим диктувати, які «податки» ті будуть зобов'язані платити, щоб брати участь у світовій системі.У цьому сенсі говоримо про анулювання боргів, тому що перетворення облігацій Сполучених Штатів на столітні папери безвідсоткові - це, в принципі, анулювання боргів. Далі Сполучені Штати очікуватимуть дискримінації різних країн, залежно від напряму їхньої зовнішньої політики.Наприклад, зараз є розмова про те, щоб запровадити спеціальні платежі на вхід у порти кораблів, які виготовлені в Китаї, незалежно від прапора, під яким вони плавають.Приміром, є обмеження. У принципі, ця система, яку вони створюють, дуже сильно, як ви сказали, нагадує ту, яка була перед Першою світовою війною стосовно Німеччини, і ту, що була перед Другою - перед Перл-Гарбором. Тому що, по суті, якщо подивитися, вимогою до союзників буде закрити торгівлю з Китаєм.Отже, прагнення стратегічне - оточити Китай і унеможливити торгівлю так довго, поки не підкоряться. Це, звісно, може виглядати як переговорна позиція, але насправді триває вже війна, не тільки тарифна - це торгова повномасштабна війна, у якій спалюються сотні мільярдів доларів. Говоримо про 6,5 трильйона доларів. Це в сотні, в тисячу разів більше, ніж уся допомога для України, яка насправді не була допомогою. Тому що балачки про те, що Україна щось винна, є чистою маячнею, адже США не допомагали Україні – вони допомагали самі собі. Це український солдат, відстоявши незалежність України, зробив Росію маленькою, а Америку великою.Те, що Трамп сьогодні може так поводитися по відношенню до світу, є, між іншим, результатом того, що український солдат зробив Росію маленькою.Подивимося. Тут питання зараз уже не про тарифи, а про те, як вберегти світ перед глобальною війною, яка здається неминучою. Чому?Тому що якщо Штати отримають можливість підпорядкувати собі Європу, Європа буде розірвана. Зараз триває цей процес – на 3 місяці зупинено тарифи. Це час, в якому окремі країни спокушатимуться, наприклад, дешевим газом, або безкоштовними практично добривами, або пільгами доступу до ринку і так далі.Тому що зараз Трамп, як і Путін за його допомогою, робитимуть усе, щоб розірвати Європу. Якщо в результаті цього процесу Європа буде розірвана, тоді сила Сполучених Штатів буде настільки великою, що Китаю не залишиться нічого іншого, як розірвати зв'язок між безпекою і економікою. Тоді, наприклад, можемо очікувати блокади Тайваню і Китай змусить США ламати цю блокаду - це вже буде кінетична війна. Або можемо бачити агресію в Кореї. Але таким чином, що США змушені будуть показати, що вони здатні перемагати у війнах, які за тисячі кілометрів від їхньої території, і змушувати своїх хлопців гинути за щось.У Європі, я вважаю, усе менше людей вірить у те, що прийдуть американські хлопці, щоб рятувати, захищати європейців, які будуть гинути. І думаю, що наївними є ті політики, які ще в це вірять. Насправді те, що можемо зробити, - це використати останні тижні, місяці миру для того, щоб зміцнювати нашу безпеку, тому що тільки радикальне підвищення цієї безпеки - це найкращий спосіб уникнути війни.Те, що можемо зробити сьогодні, найефективніший, найдешевший спосіб - це брати приклад не тільки з України: не тільки замовлення - просто купувати те, що дешево, те, що працює, і допомагати Україні всім, що можливо, тому що це сила, яка блокує східних бандитів. Так само з Фінляндії - там мобілізація суспільства. Є дуже багато речей, які в Польщі вже розпочалися. Треба бачити, що уряд робить досить раціональні речі, насамперед дебюрократизує процес оборони. Ви дуже правильно описали теперішню ситуацію і рівень загрози для Європи. Ключова історія – щоб у європейському домі знайшовся хтось дорослий, хто не просто ухвалював би важливі рішення, а й робив би це швидко. І ви абсолютно правильно відзначили, що справді наступними можуть бути Сувалки чи, наприклад, естонська Нарва.Європейці жили в тому світі, де працювала 5-та стаття Євроатлантичного договору і тлумачилась вона однозначно. Зараз ми перейшли у формат невідомості і не знаємо до кінця, як той чи інший американський політик може потлумачити необхідність взяття на себе зобов'язань щодо захисту своїх союзників на європейському континенті. Цілком погоджуюся з вами, що американці хотіли б заробити на російському шантажі Європи. Але теперішні американці не враховують одного: росіяни не жартують.Кілька місяців тому польський прем'єр Дональд Туск сказав симптоматичну фразу: "Я зрозумів, що Путін не жартує". І, власне, з цього треба виходити, від цього треба відштовхуватись. Путін не жартує, кажучи про готовність розгортати військову кампанію проти Європи.І тут основне, щоб європейці не почали економити на Україні, не почали берегти свою амуніцію, танки й літаки до якоїсь далекої війни, а почали будувати дуже конкретний східний фланг оборони і взаємопідтримки. За всієї поваги до бундесвера я не впевнений, чи без американської допомоги бундесвер зможе втримати стабільність у країнах Балтії, наприклад у Литві. Я далеко не впевнений, чи Польща зможе швидко і належним чином зупинити розгортання російсько-білоруської агресії у Сувальському коридорі.І так, Україні потрібні дієві союзники. Тому що ситуація змінилася, а дуже багато прогнозів стосуються старої ще системи, де працювала 5-та стаття Євроатлантичного договору і у Вашингтоні сидів «поганий», «жадібний» президент Байден, який давав недостатню кількість допомоги. Ну і ось прийшла нова реальність.Я скажу так, що ця реальність - це проблема, яку дуже складно розв'язати. Тому що можемо сказати, що більш-менш у рамках Європи в нас однакові цінності від Португалії до Донецька - я кажу про український Донецьк. Це наші європейські цінності.І просто різниця в чому - що в нас однакові цінності на різні ризики. Наприклад, прем'єр-міністр Іспанії Санчес вважає, що в принципі Іспанія безпечна, що їй агресія з боку Росії не загрожує, і не збирається міняти свою політику. І просто це надскладне питання - як вирішити стратегічно безпеку Європи таким чином, щоб ті, які перебувають під ризиком, не ставали рабами тих, які дають їм обіцянки. Тому що на сьогодні бачимо дві концепції безпеки, які обговорюються.Перша - це англо-французька концепція, в якій ці країни, власники ядерної зброї, готові надавати ядерний парашут за те, що отримуватимуть спеціальні привілеї у Центральній Європі. Це перша модель. Друга модель - це так звана європейська армія, в якій усі примушені брати кредити, щоб робити замовлення на танки - на обладнання, яке на позаминулу війну, тому що треба врахувати один момент: сьогодні танк – це 2,5 дешевого дрона. Але таким чином виходить порятунок не Європи, а власної промисловості і власної оборонної промисловості. Будемо бачити, що в такий спосіб рятуватимуть заводи Vоlkswаgеn, які мали б закритися, - їх перелаштовуватимуть і вироблятимуть військову зброю. Насправді скільки ця заборона має спільного - складно сказати.І я вважаю, що єдина робоча модель – це, можна так назвати, коаліція страху, або коаліція інтермаріум - коаліція між греками і варягами (тому що Польща виникала на лінії північ - південь, так виникала Литва і Київська Русь), межиморря - басейнів Чорного і Балтійського морів. Скандинавія - подивіться, тут нема жодного гегемона: є Норвегія, в якої є капітали, які просто просяться, щоб вкладати їх в інфраструктуру між Балтійським і Чорним морями; є Швеція, яка володіє технологіями військовими - Grіреn, SААВ; є Фінляндія - система оборони, мобілізація суспільства; є Польща з економікою, що зростає, і балтійські країни - цемент, зв'язок континенту зі Скандинавією.Далі дивимося: Румунія, Туреччина, а перш за все Україна - з мільйонною армією, 60% оборони, з найсучаснішими технологіями. Сьогодні процес «Рамштайн» - це не розмова прохача, а рівноправна. До того ж черга міністрів, які приїжджають до Києва, - я в Києві.  Але «Рамштайн» мінус Сполучені Штати Америки. Ми побачили цей сигнал. Зараз нашою проблемою будуть також кошти. І питання, наскільки будуть у змозі наші друзі з Європи і загалом ЄС як інституція замістити те, що Сполучені Штати не просто вибувають з гри, а ще й намагаються нав'язати нам борги, а це, відверто кажучи, просто непорядно.Дивіться, питання в тому, що у фінансовому плані замінити присутність Сполучених Штатів – жодної проблеми, тому що Сполучені Штати не допомагали на 500 мільярдів чи на 350. Насправді те, що потрапило в Україну, це максимум 80 мільярдів в обладнанні, яке вироблено в Штатах, якщо воно ще й не було списано просто в більшості.І якщо дивимося на це таким чином, то це становить 0,12% валового продукту Європи. Питання тут не в тому, щоб компенсувати ту допомогу, яку надавали Сполучені Штати, а щоб збільшити її в кілька разів, щоб змінити ситуацію. Тому що ситуація не через відсутність коштів. Наприклад, можна було б брати добровольців, найманців - професіоналів з усього світу, які могли б воювати на боці України, щоб заощаджувати кров українського солдата, говорити про надання територій для виробництва військового, щоб можна було це робити дешевше, більш ефективно, бо ракети виробляти в Україні під землею дорого та складно.Якщо дивимося на інші моменти, розмова йде про введення миротворців, надання безпечного шматка неба, землі, щоб люди могли ховатися. Ось усе це є тим, що Європа може зробити, і тут важелі у Сполучених Штатів дуже маленькі. Ті важелі, які є у Сполучених Штатів, - вони можуть працювати в довгу, скажімо, через рік-два.На сьогодні у США важелів таких немає, тому президент Зеленський розмовляв із президентом Трампом, як представник вільного народу, який може в обличчя сказати, що думає, що не грає в карти - тому що Трамп говорив, що «в тебе немає карт». Ні, не граємо в карти - захищаємо, представляємо гордий народ.Якщо подивимося на союз цих країн, тоді виходить така вертикаль 3600 кілометрів від півночі Норвегії до Чорного моря, до Одеси. І якби ці країни співпрацювали між собою хоча б у тому розмірі, що російський штаб, росіяни не знали б, де отримають відповідь у момент, коли нападуть в якомусь місці, тоді ніколи в них не буде потенціалу, щоб комусь загрожувати. Це ключова історія - політична воля і готовність. Але після того, як американці намагаються вийти з гри по забезпеченню стабільності на континенті, росіянам буде значно вигідніше і простіше імпортувати страх і погрози. Історія з виведенням американських контингентів з Ясьонки - військової американської бази неподалік Жешува, це насправді про певний ризик. Американці залишаються і в Польщі, і на континенті, але в разі удару з боку Російської Федерації по Ясьонці хто має реагувати, формулювати чітку відповідь? Американців уже там немає. І це також може використовувати Російська Федерація, тому що вони імпортують страх і загрозу: ви готові, шановні поляки чи шановні естонці, дати відповідь? І так вони будуть працювати, намагаючись змусити європейців зменшувати рівень допомоги для України.Тут є два важливих моменти. Трагедія полягає в тому, що замість думати про безпеку, що є основним, ключовим моментом державності - це, до речі, стосується України якоюсь мірою, яка до 2022 року залишалася в першій десятці найбільших експортерів зброї на Землі, - ми просто будували держави на вірі, що є дядечко з-за океану, який нас захистить, тож віддали основні функції держави, я б сказав, на вирішення інших. У результаті отримали, що, коли падають на Польщу ракети, ми про це дізнаємося від президента Сполучених Штатів. Чому?Тому що в нас є люди, які в армії, солдати, є зброя, але немає власної розвідки, немає власних систем управління, немає власних кнопок, за допомогою яких можемо вирішувати самі, відповідаємо чи ні. Присутність США - вона ключова була в післявоєнний час у двох моментах. По-перше, Сполучені Штати, як гегемон цієї системи, не допускали конфліктів у рамках союзників. А треба пам'ятати, що в Європі досить багато приводів, щоб хтось воював із кимось, і це перша мета НАТО - вона здійснювалася і вона чудово спрацювала. А по-друге - зв'язувати руки, тому що присутність США гарантує, що ніхто не буде в змозі застосовувати власні кнопки, щоб, власне, реагувати.Саме через це з'явилося НАТО. Треба розуміти, що безпека в Європі, мислення - це 1948 рік, Західноєвропейський союз, також є 5-та стаття Брюссельського договору, яка є набагато ширшою, ніж 5-та стаття НАТО Вашингтонського договору. І у відповідь Сполучені Штати в 1949 році прийшли з концепцією НАТО, бо зрозуміли, що, контролюючи безпеку, контролюють союзників. У момент, коли вони йдуть, союзники отримують власні можливості реагувати на конфлікти і самі керувати сходами ескалації.А саме суть присутності Сполучених Штатів - щоб ніхто це не міг вирішувати, окрім них. Так чи інакше ті, хто не підкоряється, стають заручниками договорів, які над головами тих, хто союзники.Ось зараз поворот, який зробила адміністрація Трампа, загрожує ситуацією, в якій можемо опинитися, - що суверенітет якихось країн у ситуації якихось країн, які є союзниками, буде другорядним порівняно зі стратегічними глобальними цілями США.Треба розуміти прості речі, що з точки зору Сполучених Штатів - це «Тегеран», «Ялта» - суверенітет країн Центральної Європи ніколи не був пріоритетом, і Польща - найкращий приклад, і балтійські країни теж. З точки зору Лондона, Парижа також, це не пріоритет їхньої політики. Просто вони спокійно, історія показує, справлялися без таких країн, як Україна, Польща, балтійські країни. Є чи ні - питання другорядне. Німеччина - це країна, яка завжди прагнула домовлятися з Росією. Бачили ще у 2021 році влітку, коли пані Меркель переконувала нас, що Nоrdstrеаm, зливання еліт, руйнація власної армії, власної ядерної енергетики, щоб створювати попит на російський газ - це чиста економія, нічого спільного не має з безпекою. От і маємо результат.Насправді, якщо дивитися на ці моменти, просто дуже багато людей переконані в тому, що в Росії є все, що потрібно Німеччині, а в Німеччині є все, що потрібно Росії, і їхнє прагнення над нашими головами робити договори (а історія знає їх дуже багато) - просто є загрозою, яку теж країни Центральної Європи розуміють. І німці, які є дружнім, хорошим народом, повинні це сприймати як можливе, повинні розуміти наші емоції, які з цим пов'язані.І ця система безпеки, яка будується, має бути побудована таким чином, щоби розділяти рівновагу не тільки цінностей, але й ризиків. І тут інтереси Польщі, України, балтійських країн і Фінляндії очевидні. Тому я вважаю, що цей напрям дій є ключовим. У Європі на сьогодні є три центри сили, реальної сили - це Париж (ядерна зброя плюс досить сильна армія), Велика Британія і Україна (з мільйонною армією і сучасними технологіями озброєнь). У рамках цього трикутника треба створити систему. Адже безпека є нагорі, все інше підпорядковується безпеці. І остання пропозиція. На сьогодні треба констатувати простий факт, що політичні інститути Європи не відображають реалії цього трикутника. І Лондон, і Київ перебувають поза інституційною системою Європи. І це треба змінювати, що швидше – то краще.

Україна стає частиною більших глобальних угод, може бути ухвалена нова «Ялта»

Міністр закордонних справ Андрій Сибіга заявив, що Україні не потрібні такі угоди про припинення вогню, як Мінськ-3 або Ялта-2. Про це він сказав журналістам під час візиту до Польщі в середу, 12 березня, пише Польське радіо.

Міністр закордонних справ України Андрій Сибіга заявив, що Україна виступає за створення справедливого та тривалого миру. Повний текст новини

Україні не потрібні Мінськ-3 чи Ялта-2, наголосив міністр закордонних справ Андрій Сибіга.

Україна прагне справедливого і всеосяжного миру, який забезпечить безпеку в Європі, відкидаючи будь-які компромісні формати на кшталт "Мінськ-3" чи "Ялта-2".

Україна виступає за справедливий і всеосяжний мир, який буде запорукою безпеки у всій Європі, нам не потрібен Мінськ-3 чи Ялта-2.

За словами експерта, американці заздалегідь домовилися з росіянами.

Таку думку він висловив в етері Еспресо.“Ялта” неможлива принципово, бо там два проти одного в цій ситуації, і це неможливо. Те, що намагалися зробити у 2021 році, повернути це в рамки Ради Безпеки, - неможливо, тому що там теж виходить три проти двох. І це в Москві прекрасно розуміють і тому досягнути вони абсолютно нічого в цьому відношенні не зможуть. Безумовно, мова йде сьогодні про те, щоб наодинці розписати світ. Чи можливий такий варіант? Ні. Він неможливий, бо треба чітко розуміти, що навіть при особистих мотивах і бажанні Дональда Трампа він загруз сьогодні в розумінні того, що він не здатен сам впоратися з загрозами, які сьогодні постали перед США", - пояснив Безсмертний.Дипломат наголосив, що сьогодні США перебувають в ситуації, коли вони не здатні протистояти Росії й Китаю. За його словами, в США немає потенціалу протистояти сумарній силі Китаю й РФ."І тому вереск Дональда Трампа щодо того, щоб Європа доозброювалася, виходить не з того, що Америка така міцна, як ніколи, а з того, що вона не здатна протистояти сьогодні Китаю і Росії. А не дай Боже, Китай і Росія разом, - то тут швах повний. Я це кажу через те, що мені доводиться читати закриті брифінги в Пентагоні, доповідні записки Пентагону. І там абсолютно чітко вказано: немає сьогодні потенціалу у США протистояти сумарній силі Китаю і Росії разом", - додав він.Спроба підготовки переговорів між РФ та Україною за участі США. Що відомоПрезидент США Дональд Трамп 12 лютого провів телефонну розмову з очільником Кремля Володимиром Путіним. За словами Трампа, Путін погодився, що вони обоє хочуть "зупинити мільйони смертей, які відбуваються у війні РФ та України". Під час спілкування зі ЗМІ у Білому домі Трамп заявив, що його зустріч з Путіним, швидше за все, відбудеться в Саудівській Аравії. Водночас її ймовірну дату президент США не назвав.  У цей же день відбулась телефонна розмова Володимира Зеленського та Дональда Трампа. Президент України подякував за інтерес до того, що "ми можемо зробити разом", а американський лідер поінформував колегу про деталі розмови з Путіним.За словами Трампа, розмова з Зеленським "пройшла дуже добре". 13 лютого на тлі розмови Трампа й Путіна очільники МЗС Франції, Німеччини, Польщі, Італії, Великої Британії, Іспанії, України та ЄС опублікували спільну заяву після зустрічі в Парижі. Очільниця європейської дипломатії Кая Каллас зазначила, що для будь-яких переговорів із Росією потрібна участь європейців та українців.Водночас прем'єр-міністр Угорщини Віктор Орбан оголосив, що європейські чиновники "роблять нікчемні заяви", коментуючи декларацію ЄС, у якій наголошується на необхідності, аби Україна та Європа брали участь "у будь-яких перемовинах". Приблизно те саме сказав очільник словацького уряду Роберт Фіцо, назвавши Україну та ЄС невдахами. 

Таку думку він висловив в етері "Еспресо"."Тема Мюнхенської домовленості, Мюнхенського шантажу, Мюнхенської угоди - як завгодно це називайте, вона в цій ситуації неможлива, як неможлива "Ялта", як неможливий "Потсдам", усе, від цього відійшли. Мова йде сьогодні про формування іншої відповіді. Вона знаходиться тільки в реалізації одного принципу: мир через силу. Бо тільки тоді, коли Україна буде мати стратегічну і тактичну ініціативу, вона зможе укласти ту угоду, яка буде відповідати цим трьом речам, про які я сказав. Будь-який інший підхід нічим не буде відрізнятися від того, що ви називаєте Мюнхенською зрадою. Це буде точнісінько така річ", - пояснив БезсмертнийДипломат наголосив, що обмін українських територій не умиротворить Росію, а лише призведе до ще більшої агресії - і не тільки проти України, а, ймовірно, і проти країн Європи."Будь-яка торгівля територією в цій ситуації призведе лише до паузи перед континентальною і глобальною війною. Оце те, що сьогодні залишилося ще пояснювати й у Вашингтоні, і тим, хто зараз у Мюнхені. Вони не розуміють поки що зв'язку між торгівлею територіями й заохоченням агресора до подальшої окупації країн. Адже сьогодні абсолютно чітко установлено європейськими розвідками, що не дай Боже цей обмін територіями відбудеться, відбудуться подальші агресивні дії і на території України, і на території Балтійських республік. Це підтверджено розвідданими європейських держав", - додав він.За словами Безсмертного, дуже важливо стежити за конкретними кроками, а не заявами щодо російсько-української війни. Він додав, що відбувається лише перший етап врегулювання російсько-української війни."Відтак очевидно, що сьогодні те, що відбувається в інформаційному полі, по-перше, треба сприймати як інформацію, а по-друге, треба дивитися за тим, які конкретні кроки робляться. Те, що ми з вами говорили чотири чи п'ять разів, коли я казав: ніякої розмови телефонної не було між Трампом і Путіним, - нас із вами всі перебивали, мовляв, та ні, вони говорять", - наголосив дипломат.Спроба підготовки переговорів між РФ та Україною за участі США. Що відомоПрезидент США Дональд Трамп 12 лютого провів телефонну розмову з очільником Кремля Володимиром Путіним. За словами Трампа, Путін погодився, що вони обоє хочуть "зупинити мільйони смертей, які відбуваються у війні РФ та України". Під час спілкування зі ЗМІ у Білому домі Трамп заявив, що його зустріч з Путіним, швидше за все, відбудеться в Саудівській Аравії. Водночас її ймовірну дату президент США не назвав.  У цей же день відбулась телефонна розмова Володимира Зеленського та Дональда Трампа. Президент України подякував за інтерес до того, що "ми можемо зробити разом", а американський лідер поінформував колегу про деталі розмови з Путіним.За словами Трампа, розмова з Зеленським "пройшла дуже добре". 13 лютого на тлі розмови Трампа й Путіна очільники МЗС Франції, Німеччини, Польщі, Італії, Великої Британії, Іспанії, України та ЄС опублікували спільну заяву після зустрічі в Парижі. Очільниця європейської дипломатії Кая Каллас зазначила, що для будь-яких переговорів із Росією потрібна участь європейців та українців.Водночас прем'єр-міністр Угорщини Віктор Орбан оголосив, що європейські чиновники "роблять нікчемні заяви", коментуючи декларацію ЄС, у якій наголошується на необхідності, аби Україна та Європа брали участь "у будь-яких перемовинах". Приблизно те саме сказав очільник словацького уряду Роберт Фіцо, назвавши Україну та ЄС невдахами. 

Укрпошта продовжує вшановувати героїчні міста України новими випусками марок. 18 лютого в обіг введуть поштову марку, присвячену Волновасі - місту, що першим зазнало нищівного удару російської армії на початку повномасштабної війни, розповіли в пресслужбі Укрпошти. Марка є частиною серії "Міста Героїв" і символізує стійкість та самопожертву українців, які боронили Волноваху. На ній зображено паротяг, що рухається крізь поля соняшників, залишаючи за собою палаюче місто. Ця композиція, створена українським військовим художником Dаntе, передає історію Волновахи у символах: залізниця як основа міста, евакуаційні потяги, які рятували життя, і вогонь війни, що його спопелив. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Укрпошта випустила марку на честь бригади артилерійської розвідки "Чорний ліс" "Вперше бойові дії торкнулися Волновахи ще у 2014 році, але найбільш руйнівного удару місто зазнало у лютому-березні 2022 року. Під масованими обстрілами більшість будівель була знищена, а жителі змушені залишити свої домівки. Волноваха перебуває під окупацією з березня 2022 року, але її спротив та незламність були відзначені на державному рівні - місто отримало почесний статус Героя нарівні з Гостомелем, Харковом і Маріуполем", - зазначає пресслужба. Погашення штемпелем "Перший день" відбудеться у Києві, а спеціальне погашення в селі Ялта Волноваського району. Тираж марки складе 840 тис. примірників. Окрім марки, Укрпошта випустить конверти "Перший день", художні картки та презентаційні комплекти. "Укрпошта" презентувала лімітований поштовий випуск на честь героїв 15-ї окремої бригади артилерійської розвідки "Чорний ліс". Бригада "Чорний ліс" стала невід'ємною частиною всіх важливих боїв з російськими агресорами. Завдяки її розвідникам, ворог втратив і продовжує втрачати своє високотехнологічне озброєння, зазначили в "Укрпошті".